0

Микола Оленковський

ПО КРЫМСЬКИХ ГОРАХ №9

Коктебель – Караул-Оба – Капчик –

Новий Світ – Грушівський кар’єр

1

Микола Оленковський

ПО КРИМСЬКИХ ГОРАХ

Мандрівка 2006 року

Серія: „Мої подорожі

по Криму”

Херсон – 2014

2

Без УДК та ББК

Рецензент – Безродний І.П., скелелаз, альпініст

Оленковський Микола. По Кримських горах. №9. – Херсон,

2014. – 28 с.

Книжка є літературним звітом автора про одну з

численних подорожей Кримськими горами. Описується

проходження маршруту у районі гори Караул-Оба, мису

Капчик, Нового Світу, с.Грушівка. На маршруті відвідано

Коктебель, Кутлакську бухту, гору Караул-Оба, „Царський

пляж”, півострів Капчик, грот Голіцина, Грушівський кар’єр.

Оглянуто кілька інших природних та історичних перлин

Криму.

На обкладинці: південно-східний обрив гори Караул-Оба

© Оленковський Микола, 2014

3

Ця осіння подорож у Крим була свідомо спланована й

націлена на Східний Крим. Це було здійсненням мрії. Я до цієї

поїздки ніколи не був у Східному Криму. Так склалося, досі не

розумію чому, що далі на схід від лінії Нижньогорський –

Білогорськ – Привітне подорожувати не доводилося. Але з

верхівки гори Кургуч, під час подорожі 2004 року, я бачив які

гарні гори, з миловидними конусними верхівками,

простежуються на схід. Звичайно, це зацікавило – почав

знайомитися з літературою про гори Східного Криму, з

відгуками туристів. Давно й дуже сильно мене цікавив Кара-Даг.

З відвідин Кара-Дагу й вирішив розпочати подорож.

Середина вересня – чудовий час для поїздки у Гірський

Крим. Ще уся природа майже літня, але вже немає літньої спеки.

Їду сам. Вирішив добиратися до Кара-Дагу через Феодосію.

Виявилося, що ще ходить літній потяг Київ – Феодосія (через

Херсон). Виїзджаю 13 вересня, о першій годині ночі. Біля сьомої

ранку вже Феодосія. Поруч з вокзалом знаходиться автостанція.

Беру квиток на автобус Феодосія – Судак, до зупинки Коктебель.

Буквально через кілька хвилин ми вже у дорозі.

Їдемо Сімферопольською трасою. Нічого особливо

цікавого. Поля, виноградники, сади, що ростуть у хвилястій

степовій місцевості. Але так усього кілометрів 6-7. Від с.

Насипне звертаємо на Судакську трасу. Справа, зліва

з’являються невеличкі гори, заввишки 200-270 м над рівнем

моря. Для пересічного херсонця це вже величезні гори, а для

непересічного... це ще не те. Але все-одно гарно.

Десять кілометрів від Насипного залишаються позаду дуже

швидко. Виходжу на зупинці у центрі Коктебелю. Вузеньким

провулочком йду до моря. Виходжу на пляж. Біля восьмої ранку

пляж ще практично пустий („бомонд” відпочиває...). Тягнеться

він по усьому берегу вздовж села. Уся Коктебельська затока, від

мису Хамелєон (на сході) до мису Планерного (на півдні) – як на

долоні. Справа видно Кара-Даг. Звертаю та йду повз пляж до

гори. Вітру немає, поверхня води дзеркальна, вода чиста та

прозора. Справжнє „синє море”, з усіма його красотами.

4

Кара-Даг з коктебельського пляжу

5

Узбережжя на схід від Коктебелю

Гори Східного Криму між Коктебелем та Судаком (з вікна автобусу)

6

Пляж, як на березі, так і під водою, складається виключно з

вапнякової гальки. Іноді серед суцільної маси вапнякових

камінців проглядаються різноколярові обкатані шматочки битого

скла. І все! А де ж знаменита карадагська галька?. Вже потім я

з’ясував, що коктебельський пляж було розмито через вивоз

значної частини галечнику на „господарські потреби”. А увесь

коктебельський пляж було засипано вапняковим щебенем (який

швидко обкатало осінньо-зимовими штормами до стану гальки).

Розчарування повне. Мрії кількох десятиліть побачити цей

унікальнмий кольоровий пляж розвіяно за кілька хвилин. Та й

для своєї колекції мінералів та кольорового каміння – нічого.

Проходжу весь пляж. Вийшов до отрогів Кара-Дагу. На межі

пляжу паркан Карадагського природного заповіднику. Заходить

аж у воду. Біля паркану троє дебелих охоронців. З останнього

перед заповідником молу бачу, що галька у воді за парканом вже

зовсім інша. Є гальки з вулканічних порід. Бачу кілька

величеньких гальок зеленого трасу. Але що зробиш –

залишається тільки подивитись.

Вертаюсь назад пляжем. Потім знайомим провулком. По

дорозі дивлюсь у сувінірних лавках, чи є у продажу колекційні

карадагські мінерали. Нічого подібного немає. Немає навіть

ювелірних виробів з карадагського каміння – із знаменитих

сердоліків, агатів, халцедонів, яшм, чорномориту.

Виходжу на зупинку автобусів. Після не тривалого

очікування сідаю на автобус рейсом Феодосія – Судак.

Виявляється, що маршрут досить активний – через кожні майже

півгодини. Їду на Судак.

Поїздка від Коктебелю на Судак досить цікава та приємна.

Відразу за Коктебелем траса відходить від берега у гори. Йде

весь час міжгірськими долинами. Спочатку вона обходить Кара-

Даг. Так що до с.Щебетівка уся увага вліво. Добре

проглядається, за відстані усього 5 км, гора Свята (576 м над

рівнем моря). Це найвищя точка Кара-Дагу. Потім проїзджаємо

під горою Легенер, з її двогорбим піком, заввишки 497 та 499 м.

На захід ця гора обривається ефектним прямокутним урвищем, з

назвою Ікилмак-Кая.

7

Східна частина Кутлакського пляжу та гора Караул-Оба,

з мисом Чикен-Кая

Західна частина Кутлакського пляжу та, вдаличині, хребет

Сонки-Сиртлар, з мисом Ай-Фока

8

Кутлакська бухта зі схилу гори Караул-Оба

Реліктова сосна Станкевича на уламку скелі під горою Караул-Оба

9

Справа теж гарні гірські вершини. Вони не такі високі (до

300 м над рівнем моря), як Карадаг, але гарні. Безлісні, відтак

добре проглядаються. Гори пікові – мають або суцільно конусні

обриси, або конусними є їх верхівки.

Проїзджаємо с.Щебетівка (Отуз). Від цього села траса

трошки йде долиною річки Монастирський струмок. Потім йде

лісом. Гори поступово стають усе вищими. Верхівки іноді

сягають висоти 670 м над рівнем моря. Від Щебетівки й

протягом понад 20 км – жодного населеного пункту. Тільки ліси

й гори.

В’їзжаємо у долину Айван, дорога починає плавно

спускатися. П’ять кілометрів вузькою долиною й впираємося у

автодорогу Судак – Грушівка. Ще 4 км й автовокзал м.Судак.

Беру квиток на автобус Судак – Морське, до с.Веселе

(Кутлак). Якихось 10-15 хвилин поїздки приємною міжгірською

долиною й с.Грушівка. Від села, дорогою по долині річки Юрт,

спускаюсь до моря. Це усього 5 км. Виходжу у знамениту

Кутлакську бухту, прямо у її середину. Відома вона тим, що у

ній знаходиться найдовший на усьому південному березі Криму

піщаний (точніше піщано-дрібногальковий) пляж. Але приїхав я

сюди не заради унікального пляжу, а заради чудового куточку

природи, про який вже добре знав з різноманітної інформації. Це

унікум – регіон Нового Світу.

Бухта Кутлакська не дуже сильно вдається у материк, не

більше як на 800 м, при довжені понад 3 км. Але все одно бухта

затишна й приємна. Мій маршрут на схід. Тому спочатку

оглядаю західну частину бухти. Вона міститься навпроти низької

долини. На терасі стоять намети відпочивальників. Їх не більше

десятка на кілометр берега. Пляжний сезон закінчується та й

вода, як я швидко з’ясував власними кінцівками, холодна, не

перевищує 16-17 градусів. За бухтою тягнеться гірський хребет

Сонки-Сиртлар. Найвищою точкою хребту є північний конус –

гора Кучур-Оба (352 м над рівнем моря). Закінчується хребет на

півдні мисом Ай-Фока. На хребті у центрі невисокий конус гори

Папая-Кая (319 м над рівнем моря), а на півдні над самим

урвищем – гора Кечит-Вермез (221 м над рівнем моря).

10

Південний схил гори Караул-Оба

11

Верхівка гори Караул-Оба

Мапа маршруту від Веселого до Нового Світу

12

Повертаю на схід та йду берегом до гори Караул-Оба. На

пляжі є розрізнені гальки, а також вузенька смужка гальки на

поверхні піску. Просуватися відносно легко. Людей на пляжі у

цій частині бухти майже немає. Біля води розташувався на

годинний денний відпочинок та обід.

У східній частині пляжу виявив кількох рибалок, що

ловили спінінгами кефаль. Трошки подивився, як вони це

роблять (бачив ловлю кефалі вперше). Снасті з кількома

гачками. Закидають далеко від берега (не менше 60-70 м).

Насадки – морські храбаки. При мені витягли дві рибини – від

0,5 до 1 кг.

Зліва підіймаються, все вище й вище, схили відрогів гори

Караул-Оба. Поступово піщаний пляж закінчується. Під ногами

галька. Потім галька зі свіже осипаним щебенем та уламками

вапняку. З’являються брили. Виходжу під південно-західний

схил Караул-Оби. По схилу гори, вздовж берега, підіймається

стежка. Йду по ній. Підйом не крутий, йти не важко.

Серед уламків скель, на брилах, з’являються специфічні

парасольковидні сосни. Знаю, що це унікальна сосна Станкевича.

Вкрай рідкісна рослина. Залишилося лише кілька невеличких

анклавів, де вона ще збереглася. Усі вони у Причорномор’ї. Два

таких місця є у Криму – на мисі Айя та під Караул-Обою. Не

дарма тут знаходиться Ботанічний заказник „Новий світ”. Є

діляночки де ця сосна ще збереглася також на східному та

південно-східному узбережжях Чорного моря, в межах Грузії та

Туреччини. Особливо вразила одна така сосна, яка примудрилася

вирости на вершині великої брили. Чи є там хоч якийсь грунт, не

зрозуміло. Незбагненна рослина!

Стежка в’ється в дійсно дуже красивому місці. Є

вертикальні скелі-останці, є величезні вертикальні брили, що

сповзли з високого урвища. Поступово піднявся вздовж берега

до висоти біля 120 м над рівнем моря. Побачив, що від добре

натоптаної стежки, якою я йшов, вліво, на гору, відходить слабо

помітна стежина. Звертаю на неї. Стежина крута, йде по осипах,

між кущами. Карабкаюсь вгору. Піднімаюсь метрів на сто.

Крутизна несподівано переходить в похилий підйом, а потім у

терасовидне плато.

13

Узбережжя Східного Криму до гори Меганом з верхівки гори

Караул-Оба

14

Вид з верхівки гори Караул-Оба на гори Східного Криму

Вид з верхівки гори Караул-Оба на захід

15

Пересікаю цю рівнинку. Справа залишається гарна скеля.

Вона стоїть окремо, височіючи над плато на кілька десятків

метрів. Дивлюся у мапу – вірогідно це є скеля „Пік космосу”.

Попереду куполовидна верхівка Караул-Оби. До неї йде стежка.

Не піднятися на верхівку гори – злочин по відношенню до

самого себе. Стежка піднімається по крутому схилу, з півдня на

північ. По схилу вправо та вліво є ділянки скельних обривів.

Схил дійсно крутий, тому підйом по вертикалі швидкий.

Якось непомітно опиняюсь на вершині куполу гори. Краса, види

на усі 360 градусів. Обзор чудовий, погода гарна, димки майже

немає. На верхній точці верхівки гори, на висоті 341 м над

рівнем моря, стоїть вишка топографічного знаку. На вишці

майоріє великий гарний національний прапор України. Гора

відразу стає абсолютно своїм, таким рідним, місцем.

Повертаються трохи підзабуті відчуття, відчуття які були у 1990-

1991 роках. Для мене, тоді вже члена УРП, ученого історика,

національний прапор був святинею.

Знімаю рюкзака. Оглядаю навколишні пейзажі у близькій

та далекій перспективі. На сході, внизу, видно пік гори Коба-

Кая. За цією горою чудово видно бухту Судак-Лиман (Зелену).

Ще далі, вліво від бухти, височіє гора Сокіл (Куш-Кая). Висота її

474 м. Гора викликає повагу. Адже це найвища гора берегової

лінії аж до Алушти. Й обриси викликають захоплення –

неправильний конус, з достатньо крутим схилом на північ та на

схід й дуже крутими (до 70 градусів) схилами на південь та захід.

Ще далі мис Алчак. Й, нарешті, на горизонті підіймається з моря

південна висока частина півострова Меганом.

На північ, на північний захід та на північний схід – скільки

видно оку, гори Східного Криму. Внизу губляться під

вершинами масиви лісів. Багато верхівок незалісених, голих.

Вигоріла за літо трава робить їх схожими на східносибірські або

на далекосхідні гольці (де мені їх доводилось бачити). Такою

виглядає, наприклад, гора Вігла, що міститься усього за 5 км на

північний захід. Її конус підіймається на висоту 577 м над рівнем

моря.

16

Скеля „Пік космосу” над південним схилом гори Караул-Оба

На захід, просто під ногами, лежить в усій красі Кутлакська

бухта. За нею, виглядаючи зовсім невисоким, виступає хребет

Сонки-Сиртлар. Далі добре видно конуси верхівок Східного

Криму. А у віддаленні проступають громади-плоскогір’я Карабі-

Яйли, Тірке-Яйли, Демерджі-Яйли.

Намилувавшись пейзажами, вирішую продовжити шлях на

схід. Але жодна стежка туди не йде. Стає зрозуміло, що у той бік

схил впирається в урвище. Треба спускатися назад, на південь,

на терасовидне плато. Виходжу на стежку та йду вниз. Помічаю,

що стежка якась дивна. Її видно усе гірше, а піднімався я по

досить натоптаній та чіткій. Стежка повертає кудись вправо та

йде вже не вниз. Підніматися назад на гору ніякого бажання. Йду

вниз навпростець. Скоро впираюсь в обрив, не таке вже й

урвище, але не прохідний (5-7 м заввишки). Повертаю на схід, в

„нужному напрямку”. Обрив все тягнеться. Повертаю назад та

йду на захід. Через деякий час обрив закінчується, продовжую

спуск по бездоріжжю.

17

Вид зі східного схилу гори Караул-Оба на бухти Нового Світу

Вид зі східного схилу гори Караул-Оба на Деліліманську

(Блакитну) бухту та півострів Капчик

18

Урвища південно-східного схилу гори Караул-Оба

19

Нарешті терасовидне плато. Поки я блукав почало

смеркати. Треба зупинятись на ночівлю. На плато є чудові

галявинки. Навколо ростуть тис ягідний, туя, листяні дерева. Як

відомо, ставити намети в заповідниках заборонено. Обираю

потаємне місце між кущами, на краю галявини, недалеко від

„Піку Космосу”. Розстеляю намет на травичку. Зверху спальник.

Вечеря сухим пайком, ніякого багаття. Чудовий теплий вечір,

краса. У темряві довго не сидиться, дається взнаки сон у 4-5

годин минулої нічі. Тривалий „солодкий” сон.

О 7 годині 14 вересня просинаюсь, легкий сніданок та

збори, й о 7-20 вирушаю на маршрут.

Йду на схід стежкою. Виходжу до південно-східних

обривів Караул-Оби. Скоро, прямо по ходу, відкриваються місця

знайомі з багатьох кінофільмів, у т.ч. „Людина амфібія”, „Пірати

20 століття”, „Спортлото 82”. Далеко внизу бачу три знамениті

бухти Нового Світу – Блакитна (Деліліманська), Синя

(Розбійнича) та Зелена (Судак-Лиманська). Між ними

улюблинець кіношників – мис Капчик. А справа грандіозні

урвища, що обриваються до моря (далеко внизу скелі у це море

просто пірнають). Місце дійсно фантастично гарне.

Стежка пішла на спуск, у бік Деліліманської бухти. До

краси природи додається романтика проходження дуже крутого

та іноді складного спуску, серед розрідженої специфічної

рослинності. Осипи абсолютно відсутні, на крутизні можна

триматися за дерева, є скельні приступки – саме те, що викликає

захоплення від маршруту у любого гірського туриста. Вийшов до

балки, спустився у неї й по її руслу пройшов до берега.

Опинився на знаменитому “царському пляжі”. За легендою тут,

начебто, полюбляв проводити час якийсь з володарів „імперії

зла”. Пляж невеликий, піщано-дрібногальковий. Тоді мені

пощастило, адже у наступні роки цей пляж повністю закрили для

відвідування „простими смертними”. У подорожі 2010 року ми

його відвідати вже не змогли, доступ до нього був перекритий

охороною. У нас навіть виникла підозра, що там задумано звести

вілу або якогось російського олігарха, або навіть самого

„імператора путіна”.

20

„Царський пляж” у бухті Блакитній. Вдаличині – скелі „Два монахи”

на мисі Чикен-Кая

Бухта Деліліманська (Блакитна) з мису Капчик

21

Людей на пляжі зовсім мало. Й тому, що вже середина

вересня, й тому, що вода холодна. У мене вже зовсім закінчилася

питна вода, ще зранку. Бачу на березі легкий торгівельний кіоск.

Підходжу – торгують вірмени. Ціни на усе у 2-3 рази вищі,

навіть ніж у прибережних населених пунктах! Питаю, „чому така

дорожнеча”? Відповідь проста – „усе завозимо морем, човном,

не хочете не купуйте”. Відповідь не задовольняє. Та ще й наглі

мордяки... Але, що мене чекає далі на маршруті? Чи буде у

найближчий час можливість знайти воду? Доводиться купувати

пляшку мінералки. Потім вона мені дозволила кілька годин

пробути у чудовому місці.

Йду далі. Пляжем на захід. Бачу, що піднятися на початок

півострова-хребта Капчик від Блакитної бухти неможливо.

Заважають високі обриви. Піднімаюсь уверх по руслу балки й

карабкаюсь по крутому схилу лівого борту. Виходжу на

материковий хребет, що на південь продовжується вузьким

півостровом. Повертаю на південь й виходжу на нього. Ось він

знаменитий Капчик!

Хребет відокремлює Деліліманську (Блакитну) бухту від

бухти Розбійничої (Синьої). Капчик сам по собі унікальне

природнє явище для Кримського узбережжя. Це вузький,

достатньо високий хребет, з крутими, майже вертикальними

обривами. У бік моря він піднімається невеликою горкою. У

найвищій точці знаходиться гарний скельний пік (з висотою,

мабуть, до 80-90 м над рівнем моря). Пройшов увесь Капчик,

піднявся на пік. Просто „море задоволення”.

Капчик – перлина Південного берега Криму. Але й у цієї

перлини є своя „родзинка”. Це “Сквозний грот”. Повернувся я

ближче до середини півострова. Тут, на рівні кількох метрів над

поверхнею води, є так званий грот. Увійти у „грот” можна тільки

з західного входу. До нього можна було пройти раніше

вузенькою, слизькою стежкою, висіченою на обриві. Вже у

наступні роки після моїх відвідин до „гроту” було вирублено у

скелі рівний, огороджений прохід. Шлях став абсолютно

безпечним, але втратив свою романтичність. Від цього й „грот”

став не таким суворим та загадковим!!!

22

Бухта Розбійнича (Синя) з південної точки мису Капчик

Гора Коба-Кая від мису Капчик

23

Бухта Розбійнича (Синя) з мису Плоский, вдаличині обмежена

півостровом Капчик

24

Фактично це печера-тріщина – виходить з обох боків на

круті обриви. Довжина до 70 м. Ширина внизу до кількох метрів,

висота до 20 м, нагорі стінки сходяться гострим кутом. У верхній

частині багато відколотих брил, небезпечно звисають. Думаю,

що цей „грот” має тектонічне походження, ускладнене ще й

процесами водними та вітровими.

По хребту півострова повернувся до злиття його з

материком, спустився у північно-західну частину Синьої бухти

(біля малесенького пляжу). Відпочив, купався.

Біля 13 години дня вийшов на схід, вздовж Синьої бухти.

Пройшов по стежці на обриві під горою Хоба-Кая, до мису

Плоского. Гора розділяє бухти Синю та Судак-Лиман (Зелену).

На мисі оглянув величезний грот – „грот Голіцина”. У ньому в

середньовіччі була церква, є вирубаний на дні гроту колодязь з

прісною водою. По мису Капчик та на макршруті від нього до

Нового Світу – толпи так званих “туристів-екскурсантів”, грот в

руках ділків-бізнесменів. Виявилося, що з боку Нового Світу

вхід на маршрут платний.

По берегу Судак-Лиманської (Зеленої) бухти, по висіченій

у скелі стежці, вийшов до селища Новий Світ (Парадіз).

Пройшов до зупинки маршруток наверх. Доїхав до Судака.

Проїзжав біля Судакської фортеці. Вона виявилася більшою, ніж

здавалося з літератури та відеофільмів. Виглядом своїм дійсно

вражає.

Ще однією метою спланованого маршруту цієї подорожі

було відвідування Грушівського кар’єру з видобутку вапняку. З

літератури про мінералогічні скарби Криму я знав, що в цьому

кар’єрі часто відкриваються прошарки кальциту. Є й пласти

унікального для Криму, та й усієї України, блідомедового

кальциту. Причому, це не утворення печерного карсту (тобто

„мраморного оніксу”), а пластового кальциту. Здійснення

давньої мрії стало реалією.

З Судака, автобусом Судак – Севастополь, виїхав до села

Грушівка. Проїзжав через села Дачне, Лісне, Перевалівку. На

цьому шляху великих красот не спостерігається. Дорога до

с.Лісне йде долиною річки Судак. Між сс. Лісне та Перевалівка

йде по долині безіменної притоки Судака. Біля Перевалівки

25

перевалює водорозділ й спускається долиною річки Сала до

Грушівки. Увесь шлях лісним коридором.

Вийшов на зупинці села Грушівка. Було вже біля 16 години

дня. Через село дійшов до старої автодороги від Грушівки на

Старий Крим. По дорозі (з розбитим або повністю знищеним

асфальтом) поступово піднявся до підніжжя гори Фронтальної

(413 м над рівнем моря). Далі дорога вже була горизонтальною.

По ходу багато гльоду, диких грушок, шипшини. Ще 1,5 км й я

біля гори Шпиль (491 м над рівнем моря). У районі гори вийшов

до входу у кар’єр. Оглянув кар’єр з дороги – величезна розробка

схилу гори. Біля в’їзду до кар’єру (на відвалах щебеню та

кам’яних брил) зібрав колекцію білого кальциту.

З дозволу та у супроводі охоронця (дуже приємної й

розумної людини, віком біля 45 років) оглянув котлован кар’єру

зверху На площадці видобутої сировини, серед уламків

специфічного щільного вапняку, зібрав зразки жовтуватого

кальциту. Виявив глибу медового кальциту діаметром біля 30 см,

та вагою до 25-30 кг. Відбив пару шматків.

Після екскурсії на кар’єр пішов старою дорогою на Старий

Крим. Пройшов обеліск на могилі загиблих у 2-й Світовій війні.

Вже добряче вечеріло. Ще через кілька сот метрів звернув до

невеличкої гарної, затишної галявини. На ній поставив намет.

Зварив вечерю. Це було перше приготування гарячої їжі під час

цієї подорожі. З якою насолодою пився чай!!!

Нічого не сповіщало неприємності. День був дуже теплий,

вечір приємний. Але ніч виявилася страшенно холодна. У наметі,

у спальному мішку (правда літньому, але достатньо теплому,

щоб раніше нормально ночувати навіть на початку жовтня),

спати було неможливо від холоду. Особливо під ранок. Теплого

одягу з собою не було, а тільняшка та тонкий світер не

допомогали. Другу половину ночі вже зовсім не спав. Але й

виходити у темряві з намету, шукати дрова у лісі, розводити

багаття зовсім не хотілося. Явище якесь дивовижне – адже було

зовсім безвітряно, висота над рівнем моря не перевищувала 350

м, а температура повітря не опускалася до 0 градусів? Наступила

якась апатія, відчуття підпорченої чудової подорожі.

26

Мапа маршруту між Грушівкою та Старим Кримом

Кальцит медового кольору з Грушівського кар’єру

Білий кальцит з Грушівського кар’єру

27

Дочекався ранку. Нарешті верхівки дерев освітило сонечко.

Вирішив припинити подорож та відкласти відвідини Старого

Криму (до якого, до речі, залишалося тільки якихось 4 км

відстані). Вирішив вибиратися на трасу Феодосія – Сімферополь.

Прямо від галявини пішов на південь. Вийшов до річки Сухий

Індол. Знайшов брід. Пересік лісовий масив й нарешті опинився

на трасі.

Усі спроби зупинити автобус на Сімферополь були

марними. Від Старого Криму рейси з Керчі та Феодосії були

заповнені та й водії не хотіли когось підбирати на трасі.

Довелося 5 км йти трасою до с.Грушівка. Була надія сісти на

автобус рейсом Судак – Сімферополь. Зупинився на зупинці

автобусів. Чекаю. Несподівано зупиняється авто (здається ВАЗ)

й водій запитує – „куди їхати”. Відповідаю, що аж до

Сімферополю. Він каже, що теж їде у Сімферополь. Підвезе мене

до станції „Східна” по ціні квитка автобуса. Звичайно я сгоден.

Швидко й зі зручностями їдемо. Ця траса, до Білогірська,

мені невідома. Загалом цікаво. Особливо радує, що траса

практично не проходить через села. На 20 кілометровому

відрізку, між селами Грушівка та Богате, до траси виходить

тільки одне малесеньке сільце Тополівка. Траса іде місцями

лісом, а більше відкритими просторами. Відтак чудові краєвиди.

Цими красотами виїжджаємо до Білогірська. Далі все знайоме.

Але теж цікаве.

Від „Східної” автостанції до залізничного вокзалу переїхав

тролейбусом. На вокзалі вже о 10-й годині. Нарешті пощастило –

у цей день є потяг Сімферополь – Хмельницький (за зимового

розкладу ходив через день). А це означає, що не треба чекати на

вокзалі аж до вечора. Без проблем беру квиток. Об 11-50

відправляємося. О 17 годині у Херсоні.

28

Туристично-літературне видання

Микола Петрович Оленковський

ПО КРИМСЬКИХ ГОРАХ

№9

Комп’ютерний набір, верстка, макетування –

М. Оленковський

Підписано до друку 3 травня 2014 р. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Гарнітура Times

Ум. др. арк. 2,5. Тираж 20 екз.

Самвидав