lichen flora of natural reserves "nedohirskyy forest" (kherson region)

Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з галузі

“Біологічні науки”

ЛІХЕНОФЛОРА ЗАПОВІДНОГО УРОЧИЩА

“НЕДОГІРСЬКИЙ ЛІС” ( ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ)

“ОАЗИС СТЕПУ”

2014 рік

2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ

ТЕРИТОРІЇ…………………………………………………………………....5

1.1 Геологічна будова…………………………………...……….......5

1.2 Клімат……………………………………………………………..6

1.3 Рослинний світ………………………………...……………….....6

1.4 Охорона ландшафтів………………………………………..……7

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ЛИШАЙНИКІВ ПОНИЗЗЯ

р. ІНГУЛЕЦЬ………………………………………………………………....9

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……......11

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ЛІХЕНОБІОТИ…………….…..……………....13

4.1Таксономічна структура ………………………...……..…….…..13

4.2Систематична структура……………………………….…….…..17

4.3Еколого–субстратний аналіз………………………………....…..20

4.4Географічний аналіз…………...…………………………...….....22

ВИСНОВКИ………..………………………………………...………....25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...…..26

3

ВСТУП

Актуальність роботи. Лишайники є одним з компонентів утворення та

функціонування природних екосистем, які внаслідок антропогенного

навантаження поступово трансформуються та деградують. Доказом цього ми

можемо вважати зміни, які відбуваються з ліхенобіотою, не тільки з її

видовим та еколого–субстратним складом, але і з самою морфологічною

будовою лишайників, яка напряму залежить від екологічних умов зростання.

Тому це дослідження дасть нам змогу конкретизувати екологічну ситуацію

для даної території і Херсонщини в цілому. Проведення інвентаризації

флори лишайників є невід’ємною складовою частиною досліджень загальної

флори будь–якої території, через те, що лишайники є більш компактною

групою ніж вищі та нищі рослини, і саме флора лишайників може точніше

відображати ступінь екологічних змін досліджуваних територій, в тому

числі і природоохоронних об’єктів. Досить важливим питанням є охорона

природних екосистем, яка здійснюється завдяки мережі природно–

заповідних об’єктів, однак ліхенофлора більшості з них не вивчалася зовсім

або є маловивченою. Не є виключенням і заповідне урочище Недогірський

ліс, за півстолітню історію якого ми не знаходимо в літературі жодних згадок

про наукове дослідження даної території, а тим більше ліхенологічне. Тому

ця наукова робота є досить актуальною для вивчення, систематизації та

доповнення знань про видовий склад ліхенобіоти Херсонської області і

північного причорноморя загалом.

Метою роботи є вивчення та систематизація видового різноманіття

ліхенобіоти заповідного урочища Недогірський ліс та проаналізувати її

особливості.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

4

провести літературний аналіз публікацій на предмет будь–яких

ліхенологічних досліджень на вказаній території;

дослідити та вивчити видовий склад ліхенобіоти заповідного урочища

Недогірський ліс;

вивчити особливості таксономічного складу ліхенофлори

досліджуваної території;

провести географічний та еколого–субстратний аналіз ліхенофлори;

оцінити стан ліхенофлори досліджуваної території, проаналізувати

поширення рідкісних та червонокнижних видів лишайників на

досліджуваній території та стан їх охорони.

Об’єктом дослідження є ліхенофлора заповідного урочища

Недогірський ліс.

Предметом дослідження є таксономічний склад, екологія, географія та

охорона лишайників заповідного урочища Недогірський ліс.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох

розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст роботи

викладений на 28 сторінках комп’ютерного тексту, містить 1 таблицю та 3

діаграми. Список використаних джерел включає 21 найменування.

Робота є самостійним дослідженням автора. Автор безпосередньо

організував та провів 5 основних експедиційних виїздів по території

заповідного урочища Недогірський ліс. Визначення зібраного матеріалу,

аналіз отриманих результатів здійснено автором особисто.

5

РОЗДІЛ 1

ПРИРОДНІ УМОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ

1.1Геологічна будова

Урочище розташоване на північно–східній околиці Бузько–

Дніпровської низовинної області середньо степової під зони степової зони.

Територія області приурочена до схилу Причорноморської западини. Будова

поверхні відзначається низькою розчленованістю, широкими вододільними

плато Інгульця і Дніпра. Долини цих річок врізані неглибоко. Коливання

відносних висот на півночі становить 50–60 м, на півдні 20–30 м слабко

дерновані плоскі вододіли характеризуються розвитком поділу різної

морфологічної виявленості. Поділи займають до 10% прощі області, в

значній більшості глибину до 2 м і діаметр від 100–500м. В долині Інгульця

гібсографічно виділяють широку заплаву і три надзаплавні тераси. В місцях

виходів корінних порід форма схилів складна, має вигляд уступів,річище

характеризується великою звивистістю. Від інших околиць вона

відрізняється меншою потужність мезокайнозойських відкладів. При цьому

на кембрійських породах залягають крейдові та палеогенові товщі. Палеоген

та неоген представлені переважно вапняками. Їх літологічний склад

неоднаковий: у понтичному ярусі наявні вапняки і глини, жовто–бурі та

червоно–бурі черепашкові кавернозні вапняки. Понтичні вапняки

перекриваються червоно–бурими глинами, над якими залягає 20–30–метрова

товща лесових порід. У долинах річок місцях виходів поширені лесові

піщанисті суглинки та алювіальні утворення, а на схилах долин і балок

залягають делювіальні суглинки з уламками неогенових вапняків. Поверхня

має меншу розчленованість та широкі вододіли: середня густота долинно–

балкової мережі 0,3–0,5 км/км2[4, 19].

6

1.2 Клімат

Клімат Бузько–Дніпровської низовинної області і степової зони в

цілому помірно континентальний. Кліматичні умови характеризуються

тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, недостатнім

зволоженням, відносно частою повторюваністю посух і суховіїв. Річний

радіаційний баланс змінюється від 4100 (на півночі) до 5320 Мдж/м2 (на

півдні). Завдяки цьому область має найбільші теплові ресурси. Безморозний

період триває 160—220 днів. Середні річні температури повітря змінюються

з північного сходу на південний захід від + 7,5 до +11 °С. Середні липневі

температури зростають у південному напрямку від +21,5 до +23 °С. Річні

суми опадів зменшуються від 450 мм (на півночі) до 350 мм (на півдні).

Характерною особливістю степових ландшафтів є висока випаровуваність

(від 700 до 1000 мм). Через недостатнє атмосферне зволоження густота

річкової мережі незначна: 0,08—0,05 км/км2. Стік формується за рахунок

талих снігових вод [2, 39].

1.3 Рослинний світ

Степові ландшафти сформувалися за жаркого клімату з від'ємним

балансом вологи. Загалом степи досліджуваної території відносять до

типчаково–ковилових степів. Їх називають біднорізнотравними, оскільки їх

видова різноманітність складає близько 12 видів на 1 м2

площі. До складу

флори цих степів входить майже 500 видів вищих рослин. Травостій степів

зріджений порівняно з різнотравно–типчааково–ковиловими степами, що

розташовані північніше. Тут добре виражений літній період напівспокою

рослин. Домінують в рослинному покриві щільнокущові злаки — ковила

Лессінга (Stipa lessingiana), ковила українська (S. ucrainica), ковила

волосиста (тирса) (S. capillata), костриця валіська (типчак) (Festuca valesiaca),

келерія гребінчаста (Koeleria cristata), колосняк гіллястий (Leymus rаmоsus).

В домішці спостерігається степове різнотрав'я — пижмо тисячолисте

7

(Tanacetum millefolium), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum),

кринітарія волохата (Crinitaria villosa), пьон Черняєва (Linum czernjaevii),

люцерна румунська (Medicago romanica) та інші [2, 56]. В міждернинних

проміжках поселяються ефемери і ефемероїди. Ефемерів — видів, цикл

розвитку яких проходить в дуже стислі терміни, тут значна кількість. Це

веснянка весняна (Erophila vernа), вероніка весняна (Veronica verna),

вероніка трилиста (V. triphyllos), костянець зонтичний (Holosteum

umbellatum), проломник видовжений (Androsace elongata), мласкавець

ребристий (Valerianella costata) та ін. Ефемероїди, на відміну від ефемерів —

багаторічні рослини, хоча й з дуже коротким, звичайно весняним, періодом

розвитку. До них відносяться тонконіг бульбистий (Роа bulbosa), тюльпан

Шренка (Tulipa schrenkii), т. південнобузький (Т. hypaniса), т. скіфський (Т.

scythica), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea) та ін. З мохів в цих

степах переважають тортуля сільська (Tortula ruralis), вейсія довголиста

(Weissia longifolia), з лишайників — кладонія оленевидна (Cladonia

rangiformis), кладонія війчаста (С. fimbriata), багато синьо–зеленої водорості

носток звичайний (Nostoc commune). Загалом на херсонщині росте 131 вид

рослинного світу, які занесені до Червоної книги України [10, 176].

1.4 Охорона ландшафтів

Природні соснові ліси на території області зростали ще в історичні часи

в нашій ері і були знищені. Сучасні, відновлені людиною, можна вважати

нащадками колишніх, оскільки зберігся субстрат, на якому вони росли —

піщані грунти. . Перші спроби залісення пісків лівобережжя були зроблені в

XIX ст Масові посадки лісів були зроблені після другої світової війни. Нині

соснові ліси в області зростають на площі майже 80 тис. га. За ці десятиліття

сформувались лісові соснові ценози. Заповідне урочище має площю 216 га.

Розташоване в зеленій зоні південно–західної околиці смт. Велика

Олександрівка. Це штучні лісонасадження, що створене згідно рішення

8

обвилконкому від 19.08.83 № 441/16 мають велике водоохоронне та

ґрунтозахисне значення. Землекористувачем території є ДП «МГ

Гаврилівське». Урочище – зразок степового лісорозведення.

9

РОЗДІЛ 2

ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ЛИШАЙНИКІВ ПОНИЗЗЯ р. ІНГУЛЕЦЬ

Перші повідомлення про лишайники Причорномор’я ми знаходимо в

роботі Ж. Левельє "Observation medicales et enumeration des plantes recueillies

en Tauride "(Leveille, 1842), де серед 72 видів, представлених у списку, тільки

1 вид, а саме Cladonia ramulosa (як Cenomice pityrea) вказано для коси

Арабатська стрілка. Подальші відомості про лишайники регіону наводяться в

працях А. Нордмана, Е. Вайню, А. Ришави, С. Зелененького, В.

Осаржевського та К. Мережковського, які вийшли в світ в кінці ХІХ на

початку ХХ століття [8, 7].

У 1924 р. починається планомірне вивчення ліхенофлори України

видатним українським вченим А.М. Окснером. Серед великої кількості

лишайників, які були знайдені до той час в Україні, лише два види –

Teloschistes lacunosus і Caloplaca lactea – наведені для Причорномор’я

[Окснер, 1928]. Першою узагальнюючою роботою, в якій зібрані відомості

про лишайниках України, стала монографія "Визначник лишайників УРСР"

[Окснер, 1937]. В ній для південної смуги степів України, без точного

місцезнаходження, наводилося 46 видів лишайників. Важливою подією для

ліхенології України стало видання багатотомної праці "Флора лишайників

України ", перший том якого опублікований в 1956 р. У другому томі "Флори

..." (Окснер, 1968) наведено 37 видів лишайників для степової зони України.

Вивченню ареалів рідкісних видів лишайників в межах півдня України

присвячена робота Є.Г. Ромс і О.Б. Блюма (1988), в якій наведено

місцезнаходження Cetraria steppae, Xanthoparmelia camtschadalis і Neofuscelia

ryssolea, тобто видів, зазвичай пов'язаних зі степовою рослинністю.

Значну увагу лишайникам півдня степової зони приділив С. Я.

Кондратюк. У 1993 р. вийшла у світ друга частина другого тому "Флори

лишайників України" (Окснер, 1993), значно доповнена матеріалами його

10

укладачів С.Я. Кондратюком, І.Л. Навроцької та Є.Г. Ромс. Список

лишайників континентальній частині степової зони налічував 63 види. Всі

ці дані зібрано і викладено в одній науковій праці Ходосовцева О.Є.

“Лишайники причорноморських степів України” .

З 2009 р. планомірним і структурованим вивченням ліхенобіоти балок на

території Херсонської області займається Гавриленко Л.М. У її дослідженнях

наведені данні про 5 нових видів лишайників для степової зони України

(Acrocordia subglobosa (Vezda) Vezda & Poelt, Arthonia lecanorina (Almq.) R.

Sant., Athelia arachnoidea (With.) J. R. Laundon, Collema fuscoviridis (With.) J.

R. Laundon, Polycoccum marmoratum (Krempelh.) D. Hawksw.) і вказується

один вид ліхенофільного гриба (Lichenostigma rugosa G. Thor.) [3, 30].

Вивченням лишайників долини річки Інгулець з 2009 р. займається

Наумович Г.О. ЇЇ зусиллями на території долини річки було знайдено 12

видів нових для рівнинної частини України (Acarospora insolata H. Magn.,

Aspicilia desertorum (Krempelh.) Mereschk., A. pavimentas (Nyl.) Hue, Caloplaca

obscurella, Candelariella efflorescens, Caloplaca oasis (A. Massal.) Szatala, C.

obliterans (Nyl.) Blomb. & Forssell, Cladonia glauca, Lecania spadicea (Flotow)

Zahlbr., Lecanora perpruinosa Froberg, Lepraria lesdainii (Hue) R. C. Harris,

Lichinella stipatula Nyl., Trapelia involuta (Taylor) Hertel, T. obtegens (Th. Fr.)

Hertel, Rinodina pytirea, Verrucaria umbrinula Nyl). Для степової зони України

наведено 3 нових виду: Agonimia tristicula (Nyl.) Zahlbr., Toninia athallina

(Hepp) Timdal, Verrucaria dolosa Hepp, і два виду ліхенофільних грибів

(Pyrenidium actinellum Nyl., Stigmidium rouxianum Calatayud & Triebel).

Згідно з останніми даними в пониззі р. Інгулець знайдено чотири види

лишайників, які занесені до Червоної книги України : Сetraria steppae

(Savicz) Karnef, Seirophora lacunose (Rupr.) Froden, Xanthoparmelia convoluta

(Krempelh.) Hale, Xanthoparmelia ryssolea (Ach.) O. Blancoet Al. [10, 96].

11

РОЗДІЛ 3

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Матеріалами для даної роботи є оригінальна колекція, яку зібрано в

результаті експедиційних виїздів у 2012 – 2013 рр. на території заповідного

урочища Недогірський ліс (Великоолександрівський район, Херсонська

область).

Збір лишайників проводили за стандартною методикою [Окснер, 1974],

маршрутно–експедиційним методом з відбором зразків в різних біотопах з

різних субстратів (на корі хвойних та листяних порід дерев, на гнилій

деревині, на чагарниках та чагарничках , на мохах та на грунті і пісках) та

відповідним їх картуванням. Визначення лишайників проводили за

стандартною методикою [Purvis et al., 1992; Кондратюк, 2008] в лабораторії

кафедри ботаніки Херсонського державного університету та в науково–

дослідній лабораторії біорізноманіття та екологічного моніторингу імені І.К.

Пачоського за загальноприйнятою методикою. Визначаючи лишайники,

використовували «Флору лишайників України», «Определитель лишайников

СССР» та «Определитель лишайников России», ряд інших європейських та

американських визначників, а також статті та монографії, присвячені

окремим родинам та родам. Для з'ясування загальних ботаніко–географічних

відносин було використано статистико–флористичні методи аналізу. Для

цього був проведений точний підрахунок видів, родів і сімейств

досліджуваної флори. Ці показники дозволяють зробити точні висновки про

більше або менше флористичне багатств порівнюваних флор взагалі.

Флористико–систематичні дані необхідні для встановлення ліхено–

флористичного спектра досліджуваної області, що показує значення у флорі

лишайників різних сімейств або родів. Для складання флористичного спектра

обчислюють відсоткове відношення видів даного сімейства (або роду) до

12

числа видів (або родів) всієї ліхенофлори досліджуваної території.

Порівняння з іншими ліхенофлорами проводили за 5 провідними родами. Під

час мікроскопічних методів дослідження морфологічної та анатомічної

будови лишайників ми використовували бінокуляри, мікроскопи зі різним

збільшенням(окуляр х15 і об’єктиви х4, х8, х12, х40), леза, препарувальні

голки, серцевина бузини, покривні і предметні скельця, різноманітні хімічні

реактиви. Для виготовлення зрізу потрібно об'єкт, наприклад плодове тіло

або частину слані, насамперед очистити від землі і пилу і розмочити його,

поклавши на 3–4 хв. на предметне скло в краплю води. Коли об'єкт розмокне,

його переносять на лист фільтрувального паперу, щоб прибрати зайву воду з

його поверхні, потім кладуть у розщеплену серцевину бузини. Різати об'єкт

потрібно, проводячи бритвою в напрямку до себе і навскіс, притому так, щоб

зріз проходив через нього. З зроблених зрізів вибирають найтонші, на яких

завжди краще видно деталі будови і правильніше можна визначити колір

необхідних частин об'єкта. Серед хімічних реактивів ми використовували:

КОН (10%–й розчин), гіпохлорид кальція Са(СІО)2, ці два реактиви можуть

використовуватись разом; розчин йоду в калій йодиді J в КJ; спиртовий

розчин парафенілендіаміна C6H4(NH3)2. Всього було зібрано 32 зразка

лишайників. Назви видів подано за другим чекістом лишайників України

[Kondratyuk et al., 1998].

Зібрана колекція лишайників зберігається в ліхенологічному гербарії

Херсонського державного університету (KHER).

13

РОЗДІЛ 4

АНАЛІЗ ЛІХЕНОБІОТИ

4.1 Таксономічна структура

Під час дослідження ліхенобіоти заповідного урочища Недогірський ліс

було знайдено 31 видів лишайників та один вид ліхенофільного гриба,

таксономічний список яких поданий нижче.

Amandinea punctata (Hoffm.) Coppins & Scheid. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Robinia, Pirus ) і хвойних (Pinus) порід дерев.

Anyptychia ciliaris (L.) Kоrb. ex A. Massal. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних порід дерев (Pirus, Malus, Prunus).

Buellia griseovirens (Turner & Borrer ex Sm.) Almb. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі хвойних порід дерев (Pinus).

Примітки. За відсутності апотеціїв вид можна сплутати з Buellia arborea і

Xylographa vitiligo. Від Buellia arborea відрізняється реакцією слані на К, а

від Xylographa vitiligo одноклітинними, безбарвними спорами. В Херсонській

області лишайник наводиться вперше.

Cladonia fimbriata (L.) Fr. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На піщаному грунті і повалених стовбурах дерев.

Cladonia rangiformis Hoffm. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На піщаних грунтах.

Cladonia subulata (L.) Weber ex F. H. Wigg. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На піщаних грунтах і трухлявих повалених стовбурах дерев.

14

Evernia prunastri (L.) Ach. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Pirus, Malus, Prunus) і хвойних (Pinus) порід

дерев.

Hypogymnia physodes (L.) Nyl. – Ходосовцев, 1999


дерев, на трухлявих стовбурах повалених дерев.

Примітки. Вид часто зустрічається разом з H. tubulosa та ішими видами

гіпогімній.

Hypogymnia tubulosa (Schaer.) Hav. – Ходосовцев, 1999


дерев, на трухлявих стовбурах повалених дерев.

Примітки. Вид зазвичай зустрічається з іншими видами гіпогімній, особливо

з Hypogymnia physodes.

Lecanora argentata (Ach.) Malme – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Pirus, Robinia) і хвойних (Pinus) порід дерев.

Lecanora carpinea (L.) Vain. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Pirus, Robinia) і хвойних (Pinus) порід дерев.

Lecanora persimilis (Th. Fr.) Nyl. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних порід дерев (Robinia).

Lecanora saligna (Schrad.) Zahlbr. – Ходосовцев, 1999


Lecanora strоbilina (Sprengel) Kieffer

15

Слань у вигляді цільних, слабко розвинених або зернистих ареол, які

часто зливаються. Ареоли опуклі, 0,10–0,25 мм у діаметрі, без корового

шару. Слань від білого до зеленувато–жовтувато–сірий кольору, іноді вкрита

кристалами терпеноїдів. Апотеції округлі, рідко поодинокі, в основному

щільно скупчені, сидячі, зі слабко звуженими краями, 0,30–0,40 (– 0,90) мм у

діаметрі. Диск від жовтуватого до оранжево–коричневого кольору, часто з

рожевим відтінком, плоский або злегка опуклий. Край апотецію світло–

сірий або такого ж кольору, як слань. Епітецій зеленуватого кольору.

Парафізи прості або розгалужені, вершини не розширені 0,7–1,0 мкм

завширшки і 1,0– 1,5 нм заввишки. Гіменій безбарвний або блідо–жовтого

кольору (35 – ) 40 – 50 мкм заввишки; субгіменій безбарвний 30 – 65 мкм

заввишки; гіпотецій безбарвний або блідо–жовтий, 35 – 135 мкм завтовшки.

Сумки булавовидні, 8– спорові 35 – 45 х 10 – 17 мкм. Аскоспори безбарвні,

вузько еліпсоїдні (8,5 – ) 10,6 – 12,4 (– 16,5) х (3 – ) 3,3 – 3,8 ( – 4,5) мкм.

Пікнідії не розвиваються. Слань від K–, C–, Р–, KC–, від UV+

забарвлюється в блідо– жовтий колір. Слань містить уснинову кислоту.

Екологія. На сухих гілках нижнього ярусу хвойних дерев (Pinus

sylvestris).

Поширення: цей зразок є другою знахідкою вищезазначеного виду в

Україні[DYMYTROVA et al., 2013].

Примітки. Lecanora strobilina близька за зовнішнім виглядом до L.

americana, L. confusa, L. perconfusa ,L. substrobilina. Схожий також на L.

symmicta, однак останній має опуклі апотеції та зникаючий сланевий край.

Lecanora symmicta (Ach.) Ach. – Ходосовцев, 1999


Lecidella elaeochroma (Ach.) M. Choisy – Ходосовцев, 1999


Lichenodiplis lecanorae (Vouaux) Dyko & D. Hawksw. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На апотеціях Lecanora saligna (Schrad.) Zahlbr

16

Melanelia subaurifera (Nyl.) Essl. – Ходосовцев, 1999


Micarea misella (Nyl.) Hedl. – Богдан, 2005


Примітки. M. мisella характеризується зростанням тільки на деревині та, на

відміну від M. denigrata (Fr.) Hedl., який може бути епілітом, і не зігнутими

аскоспорами менших розмірів(6,5–9,5 х 2,3–3,5 мкм). Дані про лишайник

наводяться для Харківської [Байрак, 1987], Черкаської

[Кондратюк.1984,1985] областей, Закарпаття [Окснер,1968] та АР Крим

[Богдан, 2005]. В Херсонській області лишайник описується вперше.

Parmelia sulcata Taylor – Ходосовцев, 1999


дерев.

Physcia adscendens (Fr.) H. Olivier – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Pirus, Malus, Prunus) порід дерев.

Physcia stellaris (L.) Nyl. – Ходосовцев, 1999


Ramalina farinacea (L.) Ach. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Gleditchia) порід дерев.

Ramalina fastigiata (Pers.) Ach. – Ходосовцев, 1999

Екологія. На корі листяних (Gleditchia) порід дерев.

Ramalina polymorpha Ach. – Ходосовцев, 1999

17

Екологія. На корі листяних (Armeniaca) порід дерев.

Scoliciosporum chlorococcum (Graewe in Stenh.) Vezda – Ходосовцев,

1999


Scoliciosporum sarothamni (Vain.) Vezda – Ходосовцев, 1999


Usnea hirta (L.) Weber ex F. H. Wigg. – Ходосовцев, 1999


Vulpicida pinastri (Scop.) J.–E. Mattsson & M.–J. Lai – Ходосовцев, 1999


Примітки. Зазвичай легко впізнати за яскраво–жовтими соралями, на фоні

більш сіруватої або зеленувато–жовтої поверхні. В Херсонській області

лишайник описується вперше.

Xanthoria parietina (L.) Th. Fr. – Ходосовцев, 1999


Xanthoria polycarpa (Hoffm.) Rieber – Ходосовцев, 1999


дерев.

4.2 Систематична структура

Загальний список лишайників заповідного урочища Недогірський ліс

був складений на основі опрацювання власних зборів і літературних джерел

18

та складає 31 видів. Таким чином, флористичний список, який включений до

всебічного аналізу, нараховує 31 видів, 18 родів, 8 родин, 2 порядки. В

зв’язку з тим, що ліхенологічні дослідження на даній території не

проводились, то загальний список лишайників включає лише види з власних

зборів. Нами було знайдено 31 вид лишайників і 1 вид ліхенофільного гриба,

серед яких таксон Lecanora strоbilina (Sprengel) Kieffer являється новим для

рівнинної території України і 3 таксони Micarea misella (Nyl.) Hedl., Vulpicida

pinastri (Scop.) J.–E. Mattsson, Buellia griseovirens (Turner & Borrer ex Sm.)

Almb. – виявились новими для території Херсонської області.

У формуванні ліхенофлори заповідного урочища недогірських ліс

основну роль грають порядки Lecanorales і Teloschistales (22 вида, або 70.9

%; 9 видів, або 29.1 % відповідно). Склад родин, які за кількістю видів

переважають у флорі, досить чітко відображає найбільш істотні особливості

цієї флори. Так, до провідних ми віднесли 8 родин, які мали у своєму складі

кількість видів, що перевищує показник середньої кількості видів в родині

(табл. 1).

Участь у складі ліхенофлори таких родин, як Parmeliaceae (1–е),

Physciaceae (2–е) і Lecanoraceae (3–е місце) свідчить про спорідненість

ліхенофлори території із бореальними ліхенофлорами. Це пов’язано з тим,

що це урочище за період свого розвитку і росту зумовило утворення типової

лісової екосистеми, яка і є характерною для бореальної зони. Досить високе

місце родини Parmeliaceae (1–е місце) вказує на вплив неморальних

ліхенофлор Голарктики на ліхенобіоту досліджуваної території. Власне

вказані родини займають провідні місця у північних лісових ліхенофлорах

[11, 39].

19

Таблиця 1

Провідні за кількістю видів родини ліхенофлори заповідного урочища

Недогірський ліс

Місце

Родина

Кількість % від

загальної

кількості

видів

родів Видів

1 Parmeliaceae 8 9 29

2 Physciaceae 4 5 16

3 Lecanoraceae 1 5 16

4 Cladoniaceae 1 3 9.6

5 Ramalinaceae 1 3 9.6

Разом 15 25 80.6

Провідні роди охоплюють 61 % видового складу ліхенобіоти

досліджуваної території. Значне місце посідають роди з невеликим числом

видів: у складі досліджуваної ліхенобіоти 14 одновидових роди, що свідчить

про значну роль міграційних процесів у формуванні ліхенобіоти території [9,

68].

Узагальнюючи все вище викладене, за систематичним складом

ліхенофлору заповідного урочища Негогірський ліс можна охарактеризувати

як голарктичну, яка відзначається бореальними рисами та на яку, в більшому

ступені, впливають середземноморсько–аридні ліхенофлори Голарктики.

20

4.3 Еколого–субстратний аналіз

За відношенням до того чи іншого типу субстрату серед лишайників

степової зони південного заходу можна виділити кілька субстратних

комплексів, основним серед яких є епіфітний еколого–субстратний,

представлений видами ( 22 виду або 90% від загальної кількості видів)

(діаграма 4.2). Важливо врахувати, що епіфітний субстрат різноманітний, що

пов’язано: по–перше з господарською діяльністю лісових господарств, а саме

це вирубування старих і хворих дерев і насадження на їх місце нових,

найчастіше листяних порід дерев. По–друге , це природні процеси занесення

різноманітного насіння дерев і чагарників вітром, тваринами, тощо. Таким

чином дане лісонасадження поступово переходить із хвойного лісу в

змішаний. Максимальна кількість видів спостерігалася на корі Pinus

sylvestris (15 видів), Malus sylvestris (9 видів ), Robínia pseudoacácia (4 виду),

Gleditsia triacanthos (3 вида), тобто максимальна кількість видів представлена

на породах, які є найбільш широко поширеними у регіоні

досліджень(діаграма 4.1).

Лише 8% від загальної кількості видів представлені такою еколого–

субстратною групою як епігеї, а точніше субепігеїди, через те, що ці види

лишайників (рід Cladonia) утворють цілісний пласт на поверхні грунту, який

часто нагадує лісову підстилку.

21

Діаграма 4.1

Примітки: відсотки наводяться від загальної кількості видів.

При дослідженні ліхенобіоти території урочища нами було знайдено

кілька представників еколого–субстратної групи епіксилів, тобто тих видіів

лишайників, які поселяються на гнилій і очищеній деревині.

Повну структуру еколого–субстратної приуроченості видів подано в

діаграмі 4.2 .

Серед визначених видів можна виділити кілька видів, які є

еврисубстратними, тобто такими, які мають широку екологічну амплітуду і

здатних освоювати кілька субстратів. Такими видами є Amandinea punctata

(Hoffm.) Coppins & Scheid, Hypogymnia physodes (L.) Nyl., Hypogymnia

tubulosa (Schaer.) Hav., Physcia adscendens (Fr.) H. Olivier, Parmelia sulcata

Taylor, Xanthoria parietina (L.) Th. Fr., Xanthoria polycarpa (Hoffm.) Rieber.

0%

5%

10%

15%

20%

25%

30%

35%

40%

45%

50%

Pinus sylvestris Malus sylvestris Robínia pseudoacácia

Gleditsia triacanthos

Структура епіфітної приуроченості видів

22


Більшість видів лишайників території є ксерофітами. Вони

пристосовані до теплих і сухих умов степів, хоча присутні і представники

мезофітів (рід Ramalina), які приурочині до місцезнахоження в місцях з

середньою вологістю.

Отже, переважна більшість лишайників приурочена до зростання на

одному чи декількох близьких за походженням типах субстратів. Так, більше

половини знайдених видів (28) зростали на одному субстраті. На генетично

близьких типах субстрату зростає 26 видів. Ряд полісубстратних видів, які

можуть заселяти різні за походженням типи субстратів, нараховує 6 видів.

4.4 Географічний аналіз

При проведенні географічного аналізу ми використовували зональний

підхід, який висвітлений у працях М.Ф. Макаревич (1963, 1982), зі змінами та

доповненнями, які висвітлені в роботах Х.Х. Трасса (1970), Н.С. Голубкової

Еколого-субстратна структура

Епіфіти

Епігеї

Епіксили

23

(1983) та С.Я. Кондратюка (1990). Ліхенофлора заповідного урочища

Недогірський ліс була розподілена за 5 еколого–географічними елементами:

мультирегіональним (18 видів або 58.06% від загальної кількості видів) –

вони ростуть як мінімум на трьох континентах; евриголарктичним (4 вида

або 12.9%) – види, які розповсюдженні по всій території голарктики;

монтанним (3 вида або 9.6%) – розповсюджені на лісистих місцевостях

передгір’їв та рівнин; ксеромеридіональним (1 вид або 3.2%) – поширені на

темлоаридних частинах голарктики; нотобореальним (1 вид або 3.2%) –

поширені в бореальній зоні північної півкулі та в холодно–помірних широтах

південної півкулі; бореально–монтанним (1 вид або 3.2%) – поширені в

бореальній зоні, а в південніших широтах — в горах, саме у верхньому

гірському лісовому поясі (діаграма 4.3).


Було виділено 6 типів ареалів. Так, у ліхенофлорі території

переважають види з мультирегіональним типом ареалу (рисунок 4.) – 58 %.

Основна кількість мультизональних, монтанних та бореальних видів

лишайників мають саме мультирегіональний тип ареалу, в той же час як

значна кількість аридних видів лишайників мають внутрішньоголарктичні

типи ареалу. 15.2% видів мають внутрішньоголарктичні та голарктичні типи

0

10

20

30

40

50

60

18 4 3 1 1 1

Мультирегіональний

Евриголарктичний

Монтанний

Ксеромеридіональний

Нотобореальний

Бореально-монтанний

24

ареалів, що свідчить про відносно невелику специфічність ліхенофлори

досліджуваної території.

Присутність бореальних та неморальних видів лишайників пов’язана із

наявністю на території досліджень лісової рослинності, яка представлена

залишками природних заплавних та байрачних лісів, лісонасадженнями та

захисними лісосмугами.

25

ВИСНОВКИ

1.Загальний список ліхенофлори заповідного урочища Недогірський ліс

складає 31 видів та 1 вид ліхенофільного гриба, які належать до 18 родів, 8

родин, 2 порядків. Для території урочища дослідження такого роду

проводяться вперше, тому повний список лишайників складений тільки на

основі власних досліджень.

2.Три таксони Micarea misella (Nyl.) Hedl., Vulpicida pinastri (Scop.) J.–

E. Mattsson, Buellia griseovirens (Turner & Borrer ex Sm.) Almb. є новими для

території Херсонської області, а Lecanora strоbilina (Sprengel) Kieffer

виявився новим для рівнинної частини України.

3.Встановлено, що у систематичній структурі ліхенофлори даної

території провідну роль відіграють родини Parmeliaceae ( 9 видів або 29% ),

Physciaceae (5 видів або 16%) і Lecanoraceae (5 видів або 16%) і роди , які

характеризують ліхенофлору території як голарктичну, яка відзначається

бореальними рисами та на яку, в більшому ступені, впливають

середземноморсько–аридні ліхенофлори Голарктики.

4.Найбільша кількість видів лишайників (22 вида – 90%) належить до

епіфітного–субстратного комплексу, що пояснюється тим, що дана територія

була створена як типова лісова екосистема зі значним переважанням хвойних

порід дерев. Тому на даній території були знайдені види лишайників, які не є

типовими для ліхенофлори степової зони.

5. Доцільним є охорона бореально–неморальної ліхенофлори

заповідного урочища Недогірський ліс, адже ліхенофлора, яка приурочена до

лісової зони, є рідкістю в степовій зоні.

26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Богдан О.В. Нові для Кримського півострова види лишайників з

соснових лісів// Чорном. бот. журн. – 2005. – Т.1, №2. – С. 79–82.

2.Бойко М. Ф. Природа Херсонської області/ М. Ф. Бойко. – К.:

Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

3.Гавриленко Л. М., Ходосовцев О.Є. Лишайники та ліхенофільні

гриби Бургунської балки (Херсонська область) // Чорном. бот. журн. – 2009.

– Т.5, №1. – С. 28–36.

4. Котов М.І. Ботаніко–географічний нарис долини р. Інгулець // Труди

сільськ. ботаніки. – Харків: Рад. селянин, 1927. – т. 1. – вип. 3. – с. 17–61.

5. Окснер А. М. Флора лишайників України/ А. М. Окснер. – К.:Вид–

во АН УРСР, 1968. – Т.2. вип. 1. – 500 с.

6. Окснер А.М. Флора лишайників України – К.: Наук. думка, 1993. –

Т.2– Вип.2 –544 с

7. Окснер А. М. Флора лишайників України/ А. М. Окснер . – К.:

Наукова думка, 2010. – Т.2, вип. 3. – 613 с.

8. Природа Сивашского региона и влияние на нее человека [Текст]/ под

редкцией И.В. Довгаля, В.А. Костюшина. – К.: Wetlands International, 2005.–

С. 7–8.– ISBN 9058829537

9. Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. –

К.:Фітоцентр, 1999. – 236 с.

10. Червона книга України. Рослинний світ/ за ред. Я.П. Дідуха — К.:

Глобалконсалтинг, 2009.– 900 с.

11. Голубкова Н.С. Определитель лишайников средней полосы

европейской части СССР[Текст]/Н.С. Голубкова.–Москва: Наука,1966.–257 с.

27

12. Определитель лишайников СССР. Вып. 1. Пертузариевые,

Леканоровые, Пармелиевые/ Е. Г. Копачевкая, М. Ф. Макаревич, А. Н.

Окснер и др., – Л.: Наука,1971. – 412 с.

13. Определитель лишайников СССР. Вып. 2. Морфология,

систематика и географическое распространение/ А. Н. Окснер. – Л.:

Наука,1974. – 284 с.

14. Определитель лишайников СССР. Вып. 4. Веррукариевые –

Пилокарповые/ Е. Г. Копачевкая, М. Ф. Макаревич, А. Н. Окснер. – Л.:

Наука,1977. – 344 с.

15. Определитель лишайников СССР. Вып. 5. Кладониевые–

Акароспоровые/ Н.С. Голубкова, В. П. Савич, Х.Х. Трасс. – Л.: Наука,1978.–

305 с.

16. Определитель лишайников России. Вып. 6. Алекторовые,

Пармелиевые, Стеренокаулоновые/ Н.С. Голубкова, А. В. Домбровкая, М. П.

Журбенко и др.. – СПб.: Наука, 1996. – 203 с.

17. Определитель лишайников России. Вып. 7. Лецидеевые,

Микареевые, Порпидневые/ М. П. Андреев, Ю. В. Котлов, И. И. Макарова. –

СПб.: Наука, 1998. – 166 с.

18. Определитель лишайников России. Вып. 8. Бацидиевые,

Катиляриевые, Леканоровые, Мегалариевые, Микобилимбиевые,

Ризокарповые, Трапелиевые/ М. П. Андреев, Н.С. Голубкова, И. И. Макарова

и др., – СПб.: Наука, 2003. – 277 с.

19. Определитель лишайников России. Вып. 9. Фусцидеевые,

Телохистовые/ С. Я. Кондратюк, И. И. Макарова, А. Н. Окснер и др.. – СПб.:

Наука, 2004. – 339 с.

28

20. Определитель лишайников России. Вып. 10/ М. П. Андреев, , Н.С.

Голубкова, И. И. Макарова и др.. – СПб.: Наука, 2008. – 515 с.

21. Purvis O.W., Coppins B.J., Hawksworth D.L., James P.W. & Moore

D.M. The lichens flora of Great Britain and Irland // Nat. Hist. Mus. Publ. –

London, 1992. – 710 p.

lichen flora of natural reserves "nedohirskyy forest" (kherson region)

Documents