КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

CONSTITUTIONAL ACTS OF THE EUROPEAN UNION

(AS AMENDED BY THE TREATY OF LISBON)

Юридична фірма «Салком»

Науково-аналітичний центр

КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

(В РЕДАКЦІЇ ЛІСАБОНСЬКОГО ДОГОВОРУ)

Український перекладГ. Друзенка, С. Друзенко

За загальною редакцією Г. Друзенка

Київ

«К.І.С.»

2010

Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського

договору) / пер. Геннадія Друзенка та Світлани Друзенко, за заг. ред.

Геннадія Друзенка. – К.: «К.І.С.», 2010. – 536 С.

ISBN 978-966-2141-41-2

В книжці подано український переклад Договору про Європейський

Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу, додатків

та протоколів до них (в редакції Лісабонського договору), деклара-

цій, доданих до Кінцевого акта Міжурядової конференції, що ухвалила

Лісабонський договір, а також Хартії засадничих прав Європейського

Союзу та Пояснень щодо Хартії засадничих прав (станом на 1 січ-

ня 2010 року) – актів, що закладають правові підвалини об’єднаної

Європи.

Всім, хто цікавиться правом ЄС та європейською інтеґрацією.

This book contains Ukrainian translation of the Treaty on European

Union, the Treaty on the Functioning of the European Union, together with

the annexes and protocols thereto, as amended by the Treaty of Lisbon. It also

contains the declarations annexed to the Final Act of the Intergovernmental

Conference which adopted the Treaty of Lisbon as well as the Charter of

Fundamental Rights of the European Union and official explanation to the

Charter – the acts which lay down legal foundations of the united Europe.

It is destined for all who is interested in EU law and European

Integration.

ББК 67.312.1

ISBN 978-966-2141-41-2

© Г. Друзенко та С. Друзенко

переклад українською

© «К.І.С.», макет

© «Салком», передмова

ББК 67.312.1 К 65

ПЕРЕДМОВА ДО ВИДАННЯ

Юридична фірма «Салком», заснована у 1990 році як приватна юридична інституція, пропонує читачеві черговий том традиційного для фірми видання, серія яких була започаткована Науково-аналі-тичним центром фірми. Цей проект було розпочато в 1993 році виданням «Реферативного огляду чинного законодавства України і практики його застосування». У подальшому формат і тематика видань змінювалися, але залишився незмінним орієнтир на цікаві публікації, у яких розглядаються актуальні проблеми правової на-уки, що мають важливе значення для юридичної практики.

Окрім того, Науково-аналітичний центр фірми прагне ознайомити юридичну громадськість із проблемами, які стосуються не тільки побудови правової держави в Україні, але мають широкий між-народно-правовий контекст, оскільки, на думку партнерів фірми, саме такий розвиток правової системи України має найбільш акту-альне звучання. Іще в 2003 році було видано том, де розглядали-ся проблеми гармонізації законодавства України й країн Європи, у підготовці якого брали участь видатні вчені з Великої Британії, Італії, Росії, України, Швейцарії й інших країн. У 2005 році було видано черговий том, у якому розглядалися сучасний конститу-ціоналізм і актуальні проблеми конституційного розвитку, й були вміщені матеріали про особливості Британської Конституції в компаративістському розумінні конституційних актів. Подальші політико-правові події в нашій державі підтвердили практичну ак-туальність цих проблем.

Може виникнути питання, чому ЮФ «Салком» звертає увагу на такі, на перший погляд, теоретичні аспекти. Відповідь полягає у тому, що саме глибоке теоретичне осмислення правової системи в цілому, напрямків її вдосконалення, шляхів розвитку, усклад-нення механізмів правового регулювання на загальнотеоретич-ному рівні, а також на рівні галузевого сприйняття (конституцій-не, цивільне, адміністративне, господарське й інші галузі права) має суттєвий вплив на практичну юридичну діяльність. Особливо це актуально для сучасної України, оскільки рух до європейських цінностей і стандартів, до європейської правової спільноти є не-заперечним і врешті-решт не залежить від суб’єктивних поглядів тих чи інших політичних сил, які можуть, звичайно, прискорюва-ти чи гальмувати рух у цьому напрямку, але не можуть докорінно

Передмова до видання6

змінити об’єктивне наближення правових принципів, стандартів і цінностей української правової системи до загальноєвропейської. Здається, на теоретичному й науковому рівні питання про «євро-пейськість» правової системи більш-менш вирішене з точки зору концепції й сучасних теоретичних поглядів. Сьогодні настав час більш детально подивитися на те, що являє собою сучасна Європа, сучасний Європейський Союз і, головне, що є підґрунтям євро-пейської правової системи. Інакше кажучи, рухаючись до Європи, необхідно чітко розуміти напрямки розвитку українського права, параметри національного законодавства, що мають бути враховані для більш виваженої інтеграції до європейської системи правових норм.

Саме тому партнери юридичної фірми, перш за все, доктор юри-дичних наук, професор Наталія Кузнєцова й кандидат юридичних наук Валерій Лукомський підтримали ідею запропонувати читачеві в окремому томі переклад українською мовою основних конститу-ційних документів Європейського Союзу, включаючи Договір про Європейський Союз, Договір про функціонування Європейського Союзу, відповідні протоколи, додатки й декларації до Кінцевого акту Міжурядової конференції, що ухвалила Лісабонський договір.

Офіційного перекладу цих документів українською мовою не існує, тому для юристів, а також для державних службовців, які не во-лодіють мовами Європейського Союзу, доступ до цих документів може бути обмежений. З іншого боку, співставлення різномовних текстів з українським варіантом має не тільки лінгвістичне, але й виняткове юридичне значення, оскільки дає можливість зрозуміти сутність правових інститутів і правових інструментаріїв, що засто-совуються в європейських країнах і рано чи пізно будуть імплемен-товані в сучасну українську правову систему.

Не має сенсу особливо підкреслювати й те, що підготовка вітчиз-няної правової системи до вступу в Європейський Союз, якщо таке політичне й державницьке рішення буде прийняте й набуде прак-тичних рис, звичайно, спричинить необхідність розуміння й засто-сування права Європейського Союзу, включаючи його конститу-ційний рівень. Відсутність україномовного перекладу може бути стримуючим фактором не тільки для розуміння правових реалій, але й для подальшої юридико-лінгвістичної роботи в напрямку адаптації численних норм Європейського Союзу. Запропоноване видання має на меті до певної міри заповнити цю прогалину.

Передмова до видання 7

Переклад українською конституційних актів Європейського Союзу має суто практичне значення і для юристів, які пов’язані з міжнародно-правовими аспектами юридичної професії. Це між-народні комерційні арбітражі, європейські юрисдикції, включаючи Європейський суд з прав людини, інвестиційні спори, обговорення правових питань на різних міжнародних форумах тощо.

Інколи вирішення конкретних судових справ може залежати від юридичних тонкощів і коректності перекладу тих чи інших поло-жень з однієї мови іншою, що дозволяє зрозуміти сутність пра-вових явищ в Україні та їх корелятивне відображення у правових системах європейських країн. Цей аспект видання здається дуже важливим і, безперечно, викликатиме зацікавленість широкого кола фахівців.

Видання буде корисним і для підприємців, які так чи інакше пов’язані з діяльністю європейських компаній, працюють у євро-пейському правовому середовищі й мають знати загальні пара-метри правового розвитку Європейського Союзу. Це стосується також працівників дипломатичних установ і торговельних місій України за кордоном.

Цілком зрозуміло, що видання буде корисним для науковців, викладачів юридичних вузів і студентів, які вивчають проблеми європейського права, а також для всіх, хто працює на рівні ком-паративістських досліджень. При цьому слід сказати, що видання буде цікавим також для іноземних юристів, які вивчають українсь-ку правову систему або працюють в ній, оскільки вони мають мож-ливість володіти українським варіантам перекладу відомих для них нормативних актів Європейського Союзу. Тому ми вважаємо, що юристи, які мають базову освіту «неукраїнського походження», також будуть зацікавлені мати на своїх полицях український пере-клад європейських конституційних актів.

Особливо слід зазначити, що переклад згаданих актів Європей-ського Союзу вимагав глибоких знань фахівців, їхньої енергії й про-фесійного запалу. Юридична фірма «Салком» вважає щасливим шансом, що таку складну роботу вміло виконали Світлана і Геннадій Друзенко, демонструючи при цьому неабиякі професійні здібності.

Євген КубкоПрезидент ЮФ «Салком»,

доктор юридичних наук, професор

FOREWORD

The Salkom Law Firm offers its readers their next volume of books published by the firm on a regular basis. The firm was founded in 1990, and book publishing has become a tradition with the firm. This tradition was established by the Scientific and Analytical Centre of the Salkom Law Firm in 1993 when the “Review of the Current Ukrainian Legislation and the Practice of its Application” was published. Since then, the format and themes of the books have been undergoing changes. The constant remains the aim of the firm to devote these publications to study of the most interesting topics in the area of law science that have the crucial importance for legal practice.

Furthermore, the Scientific and Analytical Centre of the firm strives to make the legal community aware of problems that pertain to building a state based on the rule of law and have broad international and legal context. In the opinion of partners of the firm, this is exactly the way the Ukrainian legal system should develop. As far back as in 2003, a book devoted to the matters of harmonizing the law of Ukraine with European law was published. Many famous scientists from Great Britain, Italy, Russia, Ukraine, Switzerland and other countries had made their valuable contributions to this edition. In 2005, the next volume addressing modern constitutionalism and current matters of constitutional development, and containing materials on the peculiarities of the British Constitution in a comparative sense of constitutional acts was presented to the reader. Subsequent political and legal events that have been unfolding in our country have only confirmed the practical importance of these topics.

One might ask why the Salkom Law Firm pays so much attention to aspects that, at first glance, seem to be purely theoretical. The answer is, that only in-depth theoretical comprehension of the legal system, its improvement, trends of development and legal mechanisms has significant theoretical and practical influence on the practice of law. It includes such areas of law as constitutional law, civil law, commercial law and other branches of law.

This is particularly important for the modern Ukraine because its movement towards European values and standards or towards the European legal community cannot be denied. At the same time, Ukraine does not rely on subjective views of any political forces, which, of course, can either promote or impede the movement in this direction

Foreword 9

but cannot affect the way legal principles, standards and values of Ukraine converge with the European legal system. It seems that the matter of the legal system being European-like has already been more or less addressed at the theoretical as well as practical levels. It is time now to pay closer attention to what exactly Europe and the European Union are, and more importantly, what the basis of the European legal system is. In other words, while moving towards Europe, it is mandatory to understand clearly trends in the development of the Ukrainian law and those parameters of the domestic legislation that should be taken into account to ensure a more balanced integration into the European system of legal norms.

That is exactly why the firm’s partners, Professor Natalia Kuznetsova and Valerii Lukomskyi (Ph.D (Law), have supported the idea of presenting a Ukrainian translation of the core constitutional documents of the European Union to the reader. This includes the Treaty on the European Union, Treaty on the Functioning of the European Union, relevant Protocols, Annexes and Declarations to the Final Act of the Intergovernmental Conference that adopted the Treaty of Lisbon.

These documents have never been translated into the Ukrainian language, so access to these documents was restricted for lawyers and state officials who do not speak at least one of the languages of the European Union. On the other hand, the comparison between texts in various languages and the text in Ukrainian has not only linguistic importance but also has exceptional legal significance. This comparison allows one to understand the essence of legal institutes and legal instruments that are widely applied in European countries and will sooner or later be implemented into the Ukrainian legal system.

One doesn’t need to put special emphasis on the fact that in order to get the domestic legal system ready for accession to the European Union, if such a decision is made by the state and becomes a practical reality, it will be necessary to understand and apply the law of the European Union. This includes its application at the constitutional level. The absence of Ukrainian translation may have constituted a serious impediment to both the comprehension of legal realities and further legal and linguistic work aimed at adaptation of the numerous provisions of the European Union. This book has been aimed to narrow this gap.

Translation of the constitutional acts of the European Union into Ukrainian also has purely practical importance for lawyers who have

Foreword10

connections with international aspects of the legal profession, such as international commercial arbitration, European jurisdictions (inclu-ding the European Court of Human Rights), investment disputes, discussions of various legal issues at international forums, etc.

Sometimes, legal details and the correctness of the translation of legal provisions from one language into another may affect the judgment made by a court. This allows one to understand the essence of legal phenomena in Ukraine and their correlative reflection in legal systems of European countries. This aspect of the book seems to be extremely important and, without any doubt, will attract interest from a wide range of specialists.

Undoubtedly, this book will also be useful to businessmen who either do business or have other connections with European companies. The information will help those who work in the European legal environment and are better off aware of the general parameters of legal development of the European Union. It also applies to members of Ukrainian diplomatic and trade missions abroad.

It is absolutely clear that this book will be of use to scientists, professors of law schools and students who study European law. It will also help those who undertake comparative studies. It needs to be mentioned that this book might be of interest to foreign lawyers who study the Ukrainian legal system or practice law in Ukraine because they have the opportunity to get a Ukrainian translation of the legislative acts of the European Union that have been known to them in their mother tongue. Hence we believe that lawyers who have basic education of ‘non-Ukrainian’ origin will also be interested in putting on their bookshelves the European constitutional acts translated into the Ukrainian language.

It should be mentioned separately that deep knowledge, energy and professional optimism were required from the translators to complete the task of translating the abovementioned acts of the European Union into the Ukrainian language. The Salkom Law Firm considers this an excellent chance that such challenging work has been expertly carried out by Svitlana and Gennady Druzenko who demonstrated remarkable professional skills.

Yevhen KubkoPresident of the Salkom Law Firm

Doctor of Laws, Professor

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ДО ВИДАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

FOREWORD . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

ПОДЯКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

КІЛЬКА ПЕРЕДНІХ ЗАУВАГ ДО ПЕРЕКЛАДУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21

ДОГОВІР ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

Преамбула . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Розділ І Спільні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

Розділ ІІ Положення про демократичні принципи . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Розділ ІІІ Положення про інституції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Розділ ІV Положення про посилену співпрацю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Розділ V Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу і окремі

положення про спільну зовнішню та безпекову політику . . . 49

Підрозділ І Загальні положення про зовнішню діяльність

Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Підрозділ ІІ Окремі положення про спільну зовнішню та

безпекову політику . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

Секція 1 Спільні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

Секція 2 Положення щодо спільної безпекової та

оборонної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

Розділ VI Кінцеві положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

ДОГОВІР ПРО ФУНКЦІЮВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ . . . . . . . . 73

Преамбула . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75

Частина перша. Принципи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76

Розділ І Різновиди та сфери компетенції Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76

Розділ ІІ Положення загального застосування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

Частина друга. Недискримінація та громадянство Союзу . . . . . . . . . . . . . . 82

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86

Розділ І Внутрішній ринок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86

Розділ ІІ Вільне переміщення товарів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87

Підрозділ 1 Митний союз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

Підрозділ 2 Митна співпраця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

Підрозділ 3 Заборона кількісних обмежень між державами-членами 89

Розділ ІІІ Сільське господарство та рибальство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

Зміст12

Розділ IV Вільне переміщення осіб, послуг та капіталу . . . . . . . . . . . . . 94

Підрозділ 1 Працівники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94

Підрозділ 2 Право на підприємницьку діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

Підрозділ 3 Послуги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100

Підрозділ 4 Капітал та платежі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Розділ V Простір свободи, безпеки та правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . 104

Підрозділ 1 Загальні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104

Підрозділ 2 Політики щодо прикордонного контролю, притулку

та імміґрації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

Підрозділ 3 Судова співпраця в цивільних справах . . . . . . . . . . . . . . . 110

Підрозділ 4 Судова співпраця в кримінальних справах . . . . . . . . . . . 111

Підрозділ 5 Поліційна співпраця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116

Розділ VI Транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

Розділ VII Спільні правила щодо конкуренції, оподаткування

та зближення законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122

Підрозділ 1 Правила конкуренції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122

Секція 1 Положення щодо суб’єктів господарювання . . . . . . . . . . 122

Секція 2 Допомога, що її надають держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126

Підрозділ 2 Податкові положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128

Підрозділ 3 Зближення законодавств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

Розділ VIII Економічна та монетарна політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133

Підрозділ 1 Економічна політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133

Підрозділ 2 Монетарна політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139

Підрозділ 3 Інституційні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143

Підрозділ 4 Спеціальні положення щодо держав-членів, що входять

до простору євро . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144

Підрозділ 5 Перехідні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146

Розділ ІХ Зайнятість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 151

Розділ Х Соціальна політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154

Розділ ХІ Європейський соціальний фонд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160

Розділ ХІІ Освіта, професійне навчання, молодь та спорт . . . . . . . . . . 161

Розділ ХІІІ Культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163

Розділ ХIV Охорона здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164

Розділ ХV Захист прав споживачів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Розділ ХVІ Транс’європейські мережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Розділ ХVІІ Промисловість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168

Зміст 13

Розділ ХVІІІ Економічна, соціальна та територіальна

згуртованість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169

Розділ ХІХ Дослідження, розвиток технологій та космос . . . . . . . . . . . . 171

Розділ ХХ Довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176

Розділ ХХІ Енергетика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178

Розділ ХХІІ Туризм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179

Розділ ХХІІІ Цивільний захист . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180

Розділ ХХIV Адміністративна співпраця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180

Частина четверта. Асоціація заморських країн та територій . . . . . . . . . . . 181

Частина п’ята. Зовнішня діяльність Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184

Розділ І Загальні положення щодо зовнішньої діяльності Союзу . . . 184

Розділ ІІ Спільна торгівельна політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184

Розділ ІІІ Співпраця з третіми країнами та гуманітарна допомога . . . 186

Підрозділ 1 Співпраця на цілі розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186

Підрозділ 2 Економічна, фінансова та технічна співпраця з третіми

країнами. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187

Підрозділ 3 Гуманітарна допомога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188

Розділ IV Обмежувальні заходи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 189

Розділ V Міжнародні угоди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190

Розділ VІ Взаємини Союзу з міжнародними організаціями, третіми

країнами та делегації Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194

Розділ VII Клаузула солідарності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення . . . . . . . . . . . . . . . . 196

Розділ І Інституційні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196

Підрозділ 1 Інституції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196

Секція 1 Європейський Парламент . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196

Секція 2 Європейська Рада . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200

Секція 3 Рада . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201

Секція 4 Комісія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204

Секція 5 Суд Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206

Секція 6 Європейський Центральний Банк . . . . . . . . . . . . . . . . . . 218

Секція 7 Рахункова палата . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220

Підрозділ 2 Правові акти Союзу, процедури ухвалювання рішень

та інші положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 223

Секція 1 Правові акти Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 223

Секція 2 Процедури ухвалювання актів та інші положення . . . . . 225

Зміст14

Підрозділ 3 Дорадчі органи Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230

Секція 1 Економіко-соціальний комітет . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231

Секція 2 Комітет регіонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232

Підрозділ 4 Європейський інвестиційний банк . . . . . . . . . . . . . . . . . . 233

Розділ ІІ Фінансові положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234

Підрозділ 1 Власні ресурси Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235

Підрозділ 2 Багаторічні фінансові рамки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236

Підрозділ 3 Річний бюджет Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237

Підрозділ 4 Виконання та затвердження звіту

про виконання бюджету . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240

Підрозділ 5 Спільні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242

Підрозділ 6 Боротьба проти шахрайства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243

Розділ ІІІ Посилена співпраця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 244

Частина сьома. Загальні та кінцеві положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 248

ПРОТОКОЛИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259

Протокол №1 про роль національних парламентів у Європейському

Союзі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261

Протокол № 2 про застосування принципів субсидіарності та

пропорційності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265

Протокол № 3 про Статут Суду Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . 270

Протокол № 4 про Статут Європейської системи центральних банків

та Європейського Центрального Банку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297

Протокол № 5 про Статут Європейського інвестиційного банку . . . . . . 324

Протокол № 6 про визначення осідків інституцій та деяких органів,

служб, аґенцій та відділів Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340

Протокол № 7 про привілеї та імунітети Європейського Союзу . . . . . . . 342

Протокол № 8 стосовно частини другої статті 6 Договору про

Європейський Союз щодо приєднання Союзу до Європейської Конвенції

про захист прав людини та засадничих свобод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350

Протокол № 9 про рішення Ради щодо застосування частини четвертої

статті 16 Договору про Європейський Союз та частини другої статті 238

Договору про функціювання Європейського Союзу у період між 1 лис-

топада 2014 року та 31 березня 2017 року і від 1 квітня 2017 року . . . . . 352

Протокол № 10 про постійну структурну співпрацю, встановлену

статтею 42 Договору про Європейський Союз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353

Протокол № 11 про статтю 42 Договору про Європейський Союз . . . . . 356

Протокол № 12 про процедуру щодо надмірного дефіциту . . . . . . . . . . . 357

Протокол № 13 про критерії конвергенції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 359

Протокол № 14 про Єврогрупу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361

Зміст 15

Протокол № 15 про деякі положення щодо Сполученого Королівства

Великої Британії та Північної Ірландії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 362

Протокол № 16 про деякі положення щодо Данії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 365

Протокол № 17 про Данію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366

Протокол № 18 про Францію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 367

Протокол № 19 про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки

Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 368

Протокол № 20 про застосування деяких аспектів статті 26 Договору

про функціювання Європейського Союзу до Сполученого Королівства

та Ірландії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 372

Протокол № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії

щодо простору свободи, безпеки та правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 374

Протокол № 22 про позицію Данії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 378

Протокол № 23 про зовнішні відносини держав-членів щодо перетину

зовнішніх кордонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385

Протокол № 24 про надавання притулку громадянам держав-членів


Протокол № 25 про виконання спільної компетенції . . . . . . . . . . . . . . . . 388

Протоко № 26 про послуги, що забезпечують загальні потреби . . . . . . . 389

Протокол № 27 про внутрішній ринок та конкуренцію . . . . . . . . . . . . . . . 390

Протокол № 28 про економічне, соціальне та територіальне гуртування 391

Протокол № 29 про систему суспільного мовлення в державах-членах 393

Протокол № 30 про застосування Хартії засадничих прав Європейського

Союзу до Польщі та Сполученого Королівства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .394

Протокол № 31 стосовно імпорту до Європейського Союзу

нафтопродуктів, перероблених в Нідерландських Антилах . . . . . . . . . . . . 396

Протокол № 32 про набуття власності у Данії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 400

Протокол № 33 стосовно статті 157 Договору про функціювання


Протокол № 34 про спеціальний режим застосовний до Ґренландії . . . . 402

Протокол № 35 про статтю 40.3.3. Конституції Ірландії . . . . . . . . . . . . . 403

Протокол № 36 про перехідні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404

Протокол № 37 про фінансові наслідки закінчення строку дії Договору

про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі та

про Дослідницький фонд з вугілля та сталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 411

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 413

Додаток І Перелік, що його зазначено в статті 38 Договору

про функціювання Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415

Додаток ІІ Заморські країни та території, до яких належить

застосовувати положення частини четвертої Договору про функціювання


Зміст16

ДЕКЛАРАЦІЇ, ДОДАНІ ДО КІНЦЕВОГО АКТА МІЖУРЯДОВОЇ

КОНФЕРЕНЦІЇ, ЩО УХВАЛИЛА ЛІСАБОНСЬКИЙ ДОГОВІР . . . . . . . . . 419

A. ДЕКЛАРАЦІЇ ЩОДО ПОЛОЖЕНЬ ДОГОВОРІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 421

1. Декларація щодо Хартії засадничих прав Європейського Союзу . . . . . . 421

2. Декларація про частину другу статті 6 Договору про Європейський Союз 421

3. Декларація про статтю 8 Договору про Європейський Союз . . . . . . . . . . .421

4. Декларація щодо складу Європейського Парламенту . . . . . . . . . . . . . . . 421

5. Декларація про політичну згоду Європейської Ради щодо проекту

рішення стосовно складу Європейського Парламенту . . . . . . . . . . . . . . . 422

6. Декларація щодо частин п’ятої та шостої статті 15, частин шостої та

сьомої статті 17 і статті 18 Договору про Європейський Союз . . . . . . . . 422

7. Декларація щодо частини четвертої статті 16 Договору

про Європейський Союз та частини другої статті 238 Договору

про функціювання Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 422

8. Декларація про практичні заходи щодо головування в Європейській Раді

та Раді з закордонних справ, яких належить вжити з набранням чинності

Лісабонського договору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 425

9. Декларація про частину дев’яту статті 16 Договору про Європейський

Союз щодо рішення Європейської Ради стосовно головування в Раді . . 425

10. Декларація про статтю 17 Договору про Європейський Союз . . . . . . . . 426

11. Декларація про частини шосту та сьому статті 17 Договору

про Європейський Союз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 427


13. Декларація щодо спільної зовнішньої та безпекової політики . . . . . . . . . .428

14. Декларація щодо спільної зовнішньої та безпекової політики . . . . . . . . . .428


16. Декларація про частину другу статті 55 Договору про Європейський Союз 429

17. Декларація щодо вищості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 430

18. Декларація про розмежування компетенцій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 430

19. Декларація про статтю 8 Договору про функціювання Європейського

Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 431

20. Декларація про статтю 16 Договору про функціювання Європейського

Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 431

21. Декларація про захист особових даних у сферах судової співпраці у

кримінальних справах та поліційної співпраці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 432

22. Декларація про статті 48 та 79 Договору про функціювання

Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 432

Зміст 17

23. Декларація про абзац другий статті 48 Договору про функціювання


24. Декларація щодо правосуб’єктності Європейського Союзу . . . . . . . . . . 432



26. Декларація про неучасть держави-члена у заході, підставою якого

є частина третя розділу V Договору про функціювання Європейського

Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 433

27. Декларація про абзац другий частини першої статті 85 Договору


28. Декларація про статтю 98 Договору про функціювання


29. Декларація про пункт с) частини другої статті 107 Договору






32. Декларація про пункт c) частини четвертої статті 168 Договору









Європейського Союзу щодо перемовин, що їх провадять, та

міжнародних угод, які укладають держави-члени стосовно простору

свободи, безпеки та правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 436




Європейського Союзу щодо кількості генеральних адвокатів у Суді . . . 437





Зміст18





43. Декларація про частину шосту статті 355 Договору


В. ДЕКЛАРАЦІЇ ЩОДО ПРОТОКОЛІВ, ДОДАНИХ ДО ДОГОВОРІВ . . . . . . . 440

44. Декларація про статтю 5 Протоколу про Шенґенське acquis,

що його інтегровано в рамки Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . 440

45. Декларація про частину другу статті 5 Протоколу про Шенґенське

acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу . . . . . . . . . . 440

46. Декларація про частину третю статті 5 Протоколу про Шенґенське

acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу . . . . . . . . . . 440

47. Декларація про частини третю, четверту та п’яту статті 5 Протоколу

про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського

Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441

48. Декларація щодо Протоколу про позицію Данії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441

49. Декларація щодо Італії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441

50. Декларація щодо статті 10 Протоколу про перехідні

положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 442

C. ДЕКЛАРАЦІЇ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443

51. Декларація Королівства Бельгія щодо національних парламентів . . . . . 443

52. Декларація Королівства Бельгія, Республіки Болгарія,

Федеративної Республіки Німеччина, Грецької Республіки, Королівства

Іспанія, Італійської Республіки, Республіки Кіпр, Республіки Литва,

Великого Герцогства Люксембург, Республіки Угорщина, Республіки

Мальта, Республіки Австрія, Португальської Республіки, Румунії,

Республіки Словенія та Словацької Республіки про символи


53. Декларація Чеської Республіки про Хартію засадничих прав


54. Декларація Федеративної Республіки Німеччина, Ірландії, Республіки

Угорщина, Республіки Австрія та Королівства Швеція . . . . . . . . . . . . . . 444

55. Декларація Королівства Іспанія та Сполучного Королівства

Великої Британії та Північної Ірландії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 444

56. Декларація Ірландії про статтю 3 Протоколу про позицію Сполученого

Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя 445

57. Декларація Італійської Республіки про склад Європейського

Парламенту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 445

Зміст 19

58. Декларація Республіки Латвія, Республіки Угорщина та Республіки

Мальта про правопис назви єдиної валюти у Договорах . . . . . . . . . . . . . 446

59. Декларація Королівства Нідерландів про статтю 312 Договору


60. Декларація Королівства Нідерландів про статтю 355 Договору


61. Декларація Республіки Польща про Хартію засадничих прав


62. Декларація Республіки Польща щодо Протоколу про застосування

Хартії засадничих прав Європейського Союзу до Польщі та

Сполученого Королівства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 447

63. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії та Північної

Ірландії про означення терміну «державна належність» . . . . . . . . . . . . . 447

64. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії та Північної

Ірландії про право голосу на виборах до Європейського Парламенту . . 447

65. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії

про статтю 75 Договору про функціювання Європейського Союзу . . . . . . 447

Таблиці відповідностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 449

ДОДАТОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 483

Хартія засадничих прав Європейського Союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 485

Пояснення щодо Хартії засадничих прав . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 502

ПОДЯКИ

Автори українського перекладу Лісабонського договору щиро

вдячні усім, хто надихнув нас узятися за цю нелегку працю та допоміг

подужати її.

Насамперед це стосується юридичної фірми «Салком», в якій

плідно поєдналися правова наука та практика. Інтелектуальна, мо-

ральна та фінансова участь компанії в реалізації цього проекту стала

запорукою його здійснéнності та втілення його результатів у цьому

виданні. Для нас, що студіювали право ЄС та європейську інтеґрацію

в університетах держав-членів ЄС, особливо цінною та символічною

є підтримка старшого покоління українських науковців-правників,

що 20 років тому заснували «Салком» і досі забезпечують провідні

позиції компанії на українському ринку юридичних послуг. Така спад-

коємність поколінь, що забезпечує тяглість юридичної науки в нашій

країні, надихає на подальші звершення, покликані зближувати ук-

раїнську та західну, насамперед європейську, правові спільноти.

Не меншою мірою наша вдячність стосується нашого доброго

друга добродія Фіделя Комара, чия дружня фінансова допомога доз-

волила приділити праці стільки часу й зусиль, скільки було потріб-

но, аби український переклад вийшов бодай не гіршим за оригінал

Лісабонського договору офіційними мовами Євросоюзу.

Ми вдячні нашим друзям та однодумцям Ользі Кочерзі, Євгенові

Мейнаровичу, Володимирові Єрмоленку, Андрію Кулакову, Воло-

ди ми рові Посельському, Тарасові Качці, Галині Заворітній та ін-

шим, що разом з нами творили українську євроінтеґраційну терміно-

логію та стилістику, на яких ґрунтується цей переклад.

Складаємо щиру подяку п. Ігореві Маснику, що прихистив нас у

своїй гостинній домівці в далекому Вашингтоні, створивши ідеальні

умови для завершення праці та підготовки перекладу до друку.

І останнє. Якщо своїми досягненнями ми зобов’язані усім названим

і неназваним вище друзям та колегам, усі недоліки перекладу зали-

шаються цілковито на нашій совісті. Тому будемо щиро вдячні, якщо

спільними зусиллями з кожним, хто працюватиме з цією книжкою,

ми згодом спроможемося підготувати її друге, виправлене, видання.

Для цього просимо надсилати ваші зауваги та пропозиції на адресу

[email protected]

КІЛЬКА ПЕРЕДНІХ ЗАУВАГ ДО ПЕРЕКЛАДУ

Писати про Лісабонський договір, український переклад якого

читач знайде у цій книжці, напевно немає сенсу. Аналізові цього

акта присвячені численні публікації усіма європейськими (і не тіль-

ки) мовами: від коротких новин до ґрунтовних академічних моно-

графій1. Постійно зростає кількість матеріалів про Реформаційний

договір ЄС і українською мовою2. Тому дозволю собі у цій короткій

передмові обмежитись кількома вступними заувагами до видання

та зосередитись на методології пропонованого перекладу.

Ця книжка завершує проект «Український переклад консти-

туційних актів ЄС», в рамках якого вийшов друком український

переклад Договору про Європейський Союз, Договору про засну-

вання Європейської Спільноти (обидва – у редакції Ніццького до-

говору) та Договору про запровадження Конституції для Європи3.

Воднораз попри той факт, що Лісабонський договір, з одного боку,

є за своєю формою договором про внесення змін до Договору про

Європейський Союз та Договору про заснування Європейської

Спільноти, а з іншого – багато в чому по суті повторює так і не ра-

тифікований Конституційний договір, пропонований переклад не є

компіляцією раніше оприлюднених.

Прискіпливий читач побачить, що український переклад фак-

тично кожної норми – навіть тих, які в текстах установчих дого-

ворів офіційними мовами ЄС не зазнали змін після 1 грудня 2009

року – має оновлену, а подеколи й суттєво змінену проти поперед-

ньої редакцію. Це обумовлено кількома факторами. Насамперед,

над Лісабонським договором працювали інші перекладачі, при-

четні на попередніх етапах проекту лише до редагування готових

перекладів. Це зумовило збереження засадничих підходів до оп-

1 E.g. The Lisbon Treaty: EU Constitutionalism without a Constitutional Treaty?

Griller, Stefan; Ziller, Jacques (Eds.) 2008, XVIII, 383 p. 2 Див. e.g. Мовчан Ю. Лісабонський договір – новий етап європейського

конституціоналізму // Віче. – 2008. – № 24. – С.11-12.; Посельський В.

Європейський Союз після ратифікації Лісабонського Договору // Дзеркало

тижня. – 2009 – № 38 (766). 3 Див. Конституційні акти Європейського Союзу / Упор. Г. Друзенко, під заг.

ред. Т. Качки. – К.: В-во «Юстініан», 2005 – 512с.; Конституція для Європи

/ пер. Т. Качка, Г. Заворітня; за заг. ред. Г. Друзенка – К.: В-во «Юстініан»,

2008 – 520с.

Кілька передніх зауваг до перекладу22

рацювання українського тексту, але разом з тим стало причиною

численних відмінностей у конкретних перекладацьких рішеннях.

По-друге, наведений нижче переклад природно віддзеркалює фа-

хову еволюцію тих, хто працював над ним. Причому це стосується

як перекладацької майстерності, так і глибшого розуміння євро-

пейської інтеграції та права ЄС як такого4. Для неусталених ук-

раїнської правничої та євроінтеграційної термінології й стилістики

такий прогрес, що ґрунтується на творчому пошуку, є більш ніж

природним. Хоча варто зауважити, що «термінологічна плинність»

характерна не лише для українських перекладів актів ЄС: внесен-

ня змін до акта дозволяє навіть старожилам Європейського Союзу

не лише вдосконалювати зміст документа, але й покращувати мову

його викладу. Британці, приміром, скористалися Лісабонським до-

говором, аби скрізь у тексті установчих договорів замінити термін

assent на consent5– при тому, що англійська є, напевно, однією з

найусталеніших й найбільш опрацьованих правничих мов світу.

Перекладачі також не почувалися жорстко зв’язаними термі-

нологією та стилістикою сучасного українського законодавства.

По-перше, в одному з доленосних для подальшого розвитку євро-

пейського права рішень Суд Європейських Спільнот дав такий до-

роговказ для тлумачення, а отже й перекладу актів ЄС:

Спільнотове право використовує властиву йому термінологію. Ба

більше, слід наголосити, що правові поняття не обов’язково ма-

ють однакове значення у спільнотовому праві та у праві різних

держав-членів.6 (виділення моє – Г.Д.).

По-друге, українська правнича термінологія, що на превели-

кий жаль нерідко залишається неоковирною калькою з радянсь-

ко-російської, ще дуже далека від досконалості. На підтвердження

цієї оцінки наведу лише один приклад – у царині, що здавалося б

чи не найкраще термінологічно опрацьована в контексті сучасного

українського юридичного термінотворення. Йдеться про українсь-

4 Користуючись нагодою, автори українського перекладу Лісабонського дого-

вору складають щиру подяку стипендійним програмам Чівнінг та ім. Лейна

Кіркланда, що дозволили їм студіювати євроінтеграцію та право ЄС у, від-

повідно, британських та польських університетах. 5 Див. e.g. ст. 7 Договору про Європейський Союз у долісабонській і чинній

редакції.6 Рішення у справі 283/81 Srl CILFIT and Lanificio di Gavardo SpA v Ministero

della santà [1982] ВЄС 3415, para. 19.

Кілька передніх зауваг до перекладу 23

кий переклад Конвенції про захист прав людини та засадничих

свобод, текст якого дотепер зазнав вже трьох різних «офіційних»

редакцій7. В усіх трьох редакціях назва ст. 5 звучить як «Право на

свободу та особисту недоторканість». Офіційними мовами Ради

Європи, тобто французькою та англійською, згадана стаття нази-

вається Right to liberty and security та Droit à la liberté et à la sûreté відповідно. Постає природне питання, чому англійське security та

французьке sûreté не переклали українською як «безпека», що

наче само собою зрозуміло – достатньо відкрити будь-який англо-

чи франко-український словник?

Відповідь доволі проста – російський переклад Конвенції,

який можна знайти на офіційному сайті Ради Європи8, називає

ст. 5 Право на свободу и личную неприкосновенность. Можна

припустити, що цей більш ніж сумнівний з погляду відповідності

оригіналу переклад уходить корінням у російськомовну версію ак-

тів ООН, в межах якої російська посідає статус офіційної мови.

Дійсно, вираз liberty and security (англ.) та à la liberté et à la sûreté (фр.) в контексті ст. 3 Загальної декларації прав людини та части-

ни першої ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні

права звучить російською як свобода и [личная] неприкосно-

венность. Однак такий генезис пояснює, та аж ніяк не виправ-

довує невірну по суті українську кальку з російської, яка в рамках

Ради Європи не має статусу автентичної чи офіційної мови.

Ба більше, такий «офіційний»9 переклад Європейської конвен-

ції з прав людини створює реальну термінологічну проблему в про-

цесі перекладу українською Хартії засадничих прав Європейського

Союзу, стаття 3 якої гарантує right to the integrity of the person

7 Чинну редакцію офіційного українського перекладу Конвенції оприлюдне-

но у: Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. Цій редакції передували

дві інших, офіційно оприлюднені відповідно у: Офіційний вісник України. –

1998. – № 13 та Голос України. – 2001. – № 3.8 За адресою: http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/005.htm9 Що означає «офіційний» статус перекладу Конвенції наразі залишається

дискусійним. На офіційному сайті Європейського Суду з прав людини попе-

редня (від 2001 року) редакція офіційного українського перекладу Конвенції

розміщена з позначкою «неофіційний переклад». Такий самий статус «не-

офіційного» мають переклади Конвенції іншими мовами держав-членів Ради

Європи: http://www.echr.coe.int/ECHR/EN/Header/Basic+Texts/The+Co

nvention+and+additional+protocols/The+European+Convention+on+Hu

man+Rights/


(англ.) / droit à l’intégrité de la personne (фр.) / prawo człowieka do integralności (пл.). Природно, що в перебігу роботи над останнім

перед нами постала проблема, як перекласти українською термін

right to the integrity / droit à l’intégrité / prawo do integralności. У

попередньому виданні перекладу Хартії10 ми вдалися до кальки з

англійської – «право на цілість», але внутрішнього задоволен-

ня від такого перекладу не було – навпаки залишалися підставні

сумніви у його сутнісній відповідності оригіналові, що й спричи-

нили подальші пошуки. Як нерідко траплялось з актами ЄС, для

розв’язання термінологічної проблеми стали у пригоді мовні версії

текстів, що використовують у зазначеному контексті слова, ети-

мологія яких не пов’язана з латинським integer. Першу вказівку

на альтернативний український переклад ми знайшли у німецькій

версії Хартії: recht auf Unversehrtheit підказало «право на недотор-

канність», а болгарський термін право на неприкосновеност

переконав нас у слушності зробленого вибору, який вже автома-

тично спричинив природний переклад security / sûreté українським

словом «безпека» у контексті ст. 6 Хартії.

Це лише один приклад, чому, коли ми поставали перед вибором

між здоровим глуздом, термінологічною спадщиною11 та внутріш-

ньою логікою української мови, з одного боку, та сучасним правни-

чим суржиком, що панує в українських офіційних документах, з ін-

шого, ми обирали перше. Наведу ще кілька випадків. Про мовний

покруч «співтовариство», який дисонує з етимологією та логікою

творення відповідних термінів офіційними мовами ЄС, що здебіль-

шого мають в основі латинське communis, проте відверто калькує

російське слово сообщество, я вже писав12. Дякувати Богові, з на-

бранням чинності Лісабонського договору Європейська Спільнота

стала історією, і дискусія наразі втратила актуальність.

10 Див. Конституція для Європи (supra note 3).11 Див., зокрема,: Російсько-український словник правничої мови / голо-

вний ред. А.Ю. Кримський. – Київ, 1926, що його підготувала Правнича

Термінологічна Комісія при Українській Академії Наук. У сучасній Україні

подібну комісію не створено досі. 12 Див. Друзенко Г. Долаючи провінційність // Конституція для Європи (supra

note 3). – С. 15-16.


У цьому виданні ми свідомо уникали терміну «місцезнаходжен-

ня», що увічнений у Цивільному кодексі13 та численних законодав-

чих і підзаконних актах України. Термін seat (англ.) / siège (фр.) /

Sitz (нім.) / siedziba (пл.)14 ми перекладали питомим українським

«осідок», що через готське sitan та латинське sedẽre15 напевно ся-

гає корінням спільної індоєвропейської прамови, з якої походять

англійський, французький, німецький, польський та інші, неназ-

вані тут, відповідники. Окрім етимологічної близькості офіційним

мовам ЄС, український термін «осідок» набагато правильніше за

«місцезнаходження» відбиває саму сутність того, про що йдеться

в тексті, приміром, Протоколу № 6: інституції Євросоюзу не «зна-

ходять місце», а саме «осіли» у вказаних європейських містах.

Насправді, термінологія українського перекладу установчих

договорів Європейського Союзу в контексті порівняльної термі-

нології договорів офіційними мовами ЄС заслуговує на те, щоб

коли-небудь стати предметом окремого наукового дослідження.

В межах та на цілі цієї передмови наведених прикладів достатньо,

аби проілюструвати і певною мірою обґрунтувати «термінологічну

ідеологію» текстів, наведених у цій книжці. Тож залишається ска-

зати кілька слів про методологію власне перекладу.

Почну з того, чому ми пропонуємо увазі читача консолідовану

версію установчих договорів в редакції Лісабонського договору, а

не останній як такий. Первинне законодавство ЄС само собою є

чтивом не з простих; якщо ж його подати у вигляді «внести такі й

такі зміни до такої-от статті такого-от договору», «вилучити таку

й таку частини такої-от статті» й «перенумерувати такі й такі нор-

ми» (а саме таким і є власне Лісабонський договір16) – текст стає

взагалі нечитабельним. Такі міркування спонукали нас оприлюд-

нити, так би мовити, готовий продукт: Договір про Європейський

Союз та Договір про функціювання Європейського Союзу із змі-

13 Див. e.g. ст. 93 Цивільного кодексу України // Відомості Верховної Ради

(ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356.14 Див., e.g. Протокол № 6 Про визначення осідків інституцій деяких ор-

ганів, служб, аґенцій та відділів Європейського Союзу.15 Див. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Т. 5; Р-Т / Уклад.: Р.В.

Болдирєв та ін. – К.: Наук. думка, 2006. – С. 227. 16 Див. оригінальний текст Лісабонського договору в: [2007] OВ С306/1.


нами, що їх внесено Лісабонським договором17. Натурально, що

переклад охоплює протоколи до установчих договорів, які згідно зі

ст. 51 Договору про ЄС є їхньою невідокремною частиною. Також

наслідуючи Офіційний вісник ЄС, ми оприлюднюємо під однією

обкладинкою з договорами декларації, що їх додано до Кінцевого

акта Міжурядової конференції, яка ухвалила Лісабонський до-

говір. Дотепер подібні декларації українською не перекладали.

Так саме читач знайде у цьому виданні таблиці відповідностей

між долісабонською та лісабонською нумерацією договорів, що

стануть у пригоді всім, хто працює з прецедентним правом Суду

Європейського Союзу. Насамкінець ми визнали за потрібне до-

повнити книжку українським перекладом Хартії засадничих прав

Європейського Союзу та офіційними Поясненнями до неї, що їх

ЄС з політичних міркувань вилучив з «тіла» договорів18, хоча ст. 6

ДЄС прямо проголошує:

Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадни-

чих прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року, в редакції, ух-

валеній 12 грудня 2007 року у Страсбурзі, що має таку саму юридичну

силу що і Договори.

Український переклад Лісабонського договору був здійснений

з англійської та польської мовних версій документа, що згідно зі

ст. 55 Договору про Європейський Союз та ст. 7 Лісабонського

договору19 є автентичними. Окрім суб’єктивних причин (з 23-х

офіційних мов Європейського Союзу перекладачі найкраще во-

лодіють саме польською та англійською), на те були й об’єктивні

підстави: англійська, як я зауважив вище, є однією з найусталені-

ших та найбільш розвинутих правничих мов у сучасному світі, вод-

нораз польська є найближчою до української з усіх офіційних мов

ЄС. У разі коли польський та англійський тексти не збігалися20,

ми апелювали до французької версії, якою був написаний проект

17 Див. консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про

функціювання Європейського Союзу: [2008] ОВ С115/01.18 Див. останню редакцію Хартії засадничих прав Європейського Союзу та

Пояснень щодо Хартії засадничих прав у: [2007] ОВ С303/1. Певні пояс-

нення, чому Хартія не була інкорпорована до тексту договорів, можна знайти

у Протоколі № 30 та у деклараціях № 1, 53, 61 та 62.19 Supra note 16.20 E.g. термін General Court (англ.) та Sąd (пл.), що зустрічаються у ст. 19 ДЄС,

ст.ст. 254-257 ДфЄС etc.


Лісабонського та всіх попередніх установчих договорів. Якщо ж і

французька версія не давала відповіді на запитання, що постава-

ло перед нами21, тоді ми шукали відповідь у німецькому чи бол-

гарському текстах22. Подеколи доводилось заглядати навіть в іс-

панську та італійську.

Робота з різними мовними версіями установчих договорів при-

звела нас до цікавого висновку: попри декларовану юридичну ав-

тентичність текстів усіма офіційними мовами ЄС, насправді різні

мовні версії є відмінними й певною мірою відбивають як усталену

національну стилістику правових актів, так і відмінності у право-

вих традиціях різних держав-членів. Скажімо, англійському ви-

разові terms and conditions відповідають аж три французьких:

conditions23 / modalités24 / conditions et modalités25. Це про стилісти-

ку. Достосування текстів до правових традицій добре ілюструє ін-

ший приклад. Англійський текст статті 19 Протоколу про Статут

Суду Європейського Союзу використовує вираз an adviser or a lawyer – «радник чи правник»: жоден з двох термінів не означає

«адвоката» як особу, що провадить у суді справи клієнтів та має

на те усі потрібні дозволи. Французький текст вдається до виразу

un conseil ou un avocat, тобто навпаки говорить про «захисника/

представника чи адвоката», німецька мовна версія обмежується

одним словом – Anwalt, а польська навпаки використовує аж три:

doradca albo adwokat lub radca prawny26.

Також подеколи національні мовні версії розставляють у тек-

сті договорів ціннісні акценти, властиві тим або тим державам.

Наприклад, у преамбулі Хартії засадничих прав англійський текст

21 Французька версія договорів, приміром, не дає відповіді на питання як пра-

вильно перекладати українською слово justice (англ., фр.) / sprawiedliwość (пл.) у виразі “area of freedom, security and justice”: «юстиція», «правосуд-

дя» чи «справедливість»? Болгарський текст, що використовує термін пра-

восъдие, дає однозначну відповідь на це питання.22 Інший приклад з пошуком українського відповідника терміна integrity /

intégrité / integralność наведено вище.23 Див. e.g. абз. 1 ч. 4 ст. 28 Протоколу № 5 «Про Статут Європейського інвес-

тиційного банку».24 Див. e.g. п. 28.5 ст. 28 Протоколу № 4 «Про Статут Європейської системи

центральних банків та Європейського Центрального Банку».25 Див. e.g. абз. 1 ч. 1 ст. 9 Протоколу № 5. 26 Абз. 1 ст. 19 Протоколу № 3 «Про Статут Суду Європейського Союзу».


говорить лише про spiritual and moral heritage, йому відповідають

французький – patrimoine spirituel et moral та болгарський –

духовно и морално наследство, воднораз німецька та полька

версії додають релігійну складову: das geistlich-religiöse und sittliche Erbe (нім.) / duchowo-religijne i moralne dziedzictwo (пл.).

До яких висновків спонукають наведені приклади? Переклад

актів ЄС українською мовою може і має стати однією зі стежок

пошуку власної ідентичності у європейській «єдності в розмаїтті».

Невизначеність українських перспектив інтегруватися коли-небудь

до Європейського Союзу інституційно (на мій погляд, Україна не

має жодних реальних шансів отримати конкретну обіцянку майбут-

нього членства у коротко- і напевно середньостроковій перспек-

тиві) спонукає до зміщення пріоритетів у бік, так би мовити, куль-

турної інтеграції, ментального повернення України до Європи. Та

останнє означає насамперед повернення до власної національної

ідентичності, поза якою «загальноєвропейська ідентичність» прос-

то не існує. Як це не контроверсійно звучить, чим більше ми става-

тимемо собою, тим привабливіше ми виглядатимемо для ЄС.

Якщо повернутися від цих загальних міркувань до питань пе-

рекладу, то у цій царині Україна має певну перевагу у порівнянні з

державами-членами ЄС, а саме: можливість робити українські пе-

реклади без поспіху, враховуючи досягнення та помилки, яких при-

пустилися лінгвістичні служби Європейського Союзу27. Ба більше,

такий переклад допомагає повертати українську правничу мову з

«радянського полону» до її європейських витоків, вчить апелювати

до європейських першоджерел без посередництва російських пе-

рекладів. На рівні світогляду це добра наука шанування засадничої

розмаїтості життя, що є найглибшою підставою будь-якого ефек-

тивного демократичного устрою. Не втримаюсь, аби не проілюст-

рувати цю думку одним маловідомим в Україні рішенням Суду тоді

ще Європейських спільнот.

27 Приклад очевидної помилки в текстах договорів усіма офіційними мовами

див. в редакторській примітці до ст. 156 ДфЄС. Інший приклад технічного ог-

ріху можна знайти в преамбулі ДЄС болгарською мовою, де міститься поси-

лання на ст. 17, замість 42 у такому контексті: «поступово формувати спільну

оборонну політику, що може привести до спільної оборони згідно зі статтею

42». Деякі з таких друкарських помилок лінгвістичні служби ЄС виправи-

ли власноруч (див. документ Ради ЄС від 30 квітня 2008 р. № 6655/1/08

REV 1), інші ми виправляли через порівняння різних мовних версій тексту.


На початку 80-х років голландський суд звернувся до Суду

ЄС з проханням розтлумачити положення Регламенту Комісії

№ 2787/81, що стосувалося експортних дотацій. Додаток до на-

званого регламенту містив перелік продуктів, експорт яких за межі

ЄС підлягав дотуванню. Одне з питань голландського суду поляга-

ло в тому, яку саме частину туші слід вважати thin flank (англ.) / flanchet (фр.) / fleisch und Knochendünnung (нім.) / Pancia (іт.) /

Vang (гол.) тощо28. Дослідивши справу, люксембурзькі судді при-

йшли до висновку, що відповідь на запитання слід давати:

[…] відповідно до методів, що їх зазвичай використовують для розби-

рання та обвалювання яловичини та телятини у відповідних держа-

вах-членах чи регіонах…29

Іншими словами, Суд ЄС прямо визнав, що той самий термін,

вжитий у тій самій нормі різних мовних версій того самого регла-

менту, може позначати різні частини туші! Таку «еластичність»

(англійською я б сказав flexibility) права просто неможливо уяви-

ти у тоталітарних суспільствах на кшталт Радянського Союзу, де

закон працював як прокрустове ложе для всіх, хто не вписувався в

систему. Дякувати Богові, СРСР давно розвалився, але рецидиви

вузько-позитивістського сприйняття права досі даються взнаки в

українській юридичній науці. Натомість право ЄС вчить, що життя

подеколи не вкладається у акрівію30 писаних норм, через що останні

потребують відповідного «запасу еластичності», яку покликаний

забезпечити, зокрема, й переклад правових актів національними

мовами.

Геннадій Друзенко

1 грудня 2009, Вашингтон

28 На час розгляду справи в ЄС було 7 офіційних мов.29 Рішення у справі 327/82 Ekro BV Vee- en Vleeshandel v Produktschap voor

Vee en Vlees [1984] ВЄС 107, para. 16.30 Від гр. ἀκρίβεια – суворість, точність. Термін вживається у церковному праві

на позначення підходу, що вимагає буквального дотримання приписів цер-

ковних канонів.

ДОГОВІР ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Консолідована версія в редакції Лісабонського договору

Преамбула 33

Преамбула

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ДАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБ-ЛІКИ НІМЕЧЧИНА, ПРЕЗИДЕНТ ІРЛАНДІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ГРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ІСПАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕ-ЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКИЙ ГЕРЦОГ ЛЮКСЕМБУРГУ, ЇЇ ВЕЛИЧ-НІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕР ЛАН ДІВ, ПРЕЗИДЕНТ ПОР ТУ-ГАЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ ВЕЛИЧ НІСТЬ КОРОЛЕ ВА СПО ЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА ВЕЛИКОЇ БРИ ТАНІЇ ТА ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ1,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ перейти до нового етапу європейської інтеґрації, що її започаткувало створення Європейських спільнот,

НАТХНЕННІ культурним, релігійним та гуманістичним надбан-ням Європи, з якого постали вселюдські вартості непорушності та невідчужності прав людської особистості, свободи, демократії, рівності та верховенства права,

ПАМ’ЯТАЮЧИ про історичну вагу подолання поділу європейсь-кого континенту та про потребу створити міцні підвалини будови майбутньої Європи,

ПОТВЕРДЖУЮЧИ свою відданість принципам свободи, демок-ратії, шанування прав людини та засадничих свобод, а також верхо-венства права,

ПОТВЕРДЖУЮЧИ свою відданість засадничим соціальним пра-вам, як їх визначено в Європейській соціальній хартії, підписаній у Турині 18 жовтня 1961 року, та в Спільнотовій хартії засадничих соціальних прав працівників від 1989 року,

ПРАГНУЧИ поглибити солідарність народів, шануючи їхню іс-торію, культуру та традиції,

ПРАГНУЧИ посилити демократичність та ефективність функцію-вання інституцій, аби успроможнити їх краще виконувати доручені завдання у межах єдиної інституційної структури,

1 Відтоді як було засновано Європейський Союз, до нього приєдналися Рес-

пуб ліка Болгарія, Чеська Республіка, Республіка Естонія, Республіка Кіпр,

Республіка Латвія, Республіка Литва, Республіка Угорщина, Рес пуб ліка

Мальта, Республіка Австрія, Республіка Польща, Румунія, Республіка

Сло венія, Словацька Республіка, Республіка Фінляндія та Королівство

Швеція.

Договір про Європейський Союз34

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ досягти зміцнення та конвергенції своїх економік та заснувати економічний та валютний союз, зокрема єдину та стабільну валюту згідно з положеннями цього Договору та Договору про функціювання Європейського Союзу,

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти економічному й соціальному поступові своїх народів, беручи до уваги принцип стабільного розвитку та в контексті завершення побудови внут-рішнього ринку, зміцнювання згуртованості й захисту довкілля, а також реалізовувати політики таким чином, аби забезпечити рів-нобіжний поступ економічної інтеґрації та інших сфер,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ запровадити спільне громадянство для осіб, що мають державну належність своїх країн,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ реалізовувати спільну зовнішню та безпекову політику, зокрема поступово формувати спільну обо-ронну політику, що може привести до спільної оборони згідно зі статтею 42, і таким чином зміцнювати європейську ідентичність та незалежність заради миру, безпеки та поступу в Європі та в усьому світі,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ сприяти вільному переміщенню осіб і водночас убезпечити свої народи, через запровадження просто-ру свободи, безпеки та правосуддя згідно з положеннями цього Договору і Договору про функціювання Європейського Союзу,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ продовжувати творити дедалі ближчий союз народів Європи, де рішення ухвалюють якнайближче до гро-мадян згідно з принципом субсидіарності,

З ОГЛЯДУ на дальші кроки, потрібні, щоб розвивати європейську інтеґрацію,

ВИРІШИЛИ заснувати Європейський Союз і з цією метою при-значили своїх повноважних представників:

(перелік повноважних представників не відтворено)

ЩО, обмінявшися своїми повноваженнями, які визнано чинними

та виконаними в належній формі, погодилися про таке:

Розділ І. Спільні положення 35

Розділ І

Спільні положення

Стаття 1

(колишня стаття 1 ДЄС)2

Цим Договором ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ засновують ЄВРО ПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, що його далі називано «Союз», яко-му держави-члени надають повноваження заради досягнення спільних цілей.

Цей Договір позначає новий етап процесу творення дедалі ближ-чого союзу народів Європи, де рішення ухвалюють якнайвідкриті-ше та якнайближче до громадян.

Союз засновано на цьому Договорі та на Договорі про функ-ціювання Європейського Союзу (далі називані «Договорами»). Обидва ці Договори мають однакову юридичну силу. Союз засту-пає Європейську Спільноту та є її правонаступником.

Стаття 2

Союз засновано на вартостях шани людської гідності, свободи, демок-

ратії, рівності, верховенства права та шанування прав людини, зокре-

ма прав осіб, що належать до меншин. Ці вартості є спільними для всіх

держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність жінок і чоловіків.

Стаття 3

1. Мета Союзу – підтримувати мир, свої вартості та добробут своїх народів.

2. Союз пропонує своїм громадянам простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів, де забезпечено вільне пере-міщення осіб і водночас належні заходи щодо контролю на зов-нішніх кордонах, притулку, імміґрації, запобігання злочинності та боротьби проти неї.

2 Це посилання має лише інформаційний характер. Докладніша інформа-

ція міститься в таблицях відповідностей попередньої та нової нумерації

Договорів.


3. Союз створює внутрішній ринок. Союз працює заради тривкого розвитку Європи на ґрунті збалансованого економічного зростання та цінової стабільності, конкурентоспроможної соціальної ринко-вої економіки, спрямованої на цілковиту зайнятість та соціальний поступ, з високим рівнем захисту та дедалі кращою якістю довкіл-ля. Союз сприяє науковому та технічному прогресові.

Союз бореться проти соціального відчуження та дискримінації, підтримує соціальну справедливість та соціальний захист, рівність жінок та чоловіків, солідарність поколінь, захист прав дитини.

Союз підтримує економічне, соціальне та територіальне гуртуван-ня та солідарність держав-членів.

Союз шанує своє багате культурне та мовне розмаїття та дбає про збереження та дальше збагачування культурної спадщини Європи.

4. Союз засновує економічний і валютний союз, валютою якого є євро.

5. У стосунках з рештою світу Союз підтримує та поширює свої вар-тості та інтереси, сприяє захисту своїх громадян. Він сприяє миру, безпеці та тривкому розвиткові Землі, солідарності та взаємному шануванню народів, вільній справедливій торгівлі, викоріненню злиденності та захистові прав людини, зокрема прав дитини, а та-кож суворому дотримуванню й розвиткові міжнародного права, зокрема, шануванню принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй.

6. Союз досягає своїх цілей належними засобами, відповідно до компетенцій, що їх йому надають Договори.

Стаття 4

1. Згідно зі статтею 5 всі компетенції не надані Союзу в Договорах залишаються за державами-членами.

2. Союз шанує рівність держав-членів перед Договорами, а також їхню національну ідентичність, властиву їхнім засадничим полі-тичним та конституційним структурам, включно з регіональним та місцевим самоврядуванням. Союз шанує головні функції держави, серед яких забезпечення територіальної цілості держави, підтри-мування правопорядку та захист внутрішньої безпеки. Зокрема

Розділ І. Спільні положення 37

національна безпека залишається виключною відповідальністю кожної держави-члена.

3. Згідно з принципом сумлінної співпраці, Союз та держави-чле-ни з цілковитим взаємним шануванням допомагають один одному виконувати завдання, що випливають з Договорів.

Держави-члени вживають усіх належних заходів, загальних чи спеціальних, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що виника-ють з Договорів чи актів інституцій Союзу.

Держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й утриму-ються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню цілей Союзу.

Стаття 5

(колишня стаття 5 ДзЄС)

1. Межі компетенцій Союзу визначає принцип надавання компе-тенцій. Союз здійснює свої компетенції згідно з принципами суб-сидіарності та пропорційності.

2. Згідно з принципом надавання компетенцій, Союз діє виключно в межах компетенцій, що їх надали йому держави-члени у Договорах заради досягнення окреслених в них цілей. Компетенції, що їх не на-дано Союзові у Договорах, залишаються за державами-членами.

3. Згідно з принципом субсидіарності, у сферах, що не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише у такому обсязі й тоді, коли держави-члени не можуть належним чином досягти цілей за-пропонованого заходу на центральному, регіональному чи місце-вому рівнях, натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Інституції Союзу застосовують принцип субсидіарності, як це за-кладено у Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності. Національні парламенти забезпечують дотри-мання принципу субсидіарності згідно з процедурою, сформульо-ваною в цьому Протоколі.

4. Згідно з принципом пропорційності, заходи Союзу за змістом та формою не виходять за межі того, чого потребує досягнення цілей Договорів.

Інституції застосовують принцип пропорційності згідно з Про токолом про застосування принципів субсидіарності та пропор ційності.


Стаття 6

(колишня стаття 6 ДЄС)

1. Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадничих прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року, в редакції, ухваленій 12 грудня 2007 року у Страсбурзі, що має таку саму юридичну силу що і Договори.

Положення Хартії жодним чином не розширюють компетенції Союзу, окреслені в Договорах.

Права, свободи та принципи, закладені в Хартії, належить тлу-мачити згідно з загальними положеннями, окресленими в розділі VII Хартії, що регулює її тлумачення і застосування та з належним урахуванням пояснень, сформульованих у Хартії, що визначають джерела цих положень.

2. Союзу належить приєднатися до Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод. Це приєднання не впли-ває на компетенції Союзу, що їх визначено в Договорах.

3. Засадничі права, що їх ґарантує Європейська Конвенція про за-хист прав людини та засадничих свобод і що випливають з кон-ституційних традицій, спільних для держав-членів, є загальними принципами права Союзу.

Стаття 7


1. На обґрунтовану пропозицію третини держав-членів, Європейського Парламенту чи Європейської Комісії, Рада може, після отримання згоди Європейського Парламенту, більшістю в чотири п’ятих своїх членів визнати явний ризик того, що держа-ва-член суттєво порушує вартості, зазначені в статті 2. Перш ніж визнати це, Раді належить заслухати зацікавлену державу-члена, Рада може також надіслати їй рекомендації, діючи згідно з тією са-мою процедурою.

Раді належить постійно перевіряти, чи й далі наявні причини тако-го визнання.

2. Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію третини держав-членів чи Європейської Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може визнати, що держава-член сут-

Розділ II. Положення про демократичні принципи 39

тєво й тривало порушує вартості, зазначені у статті 2, попередньо запросивши зацікавлену державу-члена подати свої міркування.

3. У разі визнання згідно з частиною другою, Рада може кваліфі-кованою більшістю ухвалити рішення, що зупиняє деякі права де-ржави-порушниці, що випливають із застосування Договорів, зок-рема право голосу представника уряду цієї держави-члена в Раді. Водночас Раді належить враховувати можливі наслідки такого зу-пинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член зобов’язана далі виконувати свої обов’язки згідно з Договорами.

4. Рада згодом може кваліфікованою більшістю ухвалити рішен-ня про зміну чи скасування заходів, що їх ужито згідно з частиною третьою, у випадку зміни ситуації, що спричинила ці заходи.

5. На цілі цієї статті засади голосування, застосовні до Євро-пейського Парламенту, Європейської Ради та Ради, закладені в статті 354 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 8

1. Союз розвиває особливі зв’язки з сусідніми країнами, щоб ство-рити на ґрунті вартостей Союзу простір процвітання та добро-сусідства, що йому притаманні близькі та мирні стосунки на заса-дах співпраці.

2. На цілі частини першої Союз може укладати окремі угоди з цими країнами. Ці угоди можуть містити взаємні права та зобов’язання, а також можливість спільних дій. Виконання їх є предметом періо-дичних консультацій.

Розділ ІІ

Положення про демократичні принципи

Стаття 9

У всіх своїх діях Союз дотримується принципу рівності своїх грома-дян, що дістають однакову увагу від його інституцій, органів, служб та аґенцій. Громадянином Союзу є кожна особа, що має державну


належність держави-члена. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

Стаття 10

1. Функціювання Союзу ґрунтується на представницькій демократії.

2. Громадяни безпосередньо представлені на рівні Союзу в Євро-пей сь кому Парламенті.

В Європейській Раді держав-членів представляють голови держав чи урядів, а в Раді – їхні уряди, демократично підзвітні національ-ним парламентам чи їхнім громадянам.

3. Кожен громадянин має право брати участь у демократичному житті Союзу. Рішення належить приймати якомога відкритіше й ближче до громадян.

4. Політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості та висловлюванню волі грома-дян Союзу.

Стаття 11

1. Інституції належними засобами надають громадянам та пред-ставницьким об’єднанням змогу виявляти свої погляди в усіх сфе-рах діяльності Союзу та прилюдно обмінюватися поглядами.

2. Інституції підтримують відкритий, прозорий та регулярний діалог з представницькими об’єднаннями та громадянським суспільством.

3. Європейська Комісія провадить широкі консультації з зацікав-леними сторонами, щоб забезпечити узгодженість та прозорість діяльності Союзу.

4. Щонайменше один мільйон громадян, що мають державну на-лежність значної кількості держав-членів, може запропонувати Європейській Комісії, в межах її повноважень, подати будь-яку відповідну пропозицію з питань, щодо яких, на думку громадян, на виконання Договорів належить ухвалити правовий акт Союзу.

Процедури та умови потрібні для такої ініціативи належить визна-чити згідно з абзацом першим статті 24 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу.

Розділ III. Положення про інституції 41

Стаття 12

Національні парламенти активно сприяють належному функцію-ванню Союзу:

a) через отримання від інституцій Союзу інформації та проектів законодавчих актів Союзу згідно з Протоколом щодо ролі на-ціональних парламентів в Європейському Союзі;

b) через нагляд за дотриманням принципу субсидіарності згідно з процедурами, обумовленими в Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності;

c) через участь у механізмах оцінювання виконання політик Союзу в рамках простору свободи, безпеки та правосуддя, згідно зі статтею 70 Договору про функціювання Європейського Союзу, та долучаючись до політичного контролю Європолу і оцінювання діяльності Євроюсту, згідно зі статтями 88 та 85 того Договору;

d) через участь у процедурах перегляду Договорів, згідно зі стат-тею 48 цього Договору;

e) через отримання повідомлень про заявки щодо набуття членс-тва в Союзі, згідно зі статтею 49 цього Договору;

f) через участь у міжпарламентській співпраці національних парламентів та останніх з Європейським Парламентом, згід-но з Протоколом щодо ролі національних парламентів в Євро-пейському Союзі.

Розділ ІІІ

Положення про інституції

Стаття 13

1. Союз має інституційну структуру, спрямовану на те, щоб поши-рювати вартості Союзу, реалізовувати його цілі, служити інтере-сам Союзу, його громадян та держав-членів, а також ґарантувати узгідненість, ефективність і тяглість політик та дій Союзу.

Інституціями Союзу є:

– Європейський Парламент,

– Європейська Рада,


– Рада,

– Європейська Комісія (що її далі називано «Комісія»),

– Суд Європейського Союзу,

– Європейський Центральний Банк,

– Рахункова палата.

2. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надають Договори, згідно з зазначеними в них процедурами, цілями та умо-вами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

3. Положення, що стосуються Європейського Центрального Банку та Рахункової палати, а також докладні положення щодо інших ін-ституцій закладені у Договорі про функціювання Європейського Союзу.

4. Економіко-соціальний комітет та Комітет регіонів, що викону-ють дорадчі функції, допомагають Європейському Парламенту, Раді та Комісії.

Стаття 14

1. Європейський Парламент разом з Радою здійснює законодавчу та бюджетну функції. Він здійснює консультаційну функцію та фун-кцію політичного контролю, як закладено в Договорах. Парламент обирає Голову Комісії.

2. Європейський Парламент складають представники громадян Союзу. Їхня кількість не може перевищувати сімсот п’ятдесяти, не рахуючи Голови. Представництво громадян є дегресивно про-порційним, але не менше ніж шість представників від однієї дер-жави-члена. Жодна держава-член не може отримати більше ніж дев’яносто шість місць.

З ініціативи Європейського Парламенту та за його згоди Євро-пейська Рада, дотримуючись принципів, зазначених у першому абзаці, одностайно ухвалює рішення про склад Європейського Парламенту.

3. Членів Європейського Парламенту обирають строком на п’ять років на прямих загальних виборах шляхом вільного і таємного голосування.


4. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та інших посадових осіб*.

Стаття 15

1. Європейська Рада надає Союзові потрібні для його розвитку ім-пульси та визначає його загальні політичні орієнтири та пріорите-ти. Європейська Рада не здійснює законодавчих функцій.

2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів держав-членів, а також Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та без-пекової політики бере участь у роботі Європейської Ради.

3. Європейська Рада збирається двічі щопівроку, її скликає Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Європейської Ради мо-жуть вирішити, що кожному з них має допомагати в роботі міністр, а Голові Європейської Комісії – член Комісії. У разі потреби Голова скликає позачергове засідання Європейської Ради.

4. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Європейська Рада ух-валює рішення консенсусом.

5. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою біль-шістю строком на два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі виникнення нездоланних перешкод чи вчинення серйозного переступу, Європейська Рада може припинити повно-важення Голови згідно з тією самою процедурою.

6. Голова Європейської Ради:

a) очолює Раду та керує її роботою;

b) забезпечує готування й тяглість роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії та на підставі роботи Ради з загаль-них питань;

c) сприяє гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді;

d) доповідає Європейському Парламентові після кожного засідан-ня Європейської Ради.

* Регламент ЄП визначає, що до кола таких посадових осіб входять 14 за-

ступників Голови, квестори, лідери парламентських груп, голови постійних і

тимчасових парламентських комітетів, а також голови постійних груп із між-

парламентських зв’язків (прим. ред.).


Голова Європейської Ради забезпечує на своєму рівні та у цій якості зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без порушення повноважень Високого пред-ставника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики.

Голова Європейської Ради не може обіймати посаду на національ-ному рівні.

Стаття 16

1. Рада разом з Європейським Парламентом здійснює законодавчу та бюджетну функції. Вона здійснює функцію виробляння політи-ки та координаційну функцію, як закладено у Договорах.

2. До складу Ради входить один представник міністерського рівня від кожної держави-члена, що може приймати зобов’язання та го-лосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє.

3. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Рада діє кваліфікова-ною більшістю.

4. Від 1 листопада 2014 року кваліфіковану більшість становити-ме щонайменше п’ятнадцять членів Ради, що становлять не менше 55 % від її кількісного складу та представляють держави-члени, населення яких становить щонайменше 65 % населення Союзу.

Блоківну меншість повинні складати щонайменше чотири чле-на Ради, інакше слід вважати, що кваліфікованої більшості досягнуто.

Інші положення, що стосуються голосування кваліфікованою більшістю, закладені в частині 2 статті 238 Договору про функцію-вання Європейського Союзу.

5. Перехідні положення стосовно означення кваліфікованої біль-шості, застосовні до 31 жовтня 2014 року, а також положення, що їх належить застосовувати від 1 листопада 2014 року до 31 берез-ня 2017 року, закладені у Протоколі про перехідні положення.

6. Рада засідає в різних форматах, перелік яких належить ухвалити згідно зі статтею 236 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Рада із загальних питань забезпечує узгідненість роботи різних фор-матів Ради. Вона разом з Головою Європейської Ради та Комісією готує засідання Європейської Ради та забезпечує їх тяглість.


Рада із закордонних справ на підставі стратегічних настанов, що їх закладає Європейська Рада, опрацьовує зовнішню діяльність Союзу й забезпечує її узгідненість.

7. Комітет постійних представників урядів держав-членів відпові-дає за готування роботи Ради.

8. У разі коли Рада обговорює проект законодавчого акта та голо-сує його, її засідання належить проводити відкрито. З цією метою кожне засідання Ради належить ділити на дві частини, що присвя-чені, відповідно, обговоренню законодавчих актів Союзу та діяль-ності, яка не пов’язана із законодавчою.

9. Головування в усіх форматах Ради, крім Ради із закордонних справ, здійснюють представники держави-члена, на засадах рівно-мірної ротації, згідно з умовами, встановленими згідно зі статтею 236 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 17

1. Комісія просуває загальний інтерес Союзу та висуває належ-ні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує застосування Договорів та заходів, що їх на підставі Договорів ухвалюють інсти-туції. Вона, під контролем Суду Європейського Союзу, наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програ-мами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та менеджерську функції, як закладено в Договорах. Вона забезпечує представ-ництво Союзу назовні, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених в Договорах. Вона ініціює щорічне та багаторічне програмування діяльності Союзу з метою досягти міжінституційних домовленостей.

2. Ухвалення законодавчих актів Союзу можливе лише на під-ставі пропозиції Комісії, якщо в Договорах не обумовлено інакше. Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій Комісії у випадках, якщо так обумовлено в Договорах.

3. Період повноважень Комісії становить п’ять років.

Членів Комісії належить добирати на підставі їхньої загальної ком-петенції та відданості європейській справі з-поміж осіб, чия неза-лежність є поза сумнівами.

Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов’язків. Без пору-шення частини другої статті 18, члени Комісії не можуть звертати-ся по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи іншої інституції,


органу, служби чи організації. Їм належить утримуватися від будь-якої діяльності, несумісної з їхніми обов’язками та виконанням їх-ніх завдань.

4. До складу Комісії, призначеної від дати набрання чинності Лісабонського договору до 31 жовтня 2014 року, має входити по одному громадянину від кожної держави-члена, включно з Головою Комісії та Високим представником Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, що є одним із заступників Голови.

5. Від 1 листопада 2014 року кількість членів Комісії, включно з Головою та Високим представником Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, має відповідати двом третинам держав-членів, хіба що Європейська Рада одностайно вирішить змінити цю кількість.

Членів Комісії добирають з-поміж громадян держав-членів на підставі системи рівномірної ротації держав-членів, що відби-ває демографічний та географічний діапазон усіх держав-членів. Цю систему належить запровадити одностайним рішенням Європейської Ради згідно зі статтею 244 Договору про функцію-вання Європейського Союзу.

6. Голова Комісії:

а) закладає настанови згідно з якими працює Комісія;

b) визначає внутрішню організацію Комісії так, щоб ґарантувати узгідненість, ефективність та колегіальність її роботи;

c) призначає з-поміж членів Комісії заступників Голови, крім Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-вої політики.

Членові Комісії належить піти у відставку, якщо цього вимагає Голова. Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики належить піти у відставку згідно з процеду-рою, обумовленою в частині першій статті 18, якщо цього вимагає Голова.

7. Беручи до уваги вибори до Європейського Парламенту та після проведення належних консультацій, Європейська Рада кваліфіко-ваною більшістю подає Європейському Парламентові кандидату-ру на посаду Голови Комісії. Європейський Парламент затверд-жує цього кандидата більшістю голосів депутатів, що входять до його складу. Якщо кандидат не дістає потрібної більшості голосів, Європейська Рада, що діє кваліфікованою більшістю, протягом одного місяця подає на розгляд Європейському Парламентові нову кандидатуру, яка проходить ту саму процедуру затвердження.


Рада, за спільною згодою з щойно обраним Головою, ухвалює пе-релік інших осіб, яких вона пропонує призначити членами Комісії. Їх належить добирати на підставі пропозицій держав-членів згідно з критеріями, обумовленими у абзаці другому частині 3 та абзаці другому частині 5.

Європейський Парламент затверджує Комісію у складі Голови, Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-вої політики та інших членів шляхом пакетного голосування. На підставі такого затвердження Європейська Рада кваліфікованою більшістю призначає Комісію.

8. Комісія як орган відповідальна перед Європейським Парламентом. Згідно зі статтею 234 Договору про функціювання Європейського Союзу, Європейський Парламент може вислови-ти Комісії вотум недовіри. Якщо такий вотум висловлений, чле-нам Комісії належить колективно подати у відставку, а Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політи-ки – скласти повноваження, які він здійснює в Комісії.

Стаття 18

1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою більшістю призначає Високого представника Союзу з питань зов-нішньої та безпекової політики. Європейська Рада може звільнити його з посади за тією самою процедурою.

2. Високий представник провадить спільну зовнішню та безпекову політику Союзу. Він робить пропозиції, що сприяють розвиткові спільної зовнішньої та безпекової політики Союзу та провадить її згідно з мандатом Ради. Те саме стосується спільної безпекової та оборонної політики.

3. Високий представник головує в Раді із закордонних справ.

4. Високий представник є одним із заступників Голови Комісії. Він забезпечує узгідненість зовнішньої діяльності Союзу. Він відпові-дає в Комісії за обов’язки в сфері зовнішніх відносин та коорди-націю інших аспектів зовнішньої діяльності Союзу. Виконуючи ці обов’язки в Комісії, і лише стосовно цих обов’язків, Високому представникові належить дотримуватися процедур, що регулюють функціювання Комісії тією мірою, якою це визначено частиною другою та третьою.


Стаття 19

1. Складниками Суду Європейського Союзу є Суд, Загальний суд та спеціалізовані суди. Суд Європейського Союзу забезпечує до-тримування права у тлумаченні та застосуванні Договорів.

Держави-члени надають засоби судового захисту достатні, щоб за-безпечити ефективний правовий захист у сферах, що їх охоплює право Союзу.

2. До складу Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають генеральні адвокати.

До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від кожної держави-члена.

Суддів та генеральних адвокатів Суду та суддів Загального суду на-лежить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом та що за-довольняють вимоги, зазначені в статтях 253 та 254 Договору про функціювання Європейського Союзу. Їх призначають за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років. Суддів та гене-ральних адвокатів, що йдуть у відставку, можна призначати знову.

3. Суд Європейського Союзу згідно з Договорами:

а) розв’язує справи за позовами держав-членів, інституцій, фізич-них чи юридичних осіб;

b) на звернення судів держав-членів надає попередні висновки щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх ухвалили інституції;

с) розв’язує інші справи, обумовлені в Договорах.

Розділ IV

Положення про посилену співпрацю

Стаття 20

(колишні статті 27a-27e, 40-40b і 43-45 ДЄС

та колишні статті 11 і 11а ДзЄС)

1. Держави-члени, що прагнуть запровадити посилену співпрацю у сферах, що не належать до виключної компетенції Союзу, можуть використовувати його інституції та здійснювати ці компетенції, за-стосовуючи дотичні положення Договорів з урахуванням меж та

Розділ IV. Положення про посилену співпрацю 49

згідно з докладними домовленостями, закладеними у цій статті та статтях від 326 до 334 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Посилена співпраця спрямована на те, щоб просувати цілі Союзу, захищати його інтереси та посилювати процес його інтеґрації. Ця співпраця, згідно зі статтею 328 Договору про функціювання Європейського Союзу, відкрита всім державам-членам у будь-який час.

2. Рада ухвалює рішення, що санкціонує посилену співпрацю як крайній засіб у разі, коли вона встановить, що Союз як ціле не може досягти цілей такої співпраці протягом розумного строку, і за умови, що у такій співпраці візьмуть участь щонайменше дев’ять держав-членів. Рада діє згідно з процедурою, закладеною в статті 329 Договору про функціювання Європейського Союзу.

3. Всі члени Ради можуть брати участь в обговореннях, але лише члени Ради, що представляють держави-члени, які беруть участь у посиленій співпраці, мають право голосу. Засади голосування обу-мовлені у статті 330 Договору про функціювання Європейського Союзу.

4. Акти, що їх ухвалено в рамках посиленої співпраці, є обов’язковими лише для держав-членів, що беруть участь у цій співпраці. Їх не належить вважати частиною acquis, що його ма-ють прийняти держави-кандидати для приєднання до Союзу.

Розділ V

Загальні положення про зовнішню діяльність

Союзу і окремі положення про спільну зовнішню

та безпекову політику

Підрозділ 1

Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу

Стаття 21

1. У своїй діяльності на міжнародній арені Союз керується при-нципами, що надихнули його створення, розвиток та розширення, та які він має намір поширювати у решті світу, а саме: демократії,


верховенства права, вселюдськості та неподільності прав людини та засадничих свобод, шанування людської гідності, принципами рівності та солідарності, а також шануванням принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй та міжнародного права.

Союз прагне розвивати стосунки та встановлювати партнерство з третіми країнами та міжнародними, регіональними чи світови-ми організаціями, що поділяють принципи, зазначені в частині першій. Він сприяє пошукові багатосторонніх розв’язків спільних проблем, зокрема в рамках Організації Об’єднаних Націй.

2. Союз визначає та здійснює спільні політики та дії й працює за-ради досягнення високого рівня співпраці в усіх сферах міжнарод-них відносин, щоб:

а) ґарантувати свої вартості, засадничі інтереси, безпеку, неза-лежність та цілість Союзу;

b) зміцнювати й підтримувати демократію, верховенство права, права людини та принципи міжнародного права;

c) берегти мир, запобігати конфліктам і зміцнювати міжнарод-ну безпеку згідно з цілями та принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй, з принципами Гельсінського Завершального акта та цілями Паризької Хартії, зокрема тими, що стосуються зовнішніх кордонів;

d) заохочувати тривкий розвиток економіки, суспільства й довкіл-ля країн, що розвиваються, з головною метою – викоренити злиденність;

e) заохочувати інтеґрацію всіх країн у світову економіку, зокрема через поступове скасовування обмежень міжнародної торгівлі;

f) сприяти розвиткові міжнародних заходів, призначених берегти та поліпшувати якість довкілля й дбайливо керувати світовими природними ресурсами, щоб забезпечити тривкий розвиток;

g) допомагати населенню, країнам та регіонам, що постраждали від стихійних чи антропогенних лих; та

h) сприяти поширюванню міжнародної системи, що ґрунтується на міцнішій багатосторонній співпраці та доброму врядуванні на світовому рівні.

3. Розробляючи й упроваджуючи в життя різні сфери зовнішньої діяльності, охоплені цим розділом та частиною п’ятою Договору про функціювання Європейського Союзу, та зовнішні аспекти ін-

Розділ V. Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу 51

ших політик, Союз шанує принципи й прагне досягти цілей, озна-чених в частинах першій та другій.

Союз забезпечує узгідненість різних сфер зовнішньої діяльності та їх узгідненість з іншими політиками Союзу. Рада та Комісія за допомоги Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики забезпечують цю узгідненість і співпрацюють заради її досягнення.

Стаття 22

1. На підставі принципів та цілей, сформульованих у статті 21, Європейська Рада визначає стратегічні інтереси та цілі Союзу.

Рішення Європейської Ради щодо стратегічних інтересів та цілей Союзу стосуються спільної зовнішньої та безпекової політики та інших сфер зовнішньої діяльності Союзу. Ці рішення можуть сто-суватися відносин Союзу з окремою країною чи регіоном або пев-ної теми. Вони визначають тривалість їхньої дії і засоби, що їх на-дають Союз та держави-члени.

Європейська Рада діє одностайно за рекомендацією Ради, яку ос-тання ухвалює згідно з умовами, закладеними для кожної сфери. Рішення Європейської Ради належить виконувати згідно з проце-дурами, обумовленими в Договорах.

2. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпеко-вої політики та Комісія можуть подавати Раді спільні пропозиції: Високий представник – у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, Комісія – в інших сферах зовнішніх дій Союзу.


Окремі положення про спільну зовнішню

та безпекову політику

Секція 1


Стаття 23

У діяльності на міжнародній арені, яку Союз провадить на підставі цього підрозділу, йому належить керуватися принципами та пере-


слідувати цілі, закладені у загальних положеннях підрозділу 1, та поводитися згідно з цими положеннями.

Стаття 24


1. Компетенція Союзу в сфері спільної зовнішньої та безпекової політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, зокрема поступове формування спільної оборон-ної політики, що, можливо, призведе до спільної оборони.

Спільна зовнішня та безпекова політика підлягає особливим правилам і процедурам. Цю політику визначають та здійснюють Європейська Рада та Рада, діючи одностайно, хіба що Договори передбачають інакше. Така політика не передбачає ухвалення за-конодавчих актів. Спільну зовнішню та безпекову політику ре-алізує Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпе-кової політики та держави-члени гідно з Договорами. Особливу роль Європейського Парламенту і Комісії в цій сфері визначають Договори. Суд Європейського Союзу не має юрисдикції щодо цих положень, за винятком юрисдикції наглядати за дотриманням статті 40 цього Договору і контролю правозгідності деяких рішень, обу-мовлених в абзаці другому статті 275 Договору про функціювання Європейського Союзу.

2. У контексті принципів та цілей зовнішньої діяльності, Європейський Союз провадить, визначає та реалізує спільну зов-нішню та безпекову політику на засадах розвитку взаємної полі-тичної солідарності держав-членів, визначання питань загаль-ного інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.

3. Держави-члени активно та беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці на засадах лояльності та взаємної солідарності і додержуються діяльності Союзу в тій сфері.

Держави-члени співпрацюють, щоб посилювати й розвивати взаємну політичну солідарність. Їм належить утримуватися від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть за-шкодити його ефективності як згуртованості сили в міжнародних відносинах.

Рада та Високий представник забезпечують дотримання цих принципів.


Стаття 25


Союз провадить спільну зовнішню та безпекову політику через:

а) визначання загальних настанов;

b) ухвалювання рішень про:

(і) дії, що їх належить вжити Союзові,

(іі) позиції, що їх належить зайняти Союзові,

(ііі) положення про виконання рішень, зазначених в підпунктах (і) та (іі);

та

c) зміцнювання систематичної співпраці держав-членів у провад-женні політики.

Стаття 26


1. Європейська Рада визначає стратегічні інтереси Союзу, його цілі та загальні настанови у сфері спільної зовнішньої та безпеко-вої політики, зокрема питання, пов’язані з обороною. Європейська Рада ухвалює потрібні рішення.

Якщо цього вимагає розвиток міжнародних подій, Голова Європейської Ради скликає надзвичайне засідання Європейської Ради, щоб визначити стратегічні напрями політики Союзу з огляду на такий розвиток подій.

2. Рада формує спільну зовнішню та безпекову політику та ухва-лює рішення потрібні, щоб визначати та реалізовувати цю політи-ку на підставі загальних настанов та стратегічних напрямів, що їх визначає Європейська Рада.

Рада та Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпе-кової політики забезпечують єдність, узгідненість та ефективність дій Союзу.

3. Спільну зовнішню та безпекову політику реалізують Високий представник та держави-члени, використовуючи національні та союзні ресурси.


Стаття 27

1. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, що головує в Раді із закордонних справ, своїми пропози-ціями сприяє розроблянню спільної зовнішньої та безпекової полі-тики та забезпечує виконання рішень, що їх ухвалює Європейська Рада та Рада.

2. У справах, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, Союз представляє Високий представник. Він прова-дить від імені Союзу політичний діалог із третіми сторонами й вис-ловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжна-родних конференціях.

3. Європейська служба зовнішніх справ допомагає Високому представникові здійснювати його повноваження. Ця служба спів-працює з дипломатичними службами держав-членів. До її складу входять службовці відповідних департаментів Генерального сек-ретаріату Ради та Комісії, а також персонал, делегований з на-ціональних дипломатичних служб держав-членів. Структуру та функціювання Європейської служби зовнішніх справ належить визначити рішенням Ради. Рада діє на пропозицію Високого пред-ставника після консультацій з Європейським Парламентом та піс-ля отримання згоди Комісії.

Стаття 28


1. Якщо міжнародна ситуація потребує оперативних дій Союзу, Рада ухвалює потрібні рішення. Ці рішення закладають цілі, об-сяг, заходи, що їх належить зробити доступними Союзові, а також, у разі потреби, тривалість та умови їх виконання.

У разі зміни умов, які мають суттєвий вплив на питання, щодо яко-го ухвалено рішення, Рада переглядає принципи та цілі такого рі-шення та ухвалює потрібні рішення.

2. Рішення, зазначені в частині першій, є обов’язковими для держав-членів щодо позицій, які вони займають, та їхньої діяльності.

3. Коли є намір, на підставі рішення, зазначеного у частині першій, ухвалити національну позицію чи вчинити національну дію, заці-кавленій державі-члену належить повідомити про це заздалегідь, щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації в Раді. Зобов’язання надавати попередню інформацію не стосуєть-


ся заходів, що лише транспонують рішення Ради на національний рівень.

4. У разі нагальної потреби, що постає через зміни ситуації та не-спроможність переглянути рішення Ради, як зазначено у частині першій, держави-члени можуть терміново вжити потрібних за-ходів, беручи до уваги загальні цілі того рішення Ради. Зацікавленій державі-членові належить негайно інформувати Раду про будь-які такі заходи.

5. Якщо виконання рішення, зазначеного в цій статті, пов’язане з будь-якими значними труднощами, держава-член повідомляє про них Раду, якій належить обговорити їх та шукати належного розв’язку. Цей розв’язок не повинен суперечити цілям чи шкодити ефективності рішення, зазначеного у частині першій.

Стаття 29


Рада ухвалює рішення, що визначають підхід Союзу щодо окре-мого питання географічного чи тематичного характеру. Держави-члени забезпечують погодженість своїх національних політик із позиціями Союзу.

Стаття 30


1. Будь-яка держава-член, Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики чи Високий представник за під-тримки Комісії можуть звертатися до Ради із будь-якими питання-ми, пов’язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політи-кою, й подавати їй, у разі потреби, свої ініціативи чи пропозиції.

2. У випадках, що потребують швидкого рішення, Високий пред-ставник, з власної ініціативи чи на вимогу держави-члена, протя-гом сорока восьми годин чи, в разі нагальної потреби, коротшого строку, скликає надзвичайне засідання Ради.

Стаття 31


1. Європейська Рада та Рада ухвалюють рішення, зазначені в цьо-му підрозділі, одностайно, окрім випадків, коли цей підрозділ виз-начає інакше. Вони не ухвалюють законодавчих актів.


Утримуючись під час голосування, будь-який член Ради може на

підставі цього абзацу обґрунтувати своє утримання формальною

заявою. В такому разі він не зобов’язаний застосовувати це рішен-

ня, проте йому належить визнати, що останнє є обов’язковим для

Союзу. На засадах взаємної солідарності зацікавленій державі-

членові належить утримуватися від будь-яких дій, що можуть су-

перечити чи шкодити діяльності Союзу, ґрунтованій на цьому рі-

шенні, а іншим державам-членам належить шанувати її позицію.

Якщо члени Ради, які таким чином обґрунтовують своє утримання

під час голосування, представляють щонайменше третину держав-

членів, у яких проживає щонайменше третина населення Союзу,

рішення не є ухваленим.

2. Як відступ від частини першої, Рада діє кваліфікованою більшіс-

тю, коли вона:

– ухвалює рішення про дію чи позицію Союзу на підставі рішен-

ня Європейської Ради стосовно стратегічних інтересів та цілей

Союзу, як зазначено у частині першій статті 22,

– ухвалює рішення про дію чи позицію Союзу на пропозицію

Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпе-

кової політики, яку він подає на особливий запит Європейської

Ради, зроблений з її власної ініціативи чи з ініціативи Високого

представника,

– ухвалює рішення на виконання рішення про дію чи позицію

Союзу,

– призначає спеціального представника згідно зі статтею 33.

Голосування не належить проводити, якщо член Ради декларує,

що на підставі окреслених міркувань, життєво важливих для на-

ціональної політики, він має намір виступити проти рішення, яке

належить ухвалити кваліфікованою більшістю. Високий представ-

ник, провадячи інтенсивні консультації із зацікавленою державою-

членом, шукає прийнятний для неї розв’язок. Якщо він не може

знайти такий розв’язок, Рада може кваліфікованою більшістю

вимагати, щоб справу було передано Європейській Раді для одно-

стайного ухвалення рішення.

3. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те,

що Рада діє кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім за-

значених у частині другій.


4. Частини другу та третю не належить застосовувати до рішень

військового чи оборонного значення.

5. Процедурні питання Європейська Рада розв’язує простою біль-шістю голосів своїх членів.

Стаття 32


Щоб визначити спільний підхід, держави-члени в рамках Європейської Ради та Ради провадять між собою консультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять за-гальний інтерес. Перш ніж вчинити будь-яку дію на міжнародній арені чи брати на себе будь-яке зобов’язання, що можуть вплину-ти на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу обстоювати свої інтереси та вартості на між-народній арені. Державам-членам належить виявляти взаємну солідарність.

Якщо Європейська Рада чи Рада означили спільний підхід Союзу в значенні абзацу першого, Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики та міністри закордонних справ держав-членів координують свої дії в рамках Ради.

Дипломатичні місії держав-членів та представництва Союзу спів-працюють у третіх країнах та міжнародних організаціях і сприяють формулюванню й впровадженню спільного підходу.

Стаття 33


Рада може з ініціативи Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики призначити спеціального пред-ставника з мандатом, пов’язаним з окремим політичним питанням. Здійснення мандата спеціального представника підпорядковане Високому представникові.

Стаття 34


1. Держави-члени координують свої дії в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Їм належить підтримувати на та-


ких форумах позицію Союзу. Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики організовує таку координацію.

У разі коли в міжнародних організаціях та під час міжнародних конференцій беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить підтримувати позицію Союзу.

2. Згідно з частиною третьою статті 24 державам-членам, що бе-руть участь у міжнародних організаціях і міжнародних конферен-ціях, де представлені не всі держави-члени, належить інформува-ти решту держав-членів та Високого представника про будь-які питання спільного інтересу.

Держави-члени, що є також членами Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, діятимуть погоджено та повною мірою інфор-муватимуть інші держави-члени, а також Високого представника. Державам-членам, що є членами Ради Безпеки, у здійсненні їхніх функцій захищатимуть позиції та інтереси Союзу без порушення своїх обов’язків за Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Якщо Союз визначив свою позицію з питання, що стоїть на поряд-ку денному Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, держа-вам-членам, що беруть участь у засіданнях Ради Безпеки, нале-жить вимагати, аби на засідання запросили Високого представника викласти позицію Союзу.

Стаття 35


Дипломатичні та консульські місії держав-членів та представ-ництва Союзу в третіх країнах та на міжнародних конференціях, а також їхні представництва у міжнародних організаціях співпра-цюють, аби забезпечити дотримання й виконання ухвалених на підставі цього підрозділу рішень про позиції та дії Союзу.

Вони зміцнюють співпрацю, обмінюючись інформацією та викону-ючи спільні оцінювання.

Вони беруть участь у реалізації права громадян Союзу на захист на території третьої країни, як це зазначено у підпункті c) частини другій статті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу та заходів, ухвалених на підставі статті 23 того Договору.


Стаття 36


Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та без-пекової політики належить провадити регулярні консультації з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та ба-зових напрямів спільної зовнішньої та безпекової політики та спільної безпекової та оборонної політики, а також інформувати Європейський Парламент про поступ тих політик. Високий пред-ставник забезпечує належне врахування думки Європейського Парламенту. До інформування Європейського Парламенту можна залучати спеціальних представників.

Європейський Парламент може ставити питання Раді та Високому представникові чи давати їм свої рекомендації. Двічі на рік Парламент провадить дебати про поступ у виконанні спільної зов-нішньої та безпекової політики, зокрема безпекової та оборонної політики.

Стаття 37


Союз може укладати угоди з однією чи кількома державами чи між-народними організаціями у сферах, охоплених у цьому підрозділі.

Стаття 38


Без порушення статті 240 Договору про функціювання Європейського Союзу, Політико-безпековий комітет відстежує міжнародну ситуацію у сферах, що їх охоплює спільна зовнішня та безпекова політика, й сприяє визначанню політик через видавання висновків Раді на її вимогу, вимогу Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики чи з власної ініціативи. Комітет також відстежує впровадження погоджених політик без порушення повноважень Високого представника.

У рамках цього підрозділу Політико-безпековий комітет під ору-дою Ради та Високого представника здійснює політичний контроль і стратегічне керування зазначеними в статті 43 операціями з уре-гулювання криз.


Рада може вповноважити Комітет на цілі та на час проведення операції з урегулювання криз, що їх вона визначила, вживати на-лежних заходів політичного контролю та стратегічного керування операцією.

Стаття 39

Згідно зі статтею 16 Договору про функціювання Європейського Союзу та як відступ від частини другої тієї статті, Рада ухвалює рішення, що закладають правила захисту фізичних осіб, коли їхні особові дані обробляють держави-члени, якщо вони діють в ме-жах, що визначені цим підрозділом, та правила вільного обігу цих даних. Дотримання цих правил підлягає контролю незалежних органів.

Стаття 40


Провадження спільної зовнішньої та безпекової політики не впливає на застосування процедур та на обсяг повноважень інс-титуцій, що їх закладено в Договорах на виконання компетенцій Союзу, зазначених у статтях від 3 до 6 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Так само виконання політик, перелічених у цих статтях, не впливає на застосування процедур та на обсяг повноважень інституцій, що їх закладено в Договорах на виконання компетенцій Союзу згідно з цим підрозділом.

Стаття 41


1. Адміністративні видатки інституцій, зумовлені виконанням цьо-го підрозділу, належить покривати з бюджету Союзу.

2. Операційні видатки, зумовлені виконанням цього підрозділу, та-кож належить покривати з бюджету Союзу, крім видатків на опе-рації військового чи оборонного характеру та випадків, коли Рада одностайно вирішить інакше.

У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Союзу, їх слід покривати з бюджетів держав-членів згідно з розміром ва-лового національного продукту, хіба що Рада одностайно вирішить


інакше. Держави-члени, представники яких зробили у Раді фор-мальну декларацію згідно з абзацом другим частини першої статті 31, не зобов’язані робити внесок у фінансування видатків на опе-рації військового чи оборонного характеру.

3. Рада ухвалює рішення, що запроваджує особливі процедури ґа-рантованого швидкого доступу до асигнувань, призначених у бюд-жеті Союзу на термінове фінансування ініціатив у рамках спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема підготовчої діяльності до місій, зазначених у частині першій статті 42 та у статті 43. Вона діє після консультацій з Європейським Парламентом.

Підготовча діяльність до місій, зазначених у частині першій статті 42 та у статті 43, що її не належить покривати з бюджету Союзу, підлягає фінансуванню з початкового фонду, створеного з внесків держав-членів.

Рада, на пропозицію Високого представника Союзу з питань зов-нішньої та безпекової політики, кваліфікованою більшістю ухва-лює рішення, що запроваджують:

а) процедури створення та фінансування початкового фонду, зок-рема розмір коштів, наданих фондові;

b) процедури керування початковим фондом;

c) процедури фінансового контролю.

У разі коли згідно з частиною першою статті 42 та статтею 43 за-плановано місію, фінансування якої з бюджету Союзу неможливе, Рада уповноважує Високого представника використовувати цей фонд. Високий представник доповідає Раді про виконання цього мандата.

Секція 2

Положення щодо спільної безпекової та оборонної політики

Стаття 42


1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною час-тиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпе-чує Союзові операційну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза


межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй. Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступо-ве формування спільної оборонної політики Союзу. Це призведе до спільної оборони, коли так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-чле-нам ухвалити таке рішення згідно з їхніми відповідними конститу-ційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією секцією не порушує особливого ха-рактеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів, які вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО). Політика Союзу ша-нує зобов’язання таких держав-членів, що випливають з умов Північноатлантичного Договору, та є узгідненою зі спільною без-пековою та оборонною політикою в рамках НАТО.

3. Щоб провадити спільну безпекову та оборонну політику держа-ви-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси, аби сприяти досягненню цілей, що їх визначає Рада. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.

Державам-членам належить поступово підвищувати свій військо-вий потенціал. Аби визначати операційні потреби, підтримувати заходи, спрямовані на задоволення цих потреб, сприяти окрес-люванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-якого заходу, що потрібний аби зміцнювати промислову та технологічну базу обо-ронного сектора, брати участь у формуванні європейської політи-ки в сфері військового потенціалу та озброєння та допомагати Раді оцінювати рівень вдосконалення військового потенціалу, створено Аґенцію з питань розвитку оборонного потенціалу, досліджень, за-купівель та озброєння (що її далі називано Європейська оборонна аґенція).

4. Рішення, що мають стосунок до спільної безпекової та оборон-ної політики, зокрема рішення про започаткування місій, згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада на підставі пропозиції Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики чи за ініціативи держави-члена. Високий представник, у


належних випадках разом з Комісією, може пропонувати викорис-товувати і національні засоби, й інструменти Союзу.

5. Рада може доручити групі держав-членів здійснити місію в рам-ках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інте-ресам. Здійснення таких місій регулює стаття 44.

6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов’язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують постійну структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють положення статті 46. Це не впливає на положення статті 43.

7. Якщо держава-член зазнає збройної агресії на її території, інші держави-члени мають щодо неї обов’язок усіма доступними для них засобами допомагати їй та підтримувати її, згідно зі статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. Це не порушує особ-ливого характеру безпекової та оборонної політики окремих держав-членів.

Зобов’язання та співпраця у цій сфері повинні бути згідні з зобов’язаннями в межах Організації Північноатлантичного Дого-вору, яка залишається для держав-членів НАТО фундаментом ко-лективної безпеки та організацією, що її забезпечує.

Стаття 43

1. Зазначені в частині першій статті 42 місії, в перебігу яких Союз може використовувати цивільні та військові засоби, охоплюють спільні операції з роззброєння, гуманітарні та рятувальні місії, на-дання консультацій та допомоги у військових справах, місії запобі-гання конфліктам і миротворчі, місії збройних сил з урегулювання криз, зокрема встановлення миру та післяконфліктної стабіліза-ції. Всі ці місії можуть сприяти боротьбі проти тероризму, зокрема через підтримку третіх країн у боротьбі проти тероризму на їхніх територіях.

2. Щодо місій, зазначених у частині першій, Рада ухвалює рішен-ня, що визначають цілі та обсяги цих місій, а також загальні умови їхнього виконання. Високий представник Союзу з питань зовніш-ньої та безпекової політики, під керуванням Ради та в близькому й постійному зв’язку з Політико-безпековим комітетом, забезпечує координацію цивільних та військових аспектів таких місій.


Стаття 44

1. У рамках рішень, ухвалених згідно зі статтею 43, Рада може до-ручити виконувати місію групі держав-членів, що мають потрібний потенціал та намір узяти на себе таку місію. Цим державам разом із Високим представником Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики належить домовитися між собою про керування місією.

2. Державам-членам, що беруть участь у виконанні місії, належить постійно інформувати Раду про перебіг місії з власної ініціативи чи на вимогу іншої держави-члена. Якщо виконання місії спричиняє важливі наслідки чи потребу змінити цілі, обсяг та умови місії, що їх визначено в рішеннях, зазначених в частині першій, державам-членам, що беруть участь у місії, належить негайно поінформувати Раду. У таких випадках Рада ухвалює потрібні рішення.

Стаття 45

1. Європейська оборонна аґенція, зазначена у частині третій статті 42, під керуванням Ради, має завдання:

а) допомагати визначати цілі у сфері військового потенціалу де-ржав-членів та оцінювати дотримання зобов’язань щодо цього потенціалу, що їх взяли держави-члени;

b) сприяти гармонізації операційних потреб та запроваджуванню ефективних і сумісних методів постачання;

с) пропонувати багатосторонні проекти, спрямовані на досягнення цілей у сфері військового потенціалу; забезпечувати коорди-націю програм, що їх здійснюють держави-члени, та керувати особливими програмами співпраці;

d) підтримувати дослідження оборонних технологій, координувати і планувати спільну дослідницьку діяльність та вивчання техніч-них рішень, що задовольняють майбутні операційні потреби;

е) допомагати визначати і, в разі потреби, виконувати будь-які до-цільні заходи, щоб зміцнити промислову та технічну базу оборон-ного сектора й підвищити ефективність військових видатків.

2. Європейська оборонна аґенція є відкритою всім державам-чле-нам, що бажають брати участь у її діяльності. Рада кваліфікованою більшістю ухвалює рішення, що визначає правовий статус, місце перебування та правила функціювання Аґенції. У цьому рішенні


належить зважати на рівень ефективної участі в діяльності Аґенції. У рамках Аґенції належить створити окремі групи, що об’єднують держави-члени, залучені до спільних проектів. Аґенції належить виконувати свої завдання, підтримуючи, в разі потреби, зв’язок з Комісією.

Стаття 46

1. Тим державам-членам, що мають намір брати участь у постій-ній структурній співпраці, зазначеній у частині шостій статті 42, що задовольняють критерії та узяли на себе зобов’язання щодо військового потенціалу, сформульовані в Протоколі про постійну структурну співпрацю, належить повідомити про свій намір Раду та Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпеко-вої політики.

2. Протягом трьох місяців після повідомлення, зазначеного в час-тині першій, Раді належить ухвалити рішення про запроваджен-ня постійної структурної співпраці та окреслити перелік держав-членів, що беруть участь у такій співпраці. Рада діє кваліфікованою більшістю після консультацій з Високим представником.

3. Будь-якій державі-члену, що пізніше виявить намір взяти участь у постійній структурній співпраці, належить повідомити про свій намір Раду та Високого представника.

Раді належить ухвалити рішення, що підтверджує участь зацікав-леної держави-члена, що задовольняє критерії та бере на себе зобов’язання, зазначені в статтях 1 та 2 Протоколу про постійну структурну співпрацю. Рада діє кваліфікованою більшістю після консультацій з Високим представником. Участь у голосуванні бе-руть лише ті члени Ради, що представляють держави-члени, що є учасницями такої співпраці.

Кваліфіковану більшість визначають згідно з пунктом а) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

4. Якщо держава-член, що бере участь у такій співпраці, вже не задовольняє критерії та не може виконати зобов’язання, зазначені в статтях 1 та 2 Протоколу про постійну структурну співпрацю, Рада може ухвалити рішення, що зупиняє участь цієї держави-чле-на у співпраці.


Рада діє кваліфікованою більшістю. Участь у голосуванні беруть лише ті члени Ради, що представляють держави-члени, що є учас-ницями такої співпраці, за винятком держави-члена, щодо якої від-бувається голосування.

Кваліфіковану більшість визначають згідно з пунктом а) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

5. Якщо держава-член, що бере участь у постійній структурній співпраці, бажає відмовитися від такої співпраці, їй належить повідомити про свій намір Раду, яка бере до відома, що ця держа-ва-член припинила свою участь у співпраці.

6. Рішення та рекомендації Ради в рамках постійної структурної співпраці, інші ніж обумовлені в частинах від другої до п’ятої, на-лежить ухвалювати одностайно. На цілі цієї частини одностайність становлять лише голоси представників держав-членів, що беруть участь у співпраці.

Розділ VI

Кінцеві положення

Стаття 47

Союз має правосуб’єктність.

Стаття 48


1. Договори можуть бути змінені згідно зі звичайною процеду-рою перегляду. Договори можуть бути також змінені відповідно до спрощених процедур перегляду.

Звичайна процедура перегляду

2. Уряд будь-якої держави-члена, Європейський Парламент чи Комісія можуть подати до Ради пропозиції про внесення змін до Договорів. Пропозиції можуть мати своєю ціллю, зокрема, роз-ширення чи обмеження наданих Союзу в Договорах компетенцій. Раді належить подавати ці пропозиції до Європейської Ради та сповіщати про ці пропозиції національні парламенти.

Розділ VІ. Кінцеві положення 67

3. Якщо Європейська Рада, після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією, простою більшістю ухвалює рішення про вивчення запропонованих змін, Голова Європейської Ради скликає Конвент із представників національних парламентів, голів держав чи урядів держав-членів, Європейського Парламенту та Комісії. В разі інституційних змін у монетарній сфері також нале-жить провести консультації з Європейським Центральним Банком. Конвент вивчає пропозиції про внесення змін та ухвалює консен-сусом рекомендацію, адресовану конференції представників урядів держав-членів, що її обумовлено в частині четвертій.

Європейська Рада, після отримання згоди Європейського Парла-менту, може простою більшістю вирішити не скликати Конвент з огляду на обсяг пропонованих змін. В останньому випадку Європейська Рада визначає мандат конференції представників урядів держав-членів.

4. Конференцію представників урядів держав-членів скликає Голова Ради, щоб за спільною згодою визначити зміни, що їх нале-жить внести до Договорів.

Зміни набирають чинності після того, як їх ратифікують усі держа-ви-члени згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами.

5. Якщо протягом двох років після підписання договору про вне-сення змін до Договорів чотири п’ятих держав-членів ратифікують його, тоді як одна чи кілька держав-членів матимуть проблеми з ратифікацією, питання належить передати Європейській Раді.

Спрощені процедури перегляду

6. Уряд будь-якої держави-члена, Європейський Парламент чи Комісія можуть подати до Європейської Ради пропозиції про пере-гляд усіх чи частини положень частини ІІІ Договору про функцію-вання Європейського Союзу, що стосуються внутрішніх політик та дій Союзу.

Європейська Рада може ухвалити рішення про внесення змін до усіх чи частини положень частини ІІІ Договору про функціюван-ня Європейського Союзу. Європейська Рада діє одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією, а також з Європейським Центральним Банком у випадку інституційних змін у монетарній сфері. Таке рішення не набирає чинності доти, доки


його не схвалять держави-члени згідно з їхніми відповідними кон-ституційними вимогами.

Рішення, зазначене в абзаці другому, не може збільшувати компе-тенції, надані Союзові в Договорах.

7. Якщо Договір про функціювання Європейського Союзу чи роз-діл V цього Договору передбачає, що Рада діє одностайно у пев-ній сфері чи у певному випадку, Європейська Рада може ухвалити рішення, що уповноважує Раду діяти кваліфікованою більшістю у цій сфері чи у цьому випадку. Цей абзац не належить застосовува-ти до рішень, що містять військові та оборонні аспекти.

Якщо Договір про функціювання Європейського Союзу пере-дбачає, що Раді належить ухвалювати законодавчі акти згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, Європейська Рада може ухвалити рішення, що дозволяє приймати такі акти згідно зі зви-чайною законодавчою процедурою.

Про будь-яку ініціативу Європейської Ради на підставі абзацу першого чи другого належить сповіщати національні парламенти. Якщо національний парламент протягом шести місяців від дати та-кого сповіщення висловить своє заперечення, рішення, зазначене в абзаці першому чи другому, не може бути ухвалено. За браком такого заперечення Європейська Рада може ухвалити рішення.

Аби ухвалити рішення, зазначені в абзаці першому та другому, Європейській Раді належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту, що її він надає більшістю голо-сів членів свого складу.

Стаття 49


Будь-яка європейська держава, що шанує вартості, зазначені у статті 2, та бере зобов’язання їх поширювати, може звернутися з заявою про набуття членства в Союзі. Про таку заяву належить сповістити Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів. Держава-заявник надсилає свою заяву до Ради, що діє одностайно після консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, що її він надає більшістю голосів членів свого складу. Належить брати до уваги критерії членства, що погодила Європейська Рада.


Умови вступу та зумовленого ним допасовування Договорів, що є підвалинами Союзу, є предметом угоди між державами-членами та державою-заявником. Угоду належить надіслати всім договірним державам для ратифікації згідно з їхніми відповідними конститу-ційними вимогами.

Стаття 50

1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

2. Державі-членові, що вирішила вийти, належить сповістити про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз провадить перемовини з цією державою та укладає угоду, в якій формулює умови її виходу з урахуванням рамок май-бутніх взаємин з Союзом. Перемовини щодо цієї угоди належить провадити згідно з частиною третьою статті 218 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу. Цю угоду ухвалює Рада, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту.

3. Застосування договорів до держави, що вирішила вийти з Союзу, належить припинити від дати набрання чинності угоди про вихід чи, за її браком, через два роки після сповіщення, зазначеного в частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією державою-членом, одностайно вирішить продовжити цей строк.

4. На цілі частин другої і третьої член Європейської Ради чи Ради, що представляє державу-члена, що виходить, не бере участі у дис-кусіях Європейської Ради чи Ради чи в ухвалюванні рішень стосов-но неї.

Кваліфіковану більшість належить визначати згідно з пунк-том b) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

5. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, просить про возз’єд-нання, її клопотання належить розглядати за процедурою, обумо-вленою у статті 49.

Стаття 51

Протоколи та додатки до Договорів є їхньою невідокремною частиною.


Стаття 52

1. Договори мають застосування до Королівства Бельгія, Республіки Болгарія, Чеської Республіки, Королівства Данія, Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Естонія, Ірландії, Грецької Республіки, Королівства Іспанія, Французької Республіки, Італійської Республіки, Республіки Кіпр, Республіки Латвія, Республіки Литва, Великого Герцогства Люксембург, Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Королівства Нідерландів, Республіки Австрія, Республіки Польща, Португальської Республіки, Румунії, Республіки Словенія, Словацької Республіки, Республіки Фінляндія, Королівства Швеція та Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

2. Територіальні межі застосування Договорів докладно обумовлені у статті 355 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 53


Цей Договір укладено на необмежений строк.

Стаття 54


1. Цей Договір належить ратифікувати Високим Договірним Сторонам згідно з їхніми відповідними конституційними вимо-гами. Документи про ратифікацію належить депонувати урядові Італійської Республіки.

2. Цей Договір набирає чинності 1 січня 1993 року за умови, що всі документи про ратифікацію депоновано чи, якщо цього не зроб-лено, в перший день місяця, що настає після подання останнього документа про ратифікацію.

Стаття 55


1. Цей Договір складено в єдиному оригіналі англійською, бол-гарською, голландською, грецькою, данською, естонською, ір-ландською, іспанською, італійською, латвійською, литовською, мальтійською, німецькою, польською, португальською, румунсь-


кою, словацькою, словенською, угорською, фінською, французь-кою, чеською та шведською мовами. Тексти кожною з цих мов є однаково автентичними. Їх належить депонувати в архівах уряду Італійської Республіки, якому належить передати засвідчену копію кожному з урядів інших держав, що підписали Договір.

2. Цей Договір можна також перекласти будь-якими іншими мо-вами, що їх визначили держави-члени з-поміж тих мов, що згідно з їхнім конституційним ладом мають статус офіційних на усій чи частині їхньої території. Зацікавленій державі-членові належить передати засвідчену копію такого перекладу на депонування до ар-хівів Ради.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЦЬОГО повноважні представники, що їх назва но нижче, підписали цей Договір.

Вчинено в Маастрихті сьомого лютого року одна тисяча дев’ятсот дев’я носто другого.

(Підписи повноважних представників не відтворено)

ДОГОВІР ПРО ФУНКЦІЮВАННЯ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУКонсолідована версія

в редакції Лісабонського договору

Преамбула 75

Преамбула

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕ ДЕ РА ТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА, ПРЕЗИДЕНТ ФРАН ЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕС ПУБЛІКИ, ЇЇ КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКА ГЕР-ЦО ГИНЯ ЛЮКСЕМБУРГУ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІ ДЕР ЛАНДІВ1,

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ закласти підвалини дедалі ближчого союзу народів Європи,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ спільною діяльністю сприяти еконо-мічному та соціальному поступові своїх країн, щоб ліквідувати бар’єри, що ділять Європу,

СТВЕРДЖУЮЧИ за головну мету своїх зусиль стале поліпшення умов життя та праці своїх народів,

ВИЗНАЮЧИ, що усунення наявних перешкод потребує узгодже-них дій, щоб ґарантувати тривкий розвиток, збалансовану торгів-лю та чесну конкуренцію,

ПІКЛУЮЧИСЬ про зміцнення єдності своїх економік та забез-печення їхнього гармонійного розвитку через зменшення наявних відмінностей між різними регіонами та подолання відсталості ре-гіонів, що перебувають у менш сприятливих умовах,

ПРАГНУЧИ сприяти, через спільну торгівельну політику, посту-повому скасуванню обмежень міжнародної торгівлі,

З НАМІРОМ потвердити солідарність, що пов’язує Європу та за-морські країни, та бажаючи забезпечити їхнє процвітання згідно з принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ об’єднувати свої ресурси задля збе-реження й зміцнення миру та свободи та закликаючи інші народи Європи, що поділяють цей ідеал, об’єднуватись у їхніх зусиллях,

1 Відтоді членами Європейського Союзу стали також Республіка Болгарія,

Чеська Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Ірландія,

Республіка Греція, Королівство Іспанія, Республіка Кіпр, Республіка Латвія,

Республіка Литва, Республіка Угорщина, Республіка Мальта, Республіка

Австрія, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка

Словенія, Словацька Республіка, Республіка Фінляндія, Королівство

Швеція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Договір про функціювання Європейського Союзу76

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти розвиткові якнайви-щого рівня знань своїх народів через широкий доступ до освіти та постійне оновлювання знань,

ПРИЗНАЧИЛИ задля досягнення цих цілей своїх повноважних пред ставників:

(перелік повноважних представників не відтворено)

ЩО, обмінявшись своїми повноваженнями, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке.

Частина перша

Принципи

Стаття 1

1. Цей Договір організовує функціювання Союзу та визначає сфе-ри, межі та умови здійснення його компетенцій.

2. Цей Договір та Договір про Європейський Союз становлять до-говори, на яких засновано Союз. Обидва ці Договори, що мають однакову юридичну силу, далі називано «Договори».

Розділ І

Різновиди та сфери компетенції Союзу

Стаття 2

1. Коли Договори надають Союзові виключну компетенцію в кон-кретній сфері, лише Союз може законодавствувати й ухвалювати юридично обов’язкові акти, держави-члени мають право робити те саме самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження чи щоб виконати правові акти Союзу.

2. Коли у конкретній сфері Договори надають Союзові компетенцію спільну з державами-членами, то і Союз і держави-члени можуть законодавствувати та ухвалювати юридично обов’язкові акти в цій сфері. Держави-члени здійснюють свою компетенцію тією мірою, якою Союз не здійснював свою компетенцію. Державам-членам

Частина перша. Принципи 77

належить відновити здійснення своєї компетенції тією мірою, якою Союз вирішив припинити здійснювати свою компетенцію.

3. Державам-членам належить координувати свої економічні полі-тики та політики у сфері зайнятості на засадах, що їх визначено в цьому Договорі, компетенцію окреслювати які має Союз.

4. Союзові належить компетенція, згідно з положеннями Договору про Європейський Союз, визначати та здійснювати спільну зов-нішню та безпекову політику, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики.

5. У деяких сферах і згідно з умовами, закладеними в Договорах, Союз має компетенцію вживати дії, що підтримують, координують чи доповнюють дії держав-членів, не заступаючи їхню компетен-цію в цих сферах.

Юридично обов’язкові акти, що ухвалює Союз на підставі поло-жень Договорів стосовно цих сфер, не повинні містити приписів щодо гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів.

6. Обсяг та умови здійснювання компетенцій Союзу визначено по-ложеннями Договорів щодо кожної сфери.

Стаття 3

1. Союзові належить виключна компетенція в таких сферах:

a) митний союз;

b) встановлення правил конкуренції, потрібних для функціювання внутрішнього ринку;

c) монетарна політика для держав-членів, валютою яких є євро;

d) збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики щодо рибальства;

e) спільна торгівельна політика.

2. Союзові належить також виключна компетенція укладати між-народну угоду, якщо її укладання обумовлене законодавчим актом Союзу чи потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої ком-петенції, чи тією мірою, якою її укладання може вплинути на спіль-ні правила чи змінити їхній обсяг.


Стаття 4

1. Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли Договори надають йому компетенцію, що не стосується сфер, зазначених у статтях 3 та 6.

2. Спільна компетенція Союзу та держав-членів охоплює такі го-ловні сфери:

a) внутрішній ринок;

b) аспекти соціальної політики, визначені в цьому Договорі;

c) економічне, соціальне та територіальне гуртування;

d) сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів;

e) довкілля;

f) захист споживачів;

g) транспорт;

h) транс’європейські мережі;

i) енергетика;

j) простір свободи, безпеки та правосуддя;

k) спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров’я – в аспек-тах, визначених в цьому Договорі.

3. У сферах досліджень, технологічного розвитку та космосу Союзові належить компетенція провадити діяльність, зокрема ок-реслювати та реалізовувати програми; здійснення цієї компетен-ції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійсню-вати їхні компетенції.

4. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної допомо-ги Союзові належить компетенція вести діяльність та провадити спільну політику; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

Стаття 5

1. Державам-членам належить координувати свої економічні полі-тики в межах Союзу. З цією метою Раді належить ухвалювати за-ходи, зокрема стратегічні настанови щодо цих політик.

До держав-членів, валютою яких є євро, належить застосовувати особливі положення.


2. Союзові належить вживати заходів, що забезпечують координа-цію політик держав-членів у сфері зайнятості, зокрема, визначати настанови щодо цих політик.

3. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик держав-членів.

Стаття 6

Союзові належить компетенція вживати дій, що підтримують, ко-ординують чи доповнюють дії держав-членів. Сферами таких за-ходів на європейському рівні є:

a) охорона та зміцнення здоров’я людини;

b) промисловість;

c) культура;

d) туризм;

e) освіта, професійне навчання, молодь та спорт;

f) цивільний захист;

g) адміністративна співпраця.

Розділ ІІ

Положення загального застосування

Стаття 7

Союз забезпечує узгідненість політик та діяльностей, з урахуванням усіх цілей Союзу та згідно з принципом надавання повноважень.

Стаття 8

(колишня частина 2 статті 3 ДзЄС)2

В усіх своїх діяльностях Союзові належить прагнути усунути нерів-ність та сприяти рівності жінок та чоловіків.

2 Це посилання має лише інформаційний характер. Докладніша інформа-

ція міститься в таблицях відповідностей попередньої та нової нумерації

Договорів.


Стаття 9

Визначаючи та здійснюючи свої політики та діяльності, Союзові належить брати до уваги вимоги, пов’язані з підтримуванням ви-сокого рівня зайнятості, ґарантіями адекватного соціального за-хисту, боротьбою проти соціального відчуження, високим рівнем освіти, навчання та охорони здоров’я людей.

Стаття 10

Визначаючи та здійснюючи свої політики та діяльності, Союз прагне долати усіляку дискримінацію на підставі статі, раси чи ет-нічного походження, релігії чи віри, інвалідності, віку чи сексуаль-ної орієнтації.

Стаття 11


Належить аби вимоги щодо захисту довкілля були складовою виз-начання та здійснювання політик та діяльностей Союзу, зокрема, з огляду на потребу сприяти тривкому розвиткові.

Стаття 12

(колишня частина 2 статті153 ДзЄС)

Вимоги щодо захисту споживачів належить враховувати у визна-чанні та здійснюванні інших політик та діяльностей Союзу.

Стаття 13

Визначаючи та здійснюючи політики Союзу у сферах сільського господарства, рибальства, транспорту, внутрішнього ринку, до-сліджень, технологічного розвитку та космосу, Союзові та держа-вам-членам належить повною мірою враховувати вимоги доброго ставлення до тварин, як істот, здатних відчувати, шануючи водно-раз законодавчі та адміністративні положення та звичаї держав-членів, зокрема щодо релігійних обрядів, культурних традицій та регіональної спадщини.

Стаття 14


Без порушення статті 4 Договору про Європейський Союз та ста-тей 93, 106 і 107 цього Договору та зважаючи на місце послуг, що

забезпечують загальні економічні потреби серед спільних вартос-


тей Союзу, а також на їхню роль у сприянні соціальному та тери-торіальному гуртуванню, Союзові та державам-членам, кожному у межах своїх відповідних компетенцій та в межах застосування Договорів, належить дбати про те, щоб ці послуги було надавано на принципах та умовах, насамперед економічних та фінансових, що уможливлюють виконання їхнього призначення. Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить, без порушення компетенції держав-членів та відповідно до Договорів, закласти ці принципи та умови надавання, уповноваження надавати та фі-

нансування таких послуг.

Стаття 15


1. Аби сприяти доброму врядуванню та забезпечити участь грома-дянського суспільства, інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу належить працювати у якнайвідкритіший спосіб.

2. Європейському Парламентові, так само як Раді, коли вони роз-глядають та голосують проекти законодавчих актів, належить за-сідати прилюдно.

3. Кожен громадянин Союзу та кожна фізична чи юридична особа, що перебуває чи має зареєстрований осідок на території держави-члена, має право доступу до документів інституцій, органів, служб та аґенцій Союзу, незалежно від їхнього формату з урахуванням принципів та умов, визначених згідно з цією частиною.

Загальні принципи та обмеження на підставі суспільних чи приват-них інтересів, що регулюють право доступу до таких документів, належить визначати Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою.

Кожній інституції, органу, службі чи аґенції належить забезпечити прозорість своєї роботи та визначити у своєму внутрішньому рег-ламенті особливі положення про доступ до своїх документів, згідно з регламентами, зазначеними в абзаці другім.

До Суду Європейського Союзу, Європейського Центрального Бан-ку та Європейського інвестиційного банку належить застосовува-ти положення цієї частини тільки тоді, коли вони виконують свої адміністративні завдання.


Європейському Парламентові та Раді належить забезпечувати оп-рилюднення документів, що стосуються законодавчої процедури на умовах, закладених у регламентах, зазначених в абзаці другому.

Стаття 16


1. Кожен має право на захист особових даних, що його сто су ю ться.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить закласти правила щодо за-хисту фізичних осіб, коли їхні особові дані обробляють інституції, органи, служби та аґенції Союзу чи держави-члени, якщо вони діють в межах права Союзу, та правила вільного руху цих даних. Дотримання цих правил підлягає контролю незалежних органів.

Положення, ухвалені на підставі цієї статті, не повинні порушу-вати особливих положень, закладених у статті 39 Договору про Європейський Союз.

Стаття 17

1. Союз шанує й не порушує статус церков, релігійних об’єднань та громад, який вони мають згідно з національним правом у державах-членах.

2. Союз з такою самою шаною ставиться до статусу світоглядних та неконфесійних організацій, який вони мають згідно з національ-ним правом.

3. Визнаючи ідентичність та особливий внесок зазначених церков та організацій, Союз підтримує з ними відкритий, прозорий та ре-гулярний діалог.

Частина друга

Недискримінація та громадянство Союзу

Стаття 18


У сфері застосування Договорів, без порушення окремих їхніх по-ложень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Частина друга. Недискримінація та громадянство Союзу 83

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною за-конодавчою процедурою, можуть прийняти правила, що мають на меті заборонити таку дискримінацію.

Стаття 19


1. Без порушення інших положень Договорів та в межах повно-важень, що Договори надають Союзові, Рада, діючи одностайно згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після отримання згоди Європейського Парламенту, може вживати потрібних за-ходів для боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси чи етнічного походження, релігії чи віри, інвалідності, віку чи сексу-альної орієнтації.

2. Як відступ від частини першої, щоб підтримати дії, що їх вжи-ли держави-члени аби сприяти досягненню цілей, зазначених у частині першій, Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть ухвалити засадни-чі принципи заохочувальних заходів Союзу, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття 20


1. Цим запроваджено громадянство Союзу. Кожен, хто має де-ржавну належність однієї з держав-членів, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його*.

2. Громадяни Союзу мають права й обов’язки, що їх передбачено в Договорах. Вони мають, зокрема:

a) право вільно переміщатися та перебувати на території дер жав-чле нів;

b) право обирати та бути обраними на виборах до Європейського Парламенту та на місцевих виборах на території держави-чле-на, де вони перебувають, на тих самих умовах, що і громадяни цієї держави;

* У цій статті основними офіційними мовами ЄС вжито два відмінні терміни:

вужчий – citizenship (англ.) / citoyenneté (фр.) / bürgerschaft (нім.), який ми

переклали як «громадянство», та ширший – nationality (англ.) / nationalité (фр.) /Staatsangehörigkeit (нім.), який ми переклали як «державна належ-

ність» (прим. ред.).


c) право користуватися на території третьої країни, де немає пред-ставництва держави-члена, громадянами якої вони є, захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-чле-на Союзу на тих самих умовах, що і громадяни цієї держави;

d) право петиції до Європейського Парламенту, апелювати до Європейського омбудсмана та звертатися до інституцій та до-радчих органів Союзу будь-якою з мов, якими укладено цей Договір, та отримувати відповідь тією самою мовою.

Ці права належить здійснювати згідно з умовами та обмеженнями, що їх визначено в Договорах та у заходах, ухвалених на їх підставі.

Стаття 21


1. Кожен громадянин Союзу має право вільно переміщатись та перебувати на території держав-членів, з урахуванням обме-жень та умов, закладених у Договорах та заходах, ухвалених на їх виконання.

2. Якщо діяльність Союзу визнано потрібною, щоб досягти цієї мети, а Договори не передбачають потрібних повноважень, Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-нодавчою процедурою, можуть ухвалити положення, що мають на меті полегшити здійснювання прав, зазначених у частині першій.

3. На такі самі потреби, що зазначені в частині першій, та якщо Договори не передбачають потрібних повноважень, Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, може ухвалити за-ходи щодо соціального забезпечення чи соціального захисту. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття 22


1. Кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, гро-мадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на таких самих умовах, як і громадяни цієї держави. Це право належить здійс-нювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою


та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положен-ня можуть передбачати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

2. Без порушення частини першої статті 223 та положень, ухва-лених на її виконання, кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені пе-ребування на таких самих умовах, як і громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно згідно зі спеціальною за-конодавчою процедурою та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть передбачати відступи на під-ставі специфічних проблем держави-члена.

Стаття 23


Кожний громадянин Союзу на території третьої країни, де нема представництва держави-члена, громадянином якої він є, має пра-во на захист, що його надають дипломатичні та консульські органи будь-якої держави-члена Союзу на тих самих умовах, що і грома-дяни останньої. Державам-членам належить ухвалити потрібні по-ложення та почати міжнародні перемовини, потрібні, щоби ґаран-тувати такий захист.

Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після консультацій з Європейським Парламентом, може ухвалити директиви, що запроваджують заходи у сфері координації та спів-праці, потрібні, щоби полегшити такий захист.

Стаття 24


Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення рег-ламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить прийняти положення про процедури та умови, потрібні для грома-дянської ініціативи у значенні статті 11 Договору про Європейський Союз, зокрема щодо мінімальної кількості держав-членів, з яких мають походити громадяни, що висувають таку ініціативу.

Кожен громадянин Союзу має право петиції до Європейського Парламенту згідно зі статтею 227.


Кожен громадянин Союзу може апелювати до Омбудсмана, поса-ду якого запроваджено згідно зі статтею 228.

Кожен громадянин Союзу має право письмово звертатися до будь-яких інституцій, органів, служб чи аґенцій, зазначених у цій статті чи у статті 13 Договору про Європейський Союз, однією з мов, за-значених у частині першій статті 55 Договору про Європейський Союз, та отримувати відповідь тією ж мовою.

Стаття 25


Комісії належить щотри роки доповідати Європейському Парла-ментові, Раді та Економіко-соціальному комітетові про застосу-вання положень цієї частини. У цій доповіді слід враховувати роз-виток Союзу.

На цій підставі та без порушення інших положень Договорів, Рада, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після отримання згоди Європейського Парламенту, може ухва-лити положення, що посилюють чи доповнюють права, перелічені у частині другій статті 20. Ці положення набирають чинності піс-ля того, як їх схвалять держави-члени згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами.

Частина третя

Внутрішні політики та дії Союзу

Розділ І

Внутрішній ринок

Стаття 26


1. Союз ухвалює заходи, спрямовані на запровадження чи забез-печення функціювання внутрішнього ринку згідно з відповідними положеннями Договорів.

2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де забезпечено вільне переміщення товарів, осіб, послуг та капіталу згідно з відповідними положеннями Договорів.

Частина третя. Внутрішні політики та дії Союзу 87

3. Раді, на пропозицію Комісії, належить визначати настанови та умови потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ всіх до-тичних секторів.

Стаття 27


Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення цілей, зазна-чених у статті 26, Комісії належить враховувати обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, вона також може пропонува-ти доречні заходи.

Якщо ці заходи набувають форми відступів від загальних правил, вони повинні бути тимчасовими та спричиняти якомога менше за-вад функціюванню внутрішнього ринку.

Розділ ІІ

Вільне переміщення товарів

Стаття 28


1. Союз включає митний союз, що охоплює всю торгівлю товара-ми, заборону на ввізне та вивізне мито та всі збори еквівалентної дії між державами-членами, та ухвалення спільного митного тари-фу у відносинах з третіми країнами.

2. Положення статті 30 та підрозділу 3 цього розділу належить застосовувати до продукції, що походить з держав-членів, та про-дукції, що надходить з третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.

Стаття 29


Продукцію, що надходить з третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо щодо неї до-тримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мита чи збори еквівалентної дії, що сплачують у цій державі-члені, та якщо щодо неї не застосовано повне чи часткове звільнення від такого мита чи зборів або їхнє відшкодування.



Митний союз

Стаття 30


Заборонено ввізне та вивізне мито і збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мит фіскального характеру.

Стаття 31


Ставки спільного митного тарифу належить визначати Раді на пропозицію Комісії.

Стаття 32


Виконуючи завдання, покладені на неї згідно з цим підрозділом, Комісії належить керуватися:

a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

b) розвитком умов конкуренції в Союзі тією мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;

c) потребами Союзу в постачанні сировини та напівфабрикатів; у зв’язку з цим Комісії належить дбати про те, щоб не було пору-шено умови конкуренції держав-членів щодо готових товарів;

d) потребою уникати суттєвих розладів економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростан-ня споживання в межах Союзу.


Митна співпраця

Стаття 33


У межах сфери застосування Договорів Європейському Парла мен-тові та Раді належить, діючи згідно зі звичайною законодавчою


процедурою, вживати заходів, спрямованих на зміцнення митної співпраці держав-членів між собою та з Комісією.


Заборона кількісних обмежень між державами-членами

Стаття 34


Заборонено кількісні обмеження на імпорт та на всі заходи еквіва-лентної дії між державами-членами.

Стаття 35


Заборонено кількісні обмеження на експорт та на всі заходи екві-валентної дії між державами-членами.

Стаття 36


Положення статей 34 і 35 не виключають заборон чи обмежень на імпорт, експорт чи транзит товарів на підставі суспільної мо-ралі, суспільного порядку чи суспільної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захис-ту промислової та комерційної власності. Проте такі заборони чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Стаття 37


1. Державам-членам належить регулювати державні монополії комерційного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізовують товари.

Положення цієї статті належить застосовувати до будь-якого ор-гану, через який держава-член, юридично чи фактично, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між держава-ми-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це поло-


ження належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим суб’єктам.

2. Державам-членам належить утримуватися від впровадження будь-яких нових заходів, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу застосування статей про заборону мит та кількісних обмежень між державами-членами.

3. Якщо державна монополія комерційного характеру має прави-ла, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого зиску, то, застосовуючи цю статтю, належить вживати заходів, що забезпечують зацікав-леним виробникам еквівалентні ґарантії щодо зайнятості та рівня життя.

Розділ ІІІ

Сільське господарство та рибальство

Стаття 38


1. Союз визначає та здійснює спільну політику у сфері сільського господарства та рибальства.

Внутрішній ринок охоплює сільське господарство, рибальство та тор-гівлю сільськогосподарською продукцією. «Сільськогосподарська продукція» означає продукцію, вирощену на землі, продукти тва-ринництва та рибальства, а також продукти первинного оброб-ляння, безпосередньо пов’язані з цією продукцією. Посилання на спільну сільськогосподарську політику чи на сільське господарс-тво та використання терміна «сільськогосподарський» належить розуміти як такі, що охоплюють також рибальство, враховуючи особливості цього сектора.

2. Якщо в статтях від 39 до 44 не обумовлено інакше, положення, закладені, щоб запровадити внутрішній ринок, належить застосо-вувати до сільськогосподарської продукції.

3. Продукцію, що підлягає дії статей від 39 до 40, наведено в до-датку I.


4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функ-ціювати та розвиватися разом з запровадженням спільної сільсь-когосподарської політики.

Стаття 39


1. Цілями спільної сільськогосподарської політики є:

a) підвищити продуктивність сільського господарства через спри-яння технічному прогресові, забезпечення раціонального роз-витку сільськогосподарського виробництва та оптимальне ви-користання виробничих чинників, зокрема робочої сили;

b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток осіб, зай-нятих у сільському господарстві;

c) стабілізувати ринки;

d) ґарантувати надійність постачань;

e) забезпечити прийнятні ціни постачань для споживача.

2. Розробляючи спільну сільськогосподарську політику та особ-ливі методи її застосування, належить враховувати:

a) особливий характер сільськогосподарської діяльності, що випливає з соціальної структури сільського господарства та зі структурних і природних диспропорцій між різними сільсько-господарськими регіонами;

b) потребу поступово здійснювати доречне вирівнювання;

c) той факт, що в державах-членах сільське господарство стано-вить сектор, близько пов’язаний з цілою економікою.

Стаття 40


1. Щоб досягти цілей, зазначених у статті 39, належить запрова-дити спільну організацію сільськогосподарських ринків.

Ця організація залежно від продукції набирає однієї з таких форм:

a) спільні правила конкуренції;


b) обов’язкова координація різноманітних організацій національ-них ринків;

c) організація європейського ринку.

2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною пер-шою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти цілей, зазначених у статті 39, зокрема регулювання цін, субсидіювання виробництва та маркетинг різноманітної продукції, систем збері-гання й поповнення залишків та спільний механізм стабілізації ім-порту чи експорту.

Спільну організацію належить обмежити досягненням цілей, за-значених у статті 39, а також унеможливити будь-яку дискриміна-цію між виробниками чи споживачами всередині Союзу.

Будь-яку спільну цінову політику належить ґрунтувати на спільних критеріях та уніфікованих методах підрахунку.

3. Щоб уможливити досягнення цілей спільної організації, зазна-чених в частині першій, можна створити один чи кілька сільсько-господарських фондів скерування та ґарантій.

Стаття 41


Щоб уможливити досягнення цілей, зазначених у статті 39, в рам-ках спільної аграрної політики можна передбачити такі заходи:

a) ефективну координацію зусиль у сферах професійного навчання, досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; вона може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;

b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.

Стаття 42


Положення підрозділу щодо правил конкуренції належить засто-совувати до виробництва сільськогосподарської продукції та тор-гівлі нею лише в обсязі, визначеному Європейським Парламентом та Радою в межах положень та згідно з процедурою, закладе-ною в частині другій статті 43, з урахуванням цілей, зазначених у статті 39.


Рада, на пропозицію Комісії, може уповноважити надавати допомогу:

а) на захист господарств, які через структурні чи природні умови опинились у невигідному становищі;

b) в рамках програм економічного розвитку.

Стаття 43


1. Комісія має надавати пропозиції щодо розробляння та реаліза-ції спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання національних організацій однією з форм спільної організації, пе-редбачених у частині першій статті 40, та щоб здійснити заходи, обумовлені в цьому розділі.

У цих пропозиціях належить враховувати взаємозалежність сіль-ськогосподарських питань, зазначених у цьому розділі.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить запровадити спільну організа-цію сільськогосподарських ринків, передбачену в частині першій статті 40, та інші положення, потрібні для досягнення цілей спіль-ної сільськогосподарської політики та спільної політики щодо рибальства.

3. Раді, на пропозицію Комісії, належить ухвалювати заходи, що встановлюють ціни, збори, допомогу та кількісні обмеження, а та-кож визначати обсяг можливого вилову риби та його розподіл.

4. Згідно з частиною першою, організації національного ринку може заступити спільна організація, що її передбачено в частині першій статті 40, якщо:

a) спільна організація запропонує державам-членам, що заперечу-ють проти її запровадження і мають власну організацію певного виробництва, еквівалентні ґарантії зайнятості та рівня життя зацікавлених виробників, з урахуванням можливого допасову-вання та спеціалізації, потреба у якій може з часом постати;

b) така спільна організація забезпечує в Союзі умови торгівлі, подібні до наявних на національному ринку.


5. Якщо спільну організацію для деякої сировини створено раніше, ніж спільну організацію для відповідної переробленої продукції, таку сировину, що її використовують для переробленої продукції, призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з-поза меж Союзу.

Стаття 44


Якщо в державі-члені продукція є об’єктом організації національ-ного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій державі-члені, то державам-членам належить застосовувати ком-пенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій наявні така організація чи правила, хіба що ця держава накладає компенсаційний збір на експорт.

Комісії належить встановлювати розмір цих зборів на рівні, пот-рібному, щоб відновити рівновагу; Комісія може також санкціюва-ти інші заходи, визначивши їхні умови та деталі.

Розділ ІV

Вільне переміщення осіб, послуг та капіталу


Працівники

Стаття 45


1. Належить забезпечити вільне переміщення працівників в ме-жах Союзу.

2. Свобода переміщення включає усунення будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у пи-таннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.

3. З урахуванням обмежень з міркувань суспільного порядку, сус-пільної безпеки та охорони здоров’я, свобода переміщення надає право:


a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;

b) з цією метою вільно переміщуватися в межах території дер жав-членів;

c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних чи адміністратив-них актах;

d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її те-риторії згідно з умовами, визначеними в регламентах, що їх розробляє Комісія.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на публічній службі*.

Стаття 46


Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить видати директиви чи виробити регламенти, що формулюють заходи потрібні, щоб втілити в жит-тя свободу переміщення працівників, як визначено у статті 45, зокрема:

a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайня тості;

b) скасувати ті адміністративні процедури та практики, а також ті відтермінування доступу до вільних робочих місць, що випли-вають з національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоду лібералізації вільного переміщення працівників;

c) скасувати всі такі відтермінування та інші обмеження, передба-чені в національних законодавствах чи укладених раніше угодах між державами-членами, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, від-мінні від умов для працівників зацікавленої держави;

* Поняття «публічної служби» (public service (en), administration publique (fr))

в праві ЄС дуже близьке до наведеного у ст. 3 Кодексу адміністративного

судочинства України (прим. ред.).


d) створити належні механізми, що координують пропозиції та за-пити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозиції та попиту на ринку праці таким чином, щоб уникнути суттєвих загроз рівню життя та рівню зайнятості у різних регіо-нах та галузях промисловості.

Стаття 47


Державам-членам належить в рамках спільної програми сприяти обмінові молодими працівниками.

Стаття 48


Європейському Парламентові та Раді належить, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, ухвалити заходи у сфері со-ціального захисту, потрібні аби запровадити свободу переміщення працівників; для цього їм належить запровадити систему, що за-безпечує працівникам-міґрантам, які працюють за наймом чи са-мостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

a) накопичування всіх періодів, що їх враховують за правом різних країн задля набуття та збереження права на соціальну допомогу та обчислення її розміру;

b) виплату соціальної допомоги особам, що перебувають на тери-торії держав-членів.

У випадку, коли член Ради заявляє, що проект законодавчого акта, зазначеного в абзаці першому, вплине на засадничі аспекти його системи соціального забезпечення, зокрема її межі, вартість чи фі-нансову структуру, чи вплине на фінансовий баланс цієї системи, він може вимагати щоби питання було скеровано до Європейської Ради. В такому разі звичайну законодавчу процедуру належить зу-пинити. Після обговорення, Європейській Раді належить протя-гом чотирьох місяців, які триватиме таке зупинення:

а) повернути проект до Ради, якій належить відновити перебіг звичайної законодавчої процедури, чи

b) не вживати жодних дій чи звернутися до Комісії з вимогою пода-ти нову пропозицію; у цьому разі первісно запропонований акт належить вважати неухваленим.



Право на підприємницьку діяльність

Стаття 49


У рамках положень, зазначених нижче, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-чле-на на території іншої держави-члена. Також заборонено застосо-вувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на ство-рення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.

Свобода підприємницької діяльності охоплює право започат-ковувати та провадити діяльність як самозайняті особи, а також створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, в значенні абзацу другого статті 54, на умовах, закладених для своїх громадян правом держави, де таку підприємницьку діяльність здій-снювано, з урахуванням положень підрозділу про капітал.

Стаття 50


1. Щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності, Європейському Парламенту та Раді належить діяти через ухвалювання директив згідно зі звичайною законодав-чою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

2. Європейському Парламенту, Раді та Комісії належить вико-нувати обов’язки, що покладають на них попередні положення, зокрема:

a) надавати, як правило, пріоритетний режим тим видам діяль-ності, де свобода підприємницької діяльності робить особливо вагомий вклад у розвиток виробництва та торгівлі;

b) забезпечувати близьку співпрацю компетентних органів де-ржав-членів, щоб з’ясовувати конкретний стан різних видів діяльності в межах Союзу;

c) скасовувати ті адміністративні процедури та практики, що вип-ливають з національного законодавства чи укладених раніше


угод між державами-членами, збереження яких створює пере-шкоду для свободи підприємницької діяльності;

d) забезпечувати, щоб працівники з однієї держави-члена, що пра-цюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати діяльність як самозайняті особи, якщо вони задовольняють умови, що їх повинні були б задовольнити, якби прибули до цієї держави тоді, коли виявили намір започат-кувати цю діяльність;

e) надавати громадянам однієї держави-члена змогу придбавати та користуватися землею та будівлями на території іншої держа-ви-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, за-кладеним в частині другій статті 39;

f) поступово скасувати в усіх дотичних видах діяльності обме-ження свободи підприємницької діяльності як стосовно умов створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держави-члена, так і стосовно умов, на яких персонал головного підприємства може обіймати керівні чи наглядові по-сади в цих представництвах, філіях та дочірніх підприємствах;

g) координувати потрібною мірою ґарантії, що їх вимагають де-ржави-члени від товариств у значенні абзацу другого статті 54, заради захисту інтересів учасників та третіх осіб, з метою забез-печити еквівалентність цих ґарантій в усьому Союзі;

h) пересвідчуватися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття 51


Положення цього підрозділу не належить застосовувати до діяль-ності, що в будь-якій зацікавленій державі-члені пов’язана, навіть епізодично, зі здійсненням публічної влади.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-нодавчою процедурою, можуть вирішити, що до деяких видів діяль-ності не належить застосовувати положення цього підрозділу.

Стаття 52


1. Положення цього підрозділу та заходи, вжиті на їхнє виконання, не порушують застосовності положень законів, підзаконних чи ад-


міністративних актів, що передбачають особливий статус для іно-земних громадян, виправданий з міркувань суспільного порядку, суспільної безпеки та охорони здоров’я.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить видавати директиви для ко-ординації зазначених вище положень.

Стаття 53


1. Щоби полегшити започаткування та ведення діяльності само-зайнятим особам, Європейському Парламентові та Раді належить, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, видавати ди-рективи про взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію, та про координацію положень законів, підзаконних та адміністративних актів держав-членів щодо започатковування та ведення діяльності, що її здійс-нюють самозайняті особи.

2. Щодо медичних, суміжних з медичними та фармацевтичних про-фесій поступове скасування обмежень залежить від координації умов їх здійснення у різних державах-членах.

Стаття 54


На цілі цього підрозділу, товариства, створені згідно з правом де-ржави-члена, які мають зареєстрований осідок, головне управлін-ня чи основне місце діяльності в межах Союзу, мають такий самий статус, як і фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

«Товариства» означає товариства, утворені згідно з цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи та інші юридичні особи, діяльність яких регулює публічне чи приватне право, крім тих, що не мають на меті отримання прибутку.

Стаття 55


Держави-члени надають громадянам інших держав-членів такий самий статус, що й своїм громадянам, щодо участі в капіталі то-вариств у значенні статті 54, без порушення застосування інших положень Договорів.



Послуги

Стаття 56


У рамках положень, зазначених нижче, заборонено обмежувати свободу громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призна-чено послуги, надавати послуги в межах Союзу.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-нодавчою процедурою, можуть поширити застосування положень цього підрозділу на громадян третьої країни, що надають послуги, здійснюючи підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття 57


Під послугами належить розуміти «послуги» у значенні Договорів, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу переміщення товарів, капіталу та осіб.

«Послуги», зокрема, охоплюють:

a) діяльність промислового характеру;

b) діяльність торгівельного характеру;

c) діяльність ремісників;

d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення положень підрозділу про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, на однакових умовах з громадянами цієї держави.

Стаття 58


1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулюють поло-ження розділу, що стосується транспорту.


2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов’язаних із переміщенням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібе-ралізацією переміщення капіталу.

Стаття 59


1. Щоб досягти лібералізації конкретної послуги, Європейському Парламентові та Раді належить, діючи згідно зі звичайною законо-давчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, видавати директиви.

2. Щодо директив, зазначених у частині першій, пріоритет зазви-чай належить надавати тим послугам, що безпосередньо вплива-ють на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.

Стаття 60


Державам-членам належить намагатися здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагають директиви, видані на підставі части-ни першої статті 59, якщо це можливо з огляду на загальний еко-номічний стан та ситуацію у відповідному секторі економіки.

З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим держа вам-членам.

Стаття 61


Доки обмеження на свободу надавати послуги не скасовано, кожній державі-членові належить застосовувати такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в значенні абзацу першого статті 56, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.

Стаття 62


Положення статей від 51 до 54 належить застосовувати до питань, охоплених у цьому підрозділі.



Капітал та платежі

Стаття 63


1. У рамках положень, зазначених у цьому підрозділі, забороне-но обмежувати переміщення капіталу між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

2. У рамках положень, сформульованих у цьому підрозділі, за-боронено обмежувати платежі між державами-членами та між де-ржавами-членами й третіми країнами.

Стаття 64


1. Стаття 63 не порушує застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Союзу, ухваленим щодо переміщення капіталу до чи з третіх країн, що включає прямі інвестиції в підприємництво, зокрема інвестиції у нерухоме майно, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щодо обмежень, що існували в національному праві Болгарії, Естонії та Угорщини, від-повідною датою є 31 грудня 1999 року.

2. Докладаючи зусиль, щоб якомога повнішою мірою досягти мети вільного переміщення капіталу між державами-членами та третіми країнами і без порушення інших підрозділів Договорів, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи щодо переміщення капіталу до чи з третіх країн, що включає прямі ін-вестиції в підприємництво, зокрема інвестиції у нерухоме майно, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.

3. Як відступ від частини другої, лише Рада, діючи згідно зі спе-ціальною законодавчою процедурою та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно ухвалювати за-ходи, що є кроком назад у праві Союзу щодо лібералізації пере-міщення капіталу до чи з третіх країн.


Стаття 65


1. Положення статті 63 не порушують права держав-членів:

a) застосовувати відповідні положення свого податкового права, що розрізняють платників податків з відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;

b) вживати всіх заходів, потрібних, щоб запобігти порушенню національних законів та підзаконних актів, зокрема в сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими уста-новами, чи закладати процедури декларування переміщення ка-піталу для адміністративної чи статистичної інформації, а також вживати заходів, виправданих з міркувань суспільного порядку чи суспільної безпеки.

2. Положення цього підрозділу не порушують застосовності об-межень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з Договорами.

3. Заходи та процедури, зазначені в частинах першій та другій, не повинні становити засобу свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного переміщення капіталу та платежів, як визна-чено в статті 63.

4. За браком засобів, обумовлених в частині третій статті 64, Комісія чи – за браком рішення Комісії протягом трьох місяців від запиту зацікавленої держави-члена – Рада може ухвалити рі-шення, яке стверджує, що обмежувальні податкові заходи, що їх ухвалила зацікавлена держава-член щодо однієї чи кількох третіх країн, є сумісними з Договорами тією мірою, якою вони виправдані однією з цілей Союзу і є сумісними з належним функціюванням внутрішнього ринку. Раді належить діяти одностайно за поданням держави-члена.

Стаття 66


Якщо, за виняткових обставин, переміщення капіталу до чи з третіх країн спричиняє чи загрожує спричинити суттєві ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада, на пропо-зицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним


Банком, може запровадити захисні заходи щодо третіх країн строком не більше ніж на шість місяців, якщо такі заходи вкрай потрібні.

Розділ V

Простір свободи, безпеки та правосуддя


Загальні положення

Стаття 67

(колишня стаття 61 ДзЄС та колишня стаття 29 ДЄС)

1. Союз є простором свободи, безпеки та правосуддя, де ша-новано засадничі права та різні правові системи і традиції і держав-членів.

2. Союзові належить забезпечити відсутність контролю осіб на внутрішніх кордонах та формувати спільну політику притулку, ім-міґрації та контролю на зовнішніх кордонах, засновану на солідар-ності держав-членів та справедливу щодо громадян третіх країн. На цілі цього підрозділу осіб без громадянства належить тракту-вати як громадян третіх країн.

3. Союзові належить докладати зусиль, аби забезпечити високий рівень безпеки через заходи із запобігання та боротьби проти зло-чинності, расизму та ксенофобії та заходи з координування та спів-праці органів поліції, правосуддя та інших компетентних органів, а також через взаємне визнання судових рішень у кримінальних справах та, в разі потреби, зближення кримінального права.

4. Союзові належить полегшувати доступ до правосуддя, зокрема через принцип взаємного визнання судових та позасудових рішень у цивільних справах.

Стаття 68

Європейській Раді належить визначати стратегічні настанови за-конодавчого та оперативного планування в межах простору свобо-ди, безпеки та правосуддя.


Стаття 69

Національні парламенти забезпечують згідність пропозицій та за-конодавчих ініціатив, поданих на підставі підрозділів 4 та 5, з прин-ципом субсидіарності згідно з Протоколом про застосування прин-ципів субсидіарності та пропорційності.

Стаття 70

Без порушення статей 258, 259 та 260, Рада, на пропозицію Комісії, може ухвалити заходи, що закладають положення, на підставі яких держави-члени у співпраці з Комісією об’єктивно та неупереджено оцінюють, як органи влади держав-членів впроваджують політики Союзу, зазначені у цьому розділі, зокрема щоб сприяти цілкови-тому застосуванню принципу взаємного визнання. Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів належить інформувати про зміст та результати цього оцінювання.

Стаття 71


В Раді слід утворити постійний комітет, покликаний забезпечити в межах Союзу сприяння та зміцнювання оперативної співпраці у сфері внутрішньої безпеки. Без порушення статті 240, йому на-лежить спростити координацію діяльності компетентних органів держав-членів. До участі в засіданнях комітету можна залучати представників зацікавлених органів, служб та аґенцій Союзу. Про засідання комітету належить постійно інформувати Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів.

Стаття 72

(колишня частина перша статті 64 ДзЄС та колишня стаття 33 ДЄС)

Цей підрозділ не впливає на виконання обов’язків держав-членів стосовно підтримування суспільного порядку та забезпечення внутрішньої безпеки.

Стаття 73

Держави-члени мають право організувати між собою на власну відповідальність такі форми співпраці та координації між компе-


тентними службами, відповідальними за національну безпеку, які такі держави-члени вважають за доцільні.

Стаття 74


Раді належить ухвалити заходи, що забезпечують адміністративну співпрацю відповідних служб держав-членів у сферах, охоплених цим розділом, а також цих служб та Комісії. Раді належить діяти на пропозицію Комісії, з урахуванням статті 76, та після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття 75


Коли це потрібно, щоб досягти цілей, зазначених у статті 67, щодо запобігання тероризмові й дотичній діяльності та боротьби проти них, Європейському Парламентові та Раді, діючи шляхом ухва-лення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить визначати рамки адміністративних заходів щодо пере-міщення капіталу та платежів, таких як заморожування активів, фінансових активів чи економічних прибутків, що належать на праві власності фізичним чи юридичним особам, групам чи неде-ржавним організаціям чи перебувають у їхньому володінні.

Раді, на пропозицію Комісії, належить ухвалювати заходи, щоби впровадити рамки, зазначенні в абзаці першому.

Акти, зазначені в цій статті, повинні містити потрібні положення про правові ґарантії.

Стаття 76

Акти, зазначені у підрозділах 4 та 5, як і заходи, зазначені в статті 74, що забезпечують адміністративну співпрацю у сферах, охопле-них цими підрозділами, належить ухвалювати:

а) на пропозицію Комісії, чи

b) з ініціативи чверті держав-членів.



Політики щодо прикордонного контролю,

притулку та імміґрації

Стаття 77


1. Союз розвиває політику з метою:

а) забезпечити відсутність будь-якого контролю осіб будь-якої де-ржавної належності, що перетинають внутрішні кордони;

b) забезпечити контроль осіб та ефективний нагляд за перетином зовнішніх кордонів;

c) поступово впровадити інтеґровану систему керування на зов-нішніх кордонах.

2. На цілі частини першої Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною процедурою, належить ухвалювати за-ходи стосовно:

а) спільної візової політики та політики щодо інших короткостро-кових дозволів на перебування;

b) контролю, якому підлягають особи, що перетинають зовнішні кордони;

c) умов, на яких громадяни третіх країн можуть вільно подорожу-вати в межах Союзу протягом короткого строку;

d) будь-якого заходу, потрібного для поступового запровадження інтеґрованої системи керування на зовнішніх кордонах;

e) відсутності будь-якого контролю осіб будь-якої державної на-лежності, що перетинають внутрішні кордони.

3. Якщо дії Союзу будуть визнані потрібними, щоб полегшити здій-снювання права, зазначеного в пункті а) частини другої статті 20, а Договори не передбачають потрібних повноважень, Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, може ухвалювати заходи щодо паспортів, посвідчень особи, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів. Раді належить діяти одно-стайно після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Ця стаття не впливає на компетенцію держав-членів щодо гео-графічної демаркації їхніх кордонів згідно з міжнародним правом.


Стаття 78

(колишні перший та другий пункти статті 63

та частина друга статті 64 ДзЄС)

1. Союз розвиває спільну політику притулку, допоміжного та тимча-сового захисту з метою запропонувати належний статус кожному громадянинові третьої країни, що потребує міжнародного захисту, і забезпечити дотримання принципу non-refoulement*. Ця політи-ка має бути згідною з Женевською конвенцією від 28 липня 1951 року та Протоколом від 31 січня 1967 року про статус біженців, а також з іншими відповідними договорами.

2. На цілі частини першої Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи щодо спільної європейської системи притулку, що охоплюють:

а) однаковий статус притулку для громадян третіх країн, чинний на території всього Союзу;

b) однаковий статус допоміжного захисту для громадян третіх країн, що без отримання європейського притулку, потребують міжнародного захисту;

c) спільну систему тимчасового захисту переміщених осіб у випад-ку масового напливу;

d) спільні процедури надавання й позбавляння однакового статусу притулку чи допоміжного захисту;

e) критерії та механізми визначання держави-члена, відповідаль-ної за розгляд звернень по притулок чи допоміжний захист;

f) стандарти умов приймання осіб, що звернулися з проханням на-дати притулок чи допоміжний захист;

g) партнерство та співпрацю з третіми країнами на цілі контролю припливів осіб, що звертаються з проханням надати притулок чи допоміжний чи тимчасовий захист.

3. Якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов’язана з раптовим припливом громадян третіх країн,

* Non-refoulement (фр.) – дослівно «невидворення, невислання», один із за-

садничих принципів міжнародного гуманітарного права, що забороняє при-

мусове повернення біженців до країни, з якої вони прибули та де їхньому

життю чи свободі загрожує небезпека. (прим. ред.).


Рада, на пропозицію Комісії, може ухвалити тимчасові заходи на користь зацікавленої держави чи держав-членів. Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття 79

(колишні третій та четвертий пункти статті 63 ДзЄС)

1. Союз розвиває спільну імміґраційну політику, спрямовану на за-безпечення на всіх етапах ефективного регулювання міґраційних потоків, справедливого поводження з громадянами третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держав-членів, а також запобігання нелегальній імміґрації й торгівлі людьми та посилених заходів боротьби проти цих явищ.

2. На цілі частини першої Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи в таких сферах:

а) умови в’їзду та перебування, а також стандарти видачі довго-строкових віз та дозволів на перебування, зокрема дозволів на цілі об’єднання сімей;

b) визначення прав громадян третіх країн, що на законних підста-вах перебувають на території держави-члена, зокрема умови, що регулюють свободу переміщення та перебування в інших державах-членах;

c) нелегальна імміґрація та недозволене перебування, зокрема вислання й репатріація осіб, що перебувають на території де-ржави-члена без дозволу;

d) боротьба проти торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми.

3. Союз може укладати з третіми країнами угоди про реадмісію до країн, з яких походять чи з яких прибули громадяни третіх країн, що не виконують чи вже не виконують умови в’їзду, тимчасового чи постійного перебування на території однієї з держав-членів.

4. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть запроваджувати заходи, що забезпечують сприяння та підтримку діяльності держав-членів, спрямованої на інтеґрацію громадян третіх країн, що законно пе-ребувають на їхній території, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.


5. Ця стаття не впливає на право держав-членів визначати обсяги приймання громадян третіх країн, що прибувають на їхню тери-торію з третіх країн у пошуках роботи за наймом чи як самозайняті особи.

Стаття 80

Принцип солідарності та справедливого розподілу відповідаль-ності, зокрема фінансових наслідків, між державами-членами має бути визначальним для політик Союзу, зазначених у цьому підроз-ділі, та їхнього виконання. У разі потреби, актам Союзу, ухвале-ним на підставі цього підрозділу, належить містити доцільні заходи з реалізації цього принципу.


Судова співпраця в цивільних справах

Стаття 81


1. Союз розвиває судову співпрацю в цивільних справах, що мають транскордонні наслідки, на підставі принципу взаємного визнання судових рішень та рішень у позасудових справах. Така співпраця може охоплювати ухвалення заходів задля зближення законів та підзаконних актів держав-членів.

2. На цілі частини першої Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи, спрямовані, особливо коли того потребує на-лежне функціювання внутрішнього ринку, на забезпечення:

а) взаємного визнання та виконання у державах-членах судових рішень та рішень у позасудових справах;

b) транскордонного вручення судових та позасудових документів та сповіщення про них;

c) згідності правил щодо колізії правових норм та юрисдикції, що їх застосовують у державах-членах;

d) співпраці у збиранні доказів;

e) ефективного доступу до правосуддя;


f) усуванню перешкод належному функціюванню цивільного про-вадження, в разі потреби – через сприяння узгідненню правил цивільного провадження, чинних у державах-членах;

g) розвитку альтернативних методів врегулювання спорів;

h) сприяння навчанню суддів та судового персоналу.

3. Без огляду на частину другу, заходи, які стосуються сімейного права та мають транскордонні наслідки, належить запроваджувати Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Рада, на пропозицію Комісії, може ухвалити рішення, що визначає ті аспекти сімейного права, що мають транскордонні наслідки та мо-жуть бути предметом актів, ухвалених за звичайною законодавчою процедурою. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

Про пропозицію, зазначену в абзаці другому, належить сповіщати національні парламенти. Якщо національний парламент протягом шести місяців від дати цього сповіщення повідомить, що він проти такої пропозиції, рішення не належить ухвалювати. За браком та-кого заперечення Європейська Рада може ухвалити рішення.


Судова співпраця в кримінальних справах

Стаття 82


1. Судову співпрацю в кримінальних справах у Союзі належить ґрунтувати на принципі взаємного визнання вироків та судових рі-шень, вона має включати зближення законів та підзаконних актів держав-членів у сферах, зазначених у частині другій та у статті 83.

Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи, щоб:

а) закласти правила та процедури, щоб забезпечити визнання в усьому Союзі всіх форм вироків та судових рішень;

b) запобігати та врегульовувати юрисдикційні конфлікти між державами-членами;


c) сприяти навчанню суддів та судового персоналу;

d) полегшити співпрацю судових чи рівнозначних їм органів де-ржав-членів у провадженні в кримінальних справах та у вико-нанні рішень.

2. Європейський Парламент та Рада через ухвалення директив згідно зі звичайною законодавчою процедурою можуть запровад-жувати мінімальні правила, наскільки це потрібно, щоб спростити взаємне визнання вироків та судових рішень та поліційну і судо-ву співпрацю в кримінальних справах транскордонного характеру. Таким правилам належить враховувати відмінності між правовими системами та традиціями держав-членів.

Такі правила мають охоплювати:

а) взаємну прийнятність доказів між державами-членами;

b) права осіб у кримінальному процесі;

c) права жертв кримінального злочину;

d) будь-які інші особливі аспекти кримінального провадження, що їх Рада заздалегідь визначила своїм рішенням; ухвалюючи таке рішення, Раді належить діяти одностайно після отримання зго-ди Європейського Парламенту.

Ухвалення мінімальних правил, зазначених в цій частині, не пере-шкоджає державам-членам підтримувати чи запроваджувати ви-щий рівень захисту осіб.

3. Коли член Ради вважає, що проект директиви, зазначеної у частині другій, заторкає засадничі аспекти системи кримінально-го судочинства, він може вимагати передати проект директиви на розгляд Європейської Ради. У такому разі звичайну законодавчу процедуру належить зупинити. Після обговорення та у разі досяг-нення консенсусу Європейській Раді належить протягом чотирьох місяців повернути проект до Ради, яка має відновити звичайну за-конодавчу процедуру.

Протягом такого ж періоду, у разі незгоди та коли щонайменше дев’ять держав-членів бажають запровадити посилену співпрацю на підставі зазначеного проекту директиви, їм належить повідоми-ти Європейський Парламент, Раду і Комісію. У такому разі дозвіл на провадження посиленої співпраці, зазначений у частині другій статті 20 Договору про Європейський Союз та частині першій


статті 329 цього Договору, належить вважати наданим, а отже слід застосовувати положення про посилену співпрацю.

Стаття 83


1. Європейський Парламент та Рада можуть, діючи через ухвален-ня директив згідно зі звичайною законодавчою процедурою, за-проваджувати мінімальні правила щодо означення кримінальних злочинів та санкцій у сфері особливо тяжкої злочинності транс-кордонного характеру, що випливає з природи чи наслідків таких злочинів чи з особливої потреби боротися проти них на спільних засадах.

Це такі сфери злочинності: тероризм, торгівля людьми та сексу-альна експлуатація жінок і дітей, незаконна торгівля наркотиками, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, корупція, підроб-ляння платіжних засобів, комп’ютерна злочинність та організова-на злочинність.

З огляду на розвиток злочинності, Рада може ухвалити рішення, що визначає інші сфери злочинності згідно з критеріями, визначе-ними в цій частині. Їй належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Якщо зближення положень законів та підзаконних актів кримі-нального законодавства держав-членів буде визнано конечним для забезпечення ефективного виконання політики Союзу у сфері, де наразі вжито заходів із гармонізації, директиви можуть запрова-дити мінімальні правила, що визначають кримінальні злочини та санкції у цій сфері. Такі директиви належить ухвалювати за такою самою звичайною чи спеціальною законодавчою процедурою, тією самою, за якою було ухвалено зазначені заходи з гармонізації, без порушення статті 76.

3. Коли член Ради вважає, що проект директиви, зазначеної у частині першій чи другій, заторкає засадничі аспекти системи кримінального судочинства, він може вимагати передати проект директиви на розгляд Європейської Ради. У такому разі звичайну законодавчу процедуру належить зупинити. Після обговорення та у разі досягнення консенсусу Європейській Раді належить протя-гом чотирьох місяців повернути проект до Ради, яка має відновити звичайну законодавчу процедуру.


Протягом такого ж періоду, у разі незгоди та коли щонайменше дев’ять держав-членів бажають запровадити посилену співпрацю на підставі зазначеного проекту директиви, їм належить повідоми-ти Європейський Парламент, Раду і Комісію. У такому разі дозвіл на провадження посиленої співпраці, зазначений у частині другій статті 20 Договору про Європейський Союз та частині першій статті 329 цього Договору, належить вважати наданим, а отже слід застосовувати положення про посилену співпрацю.

Стаття 84

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-нодавчою процедурою, можуть запроваджувати заходи, що сприя-ють та підтримують діяльність держав-членів у сфері запобігання злочинності та підтримують цю діяльність, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття 85


1. Завданням Євроюсту є підтримувати й зміцнювати координа-цію та співпрацю національних органів слідства та обвинувачен-ня щодо тяжкої злочинності, що впливає на дві держави-члени чи більше, чи за потреби переслідування на спільній підставі; він працює спираючись на операції, що їх здійснюють органи держав-членів та Європол, та на інформації, яку вони надають.

В зв’язку з цим Європейському Парламентові та Раді, діючи че-рез ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить визначити структуру Євроюсту, порядок його роботи, сфери діяльності та завдання. Ці завдання можуть охоплювати:

а) ініціювання кримінальних розслідувань, що їх провадять ком-петентні національні органи, особливо щодо злочинів проти фінансових інтересів Союзу, а також пропонування ініціювати переслідування;

b) координацію слідства та переслідування, зазначених у пунк ті а);


с) зміцнення судової співпраці, зокрема через розв’язування кон-фліктів юрисдикцій та через близьку співпрацю з Європейською судовою мережею.

Ці регламенти також мають визначити механізм залучення Європейського Парламенту та національних парламентів держав-членів до оцінювання діяльності Євроюсту.

2. В переслідуваннях, зазначених у частині першій, та без пору-шення статті 86, формальні дії судового провадження належить виконувати компетентним національним посадовим особам.

Стаття 86

1. Щоб боротися проти злочинів, які завдають шкоди фінансо-вим інтересам Союзу, Рада, діючи через ухвалення регламентів згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, може заснувати Європейську прокуратуру на базі Євроюсту. Раді належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту.

За браком одностайності в Раді, група щонайменше з дев’яти дер-жав-членів може вимагати, щоби проект регламенту був переда-ний Європейській Раді. У такому разі процедуру в Раді належить зупинити. Після обговорення та у разі досягнення консенсусу Європейській Раді належить протягом чотирьох місяців повернути проект до Ради на ухвалення.

Протягом такого ж періоду, у разі незгоди та коли щонайменше дев’ять держав-членів бажають запровадити посилену співпрацю на підставі зазначеного проекту регламенту, їм належить повідо-мити Європейський Парламент, Раду і Комісію. У такому разі доз-віл здійснювати посилену співпрацю, зазначений у частині другій статті 20 Договору про Європейський Союз та частині першій статті 329 цього Договору, належить вважати наданим, а отже слід застосовувати положення про посилену співпрацю.

2. Європейська прокуратура – в разі потреби, у взаємодії з Європолом – відповідає за розслідування злочинів проти фінан-сових інтересів Союзу, а також за переслідування безпосередніх виконавців злочину та їхніх спільників та передання справи до суду, як це визначено в регламенті, передбаченому в частині першій. Їй належить виконувати щодо таких злочинів функції обвинувачення в компетентних судах держав-членів.


3. Регламенти, зазначені в частині першій, мають визначати за-гальні положення про Європейську прокуратуру, умови виконан-ня її функцій, процедурні правила стосовно її діяльності, а також правила щодо прийнятності доказів та правила судового контролю процесуальних заходів, ужитих під час виконання її функцій.

4. Європейська Рада може одночасно чи згодом ухвалити рішення про внесення змін до частини першої, щоб поширити повноважен-ня Європейської прокуратури на боротьбу проти тяжкої злочин-ності транскордонного характеру, та відповідно про внесення змін до частини другої щодо безпосередніх виконавців тяжких злочинів, що впливають на більш ніж одну державу-члена, та їхніх спіль-ників. Європейській Раді належить діяти одностайно після отри-мання згоди Європейського Парламенту та після консультацій з Комісією.


Поліційна співпраця

Стаття 87


1. Союзові належить розвивати поліційну співпрацю із залученням усіх компетентних органів держав-членів, зокрема поліції, митниці та інших правоохоронних органів, що спеціалізуються на запобі-ганні, виявлянні та розслідуванні кримінальних злочинів.

2. На цілі частини першої Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть запровад-жувати заходи щодо:

а) збирання, зберігання, опрацьовування, аналізу дотичної інфор-мації та обміну нею;

b) допомоги в навчанні персоналу, обміні персоналом та облад-нанням та у співпраці в криміналістичних дослідженнях;

c) спільних технік розслідування, спрямованих на виявлення тяж-ких форм організованої злочинності.

3. Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, може запровадити заходи, пов’язані з оперативною співпрацею


органів, зазначених у цій статті. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

У разі браку одностайності в Раді, група щонайменше з дев’яти держав-членів може виступити з пропозицією передати проект заходів Європейській Раді. У такому разі процедуру в Раді нале-жить зупинити. Після обговорення та у разі досягнення консенсусу Європейській Раді належить протягом чотирьох місяців повернути проект до Ради для ухвалення.

Протягом такого ж періоду, у разі незгоди та якщо щонайменше дев’ять держав-членів бажають запровадити посилену співпрацю на підставі зазначеного проекту заходів, їм належить повідоми-ти Європейський Парламент, Раду і Комісію. У такому разі доз-віл здійснювати посилену співпрацю, зазначений у частині другій статті 20 Договору про Європейський Союз та частині першій статті 329 цього Договору, належить вважати наданим, а отже слід застосовувати положення про посилену співпрацю.

Спеціальна процедура, передбачена в другому та третьому абза-ці, не застосовна до актів, що становлять розвиток Шенґенського acquis.

Стаття 88


1. Завданням Європолу є підтримувати й зміцнювати діяльність поліційних та інших правоохоронних органів держав-членів, їхню взаємну співпрацю щодо запобігання тяжкій злочинності, що впливає на дві чи більше держав-членів, тероризмові та формам злочинів, що впливають на спільні інтереси, охоплені політикою Союзу, та щодо боротьби проти них.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, нале-жить визначити структуру Європолу, порядок його роботи, сферу діяльності та завдання. Завдання можуть охоплювати:

а) збирання, зберігання, опрацювання та аналіз інформації, зок-рема тієї, що її надають органи держав-членів чи треті держави чи органи, та обмін такою інформацією;

b) координування, організацію та проведення слідчих та опера-тивних дій, проваджуваних разом із компетентними органами


держав-членів чи у складі спільних слідчих груп; у разі потре-би – підтримуючи зв’язок з Євроюстом.

У цих регламентах належить також закласти процедури, за якими Європейський Парламент разом із національними парламентами держав-членів контролюватимуть діяльність Європолу.

3. Будь-які оперативні дії Європолу належить здійснювати у взає-модії та за погодженням з органами держав-членів, території яких стосуються такі дії. Застосування заходів примусу є виключною компетенцією уповноважених національних органів.

Стаття 89


Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, на-лежить закласти умови та обмеження, за яких компетентні органи держав-членів, зазначені у статтях 82 та 87, можуть діяти на тери-торії іншої держави-члена у взаємодії та за погодженням з органа-ми цієї держави. Раді належить діяти одностайно після консульта-цій з Європейським Парламентом.

Розділ VІ

Транспорт

Стаття 90


Цілей Договорів у сфері, що її регулює цей розділ, належить дося-гати в межах спільної транспортної політики.

Стаття 91


1. На цілі виконання статті 90 та з урахуванням особливостей транспорту, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить закласти:


а) загальні правила для міжнародного транспорту, що прямує на територію чи з території держави-члена чи перетинає територію однієї чи кількох держав-членів;

b) умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в межах держави-члена;

c) заходи з удосконалювання транспортної безпеки;

d) будь-які інші доцільні заходи.

2. Під час ухвалювання заходів, зазначених у частині першій, на-лежить враховувати випадки, коли їх застосування може суттєво вплинути на стандарти життя та рівень зайнятості в деяких регіо-нах і на функціювання транспортної інфраструктури.

Стаття 92


До того часу, як будуть закладені положення, зазначені в частині першій статті 91, жодна держава-член не може змінювати різно-манітні положення, що регулювали відповідну сферу станом на 1 січня 1958 року, а у випадку держав, що приєдналися до Союзу пізніше, – на дату їхнього приєднання, на менш сприятливі для перевізників інших держав-членів, ніж для перевізників цієї де-ржави-члена, хіба що Рада одностайно ухвалить відступ від цього правила.

Стаття 93


Допомога є згідною з Договорами, якщо вона задовольняє потреби координації транспорту чи якщо вона відшкодовує виконання де-яких обов’язків, притаманних концепції суспільної послуги.

Стаття 94


У будь-яких заходах, що їх ухвалено в межах Договорів стосовно транспортних тарифів та умов, належить враховувати економічний стан перевізників.


Стаття 95


1. В межах Союзу у сфері транспорту заборонено дискримінацію у формі встановлення різних тарифів та різних умов перевезення для тих самих товарів тими самими транспортними шляхами за-лежно від країни походження чи країни призначення товарів.

2. Частина перша не перешкоджає Європейському Парламентові та Раді ухвалювати інші заходи на підставі частини першої статті 91.

3. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить за-класти правила на виконання частини першої.

Рада може, зокрема, закладати положення, потрібні, аби інститу-ції Союзу могли забезпечувати дотримання правила, закладеного в частині першій, а користувачі транспорту – користатися цими перевагами повною мірою.

4. Комісії належить, з власної ініціативи чи на подання держави-члена, розслідувати будь-які випадки дискримінації, що їх охоплює частина перша, та, після консультацій з зацікавленою державою-членом, ухвалювати потрібні рішення у межах правил, закладених згідно з положеннями частини третьої.

Стаття 96


1. Стосовно транспортних операцій, здійснюваних у межах Союзу, державам-членам заборонено встановлювати тарифи та умови, що в будь-який спосіб підтримують чи захищають інтереси одного чи кількох конкретних суб’єктів господарювання чи галузей ви-робництва, хіба що Комісія уповноважує на це.

2. Комісія, з власної ініціативи чи на подання держави-члена, вив-чає тарифи та умови, зазначені в частині першій, зокрема вра-ховуючи, з одного боку, вимоги відповідної регіональної еконо-мічної політики, потреби слаборозвинених регіонів та проблеми регіонів, що зазнали суттєвого впливу політичних обставин, а з іншого – вплив таких тарифів та умов на конкуренцію різних видів транспорту.


Комісія ухвалює потрібні рішення після консультацій з кожною за-цікавленою державою-членом.

3. Заборону, що її обумовлено в частині першій, не належить застосовувати до тарифів, встановлених заради забезпечення конкуренції.

Стаття 97


Збори чи мита за перетин кордонів, що їх стягують перевізники додатково до транспортних тарифів, не повинні перевищувати ро-зумного рівня з урахуванням реальних витрат.

Державам-членам належить докладати зусиль, щоби поступово зменшувати ці витрати.

Комісія може надавати державам-членам рекомендації щодо за-стосування цієї статті.

Стаття 98


Положення цього розділу не перешкоджають застосовуванню за-ходів, що їх ужила Федеративна Республіка Німеччина, тою мірою, якою ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки негативні економічні наслідки, спричинені поділом Німеччини. Через п’ять років після набран-ня чинності Лісабонського Договору, Рада на пропозицію Комісії може ухвалити рішення, що скасовує цю статтю.

Стаття 99


При Комісії належить створити Дорадчий комітет експертів, яких призначають уряди держав-членів. Комісія провадить консуль-тації з Комітетом з транспортних питань щоразу, коли вважає за потрібне.


Стаття 100


1. Положення цього розділу належить застосовувати до залізнич-ного, дорожнього та внутрішнього водного транспорту.

2. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть закладати належні положення щодо морського та повітряного транспорту. Їм належить діяти піс-ля консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.

Розділ VIІ

Спільні правила щодо конкуренції, оподаткування

та зближення законодавства


Правила конкуренції

Секція 1

Положення щодо суб’єктів господарювання

Стаття 101


1. Заборонені, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб’єктами господарювання, рішення об’єднань суб’єктів госпо-дарювання та узгоджені дії, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою чи наслідком яких є запобігання, об-меження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зок-рема ті, що:

a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торгівельні умови;

b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

c) розподіляють ринки чи джерела постачання;


d) застосовують неоднакові умови до рівноцінних правочинів з торговими партнерами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

e) обумовлюють укладання договорів прийняттям іншими сторо-нами додаткових зобов’язань, які за своєю суттю чи згідно з тор-гівельними звичаями не пов’язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частина перша може бути проголошена незастосовною до:

– будь-якої угоди чи категорії угод між суб’єктами господарювання;

– будь-якого рішення чи категорії рішень об’єднань суб’єктів господарювання;

– будь-яких узгоджених дій чи категорії узгоджених дій,

що сприяють поліпшенню виробництва чи дистрибуції продукції, технічному чи економічному поступові, водночас надаючи спожи-вачам змогу отримати справедливу частку прибутку, що з цього виникає, та які:

a) не накладають на зацікавлених суб’єктів господарювання обме-жень, що не є конечними для досягнення цієї мети;

b) не дозволяють таким суб’єктам господарювання усунути конку-ренцію стосовно істотної частини такої продукції.

Стаття 102


Заборонено через несумісність з внутрішнім ринком будь-яке зло-вживання одного чи кількох суб’єктів господарювання своїм до-мінівним становищем на внутрішньому ринку чи на істотній його частині тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Таке зловживання може полягати, зокрема, в:

a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж або інших невиправданих торгівельних умов;


b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шко-ду споживачам;

c) застосуванні неоднакових умов до рівноцінних правочинів з торговими партнерами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям іншими сторо-нами додаткових зобов’язань, які, за своєю суттю чи згідно з тор-гівельними звичаями, не пов’язані з предметом цих договорів.

Стаття 103


1. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, закладає регламенти чи директиви, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях 101 та 102.

2. Регламенти чи директиви, зазначені в частині першій, мають на меті, зокрема:

a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті 101 та статті 102 через запровадження положення про штрафи та періодичні грошові стягнення;

b) закласти докладні правила застосовування частини третьої стат-ті 101 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефек-тивний нагляд, а з іншого – зробити адміністративний контроль якомога простішим;

c) визначити, в разі потреби, межі застосовування положень ста-тей 101 та 102 в різних галузях економіки;

d) визначити відповідні функції Комісії та Суду Європейського Союзу щодо застосовування положень, закладених у цій частині;

e) встановити зв’язок між національними законодавствами та по-ложеннями, що їх містить ця секція чи що їх ухвалено на під-ставі цієї статті.

Стаття 104


До набрання чинності положень, ухвалених на підставі статті 103, органам влади держав-членів належить ухвалювати рішення про


прийнятність угод, рішень та узгоджених дій та про зловживання домінівним становищем на внутрішньому ринку, згідно з їхнім на-ціональним правом та положеннями статті 101, зокрема її частини третьої, та статті 102.

Стаття 105


1. Без порушення статті 104, Комісія забезпечує застосування принципів, закладених у статтях 101 та 102. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи та у співпраці з компетентними орга-нами держав-членів, яким належить надавати їй допомогу, Комісія розслідує випадки здогадного порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, вона пропонує належні заходи щодо його припинення.

2. Якщо порушення не усунено, Комісії належить зафіксувати факт порушення принципів у обґрунтованому рішенні. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени вжити заходів, потрібних, аби виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

3. Комісія може ухвалювати регламенти щодо категорій угод, сто-совно яких Рада ухвалила регламент чи директиву згідно з пунктом b) частини другої статті 103.

Стаття 106


1. Щодо публічних суб’єктів господарювання та суб’єктів господа-рювання, яким держави-члени надають особливі чи виключні пра-ва, державам-членам належить утриматись від запровадження чи збереження чинності будь-яких заходів, що суперечать положен-ням Договорів, зокрема тим, що обумовлені в статті 18 та статтях від 101 до 109.

2. Суб’єкти господарювання, які є операторами послуг, що за-безпечують загальні економічні потреби, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень Договорів, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких положень не заважає, юридично чи фактично, виконувати конк-ретні завдання, які на них покладено. Розвиток торгівлі не можна порушувати тією мірою, щоб це суперечило інтересам Союзу.


3. Комісії належить забезпечувати застосування цієї стат-ті та, в разі потреби, адресувати належні директиви чи рішення дер жавам-членам.

Секція 2

Допомога, що її надають держави

Стаття 107


1. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член чи яку надано за рахунок держав-них ресурсів, що спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб’єктам господарювання чи виробниц-тву певних товарів, є несумісною з внутрішнім ринком тією мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною з внутрішнім ринком є:

a) допомога соціального характеру, надавана окремим споживачам, за умо ви, що її надавано без дискримінації на підставі походжен-ня товарів;

b) допомога на ліквідацію наслідків стихійного лиха чи надзвичай-них ситуацій;

c) допомога економіці деяких регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, тією мірою, якою така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом. Через п’ять років від дати набрання чинності Лісабонського Договору, Рада на пропозицію Комісії може ухвалити рішення, що скасовує цей пункт.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів з надз-вичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття та регіонів, зазначених у статті 349, з огляду на їхню структурну, економічну та соціальну ситуацію;

b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи спрямовану на подолання суттєвого розладу економіки держави-члена;


c) допомогу, що сприяє розвиткові деяких видів економічної діяль-ності чи деяких сфер економіки, якщо така допомога не впли-ває негативно на умови торгівлі тією мірою, що це суперечить спільному інтересові;

d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Союзі тією мірою, що це суперечить спільному інтересові;

e) інші категорії допомоги, що можуть бути визначені рішенням, що ухвалює Рада на пропозицію Комісії.

Стаття 108


1. Комісії, у співпраці з державами-членами, належить постійно перевіряти всі системи допомоги, наявні в цих державах. Комісії належить пропонувати останнім будь-які доречні заходи, що їх ви-магає поступ чи функціювання внутрішнього ринку.

2. Якщо, після сповіщення зацікавлених сторін з пропозицією по-дати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, яку нада-ла держава чи яку отримано з державних ресурсів, є несумісною з внутрішнім ринком з огляду на статтю 107, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, Комісії належить ухвалити рішення з вимогою до зацікавленої держави скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, який визначає Комісія.

Якщо зацікавлена держава-член не виконує цього рішення протя-гом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава може, як відступ від положень статей 258 та 259, переда-ти питання безпосередньо на розгляд Суду Європейського Союзу.

Як відступ від положень статті 107 чи регламентів, обумовлених у статті 109, Рада, за заявою держави-члена, може одностайно вирі-шити, якщо таке рішення виправдане винятковими обставинами, що допомогу, яку ця держава надає чи планує надати, належить вважати сумісною з внутрішнім ринком. Якщо Комісія вже поча-ла стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в першо-му абзаці цієї частини, факт подання заяви зацікавленої держави до Ради зупиняє цю процедуру доти, доки Рада не визначиться зі своєю позицією.


Проте якщо Рада не визначиться зі своєю позицією протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заяви, Комісії належить ухва-лити власне рішення у справі.

3. Комісію належить інформувати про будь-які плани щодо на-дання чи зміни допомоги завчасно, аби вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо Комісія вважає, що будь-який такий план є несумісним з внутрішнім ринком з огляду на статтю 107, їй нале-жить невідкладно почати процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові належить утриматися від впровад-ження запланованих заходів доти, доки цю процедуру не заверше-но остаточним рішенням.

4. Комісія може ухвалити регламенти стосовно категорій держав-ної допомоги, які на підставі статті 109 Рада визнає такими, що їх можна звільнити від процедури, обумовленої в частині третій цієї статті.

Стаття 109


Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може приймати будь-які відповідні регламенти на застосування статей 107 та 108, зокрема на визначення умов за-стосування частини третьої статті 108 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури.


Податкові положення

Стаття 110


Жодній державі-членові не вільно, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутріш-ні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Окрім того, жодній державі-членові не вільно накладати на про-дукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків, які за своєю суттю є непрямим захистом іншої продукції.


Стаття 111


Якщо держава-член експортує продукцію на територію іншої дер-жави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього оподаткуван-ня не може перевищувати розміру внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Стаття 112


Не можна надавати звільнення від сплати зборів та відшкодовува-ти збори, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, та не можна накладати компенсаційні збори на ім-порт із держав-членів, хіба що Рада на пропозицію Комісії попе-редньо схвалила відповідні заходи обмеженого строку дії.

Стаття 113


Раді, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою про-цедурою та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити положення стосовно гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акциз-них зборів та інших форм непрямого оподаткування тією мірою, якою така гармонізація потрібна, аби забезпечити запровадження та функціювання внутрішнього ринку і щоб уникнути спотворення конкуренції.


Зближення законодавств

Стаття 114


1. Якщо в Договорах не обумовлено інакше, дальші положення належить застосовувати на досягнення цілей, сформульованих у статті 26. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити заходи щодо


зближення положень законів, підзаконних та адміністративних ак-тів держав-членів, що мають на меті запровадження та функцію-вання внутрішнього ринку.

2. Частину першу не належить застосовувати до податкових по-ложень, положень про вільне переміщення осіб та положень, що стосуються прав та інтересів працівників.

3. Свої пропозиції щодо охорони здоров’я, безпеки, захисту дов-кілля та захисту прав споживачів, подані на підставі частини пер-шої, Комісія ґрунтуватиме на високому рівні захисту з урахуван-ням, зокрема, будь-якого новітнього розвитку на підставі наукових фактів. У межах своїх відповідних повноважень Європейський Парламент та Рада також прагнутимуть досягти цієї мети.

4. Якщо після того як Європейський Парламент та Рада, Рада чи Комісія ухвалили захід із гармонізації, держава-член вважає за потрібне зберегти національні положення на підставі важливих потреб, зазначених у статті 36 чи пов’язаних із захистом довкілля чи умов праці, їй належить поінформувати Комісію про ці поло-ження та про підстави їх збереження.

5. Окрім того, без порушення частини четвертої, якщо після того, як Європейський Парламент та Рада, Рада чи Комісія ухвалили за-хід із гармонізації, держава-член, на підставі проблеми, властивій цій державі-членові та що постала після запровадження заходу з гармонізації, вважає за потрібне впровадити національні поло-ження на підставі нового наукового доказу щодо захисту довкілля чи умов праці, їй належить повідомити Комісію про плановані за-ходи та причини їх упровадження.

6. Комісії впродовж шести місяців після повідомлень, про які йдеть-ся у частинах четвертій та п’ятій, належить схвалити або відхилити зазначені національні положення, попередньо перевіривши, чи не є такі положення проявом свавільної дискримінації чи прихованим обмеженням торгівлі між державами-членами та чи не становлять вони перешкоди функціюванню внутрішнього ринку.

За браком рішення Комісії протягом цього строку національні по-ложення, зазначені в частинах четвертій та п’ятій, належить вва-жати схваленими.

Якщо це виправдано складністю питання та якщо нема загрози здоров’ю людей, Комісія може повідомити зацікавлену державу-


члена, що строк, зазначений в цій частині, може бути продовжено ще до шести місяців.

7. Якщо, на підставі частини шостої, державу-члена уповноважено зберегти чи впровадити національні положення з відступом від за-ходу з гармонізації, Комісії належить негайно перевірити, чи треба зробити пропозицію щодо адаптації цього заходу.

8. Якщо держава-член порушує особливу проблему щодо охорони здоров’я у сфері, де попередньо проведено заходи з гармонізації, їй належить повідомити про це Комісію, якій належить негайно пе-ревірити, чи слід запропонувати Раді належні заходи.

9. Як відступ від процедури, закладеної в статтях 258 та 259, Комісія чи будь-яка держава-член можуть передати справу без-посередньо на розгляд Суду Європейського Союзу, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені в цій статті.

10. Заходи з гармонізації, зазначені вище, мають, коли це доціль-но, містити захисні застереження, що вповноважують держави-члени вживати на підставі однієї чи кількох неекономічних причин, зазначених у статті 36, тимчасових заходів, які підлягають проце-дурі контролю Союзу.

Стаття 115


Без порушення статті 114, Раді, діючи одностайно згідно зі спе-ціальною законодавчою процедурою та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить видати директиви щодо зближення положень законів, підзаконних чи адміністративних актів держав-членів, що безпо-середньо впливають на запровадження чи функціювання внутріш-нього ринку.

Стаття 116


Якщо Комісія встановлює, що розбіжність між положеннями за-конів, підзаконних та адміністративних актів держав-членів спот-ворюють умови конкуренції на внутрішньому ринку і що таке спотворення слід усунути, їй належить провести консультації з за-цікавленими державами-членами.


Якщо в процесі консультацій сторони не дійшли згоди про усунен-ня зазначених спотворень, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить видати потрібні директиви. Можуть бути ухвалені будь-які інші доцільні заходи, обумовлені в Договорах.

Стаття 117


1. Якщо є підстави побоюватися, що ухвалення чи зміна положен-ня, закону, підзаконного чи адміністративного акта може спричи-нити спотворення в значенні статті 116, то державі-члену, що має намір ухвалити таке положення, належить провести консультації з Комісією. Після консультацій з державами-членами, Комісія ске-ровує зацікавленим державам-членам рекомендацію про заходи, що їх доцільно вжити, щоб уникнути цього спотворення.

2. Якщо держава-член, що має намір впровадити чи змінити влас-ні положення, не дотримується рекомендації Комісії, інші держа-ви-члени не зобов’язані, на підставі статті 116, змінювати свої національні положення, щоб усунути таке спотворення. Якщо де-ржава-член проігнорувала рекомендації Комісії, що спричинило спотворення, яке завдає шкоди лише їй, статтю 116 не належить застосовувати.

Стаття 118

В контексті запровадження і функціювання внутрішнього ринку, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить запроваджувати заходи щодо створення європейських прав інтелектуальної власності, з метою забезпечити однаковий захист прав інтелектуальної влас-ності в усьому Союзі та створити централізовані загальносоюзні дозвільні, координаційні та наглядові режими.

Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, на-лежить ухвалити регламенти, що запроваджують мовні режими європейських прав інтелектуальної власності. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.


Розділ VIII

Економічна та монетарна політика

Стаття 119


1. На цілі, сформульовані у статті 3 Договору про Європейський Союз, діяльність держав-членів та Союзу охоплює, як обумовлено в Договорах, запровадження економічної політики на ґрунті близь-кої координації економічних політик держав-членів, внутрішнього ринку та визначення спільних цілей. Цю політику належить про-вадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

2. Паралельно, на умовах та згідно з процедурами обумовленими в Договорах, така діяльність охоплює єдину валюту, євро, та визна-чення й провадження єдиної монетарної політики та політики об-мінного курсу, головною метою яких є підтримування цінової ста-більності, та без шкоди для цієї мети – підтримування загальних економічних політик в Союзі згідно з принципом економіки відкри-того ринку з вільною конкуренцією.

3. Цю діяльність держав-членів та Союзу належить провадити, до-тримуючись таких керівних принципів: стабільні ціни, здорові пуб-лічні фінанси та валютні умови, стабільний платіжний баланс.


Економічна політика

Стаття 120


Державам-членам належить провадити свої економічні політики таким чином, щоб сприяти досягненню цілей Союзу, визначених у статті 3 Договору про Європейський Союз, та в контексті страте-гічних настанов, зазначених в частині другій статті 121. Державам-членам та Союзові належить діяти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розподілу ресурсів та дотримуючись принципів, сформульованих у статті 119.


Стаття 121


1. Державам-членам належить вважати свої економічні політики предметом спільного інтересу та координувати їх у рамках Ради, згідно зі статтею 120.

2. Рада за рекомендацією Комісії розробляє проект стратегічних настанов економічних політик держав-членів та Союзу й доповідає Європейській Раді.

Європейська Рада на підставі доповіді Ради обговорює висновок щодо стратегічних настанов економічних політик держав-членів та Союзу.

На підставі зазначеного висновку Рада ухвалює рекоменда-цію з формулюванням цих стратегічних настанов та повідомляє Європейський Парламент про свою рекомендацію.

3. Щоби забезпечити ближчу координацію економічних політик та стабільну конвергенцію економічних показників держав-членів, Раді на підставі поданих доповідей Комісії належить наглядати за економічним розвитком кожної держави-члена та Союзу та за узгідненістю економічних політик із стратегічними настанова-ми, зазначеними в частині другій, і регулярно провадити загальне оцінювання.

На потреби такого різнобічного нагляду держави-члени надають Комісії інформацію про свої важливі заходи у сфері економічної політики та іншу інформацію, яку вони вважають за потрібне надати.

4. Якщо за процедурою, зазначеною в частині третій, встановлено, що економічну політику держави-члена не узгіднено із стратегіч-ними настановами, зазначеними в частині другій, чи що вона загро-жує належному функціюванню економічного та валютного союзу, Комісія може надіслати попередження зацікавленій державі-чле-нові. Рада, за рекомендацією Комісії, може надіслати потрібні рекомендації зацікавленій державі-членові. Рада, на пропозицію Комісії, може вирішити оприлюднити свої рекомендації.

У межах цієї частини Рада діє без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена.

Кваліфіковану більшість інших членів Ради слід визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238.


5. Голова Ради та Комісія доповідають Європейському Парламентові про результати різнобічного нагляду. Голову Ради може бути за-прошено до відповідного комітету Європейського Парламенту, якщо Рада оприлюднила свої рекомендації.

6. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою через ухвалення регламентів, можуть ухвалити докладні правила процедури різнобічного нагляду, зазна-ченої в частинах третій та четвертій.

Стаття 122


1. Без порушення будь-яких інших процедур, обумовлених в Договорах, Рада, на пропозицію Комісії, може, на засадах солі-дарності між державами-членами, схвалити заходи, доречні за да-ної економічної ситуації, зокрема у випадку суттєвих ускладнень у постачанні деякої продукції, особливо в енергетичній сфері.

2. Якщо держава-член перебуває у складному становищі чи їй за-грожує надскладне становище, спричинене стихійним лихом чи надзвичайними обставинами поза її контролем, Рада, на пропози-цію Комісії, може надати, за певних умов, зацікавленій державі-членові фінансову допомогу від імені Союзу. Голова Ради повідом-ляє Європейський Парламент про ухвалене рішення.

Стаття 123


1. Європейському Центральному Банку чи центральним банкам держав-членів (називаним далі «національні центральні банки») заборонено надавати кредити на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити інституціям, органам, службам чи аґенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим публічним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи публічним підприємствам держав-членів; так само Європейському Центральному Банкові та національним центральним банкам за-боронено безпосередньо у них купувати боргові інструменти.

2. Першу частину не належить застосовувати до публічних кре-дитних установ, до яких національному центральному банку та Європейському Центральному Банку – у контексті надання гро-


шових резервів центральних банків – слід ставитися так само, як до приватних кредитних установ.

Стаття 124


Заборонено будь-які заходи, не обґрунтовані розсудливим мірку-ваннями, що надають привілейований доступ до фінансових уста-нов інституціям, органам, службам чи аґенціям Союзу, централь-ним урядам, регіональним, місцевим чи іншим публічним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи публічним підприємствам держав-членів.

Стаття 125


1. Союз не несе відповідальності й не перебирає на себе зобов’язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших публічних органів та органів, діяльність яких регулює публічне право, чи публічних підприємств будь-якої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного виконання певного проекту. Держава-член не несе відповідальності й не перебирає на себе зобов’язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших публічних органів та органів, діяльність яких регулює пуб-лічне право, чи публічних підприємств іншої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного вико-нання певного проекту.

2. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може в разі потреби конкретизувати випадки засто-сування заборон, зазначених в статтях 123, 124 та в цій статті.

Стаття 126


1. Державам-членам належить уникати надмірного бюджетного дефіциту.

2. Комісії належить наглядати за розвитком бюджетної ситуації та розміром державного боргу в державах-членах, щоб виявити явні помилки. Зокрема, вона наглядає за дотриманням бюджетної дис-ципліни на підставі таких двох критеріїв:


а) чи відношення запланованого або фактичного бюджетного де-фіциту до валового внутрішнього продукту перевищує конт-рольне значення, хіба що:

– це відношення істотно й тягло меншало й досягло значення, близького до контрольного значення, чи

– навпаки, надвишок над контрольним значенням є випадко-вим і тимчасовим, а відношення лишається близьким до кон-трольного значення;

b) чи відношення державного боргу до валового внутрішнього про-дукту перевищує контрольне значення, хіба що таке відношення достатньою мірою меншає та в задовільному темпі наближаєть-ся до контрольного значення.

Контрольне значення визначено в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, що його додано до Договорів.

3. Якщо держава-член не виконує вимог за одним чи обома зазна-ченими критеріями, Комісії належить підготувати доповідь. У до-повіді слід також враховувати, чи державний дефіцит перевищує державні інвестиційні видатки, та враховувати всі інші дотичні фактори, зокрема середньостроковий економічний та бюджетний стан держави-члена.

Комісія може також підготувати доповідь, якщо вона вважає, що в державі-члені наявний ризик надмірного дефіциту попри те, що вимоги за означеними критеріями виконано.

4. Економіко-фінансовому комітетові належить підготувати вис-новок до доповіді Комісії.

5. Якщо Комісія вважає, що в державі-члені наявний чи може ви-никнути надмірний дефіцит, вона надсилає зацікавленій державі-члену висновок та інформує про це Раду.

6. Рада, на пропозицію Комісії, після розгляду будь-яких зауваг, що їх зацікавлена держава-член бажає зробити, та після загально-го оцінювання ситуації, вирішує, чи існує надмірний дефіцит.

7. У разі, якщо згідно з частиною шостою Рада вирішує, що існує надмірний дефіцит, їй належить за рекомендацією Комісії ухвалити без невиправданого зволікання рекомендації, адресовані зацікав-леній державі-членові, що мають на меті виправити цю ситуацію


протягом визначеного строку. З урахуванням положень частини восьмої, ці рекомендації не належить оприлюднювати.

8. У разі, коли Рада встановить, що протягом означеного строку не вжито ефективних заходів у відповідь на її рекомендації, вона може оприлюднити свої рекомендації.

9. Якщо держава-член й далі не реалізує рекомендацій Ради, Рада може вирішити надіслати державі-членові заклик вжити протягом визначеного строку заходів, спрямованих на зниження дефіциту, які Рада визнала потрібними, щоб виправити ситуацію.

У такому разі Рада, щоб перевірити, чи зацікавлена держава-член докладає зусиль, спрямованих на виправлення ситуації, може за-жадати від неї подавати звіти за визначеним розкладом.

10. Право на подання позову, обумовлене в статтях 258 та 259, не може бути використано в рамках частин від першої до дев’ятої цієї статті.

11. Допоки держава-член не дотримується рішення, прийнятого згідно з частиною дев’ятою, Рада може вирішити вжити чи, за пев-них обставин, підсилити дію одного чи кількох таких заходів:

– вимагати від зацікавленої держави-члена оприлюднювати до-даткову інформацію, яку визначає Рада, перед емісією облігацій та інших цінних паперів,

– закликати Європейський інвестиційний банк переглянути його позикову політику щодо зацікавленої держави-члена,

– вимагати від зацікавленої держави-члена внесення до Спільноти безвідсоткового депозиту належного розміру, поки Рада не ви-рішить, що надмірний дефіцит усунуто,

– накладати штрафи відповідних розмірів.

Голові Ради належить повідомляти Європейський Парламент про прийняті рішення.

12. Раді належить скасувати деякі чи всі рішення чи рекоменда-ції, зазначені в частинах від шостої до дев’ятої та одинадцятій, тією мірою, якою, на думку Ради, надмірний дефіцит у зацікавленій дер-жаві-члені усунено. Якщо Рада попередньо оприлюднила реко-мендації, їй належить відразу по скасуванні рішення за частиною восьмою прилюдно повідомити, що в зацікавленій державі-члені більше немає надмірного дефіциту.


13. Раді належить приймати рішення чи рекомендації, зазначені в частинах восьмій, дев’ятій, одинадцятій та дванадцятій, за реко-мендацією Комісії.

Ухвалюючи заходи, зазначені в частинах від шостої до дев’ятої, одинадцятій та дванадцятій, Раді належить діяти без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена.

Кваліфіковану більшість інших членів Ради слід визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238.

14. Додаткові положення стосовно виконання процедури, зазначе-ної в цій статті, сформульовано в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, що його додано до Договорів.

Раді, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою про-цедурою та після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком, належить ухвалити відповід-ні положення, що мають заступити зазначений Протокол.

З урахуванням інших положень цієї частини, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, нале-жить закласти докладні правила та означення щодо застосування положень зазначеного Протоколу.


Монетарна політика

Стаття 127


1. Головною метою Європейської системи центральних банків (що її далі називано «ЄСЦБ») є підтримування цінової стабільності. Без шкоди для цінової стабільності, ЄСЦБ належить підтримувати загальні економічні політики в Союзі, щоби сприяти досягненню цілей Союзу, визначених у статті 3 Договору про Європейський Союз. ЄСЦБ належить діяти згідно з принципом економіки від-критого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розподілові ресурсів та дотримуючись принципів, сформульованих у статті 119.

2. Засадничими завданнями ЄСЦБ є:

– визначати та провадити монетарну політику Союзу,


– здійснювати валютні операції, згідні зі статтею 219,

– тримати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними,

– сприяти безперешкодному функціюванню платіжних систем.

3. Уступ третій частини другої не перешкоджає урядам держав-членів тримати обігові валютні активи та керувати ними.

4. Належить консультуватися з Європейським Центральним Банком:

– стосовно будь-яких пропонованих актів Союзу у сферах компе-тенції ЄЦБ,

– національним органам влади – стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах компетенції ЄЦБ, однак в межах та на умовах, що визначає Рада згідно з процедурою, за-кладеною в частині четвертій статті 129.

Європейський Центральний Банк може подавати висновки від-повідним інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.

5. ЄСЦБ належить сприяти безперешкодному провадженню полі-тик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних установ та стабільності фінансо-вої системи.

6. Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою через ухвалення регламентів, може після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним банком, одностай-ним рішенням покласти на Європейський Центральний банк особ-ливі завдання стосовно політик у сфері розсудливого нагляду за діяльністю кредитних та інших фінансових установ, за винятком страховиків.

Стаття 128


1. Європейський Центральний Банк має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот євро в межах Союзу. Такі банкноти мо-жуть емітувати Європейський Центральний Банк та національні центральні банки. Лише банкноти, що їх емітували Європейський


Центральний Банк та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в Союзі.

2. Держави-члени можуть емітувати монети євро за умови що Європейський Центральний Банк схвалив обсяг емісії. Рада, на пропозицію Комісії та після консультації з Європейським парла-ментом і Європейським Центральним банком, може ухвалити за-ходи щодо гармонізації номіналів та технічних характеристик усіх монет, призначених до обігу, в обсязі, потрібному, щоб забезпечи-ти їх безперешкодний обіг у межах Союзу.

Стаття 129


1. ЄСЦБ керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення. Цими органами є Керівна Рада та Правління.

2. Статут Європейської системи центральних банків та Європей сь-кого Центрального Банку (далі називано «Статут ЄСЦБ та ЄЦБ») закладений в Протоколі, що його додано до Договорів.

3. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною за-конодавчою процедурою, можуть внести зміни до статей 5.1, 5.2, 5.3, 17, 18, 19.1, 22, 23, 24, 26, 32.2, 32.3, 32.4, 32.6, пункту а) статті 33.1 та статті 36 Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ. Вони діють за ре-комендацією Європейського Центрально Банку та після консуль-тацій з Комісією, або на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком.

4. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом і Європейським Центральним Банком, або за реко-мендацією Європейського Центрального Банку та після консуль-тацій з Європейським Парламентом і Комісією, належить ухвали-ти положення, зазначені у статтях 4, 5.4, 19.2, 20, 28.1 28, 29.2, 30.4 та 34.3 Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ.

Стаття 130


Здійснюючи повноваження та виконуючи завдання й обов’язки, що на них покладають Договори та Статут ЄСЦБ та ЄЦБ, ані Європейському Центральному Банкові, ані національним цен-


тральним банкам, ані будь-яким членам їхніх органів, уповно-важених ухвалювати рішення, не вільно звертатися по чи вико-нувати вказівки від інституцій, органів, служб чи аґенцій Союзу, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції, органи, служби чи аґенції Союзу та уряди держав-членів зобов’язуються шанувати цей принцип і не намагатися впливати на членів органів Європейського Центрального Банку чи націо-нальних центральних банків, уповноважених ухвалювати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Стаття 131


Кожна держава-член забезпечує сумісність свого національного законодавства, зокрема статуту національного центрального бан-ку, з Договорами та Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ.

Стаття 132


1. Аби виконати завдання, що їх доручено ЄСЦБ, Європейському Центральному Банку, згідно з положеннями Договорів та на умо-вах, закладених у Статуті ЄСЦБ та ЄЦБ, належить:

– виробляти регламенти тією мірою, якою це потрібно, щоб ви-конати завдання, визначені в уступі першому статті 3.1, стат-тях 19.1, 22 та 25.2 Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ у випадках, що їх Рада визначає в актах, про які йдеться в частині четвертій статті 129,

– приймати рішення, потрібні для виконання завдань, що їх дору-чено ЄСЦБ за Договорами і Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ,

– надавати рекомендації та висновки.

2. Європейський Центральний Банк може вирішити оприлюднити свої рішення, рекомендації та висновки.

3. Європейський Центральний Банк в межах та на умовах, що їх згідно з закладеною в частині четвертій статті 129 процедурою ухвалить Рада, уповноважений накладати штрафи чи періодичні грошові стягнення на суб’єктів господарювання за недотримання зобов’язань, що випливають з його регламентів та рішень.


Стаття 133

Без порушення повноважень Європейського Центрального Банку, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить визначити заходи, потрібні для використання євро як єдиної валюти. Такі заходи належить ухвалювати після консультацій з Європейським Центральним Банком.


Інституційні положення

Стаття 134


1. Щоб сприяти координації політик держав-членів у повному об-сязі, потрібному для функціювання внутрішнього ринку, цим ство-рено Економіко-фінансовий комітет.

2. Завданнями Економіко-фінансового комітету є:

– на запит Ради, Комісії чи з власної ініціативи готувати висновки та подавати їх цим інституціям;

– наглядати за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Союзі й регулярно доповідати про неї Раді та Комісії, зокрема з питань фінансових стосунків з третіми країнами та міжнародними інституціями;

– без порушення статті 240, сприяти готуванню роботи Ради, за-значеної у статтях 66 та 75, частинах другій, третій, четвертій та шостій статті 121, статтях 122, 124, 125 та 126, частині шостій статті 127, частині другій статті 128, частинах третій та четвер-тій статті 129, статті 138, частинах другій та третій статті 140, статті 143, частинах другій та третій статті 144 та статті 219, а також виконувати інші дорадчі та підготовчі завдання, покла-дені на нього Радою;

– перевіряти щонайменше один раз на рік ситуацію в сфері пе-реміщення капіталу та свободи платежів, що випливають із за-стосування Договорів та заходів, що їх ухвалила Рада; перевірці належить охоплювати всі заходи, пов’язані з переміщенням ка-


піталу та платежів; Комітет доповідає Комісії та Раді про ре-зультати цієї перевірки.

Держави-члени, Комісія та Європейський Центральний Банк при-значають не більше двох членів Комітету від кожного з них.

3. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком і Комітетом, зазначеним у цій статті, на-лежить закласти докладні положення щодо складу Економіко-фінансового комітету. Голова Ради інформує про це рішення Європейський Парламент.

4. Додатково до завдань, сформульованих у частині другій, якщо і доти, доки є зазначені у статті 139 держави-члени, щодо яких чин-ний відступ, Комітет наглядає за монетарною та фінансовою ситу-ацією та загальною системою платежів у таких державах-членах і регулярно доповідає з цих питань Раді та Комісії.

Стаття 135


З питань, що їх регулюють частина четверта статті 121, стаття 126 за винятком частини чотирнадцятої, стаття 138, частина перша статті 140, абзац перший частини другої статті 140, частина третя статті 140 та стаття 219, Рада чи держава-член можуть звернутися до Комісії з запитом надати рекомендацію чи пропозицію, залежно від ситуації. Комісія вивчає цей запит та без зволікання подає свої висновки Раді.


Спеціальні положення щодо держав-членів,

що входять до простору євро

Стаття 136

1. Щоб забезпечити належне функціювання економічного та ва-лютного союзу та згідно з відповідними положеннями Договорів, Раді належить, згідно з належною процедурою з-поміж тих, що зазначені в статтях 121 та 126, за винятком процедури, сформу-льованої в частині чотирнадцятій статті 126, ухвалити заходи щодо держав-членів, валютою яких є євро:


а) щоб посилити координацію їхньої бюджетної дисципліни та на-гляду за нею;

b) щоб сформулювати настанови щодо економічної політики цих держав і водночас забезпечити їхню сумісність з настановами, ухваленими для всього Союзу, та нагляд за ними.

2. Щодо заходів, сформульованих у частині першій, голосують лише члени Ради, які представляють держави-члени, валютою яких є євро.

Кваліфіковану більшість зазначених вище членів слід визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238.

Стаття 137

Положення про засідання міністрів держав-членів, валютою яких є євро, закладено в Протоколі про Групу євро.

Стаття 138

(колишня частина четверта статті 111 ДзЄС)

1. Щоб забезпечити місце євро в міжнародній валютній системі, Раді, на пропозицію Комісії, належить ухвалити рішення, що вста-новлює спільні позиції з питань особливого інтересу економічного та валютного союзу в рамках відповідних міжнародних фінансових установ та конференцій. Раді належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком.

2. Рада, на пропозицію Комісії, може ухвалити належні заходи, щоб забезпечити єдине представництво у міжнародних фінансових установах та на конференціях. Раді належить діяти після консуль-тацій з Європейським Центральним Банком.

3. Щодо заходів, зазначених у частині першій та другій, голосують лише члени Ради, які представляють держави-члени, валютою яких є євро.

Кваліфіковану більшість зазначених вище членів слід визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238.



Перехідні положення

Стаття 139

1. Держави-члени, щодо яких Рада наразі не ухвалювала рішення

про відповідність умовам, потрібним, щоб запровадити євро, на-

далі називано «держави-члени, щодо яких чинний відступ».

2. До держав-членів, щодо яких чинний відступ, не належить за-

стосовувати такі положення Договорів:

а) ухвалення частини стратегічних настанов щодо економічних

політик, що стосуються простору євро загалом (частина друга

статті 121);

b) примусові засоби усунення надмірного дефіциту (частини

дев’ята та одинадцята статті 126);

c) цілі й завдання ЄСЦБ (частини перша, друга, третя та п’ята

статті 127);

d) емісія євро (стаття 128);

e) акти Європейського Центрального Банку (стаття 132);

f) заходи, що регулюють використання євро (стаття 133);

g) валютні угоди та інші заходи щодо курсової політики

(стат тя 219);

h) призначання членів правління Європейського Центрального

Банку (частина друга статті 283);

і) рішення, що встановлюють спільні позиції з питань особливого

інтересу економічного та валютного союзу в рамках відповідних

міжнародних фінансових установ та конференцій (частина пер-

ша статті 138);

j) заходи на забезпечення єдиного представництва у міжнарод-

них фінансових установах та на конференціях (частина друга

статті 138).

В статтях, зазначених в пунктах від а) до j), вислів «держави-чле-

ни» означає держави-члени, валютою яких є євро.

3. Згідно з положеннями підрозділу IX Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ, на

держави-члени, щодо яких чинний відступ, та на їхні національ-


ні центральні банки не поширюються права та обов’язки в межах

ЄСЦБ.

4. Члени Ради, що представляють держави-члени, щодо яких

чинний відступ, не мають права голосу, коли Рада ухвалює захо-

ди, зазначені в статтях, перелічених у частині другій, та в таких

випадках:

а) рекомендацій, зроблених державам-членам, валютою яких є

євро, в рамках різнобічного нагляду, зокрема щодо програм ста-

більності й попереджень (частина четверта статті 121);

b) заходів, дотичних надмірного дефіциту, щодо тих держав-членів,

валютою яких є євро (частини шоста, сьома, восьма, дванадця-

та та тринадцята статті 126).

Кваліфіковану більшість інших членів Ради слід визначати згідно з

пунктом а) частини третьої статті 238.

Стаття 140

(колишні частина перша статті 121, речення друге частини другої

статті 122 та частина п’ята статті 123 ДзЄС)

1. Щонайменше один раз на два роки або на запит держави-члена,

щодо якої чинний відступ, Комісія та Європейський Центральний

Банк доповідають Раді про поступ держав-членів, щодо яких чин-

ний відступ, у виконанні зобов’язань щодо запровадження еко-

номічного та валютного союзу. Цим доповідям належить містити

дослідження сумісності національних законодавств цих держав-

членів, зокрема статутів їхніх національних центральних банків,

зі статтями 130 і 131 та зі Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ. Доповідям

належить також містити дослідження того, чи досягнуто високого

рівня тривкої конвергенції через аналіз того, якою мірою кожна з

цих держав-членів задовольняє такі критерії:

– досягнення високого рівня цінової стабільності; підставою оці-

нювання є рівень інфляції, що має бути близьким до рівня що-

найбільше трьох держав-членів, що мають найкращі показники

цінової стабільності;

– стабільність державного фінансового стану; підставою оці-

нювання є досягнення стану державного бюджету без над-

мірного дефіциту, який визначають згідно з частиною шостою

статті 126;


– дотримання допустимих меж коливань, передбачених механіз-

мом валютних курсів Європейської монетарної системи, протя-

гом щонайменше двох років без девальвації щодо євро;

– тривалість конвергенції, що її досягла держава-член, щодо якої

чинний відступ, та її участі в механізмі валютних курсів, що ві-

дображено в рівні довгострокової відсоткової ставки.

Чотири критерії, окреслені в цій частині, та відповідні стро-

ки, протягом яких їх належить дотримуватися, докладно викла-

дені в Протоколі, доданому до Договорів. В доповідях Комісії та

Європейського Центрального Банку належить також враховувати

результати інтеґрації ринків, стан та розвиток балансів поточних

платежів, дослідження розвитку витрат праці в розрахунку на оди-

ницю продукції та інших цінових показників.

2. Після консультацій з Європейським Парламентом та обгово-

рення у Європейській Раді, Раді, на пропозицію Комісії, належить

вирішувати на підставі критеріїв, закладених у частині першій,

яка з держав-членів, щодо яких чинний відступ, виконала потрібні

умови, та скасовувати відступи щодо зацікавлених держав-членів.

Раді належить діяти після отримання рекомендації від кваліфіко-

ваної більшості її членів, що представляють держави-члени, ва-

лютою яких є євро. Цим членам належить діяти протягом шести

місяців від того, як Рада отримала пропозицію Комісії.

Кваліфіковану більшість зазначених вище членів, обумовлених у

другому абзаці, слід визначати згідно з пунктом а) частини третьої

статті 238.

3. Якщо згідно з процедурою, сформульованою в частині другій,

вирішено скасувати відступи, Раді за одностайною згодою де-

ржав-членів, валютою яких є євро, та зацікавленої держави-чле-

на, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським

Центральним Банком, належить незворотно зафіксувати курс, за

яким євро заступить валюту зацікавленої держави-члена, та за-

класти інші заходи, потрібні, щоб впровадити євро як єдину валю-

ту в зацікавленій державі-члені.


Стаття 141

(колишні частина третя статті 123, п’ять перших уступів частини

другої статті 117 ДзЄС)

1. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний від-

ступ, та без порушення частини першої статті 129, Загальна

Рада Європейського Центрального Банку, зазначена в статті 44

Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ, становить третій орган Європейського

Центрального Банку, уповноважений ухвалювати рішення.

2. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний від-

ступ, Європейському Центральному Банку належить стосовно цих

держав-членів:

– посилювати співпрацю національних центральних банків;

– посилювати координацію монетарних політик держав-членів з

метою забезпечити цінову стабільність;

– наглядати за функціюванням механізму валютного курсу;

– провадити консультації з питань, що перебувають у межах ком-

петенцій національних центральних банків та впливають на

стабільність фінансових інституцій та ринків;

– виконувати завдання, що раніше були покладені на

Європейський фонд монетарної співпраці, а згодом перейшли

до Європейського валютного інституту.

Стаття 142

(колишня частина перша статті 124 ДзЄС)

Кожній державі-членові, щодо якої чинний відступ, належить

трактувати свою політику валютного курсу як питання спільного

інтересу. Водночас державі-членові належить враховувати досвід

співпраці в межах механізму валютного курсу.

Стаття 143


1. Якщо держава-член, щодо якої чинний відступ, зазнала трудно-

щів, чи якщо наявна суттєва загроза виникнення труднощів щодо

її платіжного балансу через нерівновагу сумарного платіжного ба-

лансу чи через тип валюти, що перебуває в її розпорядженні, та


якщо такі труднощі можуть, зокрема, загрожувати функціюванню

внутрішнього ринку чи реалізації спільної торгівельної політики,

Комісії належить негайно вивчити становище зацікавленої де-

ржави та дії, яких, використовуючи всі наявні засоби, ця держа-

ва вжила чи може вжити згідно з положеннями Договорів. Комісії

належить вказати, які заходи вона рекомендує вжити зацікавленій

державі-членові.

Якщо дій, що їх вживає держава-член, щодо якої чинний відступ,

та заходів, що їх запропонувала Комісія, не є досить, щоб подола-

ти труднощі, що виникли чи загрожують виникнути, Комісії, після

консультацій з Економіко-фінансовим комітетом, належить ре-

комендувати Раді надати взаємну допомогу та запропонувати від-

повідні методи такої допомоги.

Комісії належить регулярно інформувати Раду про стан та розви-

ток ситуації.

2. Раді належить надавати таку взаємну допомогу; їй належить ух-

валити директиви чи рішення, що закладають умови та деталі такої

допомоги. Взаємна допомога може набувати форм:

а) узгодженого підходу до будь-яких інших міжнародних організа-

цій, до яких держави-члени можуть звернутися по допомогу, чи

в рамках таких організацій;

b) заходів, потрібних, щоб уникнути відхилень у торгівлі, якщо

держава-член, щодо якої чинний відступ і яка зазнає трудно-

щів, зберігає чи запроваджує кількісні обмеження щодо третіх

країн;

c) обмежених кредитів, що їх надають інші держави-члени за їхнь-

ою згодою.

3. Якщо Рада не надала взаємної допомоги, що її порекомендувала

Комісія, чи якщо наданої взаємної допомоги та вжитих заходів не

досить, тоді Комісії належить уповноважити державу-члена, щодо

якої чинний відступ і яка зазнає труднощів, вжити захисних заходів,

умови й деталі яких належить визначити Комісії.

Рада може скасувати це вповноваження та змінити його умови й

деталі.


Стаття 144


1. Якщо держава-член, щодо якої чинний відступ, зазнає рапто-вої кризи платіжного балансу і рішення, зазначене в частині другій статті 143, не ухвалено негайно, така держава може як запобіжний захід вжити потрібних захисних заходів. Такі заходи повинні спри-чинити якнайменший розлад функціювання внутрішнього ринку та не можуть перевищувати того, що вкрай потрібно, аби подолати раптові труднощі, що постали.

2. Комісію та інші держави-члени належить інформувати про такі захисні заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності. Комісія може порекомендувати Раді надати взаємну допомогу згід-но зі статтею 143.

3. Після того, як Комісія надала рекомендацію, та після консульта-цій з Економіко-фінансовим комітетом, Рада може вирішити, що зацікавленій державі-членові належить змінити, зупинити чи ска-сувати захисні заходи, зазначені вище.

Розділ ІХ

Зайнятість

Стаття 145


Державам-членам та Союзові належить, згідно з цим розділом, працювати над створенням скоординованої стратегії зайнятості, насамперед – сприяння висококваліфікованій навченій робочій силі, що здатна пристосовуватися до нових умов, а також здатності ринків праці реагувати на економічні зміни з огляду на досягнення цілей, визначених в статті 3 Договору про Європейський Союз.

Стаття 146


1. Державам-членам через їхні політики зайнятості належить сприяти досягненню цілей, зазначених у статті 145, у спосіб, узгід-нений із стратегічними настановами економічних політик держав-членів та Союзу, ухвалених згідно з частиною другою статті 121.


2. Державам-членам, зважаючи на національні практики стосовно відповідальності соціальних партнерів, належить вважати спри-яння зайнятості питанням спільного інтересу та в рамках роботи Ради координувати свої дії щодо цього згідно зі статтею 148.

Стаття 147


1. Союзові належить сприяти досягненню високого рівня зайня-тості, заохочуючи до співпраці держави-члени, підтримуючи та, в разі потреби, доповнюючи їхні дії. Водночас Союзові належить шанувати компетенції держав-членів.

2. Завдання досягти високого рівня зайнятості належить брати до уваги під час формулювання й реалізації політик та діяльностей Союзу.

Стаття 148


1. Європейській Раді належить щорічно розглядати ситуацію у сфері зайнятості в Союзі та ухвалювати висновки з цього питання на підставі спільної річної доповіді Ради та Комісії.

2. На підставі висновків Європейської Ради, Раді, на пропози-цію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, Економіко-соціальним комітетом, Комітетом регіонів та Комітетом з питань зайнятості, зазначеним в статті 150, належить щороку ухвалювати настанови, які державам-членам слід враховувати у своїх політиках зайнятості. Цим настановам належить бути згідни-ми зі стратегічними настановами, що їх ухвалено на підставі части-ни другої статті 121.

3. Кожній державі-членові належить подавати до Ради та Комісії річну доповідь щодо головних заходів з реалізації політики зай-нятості в світлі настанов щодо зайнятості, зазначених у частині другій.

4. Раді, на підставі доповідей, зазначених у частині третій, дістав-ши думку Комітету з питань зайнятості, належить щороку дослід-жувати, як держави-члени реалізують політики зайнятості в світлі настанов щодо зайнятості. Рада, за рекомендацією Комісії, може,


якщо вважає за доцільне на підставі цього дослідження, направити рекомендації державам-членам.

5. На підставі результатів такого дослідження Раді та Комісії на-лежить подати спільну річну доповідь Європейській Раді про стан зайнятості в Союзі та про виконання настанов щодо зайнятості.

Стаття 149


Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною зако-нодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціаль-ним комітетом та Комітетом регіонів, можуть ухвалити стимулю-вальні заходи, спрямовані на заохочення співпраці держав-членів та підтримку їхніх дій у сфері зайнятості через ініціативи, що мають на меті розвиток обміну інформацією та найкращими практиками, проведення порівняльного аналізу та надання порад, а також спря-мовані на сприяння інноваційним підходам та досвіду оцінювання, зокрема з використанням пілотних проектів.

Ці заходи не повинні містити приписів щодо гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Стаття 150


Раді, діючи простою більшістю голосів після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет з пи-тань зайнятості з дорадчим статусом, щоб сприяти координації де-ржав-членів щодо політик зайнятості та ринку праці. Завданнями Комітету є:

– наглядати за ситуацією у сфері зайнятості та політиками зайня-тості в державах-членах та в Союзі,

– без порушення статті 240, формулювати висновки на запит Ради чи Комісії або з власної ініціативи та сприяти готуванню проваджень Ради, зазначених у статті 148.

Під час виконання повноважень Комітетові належить консульту-ватися з соціальними партнерами.

Кожній державі-членові та Комісії належить призначати по два члени Комітету.


Розділ Х

Соціальна політика

Стаття 151


Союз та держави-члени, пам’ятаючи про засадничі соціаль-ні права – такі, як ті, що їх сформульовано в Європейській со-ціальній хартії, яку підписано в Турині 18 жовтня 1961 року, та в Спільнотовій хартії засадничих соціальних прав працівників 1989 року, мають на меті сприяти зайнятості, поліпшувати умови життя та праці так, щоб не втративши досягнутого поліпшення, уможли-вити гармонізацію цих сфер, належний соціальний захист, діалог між соціальними партнерами та розвиток людських ресурсів за-ради досягнення тривалого високого рівня зайнятості та боротьби проти відчуження.

З цією метою Союзові та державам-членам належить впроваджу-вати заходи з урахуванням розмаїття національних практик, зок-рема у сфері договірних відносин, та потреби підтримувати конку-рентоспроможність економіки Союзу.

Вони певні, що такий розвиток випливатиме не лише з функцію-вання внутрішнього ринку, що сприятиме гармонізації соціальних систем, а й з процедур, обумовлених у Договорах, та зі зближення положень законів, підзаконних та адміністративних актів.

Стаття 152

Союз визнає роль соціальних партнерів та сприяє її посиленню на рівні Союзу, зважаючи на розмаїття національних систем. Союзові належить сприяти розвиткові діалогу між соціальними партнера-ми, шануючи їхню автономію.

Тристоронній соціальний саміт щодо зростання й зайнятості пок-ликаний сприяти соціальному діалогові.

Стаття 153


1. Щоб досягти цілей, окреслених у статті 151, Союзові належить підтримувати та доповнювати діяльність держав-членів у таких сферах:


а) поліпшення, зокрема, робочого довкілля, щоб захистити здоров’я та безпеку працівників;

b) умови праці;

c) соціальне забезпечення та соціальний захист працівників;

d) захист працівників після закінчення дії трудового договору;

e) інформування та консультування працівників;

f) представництво та колективний захист інтересів працівників та працедавців, зокрема представництво працівників в керівних органах, з урахуванням частини п’ятої;

g) умови працевлаштування громадян третіх країн, що на закон-них підставах проживають на території Союзу;

h) інтеґрація осіб, вилучених із ринку зайнятості, без порушення статті 166;

i) рівність жінок та чоловіків щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі;

j) боротьба проти соціального відчуження;

k) модернізація систем соціального захисту без порушення пункту с).

2. З цією метою Європейський Парламент та Рада:

а) можуть ухвалювати заходи, щоб заохотити співпрацю де-ржав-членів шляхом ініціатив, спрямованих на поглиблення знань, розвиток обміну інформацією та найкращим практика-ми, сприяння інноваційним підходам та досвіду оцінювання, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів;

b) можуть ухвалювати директиви щодо мінімальних вимог, що їх належить поступово впроваджувати у сферах, зазначених в пунктах від а) до i) частини першої з урахуванням умов та тех-нічних норм, застосовних у кожній державі-членові. У таких директивах належить уникати накладання адміністративних, фінансових чи правових обмежень, що можуть перешкоджати створенню та розвиткові малих та середніх підприємств.

Європейському Парламентові та Раді належить діяти згідно зі зви-чайною законодавчою процедурою після консультації з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.


У сферах, зазначених у пунктах c), d), f) та g) частини першої, Раді належить діяти одностайно, згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, після консультації з Європейським Парламентом та вищезазначеними комітетами.

Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії, після консульта-ції з Європейським Парламентом, може вирішити застосову-вати до пунктів d), f) та g) частини першої звичайну законодавчу процедуру.

3. Держава-член може доручити соціальним партнерам на їхнє спільне прохання виконувати директиви, що їх ухвалено на підставі частини другої, чи, коли це доречно, виконувати рішення Ради, ух-валеного на підставі статті 155.

У такому разі державі-членові належить забезпечити, щоб соціаль-ні партнери за домовленістю вжили потрібних заходів не пізніше дати, коли директиву чи рішення належить транспонувати чи вико-нати. Зацікавленій державі-членові належить вживати будь-яких потрібних заходів, які дозволяють їй будь-коли ґарантувати досяг-нення результатів, що їх обумовлює ця директива чи рішення.

4. Положення, що їх ухвалено згідно з цією статтею:

– не повинні впливати на право держав-членів визначати засад-ничі принципи своїх систем соціального забезпечення та не по-винні істотно впливати на їхню фінансову рівновагу,

– не повинні перешкоджати будь-якій державі-членові збері-гати чи впроваджувати суворіші захисні заходи, сумісні з Договорами.

5. Цю статтю не належить застосовувати до оплати праці, права на об’єднання, права страйкувати чи права на локаут.

Стаття 154


1. Комісії належить сприяти консультаціям між соціальними пар-тнерами на рівні Союзу та ухвалювати будь-які доречні заходи, що допомагають їхньому діалогові, забезпечуючи збалансовану під-тримку сторін.

2. З цією метою Комісії, перш ніж подавати пропозиції у сфері со-ціальної політики, належить провести консультації з соціальними партнерами щодо можливого напряму діяльності Союзу.


3. Якщо після таких консультацій Комісія вважає дію Союзу до-цільною, їй належить провести з соціальними партнерами кон-сультації щодо змісту внесеної пропозиції. Соціальним партне-рам належить передати до Комісії висновок чи, там де це доречно, рекомендацію.

4. З нагоди консультацій, зазначених в частинах другій та третій, соціальні партнери можуть повідомити Комісію про свій намір ініціювати процес, обумовлений у статті 155. Тривалість процеду-ри не повинна перевищувати дев’яти місяців, хіба що зацікавлені соціальні партнери та Комісія спільно вирішать продовжити цей строк.

Стаття 155


1. Діалог між соціальними партнерами на рівні Союзу, за їхнім ба-жанням, може вести до встановлення договірних відносин, зокре-ма укладення угод.

2. Угоди, укладені на рівні Союзу, належить впроваджувати згідно з процедурами та практиками, притаманними соціальним партнерам та державам-членам, чи, з питань, що їх охоплює стаття 153, – на спільний запит сторін-підписантів, – через рішення Ради на про-позицію Комісії. Про це належить інформувати Європейський Парламент.

Рада діє одностайно, якщо угода, про яку йдеться, містить одне чи більше положень стосовно однієї зі сфер, що згідно з частиною другою статті 153 вимагають одностайності.

Стаття 156


Щоб досягти цілей, зазначених у статті 151 та без порушення ін-ших положень Договорів, Комісії належить заохочувати держави-члени до співпраці та сприяти координації їхніх дій в усіх сферах соціальної політики, які охоплює цей підрозділ*, зокрема таких:

* Усіма офіційними мовами ЄС вжито термін, який ми перекладаємо українсь-

кою як «підрозділ» (Chapter – en, Kapitel – de, Chapitre – fr, Rozdział – pl тощо). Це явна описка, оскільки розділ IX (Title – en, Titel – de, Titre – fr, Tytuł - pl), що охоплює ст. 156, не містить підрозділів, а отже вираз «цей

підрозділ» в контексті ст. 156 слід читати як «цей розділ» (прим. ред.).


– зайнятість,

– трудове право та умови праці,

– професійне навчання та підвищення кваліфікації,

– соціальне забезпечення,

– запобігання виробничому травматизмові та професійним хворобам,

– гігієна праці,

– право на об’єднання та на колективні перемовини між робото-давцями та працівниками.

З цією метою Комісії належить тісно взаємодіяти з державами-членами через проведення досліджень, надання висновків та ор-ганізацію консультацій щодо проблем, які постають на національ-ному рівні чи які стосуються міжнародних організацій, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження настанов та показників, організацію обміну найкращими практиками та готування потріб-них складників періодичного нагляду та оцінювання. Про це нале-жить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

Перш ніж видавати висновки, обумовлені в цій статті, Комісії на-лежить провести консультації з Економіко-соціальним комітетом.

Стаття 157


1. Кожній державі-членові належить забезпечити застосування принципу однакової плати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу чи за роботу, що має однакову вартість.

2. На цілі цієї статті «плата» означає звичайну основну чи міні-мальну заробітну платню, оклад чи будь-яку іншу винагороду готівкою чи в натуральній формі, що її працівник безпосередньо чи опосередковано отримує від працедавця за свою роботу.

Однакова оплата без дискримінації за ознакою статі означає:

а) що оплату однакової роботи, оплачуваної відрядно, обчислюють на підставі однакових розцінок;

b) що оплата однакової роботи, оплачуваної погодинно, є одна ковою.


3. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-со-ціальним комітетом, належить ухвалити заходи, щоб забезпечити застосування принципу однакових можливостей та однакового ставлення до жінок та чоловіків у питаннях праці та зайнятості, зокрема принципу однакової плати за однакову роботу чи за робо-ту, що має однакову вартість.

4. Щоб забезпечити цілковиту рівність жінок та чоловіків на ро-боті, принцип однакового ставлення не повинен перешкоджати будь-якій державі-членові зберігати чи запроваджувати заходи, що надають особливі переваги недостатньо представленій статі, щоб полегшити професійну діяльність, запобігти несприятливим умовам професійної кар’єри чи скомпенсувати їх.

Стаття 158


Державам-членам належить докладати зусиль, щоб зберегти на-явну рівноцінність систем оплачуваних відпусток.

Стаття 159


Комісії належить щороку складати доповідь про поступ у досяганні цілей, зазначених у статті 151, зокрема про демографічний стан в Союзі. Вона подає доповідь Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові.

Стаття 160


Раді, діючи простою більшістю, після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет соціального захисту з дорадчим статусом, щоб сприяти співпраці держав-членів та де-ржав-членів і Комісії у сфері політик соціального захисту. Комітет має такі завдання:

– наглядати за ситуацією в соціальній сфері та розвитком політик соціального захисту в державах-членах та в Союзі,

– сприяти обмінові інформацією, досвідом та передовими практи-ками між державами-членами та з Комісією,


– без порушення статті 240, на запит Ради чи Комісії, чи з власної ініціативи готувати доповіді, формулювати висновки та прова-дити іншу роботу в межах своєї компетенції.

Під час виконання завдань Комітетові належить встановити на-лежні контакти з соціальними партнерами.

Кожній державі-членові та Комісії належить призначати по два члени Комітету.

Стаття 161


Річній доповіді Комісії Європейському Парламентові належить містити окремий підрозділ про соціальний розвиток у Союзі.

Європейський Парламент може закликати Комісію складати до-повіді щодо будь-яких особливих проблем, пов’язаних із ситуацією в соціальній сфері.

Розділ ХІ

Європейський соціальний фонд

Стаття 162


Щоб поліпшити можливості працевлаштування працівників на внутрішньому ринку і таким чином сприяти підвищенню рівня життя, згідно з положеннями сформульованими нижче, засновано Європейський соціальний фонд. Його метою є полегшити праців-никам працевлаштування, підвищити географічну та професійну мобільність працівників у межах Союзу та сприяти їхній адаптації до промислових змін та змін систем виробництва, зокрема через професійне навчання та перекваліфікацію.

Стаття 163


Фондом керує Комісія.

У виконанні цього завдання Комісії допомагає Комітет на чолі з членом Комісії, до складу якого входять представники урядів, про-фесійних спілок та організацій роботодавців.


Стаття 164


Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Комітетом ре-гіонів та Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити імплементаційні регламенти щодо Європейського соціального фонду.

Розділ ХІІ

Освіта, професійне навчання, молодь та спорт

Стаття 165


1. Союз сприяє розвиткові якісної освіти через заохочення держав-членів до співпраці та, в разі потреби, через підтримку та допов-нення їхніх дій. При цьому Союз цілковито шанує відповідальність держав-членів за зміст навчання та організацію освітніх систем, а також їхнє культурне та мовне розмаїття.

Союз сприяє просуванню ролі спорту у європейському житті, вра-ховуючи особливу природу спорту, його структури, засновані на добровільній діяльності, соціальну та освітню функцію спорту.

2. Діяльність Союзу належить спрямувати на:

– розвиток європейського виміру в освіті, зокрема через викла-дання та поширювання мов держав-членів;

– сприяння мобільності студентів та викладачів, зокрема че-рез заохочення до академічного визнання дипломів та строків навчання;

– промоцію співпраці навчальних закладів;

– розвиток обміну інформацією та досвідом з питань, спільних для освітніх систем держав-членів;

– заохочення розвитку молодіжного обміну та обміну фахівцями з соціоосвітніх питань та заохочення участі молоді в демократич-ному житті Європи;

– заохочення розвитку дистанційного навчання;


– розвиток європейського виміру спорту через заохочування чес-них і відкритих змагань, співпраці спортивних організацій та че-рез захист фізичної та психічної недоторканності спортсменів та спортсменок, особливо наймолодших.

3. Союзові та державам-членам належить сприяти співпраці у сфері освіти та спорту з третіми країнами та компетентними між-народними організаціями, зокрема з Радою Європи.

4. Щоб сприяти досягненню цілей, зазначених у цій статті:

– Європейському Парламенту та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить ухва-лити заохочувальні заходи, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів,

– Раді на пропозицію Комісії належить ухвалювати рекомендації.

Стаття 166


1. Союз провадить політику професійного навчання, що підтри-мує та доповнює дії держав-членів, цілковито шануючи відпові-дальність держав-членів за зміст та організацію професійного навчання.

Союзові належить спрямовувати свої дії на:

– полегшення адаптації до промислових змін, зокрема через про-фесійне навчання та перекваліфікацію,

– поліпшення початкового та дальшого професійного навчання, щоб полегшити професійну інтеґрацію та реінтеґрацію на ринку праці,

– полегшення доступу до професійного навчання та заохочення мобільності фахівців та учнів, зокрема молодих,

– заохочення співпраці у справах навчання між освітніми інститу-ціями чи навчальними закладами та підприємствами,

– розвиток обміну інформацією та досвідом із питань, спільних для навчальних систем держав-членів.

3. Союзові та державам-членам належить сприяти співпраці з третіми країнами та компетентними міжнародними організаціями у сфері професійного навчання.


4. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом і Комітетом регіонів, належить ухвалювати заходи, що сприяють досягненню цілей, зазначених в цій статті, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів. Раді на пропозицію Комісії належить ухвалювати рекомендації.

Розділ ХІІІ

Культура

Стаття 167


1. Союзові належить сприяти розквітові культур держав-членів, шануючи їхнє національне та регіональне розмаїття й водночас унаочнюючи спільну культурну спадщину.

2. Діяльність Союзу належить спрямувати на заохочування спів-праці держав-членів і, в разі потреби, підтримування та доповню-вання їхніх дій у таких сферах:

– поглиблення знань та поширення культури й історії європейсь-ких народів;

– збереження й захист культурної спадщини європейського значення;

– некомерційні культурні обміни;

– мистецька та літературна творчість, зокрема в аудіовізуальному секторові.

3. Союзові та державам-членам належить заохочувати співпрацю з третіми країнами та компетентними міжнародними організація-ми, зокрема з Радою Європи, у сфері культури.

4. Союзові належить враховувати культурні аспекти у своїй діяль-ності, яку він здійснює на підставі інших положень Договорів, зок-рема, щоб шанувати розмаїття своїх культур та сприяти йому.

5. Щоб сприяти досягненню цілей, зазначених у цій статті:

– Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай ною законодавчою процедурою та після консультацій з Комітетом


регіонів, належить ухвалювати заохочувальні заходи, за ви-нятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів,

– Раді на пропозицію Комісії належить ухвалювати рекомендації.

Розділ ХIV

Охорона здоров’я

Стаття 168


1. Під час визначання та впровадження всіх політик і діяльностей Союзу належить забезпечувати високий рівень охорони здоров’я.

Діяльність Союзу, що доповнює національні політики, належить спрямовувати на поліпшення охорони здоров’я, запобігання люд-ським хворобам та усунення джерела небезпеки фізичному та психічному здоров’ю. Така діяльність має охоплювати боротьбу проти поширених тяжких захворювань через сприяння досліджен-ню їхніх причин, шляхів поширювання та методів профілактики цих хвороб, а також інформаційній та освітній роботі, та моніто-рингу, ранньому попередженню серйозних транскордонних загроз здоров’ю та боротьбі проти них.

Союзові належить доповнювати діяльність держав-членів щодо зменшування шкоди здоров’ю, спричиненої наркотиками, включа-ючи інформаційну та профілактичну роботу.

2. Союзові належить заохочувати співпрацю держав-членів у сфе-рах, зазначених у цій статті, та, в разі потреби, підтримувати їхні дії. Союзові належить, зокрема, заохочувати співпрацю держав-членів заради покращення взаємодоповняльності їхніх служб охо-рони здоров’я в транскордонних районах.

Державам-членам належить, підтримуючи зв’язок із Комісією, координувати свої політики та програми у сферах, зазначених у частині першій. Комісія може у близькому контакті з державами-членами висувати будь-які доцільні ініціативи, що сприяють такій координації, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження на-станов та показників, на організацію обміну кращими практика-ми та на готування потрібних елементів періодичного нагляду та


оцінювання. Європейський Парламент належить повною мірою інформувати.

3. Союзові та державам-членам належить сприяти співпраці з третіми державами та компетентними міжнародними організація-ми у сфері охорони здоров’я.

4. Як відступ від частини п’ятої статті 2 і пункту а) статті 6 та згідно з пунктом k) частини другої статті 4, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом і Комітетом регіонів, належить сприяти досягненню цілей, зазначених в цій статті, через ухвалення в інтересах спільної безпеки:

а) заходів, що встановлюють високі стандарти якості та безпеки органів та субстанцій людського походження, крові та похідни-ків крові; ці заходи не перешкоджають державам-членам збері-гати чи впроваджувати суворіші захисні заходи;

b) заходів у сферах ветеринарії та фітосанітарії, безпосередньою метою яких є охорона здоров’я;

с) заходів, що встановлюють високі стандарти якості та безпеки медичних товарів та устаткування медичного призначення;

5. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-со-ціальним комітетом і Комітетом регіонів, можуть запроваджувати заохочувальні заходи, призначені захищати й поліпшувати здоров’я людей, та зокрема боротися проти головних транскордонних тяж-ких хвороб, а також заходи щодо моніторування, раннього попе-редження та боротьби проти серйозних транскордонних загроз здоров’ю, що їх безпосередньою метою є захист здоров’я від тютю-ну та зловживання алкоголем, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

6. Рада, на пропозицію Комісії, може також ухвалювати рекомен-дації на цілі, зазначені у цій статті.

7. У своїх діяльності Союзові належить шанувати обов’язки де-ржав-членів щодо визначання своєї політики охорони здоров’я та щодо організації та надавання медичних послуг і медичної допомо-ги. Відповідальність держав-членів охоплює керування медичними послугами та медичною допомогою та розподіл засобів, призначе-них на ці потреби. Заходи, зазначені в пункті а) частини четвертої,


не впливають на національні положення про донорство чи медичне використання органів та крові.

Розділ ХV

Захист прав споживачів

Стаття 169


1. Щоб підтримати інтереси споживачів та забезпечити висо-кий рівень захисту їхніх прав, Союзові належить сприяти охороні здоров’я, безпеці та економічним інтересам споживачів, а також сприяти реалізації їхнього права на інформацію, освіту та самоор-ганізації заради захисту своїх інтересів.

2. Союзові належить сприяти досягненню мети, зазначеної в час-тині першій, через:

а) заходи, що їх ухвалено згідно зі статтею 114 в контексті запро-вадження внутрішнього ринку;

b) заходи, що підтримують, доповнюють та моніторують політики держав-членів.

3. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалювати заходи, зазначені в пункті b) частини другої.

4. Заходи, що їх ухвалено на підставі частини третьої, не переш-коджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджу-вати суворіші захисні заходи. Такі заходи мають бути згідними з Договорами. Про них належить сповіщати Комісію.

Розділ ХVІ

Транс’європейські мережі

Стаття 170


1. Щоб сприяти досягненню цілей, зазначених в статтях 26 і 174, та дати громадянам Союзу, учасникам економічної діяль-


ності, регіональним та місцевим спільнотам змогу повною мірою користатися з переваг запровадження простору без внутрішніх кордонів, Союзові належить сприяти створенню та розвиткові транс’європейських мереж у сферах транспортної, телекомуніка-ційної та енергетичної інфраструктур.

2. У рамках системи відкритих та конкурентних ринків, діяльність Союзу належить спрямувати на сприяння сполучності та взаємодії національних мереж, а також доступові до цих мереж. Союзові на-лежить враховувати, зокрема, потребу сполучити острівні, важко-доступні та периферійні регіони з центральними регіонами Союзу.

Стаття 171


1. Щоб досягти цілей, зазначених у статті 170, Союзові:

– належить закласти низку настанов, що охоплюють цілі, пріо-ритети та головні напрями заходів, передбачених у сфері транс’європейських мереж; ці настанови мають визначати про-екти спільного інтересу,

– належить впроваджувати будь-які заходи, що можуть вияви-тися потрібними, аби забезпечити взаємодію мереж, зокрема у сфері технічної стандартизації;

– Союз може підтримувати проекти спільного інтересу, що їх під-тримують держави-члени та що їх визначено в рамках настанов, зазначених в уступі першому, зокрема через аналіз здійснен-ності, надавання позикових ґарантій чи відсоткових субсидій; Союз також може, через Фонд гуртування, утворений згідно зі статтею 177, брати участь у фінансуванні конкретних проектів держав-членів у сфері транспортної інфраструктури.

Провадячи такі діяльності, Союзові належить враховувати потен-ційну економічну життєздатність проектів.

2. Державам-членам належить, підтримуючи зв’язок з Комісією, координувати між собою національні політики, що можуть знач-но вплинути на досягнення цілей, зазначених у статті 170. Комісія може у близькій співпраці з державою-членом висунути будь-яку корисну ініціативу, аби сприяти такій координації.


3. Союз може вирішити співпрацювати з третіми країнами, щоб сприяти проектам взаємного інтересу та забезпечувати взаємодію мереж.

Стаття 172


Настанови та інші заходи, зазначені в частині першій статті 171, належить ухвалювати Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консульта-цій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом.

Настанови та проекти спільного інтересу, що стосуються території держави-члена, потребують згоди зацікавленої держави-члена.

Розділ ХVІІ

Промисловість

Стаття 173


1. Союзові та державам-членам належить забезпечувати умови, потрібні аби промисловість Союзу була конкурентоспроможною.

На ці цілі, згідно з системою відкритих та конкурентоспроможних ринків, їхню діяльність належить спрямовувати на те, щоб:

– пришвидшити пристосовування промисловості до структурних змін,

– заохочувати середовище, що сприяє заснуванню та розвиткові підприємств по всьому Союзові, зокрема малих та середніх підприємств,

– заохочувати середовище, що сприяє співпраці підприємств,

– сприяти ефективнішому використанню промислового потенціа-лу політики інновацій, досліджень та технічного розвитку.

2. Державам-членам належить провадити взаємні консультації, підтримуючи зв’язок з Комісією, а в разі потреби – координу-вати свої дії. Комісія може висувати будь-які корисні ініціативи, щоб сприяти такій координації, зокрема ініціативи, спрямовані на запровадження настанов та показників, на організацію обміну


кращими практиками та на готування потрібних елементів періо-дичного нагляду та оцінювання. Про це належить повною мірою інформувати Європейський Парламент.

3. Союзові належить сприяти досягненню цілей, сформульованих в частині першій, через політики та діяльності, які він провадить згід-но з іншими положеннями Договорів. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, можуть ухвалю-вати конкретні заходи на підтримку дій держав-членів, аби досяг-нути цілей, сформульованих в частині першій, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Цей розділ не надає Союзові підстав запроваджувати будь-які за-ходи, що можуть спричинити спотворення конкуренції чи містять положення про податки чи положення, пов’язані з правами та ін-тересами найманих працівників.

Розділ ХVІІІ

Економічна, соціальна та територіальна

згуртованість

Стаття 174


Щоб сприяти загальному гармонійному розвиткові, Союзові нале-жить розробляти та провадити дії, що зміцнюють його економічну, соціальну та територіальну згуртованість.

Зокрема, Союз прагне зменшити диспропорцію рівнів розвитку різних регіонів та відсталість регіонів з найменш сприятливими умовами.

Серед зазначених регіонів особливу увагу належить приділяти сільським територіям, територіям, що перебувають під впливом індустріальної трансформації, регіонам, що потерпають від важ-ких та постійних несприятливих природних чи демографічних умов, таким, як регіони крайньої півночі з дуже низькою щільністю засе-лення, а також островам, транскордонним та гірським регіонам.


Стаття 175


Державам-членам належить провадити свої економічні політи-ки та координувати їх в такий спосіб, щоб досягти також цілей, сформульованих у статті 174. Формулювати та провадити політики і дії Союзу та запроваджувати внутрішній ринок належить із вра-хуванням цілей, зазначених у статті 174 та сприяючи їх досягнен-ню. Союзові також належить сприяти досягненню цих цілей, дію-чи через структурні фонди (Європейський сільськогосподарський фонд скерування та гарантій, Секція скерування; Європейський соціальний фонд; Європейський фонд регіонального розвит-ку), Європейський інвестиційний банк та інші наявні фінансові інструменти.

Комісії належить щотри роки подавати Європейському Парламен-тові, Раді, Економіко-соціальному комітетові та Комітетові регіонів доповідь про поступ економічного, соціального та територіального гуртування та про те, як цьому сприяли різноманітні заходи, обу-мовлені в цій статті. В разі потреби Комісії належить додавати до доповіді відповідні належні пропозиції.

Якщо конкретні дії поза межами фондів визнано потрібними, без шкоди для заходів, ухвалених у рамках інших політик Союзу, такі дії належить ухвалювати Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консульта-цій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.

Стаття 176


Європейський фонд регіонального розвитку призначений сприяти усуненню найважливіших регіональних дисбалансів у Союзі через участь у розвитку та структурній адаптації регіонів із затримкою розвитку та в конверсії промислових регіонів, що занепадають.

Стаття 177


Без порушення статті 178, Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодав-чою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить визначати завдан-


ня, пріоритетні цілі та організацію структурних фондів, що може включати їх групування. За такою самою процедурою належить визначити загальні правила, застосовні до фондів, та положення, потрібні, щоб забезпечити їхню ефективність, а також координу-вати діяльність фондів та їхню взаємодію з іншими наявними фі-нансовими інструментами.

Фондові гуртування, створеному за такою самою процедурою, належить здійснювати фінансування проектів у сферах довкіл-ля та транс’європейських мереж, що стосуються транспортної інфраструктури.

Стаття 178


Імплементаційні регламенти щодо Європейського фонду регіональ-ного розвитку належить приймати Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та піс-ля консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.

До Європейського сільськогосподарського фонду скерування та ґа-рантій, Секції скерування, та Європейського соціального фонду на-лежить продовжувати застосовувати відповідно статті 43 та 164.

Розділ ХIX

Дослідження, розвиток технологій та космос

Стаття 179


1. Союз прагне зміцнювати свої наукові та технологічні підвалини через створення європейського дослідницького простору, в яко-му науковці, наукові знання та технології переміщуються вільно та через заохочування зростання конкурентоспроможності Союзу, зокрема його промисловості, водночас сприяючи всій дослідни-цькій діяльності, що є потрібною на підставі інших підрозділів* Договорів.

* Усіма офіційними мовами ЄС вжито термін, який ми перекладаємо українсь-

кою як «підрозділ» (Chapter – en, Kapitel – de, Chapitre – fr, Rozdział – pl тощо).

Вірогідно це описка, оскільки розділ ХIX (Title – en, Titel – de, Titre – fr, Tytuł – pl), що охоплює ст. 179, не містить підрозділів, а отже вираз «інших

підрозділів» в контексті ст. 179 слід читати як «інших розділів» (прим. ред.).


2. Заради цієї цілі Союзові належить на всій своїй території заохо-чувати висококваліфіковану дослідницьку діяльність та діяльність підприємств, зокрема малих та середніх, дослідницьких центрів та університетів у сфері розвитку технологій; Союзові належить сприяти їхній співпраці один з одним, що має на меті насамперед уможливити вільну транскордонну співпрацю науковців, та дає підприємствам змогу повною мірою використовувати потенціал внутрішнього ринку, зокрема через відкриття національних ринків державних закупівель, визначення спільних стандартів та усунен-ня правових та фіскальних перешкод для цієї співпраці.

3. Всі дії Союзу у сфері досліджень та розвитку технологій, про-ваджувані на підставі Договорів, зокрема демонстраційні проекти, належить ухвалювати та здійснювати згідно з положеннями цього розділу.

Стаття 180


Щоб досягти цих цілей, Союзові належить провадити такі види діяльності, що доповнюють діяльність держав-членів:

а) виконання дослідницьких, демонстраційних програм та програм у сфері розвитку технологій через сприяння співпраці з та між підприємствами, дослідницькими центрами та університетами;

b) сприяння співпраці з третіми країнами та міжнародними органі-заціями у сфері досліджень, розвитку технологій та демонстра-цій, що їх здійснює Союз;

c) поширення та оптимізація результатів діяльності Союзу у сфері досліджень, розвитку технологій та демонстрацій;

d) стимулювання навчання та мобільності науковців у Союзі.

Стаття 181


1. Союзові та державам-членам належить координувати свою до-слідницьку діяльність та діяльність у сфері розвитку технологій у такий спосіб, щоб забезпечити взаємну згідність національних політик та політики Союзу.

2. У близькій співпраці з державами-членами, Комісія може вису-вати будь-які корисні ініціативи, щоб сприяти координації, зазна-


ченій у частині першій, зокрема ініціативи, спрямовані на запро-вадження настанов та показників, організацію обміну кращими практиками та готування складників, потрібних для періодичного нагляду та оцінювання. Про це належить повною мірою інформу-вати Європейський Парламент.

Стаття 182


1. Багаторічну рамкову програму, що окреслює всю діяльність Союзу, належить ухвалювати Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.

Рамкова програма:

– встановлює наукові цілі та цілі у сфері технологій, що їх слід досягти через діяльність, зазначену в статті 180, та дотичні пріоритети,

– визначає загальні напрями такої діяльності;

– встановлює максимальний сукупний обсяг та докладні правила фінансової участі Союзу в рамковій програмі та відповідні част-ки в кожній з обумовлених діяльностей.

2. У разі зміни ситуації рамкову програму належить адаптувати чи доповнювати.

3. Рамкову програму належить виконувати через спеціальні про-грами, розроблені для кожного типу діяльності. У кожній спе-ціальній програмі належить визначати докладні правила її вико-нання, встановлювати її тривалість та обумовлювати засоби, що їх визнано за потрібні. Сума внесків, що їх визнано потрібними у спеціальних програмах, не може перевищувати сукупного макси-мального обсягу, встановленого для рамкової програми та кожно-го типу діяльності.

4. Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та піс-ля консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-со-ціальним комітетом, належить ухвалювати спеціальні програми.

5. На доповнення діяльностей, запланованих в багаторічній рам-ковій програмі Європейському Парламентові та Раді, діючи згід-но зі звичайною законодавчою процедурою після консультацій з


Економіко-соціальним комітетом, належить закласти заходи, пот-рібні аби впроваджувати європейський дослідницький простір.

Стаття 183


На виконання багаторічної рамкової програми Союзові належить:

– визначати правила участі підприємств, дослідницьких центрів та університетів,

– закладати правила, що регулюють поширення результатів досліджень.

Стаття 184


В процесі виконання багаторічної рамкової програми може бути вирішено запровадити додаткові програми, в яких беруть участь лише деякі держави-члени, що фінансують ці програми з ураху-ванням можливої співучасті Союзу.

Союз ухвалює правила, що їх належить застосовувати до додатко-вих програм, зокрема стосовно поширення знань та доступу інших держав-членів.

Стаття 185


В процесі виконання багаторічної рамкової програми Союз може передбачати, за згоди зацікавлених держав-членів, участь у про-грамах дослідження та розвитку, що їх здійснюють кілька держав-членів, зокрема в структурах, створених заради виконання цих програм.

Стаття 186


В процесі виконання багаторічної рамкової програми Союз може передбачати положення про співпрацю з третіми країнами та між-народними організаціями у сфері союзних досліджень, розвитку технологій та демонстрацій.


Докладні умови такої співпраці можуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими третіми сторонами.

Стаття 187


Союз може створювати спільні підприємства чи будь-які інші структури, потрібні, щоб ефективно реалізовувати союзні програ-ми досліджень, розвитку технологій та демонстрацій.

Стаття 188


Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом і Економіко-соціальним комітетом, належить ухва-лювати положення, зазначені в статті 187.

Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-со-ціальним комітетом, належить ухвалювати положення, зазначені у статтях 183, 184 і 185. Ухвалення додаткових програм потребує згоди зацікавлених держав-членів.

Стаття 189

1. Щоб сприяти науковому й технічному прогресові, конкурентос-проможності промисловості та виконанню своїх політик, Союзові належить розробляти європейську космічну політику. З цією ме-тою він може сприяти спільним ініціативам, підтримувати дослід-ження та розвиток технологій і координувати зусилля, потрібні для дослідження та використання космосу.

2. Щоб сприяти досягненню цілей, зазначених в частині першій, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить закласти потрібні заходи, що можуть набрати форми Європейської космічної програми, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

3. Союзові належить встановити відповідні стосунки з Європей-ською космічною аґенцією.

4. Ця стаття не впливає на інші положення цього розділу.


Стаття 190


На початку кожного року Комісії належить надсилати Європей-ському Парламентові та Раді доповідь. Доповідь має містити ін-формацію про дослідницьку діяльність, розвиток технологій та по-ширення їх результатів протягом попереднього року та програму роботи на поточний рік.

Розділ ХX

Довкілля

Стаття 191


1. Політика Союзу щодо довкілля має сприяти досягненню таких цілей:

– збереження, захист та поліпшення якості довкілля;

– охорона здоров’я людей;

– розважливе та раціональне використання природних ресурсів;

– просування на міжнародному рівні заходів, спрямованих на розв’язання регіональних та всесвітніх проблем довкілля, зок-рема боротьба проти зміни клімату.

2. Політика Союзу щодо довкілля має на меті досягти високого рівня захисту [довкілля] з урахуванням розмаїття ситуацій в різних регіонах Союзу. Її належить ґрунтувати на принципі обачності та на таких принципах: належить вживати запобіжних заходів; нале-жить виправляти шкоду, завдану довкіллю, насамперед усуваючи її джерела; забруднювач має платити.

У цьому контексті заходи з гармонізації, що задовольняють вимоги захисту довкілля, мають включати, де це доцільно, захисні засте-реження, що дозволяють державам-членам вживати тимчасових заходів з неекономічних міркувань захисту довкілля, що підляга-ють процедурі інспекції Союзу.

3. Готуючи свою політику щодо захисту довкілля, Союзові нале-жить враховувати:

– доступні наукові й технічні дані;


– умови довкілля в різних регіонах Союзу;

– потенційні переваги та витрати через дії чи бездіяльність;

– економічний і соціальний розвиток цілого Союзу та збалансо-ваний розвиток його регіонів.

4. У межах своїх відповідних сфер компетенції, Союзові та держа-вам-членам належить співпрацювати з третіми країнами та ком-петентними міжнародними організаціями. Умови співпраці Союзу можуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими треті-ми сторонами.

Попередній абзац не порушує компетенції держав-членів провадити перемовини в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

Стаття 192


1. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить вирішу-вати яку дію має вчинити Союз, щоб досягти цілей, зазначених у статті 191.

2. Як відступ від процедури виробляння рішень, зазначеної у час-тині першій та без порушення статті 114, Раді, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після консуль-тацій з Європейським Парламентом, Економіко-соціальним комі-тетом та Комітетом регіонів, належить ухвалювати:

а) заходи насамперед фіскального характеру;

b) заходи, що впливають на:

– міське та сільське планування;

– кількісне керування водними ресурсами чи впливають, прямо чи опосередковано, на доступність цих ресурсів;

– використання земельних ресурсів, за винятком керування утилі-зацією відходів;

c) заходи, що суттєво впливають на вибір між різними джерелами енергії та на загальну структуру енергетичного забезпечення держави-члена.

Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консуль-тацій з Європейським Парламентом, Економіко-соціальним комі-


тетом та Комітетом регіонів, може одностайно вирішити застосо-вувати звичайну законодавчу процедуру щодо сфер, зазначених в абзаці першому.

3. Загальні програми дій, що формулюють пріоритетні цілі, яких треба досягти, належить ухвалювати Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та піс-ля консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.

Заходи, потрібні, щоб виконати ці програми, належить ухвалюва-ти згідно з частиною першою або частиною другою, відповідно до конкретного випадку.

4. Без порушення окремих заходів, що їх ухвалив Союз, державам-членам належить фінансувати та реалізовувати політику щодо довкілля.

5. Без порушення принципу «забруднювач має платити», якщо захід на підставі частини першої потребує витрат непропорційно високих для органів влади держави-члена, такий захід мають за-кладати відповідні положення у формі:

– тимчасових відступів, та/чи

– фінансової підтримки з Фонду гуртування, створеного згідно зі статтею 177.

Стаття 193


Захисні заходи, що їх ухвалено на підставі статті 192, не переш-коджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджу-вати суворіші захисні заходи. Такі заходи мають бути згідними з Договорами. Про них належить сповіщати Комісію.

Розділ ХXІ

Енергетика

Стаття 194

1. В рамках запровадження та функціювання внутрішнього ринку та з урахуванням потреби берегти й поліпшувати довкілля, енер-


гетичну політику Союзу, на засадах солідарності держав-членів, належить спрямовувати на те, щоб:

а) забезпечити функціювання ринку енергії;

b) забезпечити енергетичне постачання в Союзі;

c) сприяти ефективному використанню енергії, її ощадженню та розвиткові нових та відновних джерел енергії; а також

d) сприяти сполучності енергетичних мереж.

2. Без порушення інших положень Договорів, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить закласти заходи, потрібні для досягнен-ня мети, зазначеної в частині першій. Такі заходи належить ухва-лювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів.

Такі заходи не впливають на право держави-члена визначати умо-ви використання її енергетичних ресурсів, на її вибір між різними джерелами енергії та на загальну структуру її енергетичного забез-печення, без порушення пункту с) частини другої статті 192.

3. Як відступ від частини другої, Раді, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після консультацій з Європейським Парламентом, належить закласти зазначені в час-тині другій заходи, якщо вони мають головним чином фіскальний характер.

Розділ ХXІІ

Туризм

Стаття 195

Союзові належить доповнювати діяльність держав-членів у сфері туризму, зокрема через сприяння конкурентоспроможності під-приємств Союзу у цій сфері.

З цією метою діяльність Союзу належить спрямовувати на:

а) заохочення створення сприятливого довкілля для розвитку під-приємств у цій сфері;

b) сприяння співпраці держав-членів, зокрема через обмін кра-щими практиками.


2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою, належить закласти конкретні за-ходи, що доповнюють дії держав-членів, спрямовані на досягнення цілей, зазначених в цій статті, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Розділ ХXІІІ

Цивільний захист

Стаття 196

1. Союзові належить заохочувати співпрацю держав-членів з ме-тою підвищити ефективність систем запобігання та захисту від стихійних лих чи антропогенних катастроф.

Союзові належить спрямовувати свою діяльність на:

а) підтримку й доповнювання діяльності держав-членів на націо-нальному, регіональному та місцевому рівнях щодо запобігання ризикові, підготовки фахівців з цивільного захисту в державах-членах та реагування на стихійні лиха чи антропогенні катаст-рофи в межах Союзу;

b) сприяння швидкій, ефективній оперативній співпраці націо-нальних служб цивільного захисту в межах Союзу;

c) сприяння узгідненості заходів цивільного захисту на міжнарод-ному рівні.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичай-ною законодавчою процедурою, належить закласти заходи, пот-рібні, щоб допомогти досягти цілей, зазначених в частині першій, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Розділ ХXІV

Адміністративна співпраця

Стаття 197

1. Ефективну імплементацію права Союзу в державах-членах, що є конечною для належного функціювання Союзу, належить вважа-ти питанням спільного інтересу.

Частина четверта. Асоціація заморських країн та територій 181

2. Союз може підтримувати зусилля держав-членів поліпшити свою адміністративну спроможність імплементувати право Союзу. Така діяльність може охоплювати полегшення обміну інформацією та публічними службовцями, а також підтримку навчальних прог-рам. Жодна держава не зобов’язана користуватися такою підтрим-кою. Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, нале-жить закласти потрібні заходи, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

3. Ця стаття не порушує зобов’язань держав-членів імплементува-ти право Союзу, а також прерогатив та обов’язків Комісії. Вона та-кож не порушує інших положень Договорів, що передбачають ад-міністративну співпрацю держав-членів між собою та з Союзом.

Частина четверта

Асоціація заморських країн та територій

Стаття 198


Держави-члени погоджуються асоціювати з Союзом неєвропейсь-кі країни та території, що підтримують особливі стосунки з Данією, Францією, Нідерландами та Сполученим Королівством. Перелік цих країн та територій (що їх далі називано – «країни та тери-торії») подано в Додатку II.

Метою асоціації є сприяти економічному та соціальному розвит-кові країн та територій і встановити близькі економічні стосунки між ними та Союзом в цілому.

Згідно з принципами, що їх сформульовано в преамбулі цього Договору, асоціація має служити насамперед сприянню інтересам та добробутові мешканців цих країн та територій у спосіб, що веде їх до економічного, соціального та культурного розвитку, якого вони прагнуть.

Стаття 199


Асоціація має наступні цілі.


1. Державам-членам належить застосовувати у торгівлі з країнами та територіями той самий режим, який вони, застосовують в тор-гівлі між собою на підставі Договорів.

2. Кожній країні чи території належить застосовувати у своїй тор-гівлі з державами-членами та з іншими країнами та територіями той самий режим, який вона застосовує до європейської держави, з якою вона має особливі стосунки.

3. Державам-членам належить брати участь в інвестиціях, потріб-них для поступу цих країн та територій.

4. Участь у тендерах та постачаннях, пов’язаних з інвестиціями, що їх фінансує Союз, є відкритою на однакових умовах для всіх фізич-них та юридичних осіб, що мають державну належність держави-члена чи однієї з країн та територій.

5. У стосунках між державами-членами та країнами і територіями право на підприємницьку діяльність громадян і товариств має бути регульовано згідно з положеннями та процедурами, закладеними в підрозділі, що стосується права на підприємницьку діяльність, та на недискримінаційній основі, з урахуванням окремих положень, за-кладених на підставі статті 203.

Стаття 200


1. Мито на імпорт до держав-членів товарів, що походять із країн та територій, заборонено відповідно до заборони на мито між де-ржавами-членами, згідно з положеннями Договорів.

2. Мито на імпорт до кожної країни чи території товарів із держав-членів чи з інших країн та територій заборонено згідно з положен-нями статті 30.

3. Проте країни та території можуть стягувати мита, що відпові-дають потребам їхнього розвитку та індустріалізації, чи мита фіс-кального характеру задля наповнення їхніх бюджетів.

Мита, зазначені в попередньому абзаці, не можуть перевищувати рівня мит, що їх стягують за імпорт продукції з держави-члена, з якою кожна країна чи територія має особливі стосунки.

4. Частину другу не належить застосовувати до країн та територій, які через взяті на себе особливі міжнародні зобов’язання вже за-стосовують недискримінаційний митний тариф.

Частина четверта. Асоціація заморських країн та територій 183

5. Запровадження чи будь-яка зміна мита, що його стягують за ім-порт товарів до країн та територій, не має, юридично чи фактично, спричиняти будь-якої, безпосередньої чи опосередкованої, диск-римінації імпорту з різних держав-членів.

Стаття 201


Якщо рівень мита, що його стягують за ввезення до країни чи те-риторії товарів із третьої країни, із застосуванням частини першої статті 200, спричиняє відхилення у торгівлі, що завдають збитків будь-якій державі-членові, остання може звернутися до Комісії з запитом, щоб іншим державам-членам були запропоновані захо-ди, потрібні, аби виправити ситуацію.

Стаття 202


З урахуванням положень про охорону здоров’я, суспільну безпеку та суспільний порядок, свободу переміщення працівників із країн та територій до держав-членів та працівників із держав-членів до країн та територій регулюють акти, ухвалені згідно зі статтею 203.

Стаття 203


Раді, діючи одностайно на пропозицію Комісії, належить на під-ставі досвіду асоціації країн та територій з Союзом та принципів, сформульованих у Договорах, закласти положення щодо докладних правил та процедури асоціації країн та територій з Союзом. У ви-падку, коли Рада ухвалює ці положення згідно зі спеціальною зако-нодавчою процедурою, їй належить діяти одностайно на пропози-цію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом.

Стаття 204


Положення статей від 198 до 203 належить застосовувати до Ґренландії з урахуванням особливих положень стосовно Ґренландії, сформульованих у Протоколі про спеціальні положення щодо Ґренландії, що його додано до Договорів.


Частина п’ята

Зовнішня діяльність Союзу

Розділ І

Загальні положення щодо зовнішньої діяльності

Союзу

Стаття 205

У своїй діяльності на міжнародній арені Союзові, на підставі цієї частини, належить керуватися принципами, переслідувати цілі та поводитися згідно із загальними положеннями, закладеними у 1 підрозділі V розділу Договору про Європейський Союз.

Розділ ІІ

Спільна торгівельна політика

Стаття 206


Запроваджуючи митний союз, згідно зі статтями від 28 до 32, Союзові заради спільного інтересу належить сприяти гармонійно-му розвиткові світової торгівлі, поступовому скасовуванню обме-жень міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій, а та-кож зменшуванню митних та інших бар’єрів.

Стаття 207


1. Спільну торгівельну політику належить ґрунтувати на однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання та-рифних та торгівельних угод, пов’язаних із торгівлею товарами та послугами, а також стосовно торгівельних аспектів інтелектуаль-ної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення однако-вості заходів лібералізації, та захисних заходів таких як ті, до яких вдаються в разі демпінгу чи субсидій. Спільну торгівельну політи-ку належить провадити в контексті принципів та цілей зовнішньої діяльності Союзу.

Частина п’ята. Зовнішня діяльність Союзу 185

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, нале-жить ухвалювати заходи, що визначають рамки реалізації спільної торгівельної політики.

3. У разі потреби провести перемовини та укласти угоди з однією чи кількома третіми державами чи міжнародними організаціями, належить застосовувати статтю 218, з урахуванням окремих поло-жень цієї статті.

Комісії належить подавати рекомендації Раді, яка уповноважує Комісію почати потрібні перемовини. Раді та Комісії належить за-безпечити узгодженість угод, що є предметом перемовин, із внут-рішніми політиками та правилами Союзу.

Комісії належить провадити перемовини, консультуючись зі спе-ціальним комітетом, що його призначає Рада на допомогу Комісії, та в рамках директив, що їх може видати Рада. Комісії належить регулярно доповідати спеціальному комітетові та Європейському Парламентові про перебіг перемовин.

4. У перемовинах та укладанні угод, зазначених в частині третій, Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.

У перемовинах та укладанні угод у сфері торгівлі послугами та щодо торгівельних аспектів інтелектуальної власності, а також у сфері прямих іноземних інвестицій, Раді належить діяти одностай-но, якщо такі угоди містять положення, що потребують одностай-ності для ухвалення внутрішніх правил.

Раді також належить діяти одностайно в перемовинах та укладанні угод:

а) у сфері торгівлі послугами в царині культури та аудіовізуальни-ми послугами, якщо такі угоди можуть зашкодити культурному та мовному розмаїттю Союзу;

b) у сфері торгівлі соціальними, освітніми послугами та послугами у сфері охорони здоров’я, якщо такі угоди несуть ризик суттє-во розладнати національну систему таких послуг та зашкодити обов’язкові держав-членів надавати такі послуги.

5. Провадити перемовини та укладати міжнародні угоди у сфері транспорту належить з урахуванням розділу IV частини ІІІ та стат-ті 218.


6. Здійснювання компетенцій у сфері спільної торгівельної полі-тики, наданих цією статтею, не впливає на розмежування компе-тенцій між Союзом та державами-членами і не має наслідком гар-монізацію положень законів та підзаконних актів держав-членів тією мірою, якою Договори виключають таку гармонізацію.

Розділ ІІІ

Співпраця з третіми країнами та гуманітарна

допомога


Співпраця на цілі розвитку

Стаття 208


1. Політику Союзу у сфері співпраці на цілі розвитку належить провадити в рамках принципів та цілей зовнішньої діяльності Союзу. Політики Союзу та держав-членів у сфері співпраці на цілі розвитку доповнюють і посилюють одна одну.

Головною метою політики Союзу у сфері співпраці на цілі розвитку є зменшити та з часом викоренити злиденність. Реалізовуючи полі-тики, що можуть вплинути на країни, які розвиваються, Союзові належить враховувати мету співпраці на цілі питань розвитку.

2. Союзові та державам-членам належить дотримуватися зобов’язань та враховувати цілі, які вони схвалили в рамках Організації Об’єднаних Націй та інших компетентних міжнарод-них організацій.

Стаття 209


Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи, потріб-ні для реалізації політики співпраці на цілі розвитку; вони можуть стосуватися багаторічних програм співпраці з країнами, що розви-ваються, чи тематичних програм.


2. Союз може укладати з третіми країнами та компетентними між-народними організаціями будь-які угоди, що сприяють досягненню цілей, зазначених у статті 21 Договору про Європейський Союз та статті 208 цього Договору.

Перший абзац не порушує компетенції держав-членів провадити перемовини в міжнародних органах та укладати угоди.

3. Європейському інвестиційному банку належить згідно з умова-ми, закладеними в його Статуті сприяти виконанню заходів, зазна-чених у частині першій.

Стаття 210


1. Щоби сприяти взаємодоповняльності та ефективності своїй діяльності, Союзові та державам-членам належить координувати свої політики співпраці на цілі розвитку та провадити між собою консультації щодо своїх програм допомоги, зокрема в міжнарод-них організаціях та на міжнародних конференціях. Вони можуть чинити спільну дію. В разі потреби, державам-членам належить сприяти виконанню програм допомоги Союзу.

2. Комісія може висунути будь-яку корисну ініціативу, щоб сприя-ти координації, зазначеній у частині першій.

Стаття 211


У межах відповідних сфер компетенції, Союзові та державам-чле-нам належить співпрацювати з третіми країнами та компетентни-ми міжнародними організаціями.


Економічна, фінансова та технічна співпраця

з третіми країнами

Стаття 212

(колишня стаття 181а ДзЄС)

1. Без порушення інших положень Договорів, зокрема статей від 208 до 211, Союз провадить діяльність у сфері економічної, фі-


нансової й технічної співпраці, у тому числі допомоги, зокрема фі-нансової, з третіми країнами, що не є країнами, які розвиваються. Такі дії мають бути згідними з політикою Союзу щодо сприяння розвиткові, їх належить здійснювати в рамках принципів та цілей зовнішньої діяльності Союзу. Дії Союзу та держав-членів мають доповнювати та посилювати один одного.

2. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалювати заходи, потрібні для виконання частини першої.

3. У межах відповідних сфер компетенції Союзові та державам-членам належить співпрацювати з третіми країнами та відповід-ними міжнародними організаціями. Умови співпраці Союзу мо-жуть бути предметом угод між Союзом та зацікавленими третіми сторонами.

Перший абзац не порушує компетенції держав-членів провадити перемовини в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

Стаття 213

Якщо ситуація у третій країні вимагає негайної фінансової допомо-ги Союзу, Раді на пропозицію Комісії належить ухвалити потрібні рішення.


Гуманітарна допомога

Стаття 214

1. Дії Союзу у сфері гуманітарної допомоги належить провадити в рамках принципів та цілей зовнішньої діяльності Союзу. Такі дії належить спрямовувати на надання ad hoc допомоги, підтримки й захисту населенню третіх країн, що постраждало від стихійних лих чи антропогенних катастроф, щоб задовольнити гуманітарні пот-реби, спричинені такими ситуаціями. Дії Союзу та держав-членів мають доповнювати та посилювати одна одну.

2. Дії з гуманітарної допомоги належить провадити згідно з при-нципами міжнародного права та з принципами неупередженості, нейтральності та недискримінації.


3. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить закласти заходи, що визна-чають рамки виконування дій Союзу з гуманітарної допомоги.

4. Союз може укладати з третіми країнами та компетентними між-народними організаціями будь-які угоди, що сприяють досягнен-ню цілей, зазначених у частині першій та у статті 21 Договору про Європейський Союз.

Перший абзац не порушує компетенції держав-членів провадити перемовини в міжнародних органах та укладати угоди.

5. Щоб створити інфраструктуру спільної участі європейської мо-лоді в гуманітарних діях Союзу, належить заснувати Європейський добровольчий корпус гуманітарної допомоги. Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить визначати пра-вила та порядок роботи Корпусу.

6. Комісія може висувати будь-які корисні ініціативи, щоб сприяти координації дій Союзу та держав-членів задля підвищення ефек-тивності та взаємодоповняльності заходів з гуманітарної допомоги Союзу та держав-членів.

7. Союзові належить забезпечувати скоординованість та узгід-неність дій з гуманітарної допомоги з діями міжнародних організа-цій та органів, зокрема тих, що належать до системи Організації Об’єднаних Націй.

Розділ ІV

Обмежувальні заходи

Стаття 215


1. Якщо рішення, ухвалене згідно з підрозділом 2 розділу V Договору про Європейський Союз, передбачає зупинення чи обмеження, часткове чи цілковите, економічних та фінансових стосунків з од-нією чи кількома третіми країнами, Раді, на спільну пропозицію Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики й Комісії, належить кваліфікованою більшістю ухвалити


потрібні заходи. Раді належить інформувати про це Європейський Парламент.

2. Рада може згідно з процедурою зазначеною в частині першій ух-валювати обмежувальні заходи щодо фізичних чи юридичних осіб та груп чи недержавних суб’єктів, якщо це передбачає рішення, ух-валене згідно з підрозділом 2 розділу V Договору про Європейський Союз.

3. Акти, зазначені в цій статті, мають включати потрібні положен-ня про правові ґарантії.

Розділ V

Міжнародні угоди

Стаття 216

1. Союз може укладати угоди з однією чи кількома третіми краї-нами або міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, чи коли укладення угоди потрібне, щоб досягти в межах політик Союзу однієї з цілей, зазначених у Договорах, чи коли ук-ладення угоди передбачено юридично обов’язковим актом Союзу, чи коли це вірогідно вплине на спільні правила, чи змінить сферу їхньої дії.

2. Угоди, що їх укладає Союз, є обов’язковими для інституцій Союзу та держав-членів.

Стаття 217


Союз може укладати з однією чи кількома третіми країнами чи міжнародними організаціями угоди, що встановлюють асоціацію, яка передбачає взаємні права й обов’язки, спільні дії та спеціальні процедури.

Стаття 218


1. Без порушення особливих положень, закладених у статті 207, перемовини про угоди між Союзом і третіми країнами чи міжна-


родними організаціями та їх укладання належить провадити за процедурою, викладеною нижче.

2. Рада санкціонує початок перемовин, ухвалює перемовні дирек-тиви та санкціонує укладання та підписання угод.

3. Комісія чи, коли планована угода винятково чи переважно сто-сується спільної зовнішньої та безпекової політики, Високий пред-ставник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, подає рекомендації Раді, яка ухвалює рішення про санкціювання початку перемовин та про призначення, залежно від предмету планованої угоди, перемовника чи голови перемовної групи Союзу.

4. Рада може спрямувати перемовникові директиви й може при-значити спеціальний комітет, у консультаціях з яким належить провадити перемовини.

5. Раді, на пропозицію перемовника, належить ухвалити рішення, що санкціонує підписання угоди та, в разі потреби, її тимчасове застосування до набрання чинності.

6. Раді, на пропозицію перемовника, належить, ухвалювати рі-шення про укладення угоди.

Окрім угод, що стосуються винятково спільної зовнішньої та без-пекової політики, Раді належить ухвалювати рішення про укла-дення угоди:

а) після отримання згоди Європейського Парламенту в таких випадках:

(і) угоди про асоціацію;

(іі) угода щодо приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод;

(ііі) угоди, що встановлюють особливу інституційну структуру через організацію процедур співпраці;

(іv) угоди з важливими бюджетними наслідками для Союзу;

(v) угоди, що охоплюють сфери, до яких належить засто-совувати звичайну законодавчу процедуру чи спеціаль-ну законодавчу процедуру, коли потрібно отримати згоду Європейського Парламенту.

Європейський Парламент та Рада можуть, у невідкладних ви-падках, узгодити часові рамки для висловлення згоди.


b) в інших випадках – після консультацій з Європейським Парламентом. Європейському Парламентові належить нада-вати свій висновок протягом строку, який Рада може закласти залежно від терміновості справи. За браком висновку протягом цього строку Рада може діяти самостійно.

7. Під час укладання угоди Рада може, як відступ від положень час-тин п’ятої, шостої та дев’ятої, уповноважити перемовника схвалю-вати від імені Союзу зміни до цієї угоди, коли угода передбачає, що зміни належить ухвалювати за спрощеною процедурою чи орга-нові, створеному цією угодою. Рада може долучити до такого упов-новаження особливі умови.

8. Раді належить діяти кваліфікованою більшістю на всіх етапах процедури.

Однак їй належить діяти одностайно, коли угода охоплює сферу, в якій акти Союзу належить ухвалювати одностайно, та в разі укла-дання угод про асоціацію та зазначених у статті 212 угод з держа-вами, що є кандидатами на приєднання. Раді також належить діяти одностайно у випадку укладання угоди щодо приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод; рішення про укладення такої угоди набирає чинності після того, як його схвалять держави-члени, згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами.

9. Раді, на пропозицію Комісії чи Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, належить ухвалювати рішення, що зупиняє виконання угоди і встановлює позиції, що їх належить ухвалити від імені Союзу в органі, створеному на підставі цієї угоди, коли цей орган покликаний ухвалювати акти, що мають юридичну силу, за винятком актів, що доповнюють чи змінюють інституційну структуру угоди.

10. Європейський Парламент належить негайно й цілковито ін-формувати на всіх етапах процедури.

11. Держава-член, Європейський Парламент, Рада чи Комісія мо-жуть отримати висновки Суду щодо згідності планованої угоди з Договорами. Якщо висновок Суду є негативним, планована уго-да не може набрати чинності, хіба що її змінено чи переглянуто Договори.


Стаття 219

(колишні частини від першої до третьої

та частина п’ята статті 111 ДзЄС)

1. Як відступ від статті 218, Рада, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи за рекомендацією Комісії та після консуль-тацій з Європейським Центральним Банком, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, може уклада-ти формальні угоди про систему обмінних курсів євро щодо валют третіх держав. Раді належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та згідно з процедурою, обумовле-ною в частині третій.

Рада, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи за рекомендацією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, заради досягнення консенсусу, згідного з ме-тою цінової стабільності, може встановлювати, корегувати чи ска-совувати центральні курси євро в межах системи обмінних курсів. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про встановлення, корегування чи скасування центральних курсів євро.

2. За браком системи обмінних курсів щодо однієї чи кількох валют третіх держав, як зазначено в частині першій, Рада, за рекоменда-цією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком чи за рекомендацією Європейського Центрального Банку, може сформулювати загальні орієнтири політики обмінних курсів щодо цих валют. Ці загальні орієнтири не мають завдавати шкоди головній меті ЄСЦБ – підтримувати цінову стабільність.

3. Як відступ від статті 218, якщо Союзові належить провести пе-ремовини з однією чи кількома державами чи міжнародними ор-ганізаціями щодо угод з питань валютного режиму чи режиму об-мінних курсів, Раді, за рекомендацією Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, належить вирішувати про умови перемовин щодо цих угод та їх укладення. Ці умови мають забезпечити, щоб Союз висловлював єдину позицію. Комісії нале-жить повною мірою брати участь у перемовинах.

4. Без порушення компетенції та угод Союзу стосовно економічно-го та валютного союзу, держави-члени можуть провадити перемо-вини в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.


Розділ VІ

Взаємини Союзу з міжнародними організаціями і

третіми країнами та делегації Союзу

Стаття 220

(колишні статті від 302 до 304 ДзЄС)

1. Союз встановлює всі належні форми співпраці з органами Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованими аґенціями, Радою Європи, Організацією безпеки та співпраці в Європі та Організацією економічної співпраці та розвитку.

Союз також підтримує належні взаємини з іншими міжнародними організаціями.

2. Виконувати цю статтю належить Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики та Комісії.

Стаття 221

1. У третіх країнах та в міжнародних організаціях Союз представ-ляють делегації Союзу.

2. Делегації Союзу діють під керівництвом Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики. Їм належить діяти у близькій співпраці з дипломатичними та консульськими місіями держав-членів.

Розділ VІІ

Клаузула солідарності

Стаття 222

1. Союзові та державам-членам належить діяти разом на засадах солідарності, якщо держава-член стала об’єктом терористичного нападу чи жертвою стихійного лиха чи антропогенної катастрофи. Союзові належить мобілізувати всі засоби, що є в його розпоряд-


женні, зокрема військові ресурси, які держави-члени надають, щоб:

a) – запобігти терористичній загрозі на території держав-членів,

– захистити демократичні інституції та цивільне населення від будь-яких терористичних нападів,

– надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів влади у разі терористичного нападу;

b) надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів влади у разі стихійного лиха чи антропоген-ної катастрофи.

2. Якщо держава-член зазнала терористичного нападу чи стала жертвою стихійного лиха чи антропогенної катастрофи, іншим де-ржавам-членам належить надавати їй допомогу на запит політич-них органів влади цієї держави. З цією метою державам-членам належить координувати свої дії в Раді.

3. Раді, на спільну пропозицію Комісії та Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, належить ух-валити рішення, що визначає умови застосування Союзом засте-реження про солідарність. Раді належить діяти згідно з частиною першою статті 31 Договору про Європейський Союз, якщо це рі-шення стосується питань оборони. Європейський Парламент на-лежить інформувати.

На цілі цієї частини та без порушення статті 240, Раді мають до-помагати Політико-безпековий комітет за підтримки структур, створених в контексті спільної безпекової та оборонної політики, та Комітет, зазначений у статті 71. У разі потреби двом комітетам належить подавати спільні висновки.

4. Європейській Раді належить регулярно оцінювати загрози, з якими стикається Союз, щоб уможливити ефективні дії Союзу та держав-членів.


Частина шоста

Інституційні та фінансові положення

Розділ І

Інституційні положення


Інституції

Секція 1

Європейський Парламент

Стаття 223

(колишні частини четверта і п’ята статті 190 ДзЄС)

1. Європейському Парламентові належить розробити пропози-цію, що закладає положення, потрібні для обирання його членів прямим загальним голосуванням за однаковою процедурою в усіх державах-членах чи згідно з принципами, спільними для всіх держав-членів.

Раді належить, діючи одностайно згідно зі спеціальною законо-давчою процедурою та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє більшістю голосів від свого складу, закласти потрібні положення. Ці положення набирають чинності після того, як їх схвалять держави-члени згідно з їхніми відповідними консти-туційними вимогами.

2. Європейському Парламентові, діючи через ухвалення регламен-тів з власної ініціативи згідно зі спеціальною законодавчою проце-дурою, після запиту висновку Комісії та за згодою Ради, належить закладати правила та загальні умови, що регулюють виконання обов’язків його членів. Всі правила та умови оподаткування членів чи колишніх членів вимагають одностайності в Раді.

Стаття 224

(колишній абзац другий статті 191 ДзЄС)

Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення рег-ламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить

Частина шоста. Інституційні та фінансові положення 197

закладати правила діяльності політичних партій на європейсько-му рівні, зазначених у частині четвертій статті 10 Договору про Європейський Союз, зокрема правила їхнього фінансування.

Стаття 225

(колишній абзац другий статті 192 ДзЄС)

Європейський Парламент може, діючи більшістю голосів від свого складу, звернутися до Комісії із запитом надати належну пропо-зицію з питань, щодо яких, на його думку, потрібно ухвалити акт Союзу на цілі виконання Договорів. Якщо Комісія не подає пропо-зиції, їй належить поінформувати Європейський Парламент про причини.

Стаття 226


Під час виконання своїх обов’язків Європейський Парламент може на вимогу чверті членів від свого складу створити тимчасовий слід-чий комітет, аби без порушення повноважень, що їх Договори на-дають іншим інституціям чи органам, перевірити звинувачення у порушеннях чи незадовільному керуванні в процесі застосування права Союзу, крім випадків, коли звинувачення розглядає суд та поки справа є предметом судового провадження.

Тимчасовий слідчий комітет припиняє існування одразу після по-дання своєї доповіді.

Докладні положення, що регулюють здійснення права на розслі-дування, належить визначати Європейському Парламентові, дію-чи через ухвалення регламентів з власної ініціативи згідно зі спе-ціальною законодавчою процедурою, після отримання згоди Ради та Комісії.

Стаття 227


Кожен громадянин Союзу та будь-яка фізична особа, що пере-буває, чи юридична особа, що має свій зареєстрований осідок на території держави-члена, індивідуально чи разом з іншими грома-дянами чи особами, має право подати петицію до Європейського Парламенту з питання, що належить до сфери діяльності Союзу і безпосередньо стосується цієї особи.


Стаття 228


1. Європейський омбудсман, якого обирає Європейський

Парламент, має повноваження приймати від будь-якого громадя-

нина Союзу чи будь-якої фізичної особи, що перебуває, чи юри-

дичної особи, що має свій зареєстрований осідок на території де-

ржави-члена, скарги щодо випадків незадовільного керування в

діяльності інституцій, органів, служб чи аґенцій Союзу, за винят-

ком Суду Європейського Союзу, що здійснює свої судові повно-

важення. Європейському омбудсманові належить розглянути ті

скарги та доповісти про них.

Згідно зі своїми обов’язками Європейському омбудсманові, з

власної ініціативи чи на підставі скарг, поданих йому безпосеред-

ньо чи через члена Європейського Парламенту, належить про-

вадити розслідування, яке він визнає за доцільне, крім випадків,

коли обвинувачення є чи були предметом судового провадження.

Якщо Європейський омбудсман установлює факт незадовіль-

ного керування, йому належить спрямувати справу до зацікав-

леної інституції, органу, служби чи аґенції, яким протягом трьох

місяців належить поінформувати його про свою позицію. Після

цього Європейському омбудсманові належить подати доповідь

Європейському Парламентові та зацікавленій інституції, орга-

ну, службі чи аґенції. Особу, що звернулась зі скаргою, належить

повідомити про результат таких розслідування.

Європейському омбудсманові належить подавати річну доповідь

про результати своїх розслідувань Європейському Парламентові.

2. Європейського омбудсмана належить обирати після кожних ви-

борів до Європейського Парламенту на час скликання останнього.

Європейського омбудсмана можна переобирати.

Суд на вимогу Європейського Парламенту може звільнити

Європейського омбудсмана, якщо він вже не задовольняє вимоги,

потрібні для виконання його функцій, чи якщо він вчинив серйоз-

ний переступ.

3. Європейському омбудсманові належить бути цілковито не-

залежним у виконанні своїх обов’язків. Під час виконання цих

обов’язків йому не вільно звертатися по чи виконувати вказів-

ки будь-якого уряду, інституції, органу, служби чи організації.


Європейському омбудсманові не вільно займатися жодною іншою

оплачуваною чи неоплачуваною професійною діяльністю протягом

перебування на посаді.

4. Європейському Парламентові, діючи через ухвалення регла-

ментів з власної ініціативи згідно зі спеціальною законодавчою

процедурою, після запиту висновку Комісії та за згодою Ради, на-

лежить закласти правила та загальні умови, що регулюють вико-

нання обов’язків Європейського омбудсмана.

Стаття 229


Європейському Парламентові належить працювати в режимі щорічних сесій. Парламентові належить збиратися другого вівтор-ка березня, без скликання.

Європейський Парламент може зібратися на позачергову сесію на вимогу більшості членів від свого складу чи на вимогу Ради чи Комісії.

Стаття 230

(колишні абзаци другий, третій та четвертий статті 197 ДзЄС)

Комісія може відвідувати будь-які засідання і, на її вимогу, її нале-жить вислухати.

Комісії належить відповідати, усно чи письмово, на питання Європейського Парламенту чи його членів.

Європейському Парламентові належить заслуховувати Європей-ську Раду та Раду згідно з умовами, закладеними у внутрішніх рег-ламентах Європейської Ради та Ради.

Стаття 231


Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Європейському Парла-ментові належить діяти більшістю поданих голосів.

Кворум належить визначити у його внутрішньому регламенті.


Стаття 232


Європейському Парламентові належить ухвалювати свій внутріш-ній регламент більшістю голосів від свого складу.

Протоколи засідань Європейського Парламенту належить оп-рилюднювати у спосіб, закладений в Договорах та внутрішньому регламенті.

Стаття 233


Європейському Парламентові належить на відкритій сесії розгля-дати річну загальну доповідь, що її подає Комісія.

Стаття 234


Якщо на розгляд Європейського Парламенту винесено вотум не-довіри Комісії, Парламентові належить ставити це питання на голосування щонайменше через три дні після того, як його ви-несено на розгляд, і приймати рішення лише шляхом відкритого голосування.

Якщо вотум недовіри затверджено більшістю у дві третини поданих голосів, що представляють більшість від складу Європейського Парламенту, Комісії у повному складі належить подати у від-ставку, а Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики – скласти повноваження, що їх він виконує в Комісії. Їм належить продовжувати виконувати свої повнова-ження та провадити поточні справи, поки їх не замінять згідно зі статтею 17 Договору про Європейський Союз. У такому разі строк повноважень нового складу Комісії закінчується того дня, коли мав би закінчитися строк повноважень складу Комісії, що подав у відставку.

Секція 2

Європейська Рада

Стаття 235

1. Під час голосування будь-який член Європейської Ради може діяти від імені не більш як одного іншого члена.


Частину четверту статті 16 Договору про Європейський Союз та частину другу статті 238 цього Договору належить застосовувати до Європейської Ради, якщо вона діє кваліфікованою більшістю. Якщо Європейська Рада ухвалює рішення голосуванням, її голова та голова Комісії не беруть участь у голосуванні.

Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень Європейської Ради, що потребу-ють одностайності.

2. Європейська Рада може запросити Голову Європейського Парла-менту, щоб заслухати його.

3. Європейській Раді належить вирішувати процедурні питання та ухвалити свій внутрішній регламент простою більшістю.

4. Європейській Раді має допомагати Генеральний секретаріат Ради.

Стаття 236

Європейській Раді належить ухвалювати кваліфікованою біль шістю:

a) рішення, що запроваджує перелік форматів Ради інших, ніж Рада із загальних питань та Рада із закордонних справ, згідно з частиною шостою статті 16 Договору про Європейський Союз;

b) рішення щодо головування в форматах Ради інших, ніж Рада із закордонних справ, згідно з частиною дев’ятою статті 16 Дого-вору про Європейський Союз.

Секція 3

Рада

Стаття 237


Засідання Ради скликає її Голова, з власної ініціативи чи на вимогу одного з членів Ради чи Комісії.

Стаття 238

(колишні частини перша та друга статті 205 ДзЄС)

1. Якщо потрібно діяти простою більшістю, Раді належить діяти більшістю від її складу.


2. Як відступ від частини четвертої статті 16 Договору про Європей-

ський Союз, від 1 листопада 2014 року та з урахуванням положень,

закладених у Протоколі щодо перехідних положень, у випадку,

коли Рада діє не на пропозицію Комісії чи Високого представника

Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, кваліфіковану

більшість становить щонайменше 72 % членів Ради, що представ-

ляють держави-члени, в яких проживає щонайменше 65 % насе-

лення Союзу.

3. Від 2014 року з урахуванням положень, закладених у Протоколі

щодо перехідних положень, у випадках коли згідно з Договорами

не всі члени Ради беруть участь у голосуванні, кваліфіковану біль-

шість належить визначати у такий спосіб:

a) кваліфіковану більшість становить щонайменше 55 % членів

Ради, які представляють держави-члени, що беруть участь у цій

співпраці і в яких проживає щонайменше 65 % населення тих

держав.

Блоківну меншість становить щонайменше мінімальна кількість

членів Ради, які представляють більш ніж 35 % населення дер-

жав-членів, що беруть участь у цій співпраці, плюс один член,

інакше слід вважати, що кваліфікованої більшості досягнуто;

b) як відступ від пункту а) у випадку, коли Рада діє не на пропози-

цію Комісії чи Високого представника Союзу з питань зовніш-

ньої та безпекової політики, кваліфіковану більшість становить

щонайменше 72 % членів Ради, які представляють держави-

члени, що беруть участь у цій співпраці і в яких проживає що-

найменше 65 % населення цих держав.

4. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх пред-

ставників не впливає на ухвалення рішень, що потребують

одностайності.

Стаття 239


Під час голосування будь-який член Ради може діяти від імені не більш як одного іншого члена.


Стаття 240


1. Комітет, до якого входять постійні представники урядів держав-членів, відповідає за готування роботи Ради та виконання завдань, які йому доручає Рада. Комітет може ухвалювати процедурні рі-шення у випадках, обумовлених у внутрішньому регламенті Ради.

2. Раді має допомагати Генеральний секретаріат, підпорядкований Генеральному секретареві, якого призначає Рада.

Раді належить простою більшістю вирішувати питання організації Генерального секретаріату.

3. Раді належить діяти простою більшістю в процедурних питаннях та коли вона ухвалює свій внутрішній регламент.

Стаття 241


Рада, діючи простою більшістю, може звернутися до Комісії з вимо-гою провести будь-які дослідження, що їх Рада вважає бажаними заради досягнення спільних цілей, та подати їй належні пропози-ції. Якщо Комісія не подає пропозиції, їй належить поінформувати Раду про причини.

Стаття 242


Раді, діючи простою більшістю після консультацій з Комісією, на-лежить визначати правила, що регулюють діяльність комітетів, передбачених у Договорах.

Стаття 243


Раді належить визначати заробітну платню, надбавки та пенсії Голови Європейської Ради, Голови Комісії, Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, членів Комісії та голів, членів та секретарів Суду Європейського Союзу, а також генерального секретаря Ради. Їй належить також визначати будь-які платежі, що їх сплачують замість винагороди.


Секція 4

Комісія

Стаття 244

Згідно з частиною п’ятою статті 17 Договору про Європейський

Союз членів Комісії належить добирати на підставі системи рота-

ції, що її належить одностайно запровадити Європейській Раді, та

на підставі таких принципів:

а) ставлення до держав-членів стосовно визначення послідовності

й тривалості перебування їхніх громадян на посадах членів

Комісії має бути однаковим; отже, різниця між сумами строків

перебування на посаді громадян будь-яких двох держав-членів

не може перевищувати один строк;

b) з урахуванням пункту а), склад кожної наступної Комісії пови-

нен достатньою мірою відбивати демографічний та географіч-

ний діапазон усіх держав-членів.

Стаття 245


Членам Комісії належить утримуватися від будь-яких дій, несуміс-

них з їхніми обов’язками. Державам-членам належить шанувати

незалежність членів Комісії і не намагатися впливати на них під

час виконання їхніх завдань.

Членам Комісії під час перебування на посаді не вільно займати-

ся будь-якою іншою оплачуваною чи неоплачуваною професійною

діяльністю. Вступаючи на посаду, вони урочисто зобов’язуються

під час виконання та після закінчення строку своїх повноважень

шанувати обов’язки, що випливають із посади, зокрема обов’язок

поводитися чесно й розважливо щодо згоди на деякі призначення

чи привілеї після закінчення строку їхніх повноважень. У разі по-

рушення цих зобов’язань Суд, на подання Ради, що діє простою

більшістю, чи Комісії, може залежно від обставини вирішити, чи

звільнити члена Комісії з посади згідно зі статтею 247, чи позбави-

ти його права на пенсію чи інших аналогічних пільг.


Стаття 246


Крім звичайної заміни чи смерті, обов’язки члена Комісії припиня-ються, коли він подає у відставку чи коли його звільняють.

На посаду, вакантну внаслідок відставки, звільнення чи смерті члена Комісії, на решту строку його повноважень, Раді спільно з Головою Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, нале-жить призначити нового члена, що має громадянство тієї самої де-ржави, згідно з критеріями, зазначеними в абзаці другому частині третьої статті 17 Договору про Європейський Союз.

Рада, на пропозицію Голови Комісії, може одностайно вирішити, що таку вакансію не треба заповнювати, зокрема якщо решта строку повноважень є незначною.

У разі відставки, звільнення чи смерті Голови на решту строку його повноважень належить призначити наступника згідно з про-цедурою, закладеною в абзаці першому частині сьомої статті 17 Договору про Європейський Союз.

У разі відставки, звільнення чи смерті Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики на решту строку його повноважень належить призначити наступника згідно з час-тиною першою статті 18 Договору про Європейський Союз.

У разі відставки всіх членів Комісії їм належить продовжувати ви-конувати свої обов’язки доти, доки їх замінять на решту строку їх-ніх повноважень згідно зі статтею 17 Договору про Європейський Союз.

Стаття 247


Якщо будь-який член Комісії більше не задовольняє вимогам, пот-рібним, аби виконувати свої обов’язки, чи якщо він вчинив серйоз-ний переступ, Суд може на подання Ради, що діє простою більшіс-тю, чи Комісії звільнити його.


Стаття 248

(колишня частина друга статті 217 ДзЄС)

Без порушення частини четвертої статті 18 Договору про Європей-ський Союз, Голова Комісії структурує та розподіляє обов’язки Комісії між її членами, згідно з частиною шостою статті 17 того ж Договору. Голова може перерозподіляти ці обов’язки протя-гом усього строку повноважень Комісії. Членам Комісії нале-жить виконувати обов’язки, що покладає на них Голова, під його керівництвом.

Стаття 249

(колишні частина друга статті 218 та стаття 212 ДзЄС)

1. Комісії належить ухвалити свій внутрішній регламент таким чи-ном, аби забезпечити функціювання як самої Комісії, так і її депар-таментів. Їй належить забезпечити оприлюднення цього внутріш-нього регламенту.

2. Комісії належить щороку, не пізніше ніж за місяць до відкрит-тя сесії Європейського Парламенту, оприлюднювати загальну до-повідь про діяльність Союзу.

Стаття 250


Комісії належить діяти більшістю своїх членів.

Кворум належить визначати у внутрішньому регламенті Комісії.

Секція 5

Суд Європейського Союзу

Стаття 251


Суд засідає у складі палат чи у складі Великої палати, згідно з пра-вилами, закладеними у Статуті Суду Європейського Союзу.

У випадках, передбачених у Статуті, Суд може засідати також у повному складі.


Стаття 252


Судові допомагають вісім генеральних адвокатів. На запит Суду Рада може одностайно ухвалити рішення про збільшення кількості генеральних адвокатів.

Обов’язок генерального адвоката полягає в тому, щоб діючи ціл-ком неупереджено та незалежно, відкрито представляти обґрунто-вані позиції у справах, які потребують його участі згідно з Статутом Суду Європейського Союзу.

Стаття 253


Суддів та генеральних адвокатів Суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом, а кваліфікація задовольняє ви-моги призначення на найвищі судові посади в їхніх країнах, чи які є юристами визнаної компетентності. Їх належить призначати на 6 років за спільною згодою урядів держав-членів після консультацій з колегією, передбаченою в статті 255.

Щотри роки належить частково замінювати суддів та генераль-них адвокатів згідно з умовами, закладеними в Статуті Суду Європейського Союзу.

Судді обирають Голову Суду зі свого складу строком на три роки. Його можна переобирати.

Суддів та генеральних адвокатів у відставці, можна призначати на посаду повторно.

Судові належить призначати секретаря та закласти правила, що регулюють його роботу.

Судові належить закласти свій внутрішній регламент. Цей регла-мент потребує на затвердження Ради.

Стаття 254


Кількість суддів Загального суду належить визначити в Статуті Суду Європейського Союзу. У Статуті може бути передбачено, що Загальному судові допомагають генеральні адвокати.


Членів Загального суду належить добирати з осіб, чия незалеж-ність поза сумнівом, а фаховий рівень задовольняє вимоги призна-чення на найвищі судові посади. Їх належить призначати строком на 6 років за спільної згоди урядів держав-членів, після консульта-цій з колегією, передбаченою в статті 255. Склад Загального суду належить частково поновлювати щотри роки. Можливе повторне призначення на посаду суддів у відставці.

Судді обирають Голову Загального суду зі свого складу строком на три роки. Його можна переобирати.

Загальному судові належить призначати свого секретаря та за-класти правила, що регулюють його роботу.

Загальному судові належить встановити свій внутрішній регламент у згоді з Судом. Цей регламент потребує на затвердження Ради.

Якщо в Статуті Суду Європейського Союзу не передбачено інак-ше, положення Договорів щодо Суду належить застосовувати до Загального суду.

Стаття 255

Належить створити колегію, що має надавати висновки щодо при-датності кандидатів виконувати обов’язки судді чи генерального адвоката Суду чи Загального суду до того, як уряди держав-членів зроблять призначення, зазначені у статтях 253 та 254.

Колегія має складатися з семи осіб, дібраних із колишніх членів Суду та Загального суду, членів національних верховних судів та юристів визнаної компетентності, одного з яких пропонує Європейський Парламент. Раді належить ухвалити рішення, що встановлює правила роботи колегії, та рішення про призначення її членів. Раді належить діяти з ініціативи Голови Суду.

Стаття 256


1. Загальний суд має юрисдикцію в першій інстанції розглядати позови та провадження, що їх зазначено у статтях 263, 265, 268, 270 та 272, за винятком тих, що їх віднесено до компетенції спе-ціалізованого суду, створеного на підставі статті 257, та тих, які згідно зі Статутом Суду Європейського Союзу належить розгляда-


ти Судові. Статут може передбачити юрисдикцію Загального суду щодо інших категорій позовів та проваджень.

Рішення, що їх Загальний суд виносить на підставі цієї частини, можуть бути оскаржені в Суді лише з питань права, згідно з умо-вами та в межах, що їх закладено у Статуті.

2. Загальний суд має юрисдикцію розглядати позови та провад-ження, що їх порушено проти рішень спеціалізованих судів.

Рішення, що їх Загальний суд виносить на підставі цієї частини, у виняткових випадках можуть підлягати перегляду Суду згідно з умовами та в межах, що їх закладено в Статуті Суду Європейського Союзу, якщо існує суттєвий ризик, що такі рішення вплинуть на єдність чи узгідненість права Союзу.

3. Загальний суд має юрисдикцію розглядати питання, спрямовані для одержання попереднього висновку на підставі статті 267, в ок-ремих сферах, визначених Статутом Суду Європейського Союзу.

Якщо Загальний суд вважає, що справа потребує рішення щодо принципів, що можуть вплинути на єдність чи узгідненість права Союзу, він може передати справу на розв’язання Судові.

Рішення Загального суду з питань, спрямованих для одержання попереднього висновку у виняткових випадках можуть підляга-ти перегляду Суду згідно з умовами та в межах, що їх закладено в Статуті, якщо існує суттєвий ризик, що такі рішення вплинуть на єдність чи узгідненість права Союзу.

Стаття 257


Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною за-конодавчою процедурою, можуть засновувати спеціалізовані суди при Загальному суді, щоб розглядати в першій інстанції деякі ка-тегорії позовів та проваджень в окремих сферах. Європейському Парламентові та Раді належить діяти чи через ухвалення регла-ментів на пропозицію Комісії та після консультацій з Судом чи на вимогу Суду після консультацій з Комісією.

Регламент про заснування спеціалізованого суду має закладати правила організації суду та обсяг наданої йому юрисдикції.


Оскаржувати в Загальному суді рішення спеціалізованих судів

можна лише з питань права чи, якщо це передбачено в регламенті

про заснування спеціалізованого суду, також з питань фактів.

Членів спеціалізованих судів належить добирати з осіб, чия не-

залежність поза сумнівом, а фаховий рівень задовольняє вимоги

призначення на судові посади. Їх належить призначати одностай-

ним рішенням Ради.

Спеціалізованим судам належить закласти свій внутрішній рег-

ламент за згоди Суду. Цей регламент потребує на затвердження

Ради.

Якщо в регламенті про заснування спеціалізованого суду не обу-

мовлено інакше, положення Договорів щодо Суду та положення

Статуту Суду Європейського Союзу належить застосовувати до

спеціалізованих судів. Розділ І та статтю 64 Статуту належить у

будь-якому разі застосовувати до спеціалізованих судів.

Стаття 258


Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконала зобов’язань

за Договорами, їй належить видати обґрунтований висновок з цьо-

го питання, попередньо надавши зацікавленій державі змогу пода-

ти свої пояснення.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього висновку протя-

гом часу, що його закладає Комісія, остання може передати справу

до Суду Європейського Союзу.

Стаття 259


Держава-член, яка вважає, що інша держава-член не виконала

своїх зобов’язань за Договорами, може передати справу до Суду

Європейського Союзу.

Перш ніж подати позов проти іншої держави-члена за звинува-

ченням у порушенні зобов’язань за Договорами, державі-членові

належить передати справу до Комісії.


Комісії належить видати обґрунтований висновок, попередньо

надавши кожній зацікавленій державі змогу представити свою

позицію та свої міркування щодо позиції іншої сторони усно та

письмово.

Якщо Комісія не видає висновку протягом трьох місяців від дати

передання їй справи, брак такого висновку не перешкоджає пере-

дати справу до Суду.

Стаття 260


1. Якщо Суд Європейського Союзу визнає, що держава-член не виконала своїх зобов’язань за Договорами, належить вимагати від цієї держави вжити заходів, потрібних, аби виконати рішення Суду.

2. Якщо Комісія вважає, що зацікавлена держава-член не вжила заходів, потрібних, щоб виконати рішення Суду, вона може переда-ти справу до Суду Європейського Союзу, попередньо надавши цій державі змогу подати свої пояснення. Комісії належить визначити доречний за цих обставин розмір одноразового стягнення чи пені, яку, на її думку, повинна сплатити зацікавлена держава-член.

Якщо Суд встановить, що зацікавлена держава-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразове стягнення чи пеню.

Ця процедура не порушує статті 259.

3. Якщо Комісія передає справу до Суду згідно зі статтею 258 на тій підставі, що зацікавлена держава-член не виконала свого зобов’язання сповіщати про заходи з транспонування директиви, ухваленої згідно зі законодавчою процедурою, Комісія може, якщо визнає за доцільне, визначити одноразове стягнення чи пеню, що її повинна сплатити ця держава-член та яку Комісія вважає дореч-ною за цих обставин.

Якщо Суд встановить, що порушення мало місце, він може на-класти на цю державу-члена одноразове стягнення чи пеню у роз-мірі, що не перевищує той, який визначила Комісія. Термін оплати встановлює рішення Суду.


Стаття 261


Регламенти, що їх ухвалили спільно Європейський Парламент та Рада і що їх ухвалила Рада на підставі положень Договорів, можуть надати Судові Європейського Союзу повну юрисдикцію щодо стяг-нень, передбачених у тих регламентах.

Стаття 262


Без порушення інших положень Договорів, Рада, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після консуль-тації з Європейським Парламентом, може ухвалити положення, що надають Судові Європейського Союзу юрисдикцію – в обсязі, що його належить визначити Раді – у спорах щодо застосування актів, ухвалених на підставі Договорів, що створюють європейські права інтелектуальної власності. Ці положення набувають чин-ності після їх схвалення державами-членами, згідно з їхніми від-повідними конституційними вимогами.

Стаття 263


Судові Європейського Союзу належить перевіряти правозгід-ність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського Центрального Банку, інших ніж рекомендації та висновки, а також актів Європейського Парламенту та Європейської Ради, спрямо-ваних на те, щоб спричинити правові наслідки для третіх сторін. Йому належить також перевіряти правозгідність актів органів, служб чи аґенцій Союзу, спрямованих на те, щоб спричинити пра-вові наслідки для третіх сторін.

На ці цілі Судові Європейського Союзу належить юрисдикція роз-глядати позови держав-членів, Європейського Парламенту, Ради чи Комісії про брак компетенції, порушення суттєвої процесуальної вимоги, порушення Договорів чи будь-якої норми права, пов’язаної з їхнім застосуванням, чи про зловживання повноваженнями.

За тих самих умов Судові належить юрисдикція розглядати по-зови Рахункової палати, Європейського Центрального Банку та Комітету регіонів, спрямованих на захист їхніх прерогатив.


Будь-яка фізична чи юридична особа може за умов, закладених в абзацах першому і другому, оскаржити акт, адресований цій особі, чи такий, що стосуються її безпосередньо та особисто, а також ре-гуляторний акт, що стосується її безпосередньо та не передбачає імплементаційних заходів.

Акти про створення органів, служб та аґенцій Союзу можуть за-кладати особливі умови та правила стосовно позовів фізичних чи юридичних осіб проти актів цих органів, служб та аґенцій, спрямо-ваних на те, щоб спричинити правові наслідки для цих осіб.

Провадження, передбачені в цій статті, належить відкривати про-тягом двох місяців від дня, залежно від випадку, оприлюднення акта чи його сповіщення позивачеві чи, за браком цього, від дня, коли позивач дізнався про нього.

Стаття 264


Якщо позов добре обґрунтований, Судові Європейського Союзу належить визнати оскаржуваний акт нікчемним.

Проте Суд, якщо він вважає за потрібне, зазначає, які наслідки акта, визнаного нікчемним, належить вважати остаточними.

Стаття 265


У разі, якщо Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада, Комісія чи Європейський Центральний Банк бездіють і цим по-рушують Договори, держави-члени та інші інституції Союзу мо-жуть подати до Суду Європейського Союзу позов про встановлен-ня факту порушення. Цю статтю належить застосовувати, на тих самих умовах, до органів, служб та аґенцій Союзу, що бездіють. Позов є прийнятним, лише якщо до зацікавленої інституції, орга-ну, служби чи аґенції до того зверталися із закликом діяти. Якщо протягом двох місяців від дня звернення інституція, орган, служба чи аґенція не визначили своєї позиції, позов можна подати протя-гом наступних двох місяців.

Будь-яка фізична чи юридична особа може на умовах, закладених у попередніх абзацах, подати до Суду скаргу на те, що інституція,


орган, служба чи аґенція Союзу не спрямували цій особі будь-який акт, крім рекомендації чи висновку.

Стаття 266


Інституція, орган, служба чи аґенція, чий акт визнано нікчемним, чи чия бездіяльність визнана такою, що суперечить Договорам, зобов’язані вжити заходів, потрібних, аби виконати рішення Суду Європейського Союзу.

Це зобов’язання не впливає на будь-які зобов’язання, що випли-вають із застосування частини другої статті 340.

Стаття 267


Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити попередні висновки стосовно:

а) тлумачення Договорів;

b) чинності та тлумачення актів інституцій, органів, служб та аґен-цій Союзу.

У разі, якщо перед судовим органом держави-члена постає одне з питань, окреслених вище, цей судовий орган, якщо він вважає, що розв’язання цього питання потрібне, аби винести рішення по суті, може звернутися до Суду із запитом дати висновок з цього питання.

У разі, якщо таке питання постає у справі, що її розглядає судовий орган держави-члена, рішення якого не можна оскаржити згідно з національним правом, цьому судовому органу належить передати справу до Суду.

Якщо таке питання постає перед судовим органом держави-члена у справі стосовно заарештованої особи, Суд діє якнайшвидше.

Стаття 268


Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у спорах про відш-кодування збитків, що передбачено в частині другій та третій статті 340.


Стаття 269

Суд має юрисдикцію визначати правозгідність акта, що його Європейська Рада чи Рада ухвалила згідно зі статтею 7 Договору про Європейський Союз, винятково на запит держави-члена, якої стосується визнання Європейської Ради чи Ради, та винятково щодо процедурних приписів цієї статті.

Такий запит треба зробити протягом місяця від такого визнання. Судові належить дати висновок протягом одного місяця від дати запиту.

Стаття 270


Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у будь-яких спорах між Союзом та його службовцями в межах і на умовах, закладених у Положенні про посадовців та в Умовах працевлаштування інших службовців Союзу.

Стаття 271


Суд Європейського Союзу в межах, закладених нижче, має юрис-дикцію у спорах стосовно:

а) виконання зобов’язань держав-членів за Статутом Європей-ського інвестиційного банку. В зв’язку з цим Рада директорів Банку має повноваження, що їх надає Комісії стаття 258;

b) заходів, що їх ухвалює Рада керівників Європейського інвести-ційного банку. В зв’язку з цим будь-яка держава-член, Комісія чи Рада директорів Банку можуть порушити провадження на умовах, що їх закладено у статті 263;

c) заходів, що їх ухвалила Рада директорів Європейського інвес-тиційного банку. Оскаржити такі заходи можуть лише держави-члени чи Комісія на умовах, що їх закладено у статті 263, і лише на підставі недотримання процедури, передбаченої в частинах другій та від п’ятої до сьомої статті 19 Статуту Банку;

d) виконання зобов’язань національних центральних банків за Договорами та Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ. В зв’язку з цим пов-новаження Керівної ради Європейського Центрального Банку щодо національних центральних банків є такими самими, як


повноваження Комісії щодо держав-членів згідно зі статтею 258. Якщо Суд визнає, що національний центральний банк не виконує зобов’язань за Договорами, такий банк зобов’язаний вжити заходів, потрібних щоб виконати рішення Суду.

Стаття 272


Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити рішення на підставі будь-якого арбітражного застереження, яке міститься в договорі публічноправового чи приватноправового характеру, що його уклав Союз чи який укладений від імені Союзу.

Стаття 273


Суд має юрисдикцію у будь-яких спорах між державами-членами, пов’язаними із предметом регулювання Договорів, якщо спір пе-редано йому на підставі окремої угоди між сторонами.

Стаття 274


За винятком випадків, коли Договори надають юрисдикцію Судові Європейського Союзу, спори, стороною в яких є Союз, не слід на цій підставі вилучати з юрисдикції судових органів держав-членів.

Стаття 275

Суд Європейського Союзу не має юрисдикції щодо положень сто-совно спільної зовнішньої та безпекової політики, а також щодо актів, ухвалених на підставі таких положень.

Проте Суд має юрисдикцію наглядати за дотриманням статті 40 Договору про Європейський Союз та розглядати справи, передані на його розгляд згідно з умовами, закладеними в абзаці четвертому статті 263 цього Договору, щодо контролю правозгідності рішень, що передбачають обмежувальні заходи щодо фізичних чи юридич-них осіб, що їх ухвалила Рада на підставі підрозділу 2 розділу V Договору про Європейський Союз.


Стаття 276

Здійснюючи компетенції щодо положень підрозділу 4 та 5 розділу V частини третьої стосовно простору свободи, безпеки та право-суддя, Суд Європейського Союзу не має юрисдикції контролювати прийнятність чи пропорційність дій поліції чи інших правоохорон-них органів держави-члена чи виконання обов’язків держави-чле-на стосовно підтримування правопорядку та забезпечення внут-рішньої безпеки.

Стаття 277


Без огляду на закінчення строку, закладеного в абзаці шостому статті 263, будь-яка сторона у ході провадження щодо акта загаль-ного застосування, що його ухвалила інституція, орган, служба чи аґенція Союзу, може посилатися на підстави, окреслені в абзаці другому статті 263, щоб аргументувати перед Судом Європейського Союзу незастосовність цього акта.

Стаття 278


Позови, подані до Суду Європейського Союзу, не мають зупиняль-ної сили. Однак Суд, якщо він вважає, що того вимагають обста-вини, може наказати зупинити застосування оскаржуваного акта.

Стаття 279


Суд Європейського Союзу може призначати будь-які потрібні тимчасові заходи у будь-яких справах, що перебувають на його розгляді.

Стаття 280


Рішення Суду Європейського Союзу підлягають виконанню на умовах, закладених у статті 299.


Стаття 281


Статут Суду Європейського Союзу належить закласти в окремому протоколі.

Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною за-конодавчою процедурою, можуть змінити положення Статуту, за винятком розділу I та статті 64. Європейському Парламентові та Раді належить діяти на вимогу Суду після консультацій з Комісією чи на пропозицію Комісії після консультацій з Судом.

Секція 6

Європейський Центральний Банк

Стаття 282

1. Європейський Центральний Банк та національні центральні банки є складниками Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). Європейський Центральний Банк разом з національними центральними банками держав-членів, що їх валютою є євро, які становлять Євросистему, провадять монетарну політику Союзу.

2. ЄСЦБ керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення. Головною метою ЄСЦБ є під-тримування цінової стабільності. Без порушення цієї мети, ЄСЦБ належить підтримувати загальні економічні політики в Союзі, щоб сприяти досягненню цілей Союзу.

3. Європейський Центральний Банк має правосуб’єктність. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та в керуванні своїми фінансами. Інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу та урядам де-ржав-членів належить шанувати його незалежність.

4. Європейському Центральному Банкові належить ухвалювати заходи, потрібні, щоб виконувати свої завдання, згідно зі стаття-ми від 127 до 133, статтею 138 та згідно з умовами, закладеними в Статуті ЄСЦБ та ЄЦБ. Згідно з тими статтями держави-члени, що їх валютою не є євро, та їхні центральні банки зберігають свої повноваження в монетарній сфері.

5. У сферах, які охоплює компетенція Європейського Центрального Банку, з ним належить провадити консультації щодо будь-яких


пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулю-вання на національному рівні; він може також надавати висновки.

Стаття 283


1. До складу Керівної Ради Європейського Центрального Банку входять члени Правління Європейського Центрального Банку та керівники національних центральних банків держав-членів, що їх валютою є євро.

2. До складу Правління входять Голова, Заступник голови та ще чотири члени.

Європейській Раді належить кваліфікованою більшістю при-значати Голову, Заступника голови та інших членів Правління, за рекомендацією Ради та після консультацій з Європейським Парламентом та Керівною Радою Європейського Центрального Банку, з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в монетарній та банківській сферах.

Їх призначають строком на вісім років без права пе ре приз начення.

Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

Стаття 284


1. Голова Ради та члени Комісії можуть брати участь у засідан-нях Керівної Ради Європейського Центрального Банку без права голосу.

Голова Ради може подати Керівній Раді Європейського Центрального Банку пропозицію до обговорення.

2. Голову Європейського Центрального Банку належить запрошу-вати до участі у засіданнях Ради, коли вона обговорює питання, що стосуються цілей і завдань ЄСЦБ.

3. Європейському Центральному Банкові належить подавати річ-ний звіт про діяльність ЄСЦБ та про монетарну політику в минулому й поточному роках Європейському Парламентові, Раді та Комісії, а також Європейській Раді. Голова Європейського Центрального Банку представляє цей звіт Раді та Європейському Парламентові, що може на цій підставі провести загальну дискусію.


Голову Європейського Центрального Банку та інших членів Правління, на вимогу Європейського Парламенту чи з їхньої влас-ної ініціативи, можуть заслухати профільні комітети Європейського Парламенту.

Секція 7

Рахункова палата

Стаття 285


Рахункова палата здійснює аудит Союзу.

До складу Рахункової палати входить по одному громадянинові від кожної держави-члена. Її членам належить бути цілком неза-лежними у виконанні своїх обов’язків, діючи в загальних інтересах Союзу.

Стаття 286


1. Членів Рахункової палати належить добирати з осіб, що нале-жать чи належали до органів зовнішнього аудиту у своїх державах чи що мають спеціальну кваліфікацію до таких посад. Їхня неза-лежність має бути поза сумнівом.

2. Членів Рахункової палати належить призначати строком на шість років. Раді після консультацій з Європейським Парламентом належить схвалити список членів, сформований згідно з пропози-ціями кожної держави-члена. Членів Рахункової Палати можна переобирати.

Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову строком на три роки. Його можна переобирати.

3. Під час виконання своїх обов’язків членам Рахункової палати не вільно звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи інших органів. Їм належить утримуватися від будь-яких дій, не-сумісних з їхніми обов’язками.

4. Членам Рахункової палати під час перебування на посаді не вільно займатися будь-якою іншою, оплачуваною чи неоплачува-ною, професійною діяльністю. Вступаючи на посаду вони урочис-то зобов’язуються під час виконання та після закінчення строку


своїх повноважень шанувати обов’язки, що випливають із поса-ди, зокрема обов’язок поводитися чесно та розважливо щодо зго-ди на деякі призначення чи привілеї після закінчення строку своїх повноважень.

5. Крім звичайної заміни чи смерті, обов’язки члена Рахункової па-лати припиняються, коли він подає у відставку чи коли його звіль-няють за рішенням Суду згідно з частиною шостою.

Вакансію, що виникла внаслідок цього, належить заповнити на решту строку його повноважень.

Окрім випадків звільнення з посади, членам Рахункової палати на-лежить виконувати свої обов’язки доти, доки їх замінять.

6. Члена Рахункової палати може бути звільнено з посади чи поз-бавлено права на пенсію чи інших аналогічних привілеїв, тільки якщо Суд, на вимогу Рахункової палати, встановить, що він уже не задовольняє потрібні вимоги чи не виконує обов’язків, що випли-вають з його посади.

7. Раді належить визначати умови працевлаштування, зокрема заробітну платню, надбавки та пенсії Голови та членів Рахункової палати. Їй належить також визначити будь-які платежі, що їх спла-чують замість винагороди.

8. Положення Протоколу про привілеї та імунітети Європейського Союзу належить також застосовувати до членів Рахункової палати.

Стаття 287


1. Рахункова палата перевіряє рахунки всіх прибутків та видат-ків Союзу. Вона також перевіряє рахунки всіх прибутків та видат-ків усіх органів, служб чи аґенцій, що їх створив Союз, настільки, наскільки їхні установчі акти не виключають такої перевірки.

Рахунковій палаті належить надавати Європейському Парламентові та Раді висновок щодо достовірності рахунків та правозгідності й правильності всіх трансакцій, що є їхньою підставою. Цей висновок належить оприлюднювати в Офіційному віснику Європейського Союзу. До цього звіту може бути додано окрему оцінку кожної важливої сфери діяльності Союзу.


2. Рахунковій палаті належить перевіряти, чи всі прибутки отри-мано та чи всі видатки здійснено правомірно та правильно, а також чи надійним було керування фінансами. Їй належить доповідати, зокрема, про кожен випадок порушення.

Аудит прибутків належить здійснювати на підставі як запланова-них, так фактично сплачених Союзові сум.

Аудит видатків належить здійснювати на підставі як узятих зобов’язань, так і фактично здійснених платежів.

Ці аудити можна здійснювати до закриття рахунків поточного фі-нансового року.

3. Аудит належить здійснювати на підставі документації та, в разі потреби, на місці в інших інституціях Союзу, у приміщенні будь-якого органу, служби чи аґенції, що керує прибутками чи видатка-ми від імені Союзу, та в державах-членах, зокрема в приміщенні будь-якої фізичної чи юридичної особи, що отримує платежі з бюд-жету. Аудит у державах-членах належить здійснювати у взаємодії з національними аудитовими органами або, якщо вони не мають потрібних повноважень, з компетентними національними служ-бами. Рахункова палата та національні аудитові органи держав-членів співпрацюють на засадах довіри, зберігаючи свою незалеж-ність. Цим органам чи службам належить інформувати Рахункову палату про те, чи мають вони намір брати участь в аудиті.

Іншим інституціям Союзу, будь-яким органам, службам чи аґен-ціям, що керують прибутками чи видатками від імені Союзу, будь-яким фізичним чи юридичним особам, що отримують платежі з бюджету, та національним аудитовим органам або, якщо вони не мають потрібних повноважень, компетентним національним службам належить на вимогу Рахункової палати передавати їй усі документи чи інформацію, потрібні для виконання її завдань.

Право доступу Рахункової палати до інформації Європейського ін-вестиційного банку щодо його діяльності в керуванні прибутками та видатками Союзу належить регулювати угодою між Рахунковою палатою, Банком та Комісією. У разі браку такої угоди, Рахунковій палаті належить мати доступ до інформації, потрібної для аудиту видатків та прибутків Союзу, що ними керує Банк.

4. Рахунковій палаті належить складати річний звіт після завер-шення кожного фінансового року. Звіт належить передати іншим


інституціям та оприлюднити в Офіційному віснику Європейського Союзу разом з відповідями цих інституцій на зауваги Рахункової палати.

Рахункова палата може також будь-коли подавати зауваги, зокре-ма у формі спеціальних звітів з окремих питань, а також надавати висновки на вимогу однієї з інших інституцій Союзу.

Рахунковій палаті належить ухвалювати річні звіти, спеціальні зві-ти чи висновки більшістю голосів членів, що входять до її складу. Проте вона може заснувати внутрішні палати, щоб ухвалювати певні категорії звітів чи висновків на умовах, закладених в її внут-рішньому регламенті.

Палаті належить допомагати Європейському Парламентові та Раді виконувати їхні повноваження щодо контролю за виконанням бюджету.

Рахунковій палаті належить ухвалити свій внутрішній регламент. Цей регламент потребує на затвердження Ради.


Правові акти Союзу, процедури ухвалювання рішень

та інші положення

Секція 1

Правові акти Союзу

Стаття 288


Щоб здійснювати компетенції Союзу, інституції ухвалюють регла-менти, директиви, рішення, рекомендації та висновки.

Регламент має загальне застосування. Він є обов’язковим у всіх своїх частинах та має пряме застосування в усіх державах-членах.

Директива є обов’язковою для кожної держави-члена, якій її ад-ресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національним органам влади вибір форми та засобів.

Рішення є обов’язковим в усіх своїх частинах для тих, кому його адресовано.

Рекомендації та висновки не мають зобов’язальної сили.


Стаття 289

1. Звичайна законодавча процедура полягає в тому, що Євро-пейський Парламент та Рада на пропозицію Комісії спільно ухва-люють регламенти, директиви чи рішення. Процедуру визначено у статті 294.

2. В особливих випадках, передбачених у Договорах, регламен-ти, директиви чи рішення належить ухвалювати Європейському Парламентові за участю Ради чи Раді за участю Європейського Парламенту, що становить спеціальну законодавчу процедуру.

3. Правові акти, що ухвалюють шляхом законодавчої процедури, є законодавчими актами.

4. В особливих випадках, передбачених в Договорах, законодав-чі акти можуть бути ухвалені з ініціативи групи держав-членів чи Європейського Парламенту, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи на вимогу Суду чи Європейського інвести-ційного банку.

Стаття 290

1. Законодавчий акт може делегувати Комісії повноваження ухва-лювати незаконодавчі акти загального застосування на доповнен-ня чи зміну деяких несуттєвих елементів законодавчого акта.

Цілі, зміст, обсяг та тривалість делегованих повноважень належить чітко визначати в законодавчих актах. Істотні елементи будь-якої галузі належить врегульовувати законодавчими актами, а отже вони не можуть складати предмет делегованих повноважень.

2. В законодавчих актах слід чітко визначати умови, на яких деле-говано повноваження; ці умови можуть бути такими:

а) Європейський Парламент чи Рада можуть вирішити відкликати делеговані повноваження;

b) делегований акт може набрати чинності лише за умови, якщо протягом строку, встановленого законодавчим актом, Європейський Парламент чи Рада не висловили заперечень.

На цілі пунктів а) і b) Європейському Парламентові належить дія-ти більшістю голосів від свого складу, а Раді – кваліфікованою більшістю.


3. Назва делегованих актів має містити прикметник «делегова-ний» або «делегована».

Стаття 291

1. Державам-членам належить ухвалити усі заходи національно-го права, потрібні для виконання юридично обов’язкових актів Союзу.

2. У разі, коли потрібні одноманітні умови виконання юридично обов’язкових актів Союзу, ці акти мають надавати виконавчі пов-новаження Комісії чи, у належним чином обґрунтованих особливих випадках та у випадках, передбачених у статтях 24 та 26 Договору про Європейський Союз, – Раді.

3. На цілі частини другої Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законо-давчою процедурою, належить заздалегідь закласти правила та загальні принципи щодо механізмів контролю за здійсненням ви-конавчих повноважень Комісії з боку держав-членів.

4. Назва виконавчих актів має містити прикметник «виконавчий» чи «виконавча».

Стаття 292

Раді належить ухвалювати рекомендації. Їй належить діяти на про-позицію Комісії в усіх випадках, коли Договори передбачають, що Раді належить ухвалювати акти на пропозицію Комісії. Раді нале-жить діяти одностайно у тих сферах, в яких ухвалення акта Союзу потребує одностайності. Комісії, а в особливих випадках, передба-чених в Договорах, також Європейському Центральному Банкові, належить ухвалювати рекомендації.

Секція 2

Процедури ухвалювання актів та інші положення

Стаття 293


1. Якщо на підставі Договорів Рада діє на пропозицію Комісії, Рада може вносити зміни до цієї пропозиції тільки діючи одностайно,


крім випадків, зазначених в частинах десятій та тринадцятій статті 294, статтях 310, 312, 314 та абзаці другому статті 315.

2. Доки Рада не ухвалила рішення, Комісія може змінити свою про-позицію будь-коли впродовж процедури ухвалювання акта Союзу.

Стаття 294


1. Коли в Договорах зроблено посилання на звичайну законодавчу процедуру, щоб ухвалити акт, належить застосувати наведену ни-жче процедуру.

2. Комісії належить подати пропозицію Європейському Парламен-тові та Раді.

Перше читання

3. Європейському Парламентові належить ухвалити свою позицію в першому читанні й повідомити про неї Раду.

4. Якщо Рада приймає позицію Європейського Парламенту, зап-ропонований акт вважається ухваленим у редакції, що відповідає позиції Європейського Парламенту.

5. Якщо Рада не приймає позицію Європейського Парламенту, їй належить ухвалити свою позицію в першому читанні й повідомити про неї Європейський Парламент.

6. Раді належить інформувати Європейський Парламент у повно-му обсязі про причини, що спонукали її ухвалити свою позицію в першому читанні. Комісії належить у повному обсязі інформувати Європейський Парламент про свою позицію.

Друге читання

7. Якщо протягом трьох місяців після цього повідомлення Європейський Парламент:

а) приймає позицію Ради у першому читанні чи не ухвалює рішен-ня, запропонований акт належить вважати ухваленим у редак-ції, що відповідає позиції Ради;

b) відхиляє позицію Ради у першому читанні більшістю голо-сів від свого складу, запропонований акт належить вважати неухваленим;


c) пропонує внести поправки до позиції Ради у першому читанні більшістю голосів від свого складу, текст з такими поправками належить передати Раді та Комісії, останній належить видати висновок щодо цих поправок.

8. Якщо протягом трьох місяців після отримання поправок Євро-пейського Парламенту Рада кваліфікованою більшістю:

а) приймає всі ці поправки, цей акт належить вважати ухва леним;

b) не приймає всіх поправок, Голові Ради у згоді з Головою Європейського Парламенту належить протягом шести тижнів скликати узгоджувальний комітет.

9. Раді належить діяти одностайно щодо поправок, стосовно яких Комісія надала негативний висновок.

Узгодження

10. Узгоджувальний комітет, який належить сформувати з членів Ради чи їхніх представників та такої самої кількості членів, що представляють Європейський Парламент, має своїм завданням протягом шести тижнів від дня скликання досягнути на підставі позицій Європейського Парламенту та Ради в другому читанні зго-ди щодо спільного проекту, який підтримують кваліфікована біль-шість членів Ради чи їхніх представників та більшість членів, що представляють Європейський Парламент.

11. Комісії належить брати участь у роботі узгоджувального комі-тету та висувати всі потрібні ініціативи, спрямовані на зближення позицій Європейського Парламенту та Ради.

12. Якщо протягом шести тижнів від дня скликання узгоджуваль-ний комітет не схвалить спільний проект, запропонований акт на-лежить вважати неухваленим.

Третє читання

13. Якщо протягом цього періоду узгоджувальний комітет схвалить спільний проект, Європейський Парламент та Рада мають шість тижнів від цієї дати, щоб ухвалити цей акт в редакції схваленого проекту, при цьому Європейському Парламентові належить діяти більшістю поданих голосів, а Раді – кваліфікованою більшістю. Якщо цього не зроблено, запропонований акт належить вважати неухваленим.


14. Тримісячний та шеститижневий строки, зазначені в цій статті, з ініціативи Європейського Парламенту чи Ради належить продов-жувати, щонайбільше на один місяць чи на два тижні відповідно.

Особливі положення

15. Якщо у випадках, передбачених у Договорах, законодав-чий акт належить ухвалювати згідно зі звичайною законодавчою процедурою з ініціативи групи держав-членів, за рекомендацією Європейського Центрального Банку чи на вимогу Суду, не слід за-стосовувати частину другу, друге речення частини шостої та части-ну дев’яту.

У такому разі Європейському Парламентові та Раді належить пе-редавати запропонований акт Комісії із зазначенням своїх позицій в першому та другому читаннях. Європейський Парламент чи Рада можуть протягом усієї процедури звернутися до Комісії по висно-вок, який Комісія також може надати з власної ініціативи. Вона може також, якщо вважає за потрібне, брати участь в роботі уз-годжувального комітету згідно з частиною одинадцятою.

Стаття 295

Європейському Парламентові, Раді та Комісії належить провадити взаємні консультації і за спільною згодою виробляти умови спів-праці. З цією метою вони можуть, згідно з Договорами, укладати міжінституційні угоди, що можуть мати обов’язковий характер.

Стаття 296


Якщо Договори не вказують на тип ухвалюваного акта, інституціям належить визначатися щодо цього у кожному окремому випадку відповідно до застосовних процедур та принципу пропорційності.

Правові акти мають зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються, та посилатись на пропозиції, ініціативи, рекомендації, запити чи висновки, передбачені у Договорах.

Коли Європейський Парламент та Рада розглядають проект за-конодавчого акта, їм належить утримуватись від ухвалення актів, непередбачених законодавчою процедурою, застосовною у цій сфері.


Стаття 297


1. Законодавчі акти, що їх ухвалено згідно зі звичайною законо-давчою процедурою, належить підписувати Голові Європейського Парламенту та Голові Ради.

Законодавчі акти, ухвалені згідно зі спеціальною законодав-чою процедурою, належить підписувати голові інституції, що їх ухвалила.

Законодавчі акти належить оприлюднювати в Офіційному віснику Європейського Союзу. Вони набирають чинності від дати, вказаної в них чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

2. Незаконодавчі акти, ухвалені у формі регламентів, директив та рішень, у випадку, коли в останніх не вказано адресата, належить підписувати голові інституції, що їх ухвалила.

Регламенти, директиви, адресовані всім державам-членам, як і рішення, в яких не вказано адресата, належить оприлюднювати в Офіційному віснику Європейського Союзу. Вони набирають чинності від дати, вказаної в них чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

Інші директиви, як і рішення, в яких вказаний адресат, належить сповіщати лише тим, кому їх адресовано. Вони набирають чинності від моменту такого сповіщення.

Стаття 298

1. Відкритій, ефективній та незалежній європейській адміністрації належить підтримувати інституції, органи, служби та аґенції Союзу під час виконання їхніх завдань.

2. З цією метою Європейському Парламентові та Раді, діючи че-рез ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить закласти відповідні положення, згідні з Положенням та Умовами працевлаштування, що їх ухвалено на підставі статті 336.

Стаття 299


Акти Ради, Комісії чи Європейського Центрального Банку, що на-кладають грошові зобов’язання на суб’єктів, які не є державами, можуть бути виконані в примусовому порядку.


Примусове виконання регулюють цивільно-процесуальні нор-ми, що є чинними в державі, на території якої його здійснюють. Національному органові, що його урядові кожної держави-члена належить визначити на ці цілі, поінформувавши Комісію та Суд Європейського Союзу, належить додавати виконавчий напис до рішення без інших формальностей, крім верифікації автентичності останнього.

Коли цих формальностей дотримано за заявою зацікавленої сто-рони, остання може провадити примусове виконання відповідно до національного права, передавши справу безпосередньо до компе-тентного органу.

Примусове виконання можна зупиняти лише рішенням Суду. Проте суди зацікавленої країни мають юрисдикцію розглядати скарги про те, що примусове виконання провадять неналежним чином.


Дорадчі органи Союзу

Стаття 300

1. Європейському Парламентові, Раді та Комісії допомагають Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет, що виконують дорадчі функції.

2. До складу Економіко-соціального комітету входять представни-ки організацій працедавців, працівників, а також інші представ-ники громадянського суспільства, особливо в соціально-економіч-ній, громадянській, фаховій та культурній сферах.

3. До складу Комітету регіонів входять представники регіональних та місцевих органів, які або мають виборний мандат в регіональ-них чи місцевих органах влади, або політично підзвітні виборним органам.

4. Жодні вказівки не зобов’язують членів Комітету регіонів та Економіко-соціального комітету. Їм належить бути цілком неза-лежними у виконанні своїх обов’язків, діючи задля загального ін-тересу Союзу.

5. Раді належить періодично переглядати зазначені в частинах другій та третій положення про принципи формування складу


Комітетів, аби врахувати економічний, соціальний та демографіч-ний розвиток в Союзі. З цією метою Раді на пропозицію Комісії належить ухвалювати рішення.

Секція 1

Економіко-соціальний комітет

Стаття 301


Кількість членів Економіко-соціального комітету не має переви-щувати 350.

Раді, діючи одностайно на пропозицію Комісії, належить ухвалити рішення, що визначає склад Комітету.

Раді належить визначити платню членів Комітету.

Стаття 302


1. Членів Комітету належить призначати строком на п’ять років. Раді належить схвалити список членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Членів Комітету можна переобирати.

2. Раді належить діяти після консультацій з Комісією. Вона може отримати висновки європейських організацій, що представляють різні економічні та соціальні сектори та громадянське суспільство, яких стосується діяльність Союзу.

Стаття 303


Комітетові належить обирати з-поміж своїх членів голову та інших посадових осіб строком на два з половиною роки.

Комітетові належить ухвалити свій внутрішній регламент.

Комітет належить скликати голові на вимогу Європейського Парламенту, Ради чи Комісії. Він може також збиратися з власної ініціативи.


Стаття 304


Європейському Парламентові, Раді чи Комісії належить провади-ти консультації з Комітетом у випадках, передбачених у Договорах. Ці інституції можуть провадити консультації з Комітетом в усіх ін-ших випадках, коли вони вважають за потрібне. Комітет може та-кож надавати висновок з власної ініціативи, якщо вважатиме за потрібне.

Європейському Парламентові, Раді чи Комісії, якщо вони вважа-ють за потрібне, належить визначати Комітетові строк для надання висновку, що не може бути меншим за один місяць від дати, коли голова Комітету отримує сповіщення про це. Брак висновку після закінчення строку не перешкоджає дальшим діям.

Висновок Комітету, разом з протоколом засідань, належить пере-давати Європейському Парламентові, Раді та Комісії.

Секція 2

Комітет регіонів

Стаття 305

(колишні абзац другий, третій та четвертий статті 263 ДзЄС)

Кількість членів Комітету регіонів не має перевищувати 350.

Раді, діючи одностайно на пропозицію Комісії, належить ухвалити рішення, що визначає склад Комітету.

Членів Комітету та таку саму кількість заступників членів нале-жить призначати строком на п’ять років. Їх можна переобирати. Раді належить схвалювати список членів та заступників членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Коли закінчується зазначений у частині третій статті 300 мандат, на під-ставі якого їх запропоновано, повноваження членів Комітету за-вершується автоматично. Їх належить замінити на решту строку згідно з тією самою процедурою. Членам Комітету не вільно одно-часно бути членами Європейського Парламенту.

Стаття 306


Комітетові регіонів належить обирати з-поміж своїх членів голову та інших посадових осіб строком на два з половиною роки.


Комітетові належить ухвалити свій внутрішній регламент.

Комітет належить скликати голові на вимогу Європейського Парламенту, Ради чи Комісії. Він може також збиратися з власної ініціативи.

Стаття 307


Європейському Парламентові, Раді чи Комісії у випадках, перед-бачених у Договорах, та в усіх інших випадках, зокрема стосовно транскордонної співпраці, коли одна з цих інституцій вважає це за доцільне, належить провадити консультації з Комітетом регіонів.

Європейський Парламент, Рада чи Комісія, якщо вважають за пот-рібне, призначають Комітетові строк для надання висновку, що не може бути меншим за один місяць від дати, коли голова Комітету отримує сповіщення про це. Брак висновку після закінчення стро-ку не перешкоджає дальшим діям.

Якщо Європейський Парламент, Рада чи Комісія провадять кон-сультації з Економіко-соціальним комітетом на підставі статті 304, їм належить інформувати Комітет регіонів про вимогу надати вис-новок. Коли він вважає, що питання зачіпає особливі регіональні інтереси, Комітет регіонів може надати висновок з цього питання.

Він може надати висновок з власної ініціативи, якщо вважатиме за потрібне.

Висновок Комітету, разом з протоколом засідань, належить пере-давати Європейському Парламентові, Раді та Комісії.


Європейський інвестиційний банк

Стаття 308


Європейський інвестиційний банк має правосуб’єктність.

Членами Європейського інвестиційного банку є держави-члени.

Статут Європейського інвестиційного банку закладено в Протоколі, що його додано до Договорів. Рада, діючи одностайно згідно зі спе-


ціальною законодавчою процедурою на вимогу Європейського ін-вестиційного банку та після консультацій з Європейським Парла-мен том і Комісією чи на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом і Європейським інвестиційним бан-ком, може вносити зміни до Статут Банку.

Стаття 309


Завданням Європейського інвестиційного банку є, використову-ючи ринок капіталу та власні ресурси, сприяти збалансованому та стійкому розвиткові внутрішнього ринку в інтересах Союзу. З цією метою Банкові належить, діючи на засадах неприбутковості, на-давати позики та ґарантії, що сприяють фінансуванню наведених нижче проектів у всіх секторах економіки:

а) проектів розвитку менш розвинених регіонів;

b) проектів модернізації чи конверсії підприємств чи розвитку но-вих видів діяльності, що постали внаслідок запровадження чи функціювання внутрішнього ринку, коли обсяг чи характер цих проектів такий, що їх неможливо повністю профінансувати з різних джерел, наявних в окремих державах-членах;

c) проектів спільного інтересу кількох держав-членів, коли об-сяг чи характер цих проектів такий, що їх неможливо пов-ністю профінансувати з різних джерел, наявних в окремих державах-членах.

Виконуючи свої завдання, Банкові належить сприяти фінансуван-ню інвестиційних програм у поєднанні з допомогою зі структурних фондів та іншими фінансовими інструментами Союзу.

Розділ ІІ

Фінансові положення

Стаття 310


1. Усі прибутки та видатки Союзу належить включати до проекту бюджету на кожен фінансовий рік і записувати в бюджеті.


Європейському Парламентові та Раді належить закладати річний бюджет Союзу згідно зі статтею 314.

Прибутки та видатки, записані в бюджеті, мають бути зба лан совані.

2. Видатки, записані в бюджеті, належить затверджувати на річний бюджетний період згідно з регламентом, зазначеним у статті 322.

3. Щоб здійснювати видатки, записані в бюджеті, належить попе-редньо ухвалити юридично обов’язковий акт Союзу, що забезпечує правову підставу діяльності Союзу та здійснювання відповідних ви-датків згідно з регламентом, зазначеним у статті 322, за винятком передбачених у ньому випадків.

4. Щоб забезпечити бюджетну дисципліну, Союзові не вільно ух-валювати жодного акта, що може мати відчутний вплив на бюд-жет, без ґарантій того, що фінансування видатків, що випливають з цього акта, можна здійснити в межах власних ресурсів Союзу та з дотриманням багаторічних фінансових рамок, зазначених у статті 312.

5. Бюджет належить виконувати згідно з принципом доброго ке-рування фінансами. Державам-членам належить співпрацювати з Союзом, щоб забезпечити використання відображених у бюджеті коштів згідно з цим принципом.

6. Союзові та державам-членам належить боротися проти шах-райства та будь-яких інших протиправних дій, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, згідно зі статтею 325.


Власні ресурси Союзу

Стаття 311


Союзові належить забезпечувати себе засобами, потрібними, щоб досягти своїх цілей та здійснювати свої політики.

Без шкоди для інших прибутків, бюджет належить фінансувати ціл-ком із власних ресурсів.

Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, нале жить одностайно та після консультацій з Європейським


Парламентом ухвалити рішення, що закладає положення щодо системи власних ресурсів Союзу. У цьому контексті Союз може встановлювати нові категорії власних ресурсів чи скасовувати на-явні категорії. Це рішення не набирає чинності, поки його не за-твердять держави-члени згідно з їхніми відповідними конституцій-ними вимогами.

Раді, діючи через ухвалення регламентів згідно зі спеціальною за-конодавчою процедурою, належить закласти виконавчі заходи для системи власних ресурсів Союзу тією мірою, якою це передбачено в рішенні, ухваленому на підставі третього абзацу. Раді належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту.


Багаторічні фінансові рамки

Стаття 312

1. Багаторічні фінансові рамки мають забезпечувати упорядкова-ний розвиток видатків Союзу в межах його власних ресурсів.

Рамки належить встановлювати щонайменше на п’ять років.

Річний бюджет Союзу має бути згідним з багаторічними фінансо-вими рамками.

2. Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, належить ухвалювати регламент, що закладає багаторічні фінан-сові рамки. Раді належить діяти одностайно після отримання зго-ди Європейського Парламенту, за яку мають проголосувати біль-шість його членів.

Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення, що впов-новажує Раду ухвалювати регламент, зазначений в абзаці першо-му, кваліфікованою більшістю.

3. Фінансові рамки визначають максимальний річний обсяг бюд-жетних зобов’язань за категоріями видатків та максимальний річ-ний обсяг асигнування виплат. Категорії видатків, кількість яких обмежена, мають відповідати головним сферам діяльності Союзу.

У фінансових рамках належить закладати будь-які інші положен-ня, потрібні для безперешкодного перебігу щорічної бюджетної процедури.


4. Якщо до закінчення строку чинності попередніх фінансових ра-мок не ухвалено регламенту Ради, що закладає нові фінансові рам-ки, максимальні обсяги та інші положення щодо останнього року цих фінансових рамок належить продовжити застосовувати до дати ухвалення нового акта.

5. Упродовж всієї процедури ухвалювання фінансових рамок Євро-пейському Парламентові, Раді та Комісії належить вживати будь-яких заходів, потрібних аби полегшити їх ухвалення.


Річний бюджет Союзу

Стаття 313

(колишня частина перша статті 272 ДзЄС)

Фінансовий рік триває від 1 січня до 31 грудня.

Стаття 314

(колишні частини від другої до десятої статті 272 ДзЄС)

Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, належить закладати щорічний бюджет Союзу згідно з такими положеннями:

1. Кожній інституції, крім Європейського центрального банку, на-лежить до 1 липня підготувати проект кошторису своїх видатків на наступний фінансовий рік. Комісії належить консолідувати ці про-екти кошторисів у проекті бюджету, що може містити різні проек-ти кошторисів.

Проект бюджету має містити прогноз прибутків та прогноз видатків.

2. Комісії належить подати пропозицію, що містить проект бюд-жету, до Європейського Парламенту та Ради не пізніше 1 вересня року, що передує тому, в якому належить виконувати цей бюджет.

Комісія може вносити зміни до проекту бюджету в перебігу про-цедури, поки не скликано узгоджувальний комітет, зазначений у частині п’ятій.

3. Раді належить ухвалити свою позицію щодо проекту бюджету й передати її Європейському Парламентові не пізніше 1 жовтня


року, що передує тому, в якому належить виконувати цей бюд-жет. Раді належить у повному обсязі інформувати Європейський Парламент про причини, що спонукали її ухвалити свою позицію.

4. Якщо протягом сорока двох днів після такого повідомлення Європейський Парламент:

а) приймає позицію Ради, бюджет є ухваленим;

b) не ухвалює рішення, бюджет належить вважати ухваленим;

с) ухвалює поправки до проекту бюджету більшістю голосів від свого складу, змінений проект належить передати Раді та Комісії. Голові Європейського Парламенту у згоді з Головою Ради на-лежить негайно скликати узгоджувальний комітет. Проте якщо протягом десяти днів після передання проекту Рада повідомляє Європейський Парламент, що вона схвалила всі запропоновані зміни, узгоджувальний комітет не збирається.

5. Узгоджувальний комітет, який належить сформувати з членів Ради чи їхніх представників та такої самої кількості членів, що представляють Європейський Парламент, має своїм завданням протягом двадцяти одного дня від дати скликання досягнути, на підставі позицій Європейського Парламенту та Ради, згоди щодо спільного проекту, який підтримують кваліфікована більшість членів Ради чи їхніх представників та більшість членів, що пред-ставляють Європейський Парламент.

Комісії належить брати участь у роботі узгоджувального комітету та висувати всі потрібні ініціативи, спрямовані на зближення по-зицій Європейського Парламенту та Ради.

6. Якщо протягом двадцяти одного дня, як зазначено в час-тині п’ятій, узгоджувальний комітет погодить спільний проект, Європейський Парламент та Рада мають чотирнадцять днів від цієї дати кожен, щоб ухвалити спільний проект.

7. Якщо протягом чотирнадцяти днів, як зазначено в частині шостій:

а) і Європейський Парламент і Рада схвалили спільний проект, чи не ухвалили рішення, чи одна з цих інституцій схвалила спіль-ний проект, а інша не ухвалила рішення, бюджет належить вва-жати остаточно ухваленим в редакції спільного проекту; чи


b) і Європейський Парламент, діючи більшістю голосів від свого складу, і Рада відхилили спільний проект, чи одна з цих інсти-туцій відхилила спільний проект, а інша не ухвалила рішення, Комісії належить подати новий проект бюджету; чи

с) Європейський Парламент, діючи більшістю голосів від свого складу, відхилив спільний проект, а Рада схвалила його, Комісії належить подати новий проект бюджету; чи

d) Європейський Парламент схвалив спільний проект, а Рада від-хилила його, Європейський Парламент, протягом чотирнадця-ти днів від дати, коли Рада ухвалила рішення, може більшістю голосів від свого складу та трьома п’ятими поданих голосів ви-рішити підтвердити всі чи кілька поправок, зазначених в пункті с) частини четвертої. У разі коли Європейський Парламент не підтверджує свої поправки, належить залишити позицію, по-годжену в узгоджувальному комітеті щодо пункту бюджету, яко-го стосується поправка. Бюджет належить вважати остаточно ухваленим на цій підставі.

8. Якщо протягом двадцяти одного дня, як зазначено в частині п’ятій, узгоджувальний комітет не дійде згоди щодо спільного про-екту, Комісії належить подати новий проект бюджету.

9. Коли процедуру, передбачену в цій статті, завершено, Голові Європейського Парламенту належить проголосити бюджет оста-точно ухваленим.

10. Кожній інституції належить виконувати повноваження, покла-дені на неї цією статтею, згідно з Договорами та актами, ухвалени-ми на її підставі, зокрема щодо власних ресурсів Союзу та балансу прибутків та видатків.

Стаття 315


Якщо до початку фінансового року бюджет не ухвалено остаточ-но, у поточному році щомісяця можна витрачати суму, що не пе-ревищує однієї дванадцятої бюджетних асигнувань попереднього фінансового року за будь-яким розділом бюджету, згідно з поло-женнями регламентів, прийнятих на підставі статті 322; така сума, проте, не може перевищувати одну дванадцяту асигнувань, перед-бачених у тому самому розділі проекту бюджету.


Рада, на пропозицію Комісії та якщо дотримано інших умов, за-кладених у першому абзаці, може дозволити видатки, що пере-вищують одну дванадцяту, згідно з регламентами, прийнятими на підставі статті 322. Раді належить негайно передати це рішення Європейському Парламентові.

Щоб забезпечити виконання цієї статті, в рішенні, зазначеному в другому абзаці, належить закласти потрібні заходи щодо ресурсів, згідно з актами, зазначеними у статті 311.

Рішення набирає чинності через тридцять днів після його ухвален-ня, якщо Європейський Парламент протягом цього строку не ви-рішить більшістю голосів від свого складу скоротити ці видатки.

Стаття 316


Згідно з умовами, що їх належить закласти на підставі статті 322, будь-які асигнування, крім видатків на персонал, якщо їх не ви-користано до кінця фінансового року можна переносити лише на наступний фінансовий рік.

Видатки належить класифікувати за різними розділами, групуючи їх за статтями залежно від характеру чи призначення, та підрозді-ляти їх згідно з регламентами, виданими на підставі статті 322.

Видатки Європейського Парламенту, Європейської Ради та Ради, Комісії, а також Суду Європейського Союзу належить зазначати в окремих частинах бюджету, без порушення спеціальних правил щодо деяких спільних видатків.


Виконання та затвердження звіту про виконання

бюджету

Стаття 317


Комісії належить виконувати бюджет у співпраці з державами-членами, згідно з положеннями регламентів, прийнятих на підставі статті 322, на її власну відповідальність та в межах асигнувань, згідно з принципом доброго керування фінансами. Державам-


членам належить співпрацювати з Комісією, щоб забезпечити використання асигнувань згідно з принципом доброго керування фінансами.

В регламентах належить закласти контрольні та аудитові зобов’язання держав-членів щодо виконання бюджету та відпові-дальність, що з цього випливає. У них слід також закласти відпові-дальність кожної інституції та докладні правила щодо того, як їй належить здійснювати свої видатки.

Комісія може, з урахуванням меж та умов, що їх закладають рег-ламенти, прийняті на підставі статті 322, переносити асигнування з одного розділу чи підрозділу бюджету до іншого.

Стаття 318


Комісії належить щороку подавати Європейському Парламентові та Раді рахунки виконання бюджету попереднього фінансового року. Комісії також належить подавати їм фінансовий звіт про ак-тиви та пасиви Союзу.

Комісії належить також подавати Європейському Парламентові та Раді оцінковий звіт про фінанси Союзу на підставі досягнутих ре-зультатів, зокрема стосовно вказівок Європейського Парламенту та Ради на підставі статті 319.

Стаття 319


1. Європейському Парламентові, діючи за рекомендацією Ради, належить затверджувати звіт Комісії про виконання бюджету. З цією метою Раді та Європейському Парламентові належить по черзі перевіряти рахунки, фінансовий та оцінковий звіт, зазначені в статті 318, річний звіт Рахункової палати разом з відповідями аудитованих інституцій на зауваги Рахункової палати, звіт щодо достовірності, зазначений в другому абзаці першої частини статті 287, та будь-які дотичні спеціальні звіти Рахункової палати.

2. Перш ніж затвердити звіт Комісії про виконання бюджету чи на будь-які інші цілі, дотичні здійснення повноважень з виконання бюджету, Європейський Парламент може заслухати Комісію сто-совно здійснення видатків чи функціювання систем фінансового


контролю. Комісії належить надавати на вимогу Європейського Парламенту будь-яку потрібну інформацію.

3. Комісії належить робити всі потрібні кроки, щоб урахувати за-уваги в рішеннях, що затверджують звіт про виконання бюджету, та інші зауваги Європейського Парламенту щодо здійснення ви-датків, а також коментарі стосовно рекомендацій щодо виконання бюджету, що їх ухвалила Рада.

На вимогу Європейського Парламенту чи Ради Комісії належить скласти звіт щодо заходів, вжитих у контексті цих зауваг та комен-тарів, зокрема щодо інструкцій, наданих службам, відповідаль-ним за виконання бюджету. Ці звіти також належить передавати Рахунковій палаті.



Стаття 320


Багаторічні фінансові рамки та річний бюджет належить складати в євро.

Стаття 321


Комісія може, за умови, що вона сповістить компетентні орга-ни зацікавлених держав-членів, переводити у валюту однієї з де-ржав-членів свої запаси у валюті іншої держави-члена в обсязі, потрібному, щоб уможливити використання їх на цілі, що підпада-ють під дію Договорів. Комісії тією мірою, якою це можливо, нале-жить уникати таких переведень, якщо вона має грошові засоби чи ліквідні активи у потрібній валюті.

Комісії належить вести справи з кожною зацікавленою держа-вою-членом через орган влади, що його визначає ця держава. Здійснюючи фінансові операції, Комісії належить користуватися послугами емісійного банку зацікавленої держави-члена чи будь-якої іншої фінансової установи, яку затвердила ця держава.


Стаття 322


1. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з Рахунковою па-латою, належить ухвалювати у формі регламентів:

а) фінансові правила, що визначають, зокрема, процедуру, що її належить ухвалити, аби закладати та виконувати бюджет, а та-кож представляти рахунки та провадити їх аудит;

b) правила, що передбачають контроль відповідальності учас-ників фінансових операцій, зокрема розпорядників коштів та бухгалтерів.

2. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Рахунковою палатою, належить одностайно виз-начити методи й процедуру, за якими бюджетні прибутки, перед-бачені на підставі домовленостей про власні ресурси Союзу, пере-ходять у розпорядження Комісії, а також визначити заходи, що їх належить уживати, коли виникає потреба в коштах.

Стаття 323

Європейському Парламентові, Раді та Комісії належить забезпе-чувати наявність фінансових засобів, що дають Союзові змогу ви-конувати його правові зобов’язання щодо третіх сторін.

Стаття 324

Регулярні зустрічі голів Європейського Парламенту, Ради та Комісії належить скликати з ініціативи Комісії в рамках бюджет-них процедур, зазначених у цьому підрозділі. Головам належить вдаватися до усіх кроків, потрібних щоб сприяти консультаціям та узгодженню позицій інституцій, в яких вони головують, аби полег-шити виконання цього розділу.


Боротьба проти шахрайства

Стаття 325


1. Союз та держави-члени протистоять шахрайству та будь-якій іншій протизаконній діяльності, що впливає на фінансові інте-


реси Союзу, через заходи, що їх належить вживати згідно з цією статтею, які мають діяти як стримувальний засіб та забезпечувати ефективний захист в державах-членах та в усіх інституціях, орга-нах, службах та аґенціях Союзу.

2. Щоб протистояти шахрайству, що впливає на фінансові інтереси Союзу, державам-членам належить вживати таких самих заходів, яких вони вживають, аби протистояти шахрайству, що впливає на їхні власні фінансові інтереси.

3. Без порушення інших положень Договорів, державам-членам належить координувати свої дії, спрямовані на захист фінансових інтересів Союзу від шахрайства. З цією метою вони організовують разом із Комісією близьку й регулярну співпрацю компетентних органів.

4. Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, після консультацій з Рахунковою па-латою, належить ухвалювати потрібні заходи у сфері запобігання шахрайству, що впливає на фінансові інтереси Союзу, та боротьби проти нього, з метою забезпечити ефективний та рівноцінний за-хист у державах-членах та в усіх інституціях, органах, службах та аґенціях Союзу.

5. Комісії у співпраці з державами-членами належить щороку по-давати Європейському Парламентові та Раді звіт про заходи, що їх вжито на виконання цієї статті.

Розділ ІІІ

Посилена співпраця

Стаття 326

(колишні статті від 27а до 27е, від 40 до 40b та від 43 до 45 ДЄС


Будь-яку посилену співпрацю належить здійснювати згідно з Договорами та правом Союзу.

Така співпраця не повинна завдавати шкоди внутрішньому ринкові чи економічній, соціальній та територіальній згуртованості. Вона не повинна ані створювати бар’єри чи дискримінацію в торгівлі між державами-членами, ані спотворювати конкуренцію між ними.


Стаття 327



Будь-яка посилена співпраця має шанувати компетенції, права та зобов’язання держав-членів, що не беруть у ній участь. Цим де-ржавам-членам не вільно ускладнювати її виконання державам-членам, що беруть участь у співпраці.

Стаття 328



1. Від моменту започаткування посиленої співпраці, вона має бути відкритою для всіх держав-членів, якщо вони задовольняють умо-ви участі, закладені в рішенні, що дозволяє таку співпрацю. Вона має бути також відкритою для них у будь-який інший час, якщо вони, крім зазначених вище умов, дотримуватимуться актів, уже ухвалених в рамках тієї співпраці.

Комісії та державам-членам, що беруть участь у посиленій спів-праці, належить заохочувати до участі у співпраці якомога більшу кількість держав-членів.

2. Комісії та, коли це доречно, Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики належить регулярно ін-формувати Європейський Парламент та Раду про розвиток поси-леної співпраці.

Стаття 329



1. Державам-членам, що прагнуть запровадити посилену спів-працю в одній зі сфер, охоплених Договорами, за винятком сфер виключної компетенції та спільної зовнішньої та безпекової полі-тики, належить скерувати до Комісії запит, що окреслює обсяг та мету пропонованої посиленої співпраці. Комісія може подати Раді пропозицію щодо цього. У разі, коли Комісія не подає пропозиції, їй належить інформувати зацікавлені держави-члени про причини своєї бездіяльності.


Дозвіл провадити посилену співпрацю, зазначену в першому аб-заці, надає Рада на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Запит держав-членів, що мають намір запровадити посилену співпрацю в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики, належить скерувати до Ради. Запит належить передати Високому представникові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політи-ки, який має надати висновок щодо того, чи пропонована посилена співпраця є згідною зі спільною зовнішньою та безпековою полі-тикою Союзу, та Комісії, яка має надати висновок, зокрема щодо того, чи пропонована посилена співпраця є згідною з іншими полі-тиками Союзу. Запит належить також передати Європейському Парламентові для інформування.

Дозвіл провадити посилену співпрацю надає Рада одностайним схваленням відповідного рішення.

Стаття 330



В обговореннях Ради можуть брати участь всі її члени, але участь у голосуванні беруть тільки члени Ради, що представляють держа-ви-члени, які беруть участь у посиленій співпраці.

Одностайність становлять лише голоси представників держав-членів, що беруть участь у цій співпраці.

Кваліфіковану більшість належить визначати згідно з частиною третьою статті 238.

Стаття 331



1. Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у провад-жуваній посиленій співпраці в одній зі сфер, зазначених у частині першій статті 329, належить сповістити про свій намір Раду та Комісію.

Комісії належить протягом чотирьох місяців від дати сповіщення підтвердити участь зацікавленої держави-члена. В разі потреби Комісії належить підтвердити, що всі умови участі виконано, та ух-


валити потрібні перехідні заходи щодо застосування актів, раніше ухвалених у рамках посиленої співпраці.

Проте якщо Комісія вважає, що умови участі не виконано, вона має вказати, які заходи належить ухвалити, щоб виконати ці умо-ви, та встановити термін повторного розгляду запиту. Після спли-ву цього терміну Комісія має повторно розглянути запит згідно з процедурою, окресленою в абзаці другому. Якщо Комісія вважає, що умови участі досі не виконано, зацікавлена держава-член може передати справу до Ради, якій належить прийняти рішення щодо запиту. Раді належить діяти згідно зі статтею 330. Вона також може на пропозицію Комісії ухвалити перехідні заходи, зазначені в абзаці другому.

2. Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у про-ваджуваній посиленій співпраці в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики, належить сповістити про свій намір Раду, Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики та Комісію.

Раді належить підтвердити участь зацікавленої держави-члена після консультацій з Високим представником Союзу з питань зов-нішньої та безпекової політики та після підтвердження, в разі пот-реби, що всі умови участі виконано. Рада, на пропозицію Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, може також ухвалити потрібні перехідні заходи щодо застосуван-ня актів уже ухвалених у рамках посиленої співпраці. Проте якщо Рада вважає, що якісь умови участі не виконано, вона має вказати, які заходи належить ухвалити, щоб виконати ці умови, та встано-вити термін повторного розгляду запиту про участь.

На цілі цієї частини Раді належить діяти одностайно та згідно зі стат тею 330.

Стаття 332



Видатки на виконання посиленої співпраці, крім адміністративних витрат інституцій, належить покривати державам-членам, що бе-руть участь у співпраці, хіба що всі члени Ради, після консультацій з Європейським Парламентом, одностайно вирішать інакше.


Стаття 333



1. Коли положення Договорів, що його можна застосовувати в контексті посиленої співпраці, передбачає, що Раді належить дія-ти одностайно, Рада може одностайно, згідно з правилами, що їх закладено в статті 330, ухвалити рішення про те, що вона діятиме кваліфікованою більшістю.

2. Коли положення Договорів, що його можна застосовувати в контексті посиленої співпраці, передбачає, що Раді належить ух-валювати акти згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, Рада може одностайно, згідно з правилами, що їх закладено у стат-ті 330, ухвалити рішення про те, що вона діятиме за звичайною за-конодавчою процедурою. Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.

3. Частини перша та друга незастосовні до рішень, що містять вій-ськові чи оборонні аспекти.

Стаття 334



Раді та Комісії належить забезпечувати узгідненість дій, здійсню-ваних у контексті посиленої співпраці, та узгідненість таких дій з політиками Союзу, а також співпрацювати заради цього.

Частина сьома

Загальні та кінцеві положення

Стаття 335


У кожній державі-члені Союз має найширші правоздатність та дієздатність, визнані за юридичними особами національним пра-вом; він може, зокрема, набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також бути стороною у судовому провадженні. З цією метою Союз належить представляти Комісії. Однак кожній з інституцій, на підставі їхньої адміністративної ав-

Частина сьома. Загальні та кінцеві положення 249

тономії, належить представляти Союз у справах, пов’язаних з їх-ньою відповідною діяльністю.

Стаття 336


Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення рег-ламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультацій з іншими зацікавленими інституціями, належить ух-валити Положення про посадовців Союзу та Умови працевлашту-вання інших службовців Союзу.

Стаття 337


Щоб виконувати покладені на неї завдання, Комісія може збирати будь-яку потрібну інформацію та провадити будь-які потрібні пе-ревірки в межах та на умовах, що закладає Рада, яка діє простою більшістю згідно з положеннями Договорів.

Стаття 338


1. Без порушення статті 5 Протоколу про Статут Європейської сис-теми центральних банків та Європейського Центрального Банку, Європейському Парламентові та Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, належить ухвалити заходи з вироблян-ня статистик, коли це потрібно для діяльності Союзу.

2. Виробляння статистик належить провадити, дотримуючись не-упередженості, надійності, об’єктивності, наукової незалежності, ефективності витрат та статистичної конфіденційності; це не по-винно бути надмірним тягарем для економічних суб’єктів.

Стаття 339


Члени інституцій Союзу, члени комітетів, посадовці та інші служ-бовці Союзу зобов’язані, навіть після закінчення перебування на посаді, не розголошувати інформації, що за своєю природою нале-жать до професійної таємниці, зокрема інформації про підприємс-тва, їхні ділові стосунки чи складники вартості.


Стаття 340


Договірну відповідальність Союзу визначає право, застосовне до відповідного договору.

У разі позадоговірної відповідальності, Союзові, згідно з загаль-ними принципами, спільними для права держав-членів, належить відшкодовувати всі збитки, що їх завдали його інституції чи служ-бовці, виконуючи свої обов’язки.

Без огляду на абзац другий, Європейському Центральному Банкові, згідно з загальними принципами, спільними для права держав-членів, належить відшкодовувати всі збитки, що їх завдав він чи його службовці, виконуючи свої обов’язки.

Особисту відповідальність службовців перед Союзом регулюють положення, закладені у застосовних щодо них Положенні про по-садовців чи Умовах працевлаштування.

Стаття 341


Розміщення інституцій Союзу належить визначати за спільної зго-ди урядів держав-членів.

Стаття 342


Раді, діючи через ухвалення регламентів, належить, без порушен-ня положень Статуту Суду Європейського Союзу, одностайно виз-начати мовний режим інституцій Союзу.

Стаття 343


На територіях держав-членів Союз має привілеї та імуніте-ти, потрібні, аби здійснювати свої завдання на умовах, закла-дених у Протоколі від 8 квітня 1965 року про привілеї та імуні-тети Європейського Союзу. Те саме стосується Європейського Центрального Банку та Європейського інвестиційного банку.


Стаття 344


Держави-члени зобов’язуються не розв’язувати спори щодо тлу-мачення та застосування Договорів жодними іншими методами урегулювання, ніж в них передбачено.

Стаття 345


Договори у жодному разі не порушують режим власності, встанов-лений у державах-членах.

Стаття 346


1. Положення Договорів не мають перешкоджати застосуванню таких правил:

а) жодна держава-член не зобов’язана надавати інформацію, роз-голошення якої, на її думку, суперечить засадничим інтересам її безпеки;

b) будь-яка держава-член може вживати таких заходів, яких вва-жає за потрібне, щоб захищати засадничі інтереси своєї безпе-ки, пов’язані з виробництвом зброї, амуніції та матеріалів вій-ськового призначення чи торгівлею ними; ці заходи не повинні негативно впливати на умови конкуренції на внутрішньому рин-ку щодо продукції, не призначеної на суто військові потреби.

2. Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії, може вносити зміни до складеного 15 квітня 1958 року переліку продукції, до якої застосовний пункт b) частини першої.

Стаття 347


Державам-членам належить провадити консультації одна з од-ною задля того, щоб разом робити кроки, потрібні аби запобігти впливові на функціювання внутрішнього ринку тих заходів, що їх держава-член може бути змушена вжити в разі значних внутріш-ніх заворушень, що загрожують підтриманню правопорядку, в разі війни, значної міжнародної напруги, що становить загрозу війни,


чи для виконання обов’язків, які вона взяла на себе заради збере-ження миру та підтримання міжнародної безпеки.

Стаття 348


Якщо заходи, вжиті за обставин, зазначених у статтях 346 та 347, спотворюють умови конкуренції на внутрішньому ринку, Комісії належить, разом із зацікавленою державою, дослідити, яким чином ці заходи можна достосувати до правил, закладених у Договорах.

Як відступ від процедури, закладеної у статтях 346 та 347, Комісія чи будь-яка держава-член може передати питання безпосередньо на розгляд Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член нена-лежним чином використовує повноваження, передбачені у стат-тях 346 та 347. Судові належить виносити рішення на закритому засіданні.

Стаття 349

(колишні абзаци другий, третій та четвертий частини другої

статті 299 ДзЄС)

Враховуючи структурну економічну та соціальну ситуацію Ґваделупи, Французької Ґайани, Мартініки, Реюньйону, Сен-Барталемі, Сен-Мартен, Азорських островів, острова Мадейра та Канарських островів, що її ускладнюють віддаленість, ізольо-ваність, малий розмір, складна топографія та клімат, економічна залежність від кількох видів продукції, незмінність та сполучення яких сильно стримує їхній розвиток, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить ухвалити спеціальні заходи, спрямовані, зокрема, на закладення умов застосування Договорів до цих регіонів, включаючи спільні політики. У разі коли Рада ухвалює зазначені особливі заходи, їй належить також діяти згідно зі спеціальною законодавчою проце-дурою на пропозицію Комісії та після консультації з Європейським Парламентом.

Заходи, зазначені в абзаці першому, стосуються, зокрема, сфер митної, торгівельної та фіскальної політики, вільних зон, аграрної політики та політики щодо рибальства, умов постачання сировини та основних споживчих товарів, державної допомоги та умов до-ступу до структурних фондів та горизонтальних програм Союзу.


Раді належить ухвалювати заходи, зазначені в абзаці першому, враховуючи специфічні характеристики та обмеження найвідда-леніших регіонів без послаблення цілісності та згідності правового порядку Союзу, зокрема внутрішнього ринку та спільних політик.

Стаття 350


Положення Договорів не перешкоджають існуванню чи ство-ренню регіональних союзів між Бельгією та Люксембургом чи між Бельгією, Люксембургом та Нідерландами тією мірою, якою цілей цих регіональних союзів не досягнуто через застосування Договорів.

Стаття 351


Положення Договорів не впливають на права та зобов’язання, що випливають із угод, укладених до 1 січня 1958 року між однією чи кількома державами-засновницями, з одного боку, та однією чи кількома третіми країнами – з іншого, чи укладених до дня приєд-нання – для держав-членів, що приєднуються до ЄС.

Тією мірою, якою такі угоди є несумісними з Договорами, зацікав-леній державі чи державам-членам належить зробити всі належні кроки, щоб усунути несумісності, що виникли. У разі потреби де-ржавам-членам належить допомагати одна одній у цьому та, коли доцільно, ухвалювати спільну позицію.

Застосовуючи угоди, зазначені в абзаці першому, державам-чле-нам належить враховувати той факт, що переваги, які надає кож-на держава-член згідно з цим Договором, формують невідокремну частину заснування Союзу і таким чином невідокремно пов’язані зі створенням спільних інституцій, наданням їм повноважень та на-данням переваг, таких самих як надають усі інші держави-члени.

Стаття 352


1. Якщо діяльність Союзу в межах політик, визначених у Договорах, визнано потрібною для досягнення однієї з цілей, визначених у Договорах, а в Договорах не передбачено потрібних повнова-жень, Раді, діючи одностайно на пропозицію Європейської Комісії


та після отримання згоди Європейського Парламенту, належить ухвалити відповідні заходи. Якщо ці заходи Рада ухвалює згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, Раді належить також діяти одностайно на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту.

2. Комісії належить привертати увагу національних парламентів до пропозицій на підставі цієї статті, використовуючи процедуру нагляду за дотриманням принципу субсидіарності, зазначену в час-тині третій статті 5 Договору про Європейський Союз.

3. Заходи на підставі цієї статті не повинні спричиняти гармоні-зації законів чи підзаконних актів держав-членів у випадках, коли Договори виключають таку гармонізацію.

4. Ця стаття не може бути підставою досягнення цілей, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, а всі акти, ухва-лені на підставі цієї статті, не повинні виходити за межі, окреслені в абзаці другому статті 40 Договору про Європейський Союз.

Стаття 353

Частина сьома статті 48 Договору про Європейський Союз не за-стосовна до таких статей:

– абзаців третього та четвертого статті 311,

– абзацу першого частини другої статті 312,

– статті 352, та

– статті 354.

Стаття 354


На цілі статті 7 Договору про Європейський Союз щодо зупинення деяких прав, що випливають з членства в Союзі, член Європейської Ради чи Ради, що представляє зацікавлену державу-члена, не бере участі у голосуванні, а зазначену державу-члена не слід врахову-вати у підрахунку однієї третини чи чотирьох п’ятих держав-членів, зазначених в частинах першій і другій статті 7. Утримання від го-лосування присутніх членів чи їхніх представників не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених в частині другій згаданої статті.


Щоб ухвалити рішення, зазначені в частинах третій і четвертій статті 7 Договору про Європейський Союз, кваліфіковану біль-шість належить визначати згідно з пунктом b) частини третьої статті 238 цього Договору.

Якщо після ухвалення рішення про зупинення права голосу згідно з частиною третьою статті 7 Договору про Європейський Союз Рада діє кваліфікованою більшістю від свого складу на підставі одного з положень Договорів, кваліфіковану більшість належить визнача-ти згідно з пунктом b) частини третьої статті 238 цього Договору, чи якщо Рада діє на пропозицію Комісії чи Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики – згідно з пун-ктом а) частини третьої статті 238.

На цілі статті 7 Договору про Європейський Союз, Європейському Парламенту належить діяти більшістю в дві третини поданих голо-сів, що представляють більшість його складу.

Стаття 355

(колишній абзац перший частини другої, а також частини від

третьої до шостої статті 299 ДзЄС)

Додатково до положень статті 52 Договору про Європейський Союз щодо сфери територіального застосування Договорів, нале-жить застосовувати такі положення:

1. Положення Договорів належить застосовувати до Ґваделупи, Французької Ґайани, Мартініки, Реюньйону, Сан-Бартоломії, Сан-Мартіна, Азорських островів, острова Мадейра та Канарських ос-тровів згідно зі статтею 349.

2. Особливі положення про асоціацію, окреслені в частині четвер-тій цього Договору, належить застосовувати до заморських країн та територій, наведених у Додатку II.

Договори не застосовні до заморських країн та територій, що мають особливі стосунки зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, проте не внесені до цього переліку.

3. Положення Договорів належить застосовувати до європейських територій, за зовнішні відносини яких відповідає держава-член.

4. Положення Договорів належить застосовувати до Аландських островів, згідно з положеннями Протоколу № 2 до Акта про умо-


ви приєднання Республіки Австрія, Республіки Фінляндія та Королівства Швеція.

5. Без огляду на статтю 52 Договору про Європейський Союз та частини від першої до четвертої цієї статті:

а) Договори незастосовні до Фарерських Островів;

b) Договори належить застосовувати до Акротірі та Декелії, суве-ренних територій Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на Кіпрі, лише мірою, потрібною, аби забезпечити виконання положень, обумовлених у Протоколі про суверенні території Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на Кіпрі, що його додано до Акта про умови приєднання Чеської Республіки, Республіки Естонія, Республіки Кіпр, Республіки Латвія, Республіки Литва, Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до Європейського Союзу згідно з умовами, окресленими в цьому Протоколі;

c) Договори належить застосовувати до Норманських островів та острова Мен лише мірою, потрібною, щоб забезпечити ви-конання угод щодо цих островів, окреслених у Договорі про приєднання нових держав-членів до Європейської економічної спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії від 22 січня 1972 року.

6. Європейська Рада може за ініціативою зацікавленої держави-члена ухвалити рішення про зміну статусу стосовно Союзу дансь-ких, французьких та нідерландських країн та територій, зазначених в частинах першій та другій. Європейській Раді належить діяти од-ностайно після консультацій з Комісією.

Стаття 356


Цей Договір укладено на необмежений строк.


Стаття 357


Цей Договір належить ратифікувати Високим Договірним Сторонам згідно з їхніми відповідними конституційними вимо-гами. Документи про ратифікацію належить депонувати урядові Італійської Республіки.

Цей Договір набирає чинності в перший день місяця, наступного після того, коли остання держава, що підписала Договір, депо-нує документ про ратифікацію. Проте якщо депонування відбу-деться менш ніж за 15 днів до початку наступного місяця, цей Договір набирає чинності в перший день другого місяця після дати такого депонування.

Стаття 358

Положення статті 55 договору про Європейський Союз належить застосовувати до цього Договору.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЧОГО повноважні представники, що підпи-салися нижче, поставили свої підписи під цим Договором.

Вчинено в Римі двадцять п’ятого березня одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомого року.

(підписи повноважних представників не відтворено)

ПРОТОКОЛИ

Протокол про роль національних парламентів у ЄС 261

Протокол (№ 1)

про роль національних парламентів у

Європейському Союзі

ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що спосіб, у який національні парламенти здій-снюють контроль над своїми урядами стосовно діяльності Союзу, є справою конституційної організації та практики, властивої для кожної держави-члена,

ПРАГНУЧИ заохотити більше залучення національних парла-ментів до діяльності Європейського Союзу та збільшити їхні мож-ливості висловлювати свої погляди щодо проектів законодавчих актів Європейського Союзу, а також з інших питань, що можуть становити предмет їхнього особливого інтересу,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу та до Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії належить додати такі положення:

Розділ І

Інформація для національних парламентів

Стаття 1

Комісії належить пересилати безпосередньо національним парла-ментам її консультаційні документи (зелені й білі книги та пові-домлення) після їхнього оприлюднення. Комісії також належить пересилати національним парламентам річну програму законот-ворчості та будь-які інші інструменти законодавчого планування чи політичної стратегії одночасно з їх наданням Європейському Парламентові та Раді.

Стаття 2

Проекти законодавчих актів, що їх надіслано Європейському Парламентові та Раді, належить також пересилати національним парламентам.

Протокол 1262

На цілі цього Протоколу «проекти законодавчих актів» належить розуміти як пропозиції Комісії, ініціативи групи держав-членів, ініціативи Європейського Парламенту, вимоги Суду, рекоменда-ції Європейського Центрального Банку та вимоги Європейського інвестиційного банку, що мають за мету ухвалення законодавчого акта.

Комісії належить пересилати безпосередньо національним парла-ментам проекти законодавчих актів, які вона ініціювала, одночас-но з їх наданням Європейському Парламентові та Раді.

Європейському Парламентові належить пересилати безпосеред-ньо національним парламентам проекти законодавчих актів, які він ініціював.

Раді належить пересилати національним парламентам проек-ти законодавчих актів, які ініціювали група держав-членів, Суд, Європейський Центральний Банк чи Європейський інвестиційний банк.

Стаття 3

Національні парламенти можуть надсилати головам Європейського Парламенту, Ради та Комісії обґрунтований висновок щодо того, чи відповідає проект законодавчого акта принципу субсидіарності, згідно з процедурою, закладеною у Протоколі про застосування принципів субсидіарності та пропорційності.

Якщо проект законодавчого акта ініціює група держав-членів, Голові Ради належить переслати обґрунтований висновок чи вис-новки урядам цих держав-членів.

Якщо проект законодавчого акта ініціює Суд, Європейський Центральний Банк чи Європейський інвестиційний банк, Голові Ради належить переслати обґрунтований висновок чи висновки цій інституції або органові.

Стаття 4

Строк між наданням національним парламентам проекту законо-давчого акта офіційними мовами Союзу та датою його внесення до попереднього порядку денного засідань Ради для ухвалення рішен-ня щодо нього в рамках законодавчої процедури повинен станови-ти вісім тижнів. У нагальних випадках можливі винятки, причини яких слід викласти в акті чи позиції Ради. За винятком нагальних

Протокол про роль національних парламентів у ЄС 263

випадків, що належним чином обґрунтовані, протягом цих вось-ми тижнів не слід досягати порозуміння щодо проекту законодав-чого акта. За винятком нагальних випадків, що належним чином обґрунтовані, строк між внесенням проекту законодавчого акта до попереднього порядку денного засідань Ради та ухваленням пози-ції повинен становити десять днів.

Стаття 5

Порядки денні та результати засідань Ради, зокрема протоколи за-сідань, на яких Рада розглядає проекти законодавчих актів, нале-жить пересилати безпосередньо національним парламентам одно-часно з їх наданням урядам держав-членів.

Стаття 6

Якщо Європейська Рада має намір вдатися до абзацу першого чи другого частини сьомої статті 48 Договору про Європейський Союз, національні парламенти належить поінформувати про цю ініціативу Європейської Ради щонайменше за шість місяців до ух-валення будь-якого рішення.

Стаття 7

Рахунковій палаті належить пересилати свій річний звіт націо-нальним парламентам в інформаційних цілях, одночасно з його на-данням Європейському Парламентові та Раді.

Стаття 8

Якщо національна парламентська система не є однопалатною, статті від 1 до 7 належить застосовувати до палат, що складають національний парламент.

Розділ ІІ

Міжпарламентська співпраця

Стаття 9

Європейському Парламентові та національним парламентам нале-жить разом визначати спосіб організації та просування ефективної та регулярної міжпарламентської співпраці в межах Союзу.


Стаття 10

Конференція парламентських комітетів у справах Союзу, може вносити на розгляд Європейського Парламенту, Ради та Комісії будь-які питання, які вона вважає за доцільне. Крім того, цій кон-ференції належить сприяти обмінові інформацією та найкращими практиками між національними парламентами та Європейським Парламентом, зокрема між їхніми спеціальними комітетами. Вона може також організовувати міжпарламентські конференції на ок-ремі теми, зокрема, щоб обговорити питання спільної зовнішньої та безпекової політики, включаючи спільну безпекову та оборон-ну політику. Пропозиції конференції не зобов’язують національні парламенти та не визначають наперед їхні позиції.

Протокол про застосування принципів субсидіарності... 265


про застосування принципів субсидіарності

та пропорційності


ПРАГНУЧИ забезпечити прийняття рішень якомога ближче до громадян Союзу,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ запровадити умови застосування при-нципів субсидіарності та пропорційності, закладених у статті 5 Договору про Європейський Союз, та запровадити систему конт-ролю за застосуванням цих принципів,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та до Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати такі положення:

Стаття 1

Кожній інституції належить забезпечити незмінне шанування при-нципів субсидіарності та пропорційності, закладених у статті 5 Договору про Європейський Союз.

Стаття 2

Перед тим, як пропонувати законодавчі акти, Комісії належить провести широкі консультації. Ці консультації, коли це доцільно, мають враховувати регіональний та місцевий вимір планованих дій. В особливо нагальних випадках Комісії не слід провадити такі консультації. Їй належить навести причини такого рішення у своїй пропозиції.

Стаття 3

На цілі цього Протоколу «проекти законодавчих актів» належить розуміти як пропозиції Комісії, ініціативи групи держав-членів, ініціативи Європейського Парламенту, вимоги Суду, рекоменда-ції Європейського Центрального Банку та вимоги Європейського інвестиційного банку, що мають на меті ухвалення законодавчого акта.


Стаття 4

Комісії належить пересилати національним парламентам свої про-екти та свої зміни до проектів законодавчих актів одночасно з їх наданням законодавцеві Союзу.

Європейському Парламентові належить пересилати національним парламентам свої проекти та свої зміни до проектів законодавчих актів.

Раді належить пересилати національним парламентам проекти та зміни до проектів законодавчих актів, які ініціювала група держав-членів, Суд, Європейський Центральний Банк чи Європейський інвестиційного банк.

Після ухвалення законодавчі резолюції Європейського Парламенту та позиції Ради належить пересилати національним парламентам.

Стаття 5

Проекти законодавчих актів повинні бути обґрунтовані з погляду принципів субсидіарності та пропорційності. Будь-який проект законодавчого акта має містити докладне пояснення, що дозволяє оцінити, наскільки він згідний з принципами субсидіарності та про-порційності. Таке пояснення повинно містити оцінку фінансових наслідків імплементації цього проекту, а також, якщо це проект директиви, його наслідків для регулювання, що його слід буде за-провадити державам-членам, зокрема, якщо потрібно, для регіо-нального законодавства. Пояснення, що мети Союзу можна краще досягти на рівні Союзу, належить обґрунтувати кількісними чи, там де це можливо, якісними показниками. Проекти законодавчих ак-тів повинні зважати на потребу того, щоб будь-який тягар, фінан-совий чи адміністративний, накладений на Союз, національні уря-ди, регіональні та місцеві влади, суб’єкти господарчої діяльності та громадян, був якомога легшим та відповідав поставленій меті.

Стаття 6

Будь-який національний парламент чи будь-яка палата національ-ного парламенту може протягом восьми тижнів від дати надання проекту законодавчого акта офіційними мовами Союзу надіслати головам Європейського Парламенту, Ради та Комісії обґрунто-ваний висновок, що пояснює чому, на їхню думку, цей проект не


згідний з принципом субсидіарності. Кожному національному пар-ламентові чи палаті національного парламенту належить, коли це доцільно, провадити консультації з регіональними парламентами, що мають законодавчі повноваження.

Якщо проект законодавчого акта ініціює група держав-членів, Голові Ради належить переслати висновок урядам тих держав-членів.

Якщо проект законодавчого акта ініціює Суд, Європейський Цент-ральний Банк чи Європейський інвестиційний банк, Голові Ради належить переслати висновок відповідній інституції чи органові.

Стаття 7

1. Якщо проект законодавчого акта ініціює Європейський Парла-мент, Рада та Комісія, а також, у відповідних випадках, група держав-членів, Суд, Європейський Центральний Банк чи Євро-пейський інвестиційний банк, їм належить брати до уваги обґрун-тований висновок національних парламентів чи палати національ-ного парламенту.

Будь-який національний парламент має два голоси, розподілені в залежності від національної парламентської системи. У двопалат-ній національній парламентській системі кожна з палат має один голос.

2. Якщо обґрунтовані висновки про невідповідність проекту зако-нодавчого акта принципу субсидіарності представляють щонай-менш одну третину голосів національних парламентів, що їх на-лежить рахувати згідно з абзацом другим частини першої, проект підлягає перегляду. Цей поріг складає одну четверту, якщо проект законодавчого акта внесений на підставі статті 76 Договору про функціювання Європейського Союзу, що стосується простору свободи, безпеки та правосуддя.

Після такого перегляду Комісія чи, у відповідних випадках, гру-па держав-членів, Європейський Парламент, Суд, Європейський Центральний Банк чи Європейський інвестиційний банк, якщо вони ініціювали проект законодавчого акта, можуть виріши-ти підтримати, змінити чи відхилити проект. Рішення має бути обґрунтованим.

3. Крім того, якщо в рамках звичайної законодавчої процедури обґрунтовані висновки про невідповідність пропозиції законодав-


чого акта принципу субсидіарності представляють щонайменше звичайну більшість голосів національних парламентів, що їх нале-жить рахувати згідно з абзацом другім частини першої, пропози-цію належить переглянути. Після такого перегляду Комісія може вирішити підтримати, змінити чи відхилити пропозицію.

Якщо Комісія вирішить підтримати пропозицію, їй належить у ар-гументованому висновку обґрунтувати, чому на її думку, пропози-ція відповідає принципу субсидіарності. Цей обґрунтований вис-новок, а також обґрунтовані висновки національних парламентів, належить надати законодавцеві Союзу для обговорення їх за та-кою процедурою:

а) перш ніж завершити перше читання, законодавцеві (Європей-ському Парламентові та Раді) належить обговорити, чи згідна законодавча пропозиція з принципом субсидіарності, звертаю-чи особливу увагу на аргументи, що їх висловили та поділяють більшість національних парламентів, а також на обґрунтований висновок Комісії;

b) якщо більшістю у 55 % голосів членів Ради чи більшістю по-даних голосів членів Європейського Парламенту, законодавець дійде висновку, що пропозиція суперечить принципу субсидіар-ності, дальший розгляд законодавчої пропозиції належить припинити.

Стаття 8

Суд Європейського Союзу має юрисдикцію розглядати справи про порушення законодавчими актами принципу субсидіарності як за позовами держав-членів, поданими згідно з правилами, закла-деними у статті 263 Договору про функціювання Європейського Союзу, так і на підставі повідомлень, які держави-члени згідно з їхнім правовим порядком роблять від імені національного парла-менту чи його палати.

Згідно з правилами, закладеними у тій самій статті, Комітет ре-гіонів також може подавати такі позови проти законодавчих ак-тів, для ухвалення яких Договір про функціювання Європейського Союзу передбачає консультації з Комітетом регіонів.


Стаття 9

Комісії належить щороку подавати Європейській Раді, Європей-ському Парламентові, Раді та національним парламентам звіт щодо застосування статті 5 Договору про Європейський Союз. Цей річний звіт також належить пересилати Економіко-соціаль-ному комітетові та Комітетові регіонів.



про Статут Суду Європейського Союзу


ПРАГНУЧИ закласти Статут Суду Європейського Союзу, що його передбачено статтею 281 Договору про функціювання Європей-ського Союзу,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу та Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії нале-жить додати такі положення:

Стаття 1

Суд Європейського Союзу створений та функціонує згідно з поло-женнями Договорів, Договору про заснування Європейської спіль-ноти з атомної енергії (Договір про Євратом) та цього Статуту.

Розділ І

Судді та генеральні адвокати

Стаття 2

Перед вступом на посаду кожному судді на відкритому судовому засіданні належить скласти присягу про те, що він виконуватиме свої обов’язки неупереджено й сумлінно та зберігатиме таємницю розгляду справ у Суді.

Стаття 3

Судді мають імунітет від судового переслідування. Після поли-шення посади, вони зберігають імунітет стосовно дій, вчинених під час виконання службових обов’язків, зокрема щодо сказаного та написаного.

Суд, засідаючи в повному складі, може позбавляти імунітету. Якщо рішення стосується члена Загального суду чи спеціалізовано-го суду, Суд ухвалює рішення після консультації із зацікавленим судом.

Протокол про Статут Суду Європейського Союзу 271

Якщо проти судді, якого позбавлено імунітету, порушено кримі-нальну справу, у будь-якій державі-членові таку справу належить розглядати лише в суді, що має компетенцію судити осіб найвищо-го національного суддівського корпусу.

Статті від 11 до 14 та стаття 17 Протоколу про привілеї та імуні-тети Європейського Союзу застосовні до суддів, генеральних ад-вокатів, секретаря, доповідачів-помічників Суду Європейського Союзу, без порушення положень про імунітет від судового пере-слідування, окреслених у попередніх частинах.

Стаття 4

Суддям не вільно обіймати будь-яких політичних чи адміністратив-них посад.

Їм не вільно займатися будь-якою, оплачуваною чи неоплачуваною професійною діяльністю, хіба що Рада простою більшістю голосів, як виняток, надасть такий дозвіл.

Вступаючи на посаду, вони урочисто зобов’язуються під час ви-конання та після закінчення строку своїх повноважень шанувати обов’язки, що випливають із посади, зокрема обов’язок поводити-ся чесно та розважливо щодо згоди на деякі призначення чи при-вілеї після закінчення строку своїх повноважень.

Будь-який сумнів щодо цього належить розв’язувати Суду. Якщо рішення стосується члена Загального суду чи спеціалізовано-го суду, Суд ухвалює рішення після консультації із зацікавленим судом.

Стаття 5

Крім звичайної заміни чи смерті, виконання обов’язків судді при-пиняються, коли він подає у відставку.

Якщо суддя подає у відставку, йому належить адресувати заяву про відставку Голові Суду, який передає її Голові Ради. В момент такого сповіщення відкривається вакансія на посаду судді.

За винятком випадків застосування статті 6, судді належить про-довжувати виконувати свої обов’язки доти, доки їх перебере його наступник.


Стаття 6

Суддя може бути звільнений з посади чи позбавлений права на пенсію чи інших аналогічних привілеїв, лише якщо він, на одно-стайну думку суддів та генеральних адвокатів Суду, вже не задо-вольняє вимоги чи не виконує обов’язків, що випливають з його посади. Зацікавленому судді не належить брати участь у розгляді цього питання. Якщо зацікавлена особа є членом Загального суду чи спеціалізованого суду, Суд ухвалює рішення після консультації із зацікавленим судом.

Секретареві суду належить передати рішення Суду Голові Європей-ського Парламенту та Голові Комісії та сповістити про нього Голову Ради.

Якщо прийнято рішення звільнити суддю з посади, після сповіщен-ня про це Голови Ради відкривається вакансія на посаду судді.

Стаття 7

Суддю, що заступає члена Суду, строк повноважень якого не скінчився, належить призначати на решту строку повноважень попередника.

Стаття 8

Положення статей від 2 до 7 належить застосовувати до генераль-них адвокатів.

Розділ ІІ

Організація суду

Стаття 9

Під час часткової заміни суддів, що відбувається щотри роки, на-лежить почергово замінювати чотирнадцять та тринадцять суддів.

Під час часткової заміни генеральних адвокатів, що відбувається щотри роки, належить щоразу замінювати чотирьох генеральних адвокатів.


Стаття 10

Секретареві належить скласти присягу перед Судом про те, що він виконуватиме свої обов’язки неупереджено й сумлінно та зберіга-тиме таємницю розгляду справ у Суді.

Стаття 11

Судові належить подбати про заміну секретаря у випадках, коли він не може брати участі в засіданні Суду.

Стаття 12

За Судом слід закріпити посадовців та інших службовців, аби уможливити його функціювання. Їм належить бути підзвітними секретареві, який підлягає Голові.

Стаття 13

На вимогу Суду, Європейський Парламент та Рада, діючи згід-но зі звичайною законодавчою процедурою, можуть передбачити призначання доповідачів-помічників та закласти правила, що виз-начають їхні службові обов’язки. Від доповідачів-помічників, на умовах, закладених у внутрішньому регламенті, можна вимагати, щоби вони брали участь у попередньому слідстві в справах, які розглядає Суд, та співпрацювали з суддею-доповідачем.

Доповідачів-помічників належить добирати з осіб, чия незалеж-ність поза сумнівом та що мають належну юридичну кваліфікацію; їх призначає Рада простою більшістю голосів. Їм належить склас-ти перед Судом присягу, що вони виконуватимуть свої обов’язки неупереджено та сумлінно та зберігатимуть таємницю розгляду справ у Суді.

Стаття 14

Судді, генеральні адвокати та секретарі зобов’язані мешкали там, де перебуває Суд.

Стаття 15

Суд працює на постійній основі. Тривалість судових канікул Суд визначає з огляду на потреби його діяльності.


Стаття 16

Суд формує палати, до складу яких входять три та п’ять суддів. Суддям належить обирати голів палат з-поміж їхніх членів. Голів палат, до складу яких входять п’ять суддів, належить обирати на три роки. Їх можна переобрати один раз.

До складу Великої палати входить одинадцять суддів. Її очолює Голова Суду. Голови палат, до складу яких входять п’ять суддів, та інші судді, яких призначено згідно з умовами, закладеними у внут-рішньому регламенті, також становлять частину Великої палати.

Судові належить засідати у складі Великої палати, коли цього ви-магає держава-член чи інституція Союзу, що є стороною у справі.

Судові належить засідати у повному складі, коли справи поруше-но на підставі частини другої статті 228, частини другої статті 245, статті 247 чи частини шостої статті 286 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу.

Крім того, коли Суд вважає, що розглядувана справа є винятково важливою, Суд може, заслухавши генерального адвоката, виріши-ти передати справу на розгляд Суду, що засідає у повному складі.

Стаття 17

Рішення Суду є чинними лише тоді, коли у розгляді справи бере участь непарне число його членів.

Рішення палат, до складу яких входять три чи п’ять суддів, є чинни-ми лише тоді, коли їх ухвалюють щонайменше три судді.

Рішення Великої палати є чинними лише тоді, коли у засіданні бе-руть участь дев’ять суддів.

Рішення Суду у повному складі є чинними лише тоді, коли у засі-данні беруть участь п’ятнадцять суддів.

У разі коли один із суддів палати не може брати участь у засіданні, можна залучити суддю іншої палати, щоб провести засідання згід-но з умовами, закладеними у внутрішньому регламенті.

Стаття 18

Судді чи генеральному адвокатові не вільно брати участь у справі, в якій він попередньо брав участь як представник чи радник, чи


діяв в інтересах однієї зі сторін, чи щодо якої його запрошували висловитися як члена суду, чи як члена слідчої комісії, чи в будь-якому іншому статусі.

Якщо, через якусь особливу причину, будь-який суддя чи генераль-ний адвокат вважає, що йому не слід брати участь в ухвалюванні рішення чи досліджуванні конкретної справи, йому належить про-інформувати про це Голову. Якщо, через якусь особливу причину, Голова вважає, що будь-якому судді чи генеральному адвокатові не слід брати участь у судовому засіданні чи робити висновок у конк-ретній справі, йому належить відповідно сповістити його.

Будь-яку перешкоду, що постає у зв’язку з застосуванням цієї стат-ті, належить врегулювати рішенням Суду.

Сторона не може клопотати про зміну у складі Суду чи однієї з його палат на підставі громадянства судді чи браку в Суді чи в одній з його палат судді такого самого громадянства, що й ця сторона.

Розділ ІІІ

Судове провадження

Стаття 19

Держав-членів та інституції Союзу в Суді представляють пред-ставники, що їх призначають для ведення кожної справи; пред-ставникові можуть допомагати радник чи адвокат.

Держави, що не є державами-членами, але є учасницями Угоди про Європейський економічний простір, а також членами Наглядового органу ЄАВТ, зазначеного у тій Угоді, належить представляти в Суді таким самим чином.

Інші сторони належить представляти адвокатам.

Лише адвокати, що мають право практикувати в суді держави-чле-на чи іншої держави, що є членом Угоди про Європейський еконо-мічний простір, можуть представляти інтереси сторони в Суді чи надавати їй допомогу.

Таким представникам, радникам та адвокатам, коли вони виступа-ють у Суді, належать права та імунітети, потрібні, щоб незалежно


виконувати свої обов’язки згідно з умовами, закладеними у внут-рішньому регламенті.

Стосовно таких радників та адвокатів, що ведуть справи у Суді, ос-танній має такі самі повноваження, які зазвичай мають суди, на умовах, закладених у внутрішньому регламенті.

Викладачам вищих навчальних закладів, що є громадянами держа-ви-члена, чиє законодавство надає їм право практикувати в суді, належить мати такі самі права, які надано адвокатам згідно з цією статтею.

Стаття 20

Провадження у Суді складаються з двох частин: письмової та усної.

Письмове провадження складається з повідомлення сторін та ін-ституцій Союзу, чиї рішення є предметом спору, заяв, меморан-думів, аргументів захисту та коментарів, а також відповідей, якщо такі є, разом з усіма супровідними документами чи їх засвідченими копіями.

Повідомлення належить робити секретареві у порядку та протягом строку, закладених у внутрішньому регламенті.

Усне провадження складається з виголошення доповіді судді-до-повідача, заслуховування у Суді представників, радників та адво-катів та подань генерального адвоката, а також заслуховування свідків та експертів, якщо такі є.

Якщо Суд вважає, що справа не порушує нових питань права, він може, заслухавши генерального адвоката, вирішити, що рішення у справі належить прийняти без висновку генерального адвоката.

Стаття 21

Порушувати справу в Суді належить через письмову заяву, адре-совану секретареві. Заява повинна містити ім’я заявника, адресу місця постійного перебування та відомості про особу, що її підпи-сала, назву сторони чи сторін, проти яких подано позов, предмет спору, позовні вимоги та короткий виклад правових підстав, на яких ґрунтується заява.


До заяви належить додати, якщо це доречно, акт, що його скасу-вання домагається заявник, або, за обставин, зазначених у статті 265 Договору про функціювання Європейського Союзу, докумен-тальні докази дати, коли від інституції, згідно з тією статтею, ви-магали діяти. Якщо ці документи не подано із заявою, секретареві належить запропонувати зацікавленій стороні надати їх протягом розумного строку, у такому разі зацікавлена сторона не втрачає своїх прав, навіть якщо такі документи подано після спливу строку позовної давності.

Стаття 22

Справу, що підпадає під дію статті 18 Договору про Євратом, нале-жить порушувати в Суді через апеляцію, адресовану секретареві. Апеляція повинна містити ім’я та адресу місця постійного перебу-вання заявника, відомості про особу, що її підписала, посилання на рішення, проти якого подано апеляцію, імена відповідачів, пред-мет спору, апеляційні вимоги та стислий виклад підстав, на яких ґрунтується апеляція.

До апеляції належить додати засвідчену копію оскаржуваного рі-шення Арбітражного комітету.

Якщо Суд відхиляє апеляцію, рішення Арбітражного комітету є остаточним.

Якщо Суд скасовує рішення Арбітражного комітету, останній, якщо це доцільно, може розглянути справу повторно за ініціати-вою однієї зі сторін. Арбітражному комітетові належить діяти згід-но з будь-якими рішеннями Суду з питань права.

Стаття 23

У справах, що підпадають під дію статті 267 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, судові держави-члена, що своїм рішенням зупиняє розгляд справи й передає справу до Суду, нале-жить сповістити про це рішення Суд. Тоді секретареві Суду нале-жить сповістити про рішення сторони, держави-члени та Комісію, а також інституцію, орган, службу чи аґенцію Союзу, що ухвалила акт, чинність чи тлумачення якого є предметом спору.

Протягом двох місяців від дати цього сповіщення, сторони, держа-ви-члени, Комісія та, в разі потреби, інституція, орган, служба чи


аґенція Союзу, що ухвалила акт, чинність чи тлумачення якого є предметом спору, мають право подати до Суду меморандуми чи письмові зауваги.

Крім того, у справах, що підпадають під дію статті 267 Договору про функціювання Європейського Союзу, секретареві Суду нале-жить сповістити про рішення національного суду держави, що є сторонами Угоди про Європейський економічний простір, але не є державами-членами, а також Наглядовий орган ЄАВТ, зазна-чений в тій Угоді, які мають право протягом двох місяців від дати сповіщення подати до Суду меморандуми чи письмові зауваги, якщо заторкнуто одну зі сфер застосування тієї Угоди.

Якщо угода стосовно особливого питання, яку Рада уклала з однією чи більше третіми державами, передбачає, що ці держави мають право подавати до Суду меморандуми чи письмові зауваги у разі, якщо суд держави-члена звернувся до Суду по попередній висно-вок з питання, що підпадає під сферу дії угоди, про таке рішення національного суду також належить сповістити зацікавлені треті держави. Протягом двох місяців від дати сповіщення такі держави можуть подати до Суду меморандуми чи письмові зауваги.

Стаття 23а1

Внутрішній регламент може передбачати спрощену чи прискорену процедуру, а для звернень по попередній висновок, що стосуються простору свободи, безпеки та правосуддя – термінову процедуру.

Ці процедури можуть передбачати щодо подання меморандумів та письмових зауваг строк стисліший, ніж передбачений у статті 23, а також, як відступ від абзацу четвертого статті 20, що рішення у справі можна винести без висновку генерального адвоката.

Крім того, термінова процедура може передбачати обмеження кількості сторін та інших зацікавлених осіб, зазначених у статті 23, що мають право подавати меморандуми чи письмові зауваги, а та-кож – у надзвичайно термінових випадках – можливість оминути письмову частину провадження.

1 Статтю додано на підставі Рішення 2008/79/ЕС, Євроатом (ОВ L 24,

29.1.2008, c. 42).


Стаття 24

Суд може зажадати від сторін надати всі документи та інформацію, які Суд вважає потрібними. Про будь-яку відмову належить склас-ти формальний акт.

Суд може також зажадати від держав-членів та інституцій, органів, служб та аґенцій, що не є сторонами у справі, надати всю інформа-цію, яку Суд вважає потрібною для розгляду справи.

Стаття 25

Суд може будь-коли доручити будь-якій особі, установі, органові, комітетові чи іншій організації, за його вибором, подати експерт-ний висновок.

Стаття 26

Свідків можна заслуховувати на умовах, закладених у внутрішньо-му регламенті.

Стаття 27

Стосовно свідків, що не з’явилися на судове засідання, Суд має такі самі повноваження, які зазвичай мають суди, та може на-кладати грошові санкції на умовах, закладених в внутрішньому регламенті.

Стаття 28

Свідків та експертів можна заслуховувати під присягою у формі, закладеній у внутрішньому регламенті, чи у спосіб, закладений у праві держави, громадянином якої є свідок чи експерт.

Стаття 29

Суд може наказати, щоб свідка чи експерта заслухав суд за місцем його постійного перебування.

Наказ належить надіслати до виконання компетентному судовому органові згідно з умовами, закладеними у внутрішньому регламен-ті. Документи, складені на виконання судового доручення, нале-жить повернути до Суду на тих самих умовах.


В разі потреби Судові належить сплатити витрати, що не переш-коджає йому покласти їх, коли це доречно, на сторони.

Стаття 30

Державі-членові належить трактувати будь-яке порушення прися-ги з боку свідка чи експерта так, ніби таке правопорушення скоєно в одному з її судів, що уповноважений розглядати цивільні справи. На вимогу Суду зацікавленій державі-членові належить притяг-ти правопорушника до відповідальності у своєму компетентному суді.

Стаття 31

Слухання в Суді належить провадити відкрито, хіба що Суд, з власної ініціативи чи за клопотанням сторін, з поважних причин вирішить інакше.

Стаття 32

Під час слухань Суд може ставити питання експертам, свідкам та сторонам. Проте останні можуть звертатися до Суду лише через своїх представників.

Стаття 33

Належить вести протокол кожного засідання; його слід підписува-ти Голові та секретареві.

Стаття 34

Перелік справ до розгляду належить встановлювати Голові.

Стаття 35

Обговорення справ у Суді не підлягає розголошенню.

Стаття 36

У рішеннях належить наводити підстави їхнього ухвалення. Вони повинні містити імена суддів, що брали участь в обговоренні.


Стаття 37

Рішення підписують Голова та секретар. Їх належить зачитувати на відкритому судовому засіданні.

Стаття 38

Судові належить виносити рішення щодо судових витрат.

Стаття 39

Голова Суду може за спрощеною процедурою, яка в міру потреби може відступати від деяких правил, що містяться в цьому Статуті та які належить закласти у внутрішньому регламенті, виносити рі-шення щодо клопотань про зупинення виконання, як передбачено у статті 278 Договору про функціювання Європейського Союзу та статті 157 Договору про Євратом, чи призначати тимчасові заходи на підставі статті 279 Договору про функціювання Європейського Союзу, чи зупиняти виконавче провадження згідно з абзацом чет-вертим статті 299 Договору про функціювання Європейського Союзу чи абзацом третім статті 164 Договору про Євратом.

Якщо через якусь перешкоду Голова не може з’явитися в суді, ін-шому судді належить його заступити на умовах, закладених у внут-рішньому регламенті.

Ухвала, що її виносить Голова чи суддя, який його заступає, є по-передньою та в жодному разі не визначає наперед рішення Суду щодо суті справи.

Стаття 40

Держави-члени та інституції Союзу можуть вступати у справи, що перебувають на розгляді Суду.

Таке саме право належить надавати органам, службам та аґен-ціям Союзу, а також будь-якій іншій особі, що може обґрунтувати зацікавленість у результатах справи, переданої на розгляд Суду. Фізичні та юридичні особи не можуть вступати у справи між де-ржавами-членами, між інституціями Союзу чи між державами-членами та інституціями Союзу.

Без порушення абзацу другого, держави, що не є державами-членами, але є сторонами Угоди про Європейський економічний


простір, а також Наглядовий орган ЄАВТ, зазначений в тій Угоді, можуть вступати у справи, що перебувають на розгляді Суду, коли заторкнуто одну зі сфер застосування тієї Угоди.

Заяву про вступ у справу належить обмежити підтримкою вимог однієї зі сторін.

Стаття 41

Якщо відповідач, що його належним чином викликано до суду, не подає письмових пояснень на свій захист, належить автоматично ухвалити рішення не на його користь. Рішення можна оскаржити протягом одного місяця після сповіщення про нього. Оскарження як таке не зупиняє виконання рішення, хіба що Суд вирішить інакше.

Стаття 42

Держави-члени, інституції, органи, служби чи аґенції Союзу та будь-які інші фізичні чи юридичні особи можуть, у справах та на умовах, що їх належить визначити у внутрішньому регламенті, вступити у справу як треті особи, щоб оскаржити рішення, ухва-лене без їхньої участі, якщо таке рішення порушує їхні права.

Стаття 43

Якщо значення чи межі застосовування рішення породжують сумніви, Судові належить розтлумачити таке рішення за заявою будь-якої сторони чи інституції Союзу, що обґрунтує свою зацікав-леність у цьому.

Стаття 44

Заяву про перегляд рішення можна подавати до Суду, лише якщо виявлено обставину, що могла бути вирішальною, але на момент ухвалення рішення була невідома Судові та стороні, що вимагає перегляду.

Перегляд справи належить починати з ухвали Суду, що прямо фік-сує наявність нововиявленої обставини, визнає, що її характер дає підстави для перегляду справи, та визнає заяву прийнятною на цій підставі.

Заяви про перегляд не вільно подавати, якщо минуло 10 років від дати ухвалення рішення.


Стаття 45

Подовженні через віддаленість процесуальні строки належить визначити у внутрішньому регламенті.

Жодне право не вільно порушувати внаслідок спливу строку, якщо зацікавлена сторона доведе наявність непередбачених чи форс-мажорних обставин.

Стаття 46

Для позовів до Союзу стосовно питань щодо позадоговірної від-повідальності, позовна давність складає п’ять років від дати події, що спричинила таку відповідальність. Строк позовної давності на-лежить переривати, якщо до Суду подано позов чи якщо до подан-ня позову сторона, що їй завдано шкоди, подала заяву до відповід-ної інституції Союзу. В останньому випадку позов належить подати протягом двох місяців, передбачених у статті 263 Договору про функціювання Європейського Союзу; коли це доцільно, належить застосовувати положення абзацу другого статті 265 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Цю статтю також належить застосовувати до позовів до Європейського Центрального Банку щодо позадоговірної відпові-дальності останнього.

Розділ ІV

Загальний Cуд

Стаття 47

Абзац перший статті 9, статті 14 та 15, абзаци перший, другий, четвертий та п’ятий статті 17, а також статтю 18 належить засто-совувати до Загального суду та його членів.

Абзац четвертий статті 3 та статті 10, 11 та 14 належить застосо-вувати до секретаря Загального суду mutatis mutandis*.

* Mutatis mutandis (лат.) – із заміною того, що належить замінити; врахо-

вуючі відповідні відмінності; із змінами, що випливають з обставин; з потріб-

ними змінами (прим. ред.).


Стаття 48

До складу Загального суду входять двадцять сім суддів.

Стаття 49

Члени Загального суду можуть виконувати функції генерального адвоката.

Обов’язок генерального адвоката полягає у представленні на від-критому судовому засіданні, цілком неупереджено та незалежно, обґрунтованих висновків у деяких справах, що їх прийняв до роз-гляду Загальний суд, щоб сприяти Загальному судові виконувати його завдання.

Критерії добору таких справ, а також процедуру призначання гене-ральних адвокатів, належить закласти у внутрішньому регламенті Загального суду.

Членові суду, який виконує функції генерального адвоката у справі, не вільно брати участі в ухвалюванні рішення у цій справі.

Стаття 50

Загальний суд засідає в палатах, що складаються з трьох чи п’яти суддів. Суддям належить обирати голів палат з-поміж їхніх членів. Голів палат, до складу яких входять п’ять суддів, належить обирати на три роки. Їх можна переобрати один раз.

Склад палат та розподіл справ між ними належить визначити у внутрішньому регламенті. В деяких випадках, передбачених у внутрішньому регламенті, Загальний суд може засідати у повному складі чи у складі з одного судді.

Внутрішній регламент може також передбачити, що Загальний суд засідає у складі Великої палати у випадках та на умовах, визна-чених у регламенті.

Стаття 51

Як відступ від правила, закладеного в частині першій статті 256 Договору про функціювання Європейського Союзу, Суд має юрис-дикцію виносити рішення щодо позовів, зазначених у статтях 263 та 265 Договору про функціювання Європейського Союзу, що їх подали держави-члени проти:


a) акта чи бездіяльності Європейського Парламенту чи Ради чи обох інституцій, що діють спільно, окрім:

– рішень Ради, ухвалених на підставі абзацу третього частини другої статті 108 Договору про функціювання Європейського Союзу;

– актів Ради, ухвалених на підставі регламенту Ради щодо за-хисних заходів у торгівлі в значенні статті 207 Договору про функціювання Європейського Союзу;

– актів Ради, через які вона здійснює виконавчі повноваження згідно з частиною другою статті 291 Договору про функцію-вання Європейського Союзу;

b) акта чи бездіяльності Комісії, на підставі частини першої статті 331 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Суд також має юрисдикцію виносити рішення щодо позовів, зазна-чених у тих самих статтях, якщо їх подає одна з інституцій Союзу проти акта чи бездіяльності Європейського Парламенту, Ради, чи обох інституцій, що діють спільно, чи Комісії, чи позову інституції Союзу проти акта чи бездіяльності Європейського Центрального Банку.

Стаття 52

Голові Суду та Голові Загального суду належить за взаємною зго-дою визначати умови, на яких посадовці та інші службовці Суду можуть надавати послуги Загальному судові, щоб уможливити його функціювання. Деяким посадовцям чи іншим службовцям належить бути підзвітними секретареві Загального суду, який під-лягає Голові Загального суду.

Стаття 53

Процедури Загального суду регулює розділ ІІІ.

Дальші та детальніші положення в разі потреби належить заклас-ти у внутрішньому регламенті. Внутрішній регламент може місти-ти відступи від абзацу четвертого статті 40 та від статті 41, щоб враховувати особливості судових спорів у сфері інтелектуальної власності.


Як відступ від абзацу четвертого статті 20, генеральний адвокат може представляти свої обґрунтовані висновки письмово.

Стаття 54

У разі якщо позовну заяву чи інший процесуальний документ, адресований до Загального суду, помилково подано секретареві Суду, останньому належить негайно переслати її/його секретареві Загального суду; так само, якщо позовну заяву чи інший процесу-альний документ, адресований до Суду, помилково подано секре-тареві Загального суду, останньому належить негайно переслати його/її секретареві Суду.

У разі коли Загальний суд вирішить, що він не має юрисдикції роз-глядати позов, оскільки останній підпадає під юрисдикцію Суду, цей позов належить передати Судові; так само, якщо Суд вирішить, що позов підпадає під юрисдикцію Загального суду, цей позов нале-жить передати Загальному судові, який вже не може відмовитися від юрисдикції.

У разі якщо Суд та Загальний суд розглядають справи, в яких заяв-лені однакові вимоги, порушено те саме питання щодо тлумачен-ня, чи оскаржено той самий акт, Загальний суд може, заслухавши сторони, зупинити провадження доти, доки Суд винесе своє рішен-ня, чи коли позов подано на підставі статті 263 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, Загальний суд може відмовитись від юрисдикції і таким чином передати справу на розгляд Судові. За таких самих обставин Суд також може вирішити зупинити про-вадження; у такому разі Загальному судові належить продовжити розгляд справи.

Коли держава-член та інституція Союзу оскаржують той самий акт, Загальному судові належить відмовитися від юрисдикції, аби Суд зміг винести рішення за цими заявами.

Стаття 55

Про остаточні рішення Загального суду, рішення, що лише час-тково розв’язують питання по суті чи розв’язують процесуаль-не питання про брак компетенції чи неприйнятність, секретареві Загального суду належить сповіщати всі сторони, а також держа-ви-члени та інституції Союзу, навіть якщо вони не вступали у спра-ву, яку розглядав Загальний суд.


Стаття 56

Апеляцію до Суду можна подати протягом двох місяців від дня сповіщення про оскаржуване рішення; апеляцію можна подавати щодо остаточних рішень Загального суду та проти його рішень, що лише частково розв’язують питання по суті чи розв’язують проце-суальне питання про брак компетенції чи неприйнятність.

Таку апеляцію може подати будь-яка сторона, що цілком чи част-ково програла справу. Проте треті особи, що вступають у справу, які не є державами-членами та інституціями Союзу, можуть пода-ти таку апеляцію лише тоді, коли рішення Загального суду прямо їх стосується.

За винятком справ, пов’язаних зі спорами між Союзом та його службовцями, апеляцію можуть подавати також держави-чле-ни та інституції Союзу, що не вступали у справу, що її розглядав Загальний суд. Процесуальне становище таких держав-членів та інституцій є таким самим, як і у держав-членів та інституцій, що вступили у справу в першій інстанції.

Стаття 57

Будь-яка особа, чию заяву про намір вступити у справу відхилив Загальний суд, може подати апеляцію до Суду протягом двох тиж-нів від дня сповіщення про рішення відхилити заяву.

Сторони у справі можуть подавати апеляцію до Суду проти будь-якого рішення Загального суду, прийнятого на підставі статті 278, чи статті 279, чи абзацу четвертого статті 299 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, чи на підставі статті 157, чи абза-цу третього статті 164 Договору про Євратом протягом двох міся-ців від дня сповіщення про нього.

Апеляцію, зазначену в перших двох абзацах цієї статті, належить заслуховувати та розв’язувати згідно з процедурою, зазначеною у статті 39.

Стаття 58

Апеляція до Суду має бути обмежена питаннями права. Її підста-вою може бути брак компетенції Загального суду, порушення про-цедури, що негативно вплинуло на інтереси заявника, а також те, що Загальний суд порушив право Союзу.


Апеляція не може стосуватися лише суми коштів чи того, яка сто-рона повинна їх сплатити.

Стаття 59

У разі якщо апеляцію подано проти рішення Загального суду, про-вадження в Суді складається з письмової та усної частин. Згідно з умовами, закладеними у внутрішньому регламенті, Суд, заслухав-ши генерального адвоката та сторони, може відмовитися від усної процедури.

Стаття 60

Без порушення статей 278 та 279 Договору про функціювання Європейського Союзу чи статті 157 Договору про Євратом, апе-ляція не зупиняє виконання рішення.

Як відступ від статті 280 Договору про функціювання Європейсь-кого Союзу, рішення Загального суду, що визнають регламент нік чемним, набирають чинності лише після закінчення строку, зазначеного в абзаці першому статті 56 цього Статуту, або якщо протягом цього строку подано апеляцію – від дати відмови у за-доволенні апеляції, проте без порушення права сторони зверну-тися до Суду з клопотанням зупинити наслідки регламенту, що його визнано нікчемним, чи вжити будь-яких інших тимчасових заходів, на підставі статей 278 та 279 Договору про функціювання Європейського Союзу чи статті 157 Договору про Євратом.

Стаття 61

Якщо апеляцію добре обґрунтовано, Судові належить скасувати рішення Загального суду. Він може сам прийняти остаточне рі-шення у справі, якщо стан розгляду справи дозволяє це зробити, або повернути справу до Загального суду на повторний розгляд.

У разі коли справу повернуто на повторний розгляд до Загального суду, останній зв’язаний рішенням Суду з питань права.

Якщо апеляцію, що її подає держава-член чи інституція Союзу, що не вступала у справу в Загальному суді, добре обґрунтовано, Суд може, якщо вважає за потрібне, зазначити, які наслідки ска-сованого рішення Загального суду належить вважати остаточними стосовно сторін судового спору.


Стаття 62

У справах, передбачених у частинах другій та третій статті 256 Договору про функціювання Європейського Союзу, перший гене-ральний адвокат може запропонувати Судові переглянути рішення Загального суду, якщо він вважає, що існує суттєва загроза ціліс-ності та узгідненості права Союзу.

Пропозицію належить зробити протягом одного місяця від дати, коли Загальний суд виніс рішення. Протягом одного місяця від дати отримання пропозиції першого генерального адвоката Судові належить вирішити, слід переглядати рішення чи ні.

Стаття 62a

Судові належить ухвалювати рішення стосовно питань, що є пред-метом перегляду за терміновою процедурою, на підставі матеріалів справи, які спрямував до нього Загальний суд.

Зацікавлені особи, зазначені у статті 23 цього Статуту, та – у ви-падках, передбачених у частині другій статті 256 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу, – сторони справи у Загальному суді мають право представляти на розгляд Суду меморандуми чи подавати письмові зауваги стосовно питань, що є предметом пере-гляду, протягом періоду, визначеному на ці цілі.

Перш ніж ухвалити рішення, Суд може вирішити відкрити усне провадження.

Стаття 62b

У випадках, передбачених у частині другій статті 256 Договору про функціювання Європейського Союзу, без порушення статей 278 та 279 Договору про функціювання Європейського Союзу, пропо-зиції щодо перегляду та ухвала про початок процедури перегляду не зупиняють виконання рішення. Якщо Суд вважає, що рішен-ня Загального суду впливає на цілісність чи узгідненість права Союзу, йому належить повернути справу до Загального суду, що є зв’язаним рішеннями Суду з питань права; Суд може постановити, які саме наслідки рішення Загального суду належить вважати ос-таточними стосовно сторін судового спору. Проте якщо, зважаючи на результат перегляду, розв’язок справи випливає з встановле-


ного факту, на якому ґрунтується рішення Загального суду, Судові належить винести остаточне рішення.

У випадках, передбачених у частині третій статті 256 Договору про функціювання Європейського Союзу, у разі браку пропозицій про перегляд чи ухвали про початок процедури перегляду, відповіді Загального суду на питання, поставлені перед ним, набирають чинності по закінченні строку, визначеного на ці цілі в другому аб-заці статті 62. Якщо процедуру перегляду розпочато, то відповіді, що є предметом перегляду, набирають чинності з дотриманням тієї ж процедури, хіба що Суд вирішить інакше. Якщо Суд вважає, що рішення Загального суду впливає на цілісність чи узгідненість пра-ва Союзу, відповідь Загального суду на питання, що є предметом перегляду, належить замінити відповіддю, що її надав Суд.

Розділ IVa

Спеціалізовані суди

Стаття 62c

Положення стосовно юрисдикції, складу, організації та процедури спеціалізованих судів, заснованих на підставі статті 257 Договору про функціювання Європейського Союзу, викладено у додатку до цього Статуту.

Розділ V


Стаття 63

Внутрішні регламенти Суду та Загального суду повинні містити будь-які положення, потрібні, щоб застосовувати та, в разі потре-би, доповнювати цей Статут.

Стаття 64

Раді належить одностайно ухвалити регламент, що закладає пра-вила застосування мовного режиму в Суді Європейського Союзу. Цей регламент належить ухвалити за поданням Суду та після кон-


сультації з Комісією та Європейським Парламентом або на про-позицію Комісії та після консультації з Судом та Європейським Парламентом.

Доки не будуть ухвалені ці правила, належить застосовувати по-ложення внутрішнього регламенту Суду та внутрішнього регла-менту Загального суду, що регулюють мовний режим. Як відступ від статей 253 та 254 Договору про функціювання Європейського Союзу, внесення будь-яких змін до цих положень чи їх скасування можливі тільки за одностайною згодою Ради.

Додаток I

Суд публічної служби Європейського Союзу

Стаття 1

Суд публічної служби Європейського Союзу (далі називаний «Суд публічної служби») має в першій інстанції юрисдикцію у спорах між Союзом та його службовцями, як зазначено у статті 270 Договору про функціювання Європейського Союзу, включно зі спорами між всіма органами чи аґенціями та їхніми службовцями, стосовно яких юрисдикцію надано Судові Європейського Союзу.

Стаття 2

До складу Суду публічної служби входять сім суддів. За подан-ням Суду Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може збільшити кількість суддів.

Суддів належить призначати строком на шість років. Суддів, строк повноважень яких завершився, можна знову призначати на посаду.

Будь-яку вакансію належить заповнювати призначенням нового судді строком на шість років.

Стаття 3

1. Раді належить призначати суддів, діючи згідно з абзацом чет-вертим статті 257 Договору про функціювання Європейського Союзу, після консультацій з комітетом, передбаченим у цій статті. Призначаючи суддів, Раді належить забезпечити збалансований


склад Суду публічної служби на якомога ширшій географічній ос-нові з-поміж громадян держав-членів та з урахуванням представ-лених національних правових систем.

2. Будь-яка особа, що є громадянином Союзу та задовольняє умо-ви, закладені в четвертому абзаці статті 257 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, може висувати свою кандидатуру на посаду судді. Раді, за поданням Суду, належить визначити умови та порядок подання та розгляду кандидатур.

3. Належить створити комітет з сімох осіб, дібраних з колишніх членів Суду та Загального суду, а також правників визнаної компе-тентності. Раді, діючи за рекомендацією Голови Суду, належить виз-начити правила призначення членів комітету та його регламент.

4. Комітетові належить надавати висновок щодо придатності канди-дата виконувати обов’язки судді Суду публічної служби. Комітетові належить додати до свого висновку список кандидатів, що мають найбільш відповідний досвід високого рівня. Список повинен міс-тити щонайменше вдвічі більше кандидатів, ніж число суддів, що їх має призначити Рада.

Стаття 4

1. Суддям належить обирати з-поміж себе Голову Суду публічної служби строком на три роки. Його можна переобирати.

2. Суд публічної служби засідає в палатах, до складу яких входить три судді. У деяких випадках, визначених у його внутрішньому рег-ламенті, Суд публічної служби може провадити засідання у повно-му складі чи в палатах, до складу яких входять по п’ять суддів, чи у складі одного судді.

3. Голові Суду публічної служби належить головувати, коли Суд засідає у повному складі та коли засідає палата з п’ятьох суддів. Голів палат, до складу яких входить три судді, належить визнача-ти, як передбачено в частині першій. Якщо Голова Суду публічної служби входить до складу палати з трьох суддів, йому належить го-ловувати в цій палаті.

4. Юрисдикцію та кворум повного складу Суду публічної служби, а також склад палат та розподіл між ними справ належить визначи-ти у внутрішньому регламенті.


Стаття 5

До Суду публічної служби та його членів належить застосовувати статті від 2 до 6, 14, 15, абзаци перший, другий та п’ятий статті 17 та статтю 18 Статуту Суду Європейського Союзу.

Присягу, зазначену в статті 2 Статуту, належить складати перед Судом, а рішення, зазначені в статтях 3, 4 та 6 Статуту, належить ухвалити Судові після консультацій з Судом публічної служби.

Стаття 6

1. Службам Суду та Загального суду належить надавати підтримку Судові публічної служби. Голові Суду чи, у відповідних випадках, Голові Загального суду, за спільною згодою з Головою Суду пуб-лічної служби, належить визначити умови, на яких посадовцям та іншим службовцям Суду чи Загального суду належить надавати послуги Судові публічної служби, аби уможливити його функцію-вання. Деяким посадовцям чи іншим службовцям належить бути підзвітними секретареві Суду публічної служби, який підлягає Голові цього Суду.

2. Судові публічної служби належить призначити свого секретаря та закласти правила, що регулюють його роботу. До нього нале-жить застосовувати абзац четвертий статті 3 та статті 10, 11 та 14 Статуту Суду Європейського Союзу.

Стаття 7

1. Провадження в Суді публічної служби регулює розділ III Статуту Суду Європейського Союзу за винятком статей 22 та 23. Дальші та докладніші положення, в разі потреби, належить закласти у внут-рішньому регламенті.

2. Положення, що стосуються мовного режиму Загального суду, належить застосовувати до Суду публічної служби.

3. Письмова стадія провадження повинна включати представлен-ня заяви та заперечення проти неї, хіба що Суд публічної служби вирішить, що потрібний другий обмін письмовими поясненнями. У разі такого другого обміну Суд публічної служби, за згоди сторін, може вирішити винести рішення без усної процедури.


4. На всіх стадіях провадження, включно з часом подання позову, Суд публічної служби може вивчати можливості розв’язання спо-ру через укладення мирової угоди та сприяти її укладенню.

5. Судові публічної служби належить визначати правила щодо судових витрат. На підставі спеціальних положень внутрішнього регламенту, суд може зобов’язати сторону, що програла справу, сплатити судові витрати.

Стаття 8

1. Якщо позовну заяву чи інший процесуальний документ, адре-совані до Суду публічної служби, помилково подано секретареві Суду чи секретареві Загального суду, відповідному секретареві належить негайно переслати її/його секретареві Суду публічної служби. Так само, якщо позовну заяву чи інший процесуальний до-кумент, адресовані до Суду чи Загального суду, помилково подано секретареві Суду публічної служби, останньому належить негай-но переслати її/його секретареві Суду чи секретареві Загального суду.

2. У разі, коли Суд публічної служби вирішить, що він не має юрисдикції розглядати позов, оскільки останній підпадає під юрис-дикцію Суду чи Загального суду, цей позов належить передати до Суду чи Загального суду. Так само у разі, коли Суд чи Загальний суд вирішить, що позов підпадає під юрисдикцію Суду публічної служби, цей позов належить передати до Суду публічної служби, який вже не може відмовитися від юрисдикції.

3. Якщо Суд публічної служби та Загальний суд розглядають спра-ви, в яких порушено те саме питання щодо тлумачення чи оскар-жено той самий акт, Суд публічної служби може, заслухавши сто-рони, зупинити провадження доти, доки Загальний суд винесе своє рішення.

У разі коли у провадженні Суду публічної служби та Загального суду перебувають справи, в яких заявлені однакові вимоги, Судові публічної служби належить відмовитися від юрисдикції, аби в та-ких справах діяв Загальний суд.

Стаття 9

Апеляцію до Загального суду можна подати протягом двох міся-ців від дня сповіщення про оскаржуване рішення; апеляцію мож-


на подавати проти остаточних рішень Суду публічної служби та проти його рішень, що лише частково розв’язують питання по суті чи розв’язують процесуальне питання про брак компетенції чи неприйнятність.

Таку апеляцію може подати кожна сторона, що цілком чи частково програла справу. Проте треті особи, що вступають у справу і не є державами-членами та інституціями Союзу, можуть подати таку апеляцію лише тоді, коли рішення Суду публічної служби прямо їх стосується.

Стаття 10

1. Будь-яка особа, чию заяву про намір вступити у справу відхилив Суд публічної служби, може подати апеляцію до Загального суду протягом двох тижнів від дня сповіщення про рішення відхилити заяву.

2. Сторони у справі можуть подавати апеляцію до Загального суду проти будь-якого рішення Суду публічної служби, прийнятого на підставі статті 278, статті 279 чи з абзацу четвертого статті 299 Договору про функціювання Європейського Союзу чи на підставі статті 157, чи абзацу третього статті 164 Договору про Євратом протягом двох місяців від дня сповіщення про нього.

3. Голова Загального суду може ухвалити рішення щодо апеляцій, поданих згідно з частинами першою та другою, за спрощеною про-цедурою, що в разі потреби може бути відмінною від деяких пра-вил, викладених у цьому Додатку, і яку належить закласти у внут-рішньому регламенті Загального суду.

Стаття 11

1. Апеляція до Загального суду має бути обмежена питаннями права. Її підставою може бути брак компетенції Суду публічної служби, порушення процедури, що негативно вплинуло на інтере-си заявника, а також те, що Суд публічної служби порушив право Союзу.

2. Апеляція не може стосуватися лише суми коштів чи того, яка сторона повинна їх сплатити.


Стаття 12

1. Без порушення статей 278 та 279 Договору про функціювання Європейського Союзу чи статті 157 Договору про Євратом, апеля-ція до Загального суду не зупиняє виконання рішення.

2. У разі коли подано апеляцію на рішення Суду публічної служби, провадження в Загальному суді складається з письмової та усної частин. Згідно з умовами, закладеними у внутрішньому регламен-ті, Загальний суд, заслухавши сторони, може відмовитися від усної процедури.

Стаття 13

1. Якщо апеляцію добре обґрунтовано, Загальному судові нале-жить скасувати рішення Суду публічної служби й винести рішення у справі. Загальному судові належить повернути справу на повтор-ний розгляд до Суду публічної служби, якщо стан розгляду справи не дозволяє Загальному суду ухвалити рішення самостійно.

2. У разі коли справу повернено на повторний розгляд до Суду пуб-лічної служби, він зв’язаний рішенням Загального суду з питань права.

Протокол про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ 297


про Статут Європейської системи центральних

банків та Європейського Центрального Банку


ПРАГНУЧИ закласти Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку, передбачений час-тиною другою статті 8 Договору про функціювання Європейського Союзу,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про функціювання Європейсь-кого Союзу належить додати такі положення:

Підрозділ І

Європейська система центральних банків

Стаття 1

Європейська система центральних банків

Згідно з частиною першою статті 282 Договору про функціювання Європейського Союзу, Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) та національні центральні банки становлять Європейську систе-му центральних банків. ЄЦБ та національні центральні банки дер-жав-членів, що їх валютою є євро, становлять Євросистему.

ЄСЦБ та ЄЦБ належить виконувати свої завдання та провадити свою діяльність згідно з положеннями Договорів та цього Статуту.

Підрозділ ІІ

Цілі та завдання ЄСЦБ

Стаття 2

Цілі

Згідно з частиною першою статті 127 та частиною другою статті 282 Договору про функціювання Європейського Союзу, головною метою ЄСЦБ є підтримування цінової стабільності. Без порушен-ня цілей цінової стабільності, йому належить підтримувати загаль-


ні економічні політики Союзу, маючи на меті сприяти здійсненню цілей Союзу, закладених у статті 3 Договору про Європейський Союз. ЄСЦБ належить діяти згідно з принципом відкритої рин-кової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розподілові ресурсів, та згідно з принципами, окресленими у статті 119 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 3

Завдання

3.1. Згідно з частиною другою статті 127 Договору про функцію-вання Європейського Союзу засадничими завданнями, що їх нале-жить здійснювати через ЄСЦБ, є:

– визначати та провадити монетарну політику Союзу,

– здійснювати валютні операції згідно з положеннями статті 219 зазначеного Договору,

– тримати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними,

– сприяти безперешкодному функціюванню платіжних систем.

3.2. Згідно з частиною третьою статті 127 Договору про функцію-вання Європейського Союзу уступ третій статті 3.1 не перешкод-жає урядам держав-членів тримати обігові валютні активи та ке-рувати ними.

3.3. Згідно з частиною п’ятою статті 127 зазначеного Договору ЄСЦБ належить сприяти безперешкодному провадженню полі-тик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливо-го нагляду за кредитними установами та стабільністю фінансової системи.

Стаття 4

Дорадчі функції

Згідно з частиною четвертою статті 127 Договору про функцію-вання Європейського Союзу:

а) з ЄЦБ належить провадити консультації:

– про будь-який запропонований акт Союзу у сферах його компетенції,


– національним органам влади – стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах його компетенції, але в межах та на умовах, що їх визначила Рада згідно з процеду-рою, закладеною у статті 41;

b) ЄЦБ може подавати висновки інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.

Стаття 5

Збирання статистичної інформації

5.1. Щоб виконати завдання ЄСЦБ, ЄЦБ за допомоги національ-них центральних банків належить збирати потрібну статистичну інформацію від компетентних національних органів чи безпосеред-ньо від суб’єктів економічної діяльності. На ці цілі йому належить співпрацювати з інституціями, органами, службами та аґенціями Союзу та з компетентними органами держав-членів чи третіх країн та з міжнародними організаціями.

5.2. Національним центральним банкам належить виконувати, на-скільки це можливо, завдання, зазначені у статті 5.1.

5.3. ЄЦБ належить сприяти гармонізації, у разі потреби, приписів та практик збирання, впорядкування та поширювання статистич-ної інформації у галузях, що належать до сфер його компетенції.

5.4. Раді, згідно з процедурою, закладеною у статті 41, належить визначити підзвітних юридичних та фізичних осіб, режим конфі-денційності та відповідні виконавчі положення.

Стаття 6

Міжнародна співпраця

6.1. У сфері міжнародної співпраці, пов’язаної з завданнями, пок-ладеними на ЄСЦБ, ЄЦБ належить вирішити, яким чином пред-ставляти ЄСЦБ.

6.2. ЄЦБ та, за його згоди, національні центральні банки можуть бути учасниками міжнародних монетарних інституцій.

6.3. Статті 6.1 та 6.2 не порушують статтю 138 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу.


Підрозділ ІІІ

Організація ЄСЦБ

Стаття 7

Незалежність

Згідно зі статтею 130 Договору про функціювання Європейського Союзу, під час здійснення повноважень та виконання завдань та обов’язків, покладених на них Договорами та цим Статутом, ЄЦБ, національному центральному банку чи будь-якому члену їхніх ор-ганів, що уповноважені ухвалювати рішення, не вільно звертатися по вказівки до інституцій, органів, служб та аґенцій Союзу, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу чи викону-вати вказівки останніх. Інституції, органи, служби та аґенції Союзу та уряди держав-членів зобов’язуються шанувати цей принцип і не намагатися впливати на членів органів ЄЦБ чи національних центральних банків, що уповноважені ухвалювати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Стаття 8

Загальний принцип

Керувати ЄСЦБ належить органам ЄЦБ, уповноваженим ухвалю-вати рішення.

Стаття 9

Європейський Центральний Банк

9.1. ЄЦБ, що згідно з частиною третьою статті 282 Договору про функціювання Європейського Союзу має правосуб’єктність, нале-жить користуватися в кожній державі-членові найширшою право- та дієздатністю, що надає законодавство цієї держави юридичним особам; він може, зокрема, набувати рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також бути стороною в судовому процесі.

9.2. ЄЦБ належить забезпечувати виконання завдань, покладених на ЄСЦБ згідно з частинами другою, третьою та п’ятою статті 127 зазначеного Договору, як через його власну діяльність на підставі цього Статуту, так і через національні центральні банки на підставі статей 12.1 та 14.


9.3. Згідно з частиною першою статті 129 зазначеного Договору органами ЄЦБ, уповноваженими ухвалювати рішення, є Керівна рада та Правління.

Стаття 10

Керівна рада

10.1. Згідно з частиною першою статті 283 Договору про функцію-вання Європейського Союзу до складу Керівної ради входять чле-ни Правління ЄЦБ та керівники національних центральних банків держав-членів, що їх валютою є євро.

10.2. Кожний член Керівної ради має один голос. Починаючи від дня, коли число членів Керівної ради перевищить 21, кожен член Правління матиме один голос, а число керівників [національних центральних банків] з правом голосу дорівнюватиме 15. Право го-лосу належить надавати на підставах ротації наступним чином:

– починаючи від дати, коли число керівників перевищить 15, і доти, доки воно досягне 22, керівників належить поділити на дві групи відповідно до ранжування розмірів часток відповідних держав-членів у сукупному валовому внутрішньому продукті за ринковими цінами та в підсумковому балансі грошово-кредит-них фінансових інституцій держав-членів, що запровадили євро. Часткам в сукупному валовому продукті за ринковими цінами та в підсумковому балансі грошово-кредитних фінансових інсти-туцій належить надати вагу 5/6 та 1/6 відповідно. Першу групу складатимуть п’ять керівників, до другої групи належатимуть решта керівників. Частота надавання права голосу керівникам, що належать до першої групи, має бути не меншою, ніж частота надавання права голосу керівникам із другої групи. З урахуван-ням попереднього речення, першій та другій групі належить на-дати, відповідно, чотири та одинадцять голосів,

– починаючи від дати, коли число керівників досягне 22, керівни-ків належить поділити на три групи відповідно до ранжування, базованого на викладених вище критеріях. Першу групу склада-тимуть п’ять керівників, яким належить надати чотири голоси. До другої групи входитиме половина загального числа керівни-ків із заокругленням будь-яких дробів вгору до найближчого ці-лого числа, їм належить надати вісім голосів. Третю групу скла-датимуть решта керівників, яким належить надати три голоси;


– в кожній групі керівникам належить мати право голосу протя-гом однакових проміжків часу;

– частку в сукупному валовому продукті за ринковими цінами належить розраховувати на підставі статті 29.2. Підсумковий баланс грошово-кредитних фінансових інституцій належить розраховувати згідно зі статистичними рамками, застосовними в Союзі на час розрахунку;

– щоразу, коли сукупний валовий продукт за ринковими цінами буде скориговано згідно зі статтею 29.3 або коли число керівни-ків зросте, кількість членів та/чи склад груп належить скоригу-вати відповідно до вищевикладених принципів;

– Керівній раді, діючи більшістю в дві третини всіх її членів, що мають чи не мають права голосу, належить вживати всіх заходів, потрібних аби запровадити наведені вище принципи, і може від-класти початок дії ротаційної системи до дня, коли число керів-ників перевищить 18.

Членам Керівної ради належить голосувати особисто. Як відступ від цього правила, у внутрішньому регламенті, зазначеному в стат-ті 12.3, може бути закладено, що члени Керівної ради можуть го-лосувати через телеконференції. У цих правилах належить також обумовити, що член Керівної ради, який протягом тривалого пе-ріоду не може брати участь у засіданнях, може призначити членом Керівної ради свого заступника.

Положення попередніх абзаців не порушують права голосу всіх членів Керівної ради, що мають чи не мають право голосу згідно з статтями 10.3, 40.2 та 40.3.

Якщо в цьому Статуті не обумовлено інакше, Керівній раді нале-жить діяти простою більшістю голосів членів з правом голосу. У разі поділу голосів навпіл, Голові належить вирішальний голос.

Щоб провадити голосування, Керівній раді належить мати кворум у дві третини її членів, що мають право голосу. За браком кворуму Голова може скликати надзвичайне засідання, де рішення можна ухвалювати без кворуму.

10.3. Стосовно будь-яких рішень, ухвалюваних на підставі статей 28, 29, 30, 32 та 33, голоси членів Керівної ради належить зважува-ти відповідно до часток національних банків у підписному капіталі ЄЦБ. Вага голосів членів Правління дорівнює нулеві. Рішення, що


потребує кваліфікованої більшості, є ухваленим, якщо подані на його користь голоси представляють щонайменше дві третини під-писного капіталу ЄЦБ та щонайменше половину акціонерів. Якщо керівник одного з національних центральних банків не може бути присутнім, він може призначити заступника, щоб останній подав його зважений голос.

10.4. Перебіг засідань Ради є конфіденційний. Керівна рада може вирішити оприлюднити результат обговорення.

10.5. Керівній Раді належить провадити засідання щонайменше десять разів на рік.

Стаття 11

Правління

11.1. Згідно з абзацом першим частини другої статті 283 Договору про функціювання Європейського Союзу до складу Правління входять Голова, Заступник голови та ще чотири члени.

Членам належить виконувати свої обов’язки на постійній основі. Жодному членові не вільно займатися будь-якою оплачуваною чи неоплачуваною професійною діяльністю, хіба що Керівна рада, як виняток, дозволить виняток відступ від цього правила.

11.2. Згідно з абзацом другим частини другої статті 283 зазначено-го Договору, Голову, Заступника голови та інших членів Правління належить призначати Європейській Раді, діючи кваліфікованою більшістю від свого складу, за рекомендацією Ради та після кон-сультацій з Європейським Парламентом та Керівною радою, з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в монетарній та банківській сферах.

Їх належить призначати строком на вісім років без права пере призначення.

Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

11.3. Умови працевлаштування членів Правління, зокрема їхню заробітну платню, пенсію та інші види соціального забезпечення належить обумовлювати в контрактах з ЄЦБ; їх належить затвер-джувати Керівній раді на пропозицію комітету, до складу якого входять три члени, що їх призначає Керівна рада, та три члени, що їх призначає Рада. Члени Правління не мають права голосу у спра-вах, зазначених у цьому пункті.


11.4. Якщо член Правління вже не задовольняє вимогам, потріб-ним, аби виконувати свої обов’язки, чи якщо він вчинив серйозний переступ, Суд може звільнити його за поданням Керівної ради чи Правління.

11.5. Кожен член Правління, присутній особисто, має право го-лосу; він має на ці цілі один голос. Якщо не обумовлено інакше, Правлінню належить діяти простою більшістю поданих голосів. У разі однакової кількості голосів, Голові належить вирішальний голос. Механізм голосування належить конкретизувати у внутріш-ньому регламенті, зазначеному в статті 12.3.

11.6. Правління відповідає за поточну роботу ЄЦБ.

11.7. Щоб заповнити будь-яку вакансію в Правлінні, належить призначити нового члена згідно з статтею 11.2.

Стаття 12

Обов’язки органів, уповноважених ухвалювати рішення

12.1. Керівній раді належить ухвалювати настанови та рішення, потрібні, щоб забезпечити виконання завдань, покладених на ЄСЦБ на підставі Договорів та цього Статуту. Керівній раді нале-жить формувати монетарну політику Союзу, включно – у разі пот-реби – з рішеннями, пов’язаними з проміжними монетарними ці-лями, основними відсотковими ставками і станом резервів ЄСЦБ, та видавати потрібні настанови щодо їх імплементації.

Правлінню належить здійснювати монетарну політику згідно з настановами та рішеннями, що їх закладає Керівна рада. Заради цього Правління дає потрібні інструкції національним централь-ним банкам. Крім того, Правління може мати також деякі повно-важення, делеговані йому за рішенням Керівної ради.

Тією мірою, якою це можливо й доцільно, та без порушення поло-жень цієї статті, ЄЦБ має право доручати національним централь-ним банкам проведення операцій, що є частиною завдань ЄСЦБ.

12.2. Правління відповідає за готування засідань Керівної ради.

12.3. Керівній раді належить ухвалити внутрішній регламент, що визначає внутрішню організацію ЄЦБ та його органів, уповнова-жених ухвалювати рішення.


12.4. Керівній Раді належить виконувати дорадчі функції, зазна-чені у статті 4.

12.5. Керівній Раді належить ухвалювати рішення, зазначені у статті 6.

Стаття 13

Голова

13.1. Голові, а в разі його відсутності, Заступникові голови нале-жить головувати в Керівній раді та у Правлінні ЄЦБ.

13.2. Без порушення статті 38, зовнішнє представництво ЄЦБ на-лежить здійснювати Голові чи особі, яку він визначить.

Стаття 14

Національні центральні банки

14.1. Згідно зі статтею 131 Договору про функціювання Європейського Союзу кожній державі-членові належить забез-печувати сумісність свого національного законодавства, зокрема статуту національного центрального банку, з Договорами та цим Статутом.

14.2. У статутах національних центральних банків належить пере-дбачити, зокрема, щонайменше п’ятирічний строк перебування на посаді керівника національного центрального банку.

Керівник може бути звільнений з посади, лише якщо він вже не задовольняє вимоги, потрібні щоб виконувати свої обов’язки, чи якщо він вчинив серйозний переступ. Зацікавлений керівник чи Керівна рада можуть оскаржити це рішення в Суді як таке, що по-рушує Договори чи будь-яку правову норму, пов’язану з їх застосу-ванням. Такі скарги належить подавати протягом двох місяців від дня оприлюднення рішення чи сповіщення про нього скаржника або, за браком сповіщення, від дня, коли скаржникові стало про нього відомо, залежно від обставин.

14.3. Національні центральні банки є невідокремною частиною ЄСЦБ; їм належить діяти згідно з настановами та інструкціями ЄЦБ. Керівній раді належить робити кроки, потрібні, аби забез-печити дотримання настанов та інструкцій ЄЦБ, та вимагати, щоб їй надавали всю потрібну інформацію.


14.4. Національні центральні банки можуть виконувати інші фун-кції, крім окреслених у цьому Статуті, хіба що Керівна рада біль-шістю в дві третини поданих голосів вирішить, що це суперечить цілям та завданням ЄСЦБ. Такі функції національним централь-ним банкам належить виконувати на власну відповідальність; їх не належить вважати частиною функцій ЄСЦБ.

Стаття 15

Обов’язок звітувати

15.1. ЄЦБ належить щонайменше щоквартально складати та оп-рилюднювати звіт про діяльність ЄСЦБ.

15.2. Консолідований фінансовий баланс ЄСЦБ належить опри-люднювати щотижня.

15.3. Згідно з частиною третьою статті 284 Договору про функцію-вання Європейського Союзу ЄЦБ належить надсилати щорічний звіт про діяльність ЄСЦБ та про монетарну політику за поточний рік та рік, що йому передував, Європейському Парламентові, Раді та Комісії, а також Європейській Раді.

15.4. Звіти та відомості, зазначені в цій статті, належить надавати зацікавленим сторонам безплатно.

Стаття 16

Банкноти

Згідно з частиною першою статті 128 Договору про функціювання Європейського Союзу, Керівна рада має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот євро в межах Союзу. Емітувати такі банк-ноти можуть ЄЦБ та національні центральні банки. Лише банкно-ти, що їх емітували ЄЦБ та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в межах Союзу.

ЄЦБ належить брати до уваги, наскільки це можливо, наявні прак-тики емісії та дизайну банкнот.


Підрозділ IV

Монетарні функції та операції ЄСЦБ

Стаття 17

Рахунки в ЄЦБ та національних центральних банках

Щоб провадити свої операції, ЄЦБ та національні центральні банки можуть відкривати рахунки кредитним установам, публіч-ним суб’єктам та іншим учасникам ринку та приймати як додатко-ве забезпечення активи, зокрема цінні папери в бездокументовій формі*.

Стаття 18

Операції на відкритому ринку та кредитні операції

18.1. Щоб досягти цілей ЄСЦБ та виконувати її завдання, ЄЦБ та національні центральні банки можуть:

– здійснювати на фінансових ринках операції купівлі та продажу, безумовні (на спотових чи форвардних умовах**) чи на умовах подальшого викупу, брати та надавати позики, виражені у пра-вах вимоги чи цінних паперах, що перебувають у вільному обігу, в євро чи інших валютах, а також у дорогоцінних металах;

– провадити належно забезпечені кредитні операції з кредитними установами та іншими учасниками ринку.

18.2. ЄЦБ належить встановити загальні принципи операцій на відкритому ринку та кредитних операцій, що їх здійснюють ЄЦБ та національні центральні банки, зокрема оголошування умов, за яких вони готові брати участь в таких трансакціях.

* В сучасній українській правничій термінології використовують термін «цінні

папери в бездокументарній формі» (див., приміром, ч. 3 ст. 3 Закону України

«Про цінні папери та фондовий ринок»). Цей термін суперечить вимогам

українського словотворення і є неоковирною калькою з російського «бездо-

кументарный». Тому ми пропонуємо вживати утворений відповідно до норм

українського словотворення термін «бездокументовий» (прим. ред.). ** Спотові умови передбачають виконання контракту в момент його укладення,

а форвардні – відтермінування виконання контракту проти дати його укла-

дення (прим. ред.).


Стаття 19

Мінімальні резерви

19.1. З урахуванням статті 2, ЄЦБ, щоб досягти цілей монетар-ної політики, може вимагати, щоб кредитні установи, які прова-дять діяльність в державах-членах, тримали мінімальні резерви на рахунках в ЄЦБ та в національних центральних банках. Керівна рада може встановлювати порядок обчислення та визначання обов’язкових мінімальних резервів. У разі недотримання цих вимог ЄЦБ має повноваження стягувати пеню та накладати інші санкції, що мають подібний ефект.

19.2. Щоб застосовувати цю статтю, Раді належить, згідно з про-цедурою, закладеною у статті 41, визначити базис мінімальних ре-зервів та найбільше дозволене співвідношення між цими резервами та їхнім базисом, а також належні санкції у разі їх недотримання.

Стаття 20

Інші інструменти монетарного контролю

Керівна рада може більшістю у дві третини поданих голосів прий-мати рішення щодо застосування інших операційних методів моне-тарного контролю, які вона вважає за доцільні, враховуючи статтю 2.

Раді належить, згідно з процедурою, закладеною у статті 41, виз-начити межі застосування таких методів, якщо вони накладають зобов’язання на треті сторони.

Стаття 21

Операції з публічними суб’єктами

21.1. Згідно зі статтею 123 Договору про функціювання Європейського Союзу ЄЦБ чи центральним банкам держав-членів заборонено надавати кредити на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити інституціям, органам, службам та аґенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим публічним органам влади та органам, чию діяльність регулює публічне право, публічним підприємствам держав-членів, а також купувати безпо-середньо в них боргові документи.


21.2. ЄЦБ та національні центральні банки можуть діяти як фіс-кальні аґенти щодо суб’єктів, зазначених у статті 21.1.

21.3. Положення цієї статті не належить застосовувати до публіч-них кредитних установ, яким у контексті підтримування резервів, що його здійснюють центральні банки, ЄЦБ та національні цент-ральні банки надають такий самий режим, як і приватним кредит-ним установам.

Стаття 22

Клірингові та платіжні системи

ЄЦБ та національні центральні банки можуть забезпечувати засо-би, а ЄЦБ може ухвалювати регламенти, щоб ґарантувати ефек-тивні та надійні клірингові та платіжні системи в межах Союзу та з третіми країнами.

Стаття 23

Зовнішні операції

ЄЦБ та національні центральні банки можуть:

– встановлювати стосунки з центральними банками та фінансо-вими установами інших країн, та коли доцільно – з міжнарод-ними організаціями,

– набувати та продавати на спотових та форвардних умовах* всі типи валютних активів та дорогоцінних металів; термін «ва-лютні активи» охоплює цінні папери та всі інші активи, у будь-якій формі володіння та у валюті будь-якої країни чи одиницях розрахунку,

– тримати активи, зазначені у цій статті, та керувати ними;

– здійснювати банківські операції всіх типів у стосунках з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема позикові та кредитні операції.

* Спотові умови передбачають виконання контракту в момент його укладення,

а форвардні – відтермінування виконання контракту проти дати його укла-

дення (прим. ред.).


Стаття 24

Інші операції

Окрім операцій, що постають із їхніх завдань, ЄЦБ та національні центральні банки можуть здійснювати інші операції на адміністра-тивні цілі чи на користь свого персоналу.

Підрозділ V

Розсудливий нагляд

Стаття 25

Розсудливий нагляд

25.1. ЄЦБ може давати поради Раді, Комісії та компетентним орга-нам влади держав-членів щодо меж та імплементації законодавс-тва Союзу стосовно розсудливого нагляду за кредитними устано-вами та стабільності фінансової системи, а також консультуватися з ними з цих питань.

25.2. Згідно з будь-яким регламентом Ради, що його ухвалено на підставі частини шостої статті 127 Договору про функціювання Європейського Союзу, ЄЦБ може виконувати особливі завдан-ня, пов’язані з політикою щодо розсудливого нагляду за кредит-ними та іншими фінансовими установами, за винятком страхових компаній.

Підрозділ VІ

Фінансові положення ЄСЦБ

Стаття 26

Фінансова звітність

26.1. Фінансовий рік ЄЦБ та національних центральних банків починається від першого дня січня й закінчується в останній день грудня.

26.2. Правлінню належить складати річний звіт ЄЦБ згідно з при-нципами, що їх встановлює Керівна рада. Керівній раді належить затверджувати звіт, після чого його слід оприлюднити.


26.3. На аналітичні та операційні потреби Правлінню належить складати консолідований баланс ЄСЦБ, що включає активи та па-сиви національних центральних банків, які належать до ЄСЦБ.

26.4. Щоб застосовувати цю статтю, Керівній раді належить вста-новити правила стандартизації бухгалтерського обліку та звітності щодо операцій, що їх провадять національні центральні банки.

Стаття 27

Аудит

27.1. Аудит рахунків ЄЦБ та національних центральних банків на-лежить здійснювати незалежним зовнішнім аудиторам, що їх ре-комендує Керівна рада та затверджує Рада. Аудиторам слід мати найширші повноваження перевіряти всі бухгалтерські книги й ра-хунки ЄЦБ та національних центральних банків та діставати повну інформацію про їхні операції.

27.2. Положення статті 287 Договору про функціювання Європей-ського Союзу належить застосовувати лише до перевірки ефек-тивності керування ЄЦБ.

Стаття 28

Капітал ЄЦБ

28.1. Капітал ЄЦБ становить 5 мільярдів євро. Цей капітал може бути збільшено на суми, рішення про які ухвалює Керівна рада, діючи кваліфікованою більшістю, передбаченою у статті 10.3, в межах і на умовах, які встановить Рада згідно з процедурою, за-кладеною у статті 41.

28.2. Національні центральні банки є єдиними підписантами та власниками капіталу ЄЦБ. Підписку на капітал належить здійс-нювати відповідно до ключа, встановленого згідно зі статтею 29.

28.3. Керівній раді, діючи кваліфікованою більшістю, передба-ченою у статті 10.3, належить визначити обсяг та форму сплати капіталу.

28.4. З урахуванням статті 28.5, частки національних центральних банків у підписному капіталі ЄЦБ не вільно передавати, заставля-ти чи накладати на них арешт.


28.5. Якщо ключ, зазначений у статті 29, скоригували, національ-ним центральним банкам належить перерозподілити між собою частки капіталу такою мірою, якою це потрібно, щоб розподіл часток відповідав скоригованому ключеві. Порядок такого пере-розподілу належить визначати Керівній раді.

Стаття 29

Ключ до підписки на капітал

29.1. Ключ підписного капіталу ЄЦБ, перший раз встановлений 1998 року, коли була заснована ЄСЦБ, належить визначити для кожного національного банку, призначивши для нього ваговий ко-ефіцієнт того ключа, що дорівнює сумі:

– 50 % частки населення відповідної держави-члена у населенні Союзу в передостанній рік перед заснуванням ЄСЦБ;

– 50 % частки валового національного продукту відповідної де-ржави-члена у валовому національному продукті Союзу за рин-ковими цінами за останні п’ять років, що передували передос-танньому року до заснування ЄСЦБ.

Відсотки належить округлювати вгору чи вниз до найближчого числа кратного 0,0001 %.

29.2. Комісії належить надавати статистичні дані, потрібні для за-стосування цієї статті, згідно з приписами, що їх має ухвалити Рада за процедурою, передбаченою у статті 41.

29.3. Вагові коефіцієнти, що їх призначено національним цент-ральним банкам, належить коригувати щоп’ять років після ство-рення ЄСЦБ за аналогією з положеннями, закладеними у статті 29.1. Скоригованого ключа належить застосовувати від першого дня наступного року.

29.4. Керівній раді належить вживати всіх інших заходів, потріб-них для застосування цієї статті.

Стаття 30

Переказ валютних резервів до ЄЦБ

30.1. Без порушення статті 28, національним центральним банкам належить забезпечити ЄЦБ резервними активами у валютах, що не є ані валютами держав-членів, ані євро, ані резервними пози-


ціями МВФ, ані спеціальними позиковими правами (SDR), у сумі, що не перевищує еквівалент у 50 мільярдів євро. Керівній раді на-лежить визначити співвідношення між частиною, яку ЄЦБ нале-жить отримати відразу після створення, та сумами, які належить отримати пізніше. ЄЦБ має повне право тримати та керувати ва-лютними резервами, переданими йому, та використовувати їх на потреби, визначені у цьому Статуті.

30.2. Внесок кожного національного центрального банку нале-жить встановити пропорційно до його частки у підписному капіталі ЄЦБ.

30.3. Кожен національний центральний банк отримує право вимо-ги до ЄЦБ еквівалентне його внеску. Керівній раді належить виз-начати деномінацію таких прав вимоги та їхню прибутковість.

30.4. ЄЦБ може здійснювати дальші звернення по валютні резер-ви, згідно з статтею 30.2, поза межами, встановленими в статті 30.1, в межах і на умовах, що їх Рада встановлює за процедурою, закладеною у статті 41.

30.5. ЄЦБ може тримати та керувати резервними позиціями МВФ чи спеціальними позиковими правами (SDR), а також забезпечу-вати об’єднання таких активів.

30.6. Керівній раді належить вживати всіх інших заходів, потріб-них, щоб застосовувати цю статтю.

Стаття 31

Валютні резерви національних центральних банків

31.1. Національним центральним банкам належить дозволити здійснювати операції, пов’язані з виконанням їхніх зобов’язань перед міжнародними організаціями згідно зі статтею 23.

31.2. Усі інші операції з валютними резервами, що залишаються в національних центральних банках після здійснення переказів, за-значених у статті 30, а також перекази держав-членів з обіговими валютними активами понад певну межу, що її належить встанови-ти в рамках статті 31.3, потребують згоди ЄЦБ, щоб забезпечити сумісність з політикою обмінних курсів та монетарною політикою Союзу.

31.3. Керівній раді належить видати настанови, щоб сприяти та-ким операціям.


Стаття 32

Розподіл грошових прибутків національних центральних банків

32.1. Прибутки, що їх отримали національні центральні банки в перебігу виконання функції монетарної політики ЄСЦБ (далі на-зивані «грошові прибутки»), належить розподіляти в кінці кожно-го фінансового року згідно з положеннями цієї статті.

32.2. Сума грошового прибутку кожного національного цент-рального банку має дорівнювати його річному прибуткові, отри-маному від його активів, порівняно з кількістю банкнот в обігу та депозитними зобов’язаннями перед кредитними установами. Національним центральним банкам належить асигнувати ці акти-ви згідно з настановами, що їх має видати Керівна рада.

32.3. Якщо після впровадження євро, структури балансу національ-них центральних банків унеможливлять, за судженням Керівної Ради, застосування статті 32.2, Керівна рада, діючи кваліфіко-ваною більшістю, може вирішити, що, як відступ від статті 32.2, грошові прибутки протягом не більше ніж п’яти років належить вимірювати іншим методом.

32.4. Суму грошового прибутку кожного національного централь-ного банку належить зменшувати на суму, еквівалентну будь-яким відсоткам, що цей центральний банк сплачує кредитним установам за своїми депозитними зобов’язаннями згідно зі статтею 19.

Керівна рада може вирішити, що національним центральним бан-кам належить скомпенсувати витрати, пов’язані з емісією банк-нот чи, за виняткових обставин, особливі витрати на монетарні операції, проведені для ЄСЦБ. Компенсування слід здійснювати у формі, яку Керівна рада вважатиме слушною; ці суми можна ском-пенсувати коштом грошових прибутків національних центральних банків.

32.5. Сумарний грошовий прибуток національних центральних банків належить розподіляти між національними центральними банками пропорційно до їхніх сплачених часток у капіталі ЄЦБ з урахуванням будь-яких рішень, що їх Керівна рада ухвалює на під-ставі статті 33.2.

32.6. Кліринг та вирівнювання балансів, що постають із розподілу грошового прибутку, належить здійснювати ЄЦБ згідно з настано-вами, що їх запровадила Керівна рада.


32.7. Керівній раді належить вживати всіх інших заходів, потріб-них, щоб застосовувати цю статтю.

Стаття 33

Розподіл чистого прибутку та збитків ЄЦБ

33.1. Чистий прибуток ЄЦБ належить переказувати в такому порядку:

а) суму, що її має визначити Керівна рада і що не може перевищу-вати 20 % чистого прибутку, належить переказати до загально-го резервного фонду з урахуванням межі, що дорівнює 100 % капіталу;

b) решту чистого прибутку належить розподілити між учасниками ЄЦБ пропорційно до їхніх оплачених часток.

33.2. У разі якщо ЄЦБ зазнає збитків, дефіцит можна скомпен-сувати коштом загального резервного фонду ЄЦБ та, в разі пот-реби, за рішенням Керівної ради, коштом грошового прибутку відповідного фінансового року пропорційно до й не більше сум, розподілених між національними центральними банками згідно з статтею 32.5.

Підрозділ VII


Стаття 34

Правові акти

34.1. Згідно зі статтею 132 Договору про функціювання Європейського Союзу ЄЦБ належить:

– ухвалювати регламенти в обсязі, потрібному щоб виконувати завдання, визначені в уступі першому статті 3.1, у статтях 19.1, 22 чи 25.2 та у випадках, що їх належить закласти в актах Ради, зазначених у статті 41,

– ухвалювати рішення, потрібні щоб виконувати завдання, пок-ладені на ЄСЦБ на підставі Договорів та цього Статуту,

– робити рекомендації та надавати висновки.


34.2. ЄЦБ може вирішити оприлюднити свої рішення, рекоменда-ції та висновки.

34.3. У межах та на умовах, що їх ухвалює Рада згідно з процеду-рою, закладеною у статті 41, ЄЦБ має повноваження накладати штрафи чи пеню на підприємства за невиконання зобов’язань, що випливають із його регламентів та рішень.

Стаття 35

Судовий контроль та споріднені питання

35.1. Дії чи бездіяльність ЄЦБ підлягають контролю чи тлумачен-ню Суду Європейського Союзу у випадках та на умовах, закладених у Договорах. ЄЦБ має право ініціювати провадження у випадках і на умовах, закладених у Договорах.

35.2. Спори між ЄЦБ, з одного боку, та його кредиторами, дебі-торами чи будь-якою іншою стороною, з іншого боку, належить розв’язувати компетентним національним судам, крім випадків, коли юрисдикцію надано Судові Європейського Союзу.

35.3. ЄЦБ підлягає режимові відповідальності, передбаченому в статті 340 Договору про функціювання Європейського Союзу. Національні центральні банки несуть відповідальність згідно з їх-нім відповідним національним правом.

35.4. Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити рішення на підставі будь-якого арбітражного застереження, що міститься у контракті, який уклав ЄЦБ чи укладеного від імені ЄЦБ незалеж-но від того, публічне чи приватне право регулює цей контракт.

35.5. Рішення ЄЦБ подати позов до Суду Європейського Союзу належить ухвалювати Керівній раді.

35.6. Суд Європейського Союзу має юрисдикцію щодо спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань національних центральних банків, окреслених у Договорах та цьому Статуті. Якщо ЄЦБ вва-жає, що національний центральний банк не виконує зобов’язань згідно з Договорами та цим Статутом, йому належить підготувати обґрунтований висновок у цій справі, надавши перед тим зацікав-леному національному центральному банкові змогу представити свої міркування. Якщо зацікавлений національний центральний банк не привів свою діяльність у відповідність з цим висновком


протягом періоду, що заклав ЄЦБ, останній може передати справу на розгляд Судові Європейського Союзу.

Стаття 36

Персонал

36.1. Керівній раді, на пропозицію Правління, належить закласти умови працевлаштування персоналу ЄЦБ.

36.2. Суд Європейського Союзу має юрисдикцію щодо будь-яких спорів між ЄЦБ та його службовцями в межах та на умовах, закла-дених в умовах працевлаштування.

Стаття 37

(колишня стаття 38)

Професійна таємниця

37.1. Члени керівних органів і персонал ЄЦБ та національних центральних банків зобов’язані навіть по завершенні виконання посадових обов’язків не розголошувати інформацію, що за своєю природою є професійною таємницею.

37.2. До осіб, які мають доступ до даних, що підпадають під дію законодавства Союзу про збереження таємниці, належить засто-совувати це законодавство.

Стаття 38


Особи, уповноважені підписувати документи

ЄЦБ належить приймати юридичні зобов’язання щодо третіх сторін в особі Голови ЄЦБ чи двох членів Правління, чи на під-ставі підписів двох службовців ЄЦБ, яких Голова належним чином уповноважив підписувати документи від імені ЄЦБ.

Стаття 39


Привілеї та імунітети

ЄЦБ має на території держав-членів привілеї та імунітети, потрібні, щоб виконувати свої завдання на умовах, закладених у Протоколі про імунітети та привілеї Європейського Союзу.


Підрозділ VIII

Зміни до статуту та доповняльне законодавcтво

Стаття 40


Спрощена процедура внесення змін

40.1. Згідно з частиною третьою статті 129 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою за рекомен-дацією ЄЦБ та після отримання висновку Комісії або на пропо-зицію Комісії та після отримання висновку ЄЦБ, можуть вносити зміни до статей 5.1, 5.2, 5.3, 17, 18, 19.1, 22, 23, 24, 26, 32.2, 32.3, 32.4, 32.6, пункту а) статті 33.1 та статті 36 цього Статуту.

40.2. Стаття 10.2 можна змінювати одностайним рішенням Європейської Ради, за рекомендацією Європейського Централь-ного Банку та після консультації з Європейським Парламентом і Комісією чи за рекомендацією Комісії після консультації з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком. Ці зміни набирають чинності тільки після того, як їх за-твердять держави-члени, згідно з їхніми відповідними конституцій-ними вимогами.

40.3. Рекомендація, що на підставі цієї статті дає ЄЦБ, потребує одностайного рішення Керівної ради.

Стаття 41


Доповняльне законодавство

Згідно з частиною четвертою статті 129 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, Раді на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄЦБ чи за рекомен-дацією ЄЦБ та після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією, належить ухвалити положення, зазначені у статтях 4, 5.4, 19.2, 20, 28.1, 29.2, 30.4 та 34.3 цього Статуту.


Підрозділ IX

Перехідні та інші положення стосовно ЄСЦБ

Стаття 42



42.1. Відступ, зазначений у статті 139 Договору про функціювання Європейського Союзу, має наслідком те, що статті 3, 6, 9.2, 12.1, 14.3, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 26.2, 27, 30, 31, 32, 33, 34 та 49 цього Статуту не надають жодних прав зацікавленій державі-членові та не накладають на неї жодних зобов’язань.

42.2. Центральні банки держав-членів, щодо яких чинний відступ, окреслений у частині першій статті 139 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу, зберігають свої повноваження у сфері монетарної політики згідно з національним правом.

42.3. Згідно з статтею 139 Договору про функціювання Європей-ського Союзу в статтях 3, 11.2 та 19 цього Статуту словосполуку «держави-члени» належить розуміти як «держави-члени, що їх валютою є євро».

42.4. У статтях 9.2, 10.2, 10.3, 12.1, 16, 17, 18, 22, 23, 27, 30, 31, 32, 33.2 та 49 цього Статуту словосполуку «національні централь-ні банки» належить розуміти як «центральні банки держав-членів, що їх валютою є євро».

42.5. У статтях 10.3 та 33.1 словосполуку «учасники» належить розуміти як «центральні банки держав-членів, що їх валютою є євро».

42.6. У статтях 10.3 та 30.2 словосполуку «підписний капітал ЄЦБ» належить розуміти як «капітал ЄЦБ, підписантами якого є центральні банки держав-членів, що їх валютою є євро».

Стаття 43


Перехідні завдання ЄЦБ

ЄЦБ перебирає на себе ті завдання ЄВІ, зазначені в частині другій статті 141 Договору про функціювання Європейського Союзу, які все ще належить виконати після впровадження євро через відсту-пи чинні щодо однієї чи кількох держав-членів.


ЄЦБ належить здійснювати дорадчу функцію в перебігу готування до скасування відступу, означеного у статті 140 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу.

Стаття 44


Загальна рада ЄЦБ

44.1. Без порушення частини третьої статті 129 Договору про функціювання Європейського Союзу належить створити Загальну раду як третій орган ЄЦБ, уповноважений ухвалювати рішення.

44.2. До складу Загальної ради входять Голова, Заступник голови ЄЦБ та керівники національних центральних банків. Інші члени Правління можуть брати участь у засіданнях Загальної Ради без права голосу.

44.3. Повний перелік обов’язків Загальної ради подано у статті 46 цього Статуту.

Стаття 45


Внутрішній регламент Загальної ради

45.1. Голові ЄЦБ, чи, в разі його відсутності, Заступникові голови ЄЦБ належить головувати у Загальній раді ЕЦБ.

45.2. Голова Ради та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Загальної ради без права голосу.

45.3. Голові належить готувати засідання Загальної ради.

45.4. Як відступ від статті 12.3, Загальній раді належить ухвалити свій внутрішній регламент.

45.5. ЄЦБ належить забезпечити секретаріат Загальної ради.

Стаття 46


Обов’язки Загальної Ради

46.1. Загальній раді належить:

– виконувати завдання, зазначені у статті 43,

– брати участь у здійсненні дорадчих функцій, зазначених у стат-тях 4 та 25.1.


46.2. Загальній Раді належить сприяти:

– збиранню статистичної інформації, як зазначено у статті 5,

– звітній діяльності ЄЦБ, як зазначено у статті 15,

– встановленню правил, потрібних для застосовування статті 26, як зазначено у статті 26.4,

– вживанню всіх інших заходів, потрібних для застосовування статті 29, як зазначено у статті 29.4,

– закладанню умов працевлаштування персоналу ЄЦБ, як зазна-чено у статті 36.

46.3. Загальній раді належить сприяти підготовчим заходам, пот-рібним щоб незворотно зафіксувати обмінні курси валют держав-членів, щодо яких чинний відступ щодо євро, згідно з частиною третьою статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу.

46.4. Голові ЄЦБ належить інформувати Загальну раду про рішен-ня Керівної ради.

Стаття 47


Перехідні положення стосовно капіталу ЄЦБ

Згідно з статтею 29.1 кожному національному центральному бан-кові належить надати ваговий коефіцієнт згідно з ключем до під-писки на капітал ЄЦБ. Як відступ від пункту 28.3 центральні банки держав-членів, щодо яких чинний відступ, не повинні сплачувати свій підписний капітал, хіба що Загальна рада, діючи більшістю, що представляє щонайменше дві третини підписного капіталу ЄЦБ та щонайменше половину учасників, вирішить, що належить сплати-ти мінімальний відсоток як внесок до операційних коштів ЄЦБ.

Стаття 48


Відкладена сплата капіталу, резервів та забезпечення ЄЦБ

48.1. Центральному банкові держави-члена, відступ щодо якої ска-совано, належить сплатити свою частку підписного капіталу ЄЦБ такою ж мірою, як і центральним банкам інших держав-членів, що їх валютою є євро, та переказати до ЄЦБ валютні резервні активи


згідно з статтею 30.1. Суму, яку треба переказати, належить виз-начити, помноживши вартість у євро за поточним обмінним кур-сом валютних резервних активів, вже переказаних до ЄЦБ згідно з статтею 30.1, на відношення суми часток, на які підписався за-цікавлений національний центральний банк, до суми часток, що їх вже оплатили інші національні центральні банки.

48.2. Додатково до сплати, що її треба зробити згідно з статтею 48.1, зацікавленому центральному банкові належить зробити внесок до резервів ЄЦБ, до забезпечення, що є еквівалентом ре-зервів, а також до суми, яку ще належить асигнувати до резервів та забезпечення відповідно до балансу прибутків та збитків на 31 грудня року, що передує року скасування відступу. Суму внеску, що її треба сплатити, належить визначити, помноживши суму резер-вів, що її визначено вище та засвідчено у затвердженому балансі ЄЦБ, на відношення суми часток, на які підписався зацікавлений національний банк, до суми часток, що їх вже оплатили інші націо-нальні центральні банки.

48.3. Після того, як одна чи кілька країн стають державами-чле-нами, а їхні відповідні національні банки – частиною ЄСЦБ, на-лежить автоматично збільшувати підписний капітал ЄСЦБ та граничний розмір валютних резервів, що їх можна передати до ЄЦБ. Збільшення належить визначати, помноживши відповідні обов’язкові на цей час суми на відношення, в рамках розширеного ключа до капіталу, вагового коефіцієнту нових національних цен-тральних банків, до вагового коефіцієнта національних централь-них банків, що вже є членами ЄСЦБ. Ваговий коефіцієнт кожного національного центрального банку в ключі до капіталу належить підраховувати за аналогією з статтею 29.1 та згідно з статтею 29.2. Визначальні періоди, що їх належить використовувати для ста-тистичної інформації, є ідентичними до тих, що їх застосовувано до останнього коригування вагового коефіцієнта, здійснюваного щоп’ять років, згідно з статтею 29.3.

Стаття 49


Обмін банкнот у валютах держав-членів

Після незворотної фіксації обмінних курсів, згідно з частиною тре-тьою статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу, Керівній раді належить вжити заходів, потрібних аби забезпечити,


щоб національні центральні банки обмінювали банкноти, деномі-новані у валютах з незворотно зафіксованим обмінним курсом, за їхньою відповідною номінальною вартістю.

Стаття 50


Застосовність перехідних положень

Якщо й доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, статті від 42 до 47 є застосовними.



про Статут Європейського інвестиційного

банку


ПРАГНУЧИ закласти Статут Європейського інвестиційного банку, передбачений у статті 308 Договору про функціювання Європейського Союзу,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та до Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати такі положення:

Стаття 1

Цим створено Європейський інвестиційний банк (називаний далі «Банк»), що його засновано на підставі статті 308 Договору про функціювання Європейського Союзу; банкові належить вико-нувати свої функції та провадити діяльність згідно з положеннями Договорів та цього Статуту.

Стаття 2

Завдання Банку визначено у статті 309 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу.

Стаття 3

Згідно зі статтею 308 Договору про функціювання Європейського Союзу членами Банку є держави-члени.

Стаття 4

1. Капітал Банку становить 164 808 169 000 євро, що на нього під-писалися держави-члени на такі суми:

Німеччина 26 649 532 500

Франція 26 649 532 500

Італія 26 649 532 500

Сполучене Королівство 26 649 532 500

Протокол про Статут Європейського інвестиційного банку 325

Іспанія 15 989 719 500

Бельгія 7 387 065 000

Нідерланди 7 387 065 000

Швеція 4 900 585 500

Данія 3 740 283 000

Австрія 3 666 973 500

Польща 3 411 263 500

Фінляндія 2 106 816 000

Греція 2 003 725 500

Португалія 1 291 287 000

Чеська Республіка 1 258 785 500

Угорщина 1 190 868 500

Ірландія 935 070 000

Румунія 863 514 500

Словаччина 428 490 500

Словенія 397 815 000

Болгарія 290 917 500

Литва 249 617 500

Люксембург 187 015 500

Кіпр 183 382 000

Латвія 152 335 000

Естонія 117 640 000

Мальта 69 804 000

Відповідальність держав-членів належить обмежити лише сумою їхньої частки підписаного, але не сплаченого капіталу.

2. Вступ нового члена має наслідком збільшення підписного капі-талу відповідно до капіталу, що його вносить новий член.

3. Рада керівників може одностайно вирішити збільшити підпис-ний капітал.


4. Частку члена у підписному капіталі не вільно передавати, за-ставляти чи накладати на неї арешт.

Стаття 5

1. Підписний капітал державам-членам належить сплатити в се-редньому в обсязі 5 % від сум, закладених у частині першій статті 4.

2. У разі збільшення підписного капіталу, Раді керівників належить одностайно встановити відсоткову ставку, що її належить сплачу-вати, а також процедуру сплати. Грошові платежі належить робити винятково в євро.

3. Рада директорів може вимагати сплатити решту підписного ка-піталу в обсязі, потрібному для виконання зобов’язань Банку.

Державам-членам належить робити такі сплати пропорційно до їхніх часток у підписному капіталі.

Стаття 6


Керування та менеджмент Банком здійснюють Рада керівників, Рада директорів та Керівний комітет.

Стаття 7


1. До складу Ради керівників входять міністри, що їх призначають держави-члени.

2. Раді керівників належить закласти загальні директиви щодо кредитної політики Банку згідно з цілями Союзу.

Раді керівників належить забезпечувати виконання цих директив.

3. Окрім того, Раді керівників належить:

а) вирішувати, чи збільшувати підписний капітал згідно з части-ною третьою статті 4 та частиною другою статті 5;

b) на цілі частини першої статті 9 визначати принципи застосовні до фінансових операцій, здійснюваних у рамках завдань банку;

c) здійснювати повноваження щодо призначання та звільнення з посад членів Ради директорів та Керівного комітету, передба-


чені у статтях 9 та 11, а також повноваження, передбачені у аб-заці другому частини першої статті 11;

d) ухвалювати рішення щодо надавання фінансування на провад-ження інвестиційної діяльності, в цілому або частково, поза межами території держав-членів, згідно з частиною першою статті 16;

e) затверджувати річний звіт Ради директорів;

f) затверджувати річний баланс та рахунок прибутків та збитків;

g) здійснювати інші повноваження та функції, надані цим Статутом;

h) ухвалити внутрішній регламент Банку.

4. В рамках Договорів та цього Статуту Рада керівників має ком-петенцію одностайно ухвалювати будь-які рішення щодо зупинен-ня операцій Банку, а також, у разі потреби, щодо його ліквідації.

Стаття 8


Якщо цим Статутом не обумовлено інакше, рішення Ради керівни-ків належить ухвалювати більшістю голосів її членів. Ця більшість має представляти щонайменше 50 % підписного капіталу.

Кваліфікована більшість вимагає підтримки вісімнадцяти голосів, що представляють 68 % підписного капіталу.

Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, що потребують одностайності.

Стаття 9


1. Раді директорів належить ухвалювати рішення щодо фінансу-вання, зокрема у формі надання позик та ґарантій, встановлю-вати відсоткові ставки по наданих позиках, а також комісійні та інші сплати. Рада директорів може, на підставі рішення, ухвале-ного кваліфікованою більшістю, делегувати деякі зі своїх функцій Керівному комітетові. Правлінню належить визначити умови та порядок такого делегування та наглядати за їх виконанням.


Раді директорів належить наглядати за належним функціюванням Банку та забезпечувати керування Банком згідно з положеннями Договорів та цього Статуту, а також із загальними директивами, що їх заклала Рада керівників.

Наприкінці фінансового року Раді директорів належить подавати до Ради керівників звіт, який після затвердження слід оприлюднити.

2. До складу Ради директорів входять 28 директорів та 18 зас тупників.

Директорів належить признати Раді керівників строком на п’ять років, по одному від кожної держави-члена і одного від Комісії.

Заступників належить признати Раді керівників строком на п’ять років у такий спосіб:

– двох заступників, яких визначить Федеративна Республіка Німеччина,

– двох заступників, яких визначить Французька Республіка,

– двох заступників, яких визначить Італійська Республіка,

– двох заступників, яких визначить Сполучене Королівство Вели-кої Британії та Північної Ірландії,

– одного заступника, якого визначить за спільною згодою Коро-лівство Іспанія та Португальська Республіка,

– одного заступника, якого визначить за спільною згодою Коро-лівство Бельгія, Велике Герцогство Люксембург та Королівство Нідерландів,

– двох заступників, яких визначать за спільною згодою Королів ст-во Данія, Грецька Республіка, Ірландія та Румунія,

– двох заступників, яких визначать за спільною згодою Республіка Естонія, Республіка Латвія, Республіка Литва, Республіка Авст рія, Республіка Фінляндія та Королівство Швеція,

– трьох заступників, яких визначать за спільною згодою Республі-ка Болгарія, Чеська Республіка, Республіка Кіпр, Республіка Угор щина, Республіка Мальта, Республіка Польща, Республіка Сло венія та Словацька Республіка,

– одного заступника, якого визначить Комісія.


Раді директорів належить кооптувати шість експертів без права голосу: трьох у якості членів та трьох у якості заступників.

Директорів та заступників можна призначати на новий строк.

У внутрішньому регламенті належить закласти порядок участі у засіданнях Ради директорів та положення застосовні до заступни-ків та кооптованих експертів.

Голові Керівного комітету чи, у разі його відсутності, одному із за-ступників голови належить головувати на засіданнях Ради дирек-торів без права голосу.

Членів Ради директорів належить добирати з осіб, чия незалеж-ність та компетентність поза сумнівом. Вони відповідальні лише перед Банком.

3. Директора може бути звільнено з посади, лише якщо він вже не задовольняє вимоги, потрібні, щоб виконувати свої обов’язки; Раді керівників належить діяти кваліфікованою більшістю.

Якщо річний звіт не затверджено, Раді директорів належить піти у відставку.

4. Будь-яку вакансію, що повстає внаслідок смерті, добровільної відставки, звільнення чи колективної відставки, належить запов-нювати згідно з частиною другою. Члена Ради директорів нале-жить заступати на решту строку його перебування на посаді, окрім випадку заміни всього складу Ради директорів.

5. Раді керівників належить визначити винагороду членів Ради ди-ректорів. Раді керівників належить закласти яка діяльність є не-сумісною з обов’язками директора чи заступника.

Стаття 10


1. Кожен директор має один голос у Раді директорів. Він може де-легувати свій голос у всіх випадках згідно з процедурами, які слід закласти у внутрішньому регламенті Банку.

2. Якщо цим Статутом не передбачено інакше, рішення Ради ди-ректорів вважається ухваленим, якщо його підтримали щонай-менше третина членів, що мають право голосу та представляють щонайменше 50 % підписного капіталу. Кваліфікована більшість потребує 18 голосів на підтримку та 68 % підписного капіталу.


У внутрішньому регламенті Банку належить закласти, скільки членів Ради директорів становлять кворум, потрібний для ухва-лення рішень.

Стаття 11


1. До складу Керівного комітету входять Голова та вісім заступни-ків голови, що їх належить призначати строком на шість років Раді керівників на пропозицію Ради директорів.

Їх можна призначати на новий строк. Рада керівників може одно-стайним рішенням змінити число членів Керівного комітету.

2. На пропозицію Ради директорів, ухвалену кваліфікованою біль-шістю, Рада керівників може, також діючи кваліфікованою біль-шістю, звільнити члена Керівного комітету з посади.

3. Керівний комітет відповідає за поточну роботу Банку під керу-ванням Голови та наглядом Ради директорів.

Йому належить готувати рішення Ради директорів, зокрема рішен-ня щодо надання позик та фінансування, зокрема у формі надання позик та ґарантій, а також забезпечувати виконання цих рішень.

4. Керівному комітетові належить діяти кваліфікованою більшіс-тю, коли він надає висновки щодо пропозицій надати позики та фі-нансування, зокрема у формі надання позик та ґарантій.

5. Раді керівників належить визначити винагороду членів Керів-но го комітету та закласти, яка діяльність є несумісною з їхніми обов’язками.

6. Голові чи, якщо він не може, одному із заступників голови нале-жить представляти Банк у судових та інших справах.

7. Персоналом Банку керує Голова. Йому належить приймати на роботу та звільняти працівників. Добираючи персонал, належить враховувати не лише особисту придатність та кваліфікацію, а й справедливе представництво громадян окремих держав-членів. У внутрішньому регламенті належить визначити, який орган є ком-петентним ухвалювати положення застосовні до персоналу.

8. Керівний комітет та персонал Банку відповідальні лише перед Банком і цілком незалежні у виконанні своїх обов’язків.


Стаття 12


1. Комітетові у складі шістьох членів, що їх призначає Рада керів-ників на підставі рівня їхньої компетентності, належить перевіряти чи діяльність Банку відповідає найкращій банківській практиці, та відповідати за перевірку рахунків Банку.

2. Комітетові, зазначеному в частині першій, належить щороку пе-ревіряти правильність проведення операцій Банку та ведення його книг. Задля цього йому належить перевірити чи операції Банку були проведені згідно з формальностями та процедурами, закладе-ними у цьому Статуті та внутрішньому регламенті.

3. Комітетові, зазначеному в частині першій, належить потверди-ти, що фінансовий звіт, а також вся інша фінансова інформація, що міститься в річних звітах, які складає Рада директорів, подають правдиву та об’єктивну картину фінансової ситуації Банку щодо його активів і пасивів, результатів його діяльності, а також руху грошових коштів за звітний фінансовий рік.

4. У внутрішньому регламенті належить докладно визначити кваліфікацію, яку належить мати членам Комітету, та закласти умови та порядок діяльності Комітету.

Стаття 13


Банкові належить взаємодіяти з кожною державою-членом через орган влади, що його визначить ця держава. Під час здійснювання фінансових операцій Банкові належить звертатися до національ-ного центрального банку зацікавленої держави-члена чи до іншої фінансової установи, що її визначить ця держава.

Стаття 14


1. Банкові належить співпрацювати з усіма міжнародними органі-заціями, що працюють у тій самій сфері, що й він.

2. Банкові слід намагатися встановити всі належні контакти в інте-ресах співпраці з банковими та фінансовими установами в держа-вах, у яких він здійснює свої операції.


Стаття 15


На вимогу держави-члена чи Комісії, чи з власної ініціативи, Раді керівників належить тлумачити чи доповнювати директиви, закла-дені у статті 7 цього Статуту, згідно з тими самими положеннями, що регулюють їх ухвалення.

Стаття 16


1. У межах завдань, сформульованих у статті 309 Договору про функціювання Європейського Союзу, Банкові належить надавати фінансування, зокрема у формі позик та ґарантій, його членам, а також приватним та публічним підприємствам для здійснення ін-вестицій на територіях держав-членів тією мірою, якою кошти не-можливо отримати з інших джерел на розумних умовах.

Однак за рішенням Ради керівників, що діє кваліфікованою біль-шістю на пропозицію Ради директорів, Банк може надавати фі-нансування на здійснення інвестицій, частково чи повністю, поза територіями держав-членів.

2. Наскільки це можливо, позики належить давати лише за умови, що залучено також інші джерела фінансування.

3. Надаючи позику підприємству чи суб’єктові, що не є держа-вою-членом, Банкові належить надавати позику під ґарантії де-ржави-члена, на території якої буде реалізовано інвестицію, під інші достатні гарантії чи залежно від фінансової спроможності боржника.

Крім того, згідно з принципами, що їх запровадила Рада керівни-ків на підставі пункту b) частини третьої статті 7, та коли цього вимагає здійснення проектів, передбачених у статті 309 Договору про функціювання Європейського Союзу, Раді директорів, діючи кваліфікованою більшістю, належить закласти умови та порядок будь-якого фінансування, пов’язаного з особливим ризиком, а отже такого, який слід вважати особливим різновидом діяльності.

4. Банк може ґарантувати позики приватних чи публічних підпри-ємств чи інших суб’єктів на цілі здійснення проектів, передбачених у статті 309 Договору про функціювання Європейського Союзу.


5. В будь-який момент загальна сума позик та ґарантій, які надав Банк, не може перевищувати 250 % його підписного капіталу, ре-зервів, нерозподілених асигнувань та перевищення прибутків над збитками на рахунку. Таку загальну суму належить зменшити на суму, що дорівнює сумі частки (сплаченої чи не сплаченої), на яку підписався Банк.

В будь-який момент сума сплаченої частки Банку не може пере-вищувати загальної суми сплаченої частки підписного капіталу, резервів, нерозподілених асигнувань, перевищення прибутків над збитками на рахунку.

Як виняток, особлива діяльність Банку, рішення щодо якої ухва-люють Рада керівників та Рада директорів згідно з частиною тре-тьою, матиме спеціально виділений резерв.

6. Банкові належить захищати себе від обмінного ризику, долуча-ючи до угод про позики та ґарантії застереження, які він вважає за доцільне.

Стаття 17


1. Відсоткові ставки по позиках, що їх надає Банк, а також комісій-ні та інші сплати належить достосовувати до умов, що переважа-ють на ринку капіталу і розраховувати таким чином, щоб прибу-ток, отриманий з тих відсотків та комісійних, давав Банкові змогу виконувати його зобов’язання, покривати його витрати та ризики і накопичувати резервний фонд, як передбачено у статті 22.

2. Банкові не слід надавати знижку по відсоткових ставках. Якщо зменшення відсоткової ставки видається доцільним з огляду на ха-рактер фінансової інвестиції, зацікавлена держава-член чи якась інша інституція можуть допомогти сплатити відсотки тією мірою, якою це сумісно зі статтею 107 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Стаття 18


У своїх фінансових операціях Банкові належить дотримуватися та-ких принципів:


1. Банкові належить забезпечити якнайраціональніше викорис-тання коштів в інтересах Союзу.

Банк може надавати позики чи ґарантії лише:

a) якщо, у разі інвестицій, що їх здійснюють підприємства ви-робничого сектору, сплату відсотків та амортизацію покри-ває виробничий прибуток, чи у разі інших інвестицій – через зобов’язання, що їх приймає на себе держава, в якій здійснюва-но інвестицію, або у якийсь інший спосіб; та

b) якщо здійснення інвестиції сприяє зростанню економічної про-дуктивності взагалі та допомагає запровадженню внутрішнього ринку.

2. Банкові не слід набувати часток у підприємстві чи перебирати будь-яку відповідальність за керування підприємством, крім ви-падків, коли цього потребує захист прав Банку на ґарантоване по-вернення коштів, що їх він позичив.

Однак, згідно з принципами, які визначає Рада керівників на під-ставі пункту b) частини третьої статті 7 та коли цього вимагає здійснення операцій, передбачених у статті 309 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу, Раді директорів, діючи кваліфі-кованою більшістю, належить закласти умови та порядок участі у капіталі комерційного підприємства, зазвичай як додаток до пози-ки чи ґарантії, наскільки це потрібно для фінансування інвестиції чи програми.

3. Банк може уступати свої права вимоги на ринку капіталу та з цією метою вимагати від своїх боржників випускати облігації чи інші цінні папери.

4. Банкові та державам-членам не вільно обумовлювати витрачан-ня коштів, позичених у Банку, межами визначеної держави-члена.

5. Банк може обумовити надання позик проведенням міжнародно-го тендеру.

6. Банкові не слід фінансувати, цілком чи частково, будь-яку ін-вестицію, проти якої заперечує держава-член, на території якої інвестицію плановано здійснити.

7. Окрім надання позик, Банк може надавати послуги з технічної підтримки згідно з умовами та порядком, які діючи кваліфікова-


ною більшістю заклала Рада керівників, та відповідно до цього Статуту.

Стаття 19


1. Будь-яке підприємство чи публічний або приватний суб’єкт може звернутися безпосередньо до Банку по фінансування. Заяви до Банку можуть бути також подані через Комісію чи через держа-ву-члена, на території якої плановано здійснити інвестицію.

2. Заяви, подані через Комісію, належить передати для надання висновку до держави-члена, на території якої плановано здійснити інвестицію. Заяви, подані через державу-члена, належить переда-ти для надання висновку до Комісії. Заяви, які підприємство подає безпосередньо, належить передати для надання висновку і до заці-кавленої держави-члена і до Комісії.

Зацікавленій державі-членові та Комісії належить надати виснов-ки протягом двох місяців. За браком відповіді протягом цього пе-ріоду Банк може вважати, що розглядувана інвестиція не викликає заперечень.

3. Раді директорів належить ухвалювати рішення щодо заяв на фі-нансування, за поданням Керівного комітету.

4. Керівному комітетові належить перевірити, чи відповідають подані заяви на фінансування положенням цього Статуту, зокре-ма його статтям 16 та 18. Якщо Керівний комітет висловиться за надання фінансування, йому належить подати Раді директорів від-повідні пропозиції; Керівний комітет може обумовити свій схваль-ний висновок виконанням вимог, які він вважає суттєвими. Якщо Керівний комітет висловиться проти надання фінансування, йому належить подати відповідні документи разом зі своїми висновками Раді директорів.

5. Якщо висновок Керівного комітету є негативним, Рада дирек-торів може надати фінансування, тільки якщо його рішення є одностайним.

6. Якщо висновок Комісії є негативним, Рада директорів може нада-ти фінансування, тільки якщо його рішення є одностайним; дирек-торові за квотою Комісії належить утримуватися від голосування.


7. Якщо висновки і Керівного комітету і Комісії є негативним, Правлінню не вільно надавати фінансування.

8. У разі якщо задля захисту прав та інтересів Банку фінансування схваленої інвестиції слід реструктурувати, Керівному комітетові належить невідкладно вжити надзвичайних заходів, які він вважає за потрібні, за умови негайного інформування Ради директорів.

Стаття 20


1. Банкові належить позичати на ринках капіталу кошти, потрібні, щоб виконувати його завдання.

2. Банк може позичати на ринках капіталу держав-членів згідно з правовими положеннями застосовними до тих ринків.

Компетентні органи держави-члена, щодо якої чинний відступ у значенні частини першої статті 139 Договору про функціювання Європейського Союзу, можуть виступити проти надання позик, лише якщо є підстави побоюватися суттєвого розладу на ринку ка-піталу цієї держави.

Стаття 21


1. Банк може використовувати будь-які наявні кошти, яких він не потребує негайно на виконання своїх зобов’язань, таким чином:

а) інвестувати на валютних ринках;

b) з урахуванням положень частини другої статті 18, купувати та продавати цінні папери;

c) здійснювати будь-які інші фінансові операції, пов’язані з його цілями.

2. Без порушення положень статті 23, в перебігу керування своїми інвестиціями Банкові не слід вдаватися до валютних арбітражів, яких він не потребує безпосередньо для здійснення позикових опе-рацій чи виконання зобов’язань, що постають з позик чи ґарантій, які він надав.

3. У сферах, які охоплює ця стаття, Банкові належить діяти у згоді з компетентними органами чи національним центральним банком зацікавленої держави-члена.


Стаття 22


1. Поступово належить створити резервний фонд обсягом до 10 % підписного капіталу. Якщо це виправдано з огляду на стан зобов’язань Банку, Рада директорів може вирішити створити до-даткові резерви. Доти, доки резервний фонд буде сформовано пов-ністю, до нього належить перераховувати:

а) відсотки, отримані з позик, що надає Банк із сум, що їх сплачу-ють держави-члени на підставі статті 5;

b) відсотки, отримані з позик, що надає Банк із коштів, отриманих з повернення позик, зазначених в пункті а);

тією мірою, якою ці прибутки не є потрібними для виконання зобов’язань Банку та покриття його витрат.

2. Ресурси резервного фонду належить інвестувати так, щоб їх можна було будь-коли використати на цілі фонду.

Стаття 23


1. Банк має право будь-коли переводити свої активи у валюту де-ржави-члена, валютою якої є не євро, щоб здійснювати фінансові операції, що відповідають завданню, зазначеному в статті 309 Договору про функціювання Європейського Союзу, з урахуванням положень статті 21 цього Статуту. Банкові належить, наскільки це можливо, уникати таких трансферів, якщо він має грошові кошти чи ліквідні активи у потрібній валюті.

2. Банкові не вільно конвертувати свої активи у валюті держави-члена, валютою якої є не євро, у валюту третьої країни без згоди зацікавленої держави-члена.

3. Банк може вільно розпоряджатися частиною свого капіталу, який сплачено у будь-якій валюті, що її позичено на ринках поза межами Союзу.

4. Держави-члени зобов’язуються уможливити боржникам Банку отримання валюти, потрібної, щоб повернути позички та сплатити відсотки за ними чи комісію за ґарантії, які Банк надав на інвести-ції, що їх здійснюють на їхній території.


Стаття 24


Якщо держава-член не виконує членські зобов’язання, що поста-ють з цього Статуту, зокрема зобов’язання сплачувати свою час-тку підписного капіталу чи обслуговувати свої запозичення, Рада керівників, діючи кваліфікованою більшістю, може своїм рішен-ням зупинити надавання позик чи ґарантій цій державі-членові чи її громадянам.

Це рішення не звільняє державу-члена чи її громадян від їхніх зобов’язань перед Банком.

Стаття 25


1. Якщо Рада керівників вирішила зупинити операції Банку, нале-жить негайно припинити всю діяльність Банку, крім дій, потрібних, щоб забезпечити належну реалізацію, захист та збереження його активів та врегулювання його зобов’язань.

2. У разі ліквідації Раді керівників належить призначити ліквіда-торів та дати їм інструкції щодо проведення ліквідації. Раді керів-ників належить гарантувати захист прав персоналу.

Стаття 26


1. У кожній державі-члені Банкові належить користуватися най-ширшою право- та дієздатністю, що їх надає законодавство цієї де-ржави юридичним особам; він може, зокрема, набувати чи відчу-жувати рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також бути стороною в судовому процесі.

2. Власність Банку не підлягає жодній формі реквізиції чи екс пропріації.

Стаття 27


Спори між Банком, з одного боку, та його кредиторами, боржни-ками чи будь-якою іншою особою, з іншого боку, належить вирі-шувати компетентним національним судам, крім випадків, коли юрисдикцію надано Судові Європейського Союзу. В угодах Банк може передбачати арбітражну процедуру.


Банкові належить мати в кожній державі-членові офіційну адресу для доставки кореспонденції. Проте він може у будь-якому конт-ракті вказати іншу адресу для доставки кореспонденції.

Майно та активи Банку не підлягають арештові чи конфіскації у виконавчому порядку, хіба що за рішенням суду.

Стаття 28


1. Рада керівників може одностайно вирішити заснувати дочірні компанії чи інші суб’єкти, що матимуть правосуб’єктність та фі-нансову автономію.

2. Раді керівників належить одностайно затверджувати статути суб’єктів, зазначених у частині першій. У цих статутах належить визначати, зокрема, цілі, структуру, капітал, членство, осідок, фі-нансові ресурси, засоби інтервенції, порядок аудиту та стосунки між суб’єктами та Банком.

3. Банк має право брати участь у керуванні тими суб’єктами та ро-бити внески до їхнього підписного капіталу в межах суми, яку на-лежить одностайно визначити Раді керівників.

4. Протокол про привілеї та імунітети Європейського Союзу нале-жить застосовувати до суб’єктів, зазначених в частині першій, тією мірою, якою вони підлягають праву Союзу, до членів їхніх органів під час виконання їхніх службових обов’язків, а також до персона-лу на тих самих умовах, що застосовні до Банку.

Дивіденди, прибуток з капіталу чи інші прибутки, що отримують від тих суб’єктів члени, інші ніж Європейський Союз та Банк, під-лягають фіскальним положенням відповідного законодавства.

5. Суд Європейського Союзу, у встановлених нижче межах, має юрисдикцію щодо спорів стосовно заходів, які ухвалюють органи суб’єктів, що підлягають праву Союзу. Ініціювати провадження проти таких заходів може будь-який член такого суб’єкта як такий чи держава-член на умовах, закладених у статті 263 Договору про функціювання Європейського Союзу.

6. Рада керівників може одностайно вирішити дозволити персо-налу суб’єктів, що підлягають праву Союзу, доступ до спільних з Банком схем, згідно з відповідними внутрішніми процедурами.



про визначення осідків інституцій та

деяких органів, служб, аґенцій та відділів

Європейського Cоюзу

ПРЕДСТАВНИКИ УРЯДІВ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ,

З ОГЛЯДУ на статтю 341 Договору про функціювання Європей сь-кого Союзу та статтю 189 Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії,

ПАМ’ЯТАЮЧИ ТА ПОТВЕРДЖУЮЧИ рішення від 8 квітня 1965 року та без порушення рішень стосовно осідку майбутніх ін-ституцій, органів, служб, аґенцій та відділів,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу та Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії нале-жить додати такі положення:

Єдина стаття

a) Місцем осідку Європейського Парламенту є Страсбург, де на-лежить провадити 12 засідань його щомісячних пленарних сесій, зокрема бюджетну сесію. Періоди додаткових пленарних сесій належить провадити в Брюсселі. Комітетам Європейського Парламенту належить провадити засідання в Брюсселі. Генеральному секретаріатові Європейського Парламенту та його відділам належить залишатися в Люксембурзі.

b) Осідком Ради є Брюссель. Протягом квітня, червня та жовтня Раді належить провадити засідання в Люксембурзі.

c) Осідком Комісії є Брюссель. Відділи, що їх перелічено у статтях 7, 8 та 9 рішення від 8 квітня 1965 року, належить створити у Люксембурзі.

d) Осідком Суду Європейського Союзу є Люксембург.

e) Осідком Рахункової палати є Люксембург.

f) Осідком Економіко-соціального комітету є Брюссель.

g) Осідком Комітету регіонів є Брюссель.

Протокол про визначення осідків інституцій та деяких органів...341

h) Осідком Європейського інвестиційного банку є Люксембург.

i) Осідком Європейського Центрального Банку є Франкфурт.

j) Осідком Європейського управління поліції (Європолу) є Гаага.



про привілеї та імунітети Європейського Cоюзу


ЗВАЖАЮЧИ, що згідно зі статтею 343 Договору про функцію-вання Європейського Союзу та статтею 191 Договору про засну-вання Європейської спільноти з атомної енергії, Європейському Союзу та Євратому належить користуватися на території держав-членів привілеями та імунітетами, потрібними для виконання їхніх завдань,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Догово-ру про функціювання Європейського Союзу та Договору про за-снування Європейської спільноти з атомної енергії належить дода-ти такі положення:

Розділ І

Власність, кошти, активи та операції

Європейського Союзу

Стаття 1

Приміщення та будинки Союзу недоторканні. Вони не підлягають обшукові, реквізиції, конфіскації чи експропріації. Власність та активи Союзу не підлягають жодним адміністративним чи судовим обмежувальним заходам без дозволу Суду.

Стаття 2

Архіви Союзу недоторканні.

Стаття 3

Союз, його активи, прибутки та інше майно належить звільнити від усіх прямих податків.

Урядам держав-членів там, де це можливо, належить вживати до-цільних заходів, щоб повернути чи відшкодувати суми непрямих податків чи податків з продажу, що їх включено в ціну рухомого чи

Протокол про привілеї та імунітети Європейського Cоюзу 343

нерухомого майна, якщо Союз робить, на свої офіційні потреби, істотні придбання, ціна яких включає такого роду податки. Однак це положення належить застосовувати так, щоб не спричинити спотворення конкуренції в Союзі.

Не слід надавати звільнення від податків та зборів, сума яких є лише оплатою комунальних послуг.

Стаття 4

Союз належить звільняти від усіх мит, заборон та обмежень на імпорт та експорт товарів, призначених на його офіційні потреби; відчужувати, за плату чи безоплатно, імпортовані у такий спосіб товари на території країни, до якої їх імпортовано, можна хіба що на умовах, що їх схвалив уряд цієї країни.

Союз належить також звільняти від усіх мит, заборон та обмежень на імпорт та експорт його публікацій.

Розділ II

Засоби зв’язку та laissez-passer*

Стаття 5


Інституції Союзу користуються на території кожної держави-чле-на таким самим режимом щодо офіційного зв’язку та передавання усіх своїх документів, який така держава-член надає дипломатич-ним місіям.

Офіційну кореспонденцію та інші офіційні повідомлення інститу-цій Союзу не вільно піддавати цензурі.

Стаття 6


1. Голови інституцій Союзу можуть видавати членам та службов-цям цих інституцій laissez-passer у формі, що її належить виз-начити Раді, діючи кваліфікованою більшістю; органам влади

* Laissez-passer (фр.) – перепустка, дозвіл на в’їзд (на виїзд) (прим. ред.).


держав-членів належить визнавати laissez-passer як належний подорожній документ. Ці laissez-passer належить видавати по-садовцям та іншим службовцям на умовах, закладених у Штатних правилах посадовців та Умовах працевлаштування інших служ-бовців Союзу.

Комісія може укладати угоди про визнання laissez-passer на-лежним подорожнім документом на території третіх країн.

Розділ III

Члени Європейського Парламенту

Стаття 7


На вільне переміщення членів Європейського Парламенту, що подорожують до чи з місця проведення засідань Європейського Парламенту, не вільно накладати жодних адміністративних чи ін-ших обмежень.

У сфері митного та валютного контролю членам Європейського Парламенту:

а) їхні власні уряди мають надавати такі самі пільги, як вищим по-садовим особам, що подорожують за кордоном з тимчасовою офіційною місією;

b) уряди інших держав-членів мають надавати такі самі пільги, як представникам іноземних урядів у складі тимчасових офіційних місій.

Стаття 8


Членів Європейського Парламенту не вільно піддавати жодним формам розслідування, затримання чи судового переслідування на підставі висловлених думок чи голосування під час виконання їхніх обов’язків.

Стаття 9


Під час сесій Європейського Парламенту його члени корис туються:


а) на території власних держав – такими самими імунітетами, як члени парламенту їхньої держави;

b) на території будь-яких інших держав-членів – імунітетом від затримання чи судового переслідування.

Членам Європейського Парламенту належить також надавати імунітет, коли вони подорожують до чи з місця проведення засі-дань Європейського Парламенту.

Не вільно посилатися на імунітет, коли члена Європейського Парламенту затримано під час скоєння злочину; імунітет також не перешкоджає Європейському Парламентові скористатися своїм правом позбавити імунітету одного зі своїх членів.

Розділ IV

Представники держав-членів, що беруть участь

в роботі інституцій Європейського Союзу

Стаття 10


Представники держав-членів, що беруть участь в роботі інституцій Європейського Союзу, їхні радники та технічні експерти мають під час виконання своїх обов’язків та під час подорожей до чи з місця проведення засідань звичайні привілеї, імунітети та пільги.

Цю статтю належить також застосовувати до членів дорадчих ор-ганів Союзу.

Розділ V

Посадовці та інші службовці Європейського

Союзу

Стаття 11


Посадовці та інші службовці Союзу, незалежно від їхнього грома-дянства, на території кожної держави-члена:

a) з урахуванням положень Договорів про правила відповідаль-ності посадовців та інших службовців перед Союзом, з одного


боку, та юрисдикції Суду Європейського Союзу в спорах між Союзом та його посадовцями та іншими службовцями – з ін-шого, мають імунітет від судового переслідування щодо дій, які вони вчинили як офіційні особи, зокрема щодо того, що вони сказали чи написали. Вони користуються імунітетом і після за-вершення перебування на посаді;

b) разом з їхнім подружжям та членами родин, що перебувають на їхньому утриманні, не підлягають імміґраційним обмеженням чи формальностям реєстрації іноземців;

c) отримують щодо валютного регулювання такі самі пільги, що зазвичай отримують посадовці міжнародних організацій;

d) мають право безмитно ввозити свої меблі та особисті речі, коли їх призначено на посаду у країні перебування, та право безмит-но вивозити свої меблі та особисті речі, коли вони завершують виконання обов’язків у цій країні, щоразу на умовах, які уряд країни перебування вважає потрібними;

e) мають право безмитно ввозити на особисті потреби автомобіль, придбаний в країні їхнього останнього проживання чи в країні, громадянами якої вони є, на умовах національного ринку цієї країни, та безмитно вивозити його, щоразу на умовах, які уряд країни перебування вважає потрібними.

Стаття 12


Посадовці та інші службовці Союзу зобов’язані, згідно з умовами та процедурами, що їх заклали Європейський Парламент та Рада, діючи через ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодав-чою процедурою та після консультації із зацікавленими інституція-ми, сплачувати на користь Союзу податки із заробітної платні, та інших виплат, які вони отримують від Союзу.

Їх належить звільняти від національних податків із заробітної плат-ні та інших виплат, які вони отримують від Союзу.

Стаття 13


Стягуючи прибутковий податок, податок на майно та податок зі спадщини, а також застосовуючи конвенції про уникнення под-війного оподаткування, що їх уклали між собою держави-члени


Союзу, посадовців та інших службовців Союзу, що лише з причин виконання своїх обов’язків на службі в Союзі проживають на те-риторії іншої держави-члена, ніж країна їхнього постійного про-живання, належить і в країні їхньої фактичного, і в країні їхнього постійного проживання в момент, коли вони починають службу в Союзі, вважати – на цілі оподаткування – такими, що зберігають місце постійного проживання в останній країні, за умови, що вона є членом Союзу. Це положення належить також застосовувати до подружжя тією мірою, якою останнє не бере участі в окремій при-бутковій діяльності, та дітей, що перебувають на утриманні та під опікою осіб, зазначених у цій статті.

Рухоме майно, що належить особам, зазначеним в абзаці першо-му, і що розміщено на території країни їхнього перебування, нале-жить звільняти від податку зі спадщини в цій країні; щоб оцінити податок, це майно – на цілі оподаткування – належить вважати таким, що розміщено в країні їхнього постійного проживання, з урахуванням прав третіх країн та можливого застосування поло-жень міжнародних конвенцій про подвійне оподаткування.

Застосовуючи положення цієї статті, не належить брати до уваги будь-яке місце постійного проживання, набуте лише з причин ви-конання службових обов’язків в інших міжнародних організаціях.

Стаття 14


Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення рег-ламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультації із зацікавленими інституціями, належить закласти систему соціального забезпечення посадовців та інших службов-ців Союзу.

Стаття 15


Європейському Парламентові та Раді, діючи через ухвалення рег-ламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після консультації із зацікавленими інституціями, належить визначити категорії посадовців та інших службовців Союзу, до яких належить застосовувати, повністю чи частково, положення статті 11, абзацу другого статті 12 та статті 13.


Про імена, ранги та адреси посадовців та інших службовців, що їх зараховано до таких категорій, належить періодично повідомляти уряди держав-членів.

Розділ VI

Привілеї та імунітети місій третіх країн,

акредитованих при Європейському Союзі

Стаття 16


Державі-членові, на території якої Союз має свій осідок, належить надавати звичайні дипломатичні імунітети та привілеї місіям третіх країн, акредитованих при Союзі.

Розділ VII


Стаття 17


Привілеї, імунітети та інші пільги належить надавати посадовцям та іншим службовцям Союзу тільки в інтересах Союзу.

Кожній інституції Союзу належить відкликати імунітет, наданий посадовцеві чи іншому службовцю, якщо ця інституція вирішить, що відкликання імунітету не суперечить інтересам Союзу.

Стаття 18


На цілі застосування цього Протоколу інституціям Союзу нале-жить співпрацювати з відповідними органами влади зацікавлених держав-членів.

Стаття 19


До членів Комісії належить застосовувати статті від 11 до 14 та статтю 17.


Стаття 20


Статті від 11 до 14 та статтю 17 належить застосовувати до суд-дів, генеральних адвокатів, секретарів та доповідачів-помічни-ків Суду Європейського Союзу без порушення положень статті 3 Протоколу про Статут Суду Європейського Союзу щодо імунітету суддів та генеральних адвокатів від судового переслідування.

Стаття 21


Цей Протокол належить також застосовувати до Європейського інвестиційного банку, членів його органів, його персоналу та пред-ставників держав-членів, що беруть участь в його діяльності, без порушення положень Протоколу про Статут Банку.

Європейський інвестиційний банк належить додатково звільнити від будь-яких форм оподаткування чи стягнень подібного характеру в разі будь-якого збільшення його капіталу та від усіх пов’язаних з цим формальностей у державі розміщення Банку. Аналогічно його закриття чи ліквідацію не належить обкладати жодними податками чи зборами. Крім того, згідну зі Статутом Банку діяльність Банку та його органів не належить обкладати податком з обороту.

Стаття 22


Цей Протокол належить також застосовувати до Європейського Центрального Банку, членів його органів та його персоналу без порушення положень Протоколу про Статут Європейської систе-ми центральних банків та Європейського Центрального Банку.

Європейський Центральний Банк належить додатково звільни-ти від будь-яких форм оподаткування чи стягнень подібного ха-рактеру у разі будь-якого збільшення його капіталу та від усіх пов’язаних з цим формальностей у державі розміщення Банку. Згідну зі Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку діяльність Банку та його ор-ганів не належить обкладати податком з обороту.



стосовно частини другої статті 6 Договору

про Європейський Союз щодо приєднання

Cоюзу до Європейської Конвенції

про захист прав людини та засадничих свобод


ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Дого-вору про функціювання Європейського Союзу належить додати такі положення:

Стаття 1

В угоді щодо приєднання Союзу до Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод (далі називана «Євро-пейська конвенція»), що її передбачено у частині другій статті 6 Договору про Європейський Союз, належить забезпечити збере-ження особливих рис Союзу та права Союзу, зокрема щодо:

a) особливих умов можливої участі Союзу в контрольних органах Європейської конвенції;

b) механізмів, потрібних аби ґарантувати, щоб позови третіх де-ржав та індивідуальні позови були належним чином скеровані проти держав-членів та/або проти Союзу, в залежності від кон-кретного випадку.

Стаття 2

В угоді, зазначеній у статті 1, належить ґарантувати, що приєднан-ня Союзу не вплине на компетенції Союзу та повноваження його інституцій. В угоді належить ґарантувати, що жодне її положення не вплине на становище держав-членів щодо Європейської кон-венції, зокрема щодо її протоколів, заходів, що їх вжили держави-члени як відступ від Європейської конвенції згідно з її статтею 15, та застережень до Європейської конвенції, що їх зробили держа-ви-члени згідно з її статтею 57.

Протокол стосовно частини другої статті 6 Договору про ЄС... 351

Стаття 3

Жодне положення угоди, зазначеної у статті 1, не повинно впли-вати на статтю 344 Договору про функціювання Європейського Союзу.



про рішення Ради щодо застосування частини

четвертої статті 16 Договору про Європейський

Союз та частини другої статті 238 Договору про

функціювання Європейського Союзу у період

між 1 листопада 2014 року та 31 березня 2017 і

від 1 квітня 2017 року


ВРАХОВУЮЧИ надзвичайну важливість, що мало рішення Ради стосовно застосування частини четвертої статті 16 Договору про Європейський Союз та частини другої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу у період від 1 листопада 2014 року до 31 березня 2017 і від 1 квітня 2017 року (далі називано «Рішення») для схвалення Лісабонського договору,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати таке положення:


Перш ніж Рада проаналізує будь-який проект, що має на меті змі-нити чи скасувати Рішення чи будь-яке з його положень, чи непря-мо змінити сферу його застосування, чи його значення через зміну іншого правового акта Союзу, Європейській Раді належить про-вести попередні обговорення цього проекту, діючи консенсусом згідно з частиною четвертою статті 15 Договору про Європейський Союз.

Протокол про постійну структурну співпрацю... 353


про постійну структурну співпрацю,

встановлену статтею 42 Договору про

Європейський Союз


З ОГЛЯДУ частину шосту статті 42 та статтю 46 Договору про Європейський Союз,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що Союз провадить спільну зовнішню та безпе-кову політику, що ґрунтується на досяганні дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпекової полі-тики; що вона забезпечує Союзові операційну спроможність, яка спирається на цивільні та військові засоби; що Союз може вико-ристовувати ці засоби у місіях поза межами Союзу, зазначених у статті 43 Договору про Європейський Союз, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй; що ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени згідно з принципом «єдиного ресурсу зброй них сил»,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що спільна безпекова та оборонна політика Союзу не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що спільна безпекова та оборонна політика Союзу шанує зобов’язання за Північноатлантичним Договором тих держав-членів, які вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного Договору, що залишається основою спільної безпеки її членів, та є узгідненою зі спільною безпековою та оборонною політикою в рамках НАТО.

УПЕВНЕНІ, що рішучіша роль Союзу в питаннях безпеки та обо-рони сприятиме життєздатності оновленого Атлантичного альян-су, згідно з домовленостями «Берлін плюс»,


З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ забезпечити спроможність Союзу повною мірою брати на себе зобов’язання в рамках міжна-родної спільноти,

ВИЗНАЮЧИ, що Організація Об’єднаних Націй може шукати до-помоги Союзу для негайного виконання місій, здійснюваних на під-ставі підрозділів VI i VII Статуту Організації Об’єднаних Націй,

ВИЗНАЮЧИ, що посилення безпекової та оборонної політики ви-магатиме від держав-членів зусиль у сфері їхньої спроможності,

СВІДОМІ ТОГО, що початок нового етапу розвитку європейської безпекової та оборонної політики потребуватиме рішучих зусиль зацікавлених держав-членів,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, яке значення має повне залучення Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики до справ, пов’язаних з постійною структурною співпрацею,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати такі положення:

Стаття 1

Постійна структурна співпраця, зазначена у частині шостій статті 42 Договору про Європейський Союз є відкритою для будь-якої держави-члена, яка від дати набрання чинності Лісабонського до-говору зобов’язується:

a) почати інтенсивніше розвивати свій оборонний потенціал через збільшення своїх національних внесків та участі, де це дореч-но, у багатонаціональних силах, в основних європейських про-грамах військового спорядження, а також у діяльності Аґенції з питань розвитку оборонного потенціалу, досліджень, закупі-вель та озброєнь (що її далі називано «Європейська оборонна аґенція»), та

b) мати можливість надати, найпізніше до 2010 року, на націо-нальному рівні чи як складову багатонаціональних збройних сил, спеціалізовані бойові підрозділи, призначені для участі в запланованих місіях, структуровані на тактичному рівні як бой-ове угрупування з елементами підтримки, зокрема транспор-ту та логістики, здатні здійснювати місії, зазначені у статті 43 Договору про Європейський Союз, протягом від 5 до 30 днів, зокрема у відповідь на запит Організації Об’єднаних Націй, та

Протокол про постійну структурну співпрацю... 355

які можуть здійснювати операції на початковому етапі протягом 30 днів з можливістю продовження щонайменше до 120 днів.

Стаття 2

Задля досягнення цілей, закладених у статті 1, держави-члени, що беруть участь у постійній структурній співпраці, зобов’язуються:

a) співпрацювати, від дати набрання чинності Лісабонського дого-вору, щоб досягнути узгіднених цілей щодо рівня інвестиційних видатків на оборонне спорядження, а також регулярно пере-глядати ці цілі в світлі безпекового становища та міжнародних зобов’язань Союзу;

b) допасувати, наскільки це можливо, свої оборонні засоби, особ-ливо через гармонізацію ідентифікації їхніх військових потреб, через поєднання та, у разі потреби, через цільове призначення їхніх засобів та оборонного потенціалу, а також через заохочу-вання співпраці у сфері навчання та логістики;

c) вживати конкретних заходів на посилення доступності, суміс-ності, гнучкості та здатності до розгортання збройних сил, зок-рема через визначення спільних цілей щодо застосування сили, включаючи можливий перегляд їхніх національних процедур ух-валювання рішень;

d) співпрацювати, щоб забезпечити вживання заходів потрібних, аби виправити недоліки, усвідомлені в рамках «Механізму роз-витку оборонного потенціалу», зокрема через багатонаціональ-ні підходи та без порушення відповідних зобов’язань держав-членів в межах Організації Північноатлантичного Договору;

e) брати участь, якщо це доречно, в розвитку важливих спільних або європейських програм спорядження в рамках Європейської оборонної аґенції.

Стаття 3

Європейській оборонній аґенції належить сприяти регулярній оцінці внесків щодо потенціалу держав-членів, що беруть участь, зокрема внесків, зроблених згідно з критеріями, що будуть вста-новлені зокрема на підставі статті 2, та належить звітувати про це щонайменше раз на рік. Така оцінка може бути підставою для реко-мендацій та рішень Ради, ухвалених згідно зі статтею 46 Договору про Європейський Союз.



про статтю 42 Договору

про Європейський Союз


ЗВАЖАЮЧИ на потребу цілком впровадити положення частини другої статті 42 Договору про Європейський Союз,

ЗВАЖАЮЧИ, що політика Союзу згідно зі статтею 42 не по-винна порушувати особливий характер безпекової та оборонної політики деяких держав-членів та має шанувати зобов’язання за Північноатлантичним Договором деяких держав-членів, які вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного Договору, а також має узгіднюватись зі спільною безпековою та оборонною політикою в рамках НАТО,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати таке положення:

Європейському Союзу, разом із Західноєвропейським Союзом, належить розробити умови посилення співпраці між ними.

Протокол про процедуру щодо надмірного дефіциту 357


про процедуру щодо надмірного дефіциту


ПРАГНУЧИ закласти докладні положення процедури щодо над-мірного дефіциту, зазначеної у статті 126 Договору про функцію-вання Європейського Союзу,


Стаття 1

Контрольні значення, зазначені у частині другій статті 126 Договору про функціювання Європейського Союзу, є такими:

– 3 % для відношення запланованого чи наявного державно-го дефіциту до валового внутрішнього продукту за ринковими цінами,

– 60 % для відношення державного боргу до валового внутріш-нього продукту за ринковими цінами.

Стаття 2

У статті 126 Договору про функціювання Європейського Союзу та в цьому Протоколі:

– «уряд» означає публічну владу, тобто центральний уряд, ре-гіональні чи місцеві органи влади та фонди соціального забез-печення, за винятком торгівельних операцій, як визначено у Європейській системі об’єднаних економічних рахунків,

– «дефіцит» означає чисту позику, як визначено у Європейській системі об’єднаних економічних рахунків,

– «інвестиції» означає формування валового основного капіталу, як визначено у Європейській системі об’єднаних економічних рахунків,

– «борг» означає сумарний борг за номінальною вартістю, не сплачений на кінець року та сконсолідований між та всередині секторів публічної влади, як визначено в уступі першому.


Стаття 3

Щоб забезпечити ефективність процедури щодо надмірного де-фіциту, урядам держав-членів належить відповідати в рамках цієї процедури за дефіцити публічної влади, як її визначено в уступі першому статті 2. Державам-членам належить забезпечити такі національні процедури у бюджетній сфері, щоб уможливити ви-конання їхніх зобов’язань у цій сфері, що постають з Договорів. Державам-членам належить без зволікання й регулярно повідом-ляти Комісію про їхні заплановані та наявні дефіцити та про рівень їхнього боргу.

Стаття 4

Комісії належить надавати статистичні дані, потрібні для застосу-вання цього Протоколу.

Протокол про критерії конвергенції 359


про критерії конвергенції


ПРАГНУЧИ закласти докладні положення щодо критеріїв конвер-генції, що ними належить керуватися Союзу, ухвалюючи рішення про скасування відступів стосовно держав-членів, щодо яких чин-ний відступ, зазначених у частині першій статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу,


Стаття 1

Критерій цінової стабільності, зазначений в уступі першому части-ни першої статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу, належить розуміти так, що держава-член має стабільний рівень цін і що середній рівень інфляції, зафіксований в ній про-тягом одного року перед перевіркою, не більше ніж на 11/

2 від-

соткових пунктів перевищує рівень інфляції у щонайбільше трьох державах-членах, що мають найкращі показники цінової стабіль-ності. Інфляцію належить вимірювати за індексом споживчих цін на порівнянному базисі з урахуванням відмінностей означень, при-йнятих у різних державах-членах.

Стаття 2

Критерій державного фінансового стану, зазначений в уступі другому частини першої статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу, належить розуміти так, що на час перевір-ки Рада не ухвалює щодо держави-члена рішення про наявність в цій державі надмірного дефіциту на підставі частини шостої статті 126 зазначеного Договору.

Стаття 3

Критерій участі в механізмі валютного курсу Європейської мо-нетарної системи, зазначений в уступі третьому частини першої статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу,


належить розуміти так, що держава-член дотримувалася допус-тимих меж коливань, передбачених механізмом валютного курсу Європейської монетарної системи, без суттєвої напруги протягом щонайменше останніх двох років перед перевіркою. Зокрема, що протягом того самого періоду ця держава-член за власною ініціа-тивою не девальвувала двосторонній центральний курс своєї ва-люти щодо євро.

Стаття 4

Критерій конвергенції відсоткових ставок, зазначений в уступі четвертому частини першої статті 140 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу, належить розуміти так, що протягом одного року перед перевіркою середня довгострокова номінальна відсоткова ставка у державі-членові не більше ніж на 2 відсоткові пункти перевищує відсоткові ставки у трьох державах-членах, що мають найкращі показники цінової стабільності. Відсоткові ставки належить вимірювати на підставі довгострокових державних облі-гацій чи подібних цінних паперів з урахуванням відмінностей озна-чень, прийнятих у державах-членах.

Стаття 5

Комісії належить надавати статистичні дані, потрібні для застосу-вання цього Протоколу.

Стаття 6

Раді належить одностайно, на пропозицію Комісії та після консуль-тації з Європейським Парламентом, ЄЦБ та Економіко-фінансо-вим комітетом, ухвалити відповідні положення, що закладуть деталі критеріїв конвергенції, зазначені у статті 140 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, що заступлять цей Протокол.

Протокол про Єврогрупу 361


про Єврогрупу


ПРАГНУЧИ сприяти умовам сильнішого економічного зростання в Європейському Союзі, та з цією метою розвивати дедалі ближчу координацію економічних політик в єврозоні,

СВІДОМІ потреби закласти спеціальні положення, щоб поглиби-ти діалог між державами-членами, що їх валютою є євро, допоки євро стане валютою всіх держав-членів Союзу,


Стаття 1

Міністрам держав-членів, що їх валютою є євро, належить збирати-ся на неформальні зустрічі. Ці зустрічі відбуваються у разі потреби, щоб обговорити питання, пов’язані з особливою відповідальністю, що на них покладена у зв’язку з єдиною валютою. Комісії належить брати участь в цих зустрічах. Європейський Центральний Банк на-лежить запрошувати брати учать в тих зустрічах, які слід готувати представникам міністрів фінансів держав-членів, що їх валютою є євро, а також представникам Комісії.

Стаття 2

Міністрам держав-членів, що їх валютою є євро, належить біль-шістю голосів вибрати голову, строком на два з половиною роки.



про деякі положення щодо

Сполученого Королівства Великої Британії

та Північної Ірландії


ВИЗНАЮЧИ, що Сполучене Королівство не має обов’язку чи зобов’язання запровадити євро без окремого рішення його уряду та парламенту зробити це,

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що 16 жовтня 1996 року та 30 жовтня 1997 року уряд Сполученого Королівства повідомив Раду, що не має наміру брати участь у третьому етапі економічного та валютного союзу,

ЗВАЖАЮЧИ НА практику уряду Сполученого Королівства пок-ривати свої позикові потреби продажем боргових зобов’язань при-ватному секторові,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Дого-вору про функціювання Європейського Союзу належить додати такі положення:

1. Сполучене Королівство не зобов’язане запроваджувати євро, хіба що воно сповістить Раду про намір зробити це.

2. Частини від третьої до восьмої та десяту належить застосовува-ти до Сполученого Королівства, зважаючи на повідомлення Ради, яке зробив уряд цієї держави 16 жовтня 1996 року та 30 жовтня 1997 року.

3. Сполучене Королівство зберігає свої повноваження у сфері мо-нетарної політики згідно з національним правом.

4. До Сполученого Королівства не слід застосовувати частину дру-гу статті 119, частини першу, дев’яту та одинадцяту статті 126, час-тини від першої до п’ятої статті 127, статті 128, 130, 131, 132, 133, 138, частину третю статті 140, статтю 219, частину другу статті 282, за винятком її першого та останнього речення, частину п’яту стат-ті 282 та статтю 283 Договору про функціювання Європейського Союзу. Також частину другу статті 121 зазначеного Договору не

Протокол про деякі положення щодо СК Великої Британії... 363

слід застосовувати до Сполученого Королівства стосовно ухвален-ня частини стратегічних настанов щодо економічних політик, що загалом стосуються простору євро. У цих положеннях посилання на Союз чи держави-члени не включають Сполучене Королівство, а посилання на національні центральні банки не включають Банк Англії.

5. Сполученому Королівству належить докладати зусиль, щоб уникнути надмірного бюджетного дефіциту.

Статті 143 та 144 Договору про функціювання Європейського Сою зу належить і надалі застосовувати до Сполученого Коро-лівства. Частину четверту статті 134 та статтю 142 зазначеного Договору належить застосовувати до Сполученого Королівства таким чином, ніби щодо нього є чинним відступ.

6. Право голосу Сполученого Королівства належить зупинити щодо актів Ради, зазначених у статтях, що їх перелічено у частині четвертій, та у випадках, зазначених в абзаці першому частини четвертої статті 139 Договору про функціювання Європейського Союзу. На ці цілі належить застосовувати абзац другий частини четвертої статті 139 зазначеного Договору.

Сполучене Королівство також не має права брати участь у призна-ченні Голови, Заступника голови та інших членів Правління ЄЦБ на підставі абзацу другого частини другої статті 283 зазначеного Договору.

7. Статті 3, 4, 6, 7, 9.2, 10.1, 10.3, 11.2, 12.1, 14, 16, від 18 до 20, 22, 23, 26, 27, від 30 до 34 та 49 Протоколу про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку (далі називано «Статут») не належить застосовувати до Сполученого Королівства.

У цих статтях посилання на Союз чи держави-члени не включають Сполучене Королівство, а посилання на національні центральні банки чи учасників не включають Банк Англії.

Посилання на «підписний капітал ЄЦБ» у статтях 10.3 та 30.2 Ста-туту не включають капітал, що на нього підписався Банк Англії.

8. Частину першу статті 141 Договору про функціювання Євро-пейського Союзу та статті від 43 до 47 Статуту належить застосо-вувати без огляду на те, існує чи ні будь-яка держава-член, щодо якої чинний відступ, з урахуванням таких змін:


a) посилання у статті 43 на завдання ЄЦБ та ЄВІ включають та-кож завдання, які належить виконати після впровадження євро внаслідок можливого рішення Сполученого Королівства не за-проваджувати євро;

b) окрім завдань, зазначених у статті 46, ЄЦБ належить також давати поради щодо і робити власний внесок у готування будь-якого рішення Ради щодо Сполученого Королівства, ухвалено-го згідно з положеннями пунктів а) та с) частини 9;

с) Банку Англії належить оплатити свою підписку на капітал ЄЦБ як внесок до операційних коштів ЄЦБ на такій самій підставі, що й іншим національним центральним банкам держав, щодо яких чинний відступ.

9. Сполучене Королівство може будь-коли сповістити Раду про намір запровадити євро. У такому разі:

а) Сполучене Королівство отримає право запровадити євро, лише якщо воно задовольнятиме всі потрібні умови. Раді, діючи на за-пит Сполученого Королівства, на умовах та згідно з процедурою, закладеною у частинах першій та другій статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу, належить вирішити, чи виконало воно потрібні умови;

b) Банку Англії належить сплатити свій підписний капітал, пере-казати до ЄЦБ валютні резервні активи та сплатити внесок до його резервів на такій самій підставі, як національний централь-ний банк держави-члена, щодо якої скасовано відступ.

с) Раді, діючи на умовах та згідно з процедурою, закладеною в час-тині третій статті 140 зазначеного Договору, належить ухвали-ти всі інші рішення, потрібні, щоб уможливити запровадження євро в Сполученому Королівстві.

Якщо Сполучене Королівство запровадить євро на підставі по-ложень цього Протоколу, статті від третьої до восьмої втратять чинність.

10. Не зважаючи на статтю 123 Договору про функціювання Євро пейського Союзу та статтю 21.1 Статуту, уряд Сполученого Королівства може дотримуватися механізму покриття бюджетних видатків шляхом запозичень у Банку Англії* доти, доки Сполучене Королівство не запровадить євро.

* “Ways and means” facility (прим. ред.).

Протокол про деякі положення щодо Данії 365


про деякі положення щодо Данії


ВРАХОВУЮЧИ, що Конституція Данії містить положення, що можуть передбачати обов’язкове проведення референдуму в Данії перед тим, як скасувати відступ щодо неї,

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що 3 листопада 1993 року уряд Данії пові-домив Раду, що не братиме участь у третьому етапі економічного та валютного союзу,


1. З огляду на повідомлення, що зробила Данія 3 листопада 1993 року Раді, Данія залишається країною, щодо якої чинний відступ. Внаслідок цього відступу всі статті та положення Договорів та Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ, що мають посилання на відступ, належить застосовувати до Данії.

2. Процедуру скасування відступу, зазначену в статті 140 Договору про функціювання Європейського Союзу, належить починати лише на запит Данії.

3. У разі скасування виняткового статусу, застосування положень цього Протоколу належить припинити.



про Данію


ПРАГНУЧИ врегулювати деякі специфічні проблеми щодо Данії,


Положення статті 14 Протоколу про Статут Європейської сис-теми центральних банків та Європейського Центрального Банку не впливає на право Національного банку Данії виконувати його завдання щодо тих частин Королівства Данії, що не є частиною Союзу.

Протокол про Францію 367


про Францію


ПРАГНУЧИ врахувати специфічне положення щодо Франції,


Франція зберігає привілей здійснювати грошову емісію в Новій Кале донії, Французькій Полінезії та на островах Уолліс і Футунана на умовах, встановлених її національним законодавством, і має виключне право визначати паритет CFP-франка*.

* CFP – Comptoirs Français du Pacifique (фр.) – тихоокеанські володіння

Франції; CFP-франк – валюта деяких країн тихоокеанського регіону, жорст-

ко прив’язана до курсу євро (прим. ред.).



про Шенґенське acquis, що його інтегровано в

рамки Європейського Союзу


ЗВАЖАЮЧИ на те, що угоди про поступове скасування перевірок на спільних кордонах, що їх деякі держави-члени Європейського Союзу підписали 14 червня 1985 року та 19 червня 1990 року в Шенґені, а також інші дотичні угоди та правила, ухвалені на під-ставі цих угод, були інтеґровані в структуру Європейського Союзу Амстердамським договором від 2 жовтня 1997 року,

ПРАГНУЧИ зберегти Шенґенське acquis у формі, яку воно набу-ло від набрання чинності Амстердамського договору та розвивати це acquis, щоб сприяти досягненню мети, що пропонує громадя-нам Союзу простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів,

ВРАХОВУЮЧИ особливу позицію Данії,

ВРАХОВУЮЧИ те, що Ірландія і Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії беруть участь не в усіх положеннях Шенґенського acquis, проте тим положенням належить бути та-кими, щоб дозволити цим державам-членам приймати інші поло-ження цього acquis, в цілому чи частково,

ВИЗНАЮЧИ, що внаслідок цього потрібно використовува-ти положення Договорів щодо посиленої співпраці між деякими державами-членами,

ВРАХОВУЮЧИ потребу підтримувати особливі стосунки з Республікою Ісландія та Королівством Норвегія через те, що оби-дві держави разом з Скандинавськими державами, які є членами Європейського Союзу, є зв’язаними положеннями Північного пас-портного союзу,


Протокол про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки ЄС 369

Стаття 1

Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Чеська Республіка, Королівство Данія, Федеративна Республіка Німеччина, Рес пуб-ліки Естонія, Грецька Республіка, Королівство Іспанія, Фран-цузька Республіка, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Республіка Латвія, Республіка Литва, Велике Герцогство Люк-сембург, Республіка Угорщина, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Республіка Австрія, Республіка Польща, Португаль-ська Республіка, Румунія, Республіка Словенія, Словацька Рес-публіка, Республіка Фінляндія та Королівство Швеція уповно-важені запровадити посилену співпрацю поміж собою у сферах, охоплених положеннями, що їх визначила Рада, які складають Шенґенське acquis. Цю співпрацю належить провадити в інсти-туційних та правових рамках Європейського Союзу, шануючи від-повідні положення Договорів.

Стаття 2

Шенґенське acquis стосується держав-членів, зазначених у статті 1, без порушення статті 3 Акта про приєднання від 16 квітня 2003 року та статті 4 Акта про приєднання від 25 квітня 2005 року. Раді належить заступити Виконавчий комітет, заснований на підставі Шенґенських угод.

Стаття 3

Участь Данії в ухваленні заходів на розвиток Шенґенського acquis, а також впровадження та застосування тих заходів у Данії, регулю-ють відповідні положення Протоколу про становище Данії.

Стаття 4

Ірландія та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії можуть будь-коли зажадати долучитися до деяких чи всіх положень цього acquis.

Щодо такої заяви Раді належить ухвалити рішення, яке одностай-но підтримають її члени, зазначені у статті 1, та представник уряду зацікавленої держави.


Стаття 5

1. Пропозиції та ініціативи, що ґрунтуються на Шенґенському acquis, повинні враховувати відповідні положення Договорів.

У зв’язку з цим, у разі, якщо Ірландія чи Сполучене Королівство протягом розумного строку не сповістять Раду письмово про свій намір взяти участь, уповноваження, зазначене у статті 329 Договору про Європейський Союз, належить вважати таким, що його надано державам-членам, зазначеним у статті 1, а також Ірландії чи Сполученому Королівству – в разі, якщо будь-яка з цих країн має намір взяти участь у відповідних сферах співпраці.

2. Коли Ірландія чи Сполучене Королівство вважаються такими, що зробили сповіщення про рішення, ухвалене на підставі стат-ті 4, будь-яка з цих держав протягом трьох місяців може письмо-во сповістити Раду, що не бажає брати участь в такій пропозиції або ініціативі. У такому разі Ірландія чи Сполучене Королівство не бере участь в ухваленні такої пропозиції або ініціативи. Від дня пізнішого сповіщення процедуру ухвалення заходу, ґрунтованого на Шенґенському acquis, належить зупинити до завершення про-цедури, зазначеної у частині третій або четвертій або до часу від-кликання цього сповіщення, що може відбутися в будь-який мо-мент цієї процедури.

3. Від дати, коли запропонований захід набрав чинності, будь-яке рішення Ради, ухвалене на підставі статті 4, не належить засто-совувати до держави-члена, що зробила сповіщення, зазначене у частині другій, тією мірою, якою Рада визнає за потрібне та на умовах, визначених в рішенні Ради, що діє кваліфікованою біль-шістю на пропозицію Комісії. Рішення належить ухвалювати від-повідно до таких критеріїв: Раді належить намагатися підтримува-ти якнайширшу участь тієї держави-члена без суттєвої шкоди для практичної дієвості різних частин Шенґенського acquis, воднораз зберігаючи його узгодженість. Комісії належить надавати пропози-цію якнайшвидше після сповіщення, зазначеного в частині другій. Раді належить, якщо потрібно після скликання двох послідовних засідань, діяти в межах чотирьох місяців від моменту отримання пропозиції Комісії.

4. Якщо до закінчення чотирьохмісячного строку Рада не ухвалить рішення, держава-член може невідкладно вимагати, щоб питан-ня було передано на розгляд Європейській Раді. У такому разі на

Протокол про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки ЄС 371

своєму найближчому засіданні Європейській Раді, діючи кваліфі-кованою більшістю на пропозицію Комісії, належить ухвалити рі-шення згідно з критеріями, зазначеними у частині третій.

5. Якщо до закінчення процедури, передбаченої в частині третій чи четвертій, Рада чи, у відповідному випадку, Європейська Рада не ухвалять рішення, зупинення процедури ухвалення заходу, ґрунто-ваного на Шенґенському acquis, належить скасувати. Якщо ви-щезгаданий захід згодом буде ухвалений, від дати, коли він набере чинності, до зацікавленої держави-члена не належить застосову-вати будь-яке рішення, що ухвалила Рада згідно зі статтею 4, тією мірою та на умовах, що визначила Комісія, хіба що та держава-член відкличе сповіщення, зазначене у частині другій, до моменту ухвалення цього заходу. Комісії належить діяти до дати ухвалення заходу. Ухвалюючи рішення, Комісії належить дотримуватись кри-теріїв, зазначених у частині третій.

Стаття 6

Республіку Ісландія та Королівство Норвегія належить залучати до впровадження Шенґенського acquis та його дальшого розвитку. Відповідні процедури слід закласти в угоді, що її належить уклас-ти з цими державами Раді, діючи одностайним рішенням її членів, зазначених у статті 1. Така угода повинна містити положення про внесок Ісландії та Норвегії до будь-яких фінансових наслідків, спричинених виконанням цього Протоколу.

Раді, діючи одностайно, належить укласти окрему угоду з Ісландією та Норвегією, щоб визначити права та обов’язки Ірландії та Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, з одного боку, та Ісландії і Норвегії – з іншого боку, в тих сферах Шенґенського acquis, що застосовні до цих держав.

Стаття 7

На цілі перемовин про вступ до Європейського Союзу нових де-ржав-членів Шенґенське acquis та дальші заходи, що їх інститу-ції вживають в його рамках, належить вважати таким acquis, що його державам-кандидатам на вступ належить прийняти в повному обсязі.



про застосовування деяких аспектів статті 26

Договору про функціювання Європейського

Союзу до Сполученого Королівства та Ірландії


ПРАГНУЧИ врегулювати деякі питання, що стосуються Сполу-ченого Королівства та Ірландії,

З ОГЛЯДУ на наявність протягом багатьох років особливих до-мовленостей щодо подорожей між Сполученим Королівством та Ірландією,


Стаття 1

Попри статті 26 та 77 Договору про функціювання Європейського Союзу, будь-які інші положення того Договору чи Договору про Європейський Союз, будь-який захід, ухвалений на підставі цих договорів чи будь-якої міжнародної угоди, що Союз чи Союз та держави-члени уклали з однією чи кількома третіми країнами, Сполучене Королівство має право здійснювати на своїх кордонах з іншими державами-членами такі перевірки осіб, що мають намір в’їхати до Сполученого Королівства, які воно вважає за потрібне, щоб:

a) перевірити, чи громадяни держав-членів та особи, що пере-бувають на їхньому утриманні, які користуються правами, на-даними їм правом Союзу, а також громадяни інших держав, яким такі права надано на підставі угоди, що її виконання є обов’язковим для Сполученого Королівства, мають право на в’їзд до Сполученого Королівства; та

b) визначити, надавати чи ні дозвіл на в’їзд до Сполученого Коро-лівства іншим особам.

Жодне з положень статей 26 та 77 Договору про функціювання Європейського Союзу, інших положень того Договору чи Договору

Протокол про застосовування деяких аспектів статті 26... 373

про Європейський Союз, чи будь-який захід, ухвалений на підставі тих договорів, не порушують право Сполученого Королівства за-проваджувати чи здійснювати такі перевірки. Посилання у цій статті на Сполучене Королівство включає також території, за зов-нішні відносини яких відповідає Сполучене Королівство.

Стаття 2

Сполучене Королівство та Ірландія можуть далі домовлятися між собою про переміщення осіб між їхніми територіями («спільна зона подорожей»), з цілковитим дотриманням прав осіб, зазначених у пункті а) частини першої статті 1 цього Протоколу. Відтак доти, доки вони дотримуються цих домовленостей, положення статті 1 цього Протоколу належить застосовувати до Ірландії на таких са-мих умовах, як до Сполученого Королівства. Жодне з положень статей 26 та 77 Договору про функціювання Європейського Союзу, інших положень цього Договору чи Договору про Європейський Союз чи будь-який захід, ухвалений на підставі тих договорів, не впливають на такі домовленості.

Стаття 3

Інші держави-члени мають право здійснювати на своїх кордонах чи в будь-яких пунктах в’їзду на їхні території такі перевірки осіб, що мають намір в’їхати на їхню територію із Сполученого Королівства чи з територій, за зовнішні відносини яких воно відповідальне, на ті самі цілі, сформульовані у статті 1 цього Протоколу, чи з Ірландії доти, доки до Ірландії застосовне положення статті 1 цьо-го Протоколу.

Жодне з положень статей 26 та 77 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу, інших положень цього Договору чи Договору про Європейський Союз чи будь-який захід, ухвалений на підставі тих договорів, не порушують право інших держав-членів запроваджувати та здійснювати такі перевірки.



про позицію Сполученого Королівства

та Ірландії щодо простору свободи, безпеки

та правосуддя


ПРАГНУЧИ врегулювати деякі питання, що стосуються Сполу-ченого Королівства та Ірландії,

З ОГЛЯДУ на Протокол про застосовування деяких аспектів статті 26 Договору про функціювання Європейського Союзу до Сполученого Королівства та Ірландії,


Стаття 1

З урахуванням статті 3, Сполучене Королівство та Ірландія не бе-руть участі в ухвалюванні пропонованих заходів, що їх схвалює Рада на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу. Для рішень Ради, що їх належить ухвалю-вати одностайно, потрібна одностайність членів Ради без ураху-вання представників урядів Сполученого Королівства та Ірландії.

На цілі цієї статті кваліфіковану більшість належить визначати згідно з частиною третьою статті 238 Договору про функціювання


Стаття 2

Як випливає зі статті 1 та з урахуванням статей 3, 4 та 6 жодне положення розділу V частини третьої Договору про функцію-вання Європейського Союзу, жоден захід, ухвалений на підставі того розділу, жодне положення будь-якої міжнародної угоди, що уклав Союз на виконання того розділу, та жодне рішення Суду Європейського Союзу, що тлумачить таке положення чи захід, не накладає зобов’язань на і не є застосовним до Сполученого Королівства та Ірландії; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чином не впливають на компетенції, права і зобов’язання тих держав; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чи-

Протокол про позицію Сполученого Королівства... 375

ном не змінюють acquis Спільноти чи Союзу і не є частиною права

Союзу, застосовного до Сполученого Королівства чи Ірландії.

Стаття 3

1. Сполучене Королівство чи Ірландія можуть письмово сповіс-тити Голову Ради про намір взяти участь в ухваленні та застосу-ванні будь-якого запропонованого заходу протягом трьох місяців після внесення до Ради пропозиції чи ініціативи на підставі розді-лу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу; після чого цій державі належить надати таке право.

Для рішень Ради, що їх належить ухвалювати одностайно, пот-рібна одностайність членів Ради за винятком члена, що не зробив такого сповіщення. Захід, що його ухвалено на підставі цієї части-ни, є обов’язковим для всіх держав-членів, які взяли участь в його ухваленні.

Заходи, ухвалені на підставі статті 70 Договору про функціювання Європейського Союзу, повинні закладати умови участі Сполученого Королівства та Ірландії в оцінюваннях, що стосуються сфер, охоп-лених розділом V частини третьої того Договору.

На цілі цієї статті кваліфіковану більшість належить визначати згідно з частиною третьою статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

2. Якщо протягом розумного строку захід, зазначений у частині першій, неможливо ухвалити за участі Сполученого Королівства чи Ірландії, Рада може ухвалити такий захід згідно зі статтею 1 без участі Сполученого Королівства чи Ірландії. У такому разі нале-жить застосовувати статтю 2.

Стаття 4

Сполучене Королівство чи Ірландія може будь-коли після того, як Рада ухвалила захід на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, сповістити Раду та Комісію про свій намір прийняти цей захід. У цьому ви-падку належить застосовувати mutatis mutandis* процедуру, пе-редбачену в частині першій статті 331 Договору про функціювання Європейського Союзу.


вуючи відповідні відмінності; із змінами, що випливають з обставин; з пот-

рібними змінами (прим. ред.).


Стаття 4а

1. Положення цього Протоколу належить застосовувати до Сполученого Королівства та Ірландії також щодо заходів, зап-ропонованих чи ухвалених на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, що змінюють чинні заходи, що є обов’язковим для тих держав.

2. Проте у разі коли Рада, діючи на пропозицію Комісії, вирішить, що неучасть Сполученого Королівства чи Ірландії у зміненому варіанті чинного заходу унеможливлює його застосування іншими державами-членами або Союзом, Рада може закликати ті держави зробити сповіщення на підставі статті 3 чи 4. На цілі статті 3 до-датковий двохмісячний строк розпочинається від дати, коли Рада ухвалила таке рішення.

Якщо до спливу такого двохмісячного строку від рішення Ради, Сполучене Королівство чи Ірландія не зроблять сповіщення на підставі статті 3 або 4, цей захід припиняє бути обов’язковим чи застосовним до цих держав, хіба що вони зроблять сповіщення на підставі статті 4 до набрання чинності зміненого заходу. Це пра-вило вступає в силу від дати набрання чинності зміненого заходу чи після спливу двохмісячного строку, залежно від того, яка з цих подій відбудеться пізніше.

На цілі цієї частини Раді належить, після докладного обговорен-ня питання, діяти кваліфікованою більшістю голосів її членів, що представляють держави-члени, які беруть чи брали участь в ух-валенні змін до заходу. Кваліфіковану більшість членів Ради на-лежить визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

3. Рада, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може також вирішити, що Сполученому Королівству чи Ірландії належить нести прямі фінансові наслідки, якщо такі є, що неод-мінно та неминуче постають у разі припинення їхньої участі в тому заході.

4. Ця стаття не повинна порушувати статтю 4.

Стаття 5

Жодні фінансові наслідки заходу, ухваленого на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського

Протокол про позицію Сполученого Королівства... 377

Союзу, крім пов’язаних з ним адміністративних видатків інс-титуцій, не стосуються держави-члена, щодо якої такий захід не є обов’язковим, хіба що всі члени Ради, після консультації з Європейським Парламентом, одностайно вирішать інакше.

Стаття 6

Якщо у випадках, зазначених у цьому Протоколі, захід, що його ухвалила Рада на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, є обов’язковим для Сполученого Королівства чи Ірландії, до цих держав у зв’язку з цим заходом належить застосовувати відповідні положення Договорів.

Стаття 6а

Для Сполученого Королівства та Ірландії не будуть обов’язковими правила, закладені на підставі статті 16 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, що стосуються обробляння особо-вих даних, яке держави-члени здійснюють в рамках діяльності, що підпадає під дію підрозділу 4 чи 5 розділу V частини третьої того Договору, якщо для Сполученого Королівства та Ірландії не будуть обов’язковими правила Союзу, що регулюють форми судової спів-праці в кримінальних справах чи поліційної співпраці, які потребу-ють дотримання положень, закладених на підставі статті 16.

Стаття 7

Статті 3, 4 та 4а не повинні порушувати Протокол про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу.

Стаття 8

Ірландія може письмово сповістити Раду про те, що вона не має на-міру надалі дотримуватися умов цього Протоколу. У такому разі до Ірландії належить застосовувати звичайні положення Договору.

Стаття 9

Стосовно Ірландії цей Протокол не застосовний до статті 75 Договору про функціювання Європейського Союзу.



про позицію Данії


ПАМ’ЯТАЮЧИ рішення голів держав і урядів на зустрічі Європейської Ради 12 грудня 1992 року в Единбурзі стосовно де-яких проблем, що їх порушила Данія у зв’язку з Договором про Європейський Союз,

БЕРУЧИ ДО УВАГИ позицію Данії щодо громадянства, економіч-ного та валютного союзу, а також оборонної політики, юстиції та внутрішніх справ, закладену в Единбурзькому рішенні,

СВІДОМІ ТОГО факту, що збереження в рамках Договорів пра-вового режиму, що існує від дати ухвалення рішення в Единбурзі, значно обмежить участь Данії у важливих сферах співпраці Союзу, а також, що в інтересах Союзу було б забезпечити цілісність acquis у сфері свободи, безпеки та правосуддя,

БАЖАЮЧИ, отже, встановити правові рамки, що передбачати-муть можливість участі Данії в ухвалюванні заходів, запропоно-ваних на підставі розділу V частини третьої Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, і щиро вітаючи намір Данії цим скористатись, коли це буде можливо згідно з її конституційними вимогами,

ЗВАЖАЮЧИ, що Данія не чинитиме спротив дальшому розвит-кові співпраці між іншими державами-членами щодо заходів, які не є обов’язковими для Данії,

БЕРУЧИ ДО УВАГИ статтю 3 Протоколу про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу,


Частина І

Стаття 1

Данія не бере участі в ухвалюванні заходів Ради, запропонованих на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання

Протокол про позицію Данії 379

Європейського Союзу. Для рішень Ради, що їх належить ухвалю-вати одностайно, потрібна одностайність членів Ради без ураху-вання представника уряду Данії.


Стаття 2

Жодне положення розділу V частини третьої Договору про фун-кціювання Європейського Союзу, жоден захід, ухвалений на під-ставі цього розділу, жодне положення будь-якої міжнародної угоди, яку Союз уклав на підставі цього розділу, та жодне рішення Суду Європейського Союзу, що тлумачить будь-яке з таких положень чи заходів, жоден захід, змінений чи змінюваний на підставі того розділу, не зобов’язує Данію і не є застосовним у ній; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чином не впливають на ком-петенції, права та зобов’язання Данії; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чином не змінюють acquis Спільноти чи Союзу і не є частиною права Союзу, застосовних до Данії. Зокрема, акти Союзу у сфері поліційної співпраці та судової співпраці в криміналь-них справах, ухвалені до того, як набрав чинності Лісабонський до-говір, які підлягають зміні, залишаються обов’язковими для Данії і застосовуються до неї у незміненій формі.

Стаття 2а

Статтю 2 цього Протоколу належить також застосовувати до тих правил, закладених на підставі статті 16 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, що стосуються обробляння особових даних, яке держави-члени здійснюють в рамках діяльності, що під-падає під підрозділ 4 чи 5 розділу V частини третьої того Договору.

Стаття 3

Данії не стосуються фінансові наслідки заходів, зазначених у статті 1, крім пов’язаних з ними адміністративних видатків інституцій.

Стаття 4

1. Протягом шести місяців після того, як Рада ухвалить рішення щодо пропозиції чи ініціативи розвивати Шенґенське acquis, охоп-


лене цією частиною, Данії належить вирішити, чи буде вона імп-лементувати це рішення у своє національне законодавство. Якщо вона вирішує це зробити, таке рішення створює зобов’язання, згідно з міжнародним правом, між Данією та іншими державами-членами, для яких цей захід є обов’язковим.

2. Якщо Данія ухвалює рішення не імплементувати рішення Ради, зазначене у частині першій, держава-члени, для яких цей захід є обов’язковим, та Данія розглянуть, які відповідні заходи належить вжити.

Частина ІІ

Стаття 5

Стосовно заходів, що їх Рада ухвалює на підставі частини пер-шої статті 26, статті 42 та статей від 43 до 46 Договору про Європейський Союз, Данія не бере участі у вироблянні та впро-вадженні рішень та дій Союзу, пов’язаних з обороною. Отже, Данії не слід брати участь в їх ухвалюванні. Данія не перешкоджатиме дальшому розвиткові співпраці між іншими державами-членами у цій сфері. Данія не зобов’язана робити внески у фінансування операційних видатків, що їх вимагають такі заходи, та надавати Союзові військові засоби.

Для актів Ради, що їх належить ухвалювати одностайно, потріб-на одностайність членів Ради, без урахування представника уряду Данії.


Частина ІІІ

Стаття 6

Статті 1, 2 та 3 не належить застосовувати до заходів, що визнача-ють треті країни, чиї громадяни повинні мати візу, коли перетина-ють зовнішні кордони держав-членів, чи до заходів щодо єдиного формату віз.


Частина ІV

Стаття 7

Данія може будь-коли, згідно зі своїми відповідними конституцій-ними вимогами, повідомити інші держави-члени про те, що вона не має наміру далі цілком чи частково застосовувати цей Протокол. У такому разі Данія у повному обсязі застосовуватиме всі відповідні заходи, що їх ухвалено в рамках Європейського Союзу і що на той будуть чинними.

Стаття 8

1. Данія може будь-коли та без порушення статті 7, згідно зі свої-ми конституційними вимогами, сповістити інші держави-члени, що від першого дня місяця наступного за сповіщенням частина I складатиметься з положень, що містяться в додатку. В такому разі статті від 5 до 8 належить перенумерувати.

2. Після шести місяців від дати, коли сповіщення, зазначене в частині першій, вступило в силу, весь Шенґенський acquis та за-ходи, ухвалені на розвиток цього acquis, що до цього часу були обов’язковими для Данії згідно з міжнародним правом, стають обов’язковими для Данії згідно з правом Союзу.

Додаток

Стаття 1

З урахуванням статті 3, Данія не бере участі в ухвалюванні за-ходів Ради, запропонованих на підставі розділу V частини треть-ої Договору про функціювання Європейського Союзу. Для актів Ради, що їх належить ухвалювати одностайно, потрібна одностай-ність членів Ради, без урахування представника уряду Данії.



Стаття 2

На підставі статті 1 та з урахуванням статей 3, 4 та 8 жодне по-ложення розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, жоден захід, ухвалений на підставі цьо-го розділу, жодне положення будь-якої міжнародної угоди, яку Союз уклав на підставі цього розділу, та жодне рішення Суду Європейського Союзу, що тлумачить будь-яке з таких положень чи заходів, не зобов’язує Данію і не є застосовним у ній; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чином не впливають на компетенції, права та зобов’язання Данії; жодне таке положення, захід чи рішення жодним чином не змінюють acquis Спільноти чи Союзу і не є частиною права Союзу, застосовного до Данії.

Стаття 3

1. Данія може письмово сповістити Голову Ради про намір взяти участь в ухваленні та застосуванні будь-якого запропонованого за-ходу протягом трьох місяців після внесення на розгляд Ради пропо-зиції чи ініціативи на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу; після чого Данії нале-жить надати право робити це.

2. Якщо протягом розумного строку захід, зазначений у частині першій, неможливо ухвалити за участю Данії, Рада може ухвалити такий захід, згідно зі статтею 1, без участі Данії. У такому разі на-лежить застосовувати статтю 2.

Стаття 4

Данія може будь-коли після ухвалення заходу на підставі розді-лу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу сповістити Раду та Комісію про свій намір прийняти цей за-хід. У такому випадку належить застосовувати mutatis mutandis* процедуру, передбачену в частині першій статті 331 зазначеного Договору.


вуючи відповідні відмінності; із змінами, що випливають з обставин; з пот-

рібними змінами (прим. ред.).


Стаття 5

1. Положення цього Протоколу належить застосовувати до Данії також щодо заходів, запропонованих чи ухвалених на підставі роз-ділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, що змінюють чинні заходи, виконання яких є обов’язковим для Данії.

2. Проте у разі коли Рада, діючи на пропозицію Комісії, вирішить, що неучасть Данії у зміненому варіанті чинного заходу унеможлив-лює його застосування для інших держав-членів чи Союзу, Рада може закликати Данію зробити сповіщення на підставі статті 3 чи 4. На цілі статті 3 від дати, коли Рада ухвалила таке рішення, роз-починається додатковий двохмісячний строк.

Якщо до закінчення двохмісячного строку від рішення Ради Данія не зробить сповіщення на підставі статті 3 або 4, чинний захід при-пиняє бути обов’язковим та мати застосування до цієї держави, хіба що Данія зробить сповіщення на підставі статті 4 до набрання чинності зміненого заходу. Це правило вступає в силу від дати на-брання чинності зміненого заходу чи після закінчення строку двох місяців, залежно від того, який з цих строків є пізнішим.

На цілі цієї частини Раді, після докладного обговорення цього питання, належить діяти кваліфікованою більшістю своїх членів, що представляють держави-члени, які беруть чи брали участь в ухваленні зміненого заходу. Кваліфіковану більшість членів Ради належить визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

3. Рада, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може також визначити, що Данії належить нести прямі фінансові наслідки, що неодмінно та неминуче постають у разі припинення її участі в чинному заході.

4. Ця стаття не повинна порушувати статтю 4.

Стаття 6

1. Сповіщення на підставі статті 4 належить подавати на розгляд не пізніше шести місяців після остаточного ухвалення заходу, якщо цей захід розвиває Шенґенське acquis.

У разі коли Данія не робить сповіщення згідно зі статтею 3 чи 4 щодо заходу, що розвиває Шенґенське acquis, держави-члени, для


яких є обов’язковим цей захід, та Данія розглянуть, які відповідні заходи належить вжити.

2. Сповіщення на підставі статті 3 стосовно заходу, що розвиває Шенґенське acquis, належить вважати невідкличним сповіщенням на підставі статті 3 щодо будь-якої дальшої пропозиції чи ініціа-тиви, що має на меті розвиток того заходу тією мірою, якою така пропозиція чи захід розвивають Шенґенське acquis.

Стаття 7

Данію не зобов’язують правила, закладені на підставі статті 16 Договору про функціювання Європейського Союзу, що стосують-ся обробляння особових даних, яке держави-члени здійснюють в рамках діяльності, що підпадає під підрозділи 4 чи 5 розділу V частини третьої того Договору, якщо Данію не зобов’язуватимуть правила, що регулюють форми судової співпраці в кримінальних справах чи поліційної співпраці, належить дотримуватись поло-жень, закладених на підставі статті 16.

Стаття 8

Якщо у випадках, зазначених у цій частині, захід, що його ухвали-ла Рада на підставі розділу V частини третьої Договору про функ-ціювання Європейського Союзу, є обов’язковим для Данії, до неї у зв’язку з цим заходом належить застосовувати відповідні поло-ження Договорів.

Стаття 9

Жодні фінансові наслідки заходу, ухваленого на підставі розділу V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу, не стосуються Данії, крім пов’язаних із заходом адміністра-тивних видатків інституцій, хіба що Рада, діючи одностайно після консультації з Європейським Парламентом, не вирішить інакше.

Протокол про зовнішні відносини держав-членів... 385


про зовнішні відносини держав-членів щодо

перетину зовнішніх кордонів


ВРАХОВУЮЧИ потребу держав-членів забезпечити ефективний контроль на їхніх зовнішніх кордонах, коли це доцільно, у співпра-ці з третіми країнами,


Положення про заходи щодо перетину зовнішніх кордонів, що містяться в пункті b) частини другої статті 77 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу, не порушують компетенції де-ржав-членів провадити перемовини чи укладати угоди з третіми країнами тією мірою, якою вони шанують право Союзу та інші від-повідні міжнародні угоди.



про надавання притулку громадянам держав-

членів Європейського Союзу


ОСКІЛЬКИ, згідно з частиною першою статті 6 Договору про Європейський Союз, Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадничих прав,

ОСКІЛЬКИ, згідно з частиною третьою статті 6 Договору про Європейський Союз, засадничі права, що їх ґарантовано Європейською Конвенцією про захист прав людини та засадничих свобод, складають частину права Союзу як загальні принципи,

ОСКІЛЬКИ Суд Європейського Союзу має юрисдикцію забезпе-чувати, щоб Європейський Союз дотримувався права у тлумачен-ні й застосовуванні частин першої і третьої статті 6 Договору про Європейський Союз,

ОСКІЛЬКИ на підставі статті 49 Договору про Європейський Союз будь-яка європейська держава, що звернулася з поданням про набуття членства в Союзі, повинна шанувати принципи, ок-реслені у статті 2 Договору про Європейський Союз,

ЗВАЖАЮЧИ, що стаття 7 Договору про Європейський Союз за-проваджує механізм зупинення деяких прав у разі, якщо держава-член суттєво й тривало порушує ці принципи,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що кожен громадянин держави-члена, як гро-мадянин Союзу, користується особливим статусом і захистом, що його мають ґарантувати держави-члени згідно з положеннями час-тини ІІ Договору про функціювання Європейського Союзу,

ЗВАЖАЮЧИ, що Договори створюють простір без внутрішніх кордонів і надають кожному громадянинові Союзу право вільно переміщатися й перебувати в межах території держав-членів,

ПРАГНУЧИ запобігти використанню інституту притулку на цілі, інші ніж ті, на які його призначено,

ОСКІЛЬКИ цей Протокол поважає мету та завдання Женевської конвенції від 28 липня 1951 року про правовий статус біженців,

Протокол про надавання притулку громадянам держав-членів ЄС 387



Зважаючи на рівень захисту засадничих прав і свобод у державах-членах Європейського Союзу, держави-члени належить вважати одна щодо одної безпечними країнами походження в усіх право-вих і практичних аспектах, дотичних питань притулку. Відповідно, держава-член може взяти до розгляду чи оголосити прийнятним до розгляду будь-яке прохання громадянина іншої держави-члена про надання притулку лише у таких випадках:

а) якщо після набрання чинності Амстердамського договору де-ржава-член, громадянин якої подав прохання про надання при-тулку, посилаючись на статтю 15 Конвенції про захист прав лю-дини та засадничих свобод, вживає на своїй території заходів, що відступають від зобов’язань цієї держави за Конвенцією;

b) якщо почато процедуру, зазначену в частині першій статті 7 Договору про Європейський Союз, щодо держави-члена, гро-мадянин якої подав прохання про надання притулку, доти, доки Рада, чи у відповідних випадках – Європейська Рада, ухвалить рішення щодо цього;

с) якщо Рада ухвалила рішення згідно з частиною першою статті 7 Договору про Європейський Союз щодо держави-члена, гро-мадянин якої подав прохання про надання притулку, чи якщо Європейська Рада ухвалила рішення згідно з частиною другою статті 7 цього Договору щодо такої держави-члена;

d) якщо держава-член в односторонньому порядку ухвалить таке рішення щодо прохання громадянина іншої держави-члена; у такому разі належить негайно повідомити про це Раду; розгля-даючи прохання належить виходити з того, що прохання є оче-видно безпідставним, не впливаючи у будь-який спосіб, хоч би якою була справа, на повноваження держави-члена ухвалюва-ти рішення.



про виконання спільної компетенції




Із посиланням на частину другу статті 2 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу щодо спільної компетенції, якщо Союз провадить діяльність у певній сфері, обсяг здійснювання цієї ком-петенції охоплює винятково ті складові, які регулює акт Союзу, і, отже, не охоплює всю сферу.

Протокол про послуги, що забезпечують загальні потреби 389


про послуги, що забезпечують загальні потреби


БАЖАЮЧИ підкреслити важливість послуг, що забезпечують за-гальні потреби,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати такі пояснювальні положення:

Стаття 1

Спільні вартості Союзу щодо послуг, які забезпечують загальні економічні потреби в розумінні статті 14 Договору про функцію-вання Європейського Союзу охоплюють зокрема:

– засадничу роль та широкі повноваження національних, ре-гіональних та місцевих органів влади у надаванні, уповнова-женні третіх осіб надавати та організації послуг, що забезпе-чують загальні економічні потреби, якнайближче до потреб користувача,

– різнорідність послуг, що забезпечують загальні економічні пот-реби, та відмінність у потребах та перевагах користувачів, що можуть поставати внаслідок різного географічного, соціального чи культурного становища,

– високий рівень якості, безпеки та доступності, однакове став-лення та пропагування загального доступу і прав користувачів.

Стаття 2

Положення Договорів жодним чином не порушують компетенції держав-членів надавати, уповноважувати третіх осіб надавати та організувати послуги неекономічного характеру, що забезпечують загальні потреби.



про внутрішній ринок та конкуренцію


ЗВАЖАЮЧИ, що внутрішній ринок, зазначений у статті 3 Договору про Європейський Союз, охоплює систему, що забезпе-чує неспотворену конкуренцію,

ПОГОДИЛИСЯ, що:

З цією метою Союз, у разі потреби, вживає заходів на підставі по-ложень Договорів, зокрема статті 352 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу.

Цей Протокол належить додати до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу.

Протокол про економічне, соціальне та територіальне... 391


про економічне, соціальне та територіальне

гуртування


ПАМ’ЯТАЮЧИ про те, що стаття 3 Договору про Європейський Союз серед цілей Союзу називає сприяння економічному, соціаль-ному та територіальному гуртуванню та солідарності між держава-ми-членами, а також, що таке гуртування є однією зі сфер спільної компетенції Союзу, перелічених у пункті с) частини другої статті 4 Договору про функціювання Європейського Союзу,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що положення розділу XVIIІ частини третьої про економічне, соціальне та територіальне гуртування в цілому становлять правову підставу для консолідування і дальшого роз-витку діяльності Союзу у сфері економічного, соціального та тери-торіального гуртування, зокрема створення нового фонду,

ПАМ’ЯТАЮЧИ, що положення статті 177 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу передбачають створення Фонду гуртування,

ВРАХОВУЮЧИ, що Європейський інвестиційний банк на-дає великі кредити, що постійно зростають, на користь бідніших регіонів,

ВРАХОВУЮЧИ прагнення більшої гнучкості у правилах щодо надходжень зі структурних фондів,

ВРАХОВУЮЧИ прагнення диференціювати рівень участі Союзу в програмах і проектах у деяких країнах,

ВРАХОВУЮЧИ пропозицію звертати більше уваги на рівень від-носного добробуту держав-членів у системі власних ресурсів,

ПОТВЕРДЖУЮТЬ, що сприяння економічному, соціальному та територіальному гуртуванню є конечним для всебічного розвитку та тривалого успіху Союзу,

ПОТВЕРДЖУЮТЬ свою певність, що структурним фондам нале-жить і надалі відігравати важливу роль у досягненні цілей Союзу у сфері гуртування,


ПОТВЕРДЖУЮТЬ свою певність, що Європейському інвес-тиційному банкові належить і надалі призначати більшість своїх ресурсів на сприяння економічному, соціальному та територіаль-ному гуртуванню, і проголошують свою готовність одразу, як тіль-ки це стане потрібним на ці цілі, переглянути потреби у капіталі Європейського інвестиційного банку,

ПОГОДИЛИСЯ, що Фонд гуртування забезпечуватиме фінансові внески Союзу в проекти у сфері довкілля та транс’європейських мереж у державах-членах, де ВНП на душу населення нижчий за 90 % від середнього показника у Союзі, та що мають програми, спрямовані на виконання умов економічної конвергенції, зазначе-ної у статті 126,

ПРОГОЛОШУЮТЬ свій намір дозволити вищий рівень гнучкості у розподілі фінансування зі структурних фондів на особливі потре-би, не охоплені чинними правилами структурних фондів,

ПРОГОЛОШУЮТЬ свою готовність диференціювати рівень участі Союзу в контексті програм і проектів структурних фондів, щоб уникнути надмірного зростання бюджетних видатків менш за-можних держав-членів,

ВИЗНАЮТЬ потребу регулярно перевіряти поступ на шляху до досягнення економічного, соціального та територіального гурту-вання і заявляють про свою готовність вивчити всі потрібні для цього заходи,

ПРОГОЛОШУЮТЬ свій намір звернути більшу увагу на спро-мож ність окремих держав-членів сплачувати внески до систе-ми власних ресурсів і вивчити засоби виправлення регресивних елементів для менш заможних держав-членів у наявній системі власних ресурсів,

ПОГОДИЛИСЯ додати цей Протокол до Договору про Євро-пейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу.

Протокол про систему суспільного мовлення в державах-членах 393


про систему суспільного мовлення в

державах-членах


ЗВАЖАЮЧИ, що система суспільного мовлення в державах-членах прямо пов’язана з демократичними, соціальними та куль-турними потребами кожного суспільства та з потребою зберігати плюралізм засобів масової інформації,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз та Договору про функціювання Європейського Союзу належить до-дати такі пояснювальні положення:

Положення Договорів не порушують компетенції держав-членів забезпечувати фінансування суспільних послуг мовлення тією мірою, якою фінансування надається організаціям мовлення на виконання завдань публічної служби, їх кожна держава-член до-ручила, визначила та організувала, та тією мірою, якою таке фі-нансування не впливає на умови торгівлі та конкуренції в Союзі настільки, що це може суперечити спільному інтересові, водночас беручи до уваги виконання завдань тієї публічної служби.



про застосування Хартії засадничих

прав Європейського Союзу до Польщі та

Сполученого Королівства


ОСКІЛЬКИ у статті 6 Договору про Європейський Союз, Союз визнає права, свободи та принципи, зазначені в Хартії засадничих прав Європейського Союзу,

ОСКІЛЬКИ Хартію належить застосовувати у суворій відповід-ності з положеннями вищезазначеної статті 6 та розділу VII самої Хартії,

ОСКІЛЬКИ вищезазначена стаття 6 вимагає, щоб суди Польщі та Сполученого Королівства застосовували та тлумачили Хартію у суворій відповідності до пояснень, на які посилається та стаття,

ОСКІЛЬКИ Хартія містить як права, так і принципи,

ОСКІЛЬКИ Хартія містить як положення громадянського та полі-тичного характеру, так і положення, що мають економічний та со-ціальний характер,

ОСКІЛЬКИ Хартія потверджує права, свободи та принципи, що визнає Союз, та робить ці права більш наочними, проте не творить нових прав та принципів,

ПАМ’ЯТАЮЧИ зобов’язання Польщі та Сполученого Коро-лівства, що постають з Договору про Європейський Союз, Дого-вору про функціювання Європейського Союзу, а також права Союзу загалом,

ЗВАЖАЮЧИ на прагнення Польщі та Сполученого Королівства уточнити деякі аспекти застосування Хартії,

ПРАГНУЧИ, отже, прояснити застосування Хартії щодо законів та адміністративних дій Польщі та Сполученого Королівства і можливості її застосування у судах в Польщі та Сполученому Королівстві,

Протокол про застосування Хартії засадничих прав ЄС... 395

ПОТВЕРДЖУЮЧИ, що посилання у цьому Протоколі щодо за-стосування окремих положень Хартії жодним чином не порушують застосування інших положень Хартії,

ПОТВЕРДЖУЮЧИ, що цей Протокол не порушує застосування Хартії щодо інших держав-членів,

ПОТВЕРДЖУЮЧИ, що цей Протокол не порушує інших зобо-в’язань Польщі та Сполученого Королівства, що постають з Договору про Європейський Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу та права Союзу загалом,


Стаття 1

1. Хартія не уповноважує Суд Європейського Союзу чи будь-який суд Польщі чи Сполученого Королівства визнавати, що закони та підзаконні акти чи адміністративні положення, практики чи дії Польщі або Сполученого Королівства суперечать засадничим пра-вам, свободам та принципам, що вона потверджує.

2. Зокрема, та щоб уникнути сумнівів, нічого у розділі IV Хартії не створює прав, що підлягають судовому захисту, застосов-них до Польщі чи Сполученого Королівства, хіба що Польща чи Сполучене Королівство передбачили такі права у своєму націо-нальному праві.

Стаття 2

Тією мірою, якою положення Хартії посилається на національні закони та практики, його належить застосовувати до Польщі чи Сполученого Королівства лише тією мірою, якою права і принци-пи, які містить Хартія, визнані в національному праві чи практиках Польщі чи Сполученого Королівства.



стосовно імпорту до Європейського

Союзу нафтопродуктів, перероблених в

Нідерландських Антилах


ПРАГНУЧИ докладніше визначити систему торгівлі, застосовну до імпорту до Європейського Союзу нафтопродуктів, переробле-них в Нідерландських Антилах,


Стаття 1

Цей Протокол застосовний до імпортованих для використання в державах-членах нафтопродуктів, що значаться в Брюссельській номенклатурі на позиціях 27.10, 27.11, 27.12, колишня 27.13 (парафін, віск нафтовий чи сланцевий та парафінові залишки) та 27.14.

Стаття 2

Держави-члени зобов’язуються надати нафтопродуктам, перероб-леним в Нідерландських Антилах, тарифні преференції, що вип-ливають з асоціації останніх з Союзом, на умовах, передбачених у цьому Протоколі. Цих положень належить дотримуватися, хоч якими є правила походження, застосовні в державах-членах.

Стаття 3

1. Коли Комісія, на запит держави-члена чи з власної ініціативи,

встановить, що імпорт до Союзу нафтопродуктів, перероблених в

Нідерландських Антилах, в порядку, передбаченому вище в статті

2, призводить до реальних ускладнень на ринку однієї чи кількох

держав-членів, Комісії слід вирішити, що зацікавленій державі-

членові належить впровадити, підвищити чи відновити мито на

зазначений імпорт тією мірою і на такий період, які можуть бути

Протокол стосовно імпорту до ЄС нафтопродуктів... 397

потрібними у такій ситуації. Ставки таким чином впровадженого,

підвищеного чи відновленого мита не можуть перевищувати мита,

застосовного до третіх країн щодо такої самої продукції.

2. Положення частини першої можна у будь-якому разі застосо-вувати тоді, коли імпорт до Союзу нафтопродуктів, перероблених в Нідерландських Антилах, досягне двох мільйонів метричних тон на рік.

3. Раду належить інформувати про рішення, що їх ухвалила Комісія на підставі частин першої та другої, зокрема про відмови задоволь-нити запит держави-члена. Раді, на вимогу держави-члена, нале-жить перебрати на себе відповідальність у цій справі, вона може також у будь-який час змінити чи скасувати ці рішення.

Стаття 4

1. Якщо держава-член вважає, що імпорт нафтопродуктів, перер-облених у Нідерландських Антилах, здійснений безпосередньо чи через іншу державу-члена в порядку, передбаченому вище в статті 2, призводить до реальних ускладнень на її ринку і що потрібні не-гайні дії на їх подолання, вона може з власної ініціативи вирішити накласти мито на такий імпорт, ставка якого не може перевищу-вати мита, застосовного до третіх країн щодо такої самої продукції. Такій державі належить сповістити про своє рішення Комісію, якій протягом місяця слід вирішити, підтримати, змінити чи скасувати заходи, що їх вжила держава. До такого рішення Комісії належить застосовувати частину третю статті 3.

2. Якщо кількість перероблених в Нідерландських Антилах на-фтопродуктів, імпортованих безпосередньо чи через іншу державу-члена до держави-члена чи держав-членів Європейського Союзу в порядку, передбаченому вище в статті 2, перевищує протягом ка-лендарного року тоннаж, зазначений в додатку до цього Протоколу, заходи, що їх вжили та держава чи ті держави на підставі частини першої, належить вважати обґрунтованими; Комісії після того, як вона пересвідчиться, що зафіксованого тоннажу досягнуто, нале-жить прийняти до відома вжиття заходів. У такому разі іншим де-ржавам-членам належить утриматися від формального винесення питання на розгляд Ради.


Стаття 5

Якщо Союз вирішить застосовувати кількісні обмеження на на-фтопродукти, без огляду на те, звідки їх імпортовано, ці обме-ження можуть бути також застосовні до імпорту таких продуктів з Нідерландських Антил. У такому разі Нідерландським Антилам належить надати преференційний режим у порівнянні з третіми країнами.

Стаття 6

1. Якщо ухвалено спільне означення походження нафтопродуктів з третіх країн та асоційованих країн чи прийнято рішення в рамках спільної торгівельної політики щодо зазначених продуктів чи запо-чатковано спільну енергетичну політику, Раді належить одностай-ним рішенням після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією переглянути положення статей від 2 до 5.

2. Проте коли здійснено такий перегляд, належить у будь-якому разі зберегти у прийнятній формі і на мінімальну кількість в 2½ и мільйона метричних тон нафтопродуктів еквівалентні преференції на користь Нідерландських Антил.

3. Зобов’язання Союзу щодо еквівалентних преференцій, зазна-чених у частині другій цієї статті, можна, у разі потреби, розділи-ти між країнами, беручи до уваги тоннаж, зазначений в додатку до цього Протоколу.

Стаття 7

Щоб виконати цей Протокол, Комісія є відповідальною за до-триманням розподілу імпорту до держав-членів нафтопродуктів, перероблених в Нідерландських Антилах. Державам-членам на-лежить повідомляти Комісію, якій слід наглядати за обігом таких нафтопродуктів, усю потрібну інформацію згідно з адміністратив-ними умовами, що їх рекомендує Комісія.

Протокол стосовно імпорту до ЄС нафтопродуктів... 399

Додаток до Протоколу

На виконання частини другої статті 4 Протоколу стосовно ім-порту до Європейського Союзу нафтопродуктів, перероблених в Нідерландських Антилах, Високі Договірні Сторони вирішили, що кількість 2 мільйона метричних тон нафтопродуктів з Антил нале-жить розподілити між державами-членами таким чином:

Німеччина 625 000 метричних тон

Бельгійсько-Люксембурзькийекономічний союз 200 000 метричних тон

Франція 75 000 метричних тон

Італія 100 000 метричних тон

Нідерланди 1 000 000 метричних тон



про набуття власності у Данії


ПРАГНУЧИ врегулювати деякі специфічні проблеми щодо Данії,


Не зважаючи на положення Договорів, Данія може зберігати чин-не законодавство про набуття другого житла.

Протокол стосовно статті 157 Договору про функціювання ЄС 401


стосовно статті 157 Договору про

функціювання Європейського Союзу



На цілі статті 157 Договору про функціювання Європейського Союзу, соціальні виплати в рамках професійного соціального за-безпечення, не належить вважати за винагороду, якщо і настільки, наскільки їх можна віднести до періодів зайнятості до 17 травня 1990 року, крім випадків, коли працівники або інші особи, що ви-магають таких виплат, до цієї дати ініціювали судове провадження чи вчинили еквівалентні дії на підставі застосовного національного законодавства.



про спеціальний режим застосовний до

Ґренландії


1. Трактування імпортованої до Союзу продукції, що походить з Ґренландії і належить до спільної організації ринку рибної про-дукції, передбачає, з дотриманням механізмів спільної організації ринку, звільнення від мита та зборів еквівалентної дії та відсутність кількісних обмежень чи заходів еквівалентної дії, якщо можливості доступу до риболовних зон Ґренландії, що їх надано Союзу на під-ставі угоди між Союзом і владою, відповідальною за Ґренландію, є задовільними для Союзу.

2. Усі заходи щодо домовленостей про імпорт такої продукції, зок-рема ті, що стосуються ухвалення таких заходів, належить ухва-лювати згідно з процедурою, закладеною в статті 43 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Протокол про статтю 40.3.3 Конституції Ірландії 403


про статтю 40.3.3 Конституції Ірландії


ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Договору про функціювання Європейського Союзу та до Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії належить додати такі положення:

Ніщо в Договорах, чи у Договорі про заснування Європейської спільноти з атомної енергії, чи у договорах чи актах, що зміню-ють чи доповнюють ті Договори, не впливатиме на застосування в Ірландії статті 40.3.3 Конституції Ірландії.



про перехідні положення


ОСКІЛЬКИ, для того щоб організувати перехід від інституцій-них положень Договорів, застосовних до набрання чинності Ліса-бонського договору до положень, що містяться в останньому, на-лежить закласти перехідні положення,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Дого-вору про функціювання Європейського Союзу та до Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії належить до-дати такі положення:

Стаття 1

У цьому Протоколі вираз «Договори» означає Договір про Євро-пей ський Союз, Договір про функціювання Європейського Союзу та Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії.

Розділ І

Положення щодо Європейського Парламенту

Стаття 2

Згідно з абзацом другим частини другої статті 14 Договору про Європейський Союз Європейській Раді належить ухвалити рішен-ня, що визначає склад Європейського Парламенту, завчасно перед виборами до Європейського Парламенту в 2009 році.

До завершення каденції 2004-2009 років склад та кількість членів Європейського Парламенту мають залишатися такими ж, що й на дату набрання чинності Лісабонського договору.

Протокол про перехідні положення 405

Розділ ІІ

Положення щодо кваліфікованої більшості

Стаття 3

1. Згідно з частиною четвертою статті 16 Договору про Європей-ський Союз положення тієї частини та частини другої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу стосовно оз-начення кваліфікованої більшості в Європейській Раді та в Раді набирають чинності 1 листопада 2014 року.

2. Між 1 листопада 2014 року та 31 березня 2017 року, якщо ух-валення акта вимагає кваліфікованої більшості, член Ради може вимагати, щоб акт ухвалили кваліфікованою більшістю, як її ок-реслено у частині третій. У такому разі належить застосовувати частини третю та четверту.

3. Без порушення абзацу другого частини першої статті 235 Договору про функціювання Європейського Союзу до 31 жовтня 2014 року повинні залишатися чинними такі положення:

Для актів Європейської Ради та Ради, що вимагають кваліфікова-ної більшості, голоси членів належить зважувати таким чином:

Бельгія 12 Люксембург 4

Болгарія 10 Угорщина 12

Чеська республіка 12 Мальта 3

Данія 7 Нідерланди 13

Німеччина 29 Австрія 10

Естонія 4 Польща 27

Ірландія 7 Португалія 12

Греція 12 Румунія 14

Іспанія 27 Словенія 4

Франція 29 Словаччина 7

Італія 29 Фінляндія 7

Кіпр 4 Швеція 10

Латвія 4 Сполучене Королівство 29

Литва 7


Якщо згідно з Договорами акти Ради належить ухвалювати на пропозицію Комісії, такі акти слід вважати ухваленими, якщо на їхню користь віддано щонайменше 255 голосів, що представляють більшість членів. В інших випадках акти Ради слід вважати ухва-леними, якщо на їх користь віддано щонайменше 255 голосів, що представляють дві третини членів.

Коли Європейська Рада чи Рада ухвалила акт кваліфікованою більшістю, член Європейської Ради чи Ради може вимагати пере-вірити, чи держави-члени, які складають кваліфіковану більшість, представляють щонайменше 62 % загального населення Союзу. Якщо виявлено, що цієї умови не дотримано, акт належить вважа-ти неухваленим.

4. До 31 жовтня 2014 року, у разі коли згідно з Договорами не всі члени Ради беруть участь у голосуванні, а саме, коли є посилан-ня на кваліфіковану більшість, як її визначає частина третя статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу, кваліфі-ковану більшість належить визначати тим самим співвідношенням зважених голосів та тим самим співвідношенням кількості членів Ради та, там де це доцільно, тим самим відсотковим співвідношен-ням населення відповідних держав-членів, як закладено в частині третій цієї статті.

Розділ ІІІ

Положення щодо форматів Ради

Стаття 4

Доти, доки набере чинності рішення, зазначене в абзаці першому частини шостої статті 16 Договору про Європейський Союз, Рада може засідати у форматах, закладених в абзацах другому та тре-тьому тієї частини, та в інших форматах, перелік яких встановлює рішення Ради з загальних питань, ухвалене простою більшістю голосів.


Розділ ІV

Положення щодо Комісії, зокрема щодо Високого

представника Союзу з питань зовнішньої та

безпекової політики

Стаття 5

Членам Комісії, що перебуватимуть на посаді на дату набрання чинності Лісабонського договору, належить залишатися на по-саді до завершення строку їхніх повноважень. Проте строк пов-новажень члена Комісії, що матиме таке саме громадянство, що і Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, спливає в день призначення Високого представника.

Розділ V

Положення щодо Генерального секретаря Ради,

Високого представника з питань зовнішньої та

безпекової політики та Заступника Генерального

секретаря Ради

Стаття 6

Строк повноважень Генерального секретаря Ради, Високого пред-ставника з питань зовнішньої та безпекової політики та Заступника Генерального секретаря Ради спливає в день набрання чинності Лісабонського договору. Раді належить призначити Генерального секретаря згідно з частиною другою статті 240 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу.

Розділ VІ

Положення щодо дорадчих органів

Стаття 7

Доти, доки набере чинності рішення, зазначене у статті 301 Дого-вору про функціювання Європейського Союзу, місця в Економіко-соціальному комітеті належить розподіляти таким чином:


Бельгія 12 Франція 24

Болгарія 12 Італія 24

Чеська республіка 12 Кіпр 6

Данія 9 Латвія 7

Німеччина 24 Литва 9

Естонія 7 Люксембург 6

Ірландія 9 Угорщина 12

Греція 12 Мальта 5

Іспанія 21 Нідерланди 12

Австрія 12 Словаччина 9

Польща 21 Фінляндія 9

Португалія 12 Швеція 12

Румунія 15 Сполучене Королівство 24

Словенія 7

Стаття 8

Доти, доки набере чинності рішення, зазначене у статті 305 Договору про функціювання Європейського Союзу, місця у Комітеті регіонів належить розподіляти таким чином:

Бельгія 12 Люксембург 6

Болгарія 12 Угорщина 12

Чеська республіка 12 Мальта 5

Данія 9 Нідерланди 12

Німеччина 24 Австрія 12

Естонія 7 Польща 21

Ірландія 9 Португалія 12

Греція 12 Румунія 15

Іспанія 21 Словенія 7

Франція 24 Словаччина 9

Італія 24 Фінляндія 9


Кіпр 6 Швеція 12

Латвія 7 Сполучене Королівство 24

Литва 9

Розділ VІІ

Перехідні положення щодо актів, ухвалених

на підставі розділів V та VI Договору про

Європейський Союз до набрання чинності

Лісабонського договору

Стаття 9

Правові наслідки актів інституцій, органів, служб чи аґенцій Союзу, ухвалених на підставі Договору про Європейський Союз до набрання чинності Лісабонського договору, зберігаються доти, доки ці акти не будуть скасовані, визнані такими, що втра-тили силу, чи змінені на виконання Договорів. Те саме стосується угод, укладених між державами-членами на підставі Договору про Європейський Союз.

Стаття 10

1. Як перехідний захід щодо правових актів Союзу у сфері поліцій-ної співпраці та судової співпраці у кримінальних справах, що були ухвалені до набрання чинності Лісабонського договору, на дату, коли той Договір вступає в силу, повноваження інституцій є таки-ми: повноваження, надані Комісії на підставі статті 258 Договору про функціювання Європейського Союзу, не належить застосову-вати; повноваження, надані Судові Європейського Союзу на під-ставі розділу VI Договору про Європейський Союз, у версії чинній до набрання чинності Лісабонського договору, залишаються нез-мінними, зокрема коли повноваження були визнані згідно з части-ною другою статті 35 Договору про Європейський Союз.

2. Зміна акта, зазначеного у частині першій, спричиняє застосов-ність повноважень інституцій, встановлених у тій частині, як за-значено в Договорах щодо зміненого акта для тих держав-членів, до яких належить застосовувати цей акт.


3. У будь-якому разі перехідний захід, зазначений у частині пер-шій, втрачає чинність через п’ять років після набрання чинності Лісабонського договору.

4. Не пізніше шести місяців до закінчення перехідного періо-ду, зазначеного у частині третій, Сполучене Королівство може сповістити Раду, що воно не визнає щодо актів, зазначених у час-тині першій, повноважень інституцій, зазначених у частині пер-шій, які вони мають згідно з Договорами. У разі коли Сполучене Королівство зробить таке сповіщення, всі акти, зазначені у частині першій, припиняють бути застосовними до цієї держави від дати закінчення перехідного періоду, зазначеного у частині третій. Цей абзац не належить застосовувати до змінених актів, застосовних до Сполученого Королівства, зазначених у частині другій.

Раді, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, належить визнати потрібні дальші та перехідні положення. Сполучене Королівство не бере участі в ухвалюванні цього рішен-ня. Кваліфіковану більшість в Раді належить визначати згідно з пунктом а) частини третьої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Рада, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може також ухвалити рішення, яке визначає, що Сполученому Королівству належить нести прямі фінансові наслідки, що неод-мінно та неминуче постають у разі припинення його участі в тих актах.

5. Сполучене Королівство може будь-коли пізніше сповістити Раду про намір взяти участь в актах, що припинили бути застосовними до нього на підставі абзацу першого частини четвертої. У такому разі належить застосовувати відповідні положення Протоколу про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу чи Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя, залежно від випадку. Повноваження інституцій щодо тих актів зазначені у Договорах. Діючи на підставі відповідних протоколів, інституціям Союзу та Сполученому Королівству належить прагнути віднови-ти якнайширшу участь Сполученого Королівства в acquis Союзу у сфері свободи, безпеки та правосуддя, уникаючи при цьому сут-тєвої шкоди для практичної дієвості різних частин acquis, воднораз зберігаючи його зв’язність.

Протокол про фінансові наслідки закінчення строку дії Договору...411


про фінансові наслідки закінчення строку

дії Договору про заснування Європейської

спільноти з вугілля та сталі та про

Дослідницький фонд з вугілля та сталі


ПАМ’ЯТАЮЧИ, що всі активи та пасиви Європейської спільноти з вугілля та сталі, що були наявні на 23 липня 2002 року, перейшли до Європейської Спільноти 24 липня 2002 року,

ВРАХОВУЮЧИ прагнення використати ці фонди на дослідження в галузях, пов’язаних з вугільною та сталеливарною промисловіс-тю та потребу обумовити деякі спеціальні правила щодо цього,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про Європейський Союз, Дого-вору про функціювання Європейського Союзу належить додати такі положення:

Стаття 1

1. Вартість цих активів та пасивів, як це видно з балансу ЄСВС від 23 липня 2002 року, з урахуванням збільшення чи зменшення внаслідок ліквідаційних процедур, належить вважати активами, призначеними на дослідження в галузях, пов’язаних із вугільною та сталеливарною промисловістю, та зазначати як «ЄСВС у про-цесі ліквідації». По завершенні ліквідації їх належить зазначати як «активи Дослідницького фонду з вугілля та сталі».

2. Дохід від таких активів, зазначених як «Дослідницький фонд з вугілля та сталі», належить використовувати лише на дослідження поза рамковою дослідницькою програмою у галузях, пов’язаних з вугільною та сталеливарною промисловістю, згідно з положення-ми цього Протоколу та актів, ухвалених на його підставі.

Стаття 2

Раді, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після отримання згоди Європейського Парламенту, належить ухвалити


всі положення, потрібні для виконання цього Протоколу, зокрема засадничі принципи.

Раді, на пропозицію Комісії та після консультації з Європейським Парламентом, належить ухвалити заходи, що запроваджу-ють багаторічні фінансові настанови для керування активами Дослідницького фонду з вугілля та сталі та технічні настанови для дослідницької програми Дослідницького фонду з вугілля та сталі.

Стаття 3

Якщо в цьому Протоколі та актах, ухвалених на його підставі, не обу-мовлено інакше, належить застосовувати положення Догово рів.

ДОДАТКИ

Додаток І 415

Додаток І

Перелік, що його зазначено в статті 38

Договору про функціювання


(1)

№ в

Брюссельській

номенклатурі

(2)

Опис продукції

РОЗДІЛ 1 Живі тварини

РОЗДІЛ 2 М’ясо та харчові нутрощі (субпродукти)

РОЗДІЛ 3 Риба, ракоподібні та молюски

РОЗДІЛ 4 Молоко та молочні продукти; пташині яйця;

натуральний мед

РОЗДІЛ 5

05.04 Кишки, міхурі та шлунки тварин (крім риб’ячих),

цілі та шматками

05.15 Продукти тваринного походження, яких не вказано

чи не зазначено в іншому місці; мертві тварини

згідно з розділом 1 чи розділом 3, непридатні до

споживання

РОЗДІЛ 6 Живі дерева та інші рослини; цибулеві,

коренеплоди тощо; зрізані квіти та декоративна

зелень

РОЗДІЛ 7 Їстівні овочі, деякі коренеплоди та бульби

РОЗДІЛ 8 Їстівні плоди та горіхи; шкурка динь, цедра

цитрусових

РОЗДІЛ 9 Кава, чай та прянощі, крім мате (позиція № 09.03)

РОЗДІЛ 10 Зернові культури

РОЗДІЛ 11 Продукти борошномельної промисловості; солод

та крохмаль; клейковина; інулін

РОЗДІЛ 12 Насіння та плоди олійних рослин; різноманітне

зерно, насіння та плоди; технічні та медичні

рослини; солома та фураж

РОЗДІЛ 13

ex 13.03 Пектин

Додатки416

РОЗДІЛ 15

15.01 Смалець та інший топлений свинячий жир;

топлений жир свійської птиці

15.02 Нетоплений жир великої рогатої худоби, овечий чи

козячий; лій (зокрема «перший сік»), вироблений

з цих жирів

15.03 Лярд-стеарин, олеостеарин, смалець,

олеомаргарин та масло тварин, не емульговані, не

змішані, не приготовлені іншим чином

15.04 Жири і масла з риби та морських ссавців,

рафіновані або нерафіновані

15.07 Рослинні олії, рідинні чи тверді, неочищені (сирі),

рафіновані чи очищені, але без зміни їх хемічного

складу

15.12 Жири та масла, тваринні чи рослинні,

гідрогенізовані, рафіновані або нерафіновані, але

не піддані дальшій обробці

15.13 Маргарин, штучний лярд та інші перероблені

харчові жири

15.17 Залишки після обробки жирових речовин або

воску тваринного чи рослинного походження

РОЗДІЛ 16 Готові харчові продукти з м’яса, риби, ракоподібних

чи молюсків

РОЗДІЛ 17

17.01 Цукор з цукрової тростини або цукрових буряків, у

твердому стані

17.02 Інші види цукру; цукрові сиропи; мед штучний

(змішаний чи не змішаний з натуральним медом);

карамель

17.03 Патока [меляса], знебарвлена чи не знебарвлена

17.05 (1) Цукор з доданням ароматичних речовин чи

барвників, сиропи та патоки (включаючи ванільний

цукор чи ванілін), крім фруктових соків з доданням

цукру в будь-якій пропорції

РОЗДІЛ 18

18.01 Боби какао, цілі чи розмелені, сирі чи смажені

18.02 Шкаралупи, шкірки, лушпиння та [інші] відходи

какао

1 Позиція додана статтею 1 Регламенту №7а Ради Європейської економічної

спільноти від 18 грудня 1959 р. (ОВ №7 від 30.1.1961, с. 71/61).

Додаток І 417

РОЗДІЛ 20 Продукти переробки овочів, плодів чи інших

частин рослин

РОЗДІЛ 22

22.04 Виноградне сусло, бродіння якого зупинене без

додавання спирту

22.05 Вино зі свіжого винограду; виноградне сусло,

в стадії бродіння чи зброджене, бродіння якого

затримано додаванням спирту

22.07 Інші зброджені напої (наприклад, сидр, грушівка

[перрі] та напій медовий)

ex 22.08 (1)

ex 22.09 (1)

Етиловий спирт чи спирт-ректифікат,

денатурований чи неденатурований, будь-якої

концентрації, одержаний з сільськогосподарських

продуктів, перелічених у додатку І до Договору,

крім лікерів та інших алкогольних напоїв та

алкогольних сумішей (відомих як «концентровані

екстракти») для виробництва напоїв

ex 22.10 (1) Оцет харчовий та його замінники

РОЗДІЛ 23 Залишки та відходи харчової промисловості;

вироблений фураж для тварин

РОЗДІЛ 24

24.01 Тютюнова сировина, тютюнові відходи

РОЗДІЛ 45

45.01 Натуральний корок, необроблений, подрібнений,

гранульований або мелений корок, відходи корка

РОЗДІЛ 54

54.01 Волокна льону, необроблені чи оброблені, але

непрядені; пачоси та відходи цих волокон (зокрема

прядильні відходи та обтіпана сировина)

РОЗДІЛ 57

57.01 Волокна коноплі (Cannabis sativa), необроблені

чи оброблені, але непрядені; пачоси та відходи цих

волокон (зокрема прядильні відходи та обтіпана

сировина).

1 Позиція додана статтею 1 Регламенту №7а Ради Європейської економічної

спільноти від 18 грудня 1959 р. (ОВ №7 від 30.1.1961, с. 71/61).

Додатки418

Додаток ІІ

заморські країни та території, до яких

належить застосовувати положення частини

четвертої Договору про функціювання


– Ґренландія,

– Нова Каледонія та залежні території,

– Французька Полінезія,

– Французькі Південні та Антарктичні Території,

– Острови Уолліс і Футуна,

– Майотта,

– Сен-П’єр і Мікелон,

– Аруба,

– Нідерландські Антильські Острови:

– Бонайре,

– Кюрасао,

– Саба,

– Сент-Естатіс,

– Сент-Мартен,

– Ангілья,

– Кайманові Острови,

– Фолклендські Острови,

– Південна Джорджія та Південні Сандвічеві Острови,

– Монтсеррат,

– Піткерн,

– Острів Святої Єлени та залежні території,

– Британська Антарктична Територія,

– Британська Територія в Індійському Океані,

– Острови Теркс і Кайкос,

– Британські Віргінські Острови,

– Бермудські Острови.

ДЕКЛАРАЦІЇ, ДОДАНІ ДО КІНЦЕВОГО

АКТА МІЖУРЯДОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ, ЩО УХВАЛИЛА

ЛІСАБОНСЬКИЙ ДОГОВІР,

підписаний 13 грудня 2007 року

Декларації щодо положень Договорів 421

A. Декларації щодо положень Договорів

1. Декларація щодо Хартії засадничих прав Європейського

Союзу

Хартія засадничих прав Європейського Союзу, що має юридично обов’язковий характер, потверджує засадничі права, які ґарантує Європейська Конвенція про захист прав людини та засадничих свобод, а також права та засадничі свободи, що випливають з кон-ституційних традицій, спільних для держав-членів.

Хартія не поширює сферу застосування права Союзу поза повно-важення Союзу, не надає Союзові жодних нових повноважень, не ставить перед ним жодних нових завдань і не змінює повноважень та завдань, як їх визначено у Договорах.

2. Декларація про частину другу статті 6 Договору про


Конференція дійшла згоди, що приєднання Союзу до Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод належить здійснити таким чином, щоб зберегти особливий характер права Союзу. В зв’язку з цим Конференція зауважує наявність регуляр-ного діалогу між Судом Європейського Союзу та Європейським Судом з прав людини; такий діалог може бути посилений після приєднання Союзу до Конвенції.

3. Декларація про статтю 8 Договору


Союз візьме до уваги особливе становище держав, що мають невелику за розміром територію та підтримують з ним близькі стосунки.

4. Декларація щодо складу Європейського Парламенту

Додаткове місце в Європейському Парламенті належатиме Італії.

Декларації422

5. Декларація про політичну згоду Європейської Ради щодо

проекту рішення стосовно складу Європейського Парламенту

Європейська Рада дасть політичну згоду на поправки проекту рі-шення стосовно складу Європейського Парламенту каденції 2009–2014, ґрунтованого на пропозиції Європейського Парламенту.

6. Декларація щодо частин п’ятої та шостої статті 15,

частин шостої та сьомої статті 17 і статті 18 Договору про


Добираючи кандидатури на посаду Голови Європейської Ради, Голови Комісії, Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, належить відповідним чином враховувати потребу шанувати географічне та демографічне розмаїття Союзу та його держав-членів.

7. Декларація щодо частини четвертої статті 16 Договору

про Європейський Союз та частини другої статті 238 Договору

про функціювання Європейського Союзу

Конференція проголошує, що Рада ухвалить рішення стосов-но впровадження частини четвертої статті 16 Договору про Європейський Союз та частини другої статті 238 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу в день підписання Лісабонського договору та це рішення набере чинності одночасно з Договором. Проект рішення подано нижче:

Проект рішення Ради

стосовно виконання частини четвертої статті 16 Договору про Європейський Союз та частини другої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу від 1 листопада 2014 року до 31 березня 2017 року, з одного боку, та від 1 квітня 2017 року, з іншого

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Оскільки:

(1) Належить ухвалити положення, що дозволять безперешкод-но перейти від системи ухвалення рішень у Раді кваліфікованою


більшістю, як окреслено в частині третій статті 3 Протоколу про перехідні положення, що застосовуватиметься до 31 жовтня 2014 року, до системи голосування, передбаченої у частині четвер-тій статті 16 Договору про Європейський Союз та частині другій статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу, яка застосовуватиметься від 1 листопада 2014 року, включаючи особ-ливі положення, закладені в частині другій статті 3 Протоколу про перехідні положення, що діятимуть протягом перехідного періоду до 31 березня 2017 року.

(2) Слід пам’ятати, що Рада зазвичай докладає всіх зусиль для зміцнення демократичної легітимності актів, які ухвалює кваліфі-кованою більшістю,

ВИРІШИЛА ТАК:

Секція 1

Положення застосовні від 1 листопада 2014 р. до 31 березня 2017 р.

Стаття 1

Якщо від 1 листопада 2014 р. до 31 березня 2017 р. члени Ради, що представляють:

a) щонайменше три четвертих населення, чи

b) щонайменше три четвертих кількості держав-членів,

потрібних для створення блоківної меншості внаслідок застосу-вання абзацу першого частини четвертої статті 16 Договору про Європейський Союз чи частини другої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу, заперечують проти ухвален-ня акта кваліфікованою більшістю, Раді належить обговорити цю проблему.

Стаття 2

В ході цих обговорень Раді належить зробити все можливе у межах її повноважень, аби впродовж розумного строку та без порушення гранично допустимих строків, закладених у праві Союзу, досягти задовільного рішення щодо осторог членів Ради, про які йдеться у статті 1.


Стаття 3

Задля цього Голові Ради, за сприяння Комісії та згідно з внутріш-нім регламентом Ради, належить пропонувати будь-які ініціативи, потрібні щоб полегшити створення ширшого базису для поро-зуміння в Раді. Членам Ради належить надавати допомогу Голові.

Секція 2

Положення застосовні від 1 квітня 2017 року

Стаття 4

Якщо у період від 1 квітня 2017 р. члени Ради, що представляють:

a) щонайменше 55 % населення, чи

b) щонайменше 55 % кількості держав-членів,

потрібних для створення блоківної меншості внаслідок застосу-вання абзацу першого частини четвертої статті 16 Договору про Європейський Союз чи частини другої статті 238 Договору про функціювання Європейського Союзу, заперечують проти ухвален-ня акта кваліфікованою більшістю, Раді належить обговорити цю проблему.

Стаття 5

В ході цих обговорень Раді належить зробити все можливе у межах її повноважень, аби впродовж розумного строку та без порушення гранично допустимих строків, закладених у праві Союзу, досягти задовільного рішення щодо осторог членів Ради, про які йдеться у статті 4.

Стаття 6

Задля цього Голові Ради, за сприяння Комісії та згідно з внутрішнім регламентом Ради, належить започатковувати будь-які ініціативи, потрібні щоб полегшити створення ширшого базису для поро-зуміння в Раді. Членам Ради належить надавати допомогу Голові.

Секція 3

Набрання чинності


Стаття 7

Це рішення набирає чинність одночасно з Лісабонським договором.

8. Декларація про практичні заходи щодо головування в

Європейській Раді та Раді з закордонних справ, яких належить

вжити з набранням чинності Лісабонського договору

У разі, якщо Лісабонський договір набере чинність після 1 січня 2009 року, Конференція просить компетентні органи держави-члена, що здійснюватиме у цей час піврічне головування в Раді, з одного боку, а також особу, обрану Головою Ради, та особу, що її призначили Високим представником Союзу з питань зовнішнь-ої та безпекової політики, з іншого боку, провівши консультації з державою, що має наступною здійснювати піврічне головуван-ня, вжити потрібні спеціальні заходи, аби уможливити ефективну передачу матеріальних та організаційних аспектів Головування в Європейській Раді та у Раді з закордонних справ.

9. Декларація про частину дев’яту статті 16 Договору про

Європейський Союз щодо рішення Європейської Ради

стосовно головування в Раді

Конференція проголошує, що негайно після підписання Лісабон-ського договору Раді належить почати готувати рішення, що вста-новлює процедуру виконання рішення про головування в Раді, та політично схвалити його протягом шести місяців. Проект рішення Європейської Ради, що буде ухвалений в день набрання чинності Лісабонського договору, подано нижче:

Проект рішення Європейської Ради про головування в Раді

Стаття 1

1. Головування в Раді, за винятком Ради з закордонних справ, здій-снюють попередньо створені групи трьох держав-членів протягом 18 місяців. Ці групи належить створити на засадах рівномірної ро-тації держав-членів, зважаючи на їхню розмаїтість та географічну рівновагу в межах Союзу.

2. Кожний член групи по черзі головує протягом шести місяців у всіх форматах Ради, за винятком Ради з закордонних справ. Іншим


членам групи належить сприяти Голові у виконанні всіх його обов’язків на підставі спільної програми. Члени групи можуть встановити між собою інші домовленості.

Стаття 2

У Комітеті постійних представників урядів держав-членів голо-вує представник держави-члена, що головує в Раді з загальних питань.

Головою Політико-безпекового комітету є представник Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики.

Головою у підготовчих органах різних форматів Ради, за винятком Ради з закордонних справ, є член групи, яка головує у цьому фор-маті Ради, хіба що згідно зі статтею 4 вирішено інакше.

Стаття 3

Рада з загальних питань у співпраці з Комісією забезпечує узгід-неність та тяглість в роботі різних форматів Ради в рамках ба-гаторічних програм. Державам-членам, що головують в Раді, за підтримки Генерального секретаріату Ради належить уживати усіх потрібних заходів для організації роботи Ради та її безперешкодно-го функціювання.

Стаття 4

Раді належить ухвалити рішення, що запроваджує заходи на вико-нання цього рішення.



Конференція вважає, що коли до складу Комісії більше не входи-тимуть громадяни всіх держав-членів, Комісії належить звернути особливу увагу на потребу забезпечити цілковиту прозорість у стосунках зі всіма державами-членами. Відповідно, Комісії нале-жить підтримувати міцний зв’язок зі всіма державами-членами, незалежно від того, чи є їх громадянин членом Комісії, і в цьому контексті приділяти особливу увагу потребі обмінюватися інфор-мацією та провадити консультації з усіма державами-членами.


Конференція також вважає, що Комісії належить вживати всіх потрібних заходів, аби ґарантувати, що політичні, соціальні та економічні реалії в усіх державах-членах, включаючи тих, грома-дяни яких не представлені в Комісії, цілком враховані. Ці заходи повинні включати відповідні організаційні домовленості, які ґаран-тують, що позиції держав-членів, громадяни яких не представлені в Комісії, враховано.

11. Декларація про частини шосту та сьому статті 17 Договору


Конференція вважає, що згідно з положеннями Договорів, Європейський Парламент та Європейська Рада несуть спіль-ну відповідальність за безперешкодний перебіг процесу виборів Голови Європейської Комісії. Перед тим, як Європейська Рада ухвалить рішення, представники Європейського Парламенту та Європейської Ради проводитимуть потрібні консультації в рам-ках процедури, визнаної за найбільш доречну. Ці консультації бу-дуть зосереджені на біографії та кваліфікації кандидатів на посаду Голови Комісії, враховуючи вибори до Європейського Парламенту, згідно з абзацом першим частини сьомої статті 17. Спосіб про-вадження таких консультацій може бути визначений за спіль-ною згодою Європейського Парламенту та Європейської Ради у належний час.



1. Конференція проголошує, що відповідні контакти з Європейським Парламентом будуть налагоджені в ході підготовчої роботи, яка передуватиме призначенню Високого представника Союзу з пи-тань зовнішньої та безпекової політики, що має відбутися у день набрання чинності Лісабонського договору, згідно зі статтею 18 Договору про Європейський Союз та статтею 5 Протоколу про перехідні положення; строк повноважень Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики почнеться того самого дня та завершиться у день завершення строку повноважень Комісії, що виконуватиме обов’язки на той час.


2. До того ж Конференція нагадує, що Високий представник Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, строк повноважень якого почнеться в листопаді 2009 року, у той самий час і на той самий строк, що і у наступного складу Комісії, буде призначений згідно з положеннями статей 17 та 18 Договору про Європейський Союз.

13. Декларація щодо спільної зовнішньої та безпекової

політики

Конференція підкреслює, що положення Договору про Європей-ський Союз, які охоплюють спільну зовнішню та безпекову полі-тику, зокрема створення посади Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики та запровадження Служби зовнішніх справ, не впливають ані на відповідальність де-ржав-членів за формування та провадження власної зовнішньої політики, як це є нині, ані на їхнє національне представництво у третіх країнах та міжнародних організаціях.

Конференція також нагадує, що положення, які регулюють спіль-ну безпекову та оборонну політику, не порушують особливий ха-рактер безпекової та оборонної політики держав-членів.

Конференція наголошує, що для Європейського Союзу та його дер-жав-членів залишатимуться обов’язковими положення Статуту Організації Об’єднаних Націй та, зокрема, визначальна відпові-дальність Ради Безпеки та її членів за підтримування міжнародно-го миру та безпеки.

14. Декларація щодо спільної зовнішньої та безпекової

політики

На додаток до особливих правил та процедур, зазначених у частині першій статті 24 Договору про Європейський Союз, Конференція підкреслює, що положення щодо спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема що стосуються Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики та Служби зовнішніх справ, не впливатимуть на наявні правові засади, відповідальність та повноваження кожної держави-члена у сфері формування та провадження зовнішньої політики, на її національну дипломатич-


ну службу, стосунки з третіми країнами та участь у міжнародних організаціях, зокрема на членство держави-члена у Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

Конференція також зауважує, що положення щодо спільної зов-нішньої та безпекової політики не надають Комісії нових повнова-жень ухвалювати рішення та не збільшують роль Європейського Парламенту.

Конференція також нагадує, що положення, які регулюють спільну європейську безпекову та оборонну політику, не пору-шують особливого характеру безпекової та оборонної політики держав-членів.

15. Декларація про статтю 27 Договору про


Конференція проголошує, що одразу по підписанню Лісабонського договору, Генеральному секретареві Ради, Високому представни-кові Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, Комісії та державам-членам належить почати підготовчу роботу щодо Служби зовнішніх справ.

16. Декларація про частину другу статті 55 Договору про


Конференція вважає, що можливість створення перекладів Договорів мовами, згаданими у частині другій статті 55, сприяє досягненню мети шанувати багате культурне та мовне розмаїття Союзу, як зазначено в абзаці четвертому частини третьої статті 3. В цьому контексті Конференція потверджує відданість Союзу культурному розмаїттю Європи та те, що Союз і надалі звертатиме особливу увагу на ті та інші мови.

Конференція рекомендує, щоби держави-члени, що прагнуть ско-ристатись з можливості, визнаної у частині другій статті 55, впро-довж шести місяців від дати підписання Лісабонського договору поінформували Раду про мову чи мови, якими буде перекладено Договори.


17. Декларація щодо вищості

Конференція нагадує, що згідно з усталеною практикою Суду Європейського Союзу Договори та право, що ухвалив Союз на підставі Договорів, мають вищість над правом держав-членів за умов, закладених прецедентним правом Суду.

Конференція також вирішила додати до Кінцевого акта висновок Юридичної служби Ради про вищість права ЄС, як це зазначено в документі 11197/07 (JUR 260):

«Висновок Юридичної служби Ради

від 22 червня 2007 року

З практики Суду Європейського Союзу випливає, що ви-щість права ЄС є наріжним принципом права Спільноти. На думку Суду, цей принцип притаманний специфічній природі Європейської Спільноти. В часи першого рішення цієї устале-ної судової практики (справа 6/64, Costa v. ENEL, від 15 лип-ня 1964 р.1) у Договорі не було жодної згадки про вищість. Ця ситуація не змінилася і сьогодні. Той факт, що принцип ви-щості не буде включений до майбутнього Договору, жодним чином не змінює існування принципу та чинність практики Суду.»

18. Декларація про розмежування компетенцій

Конференція підкреслює, що згідно з системою поділу компе-тенцій між Союзом та державами-членами, як передбачено в Договорі про Європейський Союз та Договорі про функціювання Європейського Союзу, компетенції, не надані Союзу в Договорах, залишаються за державами-членами.

Якщо Договори надають Союзові компетенцію спільну з держава-ми-членами у певній сфері, державам-членам належить здійсню-вати свою компетенцію в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити здійснення своєї компетенції. Другий з озна-чених випадків має місце тоді, коли відповідні інституції Союзу ви-

1 «Із цього випливає (...), що коли будь-які положення національного права

матимуть вищість над правом, що походить з Договору, незалежного дже-

рела права, то з огляду на особливу та самобутню природу останнього, це

призведе до втрати його властивостей спільнотового права та поставить під

сумнів правові підвалини Спільноти».


рішили скасувати законодавчий акт, зокрема для того, щоб краще забезпечити постійне шанування принципів субсидіарності та про-порційності. За ініціативою одного або кількох своїх членів (пред-ставників держав-членів) та згідно зі статтею 241 Договору про функціювання Європейського Союзу, Рада може вимагати, щоб Комісія надала пропозиції про скасування законодавчого акта. Конференція вітає заяву Комісії про те, що остання присвятить особливу увагу цим вимогам.

Так само представники урядів держав-членів, що зібралися на мі-журядову конференцію, згідно зі звичайною процедурою перегля-ду, передбаченою у частинах від другої до п’ятої статті 48 Договору про Європейський Союз, можуть вирішити змінити Договори, на яких засновано Союз, зокрема розширити або обмежити компе-тенції, надані Союзу в Договорах.



Конференція погоджується, що у своїх всеохопних зусиллях усу-нути нерівність між чоловіками та жінками Союз прагнутиме в рамках своїх різних політик боротися проти будь-якого побутового насильства. Державам-членам належить уживати всіх потрібних заходів, аби запобігати таким злочинним діям та карати за них, а також допомагати жертвам та захищати їх.



Конференція проголошує, що щоразу, коли правила про захист особових даних, що їх буде ухвалено на підставі статті 16, можуть безпосередньо впливати на національну безпеку, належну увагу слід звертати на особливий характер цього питання. Конференція нагадує, що застосовне на сьогодні законодавство (зокрема дирек-тива 95/46/WE) містить спеціальні відступи щодо цього.


21. Декларація про захист особових даних у сферах судової

співпраці у кримінальних справах та поліційної співпраці

Конференція визнає, що може виявитися, що потрібні особливі правила захисту особових даних та вільного руху цих даних у сфе-рах судової співпраці у кримінальних справах та поліційної спів-праці, провадженої на підставі статті 16 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, з огляду на особливий характер цих сфер.



Конференція вважає, що у разі, коли проект законодавчого акта, ухваленого на підставі частини другої статті 79, може вплинути на важливі аспекти системи соціального забезпечення держави-чле-на, зокрема на її межі, вартість чи фінансову структуру, чи може вплинути на фінансовий баланс цієї системи, як зазначено в абзаці другому статті 48, інтереси цієї держави-члена будуть належним чином враховані.

23. Декларація про абзац другий статті 48 Договору про


Конференція нагадує, що в такому разі Європейська Рада ухва-лює рішення консенсусом, згідно з частиною четвертою статті 15 Договору про Європейський Союз.

24. Декларація щодо правосуб’єктності Європейського Союзу

Конференція потверджує, що той факт, що Європейський Союз має правосуб’єктність, жодним чином не уповноважує його прова-дити законодавчу діяльність чи діяти поза компетенціями, що де-ржави-члени надали Союзу в Договорах.

25. Декларація про статті 75 та 215 Договору про


Конференція нагадує, що шанування засадничих прав та свобод передбачає, зокрема, що відповідна увага приділятиметься захисту


та дотриманню права на належну правову процедуру зацікавлених фізичних чи юридичних осіб. Заради цієї мети та щоб ґарантувати всебічний судовий нагляд за рішеннями, що піддають фізичних чи юридичних особи обмежувальним заходам, такі рішення належить ґрунтувати на зрозумілих та чітких критеріях. Ці критерії належить спеціально допасувати до особливостей кожного обмежувального заходу.

26. Декларація про неучасть держави-члена у заході, підставою

якого є частина третя розділу V Договору про функціювання


Конференція проголошує, що якщо одна з держав-членів вирішить не брати участь у заході, підставою якого є частина третя розділу V Договору про функціювання Європейського Союзу, Рада всебічно обговорить можливі наслідки неучасті тієї держави-члена у цьому заході.

Будь-яка з держав-членів може, крім того, звернутися до Комісії з вимогою дослідити ситуацію на підставі статті 116 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Попередні абзаци не перешкоджають державі-члену передати це питання на розгляд Європейській Раді.

27. Декларація про абзац другий частини першої статті 85

Договору про функціювання Європейського Союзу

Конференція вважає, що регламентам, про які йдеться в абза-ці другому частини першої статті 85 Договору про функціювання Європейського Союзу, належить брати до уваги національні пра-вила та звичаї щодо ініціювання кримінальних розслідувань.



Конференція зауважує, що положення статті 98 належить за-стосовувати згідно з загальноприйнятою практикою. Вислів «ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки негативні економічні наслідки, спри-


чинені поділом Німеччини» належить тлумачити згідно з чинним прецедентним правом Суду Європейського Союзу.

29. Декларація про пункт с) частини другої статті 107 Договору

про функціювання Європейського Союзу

Конференція зауважує, що пункт с) частини другої статті 107 на-лежить тлумачити згідно з чинним прецедентним правом Суду Європейського Союзу щодо застосовності положень про допомогу деяким регіонам Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу колишнього поділу Німеччини.



Стосовно статті 126 Конференція потверджує, що збільшення по-тенціалу зростання та забезпечення здорової бюджетної ситуації становлять два стовпи економічної та фіскальної політики Союзу і держав-членів. Пакт про стабільність та зростання є важливим інструментом реалізації цих цілей.

Конференція потверджує свою відданість положенням щодо Пакту про стабільність та зростання, що становлять рамки для координа-ції бюджетних політик держав-членів.

Конференція потверджує, що система, заснована на правилах, є найкращою гарантією виконання зобов’язань та однакового став-лення до всіх держав-членів.

В цих рамках Конференція також потверджує свою відданість ці-лям Лісабонської стратегії: створенню робочих місць, структурним реформам та соціальному гуртуванню.

Союз прагне досягти збалансованого економічного зростання та цінової стабільності. Тому економічні та бюджетні політики мають встановити правильні пріоритети, що мають на меті економічні ре-форми, інновації, конкурентоспроможність і зміцнення приватних інвестицій та споживання в періоди уповільнення економічного зростання. Це належить відобразити у напрямах бюджетних рі-шень на національному та союзному рівнях, зокрема через рест-руктуризацію публічних прибутків та видатків з одночасним дотри-


манням бюджетної дисципліни згідно з Договорами та Пактом про стабільність та зростання.

Бюджетні та економічні виклики, що постають перед державами-членами, підкреслюють важливість здорової бюджетної політики впродовж усього економічного циклу.

Конференція погоджується, що державам-членам належить ак-тивно використовувати періоди економічного піднесення для зміц-нення публічних фінансів та поліпшення їхнього бюджетного ста-новища. Метою є поступове досягнення бюджетного надлишку в період доброї кон’єктури, що створює можливість пом’якшити економічні спади і таким чином сприяти тривалій стабільності пуб-лічних фінансів.

Держави-члени очікують на можливі пропозиції Комісії, а також на дальший внесок держав-членів у посилення та роз’яснення виконання Пакту про стабільність та зростання. Держави-члени вживатимуть усіх потрібних заходів для збільшення потенціалу зростання їхніх економік. Вдосконалена координація економічної політики могла би сприяти досягненню цієї мети. Ця декларація не визначає наперед результати майбутніх дебатів щодо Пакту ста-більності та зростання.



Конференція потверджує, що політики, зазначені у статті 156, належать головним чином до компетенції держав-членів. Заходи щодо заохочення та сприяння координації, яких належить вжити на союзному рівні згідно з положеннями цієї статті, мають допов-няльний характер. Вони слугуватимуть посиленню співпраці між державами-членами, а не гармонізації національних систем. Вони не впливатимуть на ґарантії та звичаї, що існують у кожній де-ржаві-члені щодо відповідальності соціальних партнерів.

Ця декларація не порушує положень Договорів, що надають Союзові компетенції, зокрема у сфері соціальної політики.


32. Декларація про пункт c) частини четвертої статті 168


Конференція проголошує, що заходи, які належить ухвалити на підставі пункту с) частини четвертої статті 168, повинні відповіда-ти інтересам спільної безпеки та мають на меті встановити високі стандарти якості та безпеки там, де в противному разі національ-ні стандарти, що впливають на внутрішній ринок, унеможливлять досягнення високого рівня охорони здоров’я.



Конференція вважає, що посилання у статті 174 на острівні регіо-ни може охоплювати острівні держави в їх цілості, за умови, що останні відповідають усім потрібним критеріям.



Конференція погоджується, що у своїй діяльності у сфері дослід-жень та технічного розвитку Союз приділятиме належну ува-гу засадничим напрямам та виборам політик у сфері досліджень держав-членів.



Конференція вважає, що стаття 194 не впливає на право держав-членів вживати потрібних заходів, аби забезпечити постачання енергії на умовах, передбачених у статті 347.


Європейського Союзу щодо перемовин, що їх провадять, та

міжнародних угод, які укладають держави-члени стосовно

простору свободи, безпеки та правосуддя

Конференція потверджує, що держави-члени мають право прова-дити перемовини та укладати угоди з третіми країнами чи міжна-родними організаціями у сферах, охоплених підрозділами 3, 4 та 5


розділу V частини третьої, настільки, наскільки такі угоди згідні з правом Союзу.



Без шкоди для заходів, що ухвалив Союз на виконання обов’язку солідарності щодо держави-члена, яка стала об’єктом терористич-ного нападу чи жертвою стихійного чи антропогенного лиха, жод-не з положень статті 222 не має на меті впливати на право іншої держави-члена обирати найвідповідніші заходи для виконання її обов’язку солідарності щодо тієї держави-члена.


Європейського Союзу щодо кількості генеральних адвокатів

у Суді

Конференція проголошує, що у разі якщо, згідно з абзацом першим статті 252 Договору про функціювання Європейського Союзу, Суд попросить збільшити кількість генеральних адвокатів на три особи (одинадцять замість восьми), Рада одностайно погодиться з таким збільшенням.

У такому разі Конференція погоджується, що Польща, як це вже має місце для Німеччини, Франції, Італії, Іспанії та Сполученого Королівства, матиме постійного генерального адвоката і більше не братиме участі у системі ротації, і тим самим наявна система ротації охоплюватиме п’ять генеральних адвокатів замість трьох.



Конференція бере до уваги намір Комісії продовжувати, згідно з усталеною практикою останньої, консультуватись в процесі підго-товки проектів делегованих актів у сфері фінансових послуг з екс-пертами, яких визначають держави-члени.




Конференція проголошує, що держави-члени, коли роблять за-пит про запровадження посиленої співпраці, можуть вказати, чи мають вони намір на цьому етапі застосувати статтю 333, що пе-редбачає розширення сфери застосування голосування кваліфіко-ваною більшістю чи сфери застосування звичайної законодавчої процедури.



Конференція проголошує, що посилання на цілі Союзу в частині першій статті 352 Договору про функціювання Європейського Союзу стосується цілей, зазначених у частинах другій та третій стат-ті 3 Договору про Європейський Союз, та цілей, зазначених у час-тині п’ятій статті 3 цього Договору, щодо зовнішньої діяльності на підставі частини п’ятої Договору про функціювання Європейського Союзу. Таким чином виключено, що діяльність на підставі статті 352 Договору про функціювання Європейського Союзу пересліду-ватиме лише цілі, зазначені у частині першій статті 3 Договору про Європейський Союз. У зв’язку з цим Конференція зауважує, що згідно з частиною першою статті 31 Договору про Європейський Союз не можна ухвалювати законодавчі акти у сфері зовнішньої та безпекової політики.



Конференція підкреслює, що згідно з усталеною практикою Суду Європейського Союзу стаття 352 Договору про функціювання Європейського Союзу, будучи невідокремною частиною інститу-ційної системи, що ґрунтується на принципі наданої компетенції, не може служити підставою для розширення сфери компетен-цій Союзу поза загальними рамками, створеними положеннями Договорів в їх цілості, зокрема поза тими, що визначають завдання та дії Союзу. В жодному разі ця стаття не може бути підставою для ухвалення положень, що по суті мали б наслідком зміну Договорів без дотримання процедури, передбаченої на ці цілі.


43. Декларація про частину шосту статті 355 Договору про


Високі Договірні Сторони погоджуються, що Європейська Рада на підставі частини шостої статті 355 ухвалить рішення, що матиме насідком зміну статусу Майотти щодо Союзу, потрібне, аби нада-ти цій території статус найвіддаленішого регіону в сенсі частини першої статті 355 та статті 349, коли французька влада повідомить Європейську Раду та Комісію, що поточні зміни внутрішнього ста-тусу острова уможливлюють це.


В. Декларації щодо протоколів, доданих до

Договорів

44. Декларація про статтю 5 Протоколу про Шенґенське

acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу

Конференція зауважує, що у разі, якщо одна з держав-членів на підставі частини другої статті 5 Протоколу про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу, сповістила, що вона не бажає брати участь у пропозиції чи ініціативі, таке сповіщення може бути відкликано у будь-який момент до ухвален-ня заходу, ґрунтованого на Шенґенському acquis.

45. Декларація про частину другу статті 5 Протоколу

про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки


Конференція проголошує, що щоразу, коли Сполучене Королівство чи Ірландія інформує Раду, що воно/вона не має наміру брати участь у заході, ґрунтованому на частині Шенґенського acquis, в якому воно/вона бере участь, Рада провадитиме всебічне обго-ворення можливих наслідків неучасті тієї держави-члена у заході. Обговорення у Раді належить провадити у світлі відомостей, що їх надала Комісія стосовно зв’язку між пропозицією та Шенґенським acquis.

46. Декларація про частину третю статті 5 Протоколу

про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки


Конференція нагадує, що у разі, коли Рада не ухвалить рішення після першого обговорення питання по суті, Комісія може подати змінену пропозицію, що її Рада повторно обговорить по суті впро-довж 4-х місяців.

Декларації щодо протоколів, доданих до Договорів 441

47. Декларація про частини третю, четверту та п’яту статті 5

Протоколу про Шенґенське acquis, що його інтегровано в

рамки Європейського Союзу

Конференція зауважує, що умови, визначені у рішенні, окресле-ному у частинах третій, четвертій та п’ятій статті 5 Протоколу про Шенґенське acquis, що його інтегровано в рамки Європейського Союзу, можуть визначати, що держава-член нестиме прямі фі-нансові наслідки, що невідворотно та неминуче випливатимуть з припинення її участі в частині або у всьому acquis, зазначеному в будь-якому рішенні, що його ухвалила Рада на підставі статті 4 згаданого Протоколу.

48. Декларація щодо Протоколу про позицію Данії

Конференція зауважує, що стосовно законодавчих актів, що має ухвалювати Рада самостійно чи спільно з Європейським Парла-ментом та які містять положення, як застосовні до Данії, так і неза-стосовні, оскільки до їхньої правової підстави застосовна частина І Протоколу про позицію Данії, Данія заявляє, що не використову-ватиме її право голосу аби перешкодити ухваленню положень, що незастосовні до Данії.

Крім того, Конференція зауважує, що на підставі Декларації Конфе-ренції про статтю 222 Данія заявляє, що братиме участь у діях чи у правових актах на підставі статті 222 згідно з частинами І та ІІ Протоколу про позицію Данії.

49. Декларація щодо Італії

Конференція зауважує, що Протокол про Італію, доданий 1957 року до Договору про заснування Європейської Спільноти, в ре-дакції Договору про Європейський Союз ствердив, що:

«ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ПРАГНУЧИ врегулювати деякі специфічні проблеми щодо Італії,

ПОГОДИЛИСЯ, що до цього Договору належить додати такі положення:

ДЕРЖАВИ-ЧЛЕНИ СПІЛЬНОТИ


ЗАУВАЖУЮТЬ той факт, що уряд Італії провадить десятирічну програму економічної експансії, спрямовану на подолання не-рівностей у структурі італійської економіки, зокрема створюючи інфраструктуру на менш розвинутих територіях півдня Італії та італійських островах та створюючи нові робочі місця, щоб подо-лати безробіття;

НАГАДУЮТЬ, що принципи та цілі цієї програми уряду Італії роз-глянули і схвалили організації міжнародної співпраці, членами яких є держави-члени;

ВИЗНАЮТЬ спільний інтерес в тому, щоб цілей італійської про-грами було досягнуто;

ПОГОДИЛИСЯ, щоб спростити уряду Італії виконання цього за-вдання, рекомендувати інституціям Спільноти використовувати усі методи та процедури, обумовлені в цьому Договорі, та, зокрема, належним чином використовувати ресурси Європейського інвес-тиційного банку та Європейського соціального фонду;

ПОДІЛЯЮТЬ ДУМКУ, що інституціям Спільноти належить, за-стосовуючи цей Договір, брати до уваги тривале напруження, що його належить зазнати економіці Італії протягом прийдешніх років, а також те, що бажано уникати небезпечних тягарів, зокре-ма в платіжному балансі чи рівні зайнятості, що можуть поставити під загрозу застосування цього Договору в Італії;

ВИЗНАЮТЬ, що у разі застосування статей 109 H та 109 I на-лежить попіклуватися, аби будь-які заходи, що їх зажадають від уряду Італії, не перешкоджали завершенню його програми еконо-мічної експансії і зростання стандарту життя населення.».

50. Декларація щодо статті 10 Протоколу про перехідні

положення

Конференція закликає Європейський Парламент, Раду та Комісію, щоби вони у межах своїх відповідних компетенцій доклали зусиль до ухвалення правових актів, що вносять поправки чи замінюють акти, зазначені у частині першій статті 10 того Протоколу, коли це доцільно та у міру можливостей протягом п’яти років, як зазначе-но у частині третій статті 10 Протоколу про перехідні положення.

Декларації держав-членів 443

C. Декларації держав-членів

51. Декларація Королівства Бельгія щодо національних

парламентів

Бельгія бажає роз’яснити, що згідно з її конституційним правом не лише Палата представників та Сенат федерального парламенту, але й парламенти громад та регіонів діють, залежно від компетен-цій, що здійснює Союз, як складові частини парламентської націо-нальної системи чи як палати національного парламенту.

52. Декларація Королівства Бельгія, Республіки Болгарія,

Федеративної Республіки Німеччина, Грецької Республіки,

Королівства Іспанія, Італійської Республіки, Республіки

Кіпр, Республіки Литва, Великого Герцогства Люксембург,

Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Республіки Австрія,

Португальської Республіки, Румунії, Республіки Словенія та

Словацької Республіки про символи Європейського Союзу

Бельгія, Болгарія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Угорщина, Мальта Австрія, Португалія, Румунія, Словенія та Словаччина проголошують, що прапор з колом, що його утво-рюють дванадцять золотих зірок на синьому тлі, гімн, в основу якого покладено «Оду до радості» з Дев’ятої симфонії Людвіґа ван Бетговена, гасло «Об’єднані в розмаїтті», євро як валюта Європейського Союзу та День Європи 9 травня, й надалі залиша-тимуться для них символами, що виражають відчуття спільноти громадян Європейського Союзу та їхній зв’язок з ним.

53. Декларація Чеської Республіки про Хартію засадничих прав


1. Чеська республіка нагадує, що положення Хартії засадни-чих прав Європейського Союзу звернені до інституцій та органів Європейського Союзу з належним врахуванням принципів суб-сидіарності та поділу компетенцій між Європейським Союзом та його державами-членами, як це потверджено у Декларації (№18) про розмежування компетенцій. Чеська республіка наголошує, що положення Хартії звернені до держав-членів тільки тоді, коли


останні впроваджують право Союзу, а не ухвалюють та впровад-жують національне право незалежно від права Союзу.

2. Чеська республіка також підкреслює, що Хартія не розширює сферу застосування права Союзу та не запроваджує будь-які нові повноваження Союзу. Хартія не звужує сферу застосування націо-нального права та не обмежує поточні повноваження національ-них органів влади у цій сфері.

3. Чеська республіка наголошує, що тією мірою, якою Хартія виз-нає засадничі права та принципи, що випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів, ці права та принципи нале-жить тлумачити відповідно до тих традицій.

4. Чеська республіка також наголошує, що ніщо у Хартії не мож-на тлумачити як таке, що обмежує чи порушує права людини та засадничі свободи, як їх визнано у відповідних сферах застосуван-ня, у праві Союзу та у міжнародних конвенціях, сторонами яких є Союз чи всі держави-члени, зокрема у Європейській Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод, а також у конститу-ціях держав-членів.

54. Декларація Федеративної Республіки Німеччина, Ірландії,

Республіки Угорщина, Республіки Австрія та Королівства

Швеція

Німеччина, Ірландія, Угорщина, Австрія та Швеція звертають ува-гу, що засадничі положення Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії не зазнали суттєвих змін від дати на-брання чинності того Договору і потребують на оновлення. Тому вони підтримують ідею якнайшвидшого скликання Конференції представників урядів держав-членів.

55. Декларація Королівства Іспанія та Сполучного Королівства

Великої Британії та Північної Ірландії

Договори застосовні до Гібралтару як до європейської тери-торії, за зовнішні відносини якої відповідає одна з держав-членів. Це не означає будь-яких змін відповідних позицій зацікавлених держав-членів.


56. Декларація Ірландії про статтю 3 Протоколу про позицію

Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи,

безпеки та правосуддя

Ірландія потверджує свою відданість Союзові, як простору свобо-ди, безпеки та правосуддя, де шановано засадничі права та різні правові системи і традиції держав-членів і де громадянам ґаранто-вано високій рівень безпеки.

Відповідно, Ірландія заявляє про свій рішучий намір настільки повно, наскільки вона визнає за можливе, користати з її права на підставі статті 3 Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя брати участь в ухвалюванні заходів згідно з розділом V частини третьої Договору про функціювання Європейського Союзу.

Ірландія, зокрема, якомога повніше братиме участь у заходах у сфері поліційної співпраці.

Крім того, Ірландія нагадує, що згідно зі статтею 8 зазначеного Протоколу вона може письмово сповістити Раду про те, що вона не бажає надалі залишатися охопленою положеннями Протоколу. Ірландія має намір переглянути ці домовленості протягом трьох років від дати набрання чинності Лісабонського договору.

57. Декларація Італійської Республіки про склад

Європейського Парламенту

Італія зауважує, що згідно зі статтями 10 та 14 Договору про Європейський Союз, до складу Європейського Парламенту вхо-дять представники громадян Союзу; це представництво громадян є дегресивно пропорційним.

Італія також зауважує, що на підставі статті 9 Договору про Європейський Союз та статті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу громадянином Союзу є кожна особа, що має державну належність держави-члена.

Таким чином Італія вважає, що без порушення рішення про вибори до Європейського Парламенту скликання 2009–2014 років, кожне рішення, яке встановлює склад Європейського Парламенту і яке Європейська Рада ухвалила з ініціативи та за згоди Європейського Парламенту, має відповідати принципам, закладеним в абзаці пер-шому частини другої статті 14.


58. Декларація Республіки Латвія, Республіки Угорщина

та Республіки Мальта про правопис назви єдиної валюти у

Договорах

Без порушення уніфікованого правопису назви єдиної валюти Європейського Союзу, наведеного у Договорах, у вигляді, яко-му та назва вміщена на банкнотах та монетах, Латвія, Угорщина та Мальта заявляють, що правопис назви єдиної валюти, зокре-ма похідних від неї, що їх вжито у тексті Договорів латвійською, угорською та мальтійською мовами, не впливають на чинні прави-ла правопису латвійської, угорської та мальтійської мов.

59. Декларація Королівства Нідерландів про статтю 312


Королівство Нідерландів погодиться на рішення, зазначене у абза-ці другому частини другої статті 312 Договору про функціювання Європейського Союзу, тільки-но перегляд рішення, зазначеного в абзаці третім статті 311 того Договору, забезпечить Нідерландам задовільне розв’язання проблеми надмірних чистих внесків до бюджету Союзу.

60. Декларація Королівства Нідерландів про статтю 355


Королівство Нідерландів заявляє, що ініціатива стосовно рішен-ня, зазначеного у частині шостій статті 355, що має на меті зміни-ти статус Нідерландських Антильських островів та/чи Аруби щодо Європейського Союзу, буде подана лише на підставі рішення, ух-валеного відповідно до Хартії Королівства Нідерландів.

61. Декларація Республіки Польща про Хартію засадничих

прав Європейського Союзу

Хартія жодним чином не впливає на право держав-членів прова-дити законодавчу діяльність у сфері суспільної моралі, сімейного права, а також захисту людської гідності та шанування людської фізичної та моральної недоторканності.


62. Декларація Республіки Польща щодо Протоколу

про застосування Хартії засадничих прав Європейського

Союзу до Польщі та Сполученого Королівства

Польща заявляє, що зважаючи на традиції громадського руху «Солідарність» та його значний вклад у боротьбу за соціальні та трудові права, вона цілковито шанує соціальні та трудові пра-ва, встановлені правом Європейського Союзу, зокрема ті, що їх потверджено у Розділі IV Хартії засадничих прав Європейського Союзу.

63. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії

та Північної Ірландії про означення терміну «державна

належність»

Стосовно Договорів та Договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії та будь-якого акта, що випливає з цих Договорів чи є чинним на їх підставі, Сполучене Королівство пов-торює заяву, зроблену 31 грудня 1982 року, про означення терміну «державна належність», за винятком того, що посилання «гро-мадяни британських залежних територій» належить розуміти як «громадяни британських заморських територій».

64. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії

та Північної Ірландії про право голосу на виборах до

Європейського Парламенту

Сполучене Королівство зауважує, що стаття 14 Договору про Європейський Союз та інші положення Договорів не мають на меті змінити підстави, на яких ґрунтується право голосу на виборах до Європейського Парламенту.

65. Декларація Сполученого Королівства Великої Британії та

Північної Ірландії про статтю 75 Договору про функціювання


Сполучене Королівство цілком підтримує рішучі дії щодо ухва-лення фінансових санкцій, призначених запобігати тероризмові й дотичній діяльності та боротися проти них. Отже, Сполучене


Королівство заявляє, що має намір на підставі статті 3 Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя брати участь в ухваленні всіх про-позицій, внесених на підставі статті 75 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу.

Договір про Європейський Союз 449

Таблиці відповідностей*

Договір про Європейський Союз

Стара нумерація

Договору про Європейський

Союз

Нова нумерація


Союз

Розділ І – Спільні положення Розділ І – Спільні положення

Стаття 1 Стаття 1

Стаття 2


Стаття 3 (скасована)1

Стаття 4

Стаття 52





Стаття 8

Розділ ІІ – Положення, що змінюють Договір про заснування Європейської економічної спільноти з огляду на заснування Європейської Спільноти

Розділ ІІ – Положення про демократичні принципи

* Таблиці відповідностей, на які посилається стаття 5 Лісабонського договору.

Початковий середній стовпець, що містив перехідну нумерацію, яку вико-

ристовував Лісабонський договір, вилучено.1 Замінена по суті статтею 7 Договору про функціювання Європейського

Союзу (далі – ДфЄС) та частиною першою ст. 13 і абзацом другим частини

третьої ст. 21 Договору про Європейський Союз (далі – ДЄС). 2 Замінює статтю 5 Договору про заснування Європейської Спільноти

(далі – ДзЄС).3 Замінена по суті статтею 15 ДЄС.4 Замінена по суті частиною другою статті 13 ДЄС.

Таблиці відповідностей450



Союз



Союз

Стаття 8 (скасована)5 Стаття 9

Стаття 106

Стаття 11

Стаття 12

Розділ ІІІ – Положення, що змінюють Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі

Розділ ІІІ – Положення про інституції

Стаття 9 (скасована)7 Стаття 13

Стаття 148

Стаття 159

Стаття 1610

5 Стаття 8 ДЄС, що була чинною до набрання чинності Лісабонського догово-

ру (далі – долісабонська редакція), вносила зміни до ДзЄС. Ці зміни були

інкорпоровані до ДзЄС, а стаття 8 скасована. Її номер використано для до-

давання нового положення.6 Частина четверта замінює по суті абзац перший статті 191 ДзЄС.7 Стаття 9 ДЄС у долісабонській редакції вносила зміни до Договору про за-

снування Європейської спільноти з вугілля та сталі, який втратив чинність

23 липня 2002 року. Стаття 9 скасована, а її номер використано для додаван-

ня нового положення.8 – Частини перша та друга замінюють по суті статтю 189 ДзЄС;

– частини від першої до третьої замінюють по суті частини від першої до

третьої статті 190 ДзЄС;

– частина перша замінює по суті абзац перший статті 192 ДзЄС;

– частина четверта замінює по суті абзац перший статті 197 ДзЄС.9 Замінює по суті статтю 4.10 – Частина перша замінює по суті уступи перший та другий статті 202

ДзЄС;

– частини друга та дев’ята замінюють по суті статтю 203 ДзЄС;

– частини четверта та п’ята замінюють по суті частини другу та четверту

статті 205 ДзЄС.




Союз



Союз

Стаття 1711

Стаття 18

Стаття 1912

Розділ IV – Положення, що змінюють Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії

Розділ ІV – Положення про посилену співпрацю


Статті від 27а до 27е (замінені)

Статті від 40 до 40b (замінені)

Статті від 43 до 45 (замінені)

Стаття 2014

Розділ V – Положення про спільну зовнішню та безпекову політику

Розділ V – Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу і окремі положення про спільну зовнішню та безпекову політику

11 – Частина перша замінює по суті статтю 211 ДзЄС;

– частини третя та сьома замінюють по суті статтю 214 ДзЄС;

– частина шоста замінює по суті частини першу, третю та четверту статті

217 ДзЄС.12 Замінює по суті статтю 220 ДзЄС;

– абзац перший частини другої замінює по суті абзац перший статті 221

ДзЄС.13 Стаття 10 ДЄС у долісабонській редакції вносила зміни до Договору про за-

снування Європейської спільноти з атомної енергії. Ці зміни були інкорпо-

ровані до Лісабонського договору. Стаття 10 була скасована, а її номер було

використано для додавання нового положення.14 Також замінює статті 11 та 11а ДзЄС.




Союз



Союз

Підрозділ І – Загальні положення про зовнішню діяльність Союзу

Стаття 21

Стаття 22

Підрозділ ІІ – Окремі положення про спільну зовнішню та безпекову політику

Секція 1 – Спільні положення

Стаття 23




Стаття 27



Стаття 22 (перенесена) Стаття 30












Стаття 39




Союз



Союз


Стаття 26 (скасована)


Стаття 27a (замінена)15 Стаття 20

Стаття 27b (замінена)15 Стаття 20

Стаття 27c (замінена)15 Стаття 20

Стаття 27d (замінена)15 Стаття 20

Стаття 27e (замінена)15 Стаття 20


Секція 2 – Положення щодо спільної безпекової та оборонної політики


Стаття 43

Стаття 44

Стаття 45

Стаття 46

Розділ VI – Положення про поліційну та судову співпрацю в кримінальних справах (скасований)16

Стаття 29 (замінена)17



15 Статті від 27a до 27e про посилену співпрацю (у долісабонській редакції)

також замінені статтями від 326 до 334 ДфЄС.16 Положення розділу VI ДЄС про поліційну та судову співпрацю в криміналь-

них справах (у долісабонській редакції) замінені положеннями підрозділів 1,

4 та 5 розділу V частини третьої ДфЄС.17 Замінена статтею 67 ДфЄС.18 Замінена статтями 87 та 88 ДфЄС.19 Замінена статтями 82, 83 та 85 ДфЄС.




Союз



Союз



Стаття 34 (замінена)






Стаття 40 (замінена)23 Стаття 20

Стаття 40a (замінена)23 Стаття20




Розділ VIІ – Положення про посилену співпрацю (замінений)24

Розділ ІV – Положення про посилену співпрацю







20 Замінена статтею 89 ДфЄС.21 Замінена статтею 72 ДфЄС.22 Замінена статтею 71ДфЄС.23 Статті від 40 до 40b ДЄС про посилену співпрацю (у долісабонській редак-

ції) були замінені статтями від 326 до 334 ДфЄС.24 Статті від 43 до 45 та розділ VII ДЄС про посилену співпрацю (у доліса-

бонській редакції) також замінені статтями від 326 до 334 ДфЄС.

Договір про функціювання Європейського Союзу 455



Союз



Союз

Розділ VIІІ – Кінцеві положення

Розділ VI – Кінцеві положення


Стаття 47

Стаття 47 (замінена) Стаття 40



Стаття 50

Стаття 51

Стаття 52






Договір про функціювання Європейського Союзу


Договору про заснування

Європейської Спільноти




Частина перша – Принципи Частина перша – Принципи


Стаття 1


Розділ І – Різновиди та сфери

компетенції Союзу

Стаття 2

Стаття 3

Стаття 4

Стаття 4

Стаття 6

Розділ ІІ Положення

загального застосування

Стаття 7

Частина перша статті 3

(скасована)2

Частина 2 статті 3 Стаття 8



Стаття 9

Стаття 10


Частина 2 статті 153

(перенесена)

Стаття 12

1 Заміна по суті статтею 3 ДЄС.2 Замінена по суті статтями від 3 до 6 ДфЄС.3 Замінена по суті статтею 5ДЄС.








Стаття 134





Стаття 11 (замінена)8 Статті від 326 до 334

Стаття 11a (замінена)8 Статті від 326 до 334








Стаття 17

Частина друга – Громадянство

Союзу

Частина друга –

Недискримінація та

громадянство Союзу







4 Вставка основної частини Протоколу про захист та добре ставлення до

тварин. 5 Замінена по суті статтею 13 ДЄС.6 Замінена по суті статтею 13 ДЄС та частиною першою статті 282 ДфЄС.7 Замінена по суті частиною третьою статті 4 ДЄС.8 Також замінена статтею 20 ДЄС.










Частина третя – Політики

Спільноти

Частина третя – Внутрішні

політики та дії Союзу

РОЗДІЛ І – ВНУТРІШНІЙ РИНОК



Розділ І – Вільне переміщення

товарів

Розділ ІІ – Вільне

переміщення товарів



Підрозділ 1 – Митний союз Підрозділ 1 – Митний союз




Частина третя,

розділ Х – Митна співпраця


Підрозділ 2 – Митна

співпраця


Підрозділ 2 – Заборона

кількісних обмежень між

державами-членами

Підрозділ 3 – Заборона

кількісних обмежень між

державами-членами





Розділ ІІ – Сільське

господарство

Розділ ІІІ – Сільське

господарство та рибальство















Розділ III – Вільне

переміщення осіб, послуг та

капіталу

Розділ IV – Вільне

переміщення осіб, послуг та

капіталу

Підрозділ 1 – Працівники Підрозділ 1 – Працівники





Підрозділ 2 – Право на

підприємницьку діяльність

Підрозділ 2 – Право на

підприємницьку діяльність








Підрозділ 3 – Послуги Підрозділ 3 – Послуги















Підрозділ 4 – Капітал та

платежі

Підрозділ 4 – Капітал та

платежі






Розділ IV – Візи, притулок,

імміґрація та інші питання,

пов’язані з вільним

переміщенням осіб

Розділ V – Простір свободи,

безпеки та правосуддя

Підрозділ 1 – Загальні

положення


Стаття 68

Стаття 69

Стаття 70

Стаття 7110


(замінена)

Стаття 7211

Стаття 73



Стаття 76

Підрозділ 2 – Політики щодо

прикордонного контролю,

притулку та імміґрації


9 Також замінює статтю 29 ДЄС у долісабонській редакції. 10 Також замінює статтю 36 ДЄС у долісабонській редакції.11 Також замінює статтю 33 ДЄС у долісабонській редакції.








Пункти 1 та 2 статті 63 та абзац

другий статті 6412

Стаття 78

Пункти 3 та 4 статті 63 Стаття 79

Стаття 80

Абзац перший статті 64

(замінений)

Стаття 72

Підрозділ 3 – Судова

співпраця в цивільних

справах






Підрозділ 4 – Судова

співпраця в кримінальних

справах

Стаття 8213

Стаття 8313

Стаття 84

Стаття 8513

Стаття 86

Підрозділ 5 – Поліційна

співпраця

Стаття 8714

Стаття 8814

12 Пункти 1 та 2 статті 63 ДзЄС замінені частинами першою та другою статті

78 ДфЄС, а частина друга статті 64 ДзЄС замінена частиною третьою статті

78 ДфЄС.13 Замінює статтю 31 ДЄС у долісабонській редакції.14 Замінює статтю 30 ДЄС у долісабонській редакції.








Стаття 8915

Розділ VI – Транспорт Розділ VI – Транспорт












Розділ VII – Спільні

правила щодо конкуренції,

оподаткування та зближення

законодавства

Розділ VII – Спільні

правила щодо конкуренції,

оподаткування та зближення

законодавства

Підрозділ 1 – Правила

конкуренції

Підрозділ 1 – Правила

конкуренції

Секція 1 – Положення щодо

суб’єктів господарювання

Секція 1 – Положення щодо

суб’єктів господарювання







Секція 2 – Допомога, що її

надають держави

Секція 2 – Допомога, що її

надають держави

15 Замінює статтю 32 ДЄС у долісабонській редакції.











Підрозділ 2 – Податкові

положення

Підрозділ 2 – Податкові

положення





Підрозділ З – Зближення

законодавств

Підрозділ З – Зближення

законодавств





Стаття 118

Розділ VII – Економічна та

монетарна політика

Розділ VIII – Економічна та

монетарна політика


Підрозділ 1 – Економічна

політика

Підрозділ 1 – Економічна

політика








Підрозділ 2 – Монетарна

політика

Підрозділ 2 – Монетарна

політика














Частини від першої до третьої та

п’ята статті 111 (перенесені)

Стаття 219

Частина четверта статті 111


Стаття 138

Стаття 133

Підрозділ З – Інституційні

положення

Підрозділ З – Інституційні

положення





Підрозділ 4 – Спеціальні

положення щодо держав-

членів, що входять до

простору євро

Стаття 136

Стаття 137

Частина четверта статті

111 (перенесена)

Стаття 138

Підрозділ 5 – Перехідні

положення

Підрозділ 5 – Перехідні

положення


Стаття 139








Частина перша та уступ шостий

частини другої та частини від

третьої до дев’ятої статті 117

(скасовані)

П’ять перших уступів частини

другої статті 117 (перенесені)

Частина друга статті 141



Речення друге частини другої

статті 122 (перенесено)

Частина п’ята статті 123


Стаття 14016


Частина третя статті 123


П’ять перших уступів

частини другої статті 117

(перенесені)

Стаття 14117



Стаття 142





Частина перша статті

140

16 – Частина перша статті 140 перебирає формулювання частини першої

статті 121,

– Частина друга статті 140 перебирає друге речення частини другої статті

122,

– Частина третя статті 140 перебирає частину п’яту статті 123.17 – Частина перша статті 141 перебирає частину третю статті 123,

– Частина друга статті 141 перебирає п’ять перших уступів частини другої

статті 117.








Частини від другої до четвертої

статті 121 (скасовані)

Частина перша, речення перше

частини другої та частини третя,

четверта, п’ята і шоста статті

122 (скасовані)

Речення друге частини другої

статті 122 (перенесено)

Абзац перший частини

другої статті 140

Частини перша, друга та

четверта статті 123 (скасовані)

Частина третя статті 123


Частина перша статті

141

Частина п’ята статті 123


Частина третя статті

140



Стаття 142


(скасована)

Розділ VIII – Зайнятість Розділ ІХ – Зайнятість







Розділ IX – Спільна торгівельна

політика (перенесений)

Частина п’ята розділ ІІ

– Спільна торгівельна

політика












Розділ X – Митна співпраця

(перенесений)

Частина третя, розділ

ІІ, підрозділ 2 – Митна

співпраця


Розділ XI – Соціальна політика,

освіта, професійне навчання та

молодь

Розділ Х – Соціальна

політика

Підрозділ 1 – Соціальні

положення (скасований)


Стаття 152










Підрозділ 2 – Європейський

соціальний фонд

Розділ ХІ – Європейський

соціальний фонд




Підрозділ З – Освіта,

професійне навчання та молодь

Розділ ХІІ – Освіта,

професійне навчання, молодь

та спорт










Розділ XII – Культура Розділ XIIІ – Культура


Розділ XIII – Охорона здоров’я Розділ ХIV – Охорона

здоров’я


Розділ XIV – Захист прав

споживачів

Розділ ХV – Захист прав

споживачів

Частини перша, третя, четверта

та п’ята статті 153

Стаття 169



Стаття 12

Розділ XV – Транс’європейські

мережі

Розділ ХVІ –

Транс’європейські мережі




Розділ XVI – Промисловість Розділ ХVІІ – Промисловість


Розділ XVII – Економічна та

соціальна згуртованість

Розділ ХVІІІ – Економічна,

соціальна та територіальна

згуртованість






Розділ XVIII – Дослідження та

розвиток технологій

Розділ ХІХ – Дослідження,

розвиток технологій та

космос


















Стаття 189


Розділ XIX – Довкілля Розділ ХХ – Довкілля




Розділ ХХІ – Енергетика

Стаття 194

Розділ ХХІІ – Туризм

Стаття 195

Розділ ХХІІІ – Цивільний

захист

Стаття 196

Розділ ХХIV –

Адміністративна співпраця

Стаття 197

Розділ XX – Співпраця на цілі

розвитку (перенесений)

Частина п’ята, розділ ІІІ,

підрозділ 1 – Співпраця на

цілі розвитку













Розділ XXI – Економічна,

фінансова та технічна співпраця

з третіми країнами

Частина п’ята, розділ III,

підрозділ 2 – Економічна,

фінансова та технічна

співпраця з третіми

країнами

Стаття 181a (перенесена) Стаття 212

Частина четверта – Асоціація

заморських країн та територій

Частина четверта – Асоціація

заморських країн та територій








Частина п’ята – Зовнішня

діяльність Союзу

Розділ І – Загальні

положення щодо зовнішньої

діяльності Союзу

Стаття 205

Частина третя, розділ IX –

Спільна торгівельна

політика (перенесений)

Розділ ІІ – Спільна

торгівельна політика


18 Замінена по суті другим реченням абзацу другого частини першої статті 208

ДфЄС.









Розділ ІІІ – Співпраця

з третіми країнами та

гуманітарна допомога

Частина третя, розділ XX –

Співпраця на цілі розвитку

(перенесений)

Підрозділ 1 – Співпраця на

цілі розвитку





Частина третя,

розділ XXI – Економічна,


співпраця з третіми

країнами (перенесений)

Підрозділ 2 – Економічна,


співпраця з третіми країнами

Стаття 181a (перенесена) Стаття 212

Стаття 213

Підрозділ 3 – Гуманітарна

допомога

Стаття 214

Розділ IV – Обмежувальні

заходи


Розділ V – Міжнародні угоди

Стаття 216



19 Друге речення абзацу другого частини першої замінює по суті статтю 178

ДзЄС.








Частини від першої до

третьої та п’ята статті

111 (перенесені)

Стаття 219

Розділ VІ – Взаємини

Союзу з міжнародними

організаціями, третіми

країнами та делегації Союзу

Статті від 302 до 304

(замінені)

Стаття 220

Стаття 221

Розділ VII – Клаузула

солідарності

Стаття 222

Частина п’ята – Інституції

Спільноти

Частина шоста – Інституційні

та фінансові положення

Розділ І – Інституційні

положення

Розділ І – Інституційні

положення

Підрозділ 1 – Інституції Підрозділ 1 – Інституції

Секція І – Європейський

Парламент

Секція 1 – Європейський

Парламент


Частини від першої до третьої

статті 190 (скасовані)21

Частини четверта та п’ята

статті 190

Стаття 223


(скасований)22

Абзац другий статті 191 Стаття 224

20 Замінена по суті частинами першою та другою статті 14 ДЄС.21 Замінені по суті частинами від першої до третьої статті 14 ДЄС.22 Замінений по суті частиною четвертою статті 11 ДЄС.










Абзац другий статті 192 Стаття 225







Абзаци другий, третій та

четвертий статті 197

Стаття 230





Секція 2 – Європейська Рада

Стаття 235

Стаття 236

Секція 2 – Рада Секція 3 – Рада




Частини друга та четверта статті

205 (скасовані)27

23 Замінений по суті частиною першою статті 14 ДЄС. 24 Замінений по суті частиною четвертою статті 14 ДЄС.25 Замінена по суті частиною першою статті 16 ДЄС та статтями 290 і 291

ДфЄС.26 Замінена по суті частинами другою та дев’ятою статті 16 ДЄС.27 Замінені по суті частинами четвертою та п’ятою статті 16 ДЄС.








Частини перша та третя

статті 205

Стаття 238






Секція 3 – Комісія Секція 4 – Комісія


Стаття 244

Стаття 212 (перенесена) Частина друга статті 249





Частини перша, третя та

четверта статті 217 (скасовані)30

Частина друга статті 217 Стаття 248



Частина друга статті 218 Стаття 249


Секція 4 – Суд Секція 5 – Суд



28 Замінена по суті частиною першою статті 17 ДЄС.29 Замінена по суті частинами третьою та сьомою статті 17 ДЄС.30 Замінені по суті частиною шостою статті 17 ДЄС.31 Замінена по суті статтею 295 ДфЄС.32 Замінена по суті статтею 19 ДЄС.










Абзаци другий та третій

статті 221

Стаття 251




Стаття 255


Стаття 225a Стаття 257





Стаття 229a Стаття 262







Стаття 269






33 Замінений по суті абзацом першим частини другої статті 19 ДЄС.34 Перше речення абзацу першого замінено по суті абзацом другим частини дру-

гої статті 19 ДЄС.








Стаття 275

Стаття 276






Секція 6 – Європейський

Центральний Банк

Стаття 282



Секція 5 – Рахункова палата Секція 7 – Рахункова палата




Підрозділ 2 – Положення

спільні для кількох інституцій

Підрозділ 2 – Правові

акти Союзу, процедури

ухвалювання рішень та інші

положення

Секція 1 – Правові акти

Союзу


Стаття 289

Стаття 29035

Стаття 29135

Стаття 292

35 Замінює по суті уступ третій статті 202 ДзЄС.








Секція 2 – Процедури

ухвалювання актів та інші

положення




Стаття 295



Стаття 298



Підрозділ 3 – Дорадчі органи

Союзу

Стаття 300

Підрозділ 3 – Економіко-

соціальний комітет

Секція 1 – Економіко-

соціальний комітет


Абзаци перший, другий та


Стаття 301

Абзац третій статті 258






Підрозділ 4 – Комітет регіонів Секція 2 – Комітет регіонів

36 Замінена по суті частиною другою статті 300 ДфЄС.37 Замінений по суті частиною четвертою статті 300 ДфЄС.








Абзаци перший і п’ятий статті

263 (скасовані)38



Стаття 305




інвестиційний банк


інвестиційний банк



Розділ II – Фінансові

положення

Розділ ІІ – Фінансові

положення


Підрозділ 1 – Власні ресурси

Союзу



Підрозділ 2 – Багаторічні

фінансові рамки

Стаття 312

Підрозділ 3 – Річний бюджет

Союзу



Стаття 313




Стаття 313

Частини від другої до десятої

статті 272

Стаття 314

38 Замінені по суті частинами третьою та четвертою статті 300 ДфЄС.39 Замінена по суті частиною четвертою статті 310 ДфЄС.










Підрозділ 4 – Виконання

та затвердження звіту про

виконання бюджету




Підрозділ 5 – Спільні

положення




Стаття 323

Стаття 324

Підрозділ 6 – Боротьба

проти шахрайства


Розділ ІІІ – Посилена

співпраця

Статті 11 та 11a

(замінені)

Стаття 32640


(замінені)

Стаття 32740


(замінені)

Стаття 32840


(замінені)

Стаття 32940

40 Також замінює по суті статті від 27a до 27e, від 40 до 40b та від 43 до 45 ДЄС у

долісабонській редакції.









(замінені)

Стаття 33040


(замінені)

Стаття 33140


(замінені)

Стаття 33240


(замінені)

Стаття 33340


(замінені)

Стаття 33440

Частина шоста – Загальні та

прикінцеві положення

Частина сьома – Загальні та

кінцеві положення

















41 Замінена по суті статтею 47 ДЄС.













четвертий частини другої

статті 299

Стаття 349

Абзац перший частини другої

та частини від третьої до шостої

статті 299 (перенесені)

Стаття 355










Стаття 353




Абзац перший частини другої

та частини від третьої

до шостої статті 299

(перенесені)

Стаття 355


42 Замінена по суті статтею 52 ДЄС.43 Замінена по суті статтею 51 ДЄС.










Стаття 358


44 Замінена по суті статтею 55 ДЄС.

ДОДАТОК

Хартія засадничих прав Європейського Союзу 485

Європейський Парламент, Рада та Комісія урочисто проголошують наведений нижче текст як Хартію засадничих прав Європейського Союзу.

ХАРТІЯ ЗАСАДНИЧИХ ПРАВ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Преамбула

Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, сповнені рішу-чості жити разом у мирному майбутньому, ґрунтованому на спіль-них вартостях.

Свідомий свого духовного й морального спадку, Союз ґрунтується на неподільних вселюдських вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Союз ставить людську особистість в осе-реддя своєї діяльності через запровадження громадянства Союзу та створення простору свободи, безпеки та правосуддя.

Союз сприяє збереженню та розвитку цих спільних вартостей, воднораз шануючи розмаїття культур і традицій народів Європи, а також національну ідентичність держав-членів та організацію їхньої публічної влади на національному, регіональному та місце-вому рівнях. Союз прагне підтримувати збалансований та тривкий розвиток і забезпечує вільне переміщення осіб, товарів, послуг та капіталу, а також свободу підприємницької діяльності.

З цією метою потрібно посилити захист засадничих прав у світлі суспільних змін, соціального поступу та наукового і технологічного розвитку, зробивши такі права наочнішими у Хартії.

Ця Хартія, з належною шаною до повноважень та завдань Союзу та принципу субсидіарності, потверджує права, що випливають, зокрема, з конституційних традицій та міжнародних зобов’язань, спільних для держав-членів, Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод, Соціальних хартій, що їх ухвали-ли Союз та Рада Європи, та судової практики Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У цьому контексті суди Союзу та держав-членів тлумачитимуть Хартію з належним урахуванням пояснень, підготованих під проводом Президії

Додаток486

Конвенту, що розробив Хартію, і оновлених на відповідальність Президії Європейського Конвенту.

Користання з цих прав породжує відповідальність та обов’язки щодо інших осіб, людської спільноти та прийдешніх поколінь.

Отже, Союз визнає права, свободи та принципи, наведені нижче.

Розділ I

Гідність

Стаття 1

Людська гідність

Людська гідність є непорушною. Її належить шанувати та захищати.

Стаття 2

Право на життя

1. Кожен має право на життя.

2. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари чи страчений.

Стаття 3

Право на особисту недоторканність

1. Кожен має право на фізичну та психічну недоторканність.

2. У сфері медицини та біології належить особливо пильнувати:

a) вільну та свідому згоду зацікавленої особи, надану згідно з про-цедурами, закладеними в законі;

b) заборону євгенічних практик, особливо спрямованих на селек-цію осіб;

c) заборону використання тіла людини та його частини як джерела прибутку;

d) заборону репродуктивного клонування людини.


Стаття 4

Заборона катування та нелюдського чи принизливого

поводження чи покарання

Ніхто не може бути підданий катуванню або нелюдському чи при-низливому поводженню чи покаранню.

Стаття 5

Заборона рабства та примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві чи у підневільному стані.

2. Нікого не можна силувати виконувати примусову чи обов’язкову працю.

3. Торгівлю людьми заборонено.

Розділ II

Свободи

Стаття 6

Право на свободу та безпеку

Кожен має право на особисту свободу та безпеку.

Стаття 7

Шанування приватного та сімейного життя

Кожен має право на шанування його приватного та сімейного жит-тя, житла та спілкування.

Стаття 8

Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що його стосуються.

2. Такі дані належить обробляти добросовісно, на визначені цілі та на підставі згоди зацікавленої особи чи на іншій легітимній підставі, закладеній у законодавстві. Кожен має право доступу до зібраних про нього даних та право виправляти в них помилки.

Додаток488

3. Дотримання цих правил підлягає контролю незалежного органу влади.

Стаття 9

Право одружуватися та створювати сім’ю

Право одружуватися та створювати сім’ю належить ґарантувати згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цих прав.

Стаття 10

Свобода думки, совісті та релігії

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право охоплює свободу змінювати релігію чи переконання, а також сво-боду одноосібно чи спільно з іншими, прилюдно чи приватно спові-дувати релігію чи виявляти переконання в богослужінні, навчанні, звичаях та обрядах.

2. Право відмови від військової служби з релігійно-етичних мірку-вань визнається згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цього права.

Стаття 11

Свобода виявляння поглядів та інформації

1. Кожен має право на свободу виявляти свої погляди. Це право охоплює свободу дотримуватися власних поглядів, отримувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади та без огляду на кордони.

2. Свободу та плюралізм засобів масової інформації належить шанувати.

Стаття 12

Свобода збиратися та об’єднуватися

1. Кожен має право на свободу мирно збиратися та свободу об’єднуватися на всіх рівнях, зокрема в справах політичних, профс-пілкових та громадських, що передбачає право кожного створюва-


ти професійні спілки та приєднуватися до них заради захисту своїх інтересів.

2. Політичні партії на рівні Союзу сприяють виявлянню політичної волі громадян Союзу.

Стаття 13

Свобода мистецтва та науки

Мистецтво та наукові дослідження є вільними. Академічну свободу належить шанувати.

Стаття 14

Право на освіту

1. Кожен має право на освіту і на доступ до професійного навчання та його продовження.

2. Це право включає можливість діставати безоплатну обов’язкову освіту.

3. Свободу засновувати навчальні заклади із додержанням де-мократичних принципів та права батьків забезпечувати освіту та навчання своїх дітей згідно зі своїми релігійними, світóглядними та педагогічними переконаннями, належить шанувати згідно з по-ложеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цієї свободи та цього права.

Стаття 15

Свобода обирати фах та право працювати

1. Кожен має право на працю та право працювати за фахом, який вільно обрав чи на який дав згоду.

2. Кожен громадянин Союзу вільний шукати роботу, працюва-ти, здійснювати підприємницьку діяльність та надавати послуги в будь-якій з держав-членів.

3. Громадяни третіх країн, що мають дозвіл працювати на території держав-членів, мають право на такі самі умови праці, що й грома-дяни Союзу.

Додаток490

Стаття 16

Свобода провадити підприємницьку діяльність

Визнано свободу провадити підприємницьку діяльність згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.

Стаття 17

Право власності

1. Кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм законно надбаним майном та заповідати його. Нікого не мож-на позбавити його майна інакше, ніж в інтересах суспільства, у ви-падках та на умовах, передбачених у законі, а також з належним та вчасним відшкодуванням збитків. Користування власністю може підлягати правовому регулюванню тією мірою, якою цього потре-бують загальні інтереси.

2. Інтелектуальну власність належить захищати.

Стаття 18

Право на притулок

Право на притулок належить ґарантувати з дотриманням поло-жень Женевської Конвенції від 28 липня 1951 року та Протоколу від 31 січня 1967 року, що стосуються правового статусу бі-женців, а також згідно з Договором про Європейський Союз та Договором про функціювання Європейського Союзу (називаних далі «Договори»).

Стаття 19

Захист у разі вигнання, вислання чи екстрадиції

1. Колективні вислання заборонено.

2. Нікого не можна вигнати, вислати чи видати державі, в якій іс-нує суттєва загроза того, що ця особа зазнає смертної кари, ка-тування чи іншого нелюдського чи принизливого поводження чи покарання.


Розділ III

Рівність

Стаття 20

Рівність перед правом

Всі рівні перед правом.

Стаття 21

Недискримінація

1. Заборонено будь-яку дискримінацію на будь-якій підставі, такій як: стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні риси, мова, релігія чи переконання, політичні чи будь-які інші погляди, належність до національної меншини, майновий стан, походження, інвалідність, вік чи сексуальна орієнтація.

2. У межах застосування Договорів та без порушення їхніх окре-мих положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі громадянства.

Стаття 22

Культурне, релігійне та мовне розмаїття

Союз шанує культурне, релігійне та мовне розмаїття.

Стаття 23

Рівність жінок та чоловіків

Рівність жінок та чоловіків належить забезпечувати в усіх сферах, включаючи працевлаштування, працю та її оплату.

Принцип рівності не перешкоджає дотримуватися чинних чи ухва-лювати нові заходи, що передбачають особливі переваги для недо-статньо представленої статі.

Стаття 24

Права дитини

1. Діти мають право на такий захист і піклування, якого потребу-ють задля їхнього добробуту. Вони можуть вільно виявляти свої погляди. Ці погляди належить враховувати у справах, що їх стосу-ються, залежно від віку та рівня розвитку дитини.

Додаток492

2. Органам публічної влади чи приватним інституціям у будь-якій діяльності, що стосується дітей, насамперед належить дбати про забезпечення інтересів дитини.

3. Кожна дитина має право постійно підтримувати регулярні осо-бисті стосунки та безпосередній контакт з обома своїми батьками, якщо це не суперечить інтересам самої дитини.

Стаття 25

Права літніх людей

Союз визнає й шанує права літніх людей на гідне й незалежне жит-тя та участь у соціальному та культурному житті.

Стаття 26

Інтеґрація інвалідів

Союз визнає й шанує право інвалідів користати із заходів, призна-чених забезпечити їхню незалежність, соціальну та професійну ін-теґрацію та участь у суспільному житті.

Розділ IV

Солідарність

Стаття 27

Право працівників на інформацію та консультацію на

підприємстві

У випадках і на умовах, передбачених правом Союзу та національ-ними законодавствами і звичаями, працівникам чи їхнім представ-никам належить ґарантувати, на належних рівнях, вчасне надання інформації та проведення консультацій.

Стаття 28

Право на колективні перемовин та дії

Працівники та працедавці, чи їхні відповідні організації, згідно з правом Союзу та національними законодавствами і звичаями, ма-ють право на належних рівнях провадити перемовини та укладати


колективні угоди та, в разі конфлікту інтересів, вдаватися до ко-лективних дій на захист своїх інтересів, зокрема страйкувати.

Стаття 29

Право на доступ до служб працевлаштування

Кожен має право на доступ до безплатної служби праце влаш тування.

Стаття 30

Захист у разі безпідставного звільнення

Кожен працівник має право на захист у разі безпідставного звіль-нення, згідно з правом Союзу та національними законодавствами і звичаями.

Стаття 31

Справедливі та належні умови праці

1. Кожен працівник має право на здорові, безпечні та гідні умови праці.

2. Кожен працівник має право на обмеження максимальної кіль-кості робочих годин, на щоденний та щотижневий відпочинок та на щорічну оплачувану відпустку.

Стаття 32

Заборона дитячої праці та захист молоді, що працює

Дитячу працю заборонено. Мінімальний вік прийняття на роботу не може бути меншим, ніж мінімальний вік закінчення обов’язкової школи, без порушення правил, сприятливіших для молоді та за ви-нятком обмежених відступів.

Молодим людям, яких прийнято на роботу, належить забезпечи-ти умови праці, що відповідають їхньому віку, та захист від еко-номічної експлуатації та будь-якої роботи, що може зашкодити їхній безпеці, здоров’ю чи фізичному, психічному, моральному чи соціальному розвиткові чи завадити їхній освіті.

Додаток494

Стаття 33

Сімейне та професійне життя

1. Сім’ї належить забезпечити правовий, економічний та соціаль-ний захист.

2. Щоб поєднувати сімейне та професійне життя, кожному на-лежить забезпечити право на захист від звільнення з причин, пов’язаних з материнством, а також право на оплачувану відпуст-ку в зв’язку з материнством та на батьківську відпустку у зв’язку з народженням чи усиновленням дитини.

Стаття 34

Соціальне забезпечення та соціальна допомога

1. Союз визнає й шанує право на доступ до соціального забезпе-чення та соціальних служб, що забезпечують захист у таких випад-ках, як: материнство, хвороба, нещасний випадок на виробництві, непрацездатність чи літній вік та у разі втрати роботи, згідно з пра-вом Союзу та національними законодавствами і звичаями.

2. Кожний, хто на законних підставах перебуває та переміщується в межах Європейського Союзу, має право користати з соціального забезпечення та соціальних переваг, згідно з правом Союзу та на-ціональними законодавствами і звичаями.

3. З метою подолати соціальне відчуження та злиденність, Союз визнає й шанує право на соціальну та житлову допомогу, щоб, згід-но з правом Союзу та національними законодавствами і звичаями, забезпечити гідне існування всім, кому бракує достатніх засобів для цього.

Стаття 35

Охорона здоров’я

Кожен має право доступу до профілактичного медичного обслуго-вування та лікування на умовах, встановлених національними за-конодавствами і звичаями. Високий рівень охорони здоров’я люди-ни належить забезпечувати в перебігу визначання та здійснювання всіх політик і всієї діяльності Союзу.


Стаття 36

Доступ до послуг, що забезпечують загальні економічні

потреби

Щоб сприяти соціальному та територіальному гуртуванню Союзу, Союз, згідно з Договорами, визнає й шанує доступ до послуг, що забезпечують загальні економічні потреби, як це обумовлено на-ціональними законодавствами і звичаями.

Стаття 37

Захист довкілля

Високий рівень захисту та поліпшування якості довкілля належить включати до політик Союзу та забезпечувати його згідно з принци-пом тривкого розвитку.

Стаття 38

Захист прав споживачів

Політики Союзу мають забезпечувати високий рівень захисту прав споживачів.

Розділ V

Права громадян

Стаття 39

Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту

1. Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування на тих самих умовах, що і громадяни цієї держави.

2. Членів Європейського Парламенту належить обирати на пря-мих загальних виборах вільним таємним голосуванням.

Додаток496

Стаття 40

Право обирати та бути обраним на місцевих виборах

Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на тих самих умо-вах, що і громадяни цієї держави.

Стаття 41

Право на добре керування

1. Кожна особа має право на те, щоб інституції, органи, служби та аґенції Союзу розглядали її справи неупереджено, справедливо та протягом розумного строку.

2. Це право охоплює:

a) право кожної особи на те, що її заслухають, перш ніж вживати до неї будь-якого індивідуального заходу, що міг би негативно вплинути на неї;

b) право кожної особи на доступ до своєї особової справи, з дотри-манням легітимних інтересів конфіденційності, професійної та комерційної таємниці;

c) обов’язок адміністрації обґрунтовувати свої рішення.

3. Кожна особа має право на те, щоб Союз відшкодовував будь-яку шкоду, що її завдали інституції чи службовці Союзу в пере-бігу виконання їхніх обов’язків, згідно із загальними принципами, спільними для законодавств держав-членів.

4. Кожна особа має право письмово звернутися до інституцій Союзу однією з мов Договорів та отримати відповідь тією самою мовою.

Стаття 42

Право доступу до документів

Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що перебуває чи має місце перебування на території держави-члена, має право доступу до документів інституцій, органів, служб та аґен-цій Союзу, незалежно від форми, у якій існують такі документи.


Стаття 43

Європейський омбудсман

Кожен громадянин Союзу та кожна фізична чи юридична особа, що перебуває чи має зареєстрований осідок на території держави-члена, має право звертатися до Європейського омбудсмана у ви-падках неналежного керування в діяльності інституцій, органів чи аґенцій Союзу, за винятком Суду Європейського Союзу, в перебігу виконання ним його судові функції.

Стаття 44

Право петиції

Кожен громадянин Союзу та кожна фізична чи юридична особа, що перебуває чи має місце перебування на території держави-члена, має право звертатися з петиціями до Європейського Парламенту.

Стаття 45

Свобода переміщення та вибору місця перебування

1. Кожен громадянин Союзу має право вільно переміщуватись та перебувати в межах території держав-членів.

2. Свобода переміщення та вибору місця перебування може бути надана, згідно з Договорами, громадянам третіх країн, що на за-конних підставах перебувають на території держави-члена.

Стаття 46

Дипломатичний та консульський захист

Кожен громадянин Союзу на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянином якої він є, має право на захист, який надають дипломатичні та консульські орга-ни будь-якої держави-члена на тих самих умовах, що і громадяни останньої.

Додаток498

Розділ VI

Правосуддя

Стаття 47

Право на ефективний правовий захист та справедливий

судовий розгляд

Кожен, чиї права та свободи, ґарантовані правом Союзу, порушені, має право на ефективний правовий захист в суді, згідно з умовами, закладеними у цій статті.

Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його спра-ви упродовж розумного строку незалежним та безсторонній судом, попередньо створеним на підставі закону. Кожному належить на-дати можливість отримувати поради, захист та представництво.

Тим, кому бракує достатніх засобів, належить надавати правову допомогу тією мірою, якою така допомога потрібна, щоб забезпе-чити ефективний доступ до правосуддя.

Стаття 48

Презумпція безвинності та право на захист

1. Кожного, кого обвинувачено, належить вважати безвинним, доки його вину не доведено у встановленому законом порядку.

2. Кожному, кого обвинувачено, належить ґарантувати дотриман-ня права на захист.

Стаття 49

Принципи законності та пропорційності злочину та покарання

1. Нікого не вільно визнавати винним у вчиненні будь-якого зло-чину, на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, якщо на момент їх-нього вчинення, вони не складали злочин згідно з чинним на той час національним чи міжнародним правом. Так само не вільно призна-чати покарання, суворіше за те, що було застосовним на момент вчинення злочину. Якщо після вчинення злочину було ухвалено за-кон, що пом’якшує покарання, належить застосовувати останнє.

2. Ця стаття не перешкоджає судовому розгляду та покаранню будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент


їхнього вчинення складали злочин відповідно до загальних принци-пів права, визнаних міжнародною спільнотою.

3. Суворість покарання повинна бути пропорційною до злочину.

Стаття 50

Право не бути двічі засудженим чи покараним у порядку

кримінального судочинства за той самий злочин

Нікого не вільно знову судити чи карати в порядку кримінального судочинства за злочин, за який він вже був остаточно виправданий або засуджений за рішенням суду згідно з законом у межах Союзу.

Розділ VII

Загальні положення, що регулюють тлумачення та

застосування Хартії

Стаття 51

Сфера застосування

1. Положення цієї Хартії адресовано інституціям, органам, служ-бам та аґенціям Союзу з дотриманням принципу субсидіарності та державам-членам, лише коли вони виконують право Союзу. Отже, їм належить шанувати права, дотримуватися принципів та сприя-ти їх застосуванню згідно зі своїми відповідними повноваження-ми, дотримуючись меж повноважень Союзу, що їх надано йому в Договорах.

2. Ця Хартія не поширює сферу застосування права Союзу поза повноваження Союзу, не надає Союзові нових повноважень і не ставить перед ним нових завдань, а також не змінює повноважень та завдань, визначених у Договорах.

Стаття 52

Межі застосування та тлумачення прав та принципів

1. Будь-яке обмеження у здійсненні прав та свобод, що їх визнано у цій Хартії, належить передбачати законом, шануючи сутність цих прав та свобод. З огляду на принцип пропорційності, обмежен-ня можна встановлювати лише тоді, коли вони конечні й справді

Додаток500

відповідають цілям загального інтересу, що їх визнає Союз, або викликані потребою захистити права та свободи інших.

2. Права, визнані у цій Хартії, що передбачені у Договорах, на-лежить здійснювати на умовах та в межах, визначених у тих Договорах.

3. Тією мірою, якою ця Хартія містить права, що відповідають правам, ґарантованим Конвенцією про захист прав людини та за-садничих свобод, значення та обсяг тих прав є такими самими, як прав, закладених у Конвенції. Це положення не перешкоджає пра-ву Союзу передбачати ширший захист.

4. Тією мірою, якою Хартія визнає засадничі права так, як вони постають із конституційних традицій, спільних для держав-членів, ті права належить тлумачити згідно з тими традиціями.

5. Положення цієї Хартії, що містять принципи, можуть бути ім-плементовані через законодавчі та виконавчі акти інституцій, ор-ганів, служб та аґенцій Союзу та акти держав-членів, коли останні впроваджують право Союзу, на здійснення їхніх відповідних пов-новажень. Зазначені принципи застосовні у судах лише щодо тлу-мачення та перевірки правозгідності таких актів.

6. Національні законодавства та звичаї належить враховувати в повному обсязі, як визначено в цій Хартії.

7. Судам Союзу та держав-членів належить брати до уваги пояс-нення, розроблені як вказівки до тлумачення цієї Хартії.

Стаття 53

Рівень захисту

Ніщо в цій Хартії не вільно тлумачити як обмеження чи порушен-ня прав людини та засадничих свобод, що їх у відповідних сферах застосування визнає право Союзу та міжнародне право, а також міжнародні угоди, сторонами яких є Союз чи всі держави-члени, зокрема Європейська Конвенція про захист прав людини та засад-ничих свобод, та конституції держав-членів.


Стаття 54

Заборона зловживати правами

Ніщо у цій Хартії не вільно тлумачити як таке, що передбачає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю чи вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав та свобод, визнаних у цій Хартії, чи на обмеження їх більшою мірою, ніж це передба-чено у Хартії.

Текст, наведений вище, є виправленою редакцію Хартії, проголо-шеної 7 грудня 2000 року, та має заступити її від дня набрання чин-ності Лісабонського договору.

Додаток502

Пояснення щодо Хартії засадничих прав

(2007/С 303/02)

Ці пояснення були первісно підготовані в рамках повнова-жень Президії Конвенту, що розробив Хартію засадничих прав Європейського Союзу. Вони були оновлені під проводом Президії Європейського Конвенту з урахуванням достосувань, що їх зробив Конвент у тексті Хартії (зокрема у статтях 51 та 52), та дальшого розвитку права Союзу. Незважаючи на те, що пояснення як такі не мають обов’язкової юридичної сили, вони є цінним знаряддям тлумачення, призначеним для роз’яснення положень Хартії.

Розділ І – Гідність

Пояснення щодо статті 1 – Людська гідність

Гідність людської особистості є не тільки засадничим правом сама собою, але є також справжньою підвалиною засадничих прав. Загальна Декларація прав людини 1948 року закріплює в преам-булі людську гідність: «Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, та їхніх рівних і невідчужува-них прав є основою свободи, справедливості та загального миру». Суд у своєму рішенні від 9 жовтня 2001 року у справі С-377/98 Нідерланди проти Європейського Парламенту та Ради [2001] ВЄС I-7079, в п.п.70–77*, потвердив, що засадниче право на люд-ську гідність є частиною права Союзу.

З цього випливає, що жодне з прав, закладених у Хартії, не може бути використано на шкоду гідності іншої особи, а гідність люд-ської особистості належить до самої сутності прав, закладених у цій Хартії. Тому її належить шанувати, навіть у випадку обмеження права.

* Тут і далі посилання на рішення Суду ЄС наводяться за британськими пра-

вилами цитування таких рішень: дата винесення рішення та номер справи, її

назва, рік оприлюднення у Віснику Європейського Суду [ВЄС], серія ВЄС та

перша сторінка публікації, а також відповідні пункт(и) рішення (прим. ред.). ** Французький та англійський тексти Пояснень вдаються до абревіатури ECHR

та CEDH відповідно. Далі ми дотримуємось такого самого підходу, використо-

вуючи українську абревіатуру неофіційної назви Конвенції, а саме – ЄКПЛ

(прим. ред.).

Пояснення щодо Хартії засадничих прав 503

Пояснення щодо статті 2 – Право на життя

1. Частина перша цієї статті ґрунтується на першому реченні час-тини першої статті 2 Європейської Конвенції з прав людини**, що звучить таким чином:

«1. Право кожного на життя захищено законом».

2. Друге речення цього положення, що стосується смертної кари, було змінено внаслідок набрання чинності Протоколу № 6 ЄКПЛ, стаття 1 якого звучить таким чином:

«Смертну кару скасовано. Нікого не вільно засуджувати до такого покарання чи страчувати».

Частина друга статті 2 Хартії ґрунтується на цьому положенні.

3. Положення частини другої статті 2 Хартії відповідають положен-ням зазначених вище статей ЄКПЛ та додаткового Протоколу до неї. Вони мають таке саме значення та межі застосування, згідно з частиною третьою статті 52 Хартії. В зв’язку з цим «негативні» означення, наявні в ЄКПЛ, належить також вважати частиною Хартії:

а) частина друга статті 2 ЄКПЛ:

«Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно сталося внаслідок абсолютно доконечного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання»;

b) стаття 2 Протоколу № 6 ЄКПЛ:

«Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози вій-ни; таке покарання належить застосовувати тільки у випадках, передбачених законом, та згідно з його приписами...».

Додаток504

Пояснення щодо статті 3 –

Право на особисту недоторканність

1. У своєму рішенні від 9 жовтня 2001 року у справі С-377/98 Нідерланди проти Європейського Парламенту та Ради, [2001] ВЄС I-7079, у п.п. 70 та 78–80, Суд потвердив, що засад-ниче право на недоторканність особи є частиною права Союзу та охоплює, в контексті медицини та біології, добровільну та свідому згоду донора та одержувача.

2. Принципи, що містить стаття 3 Хартії, вже включені раніше до Конвенції про права людини та біомедицину, що її ухвалила Рада Європи (ETS 164 та Додатковий протокол ETS 168). Хартія не має на меті відступати від тих положень та з огляду на це лише забороняє репродуктивне клонування. Вона не дозволяє, але й не забороняє інші форми клонування. Отже, вона жодним чином не перешкоджає законодавцеві забороняти інші форми клонування.

3. Посилання на євгенічні практики, зокрема спрямовані на селек-цію людей, стосуються можливих випадків організації та реаліза-ції програм селекції, включаючи кампанії стерилізації, примусову вагітність, обов’язкові етнічні шлюби, а також інші дії, які визнані міжнародними злочинами у Статуті Міжнародного кримінального суду, що його ухвалено в Римі 17 липня 1998 року (див. пункт g частини першої статті 7 Статуту).

Пояснення щодо статті 4 – Заборона катування та

нелюдського чи принизливого поводження чи покарання

Право, закладене у статті 4, відповідає праву, що його ґарантує стаття 3 ЄКПЛ, що має тотожну редакцію: «Нікого не вільно під-давати катуванню ані нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню». На підставі частини третьої статті 52 Хартії це право має таке саме значення та межі застосування, як і зазначена стаття ЄКПЛ.


Заборона рабства та примусової праці

1. Право, закладене в частинах першій та другій статті 5, відповідає частинам першій та другій статті 4 ЄКПЛ, що має тотожну редак-цію. Право має таке саме значення та межі застосування, як і стат-тя ЄКПЛ, на підставі частини третьої статті 52 Хартії. Відповідно:


– не існує жодних законних обмежень права, передбаченого у частині першій,

– у частині другій означення «примусової чи обов’язкової праці» належить розуміти у світлі «негативних» означень, що їх міс-тить частина третя статті 4 ЄКПЛ:

«На цілі цієї статті поняття «примусова чи обов’язкова праця» не охоплює:

a) будь-яку працю, виконання якої зазвичай вимагають під час тримання під вартою чи позбавлення волі, згідно з положення-ми статті 5 цієї Конвенції чи під час умовного звільнення;

b) будь-яку службу військового характеру або – у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, – службу, виконання якої вимагають замість обов’язкової військової служби;

с) будь-яку службу, виконання якої вимагають у разі надзвичайної ситуації чи стихійного лиха, що загрожує життю чи добробуту суспільства;

d) будь-якої праці чи служби, що є частиною звичайних грома-дянських обов’язків».

2. Частина третя випливає безпосередньо з людської гідності та враховує останній розвиток організованої злочинності, такої як організація прибуткової нелегальної імміграції чи мереж сексу-альної експлуатації. Додаток до Конвенції про Європол містить таке означення торгівлі людьми на цілі сексуальної експлуатації: «торгівля людьми означає: реальний та незаконний вплив на осо-бу з боку інших осіб через застосування насильства чи погроз, чи через зловживання владою або через підступ з метою експлуата-ції проституції, форми сексуальної експлуатації неповнолітніх та насильства над ними чи торгівлю покинутими дітьми». Розділ VI Конвенції на виконання Шенґенської угоди, яку було інтегровано до acquis Союзу, та в якій беруть участь Сполучене Королівство та Ірландія, містить у частині першій статті 27 вислів, що стосується мереж нелегальної іміґрації: «Договірні Сторони зобов’язуються застосовувати відповідні покарання до будь-якої особи, що з ме-тою збагачення допомагає чи намагається допомогти чужоземцю в’їхати чи проживати на території однієї з Договірних Сторін з порушенням законодавства цих Сторін про в’їзд та перебування

Додаток506

чужоземців». 19 липня 2002 року Рада ухвалила рамкове рішен-ня про боротьбу проти торгівлі людьми (ОВ L 203 від 01.08.2002, с.1), стаття 1 якого докладно означає злочини щодо торгівлі людь-ми на цілі трудової чи сексуальної експлуатації, що їх держави-чле-ни повинні зробити такими, що підлягають покаранню, на підставі рамкового рішення.

Розділ ІI – свободиПояснення щодо статті 6 – Право на свободу та безпеку

Права, закладені в статті 6, відповідають правам, що їх ґарантує стаття 5 ЄКПЛ, і мають, згідно з частиною третьою статті 52 Хартії, таке саме значення та межі застосування. Відповідно, обмеження, що можуть бути легітимно накладені, не можуть перевищувати об-межень, дозволених ЄКПЛ у тексті статті 5:

«1. Кожен має право на свободу та особисту безпеку. Нікого не вільно позбавляти свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання закон-ного наказу суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до-провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є підстави вважати за потрібне запобігти їй вчинити пра-вопорушення чи втекти після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного припису з метою застосування до нього наглядових заходів виховного ха-рактеру або законне затримання неповнолітнього з метою до-провадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекцій-них захворювань, законне затримання психічнохворих, алко-голіків, наркоманів чи бродяг;


f) законний арешт або затримання особи, щоб запобігти її недоз-воленому в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться дії з метою її депортації чи екстрадиції.

2. Кожного заарештованого належить негайно поінформувати зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями пункту c) частини першої цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, яку закон уповноважує здійс-нювати судову владу, заарештований або затриманий має право на розгляд його справи упродовж розумного строку або звільнення з під варти до розгляду справи. Таке звільнення може бути обумов-лене гарантіями з’явитися на розгляд.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок затримання або аре-шту, має право ініціювати провадження, в ході якого судові нале-жить без зволікання встановити законність затримання і ухвалити рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен потерпілий від арешту або затримання, здійсненого всу-переч положенням цієї статті, має право на відшкодування.».

Права, закріплені у статті 6, належить шанувати, особливо коли Європейський Парламент та Рада ухвалюють законодавчі акти у сфері судової співпраці в кримінальних справах на підставі статей 82, 83 та 85 Договору про функціювання Європейського Союзу, насамперед стосовно означення мінімальних спільних положень щодо кваліфікації злочинів та покарань та деяких аспектів проце-суального права.


Шанування приватного та сімейного життя

Права, що їх ґарантує стаття 7, відповідають правам, ґарантова-ним статтею 8 ЄКПЛ. Щоби врахувати технологічний розвиток, слово «кореспонденція» змінено на «комунікації».

Згідно з частиною третьою статті 52, це значення та сфера застосу-вання цього права тотожні зазначеним у відповідній статті ЄКПЛ. Відповідно, обмеження, що можуть бути легітимно накладені на ці права, тотожні обмеженням, дозволеним у статті 8 ЄКПЛ:

Додаток508

«1. Кожен має право на шанування свого приватного та сімейного життя, свого житла і своєї кореспонденції.

2. Органам державної влади не вільно втручатись у здійснення цього права, хіба що таке втручання згідне із законом і є конечним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громад-ської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.».

Пояснення щодо статті 8 – Захист особових даних

Ця стаття ґрунтується на статті 286 Договору про заснування Європейської Спільноти та Директиві 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради про захист фізичних осіб, що стосується об-робляння особових даних та вільного руху цих даних (ОВ L 281 від 23.11.1995, с. 31), а також на статті 8 ЄКПЛ та Конвенції Ради Європи про захист осіб, що стосується автоматизованого обробляння особових даних від 28 січня 1981 року, яку ратифіку-вали всі держави-члени. Стаття 16 Договору про функціювання Європейського Союзу та стаття 39 Договору про Європейський Союз на сьогодні заступили статтю 286 ДзЄС. Також належить звернути увагу на регламент (ЄС) № 45/2001 Європейського Парламенту та Ради про захист фізичних осіб, що стосується об-робляння особових даних інституціями і органами Спільноти та вільний рух таких даних (ОВ L 8 від 12.1.2001, с. 1). Згадані вище директива та регламент містять умови та обмеження для здійснен-ня права на захист особових даних.


Право одружуватися та створювати сім’ю

Ця стаття ґрунтується на статті 12 ЄКПЛ, в редакції що звучить таким чином: «Чоловік та жінка, що досягли шлюбного віку, ма-ють право одружуватися та створювати сім’ю згідно з національ-ними законами, які регулюють здійснення цього права». Редакція статті була оновлена, щоб охопити випадки, в яких національне законодавство визнає інші, ніж одруження, можливості для ство-рення родини. Ця стаття ані забороняє, ані надає статусу шлюбу союзові осіб тієї самої статі. Отже, це право є подібним до права, що його передбачає ЄКПЛ, проте сфера його застосування може бути ширшою, якщо це передбачає національне законодавство.



Свобода думки, совісті та релігії

Право, що його ґарантує частина перша, відповідає праву, ґаран-тованому у статті 9 ЄКПЛ, та згідно з частиною третьою статті 52 Хартії має таке саме значення та межі застосування. Таким чином, обмеження мають відповідати частині другій статті 9 ЄКПЛ, що звучить таким чином: «Свобода сповідувати свою релігію або ви-являти переконання підлягає лише таким обмеженням, що вста-новлені законом і є конечними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Право, що його ґарантує частина друга, відповідає національним конституційним традиціям та розвиткові національного законо-давства у цій сфері.


Свобода виявлення поглядів та інформації

1. Стаття 11 відповідає статті 10 ЄКПЛ, що звучить таким чином:

«1. Кожен має право на свободу виявлення поглядів. Це право охоплює свободу дотримуватися поглядів, отримувати та надавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і неза-лежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам запро-ваджувати дозвільний режим діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є конечними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобіган-ня заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголо-шенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.».

На підставі частини третьою статті 52 Хартії значення та сфера за-стосування цього права є тотожними тим, що їх ґарантує ЄКПЛ. Таким чином, обмеження, що можуть бути накладені на це право, не можуть перевищувати обмежень, передбачених частиною дру-гою статті 10 Конвенції, без порушення будь-яких обмежень, що їх

Додаток510

право конкуренції Союзу може накладати на право держав-членів запроваджувати дозвільний режим, зазначений в третьому реченні частини першої статті 10 ЄКПЛ.

2. Частина друга цієї статті докладно роз’яснює наслідки частини першої для свободи засобів масової інформації. Вона ґрунтується, зокрема, на прецедентному праві Суду щодо телебачення, зосіб-на на справі С-288/89 (рішення від 25 липня 1991 р., Stichting Collectieve Antennevoorziening Gouda та інші, [1991] ВЄС І-4007) та Протоколі про систему суспільного радіомовлення в державах-членах, що його було додано до ДзЄС, а наразі – до Договорів, та Директиві Ради 89/552/ЄС (зокрема її пункту 17).


Свобода збиратися та об’єднуватися

1. Положення частини першої цієї статті відповідають положен-ням статті 11 ЄКПЛ, що звучить таким чином:

«1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винят-ком тих, що встановлені законом і є конечними у демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не пе-решкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи де-ржавної адміністрації.».

Положення частини першої статті 12 мають таке саме значення, як і положення ЄКПЛ, проте їх осяг є ширшим, оскільки вони за-стосовні на всіх рівнях, включаючи європейський. Згідно з части-ною третьою статті 52 Хартії обмеження цього права не можуть перевищувати обмежень, що є правозгідними на підставі частини другої статті 11 ЄКПЛ.

2. Це право також ґрунтується на статті 11 Спільнотової хартії за-садничих соціальних прав працівників.

3. Частина друга цієї статті відповідає частині четвертій статті 10 Договору про Європейський Союз.


Пояснення щодо статті 13 – Свобода мистецтва та науки

Це право випливає насамперед з права на свободу думки та вияв-ляння поглядів. Його належить здійснювати з дотриманням статті 1, та воно може підлягати обмеженням, що їх дозволяє стаття 10 ЄКПЛ.

Пояснення щодо статті 14 – Право на освіту

1. Ця стаття ґрунтується на спільних конституційних традиціях де-ржав-членів та статті 2 додаткового Протоколу до ЄКПЛ, що зву-чить таким чином:

«Жодну людину не вільно позбавляти права на освіту. У здійснен-ні будь-яких функцій, які держава перебрала на себе щодо освіти та навчання, їй належить поважати право батьків забезпечувати освіту та навчання дітей відповідно до їхніх власних релігійних і фі-лософських переконань.».

Визнано за доцільне поширити дію цієї статті на доступ до професій-ного та безперервного навчання (див. пункт 15 Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників та статтю 10 Соціальної Хартії) та додати принцип безоплатного обов’язкового навчання. Так, як він сформульований, цей принцип означає тільки те, що стосовно обов’язкового навчання кожна дитина має можливість відвідувати установи, що пропонують безоплатне навчання. Цей принцип не накладає на всі установи, що надають освіту, про-фесійне та безперервне навчання, зокрема на приватні, обов’язок бути безоплатними. Цей принцип також не забороняє, щоб деякі особливі форми навчання були платними, якщо держава вживає фінансових заходів, аби надавати фінансову компенсацію. Тією мірою, якою Хартія застосовна до Союзу, це означає, що в рам-ках свої політик навчання Союз має шанувати право на безоплатну обов’язкову освіту, але це, звичайно, не створює нових повнова-жень. Стосовно права батьків цей принцип потрібно тлумачити у поєднанні з положеннями статті 24.

2. Свобода заснування громадських та приватних навчальних за-кладів ґарантована як один з аспектів свободи підприємницької діяльності, але обмежена шануванням демократичних принципів та її належить здійснювати згідно з умовами, визначеними у націо-нальному законодавстві.

Додаток512


Свобода обирати фах та право працювати

Свобода обирати фах, закріплена в частині першій статті 15, виз-нана в прецедентному праві Суду (див. inter alia рішення від 14 травня 1974 р. у справі 4/73 Nold [1974] ВЄС 491, пп. 12-14; рі-шення від 13 грудня 1979 р. у справі 44/79 Hauer [1979] 3727; рішення від 8 жовтня 1986 р. у справі 234/85 Keller [1986] 2897, п. 8).

Ця частина випливає також з частини другої статті 1 Європейської соціальної хартії, що була підписана 18 жовтня 1961 року та яку ратифікували всі держави-члени, та пункту 4 Спільнотової хар-тії засадничих соціальних прав працівників від 9 грудня 1989 року. Вислів «умови праці» належить розуміти в сенсі статті 156 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Частина друга стосується трьох свобод, що їх ґарантують статті 26, 45, 49 та 56 Договору про функціювання Європейського Союзу, а саме: вільне переміщення працівників, свобода підприємницької діяльності та свобода надавати послуги.

Частина третя ґрунтується на пункті g) частини першої статті 153 Договору про функціювання Європейського Союзу, а також на частині четвертій статті 19 Європейської соціальної хартії, що була підписана 18 жовтня 1961 року та яку ратифікували всі держави-члени. Таким чином є застосовною частина друга статті 52 Хартії. Проблему набору моряків, що мають громадянство третіх держав, до команд суден під прапором держави-члена Союзу, регулює за-конодавство Союзу та національні законодавства та традиції.

Пояснення щодо статті 16 – Свобода підприємництва

Ця стаття ґрунтується на прецедентному праві Суду, який визнав свободу провадження господарської чи комерційної діяльності (див. рішення від 14 травня 1974 р. у справі 4/73 Nold [1974] 491, п. 14, та від 27 вересня 1979 р. у справі 230/78 SpA Eridiana and others [1979] 2749, пп. 20 та 31) та свободу укладати угоди (див. inter alia рішення у справі 151/78 Sukkerfabriken NykØbing [1979] 1, п. 19; рішення від 5 жовтня 1999 р. у справі С-240/97 Іспанія проти Комісії [1999] І-6571, п. 99) та на частині першій і третій статті 119 Договору про функціювання Європейського Союзу, що визнає свободу конкуренції. Це право, звичайно, належить здійс-


нювати з дотриманням права Союзу та національних законодавств. Воно може бути предметом обмежень, що їх передбачає частина перша статті 52 Хартії.

Пояснення щодо статті 17 – Право власності

Ця стаття ґрунтується на статті 1 додаткового Протоколу до ЄКПЛ:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Нікого не вільно позбавляти його майна, хіба що в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, жодним чином не порушують право держави приймати такі закони, які, на її думку, потрібні аби контро-лювати використання майна відповідно до загальних інтересів або щоб забезпечити сплату податків чи інших зборів чи стягнень.».

Це засадниче право спільне для всіх національних конституцій. Воно було багаторазово визнане в прецедентному праві Суду, вперше у рішенні у справі Hauer (13 грудня 1979 р., [1979] ВЄС 3727). Редакція статті була оновлена, але згідно з частиною тре-тьою статті 52 це право має таке саме значення та межі застосу-вання, як право, що його ґарантує ЄКПЛ, та його обмеження не можуть перевищувати обмежень, які передбачає Конвенція.

Захист інтелектуальної власності, що є одним з аспектів права власності, прямо зазначений у частині другій з огляду на зрос-тання його значення та вторинне законодавство Спільноти. Інтелектуальна власність охоплює не лише літературу та мистець-ку власність, але також, між іншим, патентне право та право на товарний знак та суміжні права. Ґарантії, закладені у частині пер-шій, мають відповідне застосування до інтелектуальної власності.

Пояснення щодо статті 18 – Право на притулок

Текст статті ґрунтувався на статті 63 ДзЄС, яку наразі заступила стаття 78 Договору про функціювання Європейського Союзу, що зобов’язує Союз дотримуватися Женевської конвенції про ста-тус біженців. Слід звернутися до протоколів щодо Сполученого Королівства та Ірландії, що їх додано до Договорів, та щодо Данії, щоби визначити, якою мірою ці держави-члени реалізують право

Додаток514

Союзу в цій сфері і якою мірою ця стаття до них застосовна. Ця стаття відповідає Протоколу про надання притулку, що його дода-но до Договорів.


Захист у разі вигнання, вислання чи екстрадиції

Частина перша цієї статті має таке саме значення та межі засто-сування, як стаття 4 Додаткового протоколу № 4 до ЄКПЛ щодо колективного вислання. Вона має на меті ґарантувати, щоб кожне рішення ґрунтувалося на спеціальному розслідуванні і щоб уне-можливити будь-який захід на вигнання всіх осіб, що мають гро-мадянство окремої держави (див. також статтю 13 Пакту про гро-мадянські та політичні права).

Частина друга включає відповідне прецедентне право Європейського суду з прав людини стосовно статті 3 ЄКПЛ (див. Ahmed v. Austria, рішення від 17 грудня 1996 р., 1996-VI, с. 2206 та Soering, рішення від 7 липня 1989 р.).

Розділ ІІІ – рівністьПояснення щодо статті 20 – Рівність перед правом

Ця стаття відповідає загальному принципові права, проголошено-му в усіх європейських конституціях, який Суд визнав за основ-ний принцип права Спільноти (рішення від 13 листопада 1984 р. у справі 283/83 Racke [1984] ВЄС 3791, рішення від 17 квітня 1997 р. у справі 15/95 EARL [1997] ВЄС I-1961 та рішення від 13 квітня 2000 р. у справі 292/97 Karlsson [2000] ВЄС 2737).).

Пояснення щодо статті 21 – Недискримінація

Частина перша випливає із статті 13 ДзЄС, яку наразі заступила стаття 19 Договору про функціювання Європейського Союзу, та із статті 14 ЄКПЛ, а також із статті 11 Конвенції про права люди-ни та біомедицину щодо генетичної спадковості. Тією мірою, якою частина перша відповідає статті 14 ЄКПЛ, перша має застосуван-ня згідно з останньою.

Не має суперечності чи незгідності між частинами першою та стат-тею 19 Договору про функціювання Європейського Союзу, межі застосування та цілі якої є іншими: стаття 19 надає Союзові ком-


петенцію ухвалювати законодавчі акти, включно з гармонізацією положень законів та підзаконних актів держав-членів, щоби боро-тися з деякими формами дискримінації, які вичерпно перелічені в цій статті. Це законодавство може охоплювати діяльність органів влади держав-членів (а також стосунки між фізичними особами) в будь-якій сфері, що належить до компетенції Союзу. Положення частини першої статті 21 навпаки не створює будь-якої компе-тенції ухвалювати антидискримінаційі закони в тих сферах діяль-ності держав-членів чи приватних осіб та не накладає всеохопну заборону дискримінації в тих широко окреслених сферах. Проте положення стосується лише дискримінації як з боку інституцій та органів Союзу під час здійснення компетенцій, наданих на підставі Договорів, так і з боку держав-членів, тільки коли вони імплемен-тують право Союзу. Отже, частина перша не змінює ані сфери ком-петенцій, наданих на підставі статті 19, ані тлумачення тієї статті.

Частина друга відповідає абзацу першому статті 18 Договору про функціювання Європейського Союзу і її належить застосовувати згідно з тією статтею.


Культурне, релігійне та мовне розмаїття

Ця стаття ґрунтувалася на статті 6 Договору про Європейський Союз та частині першій і четвертій статті 151 ДзЄС, що їх на-разі заступили частини перша та четверта статті 167 Договору про функціювання Європейського Союзу, які стосуються культу-ри. Шанування культурного та мовного розмаїття також закла-дено у частині третій статті 3 Договору про Європейський Союз. Ця стаття також випливає з Декларації № 11 до Кінцевого акта Амстердамського договору про статус церков та неконфесійних організацій, що наразі увійшла до статті 17 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу.

Пояснення щодо статті 23 – Рівність жінок та чоловіків

Абзац перший цієї статті ґрунтувався на статті 2 та частині другій статті 3 ДзЄС, що їх наразі заступили стаття 3 Договору про Європейський Союз та стаття 8 Договору про функціювання Європейського Союзу, які ставлять перед Союзом мету сприя-ти рівності чоловіків та жінок, а також частина перша статті 157 Договору про функціювання Європейського Союзу. Цей абзац та-

Додаток516

кож випливає із статті 20 нової редакції Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року та пункту 16 Спільнотової хартії за-садничих соціальних прав працівників.

Ця стаття також ґрунтується на частині третій статті 157 Договору про функціювання Європейського Союзу та частині четвертій статті 2 Директиви Ради 76/207/ЄЕС про впровадження принци-пу однакового ставлення до жінок та чоловіків стосовно доступу до працевлаштування, професійного навчання та кар’єри, а також умов праці.

Абзац другий у скороченій формі увійшов до частини четвертої статті 157 Договору про функціювання Європейського Союзу, яка передбачає, що принцип однакового ставлення не перешкод-жає залишати в силі чинні чи ухвалювати нові заходи, що нада-ють особливі переваги недостатньо представленій статі, щоб по-легшити професійну діяльність, запобігти несприятливим умовам професійної кар’єри чи їх компенсувати. Згідно з частиною другою статті 52 цей абзац не змінює частини четвертої статті 157.

Пояснення щодо статті 24 – Права дитини

Ця стаття ґрунтується на Конвенції про права дитини, що була підписана у Нью-Йорку 20 листопада 1989 року та яку ратифіку-вали всі держави-члени, особливо на статтях 3, 9, 12 та 13 цієї Конвенції.

Частина третя враховує той факт, що в рамках запровадження простору свободи, безпеки та правосуддя законодавство Союзу в цивільних справах, що мають транскордонні наслідки, стосовно яких стаття 81 Договору про функціювання Європейського Союзу надає потрібні повноваження, може включати насамперед право на відвідини, що забезпечує дітям можливість підтримувати регу-лярні особисті та безпосередні стосунки з обома своїми батьками.

Пояснення щодо статті 25 – Права літніх людей

Ця стаття випливає із статті 23 нової редакції Європейської со-ціальної хартії та статей 24 та 25 Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників. Участь у соціальному та культурному житті звичайно охоплює також участь у політичному житті.


Пояснення щодо статті 26 – Інтеґрація інвалідів

Принцип, проголошений у цій статті, ґрунтується на статті 15 Європейської соціальної хартії, а також випливає з пункту 26 Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників.

Розділ ІV – Солідарність

Пояснення щодо статті 27 – Право працівників на

інформацію та консультацію на підприємстві

Ця стаття міститься у новій редакції Європейської соціальної хар-тії (стаття 21) та у Спільнотовій хартії засадничих соціальних прав працівників (пункти 17 та 18). Стаття має застосування на умо-вах, закладених у праві Союзу та національних законодавствах. Посилання на відповідні рівні стосується рівнів, закладених пра-вом Союзу чи національними законодавствами та практиками, що можуть включати європейський рівень, якщо це передбачає за-конодавство Союзу. Існує значне acquis Союзу в цій сфері: статті 154 та 155 Договору про функціювання Європейського Союзу та Директиви 2002/14/ЄС (загальні рамки інформування та консуль-тування працівників у Європейській Спільноті), 98/59/ЄС (ко-лективні звільнення), 2001/23/ЄС (перетворення підприємств) та 94/45/ЄС (європейські ради підприємств).

Пояснення щодо статті 28 – Право на колективні

перемовини та дії

Ця стаття ґрунтується на статті 6 Європейської соціальної хартії та Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників (пун-кти 12–14). Право на колективні дії було визнано Європейським судом з прав людини як один з елементів профспілкових прав, закладених у статті 11 ЄКПЛ. Що стосується відповідних рівнів, на яких можна вести колективні перемовини, дивись пояснення щодо попередньої статті. Порядок використання колективних дій, зокрема страйків, та обмеження щодо них визначають національ-ні законодавства та звичаї, включаючи питання, чи можна такі дії проводити одночасно у кількох державах-членах.

Додаток518


Право на доступ до служб працевлаштування

Ця стаття ґрунтується на частині третій статті 1 Європейської со-ціальної хартії та пункті 13 Спільнотової хартії засадничих соціаль-них прав працівників.


Захист у разі безпідставного звільнення

Ця стаття випливає зі статті 24 нової редакції Соціальної хартії. Дивись також Директиву 2001/23/ЄС про захист прав працівни-ків у разі перетворення підприємств та Директиву 80/987/ЄЕС про захист працівників у разі банкрутства їхнього працедавця, зі змінами, внесеними Директивою 2002/74/ЄС.


Справедливі та належні умови праці

1. Частина перша цієї статті ґрунтується на Директиві 89/391/ЄЕС про запровадження заходів на сприяння поліпшенню безпеки та здоров’я працівників на роботі. Вона також випливає із статті 3 Соціальної хартії та пункту 19 Спільнотової хартії засадничих со-ціальних прав працівників та, стосовно гідних умов праці, зі стат-ті 26 нової редакції Соціальної хартії. Означення «умови праці» належить розуміти в сенсі статті 156 Договору про функціювання Європейського Союзу.

2. Частина друга ґрунтується на Директиві 93/104/ЄС щодо де-яких аспектів організації робочого часу, статті 2 Європейської со-ціальної хартії та пункті 8 Спільнотової хартії засадничих соціаль-них прав працівників.


Заборона дитячої праці та захист молоді, що працює

Ця стаття ґрунтується на Директиві 94/33/ЄС про захист молоді, що працює, статті 7 Європейської соціальної хартії та пунктах 20-23 Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників.



Сімейне та професійне життя

Частина перша статті 33 ґрунтується на статті 16 Європейської соціальної хартії.

Частина друга випливає з Директиви Ради 92/85/ЄЕС щодо запро-вадження заходів на сприяння поліпшенню безпеки та здоров’я на роботі вагітних працівниць та працівниць, що нещодавно народи-ли чи годують дитину груддю, та Директиви 96/34/ЄС про рамкову угоду щодо відпустки для догляду за дитиною, що її уклали UNICE, CEEP та ETUC*. Вона також ґрунтується на статті 8 (захист ма-теринства) Європейської соціальної хартії та випливає зі статті 27 (право працівників, що мають сімейні, обов’язки на однакові мож-ливості та однакове до них ставлення) нової редакції Соціальної хартії. Термін «материнство» охоплює період від зачаття до завер-шення годування груддю.


Соціальне забезпечення та соціальна допомога

Принцип, проголошений у частині першій статті 34, ґрунтується на статтях 153 та 156 Договору про функціювання Європейського Союзу, статті 12 Європейської соціальної хартії та пункті 10 Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників. Союз зобов’язаний поважати цей принцип в перебігу здійснення повно-важень, наданих йому статтями 153 та 156 Договору про функ-ціювання Європейського Союзу. Посилання на соціальні послуги стосується випадків, коли такі послуги запроваджені з метою за-безпечити деякі переваги, але не означає, що такі послуги нале-жить створити там, де вони не існують. Вираз «материнство» на-лежить розуміти так само, як у попередній статті.

Частина друга ґрунтується на частині четвертій статті 12 та час-тині четвертій статті 13 Європейської соціальної хартії та пункті 2

* UNICE – Union of Industrial and Employers’ Confederations of Europe (Союз

промислових конфедерацій та конфедерацій працедавців Європи), CEEP –

Centre européen des entreprises à participation publique et des entreprises

d’intérêt économique général (Європейський Центр підприємств з публіч-

ною участю та підприємств, що задовільняють загальні економічні потреби),

ETUC – European Trade Union Confederation (Європейська конфедерація

профспілок) (прим. ред.).

Додаток520

Спільнотової хартії засадничих соціальних прав працівників та від-творює правила, що постають з Регламенту (ЄЕС) № 1408/71 та Регламенту (ЄЕС) № 1612/68.

Частина третя випливає із статті 13 Європейської соціальної хар-тії, статей 30 та 31 нової редакції Соціальної хартії та пункту 10 Спільнотової хартії. Союз зобов’язаний шанувати частину третю в контексті політик, що ґрунтуються на статті 153 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Пояснення щодо статті 35 – Охорона здоров’я

Принцип, проголошений у цій статті ґрунтувався на статті 152 ДзЄС, що її наразі заступила стаття 168 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, та статтях 11 і 13 Європейської со-ціальної хартії. Друге речення цієї статті відтворює частину першу статті 168.

Пояснення щодо статті 36 – Доступ до послуг, що

забезпечують загальні економічні потреби

Ця стаття цілком відповідає статті 14 Договору про функціюван-ня Європейського Союзу та не створює будь-якого нового права. Вона тільки проголошує принцип, згідно з яким Союзові належить шанувати доступу до послуг, що забезпечують загальні економічні потреби, як це передбачено у національних положеннях, якщо ті положення згідні з правом Союзу.

Пояснення щодо статті 37 – Захист довкілля

Принципи, проголошені у цій статті, ґрунтувалися на статтях 2, 6 та 174 ДзЄС, що їх наразі заступила частина третя статті 3 Договору про Європейський Союз та статті 11 і 191 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Ці принципи також випливають з положень деяких національних конституцій.

Пояснення щодо статті 38 – Захист прав споживачів

Принципи, проголошені у цій статті, ґрунтуються на статті 169 Договору про функціювання Європейського Союзу.


Розділ V – Права громадян

Пояснення щодо статті 39 – Право обирати та бути

обраним до Європейського Парламенту

Стаття є застосовною на умовах, закладених у Договорах, згідно з частиною другою статті 52 Хартії. Частина перша статті 39 від-повідає праву, що його ґарантує частина друга статті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf.* також правову підставу у статті 22 Договору про функціювання Європейського Союзу для ухвалення докладних положень стосовно здійснення цього права), та частина друга статті 39 відповідає частині третій статті 14 Договору про Європейський Союз. Частина друга статті 39 відтворює основні принципи виборчої системи в демократичних державах.

Пояснення щодо статті 40 – Право обирати та бути

обраним на місцевих виборах

Ця стаття відповідає праву, що його ґарантує частина друга стат-ті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf. та-кож правову підставу у статті 22 Договору про функціювання Європейського Союзу для ухвалення докладних положень стосов-но здійснення цього права). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії це право застосовне на умовах, визначених в цих статтях Договорів.

Пояснення щодо статті 41 – Право на добре керування

Стаття 41 ґрунтується на існуванні Союзу як правової спільноти чиї характерні ознаки розвинулися в прецедентному праві, що ствер-дило зокрема добре керування як загальний принцип права (див. inter alia рішення Суду від 31 березня 1992 р. у справі C -255/90 Burban [1992] ВЄС I-2253, рішення Суду першої інстанції від 18 вересня 1995 р. у справі Т-167/94 Nölle [1995] ВЄС ІІ-2589 та від 9 липня 1999 р. у справі Т-231/97 New Europe Consulting and others [1999] ВЄС ІІ-2403). Формулювання цього права в перших двох частинах походить з прецедентного права (рішення Суду від 15 жовтня 1987 р. у справі 222/86 Heylens [1987] ВЄС

* Cf. – лат. (скор. від confer) – порівняй (прим. ред.).

Додаток522

4097, пункт 15; рішення від 18 жовтня 1989 р. у справі 374/87 Orkem [1989]ВЄС 3283; рішення від 21 листопада 1991 р. у справі С-269/90 TU München [1991] ВЄС І-5469, та рішення Суду пер-шої інстанції від 6 грудня 1994 р. у справі Т- 450/93 Lisrestal [1994] ВЄС II-1177, від 18 вересня 1995 р. у справі T-167/94 Nölle [1995] ВЄС II-2589), та формулювання стосовно обов’язку обґрунтування рішення походить із статті 296 Договору про фун-кціювання Європейського Союзу (cf. також правову підставу у статті 22 Договору про функціювання Європейського Союзу для ухвалення законодавчих актів в інтересах відкритого, ефективного та незалежного європейського керування).

Частина третя відтворює право, що його наразі ґарантує стаття 340 Договору про функціювання Європейського Союзу. Частина четверта відтворює право, що його наразі ґарантують пункт d частини другої статті 20 та стаття 25 Договору про функціювання Європейського Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії ці права застосовні на умовах та в межах, визначених у Договорах.

Право на ефективний засіб правового захисту, яке є важливим ас-пектом цього питання, ґарантує стаття 47 цієї Хартії.

Пояснення щодо статті 42 – Право доступу до документів

Право, ґарантоване у цій статті, відтворило статтю 255 ДзЄС, на підставі якої пізніше був ухвалений Регламент (ЄС) 1049/2001. Європейський Конвент поширив це право на документи інституцій, органів та агенцій загалом, незалежно від їхньої форми (див. час-тину третю статті 15 Договору про функціювання Європейського Союзу). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії право доступу до документів належить використовувати на умовах та в межах, визначених у частині третій статті 15 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Пояснення щодо статті 43 – Європейський омбудсман

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантують статті 20 та 228 Договору про функціювання Європейського Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії воно застосовне на умовах, визначених у тих двох статтях.


Пояснення щодо статті 44 – Право на петицію

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантують статті 20 та 227 Договору про функціювання Європейського Союзу. Згідно з частиною другою статті 52 Хартії воно застосовне на умовах, визначених у тих двох статтях.


Свобода переміщення та вибору місця перебування

Право, ґарантоване в частині першій, є правом, що його ґаран-тує пункт а) частини другої статті 20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf. також правову підставу у статті 21 та рішенні Суду від 17 вересня 2002 р. у справі C-413/99 Baumbast [2002] ВЄС І-7091). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії воно застосовне на умовах та в межах, визначених у Договорах.

Частина друга стосується повноважень, наданих Союзу статтями 77, 78 та 79 Договору про функціювання Європейського Союзу. В зв’язку з цим надання цього права залежить від інституцій, що здійснюють це повноваження.


Дипломатичний та консульській захист

Право, ґарантоване в цій статті, є правом, що його ґарантує стаття 20 Договору про функціювання Європейського Союзу (cf. також правову підставу у статті 23). Згідно з частиною другою статті 52 Хартії це право застосовне на умовах, визначених у тих статтях.

Розділ VІ – Правосуддя

Пояснення щодо статті 47 – Право на ефективний засіб

правового захисту та справедливий судовий розгляд

Перша частина ґрунтується на статті 13 ЄКПЛ:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було пору-шено, має право на ефективний засіб правового захисту в націо-нальному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особа-ми, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

Додаток524

Проте в праві Союзу захист є ширшим, оскільки він ґарантує пра-во на ефективний засіб правового захисту в суді. Суд ствердив це право у своєму рішенні від 15 травня 1986 р. як загальний принцип права Союзу (справа 222/84 Johnston [1986] ВЄС 1651; див. та-кож рішення від 15 жовтня 1987 р. у справі 222/86 Heylens [1987] ВЄС 4097 та рішення від 3 грудня 1992 р. у справі C-97/91 Borelli [1992] ВЄС I-6313). За твердженням Суду цей загальний принцип права Союзу застосовний також до держав-членів, коли вони впро-ваджують право Союзу. Включення цієї судової практики до Хартії не мало на меті змінити систему судового контролю, закладену в Договорах, зокрема правил щодо можливості безпосереднього звернення до Суду Європейського Союзу. Європейський Конвент розглянув систему судового контролю, в тому числі правила щодо прийнятності, та потвердив їх, проте змінив їх у деяких аспектах, як це відображено у статтях від 251 до 281 Договору про функцію-вання Європейського Союзу, зокрема у четвертому абзаці статті 263. Стаття 47 застосовна до інституцій Союзу та держав-членів,

коли вони впроваджують право Союзу, а також щодо всіх прав, що

ґарантує право Союзу.

Абзац другий відповідає частині першій статті 6 ЄКПЛ, що звучить

таким чином:

«Кожен має право на справедливий та прилюдний розгляд його

справи упродовж розумного строку незалежним та безсторонній

судом, створеним на підставі закону, який визначить його цивіль-

ні права та обов’язки або встановить обґрунтованість будь-якого

кримінального обвинувачення, висунутого проти нього. Судове

рішення належить проголошувати прилюдно, але преса та гро-

мадськість можуть бути не допущені до всього судового розгля-

ду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи

національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того

вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя

сторін, або – тією мірою, яку суд визнав за конечну за особливих

обставин, – коли прилюдність розгляду зашкодила б інтересам

правосуддя.».

В праві Союзу право на справедливий судовий розгляд не обмеже-

но справами щодо цивільних прав та обов’язків. Це один з наслідків

того факту, що Союз є правовою спільнотою, як ствердив Суд у рі-

шенні у справі 294/83 294/83 “Les Verts” проти Європейського


Парламенту (рішення від 23 квітня1986 р., [1986] ВЄС 1339). З

усім тим, в усіх аспектах, окрім сфери застосування, ґарантії, що їх

надає ЄКПЛ, подібно застосовні у Союзі.

Стосовно абзацу третього належить зауважити, що згідно з пре-

цедентним правом Європейського суду з прав людини, належить

забезпечити правову допомогу тоді, коли брак такої допомоги уне-

можливить забезпечення ефективного правового засобу захисту

(рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 1979 р., Airey, серія A, том 32, с.

11). Існує також система правової допомоги щодо справ, в Суді



Презумпція безвинності та право на захист

Стаття 48 тотожна частині другій та третій статті 6 ЄКПЛ, що зву-чить таким чином:

«2. Кожного, кого обвинувачено у вчиненні злочину, належить вважати безвинним доти, доки його вину не буде доведено згідно з законом.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні злочину має щонайменше такі права:

a) бути негайно детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого про-ти нього;

b) мати достатній час та можливості для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи вдаватися до правової допомоги за-хисника, вибраного на власний розсуд, а у разі браку достатніх засобів для оплати правової допомоги захисника, – одержува-ти таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допи-тали, а також вимагати присутності та допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яку використовують у суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу пере кладача.».

Додаток526

Згідно з частиною третьою статті 52 Хартії це право має таке саме значення та межі застосування, як і право, що його ґарантує ЄКПЛ.

Пояснення щодо статті 49 – Принципи законності та

пропорційності злочину та покарання

Ця стаття відтворює традиційне правило незворотності дії законів та кримінальних покарань. До статті було додано норму про зво-ротну дію менш суворого покарання, що існує в багатьох держа-вах-членах і що є складовою статті 15 Пакту про громадянські та політичні права.

Стаття 7 ЄКПЛ звучить таким чином:

«1. Нікого не вільно визнавати винним у вчиненні будь-якого зло-чину на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, якщо на момент їх-нього вчинення вони не складали злочин згідно з чинним на той час національним чи міжнародним правом. Так само не вільно призна-чати покарання, суворіше за те, що було застосовним на момент вчинення злочину.

2. Ця стаття не перешкоджає суду над будь-якою особою та її по-каранню за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент їхнього вчинення складали злочин відповідно до загальних принципів пра-ва, визнаних цивілізованими народами.».

У частині другій посилання на «цивілізовані» народи було вида-лено; це не змінює значення цієї частини, що зокрема стосується злочинів проти людства. Отже, згідно з частиною третьої статті 52 ґарантоване тут право має таке саме значення та межі застосуван-ня, як і право, що його ґарантує ЄКПЛ.

Частина третя відтворює загальний принцип пропорційності пока-рання до злочину, що закріплений у спільних конституційних тра-диціях держав-членів та прецедентному праві Суду Спільнот.

Пояснення щодо статті 50 – Право не бути двічі

засудженим чи покараним у порядку кримінального

судочинства за той самий злочин

Стаття 4 Протоколу №7 до ЄКПЛ звучить таким чином:

«1. Нікого не вільно знову судити чи карати в порядку криміналь-ного судочинства під юрисдикцією тієї самої держави за злочин, за


який він вже був остаточно виправданий або засуджений відповід-но до закону і кримінально-процесуального права тієї держави.

2. Положення попередньої частини не перешкоджають перегляду судового рішення згідно з законом та кримінально-процесуальним правом цієї держави за новими або нововиявленими фактами чи внаслідок грубої помилки в попередньому провадженні, які могли вплинути на результати справи.

3. Не вільно робити відступи від цієї статті на підставі статті 15 Конвенції.».

Принцип «non bis in idem» застосовний в праві Союзу (див., поміж багатьох прецедентів, рішення від 5 травня 1996 р. у об’єднаних справах 18/65 та 36/65 Gutmann проти Комісії [1966] ВЄС 149, та недавню справу – рішення Суду першої інстанції від 20 квітня 1999 р. у об’єднаних справах T-305/94 та інші Limburgse Vinyl Maatschappij NV проти Комісії [1999] ВЄС II-931). Принцип, що забороняє додавання, стосується додавання двох санкцій одного виду, у цьому випадку – кримінальних покарань.

Згідно зі статтею 50 принцип «non bis in idem» застосовний не тільки в межах юрисдикції однієї держави, але також між юрис-дикціями кількох держав-членів. Це відповідає acquis Союзу; див. статті від 54 до 58 Шенґенської Конвенції та рішення Суду від 11 лютого 2003 р. у справі C-187/01 Gözütok [2003] ВЄС I-1345), статтю 7 Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських Спільнот та статтю 10 Конвенції про боротьбу проти корупції. Дуже обмежені винятки у цих конвенціях, які дозволяють держа-вам-членам відступи від принципу «non bis in idem», охоплює го-ризонтальне застереження щодо обмежень в частині першій статті 52 цієї Хартії. У випадках, на які посилається стаття 4 Протоколу № 7, а саме: застосування принципу в тій самій державі-члені, ґа-рантоване право має таке саме значення та межі застосування, як і відповідне право у ЄКПЛ.

Розділ VІІ – Загальні положення, що регулюють

тлумачення та застосування Хартії

Пояснення щодо статті 51 – Сфера застосування

Метою статті 51 є визначити сферу застосування Хартії. Вона прагне чітко встановити, що Хартія має застосування насампе-

Додаток528

ред до інституцій та органів Союзу, згідно з принципом субсидіар-ності. Це положення було розроблене з дотриманням частини другої статті 6 Договору про Європейський Союз, що зобов’язує Союз шанувати засадничі права, а також на підставі повноважень, що їх надала Європейська Рада у Кельні. Термін «інституції» за-кріплений у Договорах. Вислів «органи, служби та аґенції» ши-роко використано в Договорах на позначення всіх органів влади, що їх утворено на підставі Договорів чи вторинного законодавс-тва (див. наприклад статті 15 чи 16 Договору про функціювання Європейського Союзу).

Стосовно держав-членів з прецедентного права Суду однозначно випливає, що вимога шанувати засадничі права, визначені в кон-тексті Союзу, є обов’язковою для держав-членів тільки тоді, коли вони діють у сфері застосування права Союзу (рішення від 13 лип-ня 1989 р. у справі 5/88 Wachauf [1989] ВЄС 2609; рішення від 18 червня 1991 р. у справі ERT [1991] ВЄС I-2925; рішення від 18 грудня 1997 р. у справі C-309/96 Annibaldi [1997] ВЄС I-7493). Суд потвердив цей прецедент таким чином: «Також належить пам’ятати, що вимоги, які випливають із захисту засадничих прав у правопорядку Спільноти, є обов’язковими також для держав-членів, коли вони впроваджують право Спільноти...» (рішення від 13 квітня 2000 р. у справі C-292/97 [2000] ВЄС I-2737, пункт 37). Звичайно цей принцип, закріплений у цій Хартії, застосовний до центральних влад так само, як і до регіональних і місцевих органів, а також до громадських організацій, коли вони впроваджують пра-во Союзу.

Частина друга разом з другим реченням частини першої потверд-жує, що Хартія не може мати наслідком збільшення компетенцій та завдань, що їх надають Союзу Договори. Тут належить згада-ти про логічні наслідки принципу субсидіарності та того факту, що Союз має лише ті повноваження, які були йому надані. Засадничі права, ґарантовані в Союзі, не мають жодних інших наслідків, ніж у контексті повноважень, визначених у Договорах. Отже, обов’язок інституцій Союзу сприяти на підставі другого речення частини пер-шої принципам, закладеним у Хартії, може постати лише в межах цих самих повноважень.

Частина друга також потверджує, що Хартія не може мати наслід-ком розширення сфери застосування права Союзу поза повнова-женнями Союзу, встановленими у Договорах. Суд вже встановив


цей принцип стосовно визнаних засадничих прав, визнаних части-ною права Союзу (рішення від 17 лютого 1998 р. у справі C-249/96 Grant [1998] ВЄС I-621, пункт 45). Згідно з цим принципом без-перечним є те, що посилання на Хартію у статті 6 Договору про Європейський Союз не можна розуміти як розширення діапазону діяльності держав-членів, що її вважають за «застосуванням пра-ва Союзу» (в розумінні частини першої та згаданого вище преце-дентного права).

Пояснення щодо статті 52 – Межі застосування та

тлумачення прав та принципів

Метою статті 52 є встановити межі застосування прав та принци-пів Хартії та закласти правила для їх тлумачення. Частина перша стосується порядку обмеження прав. Вжите формулювання ґрун-тується на прецедентному праві Суду: «згідно з усталеним преце-дентним правом Суду, здійснення засадничих прав може підлягати обмеженням, зокрема в контексті спільної організації ринку, за умови, що ці обмеження справді відповідають цілям загального інтересу, що їх ставить перед собою Спільнота, і не становлять, з огляду на поставлену мету, непропорційного та надмірного втру-чання, що підриває саму сутність цих прав» (рішення від 13 квітня 2000 р. у справі C-292/97, пункт 45). Посилання на загальні ін-тереси, що їх визнав Союз, охоплює як цілі, визначені у статті 3 Договору про Європейський Союз, так і інші інтереси, захищені спеціальними положеннями Договорів, такими як частина перша статті 4 Договору про Європейський Союз, частина третя статті 35 та статті 36 і 346 Договору про функціонування Європейського Союзу.

Частина друга посилається на права, що вже були прямо ґаранто-вані в Договорі про заснування Європейської Спільноти та визнані у Хартії, і які наразі містять Договори (насамперед права, що похо-дять з громадянства Союзу). Ця частина роз’яснює, що такі права й надалі підлягають умовам та обмеженням, застосовним до права Союзу, на якому вони ґрунтуються, і які передбачені в Договорах. Хартія не змінює систему прав, наданих у ДзЄС та відтворених у Договорах.

Частина третя має на меті забезпечити потрібну узгідненість між Хартією та ЄКПЛ через встановлення принципу, що тією мірою, якою права у цій Хартії відповідають правам, що їх ґарантує ЄКПЛ,

Додаток530

значення та межі застосування цих прав, включаючи дозволені об-меження, тотожні тим, які передбачає ЄКПЛ. Це означає, зокрема, що законодавець, закладаючи обмеження тих прав, зобов’язаний дотримуватись тих стандартів, які закріплені в детальних обмежу-вальних умовах, закладених у ЄКПЛ, що таким чином застосовні до прав, охоплених цією частиною, без порушення автономії права Союзу та Суду Європейського Союзу.

Посилання на ЄКПЛ охоплює як Конвенцію, так і протоколи до неї. Значення та межі застосування ґарантованих прав визначені не тільки текстами цих документів, але також прецедентним правом Європейського суду з прав людини та Суду Європейського Союзу. Останнє речення частини має на меті дозволити Союзу ґарантува-ти ширший захист. В жодному разі рівень захисту, що його надає Хартія, не може бути нижчим, ніж рівень, ґарантований ЄКПЛ.

Хартія не перешкоджає державам-членам посилатися на статтю 15 ЄКПЛ, що дозволяє відступ від передбачених у Конвенції прав у разі війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, коли ці держави вживають заходів у сфері національної обо-рони у випадку війни та підтримування правопорядку, згідно з їхні-ми обов’язками, визнаними у частині першій статті 4 Договору про Європейський Союз та статтях 72 та 347 Договору про функцію-вання Європейського Союзу.

Перелік прав, що на цьому етапі – не виключаючи дальший роз-виток права, законодавства та Договорів – можуть вважитись за відповідні правам, що їх передбачає ЄКПЛ, в розумінні цієї части-ни подано нижче. Цей перелік не містить прав, доданих до тих, що їх передбачає ЄКПЛ.

1. Статті Хартії, в яких як значення, так межі застосування збіга-ються з відповідними статтями ЄКПЛ:

– стаття 2 відповідає статті 2 ЄКПЛ,


– частини перша та друга статті 5 відповідають статті 4 ЄКПЛ,



– частина перша статті 10 відповідає статті 9 ЄКПЛ,


– стаття 11 відповідає статті 10 ЄКПЛ, без порушення будь-яких обмежень, що їх право Союзу може накладати на право держав-членів запроваджувати дозвільний режим діяльності, обумовле-ної в третьому реченні частини першої статті 10 ЄКПЛ,

– стаття 17 відповідає статті 1 Додаткового протоколу до ЄКПЛ,

– частина перша статті 19 відповідає статті 4 Додаткового прото-колу № 4,

– частина друга статті 19 відповідає статті 3 ЄКПЛ у тлумаченні Європейського суду з прав людини,

– стаття 48 відповідає частинам другій та третій статті 6 ЄКПЛ,

– частина перша (за винятком останнього речення) та друга статті 49 відповідає статті 7 ЄКПЛ,

2. Статті, значення яких є тотожним значенню відповідних статей ЄКПЛ, але межі застосування є ширшим:

– стаття 9 охоплює ту саму сферу, що й стаття 12 ЄКПЛ, але її застосування може бути поширено на інші форми шлюбу, якщо їх встановлено національним законодавством,

– частина перша статті 12 відповідає статті 11 ЄКПЛ, але межі її застосування розширені до рівня Європейського Союзу,

– частина перша статті 14 відповідає статті 2 Додаткового про-токолу до ЄКПЛ, але межі її застосування розширені таким чином, аби охопити доступ до професійного та безперервного навчання,

– частина третя статті 14 відповідає статті 2 Додаткового прото-колу до ЄКПЛ щодо прав батьків,

– частини друга та третя статті 47 відповідають частині першій статті 6 ЄКПЛ, але обмеження щодо визначення цивільних прав та обов’язків чи кримінального обвинувачення не засто-совні щодо права Союзу та його впровадження,

– стаття 50 відповідає статті 4 Протоколу № 7 до ЄКПЛ, але межі її застосування розширені до рівня Європейського Союзу між судами держав-членів,

– насамкінець, громадян Європейського Союзу не вільно трак-тувати як іноземців у межах застосування права Союзу, з ог-ляду на заборону будь-якої дискримінації на підставі державної

Додаток532

належності. Обмеження, передбачені у статті 16 ЄКПЛ щодо прав іноземців, отже, не застосовні до них у цьому контексті.

Правило тлумачення в частині четвертій ґрунтується на частині третій статті 6 Договору про Європейський Союз і належним чи-ном враховує підхід Суду до спільних конституційних традицій (на-приклад, рішення від 13 грудня 1979 р. у справі 44/79 Hauer [1979] ВЄС 3727; рішення від 18 травня 1982 р. у справі 155/79 AM&S [1982] ВЄС 1575). Згідно з цим правилом, замість дотримання суворого підходу «найменшого спільного знаменника», права, пе-редбачені у Хартії, належить тлумачити у спосіб, що забезпечує високий рівень захисту, що відповідає праву Союзу та є згідним зі спільними конституційними традиціями.

Частина п’ята роз’яснює відмінність між «правами» та «принци-

пами», проголошеними у Хартії. Відповідно до цієї відмінності

суб’єктивні права належить шанувати, тоді як принципів належить

дотримуватись (частина перша статті 51). Принципи можуть бути

впроваджені через законодавчі чи виконавчі акти (що їх ухвалює

Союз згідно зі своїми повноваженнями, та держави-члени тільки,

коли вони впроваджують право Союзу); відповідно, вони набува-

ють значення для судів тільки в перебігу тлумачення та перевірки

таких актів. Проте вони не породжують безпосереднього права

інституцій Союзу та влад держав-членів на позитивну дію. Це уз-

годжується як з прецедентним правом Суду (cf. особливо преце-

дентне право щодо «принципу обачності» в частині другій статті

191 Договору про функціювання Європейського Союзу: рішен-

ня Суду першої інстанції від 11 вересня 2002 р. у справі T-13/99

Pfizer проти Ради з численними посиланнями на попередні пре-

цеденти, а також низку рішень щодо статті 33 (колишня стаття 39)

про принципи сільськогосподарського права, наприклад рішення

Суду у справі 265/85 Van den Berg [1987] ВЄС 1155: дослідження

принципу оздоровлення ринку та обґрунтованих очікувань), так і

з підходом, застосовним до «принципів» у конституційних систе-

мах держав-членів, зокрема у сфері соціальних прав. Ілюстрацією

принципів, визнаних у Хартії, можуть бути, приміром, статті 25, 26

та 37. В деяких випадках стаття Хартії може містити елементи як

права, так і принципу, наприклад статті 23, 33 та 34.


Частина шоста стосується різних статей Хартії, що на засадах суб-

сидіарності містять посилання на національні законодавства та

звичаї.

Пояснення щодо статті 53 – Рівень захисту

Це положення має на меті підтримувати рівень захисту, який на-разі – у їхніх відповідних межах застосування – надають право Союзу, національне та міжнародне право. Зважаючи на його важ-ливість у статті зроблено посилання на ЄКПЛ.


Заборона зловживати правами

Ця стаття відповідає статті 17 ЄКПЛ:

«Жодне з положень цієї Конвенції не вільно тлумачити як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасу-вання будь-яких прав і свобод, визнаних у цій Конвенції, або на їх обмеження більшою мірою, ніж це передбачено в Конвенції.».

Конституційні акти Європейського Союзу

(в редакції Лісабонського договору)

За загальною редакцією

Геннадія Друзенка

Переклад

Геннадія Друзенка, Світлани Друзенко

Комп’ютерна верстка

Ольга Саковська

Підписано до друку 15.04.2010.

Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура LiteraturnayaC

Умов. друк. арк. 43,22. Обл. вид. арк. 44,72.

Видавництво «К.І.С.»

04080 Київ–80, а/с 1, тел. (44) 462 5269,

http//books.dovidka.com.ua

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єктів видавничої справи ДК, №677 від 19.11.2001 р.

КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Documents