АНАЛІЗ НАЯВНОСТІ РОСЛИННИХ ГІПОАЗОТЕМІЧНИХ ЗАСОБІВ...

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Хімія природних сполук

Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-

практичної конференції

30-31 жовтня 2012 року

Тернопіль 2012

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«Тернопільський держаний медичний університет

імені І.Я. Горбачевського»

ІІІ Всеукраїнська науково-практична

конференція

«ХІМІЯ ПРИРОДНИХ СПОЛУК»

30-31 жовтня 2012 року

Тернопіль

«Укрмедкнига»

2012

Редакційна колегія: член-кор. НАМН України, проф. Л.Я. Ковальчук

проф. В.П. Марценюк

проф. Л.С. Фіра

проф. С.М. Марчишин

доц. П.Г. Лихацький

доц. Л.В. Вронська

доц. Д.Б. Коробко

доц. М.І. Шанайда

Хімія природних сполук. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2012. – 208 с.

СЕКЦІЯ

Дослідження хімічного складу

лікарської рослинної сировини та

перспективи створення на її основі

лікарських засобів

СЕКЦІЯ 1. Дослідження хімічного складу лікарської рослинної сировини та перспективи

створення на її основі лікарських засобів

Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Хімія природних сполук» 30-31 жовтня 2012 року

5

ОДЕРЖАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ЛЕКТИНУ З КОРЕНЕВИЩ ЛІЛІЙНИКА

РУДУВАТОГО (HEMEROCALLIS FULVA L.)

Антонюк В.О1,2

., Панчак Л.В.2, Старикович М.О

1.

1Інститут біології клітини НАН України,

2Львівський національний медичний

університет імені Данила Галицького

Лектини – молекули білкової природи, які селективно зв’язуються з вуглеводами та

вуглеводними детермінантами клітин і тканин, не викликаючи при цьому хімічних

перетворень молекул, з якими вони зв’язуються. З їх допомогою можна виявляти відповідні

вуглеводи на поверхні клітин, досліджувати їх зміни при патологічних процесах,

здійснювати діагностику ряду захворювань людини і тварин, диференціювати клітини та

провадити очистку відповідних глікокон’югатів.

Метою даної роботи було розробка методики одержання нового, раніше не

описаного в літературі лектину з кореневищ лілійника рудуватого та дослідження його

фізико-хімічних властивостей та вуглеводної специфічності.

Лілійник рудуватий – багаторічна трав’яниста рослина висотою до 120 см родини

Xanthorrhoeaceae з красивими великими квітами оранжевого кольору, що по формі і

величині нагадують квіти лілії. Вирощується як декоративна рослина по всій території

України, іноді дичавіє. Відомо, що рослина вміщує флавоноїди, похідні кофеїлхінної

кислоти, стероїдні сапоніни, застосовується в Китайській народній медицині як

діуретичний, відновлюючий протизапальний засіб. Враховуючи те, що родина

ксантореєвих відноситься до однодольних рослин порядку спаржецвітих, які є недостатньо

вивчені на наявність лектинів, нами було проаналізовано дану рослину на наявність

манозоспецифічних лектинів, які є характерними для однодольних. Підземну частину

рослини відмиту від землі подрібнювали і гомогенізували в співвідношенні 1:3 з 0,9 %

розчином NaCl. Одержаний гомогенат центрифугували при 6000 g 10 хв. Надосадову

рідину освітляли шляхом доведення рН до 4,5. Після повернення рН до 6,5 - 7,0 і білки

надосадової рідини осаджували сульфатом амонію при 90 %-ному насиченні останнього.

Утворений осад збирали центрифугуванням. Далі осад розчиняли у воді і після

короткочасного діалізу проти води наносили на афінний сорбент. В якості афінного

сорбенту використовували співполімер дріждового манану і крохмалю, спосіб одержання

якого описаний раніше. Елюцію лектину з афінного сорбенту здійснювали за допомогою 2

% розчину D-манози, розчиненої в 0,05 М калій-боратному буферному розчині, рН 8,0.

Вихід білка із колонки контролювали за екстинцією елюату при 280 нм. Фракції, що

містили білок, об’єднували, висолювали сульфатом амонію і ставили на діаліз проти 0,02 М

фосфатного буферного розчину. Після діалізу розчин наносили на колонку DEAE-

Tojopearl, попередньо врівноважену тим же буферним розчином. Збирали фракції, які

давали аглютинацію еритроцитів кролика і виходили з колонки іонообмінника в діапазоні

концентрацій буферного розчину 0,02 – 0,1 М, рН 7,0. Після очистки чистоту одержаного

лектину досліджували за допомогою диск-електрофорезу з поліакриламідному гелі (ПААГ)

в кислій (рН 4,5) і лужній (рН 8,6) системах. Молекулярну масу субодиниць визначали за

допомогою електрофорезу в ПААГ в присутності 0,1 % розчину додецилсульфату натрію.

Вуглеводну специфічність одержаного лектину визначали за допомогою реакції

пригнічення гемаглютинації еритроцитів кролика. Визначали найменшу концентрацію

вуглеводу або глікопротеїну, яка давала 100 % пригнічення гемаглютинації чотирьох

гемаглютинуючих одиниць лектину. В результаті було одержано лектин

електрофоретичної чистоти з виходом ≈ 10 мг/кг сирих кореневищ. Одержаний лектин в

концентрації 10 мг/мл не аглютинує еритроцити людини і аглютинує еритроцити кролика.

α-метил-D-манопіранозид, D-фруктоза та D-тураноза є слабкими інгібіторами лектину.

Інулін, гуміарабік, гепарин, глікоген печінки свині, лужна фосфатаза кишечника теляти,




6

тиреоглобулін бика, підщелепний муцин вівці не є інгібіторами лектину. Слабкими

інгібіторами лектину є крохмаль, яєчний альбумін, овомукоїд. Дещо сильнішим інгібітором

лектину є пероксидаза хрону, а дріджовий манан є дуже сильним інгібітором лектину.

Таким чином встановлено, що за вуглеводною специфічністю лектин подібний до

інших манозоспецифічних лектинів, зокрема, до лектинів амарилісових.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ НОВОГО ПРЕПАРАТУ АНДРОГЕННОЇ ДІЇ

НА ОСНОВІ АГРІНІНУ ТА ПРОДУКТІВ БДЖІЛЬНИЦТВА

Бербек В.Л., проф. Тихонов О.І.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Відомо, що простатит та гіпертрофія передміхурової залози займають одне з перших

місць в етіології еректильної дисфункції (ЕД) та чоловічого безпліддя (ЧБ). Вказані

захворювання є дуже складною медико-соціальною проблемою сучасного суспільства,

вони негативно впливають на якість життя чоловіків, їх психоемоційний стан, а також

призводять до погіршення демографічної ситуації.

Для лікування ЕД та ЧБ використовуються в основному гормональні препарати, які

викликають велику кількість побічних ефектів. До того ж, обмеженою є номенклатура

лікарських препаратів андрогенної дії на основі природної сировини та амінокислот.

Тому, перспективним напрямком у фармакотерапії вказаних захворювань є

використання природної лікарської сировини та амінокислот у розробці препарату

андрогенної дії, таких як прополіс, перга та аргінін.

На сьогодні у медичній практиці велика увага приділяється використанню

амінокислот, завдяки їх широкому спектру фармакологічної дії та здатності посилювати

засвоєння інших речовин.

На основі амінокислот сучасна фармацевтична промисловість випускає велику

кількість препаратів, але в основному їх постачають іноземні виробники. Аналіз

асортименту амінокислотних препаратів, зареєстрованих в Україні, свідчить про

недостатність їх вітчизняного виробництва

Аргінін - це умовно незамінна амінокислота, але її нестача передує розвитку нових

патологічних процесів.

Лише нещодавно була встановлена виключна роль аргініну в якості єдиного

джерела оксиду азоту (NO), як однієї з найважливіших сигнальних молекул усіх тканин

організму.

Молекула NO є однією з найдрібніших відомих молекул – біологічних месенджерів.

Завдяки хімічній простоті, ефекти NO можуть регулюватися виключно його концентрацією

та стабільністю. Вказана молекула відіграє важливу роль у фізіології ссавців, володіючи

широким спектром біорегуляторної дії, яка варіює від модуляції судинної системи до

регуляції імунних процесів, легко проникає крізь мембрани клітин, не маючи потреби у

каналах та рецепторах

Аргінін покращує еректильну функцію, бере участь у сперматогенезі, збільшує

швидкість загоювання ран, переломів кісток, позитивно впливає на редукцію патології

сполучної тканини; володіє антигипоксичною, мембраностабілізуючою,

цитопротекторною, антиоксидантною фармакологічними діями.

Прополіс – унікальний продукт бджільництва рослинного походження.

Завдяки наявності у складі прополісу понад 50 біологічно активних речовин, таких

як смоли, бальзами, ефірні олії та віск, а також мінеральні речовини, вітаміни,

амінокислоти тощо, він володіє широким спектром фармакологічної дії, а саме:




7

протизапальною, антимікробною, противірусною, гепатопротекторною, андрогенною,

протипухлинною, репаративною, антиоксидантною та адаптогенною.

Перга – це законсервоване медоферментним складом бджолине обніжжя, складене і

утрамбоване бджолами в соти, у якому відбулося молочнокисле бродіння. Арахідонова,

лінолева і ліноленова кислоти, що містяться в перзі є попередниками простагландинів –

гормонами, що регулюють діяльність чоловічої репродуктивної системи.

Таким чином, створення комбінованого препарату для лікування захворювань

передміхурової залози та розладів статевої системи і репродуктивної функції на основі

продуктів бджільництва та аргініну є актуальним питанням сьогодення.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ТРАВИ ДЕЯКИХ ВИДІВ РОСЛИН РОДУ

ЧОРНОБРИВЦІ

Бердей Т.С.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського

Амінокислоти є структурними одиницями, з яких побудовані протеїни (білки), які

надзвичайно поширені у живій природі і є основою будови організму. Відкрито понад 200

амінокислот; до складу білків входять лише 20. Усі амінокислоти, що входять до складу

білка, синтезуються рослинами, що відрізняє їх від білків тваринного і людського

організму, у яких не усі амінокислоти синтезуються. Половину з 20 відомих амінокислот

людський організм поповнює за рахунок рослинної їжі. Амінокислоти – високоактивні у

фармакологічному відношенні органічні речовини і мають важливе фізіологічне значення

для організму.

Враховуючи, що у джерелах наукової літератури недостатньо відомостей про

амінокислотний склад видів рослин роду Чорнобривці, метою наших досліджень було

визначити вміст вільних і зв’язаних амінокислот у траві трьох видів чорнобривців: ч.

розлогих (Tagetes patula L.), ч. прямостоячих (Tagetes erecta L.) і ч. тонколистих (Tagetes

tenuifolia L.).

Для виявлення амінокислот використовували водні витяги трави досліджуваних

видів рослин: змішували рівні об’єми (приблизно по 2 мл) досліджуваного витягу і 0,1 %

свіжоприготовленого розчину нінгідрину, одержану суміш обережно нагрівали і при

охолодженні спостерігали появу червоно-синього забарвлення, що свідчило про наявність у

досліджуваних витягах амінокислот. Дану групу сполук, крім реакції ідентифікації,

виявляли методом хроматографії на папері. Поява плям рожевого, червоно-фіолетового і

фіолетового кольорів після обробки хроматограм 0,2 % розчином нінгідрину в етанолі та

нагріванні у сушильній шафі свідчила про наявність амінокислот у досліджуваній сировині.

Якісний склад та кількісний вміст амінокислот визначали за допомогою

амінокислотного аналізатора ААА-339 (Чехія). Умови хроматографування: стандартна

скляна колонка (виробництва ЧСРС), набивка – іонообмінна смола LG-AND, автоматичне

дозування проб, температурний режим 18-32°С. Кількісну оцінку проводили за площею

піків порівняно з площею піків стандартних зразків амінокислот.

У траві чорнобривців прямостоячих виявлено 17 амінокислот у зв’язаному стані і 13

– у вільному, у траві ч. розлогих і ч. тонколистих – по 16 амінокислот у зв’язаному і по 15 і

12, відповідно, у вільному стані. Встановлено якісний склад та кількісний вміст

амінокислот. В усіх досліджуваних видах чорнобривців є сліди цистину. Домінуючими в

даних видах чорнобривців є моноамінодикарбонові кислоти – аспарагінова та глутамінова.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%97%D0%BD




8

У досліджуваних об’єктах відмічено дещо більший сумарний кількісний вміст

зв’язаних амінокислот, ніж вільних. У траві ч. прямостоячих кількісно переважають такі

зв’язані амінокислоти: гістидин (0,32 мг/100 мг сухої сировини), фенілаланін (0,25 мг/100

мг) та тирозин (0,20 мг/100 мг); у траві ч. тонколистих – аргінін (0,3 мг/100 мг), фенілаланін

(0,25 мг/100 мг) та лізин (0,20 мг/100 мг); у траві ч. розлогих – аргінін (0,25 мг/100 мг),

фенілаланін (0,20 мг/100 мг) і гістидин (0,20 мг/100 мг).

У траві ч. розлогих значний вміст мали такі вільні амінокислоти: фенілаланін – 0,65

мг/100 мг, тирозин і аргінін – по 0,45 мг/100 мг; трава ч. тонколистих містила значну

кількість вільної аспарагінової кислоти (0,58 мг/100 мг) та гістидину (0,30 мг/100 мг); у

траві ч. прямостоячих вміст вільного гістидину становив 0,60 мг/100 мг;

ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОАКТИВНИХ СПОЛУК ГОМЕОПАТИЧНИХ

МАТРИЧНИХ НАСТОЙОК JUGLANS REGIA

Ветютнева Н.О., Радченко А.П., Тодорова В.І., Пилипчук Л.Б., Голембієвська О.І.

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ

Дані про вивчення фізико-хімічних властивостей, складу біологічно активних

сполук (БАС) гомеопатичних матричних настойок (ГМН) із свіжої, свіжої у замороженому

вигляді, сухої сировини листа, оплідника та суміші оплідника та листа Juglans regia в

доступному інформаційному полі відсутні.

Метою нашої роботи було вивчити біологічно активні сполуки ГМН Juglans regia,

що виготовлені з листя із свіжої, свіжої у замороженому вигляді та сухої сировини.

Досліджувані ГМН Juglans regia із листа, оплідника із сухої, свіжої та свіжої у

замороженому вигляді сировини та листа разом з оплідником із свіжої сировини мають

коричневий колір, приємний сильний ароматний запах, терпкий гіркуватий смак.

ГМН досліджували на наявність фенольних сполук, флавоноїдів, дубильних

речовин, алкалоїдів та інших груп БАС.

Ідентифікацію груп БАС в ГМН Juglans regia здійснювали за допомогою якісних

реакцій та тонкошарової хроматографії.

1.З розчином хлориду заліза (ІІІ) - з’являється темно-коричневе забарвлення, що

свідчить про наявність фенольних сполук; а з розчином 5% лугу - червоно-фіолетове, яке

змінювалося до жовтого, що свідчить про наявність фенолкарбонових кислот.

2. Наявність флавоноїдів встановлювали з металічним магнієм та концентрованою

хлористоводневою кислотою; з’являється яскраво-червоне забарвлення (ціанідинова проба)

та з розчином свинцю ацетату основного в присутності етанолу (з’являється жовте

забарвлення).

3. Хлороформне вилучення ГМН в присутності хлористоводневої кислоти з загально

алкалоїдними реактивами: пікриновою кислотою, розчином таніну, реактивами Майера,

Драгендорфа, Вагнера на предметних скельцях утворювало помутніння, що підтверджує

наявність алкалоїдів.

4. При додаванні до ГМН 1% розчину желатину у присутності натрію хлориду –

утворювався жовтуватий аморфний осад, що свідчить про наявність дубильних речовин.

5. При змішуванні з рівними об’ємами води досліджувані ГМН мутніють, що

свідчить про наявність речовин полісахаридної природи.

Найбільш вираженими були реакції на фенольні сполуки та флавоноїди в зразках

свіжої та свіжої у замороженому вигляді сировини.

Хроматографування здійснювалось в фазі вода: кислота мурашина: етилацетат у

співвідношення 10:10:80, використовуючи стандарти гіперозиду, рутину, кавової і




9

хлорогенової кислоти, апігенін-7глюкозиду та кверцетину, відповідно до вимог

Французької фармакопеї. Висушували на повітрі. Детектування проводили дифенілборатом

аміноетанолу 10г/л в метанолі з подальшою обробкою макроголом 400 50г/л в метанолі, а

також ультрафіолетовим світлом 365 нм, та 254 нм.

В результаті, найяскравіше була виявлена неохлорогенова кислота в ГМН із

оплідника, гіперозид - в ГМН із свіжої у замороженому вигляді сировини листа та

оплідника, рутин - в ГМН із свіжого і свіжої у замороженому вигляді сировини листя.

Апігенін-7-глікозид виявлено в усіх зразках, але найбільш вираженими були плями у пробі

із свіжої у замороженому вигляді сировини листя, кверцетин - у пробі із суміші свіжого та

свіжої у замороженому вигляді сировини листя та оплідника.

Таким чином за допомогою загальноприйнятих якісних реакцій та методу

тонкошарової хроматографії доведено наявність фенольних сполук, флавоноїдів та фенол

карбонових кислот, дубильних речовин, алкалоїдів та полісахаридів в досліджуваних ГМН

Juglans regia.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ФЛАВОНОЇДІВ У ТРАВІ РОЗХІДНИКА ЗВИЧАЙНОГО

(GLECHOMA HEDERACEA L.)

Гарник М.С., Горбачук К.О., Марчишин С.М.

Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я Горбачевського

Розхідник звичайний – багаторічна трав'яниста рослина 10-50 см заввишки з

висхідними квітконосними і повзучими безплідними пагонами. Стебло чотиригранне,

укорінюється у вузлах, майже голе або з рідкими волосками. Листорозміщення супротивне.

Листки крупно зарубчасто-зубчасті з рідкими волосками. Нижні листки округло-

ниркоподібні з довгими черешками, верхні округло-серцеподібні на коротких черешках або

майже сидячі. Квітки неправильні (двогубі), розташовані у верхній частині стебла по дві-

три, рідше пучками, у пазухах листків. Оцвітина подвійна. Чашечка зрослолиста,

п'ятизубчаста, волосиста з трикутно-ланцетними, тонко загостреними зубцями, з яких

верхні довші від нижніх. Віночок зросло-п'ятипелюстковий 10-20 мм завдовжки, у 2-3 рази

довший за чашечку, ясно-фіолетовий, фіолетово-синій, блакитнуватий, рідко білий. Верхня

губа віночка плеската, нижня трилопатева. Плід – горішок, що розпадається, бурий,

гладенький.

Розхідник звичайний ефективно використовується у народній медицині:

при простудних захворюваннях (кашель, бронхіт, плеврит, запалення легень) як

відхаркувальний, потогінний, протизапальний, тонізуючий засіб;

при хворобі Боткіна, жовчно-кам’яній хворобі, печінкових кольках як жовчогінний

засіб;

при захворюваннях сечового міхура, сечо-кам’яній хворобі як сечогінний засіб;

при захворюваннях нервової системи як тонізуючий засіб;

при хворобах шлунково-кишкового тракту (гастрити, коліти, диспепсії, погіршення

апетиту) як протизапальний, протимікробний, апетитний засіб.

Згідно даних літератури рослина належить до ефірно-олійних (родина ясноткові).

Фенольні сполуки трави розхідника, зокрема, флавоноїди, практично не вивчались. Тому

метою наших досліджень було провести порівняльний аналіз якісного складу та

кількісного вмісту флавоноїдів у надземній частині розхідника, яку збирали у період

цвітіння на території Тернопільської та Вінницької областей. Відомо, що флавоноїди мають

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D1%96%D0%B4




10

широкий спектр фармакологічної активності: протизапальну, протимікробну,

противірусну, сечогінну, жовчогінну, спазмолітичну, гіпотензивну, Р-вітамінну тощо.

Для якісного та кількісного аналізів готували спиртово-водні витяги. З метою

ідентифікації флавоноїдів застосовували загальновідомі якісні реакції (ціанідинова проба,

реакції з лугом та заліза (ІІІ) хлоридом) і методи хроматографічного аналізу. ТШХ

проводили у системі розчинників: н-бутанол – оцтова кислота – вода (4:1:2), ПХ – у 15 %

розчині оцтової кислоти. Хроматограми висушували та розглядали при денному та УФ-

світлі до та після обробки парами амоніаку. Результати аналізу показали, що трава

розхідника звичайного містить гіперозид, кверцетин та рутин.

Кількісне визначення флавоноїдів проводили спектрофотометричним методом на

спектрофотометрі Helios γ при довжині хвилі 410 нм, перерахунок вели на рутин. У

результаті досліджень встановлено, що трава розхідника, заготовлена на Тернопільщині,

містить 1,32 % флавоноїдів, трава заготовлена на Вінниччині – 1,03 %.

Отримані дані будуть використані у подальшому поглибленому

фармакогностичному вивченні розхідника та свідчать про перспективність використання

досліджуваної сировини з метою створення нових лікарських засобів.

ТЕРПЕНОЇДНИЙ СКЛАД СТЕБЕЛ LAVANDULA АNGUSTIFOLIA

Гейдеріх А.С., Упир Т.В., Кошовий О.М.


На основі квіток та суцвіть Lavandula angustifolia за кордоном виробляється понад

20 препаратів, що застосовуються в якості спазмолітичних, седативних та антимікробних

засобів. В Україні з лаванди вузьколистої (Lavandula angustifolia) одержують ефірну олію,

яку використовують у виробництві лікарського препарату «Лівіан» та лавандового спирту.

Ефірну олію отримують з квіток та суцвіть.

В літературних джерелах наведені данні тільки про хімічний склад та біологічну

активність квіток, які складають близько 20% від загальної маси трави, однак більша

частина рослини - стеблі (63%) та листя (17%) не знайшла застосування в фармацевтичній

та медичній практиках, в той час, як вся рослина містить ефірну олію. Тому метою нашої

роботи було вивчити терпеноїдний склад стебел Lavandula аngustifolia для визначення

можливості їх використання в фармацевтичній практиці.

Об'єктом дослідження були незадерев’янілі стебла лаванди вузьколистої, зібрані на

території АР Криму. Для отримання ефірної олії з досліджуваної сировини був

застосований метод, який дозволяє виділити ефірну олію з невеликої кількості рослинної

сировини. Для відгону було використано віали ―Agilent‖ на 22 мл (part number 5183-4536) з

відкритими кришками і силіконовим ущільненням. Наважку 2,0-3,0 г рослинного матеріалу

вміщували у віалу, заливали водою до половини об’єму. Віалу закривали кришкою з

повітряним холодильником та кип’ятили протягом години на піщаній бані. Для запобігання

втрат, мікрокількості ефірної олії, які були адсорбовані на внутрішній поверхні

холодильника, двічі змивали 1-2 мл петролейного ефіру; змиви збирали у віалу.

Вивчення якісного складу терпеноїдів проводили методом тонкошарової

хроматографії на пластинках силікагелю (0,25 мм) з використанням як рухомої фази

системи толуол - етилацетат (85:15) з подвійним розгіном. Для візуалізації зон терпеноїдів,

пластинки обробляли анісальдегідовим реагентом і нагрівали протягом 15 хв при 105°С. На

хроматограмі проявилося не менше 8 терпенів. Більш детальніше вивчення терпеноїдів

стебел лаванди вузьколистої проводили методом газової хроматографії за допомогою

газового хроматографа Agilent Technology 6890 с масс-спектрометричним детектором 5973




11

при наступних параметрах: колонка кварцова, капілярна HP-5, довжиною 30м, внутрішній

діаметр - 0.25мм, температура термостата програмувалася від 50°С до 250°С зі швидкістю

4°С/хв, температура інжектора - 250°С, газ носій - гелій, швидкість потоку 1 мл/хв.

Перенесення від ГХ до МС прогрівалося до 230°С. Температура джерела підтримувалася на

рівні 200 °С. Електронна іонізація проводилася при 70 eV в ранжировкі мас m/z 29 до 450.

Індекси утримування компонентів розраховували за результатами контрольних аналізів

речовин з додаванням суміші нормальних алканів (С10-С18). Ідентифікацію сполук

проводили шляхом порівняння одержаних мас-спектрів хроматографічного піку з мас-

спектрами еталонних сполук з найбільшою вірогідністю ідентифікованих програмою

розпізнавання на масиві спектрів баз даних. Кількісний вміст компонентів ефірної олії

стебел Lavandula angustifolia визначали за відношенням площі піків компонентів до суми

площ усіх піків на хроматограмі (методом внутрішньої нормалізації).

У результаті досліджень в стеблах лаванди вузьколистої було виявлено 36 речовин, з

них ідентифіковано 33. Вміст терпеноїдів становить 0.28%. Встановлено, що домінуючими

компонентами є борнеол (32.04%), кріптон (9.7%), пара-цимен-8-ол (7.51%), що вказує на

перспективність використання стебел Lavandula angustifolia в якості джерела для

отримання ефірної олії та лікарських засобів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ЛЕТКИХ СПОЛУК ЛИСТЯ СУХОВЕРШКІВ

ЗВИЧАЙНИХ (PRUNELLA VULGARIS L.)

Голембіовська О.І.

ДУ “Інститут фармакології та токсикології НАМН України”, м. Київ

Суховершки звичайні (Prunella vulgaris L.) – дикоросла трав’яниста рослина, що

належить до родини Labiatae, широко розповсюджена в Європі, Азії та Америці.

Ця рослина має достатньо широкий склад біологічно активних сполук, що дозволяє

застосовувати такі її частини, як листки, стебла, квітки для приготування різноманітних

екстрактів. Аналіз наукових досліджень свідчить, що суховершки звичайні багаті на

сесквітерпеноїди та тритерпеноїди (урсолова, олеанолова кислоти), ефірну олію (близько

0,5%), до складу якої входить фенхон. Однак, більш детальних відомостей щодо складу

летких сполук листя суховершків в літературі не виявлено.

Метою роботи було вивчення якісного складу та кількісного вмісту летких речовин

в листі суховершків звичайних.

Об’єктом дослідження було листя суховершків звичайних (Prunella vulgaris L.),

зібране в період масового цвітіння в Івано-Франківській області в липні 2011 року.

Дослідження вмісту летких сполук, які одержували перегонкою з водяною парою,

проводили хромато-мас-спектрометричним методом на газовому хроматографі Agilent

Technologies 6890 з мас-спектрометричним детектором 5973. Для розділення летких сполук

використовували хроматографічну капілярну колонку DB-5 з внутрішнім діаметром 0.25

мм і довжиною 30 м. Швидкість газу-носія (гелій) - 1,2 мл/хв. Температура нагрівача

введення проби - 250ºС. Температура термостата колонки програмована від 50ºС до 320ºС

зі швидкістю 4 ºС/хв. Введення проби в хроматографічну колонку проводили в режимі без

розподілу потоку, що дозволяє ввести пробу без втрат та істотно (в 10-20 разів) збільшити

чутливість та точність методу хроматографування. Швидкість введення проби 1,2 мл/хв

протягом 0,2 хвилини. Для ідентифікації компонентів використовували бібліотеку мас-

спектрів NIST05 і WILEY 2007 із загальною кількістю спектрів більше 470000 в поєднанні

з програмами для їх ідентифікації AMDIS і NIST. Для кількісних розрахунків

використовували метод внутрішнього стандарту.




12

В результаті проведеного дослідження в листі суховершків ідентифіковано 45

компонентів. Ідентифіковані сполуки представлені різними хімічними класами, зокрема

вуглеводнями, спиртами, альдегідами, терпенами та жирними кислотами.

У складі летких компонентів листя суховершків звичайних серед ароматичних

сполук присутні бензальдегід (1,9 мг/кг), що має мигдальний аромат, фенілацетальдегід

(9,3мг/кг) із запахом гіацинтів, пеларгоновий альдегід (2,4 мг/кг) із запахом троянди та

анетол (1,2 мг/кг), що індукує апоптоз в клітинах раку та пригнічує реплікацію вірусу

герпесу.

Знайдені сполуки сесквітерпенового ряду – β-бурбонен (3,2 мг/кг), гермакрен Д (5,7

мг/кг), спатуленол (7,7 мг/кг). Також, в листі знайдено вуглеводень тритерпенового ряду –

сквален, в кількості 26 мг/кг сировини, що володіє протипухлинною, противірусною та

антиоксидантною активностями.

Вміст жирних кислот у листі суховершків становить лише 32,9 мг/кг, серед яких

35% припадає на міристинову кислоту.

В листі суховершків клас насичених вуглеводнів домінує – 135,4 мг/кг.

Таким чином, хромато-мас-спектрометричним методом визначений якісний склад та

кількісний вміст летких речовин листя суховершків звичайних, серед яких домінує сквален.

ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ МІКРОСКОПІЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

Гонтова Т.М., Сіра Л.М.


На сучасному ринку України представлено понад двохсот фітопрепаратів й

лікарських зборів, розроблених на основі вітчизняної та імпортованої лікарської рослинної

сировини (ЛРС). Також ЛРС використовується самостійно у різаному, подрібненому,

порошкованому, гранульованому та брикетованому стані. В Україні забезпеченням

рослинною сировиною підприємств, складів, фірм і аптек займаються як брендові

спеціалізовані заклади, це, в першу чергу «Ліктрави», так дрібніші фірми різного рівня

впорядкованості, продукція яких потребує відповідної перевірки.

У разі визначення достовірності та якості ЛРС, користуються вказівками

відповідних монографій Державної Фармакопеї України (ДФУ), Державної Фармакопеї

СРСР ХІ видання (ГФ ХІ), аналітичної нормативної документації (АНД) тощо.

Обов’язковим розділом ідентифікації ЛРС, особливо порошкованої, є мікроскопічний

аналіз. Він призначений встановити наявність видових діагностичних ознак кожної

морфологічної групи сировина та виявити допустимі чи недопустимі домішки. Базується

мікроскопічний аналіз на оцінці загальної картини анатомічної будови рослин, тканин і

клітин.

Авторами проведено ряд експериментальних робіт у напрямку анатомо-

гістохімічного аналізу традиційної ЛРС, а також нововведеної до ДФУ або такої, що

використовується фітопідприємствами на підставі ТФС. На даний період колективом

авторів кафедри ботаніки НФаУ досліджено більше 250 видів, з них ідентифікація ЛРС 10

видів доведена до стандартів ДФУ і використана при розробці монографій. У результаті

обробки накопиченого матеріалу зроблено висновки:

у деяких видів, зібраних на території України, мікроскопічні ознаки дещо

відрізнялися від вже описаних у відповідних монографіях Європейської Фармакопеї (ЄФ).

Це може бути пояснено впливом певних екологічних чинників, кліматичними умовами




13

року, або умовами вирощування, залежністю від фази вегетації рослин, здатністю до

гібридизації тощо.

для мікроскопічного і гістохімічного аналізу та техніки виконання експерименту має

значення метод подрібнення сировини та ступінь її подрібненості. Руйнація певних

«маякових» для окремої сировини структур, веде до узагальнення картини і не дає змоги

виявити сукупність діагностичних ознак, на підставі якої можливо зробити висновки щодо

достовірності конкретного виду рослини.

відсутня чітка, стандартна термінологія у описах анатомічної будови органів рослин.

Допускається вільне трактування будови, наприклад, трихом, епідерми, що може

призводити до відхилень від стандартів.

У процесі досліджень нами зафіксовано і підтверджено серіями опитів розходження

у мікроскопічній характеристиці деяких видів вітчизняної сировини відносно вимог ЄФ.

Вважаємо за доцільне враховувати такі відмінності при створенні національних монографій

ДФУ.

Одержані експериментальні дані в подальшому будуть використані у розробці

інформаційних листів, методичних рекомендацій, АНД, монографій для ДФУ.

У перспективі планується провести узагальнення одержаних результатів і створення

довідника з мікроскопічної діагностики ЛРС та домішок для вирішення питань підвищення

якості вітчизняної і імпортованої сировини. Такої літератури бракує працівникам

фармацевтичних підприємств, заготівельних організацій, аптек, складів та навчальних

закладів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІСАХАРИДІВ ТРАВИ ПІДЛІСНИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО

Грицик Л.М., Легінь Н.І.

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»

За останні роки суттєво збільшилась кількість досліджень, пов’язаних з вивченням

структури полісахаридів і дослідженням їх фармакологічної дії. Полісахариди проявляють

протизапальну, пом’якшувальну, протипухлинну, обволікаючу, противірусну,

антимікробну, імуномодулюючу активність. Тому вивчення полісахаридних комплексів

лікарських рослин є одним з перспективних напрямків сучасної фармації.

Метою нашої роботи було виділення полісахаридних комплексів з трави підлісника

європейського.

До роду Підлісник належить близько 50 видів, які поширені майже по всій земній

кулі. На території країн СНД зростає 3 види роду Підлісник – підлісник червоноквітковий

(Sanicula rubrifolia Fr. Schmidt.), підлісник європейський (Sanicula europaea L.), підлісник

китайський (Sanicula chinensis Bge.); в Україні зростає лише підлісник європейський.

Підземні та надземні органи Sanicula europaea L. вміщують різноманітні за хімічною

будовою біологічно активні речовини: фенольні сполуки (гідроксикоричні кислоти,

флавоноїди, дубильні речовини), сапоніни, полісахариди, вітаміни К та С, азотовмісні

сполуки, ефірну олію.

У народній медицині застосовують відвари, настої, чаї з підлісника європейського,

які проявляють протизапальну, ранозагоювальну, кровозупинну, обволікаючу,

відхаркувальну дію. Настойку кореневищ з коренями застосовують для посилення статевої

функції у чоловіків.

Об’єктом дослідження була трава підлісника європейського, заготовлена в фазу

масової вегетації в Івано-Франківській області на околицях с. Вовчинці в 2012 р.




14

Сировину висушували, подрібнювали до розміру частинок, які проходять через сито

з діаметром отворів 2,5 мм. Потім сировину послідовно екстрагували різними

розчинниками у співвідношенні 1 : 10 – 70 % етанолом – одержували суму фенольних

сполук; водою очищеною – водорозчинні полісахариди (ВРПС); 0,15 % розчином кислоти

хлористоводневої – пектинові речовини (ПР); 7 % розчином натрію гідроксиду –

геміцелюлозу (ГЦ). ВРПС та ПР осаджували 96 % етанолом (у співвідношенні 1 : 3). ГЦ

нейтралізували оцтовою кислотою (ГЦ А) і осаджували етанолом у співвідношенні 1 : 3

(ГЦ Б). Осади, що утворились центрифугували, промивали 96 % етанолом і висушували.

Кількісний вміст полісахаридів визначали гравіметричним методом.

Вміст водорозчинних полісахаридів у траві підлісника європейського становить

2,02 %, пектинових речовин – 1,5 %.

Результати досліджень свідчать про високий вміст полісахаридів у досліджуваній

сировині. Одержані фракції полісахаридів з трави підлісника європейського є

перспективними БАР для розробки нових лікарських засобів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ТРАВИ БУРКУНУ БІЛОГО

Грудько І.В.


Хромато-мас-спектрометричним методом встановлені фенольні сполуки та

компонентний склад ефірних олій трави 7 видів роду Melilotus L. флори України: M

tauricus, M. neapolitanus, M. volgicus, M. altissimus, M. officinalis, Melilotus indicus та M.

albus. Методом тонкошарової хроматографії та порівнянням фізико-хімічних властивостей

досліджуваних сполук з достовірними зразками ідентифіковано ряд флавоноїдів, кумаринів

та гідроксикоричних кислот. Виявлено відмінності складу біологічно активних речовин

серед представників, які належать до різних підродів та секцій роду Melilotus.

Нами були одержані біологічно активні субстанції з трави буркунів. Проведено

мікробіологічне вивчення антибактеріальної та антифунгальної активності екстрактів

буркуну білого та лікарського.

Досліджуються антикоагулянтні, протизапальні, антиоксидантні властивості

отриманих субстанцій.

В останній час все більше уваги приділяється вивченню вмісту мінеральних

елементів, пептидів та амінокислот у лікарській рослинній сировині. А також створенню

нових лікарських засобів на їх основі. Мікроелементи мають високу біологічну активність,

приймають участь у великій кількості фізіологічних та біохімічних реакцій, що протікають

у організмі, знаходяться у тісному зв’язку з іншими біологічно активними сполуками.

Враховуючи все вищевикладене, метою нашої роботи стало вивчення елементного

складу трави буркуну білого. Буркун білий описаний, як домішка до офіційного виду

буркуну лікарського та є менш вивченою рослиною з фармакологічної точки зору, проте

широко застосовується у народній медицині при лихоманці, простудних захворюваннях, як

гіпотензивний та діуретичний, зовнішньо – як ранозагоювальний засіб.

Сировину було заготовлено в Харківській області влітку 2010 року. Дослідження

проводили в ДНУ НТК «Інститут монокристалів» НАН Укріїни (м. Харків) на атомно-

емісійному спектрографі ДФС-8.

Метод атомно-емісійного спектрографічного аналізу заснований на випарюванні

проби у довгому розряді, фотографічній реєстрації розкладеного спектра випромінювання і

вимірі інтенсивності спектральних ліній окремих елементів. Реєстрація випромінювання




15

велася при довжині хвиль від 240 до 347 нм. При визначенні було використано комплекс

стандартних зразків СПГ-24 (ГСО 2820-83).

З літературних даних відомо, що буркун концентрує Zn, Fe, Sr та особливо Mo та Se.

Нами у траві буркуну білого встановлено такий вміст мікроелементів (мг/100г): К – 2430,

Са - 650, Mg – 635, Fe - 20; мікроелементів (мг/100г): Mn - 8,1, Cu - 0,81, Zn < 0,01, Со <

0,03, Mo – 0,024, Al – 8,1, Ni – 0,16, Sr – 1,6, Pb < 0,03.

Таким чином, у траві буркуну білого встановлено вміст різних елементів, що при

наявності інших біологічно активних речовин у сировині дає можливість створення нових

препаратів комбінованої дії для лікування та профілактики патологій, що пов’язані з

порушенням мінерального балансу. Це дозволяє використовувати дану рослинну сировину

більш комплексно.

КОМПОНЕНТНИЙ СКЛАД ЕФІРНОЇ ОЛІЇ КВІТОК ТА ЛИСТЯ

MELILOTUS INDICUS

Грудько І.В., Ковальова А.М.


Буркун індійський Melilotus indicus поряд з M. spicatus належить до підроду

Micromelilotus. Для підроду характерні кулясті або видовжені, зморшкуваті, голі або

опушені боби, розташовані на коротеньких плодоніжках. Насінини з добре вираженим

корінцем, бугорчаті. Чашечка нерівнозубчаста. Це однорічні рослини.

Основна відмінність буркунів підроду Micromelilotus полягає в мікроскопічній

будові шкірки насіння: палісадні клітини насіннєвої шкірки 2 типів: високі, зібрані в групи,

що утворюють підвищення на поверхні насіння і низькі, що формують рівень поверхні

спермодерми між горбками. У буркунів Macromelilotus усі клітини палісадної епідерми за

висотою одного рівня.

Стебло Melilotus indicus прямостояче 50 см заввишки, опушене короткими

притисненими волосками. Боби 2мм завдовжки, жовто-бурі, майже кулясті з поперечними

звивистими жилками, пізніше з ямками. Вирощується в Україні як кормова культура.

Відомо, що буркуни завдяки фенольним сполукам, зокрема кумарину, посилюють

кровообіг, особливо у судинах головного мозку, знижують проникність стінок капілярів,

виявляють антикоагулянтну дію.

Нами було одержано фенольні комплекси буркуну лікарського та білого та вивчено

їх антикоагулянтну та протимікробну активність, визначено гостру токсичність. Отримані

результати створюють передумови для подальших досліджень фармакологічної активності

видів роду Melilotus.

Продовжуючи дослідження рослин роду Melilotus, доцільно було вивчити

компонентний склад ефірних олій буркунів, який на сьогоднішній день практично

невідомий.

Нами було визначено компонентний склад ефірних олій квіток та листя буркуну

індійського. Сировину заготовляли у травні 2012 р. поблизу м. Севастополя в Криму на

початку цвітіння.

Визначення якісного та кількісного складу ефірної олії, отриманої відгонкою у

віалах «Agilent», проводили методом хромато-мас-спектрометрії (апарат фірми «Hewlett

Рackard»). Компоненти розділяли на кварцовій капілярній колонці НР-5 (довжина 30м,

внутрішній діаметр 0,25мм). Ідентифікацію сполук здійснювали порівнянням мас-спектрів

зі стандартами і даними бібліотек Wiley 275 і NIST98.




16

Дослідження складу ефірної олії зразку листя буркуну індійського показало, що

домінуючими серед виявлених сполук є: кумарин, дигідрокумарин, лоліолід,

гексагідрофарнезилацетон, пальмітинова кислота, фітилацетат, гептакозан, нонакозан, 1,25-

гексакозадієн, 1,26-гептакозадієн, 1,27-октакозадієн та унтриаконтан.

Домінуючими серед виявлених сполук в ефірній олії квіток буркуну індійського є:

кумарин, дигідрокумарин, лауринова кислота, гексагідрофарнезилацетон, пальмітинова

кислота, пентакозан, гептакозан, октакозан, нонакозан, унтриаконтан, стигмаста-3,5-дієн та

γ-ситостерол.

Вміст кумарину у квітках приблизно в 3 рази перевищує його вміст у листі.

Натомість вміст дигідрокумарину у листі 5 разів вищий.

Результати дослідження дають підставу вважати Melilotus indicus цінним джерелом

біологічно активних речовин, зокрема кумарину та дигідрокумарину, для створення

фармацевтичних препаратів антикоагулянтної та спазмолітичної дії.

ВИВЧЕННЯ СКЛАДУ ЛЕТКИХ СПОЛУК ТРАВИ ХВОЩУ ПОЛЬОВОГО

(EQUISETUM ARVENSE L.)

Гудзенко А.В.

ДУ „Інститут фармакології та токсикології АМНУ”, м. Київ

Протягом останніх років в світовій фітотерапії спостерігається тенденція до більш

поширеного використання багатокомпонентних лікарських засобів рослинного походження

(БЛЗРП). Зокрема, на фармацевтичному ринку України зареєстровано та добре

зарекомендували себе більше 200 полікомпонентних фітозасобів. Проте проблема

стандартизації зазначених рослинних лікарських засобів є одним з найбільш актуальних

питань сучасної фармацевтичної хімії. Одним з перспективних напрямків подальшого

удосконалення процедури стандартизації багатокомпонентних фітозасобів є використання

так званих маркерних сполук, або маркерів – речовин, присутність яких характерна лише

для окремої лікарської сировини. Впровадження методик якісного та кількісного аналізу,

заснованих на використанні маркерів, має не лише велике практичне значення, але й

суттєву наукову доцільність.

З метою пошуку маркерів для стандартизації трави хвощу польового в рослинних

сумішах, було досліджено вміст летких сполук в зазначеній сировині.

Матеріали та методи дослідження. Дослідження вмісту летких сполук проводили за

допомогою газового хроматографу, обладнаного мас-спектрометричним детектором з

використанням полярної капілярної колонки.

Результати та їх обговорення. В результаті проведених досліджень, з використанням

бібліотечних спектрів, в екстракті досліджуваної сировини ідентифіковано 33 летких

сполук: аліфатичні і ароматичні вуглеводні та їх похідні, жирні кислоти, терпеноїди,

гетероциклічні сполуки тощо. Найбільшу концентрацію серед летких сполук трави хвощу

польового має пальмітинова кислота, вміст якої складає 91,3 мг/кг сировини. Дещо менший

вміст в сировині має ациклічна аліфатична сполука фітол, вміст якої складає 44,93 мг/мл.

Вміст транс-неофітодієну, γ-ситостиролу, гексаконазалю та линолевої кислоти складає

35,07 мг/кг, 31,26 мг/кг, 28,36 мг/кг та 24,01 мг/кг відповідно.

Висновки. 1. В результаті проведених досліджень було визначено, що

мажоритарними представниками летких сполук трави хвощу польового є пальмітинова та

линолева кислоти, фітол, транс-неофітодієн, γ-ситостирол та гексаконазаль.

2. Пошук маркерів для стандартизації сировини трави хвощу польового в рослинних

сумішах доцільно проводити саме серед вищезазначених біологічно активних речовин.




17

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ДІЮЧИХ РЕЧОВИН В ТАБЛЕТКАХ З ЕКСТРАКТОМ

ЛИСТЯ ТОПОЛІ КИТАЙСЬКОЇ

Денис А. І., Рудник А. М.

ДВНЗ „Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського”


Останнім часом в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості

урологічних захворювань, особливо інфекцій сечовидільної системи (ІСС). У структурі ІСС

інфекціям нирок приділяють особливу увагу як науковці, так і практичні лікарі. Зазвичай

це пов’язано із прихованим, латентним перебігом захворювань, важкістю діагностики,

схильністю до розвитку артеріальної гіпертензії та ниркової недостатності. На

сьогоднішній день лікування хвороб нирок та сечовивідних шляхів стало важливою

практичною і теоретичною проблемою медицини та фармації. З огляду на тривалість

застосування лікарських засобів при даних патологіях вимоги щодо їх ефективності та

безпеки зростають. Значний інтерес у цьому відношенні викликає розробка та створення

високоякісних рослинних препаратів, побічна дія яких мінімальна.

На кафедрі фармакогнозії Національного фармацевтичного університету під

керівництвом професора Ковальова В.М. було отримано сухий екстракт з листя тополі

китайської, на основі якого на кафедрі управління та економіки фармації під керівництвом

проф. Грошового Т.А. розроблений склад та технологія таблеток. Було одержано 6 серії

таблеток по 100 мг. На наступному етапі роботи метою стало визначення вмісту діючих

речовин в таблетках з екстрактом листя тополі китайської.

Визначення вмісту діючих речовин проводили спектрофотометричним методом за

загальновідомими методиками. Вміст гідроксикоричних кислот визначали у перерахунку

на хлорогенову кислоту, суми флавоноїдів - у перерахунку на рутин.

В результаті проведених досліджень було встановлено, що вміст гідроксикоричних

кислот у таблетках екстракту листя тополі китайської становить – 0,74 ± 0,05% і вміст

флавоноїдів – 0,54 ± 0,03%. Одержані дані корелюються з даними по стандартизації сухого

екстракту листя тополі китайської в якому вміст гідроксикоричних кислот становив – 7,38

± 0,7%, а вміст флавоноїдів – 5,32 ± 0,5%.

ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТРАВИ ОМАНУ ВИСОКОГО

Єренко О.К., Мазулін Г.В., Мазулін О.В.

Запорізькій державний медичний університет

Види роду оман (Inula L.) родини айстрових (Asteraceae) відомі в більшості країн,

розташованих у помірних широтах земної кулі. Рід налічує понад 200 видів, з яких у флорі

України та країнах СНД зустрічається більш ніж 30. У науковій медицині відвар (1:10)

кореневищ з коренями оману високого (Inula helenium L.) відомий як сечогінний,

жовчогінний та жовчетворний засіб. Рослина з давніх часів використовується в медичній

практиці при лікуваннях хвороб дихальних шляхів, для поліпшення травлення і обміну

речовин. Однак в офіційній медицині не використовується оман високий, який містить

досить високі концентрації біологічно активних сполук. Невизначеним є хімічний склад та

вміст діючих речовин.

Траву заготовляли в різних регіонах України в 2010 – 2012 рр. під час цвітіння при

максимальному накопиченні речовин. Для фізико – хімічного аналізу використовували

методи: УФ-, ІЧ-, ПМР – спектроскопії, ГРХ – МС, ВЕРХ, ААС. У складі рослинної

сировини було визначено до 3,20 + 0,40% ефірної олії. Методом ГРХ – МС на приборі




18

Agilent Technology 6890N з мас – спектрометричним детектором ідентифіковано до 50

речовин (87,76% від загальної кількості). Колонка кварцова, капілярна HP–5 MS,

довжиною 30 м, з внутрішнім діаметром 0,25 мм. Температура термостату 500С у

запрограмованому режимі 30С/хв. до 220

0С, газ–носій – гелій. Температура детектора та

випарювача 2500С. Швидкість потоку газу – носію – 1 мл/хв. Введення проби з поділенням

потоку 1/50. Методом Клейвенджеру встановлено присутність до 2,50+0,30% ефірної олії.

Основними компонентами були: алантолактон (34,88+3,12%), тимол (11,03+1,02%),

карвакрол (7,25+0,72%), евгенол (6,57+0,55%), ізоалантолактон (4,87+0,52%), β–евдесмол

(2,00+0,22%), пентакозан (1,63+0,15%), сквален (1,26+0,11%), гексагідрофарнезил ацетат

(1,42+0,12%), етилпальмитат (1,08+0,12%).

За результатами ВЕРХ аналізу на хроматографі Agilent Technology 1100 (колонка

розміром 2,1 х 150 мм, заповнена октадецилсилильним сорбентом d=3,5 мм ―ZORBAX–SB

C–18‖) ідентифіковано до 11 флавоноїдів (2,16+0,20%) та 11 (0,28+0,03%)

гідроксикоричних кислот. Флавоноїдний склад включав: лютеолін, кемпферол, непетин,

кверцетин, кверцетагетин, патулетин, патулитрин, патулетин–7–О [6// (ізовалеріл)–

глюкозид, патулетин–7–О [(6// (ізобутеріл)–глюкозид, патулетин–7–О [(6

// (2–

метилбутеріл)– глюкозид. У складі гідроксикорічних кислот були присутні: кавова, 1 –

кавоїлхінна, 3 – п – кумарова, 4 – кавоїлхінна, 3, 5 – дікавоїлхінна, 5 – п – кумароїлхінна,

розмаринова, ферулова, 3, 4, 5 триметокси – цинамонова кислота. Методом ВЕРХ на

автоматичному аналізаторі амінокислот Т 339 М ―Mikrotechna–Praha‖ ідентифіковано 17

амінокислот, 7 з яких (валін, метіонін, лейцин, лізин, ізолейцин, треонін, фенілаланін) є

незамінними. Концентрація зв’язаних (вільних) сполук складала відповідно до 11,27+1,10%

та 1,79+0,15%. Методом ААА встановлено присутність та концентрацію до 15 основних

неорганічних елементів. Ліофільні екстракті з рослинної сировини (d = 0,1–0,2 мм) були

одержані методом сублімаційного сушіння настою (1:5) на установці КС–30 (завод

―Фрігера‖, Чехія). Одержані субстанції мали світло–зелений колір, були пухнасті, добре

розчинні у воді. В експериментах на лабораторних тваринах вони не виявляли токсичності

та мали виражену гепатозахисну дію.

Одержані дані фізико – хімічних аналізів трави та ліофільного екстракту оману

високого включені до розробленого проекту МКЯ. Таким чином слід зазначити, що трава

оману високого (Inula helenium L.) є цінним джерелом одержання нових лікарських засобів,

які мають виражену біологічну активність. Подальше впровадження одержаних результатів

має суттєве теоретичне та практичне значення для сучасної фітотерапії захворювань

шлунково – кишкового тракту та печінки.

КIЛЬКIСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У КВIТКАХ I ЛИСТI

РОДОДЕНДРОНА ЖОВТОГО ТА МИРТОЛИСТНОГО

Жаворонкова М. Є., Горохова Т. А., Фурса М. С.

Ярославська державна медична академiя, м. Ярославль, Росiя

Дивовижними рослинами флори України є рододендрон жовтий (Rhododendron

luteum Sweet), який росте в основному в схiднiй частинi Захiдного Полiсся, та р.

миртолистний (Rh. myrtifolium Schott et Kotschy) – окраса карпатських полонин. З

цiлющою метою здавна використвують квiтки та листя р. жовтого. Останнi знаходять

рiзноманiтне застосування в народнiй медицинi, зокрема ïх використовують при

полiартритах ревматичного й подагричного генезу, при артрозi, бурситi, радикулiтах, в

гомеопатiï – при гiпертрофiï простати й гострому простатитi. Тому їх хiмiчний склад

дослiджено в задовiльнiй мiрi. Навпаки, надземнi органи р. миртолистного досить рiдко

були предметом дослiджень.




19

Мета дослiдження – провести виявлення та кiлькiсне визначення фенольних сполук

квiток i листя обох рододендронiв.

Якiсними реакцiями, хроматографiєю на паперi та на пластинках «Sorbfil» у

надземних органах рододендрону жовтого та р. миртолистного показана наявнiсть

флавоноïдiв, кумаринiв, гiдроксикоричних кислот, дубильних речовин.

При дослiдженнi фенольного комплексу листя методом ВЕРХ виявлено бiльше

всього флавоноїдiв, серед яких iдентифiкованi флаван-3-оли (катехiн, епiкатехiн),

флаванони (нарiнгенiн), флавони (лютеолiн i його глiкозиди), флавоноли

(дегiдрокверцетин, рутин, кверцетин, гiперозид, кемпферол), гiдроксикоричнi (корична, о-

кумарова, кавова, ферулова, хлорогенова, неохлорогенова) та фенолкарбоновi (галова)

кислоти, фенольнi глiкозиди (арбутин), кумарини (умбелiферон).

Кiлькiсне визначення арбутину в сировинi рододендронiв провели

хроматоспектрофотометрiєю в УФ-областi спектру, гiдроксикоричних кислот – прямим

спектрофотометрируванням, флавоноїдiв – диференцiальною спетрофотометрiєю пiсля

реакцiї комплексоутворення з алюмiнiя хлоридом, дубильних речовин –

перманганатометричним титруванням у присутностi iндигосульфокислоти. В якостi

стандарту у першому випадку використали арбутин-стандарт фiрми «Sigma» (США), у

другому – хлорогенову кислоту фiрми «Fluka» (Нiмеччина), у третьому – гiперозид

виробництва ДНЦЛС (м. Харкiв). Результати визначень узагальненi в таблицi.

Таблиця

Вмiст рiзних груп фенольних сполук у сировинi рододендронiв

Вид

Вмiст, %

Арбутин Гiдроксикоричнi

к-ти Флавоноїди

Дубильнi

речовини

Листя

Р. жовтий 1,747±0,05 3,456±0,03 1,563±0,03 8,914±0,30

Р. миртолистний 4,647±0,13 4,154±0,03 2,354±0,04 --

Квiтки

Р. жовтий 0,900±0,02 0,774±0,1 0,156±0,03 --

Р. миртолистний 3,129±0,09 5,014±0,04 0,228±0,04 --

Таким чином, виявлено рiзноманiтний склад фенольних сполук, зокрема

флавоноïдiв, гiдроксикоричних i фенолкарбонових кислот, фенольних глiкозидiв,

кумаринiв, у листi та квiтках двох видiв рододендрону украïнськоï флори та при

кiлькiсному визначеннi яких знайдено, що ïх бiльше мiстилося у сировинi рододендрону

миртолистного.

КОМПЛЕКСНЕ ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ IRIS PSEUDACORUS L.

Затильнікова О.А., Ковалев В.М., Ковалев С.В.


Завданням сучасної фармацевтичної практики є збільшення асортименту, якості і

кількості лікарської рослинної сировини для отримання нових ефективних лікарських

препаратів. Препарати рослинного походження володіють малою токсичністю і мають

кращу переносимість, що дозволяє використовувати їх для симптоматичного,

профілактичного і тривалого лікування, а також терапії хронічних запальних захворювань.

У зв'язку з цим пошук нових видів лікарських рослин з метою створення на їх основі нових

фітопрепаратів, є актуальним завданням. Перспективними в цьому відношенні є півники

болотяні Irispseudacorus L.Широке застосування в народній медицині півників болотяних, а




20

також наявність достатньої сировинної бази для промислових заготівель сировини цієї

рослини становить особливий інтерес для фітохімічного і фармакологічного дослідження.

Метою роботи було фітохімічне вивчення кореневищ та листя півників болотяних,

розробка технології отримання сухих екстрактів і їх стандартизація.

Вивчення хімічного складу півників болотяних показало, що основною групою

біологічно активних речовин є фенольні сполуки, які представлені флавоноїдами,

ізофлавоноїдами, ксантонами, кумаринами, гідроксикоричними кислотами, дубильними

речовинами, амінокислотами.

Методом атомно-емісійного спектрографічного аналізу ідентифіковано 16 макро-та

мікроелементів у листі, кореневищах півників болотяних. У найбільшій кількості містяться

калій, кальцій, магній та фосфор.Методом газорідинної хроматографії ідентифіковано 12

жирних кислот в ліпофільних фракціях з кореневищ та листя півників болотяних. Вперше

ідентифіковано кислоти лігноцеринову, маргаринову, арахісову, бегенову,

міристоолеїнову, гондолієву, ерукову та пальмітоолеїновую.Вперше хромато-мас-

спектрометричним методом визначено якісний склад та кількісний вміст компонентів

ефірних олій з кореневищ (31 сполука) та листя (32 сполуки) півників болотяних.

Досліджено фенольні комплекси кореневищ та листя півників болотяних. Методом

колонкової адсорбційної хроматографії на поліаміді та силікагелі, препаративної

хроматографії на папері та в тонкому шарі сорбенту з півників болотяних в

індивідуальному стані було виділено 37 речовин: гідроксикоричних кислот – 5; кумаринів –

7; ксантонів – 3; флавоноїдів – 6; ізофлавоноїдів – 7; жирно ароматичних кетонів – 1. З

кореневищ півників болотяних виділено та встановлено структуру нової природної сполуки

5,6-дигідрокси-7,8,3',5'-тетраметоксиізофлавон.Хімічну будову виділених сполук

підтверджено даними УФ-, ІЧ-, ЯМР-спектроскопії, РСА, мас-спектрометрії, фізико-

хімічних властивостей, хімічних перетворень та хроматографії зі стандартними зразками.

Результати проведених досліджень показали, що листя та кореневища півників

болотяних за вмістом БАР можуть застосовуватись як повноцінна сировина. Розроблено

технологію одержання біологічно активних субстанцій з листя та кореневищ півників

болотяних, проведено їх стандартизацію та досліджено фармакологічну активність.

Новизна дослідження підтверджена двома патентами України на винахід: «Спосіб

одержання комплексу біологічно активних речовин з анаболізуючою, адаптогенною,

антимікробною активністю» (№96694від 25.11.2011р.) та «Спосіб одержання засобу з

діуретичною, антимікробною та анаболізуючою активністю» (№97192 від 10.01.2012р.).

Отримані експериментальні дані свідчать про перспективність використання

півників у якості сировини для отримання нових фітопрепаратів з протизапальною,

антимікробною, анаболічною, адаптогенною, імуномодулюючою активністю. Актуальним

також є подальше детальніше вивчення півників болотяних, а також проведення

фітохімічних та фармакологічних досліджень з іншими видами та сортами півників з

метою розширення арсеналу рослинних препаратів.

ПОШУК АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПРИРОДНИХ ДЖЕРЕЛ ДИГІДРОКВЕРЦЕТИНУ

Здорик О. А., Наконечна І. Ю., проф. Георгіянц В. А.


Значення біологічних властивостей дигідрокверцетину (ДКВ, таксифолін) у сучасній

практичній фармації - неоціненне, оскільки ДКВ гальмує процеси перекисного окиснення

ліпідів клітинних мембран, попереджує шкідливий вплив вільних радикалів гальмує

передчасне старіння клітин і розвиток різних захворювань, нормалізує рівень холестерину і




21

тригліцеридів у крові, сприятливо впливає на шкірні покриви, нормалізує синтез колагену,

еластину в шкірі, має потужну протизапальну та протиалергенну активність, впливає на

регуляторні механізми імунної системи організму людини, покращує мікроциркуляцію і

кровообіг на рівні капілярів, покращує еластичність еритроцитів, знижує в'язкість крові,

гальмує дію гіалуронідази, і навіть за деякими публікаціями виявлено його антидепресивну

та антипаркінсонічну активність. Зважаючи на такий широкий перелік біологічних

властивостей, ДКВ використовують при лікуванні захворюваннь серцево-судинної

системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи,

захворюваннях органів зору та інше. ДКВ володіє надзвичайно низькою власною

токсичністю, що робить доступним його споживання практично в необмежених дозах,

активність проявляється при концентрації приблизно 1·10-4

-1·10-5

% при повній відсутності

мутагенної активності для людини.

Саме тому на сьогоднішній день на світовому ринку спостерігається значний попит

на субстанцію ДКВ та його препарати, при чому сучасні американські, канадські,

французські, російські компанії-виробники дигідрокверцетину не можуть задовольнити

мінімальні потреби ринку. Одними з основних причиною цього є недостатня сировинна

база деревини модрини сибірської (Larix sibirica Ladeb.) або даурської (Larix dahurica

Turch. синонім L. gmelinii Rupr.) та екологічні питання вирубки лісів. Лише в Росії

присутня достатня сировинна база та існує можливість комплексної переродки деревини

модрини. Виходячи з даної ситуації ринкова ціна ДКВ за грам складає більше 2500 доларів

США (відповідно даним каталону Sigma-Aldrich 2012 р.).

Метою даної роботи є пошук альтернативних джерел отримання ДКВ серед

вітчизняного рослинного фонду, оскільки модрина сибірська не зростає на території

України та пропозиція комплексної переробки сировини, що широко заготовлюється, але

не переробляється у повній мірі. В якості досліджуваної рослинної сировини було обрано

хвою і кору представника сімейства Соснові (Pinaceae) - сосни звичайної (Pinus sylvestris).

Увагу було приділено і тому факту, що у період та після новорічних свят питання розумної

утилізації даного виду сировини є досить актуальним в Україні.

ДКВ екстрагували у круглодонній колбі зі зворотним холодильником протягом 1

години у якості розчинника використовували спирт етиловий 96%. Для кожного виду

сировини робили по пять екстрактів. Для кількісного визначення ДКВ у екстракті

використовували фотоколориметричну методику, що грунтується на утворенні

ціанідинхлориду з ДКВ при обробці останнього цинковим пилом у присутності суміші

концентрованої хлористоводневої кислоти, льодяної оцтової кислоти та води. Поява

малинового забарвлення в результаті проведення реакції відновлення свідчила про

наявність ДКВ у досліджуваній сировині. Отримані дані оптичної густини порівнювали з

даними оптичної густини робочого стандартного зразку ДКВ (субстанція). За результатами

дослідження було встановлено, що хвоя та кора сосни звичайної містять 0,28% та 0,17%

ДКВ відповідно, стандартне відхимення для кожного з досліджень не перевищувало 0.02%.

В якості альтернативного джерела отримання ДКВ запропоновано та досліджено

хвою та деревину сосни звичайної (Pinus sylvestris), що не переробляється відповідним

чином та може бути здійснено при комплексній переробці сировини та оптимізації

використання природних ресурсів. У майбутньому планується дослідження вмісту ДКВ у

сировині інших представників сімейства Соснові (Pinaceae), що є доступними на території

України.




22

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ПРИРОДНИХ ФОСФОЛІПІДІВ.

Зінченко О.А., Ляпунова О.О., Подолянко Ж.В.

ДП “Науково-експертний фармакопейний центр” м. Харків,

Національний фармацевтичний університет

На сьогоднішній день актуальною залишається проблема існування на

фармацевтичному ринку фальсифікованих препаратів. Окрім цього існують приклади

недобросовісної конкуренції при просуванні на ринок групи есенціальних фосфоліпідів.

Джерелами одержання есенціальних фосфоліпідів найчастіне є соя та курячі яйця.

Прикладами препаратів, в яких фосфоліпіди являють активну речовину, є: препарат

на основі есенціальних фосфоліпідів, який виявляє гепатопротекторну дію з

антиоксидантною активністю «Есенціале®Н», вітчизняні інноваційні препарати «Ліпін»,

«Ліолів» та «Ліпофлавон» та ін. До складу препарату «Есенціале®

Н» входять фосфоліпіди,

одержані з соєвих бобів. Яєчний лецитин, у складі препарата «Ліпофлавон», очні краплі

здійснює додаткову терапевтичну дію за рахунок вмісту поліненасичених жирних кислот, з

притаманними антиоксидантними, антигипоксичними та мембраностабілізуючими

властивостями, сприяє репарації тканини. Яєчний лецитин, в якості активної речовини у

препараті «Ліпін» забезпечує бронхоспастичний, муколітичний та антиоксидантний ефект.

Препарат застосовують при синдромах гострої та хронічної дихальної недостатності

різного генезу у дорослих та дітей, в тому числі у новонароджених з дихальними

розладами внаслідок перенесеної перинатальної гіпоксії та асфіксії при пологах (найбільш

виражений ефект – у недоношених дітей).

З метою підвищення стандартизації вітчизняних препаратів та запобіганню обігу

фальсікату було поставлено завдання розробки відповідної методики, яка б дозволяла

ідентифікувати фосфоліпіди за жирнокислотним складом, який відповідає за відмінність

біологічних функцій.

Таким чином, було розроблено методику визначення жирнокислотного складу для

вітчизняних інноваційних препаратів, що містять лецитин методом газової хроматографії з

попереднім одержанням метилових ефірів. Після проведення верифікації і валідації даної

методики був проведен ряд досліджень, спрямованих на вивчання та пошук критеріїв

відмінності між фосфоліпідами різного походження та зберігання на протязі різного

періоду часу. В результаті проведених досліджень та отриманих даних експериментів на 10

серіях препарату був вибраний критерій оцінки якості яєчного фосфатидилхоліна за

жирнокислотним складом. Вміст жирних кислот в препараті має бути:

Мирістинової не більше 1,0 %

Пальмитинової від 26 до 38 %

Пальмітолеїнової (суми з ізомером) не більше 3%

Стеаринової від 12 до 18 %

Олеїнової від 25 % до 35 %

Цис-вакценової не більше 2,0 %

Лінолевої від 10 % до 20 %

Ганлолеїнової не більше 3,0 %

Таким чином, була розроблена методика визначення жирнокислотного складу

природних фосфоліпідів, а також визначений критерій прийнятності для оцінки

жирнокислотного складу з метою підвищенню рівня стандартизації препаратів на основі

яєчного фосфатидилхоліна. У даний час проводиться робота за визначенням критерію

прийнятності міри окислення жирних кислот яєчного фосфатидилхоліна, по якому можна

буде проводити оцінку якості препарату протягом його зберігання.




23

ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ РІЗНИХ ОРГАНІВ МАТИ-Й-МАЧУХИ

Кацуба І.К., Кисличенко В.С., Новосел О.М.


Органічні кислоти беруть участь у деяких процесах обміну, наприклад, лимонна і в

меншій мірі яблучна кислоти позитивно впливають на обмін ліпідів. Під впливом цих

кислот знижується рівень холестерину і ліпідів у крові і в тканинах внутрішніх органів.

Вони покращують діяльність травного тракту: нормалізують склад кишкової мікрофлори,

стимулюють виділення травних соків, посилюють перистальтику кишок.

В організмі в процесі окиснення органічних кислот виділяється енергія. Але не всі

органічні кислоти діють однаково на організм. Так, оксалатна кислота зв’язує в кишечнику

кальцій харчових продуктів, утворюючи з ним нерозчинні сполуки - оксалатнокислий

кальцій, який не використовується організмом, а при порушенні обміну речовин оксалатної

кислоти накопичується у вигляді кристаликів в нирках і сечовивідних шляхах.

Джерелами органічних кислот переважно є рослинні продукти. Овочі, фрукти та

ягоди є переважно джерелами яблучної та лимонної кислот. Лимонна кислота у великій

кількості накопичується в лимонах, чорній смородині, апельсинах, мандаринах. У

винограді міститься переважно винна кислота. Мурашина кислота міститься, головним

чином, в недостиглих плодах; саліцилова – в суниці, малині, вишнях; бензойна - в

журавлині, брусниці. Найбільш багатим джерелом щавлевої кислоти є деякі овочі,

наприклад, шпинат, портулак, щавель, ревінь.

Об’єктом наших досліджень було обрано листя, квітки та корені мати-й-мачухи.

Це багаторічна трав'яниста рослина. Від кореневища ранньою весною спочатку

розвиваються прямі квітконосні стебла заввишки від 15 до 25 см, покриті лускоподібним

бурим листям. Листки квітучого стебла лускуваті, яйцевидно-ланцетні, прямі, гострі, часом

буруваті, такі, що закінчуються на верхівці одиночним квітковим кошиком. Квітки жовті, з

краю декілька рядочків язичкових, в середині — трубчасті. Цвіте в березні — травні. Листя

розвивається після відцвітання. Вони серцеподібно-округлі; верхня сторона листка гола,

блискуча, зелена, на дотик холодна, жорстка; нижня — м'яка, білого або сірого кольору,

опушена, на дотик тепла. Плоди — циліндричної форми, сім'янки з чубками. і в'янення

квітконосних стебел, що досягають свого повного розвитку на початок червня.

Листя мати-й-мачухи містять слиз, гіркі глікозиди, сапоніни, каротиноїди,

аскорбінову кислоту, інулін, декстрини, органічні кислоти, сліди дубильних речовин і

ефірної олії, флавоноїди, стерини.

Квітки і листя мати-й-мачухи застосовують як відхаркувальний і потогінний засіб.

Метою даного дослідження було хроматографічне вивчення та визначення вмісту

органічних кислот в листі, квітках і коренях мати-й-мачухи.

Методом паперової хроматографії в системі розчинників етилацетат-кислота оцтова-

кислота мурашина-вода (100:11:11:25) у порівнянні з достовірними зразками органічних

кислот в досліджуваних органах мати-й-мачухи біло встановлено наявність аскорбінової,

яблучної, винної та лимонної кислот.

Використовуючи методику ДФ СРСР ХІ монографія «Плоды шиповника» було

визначено кількісний вміст суми вільних органічних кислот у перерахунку на яблучну

кислоту в органах мати-й-мачухи, що досліджувалися. Встановлено, що вміст органічних

кислот в листі мати-й-мачухи склав 1,28%, у квітках – 0,2%, в коренях – 1,11%. Як видно з

отриманих результатів, найменший вміст органічних кислот спостерігається в квітках

мати-й-мачухи. В листі та коренях досліджуваної рослини їх вміст коливається в незначних

межах.

Отримані результати будуть використані нами при розробці проекту методик

контролю якості на відповідний вид сировини мати-й-мачухи.




24

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ШПИНАТУ ГОРОДНЬОГО У МЕДИЦИНІ

Кернична І.З., Шидловська О.С., Поліщук І.Ю.

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Овочі є джерелом багатьох поживних речовин, які необхідні для організму людини.

Вони позитивно впливають на імунну систему, обмін речовин, є джерелом вітамінів,

макро- та мікроелементів, органічних сполук тощо.

Серед овочевих рослин шпинат у багатьох країнах Західної Європи користується

великою популярністю. У США, за даними П.Ф. Пономарьова, шпинат займає третє місце

серед споживання овочів. Вживати шпинат городній в їжу рекомендують при

захворюваннях нервової системи, шлунково-кишкового тракту, порушенні росту у дітей,

анемії.

Метою даної роботи було вивчення морфологічних особливостей, хімічного складу,

способів вирощування та збирання шпинату городнього.

Шпинат городній (Spinacia oleracea L.) – однорічна, дводомна трав'яниста рослина

родини Лободових (Chenopodiaceae) заввишки до 30 см. Листки черешкові, великі,

округлої, овальної або серцеподібної форми, почергові, розміром 3-30 см завдовжки і 1-15

см завширшки. Поряд з формами з гладкою поверхню, є сорти з гофрованими листками.

Чоловічі рослини шпинату мають менші листки і швидше утворюють квітконосні стебла.

Жіночі рослини формують більш великі листки і утворюють насіння. Якщо листки стають

грубшими, вони є непридатними для споживання. Квітки непримітні, жовто-зелені, 3 - 4 мм

у діаметрі, визрівають у маленькі тверді плоди. Цвітіння рослин настає через 42 - 53 дні

після появи сходів, дозрівання насіння - через 35 - 55 днів після цвітіння. Насіння шпинату

велике, зеленувато - коричневе, зберігає схожість 3 - 4 роки.

Рослина скоростигла, довгого дня, відноситься до числа холодостійких, не

вимоглива до світла, однак при недоліку світлової енергії ріст затримується, тоді у листках

накопичується менше вітаміну С. В Україні вирощують кілька відомих сортів шпинату

городнього: Вікторія, Матадор, Красень Полісся, Велетенський, Вірофле.

Збирають шпинат у фазу листкової розетки через 8-12 тижнів після посіву. Дуже

важливо вчасно зібрати врожай рослини, оскільки після викидання квітконосних пагонів

вид стає непридатним для вживання, бо містить надлишок щавлевої кислоти, втрачає

поживні речовини, особливо білок. Розетки зрізують під першим листом, або висмикують

із коренем. Зберігають шпинат на нижній полиці холодильника в поліетиленовому пакеті

не більше двох діб. Для заготівлі на зиму його заморожують, або висушують.

Шпинат городній міститься цілий комплекс біологічно активних речовин, які

визначають його харчову і лікувальну цінність. У листках містяться протеїн, мінеральні

речовини, такі як натрій, калій, магній, кальцій, залізо, фосфор, а також каротин і вітаміни

С, РР, групи В. Великий вміст заліза і фолієвої кислоти сприяють лікуванню недокрів'я.

Високий вміст протеїну і комплекс вітамінів у поєднанні з великим вмістом мінеральних

речовин, сприятливо впливають на розвиток дитячого організму. Сік зі свіжих листків

шпинату рекомендують вживати при нестачі заліза в крові, ослабленні організму,

перевтомі, захворюванні ясен і як засіб для зміцнення нервової системи. Є відомості про

антиканцерогенну дію при систематичному вживанні шпинату.

Таким чином, враховуючи досвід використання шпинату городнього як овочевої

культури і в народній медицині, перспективним є фітохімічне дослідження виду, з метою

створення нових ефективних лікарських засобів з широким спектром біологічної дії.




25

ВИВЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВНОЇ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ ТА

СТВОРЕННЯ НА ЇЇ ОСНОВІ НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА КАФЕДРІ ХІМІЇ

ПРИРОДНИХ СПОЛУК НФаУ

Кисличенко В.С., Ленчик Л.В., Зінченко І.Г., Упир Д.В.


В останні роки найбільшу розповсюдженість та популярність набувають препарати,

виготовлені з рослинної сировини. Пріоритет цього напрямку обумовлено тим, що

рослинні препарати та фітозасоби сприяють збагаченню резервів організму та підвищують

його резистентність, використовуються у комплексній терапії при різних хронічних

захворюваннях. Все це має велике значення у наш час коли екологічна агресія порушує

звичайне протікання фізіологічних процесів, спричиняє зрив адаптаційних можливостей

людини та формує патологічні зміни, які мають тенденцію ускладнюватися при

використанні синтетичних лікарських засобів.

Таким чином розробка та використання фітопрепаратів, що виявляють комплексний

або локалізований позитивний вплив на організм хворої людини, є перспективним

напрямком розвитку медичної науки та важливим науково-практичним завданням.

Співробітники кафедри хімії природних сполук Національного фармацевтичного

університету традиційно займаються дослідженням біологічно активних речовин

лікарських рослин, сільськогосподарських культур, створенням на їх основі лікарських

засобів та стандартизацією лікарської рослинної сировини і фітопрепаратів. На кафедрі

існує декілька наукових шкіл, які очолюють професори О.І. Павлій, В.С. Кисличенко, А.М.

Комісаренко. Пріоритетними напрямами наукових шкіл кафедри є вивчення природних

цукрів і синтез їх аналогів; пошук джерел кардіостероїдів; вивчення плодово-ягідних

культур та створення на їх основі лікарських засобів, пошук інгібіторів та активаторів

ферментів.

Лікарські препарати та засоби лікувально-профілактичного призначення, що були

розроблені за участю співробітників кафедри, випускаються фармацевтичною

промисловістю, наприклад, таблетки та мазь глюкорібін ( ВАТ ―ФК ―Здоров’я‖); олія

плодів розторопші (ВАТ ―ФК ―Здоров’я‖); клітковина плодів розторопші (ВАТ ―ФК

―Здоров’я‖); плоди розторопші подрібнені ( ЧП ―Кірієнко‖), комплексна переробка листа

евкаліпту ( ДП ―ДЗ ДНЦЛЗ‖); розчин вінкристину сульфату (ДП ―ДЗ ДНЦЛЗ‖); розчин у

флаконах лексон ( ДП ―ДЗ ДНЦЛЗ‖) та інші.

У теперішній час на кафедрі вивчаються декілька плодово-ягідних рослини, а саме:

вишня (Cerasus vulgaris Mill.), черешня (Cerasus avium L.) абрикос (Armeniaca vulgaris

Lam), персик (Persica vulgaris Mill.), мигдаль (Amygdalus communis L.); створена у 1976 р.

нідерландською компанією «Спайс ен Гроот» нова кормова культура – тифон (Brassica

campestris f. biennis DC. x B. rapa L.) – гібрид китайської капусти та турнепсу та інші.

В Україні, як і у багатьох інших країнах світу, останнім часом погіршилася ситуація

пов’язана з туберкульозом. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми є розширення

асортименту лікарських засобів природного походження з антимікробною та

протитуберкульозною дією. На кафедрі хімії природних сполук було розроблено склад та

проведена стандартизація збору для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів у

тому числі і туберкульозу та отримано комплекс речовин з протимікробною дією з омели

білої.

Таким чином фармакогностичне вивчення перспективних рослин залишається

актуальним і є основою для створення нових лікарських засобів.




26

ВИВЧЕННЯ ГІДРОКСИКОРИЧНИХ КИСЛОТ ТРАВИ ГРИЦИКІВ

ЗВИЧАЙНИХ

Колісник Ю.С., Кисличенко В.С., Кузнєцова В.Ю.


Гідроксикоричні кислоти є найбільш розповсюдженими поліфенольними кислотами

у вищих рослинах. Основними гідроксикоричними кислотами є: кафтарова, хлорогенова та

її ізомери, цикорієві, ізомери дикофеоїлхінної кислоти, ферулова, ферулоїлхінна та її

ізомери.

Гідроксикоричні кислоти мають виражені антиоксидантні та антирадикальні

властивості, в тестах in vitro описана імуностимуююча, противірусна та протизапальна

активність.

До теперішнього часу у вітчизняній нормативній документації на лікарську

рослинну сировину та продукти на її основі гідроксикоричні кислоти згадуються рідко

(ехінацея та артишок). В Британській, Японській фармакопеях та фармакопеї США

присутня більша кількість монографій на лікарську рослину сировину, в яких нормується

кількість гідроксикоричних кислот (ехінацея, артишок, ясен, кропива дводомна, розмарин,

меліса, шавлія). Однак, враховуючи важливу фізіологічну роль гідроксикоричних кислот

для рослин актуальним є вивчення цього класу природних сполук у сировині, для якої

відсутні відомості про їх наявність.

Також є актуальним питанням є розробка та впровадження уніфікованого методу

аналізу гідроксикоричних кислот, який дозволяє визначити більший спектр кислот, ніж в

діючий нормативній документації.

Грицики звичайні - Capsella bursa-pastoris (L.) Medik. одно - або дворічна рослина

родини капустяних (Brassicaceae). Рослина поширена по всій території СНД. Росте на

пустирях, як бур'ян в городах і посівах. Протягом літа виростає 2-4 покоління грициків.

Грицики звичайні здавна застосовуються в науковій та народній медицині для лікування

маткових кровотеч різного ґенезу. В доступній літературі нами не знайдено відомостей про

якісний склад та кількісний вміст гідроксикоричних кислот в траві грициків звичайних.

Мета нашої роботи – було визначення якісного складу гідроксикоричних кислот

трави грициків звичайних.

Для виявлення даної групи речовин використовували етилацетатні, бутанольні,

етилацетатно-спиртові фракції і водний залишок з сировини, що досліджувалася.

Для вивчення даної групи сполук були використані методи паперової та

тонкошарової хроматографії. Дослідження проводили у системах розчинників: 2% оцтова

кислота, 15% оцтова кислота. Хроматограми вивчали в денному та ультрафіолетовому

світлі до та після обробки хроматограм реактивами: 3% розчином феруму (ІІІ) хлориду,

діазотованим п-нітроаніліном, діазореактивом. В якості стандартних зразків

гідроксикоричних кислот використовували комерційно доступні індивідуальні речовини

(виробництва «Sigma-Aldrich Co», «Fluka», «ChromaDex»).

В результаті проведених досліджень в траві грициків звичайних було виявлено не

менше 5 речовин, які в УФ-світлі мали блакитну флуоресценцію, що посилювалася при

обробці хроматограм парами аміаку, а після обробки хроматограм 3% розчином феруму

(ІІІ) хлориду набували синьо-фіолетового забарвлення. Дані речовини були віднесені нами

до похідних гідроксикоричної кислоти.

При хроматографуванні етилацетатних, бутанольних, етилацетатно-спиртових

фракцій і водного залишку в порівнянні з вірогідними зразками гідроксикоричних кислот

нами були ідентифіковані: п-кумарова, кофейна, ферулова, хлорогенова, неохлорогенова

кислоти.




27

ДОСЛІДЖЕННЯ АМІНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ ОФІЦІЙНОЇ СИРОВИНИ

ВАЛЕРІАНИ ВОЛЗЬКОЇ

Колосова О.О., Горохова Т.А., Фурса М.С.

Вороніжський державний університет, м. Воронiж, Росія

Ярославська державна медична академія, м. Ярославль, Росія

Майже на всій території України на суходільних і заливних луках, у чагарниках і

заболочених лісах росте валеріана волзька – Valeriana wolgensis Kazak. (V. nitida Kreyer) –

багаторічна трав’яниста рослина. Вона знаходить різноманітне застосування в медицині,

зокрема зменшує збудливість ЦНС, регулює серцеву діяльність, знижує артеріальний тиск,

проявляє спазмолітичну дію та інше. Амінокислотний склад підземних органів рослини не

досліджено. Мета дослідження – проаналізувати їх склад. Кількісне визначення

амінокислот кореневищ з коренями в. волзької, заготовлених 26 червня 2011 р. на березі р.

Тиха Сосна на хуторі Дивногір’я Лискінського району Вороніжської області, провели на

амінокислотному аналізаторі Hitachi (Японія). Із даних, узагальнених в таблиці, видно, що

в них містилося 8 незамінних і 12 замінних (орнітин у слідових кількостях) амінокислот.

Найбільше накопичувалося глютамінової та аспарагінової кислот, дещо менше лейцину,

аргініну, гліцину, як і у інших видів валеріани.

Таблиця

Вміст амінокислот у кореневищах з коренями валеріани волзької

Амінокислота Вміст, мг/г Амінокислота Вміст, мг/г

Замінні амінокислоти Незамінні амінокислоти

Моноаміномонокарбонові Моноаміномонокарбонові

Аланін 2,68 Валін 2,90

Гліцин 3,14 Ізолейцин 2,48

Серін 1,79 Лейцин 4,26

Тірозин 0,79 Метіонін 0,55

Цистеїн 0,04 Треонін 1,93

Сума 8,44 Фенілаланін 2,20

Моноамінодикарбонові Сума 14,32

Аспарагінова 5,26 Диаміномонокарбонові

Глютамінова 6,56 Лізин 1,74

Таблиця (продовження)

Сума 11,82 Оксилізин 0,27

Диаміномонокарбонові Сума 2,01

Аргінін 3,86 Сума замінних амінокислот 28,12

Гетероциклічні

Гістидин 0,77 Сума незамінних амінокислот 16,33

Пролін 2,48

Оксипролін 0,75 Загальна сума кислот 44,45

Сума 4,00

Вміст амінокислот підземних органів валеріани волзької у деякій мірі найбільш

близький до такого в. пагорбової , заготовленої на околицях м. Запоріжжя. Різниця між

ними, можливо, зумовлена заготівлею сировини у різні фази розвитку.

Таким чином, вперше проаналізовано амінокислотний склад підземних органів

валеріани волзької.




28

ДОСЛІЖДЕННЯ ЛЕТКИХ РЕЧОВИН ЛИСТЯ МУЧНИЦІ ЗВИЧАЙНОЇ

Комісаренко М.А., Гейдерих А.С., Кошовий О.М.


У моніторинговому дослідженні більше 12 мільйонів бактерій вчені з Університету

Джорджа Вашингтона та Providence Hospital, виявили що стійкість E.coli до

ципрофлоксацину, найбільш часто призначаємого антибіотика при інфекціях сечових

шляхів, збільшилася з 2000 до 2010 року в п'ять разів. Вчені також визначили, що в 2010

році майже кожен четвертий штам E.coli був стійкий до триметоприму-сульфаметоксазолу

(Бактрим), другому за частотою призначень препарату для лікування інфекцій сечових

шляхів. Тому у даний час значно зростає інтерес до фітотерапії. Перспективною рослиною

для створення нового уросептичного фітопрепарату є мучниця звичайна, значні запаси якої

є на Україні.

Вітчизняною фармацевтичною промисловістю випускається фасована сировина та

комплексні препарати такі як: сбір сечогінний №1, складний настій Панкова, «Нефрофіт»,

«Детоксифіт» тощо, до складу яких входять БАР мучниці зокрема фенольні сполуки. В

літературних джерелах в основному описаний хімічний склад фенольних сполук, тоді як

рослина має помітний запах. Тому метою нашої роботи було дослідити хімічний склад

летких речовин листя мучниці звичайної.

Для отримання леткої фракції з досліджуваної сировини був застосований метод,

який дозволяє виділити її з невеликої кількості рослинної сировини. Для відгону було

використано віали ―Agilent‖ на 22 мл (part number 5183-4536) з відкритими кришками і

силіконовим ущільненням. Дослідження проводили на газовому хроматографі (ГХ) Agilent

Technology 6890 з мас-спектрометричним (МС) детектором 5973 при наступних

параметрах: колонка кварцова, капілярна HP-5, довжиною 30м, внутрішній діаметр -

0.25мм, температура термостата програмувалася від 50°С до 250°С зі швидкістю 4°С/хв,

температура інжектора - 250°С, газ носій - гелій, швидкість потоку 1 мл/хв. Перенесення

від ГХ до МС прогрівалося до 230°С. Температура джерела підтримувалася на рівні 200°С.

Електронна іонізація проводилася при 70 eV в ранжировкі мас m/z29 до 450. Ідентифікація

проводилась на основі порівняння отриманих мас-спектрів з даними бібліотеки NIST05-

WILEY (близько 500000 мас-спектрів). Кількісний вміст сполук розраховували за

відношенням площі піків компонентів до суми площ усіх піків на хроматограмі (метод

нормалізації).

Було виявлено 45 речовин, серед яких було ідентифіковано такі сполуки як:

камфора, октан, гексаналь, нонаналь, 2-деценаль, фітол, етиллінолеат, 4,8,12,16-

тетраметилгепта-декан-4-олід, нонакозан, пентакозан, пентадекан, унтріаконтан,

тритріаконтан, нор-олеан-12-ен. Домінуючими речовинами є нор-олеан-12-ен,

унтріаконтан, нонакозан, фітол. Наявність виявлених летких речовин посилює уросептичну

дію сировини.

НАСIННЯ АМАРАНТУ – БАГАТЕ ДЖЕРЕЛО ТОКОФЕРОЛIВ

Коренська I. М., Горохова Т. А., Iсаханов О. Л., Фурса М. С.

Воронiжський державний унiверситет, м. Воронiж, Росiя

Ярославська державна медична академiя, м. Ярославль, Росiя

Одна iз специфiчних ознак жирноï олiï амаранту у порiвняннi з вiдомими

рослинними олiями – найбiльш високий вмiст токоферолiв, природних антиоксидантiв, якi

стримують антиокислювальну деструкцiю лiпiдiв. У зв’язку з чим амарантову олiю широко

використовують не лише в харчуваннi як повноцiнний продукт з Е-вiтамiнною активнiстю,

а й у виглядi добавок для пiдвищення фiзiологiчноï цiнностi та стабiлiзацiï iнших




29

рослинних олiй та тваринних жирiв при зберiганнi для пiдвищення ïх стiйкостi до

окислення.

В Украïнi та Росiï культивують ряд зернових та овочевих сортiв амаранту сумного

(Amaranthus hypochondriacus L.), токофероли яких не дослiджувалися.

Мета дослiдження – виявити наявнiсть та визначити вмiст токоферолiв насiння

культивованих сортiв амаранту.

Для дослiдження нами використано насiння сортiв Воронiжський, Кинельський,

Янтар, Кизлярець, Крiпиш. Ϊх аналiз провели за допомогою ТШХ на пластинках «Сорбфiл»

iз подвижною фазою – хлороформ i детектуючим реагентом – концентрованою азотною

кислотою. При цьому нами виявлено три сполуки, значення Rf яких знаходилось у

наступних межах: I сполука 0,14-0,16; II – 0,59-0,62; III – 0,81-0,82 (табл. 1).

Таблиця 1

Результати хроматографiчного виявлення токоферолiв (n = 5, p ≤ 0,05)

Сорт Значення Rf окремих плям

1 2 3

Воронiжський 0,16±0,02 0,61±0,02 0,82±0,02

Кизлярець O,16±0,02 0,62±0,02 0,82±0,02

Кинельський 0,15±0,02 0,59±0,02 0,81±0,02

Крiпиш 0,14±0,02 0,59±0,02 0,81±0,02

Янтар 0,15±0,02 0,61±0,02 0,81±0,02

За значенням Rf та забарвленням пiсля проявлення одна iз плям близька до α-

токоферолу (0,59±0,02), найбiльш активного антиоксиданту серед токоферолiв. За

допомогою комп’ютерноï програми Sorbfil Videodensitometer нами визначена площа цiєï

хроматографiчноï зони по iнтенсивностi ïï забарвлення та розраховано вмiст α-токоферолу

(табл. 2).

Таблиця 2

Вмiст α-токоферолу в аналiзованих зразках (n = 5, p ≤ 0,05)

Сорт Площа хроматографiчноï зони,

мм2

Вмiст, %

Воронiжський 24,478±2,810 0,330±0,01

Кизлярець 26,159±1,659 0,365±0,01

Кинельський 23,615±2,158 0,312±0,01

Крiпиш 27,886±2,140 0,401±0,01

Янтар 21,552±2,780 0,269±0,01

Таким чином, найбiльший вмiст α-токоферолу вiдзначено в олiï iз насiння сортiв

Крiпиш Кизлярець, Воронiжський.

ДОСЛІДЖЕННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН ЛІЛІЇ БІЛОЇ ЯК

ПЕРСПЕКТИВНОЇ РОСЛИНИ ДЛЯ РОЗРОБКИ НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Лелека М.В., Вронська Л.В.


Досвід використання квіток лілії білої у медицині та косметології сягає глибини

століть. Найбільшої уваги заслуговують спиртові витяжки з квітів. Нами вивчено світовий

досвід вивчення біологічно активних речовин цієї лікарської рослинної сировини.

Вивченню хімічного складу квіток та цибулин лілії білої присвячені роботи вчених

кафедри фармакогнозії та ботаніки університету Коменського в Братіславі, інформація про

які міститься на сайті Медлайн PubMed. Противірусну активність спиртового екстракту




30

листя лілії білої вивчають на кафедрі вірусології та вікової генетики Університету Бен-

Гуріона в Ізраїлі. Японськими вченими вивчаються стероїдні сапоніни, які містяться у

бульбах лілії білої.

Галеновi препарати лiлiї бiлої мають знеболювальні, антисептичнi, вiдхаркувальнi

ранозагоювальнi, протизапальнi властивості, тощо. Застосовують при бронхiтi як

вiдхаркуючий засiб, при ревматизмi, опiках, гнiйних ранах i виразках.

Нами проведено ряд власних досліджень:

1. Вивчено вміст фенольних сполук. Встановлено залежність вмісту суми

флавоноїдів від різної концентрації етанолу, використаного для отримання спиртових

витягів. Досліджено динаміку екстрагування. Встановлено, що сума флавоноїдів у

спиртових витяжках квіток лілії білої, приготовленої з використанням спирту етилового 70

%, є найвищою і становить 0,030 %. Вивчення флавоноїдів роздільно у пелюстках та

тичинках квіток підтверджує доцільність використання квіток, а не її окремих компонентів.

Вивчення динаміки екстрагування показало, що максимальна кількість суми флавоноїдів

переходить у витяжку на протязі перших двох діб.

2. Вивчено вміст макро- та мікроелементів. У сухій сировині квіток лілії білої

міститься найбільше таких макроелементів: калій, фосфор та сірка.

3. Вивчено вміст ефірних олій квіток лілії білої. Досліджено, що у квітках лілії білої

серед ефірних олій найбільший вміст – бензилсаліцилату, гептакозану, пентакозану,

трикозану та нонакозану.

Отже, Лілія біла є перспективною рослиною для розробки нових лікарських засобів.

ФІТОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КАРОТИНОЇДОВМІСНИХ

ВИДІВ РОДУ ТАGETES L. ФЛОРИ УКРАЇНИ

Малюгина О.О., Мазулін О.В., Мазулін Г.В., Гречана О.В.


Представники роду чорнобривці (Tagetes L.) родини айстрових (Asteraceae),

налічують до 59 видів, понад 600 форм та сортів. Вони проростають дикоросле або

культивуються в багатьох країнах Європи, Азії, Америки, Кавказу. В медичний практиці

препарати «лютеин» и «окювайт лютеин», а також настій з квитків рослин (1:10) широко

застосовують в офтальмології для нормалізації стану функцій ока, покращення сприяння

кольору. Ефірна олія деяких видів відома антимікробною дією. На наш час в Україні

потенційними джерелами біологічно активних сполук є більш ніж 50 розповсюджених

представників роду Tagetes L., видів T. patula L., T. erecta L., T. lucida L. Однак до нашого

часу деякі перспективні представники роду чорнобривці досліджено недостатньо.

Метою роботи було проведення фітохімічного аналізу найбільш перспективних

форм та сортів T. patula L., T. erecta L. на вміст та хімічний склад ефірної олії та біологічно

активних каротиноїдів.

Рослинну сировину (суцвіття, листя) заготовляли в вегетаційний період (червень–

вересень) 2008–2010 рр. в різних регіонах України. Для досліджень використовували

методи: УФ-, ІЧ-, ПМР – спектроскопии, ХМС, ВЭЖХ, ААС, цифрової мікроскопії.

Вивчали форми, види та сорти видів: Tagetes patula L., T. erecta L., T. lucida L. Методом

ГРХ–МС на засобі Agilent Technology 6890N з мас–спектрометричним детектором

ідентифіковано до 30 основних компонентів. Колонка кварцова, капілярна HP–5 MS,

довжиною 30 м, з внутрішнім діаметром 0,25 мм. Температура термостату 500С у

запрограмованому режимі 30С/хв. до 220

0С, газ–носій – гелій. Температура детектора та

випарювача 2500С. Швидкість потоку газу–носію – 1 мл/хв. Введення проби з поділенням




31

потоку 1/50. Методом Клевенджера встановлено присутність до 3,0+0,30% ефірної олії, яка

містить до 30 основних компонентів, з яких в найбільших концентраціях були присутні:

міоцен, лімонен, цис–β–оцимен, транс–β–оцимен, терпінолен, линалоол, епоси – оцимен,

пиперітон, β–каріофилен, β–фарнезен, гермакрен–D, биціклогермакрен, (Z) – β – оцимен,

терпінолен, (Е)–оцименон, пиперітенон. Ідентифіковано до 10 біологічно активних

флавоноїдів, каротиноїди (лютеїн, гелениен, β–каротин, кантаксантин, ізозеаксиксантин та

інш.), гідроксикорічні кислоти, 17 амінокислот, до 15 неорганічних елементів. Вміст суми

каротиноїдів визначали методом спектрофотометрії при довжині хвилі 450–475 нм. В

пелюстках, суцвіттях та приквітниках він складав відповідно до 198,78+5,33 мг%,

135,07+3,62 мг% та 69,25+1,99 мг%; концентрації флавоноїдів: до 13,07+1,22%;

10,78+1,30% та 5,25+1,99%. Встановлено основні відмінні морфолого– анатомічні

діагностичні ознаки видів, форм та сортів Tagetes patula L., T. erecta L., T. lucida L.

Одержані густі та ліофільні екстракти з суцвіть та трави рослин в експериментах на

лабораторних тваринах виявляли виражену протизапальну та ранозагоюючу дію.

Результати фізико – хімічного аналізу рослинної сировини сортів Tagetes patula L., T.

erecta L., T. lucida L. та екстрактів на ії основі включені до розробленого проекту МКЯ.

Таким чином слід зазначити, що суцвіття та трава досліджуваних рослин є цінним

джерелом одержання нових лікарських засобів з різноманітною біологічною активністю.

Доцільно впровадження розроблених лікарських засобів з рослинної сировини форм та

сортів Tagetes patula L., T. erecta L., T. lucida L., що має суттєве значення для сучасної

медицини.

ВИЗНАЧЕННЯ ШИКІМОВОЇ ТА ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ МЕТОДОМ

ВИСОКОЕФЕКТИВНОЇ РІДИННОЇ ХРОМАТОГРАФІЇ У КОРЕНЕВИЩАХ І

КОРЕНЯХ ПИРІЮ ПОВЗУЧОГО

Марчишин С. М., Козачок С. С., Калушка О. Б.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського»

Рослини є важливим джерелом отримання нових лікарських препаратів. Серед

рослин родини Злакові (Poaceae) значне науково-практичне значення має відома рослина –

пирій повзучий (Agropyron repens L.син. Elytrigia repens L.), який здавна використовують у

народній медицині багатьох країн світу як обволікаючий, відхаркувальний,

послаблювальний, потогінний, кровоочищувальний, заспокійливий, сечогінний,

антисептичний і кровоспинний засіб. Пирій повзучий знайшов застосування у науковій

медицині Швейцарії та Німеччині. Зокрема, Державна служба охорони здоров'я Німеччини

рекомендує використовувати кореневища пирію повзучого для збільшення сечовиділення

при запальних процесах у сечовивідних шляхах та як добавку при лікуванні катару верхніх

дихальних шляхів. Пирій повзучий має значні запаси сировини, промислова заготівля

рослини можлива в усіх областях України.

Нами було поставлене завдання дослідити якісний склад і кількісний вміст

індивідуальних фенолкарбонових кислот та шикімової кислоти, яка лежить в основі

синтезу поліфенольних сполук, у кореневищах і коренях пирію повзучого.

Дослідження проводили методом високоефективної рідинної хроматографії (ВЕРХ)

на хроматографі Agilent 1200 3 D LC System Technologies (США) з діодноматричним

детектором G1315C. Для визначення шикімової та фенолкарбонових кислот

використовували 60 % метанольний витяг кореневищ і коренів пирію повзучого.

Визначення фенолкарбонових кислот здійснювали оберненофазною хроматографією на

хроматографічний колонці SupelcoDiscovery C18 розміром 250 × 4,6 мм.




32

Хроматографування проводили у градієнтному режимі елюювання (ступінчаста форма),

рухома фаза ― 0,005 Н ортофосфорна кислота та ацетонітрил. Діапазон детектування 190-

400 нм, довжина хвилі 320, 330 нм. Методом прямофазної хроматографії на аніонообмінній

гелевій колонці ― Rezex ROA-Organic acid H+ в режимі ізократичного елюювання

розчином 0,005 Н ортофосфатної кислоти визначали вміст шикімової кислоти, при довжині

хвилі 210 нм.

Вміст фенолкарбонових кислот і шикімової кислоти у перерахунку на 100 г

лікарської рослинної сировини наведено у таблиці.

Таблиця. Фенолкарбонові кислоти та шикімова кислота кореневищ і коренів пирію

повзучого

Найменування компоненту хлорогенова

кислота

п-кумарова

кислота

ферулова

кислота

шикімова

кислота

Результати випробувань, % 0,005 0,002 0,0015 0,38

Результати досліджень показали, що кореневища і корені пирію повзучого містять у

значній кількості шикімову кислоту. Відомо, що шикімова кислота проявляє противірусну,

протизапальну, знеболюючу активності, що і підтверджує застосування відвару з даної

лікарської рослинної сировини при запальних процесах сечовидільної системи та верхніх

дихальних шляхів.

Отже, нами вперше проведено визначення фенолкарбонових кислот та шикімової

кислоти у кореневищах і коренях пирію повзучого методом ВЕРХ, встановлено їх

кількісний вміст.

РУТА САДОВА – ПЕРСПЕКТИВНЕ ДЖЕРЕЛО БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ

РЕЧОВИН

Мельник М.В., Грицик А.Р.

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», кафедра фармації

У медицині та фармації докладено багато зусиль, спрямованих на створення нових

препаратів із лікарських рослин. Метою нашої роботи є пошук та дослідження біологічно

активних речовин, які містяться у руті садовій.

Рута садова (Ruta graveolens L.) родини Рутові (Rutaceae) - це сизувато-зелений

голий напівкущ з потужним коренем. Стебла прямостоячі, 20 - 60 см заввишки,

розгалужені, при основі дерев’яніючі. Листки чергові, залозисто-крапчасті,

яйцеподібнотрикутні, 2–3-перисторозсічені, з видовжено оберненояйцеподібними

цілокраїми або дрібнозарубчастими тупуватими частками, з яких середня більша і часто з

виїмкою на верхівці. Квітки правильні, двостатеві, у верхівковому щіткоподібному суцвітті

(верхня квітка в суцвітті п’ятипелюсткова, решта — чотирипелюсткові); пелюстки жовті,

на верхівці з шоломиком, до основи різко звужені в нігтик, вгорі — цілокраї або зубчасті.

Плід — 4–5-гніздова коробочка з численним темно-сірим зморшкуватим насінням.

Руту садову переважно культивують в південно-західній частині України як

лікарську та ефіроолійну рослину.

Лікувальні властивості рути садової зумовлені наявністю алкалоїдів (похідні

хіноліну, фурохіноліну, акридину), ефірної олії (до 1,75%), фурокумаринів, смол,

гідроксикоричних кислот, флавоноїдів (до 2,2% рутину), смолистих речовин, гіркот,

дубильних речовин. У медицині руту садову використовують при лікуванні захворювань

кишківника, при спазмах гладких м’язів шлунка, жовчних і сечовидільних шляхів, при

запамороченні, задусі тощо. При передозуванні спостерігається подразнення слизових




33

оболонок травного тракту, набряки язика і гортані, запаморочення, блювання, судоми,

загальна слабість та ушкодження нирок і печінки.

Аналіз літературних першоджерел свідчить про перспективу дослідження

біологічно-активних речовин рослини з метою створення лікарських засобів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ РОСЛИН РОДИНИ ЯСНОТКОВІ

Мозуль В.І., Доля В.С., Головкін В.В., Самко А.В.

Запорізький державний медичний університет

Родина ясноткові налічує біля 200 родів та 3500 видів, які розповсюдженні по всій

земній кулі. Особливістю біорізноманітності видів родини ясноткові є поліморфність

морфологічних ознак. Рівень вивчення поліморфних видів родини Lamiaceae недостатній.

Тому проблема пошуку нових видів лікарських рослин цієї родини, створення

високоефективних лікарських засобів є актуальним завданням фармакогнозії.

Метою роботи було фармакогностичне дослідження видів роду Salvia L., Thymus L.,

Mentha L. та Ocimum L., які широко використовуються в народній медицині і маловивчені.

Задачами дослідження явилось визначення перспективних об'єктів, встановлення

хімічного складу і вмісту основних груп біологічно активних речовин в сировині виділених

родів родини Lamiaceae.

Методом хромато-мас-спектрометрії в ефірній олії шавлії освітленої (Salvia

illuminаta Klok.) ідентифіковано 46 компонентів, основними сполуками є: β-туйон (26,84%),

камфора (15,58%), 1,8-цинеол (11,95%).

В складі ефірної олії шавлії прутовидної (Salvia virgata Jacg.) ідентифіковано 67

речовин. В найбільшій кількості знайдено: 1,8-цинеол (36,02%) і β-туйон (24,11%). Ефірні

олії видів роду шавлія проявляють антимікробну та фунгістатичну активність.

Використання методів хроматографії, УФ-, ІК-, ПМР-спектроскопії дозволило

ідентифікувати в листях Mentha ucrainica Klok. та Mentha micrantha (Fisch. et Benth.)

кверцетин, кемпферол-7-0- β –D- глюкопірнозид, рутин, кемпферол, гесперидин.

В результаті дослідження ефірної олії м’яти української ідентифіковано 62

компонента, основні з яких: ментол (39,41%), ліналоол (31,92%), терпінолен (12,17%), в

ефірній олії м’яти дрібноквіткової основними сполуками є: ліналоол (31,15%) та ментол

(27,10%).

В ефірній олії чебрецю кримського (Thymus tauricus Klok. et Shost.) ідентифіковано

та встановлено вміст 57 компонентів. В найбільшій кількості міститься: карвакрол

(36,09%), цимен (19,11%), та тимол (11,01%). Кількісний вміст ефірної олії Thymus

pulcherrimus Schur складає 1, 37%. В ефірній олії чебрецю гарного ідентифіковано 53

сполуки. Найбільшу концентрацію має карвакрол (25,01%), тимол (16,11%), камфен

(8,19%), геранілацетат (8,03%). Екстракційні мазі одержані з трави чебрецю проявляють

ранозагоюючу та протизапальну дію.

Методом ВЕРХ в рослинній сировині василька справжнього (Ocimum basilicum L.)

ідентифіковано 8 сполук флавоноїдної природи, гідроксикоричні кислоти (хлорогенова,

ізохлорогенова). Якісний та кількісний склад амінокислот досліджували на

амінокислотному аналізаторі ААА-339 в стандартних умовах. В листях василька

справжнього переважали такі амінокислоти: аланін, метионін, триптофан, орнітин, γ-

аміномасляна кислота, трионін, лейцин

Дослідження ефірної олії проводили за допомогою методу газової хроматографії з

мас-детекцією. В результаті проведених досліджень з використанням бібліотечних спектрів




34

знайдено 63 леткі сполуки Найбільшу концентрацію має камфора (28,12%), терпінолен

(19,07%), лімонен (15,06%), камфен (14, 07% ) евгенол (9,81%).

Висновки. Привертає увагу наявність камфори в ефірній олії видів роду. Ocimum L.

та Salvia L. карвакролу в ефірній олії видів роду Thymus L. та, 1,8- цинеолу в ефірній олії

видів роду Salvia L. Проведені дослідження свідчать про актуальність подальшого

вивчення видів родини Lamiaceae, як джерела нових лікарських засобів

ХРОМАТОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ЕКСТРАКТІВ

БАЗИДІОМ LACTARIUS PERGAMENUS НА ПЛАСТИНКАХ SILUFOL

Панчак Л.В.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Пошук і характеристика нових біологічно-активних речовин (БАР) природного

походження, вивчення можливості використання у фармації та медицині і надалі

залишається актуальним. Виділення нових речовин тісно пов’язане з проблемою їх

ідентифікації, яка на сьогодні полегшилась використанням сучасних методів та приладів,

зокрема і газорідинної хроматографії-мас-спектроскопії (ГРХ-МС). Проте, тонкошарова

хроматографія (ТШХ) є простим та дешевим методом розділення і аналізу, а також

швидким, що важливо при рутинній роботі.

Метою даної роботи є показати альтернативу ГРХ-МС для ідентифікації БАР,

одержаних з метанольних та метиленхлоридних екстрактів з базидіом Lactarius pergamenus

(Fr.) Fr, за допомогою тонкошарової хроматографії (ТШХ) та різницю між екстрактами зі

свіжих і висушених базидіом.

Екстракція висушених базидіом L. pergamenus органічними розчинниками

приводить до значно вищого (у 3 – 7 разів) виходу кінцевого продукту, ніж екстракція

свіжих базидіом. Але при дослідженні екстрактів з свіжих і висушених грибів за

допомогою ТШХ помітна суттєва різниця. По-перше, при розгляді в УФ-світлі

хроматограм екстрактів з висушених грибів з’являється пляма з інтенсивною жовто-

зеленою флюоресценцією (3,14,15-триметилфуранолактаран-8-ол, Rf 0,29±0,03, в системі

розчинників – гексан : етилацетат 8 : 1), що відсутня на хроматограмах екстрактів свіжих

грибів. По-друге, через 30 – 90 хв на ТШХ екстракту, одержаного з свіжих грибів при

розгляді її у видимому світлі з’являється темна пляма (ймовірно велерал), яка через 12 – 24

год стає більш виразною; такі зміни не спостерігаються на хроматограмах екстрактів із

висушених грибів. Отже, висушування приводить до утворення речовин, які відсутні у

живих тканинах гриба. Про це свідчить і той факт, що висушені гриби не мають гостро-

пекучого смаку, притаманного свіжим грибам.

Відмінності метиленхлоридних екстрактів свіжих і висушених базидіом L.

pergamenus перш за все стосуються речовин, що легко окиснюються на повітрі.

Оприскування хроматограм розчином перманганату калію, о-діанізидину, DDPH, дозволяє

виявити у свіжих грибах від 4 до 6 легкоокиснювальних речовин, і лише 2 – у висушених.

Дані ГРХ-МС показують, що екстракти, із свіжих і висушених базидіом

L.pergamenus, одержаний за допомогою метиленхлориду характеризується високим

вмістом ефірів фталевої кислоти, сесквітерпенів (переважно азуленового ряду), вищих

жирних кислот та їх похідних (головним чином стеаринової і олеїнової) та відносно

невеликою кількістю інших сполук, як і метанольні екстракти з висушених базидіом L.

pergamenus.




35

Екстрактивні речовини висушених базидіом L. pergamenus нами були використані

для одержання субстанції, що є ефективною при лікуванні мікозів стоп у людини. Із цієї

субстанції нами було очищено сесквітерпен 3,14,15-триметилфуранолактаран-8-ол, який у

чистому вигляді пригнічував ріст Candida albicans і володів вираженою цитостатичною

активністю по відношенню до клітин лінії L 1210 мишачої лейкемії.

Згідно даних літератури терпени можна виявити за допомогою ТШХ,

використовуючи розчини п-анісового альдегіду та стануму (IV) хлориду, а ліпіди та жирні

кислоти, що присутні в значній кількості в екстрактах L. pergamenus – за допомогою

розчину фосфомолібденової кислоти в етанолі. Проте, хоча більш специфічні реагенти і

давали забарвлені продукти реакції, як і реагент загального призначення - концентрована

сульфатна кислота; розглядання хроматографічних пластинок в УФ-світлі після

зрошування цими реактивами показало, що 3,14,15-триметилфуранолактаран-8-ол не

забарвлюється жодним з них, проте продовжує флуоресціювати.

Як висновок, можна сказати, що хоча ТШХ в даному випадку має радше допоміжне

значення, виявлення фармакологічно активного 3,14,15-триметилфуранолактаран-8-олу

завдяки його здатності флуоресціювати має практичне значення при його якісному і

кількісному визначенні (і виділенні) як в сировині, так і в екстрактах.

ЯКІСНИЙ СКЛАД ЕФІРНОЇ ОЛІЇ РОДУ ВАЛЕРІАНА

Панченко С.В., Фурса М.С.,* Корнієвська В.Г., Корнієвський Ю.І., Тржецинський С.Д.


*Ярославська державна медична академія

Однiєю iз важливих складових частин валерiани лiкарськоï (Valeriana officinalis L. s.

l.) вважається ефiрна олiя. Дослiдження ïï компонентного складу не лише украïнського

походження, а й iнших краïн СНД тiльки розпочинається. Склад валерiановоï олiï

надзвичайно складний.

Метою роботи є вивчення складу ефірої олії різних видів роду валеріана.

Зразки сировини були заготовлені у жовтні 2011 року: в. пагононосної (Запорізька

обл., Канцерівська балка); в. Гросгейма (АР Крим, Кримський заповідник. Альмінське

лісництво), в. лікарська (м. Мистиріще Черкаської обл., на північно-східному узбережжі

озера Байкал 4 км від с.м.т. Ангой та 300 м від озера Аракинда на заливних луках, дослідна

ділянка ЯДМА (в кінці жовтня 2010 року). Ефірні олії із зразків сировини одержували

методом перегонки з водяною парою згідно ДФУ 1,2. Одержані зразки ефірних олій

хроматографували на газовому хроматографі серії 6890 N виробництва ―Agilent

Technoloogies‖ (інжектор 7883 В; мас селективний детектор 5975).

Результати хромато-мас-спектрометирчної ідентифікації зразків ефірних олій

валеріани

№

п/п

Час

утрим

ання,

хв

Назва компонента Площа піків, %

V.s. V.g. V. of.

черк

V. of.

байк

V. of.

яросл

1 5.28 Ізовалеріанова кислота 0.548 4.83 - 0,147 2,433

2 7.59 α-Пінен 0.285 0.24 0,220 0,226 1,180

3 8.08 Камфен 0,180 3.99 3,327 0,475 2,243

4 9.03 β-Пінен 0.117 0.35 0,299 0,098 0,460

5 10.78 Лимонен 0.205 0.82 0,121 0,207 -




36

Продовження таблиці

6 15.98 Борнеол 1.679 4.576 0,864 1,680 0,406

7 16.26 Терпинен-4-ол 0.667 0.315 0,089 0,144 0,213

8 16.79 Миртенол 1.952 0.59 0,475 - 0,119

9 19.63 Борнілацетат 11.259 13.07 14,894 1,372 11,132

10 20.56 Миртенілацетат 7.752 12.54 2,998 - 2,024

11 20.91 α-Терпинілацетат 0.447 1.090 0,226 7,082 0,688

12 22.12 β-Елемен 0.338 0.26 - 0,038 0,204

13 22.53 Діметиловий ефір

тімогідрохінона

1.255 1.006 0,088 0,210 0,456

14 22.82 β-Каріофілен 1.056 1.901 0,130 0,108 1,315

15 23.54 Гумулен 0.571 0.810 0,100 0,099 0,549

16 23.89 β-Іонон 1.020 - 0,306 0,125 0,487

17 23.92 Ar-куркумен 0.357 0.58 0,270 0,103 1,041

18 24.17 Зінгіберен 1.277 1.688 - - -

19 24.28 Біциклогермакрен 0.686 1.201 - 0,161 2,203

20 24.41 β-Бісаболен 0.486 0.915 - 0,132 -

21 24.73- 7-епі-α-селінен 0.795 0.657 0,469 - 0,135

22 24.91-

25.09

4-ізопропіл-4а,5-

діметилоктагідро-2(1н)-

нафталенон

1.545 2.109 - -

23 25.31 Миртенілізовалерат 8.143 9.459 - - -

24 25.73 Спатуленол 1.383 2.317 - 1,317 2,474

25 25.81 Каріофіленоксид 1.221 1.647 0,151 - 0,635

26 Гвайя-6,10(14)-дієн-4-β-ол 2,654 4,391

27 Ерімолігенол - - 12,586 0,937 1,367

28 Валеріанол - - 24,428 - -

29 Інтермедеол - - 11,114 3,348 -

30 27.35 Валеранон 7.425 22.15 3,522 0,450 12,31

31 27.40 α-Бісаболол 0.450 1.363 0,467 - 0,592

32 27.87 Валереналь 16.354 11.568 0,379 5,110 10,066

33 28.91 транс-валереніл ацетат 0.085 1.059 - - 1,076 Примітка: V.s. – валеріана пагононосна, V.g. – в.Гросгейма, V. of. черк – валеріана лікарська

черкаська, V. of. байк. – валеріана лікарська байкальська, V. of. ярос – валеріана лікарська ЯДМА

Аналізуючи таблицю нами встановлено, що для всіх зразків ефірних олій валеріан

характерні одинакові 13 компонентів. Головними компонентами Valeriana stolonifera Czern

є валереналь (16,354%), борнілацетат (11,259%), миртенілізовалерат (8,143%),

миртенілацетат (7,752%), валеранон (7,425%). V. grossheimii Worosch. – валеранон (22,15%),

борнілацетат (13,07%), миртенілацетат (12,54%), валереналь (11,568%), миртенілізовалерат

(9,459%), ізовалеріанова кислота (4,83%), борнеол (4,576%). V. officinalis L.s.l. черкаська –

валеріанол (24,428%), борнілацетат (14,894%), ерімолігенол (12,586%), інтермедеол

(11,114%). V. officinalis L.s.l байкальська - α-терпинілацетат (7,082%), валереналь (5,110%).

V. officinalis L.s.l ярославська - валеранон (12,31%), борнілацетат (11,132%), валереналь

(10,066%), гвайя-6,10(14)-дієн-4-β-ол (4,391%). За літературними джерелами, основними

речовинами, які зумовлюють седативну дію є ізовалеріанова кислота, борнеол, валеранон.

Максимум накопичення цих сполук спостерігається у валеріани Гросгейма.




37

ВМІСТ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У ЛИСТКАХ ДЯГЕЛЮ ЛІКАРСЬКОГО

Потішний І.М.


Дягель лікарський або дудник лікарський (Angelica archangelica L.) – дворічна

трав'яниста рослина родини селерових (Apiaceae). У народній медицині рослину

використовують як відхаркувальний, потогінний, сечогінний та вітрогінний засіб, у

науковій – як засіб, що поліпшує травлення, посилює секреторну і рухову функції

кишківника. Галенові лікарські форми дягелю лікарського мають протизапальні,

спазмолітичні, сечогінні, потогінні й заспокійливі властивості. Фармакологічна активність

дягелю лікарського обумовленна наявністю в його складі ефірних олій, гірких і дубильних

речовин, смол, цукрів, органічних кислот.

Метою нашої роботи було провести кількісне визначення вмісту фенольних сполук,

гідроксикоричних кислот та флавоноїдів у листках дягелю лікарського.

Фенольні сполуки – одна із найпоширеніших у рослинному світі група фізіологічно

активних речовин, які проявляють широкий спектр фармакологічної дії.

Об’єктом для дослідження були листки дягелю лікарського, заготовленого на

території Бережанського району Тернопільскої області у період цвітіння рослини у червні

2012 року.

Для вивчення якісного складу фенольних сполук проводили загальновідомі якісні

реакції. Флавоноїди виявляли за допомогою ціанідинової проби (поява рожевого

забарвлення свідчила про їх наявність у досліджуваному екстракті). Наявність

гідроксикоричних кислот виявляли за реакцією з 10 % розчином феруму ІІІ хлориду

(зеленувато-сірувате забарвлення свідчило про їх наявність).

Кількісне визначення гідроксикоричних кислот проводили спектрофотометричним

методом. Оптичну густину розчину вимірювали на спектрофотометрі Сary 50 при довжині

хвилі 327 нм, перерахунок вели на хлорогенову кислоту. Вміст гідроксикоричних кислот у

листках дягелю лікарського становив (1,85 ± 0,003) %.

Кількісний вміст флавоноїдів визначали спектрофотометричним методом

(спектрофотометр Cary 50, довжина хвилі 410 нм, перерахунок вели на рутин). У результаті

досліджень встановлено, що у листках дягелю лікарського міститься (1,26 ± 0,001) %

флавоноїдів. Вважаємо, що завдяки наявності у листках досліджуваної рослини суми

флавоноїдів проявляється її фармакологічна дія.

Визначення вмісту фенольних сполук у досліджуваному об’єкті проводили

спектрофотометричним методом у перерахунку на галову кислоту: Визначали оптичну

густину на спектрофотометрі Cary 50 при довжині хвилі 270 нм, використовуючи як розчин

порівняння 70 % етанол. Паралельно, за тих же умов визначали оптичну густину СФЗ ДФУ

галової кислоти. Вміст фенольних сполук у досліджуваній сировині становив

(2,98 ± 0,003) % у перерахунку на абсолютно суху сировину.

Таким чином, отримані нами результати досліджень підтвердили перспективність

подальших досліджень біологічно активних речовин дягелю лікарського та встановлення

нових можливих фармакологічних активностей.




38

ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЛУК ФЕНОЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У РІЗНИХ ВИДАХ

СИРОВИНИ СОНЯШНИКА ОДНОРІЧНОГО

Рибак О.В.


Пошук рослин, які можуть бути джерелом біологічно активних речовин, є основним

завданням фармакогнозії. Однією з таких рослин є соняшник однорічний. На даний час у

вітчизняній фармацевтичній практиці застосовується лише олія соняшникова, як основа

для мазей та лініментів. Тому важливим питанням є створення безвідходних процесів у

виробництві та отримання із даної сировини біологічно активних речовин, які в

подальшому могли би стати основою для створення нових лікарських засобів.

Метою нашої роботи було провести виявлення груп біологічно активних речовин та

провести порівняльне визначення кількісного вмісту окиснювальних поліфенольних

речовин у різних видах сировини соняшника однорічного залежно від місця зростання.

Об’єктами дослідження були корені, крайові квіти та листки соняшника однорічного,

заготовлені у липні – вересні 2011 р. на території семи областей України (Львівської,

Волинської, Вінницької, Чернівецької, Закарпатської, Кіровоградської та Одеської області).

За загальноприйнятими методиками на наявність основних груп біологічно активних

речовин виявлено, що всі види досліджуваної сировини містять сапоніни, полісахариди,

вуглеводи, амінокислоти, терпеноїди, дубильні речовини, кумарини, флавоноїди; у

невеликій кількості – алкалоїди. Виявлення фенольних сполук проводили методом

двовимірної хроматографії на папері у системі розчинників: І – 15% розчин кислоти

ацетатної; ІІ – н - бутанол – кислота ацетатна – вода (4:1:2). Хроматограми проявляли в УФ

– світлі та 1% спиртовим розчином FeCl3. При обробленні в УФ-світлі на хроматограмах

проявлялися плями помаранчевого, блідо-блакитного, блакитного, синього, синьо-

фіолетового, фіолетового, зелено-блакитного та жовтого забарвлення; при обробленні

розчином заліза (ІІІ) хлориду проявлялися брудно-зелені та брудно-синьо-зелені плями

(поліфенольні сполуки). Отже, в результаті проведеної двовимірної хроматографії у

листках соняшника виявлено 12 сполук, серед них 6 сполук проявляють поліфенольну

природу; у квітах виявлено 10 сполук, із них 1 – поліфенольної природи; у коренях – 13

сполук, 1 з яких належить до поліфенолів. На основі однакових значень Rf та забарвлення

плям у листках соняшника однорічного виявлено хлорогенову кислоту. Проведена

двовимірна хроматографія на папері дає можливість загального виявлення поліфенольних

сполук, до яких належать фенолкарбонові кислоти, флавоноїди, дубильні речовини та ін.

У результаті визначення кількісного вмісту окиснювальних поліфенольних речовин

титриметричним методом встановлено, що у листках соняшника їх найвищий вміст

спостерігається у зразках з Одеської обл. і становить 9,14 ± 0,15%; середні значення - у

зразках із Закарпатської, Волинської, Чернівецької та Кіровоградської обл. (від 6,27 ±

0,28% до 8,80 ± 0,23%); найнижчий вміст – у Вінницькій та Львівській обл. (5,18 ± 0,21% і

4, 29 ± 0,12% відповідно).

У квітах соняшника найвище значення вмісту окиснювальних поліфенольних

речовин виявлено в Одеській та Кіровоградській обл. (6,52 ± 0,15% та 6,34 ± 0,27%

відповідно); середній вміст (від 5,3 ± 0,27% до 5,94 ± 0,34%) - у Львівській, Чернівецькій та

Вінницькій обл.; найнижчі показники - у Волинській та Закарпатській обл. (4,30 ± 0,27% та

4,77 ± 0,16% відповідно).

Корені соняшника із Чернівецької, Кіровоградської та Одеської областей містять від

1,80 ± 0,12% до 2,1 ± 0,12%; із Закарпатської та Львівської областей - відповідно 1,4 ±

0,13% та 1,22 ± 0,12% окиснювальних поліфенольних речовин; значно менші значення у

зразках з Волинської та Вінницької обл. (1,10 ± 0,12% та 0,93 ± 0,12% відповідно).

Отримані нами дані свідчать про перспективність застосування в медицині




39

рослинної сировини соняшника однорічного як джерела речовин фенольного характеру.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ЕФІРНОЇ ОЛІЇ

РУДБЕКІЇ РОЗДІЛЬНОЛИСТОЇ

Рибак О.В.


Рослини в процесі своєї життєдіяльності продукують ефірні олії, до складу яких

крім терпенових вуглеводнів входять спирти, кетони, альдегіди, феноли, оксиди, прості і

складні ефіри, для яких загальноприйнята назва ‖терпеноїди‖. Ефірні олії рослин широко

застосовують як біологічно активні речовини для виготовлення різноманітних фітозасобів.

Найбільше значення мають головні компоненти ефірних олій, їх вміст і співвідношення

відіграє роль у вираженні біологічної активності лікарських засобів. Тому важливим

напрямком дослідження ефірних олій є їх розділення на окремі сполуки.

Одним із актуальних завдань сучасної фармацевтичної науки є пошук

перспективних рослинних джерел біологічно активних речовин, в тому числі й ефірних

олій. Одним із таких рослинних джерел може бути багаторічна трав’яниста рослина з

родини айстрових – рудбекія роздільнолиста (Rudbeckia laciniata L.), що є поширеним в

Україні як дикорослим, так і культивованим видом. Витяги із рослинної сировини рудбекії

проявляють протизапальну, антимікробну, імунокорегувальну активності.

Метою нашої роботи було провести вивчення компонентного складу ефірної олії

недостатньо вивченої рудбекії роздільнолистої з метою пошуку нових джерел лікарської

рослинної сировини для практичного застосування. Кореневища з коренями рудбекії були

заготовлені на території Львівської області в період закінчення вегетації і відмирання

надземної частини рослини. Дослідження компонентного складу зразків ефірної олії

проводили хромато-мас-спектрометричним методом.

Ефірна олія, отримана нами в лабораторних умовах з підземних органів методом

гідродистиляції, представляє собою при кімнатній температурі маслянисту густу рідину

коричневого кольору з приємним ароматним специфічним запахом та слабогіркуватим

пряним смаком, нерозчинна у воді, розчинна в спирті та хлороформі.

Вивчення ефірної олії проводили на газовому хроматографі Agilent Technologies

6890N з мас-спектрометричним детектором 5973N. Компоненти розділяли на кварцовій

капілярній колонці HP- 5MS (30 м ×0,25 мм). Газ–носій – гелій, його швидкість – 1 мл/хв.,

об’єм проби – 0,3 мкл. Введення проби з розділенням потоку 1/50. Температура детектора і

випарювача 250º. Сполуки ідентифікували шляхом порівняння отриманих в процесі

хроматографування мас-спектрів сполук, які входять до складу ефірної олії, з даними

стандартних мас-спектрів бази NIST 02. Час утримування компонентів розраховували за

результатами контрольного аналізу ефірної олії з додаванням суміші нормальних алканів.

Кількісний вміст сполук обчислювали за відношенням площі піків компонентів до суми

усіх піків на хроматографі (метод нормалізації). В результаті виявлено близько 60

компонентів, серед яких ідентифіковано та визначено кількісний вміст 37 сполук:

борнілацетат (6,20%), β-елемен (6,04%), ізокомен (2,33%), β-каріофілен (0,74%), γ-

куркумен (1,93%), ar-куркумен (1,88%), біциклогермакрен (1,44%), α-гур’юнен (4,01%),

ксанторизол (3,68%), α-пінен (0,41%), камфен (0,67%), борнеол (0,80%), ліналоол (0,64%),

гумулен (0,67%), α-бісаболол (0,29%) та інші. Встановлено, що домінуючими

компонентами є сесквітерпенові лактони типу евдесману – алантолактон (11,84%),

ізоалантолактон (0,70%), а також їх ізомери.

Отже, виявлена значна кількість сполук терпеноїдної будови кореневищ з коренями




40

рудбекії роздільнолистої та визначено їх кількісний вміст, що створює передумови для

подальшого її фармакогностичного вивчення як перспективного сировинного джерела для

створення нових фітозасобів.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ОКИСНЮВАЛЬНИХ ПОЛІФЕНОЛІВ У ДЕЯКИХ

ВИДАХ РОДУ ПЕРСТАЧ (POTENTILLA L.)

Рибак О.В.


Завданням вітчизняної фармації є пошук перспективних лікарських рослин з метою

створення нових фітопрепаратів. Одним із таких джерел є рослини роду перстач. Вони

мають в’яжучу, кровозупинну, протизапальну, бактерицидну, відхаркувальну,

гіпотензивну, антигельмінтну, ранозагоювальну та болетамувальну дії. Найчастіше

рослини роду перстач застосовують для лікування стоматитів, гінгівітів, опіків, гострого

гастриту та нефриту. У народній медицині їх застосовують при маткових, шлункових,

гемороїдальних кровотечах, гіпертиреозі, захворюваннях печінки, грибковому ураженні

ротової порожнини, гастриті, ангіні, хронічних запальних хворобах дихальних шляхів та ін.

Державна Фармакопея України (ДФУ 1.4) регламентує якість лише кореневищ перстачу

прямостоячого. Інші види роду перстач є неофіцінальними, їх застосовують як у народній

медицині, так і у вигляді біологічно активних добавок. Тому пошук нових джерел

біологічно активних речовин серед рослин роду перстач та створення на їх основі нових

фітозасобів є актуальним.

Метою роботи було виявлення та порівняльне визначення кількісного вмісту

окиснювальних поліфенольних сполук у різних видах сировини рослин роду перстач.

Об’єктами дослідження були надземні та підземні частини перстачу прямостоячого,

перстачу білого, перстачу гусячого, перстачу сріблястого і перстачу повзучого, заготовлені

нами протягом вегетаційного періоду 2011 р. на території Львівської області.

З метою порівняльного систематичного якісного аналізу за допомогою

загальноприйнятих реакцій ідентифікації у досліджуваних видах сировини була виявлена

наявність цукрів, сапонінів, полісахаридів, дубильних речовин, флавоноїдів,

фенолкарбонових кислот. Для виявлення поліфенольних сполук у досліджуваних видах

сировини проводили двовимірну хроматографію на папері у системах розчинників: I – 15%

розчин кислоти ацетатної; II – н-бутанол – кислота ацетатна – вода (4:1:2). Після обробки

хроматограм 1% спиртовим розчином заліза (III) хлориду сполуки фенольної природи

проявлялися у вигляді чорно-зелених плям. У кореневищах перстачу прямостоячого

виявлено 5 сполук, серед яких 3 сполуки проявляють поліфенольну природу; у

кореневищах перстачу білого - 6 сполук, з яких 3 сполуки мають поліфенольний характер;

у кореневищах перстачу сріблястого було виявлено 6 сполук, 4 з яких належать до

поліфенолів; у кореневищах перстачу гусячого – 7 сполук, з яких 5 – поліфенольної

природи. У траві перстачу білого було виявлено 11 сполук, серед них 7 сполук проявляють

поліфенольну природу; у траві перстачу сріблястого – 7 сполук, з яких 4 сполуки –

поліфеноли; у траві перстачу прямостоячого було виявлено 8 сполук, серед них 5 сполук

виявляють поліфенольну природу; у траві перстачу повзучого – 7 сполук, з яких 6 –

поліфеноли; у траві перстачу гусячого було виявлено 5 сполук, 3 з яких належать до

поліфенольних. Визначення вмісту суми окиснювальних поліфенольних сполук проводили

титриметричним методом за методикою Левенталя. В результаті кількісного визначення

встановлено, що найвищий вміст окиснювальних поліфенолів спостерігається у траві

перстачу гусячого – 10,20±0,08%, дещо менший у траві перстачу сріблястого – 9,60±0,13%,




41

траві перстачу повзучого – 8,56±0,06%, траві перстачу прямостоячого – 8,42±0,09% та у

траві перстачу білого – 5,40±0,09%.

У коренях найвищий вміст окиснювальних поліфенолів виявлено у перстачу

прямостоячого (17,22±0,18%), а найменший у перстачу білого (5,76±0,23%). Вміст

поліфенольних сполук у коренях перстачу гусячого становить 12,14±0,11%, а в перстачу

сріблястого – 7,16±0,10%.

Отримані результати досліджень свідчать про перспективність використання рослин

роду перстач як джерел поліфенольних сполук.

ВИЯВЛЕННЯ АНТОЦІАНІВ У КВІТКАХ ПІВОНІЇ ЛІКАРСЬКОЇ СОРТІВ «ALBA

PLENA» ТА «ROSEA РLENA»

Сахацька І.М., Кисличенко В.С., Журавель І.О., Бурда Н.Є.

Національний фармацевтичний університет, м Харків

Антоціани – речовини фенольної природи, які забезпечують жовтогарячий,

червоний, фіолетовий та пурпуровий колір рослини. Даний клас сполук широко

застосовується в фармацевтичній та харчовій промисловості. В харчовій промисловості

антоціани використовують насамперед в якості натуральних барвників, у фармацевтичній –

для отримання препаратів з антиоксидантною дією. Крім того, антоціани виявляють

бактерицидну та сонцезахисну дію. Відомо, що антиоксидантна дія антоціанів більш

виражена, ніж у вітамінів С та Е. Серед антоціанів найбільшу антиоксидантну активність

виявляють дельфінідин 3-рутинозид, дельфінідин 3-глюкозид та ціанідин 3-глюкозид.

Експериментально доведено, що антоціани накопичуються в організмі людини

переважно в плазмі крові та тканинах ока. Такий результат може пояснювати застосування

препаратів на основі антоціанів в офтальмологічній практиці. На фармацевтичному ринку

України представлені такі дієтичні добавки як «Стрікс», «Стікс-Кідс», «Стікс Форте»,

«Чорниця Форте», «Офтальмікс» тощо. Основним компонентом цих засобів є екстракт

плодів чорниці, який багатий на антоціани. Крім плодів чорниці, відомі такі природні

джерела отримання антоціанів як плоди чорної смородини, аронії чорноплідної, червоного

винограду, а також квітки суданської рози (каркаде).

Тому з метою розширення номенклатури джерел отримання антоціанів доцільним є

вивчення рослин з достатньою сировинною базою. До таких рослин відносяться сорти

півонії лікарської, що культивуються, а саме «Rosea рlena» та «Alba plena».

Півонія лікарська (Paeonia officinalis) широко застосовується в народній медицині

багатьох народів. Кореневища півонії лікарської застосовують в китайській медицині як

болетамувальний, протисудомний, протизапальний засіб. Також підземні органи

застосовують для лікування крововиливів у сітківку ока, інфекційного гепатиту,

шлункових захворюваннях, раку, діабету, гінекологічних захворювань, нефриту, гіпертонії.

Відвар кореневищ використовують при порушеннях менструального циклу, при

спастичних колітах, виразковій хворобі шлунку, при гастритах зі зниженою секрецією, для

поліпшення апетиту, як лактогінний, заспокійливий, відхаркувальний, діуретичний засіб.

В тибетській медицині відвар кореневищ застосовують при туберкульозі, застуді,

бронхіті, пневмонії.

Широко призначається відвар кореневищ в народній медицині нанайців як

спазмолітичний, протизапальний, тонізуючий, зміцнюючий, потогінний, гемостатичний,

діуретичний та дезінфікуючий засіб при хворобах печінки, легеневих захворюваннях,

виразковій хворобі та раці шлунку, дизентерії, дисменореї, поліартриті, подагрі,

гіпертонічній хворобі, енцефаліті.




42

Сировиною, що містить антоціани є квітки рослини. Сорти півонії лікарської «Rosea

рlena» та «Alba plena» відносять до повних сортів. Квітки сорту «Rosea рlena» рожеві, а

«Alba plena» – білі з рожевим відтінком при розпусканні. Тому доцільним було встановити

наявність антоціанів в обох досліджуваних сортах.

Для дослідження 1,0 г квіток заливали 10 мл 1% розчину кислоти хлоридної,

кип’ятили протягом 15 хв і відфільтровували через паперовий фільтр. З отриманою

витяжкою проводили якісні реакції з 10% розчином плюмбуму ацетату основного та з 10%

розчином натрію гідроксиду. В результаті першої реакції спостерігали випадіння синього

аморфного осаду, в результаті другої – жовто-зеленого осаду.

Отримані дані можуть бути використані при розробці відповідних розділів методик

контролю якості на квітки півонії лікарської сортів «Rosea рlena» та «Alba plena».

ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК РОСЛИН РОДУ ШАВЛІЯ (Salvia L.)

Семенченко О.М., Цуркан О.О., Бурмака О.В.

ДУ „Інститут фармакології та токсикології НАМНУ”, м. Київ

Цілеспрямований пошук природних біологічно активних субстанцій, вивчення їх

фізико-хімічних та фармакологічних характеристик - одне з найважливіших завдань

фармацевтичної науки. У світовій практиці до фармакопейних видів шавлії належать:

Salvia officinalis L. – шавлія лікарська, Salvia triloba L. – шавлія іспанська, Salvia sclarea L. –

шавлія мускатна, Salvia aethiopis L. – шавлія ефіопська. Донині хімічний склад біологічно

активних сполук інших видів шавлії вивчено недостатньо. Біологічна активність шавлії

відхиленої Salvia patens L. та шавлії кільчастої Salvia verticillata L. обумовлена комплексом

ефірної олії та фенольних сполук, а саме флавоноїдів та гідроксикоричних кислот. Одним з

основних представників класу похідних гідроксикоричної кислоти є розмаринова кислота,

яка, за даними літератури, має широкий спектр біологічної дії, зокрема, проявляє

противірусну, антиоксидантну, протизапальну активності тощо.

Метою роботи було якісне та кількісне визначення розмаринової кислоти у траві

шавлії відхиленої, кільчастої, лікарської та мускатної з використанням методів

хроматографії.

Об’єктами дослідження була трава шавлії відхиленої, кільчастої, лікарської та

мускатної, зібрана у червні 2011 року в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка

НАН України.

Для дослідження розмаринової кислоти використовували 70% спиртові витяги трави

шавлії лікарської, відхиленої, кільчастої та мускатної.

Попередню ідентифікацію розмаринової кислоти проводили за допомогою методу

тонкошарової хроматографії, використовуючи наступні хроматографічні умови: пластинка

60 F254 (Merck), 20 x 10 см для ТШХ з 0,20 мм шаром силікагелю та індикатором,

флуоресцируючим при 254 нм; об’єм проби, що наноситься 10 мкл; рухома фаза – толуол :

етилформіат : кислота мурашина у співвідношенні 50:40:10 відповідно. Реагент для

дериватизації: дифенілборилоксіетиламін 1 % та розчин макроголу 5 %. На хроматограмах

всіх досліджуваних зразків присутня флуоресцентна зона блакитного кольору за довжини

хвилі 366 нм на рівні зони стандартного фармакопейного зразку розмаринової кислоти.

Ідентифікацію та кількісне визначення вмісту розмаринової кислоти в

досліджуваних зразках в порівнянні із зовнішнім стандартним фармакопейним зразком

проводили методом ВЕРХ на рідинному хроматографі моделі Agilent Technologies 1200

(США) із УФ-детектором, використовуючи наступні хроматографічні умови: колонка С18

SineFire, 150 мм x 4,6 мм з розміром зерна 3,5 мкм; детектування за довжини хвилі 330 нм;




43

температура термостату колонок 38 оС; швидкість потоку 1,0 мл/хв.; об’єм проби, що

уводиться 25 мкл.

Рухома фаза А – 0,05% розчин кислоти трифтороцтової;

Рухома фаза В – 0,05% розчин кислоти трифтороцтової в ацетонітрилі.

Використовували градієнтний режим хроматографування.

На хроматограмах всіх досліджуваних зразків час утримування основного піку

співпадав з часом утримування піку розмаринової кислоти на хроматограмі розчину

стандартного фармакопейного зразку розмаринової кислоти.

В результаті проведених досліджень, нами встановлений кількісний вміст

розмаринової кислоти у сухій сировині трави досліджуваних видів роду Шавлія.

Досліджено, що трава шавлії кільчастої містить найбільший вміст розмаринової кислоти в

порівнянні з іншими досліджуваними видами шавлій і становить 3,41%. Найменший вміст

розмаринової кислоти спостерігався у траві шавлії відхиленої та лікарської, який становив

1,45% і 1,22% відповідно.

Таким чином, трава шавлії кільчастої є перспективною рослинною сировиною, яка

може використовуватися на рівні трави шавлії лікарської.

ДОСЛІДЖЕННЯ АМІНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ РОЗЧИНУ ДЛЯ ІН’ЄКЦІЙ

ОТРУТИ БДЖОЛИНОЇ

Скрипник-Тихонов Р.І.

Українська військово-медична академія, м. Київ

Продукти бджільництва посідають одне з перших місць серед інших природних

засобів за своєю універсальністю та ефективністю. Серед них особливу увагу привертає

отрута бджолина, яка для людини є цілющою при багатьох захворюваннях серцево-

судинної системи (гіпертонія, атеросклероз, ендартерііт), периферичної нервової системи,

дихальної системи тощо.

Відомо, що отрута бджолина має складну хімічну структуру і містить комплекс

біологічно активних речовин, а саме: поліпептиди (мелітин – біля 50 % сухого залишку,

апамін, мінімін); ферменти (фосфоліпаза А2, гіалуронідаза); ліпоїди; кислоти (мурашина,

хлоридна, ортофосфатна); амінокислоти (аланін, валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин,

фенілаланін, аргінін, аспарагінова кислота, триптофан, пролін, тирозин, цистин, метионін,

гістидин), цукри, мінеральні речовини.

Експериментальними дослідженнями вчених встановлено радіопротекторні

властивості отрути бджолиної, що пригнічує окислювальні процеси в опроміненому

організмі, стимулює адаптаційні механізми, збільшує опірність і загальну неспецифічну

резистентність до впливу факторів стресу.

Завдяки своєрідному механізму дії та унікальній комбінації біологічно активних

сполук отрута бджолина проявляє високу протизапальну активність, що робить її

перспективною, науково обґрунтованою субстанцією природного походження для

створення високоефективних лікарських препаратів.

Нами було запропоновано склад та технологію нового вітчизняного лікарського

препарату отрути бджолиної у формі ін’єкцій для застосування у терапії та профілактики

онкологічних захворювань, зокрема меланоми.

Першочерговим завданням при розробці лікарських препаратів є розробка методик

аналізу основних груп біологічно активних сполук, що обґрунтовують доцільність

введення допоміжних речовин до складу препарату, спосіб його виготовлення та

стабільність у процесі зберігання.

http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8

http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81




44

Метою нашої роботи стало дослідження амінокислотного складу розчину для

ін’єкцій отрути бджолиної за допомогою реакцій ідентифікації та хроматографії у тонкому

шарі сорбенту.

За результатами експериментальних досліджень було встановлено наявність у

зразках значної кількості такої групи біологічно активних сполук як амінокислоти.

Для ідентифікації азотовмісних сполук у зразках розчину отрути бджолиної

використовували кольорові (з резорцином у кислоті сірчаній концентрованій, з

нінгідрином, з таніном) та осадові реакції (з 1 % розчином калію перманганату, з 0,5 %

розчином кислоти пікринової, з реактивами Бушарда, Зонненштейна, Шейблера).

Позитивні результати осадових та кольорових реакцій свідчать про наявність

азотовмісних сполук у складі досліджуваного зразку.

З метою підтвердження одержаних результатів, наступним нашим кроком стало

хроматографічне дослідження мікрокількості амінокислот у зразках розчину для ін’єкцій

отрути бджолиної у тонкому шарі сорбенту за допомогою системи розчинників: н-бутанол

– кислота оцтова розведена – вода (4:1:1). У якості речовин-свідків використовували

розчини стандартних амінокислот: кислота глутамінова, аргінін, валін, треонін, лізин,

фенілаланін, лейцин, ізолейцин.

Виходячи з одержаних даних одномірної хроматографії у тонкому шарі на

силікагелі у системі розчинників н-бутанол – кислоти оцтова розведена - вода (4:1:1)

можна зробити висновок, що у досліджуваних зразках спостерігається наявність

мікрокількості всіх вищенаведених амінокислот на що вказують яскраво виражені плями

рожевого кольору.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ЛИСТЯ СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ

Сущук Н.А., Кисличенко В.С., Кузнєцова В.Ю.


В останні десятиліття найбільшу увагу в фармацевтичному виробництві

приділяється розробці лікарських засобів на основі біологічно активних речовин, які

приймають участь в процесах життєдіяльності людини.

Перспективними в цьому плані є амінокислоти, які виконують в організмі важливу

роль будівельного матеріалу для синтезу специфічних білків, ферментів, пептидних

гормонів та інших сполук.

Амінокислоти широко використовуються в сучасній фармакології. Деякі з них

виступають в якості нейромедіаторних речовин або їх попередників (глутамінова кислота,

аспарагінова кислота, гліцин, таурин, гамма-аміномасляна кислота), інші виконують роль

ендогенного джерела NO (аргінін), треті знижують катаболізм білка, підсилюють його

синтез (валін, лейцин, ізолейцин). Їх дисбаланс викликає у людей ті чи інші патологічні

зміни: збільшення ризику кардіоваскулярних захворювань, включаючи артеріальну

гіпертензію; розвиток депресії, посилення негативної дії алкоголю; дерматити та

довгостроково незагойні пошкодження шкіри; розлади детоксикації; міопатію; анемію;

остеопороз.

У медичній практиці для лікування і профілактики перерахованих патологій широко

застосовуються лікарські препарати, найбільш ефективними з яких є амінокислотні засоби.

Інфузійні розчини, що містять композиції високоочищених амінокислот, застосовуються

при лікуванні важких хворих в якості детоксикантів, а також для поповнення нестачі

нутрієнів. На основі амінокислот створені високоефективні препарати, які

використовуються як антигіпертензивні засоби (каптоприл, еналаприл, лізиноприл,




45

фозиноприл), імуномодулятори (тимоген) і аналоги гормонів (окситоцин, окреотід,

десмопресин). Знайшли своє місце і монопрепаратів амінокислот: глютамінова кислота,

гамма-аміномасляна кислота, гліцин, аргінін, метіонін, орнітин, таурин - їх призначають

для лікування багатьох патологічних процесів, а також в оздоровчо-профілактичних цілях,

особливо пацієнтам, які належать до різних груп ризику. Високоочищені амінокислоти

використовуються для створення композицій, що підвищують витривалість людини при

інтенсивних фізичних навантаженнях, для зниження впливу несприятливих факторів

зовнішнього середовища, а також при виготовленні сумішей для дитячого харчування.

Метою нашої роботи було вивчення якісного складу та кількісного вмісту

амінокислот листя смородини чорної.

Повний амінокислотний аналіз у досліджуваній сировині проводили за допомогою

амінокислотного аналізатора LKB 4151 „Альфа Плюс‖ (Швеція) на колонці, заповненій

іонообмінною смолою марки DCGA. Для проведення дослідження сировину попередньо

витримували у сушильній шафі при температурі 1000С протягом 2-3 годин до постійної

ваги.

В результаті проведених досліджень було встановлено, що в листі смородини чорної

міститься 21 зв’язана амінокислота, у тому числі 9 незамінних: треонін, валін, метіонін,

ізолейцин, лейцин, фенілаланін, гістидин, лізин та аргінин. Виявлено, що домінуючими

амінокислотами у листі смородини чорної є глутамінова кислота – 2,10 %, лейцин – 1,43 %

та аспарагінова кислота – 1,55 %.

Отримані дані будуть враховані при розробці способів одержання субстанцій з листя

смородини чорної та розробці методик контролю якості.

ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНОГО СКЛАДУ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТРАВИ

ТАЛАБАНУ ПОЛЬОВОГО (THLASPI ARVENSE L.)

Тартинська Г.С., Журавель І.О.


Макро- та мікроелементи відіграють важливу роль в життєдіяльності людини за

рахунок своїх властивостей. Вони необхідні для нормального протікання багатьох

біохімічних реакцій організму, сприяють синтезу гормонів та ферментів. Недостатність

деяких мінеральних речовин може привести до розвитку запальних процесів та порушення

функцій репродуктивної системи у чоловіків.

При лікуванні даних порушень використовують рослинні засоби, хімічний склад

яких багатий на мінеральні речовини. Наприклад цинк, приймає участь в обміні

тестостерону, спермагенезі, підвищує стійкість організму до інфекцій, виявляє

цитостатичну та антиоксидантну активність, входить до складу ферментів, гормонів,

впливає на репродуктивну систему. Інші елементи не менш важливі. Так кальцій підтримує

правильне співвідношення солей в організмі, бере участь в роботі різних ферментних

систем. Калій впливає на роботу м’язових та нервових клітин, натрій бере участь у водно-

сольовому обміні, силіцій виявляє протизапальні властивості.

На кафедрі хімії природних сполук Національного фармацевтичного університету

було отримано густий екстракт трави талабану польового.

З метою поглибленого вивчення та більш чіткого розуміння фармакологічної дії

отриманого засобу проведено вивчення якісного складу та кількісного вмісту макро- та

мікроелементів у густому екстракті трави талабану польового за методом атомно-емісійної

спектрографії.




46

Результати елементного аналізу густого екстракту трави талабану польового

наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Результати елементного аналізу густого екстракту трави талабану польового

Елемент Вміст елемента, мг/100г Елемент Вміст елемента, мг/100г

K 4050 Zn 4,0

Na 1620 Cu 0,67

Ca 1080 Sr 13,5

P 345 Pb 0,13

Mg 405 Ni 0,27

Si 1080 Co <0,03

Fe 67 Cd <0,01

Al 67 As <0,01

Mn 6,7 Hg <0,01

Mo <0,02

В результаті проведеного аналізу в густому екстракті трави талабану польового було

визначено 19 елементів, з яких у найбільшій кількості містились калій (4050 мг/100г),

натрій (1620 мг/100г), кальцій (1080 мг/100г) та силіцій (1080 мг/100г).

Аналіз мінерального складу густого екстракту трави талабану польового показав

високий вміст елементів, тому він є перспективним джерелом важливих мінеральних

речовин. Також отримані дані можуть бути використані в подальшій роботі.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ У ЗБОРІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ

ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЕГЕНЬ ТА ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Упир Д.В., *Мартинов А.В., Кисличенко В.С.

Національний фармацевтичний університет,

*Інститут мікробіології і імунології ім.І.І. Мечникова НАМН України», м. Харків

Нині туберкульоз в Україні є найпоширенішою інфекційною хворобою, займаючи

перше місце в структурі смертності людей від інфекційної патології. Зважаючи на

критичний стан захворюваності в Україні на цю хворобу та збільшення випадків

полірезистенного туберкульозу, актуальним є створення рослинних засобів, а саме зборів,

для лікування інфекційних захворювань легень та туберкульозу.

Лікарський збір - це багатокомпонентний лікарський засіб, що містить у собі

збалансовано підібраний склад лікарських рослин з необхідною фармакологічною дією.

Ефективність застосування лікарських рослин обумовлена тим, що вони діють цілісно,

оскільки містять єдиний комплекс біологічно активних речовин, в яких одні речовини

доповнюють дію інших, надаючи терапевтичний ефект.

Нами був розроблений такий збір, до складу якого входять фармакопейні рослини,

що мають протимікробну, протитуберкульозну, протизапальну, спазмолітичну,

протиалергійну, відхаркувальну, вітамінну дію, а саме: плоди анісу звичайного (Fructus

Anisi vulgaris); трава деревію (Herba Millefolii); трава материнки (Herba Origani); квіти

нагідків (Flores Calendulae); коріння та кореневища оману високого (Rhizomata et radices

Inulae); бруньки сосни (Gemmae Pinі); трава споришу (Herba Polygoni); трава фіалки (Herba

Violae); трава чебрецю плазкого (Herba Serpylli); плоди ялівцю звичайного (Fructus

Juniperi). Нами була визначена вологість, загальна зола, та зола не розчинна в НСІ, а також

екстрактивні речовини збору.




47

Одним із важливих класів біологічно активних речовин, які регулюють численні

процеси організму та виявляють антимікробну, протизапальну дію є органічні кислоти.

Найважливішою серед органічних кислот є аскорбінова кислота, яка бере участь в окисно-

відновних процесах організму, вуглеводному обміні, регенерації тканин, в синтезі

стероїдів. Тому метою нашої роботи було визначення відсоткового вмісту суми органічних

кислот та аскорбінової кислоти у зборі.

Визначення вмісту органічних кислот проводили титруванням 0,1 моль/л розчином

NaOH в якості індикатора використовували метиловий синій та фенолфталеїн.

Вміст аскорбінової кислоти визначали за методом окисно-відновного титрування

2,6-дихлорфеноліндофенолятом (0,001 моль/л) до появи рожевого забарвлення, яке не

зникало протягом 30-60с. Визначення проводили за методиками ДФ 11 випуск 2, стор 295,

у перерахунку на абсолютно суху сировину.

Визначений таким чином вміст органічних кислот склав 5,40%, а вміст аскорбінової

кислоти - 0,099%.

Одержані результати можуть бути використані для розробки методів контролю

якості (МКЯ) на даний збір.

ТЕРПЕНОЇДНИЙ СКЛАД ГЕКСАНОВОГО ЕКСТРАКТУ З ПАГОНІВ

LEDUM PALUSTRE

Упир Т.В., Комісаренко М.А., Кошовий О.М.


Багно звичайне здавна використовується в медицині як протикашльовий засіб при

гострих бронхітах, трахеїтах та бронхіальній астмі. Ефективний настій багна також при

спастичних ентероколітах. У гінекології препарати рослини використовують для

підвищення тонусу матки. В народній медицині застосовується настій багна при

туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, діабеті, дизентерії, екземі та різних висипах на

тілі. Зовнішньо настій трави призначають при укусах комах, набряках, для лікування

забитих місць, різноманітних ран, а також при затерпанні кінцівок для посилення

циркуляції крові. Екстракт чи відвар трави закапують в ніс при нежиті та грипі.

У всіх частинах рослини міститься ефірна олія, за винятком коренів, крім того, листя

містять дубильні речовини, які відносяться до групи катехінів, флавоноїди і аскорбінову

кислоту.

На території України зареєстровано фасовану сировину та один препарат з пагонів

багна звичайного – «Ледін», який застосовується як протикашльовий засіб. Це свідчить про

те, що потенціал сировини використовується не повною мірою, тим більше, що на

теперішній час на аптечних полицях залишилась тільки фасована сировина. Тому метою

нашої роботи було вивчити терпеноїдний склад гексанового екстракту з пагонів багна

звичайного для створення нового лікарського засобу.

Об’єктом нашого дослідження був гексановий екстракт з пагонів багна звичайного,

який отримували шляхом екстрагування гексаном у співвідношенні 1:15, п’ятикратно з

новою порцією екстрагенту.

Попередній хімічний аналіз на терпеноїди проводили методом тонкошарової

хроматографії в порівнянні з достовірними зразками. Якісний склад та кількісний вміст

терпенів вивчали методом газової хроматографії за допомогою газового хроматографа

Agilent Technology 6890 з масс-спектрометричним детектором 5973 (МС). Для аналізу

використовували колонку HP-5 довжиною 30м та внутрішнім діаметром 0,25мм. Аналіз

проводили при таких умовах: температура термостату програмувалась від 50°С до 250°С зі

швидкістю 4°С/хв; температура інжектору - 250°С; газ носій – гелій, швидкість потоку




48

1мл/хв.; переніс від ГХ до МС прогрівався до 230°С; температура джерела підтримувалась

200°С; електрона іонізація проводилась при 70 eV у ранжировці мас m/z 29 до

450. Ідентифікація проводилась на основі порівняння отриманих мас-спектрів з даними

бібліотеки NIST05-WILEY (близько 500000 мас-спектрів). Кількісний вміст кожного

компонента, у відсотках, визначали методом внутрішньої нормалізації. Вміст терпеноїдів в

екстракті розраховували за сумою всіх піків на хроматограм їх вміст становить 1,36%. У

екстракті було виявлено 94 речовини, з яких ідентифіковано 34, в найбільшій кількості

містилися: ледол, унтриаконтан, нонакозан та тритріаконтан.

Отримані результати будуть використані для подальшої стандартизації екстракту

при створенні нового лікарських засобів на його основі.

ПЕРСПЕКТИВНІ ЕФІРНООЛІЙНІ ВИДИ РОДУ THYMUS L. ФЛОРИ УКРАЇНИ

Фуклева Л.А., Мазулін О.В., Мазулін Г.В., Смойловська Г.П., Гречана О.В.


Пошук, ціліспрямоване дослідження та впровадження в медичну практику нових

видів лікарських рослин для виробництва зборів та фітопрепаратів на їх основі, є однією з

актуальних проблем сучасної фармакогнозії. Рід Thymus L. (чабрець) є найбільш великим

та таксономічне різноманітним в родині ясноткові (Lamiaceae). В умовах України він

налічує більш ніж 50 видів, які проростають як за звичай в умовах помірного клімату в

степовий або лісо – степовий регіонах держави. Більшість з них має міцний ароматичний

запах, пов'язаний з накопиченням у складі ефірної олії сполук фенольного характеру.

Рослини відтворюють біоценози степів та луків. Проростають на піскових, кам’яних

ділянках та сонячних відкритих місцях з помірною вологістю. Біологічно активні речовини,

які містяться у складі трави видів роду Thymus L. входять до складу багатьох

фітопрепаратів антисептичної та протизапальної дії (алталекс, антісептин, виталп,

ментоклар, пертусин та ін.). Великий практичний інтерес мають види роду Thymus L., які

містять високі концентрації ефірної олії та тимолу в ії складі. В народній медицині настій з

трави рослин використовують при захворюваннях легень, гіпертонічній хворобі,

атеросклерозі, невралгії, головних болях, захворюваннях суглобів. Однак до нашого часу

деякі перспективні ефірноолійні види роду чебрецю вивчені недостатньо. Метою даної

роботи було проведення фітохімічного аналізу перспективних ефірноолійних видів

Thymus vulgaris L. и Thymus tauricus Kl. et D.–Sch. на вміст та хімічний склад основних

біологічно активних речовин. Рослинну сировину (траву) заготовляли в вегетаційний

період (червень–вересень) 2008–2012 рр. в різних регіонах України. Для досліджень

використовували методи: УФ-, ІЧ-, ПМР – спектроскопии, ХМС, ВЭЖХ, ААС, цифрової

мікроскопії. Нами проведено фармакогностичне і фітохімічне вивчення офіційно

застосовуємого в медичній практиці Thymus vulgaris L. та широко розповсюдженого в

умовах південного сходу України чебрецю кримського (Thymus tauricus Kl. et D.–Sch.).

Встановлено, що вміст ефірних олій складало в зразках Thymus serpyllum L. и Thymus

tauricus Kl. et D.–Sch., відповідно до 2,35+0,22% та 3,50+0,28%. Основними компонентами

були: α–пинен, камфен, п–цимол, β–терпінен, γ–терпінен, кариофіллен, β–бісаболен, тимол,

карвакрол, фарнезол, β–пинен, цитраль. В траві рослин також були ідентифіковані з

визначенням кількісного вмісту флавоноїди: апігенин–7–О–β–D–глюкопіранозид,

лютеолин–7–β–D–глюкопіранозид, рутин, кемпферол–7–глюкозид, гідроксикорічні

кислоти, 17 амінокислот, каротиноїди, вітамін С, полісахариди, вільні органічні кислоти,

до 15 неорганічних елементів. Максимальне накопичення діючих речовин спостерігали під

час цвітіння та початку плодоносіння рослин (червень – серпень). Ефірні олії та ліофільні




49

екстракти виявляють високу протимікробну і протизапальну дію в експериментах на

лабораторних тваринах. Трава чебрецю кримського перспективна для подальшого

поглибленого дослідження з метою розширення сировинної бази чабрецю повзучого.Трава

досліджуваних видів рослин перспективна для розробки та впровадження фітопрепаратів

антимікробної та протизапальної дії.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ВИДІВ РОДУ THYMUS L. ФЛОРИ ПІВДНЯ

УКРАЇНИ

Фуклева Л.А., Гречана О.В., Смойловська Г.П., Мазулін О.В.


Рід тим’ян Thymus L. налічує понад 200 видів, з яких у флорі України зустрічається

до 50. Найбільший практичний інтерес для медицини представляють види роду тим’ян:

плазкий, блошніцеподібний, кримський, які мають значну сировинну базу. Тим’ян плазкий

і філогенетично близькі види, які широко розповсюджені по територіях Європи, Азії,

Європейської частини СНД, України, є фармакопейними. Ефірні олії і екстракти тим’яна

плазкого входять до складу комплексних фітопрепаратів «Алталекс», «Ментоклар»,

«Самотон», «Пертусин». У науковій медицині його використовують як антисептичний,

відхаркувальний (при бронхітах, коклюші, катарах дихальних шляхів), глистогінний засіб.

У народній медицині чабрецем здавна користуються при дизентерії, болях у животі,

спазмах, судомах, безсонні, хворобах серця та печінки, як сечогінний засіб при набряках,

маткових кровотечах, порушенні обміну речовин, туберкульозі легень, зовнішньо в якості

примочок для загоювання ран і опіків. Одним з найважливіших компонентів комплексу

біологічно активних речовин рослин є амінокислоти, як вільні, так і ті, що входять до

структури рослинних білків. Амінокислоти містяться в надземних і підземних органах

практично всіх квіткових рослин, синтезуються з неорганічних сполук і приймають участь

у створенні білків, коферментів, флавоноїдів, алкалоїдів, стероїдних сполук, поліфенолів,

вітамінів. Відомо, що рослини можуть вміщувати до 30 % білку складеного з амінокислот

та сприяють ефективності лікарської сировини та препаратів з неї. Тому проведення

якісного та кількісного амінокислотного аналізу рослинної сировини ефіроолійних видів

роду тим’ян: плазкого, блошніцеподібного, кримського, гранітного має науковий та

практичний інтерес.

Метою роботи є вивчення складу та кількості амінокислот у видах роду тим’ян.

Рослинну сировину (верхівки квітучих суцвіть завдовжки до 15 см) заготовляли в

південних районах України у період цвітіння. Підтвердження якісного і визначення

кількісного складу суми біологічно активних амінокислот (вільних і у складі білків)

проводили за методикою Штейна і Мура на автоматичному аналізаторі амінокислот моделі

ААА 881. Наважку подрібненої сировини піддавали кислотному гідролізу 6 н розчином

кислоти хлоридної на водному огрівнику протягом 24 годин. Сухий залишок розчиняли у

цитратному буферному розчині, який вводили до колонки приладу, заповнених катіонітом

марки Ostion LGAN. В якості елюентів використовували цитратні буферні розчини.

Одержані дані вказують на вміст в рослинах роду тим’ян до 17 амінокислот, 7 з яких

(лейцин, ізолейцин, метіонін, лізин, треонін, фенілаланін, валін) є незамінними.

Статистичну обробку результатів проводили виходячи з шести визначень. Отримані

показники вказують на наявність у високих концентраціях аспарагінової і глютамінової

кислот, проліну, лейцину, аргініну в період цвітіння рослин. У видах тим’яну, що були

проаналізовані, кількість аспарагінової кислоти складала від 1,05 – до 1,10 мг%,

глютамінової кислоти – 1,15 – 1,52 мг%, проліну – 0,52 – 0,71 мг%, валіну – 0,49 – 0,61

мг%, лейцину – 0,76 – 0, 88 мг%, аргініну – 0,38 – 0,64 мг%. Достатньо високий рівень




50

вмісту проліну свідчить про підвищену стійкість та пристосованість рослин до природного

середовища з дефіцитом вологи. Дані, одержані під час проведення досліджень, показують,

що набір амінокислот у вивчаємих рослинах повністю ідентичний, спостерігається тільки

різниця у їх кількісному вмісті. Найбільший вміст амінокислот відзначено в траві тим’яну

кримського (10,94 ± 1,054 мг%), дещо менше їх знаходилось у траві тим’яну

блошніцеподібного (10,51 ± 1,026 мг%) і тим’яну плазкого (9,32 ± 0,94 мг%). Набір і вміст

замінних і незамінних амінокислот свідчить про перспективність використання

ефіроолійних видів тим’янів кримського і блошніцеподібного для отримання комплексних

фітопрепаратів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ПОДОРОЖНИКУ СЕРЕДНЬОГО

ФЛОРИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Хортецька Т.В., Смойловська Г.П., Мазулін О.В.


Останнім часом у світі спостерігається підвищений інтерес до лікувальних

властивостей лікарських рослин. Цінність біологічно активних речовин рослин полягає в

тому, що вони містяться в рослинній сировині в природних збалансованих комплексах та

не є чужими для людини. Робота практично усіх регуляторних систем організму так чи

інакше залежить від балансу неорганічних елементів. Мінеральні речовини присутні в

організмі людини в незначних концентраціях, але беруть участь у багатьох процесах:

регулюють чутливість нервових і м'язових клітин, підтримують кислотно–лужну рівновагу,

рідинний баланс організму, сприяють активізації біохімічних процесів, підвищують захисні

функції організму та інше. Макро- і мікроелементи є складовою частиною клітин і тканин.

Хімічні елементи, що знаходяться в рослинах, найчастіше пов'язані з біологічно активними

речовинами органічної природи: ферментами, вітамінами, гормонами.

Багатий хімічний склад рослин роду Подорожник робить їх цінним лікувально –

профілактичним засобом. Рослини роду містять вітаміни К, С, полісахариди, флавоноїди,

іридоїди, гідроксикоричні кислоти. Також вони вміщують у значній кількості мікро- та

макроелементи, що відіграють важливу роль у життєдіяльності людини, беручи участь в

багатьох обмінних процесах: в ключових перетвореннях вуглеводного обміну, містяться в

речовинах, що відповідають за постачання організму киснем, підтримці електролітного

балансу клітин організму. Метою нашого дослідження було вивчення вмісту життєво

необхідних мікро- та макроелементів у подорожнику середньому флори півдня України для

вивчення можливості подальшого їх використання в якості фітозасобів.

Для дослідження елементного складу був використаний метод атомно-адсорбційної

спектрометрії на спектрографі ДФС-8. Вивчення якісного та кількісного елементного

складу проводили при випарюванні проб із кратерів графітових електродів у розряді дуги

змінного струму. Реєстрували спектри на фотопластинках за допомогою спектрографу

ДФС-8 з дифракційною штахетою 600 штр/мм і трилінзовою системою освітлювання

щілини. Вимір інтенсивності ліній у спектрах проб фіксували за допомогою

мікрофотометра МФ-4. Зразки для визначення елементного складу збирали згідно

методики заготівлі лікарських рослин. Реагенти, що використовували в приготуванні

розчину випробовування, додавали до холостого розчину та розчину порівняння в тих же

кількостях, як і у випробуваний. Випробуваний і кожен розчин порівняння додавали до

приладу та реєстрували дані. Для кожного неорганічного елементу за результатами

фотометрування розраховували різницю затемнення ліній і фону. Будували калібрувальну

криву залежності середніх значень емісії розчинів порівняння від концентрації та




51

визначали кількість елементів у випробуваному розчині за побудованою калібрувальною

кривою.

Дані атомно-адсорбційної спектрометрії свідчили про наявність у рослинах, що

вивчаються, близько 15 неорганічних елементів. У листі подорожнику середнього у

найбільших кількостях акумулювалися (в мг/г): K (25,00 ± 2,00); Ca (15,00 ± 1,12); Si (11,70

± 1,09), Mg (10,00 ± 0,95), Na (8,35 ± 0,72); P (1,40 ± 0,11). Накопичення макро- та

мікроелементів у коренях подорожнику середнього відрізняється від накопичення їх у листі

та становить (в мг/г): Ca (19,50 ± 1,63); Si (17,35 ± 1,49), K (13,00 ± 1,16); Mg (13,00 ± 1,05),

Fe (2,15 ± 0,14), Al (2,15 ± 0,17), Na (1,30 ± 0,90); P (1,25 ± 0,10). У найменшій кількості були

присутні такі елементи як: Ni до 0,0065 ± 0,0005; Mo до 0,0002 ± 0,00002; Pb до 0,0010 ±

0,0001 мг/г. Подорожник середній містить значні кількості мікро- і макроелементів, що

дозволяє використовувати їх для профілактики і лікування різних захворювань.

ФРАКЦІЙНЕ ВИВЧЕННЯ ПОЛІСАХАРИДІВ У НАДЗЕМНІЙ ЧАСТИНІ

ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ LAMIACEAE JUSS.

Шанайда М.І.

Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я. Горбачевського

Завдяки здатності до фотосинтезу рослинні організми накопичують значний вміст

вуглеводів. У минулі десятиліття рослинні полісахариди використовувались переважно як

допоміжні речовини у виробництві різноманітних лікарських форм, тоді як в останні роки

їх все частіше розглядають як біологічно активні речовини протизапальної,

пом’якшувальної, муколітичної, імуномодулюючої, антигіперліпідемічної дії. Вивчення

полісахаридного комплексу надземної частини культивованих представників родини

Lamiaceae практично ніким не проводилось.

Мета наших досліджень – порівняльне вивчення вмісту полісахаридних фракцій у

надземній частині деяких представників родини Lamiaceae (Lophanthus anisatus Adans. та

Satureja hortensis L.). Сировину – надземну частину рослин, вирощених в умовах Західного

Поділля, – заготовляли у період цвітіння.

Висушену сировину здрібнювали на порошок (сито 750) та знежирювали

хлороформом в апараті Сокслета до знебарвлення розчинника, після чого 70 % етанолом

екстрагували спирторозчинні сполуки. Далі із висушеного шроту сировини виділяли

полісахариди (згідно схеми їх фракційного визначення): водою вилучали водорозчинні

полісахариди (ВРПС), за тим сумішшю 0,5 % розчинів кислоти оксалатної та амонію

оксалату – пектинові речовини (ПР), далі 10 % розчином натрію гідроксиду –

геміцелюлозу А (ГЦ А) та при наступному додаванні льодової оцтової кислоти –

геміцелюлозу Б (ГЦ Б). Утворені осади відфільтровували, промивали органічними

розчинниками та висушували. Кількісний вміст кожної фракції полісахаридів визначали

гравіметричним методом.

Результати кількісного визначення різних фракцій полісахаридів у надземній

частині деяких представників родини Lamiaceae представлені у таблиці:

Таблиця

Кількісний вміст окремих фракцій полісахаридів у надземній частині деяких

культивованих представників родини Lamiaceae

Об'єкт дослідження

Кількісний вміст виділених фракцій полісахаридів, %

ВРПС ПР ГЦ А ГЦ Б

Лофант анісовий

(Lophanthus anisatus Adans.)

14,08 9,03 1,29 4,98




52

продовження таблиці

Чабер садовий

(Satureja hortensis L.)

13,15 7,52 0,92 5,41

Як видно з таблиці, із трави обох видів вилучено найбільший вміст водорозчинних

полісахаридів, дещо меншим є вміст пектинових речовин і геміцелюлози Б. Порівняно із

чабером садовим, лофант анісовий накопичує вищий вміст ВРПС (у 1,07 раза), ПР (у 1,2

раза) та ГЦ А (у 1,4 раза). Чабер садовий має у 1,09 раза більший вміст ГЦ Б, ніж лофант

анісовий.

Висновки. У результаті проведених досліджень визначено вміст основних фракцій

полісахаридів у надземній частині Lophanthus anisatus та Satureja hortensis. Результати

досліджень вказують на досить високий вміст полісахаридів у сировині досліджуваних

видів та необхідність їх фармакологічного вивчення як перспективних біологічно активних

речовин. Вважаємо доцільним проведення подальшого дослідження моносахаридного

складу вилучених фракцій полісахаридів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГІДРОКСИКОРИЧНИХ КИСЛОТ ПЕРВОЦВІТУ ВЕСНЯНОГО

Шостак Л.Г., Демидяк О.Л.


Первоцвіт весняний (Primula veris L. або P. officinalis (L.) Hill.) роду Primula –

багаторічна трав’яниста кореневищна рослина з прямим безлистим квітконосним стеблом і

розеткою прикореневих листків, з яскраво-жовтими, пониклими квітками, зібраними у

зонтикоподібне суцвіття на вершечку стебла. Назва роду походить від слова primus, з

зв’язку з тим, що первоцвіти першими розцвітають рано навесні. Первоцвіт весняний –

цінна лікарська рослина, яка використовується у народній медицині як вітамінний,

відхаркувальний, сечогінний, болезаспокійливий, протиревматичний, седативний,

спазмолітичний засіб. Цілющі властивості мають усі частини рослини: кореневища з

коренями, квітки і листки. Відвар кореневищ з коренями первоцвіту та листків

застосовують, в основному, як відхаркувальний засіб при бронхітах, трахеїтах, ларингітах.

Ці відвари також виявляють болезаспокійливу і сечогінну дію. Настій квіток первоцвіту

рекомендують при застудах, ангінах, головних болях, неврозах і безсонні. У науковій

медицині водний екстракт коренів первоцвіту входить до складу комплексних препаратів з

відхаркувальною дією і застосовується при кашлі і застудних захворюваннях.

Інформації про застосування препаратів первоцвіту весняного у науковій медицині,

про фітохімічне вивчення рослин даного виду у доступних джерелах літератури

недостатньо, тому метою наших досліджень було вивчення вмісту гідроксикоричних

кислот у надземних і підземних органах рослини.

Квітки та листки первоцвіту весняного збирали у квітні-травні під час цвітіння

рослини, кореневища з коренями – восени після відмирання надземної частини, на

території Тернопільської області.

Методами паперової і тонкошарової хроматографії у спиртово-водних витягах,

використовуючи системи розчинників н-бутанол-оцтова кислота-вода (4:1:2), 2 % і 15 %

розчини оцтової кислоти, було ідентифіковано 4 гідроксикоричні кислоти: кофейну,

хлорогенову, ферулову і цикорієву.

Кількісне визначення гідроксикоричних кислот у квітках, листках і кореневищах з

коренями первоцвіту весняного проводили спектрофотометричним методом. Оптичну




53

густину розчину вимірювали на спектрофотометрі Сary 50 при довжині хвилі 327 нм,

перерахунок вели на хлорогенову кислоту. Вміст гідроксикоричних кислот у досліджуваній

сировині становив: у квітках – (4,75 ± 0,02) %, у листках – (2,71 ± 0,01) %, у кореневищах з

коренями – (1,99 ± 0,01) %.

Отримані результати підтверджують перспективність дослідження первоцвіту

весняного. Актуальним також є подальше детальніше вивчення інших фенольних сполук

(флавоноїдів, кумаринів, дубильних речовин) досліджуваної рослини, а також проведення

фармакологічних досліджень з метою розширення арсеналу рослинних препаратів з

відхаркувальною і протизапальною активністю.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ НАСТОЯНКИ «КАСДЕНТ»

Шульга Л.І., Пімінов О.Ф.

Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації

Національного фармацевтичного університету, м. Харків

Лікарські засоби на основі субстанцій рослинного походження впродовж тривалого

часу не втрачають своїх позицій при лікуванні запальних захворювань пародонту та

слизової оболонки порожнини рота. Але для покращення надання стоматологічної

допомоги як дитячому, так і дорослому населенню доцільно поповнювати ефективними та

безпечними ліками арсенал існуючих, створюючи нові фітозасоби. Нами здійснено

вивчення асортименту рослинних препаратів, репрезентованих на вітчизняному

фармацевтичному ринку для застосування у терапевтичній стоматології, проаналізовано

лікарську рослинну сировину, яка використовується при їх виробництві. На підставі

проведеного розгляду відібрано рослинні інгредієнти та експериментально визначено їх

кількісний вміст, а також запропоновано технологію одержання рідкої лікарської форми у

вигляді настоянки під умовною назвою «Касдент».

Наступний крок – це проведення досліджень з метою ідентифікації хімічного складу

розробленого фітозасобу, що дозволить обґрунтувати вже встановлену попереднім

вивченням протимікробну, антифунгальну дію, передбачити та очікувати нові види

фармакологічної активності.

Фітохімічне дослідження якісного складу та кількісного вмісту летких фракцій

настоянки «Касдент» проводили методом газорідинної хроматографії за допомогою

газового хроматографу марки «Agilent Technology 6890» з мас-спектрометричним

детектором 5973. Ідентифікацію летких сполук здійснювали на основі порівняння

отриманих мас-спектрів під час хроматографування із мас-спектрами бібліотеки бази даних

«NIST 05 – WILEY». Вивчення якісного складу та визначення кількісного вмісту вільних та

зв’язаних амінокислот, а також дослідження фенольних сполук – на хроматографі «Agilent

Technology» (модель 1100), який дає змогу проводити точний автоматичний аналіз

означених сполук. Визначення якісного складу і кількісного вмісту хімічних елементів

складної настоянки – на приладі КАС-120 за атомно-абсорбційним спектроскопічним

методом.

У результаті досліджень було виявлено 64 леткі сполуки, з яких ідентифіковані у

порівнянні зі стандартними зразками 42 речовини, серед яких моно- і сесквітерпеноїди,

спирти, ароматичні сполуки, насичені та ненасичені жирні кислоти, їх естери.

Проведеним вивченням ототожнено склад біологічно активних вільних та зв’язаних

амінокислот складної настоянки, кількісно визначено 18 амінокислот: 7 незамінних

(треонін, метіонін, валін, фенілаланін, ізолейцин, лейцин, лізин) і 2 частково-замінні –

аргінін та гістидин.




54

Проведений аналіз підтвердив наявність у рослинному засобі 11 фенольних сполук,

з-поміж яких – галова, бузкова кислоти, елагова кислота та її похідні.

Стосовно вмісту хімічних елементів фітозасобу «Касдент» проведеним вивченням

доведено присутність 19 речовин, відзначено превалювання у настоянці вмісту калію (1470

мг/100 г), магнію (220 мг/100 г) та кальцію (80 мг/100 г). Мікроелементи та

ультрамікроелементи, які також було визначено, ідентифіковані у дуже незначних

кількостях.

Наявність вищеперелічених груп біологічно активних сполук підкреслює

фармакологічну цінність розробленої настоянки «Касдент» і є підставою для проведення

подальших досліджень – вивчення можливих антиоксидантних та пародонтопротекторних

властивостей.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ГОМЕОПАТИЧНОГО

БАЗИСНОГО ПРЕПАРАТУ LILIUM

Юр’єва Г.Б., Тихонов О.І., Тихонова С.О.


В наш екологічно складний час саме гомеопатія з її чуткістю до індивідуальних

особливостей людини та його реакціям на фактори зовнішнього середовища може

допомогти людям відновити природну саморегуляцію й захисні сили. Тому в цих умовах,

першочерговим завданням високоякісної медикаментозної допомоги є забезпечення

населення ефективними гомеопатичними засобами для лікування багатьох захворювань.

Останнім часом гомеопатичний метод лікування характеризується як складна

система медичних та загально біологічних знань. Разом з цим також спостерігається

формування не тільки напрямків гомеопатії за профілем використання, але й наукові

напрямки гомеопатичної фармації, такі як технологія гомеопатичних лікарських

препаратів, стандартизація та контроль якості гомеопатичних ліків, гомеопатична

фармакогнозія та фармакологія.

Пошук та вивчення сировини рослинного походження для створення на її основі

високоефективних гомеопатичних лікарських засобів залишається актуальним питанням

сьогодення. Саме тому проведення досліджень зі створення гомеопатичних препаратів на

основі рослинної сировини - лілії тигрової (Lilium tigrinum) є перспективним.

Відомо, що до гомеопатичної практики рослина (Лілія тигрова) була введена

доктором Пауном у 1867 році та віднесена до групи органотропних препаратів, які

впливають на жіночі статеві органи. Базисні препарати Lilium виготовляють за § 1

керівництва В. Швабе, використовуючи сік всієї рослини, зібраної у період цвітіння.

У гомеопатії препарати Lilium рекомендують при хворобах серцево-судинної

(інсульт, стенокардія, ішемічна хвороба серця) та нервової системи (неврози, глибока

депресія), а також при захворюваннях статевих органів у жінок (дисменорея, аднексит,

ендометрит) переважно у Х3, С3 – С6, і дуже рідко у високих розведеннях – С200.

Оскільки гомеопатичні лікарські засоби є препаратами зі специфічними

особливостями виробництва та контролю якості, то валідаційні дослідження суттєво

відрізняються від валідації виробництва алопатичних лікарських засобів. Гострою

проблемою гомеопатичної фармації в Україні все ще залишається відсутність методик

контролю якості препаратів за вмістом основних біологічно активних речовин.

Метою нашої роботи стало дослідження хімічного складу базисного гомеопатичного

препарату Lilium θ.

Хімічний склад базисного гомеопатичного препарату Lilium θ вивчали за

допомогою загальновідомих кольорових та осадових реакцій, методу хроматографії у




55

тонкому шарі сорбенту у різних системах розчинників та за допомогою газорідинної


Результати досліджень свідчать про наявність у досліджуваному базисному

препараті Lilium θ наступних груп біологічно активних речовин: сапонінів, дубильних

речовин, флавоноїдів, амінокислот, полісахаридів, алкалоїдів.

За допомогою методу хроматографії у тонкому шарі сорбенту нами було також

виявлено вміст мікрокількостей сапонінів, флавоноїдів, амінокислот, алкалоїдів.

Ідентифікацію жирних кислот у базисному препараті здійснювали шляхом

порівняння часу їх виходу з відомими метиловими ефірами жирних кислот (стандартні

зразки). Кількісний аналіз жирних кислот проводили методом абсолютної калібровки

кожної жирної кислоти окремо, а також за їх сумішшю з побудовою каліброваних кривих,

за якими і визначали концентрацію кожної жирної кислоти у пробі. Результати вивчення

якісного та кількісного складу жирних кислот у базисному препараті Lilium θ за допомогою

газохроматографічного методу свідчать про наявність у його складі 10 жирних кислот

(136,3 мкг/мл), з яких 7 – ненасичених і 3 – насичені. Причому домінуючими за кількісним

вмістом є такі ненасичені кислоти як ліноленова (44 %), лінолева (16,9 %) та пальмітинова

(16,90%).

ОРГАНІЧНІ КИСЛОТИ ТРАВИ МАРЕНКИ СЛАНКОЇ (ASPERULA

HUMIFUSA (M.B.) BESS.)

Юрченко Н.С., Ільїна Т.В., Ковальова А.М.


На території України зустрічається близько 40 видів роду Asperula L., родини

маренові (Rubiaceae), серед них один з найбільш поширених у південних районах та Криму

– маренка сланка (Asperula humifusa (M. B.) Bess.) – багаторічна трав’яниста рослина з

сланкими пагонами 40-100см завдовжки і тонким повзучим кореневищем. Цвіте з червня

по вересень, плоди дозрівають у липні-жовтні. Поширена в Європі, на Кавказі, в Малій,

Передній и Средній Азії (за винятком пустель). Рослина не є офіцинальною, проте широко

використовується в народній медицині при пневмонії, ендометриті, гепатиті,

захворюваннях нирок, при внутрішніх кровотечах, діареї та ентероколітах.

Проведеними раніше дослідженнями в траві були виявлені іридоїди, аскорбінова

кислота, фенолкарбонові кислоти, флавоноїди, ефірна олія, в підземній частині – дубильні

речовини, антрахінони. Тому комплексне вивчення біологічно активних речовин маренки

сланкої є актуальним для фармації.

Продовжуючи дослідження біологічно активних речовин маренки сланкої – Asperula

humifusa (M.B.) Bess., нами було вивчено якісний та кількісний вміст жирних кислот

ліпофільної фракції та повітряно-сухої трави, досліджено склад етилацетатно-спиртової

фракції, отриманої шляхом обробки сировини рядом органічних розчинників з послідовно

зростаючою полярністю (діелектричною сталою). Методом тонкошарової хроматографії

були виявлені фенолкарбонові кислоти. Метою даної роботи стало дослідження органічних

кислот трави Asperula humifusa (M.B.) Bess.

Об’єктом дослідження були зразки трави висушеної до повітряно-сухого стану,

заготовленої у фазу цвітіння влітку 2011р. поблизу м. Євпаторія АР Крим.

Хромато-мас-спектрометричне дослідження органічних кислот проводили на

хроматографі Agilent Technology 6890N з мас-спектрометричним детектором 5973N. Для

цього до 50 мг наважки сировини у віалі на 2 мл добавляли внутрішній стандарт (розчин 50

мкг тридекана у гексані) і 1 мл метилюючого агента (14% розчин BCl3 в метанолі, Supelco

3-3033). Суміш витримували в герметично закритій віалі 8 годин при 65°С. Рослинний

матеріал відфільтровували і фільтрат розбавляли 1 мл дистильованої води. Метилові ефіри




56

екстрагували 0,2 мл хлористого метилену, обережно струшуючи декілька разів протягом

години, а потім хроматографували отриманий витяг. Введення проби (2 мкл) в

хроматографічну колонку проводили в режимі splitless, тобто без розділення потоку.

Швидкість введення проби 1,2 мл/хв протягом 0,2 хв. Хроматографічна колонка капілярна

INNOWAX, з внутрішнім діаметром 0,25 мм і довжиною 30 м. Швидкість газу-носія

(гелію) 1,2 мл/хв. Температура нагрівника введення проби – 250°С Температура

термостату програмується від 50°С до 250

°С із швидкістю 4 град/хв.

Для ідентифікації компонентів використовували дані бібліотеки мас-спектрів

NIST05 і WILEY 2007 з загальною кількістю спектрів понад 470000 у поєднанні з

програмами для ідентифікації AMDIS та NIST. Вміст сполук розраховували відносно

внутрішнього стандарту.

В результаті хромато-мас-спектрометричного дослідження встановлено, що в траві

маренки сланкої міститься 9 органічних кислот, загальний вміст яких складає 0,23%.

Домінуючими сполуками є лимонна та щавелева кислоти, вміст яких складає 79,26% від

суми органічних кислот. Отримані дані свідчать про те, що маренка сланка переважно

накопичує карбонові кислоти, які є каталізаторами біохімічних процесів і активаторами

тканьового дихання, як в рослинних, так і в тваринних організмах Результати дослідження

показують перспективність подальшого фармакогностичного вивчення маренки сланкої.

СЕКЦІЯ

Фармакологічні та біохімічні

дослідження лікарської рослинної

сировини та засобів на її основі.

Фітотерапія на сучасному етапі розвитку

медицини в Україні

СЕКЦІЯ 2. Фармакологічні та біохімічні дослідження лікарської рослинної сировини та засобів

на її основі. Фітотерапія на сучасному етапі розвитку медицини в Україні


59

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОСТРОЇ ТОКСИЧНОСТІ ЛІПОФІЛЬНИХ ФРАКЦІЙ РОСЛИН

РОДУ ПЕРСТАЧ

Абдулкафарова Е.Р2., Кашпур Н.В.

1, Ковальова А.М.

2

1 ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова АМН України», лабораторія

імунореабілітології

2 Національний фармацевтичний університет, кафедра фармакогнозії

Актуальним для медицини є пошук нових антибактеріальних засобів, що мають

широкий спектр дії та до яких ще не має резистентності. Такими перспективними

джерелами біологічно активних речовин (БАР), що проявляють антимікробні властивості, є

представники роду Potentilla L. Флора України нараховує понад 40 видів перстачів, проте

офіцинальним є перстач прямостоячий (Potentilla erecta, Potentilla tormentilla). У народній

медицині здавна для лікування інфекційних захворювань використовували перстач білий та

перстач гусячий. Відвар і настій перстачу гусячого проявляють в'яжучу, протизапальну і

ранозагоювальну дію, їх вживають при різних висипах, запальних процесах шкіри,

виразках і кровоточивих ранах. Порошок із сухої трави перстачу білого використовують

для загоєння наривів, фурункулів, карбункулів, абсцесів.

Метою даної роботи стало дослідження гострої токсичності ліпофільних, отриманих

методом вичерпного екстрагування гексаном у апараті Сокслета хлороформом, екстрактів з

трави перстачу білого (Potentilla alba L.) та трави перстачу гусячого (Potentilla anserina L.),

заготовлених у фазу цвітіння влітку 2010р.

Раніше нами було встановлено їх гемостатичні, протизапальні та антиоксидантні

властивості.

У експерименті для визначення гострої токсичності використано 192 нелінійні білі

лабораторні миші обох статей масою 20-22 г, віком 2,0-2,6 місяця, які пройшли карантин в

умовах віварію ДУ «ІМІ ім. І.І. Мечникова АМН України», що визначається вимогами

статистики та тривалістю експерименту.

Було проведено два експерименти, які відрізнялися шляхами введення

досліджуваних екстрактів – пероральний та внутрішньочеревний. У кожному експерименті

дослідження проводили на 16 групах лабораторних тварин: 1 – 15 групи (по n=6) – тварини,

яким вводили водну суспензію ліпофільних фракцій; 16 група (n=6) – контрольна –

тварини, яким вводили дистильовану воду.

Внутрішньошлунково експериментальним тваринам за допомогою зонду вводили

водну суспензію ліпофільних фракцій в дозах, що відповідають різним класам токсичності

речовин: 20 мг/кг, 500 мг/кг, 5000 мг/кг у об‘ємі 0,8 мл кожна.

Внутрішньочеревно експериментальним тваринам вводили водну суспензію

ліпофільних фракцій в дозах, що відповідають різним класам токсичності речовин: 10

мг/кг, 100 мг/кг, 3000 мг/кг у об‘ємі 1,0 мл кожна. Спостереження велись протягом 14 днів.

Оцінку гострої токсичності проводили за клінічною картиною інтоксикації піддослідних

тварин, у тому числі їх загальним станом, функціональним станом шкіри та підрахунком

кількості тварин, що загинуло.

В результаті дослідження гострої токсичності ліпофільних екстрактів в умовах їх

перорального введення встановлено, що дані екстракти відносяться до VI класу

токсичності – відносно нешкідливі речовини; в умовах їх внутрішньочеревного введення

встановлено, що досліджувані екстракти відносяться до IV класу токсичності –

малотоксичні речовини.

Ліпофільні субстанції перспективні для подальших фармакологічних і клінічних

досліджень з метою створення на їх основі профілактичних та лікувальних засобів.




60

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ПЕРСТАЧУ ГУСЯЧОГО

Амброзюк О.Б., Марчишин С.М., Ткачук Н.І.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль

Перстач гусячий – цінна лікарська рослина, яку здавна використовують у народній

медицині в Україні, Росії, Молдові, інших країнах світу. Зовнішньо сік і міцний відвар

трави застосовують як ранозагоювальний засіб, особливо при гнійних ранах і виразках у

вигляді промивань з подальшим прикладанням кашки з свіжоподрібненого листя або трави.

Сік трави перстачу гусячого часто призначають при опіках, набряках суглобів

ревматичного та іншого походження; при вивихах; екземі, інших захворюваннях шкіри;

при зубному болю. При запальних захворюваннях слизової оболонки ока і плямистості

рогівки їх промивають відваром трави перстачу.

Метою нашої роботи було провести вивчення антимікробної активності свіжого

соку, гомогенату трави та сухого екстракту з трави перстачу гусячого.

Антимікробну дію досліджуваної об‘єктів вивчали на 5 музейних штамах: S. aureus

ATCC 6538, E. coli ATCC 25922, S. typhimurium АТСС 55, P. aeruginosa АТСС 9027, C.

albicans АТСС 885-653 з використанням методу „колодязів‖. Кожний дослід

повторювали десятикратно. Результати оброблені за методом варіаційної статистики

з використанням значення медіани (Me).

Як показали проведені експерименти, найефективнішу протимікробну дію

проявляв сухий екстракт трави перстачу гусячого. Всі тест -мікроорганізми

виявилися чутливими до його дії. Діаметри затримки їх росту були в межах від 18±2,12

(для S. typhimurium) до 25±1,64 (для C. albicans) мм. Другим за силою затримки росту тест-

культур був гомогенат трави досліджуваної рослини. Найвираженішу протимікробну дію

він проявляв до грампозитивних коків (14±2,08) мм та дріжджових грибів (20±2,03) мм. Ці

види мікроорганізмів були чутливими до даного зразка лікарської сировини. Грамнегативні

палички Е. coli, S. typhimurium, P. аeruginosa виявилися малочутливими до гомогенату

трави перстачу гусячого. Нативний свіжий сік мав незначну протимікробну дію, а

розведений (1:2) у розчині натрію хлориду (0,9 %) – не проявляв антибактеріальної

активності. Малочутливими до дії нативного соку перстачу виявилися всі тест-культури

взяті для дослідження, одночасно з тим чутливими були дріжджові гриби.

Висновок: біологічно активні речовини трави перстачу гусячого проявляють

антимікробні властивості, особливо на грампозитивні коки і дріжджові гриби. Найбільш

виражену активність проявляє сухий екстракт трави.

КОРЕКЦІЯ КАРНІТИНОМ ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ ЛІПІДІВ У ТВАРИН ЗА УМОВ

ГОСТРОГО АЛКОГОЛЬНОГО ОТРУЄННЯ НА ТЛІ 30-ДЕННОГО ВВЕДЕННЯ

СОЛЕЙ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Бекус І. Р., Кирилів М. В., Василишин Н. А., Кравчук Л. О.

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль

Гостре отруєння етанолом на тлі інтоксикації кадмій хлоридом та плюмбум

ацетатом супроводжується вираженими порушеннями обміну ліпідів. Для корекції цих

порушень ми використали карнітин, який здатен заблокувати всмоктування токсичних

агентів і активованi ланцюги лiпопереокиснення. Завдяки гіпохолестеринемічній і

гіпотригліцеридемічній дії дана сполука пригнічує ризик розвитку атеросклерозу,

оптимізує обмін речовин, покращує функцію печінки.

Досліди проводили на білих безпородних щурах-самцях масою 170-200 г, яких

утримували на стандартному раціоні віварію. У роботі використовували солі важких




61

металів – свинцю ацетат в дозі 11 мг/кг і кадмію хлорид в дозі 3,3 мг/кг маси тіла, що

становить відповідно 0,05 LD50, які вводили внутрішньошлунково щоденно протягом 30

днів. Після останнього введення (на 31 день), тваринам одноразово внутрішньошлунково

вводили етанол, який попередньо розводили у 0,9 % розчині натрію хлориду, з розрахунку

12,5 мл 40 % розчину етанолу на 1 кг маси тіла тварини. Як коригуючий чинник нами

використано 2 % водний розчин карнітину хлориду, який вводили внутрішньошлунково із

розрахунку 50 мг/кг маси протягом усього експерименту. Щурів декапітували під

тіопенталовим наркозом на 3-тю, 5-ту і 7-му доби.

При введенні карнітину у плазмі крові зафіксовано лінійне зниження концентрації

загального холестеролу протягом всього експерименту. Так у тварин, яким вводили

карнітин цей показник був на 12 % меншим на третю добу експерименту в порівнянні з

даним показником у нелікованих тварин. Аналогічну тенденцію ми спостерігали і в

наступні доби, відповідно на 30 % та 39 % у порівнянні з ураженими тваринами. Карнітин

по різному впливав і на співвідношення різних форм холестеролу. Нами відмічено

зростання естерифікованого холестеролу в усі доби дослідження у порівнянні з тваринами,

ураженими етанолом і солями кадмію та плюмбуму. Так, на 3-тю добу його концентрація

перевищувала аналогічний показник даної групи в 1,07 раза, на 5-ту – в 1,16 раза, на 7-му –

в 1,7 раза, проте до рівня інтактних тварин цифри не наближались. Концентрація вільного

холестеролу, навпаки, достовірно знижувалась у порівнянні з ураженими тваринами, яким

карнітин не вводили. На 3-тю добу показник був нижчим у 1,4 раза, 5-ту – у 2,1 раза, 7-му –

у 2,5 раза. Ймовірно, одним з факторів, що вплинули на співвідношення різних форм

холестеролу стало зростання активності ЛХАТ за дії карнітину, яке було відмічено у

наших дослідженнях.

Таким чином, застосування карнітину призводило до часткової нормалізації

показників обміну ліпідів і зниження інтенсивності процесів ліпопереокиснення у плазмі

крові та печінці тварин, уражених етанолом на тлі 30-денного введення солей важких

металів.

ЕНДОГЕННА ІНТОКСИКАЦІЯ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН, УРАЖЕНИХ

ТЕТРАХЛОРМЕТАНОМ

Бойко Л.А., Фіра Л.С.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського, м. Тернопіль

Забруднення довкілля ксенобіотиками збільшує ризик контакту людини з

токсичними речовинами, які проявляють пошкоджувальну дію на різні органи та системи в

організмі. Печінка є мішенню для дії медикаментів, хлорованих вуглеводнів, важких

металів, після потрапляння яких в організмі виявляються симптоми важкого отруєння.

Пошук засобів необхідної корекції пов'язаний з використанням антиоксидантів,

ентеросорбентів, імуномодуляторів. Однією з важливих ланок розвитку токсичних уражень

є поглиблення ендогенної інтоксикації під впливом екзогенних токсикантів.

Метою роботи було вивчити показники ендогенної інтоксикації організму тварин за

умов тетрахлорметанового ураження печінки.

Досліди проведені на білих щурах-самцях масою тіла 180-200 г. Тварини розділені

на дві групи: І-а – інтактний контроль: ІІ-а тварини, уражені тетрахлорметаном.

Тетрахлорметан вводили інтрагастрально у вигляді 50 % олійного розчину з розрахунку 0,2

мг/кг маси тіла дворазово через день протягом 7 днів. На 4-ий та 7-ий день після

останнього введення щурів піддавали евтаназії з використанням тіопенталу натрію. Для

ддосліджень обрали сироватку крові та печінку тварин.




62

Ендогенну інтоксикацію оцінювали за вмістом молекул середньої маси (фракції СМ1

та СМ2), які є маркерами даного процесу.

Встановлено, що через 4 дні після ураження в сироватці крові тварин на 8 %

збільшувався вміст СМ1 (фракція, в якій переважають ланцюгові амінокислоти) і на 72 %

підвищився вміст фракції СМ2 (переважають ароматичні амінокислоти). До кінця

експерименту вміст даних фракцій у сироватці крові збільшився у 1, 9 раза. Очевидно, це є

наслідком деградації білкових молекул в організмі уражених щурів та цитолізу

плазматичних мембран гепатоцитів.

Відомо, що тетрахлорметан є гепатотропною отрутою, яка, в першу чергу, здатна

пошкодити гепатоцити після її потрапляння до організму. Виявилось доцільним вивчити

вміст МСМ у печінці щурів після її ураження тетрахлорметаном.

Отримані результати показали, що вміст досліджуваних фракцій зазнав практично

одинакових змін: на 4-у добу експерименту фракція СМ1 підвищилася в 1,45 раза, фракція

СМ2 – в 1,4 раза. На 7-у добу дослідження фракція СМ1 становила 153 % порівняно з

інтактним контролем, фракція СМ2 – 142 %.

Таким чином, нами встановлено, що протягом 7 днів розвитку токсичного гепатиту

в організмі тварин поглиблюється ендогенна інтоксикація, на що вказує збільшення вмісту

МСМ як в сироватці крові, так і в печінці уражених тварин.

Такі глибокі метаболічні порушення потребують адекватних засобів корекції для

зняття симптомів гострої інтоксикації. Зазвичай ними можуть бути ентеросорбенти, що і

буде наступним етапом наших досліджень.

ОКИСНЮВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ У СТАРЕЧИХ ЩУРІВ, УРАЖЕНИХ ІЗОНІАЗИДОМ,

РИФАМПІЦИНОМ ТА СПОЛУКАМИ ШЕСТИВАЛЕНТНОГО ХРОМУ, ПІСЛЯ

ЗАСТОСУВАННЯ ТІОТРИАЗОЛІНУ

Бурмас Н.І., Фіра Л.С.

Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського

Останнім часом особлива увага приділяється вивченню інтоксикацій, які обумовлені

медикаментозними препаратами, зокрема туберкулостатиками. Доведено, що

протитуберкульозні препарати порушують функціонально-біохімічну структуру печінки,

призводять до значних змін окиснювальних процесів в організмі. Останні інтенсивно

активуються під впливом важких металів, серед яких значне місце займають сполуки

шестивалентного хрому. У зв‘язку з потенційною загрозою, яку створюють реакційно

здатні метаболіти Оксигену, що утворюються в організмі за умов поєднаного впливу

туберкулостатиків та сполук шестивалентного хрому, доцільним є використання

антиоксидантів.

Метою даної роботи було дослідити ефективність застосування тіотриазоліну та

його вплив на окиснювальні процеси у старечих щурів уражених ізоніазидом,

рифампіцином та сполуками шестивалентного хрому. Експериментальне ураження білих

щурів-самців старечого віку масою 280-300 г здійснювалось за умов поєднаного

щодобового внутрішньошлункового введення ізоніазиду у дозі 0,05 г/кг, рифампіцину -

0,25 г/к, розчину біхромату калію – 3 мг/кг протягом семи діб. Тіотриазолін тварини

отримували внутрішньом'язево щоденно у вигляді водного розчину в дозі 7 мг/кг протягом

всього експерименту. Всі піддослідні тварини були поділені на три групи: 1-ша -

контрольні щури (вводили фіз. розчин); 2-а - тварини, яким вводили ізоніазид, рифампіцин

і розчин біхромату калію, 3-я - уражені тварини, яким протягом 7-ми діб вводили

тіотриазолін.Через 24 години після останнього введення туберкулостатиків здійснювали

евтаназію щурів під тіопенталовим наркозом. Об'єктом дослідження слугували гомогенат




63

печінки і сироватка крові. Активність окиснювальних процесів оцінювали за вмістом ТБК-

активних продуктів, продуктів окиснювальної модифікації білків (ОМБ) та молекул

середньої маси (МСМ).

При порівнянні показників ураженої групи тварин із контрольною встановлено, що

вміст продуктів ОМБ в сироватці крові підвищився на 39 %, однак після введення

тіотриазоліну інтенсивно зменшився (на 31%). Згідно наших даних, вміст ТБК-реагуючих

продуктів у сироватці крові у 3-ій групі на 25 % зменшився в порівнянні із 2-ою групою,

що вказує на позитивний вплив тіотриазоліну на процеси ліпопероксидації. Аналогічну

тенденцію спостерігаємо у печінці. Після ураження тварин ксенобіотиками

поглиблювалась ендогенна інтоксикація, що підтверджено зростанням вмісту МСМ у

сироватці крові на 58%, у печінці - на 32% при порівнянні із контрольною групою.Після

застосування тіотриазоліну цей показник вірогідно знизився (на 45% у сироватці крові та

на 26% - у печінці уражених тварин). В результаті проведених досліджень встановлено, що

тіотриазолін спричинив нормалізацію окиснювальних процесів в організмі тварин за умов

ізоніазид-рифампіциново-хромової інтоксикації, про що свідчить зменшення вмісту

продуктів ОМБ, ТБК-реагуючих продуктів та МСМ.

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ЗМІНИ РЕСПІРАТОРНОГО ВІДДІЛУ ЛЕГЕНЬ ЩУРІВ ПРИ

ЗАСТОСУВАННІ ІНФУЗІЙНИХ РОЗЧИНІВ - HAES-LX-5 % ТА ЛАКТОПРОТЕЇН З

СОРБІТОЛОМ

Волков К.С., Очеретнюк А.О., Яковлєва О. О., Азаров О.С.

Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, м. Вінниця

Вступ. Легенева патологія при опіковій хворобі до цього часу залишається

найчастішою, особливо в ранні періоди [Гусак и др., 2002]. Разом з тим, патогенез опікової

хвороби в цілому і зміни в легенях частково вивчені, що далеко недостатньо. Тим більше

відсутні переконливі дані щодо шляхів їх корекції інфузійними розчинами [Орлова и др.,

2005]. В останні роки для швидкого відновлення ОЦК широко використовують

низькомолекулярні гідроетілкрохмали (ГЕК) - комплексні інфузійні вітчизняні препарати

на основі багатоатомних спиртів – реосорбілакт, сорбілакт, лактопротеїн з сорбітолом.

Завдяки гіперосмолярності, вони викликають перехід рідини із міжклітинного сектора в

судинне русло, що покращує мікроциркуляцію і перфузію тканин [Козинець та ін., 2008].

Новий вітчизняний кровозамінник HAES-LX-5 % був розроблений в ДУ «Інститут

патології крові та трансфузійної медицини НАМН України» (м. Львів). Це комплексний

колоїдно-гіперосмолярний інфузійний препарат, який містить колоїдну основу –

гідроксиетильований крохмаль з ММ 130 000, п‘ятиатомний спирт ксилітол,

залужнювальний компонент натрію лактат, солі натрію, калію, кальцію та магнію хлориду.

Теоретична осмолярність препарату складає 890 мосмоль/л [Молчанов и др., 2003]. Дія

препарату на ультраструктуру легень в умовах експерименту в літературі відсутня. Дана

робота є фрагментом комплексного дослідження дії препату HAES-LX-5 %.

Метою дослідження був аналіз ультраструктурних змін в легенях щурів в умовах

експерименту (1,3,7 доба) при застосуванні інфузійних розчинів - HAES-LX-5 % та

лактопротеїн з сорбітолом для порівняння безпеки двох варіантів фармакотерапії.

Матеріали і методи. Експериментальні дослідження терапевтичної дії інфузійних

розчинів були виконані 40 білих щурах-самцях масою 170-180 г, які були розподілені на

групи: І – щурі, яким проводили катетеризацію стегнової вени; ІІ– щурі з встановленим

катетером у стегновій вені, яким проводилась внутрішньовенна інфузія розчином HAES-

LX-5 % або ІІІ – розчином лактопротеїну з сорбітолом протягом 5-6-ти хв у дозі 10 мл/кг та

ІV - 0,9 % розчином NaCl у тій же дозі (група контролю). Інфузію розчинів проводили раз




64

на добу.у нижню порожнисту вену після її катетеризації в асептичних умовах через

стегнову вену. Катетеризацію магістральних судин та декапітацію тварин здійснювали в

умовах пропофолового наркозу (60 мг/кг в/в). Для електронномікроскопічних досліджень

забирали маленькі шматочки респіраторного відділу легень, з крайових часток. матеріал

фіксували у 2,5% розчині глютаральдегіду, постфіксували 1% розчином тетраокису осмію на

фосфатному буфері, зневоднювали в спиртах і ацетоні та заливали в суміш аралдиту з

епоксидними смолами [Горальський та ін., 2011]. Ультратонкі зрізи, виготовлені на

ультрамікротомі LKB-3, контрастували уранілацетатом та цитратом свинцю за методом

Рейнольдса і вивчали в електронному мікроскопі ПЕМ-125К.

Дослідження показало, що на 1-у, 3-у, 7-у добу достовірних розбіжностей між

субмікроскопічними показниками у тварин з катетеризацією стегнової вени без будь-якої

корекції розчинами та групою тварин, яким проводилась інфузія 0,9 % розчином NaCl не

виявлено. Тому аналіз отриманих даних проводився відносно тварин з катетером, у яких

початковий рівень досліджуваних показників приймався за 100 %.

Проведені електронномікроскопічні дослідження показали, що у респіраторному

відділі легень щурів контрольної групи (введення 0,9 % розчину NaCl) в усі терміни

спостереження (1, 3, 7 доби) в структурних компонентах альвеол змін не відбувалось.

Cтінка альвеол побудована з тонкої базальної мембрани, на поверхні якої розташовані з

боку просвіту капіляра ендотеліальні клітини, а з іншого боку - респіраторні альвеолоцити.

Характерним для аерогематичного бар‘єру альвеол є тонкі цитоплазматичні ділянки

ендотеліоцитів і альвеолоцитів, у яких наявні чисельні піноцитозні пухірці та кавеоли.

Органел у цитоплазмі клітин мало і вони локалізуюються парануклеарно. Ядра мають

подовгасту форму, чітко контуровані ядерною оболонкою, в каріоплазмі переважає

еухроматин, наявні невеликі ядерця. Між респіраторними альвеолоцитами розташовані

секреторні клітини – альвеолоцити ІІ типу, що синтезують сурфактант. Характерним для

цих клітин є наявність у цитоплазмі осміофільних слоїстих тілець, що містять

фосфоліпопротеіновий комплекс. Секреторний апарат складають ендоплазматична сітка та

комплекс Гольджі, наявні невеликі мітохондрії. На поверхні цих клітин є невеликі

цитоплазматичні вирости у вигляді мікроворсинок. Біля стінки альвеол спостерігали

альвеолярні макрофаги. В їх цитоплазмі наявні лізосоми, а плазмолема утворює

цитоплазматичні вип‘ячування та інвагінації Такі ультраструктурні ознаки макрофагів

свідчать про здатність до фагоцитозу.

Електронномікроскопічні дослідження респіраторному відділу легень тварин за

умов введення лактопротеїну з сорбітолом встановили, що в усі терміни спостереження (1,

3, 7 доби) структурні компоненти альвеол не були змінені, мали ультраструктурну

організацію, як у нормі. Субмікроскопічні дослідження компонентів респіраторного відділу

легень тварин, що отримували розчин HAES-LX-5 % у всі терміни досліду встановили, що

вони теж не змінені і були подібними до контрольної групи.

Отже, у тварин, які отримували розчин Лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX-5

% протягом семи діб ультраструктура альвеол легень була подібною до такої у щурів

контрольної групи (які отримували 0,9 % розчин NaCl).

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИБАКТЕРІЙНОЇ АКТИВНОСТІ

ВОДНИХ ВИТЯЖОК ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Воробець Н.М., *Білінська І.С.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів

*Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

ВООЗ свідчить, що антибіотикорезистентність основних збудників інфекційних

захворювань є однією з найбільших проблем сучасної медицини. Особливої гостроти




65

набула загроза інфекції семи резистентних бактерій, зокрема, Staphylococcus aureus та

Escherichia coli. Пошук нових препаратів рослинного походження з антимікробною дією

залишається актуальним завданням сьогодення. Це зумовлено передусім наявністю

широкого спектра біологічно активних речовин у їх складі, а також практично повною

відсутністю резистентності до них людського організму і відносно низькою

алергогенністю. Важливим аспектом застосування антимікробних властивостей рослин для

лікування захворювань людини є можливість застосування водних рослинних

екстемпоральних витяжок.

Метою нашого дослідження було вивчити протимікробну активність Artemisia

absinthium L., Artemisia vulgaris L., Arnica montana L., Calamintha officinalis Moench.,

Helleborus purpurascens Waldst. Et Kit., Melissa officinalis L., Melilotus officinalis (L.) Pall,

Pyrola rotundifolia L., Ruta hortensis Mill, Stellaria media (L.) Vill., Tribulus terrestris L., Viola

tricolor L., Viola arvensis Murr. Для одержання екстрактів використовували повітряно-суху

ЛРС. Витяжки готували на киплячій водяній бані протягом 30 хв, охолоджували,

фільтрували через паперовий фільтр. Співвідношення сировина та екстрагент 1:20 г/мл

(наважка:об‘єм). Фільтрат використовували для вивчення протимікробної активності. В

якості тест-культур використовували колекційні штами Escherichia coli, Staphylococcus

aureus, Staphylococcus albus, Bacillus subtilis, Serratia marcescens, Proteus vulgaris, Candida

pseudotropicalis, Candida kefir, та 3 клінічні штами Staphylococcus aureus. Культури

бактерій вирощували на м'ясо-пептонному агарі, а дріжджі – сусло-агарі. У роботі був

використаний стандартний метод дифузії в агар (ДФУ 2001) з використанням стерильних

дисків і у модифікації зі скляними циліндриками. За відсутності антимікробної активності

екстракта в контрольних і дослідних пробах спостерігався ріст перерахованих

мікроорганізмів.

Висока та средня протимікробна активність водних витяжок C. оfficinalis, A.

montana, R. hortensis, M. officinali, H. purpurascens та P. rotundifolia показана нами щодо

Escherichia coli, Staphylococcus albus, Bacillus subtilis, Serratia marcescens, Proteus vulgaris,

Candida pseudotropicalis, Candida kefir, деяких штамів Staphylococcus aureus. Середню та

низьку протимікробну активність показали витяжки S. media, V. tricolor, V. аrvensis. Ці ж

витяжки володіють найбільшим спектром протимікробної активності. Лише щодо Candida

pseudotropicalis виявились активними витяжки Artemisia absinthium L., Artemisia vulgaris L.

Лише низьку активність щодо Escherichia coli, Bacillus subtilis, Candida pseudotropicalis,

Staphylococcus aureus показали витяжки Tribulus terrestris.

Відомо, що в патогенезі ряду бактерійних інфекційних хвороб задіяні

вільнорадикальні процеси [Broner et al., 1989; Линев и др., 1990; Leib et al.,1996;

Гришанова, Зуева, 2000; Шепелев и др., 2000]. Можливо висока та середня антибактерійна

та антифунгальна активність ряду досліджених нами видів пов‘язана з їх високою

антиоксидантною активністю [Воробець, Піняжко,2012; Воробець та ін., 2012; Vorobets,

2012].

ХАРАКТЕРИСТИКА І ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДУ ФІТОПРЕПАРАТІВ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ АЛОПЕЦІЇ

Гавкалюк М.І., Гулейчук І.О.

Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ

Проблема надмірного випадання волосся (алопеції) є одним із актуальних питань

медицини та косметології. Існують різні види алопеції, які відрізняються за своїм

етіопатогенезом та потребують індивідуального підходу до фармакотерапії. Сучасний

косметичний ринок пропонує широкий асортимент засобів (лосьйонів, масок, шампунів,

бальзамів та ін.), які рекомендовані для відновлення та стимуляції росту волосся. Проте в




66

багатьох випадках косметична продукція малоефективна у боротьбі з дерматологічним

захворюванням. Лікування алопеції потребує професійного комплексного підходу із

застосуванням саме лікарських препаратів (ЛП). На фармацевтичному ринку України

реалізуються лікарські засоби (ЛЗ) від облисіння для системного (капсули) та місцевого

(лосьйони, нашкірні розчини, шампуні) застосування з діючими речовинами, переважно,

рослинного походження. Номенклатура фітоекстрактів у ЛЗ значна, тому актуальним є

аналіз фармакологічних властивостей різних груп біологічно активних речовин (БАР) з

урахуванням їх впливу на патогенетичні ланки захворювання. Вивчення даного питання є

першим кроком у розробці нових та удосконаленні вже відомих рослинних препаратів,

призначених для терапії надмірного випадання волосся.

Метою нашої роботи був аналіз складу та фармакологічних властивостей БАР

фітозасобів, показаних при різних видах алопеції.

Для лікування алопецій призначають різноманітні групи ЛП системного чи

місцевого застосування, серед яких левову частку займають неспецифічні засоби базової

терапії: заспокійливі, імуномодулятори, ентеросорбенти, біогенні стимулятори, комплекси

мікроелементів та вітамінів тощо. Разом з тим, вітчизняний фармацевтичний ринок налічує

кілька найменувань ЛП, які безпосередньо показані для лікування симптоматичної та

гніздної алопеції. В основному – це закордонні препарати для місцевого застосування, що

вміщують рослинні екстракти, настойки або чисті БАР, які позитивно впливають на різні

ланки патогенезу захворювання. Настойка перцю стручкового (Капсіол, ВАТ ―Фітофарм‖,

Україна) виявляє місцеву подразнювальну дію та стимулює кровообіг. Настойка коренів

лопуха (Аллотон™ розчин для зовнішнього застосування, ВАТ ―Лубнифарм‖) завдяки

вмісту інуліну, протеїнів та ситостерину проявляє антисептичні, епітелізуючі і

протизапальні властивості. Настойка софори японської (Аллотон™) вміщує вітамін Р, який

укріплює стінки кровоносних судин, зменшує проникнення і ламкість капілярів. Настойка

кореневища аїру (Аллотон™) містить ефірну олію, яка проявляє протизапальну та

антисептичну дію. Екстракт зелених мікроводорстей (Альгопікс розчин для зовнішнього

застосування, Медіка АТ, Болгарія) завдяки вмісту мікроелементів, вітамінів і амінокислот

сприяє епітелізації ушкоджених тканин та стимулює мітотичну активність клітин

волосяного фолікула. Настойка кінського каштану (Фітовал лосьйон, КРКА, Словенія) за

рахунок ескуліну та есцину посилює мікроциркуляцію крові в шкірі голови, виявляє

капіляропротекторну, протизапальну дію. Ми представили коротку характеристику тільки

деяких діючих речовин ЛЗ, основний фармакологічний ефект яких полягає у посиленні

кровопостачання волосяного фолікула, стимуляції відновлення епітеліальних клітин,

забезпеченні надходження поживних речовин до волосини.

Отже, у терапії алопеції в залежності від її видів (гніздна, андрогенова,

симптоматична) застосовується різні групи ЛЗ, серед яких фітопрепарати відіграють

провідну роль.. Обмежена кількість вітчизняних ліків природного походження та широкий

асортимент рослинних екстрактів для виробництва, сучасна тенденція до росту

захворювання через екологічні та соціальні чинники й висока зацікавленість даним

питанням споживачів обґрунтовує перспективу та доцільність розробки фітозасобів для

лікування надмірного випадання волосся.




67

ВИВЧЕННЯ МОЖЛИВОГО ВПЛИВУ КАПСУЛ «ГЕПАФІСАН» НА

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ 1Геруш О.В.,

2Леницька О.Б.

1 Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

2 Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Висока захворюваність, інвалідизація, смертність хворих на гепатит, цироз печінки,

підвищення попиту на препарати гепатопротекторної дії, обумовлюють необхідність

розробки і впровадження у вітчизняне виробництво нових лікарських засобів даної

фармакологічної групи.

Біологічно активні речовини (БАР) комплексу силімарину, терпенових сполук,

глікозидів, полісахаридів, дубильних речовин, алкалоїду кумарину, тощо, широко

застосовують у медичній практиці. Враховуючи вищезазначене, а також наявність цих БАР

у рослинній сировині (плодах розторопші п‗ятнистої, коріннях кульбаби, листях м‗яти,

траві бобівника трилистого, квітках нагідків, траві реп‗яшка, траві рутки лікарської), що

входить до складу об‘єкта даного дослідження – капсул «Гепафісан», було доцільним

розширити можливості застосування нового гепатопротектора. Рослинний склад та

пероральне застосування запропонованих капсул стали обґрунтуванням для вивчення

можливого впливу досліджуваного засобу на функціональний стан ШКТ.

Мета. Вивчення впливу капсул «Гепафісан» на перистальтику ШКТ (евакуаторну

функцію шлунка та моторну активність кишечника) та на стан слизової оболонки шлунка

(СОШ) і секреторну функцію шлункових залоз.

Матеріали та методи. Вивчення впливу капсул «Гепафісан» на рухову активність

ШКТ проводили на мишах за методом Sticknаy J.S. із співавт. Як інтегральний показник,

що характеризує силу перистальтики кишечника, використовували рухову активність ШКТ

- % довжини кишечника, пройдений контрастною масою, по відношенню до абсолютної

довжини всього кишечника. Вплив капсул «Гепафісан» на стан СОШ та секрецію

шлункового соку вивчали на щурах за методом Андрєєвої Н.І. і Шарової С.Д. Стан СОШ з

огляду на число виразок і крапкових крововиливів оцінювали за 6-тибальною шкалою: 0

балів – відсутність видимих ушкоджень; 1 бал – наявність набряку чи крововиливів, 1-3

невеликих виразок; 2 бали – кілька (більше, ніж 3) невеликих виразок чи 1 виразка значних

розмірів; 3 бали – виразка значних розмірів (діаметр до 4 мм); 4 бали – кілька великих

виразок; 5 балів – проривна виразка. При дослідженні секреції шлункового соку визначали

загальну і вільну кислотність Зв'язану кислотність визначали за різницею між загальною і

вільною кислотністю. При вивченні впливу капсул «Гепафісан» на функціональний стан

ШКТ» досліджуваний препарат дослідним тваринам уводили внутрішньошлунково в дозах,

ефективних за гепатозахисною дією - 54 та 108 мг/кг, референтний препарат капсули

«Гепабене» – в дозі 88 мг/кг. Тваринам групи позитивного контролю вводили

внутрішньошлунково кількість води еквівалентну масі тіла.

Отримані результати дослідження показали, що капсули «Гепафісан» сприяють

посиленню перистальтики кишечника. Зазначена дія може бути як цінною лікувальною

властивістю при захворюваннях органів травлення, в тому числі гепатиту і холециститу,

так і протипоказанням. Результати вивчення впливу капсул «Гепафісан» на СОШ свідчать

про відсутність у них ульцерогенної дії та наявність захисної дії, яка більш виразна для

капсул «Гепафісан» в дозі 108 мг/кг. Результати впливу досліджуваного препарату на

секреторну функцію шлунка показали, що капсули «Гепафісан» в дозах 54 і 108 мг/кг

аналогічно референтному препарату не впливали на секрецію шлункового соку.

Визначені особливості фармакологічної дії нового досліджуваного препарату капсул

«Гепафісан» розширили наші уявлення про його фармакодинаміку, що слід враховувати

при впровадженні в медичну практику даного лікарського засобу як гепатопротектора.




68

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОТИСУДОМНOЇ АКТИВНОСТІ ВІД

БУДОВИ В РЯДУ ПОХІДНИХ П'ЯТИЧЛЕННИХ ДИ(ТРИ)АЗАГЕТЕРОЦИКЛІВ

Георгіянц В.А, Перехода Л.О.


Синтез та систематичний пошук нових біологічно активних речовин є одним з

головних завдань органічної та фармацевтичної хімії. Однак емпіричний підхід до синтезу

нових фармакологічно активних сполук є мало продуктивним і характеризується низькою

ефективністю з точки зору кінцевих результатів.

В даний час існують можливості значного підвищення ефективності досліджень по

синтезу нових фармакологічно активних сполук шляхом використання сучасних

комп'ютерних технологій, що дозволяють значно раціоналізувати пошук нових БАР.

Метою нашого дослідження було виявлення можливих кореляцій залежності

величини протисудомної активності від будови в ряду похідних п'ятичленних

ди(три)азагетероциклів. Першим етапом встановлення залежності «будова - активність»

була підготовка та аналіз хімічної та фармакологічної інформації стосовно похідних 1,2,3-

1,2,4-триазолу, 1,3,4-оксадіазолу та 1,3,4-тіадіазолу та формування навчальної вибірки

сполук. Синтезовані та перевірені на протисудомну активність 67 сполук. Для них за

допомогою он-лайн сервісу E-DRAGON було розраховано 20 блоків 1656 дескрипторів

(OD,1D,2D та 3D дескриптори). З метою встановити інформативні молекулярні

дескриптори, від яких залежить антиконвульсивна активність у рядах синтезованих сполук

був проведений регресійний аналіз, з використанням в якості залежної змінної

експериментально визначеного параметра середньої тривалості латентного періоду та

незалежних змінних − розрахованих дескрипторів.

Для максимального використання наявної інформації та отримання адекватної

оцінки прогностичної здатності моделі необхідним є розподіл сполук на навчальну та

тестову вибірки. Нами здійснювався розподіл сполук на навчальну (для побудови моделі -

50 сполук) та тестову (для здійснення зовнішньої валідації -17сполук) вибірки. З метою

зменшення розміру аналізованої матриці дескрипторів, було проведено процедуру

видалення константних та попарно корельованих (R>0.95) дескрипторів для сполук, що

ввійшли до навчальної вибірки. Побудова лінійних моделей здійснювалась методом

покрокової регресії при послідовному впровадженні кожного з дескрипторів як стартового

у моделі. Аналіз домену застосовності та пошук «сполук-вискочок» (outliers) не виявив

жодної сполуки зі значним відхиленням від домену застосовності. Валідація моделі

здійснювалась як за допомогою тестової вибірки (зовнішня), так і перехресна (внутрішня).

Внутрішня перехресна валідація проводилась методами leave-one-out та leave-many-out

(25%).

У результаті проведених досліджень одержано двопараметричну лінійну QSAR

модель.

Y = +2.4116• ARR +0.0039• IR +1.64401

[RCV2 = 0.72 (72%) и R2 = 0.74 (74%)]

Для тестової вибірки розраховували дескриптори для кожної з структур, підставляли

їх в QSAR-рівняння, потім розраховували значення активності та порівнювали їх з вже

відомими експериментальними значеннями. Для тестового набору структур спостерігається

добре співпадання розрахункових та експериментальних значень. Таким чином, до

фрагментів, що сприяють прояві антиконвульсивної активності, варто віднести загальну і

відносну кількість 6- атомних ароматичних кілець OD-дескриптор(ARR), не залежить від

молекулярних зв‘язків та конформацій, відіграє важливу роль при оцінюванні міцності

зв‘язку речовини з молекулою біомішені) та IR- індекс Рандіча (2D топологічний

дескриптор, що характеризує молекулярну зв'язаність молекули).




69

РЕГУЛЯЦІЯ МЕТАБОЛІЗМУ ЛІПІДІВ У Chlorella vulgaris Beijer. ІОНАМИ

МЕТАЛІВ

Грубінко В.В., Луців А.І., Боднар О.І.

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,

м. Тернопіль

Одноклітинна водорість хлорела має високий вміст білків, вітамінів, мікроелементів та

пігментів. Речовини її клітинних стінок позитивно діють на кишечник: покращують його

функціонування, стимулюють ріст аеробних бактерій, а ткож виводять з прямої кишки

токсини (натуральні токсичні продукти життєдіяльності організму та токсини оточуючого

середовища, насамперед важкі метали і пестициди). Останнім часом виявлено пробіотичну

активність водоростевих ліпідів. Метаболічна активність та хімічний склад клітин

водоростей регулюється різними чинниками, включно неспецифічними речовинами,

унаслідок чого у клітинах змінюється обмін речовин та фізіологічні функції (Грубінко,

Костюк, 2011). У багатьох життєвих процесах у водоростей активну участь беруть сполуки

Zn, Cu, Mn, Mo, Fe, Co та ін. Діючи переважно через ферментні системи або безпосередньо

зв‘язуючись з біополімерами, вони стимулюють або інгібують ріст, розвиток та

розмноження клітин, накопичення адаптивних метаболітів. Реакція водоростей на дію іонів

металів – багатоступеневий процес, який клітини намагаються контролювати на

структурному та функціональному рівнях, комплекс регуляторних механізмів, коли кожний

із них діє окремо, але разом з тим, одночасно і узгоджено, і складається з послідовної

системи: мембранна і постмембранна регуляція транспорту металу у клітину і видалення з

неї → окремі ферментні адаптації (синтез толерантних до токсикантів ферментів) →

адаптивні перебудови метаболічних систем на фермент-субстратному та регуляторному

рівнях (зміна спрямованості та швидкості окремих метаболічних систем, насамперед

вуглеводного, азотистого та енергетичного метаболізму) → модифікація у клітинах

різновидностей наявних і синтез нових молекул і сполук з хелатуючими властивостями →

формування фено- і генотипової резистентності окремих клітин та нового рівня

популяційної витривалості видів. Підтримання обміну речовин та активація обмінних

процесів в клітинах водоростей супроводжується збільшенням генерування АТФ, активація

фотосинтезу та дихання. За дії металів спостерігається активація глюкозо-6-

фосфатдегідрогенази на фоні пригнічення сукцинатдегідрогеназної ферментативної

системи циклу Кребса, перемикання на пентозофосфатний шлях дихання (Грубінко та ін.,

2010). Його наслідком є підвищення вмісту НАДФН, що бере участь у синтезі ліпідів.

Культуру Chlorellа vulgaris Beijer. вирощували при температурі 201С і освітленні 2500 лк

в люменостаті на мінеральному середовищі Фітцжеральда в модифікації Цендера і

Горхема. В експериментальних умовах до культури додавали водні розчини MnSO4,

ZnSO4·7H2O, CuSO4·5H2O, Pb(NO3)2 з кінцевою концентрацією з розрахунку на іон: Mn2+

0,25 мг/дм3; Zn

2+ 5,023 мг/дм

3, Cu

2+ − 0,002 мг/дм

3, Pb

2+ 0,5 мг/дм

3. Період інкубації

водорості з солями металів склав 3 і 7 діб. Контрольними були рослини, які росли у

культуральному середовищі без додавання солей металів в експериментальних кількостях.

У дослідних зразках вміст ліпідів за дії іонів марганцю, цинку, міді і свинцю зростає

на 47%, 15%, 33% і 32% відповідно порівняно з показниками в контролі. Щодо

фракційного складу, то вміст триацилгліцеролів (ТАГ), диацилгліцеролів (ДАГ) і

неетирифікованих жирних кислот (НЕЖК) збільшувався за дії марганцю на 90%, 125% і

91%, за дії цинку – на 53%, 6% і 96%, за дії міді – на 46%, 76% і 49%, за дії свинцю – на

36%, 71% і 80% відповідно. За дії іонів марганцю і цинку вміст фосфоліпідів (ФЛ)

зменшувався на 12% і 24% відповідно, а за дії свинцю і міді – збільшується на 1,6% і 7%

відповідно порівняно з контролем. Разом з тим дещо інакше змінюється співвідношення

відносного вмісту ліпідів (ТАГ:ДАГ:ФЛ:НЕЖК (%): в контролі було 22:16:47:15; за дії

Mn2+(3 доби) – 27:25:28:20; за дії Zn

2+ (7 діб) – 26:16:33:25; за дії Cu

2+(3 доби) – 22:22:39:17;




70

за дії Pb2+(7 діб) – 21:21:37:21. За дії іонів марганцю відносний вміст ТАГ, ДАГ і НЕЖК

зростав на 23%, 56% і 33% відповідно, і лише ФЛ зменшувався на 40%. За дії іонів цинку

відносний вміст ТАГ і НЕЖК збільшувався на 18% і 67% відповідно, вміст ДАГ не

змінювався, а ФЛ зменшувався на 30%. Відносний вміст ТАГ за дії іонів міді не

змінювався, вміст ДАГ і НЕЖК збільшувався на 38% і 13%, а ФЛ зменшувався на 17%. За

дії іонів свинцю частка ТАГ і ФЛ зменшувався на 4,5% і 21% відповідно, а ДАГ і НЕЖК

збільшувався на 31% і 40% відповідно.

Підвищення абсолютного вмісту ТАГ у всіх випадках та їх відносної частки за дії

марганцю і цинку супроводжує ущільнення клітинних мембран як захисний механізм на їх

дію, що узгоджується з даними про зростання вмісту ТАГ в клітинах хлорели при

стресових ситуаціях до 80% їх сухої біомаси. Збільшення вмісту ДАГ та, відповідно, НЕЖК

пояснюється активацією ліпаз і фосфоліпаз. Вміст ФЛ за дії всіх досліджених іонів металів

зменшується, що можна пояснити їх участю у зв‘язуванні металів і їх виведенні із

метаболічного пулу завдяки високій абсорбційній здатності цих ліпідів. Вміст НЕЖК є

показником посиленого синтезу омилених ліпідів або їх розщеплення. В цілому збільшення

вмісту НЕЖК при дії досліджуваних металів є наслідком розщеплення фосфоліпідів, вміст

яких, як зазначалося, зменшується.

Одержані дані підтвердилися при вивчені інтенсивності включення 14С-ацетату в

ліпіди різних класів. Інтенсивність включення 14С-ацетату за дії іонів марганцю в ТАГ, ФЛ

і НЕЖК зменшується на 9%, 2,5% і 17% відповідно, а в ДАГ – збільшується на 11% проти

контролю. За дії іонів цинку включення 14С-ацетату в ТАГ, ФЛ, НЕЖК збільшується на 6%,

30% і 1,5% відповідно, в ДАГ – суттєвих змін немає. Включення мітки в ТАГ за дії іонів

міді зменшується на 4% і збільшується в ФЛ і НЕЖК на 18% і 6% відповідно. За дії іонів

свинцю включення мітки в ТАГ і ДАГ зменшуються на 9% і 5%, а в ФЛ і НЕЖК –

збільшуються на 21% і 11% відповідно проти контролю. Отже, за дії Zn2+, Сu

2+, Pb

2+

спостерігається тенденція до зростання включення міченого ацетату в ФЛ, а Mn2+ – в ДАГ з

одночасним зниженням включення мітки в ліпіди інших класів. Отримані дані свідчать про

те, що зростання вмісту ТАГ і ДАГ є не стільки наслідком їх синтезу de novo, скільки

перерозподілом в клітині, що має місце у процесі адаптивної перебудови мембран у

відповідь на дію іонів металів. Досліджені іони, крім Mn2+, очевидно активують тільки

синтез ФЛ, хоча їх відносна частка порівняно з ліпідами інших класів знижується,

можливо, у зв‘язку з участю у зв‘язуванні цих іонів.

Щодо зміни досліджених показників метали виявили різноспрямовану дію. Так,

зростання вмісту триацилгліцеролів у клітинах хлорели відбувається в ряду за дії Pb2+

,

Cu2+

, Zn2+

, Mn2+, диацилгліцеролів – Zn

2+, Pb

2+, Cu

2+, Mn

2+, фосфоліпідів – Pb

2+, Cu

2+,

неетерифікованих жирних кислот – Cu2+

, Pb2+

, Mn2+

, Zn2+. Включення міченого ацетату у

ТАГ зростає лише за дії Zn2+, в ДАГ – максимально зростає за дії Mn

2+, в ФЛ – Zn

2+, в

НЕЖК – Pb2+. За дії іонів міді і марганцю вміст хлорофілів знижується, а вміст ТАГ і ДАГ

зростає. Ці ефекти можуть бути пов‘язані з переміщенням синтезу ліпідів цих класів з

хлоропластів у цитоплазму, що спостерігається за стресового впливу на рослини різних

чинників, і має адаптивне значення.

Отже, іони досліджених металів викликають різноспрямовані зміни ліпідного складу

клітин хлорели, що, ймовірно, пов‘язане з різними механізмами їх дії на метаболізм клітин

та його адаптивні перебудови, спрямовані на зменшення впливу металів. Разом з тим, всі

досліджені метали викликали тенденцію до накопичення ліпідів і посилення синтезу

окремих їх класів, особливо ТАГ, ДАГ і зростання вмісту НЕЖК, що може бути

використано для регуляції біосинтезу ліпідів в біотехнологічних умовах культивування

водоростей. Найзначніші ефекти щодо ліпідного обміну виявили іони марганцю та цинку,

що вибірково стимулювали синтез і накопичення окремих біотехнологічно і

фармацевтично перспективних класів ліпідів.




71

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЖОВЧІ (ВРХ), ЯК БІОЛОГІЧНО АКТИВНОЇ

СУБСТАНЦІЇ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ

СИСТЕМИ

Дегтярьова К.О., Тихонов О.І.


Процеси синтезу та секреції жовчі є життєво необхідними у організмі людини. З

жовчю виділяється велика кількість токсичних ендогених та екзогених ксенобіотиків

(білірубін, ряд ліпофільних субстанцій, таких як ліки, токсини), холестерин. Жовч (жовчні

кислоти), емульгуючи харчовий жир, беруть участь у процесах травлення та всмоктування,

у т.ч. жиророзчинних витамінів. Жовчні кислоти (ЖК) є стимуляторами панкреатичної

секреції, моторної функції жовчного міхура та кишечнику, беруть участь у механізмах

передбачення надмірного бактериального рісту у кишечнику.

Органотерапевтичні препарати, до яких відноситься медична жовч і препарати з неї,

завдяки широкому спектру біологічної дії і чималій лікувальній ефективності знаходять

широке застосування у практичній медицині при захворюваннях гепатобіліарної системи.

Жовч великої рогатої худоби (ВРХ) використовується як знеболюючий,

протизапальний та розсмоктувальний засіб, а також входить до складу декількох

вітчизняних жовчогінних препаратів.

Відчизняні підприємства медицинскої промисловості із жовчі (ВРХ) та свиней

виробляють препарати: холензім, хологон, аллохол, білліарін. Також вона входить у зміст

таких комплексних шлункових препаратів, як панзінорм, дігестал, фестал та котазім-форте.

Не дивлячись на те, що ЖК мають схожу хімічну будову, вони не тільки володіють

різними фізичними властивостями, але й суттєво відрізняються за своїми біологічними

характеристиками.

Жовч складається на 80 % з води, на 6 % - з неорганічних і на 14 % - з органічних

компонентів. Поряд з ЖК до складу жовчі входять холестерин, фосфоліпіди, жовчні

пігменти, білки і мікроелементи. На долю ЖК виділяється 60 % органічних сполук жовчі.

ЖК подяляють на гідрофобні (ліпофільні) та гідрофільні. До першої групи

відносять холеву, дезоксихолеву та літохолеву, а к другій – УДХК і ХДХК. Гідрофобні ЖК

впливають на діяльність травневої системи (активізують панкреатичну ліпазу, сприяють

емульгації жирів, утворення міцел з жирними кислотами та ін.), стимулюють вихід у жовч

холестерину та фосфоліпідів, знижують синтез α-інтерферону. Гідрофільні ЖК також

володіють травневими ефектами, але знижують кишечну абсорбцію холестерину, його

синтез у гепатоциті та надходження у жовч, стимулюють вироблення гепатоцитами α-

інтерферону.

За хімічною природою ЖК є похідними холанової кислоти, мають схожу структуру

та відрізняються за кількостю та розтошуванню гідроксильних груп.

У жовчі людини в основному знаходиться холева (3, 7, 12-триоксихоланова),

дезоксихолева (3, 12-диоксихоланова) та хенодезоксихоланова (ХДХК; 3, 7-

диоксихоланова) кислоти. Крім того, у невеликій кількості знаходяться литохолева (3 α-

оксихоланова) кислота, а також аллохолева та урсодезоксихолева (УДХ) кислоти.

Таким чином, враховуючи вище зазначене на кафедрі АТЛ НфаУ під керівництвом

видатного науковця, д.фарм.н., акад. Тихонова О.І. був розроблен склад та технологія

комплексного препарату гепатопротекторної дії у формі таблеток. У складі препарату

однією з діючих речовин виступає жовч (ВРХ), що бере участь у багатьох фізиологічних

процесах в організмі людини.

Проводяться подальші дослідження щодо вивчення стабільності препарату у

процесі зберігання, а також визначення мікробіологічної чистоти, вивчення специфічної

активності та гострої токсичності препарату.




72

СЕДАТИВНА АКТИВНІСТЬ ПЛОДІВ УНАБІ ZUZUPHUS JUJUBA MILL.

Джан Т.В., Коновалова О.Ю.

ДУ «Інститут фармакології та токсикології НАМН України», м. Київ

Унабі була окультурена в древності і широко поширена в країнах Південної і

Східної Азії, на півдні Європи, в Японії, Австралії. Культивується на Кавказі і в

Центральній Азії. Відомо близько 400 сортів.

Назва рослини Ziziphus походить від грецького слова ziziphon, яке в свою чергу було

запозичене із перської мови – zizafun – народна назва будь-якого їстівного плоду. В

культуру як плодові рослини введені три види цього роду: Zizyphus jujuba Mill. – унабі,

Zizyphus mauritiana Lam. – зизифус індійський або мавританський та Zizyphus lotus Lam. –

зизифус африканський. Найбільш поширеним є Zizyphus jujuba Mill., що походить з Китаю

(Східно-Азіатська флористична область).

В Лісостепу України сіянці середньо- та дрібноплідних форм унабі (насіння було

завезене з Киргизії), що ростуть з 1981р. на території плодового саду Національному

ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України (НБС), задовільно зимують і

плодоносять, хоча насіннєво не розмножуються, пагони їх дуже околючені, плоди дрібні. У

середньоплідних форм плоди не дозрівають, тому вони становлять інтерес лише як

зимостійкі вегетативні підщепи для сортів та вихідний матеріал для селекції.

Плоди унабі – офіцинальна сировина в КНР. У відповідності до Фармакопеї КНР

основними БАР плодів унабі є тритерпени і тритерпенові сапоніни, С-глікозиди спінозин і

свертизин, циклічні нуклеотиди та полісахаридний комплекс зизифус-арабінан.

Стандартизація плодів унабі проводиться за вмістом 3-О-п-кумароїлалфітолових кислот та

ююбозидів А і В. Плоди унабі проявляють гіпотензивну активність, особливо виразний

гіпотензивний, ефект плодів унабі спостерігається у хворих з гіпокінетичним типом

кровообігу. Заспокійливий ефект у мишей спостерігається при внутрішньоочеревинному і

внутрішньошлунковому введенні бутанольного, метанольного або алкалоїд-збагаченої

фракції метанольного екстракту плодів. Найбільш активними компонентами виявилися

норнуциферин і лізикамін

Метою дослідження було проведення порівняльної оцінки седативної активності

екстрактів плодів унабі. Об‘єктом дослідження були плоди чотирьох форм унабі,

інтродукованого та одержаного в результаті репродукції інтродукованих форм у НБС,

зібрані у вересні 2011 року. Для виконання поставленої мети досліджували вплив

екстрактів на поведінкові реакції щурів в умовах «відкритого поля». Експерименти

виконані на 25 щурах-самицях лінії Вістар. Тварин розподілили на 5 груп. Перша група –

інтактні щури (контроль), тварини другої, третьої, четвертої та п‘ятої груп отримували

водно-спиртові екстракти плодів унабі форм 1-4, відповідно, щоденно, два рази в день

внутрішньошлунково за допомогою спеціального зонда протягом місяця в дозі 100 мг/кг

маси тіла. Поведінку тварин досліджували за допомогою тесту «відкрите поле».

Спостереження за тваринами у «відкритому полі» відбувалось в один і той же час доби за

однакових умов. Час експозиції кожної тварини у «відкритому полі» становив 3 хвилини. В

індивідуальній поведінці тварин реєстрували наступні поведінкові акти: горизонтальну

активність (поступове переміщення тварин в горизонтальній площині), вертикальну

активність (вертикальна стійка на задніх лапах), дослідницьку активність (за кількістю

обстежень піддослідними тваринами отворів, які знаходяться у підлозі), грумінг

(умивання). Дані піддавали статистичній обробці з використанням t-критерію Стьюдента.

Різницю між досліджуваними показниками вважали статистично вірогідною при значенні р

< 0,05. Розрахунки проводили на персональному комп‘ютері за допомогою програми Excel.

Аналіз горизонтальної активності щурів показав, що однократне застосування

(спостереження через 1 год.) всіх екстрактів призвело до вірогідного зниження даного

показника порівняно з контролем. При тестуванні піддослідних тварин, які отримували




73

екстракт № 1 щодня протягом місяця, було відзначено зменшення горизонтальної

активності у щурів на всіх термінах спостереження в 2,4-4,7 рази (р<0,05), в серіях дослідів

із застосуванням екстракту № 3 – в 2,5-4,7 рази (р<0,05) майже на всіх термінах

спостереження, а при застосуванні екстракту № 4 – горизонтальна активність знизилась в

середньому в 2,2 рази на всіх термінах спостереження. Введення екстракту №2 не вплинуло

на горизонтальну активність щурів і даний показник зберігався на відносно постійному

рівні протягом всього експерименту і істотно не відрізнявся від показника контрольної

групи. Зменшення величини багатьох показників поведінки у інтактних щурів (контроль)

протягом дослідження в порівнянні з вихідним рівнем свідчить про природне згасання

орієнтувально-дослідницької поведінки і вказує на адаптацію тварин до нового

середовища.

Аналіз результатів дослідження вертикальної активності щурів через 1 годину після

одноразового внутрішньошлункового введення екстрактів показав, що у всіх групах даний

показник знизився в 1,6-2,6 рази порівняно з контрольною групою. При тривалому

курсовому застосуванні (протягом місяця) екстрактів були відзначені істотні зміни

вертикальної активності у щурів. Так, наприклад, було виявлено вірогідне пригнічення

вертикальної рухової активності майже на всіх термінах спостереження у піддослідних

тварин, які отримували екстракт № 1. Також спостерігали значне зниження вертикальної

активності у щурів при застосуванні екстракту №4, і менш виражене зменшення даного

показника при застосуванні екстракту №3. При тривалому введенні екстракту № 2 змін

даного показника порівняно з інтактними тваринами не зареєстровано.

Різновидом орієнтовно-дослідної поведінки щурів є «норковий» рефлекс

(дослідницька активність), який свідчить про здатність тварин досліджувати «відкрите

поле». Обстеження отворів, що знаходяться в підлозі майданчику, являє собою

обнюхування країв отворів або засування голови всередину отворів "по очі". Було

виявлено, що дослідницька активність знизилась в 2,4-3,8 разів порівняно з контролем

через 1 годину після однократного введення всіх екстрактів. При застосуванні екстракту №

2 протягом тривалого часу дослідницька активність була на рівні контрольної групи або

вище. У піддослідних тварин, які отримували щодня протягом місяця екстракт № 1, частота

обстеження отворів, що знаходяться в підлозі майданчику, значно знизилася на всіх

термінах спостереження в порівнянні з інтактними тваринами. Менший ефект спостерігали

при застосуванні екстракту № 4, а введення екстракту № 3 приводило до зниження

«норкового» рефлексу у піддослідних тварин порівняно з контролем тільки на одному

терміні спостереження (через 3 тижні).

Поряд з купанням, позіханням і потягування, грумінг традиційно відносять до

категорії комфортної поведінки. Збільшення актів грумінгу у інтактних тварин підтверджує

їх звикання до нового середовища і зниження стресу. Однак у тварин, які отримували

екстракти протягом місяця, зменшення цього показника поряд із зниженням

горизонтальної, вертикальної і дослідницької активності вказує на наявність седативного

ефекту.

Таким чином, в експериментах на щурах показано, що при одноразовому

внутрішньошлунковому введенні всіх екстрактів у дозі 100 мг/кг на масу тіла спостерігали

значне пригнічення орієнтовно-дослідної поведінки піддослідних тварин. Найвищу

седативну ефективність проявив екстракт № 1, це відобразилося в достовірному зменшенні

вертикальної і горизонтальної рухової активності піддослідних тварин і зниженні

«норкового» рефлексу та грумінгу. Зареєстровано також достовірне зниження на різних

термінах спостереження рівня орієнтовно-дослідної поведінки піддослідних тварин під

впливом екстрактів № 3 і 4, що свідчить про наявність у них седативної активності.

Екстракт № 2 при тривалому застосуванні не впливав на орієнтовно-дослідницьку

поведінку щурів, отже не проявив седативну активність.




74

Враховуючи помірний гіпотензивний ефект екстрактів плодів унабі форми 1, який

виражається у зменшенні артеріального тиску на 9.6%, екстракт плодів унабі форми 1 є

перспективним для подальших фармакологічних досліджень.

ДИНАМІКА ЗМІН ПОКАЗНИКІВ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ У ТВАРИН

УРАЖЕНИХ СОЛЯМИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ І ГЛІФОСАТУ ЗА КОРЕКЦІЇ

ДИПЕПТИДОМ

Дмухальська Є.Б., Гонський Я.І., Куліцька М.І.

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль

Важкі метали відносяться до широко розповсюджених і сильно токсичних

забруднюючих речовин. Для послаблення токсичної дії та виведення їх з організму

застосовують комплексоутворювачі, які мають здатність утворювати з металами комплексі

сполуки (хелати) і цим послаблювати їх токсичну дію в організмі. Дослідженнями останніх

років встановлено, що різні патологічні стани організму супроводжує синдром ендогенної

інтоксикаці, який викликає порушенням функціонального стану плазматичних і

субклітинних мембран, тому ми вважали доцільним дослідити зміни активності

амінотрансфераз та молекул середньої маси (МСМ) у крові.

Дані показники визначали в крові молодих (2,5 - 3-місячних), дорослих (6 - 8-

місячних) та старих (18 - 24-місячних) щурів. Хронічне ураження викликали шляхом 30-ти

денного внутрішньошлункового введення щурам водного розчину плюмбум ацетату в дозі

11 мг/кг маси тіла (1/20 LD50), купрум сульфату в дозі 13 мг/кг маси тіла (1/20 LD50),

гліфосату в дозі 250 мг/кг маси тіла (1/20 LD50). З метою корекції виявлених порушень,

через годину після введення ксенобіотиків вводили внутрішньошлунково дипептид

тирозил-гістидин в дозі 2,0 мг/кг маси тіла (концентрації тирозину й гістидину в крові).

Тварин декапітували під тіопенталовим наркозом на 1-у добу після 30-ти денного введення

отрут.

Результати досліджень показали, що після поєднаного введення щурам даних

ксенобіотиків досліджувані показники в усіх вікових групах тварин істотно змінювалися в

порівнянні з інтактними тваринами. Так, під впливом цих отрут у сироватці крові

підвищилася активність аланінамінотрансферази (АлАТ) й становила у молодих (12,50,8*

мкмоль/(г білка х год)) дорослих (10,70,8* мкмоль/(г білка х год)) і старих (15,41,9*

мкмоль/(г білка х год)), що відповідно в 2,6; 2,2 та 3,1 рази вища від рівня інтактних

тварин. Аналогічно змінювалася активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) і становила

у молодих щурів 170 %, дорослих – 148 % та старих – 207 % від рівня контролю (неуражені

тварини).

Одночасно із підвищенням активності амінотрансфераз зростає концентрація МСМ в

плазмі крові уражених щурів, так вміст МСМ1 в крові 3-, 6-, 18-місячних щурів зріс у 1,8;

1,4; 1, 9 рази, а МСМ2 – у 2,2; 1,6; 1,8 рази в порівняні з інтактними тваринами

Встановлено, що введення тирозил-гістидин, як середника корекції, призводить до

підвищення резистентності мембран та нормалізації активності досліджуваних ферментів

та вмісту МСМ. Найкращого коригуючого впливу зазнавали тварини 3-и місячного віку. У

крові молодих щурів вміст МСМ1 був на 38 % менший, а ніж у тварин без корекції, а МСМ2

- на 30 %.

Ферментна активність цитозольних ферментів, АлАТ та АсАТ зазнала також

позитивних змін після введення ураженим тваринам тирозил-гістидину. У крові молодих

(3-міс) тварин активність АлАТ знизилася від 12,50,8* мкмоль/(г білка х год) до 6,80,4

мкмоль/(г білка х год), що становило 54 % від рівня уражених тварин. У статевозрілих

тварин активність АлАТ зменшилася на 30 %, а в старих щурів на 38 % від рівня уражених

тварин.




75

Отже, поєднана дія сульфату міді, ацетату свинцю та гліфосоту викликали

підвищення проникності плазматичних і лізосомальних мембран гепатоцитів, що

супроводжувалося виходом у кров‘яне русло органоспецифічних ферментів (АлАТ і

АсАТ) та накопиченням токсичних продуктів розпаду білків та ліпопротеїнів – МСМ.

Зменшення ферментної активності амінотрансфераз та вмісту МСМ після введення

дипептиду вказує на відновлення структури плазматичних та цитоплазматичних мембран.

При чому, найкращий ефект від введення тирозил-гістидин спостерігався у молодих

тварин.

ВИВЧЕННЯ ЛІПОТРОПНОЇ ДІЇ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ ЕКСТРАКТІВ З НАСІННЯ

ВИНОГРАДУ

Загайко А.Л., Красільнікова О.А., Заїка С.В., Бушля Н.Е.


Найбільш значущими метаболічними захворюваннями печінки поряд з

алкогольними ураженнями є неалкогольний стеатоз і неалкогольний стеатогепатит, в

патогенезі яких провідна роль належить накопиченню ліпідів у гепатоциті і посиленню

процесів вільнорадикального окиснення з накопиченням продуктів пероксидного

окислення ліпідів і розвитком некрозів печінкових клітин. Одночасно відзначається

змінами вмісту в плазмі крові ліпідів і ліпопротеїнів. Для лікування жирового

переродження печінки використовуються гепатопротектори - група лікарських засобів

природного (рослинного та тваринного) і синтетичного походження, які підвищують

стійкість гепатоцитів до патологічних впливів, підсилюють знешкоджуючу функцію

гепатоцитів, сприяють відновленню порушених функцій печінкових клітин. Широкий

спектр фармакологічних ефектів демонструють рослинні поліфеноли. Багатим джерелом

рослинних поліфенолів є насіння винограду культурного. Для поліфенолів винограду

показані антиоксидантна, мембраностабілізуюча, іммуномодулююча, протизапальна

активності.

Метою цієї роботи було вивчення ліпотропної активності поліфенольних екстрактів

з насіння Винограду культурного сортів «Каберне» та «Ркацителі» та їх вплив на стан

метаболізму ліпідів у печінці та сироватці крові щурів в умовах хронічного токсичного

ураження печінки, спричиненого двомісячним введенням тетрахлорметану.

Експерименти проводили на самцях щурів масою 180-220 г., що утримувалися на

стандартному раціоні віварію. Хронічне ураження печінки у щурів моделювали шляхом

підшкірного введення 50% олійного розчину тетрахлорметану в дозі 4 мл/кг 2 рази на

тиждень протягом 60 діб. Поліфенольні екстракти «Ркацителі» та «Каберне» вводили в дозі

0,5 мл/кг один раз на добу. Досліджувані поліфенольні екстракти та препарат порівняння

«Метіонін» (в дозі 2 г/кг) вводили щодоби протягом усього терміну введення отрути. По

закінченню експерименту тварин декапітували, збирали кров для отримання сироватки.

Печінку перфузували охолодженим фізіологічним розчином. В печінці та сироватці крові

визначали вміст загальних ліпідів (ЗЛ), триацилгліцеринів (ТГ), вільних жирних кислот

(ВЖК), холестерину (ХС) та загальний вміст фосфоліпідів (ЗФЛ) з допомогою стандартних

наборів реактивів фірми Seltiel (Італія).

Нами було встановлено, що в умовах хронічного ураження печінки спостерігається

порушення обміну ліпідів як у самій печінці, так і у сироватці крові. Так, у тканині печінки

зростав вміст загальних ліпідів на 52%, за рахунок підвищення вмісту ТГ, ХС та деякого

збільшення рівня ВЖК у клітинах печінки на 115%, 83% та 67%, відповідно. При цьому

спостерігається достовірне зменшення вмісту ЗФЛ у тканині печінки на 41%. Введення

ураженим тваринам поліфенольних екстрактів приводило до зниження вмісту ТГ, ВЖК та

ЗЛ та паралельного збільшення вмісту ЗФЛ у тканині печінці, що свідчить про




76

нормалізацію обміну ліпідів у печінці та відновлення структури мембран. Референс-

препарат метіонін чинив менш виразний вплив на ліпідний обмін у печінці та сироватці

крові. При введенні метіоніну спостерігалося зниження вмісту ЗЛ, ТАГ та ВЖК у печінці

на 27,6%, 34,6% та 22,3%, відповідно до контрольної патології. При цьому вміст загальних

ЗФЛ збільшувався на 47%.

Отримані дані свідчать, що досліджувані поліфенольні екстракти чинять в умовах

хронічного тетрахлорметанового гепатиту виражену ліпотропну дію, що проявилася у

зменшенні виразності процесів ліполізу, жирового гепатозу, значним зменшенням проявів

гіперліпідемії.

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕМБРАНОСТАБІЛІЗУВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

ПОЛІФЕНОЛЬНИХ КОНЦЕНТРАТІВ «ЕНОАНТ» ТА «ПОЛІФЕН»

Загайко А.Л., Красільнікова О.А., Галузінська Л.В., Кочубей Ю.І.


Останнім часом серйозна увага приділяється так званому «оксидативному стресу» -

окислювальному пошкодженню біологічних молекул, який генерується в основному

вільними радикалами. Такі захворювання, як рак, атеросклероз, хвороба Паркінсона, ряд

запальних захворювань, катаракта, серцево-судинні захворювання і процеси старіння все

частіше асоціюються з наслідками вільнорадикального окислення.

Для запобігання «оксидативного стресу» можуть бути використані природні

антиоксидантні системи з різним принципом дії. Високою антиоксидантною активністю

характеризуються аскорбінова кислота, каротиноїди, речовини поліфенольної природи, які

містяться в різних співвідношеннях і композиціях в рослинній сировині та їх екстрактах.

Фенольні речовини винограду, включаючи флавоноїди і поліфеноли винограду, вина і

виноградного насіння, представляють інтерес з огляду антиоксидантних властивостей і

поглинання вільних радикалів.

Найбільш часто у винограді зустрічаються цинамові кислоти (кумарова, кавова,

ферулова, хлорогенова і протокатехолова) і бензольні кислоти (п-гідроксібензойная,

протокатехова, ванільна та галова). Флавоноїди включають в себе - катехін, епікатехін і їх

полімерні сполуки та ефіри з галактозою або глюкозою, пофарбовані флаванони (найбільш

поширений в харчових продуктах кверцетин) і антоціани, пофарбовані в червоний і синій

кольори.

Благотворний ефект поліфенолів з винограду забезпечується поглинанням вільних

радикалів, крім того, антиоксидантні властивості поліфенолів з винограду перевершують

інші відомі антиоксиданти (вітамін C, вітамін E і бета-каротин) в кілька разів. Як відомо

поліфеноли здатні вбудовуватися в гідрофільну фазу мембран і виконувати функцію

антиоксидантного резерву, що призводить до збалансованості компонентів ПОЛ-АОС і

стабілізації фосфоліпідної матриці мембран. Дубильні речовини реагують з мембранними

білками і утворюють з ними комплекси і це теж сприяє стабілізації клітинних мембран зі

збереженням їх структури та функції.

Тому метою даного дослідження було вивчення мембраностабілізувальної

активності поліфенольних концентратів «Еноант» і «Поліфен» ‖ на моделі

гіперосмотичного гемолізу.

У роботі використовували безпородних щурів-самців, масою 180-220 р. Еритроцити

отримували з крові щурів та двічі відмивали ізотонічним сольовим розчином.

Гіперосмотичний шок здійснювали наступним чином. Готували стокову суспензію

еритроцитов, аліквоти переносили в 4М розчин натрію хлориду та інкубували при 37оС 5

хвилин. Для холодового шоку клітини інкубували в 1,2М натрію хлориді 10 хвилин при




77

37оС, потім додавали досліджувані сполуки або препарат порівняння і переносили на холод

(0оС), потім пробірки центрифугували та спектрофотометрично визначали кількість

гемоглобина. Вихід гемоглобину з клітин виражали як відсоток від 100% гемолізу.

Було показано, що всі поліфенольні концентрати з винограду демонстрували

мембраностабілізувальну активність. Більшу активність проявив поліфенольний екстракт

«Еноант». Його активність перевищувала ефективність препарату порівняння кверцетину.

ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ І СТАНУ

ПЛАЗМАТИЧНИХ МЕМБРАН У ТВАРИН ЗА УМОВ ГОСТРОГО ТОКСИЧНОГО

ТА СУБХРОНІЧНОГО УРАЖЕННЯ АЦЕТАМІНОФЕНОМ НА ФОНІ

ДОВГОТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЕСТРОГЕНІВ ТА ПРОГЕСТИНІВ І ПРИ

КОРЕКЦІЇ ТІОТРИАЗОЛІНОМ Івануса І.Б., Михалків М.М., Кліщ І.М.


Необґрунтоване, а часто і безконтрольне використання медикаментозних

середників – один з основних чинників, що спричиняють екзогенні інтоксикації.

Потрапляючи в організм людини, хімічні сполуки викликають ушкодження різних органів і

тканин, в тому числі найважливіших біоструктур: мембран і генетичного апарату. Одним з

популярних медикаментозних середників у світі та Україні є ацетамінофен, який рутинно

вважається найбільш безпечним серед обширної групи засобів з

анальгетичною/антипіретичною дією. Оральні протизаплідні стероїди за оцінкою ряду

дослідників використовують від 60 до 70 мільйонів жінок по всьому світу. Вони діляться на

дві групи – ті, що містять комбінацію естрогену та прогестину і тільки прогестин.

Оральні контрацептиви можуть взаємодіяти з іншими лікарськими засобами. Як

антидот при отруєнні ацетамінофеном використовують попередник біосинтезу глутатіону

(N-ацетилцистеїн). Але можливості його використання з профілактичною метою обмежені

внаслідок наявності побічної дії, зокрема здатності провокувати виникнення алергічних

реакцій. Це вимагає пошуку засобів з поліфункціональними властивостями, здатних

запобігати утворенню реактивних метаболітів, сприяти глутатіонзалежній кон'югації та

проявляти антиоксидантну активність і, відповідно, активно впливати на патогенез

ураження печінки парацетамолом. Такими властивостями володіє препарат тіотриазолін –

похідне 1,2,4-триазолу.

Для вивчення показників ендогенної інтоксикації і стану плазматичних мембран у

тварин за умов токсичного ураження ацетамінофеном (АФ) на тлі тривалого введення

естрогенів та прогестинів використовували білих безпородних щурів-самок, яких

утримували на стандартному раціоні віварію при вільному доступі до води. В кожну

дослідну групу було включено 6 тварин. Експеримент проводили на тваринах масою 220 –

250 г. Для дослідження брали плазму крові, сироватку крові, цільну кров та гомогенат

печінки щурів.

Еритроцитарний індекс інтоксикації (ЕІІ) при використанні тіотриазоліну у тварин

після застосування естрогенів і прогестинів знизився з гострим ураженням (АФ) в 1,6 раза,

а за умов субхронічного – в 1,7 раза і наближався до рівня контрольних тварин.

Під впливом тіотриазоліну в уражених тварин спостерігалася чітка тенденція до

збільшення вмісту молекули середньої маси (МСМ) у плазмі крові щурів, порівняно з

тваринами контрольної групи. Показник МСМ1 при корекції тіотриазоліном за умов

гострого ураження становив 45 % від рівня уражених тварин і наближався до показників

контрольних тварин, а за субхронічного уведення не відрізнявся достовірно від рівня

контрольної групи. Аналогічне зниження виявлено і стосовно МСМ2 – корекція




78

тіотриазоліном призводила до нормалізації цього показника.

Про негативний вплив ацетамінофену на плазматичні мембрани клітин, що

супроводжується структурними змінами і підвищеною проникністю їх та виходом

цитозольних ферментів, засвідчують дослідження аланін- і аспартатаміно-трансферази у

плазмі крові щурів. Введення тіотриазоліну регулювало активність цитоплазматичних

ферментів.

Активність АлАТ у плазмі крові експериментальних тварин, яким вводили з метою

корекції тіотриазолін, істотно відрізнялася від показника в уражених тварин. За гострого

уведення (АФ) активність вказаного ензиму була нижча у 2,2 раза, ніж у крові уражених

тварин, а за субхронічного – у 2,7 раза. При гострому отруєнні (АФ) на тлі застосування

естрогенів і прогестинів активність АсАТ була нижчою на 55 %, у порівнянні з ураженими

тваринами, яким корекція не проводилась, а при введенні вищої терапевтичної дози (АФ) і

корекції тіотриазоліном активність АсАТ знизилась в 3,2 раза і наближалась до показника у

крові контрольної групи.

Таким чином, після застосування тіотриазоліну у тварин з токсичним ураженням,

викликаним введенням ацетамінофену після застосування етинілестрадіолу і

левоноргестрелу, виявлено позитивний вплив на стабілізацію плазматичних мембран

клітин, що проявлялось вірогідним зниженням цитозольних ферментів активності АлАТ

так і АсАТ. Ці дані, як і показник ЕІІ, очевидно можуть служити опосередкованим

критерієм значного покращання стану плазматичних мембран гепатоцитів, так і

еритроцитів.

Підсумовуючи отримані результати, можна вказати на те, що рівень усіх показників

ендогенної інтоксикації (МСМ, ЕІІ АлАТ, АсАТ) у тварин зазнавав позитивного впливу

тіотриазоліну, що відображалося у зменшенні переважної більшості досліджуваних

показників ендогенної інтоксикації і частковій їх нормалізації. Можна припустити, що

позитивна дія тіотриазоліну на тлі токсичного ураження обумовлена його протекторною

дією на мембрани гепатоцитів.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГУСТИХ ЕКСТРАКТІВ

КОРЕНЯ ТА ЛИСТЯ ЛОПУХА ВЕЛИКОГО

Караковська Н.Є., Щокіна К.Г., Дроговоз С.М.


Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) і хронічний простатит (ХП) є

найбільш розповсюдженими захворюваннями чоловіків середнього та похилого віку. За

даними літератури ознаки ДГПЗ виявляються більш ніж у 40% чоловіків у віці 50 років і у

більш ніж 90% випадків у чоловіків старших 80 років. Простатит посідає перше місце за

поширеністю серед запальних захворювань чоловічої статевої сфери: на ХП страждає 30-

45% чоловіків. Близько 80% хворих на ДГПЗ мають супутній простатит. Причому багато

випадків захворювання залишаються невилікуваними.

Відомо, що ДГПЗ та неспецифічний хронічний простатит (ХП) є поліетіологічними

захворюваннями. У патогенезі ДГПЗ можна визначити декілька основних факторів, а саме,

інфравезикулярну обструкцію, зумовлену здавленням і зміною конфігурації простатичного

відділу уретри за рахунок гіперплазії та гіперпроліферації клітин периуретральної частини

ПЗ; набряк шийки сечового міхура і уретри, пов‘язаний з порушенням кровообігу в ПЗ;

спазм гладкої мускулатури шийки сечового міхура і самої простати; розвиток запальних

процесів та виникнення болю у шийці сечового міхура та простатичному відділу уретри

тощо. Тому дуже важливо, щоб препарат, що використовується у складі терапії ДГПЗ та

ХП, був не тільки здатний впливати на декілька ланок патогенезу цих захворювань, але й

мав аналгетичні властивості.




79

У попередніх дослідженнях встановлено, що густі екстракти кореня та листя лопуха

великого, отримані на кафедрі ботаніки НФаУ під керівництвом проф. О.П. Хворост, є

перспективними простатопротекторами та можуть бути використані в комплексній терапії

ДГПЗ та ХП. Тому було доцільним дослідити аналгетичну активність вищезазначених

препаратів.

Аналгетичну активність густих екстрактів кореня та листя лопуха великого вивчали

на білих безпородних мишах вагою 15-22 г на моделі оцтовокислих корчів та визначали за

здатністю препаратів зменшувати кількість корчів у експериментальних тварин в

порівнянні з аналогічним показником у групі контрольної патології.

Препаратом порівняння було обрано простапол. Виучувані препарати вводили

внутрішньошлунково у профілактичному режимі - 5 діб до відтворення модельної

патології, останній раз за 1 год до введення альгогену. Піддослідні тварини були

розподілені на три групи: першу групу склали контрольні тварини, яким

внутрішньочеревинно був введений 0,7% розчин оцтової кислоти з розрахунку 0,1 мл на 10

г маси тіла; тваринам другої та третої груп на тлі розчину оцтової кислоти вводили

екстракти листя та кореня лопуха в дозі 75 мг/кг; IV група тварин на тлі розчину оцтової

кислоти одержувала простапол у дозі 1 мл/100 г. Кількість корчів оцінювали протягом 20

хв. За різницею їх кількості в досліджуваних і контрольній групах розраховували

аналгетичну активність виучуваних препаратів.

В групі тварин контрольної патології кількість корчів після введення оцтової

кислоти склала 22,4. Після використання екстракту листя лопуха кількість корчів у

експериментальних тварин достовірно зменшилась в 1,3 разу порівняно з групою

контрольної патології і склала 31,1. Введення екстракту кореня лопуха теж сприяло

зменшенню кількості корчей до 34,5, але цей показник достовірно не відрізнявся від

аналогічного в групі тварин контрольної патології. При використанні референс-препарату

кількість корчів зменшилась в 1,4 разу – до 29,3.

Як показали результати досліду, аналгетична активність екстракту листя лопуха

дорівнювала 25,6%, що не поступається аналгетичної активності простато фіту, яка складає

29,6%. Екстракт кореня лопуха виявив лише тенденцію до аналгетичної активності.

Таким чином, на моделі оцтовокислих корчів у мишей встановлено, що екстракт

листя лопуха володіє помірною аналгетичною активністю, яка не поступається дії

референс-препарату. Екстракт кореня лопуха в умовах даної моделі не виявив аналгетичної

дії.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕПАТОЗАХИСНОЇ ДІЇ ЕКСТРАКТУ ЛИСТЯ ГОРОБИНИ

ЗВИЧАЙНОЇ НА МОДЕЛІ ТЕТРАХЛОРМЕТАНОВОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ

Кононенко А.В., Дроговоз С.М.


Актуальною проблемою фармакології є створення ефективних лікарських засобів з

широким спектром дії і водночас малотоксичних. У зв‘язку з цим в останні роки різко зріс

інтерес до фітотерапії. Оскільки препарати рослинного походження чинять на організм

людини різнобічний вплив завдяки вмісту в них біологічно активних речовин, макро- та

мікроелементів, а в народній медицині вони здавна та успішно використовуються, є

перспективним їх поглиблене вивчення та впровадження в медичну практику.

Метою даної роботи було вивчити гепатопротекторну активність густого екстракту

листя горобини звичайної, отриманого на кафедрі фармакогнозії Національного

фармацевтичного університету.




80

Вивчення гепатопротекторної активності проводили на моделі тетрахлорметанового

гепатиту у щурів. Експериментальне пошкодження печінки викликали підшкірним

введенням масляного розчину тетрахлорметану в дозі 0,4 мл/100 г в сполученні з етанолом

в дозі 1,3 мл/100 г тварини протягом 4 діб. В якості препарату порівняння обрано силібінін

в дозі 50 мг/кг. Екстракт горобини звичайної та референтний препарат вводили в

лікувально-профілактичному режимі внутрішньошлунково один раз на добу до початку та

після формування патології. Тварини були поділені на 4 групи: перша інтактний контроль;

2 група – контрольна патологія, якій вводили тетрахлорметан в сполученні з етанолом; 3

група крім тетрахлорметану етанолом також отримувала густий екстракт листя горобини

звичайної в дозі 100 мг/кг; а 4 група – щури, яким вводили тетрахлорметан в сполученні з

етанолом + препарат порівняння силібінін в умовно-терапевтичній дозі - 50 мг/кг.

На 7 день тварин виводи з досліду та визначали біохімічні показники в крові,

гомогенаті печінки та жовчі. Стан печінки визначали за наступними показниками:

виживання тварин протягом досліду, масовий коефіцієнт печінки (МПК), рівень АлАТ,

лужної фосфатази, вміст загального білка, сечовини, холестеролу у сироватці крові; рівень

ТБК-АП, ВГ в гомогенаті печінки; швидкість секреції жовчі, кількість жовчних кислот та

холестеролу в жовчі.

У щурів в групі контрольної патології спостерігалося збільшення МКП в 1,5 рази у

порівнянні з групою інтактного контролю. Також спостерігалося достовірне підвищення

активності АлАт, ЛФ у сироватці крові, збільшення рівня ТБК-АП в гомогенаті печінки.

Вміст відновленого глутатіону, напроти, зменшився. Також знизився вміст загального

білку у сироватці крові. Тетрахлорметан викликав пригнічення жовчоутворювальної

функції печінки: показники швидкості секреції жовчі й вміст жовчних кислот значимо

зменшувалися. Спостерігалось також порушення обміну холестеролу (його рівень в жовчі

та сироватці крові знизився).

Застосування густого екстракту листя горобини звичайної та референс-препарату на

тлі експериментального гепатиту позитивно впливало на стан печінки тварин. МКП тварин

під впливом густого екстракту листя горобини звичайної та силібініну зменшився в 1,3

рази порівняно з аналогічним показником у тварин з групи контрольної патології.

Згідно з отриманими результатами експерименту, екстракт листя горобини

звичайної переважав силібінін за впливом на наступні показники: сечова кислота,

загальний білок в сироватці крові, дією на вміст холестеролу в сироватці крові та жовчі,

швидкості секреції жовчі, ТБК-АП в гомогенаті печінки щурів, але поступався

референтному препарату за рівенем АлАТ. Це дозволяє зробити висновок, що густий

екстракт листя горобини звичайної за гепатозахисною дією не поступається препарату

порівняння, а навіть переважає його за протизапальною та антиоксидантою активністю.

Створення нових лікарських засобів на основі листя горобини звичайної дозволить

розширити асортимент фітопрепаратів та повніше задовольнити потреби закладів охорони

здоров‘я в гепатозахисних препаратах.

ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНІ ПРОЦЕСИ У БІЛИХ ЩУРІВ ЗА УМОВ

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ОТРУЄННЯ СОЛЯМИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Кирилів М. В., Бекус І. Р., Криницька І. Я.

Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського, м. Тернопіль

Активні форми кисню (АФК) постійно утворюються в живій клітині як продукти

нормального метаболізму кисню. Деякі АФК можуть відігравати роль медіаторів важливих

внутрішньоклітинних сигнальних шляхів. Однак підвищена продукція АФК призводить до

оксидативного стресу. Надходження в організм токсичних концентрацій солей важких




81

металів та металів із змінною валентністю викликає збільшення кількості активних форм

кисню, що веде до посилення процесів вільнорадикального окиснення ліпідів та білків,

пошкодження всіх типів біомолекул. Тому, метою нашої роботи було вивчення швидкості

генерації супероксид-аніон радикала (˙О2-) та гідроксильного радикала (ОН˙ ) при поєднаній

дії солей кадмію та кобальту.

Досліди проводили на білих статевозрілих щурах-самцях масою 180-200 г, яких

утримували на стандартному раціоні віварію. Тварини були поділені на 2 групи. І-ша група

— інтактні тварини, ІІ-га група — тварини уражені хлоридами кадмію та кобальту. Водні

розчини солей вводили одноразово внутрішньошлунково. Кадмію хлорид - в дозі 7 мг/кг

маси тіла тварини, кобальту хлорид - в дозі 5 мг/кг маси тіла тварини. Тварин декапітували

під тіопенталовим наркозом на 1, 4, 7, 10-ту доби від моменту ураження. Дослідженню

підлягали плазма крові та печінка. Визначення продукції ˙О2- проводили за допомогою

тесту з нітросинім тетразолієм, швидкість утворення ОН˙ вивчали за його здатністю

окиснювати 2-дезоксирибозу, що розпадається до малонового діальдегіду і з

тіобарбітуровою кислотою дає забарвлений комплекс. Статистичну обробку отриманих

результатів проводили з визначенням t-критерію Стьюдента. Для розрахунків

використовували комп‘ютерну програму Excel (Microsoft, USA).

В процесі дослідження встановлено, що при токсичному ураженні солями кадмію та

кобальту у щурів підвищується вміст вільних радикалів. Найвищий рівень супероксид-

аніон радикала був відмічений на 4-ту добу досліду, проте його рівень підвищувався не

однаково у різних серіях експерименту. Загальна нестимульована активність ˙О2- в печінці

на 4-ту добу експерименту становила 1,60±0,04 нмоль ˙О2- /(c· г), що було на 119 % більше

порівняно з інтактними тваринами, тоді як продукція від мікросомального та

мітохондріального електронно-транспортних ланцюгів на ту ж добу підвищилася тільки на

26 % та 75 % відповідно. На 10-ту добу експерименту вміст супероксид-аніон радикала

залишався достовірно високим у всіх серіях. Сам по собі ˙О2- характеризується малою

реакційною здатністю, але при підвищенні швидкості його утворення, що спостерігалося в

експерименті, він зазнає перетворень до інших високореакційних сполук, зокрема ОН˙-

радикала. Вміст гідроксильного радикала в гомогенаті печінки вже на першу добу

експерименту підвищився в 2,45 рази від рівня інтактних тварин, найвищий показник був

зафіксований також на 4-ту добу, що складало в 3 рази більше ніж у контрольних тварин.

На 7-му та 10-ту доби експерименту рівень ОН-радикала знижувався, але в порівнянні з

інтактними тваринами його вміст залишався достовірно високим і становив на 78,4 % та

32,6 % відповідно більше від норми. Гідроксильний радикал є фактором окисненої

модифікації багатьох клітинних структур. Він окиснює молекули ліпідів та білків, особливо

активно атакує мембранні ліпіди з ненасиченими подвійними зв‘язками.

Отже, в результаті поєднаної дії хлоридів кадмію та кобальту підвищується

генерація активних форм кисню зокрема вільних радикалів. Суттєвий внесок у збільшенні

вмісту супероксид-аніон радикалу належить мікросомальному та мітохондріальному

ланцюгу транспорту електронів. Подальші дослідження в даному напрямку дозволяють

отримати дані, необхідні для систематизації знань про механізми впливу важких металів на

формування оксидативного стресу та інші біохімічні процеси в живому організмі.

ВІКОВІ ЗМІНИ ВМІСТУ N-АЦЕТИЛГЛЮКОЗАМІНУ В СІМ'ЯНИКАХ І

ПРОСТАТІ ЩУРІВ

Кошова О.Ю., Бабенко Д.М., Ковальова Є.О.


Старіння – це біологічний процес структурно-функціональних змін організму

людини, який асоціюється, перш за все, з вгасанням репродуктивної функції. Рядом




82

досліджень показано, що у функціонуванні органів чоловічої статевої системи важливу

роль відіграє N-ацетил-D-глюкозамін, який входить до складу білків сімейства глікоделінів.

Останні відіграють важливу роль у процесах капацитації та у акросомальній реакції.

Показаний сприятливий вплив аміноцукору на репродуктивну систему щурів самців: як у

статевонезрілих, так і в дорослих щурів виявлено важливу роль протеогліканів у синтезі

тестостерону очищеними клітинами Лейдіга. Проте, при старінні дані про розподіл

глюкозаміну у статевих органах відсутні.

Метою даної роботи було вивчення вікових змін вмісту N-ацетил-глюкозаміну (N-

АцГА) в тканинах сім‘янників і простати щурів.

В експерименті використовували білих безпородних щурів самців різних вікових

категорій, вибір яких здійснювали з урахуванням відповідності віку щурів і людини: I

група – тварини молодого репродуктивного віку (6 місяців), II група – старіючі тварини,

яка включала 4 вікові підгрупи (12 місяців (зрілий ранній), 15 місяців (зрілий пізній), 18

місяців (передстаречій), і 24 місяці (старечій). Тварин декапітували, вилучали простату і

сім‘яники та зважували. Загальний вміст N-АцГА в тканинах органів визначали за методом

Ельсона-Моргана. Статистичний аналіз отриманих результатів проводили з використанням

однофакторного аналізу ANOVA, критерію Ньюмена-Кейсла. Відмінності між групами

вважали статистично значущими при p <0,05. Проводили аналіз взаємозв‘язків вивчених

показників за коефіцієнтом кореляції Спірмана.

Проведені нами дослідження показали, що з віком у тварин відбувається зниження

відносної маси статевих органів. Однак, достовірні зміни зафіксовані тільки для маси

сім‘яників. Поряд з цим, в тканинах простати та сім‘яників спостерігалося підвищення

вмісту N-АцГА. Застосування однофакторного аналізу дозволило доказати вплив віку на

масу сім‘яниіків та вміст N-АцГА в простаті та сім‘яниках. Зміна маси простати від віку не

залежить. Найбільш виразними виявлені зміни були у тварин 18-24-місячного віку.

Проведений кореляційний аналіз виявив певну кількість сильних та середніх позитивних та

негативних зв‘язків між віком та вивченими показниками. Так, визначено негативний

кореляційний зв‘язок між віком та масами статевих органів щурів: слабкий – між віком і

масою простати (r = - 0,29, р=0,02) та сильний – між віком та масою сім‘яників (r = - 0,63,

р=0,00). Між віком та вмістом N-АцГА у простаті та сім‘яниках визначено позитивний

зв‘язок: сильний – між віком та N-АцГА сім‘яників (r = - 0,72, р=0,00) та середній – між

віком та N-АцГА простати (r = - 0,51, р=0,00).

Отриманні результати свідчать про наявність вікових змін маси статевих органів

щурів та вмісту N-АцГА в них. Негативний кореляційних зв‘язок між віком і масою органів

вказує на інволюційні процеси, що відбуваються в цих органах при старінні. Проте,

виявлена нами позитивна залежність вмісту N-АцГА в статевих органах від віку свідчить

про накопичення цього аміноцукору в тканинах статевих органів щурів. На даному етапі

роботи отримані нами результати можна пояснити компенсаторно-пристосувальними

процесами, що відбуваються в організмі щурів за умов фізіологічного старіння та

співпадають з отриманими нами раніше концентраціями N-АцГА в сироватці крові

старіючих щурів, де концентрація аміноцукору також підвищується.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГІПОГЛІКЕМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПЛОДІВ КАВУНУ

КОЛОЦИНТУ

Ламазян Г.Р.

Київський національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ

Цукровий діабет (ЦД) є одним з найбільш поширених метаболічних захворювань,

який вражає практично всі системи організму. На сьогоднішній день, внаслідок значної




83

кількості небажаних побічних ефектів, спричинених синтетичними лікарськими засобами,

альтернативою в лікуванні цукрового діабету є лікарські засоби рослинного походження.

Кавун колоцинт (Citrullus colocynthis) – рослина родини Гарбузові, для якої, за даними

літературних джерел, характерна гіпоглікемічна дія за рахунок наявності в його складі

сапонінів, став об‘єктом наших досліджень.

Дослідити наявність гіпоглікемічної активності у плодів кавуну колоцинту.

ЦД моделювали шляхом введення алоксану підшкірно білим щурам в дозі 130 мг/кг.

Водний екстракт плоду Citrullus colocynthis в дозі 200 мг/кг вводили перорально щурам з

алоксановим ЦД щоденно протягом 7 діб. Рівень глюкози в крові визначали в перший,

третій і сьомий дні експерименту.

В результаті лікування діабетичних щурів протягом 7 діб водним екстрактом з

плодів Citrullus colocynthis спостерігали зниження рівеня гіперглікемії на третій день (12%)

і на сьомий день (23,8 %) експерименту.

Отже, плоди кавуну колоцинту слід розглядати як перспективну рослинну сировину

– джерело гіпоглікемічних засобів при ЦД з подальшим більш детальним його вивченням

в відповідній лікарській формі.

ВИВЧЕННЯ АНАЛЬГЕТИЧНОЇ ТА ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ДІЇ РЯДУ НОВИХ

ПОХІДНИХ БЕНЗОФУРАНІВ (5-МЕТИЛТІЄНО [2,3-D] ПІРИМІДИН-6-

КАРБОКСИЛАТІВ)

Литвиненко Г.Л.

Центральна науково-дослідна лабораторія, НФаУ, м. Харків

Проблема болю та запалення може виникати як відповідь тканин на появу ознак

пошкодження клітин чи їх компонентів. Цей важливий та складний процес є результатом

еволюції і був сформований як механізм захисту організму. Потужним фактором усунення

запалення і болю є нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

Метою даної роботи було проведення скринінгових досліджень 9-ти хімічних

похідних бензофурану (5 -метилтієно [2,3-d] піримідин-6-карбоксилатів), які за

результатами аналізу хімічної структури за програмою PASS можуть виявити аналгетичні

та протизапальні властивості.

Аналгетичну активність вивчали на моделі ″оцтовокислих корчів″ у мишей-самців

масою тіла 18-20 г по 8 тварин у групі, яку викликали внутрішньоочеревинним уведенням

0,67% розчину оцтової кислоти з розрахунку 0,1 мл на 10 г маси тіла тварин через

1 годину після внутрішньошлункового введення досліджуваних речовин. Досліджувані

речовини вводили в інтервалі доз 0,1-10,0 мг/кг з метою визначення ЕД50 на цій моделі.

Підрахунок кількості ―корчів‖ починали після введення оцтової кислоти та проводили

протягом 20 хвилин. Аналгетичну активність оцінювали за здатністю речовин зменшувати

кількість корчів в експериментальних групах тварин у порівнянні з контрольною і

виражали у відсотках.

Антиексудативну дію речовин вивчали на моделі карагенінового набряку стопи у

щурів та розраховували за спеціальною формулою.

Як референс-препарат був обраний широко використовуваний та найбільш

ефективний засіб з групи НПЗЗ диклофенак натрію з торговою назвою „Ортофен ЗТ‖

(Україна) у дозах ЕД50 (5 мг/кг за аналгетичною активністю і 8 мг/кг за антиексудативною

активністю).

Аналіз отриманих даних показав, з дев‘яти досліджуваних речовин аналгетична дія на рівні

ЕД50 характерна для 7-ми сполук під шифрами С764-0028, С764-0097, С764-0334, С764-

0354, С764-0528, С764-0533 та С764-0547. Сполука під шифром С764-0352 виявляла слабку

дію на рівні ЕД30, а сполука під шифром С764-0330 не виявила аналгетичної активності.




84

Найвиразнішу аналгетичну активність виявляли сполуки під шифром С764-0334 та С764-

0354: їх ЕД50 дорівнює 0,70 − 0,68 мг/кг, що переважає активність препарату порівняння

ортофену у 7,1 − 7,4 разу.

Аналгетична дія 5-ти сполук під шифрами С764-0028 (ЕД50=1,05 мг/кг), С7646-0097

(ЕД50=0,82 мг/кг), С764-0528 (ЕД50=1,03 мг/кг), С764-0533 (ЕД50=0,85 мг/кг) та С764-0547

(ЕД50=0,75 мг/кг) дещо (у 1,5-2,5 разу) поступається дії речовин під шифрами С764-0334 -

С764-0354, однак має суттєву перевагу над аналгетичним ефектом ортофену у 4,8-6,7 разу.

Відомо, що введення оцтової кислоти у черевну порожнину викликає хімічне больове

подразнення та сприяє загальній активації ноцицептивної системи та вивільненню

медіаторів болю: брадикініну, гістаміну, серотоніну, простагландинів та лейкотриєнів.

Враховуючи це та результати даних досліджень можна зробити передбачення, що майже

усі похідні бензофурану пригнічують синтез та вивільнення вищеназваних медіаторів

болю, за рахунок чого й реалізується їх аналгетична дія.

На відміну від аналгетичної активності антиексудативна дія досліджуваних похідних

бензофурану була в цілому низькою. Так, з дев‘яти сполук тільки три сполуки під шифрами

С764-0334, С764-0354 та С764-0547 виявляли антиексудативну дію на рівні ЕД30 – ЕД40.

Таким чином, на підставі одержаних результатів з досліджуваних похідних бензофурану

можна виділити речовину під шифром С764-0334, яка виявляє найвиразнішу аналгетичну і

антиексудативну активність.

ПЕРЕБІГ ПРОЦЕСІВ ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНОГО ОКИСНЕННЯ У ЩУРІВ РІЗНОГО

ВІКУ ЗА УМОВ НІТРИТНОЇ ІНОКСИКАЦІЇ Лихацький П.Г., Фіра Л.С., Пида В.П., Іванець Л.М.



Дослідження останніх проків показують, що вивчення вікових особливостей

перебігу токсичних уражень організму різного генезу є надзвичайно актуальним і

доцільним в умовах сьогодення. Досить частий контакт людини з азотвмісними сполуками

призводить до перевантаження ними організму.

Виходячи з цього, метою даної роботи було вивчити перебіг процесів

вільнорадикального окиснення та показників антиоксидантної системи у щурів різних

вікових груп за умов нітритної інтоксикації.

Експерименти проведено на білих щурах-самцях, які були розділені на 4 групи: І

група – інтактний контроль (статевонезрілі, репродуктивного віку та старечі тварини).

Наступні три групи тварин отримували нітрит натрію в дозі 45 мг/кг маси тіла (ІІ-група –

статевонезрілі; ІІІ – репродуктивні; IV – старечі тварини).

Евтаназію тварин проводили через 24 год під тіопенталовим наркозом.

Встановлено, що через 24 години після ураження як в сироватці крові, так і в печінці

активуються процеси вільнорадикального окиснення у тварин всіх вікових груп. Найбільш

чутливими до дії NaNO2 виявились тварини ІІ-ї групи (статевонезрілі). Вміст ТБК-АП у

сироватці крові останніх збільшився у 4,5 раза, у печінці у 2 рази, що дещо перевищує

вміст продуктів ВРО у щурів ІІІ-ї та IV-ї груп.

Нами вивчено вміст продуктів окисної модифікації білків у тварин після ураження

нітритом натрію. Отримані результати засвідчили значне їх зростання у сироватці крові (на

83 %) та печінці (на 56 %) у старечих тварин (IV-а група). Менш чутливими виявились

тварини ІІ та ІІІ-ї груп.

Відомо, що пусковим механізмом для розвитку токсичної дії нітритів є активація

процесу метгемоглобінутворення. Нами було вивчено вміст MetHb у тварин всіх дослідних

груп. Найвищий вміст MetHb зареєстровано у крові статевонезрілих тварин (на 116 %




85

перевищував норму). У тварин ІІІ-ї та IV-ї груп даний показник на 95 % та 80 % виявився

вищим порівняно з інтактним контролем.

Нагромадження в організмі токсичних продуктів вільнорадикального окиснення

призводить до поглиблення ендогенної інтоксикації, що в свою чергу, викликає порушення

в системі антиоксидантного захисту. Ми відмітили, що у тварин репродуктивного та

старечого віку знижується вміст церулоплазміну у крові відповідно у 1,1 та 1,3 раза через

24 год після ураження нітритом натрію.

У щурів ІІ та ІV груп спостерігалось зниження активності супероксиддисмутази в

сироватці крові на 25 % та 14 % відповідно, тоді як у тварин репродуктивного віку цей

показник збільшився на 11 % порівняно з інтактним контролем.

Вивчення активності каталази, ферменту, який бере участь у кінцевих реакціях

знешкодження токсичних продуктів в ураженому організмі, показало, що даний показник у

всіх вікових групах зазнав зниження після отруєння нітритом натрію.

Як видно з проведених досліджень, потрапляння нітриту натрію викликає

різнонапрямлені метаболічні порушення в організмі тварин, обумовлені віковими

категоріями.

Отримані результати засвідчують, що найбільш чутливими до дії нітриту натрію є

статевонезрілі тварини. Це, очевидно, пов'язано з недосконалістю ферментних систем,

зокрема метгемоглобінредуктаз, активність яких у молодих тварин ще невисока.

Дослідження перебігу процесів ВРО та показників антиоксидатного захисту у щурів

різного віку за умов нітритної інтоксикації дозволить віднайти ефективні схеми корекції

виявлених порушень для всіх вікових груп.

АСПЕКТИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ФІТОТЕРАПІЇ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВИВЧЕННЯ

ДУМКИ ФАХІВЦІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Макух Х.І.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Тернопіль

За даними ВООЗ, 80% людей у світі застосовують лікарські засоби рослинного

походження (ЛЗРП) на етапі отримання первинної медичної допомоги. Соціологічні

дослідження, проведені в Європі підтверджують високу комлаєнтність пацієнтів щодо

лікування рослинними ліками, що підвищує ефективність фармакотерапії.

Метою дослідження було вивчення думки лікарів різного профілю (n=180) щодо

питань раціональної фітотерапії (ФіТ) методом анкетного опитування.

Результати опитування засвідчили, що переважна більшість (96,1%) респондентів

призначають ЛЗРП та 85,6% – вважають їх ефективними. Критеріями та/або причинами їх

вибору лікарі називають: можливість призначення рослинних ліків різним категоріям

пацієнтів (діти, вагітні, геріатричні пацієнти) (68,9% фахівців); незначну кількість побічних

реакцій (ПР) – 46,8%; позитивне ставлення пацієнтів до ФіТ – 31,7% та відносно низьку

вартість лікування – 11%. Найчастіше лікарі призначають ЛЗРП при: захворюваннях

печінки та жовчовивідних шляхів, захворюваннях центральної нервової системи,

шлунково-кишкового тракту та застудах. Переважна більшість лікарів (81%) потребують

додаткової інформації щодо питань раціональної ФіТ. Зокрема, інформацію про взаємодії

ЛЗРП із синтетичними ліками – 56,7%; конкретних рекомендацій щодо застосування ЛЗРП

при певних захворюваннях – 54,9%, особливості призначення ЛЗРП у окремих категорій

пацієнтів (діти, пацієнти із супутніми захворюваннями, вагітні та лактуючі) – 50%,

інформацію про ПР ЛЗРП – 47,2% та тривалість проведення ФіТ – 25,6%.

Висновок. Одним із шляхів покращення інформаційного забезпечення лікарів з

питань раціональної ФіТ, на нашу думку, є впровадження основних аспектів раціонального




86

застосування ЛЗРП на до- та післядипломному етапах підготовки лікарів, а також

проведенні елективних курсів та циклів тематичного удосконалення стосовно означеної

проблематики для розширення та поглиблення знань лікарів з раціональної ФіТ та

підвищення якості надання медичної допомоги в Україні.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГУСТОГО

ЕКСТРАКТУ ФІАЛКИ

Марчишин С.М., Наконечна С.С.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського,


Проблема ефективної та безпечної фармакотерапії запальних захворювань досі не

вирішена, тому постійно проводиться пошук нових схем лікування та препаратів з

нетрадиційним механізмом дії та мінімальними побічними ефектами. Одним з

перспективних напрямків створення безпечних та ефективних лікарських засобів є

фітотерапія. Хоча фітопрепарати зазвичай поступаються синтетичним лікам за

вираженістю терапевтичної активності, але при цьому володіють значно меншим спектром

побічних ефектів, ніж синтетичні препарати. Завдяки великому вмісту БАР

фармакодинаміка фітопрепаратів більш багата, ніж у синтетичних препаратів, що дозволяє

впливати на декілька патогенетичних ланок захворювання. Все вищезазначене обґрунтовує

доцільність створення та проведення фармакологічних досліджень сучасних рослинних


До складових фармакодинаміки більшості сучасних протизапальних засобів поряд з

протизапальним належить також аналгетичний ефект, тому їх часто застосовують у клініці

для лікування болю. Аналгетична дія, притаманна протизапальним засобам, є перш за все,

наслідком та складовою їх головної протизапальної дії, тобто, пов‘язана, з одного боку, зі

зниженням утворення медіаторів запалення (кініни, простагландини, цитокіни тощо), а з

іншого – зменшенням набряку тканин в осередку запалення, послаблюючи, тим самим,

механічне здавлення ноцицепторів.

Однією з лікарських рослин, яким притаманні протизапальні властивості є фіалка

триколірна. Це підтверджують дані щодо використання цієї рослини у народній медицині

та аналіз фітохімічного складу цієї лікарської сировини. У попередніх дослідженнях

доведено наявність у густого екстракту фіалки, отриманого на кафедрі ботаніки НФаУ під

керівництвом доц. Гонтової Т.М., протизапальних властивостей, тому було доцільним

визначити у даного препарату наявність аналгетичної дії. Вивчення аналгетичної дії

густого екстракту фіалки проводили на моделі периферичного болю - моделі оцтовокислих

корчів у мишей, в основі якої полягає хімічне больове подразнення. В якості препарату

порівняння було обрано еталонний протизапальний засіб диклофенак натрію.

Виучувані препарати вводили внутрішньошлунково в профілактичному режимі - 5

діб до відтворення модельної патології, останній раз за 1 год до введення альгогену:

диклофенак натрію – в дозі 8 мг/кг, густий екстракт фіалки – в умовно-ефективній дозі 25

мг/кг, яка була визначена у попередніх дослідженнях.

Модельну патологію відтворювали шляхом одноразового внутрішньочеревинного

введення 0,7% розчину оцтової кислоти в дозі 0,1 мл/10 г. У тварин протягом декількох

хвилин після введення альгогену виникали «корчі», які супроводжувались витягненням

задніх кінцівок і вигинанням спини. Підрахунок кількості судом вели на протязі 20 хвилин.

Аналгетичну активність густого екстракту фіалки та диклофенаку натрію визначали за

здатністю препаратів зменшувати кількість корчів у експериментальних тварин в

порівнянні з аналогічним показником у групі контрольної патології.




87

В групі тварин контрольної патології кількість корчів після введення розчину

оцтової кислоти в середньому склала 38,1. Після використання екстракту фіалки кількість

корчів у експериментальних тварин достовірно зменшилась в 1,4 разу порівняно з групою

контрольної патології і склала 27,6. При використанні референс-препарату кількість корчів

зменшилась в 2,1 разу – до 18,2, що достовірно менше, ніж у тварин, яких лікували

екстрактом фіалки.

Як показали результати досліду, аналгетична активність екстракту фіалки

дорівнювала 27,6%. Проте, в порівнянні з диклофенаком натрію, у якого аналгетична

активність була 52,2%, екстракт фіалки виявляв приблизно у 2 рази менший аналгетичний

ефект.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ДІЇ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТА

НАСТОЙКИ З ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ ЧОРНОЇ

Медвідь І. І., Фіра Л. С.



Останнім часом широкого застосування у лікуванні ревматоїдних захворювань та

захворювань опорно-рухового апарату набули протизапальні засоби рослинного

походження. Пошук рослинної сировини, яка була б доступна широким верствам

населення, привертає увагу науковців медичного та фармацевтичного напрямку. Для

створення нових препаратів, які були б не менш ефективними, ніж брендові препарати, все

більше зацікавлення викликають рослини, які зростають на території України. Однією з

та4ких рослин є шовковиця чорна, сировинна база якої є досить значною.

Протизапальну дію шовковиці чорної пов‘язують із наявністю у її складі дубильних

речовин та флавоноїдів. Зважаючи на це, досліджували протизапальну активність екстракту

та настойки шовковиці на моделі карагенінового набряку. Відомо, що розвиток запальної

реакції пов'язаний із вмістом простагландинів у вогнищі запалення.

Метою роботи було визначити ефективність застосування екстракту та настойки з

листя шовковиці за карагенінового набряку лапи щурів.

Екстракт та настойку вводили внутрішньошлунково у дозі 150 мг/кг та 0,2 мл/кг

маси тіла тварини відповідно. Препаратом порівняння слугував стандартний

протизапальний препарат „Ортофен‖ (ФК „Здоров‘я‖, Україна) у дозі 8 мг/кг (ЕД50 на

даній моделі). Контрольні тварини отримували еквівалентну кількість води. Препарати

вводили за 40 хвилин до введення у лапу карагеніну.

Результати дослідження свідчать про розвиток запальної реакції у групі контрольної

патології на 1-ій годині від початку введення карагеніну, максимум – на 3-ій годині.

Встановлено, що запальний процес триває до 6-ти годин і поступово зменшується до 24-ої

години експерименту.

Аналіз результатів протизапальної активності екстракту та настойки шовковиці

показав, що при введенні екстракту в дозі 150 мг/кг вже на 1-ій годині від початку

запалення спостерігався максимальний ефект 9Зменшення набряку), який тривав протягом

всього експерименту. При введенні настойки в дозі 0,2 мл/кг максимальний ефект

спостерігався на 2-ій годині від початку запального процесу.

Відмічено, що до кінця експерименту більш виражений протизапальний ефект

проявляється у густого екстракту з листя шовковиці в порівнянні з настойкою.

Протизапальний препарат ―Ортофен‖ також виявляв високу антиексудативну активність

при одноразовому введенні, про що свідчить достовірне зниження показника запальної

реакції у порівнянні з контрольною патологією.




88

Результати проведених досліджень підтверджують виразну протизапальну дію

екстракту, настойки з листя шовковиці, про що свідчить зменшення об‘єму лапи у щурів,

які отримували корекцію досліджуваними лікарськими середниками, у порівнянні з

контрольною патологією. Це, очевидно, зумовлено пригніченням синтезу і вивільненням

простагаландинів з вогнища запалення.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕКСТРАКТІВ КОРЕНЯ ТА ЛИСТЯ ЛОПУХА

ВЕЛИКОГО НА ПЕРЕБІГ ХРОНІЧНОГО ТЕТРАХЛОРМЕТАНОВОГО ГЕПАТИТУ

У ЩУРІВ

Мохамад Махмуд Ассаф, Щокіна К.Г., Дроговоз С.М.


Згідно статистичних даних на Україні із року в рік спостерігається значне збільшення

хворих на хронічну патологію печінки – хронічний гепатит та цироз печінки. Зростання

показників розповсюдженості та захворюваності, незадовільні результати лікування,

підчас, недостатній рівень діагностики. профілактики визначають проблему хронічних

захворювань печінки як одну із самих складних в сучасній медицині.

Лопух великий є однією з лікарських рослин, які багато років використовуються в

народній медицині при лікуванні захворювань печінки. В якості лікарської сировини

використовуються як корені, так і листя лопуха. Тому є актуальним дослідити

гепатозахисну та антиоксидантну активність екстрактів кореня та листя лопуха великого,

що дозволить розширити асортимент протизапальних засобів та дозволить оптимізувати

гепатопротекторну терапію.

У попередніх дослідженнях встановлено, що густі екстракти кореня та листя лопуха

великого, отримані на кафедрі ботаніки НФаУ під керівництвом проф. О.П. Хворост,

мають протизапальні та антиоксидантні властивості, тому було доцільним визначити їх

вплив на перебіг модельного гепатиту у щурів.

Експериментальне пошкодження печінки викликали підшкірним введенням розчину

тетрахлорметану в дозі 0,2 мл/100 г протягом 30 діб. В якості препарату порівняння обрано

гепатопротектор рослинного походження карсіл. Досліджувані препарати вводили в

лікувально-профілактичному режимі з першої доби введення токсиканта внутрішньо-

шлунково один раз на добу протягом 2 місяців: екстракти кореня та листя лопуха великого

в умовно-ефективній дозі 25 мг/кг, карсіл - в дозі ЕД30, яка дорівнює 25 мг/кг.

Стан печінки визначали за наступними показниками: виживаність тварин протягом

досліду, масовий коефіцієнт печінки (МКП), рівень АлАТ, лужної фосфатази (ЛФ), вміст

загального білка (ЗБ), сечової кислоти (СК), холестеролу (ХС) у сироватці крові; рівень

ТБК-реактантів (ТБК-Р), відновленого глутатіону (ВГ) та каталази в гомогенаті печінки;

швидкість секреції жовчі, кількість жовчних кислот та холестеролу в жовчі.

Введення розчину тетрахлорметану викликало у щурів групи контрольної патології

тяжку інтоксикацію, яка супроводжувалась запаленням гепатоцитів та деструкцією

гепатоцитів, розвитком жирової дистрофії печінки та порушенням її білоксинтетичної,

антитоксичної, жовчоутворювальної та ліпотропної функцій, що спричинило загибель 2

тварин (20%) з гепатитом.

Застосування виучуваних препаратів позитивно впливало на стан печінки тварин на

тлі експериментального гепатиту. Екстракт листя лопуха достовірно знижував МКП, всі

препарати достовірно знижували активність АлАТ та ЛФ, що свідчить про гальмування

запальних процесів в печінці. Визначено, що екстракт листя лопуха на відміну від карсілу

та екстракту кореня лопуха, достовірно відновлював антитоксичну функцію, разом з

карсілом позитивно впливав на білоксинтетичну функцію печінки. Всі виучувані препарати




89

сприяли достовірному зниженню інтенсивності процесів ВРО та покращували стан

антиоксидантної системи гепатоцитів, що свідчить про виражену антиоксидантну

активність виучуваних препаратів, за якою вони не поступались карсілу. Застосування

екстрактів лопуха та карсілу також привело до достовірного відновлення

жовчоутворювальної функції печінки, а саме сприяло збереженню швидкості

жовчоутворення, вмісту жовчних кислот та холестеролу у жовчі. Всі щури в групі, що

отримували екстракт листя лопуха, вижили. В групах екстракту кореня лопуха та карсілу

вижило 9 тварин (90%).

На підставі аналізу результатів дослідження можна зробити висновок, що за

гепатозахисною та жовчогінною активністю на моделі тетрахлорметанового гепатиту

екстракт кореня лопуха не поступається карсілу, а екстракт листя лопуха переважає

референс-препарат.

АНТИМІКРОБНА АКТИВНІСТЬ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТРАВИ ГІРЧАКА

МОНПЕЛІЙСЬКОГО (POLYGONUM MONSPELIENSE THIEB. EX PERS.)

Одинцова В.М.


Протягом останніх десятиліть у сучасній медичній практиці велику увагу

приділяють лікарським засобам рослинного походження та їх раціональному

використанню. Гірчак звичайний (Polygonum aviculare L.) є офіцінальним видом роду

гірчак (Polygonum), родини гречкові (Polygonaceae). Поряд з ним в Україні росте

морфологічно близький до нього гірчак монпелійський (Polygonum monspeliense Thieb. ex

Pers.), який вивчений не повною мірою але має достатню сировинну базу і представляє

практичний інтерес як джерело отримання нових ефективних фітопрепаратів. Трава гірчака

монпелійського містить флавоноїди (авікулярин, мірiцетин, мірiцетин – 3 – O – β - D –

галактопіранозид, кверцетин, кемпферол, трифолін та ін.), дубильні речовини, сліди

ефірної олії, полісахариди, амінокислоти, вітамини C, E, каротиноїди, фенолкарбонові

кислоти (хлорогенова). В офіцінальній медицині трава гірчака звичайного

використовується як сечогінний засіб. Також є відомості, що настій (1:10) проявляє

антимікробну й антигрибкову активність. Метою дослідження стало вивчення

протимікробної активності густого екстракту гірчака монпелійського (Polygonum

monspeliense Thieb. ex Pers.).

Для визначення вказаної активності отримували густий екстракт з трави гірчака

монпелійського. Подрібнену до 1 мм рослинну сировину екстраґували 70 % спиртом

етиловим у співвідношенні сировина:екстраґент (1:10) з урахуванням коефіцієнту

водопоглинання за температури 100 °С на водяній бані, безперервно помішуючи.

Екстракцію повторювали тричі. Витяги фільтрували в приймач (конічну колбу з

вакуумного скла). Тривалість екстракції – 25 - 30 хв. Спиртові витяги очищали послідовно

хлороформом та етилацетатом. Очищені витяги випаровували (згущували) у вакуум -

випарних установках за температури 50-60 °С до густого екстракту. Оскільки згущували

витяг спиртовий, то спочатку відганяли спирт, не вмикаючи вакуума, і лише після відгону

основної кількості останього вмикали вакуумний насос.

Визначення антимікробної та антигрибкової дії досліджуваних субстанцій

проводили за стандартною методикою дифузії в агар – методом «колодязів». Метод

ґрунтується на здатності активнодіючої речовини дифундувати в агар, на який проведено

посів тест-культури. Результати, отримані цим методом, дозволяють характеризувати

антимікробну активність досліджуваного зразка, тому що зони затримки росту




90

мікроорганізмів утворюються внаслідок дифузії біологічно активних речовин у щільне

живильне середовище.

Під час експерименту використовували тест-штами бактерій та гриба роду Candida,

отримані з національної колекції Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В. Громашевського. Створювали максимально сприятливі умови для культивування

мікроорганізмів, а саме: м‘ясо-пептонний агар для отримання добової культури бактерій,

середовище Сабуро – для 48-годинної культури гриба роду Candida. Посівним матеріалом

із бактерій і грибів роду Candida були суспензії цих культур у фізіологічному розчині.

Концентрацію мікроорганізмів у суспензії визначали за державним стандартом

каламутності № 5. Діаметр зони затримки росту мікроорганізмів вимірювали в мм,

враховуючи діаметр лунки.

Результати проведених експериментів свідчать про те, що досліджуваний густий

екстракт з трави гірчака монпелійського виявляє виражену антимікробну дію у відношенні

до: Pseudomonas aeruginosa (зона затримки росту 33,2 + 1,1 мм), Bacillus cereus variant

anthracoides ГІСК 1939 (24,2 + 1,3 мм), Staphylococcus aureus 209p (23,5 + 1,2 мм),

Escherichia coli АТСС 25922 АТСС 9027 (14,0 + 1,1 мм) та протигрибкову дію у відношенні

до Candida albicans АТСС 10321 (22,2 + 1,2 мм).

ВИВЧЕННЯ ДІУРЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ 3-МЕТИЛКСАНТИНІВ

Остапенко А.О., Білай І.М.

ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України»

м.Запоріжжя

По даним ВОЗ атеросклероз обумовлює приблизно половину смертельних випадків в

цілому по популяції і є причиною близько третини летальних випадків у осіб в віці від 35

до 65 років. Важливим являється той факт, що при ІХС, патогенетичним фактором якого

являється атеросклероз та порушення ліпідного обміну, розвивається серцева

недостатність, набряки на нижніх кінцівках. Крім того, при нефротичному синдромі,

хронічній нирковій недостатності збільшується рівень ліпопротеїдів низької та дуже

низької щільності, рівень холестерину і тригліцеридів. При чому усім хворим з

нефротичним синдромом крім сечогінних засобів назначаються статини.

Не дивлячись на свою ефективність, діуретики можуть призвести до досить серйозних

проблем. Це пов'язано з тим, що при виведенні з організму нирками зайвої рідини, разом з

нею зазвичай виводяться і солі, але на жаль далеко не в тому ж співвідношенні, що

характерно для міжклітинної рідини. В результаті втрати солей, особливо калію і кальцію,

можуть виникати порушення функції серця і нирок. Можуть розвиватися аритмії, м'язові

судоми, порушення зору, лихоманка, шкірний висип, втрата апетиту, нудота, блювота і так

далі.

У цiй царинi маεмо доцiльнiсть пошуку лiкарських засобiв з комплексною

антиатеросклеротичною дiεю які б були низькотоксичними та водночас

високоефективними для корекції та лікування станів викликаних атеросклерозом та

супутніми патологічними станами.

Зважаючи на те, що використовувані в сучасній медицині деякі похідні ксантину

(пентоксифілін, агапурин, еуфілін) виявляють комплексність терапевтичної дії завдяки

унікальному клітинному механізмові: впливові на А1-А3-аденозинові рецептори,

розташовані в більшості цікавих для нас органів, зі зрушенням активності різних

ізоферментів 3',5'-фосфодіестерази PDE1-PDE5.

Багато сполук серед ксантинів мають значний порівняно з еталонними препаратами

(гіпотіазид, фуросемід) діуретичний ефект (а також вазодилаторну активність), що




91

актуально, враховуючи сумісне крокування артеріальної гіпертензії та описуваних вище

захворювань. Тому створення нових антиатеросклеротичних препаратів на основі

похідних ксантину є перспективним завданням сучасної фармакологічної науки.

Метою нашого дослідження є вивчення діуретичної активності нових похідних 7-β-

гідрокси-γ-(моно-та дихлорофенокси)пропілксантинів на моделі Yousufzai & Siddiqi, яка

відтворювалася шляхом перорального введення щурам лінії Вістар, атерогенної суміші, яка

складалася з розчину холестерину в олійному 0,125% розчині вітаміну Д2...Досліди

проведені на білих нелінійних щурах обох статей вагою 260-280г. Вивчення діуретичної дії

гідропропілксантину проводили за методом Берхіна Є. Б. Як еталони порівняння

використовували гідрохлортіазид в дозі 50 мг / кг і фуросемід в дозі 40 мг / кг.

Дослідження проводилося для сполук з ряду групи синтетичних речовин N-[7-β-

гідрокси-γ-(n-хлорофенокси)пропіл-3-метилксантиніл-8-]-аміноалканових кислот.

Встановлено, що всі сполуки неоднозначно проявляють діуретичні властивості. Так,

знайдені сполуки що ненабагато перевищують показники еталонів порівняння по силі

діуретичної дії.

З метою вiдбіру найбiльш активних сполук, вивчення механiзму Їх бiологiчноЇ

активности, дослiдження залежностi «хiмiчна структура – фармакоефект»

експериментальна робота продовжуεться.

З’ЯСУВАННЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЕКСТРАКТУ З

БРУНЬОК ОБЛІПИХИ КРУШИНОВИДНОЇ НА МОДЕЛІ ХРОНІЧНОГО

КОМБІНОВАНОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ

Пида В.П., Фіра Л.С., Лихацький П.Г.

Тернопільський державний університет ім. І.Я. Горбачевського, м. Тернопфль

Захворювання печінки займають одне з провідних місць у світі. Серед факторів, що

спричиняють ураження печінки можуть бути ліки, промислові отрути, алкоголь.

При хронічному гепатиті ураження печінки носить тривалий характер, і

супроводжуються запально-дистрофічними змінами. При цьому відмічаються порушення в

імунній системі, яка відразу реагує на потрапляння в організм чужорідного антигену.

Для лікування захворювань печінки все частіше застосовують препарати рослинного

походження.

Метою нашої роботи було вивчити імуномодуляторні властивості густого екстракту

з чоловічих бруньок обліпихи крушиновидної в порівнянні з брендовим вітчизняним

препаратом тіотриазоліном.

Моделлю ураження слугував хронічний комбінований гепатит, який викликали

чотирьохтижневою інтоксикацією тварин тетрахлорметаном в дозі 0,2 мг/кг 50 % олійного

розчину (два рази на тиждень) та заміни цим же тваринам питної води 5 %-м розчином

етанолу. Дві інші групи тварин отримували густий екстракт з бруньок обліпихи (2-а група)

та тіотриазолін (3-я група). Контролем слугували інтактні тварини.

Декапітацію проводили на 30-у та 37-у доби. В сироватці крові визначали вміст

циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) та імуноглобулінів.

При визначенні вмісту ЦІК у сироватці крові уражених тварин ми відмітили його

підвищення протягом всього експерименту.

На 30-у добу дослідження вміст ЦІК зріс на 24 % в уражених тварин порівняно зі

здоровими, на 37-у добу - на 55 % відповідно. Це збільшення було вірогідним.

Введення екстракту з бруньок обліпихи призвело до зниження вмісту ЦІК у

сироватці крові уражених тварин на 30-у добу експерименту на 8 %.




92

На 37-у добу отруєння і застосування цього середника вміст ЦІК знизився в 1,4 раза

в лікованих тварин відносно уражених. Аналогічна тенденція спостерігалась і при

використанні тіотриазоліну.

Нами вивчено вміст імуноглобулінів у сироватці крові здорових та уражених тварин.

Ми відмітили, що на 30 -у добу експерименту проходить незначне зниження вмісту Іg A, М

та G в сироватці крові уражених тварин відносно інтактних. Аналогічна тенденція до

зниження вмісту Іg спостерігалась і на 37-у добу дослідження.

Після застосування густого екстракту з бруньок обліпихи на 30-у добу дослідження

ми відмітили підвищення вмісту Іg A, М та G у лікованих тварин відносно уражених, хоча

ці зміни не були вірогідними. На 37-у добу дослідження вміст Іg A, М та G в лікованих

тварин дещо підвищився (відносно уражених), вірогідне збільшення відмічено для Іg G.

Більш ефективний вплив на показники імунної системи в уражених тварин проявив

тіотриазолін, при застосуванні якого вміст ЦІК зазанав вірогідного зниження, вміст

імуноглобулінів вірогідно підвищився.

Отримані результати дозволяють провести подальші дослідження впливу густого

екстракту на метаболічні порушення за умов хронічного токсичного ураження печінки,

зокрема на показники імунної системи, та порівняти його властивості з рослинними

засобами, які проявляють імунокоригуючий ефект.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ ДІЇ ЛІКАРСЬКОГО РОСЛИННОГО

ЗБОРУ «ДЕНТА-ФІТ»

Пімінов О.Ф., Безценна Т.С., Губченко Т.Д.

Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного

фармацевтичного університету, м. Харків

Фітотерапія, яка є найбільшою складовою народної медицини, сьогодні залишається

значущим напрямком і наукової медицини. На даний час лікарі все частіше призначають та

рекомендують пацієнтам засоби рослинного походження як самостійно, так і додатково до

основної фармакотерапії. Лікування травами також здавна займає провідне місце і у

комплексній терапії запальних стоматологічних захворювань, які широко розповсюджені

серед населення. Незважаючи на існуючі фітозасоби на фармацевтичному ринку, створення

нових препаратів не втрачає своєї актуальності.

Мета нашої роботи – розробка складу і вивчення спектру фармакологічної

активності збору на основі лікарської рослинної сировини для місцевого застосування у

терапії запальних захворювань пародонту. Попередніми дослідженнями обрано

оптимальний вміст компонентів (квітки липи серцелистої, квітки нагідок, листя м‘яти

перцевої, листя шавлії лікарської та трава звіробою звичайного) нового фітозасобу «Дента-

Фіт», який повинен забезпечувати антимікробну, протизапальну, гемостатичну активність,

необхідних для комплексного впливу на запальні процеси у тканинах ротової порожнини.

Для виявлення вказаних ефектів нового препарату проведено ряд доклінічних

досліджень. Антибактеріальний та фунгіцидний вплив засобу вивчено на основі

мікробіологічного скринінгу із застосуванням методу дифузії в агар у модифікації

«колодязів». Вивчення проведено для виготовлених за загальноприйнятою технологією

настоїв зборів «Дента-Фіт» та «Елекасол» (ЗАТ ―Ліктрави‖, Україна), який обрано у якості

препарату порівняння. Для оцінки протимікробної активності зразків використано тест-

штами Staphylococcus aureus ATCC 25923, Esсherichia coli ATCC 25922, Pseudomonas

aeruginosa ATCC 27853, Bacillus subtilis ATCC 6633, Candida albicans ATCC 885-653.

Критерієм оцінки протизапальної дії збору «Дента-Фіт» було вивчення його

антиексудативного ефекту. Вплив препарату на розвиток запальної реакції досліджено на




93

моделі гострого ексудативного запалення у щурів, викликаного ін‘єкцією карагеніну.

Препаратами порівняння у даному досліді були збір «Елекасол» та синтетичний лікарський

засіб «Ортофен». Оцінку гемостатичної активності проведено за методом Моравіца з

використанням білих безпородних щурів. Дію настою збору «Дента-Фіт» порівнювали із

дією відвару кори дуба та інтактним контролем, фіксуючи час згортання крові тварин.

У результаті проведених досліджень встановлено, що створений засіб проявляє

антимікробну та протигрибкову дію, яка є більш вираженою, ніж збору «Елекасол». За

виразністю пригнічення розвитку запальної реакції збір «Дента-Фіт» поступається

референс-препарату «Ортофен» і переважає рослинний препарат «Елекасол», проявляючи

сталий антиексудативний вплив (показник протизапальної активності в межах від 42,02 %

до 48,24 %). Також встановлено, що настій вивчаємого фітозасобу проявляє гемостатичну

дію, яка за активністю не поступається препарату порівняння.

Отримані дані щодо вивченого спектру фармакологічної дії рослинного збору

«Дента-Фіт» свідчать про доцільність проведення подальших досліджень і дають

можливість рекомендувати його як антибактеріальний, протизапальний засіб у комплексній

терапії запальних стоматологічних захворювань, у тому числі тих, що супроводжуються

кровоточивістю та виразками слизової оболонки ротової порожнини.

ЖАРОЗНИЖУЮЧА ДІЯ НОВИХ ПОХІДНИХ 1,2,4-ТРІАЗОЛУ

Пругло Є.С., Куліш С.М., Панасенко О.І., Книш Є.Г.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Відомо, що підвищення температури тіла є захисною реакцією організму, що активує

імунну систему, підсилює фагоцитоз, стимулює утворення інтерферону, вироблення

антитіл, що призводить до пригнічення розмноження багатьох вірусів і бактерій.

Однак підвищення температури вище за 39 °С небезпечний для дорослих та дітей усіх

вікових категорій.

Туму, пошук нових високоефективних засобів з жарознижуючою дією є актуальною

проблемою сьогодення.

На сьогодні є дані, про те, що похідним 1,2,4-тріазолу притаманні протизапальні та

аналгетичні властивості, які властиві нестероїдним протизапальним засобам з виразною

жарознижуючою дією.

Метою наших досліджень – був фармакологічний скринінг антипіретиків серед

вперше синтезованих похідних 1,2,4-тріазолу.

Експериментальну лихоманку відтворювали на білих нелінійних щурах шляхом

введення 2,4-динітрофенолу (роз'єднувач окисного фосфорилювання) в дозі 20 мг/кг.

Досліджувані речовини вводили через 0,5 години після введення 2,4-динітрофенолу,

фіксували ректальну температуру тіла протягом 1 години.

В якості еталонного препарату порівняння використовували ацетилсаліцилову

кислоту в дозі 100 мг/кг.

За результатами досліджень були виявлені сполуки, які за своєю жарознижуючою

активністю не поступалися еталону порівняння – ацетилсаліциловій кислоті. Також були

виявлені сполуки, які були ефективніші за препарат порівняння.

Дослідження нових високоефективних антипіретиків в даній групі гетероциклічних

систем продовжується.




94

ВИВЧЕННЯ ПРОТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ РОСЛИН РОДУ ПЕРСТАЧ

Рибак О.В., Гондарук В.О.*

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів

*Бактеріологічне відділення в/ч А4520 ЗСУ, м. Львів

Види роду перстач містять значну кількість дубильних речовин, флавоноїдів,

ефірні олії, для яких притаманна протимікробна активність. До ДФУ входить

фармакопейна стаття на настойку перстачу прямостоячого, яка використовується в

медицині як протизапальний, протимікробний, в‘яжучий засіб. Тому доцільним є

розглянути можливість використання інших видів перстачу, що мають достатню сировинну

базу для розробки на їх основі нових фітозасобів з протимікробними властивостями.

Метою нашої роботи було вивчення протимікробної активності різних видів

перстачу щодо сучасних клінічних штамів бактерій та грибів за методикою А.Б.

Чорномирдіка. Для дослідження використано водно-спиртові витяги із 9 різних видів

сировини 5 видів перстачів, виготовлені у лабораторних умовах (співвідношення

сировина/екстрагент 1:10, екстрагент – 40%-ний розчин етанолу).

Для проведення дослідження використовували метод дифузії активної речовини в

агар із застосуванням паперових дисків. Як тест-культури використовували наступні

клінічні штами бактерій та грибів: Pseudomonas aeruginosa, Echerichia coli, Proteus vulgaris,

Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Candida albicans. Як середовище

використовували 5% кров‘яний агар (в суспензії бактерій щільністю 1 млрд. мікробних тіл/

мл) та середовище Сабуро. Поверх засіяного середовища накладали паперові диски

діаметром 5,0 мм і товщиною 1,0 мм, просочених різними витягами. Концентрація активної

речовини на дисках складала 5 мг. Після інкубації посівів оцінку антимікробної активності

здійснювали шляхом вимірювання зони затримки росту мікроорганізмів (в мм). Як

контрольний випробувальний розчин використовували 40%-ний розчин етанолу, який

слугував екстрагентом при виготовленні досліджуваних витягів, а також для порівняння

використовували зареєстрований лікарський засіб настойку софори японської.

Результати дослідження антимікробної дії свідчать, що всі досліджувані витяги

мають здатність затримувати ріст всіх досліджуваних мікроорганізмів, а контрольний 40%

водно-спиртовий розчин етанолу не проявив протимікробної активності щодо жодної тест-

бактерії.

Найсильнішу інгібіторну активність усіх досліджуваних витягів виявлено щодо

паличкоподібної мікрофлори (Echerichia coli, Proteus vulgaris), і зокрема всі досліджувані

витяги проявили бактеріостатичну дію відносно бактерій Echerichia coli. Найслабшу

бактеріостатичну дію (окрім витягу із кореневищ перстачу прямостоячого) випробувані

витяги проявили щодо бактерій Pseudomonas aeruginosa.

Серед досліджуваних витягів найвищу антимікробну активність проявили витяги із

трави перстачу прямостоячого та перстачу білого, зокрема щодо Staphylococcus aureus та

Staphylococcus epidermidis. Найнижчу бактеріостатичну дію проявили зразки із кореневищ

перстачу білого та перстачу гусячого. Витяги із підземних частин перстачів значно гірше

або зовсім не проявили антимікробної активності ніж витяги із надземних частин. Слід

також зазначити, що всі опрацьовані зразки із надземних частин перстачів прoявили високу

у порівнянні з контролем протигрибкову дію щодо Candida albicans і не поступалися у

порівнянні із настойкою софори .

Таким чином, отримані позитивні результати про виражену в різних ступенях

протимікробну дію опрацьованих витягів із сировини різних видів перстачу як на грам-

позитивні, так і на грам-негативні мікроорганізми, а також на представників грибкової

флори свідчать про перспективність застосування досліджуваних видів рослинної сировини

для одержання настойок, або інших фітозасобів з протимікробною дією.




95

СКОРЗОНЕРА ПУРПУРОВА - ПЕРСПЕКТИВНА РОСЛИННА СИРОВИНА З

АНТИМІКРОБНИМИ ТА АНТИОКСИДАНТНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ

Стадницька Н.Є., Павлюк І.В., Оверко Н.Г., Новіков В.П.

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

Підвищений попит на лікарські засоби природного походження веде до пошуку

нових рослин із певним спектром фармакологічної дії. Малодослідженою у

фармакологічному та фармакогностичному плані є представниця родини складноцвітих

скорзонера пурпурова (Scorzonera purpurea L.). Рослини цієї родини є джерелами багатьох

флавоноїдів, які в свою чергу володіють антиоксидантними та антимікробними

властивостями. Відомо, що антиоксиданти відіграють важливу роль в процесі вільно-

радикальних перетворень в організмі, тому дослідження та пошук джерел їх одержання є

актуальним. Найбільш перспективними джерелами антиоксидантів вважаються рослинні

об‘єкти, які одночасно містять біологічно активні речовини із широким спектром

протимікробної дії.

Метою нашого дослідження було встановлення фітохімічного складу скорзонери

пурпурової і протимікробної активності її спиртової настоянки.

Вихідною сировиною для досліджень нами була використана висушена трава

скорзонери пурпурової зібрана в період цвітіння в липні місяці в Карпатах. Досліджувану

сировину використовували для одержання настоянки на 70 %-му етанолі у співвідношенні

сировина-екстрагент 1:10. Склад одержаної настоянки ідентифікували методом

високоефективної рідинної хроматографії на приладі Agilent 1200 з діодно-матричним

детектором (хроматографічна колонка заповнена октадецилсилільним С18 сорбентом з

розміром частинок 5 мкм, рухома фаза – ацетонітрил, буфер фосфатно кислий рН 2,8). В

настоянці виявлено наявність хлорогенової, елагової, галової, ферулової кислот, лютеоліну,

кверцетину, апігеніну, апігенін-7-глікозиду, рутину. Для їх ідентифікації використовували

стандартні зразки. Флавоноїди, які володіють високим антиоксидантим потенціалом – це

похідні кверцетина, лютеоліна, апігеніна. Хлорогенова кислота є важливою біологічно

активною речовиною з антимікробною, противірусною дією та високою антиоксидантною

активністю. В літературі є відомості, що галова кислота має здатність попереджати

утворення аденокарциноми.

Для дослідження антимікробної активності настоянки використовували тест

культури таких мікроорганізмів: Staphylococcus aureus ATCC 6538, Baсillus subtilis АТСС

6633, Pseudomonas aeruginosa ATCC 9027, Candida albicans ATCC 10231. Дослідження

проводили методом дифузії в агар відповідно до вимог ДФУ 1.4 пункт 2.7. Найбільш

чутливими стосовно досліджуваної настоянки виявилися S. aureus (діаметр зони затримки

росту 17 мм), та B. subtilis (діаметр зони затримки росту 16 мм). Також чутливою виявилась

культура P. aeruginosa (діаметр зони затримки росту 11 мм). Для штаму C. albicans

затримки росту не спостерігали. Для точнішого визначення характеру дії настоянки

використовували метод серійних розведень. З‘ясувалося, що досліджувана настоянка

проявляє антибактеріальну дію, а саме бактерицидну по відношенню до грам позитивних

та бактеріостатичну по відношенню до грам негативних бактерій і обумовлена фенольною

природою біологічно активних речовин.

Одержані результати свідчать про доцільність подальшого дослідження скорзонери

пурпурової, як сировини для одержання фітопрепаратів, з антиоксидантною та

антимікробною дією.




96

РОСЛИННІ ЕКСТРАКТИ З АНТИМІКРОБНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ

Стадницька Н. Є., Червецова В. Г., Комаровська-Порохнявець О. З.,

Конечна Р. Т., Литвин Б. Я., Крвавич А. С., Новіков В. П.


Патогенні мікроорганізми є причиною інфекційних захворювань, які супроводжують

людство протягом всієї історії його існування. Лікування таких захворювань синтетичними

лікарськими засобами в багатьох випадках призводить до розвитку резистентності

патогенної мікрофлори, частими побічними ефектами на організм людини, виникненням

алергічних реакцій. Цих негативних моментів можна уникнути, якщо використовувати

рослинні препарати.

Вихідною сировиною для досліджень було обрано траву м‘яти перцевої, квіти

нагідок лікарських, листя горіха волоського, траву звіробою звичайного, траву брусниці,

плоди софори японської, траву багна болотяного, які зібрані на території Карпат і

Прикарпаття. Сировину подрібнювали згідно вимог Фармакопеї України. Екстракти

готували зі стандартизованої сировини за загальноприйнятим методикам. Протимікробна

активність перевірялась методами дифузії в агар (метод дисків) і серійних розведень на

тестових штамах мікроорганізмів Escherichia coli, Staphуlococcus aureus, Mycobacterium

luteum і дріжджах Candida tenuis.

Результати досліджень показали, що найкращу протимікробну активність проявляє

настоянка брусниці звичайної відносно грампозитивних культур M. luteum і S. aureus, а

також настоянка звіробою звичайного по відношенню до M. luteum.

E. coli S. aureus M. luteum C. tenuis

10% -на настоянка софори

японської – – – –

10%-на настоянка м'яти перцевої – – – –

10%-на настоянка звіробою

звичайного – – 11 мм –

10%-на настоянка горіха

волоського – – – –

10%-на настоянка брусниці

звичайної – 20 мм 16 мм –

5%-на настоянка нагідок

лікарських – – – –

Контроль – 40 % етиловий спирт – – – –

Настоянка багна болотяного мала бактерицидні властивості навіть у

восьмикратному розведенні порівняно з контролем.

Враховуючи результати наших досліджень, виявляється перспективним подальше

вивчення витяжок багна болотяного, брусниці звичайної та звіробою звичайного, а також

проведення визначення антимікробної активності настоянок інших лікарських рослин з

метою розширення арсеналу протибактеріальних та протигрибкових рослинних препаратів.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ЕКСТРАКТІВ ГАДЮЧНИКА

ШЕСТИПЕЛЮСТКОВОГО

Струк О.А. *,. Грицик А.Р *, Гондарук В.О. **

*Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ

** Санітарно-епідеміологічний загін ЗахОК, м. Львів

В науковій літературі питання про антимікробну дію гадючника шестипелюсткового

не отримало достатнього висвітлення. Тому для характеристики біологічної дії




97

досліджуваної рослини нами вивчено бактеріостатичну активність водно – спиртового

(ГШК-1) та водного (ГШК-2) екстрактів кореневищ з коренями гадючника

шестипелюсткового. Для дослідження антимікробної активності використовували метод

дифузії активної речовини в агар із застосуванням паперових дисків з концентрацією

активної речовини 5 мг. Як універсальне поживне середовище використовували 5 %

кров‘яний агар та добові бульйони культур на основі 1 % цукрового бульйону в суспензії

щільністю 1 млрд. мікробних тіл. Оцінку антимікробної активності здійснювали шляхом

вимірювання розміру зони затримки росту мікроорганізмів (в мм) навколо досліджуваного

препарату. Як досліджувані культури використовували: Pseudomonas aeruginosa, Esherichia

coli, Proteus vulgaris, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis. В результаті

проведених досліджень встановлено, що досліджувані водно – спиртовий та водний

екстракти кореневищ з коренями гадючника шестипелюсткового мають здатність

затримувати ріст мікроорганізмів. Ефективніша бактеріостатична дія проявляється на ріст

паличкоподібної та кокоподібної мікрофлори у зразка ГШК-1. Екстракти ГШК-1 та ГШК-2

виявили кращу бактеріостатичну дію проти паличкоподібної мікрофлори, а щодо бактерій

Staphylococcus aureus проявляли найнижчу бактеріостатичну активність.

Результати дослідження антимікробної активності екстрактів гадючника

шестипелюсткового свідчать, що вони є перспективними субстанціями для розробки

лікарських засобів з антимікробною активністю.

РОЗРОБКА І СТВОРЕННЯ ЛІКУВАЛЬНО-КОСМЕТИЧНОГО ЗАСОБУ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДЕРМАТИТУ Чучман Х.О., Стадницька Н.Є., Зайченко О.І., Гулько Р.М, Новіков В.П.


Актуальною проблемою медицини і фармації є пошук і створення нових ефективних

фітозасобів для лікування дерматитів.

Існуючий асортимент синтетичних фармакологічних засобів не дозволяє повністю

вирішити проблему терапії дерматитів,оскільки багато препаратів мають ряд протипоказів

та багато побічних наслідків.

Фітозасоби, що використовуються для лікування дерматитів мають переваги у

порівнянні з синтетичними. Це, перш за все м‘якість та комплексність дії біологічно

активних речовин лікарської рослинної сировини, відсутність побічних явищ та низька

токсичність.

Враховуючи доступність та дешевизну лікарської рослинної сировини та перевірену

ефективність при лікуванні дерматитів у народній медицині, є перспективним вивчення

ЛРС з метою розробки нових фітозасобів.

Метою досліджень є вивчення можливостей ефективнішого використання у

медицині лікарської рослинної сировини, комплекс діючих біологічно активних речовин

якої зумовлює позитивний результат при терапії дерматитів.

Для досліджень нами було обрано лікарську рослинну сировину, що широко

використовується в народній та науковій медицині для лікування дерматитів, проте нові

вітчизняні лікарські засоби на основі даної ЛРС за останні роки не розроблені. Це трава

чистотілу великого(Chelidonium majus ), бруньки берези бородавчастої (Betula verrucosa),

квіти нагідок лікарських (Calendula officinalis), трава хаменерія вузьколистого

(Chamaenerium angustifolium).

Сировину заготовляли в екологічно чистих районах Прикарпаття. Доброякіснісь

сировини визначали відповідно до вимог Фармакопеї та нормативно-аналітичної

документації.




98

В перспективі заплановано отримати екстракти з лікарської рослинної сировини,

дослідити їх фітохімічний склад і на основі отриманих даних розробити склад лікувально-

косметичного засобу для лікування дерматиту.

ЗАСТОСУВАННЯ СУХОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ АБРИКОСА ЗА УМОВ

АДРЕНАЛІНОВОЇ КАРДІОПАТІЇ

Штробля А.Л.

Ужгородський національний університет, м. Ужгород

Дослідженнями, які проведені останніми роками, встановлено, що в патогенезі

захворювань міокарду важливу роль відіграє активація процесів вільнорадикального

окиснення, які призводять до ушкодження та загибелі кардіоміоцитів. Виходячи з цього, в

комплексній терапії захворювань широке застосування знаходять рослинні лікарські засоби

з антиоксидантними властивостями.

Такою рослиною, що здавна використовується в офіцинальній, народній медицині та

лікувальному харчуванні є абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris Lam.).

Враховуючи різноманітний хімічний склад різних органів абрикоса звичайного та

його широке застосування народною медициною, метою нашого дослідження було вивчити

кардіопротекторні властивості сухого екстракту з листя на моделі адреналінового ураження

міокарду.

Спричиняли гостру міокардіопатію шляхом одноразового внутрішньочеревинного

введення 0,18%-го розчину адреналіну гідротартрату з розрахунку 1,0 мг/кг за методикою

О. О. Маркової (1-а група тварин). Друга група тварин на тлі розвитку адреналінової

кардіопатії отримувала сухий екстракт з листя абрикоса в дозі 70 мг/кг маси тіла. Третя

група слугувала інтактним контролем. Дослідження проводили через 3 та 24 год після

ураження. У сироватці крові та серці тварин визначали інтенсивність вільнорадикальних

процесів та активність органоспецифічних ферментів міокарду – аспартатамінотрансферази

та креатинфосфокінази.

Встановлено, що на фоні введення адреналіну у міокарді та сироватці крові щурів

відбувалась активація процесів перекисного окиснення ліпідів та окиснювальної

модифікації білків, про що свідчить значне збільшення вмісту ТБК-активних продуктів та

2,4-динітрофенілгідразонів в обидвох досліджуваних тканинах через 3 год від початку

експерименту (у сироватці крові в 2,2 раза для ТБК-АП, у 2 рази для 2,4-ДНФГ; у міокарді

вміст ТБК-АП зріс у 2,75 раза, 2,4-ДНФГ – у 1,2 раза).

Активація вільнорадикальних процесів викликала зміну проникності мембран

кардіоцитів, що зумовило вихід у кров значної кількості таких ензимів як

аспартатамінотрансфераза та креатинфосфокіназа, активність яких у сироватці крові через

24 год після ураження зросла у 1,8 та 2 рази відповідно. У серці активність цих ензимів

дещо знизилась, що є наслідком прямого ураження міокарду катехоламінами.

Через 24 год з моменту потрапляння адреналіну в організм тварин та введення їм

екстракту з листя абрикоса вміст ТБК-АП знизився на 44 % у сироватці крові.

Аналогічного зниження зазнав вміст 2,4-ДНФГ як у сироватці крові, так і в міокарді

уражених тварин. Поряд з пригніченням процесів вільнорадикального окиснення після

застосування досліджуваного екстракту в ураженому організмі, ми відмітили нормалізацію

активності мембранозалежних ферментів. Активність АсАТ у щурів, які після потрапляння

в організм адреналіну отримували екстракт з листя абрикоса знизилася на 45 % порівняно з

ураженими, активність креатинфосфокінази після застосування екстракту знизилась на 50

% у сироватці крові уражених щурів. У міокарді активності креатинфосфокінази та




99

аспартатамінотрансферази дещо підвищилися через 24 год після введення в уражений

організм сухого екстракту.

Отримані дані дозволяють рекомендувати подальші дослідження сухого екстракту з

листя абрикоса звичайного як кардіопротекторного засобу з метою створення на його

основі нового лікарського засобу для лікування серцево-судинних захворювань.

КОРЕКЦІЯ ЕЛГАЦІНОМ ПАТОСПЕРМІЇ У ЩУРІВ, ВИКЛИКАНОЇ

СЕРОТОНІНОМ 1Яковлєва Л.В.,

2Єгорова О.О.,

1Кошова О.Ю.

1 Національний фармацевтичний університет, Харків,

2 Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського, Сімферополь

Проблема чоловічого безпліддя набуває особливої медичної та соціальної

значущості, що пов'язано зі збільшенням частоти запальних захворювань, безконтрольним

застосуванням лікарських засобів, гіподинамією, погіршенням психоемоційного стану та

призводить до погіршення демографічних показників. З метою поліпшення

репродуктивного здоров'я чоловіків проводиться пошук засобів корекції порушень

генеративної функції і дослідження сполук з новими механізмами гонадопротекторної дії.

У зв'язку з цим, привертають увагу препарати з рослинної сировини з широким спектром

фармакологічних властивостей. До таких препаратів відноситься антиоксидантний

препарат таблетки «Елгацин», до складу якого входить еллагова кислота - продукт

гідролізу елаготанінів. У дослідах in vitro на моделях ферментативного та

аскорбатзалежного ПОЛ мікросом печінки щурів доведена пряма антиоксидантна

активність елгацину, яка лежить в основі механізму дії препарату [1]. Виняткове значення

вільнорадикальної патології як універсальної причини різноманітних захворювань і, в тому

числі патоспермій, дозволило припустити ефективність антиоксидантного препарату

таблеток елгаціна при порушеннях сперматогенезу.

Метою нашого дослідження було вивчення фармакологічної активності елгацину на

моделі порушення мікроциркуляції яєчок у щурів. Досліди проведені на статевозрілих самцях щурів, масою 280-310 г. Тварин

розділили по групах: 1 - інтактний контроль (ІК); 2 - контрольна патологія (КП), щури з ураженням яєчок, (серотонін гідрохлориду підшкірно в дозі 10 мг/кг щодня протягом 14 днів); 3 - щури, яким за 2 доби до початку досліду і потім одночасно з серотоніном протягом 14 днів вводили елгацин в дозі 12 мг/кг; 4 - тварини, яким аналогічно вводили препарат порівняння таблетки «Спеман»(виробництва Індія) в дозі 90 мг/кг. По завершенні досліду, після евтаназії тварин, виділяли сім'яники, їх придатки і передміхурову залозу (ПЖ), розраховували їх відносну масу. У суспензії епідідімусів визначали показники функціонального стану сперматозоїдів (кількість, рухливість, патологічні форми). Ступінь андрогенної насиченості організму тварин оцінювали за кристалізацією секрету ПЖ щурів (феномен «листя папороті») і за фосфатазним індексом (ФІ) – співвідношення концентрацій кислої і лужної фосфатаз у сироватці крові тварин. Статистичну обробку даних проводили з використанням критеріїв Ньюмана-Кейлса і Манна-Уїтні.

Тривале введення серотоніну щурам призводило до дистрофії сім'яників і епідідімусів (спостерігали тенденцію до зниження відносної маси органів у порівнянні з ІК) і порушення показників спермограми: істотно зменшувалася кількість сперматозоїдів, знижувався час їх рухливості, збільшувалася кількість патологічно змінених форм сперматозоїдів. Одночасно з цим знижувався рівень андрогенної насиченості: порушувалася кристалізація секрету ПЖ (переважала аморфна структура), достовірно знижувався ФІ майже в 2 рази в порівнянні з показниками ІК. Профілактичне введення елгацину перешкоджало розвитку порушень сперматогенезу: всі показники, що




100

характеризують функціональний стан сперматозоїдів наближалися до значень ІК, що свідчить про ефективність препарату на фоні патології. Відновлювалася андрогенна насиченість організму щурів. Однак, концентрація сперматозоїдів, хоча і була достовірно вищою, ніж у групі КП, фізіологічних значень не досягала. Таблетки «Спеман» виявили аналогічну дію.

Таким чином, елгацин в дозі 12 мг/кг виявляє гонадопротекторну дію на тлі серотоніну гідрохлориду, що виявляється позитивним впливом на функціональний стан яєчок щурів, показники сперматогенезу. По ефективності впливу на гонади самців елгацин не поступається дії препарату «Спеман».

АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗРОБЦІ НОВИХ ФАРМАКОЛОГІЧНИХ

ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТУ Яковлєва Л.В., Cтефанів І.В.*

Національний фармацевтичний університет, м. Харків * Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

З погляду сучасної імунології здоров‘я людини за останні десятиліття

характеризується зниженням імунної реактивності і підвищенням рівня гострих і хронічних захворювань інфекційно-запальної природи. Основою ефективного розвитку і функціонування імунної системи є постійний тренінг різних видів захисту. Дані умови можуть бути здійснені тільки за наявністю постійного антигенного навантаження.

На сьогоднішній день лікування захворювань пародонту, в своїй більшості, зорієнтоване на знищення патогенних агентів, а також на повну фармакологічну стерилізацію тих зон в ротовій порожнині, де існують симбіотичні бактерії. Даний механізм, при якому порушується взаємозв‘язок між макро- і мікроорганізмом, в подальшому призводить до таких наслідків, як культивація резистентних мікроорганізмів і утворення недостатніх механізмів захисту від інфекційних агентів. З усього вищенаведеного випливає, що провідну роль у патогенезі відіграє дисбаланс місцевих імунних реакцій.

Мета: при розробці нового фармакологічного препарату «Касдент» наша увага була акцентована на створенні засобу, якому крім вираженої антисептичної і протизапальної дії буде притаманна імуностимулююча дія. До складу препарату ввійшли екстракти з кореневища з коренями лепехи лікарської, екстракт родовика та екстракт з коренів солодки голої, які мають забезпечити засобу імунологічну активність.

В результаті проведених аплікацій настоянкою «Касдент» (за умов моделювання гінгівіту у щурів) в усіх досліджених розведеннях (1:1,5, 1:2 та 1:3) препарат сприяв зникненню запальних змін у слизовій оболонці пристінку рота. Отже рослинні компоненти вибрані вдало і забезпечують кровоспинну, протизапальну, репаративну та імуностимулюючу фармакологічну дію.

ВПЛИВ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ БЕРЕЗИ БОРОДАВЧАСТОЇ НА РОЗВИТОК ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ У ЩУРІВ ПРИ ТРИВАЛОМУ

СПОЖИВАННІ ВИСОКИХ ДОЗ ФРУКТОЗИ Яковлєва Л.В., Чорна Н.С.

Національний фармацевтичний університет, ЦНДЛ, м. Харків

Хронічна хвороба нирок залишається однією з найбільш серйозних медичних проблем. До теперішнього часу розповсюдженість даної патології в загальній популяції




101

складає майже 10% і має тенденцію до збільшення. Метаболічний синдром, як і цукровий діабет, є важливими чинниками в розвитку хронічної хвороби нирок. При метаболічному синдромі крім ожиріння, порушення ліпідного обміну, артеріальної гіпертензії і гіперглікемії негативний вплив на нирки має інсулінорезистентність, яка потенціює розвиток хронічного запалення і порушення гемокоагуляції, що призводить до розвитку мікросудинних ускладнень. З літературних даних відомо, що відвари з листя берези бородавчастої зменшують інсулінорезистентність периферичних тканин.

Мета даної роботи – дослідити вплив густого екстракту з листя берези бородавчастої (ГЕЛББ), який вивчається з метою створення лікарської форми для лікування діабетичної нефропатії, в порівнянні з драже „Канефрон

® Н‖ на розвиток інсулінорезистентності у

щурів, які тривалий час в надмірних кількостях споживали фруктозу. Дослідження проводили на білих безпородних щурах самцях масою 190-210 г, які

були розділені на 4 групи. Перша група – негативний контроль (НК), друга група - позитивний контроль (ПК), третя група – тварини, яким на тлі патології внутрішньошлунково вводили ГЕЛББ в дозі 7 мг/кг, доза отримана в попередніх скринінгових дослідженнях за гіпоазотемічною активністю. Четверта група – тварини, яким на тлі патології внутрішньошлунково вводили драже „Канефрон

® Н‖ в дозі 20 мг/кг.

Доза драже „Канефрон® Н‖ для щурів розрахована з добової дози препарату для людини за

допомогою коефіцієнтів видової чутливості Ю.П.Риболовлєва. Інсулінорезистентний синдром моделювали споживанням щурами замість води 10% водного розчину фруктози протягом 7 місяців. Введення дослідних речовин тваринам починали через 5 тижнів після початку експерименту. Щури контрольної групи пили водопровідну воду. По закінченні експерименту в крові тварин визначали концентрацію глюкози. Наявність у тварин інсулінорезистентності визначали за допомогою короткого інсулінового тесту, який поданий як коефіцієнт чутливості інсуліну (КЧІ) (Akinmokun A., 1992), що означає відсоток зниження глікемії після введення екзогенного інсуліну щодо базальної глікемії. Отримані дані обробляли статистично за методом варіаційної статистики на рівні значущості 0,05 (розраховували медіану та верхній і нижній квартилі Ме (LQ; UQ). Для отримання статистичних висновків застосовували критерій Крускала-Уоліса. При виявленні відмінностей між експериментальними групами, застосовували критерій Мана-Уїтні.

Через 5 тижнів споживання тваринами фруктози їх маса вірогідно збільшилася в середньому на 72%, в той час, як маса щурів НК збільшилася на 39%. Введення тваринам внутрішньошлунково ГЕЛББ сприяло вірогідному уповільненню збільшення маси у тварин на 10, 6%, а при введенні препарату канефрон Н на 7,7% в порівнянні з тваринами групи ПК, але їх маса залишалася вірогідно вищою щодо групи тварин НК. Споживання фруктози тваринами призвело до виразної інсулінорезистентності, про що свідчить вірогідне зниження КЧІ в групі тварин ПК 26,43(24,36;34,35) в порівнянні з групою НК 44,23(38,88;46,52). Натомість, введення тваринам ГЕЛББ і канефрон Н, на тлі споживання фруктози, вірогідно підвищувало КЧІ щодо групи щурів ПК і становило 41,07(36,31;48,30) і 41,43 (32,25;46,24) відповідно. Вірогідних змін концентрації глюкози в крові щурів, які споживали фруктозу, не спостерігали.

Таким чином, густий екстракт з листя берези бородавчастої зменшує інсулінорезистентність на рівні драже „Канефрон

®Н‖, і є перспективною речовиною для

створення лікарського засобу, призначеного для лікування діабетичної нефропатії.




102

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТІВ З ПЛОДІВ ЖУРАВЛИНИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ Яцюк К.М., Гавкалюк М.І.

Івано-Франківський медичний національний університет, м. Івано-Франківськ Спектр антимікробних засобів, що використовуються для лікування інфекцій

сечовидільної системи, за останні роки зазнав чималих змін. Однак, терапія інфекційних захворювань хіміотерапевтичними засобами та антибіотиками часто зумовлює розвиток до них резистентності патогенної мікрофлори, появи побічних дій на організм людини, виникнення алергічних реакцій. Альтернативою призначення засобів синтетичного походження служать фітопрепарати, які вміщують біологічно активні речовини (БАР), що виявляють антимікробну дію (фітонциди, ефірні олії, бальзами, смоли, дубильні речовини, флавоноїди, фенольні сполуки, органічні кислоти тощо). Асортимент лікарських засобів на основі рослинної сировини, що використовуються для терапії інфекцій сечовидільної системи, невеликий, тому розширення арсеналу антимікробних фітопрепаратів є актуальним питанням сучасної медицини та фармації.

Однією з рослин, біологічно активні сполуки якої проявляють протимікробні властивості, є журавлина болотна. Перспективи створення препаратів на її основі для боротьби з інфекціями сечовидільної системи є безсумнівними. На сьогоднішній день клінічно встановлено - проантоціанідини журавлини перешкоджають адгезії бактерій до рецепторів фімбрій уроепітеальних клітин, що є патогенетичною ланкою розвитку інфекцій сечостатевого тракту. Таніни, які містяться в журавлині, спричиняють видозміну структури відростків клітинних мембран патогенних організмів. Джгутики бактерій під впливом даних речовин коротшають і втрачають рухливість, що значно утруднює процес прикріплення бактерії до клітин епітелію сечовивідних шляхів. Також в своєму складі журавлина містить різні групи флавоноїдів, які проявляють протизапальну та ангіопротекторну дію; гіпурову кислоту, що здатна знижувати рівень рН сечі, тим самим створюючи несприятливі умови для розмноження мікроорганізмів, яким потрібне лужне середовище. Вітамін С істотно зменшує вірогідність виникнення запалень сечостатевих шляхів, особливо тих, які спричинені Enterococcus faecalis; сприяє збільшенню популяції корисної мікрофлори, що має велике значення при терапії антибіотиками. Вітамін Е у поєднанні з вітаміном С забезпечує нормалізацію імунної відповіді організму.

В Україні на даний час зареєстровані два препарати іноземного виробництва, в комплексний склад яких входить журавлина болотна. Один з них, «Урокран», застосовується як протизапальний та діуретичний засіб при лікуванні захворювань сечовидільної системи. Також для підтримки організму та профілактики запальних захворювань нирок, сечового міхура і сечовидільних шляхів використовуються БАДи на основі журавлини: «Уро-контрол», «Уринал», «Лекран», «Журавлина, рідкий екстракт», «Кренмакс».

Отже, широкий спектр антимікробної дії БАР журавлини та обмежена номенклатура препаратів підтверджують доцільність створення та дослідження нових вітчизняних фітозасобів на її основі для лікування інфекційних захворювань сечовидільної системи.

СЕКЦІЯ

Стандартизація та організація

виробництва лікарських засобів

рослинного походження

СЕКЦІЯ 3. Стандартизація та організація виробництва лікарських засобів рослинного

походження


105

ВИМОГИ НАЛЕЖНОЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ ПРИ ОДЕРЖАННІ

ЕКСТРАКЦІЙНИХ (ГАЛЕНОВИХ) ПРЕПАРАТІВ

Белей Н.М., Васенда М.М.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського»

Препарати рослинного походження користуються значною популярністю на

фармацевтичному ринку України. Це зумовлено не лише низькою вартістю галенових

препаратів. Український споживач переконаний, що препарати отримані з рослинної

сировини мають менше побічних ефектів, м‗якшу дію. Тому масштаби виробництва

настойок і екстрактивних препаратів вітчизняними підприємствами з кожним роком

зростають.

При впровадженні вимог GMP – належної виробничої практики - у промислову

фармацію виникло ряд проблем, пов‗язаних, в першу чергу, із необхідністю зміни політики

керівництва хіміко-фармацевтичними підприємствами, повним переоснащенням, витрат на

навчання персоналу, а в деяких випадках, проектуванням «з нуля».

Найскладнішим процес переходу виробництва лікарських препаратів на умови

згідно вимог Належної виробничої практики є для фітохімічних фарм.підприємств. Це

зумовлено тим, що для одержання лікарських засобів дозволена лише стандартизована

сировина. Для сполук синтетичного походження це не створює жодних проблем, якщо для

них розроблено і відвалідовано методики контролю якості. Лікарська рослинна сировина

(ЛРС) не є однорідною: вміст біологічно активних речовин (БАР), їх співвідношення в ній

може коливатися в широкому діапазоні залежно від умов вирощування, часу збирання і

способу обробки. Тому, кожного разу з новою партією ЛРС для наступної серії лікарського

засобу фармацевтичне підприємство ризикує отримати вміст БАР, що не вкладається в

закладені при первинній стандартизації межі. Відповідно, технологічний процес і його

стадії, режими роботи технологічного обладнання, дозування лікарського засобу і

спеціальні умови зберігання необхідно коригувати залежно від отриманих показників

якості ЛРС.

Особлива увага приділяється введенню документації: протоколу виробництва серії,

протоколу пакування, валідаційних випробувань, а також управління ризиками на

критичних стадіях.

З метою одержання лікарського засобу, що відповідає своєму призначенню і всім

вимогам для одержання дозволу на реалізацію необхідно створити і забезпечити

функціонування на хіміко-фармацевтичному підприємстві системи управління якістю, яка

б враховувала особливості виробництва препаратів з лікарської рослинної сировини.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСНОГО ВМІСТУ ЙОДУ В РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМАХ

ЛАМІНАРІЇ

Владимирова І. М.


Йод – необхідний елемент для нормального росту і розвитку організму. Фізіологічна

потреба у йоді, за даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, складає 100-200 мкг на

добу. Недостатність йоду у людини призводить до розвитку ендемічного зобу, порушень

функції мозку, зниження неспецифічної резистентності організму. Відомо, що ламінарія є

одним з найбагатших джерел рослинного йоду і селену, нестача якого в організмі може

сприяти формуванню дефіциту йоду. При отриманні рослинних субстанцій – джерел йоду і

розробці лікарських засобів на їх основі слід враховувати, що йод може міститись в

мікрокількостях, і для його визначення необхідно підібрати аналітично чутливий метод.




106

Існує чимало методів кількісного визначення йоду в об‘єктах рослинного походження.

Пріоритетне обрання того чи іншого методу при проведенні дослідження базується на

особливостях хімічного складу йодовмісних сполук в лікарській рослинній сировині (ЛРС),

тобто переважному вмісті неорганічних чи органічно зв‘язаних форм. Відомо, що слані

ламінарії містять обидві групи сполук йоду, що необхідно враховувати при визначенні їх

кількісного вмісту. Одним з найбільш точних та експресних методів визначення йоду і в

харчових продуктах, і в ЛРС, є вольтамперометричний метод. Попередньо вже були

проведені визначення кількісного вмісту йоду даним методом в сировині та сухому

екстракті ламінарії, в ході проведення яких були перевірені правильність результатів

визначення методом варіювання наважок та підтверджена відсутність значущої

систематичної похибки, що була розрахована за F-критерієм Фішера, що дало можливість

використання даного методу в подальшій роботі.

Метою даної роботи було визначення кількісного вмісту йоду в субстанціях зі

сланей ламінарії – у водному екстракті, 30 %-вій та 50 %-вій спиртових настойках.

Вольтамперометричний метод визначення йоду базувався на переведенні всіх форм

йоду в одну електрохімічно активну форму йодиду (I–) з подальшим визначенням йодид-

іонів за допомогою інверсійної вольтамперометрії (ІВА). Суть методу ІВА полягає в

здатності йодид-іонів накопичуватись на поверхні ртутного електроду у вигляді

малорозчинної сполуки з ртуттю (Нg2І2) при потенціалі електророзчинення металевої ртуті

та подальшому катодному відновленні осаду при зміненні потенціалу. Аналітичним

сигналом є величина катодного піку йодиду, пропорційна його концентрації в оптимальних

умовах. Були отримані наступні результати визначення: водний екстракт - 183±15 мкг/мл,

30 % спиртова настойка - 75±6 мкг/мл, 50 % спиртова настойка - 73±7 мкг/мл.

Встановлено, що серед досліджуваних об‘єктів найбільший вміст йоду мав водний

екстракт ламінарії, 30 % і 50 % спиртові настойки мали практично однаковий і значно

менший вміст йоду, що може бути обумовлене і універсальністю екстрагенту, і різним

вмістом неорганічних чи органічних йодовмісних сполук екстракті і настойках. Проте

вважати, що водний екстракт буде і терапевтично більш активний не можна, що

пояснюється і ефектом Вольфа-Чайкова, і проведеними власними фармакологічними

дослідженнями. При вивченні тиреотропної дії було встановлено, що дані субстанції мають

виражену дію на функціональну активність щитоподібної залози, яка виражається у

стимулюючій дії на продукцію гормонів Т3 та Т4 щитоподібної залозою, а також

спостерігалась відповідна залежність «доза-ефект». Отримані результати проведеного

дослідження мають важливе значення і для розрахунку терапевтичного дозування сполук

йоду.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ АСКОРБІНОВОЇ КИСЛОТИ У ЛИСТІ, СТЕБЛАХ ТА

КВІТКАХ ДИВИНИ ЗВИЧАЙНОЇ

Волошина А. А., Кисличенко В. С., Журавель І. О., Бурда Н. Є.


Дивина звичайна (Verbascum thapsus L., род. Scrophulariaceae) – рослина, яка широко

розповсюджена на території України. Рослина здавна застосовується в народній медицині.

В якості лікарської рослинної сировини використовують квітки та листя.

Квітки проявляють відхаркувальну, пом‘якшувальну, протизапальну,

болетамувальну, гемостатичну, ранозагоювальну дії. Листя застосовують при гіпертензії та

атеросклерозі.

За літературними даними відомо, що рослина містить полісахариди, фенольні

сполуки, органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, ефірну олію та іридоїди.




107

На відміну від дивини звичайної більш широко в медицині застосовується дивина

скіпетровидна (Verbascum thapsiforme Schrad.). Квітки дивини скипетровидної містять

сапоніни, кумарини, цукри (до 11%), слиз (до 2,5 %), флавоноїди, каротиноїди, ефірну

олію, аскорбінову кислоту (36,8 мг%).

Традиційно квітки цього виду дивини застосовуються в народній медицині багатьох

країн світу (Франція, Болгарія тощо) при запальних захворювань легень, бронхіальній

астмі, як діуретик при подагрі, шлунковому та кишковому болі. В народній медицині

України висушені квітки використовують аналогічно іншим країнам, а також як

болетамувальний, протизапальний та протиспастичний засіб при гіпертензії, атеросклерозі.

Тому актуальним є фармакогностичне вивчення дивини звичайної як замінника

сировини дивини скипетровидної.

Аскорбінова кислота (вітамін С) – вітамін, який не синтезується в організмі людини,

а поступає з їжею. Вітамін С виявляє метаболічну дію, бере участь в окисно-відновних

процесах, вуглеводному обміні, регенерації тканин, знижує проникність судин. Також

даний вітамін виявляє антиагрегантні та антиоксидантні властивості.

Під впливом вітаміну С зростає фагоцитарна активність нейтрофілів. Аскорбінова

кислота поліпшує здатність організму засвоювати кальцій та ферум, підвищує здатність

виводити токсичні мінеральні елементи.

Відомо, що у високих дозах вітамін С перешкоджає агрегації та гемолізу

еритроцитів. Також вітамін С необхідний для синтезу ендогенного ліпотропного фактору –

карнітину, крім того вітамін бере участь в синтезі кортикостероїдних гормонів.

З метою поглибленого вивчення дивини звичайної доцільним є вивчення кількісного

вмісту аскорбінової кислоти у квітках, листі та стеблах рослини.

Визначення кількісного вмісту аскорбінової кислоти проводили за методикою, що

викладена у ДФ СРСР ХІ видання, стаття «Плоди шипшини».

За даними експерименту було встановлено, що стебла дивини звичайної містять

0,03% аскорбінової кислоти, квітки – 0,06 %, листя – 0,05 %.

Як видно з результатів дослідження, найбільший вміст аскорбінової кислоти

спостерігається в квітках дивини звичайної, найменший – в стеблах.

Отримані дані можуть використовуватися при розробці нових препаратів та

дієтичних добавок на основі сировини дивини звичайної.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ФЛАВОНОЇДІВ В ПРИСУТНОСТІ

ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ

Вронська Л. В.


Стандартизація лікарської рослинної сировини (ЛРС) має на меті встановлення

таких показників її якості, які б забезпечували безпечність і ефективність. Терапевтична

активність рослинної сировини пов‘язана з наявністю складного комплексу речовин, часто

не з‘ясована і не прив‘язана до вмісту однієї речовини. Тому при стандартизації ЛРС,

поруч з іншими показниками якості, вимоги яких корелюють у провідних фармакопеях

світу, обирається показник кількісного визначення певного класу речовин, широко

представленого у даній ЛРС. Такою важливою групою біологічно активних речовин ЛРС,

часто обраною, як критерій якості, є флавоноїди. Вони характеризуються широким

спектром біологічної активності, як наприклад, судинозміцнювальна, противиразкова,

жовчогінна, антиоксидантна, гепатопротекторна, антиканцерогенна, тощо.

Широкий спектр терапевтичної дії флавоноїдів вимагає правильності їх кількісного

визначення.




108

Метою нашої роботи було вивчення можливостей використання різних

спектрофотометричних методик визначення флавоноїдів для аналізу ЛРС, що містить

фенолкарбонові кислоти.

Найчастіше при оцінці кількісного вмісту застосовується спектрофотометрія. Серед

методик, використовуваних на даному етапі стандартизації ЛРС за вмістом флавоноїдів, є

два типи.

Перший тип методик базується на використанні комплексоутворення флавоноїдів з

алюміній хлоридом у спиртовому середовищі. Отримуваний комплекс характеризується

максимумом поглинання в диференціальному спектрі при 390-430 нм, в залежності від

будови молекули флавоноїда. Пряме застосування цих методик, у свою чергу, поділяється

на два види:

1. комплексоутворення відбувається між глікозидами флавоноїдів і алюміній

хлоридом зі спиртових витягів досліджуваного об‘єкта;

2. комплексоутворення відбувається між агліконами флавоноїдів і алюміній

хлоридом після гідролізу всіх форм флавоноїдів та їх екстракції етилацетатом у середовищі

метанолу і етилацетату в присутності оцтової кислоти.

Другий тип методик базується на застосуванні комлпексоутворення флавоноїдів з

борно-оксалатним реактивом у середовищі мурашиної і оцтової кислот. Отримуваний

комплекс містить максимум поглинання в диференціальному спектрі при 400-410 нм.

Обидва типи методик використовують для аналізу ЛРС у диференціальному

варіанті. Нами встановлено, що фенолкарбонові кислоти реагують з алюміній хлоридом.

Спектр поглинання цього комплексу накладається зі спектром поглинання комплексу

флавоноїдів з алюміній хлоридом. Різне співвідношення флавоноїдів і фенолкарбонових

кислот у витягах з ЛРС приводить до появи у диференціальних спектрах поглинання

роздвоєних максимумів або появи максимумів з плечем, а також до гіпсохромного

зміщення максимуму поглинання комплексу флавоноїдів з алюміній хлоридом. Це створює

труднощі як при стандартизації умов спектрофотометрування, так і при виборі

аналітичного маркеру для перерахунку.

Тому, враховуючи співвідношення флавоноїдів і фенолкарбонових кислот у

досліджуваному об‘єкті, необхідно проводити стандартизацію ЛРС в одному із наступних

варіантів:

1. за вмістом фенолкарбонових кислот, використовуючи відповідну пробопідготовку досліджуваного зразка і пряму спектрофотометрію;

2. за вмістом поліфенольних сполук, використовуючи спільну властивість

фенолкарбонових кислот і флавоноїдів давати забарвлену сполуку з молібдат-нітритним

реактивом;

3. за вмістом флавоноїдів, але для визначення застосовувати хроматографічні методи.

СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЛАВОНОЇДУ - КВЕРЦЕТИНУ

В ПРИРОДНИХ ОБ’ЄКТАХ

Врублевська Т. Я.1, Михалина Г. М.

2, Коркуна О. Я.

1

1Львівський національний університет імені Івана Франка, 2Академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного

Біологічна активність флавоноїдів широко використовується у фармації для

розробки високоефективних лікарських засобів, здатних виконувати антиоксидантну,

жовчогінну, спазмолітичну, діуретичну, кардіопротекторну дію тощо. На даний час

вважається, що флавоноїди є незамінними компонентами їжі людини та інших ссавців.

Основними джерелами флавоноїдів є цедра цитрусових, фрукти і ягоди, цибуля, зелений

чай, квіти бузини чорної, ромашки, цвіт липи, корінь петрушки і солодки та інші. Проте, у




109

такій рослинній сировині, зазвичай містяться також інші біогічно-активні речовини. Тому

для аналізу природних об‘єктів та контролю готових лікарських форм актуальною є

розробка простих, точних та експресних методик, зокрема і спектрофотометричних, адже

цей метод часто використовують для кількісного визначення, переважно, сумарного вмісту

цих поліфенольних сполук.

Нами раніше досліджувалася взаємодія іонів платинових металів, зокрема Os(IV),

Ir(IV) та Rh(III) з флавоноїдами для чутливого визначення вмісту платиноїдів у складних

об‘єктах. Також встановлено можливість застосування такої взаємодії для визначення

самих флавоноїдів, зокрема, і кверцетину. Інтервал його визначуваних концентрацій у

присутності іонів Os(ІV) становить 0,7-22,8 мкг/мл, у присутності іонів Ir(ІV) – 1,3-15,5

мкг/мл.

Ми використали методику для визначення кверцетину з іонами Os(ІV) у складних

об‘єктах – шишках хмелю та цибулинні, у якому згідно літературних джерел містяться

значні його кількості. Для аналізу використовували одержані етанольні екстракти цих

природних зразків. Отримані експериментальні дані визначеного вмісту кверцетину у

цибулинні (табл. 1) добре узгоджується із одержаним його вмістом методом

високоефективної рідинної хроматографії (ВЕРХ) згідно методики, адаптованої до

досліджуваного об‘єкта [1].

Таблиця 1

Результати визначення вмісту кверцетину у цибулинні за реакцією з іонами Os(ІV),

(СOs(IV)=1,5×10-5

М, С(NaCl)=0,1 М, рН=10,0, λ=440 нм, l=3 см), n=5; Р=0,95.

Метод визначення Вміст

Кв, мг/кг

Sr,

%

Спектрофотометрія

з іонами Os(IV) 245±11 3,6

ВЕРХ 259±6 2,0

На електронних спектрах етальної витяжки, одержаної із шишок хмелю

спостерігається лише одна з характерних для флавоноїдів смуг світлопоглинання з

максимумом при 272 нм. Як показують експериментальні дані визначений вміст

кверцетину згідно розробленої нами методики у такому екстракті є значним і становить

26 мг/г. Проте, одержане значення може відповідати сумарному вмісту флавоноїдів, які

також входять до складу хмелю та здітні окиснюватися іонами осмію (ІV) у лужному

середовищі.

ОПТИМІЗАЦІЯ СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ГРАНУЛ НА ОСНОВІ ЛІКАРСЬКОЇ

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ГУСТИХ ТА СУХИХ ЕКСТРАКТІВ

Грицик А. Р., Панасюк А. В.


Безпечна фармакотерапія - основний напрямок розвитку сучасної фармації. Зокрема,

це стосується гастроентерологічних захворювань, які мають найрізноманітнішу етіологію,

що ускладнює лікування, і котрі займають чільне місце серед патологій населення України

за останні кілька років. Одним із шляхів вирішення даної проблеми є введення у терапію

даних захворювань препаратів на основі лікарської рослинної сировини, котра проявляє не

тільки широкий спектр дії, а й володіє високою біодоступністю, здатністю впливати на

метаболічні процеси, проявляє хороший фармакологічний ефект та має низьку токсичність.




110

Тому доцільним є створення лікарської форми на основі лікарської рослинної

сировини, яка буде забезпечувати максимальний терапевтичний ефект, підібрати допоміжні

речовин, які в свою чергу забезпечать необхідні технологічні характеристики даної

лікарської форми, обрати оптимальну технологію виготовлення.

Однією з оптимальних лікарських форм є гранули, вони володіють рядом переваг,

забезпечують швидке вивільнення діючих речовин, що підвищує біодоступністю

лікарського засобу, а технологічний процес їх отримання забезпечує максимальне

збереження всього рослинного комплексу біологічно активних речовин. Також вони є

перспективною лікарською формою у педіатрії та геріатрії.

Об`єктами дослідження обрали листки та кореневища з коренями кремени гібридної,

траву та кореневища з коренями мальви лісової, траву приворотню та полину звичайного,

сухі та густі екстракти з досліджуваної лікарської рослинної сировини. Досліджувані

об`єкти вміщують біологічно-активні речовини фенольного характеру та полісахариди, що

зумовлює широкий спектр їх дії при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту. У

якості допоміжних речовин використовували цукровий сироп та крохмальний клейстер, а

як зволожувач – розчин метилцелюлози різних концентрацій. Отримання гранул проводили

методом вологої грануляції.

На кафедрі фармації за результатами фармакогностичних, фізико-хімічних та

технологічних досліджень розроблена та опрацьована технологія одержання препарату на

основі лікарської рослинної сировини, густих та сухих екстрактів у формі гранул, які

запропоновано для застосування при лікуванні гастроентерологічних захворювань.

Підібрано оптимальну зв`язуючу речовину, а саме цукровий сироп, який не тільки

забезпечує необхідні технологічні характеристики гранул, а й виступає коригентом смаку.

Проведення оцінки якості одержаних гранул свідчить, що вони відповідають вимогам ДФУ

і перспективним є проведення фармакологічних досліджень.

АЛЬГІНАТНІ МАСКИ З РОСЛИННИМИ ЕКСТРАКТАМИ

Грицик А. Р., Романько Х. Р.


В косметології застосовують різні лікувальні та оздоровчі методики для

регулювання обмінних процесів шкіри, боротьби з проявами старіння шкіри, ознаками

целюліту. Сучасна косметологія включає досягнення біології, хімії, дерматології, дієтології

та інших наук, які сумісно приймають участь у розробці та дослідженні нових лікувальних

косметичних засобів.

Метою нашої роботи є розробка лікарської косметичної форми з екстрактом плодів

горобини звичайної чи калини звичайної.

До терапевтичних методів в косметології відносять застосування косметичних

засобів очищення, зволоження, живлення шкіри обличчя і тіла (різні види хімічного

пілінгу, лосьйони, тоніки, креми, маски, скраби, обгортання та ін.). Косметичні маски

займають центральне місце в програмах догляду за шкірою обличчя. Маски мають

широкий спектр дії: вони відбілюють, зволожують, живлять шкіру, очищають і

стимулюють її, омолоджують, знімають стрес і запалення, звужують пори. Їх дія є м'якою і

фізіологічною.

Косметичні маски – це суміш натуральних та синтетичних складників у формі

крему, гелю, пасти чи порошку із вмістом функціональних добавок рослинного або

мінерального походження відповідно до призначеності (зволожування, підсушування,

знежирювання, іонізування, вибілювання, заживлювання, пом‘якшування, очищування,

ліфтингу, тощо). Маски класифікують за консистенцією (кремоподібні, желеподібні,




111

пастоподібні та сухі) і за функціональним призначенням (очищувальні, живильні) (ДСТУ

4766:2007 «Маски косметичні. Загальні технічні умови»).

Серед усіх видів масок виділяють альгінатні (пластифікуючі) маски. Вони

проявляють швидку ліфтингову дію і одночасно вирішують дерматологічні проблеми

шкіри. Особливі цілющі властивості та універсальність альгінатних масок пояснюються

тим, що вони виготовлені з бурих морських водоростей. Ці водорості містять альгінову

кислоту, що є важливим для виробників косметики. Жодна наземна рослина не містить

альгінатів. Альгінова кислота та її солі мають унікальну здатність зв'язувати велику

кількість молекул води, завдяки чому покращуються обмінні процеси в шкірі. Альгінати

також мають протизапальну і антибактеріальну дію, зміцнюють і підтягують шкіру,

закривають пори, збільшують надходження кисню в шкіру, не викликають алергічних

реакцій. Ці особливості водоростей лягли в основу альгінатних масок. Також в склад

альгінатних масок можна вводити натуральні екстракти, які містять унікальні комплекси

біологічно активних речовин.

Нами розроблено склад альгінатної маски з екстрактами плодів горбини звичайної

чи калини звичайної. Маски являють собою порошкоподібну суміш альгінату натрію,

кізільгуру, кальцію сульфату і біологічно активних речовин плодів горобини звичайної чи

калини звичайної, яка перед застосуванням розводиться водою очищеною до

кашкоподібної консистенції. Після нанесення на шкіру маска висихає впродовж декількох

хвилин і утворює волого- і повітронепроникну плівку. Після закінчення процедури маска

легко знімається у вигляді м'якого пластичного зліпка.

Розроблена форма лікарського косметичного засобу, в основу якої входять

екстракти плодів горобини звичайної чи калини звичайної, потребує подальших

біофармацевтичних та фармакологічних досліджень для впровадження в косметологічну та

дерматологічну практику.

ДИЗАЙН ЕКСПЕРИМЕНТУ ПРИ СТВОРЕННІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ З

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

Грошовий Т. А., Вронська Л. В., Онишків О. І., Коваль В. М., Денис А. І., Шалата В.

Я., Барчук О. З., Мельник О. А.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського»

Створення лікарських засобів з рослинної сировини стосується багатофакторних

досліджень, коли доводиться вивчати вплив багатьох якісних (фракційний склад сировини,

вологість, природа екстрагента, методи екстракції тощо) та кількісних (концентрація

екстрагента, кратність екстракції, температурний та інші режими) факторів. Існує певний

алгоритм проведення експериментальних досліджень в умовах дослідних центрів хіміко-

фармацевтичних підприємств, які створюють і випускають лікарські засоби з рослинної

сировини. За основу взято алгоритм з настанови «Фармацевтична розробка». При цьому

експериментатор на кожному етапі досліджень повинен встановити оптимальне значення

вивчених факторів.

Аналіз зарубіжних монографій з технології лікарських засобів засвідчує, що

більшість із них містить розділ під назвою «Дизайн досліджень» (Design of Experiments), в

якому наводиться методика проведення експерименту. В Європі існують спеціальні наукові

центри, які проводять навчання спеціалістів-науковців за програмою «GMP-project».

Дизайн досліджень увійшов до вивчення дисципліни «Хімія і технологія фітопрепаратів»

(автори посібника С. А. Минина, И. Е. Каухова, Росія).

Нами набутий певний досвід з використання основних положень математичного

планування експерименту (МПЕ) при створенні лікарських засобів з рослинної сировини.




112

Методи МПЕ, в основі яких лежить чітка формалізація об‘єкта дослідження і системний

підхід до нього, багато в чому забезпечує успішну роботу колективу дослідників

(фармакогностів, фітохіміків, фармакологів, технологів, аналітиків) і оптимізує процес

створення лікарського засобу. В плануванні експерименту строго формалізовані процедури

поєднуються з неформалізованими, вибір яких визначається досвідом, талантом та

інтуїцією дослідника. До строго формалізованих процедур належать математичні методи

побудови планів експерименту, обчислювальної процедури статистичного аналізу. До

неформалізованих – вибір факторів та їх рівнів, вибір відгуків, вибір моделі, вибір плану

експерименту, вибір методу статистичної обробки для вирішення конкретного завдання.

Неформалізовані етапи є найбільш відповідальними і найбільш важкими при використанні

математики на практиці: від їх правильного вибору залежить ефективність застосування

математичних методів в прикладних фітохімічних дослідженнях.

При створенні лікарських засобів з рослинної сировини (валеріани лікарської

коренів, осики кори, тополі китайської листя, чорниці пагонів і ягід, плодів каштану,

ехінацеї пурпурової коренів та інш.) використовували основні положення МПЕ. В алгоритм

дії експериментатора включали проведення досліджень з вивчення технологічних

показників лікарської сировини (фракційний склад, насипна густина, вологість тощо).

Наступним етапом дослідження було вивчення якісних факторів. До їх переліку включали

ступінь подрібнення рослинної сировини, її вологість, місце заготівлі, метод екстракції.

Тактика експериментальних досліджень залежить від характеру завдань – порівняльний

експеримент, відсіюючий експеримент і оптимізацію.

Метою порівняльного експерименту є порівняння рівнів факторів або комбінацій

рівнів з необхідною точністю, визначення суттєвих різниць між ними і побудова ряду

переваг. Зіставлення проводиться методами парних або множинних порівнянь.

При створенні лікарських засобів з рослинної сировини доводиться здійснювати

складний перебір якісних факторів і їх комбінацій. При повному переборі число дослідів

стає дуже великим. Завдання відсіюючого експерименту для якісних факторів полягає в

тому, щоб при неповному переборі дослідити вплив багатьох факторів на багатьох рівнях,

виділити перспективні комбінації і відсіяти ті, що не підходять. Для цього рекомендовано

дробні багатофакторні і багаторівневі плани.

Відсіюючий експеримент проводиться на самому першому етапі досліджень.

Доцільно застосовувати плани з невеликою дробністю, експеримент можна проводити без

повторень, оскільки всі експериментальні умови направляються не на точність результатів,

а на необхідність дослідити якомога більше різноманітних комбінацій рівнів факторів.

Використання неповноблокових планів раціонально у випадку недостатньої кількості

експериментального матеріалу, наприклад рослинної сировини. Так ситуація виникає при

вивчені нових видів рослинної сировини.

При завданнях оптимізації необхідно обов‘язково реалізувати повторні досліди, щоб

підвищити надійність одержаних результатів. Прийняття рішення про вибір плану

експерименту залежить від числа рівнів якісних факторів. Наступним етапом при створенні лікарських засобів з рослинної сировини є

вивчення кількісних факторів. Тактика експериментатора залежить від кількості факторів, що підлягають вивченню. При створенні лікарських засобів з рослинної сировини до кількісних факторів можна віднести: концентрацію екстрагента, температуру, час і кратність настоювання, час і періодичність перемішування, час відстоювання отриманого витягу при низькій температурі. В процесі екстракції можуть бути використані поверхнево-активні речовини, ультразвукова (та інша) обробка тощо. Кількість поверхнево-активних речовин, частоту і час ультразвукової обробки слід теж віднести до кількісних факторів. При вивченні кількісних факторів більше шести раціонально використовувати метод випадкового балансу і після відбору 3-5 найбільш значущих факторів раціонально




113

використовувати плани другого порядку і досліджуваний процес описувати моделями другого порядку.

Щоб спростити обробку результатів досліджень з використання МПЕ нами проведене комп‘ютерне програмування обчислювальної процедури в режимі Microsoft Excel. Програмування здійснено для планів дисперсійного і регресійного аналізу, апріорного ранжування, планів відсіюючого експерименту тощо.

РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ПАСТОПОДІБНОЇ МАСКИ ДЛЯ ДОГЛЯДУ ЗА ЖИРНОЮ ШКІРОЮ ОБЛИЧЧЯ НА ОСНОВІ МАНДАРИНОВОГО СОКУ

Гудзь Н. І., Калинюк Т. Г., Корецька А. М., Шпак Т. О. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Сучасний косметичний засіб (КЗ) – це складна композиція різноманітних біологічно

активних та допоміжних речовин. Вибір інгредієнтів КЗ залежить від типу шкіри, ділянки застосування, виду захворювання або косметичних вад, а також форми випуску. Субстанцiї рослин роду Цитрус надiленi рiзними біологічними властивостями i можуть використовуватися як протизапальнi, полiвiтамiннi, бактеріостатичнi та бактерициднi компоненти для розробки косметичних і лікарських засобів.

Метою нашого дослідження було обґрунтування складу та технології косметичної маски з додаванням мандаринового соку для догляду за жирною шкірою обличчя.

Як порошкоподібні компоненти масок-паст для жирної шкіри використовують адсорбуючі, підсушуючі, антисептичні речовини, зокрема глину білу, тальк, цинку оксид, магнію оксид, кислоту борну, натрію тетраборат, сірку. В якості дисперсійного середовища використовують воду очищену, гліцерин, який сприяє адгезії порошків до поверхні шкіри та запобігає висиханню маски; спирт етиловий та перекис водню, які мають дезінфікуючу дію; різноманітні соки поживної дії зокрема, рослин роду Цитрус. Як компонент дисперсійного середовища нами вибраний сік мандарину, який завдяки високому вмісту біологічно активних сполук виявляє антимікробну та живильну дію.

Нами були проведені дослідження по стандартизації мандаринового соку. рН нативного соку становить біля 4,0. В ультрафіолетовому та видимому спектрах мандаринового соку в області від 220 до 500 нм спостерігалося два максимуми за довжин хвилі 279 і 325 нм (для дослідження використовували розведення прозорого соку водою очищеною у співвідношенні 1 об‘єм соку і 99 об‘ємів води). На нашу думку, максимуми поглинання зумовлені наявністю фенольних сполук, ймовірно флавоноїдів, кумаринів або фенолкарбонових кислот. За даними літератури, для кумаринів характерні дві смуги поглинання з максимумом 210-270 нм і 290-350 нм. Для флавоноїдів характерні також два максимуми поглинання: в межах 250-280 нм і при 361 нм.

Порошкоподібну основу маски готували за правилом приготування складних порошків, враховуючи фізико-хімічні властивості компонентів та їх кількості. Тальк відноситься до речовин з високим ступенем дисперсності, тому його додавали в останню чергу до подрібненої суміші без попереднього розтирання. Оскільк цинку оксид має властивість при розтиранні прилипати до стінок ступки і спресовуватися, тому його розтирали без особливих зусиль. Гліцерин, як в‘язку речовину, дозували за масою безпосередньо у флакон для відпуску, у який попередньо відмірювали воду очищену, тоді додавали мандариновий сік і спирт етиловий. Особливістю цієї маски є те, що порошкоподібні та рідкі компоненти змішуються безпосередньо перед застосуванням. Нами були проведені дослідження по підбору співвідношення рідкої та порошкоподібної основ для досягнення пастоподібної консистенції маски. До 5 г порошкоподібної суміші ми додавали по 1 мл рідкої фази. Чітка пастоподібна консистенція досягалася при додаванні 5 мл рідкої фази до 5 г порошкоподібної суміші. Маска являє собою




114

пастоподібну масу світло-бежевого кольору. Висновки. У результаті проведених досліджень опрацьовані лабораторна технологія

та критерії якості мандаринового соку, склад та екстемпоральна технологія пастоподібної мінеральної маски, компонентом дисперсійного середовища якої є мандариновий сік. Технологія масок може бути рекомендована для подальших досліджень з метою їх промислового виробництва.

ВЕРХ-АНАЛІЗ ФЕНОЛЬНИХ ТА ІНШИХ СПОЛУК ТРАВИ СЛАБНИКА ВОДЯНОГО

Дармограй С. В., Солєннікова С. М., Фурса М. С. Рязанський державний медичний університет ім. акад. І.П. Павлова

Ярославська державна медична академія

Слабник водяний – Myosoton aquaticum (L.) Moench (Malachium aquaticum (L.) Fries, Stellaria aquatica (L.) Scop.) родини гвоздикових (Caryophyllaceae Juss.) – багаторічна трав‘яниста рослина. Вона росте по берегам річок, на вологих луках, обабіч доріг, на узліссях, у чагарниках. У народній медицині її надземна частина знаходить застосування в лікуванні хвороб очей, шкіри, гнійних запалень горла. Хімічний склад рослини не досліджено. Тому метою дослідження стало виявлення та аналіз природних сполук трави слабника. Якісними реакціями на ТШХ нами виявлені в траві флавоноїди та екдістероїди. Дослідження головним чином фенольних сполук нами проведено на високоефективному рідинному хроматографі фірми Gilston, модель 305 (Франція); інжектор ручний, модель Rheodyne 7125 (США) з наступною обробкою результатів дослідження за допомогою програми Мультіхром для «Windows». У результаті дослідження нами виявлена 21 сполука. Із них ідентифіковано 15, доля яких складала до 80% (табл.) від загальної суми. З ідентифікованих сполук більше всього (9) флавоноїдів, вміст яких рівнявся третій частині суми виявлених сполук. Серед них вперше для гвоздикових ідентифіковані катехін, епікатехін, дегідрокверцетин, гіперозид, рутин; у той час як вітексин і віценін – типові сполуки цієї родини. Далі за вмістом слідують гідроксикоричні кислоти (кавова, хлорогенова), кумарини (дегідрокумарин), дубильні речовини (танін, галова кислота). Крім фенольних сполук, у значній мірі визначено вміст екдістероїду поліподину (табл.).

Таблиця Ідентифіковані речовини трави слабника

Час, хв

Висота, mV

Площа, mV*сек

Концентрація, відн. %

Назва

3,140 52,62 977,20 3,66 Танін

3,462 120,74 1997,89 7,48 Галова кислота

3,961 47,20 1593,20 5,96 Катехін

5,206 20,27 571,84 2,14 Хлорогенова кислота

5,750 24,69 619,32 2,32 Епікатехін

6,298 67,53 1742,00 6,52 Віценін

7,303 119,75 3337,08 12,49 Кавова кислота

8,987 82,76 3844,11 14,39 Дігідрокумарин

10,160 19,78 577,50 2,16 Дігідрокверцетин

11,110 16,86 596,61 2,23 Гіперозид

12,580 15,52 1166,31 4,37 Поліподин

14,280 11,79 625,33 2,34 Рутин

15,680 12,32 1207,05 4,52 Лютеолін-7-глікозид

17,200 8,53 652,81 2,44 Лютеолін

18,890 10,09 1560,09 5,84 Вітексин




115

З використанням згаданого приладу нами розроблена ВЕРХ – методика кількісного визначення віценіну і поліподину.

Дослідження різних природних сполук гвоздикових, в їх числі слабника, показали,

що вони виявляють різноманітну фармакологічну дію. На особливу увагу заслуговують

дослідження екдистероїдів, які привели до відкриття раніше невідомої закономірності

розвитку коагулопатії при депресії антиплазминових механізмів крові людини, яка

спостерігається більше ніж при 150 хворобах, наприклад, під час пологів при щільному

прикріплені чи передлежанні плаценти, наявності мертвого плоду, кесарева розтину та

інше.

ХІМІЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК В ЕКСТРАКТАХ ІЗ СУЦВІТЬ

ЛИПИ, ОДЕРЖАНИХ ЗРІДЖЕНИМИ ГАЗАМИ ТА НАДКРИТИЧНИМ СО2

Дем‘яненко Д. В., Дмитрієвський Д. І., Дем‘яненко В. Г., Бреусова С. В.


На сьогоднішній час для усіх спеціалістів фармацевтичної галузі цілком очевидною

є тенденція невпинного поширення асортименту рослинних лікарських засобів, як на

світовому ринку, так і на вітчизняному. В Україні поки що, на жаль, більшість

фітопрепаратів є імпортованими, і це відзначалося в багатьох наших попередніх

публікаціях, базуючись на аналізі Державного реєстру лікарських засобів. Впровадження

нових технологій у фітохімічне виробництво дозволить підвищити якість українських

препаратів рослинного походження до європейського рівня та їх конкурентоспроможність.

Крім того, іншим стратегічним напрямком є розширення номенклатури лікарської

рослинної сировини (ЛРС), призначеної для промислової фітохімії. Так, наприклад, досить

популярною ЛРС в народній медицині є суцвіття липи. Згідно даних чеських (2007 р.) та

боснійських (2010 р.) дослідників ця ЛРС входить до п‘ятірки найбільш рейтингових за

обсягом продаж безрецептурних рослинних засобів. Однак, вона використовується лише

для приготування настоїв або відварів у домашніх умовах, а промисловістю й досі у світі не

виробляється жодного стандартизованого препарату на основі біологічно активних речовин

(БАР) із суцвіть липи.

В останні роки нами вивчалися процеси екстрагування вищевказаної сировини з

використанням зріджених газів і надкритичних флюїдів, в результаті чого було розроблено

технологію її комплексної переробки та одержано ряд екстрактів різного хімічного складу.

Виходячи з цього, метою даної роботи було проведення аналізу фенольних сполук в

зазначених екстрактах за допомогою методу високоефективної рідинної хроматографії

(ВЕРХ), поєднаної з УФ – спектроскопічним детектуванням.

Нами досліджувалися наступні об‘єкти: ліпофільний дифторхлорметановий

(фреоновий-22) витяг із суцвіть липи – №1; зразки, одержані послідовною екстракцією

сировини тетрафторетаном і фреоном-22 – №2, дифторхлорметаном і дифторметаном –

№3; надкритичний вуглекислотний екстракт – №4; зразок, виділений азеотропною

сумішшю пентафторетану і дифторметану (фреоном-410А) – №5. Після одержання

останнього шрот суцвіть липи екстрагували фреоново - аміачною сумішшю. Отриманий

кубовий залишок далі шляхом екстракції в системі рідина-рідина розділяли на водно-

спиртову, гексанову, хлороформну та етилацетатну фракції – об‘єкти №№ 6, 7, 8, 9

відповідно. Після висушування до постійної ваги усі вищевказані зразки аналізували

методом ВЕРХ у градієнтному режимі елюювання в системі 0,1% фосфатна кислота –

метанол при співвідношеннях від 90:10 до 0:100.

Загалом в досліджуваних об‘єктах виявили 10 фенольних сполук: 5 з них були

присутні у зразку №3, 9 – у фреоново-аміачному екстракті, з яких 6 знаходилися у водно-




116

спиртовій фазі, 4 – в хлороформній, 3 – в етилацетатній, 1 – в гексановій. Зразки №1–5

містили 1 речовину в мінорній кількості, а №№ 1, 5 – додатково ще 1 і 3 сполуки

відповідно. Сумарний кількісний вміст фенольних речовин в перерахунку на абсолютно

сухі екстракти знаходився в наступній послідовності: №6 (2,01%) > №3 (1,29%) > №9

(1,27%)> >№8 (1,15%) > №5 (0,90%) > №1 (0,61%) > №2 (0,08%) > №7 (0,06%) > №4

(0,03%).

Таким чином можна зробити висновок, що фреони-32, 410А та їх суміші з аміаком

володіють найбільшою ефективністю при екстрагуванні фенольних сполук суцвіть липи,

які є відносно полярними БАР. Крім того, послідовне застосування зріджених газів різного

складу є перспективним для селективного вилучення певного класу речовин або навіть

деяких з них в індивідуальному стані. У той же час, надкритичний СО2 виявився

недоцільним екстрагентом для одержання досліджуваних в роботі сполук.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВАЛІДАЦІЇ МЕТОДИК АНАЛІЗУ ФІТОЗАСОБІВ

Євтіфєєва О. А., Проскуріна К. І.


Актуальними для фармацевтичної галузі завжди були та будуть питання

стандартизації якості лікарської рослинної сировини (ЛРС) та лікарських засобів на її

основі. Стандартизація однієї ЛРС це велика робота, що зумовлено вмістом комплексу

біологічно активних речовин (БАР), та якщо в якості об‘єкту обрати фітозасіб це викликає

багато дискусійних питань. Таким чином, вважаємо необхідним підняття проблемних

питань стандартизації фітозасобів.

Сьогодні головним гарантом належної роботи методик аналізу є валідація, яка

висуває низку вимог до аналітичних методик на їх відповідність поставленим завданням.

На цей час розроблено стандартизовані процедури валідації для основних аналітичних

методів, що використовуються для контролю якості лікарських засобів. Державна

фармакопея вносить відповідні рекомендації з проведення валідації аналітичних методик

кількісного визначення та контролю домішок лише для субстанцій та готових лікарських

засобів. Процес проведення валідації аналітичних методик має свої особливості в

залежності від виробу об‘єкту, будь то субстанція, готовий лікарських засіб,

екстемпоральний лікарських засіб, лікарська рослинна сировина або лікарській засіб

рослинного походження.

На відміну від синтетичних лікарських засобів, що складаються із суміші

індивідуальних лікарських сполук, біологічна активність фітопрепаратів обумовлена

великою кількістю сполук, більшість з яких може бути невідомою та концентрація яких

може коливатися у широкому діапазоні. Цей факт значно ускладнює вибір аналітичної

методики для контролю складу фітозасобів. Наступним проблемним аспектом валідації

фітозасобів є встановлення допусків вмісту діючих речовин, який залежить від багатьох

факторів: місце вирощування, умови росту, період, час та метод збору, дія світла, наявність

води та ін. До того ж з допусків вмісту розраховуються вимоги до невизначеності методик

аналізу. Більш того, відповідно до допусків вмісту обирається аналітичний діапазон та

формуються критерії прийнятності метрологічних характеристик аналітичної методики.

Порівняння фармакопейних методів контролю якості ЛРС та фітозасобів свідчить

про те, що тільки для ефірних масел кількісний аналіз корелює з біологічною активністю.

Для інших фітозасобів кількісне визначення має умовний характер та в певних випадках

мало корелює з біологічною активністю. У цій площині виникає методичне питання з

проведення процедури валідації методик контролю ЛРС і фітозасобів. Адже для методик

кількісного визначення БАР у ЛРС та фітозасобах складно визначити такі важливі




117

валідаційні параметри, як специфічність, лінійність та правильність. Достатньо складно

визначити специфічність методик, якщо ми визначаємо суму БАВ. У випадку визначення

параметра лінійності методики постає питання щодо єдиного підходу до визначення

діапазону, у якому повинна досліджуватися лінійність. Адже параметри вмісту діючих

речовин можуть варіювати у широких межах – в 2-3 рази, 5 разів, а то і 10 разів

відрізнятися. При визначенні суми БАР параметр правильності являється невизначеним.

Тобто, у даному випадку постає питання, чи взагалі можливо правильність виразити у

вигляді систематичної похибки.

Отже здійснено огляд проблемних та дискусійних питань зі стандартизації та

валідації методик кількісного визначення ЛРС та фітозасобів. Показано, що контроль

якості ЛРС та фітозасобів має чимало особливостей та потребує практичного та

теоретичного обґрунтування і розробки специфічних підходів валідації, які необхідно

втілити для отримання дійсно якісних фітозасобів.

ОДЕРЖАННЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ СУХОГО ЕКСТРАКТУ НА ОСНОВІ

ЦИКОРІЮ І КУКУРУДЗИ

Єзерська О. І.


Вивчення питань, пов'язаних із лікуванням і профілактикою захворювань печінки,

має величезну соціальну значимість. Для лікування захворювань гепатобіліарної системи

успішно використовують лікарські засоби з рослинної сировини. Незважаючи на успішне

застосування синтетичних ліків, лікарські засоби на основі лікарської рослинної сировини

займають все більше місце у практичній медицині. Це пояснюється тим, що в них міститься

комплекс біологічно активних сполук, органічно з‘єднаних в одне ціле, а також це

зумовлено низкою їхніх переваг, до яких можна зарахувати незначну токсичність,

максимальний терапевтичний ефект за рахунок комплексної дії біологічно активних

речовин, можливість тривалого застосування, відсутність побічного ефекту, притаманного

багатьом хімічним речовинам. Перспективною сировиною для створення лікарських

засобів, зокрема гепатопротекторів, являється цикорій дикий Cichorium intybus L.

Метою нашої роботи було одержання та дослідження екстракту коренів цикорію і

приймочок зі стовпчиками кукурудзи сухого і проведення фармако-технологічних

випробувань одержаних екстрактів для визначення можливості створення на їх основі

лікарських засобів у формі таблеток.

Основною стадією одержання лікарських засобів на основі природних сполук є

екстрагування рослинної сировини, що визначається основними законами масообміну,

властивостями рослинного матеріалу, фізико-хімічними властивостями екстрагенту та

біологічно активних речовин, що вилучаються з лікарських рослин. Виробництво сухого

екстракту було здійснене за технологічною схемою, що передбачає наступні стадії процесу:

підготовка сировини, приготування екстрагенту, екстракція суміші сировини, упарювання

рідкого екстракту, сушіння екстракту, отримання нерозфасованої продукції, пакуваня,

маркування і відвантаження екстракту коренів цикорію і приймочок зі стовпчиками

кукурудзи сухого. У виробництві сухого екстракту для одержання витяжок із сировини

використали метод реперколяції, який дозволяє максимально виснажити сировину в

кожному перколяторі, скоротити час екстрагування до мінімуму, оскільки при циркуляції

екстрагента досягнення рівноважної концентрації відбувається швидше. Вибір екстрагента

здійснено на основі одержаних результатів кількісного визначення гідроксикоричних

кислот у водній і спиртових витяжках. Згідно з одержаними результатами як екстрагент

використовували 50 % етанол, який здатний максимально вилучати весь комплекс




118

біологічно активних речовин. Готовий продукт – екстракт коренів цикорію і приймочок зі

стовпчиками кукурудзи сухий, являє собою порошок жовто-коричневого кольору, який має

здатність до агрегації під дією вологи навколишнього середовища. При цьому погіршується

його плинність, що негативно впливає на однорідність маси і однорідність вмісту таблеток,

до складу яких він буде входити. Дане явище спричиняє значні труднощі при пресуванні

таблеток, оскільки екстракт коренів цикорію і приймочок зі стовпчиками кукурудзи сухий

надає суміші, що підлягає таблетуванню, властивості адгезії і, як наслідок, таблетки

налипають до прес-інструменту таблетної машини, їх поверхня пошкоджується і втрачає

блиск, зменшується стійкість до роздавлювання, до того ж порушується робота таблетної

машини. Дану проблему можна вирішити, використавши метод пресування з попередньою

грануляцією.

Нами експериментально обґрунтовано оптимальні технологічні умови одержання

екстракту з коренів цикорію і приймочок зі стовпчиками кукурудзи. У результаті

проведеної роботи було одержано екстракт коренів цикорію і приймочок зі стовпчиками

кукурудзи сухий, який є перспективним засобом для лікування захворювань печінки. На

основі одержаних експериментальних даних визначення фармако-технологічних

показників сухих екстрактів обґрунтована можливість створення на їх основі лікарських

засобів у формі таблеток методом пресування з попередньою грануляцією.

ЗАСТОСУВАННЯ ХРОМАТОГРАФІЧНИХ МЕТОДІВ АНАЛІЗУ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК ТРАВИ ЧЕБРЕЦЮ ПОВЗУЧОГО

Зарівна Н. О., Вронська Л. В.


До перспективних джерел лікарської рослинної сировини для виробництва

препаратів відхаркувальної, антибактеріальної, протизапальної дії належить чебрець

повзучий (Thymus serpyllum) родини Губоцвітих (Lamiaceae). Хімічний склад трави

чебрецю повзучого є різноманітним. Серед них вагомо представлені флавоноїди та

фенолкарбонові кислоти. Згідно даних літератури саме вони проявляють різносторонню

фармакологічну активність. Тому важливим завданням є вивчення якісного та кількісного

складу поліфенольних сполук трави чебрецю повзучого з метою створення на їх основі

фітопрепаратів різнобічної фармакологічної дії. Для ідентифікації флавоноїдів та

фенолкарбонових кислот нами були приготовлені спиртово-водні витяги з трави чебрецю

повзучого, які в подальшому аналізували методом ТШХ та ВЕРХ.

ТШХ-дослідження виконували до та після проведення гідролізу флавоноїдів у

різних системах розчинників: етилацетат – мурашина кислота – вода (90:6:9) для

глікозидних форм і бензен – метанол (8:2), хлороформ – оцтова кислота (5:2), хлороформ –

метанол – метилетилкетон – ацетил ацетон (70:10:5:1) для агліконів; для обробки

хроматограм використовували метанольні розчини аміноетилового ефіру дифенілборної

кислоти і макроголу 400. Хроматограми переглядали в УФ-світлі з довжиною хвилі 365 нм.

Результати проведеного ТШХ-аналізу показали, що в досліджуваній сировині

ідентифіковано флавоноїди: рутин, гіперозид, лютеолін-7-О-глюкозид, лютеолін, апігенін і

фенолкарбонові кислоти: хлорогенова, кофейна та розмаринова. З агліконів флавоноїдів

ідентифіковано кверцетин, лютеолін, апігенін, кемпферол (в окремих зразках). Отримані

дані відповідають даним літератури, щодо присутності флавоноїдів лютеолінової і

апігенінової груп, які є основними представниками цього класу БАР. Разом з цим, нами

вперше було виявлено розмаринову кислоту, яка є основним представником

гідроксикоричних кислот в досліджуваному виді сировини.

При ВЕРХ-дослідженнях на хроматограмах випробуваних розчинів спиртово-




119

водних витягів з трави чебрецю були присутніми піки, які співпадають за часом

утримування з піками кислоти кофейної, кислоти розмаринової, кислоти хлорогенової,

лютеоліну, апігеніну, лютеолін-7-глюкозиду, апігенін-7-глікозиду та рутину на

хроматограмі розчину порівняння.

При оцінці кількісного вмісту (метод внутрішньої нормалізації) поліфенольних

сполук трави чебрецю за результатами ВЕРХ-дослідження витяжок з трави чебрецю

повзучого після гідролізу глікозидних форм до агліконів і екстракції останніх разом з

фенолкарбоновими кислотами встановлено, що вони представлені головним чином

розмариновою кислотою – 15-45 %, лютеоліном – 2-10 %, кофейною кислотою – 2-3 %,

апігеніном – близько 1 %.

ВИЗНАЧЕННЯ ЧИСЛОВИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ

В ЛИСТІ ПЕТРУШКИ КУЧЕРЯВОЇ, КОРЕНЕВОЇ ТА ЛИСТКОВОЇ

Зотікова О. А., Кисличенко В. С., Вельма В. В.


Петрушка широко відома в багатьох країнах світу як пряно-ароматична, ефіроолійна

та лікарська рослина. Не зважаючи на широкий спектр фармакологічної дії та наявності

лікарських засобів та БАДів («Фітолізин», косметичний крем «Таліта», «Capsicum & Garlic

with Parsley» та інші) петрушка в Україні не є офіціальною лікарською рослиною. З метою

розширення сировинної бази об‘єктом наших досліджень було обрано рослини родини

Селерові (Apiaceae): петрушка кучерява (Petroselinum crispum), петрушка коренева

(Petroselinum tuberosum) та петрушка листкова гладка (Petroselinum latifolium).

Метою даної роботи було визначення числових показників та встановлення

технологічних параметрів в листі петрушки кучерявої, листі петрушки кореневої та листі

петрушки листкової гладкої.

Втрату в масі при висушуванні визначали на вологометрі термогравіметричному

інфрачервоному МА-150 Sartorius. Для вилучення максимальної кількості екстрактивних

речовин обирали оптимальний екстрагент, для цього екстракцію листя проводили водою,

водно-спиртовими сумішами різної концентрації та 96 % спиртом етиловим. Встановлення

технологічних параметрів сировини необхідно в практиці промислового виробництва.

Визначення цих параметрів проводили згідно загальновідомих методик. Результати

проведених досліджень наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Результати визначення числових показників та технологічних параметрів листя

петрушки кучерявої, листя петрушки кореневої та листя петрушки листкової гладкої

Числовий показник Листя петрушки

кучерявої

Листя петрушки

кореневої

Листя петрушки

листкової

Втрата в масі при

висушуванні, %

8,34 ± 0,28 6,33 ± 0,30

5,65 ± 0,21

Екстрактивні речовини:

– вода

19,55 ± 0,94

23,65 ± 1,04

24,02 ± 0,97

– 10 % спирт етиловий 20,48 ± 0,86 22,53 ± 0,91 25,65 ± 1,15

– 30 % спирт етиловий 20,54 ± 0,97 22,46 ± 0,90 21,79 ± 0,96

– 50 % спирт етиловий 16,35 ± 0,68 30,80 ± 1,51 35,47 ± 1,32

– 70 % спирт етиловий 20,25 ± 0,82 17,01 ± 0,72 22,93 ± 1,12

– 96 % спирт етиловий 12,87 ± 0,57 10,50 ± 0,48 9,14 ± 0,43

Технологічний параметр




120

Таблиця 1 (продовження)

Питома маса, г/см3 1,29 1,37 1,31

Об‘ємна маса, г/см3 0,40 0,47 0,19

Насипна маса, г/см3 0,24 0,30 0,16

Пористість сировини 0,69 0,66 0,85

Порізність шару 0,40 0,36 0,16

Вільний об‘єм шару 0,81 0,78 0,88

Як видно з даних таблиці 1, в результаті проведеного дослідження для листя

петрушки кучерявої майже однакову кількість екстрактивних речовин вилучає 10 %, 30 %

та 70 % спирт етиловий. Для листя петрушки кореневої та петрушки листкової гладкої

оптимальним екстрагентом є 50 % спирт етиловий.

Практично всі визначені технологічні параметри будуть враховані та використані

для подальшої розробки складу та технології лікарських засобів на основі листя петрушки.

ПЕРСПЕКТИВИ ОТРИМАННЯ ЕКСТРАКТІВ РІЗНОЇ ПОЛЯРНОСТІ З ТРАВИ

ДЕРЕВІЮ ЗВИЧАЙНОГО

Кисличенко О. А., Кошовий О. М, Комісаренко А. М.


В офіційній медицині широко використовують траву деревію звичайного (Achillea

millefolium), як кровоспинний, антимікробний та протизапальний засіб. Трава деревію містить

ефірні олії, флавоноїди, дубильні та гіркі речовини, вітамін К, алкалоїди та органічні кислоти. На

ринку України и Російської федерації існує близько 20 препаратів (Ротокан, Вундехіл

тощо) до складу, яких входять біологічно активні речовини трави деревію (Achillea

millefolium), однак не існує жодного монопрепарату, що на наш погляд, є не зовсім вірно,

оскільки ця сировина володіє широким спектром фармакологічної активності та може

послужити основою для створення вітчизняних антимікробних и протизапальних лікарських

засобів. Під час проведення літературного пошуку ми звернули увагу на те, що параметри

процесу одержання екстрактів з цієї сировини практично не обґрунтовані: вибір

екстрагенту, тривалість процесу і кратність екстракції, температурний режим, величина

гідромодулю тощо. Тому, метою нашої роботи було встановити оптимальній екстрагент,

який забезпечує найповнішу екстракції БАР з трави деревію, шляхом вивчення їх хімічного

складу та антимікробної активності.

Для одержання екстрактів з трави деревію звичайного були використані розчинники

з різною діелектричною сталою: спирт етиловий, вода, етилацетат, гексан, хлороформ,

ацетон та бензин калоша.

Для встановлення якісного складу використовували загальноприйняті методи

досліджень – якісні реакції, ПХ, ТШХ. При проведенні якісного аналізу БАР у 50%, 70%,

96% спиртових, етилацетатному та водному екстрактах були ідентифіковані похідні

гідроксикоричної кислоти та флавоноїди; дубильні речовини виявлені в 50%, 70%

спиртових та водному екстрактах, кумарини наявні в усіх досліджуваних екстрактах, крім

водного, терпени, хлорофіли та стероїди – у 70% спиртовому, ацетоновому, 96%

спиртовому, гексановому, етилацетатному, бензиновому та хлороформному екстрактах.

Визначення кількісного вмісту гідроксикоричних кислот, флавоноїдів, фенольних

сполук, хлорофілів проводили спектрофотометричним методом за відповідної довжини

хвилі та вміст ефірної олії методом перегонки з водяною парою згідно ДФУ. Оптичну

густину вимірювали у кюветі з товщиною шару 10 мм на спектрофотометрі Specol 1500




121

(Швейцарія) за відповідної довжини хвилі. Вміст похідних гідроксикоричних кислот

визначали в перерахунку на хлорогенову кислоту при 327 нм, вміст суми флавоноїдів в

перерахунку на рутин – при довжині хвилі 417 нм після утворення комплексу з алюмінієм

хлоридом, вміст суми поліфенольних сполук в перерахунку на галову кислоту – при 270

нм, вміст хлорофілів – при 649 та 665 нм. Оптимальну екстракцію всіх груп БАР

забезпечує спирт етиловий у концентрації від 70 до 96 % та етилацетат.

Вивчення антибактеріальної активності екстрактів, яку проводили методом дифузії в

агар в Інституті мікробіології та імунології ім. І.І.Мечнікова. Екстракти з трави деревію

звичайного виявляють антимікробну активність по відношенню до S. aureus, B. subtilis, S.

pyogenosa та E. coli та майже зовсім не впливають на Proteus vulgaris, P. aeruginosa та

Candida albicans. Найбільшою антимікробною активністю володіють спиртовий та

етилацетатний екстракти

Таким чином, досліджено хімічний склад та антимікробну активність спиртових,

водного, етилацетатного, гексанового, хлороформного, ацетонового та бензинового

екстрактів з трави Achillea millefolium, що послужить основою для створення нового

лікарського засобу. Встановлено, що найбільш оптимальним екстрагентом для даної

сировини є спирт у концентрації від 70 до 96% та етилацетат.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ М’ЯКОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ З КВЕРЦЕТИНОМ

ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ В СТОМАТОЛОГІЇ

Козир Г. Р., Агеєнко Ю. В.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського»

Серед проблем сучасної стоматології захворювання пародонту займають одне з

провідних місць. Актуальність профілактики і лікування даних захворювань обумовлена

високою поширеністю даної патології. За даними ВООЗ, близько 95 % дорослого

населення планети і 80% дітей мають ті або інші ознаки захворювання пародонту.

В даний час число запальних захворювань слизової оболонки порожнини рота серед

населення помітно зросло. Для лікування і профілактики часто використовують рідкі

лікарські форми – ополіскувачі, розчини, бальзами, істотним недоліком яких є

короткочасність дії на уражені ділянки, а значить, і збільшення кратності прийому

пацієнтами для забезпечення терапевтичного ефекту. Гелі, частіше використовувані

пацієнтами, володіють адгезивними властивостями і локалізуються в осередку ураження,

що дозволяє підвищити ефективність лікування і понизити кратність прийому. Асортимент

гелів в даний час невеликий і представлений гелями на основі синтетичних з'єднань.

Метою нашої роботи булла розробка м‘якої лікарської форми у вигляді гелю для

застосування в стоматології.

Зважаючи на поліетіологічність захворювань тканин пародонту і слизової оболонки

порожнини рота, до стоматологічних лікарських форм пред'являються такі вимоги, як

протизапальна, антибактеріальна активність, здатність покращувати кровообіг і

підсилювати регенерацію тканин пародонту. Крім того, доведено, що в етіології

виникнення багатьох захворювань, у тому числі і захворювань порожнини рота, одним з

чинників є порушення антиоксидантного балансу організму, що приводить до необхідності

застосовувати антиоксиданти, серед яких переважно натуральні.

Особливий інтерес в цьому аспекті викликає флавоноїд кверцетин є агліконом

багатьох рослинних флавоноїдних глікозидів, у тому числі рутину, і належить до

вітамінних препаратів групи Р. Внаслідок капіляростабілізуючих властивостей, пов‘язаних

з антиоксидантним, мембраностабілізуючим впливом, препарат знижує проникність

капілярів. Кверцетин має протизапальний ефект завдяки блокаді ліпооксигеназного шляху




122

метаболізму арахідонової кислоти, зниженню синтезу лейкотрієнів, серотоніну та інших

медіаторів запалення. Регенеративні властивості кверцетину полягають у прискоренні

загоєння ран. Препарат може впливати на процеси ремоделювання кісткової тканини, він

проявляє стійку імуномодулюючу активність.

Згідно з сучасними даними саме бактерійна агресія, є одним з чинників виникнення

захворювань пародонту, які ініціюють та обумовлюють розвиток різних форм ураження

пародонтального комплексу. Саме тому розробка лікарських засобів з бактеріостатичним

ефектом є актуальним завданням для стоматології.

Як антисептичні засобів ми використовували розчин цитралю та хлорофіліпт.

Розчин цитралю при місцевому застосуванні діє як знеболюючий та протизапальний засіб,

стимулює епіталізацію тканин пародонту та активний в відношенні більшості

мікроорганізмів.

Хлорофіліпт має антибактеріальну дію щодо антибіотикостійких і

антибіотикочутливих стафілококів. Має регулюючий вплив на імунологічні реакції шляхом

стимуляції гуморального та фагоцитарного захисту організму, збільшує вміст кисню у

тканинах, надає виражену детоксикуючу дію. При місцевому застосуванні Хлорофіліпт

сприятливо впливає на біохімізм рани і стимулює регенерацію ушкоджених тканин

Таким чином, розробка стоматологічного гелю для лікування і профілактики

захворювань пародонту на основі гранул кверцетину в поєднанні з розчином цитралю та

хлорофіліптом є актуальним завданням, оскільки запропонована нами композиція

допоможе створити новий лікарський засіб.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ЛІКУВАЛЬНО-КОСМЕТИЧНОГО ФІТОЗАСОБУ

РАНОЗАГОЮЮЧОЇ ДІЇ

Конечна Р. Т., Стадницька Н. Є., Струс О. Є., Гулько Р. М., Новіков В. П.

Національний університет «Львівська політехніка»

Щорічно в країні реєструється понад 12 млн. хворих із забоями, ранами.

Актуальною проблемою сучасної медицини є лікування раневого процесу, який

ускладнюється зростанням антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів, підвищенням

алергізації населення внаслідок поліпрагмазії в медичній практиці і широкого

використовування хімічних речовин в побуті і на виробництві.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми є створення нових ранозагоювальних

засобів комплексної дії, які б проявляли взаємопотенціюючу і взаємодоповнюючу дію, та

відповідали сучасним вимогам фармакобезпеки. Перспективним є створення лікувально-

косметичних засобів на основі лікарських рослин, оскільки вони відповідають вимогам

ефективної і безпечної терапії за складом діючих біологічно активних речовин.

Унікальну перспективу в цьому напрямку мають фітопрепарати створені на основі

рецептур народної медицини. Їх ефективність підтверджена багаторічним досвідом

застосування, але їх хімічний склад та фармакологічні властивості мало вивчені. Тому

розробка нових фітопрепаратів із фіксованим складом комплексів діючих біологічно

активних речовин рослинного походження та прогнозованим ефектом фармакологічної дії

є актуальною проблемою сьогодення. Особливо це стосується фітопрепаратів на основі

екстрактів з лікарських рослин Карпатського регіону.

Метою нашої роботи було здійснити пошук та аналіз літературних джерел щодо

проблем і підходів до лікування раневого процесу та проаналізувати дані щодо

використання лікарської рослинної сировини Карпатського регіону з ранозагоюючою дією

в науковій та народній медицині.




123

Об′єктами досліджень ми обрали наступнs лікарські рослини: арніка гірська (Arnica

montana), відкасник безстебловий (Carlina acaulis), кремена лікарська (Petasites officinalis),

тирлич жовтий (Gentiana lutea). Провели заготівлю і первинну обробку сировини та

визначили її доброякісність відповідно до вимог Державної Фармакопеї України та

аналітично нормативної документації.

В подальшому ми плануємо одержати екстракти з досліджуваної лікарської

рослинної сировини. Встановити якісний та кількісний їх склад. І на основі проведених

досліджень (вивчення технологічних, фізичних, фізико-хімічних, мікробіологічних та

біологічних властивостей активних компонентів і допоміжних речовин) теоретично та

експериментально обгрунтувати склад, оптимальну лікарську форму, технологію та

методів контролю якості нового лікувально-косметичного засобу (ранозагоюючої дії) для

лікування раневого процесу. Розробити проекти тимчасового технологічного регламенту та

аналітичної нормативної документації.

РОЗРОБКА ПАРАМЕТРІВ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ

ШАВЛІЇ ЛІКАРСЬКОЇ

Кошовий О. М., Передерій Є. О., Ковальова А. М., Комісаренко А. М.


З листя S.officinalis спиртовою або етилацетатною екстракцією з подальшою

очисткою розчином міді або цинку сульфатів та гексаном за розробленою технологічною

схемою були одержані густі екстракти. Дослідження хімічного складу та антимікробної

активності одержаних екстрактів показав їх схожість з густим екстрактом хлорофіліпту, що

дозволяє зменшити залежність від імпортної сировини – листя евкаліпту. Для подальшого

впровадження екстрактів потрібно провести їх стандартизацію. Тому метою наших

досліджень було розробити проекти методик контролю якості на густі екстракти з листя

шавлії, в технології яких використовують розчини міді або цинку сульфатів.

Подальшу розробку методів стандартизації та стандартизацію одержаних густих

екстрактів проводили у відповідності до загальних статей та методик кількісного

визначення БАР викладених у ДФУ. Нами запропоновано контролювати якість екстрактів

за такими показниками, як опис, розчинність, ідентифікація, залишкові кількості

органічних розчинників, вміст сухого залишку, важких металів, мікробіологічна чистота,

антибактеріальна активність, вміст терпенів.

Одержані екстракти представляють собою сипучу масу зеленого кольору, яка має

специфічний запах. З метою визначення подальших технологічних маніпуляцій з

екстрактами та напряму його використання потрібно було визначити їх розчинність.

Екстракти розчиняються у 96% спирті Р, хлороформі Р, ефірі Р та є практично

нерозчинними у воді Р.

Ідентифікацію похідних хлорофілів проводили спектрофотометричним методом.

Спектр поглинання розчину в області від 600 до 700 нм повинен мати максимум за

довжини хвилі (652 3) нм (порфірини – похідні хлорофілів a та b). Ідентифікацію

терпенів проводили методом тонкошарової хроматографії, міді або цинку в сульфатній золі

– за допомогою якісних реакцій згідно ДФУ.

Оскільки в технології очистки густих екстрактів з листя шавлії використовують

гексан та спирт етиловий з метою видалення залишків гесану при випарюванні, то потрібно

контролювати їх залишкову кількість в екстрактах. З токсикологічної безпеки потрібно

контролювати залишкову кількість гексану в екстрактах. Кількість спирту етилового

потрібно контролювати для точного дозування екстракту при виробництві лікарських

форм. Тому контроль залишкової кількості гексану та етанолу проводили відповідно до




124

вимог ДФУ 5.4, методика 2, 2.2.28. Вміст гексану в екстракті не повинен перевищувати 0,2

%, а вміст етанолу – 10,0 %.

Для точного дозування густого екстракту з листя шавлії при виробництві лікарських

форм потрібно контролювати вміст сухого залишку та корегувати масу екстракту при

загрузці у виробництво враховуючи цей показник. Вміст сухого залишку в екстракті

повинен бути не менше 80 %.

З метою токсикологічної безпеки в усіх видах фітохімічної продукції потрібно

контролювати вміст важких металів, так згідно вимог ДФУ їх вміст повинен бути не

більше 100 ppm (2.4.8).

Для фітохімічних засобів характерна мікробна забрудненість, тому потрібно

контролювати кількість життєздатних бактерій та грибів в екстракті. Випробування

проводили відповідно до вимог ДФУ, 2.6.12, 2.6.13.

Оскільки густі екстракти з листя шавлії характеризуються різноманітністю

компонентного складу терпенів та похідних хлорофілів, що ускладнює хімічну

стандартизацію субстанцію, то наряду з фізико-хімічним методом кількісної

стандартизації, ми також пропонуємо залишити і метод біологічної стандартизації,

оснований на визначенні антибактеріальної активності по відношенню до Staphylococcus

aureus. Препарат повинний затримувати ріст тест-культури Staphylococcus aureus у

концентрації не більш 12,5 мкг у 1 мл середовища № 1.

В густому екстракті було ідентифіковано різноманітні терпени, зокрема 1,8-цинеол,

α- та β-туйони, камфора та борнеол тощо, які мають широкий спектр антимікробної

активності, то нами запропоновано контролювати їх вміст в екстракті. Визначення вмісту

терпенів проводили методом газової хроматографії (2.2.28). Визначали вмісту кожного

компонента, у відсотках, методом внутрішньої нормалізації. Вміст компонентів летучої

фракції, у відсотках, має знаходиться у таких межах: 1,8-цинеол - не менше 5%, α-туйон -

не менше 10%, β-туйон - не менше 5%, камфора - не менше 10%, борнеол - не менше 5%.

Розроблений проект методик контролю якості буде використаний при впровадження

лікарського засобу з листя шавлії лікарської в виробництво.

ПЕРСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ ФІТОПРЕПАРАТУ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ

АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ШКІРИ

Крвавич А. С., Стадницька Н. Є., Петріна Р. О., Гулько Р. М., Новіков В. П.


Лікування алергічних захворювань шкіри є досить складним і актуальним питанням.

Складним, бо має поєднувати в собі багатоцільову терапію, оскільки, ці захворювання

вважаються нервово-алергічними і їх можуть викликати, а потім і підтримувати різні

екзогенні і ендогенні алергени. За даними МОЗ України алергічні дерматити складають 70

% від усіх дерматологічних захворювань.

У терапії вказаних захворювань традиційно використовують лікарські засоби на

основі глюкокортикостероїдів . Останні проявляють швидкий клінічний ефект, проте

мають значну кількість побічних ефектів: атрофія епідермісу і дерми, поява фолікулітів,

вугрів, загострення захворювання вцілому, що значно обмежує їх широке застосування у

клінічній практиці .

Тому актуальним є проведення наукових досліджень з метою створення та вивчення

нових ефективних та безпечних лікувально-косметичних засобів, що, поряд з

протиалергічною дією, забезпечують інтенсивне протікання репаративних процесів, і при

цьому є відносно недорогими та доступними і мають надійну сировинну базу. Такими

лікарськими засобами є засоби рослинного походження. Навіть в гострий період хвороби




125

використання тільки рослинних лікарських засобів може забезпечити ліквідацію гострого

процесу. Застосування фітотерапії в комплексному лікуванні хворих цього профілю не

виключає призначення синтетичних лікарських препаратів. Фітотерапія зменшує побічні

дії синтетичних препаратів і забезпечує більш стійкий лікувальний ефект.

Предметом досліджень, було обрано рослини Карпат, оскільки різноманіття трав та

екологічність краю сприяє успішному вибору сировини для виконання поставленої задачі.

Для досягнення мети були виконані наступні задачі:

- опрацювано дані літератури щодо хімічного складу та фармакологічних властивостей

обраних рослин

- проведено заготівлю сировини відповідно до вимог Фармакопеї та актів нормативної

документації та визначено доброякісність сировини

Як об‘єкти досліджень, було обрано наступні рослини: косарики черепитчасті

(Gladiolus imbricatus), димянка лікарська (Fumaria officinalis), перстач прямостоячий

(Potentilla erecta), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), оман високий (Inula

helenium). В комплексі ці рослини володіють протисвербіжною, протизапальною,

бактерицидною, в‘яжучою, седативною діями. При виборі рослин особливу увагу

приділялось тим, які є малопоширеними та занесені до Червоної книги України (косарики

черепитчасті), оскільки в перспективі планується розмноження цих видів рослин методом

калусогенезу.

В перспективі планується проведення екстракції обраної лікарської рослинної

сировини, дослідження отриманих екстрактів. Опираючись на одержані результати

досліджень запропонувати склад та форму лікувально косметичного засобу, та

обґрунтувати технологію виробництва засобу відповідно до норм законодавчих та

нормативних документів.

АНАЛІЗ НАЯВНОСТІ РОСЛИННИХ ГІПОАЗОТЕМІЧНИХ ЗАСОБІВ НА

СУЧАСНОМУ ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Лисюк Р. М., Дармограй Р. Є.


Широко розповсюджені в даний час гострі та хронічні запальні процеси нирок та

сечовидільної системи часто супроводжуються гіперазотемією, зумовленою зниженням

виведенням з організму рідини і продуктів азотистого обміну. Для лікування даної патології

рекомендуються рослинні засоби, які виявляють гіпоазотемічну дію. Гіпоазотемічні засоби

не виділено в окрему фармакологічну підгрупу згідно класифікаційної системи АТС, їх

включають до підгрупи ―Інші засоби, що використовуються в урології ‖ (Код АТС G04B

X).

Однією з рослинних субстанцій, які виявляють виражену гіпоазотемічну активність,

є флавоновий глікозид робінін. Розроблені на його основі фітозасоби (Гліфазин, Фларонин,

Флавацетин, Рідкий екстракт листя робінії), а також Гіфларин, препарати на основі листя

берези бородавчатої та листя смородини чорної, для яких клінічно доведено ефективність

застосування при гіперазотемічних станах, на жаль, відсутні на сучасному

фармацевтичному ринку України.

У кінці 2010 року було зареєстровано і виведено на український фармацевтичний

ринок фітопрепарат Леспефрил. Цей препарат імпортується з Росії, отримується з

леспедеци двоколірної (Lespedeza bicolor), яка росте на Далекому Сході. Леспефрил

застосовують як гіпоазотемічний і діуретичний засіб для симптоматичного лікування

хронічної ниркової недостатності.




126

Препарати на основі рослин роду Леспедеца сприяють зниженню концентрації

продуктів азотистого обміну в крові та вмісту інтерлейкіну-8 у сироватці крові,

підвищують кліренс азотистих сполук (сечовини, креатиніну і сечової кислоти),

посилюють фільтрацію у канальцях, підвищують виведення натрію, покращують стан

патологічно змінених ниркових канальців.

Препарат імпортного виробництва Леспенефрил на основі леспедеци головчатої

(Lespedeza capitata), донедавна присутній в Україні, не виготовляється виробником.

Аналіз даних щодо стандартизації препарату леспедеци головчатої, ареал якої

охоплює Північну Америку, дозволив виявити фітохімічний маркер, що зумовлює основну

активність рослини. Ведеться пошук нових перспективних джерел вітчизняної флори, що

вміщує дану сполуку.

Відсутність асортименту рослинних гіпоазотемічних засобів на сучасному

фармацевтичному ринку України повинне спонукати до активного пошуку нових

перспективних джерел фітозасобів та реєстрації і впровадження у практичну медицину

розроблених вітчизняними науковцями лікарських засобів для лікування ниркової

недостатності.

СТВОРЕННЯ НОВИХ КОСМЕТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНИХ ФІТОКОМПЛЕКСІВ З

ПРОТИЗАПАЛЬНОЮ ДІЄЮ НА ОСНОВІ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Литвин Б. Я., Стадницька Н. Є., Гулько Р. Я., Струс О. Є., Новіков В. П.


З точки зору патологічної фізіолології запалення - це захисна реакція організму на

різноманітні чинники. Однак запалення може викликати шкідливий вплив на організм. У

разі запалення спостерігаються характерні зовнішні прояви: почервоніння, припухання

(набряк), підвищення температури тіла, біль, розлад функцій організму.

Запалення супроводжується посиленим припливом крові до ураженого місця.

Провідна роль у боротьбі із запаленням належить опірності організму.

Протизапальну дію виявляють рослини, що містять поліфенольні сполуки,

флавоноїди, рутин, вітаміни, мікроелементи та інші компоненти. Лікувальна дія комбінації

лікарських рослин спрямована насамперед на нормалізацію основних фізіологічних

процесів у організмі і підвищення його опірності.

Нами було підібрано рослини, які не викликають алергічних та інших побічних

реакцій, мають стійку протизапальну дію, зростають у екологічно чистих регіонах Карпат.

Серед них: арніка гірська (arnica montana l.), оман високий (inula helenium l.), сухоцвіт

багновий (gaphalium uliginosum l.), ялівець звичайний альпійський (juniperus communis l.),

мильнянка лікарська (saponaria officinalis l.). У кошиках А. г. виявлено арніцин (близько 4

% ), ефірну олію (0,016 %), каротиноїди, флавоноїди, арніфолін, цинарин, дубильні

речовини, інулін, холін, слиз, органічні кислоти (молочну, фумарову, яблучну),

аскорбінову кислоту (21 мг %), смолисті речовини. Кореневище і корені оману високого

містять інулін (до 44 % ) та інші полісахариди (псевдоінулін, інуленін), смоли, камедь,

сліди алкалоїдів, сапоніни, органічні кислоти й ефірну олію (до 4,3 % ), у складі якої є

біциклічні сесквітерпенов і лактони (алантолактон, ізоалантолактон,

дигідроалантолактон),алантол, проазулен і а-токоферол. Трава сухоцвіту містить

флавоноїди, ефірну олію (0,05 % ), дубильні (до 4 % ) і смолисті (до 16 % ) речовини,

алкалоїди (сліди), фітостерини, каротин (12—55 мг% ), тіамін та аскорбінову кислоту.

Плоди ялівцю містять ефірну олію (0,5—2 % ), флавоноїди, смоли (до 9 % ), органічні

кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), цукри (30—40 %), віск (0,6—0,7 %),




127

пектини, дубильні речовини, пентозани (біля 6 %), інтозит, солі калію. У складі ефірної олії

є а-пінен, камфен, кадинен, дипентен, а-терпінеол, терпінелен, борнеол, ізоборнеол,

юніперкамфора, вуглеводень, юнен і ін. Коріння мильнянки містить до 20 % тритерпенових

сапонінів, у тому числі сапонізиди А, В, С і D, агліконами яких є гіпсогенін або

гіпсогенінова кислота. У листі рослини є флавоновий глікозид сапонарин і аскорбінова

кислота (до 1 % ).

Нами було здійснено аналіз літературних даних, заготівлю лікарської рослинної

сировини. У подальшій роботі буде проведена екстракція з підбором розчинників,

оптимальної температури і часу екстрагування. Визначення хімічного складу обраних

лікарських рослин Карпатського регіону, розробка складу та вибір форми для лікувально-

косметичних засобів.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СУБЛІМОВАНОГО ПОРОШКУ СЛИВИ В

ГОМЕОПАТІЇ

Лукієнко О. В., Соколова Л. В., Соколова А. Є.


Створення ефективних субстанцій із лікарської рослинної сировини та лікарських

препаратів на їх основі є актуальним завданням фармації.

Багатим джерелом біологічно активних речовин є слива домашня, яка має значну

сировинну базу на Україні та може бути потенційною основою для отримання на її основі

стандартизованої фітосубстанції для використання, зокрема, в гомеопатії. Нами були

проведені дослідження щодо розробки оптимальної технології отримання стандартизованої

фітосубстанції на основі сливи домашньої.

Для гомеопатії використання сублімованої фіто субстанції сливи, на наш погляд,

буде доцільним, оскільки використання свіжих плодів обмежено сезонністю їх збору,

урожайністю, вони погано підлягають звичайній сушці, а використання ліофільного

сушіння дозволяє отримати порошки, які не поступаються свіжій сировині.

Оскільки, для ліофілізації ми використовували не фільтровані соки, які є досить

густими і мають високу в‘язкість, це може призвести до збільшення кріогідратної

температури. Щоб збільшити текучість для кращого заповнення приладдя для сушіння і

підвищити температуру попереднього заморожування, ми додавали до соків сливи

домашньої воду очищену, яка в процесі сушіння випаровується. Крім того, для отримання

сублімованих порошків ми вводили допоміжні речовини – кріопротектори і

структуроутворювачі, які дозволили отримати порошки із задовільними технологічними

властивостями і високим вмістом БАР.

Одержання порошків сливи домашньої методом сублімаційної сушки здійснювали

відповідно до розробленої нами технологічної схеми.

На технологію сублімованого порошку сливи домашньої розроблено технологічний

регламент, який апробовано на виробництві.

Розроблена аналітична нормативна документація –– технічні умови України ТУ У

15.8.-02010741-070:2011 «Екстракти ліофільні з рослинної сировини», що погоджена МОЗ

України та проведена процедура її державної реєстрації у відповідності з чинним

законодавством. Розроблена та погоджена МОЗ України технологічна нормативна

документація на сублімований порошок сливи –– «Технологическая инструкция на

производство экстрактов лиофильных из растительного сырья» до ТУ У 15.8.-02010741-

070:2011.

Отримано висновки Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 16.08.2011

р. № 05.03.02-07/83793 на технологічну інструкцію на виробництво екстракту сливи згідно




128

ТУ У 15.8.-02010741-070:2011 «Екстракти ліофільні з рослинної сировини. Технічні

умови.» та на технічні умови ТУ У 15.8.-02010741-070:2011 «Екстракти ліофільні з

рослинної сировини. Технічні умови».

ВИЗНАЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ТЕРМІНУ ПРИДАТНОСТІ КРЕМ-

ГЕЛЮ «ТРИМОЛ» ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АКНЕ

Нікітіна М. В., Баранова І. І.


Важливим показником якості лікарських засобів є термін придатності, тобто час протягом якого не спостерігається негативних змін фізико-хімічних, фармакологічних і споживчих характеристик препарату. При розробці складу нового лікарського препарату термін придатності визначають експериментально. З усіх видів упаковки, вживаних для м'яких лікарських форм у фармацевтичній промисловості, алюмінієва туба з мембраною забезпечує герметичність в процесі тривалого зберігання. Алюмінієві туби стійкі до жирів, не пропускають вологи, слугують перепоною для кисню повітря і УФ-проміння, перешкоджають мікробній контамінації у процесі користування. Туби мають також великі переваги, пов'язані з конструкцією (формою): процес виробництва, наповнення і закупорювання туб легке піддаються механізації і автоматизації, мазь повністю заповнює їх об'єм і по мірі її використання в туби не проникає повітря, що дає можливість використовувати вміст туби після її розгерметизації не відразу, а по мірі необхідності.

Вивчення стабільності крем-гелю проводили на шести серіях кожного препарату, розфасованого в туби алюмінієві по 30 г (ТУ У 25463020-01-98) з внутрішнім лаковим покриттям Расіас 11015-000. Термін зберігання мазі визначали при двох температурних режимах – в кімнатних умовах (20±5)°С і в прохолодному місці при (12,5±2,5)°С.

Відразу після приготування і через кожні 6 місяців протягом 2,5 років зберігання стабільність крем-гелю оцінювали за наступними показниками: органолептичні і фізико-хімічні властивості (зовнішній вигляд, колір, запах, значення рН), ідентифікація і кількісне визначення триклозану, середня маса вмісту упаковки, однорідність.

Методики визначення показників і їх характеристики (межі значень) регламентуються ДФУ і іншими нормативними документами. Результати вивчення стабільності препарату інших досліджуваних серій були ідентичними. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що зразки крем-гелю, які зберігалися за умов кімнатної та прохолодної температури, витримували тести за всіма показниками МКЯ.

Коливання кількісного вмісту триклозану не перевищував межі помилки методики рідинної хроматографії. Об'єктивною характеристикою стабільності емульсійних систем, зокрема першого ріду, однозначно, характеризують експериментальні дослідження їх стійкості щодо перепадів температури (термо- та колоїдна стабільність. Одержані нами результати свідчать, що крем-гель «Тримол» різних серій є стабільним.

При дослідженні розробленого препарату одним з важливих показників якості є мікробіологічний контроль. Мікробіологічну чистоту визначали за методикою, що наведена у ДФУ 1.0, п. 5.1.4 N, ДФУ g/2/6/12 N, 2.6.13 N4.1. В препараті не виявлено бактерії родини Enterobacteriaceae, S. aureus, Ps. aeruginosa. Загальна кількість бактерій в 1 г препарату не перевищила 10, грибів 10. Таким чином, за ступенем мікробної контамінації крем-гель «Тримол» відповідає вимогам ДФУ для препаратів місцевого призначення.

Одним з факторів, що визначають протікання ранового процесу є певна ступінь рН в рані. З літературних джерел відомо, що помірна кислотність в рані є фактором, що сприятливо впливає на ферментні системи, фагоцитоз, посилює бактерицидні властивості тканевих колоїдів, сприяє захисно-пристосовуваним реакціям. Значне зниження рН, пов'язане з розвитком інфекційно-запального процесу в рані, викликає порушення життєдіяльності та відмирання клітин. Крім того, рН є одним з важливих показників, що




129

характеризують стабільність розробленої емульсії, всмоктуваність лікарських речовин. З цією метою нами було проведено вивчення рН розробленої мазі і встановлено, що залежно від серії водневий показник знаходиться у межах 4,0-4,5.

Таким чином, на підставі проведених досліджень встановлено, що крем-гель «Тримол» протягом двох років зберігання при кімнатній температурі та прохолодному місці.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСНОГО ВМІСТУ СУМИ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У

НАСТОЙЦІ ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ

Пласконіс Ю. Ю., Соколова Л. В.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського»

Одним із вагомих параметрів оцінки якості екстракційних лікарських препаратів є

кількісний вміст у них діючих речовин.

Основними групами БАР настойки листя шовковиці є дубильні речовини та

флавоноїди, що за своєю хімічною будовою відносяться до поліфенольних сполук. Тому, з

метою контролю якості настойки листя шовковиці проводилося кількісне визначення даних

груп діючих речовин.

Кількісне визначення суми поліфенольних сполук проводили в 5 серіях 40 %

настойки шовковиці. Дослідні зразки попередньо були підготовлені наступним чином:

розбавлені водні розчини настойки шовковиці трикратно екстрагували хлороформом, що

дозволило уникнути можливого впливу ефірних олій, жирних органічних кислот,

парафінів, смол, тощо на результати кількісного визначення.

Для кількісного визначення поліфенольних сполук у настойці листя шовковиці

використали метод абсорбційної спектрофотометрії в УФ-ділянці. Це пояснюється

наявністю характерних для них певних смуг поглинання в УФ-ділянці спектра. Крім того,

запропонований метод є досить точним і оперативним порівняно з описаними в літературі

для даного виду біологічно активних речовин.

Кількісний вміст загальної суми поліфенольних сполук в дослідних зразках

настойки листя шовковиці обчислювали в перерахунку на величину питомого показника

поглинання галової кислоти, вибраної нами в якості стандарту. За аналітичну для

поліфенольних речовин була вибрана довжина хвилі 266 нм, оскільки вона відповідає

максимуму поглинання галової кислоти. Результати досліджень наведені в табл. 1.

Таблиця 1.

Визначення вмісту поліфенольних сполук в настойці листя шовковиці

Номер серії настойки

листя шовковиці

Вміст поліфенольних сполук,

%

Метрологічні

характеристики

1 6,00 =6,06 %

S2=0,196976

S=0,198482249

S =0,95

Δ =0,39

ε=1,17%

± Δ =6,06±0,39

2 5,60

3 6,50

4 6,30

5 5,9

Розрахунки кількісного вмісту суми поліфенольних сполук проводили з

використанням величини питомого показника поглинання галової кислоти. Даний показник

був встановлений і розрахований статистично при використанні ФСЗ галової кислоти і

чисельно становить 540.

Проведено кількісне визначення суми поліфенольних сполук у настойці листя




130

шовковиці методом абсорбційної спектрофотометрії в УФ-ділянці. Отримані результати

вказують на вміст у складі настойки поліфенольних сполук в межах 5,60 – 6,50 % при

величині відносної похибки визначення 1,17 %. Що дозволяє зробити висновок про

доцільність використання даної методики визначення суми поліфенольних у настойці листя

шовковиці.

КУПАЖ ОЛІЙ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ МЕТОД ПОКРАЩЕННЯ І СТАБІЛІЗАЦІЇ

ЇХ ЖИРНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ

Покотило О. С., Покотило О. О.1, Юзва Ю. М., Кравець Н. Т., Ониськів В. В.

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя 1ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського»

Жирнокислотний склад олій суттєво відрізняється за вмістом і співвідношенням

насичених і ненасичених жирних кислот, а також за співвідношенням між вмістом

поліненасичених жирних кислот родин ω-3, ω-6 і ω-9. Власне від жирнокислотного складу

залежить, з одного боку, харчова і біологічна цінність олії, а з іншого – їх стабільність.

Адже при збільшенні вмісту моно- і поліненасичених жирних кислот у оліях зростає

інтенсивність їх окиснення. Необхідно відмітити, що природою створено натуральні

захисні органічні чинники – антиоксиданти, які забезпечують відносну стабільність

жирнокислотного складу олій з високим вмістом поліненасичених жирних кислот. Серед

розповсюджених на українському ринку оліях вміст природних антиоксидантів (вітамінів Е

та А) зменшується в ряді: лляна → ріпакова → оливкова → кукурудзяна → соняшникова

→ соєва → пальмова.

Виходячи із сказаного вище дана робота присвячена дослідженню фізико-хімічних

показників окиснювальних процесів у соняшниковій і ріпаковій оліях і їх сумішей. Метою

роботи є порівняльне дослідження стабільності (жирнокислотний склад, перекисне, йодне

число) соняшникової рослинної олії нерафінованої вищого ґатунку, рафінованої

дезодорованої та сумішей соняшникової і ріпакової олії, що зберігалися.

На основі одержаних результатів запропонована суміш соняшникової і ріпакової

олій, яка при збільшенні питомої ваги ріпакової олії до 30% у складі суміші призводить до

підвищення стійкості до аутоокиснення. За результатами аналізу фізико-хімічних

показників встановлено, що таке купажування соняшникової і ріпакової олій сприяє

стабілізації суміші від самоокислення під час зберігання впродовж 6 місяців.

Свіжоприготовлені зразки нерафінованої та рафінованої ріпакової олії містили значно

менше продуктів вторинного окислення (перекисне число 0,4-0,6), ніж такі ж зразки

соняшникової олії (перекисне число 2,3-3,9). Кожна із досліджуваних олій

характеризується домінуючою перевагою у її складі відносного вмісту певної жирної

кислоти. Так, у соняшниковій олії це лінолева кислота (ω-6), а у ріпаковій – олеїнова (ω-9).

Після зберігання впродовж 6 місяців нерафінованих олій відмічено збільшення кислотного

числа у соняшниковій олії в 8,3 рази, а в ріпаковій лише в 1,4 рази. Збільшення показника

перекисне число за той же період зберігання соняшникової та ріпакової олії склав 3,3 та 2,3

рази відповідно. Після зберігання впродовж 6 місяців для рафінованої олії показник

кислотного числа збільшився таким чином: у соняшниковій олії – в 2,7 , для ріпакової – в

1,5 рази. Водночас зафіксовано таке підвищення значень показника перекисного числа у

соняшниковій – в 4,5 рази, у ріпаковій олії – в 2,8 рази. Збільшення питомої ваги ріпакової

олії у складі суміші призводе до зменшення у складі купажної композиції концентрації α-

токоферолів та збільшення концентрації γ-токоферолів, що викликає синергетичний

антиоксидантний ефект.




131

Виявлена більша стійкість досліджуваних сумішей до автоокиснення дозволяє

прогнозувати перспективність застосування сумішей соняшникової та ріпакової олії у

виробництві харчових продуктів функціонального призначення і біологічно активних

добавок на їх основі.

МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ БЛИЖНЬОЇ ІЧ-СПЕКТРОСКОПІЇ ДЛЯ

КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ РОДИНИ

LAMIACEAE

Прокопенко Ю. С., Георгіянц В. А.


Родина Lamiaceae (Глухокропивові) вважається однією з найпоширеніших родин, до

складу якої входять декілька тисяч видів рослин. Представники даної родини добре

розповсюджені, зустрічаються практично всюди та широко застосовуються у

фармацевтичній галузі, виробництві косметичних препаратів, парфумерній промисловості,

кулінарії, тощо. Для вхідного контролю ЛРС мають бути застосовані сучасні та експресні

методи, що дозволяють визначитись з її якістю.

Одним з найвідоміших представників родини глухокропивових є ефірноолійна

рослина материнка звичайна (Oreganum vulgare L.). Материнка вже декілька років є

офіцинальною рослиною як в Україні, так і в Європі та використовується як сировина для

отримання ефірної олії та деяких лікарських засобів для лікування захворювань органів

травлення, органів дихальної системи, тощо. Крім того, слід зазначити той факт, що

материка займає одне з провідних місць серед кулінарних рослин у вигляді спеції під

назвою «Орегано».

Існуючі документи, що регламентують якість трави материнки, а саме монографії

Державної Фармакопеї України «Материнки трава» та Європейської фармакопеї «Oregano

herb» передбачають застосування хроматографічних методів аналізу для ідентифікації та

кількісного визначення діючих речовин у ефірній олії (тонкошарова та газова

хроматографія відповідно), а також ідентифікацію лікарської рослинної сировини за

допомогою мікроскопічного аналізу. Дані методики добре відтворюються в умовах

лабораторії та можуть бути використані для контролю якості як лікарської рослинної

сировини трави материнки, так і спеції орегано. Проте, враховуючи той факт, що

фармацевтична наука постійно знаходиться у стані розвитку, та інтерес до універсальних,

високоефективних, експресних та інформативних методів з часом тільки зростає, було

вирішено проаналізувати можливості стандартизації трави материнки за допомогою інших

сучасних методів аналізу.

Відомо, що для контролю якості ефірних олій метод хромато-мас-спектрометрії є

найбільш зручним, проте при стандартизації лікарської рослинної сировини, як правило,

виникає та сама проблема, що і при застосуванні фармакопейного методу газової

хроматографії, а саме необхідністю використання спеціального обладнання для отримання

ефірної олії з ЛРС та подальшого її дослідження. Інша тенденція спостерігається у

Сполучених Штатах Америки, де для стандартизації ефірноолійної ЛРС застосовується

раманівська спектроскопія, проте, як показує практика, для здійснення цього аналізу також

перш за все необхідно отримати ефірноолійну витяжку, що може виявитись недостатньо

зручним. У якості альтернативи нами було обрано метод ближньої ІЧ-спектроскопії,

можливості якого вже давно використовуються для здійснення контролю якості

фармацевтичних субстанцій, лікарських засобів та харчових продуктів. Значною перевагою

цього методу є відсутність трудомісткої пробопідготовки.




132

Метою нашого дослідження було визначення можливостей застосування методу ІЧ-

спектроскопії для ідентифікації окремих БАР у траві материнки звичайної. Досліджували

висушену надземну частину материнки, зібрану у період цвітіння. Для вирішення

поставленого завдання нами було використано мікроскоп Zeiss (J&M) із вбудованим ІЧ-

детектором та портативний ІЧ-спектрометр MicroPhazir NRIR. З сировини готували

фіксовані зразки верхньої та нижньої епідерми листка, поперечного зрізу листка, епідерми

пелюсток. Крім того, досліджували висушену траву материнки після подрібнення на

порошок з розміром часток 500 μм.

В результаті проведеного дослідження було встановлено, що метод ІЧ-спектроскопії

у ближній області дозволяє здійснювати первинну ідентифікацію БАР у лікарській

рослинній сировині та в подальшому може бути рекомендований як альтернативний метод

при складанні проекту нормативної документації.

ПЕРСПЕКТИВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ МАЗЕЙ АПТЕЧНОГО ВИГОТОВЛЕННЯ З

РОСЛИННИМИ ЕКСТРАКТАМИ

Савченко Л. П., Здорик О. З.,. Георгіянц В. А., Вракін В. О.


На сьогоднішній день м‘які лікарські форми займають друге місце за обсягами

виготовлення після рідких лікарських форм в аптечному виробництві. Вони є незамінними

у лікуванні різноманітних дерматологічних захворювань та часто використовуються для

лікування ран. Саме виготовлені в аптеці м‘які лікарські форми забезпечують раціональне

поєднання необхідних діючих компонентів, які не зберігають стабільність протягом

тривалого періоду, тому і не можуть випускатись промисловістю.

До складу багатьох мазей аптечного виготовлення входять екстракти з лікарської

рослинної сировини, настойки календули, конвалії, собачої кропиви, валеріани та арніки.

Саме використання настойок з лікарських рослин дозволяє поєднати в лікарській формі всі

необхідні фармакологічні ефекти для лікування того чи іншого захворювання. Як і інші

лікарські форми вони потребують стандартизації у відповідності з вимогами ДФУ.

Для дослідження нами обрана мазь, яка використовується для лікування геморою:

Rp.: Tincturae Calendulae 2 ml

Tincturae Arnicae 2 ml

Lanolini anhydrici 12,0

Vaselini 8,0

M. D. S.

За рахунок вмісту різноманітних біологічно активних речовин календула проявляє

протизапальну, антисептичну та ранозагоювальну дію, а для арніки характерним є

кровоспинний ефект. Оскільки на фармакологічну активність мазі впливає комплекс

флавоноїдів та поліфенольних сполук, які містяться в арніці та календулі, стандартизацію

мазі проводили саме за цими групами біологічно активних речовин.

Відповідно до вимог ДФУ (стаття ―М‘які лікарські засоби для місцевого

застосування‖N), мазь контролюють за такими показниками якості: опис, ідентифікація,

однорідність, кількісне визначення. За показником опис мазь – густа, в‘язка маса жовтого

кольору. За зовнішнім виглядом повинна відповідати вимогам ДФУ. Однорідність мазі

визначають за зовнішнім виглядом та за вимогами вищезгаданої статті ДФУ.

Для ідентифікації обраної лікарської форми запропоновано використовувати реакції

з розчином заліза (III) хлориду, в результаті якої спостерігалась поява буро-зеленого

забарвлення та реакцію з концентрованим розчином аміаку, в результаті якої з‘являється




133

жовте забарвлення, а в УФ-світлі спостерігається жовто-зелена флуоресценція. Для

проведення реакцій ідентифікації використовували спиртову витяжку з лікарської форми,

яку проводили чотири рази. Проведена валідація методик свідчить про ймовірність

виявлення біологічно активних речовин за допомогою обраних реакцій в досліджуваному

діапазоні.

Кількісне визначення мазі рекомендовано проводити методом фотоколориметрії при

довжині хвилі 400 нм. При дослідженні також використовували спиртову витяжку мазі, яку

здійснювали чотири рази (двічі по 10 мл та двічі по 15 мл спирту етилового 70 %). В основу

методики кількісного визначення покладена взаємодія флавоноїдів з хлоридом алюмінію з

подальшим утворенням комплексу. Вміст суми флавоноїдів рекомендовано визначати в

перерахунку на рутин. В процесі дослідження були вивчені всі необхідні валідаційні

характеристики запропонованої методики. Отримані величини валідаційних характеристик

не перевищують встановлені критерії відповідності, які були розраховані за вимогами ДФУ

та Наказу МОЗ № 626 від 15.12.2004 р.

Розроблена схема аналізу мазі від геморою дозволяє контролювати якість даної мазі

у відповідності з вимогами ДФУ. В подальшій роботі планується розробка схеми

стандартизації лікарських засобів аптечного виготовлення з рослинними екстрактами.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК У КВІТАХ

ЦМИНУ ПІСКОВОГО

Смалюх О. Г., Нестер М. І., Сур С.В.

АТ «Галичфарм», Корпорація «Артеріум»

В медичній практиці квіти безсмертника Helichrysum arenarium (L.) Moench

застосовують для отримання готових лікарських засобів жовчогінної дії. Флавоноїди

(ізосаліпурпузид, нарінгенін і його 5-глікозиди саліпурпузид, геліхризин; флавон апігенін і

його 5-глікозиди; флавонол - кемферол і його 3-глікозиди) вважаються основними діючими

речовинами, що зумовлюють жовчогінну дію лікарських засобів, отриманих із квітів цмину

піскового. Такий різноманітний флавоноїдний склад створює труднощі при стандартизації

квітів цмину піскового. Так, у фармакопеї ГФ ХІ видання, стаття «Квітів безсмертника

пісчаного» кількісне визначення проводять без використання стандартного зразка методом

прямої спектрофотометрії, що призводить до значного завищення результатів.

Метою нашої роботи була розробка методики кількісного визначення флавоноїдів у

квітах цмину піскового.

Дослідження різних зразків сировини дозволило ідентифікувати у ЛРС флавоноїди

ізосаліпурпузид, апігенін та апігену-7-глюкозид, хлорогенову, кавову та ферулову кислоти,

що узгоджується з літературними даними. Результати ідентифікації біологічно активних

сполук методами ВЕРХ та ТШХ показали, що флавоноїди квітів цмину піскового

представлені, головним чином, ізосаліпурпузидом. Враховуючи це, кількісне визначення

флавоноїдів у сировині проводили в перерахунку на ізосаліпурпузид.

Для визначення вмісту флавоноїдів використано їх здатність утворювати забарвлений

комплекс з алюмінію хлоридом. Комплекс алюміній хлориду з флавоноїдами квітів цмину

піскового в умовах вибраної пробопідготовки мав максимум поглинання в діапазоні від 412

до 418 нм в диференціальному спектрі. У диференціальному електронному спектрі розчину

стандартного зразка максимум поглинання спостерігався при 418 нм. Положення

максимумів поглинання в електронних спектрах для різних зразків сировини коливається в

діапазоні від 412 до 418 нм і свідчить про різноманітність флавоноїдного складу квітів

цмину піскового, проте переважає ізосаліпурпузид.




134

Вміст суми флавоноїдів у досліджуваних зразках у обраних умовах пробопідготовки

становив від 1,5 до 4,5 % в перерахунку на ізосаліпурпузид.

Рис. Диференціальний електронний спектр водно-спиртового витягнення з квітів

цмину піскового (1) та стандартного зразку ізосаліпурпузиду (2).

Проведені дослідження дозволяють запропонувати вміст флавоноїдів у перерахунку

на ізосаліпурпузид як показник якості квітів цмину піскового і обрати критерій якості – не

менше 1,5 % у перерахунку на ізосаліпурпузид і суху сировину.

СИНТЕЗ ТА РОЗРОБКА МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ

3-МЕТИЛАМІНОСУКЦИНОЇЛАМІДО-N-(3', 4'-ДИМЕТИЛФЕНІЛ)АНТРАНІЛОВОЇ

КИСЛОТИ, ЯКА ПРОЯВЛЯЄ ПРОТИЗАПАЛЬНУ, АНАЛЬГЕТИЧНУ,

ДІУРЕТИЧНУ ТА ПРОТИГРИБКОВУ АКТИВНІСТЬ

Сулейман М. М., Ісаєв С. Г., Свєчнікова О. М.*


*Національний Харківський педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

Пошук нових засобів з широким спектром фармакологічної дії є актуальною

проблемою сучасної медицини і фармації. Відомий цілий ряд лікарських засобів

синтетичного походження, кожен з яких має свою домінуючу дію, наприклад, натрію

диклофенак (протизапальну), анальгін (анальгетичну), гіпотіазид (діуретичну) тощо. У

комплексному лікуванні виникає необхідність призначення хворому одночасно декілька

лікарських засобів з моноспрямованою дією, внаслідок чого загальна побічна дія

підсилюється. У зв'язку з цим, нами було здійснено синтез нової індивідуальної хімічної

сполуки 3-метиламіносукциноїламідо-N-(3', 4'-диметилфеніл)антранілової кислоти

COOH

N

HN

HCC

CC

N

H

H3C

O

O

CH3

CH3

H2

H2

,

яка проявляє протизапальну, анальгетичну, діуретичну та протигрибкову активність.

Запропоновані фізико-хімічні методи якісного аналізу, які підтвердждують будову даної

сполуки та методи кількісного визначення, які є важливим напрямком у

біофармацевтичних дослідженнях.




135

3-метиламіносукциноїламідо-N-(3', 4'-диметилфеніл)антранілова кислота утворена

взаємодією метиламіду 3-карбокси-2-хлорсукцинанілової кислоти та 3,4-ксилидину у

присутності калію карбонату та міді оксиду при нагріванні реакціїної суміщі до 180-220оС

без розчинників. Отримана речовина – порошок блакитно-зеленого кольору, погано

розчинний у воді, гексані, добре розчинний в етанолі, діоксані, ДМСО, ДМФА. Будова

сполуки підтверджена за допомогою елементного аналізу та ІЧ-спектроскопії, а

індивідуальність – методом тонкошарової хроматографії. Що стосується кількісного

визначення нами було обрано два методи: метод потенціометричного титрування у

неводних розчинниках, та новий, надійний, експресний метод двофазного титрування.

Сутність методу двофазного титрування полягає у прямому титрування розчином лугу

двофазної системи, котра складається з органічної фази, яка містить речовину, що

аналізується, та водної фази, що містить індикатор. Кінцеву точку титрування визначають

за зміною забарвлення водного шару.

Метод потенціометричного титрування точний, але тривалий у виконанні.

Результати досліджень метода двофазного титрування характеризуються високою

точністю та репрезентативністю, методика проста у виконанні.

МАС-СПЕКТРОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ЯГIД

УКРАЇНСЬКИХ ТА IСПАНСКИХ БУЯХIВ

Таланов А. О., Меньков М. Г., Мiшанiна А. М., Круглов Д. С., Фурса М. С.


Буяхи (Vaccinium uliginosum L) – вiдома рослина, яку у свiжому вигляду вважають

чудовими ласощами. В Українi вона розсiяно росте на пiвночi Правобережного Полісся,

подекуди у південній частині Полісся, в Карпатах. Ягодам властива протизапальна,

жарознижувальна, протисклеротична, сечогінна, протипухлинна, загальнозміцнююча дія. З

них виготовляють соки, компоти, варення, вина, джеми, желе, муси. Ϊї хімічний склад,

зокрема елементний, досліджено недостатньо.

Мета дослідження – проаналізувати наявність хімічних елементів ягід рослини, яка

росте в Українi та Іспанiї.

Для аналізу використані торговельні зразки ягід iз України (м. Трускавець

Львiвської обл.) та Іспанії.

Елементний склад ягід визначали масс – спектрометрією з індуктивно зв‘язаною

плазмою на приладі ELAN – DRC – e (Perkin Elmer, USA). Результати аналізу наведені в

таблицi.

Таблиця

Елементний склад ягід українських та іспанських буяхів

Еле-

мент

Вміст, мкг/г Еле-

мент

Вміст, мкг/г Еле-

мент

Вміст, мкг/г

Україна İспанія Україна İспанія Україна İспанія

Макроелементи Cs 0,1800 0,1057 Pb 0,0410 0,1300

Cu 2,2400 3,5600 Pr 0,00032 0,0013

Al 14,3000 29,0000 Dy 0,00015 0,00067 Rb 14,2000 3,0000

Ca 875,0000 475,0000 Er 0,00021 0,00035 Sb 0,0050 0,0120

K 5692,0000 6608,0000 Eu 0,0001 0,0001 Se 0,0016 0,1200

Mg 684,0000 437,0000 Fe 19,8000 44,9000 Sm 0,00019 0,0011

Na 18,2000 63,0000 Ga 0,0074 0,0076 Sn 0,0290 0,0320

P 936,0000 1059,0000 Gd 0,0021 0,0014 Sr 0,5900 0,5100




136


Мікроелементи Ge 0,0065 0,0033 Ta 0,00074 0,00086

Ag 0,0029 0,0110 Hf 0,0010 0,0011 Tb 0,00032 0,0120

As 0,0830 0,1100 Hg 0,0023 0,0042 Th 0,00018 0,0012

Au 0,0160 0,0380 Ho 0,0001 0,0001 Ti 1,0700 3,1500

B 9,2000 8,9000 I 0,0110 0,0180 Tl 0,0020 0,00086

Ba 8,1300 2,2800 La 0,0039 0,0100 Tm 0,0001 0,00013

Be 0,0010 0,0010 Li 0,0085 0,0440 U 0,0247 0,0048

Bi 0,0002 0,00094 Lu 0,00012 0,00051 V 0,0215 0,1800

Br 25,4000 30,9000 Mn 42,5000 12,6000 W 0,0190 0,0170

Ce 0,0058 0,0190 Mo 0,1800 0,1300 Y 0,0026 0,0075

Cd 0,1100 0,0042 Nb 0,0027 0,0046 Yb 0,0002 0,00066

Co 0,0510 0,0370 Nd 0,0019 0,0033 Zn 13,9000 7,1000

Cr 2,2800 3,0800 Ni 0,8600 0,9800 Zr 0,0480 0,0820

Всього визначено 60 елементів, із них 6 макро- (Al, Ca, K, Mg, Na, P), 54 мікро- та

ультрамікроелементiв (Ag, As, Au, B, Ba, Be, Bi, Br, Ce, Cd, Co, Cr, Cs, Cu, Dy, Er, Eu, Fe,

Ga, Gd, Ge, Hf, Hg, Ho, I, La, Li, Lu, Mn, Mo, Nb, Nd, Ni, Pb, Pr, Rb, Sb, Se, Sm, Sn, Sr, Ta,

Tb, Th, Ti, Tl, Tm, U, V, W, Y, Yb, Zn, Zr). Переважна кількість елементів у більшій мірі

накопичувалась у ягодах іспанських буяхів.

Таким чином, елементний склад досліджуваних зразків ідентичний, при дещо

більшому вмісту багатьох елементів у ягодах буяхів з Іспанiї.

ВИБІР ОПТИМАЛЬНИХ УМОВ ЕКСТРАКЦІЇ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СУБСТАНЦІЙ З

СИРОВИНИ МАЛЬВИ ЛІСОВОЇ

Тернинко І. І., Онищенко У. Є.

ДЗ «Луганський державний медичний університет»

Фітопрепарати на даний час займають значну нішу в асортименті лікарських засобів

та використовуються в лікуванні багатьох захворювань. Тому питання пошуку рослин з

достатньою сировинною базою та значним досвідом застосування в народній медицині

залишається актуальним. Адже розробка нових фітозасобів широкого спектру дії є

перспективним напрямком фармацевтичних досліджень. Нашу увагу привернула мальва

лісова (Malva sylvestris L.), рослина з родини Мальвові, яка за даними літератури виявляє

протизапальну, відхаркувальну, обволікаючу, ранозагоювальну дії та широко

розповсюджена на території України.

Наші попередні фітохімічні дослідження довели різноманітність хімічного складу

сировини мальви та показали перспективність її використання в якості джерела фітозасобів

та впровадження в офіцінальну медицину. Тому метою даної роботи було розробити

оптимальні умови екстракції для отримання субстанцій (густого та сухого екстрактів) з

сировини мальви.

В якості об‘єктів дослідження нами було обрано листя та корені мальви лісової, що

були заготовлені на території Луганської області в травні у фазі до цвітіння та у серпні

2012р. відповідно.

При розробці оптимальних умов екстрагування було визначено наступні параметри:

вибір екстрагенту, співвідношення сировина:екстрагент, визначення оптимального часу та

кратності екстракції. При виборі оптимальних умов ми керувалися максимальним виходом

готового продукту та вмістом діючих речовин, які були визначені попередніми

дослідженнями, як превалюючі, і є флавоноїдами у листі та полісахаридами у коренях.




137

Згідно експериментальних даних оптимальним екстрагентом для листя мальви є

40% етанол, адже при екстракції саме цим розчинником спостерігається максимальний

вихід субстанції при достатньому вмісті флавоноїдів (19,62% та 66,08% відповідно).

Співвідношення сировини до екстрагенту 1:10 є оптимальним, адже при його зменшенні

значно знижується вихід готового продукту, а збільшення його недоцільне, тому що

витрати етанолу не обґрунтовуються незначним зростанням виходу готового продукту та

кількісного вмісту флавоноїдів. Встановлено, що оптимальною є 12–тигодинна екстракція,

яка дозволяє максимально вилучити флавоноїди з досліджуваної рослинної сировини, а

ефективною кратністю є дворазова екстракція, що забезпечує значний вихід готової

субстанції при оптимальних затратах.

Оскільки діючими речовинами у корені мальви є полісахариди, то й екстрагентом

ми обрали воду очищену, адже відомо, що гаряча вода дає змогу вилучити максимальну

кількість полісахаридів. Оптимальне співвідношення сировина:екстрагент складає 1:10.

Ефективний час екстракції – 1 година, тому що збільшення цього часу практично не змінює

результати виходу готового продукту та кількісного вмісту полісахаридів. Оптимальною

виявилася трикратна екстракція, адже саме при ній вихід готової субстанції найвищий.

Враховуючи вищезазначене, оптимальними умовами отримання субстанцій з листя

мальви лісової є дворазова екстракція сировини 40 % етанолом в співвідношенні 1:10

протягом 12 годин. Сухий екстракт з коренів рекомендовано отримувати шляхом

трикратної екстракції сировини гарячою водою в співвідношенні 1:10 протягом 1 години

при 90 °С .

В подальшому доцільно дослідити фармакологічну активність отриманих

субстанцій для їх впровадження в медичну практику.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА ОСНОВІ НАСІННЯ

МОРКВИ ДИКОЇ

Ткачук О. Ю., Вишневська Л. І., Марків В. І.


Незважаючи на велику кількість лікарських засобів на світовому фармацевтичному

ринку, створення нових, більш ефективних лікарських препаратів все ще залишається

актуальною проблемою. Попит на високоефективні та малотоксичні лікарські препарати з

рослинної сировини не тільки не зменшується, але навпаки, з кожним роком все більше

зростає. При цьому перевагу надають тим фітопрепаратам, які проявляють широкий спектр

дії, високу терапевтичну активність, і при цьому є менш токсичними та економічно

вигіднішими в порівнянні з синтетичними аналогами.

Дані літературних джерел свідчать про те, що насіння моркви дикої з давніх давен

широко використовується в народній медицині для лікування різноманітних захворювань

шкіри та внутрішніх органів завдяки вмісту в них широкого комплексу біологічно активних

речовин (БАР), таких як ефірна та жирна олія, кумарини, фуранохромони, флавоноїди,

органiчнi кислоти, мiкро- та макроелементи тощо. Насіння приймають як зовнішньо, так і

внутрішньо у вигляді порошку або відвару для лікування сечокам‘яної хвороби, при

порушенні травлення, як вітрогінний, жовчогінний, глистогінний і проносний засіб. У

деяких країнах насіння використовують як протизаплідний та абортивний засіб. Високою

популярністю користується ефірна олія насіння моркви дикої, виготовлена з сировини, яку

вирощують у Польщі, Франції та Індії. Вона є ефективним засобом для лікування

захворювань шкіри, сприяє заживленню ран, підвищує пружність шкіри, крім того

застосовується внутрішньо для лікування гепатиту, холециститу, виразкової хвороби

шлунка та дванадцятипалої кишки, геморою, захворювань підшлункової залози.




138

В Україні морква дика росте по всій території, крім високогірних районів Карпат.

Метою нашої роботи стало проведення аналізу фармацевтичного ринку на наявність

лікарських препаратів, до складу яких входить морква дика. За допомогою Компендіуму-

2012 та Довідника лікарських засобів-2012, нами було проаналізовано асортимент

вітчизняних препаратів, виготовлених з насіння моркви дикої.

Результати досліджень показали, що на ринку Україну зареєстровано два препарати,

виготовлених з використанням досліджуваної рослини – «Уролесан» (виробники – ВАТ

«Київмедпрепарат», м. Київ та АТ «Галичфарм», м. Львів) і «Урохолум» (виробник - ТОВ

«ДКП «Фармацевтична фабрика», м. Житомир). «Уролесан» використовують у лікуванні

нефролітіазу, жовчнокам'яної хвороби, гострого та хронічного калькульозного

холециститу, пієлонефриту, ниркових і печінкових колік та сольових діатезів. «Урохолум»

має схоже застосування і призначається для лікування гострих та хронічних захворювань

сечового міхура і нирок, сечокам'яної, нироковокам'яної та жовчнокам'яної хвороби,

гострих та підгострих калькульозних пієлонефритів і холециститів, дискінезії

жовчовивідних шляхів. Препарат «Уролесан» представлений на ринку України у вигляді

капсул, сиропу та оральних крапель, тоді як «Урохолум» випускається лише у вигляді

оральних крапель.

У Росії зареєстровано лише один препарат, до складу якого входить насіння моркви

дикої – оральні краплі «Урохолесан», які призначаються для лікування захворювань нирок

та жовчовивідних шляхів.

Таким чином, враховуючи малий асортимент вітчизняних препаратів на основі

насіння моркви дикої при наявності достатньої сировинної бази, актуальним завданням є

розробка нових препаратів на їх основі та доведення за допомогою досліджень можливих

перспектив використання.

ВПЛИВ ЯКОСТІ УПАКУВАННЯ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ

РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ

Трунова Т. В., Баранова І. І.


Досліджується вплив якості упакування лікарських засобів рослинного походження

Упаковка у фармації відіграє особливу роль, забезпечуючи не тільки можливість зручного

застосування ліків, але і збереження їхніх властивостей у процесі зберігання. Для кожного

виду сировини є відповідна упаковка, визначена стандартом: мішки з тканини одинарні або

подвійні, мішки паперові багатошарові, пакети паперові одинарні або подвійні, тюки

довгастої ферми з тканини, кипи, обшиті тканиною, ящики фанерні, ящики з гофрованого

картону та кипи, що не обшиті тканиною. Тара має бути міцною, чистою, сухою, без

сторонніх запахів і однаковою для кожної партії сировини. Вигляд тари і маса сировини,

що упакована в ній, встановлюється АНД на конкретну сировину.

Первинна (внутрішня) упаковка – ємкість або інша форма упаковки, що

безпосередньо контактує з лікарським засобом, і призначена для створення необхідних

умов, які забезпечують тривалу цілісність поміщеної в ній лікарської форми.

Вторина (зовнішня) упаковка – контейнер чи інша форма упаковки, в яку вміщують

лікарський засіб у первинній упаковці, для захисту первинних упаковок (їхньої цілісності) і

для більш повних інформаційних відомостей, також вона створює додаткову герметизацію

і захист первинних упаковок від впливу зовнішніх чинників.

Група препаратів лікарської рослинної сировини та засобів на її основі є окремою і

мало захищеною. Лі карська росли нна си ровина (ЛРС) - цілі лікарські рослини або їх

частини, що використовуються у висушеному (іноді у свіжому) вигляді для отримання

лікарських речовин, лікарських засобів рослинного походження (фітопрепаратів) та

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B8




139

лікарських форм і дозволені до використання. З перелічених видів тари частіше

застосовується мішечна тара і кипи. У мішечну тару пакується близько 70 % найменувань

лікарської рослинної сировини (насіння, ягоди, дрібні й різані корені і кореневища). В

подвійні мішки упаковують важку сировину або такі її види, які вимагають особливо

твердої оболонки, аби захистити від проникання пилу та вологи.

Тому метою роботи є вивчення впливу упаковки в умовах, зберігання та реалізації

лікарських препаратів рослинного походження. Умови зберігання мають бути такими, щоб

сировина не втрачала ані зовнішнього вигляду, ані діючих речовин. Під час зберігання

сировина зазнає багатьох факторів впливу зовнішнього середовища: коливань температури

та вологості повітря, дії сонячних променів. Пакувальні матеріали, звичайно, не в змозі

захистити її від проникнення повітря. При порушенні зберіганні та упаковки, внаслідок

гігроскопічності більшості видів сировини створюють сприятливі умови для розвитку

цвілі, мікроорганізмів і розкладання діючих речовин. Особливо згубно діє волога, тому

складські приміщення мають бути сухими, чистими, з доброю вентиляцією, не заражені

шкідниками. Всі ці умови можуть за короткий термін привести в непридатний стан

лікарську сировину.

Проведення дослідження вказують на необхідність враховувати особливості

лікарської рослинної сировини, властивості пакувальних матеріалів, що повинні

забезпечувати належну якість лікувально-профілактичних засобів у процесі зберігання та

реалізації.

ОПРАЦЮВАННЯ СКЛАДУ І ТЕХНОЛОГІЇ ФІТОГЕЛЮ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТА

ПРОФІЛАКТИКИ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТУ

Федін Р. М., Бензель І. Л., Бензель Л. В., Гордзієвська Н. А.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова

Профілактика та лікування запальних захворювань пародонту одна з важливих

проблем стоматології, яка потребує пошуку нових і вдосконалення існуючих лікарських

засобів. Невичерпним джерелом одержання ефективних та безпечних засобів служать

препарати на основі лікарської рослинної сировини, яким притаманна висока біологічна

доступність, широка фармакологічна дія і низька токсичність.

Саме тому метою даної роботи було опрацювання складу і технології комбінованого

фітогелю для лікування та профілактики запальних захворювань пародонту.

Як активно діючі компоненти гелю вибрано раніше одержані ліофілізовані

фітоекстракти скумпії звичайної, бадану товстолистого, конюшини лучної з високим

вмістом біологічно активних речовин. Попри високу ефективність фітоекстрактів, вони з

часом поглинають вологу і відволожуються, що приводить до зниження вмісту діючих

речовин, порушення стабільності. З метою усунення цього недоліку, нами запропоновано

стабільну і раціональну лікарську форму - фітогель. В процесі розробки гелевої основи

вивчались гідрофільні гелеутворювачі такі як карбопол, метилцелюлоза,

натрійкарбоксиметилцелюлоза та допоміжні речовини пропіленгліколь, макрогол 400,

гліцерин. Для досліджуваних гелів визначали рН середовища, стабільність в процесі

зберігання при 20–25оС, проводили біофармацевтичні дослідження, органолептичний та

аналітичний контроль. На підставі проведених досліджень, запропоновано гель, що

відповідає вимогам ДФ України і містить ліофілізовані фітоекстракти скумпії звичайної,

бадану товстолистого, конюшини лучної, мірамістин, вітамін Е, вітамін С, пропіленгліколь,

олію м‘яти перцевої, метилцелюлозу та воду очищену. Ліофілізований фітоекстракт

скумпії звичайної у складі гелю має в‘яжучу, протизапальну, антимікробну, знеболюючу,




140

імуностимулюючу активність, оскільки вміщує галотанін, елагову і галову кислоти,

галактозид, флавоноїди , глікозидні сполуки та ефірну олію. Фітоекстракт бадану

товстолистого – ефективний імуностимулюючий, кровоспинний, протизапальний,

бактерицидний, в‘яжучий і тонізуючий засіб, який зумовлює поверхневе ущільнення

тканин, зменшення болю, зміцнення стінок капілярів, місцеве звуження кровоносних

судин. Фітоекстракт конюшини лучної містить глікозиди, дубильні речовини, ефірну олію,

саліцилову кислоту, каротин, вітаміни С, Е, В1, В2, К, що обумовлюють його

відхаркувальні, потогінні, протизапальні, властивості. Вітамін Е служить антиоксидантом,

захищаючи тканини пародонту від окиснення, покращує стан слизових оболонок. Вітамін С

сприяє регуляції окисно-відновних процесів у тканинах пародонту, підвищує опірність

організму до інфекцій. Мірамістин запобігає мікробному забрудненню, проявляючи

виражену бактерицидну активність відносно широкого спектру бактерій, грибів і вірусів.

Олія м'яти перцевої зменшує больову чутливість при тріщинах, невеликих ранах,

кровоточивості ясен, проявляє слабкі антисептичні властивості. Консистенцію гелю,

однорідність та стабільність лікарському засобу забезпечують оптимальні кількості

метилцелюлози, пропіленгліколю і води очищеної. Фітогель готують наступним чином.

Розраховані кількості порошків вітаміну С, мірамістину, ліофілізованих фітоекстрактів

скумпії звичайної, бадану товстолистого, конюшини лучної розтирають окремо до розмірів

частинок 0,16 мм та змішують. Наважку метилцелюлози вносять у киплячу воду очищену,

а потім охолоджують посуд із сумішшю при перемішуванні до її розчинення. В одержаний

розчин додають частинами розтерті порошки та краплями пропіленгліколь, вітамін Е,

олію м‘яти перцевої. Суміш гомогенізують 5-7 хвилин до утворення однорідного гелю

коричневого кольору із запахом м‘яти перцевої.

Таким чином, нами опрацьовано склад та технологію гелю (пат. України № 65348),

який буде рекомендований для впровадження у медичну практику, оскільки він відповідає

вимогам ДФ України і може використовуватися як лікувально-профілактичний засіб при

запальних захворюваннях пародонту, не виявляє жодних побічних ефектів.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОНЕНТНОГО СКЛАДУ ХАРКIВСЬКОГО

ТОРГОВЕЛЬНОГО ЗРАЗКУ ЕФIРНОЇ ОЛIЇ ВАЛЕРIАНИ

Фурса М. С., Макарова О. Л., Домрачов Д. В., Мальцева Я. О., Лепiн А. Б., Толстова А. П.


Компонентний склад ефірної олії валеріани лікарської (Valeriana officinalis L.s.l.)

надзвичайно складний. Серед її компонентiв найбільш седативно активнi похідні

валереналю дещо, у меншій мірі – валеранону, евгенолу, кесану [1].

Останнiм часом в Україні реалізують ефірну олію різних виробників. Так, ТОВ ВТФ

«Фармаком» (м. Харків) рекомендуϵ її при рiзних хворобах. Ефірна олія – сумiш

рiзноманiтних органiчних сполук. Ïї склад харкiвского виробництва не дослiджувався.

Мета дослідження – проаналізувати компонентний склад харківського

торговельного зразку ефірної олії валеріани. Для цього нами використано зразок олії

згаданого виробника серії 030311 його. Аналіз провели за допомогою хромато–мас–

спектрометрії [2]. Дані одержані на газовому хроматографі HP 6890, який обладнаний мас–

селективним детектором HP (табл.).

Таблиця

Iдентифiкованi компоненти ефiрноï олiï

Час утри-

мання, хв

Вмiст,

вiд. %

Компонент Час утри-

мання, хв

Вмiст,

вiд. %

Компонент

4,842 0,299 iзовалер. к-та 15,882 2,890 α - терпiнеол




141


6, 713 0,487 трициклен 19,163 9,819 борнiлацетат

7,075 3,171 α - пiнен 21,482 0,193 евгенол

7,529 7,249 камфен 22,839 0,116 н - герадекан

8,318 0,136 сабiнен 25,964 0,467 β - гiмачален

8,405 0,597 β - пiнен 26,126 0,321 α - бульнезен

8,908 0,260 β - мiрцен 26,467 5,788 борнiл-3-метил-

бутаноат

9,335 2,671 α - феландрен 27,413 0,235 елемол

9,475 0,293 α - терпiнен 28,862 7,403 α - гвайол

10,021 2,304 n - цимол 29,792 1,060 γ - евдесмол

10,173 3,714 лимонен 30,316 1,023 β - евдесмол

10,248 0,161 1,8 - цинеол 30,392 1,023 α - евдесмол

12,227 0,433 фенхон 30,835 10,254 бульнезол

12,676 0,132 линалоол 31,625 0,190 н - гептадекан

12,859 1,544 α - туйон 33,506 27,187 бензилбензоат

13,243 0,208 β - туйон 34,268 0,149 н - октадекан

14,644 0,649 iзоборнеол 36,782 0,142 н - нонадекан

14,973 2,391 борнеол 39,188 0,158 н - трикозан

Всього виявлено 49 компонентів, із них ідентифіковано 36. Бiльшiсть iз них

складали монотерпеноїди. Більше четвертої частини від виявленої суми речовин припадало

на бензилбензоат, 40% на 5 компонентів (бульнезол, борнілацетат, α – гвайол, камфен,

борніл – 3 – метилбутаноат) i на решту (43 речовини) – третина загальної суми (табл.).

Найбільш седативно активних сесквітерпеноїдiв не виявлено.

Таким чином, вперше проаналізовано компонентний склад харківського

торговельного зразку ефірної олії валеріани.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ОТРИМАННЯ СУБСТАНЦІЇ З

ЛЮБИСТКУ ЛІКАРСЬКОГО

Челін Н. В., Марчишин С. М.


Лікарські препарати рослинного походження є природним джерелом корисних та

споріднених організму людини біологічно активних речовин, що містяться у рослині в

оптимальних співвідношеннях, необхідних для м‘якого та ефективного фармакологічного

впливу. Тому визначення оптимальних параметрів для вилучення комплексу цих речовин,

без зниження його фармакологічних властивостей має велике значення. Дослідження та

вибір екстракційних систем, які є одними із ключових технологічних параметрів, дозволить

вибрати оптимальний екстрагент та його концентрацію для кращого вилучення та

отримання найбільш багатого комплексу біологічно активних речовин екстракту, з метою

його подальшого фармакологічного дослідження і створення ефективних вітчизняних

фітопрепаратів.

Тому метою нашої роботи було дослідження різних видів екстракційних систем для

визначення найбільш оптимальних технологічних параметрів одержання субстанції.

Ми підбирали різні види екстрагентів для одержання екстрактів з любистку

лікарського та вивчали їх хімічний склад. Для досліджень нами було використано три види

сировини любистку – листки, плоди та кореневища і корені. Як екстрагенти




142

використовували воду очищену та спирт етиловий різних концентрацій: 20 %, 40 %, 55 %,

70 % та 96 %.

Одержання екстрактів проводили наступним чином. Подрібнену суху рослинну

сировину спочатку екстрагували протягом 24 годин одним із вище зазначених екстрагентів,

у класичному співвідношенні сировина-екстрагент 1:10. Витяг зливали, шрот віджимали.

Відокремлений шрот заливали підігрітою до 96-100°С водою очищеною і екстрагували на

киплячій водяній бані протягом 2 год. Витяги об‘єднували та змішували. Методом

двоступеневої екстракції нами було одержано 18 екстрактів.

Для визначення технологічних параметрів одержання субстанції з любистку

лікарського, а саме – виду сировини та екстрагента проводили визначення вмісту суми

гідроксикоричних кислот та ефірних олій, а також вивчали динаміку виходу екстрактивних

речовин.

Результати досліджень показали, що максимальний вихід екстрактивних речовин

спостерігається при екстрагуванні підземних органів любистку лікарського і становить

(38,11 ± 0,13) % (екстрагент – 55 % етанол). Найменша кількість екстрактивних речовин – в

екстрактах з плодів любистку, що коливається в межах: (7,06 ± 0,11) % (при використанні

20 % спирту етилового) – (14,15 ± 0,12) % (екстрагент – вода очищена).

Найбільший вміст гідроксикоричних кислот спостерігається в екстрактах кореневищ

і коренів любистку (3,10 ± 0,01) % та (2,67 ± 0,01) %, вилучених 55 % і 70 % спиртом

етиловим, відповідно. Найменший вміст гідроксикоричних кислот в екстрактах з плодів

любистку, варіює в межах (1,60 ± 0,01) % – (2,11 ± 0,01) %.

Кількісний вміст фталідних компонентів ефірних олій у досліджуваних екстрактах є

найбільшим в екстракті підземних органів любистку лікарського – 92,94 % при

використанні 55 % та 40 % спирту етилового (92,15 %), найменший – в екстракті з листків

любистку – 23,66 % (екстрагент – 70 % спирт етиловий).

Отже, за результатами випробувань встановлено основні технологічні параметри

отримання оптимально активної субстанції – рідкого екстракту кореневищ і коренів

любистку лікарського: метод екстрагування – двоступенева екстракція; співвідношення

сировина-екстрагент – 1:10; вид розчинника – 55 % етиловий спирт/вода очищена,

тривалість екстрагування – мацерація 55 % етанолом – 24 год/подальша екстракція шроту

підігрітою до температури 96-100°С водою очищеною – 2 год; вихід субстанції – 30-40 %

від початкової кількості повітряно-сухої сировини.

CПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КАРОТИНОЇДІВ ТА ХЛОРОФІЛІВ

ЛИСТЯ КЛЕНУ ЗВИЧАЙНОГО

Черпак О. М.

Львівський Національний медичний університет ім. Данила Галицького

Важливою проблемою сучасної фітотерапії є пошук перспективних лікарських

рослин для створення нових фітопрепаратів. Серед біологічно-активних речовин рослин з

фармакологічною активностю важливе місце займають каротиноїди та хлорофіли.

Сучасні дослідження підтверджують антиоксидантні, адаптогенні, антиканцерогенні,

радіопротекторні, антимутагенні та імуномодулюючі властивості каротиноїдів, не пов‘язані

з їх провітамінною активністю. Хлорофіли – натуральні антибіотики, які попереджують

патологічні зміни молекул ДНК, отже проявляють антимутагенні властивості.

Перспективною рослиною, що містить каротиноїди та хлорофіли, є клен звичайний – Acer

platanoides L. листя якого, за даними літератури, виявляють антимікробну, репаративну,

ранозагоювальну дію.




143

Мета роботи - дослідження лікарської рослинної сировини – листя клену

звичайного на вміст каротиноїдів і хлорофілів.

Об‘єкти дослідження:

- етанольний витяг висушеного листя листя клену звичайного, заготовленого у травні-червні;

- етанольний витяг листя евкаліпту прутовидного евкаліпту (виробник: ЗАТ

"Фармацевтична фабрика "Віола") – для порівняння вмісту хлорофілів.

Застосували спектрофотометричний метод, який базується на здатності каротиноїдів

та хлорофілів поглинати монохроматичне світло у видимій ділянці у діапазоні довжин

хвиль, відповідно, від 400 до 500 нм (каротиноїди) та від 600 до 700 нм (хлорофіли).

На спектрі поглинання етанольного витягу листя клену звичайного, спостерігалась

смуга поглинання в діапазоні від 400 до 700 нм з максимумами поглинання при довжинах

хвиль: 415 нм, 434 нм, 466 нм, 615 нм та 664 нм, що свідчить про присутність у витягу як

каротиноїдів – β-каротин (466 нм), так і хлорофілів – хлорофіл а (664 нм).

Для порівняння визначали вміст хлорофілів етанольного (96%) витягу листя

евкаліпту прутовидного.

Висновки: 1. Результати дослідження вмісту каротиноїдів та хлорофілів у листі

клену звичайного свідчать про те, що:

- вміст β-каротину становить 35,00 мг%;

- вмість хлорофілу а становить 245,00 мг%, що у майже у чотири рази перевищує кількість

хлорофілу а у листі евкаліпту прутовидного (65,00 мг%).

2. Перспективним є подальше дослідження фармакологічної активності листя клену

звичайного та створення на його основі нових лікарських засобів.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ У ЛІКАРСЬКІЙ РОСЛИННІЙ

СИРОВИНІ

Чубка М. Б., Вронська Л. В., Демид А. Є.

ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського”

Важливою групою БАР у лікарських рослинах є фенолкарбонові кислоти, які

проявляють різноманітні фармакологічні властивості, зокрема, антиоксидантні,

протизапальні, спазмолітичні, антибактеріальні, тощо.

У ДФУ (доповнення 2, 3, 4) описано ідентифікацію фенолкарбонових кислот у

різних видах ЛРС методом ТШХ (бузини квіти, глоду листя, нагідок квіти та інші),

кількісне визначення окремих кислот або їх суми – методом рідинної хроматографії та

абсорбційної спектрофотометрії у видимій області відповідно лише в окремій рослинній

сировині. В той же час, наприклад в Британській фармакопеї, наведено більшу кількість

монографій на ЛРС, що стандартизуються за вістом гідроксикоричних кислот (зокрема,

меліса, розмарин). Відповідно, до вимог ДФУ, материнку та траву материнки

стандартизують як ефіроолійну сировину, а саме, ідентифікують тимол і карвакрол або

лише тимол методом ТШХ в материнці та траві материнки відповідно, визначають вміст

ефірних олій (за фармакопейною методикою визначення ефірних олій у ЛРС) та суму

тимолу і карвакролу методом газової хроматографії лише в материнці. На сьогодні в ДФУ

та зарубіжних фармакопеях немає монографії на плоди моркви дикої, тому питання

розробки методик ідентифікації та кількісного визначення БАР у плодах та їх

стандартизація є невирішеним.

Тому метою нашої роботи було дослідження якісного складу фенолкарбонових

кислот у траві материнки та плодах моркви дикої.

Випробування методом ТШХ проводили в системі розчинників етилацетат – оцтова

кислота льодяна – вода (5:1:1), використовуючи в якості розчинів порівняння розчини




144

стандартних зразків фенолкарбонових кислот фірм ―Fluka‖ та ―Sigma‖. Для дослідження

використовували хроматографічні пластинки Silica gel 60 F254 фірми ―Merck‖ (Німеччина),

―Sorbfil‖ (Чехія).

Проявлення пластинок виконували обробляючи їх 3 % розчином AlCl3;розчином 10

г/л аміноетилового ефіру дифенілборної кислоти в метанолі та розчином 50 г/л макроголу

400 в метанолі. Хроматограми переглядали в УФ-світлі при довжині хвилі 365 нм.

Визначення фенолкарбонових кислот в траві материнки та плодах моркви дикої

паралельно проводили методом ВЕРХ на рідинному хроматографі ―Agilent 1200‖ із

детектором – ―діодна матриця‖.

Якісний склад фенолкарбонових кислот трави материнки та плодів моркви дикої

вивчали в етанольних вилученнях, приготовлених на спирті етиловому різної концентрації

(від 20 % до 95 % спирт етиловий) і витягах (на 70 % спирті етиловому) із різних серій

сировини. Ідентифікацію фенолкарбонових кислот проводили шляхом порівняння часів

утримування піків, отриманих на хроматограмах досліджуваних проб з часами

утримування піків, одержаних при елююванні стандартних розчинів досліджуваних

речовин (розмаринова кислота, кофейна кислота, хлорогенова кислота).

В результаті проведених хроматографічних досліджень ідентифіковано в траві

материнки кофейну і розмаринову кислоти, а в плодах моркви дикої – хлорогенову та

кофейну кислоти.

Кофейній, розмариновій та хлорогеновій кислотам характерно противірусна,

протизапальна, вазопротекторна, антигіпоксична, антиметастатична активність. Тому,

досліджені види сировини можуть розглядатися як перспективні для створення лікарських

засобів із вказаними активностями.

СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЛЕВОМЕПРОМАЗИНУ У

РОЗЧИНІ ДЛЯ ІН'ЄКЦІЙ ЗА ДОПОМОГОЮ КАЛІЙ

ГІДРОГЕНПЕРОКСОМОНОСУЛЬФАТУ

Шлюсар О. І., Блажеєвський М. Є.*

Буковинський державний медичний університет,

Національний фармацевтичний університет*

Левомепромазин (Levomepromazine, син. Тизерцин, нозинан, дедоран, синоган) –

похідне фентіазину, володіє сильно вираженими антидепресивними та седативними

властивостями та випускається у вигляді субстанції (гідрохлориду або малеату), таблетках і

драже по 25 мг та 2,5 % розчину для ін‘єкцій. У таблетках та розчині для ін‘єкцій ЄФ

рекомендує вміст левомепромазину малеату (ЛМ) визначати після екстракції препарату у

вигляді основи методом спектрофотометрії за власним поглинанням світла при 254 нм у

середовищі метанолу, а також у воді (левомепромазину гідрохлорид, ЛГ) при 302 нм, а у

розчинах для ін‘єкцій з аскорбіновою кислотою та метабісульфітом – титриметрично.

Запропонований новий спосіб здійснення кількісного визначення левомепромазину

методом спектрофотометрії у складних або комбінованих лікарських формах, котрі містять,

крім ЛМ або ЛГ, інші складники, який ґрунтується на попередньому окисненні препарату у

слабко кислому середовищі за допомогою калій гідрогенпероксомоносульфату у

відповідний S-оксид з наступним спектрофотометричним визначенням його за

характерною смугою в УФ ділянці спектра ( λmaz=333 нм, =6090).

Аналізували Тизерцин®

розчин для ін‘єкцій, 1 ампула містить 25 мг

левомепромазину; допоміжні речовини: натрій метабісульфіт (Е223), кислота аскорбінова

та вода для ін‘єкцій. Виробник ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС (Будапешт, Угорщина);

№ серії: 260D0210. 1,00 мл випробуваного 2,5% розчину для ін‘єкцій левомепромазину




145

переносили у мірну колбу на 100 мл і доводили об‘єм до позначки дистильованою водою

при 20ºС та ретельно перемішували. За допомогою піпетки відбирали 10,00 мл одержаного

розчину, переносили у мірну колбу на 100 мл, додавали 10,0 мл 0,5 моль/л розчину

сульфатної кислоти, 2,0 мл 2∙10-2

моль/л калій гідрогенпероксомоносульфату, доводили

об‘єм дистильованою водою при 20ºС до позначки і ретельно перемішували. Аналогічного

порядку додавання реактивів дотримувались під час виготовлення еталонного розчину –

розчину РСЗ препарата левомепрометазину гідрохлориду. Обидва розчини фотометрували,

використовуючи як компенсаційний розчин холостого досліду (без визначуваного

препарату). Вміст левомепромазину гідрохлориду знаходили методом стандарту.

Результати кількісного визначення левомепромазину у 2,5% розчині для ін‘єкцій

засвідчили, що такі допоміжні речовини як натрій метабісульфіт, кислота аскорбінова та

натрій хлорид у регламентованих кількостях не заважають аналізу левомепромазину:

RSD=2,41 % правильність – δ =- 0 ,40 % (n=7, P=0,95). Особливістю новоопрацьованих

спектрофотометричних методик, що вигідно відрізняє їх від відомих, є можливість

здійснення контролю однорідності дозування препаратів левомепромазину без

застосування додаткових операцій концентрування чи розділення. Нижня межа

визначуваних концентрацій становить 2·10–6

моль/л.

ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВ ЗБЕРІГАННЯ НОВОГО ТЕСТУ БІОЛОГІЧНОГО

ПОХОДЖЕННЯ З ВИЗНАЧЕННЯ БАКТЕРІАЛЬНИХ ЕНДОТОКСИНІВ

Якущенко В. А., Нартов П. В., Пімінов О. Ф.

Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації

Національного фармацевтичного університету України

Визначення бактеріальних ендотоксинів (БЕ) в рідинах макроорганізму є важливим

діагностичним показником, оскільки вони грають важливу роль в патогенезі багатьох

інфекційних захворювань. Ефективність лікування залежить від своєчасної диференційної

діагностики і тому якісне і кількісне визначення БЕ в біологічних рідинах надасть

можливість визначати ступінь патологічного процесу та відрізнити етіологічні фактори

захворювання - бактеріальну або вірусну його природу.

Існує досить багато методів визначення БЕ в рідинах організму: раніше визначення

БЕ проводили на кролях; сьогодні для визначення БЕ впроваджено LAL-тест, існує

люмінесцентний експрес-метод визначення БЕ, метод твердофазного конкурентного

аналізу тощо. Загальний недолік всіх існуючих методів у тому, що створені тести реагують

лише на БЕ грамнегативного походження, тобто в основі завжди реакція з

ліпополісахаридами і зовсім не враховують БЕ грампозитивних бактерій.

Виходячи з вищенаведеного, ми надійшли висновку, що створення нового

вітчизняного тесту для якісного і кількісного визначення БЕ грамнегативних і

грампозитивних бактерій в біологічних рідинах є актуальна тема наукових досліджень.

Раніше нами було обрано об‘єкти дослідження - гемолімфа личинок тутового

шовкопряду (ГЛТШ) та гемолімфа личинок капустяної білянки (ГЛКБ), які

використовуються в біологічному методі експрес діагностики на основі послідовного

комплексу реакцій в гемолімфі личинок при реакції з ПГ (silkworm larvae plasma SLP-тест).

Але ГЛТШ та ГЛКБ мають істотний технологічний недолік – вони нестійкі і окислюються

під дією повітря. Ми поставили перед собою завдання знайти спосіб тривалого зберігання

ГЛТШ та ГЛКБ для подальших досліджень.

Для цього зразки ГЛТШ та ГЛКБ заливали шаром олії (1 мл) і зберігали протягом 3-

х місяців, 6-ти місяців і 1 року в морозильної камері (t = -10о С), в холодильнику (t = 5-7

оС)




146

і при кімнатній температурі (t = 20оС). В якості олійного шару використовували

фармакопейні олії – мигдальну, маслинну та соєву. Крім того, з кожним обʼєктом зробили емульсію з маслинною олією за допомогою мішалки лабораторної. Аналіз реакційної

здатності гемолімфи після збереження проводили за якісними і кількісними показниками

на стандартному розчині ПГ 10 мг/мл (Імафарма, Росія). При проведенні SLP-тесту, в

якості реакції ідентифікації відбувалося характерне буре забарвлення. Кількісне

визначення проводили шляхом вимірювання оптичної щільності відповідно підготованих

проб при довжині хвилі 490 нм планшетним фотометром (Тесаn, Classic). В якості

контролю була вода апірогенна (негативний контроль) під шаром маслинної олії і дані

проведення SLP-тесту зі свіжозібраної ГЛТШ та ГЛКБ на стандарт ПГ. Для визначення

концентрації ПГ за ступенем забарвлення реакційної суміші використовували завчасно

побудовану калібрувальну криву шляхом послідовного розведення стандартного ПГ з

встановленням однозначної відповідності між кожним значенням концентрації ПГ і

значенням оптичної щільності суміші.

За результатами дослідження встановлено, що SLP-тест на основі ГЛТШ і ГЛКБ

може бути використано для якісної та кількісної діагностики ПГ, а це значить для

визначення БЕ грамнегативних і грампозитивних бактерій. Гемолімфу для тривалого

зберігання доцільно поміщати під шар маслинної олії. У вигляді емульсії гемолімфа теж

добре працює, як реактив, що відкриває шлях для подальшої роботи зі створення

стабільного тесту для діагностики БЕ в біологічних рідинах організму.

СЕКЦІЯ

Синтетичні дослідження в ряду N-, O-,

S-вмісних гетероциклів з метою

ідентифікації нових біологічно

активних речовин

СЕКЦІЯ 4. Синтетичні дослідження в ряду N-, O-, S-вмісних гетероциклів з метою ідентифікації

нових біологічно активних речовин


149

S-ЗАМІЩЕНІ ПОХІДНІ 3-АРИЛ(АРАЛКІЛ)-7-(5’-ТІО-4’-ФЕНІЛ-[1,2,4]ТРІАЗОЛ-

3’-ІЛМЕТИЛ)КСАНТИНІВ – ЇХ СИНТЕЗ ТА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Александрова К. В., Дячков М. В., Шкода О. С., Білоконь Л. Є., Носач С. Г.


Одним з напрямків пошуку нових лікарських субстанцій є синтез біологічно

активних речовин, в основі яких знаходяться гетероциклічні сполуки, що є фрагментами

лікарських препаратів, які використовуються в медичній практиці.

Серед лікарських засобів широко відомі похідні ксантину, що містять метильний

радикал у третьому положенні, та тріазолу. Вони знайшли застосування в якості

високоефективних препаратів з антиоксидантною, кардіопротективною, коронаролітичною,

антиагрегаційною, ноотропною та іншими видами активності. Поєднання в одній молекулі

цих двох гетероциклічних структур можливо лише нарощуванням тріазольного циклу до

ксантинового залишку. Це є можливим лише при наявності в боковому ланцюзі вихідної

речовини (в положеннях 1, 3, 7 або 8) карбоксильної групи, яка після декількох

перетворень стає фундаментом майбутньої циклізації.

Метою наших досліджень була розробка синтетичних підходів до створення

невивчених раніше 3-арил(аралкіл)-7-(5’-тіо-4’-феніл-[1,2,4]тріазол-3’-ілметил)ксантинів та

їх S-заміщених похідних – потенційних антиоксидантів-кардіопротекторів.

Реакцією гідразидів 3-арил(аралкіл)ксантиніл-8-метилтіоацетатних кислот 1 з

фенілізотіоцианатом були одержані відповідні тіосемикарбазиди 2, кип’ятінням яких в

розчині лугу отримані 3-арил(аралкіл)-7-(5’-тіо-4’-феніл-[1,2,4]тріазол-3’-ілметил)ксантини

3. Наявність в положенні 5’ тріазольних залишків молекул меркаптогрупи дає можливість

проводити їх хімічну модифікацію взаємодією з різноманітними галогенопохідними

аліфатичного, жирно-ароматичного рядів та функціональними похідними галогенокислот

4. Синтез перебігав при кип’ятінні речовин 3 в спиртовому середовищі з алкільними

реагентами в присутності розрахованої кількості натрій гідроксиду.

Слід зазначити, що ксантиніл-8-метилтіоацетатні кислоти були використані нами в

якості вихідних сполук через наявність в їх структурах двовалентного атому Сульфуру,

який, як відомо, підвищує антиоксиданті властивості молекул.

HN

N N

NH

R

O

OS

1

[OH

- ]

NH

O

NH2

HN

N N

NH

R

O

OS

NH

OHN

HN

S

HN

N N

NH

R

O

OS

3

N

N

SH

N HN

N N

NH

R

O

OS

4

N

N

S

N

R'Hal-R'

PhSCN

2

Будова всіх синтезованих сполук була доведена за допомогою сучасних фізико-

хімічних методів інструментального аналізу, а саме: даними ІЧ-, ПМР-спектроскопії та

елементного аналізу, а контроль за ходом реакцій здійснювався методами тонкошарової


Первинний фармакологічний скринінг підтвердив перспективність подальшого

пошуку серед S-заміщених похідних 3-арил(аралкіл)-7-(5’-тіо-4’-феніл-[1,2,4]тріазол-3’-

ілметил)ксантинів сполук з антиоксидантною, кардіо- та нейропротективною діями.




150

СИНТЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ОДЕРЖАННЮ 7-ЗАМІЩЕНИХ

3-АРИЛ(АРАЛКІЛ)КСАНТИНІЛ-8-ПРОПІОНОВИХ КИСЛОТ

ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОХІДНИХ

Александрова К. В., Левіч С. В., Шкода О. С., Крісанова Н. В., Рудько Н. П.


Хімічна модифікація біологічно активних речовин природного генезу (наприклад,

похідних пурину та ксантину) залишається одним із основних підходів до створення нових

лікарських засобів. Серед похідних 3-метилксантину знайдено багато сполук, що

виявляють високу антиоксидантну, діуретичну, бронхолітичну та кардіопротективну дії,

проте їх структурні аналоги – відповідні 3-арил(аралкіл)ксантини – практично не вивчені,

хоча прогноз біологічної активності за допомогою програми PASS C&T показав

перспективність даного напрямку досліджень.

Нами був здійснений синтез невідомих 3-арил(аралкіл)-8-гідроксиметил- та 3-арил

(аралкіл)-8-метилксантинів шляхом введення замісника в положення 3 ксантинової

молекули на стадії її побудови, а саме до циклізації піримідинового циклу. Наявність в

положені 8 гідроксильної групи значно підвищує гідрофільність молекули, що в купі з

арильним або аралкільним радикалом в положенні 3 призводить до зниження температур

плавлення, і, як наслідок, до ускладнення виділення та очищення продуктів подальшої

хімічної модифікації – різноманітних 7-заміщених похідних 3-арил(аралкіл)-8-

гідроксиметилксантинів. Заміна гідроксиметильного радикалу на метильний призвела до

збільшення ліпофільності молекули, що позитивно відзначилося на виходах відповідних 7-

заміщених похідних 8-метилксантинів. Проте, ця зміна привела до зникнення

реакційноздатнього центру в положенні 8, і, як наслідок, зменшило варіативність

подальшої модернізації молекули.

Тому, в якості вихідної молекули для виконання синтетичних досліджень по пошуку

нових, неописаних раніше потенціальних біологічно активних сполук нами були

використані н-пропілові естери 3-арил(аралкіл)ксантиніл-8-пропіонових кислот, які мають

в своїй структурі три реакційних центри (N1H-група піримідинового, N

7H-група

імідазольного фрагментів та карбоксильна групи в кислотному залишку в положенні 8).

Кип’ятінням естерів 1 в ДМФА в присутності еквімолярної кількості натрій

гідрокарбонату з різноманітними галогенопохідними нами були синтезовані відповідні 7-

заміщені похідні 2, гідролізом яких отримані 7-заміщені 3-арил(аралкіл)ксантиніл-8-

пропіонові кислоти 3, а реакцією з гідразиногідратом – відповідні гідразиди 4. Надалі,

взаємодією кислот 3 з первинними, вторинними та третинними амінами нами були

одержані їх водорозчинні солі 5, а при кип’ятінні гідразидів 4 в діоксані з різноманітними

альдегідами та кетонами – іліденгідразиди ксантніл-8-пропіонових кислот 6.

HN

N N

NH

R

O

OO

O

HN

N N

N

R

O

OO

O

R'

HN

N N

N

R

O

OOH

O

R'

HN

N N

N

R

O

O

HN

O

NH2

R'

HN

N N

N

R

O

OO

O

R'HN

N N

N

R

O

O

HN

O

N R

R'

1 2

43

5 6XH

Hal-R'

[OH

- ] NH2-NH2

R''-COHX




151

Будова всіх синтезованих сполук була доведена даними елементного аналізу, ІЧ- та

ПМР-спектроскопії, а індивідуальність підтверджена методами тонкошарової


Первинний фармакологічний скринінг підтвердив перспективність подальшого

пошуку серед похідних 3-арил(аралкіл)ксантиніл-8-пропіонових кислот сполук з

діуретичною, антиоксидантною, кардіо- та нейропротективною діями.

СИНТЕЗ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОДУКТІВ ВЗАЄМОДІЇ 2,3-ДИХЛОРО-1,4-

НАФТОХІНОНУ ТА 5,6-ДИГІДРОКСИ- 2,3-ДИХЛОРО-1,4-НАФТОХІНОНУ З

1,4-S,N-БІНУКЛЕОФІЛАМИ

Болібрух Х., Кархут А., Лень Ю., Винницька Р., Шах Ю., Кудрінецька А., Половкович С.,

Марінцова Н., Губицька І., Новіков В.

Національний університет „Львівська політехніка”

Гетероциклічні сполуки широко поширені в природі і відіграють важливу роль в

таких ключових процесах життєдіяльності як дихання, фотосинтез, робота ферментативного

апарату та передачі спадкових ознак, а гетероцикли, які містять більше ніж один атом

нітрогену є ключовими структурами в дуже різноманітних біохімічних процесах. Наприклад,

пурини, птеридини і флавіни, а також їх комплекси з металами відіграють важливу роль в

багатьох ферментних реакціях. З позиції значимості для хімії гетероциклічних сполук

вельми привабливим видається поєднання в одній молекулі хіноїдного та гетероциклічного

фрагментів. У зв’язку з особливою цінністю нафтохінонів, безумовний інтерес викликає

синтез гетероциклічних сполук, що містять хіноїдну систему зв’язків. Оскільки більшість

лігандів для біологічних мішеней є сполуками складної гетероциклічної будови, то

актуальним та обґрунтованим видається конструювання нових гетероциклічних систем на

основі 1,4-хінонів, які містять фармакофорні гетероциклічні угруповання.

У нашій роботі розглянуто синтез ряду нових конденсованих гетероциклічних

похідних сполук 1,4-нафтохінону. Реалізацію даного підходу вдалось здійснити шляхом

взаємодії відповідних S,N-бінуклеофілів з 2,3-дихлоро-1,4-нафтохіноном 1 та 5,6-

дигідрокси- 2,3-дихлоро-1,4-нафтохіноном 2. Завдяки амбідентним властивостям обраних

бінуклеофілів нам вдалося підбираючи умови реакції одержати, як продукти S-

нуклеофільного заміщення 3 так, відповідно, N-заміщенні атома хлору 4 з подальшою їх

циклізацією до відповідних поліциклічних конденсованих гетероциклічних похідних 1,4-

хінону 5, 8, що відображено на нижче наведеній схемі.

Завдяки своїм структурним особливостям та наявності активних реакційних центрів

отримані раніше сполуки 3, 4 можуть бути модифіковані по декількох напрямках з метою

підвищення їх біологічної активності. Основними шляхами подальших перетворень

отриманих хімічних структур є введення алкільних, ацильних, арильних замісників у

гетероциклічний фрагмент молекули (нуклеофільний центр), а також шляхом дії ряду

нуклеофільних реагентів на атом вуглецю у положенні С3 1,4-нафтохінону - введенням

алкільних, арильних та глікозидних фрагментів.

На наведеній нижче схемі проілюстровано один із варіантів перетворення структур

3, 4 введенням у молекулу залишків акрилових кислот по S,N-нуклеофільним центрам з

отриманням відповідних продуктів 6а-с, 7а-с.

Будова та склад синтезованих сполук 5, 6а-с, 7а-с, 8 були підтверджені фізико-

хімічними методами аналізу (ПМР-, ІЧ-, хромато-мас-спектроскопія), даними елементного

аналізу, ТШХ.




152

Встановлено, що заміщення атома хлору 2,3-дихлоро-1,4-нафтохінону 1 та 5,6-

дигідрокси-2,3-дихлоро-1,4-нафтохінону 2 амбідентними S,N-бінуклеофілами контролю-

ється реакційними умовами: в апротонних розчинниках утворюються виключно продукти

N-ацилювання, у спиртових середовищах – продукти S-ацилювання, що у загальному

підпорядковується правилу Корндблюма. На основі сполук 3, 4 синтезовані раніше не

відомі похідні з системою подвійних зв’язків, які є перспективними реагентами для

проведення на їх основі реакції Дільса-Альдера.

O

O

Cl

Cl

R

R

N

SH

NH2

NH

S

NH2

NH

S

NH

O

O

Cl

R

R

N

S

NH2O

O

Cl

R

R

toluene,

Na2CO

3

Cl

O

R1

R2

O

N

S

NH

O

O

Cl

R

R

O

N

S

NHO

O

Cl

R

R

Na2CO

3

toluene,

toluene,

NS

NH

O

OR

R

NS

NH

O

OR

R

N

S

N

O

Cl

R

R

A

Á

NEt3,

EtOH,

SN2

1, 2

3

4

Het

Het

Het

60-80 0Ñ, 4h

+a-c

TÍ F, NEt3,

50-70 0Ñ, 4h

30-40 0Ñ, 2h

Het

7a-c

6a-c

Het

Het

a) R1=R2=H

b) R1=CH3, R2=H

c) R1=H, R2=CH3

TÍ F, NEt3,

, 2h, 30-40 0Ñ

SN1

R1R2

R1

R2

R=H, OH

NEt3

60-80 0С,6h

100-110 0С, 8h

SOСl2

100-110 0С, 4h

Het

5

Het

5

Het

8

EtOH,

CИНТЕЗ ТА ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНА АКТИВНІСТЬ ДЕЯКИХ ПОХІДНИХ

7,8-R-3-МЕТИЛ-1H-ПУРИН-2,6(3Н,7Н)-ДІОНУ

Васильєв Д. А., Прийменко А. О., Казунін М. С., Прийменко Б. О.,

Рохманова Н. А.*, Кулік М. Г.*


*Бактеріологічний відділ КДЛ КУ ЗОПТКД, м. Запоріжжя

Відомо, що похідні пуріндіона-2,6 входять до складу величезного числа біологічно

активних сполук. Це пов’язано з тим, що молекула пурину має багато реакційних центрів,

модифікація яких становить величезний інтерес для хіміків в плані отримання нових

сполук.

Також відомо, що туберкульоз став найбільш розповсюдженим інфекційним

захворюванням у світі. Останні часи спостерігається ріст захворюваності на фоні появи

резистентних форм збудника туберкульозу з одночасним зниженням результативності

лікування. Все це обумовлює постійне створення нових високоефективних лікарських


Враховуючи наведені обставини, ми вирішили модифікувати молекулу вихідного

пуриндіону-2,6.




153

В якості вихідної сполуки нами було використано доступний 5,6-діаміно-1-

метилпіримідин-2,4(1H,3H)-діон. Незважаючи на те, що відомо безліч методів синтезу

заміщених пуріндіона-2,6, запропонований нами метод є простим і ефективним. На

багатьох етапах вихід отриманих сполук становив близько 80 %.

I: R-COOH, t°C; R = CH3; C3H7; CH2C6H5

II: Hal-R1, ДМФА; Hal = Cl, Br, I; R1 = CH2C(O)Alk, CH2C(O)Ar

Дослідження протитуберкульозних властивостей отриманих сполук проведені in

vitro в бактеріологічному відділі КДЛ КУ ЗОПТКД відносно штаму Mycobacterium

tuberculosis H37Rv ATCC 27294. Сполуки, які мали гідразонну групу, показали досить

високу антимікобактеріальну активність.

Гостра токсичність вивчалась за методом В. Б. Прозоровського. Первинний

біологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки є помірно та малотоксичними.

Будову всіх синтезованих сполук встановлено за допомогою ІЧ-, ПМР-спектроскопії

та мас-спектрометрії.

Отримані дані свідчать про перспективність обраних нами класу сполук, як

протитуберкульозних засобів.

СИНТЕЗ ТА ВЛАСТИВОСТІ ТІОСУЛЬФОНАТНИХ ПОХІДНИХ ХІНОКСАЛІНУ

Василюк С. В., Хоміцька Г. М., Монька Н. Я., Шиян Г. Б., Лубенець В. І., Новіков В. П.

Національний університет „Львівська політехніка”

Серед гетероциклів, що зустрічаються як в природних речовинах, так і лікарських

препаратах, вагому роль відіграють нітрогеновмісні гетероциклічні системи – потенційні

донори NO. Хіноксалінони проявляють широкий спектр біологічної активності, зокрема,

відомими є їх антидіабетичні, протипухлинні і противірусні ефекти, в тому числі і їх дія

проти ретровірусів таких як ВІЛ. Відомо, що 1,4-дигідро-(1Н,4Н)-хіноксалін-2,3-діони є

антагоністами рецепторів N-метил-D-аспартату, а також конкурентними антагоністами α-

аміно-3-гідрокси-5-метил-4-ізоксазолпропіонатних рецепторів, вони належать до невеликої

групи сполук, що проявляють ефект при різних патофізіологічних станах, таких як загальна

і фокальна ішемія, епілепсія, розсіяний склероз, хвороби Паркінсона і Альцгеймера.

Хіноксалінони є важливими структурами для створення нових лікарських

субстанцій завдяки спорідненості до бенздіазепінів, проте, вони мало досліджені внаслідок

обмежених способів їх синтезу. Обмеженими є також відомості про сульфуровмісні похідні

хіноксалінонів. В зв’язку з цим нами проведені дослідження з синтезу тіосульфонатних

похідних з хіноксаліновим фрагментом, оскільки відомо, що сполуки з тіосульфонатним

фрагментом проявляють широкий спектр біологічної дії.




154

NH

NH

O

OClO2S N

N OM

OMS

O

O

M-SNH

NH

O

O

HOSO2Cl

S

O

O

M-S NH

NH

O

OS

O

O

Het-S NH

NH

O

O

HetSH- H2NC

6H

4SO

2SAlk

NH

NH

O

ONHO2S

SO2SAlk

Het =NH

N

S

N

H+

OH

AlkBrS

O

O

Alk-S NH

NH

O

O

Alk = CH3,C

2H

5,C

3H

5

KHS

Na2S H

2O

pH=10-1

4

,

-

àáî

*9

Будова,склад та індивідуальність синтезованих сполук були підтверджені даними

ІЧ- та 1Н ЯМР-спектроскопії, методом ТШХ, елементним аналізом.

Для синтезованих сполук проведений скринінг in silico програмою PASS. Результати

здійсненого нами скринінгу вказують на доцільність пошуку серед синтезованих S-естерів

ефективних антиартритних і нейрогенних обезболюючих засобів. Крім того деякі S-естери

2,3-діоксо-1,2,3,4-тетрагідрохіноксалін-6-тіосульфокислоти можуть проявляти ще й

антиастматичний, антитромботичний, гіполіпідемічний, протизапальний, протипухлинний

та антиостеопорозний ефекти. Для деяких синтезованих сполук проведено

експериментальні дослідження цитотоксичної та антивірусної дії.

3-(2-АМІНОФЕНІЛ)-6-R-[1,2,4]ТРИАЗИН-5-ОНИ В РЕАКЦІЯХ

ІЗ АЦИЛЮЮЧИМИ АГЕНТАМИ

Воскобойнік О. Ю., Скорина Д. Ю., Коваленко С. І.


Багатоцентрові органічні реагенти завжди знаходили широке застосування в

органічному синтезі в якості ефективних «синтонів». Особливу цінність мають сполуки, що

містять декілька однотипних фрагментів, які різняться за своєю реакційною здатністю. До

такого класу сполук належать 3-(2-амінофеніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-они – новий клас 1,5-

бінуклеофілів, які можуть бути з успіхом використані для формування комбінаторних

бібліотек 6-заміщених [1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолінів. Особливістю будови 3-(2-аміно-

феніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-онів є наявність двох нуклеофільних центрів, які значно

різняться за реакційною здатністю, що, в свою чергу, дозволяє реалізовувати регіоселек-

тивну хімічну модифікацію, скеровану на одержання різних цільових продуктів реакції.

Одними з найбільш перспективних реагентів, що дозволяють формувати комбінаторні

бібліотеки 6-заміщених [1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолінів на основі [1,2,4]триазино[2,3-c]-

хіназолінів, є ацилюючі агенти, які можуть виступати у якості біелектрофілів.

Метою проведеного дослідження є вивчення реакційної здатності 3-(2-амінофеніл)-

6-R-[1,2,4]триазин-5-онів по відношенню до ряду ацилюючих агентів, а саме ангідридів

монокарбонових кислот (оцтовий ангідрид, пропіоновий ангідрид), циклічних ангідридів

дикарбонових кислот (ангідриди бурштинової, глутарової, фталевої та ендикової кислот) та

хлорангідридів карбонових кислот (бензойної та хлороцтової кислот).

Результати показали, що взаємодія 3-(2-амінофеніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-онів із

ангідридами монокарбонових кислот у середовищі льодяної оцтової кислоти проходить

однозначно та веде до утворення відповідних 3-R-6-алкіл-2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]-

хіназолін-2-онів, які одержані з високими виходами. В той самий час, реакція 3-(2-

амінофеніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-онів із циклічними ангідридами має певні особливості.

Так, при взаємодії зазначених сполук із бурштиновим та глутаровим ангідридами




155

відбувається формування піримідинового циклу та утворення відповідних 3-(3-R-2-оксо-

2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолін-6-іл)карбонових кислот. Проміжною стадією наведеного

перетворення, на нашу думку, є ацилювання первинної ароматичної аміногрупи, що

супроводжується розкриттям циклу ангідропохідних кислот. Нажаль, нам не вдалося

виділити продукт ацилування, адже навіть проведення реакції у більш м’яких умовах

(використання в якості розчинників пропанолу-2, тетрагідрофурану та діоксану) веде до

утворення сумішей вихідних речовин та продуктів циклізації. Взаємодія ж 3-(2-

амінофеніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-онів із фталевим та ендиковим ангідридами, на відміну

від попереднього перетворення, не призводить до формування триазинохіназолінової

системи. Продуктом наведеної реакції, за даними спектральних методів аналізу та РСА, є

відповідні циклічні іміди, що ймовірно може бути пояснено нюансами просторової будови

зазначених ангідропохідних. Особливістю реакції 3-(2-амінофеніл)-6-R-[1,2,4]триазин-5-

онів із хлорангідридами карбонових кислот є необхідність додавання у реакційну суміш

речовин основного характеру для зв’язування хлористоводневої кислоти, що виділяється в

процесі реакції. Продуктами в даному випадку є відповідні 6-заміщенні 3-R-

[1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолін-2-онів.

Структура всіх синтезованих сполук доведена методами 1H- та

13C-ЯМР-, мас- (ЕУ),

ІЧ-, УФ-спектроскопії та рентгеноструктурним аналізом.

Таким чином, описані нами підходи до синтезу похідних [1,2,4]триазино[2,3-c]-

хіназолінів можуть бути використані для створення комбінаторних бібліотек з метою

проведення скринінгових досліджень на наявність певних видів біологічної дії, що є

важливим етапом у пошуку нових потенційних лікарських засобів.

СИНТЕЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ В РЯДУ АЛКІЛ- ТА АРИЛСУЛЬФОНІВ

5-((ІНДОЛ-3-ІЛ)МЕТИЛ)-4-МЕТИЛ-4Н-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ

Гоцуля А. С., Пругло Є. С., Панасенко О. І., Книш Є. Г., Кучерявий Ю. М., Міколасюк О. О.


Сульфони добре відомі своїми хіміотерапевтичними властивостями. Дана група

біологічно активних речовин знайшла застосування при лікуванні лепри, трахоми, малярії

та токсоплазмозу. Останнім часом арил-, діарил- та гетерилпохідні сульфонів активно

досліджуються в якості речовин, зданих пригнічувати активність зворотньої транскриптази

ВІЛ-1 та вирішувати питання щодо токсичності та стійкості існуючих антиретровірусних

препаратів. З іншого боку, значна кількість молекул, до складу яких входить фрагмент

1,2,4-тріазолу, володіє вираженою антимікробною, противірусною, протизапальною,

протипухлинною та іншими видами активності. Включення обох цих фрагментів до єдиної

молекули може призвести до змін біологічної активності, які було б цікаво дослідити.

Теперішнє дослідження проводилось з метою отримання деяких нових сульфонів, в

яких гетерильна частина представлена індольним та 1,2,4-тріазоловим фрагментами. Для

досягнення поставленої мети нами було синтезовано 5-((індол-3-іл)метил)-4-метил-4Н-

1,2,4-тріазол-3-тіол. В якості вихідної речовини для яких нами було застосовано індол-3-

карбонову кислоту з наступним використанням реакцій етерифікації, гідразинолізу,

приєднання та подальшою внутрішньомолекулярною циклоконденсацією у лужному

середовищі. Цільові тіосульфони отримували шляхом взаємодії тіолів з сульфохлоридами

(3-нітробензенсульфохлорид, 4-фторбензенсульфохлорид, 4-хлорбензенсульфохлорид, 4-

толуолсульфохлорид та ін.) в основному середовищі.

Усі синтезовані сульфони кристалічні речовини білого кольору, розчинні у спиртах

та малорозчинні у воді.




156

Будова синтезованих сполук була підтверджена за допомогою фізико-хімічних

методів аналізу, а їх індивідуальність – методом тонкошарової хроматографії у різних

системах розчинників.

Проведено комп’ютерне прогнозування біологічної активності отриманих сполук за

допомогою програми PASS C&T (Prediction of Activity Spectra for Substances) і встановлено

подальшу доцільність визначення біологічної активності синтезованих сполук. Було

встановлено, що досліджувані речовини належать до класу малотоксичних або практично

нетоксичних сполук. Серед синтезованих сполук знайдені речовини, які проявляють

актопротекторну та аналгетичну активність.

Дослідження подальших аспектів роботи з даним класом сполук продовжується.

ВИКОРИСТАННЯ ПАРАМЕТРУ ЛІПОФІЛЬНОСТІ У ДИЗАЙНІ НОВИХ

БІОЛОІГЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК НА ПРИКЛАДІ

2-МЕРКАПТОАРИЛ(ГЕТЕРИЛ)АКРИЛОВИХ КИСЛОТ ТА СПОРІДНЕНИХ

ГЕТЕРОЦИКЛІЧНИХ СИСТЕМ

Драпак І. В., Камінський Д. В.


Одним з ефективних етапів віртуального скринінгу в дизайні нових потенційних

кандидатів в лікарський засіб є використання лікоподібних (druglike) характеристик нових

сполук (реальних чи згенерованих віртуально). Серед згаданих параметрів ліпофільність

(logP) є інтегральним та одним з найвизначальних параметрів з встановленим впливом на

параметри ADMETox (адсорбція, розподіл, метаболізм, виведення та токсичність)

досліджуваних структур.

Цілі дослідження – прогнозування параметру ліпофільності 2-меркаптоарил(гете-

рил)акрилових кислот та споріднених гетероциклічних сполук на основі 4-тіазолідонового

скафолду та встановлення деяких закономірностей зв’язку структура - активність.

Генерування структури досліджуваних сполук з групи 2-меркаптоарил(гете-

рил)акрилових кислот, 5-ариліден роданінів та 2,4-тіазолідиндіонів та тріазолотіазолів

проведено на основі бази даних кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії

ЛНМУ ім. Данила Галицького. При відборі сполук 2-меркаптоарил(гетерил)акрилових

кислоти розглядались як синтетичні прекурсори гетероциклічних сполук з врахуванням

фактору структурної імітації фрагментів. Значення параметру logP досліджуваних сполук

прогнозували за допомогою наступних програмних пакетів: Hyper-Chem 7.5, ACD-Labs,

Pallas 3.1.1.3, OpenEyе, ґрунтуючись на різних теоретичних принципах розрахунку, котрі

охоплювали три основні типи: сумування полярності окремих атомів (атомно-адитивний

алгоритм), сумування ліпофільності фрагментів молекули (фрагментарно-адитивний

алгоритм) та електротопологічний алгоритм, що ґрунтується на врахуванні електронних та

топологічних параметрів дескрипторів. Максимально наближенні значення logP отримані

при використанні ACD-Labs, Pallas та OpenEye, розбіжності у значеннях параметру

ліпофільності обумовлені використанням різних внутрішніх алгоритмів розрахунку.

Отримані дані дозволили встановити, що у сполук з гетероциклічним фрагментом

спостерігається менше значення logP в порівнянні з вихідними кислотами. Введення

замісників з різними електронними ефектами (F, МеO) у фрагмент А мало впливає на зміну

значення параметру ліпофільності. Состерігається збільшення значення параметру

ліпофільності при ускладненні структури 2-меркаптоарил(гетерил)акрилових кислот, як за

карбоксильною, так і тіольною групами, при їх модифікації. При переході від

досліджуваних кислот до похідних 4-тіазолідону спостерігається зменшення значення

параметру ліпофільності в представленому ряду:




157

AO

OH

SH

S

NH

A

O

S S

NH

A

O

OS

NN

N

O

A> >>

log P

Наведена закономірність спостерігається при використанні всіх програм, за

винятком HyperChem, у випадку як ариліденових, так і гетериліденових фрагментів А. При порівнянні отриманих параметрів похідних досліджуваних кислот та похідних тіазолідину не зауважено тенденційних змін.

Здійснено розрахунок параметру ліпофільності для ряду 2-меркаптоарил(гете-рил)акрилових кислот, їх похідних та структурно споріднених 4-тіазолідонів. Встановлено характер його змін в залежності від структури досліджуваних молекул. Отримані дані не заперечують висунуту нами гіпотезу про можливість імітування 2-меркаптоарил(гете-рил)акриловими кислотами біологічних ефектів 4-азолідонів, як їх структурних прототипів та будуть використані для спрямованого синтезу нових біологічно активних сполук.

СИНТЕЗ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ В РЯДУ ПОХІДНИХ ЕФІРІВ

1,3-ДИМЕТИЛ-2,4,7-ТРИОКСО-1,2,3,4,6,7,8,9-ОКТАГІДРОПІРИДО[1,2-f]ПУРИН-

8-КАРБОНОВОЇ КИСЛОТИ Казунін М. С., Васильєв Д. А., Прийменко А. О., Прийменко Б. О.


Інтерес до хімії пурину, 2,6-діоксопуріну і їх конденсованих похідних пояснюється тим, що велика кількість сполук у цьому ряду мають досить широкий спектр біологічної активності. Певна увага хіміків та біологів до похідних пурину обумовлена тим, що пурин і його 2,6-диоксопохідне (ксантин) являють собою структурні фрагменти ряду природних фізіологічно активних сполук та синтетичних лікарських препаратів. Препарати на основі природних і синтетичних пуринів та ксантинів увійшли в арсенал найбільш часто застосовуваних лікарських засобів протипухлинної (6-меркаптопурин), бронхолітичної (еуфілін, сплантин), антиагрегаційної (пентоксифілін), противірусної (ацикловір), ноотропної (етофілін) та інших видів активності.

Виходячи з цього пошук біологічно-активних сполук серед похідних 3-, 1,3-, 7,8- а також 1,3,7,8-заміщених ксантинів та пуринів є актуальним і має практичну значимість.

З метою подальшого пошуку нових гетероциклічних азотовмісних сполук нами запропоновано ряд деяких перетворень виходячи з ефірів 1,3-диметил-2,4,7-триоксо-1,2,3,4,6,7,8,9-октагідропіридо[1,2-f]пурин-8-карбоновоі кислоти (схема 1):

Схема 1

Будова отриманих сполук підтверджена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-

спектроскопії. Отримані сполуки проходять первинний біологічний скринінг.

Дослідження в області похідних пурину та ксантину тривають.




158

QSAR-АНАЛІЗ ПОХІДНИХ 3H-ТІАЗОЛО[4,5-B]ПІРИДИН-2-ОНУ

ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ ПРОТИПУХЛИННИХ АГЕНТІВ

Кленіна О. В., Чабан Т. І., Огурцов В. В., Голос І. Я.


Розробка теоретичних основ спрямованого синтезу біологічно активних речовин

серед класу похідних конденсованих гетероциклів, є актуальною проблемою сучасної

фармакології.

Було проведено кількісний аналіз зв’язку «структура-дія» 12 похідних 3H-

тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону.

S

N

O

NCH

3

CH3

N

NPh

R

OCl

F

FF

N

NCH2

O

S

N

O

NCH

3

CH3

R

S

N

O

NCH

3

CH3

R

S

N

S

NH

O

R = H (1), Et-CN (3),

Et-COOH (4), CH2-CO-NH-NH2 (7)

R = H (2), Et-CN (5), K (6),

(8),

CH2-CH=CH2 (9)

R = NH2 (10), NH-CO-CH3 (11),

(12)

Цитотоксичну дію сполук було досліджено in vitro на клітинах аденокарциноми

грудей людини лінії MDA-MD-231 та клітинах меланоми людини лінії SK-MEL-2.

Попередню оптимізацію структури досліджуваних сполук та встановлення

термодинамічної можливості існування конформерів проводили з використанням програми

HyperChem 7.5 методом молекулярної механіки ММ+. Остаточну мінімізацію енергії

згенерованих структур здійснювали напівемпіричним методом РМ3, що дозволило

одержати ряд геометричних, енергетичних та молекулярних дескрипторів. Одержані

структури у форматі hin було пізніше конвертовано у smi формат і використано для

обчислення 1666 молекулярних дескрипторів з використанням програмного пакету

DRAGON. QSAR-моделювання включало побудову математичних моделей кореляції

величин протопухлинної дії досліджуваних сполук з величинами дескрипторів спочатку в

межах окремих груп 3D дескрипторів (геометричні, RDF, 3D-MoRSE, WHIM та

GETAWAY). Вибір дескрипторів, що найсуттєвіше впливають та активність, було

здійснено за GA-MLR алгоритмом. З використанням цих дескрипторів було побудовано

QSAR-моделі, що містять 3D дескриптори з усіх наведених груп. Заключною стадією

QSAR-моделювання була валідація одержаних моделей. Прогнозуючу здатність моделей

визначали з використанням процедури кросс-валідації (leave-one-out LOO та leave-two-out

LTO). Одержані QSAR-моделі можуть бути використані для віртуального скринінгу та

подальшого цілеспрямованого синтезу кандидатів у лікарські засоби серед даного класу

сполук, які проявлятимуть високу протипухлинну активність.

Цитотоксична дія на лінії ракових клітин MDA-MD-231

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

100

Концентрація, мМ

Інгі

бува

нн

я ро

сту

рако

вих

кліт

ин

, %

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Цитотоксична дія на лінії ракових клітин SK-MEL-28

0

20

40

60

80

100

120

100

Концентрація, мМ

Інгі

був

анн

я р

осту

рак

ови

х к

літ

ин

,

%

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12




159

ПОШУК НОВИХ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН

СЕРЕД ПРОДУКТІВ ВЗАЄМОДІЇ 2-(1,3-ДИМЕТИЛ-2,6-ДІОКСО-

7-АРИЛАЛКІЛ-2,3,6,7-ТЕТРАГІДРО-1Н-ПУРИН-8-ІЛТІО)АЦЕТОГІДРАЗИДІВ

ІЗ АНГІДРИДАМИ ДИКАРБОНОВИХ КИСЛОТ

Коробко Д. Б., Колєснік О. О.


Одним з пріоритетних напрямків розвитку провідних фармацевтичних підприємств-

виробників є інноваційні дослідження в галузі розробки оригінальних (брендових)

лікарських засобів (R&D). Зокрема, увага фахівців відповідного профілю прикута до

областей медицини зі значним науковим та комерційним потенціалом: онкології,

імунології, кардіології, неврології тощо. R&D-сегмент всесвітньо відомих фармацевтичних

корпорацій як об’єкти пошуку нових потенційних біологічно активних сполук

використовує різні класи органічних сполук природного та синтетичного походження.

Аналіз сучасних літературних джерел показав, що серед продуктів реакцій

гідразидів карбонових кислот різноманітної будови з відповідними ангідридами

ідентифіковані речовини з широким спектром фармакологічної активності (гіпотензивна,

гіпоглікемічна, протизапальна, протисудомна, бактерицидна тощо). Результати даних

досліджень вже знайшли відображення в патентах розвинутих європейських країн, що

свідчить про беззаперечну необхідність подальшого розвитку даного синтетичного

напрямку.

Метою нашої роботи є вивчення можливих напрямків перебігу взаємодії 2-(1,3-

диметил-2,6-діоксо-7-арилалкіл-2,3,6,7-тетрагідро-1Н-пурин-8-ілтіо)ацетогідразидів з

деякими ангідридами дикарбонових кислот (малеїновим, бурштиновим, фталевим та ін.).

Структура цільових продуктів реакцій залежить як від співвідношення реагуючих

компонентів, так і від використовуваного розчинника, температурного режиму, наявності

каталізатору тощо. Хімічний процес може супроводжуватись утворенням відповідних

анельованих похідних по бічному ланцюгу, гідразинокарбонових кислот аліфатичного й

ароматичного рядів (моно- чи ди-), «зшитих» структур, а також багатокомпонентних

сумішей.

Так, реакція циклоконденсації відбувається при взаємодії еквімолярних кількостей

вихідних речовин з ангідридами в середовищі кислоти ацетатної льодяної з додаванням 2,5-

кратного надлишку натрій ацетату безводного при тривалому нагріванні (10-12 годин).

Аналогічні продукти імідної будови утворюються при кип’ятінні вищезазначених

складників у толуені протягом 1-5 годин, абсолютному етанолі протягом тривалого

проміжку часу чи кислоті ацетатній льодяній при 130 ºС протягом 3 годин. Альтернативний

напрямок циклоконденсації можливий при здійсненні механосинтезу з використанням

еквімолекулярної кількості п-толуенсульфокислоти в якості каталізатору. Взаємодія

відбувається при перемішуванні компонентів суміші товкачиком у ступці протягом 3-8

хвилин при кімнатній температурі та супроводжується утворенням відповідних заміщених

1,2,3,4-тетрагідрофталазин-1,4-діону. Контроль повноти проходження реакцій здійснюється

з використанням тонкошарової хроматографії.

З метою одержання N-ацильних похідних слід витримувати реакційні суміші в

середовищі тетрагідрофурану за кімнатної температури протягом 16 годин або здійснювати

взаємодію у водному середовищі при температурі 50 ºС, час нагрівання – 4 години.

Відповідні гідразинокарбонові кислоти утворюються також й при проведенні синтезу за

кімнатної температури в спиртовому або ацетатнокислому середовищах.

Нами здійснений хімічний експеримент за всіма вищезазначеними напрямками. З

реакційних сумішей виділені відповідні алкільні(арильні) та гетерильні похідні гідразидів

7-арилалкіл-8-тіоетанових кислот. Слід відзначити достатньо високі виходи цільових

продуктів, які після стадії очистки були передані для спектральних досліджень з метою




160

встановлення їх будови. Крім того, деякі субстанції, відібрані за результатами

попереднього віртуального фармакологічного скринінгу, знаходяться на стадії первинних

біологічних випробувань з метою пошуку перспективних антиоксидантів та

антигіпоксантів.

ЗАЛЕЖНІСТЬ БІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ДИМЕРІВ α-АЛКІЛАКРОЛЕЇНІВ

ТА ЇХ ПОХІДНИХ ВІД МОЛЕКУЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ

Маршалок О. І., Огурцов В. В., Карп’як Н. М.*

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького *Національний університет „Львівська політехніка”

Димери α-алкілакролеїнів та їхні похідні належать до гетероциклічних сполук, серед

яких знаходимо велику кількість важливих біологічно активних сполук: вітамінів,

антибіотиків, гербіцидів системної дії, інсектицидів та інших отрутохімікатів. Так, димер

акролеїну використовують як сировину для одержання антибіотиків, а димер метакролеїну

і його похідні – як сировину для одержання інсекторепелентів та інсектицидів.

Ґрунтуючись на вищенаведеному, з метою розширення арсеналу біологічно

активних речовин та зважаючи на їх потенційну фармакологічну активність, об’єктами для

хімічних та фармакологічних досліджень нами були обрані не описані раніше в літературі

димери α-алкілакролеїнів та їх похідні.

Димери метакролеїну та α-етилакролеїну синтезували за реакцією Дільса-Альдера

(1), які далі за реакцією Каніцаро були перетворені у відповідні піранові спирти і натрієві

солі піранкарбонових кислот (2).

(1)

(2)

де R = –СН3, –C2H5. Будова і структура синтезованих сполук була підтверджена ІЧ- та

ЯМР-спектроскопією.

Дослідження бактеріостатичних, бактерицидних і фунгіцидних властивостей

синтезованих нами сполук проводили in vitro згідно наступних методик. Бактеріостатичну і

бактерицидну дію на грампозитивні (Staphylococcusсus aureus 209, Streptococcus) і

грамнегативні (Escherichia coli, Salmonella enteritidis) культури визначали методом

диффузії в агар, а також методом серійних розбавлень. В якості стандартів

використовували амікацин і ципрофлоксацин. Фунгіцидну дію синтезованих речовин щодо

Candida albicans, Aspergillus fumigatus, Penicillium chrysogenum визначали з використанням

середовища Сабуро. Контролем служив стандартний диск з протигрибковим препаратом –

пімафуцином.

Згідно одержаних результатів, димери α-метилакролеїну і α-етилакролеїну

проявляють бактеріостатичну і бактерицидну дію на вказані субстанції. Із збільшенням

алкільного замісника в 2-положенні піранового кільця ця дія збільшується: димер α-

етилакролеїну виявився активнішим, ніж димер α-метилакролеїну, до того ж в димеру α-

метилакролеїну слабші фунгіцидні властивості. Заміна карбонільної групи в 2,5-диметил-

3,4-дигідро-2Н-піран-2-карбальдегіді на спиртову в 2,5-диметил-3,4-дигідро-2Н-піран-2-




161

метанолі призводить до активації молекули до бактеріостатичної і бактерицидної дії. А у

випадку сполук 2,5-діетил-3,4-дигідро-2Н-піран-2-карбальдегіду і 2,5-діетил-3,4-дигідро-

2Н-піран-2-метанолу спостерігаємо зворотний ефект, тобто збільшення алкільного

замісника призводить до зниження як бактеріостатичної, так і бактерицидної активності

2,5-діетил-3,4-дигідро-2Н-піран-2-метанолу, який, в той же час, виявився хорошим

фунгіцидом.

Отже, згідно результатів біологічного скринінгу, синтезовані похідні димерів α-

алкілакролеїнів проявляють у порівнянні з еталонними препаратами високу біологічну

активність і можуть бути використані як вихідні речовини для одержання

інсекторепелентів, активних інсектицидів, а також для розробки ефективних

антисептичних засобів.

СИНТЕЗ ТА ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНИХ

5-АДАМАНТАН-1-ІЛ-4-R-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ

Одинцова В. М.


Незважаючи на стрімкий розвиток сучасної синтетичної хімії, фармацевтичний

ринок України і світу в цілому потребує нових ефективних лікарських засобів для

лікування хвороб різного ґенезу. Таким чином, на сьогодні пошук нових високоефективних

сполук серед похідних 5-адамантан-1-іл-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів є актуальним.

Тому метою нашої роботи був синтез та вивчення біологічної активності нових

речовин серед похідних 5-адамантан-1-іл-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів (де R – феніл, метил,

етил, Н). Об’єктами досліджень були S-похідні 5-адамантан-1-іл-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів (де

R – феніл, метил, етил, Н), для яких вивчені реакції алкілування, ацилювання, взаємодії з α-галогенкетонами, монохлорацетатною кислотою, отримання солей, етерів, гідразидів та іліденгідразидів.

Будову отриманих нами сполук підтверджено комплексним використанням сучасних фізико-хімічних методів досліджень (елементного аналізу, УФ- та ІЧ-спектроскопії, ПМР-спектрометрії), а їх індивідуальність – методом тонкошарової хроматографії.

Було вивчено гостру токсичність, противірусну, аналгетичну, актопротекторну активності.

Більшість синтезованих сполук відносяться до класу малотоксичних або нетоксичних речовин.

Встановлено, що S-похідні 5-адамантан-1-іл-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів проявляють

противірусну та актопротекторну активності.

При вивченні аналгетичної активності виявлено, що деякі сполуки перевищують

контроль порівняння аналгін.

Отже було синтезовано нові S-похідні 5-адамантан-1-іл-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів,

будова яких була підтверджена за допомогою сучасних фізико-хімічних методів аналізу.

Також вивчено гостру токсичність, противірусну, аналгетичну, актопротекторну активності.

Пошук біологічно активних сполук в даному ряді продовжується.




162

ПОШУК БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК СЕРЕД S-ЗАМІЩЕНИХ

5-R1-4-R-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ

Одинцова В. М., Сафонов А. А., Щербина Р. О., Пругло Є. С., Панасенко О. І., Книш Є. Г.


Ключовим етапом створення оригінальних лікарських препаратів для боротьби з

такими поширеними захворюваннями, як інфекційні патології, туберкульоз, запальні

процеси, захворювання нервової системи, гіпоксія мозку є цілеспрямований синтез

біологічно активних речовин з вираженим фармакологічним ефектом та низькою

токсичністю.

Тому метою нашої роботи є синтез, вивчення фізико-хімічних та біологічних

властивостей S-заміщених 5-R1-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіолів.

Об’єктами наших досліджень були 5-R1-4-R-1,2,4-тріазол-3-тіоли (де R1 –

адамантан-1-іл, піридин-2-іл, піридин-3-іл, піридин-4-іл, R – феніл, метил, етил, Н, 4-

хлорбензиламіно, фуран-2-ілметиламіно), для яких вивчені реакції алкілування,

ацилювання, взаємодії з α-галогенкетонами та їх подальше відновлення натрій

боргідридом.

Будову отриманих нами сполук підтверджено комплексним використанням

сучасних фізико-хімічних методів досліджень (елементного аналізу, УФ- та ІЧ-

спектроскопії, ПМР-спектрометрії), а їх індивідуальність – методом тонкошарової


Для більшості отриманих сполук вивчено гостру токсичність та діуретичну

активність. Вивчення впливу на функцію нирок синтезованих речовин було досліджено на

безпородних білих щурах-самцях вагою 104-160 г за методом Є. Б. Берхіна.

Для дослідження впливу на функцію нирок було використано 6 груп тварин по 7

щурів в кожній. При вивченні водного діурезу щурів утримували на постійному харчовому

раціоні при вільному доступі до води. До водного навантаження (5% від ваги тіла) щурів

витримували протягом 2-х годин без їжі та води. Водорозчинні сполуки, що

досліджувались, вводили інтраперитонально з урахуванням правил асептики та

антисептики, водонерозчинні – перорально у вигляді водної суспензії, стабілізованої

твіном-80. Сполуки вводилися в дозі 1/10 від ЛД50. Кількість сечі вимірювали через кожну

годину на протязі 4 годин. Кількість сечі, що виділила контрольна група тварин (яка не

отримувала дослідних сполук), приймали за 100%.

Встановлено, що більшість синтезованих нами сполук малотоксичні або нетоксичні

речовини. Синтезовані сполуки проявляють діуретичну активність. Виявлені речовини, які

перевищують еталон порівняння фуросемід.

Пошук речовин з діуретичною активністю серед даного класу сполук продовжується.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ СТРУКТУРИ ТРІОКСАЗИНУ

Панасенко О. І., Буряк В. П., Прийменко Б. О., Юрченко І. О., Гоцуля А. С.,

Васильєв Д. А., Кочура Н. М., Тимошик Ю. В.


Тріоксазин – (4-(3,4,5-триметоксібензоіл)-морфолін) широко застосовується у якості

транквілізатора і при тривалому застосуванні викликає розвиток психічного звикання.

Метою нашого дослідження було вивчення спектрів триоксазину у розчинниках різної

полярності для дослідження електронної будови його молекули.

В молекулі тріоксазину міститься залишок 3,4,5-триметоксибензойної кислоти , що

була вивчена як модельна речовина. Для етанольних розчинів цієї сполуки спостерігається




163

наявність двох смуг вбирання з інтенсивним максимумом при 252 нм і вигином при 282 нм.

Безумовно, максимум вбирання слід віднести до р-π-супряження в заміщеному

бензольному хромофорі:

λмакс.= 252 нм

Родоначальний хромофор у випадку бензойної кислоти в етанольному розчині

характеризується максимумом при 230 нм. При наявності алкоксильної групи у п-

положенні слід додати інкремент, що становило 25 нм. При додаванні цього інкременту до

230 нм (бензойна кислота) одержують величину 255 нм, яка відрізняється від знайденої

нами на 3 нм, тобто ще в межах допустимої помилки. У випадку досліджуваної нами

модельної речовини метоксильні групи в м-положенні не виявляють впливу на положення

максимуму вбирання.

На спектральних кривих тріоксазину спостерігається одна інтенсивна смуга з

максимумом в межах 240-252 нм. Гіпсохромне зміщення цього максимуму відносно 3,4,5-

триметоксибезойної кислоти пов’язано з тим, що бензоільний залишок в молекулі

триоксазину супряжений з атомом Нітрогену морфолінового циклу. Внаслідок цього

супряження атом Нітрогену здатний зміщувати свою вільну пару електронів у напрямку

карбонільної групи, в результаті чого вона слабше сточує електрони з метоксифенільного

замісника, перешкоджаючи тим самим переносу електронів у бензольному хромофорі:

λмакс.= 247нм

У хлороформному розчині, а також у 0,1 М NaOH максимум вбирання тріоксазину

переходить у вигін, а у концентрованій H2SО4 зміщується батохромно в ділянку 271-274

нм. На кривій вбирання тріоксазину в 25% NaOH можна спостерігати вигин при 285 нм,

аналогічно випадку 3,4,5-триметоксибензойної кислоти. Те, що положення максимумів

вбирання розчинів цієї модельної речовини і триоксазину сходяться, дає підставу зробити

висновок, що в 25% NaOH проходить гідроліз препарату на морфолін та 3,4,5-

триметоксибензол натрію. В той же час як для всіх інших розчинників максимум

тріоксазину зміщується гіпсохромно, то в 25% NaOH він знаходиться в ідентичному місці,

як і у модельної речовини.

Додатково для пояснення електронної структури тріоксазину нами були розраховані

основні оптичні характеристики його УФ-спектрів для пояснення їх інтенсивності,

дозволенності і супряження в молекулі в цілому.

Безумовно, що амідування 3,4,5-триметоксибензойної кислоти морфоліном

призводить до збільшення інтенсивності її смуги вбирання від 2430 до 6900; у зв’язку з цим

εмакс. збільшується майже у три рази. Смуга вбирання тріоксазину є широкою з Δν1/2890 см-1

.

Величина інтегральної інтенсивності (А) та сили осцилятору (f) вказують, що р-π-

супряження у заміщеному бензоїльному хромофорі є дозволеними та вірогідними.

Величина матричного елементу переходу електронів в МІК порівняно висока і дорівнює

3,40·10-18

.

Таким чином, наявність морфолінового субстітуєнту в молекулі триоксазину

викликає гіпсохромне зміщення смуги вбирання, адже в той же час перехід електронів у

них залишається дозволеними та вірогідними. Основні оптичні характеристики УФ-

спектрів в триоксазині можуть бути використані у фармацевтичному та хіміко-

токсикологічному аналізі для ідентифікації досліджуваної речовини.




164

CИНТЕЗ ТА БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ У РЯДІ ПОХІДНИХ

1H-ПУРИН-2,6(3Н,7Н)-ДІОНУ

Прийменко А. О., Васильєв Д. А., Пругло Є. С., Казунин М. С., Кандибей К. І.,

Гнатов М. І., Александрова К. В., Самура Б. А.



Сучасний етап науково-технічного прогресу фармацевтичної науки пов’язаний з

розвитком цілеспрямованого синтезу біологічно активних речовин та створенням на їх

основі нових лікарських засобів, які могли б конкурувати з дорогими лікарськими

препаратами.

Інтерес до хімії пурину обумовлений тим, що він виступає структурним фрагментом

ряду природних біорегуляторів і синтетичних лікарських препаратів (пентоксифілін,

етофілін, сплантин, теокор, теофібрат та ін.), що посідають різноманітну фармакологічну

дію.

Виходячи з вищесказаного, пошук БАР в ряду похідних пуріндіона-2,6 є актуальним

і має теоретичну і практичну значимість.

Метою дослідження є пошук нових малотоксичних і високоефективних сполук в

ряду 3-метил-і 1,3-диметил-1Н-пурин-2, 6 (3Н, 7Н)-діону, дослідження їх фізико-хімічних

та біологічних властивостей, а також встановлення деяких закономірностей між хімічною

будовою і фармакологічною дією. Синтезовано ряд сполук загальної формули:

R = H; CH3; R1 = alkyl; benzyl; CH2COOC2H5; CH2COOH та ін.

R2 = Br; SH; CH2OH; CH2NHCH3; CH2NHCH2C6H5; CH2S-alk; CH2SCH2COOH та ін.

Будова синтезованих сполук доведена фізико-хімічними методами аналізу (ІЧ-,

ПМР-спектроскопія та мас-спектрометрія).

Первинний фармакологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки є мало- або

помірно токсичними, виявляють діуретичну, аналгетичну, протизапальну, нейротропну,

антиоксидантну активності.

Отримані дані свідчать про перспективність пошуку біологічно активних сполук в

ряді похідних пуриндіону-2,6.

СИНТЕЗ, ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТА АНТИОКСИДАНТНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОХІДНИХ

КСАНТИНІЛ-1(7) ПРОПАНОВОЇ КИСЛОТИ

Романенко М. І., Іванченко Д. Г., Назаренко М. В., Пахомова О. О., Черчесова О. Ю.,

Макоїд О. Б., Шарапова Т. А.


Останні наукові публікації по синтезу нових біоактивних сполук в ряді ксантинових

похідних свідчить про їх значну перспективність в плані створення оригінальних

лікарських засобів антиоксидантної та антигіпоксичної дії. Доведено, що оксидативний

стрес відіграє важливу роль в патогенезі кардіоміопатії, атеросклерозу, ішемічної хвороби

серця, ішемічного й геморагічного інсультів, гострих порушень регіонального й загального

кровообігу. Крім того, вважають, що оксидативний стрес має велике значення в процесі




165

старіння. Встановлено, що в осіб похилого віку знижується рівень антиоксидантного

захисту (АОЗ), що веде до накопичення продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ). З

віком також збільшується концентрація ЛПНЩ крові, що в поєднанні з підвищенням

концентрації ліпідних перекисів сприяє розвитку атеросклерозу, який є фактором ризику

серцево-судинних захворювань. Пусковим фактором порушень вільнорадикального

окиснення (ВРО) та АОЗ часто є гіпоксія. Це обумовлено тим, що жирні кислоти, що

забезпечують на 75-80% енергетичні потреби міокарда, засвоюються тільки при його

достатньому забезпеченні киснем шляхом окисного фосфорилювання. Таким чином,

гіпоксія і збільшення енергетичних витрат міокарда стимулюють активність

симпатоадреналової системи і ліполіз з надмірною мобілізацією жирних кислот.

Збільшення в крові концентрації неутилізованих вільних жирних кислот призводить до

активації ВРО. Виходячи з вище наведеного, можна сказати, що проблема з розробки

оригінальних вітчизняних препаратів антиоксидантної та антигіпоксичної дії є актуальною

та перспективною.

Метою даної роботи є синтез нових похідних ксантину та вивчення їх фізико-

хімічних та вивчення їх фізико-хімічних та біологічних властивостей.

У відповідності з поставленим завданням реакцією 8-бромотеоброміну (теофіліну, 3-

метилксантину) з амідами та естерами акрилової та метакрилової кислот були синтезовані

відповідні N1(N7)-заміщені 8-бромоксантинів, взаємодією яких з первинними чи

вторинними амінами були отримані 8-амінопохідні загальної формули:

R CH2

CH

R1

C

O

R2

R = 8-амінотеобромін-1-іл;

8-амінотеофілін-7-іл; 8-аміно-3-метилксантиніл-7;

R1= H; CH3;R2= NH2; NHR; OH; о-алкіл

Слід зазначити, що у випадку естерів в залежності від умов реакції (розчинник, t°C,

реагент) з амінами перебігають неоднозначно, а саме зі збереженням естерового

угрупування, утворенням амідів або кислот.

На основі β-(8-амінотеобромін-1-іл)-пропанової кислоти реакцією з первинними та

вторинними амінами було отримано ряд водорозчинних амінних солей.

Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-

спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтверджена методом тонкошарової


Антиоксидантна активність вивчалась in vitro на моделі неферментного ініціювання

вільнорадикального окислення Fe2+

. В якості еталонів порівняння використовувались

тіотриазолін, мексідол та аскорбінова кислота. Встановлено, що більшість синтезованих

сполук за показниками антиоксидантної дії перевищують еталони порівняння.

Таким чином був синтезований ряд неописаних в літературі похідних ксантиніл-1(7)

пропанової кислоти та вивчені фізико-хімічні властивості отриманих сполук. Були вивчені

антиоксидантні властивості синтезованих речовин та встановлені певні закономірності в

ряді «будова – дія».

СИНТЕЗ ТА IN SILICO СКРИНІНГ НОВИХ АМІДІВ

3-(2-МЕТИЛ-4-ОКСО-1Н-ХІНОЛІН-3-ІЛ)ПРОПАНОВОЇ КИСЛОТИ

ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ ПРОТИМАЛЯРІЙНИХ АГЕНТІВ

Рущак Н. І., Зубков В. О., Цапко Т. О., Таран К. А.

Івано-Франківський національний медичний університет


Малярія – тропічне інфекційне захворювання, яке викликає паразит роду

Plasmodium (найчастіше – P. falciparum та P. vivax). Щорічно нараховується близько 300

млн. випадків інфікування та близько 1 млн. летальних випадків, причиною яких є малярія.




166

Інфекційні захворювання часто характеризуються проявами лікарської резистентності

патогенних мікроорганізмів по відношенню до протимікробних препаратів; малярія також

відноситься до їх числа. Крім того, оцінюючи стан розвитку ринку протималярійних

препаратів, слід зазначити, що останнє успішне введення в клінічну практику нових класів

хімічних сполук датується 1996 р. Тому пошук нових сполук, які могли б бути

ефективними в лікуванні різних стадій малярії, є актуальною сучасною задачею медичної

та фармацевтичної хімії.

Відомими протималярійними препаратами похідних алкілхінолонів є ендохін (рік

створення – 1946 р.) та ICI 56,780 (1968 р.).

Останнім часом дослідники знову звернули увагу на даний клас сполук, і в період

2009-2012 рр. з’явився ряд фундаментальних статей щодо синтезу та фармакологічного

скринінгу нових ендохіноподібних алкілхінолонів.

Продовжуючи дослідження в сфері пошуку нових БАР серед похідних 3-

алкілхінолін-4-онів нами було синтезовано ряд амідів 3-(2-метил-4-оксо-1Н-хінолін-3-

іл)пропанової кислоти (1). Враховуючи молекулярну подібність досліджуваних сполук з

відомими скафолдами ендохіноподібних хінолінів, було зроблено припущення про

можливість подібності й фармакологічних ефектів по відношенню до Plasmodium.

Згідно сучасним літературним даним механізм дії хінолінів пов’язаний з

пригніченням лактат дегідрогенази P. falciparum (Pf LDH). Тому для перевірки висунутого

нами припущення, було проведено молекулярний докінг амідів 1 з 3D-стуктурою Pf LDH

(ресурс Protein Data Bank (PDB, ID: 1LDG) за допомогою програми Autodock 4.2.

Аналіз одержаних результатів підтвердив перспективність амідів 3-(2-метил-4-оксо-

1Н-хінолін-3-іл)пропанової кислоти (1) як потенціальних протималярійних засобів.

ВИВЧЕННЯ РЕАКЦІЙНОЇ ЗДАТНОСТІ

7-АРИЛАЛКІЛ-8-ГІДРАЗИНОТЕОФІЛІНІВ ТА 2-(1,3-ДИМЕТИЛ-2,6-ДІОКСО-

7-АРИЛАЛКІЛ-2,3,6,7-ТЕТРАГІДРО-1Н-ПУРИН-8-ІЛТІО)АЦЕТОГІДРАЗИДІВ

Рябуха Т. І., Шморган А. М.


Хіміотерапія злоякісних новоутворень, боротьба з резистентними бактерійними

агентами та новими штамами вірусів є, на жаль, невід’ємними реаліями сьогодення.

Наявний асортимент препаратів для лікування даних патологій не в повній мірі забезпечує

очікуваний ефект, бо доволі часто на тлі проявів побічних дій постає питання про

доцільність використання того чи іншого засобу. Медикаменту, який би вибірково впливав




167

на ракові клітини та не завдавав шкоди макроорганізму, поки що не винайдено. Тому,

одним із пріоритетних напрямків розвитку медичної та фармацевтичної хімії є створення і

впровадження в лікарську практику оригінальних антибластомних препаратів.

Відомо, що молекула проксифеїну – високоселективного малотоксичного

цитостатика-антиметаболіта – представляє собою етер 1,3,7-триметил-8-оксиксантину з 3-

(диметиламіно)пропан-1-олом. Одним із фармакофорів, який відповідає за протипухлинну,

противірусну, антибактеріальну активності являється 2-тіоксо-1,3-тіазолідин-4-он. Отже,

нам здалось доцільним спробувати поєднати в одній молекулі відповідні 7,8-дизаміщені

1,3-диметилксантину та роданін з метою одержання не тільки неописаних раніше сполук,

але й можливого виявлення потенційних антинеопластичних агентів.

З літературних джерел відомо декілька методів циклоконденсації, що

супроводжуються утворенням роданінового фрагменту. Одним з таких є взаємодія

вихідних речовин з кислотою тритіокарбонілдигліколевою в середовищі тетрагідрофурану

при 0 °С та використанні в якості каталізатора дициклогексилкарбодиімідазолу або

надлишку карбонілдиімідазолу. Нами обрано більш раціональний метод Гольмберга ([2+3]

циклоконденсація), що нормує проведення реакції між 7-арилалкіл-8-гідразинотеофілінами

або 2-(1,3-диметил-2,6-діоксо-7-арилалкіл-2,3,6,7-тетрагідро-1Н-пурин-8-

ілтіо)ацетогідразидами та тіокарбоніл-біс-тіогліколевою кислотою в 96 % спирті Р при

нагріванні протягом 3 годин. Наявність в структурі новосинтезованих сполук активної

метиленової групи дозволило утилізувати цільові продукти в умовах реакції Кньовенагеля

з одержанням відповідних 8-(5-R-бензиліден-4-оксо-2-тіоксотіазолідин-3-іламіно)-1,3-

диметил-7-арилалкіл-1H-пурин-2,6(3H,7H)-діонів і N-(5-бензиліден-4-оксо-2-

тіоксотіазолідин-3-іл)-2-(1,3-диметил-2,6-діоксо-7-арилалкіл-2,3,6,7-тетрагідро-1H-пурин-

8-ілтіо)ацетамідів. Синтезовані субстанції для аналізу очищені перекристалізацією з

водного діоксану або диметилформаміду.

Структуру одержаних речовин підтверджено методами ІЧ- та 1Н ЯМР-

спектроскопії, а їх індивідуальність – хромато-мас-спектрометрично.

Результати синтетичної частини роботи в вигляді структурних зображень були

розміщені на відповідному сайті для віртуального аналізу молекул з метою відбору сполук

та проведення прескринінгу на лініях ракових клітин, що охоплюють майже весь спектр

онкозахворювань людини. Одночасно, ґрунтуючись на результатах попередніх

випробувань, частину синтезованих субстанцій передано для досліджень їх впливу на

процеси перекисного окиснення ліпідів та корекцію мітохондріальної дисфункції в

організмі.

СИНТЕЗ ТА АКТОПРОТЕКТОРНА АКТИВНІСТЬ ПОХІДНИХ

2-(4-R-3-(ТІОФЕН-2-ІЛ)-4Н-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ІЛТІО)АЦЕТАТНОЇ КИСЛОТИ

Саліонов В. О., Пругло Є. С., Панасенко О. І., Книш Є. Г.


На сьогоднішній день препарати з актопротекторними властивостями мають велике

значення як в практичній медицині, так і в професійному спорті. Показниками для

застосування цієї групи препаратів є гіпоксичні стани, які виникають при інтенсивних




168

фізичних навантаженнях. Препарати цього класу перешкоджають розвитку втоми і

підвищують працездатність, не порушують функції серцево-судинної системи і

зовнішнього дихання, прискорюють процес навчання і консолідацію звичок, що сприяє

кращому формуванню слідів довготривалої пам’яті. В цьому напрямку проявляє велику

зацікавленість група гетероциклічних систем, серед якої займають важливе місце похідні

1,2,4-тріазолу. Матеріали та методи. В якості вихідних речовин нами були взяті похідні 4-R-5-

(тіофен-2-іл)-4H-1,2,4-тріазол-3-тіону (де R – Н, метил, етил, феніл) для яких були вивчені реакції з монохлорацетатною кислотою, галогеналканами, галогенарилами, галогенгетероциклами, α-галогенкетонами. На основі 2-(4-R-5-(тіофен-2-іл)-4Н-1,2,4-тріазол-3-ілтіо)ацетатної кислоти були отримані солі з неорганічними та органічними основами, естери, аміди, гідразиди, іліденгідразиди. При вивченні актопротекторної активності був використаний метод примусового занурення у воду з навантаженням 10% від ваги щура. Навантаження фіксували у основи хвоста тварин. Занурення виконували до виснаження, яке фіксували після 10-ти секундного занурення лабораторних тварин під воду. Температура води складала 30-35

0С. Досліджувані сполуки, а також еталон

порівняння – рібоксин вводили внутрішньочеревно за 1 годину до початку занурення тварин в дозі 1/10 від LD50. Час запливу реєстрували в секундах. Для порівняння використовували також контрольну групу тварин, які отримували внутрішньочеревно фізіологічний розчин за 1 годину до занурення. Результат, отриманий в контрольній групі, приймали за 0%.

Висновки. Синтезовано ряд нових біологічно активних сполук. Для отриманих речовин вивчено актопротекторну активність та встановлено, що більшість синтезованих нами сполук мають високі результати активності у порівнянні з рібоксином.

ПОШУК БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН СЕРЕД 1,2,4-ТРИАЗОЛ-3-ТІОНІВ,

ЩО МІСТЯТЬ МЕТОКСИФЕНІЛЬНІ ЗАМІСНИКИ

Самелюк Ю. Г., Щербак М. А., Бігдан О. А.


В останні роки велика увага приділяється пошуку та створенню нових лікарських засобів. Цілеспрямований синтез сполук з низькою токсичністю та вираженими біологічними властивостями є головним етапом створення лікарських препаратів. Особливий інтерес у цьому напрямку представляють азотовмісні гетероцикли, як високоефективні фармакологічно активні сполуки. Велике значення у цьому напрямку приділяється вивченню біологічної активності 1,2,4-тріазолів, оскільки ядро 1,2,4-тріазолу є структурним фрагментом лікарських препаратів з різноманітними фармакологічними ефектами.

Метою нашої роботи є синтез нових сполук в ряду 1,2,4-тріазол-3-тіонів, що містять метоксифенільні замісники. Синтезовано вихідні сполуки для яких вивчено реакції алкілування, арилювання, гетерилювання, конденсації та циклоконденсації.

Нами отримано ряд похідних 1,2,4-тріазол-3-тіонів, що мають практичне значення для розробників лікарських препаратів, а також для науковців в галузі органічного синтезу. Будову синтезованих сполук підтверджено комплексним використанням елементного аналізу, УФ-, ІЧ-спектроскопії, ПМР- і масс-спектромертії, а їх індивідуальність методом тонкошарової хроматографії. Для отриманих сполук планується вивчення гострої токсичності, протигрибкової, протимікробної, нейролептичної, діуретичної, протизапальної, антиоксидантної, гіполіпідемічної активності.

Але фармакологічну активність 1,2,4-триазол-3-тіонів вивчено недостатньо. З нашої точки зору синтез, вивчення фізико-хімічних та біологічних властивостей 1,2,4-триазол-3-тіонів з метоксифенільними замісниками мають наукову новизну, теоретичну та практичну значимість. Тому подальший пошук біологічно активних речовин у даному ряді сполук продовжується.




169

ОДЕРЖАННЯ СОЛЕЙ (3-R-2-ОКСО-2H-[1,2,4]ТРИАЗИНО[2,3-c]ХІНАЗОЛІН-6-ІЛ)-

КАРБОНОВИХ КИСЛОТ ЯК СПОСІБ ПОКРАЩЕННЯ ЇХ

ФАРМАКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК

Скорина Д. Ю.1, Воскобойнік О. Ю.

1, Коваленко С. І.

1,Чорноіван Н. Г.

2,

Почелова О. В.2, Семененко Н. О.

2, Гриб В. В.

2, Степанюк Г. І.

2

1Запорізький державний медичний університет

2Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова

Вивчення можливостей цілеспрямованого синтезу раніше невідомих речовин із

потенційною біологічною активністю є важливим завдання сучасної фармацевтичної

науки, адже роботи такого спрямування мають неодмінно сприяти створенню нових

ефективних та безпечних лікарських засобів. Актуальним та перспективним напрямком у

пошуку потенційних біологічно активних речовин є дослідження в ряду маловідомих

азиноанельованих хіназолінів. У цьому плані цікавими об’єктами є (3-R-2-оксо-2H-

[1,2,4]триазино [2,3-c]хіназолін-6-іл)карбонові кислоти, що синтезовані нами у попередніх

дослідженнях та які за результатами фармакологічних випробувань є носіями певних видів

біологічної активності, зокрема аналгетичної. Деяким недоліком зазначених сполук є їх

низька водорозчинність, бо це, в свою чергу, потенційно знижує повноту всмоктування та

швидкість прояву їх біологічної дії. До того ж для ефективної фармакотерапії більшості

патологічних станів обґрунтованим є використання ін’єкційних лікарських форм із

водяним дисперсійним середовищем. Так, до стандартних алгоритмів лікування больового

синдрому (як гострого, так і хронічного характеру) включені лікарські засоби аналгезуючої

дії у вигляді ін’єкцій. Виходячи з того, що деяким (3-R-2-оксо-2H-[1,2,4]триазино[2,3-

c]хіназолін-6-іл)карбоновим кислотам притаманна аналгетична активність, що перевищує

еталони порівняння, вони можуть стати основою для розробки нових лікарських засобів.

Тому створення водорозчинних форм цих кислот є важливим етапом дослідження. Відомо,

що одним із способів одержання водорозчинних похідних біологічно активних сполук, які

б повністю зберігали фармакодинамічні властивості, є застосування реакцій солеутворення.

Наявність вільної карбоксильної групи в структурі одержаних похідних хіназоліну

дозволяє проводити їх подальшу хімічну модифікацію.

Виходячи з цього, метою дослідження є розробка методів синтезу солей (3-R-2-оксо-

2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолін-6-іл)карбонових кислот для покращення їх фармако-

технологічних характеристик, а також проведення для синтезованих сполук

фармакологічного скринінгу.

Для реалізації встановленої мети нами були одержані водорозчинні натрієві солі

зазначених кислот шляхом взаємодії вихідних сполук із еквівалентною кількістю натрію

гідроксиду у водному розчині. Наступним етапом дослідження став скринінг синтезованих

речовин на наявність фармакологічної активності, адже на прояв біологічної дії сольових

форм сполук мають впливають як біологічно активна аніонна, так і індиферентна катіонна

частина.

Вид активності Модель фармакологічного експерименту Еталони

порівняння

Анальгетична

активність

Модель електро-імпульсного подразнення

прямої кишки щурів

Диклофенак натрію,

анальгін

Церебропротекторна


Модель гострого порушення мозкового

кровотоку при двобічній оклюзії загальних

сонних артерій у щурів

Пірацетам, мексидол

Вплив на

Кровопостачання

головного мозку

Визначення зміни об’ємної швидкості

мозкового кровотоку щурів відносно фонового

показника та показника інтактних тварин

Вінпоцетин

Актопротекторна


Модель плавальної проби щурів із додатковим

навантаженням в умовах гіпо- та гіпертермії

Бемітил




170

За результатами цих досліджень визначені «сполуки-лідери», а саме (3-R-2-оксо-2H-

[1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолін-6-іл)бутанові кислоти, для яких R = –СН3, –С6Н5. Ці

сполуки відібрані для подальших поглиблених досліджень.

ВИСНОВКИ: 1) Обґрунтовано доцільність одержання солей (3-R-2-оксо-2H-

[1,2,4]триазино[2,3-c]хіназолін-6-іл)карбонових кислот для покращення їх фармако-

технологічних характеристик. 2) Розроблено підходи до синтезу натрієвих солей

зазначених кислот та проведений їх фармакологічний скринінг. 3) Найбільш ефективні

сполуки можуть бути перспективними як потенційні прототипи для створення нових

лікарських засобів.

НОВІ S,N,O-ВМІСНІ ГЕТЕРОЦИКЛИ 1,4-НАФТОХІНОНУ

Стасевич М. В., Мусянович Р. Я., Cтанько О. В., Новіков В. П.


Пошук нових біологічно активних речовин в ряду похідних 1,4-нафтохінону

ведеться протягом багатьох років, як за кордоном, так і в Україні. За цей час було

встановлено, що значна кількість похідних 1,4-нафтохінону, в тому числі гетероциклічних,

проявляє бактерицидну, фунгіцидну дію, вони також можуть використовуватися як засоби

захисту рослин. Були виявлені похідні 1,4-нафтохінону з противірусною,

протитуберкульозної, антибіотичною, антималярійні, протипухлинної активністю, а також

вони можуть застосовуватися як фармакологічні препарати для лікування респіраторних

захворювань. Препарати на основі похідних 1,4-нафтохінону ефективно застосовуються

при лікуванні розладів функцій головного мозку (церебрального інфаркту, крововиливу

головного мозку, атеросклерозу) і володіють високою антиоксидантною, цитолітичної і

цитостатичної активністю. Як протипухлинні засоби відомі мітоміцин С, брунеоміцин,

нафтиридиноміцин, U-58431та ін.

В даній роботі приведені результати досліджень з цілеспрямованого синтезу нових

представників S,N,O-вмісних гетероциклічних похідних 1,4-нафтохінону з метою пошуку

серед ряду одержаних сполук речовин з цінними практичними властивостями.

Синтез 1-карбетокси-2,3-фталоілпіроколіну 2 був проведений взаємодією 2,3-

дихлор-1,4-нафтохінону 1 з етиловим естером ацетооцтової кислоти і піридином при

кімнатній температурі в етанолі (шлях а). При взаємодії продукту 2 з етилатом натрію в

етанолі була отримана натрієва сіль, яка при підкисленні утворила 2,3-фталоілпіроколін-1-

карбонову кислоту 3 (шлях б). На основі одержаного при взаємодії продукту 3 з хлористим

тіонілом хлорангідрида 4 (шлях в) було синтезовано ряд амідних 5 (шлях г) та естерних 6

(шлях д) похідних 2,3-фталоілпіроколін-1-карбонової кислоти.




171

O

O

Cl

Cl

N

O

O

COOEt

N

O

O

COCl

N

O

O

COOH

N

O

O

CONHR"

N

O

O

COOR'S

O

O

NH2

COOEt

S

O

O

N

O

R

O

S

O

O

NH

X

O

Y

Y = S

X = NPh Y = O

X = NH

S

O

O

N

NH

R

O

à á â

ãä

1 2 3 4

657

8 9 10

11

æ

ç

і

ê

NH

F

N ONH

NH

Cl

Cl

S

N

NH

Br

R' =

R" NH

COOH

Ph-NHPh

O

=

R= -п-ClC6H4; -п-MeC6H4; -п-NO2C6H4; -Ph

; ; ; ; ; ;

;

Взаємодією 2-aмiнo-4,9-дioксo-4,9-дигідрoнaфтo[2,3-b]тioфeн-3-етилкарбоксилату 7,

одержаного раніше (шлях ж), з дихлортрифенілфосфораном та подальшою взаємодією

утворених імінофосфоранів з арилхлорангідридами в ацетонітрилі при нагріванні були

синтезовані нові оксазинтриони 8 (шлях з). Піримідинтриони 9, 11 (шляхи і, к) та

піримідинтетраон 10 (шлях к) були синтезовані на основі реакцій взаємодії гетероциклів 8

з аміаком, бензоілізотіоціанатом та фенілізоціанатом відповідно.

В результаті проведеної роботи були розроблені препаративні методики синтезу

нових гетероциклічних S,N,O-вмісних похідних 1,4-нафтохінону з метою пошуку серед

ряду одержаних сполук речовин з цінними практичними властивостями. Проведений

скринінг in silico програмою PASS одержаних сполук показав напрямки

експериментальних досліджень даних речовин антибактеріальну, протигрибкову,

протипухлинну, антиоксидантну та інші види активностей з метою подальшого

встановленням залежності «структура-дія» та визначення перспективних сполук в ряду

нових S,N,O-вмісних похідних 1,4-нафтохінону.

СИНТЕЗ НОВИХ АНТИОКСИДАНТІВ НА ОСНОВІ ПРОСТОРОВО

ЕКРАНОВАНОГО ФЕНОЛУ ТА 4-ТІОКСO-2-ТІАЗОЛІДИНОНУ

Хом’як С. В., 1Атаманюк В. В., Губрій З. В.,

1Лесик Р. Б., Новіков В. П.

Національний університет “Львівська політехніка” 1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

В людському організмі існує збалансована антиоксидантна система, яка складається

з жиро- та водорозчинних перехоплювачів первинних та вторинних радикалів, хелатів іонів

металів змінної валентності. Збій в активності системи ендогенних антиоксидантів на фоні

посилення продукування радикалів-ініціаторів призводить до виникнення і розвитку

вільнорадикальних патологій.

Більшість природних антиоксидантів: α-токоферол, β-каротин, флавоноїди містять

фенольну групу, екрановану в орто-положенні алкільними групами. Похідні просторово

екранованого фенолу є найбільш представленим та популярним класом синтетичних




172

антиоксидантів, що використовуються для вирішення прикладних завдань і в

фундаментальних дослідженнях. В них фенол екранований в орто-положеннях трет-

бутильними групами. На жаль, багато синтетичних антиоксидантів можуть в певних

умовах проявляти прооксидантні властивості. Тому, з метою пошуку нових

антиокидантних препаратів, нами синтезовані похідні тіопірано[2,3-d]тіазолів з

фрагментом просторово екранованого фенолу. Тіазолідиновий цикл є складовою структури

багатьох антибіотичних, протипухлинних препаратів, а його похідні з екранованим

фенолом відомі як інгібітори подвійної дії циклооксигенази-5 і 2-ліпоксигенази (COX/5-

LOX) та антиоксиданти ліпопротеїнів низької щільності.

Бензилідентіазол (1) є зручним реагентом для гетеро-варіанту реакції Дільса-

Альдера з імідами 5-норборнен-2,3-дикарбонової кислоти, фенілмалеїнімінами, акролеїном,

1,4-нафтохіноном, які відомі своєю високою біологічною активністю. Реакції проводили

при нагріванні в оцтовій кислоті, добавляючи кілька кристалів гідрохінону як інгібітора

небажаної полімеризації, отримуючи в результаті тіопірано[2,3-d]тіазольні похідні (2-5).

OH

NH

S

SO

OHC

NH

S

S

OH

OO

N

NH

S

S

O

OH

O

O

R

O

O

NH

S

S

O

OH

O

O

RN

O

O

RN

O

O

N

O

O

NH

S

S

OH

OR

1

3

54

2

Будова синтезованих сполук підтверджена результатами елементного аналізу, ПМР-

та ІЧ-спектрами. Здійснено комп’ютерний скринінг потенційної біологічної активності за

програмою PАSS, результати якого передбачають антимікробну, антиоксидантну,

протипухлинну, протизапальну, гіпотензивну, протиартритну та інші види активності

синтезованих сполук. Експериментальний біологічний скринінг показав, що серед них

знайдено дуже ефективні фунгібактерициди та антиоксиданти.

ПОШУК АНТИОКСИДАНТНИХ АГЕНТІВ СЕРЕД НОВИХ

3Н-ТІАЗОЛО[4,5-В]ПІРИДИНІВ

Чабан Т. І., Огурцов В. В., Чабан І. Г., Комариця Й. Д.


Конденсовані біциклічні сполуки в яких тіазолідинове ядро анельоване до

піридинового, є системами з вираженими біологічними властивостями. Зазначені речовини

з точки зору фізіологічної дії, часто представляють значно більший інтерес, ніж складові їх

моноциклічні сполуки. Цей безсумнівний факт активно стимулює дослідження, які

спрямовані на отримання сполук, що вміщують тіазолідинове ядро анельоване з

піридиновим.




173

Вихідною речовиною для реалізації синтетичної частини роботи обрано 4-

імінтіазолідон-2, який здатний за рахунок своїх N,C-бінуклеофільних властивостей [3+3]-

циклоконденсуватися з діелектрофільними реагентами, зокрема, α-фенілазоацетилацетоном

з утворенням базового тіазолопіридину. Отриманий на даній стадії 5,7-диметил-6-фенілазо-

3Н-тіазоло[4,5-b]піридин-2-он при взаємодії з відновниками легко переходить 6-аміно-5,7-

диметил-3Н-тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону (1). Оптимальний вихід досягається проведенням

даної реакції в середовищі ацетатна кислота-піридин, з використанням в якості відновника

цинкового порошку. Наявність аміногрупи у положенні 6 сполуки 1, дає змогу

трансформувати її у відповідні 6-ациламінопохідні. Дослідами встановлено, що

оптимальним середовищем для взаємодії сполуки 1 з хлорангідридами аліфатичних кислот

є діоксан. CH

3

CH3

O

O

NNH

C6H

5

S

NH

O

NH N

S

NH

O

CH3

NN

C6H

5

CH3

N

S

NH

O

CH3

NH2

CH3

N

S

NH

O

CH3

NH

CH3

OR'COCl

R'

Zn

1

Продукт ацилування сполуки 1 хлорацетилхлоридом, становить інтерес як

проміжний продукт для переходу до 6-сульфанілацетамідопохідних, шляхом її взаємодії з

тіолами. Оптимальними умовами проведення реакції є 30 хвилинне нагрівання суміші в

середовищі 96% етанолу.

N

S

N

O

N

O

Cl

R-SHN

S

N

O

N

O

SR

Для встановлення будови та індивідуальності синтезованих речовин були

використані методи кількісного елементного аналізу та спектроскопії ПМР, які

підтверджують їх структуру.

Антиоксидантну активність сполук досліджували in vitro, визначаючи зменшення

концентрації вільного радикалу. Для цього використали відносно стабільний радикал 2,2-

дифеніл-1-пікрилгідразилу (ДФПГ). Інтенсивно фіолетовий ДФПГ у розчині етанолу

характеризується максимумом поглинання світла при 517 нм. У присутності

антиоксидантів гаситься вільнорадикальний центр ДФПГ, внаслідок чого розчин поступово

втрачає фіолетове забарвлення. Порівняння оптичної густини розчину, який містить

досліджувану субстанцію та надлишок радикала, з оптичною густиною розчину самого

радикалу дає змогу визначати радикал-поглинальну активність сполук. Як стандарт

використовували аскорбінову кислоту.

Вперше ідентифіковано антиоксидантний ефект похідних 5,7-диметил-3H-

тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону, що дає підставу вважати таку «матрицю» перспективним

молекулярним каркасом для дизайну потенційних антиоксидантних агентів.

[(1-АРИЛ-5-ФОРМІЛІМІДАЗОЛ-4-ІЛ)ТІО] ОЦТОВІ КИСЛОТИ,

ЇХ СИНТЕЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИОКСИДАНТНОЇ АКТИВНОСТІ

Чорноус В. О., Паламар А. О., Яремій І. М., Вовк М. В.*

Буковинський державний медичний університет

*Інститут органічної хімії Національної академії наук України

У схемах фармакотерапії багатьох захворювань сучасності широко застосовують

лікарські засоби з антиоксидантними властивостями, які покращують перебіг захворювань

та відновлюють оксидантно-антиоксидантний гомеостаз в організмі людини.




174

Аналіз літературних джерел останніх років показав, що (1-метил-1Н-імідазол-2-

ілтіо)алканкарбонові кислоти проявляють виражену антиоксидантну активність. Саме

тому, нами синтезовано нові похідні імідазолу функціоналізовані в положенні 4 залишком

тіооцтової кислоти, а в положенні 5 – формільною групою, з метою пошуку ефективних

антиоксидантних засобів.

Для отримання цих сполук розроблено схему синтезу, основану на використанні

доступних 1-арил-5-форміл-4-хлор-1Н-імідазолів. При їх нагріванні з тіогліколевою

кислотою в етанолі впродовж 2 год, в присутності гідроксиду калія утворюються [(1-арил-

5-формілімідазол-4-іл)тіо]оцтові кислоти. Структура синтезованих сполук відповідає

результатам вимірів ІЧ- та ЯМР 1Н-спектрів.

Скринінг антиоксидантної активності синтезованих сполук проводили in vitro і

визначали за величиною інгібування швидкості аскорбат-залежного пероксидного

окиснення ендогенних ліпідів печінки щурів, яку встановлювали по величині вмісту одного

із кінцевих продуктів процесів вільно-радикального окиснення ліпідів (ВРОЛ) –

малонового альдегіду (МА), вміст якого виражали в мкмоль/г тканини. Статистичний

аналіз отриманих результатів проводили з використанням параметричного t-критерія

Стьюдента. Показник інгібування аскорбат-індукованого ВРОЛ визначали, приймаючи за

100% концентрацію МА в контрольних пробах (77,2 ± мкмоль/г тканини) і виражали у

відсотках. Оцінку активності досліджуваних речовин проводили в порівнянні з

тіотриазоліном (виробник корпорація «Артеріум», Україна, розчин для ін’єкцій, 25 мг/мл),

який має доведену антиоксидантну активність.

Отримані результати досліджень антиоксидантної активності синтезованих сполук

показали, що найвищу активність 60% і 45%, в системі in vitro, продемонстрували {[1-(3-

фторфеніл)-5-форміл-1Н-імідазол-4-іл]тіо}оцтова кислота та {[1-(3-метилфеніл)-5-форміл-

1Н-імідазол-4-іл]тіо} оцтова кислота відповідно. У концентрації 10-1

моль/л

антиоксидантна активність {[1-(3-фторфеніл)-5-форміл-1Н-імідазол-4-іл]тіо}оцтової

кислоти на 44,5% більше величини антиоксидантної активності тіотриазоліну.

Таким чином, синтезовано нові [(1-арил-5-формілімідазол-4-іл)тіо]оцтові кислоти,

які в експериментах in vitro в діапазоні концентрацій 10-1

-10-3

моль/л є активними

антиоксидантами та знижують рівень аскорбат-індукованого ВРОЛ, при цьому величина їх

антиоксидантної активності залежить від концентрації та характеру замісників в положенні

1 імідазольного циклу.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ НОВИХ ПОХІДНИХ 2-(4-R1-5-R-

1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ІЛТІО)АЦЕТАЛЬДЕГІДУ

Щербина Р. О., Пругло Є. С., Галюлько О. О., Книш Е. Г., Панасенко О. І.


Медичний арсенал сучасних аналгетичних засобів досить різноманітний. Проте,

сучасні анальгетики на ряду з високою ефективністю, проявляють низку побічних ефектів,

таких як: несприятливий вплив на шлунково-кишковий тракт, кровотворні органи, нирки,

печінку, поява алергічних реакцій, кровотеч тощо. Тому, створення нових ефективних




175

синтетичних анальгетиків, з мінімальною кількістю побічних ефектів та низькою

токсичністю, є актуальним і обґрунтованим.

Метою нашої роботи є дослідження аналгетичної активності в ряду похідних 2-(4-

R1-5-R-1,2,4-тріазол-3-ілтіо)ацетальдегіду, які синтезовані на кафедрі токсикологічної і

неорганічної хімії ЗДМУ (зав. каф. д. фарм. н., професор О. І. Панасенко). Загальні

формули досліджуваних сполук представлені нижче.

де, R-H, CH3, C6H5; R1-H, CH3, C6H5; R2-CH2-COH; Het-O-C(O)CH3; -CH2-CH=N-N=CH-

CH2-C2N3-4-R-5-R1; -CH2-CH=N-N-H2, Alk, Ar; -CH2-CH=N-N-C(O)-H, Alk, Ar, Het;-CH2-

CH=N-N-C(O)-NH-H, Alk, Ar;-CH2-CH=N-N-C(S)-NH-H, Alk; Het, -CH2-CH2-OH; -CH2-CH2-

O-Alk, Ar; -CH2-CH2-O-C(O)-Alk, Ar; -CH2-CH2-Cl.

Дослідження проведено на групі білих нелінійних щурів обох статей вагою 160-230

г. При вивченні аналгетичної активності була використана класична скринінгова модель

«оцтовокислих корчів» (Стефанов О. В., 2011). Корчі викликали 0,6% розчином оцтової

кислоти з розрахунку 0,1 мл на 10 г маси тварини, який вводили внутрішньочеревно через

10 хв після введення досліджуваних речовин. Кількість корчів підраховували через 15 хв

після введення оцтової кислоти на протязі 30 хв.

Аналгетичну активність оцінювали за здатністю речовини зменшувати кількість

корчів у дослідній групі тварин порівняно з контрольною і виражали у відсотках.

В результаті дослідження знайдені сполуки, аналгетична дія яких наближається до

еталону порівняння анальгіну, але за силою дії не перевищують його. Зважаючи на

отримані результати пошук потенційних аналгетиків у ряду похідних 2-(4-R1-5-R-1,2,4-

тріазол-3-ілтіо)ацетальдегіду продовжується.

СИНТЕЗ, ХІМІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕСТЕРІВ

8-БРОМОКСАНТИНІЛ-7-АЛКАНОВИХ КИСЛОТ

Юрченко Д. М., Назаренко М. В., Романенко М. І., Александрова К. В., Самура Б. А.


Пошук сполук з антиоксидантною дією для лікування порушень мозкового

кровообігу серед похідних ксантиніл-7-алканових кислот є актуальною задачею

фармацевтичної хімії, оскільки на сьогоднішній день відсутні препарати, які б одночасно

були ефективними, малотоксичними та не проявляли побічних ефектів.

Метою даної роботи є пошук нових біологічно активних сполук в ряду похідних

ксантину, які можуть знайти застосування в практичній медицині в якості лікарських

засобів.

Вихідні естери 8-бромоксантиніл-7-алканових кислот отримували взаємодією 8-

бромоксантинів з естерами α- та β-галогеналканових кислот в диметилформаміді у

присутності натрію гідрокарбонату. В результаті вивчення реакцій естерів ксантиніл-7-

алканових кислот з первинними аліфатичними амінами встановлено, що будова продуктів

залежить від основності аміну, розчинника та температурних умов. Проведені дослідження




176

дозволили синтезувати ряд неописаних раніше 8-аміноксантиніл-7-алканових кислот, їх

амонійних солей та амідів загальної формули:

N

N N

N

O

R

O

Y

CH

R1

O

Xn

R=R1=H, alkyl

n=1. 3

Y=залишок аміну

X=OH, , залишок аміну,N

NHO

Будова всіх синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-

спектроскопії та мас-спектрометрії, а індивідуальність підтверджена методом

тонкошарової хроматографії.

Первинний фармакологічний скринінг підтвердив перспективність пошуку сполук з

антиоксидантною, нейропротективною та діуретичною діями серед естерів 8-

бромоксантиніл-7-алканових кислот. Отримані результати дали змогу встановити деякі

кореляційні залежності між будовою молекули та біологічною дією.

СЕКЦІЯ

Онтогенез культивованих та

дикорослих видів лікарських рослин

СЕКЦІЯ 5. Онтогенез культивованих та дикорослих видів лікарських рослин


179

ВИВЧЕННЯ ДІАГНОСТИЧНИХ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК ТРАВИ ГРЕЧКИ

ЗВИЧАЙНОЇ

Владимиров О.Ю., Гарна С.В.


Використання у вітчизняній медичній практиці лікарської рослинної сировини

(ЛРС), продуктів її переробки, розширення асортименту фітопрепаратів вимагає

визначення показників якості для вихідної ЛРС. Лікарські засоби, у тому числі ЛРС, що

застосовуються в медичній практиці, повинна відповідати всім сучасним вимогам безпеки

для людини і бути ефективними для лікування різних захворювань. В Україні гречки

звичайної трава не стандартизована. Існує Національний стандарт України ДСТУ

4524:2006 «Гречка. Технічні умови», що поширюється на зерно гречки, призначене для

використання на продовольчі потреби і для експортування. Якість трави гречки звичайної

регламентована монографією Європейської фармакопеї 6.0 «Buckwheat herb». Трава

гречки, як джерело рутину, застосовується для профілактики і лікування гіпо- і авітамінозу

Р і при захворюваннях, що супроводжуються порушенням проникності судин, -

крововиливах в сітківку ока, капіляротоксикозах, променевій хворобі, арахноїдиті,

септичному ендокардиті, для профілактики і лікування поразок капілярів, зв'язаних із

застосуванням антикоагулянтів, саліцилатів, а також геморагічному діатезі, ревматизмі,

гломерулонефриті, гіпертонічній хворобі, алергічних захворюваннях, корі, скарлатині,

висипному тифі та інших захворюваннях. Таке широке застосування трави гречки в

народній і офіцінальній медицині, а також перспективність розробки вітчизняних

препаратів з широким спектром фармакологічної дії обґрунтовують необхідність введення

у дію вітчизняну нормативну документацію на цю сировину.

Метою нашої роботи було визначення діагностичних морфологічних ознак трави

гречки звичайної як одного з етапів стандартизації ЛРС та розробки нормативної

документації.

Для дослідження використовували 7 серій повітряно-сухої сировини трави гречки

звичайної, заготовленої в період цвітіння в 2010-2011 рр. в різних регіонах України. Нами

були отримані такі експериментальні результати:

- стебло циліндричне, порожнисте, тонко подовжньо ребристе, близько 2-6 мм у

діаметрі, коричнювато-зеленого або червонуватого кольору, мало розгалужене та

потовщене у міжвузлях; листки розташовані спірально та мають плівчасті, піхвоподібні

прилистки (розтруб); поверхня гладенька, крім зони прилистків, де можуть виявлятися

короткі, білого кольору волоски;

- листки темно-зелені, блідіші на нижній поверхні, близько 7 см завширшки та 11 см

завдовжки, стрілоподібні або серцеподібні, майже багатокутні із 2 широко округлими

лопатями; нижні листки черешкові, верхні листки сидячі та стеблообгортні; пластинка

гола, край тонко хвилястий і торочкуватий із дрібними червонувато-коричневими

виростами; окремі вирости трапляються на жилках на верхній поверхні;

- суцвіття – цимозна волоть, окрема квітка досягає 1-2 мм завдовжки та 6 мм у

діаметрі, складається із 5 вільних листочків білого або червонуватого кольору.

Отримані результати проведеного дослідження свідчать про відповідність даної

сировини вимогам діючої нормативної документації, а саме монографії Європейської

фармакопеї 6.0 «Buckwheat herb» за розділом «Ідентифікація (А)», що дає можливість

використання отриманих даних при розробці вітчизняної фармакопейної статті на даний

вид сировини.



180

РЕГУЛЮВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КРОПИВИ ДВОДОМНОЇ (Urtica dioica L.)

В ОНТОГЕНЕЗІ 1Грінченко Д.Г.,

1Поспелов С.В.,

2Шибко О.М.

1Полтавська державна аграрна академія

2ТОВ Фітосовхоз «Радуга», АР Крим

Вирощування лікарських рослин набуває дедалі більшої популярності серед

сільськогосподарських виробників. Це стосується і кропиви дводомної, яку культивують як

лікарську, кормову, технічну культуру, використовують у косметології. Різноманітність

застосування пояснюється унікальних фітохімічним складом сировини, який включає

наявність глікозиду уртицину, понад 2 % дубильних речовин, каротиноїдів (каротин,

ксантофіл та ін.), вітамінів, органічних кислоти, мікроелементів. Особливу цінність

представляє високий вміст хлорофілу – до 5 %. Ця рослина досить популярна в Європі

надто у Франції. Незважаючи на перспективність використання, біологія і агротехніка

кропиви майже вивчена не достатньо, що стримує її промислове вирощування.

В зв‟язку з цим нами було досліджено вплив обробки регуляторами росту і

мікроелементами на врожайність зеленої маси і вихід сировини (листя) кропиви дводомної,

що використовується на лікарську сировину.

Польові дослідження проводились в господарстві ТОВ Фітосовхоз «Радуга» і

включали наступні варіанти:

1. Контроль – без обробки

2. Обробка препаратом Гумат – 75 г/га

3. Обробка препаратом Завязь (суміш гіберелінів) – 200 г/га

4. Обробка Карбамідом – 10 кг/га

5. Обробка препаратом Мастер (суміш хелатних мікроелементів) – 10 кг/га

6. Обробка сумішшю (Завязь, карбамід, Мастер)

Для обробки використовувались препарати, що дозволені для роздрібного продажу.

Концентрації препаратів відповідали рекомендаціям до використання. Поверхневу обробку

проводили навесні, під час відростанні рослин до 10 см. Повторність чотириразова.

Врожайність зеленої маси і вихід сировини (лист) визначали з пробних ділянок в

перерахунку на середню масу пагона. Крім того, у виробничих умовах, проведено

дослідження і випробування суміші препарату Гумат і хелатних мікроелементів (препарат

Наномікс). Врожайність і вихід сировини визначали після механізованого збирання.

Найбільший ефект був досягнутий за використання суміші препаратів (варіант 6), де

маса пагона зростала на 28,5 %. Прибавка продуктивності була нижчою після застосування

гуматів (19,7 %), гіберелінів (16,2 %), мікроелементів (17,0 %). Прибавка маси листків з

одного пагона становила відповідно: 17,7 %, 12,3 %, 1 % та 24,2 %.

Результати досліджень свідчать, що в контрольному варіанті (без обробки)

врожайність зеленої маси була 1,143 т/га, а вихід сировини (лист) – 0,114 т/га. Після

обприскування сумішшю препаратів Гумат і Наномікс врожайність зеленої маси становила

1,4 т/га, а вихід сировини (лист) – 0,14 т/га. Таким чином, після застосування

позакореневого підживлення врожайність зеленої маси зросла на 0,257 т/га, а вихід листа

відповідно збільшився на 0,026 т/га, або на 22,5 %.

Результати наших досліджень свідчать про перспективність застосування

позакореневого підживлення для регуляції продуктивності кропиви дводомної в онтогенезі.



181

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У ВЕГЕТАТИВНИХ І

ГЕНЕРАТИВНИХ ОРГАНАХ ПІРЕТРУМУ ДІВОЧОГО (PYRETHRUM PARTENIUM

(L.) SMITH.)

Гурська О.В.1, Пида С.В.

2

1Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут

імені Тараса Шевченка 2Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Піретрум дівочий (Pyrethrum partenium (L.) Smith) інтродуковано у Східну Європу з

Південної Америки як цінну декоративну та лікарську культуру. Рослина містить ефірні

олії (0,07-0,4 %), сесквітерпенові лактони (0,87-1,56 %), зокрема партеноліди (85 % від

загальної кількості), таніни, фітостерини, вітаміни (С, В1, В2), флавонові глікозиди,

інсектицидні речовини – піретрини та цинерини. Вміст камфори в ефірній олії піретруму

дівочого становить до 24-50 % [Гродзінський, 1989; Gorѐn, 1995]. Рослина володіє

протизапальною, жарознижуючою, спазмолітичною, глистогінною дією; розширює

кровоносні судини, нормалізує діяльність травного тракту, знімає нервове збудження. У

народній медицині трава, листки та суцвіття використовуються проти мігрені, головного

болю, при артритах, простуді, лихоманці, для лікування порушень травної, дихальної,

серцево-судинної, нервової систем та гінекологічних захворюваннях [Кортиков, 2002;

Лавренова, 1996]. При вживанні екстракту піретруму дівочого зменшується стрес,

відновлюється обмін речовин, активізується засвоєння магнію і рибофлавіну [Kery, 1995].

У літературі відсутні дані щодо хімічного складу сортів піретруму дівочого, тому

метою роботи було дослідити кількісний вміст фенольних сполук (ФС) в онтогенезі рослин

у листках, стеблах, коренях та суцвіттях 4 сортів: Snowball, White Gem, Golden Ball, Phora-

Pleno, які вирощували на сірих лісових ґрунтах науково-дослідних ділянок Кременецького

обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка.

Встановлено, що на початку вегетації вміст ФС був найвищий у листках

досліджуваних сортів і складав 874,0 ± 23,7 (White Gem) – 1087,4 ± 44,4 (Golden Ball)

мг/100 г. Стебла накопичували фенольних речовин на 45,3 (Snowball) – 67,1 % (Golden Ball)

менше, порівняно з листками. Корені посідали проміжне положення за кількістю ФС, вміст

останніх становив 654,7 ± 30,8 (Golden Ball) – 936,0 ± 40,8 (Snowball) мг/100 г.

У фазі бутонізації вміст ФС у листках зріс у 2,3 (White Gem) – 2,9 (Snowball), стеблах –

2,3 (White Gem) – 3,4 (Phlora Pleno), коренях – 1,7 (Snowball) – 2,2 (Golden Ball) рази,

порівняно з початком вегетації.

Під час цвітіння найвищий вміст суми ФС виявлено у суцвіттях і листках

вищезазначених сортів. Зокрема, суцвіття накопичували 2552,4 ± 124.8 (Phlora Pleno),

2679,8 ± 87,2 (Snowball), 2750,7 ± 32,1 (Golden Ball), 2762,2 ± 67,4 мг / 100 г сухої сировини

(White Gem) досліджуваних речовин. Вміст ФС у листках був більш варіабельним:

мінімальний для White Gem – 2166,0 ± 89,0 та максимальний для Snowbal – 3074,3 ± 201,5

мг / 100 г. Листки Phlora Pleno та Golden Ball за кількістю ФС займали проміжне

положення (2676,4 ± 46,1 та 2609,3 ± 73,7). Корені рослин накопичували дещо менше

речовин фенольної природи, їх вміст був на 13,3 (Snowball) – 26,7 % (Phlora Pleno)

меншим, у порівняні з суцвіттями. Стебла досліджуваних сортів містили найменше ФС:

1014,4 ± 36,8 (Golden Ball) – 1511,2 ± 28,7 мг / 100 г (Phlora Pleno), що становило 36,9 –

59,2 % від їх вмісту у суцвіттях певного сорту відповідно.

У фазі плодоношення спостерігалося зменшення вмісту фенольних сполук у

вегетативних та генеративних органах для усіх досліджуваних рослин. Листки

накопичували 1373,8 ± 46,3 (White Gem) – 1784,7 ± 47,8 (Snowball), суцвіття 1647,8 ±43,1

(Phlora Pleno) – 1915,0 ± 64,3 (Snowball) мг/100 г ФС. Вміст фенольних речовин у стеблах

та коренях був дещо нижчим.



182

З огляду на достатній вміст ФС у рослинній сировині вищезазначених сортів

піретруму дівочого, можна прогнозувати їх подальше дослідження та використання з

метою виготовлення лікарських препаратів.

ПРЯМИЙ ОРГАНОГЕНЕЗ IN VITRO HYPERICUM PERFORATUM L.

Коваль О.С 1,

Тусик О.Т.

1, Мосула М.З.

2, Дробик Н.М.

2

1 ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського»,

2 Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Перспективним джерелом рослинної сировини для отримання лікарських препаратів

широкого спектру дії є види роду Звіробій – Hypericum L. Серед них у фармакопею

України (2008) включено звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.) та звіробій

плямистий (Hypericum maculatum Crantz.). Їхні лікувальні властивості обумовлені синтезом

переважно у надземній частині та в меншій мірі у підземній таких біологічно активних

речовин (БАР) як флавоноїди, похідні антрацену, ефірні олії, дубильні речовини,

фенолкарбонові кислоти, алкалоїди, ксантони тощо [Маковецька, 1999; Олійник та ін.,

1999; Коновалова, 2007]. Зважаючи на активне використання звіробою в лікарській

практиці, актуальним є отримання додаткового джерела лікарської рослинної сировини з

підвищеним вмістом біологічно активних речовин, що робить доцільним застосування

біотехнологічних методів. Дослідженнями ряду авторів встановлено, що культури тканин

та органів рослин, у тому числі культури звіробою, можуть синтезувати підвищені

кількості БАР, а також вторинні метаболіти, не властиві для інтактних рослин [Носов,

1994; Menković et al., 2000; Patocka, 2003]. Поряд із цим, у багатьох випадках у процесі

субкультивування або ж зразу в первинних культурах спостерігається значне зниження

вмісту БАР; їх синтез відновлюється після утворення морфогенних структур.

Тому метою цієї роботи було отримання регенерантів шляхом прямого органогенезу

з експлантів стеблового, листкового та кореневого походження рослин H. perforatum.

В експерименті використовували одержані з насіння асептичні рослини H. perforatum

(хутір Драгоманівка Тернопільського району Тернопільської області) [Коваль та ін, 2011].

Для індукції регенерації листкові (площею 0,16–0,25 см2), стеблові та кореневі (завдовжки

близько 5-6 мм) експланти асептичних рослин висаджували на живильне середовище

Мурасіге-Скуга (МС) з половинним вмістом макро- та мікросолей (МС/2), доповнене

різними концентраціями 6-бензиламінопурину (БАП) та індолілоцтової кислоти (ІОК).

Оцінювання ефективності регенерації (ЕР) проводили через 1,5–2 місяці і визначали за

формулою: ЕР = R/N, де R – кількість регенерантів; N – кількість висаджених експлантів.

Для з‟ясування особливостей регенерації крім ЕР визначали ще відсоток регенерації (ВР),

який обчислювали за формулою: ВР = (Nr/N)x100%, де Nr – кількість експлантів, на яких

утворилися регенеранти; N – кількість висаджених експлантів.

Ефективність регенерації залежала від типу експланта та вмісту регуляторів росту у

середовищі. На усіх експлантах відбувалася регенерація пагонів, відсоток якої складав 100.

У той же час, здатність до ризогенезу була значно нижчою: ВР коренів із кореневих

експлантів становив 48,4, із стеблових – 5,2, із листкових – 4.

Встановлено, що більш сприятливим для регенерації пагонів із стеблових експлантів

було живильне середовище з 2 мг/л БАП та 1 мг/л ІОК: ефективність гемогенезу становила

7,9 пагін/експл. Зменшення концентрації обох регуляторів росту вдвічі призводило до

зниження ЕР до 5,5 пагін/експл. У той же час, ЕР пагонів із кореневих експлантів на

середовищі, доповненому 1 мг/л БАП та 0,5 мг/л ІОК, була в 2,3 раза вищою порівняно з

іншим протестованим варіантом середовища. Аналіз ефективності ризогенезу показав, що

цей показник був значно нижчим (у 10-28 разів) порівняно з регенерацією пагонів і досягав

максимуму (0,77 корінь/експл.) на кореневих експлантах на середовищі з 2 мг/л БАП та 1



183

мг/л ІОК. На протестованих експлантах, крім регенерації пагонів та коренів, спостерігали

ще й калюсогенез.

Отже, нами показано здатність H. perforatum до утворення адвентивних пагонів та

коренів шляхом прямої регенерації in vitro. Встановлено, що реалізація in vitro

морфогенного потенціалу залежала від типу експланта та умов культивування.

Ефективність регенерації пагонів була значно вищою порівняно із регенерацією коренів.

АНАТОМІЧНА БУДОВА ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ БІЛОЇ І ШОВКОВИЦІ ЧОРНОЇ

(MORUS ALBA L., MORUS NIGRA L.)

Ковальська Н.П., Гергель О.В.

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

ДУ «Інститут фармакології та токсикології НАМН України»

Шовковиця біла і шовковиця чорна - давні лікувальні рослини в народній медицині

Кореї, Китаю, В'єтнаму, Індії, Кавказу. Використовують кору, листя, квіти і плоди

шовковиці при захворюваннях серця, нирок, підшлункової залози, застуді. Листям

вигодовують гусінь шовкопрядів. Перспективною сировиною є листки шовковиці, які

вміщують рутин, кверцетин, ізокверцетин, дубильні речовини, ефірну олію.

З метою стандартизації сировини нами проведено мікроскопічний аналіз листків

шовковиці білої та шовковиці чорної, заготовлених в Національному ботанічному саду ім.

В.М.Гришка.

Для дослідження використовували свіжу сировину для поперечних зрізів і висушену

сировину для приготування поверхневих препаратів. Суху сировину просвітлювали

кип`ятінням в 5% розчині натрію гідроксиду. Тимчасові препарати розлядали в світловому

мікроскопі Sunny при збільшенні в 40, 100 і 400 разів. Фотографували зрізи з допомогою

цифрової мікрофотокамери TREK DCM 220.

В результаті дослідження нами було визначено ряд спільних і відмінних

діагностичних ознак анатомічної будови пластинки листка шовковиці білої і шовковиці

чорної. Для спільної анатомічної характеристики двох видів шовковиць можна використати

наступні ознаки. Листок гіпостоматичного типу. Клітини верхньої епідерми ізодіаметричні,

прямостінні, багатокутні, епідермальні клітини над жилкою прямостінні, прозенхімної

форми. Жилки супроводжуються секреторними каналами із зернистим вмістом, який

набуває бурого забарвлення після кип`ятіння в розчині лугу. На верхній і на нижній

епідермі чітко проглядаються клітини-ідіобласти з цистолітами. Продихи овальні,

замикаючі клітини продихів бобовидної форми, навколопродиховий комплекс

аномоцитного типу. На нижній епідермі листка зустрічаються прості одноклітинні

товстостінні гачкоподібно зігнуті волоски. На поперечному перерізі через листкову

пластинку у верхній епідермі видно клітини-ідіобласти з цистолітами різного ступеня

розвитку. Провідна система на поперечному перерізі через центральну жилку листкової

пластинки представлена широкими ділянками ксилеми і флоеми, які розміщені

аркоподібно.

Відмінними діагностичними ознаками, за якими можна відрізнити шовковицю білу є

наступні. На верхній епідермі трихоми відсутні. На нижній епідермі другий тип волосків -

прості одноклітинні тонкостінні ретортовидні волоски. Друзи оксалату кальцію

знаходяться в зоні пухкої коленхіми. Провідна система в черешку розділена на три провідні

пучки колатерального типу. В черешку листка на поперечному перерізі виявляються

схізогенні вмістища з жовто-коричневим вмістом.

Нами було визначено ряд діагностичних ознак анатомічної будови, які характерні

для пластинки листка шовковиці чорної. На верхній епідермі є поодинокі прості

одноклітинні тонкостінні трихоми. По всій площині листкової пластинки розміщені друзи



184

оксалату кальцію. Навколо жилки призматичні кристали і друзи формують кристалоносну

обкладку. На нижній епідермі листка другий тип трихом представлений простими

одноклітинними тонкостінними крупними волосками з жовто-бурим вмістом. На

поперечному перерізі через листкову пластинку видно головчасті волоски з жовто-бурим

вмістом. Провідні пучки в черешку утворюють суцільне кільце з провідної тканини.

Встановлені нами мікроскопічні діагностичні ознаки листків шовковиці чорної і

шовковиці білої можуть бути використані при розробці МКЯ на сировину.

ІНТРОДУЦЕНТИ РОДУ SALVIA ЯК ДЖЕРЕЛО БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ

РЕЧОВИН, МІКРО- ТА МАКРОЕЛЕМЕНТІВ

Корабльова О.А. 1

, Рись М.В.1, Семенченко О.

2

1Національний ботанічний сад ім. М.М.Гришка НАН України, Київ

2 ДУ

“Інститут фармакології і токсикології ”, Київ

Рід Salvia, який належить до родини Lamiaceae, налічує за різними даними від 500

до 900 видів, поширених в усьому світі. В Україні зустрічається понад 30 видів шавлії. На

вітчизняному фармацевтичному ринку, у фітотерапії та народній медицині поширені

препарати, в яких використовується надземна частина деяких видів шавлії, переважно

лікарської S. officinalis L. та мускатної S. sclarea. Інші види роду, а саме шавлію кільчасту

S. verticillata та шавлію відхилену S. patens використовують тільки у народній медицині за

різних захворювань. Ці види шавлії можна використовувати як приправу до їжі. У

невеликих кількостях листя шавлії додають у салати, щоб надати їм пікантності,

використовують при засолці риби та овочів, що забезпечує приємний аромат і краще

збереження продукції.

Хімічні дослідження роду Salvia L довели наявність у представників цього роду

кількох груп біологічно активних речовин, а саме великої кількості ефірних олій,

дубильних і в‟яжучих речовин. Проте в літературі відсутні відомості про елементний склад

цих рослин. Із 92 елементів, що зустрічаються у природі, 81 знайдено в організмі людини.

При цьому 15 з них (залізо, йод, мідь, цинк, кобальт, хром, молібден, нікель, ванадій, селен,

марганець, миш‟як, фтор, кремній, літій) визнані ессенціальними, тобто життєво

необхідними.

Нашою метою було проведення елементного аналізу надземної маси видів шавлії.

Зразки шавлії відбирали на ділянках колекції пряноароматичних рослин Національного

ботанічного саду ім. М.М.Гришка НАН України в м.Києві. Рослини висушували і

подрібнювали. Елементний склад визначали рентгено-флуоресцентним методом на енерго-

дисперсійному спектрометрі енергій рентгенівського випромінення (РФА) «ElvaX».

Значення природних біологічно активних речовин зростає у зв‟язку із створенням

нових ефективних лікарських препаратів із рослин роду Salvia. Як показали наші

дослідження, надземна частина S. verticillata містить 5 найважливіших у житті рослин

елементів – K, Fe, Cu, Zn, Mn, а також мезоелементи Ca та S, яких рослинам потрібно

значно більше, ніж мікроелементів. Вміст токсичного елементу Pb (1,2747 мкг/г) та

потенційно токсичних Sr, Zr (42,7832 і 9,2163 відповідно) у шавлії кільчастій незначний.

Недостатнє або надлишкове споживання мікроелементів з продуктами харчування

та водою може призводити до розвитку у людини захворювань пов‟язаних з порушенням

обміну речовин. Так, при нестачі цинку можливі розвиток карликовості, уповільнення

статевого розвитку, ураження шкіри та слизових оболонок. При надлишку цинка

спостерігається розвиток анемії. Нестача в організмі кобальту призводить до недостатнього

синтезу вітаміну B та анемії. Нестача йоду викликає зобну хворобу, а його надлишок, як і

кобальту, призводить до ослаблення синтезу сполук йоду у щитовидній залозі.



185

Суттєвою перевагою рослин є те, що в них мікроелементи знаходяться в органічно

зв‟язаній, тобто у найбільш доступній и засвоюваній формі, а також у наборі, властивому

живій природі. Природній комплекс мінеральних макро- і мікроелементів з рослин має

суттєві переваги при вживанні людиною тому, що він відрізняється найбільш сприятливим

для організму співвідношенням основних компонентів, чого важко досягти при створенні

штучних сумішей.

Одержані дані дають змогу оцінити і порівняти якість рослинної сировини,

з‟ясувати перспективи використання нових видів шавлії у медицині.

САПРОПЕЛЬ ТА ДОБРИВА НА ЙОГО ОСНОВI – ЕФЕКТИВНI ЗАСОБИ В

ПIДВИЩЕННI ПРОДУКТИВНОСТI ТА ВМIСТУ ДIЮЧИХ РЕЧОВИН ВАЛЕРIАНИ

Мальцева Я.О., Чiкiна I.В., Хохлова О.Б., Фурса М.С.

Ярославська державна медична академія, Ярославль, Росія

На учбовiй базi Ярославської державної медичної академії (ЯГМА) нами закладено

багаторiчний польовий дослiд щодо виявлення впливу сапропелю на продуктивнiсть та

якiсть кореневищ з коренями валерiани лікарської (Valeriana officinalis L.s.l.). Грунт

дослiдної дiлянки – дерново-пiдзолистий, легкий суглинок. У ньому середнiй вмiст

(2,06 %) гумусу для цього типу грунтiв. Вiн слабкокислий з високим вмiстом рухомих

форм фосфору та калiю. Для підживлення нами використано карбонатний сапропель озера

Неро та удобрювально-мелiорируючi сумiшi на його основi. Одна дiлянка служила

контролем: на нiй вирощували валерiану без внесення добрив. Другу дiлянку удобрювали

сапропелем, третю – сумiшю сапропелю з гноϵм, четверту – мiнеральними добривами.

Внесення сапропелю та добрив на його основi позитивно вплинуло на агрохiмiчнi

особливостi грунту. Вони пiдвищували суму поглинутих основ i зменшували обмiнну та

гiдролiтичну кислотнiсть грунту.

Для оптимiзацiï фосфорного живлення на дослiдних дiлянках доцiльно

використовувати сумiш сапропелю з гноϵм. При цьому першого року спостерiгали саме

значне збiльшення стебла на дiлянцi, підживленій сапропелем, тоді як на наступний рiк – із

використанням сапропелю з гноϵм.

Найбiльш ефективним виявився вплив сапропелю на суму поглинутих основ у

грунтi. Добрива на основi сапропелю сприяли збiльшенню (майже в 2 рази) продуктивностi

пiдземних органiв. Крiм того, пiд ïх впливом збiльшився вмiст не лише речовин

первинного, наприклад, моно- та дисахаридiв (фруктози майже в 10, глюкози – 5, сахарози

– 6 разів), а й вторинного обмiну (терпеноїдiв). Неоднозначний вплив сумiшi на вмiст бiлка

та крохмалю у рослинах. Вмiст першого у корневишах з коренями валерiани iз дiлянки,

удобренiй сапропелем з гноϵм, дешо вирiс, а на дiлянцi лише із сапропелем – знизився.

Мабуть, азот у сапропелi знаходиться в малодоступнiй для рослини формi, тому йогоi

мiнералiзацiя потребує тривалого часу.

Аналiз ефірної олії, отриманої iз пiдземних органiв, зiбраних на дослiдних дiлянках,

провели за допомогою хромато-мас-спектрометрії з використенням газового хроматографа

HP 6890 з мас-селективним детектором HP. Всього нами виявлено бiльше 85 сполук, серед

яких домінували сесквитерпеноїди. Ïх частка складала майже половину загальної суми

речовин. Бiльше всього максимальних значень окремих монотерпенових i сесквiтерпенових

сполук припадало на ефірну олію, отриману з дiлянки, яку удобрювали сапропелем. Серед

них борнеол, його ацетат та iзовалерат, валеранон, валереналь, кесан, тобто речовини, якi

зумовлюють седативну дiю ефірної олії. Деякi сполуки були виявленi лише в ефірнiй олії,

отриманiй iз сировини валеріани, яку вирощено на контрольній дiлянці.

При кiлькiсному визначеннi валепотрiатiв – основних седативно активних речовин

валеріани – виявили, що їх вмiст у кореневишах з коренями з дiлянки, удобренiй



186

сапропелем, вирiс на 20 %, а складних ефiрiв карбонових кислот – на 30 % у порiвняннi з

контролем.

Таким чином, сапропель та добрива на його основi ефективно впливають не лише на

продуктивнiсть, а й на накопичення дiючих речовин у кореневищах з коренями валерiани.

БОТАНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТА ВИКОРИСТАННЯ

СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ

Мандзій Т.П., Грицик А.Р.


Сосна звичайна - вічнозелене хвойне дерево, яке досягає висоти до 40 м. Стовбур

прямий, кора червонувата, в основі дерева вона набуває темно-бурого забарвлення. У

молодих дерев кора пірамідальна, у старих – широка, пухка, молоді пагони голі, зеленуваті.

Листки голковидні, жорсткі. Квітки голі, однодомні, зібрані в шишки. Зрілі шишки

жовтувато-сірі, матові, при дозріванні насіння розтріскуються. Сосна звичайна поширена

майже на всій території лісової зони України. Росте на піщаних, супіщаних, кам‟янистих,

рідше чорноземних грунтах, вапнякових і крейдяних відкладеннях. Лікарською сировиною

в сосні звичайній служать бруньки, хвоя та живиця. Бруньки заготовляють взимку та

ранньою весною, до початку їх інтенсивного росту, в місцях рубки і проріджування ділянок

лісу. Живицю збирають підсочками з тих дерев, які підлягають вирубці в найближчі 15

років. У період рубки соснових лісів можна збирати охвоєнні кінці гілок довжиною 15 - 20

см. Бруньки, хвою і гілки зберігають у дерев‟яній закритій тарі 2 роки.

Хвоя містить ефірну олію, смолу, аскорбінову кислоту, каротин, дубильні та інші

речовини. У ній містяться вітаміни С, К, В1, Р, мінеральні солі, крохмаль і гіркі речовини.

Ефірна олія містить альфа та бета – пінен, сильвестрен, лімонен, борнеол, складні ефіри і

вільні спирти. Народна медицина пропонує соснові бруньки як засіб при задусі, набряках,

цинзі. Препарати з сосни володіють відхаркувальною, сечогінною, протизапальною,

відволікаючою, болезаспокійливою дією. Соснові бруньки використовують у вигляді

відвару при простудних захворюваннях, запалені дихальних шляхів, бронхів, ревматизмі і

шкірних захворюваннях. Для його приготування беруть 10 г бруньок заливають 1 склянкою

гарячої води, витримують на киплячій водяній бані 30 хвилин, охолоджують 10 хвилин і

проціджують. Приймають по 1/3 склянки 2 - 3 рази на день після їжі. Настій хвої є

джерелом вітаміну С.

Враховуючи розповсюдження і проведені нами фітохімічні дослідження

перспективними є фармакогностичні дослідження сосни звичайної.

ОСОБЛИВОСТІ ОНТОГЕНЕЗУ І ЗАСТОСУВАННЯ ВОЛОШКИ СИНЬОЇ

(CENTAUREA CYANUS L.)

Поспєлов С.В., Загорулько С.П.

Полтавська державна аграрна академія

Однією з актуальних проблем у вивченні лікарських рослин є розширення їхнього

асортименту із числа дикорослих видів. Саме тому необхідно вести пошук рослин з

достатньою сировинною базою, розробляти шляхи раціонального використання сировини,

а також створення на їх основі нових лікарських препаратів.

Більш детальне дослідження волошки синьої (Centaurea cyanus L.) розпочалося після

інтродуційного вивчення, пов‟язаного з її лікарськими властивостями. Головною

сировиною волошки є трубчасті крайові квітки, відповідно вихід сировини досить низький.



187

За даними Н.К.Шохіної і А.П.Долгих (2006) у Білорусі за часи СРСР заготовляли лише 1–3

т на рік. Таке становище не могло забезпечити попит на сировину, тим більше, що воно з

успіхом експортувалося у Європу. Тому постало питання налагодити плантаційне

вирощування волошки.

В онтогенезі волошки синьої виділяють три періоди: латентний – період спокою

насіння; прегенеративний (або виргинільний) – від сходів до початку бутонізації;

генеративний – починаючи з фази бутонізації і до кінця вегетації (Н.К.Шохіна, А.П.Долгих,

2006). Прегенеративний період розпочинається після сівби насіння, масові сходи (в

залежності від погодних умов: температури і вологості) з‟являються через 5–7 діб.

Виргинільний період порівняно короткий і триває 37–42 доби, а генеративний – 56–58 діб.

Фаза утворення суцвіть, що формуються на рослинах, продовжується від 10 до 14

діб. За 2–3 доби до розпускання починають висуватися скрізь листки обгортки кінчики

крайових квіток. Перед цвітінням вони вже до половини висуваються із кошика,

вертикально направлені вгору. В день розгортання суцвіття крайові квітки розкриваються і

схиляються по сторонах. Одночасно розкриваються перші трубчасті квітки. Квітування, як

правило, триває 2–4 доби. Після цього квітки опадають, і кошик залишається закритим на

весь період дозрівання насіння. Після дозрівання суцвіття розкривається і насіння за

допомогою чубчиків виштовхується із нього. Починаючи з фази цвітіння і до кінця

вегетації, на кожній особині зустрічаються суцвіття, які знаходяться у різних фазах

розвитку (суцвіття не розкриті, квітучі, у фазі плодоношення). Квітки в одному суцвітті

цвітуть 3–5 діб. Невеликі коливання температури і вологості у виргинільний період

практично не впливають на фази утворення суцвіть і цвітіння. Фаза плодоношення

коливається від 15 до 24 діб.

Дослідниками зазначається, що волошка – чудовий медонос, квітки містять багато

нектару. Гектар волошки, за даними, наведеними в огляді В.O.Корольової (1930), може

забезпечити 20–25 вуликів і дати подвійний збір меду. Крім того, бджоли збирають з

волошки не тільки нектар, а й пилок (пергу). Крім бджіл, суцвіття волошки активно

відвідують джмелі, метелики, мухи.

Нектар, що виробляється залозами, у більшості накопичується у лійкоподібних

крайових квітках і доступний тільки для довгохобіткових комах. Завдяки особливій будові

пиляків комахи легко виносять пилок з суцвіть.

Слід зазначити, що в останні роки завдяки мінливості забарвлення суцвіть і габітусу

рослин волошка привертає увагу селекціонерів. Виведення декоративних сортів зробило її

популярною рослиною для озеленення, що активно розвивається у Польщі, Німеччині,

Голландії, Словаччині (Д.К.Гордєєв, 2004). Вже виведені повністю махрові сорти

різнокольорової гами: від білих до темно – фіолетових, бордюрні й карликові форми, які

можна вирощувати не тільки у відкритому ґрунті, а й як горщикову культуру (Г.Д.Левко,

Д.К.Гордєєв, 2004). У такому статусі волошка активно пропагується і просувається в

Україні, Росії, інших країнах СНД.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАТОМІЧНОЇ БУДОВИ ПІДЗЕМНИХ ОРГАНІВ HELIANTHUS

TUBEROSUS L.

Прокоф‟єва К. Л., Машталер В. В.


Соняшник бульбистий (Helianthus tuberosus L.) родини айстрові (Asteraceae) широко

культивують в Україні та багатьох країнах світу як технічну, кормову і харчову рослину.

Морозостійка невибаглива культура росте на усіх видах грунту без використання

мінеральних та органічних добрив. Бульби соняшника бульбистого тривалий час

зберігають смак і поживну цінність. У народній медицині використовують відвари з трави

та бульб для лікування цукрового діабету, атеросклерозу, захворювань шлунково-



188

кишкового тракту та серцево-судинної системи, зовнішньо - для усунення косметичних

недоліків шкіри (в‟ялість, зморшки, вугревий висип). Соняшник бульбистий є одним з

найбільш ефективних і перспективних засобів лікування гострого і хронічного гепатиту.

Водорозчинні полісахариди підземних органів соняшника бульбистого представлені

фруктозанами, найбільш цінний з яких інулін, його вміст складає більш 14%. Враховуючи

це, бульби даної рослини використовують у лікувально-профілактичному харчуванні для

нормалізації вуглеводного та ліпідного обміну, як імуномодулятор та ентеросорбент.

Регулярне використання біологічно активних домішок з соняшника бульбистого покращує

показники клітинного і гуморального імунітету, збільшує працездатність та життєвий

тонус, сприяє профілактиці стресів і новоутворень, реабілітації організму після

інтоксикації та опромінення.

Метою нашої роботи було вивчення діагностичних ознак анатомічної будови бульб

соняшника бульбистого. Для проведення мікроскопічних досліджень використовували

свіжу, повітряно суху та фіксовану сировину. Вивчення мікроскопічних ознак бульб

проводили за допомогою мікроскопа БІОЛАМ ЛОМО при збільшенні у 80, 100, 300 разів.

Діагностичні ознаки фіксували цифровою фотокамерою OLYMPUS FE-140. Для

встановлення локалізації основних БАР використовували гістохімічні реакції.

На поперечному розрізі бульби в обрисі округлі або овальні, вкриті залишками

листків, епідерма яких представлена живими клітинами з крупними ядрами. Епідермальні

клітини невеликі за розмірами, паренхімні, прямостінними, зі злегка потовщеними

оболонками, багатокутинні (5-7 кутів). Зрідка зустрічаються великі продихи з широкою

продиховою щілиною. Біляпродихових клітин 6-7, що розташовуються по колу. Тип

продихового комплексу – актиноцитний. Перидерма бульб світло-коричневого коліру,

клітини великі, живі, з нескорковілими, слабко потовщенними оболонками. Корова

паренхіма розвинена слабко, клітини якої – паренхімні, тонкостінні, овальні, тангетально

витягнуті, розташовані більш менш щільно, міжклітинники дрібні, трикутні. Серед клітин

корової паренхіми зрідка зустрічаються секреторні вмістища з коричневим секретом.

Провідні пучки дуже дрібні, розташовані хаотично. Кількість судин в пучках – невелика,

від одного до трьох. Ксилема представлена звивистими, анастомозуючими спіральними,

драбинчастими судинами та драбинчастими короткими трахеїдами з округлими кінцями.

Флоема має великі ситовидні трубки з клітинами – супутницями. Камбій багатошаровий,

вузькоклітинний. Клітини паренхіми центрального циліндру більші за розмірами у

порівнянні з клітинами первинної кори, різні за формою (округлі, овальні, чотирикутні),

витягнуті радіально. В клітинах паренхими бульб соняшника бульбистого гістохімічними

реакціями доведено накопичення інуліну (утворюються сферокристали з 96% етанолом і

червоно-вишневе забарвлення з 20% розчином α-нафтолу спиртового з концентрованою

сірчаною кислотою) та простих алейронових зерен (забарвлюються у жовтий колір під дією

розчину Люголя).

Результати вивчення мікроскопічних ознак бульб соняшника бульбистого будуть

використані для розробки НТД на сировину.

МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕНІВ

СОНЯШНИКА ОДНОРІЧНОГО

Рибак О.В.


Соняшник однорічний (Helianthus annuus L.) вирощують майже по всій Україні, що

дає можливість проводити заготівлю різних видів його сировини у великій кількості.

У народній медицині з лікувальною метою заготовляють корені, крайові квіти,

листки, стебла, суцвіття та стиглі сім‟янки. Аналіз сучасного ринку показує, що корені,

листки та квіти соняшника або їх екстракти входять до складу багатьох біологічно



189

активних добавок, гомеопатичних, косметичних засобів, а також багаточисленних фіточаїв.

Засоби із коренів соняшника використовують при відкладенні солей у суглобах і хребцях,

для лікування артритів, поліартритів, остеохондрозу, жовчокам‟яної та сечокам‟яної

хвороби. Засоби із листків та квітів збуджують апетит, розслабляють гладку мускулатуру

внутрішніх органів, мають відхаркувальну, антиоксидантну, жовчогінну та

жарознижувальну дії. Тому створення нових офіцінальних лікарських засобів на основі

рослинної сировини соняшника однорічного є одним із актуальних напрямків

фармацевтичної науки і промисловості.

Метою нашої роботи було вивчити морфолого-анатомічну будову коренів соняшника

однорічного і встановити їх діагностичні макроскопічні та мікроскопічні ознаки. Корені

було заготовлено протягом 2011 р. на території різних областей країни. Морфологічні та

мікроскопічні ознаки досліджували, дотримуючись фармакопейних вимог. Анатомічну

будову вивчали, використовуючи виготовлені нами тимчасові мікропрепарати з повітряно-

сухої сировини за допомогою мікроскопів МБР-1 та Біолам ЛОМО.

Морфологічні ознаки сировини: корені соняшника однорічного є бічними коренями

головного стрижневого кореня; міцні, розгалужені, світло-сірого кольору, на зламі корені

нерівні, лимонно-жовтуватого кольору; без специфічного запаху; смак приємний

специфічний, солодкуватий, з легким анестезуючим відчуттям.

Анатомічні ознаки кореня: при розгляданні поперечного перерізу кореня соняшника

видно, що він має вторинну анатомічну будову непучкового типу. Покривна тканина –

перидерма, яка складається з кількох шарів коричневого корка, під яким знаходиться кора.

Корова частина кореня значно менша за деревну. Співвідношення по радіусу кори та

деревини становить приблизно 1:5. Кора складається із округлих, овальних паренхімних

клітин. Спостерігається наявність у достатньо великій кількості добре виражених 2-3

рядних серцевинних променів. Лінія камбію є непомітною. Деревина складається із

деревної паренхіми, багаточисленних деревних волокон та судин. Судини здебільшого

сітчасті, драбинчасті, спіральні, що добре помітно на поздовжніх зрізах кореня. Судини

дуже великі за діаметром, розташовані довгими радіальними ланцюжками або хаотично. У

центральній частині кореня розташована первинна ксилема.

Як у коровій, так і в деревній частинах кореня спостерігається наявність великої

кількості смоляних ходів із оранжево-коричневим вмістом, які на поперечному перерізі

мають вигляд округлих або овальних, концентрично видовжених отворів, на поздовжньому

– довгих вузьких трубок; розташовані здебільшого на стику кори і деревини, а також у

деревині між судинами; при дії розчину Судану ІІІ їх вміст набуває яскравого оранжево-

червонясто-коричневого забарвлення.

Отримані результати надалі можуть бути використані для розробки проекту методів

контролю якості на новий вид лікарської рослинної сировини.

ВПЛИВ 5-БЕНЗИЛІДЕН-2-МОРФОЛІН-4-ІЛ-1,3-ТІАЗОЛОН-4(5Н)

(МОРФОЛІД) ТА ІОК НА РОСТОВІ ПРОЦЕСИ У AGRIMONIA EUPATORIA L.

Скварко К.О. , Скибіцька М.І., Могиляк М.Г

Ботанічний сад Львівського національного університету імені Івана Франка

На кафедрі органічної хімії ЛНУ імені Івана Франка досліджено оптимальні умови

синтезу 2-аміно-5-акрилметилідентіазол-4-ону шляхом конденсації роданіну із

ароматичними альдегідами в присутності безводного натрій ацитату в середовищі оцтової

кислоти. Продукти конденсації вводили в реакції з вторинними гетероциклічними амінами

і одержали ряд похідних з широким спектром фізіологічної активності. Серед них 5-

бензиліден-2-морфолініл-4-іл-1,3--тіазол-4(5Н)-он (морфолід) виявився фізіологічно

активною сполукою, прийнятною для практичного використання для регуляції ростових

процесів у рослин. Відомий стимулятор росту рослин – ІОК (β-індолил-3-оцтова кислота)



190

давно застосовують у рослинництві. Нами проведено порівняльне дослідження

фізіологічної активності морфоліду та ІОК з метою підвищення схожості насіння і росту

проростків Agrimonia eupatoria L. у контрольованих умовах і в умовах відкритого грунту.

Парило звичайне (Agrimonia eupatoria L.) – трав„яниста багаторічна рослина з

родини розоцвітних, висотою 60 – 150 см. В Європі рослина поширена переважно на

освітлених, вологих місцях, при дорогах, на узгір‟ях. Медичне застосування знаходить у

народній медицині та фітотерапії, зокрема при внутрішних кровотечах, злоякісних

пухлинах, хворобах горла, печінки і інше. У роботі використано насіння Agrimonia

eupatoria L., репродуковане у 2011р. на експериментальній ділянці ботанічного саду.

Повітряно–сухе насіння Agrimonia eupatoria L. переносили (по 50 шт.) у чашки

Петрі на фільтрувальний папір, зволожений розчином регуляторів росту в концентраціях

від 5:10 мг/мл до 5:10

7мг/мл та витримували протягом 24 годин при кімнатній температурі.

Відтак в чашки вносили по 5 мл дистильованої води і залишали при кімнатній температурі

до появи схожості. Підрахунок пророслого насіння проводили двічі на тиждень протягом 2-

х місяців. Схожість та швидкість проростання насіння (Vs) розраховували у відсотках

після статистичного аналізу результатів, одержаних в 4-х вибірках. Проросле насіння

переносили у відкритий грунт на експериментальні ділянки. Морфометричним показником

росту була довжина стебел сіянців у одні і ті ж моменти часу. Первинна статистична

обробка вибірок не менше 30 вимірів полягала в обчисленні середніх значень, їх

стандартних похибок. Усі зміни за дії регуляторів росту оцінювали відносно часового

тренду проростання контрольних рослин.

Виявилося, що нетривале (22 – 24 год) перебування насіння Agrimonia eupatoria на

зволоженому морфолідом і ІОК різної концентрації фільтрувальному папері неоднаково

впливало на їх схожість та швидкість проростання в порівнянні з нормою. В обох випадках

при концентрації регуляторів росту у межах 5:10 мг/мл – 5:10

2мг/мл сумарна схожість

насіння парила звичайного була меншою на 6 – 10 % у порівнянні з нормою. Зменшення

концентрації морфоліду до 5:103–5:10

4мг/мл, а у дослідах з ІОК до 5:10

5мг/мл достеменно

підвищило сумарну схожість насіння у першому випадку на 49,5 % , а в другому відповідно

на 68,8 % у порівнянні з контролем. Швидкість проростання насіння при застосуванні

морфоліду становила 1,2 %, β-індолил-3-оцтової кислоти – 1,4 %, а у контрольної групи

рослин не перевищила 0,8 %. Після 60-ти денного вирощування сіянців у відкритому

грунті висота рослин за дії морфоліду становила 19,2 0,7 см, ІОК відповідно 15,7 1,5 см,

а в нормі – 11,2 0,3 см.

Порівняльний аналіз результатів дослідження свідчить про те, що фізіологічна

активність морфоліду при пророщуванні насіння Agrimonia eupatoria L. у контрольованих

умова та умовах відкритого грунту є подібною до стимулюючої дії β-індолил-3-оцтової

кислоти. Для покращення насіннєвих і ростових показників Agrimonia eupatoria L. можна

рекомендувати морфолід, концентрацією 5:103 – 5:10

4 мг/мл.

ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ НОВИХ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ ТА

ЕМІСТИМУ С НА РОСТОВІ ПАРАМЕТРИ ДУРМАНУ ЗВИЧАЙНОГО

Скварко К.О, Карп‟як В.В., Обушак М.Д.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Продукти конденсації роданіну та ароматичних альдегідів відомі досить давно. Їх

успішно можна використовувати як базові структури для пошуку нових похідних з

широким спектром фізіологічної активності. Перспективними у цьому плані є заміщені 2-

аміно-5-ариліден-4-тіазолідони. Використовуючи нескладну двостадійну схему синтезу,

нами одержано ряд цих сполук, які було досліджено як регулятори росту рослин.



191

З‟ясовано, що 5-бензиліден-2-морфолін-4-іл-1,3-тіазол-4(5Н)-он («морфолід») та 2-

[4-(2-ціаноетил)-1-піперазиніл]-1,3-тіазол-4(5Н)-он («нітрил») є фізіологічно активними

сполуками, придатними для регуляції ростових процесів у рослин. Нами проведено

порівняльний аналіз фізіологічної активності морфоліду та нітрилу з відомим

стимулятором росту рослин – емістимом С на предмет оптимізації схожості насіння і

розвитку дурману звичайного на початкових етапах онтогенезу. Дурман звичайний (Datura

stramonium L.) – однорічна трав‟яна рослина з родини Solanaceae висотою 40–100 см. Ця

цінна лікарська рослина має протизапальні та спазмолітичні властивості. Її листя

використовують для виготовлення протиастматичних засобів, а насіння – як сировину для

отримання атропіну. В гомеопатії застосовують для лікування коклюшу, стовбняку,

епілепсії, менінгіту та інших хвороб.

Насіння вносили в чашки Петрі на фільтрувальний папір, зволожений водним

розчином регулятора росту в діапазоні концентрацій 5:10–5:107 мг/мл та витримували

протягом доби при кімнатній температурі. Контрольне насіння зволожували

дистильованою водою. Чашки з насінням залишали на 20 днів у термостаті при температурі

30,7°С. Лабораторну схожість та швидкість проростання насіння визначали в 4-кратній

повторності (по 50 шт.) за загальноприйнятою методикою. Проростки величиною більше 2

см переносили на середовище Гельрігеля. Морфометричним показником росту була

довжина стебел проростків в одні і ті ж моменти часу. Первинна статистична обробка

вибірок не менше 20–25 вимірів полягала в обчисленні середніх значень та їх стандартних

похибок. Усі зміни за дії регуляторів росту оцінювали відносно часового тренду

контрольних рослин.

Виявилося, що після семимісячного зберігання дурману звичайного у лабораторних

умовах сумарна схожість насіння залишалась у межах 50 %, а за дії невисоких

концентрацій морфоліду і нітрилу (5:104–5:10

6 мг/мл) зростала на 25–35 % порівняно з

нормою. Під впливом емістиму С цього ефекту не було досягнуто: препарат у концентрації

5:10–5:104 мг/мл гальмував проростання насіння. Лише після зменшення його вмісту до

5:105 мг/мл і менше схожість насіння дурману звичайного піднялась вище рівня контролю.

Отже, морфолід та нітрил у концентраціях 5:10–5:102 мг/мл, а емістим С – 5:10–4:10

4 мг/мл

інгібують схожість насіння і в цих концентраціях їх не слід застосовувати для прискорення

проростання насіння дурману звичайного.

Морфометричний аналіз росту проростків дурману звичайного показав, що ріст

кореневої системи та наземної частини рослин достеменно оптимізується новими

регуляторами росту на початкових етапах онтогенезу: за дії морфоліду та нітрилу

максимум довжини коріння порівняно з нормою становив 35–40 %, а емістиму С – 21 %,

висота стебла у першому випадку відповідно зросла на 20–39 %, а в другому – на 21 %.

Отже, нові регулятори росту (морфолід та нітрил) підвищують схожість насіння,

швидкість проростання та ростові процеси у дурману звичайного на початкових етапах

онтогенезу. Порівняльний аналіз свідчить про те, що фізіологічна активність цих

регуляторів росту у вегетативний період є подібною до стимулюючої дії емістиму С і

залежить від їх концентрації. Для стимуляції ростових процесів можна рекомендувати

передпосівну обробку насіння дурману звичайного морфолідом та нітрилом у

концентраціях 5:103–5·10

4 мг/мл, а емістимом С – 5:10

4–5:10

5 мг/мл.



192

ІНТРОДУКЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН РОДИНИ LAMIACEAE У

БОТАНІЧНОМУ САДУ ЛНУ ім. ІВАНА ФРАНКА

Скибіцька М.І., Могиляк М.Г.

Ботанічний сад Львівського національного університету ім. Івана Франка

Створення колекції живих рослин і вивчення на їхній основі рослинного різноманіття

з метою впровадження у народне господарство нових корисних рослин – важливий

пріоритет ботанічних садів. У Ботанічному саду Львівського національного університету

імені Івана Франка з 90-их років минулого століття проводиться робота з первинного

випробування та відбору рослин з родини Lamiaceae, що мають лікарські, пряно-смакові,

декоративні властивості, є ефіро-олійними та медоносними рослинами.

Метою нашої роботи було проведення аналізу результатів інтродукції рослин

природної флори України та іноземних флор з родини Lamiaceae, які експонуються у

колекціях «Лікарські рослини» та «Малопоширені декоративні багаторічники» Ботанічного

саду. Насіння та живі рослини для інтродукційного експерименту були у різний час зібрані

в природі Львівської області та одержані з обмінних фондів ботанічних садів світу за

делектусами. Випробування інтродуцентів відбувалось у відкритому грунті. У роботі

використовували методику досліджень з інтродукції лікарських рослин та методику

вивчення біолого-господарських властивостей перспективних видів.

В результаті роботи інтродуковано та досліджено 71 таксон (61 вид та 10 сортів)

родини Lamiaceae, що належать до 28 родів. З них 30 видів є рослинами природної флори

України, 31 вид – елементи іноземних флор, 10 – селекційні варіанти видів.

Встановлено, що найбільшу кількість видів з лікарськими властивостями мають роди

Agastache, Calamintha, Leonurus, Mentha, Nepeta, Origanum, Salvia, Scutellaria, Thymus.

Ефіро-олійні рослини переважають у родах Hyssopus, Lavandula, Mentha, Salvia. Пряно-

смакові рослини визначені у родах Origanum, Prunella, Rosmarinus, Satureja.

Більшість рослин з рясним цвітінням є добрими медоносами. Пріоритетними для

збагачення асортименту квітниково-декоративних рослин є види та сорти Ajuga, Monarda,

Physostegia, Stachys. Частина рослин є декоративно-листяними, з оригінальним виглядом

ефектних листків, що зумовлюють привабливий вигляд рослин протягом вегетаційного

періоду (рід Ajuga, Stachys byzantina та ін.). Деякі з них є зимовозеленими.

За показниками життєвості, що характеризують успішність інтродукції видів

Lamiaceae, найвищим балом оцінені біолого-господарські якості 60 таксонів – переважної

більшості – 85,7% (група «особливо перспективні»). До них належать роди Hyssopus,

Nepeta, Origanum, Phlomis, Scutellaria, Thymus. До групи “перспективні” визначено види

Agastache, Monarda, вид і сорт Physostegia, а також Calamintha grandiflora, Galeobdolon

luteum, Phlomis fruticosa, Rosmarinus officinalis, Stachys sieboldii. Найвищого рівня

успішності інтродукції вони не досягли з різних причин: через низьку зимостійкість

(Agastache rugosa, Rosmarinus officinalis), незадовільне генеративне (Phlomis fruticosa), або

вегетативне (рід Agastache) розмноження, знижені показники одночасно з декількох

позицій (рід Monarda, вид і сорт Physostegia, а також Calamintha grandiflora, Galeobdolon

luteum, Stachys sieboldii). Показники загального стану рослин та стійкості до хвороб та

шкідників виявились позитивними для всіх інтродукованих рослин.

Таким чином, інтродуковані таксони Lamiaceae можуть становити вагому базу для

розширення асортименту лікарських, ефіро-олійних, пряно-смакових, квітниково-



193

декоративних, медоносних рослин Західного Лісостепу України. За даними проведених

нами досліджень, більшість вивчених рослин добре адаптувались до кліматичних умов

заходу нашої держави і заслуговують широкого впровадження у промислову культуру та

квітникарство відкритого грунту.

ВВЕДЕННЯ В КУЛЬТУРУ IN VITRO ЧЕРВОНОКНИЖНОГО ЛІКАРСЬКОГО

ВИДУ CARLINA CIRCIOIDES KLOK.

Тусик О.Т. 1 ,

Коваль О.С.

1, Мосула М.З.

2, Дробик Н.М.

2

1 ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського»

2Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Відкасник осотоподібний (Carlina circioides Klok.) – ендемічний, червонокнижний

вид; цінна лікарська рослина, що здавна використовується в народній медицині. З

лiкувальною метою застосовують корені (Radix carlinae), що містять близько 2 % ефірних

олій, а також дубильні речовини, інулін, смоли тощо. Із коренів C. circioides виготовляють

порошки і відвари, які застосовують як сечогінний, потогінний, протизапальний засоби при

захворюваннях нирок, затримці менструацій, при лікуванні бронхіту, шкірних захворювань

тощо [Собко, 1993]. У медицині препарати відкасників використовують при загальній

загальмованості функцій кори головного мозку, дисфункції вищої нервової діяльності,

пов‟язаній з вагітністю. Ці препарати за впливом на нервову систему аналогічні дії вітаміну

В2, нетоксичні і не викликають побічних дій [Єфремова та ін., 2009]. Крім цього, C.

circioides – оригінальна декоративна рослина, яка може бути окрасою кам‟янистих садів,

гірок, рокаріїв [Смона, Ореховс, 2011].

Оскільки в. осотоподібний є червонокнижним видом, постає питання про

альтернативні джерела отримання сировини цієї лікарської рослини. Одним із шляхів

збільшення сировинної бази відкасника, а також збереження його генофонду може бути

використання сучасних біотехнологічних методів та підходів.

Тому метою цього дослідження було отримання в культурі in vitro асептичних рослин

C. circioides та підбір умов для їхнього росту і вкорінення.

В експерименті використовували насіння C. circioides, зібране наприкінці жовтня 2011

р. в урочищі Обіч на околицях с.Пациків Долинського району Івано-Франківської області.

Для отримання асептичних проросткiв свіжозібране насіння C. circioides без попередньої

стратифікації стерилiзували розчином пероксиду водню в різних концентраціях протягом

20-40 хвилин, висаджували у стерильні чашки Петрі на агаризоване живильне середовище

Мурасіге-Скуга (МС) [Murashige, Skoog, 1962] з половинним вмістом макро- та мікросолей

(МС/2). Насіння пророщували на світлі і в темряві при температурі +20-+22ºС, вологості

80%.

У таких лабораторних умовах насіння C. circioides починало проростати на 4-7 добу

після початку досліду, і закінчувало на 14-17 добу. Найбільшу схожість – 85%,

спостерігали при стерилізації насіння 15%-вим розчином Н2О2 протягом 20 хвилин і

пророщуванні на світлі 3000 лк. За таких умов аномальних рослин C. circioides не було

виявлено; усі проростки були життєздатними.



194

При підборі умов для росту in vitro використовували одномісячні рослини,

висаджуючи їх у рідке (на містки із фільтрувального паперу) та агаризоване живильне

середовище MC/2 з рН 5,7, доповнене низькими концентраціями екзогенних регуляторів

росту – кінетину (Кін) і 1-нафтилоцтової кислоти (НОК).

Аналіз біометричних показників показав, що ріст живців C. circioides краще

відбувався у рідкому живильному середовищі MC/2 з додаванням 0,15 мг/л Кін. При цьому

через 1,5 місяці спостерігали значне видовження коренів та листків до 70-80 мм та 15-20

мм відповідно. Вкорінення рослин ефективніше відбувалося у рідкому живильному

середовищі MC/2 з додаванням 0,1 мг/л НОК. Через 1,5 місяця за цих умов формувалися

потовщені корені довжиною 30-40 мм у розрахунку 2-3 корінь/живець.

Отже, нами підібрано оптимальні умови для стерилізації та проростання насіння

C. circioides в умовах in vitro; отримано життєздатні рослини цього виду, що можуть

використовуватися у подальших дослідженнях.

АКТИВНІСТЬ ЛЕКТИНІВ СОРТІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В ОНТОГЕНЕЗІ

Чеботарьова Л.В., Поспєлов С.В.


Серед зернових культур пшениця озима займає в Україні провідне місце і є

головною продовольчою культурою. Відомо, що вона містить комплекс біологічно

активних речовин, що мають адаптогенні та антиоксидантні властивості, очищують

печінку людини від токсинів, продуктів обміну, важких металів, залишків хімічних

речовин, зокрема, радіоактивних елементів; уповільнюють засвоєння жирів, вуглеводів;

знижують вироблення інсуліну, який сприяє утворенню жирових відкладень. В останні

десятиліття інтенсивно вивчаються лектини пшениці (АЗП), але інформація щодо їх

активності на сортовому рівні та в онтогенезі досить обмежена. Тому вивчення даної

проблеми дозволить ширше розкрити функціональне значення цих речовин, особливо на

ранніх стадіях розвитку рослини..

Нами було досліджена гемаглютинуюча активність лектинів 14-и сортів пшениці

озимої селекції Полтавської державної аграрної академії. Визначення проводили в

діапазоні рН=4,0–8,0, що створювалось буфером Мак-Ільвейна. Активність виражали в

балах. Аналізували зернівки (шрот), рослини (надземну частину) у фазу первинного конусу

наростання стебла (3-х, 7-и денні) та у фазу третього листка (10-и, 12-и денні).

Дослідження зернівок за активністю лектинів дозволило об‟єднати сорти у три

групи: з слабкою активністю за усім діапазоном рН, з незначним підвищенням у лужній

зоні (рН 7,0–8,0) (Вільшана, Говтва, Коломак 3, Левада, Лютенька, Манжелія, Оржиця);

сорти з середньою стабільною активністю за усім діапазоном рН, з середнім сумарним

балом аглютинації – 4,5 (Кармелюк, Коломак 5, Соната, Українка полтавська, Царичанка);

сорти з високою активністю за усім діапазоном рН з середнім сумарним балом – 5,5

(Сидір Ковпак і Сагайдак).

Аналізуючи рослини пшениці озимої за активністю лектинів у фазу первинного

конусу наростання стебла (3-х, 7-и денні) та у фазу третього листка (10-и, 12-и денні) було

з‟ясовано, що у більшості досліджених сортів (Кармелюк, Коломак 3, Коломак 5, Оржиця,



195

Сидір Ковпак, Соната, Українка полтавська, Манжелія) спостерігається висока

гемаглютинуюча активність під час переходу у фазу третього листка, а саме на 7-10 доби

життя. У 4 сортів (Вільшана, Говтва, Левада, Царичанка,) спостерігається слабка

аглютинація з середнім значенням 2,5 бали. У віці 7 днів у рослин відмічається висока

активність лектинів за усім діапазоном рН, причому вона є найвищою у порівнянні з 3-и,

10-и, 12-и денними проростками, наприклад, у рослин сортів Кармелюк (11,5 балів), Сидір

Ковпак (15,0 балів), Соната (10,5 балів) при рН 4,5. Дослідження рослин з високою

лектиновою активністю показало, що у віці 10 днів вона залишалась на високому рівні, за

винятком сортів Коломак 3 та Сидір Ковпак.

Отже, простежуючи динаміку гемаглютинуючої активності у зернівках та рослинах

пшениці озимої на ранніх стадій онтогенезу, можна стверджувати, що максимальні

значення досягаються у 7-10 денному віці проростків, з переходом до фази третього листка.

Враховуючи, що ці сполуки можуть захищати рослини від хвороб, стресів різного

походження та виконувати транспортні функції, наші дослідження підтверджують значну

роль лектинів на первинних етапах онтогенезу. Вперше встановлено, що спостерігаються

суттєві коливання активності лектинів залежно від рН та на сортовому рівні.

Той факт, що сім‟янки пшениці озимої мають досить високу гемаглютинуючу

активність на сортовому рівні, дозволяє проводити скринінг та рекомендувати для

профілактичного та фармацевтичного застосування певні сорти з високою активністю

лектинів для створення продуктів підвищеної біологічної активності.

ОБГРУНТУВАННЯ БІОКОНВЕРСІЇ ВІДХОДІВ ВИРОЩУВАННЯ

ЕХІНАЦЕЇ ПУРПУРОВОЇ

Шершова С.В., Поспєлов С.В.


Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea (L.) Moench.) – відома лікарська, кормова,

декоративна та медодайна рослина. Унікальне поєднання в різних органах ехінацеї

біологічно активних речовин дозволило виробляти із її сировини унікальний

імуностимулятор. Із огляду на це, створені різноманітні лікарські препарати, збагачені

харчові продукти, вона знаходить все більше застосування у ветеринарії та зоотехнії. Це

спонукає збільшення виробництва сировини.

Під час вирощування ехінацеї внаслідок збирання та подальшого обмолоту

залишається полова, яка не підлягає використанню. Метою нашої роботи було дослідження

рослинних решток ехінацеї пурпурової на наявність біологічно активних речовин.

Вивчення екстрактів полови проводили методом біотестів. Як тест-об‟єкт

використовували ячмінь посівний (Hordeum sativum Lessen.) сорту Персей урожаю 2009

року, насіння якого після добового замочування у воді витримували в чашках Петрі з

досліджуваними екстрактами в концентраціях 0,1%, 0,01% та 0,001%. Контроль–

дистильована вода. Екстракти ехінацеї пурпурової виготовляли шляхом настоювання

подрібненої полови в дистильованій воді протягом 2 годин при кімнатній температурі.

Пророщування проводили в термостаті за температури 250С. Контрольні заміри проводили

через 24, 48, 72 та 96 годин. Визначення активності лектинів в екстрактах полови ехінацеї



196

проводили за гемаглютинуючої активності еритроцитів крові людини в системі АВО за

загальноприйнятими методиками. Екстракти отримували шляхом настоювання полови у

фізіологічному розчині (1:10) протягом двох годин з подальшим фільтруванням.

Аналіз отриманих результатів свідчить, що екстракти в усіх концентраціях проявили

помітну стимулюючу активність на ріст коренів. Так, через 24 години за довжиною коренів

дослідні варіанти достовірно переважали контрольні на 8,18%–9,3%. Наступні

вимірювання (на 48-у та 72-у години) виявили аналогічну закономірність.

Середня довжина колеоптилів ячменю при вимірюванні на 24 годину в дослідних

варіантах достовірно перевищувала контрольні на 4-10%. Найвища стимулююча активність

проявлялась за дії 0,1% екстракту (довжина колеоптилів у цьому варіанті була на 3 мм

більшою за контроль). Дія екстрактів в концентраціях 0,01% та 0,001% була позитивною,

але не суттєвою. Через 48 та 72 години довжина пагонів не суттєво перевищувала

контроль, але найбільша стимуляція спостерігалася в концентрації 0,01%, коли в досліді

колеоптилі на 4-8 мм перевищували контрольні. Подібна тенденція була виявлена і при

наступному замірі через 96 годин, коли довжина колеоптилів в дослідних варіантах була

вищою за контрольні на 8–10 мм.

Позитивно, що в рослинних рештках ехінацеї пурпурової ідентифіковані лектини-

специфічні білки неімущої природи. Полова з насінників ехінацеї, зібрана у вересні –

жовтні, мала досить високу гемаглютинуючу активність, яка досягала 7,5 балів.

Таким чином, отримані результати підтверджують, що екстракти полови ехінацеї

пурпурової володіють біологічною активністю: проявляють ріст-стимулюючу активність

по відношенню до коренів та колеоптилів проростків ячменю посівного, мають

гемаглютинуючу активність.

Можливість біоконверсії зазначених відходів дозволить створити не тільки

безвідходну екологічно безпечну технологію переробки лікарської сировини рослинного

походження, а й розширити сировинну базу біологічно активних речовин. Це відкриває

нові перспективи для вивчення і використання полови в різних галузях народного

господарства, особливо фармацевтичного виробництва для створення нових лікарських

форм, біологічно активних добавок, та засобів гігієни збагачених на лектини.

ЗМІСТ


197

СЕКЦІЯ: Дослідження хімічного складу лікарської рослинної сировини та

перспективи створення на її основі лікарських засобів .................................................

3

Антонюк В.О., Панчак Л.В., Старикович М.О.

ОДЕРЖАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ЛЕКТИНУ З КОРЕНЕВИЩ ЛІЛІЙНИКА

РУДУВАТОГО (HEMEROCALLIS FULVA L.) ....................................................................

5

Бербек В.Л., проф. Тихонов О.І.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ НОВОГО ПРЕПАРАТУ АНДРОГЕННОЇ ДІЇ НА

ОСНОВІ АГРІНІНУ ТА ПРОДУКТІВ БДЖІЛЬНИЦТВА ..................................................

6

Бердей Т.С.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ТРАВИ ДЕЯКИХ ВИДІВ РОСЛИН РОДУ

ЧОРНОБРИВЦІ ........................................................................................................................

7

Ветютнева Н.О., Радченко А.П., Тодорова В.І., Пилипчук Л.Б., Голембіовська О.І

ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОАКТИВНИХ СПОЛУК ГОМЕОПАТИЧНИХ

МАТРИЧНИХ НАСТОЙОК JUGLANS REGIA ..................................................................

8

Гарник М.С., Горбачук К.О., Марчишин С.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ФЛАВОНОЇДІВ У ТРАВІ РОЗХІДНИКА ЗВИЧАЙНОГО

(GLECHOMA HEDERACEA L.) .............................................................................................

9

Гейдеріх А.С., Упир Т.В., Кошовий О.М.

ТЕРПЕНОЇДНИЙ СКЛАД СТЕБЕЛ LAVANDULA АNGUSTIFOLIA ..................................

10

Голембіовська О.І.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ЛЕТКИХ СПОЛУК ЛИСТЯ СУХОВЕРШКІВ

ЗВИЧАЙНИХ (PRUNELLA VULGARIS L.) .........................................................................

11

Гонтова Т.М., Сіра Л.М.

ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ МІКРОСКОПІЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЛІКАРСЬКОЇ

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ .....................................................................................................

12

Грицик Л.М., Легінь Н.І

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІСАХАРИДІВ ТРАВИ ПІДЛІСНИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО .........

13

Грудько І.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ТРАВИ БУРКУНУ БІЛОГО .....................

14

Грудько І.В., Ковальова А.М.

КОМПОНЕНТНИЙ СКЛАД ЕФІРНОЇ ОЛІЇ КВІТОК ТА ЛИСТЯ MELILOTUS

INDICUS ....................................................................................................................................

15

Гудзенко А.В.

ВИВЧЕННЯ СКЛАДУ ЛЕТКИХ СПОЛУК ТРАВИ ХВОЩУ ПОЛЬОВОГО

(EQUISETUM ARVENSE L.) ..................................................................................................

16

Денис А. І., Рудник А. М.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ДІЮЧИХ РЕЧОВИН В ТАБЛЕТКАХ З ЕКСТРАКТОМ

ЛИСТЯ ТОПОЛІ КИТАЙСЬКОЇ ............................................................................................

17

Єренко О.К., Мазулін Г.В., Мазулін О.В.

ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТРАВИ ОМАНУ ВИСОКОГО ...........................................................

17

Жаворонкова М. Є., Горохова Т. А., Фурса М. С.

КIЛЬКIСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У КВIТКАХ I ЛИСТI

РОДОДЕНДРОНА ЖОВТОГО ТА МИРТОЛИСТНОГО ....................................................

18

Затильнікова О.А., Ковалев В.М., Ковалев С.В.

КОМПЛЕКСНЕ ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ IRIS PSEUDACORUS …..

19

Здорик О. А., Наконечна І. Ю., проф. Георгіянц В. А.

ПОШУК АЛЬТЕРНАТИВНИХ ПРИРОДНИХ ДЖЕРЕЛ ДИГІДРОКВЕРЦЕТИНУ …...

20

ЗМІСТ


198

Зінченко О.А., Ляпунова О.О., Подолянко Ж.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ПРИРОДНИХ ФОСФОЛІПІДІВ .....................

22

Кацуба І.К., Кисличенко В.С., Новосел О.М.

ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ РІЗНИХ ОРГАНІВ МАТИ-Й-МАЧУХИ .............

23

Кернична І.З., Шидловська О.С., Поліщук І.Ю.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ШПИНАТУ ГОРОДНЬОГО У МЕДИЦИНІ .........

24

Кисличенко В.С., Ленчик Л.В., Зінченко І.Г., Упир Д.В.

ВИВЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВНОЇ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ ТА

СТВОРЕННЯ НА ЇЇ ОСНОВІ НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА КАФЕДРІ ХІМІЇ

ПРИРОДНИХ СПОЛУК НфаУ ...............................................................................................

25

Колісник Ю.С., Кисличенко В.С., Кузнєцова В.Ю.

ВИВЧЕННЯ ГІДРОКСИКОРИЧНИХ КИСЛОТ ТРАВИ ГРИЦИКІВ ЗВИЧАЙНИХ …..

26

Колосова О.О., Горохова Т.А., Фурса М.С.

ДОСЛІДЖЕННЯ АМІНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ ОФІЦІЙНОЇ СИРОВИНИ

ВАЛЕРІАНИ ВОЛЗЬКОЇ .........................................................................................................

27

Комісаренко М.А., Гейдерих А.С., Кошовий О.М.

ДОСЛІЖДЕННЯ ЛЕТКИХ РЕЧОВИН ЛИСТЯ МУЧНИЦІ ЗВИЧАЙНОЇ .......................

28

Коренська I. М., Горохова Т. А., Iсаханов О. Л., Фурса М. С.

НАСIННЯ АМАРАНТУ – БАГАТЕ ДЖЕРЕЛО ТОКОФЕРОЛIВ .....................................

28

Лелека М.В., Вронська Л.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН ЛІЛІЇ БІЛОЇ ЯК

ПЕРСПЕКТИВНОЇ РОСЛИНИ ДЛЯ РОЗРОБКИ НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ….

29

Малюгина О.О., Мазулін О.В., Мазулін Г.В., Гречана О.В.

ФІТОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КАРОТИНОЇДОВМІСНИХ ВИДІВ РОДУ

ТАGETES L. ФЛОРИ УКРАЇНИ ...........................................................................................

30

Марчишин С. М., Козачок С. С., Калушка О. Б.

ВИЗНАЧЕННЯ ШИКІМОВОЇ ТА ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ МЕТОДОМ

ВИСОКОЕФЕКТИВНОЇ РІДИННОЇ ХРОМАТОГРАФІЇ У КОРЕНЕВИЩАХ І

КОРЕНЯХ ПИРІЮ ПОВЗУЧОГО .........................................................................................

31

Мельник М.В., Грицик А.Р.

РУТА САДОВА – ПЕРСПЕКТИВНЕ ДЖЕРЕЛО БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ

РЕЧОВИН .................................................................................................................................

32

Мозуль В.І., Доля В.С., Головкін В.В., Самко А.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ РОСЛИН РОДИНИ ЯСНОТКОВІ ..................

33

Панчак Л.В.

ХРОМАТОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ЕКСТРАКТІВ

БАЗИДІОМ LACTARIUS PERGAMENUS НА ПЛАСТИНКАХ SILUFOL

.....................................................................................................................................................

34

Панченко С.В., Фурса М.С., Корнієвська В., Корнієвський Ю.., Тржецинський С.

ЯКІСНИЙ СКЛАД ЕФІРНОЇ ОЛІЇ РОДУ ВАЛЕРІАНА .....................................................

35

Потішний І.М.

ВМІСТ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У ЛИСТКАХ ДЯГЕЛЮ ЛІКАРСЬКОГО .....................

37

Рибак О.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЛУК ФЕНОЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У РІЗНИХ ВИДАХ

СИРОВИНИ СОНЯШНИКА ОДНОРІЧНОГО .....................................................................

38

Рибак О.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ЕФІРНОЇ ОЛІЇ РУДБЕКІЇ РОЗДІЛЬНОЛИСТОЇ ….

39

Рибак О.В.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ОКИСНЮВАЛЬНИХ ПОЛІФЕНОЛІВ У ДЕЯКИХ ВИДАХ

РОДУ ПЕРСТАЧ (POTENTILLA L.) ......................................................................................

40

ЗМІСТ


199

Сахацька І.М., Кисличенко В.С., Журавель І.О., Бурда Н.Є.

ВИЯВЛЕННЯ АНТОЦІАНІВ У КВІТКАХ ПІВОНІЇ ЛІКАРСЬКОЇ СОРТІВ «ALBA

PLENA» ТА «ROSEA РLENA» ...............................................................................................

41

Семенченко О.М., Цуркан О.О., Бурмака О.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК РОСЛИН РОДУ ШАВЛІЯ (Salvia L.) ..........

42

Скрипник-Тихонов Р.І.

ДОСЛІДЖЕННЯ АМІНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ РОЗЧИНУ ДЛЯ ІН’ЄКЦІЙ

ОТРУТИ БДЖОЛИНОЇ ...........................................................................................................

43

Сущук Н.А., Кисличенко В.С., Кузнєцова В.Ю.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ЛИСТЯ СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ ......................................

44

Тартинська Г.С., Журавель І.О.

ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНОГО СКЛАДУ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТРАВИ

ТАЛАБАНУ ПОЛЬОВОГО (THLASPI ARVENSE L.) .........................................................

45

Упир Д.В., Мартинов А.В., Кисличенко В.С.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ У ЗБОРІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ

ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЕГЕНЬ ТА ТУБЕРКУЛЬОЗУ ..................................

46

Упир Т.В., Комісаренко М.А., Кошовий О.М.

ТЕРПЕНОЇДНИЙ СКЛАД ГЕКСАНОВОГО ЕКСТРАКТУ З ПАГОНІВ LEDUM

PALUSTRE .................................................................................................................................

47

Фуклева Л.А., Мазулін О.В., Мазулін Г.В., Смойловська Г.П., Гречана О.В.

ПЕРСПЕКТИВНІ ЕФІРНООЛІЙНІ ВИДИ РОДУ THYMUS L. ФЛОРИ УКРАЇНИ ……

48

Фуклева Л.А., Гречана О.В., Смойловська Г.П., Мазулін О.В.

АМІНОКИСЛОТНИЙ СКЛАД ВИДІВ РОДУ THYMUS L. ФЛОРИ ПІВДНЯ

УКРАЇНИ ..................................................................................................................................

49

Хортецька Т.В., Смойловська Г.П., Мазулін О.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ПОДОРОЖНИКУ СЕРЕДНЬОГО

ФЛОРИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ...................................................................................................

50

Шанайда М.І.

ФРАКЦІЙНЕ ВИВЧЕННЯ ПОЛІСАХАРИДІВ У НАДЗЕМНІЙ ЧАСТИНІ

ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ LAMIACEAE JUSS. ...............................................................

51

Шостак Л.Г., Демидяк О.Л.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГІДРОКСИКОРИЧНИХ КИСЛОТ ПЕРВОЦВІТУ ВЕСНЯНОГО …...

52

Шульга Л.І., Пімінов О.Ф.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ НАСТОЯНКИ «КАСДЕНТ» ...........................

53

Юр’єва Г.Б., Тихонов О.І., Тихонова С.О.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ГОМЕОПАТИЧНОГО БАЗИСНОГО

ПРЕПАРАТУ LILIUM .............................................................................................................

54

Юрченко Н.С., Ільїна Т.В., Ковальова А.М.

ОРГАНІЧНІ КИСЛОТИ ТРАВИ МАРЕНКИ СЛАНКОЇ (ASPERULA HUMIFUSA

(M.B.) BESS.) ............................................................................................................................

55

СЕКЦІЯ: Фармакологічні та біохімічні дослідження лікарської рослинної

сировини та засобів на її основі. Фітотерапія на сучасному етапі розвитку

медицини в Україні ................................................................................................................

57

Абдулкафарова Е.Р., Кашпур Н.В., Ковальова А.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОСТРОЇ ТОКСИЧНОСТІ ЛІПОФІЛЬНИХ ФРАКЦІЙ РОСЛИН

РОДУ ПЕРСТАЧ ......................................................................................................................

59

Амброзюк О.Б., Марчишин С.М., Ткачук Н.І.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ПЕРСТАЧУ ГУСЯЧОГО .............

60

ЗМІСТ


200

Бекус І. Р., Кирилів М. В., Василишин Н. А., Кравчук Л. О.

КОРЕКЦІЯ КАРНІТИНОМ ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ ЛІПІДІВ У ТВАРИН ЗА УМОВ

ГОСТРОГО АЛКОГОЛЬНОГО ОТРУЄННЯ НА ТЛІ 30-ДЕННОГО ВВЕДЕННЯ

СОЛЕЙ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ .............................................................................................

60

Бойко Л.А., Фіра Л.С

ЕНДОГЕННА ІНТОКСИКАЦІЯ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН, УРАЖЕНИХ

ТЕТРАХЛОРМЕТАНОМ .....................................................................................................

61

Бурмас Н.І., Фіра Л.С.

ОКИСНЮВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ У СТАРЕЧИХ ЩУРІВ, УРАЖЕНИХ

ІЗОНІАЗИДОМ, РИФАМПІЦИНОМ ТА СПОЛУКАМИ ШЕСТИВАЛЕНТНОГО

ХРОМУ, ПІСЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ТІОТРИАЗОЛІНУ ..................................................

62

Волков К.С., Очеретнюк А.О., Яковлєва О. О., Азаров О.С

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ЗМІНИ РЕСПІРАТОРНОГО ВІДДІЛУ ЛЕГЕНЬ ЩУРІВ ПРИ

ЗАСТОСУВАННІ ІНФУЗІЙНИХ РОЗЧИНІВ - HAES-LX-5 % ТА ЛАКТОПРОТЕЇН

З СОРБІТОЛОМ ....................................................................................................................

63

Воробець Н.М., Білінська І.С.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИБАКТЕРІЙНОЇ АКТИВНОСТІ

ВОДНИХ ВИТЯЖОК ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН ..............................................

64

Гавкалюк М.І., Гулейчук І.О.

ХАРАКТЕРИСТИКА І ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДУ ФІТОПРЕПАРАТІВ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ АЛОПЕЦІЇ .....................................................................................................

65

Геруш О.В., Леницька О.Б

ВИВЧЕННЯ МОЖЛИВОГО ВПЛИВУ КАПСУЛ «ГЕПАФІСАН» НА

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ ..........................

67

Георгіянц В.А, Перехода Л.О.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОТИСУДОМНOЇ АКТИВНОСТІ ВІД

БУДОВИ В РЯДУ ПОХІДНИХ П'ЯТИЧЛЕННИХ ДИ(ТРИ)АЗАГЕТЕРОЦИКЛІВ ..

68

Грубінко В.В., Луців А.І., Боднар О.І.

РЕГУЛЯЦІЯ МЕТАБОЛІЗМУ ЛІПІДІВ У Chlorella vulgaris Beijer. ІОНАМИ

МЕТАЛІВ ...............................................................................................................................

69

Дегтярьова К.О., Тихонов О.І.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЖОВЧІ (ВРХ), ЯК БІОЛОГІЧНО АКТИВНОЇ

СУБСТАНЦІЇ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ

СИСТЕМИ .............................................................................................................................

71

Джан Т.В., Коновалова О.Ю

СЕДАТИВНА АКТИВНІСТЬ ПЛОДІВ УНАБІ ZUZUPHUS JUJUBA MILL. ................

72

Дмухальська Є.Б., Гонський Я.І., Куліцька М.І.

ДИНАМІКА ЗМІН ПОКАЗНИКІВ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ У ТВАРИН

УРАЖЕНИХ СОЛЯМИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ І ГЛІФОСАТУ ЗА КОРЕКЦІЇ

ДИПЕПТИДОМ .....................................................................................................................

74

Загайко А.Л., Красільнікова О.А., Заїка С.В., Бушля Н.Е.

ВИВЧЕННЯ ЛІПОТРОПНОЇ ДІЇ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ ЕКСТРАКТІВ З НАСІННЯ

ВИНОГРАДУ .........................................................................................................................

75

Загайко А.Л., Красільнікова О.А., Галузінська Л.В., Кочубей Ю.І.

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕМБРАНОСТАБІЛІЗУВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ПОЛІ-

ФЕНОЛЬНИХ КОНЦЕНТРАТІВ «ЕНОАНТ» ТА «ПОЛІФЕН» .....................................

76

Івануса І.Б., Михалків М.М., Кліщ І.М.

ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ І СТАНУ ПЛАЗМАТИЧНИХ

ЗМІСТ


201

МЕМБРАН У ТВАРИН ЗА УМОВ ГОСТРОГО ТОКСИЧНОГО ТА

СУБХРОНІЧНОГО УРАЖЕННЯ АЦЕТАМІНОФЕНОМ НА ФОНІ

ДОВГОТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЕСТРОГЕНІВ ТА ПРОГЕСТИНІВ І ПРИ

КОРЕКЦІЇ ТІОТРИАЗОЛІНОМ ..........................................................................................

77

Караковська Н.Є., Щокіна К.Г., Дроговоз С.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГУСТИХ ЕКСТРАКТІВ

КОРЕНЯ ТА ЛИСТЯ ЛОПУХА ВЕЛИКОГО ....................................................................

78

Кононенко А.В., Дроговоз С.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕПАТОЗАХИСНОЇ ДІЇ ЕКСТРАКТУ ЛИСТЯ ГОРОБИНИ

ЗВИЧАЙНОЇ НА МОДЕЛІ ТЕТРАХЛОРМЕТАНОВОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ …..

79

Кирилів М. В., Бекус І. Р., Криницька І. Я.

ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНІ ПРОЦЕСИ У БІЛИХ ЩУРІВ ЗА УМОВ

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ОТРУЄННЯ СОЛЯМИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ ..................

80

Кошова О.Ю., Бабенко Д.М., Ковальова Є.О.

ВІКОВІ ЗМІНИ ВМІСТУ N-АЦЕТИЛГЛЮКОЗАМІНУ В СІМ'ЯНИКАХ І

ПРОСТАТІ ЩУРІВ ...............................................................................................................

81

Ламазян Г.Р

ДОСЛІДЖЕННЯ ГІПОГЛІКЕМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПЛОДІВ КАВУНУ

КОЛОЦИНТУ ........................................................................................................................

82

Литвиненко Г.Л.

ВИВЧЕННЯ АНАЛЬГЕТИЧНОЇ ТА ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ДІЇ РЯДУ НОВИХ

ПОХІДНИХ БЕНЗОФУРАНІВ (5 -МЕТИЛТІЄНО [2,3-D] ПІРИМІДИН-6-

КАРБОКСИЛАТІВ) ..............................................................................................................

83

Лихацький П.Г., Фіра Л.С., Пида В.П., Іванець Л.М.

ПЕРЕБІГ ПРОЦЕСІВ ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНОГО ОКИСНЕННЯ У ЩУРІВ РІЗНОГО

ВІКУ ЗА УМОВ НІТРИТНОЇ ІНОКСИКАЦІЇ ...................................................................

84

Макух Х.І.

АСПЕКТИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ФІТОТЕРАПІЇ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВИВЧЕННЯ

ДУМКИ ФАХІВЦІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ..................................................

85

Марчишин С.М., Наконечна С.С.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГУСТОГО

ЕКСТРАКТУ ФІАЛКИ .........................................................................................................

86

Медвідь І. І., Фіра Л. С.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ДІЇ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТА

НАСТОЙКИ З ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ ЧОРНОЇ ................................................................

87

Мохамад Махмуд Ассаф, Щокіна К.Г., Дроговоз С.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕКСТРАКТІВ КОРЕНЯ ТА ЛИСТЯ ЛОПУХА

ВЕЛИКОГО НА ПЕРЕБІГ ХРОНІЧНОГО ТЕТРАХЛОРМЕТАНОВОГО

ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ .........................................................................................................

88

Одинцова В.М.

АНТИМІКРОБНА АКТИВНІСТЬ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ ТРАВИ ГІРЧАКА

МОНПЕЛІЙСЬКОГО (POLYGONUM MONSPELIENSE THIEB. EX PERS.) ................

89

Остапенко А.О., Білай І.М.

ВИВЧЕННЯ ДІУРЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ 3-МЕТИЛКСАНТИНІВ ...........................

90

Пида В.П., Фіра Л.С., Лихацький П.Г.

З’ЯСУВАННЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЕКСТРАКТУ З

БРУНЬОК ОБЛІПИХИ КРУШИНОВИДНОЇ НА МОДЕЛІ ХРОНІЧНОГО

КОМБІНОВАНОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ ......................................................................

91

ЗМІСТ


202

Пімінов О.Ф., Безценна Т.С., Губченко Т.Д.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ ДІЇ ЛІКАРСЬКОГО РОСЛИННОГО ЗБОРУ

«ДЕНТА-ФІТ» .......................................................................................................................

92

Пругло Є.С., Куліш С.М., Панасенко О.І., Книш Є.Г.

ЖАРОЗНИЖУЮЧА ДІЯ НОВИХ ПОХІДНИХ 1,2,4-ТРІАЗОЛУ ...................................

93

Рибак О.В., Гондарук В.О.

ВИВЧЕННЯ ПРОТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ РОСЛИН РОДУ ПЕРСТАЧ …........

94

Стадницька Н.Є., Павлюк І.В., Оверко Н.Г., Новіков В.П.

СКОРЗОНЕРА ПУРПУРОВА - ПЕРСПЕКТИВНА РОСЛИННА СИРОВИНА З

АНТИМІКРОБНИМИ ТА АНТИОКСИДАНТНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ ...................

95

Стадницька Н. Є., Червецова В. Г., Комаровська-Порохнявець О. З., Конечна Р. Т.,

Литвин Б. Я., Крвавич А. С., Новіков В. П.

РОСЛИННІ ЕКСТРАКТИ З АНТИМІКРОБНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ .....................

96

Струк О.А , Грицик А.Р.. Гондарук В. О.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ЕКСТРАКТІВ ГАДЮЧНИКА

ШЕСТИПЕЛЮСТКОВОГО .................................................................................................

96

Чучман Х.О., Стадницька Н.Є., Зайченко О.І., Гулько Р.М, Новіков В.П.

РОЗРОБКА І СТВОРЕННЯ ЛІКУВАЛЬНО-КОСМЕТИЧНОГО ЗАСОБУ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДЕРМАТИТУ .......................................................................................

97

Штробля А.Л.

ЗАСТОСУВАННЯ СУХОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ АБРИКОСА ЗА УМОВ

АДРЕНАЛІНОВОЇ КАРДІОПАТІЇ ......................................................................................

98

Яковлєва Л.В., Єгорова О.О., Кошова О.Ю.

КОРЕКЦІЯ ЕЛГАЦІНОМ ПАТОСПЕРМІЇ У ЩУРІВ, ВИКЛИКАНОЇ

СЕРОТОНІНОМ ....................................................................................................................

99

Яковлєва Л.В., Cтефанів І.В.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗРОБЦІ НОВИХ ФАРМАКОЛОГІЧНИХ

ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТУ .............................

100

Яковлєва Л.В., Чорна Н.С.

ВПЛИВ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ БЕРЕЗИ БОРОДАВЧАСТОЇ НА

РОЗВИТОК ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ У ЩУРІВ ПРИ ТРИВАЛОМУ

СПОЖИВАННІ ВИСОКИХ ДОЗ ФРУКТОЗИ ..................................................................

101

Яцюк К.М., Гавкалюк М.І

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТІВ З ПЛОДІВ ЖУРАВЛИНИ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

..................................................................................................................................................

102

СЕКЦІЯ: Стандартизація та організація виробництва лікарських засобів

рослинного походження .....................................................................................................

103

Белей Н.М., Васенда М.М.

ВИМОГИ НАЛЕЖНОЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ ПРИ ОДЕРЖАННІ

ЕКСТРАКЦІЙНИХ (ГАЛЕНОВИХ) ПРЕПАРАТІВ .........................................................

105

Владимирова І. М.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСНОГО ВМІСТУ ЙОДУ В РІДКИХ ЛІКАРСЬКИХ

ФОРМАХ ЛАМІНАРІЇ .........................................................................................................

105

Волошина А. А., Кисличенко В. С., Журавель І. О., Бурда Н. Є.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ АСКОРБІНОВОЇ КИСЛОТИ У ЛИСТІ, СТЕБЛАХ ТА

КВІТКАХ ДИВИНИ ЗВИЧАЙНОЇ .....................................................................................

106

ЗМІСТ


203

Вронська Л. В.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ФЛАВОНОЇДІВ В ПРИСУТНОСТІ

ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ ......................................................................................

107

Врублевська Т. Я., Михалина Г. М., Коркуна О. Я.

СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЛАВОНОЇДУ - КВЕРЦЕТИНУ В

ПРИРОДНИХ ОБ’ЄКТАХ ...................................................................................................

108

Грицик А. Р., Панасюк А. В.

ОПТИМІЗАЦІЯ СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ГРАНУЛ НА ОСНОВІ ЛІКАРСЬКОЇ

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ГУСТИХ ТА СУХИХ ЕКСТРАКТІВ ..................................

109

Грицик А. Р., Романько Х. Р.

АЛЬГІНАТНІ МАСКИ З РОСЛИННИМИ ЕКСТРАКТАМИ ..........................................

110

Грошовий Т. А., Вронська Л. В., Онишків О. І., Коваль В. М., Денис А. І., Шалата В.

Я., Барчук О. З., Мельник О. А

ДИЗАЙН ЕКСПЕРИМЕНТУ ПРИ СТВОРЕННІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ З

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ ...................................................................................................

111

Гудзь Н. І., Калинюк Т. Г., Корецька А. М., Шпак Т. О

РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ПАСТОПОДІБНОЇ МАСКИ ДЛЯ

ДОГЛЯДУ ЗА ЖИРНОЮ ШКІРОЮ ОБЛИЧЧЯ НА ОСНОВІ МАНДАРИНОВОГО

СОКУ ......................................................................................................................................

113

Дармограй С. В., Солєннікова С. М., Фурса М. С.

ВЕРХ-АНАЛІЗ ФЕНОЛЬНИХ ТА ІНШИХ СПОЛУК ТРАВИ СЛАБНИКА

ВОДЯНОГО ...........................................................................................................................

114

Дем’яненко Д. В., Дмитрієвський Д. І., Дем’яненко В. Г., Бреусова С. В.

ХІМІЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК В ЕКСТРАКТАХ ІЗ СУЦВІТЬ

ЛИПИ, ОДЕРЖАНИХ ЗРІДЖЕНИМИ ГАЗАМИ ТА НАДКРИТИЧНИМ СО2 ............

115

Євтіфєєва О. А., Проскуріна К. І.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВАЛІДАЦІЇ МЕТОДИК АНАЛІЗУ ФІТОЗАСОБІВ .............

116

Єзерська О. І.

ОДЕРЖАННЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ СУХОГО ЕКСТРАКТУ НА ОСНОВІ

ЦИКОРІЮ І КУКУРУДЗИ ...................................................................................................

117

Зарівна Н. О., Вронська Л. В

ЗАСТОСУВАННЯ ХРОМАТОГРАФІЧНИХ МЕТОДІВ АНАЛІЗУ ДЛЯ

ВИВЧЕННЯ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК ТРАВИ ЧЕБРЕЦЮ ПОВЗУЧОГО ...........

118

Зотікова О. А., Кисличенко В. С., Вельма В. В

ВИЗНАЧЕННЯ ЧИСЛОВИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ

В ЛИСТІ ПЕТРУШКИ КУЧЕРЯВОЇ, КОРЕНЕВОЇ ТА ЛИСТКОВОЇ

..................................................................................................................................................

119

Кисличенко О. А., Кошовий О. М, Комісаренко А. М.

ПЕРСПЕКТИВИ ОТРИМАННЯ ЕКСТРАКТІВ РІЗНОЇ ПОЛЯРНОСТІ З ТРАВИ

ДЕРЕВІЮ ЗВИЧАЙНОГО ..................................................................................................

120

Козир Г. Р., Агеєнко Ю. В.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ М’ЯКОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ З КВЕРЦЕТИНОМ

ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ В СТОМАТОЛОГІЇ ....................................................................

121

Конечна Р. Т., Стадницька Н. Є., Струс О. Є., Гулько Р. М., Новіков В. П.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ЛІКУВАЛЬНО-КОСМЕТИЧНОГО ФІТОЗАСОБУ

РАНОЗАГОЮЮЧОЇ ДІЇ ......................................................................................................

122

Кошовий О. М., Передерій Є. О., Ковальова А. М., Комісаренко А. М

РОЗРОБКА ПАРАМЕТРІВ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ГУСТОГО ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ

ШАВЛІЇ ЛІКАРСЬКОЇ .........................................................................................................

123

Крвавич А. С., Стадницька Н. Є., Петріна Р. О., Гулько Р. М., Новіков В. П.

ПЕРСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ ФІТОПРЕПАРАТУ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ

ЗМІСТ


204

АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ШКІРИ .......................................................................... 124

Лисюк Р. М., Дармограй Р. Є.

АНАЛІЗ НАЯВНОСТІ РОСЛИННИХ ГІПОАЗОТЕМІЧНИХ ЗАСОБІВ НА

СУЧАСНОМУ ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ ..........................................

125

Литвин Б. Я., Стадницька Н. Є., Гулько Р. Я., Струс О. Є., Новіков В. П.

СТВОРЕННЯ НОВИХ КОСМЕТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНИХ ФІТОКОМПЛЕКСІВ З

ПРОТИЗАПАЛЬНОЮ ДІЄЮ НА ОСНОВІ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ ...............................................................................................

126

Лукієнко О. В., Соколова Л. В., Соколова А. Є.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СУБЛІМОВАНОГО ПОРОШКУ СЛИВИ В

ГОМЕОПАТІЇ ........................................................................................................................

127

Нікітіна М. В., Баранова І. І.

ВИЗНАЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ТЕРМІНУ ПРИДАТНОСТІ КРЕМ-ГЕЛЮ

«ТРИМОЛ» ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АКНЕ ...............................................................................

128

Пласконіс Ю. Ю., Соколова Л. В.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСНОГО ВМІСТУ СУМИ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У

НАСТОЙЦІ ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ .................................................................................

129

Покотило О. С., Покотило О. О., Юзва Ю. М., Кравець Н. Т., Ониськів В. В.

КУПАЖ ОЛІЙ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ МЕТОД ПОКРАЩЕННЯ І СТАБІЛІЗАЦІЇ

ЇХ ЖИРНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ ................................................................................

130

Прокопенко Ю. С., Георгіянц В. А.

МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ БЛИЖНЬОЇ ІЧ-СПЕКТРОСКОПІЇ ДЛЯ

КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ РОДИНИ

LAMIACEAE .........................................................................................................................

131

Савченко Л. П., Здорик О. З.,. Георгіянц В. А., Вракін В. О.

ПЕРСПЕКТИВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ МАЗЕЙ АПТЕЧНОГО ВИГОТОВЛЕННЯ З

РОСЛИННИМИ ЕКСТРАКТАМИ ......................................................................................

132

Смалюх О. Г., Нестер М. І., Сур С.В.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК У КВІТАХ

ЦМИНУ ПІСКОВОГО ..........................................................................................................

133

Сулейман М. М., Ісаєв С. Г., Свєчнікова О. М.

СИНТЕЗ ТА РОЗРОБКА МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ 3-

МЕТИЛАМІНОСУКЦИНОЇЛАМІДО-N-(3', 4'-ДИМЕТИЛФЕНІЛ)-АНТРАНІЛО-

ВОЇ КИСЛОТИ, ЯКА ПРОЯВЛЯЄ ПРОТИЗАПАЛЬНУ, АНАЛЬГЕТИЧНУ,

ДІУРЕТИЧНУ ТА ПРОТИГРИБКОВУ АКТИВНІСТЬ ....................................................

134

Таланов А. О., Меньков М. Г., Мiшанiна А. М., Круглов Д. С., Фурса М. С

МАС-СПЕКТРОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ЯГIД

УКРАЇНСЬКИХ ТА IСПАНСКИХ БУЯХIВ ......................................................................

135

Тернинко І. І., Онищенко У. Є

ВИБІР ОПТИМАЛЬНИХ УМОВ ЕКСТРАКЦІЇ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СУБСТАНЦІЙ З

СИРОВИНИ МАЛЬВИ ЛІСОВОЇ .......................................................................................

136

Ткачук О. Ю., Вишневська Л. І., Марків В. І.

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА ОСНОВІ НАСІННЯ

МОРКВИ ДИКОЇ ..................................................................................................................

137

Трунова Т. В., Баранова І. І.

ВПЛИВ ЯКОСТІ УПАКУВАННЯ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ РОСЛИННОГО

ПОХОДЖЕННЯ ....................................................................................................................

138

Федін Р. М., Бензель І. Л., Бензель Л. В., Гордзієвська Н. А.

ОПРАЦЮВАННЯ СКЛАДУ І ТЕХНОЛОГІЇ ФІТОГЕЛЮ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТА

ПРОФІЛАКТИКИ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТУ ..............................

139

ЗМІСТ


205

Фурса М. С., Макарова О. Л., Домрачов Д. В., Мальцева Я. О., Лепiн А. Б.,

Толстова А. П.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОНЕНТНОГО СКЛАДУ ХАРКIВСЬКОГО

ТОРГОВЕЛЬНОГО ЗРАЗКУ ЕФIРНОЇ ОЛIЇ ВАЛЕРIАНИ .............................................

140

Челін Н. В., Марчишин С. М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ОТРИМАННЯ СУБСТАНЦІЇ З

ЛЮБИСТКУ ЛІКАРСЬКОГО .............................................................................................

141

Черпак О. М.

CПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КАРОТИНОЇДІВ ТА ХЛОРОФІЛІВ

ЛИСТЯ КЛЕНУ ЗВИЧАЙНОГО .........................................................................................

142

Чубка М. Б., Вронська Л. В., Демид А. Є.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ФЕНОЛКАРБОНОВИХ КИСЛОТ У ЛІКАРСЬКІЙ РОСЛИННІЙ

СИРОВИНІ ............................................................................................................................

143

Шлюсар О. І., Блажеєвський М. Є.

СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЛЕВОМЕПРОМАЗИНУ У РОЗЧИНІ

ДЛЯ ІН'ЄКЦІЙ ЗА ДОПОМОГОЮ КАЛІЙ ГІДРОГЕНПЕРОКСО-

МОНОСУЛЬФАТУ ...............................................................................................................

144

Якущенко В. А., Нартов П. В., Пімінов О. Ф.

ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВ ЗБЕРІГАННЯ НОВОГО ТЕСТУ БІОЛОГІЧНОГО

ПОХОДЖЕННЯ З ВИЗНАЧЕННЯ БАКТЕРІАЛЬНИХ ЕНДОТОКСИНІВ ...................

145

СЕКЦІЯ: Синтетичні дослідження в ряду N-, O-, S-вмісних гетероциклів з

метою ідентифікації нових біологічно активних речовин ..........................................

146

Александрова К. В., Дячков М. В., Шкода О. С., Білоконь Л. Є., Носач С. Г.

S-ЗАМІЩЕНІ ПОХІДНІ 3-АРИЛ(АРАЛКІЛ)-7-(5’-ТІО-4’-ФЕНІЛ-[1,2,4]ТРІАЗОЛ-

3’-ІЛМЕТИЛ)КСАНТИНІВ – ЇХ СИНТЕЗ ТА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ …

149

Александрова К. В., Левіч С. В., Шкода О. С., Крісанова Н. В., Рудько Н. П.

СИНТЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ОДЕРЖАННЮ 7-ЗАМІЩЕНИХ 3-

АРИЛ(АРАЛКІЛ)КСАНТИНІЛ-8-ПРОПІОНОВИХ КИСЛОТ ТА ЇХ

ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОХІДНИХ .................................................................................

150

Болібрух Х., Кархут А., Лень Ю., Винницька Р., Шах Ю., Кудрінецька А., Половкович

С., Марінцова Н., Губицька І., Новіков В.

СИНТЕЗ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОДУКТІВ ВЗАЄМОДІЇ 2,3-ДИХЛОРО-1,4-

НАФТОХІНОНУ ТА 5,6-ДИГІДРОКСИ- 2,3-ДИХЛОРО-1,4-НАФТОХІНОНУ З 1,4-

S,N-БІНУКЛЕОФІЛАМИ ....................................................................................................

151

Васильєв Д. А., Прийменко А. О., Казунін М. С., Прийменко Б. О., Рохманова Н. А.,

Кулік М. Г

CИНТЕЗ ТА ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНА АКТИВНІСТЬ ДЕЯКИХ ПОХІДНИХ 7,8-

R-3-МЕТИЛ-1H-ПУРИН-2,6(3Н,7Н)-ДІОНУ ....................................................................

152

Василюк С. В., Хоміцька Г.М., Монька Н.Я., Шиян Г.Б., Лубенець В.І., Новіков В.П.

СИНТЕЗ ТА ВЛАСТИВОСТІ ТІОСУЛЬФОНАТНИХ ПОХІДНИХ ХІНОКСАЛІНУ

..................................................................................................................................................

153

Воскобойнік О. Ю., Скорина Д. Ю., Коваленко С. І.

3-(2-АМІНОФЕНІЛ)-6-R-[1,2,4]ТРИАЗИН-5-ОНИ В РЕАКЦІЯХ ІЗ АЦИЛЮ-

ЮЧИМИ АГЕНТАМИ .........................................................................................................

154

Гоцуля А.С., Пругло Є.С., Панасенко О.І., Книш Є.Г., Кучерявий Ю.М., Міколасюк О.

СИНТЕЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ В РЯДУ АЛКІЛ- ТА АРИЛСУЛЬФОНІВ 5-((ІНДОЛ-

3-ІЛ)МЕТИЛ)-4-МЕТИЛ-4Н-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ ...................................................

155

Драпак І. В., Камінський Д. В.

ВИКОРИСТАННЯ ПАРАМЕТРУ ЛІПОФІЛЬНОСТІ У ДИЗАЙНІ НОВИХ

ЗМІСТ


206

БІОЛОІГЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК НА ПРИКЛАДІ 2-

МЕРКАПТОАРИЛ(ГЕТЕРИЛ)АКРИЛОВИХ КИСЛОТ ТА СПОРІДНЕНИХ

ГЕТЕРОЦИКЛІЧНИХ СИСТЕМ .........................................................................................

156

Казунін М. С., Васильєв Д. А., Прийменко А. О., Прийменко Б. О

СИНТЕЗ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ В РЯДУ ПОХІДНИХ ЕФІРІВ 1,3-ДИМЕТИЛ-2,4,7-

ТРИОКСО-1,2,3,4,6,7,8,9-ОКТАГІДРОПІРИДО[1,2-f]ПУРИН-8-КАРБОНОВОЇ

КИСЛОТИ ...........................................................................................................................

157

Кленіна О. В., Чабан Т. І., Огурцов В. В., Голос І. Я.

QSAR-АНАЛІЗ ПОХІДНИХ 3H-ТІАЗОЛО[4,5-B]ПІРИДИН-2-ОНУ ЯК

ПОТЕНЦІЙНИХ ПРОТИПУХЛИННИХ АГЕНТІВ .........................................................

158

Коробко Д. Б., Колєснік О. О.

ПОШУК НОВИХ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН

СЕРЕД ПРОДУКТІВ ВЗАЄМОДІЇ 2-(1,3-ДИМЕТИЛ-2,6-ДІОКСО-7-АРИЛАЛКІЛ-

2,3,6,7-ТЕТРАГІДРО-1Н-ПУРИН-8-ІЛТІО)АЦЕТОГІДРАЗИДІВ ІЗ АНГІДРИ-

ДАМИ ДИКАРБОНОВИХ КИСЛОТ ...............................................................................

159

Маршалок О. І., Огурцов В. В., Карп’як Н. М.

ЗАЛЕЖНІСТЬ БІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ДИМЕРІВ α-АЛКІЛАКРОЛЕЇНІВ ТА

ЇХ ПОХІДНИХ ВІД МОЛЕКУЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ .....................................................

160

Одинцова В. М.

СИНТЕЗ ТА ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНИХ 5-

АДАМАНТАН-1-ІЛ-4-R-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ .........................................................

161

Одинцова В.М., Сафонов А.., Щербина Р.О., Пругло Є.С., Панасенко О., Книш Є.Г.

ПОШУК БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК СЕРЕД S-ЗАМІЩЕНИХ 5-R1-4-R-

1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ТІОЛІВ ..................................................................................................

162

Панасенко О. І., Буряк В. П., Прийменко Б. О., Юрченко І. О., Гоцуля А. С.,

Васильєв Д. А., Кочура Н. М., Тимошик Ю. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ СТРУКТУРИ ТРІОКСАЗИНУ .................................

162

Прийменко А. О., Васильєв Д. А., Пругло Є. С., Казунин М. С., Кандибей К. І.,

Гнатов М. І., Александрова К. В., Самура Б. А

CИНТЕЗ ТА БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ У РЯДІ ПОХІДНИХ 1H-ПУРИН-

2,6(3Н,7Н)-ДІОНУ ................................................................................................................

164

Романенко М. І., Іванченко Д. Г., Назаренко М. В., Пахомова О. О., Черчесова О. Ю.,

Макоїд О. Б., Шарапова Т. А.

СИНТЕЗ, ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТА АНТИОКСИДАНТНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОХІДНИХ

КСАНТИНІЛ-1(7) ПРОПАНОВОЇ КИСЛОТИ ..................................................................

164

Рущак Н. І., Зубков В. О., Цапко Т. О., Таран К. А.

СИНТЕЗ ТА IN SILICO СКРИНІНГ НОВИХ АМІДІВ 3-(2-МЕТИЛ-4-ОКСО-1Н-

ХІНОЛІН-3-ІЛ)ПРОПАНОВОЇ КИСЛОТИ ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ

ПРОТИМАЛЯРІЙНИХ АГЕНТІВ .......................................................................................

165

Рябуха Т. І., Шморган А. М

ВИВЧЕННЯ РЕАКЦІЙНОЇ ЗДАТНОСТІ 7-АРИЛАЛКІЛ-8-ГІДРАЗИНО-

ТЕОФІЛІНІВ ТА 2-(1,3-ДИМЕТИЛ-2,6-ДІОКСО-7-АРИЛАЛКІЛ-2,3,6,7-ТЕТРА-

ГІДРО-1Н-ПУРИН-8-ІЛТІО)АЦЕТОГІДРАЗИДІВ ...........................................................

166

Саліонов В. О., Пругло Є. С., Панасенко О. І., Книш Є. Г.

СИНТЕЗ ТА АКТОПРОТЕКТОРНА АКТИВНІСТЬ ПОХІДНИХ 2-(4-R-3-(ТІОФЕН-

2-ІЛ)-4Н-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ІЛТІО)АЦЕТАТНОЇ КИСЛОТИ ...........................................

167

Самелюк Ю. Г., Щербак М. А., Бігдан О. А.

ПОШУК БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН СЕРЕД 1,2,4-ТРИАЗОЛ-3-ТІОНІВ,

ЩО МІСТЯТЬ МЕТОКСИФЕНІЛЬНІ ЗАМІСНИКИ .......................................................

168

Скорина Д. Ю., Воскобойнік О. Ю., Коваленко С. І.,Чорноіван Н. Г.,

Почелова О. В., Семененко Н. О., Гриб В. В., Степанюк Г. І.

ЗМІСТ


207

ОДЕРЖАННЯ СОЛЕЙ (3-R-2-ОКСО-2H-[1,2,4]ТРИАЗИНО[2,3-c]ХІНАЗОЛІН-6-

ІЛ)КАРБОНОВИХ КИСЛОТ ЯК СПОСІБ ПОКРАЩЕННЯ ЇХ ФАРМАКО-

ТЕХНОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ............................................................................

169

Стасевич М. В., Мусянович Р. Я., Cтанько О. В., Новіков В. П

НОВІ S,N,O-ВМІСНІ ГЕТЕРОЦИКЛИ 1,4-НАФТОХІНОНУ .........................................

170

Хом’як С. В., Атаманюк В. В., Губрій З. В., Лесик Р. Б., Новіков В. П.

СИНТЕЗ НОВИХ АНТИОКСИДАНТІВ НА ОСНОВІ ПРОСТОРОВО

ЕКРАНОВАНОГО ФЕНОЛУ ТА 4-ТІОКСO-2-ТІАЗОЛІДИНОНУ ...............................

171

Чабан Т. І., Огурцов В. В., Чабан І. Г., Комариця Й. Д.

ПОШУК АНТИОКСИДАНТНИХ АГЕНТІВ СЕРЕД НОВИХ 3Н-ТІАЗОЛО[4,5-

В]ПІРИДИНІВ .......................................................................................................................

172

Чорноус В. О., Паламар А. О., Яремій І. М., Вовк М. В.

[(1-АРИЛ-5-ФОРМІЛІМІДАЗОЛ-4-ІЛ)ТІО] ОЦТОВІ КИСЛОТИ, ЇХ СИНТЕЗ ТА

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИОКСИДАНТНОЇ АКТИВНОСТІ ...............................................

173

Щербина Р. О., Пругло Є. С., Галюлько О. О., Книш Е. Г., Панасенко О. І.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАЛГЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ НОВИХ ПОХІДНИХ 2-(4-R1-5-

R-1,2,4-ТРІАЗОЛ-3-ІЛТІО)АЦЕТАЛЬДЕГІДУ .................................................................

174

Юрченко Д. М., Назаренко М. В., Романенко М. І., Александрова К. В., Самура Б.А

СИНТЕЗ, ХІМІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕСТЕРІВ 8-

БРОМОКСАНТИНІЛ-7-АЛКАНОВИХ КИСЛОТ ............................................................

175

СЕКЦІЯ: Онтогенез культивованих та дикорослих видів лікарських рослин .....

177

Владимиров О.Ю., Гарна С.В.

ВИВЧЕННЯ ДІАГНОСТИЧНИХ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК ТРАВИ ГРЕЧКИ

ЗВИЧАЙНОЇ ..........................................................................................................................

179

Грінченко Д.Г., Поспелов С.В., Шибко О.М.

РЕГУЛЮВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КРОПИВИ ДВОДОМНОЇ (Urtica dioica L.) В

ОНТОГЕНЕЗІ ........................................................................................................................

180

Гурська О.В., Пида С.В.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У ВЕГЕТАТИВНИХ І

ГЕНЕРАТИВНИХ ОРГАНАХ ПІРЕТРУМУ ДІВОЧОГО (PYRETHRUM PARTENIUM

(L.) SMITH.) ...........................................................................................................................

181

Коваль О.С. Тусик О.Т., Мосула М.З., Дробик Н.М.

ПРЯМИЙ ОРГАНОГЕНЕЗ IN VITRO HYPERICUM PERFORATUM L. ..........................

182

Ковальська Н.П., Гергель О.В.

АНАТОМІЧНА БУДОВА ЛИСТЯ ШОВКОВИЦІ БІЛОЇ І ШОВКОВИЦІ ЧОРНОЇ

(MORUS ALBA L., MORUS NIGRA L.) .............................................................................

183

Корабльова О.А. , Рись М.В., Семенченко О.

ІНТРОДУЦЕНТИ РОДУ SALVIA ЯК ДЖЕРЕЛО БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ

РЕЧОВИН, МІКРО- ТА МАКРОЕЛЕМЕНТІВ ..................................................................

184

Мальцева Я.О., Чiкiна I.В., Хохлова О.Б., Фурса М.С.

САПРОПЕЛЬ ТА ДОБРИВА НА ЙОГО ОСНОВI – ЕФЕКТИВНI ЗАСОБИ В

ПIДВИЩЕННI ПРОДУКТИВНОСТI ТА ВМIСТУ ДIЮЧИХ РЕЧОВИН

ВАЛЕРIАНИ ..........................................................................................................................

185

Мандзій Т.П., Грицик А.Р.

БОТАНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТА ВИКОРИСТАННЯ СОСНИ

ЗВИЧАЙНОЇ ..........................................................................................................................

186

Поспєлов С.В., Загорулько С.П.

ОСОБЛИВОСТІ ОНТОГЕНЕЗУ І ЗАСТОСУВАННЯ ВОЛОШКИ СИНЬОЇ

(CENTAUREA CYANUS L.) ...................................................................................................

186

ЗМІСТ


208

Прокоф’єва К. Л., Машталер В. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНАТОМІЧНОЇ БУДОВИ ПІДЗЕМНИХ ОРГАНІВ HELIANTHUS

TUBEROSUS L. .....................................................................................................................

187

Рибак О.В.

МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕНІВ СОНЯШНИКА

ОДНОРІЧНОГО ....................................................................................................................

188

Скварко К.О. , Скибіцька М.І., Могиляк М.Г

ВПЛИВ 5-БЕНЗИЛІДЕН-2-МОРФОЛІН-4-ІЛ-1,3-ТІАЗОЛОН-4(5Н)-(МОРФО-ЛІД)

ТА ІОК НА РОСТОВІ ПРОЦЕСИ У AGRIMONIA EUPATORIA L. .............................

189

Скварко К.О, Карп’як В.В., Обушак М.Д.

ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ НОВИХ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ ТА

ЕМІСТИМУ С НА РОСТОВІ ПАРАМЕТРИ ДУРМАНУ ЗВИЧАЙНОГО ....................

190

Скибіцька М.І., Могиляк М.Г.

ІНТРОДУКЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН РОДИНИ LAMIACEAE У БОТАНІЧНОМУ

САДУ ЛНУ ім. ІВАНА ФРАНКА .......................................................................................

192

Тусик О.Т., Коваль О.С., Мосула М.З.

, Дробик Н.М.

ВВЕДЕННЯ В КУЛЬТУРУ IN VITRO ЧЕРВОНОКНИЖНОГО ЛІКАРСЬКОГО

ВИДУ CARLINA CIRCIOIDES KLOK. ................................................................................

193

Чеботарьова Л.В., Поспєлов С.В.

АКТИВНІСТЬ ЛЕКТИНІВ СОРТІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В ОНТОГЕНЕЗІ .................

194

Шершова С.В., Поспєлов С.В.

ОБГРУНТУВАННЯ БІОКОНВЕРСІЇ ВІДХОДІВ ВИРОЩУВАННЯ ЕХІНАЦЕЇ

ПУРПУРОВОЇ .................................................................................................................................

195

АНАЛІЗ НАЯВНОСТІ РОСЛИННИХ ГІПОАЗОТЕМІЧНИХ ЗАСОБІВ...

Documents