З а с н о в а н и й я к і н ф о р м а ц і й н и й ж у р н а л у г р у д н і 2 0 0 4 р о к у

Тема номера:

ВИХОВАНЦІ ІНТЕРНАТІВ: від опіки до самостійності

№2 (10), 2010

Представництво благодійної організації «Кожній дитині» в Україні готує до друку навчальнийпосібник у двох частинах, рекомендований Міністерством освіти і науки України як навчаль-ний посібник для студентів вищих навчальних закладів.

У посібнику розкриються підходи до здійснення оцінювання й оцінки потреб клієнта, окрес-люються її основні принципи, складові, етапи, методи тощо. Посібник розраховано на студентіввищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Соціальна робота», «Соціальнапедагогіка», викладачів, практиків соціальної сфери, насамперед, спеціалістів соціальних служб,які працюють з дітьми та сім’ями. Матеріали видання стануть у нагоді державними службовцям,лідерам громадських організацій.

ПРАВА ДІТЕЙ № 2 (10), 2010ЗМІСТ

Тема номера: Молодь, позбавлена батьківськогопіклування: від опіки до самостійності4 З речами на вихід: життя після інтернату7 Зарубіжний досвід соціалізації молоді

Проект у фокусі9 Впевнений старт: болгарський досвідінтеграції молоді, позбавленої батьківсь-кого піклування

Соціальні технології14 Одна голова добре, а дві – краще:про досвід наставництва в роботі з випуск-никами інтернатів

Сторінка тренера16 Я сам будую своє життя: тренінговапрограма з розвитку життєвих навичок

Ви допомогли18 Have fun and donate, або благодій-ність як спосіб життя: як і на що зби-рають кошти у Великій Британії

Співпраця20 Яких змін потребує система захи-сту прав дітей? Розмірковують учас-ники «відкритого простору»

Юридична консультація21 Державні соціальні пільги при на-вчанні та працевлаштуванні.Що потрібно знати випускникам і соці-альним працівникам?

Засновники та видавці журналу:Представництво благодійної організації«Кожній дитині» в Україні

Молодіжний інноваційний центр «Медіа-М»Реєстраційне свідоцтво КВ №9465 від 28.12.2004

Головний редактор: Володимир Кузьмінський Редактори:Василина Дибайло, Оксана ШведЛiтературне редагування: Вiкторiя ГубенкоОригінал-макет: РА VAM, Марія ЛіфареваФото на обкладинці: © О. Беркун / "Кожній дитині"

Адреса редакції і видавця:вул. Комінтерна (С. Петлюри) 28,м. Київ, 01032, УкраїнаТел./факс: +38 044 359 02 10e-mail: info@everychild.org.uaweb: www.everychild.org.ua

Дякуємо усім авторам статей за співпрацю та їхній внесок у створення журналу «Права дітей».Думка редакції журналу може не збігатися з поглядами авторів статей.При передрукові матеріалів посилання на журнал «Права дітей» - обов’язкове.

© ПБО «Кожній дитині» в Україні, 2010© МІЦ «Медіа-М», 2010

Формат 60 ґ 841/8Наклад 1 000 примірників

Шановні читачі!

Уже не діти і ще не дорослі…

Після закінчення школи для всіх старшокласників настає складнийчас пошуку самостійного життя, а для випускників інтернатних за-кладів це вдвічі, а то й утричі складніший період. Виходячи з школи-інтернату молоді люди позбавляються звичного для них особливогоспособу організації життя в закладі. Вони стикаються з проблемами,пов’язаними з отриманням житла, пошуком роботи, організацією по-буту, харчування й вільного часу, взаємодією з соціумом, отриманняммедичної допомоги, створенням сім’ї. Зазвичай у цей час вони зали-шаються без підтримки та не уявляють, кому вони могли б довірятий на кого розраховувати. Часто суспільство виявляється неготовимприйняти цих молодих людей і сприяти їхній соціалізації.

На сьогодні в державі немає єдиної системи відстеження життєустроюколишніх вихованців інтернатних закладів. Наявна інформація не-повна й несистемна, а її джерело – частіше за все самі випускники.Державна статистика фіксує дані про те, скільки осіб щорічно вибу-вають із дитбудинків, надходять до установ початкової, середньої тавищої освіти, працевлаштовуються, але що стає з ними далі – невідомо.

На наше переконання ігнорування цієї проблеми суспільствомможе вже найближчим часом призвести до нового витка вторин-ного соціального сирітства. Тому новий випуск журналу «Правадітей» ми вирішили присвятити підготовці випускників інтернат-них закладів до самостійного життя. З цього номера Ви дізнаєтесяпро технології соціалізації молоді, позбавленої батьківського пі-клування, у період входження в самостійне життя, познайомитесяз найкращим міжнародним і вітчизняним досвідом у цій сфері, зро-зумієте, як можна допомогти молодим людям стати частиною гро-мади, у якій вони проживають.

189

4

ТЕМА НОМЕРА

ергія, колишнього вихованцяінтернату з промовистими на-

колками на руках, за роки перебу-вання під державною опікоюназивали по-різному: «дитина-си-рота», «складний», «некерований»,«не подарунок». Як і в сотень ви-пускників, позбавлених батьківсь-кого піклування, його відноснобезтурботне життя скінчилосятоді, коли він почув відточені до ав-томатизму у голосі слова дирек-тора: «після урочистої лінійки тебезабере представник соціальноїслужби. І ти поїдеш туди, де ймаєш бути».

«Я думав, що вийду з інтернату –стане легше, але зараз мені най-важче», – зізнається хлопець. Село,з якого його дев’ятирічним хлопчи-ком відправили до інтернату, по

приїзді здалося незнайомим і бай-дужим. Сергій пригадує, як йогозустріли представники служби усправах дітей, голова сільради, по-казали кімнату, де він житиме, про-казали настанови та поїхали. А вінтак і залишився сидіти на стільціпосеред кімнати, вдивляючись по-глядом у свої сумки з речами – єдинізнайомі й дорогі йому предмети.

Подолати страх йому допомо-гла Наталія, соціальний працівникмісцевого центру соціальнихслужб: «Якби не вона, я би почу-вався сліпим кошеням. Спочатку,коли оформляв прописку і стававна облік у центр зайнятості, тілький встигав кивати головою на їїзвернення, які складалися зі слів“терміново”, “обов’язково”, “ти по-винен”», – розповідає він.

З нуля

Випадок цього випускника – невиняток, а правило, вважають фа-хівці, які опікуються проблемамидітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування. На думкубагатьох із них, випускники інтерна-тів чимось схожі на біженців, що му-сять починати життя з нуля: вонираптово опиняються в незнайомійобстановці, з незрозумілими для нихустоями й правилами, без кваліфіка-ції та знань, потрібних для пошукуроботи, без зв’язків і житла.

Опитування свідчать, що 98% зних із наближенням останньогодзвоника відчувають підвищенийнеспокій і страх перед невідомим.Насамперед дітей лякає неминучезнайомство з реальним життям, якебагато в чому відрізняється від звич-ного, регламентованого інтернат-ного, де турботи дитини, наскількиможе, бере на себе держава. Відте-пер молоді люди мають самостійноприймати рішення, розв’язувати по-бутові проблеми, шукати можливо-сті працевлаштування, аби забезпе-чити себе житлом і засобами для іс-нування в майбутньому.

«У перші дні нового життя усторонніх складається враження, щовони (випускники) намагаютьсятриматися на плаву, – каже Наталія,соціальний працівник, яка працює звипускниками. Проте це не так, безсвоєчасної допомоги вони прак-тично захлинаються».

Від покоління до покоління

З тим, що життя на всьому го-товому та вимушена ізольованістьвід суспільства роблять з дітей «со-ціальних інвалідів», погоджуютьсяі самі колишні вихованці, і фахівці.Молоді люди виявляються безпо-радними у, здавалося б, звичнихдля нас питаннях: що робити увільний час, де і що слід купувати,як витрачати гроші, куховарити, якрозмовляти по телефону, де пла-тити за комунальні послуги.

Але це ще вершина айсберга,стверджують учені. Насправді най-підступніше те, що діти, прожи-ваючи в інтернаті, не отримуютьсімейного досвіду, який передаєтьсявід покоління до покоління. Томупроблеми, які ми вчимося вирішу-вати, спостерігаючи за тим, як чи-нять наші батьки і родичі, для дітейбез сімейного досвіду проживання –просто незбагненні. Так, наприклад,отримавши кошти, без уміння їх роз-поділяти й цінувати випускник можелегко приїхати в село за 120 км відінтернату на таксі, протринькати

З речами на вихід…Більшість випускників інтернатних закладів виходять у нікуди. Без підтримки, житла, роботи та життєвих навичок вони потрапляютьу коловорот сімейних негараздів, і ростутьнові династії сиріт.

■ Зінаїда Кияниця / Оксана Швед© О. Беркун / «Кожній дитині» в Україні

С

решту грошей за два дні і бути впев-неним, що йому видадуть ще, аджев нього є статус дитини-сироти.

Дослідники вбачають у такій по-ведінці брак основних людських ме-ханізмів соціалізації, які дитиназдобуває в сім’ї: імпринтингу, наслі-дування, ідентифікації та рефлексії.

Імпринтинг, який формуєтьсяпід впливом матері протягом пер-ших місяців життя,впливає на здатністьдитини любити, відчу-вати прив’я-заність дорідних і близьких. На-слідування, що йогомалюк засвоює черезспостереження та роль-ові ігри в дошкільномувіці, допомагає відпра-цювати сценарії пове-дінки в тій чи іншійситуації, а також здо-бути перший досвідгосподарювання чи сі-мейного життя («донь-ки-матері»). У підліт-ковому віці активноформується ідентифі-кація – ототожненнясебе з іншими людьми,групами. Зазвичай цевідбувається через мо-лодіжні субкультури ідрузів. Що старшоюстає дитина, то більше внеї розвивається реф-лексія – такий собі внут-рішній діалог особис-тості, який допомагаєсформувати свій набірцінностей, правил істандартів.

Якщо не вистачаєхоча б одного елемента– це тяжкий удар дляпсихіки. Так, несфор-мований імпринтинг удитинстві може призве-сти до того, що в дорослому житті,навіть без соціальних причин, дів-чина не зможе стати хорошоюматір’ю та вірною дружиною. Вихо-вуючись в інтернаті, дитина не на-слідує батьківських ролей, не знає,що таке сімейне життя, має обме-жене коло спілкування, і це утруд-нює її самоідентифікацію тавзаємозв’язок із навколишнім сві-том, вона стає атрибутом своєї ін-тернатної субкультури. А для тоїхарактерне утворення спотворе-них механізмів, які компенсують браксоціалізації, найчастіше – це деві-антна поведінка, своєрідний протест нанеможливість реалізувати себе як осо-бистість, задовольнити свої потреби.

Американські вчені І. Джоунс таГ. Вуллі, розробники соціальнихреабілітаційних програм для дітей-

сиріт, наголошують на тому, щодіти, яких покинули батьки, наба-гато гірше вміють опановувати себе,концентруватися, а тим більше –планувати та передбачати результатисвоїх учинків. Вони не готові сприй-мати себе, самостійно працювати таотримувати задоволення від своїхздобутків. Але найбільше внаслідокінституціалізації страждає вміння

будувати міжособистісні стосунки: зодного боку дітям бракує довіри долюдей, з другого – вони легко під-даються впливу, вимагають підви-щеної уваги, проте самі залиша-ються емоційно «глухими» до по-чуттів інших людей, зрідка знахо-дять собі пару.

Нерідко через це колишні вихо-ванці інтернатних закладів потрап-ляють у сумнівні компанії, якізабирають у них кошти та втягуютьу коловорот алкоголю, наркотиків,злочинності, результатом чого стає

відрахування з навчального закладу,потрапляння на лаву підсудних.

Путівка в життя

Згідно з офіційною статисти-кою, щороку з усіх закладів інтер-натної системи України випуска-ється понад тисяча осіб. Причомустворюють сім’ї та працевлашто-

вуються з них одиниці. Система підготовки

до дорослого життяпроста. Перед тим, якстати на самостійнийшлях, випускник інтер-нату отримує «посаг»:комплект нового одягута взуття, грошову до-помогу в розмірі 1590гривень, документи пронавчання, різні довідки.Після всіх формально-стей і починається ом-ріяна «незалежність». З усім цим молода лю-дина на пільгових умо-вах вступає до ПТУ чидо ВНЗ (що трапляєтьсявкрай зрідка), отримуємісце в гуртожитку ізнову-таки повне дер-жавне забезпечення.Сюди входить без-платне проживання,харчування, підвищенана 50% стипендія, мате-ріальна допомога (136гривень на рік), без-платне оздоровлення.

Час від часу студен-тові виплачують коштина канцтовари та під-ручники в еквівалентідо трьох академічнихстипендій. Відтак у мо-лодої людини, яка дотине тримала більше 20гривень у руках, опи-

няються суми, що в декілька разівперевищують стипендії сімейнихдітей і навіть рівень оплати самихвикладачів. Спокуса їх витратити нанепотріб або з їхньою допомогоюспробувати завоювати нових «дру-зів» – величезна.

На практиці більшість вихован-ців інтернатних закладів на-вчаються і здобувають професіюформально. Можливість отри-мання безплатної вищої освіти напільгових умовах вступу (з мен-шим прохідним балом) відповіднодо законодавства є у всіх. Проте

право на цю пільгу вихованці отри-мують лише в тому випадку, якщовони доведуть свій статус дитини-сироти, а керівництво вищих на-вчальних закладів матиме наявніпільгові місця.

Що далі? Випускниці інтернату розмірковують над своїм майбутнім© О. Беркун / «Кожній дитині» в Україні

«Я думав, що вийду з інтернату і стане легше,але зараз мені найважче»

З іншого боку, те, куди дитинапіде навчатися, не залежить ані від їїздібностей, ані від кон’юнктури наринку праці, – за випускника це ви-рішує адміністрація інтернату. За-звичай вирішальним при виборі стаєнаявність гуртожитку, їдальні, міні-мальний конкурс та близьке розташу-вання. Второваним іще з радянськихчасів шляхом діти мимоволі скеро-вуються в обласні «сирітські» проф-техучилища, які надають надзви-чайно обмежений перелік професій іпродовжують інституціалізацію тастигматизацію дітей.

«Мене ще з дев’ятого класу го-тували, що я будувступати до цього за-кладу», – розповідаєОксана, майбутнійпсихолог, студенткаПереяслав-Хмель-ницького педагогіч-ного університету,якій пощастило по-трапити не до проф-техучилища. Вонапересвідчилася навласному досвіді, якадміністрація інтер-нату може сприятиабо не сприяти всту-пові дитини, зва-жаючи на її поведінкута слухняність. Колив одному з інтерв’ютелеканалові Оксанапожалілася на те, щоподарунки спонсорівосідають у кабінетахвищого керівництваінтернату і до дітей недоходять, її викликавдиректор та пригро-зив, що зробить усе,аби вона не пішла навчатися далі.

«Я вступала тричі, тому що вшколі-інтернаті мені неправильнозібрали документи, – пояснює те, щосталося, Оксана. – Але третього разуя збирала їх самотужки, щоб на-решті вступити сюди. Я бачила, яквозилися з іншими дітьми, і їз-дили…а я попервах і гадки не мала,де взагалі цей Переяслав».

Здобуваючи професію, до якої вмолодої людини немає ні інтересу, ніхисту, вона відразу прирікає себе наконкурентну неспроможність наринку праці. Відповідно, трудовакар’єра молоді з-посеред дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківськогопіклування (так офіційно нази-ваються колишні вихованці інтена-тів до 23 років), як правило,розпочинається з непрестижнихпрофесій, пов’язаних із некваліфіко-ваною працею. Рівень заробітноїплати на таких місцях значно посту-пається державним виплатам і сти-

пендіям, які вони отримували підчас навчання. Більшість із них втрачає перше га-рантоване державою робоче місце,отримане за непривабливою для нихвимушеною спеціальністю, і стаютьбезробітними.За таких умов молодь вибираєзвичну пасивну споживацьку пози-цію, виплекану за час навчання тадержавного утримання. На додачудо цього немає сил та бажання щосьзмінювати, а є традиційний для ви-пускників життєвий песимізм. Чомувони не хочуть працювати та вчи-тися? Соціальні педагоги в один

голос пояснюють, що головна при-чина – брак мотивації. Коли дитинавиховується в сім’ї, їй постійно ка-жуть: ти мусиш гарно вчитися вшколі, знайти гарну роботу. А дітямв будинках-інтернатах ніхто такихцілей не ставить.

Спроби зміни роботи, пошукудодаткового заробітку, участі у під-приємницькій діяльності серед ви-пускників інтернатів – рідкість, алеє винятки. Оксана пригадує, як вонаприховувала від керівництва інтер-нату, що вирішила підробити вліткув торговельно-розважальному цент-рі, аби придбати собі сукню на ви-пускний.

«Я хотіла одягатися, як мої од-нокласники, стильно, – розповідаєдівчина, яка, перебуваючи в інтер-наті, відвідувала звичайну міськушколу. – Я працювала три місяціпродавцем-консультантом, щоб ку-пити собі плаття й босоніжки». Ок-сана домовлялася з вихователями, і

коли наближалася її зміна, ховаю-чись зникала.

«Якби дізналася адміністрація,мене б насварили, а то й відправилидо ізолятора. Тож аби не підставлятиінших, клялася, що такого не ста-неться, а якби спіймали – казала б,що втікала за власним бажанням».

Під одним дахом

Система підтримки дітей-сирітдає «збій» вже в перші місяці са-мостійного життя після випуску зінтернату.

Завдяки цілому букету факторівщасливі молоді рокистають одними з най-небезпечніших відріз-ків життя для ви-пускників інтернатів.Хоча даних про те, щостається з колишнімивихованцями інтернат-ної системи, немає,фахівці стверджують,що вони частіше відінших потрапляють заґрати, стають жерт-вами шахрайств, п’ютьта вживають нарко-тики, залишають ді-тей. Близько 35%дівчат, які перебуваютьу державних центрахматері й дитини, – 17-18 річні випускниці ін-тернатів. Саме підсоціальним супрово-дом, а не в сім’ї вониздобувають перші ма-теринські навички, на-магаючись одночасновижити та не зали-шити дитину.

Згідно з офіційними даними,44% вихованців інтернатів після за-кінчення навчання повинні поверта-тися туди, де проживали чипроживають їхні батьки, яких колисьіз тих чи інших причин позбавилибатьківських прав. За законом вонимають право на користування части-ною житла у квартирі чи будинку.Проте на практиці повернення моло-дої людини супроводжується кон-фліктами, тиском і махінаціями, врезультаті чого, через правову без-грамотність, вона опиняється на ву-лиці. Факт існування житловоїплощі у випускника інтернату вбудь-якому стані закриває перед нимможливості отримання пільговогодержавного житла. Та й отриманнятакого – неймовірна вдача. У 2009році за офіційними даними квартиридісталися 19 молодим людям з-поміж дітей-сиріт і дітей, позбавле-них батьківського піклування.

Не менші проблеми чекають на

ТЕМА НОМЕРА

вилученнядитини та

направленняії в інтернат

вихованнядитини

в інтернаті

вихід з інтернату без достатніх

соціальних навичок

неблагополучнасім’я

Коло родинного неблагополуччя

© ПБО «Кожній дитині»

бракзасобів дляіснування

нездатністьстворитивласнублагополучнусім’ю

низький статус

ротягом останніх десяти роківфахівці не лише в Україні, а й

за кордоном гостро дискутуютьщодо кращих практик та стандартівзабезпечення прав дітей, позбавле-них батьківського піклування. Зо-крема, у країнах колишнього соці-алістичного табору основний акцентробиться на питаннях, що стосуютьсядеінституалізації та запровадженнямеханізмів запобігання розміщеннядітей в інтернатних закладах.

На основі аналізу міжнароднихдокументів та практики можна виді-лити кілька загальновизнаних прин-ципів міжнародної політики у сферізабезпечення прав дітей, а саме:

1. Основний обов’язок держави –запобігти вилученню дитини з сім’їчерез створення адекватної системипідтримки для сімей з дітьми та со-ціальних послуг.

2. Якщо дитина втрачає бать-ківське піклування, держава по-винна забезпечити альтернативнуопіку (піклування) в громаді.

3. Влаштування дитини в будь-який заклад стаціонарної (інтернат-ної) опіки на тривалий період часу єкрайнім заходом, коли уже всі іншіальтернативи вичерпано.

4. Держава повинна забезпечитипідтримку й допомогу молодимлюдям, які виходять з-під опіки, тапідготувати їх до самостійного життя.

5. Участь дитини є обов’язко-вою у плануванні та здійсненні всіхдій щодо її влаштування та виходуз-під опіки.

РекомендаціїООН

Зазначені прин-ципи знайшли ві-дображення в ново-му міжнародномудокументі «Реко-мендації ООН щодоальтернативної опі-ки для дітей», прий-нятому на Генераль-ній Асамблеї ООН20 листопада 2009року. Саме у статтях130-135 (частинаVII-E) РекомендаційООН висвітлюютьсяпитання забезпе-чення підтримки мо-лоді, яка виходитьз-під опіки.

Відповідно доРекомендацій, кож-на країна повиннамати чітко визна-чену політику та ме-ханізми наданнярізних форм підт-римки для дітей, якізалишають різнівиди опіки. Акту-альні для випускни-ків питання праце-влаштування, на-вчання, надання фі-нансової допомогимають бути визна-чені на законодав-

тих, хто має у своїй власності квар-тиру чи будинок. За час перебуванняв інтернаті житло, особливо в сіль-ські й місцевості, стає непридатнимдля проживання, потребує ремонту.В місті на молодих людей чекаютьзаборгованості за комунальні по-слуги та квартирні аферисти, які«полюють» на довірливих осіб.

У липні Верховна Рада при-йняла закон, за яким житло буде ви-ділятися сиротам і дітям, позбав-леним батьківського піклування.Але представники соцслужб не при-ховують, що мати право на житло імати власний куток – на практиці неодне й те саме. Житлова незабез-печеність дітей-сиріт і дітей, позбав-

лених батьківського піклування, яківиходять з-під державної опіки, незалишає іншого виходу, як розміщу-вати випускників у соціальні гурто-житки, тим самим зберігаючи їхнійгруповий колективізм та відокрем-леність від громади. Цього року дер-жава виділила 16 мільйонів гривеньна розвиток мережі таких закладів…Проте чи вирішить це проблему?

Нині суспільство сповідує філо-софію «спасіння потопельників –справа рук самих потопельників». І вони рятуються як можуть, часто-густо стаючи жертвами тенет бідно-сті, злочинності, алкоголю, наркоти-ків та народжуючи нових і новихсиріт. Розімкнути це коло сімейного

неблагополуччя й допомогти дітямувійти в доросле життя підготовле-ними та впевненими у своїх силах на-магатиметься система підготовки тасупроводу вразливої молоді в періодпереходу до самостійного життя.

Зінаїда Кияниця - Заступник директора

ПБО «Кожній дитині» в Україніз реалізації програм,

Оксана Швед – менеджер з комунікацій

ПБО «Кожній дитині» в Україні.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Світова практика: підтримка молоді,яка виходить з-під державної опікиЧи має держава зобов’язання перед випускниками інтернатних закладів? Якими є міжнародні стандарти та практики з підтримки дітей, які виходять з-під опіки?

■ Василина Дибайло

П

«Участь дитини є обов’язковоюу плануванні та здійсненні

всіх дій щодо її влаштування та виходу з-під опіки»

© С. Крофтс / «Кожній дитині» в Україні

чому рівні. Крім того, ООН рекомен-дує не лише чиновникам, а й соці-альним службам зробити цейнапрям пріоритетним у своїй роботіта зосередитися на підготовці моло-дих людей до самостійного життя,їхній інтеграції в соціум після ви-ходу з-під опіки.

Європейський досвід

Для багатьох країн не лишеСхідної, а й Західної Європи забез-печення прав молоді, особливо ви-пускників інтернатних закладів, невтрачає актуальності донині. Аджекожна така дитина є особистістю, унеї є свої особливі потреби, бажаннята надії на майбутнє.

Зокрема, в 2005 році Рада Єв-ропи розробила окремі Рекомендаціїщодо забезпечення прав дітей, яківиховуються в інтернатних закладах(Rec(2005)5), де закликала країни-члени звертати особливу увагу на за-безпечення та підтримку молоді,позбавленої батьківського піклування.

Згодом у 2008-му за результа-тами виконання цих рекомендаційбуло опубліковано звіт, який дійшовтакого висновку: «Незважаючи нате, що багато країн-членів нама-гаються запровадити різні форми до-помоги дітям, що виходять з-підопіки, у більшості країн ще немаєсистеми підтримки випускників,яка б базувалася на індивідуаль-ному плані».

Окрім цього, у висновках звітувказувалося, що в більшості країнРади Європи законодавчо закріп-лено лише деякі гарантії випускни-кам стосовно навчання, житла тафінансової підтримки. До того ж на-дання соціальних послуг і допомогив адаптації є децентралізованим, ізаймається цим переважно не дер-жава, а громадські організації чиприватні надавачі послуг. Тому ав-тори звіту ще раз звернули увагукраїн-учасниць на те, що потрібнозробити послуги для випускників небезликими, а такими, що базуютьсяна результатах оцінки потреб кожноїмолодої людини та здійснюютьсявідповідно до індивідуальногоплану розвитку.

Польща

Відповідно до польського зако-нодавства, інтернатні закладизобов’язані підтримувати контактидитини з біологічними батьками,коли дитина перебуває в закладі.Можливість повернення дитини вродину регулярно переглядається укомпетентних органах. За кожноюдитиною закріплений соціальнийпрацівник, який веде її/його випа-

док. Цей соціальний працівник від-повідає за підготовку так званого«проекту незалежності» – плану пе-реходу до самостійного життя. Навпровадження свого «проекту неза-лежності» молода людина може от-римати грант від місцевої влади.

Словаччина

У Словаччині підтримуватиконтакти з біологічною родиною таготувати дитину до самостійногожиття зобов’язані працівники за-кладу стаціонарної (інтернатної)опіки. Цікавою є схема фінансовоїпідтримки молоді – молода людинаможе отримувати фінансову допо-могу (за зверненням) на забезпе-чення житлом чи інші потреби додосягнення 25 років.

Скандинавські країни

Особливостями системи захиступрав дітей на Скандинавському пі-вострові є те, що не установи, а міс-цеві органи влади (муніципалітети)є юридично відповідальними запідтримку дітей, які вийшли з-підопіки. У Фінляндії така підтримканадається дітям до 21 року. У Нор-вегії послуги молодій людині на-даються суто за її бажанням, однаккожна 18-річна молода людина по-винна мати індивідуальний план ви-ходу з-під опіки. Схожа ситуація уШвеції – місцева влада відповідає задітей, які потребують опіки, та при-ймає усі рішення, зокрема, й щодомолоді, позбавленої батьківськогопіклування. Нещодавно було вирі-шено, що органи місцевої влади длязабезпечення потреб дітей, які вихо-дять з-під опіки, можуть отриматидодаткову підтримку від держави.

Велика Британія

Відповідно до Акту із захиступрав дитини, прийнятого у 2000році, британські органи місцевоївлади зобов’язані визначити персо-нального помічника для кожної ди-тини, яка виходить з-під опіки.Основна роль такого помічника –координація виконання індивідуаль-ного плану переходу до самостій-ного життя. Такий план детальноописує всі кроки та ресурси для за-безпечення житлом, а також реалі-стичні плани щодо навчання тапрацевлаштування. Персональнийпомічник не лише контролює вико-нання плану, він допомагає молодійлюдині повірити у власні сили й на-магатися досягнути більшого.

Органи місцевої влади також зо-бов’язані підтримувати регулярніконтакти з молодою людиною до 21

року. За потреби термін наданняпідтримки може бути подовжено,особливо в навчанні та професійнійпідготовці.

Законодавство Північної Ірлан-дії ще чіткіше визначає позицію сто-совно призначення персональногопомічника та підготовки індивіду-ального плану – це має бути зроб-лено для кожної 16-17-річноїдитини, яка перебуває під держав-ною опікою.

Підсумовуючи, можна зазначити,що в більшості країн Західної Європидержавні механізми надання підт-римки молодим людям є чітко визначе-ними і жодна дитина не залишаєтьсянаодинці зі своїми проблемами, до-сягнувши 18 років. Завжди є людина,яка відповідає за її майбутнє.

У країнах Східної Європи ця си-стема, її механізми та надання по-слуг на рівні громади лишерозвиваються, тому головна роль усоціалізації молоді все ще відво-диться закладам опіки. В Україні пи-тання випускників інтернатнихзакладів обговорюють дедалі актив-ніше, свідченням чого є перші про-екти громадських та благодійнихорганізацій, спрямовані на під-тримку вихованців інтернатних за-кладів. Незважаючи на серйознімасштаби проблем, вітчизняні фа-хівці мають можливість створитикомплексну програму підтримки мо-лодих людей після виходу з-під дер-жавної опіки, враховуючи найкра-щий європейський та світовий досвід.

***

Ключові документи (англ.):

Резолюція Генеральної АсамблеїООН про затвердження Рекомендацій щодо Альтернативноїопіки для дітейwww.iss-ssi.org/2009/assets/files/guidelines/ Guidelines-English.pdf

Рекомендації Ради Європи щодо забезпечення прав дітей, які виховуються в інтернатних закладахhttps://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=835953&Site=CM

Стандарти якості забезпечення альтернативної опіки для дітей http://quality4children.info

Корисні ресурси:

Child Centrehttp://childcentre.info/12500/

Інформаційний ресурс для молоді,професіоналів та громадськості з питань надання підтримки молодіhttp://www.leavingcare.org/

Василина Дибайло –Директор Партнерства

«Кожній дитині».

ПРОЕКТ У ФОКУСІ

травня 2010 року в Київськійобласті розпочалася реалізація

трирічного спільного українсько-швейцарського проекту «Впевненийстарт», спрямованого на створеннясистеми підготовки та супроводумолоді з числа дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклу-вання, у період переходу до само-стійного життя. Проект, що ввібраву себе швейцарсько-болгарський до-свід, допомагатиме молодим людям,адаптуватися до нових умов життя,соціалізуватися, отримати соціальнупідтримку, професію, вирішити про-блеми з житлом, знайти роботу. Уцьому номері «Прав дітей» про бол-гарський досвід надання послуг ви-хованцям інтернатних закладів миспілкуємося з менеджером міжна-родних проектів Швейцарськогобюро Міжнародної соціальної служ-би – паном Олів’є Гесслером.

- Проблема вихованців інтер-натних закладів особливо гостростоїть у країнах постсоціалістич-ного минулого. Розкажіть, як ічому розпочалася Ваша робота вБолгарії ?

Швейцарське бюро Міжнарод-ної соціальної служби (МСС) – ор-ганізація, де я працюю, – має багато-річну історію. Наша діяльність спря-мована передусім на вирішення со-ціальних питань, проблем, що ста-новлять загрозу для багатьох країн.Під особливою увагою нашої орга-нізації – жінки та діти. Аби наші діїбули ефективнішими, МСС спрямо-вує свої зусилля також на запобі-гання системним транснаціональ-ним соціальним проблемам. Відпо-відні соціальні програми в інтересахдітей, які ми започаткували, діють укількох країнах з перехідною еконо-мікою у Східній Європі та в країнах,що розвиваються, у Західній Африці.

Так сталося, що протягом кіль-кох років міжнародна мережа МССзаймалася реінтеграцією молодихболгарських жінок секс-бізнесу, якіпрацювали в великих містах Італії,Австрії та Німеччини. Наблизив-шись упритул до цієї проблеми,наша організація вирішила вивчитиминуле цих молодих дівчат, абиглибше зрозуміти мотиви, які під-штовхнули їх переїхати з рідної

країни й опинитися в тенетах тор-гівлі людьми та експлуатації. Післяпроведеного дослідження з’ясува-лося, що більшість дівчат провелисвоє дитинство в інституційних за-кладах для дітей, здебільшого в ін-тернатах.

- На Вашу думку, що чекає надитину, яка провела своє дитин-ство в інтернатах?

У Болгарії, як і в більшості пост-комуністичних країн регіону, кіль-кість дітей, позбавлених батьківсь-кого піклування, які провели своїперші роки дитинства та юності взакритих закладах, сягає десятківтисяч. Умови проживання у такихзакладах не можуть забезпечити ста-лого фізичного, емоційного та соці-ального розвитку дитини.

Полишені самі на себе, без стій-кого сприятливого емоційного ото-чення, вихованці інтернатнихзакладів «вирощуються» як овочі, ане зростають як люди. Вони опи-няються мимоволі у такій залежно-сті, яка зводить нанівець будь-якіпрояви самостійності та наміри роз-будувати власне майбутнє. Без сум-ніву, у цієї соціальної групи значноменші шанси скласти конкуренціюна ринку праці та інтегруватися в

суспільство.Після державної опіки, коли пе-

ресічний вихованець інтернатногозакладу досягає повноліття, він за-лишається сам-на-сам зі своїми про-блемами. Купка зношеного одягу такишенькові гроші – ось і все, що маєпідліток на початку омріяного до-рослого життя. Дуже часто вихо-ванці на момент виходу з інтернатувтрачають зв’язки з родичами, немають де жити. Це пояснюється тим,що коло соціальних контактів ди-тини за весь час її проживання в за-кладі, зазвичай, губиться у стінахінтернату: поміж таких самих дітейта персоналу.

Саме в цей час після виходу з ін-тернату, коли дитина відчуває себенепотрібною, самотньою та покину-тою, вона стає особливо легкою здо-биччю для злочинців. На жаль, убагатьох випадках у молодих людейпросто не залишається іншого ви-бору, як збувати й виготовляти нар-котичні речовини або надаватисексуальні послуги…

Навіть ураховуючи сучасні по-зитивні зрушення: реформу інтер-натних закладів, поступове їхнєзакриття, розвиток альтернативнихформ виховання дітей, позбавлених

Впевнений стартПро досвід Болгарії у соціальній інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування, який впроваджуватиметься на Київщині, розповідає представникШвейцарського бюро Міжнародної соціальної служби Олів’є Гесслер.

З Маленька працівниця вулиці, 1990-ті роки © D. Levene/EveryChild

«Полишені самі на себе, без стійкого сприятливого емоційного оточення, вихованці інтернатних закладів

«вирощуються» як овочі, а не зростають як люди»

батьківського піклування, я змуше-ний констатувати, що все ще багатодітей та підлітків живуть у закритихумовах, які дуже обмежують їхніможливості розбудовувати само-стійне життя.

- Як Ви пропонуєте вплинутина цю ситуацію? Чи є універсальнавідповідь на проблему випускників?

Рецепт, який пропонує Міжна-родна соціальна служба, – це про-грама соціальної інтеграції молоді,позбавленої батьківського піклу-вання. Цю програму ми розробилисвого часу, аби підготувати молодьдо виходу з дитячого закладу та під-тримати їхню соціальну й професійнуінтеграцію в суспільство Болгарії.

На наш погляд, ключ до успіш-ної інтеграції молодої людини, по-збавленої батьківського піклування,криється у співпраці. Погодьтеся, ін-теграція вразливих соціальних групне може бути справою окремого за-кладу, це справа всієї громади,всього суспільства. Тому до впро-вадження програми інтеграції булозалучено компетентні органи влади,аби створити правове та адміністра-тивне підґрунтя для забезпеченнянайкращих інтересів дитини вмежах нинішньої системи опіки.

З іншого боку, свої зусилля миспрямували на навчання співробіт-

ників дитячих установ, соціальнихпрацівників, психологів тощо. Мирозробили спеціальні тренінги, вяких розвивали навички індивіду-ального догляду за дітьми та вчили,як найкраще відповідати на потребитієї чи іншої молодої людини.

Крім того, МСС досить активнопрацювала на рівні громад. Зокрема,нам вдалося налагодити неабиякеспівробітництво між дитячими за-кладами, що дозволило заощадитиресурси, потрібні молодим людямдля автономізації, соціалізації, здій-снення вибору навчання чи профе-сійної діяльності.

- Розкажіть, будь ласка, пророботу, що велася безпосередньо змолодими людьми, охопленимипрограмою?

З усіма учасниками програмипроводилася психологічна робота,що сприяло підвищенню само-оцінки, впевненості у собі та моти-вувало молодих людей до здій-снення самостійного вибору в житті.Окрім того, кожен учасник програмивідвідував тренінги з соціальної ко-мунікації та особистих життєвих на-вичок. Паралельно з цим складавсяіндивідуальний план розвитку, вякому зазначалися особисті цілі мо-лодої людини. Коли це було мож-ливо, до виконання плану – долу-

чалися родичі дитини або її знайомі.Молоді люди також проходили регу-лярну процедуру оцінки для того,щоб відстежувати прогрес у соціаль-ній адаптації та за потреби вноситикорективи в роботу з вихованцем.

- Як відбувався перехід від опікидо самостійності?

Для підтримки процесу переходувід опіки до самостійності у програмісоціальної інтеграції молоді, позбав-леної батьківського піклування, булипередбачені такі складові:

- по-перше, це окремі захищенімісця для самостійного проживаннямолоді в дитячих закладах.

За два чи три роки до того, якдіти мали залишити дитячий заклад,вони отримували можливість жити вумовах, наближених до реальногожиття. У такий спосіб вони посту-пово вчилися, як справлятися з труд-нощами самостійного проживання.

Зі свого боку, відповідальнийперсонал закладу та соціальні пра-цівники місцевого центру орієнтаціїдля випускників підтримували їх уцей час, здійснюючи нагляд.

- по-друге, це забезпеченняжитлом у громаді.

Для молодих людей, які потре-бували житла після виходу з ди-тячого закладу, ми надавалималенькі приміщення в центрі міста.

Ключ до успішної інтеграції вихованця криється у співпраці: вчителі, соціальні працівники, наставники та вихованці під час семінару в Болгарії © ISS

Вони могли проживати там такожпід необтяжливим зовнішнім нагля-дом протягом визначеного часу, докине ставали самостійними.

- по-третє, це центр орієнта-ції для випускників у громаді.

За цими видами діяльності кри-лася мультидисциплінарна коман-да, яка розпочинала працювати здітьми з 15 років і супроводжувалаїх до повної самостійності. У кож-ному такому центрі молода людинамала відповідального, який опіку-вався його/її справами і до якогоможна було звернутися з нагальнихпитань. Слід зазначити, що ціцентри працювали у тісній спів-праці з іншими місцевими послу-гами – соціальними службами,центрами зайнятості тощо.

Для нас успішно інтегрована всуспільство молода людина – целюдина з роботою, місцем прожи-вання, стабільною фінансовоюбазою та розгалуженою мережеюсоціальних зв’язків, готових прий-ти на допомогу.

- Які уроки Ви винесли з бол-гарського досвіду, що можутьбути корисними для України?

Наш болгарський досвід інтег-рації вихованців закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-ківського піклування, дозволяє вио-кремити чотири ключові елементиуспішної соціальної та професійноїінтеграції, які, я переконаний, ста-нуть у нагоді українській програмі:

кожна молода людина має під-тримувати контакти з відпові-

дальною за неї особою, яка підтри-мує її протягом переходу досамостійного життя;

психологічна робота з молодоюлюдиною має бути спрямована

на мобілізацію її власних ресурсів;професійні компетенції праців-ників, які відповідають за на-

гляд за молодими людьми, маютьудосконалюватися через тренінги йспрямовуватися на індивідуальнуроботу з вихованцями;

задоволення потреб вихованців можливе лише через міжві-

домчу співпрацю та співробіт-ництво між різними установами.

Ситуація з дитячими устано-вами у Східній Європі залишаєтьсядалекою від ідеальної. Цей гіркийспадок нагадує про себе знову йзнову. На жаль, недостатній рівеньдержавної підтримки та відсутністьальтернативи інтернатам й далівпливають на те, що діти та підліткизмушені жити за парканами, не по-трапляючи на очі суспільству, яке-розвернулося до них спиною.

Таке навмисне ігнорування всуспільстві значної молодої своєї

частини може мати серйозні соці-альні та економічні наслідки у май-бутньому. Варто лише уявити, щомолода людина, яка не зможе інте-груватися до суспільства само-стійно, на тривалі роки станезалежною від соціальних виплатабо мігрує у пошуках кращої долі.

Наша нова спільна ініціатива зКиївською обласною державноюадміністрацією та Партнерством«Кожній дитині» «Впевненийстарт» передбачає створення службсоціалізації вихованців інтернатнихзакладів на місцях. Ці служби нада-ватимуть підтримку та послуги ви-пускникам у громаді. Коженвипускник матиме індивідуальнийплан, на основі якого його готувати-муть до майбутнього самостійногожиття. Крім того, проект посилитьпотенціал персоналу інтернатнихзакладів, спеціалістів соціальнихслужб та представників місцевихорганів влади враховувати потребивихованців та надавати їм відпо-відні послуги, а також зміцнитьміжвідомчу співпрацю в інтересахкожної молодої людини у період їїпереходу до самостійного життя.

Під час реалізації проекту вико-ристовуватимуться передові соці-альні технології для вирішеннясоціальних і психологічних проблемвихованців інтернатних закладів, зо-крема, наставництво й індивідуаль-ний супровід випускників.

Переклад з англійської Оксани Швед

ПБО «Кожній дитині» в Україні

ПРОЕКТ У ФОКУСІ

Програма інтеграції молоді, позбавленої

батьківського піклування«Впевнений старт»

(2010–2013)

Пілотні території проекту:м. Біла Церква;м. Переяслав-Хмельницький; м. Фастів;Вишгородський, Таращанськийрайони Київської області

Виконавці проекту:Швейцарське бюро

Міжнародної соціальноїслужби (Swiss Foundation ofthe International Social Service)

Міжнародна благодійна організація «Партнерство«Кожній дитині» (Partnership for Every Child)

Партнери проекту: Київська обласна державна адміністрація,Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту

Бюджет проекту:8,07 млн гривень

Докладніше: www.p4ec.org.ua

© О. Беркун / «Кожній дитині» в Україні

а перший погляд, слово «на-ставництво» або «менторство»

може асоціюватися у пересічнихлюдей з авторитетним порадником,який «менторським тоном» нав’язуєсвою не завжди правильну думку.Проте в соціальній роботі це по-няття налічує десятиліття і має зов-сім інший – позитивний зміст.Соціальне наставництво сприяє до-сягненню самостійності та впевне-ності в собі людям зі складнимминулим: випускникам інтернатнихзакладів, мігрантам, колишнім ув’яз-неним, людям з різними формамизалежностей.

Тонкощі термінології

У світлі соціальної роботи здітьми наставництвом, або мен-торством, називають індивідуальнуроботу з підготовки молодої лю-дини, що залишає заклад опіки, досамостійного життя в громаді. Підчас цієї визначеної у часі роботи до-свідченіший наставник емоційнопідтримує випускника і вчить йогожиттєвих премудростей: підвищуєрівень знань та навичок, мотивуєйого на формування та досягненняжиттєвих цілей.

Наставник – не вчитель, не соці-альний працівник і не член сім’ї.Бути наставником – означає бутидобрим другом, який вміє вислу-хати. Молодим людям, що вирослибез сім’ї та зіткнулися з трудно-щами, вкрай важливо мати когось,хто вислухає, по-дружньому підтри-має, навчить радіти і під час спіль-ного проведення часу передастьзнання, корисні на щодень.

Давні традиції

Слово «ментор» прийшло до насзі Стародавньої Греції. Саме там го-мерівський Одіссей, вирушаючи доТрої, довірив виховання свого синаТелемаха близькому другові Мен-тору зі словами: «Навчи його всього,що знаєш сам». Згодом богиня Афінав образі Ментора слідувала за Теле-махом і давала йому мудрі поради.

Сократ і Платон, Аристотель іОлександр Великий, Шостакович іРахманінов – усі вони стали живимиілюстраціями успішних тандемівміж наставниками та їхніми учнями.

Проте щоб стати наставником, необов’язково бути генієм. Для цьогоцілком достатньо мати що і кому пе-редати, а також час, уміння і повно-важення це робити. За радянськихчасів, наприклад, доволі пошире-ним було шефство: працівники заво-дів опікувалися дитячими будин-ками, піонери брали шефство наджовтенятами, майстри – над новач-ками і так далі.

«Вторинне» сирітство: бути чи не бути?

У вирі повсякденного життя мине помічаємо, що в Україні дуже ба-гато молодих людей, яким потрібнесильне плече, щоб освоїтися в сус-пільстві. Так, більшість вихованцівінтернатних закладів не підготовленідо самостійного життя. Вони маютьобмежене коло спілкування, а ще ча-стіше – замикаються у собі й ворожеставляться до навколишнього світу,внаслідок чого адаптуватися в гро-маді їм неймовірно складно. Причи-ною цього є брак знань та навичок,дефіцит спілкування з близькимидорослими. Це призводить до погір-шення емоційного стану молодоїлюдини й не дає сформувати при-

хильності до оточуючих. За прави-лами, що діють в інтернатних уста-новах, вихованці не мають праваготувати, самостійно ходити в мага-зин, працювати й заробляти. Такимчином у дітей перед очима немаєживого прикладу поведінки.

«Робота з вихованцями й ви-пускниками закладів для дітей-сиріті дітей, позбавлених батьківськогопіклування, – це ніщо інше як ранняпрофілактика “вторинного” сиріт-ства», – пояснює Зінаїда Кияниця,заступник директора ПБО «Кожнійдитині». Вона високо оцінює настав-ництво, яке зарекомендувало себе закордоном ефективною формою ро-боти з випускниками системи дер-жавної опіки. У Великій Британії,наприклад, уже тривалий час на-ставництво фінансується державою:волонтери соціальних служб післявідповідного навчання надають ін-дивідуальну підтримку в довірливійформі всім, хто її потребує, і це на-багато ефективніше за інші безликіформи допомоги молоді.

Організувати системну роботу змолодими людьми нелегко: волон-тери приїжджають, влаштовуютьсвято й виїжджають; спонсори – ви-вантажують подарунки та забувають

СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Одна голова добре, а дві кращеНаставництво – це ефективна модель передачі досвіду й знань з давніх-давен.Нині воно отримує наукову основу та широко застосовується в соціальній роботі. Редакція «Прав дітей» пропонує своїм читачам глибше зрозуміти сутністьнаставництва, його місце і роль у роботі з випускниками інтернатних закладів.

■ Олена Жучина

«Для мене наставництво – це дружба, через яку я допомагаюдитині вирішувати її внутрішні та особисті проблеми, буду-

вати довіру до зовнішнього світу»

Н А ми удвох: з наставниками дітипочуваються впевненіше

© ПБО «Кожній дитині»

про існування дітей до наступногоНового Року; вихователів мало, адітей багато, і часто для підлітківвони вже не авторитет; влаштуватистаршокласників до родичів або вприйомні сім’ї вкрай складно, та йдля багатьох із них життя в ди-тячому будинку набагато звичніше,й змінювати його вони не хочуть. У цьому випадку наставництво під-ходить якнайкраще, адже воно не змі-нює звичного укладу життя дитини,а робить його більш змістовним.

Маленький провідник

В Україні перші наставники длядвох інтернатних закладів Київщиниз’явилися два роки тому, в межах пі-лотного проекту зі створенняслужби соціалізації випускників.

Студентка педагогічного універ-ситету Оксана з Переяслава-Хмель-ницького – наставниця зі стажем.«Для мене наставництво – цедружба, через яку я допомагаю ди-тині вирішувати її внутрішні та осо-бисті проблеми, будувати довіру дозовнішнього світу», – розповідаєвона. На її думку наставництво – тоне лише допомога випускникові ін-тернату у формуванні соціально-по-бутових навичок, а й емоційна тапсихологічна підтримка. «Одна з го-ловних моїх цілей – зробити так,щоб дитина не відчувала себе самот-ньою, щоб у неї був надійний друг,

до якого б вона могла звернутися йотримати допомогу», – додає Оксана.

Окрім спілкування з молодоюлюдиною та налагодження з нею до-вірливих стосунків, наставник коор-динує її дії на етапі входження всамостійне життя. Наставник на-вчає, пояснює, підтримує, фактично«виконує обов’язки» батьків у підго-товці дітей до незалежності. «На-ставник є таким собі маленькимпровідником, куратором, що допо-може, направить дитину на пра-вильну стежку», – пояснює Валерій,який є наставником більш ніж рік.

Особливу увагу наставники при-діляють покращенню соціально-по-бутових навичок молодих людей.Разом вони опановують хитрощіприготування смачної їжі, вчатьсяконтролювати свої витрати, знайом-ляться з соціальними послугами, до-ступними за місцем проживання.

Проте заслужити довіру підопіч-ного є, мабуть, найважливішою інайважчою частиною наставництва.На відміну від працівників інтернат-них закладів, соціальних працівни-ків, які виконують свої обов’язкивідповідно до визначених законодав-ством вимог, молоді люди вбачаютьу наставникові радше друга, емо-ційно близьку людину.

«Для мене наставник – це і се-стра, і подруга, їй можна багато чогоцікавого розповісти, порадитися знею», – захоплено розповідає про

свою наставницю старшокласницяПереяслав-Хмельницького ліцею-інтернату.

Складно дати вартісну оцінку ді-яльності наставників як інструментадопомоги дітям-сиротам, адже вонине привозять подарунків вантажів-ками й не отримують грошей відспонсорів. Але те, що така форма ро-боти дає ефективні результати і зай-має своє, далеко не останнє, місце усправі соціалізації дітей, це факт. Заумови тривалих стосунків настав-ництво допомагає вихованцям роз-ширити кругозір, знайти людськупідтримку за межами закладу, на-вчитися нескладних життєвих пре-мудростей, стати впевненішими усобі, відповідальнішими та гото-вими до повної незалежності. Навітьза рік дружби з наставниками випуск-ники, як правило, навчаються вислов-лювати свої, а не колективні думки,керувати власними емоціями, бачитибільше позитивного у повсякденнихпроблемах та знаходити в собі багатонових талантів і сильних сторін.

Олена Жучина -студентка магістратури

за спеціальністю «Соціальна робота»

Національного університету «Києво-Могилянська Академія», волонтер ПБО «Кожній дитині»

Розширенняконтактів та здобуття новогодосвіду:

- налагодження контактів з родичами- нові знайомства та друзі

Індивідуальний підхід: наставник працює з однимвихованцем, що забезпечуєіндивідуальний підхід до на-дання послуг молодій людинідля ії адаптації до самостій-ного життя в громаді

Комплексність допомоги,що включає початкову та ком-плексну оцінку потреб вихо-ванця, складення інливідуаль-ного плану і наставництво

Новий досвід стосунків: наставництво допомагає ви-хованцеві інтернатного закла-ду відчути якісно новий досвідстосунків, відмінний від тих, щосклалися з вихователями ін-тернатного закладу, соціаль-ними працівниками та іншимиспеціалістами

Змістовне проведення вільного часу:

- екскурсії,- відвідування музеїв, кіно, кафе,- заняття спортом

Набуття життєвих навичок:

- приготування їжі- створення інтер'єру- користування Інтернетом- управління фінансами та покупки

Спілкування:

- бесіди- спілкування телефоном- обговорення емоцій та почуттів, здоров'я,навчання, роботи, життєвих справ

Особливості наставництва

одальша доля випускників ін-тернатних закладів склада-

ється по-різному, і це значноюмірою залежить від особистісниххарактеристик дитини, вміння при-стосовуватися до нових обставин,набутого досвіду, підтримки з бокуоточуючих.

Підготувати вихованців дожиття в соціумі, сформувати духов-ність, моральність, дбати про пра-цьовитість, сумлінність, розвинутитворчість, сприяти гармонійній со-ціалізації, яка істотно залежить відступеня сформованості навичок са-мостійно вирішувати власні про-блеми, – це основні завданняпедагогічних працівників інтернат-них закладів.

Запропонована програма роз-витку соціальних навичок вихован-ців інтернатних закладів «Я самбудую своє життя», на відміну відінших, розроблялася з урахуваннямпотреб вихованців інтернатних за-кладів і ступеня їхньої соціалізаціїта адаптації в суспільстві, особливопісля виходу з інтернатного закладу.Нині за сприяння Представництваблагодійної організації «Кожній ди-тині» вона успішно запроваджу-ється в інтернатних закладахКиївської області.

Неповторність vs депривація

Діти не розуміють формалізму уставленні до себе. Кожна дитина,яка перебуває в інтернатному за-кладі, унікальна й неповторна, укожної свої здібності, своє життя,своя доля. Проте на ці унікальні речісуттєво впливає депривація – по-збавлення чи обмеження можливо-стей для задоволення життєвоважливих потреб. Депривація буваєрізною: сенсорною, руховою, емо-ційною, материнською, соціальною,інформаційною тощо – залежно відтого, чого саме позбавили дитину.

Незважаючи на таке розмаїттявидів депривації, її психологічніпрояви схожі. Це передусім тривож-ність, депресія, страхи, інтелекту-альні розлади. Загалом симптома-тика психічної депривації можеохоплювати все коло можливихзмін: від незначних відхилень доглибоких порушень розвитку інте-лекту та особистості.

Клубок комплексів

Результати діагностичних дослід-жень свідчать про те, що у випускни-ків інтернатних закладів формуютьсярізні особистісні комплекси.

Наслідками такої ситуації длязначної кількості випускниківстають брак засобів для існування,втягування до споживання алко-голю, наркотиків, формування за-лежної, віктимної поведінки,пригнічений стан, криміналізація,втрата житлових і майнових прав,небажана вагітність, стигма, бракумов для створення сім’ї, неготов-ність до батьківства, розчарування,втрата життєвих орієнтирів, сенсу імети життя.

Саме тому діти й молодь з-посе-ред вихованців інтернатних закладівпотребують цілеспрямованої узгод-женої соціально-педагогічної тапсихологічної підтримки як від пра-цівників інтернатного закладу, так івід цілого кола фахівців поза ме-жами інтернату. Проте лише під-тримка, сформована з урахуванняміндивідуальних потреб кожного ви-пускника, сприятиме відновленнюабо формуванню в дитини навичокжиття у суспільстві, поновленнюродинних та соціальних зв’язків ди-тини, здобуттю навичок самостій-ного ведення господарства, плану-вання бюджету, облаштуванняжитла, придбання речей для до-машнього вжитку та підготовці досімейного життя.

Вчасна допомога

Представляємо Вашій увазі про-граму розвитку соціальних навичокдля вихованців інтернатних закладів«Я сам будую своє життя», укла-дену відповідно до Законів України«Про охорону дитинства», «Про со-ціальну роботу з дітьми та мо-лоддю», «Про забезпечення органі-заційно-правових умов соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбав-лених батьківського піклування»,Національної програми «Основніорієнтири виховання учнів 1-12 кла-сів загальноосвітніх навчальних за-кладів України».

Метою програми є розвиток со-ціальних навичок вихованців інтер-натних закладів. Серед завдань:формування адекватної самооцінки

вихованців; розвиток соціо-когнітив-них навичок; формування поведінки впроблемних ситуаціях; підготовка досімейного життя; підвищення соціаль-ного статусу молодої людини у гро-маді. Реалізації завдань сприяютьп’ять змістових блоків: «Я», «Я, ми, вони», «Я і кохана людина», «Я госпо-дар свого життя».

СТОРІНКА ТРЕНЕРА

Я сам будую своє життя Знайомтеся з програмою розвитку соціальних навичок для вихованців інтернатних закладів.

■ Лариса Пєтушкова / Анастасія Аносова

Лариса Пєтушкова – завіду-вачка центру практичної психо-логії та соціальної роботиКиївського обласного інститутупіслядипломної освіти педаго-гічних кадрів.

Анастасія Аносова –методист центру практичноїпсихології та соціальної роботиКиївського обласного інститутупіслядипломної освіти педаго-гічних кадрів.

П

Програма розвитку соціальних навичоквихованців інтернатних закладів

«Я сам будую своє життя»

Слабкі сторони випускника за результатами діагностичних досліджень

озлучатися з грошима йотримувати при цьому

задоволення… У ВеликійБританії такого вчать із ди-тинства. Перше визначенняслово «благодійність» (cha-rity) отримало ще за коро-леви Єлизавети I: ті, хтовідкривав школи для бід-них, платили нижчі по-датки. Нині благодійністюв Великій Британії зай-маються не лише багаті тазнамениті; близько 70% на-селення регулярно даютьгроші на добрі справи. За-галом у державі нараховуєтьсяпонад 9 тисяч різноманітних органі-зацій, які працюють на пожертвигромадян.

Копійка до копійки

Збір коштів для благодійних ор-ганізацій у Великій Британії дужечасто перетворюється на гамірне тавеселе свято, в якому беруть участьусі – від малого до великого. Дітей,до речі, залучають до благодійностізмалечку; наприклад, батьки при-вчають малюків кидати монетки доскарбнички – нехай звикають!

Згодом і в школі, і в університетідіти залюбки беруть активну участьу зборі коштів на різноманітні цілі.Хлопчики та дівчатка печуть пирогиі печиво, виготовляють своїми ру-ками вироби, а згодом продають ро-дичам, друзям, знайомим – усім,кого зможуть заманити на благо-дійне дійство. Поряд можуть відбу-ватися всілякі веселі ігри таспортивні змагання, під час якихучасники також жертвують гроші.Ледве навчившись плавати, діти об-ходять усіх знайомих дорослих ізпідписним листом, умовляючи їхспонсорувати юних плавців нашкільних змаганнях. Хай це буде не-велика сума – по 10-20 пенсів закожні 25 метрів, але усвідомленнятого, що від їхніх досягнень зале-жить, скільки грошей опиниться ускарбничці, змушує дітей виклада-тися до останнього!

П’ятницю – надобрі справи!

Британський досвідкорпоративної благодій-ності істотно відріз-няється від українськогонасамперед тим, що збіргрошей на добрі справи необмежений якимись одно-разовими заходами абосвятами.

Багато фірм оголо-шують кожну п’ятницюднем благодійності. Поп’ятницях співробітникизмінюють строгий офіс-

ний костюм на легковажні джинси,яскраві сорочки з розкритим комі-ром, шорти (якщо, звичайно, дозво-ляє примхлива англійська погода!).За це задоволення вони сплачуютьпо 1-2 фунти, що йдуть на якусь ви-брану добру справу. Здавалося б,гроші невеликі, але ж, як мовиться,зернятко до зернятка – от і ціламірка! До речі, керівництво фірм, яківвели благодійні п’ятниці, не скар-житься на падіння продуктивностіпраці. Навпаки, такі дні ефективнознімають утому, що накопичилася докінця тижня, а відчуття, що всіспільно роблять щось значне длялюдей, народжує той самий важли-вий для успішної роботи будь-якогопідприємства «командний дух».

Великі події – великі гроші

Періодично у Великій Британіїпроводяться великі загальнонаціо-нальні заходи зі збору коштів.Серед найвідоміших – знаменитийщорічний Лондонський марафон.Поряд з бігунами світового класу вньому беруть участь багато тисячлюдей, які збирають гроші на бла-годійність. Саме вони привносять уце серйозне спортивне змагання ніз чим непорівнянну атмосферусвята. Аби спонукати людей бутищедрішими, вони видумують най-неймовірніші костюми. Тисячі і ти-сячі вболівальників висипають навулиці Лондона, щоб підбадьоритибігунів, кидаючи гроші в їхні благо-дійні скарбнички.

ВИ ДОПОМОГЛИ

Have Fun and Donate, або Благодійність як спосіб життя Чи можуть сьогодні благодійники розчулити українців, які не мають надто великих статків, щоб ті зайвий раз поділилися своїми доходами? Особливо коли ціни й далізростають, а заробітки відстають від зміни цифр на цінниках? Британський досвід пе-реконує: оптимізм, креативність та невимушеність допомагають залучати прихильниківдобрих справ набагато ефективніше.

Р

До речі:

«Кожній дитині» (EveryChild)нараховує близько 55 тисяч активних прихильників у Великій Британії – тобтолюдей, які за два минулі рокипідтримали проекти, що їх реа-лізує організація у 15 країнахсвіту, або контактували з цьогоприводу. Порівняно з іншимиорганізаціями, це значна цифра.

Основні кошти надходять через:

- листи-розсилки, що їх поши-рюють 3-4 рази на рік. Лист мі-стить історію дитини чи сім’ї, зякою працює організація, та ін-формацію про країну, де відбу-вається проект, із проханнямпожертвувати £5-15;

- спонсорство конкретної ди-тини – на цей час у базі данихблизько 11 000 спонсорів, якісплачують £15 на місяць длясвоїх підопічних в африкансь-ких країнах, Камбоджі чи Індії;

- спонсорство від інституцій такомпаній – звернення до співро-бітників задля їхньої під-тримки або участі у благо-дійних заходах.

Уболівальники підбадьорюють бігунів «Кожній дитині» на Лондонському марафоні

© ПБО «Кожній дитині»

Щороку прихильники «Кожнійдитині» збирають близько 20 тисячфунтів, беручи участь у цьому заході.

Робити добрі справи просто й необтяжливо

На думку Лори Кларк, менеджераз підтримки зв’язків зі спонсорами«Кожій дитині» (EveryChild), аби людиохочіше приєднувалися до благодій-них ініціатив, слід робити цей процесприємнішим і необтяжливим. А дляцього потрібно, як мінімум, створитидля потенційного благодійника ком-фортні умови та зацікавити його.

«Щоб люди погодилися підтри-мати Вашу діяльність, вони маютьзнати, що це буде просто і весело»,– пояснює Лора.

«У нашому повсякденного життілюди розриваються між роботою тасім’єю, і для них неймовірно складнознайти хоч трошки часу для добрихсправ. Отже, коли випадає нагода зро-бити щось таке, що їм прийдеться доснаги, а також може сподобатися їхнімдрузям і сім’ї, я гадаю, вони швидшекажуть “так”», – підсумовує вона.

Для зацікавлення молодих, ак-тивних людей взяти участь у бла-годійності «Кожній дитині»(EveryChild) пропонує спробуватисебе в екстремальних видах спорту

й далеких мандрах в екзотичнікраїни – Перу, Таїланд, Китай. Так,наприклад, можна пробігти в мара-фоні, стрибнути з парашутом абопоїхати на рафтинг. Умови участіпрості: учасник має назбирати певнусуму для пожертви на проекти орга-нізації: це може бути від 200 до 500фунтів, залежно від подорожі чи за-ходу. Британці переконують – такіспособи підтримки спрацьовуютькраще. Розсудіть самі: якби Ви звер-нулися до знайомих, колег на роботій друзів із проханням підтриматиВаш благодійний порив підкоритиГоверлу, аби допомогти якомогабільшій кількості дітей зростати в

міцних та люблячих родинах, невжеб це їх не зацікавило?

З 2010 року Представництво бла-годійної організації «Кожній дитині»теж організовує екскурсії до непере-

січних туристичних місць України зблагодійною метою. Перші наші екс-курсанти побували у печері «Млин-ки» на Тернопільщині, а також прове-ли вихідні з користю разом із вихован-цями інтернатних закладів, організу-вавши пікнік на Київщині. Якщо Вита Ваші друзі відчуваєте в собі силиспробувати інший вимір відпочинку –спорт і туризм із користю, не вагай-теся, давайте проведемо його разом!

Оксана Швед – менеджер із комунікацій

«Кожній дитині» в Україні

«Кожній дитині» організовує благодійні екскурсії на вихідні та свята, учасники якихне лише отримують новий досвід, а й з кожною поїздкою підтримують благодійні проекти організації.

літку благодійники-екстремали відвідали

печеру «Млинки», що наТернопільщині, а також за-вітали до міст Кам’янець-Подільський та Хотинськоїфортеці.

По завершенні про-грами десятеро учасниківзібрали 1100 гривень дляпроведення заходів із соціа-лізації випускників інтер-натних закладів Переясла-ва-Хмельницького і ТаращіКиївської області у межахпроекту «Впевнений старт». Ці кошти будуть витраченіна заняття в молодіжнихклубах «Як стати успіш-ним», які організовуютьдозвілля й тематичні заняттядля дітей-сиріт і дітей, по-збавлених батьківського пі-клування, підліткового віку.

Хочете спробувати? Напишіть про свої намірина: info@everychild.org.ua, і ми будемо інформуватиВас про нові поїздки

У

«Рухатися у печері непросто, тому вона вимагає спритностіта вітає у себе в гостях лише активних людей.

Сподіваюся, наша фізична й громадянська активність допоможе дітям, обділеним батьківською увагою,

отримати більше шансів знайти себе в житті»

«Щоб люди погодилися підтримати Вашу діяльність, вони мають знати, що це буде

просто і весело»

Благодійний екстрим по-українськи

онференція», «нарада», «ро-боча зустріч»… Зізнайтеся,

почувши ці слова, мимоволі почи-наєте уявляти нескінченні доповіді,слайди мультимедійних презента-цій, пленарні засідання заздалегідьвстановленої програми, дискусії, щоїх «більш компетентні» ведуть за ка-федрою в передній частині зали, аменш зацікавлені – ігнорують у на-півсонній аудиторії. Більшість з насіз нетерпінням чекає перерв, деможна зустрітися з колегами й на-решті обмінятися думками в нефор-мальній обстановці.

Перерва на каву, щотриває цілу конференцію

Зовсім по-іншому справа йде з«Open Space» – відкритим просто-ром. Тут немає заздалегідь заготов-леного порядку денного. На початкузаходу присутні зайняті тим, щопротягом перших 30-60 хвилин роз-робляють спільний графік роботи.Кожен дотримується того, що длянього цікаво й важливо.

«Відкритий простір спрацьовуєякнайкраще тоді, коли питання, щообговорюються, складні та багато-гранні. А люди, яких потрібно за-лучити до їх вирішення, представ-ляють різні відомства, сектори сус-пільства, між якими в процесі вирі-шення проблем часом вируютьсильні пристрасті й можливі кон-флікти. Зважаючи на це, ми обралидля обговорення тему змін у системізахисту прав дітей, – пояснює коор-динатор проекту «Посилення ролігромадянського суспільства в захи-сті прав дітей» Мар’яна Завійська,одна з організаторів заходу.

«Моделі та робочі плани, що ви-никають у відкритому просторі,складніші, здоровіші, надійніші йможуть бути впроваджені набагатошвидше, ніж програми, які створилиексперти чи менеджери», – стверд-жує вона.

«Недитячі» проблеми

Національний відкритий про-стір на «дитячу» тематику об’єднавучасників із десяти міст України.Представники громадянського сус-

пільства, державних установ та до-норських організацій впродовж двохднів обмінювалися власним досві-дом у сфері захисту прав дітей.Можна було спілкуватися з тими,хто тобі цікавий, й обговорюватисаме ті питання, які хотілося обгово-рити. І хоча з боку це виглядало якперерва на каву та чай, були на-працьовані альтернативні підходи довирішення серйозних проблем у си-стемі захисту прав дітей і започатко-вані важливі спільні ініціативи, якізможуть прискорити їх вирішення.

«Незважаючи на те, що вже ба-гато чого зроблено в системі захиступрав дітей, ця система все ще вима-гає значних змін. Це спричинено на-самперед тим, що всі попередніперетворення та реформи не малисистемного характеру», – вважаєодна з 74 учасників відкритого про-стору, Дар’я Касьянова з Фонду Рі-ната Ахметова «Розвиток України».Вона зізнається, що, вперше ставшиучасником відкритого простору, від-разу зрозуміла, наскільки цей методвідрізняється від усіх інших методівгрупової взаємодії. Найголовнішоюперевагою Дар’я Касьянова вважаєте, що за дуже короткий час можнаотримати максимум корисної длясебе інформації та познайомитися змасою цікавих людей, причому уформі вільного спілкування.

Сторонньому глядачеві може

здатися, що на відкритому просторінемає жодної видимої структури ро-боти і постійно є можливість різно-манітних сюрпризів. Насправдівиявляється, що такі зустрічі струк-туровані, але ця структура настількивідповідає потребам людей і роботі,яку треба виконати, що її не помі-чають, оскільки вона підтримує, а неблокує роботу.

Серед питань, які викликалинайбільш жваве обговорення на за-ході, була проблема реформуванняінтернатних закладів. Учасники про-аналізували державну політику у ційсфері, те, що було зроблено не так, іщо вимагає доопрацювання:

«За сім років реформ у цій сферіскладається враження, що урядовцівищого рівня дбають не так про ін-тереси дітей, як про саму систему ін-тернатів, про персонал, який тампрацює», – підсумував ВолодимирКузьмінський, директор Представ-ництва благодійної організації«Кожній дитині» в Україні.

З ним погоджується Дмитро Му-рашко, координатор Коаліції гро-мадських організацій, що працюютьв інтересах дітей у Миколаєві й ба-чить вихід у більш динамічному роз-виткові послуг для сімей з дітьми набазі громадських організацій:

«Нині в Миколаєві лише 2-3%сімей знають про діяльність гро-мадських організацій, тому слід ак-

СПІВПРАЦЯ

Яких змін потребує система захисту прав дітей?У Києві відбувся перший відкритий простір з вирішення нагальних питань забезпечення прав дітей.

«К

©ГУРТ

тивніше працювати, аби батьки тадіти знали, куди можна звернутися вразі виникнення проблеми».

Учасники вважають, що на ди-наміку та спектр послуг могло бвплинути соціальне замовлення збоку держави. Зараз такий механізмспівпраці мають намір відпрацюватив Полтаві, де при міськвиконкомі вжестворена й діє Координаційна рада зпитань забезпечення прав дітей.

«Ми розцінюємо це як значне до-сягнення у справі розвитку співпраціміж громадським сектором і вла-дою», – каже Тетяна Іваніна, радникполтавського міського голови з пи-тань гендерної та сімейної політики.

Європейський досвід

Відкритий простір став підсумко-вим заходом проекту ЄС «Посиленняролі громадянського суспільства у за-хисті прав дітей», який впроваджу-вали Ресурсний центр «ГУРТ» і МІЦ«Медіа-М».

«Європейський Союз приділяєвелику увагу реформуванню системиінтернатних закладів в Україні та їїнаближенню до європейських стан-дартів, – пояснює Станіслав Тополь-ницький, координатор проекту відПредставництва ЄС в Україні. –Нашим пріоритетом є посиленнявпливу інститутів громадянськогосуспільства. Зокрема, лише цьогороку ми підтримуємо п’ять проектів,які так чи інакше стосуються захиступрав дітей та прав жінок в Україні йсприяють зміні ситуації на краще».

З результатами та напрацюваннямипроекту «Посилення ролі грома-дянського суспільства у захисті правдітей» можна ознайомитись за адре-сою www.dity.gurt.org.ua.

Мар’яна Завійська – координатор проекту,

Ресурсний центр «ГУРТ»Відгуки та коментарі

надсилайте за адресою:zaviyska@gurt.org.ua

.

©ГУРТ

Державні соціальні пільги при навчанні

та працевлаштуванні Що потрібно знати випускникам

і соціальним працівникам?

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

Соціальні працівники надаютьдопомогу у вирішення багатьохпитань випускникам інтернатнихзакладів з числа дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківськогопіклування. Як показує досвідїхньої роботи, левова частка про-блемних питань пов’язана із дер-жавними соціальними пільгамипри навчанні та працевлаштуваннімолоді. Співробітниці юридичноїкомпанії «Clifford Chance» УлянаХром’як та Наталія Клюк погоди-лися роз’яснити читачам журналу«Права дітей» правове підґрунтядля отримання пільг та виплат.

Одноразова допомогапісля досягнення 18-річ-

ного віку

Після досягнення 18-річноговіку відповідно до Статті 25 За-кону України «Про охорону дитин-ства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ таПостанови Кабінету міністрівУкраїни «Про затвердження По-рядку надання одноразової допо-моги дітям-сиротам і дітям,позбавленим батьківського піклу-вання, після досягнення 18-річного

віку» від 25 серпня 2005 р. N 823діти-сироти та діти, позбавленібатьківського піклування отри-мують у 2010 році одноразовудопомогу 1590 гривень. Її розмірчас від часу збільшується, на щоможна сподіватися і цього року.

Таку допомогу можна отриматиу районному відділі (управлінні)освіти, подавши заяву та паспорт. Уразі неотримання з будь-яких при-чин одноразової допомоги, її можназабрати протягом 3 років (до випов-нення 21 року).

Пільги при навчанні

Згідно з Наказом Міністерстваосвіти і науки України «Про за-твердження Умов прийому довищих навчальних закладівУкраїни» від 18 вересня 2009 року№ 873 діти-сироти та діти, позбав-лені батьківського піклування, атакож особи з їх числа віком від 18до 23 років мають право на без-оплатну вищу освіту в державнихнавчальних закладах та зарахо-вуються поза конкурсом, якщовища освіта здобувається вперше. Зазначені особи зараховуються

© О. Беркун / «Кожній дитині» в Україні

СПІВПРАЦЯ

поза конкурсом лише за умовиподання оригіналів сертифікатаУкраїнського центру оцінюванняякості освіти (одержанні відпо-відної кількості балів на вступнихвипробуваннях, що проводитьвищий навчальний заклад) ненижче встановленої правиламиприйому мінімальної кількостібалів (124 бали) та інших доку-ментів, які засвідчують право наприйом поза конкурсом.

Відповідно до Закону України«Про забезпечення організа-ційно-правових умов соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, по-збавлених батьківського піклу-вання» від 13 січня 2005 року№2342-IV при вступі на навчаннядо професійно-технічних тавищих навчальних закладів діти-сироти та діти, позбавлені бать-ківського піклування, маютьправо отримати:

від закладу, в якому вони ви-ховувалися: комплект нового одягуі взуття, а також грошову допомогуу розмірі не менш як 42,50 гривень;

від навчального закладу, доякого вони вступають: безоплатнезабезпечення продуктами харчу-вання, одягом, взуттям, безоплатнепроживання у гуртожитку;

- стипендію на 50% вищу зви-чайної стипендії;- щорічну допомогу для купівлі навчальної літератури урозмірі трьох мінімальних зви-чайних академічних стипендій;щорічну матеріальну допо-могу у розмірі 136 гривень.Крім того, протягом канікул у

навчальних закладах відповідно доПостанови Кабінету міністрів

України «Про поліпшення вихо-вання, навчання, соціального захистута матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь-кого піклування» від 5 квітня 1994 р.№226 для дітей-сиріт та дітей, по-збавлених батьківського піклування,передбачені додаткові пільги.

Зокрема право на безплатнепроживання і харчування (18-23років) у закладі, в якому вони вихо-вувалися, а також право на отри-мання добових за час перебуванняу дорозі (туди і назад) та відшкоду-вання навчальним закладом, доякого вони вступили, вартості про-їзду транспортом до закладу, девони виховувалися.

Пільги при працевлаштуванні

Пільги для дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклу-вання, визначаються у статті 23 За-кону України «Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соці-ального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківськогопіклування» від 13 січня 2005 року№2342-IV, статті 5 Закону України«Про зайнятість населення» від 1березня 1991 року, № 803-ХІІ,статті 7 Закону України «Про спри-яння соціальному становленню тарозвитку молоді в Україні» від 5лютого 1993 року, № 2998-ХІІ, та уПостанові Кабінету міністрівУкраїни «Про затвердження поло-жень щодо застосування ЗаконуУкраїни «Про зайнятість населення»від 27 квітня 1998 року № 578.

Держава забезпечує молоді зчисла дітей-сиріт та дітей, позбав-лених батьківського піклування,

працевлаштування за рахунокквот робочих місць на підпри-ємствах.

Для того, щоб скористатисяцим правом, слід стати на облік уДержавній службі зайнятості.Перше робоче місце надається настрок не менше 2 років. Крім того,при працевлаштуванні з 18 до 23років діти-сироти та діти, позбав-лені батьківського піклування,мають право отримати:

одяг, взуття і обладнання насуму 680 гривень, а також од-норазову грошову допомогу урозмірі 5442 гривень. Цю ви-плату здійснює вищий на-вчальний заклад відповідно доПостанови Кабінету міністрівУкраїни «Про поліпшення ви-ховання, навчання, соціаль-ного захисту та матеріальногозабезпечення дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківсь-кого піклування» від 5 квітня1994 р. №226.

***

Clifford Chance є однією з про-відних міжнародних юридичнихкомпаній у світі і веде свою ді-яльність на чотирьох стратегіч-них ринках: в Америці, Азії,Європі та на Близькому Сході.Clifford Chance спеціалізується втаких ключових галузях права, якбанківське і фінансове право,корпоративне право, злиття тапоглинання, ринки капіталу, не-рухомість, податкове право, тру-дове законодавство, судовапрактика та вирішення спорів.Clifford Chance має 29 офісів у 20країнах, де працюють близько3 600 юристів. Clifford Chanceконсультує в Україні найбільшіміжнародні й українські компанії,починаючи з 1990 року. У 2008році компанія відкрила офіс уКиєві, і сьогодні Clifford Chanceє однією з провідних юридичнихфірм в Україні. Зараз офіс компа-нії в Україні нараховує 14 юри-стів, включаючи партнерів, якінадають юридичні послуги з пи-тань українського та англій-ського права. Юристи київськогоофісу Clifford Chance мають знач-ний досвід представництва інте-ресів клієнтів у таких галузяхправа, як нерухомість, реструкту-ризація боргів, корпоративнеправо, злиття та поглинання, бан-ківське і фінансове право.

© С. Крофтс / «Кожній дитині» в Україні