newsletter 31 05-2016(49-10)

Безпековий огляд ЦДАКР №10 (49)

31 травня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 травня 2016

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у другій половині травня 2016 року

Щодо можливостей удосконалення функціонування оборонної промисловості України

«Ми чітко бачимо зв’язок між російським вторгненням у Крим та процесами у східному Середземномор’ї»

«Реалізм», що розхитує основи європейської безпеки

«Мінський глухий кут»: військовий аспект

Беларусь. Тучи над «заповедником социализма»

Противостояние на украинской границе. Потенциальный противник Украины

Друга половина травня та чер-вень ц.р. мають тенденції до поси-лення політичного напруження, при цьому для України існують чи-сельні виклики як всередині дер-жави, так і зовнішні, що виникли внаслідок збільшення тиску. По-точні ризики пов’язані із перехрес-тям важливих подій, які прямо впливають на формування майбут-нього Української Держави. Клю-човою з таких подій стає липневий саміт НАТО, який з одного боку, визначить рівень успіхів чинної української влади у проведенні ре-форм та реалізації поточного етапу боротьби із корупцією. Оцінки дій української влади безпосередньо впливатимуть на рівень майбут-ньої допомоги Україні з боку Захо-ду, зокрема, США.

Але ще більше ця подія вплива-тиме на ймовірність реалізації За-ходом ідеї замирення з окупованим Росією Донбасом, який нашпигова-

ний російською агентурою, вій-ськовими і активно діючими агіта-торськими структурами. Захід у своєму бажанні досягти прогнозо-ваного спокою та покращення від-носин з Росією вже не робить таєм-ниці із готовності поступитися інтересами України та схвалити ідею консервування конфлікту в регіоні Донбасу.

В разі виконання Києвом реко-мендацій Заходу Україна без сумні-ву зіткнеться у недалекому майбут-ньому із руйнівною перспективою реваншу з боку проросійських кіл в Україні. Передусім, можливий роз-виток політичних сил, згуртованих під вивіскою «Опозиційний блок» та створення інших антиукраїн-ських проектів, потужних політич-них рухів і структур. Додатковою проблемою для України стає пер-спектива примусу Європи забути про окупацію Криму остаточно.

З іншого боку, саміт НАТО несе

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для Україниу другій половині травня 2016 року

Захід у своєму бажанні досягти прогнозованого спокою та покра-

щення відносин з Росією вже не робить таємниці із готовності

поступитися інтересами України та схвалити ідею консервування

конфлікту в регіоні Донбасу

й перспективи продовження санк-цій відносно Росії, яка все більше занурюється в економічну кризу. Цей фактор також стає викликом для України, оскільки Кремль, очо-люваний українофобом Володими-ром Путіним, все більше демон-струє готовність до радикальних дій, в тому числі, і розвитку руйнів-ного військового сценарію – не шляхом розгортання повномасш-табної війни, а внаслідок цілеспря-мованого використання важких озброєнь, нищення території, ура-ження особового складу ЗСУ. Зо-крема, наприкінці травня збільши-лася кількість обстрілів важким озброєнням, що свідчить про ство-рення Москвою одного з пікових моментів. Обстріли Кремль, як і раніше, використовує як фактор тиску на Україну, однак та тлі за-вершення в Росії штучно створеної «Справи Савченко» Путін розрахо-вує отримати козирі в очах Заходу – через активне включення в робо-ту лобістів Росії в Європі. Війна низької інтенсивності, яку підтри-мує Путін через підконтрольне професійне угруповання в Донбасі, є фактором чутливої нестабільнос-ті, спрямованої на підрив влади України зсередини. На жаль, Путі-ну інколи грають на руку дії самої української влади, яка значні зу-силля концентрує передусім на за-кріплення своїх позицій. Водночас, слід звернути увагу й на зростання впливу в українському суспільстві

груп з радикальними настроями, які, серед іншого, штучно піджив-люються Кремлем шляхом за з ме-тою демонізації на російських теле-каналах (як, наприклад, було з Правим Сектором).

Отже, найбільшою небезпекою у найближчому майбутньому для України стає перспектива прове-дення виборів на окупованих тери-торіях сходу. Умови реалізації такої ідеї створюють ризики руйнації української державності. Так, укра-їнсько-російський кордон не контролюється Україною, утворені Росією ДНР і ЛНР керуються з Кремля та постійно підживлюють-ся зброєю й боєприпасами. В разі забезпечення владою України ам-ністії усім учасникам терористич-ної війни, відновлення виплат пен-сій і соціальної допомоги, а головне, проведення Конституційної ре-форми з наданням означеним тери-торіям «особливого статусу» із можливістю формувати і контро-лювати свою прокуратуру, міліцію, суди, - вплив на політику всієї України може мати катастрофічні наслідки.

Головні ризики військового характеру

Головні воєнні ризики для Укра-їни в цей час пов’язані із подаль-шим проведенням війни низької інтенсивності з розширенням її масштабів та якості. Тенденції та-кого характеру не лише існують, а й

Війна низької інтенсивності, яку підтримує Путін через підконтр-

ольне професійне угруповання в Донбасі, є фактором чутливої

нестабільності, спрямованої на підрив влади України зсередини

Найбільшою небезпекою у найближ-чому майбутньому для України стає перспектива проведення виборів на

окупованих територіях сходу

набирають обертів. Навесні ц.р. те-рористи проросійського угрупо-вання на Донбасі перейшли від ве-дення постійної розвідки бойових порядків сил оборони з допомогою безпілотників до використання ударних безпілотних комплексів. Вперше використання ударних дронів було зафіксовано ще всере-дині лютого 2016 року, і з часом не-безпека застосування безпілотної авіації для ураження позицій ЗСУ та важливих військових об’єктів зросла.

У цьому контексті варто звер-нути увагу на той факт, що ще у січ-ні поточного року Міноборони РФ поширило інформацію про поча-ток льотних випробувань першого російського безпілотника ударного типу, здатного розвивати швид-кість до 800 км/год і піднімати в по-вітря чверть тонни корисного на-вантаження і озброєнь, включаючи ракети класу «повітря – земля». Незважаючи на значну частину фейкових повідомлень в РФ, варто визнати факт суттєвого відставан-ня оснащення ЗСУ у цьому най-важливішому сегменті переозбро-єння.

Серед іншого, Генеральний штаб Збройних сил України визнає не лише наявність значного керо-ваного Росією угруповання, але й створення нових потужних бойо-вих спроможностей Росії. Зокрема, начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко вважає (інтерв’ю від 28

травня, УНІАН), що це угрупован-ня налічує близько 40 тисяч добре вишколених військовослужбовців: найманців та приблизно 6-7 тисяч військовослужбовців регулярних російських збройних сил. «Ми представляємо нашим партнерам на різних рівнях документальне підтвердження присутності росій-ських військ і говоримо про загро-зи Україні не лише з південно-схід-ного напрямку, не лише з Донбасу, а взагалі», - зазначає генерал. Серед іншого, керівник Генштабу під-креслює небезпеку мілітаризації Криму та укріплення військових баз безпосередньо поблизу україн-ських кордонів. За його інформаці-єю, на захопленому півострові на-рощується військова присутність, вдосконалюється інфраструктура, проводяться навчання, а нові вій-ськові частини і нові бази розгор-таються на території Росії – в райо-ні Богучара, Воронежа, Смоленська.

Москва активно маніпулює ін-формацією про передислокацію своїх сил, намагаючись вплинути проведенням маневрів на рішення європейських політиків. Так, з 23 травня було повідомлено про здій-снення перебазування понад де-сятка бойових літаків МіГ-29СМТ і Су-34 (повідомлення прес-служби ЗВО ЗС РФ). Немає сумніву, що РФ здійснює перебазування в Крим команд винищувальної, бомбарду-вальної, армійської і штурмової авіації з метою залякування, в той

же час, не виключається проведен-ня активних провокацій напере-додні саміту НАТО.

Виклики для України на міжнародній арені

Протягом останніх трьох міся-ців міжнародна арена перетвори-лася на головний фронт протисто-яння агресії Росії. У другій половині травня відбулося декілька непере-січних подій, про які слід згадати.

Передусім важливо зазначити, що Міжнародний суд у Гаазі при-йняв на розгляд доповідь депутата польського Сейму Малгожати Го-севської про військові злочини ро-сійських військовослужбовців і на-йманців в окупованих районах Донецької та Луганської областей. 27 травня ЗМІ поінформували, що Україна та низка європейських кра-їн наполягають на заснуванні три-буналу по Донбасу. Так, у Гаазі роз-глянуть доповідь про злочини РФ, а документ може лягти в основу трибуналу щодо Донбасу. Повідо-мляється, що на 157 сторінках до-кументу відображені показання свідків страт і жертв тортур, які Го-севська зафіксувала під час поїздки у Донбас у 2014 році. Крім того, до-повідь містить копії розстрільних «наказів», підписаних колишнім ватажком угруповання ДНР Ігорем Гіркіним-Стрєлковим. Доповідь про військові злочини Росії в Укра-їні може стати наступним вагомим кроком після презентації в Євро-

парламенті доповідей «Російські військові злочини на сході Украї-ни» і «28 заручників Кремля» (5 квітня ц.р.). Важливо, що звіти ста-ли результатом спільної роботи української місії в ЄС і євродепута-тів. Це означає збільшення проти-вників сучасної політики Кремля в Європі. Крім того, досягнуто до-мовленості про представлення в ООН інформації про іноземних на-йманців, що воюють на Донбасі. Так, встановлено особи 176 на-йманців, які воюють у складі теро-ристичних організацій ЛНР та ДНР, причому більшість з них – ро-сіяни.

Важливою подією найближчого майбутнього стане розгляд Євро-союзом питання про продовження або зняття санкцій проти Росії, за-проваджених після анексії Криму.

У цьому контексті слід звернути особливу увагу на те, що росій-ський президент Володимир Путін особисто здійснює активні кроки щодо інформаційно-психологічно-го впливу на лідерів країн Заходу. З одного боку, особиста участь Путі-на у здійсненні інформаційно-пси-хологічних операцій свідчить про досить суттєве погіршення стано-вища всередині РФ. З іншого - про плани Кремля досягти лояльності Заходу шляхом вибіркового впливу на окремих членів західної коаліції. Контекст нинішньої операції скла-дає особисто підписана Путіним стаття для грецької газети «Катіме-

У Гаазі розглянуть доповідь про злочини РФ, а документ може

лягти в основу трибуналу щодо Донбасу

ріні» перед офіційною поїздкою до Греції (27 травня), в якій він «нага-дав» Афінам про ключову роль РФ у незалежності Греції. Маніпуляції Кремля щодо розхитування пози-ції Греції спрямовані на розкол НАТО та ЄС, а основною метою на цьому етапі є досягнення сприяння Західних країн у проведенні вибо-рів в окупованих регіонах сходу України на тлі неофіційного визна-ння країнами Заходу приналеж-ності до РФ захопленого Криму. Незважаючи на наявну заяву пре-зидента Європейської Ради До-нальда Туска щодо продовження санкцій проти Росії (оскільки остання не продемонструвала не-обхідного прогресу у виконанні Мінських угод), існує занепокоєн-ня фахівців занадто м’якою та обе-режною позицією Франції, зокре-ма, визнанням президента Франсуа Оланда начебто «суттєвого кроку Росії» у виконанні Мінських угод. Більше того, реакція прем’єр-міністра Греції Алексіса Ціпраса виявилася прогнозовано проросій-ською: 28 травня він назвав санкції Заходу щодо Росії непродуктивни-ми.

Показово, що й міністр закор-донних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр зауважив (26 травня), що країнам Євросоюзу цим літом буде складніше домови-тися про продовження санкцій проти Росії, ніж в минулому році. Слід додати, що візит президента

Росії Путіна до Греції наприкінці травня став першою за півроку по-їздкою російського президента в країну Євросоюзу. Після повернен-ня Україні Надії Савченко Путін кардинально змінив риторику та зафіксував (у тій самій статті грець-кій газеті «Катімеріні») необхід-ність вибудовування рівноправно-го, справді партнерського діалогу з Євросоюзом, позначивши, що «у Москви і Євросоюзу немає нерозв’язних протиріч». Означені події мають вкрай негативний кон-текст для України та свідчать про готовність певної кількості країн вести подвійну гру, намагаючись зберігати максимально можливу лояльність до нинішньої російської влади.

Натомість в іншій країні НАТО відбулися позитивні для України зміни, які варто оперативно вико-ристовувати для розвитку ситуації і створення європейського бар’єру для ворожої Росії. А саме, у другій половині травня в Туреччині відбу-лася очікувана зміна глави уряду, у ході якої збільшилися можливості України для співпраці та розгор-тання спільних проектів у галузях економіки та безпеки. Виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос (інтерв’ю газеті «День», 24 травня) зазначив з цього приводу: «Для нас Туреччина є зараз важливими со-юзником проти Росії. Погані осо-бисті відносини Путіна та Ердогана

Показово, що й міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер

Штайнмайєр зауважив (26 травня), що країнам Євросоюзу цим літом

буде складніше домовитися про продовження санкцій проти Росії,

ніж в минулому році

Повернення економіки РФ до колишніх темпів зростання (5-7%)

на рік практично неможливе, навіть якщо ціни на нафту будуть

вище 50 дол. за барель

«На даний момент російська економіка перебуває у стані

стагнації

якраз дають нам шанс співпрацю-вати з останнім». Він серед іншого також нагадав про значний потен-ціал у сфері військово-технічної співпраці.

Ще одна позитивна подія пов’язана із заявою в середині травня голови Комітету Сенату США з питань Збройних сил Джо-на Маккейна, який поінформував про деталі прийнятого напередодні в Комітеті бюджету Пентагону на наступний рік, зазначивши, що Україна може отримати півмільяр-да на оборону, та висловивши не-вдоволення залежністю космічної галузі США від російських ракет-них двигунів, внаслідок чого про-довжується спонсорство оточення Путіна. За словами відомого кон-гресмена, проект закону про обо-ронний бюджет США на 2017 фі-нансовий рік «уповноважує виділити до 500 млн. дол. з метою забезпечення допомоги у сфері без-пеки в Україні, в тому числі, ле-тального озброєння».

Виклики у площині економікиСлід звернути увагу на матеріали

Мінекономрозвитку Росії, підготов-лені до засідання Економічної ради при президенті РФ на 22 травня 2016 року. Так, у документі зазнача-ється, що повернення економіки РФ до колишніх темпів зростання (5-7%) на рік практично неможливе, навіть якщо ціни на нафту будуть вище 50 дол. за барель.

За висновками російського Мі-некономрозвитку, це пов’язано із глибокими структурними зміна-ми світової економіки, що перехо-дить у стан «нової нормальності». Варто мати на увазі, що середня ціна на нафту Urals в квітні 2016 року становила 39,63 дол. за ба-рель, прогноз Мінекономрозвит-ку на найближчі три роки розра-хований виходячи з 40 дол. за барель. «На даний момент росій-ська економіка перебуває у стані стагнації. Спад у значній мірі за-вершився, економічний цикл близький до нижньої точки. В окремих моментах ми вже бачимо ознаки відновлення, яке тривати-ме в середньостроковому періо-ді», — зазначено у документах.

Крім того, згідно з даними Мі-некономрозвитку РФ, потенційне зростання російської економіки становить близько 2% в рік, але його можна збільшити до 4% через ефективне використання трудо-вих ресурсів та стимулювання ін-вестицій.

Подібні висновки відображу-ють частину палітри сучасних економічних складнощів РФ, які підштовхують владу цієї країни до рішучих дій відносно Заходу та країн, які Кремль відносить до зони своїх інтересів. Україні слід очікувати на подальшу прихова-ну боротьбу та підривну діяль-ність Росії на економічному фронті.

Основні виклики всередині держави

Факт стрімкого наближення са-міту НАТО надає поштовху україн-ській владі щодо здійснення окре-мих показових кроків, які спрямовані на подолання гальму-вання у проведенні реформ, насам-перед, в оборонній сфері.

Так, 25 травня Рада національ-ної безпеки і оборони України (РНБОУ) затвердила Стратегічний оборонний бюлетень, а 29 травня президент України Петро Поро-шенко підписав відповідний Указ щодо введення в дію даного рішен-ня РНБОУ. Відомо, що документ буде офіційно презентований на саміті НАТО в Варшаві в липні. Сам факт ухвалення документу до-дає позитиву у реалізацію потенці-алу відносин України із Заходом. Хоча він і має низку недоліків. Зо-крема, лише до кінця 2019 року за-плановано завершити реорганіза-цію Генерального штабу. Це питання стало одним із найбільш

складних в ході переговорів з екс-пертами НАТО. Відомо, що україн-ське військове керівництво прагну-ло максимально зберегти переваги, які надає їм нинішня система дво-владдя, коли і міністр оборони, і начальник Генштабу безпосеред-ньо підпорядковуються президен-ту. Так само представники Альянсу наполягли на тому, щоб Генштаб поступово перейшов в підпорядку-вання міністра оборони, як це при-йнято на Заході. Зрештою було ви-рішено, що модель НАТО в Україні буде повністю впроваджена до кін-ця 2020 року. Тобто, сторони дося-гли консенсусу шляхом поступок чинній українській владі.

Другим важливим питанням є розвиток Сил спеціальних опера-цій (ССО), оскільки в Україні воно стало одним з факторів оцінки обо-ронного реформування, яке триває за умов допомоги НАТО. Саме тому наприкінці травня начальник Гене-рального штабу Збройних сил України Віктор Муженко відзвіту-

В цілому можна відзначити наяв-ність певних досягнень оборонного реформування, однак проблемними питаннями залишаються створен-

ня у виконавчій владі сучасної систе-ми управління оборонною промисло-вістю та налагодження прозорого й

ефективного процесу переозброєн-ня ЗСУ і інших військових формувань

держави

вався перед громадськістю з цього приводу (йдеться про вище згадане інтерв’ю УНІАН 28 травня). Так, генерал розповів про успіхи ре-формування Сил спеціальних опе-рацій, повідомивши про випуск 29 інструкторів, роботу над створен-ням навчального центру ССО (пер-ша черга якого має бути завершена до кінця цього року, що включати-ме необхідну інфраструктуру, на-вчальні корпуси, приміщення для проживання особового складу, на-вчально-матеріальну базу для під-готовки військовослужбовців). Ке-рівник Генштабу зазначив, що усі роботи профінансовані з бюджету Міноборони, а у питаннях допомо-ги західних партнерів Генштаб спо-дівається на отримання тренаже-рів, екіпіровки, обладнання для стрільбищ. На сьогодні, за інфор-мацією Муженка, зафіксовано, що кількість бажаючих і система від-бору побудована таким чином, що відібрано буде лише приблизно кожного десятого. Щодо майбут-ньої чисельності ССО Муженко повідомив, що «буде більше, ніж одна тисяча людей», а «спектр опе-рацій широкий - від інформаційно-психологічних до розвідувальних».

В цілому можна відзначити на-явність певних досягнень оборон-ного реформування, однак про-блемними питаннями залишаються створення у виконавчій владі су-часної системи управління оборон-ною промисловістю та налагоджен-

ня прозорого й ефективного процесу переозброєння ЗСУ і ін-ших військових формувань держа-ви.

Як важливий та необхідний крок варто згадати, що Україна вве-ла санкції проти керівництва про-пагандистських ЗМІ Росії. З 27 травня у санкційний список потра-пили 17 прізвищ. Віднині керівни-цтву пропагандистських ЗМІ Росії заборонено з’являтися в Україні (президент Порошенко своїм ука-зом ввів у дію рішення РНБО від 20 травня 2016 року про персональні санкції щодо 17 осіб, причетних до антиукраїнської пропаганди). У пе-реліку осіб, які потрапили до санк-ційного списку, зокрема, є гене-ральний директор телекомпанії «Первый канал» Костянтин Ернст, головний редактор сайту Novorus.info Андрій Сурков, власник хол-дингу «Правда.Ру» Вадим Горше-нін, генеральний директор інфор-маційного агентства «ТАСС» Сергій Михайлов, колишній гене-ральний директор телеканалу LifeNews Ашот Габрелянов, голо-вний редактор телеканалу Russia Today Маргарита Симоньян. Цей крок влади слід вітати як спрямо-ваний на послідовність і систем-ність у боротьбі із країною-агресо-ром. Можна згадати, що станом на кінець грудня 2015 року у санацій-ному списку вже було 83 прізвища, в основному російських акторів і співаків.

Станом на травень 2016 року сегмент оборонної промисловості (тут і далі до вказаного сегменту фа-хівці Центру досліджень армії, кон-версії і роззброєння (ЦДАКР) від-носять державні та приватні підприємства, КБ, НДІ, що здатні виробляти продукцію та послуги оборонного і подвійного призна-чення) характеризується наявністю низки недоліків, які суттєво заважа-ють реалізовувати технологічний потенціал та інтегруватися у захід-ний (світовий) оборонно-промис-ловий простір. Ключовими з них є «ручне», непрозоре та інколи неви-правдано утаємничене управління, недостатня нормативно-правова база, відсутність реалістичної кон-

цепції розвитку та відповідної Дер-жавної цільової програми, а також стратегії реструктуризації і прива-тизації означених підприємств. Такі підходи до того ж гальмують розви-ток приватного оборонно-промис-лового сектору, що має виключний потенціал (детальніше про стан та перспективи ОПК України читати у додатку до листа). З метою удоско-налення функціонування оборон-ної промисловості ЦДАКР пропо-нує розглянути можливості наступних дій влади.

А. Удосконалення системи управ-ління (на рівні виконавчої влади).

А.1. Вкрай необхідне оператив-не прийняття реалістичної Дер-

Щодо можливостей удосконалення функ-ціонування оборонної промисловості України

У дзеркалі експертноі

думки

(Підготовлено ЦДАКР, обговорено та доповнено неурядовою Експертною радою 18.05.16 за участю керівництва комітетів ВРУ з питань національної

безпеки і оборони та з питань промислової політики і підприємництва)

«Ручне», непрозоре та інколи неви-правдано утаємничене управління, недостатня нормативно-правова

база, відсутність реалістичної концепції розвитку та відповідної

Державної цільової програми, а також стратегії реструктуризації і приватизації означених підприємств

жавної цільової програми розви-тку оборонної промисловості. Важливо, щоб ідеологія переозбро-єння української армії ґрунтувала-ся на досягненні ЗСУ до 2020-22 років спроможності ведення ефек-тивної безконтактної війни. Водно-час ситуація вимагає акцентування уваги на глибокій модернізації озброєнь і військової техніки ра-дянського виробництва, що дозво-лить забезпечити поточні потреби ЗСУ та удосконалити виробничі потужності для реалізації ключо-вих завдань переозброєння армії і посилення позицій на міжнародно-му ринку озброєнь. Така програма, на погляд експертів, має серед ін-шого враховувати питання побудо-ви: 1) дієвої вертикалі управління та координації ОПК; 2) створення умов для реструктуризації, акціо-нування та приватизації частини оборонних об’єктів; 3) сформувати умови для військово-технічного співробітництва.

Б.2. Новий уряд при створенні в системі виконавчої влади цен-трального органу управління і ко-ординації оборонною промисло-вістю передбачити (ймовірно Державного агентства з питань ОПК та космосу):

1) Поступову ліквідацію недієз-датної надбудови у вигляді «Укро-боронпрому» і створення умов для «замикання» вертикалі управління на першого віце-прем’єр-міністра України.

2) Збереження та розвиток сис-тему відповідальності через удо-сконалення роботи інститутів Ге-неральних конструкторів та Науково-технічної ради.

3) Створення умов для макси-мального залучення приватного сектору у розбудову ОПК та розви-ток озброєнь шляхом: прийняття низки законів або постанов Уряду (закони перелічені нижче), що ви-значатимуть права власності, спла-ту роялті, умови прозорого залу-чення до формування і виконання держоборонзамовлення (через створення спеціального реєстру розробок та проведення відкритих тендерів).

4) Сприяння посиленню парла-ментського та громадського (через профільні неурядові організації та ЗМІ) за сектором безпеки у частині переозброєння та реформування оборонної промисловості.

Б.3. Уряду варто створити на-лежну систему нагляду за форму-ванням та виконанням держобо-ронзамовлення, зокрема, за дотриманням якості робіт та вико-нання термінів. Така структура має бути інтегрована у центральний орган виконавчої влади зі спеціаль-ним статусом (згадане вище Агент-ство) або окреме Міністерство обо-ронної промисловості, водночас успіх її роботи залежить в тому числі від тісної взаємодії з замов-никами (МОУ, МВС та ін.). У якості окремої пропозиції Уряду пропо-

Державного агентства з питань ОПК та космосу

нується розглянути можливість виведення за рамки держоборонза-мовлення декількох стратегічних проектів, що мають виключне зна-чення для обороноздатності дер-жави. Зокрема, реалізацію ракет-них програм, ймовірно, також створення розвідувальних та удар-них безпілотних комплексів.

Б.4. Уряд має змінити корумпова-ну та застарілу систему замовлень, коли імпорт здійснюється через спе-цекспортерів (ДК «Укрспецекспорт» та дочірні фірми). Замовники (МОУ, МВС, СБУ, ДПСУ, СЗР) мають заку-повувати напряму, без урахування комісійних для спецекспортерів.

Б.5. (внесено особисто головою Комітету ВРУ Пашинським С.В., схвалено Експертною радою). Уряд має забезпечити дерегуляцію екс-порту озброєнь та військової техні-ки у бік зміни існуючої системи та забезпечення можливості підпри-ємств ОПК здійснювати зовнішньо-економічну діяльність на умовах отримання ліцензії і інформування Державну службу експортного контролю про її ведення. Міністер-ство оборони України за рішенням Уряду має оптимізувати методику ціноутворення на продукцію та по-слуги оборонного і подвійного призначення та, серед іншого, здій-снювати військову прийомку лише на кінцевому етапі (по готовності продукції), без контролю витрат підприємства. Крім того, в методи-ку ціноутворення передбачити

обов’язкове включення роялті для розробників озброєнь і військової техніки.

Б.6. (внесено особисто головою Комітету ВРУ Пашинським С.В., схвалено Експертною радою). Уря-ду з метою забезпечення належної підготовки умов для залучення іно-земних інвестицій і технологій під-готувати програму реструктуриза-ції, акціонування та приватизації об’єктів ОПК України.

Б.7. (внесено особисто головою Комітету ВРУ Пашинським С.В., схвалено Експертною радою). Уряд при створенні вище згаданого цен-трального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом має перед-бачити створення Наглядової та Громадської рад.

Б. Удосконалення законодавчої бази.

Після аналізу потреб оборон-них підприємств ЦДАКР дійшов висновку щодо необхідності при-йняття наступних законів України.

Б.1. «Про виробництво озбро-єнь і військової техніки». Цей за-конопроект має визначити «прави-ла гри» на внутрішньому ринку, створити рівні та прозорі умови для державних і приватних підпри-ємств, забезпечити право роялті для підприємств-розробників, ди-ференційовано розв’язати питання такої перешкоди ініціативним роз-робкам як ліцензування та низку інших.

Замовники (МОУ, МВС, СБУ, ДПСУ, СЗР) мають закуповувати напряму,

без урахування комісійних для спе-цекспортерів

Б.2. «Про гарантування прав інвестицій і інвестиції в ОПК України» (раніше законопроект мав назву «Про державно-приват-не партнерство»). Прийняття тако-го закону забезпечить створення позитивного інвестиційного кліма-ту, умови та правила повернення інвестицій, включно для іноземних компаній; свого часу в Україні лу-нали інвестиційні скандали, що вже створили негативний імідж – найбільш голосний та резонансний був пов’язаний із «видавленням» з ринку компанії Immersion, яка вкладала ресурси у виробництво високоточної зброї).

Б.3. «Про військово-технічне співробітництво». Закон, який має не тільки регламентувати правила спільного з іноземними компанія-ми створення озброєнь і військової техніки, але й визначатиме питан-ня експорту і імпорту такої про-дукції; крім того, варто розглянути, щоб даний закон зафіксував право замовників (Міноборони, МВС та інших) щодо здійснення прямого, без спецекспортерів, імпорту обо-ронної продукції, а також ліквіду-вав заборонну систему самого обо-ронного експорту, замінивши її повідомлюючою, а поряд з правом «Укрспецекспорту» здійснювати маркетинг і укладати угоди визна-ти право самих підприємств вести зовнішньоекономічну діяльність.

Б.4. «Про офсетні угоди». За-кон дозволить отримувати компен-

саційні інвестиції при здійсненні імпорту озброєнь і військової тех-ніки, а також налагоджувати за ра-хунок експортера високотехноло-гічні виробничі або сервісні лінії ; це питання також можна вирішити шляхом прийняття відповідної по-станови КМУ.

А.5. «Про особливості здій-снення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забез-печення потреб оборони» (31.03.16 Верховна Рада провалила цей знаковий законопроект для обороноздатності держави (№4288). Сутність цього законо-проекту дозволяє Міноборони швидко і прозоро здійснювати від-повідні закупівлі.

Крім того, необхідним стало за-конодавче забезпечення системи парламентського контролю та роз-ширення його шляхом виведення з меж суто Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони до «між комітетської» структури, до якої включити народних депутатів з Комітету ВРУ з питань промисло-вої політики та підприємництва, бюджетного комітету ВРУ та ін-ших. Важливо, що на цій позиції особливо наполягають західні партнери, що лунало під час не-формальних зустрічей у ході Безпе-кового форуму у Києві (14-15.04.16).

Ці закони дозволять змінити ставлення в Україні до потенціалу приватних оборонних підпри-ємств, ставлення західних оборон-

Законодавче забезпечення системи парламентського контролю

них компаній до інвестицій в Украї-ну в рамках військово-технічного співробітництва, ліквідувати не-конкурентне і абсолютно непрозоре для підприємств оборонного секто-ра середовище. Але головне, що таке законодавче поле створить умови для розробки та реалізації воєнно-технічної політики держави.

Потенціал оборонної промис-ловості України залишається висо-ким. Світова практика свідчить, що виробництво зброї та військової техніки в Україні має важливе зна-чення не тільки для сектора безпе-ки держави, але також і для зрос-тання економіки, посилення міжнародного іміджу держави. Внаслідок передусім трьох ключо-вих чинників: по-перше, оборонна промисловість, або ОПК є високо-технологічним сектором, і його розвиненість є візитною карткою держави (як, наприклад, здатність виробляти літаки або ракети-но-сії); по-друге, розвиток ОПК перед-бачає обмін сучасними технологія-ми на ринку та відчутний вплив на міжнародній арені (саме таким є сучасний досвід Туреччини, ПАР, Польщі); по-третє, протягом остан-ніх двох-трьох десятиліть суттєво набрала обертів тенденція «переті-кання» оборонних технологій у ци-вільний сектор (наприклад, таке технологічне досягнення як від-новлення матеріалів шляхом напи-лення спочатку використалося для лопаток винищувача, а потім пере-

йшло у сектор модернізації бульдо-зерів).

На цей час у загальному обсязі експорту України сировинних ре-сурсів і продукції з різним ступе-нем переробки, частка високотех-нологічної продукції становить менше 3%. При цьому половина з цих 3% - експорт озброєння і комп-лектуючих до систем військового і подвійного призначення. Отже, експорт продукції оборонної про-мисловості певною мірою забезпе-чує присутність України на високо-технологічних ринках. Це вже не кажучи про забезпечення безпеки держави.

Україна має вражаючий потен-ціал ОПК та серйозні національні традиції – країна успадкувала близько 30% ОПК СРСР у вигляді 1820 підприємств. Нині залишило-ся понад 200, але й вони мають ви-ключне технологічне і політичне значення (в тому числі, політичне: низка підприємств є «містоутво-рювані» та відіграють виключну електоральну і економічну роль у містах – АТ «Мотор Січ» з майже 30-ма тис. співробітників впливає на електоральні настрої Запоріж-жя, заводи Павлограду чи Шостки ще більше і т.д.).

Водночас, на цей час склався вражаючий дисбаланс у розвитку ОПК, що варто врахувати як по-літикам, так і представникам ве-ликого бізнесу. А саме, 135 обо-ронних підприємств знаходяться у

Потенціал оборонної промисловос-ті України залишається високим

веденні ГК «Укроборонпром» (з них 6 спецекспортерів, тобто посе-редників збройної торгівлі, та май-же півтора десятка заводів і КБ де-факто знаходяться на окупованій Росією території, деякі з них вже виконують російські замовлення). Значною частиною оборонних під-приємств володіють Державне кос-мічне агентство України (майже 25 підприємств) та Міністерство обо-рони України (16 профільних заво-дів, переважно підприємства з від-новлення озброєнь та військової техніки). Деякі підприємства нале-жать окремим міністерствам (на-приклад, НВО «Форт» належить МВС, Запорізьке ДП «Радіоприлад» у веденні СБУ і т.д.)

Однак ще понад три десятки підприємств є приватними. Важли-во наголосити, що дві третини обо-ронної продукції виробляють саме приватні підприємства, які самі складають лише восьму частину ві-тчизняного ОПК.

Координація діяльністю під-приємств ОПК відсутня, при цьо-му приватним підприємствам нав’язані нерівні умови у порівнян-ні із підприємствами ДК «Укробор-нпром» (це стосується як участі у держоборонзамовленні через упе-редженість тендерів та прийняття рішень у сфері надання замовлень, так і участі у демонстраціях та ви-ставках). Більше того, зафіксовано низку зловживань ДК «Укробор-нпром». Зокрема, бажання зібрати

розробки приватних підприємств у галузі створення безпілотних комплексів з метою організації ви-робництва на одному з заводів ДК «Укроборнпром» без урахування інтересів розробників. Або ство-рення дублюючих виробництв без урахування інтересів приватних підприємств (наприклад, намір опанувати виробництво редукто-рів для вертольотів на державному підприємстві, незважаючи на наяв-ність такого виробництва на АТ «Мотор Січ»). Крім того, керівни-цтво ДК «Укроборонпром» здій-снює необґрунтовану зміну керів-ників оборонних підприємств, нерідко призначаючи некомпе-тентних менеджерів. Вердикт екс-пертного середовища (Експертна рада включає понад тридцять най-більш авторитетних експертів України з різних сегментів галузі безпеки держави) одностайний: ДК «Укроборнпром» у нинішньому ви-гляді не має права на існування!

З огляду на необхідність залу-чення іноземних інвестицій та тех-нологій (у першу чергу для ство-рення нових виробничих потужностей на українських під-приємствах ОПК) важливим та цілком логічним було б забезпечен-ня розвитку приватних підпри-ємств шляхом створення для цього належних умов. Саме такий підхід дозволить зберегти експортний по-тенціал країни та унеможливити «тотальну імпортизацію» оборон-

Важливо наголосити, що дві трети-ни оборонної продукції виробляють

саме приватні підприємства, які самі складають лише восьму части-

ну вітчизняного ОПК

ДК «Укроборнпром» у нинішньому вигляді не має права на існування!

ного сектору (ознаки цього існу-ють, зокрема, у нав’язуванні тієї чи іншої продукції оборонного при-значення, наполегливим відмовам щодо отримання комплектуючих та технологій західного виробни-цтва, обережний підхід до створен-ня спільних виробництв сучасного типу).

Досвід успішних у розвитку ОПК країн (до речі, більшість з яких мають набагато біднішу, ніж у України, сировинну базу та старто-ві можливості) довели, що володін-ня оборонними технологіями є чи не єдиним невичерпним ресурсом - на відміну від нафти, газу, металу. Зокрема, Туреччиною практично з нуля за останні тридцять років була створена національна оборон-на промисловість, а нині турецька оборонна промисловість не тільки в змозі забезпечити свою армію власною продукцією на 80 - 90%, але й стала активним гравцем сві-тового ринку озброєнь. Те ж саме можна сказати про Китай, ПАР, Польщу, Туреччину та навіть Індію.

Попередній аналіз досвіду країн з розвинутим ОПК свідчить, що до загальних умов вдалого викорис-тання ОПК як локомотива націо-нальної економіки можна віднести наступні:1. В інтересах безпеки держави

приймається рішення в значній мірі покладатися на власне ви-робництво ОВТ (що не виключає отримання іноземних технологій).

2. У національному ОПК накопи-чено достатній науково-техноло-гічний потенціал, який в значній мірі затребуваний цивільним сектором економіки.

3. У державі досягнуто достатньо-го рівня ефективного менедж-менту, створені сприятливі за-гальні нормативно-правові та фінансові умови для забезпечен-ня стабільного економічного зростання.

4. У курсі на розвиток ОПК в ін-тересах безпеки помітна суміж-на активна експортна політика щодо продукції оборонного при-значення.

5. Здійснюється ефективна дер-жавна політика в сфері оборон-них розробок. Вирішальна роль державної підтримки НДДКР.

6. Здійснюється ефективна офсет-на політика.

7. Здійснюється гнучка і ефективна політика в сферах захисту інте-лектуальної власності (в тому чис-лі, іноземних та приватних струк-тур) та трансферу технологій.

8. Досягнуто високий ступінь по-літичної гнучкості в частині вій-ськово-технічної політики (на-приклад, нерідко підприємства звільняються від частини подат-ків, зокрема, шляхом утворення технопарків).

9. Забезпечено ефективне зовніш-ньополітичне лобіювання про-дукції вітчизняного ОПК на зо-внішніх ринках.

Слід відзначити парадоксаль-ність ситуації з українською оборон-ною промисловістю: за всіма канона-ми в українську оборонну промисловість за умов війни за два роки повинні вливатися мільярдні інвестиції, але всупереч логіці вла-дою не було зроблено реальних кро-ків для формування нової системи військово-технічної політики держа-ви. Більше того, ДК «Укроборонп-ром», який, як відомо, було створено як корупційну схему «контролю по-токів» в оборонній сфері за часів президентства Януковича, залиша-ється структурою, що підмінює со-бою профільне міністерство. При цьому нерідко ДК демонструє слаб-кість або, навіть, неприпустимість підходів у здійсненні менеджменту. У якості прикладів провалу оборон-но-промислових завдань «Укробо-ронпромом» можна згадати нездат-ність налагодження серійного виробництва танків і бронеавтомо-білів «Дозор-Б» (керівництво «Укро-боронпрому» планувало в 2015 р. ви-пустити 50 таких бронеавтомобілів, а у квітні 2015 р. навіть заявило про плани виробництва до 150 машин, станом на квітень 2016 р. серійне ви-робництво «Дозор-Б» так і не нала-годжено, випущено 10 машин).

Варто згадати, що ще в коалі-ційній угоді 2014 р. серед пріори-

тетних завдань містився пункт про створення при Кабінеті Міністрів міжвідомчого органу з розвитку ОПК, який повинен замикатися на першого віце-прем’єр-міністра. Але через два роки після початку війни у цій площині не зроблено змін. Таким чином, система при-йняття та реалізації в структурі ви-конавчої влади практично досі від-сутня. Це – на тлі відсутності низки необхідних законів, - зводить нані-вець всі зусилля на стратегічному рівні і породжує сприятливий клі-мат для корупційних схем. «Укро-боронпром», фактично керуючи військово-технічною сферою дер-жави, не несе ніякої відповідаль-ності за результати своїх експери-ментів. Адже це не орган виконавчої влади, а фінансово-промислова група.

В разі відсутності перелічених у наданому документі заходів протя-гом наступних 5 – 7 років україн-ська оборонна промисловість вия-виться неконкурентоспроможною з західними оборонними компані-ями, та рішення у сфері оборонних закупівель відбуватимуться на ко-ристь західних виробників, україн-ський потенціал знищуватиметься (або ЗСУ та МВС нав’язуватимуться неякісні озброєння, що створить загрозу у побудові оборони).

Як представник експертного се-редовища Туреччини я вражений рівнем і професіоналізму, і відкри-тості обговорення експертним се-редовищем України питань міжна-родної безпеки. Відкритість і відвертість, як на мене, є величез-ною користю для країн, чиї пред-ставники на експертному рівні чіт-ко формулюють державні інтереси. Це – величезний плюс для України, і це, водночас, є тим, чого бракує сьогодні Туреччині…

Певний період часу наша влада не зовсім дозволяла відкрито обго-ворювати як внутрішню, так і зо-внішню політику держави. З 2010-го року, маю підстави стверджувати, нам бракує такої свободи у вислов-

люваннях думок, в тому числі, щодо міжнародної політики Анка-ри. Мені здається, що Туреччина зробила декілька помилок з точки зору зовнішньої політики, і нашій державі слід зараз продемонстру-вати, чи є вона дійсно європей-ською державою - країною, що прагне стати членом ЄС.

Що ще варто зазначити в цьому контексті? Коли ми подивимось на звіти Європейського Союзу сто-совно Туреччини від кінця 1990-х років, ми побачимо, що політика Туреччини відповідає політиці до-бросусідства Європи. Однак з 2010-го року ми також бачимо певний крен Анкари від цієї лінії, коли змі-нюється ставлення до своїх сусідів

«Ми чітко бачимо зв’язок між російським вторгненням у Крим та процесами у східному Середземномор’ї»

Глен Грант (Glen Grant),ад’юнкт — викладач Центру цивільно-військових відносин Військово-морської

школи післядипломної освіти, Монтеррей, США

Туреччина зробила декілька помилок з точки зору зовнішньої політики, і нашій державі слід зараз продемон-струвати, чи є вона дійсно європей-ською державою - країною, що праг-

не стати членом ЄС

та союзників. І таким чином, від-кривається новий простір для різ-них маневрів щодо зовнішньої по-літики Туреччини, зокрема, щодо нових дій на Близькому Сході. Коли ми проаналізуємо міжнародну по-літику Анкари у даному контексті, ми зможемо зрозуміти, як вона певною мірою переорієнтувалася з європейського вектору на Близь-кий схід, починаючи саме з 2010-го року. Ми побачимо, що ці зміни – структурні…

Я не хочу сказати, що Туреччи-на «полишає» Захід. Проте, Анкара чітко почала окреслювати авто-номні сфери впливу, автономні, не-залежні сфери національних інтер-есів щодо сусідніх держав. Ми бачимо, що зовнішня політика Ту-реччини - це не те саме, що вну-трішня політика, коли головна пар-тія, яка була при владі з 2002-го року, формувала й міжнародні прі-оритети. Донедавна Туреччина вважала, що Росія є прогнозованим гравцем у Сирії. Москва нібито ко-ординувала свої дії у Сирії через різні механізми, зокрема, через різ-номанітних посередників, і ми та-ким чином мали зв’язки з Росією. Незважаючи на втручання Кремля в Сирію, у Близькосхідний регіон загалом та східні райони Середзем-номорського регіону… В результаті ми отримали послаблення, а зго-дом і саботаж турецьких позицій. І нещодавно ми побачили, до чого це призвело…

На цьому тлі для Туреччини зростає вага Чорноморського регіо-ну, а обстановка в регіоні пояснює відповідальність і багатогранність підходів Анкари. Насамперед, Ту-реччина безпосередньо захищає Босфор. І безпека цієї протоки є го-ловним державним пріоритетом в контексті Чорноморського регіону та його безпеки. До анексії Криму Туреччині в принципі більше не було чого додати в цьому плані. Од-нак після російського вторгнення у Крим і після російського військово-го втручання в Сирії ми чітко бачи-мо певні зв’язки між цими процеса-ми. На мою думку, в цьому контексті є досить чітка кореляція між ситуа-цією довкола Криму та процесами у східному Середземномор’ї. Адже, щодо обох випадків ми можемо го-ворити і про розподіл газових ре-сурсів, і про спроби формування нових геополітичних реалій.

Ми бачимо зв’язки із ситуацією довкола східних країн Середземно-морського регіону, де спостеріга-ється серйозний конфлікт між Ту-реччиною та Ізраїлем. Не слід також забувати, про те, що був і продовжує жевріти серйозний кон-флікт між Туреччиною та Кіпром. «Кіпрське питання» я б взагалі на-звав би одним із ключових пере-шкод до членства Туреччини у Єв-росоюзі.

Крім того, американський флот у Середземноморському регіоні, французький флот, по суті, пере-

В результаті ми отримали посла-блення, а згодом і саботаж турець-ких позицій. І нещодавно ми побачи-

ли, до чого це призвело

Ситуація із Кримом також впливає на ці геополітичні розклади, адже

неважко побачити зв’язок між подіями в обох регіонах

творюють східне Середземномор’я на потенційну гарячу точку для спалаху потенційних конфліктів. Ситуація із Кримом також впливає на ці геополітичні розклади, адже неважко побачити зв’язок між по-діями в обох регіонах.

Ситуація для Туреччини у цьо-му контексті послаблюється двома основними аспектами. Перший — пов’язаний з внутрішнім політич-ним режимом. Бо Туреччина зараз насправді відходить від демокра-тичних принципів і рухається дещо назад відносно прогресу, який був досягнутий у напрямку демократії за останні роки. Крім того, посла-блюються певні ситуативні союзи із західними партнерами. Тому що зараз їм важко відстоювати полі-тичні погляди та інтереси Туреччи-ни, наприклад, у Сирії. І це грає на руку Кремлю. Росія, насправді, отримує вигоду від внутрішніх проблем Туреччини.

Другий аспект. Туреччина є над-то амбітною країною. Ми бачили, що Туреччина могла б бути плат-формою для мирного діалогу у різ-них регіонах — Чорноморському, Близькосхідному, Кавказькому… Проте, коли Анкара надто сильно починає втручатися у політики су-сідніх країн, її впливи настільки зростають, що в результаті ми отримуємо відповідну реакцію від цих країн, яка далеко не завжди по-зитивна. Тому, на мій погляд, Ту-реччині доцільно переглянути

свою зовнішню політику, зробити її більш продуманою і гнучкою для того, щоб не виглядати надто «нав’язливою» зі своїми втручан-нями. До того ж ми маємо харак-терний приклад Росії, на яку нам не слід бути схожими…

У цьому контексті, я би хотів згадати певний поворот у стосун-ках між Туреччиною та Україною. Ми знаємо, що наші країни мають сталі зв’язки, зокрема, щодо співп-раці у сфері оборони. Ми маємо за статистичними даними значне зростання торгівлі в період 2003-2014 рр. Торгівля між нашими кра-їнами обчислюється мільярдами доларів… Нещодавно Анкара і Київ провели ряд зустрічей різного рівня в оборонній сфері. Безумов-но, Росія буде розглядати такі кро-ки як певну загрозу для себе. Однак таких контактів сьогодні неможна уникнути. Середземноморський та Чорноморський регіони мають певні очікування щодо забезпечен-ня миру, в тому числі, з огляду на військову присутність. І погли-блення стосунків між нашими кра-їнами є просто неминучим.

На завершення я б хотів ще раз наголосити на ролі об’єднаної Єв-ропи у даному контексті. ЄС має допомагати встановити мир у Се-редземноморському та Чорномор-ському регіонах, активніше засто-совуючи м’яку, однак досить вагому силу. Так, вирішення конфліктів мирним шляхом є важливим, пев-

Росія, насправді, отримує вигоду від внутрішніх проблем Туреччини

ний прогрес ми тут спостерігаємо. Проте, я не переконаний, що в най-ближчій перспективі мир у згада-ний регіонах буде досягнуто. Мову, скоріше, слід вести про подальше

погіршення ситуації та поглиблен-ня загрозливих тенденцій, що від-даляють від суто мирного вирішен-ня нагальних геополітичних питань.

Про базиси російської інформаційної війни проти ЄСРосійська інформаційна війна є

багатовекторною, тож Захід не по-винен залишати її без відповіді. Перш за все, ми маємо викривати брехню, оперувати фактами, про-тистояти атакам так званих «тро-лів», а також виявляти численні джерела впливу, які Росія розгор-тає в західних країнах. Звісно, у всіх на слуху такі ресурси як «Раша Тудей» (RT) або «Спутник», однак є чимало інших, набагато підступні-ших медіа-ресурсів, які, на перший погляд не асоціюються з Росією. Зрештою, кремлівська пропаганда, яка поширюється безпосередньо через засоби масової інформації, -

не єдиний засіб впливу. Москва та-кож ляльководить політиками, вче-ними та експертами, які лобіюють вимоги Кремля, мавпуючи ключо-ві меседжі російської пропаганди.

Є й такі, яких ми зазвичай нази-ваємо «корисними ідіотами» - вони часом сприяють позиції Кремля, не усвідомлюючи це. У даному разі страшилки про «українських на-цистів», «російських лібералів», змову ЦРУ і Моссада не найнебез-печніші елементи інформаційної війни, адже вони не впливають на широку аудиторію. Значно більшої шкоди завдає маніпуляція «делі-катними» аргументами і побре-хеньками на кшталт: «Росія - най-кращий союзник Заходу у війні з

Російська інформаційна війна є багатовекторною, тож Захід не повинен залишати її без відповіді

Значно більшої шкоди завдає маніпу-ляція «делікатними» аргументами і

побрехеньками

«Реалізм», що розхитує основи європейської безпеки

Ніколас Тензер,президент Центру вивчення та дослідження політичних рішень

(Франція)

тероризмом» або «США і НАТО агресивно налаштовані стосовно Росії». Дискурс про уявне прини-ження Росії значно більш деструк-тивний і агресивний. Також варто згадати про так званий «реалістич-ний» аргумент: «Росія занадто сильна, щоб її ігнорувати, тож, хо-четься нам того чи ні, ми повинні з нею взаємодіяти». Насправді ж оперування таким аргументом є спробою реабілітувати Москву і закрити очі на порушення прав людини, які Кремль чинить як у са-мій Росії, так і поза її межами. Та-кий «реалізм», на моє переконан-ня, розхитує основи європейської безпеки.

Ми чудово знаємо, що багато ультраправих політиків заграють із Путіним. Не гребують цим і єврос-кептики та ліві радикали. В той же час у багатьох країнах, у тому числі і у Франції, деякі консерватори і на-віть соціалісти, м’яко кажучи, над-то прихильно сприймають позиції Кремля і навіть виступають за ска-сування санкцій. Переважно це ті ж політики, які дивляться крізь пальці на геноцид, вчинений Баша-ром Асадом у Сирії і, звісно, росій-ську агресію в Україні. На відміну від крайніх правих політиків, вони, певно, не проти демократичних і ліберальних цінностей, але на практиці виходить якраз навпаки. Вони захоплюються сильним ліде-ром і не переймаються питанням свобод і прав людини, а отже пере-

бувають поза парадигмою євро-пейського мислення. На жаль, лібе-ральні політики правого і лівого політичного спектру не доклада-ють зусиль для розвінчання цих протиріч і брехні. Зазвичай закиди, які цілковито суперечать основним європейським цінностям, залиша-ються без відповіді.

ЄС і США мають не лише пари-рувати удар, але й самі формувати порядок денний в інформаційному середовищі. Що це означає на прак-тиці? Зазвичай європейські лідери, опонуючи російській пропаганді, не протиставляють їй європейські цінності, не наголошують на тому, що метою Росіє є знищення єдності Європи. Вони говорять про еконо-міку, залишаючи без уваги питання геополітики. В європейському ін-формаційному дискурсі вкрай мало говориться про цінність єв-ропейської моделі, яку варто захи-щати і розбудовувати. І це також пояснює, чому путінська пропаган-да, нажаль, спрацьовує.

Уроки для України та ЄС після референдуму в НідерландахРеферендум у Голландії вказав

українському уряду, громадянсько-му суспільству та інтелектуальній еліті на необхідність пропагувати вашу країну на європейській «сце-ні». Нажаль, доводиться констату-вати, що багато людей в Європі не знають про Україну і те що сталося на Майдані, коли люди гинули за

Багато ультраправих політиків заграють із Путіним. Не гребують

цим і євроскептики та ліві радикали

ЄС і США мають не лише парирува-ти удар, але й самі формувати

порядок денний в інформаційному середовищі

європейські цінності. Це був чудо-вий приклад для апатичної «старої Європи». Нині ж потрібно не гаяти час, а поширювати інформацію про реалії, потреби і успіхи України, не приховуючи при цьому основні проблеми, які ще належить вирі-шити.

На європейському рівні, гадаю, нам необхідно створити щось на кшталт «українського кокусу» - ме-режі людей з усіх європейських країн, які пропагуватимуть Украї-ну. Звісно натхненником і творцем такого руху не може бути лише українська влада. В Європі є багато простих громадян, політиків, представників інтелігенції, вчених та лідерів громадської думки, які переконані в необхідності такої ко-ординації. Вони усвідомлюють, що доля Європи буде вирішуватися в Україні.

Конфлікти на Донбасі і в Нагірному Карабасі – тест для

французької дипломатіїФранція є однією з трьох спів-

головуючих держав Мінської групи з врегулювання питання Нагірного Карабаху, - тож Париж справді за-непокоєний нещодавнім заго-стренням конфлікту між Вірменією та Азербайджаном і зацікавлений у стійкому врегулюванні ситуації.

Але всім нам відомо, що для цього знадобиться час і питання про те, хто правий із позиції права і демократії. Чесно кажучи, я не

бачу шляхів вирішення кризи про-тягом найближчих років і конфлікт, схоже, знову повернеться до «замо-роженого» стану.

У випадку Донбасу ситуація цілком інакша. По-перше, ми знає-мо хто був агресором. По-друге, цілком очевидно, що Франція та Німеччина вирішили запустити процес переговорів у Мінську, щоб зупинити криваву війну, зменшити число жертв і виграти час. Можна довго говорити про Мінські домов-леності, які, вочевидь, не є справед-ливими, однак вони були наймен-шим злом на той час. Ініціатива Парижу та Берліну була, можливо, чи не єдиним відповідним до ситу-ації вагомим внеском у врегулю-вання, адже ні США, ні ЄС не були готові прийняти відповідні заходи проти російського вторгнення, озброївши українську армію. Я ціл-ком впевнений, що ні канцлер Ан-гела Меркель, ні президент Фран-суа Олланд не мали жодних ілюзій щодо надійності угоди. Усі пору-шення Мінських домовленостей, відповідальність за більшість із яких лежить на Росії, були цілком передбачувані.

Однак, усі ми знаємо, що без на-дійного миру, міжнародного контролю над виборами в контро-льованих сепаратистами районах і справедливого обміну полоненими Мінські угоди приречені на про-вал. В той же час Україна має зали-шатися надійною стороною у мир-

Нам необхідно створити щось на кшталт «українського кокусу» - ме-

режі людей з усіх європейських країн, які пропагуватимуть Украї-

Можна довго говорити про Мінські домовленості, які, вочевидь, не є справедливими, однак вони були

найменшим злом на той час

Ні канцлер Ангела Меркель, ні прези-дент Франсуа Олланд не мали

жодних ілюзій щодо надійності угоди. Усі порушення Мінських до-

мовленостей, відповідальність за більшість із яких лежить на Росії,

були цілком передбачувані

ному процесі, адже це вирізнятиме її на фоні нівеляції Росією пунктів Мінська. Це також має включати змістовний діалог із групами впли-ву на Донбасі, адже ми зберігаємо оптимізм щодо того, що сепаратис-ти насправді не представляють більшість у цьому регіоні. Ми має-мо розвінчати міф про те, що офі-ційний Київ протистоїть східним областям країни. Міжнародне спів-товариство має забезпечити прове-дення справедливих та вільних ви-

борів, засудити і покарати сепаратистів, за спинами яких сто-їть Росія, за порушення прав люди-ни і громадянських свобод.

Це великою відповідальністю лягає на плечі урядів Німеччини, Франції та України. Міжнародне співтовариство, а саме, США та ЄС, мають докласти усіх зусиль, щоб Мінськ був реалізований. Це стане першим кроком, хоча перспективи залишаються сьогодні дуже похму-рими і невизначеними...

Взимку 2015 р. у розпал битви за «Дебальцевський виступ» в Мін-ську був вироблений комплекс за-ходів, покликаний стати першим кроком врегулювання збройного конфлікту на Донбасі. Угода, відо-ма як «Другий Мінськ», мала за мету реанімувати провал «Першо-го Мінська», підписаного у вигляді меморандуму восени 2014 року. Вже з самого початку Мінські уго-ди зазнали критики як мертвона-роджені, і подальші події, безумов-но, лише підтвердили дану точку зору.

Фундаментальні проблеми Мін-ських угод були закладені їх фор-матом і власне роллю Російської Федерації у ньому. До зими 2015 р.

остаточно провалився російський план з дестабілізації України сила-ми місцевих бойовиків за підтрим-ки російських найманців і добро-вольців. Вже літо 2014-го продемонструвало Росії, що навіть для утримання захопленої частини Донбасу не достатньо ані поставок бойовикам важкого озброєння, ані локальної участі в бойових діях ро-сійських військовослужбовців-«відпускників». Тому слідом за об-стрілами українських військ з території Росії в районі Ізвариного було вторгнення на територію України наземних частин росій-ської армії, що призвело до трагіч-них подій під Іловайськом. Участь російських військ наочно було до-

«Мінський глухий кут»: військовий аспект

В’ячеслав Целуйко,член Експертної ради ЦДАКР,

доцент кафедри політології ХНУ ім. Каразіна,експерт з сучасних збройних конфліктів

ведено як полоненими російськи-ми десантниками, так і знищеною і захопленою російською військо-вою технікою, якої ніколи не було на озброєнні силових структур України: танки Т-72БА, Т-72Б3, бронетранспортери МТ-ЛБ 6МА. Причому трофейний російський МТ-ЛБ 6МА автор бачив особисто в одній з частин Національної Гвар-дії України. До речі, до тексту Мін-ських угод було включено пункт про відведення реактивних систем залпового вогню «Торнадо», що пе-ребувають на озброєнні виключно російської армії ...

Таким чином, до зими 2015 р. основна роль в збройному проти-стоянні з Українською Армією пе-рейшла від сепаратистів до зброй-них сил Російської Федерації. Відповідно, в Мінську Росія мала б виступати не як посередник, а як сторона-учасник конфлікту. Неба-жання визнавати свою відпові-дальність за кровопролиття на Донбасі зі спробами легалізації Кремлем керівництва так званих «ДНР» і «ЛНР» перетворили Мін-ські переговори на імітацію. Така імітація, а не конструктивні кроки із врегулювання конфлікту на Дон-басі, багато в чому і визначили низьку ефективність цих перегово-рів.

Іншою фундаментальною про-блемою «Мінська» стала практич-но непрацююча система контролю над виконанням сторонами взятих

на себе зобов’язань щодо відведен-ня важкого озброєння з лінії фрон-ту. Місія ОБСЄ обмежила свою участь у фіксуванні порушень - і те лише в тому випадку, якщо росій-ські бойовики допускали спостері-гачів до того чи іншого сектору. Протидія спостерігачам ОБСЄ, а головне - відсутність механізму примусу сторін дотримуватися взятих на себе зобов’язань у вій-ськовій сфері - також вкрай нега-тивно позначається на ефектив-ності врегулювання конфлікту.

Реальним інструментом дотри-мання угоди могло би стати вве-дення в зону конфлікту міжнарод-них миротворчих сил. Однак такий розвиток подій має цілий ряд під-водних каменів, які роблять його малоймовірним.

По-перше, введення на Донбас повноцінних міжнародних мирот-ворчих сил, здатне як мінімум за-фіксувати існуючий стан, що прак-тично ставить хрест на планах Кремля щодо «Новоросії» на тери-торії східних і південних областей України, обмежуючи її «обрубком» Луганської та Донецької областей.

По-друге, сучасні збройні кон-флікти показали, що ефективним може бути миротворчість лише си-лами НАТО (з мандатом або без мандата ООН). Для Росії це озна-чає розгортання біля її кордонів ве-ликого угруповання Альянсу, чого в Росії намагаються уникнути. І на-віть збройний конфлікт на терито-

Легалізація російських військовос-лужбовців в зоні конфлікту під

виглядом «миротворців» не знайде підтримки в Україні

рії України мав одну з цілей недо-пущення або віддалення її вступу до НАТО. Тому розміщення ефек-тивного миротворчого континген-ту на Донбасі буде зіштовхуватися із найпотужнішою протидією з боку Росії, в тому числі, і в Раді Без-пеки ООН, де РФ володіє правом «вето». Та й власне держави-члени НАТО не поспішають пропонувати відправити національні сили для розведення сторін на Донбасі. З ін-шого боку, легалізація російських військовослужбовців в зоні кон-флікту під виглядом «миротвор-ців» не знайде підтримки в Україні.

Відсутність реальних важелів запобігання ескалації бойових дій призвела до формування ряду власне військових чинників, які зривають реалізацію Мінських угод.

Першим з них є низька щіль-ність сил обох сторін на 1 км фрон-ту. Відсутність статутної щільності військ в обороні істотно підвищує роль артилерії в забезпеченні стій-кості фронту, що складається з опорних пунктів, віддалених на значну відстань один від одного. Таким чином, в артилерійській під-тримці сторона борони зацікавле-на НЕ менше, ніж сили наступу. Відсутність адекватної артилерій-ської підтримки опорних пунктів і контратакуючих підрозділів багато в чому і зумовило поразку Україн-ської Армії на Дебальцевському виступі. Тому виконання одного з

ключових пунктів Мінських угод щодо відведення артилерійських систем калібром понад 100-мм на відстань, що перевищує їх даль-ність стрільби, істотно послаблю-вало оборону обох сторін. Для бо-йовиків ситуація ускладнювалася тим, що в «зону безпеки» потра-пляли найбільш важливі в еконо-мічному і політичному плані насе-лені пункти, включно з Донецьком і Луганськом. Тому жодна зі сторін не може в повній мірі виконати цю умову, побоюючись прориву свого фронту.

І, якщо українська сторона на-магалася знайти вихід з цієї ситуа-ції, не порушуючи букву угоди шляхом активного насичення фронту 85-мм гарматами Д-44 і Д-48, то бойовики просто проігно-рували відведення артилерії, за ви-ключенням ряду демонстративних акцій для ЗМІ. Коли ж восени 2015 року було прийняте рішення від-вести з лінії фронту артилерійські системи калібром менше 100-мм, то його виконання ще більше по-слабило б оборону обох сторін. Не-безпека ослаблення української оборони була продемонстрована на початку червня 2015 р. в районі передмістя Донецька - Мар’їнки. Коли для відбиття масованого на-ступу бойовиків довелося скоорди-нувати оперативні резерви за під-тримки артилерії.

Восени 2015 року також було вирішено відвести з лінії фронту

танки, однак і в цьому випадку бо-йовики не виконали цю умову і продовжують застосовувати цю важку техніку для обстрілу опо-рних пунктів Української Армії. Варто відзначити, що відведення з передової танків об’єктивно поси-лило стійкість української оборо-ни. У попередніх боях, включаючи Дебальцевський виступ, українські танки були розмазані тонким ша-ром по передових опорних пунк-тах, де поступово виходили з ладу через ураження вогнем або з тех-нічних причин, а при відступі - по-лишалися екіпажами. При цьому в руках командирів частин фактично не залишалося резервів для прове-дення контратак. У нинішніх же умовах, відведення танків дало змогу сформувати з них тактичні резерви, здатні швидко висунутися на загрозливу ділянку фронту, більш того, така ситуація дала змо-гу ефективно навчати танкістів в ближньому тилу.

У той же час, відведення танків в тил і формування з них резервів дає змогу не лише парирувати ата-ки противника, а й концентрувати сили для наступальних операцій. Особливо з урахуванням великих проміжків між опорними пункта-ми обох сторін. І цей фактор також грає проти ефективності Мінсько-го врегулювання.

Однією із важливих умов ще «Першого Мінська» було припи-нення виставляння мінних полів і

зняття вже виставлених. Однак за нинішньої конфігурації фронту ізольовані опорні пункти активно ставлять міни для свого захисту, а значні прогалини в обороні сприя-ють проникненню диверсійно-роз-відувальних груп в тактичний тил і веденню там мінної війни на кому-нікаціях. Інформація про підриви військовослужбовців і мирних жи-телів, військової та цивільної техні-ки на контрольованій Україною частині Донбасу надходить з тра-гічною регулярністю. Широке за-стосування бойовиками мінної ві-йни зумовлено ще і легкістю приховування такої активності від спостерігачів ОБСЄ, на відміну від переміщень колон важкої техніки.

Крім військово-технічних ас-пектів Мінська важливу роль віді-грає кадровий і логістичний. Один з пунктів угоди вимагає виведення з території Донбасу іноземних формувань та іноземних найман-ців. Для бойовиків ця вимога є практично неприйнятною, тому що левову частку їхніх збройних формувань складають громадяни Росії, - як цивільні, так і кадрові військовослужбовці російської ар-мії. Без цих кадрів 3 млн. населен-ня, переважно старшої вікової групи, яку контролюють бойови-ки, не здатні забезпечити необхід-ну чисельність збройних форму-вань для протистояння армії 40-мільйонної України. Тому да-ний пункт за відсутності реальної

У той же час, відведення танків в тил і формування з них резервів дає

змогу не лише парирувати атаки противника, а й концентрувати сили для наступальних операцій. Особливо з урахуванням великих

проміжків між опорними пунктами обох сторін. І цей фактор також

грає проти ефективності Мінсько-го врегулювання

волі сторін на мирне врегулюван-ня є нездійсненним.

Що стосується логістики, то не секрет, що бойовики отримують озброєння і боєприпаси від росій-ського «воєнторгу». Без цих поста-вок «армії» «ДНР» і «ЛНР» не були б в змозі продовжувати бойові дії і тим більше проводити наступальні операції. Тому пункт Мінських угод про встановлення українсько-го контролю над частиною украї-но-російського кордону, який зараз перебуває під контролем бойови-ків, — неприйнятний ні для остан-ніх, ні для Росії.

Підводячи підсумок аналізу вій-ськово-політичної та власне вій-ськової складової Мінських угод, варто відзначити, що й на макро-, й на мікро-рівнях вони є нездійснен-

ними. Тому обидві сторони вико-нують їх лише в тих рамках, де не-має суттєвої загрози стійкості власних військових і політичних позицій в зоні конфлікту. Головна проблема Мінського формату - від-сутність ефективного тиску на Ро-сійську Федерацію як ключову сто-рону конфлікту для примусу її до миру. Це тиск могли б забезпечити Сполучені Штати, тому їх підклю-чення до переговорного процесу є вкрай бажаним. Що стосується тактичних аспектів, то вони носять хоч і важливий, але похідний ха-рактер. Однак в поєднанні з прин-циповим курсом РФ на підтримку жевріючого конфлікту на Донбасі, вони також вносять свою лепту в знецінювання Мінських угод і всього мирного процесу в цілому.

Головна проблема Мінського форма-ту — відсутність ефективного

тиску на Російську Федерацію як ключову сторону конфлікту для

примусу її до миру

21 апреля 2016 года президент Республики Беларусь Александр Лукашенко обратился к народу и парламенту с традиционным еже-годным посланием. В потоке кли-ше, штампов, обычных и дежурных пространных рассуждений об эко-номике и демографии прозвучал ряд любопытных заявлений об от-ношениях с Москвой. В общем и целом лежащие в плоскости при-вычной многолетней «многовек-торности» и густо пересыпанные традиционной лирикой о «неруши-мом братстве», некоторые выска-зывания белорусского лидера за-ставили наблюдателей задуматься о будущем курсе «бацьки» и га-дать — так ли крепок и устойчив

западный бастион ОДКБ, как на-верняка хотелось бы Кремлю?

Белорусский лидер возглавляет страну уже больше 20 лет. За эти годы Лукашенко удалось выстро-ить один из самых стабильных и эффективных авторитарных режи-мов на постсоветском простран-стве. Клише о «совковой Беларуси» соответствует истине лишь частич-но — элементы социализма и го-скапитализма, равно как и жёсткий контроль над частным сектором экономики, не только обеспечива-ют устойчивость правления «баць-ки», но и гарантируют лояльность народных масс, долгое время жи-вущих в условиях социальных благ, давно забытых гражданами стран-

Аналітичні розробки

Беларусь. Тучи над «заповедником социализма»

Дмитрий Козлов, руководитель Лаборатории анализа личности ЦИАКР

Так ли крепок и устойчив западный бастион ОДКБ, как наверняка хоте-

лось бы Кремлю?

соседей. Впрочем, подобная модель всё равно представляет собой клас-сический постсоветский обще-ственный договор, в котором насе-ление обменивает политические свободы на социальные стандарты. Но в случае с Лукашенко эти стан-дарты были столь высоки, а ресур-сы для их поддержания настолько непосильно велики, что спровоци-рованный кризисом в РФ и насту-пающий во всех бывших советских республиках крах неэффективных, популистских и расточительных моделей может оказаться для Лука-шенко куда более болезненным, чем для соседей. И для будущего привыкшей к стабильности Бела-руси сегодня ключевыми являются личные качества её многолетнего бессменного лидера.

Александр Лукашенко родился 30-го августа 1954 года в посёлке Копысь Витебской области БССР. В 1975-м будущий президент окон-чил исторический факультет Мо-гилёвского педагогического инсти-тута, после чего недолго проработал школьным учителем. С 1975-го по 1977-й Лукашенко проходил сроч-ную службу в Пограничных вой-сках КГБ СССР в должности ин-структора политотдела воинской части Западного пограничного округа в г.Брест. Там Лукашенко приобрёл начальные знания и на-выки в области пропаганды, рабо-ты с людьми и аппаратной борьбы, после чего принял решение занять-

ся партийной работой. После воен-ной службы будущий лидер Бела-руси работал секретарём комитета комсомола горпищеторга в Моги-лёве. В 1979-м вступил в КПСС. С 1980-го по 1982-й Лукашенко вновь на военной службе – в должности заместителя командира мотострел-ковой роты.

С 1982-го года Лукашенко тру-дится на различных постах в кол-хозах и совхозах Шкловского райо-на БССР. Сочетая навыки умелого аппаратчика и хозяйственника, бу-дущий «бацька» в 1987-м году стал директором совхоза «Городец». Че-ловек, которого по сей день обви-няют в «совковой» закостенелости и неприятии современных методов руководства, тогда оказался одним из первых классических «красных директоров», в январе 1988 года од-ним из первых в Могилёвской об-ласти начав внедрять арендный подряд и добившись выдающихся экономических показателей.

С развитием процессов Пере-стройки Лукашенко окунулся в по-литическую деятельность, став в 1990 году депутатом Верховного Совета республики. Прославив-шись своими критическими выпа-дами в адрес националистов и председателя ВС Станислава Шуш-кевича, Лукашенко оказался един-ственным депутатом Верховного Совета, проголосовавшим против (по другим данным, не участвовав-шим или воздержавшимся) рати-

Человек, которого по сей день обви-няют в «совковой» закостенелости и

неприятии современных методов руководства, тогда оказался одним

из первых классических «красных директоров», в январе 1988 года

одним из первых в Могилёвской области начав внедрять арендный

подряд и добившись выдающихся экономических показателей

фикации Беловежских соглашений в декабре 1991-го.

Пользуясь провалом реформ и обычным для молодых постсовет-ских государств тех лет набором несчастий – гиперинфляцией, об-нищанием, крахом производства и девятым валом криминала – Лука-шенко построил свою предвыбор-ную программу на популизме, в общем и целом замешанном на но-стальгии по СССР и собственном образе толкового управленца, близкого к народу. Добившись убе-дительной победы на выборах 1994-го года (80,1% голосов), Лука-шенко уже в 1995 году провёл ре-ферендум, на котором помимо программных вопросов о смене госсимволики (на слегка переина-ченную советскую), интеграции с Россией и придании русскому язы-ку статуса второго государствен-ного был поднят вопрос о праве президента на роспуск Верховного Совета. После успеха референдума президент начал постепенное дви-жение к режиму личной власти.

За эти ранние годы сформиро-вался тот базис личности Алексан-дра Лукашенко, который и нало-жил впоследствии отпечаток на его политический курс. Будучи челове-ком экспрессивным и холеричным, Александр Григорьевич сочетает смекалку умелого аппаратчика и навыки относительного прогрес-сивного, но всё же сторонящегося рыночных экономических меха-

низмов и современных методов управления «красного директора», предпочитающего все вопросы ре-шать самостоятельно и вручную, независимо от уровня компетент-ности. На это накладывается уди-вительная для постсоветских «па-триархов» личная скромность, без сомнения благоприятно сказываю-щаяся на восприятии режима в глазах народных масс как в Белару-си, так и за её пределами, но в то же время создающая ценностную про-пасть между «бацькой» и его колле-гами из других постсоветских сто-лиц – прежде всего, конечно же, Москвы.

В последующие годы «бацька» прошёл особенный путь к построе-нию авторитарного режима, в чём-то напоминающего прочие совет-ские автократии, но во многом обладающего индивидуальными, неповторимыми чертами. На волне всеобщего разочарования рыноч-ными преобразованиями первых постсоветских лет Лукашенко за-морозил приватизацию, загнал успевших появиться в стране пред-принимателей в жёсткие законода-тельные рамки, драконовскими ме-тодами подавил преступность и добился предельно низкого по мер-кам постсоветского пространства уровня низовой коррупции. В от-ношениях с Россией Лукашенко первые годы руководствовался ам-бициями – проект Союзного госу-дарства, по всей видимости, рас-

сматривался «бацькой» как трамплин для восхождения на вер-шину власти уже над всем гипоте-тическим Союзом. Однако при-шедший на смену Борису Ельцину Владимир Путин поставил крест на этих планах, после чего политиче-ская интеграция по этой линии фактически была заморожена.

В дальнейшем экономические, политические и военные связи то ослабевали, то вновь укрепля-лись — главным образом, в зависи-мости от финансового положения Беларуси. Однако неизменным оставалось одно — огромные мас-штабы скрытых российских дота-ций белорусской экономике. Лука-шенко, оказавшийся близок к международной изоляции, был об-речён на союз с Москвой, пользуясь имеющимся у руководства РФ хро-ническим дефицитом союзников и безразличием к состоянию демо-кратических свобод, столь сильно беспокоящих Запад. В обмен «баць-ка» получил колоссальную финан-совую поддержку, позволившую ему создать и с горем пополам под-держивать на плаву своё квазисоци-алистическое «белорусское чудо», отбиваясь от хищных нападок Кремля на ценные активы и избегая полной десуверенизации. Однако после кризиса 2008 года «белорус-скую модель» залихорадило, и все огромные дефекты выстроенной Лукашенко системы отчётливо про-явились.

Стало очевидным, что опора на российские углеводороды и была тем тайным двигателем, который питал показное, отдающее застой-ной затхлостью благополучие Бела-руси. Переработка сырья, которое доставалось Лукашенко втрое де-шевле, чем всему остальному миру, позволяла получать приличные до-ходы, составлявшие до 49 % от все-го белорусского экспорта. К тому же национальному машинострое-нию был гарантирован беспрепят-ственный доступ на огромные рынки РФ, куда уходила сельхоз-техника, грузовые автомобили и многое другое. Но после кризиса всё пошло не так. Какое-то время благодаря административному ре-гулированию и прочим привыч-ным бывшему директору совхоза плановым методам удавалось сдер-живать эффект от ударившего по всему миру финансового шторма, но лишь для того, чтобы встряска в Беларуси оказалась ещё более осно-вательной. Тучи начали сгущаться над Минском в 2009-м, когда слу-чилась «молочная война» с РФ, а затем Россия повысила для «баць-ки» стоимость газа и нефти. Не-смотря на это, Лукашенко, получив кредит МВФ, в популистских целях бросил его на повышение зарплат накануне выборов в 2010 году. В 2011-м грянул гром: белорусский рубль обесценился более чем на 100%. Экспорт в Евросоюз сокра-тился почти вдвое, а импорт воз-

После кризиса 2008 года «белорус-скую модель» залихорадило, и все огромные дефекты выстроенной

Лукашенко системы отчётливо проявились

Без дотаций России, без внешних рынков «белорусская модель» не

может существовать

рос более чем на четверть. Беларусь снова вырвалась в чемпионы Евро-пы по темпам инфляции, и оконча-тельно проявилось очевидное: без дотаций России, без внешних рын-ков «белорусская модель» не может существовать.

Спасаться от дефолта пришлось уступкой Москве самых ценных ак-тивов. Алчные и лишённые каких-либо сантиментов по поводу «брат-ства народов» российские власти давно присматривались к сохранив-шимся в Беларуси, как в заповедни-ке, крупным промышленным пред-приятиям. Дотирование Минска продолжалось, но теперь уже дале-ко не на безвозмездной основе.

Москва, в условиях пика цен на энергоносители, заметно охладела к строптивым «партнёрам» в Минске. Будущее двусторонних отношений оставалось туманным, перспективы белорусской экономики — неясны-ми… Возможность «оптовой по-купки» всех ключевых секторов экономики Россией и превращение Беларуси во вторую Армению с ма-рионеточным режимом во главе ка-залась вполне реальной. Но всё вновь решительно изменилось по-сле агрессии Москвы против Украи-ны в 2014-м, в результате которой руководство РФ собственноручно наломало дров и утратило множе-ство козырей на белорусском «фронте».

Полуизоляция, в которую загнал себя Кремль аннексией Крыма и во-

йной на Донбассе, имела несколько важных последствий для важней-ших условных союзников РФ по ОДКБ и ЕАЭС. Западные санкции и общий остракизм со стороны миро-вых лидеров обрушились исключи-тельно на Москву, игнорируя её ин-теграционные инициативы. Для Кремля ситуация оказалась двоя-кой: с одной стороны, отказ Минска и Астаны твёрдо и уверенно солида-ризироваться с российской позици-ей больно бил по престижу РФ и указывал на неспособность Путина навязать свою волю соседям. Но в то же время Казахстан и Беларусь оказались своего рода воротами, позволяющими обходить санкции и продолжать диалог с Западом. И в наибольшей степени этим неожи-данно появившимся окном возмож-ностей воспользовался «бацька». Лукашенко оказался основным бе-нефициаром конфликта России с Украиной и Западом. Лишь два года назад белорусский лидер был абсо-лютным enfant terrible европейской политики, единственным нерукопо-жатным главой европейского госу-дарства, которому был официально запрещён въезд в ЕС. Но присущая президенту смекалка и умение дер-жать нос по ветру, проявившиеся ещё в бытность Лукашенко главой совхоза, позволили белорусскому лидеру блестяще использовать сло-жившееся положение.

Одной из характерных черт Алек-сандра Лукашенко является обо-

Алчные и лишённые каких-либо сантиментов по поводу «братства

народов» российские власти давно присматривались к сохранившимся

в Беларуси, как в заповеднике, крупным промышленным предпри-

ятиям. Дотирование Минска продо-лжалось, но теперь уже далеко не

на безвозмездной основе

стрённое самолюбие. Независимо от политических и экономических реа-лий «бацька» крайне болезненно воспринимает покровительственное отношение со стороны Москвы, от-вечая постоянной фрондой и резки-ми выпадами в адрес надменного «старшего брата». Образ авторитар-ного царька и марионетки Кремля всегда крайне раздражал Лукашен-ко, и возможность проявить себя в новом качестве он использовал сполна. Благодаря посредническим функциям и демонстративно при-мирительной, прагматичной рито-рике Лукашенко был стремительно, можно сказать, условно-досрочно освобождён от части западных санкций, а визиты в Минск Ангелы Меркель и Француа Олланда и во-все превратили Лукашенко чуть ли не в главного миротворца совре-менной Европы. В то же время вну-триполитическую ситуацию без особых усилий удалось «зажать» ещё сильнее – одним лишь культи-вированием страха белорусов перед возможным Майданом, последую-щим хаосом, войной и обнищани-ем, защитить от которых может лишь сильный национальный ли-дер. В экономической плоскости Бе-ларусь превратилась в огромную перевалочную базу не только для пресловутых «белорусских креве-ток», то есть экспорта ЕС, подпада-ющего под контрсанкции Москвы, но и для множества товаров, прежде составлявших оборот между РФ и

Украиной. Российских поставщи-ков топлива в Украине сменили бе-лорусские. «Оборонка» Минска на-ладила кооперацию с Украиной, пользуясь прекращением сотрудни-чества Киева с РФ. Транзитная роль и статус страны, где меняется про-исхождение товара, сегодня прино-сят Минску огромные выгоды.

Нельзя сказать, что всё это дела-ется вопреки воле Кремля. Напро-тив, в условиях ослабления своих финансовых возможностей и раз-рыва или упадка отношений с це-лым рядом стран, Москва заинте-ресована в том, чтобы использовать своих саттелитов (или тех, кого она полагает таковыми) в качестве по-средников, одновременно позво-ляя им «заработать на стороне». То есть хотя бы частично взять на себя бремя своих экономических труд-ностей.

Угрозы, которые подобный под-ход таит для контроля Кремля над Минском, в Москве предпочитают не замечать по причине патологиче-ской жадности и недальновидности.

Недавно отмечавшийся День единения народов России и Белару-си — годовщина подписания Ель-циным и Лукашенко Договора «Об образовании Сообщества России и Беларуси» в 1996-м году, вызвал вал ироничных и пессимистичных публикаций в прессе. И далеко не все из них были посвящены оче-видно покойному проекту Союзно-го государства. Наблюдатели отме-

В экономической плоскости Бела-русь превратилась в огромную

перевалочную базу не только для пресловутых «белорусских креве-

ток», то есть экспорта ЕС, подпа-дающего под контрсанкции Москвы,

но и для множества товаров, пре-жде составлявших оборот между

РФ и Украиной

Наблюдатели отмечают крайнюю неоднозначность и противоречи-

вость проекта евразийской инте-грации (вытеснившего идею Союза

РФ и РБ), вплоть до его фактиче-ской неработоспособности и гряду-

щего краха

чают крайнюю неоднозначность и противоречивость проекта евра-зийской интеграции (вытеснивше-го идею Союза РФ и РБ), вплоть до его фактической неработоспособ-ности и грядущего краха. В случае с российско-белорусскими отноше-ниями всё упирается в нехитрый факт: Москве нужен белорусский плацдарм, Минску — российские субсидии. Но у этого вялого альян-са технологически отсталых эконо-мик и авторитарных режимов нет потенциала, драйва для настояще-го развития. К тому же Беларуси чужды великодержавные амбиции Кремля и все дороже независи-мость, что также постепенно углу-бляет трещину между странами.

Впрочем, сторонникам теории о грядущем дрейфе Беларуси на За-пад тоже не стоит быть слишком оптимистичными. Реабилитация Лукашенко в глазах западных пар-тнёров оказалось лишь частичной. Требуемого ими ослабления вну-треннего режима в Беларуси не на-блюдается, скорее можно говорить о дальнейшем «затягивании гаек», в последнее время бьющем скорее не по малочисленной и слабой оп-позиции, а по приближённым са-мого президента. Чистки в высших эшелонах власти республики име-ют и другую подоплёку: Лукашен-ко, несмотря на присущее ему са-момнение, всё же недостаточно компетентен в вопросах функцио-нирования современной экономи-

ки, которой он пытается управлять в ручном режиме, что приводит к постоянным структурным переко-сам и нарастающему грузу про-блем. Возможность и дальше жить в иллюзорном модернизированном социализме благодаря льготным ценам на российские энергоноси-тели и российским же кредитам уходит в прошлое, а недавно при-открывшееся окно для получения кредитов МВФ никогда не сможет конкурировать с РФ недавнего прошлого в вопросе увязки финан-совой помощи с одной лишь поли-тической лояльностью. А значит, с «социализмом» придётся завязы-вать, чем и объясняется продолже-ние и ускорение начавшегося ещё в 2011-м затягивания поясов.

Здесь и скрывается основной якорь, который не допустит – по крайней мере, в краткосрочной перспективе, чрезмерного (по мер-кам Москвы) дрейфа Лукашенко на Запад. Ухудшение экономического положения само по себе может привести к политической турбу-лентности, которой «бацька» всег-да опасается, и которую стремится купировать в зародыше. В подоб-ных условиях Кремль часто высту-пает в своей излюбленной роли – одновременно и причины проблем, и лекарства для их решения. Без особого труда Москва может ввер-гнуть Беларусь в экономический и политический коллапс, а затем предложить свой силовой ресурс

Ухудшение экономического положе-ния само по себе может привести к

политической турбулентности, которой «бацька» всегда опасает-

ся, и которую стремится купиро-вать в зародыше. В подобных усло-

виях Кремль часто выступает в своей излюбленной роли – одновре-менно и причины проблем, и лекар-

ства для их решения

для стабилизации ситуации. В слу-чае строптивости «бацьки» воз-можны как украинские варианты с «народными республиками», так и киргизские с «пророссийскими Майданами». Вероятно, подобные сценарии не являются тайной для Лукашенко, и он скорее предпочтёт лояльность с опорой (в случае, если ситуация и без «помощи» РФ нач-нёт выходить из-под контроля) на возможность силового российского вмешательства в поддержку своего режима. Конечно же, с возможно-стью дальнейших демонстративных «антироссийских» действий, укре-пляющих его авторитет, которые, по всей видимости, в Кремле вос-

принимают достаточно спокойно.Таким образом, парадокс, наме-

чающийся во всех входящих в ЕАЭС странах (и требующий рас-смотрения в более широком кон-тексте), проявляется и в Беларуси: экономика способствует ослабле-нию связей с Россией, но возмож-ная дестабилизация режима дикту-ет необходимость опоры на силовые ресурсы Путина. Подоб-ное фундаментальное противоре-чие является бомбой замедленного действия, и грозит в будущем пере-расти в тектонические процессы, которые до основания сотрясут всё и без того хлипкое здание «евра-зийского единства».

В случае строптивости «бацьки» возможны как украинские

варианты с «народными республи-ками», так и киргизские с «пророс-

сийскими Майданами»

Экономика способствует ослабле-нию связей с Россией, но возможная дестабилизация режима диктует необходимость опоры на силовые ресурсы Путина. Подобное фунда-

ментальное противоречие являет-ся бомбой замедленного действия, и

грозит в будущем перерасти в тектонические процессы, которые

до основания сотрясут всё и без того хлипкое здание «евразийского

единства»

Наземные силы России, проти-востоящие ВСУ.

Восточное украинское направ-ление:

В начале 2016 г на оккупирован-ной части Донбасса (в «ДНР и ЛНР» или «Новороссии») дислоцирова-лись 1-й и 2-й АК ВС «Новороссии» (ВСН), а также военный резерв ВС РФ на Донбассе. Общее управление и координацию их деятельности осу-ществляются ГШ ВС РФ через Центр территориальных войск (ЦТВ) Юж-ного ВО ВС РФ. При этом ЦТВ от-вечает, в основном, за организацию формирования и комплектования ВСН личным составом и ВВТ.

1-м и 2-м АК «ДНР и ЛНР», а также военным резервом ВС РФ на

Донбассе реально руководит зам. начальника ГШ ВС России через командующего Южным ВО. Всё ру-ководство 1-го и 2-го АК «ДНР и ЛНР» представлено генералами и офицерами из ВС РФ. На должно-стях командиров отдельных бригад (полков) или их советников нахо-дились офицеры ВС РФ, при этом структура соединений была почти такой же, как в ВС РФ.

Всего в ВСН (в т.ч. в 1-ом и 2-ом АК) находится 7 мотострелковых и 2 артиллерийские бригады, 3 мото-стрелковых и 2 комендантских полка, 3 отдельных танковых бата-льона и 2 зенитно-ракетных диви-зиона, 6 батальонов боевого обе-спечения (2 управления и охраны,

Противостояние на украинской границе. Потенциальный противник Украины

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

1-м и 2-м АК «ДНР и ЛНР», а также военным резервом ВС РФ на Донбассе

реально руководит зам. начальника ГШ ВС России через командующего

Южным ВО. Всё руководство 1-го и 2-го АК «ДНР и ЛНР» представлено генералами и офицерами из ВС РФ

2 разведывательных, 2 спецназа), 4 батальона тылового обеспечения (2 ремонтно-восстановительных и 2 материального обеспечения), 4 роты (2 сапёрные и 2 РЭБ), а также 13 батальонов ТО. Эти силы в сум-ме насчитывают 33,4 тыс. чел., 450 танков Т-64/72, 950 БМП-1/2 и БТР-70/80, 370 гаубиц и пушек (са-моходных «Гвоздика», «Акация», «Гиацинт», «Пион», буксируемых Д-30 и «Мста-Б»), 200 РСЗО «Град», «Ураган» и «Смерч», а также ЗРК «Стрела-10 и «Оса», ЗУ-23 и ПЗРК «Игла». Большая часть этого воо-ружения поставлена «Новороссии» Россией, часть – захвачена у ВС Украины. Необходимо отметить, что количество танков, ББМ, ору-дий и РСЗО ВСН больше, чем в лю-бой российской общевойсковой армии.

1-й АК включает 6 отдельных бригад (5 мотострелковых (ОМСбр) и артиллерийскую (ОАбр)), 3 отдель-ных полка (2 мотострелковых (ОМСп) и комендантский (ОКп)), 13 отдельных батальонов (2 танковых (ОТб), разведывательный (ОРб), 2 специального назначения (ОбСпН), ремонтно-восстановительный (ОРВб), управления и охраны (ОбУО), материального обеспечения (ОбМО) и 5 территориальной обо-роны (ОбТО)), отдельный зенитно-ракетный дивизион (ОЗРдн), 2 от-дельные роты (инженерно-сапёрная (ОИСр) и РЭБ (ОрРЭБ)). 2-й АК включает 3 отдельные бригады (2

ОМСбр и ОАбр), 2 отдельных пол-ка (ОМСп и ОКп), 13 отдельных ба-тальонов (ОТб, ОРб, ОРВб, ОбУО, ОбМО и 8 ОбТО), ОЗРдн, 2 отдель-ные роты (ОИСр и ОрРЭБ).

Основными соединениями 1-го и 2-го АК «ДНР и ЛНР» были ОМСбр, сформированные по рос-сийскому образцу, но с урезанными штатами. Бригада должна была включать управление, штаб, 8 бата-льонов (3 мотострелковых, танко-вый, разведывательный, связи, ин-женерно-саперный и материального обеспечения), 6 артдивизионов (га-убичный, самоходный гаубичный, реактивный, противотанковый, зе-нитный, зенитно-ракетный), 2 роты (РХБЗ и медицинская), взвод снай-перов.

Однако в ОМСбр 1-го и 2-го АК обычно было 2 мотострелковых ба-тальона, некоторых дивизионов не хватало (как правило, зенитных и зенитно-ракетных), вместо проти-вотанкового дивизиона была бата-рея, вместо разведывательного ба-тальона – рота, а некоторые подразделения обеспечения имели уменьшенный состав или отсут-ствовали. Впрочем, в бригаде мо-жет быть вооружение и сверх шта-та. В бригаде с двумя МСб до 3530 чел., около 40 танков, до 80 ББМ, по 18 гаубиц Д-30, 18 СГ «Гвоздика», 18 РСЗО «Град», 12 миномётов ПМ-38, а также 6 СПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стрела-10», 6 ЗУ-23 и 10 ПЗРК «Игла».

ОМСп имел меньше личного состава и вооружения, чем ОМСбр.

ОАбр включала 3-4 дивизиона (РСЗО «Ураган» и «Смерч», СГ «Ака-ция» и «Мста-С», СП «Гиацинт-С» и «Пион», гаубицы «Мста-Б» и пушки «Гиацинт-Б»), противотанковую ба-

тарею (ПТРК «Фагот»), зенитно-ра-кетную батарею (ЗРК «Оса» и «Стре-ла-10»), разведывательный батальон, роту СпН и подразделения обеспе-чения. Соединения и части 1-го и 2-го АК «ДНР и ЛНР» и их вооруже-ние приведены в табл. 6.

Соединение Дислокация Личный состав и вооружение соеди-нения

1-й АК Донецк 18,9 тыс. чел., 320 танков, 600 ББМ, 260 орудий, 130 РСЗО

1-я ОМСбр Славянская Комсомольское 2,5 тыс. чел., 40 танков Т-64, до 80 БМП-1, 18 РСЗО Град, 18 СГ Гвозди-ка, 18 гаубиц Д-30, 12 миномётов ПМ-38, 6 СПТРК Конкурс

3-я ОМСбр Беркут Горловка 2,5 тыс. чел., 40 Т-72, до 80 БМП-1 18 Град, 18 Гвоздика, 18 Д-30, 12 ПМ-38

5-я ОМСбр Оплот Донецк 2,5 тыс. чел., 40 Т-72, до 80 БМП-2, 18 Град, 18 Гвоздика, 12 ПМ-38

7-я ОМСбр Дебальцево 2,5 тыс. чел., 40 Т-64, до 80 БМП-1/2, 18 Град, 18 Гвоздика, 12 Д-30, 12 ПМ-38, 6 ЗРК Стрела-10, 10 ПЗРК Игла

100-я ОМСбр РГ Донецк 3 тыс. чел. 40 Т-72, до 120 БМП-2, 18 Град, 18 СГ Гвоздика, 18 Д-30, 18 ПМ-38, 6 СПТРК Конкурс

ОАбр Кальмиус Донецк 1,5 тыс. чел., 18 РСО Град и Ураган, 18 СГ Акация и Мста-С/Б, 18 СП Гиацинт-С и Пион

9-й ОМСп мор. пех. Новоазовск 1,5 тыс. чел., 30 Т-72, 40 БТР-80, 40 БМП/БМД, 12 Град, 12 Гвоздика, 12 Д-30

11-й ОМСп Макеевка 1,5 тыс. чел., 30 Т-72, 40 БТР-80, 40 БМП, 12 Град, 12 Гвоздика, 12 Нона-С

Таблица 6

Сообщалось, что для ВСН фор-мируется еще 5 бригад (3 мото-стрелковые, танковая, артиллерий-ская), и они будут включены в новый, 3-й АК, который развора-чивается сейчас в Ростовской обл.

ВСН укомплектованы личным составом по смешанному принци-пу. Командиры – кадровые офице-ры ВС России в «отпусках». Воен-ные специалисты – сержанты ВС РФ в «отпусках», а также наёмники и добровольцы из России, ранее служившие и прошедшие перепод-готовку. Пехота и солдаты вспомо-гательных специальностей – наём-ники из депрессивных регионов России, а также мобилизованные жители «Новороссии» (последние составляют 40%). Отдельно стоит

казачья национальная гвардия «Всевеликого Войска Донского» – это хорошо подготовленный ОМСп с танками, ББМ и артиллерией.

Военный резерв ВС РФ на тер-ритории Украины включает 15 ба-тальонных и 6 ротных тактических групп, всего 9,1 тыс. чел. Его воору-жение составляет 240 танков, 530 ББМ, 150 орудий и 90 РСЗО. Это 5 расчётных бригад.

Группировка СВ России у гра-ниц с Украиной (39 батальонных и 14 ротных тактических групп (бтг и ртг), всего 50,5 тыс. чел.) может быстро поддержать этот резерв. Это 14 расчётных бригад [6].

Предполагаемое распределение в Европейской части России объе-динений и соединений её ВС по

ОКп Донецк2-й АК Луганск 10,3 тыс. чел., 155 танков, 300 ББМ,

110 орудий, 40 РСЗО2-я ОМСбр Луганск 3 тыс. чел., 40 Т-64, 120 БМП-1, 12

Град, 12 СГ Гвоздика, 18 Д-30, 18 ПМ-38

4-я ОМСбр Алчевск 2,5 тыс. чел., 40 Т-64, 40 БМП-1, 40 МТ-ЛБ, 6 Град, 24 СГ Гвоздика, 12 ПМ-38, 6 Конкурс

10-я ОАбр Луганск 1,5 тыс. чел., 18 Ураган, 18 Гиацинт-Б, 18 Мста-Б, ПТРК Фагот, ЗРК Оса и Стрела-10, ПЗРК Игла

6-й ОМСп казачий Стаханов 1,5 тыс. чел., 30 Т-64, 80 БМП-2, 6 Град, 6 Акация, 12 Д-30, 12 ПМ-38

ОКп Луганск

украинским направлениям см. ниже.

На восточном направлении в России находится три армии (20-я ОА ЗВО, 49-я и 58-я ОА ЮВО) в со-ставе одиннадцати боевых бригад (1-я ОТбр, 8-я, 9-я, 17-я, 18-я, 19-я, 20-я, 33-я, 34-я, 136-я, 205-я ОМСбр), двух Абр (45-я и 291-я), 439-й РеАбр и 943-го РеАп, а также 7-й ДШД и 56-й ДШбр.

На северном направлении в России находится две армии (1-я ТА и 6-я ОА ЗВО) в составе двух дивизий (4-я ТД, 2-я МСД) и четы-рёх боевых бригад (6-я ОТбр, 25-я, 27-я, 138-я ОМСбр), 9-й Абр, 79-й РеАбр, а также 106-й ВДД и 76-й ДШД. Это направление может быть усилено 11-ым АК БФ из Калинин-градской обл. и наземными силами ОСК «Север» в составе пяти бое-вых бригад (79-я, 80-я, 200-я ОМСбр, 61-я и 336-й ОбрМП), 7-го ОМСп и 244-й Абр.

На этом направлении также на-ходятся формирования СВ Белару-си (2 оперативных командования, 4 ОМбр, 2 ОМоббр, 3 Абр, РеАбр, 2 РеАп), но применение их против Украины маловероятно.

На южном направлении в Кры-му находится 2 бригады (126-я Об-рБО и 810-я ОбрМП), 8-й ОАп и в Приднестровье – ОГ РВ в ПРРМ в составе 2-х б-нов.

Также на этих трёх направлени-ях может быть использована 2-я ОА ЦВО в составе трёх бригад (15-

я, 21-я, 23 ОМСбр), 385-й Абр, 98-я ВДД и 31-я ОДШбр.

Всего в Европейской части Рос-сии дислоцируется 6 армий и 1 АК. Они включают 2 дивизии (ТД и МСД), 23 боевые бригады (2 ОТбр, 18 ОМСбр и 3 ОбрМП), ОМСп, 5 Абр, Ап, 2 РеАбр и РеАп. ВДВ вклю-чают 4 дивизии (2 ДШД и 2 ВДД), а также 2 ОДШбр.

Также на украинских направле-ниях могут быть использованы со-единения из пяти армий Азиатской части РФ и ТФ (41-й ОА ЦВО и 5-й, 29-я, 35-й, 36-й ОА ВВО) в т.ч. 20 боевых бригад (2 ОТбр, 13 ОМСбр, ОбрПр, 2 ОбрМП, 2 ОДШбр), 4 Абр и 2 РеАбр.

Группировки войск РФ на Дон-бассе и на границе с Украиной мо-гут включать бтг и ртг из состава указанных выше соединений [6].

Организация и вооружение бо-евых бригад СВ России приведена ниже. Примеры численности лич-ного состава и количества воору-жения боевых бригад (6-й ОТбр, 27-й и 9-й ОМСбр) см. табл. 7 [7].

6-я ОТбр (Дзержинск, Нижего-родской обл.) по штату имеет 7 ба-тальонов (3 танковых, мотострелко-вый на БМП-2, разведывательный, связи, материально-технического обеспечения), 4 дивизиона (само-ходный гаубичный, реактивный, зе-нитный и зенитный ракетный), 8 рот (снайперов, беспилотных лета-тельных аппаратов (БпЛА), РЭБ, инженерно-сапёрная, РХБЗ, ре-

Таблица 7

монтная, медицинская, комендант-ская), батарею управления началь-ника артиллерии, 4 взвода

(управления начальников ПВО и разведки, инструкторов, тренажё-ров), полигон, оркестр.

Тп имеет управление и 4 бата-льона (3 танковых с танками Т-80У и мотострелковый с БМП-2 и ми-номётами «Сани»), артдивизион СГ «Гвоздика», а также 7 рот (раз-ведки, связи, РЭБ, инженерно-са-пёрная, ремонтная, материального обеспечения, медицинская), бата-рею управления начальника ар-тиллерии и 3 взвода (снайперов, защиты от ОМП, комендантский).

САп имеет управление и 3 дивизи-она (2 артиллерийских с СГ «Мста-С»

и реактивный с РСЗО «Торнадо-Г»), 2 батареи (разведки и управления), 2 роты (ремонтная и материального обеспечения), комендантский взвод.

ЗРп имеет управление и 2 зе-нитных дивизиона (ракетный с ЗРК «Тор» и ракетно-артиллерий-ский с ЗРК «Стрела-10» и ЗПРК «Тунгуска»), 2 роты (ремонтная и материального обеспечения), тех-ническую батарею.

Необходимо отметить, что в 2009 г, до переформирования в

Вид ВВТ 6-я танковая бригада 27-я мотострелковая бригада

9-я мотострелковая бригада

Л/С 2,6 тыс. чел. 2,7 тыс. чел. 3,84 тыс. чел.Танки 94 Т-72Б3 33 Т-90А 41 Т-72Б3БМП 52 БМП-2 155 (118 БТР-82А, 37 БМП-

3) 114 БМП-2

БТР 6 БТР-80 11 БТР-80 4 БТР-80М 8 2С12 Сани 24 2С12 Сани 24 2С12 СаниСГ 18 2С19 Мста-С 18 2С3 Акация 36 2С3 АкацияРСЗО 18 Град - 18 ГрадПТП - 12 МТ-12 Рапира 6 МТ-12 Рапира СПТРК - 9 Конкурс 16 Штурм-СПТРК - 27 Метис-М 27 Метис-МЗПРК 6 Тунгуска 6 Тунгуска 6 Тунгуска ЗРК 18 (12 Оса, 6 Стрела-10) 6 Стрела-10 18 (12 Оса, 6 Стрела-10)

бригаду, 4-я гв. ТД включала управ-ление, 6 полков (12-й, 13-й и 14-й Тп, 423-й МСп, 275-й САп, 538-й ЗРп) и 8 батальонов (137-й разве-дывательный, 413-й связи, 996-й РЭБ, 616-й РХБЗ, 330-й инженер-но-сапёрный, 1088-й материально-го обеспечения, ремонтно-восста-новительный и 165-й медицинский). То есть сейчас в дивизии относи-тельно прежнего штата отсутству-ют 2 полка (Тп, МСп) и 3 батальона (РЭБ, РХБЗ и ремонтно-восстано-вительный). Для приведения диви-зии в полный боевой состав она будет доразвёрнута. Впрочем, и в нынешнем штате она вдвое силь-нее украинской танковой бригады.

2-я гв. МСД (Калининец, Мо-сковской обл.) имеет 4 полка (1-й и 15-й МСп, 147-й САп, 1117-й ЗРп) и 6 батальонов (87-й танковый, 136-й разведывательный, 47-й свя-зи, 211-й инженерно-сапёрный, 1063-й материального обеспече-ния, 370 медицинский), а также 1174-й противотанковый дивизион Численность личного состава и ко-личество вооружения 2-й МСД и её МСп приведено в табл. 7.

МСп имеет управление и 4 ба-тальона (3 мотострелковых и тан-ковый), артдивизион с СГ «Гвозди-ка» и батарею РСЗО «Град», а также 7 рот (разведки, связи, РЭБ, инженерно-сапёрная, ремонтная, материального обеспечения, ме-дицинская), батарею управления начальника артиллерии и 3 взвода

(снайперов, РХБЗ, комендантская). 1-й полк имеет мотострелковые ба-тальоны с БТР-80 и миномётами «Сани», 15-й полк – БМП-2 и мино-мётами «Поднос».

САп и ЗРп дивизии организова-ны как в 4-й ТД. Противотанковый дивизион имеет 3 батареи (2 ПТРК и 1 пушечная).

Необходимо отметить, что в 2009 г, до переформирования в бри-гаду, 2-я гв. МСД включала управле-ние, 6 полков (1-й, 15-й и 283-й МСп, 1-й Тп, 147-й САп, 1117-й ЗРп) и 6 батальонов (136-й разведыва-тельный, 47-й связи, 1586-й РЭБ, 211-й инженерно-сапёрный, 614-й РХБЗ, 190-й ремонтно-восстанови-тельный, 1063-й материального обе-спечения, 370 медицинский), а так-же 1174-й противотанковый дивизион. То есть сейчас в дивизии относительно прежнего штата от-сутствуют 2 полка (Тп, МСп) и 3 ба-тальона (РЭБ, РХБЗ и ремонтно-восстановительный). Добавление отдельного танкового батальона яв-ляется попыткой повысить ударные возможности дивизии. Впрочем, и в нынешнем штате она более чем вдвое сильнее украинской механи-зированной бригады.

Предполагаемый состав сил ВСН и ВС РФ, который может быть задействован в широкомасштаб-ной войне с Украиной после 2020 г. Условия те же, что и раньше.

В варианте 1+ предполагается привлечение лишь войск ЗВО и

ЮВО (20-я ОА, 1-я ТА и бтг других бригад), а также 2-х дивизий ВДВ.

На восточном направлении 27 расчётных бригад, в т.ч.: • на территории Украины: 1-й и

2-й АК ВСН (7 ОМСбр, 3 ОМСп, 2 Абр); 15 бтг и 6 ртг ВС РФ (5 расчётных бригад). Итого 15 рас-чётных бригад.

• на территории России: 20-я ОА СВ РФ (ТД и МСД), 9 бтг СВ (3 расчётные бригады), 3 бтг ВДВ (1 расчётная бригада). Итого 12 расчётных бригад.На северном направлении 13

расчётных бригад на территории России: 1-я ТА СВ РФ (ТД и МСД, ОТбр и ОМСбр), 2 бтг СВ (1 рас-чётная бригада), 6 бтг ВДВ (2 рас-чётные бригады).

На южном направлении 4 рас-чётные бригады, в т.ч.:• в Крыму 2 бригады ВМФ (Об-

рБО и ОбрМП), 3 бтг ВДВ (1 рас-чётная бригада).

• в Приднестровье 2 бтг СВ (1 рас-чётная бригада).В сумме это 44 расчётные брига-

ды, что в 1,9 раз больше, чем у ВСУ. В варианте 2+ привлекаются

войска ЗВО и ЮВО (20-я, 47-я и 6-я ОА, 1-я ТА и бтг остальных бригад), а также 4-х дивизий ВДВ.

На восточном направлении 33 расчётные бригады, в т.ч.: • на территории Украины: 1-й и

2-й АК ВСН (7 ОМСбр, 3 ОМСп, 2 Абр) и 15 бтг и 6 ртг СВ РФ (5

расчётных бригад). Итого 15 рас-чётных бригад.

• на территории России: 20-я и 49-я ОА СВ (ТД, 2 МСД и 2 ОМСбр), 9 бтг СВ (3 расчётные бригады), 3 бтг ВДВ (1 расчётная бригада). Итого 18 расчётных бригад.На северном направлении 14

расчётных бригад на территории России: 1-я ТА и 6-я ОА СВ РФ (ТД и МСД, ОТбр и 5 ОМСбр), 6 бтг ВДВ (2 расчётные бригады).

На южном направлении 7 рас-чётных бригад, в т.ч.:• в Крыму 2 бригады ВМФ (Об-

рБО и ОбрМП), 6 бтг ВДВ (2 рас-чётные бригады).

• в Приднестровье 2 бтг СВ и 6 бтг ВДВ (3 расчётные бригады). В сумме это 54 расчётные брига-

ды, то есть в 2,3 раз больше, чем у ВСУ.

В варианте 3+ привлекаются во-йска ЗВО, ЮВО и ЦВО (20-я, 47-я, 58-я, 6-я и 2-я ОА, 1-я ТА), а также 4-х дивизий и 2-х бригад ВДВ.

На восточном направлении 38 расчётных бригад, в т.ч.: • на территории Украины: 1-й и

2-й АК ВСН (7 ОМСбр, 3 ОМСп, 2 Абр) и 15 бтг и 6 ртг ВС РФ (5 расчётных бригад). Итого 15 рас-чётных бригад.

• на территории России: 20-я, 49-я и 58-я ОА СВ (ТД, 2 МСД и 8 ОМСбр), 3 бтг ВДВ (1 расчётная бригада). Итого 23 расчётные бригады.

На северном направлении 17 расчётных бригад на территории России: 1-я ТА, 6-я и 2-я ОА СВ РФ (ТД и МСД, ОТбр и 6 ОМСбр), 6 бтг ВДВ (2 расчётные бригады).

На южном направлении 8 рас-чётных бригад, в т.ч.:• в Крыму 2 бригады ВМФ (Об-

рБО и ОбрМП), 9 бтг ВДВ (3 рас-чётные бригады).

• в Приднестровье 2 бтг СВ и 6 бтг ВДВ (3 расчётные бригады). В сумме это 63 расчётные брига-

ды, то есть в 2,7 раз больше, чем у ВСУ.

Количество расчётных бригад ВСУ и ВС РФ в 2016 и 2020+ го-дах, распределённых по украин-ским направлениям приведены в табл. 8

Из табл. 8 видно, что превосход-ство ВС РФ (и ВСН) над ВСУ по расчётным бригадам сейчас осо-бенно велико на восточном на-правлении, затем на северном. Сейчас самый мощный состав во-йск в варианте 3, затем 2. Также видно, что это превосходство осо-бенно проявится после 2020 г (са-мый мощный состав войск в вари-анте 3+, затем 2+).

Также надо помнить, что ЗВО и ЮВО РФ будут включать 5 диви-зий (2 ТД и 3 МСД), каждая из ко-торых в 3-3,5 раз сильнее соответ-ствующей украинской бригады по численности личного состава и ко-

личеству вооружения (без учёта качества), и примерно соответству-ет украинскому корпусу. С включе-нием пяти новых дивизий (и раз-вёртыванием их до полного штата) три армии ЗВО и ЮВО приобретут мощные ударный состав: 1-я ТА – ТД, МСД, ОТбр и ОМСбр; 20-я ОА – ТД и МСД; 47-я ОА – МСД и 2 ОМСбр. Ударные армии могут быть усилены ещё одной ТД (15-й), пере-везенной с Урала.

По качеству вооружения соеди-нения ВС РФ после 2020 г будут иметь ещё большее превосходство над бригадами ВСУ. В частности, часть российских соединений СВ

Направление ВСУ 2016* ВС РФ 2016 ВС РФ 2020+Вариант 1 2 3 1+ 2+ 3+Восточное 11 21 24 28 27 33 38Северное 6 9 10 13 13 14 17Южное 5 4 7 8 4 7 8

Таблица 8

* Трём ОК ВСУ переданы 4 бригады Западного ОК: Восточному ОК – 2, Северному – 1, Южному – 1

Превосходство ВС РФ (и ВСН) над ВСУ по расчётным бригадам сейчас особенно велико на восточном

направлении, затем на северном

(в т.ч. 1-й ТА и 20-й ОА) получит новейшее вооружение: танки Т-14 и тяжёлые БМП Т-15 семейства «Армата» (на 2017-2018 годы уже заказано 100 ед.), БМП Б-11 и К-17, БТР Б-10 и К-16 семейств «Курга-нец-25» и «Бумеранг», СГ 2С35 «Коалиция СВ», РСЗО «Ураган-1М» и «Торнадо-Г/С», ЗРК «Бук-М2/3, «Тор-М2У» и «Сосна». Соединения ВДВ получат БМД-4М «Садовница», БТР-МДМ «Ракуш-ка» (на 2016 г заказано соответ-ственно 144 и 60 ед.), САО «Заура-лец» и ЗРК «Птицелов». В ВС России также поступят новые си-стемы управления, связи, разведки и РЭБ. Если же они применят бое-вую авиацию, то их превосходство станет ещё более подавляющим.

А ОПК Украины в перспективе планирует поставить в ВСУ: • 50 танков БМ «Оплот» (на уров-

не танка Т-90А) до 2018 г – 50 ед., а до 2025 г – 200 ед.;

• 194 БТР-4 (заказано для СВ и НГУ);

• лёгкие БТР «Дозор-Б»; • 120-мм миномёты М120-15 «Мо-

лот» (уже поставлено 50 ед.);• 122-мм СГ «Гвоздика-У» (произ-

водить на ХТЗ через 2-3 года); • РСЗО БМ-21У «Верба» (модер-

низированный «Град» на шасси КрАЗ-6322-010);

• РСЗО «Ольха» (модернизиро-ванный «Смерч» с корректируе-мыми ракетами);

• ПТРК «Стугна-П»;

• беспилотные авиакомплексы и др. [9]Приведенное выше показывает,

что находящиеся под единым ко-мандованием ВС РФ и ВСН могут иметь сейчас количественное пре-восходство над ВСУ по расчётным бригадам на восточном украинском направлении в 2-3 раза, на север-ном – в 1,5-2 раза, на южном – до 1,5 раз, а после 2020 г. на восточном – в 2,5-3,5 раз, на северном – в 2-3 раза, на южном – до 1,5 раз. По качеству войск и вооружения войска РФ сей-час имеют определённое превосход-ство; оно значительно вырастет по-сле 2020 г. Наступлению российских войск будет способствовать отсут-ствие сплошной линии фронта и растянутость украинских войск. Пять российских дивизий обеспе-чат тактическое превосходство над бригадами ВСУ. Применение же ВС РФ боевой авиации сделает такое превосходство подавляющим. В этих условиях ВС РФ и ВСН могут попытаться реализовать несколько сценариев ведения войны против Украины, в т.ч.: 1. Захват всей территории Донец-

кой и Луганской областей;2. Захват южной части Украины до

Крыма и обеспечение сообще-ния с ним;

3. Захват всей южной части Украи-ны и обеспечение сообщения с Приднестровьем;

4. Захват всей восточной части Украины до Днепра;

Находящиеся под единым командо-ванием ВС РФ и ВСН могут иметь

сейчас количественное превосход-ство над ВСУ по расчётным брига-

дам на восточном украинском направлении в 2-3 раза, на север-

ном – в 1,5-2 раза, на южном – до 1,5 раз, а после 2020 г. на восточном – в 2,5-3,5 раз, на северном – в 2-3 раза,

на южном – до 1,5 раз

5. Захват всей территории Украины.Наиболее вероятные сценарии

сейчас – 1 и 2, для остальных не хватит войск. После 2020 г. вероят-ность сценариев 3 и 4 повышается.

Каким же образом ВСУ смогут отразить эту потенциальную агрессию?

Представляется целесообраз-ным, чтобы украинское руковод-ство рассмотрело вопрос о приня-тии ответных организационно-технических мер для обеспечения отражения воз-можного широкомасштабного на-ступления войск ВСН и ВС РФ (включая танковые и мотострелко-вые дивизии). В том числе:• Сформировать на базе 4-х меха-

низированных бригад 4 механи-зированные дивизии (МД), спо-собные успешно противостоять российским дивизиям и одновре-менно служить средством страте-гического сдерживания от воз-можной российской агрессии.

• В каждой МД предлагается иметь 3 механизированные бригады (по 2 танковых и 2 механизирован-ных батальона, самоходному арт-дивизиону СГ «Гвоздика», зенит-ному дивизиону ЗПРК «Тунгуска» и ЗРК «Стрела-10», дивизиону ПТРК «Конкурс»/«Стугна-П», плюс роты обеспечения), арт-полк (дивизион СГ «Акация» и 2 дивизиона РСЗО «Верба»), зе-нитно-ракетный полк (ЗРК «Оса-АК»), противотанковый полк (по

дивизиону пушек «Гиацинт-Б/С», ПТРК «Штурм-С»/«Стугна-П» и ЗСУ «Шилка»/ЗУ-23), 2 мотопе-хотных батальона и батальоны обеспечения. В такой дивизии может быть 186 танков, 240 БМП, 36 миномётов «Молот», 72 СГ (54 «Гвоздика» и 18 «Акация»), 24 РСЗО «Верба», 12 ЗСУ «Шилка»/ЗУ-23, 18 ЗПРК «Тунгуска», 18 ЗРК «Стрела-10», 20 ЗРК «Оса», 12 пушек «Гиацинт-Б/С», 48 ПТРК «Стугна-П», 24 ПТРК «Конкурс»/«Штурм-С».

• Довести боевой состав СВ до 35 расчётных бригад или 4-х МД и 23-х боевых бригад (3 танковые, 12 механизированных, 2 горно-штурмовые, 4 аэромобильные, воздушно-десантная, морской пехоты). Содержать 5 артилле-рийских бригад и 4 реактивных полка.

• Довести боевой состав украин-ских ОК: «Восток» – до 2-х МД и 12 бригад (2 танковые, 8 механи-зированных, воздушно-десант-ная, аэромобильная); «Север» – до 2-х МД и 5 бригад (танковая, 3 механизированные, аэромо-бильная), «Юг» – до 3-х бригад (механизированная, морской пе-хоты, аэромобильная), «Запад» – до 3-х бригад (2 горно-штурмо-вые, аэромобильная).

• Обеспечить сформированные дивизии подготовленным лич-ным составом и вооружением (танками, БМП, БТР, миномёта-

Наиболее вероятные сценарии сейчас – 1 и 2, для остальных не

хватит войск. После 2020 г. вероят-ность сценариев 3 и 4 повышается

ми, СГ, РСЗО, ЗРК и т.д. – снача-ла существующими, а затем но-выми, созданными ОПК Украины).

• Использовать для борьбы с рос-сийскими танками Т-72Б3 и Т-90А украинские 130-мм/152-мм ПТРК «Стугна-П» с дально-стью стрельбы до 5/5,5 км, про-бивающие броню 800/1100 мм.

• Использовать для борьбы с но-выми российскими танками Т-14 и тяжёлыми БМП Т-15 су-ществующие 152-мм пушки «Гиацинт-Б/С». ВС Украины в 2016 г имели 130 пушек «Гиацинт-Б» и 6 – «Гиацинт-С». В боекомплекте пушек есть ку-мулятивные снаряды, но даже осколочно-фугасные снаряды способны вывести из строя танк Т-14 «Армата». Целесообразно создать для этих пушек подкали-берные снаряды, а для повыше-ния мобильности – выпускать самоходные установки с пушка-ми от «Гиацинт-Б» на шасси тан-ков Т-64 или Т-72.

• Использовать ЗСУ «Шилка»/ЗУ-23 для повреждения приборов наблюдения, прицелов и антенн РЛС КАЗ танков Т-14 и БМП Т-15, а устаревшие ПТУР «Конкурс»/«Штурм-С» – для из-расходования поражающих эле-ментов их КАЗ «Афганит».

• Создать и внедрить в войска новые ПТРК на базе украин-ской вертолётной ПТРК «АЛЬ-ТА» с дальностью стрельбы 7,5/12 км, пробивающих броню св. 1200 мм и способных успеш-но бороться с танками Т-14 «Армата» и БМП Т-15 «Барба-рис», оснащённых усиленной бронёй, ДЗ и КАЗ.

• Создать и внедрить в войска но-вые ЗРК малой и средней даль-ности на основе ракет «воздух-воздух» «Грань» и Р-27.

ЛИТЕРАТУРА1. ТЕРРИТОРИАЛЬНЫЕ ВО-

ЙСКА РОССИИ В СИСТЕМЕ ПОДГОТОВКИ МОБРЕЗЕРВА // ВИКЛИКИ та РИЗИКИ. Безпеко-вий огляд ЦДАКР. – 2016. – 8. – 36-60

2. Западный военный округ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/zapadnyj-voennyj-okrug.html

3. ВОССОЗДАНИЕ ДИВИ-ЗИЙ В РОССИИ – ПРОДОЛЖЕ-НИЕ СЛЕДУЕТ // ВИКЛИКИ та РИЗИКИ. Безпековий огляд ЦДАКР. – 2016. – 3. – 43-60

4. Воздвиженский К. Пять трендов, которые делают измене-ния в украинской армии необрати-мыми // http://inosmi.ru/military/20160513/236518400.html

newsletter 31 05-2016(49-10)

News & Politics

wasp newsletter ~ 01/01/49

boiling point newsletter 49

newsletter 49 2012

newsletter no. 49

pefc newsletter 49 january 2011

newsletter impact n°49

aark newsletter amphibian ark newsletter · 2020-03-08 ·...

hsl-49 ombudsman newsletter january/february 2013

140.109.24.171/home/publish/pdf/newsletter/31/31-105-116.pdf ·...

npcs (www.niir.org) newsletter- 49

wasp newsletter ~ 09/01/49

newsletter 49

tfac newsletter vol.49

newsletter no. 49 - july 2014

lhp newsletter 49 2010

the - trivandrum international school · author: zenya...

newsletter t&p n°49

#49-gepra newsletter january-march 2016

sghs newsletter - issue 49

tfac newsletter vol. 49