Петро Мідянка. 40 сонетів і гербарій

8

МаргариТа корзо

[ Числа ]

Серію засновано2013 року 

2випуск

Петро Мідянка

сонетіві гербарій

КиївLaurus2013

УДК 82.161.2-1ББК 84(4УКР)6-5 М 65

Мідянка, Петро. 40 сонетів і гербарій: Поезії. — К.: Laurus, 2013. — 120 с. (Серія «Числа», вип. 2)

Петро Мідянка народився 14 травня 1959 року в селі Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного уні-верситету. З 1982 року працює вчителем української мо-ви і літератури в загальноосвітніх школах сіл Новоселиця і Тисолове Тячівського району. Лауреат всеукраїнської премії «Благовіст» (1995), премії літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» (1995), переможець книжкового рейтингу «ЛітАкцент року — 2008» у номінації «Художня література». 2012 ро-ку удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Упорядник серії Інна Булкіна

ISBN 978-966-2449-29-7 (Мідянка) 2013 © Петро МідянкаISBN 978–966–2449–31–0 («Числа») 2013 © Видавництво Laurus 2013 © Інна Булкіна, передмова

5

ЗМІСТ

9 Інна Булкіна. Антологія Петра Мідянки

СОНЕТИ

19 У закутку старенької сім’ї20 Недовговічний березневий сніг21 Текля Бурачинська22 Марія Волянська23 Давно розпух патріотичний бант…24 На Буковель прийдуть лещетарі…25 Млины мадярські попри Тису є26 Ерделій-Гриць — сиґотський матурант…27 Господні блага, але хто блажен?28 Це, Томаше, Клокен — не манекен…29 Ти спочиваєш. Може, між святих…30 Росте зелена папороть-орляк…31 Вона була гайналька шпорівна…32 Затемнений від зелені понір…33 Моравський валаше, той цитрусовий цвіт…34 Прусак сказав: «Всі злодії печені…»35 У що ти, русине, забив малий цвяшок?36 Опус для Якимечка37 Невицька38 Кремницька39 Медвецька

6

40 Бабота41 Сріблом розливається Надь-Аг…42 Козич43 Штефуца44 Дуда45 Владімір Потапов46 Всеволод Коломацький47 Михаїл Продан48 Юрій Русинко49 Церковця стара пуд Фурмазаном…50 На крайці поля ти ще сам на сам…51 Солодкий звук лужанської неділі…52 Коли спалив ти яворовий лист…53 Шпитальна каполна. Ерделій і книжки…54 У петечку різдвянім Петечел…55 Гудок із «Балінта» звивався, наче Уг…56 На Пушкінській нам віяв протяг стріч…57 Поза димами анаші та дроґ…58 Ідіть на перерву

ГЕРБАРІЙ

61 Ріс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий ільм?62 Вона розрізняє арніку й материнку…64 В Гаржилесі в грудні розмарин…65 Андріїв місяць, в окиді ліси…66 Мав би я прийти на Стинашору…67 Вона лежала вже о тій порі…68 Мені б хотілося в Сибіу й Петрошань…69 Гладенькі атласи старої постелі…70 Портрет вулиці на провінції

7

71 Тут все по-давньому, сотають тихо будні…72 Місцина73 Ляже осінь в білу домовину…74 Знайомий дім75 Січневий шпацир на Володимирській76 Роздуми на бруківці Латоричного двору в Мукачеві77 Периферійна елегія79 Ужгородська ремінісценція81 Захоплююся капітелями, вписую…82 Пейзанський настрій83 Підполонинська елегія85 Дім на Старій Собранецькій86 Жар бегоній на площах Ростова…87 Важкі каштани котяться вниз…88 Репліка наприкінці осені89 Зимове90 Через три готари92 Некозацьке подвір’я93 Прагнення листопаду94 Виписка з автобіографії філістера95 Під осінь96 Монолог поза Патагонією97 Запали щоки в явора, як і в мене запали…98 А світ тобі хребти загородили…99 То ваша біла сукня й біла ніч…100 Моя майстерня101 Проміщанська оповідка?102 З альпійських лук високогірних103 Еритроній на Странзулі104 Ламав ільмове листя, хруст гілок…105 Що у цім високогірнім Лузі?

8

106 Олія трояндова, ніжна благість олив…107 Колійова яремчанська вілла…108 Чомусь блукаєш в букових лісах…109 Все рідше їздиш у долину Унг…110 В черешнях диких бродять дикі пави…111 Іще не темно — сутінь в жолобах…112 Затісна така кнайпова саля…113 Хтось з нього кпив: «Це був карпатський гад…» 115 Словничок малозрозумілих слів та зворотів

9

Антологія Петра Мідянки

Титульну «антологію», про яку тут йдеться, треба ро-зуміти не у нинішньому, звичному для нас значенні — «збірка творів різних авторів». Перш за все нагадаємо, як це розуміли в ранні часи: «антологія» — грецькою мовою «квіткослов», «зібрання квітів». Коли ця назва з’явилася на збірках зразкових творів, це було щось на кшталт метафори. Однак у нашому випадку йдеться не про поетичне зібрання як таке, а саме про «антологічну поезію». Цей предмет належить вже Новому часу, так стали іменувати поезію, що орієнтувалася на античні зразки, і таким творам були властиві «простота і єдність задуму, здатність виразити його в невеликому обсязі, простодушність і водночас піднесеність тону, пластич-ність та грація форми». Власне, цю дефініцію було вжи-то в середині XIX сторіччя стосовно «Римських елегій» Ґьоте. Я ж нагадую тут про «антологію», маючи на ува-зі сонети Петра Мідянки. Якщо дотримуватися суворих жанрових засад, це не зовсім правильно, сонет — фор-ма не антична, а ренесансна. Проте… Мідянка — поет антологічний у повному розумінні цього слова, і вига-дане колись визначення антологічної поезії, здається, було знайдене саме для нього.

Статті про творчість Мідянки часто починають з проголошення його «наднайзвичайнішим», «найди-вовижнішим» і «найбільш екзотичним» серед україн-

10

ських поетів. Я додам, що він — найгерметичніший із сучасних поетів. У нинішній літературній ситуації він справді нагадує екзотичну рослину, причому «екзота» тут не мовна фігура, а пряме словникове визначення. «Екзотичний»  — це «химерний, дивовижний, такий, що належить до незвичної, чужої культури». Мідянка, справді, не зовсім «звичний» український поет, він на-лежить до іншої культури, до іншого простору, навіть до іншої мови. Герметичність Мідянки виходить не з якоїсь виняткової розумової перевантаженості йо-го вір шів, навпаки — вони антологічно ясні та прозо-рі. Але так само, як його гірська «мала країна» — закри-та, важкодоступна, віддалена від гучних «глобальних віянь» і мультикультурних мегаполісів, так само зали-шається маловідомою і консервативною її культура, і саме так залишається дивною, архаїчною та напівзро-зумілою її мова.

Колись Сергій Жадан озаглавив свою статтю про Мідянку парафразом одного з найвідоміших його ряд-ків: «Петро Мідянка — русин чи хохол?» В оригіналь-ному вірші Мідянки мова йде про Андрія Вархолу, але суть у тому, що Мідянка справді є русином, залиша-ючись при цьому українським поетом. Це факт його біографії, в ньому не варто шукати жодного політич-ного чи ідеологічного смислу. Це його культурний ви-бір. Мідянка заносить на ментальну карту сьогоден-ної Європи свою малу країну — Закарпатську, Червону Русь, — з усіма її річками і селищами, з її химерною мо-вою, з її міфами та культурними героями. Закарпаття на карті виглядає досить компактно, але сполучення і дороги тут такі, що єдиний автобус з Ужгорода до мі-

11

дянчиного Широкого Лугу доїздить годин за п’ять чи й шість. Сюди досить пізно добувся інтернет, тут пере-бої з електрикою, тут топлять печі, і колодязь тут досі популярніший за водопровід. Андрій Любка в недав-ній статті про Мідянку обізвав це місце «кінцем гео-графії». Щодо мови, так, ця «європейська маргіналія» насправді архаїчна й неймовірно строката,  — такий собі східноєвропейський «лінгвогербарій».

Але здається, що парадокс Мідянки в тому, що йо-го вірші менш за все схожі на ті зразки, що їх наводять у словниках та енциклопедіях як «приклади сучасної ру-синської літературної мови». Той самий Андрій Любка, «корінний закарпатець», запевняє, що деякі слова у ві-ршах Мідянки не розуміє поготів і що в цьому з ним «солідарні» односельчани Мідянки.

Разом із тим панує така ідея, нібито Мідянка пере-насичує свої вірші місцевими реаліями і діалектизма-ми (якщо у принципі припустити, що русинська мова є діалектом української, але з тим же успіхом її мож-на віднести до діалектів словацької, чи просто вважа-ти однією з малих слов’янських мов  — у сербському Воєводині, до слова, її визнано як одну з офіційних). Але, здається, все набагато складніше. Позаяк ця арха-їчна «регіональна» історія в Мідянчиних віршах напро-чуд «модернізована» і в принципі відірвана від свого етнографічного «ґрунту».

Давні мадяризми, воля схизми,Вощані свічки у головах.І нінгун юдейський, і кафізмиПадають на порох і на прах.

12

У тих віршах славнозвісних «діалектизмів» ані-трохи не більше, ніж умовних «варваризмів», поетич-них неологізмів і «культурних імен»  — розпізнаваль-них знаків європейської сецесії. До речі, Мідянка вза-галі часто-густо вставляє у вірші всілякі «-ізми», і дивна річ: у будь-якому іншому місці вони виглядали б по-етичною недоречністю, а тут лише додають вишуканої магії звуку. І враховуючи все це, послідовний селянин та домосід за життя — Мідянка в поезії якщо і не «лю-дина світу», проте безумовно «людина Міста», причо-му це його Місто належить до певного часопростору: це східноєвропейське Місто першої третини ХХ століття.

Тут все по-давньому. Сотають тихо будні,Бістро, готелики, старі перукарі.Вузенькі вулиці підметені, нелюдні.Ті ж перехожі; квіти у дворі.

Не виключено, що саме такий — закритий, нена-че вилучений з історії та географії спосіб життя — до-зволяє (або змушує) створювати єдиний у своєму роді анахронний габітус.

У текстах Мідянки частіше зустрічаєш Кафку чи Ерделі, ніж якогось класичного персонажа «сільської лірики», такого собі умовного пейзанина, представ-ника настільки ж умовного народу. І це при тому, що Мідянка — справжній селянин, — не в сенсі дачно-літе-ратурному, декоративному, як це зазвичай у нас буває, а — буквально: все його життя проходить у Широкому Лузі. По закінченні університету він повернувся до батьківської хати, тому що «молодший син» і тому що «так прийнято». Він уже тридцять років учителює в

13

сільській школі і кожен будень їздить на роботу в сусід-нє Тисолове. Він має належне господарство, живність, сад та город. Його дуже легко уявити героєм давньо-грецької ідилії, проте... власні його вірші не дозволя-ють цього зробити, чинять опір. Йому ніщо не заважало «увійти в образ», але, ймовірно, саме через ту етногра-фічну «підказаність», «нав’язаність» поетичної ролі він обрав своє умовне «Місто культури».

Мідянка — консервативний інтелектуал чи модер-ний консерватор? Його консерватизм та його традиці-оналізм важать більше і глибше, ніж культурна орієн-тація чи літературна цитата. Його екзотичний глосарій поєднаний з абсолютно ясним, раціональним синтак-сисом. Свідомо чи підсвідомо, але він обмежує всі свої лексичні витончення найтрадиційнішою формою. Він віддає перевагу сонетам, так званим «устоялим фор-мам», не лише для того, щоб похизуватися поетичною технікою. (До речі, його римування здебільшого тяжіє до сонетного, навіть там, де строфа не налічує сакра-ментальних чотирнадцяти рядків.) Отож здається, що його прийом полягає в навмисності цього конфлікту між нетрадиційною лексикою і традиційною формою, між ускладненістю мови і простотою вираження.

Мідянчин стиль іноді називають «номінатив-ним», і справді: його зачини нагадують статті зі слов-ника, а його антологічні інтонації наближаються до середньовічних географічних чи ботанічних тракта-тів: ця поезія «розкреслює» свій зникаючий «малий простір», заносить його до певного культурного ар-хіву. В цьому сенсі показовим (ключовим) стає вірш під назвою «Ільмовий листочок» (за цим віршем бу-

14

ло названо і тогорічну збірку, що вийшла в Ужгороді). Ільмом зветься в’яз  — берест на тій розмовній ла-тинці, яка збереглась іще на «периферії Центральної Європи». У витонченому мереживі поетичної мови Мідянки, де поєднано модернізм і архаїку, міфоло-гічну символіку і енциклопедичні раритети, той «іль-мовий листочок» повинен нагадати і про вологий дух дикої природи, і про книжкову закладку (артефакт), та нарешті й про культурну традицію: «опалий лис-ток»  — багато разів повторена в європейській ліри-ці Нового часу гораціанська цитата. Мабуть, сухим та опалим листям європейських елегіків можна вкрити карпатські ліси. І всі ці культурні значення послідов-но вміщені в три короткі строфи досконалої антоло-гічної мініатюри. Природний рух цього сюжету під-казує напрямок — від натури до артефакту, від воло-гої ущелини до засушеного листка (книжкової заклад-ки), і далі — до узагальнення, поетичної цитати, елегії Горація. Проте Мідянка обирає несподіване рішення, у нього суха закладинка змушує пригадати вогкі, укри-ті листям схили, і лише літаючий листок повертає рух пам’яті до гораціанського ільма.

Ріс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий ільм?Зібрав листок і користав закладку.Де тексти про Вільгельмів та про Вільм…І хтось приніс в дарунок шоколадку.В ущелині відсирів зелен-мрок.Немов неторканість відкладеного звою.Важкий на схилах кожен порух, крок,Як доведеться бути під горою.Летить листок, тріпоче і тремтить.

15

Поволі падає до змокла резервацій.Політ листочка з ільма, щасну митьУздрів, увидів не лише Горацій…

Ця стаття починалася з популярного трюїзму про «найдивовижнішого і найекзотичнішого українсько-го поета». На завершення, подібно до того ільмового листочка, теж «опишу коло» і виголошу ще одне «за-гальне місце»: вважається, ніби вірші Мідянки не на-даються до перекладу. В цьому є свій сенс, вони й на-справді начебто написані кількома мовами. Не ви-падково Мідянка пропонує «читання зі словником», відтворюючи єдине у своєму роді поєднання чистої поезії з ученою лексикографією.

Інна Булкіна

[ СО Н Е Т И ]

19

* * *

У закутку старенької сім’їВоно пищало в конопляній рянді.Вже набувались нанашки порядніПід розігріте цокання змії.

В плаценті народилося, не вмре…І тицьнули олівчика між пальці.І біла булка в гусячому смальці…І смалець хто з ряднини відпере?

А далі в терня все пішло життя:Гризоти, клятва, наркота й пиття.Дещиця дару, як лопата ріні.

Перевертались у труні батьки,Покинувши чертежики й нивки.На перевіз монети є розмінні.

20

* * *

Недовговічний березневий сніг.І дикі гуси попід небесами.Дощі шмагають ці кряжі пасамиІ первоцвіти хиляться до ніг.

Волого в затінках. Лежить там світлотіньТа скапує вода у чорні лунки,Підмочуючи триколір медункиІ наносну під зворинкою рінь.

Великопісна, Господи, вода.До неї оцет, сода, без трудаДодасться там маленька горстка глею.

Пилок вільшини, золото ліщин,Теплінь і запах ладану й вощинПонад розвільглою й маркотною землею.

21

Текля Бурачинська

Оксані Зеленчук-Рибарук

Тепер вона уздрить по через СтіксКрізь тілеса у кептарях і гачахПлебанію, де кропива собачаЗаплуталась в пухкий лисичий хвіст.

Бувало, подавала в кришталіНапій із афини гостям, горня розводу.В сукенці чорній посеред народу,Поміж кошуль, де срібні мотилі.

Гора Ігрець: там арідник, мольфар.А на дорозі — жовте світло з фар,При скруті ще смеречина похила.

Говірка криворівська і дзвінок,Як запахи з травневих яблінок.Це пані Текля зроду ще любила.

22

Марія Волянська

А на пательні корчаться стругиІ закипає в кітлику сметана.І втішена сама Обрадованна,І в зелені Грушевського морги.

Від Мітчука, від ґражди біла бер,По ній Франко іде в «одежі слова».Сова на Добошанці безголоваПугукає. Старий гуцул помер.

Марія вміло додає крохмаль:І комірець аж світиться. ЕмальВ кухоннім креденсі на сонці половіє

А бричка війтова звертає вже за ріг,Де традиційно: яблучний пирігЗ переписів Волянської Марії.

23

* * *

Давно розпух патріотичний бант,Мироточива критика й плаксива.Дарма підлещують на дармоїдний ґрант,І чечекоче в гіллі сойка сива…

Зненацька залетіла в строгий щовб.При ділі пані, всім єством в процесі.Всю плутанину київських трущоб:Бублейниці й тітки довготелесі

Порозмотала, як тугий клубок.Там андеґраунд, а ген там лубок,А ось достойна ще шпалера хінська.

Там куртуазно й нагло валить вал,За шкаликом поету синій шалОтак граційно складує Славінська.

24

* * *

Юрієві Баюраку

На Буковель прийдуть лещетарі,Затребувавши самогону й м’яса.Асекурація безпечна волопаса,Ще й він по Добошанці йде горі.

Яремче й Черче геть у далині…Багаті ризниця й ікони в Криворівні.Бабки з гуцульських сіл багатослівні,З орлиними носами леґіні…

Геть начисто аплікаційний сюр:Анімаційні блискавки й удариВ тунель австрійський та угорський мур.

Від перевалу йдуть перісті хмари,Як розкуйовджені притисенські бет яри,Що тютюну взяли на перекур.

25

* * *

Млины мадярські попри Тису єІдуть плоти долу водов поволи.На ровінь везу в торбі мало солиНад шашом рано сонічко встає.І сниться ми горі густий шувар,Тучна мітлоха, дзвунка і пожонка.Косов не кывана моя широка лонкаІ не дрічна у мене нині твар.Коли турні укаже Коложвар,А торони я видів іще перше.Масні в паприці терпеші на тепші.Та вчувимся ги Ференц-Йожеф царь.Во веси Углії всі сродники померші…Я борацовки вицідив погар.

26

* * *

Ерделій-Гриць — сиґотський матурантУ машличку, в крохмалевій сорочці.«Токай-Підгір’я ще далеко, хлопці», —Відлунює на вуличці дискант.

Від ексцеленції ти не одержиш ґрант,Ґравюри Лама, різання Мореллі.Ти просто Бийло, з прізвищем Ерделі,Волошини кепкують акурат.

Та соус цей із білого вина,У портах тячівських тужавіють грезна.І бачі Шімон смокче смачно піпку.

Моя вітцівщино, мальована й сумна,Твоя кераміка, сувої полотна —І на початку шляху, й напослідку.

27

* * *

Господні блага, але хто блажен?Магнолій крем і черешнева пудра…Є мудрошаг, коли жона ще мудра!Чи маєш дух насправді сокрушен?

Крюшон на стіл, цукерки від «Рошен»,Всі забаганки пана Мандельштама.І штамбову троянду чайна дамаНа всякий випадок ховає під плащем.

У зворі — дивина й один темник,Самотня постать, ще німий язик.Він задубів, затерп в своєму горі.

Наплодився тут гав’яз і рамник,Зачервонів, нагрівся вже тросник,Але не в нас. На Галілейськім морі.

28

* * *

Це, Томаше, Клокен — не манекен,Це ми хоснуємо іще спиртянку «Вдалу».Тут зовсім недалеко до Ардялу,Тут можна пішки, можна і конем.

Ми обчину запросто перетнем,На подинці зеленій закімарим.Куди несуться свидовецькі хмари?Не на вертуп, то лишень на Клокен?

«О бідеш олаг, бідеш угророс»,Кого образили, знівечили когось?Дали солений банош на Банаті?

До цівки бучка зав’язали трос,Найвищий Марамороський Петрос,А мочаристі жаби балухаті?!

29

* * *

Ти спочиваєш. Може, між святих,Легка Тобі карпатська рідна глина.Молитва, як амброзія бджолина.І досконалий був у Тебе стих.

І вклоняться раб Божий чи рабаЗа приворіт, навернення і ласку.Вкушатимеш щодня Господню паскуІ половітимуть духовнії хліба.

Піднесені храмина кожна й скит,Омитий сльозами духовними БескидІ на хрестах колосся повне жита

Велике світло лине до осель —Не кварц з твердих марамороських скель,А сяєво душі Архімандрита!

30

* * *

Росте зелена папороть-орлякНа полянках запущених, на пустах.Монастирі відроджені під Хустом.В шинкові селиськім заблуканий пияк.

Колись вояк, колись ґазда і муж,Маріхуана й конопля під носом.Креми тістечок, всипані кокосом,Вугор у Тисі, безоружний вуж.

Молитва ігуменій, бо пропащ.Не пригадають, що то братчик наш…Приют старечий, зимний сиротинець.

Ідуть паломники до споконвічних хащ,Де мантії снують, де панський плащ.Тече мазут на драгівський гостинець.

105

* * *

Що у цім високогірнім Лузі?По пустарах висохлі паші…Говлі ловлять гадиків в ярузіІ летять на дальші лопоті.

Давні мадяризми, воля схизми,Вощані свічки у головах.І нінгун юдейський, кафізмиПадають на порох і на прах.

Батько пішки дибає в Кривулю,Мама мливо тягне із млина.Не знайшов ніхто оприську кулю…З півночі — стіна, полонина…

106

* * *

Олія трояндова, ніжна благість олив,Слова сполучаєш, незграбно, як учень.Ти день учорашній поспішно згубив.І вже не потрібно ніяких відлучень.Гайдуча капуста. Столовий прибор.І все із тостами й малими стишками.Один наслухаєш органи і хор…Школярі з телефонами, не із книжками.Бандерас у Малазі. Його санґрії, джин.Вдала роль бізнесова старого актора…Що білі суцвіття цих причеп, цих ожин?І цяткована шапочка від мухомора?

107

* * *

Колійова яремчанська вілла,Пані Калиновська у бордо.Серпень висипається на тіло,Як достиглі афини в відро.На Пруті якась біда в пуеро,Виголос недільний од попа.Зависає, висне наше «Nero»,Як туристська в казанку крупа.Шоколадна плитка і цеголки;По сходинках з ясена — наверх.Шиє швидко смерекова голкаСаван приготований на смерть…

108

* * *

Чомусь блукаєш в букових лісах…Замало дому? Пахнуть коленкори…Зі стін в шпалерах вже чигає страхУ цім оточенні, і хочеться у гори.

Ще з осені у горах ти не був,Відтоді бачив трохи не півсвіту.Не запідозрив, як «корінфський» букДотягся головою до блакиту…

Хоч гори поруч — білі, снігові,Підступні взимку кручі карколомні…Пташки дрібненькі, може, там живі,Та ще вовки без лігвища, бездомні.

Так, гори поруч — обчини, плеші…Лови гриби губами із долини;Між ледеринами щось діється в душі,Між фурнітурою з сухої деревини,Коли читаєш: «Чоловік із глини…»,Та ще його одухотворить біс.

Ти вибираєш дебрю, плай і ліс…

109

* * *

Все рідше їздиш у долину Унг;Вона й тепер у вересневій звабі.Був Верешмарті й споночілий табір,В оточенні вербовім теплий луг.На берегах — твій заповідний гайТа урвища ворочівські замшілі.Роки тому — погожої неділіЗ палітрою прийшов сюди Бокшай,Не помічаючи пелевню, темний саж,Кармінний крик кизилу, крутіль хмелю!Розкішний дуб на маківці, на скелі:Долина Унг — бокшаївський пейзаж.Долина Унг — оце кривавий гольд,Це кадастральні угри й чорні руки,Побіля «Скалки» колонада буків.Це «Хліб в Ужку», це твій «Вітольд…»Не обминай в душі такі краї!Там град на вигині, собори і костьоли…Поодинока рибка хвилю коле —На матиці води, у течії…

110

* * *

В черешнях диких бродять дикі пави,Свічки метрові в ріст — на полянках.Вони приходять з боку Колочави,Вони прийдуть із погаром в руках.Тут салашик, розкопана криничка,Тут так добрі лежати на траві.Коли ще відкоркована скляничка,Коли веселка сяє в голові.Вони п’яниці й добрі пиворізи?Їм би на скелі, на круті дебрі!Простоволосий ортодокс із ІзиЖиття прожив в афонській конурі…І все ж не йдуть з Німецької КучавиВ замоклих складках зношених одеж.Ті, хто приходить з боку Колочави,Вони свої. Давно до себе ждеш…

111

* * *

Іще не темно — сутінь в жолобах,Гриби в кущах, грибів тих — пологами.О не топчися грішними ночами,Хоч повно яфин сизих по грибах,Бо ти не знаєш — час той у землі?Чи в праосінньому серпневому повітрі,Чи в голосних цимбалах, теплій цитрі?До цього наші мізки замалі.Шорсткий приполонинський яфинникНе злиже лань м’ясистими губами.Ярки вузькі між давніми гробамиІ по ярках — овечий марадик.

112

* * *

Затісна така кнайпова саля,Як каньйон на Ізі, як трахея.Спить селечко під верхом, Розавля,В запахах спаржі та сельдерея.Бебехи пастуші під столами,Випадкові жмутики мітлохи.Човгають по плитці постолами,Видно, марамороські волохи.Рижа розсипається із сармиНа штани ворсисті, на качули.Мряка розсівається пасамиНа довколишні обчини та менчули.

113

* * *

Хтось з нього кпив: «Це був карпатський гад…»Порфіра іван-чаю, коноплянка.І раптом бачать, що змія мідянкаНечутно виповзла собі на променад.

Проз теплих каменів прикорзоських пивниць,Де етерніт, де Ленґа конструктивна,Де старовинна кадебістська ксиваСпочила в поросі неметених полиць.

Як плазуна, полохались жінки…Воно ж не навчене ні шору, ні порядку.Воно залізло в тютюнову грядку,З міжряддя лічить в небесах зірки.

Пан Домінік потверджував: «Уі».А пані Ержа сіпала плечима …Така вже в него поетична схима,Такий норов карпатської змії.

115

Словничок малозрозумілих слів та зворотів

Аер — повітряАллаш — риштованняАндьол — ангел

Бабчик — бичок (риба)Байниш — різновид бур’януБаники — рулетБанкош — банкірБанно — сумноБаракош — лихварБаршоновий — оксамитовийБачі — дядькоБаюр — тканий пояс для торбиБештелювати — гарантуватиБіловусник — рослина з родини злаковихБлавати — квітиБоканч — черевикБоровка — ялівецьБороцква — абрикосБрадолець — неякісна траваБудєлар — гаманець, портмонеБужена — копченаБунтик — пачкаБучина — зарості бука

Вадас — мисливецьВадаска — полюванняВто бровза — це сода

116

Вурда — варений невитриманий сир

Гайташі — стрічки на фартусіГайтувати — заморюватиГалайк — галас, крик, голосний співГалір — комір Гамора — кузня, залізоробний заводГеренда — сволокГодь водь, солго Алексіус? (угор.) — як, справи, слуго

Олексо?Гольд — земельна міраГунгаріальний — угорський

Дик — дикий вепр

Енгедувати — вибачити

Звораш — вершина в КарпатахЗемплін — історична область у СловаччиніЗомкло — провалля

Калап — капелюхКапура — хвіртка

Лада — скриняЛампаш — світильникЛанц — ланцюг Леанка — сорт виноградуЛегінь — хлопецьЛепедьови — простирадлаЛигнути — ковтнутиЛуфт — повітря

Марга — худобаМацур — кітМашлик, машля — краваткаМаштальня — возарня

117

Мег голт — помертиМеппе — сволокМілоть — повстяна одежа

Нигда — ніколиНикати — дивитисяНя — менеНямеші — дрібна шляхта в Угорщині, переважно в

МарамурешіНяньо — батько

Обчини — безлісі гірськи хребтиОпайчик — каганецьОргона — бузокОрсаг — державаОрсацький — державнийОтава — трава, що відростає на місці скошеної

Пак — тодіПаленка — горілкаПарадний — пишнийПацерки — намистоПаша — траваПерик — харіус (риба)Петек — верхній вовняний одяг Петечок — гунькаПетрівка — піст, що починається через тиждень

після свята Зіслання Святого Духа (відзначається на 50-й день по Великодню) і закінчується у день святих Апостолів Петра й Павла, 12 липня

Під — горищеПінка — люлечкаПовара — спекаПогар — келих

118

Поле — у горян — не поросла лісом територіяПоліг — скошена трава, що лежить та земліПрімаш — перший скрипальПсянка — трава біловусникПужджа — пеня

Рабловати — грабувати Райзовати — малюватиРатота, рантота — яєшня на сметаніРеклик — піджакРіща — сушняк, сухе гілляРовка — лисицяРяндя — ганчір’я

Салаш — хатка в горахСвічурник — тирличСелемена — дерев’яна балкаСкрофа — скрухаСпрут — форельСтая — житло горян-пастухів на полониніСтрінкашка — примула

Телеп — місцевістьТіочел — підсніжникТолвай — злодійТочок (діал.) — видовбана з дерева невеличка

посудина, куди наливають воду й кладуть брусок для гостріння коси

Тромбіташ — той, хто грає на трембітіТурні — вежі

Файка — люлькаФанк — пончикФараметлики — вишивка чоловічої сорочкиФатюв — хлопець

119

Фелвідек — верховинаФирес — лісопилкаФійовка — шухлядаФінанс — податківецьФінджї — філіжанкиФіник — хрещеникФодри — складки одягуФурманьош — візник

Хамник — чагарникХрабусг — трава

Цайгер — годинкова стрілкаЦімбор — товариш Цюрікнути — відступити, повернутися

Чіжми — чоботиЧіношний — хороший, гарнийЧовлент — м’ясна страва з бобамиЧурити — текти

Шаркань — летючий змій, драконШаш — очерет Шашка — шашільШетемені — тістечкаШіковний — спритний Шпайз — кухняШпіц — шпильШтол — кам’яниста гірська порода

Югас — вівчар

Літературно-художнє видання

Серія «Числа»Випуск 2

Петро Мідянка

40 сонетіві гербарій(Російською мовою)

Редактор-упорядник Інна БулкінаОбкладинка Тетяни ЛаскаревськоїВідповідальний за випуск Микола Климчук

Підписано до друку 20.04.2013. Формат 70х100 1/32.Гарнітура PT Serif Pro, PT Sans Pro. Папір офс. Друк офс. Зам. № 13-107.Тираж 1000 прим.

Видавництво «Laurus»ДК № 4240 від 23.12.201104114, Київ, вул. Дубровицька, 28Телефон: 0 (44) 234-16-30laurus.info@yahoo.comwww.laurus.meІнші книжки видавництва http://issuu.com/laurus_press

Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”»ДК № 2715 від 07.12.200602094, Київ, вул. Віскозна, 8Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45

8

МаргариТа корзо