Екологічна стежка.

Екологічна стежка в

заплаві річки Нижня Терса.

Мета:Познайомити учнів з рослинним і тваринним світом нашої місцевості, з складними взаємовідносинами в

біогеоценозах, з видами занесеними в Червону книгу України та впливом діяльності людини на природу.

Звернути увагу учнів на екологічну пристосова- ність організмів, їх біоценотичні зв’язки ,та зміни що відбуваються в біогеоценозах.Навчати вмінню спосте- рігати, робити висновки. Виховувати любов до природи рідного краю, допитливість, активну позицію в справі збереження і охорони природи.

Природні об’єкти екологічної стежки :

1. Наші дерева: берест, клен, верба, акація.

2. Трави : весняні первоцвіти – ряст, тюльпан дібровний, фіалка запашна.

3. Водяні рослини і комахи : жук – плавунець, водомірка, комар – дьоргун.

4. Водяні тварини : ондатра , карась.

5. Мурашки.

6. Птахи : шпак, соловей, іволга.

7. Антропогенне забруднення.

« Замість подорожування у віддалені країни, на що так жадібно багато хто кидається, приляж до калюжки,

вивчи докладно істоти – рослини і тварини, які населяють її …» Карл Францевич, Рульє.

В’яз, берест. Родина Ільмові (Ulmaccac) В помірному кліматі з різкою зміною пір року, ільмові – звичайно листо - падні рослини, в субтропіках і особливо в тропічній зоні серед них зявляються напівлистопадні , рідко вічнозелені форми. В помірній зоні квіти формуються в бруньках вже на почату літа, але зацвітають ці бруньки аж на слідуючий рік, знаходячись в бруньках приблизно 10 місяців, чим далі на південь, тим період знаходження квітів в бруньках зменшується ( в субтропі - ках до 7 місяців, тропіках південно – східної Азії зразу ж після закінчення формування квітів на початку літа ). Плоди достигають близько місяця і на початку літа опадають ( крилаті сімянки ).

Листя ільмових (в’яза ) на одному пагоні можуть дуже відрізнятись розміром і обрисами. Це дозволяє їмнайбільш вигідно розташову- ватись по відношенню до світла в одній площині - у вигляді суцільного мозаїчно- го покрову. Представники всіх дос - ліджених родів ільмових - мікоризо – утворюючі росли- ни,

особливо багата мікориза буває на коренях береста, які нерідко вкриваються своєрідними мікоризними чохлами ( взаємовигідне співжиття з грибами - мікориза). В нашій країні представники ільмових відомі під назвами - ільми, в’язи , берести. Існують на Землі десятки мільйонів років і за цей час, судячи з викоп- них решток, суттєво не змінилися. Це говорить про великий пристосувальний потенціал, ільмові є характерними для широколистяних лісів, але ростуть також в пустелях і за північним полярним колом, вздовж пересихаючих річок в Африці і поблизу екватора, в горах Мексики і Гімалаїв. Це невибагливі росли- ни , які можуть переносити недостатнє і надмірне проточне зволоження, здатні рости на засолених грунтах, камянистих розсипах і скалах, на приріч- кових пісках, миряться з зміною рівня води річок і озер, по берегах яких ці дерева зустрічаються найчастіше. Саме ділянки з дуже мінливими факторами середовища, несприятливі для розвитку лісу і дерев взагалі, є найбільш звичайними для ценозів з пере-

важанням ільмових, як ось тут у нашому парку, який розташований у запла- ві річки Нижня Терса. Використовують здавна для різних цілей. Слизові виділення лубу мають бактерицидні властивості, їх як і насіння використовують в народній медици- ні. Велику цінність має деревина. В викопних поселеннях людини в Європі були знайдені будинки, побудовані з ільмових. В минулому віці деревину ільмів широко використовували особливо для будівництва в воді : на сваї, в будівництві кораблів і інше, також для виробництва меблів і фанари. Зараз найбільшу користь ільмові приносять як породи – озеленювачі , як компоненти захисних насаджень. Швидкий ріст дерев, їх невибагливість до грунту і температур, здавна зробили їх улюбленими деревами в озелененні міст країн північної півкулі. Але за останні 70 років серед ільмових поширилось захворювання, яке отримало назву за місцем його відкриття - голландською хворобою в’яза .Хвороба починається з різкого пожовтіння і появи в’ялого листя і засиха- ння кінців гілок. При гострій формі дерево засихає за вегетаційний сезон, а іноді навіть за кілька днів. При хронічній хворобі листки передчасно жов- тіють і частково опадають, пошкоджені гілки добре видно на зеленому фоні крони дерева. Цей характерний симптом отримав назву «жовтого прапора», на зрізах добре видно потемнівші судини. Викликається захворювання грибом- в’язовим цератоцистисом, переноситься жуками – короїдами . Причиною загибе- лі дерев вважають механічну закупорку судин гілок і стовбуру камеддю, спорами і гіфами гриба, продуктами гідролізу і утворення грибом токсину. Найбільш дієвими заходами в боротьбі з хворобою є ін’єкція антибіо - тиків в стовбур рослини, а також санітарні рубки, обрізання хворих гілок та їх знищення. На жаль територія України повністю знаходиться в ареалі збудника хвороби голландської хвороби вязів , що також можна побачити в нашому парку, багато дерев загинуло і цей процес не зупинився.

Родина вербові (Salscaceae) Представлені видами - Верба біла (Salix alba) і Верба ламка (Salix fragilis), Верба вавілонська (плакуча) (S.Vavylonica)( родом з північного Китаю, назва вавілонська пояснюється тим, що в Європу вона потрапила через Близький Схід ). Верби зустрічаються в усіх географічних зонах від тундри до пустель.В степовій зоні верби приурочені тільки до низовин, долинах річок і піщаним масивам. Всі верби дводомні і мають одностатеві квіти зібрані в суцвіття, чоловічі квіти після цвітіння і жіночі суцвіття, після дозрівання і висівання насіння повністю відпадають. Всі вербові світолюбиві і вологолюбиві рослини, мають рівномірно пильчасті, гострі, плоскі з не вдавленими жилками листки. У верби білої листя білувато – се ребристого кольору, є і декоративні плакучі форми. Значення і використання верб дуже багатогранне : верби важливі ранні медоноси, як лікарські рослини, як корм для тварин, використовують верби для закріплення берегів водойм і закріплення пісків; кора багатьох видів іде на виготовлення високоякісних дубильних речовин; з кори і листя отриму- ють і ряд інших хімічних речовин в тому числі салі цин, сама назва якого пішла від слова Salix. З гілок верб виготовляють плетені меблі і нарешті верби використовують в декоративних цілях.

Родина кленові (Aceraceae)

Рід клен поширений дуже широко в північній півкулі, від субарктич - них районів в Європі і на Алясці до тропіків Центральної Америки і Північної Азії. В дикому вигляді клени відсутні в Південній Америці, в Австралії. Немає їх як і дубів і інших широколистяних дерев у Сибіру. Кожен рік з настанням осені ми милуємося її яскравими барвами і немала частка цієї краси належить клену, особливо клену гостролистому.Не можна не згадати і про клен ясенелистий або американський, який зустрічається в нашому парку. Це дерево культивується в Європі з 17ст..Зараз його можна зустріти навіть в напівпустельній і пустельній зоні.Такий успіх забезпечили клену його невибагливість, здатність переносити задимлення атмосфери, швидкий ріст ( досягає зрілості в 10 – 15 років). Проте недовговічність клена ясенолистого ( він живе до 60 років, рідко до 100 ), ламкість його гілок, кореневі відростки що руйнують асфальт, великий самосів з яким доводиться боротись як з буряном, величезна кількість пилку, яка викликає у людей алергію, змушують в останні роки відмови- тись від цього клена для озеленення міст і населених пунктів. Клени - рослини переважно гірських лісів ( в Північно – Східних Гімалаях зустрічаються до висоти 3300м.). Тільки декілька видів кленів можуть домінувати в верхньому ярусі лісу. І серед них клен цукровий (росте в східній частині Північної Америки ) один з самих високих кленів ( більше 40 метрів ). Ще до поширення цукрової тростини (скоро після плавання Колумба ) клен цукровий був важливим джерелом цукру для аборигенів, а потім і для перших поселенців. Виробництво кленового цукру, сиропу, патоки, а також кленового пива розвинулось в 19ст. в особливу галузь промисловості, осбливо в Канаді. Тому листок клена цукрового - національ- ний символ канадців, зображений на прапорі Канади. У нас крім названих поширений клен татарський.

Біла акація.Робінія звичайна. Robinia pseudacacia.Робиния ложноакациевая. Рослина з родини бобових (метеликових ).Близько 20 видів поширені в Північній і Центральній Америці, на території України в культурі - 5 видів. Найбільш поширеною є робінія звичайна або біла акація. Використовується як декоративна, фітомеліоративна, кормова і фарбувальна рослина.Медонос.Квіти використовують в науковій і народній медицині.Квітки зібрані у негус- ті пазушні китиці; чашечки коротко опушені; віночок білий або блідо-рожевий. Плід - продовгуватолінійний біб. Цвіте рослина у травні – червні. Плоди дозрі - вають у вересні – жовтні. Росте майже всюди, її висаджують вздовж доріг, у лі- сосмугах, парках. Назву робінія їй дали на честь французського ботаніка Жана Робена. Цей паризький аптекар, присвячував свій вільний час вирощуванню різних дико - винних рослин, несподіванно в 1586 році отримав запрошення від короля Генріха ІІІ управляти садом при королівському палаці в Луврі. Через 10 років Робен організував новий сад, який згодом став всесвітньо відомим Паризьким садом і музеєм природознавства. Сюди потрапляли рослини що привозились французськими експедиціями з різних країн.Перша акація, як припускають була посаджена в 1636 році – зараз це могутній велетень,що носить імя свого садівника В середині 18ст.вирощувалась в оранжереї разом з американським кленом в бота- нічному саду Демидова (Росія). В Україні зявилася на початку 19ст..Професор Харківського університету І.Каразін , що багато подорожував по Європі, привіз і посіяв в маєтку насіння дерев і кущів. Серед них виявилась і біла акація, яка ,як писав Каразін, « хорошо растет и усвоена климату».

Ряст.До роду з родини макових належать травянисті, здебільшого багаторічні

ефемероїди з підземними бульбами та двічі або тричі трійчастими листками.

В основі стебла у багатьох видів є лускоподібний листок. Квіти неправильні зі

шпорцем та травянистими під квітниками зібрані в суцвіття – китицю. Рід

нараховує понад 90 видів, поширених передусім у Східній та Центральній

Азії, а також у Середземномор’ї та Європі. На Україні зустрічається 6 видів

цього роду.

Наукова назва роду походить від грецького слова Korydallo,що в перекла-

ді означає «чуб (або ковпак) жайворонка». Це пов’язано з тим,що дві внутрішні

пелюстки утворюють щось схоже на ковпак, який захищає органи

розмноження – тичинки й маточку. Верхня пелюстка у багатьох видів має

довгий шпорець, у якому захований нектар. Дістати нектар з квіток можуть

лише комахи з довгим хоботком, які й сприяють перехресному запиленню.

А джмелі прокушують шпорець і таким чином добираються до нектару.

В народі ряст називають кониками, комірчиками, кукурічками, півниками і ін.

За однією легендою на провесні летіли над лісом жайворонки, посвари-

лись між собою і почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої

погубили. Попадали вони на родючий лісовий грунт і попроростали гарними

весняними квітками.

Майже по всій Україні, за винятком Криму та лівобережного степу, най-

частіше поширений ряст порожнистий. Він росте по тінистих лісах та

чагарникових заростях. Звичайний на Поліссі, в Лісостепу і Степу є ряст

Галлера (Corydalis halleri Willd) з рожево- фіолетовими квітками, названий

іменем швейцарського природодослідника.

Деякі види рястів використовуються з лікувальною метою. Наприклад

ряст порожнистий містить півтора десятка вже відомих і ще не вивчених

алкалоїдів. У його бульбах міститься до 5% алкалоїдів: бульбокапніну,

корикваміну, коритуберину, коридину, коридаліну, канадину, пальмітину,

корибульбіну, ізокоридину, пропіну та ін. З усіх алкалоїдів найбільший

інтерес являє бульбокапнін, що застосовується для лікування нервових

хвороб. Це таємнича рослина,знахарі розповідають про використання рясту

дуже неохоче, використовують для лікування епілепсії (чорної хвороби), для

приготування приворотного зілля і ін. Ряст дуже отруйна рослина. Проте

можна її вирощувати як декоративну в садах і парках.

Тюльпан дібровний. Тюльпан дубравний. Tulipa querutorum.

Тюльпан дібровний.

Багаторічна травяниста рослина, що має цибулину і надземне

стебло з 2-3 листочками і однією верхівковою квіткою. Цвіте в

квітні – травні. Квіти тюльпанів опилюються бджолами, мухами

що збирають пилок. Прямостоячі коробочки тюльпанів містять

багаточисленні плоскі, трикутні, коричневі насінини.

У флорі України нараховується 8 видів тюльпанів. В система-

тичному відношенні тюльпани Української флори вивчені недос-

татньо, та незалежно від таксономічного рангу всі популяції

рослин необхідно взяти під охорону. Більшість видів тюльпанів

мають високі декоративні якості, що і є причиною їх масового

знищення. Майже всі види тюльпанів занесені до «Червоної книги України».

Тюльпан дібровний росте на степових ділянках на вологих

місцях, в заплавах, на луках, на узліссі, рідко в лісі. Чисельність

популяцій скорочується внаслідок знищення місць існування і

збору рослин для букетів і посадки.

Перші культурні тюльпани потрапили в Західну Європу в 16 ст.

з Константинополя. Їх називали турецькими тюльпанами, прабать-

ком їх був тюльпан Шренка, який був привезений з Кафи(Феодо-

сії), що входила тоді в склад Османської імперії.

Голландія стала країною промислового вирощування культур- них

сортів тюльпанів. На початку 19 ст. стало відомо про існування

ареалу дуже багатого видового різноманіття тюльпанів в Середній

Азії (близько 75 видів). Заслуга по інтродукції багатьох декоратив-

них рослин Середньої Азії і тюльпанів в першу чергу, належить

директору ботанічного саду в Санкт-Петербурзі Едуарду Регелю.

Зараз нараховують 2900 промислових сортів тюльпанів,об’єднаних в 15

класів; 3 класи з них складають різновидності і гібриди чудових

середньоазіатських видів:

- тюльпан Кауфмана

- тюльпан Тостера

- тюльпан Грейга (який вважається найгарнішим тюльпаном у світі).

Тюльпан дібровний зустрічається в заплаві річки Нижня Терса та

ботанічному заказнику « Роздорський».

Фіалка запашна (Viola odorata)Родина фіалкові, рід фіалка

(Viola) – єдиний

представник в нашій

флорі великої і

різноманітної родини

поширеній по всій земній кулі і особливо в тропічних і субтропічних областях. В

процесі еволюції фіалкові пристосувались до життя в найрізноманітніших

місцях. Є види вологолюбні і тіньовитривалі, інші навпаки сонцелюбні, віддають

перевагу сухим місцям. Фіалки ростуть в степах і преріях і навіть в

напівпустелях та в високогірних Андах на камянистих схилах

витримують на протязі 5 місяців несприятливі умови – жару, холод, сніг.

Весняні квіти фіалки часто залишаються безплідними, а з

дрібних,самозапильних квітів в кінці весни і літом утворюються

трьохстворчасті коробочки, насіння має маслянисті вирости – елайосоми. Це

приваблює мурашок, вони відкушують маслянисті вирости не

пошкоджуючи насінину, і десь на відстані до 75 см.від материнської рослини

залишають насінину.

Такі ж пристосування до розповсюдження комахами(мірмекохо-

рія) мають чистотіл, ряст, першоцвіти.

Кореневища і траву фіалки запашної використовують як лікар-

ську і декоративну рослину.

На півдні Франції поблизу Ніцци та в Північній Італії поблизу

Парми, розводять пармську фіалку (крупно квіткова махрова різно-

видність фіалки запашної) для виробництва дорогих парфумів.

На південному березі Криму виведено два сорти фіалки, листки

яких дають гарне ефірне масло для парфумерії.

Чистотіл звичайний. Чистотел обыкновенный. Chelidonium majus. Багаторічна травяниста рослина заввишки 30 – 80 см., з коротким стриж- невим розгалуженим коренем, який зовні червоно – бурий, а всередині жовто - оранжевий. Стебло гіллясте, покрите волосками. Листки довгочереш- кові , пірчасто розсічені: верхні - світло – зелені, нижні - чергові, сизуваті. Квіти - яскраво – жовті , на довгих квітконіжках, зібрані по 3 - 8 на кінцях стебел у прості зонтики – суцвіття. Плід стручковидний - двостулкова коробочка. Цвіте майже ціле літо, починаючи з кінця травня. Росте чистотіл у садках , на городах , засмічених місцях, часто в затінку біля жител. Чистотіл належить до родини макових, добре розповсюджений в нашій місцевості, вічнозелена рослина. Квіти дрібні , цвітуть від одного до трьох днів, по мірі старіння квітки тичинкові нитки наближаються до приймочки маточки і запилюють її ( автогамія ). Дуже отруйний сік цієї рослини містить три групи алкалоїдів - за будовою близькі до опійних. Траву чистотілу використовують як проти- гістамінний , знеболюючий , жовчогінний, протизапальний засіб, для виведення бородавок і виготовлення протиракових ін’єкцій . Середньовічні алхіміки намагались в «золотому» корені чистотілу знайти засіб для виготовлення золота з менш цінних металів. За даними Плінія, лікарською ця рослина вважалась ще в Древньому Римі. В середні віки, особливо в Німеччині, чистотіл використовували проти подагри, золотухи, при лікуванні переломів кісток.

Також звичайними рслинами нашого парку є розхідник звичайний ( собача кропива - гарний запах, округлі листочки, фіолетові губоцвіті квіти), глуха кропива біла, мати-й-мачуха, лапчатка гусяча, перстач прямостоячий, деревій, калюжниці.

Мати- й-мачуха. Розхідник звичайний. Кульбаба.

Калюжниця. Деревій. Річка Нижня Терса, яка оточує парк, має мілкі береги, де зустрічаються типові болотні рослини: тростина звичайна, рогоз, комиш. Їх суцільні зарості можуть давати 200-300 т. зеленої маси з гектара. А один гектар мілководдя може дати до 10 т. ряски. Ряска дуже поживна, в ній містится до 38% білка і 5% жиру, тому її з задоволенням поїдають качки, гуси, ондатри, риби. Поживні, крохмалисті кореневища і ростки рогозу поїдають ондатри і навіть дикі кабани. Ці рослини є активними біофільтрами, вони забирають з води надли- шок біогенних елементів ( калію, кальцію, натрію, фосфору, азоту, кремнію), а також токсичні хімічні речовини як сполуки свинцю, ртуті, міді, аміаку, фенолу і інші, кількість яких в прісних водоймах збільшується внаслідок господарської діяльності людини. Біоценоз річки – складне явище з взаємопов’язаних ланцюгів живлення. Перша ланка - рослини, за ними йдуть рослиноїдні тварини (від одноклітинних і закінчуючи птахами і ссавцями).

За їхній рахунок можливе вже існування хижаків, які їдять інших тварин, наприклад щук, вужів і нарешті хижаків над хижаками – видр, лисиць і ін. Ці ланцюги знаходяться в хитрому переплетінні, та в основі цієї арени живого життя стоїть здатність рослин до фотосинтезу. Про деяких тварин з біоценозу річки ми вам розкажемо.

Серед безхребетних найцікавішими є комахи. Відомо близько мільйона видів комах, навіть нашу планету в певній мірі можна назвати царством комах.Багато комах на луках та в прибережних заростях річки. По соковитій траві стрибають коники, рояться над головою хмари комарів, літають сліпні, хижо проносяться бабки, по воді снують водоміри, а в товщі води полюють плавунці. І так в кожному куточку і на кожному кроці.

Жук - плавунець чудово пристосований до водного способу життя, живе практично

у всіх прісних водоймах. Жук – плавунець - завзятий підводний хижак. Спритно пливе він в товщі води, обшукує всі закутки, нес- подівано і стрімко кидається на жертву, хапаючи її гострими чіпкими кігтиками передніх лап і вгризаючись щелепами. Його здобич звичайна водяна живність: черв’ячки, ракоподібні, комахи і їх личинки, а також пуголовки і мальки риб. Іноді жуки напада- ють на рибок розміром 5 – 10 см.,сідлають їх зверху, обхвачуючи міцно своїми кігти - ками, і вбивають вигризаючи дірки. Та є хижаки і на плавунців - їх поїдають риби, земноводні, чаплі, лелеки , видри, землерийки

і інші.

Зверху- плавунець широкий.Знизу - водолюб великий темний. Але яким би не був гарним підводником жук – плавунець, та дихає він атмосферним повітрям. Тому жук періодично піднімається на поверхню води, наповнює дихальні шляхи свіжим повітрям і знову пірнає під воду.

Водомір.Дуже цікаво спостерігати за водоміром ( він відно- ситься до клопів ) – це професійний бігун по воді. Яким же чином йому це вдається? Дуже просто. Ці тварини максимально полегшили свою вагу, збільшили площу дотику з водою, помастили підошви жироподібною речовиною, яка відштовхує воду і завдяки цьому легко утримуються на плівці поверхневого натягу води. Ну а швидкість - це вже справа техніки. За один крок водомір просу- вається по воді до півметра. Та не завжди водоміри бігають по воді, вони з задоволенням відпочивають на рослинності - листях і квітах, заростях рогозу, комишу. На зиму вони зовсім виходять із води на берег в трави і мохи.

Біля річки завжди багато комарів, а чи всі комарі п’ють кров людини і тварин? Зовсім ні. Багато з них живляться виключно рослинною їжею, комарі – дергунці зовсім не їдять і живуть дуже мало. Личинки комара – дергунця хірономіди- це всім відомі мотилі. Вийшовши з яйця вони ховаються в мул і будують собі трубкоподібні будиночки з мулу, гниючих залишків рослинності скріплюючи все це виділеннями слинних залоз. Ці червоні черв’ячки швидко ростуть і досягають розмірів 1,5 см. Живляться вони мулом, засвоюючи з нього органіч- ні речовини. Потім приходить час стадії лялечки і її перетворення в дорослу форму (все це відбувається надзвичайно швидко ). Лялечка починає посиленно засвоювати кисень з води, зменшувати свою питому вагу. Незабаром вона підніметься на поверхню, її оболонка зразу ж лопається і виходить доросла комаха. Карась. В нашій річці живуть різні тварини: раки,карасі, жаби, краснопірки, щуки, в’юни , явдошки , різні птахи, дикі качки, ондатри, а інколи взимку заходить і видра. Чим же живиться карась? Личинки що вийшли з ікринок на перших порах поїдають бактерії і найпростіших. Дорослі карасі – всеїдні, вони пасуться в мулі і придонній рослинності, з’їдаючи дрібніших тварин, зелень, а то і просто мул. Тваринна їжа – це звичайні жителі водойми і мулу: личинки комарів і інших комах, комахи , дрібні молюски, ракоподібні, черви. Зелені карась з їдає зовсім небагато, основний корм це мул з органічними залишками, який просто кишить живими організмами. Крім карася мулом живляться і личинки комаря- дергунця, молюски, черви. Карасі їдять в будь-яку годину доби, тому травна система у них завжди наповнена зеленуватим мулом. Коли карась «пасеться», він зачасто майже повністю заривається в мул, тільки хвіст виглядає назовні. У карасів дуже багато ворогів. Його ікру і личинок їдять жаби, більш всього його мальки страждають від нападів водяних клопів, жуків-плавунців і їх личинок, личинки бабки. Карась є кормом для щуки, окуня, багатьох птахів- лелек , чапель, качок а також видри. Крім того карасі потерпають від різних захворювань, викликаних вірусами, бактеріями, глистами і ін. Тому з 100-150 тисяч ікринок однієї самки до дорослої риби масою 1.5 – 2 кг. доживає зовсім небагато карасів. Всім небезпекам карась протиставляє свою здатність жити в стоячих водах, високу плодючість та здатність зариватися в мул і там

пересиджувати замори, висихання, промерзання, ховатись від хижаків

та знаходити їжу.Заєць – русак. Більш ніж з 15 видів звичайних зайців на території нашої області поширені в основному зайці-русакиЯк відомо, зайці – тварини дуже плодовиті та швидкоростучі. Самка за 3-4 приплоди може щорічно приносити близько 12 зайчат, але на жаль не всі вони доживають до дорослого віку : дуже багато воро - гів у куцохвостих. Поширена думка нібито зайчиха не знає своїх дітей і годує перших зайчат, що зустрі - нуться. Спостереження вчених доводять, що це абсолютно не правильно: мате- римське чуття у зайчихи розвинуте не менше ніж у інших тварин. Просто вона боїться своєю присутністю відкрити місце перебування дитинчат і тому відходить подалі. Та все ж таїнство годування зайченят нікому ще не вдалося підгледіти. Це пояснюється тим, що за 2 – 3 недільний молочний період мати годує їх всього декілька разів. Дуже жирне і поживне молоко дозволяє малюкам легко переносити довге голодування. Не дивлячись на масовість виду, заєць – русак більше всього потребує нашої повсякденної турботи. В зв’язку з розоранням залежів, знищенням бур’янів , посиленим випасом худоби, широким використанням добрив і отрутохімікатів, місць з умовами спокійного розмноження цієї тварини стає все менше і менше. Ондатра ( Мускусна криса )

Батьківщина – Північна Америка. Ондатра невелика рослинноїдна тварина тісно зв’язана з водним середовищем і пристосована до життя в ньому. Маса тварини 1 кг, довжина 30 – 35 см, довгий трохи коротший тулуба хвіст, сплюснутий, з боків вкритий чорною лускатою шкірою з рідкими волосинками. Хвіст - це рульове весло при плава- нні по воді. Густа шерстка захищає ондатру взимку від холодних вод. Живуть ондатри в хат - ках або норах. Нора знаходиться на глибині 7-10

см від поверхні грунту, тому часто пошкоджується людьми і худобою, дов - жина нори як правило 3 – 7 м. В норі є гніздова камера, вхід в нору з води дещо розширений, там ондатри поїдають корм, витрушують воду, вихід як правило знаходиться під водою. Їсть ондатра на кормових столиках практично всю водно – болотну рослинність, молюсків, жуків-плавунців, жаб, мальків риб- але дуже рідко. За добу ондатра зїдає 150- 200 г. зеленої маси. Якщо в вечірніх чи ранкових сутінках біля водойми ви почули рівномірне хрумкаюче точіння - знайте це ондатри перетирають на кашку рослини і поїдають їх.

Мурашки.Більшість представників 15-тисячного племені мурашок теж хижаки. Вони знищують багато шкідливих комах. Вста- новлено, що за літо руді лісові мурахи одного мурашника знищують близько мільйона різних комах. Матка мурашок відкладає за день вели - чезну кількість яєць.Робочі мурашки матку годують, напувають і доглядають за нею. Але

ж звідки мурашки знають скільки маткі потрібно їжі? Дослідники помітили, що робочі мурахи весь час обмацують вусиками жирне, блискуче від виділень черевце матки. «Аналізуючи» хімічний склад виділень, мурашки і визначають, що саме необхідно організму матки в даний момент і відповідно до цього приносять необхідне або припиняють годування. Тут добре виявлений інфор- маційний зворотній зв'язок: організм матки – склад виділень – робоча мурашка- їжа або вода – організм матки. Багато корисного могла б взяти людина для себе, якби могла розкрити таємницю надзвичайної чутливості мурашок. Навіть при дуже незначній радіоактивності … мурашки швидко рятуються втечею. Якщо вдень мурашки в пошуках домівки можуть орієнтуватися по сонцю, то ввечері вся надія на запах власних слідів. Мурашки помічають шлях до джерела корму, повідомляючи про нього своїм родичам. Та і саму їжу всі комахи знаходять по запаху. Є запах – є і їжа, немає запаху – тоді їжа їм не потрібна.

У мурашок і бджіл існує запах небезпеки. Якщо потурбувати мурашку, то запах небезпеки в лічені секунди поширюється по мурашнику, його жителі дуже збуджуються і всі робочі особини прямують до джерела тривоги. В багатьох народів мурашки є складовою частиною раціону людей. Наприклад, мед з медових мурашок в деяких районах Африки, мексиканці і південноамериканські індіанці, а також жителі Австралії, де в минулому не було медоносних бджіл, використовували мурашиний мед як основний лакомий продукт. Медові мурахи роду мірмекациетус смокчуть солодкі виділення рослин ( наприклад цукрового дуба). При цьому шлунок і черевце у них можуть розтягуватись як резинові і перетворюватись в маленьку «бочечку з медом».

Мисливці за медовими мурашками з 1000 мурашок – бочок видавлюють 400 г. першосортного меду, що не поступається по смаку і поживності бджолиному. Та в їжу йдуть не тільки медові мурашки, але і інші представники мурашок. Бушмени південної Африки використовують в їжу яйця і личинки мурашок, називаючи їх «бушменським рисом». Аборигени Австралії їдять личинок деревних мурашок сирими, скочуючи їх руками в кульки. З дорослих мурашок виготовляють мурашиний лимо - над, розтираючи їх в ступці з водою. Цікаво, що такий напій з задово- ленням п’ють не тільки туземці, але і багато туристів. В Таїланді з молодих червоних мурашок виготовляють чудові приправи до м’ясних страв. Мурашки в вареному вигляді подавалися на званих обідах при дворі індіанського властителя Монтесуми в Мексиці. Млинцями з мурашок і тепер пригощають гостей індіанці басейну великої Амазонки. В наш час цінність мурашок для природи загальновідома, вони охороняються законом.

Іволга звичайна. Родина іволгові. Звичайна іволга – єдиний представник тропічної родини іволгових, що освоїли північ. Сьогодні іволга населяє Європу до півдня Великобританії і Швеції і навіть заходить в Південно – Західний Сибір. Крім того вона живе

в Північно – Західній частині Африки та в Малій Азії. Її тропічне походження підтверджується тим, що це дійсно перелітна пташка, яка в наших краях корот- кочасна гостя. Прилітає вона однією з останніх, як правило в перші травневі дні. Любе оселятися в старих парках, садах , алеях, в заростях з досить високими деревами по берегах струмків. Проте живе вона і в листяних лісах, навіть в світ- лих борах, але уникає темних і густих хвойних лісів. Не дивлячись на яскраве оперення, помітити іволгу в природі нелегко. Вона боязка і обережна, тримається весь час в густому листі високих дерев, де будує собі гніздо. В кладці 3-5 білих яєць з невеликою кількістю чорно- коричневих пятенець. Насиджують обидва птаха. Пташенята виводяться через 14-15 діб і через такий же час злітають з гнізда. Основний корм – комахи, яких іволга ловить в польоті, збирає по деревах і на землі. Вона також живиться павуками і дрібними равликами (слимаками). В кінці літа підвищується роль рослинної їжі: іволга клює мякі плоди дерев (черешні, груші) і різні ягоди. Ще в серпні іволга зникає з місць гніздування і відлітає далеко в тропічну Африку..

Звичайний або східний соловей. Родина дроздові. Звичайний соловей дуже схожий на південного: у нього таке ж скромне опе - рення, прикрашене тільки ржавчатим кольором на хвості. Верх тіла темніший, на горлі і на грудях є поперечні коричневі хвилясті пестринки, що є головною відмінною ознакою звичайного солов’я. Самка і самець зовсім однакові за ко -

льором. Ще одна важлива ознака – великі «карі очі», ознака «вечірнього способу життя»; такими очима птах краще бачить, шукаючи корм в густих чагарниках. Ареал звичайного солов’я заходить глибоко в Азію, приблизно до річки Об.Соловей типово перелітний птах. Місця гніздування залишає в серпні, переселяю- чись на зиму в Східну Африку, а прилітає в квітні-травні. Оселяється в вологих лісах з гарним підліском, в річкових долинах або в болотистих низинах з густи - ми кущами. Звичайний соловей віддає перевагу більш вологим місцям. В тіні густих чагарників, як правило на землі або не високо над нею він будує гніздо, надійно ховаючи його серед листя. Відклавши 4-6 коричневих яєць, самка одна насиджує їх 13-14 діб. Пташенята залишають гніздо через 11-12 днів, ховаючись в оточуючих кущах, тому що ще не вміють літати. Дорослі птахи не відкладають другої кладки, так що сім’я тримається весь час разом, поступово готуючись до перельоту на південь. Звичайний соловей не менш знайомий своїми пісенними здібностями, чим його близький родич південний соловей. Цікаво, що для викона- ння своїх пісень, соловейко не шукає підвищених місць, як більшість співочих птахів. Навпаки, він займає яку-небудь непримітну гілочку або пеньок, захований кущами. Вікторина.1.Де люблять селитись солов’ї ?2.Чому іволгу називають типовою тропічною пташкою?3.Які види кленів ростуть у нашій місцевості?4.Скільки років живе клен?5.Які види зайців є у нашій місцевості?6.Чим живиться карась?7.Що виготовляють з пармської фіалки?8.Як мурашки дізнаються чим годувати матку?9.Що допомагає мурашкам знайти дорогу додому після заходу сонця?10.Які види ільмових зустрічаються в нашій місцевості?11.Як називаються личинки комаря – дергунця?12.Завдяки чому водомір може рухатьсь по поверхні води?13.Як джмелі дістають нектар з квіток рясту?14.Назвіть хижаків, які полюють на жука – плавунця?15.Доведіть, що ряска дуже поживна?16.Що приваблює комах в насінні фіалки?

Література.1.Жизнь растений. т.5(1), 5(2), 6. М., «Просвещение», 1982.2.Певчие птицы. Прага. Издательство Артия, 1986.3.Днепропетровщина заповедная. Днепропетровск, «Промінь» 1980.4.Воїнственський М.А. Птахи. К., «Радянська школа», 1984.5.Заверуха Б.В. Квіти 12 місяців. К., «Урожай», 1986.6.Злотин А.З. Насекомые служат человеку. К., Наукова думка, 1986.7.Пантюх А.Ф. Живой мир болот. К., «Урожай»,1986.8.М.А.Носаль, И.М.Носаль. Лекарственные растения и способы их применения в народе. Госмедиздат УССР, К., 1959.

Автор - Зіменок Людмила Кузьмівна, вчитель географії і біології Роздорської ЗСШ Адреса: 52532 Дніпропетровська область, Синельниківський район, селище Роздори, вулиця Виконкомівська, 11. т. 4-95-87

1 - оперення весною; 2 - оперення влітку.

Шпак звичайний. Sturnus vulgaris.(уривок) Оригінальності від них не ждіть; Шпаки – це імітатори веселі; То іволга у пісні їх дзвенить, То хлопчик друзів кличучи свистить, То соловейко розсипає трелі, То колесо не мазане скрипить.

Такі ото сусіди наші втішні. Шпак не від того,щоб, як спілі вишні, Покуштувати, що воно на смак,- Та садових повзучих розбишак, Неситу гусінь, нищить так ретельно,

Що той грішок не майте за смертельний, Шануйте друга…Де ж таки без хиб Ви друга на землі найти могли б. М.Рильський.

Антропогенне забруднення. На цій зупинці все зрозуміло без слів. Ось таке воно – антропогенне заб - руднення природи, а точніше перетворення парку на сміттєзвалище. Жителі вулиць Леніна і Виконкомівської вивозять сюди все сміття, бите скло, навоз, хоча за законом передбачені штрафи. Бездіяльність влади і не знання біологічних закономірностей доводить ще один сумний приклад. В 1995 році перед відкриттям центру «Перлина» була проведена так звана реконструкція парку: майже повністю знищений підлісок, навколо парку прочищено русло на глибину 3м. Ці купи грунту спотворили береги річки, майже повністю знищили популяцію тюльпана дібровного – росли- ни занесеної до Червоної книги України. Зараз найбільша глибина річки Нижня Терса в Роздорах не перевищує 1,5 м, далі з роками річка стане ще мілкішою. Якої шкоди завдано природі, скільки коштів витрачено і все дарма. А русло річки стане глибшим і чистішим при припиненні господарської діяльності (особливо розпахуванні) в 100 метровій водоохоронній зоні з кожно - го берега річки. Це загальновідома природна закономірність, до того ж безкош- товна. Нам здається, що кожна людина повинна добре запам’ятати рядки «Повчання» Олександра Тараненка і особисто прийняти участь в збереженні природи. Не сполохай в лісі пташку, Що гніздечко діткам в’є. Не зобить малу комашку, Що росу із квітки п’є. Не лякай пухнасту білку, Не розбуджуй кажана. Не ламай з берези гілку – Буде плакати вона. Серед поля й огороду, В місті, селищі й селі Бережи, шануй природу, Матір нашої землі. Дякуємо за увагу!