(1920 - 1935 рокиri-urbanhistory.org.ua/library/konstantinova-liman/materiali_z_istorii... ·...

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАТЕРІАЛИ З ІСТОРІЇ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

ТОМ ІІІ

БЕРДЯНСЬКI ПЕДАГОГIЧНI КУРСИ

ТА ПЕДАГОГIЧНИЙ ТЕХНIКУМ (1920 - 1935 роки)

Київ 2008

Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том ІІІ

2

УДК Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного

університету (протокол № 2 від 25 вересня 2008 р.).

Бердянські педагогічні курси та педагогічний технікум (1920 – 1935 роки) / Упорядники: І.І. Лиман, В.М. Константінова // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том ІІІ. — К.: «Освіта України», 2008. — 569 с.

ISBN Книга включає матеріали з історії Бердянських педкурсів та педтехнікуму і є

продовженням археографічних видань «Бердянська чоловіча гімназія (остання третина ХІХ століття) // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том І» та «Бердянська чоловіча гімназія (1901 – 1919 роки) // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том ІІ». До наукового обігу вводиться представницький комплекс джерел, серед яких абсолютну більшість становлять архівні документи.

Видання розраховано на широке коло читачів — науковців, викладачів, студентів, школярів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією України, історією освіти тощо.

УДК

ISBN

© І.І. Лиман, 2008 © В.М. Константінова, 2008 © С.К. Акімов, оформлення серії, 2008

БЕРДЯНСЬКІ ПЕДАГОГІЧНІ КУРСИ ТА ПЕДАГОГІЧНИЙ ТЕХНІКУМ (1920 – 1935 РОКИ)

3

BERDYANSK STATE PEDAGOGICAL UNIVERSITY

MATERIALS FROM THE HISTORY OF BERDYANSK STATE PEDAGOGICAL

UNIVERSITY

VOLUME III

BERDYANSK PEDAGOGICAL COURSES AND PEDAGOGICAL

COLLEGE (1920 - 1935 years)

Kyiv 2008


4

It is published by the decision of Berdyansk State Pedagogical University’s academic

council (protocol № 2 from September 25, 2008).

Berdyansk Pedagogical Courses And Pedagogical College (1920 – 1935 years) / I.I. Lyman, V.M. Konstantinova // Materials from the history of Berdyansk State Pedagogical University. Volume III. — K.: «Osvita Ukrainy», 2008. — 569 p.

ISBN The book contains the materials from the history of Berdyansk pedagogical courses and

pedagogical college («tekhnikum»). It is continuation of the archeographical editions «Berdyansk Boy’s Gymnasium (the last third of XIX century) // Materials from the history of Berdyansk State Pedagogical University. Volume I» and «Berdyansk Boy’s Gymnasium (1901 – 1919 years) // Materials from the history of Berdyansk State Pedagogical University. Volume II». The representative complex of prime sources is brought into scientific use. Most of them are archive documents.

The edition is addressed to wide auditory of readers — scientists, tutors, students, schoolchildren, everybody who is interested in history of Ukraine, history of education etc.

ISBN

© I.I. Lyman, 2008 © V.M. Konstantinova, 2008 © S.K. Akimov, design of the series, 2008


6


7

ВІД УПОРЯДНИКІВ

20-і – 30-і роки ХХ сторіччя в історії України були насичені докорінними змінами,

ламкою як старих структур, так і самóго традиційного світогляду населення. Все це і безпосередньо, й опосередковано відбивалось як на освітній системі в цілому, так і на кожному навчальному закладі, на долі кожного викладача та студента. У тому числі — і на долях викладачів та студентів навчальних установ, які є попередницями сьогоднішнього Бердянського державного педагогічного університету. Тож події Громадянської війни та визвольних змагань, голод 1921 – 1923 років, нова економічна політика, боротьба з неписьменністю, реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, українізація, атеїзація держави й суспільства, поступове заміщення диктатури пролетаріату диктатурою партії, процес зміцнення тоталітарної системи, політичні репресії, індустріалізація республіки, колективізація сільського господарства, Голодомор 1932 – 1933 років стали невід’ємною частиною історії Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму, що діяли на місці колишньої Бердянської чоловічої гімназії. Підтвердженням тому — документи, вміщені в цьому виданні.

Книга є складовою започаткованого в 2006 році проекту багатотомного археографічного видання «Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету» і є продовженням томів, присвячених Бердянській чоловічій гімназії останньої третини ХІХ ст. і перших двох десятиліть ХХ ст. «Піднімаючись вище» по хронології, ми дійшли до періоду, коли в стінах теперішнього БДПУ працювали його попередники — педкурси та педтехнікум. Нижня межа — 1 жовтня 1920 р. — відповідає організації Бердянських трирічних педагогічних курсів1, верхня — 1935 р. — припиненню діяльності Бердянського педагогічного технікуму.

Уже опубліковані томи проекту викликали великий інтерес і серед істориків, і серед керівників вищих навчальних закладів, і серед широкої громадськості. Проект був презентований спеціальним семінаром «Організація комплексного дослідження історії вищого навчального закладу: реалізація проекту створення п’ятитомного археографічного видання з історії Бердянського державного педагогічного університету» на Міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні – 2008» (Київ, лютий 2008 р.). Був одержаний почесний диплом за підписами Міністра освіти і науки України та Президента Академії педагогічних наук України.

При підготовці ІІІ-го тому нам постійно доводилось мати на увазі, що науковий рівень видання має відповідати рівню перших двох томів. Йдеться не лише про збереження формату, структури видання, але й про репрезентативність документів, вміщених у ньому. Адже ми вперше за час реалізації проекту зустрілись з проблемою відбору джерел, які мали ввійти до книги. Відсутність цілісних архівних комплексів джерел з історії Бердянської чоловічої гімназії зумовила те, що ми опублікували в перших двох томах проекту всі документи з проблематики, виявлені нами в результаті евристики в фондах Російського державного історичного архіву, Російського державного архіву Військово-морського флоту, Державного архіву в Автономній Республіці Крим, Державного архіву міста Севастополя, Державного архіву Запорізької області, Державного 1 ДАЗО. — Ф. 3674. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 14.


8

архіву Одеської області, Державного архіву Чернігівської області, Інституту Рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського тощо. Натомість документи з історії Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму збереглися у фонді, що свого часу відклався в Мелітополі, а згодом був переданий до Державного архіву Запорізької області. Причому фонд містить ні багато ні мало 1911 справ, які охоплюють весь період існування в Бердянську педкурсів і педтехнікуму.

Інша складність полягала в тому, що в 1920 – 1935 роках, порівняно з попередніми часами, рух документів бердянських навчальних закладів зазнав важливих змін. Якщо переважна більшість джерел з історії Бердянської чоловічої гімназії відклалась у Державному архіві Одеської області (оскільки навчальний заклад підпорядковувався саме Одеському навчальному округу) та Державному архіві в Автономній Республіці Крим (бо Бердянськ належав до Таврійської губернії і Таврійської ж єпархії), то тепер розраховувати на архівосховища Одеси та Сімферополя не доводилось (хоча, звичайно, спроба виявити там потрібні документи 1920 – 1930-х рр. була зроблена ще під час роботи над ІІ-м томом проекту). Порівняно з часами Російської імперії та визвольних змагань, напрямки руху документації змінилися, оскільки змінилась сама структура управління навчальними закладами, так само як і місця розташування органів влади, яким підпорядковувався Бердянськ.

Тому пошук документів вівся в Москві (Державний архів Російської Федерації), Києві (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Була здійснена спроба виявити матеріали з історії Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму в архівосховищах Харкова як тодішньої столиці УСРР. Не були проігноровані фонди Державного архіву Дніпропетровської області, Державного архіву Донецької області, зважаючи на особливості адміністративно-територіального підпорядкування Бердянська в 1920-х – 1930-х рр.

Звичайно ж, пошуки велися і в самому Бердянську, причому не лише в місцевому краєзнавчому музеї. Уже традиційно ми звертались до бердянських старожилів, до тих, у чиїх сімейних архівах могли зберегтися хоча б які документи про педагогічні курси та педтехнікум. Крім того, стали в нагоді матеріали, зібрані під керівництвом В.П. Вержиковського на початку 1980-х рр. викладачами та студентами тоді ще Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко в рамках підготовки до святкування 50-ї річниці інституту. Були опрацьовані й матеріали архіву БДПУ, у якому, крім книг наказів навчального закладу, починаючи з 1936 року, зберігаються особові справи викладачів.

Специфіка евристичної роботи полягає в тому, що дослідник фактично ніколи не може бути на 100 % впевненим, що виявив усі джерела з теми свого дослідження. Тож немає нічого дивного в тому, що в ході роботи з пошуку документів Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму нами були виявлені й деякі матеріали, що стосуються Бердянської чоловічої гімназії. Йдеться про листи колишніх гімназистів, написані на початку 1970-х і 1980-х рр.

Крім того, нам пощастило познайомитись у Москві з Н.П. Воскобойніковою, 1921 року народження, родичкою колишнього учня Бердянської чоловічої гімназії Ф.Ф. Пєєва. Це класичний приклад того, як Його Величність Випадок інколи дозволяє виявити комплекси джерел, про які дослідник, при всьому своєму бажанні та наполегливості, за інших обставин ніколи б не довідався. Працюючи в Російському державному архіві давніх актів, наш старий приятель, доцент Запорізького національного університету В.І. Мільчев, спілкувався з Наталею Петрівною, колишньою співробітницею цієї архівної установи. Коли вона дізналась, що предки Володимира Івановича — преславські болгари, то сказала, що вона сама походить з болгарської родини села Інзовки Запорізької області, а її родичі навчались до революції в Бердянську, у місцевих чоловічій і жіночій гімназіях. Коли В.І. Мільчев переповів нам цю розмову, ми зв’язались з Наталею Петрівною і домовились про зустріч. І не пошкодували, адже отримали можливість сфотографувати й документи, які зберігалися в сімейному архіві Пєєвих – Воскобойнікових, і копії архівних


9

документів, виявлених Наталею Петрівною впродовж десятиліть дослідження історії її родини. Але головне — ми записали інтерв’ю з Н.П. Воскобойніковою, у якому чимало спогадів і переказів не тільки про родину Пєєвих, але й про історію Бердянська. Частина матеріалів, отриманих у результаті спілкування з Наталею Петрівною, так само, як і інші, нещодавно виявлені джерела з історії Бердянської чоловічої гімназії, вміщені нами в коментарі.

Що стосується вміщених у цьому томі матеріалів з історії безпосередньо Бердянських педагогічних курсів і Бердянського педагогічного технікуму, то в абсолютній більшості вони представлені неопублікованими раніше архівними документами.

Найбільший блок становлять 326 документів, відібраних у результаті суцільної евристики фонду Р-3674 Державного архіву Запорізької області. Ми намагались сформувати представницький, різноплановий за видовою ознакою комплекс джерел, який би включав усі найбільш знакові документи з усіх сфер діяльності бердянських навчальних закладів, їхніх викладачів і студентів, дозволяв би побачити педагогічні курси і педагогічний технікум не в статиці, а в динаміці. Усвідомлюючи, що інформативні можливості кожного джерела є безмежними, і в той же час, що неможливо осягнути неосяжне, ми помістили в коментарі опис фонду Р-3674, аби кожен дослідник за бажання мав можливість звернутись до тих справ, які нами не опубліковані.

Окремо подано 4 документи, що відклались у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Це — відомості та звіти про діяльність Бердянських педагогічних курсів за різні періоди.

Лише один документ, який має безпосереднє відношення до тематики цього тому, виявлений у архіві БДПУ. Йдеться про автобіографію колишнього бердянського гімназіста, а згодом — викладача Бердянських чоловічої гімназії та педагогічного технікуму В.В. Шейкіна, складену в 1944 р. Цікаво, що раніше нами були виявлені матеріали про гімназійний період життя Всеволода Васильовича. Вони ввійшли до ІІ-го тому «Матеріалів з історії Бердянського державного педагогічного університету». Крім того, і в І-му, і в ІІ-му томі опубліковано чимало документів, які стосуються батька Всеволода Васильовича, також вчителя Бердянської чоловічої гімназії, Василя Тимофійовича Шейкіна.

Нижче розміщено 5 документів, які зберігаються в музеї БДПУ — листи, автобіографії колишніх студентів педтехнікуму.

З фондів Бердянського краєзнавчого музею публікуються 2 документи завідувача навчальної частини Бердянського педагогічного технікуму Ю.І. Кара-Куркчі та 1 — студентки М.Ф. Дорофєєвої.

У видання вміщено витяг з книги «м. Бердянське та його околиці. Природно-економічний та справочний збірник для робітників шкіл, господарчих установ та курортних одвідувачів. Вип. 1-й», що побачила світ у Бердянську в 1928 р. Ця книга, як записано в передмові до неї, «є синтез колективної праці членів Бердянського Краєзнавчого Товариства та студентів Бердянського Педтехнікуму». Ми передрукували саме четвертий розділ, у який увійшли етнографічні матеріали, зібрані у 20-і роки на Бердянщині студентами педагогічного технікуму. Серед цих студентів, між іншим, був і Гаврило Кардаш, який згодом став відомим кореспондентом, працював у газетах «Правда», «Правда України», був старшим редактором книжкового видавництва «Прапор», спілкувався з Олександром Довженком, Остапом Вишнею, Аркадієм Гайдаром...

Передруковано виявлені в Російській державній бібліотеці 19 статей бердянської газети «Більшовицька зірка», які стосуються педагогічного технікуму. Свідомо роблячи акцент на введені до наукового обігу нових комплексів документів, цими статтями, разом з витягом із книги «м. Бердянське та його околиці...», ми й обмежили, на відміну від двох попередніх томів, републікацію в ІІІ-му томі «Матеріалів з історії Бердянського державного педагогічного університету» раніше виданих матеріалів.


10

Нарешті, опубліковано розділ «Педтехнікум в Бердянську (1924 – 1932 рр.)» рукопису «Нарис історії Бердянського педагогічного інституту», підготовленого у 1967 р. викладачем БДПІ, кандидатом історичних наук І.І. Токаренком і переданого університету в травні 2006 р. О.І. Лобком.

Важливою складовою цього видання, як і попередніх, є ілюстрації. Абсолютна більшість із них публікується вперше.

***

Матеріали опубліковані мовою оригіналу. Пунктуація наближена до норм

сучасного правопису. Збережені авторська орфографія та синтаксис, за винятком явних друкарських помилок та описок. При наведенні витягів із джерел випущені фрагменти позначаються трьома крапками в квадратних дужках. Архівні документи подані в порядку розміщення справ у фонді; не змінено автентичне розміщення документів усередині справ, що дозволяє простежити динаміку документообігу, проаналізувати еволюцію розгляду поточних питань, прийняття з них рішень.

Кожен архівний і музейний документ забезпечено заголовком і йому присвоєно порядковий номер: нумерація застосована наскрізна. У легенді, вміщеній після тексту документа, вказано назву архіву (музею), номери фонду, опису, справи та аркушів. Збережено написання чисел і дат словами. Наявність виправлених літер, підчисток та інше, оскільки їх значна кількість, не оговорюється, крім випадків, коли це вплинуло на зміст документа.

Закінчення аркушів позначено двома косими рисками (//) в середині тексту. Пошкодження тексту та непрочитані в тексті слова позначені трьома крапками в

квадратних дужках. У посторінкових примітках при цьому зазначається, що частина тексту пошкоджена, або скільки саме слів не прочитано. Непрочитані підписи позначаються квадратними дужками, у яких курсивом написане слово «підпис».

Публікацію супроводжує науково-довідковий апарат, який містить коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, хронологічний перелік документів, список скорочень.

Ми хочемо висловити подяку всім, хто допоміг у підготовці цієї книги. Передусім — ректору БДПУ В.В. Крижку, який продовжує виступати й ініціатором, і «локомотивом» вшанування пам’яті тих, хто викладав і навчався в наших стінах.

За незмінну багаторічну допомогу дякуємо д.і.н., професору Запорізького національного університету А.В. Бойку.

За сприяння евристичній роботі сердечна подяка співробітникам усіх архівних, бібліотечних та музейних установ, у яких нам довелося працювати. І перш за все — директору ДАЗО О.С. Тедєєву.

Вже традиційно дякуємо Є.С. Денисову за надані ним матеріали. За спогади й надані цінні матеріали щиро вдячні Н.П. Воскобойніковій; так само

дякуємо В.І. Мільчеву, який заочно «звів» нас із цією надзвичайно цікавою жінкою. Особливу подяку адресуємо М.В. Кузнєцовій (вона знає, за що). Вельми вдячні кандидату філологічних наук, доценту В.М. Ліпич, яка виконала

коректорські функції; магістранткам О.Ю. Сапроновій і С.О. Матвєєвій, які взяли участь у евристичній роботі; С.К. Акімову й М.О. Свергуну, які взяли на себе роботу над ілюстраціями, оригінал-макетом, оформленням обкладинки; студентам Ю.Ю. Королевській, О.М. Алимовій, Х.М. Логвиненко, В.В. Кустрі, Т.В. Шаменковій, Г.Ю. Сіньчіло, М.В. Муричу, О.О. Богатирьову, залученим до виконання технічної роботи.

Ігор Лиман, Вікторія Константінова


11

БЕРДЯНСЬКІ ПЕДКУРСИ ТА ПЕДТЕХНІКУМ

Особливості розвитку вищої педагогічної освіти в УСРР (1920- 1935 рр.) На початок 20-х років ХХ століття у кризисному становищі перебувала не тільки

економіка України, але й культура українського народу, його освіта. Катастрофічно не вистачало вчителів у школах республіки, мережа яких зростала

значними темпами у зв’язку з введенням загального обов’язкового навчання. Особливо це стосувалося початкових шкіл. До того ж, основний склад учителів був із середньою освітою, рівень фактичної підготовки був низьким, а підвищити його в сільській місцевості, де й працювала більшість учителів, не було можливості. Крім того, характер підготовки вчителів «старої школи» не дозволяв повністю покладатись на них у виконанні ідеологічних завдань, що диктувались новою владою. Саме тому в перше десятиріччя радянської влади в Україні відбувалася інтенсивна перебудова освіти. Істотні зміни стосувалися здебільшого її організаційних основ і структури й характеризувалися пошуками нових форм і методів підготовки педагогічних кадрів.

Відання справами вищої школи за Конституцією 1919 входило до функціональних обов’язків Народного комісаріату освіти. Влітку 1920 року декретом РНК УСРР в системі Наркомосу України було засновано Головний комітет професійно-технічної та спеціально-наукової освіти (Укрголовпрофос), а також місцеві органи — губпрофоси. Головою було призначено досвідченого педагога Я.П. Ряппо, який до цього завідував Одеським губернським відділом народної освіти. Відділи вищих навчальних закладів і професійної освіти, що існували в складі Наркомосу, були ліквідовані.

До складу Укрголовпрофосу входив відділ підготовки працівників освіти, який одержав у «спадщину» 12 вищих педагогічних навчальних закладів (3 університети і 9 учительських інститутів), а в галузі середньої педагогічної освіти — 44 учительські семінарії, перейменовані в 1920 р. у педшколи, які потребували докорінної перебудови1.

22 листопада 1922 року, в контексті кодифікації в радянській Росії, а згодом і Україні, вийшов у світ Кодекс законів про народну освіту УСРР. Цікаво, що подібного кодексу в РСФРР на той час не існувало. Хоча в основу цього кодексу були покладені деякі законодавчі акти РСФРР 1918 року про єдину трудову школу та низка інших постанов уряду РСФРР з питань народної освіти2.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг: 1. Організація управління та постачання в народній освіті. 2. Соціальне виховання дітей. 3. Професійна та спеціальна наукова освіта. 4. Політична освіта та виховання дорослих. Усього в Кодексі було 767 статей (параграфів). У середині 30-х років його дія

припинилася, хоча формально він і не був скасований. Кодекс законів про народну освіту

1 Дичок Н.П. З історії педагогічної освіти на Україні у 20-ті роки // Український історичний журнал. — 1989. — № 9. — С. 83. 2 Музиченько П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — К.: Тов-во «Знання», 2001. — С. 298.


12

УСРР закріпив систему освіти й виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи та перспективи діяльності, у тому числі й у сфері вищої педагогічної освіти.

Проблеми розвитку педагогічної освіти в УСРР широко обговорювалися на першій Всеукраїнській нараді з питань освіти (1920 р.)1. На ній порушувалося питання про необхідність підготовки вчителів з вищою освітою для всіх типів шкіл. З цією метою в 1920 – 1921 рр. на базі окремих факультетів університетів, вищих жіночих курсів, учительських інститутів створюються інститути народної освіти (ІНО). Ці заклади освіти складалися з двох факультетів — соціального виховання, професійної освіти — і ряду відділень. Їх цільовим призначенням була підготовка вчителів не тільки для загальноосвітніх, а й для професійних шкіл.

Уже в 1920 році в Україні існували такі інститути народної освіти як Київський, Харківський, Одеський, Катеринославський, Полтавський, Херсонський, Миколаївський, Житомирський, Чернігівський, Луганський, Камінець-Подільський. Поряд з ректором була введена посада політкомісара ІНО, що призначався губкомом партії2. Його завданням було контролювати діяльність викладачів та студентів, з метою спрямування навчально-виховного процесу «по шляху комуністичного будівництва» та викорінення контрреволюційних елементів.

Набір до ІНО здійснювався в більшості випадків за рекомендаціями партійних, комсомольських, профспілкових організацій та за умови складання колоквіуму. Без екзаменів зараховувалися випускники педтехнікумів, вищих 3-річних курсів, учительських інститутів та працівники народної освіти, що мали стаж педагогічної роботи не менше 4 років3.

Однією з нових форм підготовки педагогічних кадрів стали трирічні педагогічні курси, що існували в Україні в 20-х роках. Вони виконували відповідальне завдання термінової підготовки рядових працівників соціального виховання.

28 серпня 1920 року Наркомпрос УСРР видав постанову про перебудову педагогічної освіти, згідно з якою дореволюційні вчительські семінарії були реорганізовані у вищі педагогічні курси з трирічним терміном навчання [131, 24].

Педагогічні курси виникли в багатьох містах республіки, у тому числі й у Бердянську. Щорічний набір був незначним.

Уже в грудні 1921 року діяло 100 трирічних і понад 130 короткотермінових курсів4. У 1922 році колегія Укрголовпрофосу прийняла «Тимчасове положення про

трирічні педагогічні курси», згідно з яким вони не розглядались як вищий ступінь у системі педагогічної освіти. Однак уже в 1923 р. нестача вчительських кадрів, а також орієнтація Наркомосу України на надання педагогам лише вищої кваліфікації, стали причинами перетворення трирічних педкурсів у вищі, які прирівнювалися до педтехнікумів (в Україні в 1920 – 1930-х рр. вони вважалися вишами)5.

Навчальні плани курсів включали дисципліни трьох циклів: суспільного, виробничого та педагогічного. Значна увага приділялася педагогічній та суспільній практиці слухачів у школах, дитячих садках, на пунктах з ліквідації неписьменності, у хатах-читальнях тощо. Навчання було платним, але були й винятки через матеріальне становище студентів.

Позитивну роль у підготовці вчительських кадрів і поліпшенні соціального складу студентів відігравали робітничі факультети, засновані вперше в РСФРР у 1919 р. В

1 Майборода В.К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР (1917 – 1941 рр.) // Український історичний журнал. — 1990. — № 2. — С. 60. 2 Токаренко И.И. Очерк истории Бердянского педагогического института. — Рукопись. — Бердянск, 1967. — С. 23. 3 Майборода В.К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР... — С. 61. 4 Там само. 5 Дичок Н.П. З історії педагогічної освіти на Україні у 20-ті роки... — С. 84.


13

Україні вони почали діяти в 1921 р. Набір до них здійснювався в основному за рекомендаціями партійних, профспілкових організацій, комітетів незаможних селян.

Значну увагу компартія України приділяла розширенню мережі робітфаків, збільшенню їх контингенту в роки довоєнних п’ятирічок, але з 1934 р. у зв’язку із зростанням середніх шкіл, особливо вечірніх, мережа робітфаків почала скорочуватися. У 40-х роках вони взагалі припинили свою діяльність. Саме в цей час закрилися й усі національні педагогічні інститути й технікуми, що існували на території України.

Інститути народної освіти, трирічні курси, робітфаки діяли у важких умовах: незадовільною була матеріально-технічна база, не вистачало кваліфікованих викладачів, підручників, навчальних посібників, гуртожитків, їдалень. Тому Наркомос пішов по лінії скорочення та об’єднання деяких інститутів і курсів. Довгострокові курси реорганізовувалися в 1922 р. у педагогічні технікуми, які прирівнювалися до вищих спеціальних закладів. Проте плани прийому студентів не скорочувалися.

Підготовка педагогів в інститутах народної освіти і педтехнікумах здійснювалася за денною формою навчання. Оскільки педагогічних кадрів не вистачало, то виникла необхідність відкриття заочного відділення.

У грудні 1927 року РНК РСФРР було затверджено типовий статут педагогічного технікуму, за яким педагогічний технікум визначався як середній професійний навчальний заклад, який мав за мету теоретичну та практичну підготовку спеціалістів середньої кваліфікації в сфері народної освіти та поширення серед населення спеціальних та практичних знань у цій області1.

Було запроваджене чотирирічне навчання за державний кошт. До складу кожного педтехнікуму входили досвідна школа І ступеня, досвідний дитячий садок та інші досвідні освітні заклади2.

Керівництво здійснювалося завідувачем педтехнікуму. До того ж, вирішенням питань, що стосувалися навчальної та адміністративно-господарської діяльності, займалася Рада педтехнікуму.

Як проголошувалось офіційно, з 1926 року УСРР вступила «в реконструктивний період розвитку народного господарства». Це вимагало посилення уваги партії й уряду до питань народної освіти та підготовки педагогічних кадрів. Реформування вищої школи торкнулося терміну навчання (скорочення до 3-х років) та збільшення навчального року до 11 місяців. Робився наголос на чіткому визначенні спеціальностей, чергуванні теоретичного та виробничого навчання, вдосконаленні методів навчання. Встановлювався відсоток місць для кожної групи населення. Навчальні плани складалися та затверджувалися в Наркомосі республіки. До них вводилися такі предмети: українська мова і література, російська мова і література, географія та історія України. Розширювалася мережа навчальних закладів та збільшувався кількісний склад студентів. У 1927/1928 навчальному році в 12 педагогічних інститутах, 61 педагогічному технікумі та 6 робітфаках навчалися понад 17 тис. студентів3.

Запровадження обов’язкового початкового навчання вимагало значної кількості вчителів. Вирішуючи цю проблему, Наркомос УСРР вдався до низки заходів. Крім введення заочної форми навчання при інститутах народної освіти та педтехнікумах, була прийнята постанова від 6 квітня 1930 «Про екстернат за курс вишів» для осіб, які мали відповідні знання і працювали за фахом не менше 5 років. Зарахування здійснювалося щоквартально в усіх навчальних закладах, навчання відбувалося на платній основі в залежності від заробітної платні особи. До того ж, частина факультетів соціального виховання реорганізовувалася в інститути соціального виховання з трирічним терміном

1 Державний архів Російської Федерації. — Ф. 5462: «Центральний комітет професійних спілок робітників просвітництва, вищої школи та наукових закладів». — Оп. 10. — Спр. 136. — Арк. 2 зв. 2 Там само. — Арк. 5 зв. 3 Майборода В.К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР... — С. 62.


14

навчання. Вони здійснювали підготовку вчителів для семирічної школи. У 1933 р. відбувається наступна реорганізація — частина інститутів соціального виховання і професійної освіти трансформується в педагогічні інститути з чотирирічним терміном навчання.

Новий етап в реформуванні системи освіти пов’язаний з прийняттям постанови ЦК ВКП(б) від 5 травня 1935 року «Про підготовку педагогічних кадрів, систему педагогічної освіти та мережу педагогічних установ», за якою було встановлено два типи навчальних закладів: чотирирічні педагогічні інститути для підготовки вчителів та дворічні учительські інститути — для підготовки вчителів неповної середньої школи. Для виконання завдань загального забезпечення дітей освітою не вистачало учителів масової школи. Тому 2-річні учительські інститути повинні були сприяти якнайшвидшому забезпеченню шкіл кадрами. 2-річні учительські інститути надавали неповну вищу освіту. І щоб отримати повну, випускники вчительських інститутів вступали на третій курс педагогічних інститутів.

Основні зібрання документів з історії Бердянських педкурсів і педтехнікуму Основний масив документів з історії Бердянських педкурсів та педтехнікуму

виявлений у Державному архіві Запорізької області (ДАЗО), музеї Бердянського державного педагогічного університету. Втім, масштаби пошуку були значно ширшими й не обмежувались лише Запоріжжям і Бердянськом.

З огляду на специфіку вертикалі управління освітніми установами, на особливості руху та фондування документів логічно було припустити, що джерела з історії Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму відклались у центральних архівосховищах Москви та Києва.

Значний масив документів щодо діяльності вищих органів влади СРСР, у складі якого перебувала Українська республіка, зосереджений в Державному архіві Російської Федерації (ДАРФ) в м. Москві. Тож з метою формування репрезентативної джерельної бази була проведена евристична робота в фондах цього архіву. Втім, жодного документу, який би стосувався безпосередньо і виключно бердянських навчальних закладів, виявлено не було. У матеріалах фонду Центрального комітету професійних спілок робітників просвіти, вищої школи та наукових закладів (Ф. 5462) була виявлена лише одна справа — «Типовой устав педагогического техникума (составленный на Основании Положения о Техникумах, подведомственных НКП РСФСР, утв. СНК РСФСР 7-го декабря 1927, опубл. в С. У № 1 за 1928)».

Частина звітної документації, що продукувалась у результаті зносин Бердянських педагогічних курсів і педагогічного технікуму з республіканськими органами влади, відклалась у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) в м. Києві, оскільки саме туди свого часу була передана частина матеріалів архівосховищ Харкова, колишньої столиці радянської України.

Матеріали ЦДАВО України з історії Бердянських педкурсів представлені справами фонду Народного комісаріату освіти УСРР.

Матеріали з історії Бердянських педкурсів та педтехнікуму, що зберігаються в ДАЗО, представлені матеріалами фонду Р-3674.

Зазначимо, що основний масив виявленої документації стосується діяльності педагогічного технікуму, який можна поділити на 9 груп: 1) анкети, характеристики та списки студентів й абітурієнтів; 2) списки, особові справи, анкети викладачів; 3) журнали відвідування та успішності студентів; 4) навчальні плани; 5) листування з НКО та іншими установами й особами; 6) звіти з фінансової та навчально-виховної діяльності; 7) постанови; 8) протоколи засідань; 9) книги наказів. За кількістю значно переважають останні дві групи, якщо не брати до уваги особові справи педагогічного персоналу, яких серед 1911 справ фонду аж 1566.

Зібрання ДАЗО є єдиним більш-менш повним комплексом, що містить відомості про навчально-виховну, фінансову діяльність Бердянського педагогічного технікуму.


15

Що стосується діяльності Бердянських педкурсів, то в матеріалах ДАЗО у вище зазначеному фонді виявлено переважно протоколи та списки й особові справи викладачів.

Для реконструкції діяльності Бердянських педкурсів і педтехнікуму цінними є матеріали фондів Бердянського краєзнавчого музею (БКМ) та музею Бердянського державного педагогічного університету (музей БДПУ).

Матеріали з тематики дослідження надійшли до фондів БКМ як з приватних колекцій, так і були надані для експозицій музею самим тоді ще Бердянським державним педагогічним інститутом. Зібрання представлені переважно фотодокументами.

Матеріали музею БДПУ представлені як листами, автобіогафіями, так і фотодокументами.

У джерельній базі історії Бердянського педтехнікуму особливе місце посідає періодична преса, а саме матеріали бердянського періодичного видання «Більшовицька зірка», які були виявлені в газетних фондах Російської державної бібліотеки. Їх особлива цінність полягає в тому, що вони дали змогу «вжитися» в ту епоху, більш чітко уявити перебіг різнопланових явищ, збагнути їх логіку.

Інформативні можливості актуалізованої джерельної бази з історії Бердянських

педкурсів і педтехнікуму Інформативні можливості актуалізованої джерельної бази з історії Бердянських

педкурсів та педтехнікуму надають можливість з’ясувати місце навчальних закладів, які були попередниками БДПУ, в системі освіти УСРР 20-х років – першої половини 30-х років, дослідити процеси їх становлення та діяльності, визначити зміст, форми та методи роботи.

Хоча історіографічний доробок з проблематики розвитку системи педагогічної освіти цього періоду досить представницький, для вивчення процесу становлення Бердянських педкурсів та педтехнікуму та їх діяльності раніше залучених до наукового обігу матеріалів далеко не достатньо, а отже необхідно вивчення нових комплексів джерел, у першу чергу документації самих цих установ.

У 1919 – 1920 рр. в ряді міст, у тому числі й у Бердянську, були відкриті педагогічні курси. У липні 1920 р. Наркомпрос УСРР видав постанову про перебудову педагогічної освіти, згідно з якою дореволюційні учительські семінарії були реорганізовані у вищі педагогічні курси з трирічним терміном навчання. У 1922 р. був запроваджений тимчасовий статут Бердянських педагогічних курсів, реорганізовано педагогічний колектив. Навчальний заклад був розміщений у будинку колишньої чоловічої гімназії («Червоний будинок»), разом з технічною профшколою та вечірнім робітничим технікумом. Приміщення за площею були цілком задовільними, але потребували ремонту, який не робився вже п’ять років. Кошти на ремонт було виділено з кредиту на відбудову міста.

Педкурси мали три відділення, відповідно перший, другий та третій курс. Набори студентів були незначними. У 1922 році в навчальному закладі навчалося всього 94 студенти, у 1923 — 98. За національним складом переважали українці та росіяни, незначною була кількість болгар, євреїв, греків. За віком студенти були від 16 до 24 років.

Інформативні можливості звітної документації (звіти, навчальні плани, відомості), яка переважає серед виявлених джерел з історії Бердянських педагогічних курсів, дозволяють відтворити специфіку навчально-виховного процесу, визначити форми та методи роботи навчального закладу.

Навчання було платним, але до початку 1923 – 1924 навчального року оплата фактично не здійснювалася згідно з розпорядженням губпрофосу на колективне прохання слухачів. З 1923 – 1924 навчального року оплата встановлювалася в розмірі 30 крб. (повна), а також 5, 8, 12, 15 та 25 крб., в залежності від матеріального стану студента.


16

Були й бюджетні місця, наприклад, у період з 1 січня 1923 по 1 квітня 1924 року лише 39 % слухачів сплачували за навчання1.

Заняття на педкурсах розпочиналися о 9 ранку. Студенти відвідували семінари та лекції. Обов’язково чотири рази на тиждень ІІІ курс та два рази ІІ та І курси проходили практичні заняття в дитячих закладах міста; власних навчально-допоміжних закладів при педкурсах не було. З шостої до сьомої години вечора два рази на тиждень відбувалися студійні заняття для всіх трьох курсів. Крім того, третьокурсники вели з шостої години вечора дві групи лікнепу: неписьменні (4 рази на тиждень) та малописьменні (3 рази на тиждень). З вечора працював соціально-економічний гурток з секціями: історичною, літературною, педагогічною, мистецькою та «безбожжя».

Улітку студенти обов’язково проходили педагогічну практику в дитячих закладах соціального виховання.

Бердянські педагогічні курси тісно співпрацювали з професійними та партійними організаціями міста в справі участі в приймальній комісії та комісії соціального забезпечення студентів, залучення викладачів до проведення семінарів, зборів вище зазначених організацій, підготовки курсантами вечорів та агітстудій.

Усього викладалося на курсах близько 24 дисциплін, серед яких: алгебра та геометрія; фізика та хімія; загальне світосприйняття; геологія; ботаніка; зоологія; природні багатства; історія України; історія культури; українська мова, література; міжнародна література; архітектура; спів і музика; ручна праця; нова мова; психологія дитини та людини; історія просвітництва та виховання; педологія; шкільна гігієна; методика рідної мови; методика арифметики; соціальна освіта; конституція УСРР.

Згідно із звітом про стан педкурсів2, на перше жовтня 1923 року викладання в навчальному закладі велося декількома мовами. Українською читалися драматизація, педологія, методи організації дитячого життя та роботи, сучасні напрямки педагогічної думки, методика співу, українська мова та література, розвиток народного господарства, історія соціальних вчень, радянське будівництво в УСРР та СРСР, види суспільно виробничої праці. Усі інші курси читались російською, окрім німецької мови. Але вже в звіті за квітень – червень 1924 року3 було зазначено, що викладання велося російською мовою, окрім української мови та літератури.

Успішність студентів була вище середньої, відсоток відвідування студентами лекцій та семінарів в середньому становив 70 – 80 % в залежності від курсу та форми заняття. Здебільшого пропускалися практичні заняття в дитячих закладах освіти та заняття лікнепу. Відвідування лекторами було 100 %; за цим вівся чіткий контроль з фіксуванням даних у спеціальному журналі.

З членів викладацького складу був створений методкабінет, метою якого була організація та контроль навчального процесу. На засіданнях затверджувалися навчальні програми, теми дипломних робіт студентів; розглядалися питання злагодженості роботи лекторів, відповідність методів роботи останніх сучасним вимогам, мова читання навчальних дисциплін.

Методичне забезпечення Бердянських педагогічних курсів було в повній залежності від ініціативи та можливостей студентів і викладачів. Існували спеціалізовані кабінети (фізичний, історичний), хімічна лабораторія, трудові майстерні, у яких ремонт приладів, збір експонатів, інструментів самостійно здійснювали курсанти та педагогічний колектив. Бібліотека та читальний зал педкурсів обслуговували також вечірній робітничій технікум та технічну профшколу. Представництво періодичних видань та

1 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 166. — Оп. 3. — Спр. 256. — Арк. 47. 2 Там само. — Арк. 6. 3 Там само. — Арк. 57.


17

навчальної літератури було на низькому рівні. За даними на 1924 рік загальна кількість книг складала 3683 примірників, періодичних видань — 21691.

Звітна документація розкриває особливості фінансово-господарської діяльності педагогічних курсів. З початку свого існування навчальний заклад був у доволі скрутному матеріальному становищі. Кошти на господарські потреби не надходили. Оплата вчителям була мізерною та виплачувалася із затримками. Для того, щоб опалювати приміщення, студенти проводили платні творчі вечори. Ускладнювали ситуацію післявоєнна відбудова та голод в країні. Лише після налагодження зв’язку з центральними органами влади та прийняттям педкурсів на державний бюджет в 1923 році, останні отримали можливість підняти навчально-виховну та господарську частини.

На початок 1924 – 1925 навчального року педкурси в Бердянську були реорганізовані в педагогічний технікум. Будівлю сучасного педагогічного університету тоді займали кілька навчальних закладів. На першому поверсі й розмістився педтехнікум. На другому поверсі — індустріальний технікум. Увечері навчалася профшкола.

Об’яви в періодичній пресі інформують нас про умови вступу до навчального закладу. Так, право вступу без іспитів мали абітурієнти, що закінчили семирічну школу, ШКМ або мали іншу відповідну освіту, будучи не молодшими за 15 років. Особи, що не мали такої освіти, складали екзамени. Разом із заявою про бажання вступу обов’язково подавався медичний випис, довідка про освіту, характеристика зі школи (якщо вона є), дві фотокартки, типова довідка. Звернемо увагу на останній документ, який мав за мету надати інформацію про соціальний стан абітурієнта та його батьків, наявність у них виборчих прав та майновий стан. Виходячи з тієї політичної ситуації, що склалася в республіці в середині 20- х років ХХ ст., ця інформація мала статус державного значення.

Серед справочинної документації педагогічного технікуму звертають на себе увагу два документи, які зафіксували наявні на той час утиски студентів з сімей куркулів. Перший — це донос, що курсант Миколай Горб отримує стипендію, не маючи на це право, бо є за походженням із сім’ї куркуля2. Другий документ — це запит до голови Чернігівського РВК з підтвердження дійсності розірвання зв’язку студента Коротича Якова Даниловича зі своїм батьком-куркулем. Від цього залежало, чи буде курсант сплачувати за навчання3.

При тому, що спочатку обсяги прийому студентів до технікуму були незначними, потреби суспільства та плани НКО змінили ситуацію в 30-х роках. Прослідкувати дані процеси можна за допомогою аналізу звітної документації педагогічного технікуму:

Період Загальна кількість студентів

На 20 листопада 1925 143 На 1 січня 1927 125 На поч. ІІ семестру 1928/29 307 На поч. ІІ семестру 1929/30 669 На поч. ІІ семестру 1930/31 800 На поч. ІІ семестру 1931/32 780 За походженням курсанти здебільшого були з родин селян та робітників, на

третьому місці — сім’ї службовців. За національністю переважали українці та росіяни, навчалися також євреї, греки, болгари, молдавани.

Відсоток відвідування лекційних і семінарських занять студентами становив у середньому 70 – 80. Керівництвом педтехнікуму велась боротьба з прогулами через завантаження курсантів громадською роботою. Обов’язковою складовою навчального

1 Там само. — Арк. 50. 2 ДАЗО. — Ф. 3674. — Оп. 1. — Спр. 83. — Арк. 47. 3 ДАЗО. — Ф. 3674. — Оп. 1. — Спр. 83. — Арк. 37.


18

процесу було проходження педагогічної практики в школах міста та району. Нагляд за студентами та керівництво ними під час практики здійснювали лектори. За кожним закріплювалися 4 – 5 чоловік. Студенти відвідували уроки вчителів шкіл, аналізували використані методи роботи, розробляли плани-конспекти, самостійно проводили навчальні заняття.

Умови роботи студентів під час педагогічної практики бажали кращого. Цікаву інформацію нам надає замітка в газеті «Більшовицька зірка» за 14 грудня 1930 року, критикуючи навчальний процес у школах району: «Підручниками школи не забезпечені, і практикантам під час своєї практичної праці доводилося користуватися з старих підручників. Планів на квартал чи триместр не було в жодній школі»1.

Студенти проводили свої педагогічні дослідження та експерименти на базі досвідних навчально-допоміжних закладів, що закріплювалися за Бердянським педагогічним технікумом. Це — трирічна школа № 3 в м. Бердянську та чотирирічна в с. Старо-Петрівці, семирічна трудшкола імені Франка. Принцип роботи цих установ закріплено в Положенні про досвідні школи при Бердянському педтехнікумі2. Вище зазначені установи складали органічну частину Бердянського педтехнікуму, а кошти на їх утримання заносилися на його баланс.

Крім педагогічної, студенти проходили й індустріальну практику, основними завданнями якої були: робота безпосередньо на індустріальному виробництві, набуття певних трудових навичок з якогось фаху, зв’язок теорії з практикою.

Для проведення практичних занять, різноманітних досліджень Бердянський педагогічний технікум мав спеціалізовані кабінети, лабораторії та майстерні. Контроль за їхньою діяльністю здійснював методичний кабінет на чолі з навчально-контрольною комісією. До повноважень останньої належали також облік праці студентів по лабораторіях та складання характеристик. Необхідно також відзначити стан бібліотеки. У 1926 р. кількість книг у порівнянні з 1924 р. зросла більше ніж у 3,5 рази — з 3687 до 13252. У постійному русі знаходилось 8000 книжок. У зв’язку із збільшенням кількості студентів зросла нестача літератури.

Що стосується методів роботи, то вже в 1931 р. в академічній сфері педтехнікум застосовував ланкову форму. Утім, вона не цілком виправдовувала себе, тому що працювала лише частина ланки, решта ж пасивно сприймала, списувала матеріал. Тож педтехнікум перейшов на більш активну лабораторно-планову форму роботи, за принципом невеликих бригад.

Інформативні можливості звітної документації та періодичної преси дають можливість реконструювати виховний процес у Бердянському педагогічному технікумі.

Студентське самоврядування представлене діяльністю профспілкового комітету при педтехнікумі, який працював на рівні міського. Члени профкому на загальному зібранні студентів обирали Виконпрофбюро, яке було представлене трьома відділами: 1) академічний — відав навчальною діяльністю студентів; представники цього відділу були членами методкому та навчально-контрольної комісії; 2) культвідділ — вів політосвітню роботу в червоних куточках, будинках освіти; 3) економвідділ — відав гуртожитками, їдальнею тощо.

При педтехнікумі діяли осередки ЛКСМУ та КНС, їх члени входили до всіх комісій навчального закладу.

Крім навчальних занять, студенти відвідували різноманітні гуртки. У 1926 – 1927 навчальному році в Бердянському педтехнікумі діяли: Н.О.П. гурток, який відвідувало 25 студентів; гурток культури українського слова — 60 студентів; хоровий гурток — 80 студентів; студія малювання — 20 студентів; краєзнавчий гурток — 30 студентів; гурток

1 Більшовицька зірка. — № 29. — 14.12.1930. — С. 4. 2 ДАЗО. — Ф. 3674. — Оп. 1. — Спр. 72. — Арк. 3.


19

радіоаматорів — 35 студентів; гурток ленінізму — 50 студентів; військовий гурток, який відвідували всі студенти1.

Студенти організували випуск власної газети «Молодий освітянин». На її сторінках порушувалися головні питання з життя навчального закладу, зверталась увага на матеріальні та побутові умови студентства. Викладачами та курсантами на шпальтах «Молодого освітянина» обговорювались актуальні проблем, пов’язані з процесом навчання. Сучасники ставили студентську газету в ряд кращих періодичних видань Бердянська.

Серед навчальних закладів міста постійно проводилися соцзмагання, метою яких було виховання молоді на ідеях будівництва комунізму та віри в світле майбутнє, поширення цих ідей серед населення. Студенти педтехнікуму опановували марксистсько-ленінську теорію, розповсюджували передплату на комсомольську літературу, організовували діяльність добровільних товариств, брали участь у громадських роботах тощо.

На змагальній основі студентами та викладачами Бердянського педтехнікуму проводилась і ліквідація неписьменності та малописьменності серед населення як міста, так і району.

Розглянемо систему управління навчальним закладом. Одноосібну відповідальність за діяльність Бердянського педтехнікуму ніс завідувач (директор). Першим, хто обійняв цю посаду, був Павліковський, з часом його замінив Парада, а з 1930 року директором навчального закладу був Дементієнко, колишній керівник Красноградського педучилища.

До повноважень директора, між іншим, входив набір педагогічного та адміністративно-допоміжного персоналу.

До адміністративного персоналу входив сам директор, заступник (завідувач) з навча�

(1920 - 1935 рокиri-urbanhistory.org.ua/library/konstantinova-liman/materiali_z_istorii... ·...

Documents