Андрій Третяк, ІІІ курс ФБФ

Семінар №3

Богослов’я Обоження в Отців Церкви

Отці Церкви мали за своє основне джерело Святе Письмо. Тому вчення про обоження в них

теж мала біблійну основу. Перший натяк можна зустріти вже на початку Біблії, коли

стверджується, що людина має образ Божий. Отці цей образ трактували як наявність розуму,

свободи і любові. Ці дари людина отримала, щоб бути товаришем Богові, тобто подібним до

Нього. Саме у такому прочитанні закид про порушення трансцендентності в обоженні зникає.

Наступний момент — це опис гріхопадіння. Через те, що людина була спокушена змієм, вона

почала вважати свою подібність до Бога неважливим фактом, і почала стреміти до незалежності й

автономії, яку має лише Бог. Проте існувати людина може лише у Бозі. Відтак лише Бог гарантує

участь у Його житті. Приклади Еноха чи Іллі говорять, що людина може бути удостоєна

немислимої близькості з Богом. Мойсей та інші пророки, коли говорили від Бога, тим самим брали

певну участь у Ньому. Як наслідок з усього вищенаведеного, стосунки з Богом обожують.

Найвищим виявом обоження у Старому Завіті можна знайти у псалмі 81, 6: «Ви — боги й сини

Всесишнього, хоч і умрете».

У міжзавітній період в юдействі панували дві традиції: кумранська, яка говорила про

піднесення людини до Бога; і равинська, яка зводила релігійне життя до казуїстики. Саме останні

погляди переважали. Лише на початку н. е. Філон Олександрійський знову розглядає тему

обоження.

Незважаючи на присутність теми обоження у Старому Завіті, для Отців головним джерелом

був Новий Завіт. Адже це кульмінація історії, бо Бог виходить зі своєї ініціативи до людини.

Христос як посередник руйнує провалля між грішником і Богом, між кінечним і нескінченним.

Важливими являються слова апостола Павла: «у Ньому живемо, рухаємось й існуємо». Також

важливе його вчення про хрещення як «нове життя у Христі», як «участь у Його житті».

Воскресіння для нього, це коли усе оновлене божественною силою. Ще один важливий уривок

знаходиться у Рм 8, 18: «створіння буде визволене до волі Синів Божих». Ще одним дуже

важливим фрагментом являється 2 Пт. Там йде мова про участь у божественних силах, що є

даром. Саме така участь дає змогу втекти від загибелі. Синоптики говорять про Божественне

усиновлення, тобто теж стверджують про нову спільність із Богом. яку можна осягнути через

покаяння й переміну свого життя у вірі й любові. Євангелист Йоан твердить, що через любов і

святі Тайни вірні єднаються з Христом, а відтак з Богом. Теж варто зазначити, що Йоан обережний

у своїх ствердженнях, бо відрізняє стосунки Ісуса з Отцем, і людини з Богом.

1

Щодо конкретно писань Отців Церкви, то натяки на Обоження знаходяться вже у

апостольських отцях. Наприклад, Ігнатій Антіохійський (ІІ століття) розуміє спасіння як участь у

Божественному житті. Він вживає терміни богоносіння, христоносіння, святоносіння. Згодом

апологети розвинули ці концепії. Вони говорили, на противагу гностикам, що людина спасається

не через свою природу, а через участь у безсмерті Бога. Наприклад, Теофіл Антіохійський називає

християн «названими богами». Проте вперше чітку думку про обоження можна зустріти у Іринея

Ліонського. Він у п’ятій книзі свого трактату Проти єресей пише: «Бог-Логос став тим, чим ми є,

щоб ми могли стати тим, чим Він є». Саме таке «ставання тим, чим є Бог» і є митою людини. Усе

це можливо через людську подібність до Бога, адже сам Логос перебуває у кожному. Климент

Олександрійський говорить про уподібнення до Бога через розум (ґнозіс). Він використовує термін

обожествлення, проте розуміє його як обоження, оскільки таке діється лише через благодать

Божу і Богом, а не людина сама доходить до такої гідності. Центральним і найповнішим Отцем у

питанні доктрини обоження є Атанасій Олександрійський. Він сформулював класичне визначення

обоження: «Бог став людиною, щоб людина стала богом». Проте для Атанасія головна концепція

цілості усього космосу, тому він твердить про загальне обоження. Він виділяє три стадії обоження:

1. обоження людської природи у Богочоловіку Ісусі Христі;

2. обоження особи;

3. обоження світу.

2