МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО СТУДЕНТСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО

МАТЕРІАЛИ 74-Ї ЗАГАЛЬНОУНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ

СТУДЕНТСЬКОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «ДОСЯГНЕННЯ СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ»

Львів -2013

2

Примітка: Надруковано згідно поданих учасниками матеріалів. Організатори конференції не несуть відповідальність за їх зміст.

3

Наглядова рада

член- кореспондент НАН України проф. Б.С. Зіменковський

ректор університету

проф. М.Р. Гжегоцький перший проректор з науково – педагогічної роботи проф. О.Д. Луцик проректор з наукової роботи

проф. А.В. Магльований проректор з науково-педагогічної роботи, науковий керівник СНТ медичного факультету №1

проф. З.З. Масна науковий керівник СНТ Університету доц. Б.В. Дибас декан медичного факультету №1

проф. Ю.Я. Кривко декан медичного факультету №2 проф.Р.З.Огоновський в.о. декана стоматологічного факультету

проф. Р.Б. Лесик декан фармацевтичного факультету

доц. Є.С. Варивода в.о. проректора з міжнародних зв’язків, декан іноземних студентів

доц. Р.Є. Дармограй декан факультету заочного навчання

проф. В.В. Чоп’як науковий керівник СНТ медичного факультету №2

доц. С.С. Різник науковий керівник СНТ стоматологічного факультету

доц. Л.І. Кобилінська науковий керівник СНТ фармацевтичного факультету

Організаційний комітет

Туркевич Марта голова Ради СНТ Халак Світозар заступник голови Ради СНТ Сович Христина секретар Ради СНТ Фецич Маркiян голова правління СНТ медичного факультету №1

Філіпський Андрій голова правління СНТ медичного факультету №2 Горiлик Дмитро голова правління СНТ фармацевтичного факультету

Готь Софія голова правління СНТ стоматологічного факультету Машталер Роман член Ради СНТ

Щур Марта член Ради СНТ Зіменковська Ольга член Ради СНТ

Влох Софiя член Ради СНТ Мазур Олена член Ради СНТ

Боженко Мирослав член Ради СНТ Рижук Христина член Ради СНТ

Гураєвський Андрій член Ради СНТ

4

Висловлюємо щиру подяку за допомогу в організації конференції:

Дмитру Тимофійовичу Телішевському, Оксані Степанівні Ісаєвій, Зубко Ірині, Ногач Анні, Бойчук Оксані, Куцик Дарії, Івасію Роману, Оленич Любові,

Калиновичу Назару, Геричу Гнату, Боженку Мирославу, Гриб Наталії, Русин Анастасії, Буровій Єлизаветі, Плазовій Ользі, Кощановській Юлії, Савітській Лілії, Вознюк Ользі, Мастеляк Ігору-Бернату, Лесковій Анні, Диді Ірині, Король Інні, Кощановському Андрієві, Гавришкевич Ярині, Стернат Роксолані, Баран Ліді, Фуртак Анастасії, Остальській Оксані, Вітер Ярославі, Винник Олесі, Олійнику Маркіяну, Гайдуку Богдану, Дяківу Андрію та всім іншим хто

долучився до організації конференції.

5

Учасникам 74-ї наукової конфренції студентів Львівського національного

медичного університету імені Данила Галицького Наукові досягнення львівських медиків відомі у Європі ще з

часів створення медичного факультету при Львівському університеті у 1784 році. Впродовж двох століть Львівський університет готував кваліфіковані медичні та фармацевтичні кадри, прогресивну наукову еліту східної та центральної Європи. У ті часи в нашому університеті працювали і навчали студентів такі професори світової слави, як Й. Беррес, Ф. Мазох, Й. Гільденбранд, Б. Шіверек, А. Духек, В. Лукасевич, Б. Радзішевський, Г. Кадий, В. Шимонович, А. Бек, Я. Прус, А. Марс, Л. Ридігер, А. Цєшинський, Я. Парнас, Р. Вайгль, В. Новіцький, та

інші. Тоді ж, у часи формування перших наукових медичних і фармацевтичних шкіл, на кафедрах університету розпочинали свою наукову кар’єру і молоді науковці – студенти старших курсів та докторанти.

Сьогодні Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького –

найстаріший вищий медичний навчальний заклад України. Про досягнення і винаходи львівських медиків відомо у цілому світі. Офіційна історія Студентського наукового товариства Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького сягає 1946 року, коли на кафедрах фізіології, фармакології, гігієни, нормальної і топографічної анатомії було створено перші студентські наукові гуртки. У роботі гуртків на той час брало участь всього лише 53 студенти. У 1947 році студенти-гуртківці об'єдналися у Студентське наукове товариство (СНТ).

Першим керівником СНТ став заслужений діяч науки УРСР, завідувач кафедри нормальної

анатомії професор Андрій Павлович Любомудров. Естафету керівництва Студенським науковим товариством від професора А.П. Любомудрова перейняла професор Є.С. Детюк, згодом професор А.І. Мостюк, проф. Л.Р. Матешук-Вацеба. Нині науковим керівником СНТ університету є професор З.З. Масна.

Членами Студентського наукового товариства Львівського національного медичного

університету імені Данила Галицького сьогодні є близько 700 студентів всіх курсів та факультетів. Щороку в університеті відбуваються міжнародні наукові конференції, семінари, тренінги, зустрічі студентів-гуртківців. До програми цьогорічної 74-ї загальноуніверситетської студентської наукової конференції увійшло близько 300 наукових робіт. Під час конференції працюватимуть 2 пленарні, 22 секційні засідання, а також 13-та міжнародна студентська наукова конференція англійською мовою. Сподіваюсь, що конференція стане для Вас доброю нагодою для презентації результатів досліджень та обміну науковою інформацією. Бажаю всім студентам-науковцям успіхів у науковій роботі, невгамовного бажання досліджувати і пізнавати цікавий світ науки. Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького член- кореспондент НАН України, професор Борис Зіменковський

6

ПРОГРАМА Четвер, 18.04.2013

12 30 Відкриття конференції (актова зала теоретичного корпусу)

• Урочисте відкриття конференції Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

член - кореспондент НАН України, проф. Б.С. Зіменковський • Привітання учасників конференції

Проректор з наукової роботи проф. О.Д. Луцик Науковий керівник СНТ ЛНМУ імені Данила Галицького проф. З.З. Масна

• Пленарна доповідь: «Професор Нетлюх Михайло Андрійович – видатний анатом та громадський діяч другої половини ХХ століття» Марія Кук

• Ознайомлення з порядком роботи конференції Голова Ради СНТ ЛНМУ імені Данила Галицького Туркевич Марта

13 30 Секційні засідання

П’ятниця, 19.04.2013 10 00 13-та міжнародна студентська наукова конференція (актова зала теоретичного корпусу) 10 00 Секція біоетики (Кабінет біоетики) 10 00 Секція історіі медицини та фармації 15 30 Закриття конференції

• Вступне слово Науковий керівник СНТ ЛНМУ імені Данила Галицького проф. З.З. Масна

• Підведення підсумків конференції, нагородження учасників Проректор з наукової роботи проф. О.Д. Луцик Проректор з науково-педагогічної роботи проф. А.В. Магльований

• Звіт про роботу СНТ у 2011-2012 навчальному році. Голова Ради СНТ ЛНМУ імені Данила Галицького Туркевич Марта

• Урочисте закриття конференції

7

74-а загальноуніверситетська студентська наукова конференція .......................... 8  

Секція теоретичних дисциплін №1 ............................................................................... 8  

Секція теоретичних дисциплін №2 ............................................................................. 23  

Секція клінічної патології ............................................................................................. 41  

Секція терапії №1 ........................................................................................................... 51  

Секція терапії №2 ........................................................................................................... 61  

Секція терапії №3 ........................................................................................................... 69  

Секція хірургії №1, онкології та урології ................................................................... 76

Секція хірургії№2 ............................................................................................................ 86

Секція акушерства та гінекології ................................................................................ 96

Секція педіатрії ............................................................................................................. 105  

Секція неврології, психіатрії, офтальмології та оториноларингології .............. 111  

Секція біофізики та інформатики ............................................................................ 126  

Секція гігієни .................................................................................................................. 134  

Секція інфекційних хвороб, епідеміології та мікробіології .................................... 144

Секція історії медицини та фармації ....................................................................... 159  

Секція стоматології №1 .............................................................................................. 170  

Секція стоматології №2 .............................................................................................. 178  

Секція синтезу і аналізу біологічно–активних речовин та лікарських засобів .. 189  

Секція фармацевтичного менеджменту і клінічної фармації .............................. 200  

Секція технології ліків і фармакогнозії ..................................................................... 211  

Секція біоетики ............................................................................................................. 222  

13th International students scientific conference .......................................................... 248  

Алфавітний авторський покажчик .......................................................................... 263  

8

74-а загальноуніверситетська студентська наукова конференція

СЕКЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН №1

Лекційна аудиторія кафедри нормальної анатомії

Четвер, 18.04.2013р., 13:30 Наукова рада – проф. О.Д. Луцик, проф. Ю.Я. Кривко, проф. З.З. Масна, проф. А.М. Ященко, проф. Л.Р. Матешук-Вацеба, доц. О.М. Мота, доц. У.М. Галюк, доц. О.В. Смолькова, доц. О.В. Наконечна, доц. В.В. Дудок, доц. М.Є. Червінська, доц. І.К. Додолова, ас. М. Г. Орел, ас. Н.І. Кашлюк, ас. Р. Я. Борис Головуючі – Зубко Ірина, Щур Марта АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДОПЛЕРОГРАФІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ВАРИКОЗНИМ РОЗШИРЕННЯМ ВЕН НИЖНІХ КІНЦІВОК Зубко Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії Завідувач кафедри – проф. З.З. Масна Науковий керівник – ас. М.Г. Орел Актуальність: Варикозне розширення вен нижніх кінцівок – одне з найпоширеніших захворювань у світі, частота якого в людей віком до 20 років становить 18%, понад 40 років – 64%. Ця патологія зумовлена дистрофічними процесами в тканинах стінки вени, а також дегенеративними змінами в м’язових і нервових клітинах навколо вен, провокується важкими фізичними навантаженнями, тривалим перебуванням у сидячому та стоячому положенні, у жінок часто може розвинутися під час вагітності, внаслідок збільшення тиску в басейні нижньої порожнистої вени, зумовленого екстравазальною компресією вагітною маткою, що зумовлює підвищення тиску у венах нижніх кінцівок та розвитку варикозного розширення. Варикозні зміни спричиняють хронічну венозну недостатність, проявами якої є трофічні ураження та больовий синдром, які обмежують фізичну активність пацієнтів, знижують якість життя і призводять до інвалідизації. Мета: Дослідити зміни підшкірних вен, ступінь клапанної дисфункції та розширення перфорантних вен нижніх кінцівок у пацієнтів з трофічними ураженнями в ділянці гомілок. Матеріали та методи: Обстежено групу з 61 особи, з них: жінок - 39, чоловіків – 22. Вік хворих коливається від 25 до 91 року, середній вік – 54 роки. Загалом обстежено 100 кінцівок. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок виявлено на 65 обстежених кінцівках. З них: обидві кінцівки уражені у 23 пацієнтів, ізольоване ураження однієї кінцівки у 19 пацієнтів. Обстеження проводилася за допомогою системи кольорової дуплексної сонографії «Toshiba Powervision-6000» з датчиками змінної частоти: лінійним (5,0 – 12,0 МГц) для обстеження поверхневих вен та конвексним (2,5 – 4,0 МГц) для обстеження глибоких вен нижніх кінцівок, тазу та нижньої порожнистої вени. Результати: Вивчено топографічні особливості вен нижніх кінцівок, відмічено варіанти впадіння та розгалуження підшкірних вен, наявність дилятованих перфорантних вен, артеріо-венозних нориць. Серед пацієнтів у 4 – перенесені оперативні втручання на венах нижніх кінцівок. Нами проводилося обстеження нижньої порожнистої та клубових вен для виявлення синдрому Мейо-Коккета та перенесених тромботичних уражень вен тазу, та нижніх кінцівок на предмет наявності посттромбофлебітичного синдрому, вказувався рівень набряку кінцівок, стан лімфатичних вузлів пахвинної ділянки.

9

Проведено аналіз даних об’єктивного огляду, скарг та анамнезу обстежених пацієнтів. Серед трофічних уражень були: гіперемія, гіперпігментації шкіри, індуративний целюліт, біла атрофія шкіри, ретикулярні зміни в ділянці гомілки (corona phlebectatica), трофічні виразки різного ступеня загоєння. Висновки: Ультразвукова допплерографія вен тазу та нижніх кінцівок дозволяє отримати дані про стан глибоких, підшкірних, комунікантних та перфорантних вен досліджуваних ділянок у пацієнтів з трофічними ураженнями нижніх кінцівок для визначення тактики подальшого лікування. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ МІЖ ПАТОЛОГІЄЮ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА ТА РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗУБОЩЕЛЕПНИХ АНОМАЛІЙ Ступницький Ілля Кривко Данило Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії з топографічною анатомією Завідувач кафедри – проф. З.З. Масна Науковий керівник – проф. З.З. Масна Актуальність: Проблеми діагностики та лікування багатьох стоматологічних нозологій пов’язані значною мірою із складною анатомічною будовою щелепно-лицевої ділянки, її віковими особливостями, зумовленими як фізіологічними процесами прорізування і зміни зубів так і їх патологічною передчасною втратою. Глибоке розуміння особливостей структурної перебудови щелепно-лицевої ділянки у віковому аспекті дозволить не лише вдосконалити існуючі та розробити нові методи корекції аномалій прикусу, положення та розміщення зубів, захворювань пародонту та скронево-нижньощелепного суглоба, але й запобігти їх розвитку, а також передчасній втраті зубів. Мета: встановлення частоти зубо-щелепних аномалій у осіб різного віку та їх взаємопов’язаності з різним видами адентії і патології скронево-нижньощелепного суглоба. Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети нами було проаналізовано рентгенівські панорамні знімки та комп’ютерні томограми щелепно-лицевої ділянки 300 осіб чоловічої та жіночої статі віком від 15 до 45 років. Всіх обстежених було поділено на 3 вікові групи (15-25 років, 26-35 років та 36-45 років). Результати. Встановлено, що у 15-25-річних аномалії прикусу були у 76 осіб, адентія – у 37 (42 випадки на верхній щелепі і 49 на нижній), патологія скронево-нижньощелепного суглоба у 7 осіб; у 26-35-річних – аномалії прикусу у 65 осіб, адентія у 58 осіб (42 випадки на верхній щелепі і 49 на нижній), патологія суглоба у 12 осіб; у 36-45 річних – 72 випадки аномалій прикусу, 83 – адентії (87 на верхній щелепі і 89 на нижній) та 28 випадків патології суглоба Висновки. Результати проведеного дослідження дозволили встановити, що передчасна втрата зубів на тлі некорегованих аномалій прикусу зумовлена перерозподілом навантаження на різні групи зубів та, в свою чергу, провокує патологічні зміни в скронево-нижньощелепному суглобі, а частота зубощелепних аномалій зростає в кожній наступній віковій групі (за винятком аномалій прикусу, частота яких є найвищою у 15-25-річних, найнижчою – у 26-35-річних). ОСОБЛИВОСТІ ДЕФОРМАЦІЇ ПЕЧІНКИ ЩУРА ПРИ ЗАЛИВЦІ В ПАРАФІН ТА ЇХ МОЖЛИВИЙ ВПЛИВ НА РЕЗУЛЬТАТИ МОРФОМЕТРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Поліщук Ярослава Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – проф . Ю.Я. Кривко Науковий керівник- ас. М.В. Логаш

10

Актуальність: Морфометрія є невід’ємною складовою будь-якого наукового дослідження. Однак, не зважаючи на розвиток методик та технічних аспектів, залишається низка проблем, які можуть суттєво впливати на об’єктивність результатів морфометрії. Одне з таких питань - деформація тканин при виготовленні гістологічного препарату. Переважна ця деформація залежить від типу матеріалу, в який заливають тканину. Базовим матеріалом для більшості досліджень лишається парафін. Згідно з результатами літературних джерел, коефіцієнт деформації при заливці в парафін може коливатись від 30 до 70 відсотків, крім того, деформація проходить нерівномірно в різних структурах та частинах клітин. Однак конкретних даних щодо печінки щура ми не знайшли, незрозумілим є і те, від чого залежить ступінь деформації і наскільки вона може впливати на морфометричні показники. Мета: Дослідити особливості деформації печінки щура при заливці в парафін та їх можливий вплив на результати морфометричних досліджень для подальшого використання цих даних в наступних експериментальних дослідженнях печінки щура. Матеріали та методи: Після фіксації в 10% формаліні, зразки печінки поділили на 2 групи - 1 група для заливки в парафін, 2 група (контроль) для нарізки на заморожуючому мікротомі. Всі зразки були відскановані на сканері «Epson», з маркуванням відсканованої поверхні. Зразки з дослідної групи були залиті в парафін. Після цього було проведено повторне сканування тих самих поверхонь. Із зразків були виготовлені гістопрепарати з фарбуванням гематоксилін-еозином. Для обробки сканованих зображень та фотографій тканини печінки використовувалась програма «Stepanizer» з тестовою сіткою для визначення площі поверхні зразків та ядерно-цитоплазматичного співвідношення. Результати оформлені у вигляді таблиці. Результати:

1. Різниця площини зразків до заливки і після складала від 74 до 45 відсотків. 2. Ступінь ущільнення при однакових умовах залежить від розміру взятого зразка. 3. Цитоплазма та ядра гепатоцитів ущільнюються нерівномірно і це співвідношення також

залежить від розміру залитого блоку. Висновки: Отримані дані дозволяють стверджувати, що при використання парафіну для заливки матеріалу печінки щура необхідно контролювати коефіцієнт деформації, якщо планується морфометричне дослідження, оскільки різниця в деформації різних зразків може значно вплинути на достовірність морфометричного дослідження. Крім того, необхідно використовувати методику забору матеріалу, яка б дозволяла заливати зразки, однакові за об’ємом, щоб максимально уникнути різниці в деформації зрізків і, відповідно, помилок при морфометричних дослідженнях. ВПЛИВ ГІПОТИРОЗУ НА ФУНКЦІОНАЛЬНУ АКТИВНІСТЬ ЗАЛОЗ ШЛУНКА ЗА ДАНИМИ ЛЕКТИНОГІСТОХІМІЇ Щур Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гістології, цитології, ембріології Завідувач кафедри - проф. О.Д. Луцик Науковий керівник – проф. А.М. Ященко Актуальність: Хронічний гастрит – це захворювання, що характеризується запально-дистрофічними змінами в слизовій оболонці шлунка з порушенням її фізіологічної регенерації, зменшенням кількості залозистих клітин, а в разі прогресування — атрофією залозистого епітелію з наступним розвитком кишкової метаплазії і дисплазії, розладом секреторної, моторної і, нерідко, інкреторної функції шлунка, що лежить в основі порушення процесу травлення. За даними статистичних досліджень, на хронічний гастрит в різних країнах, у тому числі і в Україні, страждає від 30 до 50% працездатного населення. Хронічний гастрит — поняття клініко-морфологічне, в основі його розвитку лежить генетично зумовлений дефект репарації слизової оболонки шлунка у відповідь на ушкоджувальну дію різних зовнішніх та внутрішніх чинників. Одним із ендогенних чинників у розвитку хронічного гастриту є патологія ендокринних залоз (цукровий діабет, тиротоксикоз, гіпотироз та ін.), ендогенні чинники

11

впливають на слизову оболонку шлунка через нервово-рефлекторні, гуморальні і токсичні механізми, які наявні при тих чи інших захворюваннях. Оскільки роль глікополімерів у функціональній активності залоз шлунка на тлі гіпофункції щитоподібної залози вивчена недостатньо нами запропоноване дане дослідження. Мета: На основі лектин-рецепторної взаємодії дослідити глікополімери клітин залоз шлунка та їх роль у функціональній активності в нормі та під впливом експериментального гіпотирозу. Матеріали та методи: Досліди проводили на 10 ( 5 контрольних і 5 дослідних) статевозрілих білих нелінійних щурах-самцях масою 150 – 180 г, які утримувались у стандартних умовах віварію з дотриманням норм біоетики. Експериментальний гіпотироз індукований щоденним згодовуванням з їжею препарату мерказолілу у дозі 5 мг/ кг маси тіла упродовж 3-х тижнів. Шматочки з дна шлунка фіксували у 4 % нейтральному формаліні, заливали у парафін. Оглядові препарати фарбували гематоксилін-еозином. Глікополімери DGal, NAcDGal, NAcDlc, DMan, αLFuc вивчали методом лектин-пероксидазної техніки з використанням наступних лектинів: HPA, SBA, PNA, WGA, GNA, LCA, PFA. Візуалізацію рецепторів лектинів здійснювали у системі 3,3 діамінобензидину тетрагідрохлориду-Н2О2. Результати: У тварин дослідної групи у слизовій оболонці шлунка ідентифікували збільшення кількості клітин з ацидофільною цитоплазмою, інфільтрацію слизової оболонки поліморфноядерними лейкоцитами, що вказує на локальний запальний процес. Лектиногістохімічно констатували експонування рецепторів лектинів LCA, GNA, SBA, PFA у складі слизово-бікарбонатного бар’єру та мукоцитах залоз. У клітинах дна і тіла залоз ідентифікували рецептори HPA, WGA, PNA. На тлі експериментального гіпотирозу спостерігається зниження експресії рецепторів лектинів у складі слизово-бікарбонатного барєру та їх модифікація у гландулоцитах залоз шлунка. Висновки: Експериментальний гіпотироз супроводжується модифікацією глікополімерів слизово-бікарбонатного барєру та гландулоцитів, що вказує на зміну його проникності, хімічного складу секрету залоз шлунка, їх функціональну активність і може бути одним із патогенетичних механізмів виникнення патологічних процесів у тому числі і хронічного гастриту. ЗОНИ РИЗИКУ ПЕРЕЛОМІВ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОРФОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНОЇ ПАЗУХИ ТА КОНТРФОРСІВ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ Рижук Христина Кухлевський Юліан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії з топографічною анатомією Завідувач кафедри – проф. З.З.Масна Науковий керівник – проф. З.З.Масна Актуальність: У сьогоденній клінічній практиці є чимало випадків зламів або тріщин верхньої щелепи. Значну роль в тому, чому і де виникає ушкодження кістки такого характеру відіграє її мінералізація та напрям травмуючого чинника. Але не менш важливою залишається так звана архітектурна особливість щелепно-лицевої ділянки, взаємодія елементів якої ще не є вивченою достеменно. Мета: Дослідити взаємозв’язок морфологічних особливостей верхньощелепного синуса та контрфорсів верхньої щелепи із зонами ризику виникнення зламів верхньої щелепи. Методи та матеріали: Проаналізовано 30 комп’ютерних томограм пацієнтів однієї вікової категорії зі зламами верхньої щелепи ( 10 жіночої статі та 20 чоловічої статі). Згідно можливостей програмного забезпечення проведено вимірювання об’єму та визначення форми верхньощелепових пазух, з’ясовано тип зламу верхньої щелепи згідно класифікації по Лефор (Лефор I,II,III). Враховано тип конституції пацієнтів ( доліхоморфний, мезоморфний, брахіоморфний). Вивчено анамнез захворювання пацієнтів, зокрема характер чинників, що спричинили злами.

12

Результати: Серед наданих комп’ютерних томограм було визначено 8 переломів за Лефор І ( 2 жіночої статі та 6 чоловічої), 12 переломів за Лефор ІІ ( 6 жіночої статі та 6 чоловічої ), 10 переломів за Лефор ІІІ ( 2 жіночої статі та 8 чоловічої статі ). Висновки: 1. Існує обернено пропорційний зв'язок між об’ємом верхньощелепного синуса та кількістю кісткової тканини, що припадає на будову контрфорсів верхньої щелепи. 2. Форма верхньощелепного синуса впливає на тип зламу верхньої щелепи. ПРОФЕСОР НЕТЛЮХ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ – ВИДАТНИЙ АНАТОМ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ Кук Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – проф. Ю. Я. Кривко Науковий керівник – доц. О. М. Мота Актуальність:У жовтні минулого року виповнилося 80 років з дня народження одного з найбільш талановитих анатомів Львівської анатомічної школи, видатного громадського діяча, прекрасної людини, професора Нетлюха Михайла Андрійовича. Мета: Детальніше ознайомитися з життям та науковими доробками видатного анатома та громадського діяча професора Нетлюха Михайла Андрійовича. Матеріали та методи: Перечитування та аналіз архівних документів над якими працював професор Нетлюх М.А. Результати: Михайло Андрійович Нетлюх народився 25 жовтня 1932 року в селі Брище Жовківського району Львівської області у бідній селянській сім’ї. У 1949р. поступив на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, який закінчив у 1955р. Вчився в аспірантурі та захистив кандидатську дисертацію на кафедрі нормальної анатомії на тему «Функціональна анатомія підключичної артерії» (на той час єдина на кафедрі дисертація написана українською мовою). Професор Нетлюх М. А. організував у інституті осередок Товариства охорони пам’ятників історії та культури і декілька років був його головою. Брав активну участь у створенні в інституті осередків Товариства української мови (1988р.), Народного Руху України (1989р.). Професор Нетлюх М. А. дуже любив і цінував музику, особливо класичну. У студентські роки закінчив вечірню музичну школу по класу скрипки. Був учасником інститутського симфонічного оркестру. Нетлюх Михайло Андрійович завідував кафедрою нормальної анатомії з 1988р. до 2000р. Його наукові дослідження торкалися функціональної анатомії судинного русла, змін ультраструктур серцевого м’яза при експериментальній ішемії та коригувальних впливах. Михайло Андрійович підготував 5 кандидатів медичних наук; в його доробку близько 110 наукових праць і навчально-методичних робіт. Професор Нетлюх М. А. є автором першого латинсько-українського анатомічного словника (1972р.). У подальші роки він продовжував опрацьовувати українську термінологію. У співавторстві видав «Словник морфологічних ветеринарних термінів» (1990р.). Нетлюх М. А. працював зі студентами-гуртківцями Висновки: Михайло Андрійович Нетлюх - неординарна особистість. Він зумів поєднати у одній особі активного громадського діяча, скрипаля, анатома, науковця.

13

АНАЛІЗ ПОШИРЕНОСТІ ПАТОЛОГІЇ РІЗНИХ ВІДДІЛІВ ХРЕБТА У ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ Костишин Назар Сворень Ігор Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії Завідувач кафедри нормальної анатомії – проф. Ю.Я. Кривко Завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії – проф. З.З. Масна Наукові керівники – проф. З.З. Масна, доц. О.М. Мота Актуальність: Соматичне здоров’я людини впродовж всього життя значною мірою залежить від стану хребта. Вертебрологічні патології різного ґенезу ведуть не лише до порушення постави, погіршення зовнішнього вигляду і зниження функції хребетного стовпа, як органа опорно-рухового апарату, але й до розвитку патологічних змін низки систем та органів, зокрема – головного і спинного мозку, серця, органа зору, органів травної, дихальної, сечовидільної та репродуктивної систем. Мета: Встановити поширеність аномалій різних відділів хребта у осіб юнацького віку чоловічої та жіночої статі, що проживають в Прикарпатському регіоні в залежності від конституційного типу будови тіла. Матеріали та методи: Нами було проведено антропометричне обстеження із збором анамнезу 133 осіб (43 чоловіків та 90 жінок), в ході якого визначали ріст, масу тіла, довжину тулуба, шиї та кінцівок, окружність шиї, грудної клітки, талії та тазу, ширину плечей та тазу, симетричність соскоподібних відростків, ключиць, надключичних ямок, ямок, клубових гребенів та медіальних кісточок. Окремо фіксували порушення постави, скарги зі сторони шлунково-кишкового тракту, біль голови, погіршення зору. Для встановлення дефіциту чи надлишку мали тіла визначали індекс Кетле (росто-вагового співвідношення). Результати: Поширеність аномалій різних відділів хребта у осіб юнацького віку Прикарпатського регіону (табл. 1)

14

Таблиця 1

Висновки: Отримані дані засвідчили високу частоту зустрічання аномалій різних відділів хребта серед осіб юнацького віку, мешканців Прикарпаття, та їх зв’язок індивідуальними антропометричними та конституційними показниками. ГІСТОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НИРКИ ЩУРА НА ПІЗНIХ ТЕРМІНАХ ПЕРЕБІГУ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Покотило Віра Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – проф. Л.Р. Матешук-Вацеба Актуальність: Цукровий діабет є однією з визначальних проблем сучасної медицини. Це зумовлено, з одного боку, значним зростанням захворюваності за останнє десятиріччя. Розповсюдженість діабетичної нефропатії, як найбільш частої форми ускладнення цукрового діабету, дуже велика і за даними різних авторів коливається від 60 до 93%. За допомогою гістологічних, біохімічних досліджень на основі відтвореної експериментальної моделі цукрового діабету проведено порівняльний аналіз морфометричних параметрів ниркових тілець нирки щура впродовж 70 діб перебігу патологічного процесу. Мета: Встановити структурні особливості нирки щура в динаміці перебігу експериментального цукрового діабету на пізнiх термiнах. Матеріали та методи: Гістологічні, біохімічні, статистичні дослідження та відтворення моделі стрептозотоциніндукованого цукрового діабету, які дозволили встановити особливості нирки щура в нормі та закономірності якісно - кількісних змін структурних компонентів нирки в

Конституційні типи Об’єкт дослідження

Астенічний Нормостенічний Гіперстенічний

Всього

Дефіцит

маси

тіла

Норма

Надлишок

маси

тіла

Дефіцит

маси

тіла

Норма

Надлишок

маси

тіла

Дефіцит

маси

тіла

Норма

Надлишок

маси

тіла

Жінки

Без патологічних змін

- 21 - - 34 - - 25 2 82

Патологічні

зміни Шийний

відділ - - - - - - - - - -

Грудний відділ

- 4 - - 4 - - - - 8

Попереково-крижовий відділ

- - - - - - - - - -

Чоловіки

Без патологічних змін

- 4 - - 25 - - 9 4 42

Патологічні

зміни Шийний

відділ - - - - - - - - - -

Грудний відділ

- - - - 1 - - - - 1

Попереково-крижовий відділ

- - - - - - - - - -

Всього 29 64 34 6 133

15

динаміці перебігу цукрового діабету. Результати: Через 56 діб експерименту на препаратах нирки виявляються збільшені в об'ємі ниркові тільця (48,57 ± 1,54 мкм³), розширені клубочкові капіляри. Контури внутрішнього і зовнішнього листків капсули збережені, але подекуди вони зруйновані. Іноді в порожнинах капсул є еритроцити і пласти білкових мас. Подекуди має місце значне розширення просвіту канальців і злущення епітелію. В мозковій речовині теж розширені петлі нефронів та збірні трубки, іноді з колбоподібними утвореннями, заповнених білковими масами. В перитубулярних капілярах значна кількість еритроцитів та розширення їх просвіту, що свідчить про стаз крові. На 70 добу експерименту об'єм ниркового тільця становить 46,33 ±1,37 мкм³. Виявлено некротичні процеси в ниркових тільцях, деформація капілярних клубочків та пошкодження обох листків капсули, їх адгезія. Біля стінок судин виявляють скупчення лейкоцитів в паренхімі нирки, що свідчить про перевагу запальних процесів в паренхімі нирки. Просвіти проксимальних і дистальних звивистих канальців розширені і виявляються пласти злущеного епітелію в них. В мозковій речовині розширені частини петель нефронів, заповнені білковими масами, а також злущений епітелій і розширені збірні трубки. Висновки: На 56 добу експерименту контури внутрішнього та зовнішнього листків капсули клубочка подекуди змінені, виявляється адгезія листків, у просвіті капсули містяться еритроцити і пласти білкових мас. В деяких ниркових тільцях виявлено "зморщені" капілярні клубочки, розширені капсули клубочків. Навколоканальцеві капіляри теж розширені, просвіти їх заповнені еритроцитарними масами. На 70 добу перебігу стрептозотоциніндукованого цукрового діабету виявлено некротичні процеси в ниркових тільцях, атрофія капілярних клубочків, пошкодження обох листків капсули клубочка. Ниркові канальці розширені, просвіти їх заповнені злущеним епітелієм та білковими масами. МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ТА ЛЕГЕНЬ ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ З ВНУТРІШНЬОШЛУНОЧКОВИМИ КРОВОВИЛИВАМИ ТА РЕСПІРАТОРНИМ ДИСТРЕС СИНДРОМОМ. Дудаш Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Кафедра гістології, цитології та ембріології Завідувач кафедри – проф. О.Д. Луцик Науковий керівник – проф. А.М. Ященко Актуальність: Основними причинами високої захворюваності і смертності передчасно народжених дітей, незважаючи на стрімкий прогрес у впровадженні в практичну охорону здоров’я сучасних технологій інтенсивної терапії і виходжування цих немовлят, посідають внутрішньошлуночкові крововиливи (ВШК) й респіраторний дистрес синдром новонароджених (РДС). Розвиток РДС стимулює збільшення мозкового кровотоку з подальшою вазодилатацією, індукованою гіперкапнією й гіпоксемією. Однією з причин крововиливів є збільшення артеріального тиску в умовах гіперкапнії і гіпоксії. Авторегуляторні механізми церебрального кровотоку у новонароджених з терміном гестації менше 35 тижнів недосконалі. Чим менший гестаційний вік, тим слабшою є церебральна авторегуляція. Будь-які коливання системного тиску суттєво вплив ають на цереброваскулярну гемодинаміку. Мета: За даними аутопсії провести патоморфологічний аналіз змін головного мозку та легень передчасно народжених дітей з ВШК та РДС. Матеріали та методи: Проаналізовано 56 протоколів патологоанатомічних досліджень за 2008 р., після розтинів передчасно народжених дітей у пологових стаціонарах районів Львівської області та м. Львова. За важкістю загального стану дітей розподілили на дві групи. До першої групи увійшла 41 недоношена новонароджена дитина, що народились у важкому стані і з моменту народження до смерті лікувались виключно за допомогою штучної вентиляції легень

16

(ШВЛ). До другої групи – 15 передчасно народжених дітей, стан яких був середньої важкості. Початковою респіраторною терапією у другій групі було самостійне дихання під постійним позитивним тиском (СДППТ) з наступним призначенням ШВЛ при погіршенні загального стану. Результати: При аутопсії голови відмічалась рухомість кісток черепа. У головному мозку спостерігали набряк, венозне повнокрів’я, місцями зливні крововиливи, помірно виражений периваскулярний та перицелюлярний набряк, виражений субепендимний мікрогліоліз, сепарацію крові на рідку частину і форменні елементи, повнокрів’я мікроциркуляторного русла, крововиливи гематомного типу в субепендимні зони, в ділянки бокових та IV шлуночка. До епендими прилягали згортки крові з вільно лежачим гемосидерином, що є ознакою недавнього виникнення крововиливу та перицелюлярний набряк мозочку. Повнокрів’я або кровиливи у судинне сплетення. Паралельно відмітили незрілість легеневої тканини, чисельні ателектази, повнокрів’я судин мікро- та макроциркуляторного русла, в просвітах окремих вен були фібринові тромби. У значній кількості альвеол та в альвеолярних ходах «гіалінові мембрани». Місцями мембрани фрагментовані і супроводжувались макрофагальною реакцією. У бронхах та альвеолярних ходах - кубічна метаплазія епітелію, інтраальвеолярний фіброз. Вистилання фібрином стінок деяких бронхів, у їх просвітах тяжисті еозинофільні маси, під плеврою крововиливи. Висновки: Глибина й поліморфізм морфофункціональних змін у головному мозку та легенях передчасно народжених дітей з різною важкістю стану при народженні асоціюється з виникненням ВШК та РДС тяжких ступенів, вираженими прогресуючими морфологічними змінами, що могло бути однією із причин летального завершення. ВАДИ РОЗВИТКУ ОЧНОГО ЯБЛУКА У ДІТЕЙ МІСТА ЛЬВІВ Іванків Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – проф. Л.Р. Матешук-Вацеба Актуальність: Проблема розвитку органів в пренатальному періоді онтогенезу залишається до сьогодні важливою як для морфологів, так і для клініцистів. На жаль, останнім часом зростає кількість новонароджених з вадами розвитку низки органів і очного яблука зокрема. Проте, у фаховій літературі трапляються лише поодинокі праці, присвячені вадам розвитку органів зору. Мета: проаналізувати вади розвитку очного яблука у дітей міста Львів Матеріали та методи: Проведена робота ґрунтується на ретроспективному аналізі історій хвороб 7200 дітей, які зверталися до лікарів-офтальмологів дитячого поліклінічного відділення 3 міської клінічної лікарні, 2 та 5 міських поліклінік м.Львів впродовж 1999-2012 рр. Результати: Отримані результати вказують на те, що вроджені вади очного яблука становлять 0,59 % від загальної офтальмологічної патології дітей м.Львів. Найчастішою вадою розвитку очного яблука є вроджена катаракта (потовщення клітин епітелію капсули кришталика у вигляді конусоподібного виросту на поверхні кришталика) – 10 випадків, що становить 23, 26 % від загальної кількості вроджених вад очного яблука; вроджена атрофія дисків зорових нервів (відсутність реакції зіниць на світло) – 9 випадків (20,93 %). Серед вроджених вад очного яблука трапляється також горизонтальний ністагм (мимовільні двофазні рухи, тремтіння очних яблук справа на ліво і навпаки) – 4 випадки (9,302 %); міопія (вроджена короткозорість, вроджена аномалія рефракції ока, коли фокус оптичної системи міститься перед сітківкою) – 4 випадки (9,302 %); птоз верхньої повіки – 3 випадки (6,999 %); вроджена глаукома (вроджене підвищення внутрішньоочного тиску та атрофічні розлади сітківки і зорового нерва) – 3 випадки (6,999 %); ретинопатія недоношених (судинно-проліферативне ураження сітківки в ділянці диска зорового нерва, в носових квадрантах сітківки із межею на зубчастій лінії, в темпоральних квадрантах сітківки); мікрофтальм (недорозвиток очного яблука, коли його розмір становить лише 2/3 нормальної величини); вроджена колобома райдужки (грушоподібна форма райдужки,

17

втягнена вниз і всередину зіниця, перехід м’яза-звужувача зіниці на край дефекту тканини) – по 2 випадки (4,651 %); ретинобластома (злоякісна пухлина райдужки, виявляється до 18 місяців після народження); афакія (відсутність кришталика внаслідок відсутності зачатку кришталика); вроджена атрофія м’язів зіниці ока, вроджений анофтальм (відсутність очного яблука, яка супроводжується аномаліями повік) – по 1 випадку (2,325 %). Висновки: У дітей м. Львів виявлено більшість з можливих вад розвитку очного яблука, вроджені вади органа зору становлять 0,59 % від загальної кількості захворювань очей. Найчастішою вродженою вадою очного яблука у дітей м.Львів є вроджена катаракта. АРХІТЕКТОНІКА НИРКОВИХ АРТЕРІЙ У ЖИВИХ РОДИННИХ ДОНОРІВ НИРКИ Жук Орест-Данило Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії Завідувач кафедри - проф. З. З. Масна Науковий керівник – ас. М. Г. Орел Актуальність: Трансплантація донорської нирки залишається найефективнішим методом замісної ниркової терапії. Усе більшого поширення набуває пересадка від живого донора, що спричинено як дефіцитом трупних органів, так і кращими ранніми та віддаленими результатами. Одним із принципів безпеки прижиттєвої донації є адекватний вибір сторони забору нирки з урахуванням її функції, наявності чи відсутності патології, а також архітектоніки судинної ніжки. Множинні ниркові артерії (МНА) нерідко ускладнюють як процедуру забору, так і самої трансплантації органу. У вивченні морфології та топографії ниркових артерій «золотим стандартом» залишається рентгенконтрастна аортоангіографія (ААГ) із селективною ангіографією (АГ) ниркових артерій (НА). Проте, ряд недоліків ААГ та технологічний прогрес сприяли впровадженню спіральної комп’ютерної томографії з контрастним підсиленням (СКТ-КП) як альтернативи в протоколах передопераційного обстеження живих донорів нирки. Мета: Вивчення архітектоніки ниркових артерій у живих родинних донорів нирки, а також впливу отриманих результатів на хірургічну тактику. Матеріали та методи: Проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 42 живих родинних донорів нирки, обстежених у Центрі трансплантації Львівської обласної клінічної лікарні з 2008 по 2012 роки. Серед них − 19 чоловіків (45,2%) та 23 жінки (54,8%) віком від 36 до 73 років (у середньому – 53,7±8,2 р.). Для дослідження топографії ниркових судин та оцінки видільної функції нирок застосували ААГ за Сельдінгером із селективною АГ НА у 42,9% та СКТ-КП у 57,1%. Серед ускладнень, пов’язаних із діагностичними процедурами, спостерігали виникнення пульсуючої гематоми в зоні пункції стегнової артерії в одного (5,6%) з пацієнтів після ААГ. Результати: Вивчено топографічні особливості НА з урахуванням взаєморозташування гирл і варіантів ходу та напрямку, а також рівнів поділу. МНА виявили в 10 (23,8%) хворих, проведено аналіз залежно від статі та сторін тіла. При співставленні даних ААГ та СКТ-КП відзначили затруднення оцінки топографії ниркових артерій у просторі внаслідок одноплощинності ангіографічного дослідження. Окрім того, при СКТ-КП у 3 донорів (7,1%) виявили безсимптомні пухлини наднирників, які підлягали видаленню, а також аневризму біфуркації НА в одному (2,4%) випадку. Отримані результати обстежень у 11 (26,2%) донорів спричинили зміни стандартної техніки забору трансплантату нирки. Висновки: Топографічні особливості НА у живих родинних донорів нирки відповідають описаним варіантам норми. СКТ-КП можна вважати інформативнішим та безпечнішим методом дослідження архітектоніки судин нирки у порівнянні з ААГ із селективною АГ НА. Варіабельність НА та супутня патологія можуть спричинити зміни стандартної хірургічної тактики при заборі трансплантату нирки.

18

НАЙМЕНШІ ВЕНИ СЕРЦЯ – ДОПОВНЕННЯ ДО СУЧАСНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ Івасюк Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – проф. Ю.Я.Кривко Науковий керівник – доц. У.М. Галюк Актуальність: На сьогоднішній день існують поодинокі дослідження найменших вен серця (НВС), або судин В’єсена-Тебезія, які беруть початок з товщі стінки серця в кількості 20-30 і впадають в камери серця через отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). Багато авторів використовують термін „синусоїд” для позначення зовсім різних морфологічних утворень. З одної сторони так називають розширені ділянки інтрамуральних венозних судин, а з другої – так описують міжтрабекулярні простори, що не мають відношення до гемомікроциркуляторного русла (ГМЦР) серцевої стінки Мета: Дослідити найменші вени серця: розміри, форму, орієнтацію та зв’язки. Матеріали та методи: Дослідження проведено на 10 кролях обох статей віком 6-9 місяців, масою 2,5-3,0 кг, котрим після аутаназії проводили ін’єкцію судинного русла 7,5% туш-желатиновою масою. Зрізи після прояснення і зафарбування гематоксиліном і еозином піддавалися морфометричним дослідженням та статистичному аналізу. Результати: Структура стінки НВС мало чим відрізняється від стінки інтрамуральних вен серця і складається з шару ендотеліоцитів і тонкого шару сполучної тканини. Не всі отвори на ендокарді є гирлами НВС, бо багато з них іде в міжтрабекулярні щілини, котрі сліпо закінчуються та можуть бути отворами дрібних артерій. Ми дослідили, що капіляри продовжуються у посткапілярні венули, а ті по 2-3 формують венули. Венули впадають у вени В’єсена-Тебезія, або синусоїди, а ті, в свою чергу, продовжуються у дрібні вени серця. З одним синусоїдом зв’язано по 10-16 венул, які кущоподібно його оточують. Для синусоїда характерна неправильна довгаста форма та поперечна орієнтація відносно ходу м’язових волокон. Розміри синусоїдів по довгій осі 145,5±2,5 мкм, по короткій - 83,5±1,5 мкм. Між синусоїдами наявні численні сполучення - міжсинусоїдні анастомози, діаметр яких в середньому становить 35,0±0,3 мкм. Для синусоїдів, котрі є дистальною ланкою ГМЦР міокарда, характерна своя ангіоархітектоніка і морфометричні параметри. Висновки: НВС сприяють швидкому відпливу венозної крові від міокарда, збільшуючи при цьому приплив артеріальної крові за капілярами, що безперечно покращує трофіку міокарда. СУЧАСНІ СПОСОБИ ЗУПИНКИ КРОВОТЕЧ В ЕКСПЕРИМЕНТІ Гунькало Наталія Бродич Наталія Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії Завідувач кафедри - проф. З.З.Масна Науковий керівник - ас. Н.І. Кашлюк, ас. В.В. Савран Актуальність: Зупинка кровотечі була чи не першою лікувальною дією медицини, так як необхідність набуття навиків щодо ефективної її зупинки диктувалася самим життям. Не втратила свого важливого значення ця маніпуляція і сьогодні, адже неконтрольовані часті кровотечі є причиною істотного відсотка смертей у людей, які отримали якісь серйозні пошкодження внутрішніх органів і зовнішніх тканин. Традиційні способи блокування кровотеч підходять далеко не завжди, з огляду на це, сучасні розробки нових кровоспинних методів є надзвичайно актуальними. Мета: Ознайомитись з найсучаснішими експериментальними методами і способами зупинки кровотеч. Матеріали та методи: аналіз та порівняння інформації мережі Internet та наукової літератури

19

(книги, журнали), які були опрацьовані для написання даної роботи. Результати: Кровотечі є загрозливим та небезпечним супутником багатьох поранень, ушкоджень та захворювань, які потребують кваліфікованих і швидких дій для їх зупинки задля запобігання смертельних наслідків. Прорив в області кровоспинних засобів зробила група дослідників американської корпорації «Aurora Flight Science»s. Розробники стверджують, що створений ними засіб дозволяє за кілька хвилин зупинити найсерйознішу кровотечу. Препарат являє собою пакет з спандекса - еластичного синтетичного волокна, наповнений іншим полімером із класу похідних поліакрилової кислоти. Під дією крові пакет розбухає, перетворюється на гель і міцно огортає рану, утворюючи непрохідний для води, але проникний для повітр’я бар’єр. Набряклий гель стягує рану і механічно блокує кровотечу. Крім того, внутрішній полімер при розмоченні виділяє мономер, що збільшує згортання крові. Інші дослідники з Массачусетського технологічного інституту (МТІ) заявляють про розробку нового нанотехнологічного біопокриття, здатного практично миттєво зупиняти сильні кровотечі у людей. За розробкою препарату стоїть одне з науково-дослідних підрозділів МТІ, а також данська компанія «Ferrosan Medical Devices», яка вже створює на базі біопокриття медичний спрей, що містить такий кров'яний агент, як тромбін, що відповідає за згортання крові. Точну біологічну композицію і хімічну формулу розробники не розкривають, однак відомо, що в ній міститься кілька шарів тромбіну, що впливає на кров, а також дубильні кислоти, що роблять тромбін максимально функціональним. Новий препарат не можна безпосередньо розпорошувати на відкриті рани, замість цього він має бути нанесений на компрес, а вже компрес необхідно нанести на рану. У результаті, розробники обіцяють, що протягом 60 секунд можна буде зупинити навіть сильну кровотечу, тоді як інші засоби для швидкого згортання крові працюють приблизно в 2,5 рази повільніше. Висновки: Можливість швидко зупинити сильну кровотечу – це вкрай приваблива медична розробка, яка не лише прославить свого творця, а й дозволить знизити тривалість хірургічних операцій вдвічі (позаяк зараз хірурги використовують для цього затискачі, тампони, губки, на що йде чи не половина операційного часу). Це дасть змогу скоротити час перебування пацієнта під наркозом, тим самим збільшивши його шанси на видужання. ЗМІНИ ЛАНОК ГЕМОМІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА ЛІМФАТИЧНОГО ВУЗЛА ЩУРА В ДИНАМІЦІ ПЕРЕБІГУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Котович Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри - проф. Ю.Я. Кривко Науковий керівник - ас. Н.Б Блищак., ас. Р.Я. Борис Актуальність: Цукровий діабет, відомий ще як "солодка" хвороба - одне з найбільш поширених захворювань, провідна медико-соціальна проблема всіх країн світу, визнана неінфекційною епідемією XXI століття. Це - тяжке прогресуюче захворювання, що зумовлює високий ризик розвитку інвалідизуючих мікро- та макроангіопатій,а разом з тим вражає імунну систему організму, призводячи до зниження її реактивності. Мета: Дослідження морфологічних особливостей змін у будові ланок гемомікроциркуляторного русла лімфатичного вузла щура в динаміці перебігу експериментального цукрового діабету (6, 8 тиждень спостереження). Матеріали та методи: Моделювання цукрового діабету, ін'єкція судинного русла контрастною масою, гістологічне дослідження, морфометричне дослідження, біохімічне дослідження, статистична обробка даних. Препарати лімфатичних вузлів щурів з ін'єкованим судинним руслом, гістопрепарати, кров. Результати: На 6 тижні перебігу експериментального цукрового діабету біохімічні параметри крові мають наступні показники: гемоглобін - 129,6 г/л, глікозильований гемоглобін - 9,8 ммоль

20

г/Hb, глюкоза - 21,5 ммоль/л. На ін’єкованих та просвітлених препаратах спостерігаються значні зміни судинного русла лімфатичного вузла піддослідних тварин. Діаметр артеріол становить 24,32+0,11 мкм, діаметр венул - 84,15+1,19 мкм, що свідчить про включення компенсаторних механізмів. При гістологічному дослідженні спостерігається перебудова всіх ланок ГМЦР: просвіт артеріол звужений, просвіт венул розширений з ознаками деформації їх стінок. З’являються численні артеріоло-венулярні анастомози. На 8 тижні перебігу експериментального цукрового діабету біохімічні параметри крові мають такі показники: гемолглобін – 122,4 г/л, глікозильований гемоглобін – 9,8 ммоль г/Hb, глюкоза – 24,8 ммоль/л. Судини розширені з нерівними контурами, звивисті; судинна стінка нечітко дифиренційована. Навколо судин спостерігаються периваскулярні набряки та крововиливи. В їх просвіті виявляються еритроцитарні сладжі. Діаметр артеріол становить 43,56+0,18 мкм, діаметр венул - 96,11+1,08 мкм, що свідчить про включення механізмів декомпенсації. Висновки: Отримані результаті проведеного дослідження свідчать про морфологічні зміни у будові всіх ланок гемомікроциркуляторного русла лімфачного вузла щура в динаміці перебігу стрептозотоциніндукованого цукрового діабету. Включаються компенсаторно-захисні реакції організму, які в подальшому змінюються стадією декомпенсації, що відображає і підтверджує розвиток цукрового діабету, зміни в стінці судин ГМЦР лімфатичного вузла щура. ЛЕКТИНОГІСТОХІМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВОРСИНОК ХОРІОНА ЕМБРІОНІВ ЛЮДИНИ, ЯКІ ЗАВМЕРЛИ НА 4-5 ТИЖНІ ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО РОЗВИТКУ Заставний Ігор Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гістології, цитології та ембріології Завідувач кафедри – проф. О.Д. Луцик Науковий керівник – проф. А.М. Ященко Актуальність: Завмирання вагітності на ранніх термінах ембріогенезу можуть обумовлюватися як фізіологічними, ендокринними, імунними порушеннями в організмі матері, так і бути результатом неповноцінного розвитку плода. Критичне значення для розвитку плода має плацента, плодова частинка якої представлена ворсинками хоріона (ВХ). В процесі ембріогенезу ворсинок хоріона проходять три послідовні стадії розвитку: формування первинних, вторинних та третинних ВХ. Первинні ВХ складаються із цитотрофобластичної серцевини та покривного синцитіального шару, вторинні характеризуються проникненням мезодерми у серцевину первинних, а для третинних ворсинок характерним є формування капілярної системи в товщі мезодерми, що власне і відіграє основну роль у забезпеченні життєдіяльності плода. В нормі формування третинних ворсинок завершується на стадії 3-тижневого ембріонального розвитку людини. Вихідна концепція роботи базувалася на тому, що ступінь розвитку ворсинок хоріона можна оцінити за допомогою гістохімічних методів з використанням лектинів різної вуглеводної специфічності. Мета: З’ясувати лектиногістохімічні властивості клітин ворсинок хоріона ембріонів людини, які завмерли на 4-5 тижні внутрішньоутробного розвитку. Матеріали та методи: Біологічний матеріал отримано під час вишкрібання порожнини матки з приводу завмирання плода у 4-5- тижневому терміні. Гістологічний матеріал фіксували 4% розчином формаліну та заливали у парафін. Для вивчення загальної морфології зрізи, товщиною 4-6 мкм фарбували гематоксиліном та еозином. Глікополімери ВХ вивчали методом лектин-пероксидазної техніки, з використанням наступних лектинів: PFA (α-L-Fuc), PNA (Gal-B(1-3)-GalNAc), GNA(α(1-3)-Man; α(1-6)-Man) та WGA (D-GlсNAc, SA). Результати: показано високу тропність досліджуваних лектинів до гістологічних елементів ВХ обстежуваних ембріонів. Застосування лектин-пероксидазної техніки дозволило віддиференціювати вторинні та третинні ВХ в досліджуваному біологічному матеріалі. При цьому з’ясовано, що хоча всі лектини (PFA, PNA, GNA та WGA) з однаковою інтенсивністю

21

накопичувалися мезенхімою ВХ, при цьому клітини Гофбауера в більшій мірі акумулюють GNA та WGA-лектини, а інтима судин найбільш тропна до WGA-лектину. Вищевказана лектиноспецифічність дала змогу віддиференціювати структурні елементи ВХ, і, таким чином, оцінити ступінь їх розвитку. Показано, що ВХ, які знаходяться на етапі вторинного розвитку оточені шаром клітин синцитіотрофобласта із високою експресією лектинів та клітинами цитотрофобласта, із меншим їх експонуванням та виповнені мезенхімою із зачатками розвитку капілярів, а третинні ВХ характеризуються розвинутою системою капілярів та наявністю GNA-позитивних клітин Гофбауера в товщі мезенхіми. Отримані результати обговорюються під кутом зору можливої ролі патологічних процесів, пов’язаних з модифікацією глікополімерів структурних компонентів ворсинок хоріона, що, вірогідно, веде до порушення трофіки ембріона і може бути однією із причин завмирання вагітності до 5-го тижня ембріонального розвитку людини. Висновки: Вперше виявлена специфічність лектинів PFA, PNA, GNA та WGA до гістологічних елементів ворсинок хоріона 4-5-тижневих ембріонів людини, що може в майбутньому використовуватися як діагностичний критерій оцінки патологічних процесів ембріогенезу людини. М. І. ПИРОГОВ - ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ ХІХ СТОРІЧЧЯ Пузир Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії Завідувач кафедри - проф. З.З. Масна Наукові керівники - доц. М.Є Червінська., ас. І.К. Додолова Актуальність: М.І.Пирогов - блискучий хірург, надзвичайний анатом і експериментатор, лікар-практик, педагог, громадський діяч. Крім суто хірургічних питань теорії та практики надання допомоги М.І.Пирогову належить ціла скарбниця знань, що він залишив нащадкам з інших, не менш важливих напрямків сучасної медицини. Ці питання стосуються насамперед новацій організаційного характеру, що дозволило більш ефективно керувати наданням невідкладної допомоги. Важливим і повчальним є особистий приклад ученого щодо ставлення до своїх професійних обов’язків, пацієнтів, підлеглих. Віддаючи данину пам’яті славетного лікаря, хочеться через призму величі його постаті поглянути на стан речей у медицині невідкладних станів сьогодення. Мета: Ознайомити лікарів з продовженням традицій М.І.Пирогова в розроблених ним напрямках медицини організаційного характеру. Матеріали та методи: Аналітичне дослідження архівних та історичних документів. Результати: Відомий внесок М.І.Пирогова в різні напрямки хірургії; йому медицина зобов’язана багатьма актуальними ідеями та методами. Найбільш важливі з них - запровадження у клініку експерименту та розробка сучасної топографічної анатомії, що відразу зробило хірургію дійсно науковою дисципліною. Про високу майстерність М.І.Пирогова свідчить, те що при здійсненні десяти тисяч наркозів під час Кримської війни за 12 місяців 1854-1855 рр. він не мав жодного смертельного випадку. Головна його заслуга у галузі анестезіології-реаніматології - експериментальна розробка методів наркозу, що використовуються і в наш час. Експерименти були узагальнені в монографії з наркозу (1847). М.І.Пирогов першим вказав на негативні прояви анестезування, можливість тяжких ускладнень, необхідність знання клініки наркозу. В його працях сформовані ідеї багатьох сучасних методів - ендотрахеального, внутрішньовенного наркозу, спінальної анестезії. Першим у світі М.І.Пирогов запропонував знамениту систему сортування поранених, що згодом перетворилася у ціле лікувально-евакуаційне забезпечення. Це було особливо актуально, коли поранені надходили на перев’язочний пункт масово, зумовлюючи порушення порядку, хаос. Із такими ситуаціями, описаними Пироговим, ми знайомимося в його «Севастопольських письмах», записах автобіографічного характеру та в інших творах автора. Система сортування Пирогова полягала насамперед у тому, що поранені розподілялися на п’ять основних категорій. За свідченням очевидців, сортуванням на головному

22

перев’язочному пункті, як правило, займався Пирогов особисто. Сортування в європейських арміях почало здійснюватися лише через кілька десятиліть. Пироговська система лікування та евакуації поранених стала науковим досягненням військової медицини ХІХ століття, визначила подальший розвиток організації та тактики медичної служби. Пироговим були розроблені спеціальні інструкції, що регламентували діяльність сестер милосердя. Останні відали питаннями харчування, працювали в аптеках, операційних та перев’язочних. У подальшому він виділив особливу увагу - транспортних сестер, які супроводжували поранений під час евакуації. Висновки: У наш час продовжуються традиції, використовується наукова та практична спадщина славетного лікаря-хірурга в розроблених ним напрямках медицини організаційного характеру.

23

СЕКЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН №2

Лекційна аудиторія кафедри нормальної фізіології Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. О.С. Заячківська, доц. С.М. Ковальчук, доц. Л.В. Паніна, доц. І.С. Фоменко, доц. О.Б. Кунинець, ас. О.Є. Мазур, ас. Н.М. Гринчишин, ст.викл. Н.В. Киван- Мультан. Головуючі – Влох Софія, Філіпський Андрій ЖИТТЯ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПРОФЕСОРА АДОЛЬФА БЕКА: ПОДОРОЖ ЧЕРЕЗ СТОЛІТТЯ (ДО 150 РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) Кухлевський Ю. І. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник - проф. М.Р. Гжегоцький Професор Адольф Бек (1.01.1863, Краків – ? 08.1942, Львів), всесвітньовідомий вчений, фундатор львівської наукової школи фізіологів, організатор кафедри фізіології лікарського відділу (1895 р.) Львівського університету (сьогодні – Львівський національний медичний університет), ректор Львівського університету у 1912/1913 рр. та проректор 1914/15 рр., один з піонерів у розробці та використанні нейрофізіологічних і психофізіологічних методів дослідження головного мозку. Доля А. Бека тісно пов'язана з бурхливою політичною історією Галичини, Краковом та Львовом. Він виконав свої початкові дослідження, присвячені електрофізіологічним властивостям головного мозку, у Ягеллонському університеті в Кракові. У 1890 році стаття А. Бека про спонтанну та викликану електричну активність головного мозку була опублікована в «Centralblatt für Physiologie, провідному європейському фізіологічному журналі. Бек в експериментах на тваринах точно локалізував сенсорні ділянки у корі головного мозку та описав особливості її електричної діяльності за умов електричного та сенсорної подразнення. Він вперше зареєстрував спонтанні коливання потенціалів кори головного мозку і з'ясував, що вони незалежні, не пов'язані з ритмічною діяльністю серця і дихання, та є справжніми проявами церебральної електричної діяльності. Крім того, Бек виявив новий елемент: зниження амплітуди потенціалів електричної діяльності кори головного мозку за умов сенсорній стимуляції, описавши явище, яке зараз відоме, як феномен десинхронізації. Як професор медичного факультету Львівського університету він залишив близько 180 публікацій. Наукова спадщина Бека не обмежується лише дослідженнями в нейрофізіології, але він також вивчає вісцеральні, сенсорні функції, впроваджує нові методи функціональних досліджень та лабораторної медицини. Професор А. Бек вдало й кретивно поєднує експериментальні та клінічні дослідження, колегіально гуртує однодумців у фахові та громадські товариства. Бек віддано і багато працює для розвитку та становлення лікарського факультету, а у важкі історичні години Першої Світової війни продовжує виконувати наукові дослідження, дипломатично обстоює автономність університету в екстремальних військових умовах та об’єднує зусилля всіх працівників для збереження унікального майна університету для майбутніх поколінь. Тим не менш, новаторські дослідження Бека та його ідеї тривалий час були невідомі широкій науковій громадськості з огляду на певні політичні та ідеологічні підстави, обмеження міжнародних наукових контактів. Дослідження M.A.B. Brazier (1904-1995), видатного фахівця в галузі історії нейронаук, яка стала ініціатором перекладу дисертації А. Бека на англійську мову (1973), обернули відношення до творчого доробку та долі вченого від забуття до визнання. Життєвий і науковий шлях вченого є зразком наукової та життєвої жертовності для широкої громадськості, а наукові відкриття та ідеї Адольфа Бека продовжують далі розроблятися вченими цілого світу.

24

ФІЗИЧНИЙ СТАН ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ РЕЗЕРВИ КРОВООБІГУ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ ВИДОМ ТА ОБ’ЄМОМ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ Леськів Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник – доц. О.Г. Мисаковець Актуальність: До найважливіших проблем сучасності, які потребують грунтовного вивчення і термінового вирішення, відноситься проблема збереження і покращення здоров’я молодих осіб, підвищення рівня їх соціальної та професійної дієздатності (Бекас О.О., 2001; Григорьев В.И., 2004). Вважають, що найефективнішим засобом усунення наслідків гіподинамії, є бігові навантаження, оскільки доступність бігу для осіб різного віку і статі, простота й об’єктивність дозування дозволяє використовувати цей вид фізичної діяльності як універсальний засіб ефективного впливу на фізичне здоров’я (Мильнер Е.Г., 2000; Приймаков А.А., 2006; Guo Jiming, 2003).Разом з тим, питання ефективності впливу різних режимів бігових тренувань поряд з іншими видами фізичної активності (ФА) на формування фізичного стану (ФС), адаптаційного потенціалу (АП), функціональних резервів (ФР) серцево-судинної системи (ССС) та здоров’я студентської молоді залишаються маловивченими. Мета: З’ясування відмінностей величин ФС, АП та ФР ССС у студентів з різним видом та об’ємом рухової активності. Матеріали та методи: Досліджені чотири групи студентів по 15 осіб чоловічої статі: спортсмени – спринтери і стаєри, у яких домінують різні шляхи енергозабезпечення, а також студенти-медики - з низьким (НРА) і з високим рівнем рухової активності (ВРА). За отриманими вимірами антропометричних даних (зріст, вага тіла) і фізіологічних показників: артеріальний тиск – систолічний (САТ) і діастолічний (ДАТ) та частота серцевих скорочень (ЧСС) розраховані індекс маси тіла (ІМТ) та параметри гемодинаміки: систолічний об’єм (СО); хвилинний об’єм крові (ХОК) і типи кровообігу. Для характеристики ФР ССС використані: індекс Робінсона (ІР); коефіцієнт економічності кровообігу (КЕК) та коефіцієнт витривалості (КВ). Інтегральна фізіологічна характеристика ФС організму та рівень напруги регуляторних систем оцінені за величиною АП за Р.М. Баєвським та вегетативним індексом Кердо (ІК), а рівень ФС - з використанням індексу за О.Я. Піроговою (ІФС). Показники отримані в стані спокою, після фізичного навантаження (ФН) і через 5 хв. відновлення. Дані опрацьовані статистично. Результати: У всіх групах студенти морфологічно однорідні з величиною ІМТ в межах фізіологічної норми, що вказувала на звичайний ризик захворювань.У спокої у спортсменів-стаєрів відмічено найбільш виражену економізацію кровотоку; підвищений рівень ФР ССС і найвищий рівень ФС з різким переважанням ваготонії (Р < 0,01). Серед студентів медиків з ВРА і НРА та спринтерів найбільш виражену тенденцію до економізації кровообігу з найвищими ФР серця та рівнем ФС виявили ФА медики, у яких відмічений найвищий рівень АП - «задовільна адаптація», а у студентів-медиків з НРА і спринтерів – «напруга механізмів адаптації». Найбільш незадовільна реакція на ФН відмічена у медиків з НРА, а найоптимальніша - у стаєрів. У спринтерів менші змінами КЕК після ФН розглядались як адаптація кровообігу до ФН, а у ФА медиків вищі зміни КЕК – як відсутність системи у тренуванні. Висновки: Отже, зважаючи на впливи різних видів та об’ємів ФН на ФР серця, з метою гармонізації ФС та АП доцільно дотримуватись рекомендацій при виконанні фізичної роботи з чергуванням навантажень аеробного та анаеробного характеру.

25

НОВИЙ ПОГЛЯД НА ГЕПАТОЦИТОПРОТЕКЦІЮ: РОЛЬ СІРКОВОДНЮ Мандрусяк Соломія Влох Cофія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Кафедра патологічної анатомії Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Наукові керівники – проф. О.С. Заячківська, доц. С.А Томашова Актуальність: Відомо, що локальна стрес-лімітуюча система (ЛСЛС) – важливий фізіологічний ресурс цитопротекції печінки, у разі зниження якого розвивається численна патологія, яка є важливою медико-соціальною проблемою. Відомо, що важливим газовим медіатором цитопротекторних функцій є сірководень (Н2S), який відіграє провідну роль у механізмах, що контролюють лейкоцитарно-ендотеліальну адгезію, запальні реакції, апоптоз, а також репарацію за рахунок вазодилятаторного впливу, зміни експресії циклооксигенази ІІ та активування ангіогенезу. Біосинтез H2S залежить від цистатіонін-γ-ліази, цистатіонін-β-синтази (CSE). Попередніми нашими дослідженнями встановлено роль NO/NOS, антиоксидантного компоненту ЛСЛС у гепатоцелюлярній цитопротекції за впливу екстремальних чинників, проте вплив Н2S на структурно-функціональну реорганізацію печінки не вивчався. Мета: Вивчити роль Н2S у гепатоцитопротекції за рахунок моделювання його біосинтезу, а саме за умов використання донора сірководню екзогенного сульфіду натрію (NaHS) та інгібітора CSE, DL-пропаргілгліцин (propargylglycine, PAG). Матеріал та методи: Подвійні, рандомізовані морфо-функціональні дослідження печінки проводили у нелінійних щурів, яких розділили на групу контролю (інтактні) та ті, яким індукували водно-імобілізований стрес (ВІС, модель Takagi, 1964); без та з використанням NaHS у дозі 100 млмоль/кг, внутрішньоочеревинно (в.о.) та PAG у дозі 25 мг/кг, в.о. (в-во «Antibe Therapeutics», Канада). Забір печінки проводили звиклим способом, ступінь гепато-целюлярної реорганізації оцінювали на мікропрепаратах з урахуванням ступеня ураження, інтенсивністі запалення та модифікації прилеглої мікро-ангіоархітектоніки з використанням ЛОНО ЕС, БИНАМ Р.11 (Росія) мікроскопу та системи відеозапису. Результати: Виявлено, що у гепатоцелюлярній організації відбулися альтеративні зміни, геморагії та гемодинамічні розлади у тварин, яким індукували стрес порівняно до групи контролю. Ураження паренхіми включали дистрофічні зміни та загибель гепатоцитів шляхом некрозу та апоптозу. Практично у всіх випадках виявлялись ознаки нерівномірно вираженої великовакуольної жирової дистрофії, що спричинені молекулярними медіаторами ураженнями печніки. При чому у тварин, що отримували PAG визначались ділянки некрозу – множинні дрібні вогнища , що включали 3-5 уражених гепатоцитів та більші за розміром ділянки, які захоплювали значні зони дискомплексації балок. Навколо зон некрозу простежувалися поодинокі лейкоцити у прилеглих синусоїдах. Зауважено, що ступінь стрес-індукованого пошкодження гепатоцитів за умов введення NaHS є меншою. Зареєстровані зміни паренхіматозних структур часточки печінки свідчать про участь екзогенного, так і ендогенного сірководня у модуляції ендотеліальної проникливості, що може бути важливим регуляторним фактором для печінки за фізіологічних та патологічних умов. Висновки: Показано, що Н2S виявляє протекторний ефект для формування гепатоцелюлярної резистентності за умов дії екстремальних стрес, за умов інгібування in vivo біосинтезу Н2S простежується зниження резистентності. модифікує активність ЕХСС; екзогенне застосування донорів системи L-Try- Ser-Mel виявляє вазотропний стрес-лімітуючий ефект та сприяє зменшенню проявів запалення.

26

ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ СЕРЦЕВОГО РИТМУ ЗА УМОВ АДАПТАЦІЇ ЩУРІВ ДО ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ПЛАВАННЯМ Устяк Ірина Солтис Ірина Угринович Богдана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р.Гжегоцький Науковий керівник – доц. Л.В.Паніна Актуальність: За умов адаптації щурів до фізичного навантаження плаванням на витривалість проведено динамічний контроль функціональної активності регуляторних систем організму шляхом застосування методів аналізу варіабельності серцевого ритму. Мета: Вивчення показників зміни серцевого ритму до і після тренувальних вправ, як одного із способів адаптації організму. Матеріали та методи: Тренування щурів (кожну тварину окремо) проводили в циліндрі з водою діаметром 55 см, висотою 80 см. Температура води підтримувалася в межах 24-26оС. Тварини плавали з прикріпленим до основи хвоста вантажем (10 % від маси тіла), до виникнення втоми, про що свідчили перші три занурювання під воду. У цей момент їх швидко витягали з води і обсушували сухим рушником. Одноразові тренувальні сеанси проводили впродовж десяти днів. Запис периферичного пульсу здійснювали за допомогою фотоплетизмографічного перетворювача, що кріпився біля основи хвоста. Варіабельність серцевого ритму досліджували з використанням методів варіаційної пульсометрії, статистичного аналізу, спектрального аналізу. Результати: Після десятого дня тренувань, коли тривалість плавання щурів дворазово збільшилася, зафіксовано підвищення ЧСС, відносно п’ятиденного терміну, кількаразову активацію всіх досліджуваних статистичних та спектральних (абсолютних значень) показників, відносно контролю, та, більшою мірою – щодо п’ятого сеансу. У кінці курсу показово знижувався стрес – індекс, відносно контролю, та в декілька разів, щодо періоду максимального зменшення витривалості щурів. При застосуванні тесту на резистентність до гіпоксичної гіпоксії підтверджено збільшення адаптаційних можливостей – час перебування щурів у барокамері збільшився в середньому у два рази. Поряд з цим, відбулося суттєве підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи. Висновки: Результати дослідження показують, що при надмірних навантаженнях за дії гіпоксичної гіпоксії збільшення регуляторного потенціалу сприяло максимальній продуктивності функціональних систем, забезпечуючи більшу резистентність організму тренованих щурів. ПОШУК НОВОЇ МОДЕЛІ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ Хирівська Дзвінка Філіпський Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Наукові керівники – проф. О.С. Заячківська Актуальність: Серед кислото-асоційованих захворювань органів травлення важливе місце займає гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ). Розробка адекватної експериментальної моделі ГЕРХ повинна ґрунтуватися на сучасній концепції етіопатогенезу, яка трактує втрату цілісності слизової оболонки стравоходу (СОС) наслідком порушення рівноваги між факторами “агресії” і факторами “захисту” за рахунок зміни центральних і/або місцевих захисних клітинних та субклітинних механізмів. В останній час велика увага привертається ролі сірководню (Н2S), який володіє високим окисно-відновним потенціалом, протизапальними властивостями та

27

сприяє підвищенню внутрішньоклітинного Са2+. До основних ознак уражень СОС, які вивчаються в експериментальних і клінічних дослідженнях, відносять ранні пре-виразкові та ерозійно-виразкові пошкодження. Серед описаних експериментальних моделей ГЕРХ, у доступній для нас літературі, ми не виявили оптимальної. Так, використання хірургічної техніки для моделювання рефлюкс-езофагіту, малоінвазивних технік моделювання ГЕРХ шляхом перфузування тощо, має недоліки через складність оперативної техніки, ускладнення, тривалість експерименту, високий кошт обладнання, залученого в дослідження, та погану відтворюваність. Мета: Розробити спосіб експериментального моделювання ГЕРХ, що за структурно-функціональними характеристиками був співвідносний з клінічними проявами уражень СОС, за рахунок моделювання біосинтезу цитопротекторних простагландинів (ЦП) та Н2S. Матеріали та методи: Досліди було проведено на 25 нелінійних щурах-самцях (n=6-7), яких розділили на групи: контролю, що отримували фізрозчин 1,0 мл, решті моделювали оксидативний стрес токсичним ураженням, вводячи тетрахлометан (CCl4) внутрішньошлунково (вш) у дозі 0,3 мл на 200 г/маси у вигляді суспензії з соняшниковою олією, впродовж трьох днів та вводячи вш: 1) фізрозчин у дозі 1,0 мл; 2) напроксен у дозі 30 мг/кг; 3) ATB-346 (H2S-вивільнюючий напроксен у дозі 43,5 мг/кг (в-во «Antibe Therapeutics», Канада). Для морфо-функціонального аналізу СОС використовували макроскопічний індекс (МІ) та забирали матеріал нижньої третини стравоходу, фіксуючи у 4% нейтральному формаліні зафарбовуючи гематоксиліном і еозином. Результати: Виявлено, що у тварин 2 та 3 груп МІ СОС був 5-6 балів, тоді як у 4 групі - 3-4 бали. Встановлено, що у 2 групі відбулася дезорганізація сполучної тканини власної пластинки і випини епітелію у просвіт стравоходу з частковою втратою його кератинового шару та/або повним руйнуванням епітеліальної пластинки та появою ерозивних ушкоджень СОС. Десквамовані структури епітеліального бар’єру можна побачити у просвіті стравоходу. Паралельно спостерігається розшарування міоцитів у внутрішньому шарі м’язової оболонки. У зовнішній оболонці просвіт судин мікроциркуляторного русла на венозному краї розширений є ділянки крововиливів. У 3 гр. переважаючими були пре-ерозивні пошкодження СОС порівняно до контролю, де зміни були відсутні. Таким чином, встановлено, що донор Н2S на тлі зміни продукції ЦП сприяв цитопротекції СОС. Висновки: Показано, що CCl4 справляє дестуктивний ефект на СОС, який потенціювався за рахунок модифікації механізмів цитопротекції шляхом зміни біосинтезу ЦП та Н2S. Доцільно провести подальші дослідження запропонованої моделі. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ІНДИВІДУЛЬНО ДОЗОВАНОГО ІНТЕРВАЛЬНОГО ГІПОКСИЧНО СЕАНСУ НА ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ РИТМУ СЕРЦЯ ОСІБ ІЗ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ГРУП Козанкевич Тетяна Шумик Надія Лаврик Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №2 Завідувач кафедри - проф. О.Г. Яворський Кафедра гістології цитології та ембріології Завідувач кафедри - проф. О.Д. Луцик Науковий керівник – ас. Х.О. Семен, доц. О.П. Єлісєєва Актуальність: Інтервальне гіпоксичне тренування (ІГТ) є одним з найкращих засобів активаційної терапії, що широко використовується для підвищення адаптаційного потенціалу організму. Ефективність ІГТ може бути суттєво підвищена за рахунок опрацювання більш досконалих інтегральних параметрів контролю реакції-відповіді організму. Перспективним методом у цьому аспекті є дослідження показників варіабельності серцевого ритму (ВСР).

28

Мета: Вивчити вплив одноразового індивідуально дозованого інтервального гіпоксичного сеансу (ІГС) на показники ВСР у осіб різних функціональних груп. Матеріали та методи: У дослідженні взяли участь 6 спортсменів легкоатлетів рівня майстрів спорту та 8 здорових волонтерів. ІГС проводили в нормобаричних умовах у закритій системі дихання. Зазвичай він включав 2-8 циклів, тривалість яких контролювали пульсоксиметрично за значеннями SaO2 (пульсоксиметр ЮТАС-200 з пальцевим датчиком (НВО "ЮТАС", Київ, Україна). Тривалість кожного циклу гіпоксичного сеансу визначалась часом, за який SaO2 знижувалась до 94%, і коливалась від 30 с до 3-5 хв. Перерва між циклами визначалась часом, за який SaO2 повертається до вихідних значень плюс одна хвилина. Сеанс ІГС вважався завершеним, якщо різниця між тривалістю останнього циклу і попереднього була не меншою 10 с. Записи ВСР проводили до та після впливу з використанням комп’ютерного електрокардіографа «ВНС-микро», з реєстрацією 5-хвилинного стаціонарного інтервалу (фонова проба) та ортостатичної проби. Аналізували ВСР за допомогою програмного забезпечення (Нейрософт, Росія) розробленого у відповідності із кардіоритмологічними стандартами Результати: Аналіз показників ВСР показав їх значний індивідуальний розкид: у спортсменів значення загальної потужності коливались в межах від 5000 - 12000 мс2, в той час як цей показник у здорових осіб не перевищував 4200 мс2. Вищими показник ВСР атлетів були і під час проведення ортостатичної проби. Проведення одноразового індивідуально дозованого ІГС зумовило суттєве покращення показників варіабельності серцевого ритму фактично у всіх досліджуваних. Спостерігалось зменшення ЧСС із збільшенням SDNN і pNN50, що свідчить про зростання тонусу парасимпатичної нервової системи. Такі зміни супроводжувались оптимізацією симпатичних впливів на синусовий ритм та підвищенням загальної потужності ВСР. У групі спортсменів покращилась реакція на ортостатичну пробу, в той час як у групі волонтерів зміни ВСР носили тенденційних характер. Висновки: Таким чином, індивідуалізований контрольований одноразовий гіпоксичний сеанс дозволяє ефективно покращити варіабельність ритму серця. Вираженість цього ефекту залежить від вихідного функціонально-метаболічного резерву. ЦИТОПРОТЕКТИВНА ДІЯ ТИМОГЕКСИНУ ЗА УМОВ СЕЛЕКТИВНОГО БЛОКУВАННЯ АКТИВНОСТІ ІНДУЦИБЕЛЬНОЇ NO-СИНТАЗИ ПРИ АДРЕНАЛІН-ІНДУКОВАНІЙ ВИРАЗЦІ ШЛУНКА У ЩУРІВ Бобеляк Мар’ян Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – ас. Х.М. Насадюк Актуальність: У попередніх дослідженнях показано, що гексапептид тимогексин (Arg-alfa-Asp-Lys-Val-Tyr-Arg) підвищує процеси цитопротекції в слизовій оболонці шлунка (СОШ) за умов її ульцерогенного ураження. Мета: Вивчити цитопротективну дію тимогексину за умов селективного блокування активності індуцибельної NO-синтази (iNOS) аміногуанідином при адреналін-індукованій виразці шлунка. Матеріли та методи: Дослідження проводили на білих статевозрілих щурах-самцях (n=16). Виразкові ураження СОШ викликали внутрішньоочеревинним введенням адреналіну (2мг/кг). За 15 хв до дії адреналіну щурам вводили тимогексин (1мкг/100г) самостійно та з аміногуанідином (20 мг/кг). Через 24 год щурів декапітували під уретановою анестезією, проводили макроскопічну оцінку стану СОШ та в гомогенатах СОШ визначали активність NO-синтаз та вміст нітрит-аніону. В плазмі крові визначали концентрацію L-аргініну. Результати: Дія адреналіну викликала розвиток структурно-геморагічних уражень СОШ у вигляді масивних та крапкових крововиливів, ерозій та виразок, які супроводжувалися достовірним зростанням загальної активності NOS (р<0,01), іNOS (р<0,001) та вмісту нітрит-аніону (р<0,05) в СОШ. Концентрація L-аргініну в плазмі крові знижувалася (р<0,05). Введення тимогексину при адреналін-індукованих ураженнях СОШ чинило виражену цитопротективну

29

дію, яка призводила до зниження площі та макроскопічного індексу уражень (р<0,05). При цьому загальна активність NOS знизилася на 28% (р<0,05), iNOS – на 36% (р<0,05), вміст нітрит-аніону на 20% (р<0,05) порівняно з впливом адреналіну. При дії тимогексину за умов селективного блокування активності іNOS при експериментальній виразці шлунка площа уражень СОШ знижувалася на 40% (р<0,05) порівняно з ізольованим введенням тимогексину на тлі дії адреналіну. При цьому активність іNOS знизилася на 42% (p<0,05) порівняно з ізольованим введенням тимогексину при експериментальній виразці шлунка. Висновки: Отже, блокування активності iNOS аміногуанідином призводить до підвищення цитопротективної дії тимогексину при адреналін-індукованій виразці шлунка, що супроводжується посиленням блокування iNOS ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ H2S-ЗВ’ЯЗАНИХ НЕСТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЗАСОБІВ НА ПОКАЗНИКИ NO-СИНТАЗНОЇ СИСТЕМИ НА ТЛІ ВОДНО-ІМОБІЛІЗАЦІЙНОГО СТРЕСУ У ЩУРІВ Богдан Анастасія Чуклін Сергій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри - проф. О.Я. Скляров Науковий керівник - доц. І.С. Фоменко Актуальність: Дослідженнями останніх років показано, що ендогенний гідрогену сульфід (H2S) бере активну участь у механізмах гастропротекції, діючи як вазодилятатор, нейромодулятор, а також володіючи антиоксидантною, антиапоптичною та протизапальною дією. З іншого боку, виявлено, що введення нестероїдний протизапальних засобів (НПЗЗ) у переважній більшості випадків супроводжується інгібуванням активності ферментів, відповідальних за синтез H2S. Таким чином, цитопротективні ефекти останнього суттєво знижуються, що може бути однією з причин розвитку гастропатій при вживанні НПЗЗ. Тому, застосування H2S- зв’язаних НПЗЗ може мати неабиякі переваги над рештою відомих на сьогодні засобів, адже володіючи потужним протизапальним ефектом традиційних НПЗЗ, суттєво знижується імовірність розвитку побічних ефектів. Найкраще описаним із існуючих нині H2S-зв’язаних НПЗЗ є ATB-345 Мета: Порівняти вплив традиційного НПЗЗ напроксену із дією H2S-зв’язаного НПЗЗ ATB-345 на інтенсивність процесів ліпопероксидації та активність синтаз нітрогену оксиду (NOS) у слизовій оболонці шлунка (СОШ) за умов норми та на тлі водно-імобілізаційного стресу (ВІС) у щурів Матеріали та методи: Тварин було поділено на 6 груп: 1 група – інтактні щурі, 2 група – тварини, у яким вводили напроксен, 3 – щурі, які отримували ATB-345, 4 – тварини у яких моделювали ВІС; 5 – щурі, з ВІС, яким вводили напроксен, 6 – тварини з ВІС, яким вводили АТВ-345. Напроксен та АТВ-345 введили в дозі 10 мг/кг per os. Оцінювали морфологічний стан СОШ. Активність процесів ліпопероксидації вивчали у гомогенатах СОШ за вмістом продуктів тіобарбітурової кислоти (ТБК). Активність NOS визначали за методикою Сумбієва. Результати: Введення напроксену супроводжувалось появою ерозивних ушкоджень СОШ і супроводжувалось активуванням процесів ліпопероксидації, тоді як введення АТВ-345 практично не впливало на стан СОШ та рівень біохімічних показників. Введення напроксену на тлі ВІС потенціювало збільшення у 2.5 разів площі структурно-геморагічних ушкоджень (СГУ), тоді як при введенні АТВ-345 площа СГУ була на 27% нижчою, ніж за умов дії напроксену. ВІС у щурів супроводжувався значним зростанням активності NOS, напроксен за таких умов знижував активність загальної NOS у 2.1 разів (p<0.05), а індуцибельної NOS у 1.9 разів. АТВ-345 практично повертав до норми показники NO-синтазної системи викликані ВІС. Висновки: Показано переваги використання H2S-зв’язаного НПЗЗ ATB-345 порівняно з традиційним НПЗЗ напроксеном за умов гострого стресу, так як АТВ-345 спричинював розвиток

30

СГУ суттєво меншої площі ніж напроксен, а показники NO-синтазної системи за умов його введення при ВІС практично повертались до рівня інтактних щурів. АНАЛІЗ БІОХІМІЧНИХ ЗМІН У СЛИЗОВИХ ОБОЛОНКАХ ШЛУНКА ТА ТОВСТОЇ КИШКИ ЩУРІВ ПРИ ГОСТРОМУ СТРЕСІ Чуклін Сергій Богдан Анастасія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри - проф. О.Я.Скляров Науковий керівник - доц. І.С.Фоменко, доц. Т.М.Макаренко Актуальність: Слизова оболонка органів травної системи є однією із найбільш уразливих мішеней до дії стресу, однак розвиток деструктивних ушкоджень в різних відділах травного тракту при дії стресових чинників має свої особливості. Одним із основних механізмів розвитку цього процесу є порушення тонусу судин внаслідок ендотеліальної дисфункції, яка характеризується збільшенням продукції нітрогену оксиду (NO) та зростанням інтенсивності процесів вільнорадикального окиснення. Мета: Визначити показники процесів ліпопероксидації та cистеми L-Аргінін/NOS/NO-у слизовій оболонці шлунка (СОШ) та слизовій оболонці товстої кишки (СОТК) за умов водно-іммобілізаційного стресу різної тривалості та при введенні адреналіну. Матеріали та методи: Тварин було поділено на 4 групи: 1 група – інтактні щурі, 2 – тварини, у яких моделювали водно-імобілізаційний стрес (ВІС) упродовж 3,5 годин; 3 – щурі у яких у яких моделювали ВІС упродовж 5 год, 4 – тварини, яким вводили адреналін (інтраперетонеально у дозі 2 мг/кг). Для оцінки стану NO-синтазної системи в гомогенатах СОШ та СОТК визначали активність NO-синтаз та вміст NO, у плазмі крові – L-аргініну. Процеси ліпопероксидації аналізували за вмістом продуктів тіобарбітурової кислоти (ТБК). Оцінку площі та ступеня структурно-геморагічних змін СОШ проводили методом планіметрії. Результати: Іммобілізація щурів упродовж 3,5 годин не супроводжувалось значними змінами цілісності СОШ та СОТК, при цьому рівень продуктів ТБК у СОШ зростав з 209±8,9 у інтактних щурів до 267,0±6,0 мкмоль/г, а у СОТК – на 12 %. Активність NOS в СОШ зростала майже удвічі, а у СОТК на 52%, за таких умов рівень L-аргініну у плазмі крові знижувався на 20%. ВІС упродовж 5 годин зумовлював розвиток структурно-геморагічних ушкоджень СОШ представлених виразками та ерозіями, водночас поверхня СОТК залишалась практично неушкодженою. При цьому рівень продуктів ТБК у СОШ зростав на 33 %, а у СОТК на 15%. Введення адреналіну зумовлювало утворення виразкових ушкоджень у пілоричній частині шлунка. За таких умов рівень продуктів ТБК зростав на 58% у СОШ, а у СОТК при практично цілісній поверхні рівень продуктів ТБК зростав на 44%, а активність iNOS у 6 разів Висновки: При гострому стресі різного ґенезу у щурів було відмічено активування процесів ліпопероксидації та зростаннян вмісту NO та активності NO-синтаз, головним чином за рахунок індуцибельної ізоформи. Доведено, що більш чутливою до дії стресових чинників є СОШ, проте у СОТК зафіксовано низку біохімічних змін, що можуть у подальшому призвести до розвитку виразкових ушкоджень.

31

ЗАСТОСУВАННЯ НАНОНОСІЇВ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ У МЕДИЦИНІ Петеш Любов Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – доц. Л.І. Кобилінська Актуальність: Нанонаука та наномедицина ще перебувають на початковій стадії розвитку, але мають великий потенціал і значні перспективи. На основі нанотехнологій вже розроблені наноматеріали для застосування в медицині та нанопрепарати для профілактики, діагностики і лікування різних захворювань. Мета: Нашою метою було зробити моніторинг наявних на сьогодні типів наночастинок, їх властивостей та застосування в різних галузях медицини. Визначити роль і перспективи полімерних наноносіїв у лікуванні онкологічних захворювань. Матеріали та методи: У роботі використовувався метод літературного пошуку та аналізу наявних даних у наукових журналах та інтернет-виданнях. Результати: Наночастинка – це ізольований твердофазний об'єкт, що має чітко виражену межу з навколишнім середовищем і розміри від 1 до 100 нм. Ідея застосування наночастинок для підвищення ефективності впливу фармакологічних засобів діагностики і терапії заснована на тому факті, що речовини в наноформі мають властивості, відмінні від властивостей речовин в макродисперсній формі. Наслідком цього є те, що навіть невеликі концентрації наночастинок, які не мають значного токсичного ефекту, можуть суттєво впливати на живі організми.Існує багато класифікацій наночастинок залежно від типу, будови, розмірів, хімічної структури тощо.Доставка ліків або адресна доставка лікарських речовин – це спрямований транспорт лікарської речовини в задану область організму, органу чи клітини. На відміну від звичайного введення лікарської речовини та її поширення по всьому організму, спрямований транспорт дозволяє знизити дозу ліків і мінімізувати їх вплив на інші клітини. Під час агресивної терапії пухлин, аспект адресної доставки високотоксичних онкологічних препаратів набуває особливого значення, адже при введенні в організм молекул ліків виникає маса проблем безпосередньо з їх доставкою до пухлини, де вони повинні працювати (висока токсичність, низька здатність проникнення до клітин, які потрібно вбивати або лікувати). Є два шляхи покращення дії ліків – знизити токсичність або підвищити активність. До систем доставки ліків висуваються такі основні вимоги: пролонгована циркуляція у крові, здатність до акумуляції у зоні патологічного процесу, здатність ефективно переносити молекули діючої речовини у клітину і окремі органели, здатність нести певний контрастний агент, за допомогою якого можна у реальному часі спостерігати за накопиченням лікарського засобу в зонах патологічного процесу.Полімерні наноносії – одні з найактивніше досліджуваних у сучасній нанофармакології. Це пов’язано з тим, що вони виявляють ряд корисних властивостей та відповідають багатьом вимогам до наноносіїв. Однією з переваг носіїв-полімерів є зниження токсичності та оптимізація фармакокінетичних параметрів, що має особливе значення для високотоксичних протипухлинних засобів. Дослідження показують, що лікарські форми, в яких діюча речовина кон’югована з полімером, мають нижчу токсичність, більш виражені фармакокінетичні параметри та вищу ефективність. Висновки: Наночастинки органічних і неорганічних сполук можуть бути субстанцією для створення принципово нових медикаментів, як продуктів нанотехнологій, а полімерні наноносії з розвитком наномедицини зможуть зробити лікування онкологічних захворювань більш успішним і прогресивним.

32

ВПЛИВ СЕЛЕКТИВНОГО БЛОКАТОРА iNOS АМІНОГУАНІДИНУ НА АКТИВНІСТЬ NO-СИНТАЗ ТА АРГІНАЗИ У ТКАНИНІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ЗА УМОВ СТРЕПТОЗОТОЦИН-ІНДУКОВАНОЇ ГІПЕРГЛІКЕМІЇ Маруняк Степан Гнєдая Евгенія Чучман Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – ст.викл. О.П. Хаврона, ас. Л.П. Білецька Актуальність: За умов цукрового діабету у тканині підшлункової залози (ПЗ) відбувається зростанням активності iNOS, внаслідок чого синтезуються велика кількість нітрогену оксиду, який при взаємодії з супероксидним радикалом утворює пероксинітрит, що викликає генотоксичний ефект на структуру ДНК, інгібує проліферацію лімфоцитів та функції багатьох ферментів [Ивашкин В.Т., Драпкина О.М., 2000]. Введення блокування рівня активності iNOS змінює обмін L-аргініну утканині ПЗ за умов експериментального цукрового діабету. Мета: Вивчення зміни активності NO- синтаз та аргінази у тканині підшлункової залози у плазмі крові при блокування рівня активності індуцибельної NO-синтази аміногуанідином за умов стрептозотоцин-індукованої гіперглікемії (СІГ). Матеріали та методи: Дослідження проводили на щурах-самцях масою 180 – 240 г., згідно з правилами передбаченими Європейською Комісією по нагляду за проведенням лабораторних дослідів за участю експериментальних тварин. Тварин поділили на 2 групи: перша – 5 тварин з стрептозотоцин-індукованою гіперглікемією у дозі 40 мг/кг/день інтраперітонеально протягом 5 днів (концентрація глюкози у крові становила більше 15 ммоль/л) [Wielosz-Tokarzewska E., Jagiello-Wojtowicz E., 2003], друга – 10 тварин, яким тварини, яким протягом двох тижнів внутрішньочеревинно вводили селективний блокатор iNOS аміногуанідин (в дозі 20 мг/кг) на тлі стрептозотоцин-індукованої гіперглікемії. Активність NO261 синтаз оцінювали за методом [Сумбаев В.В., Ясинская И.М., 2000], аргінази за методом [Geyer J.W., Dabich D., 1971] у тканині підшлункової залози та концентрацію L-аргініну в плазмі крові за методом [Алейникова Т.Л., Рубцева Г.В., 2000]. Статистичну обробку результатів проводили, враховуючи критерій Стьюдента, з використанням стандартних комп’ютерних програм Результати: При двотижневому блокуванні iNOS аміногуанідином на фоні стрептозотоцин-індукованої гіперглікемії рівень активності iNOS зменшувався на 47% (р<0,05), активність аргінази достовірно не змінювалась у тканині підшлункової залози, концентрація L-аргініну в плазмі крові підвищувалась (на 30%) у порівнянні з показниками при стрептозотоцин-індукованій гіперглікемії. Висновки: Блокування індуцибельної NO-синтази аміногуанідином на тлі стрептозотоцин-індукованої гіперглікемії призводило до гальмування окисного шляху обміну ендогенного L-аргініну, зокрема активність iNOS знижувалась, тоді як активність аргінази у тканині підшлункової залози змінювалась недостовірно.

33

ЗМІНА АКТИВНОСТІ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ТА ПРОЦЕСІВ ЛІПОПЕРОКСИДАЦІЇ У ЩУРІВ ІЗ МОДЕЛЬОВАНОЮ ВИРАЗКОВОЮ ХВОРОБОЮ ШЛУНКУ Романчук Максим Буньо Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – доц. Ю.М. Федевич Актуальність: Виразкова хвороба шлунка (ВХШ) є однією з найпоширеніших захворювань органів травлення. На дану патологію страждає 10% населення земної кулі. Вона спостерігається в будь-якому віці, але частіше у чоловіків 25-50 років. Найчастіше причиною даного захворювання є стрес, helicobacter pylori, нерегулярне харчування, куріння тощо. При ВХШ спостерігається порушення антиоксидантної системи захисту (АОСЗ), що веде до розвитку оксидативного стресу Мета: вивчити стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та АОСЗ, а саме виявити зміни активності супероксиддисмутази (СОД) та каталази, а також концентрації малонового диальдегіду (МДА) та молекул середньої маси (МСМ) у крові, печінці та слизовій оболонці шлунка щурів при індукованій ВХШ. Матеріали та методи: Для дослідження було взято 2 групи щурів (по 20 тварин у кожній). До I-ої групи(контроль) увійшли інтактні щурі. До ІІ-ої – щурі з індукованою ВХШ (метод Белостоцкого М., 1988). Досліджували гемолізат та гомогенати тканин печінки і слизової шлунка, приготованих на фізіологічному розчині. Активність СОД визначали за методом Чевари С. і співавт. (1988) і виражали у мкмоль НСТ/хв/мг білка. Концентрацію МДА – за методом Тімірбулатова М.А. і Селезньова Е.И. (1981) і виражали в мкмоль/л. Активність каталази оцінювали за методом Королюк М. А. (1988) і виражали в мкмоль Н2О2/хв×мг білка. Концентрацію МСМ - методом Камишнікова В.С (2000) в г/л. Достовірність отриманих результатів оцінювали за критерієм Стюдента і вважались достовірними достовірними при р<0,05. Результати: Отримані результати у другій групі виражені у відсотках відносно показників тварин І групи, результати яких прийняті за 100 %.Кров: СОД-130,64%; каталаза-126,19%; МДА-157,47%; МСМ-138,1% Печінка: СОД-115,9%; каталаза- 109,14%; МДА-197,37%; МСМ-176,7%. Слизова оболонка шлунку: СОД-145.57%; каталаза-138.42%; МДА-212.62%; МСМ-182.21%. Висновки: Отримані результати свідчать про посилення оксидативного стресу, на що вказує підвищення концентрації МДА та МСМ та збільшення активності АОСЗ, про що свідчить зростання таких показників як СОД та КАТ не лише у шлунку, але і в інших органах. Це дає нам можливість стверджувати, що оксидативний стрес при ВХШ має системний вплив. Тобто, спостерігається активація процесів ПОЛ не тілький у тканинах лунка, але й на рівні цілісного організму. Це дозволяє нам вважати, що застосування антиоксидантів є доцільним в якості патогенетичної терапії даного зхворювання. ВПЛИВ ІНГІБІТОРА ПОДВІЙНОЇ ЦОГ/ЛОГ 2A5DHT ДІЇ НА ПРОЦЕСИ ЛІПОПЕРОКСИДАЦІЇ ЗА УМОВ СТРЕС- ІНДУКОВАНОЇ ВИРАЗКИ ШЛУНКА У ЩУРІВ Пецюх Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри - проф. О.Я. Скляров Науковий керівник - доц. І.С. Фоменко

34

Актуальність: Нестероїдні протизапальні засоби на даний період часу є препаратами вибору при лікуванні різноманітних запальних реакцій та станів в організмі, внаслідок своєї доступності та зручності у використанні. Попри те, їхня ульцерогенна та гастротоксична дія не залишає сумнівів, внаслідок чого виникає потреба пошуку нових препаратів, які б мали цитопротекторний ефект, що можливо досягнути шляхом одночасного інгібування циклооксигеназного (ЦОГ) та ліпооксигеназного (ЛОГ) шляху обміну арахідонової кислоти. Водночас необхідно дослідити особливості впливу препаратів подвійної дії з точки зору стресової ситуації в організмі. Мета: Визначити показники процесів ліпопероксидації та рівень нітрит-аніону у слизовій оболонці шлунка (СОШ) за умов одночасного інгібування ЦОГ та ЛОГ сполукою 2-аміно-5-(3,5-дитертбутил-4-гідроксибензиліден)-тіазол-4-он (2A5DHT) на тлі виразкових стрес-індукованих ушкоджень СОШ у щурів. Матеріали та методи: Тварин було поділено на 5 груп: 1 група – інтактні щурі, 2 група – тварини, у яких моделювали водно-іммобілізаційний стрес (ВІС); 3 – щурі, з ВІС, яким вводили сполуку 2A5DHT в дозі 10 мг/кг, 4 група – тварини яким вводили адреналін (у дозі 2 мг/кг), 5 група - щурі з експериментальною адреналіновою виразкою шлунка, яким вводили сполуку 2A5DHT в дозі 10 мг/кг. Оцінювали морфологічний стан СОШ. Активність процесів ліпопероксидації вивчали у гомогенатах СОШ за вмістом продуктів тіобарбітурової кислоти (ТБК). Вміст нітрит-аніону визначали з використанням реактиву Гріса. Результати: Обидві моделі гострого стресу – ВІС та введення адреналіну супроводжувались супроводжувалась появою структурно-геморагічних ушкоджень СОШ, представлених глибокими ерозіями, виразками, крововиливами. Введення інгібітора подвійної дії 2A5DHT потенціювало ульцерогенний вплив адреналіну, тоді як його введення на тлі ВІС чинило протилежну цитопротекторну дію, знижуючи площу та глибину ушкоджень. Рівень продуктів ТБК у СОШ зростав при обидвох моделях експериментальної виразки: на 24 % при ВІС та на 36.5 % при введенні адреналіну (р <0,05), вказуючи на посилення процесів вільнорадикального окиснення у СОШ при стресі, рівень нітрит-аніону при цьому зростав на 22,4 та 43 %, відповідно. При введенні 2A5DHT на тлі ВІС концентрація продуктів ТБК та рівень нітрит-аніону суттєво знижувався, проте при його введенні з адреналіном показники суттєво не відрізнялись від таких при самостійній дії адреналіну Висновки: Введення інгібітора подвійної дії 2A5DHT чинило цитопротекторний ефект на тлі ВІС, що супроводжувалось зниженням інтенсивності ліпопероксидації та вмісту нітрит-аніону. При введенні адреналіну подвійне блокування ЦОГ/ЛОГ посилювало ульцерогенну дію адреналіну, що проявлялось у збільшенні площі та індексу СГУ. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВПЛИВУ ПРЕПАРАТІВ «ІНДОМЕТАЦИН» ТА «ЦЕЛЕКОКСИБ» НА АНТИОКСИДАНТНУ СИСТЕМУ ЗАХИСТУ ЩУРІВ ЗА УМОВ ВИРАЗКОВОГО КОЛІТУ Михалина Анастасія Басюк Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – ас. Ю.М. Федевич Актуальність: Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) є широко розпов-сюдженими через свій протизапальний ефект. «Індометацин» - неселективний інгібітор циклооксигенази (ЦОГ), використовується для лікування багатьох захворювань, проте негативно впливає на внутрішні органи. Селективний інгібітор «Целекоксиб» - препарат нового покоління, блокує тільки ЦОГ-2, тому йому властива значно менша кількість побічних реакцій. Неспецифічний виразковий коліт – хронічне запальне захворювання.

35

Мета: Дослідити та порівняти вплив препаратів «Індометацин» та «Целекоксиб» на роботу антиоксидантної системи захисту на прикладі глутатіонової ланки у гомогенатах печінки та нирок у щурів з виразковим колітом (ВК), індукованим оцтовою кислотою (Myers GA , 1997). Матеріали та методи: Дослідження було проведено в гострих дослідах на 40 статевозрілих безпорідних білих щурах-самцях, масою 0,20-0,25 кг, яких утримували в стандартних умовах віварію, згідно з міжнародними вимогами. Тканини експеримент-тальних тварин отримували після введення наркозу (уретан 1,1 мг/кг) і наступної декапітації. Для досліду було взято 4 групи щурів, по 10 тварин у кожній. I-а група- інтактні тварини; II-а – щурі з індукованим колітом, III-я – щурі яким вводили «Індометацин» та ІV-а – тварини, яким вводили «Целекоксиб». Обидва препарати вводили перорально по 10мг/кг. Вміст відновленого глутатіону (Г-SH) визначали за методом Elman E. (1992) (ммоль/л); та ензимів глутатіонової системи: глутатіон-пероксидази (ГП) (мкмоль GSH/хв/мг Pr), глутатіонредуктази (ГР) (мкмоль NADPH/хв/мг Pr), глутатіон-S-трансферази (ГST) (мкмоль кон’югату/хв/мг Pr) за методом Переслегіної І.А. (1989); концентрацію продуктів ТБК за методом Тімірбулатова М.А. та співавторів, (1981) (мкмоль МДА/л). Одержані результати статистично опрацьовані та t-критерієм Стьюдента за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel 8.0. Результати вважались достовірними при (р<0,05). Результати: Всі результати подані відносно контрольної групи (інтактні тварини), результати котрої було прийнято за 100%.

Гомогенати печінки МДА, % ГSН, % ГП, % ГР, % ГSТ, % ОК 138,5 114,9 118,2 121,9 75,2 Цел 123,7 108,2 110,1 117,2 84,8 Інд 129,2 111,3 115,4 119,5 81,3 Гомогенати нирок ОК 141,2 116,4 121,7 129,3 90,5 Цел 126,9 103,1 101,9 111,4 97,2 Інд 152,1 69,3 78,0 84,6 119,9

Висновки: У результаті проведених досліджень у тканині печінки виявлено зниження активності ПОЛ та активація АОСЗ під впливом обох препаратів у порівнянні з ОК. У гомогенаті нирок «Целекоксиб» виражає антиоксидантний ефект, тоді як «Індометацин» посилює процеси ПОЛ та знижує активність АОСЗ, що може свідчити про його токсичність. ВПЛИВ ІНГІБІТОРА ЦОГ-2 ЦЕЛЕКОКСИБУ ТА ВІТАМІНУ С НА ПРОЦЕСИ ЛІПОПЕРОКСИДАЦІЇ ТА АКТИВНІСТЬ NO-СИНТАЗНОЇ СИСТЕМИ В ПІДШЛУНКОВІЙ ЗАЛОЗІ ЩУРІВ ЗА УМОВ АДРЕНАЛІН-ІНДУКОВАНОГО СТРЕСУ Базилевич Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – доц. Т.І. Бондарчук Актуальність: Стрес є одним із чинників, що спричинює розвиток функціональних порушень підшлункової залози (ПЗ) та викликає панкреатит. Він обумовлює активування оксидативних процесів і прозапальних ензимів, зокрема, індуцибельної NO-синтази (iNOS) і циклооксигенази 2 (ЦОГ-2). Блокування останнього в поєднанні з дією вітаміну С на тлі адреналін-індукованого стресу (АІС) вивчено недостатньо Мета: Дослідження поєднаного впливу інгібітора ЦОГ-2 целекоксибу та вітаміну С на процеси ліпопероксидації, активність антиоксидантної та NO-синтазної системи в тканині ПЗ, концентрацію L-аргініну в плазмі крові за умов АІС у щурів. Матеріали та методи: Дослідні щурі були розділені на 5 груп: 1 – інтактні, 2 – тварини, яким вводили адреналін (в/о натще у дозі 2 мг/кг); 3 – щурі, яким на тлі дії адреналіну вводили вітамін С (в/м в дозі 200 мг/кг), 4 – щурі, яким на тлі дії адреналіну вводили целекоксиб (перорально в

36

дозі 10 мг/кг), 5 – щурі, яким на тлі дії адреналіну одночасно вводили целекоксиб і вітамін С. У гомогенатах ПЗ визначали вміст продуктів тіобарбітурової кислоти (ТБК-активні продукти), активність супероксиддисмутази (СОД), NO-синтаз (iNOS, cNOS) і вміст нітрит-аніону, у плазмі – концентрацію L-аргініну. Результати: АІС спричинював зростання вмісту ТБК-активних продуктів на 20% та активності СОД – на 27%. За цих умов відзначалось трикратне зростання активності загальної NOS (р<0,01), у 8 разів (р<0,01) підвищилася активність іNOS, активність сNOS - у 1,5 рази порівняно з інтактними тваринами. Вміст нітрит-аніону в тканині ПЗ зростав на 24%, концентрація L-аргініну в плазмі знижувалася на 30% (р<0,05). Введення вітаміну С на тлі АІС зменшувало вміст ТБК-активних продуктів та активність СОД на 20%, активність загальної NOS – на 24%, активність iNOS – на 35% (р<0,05), активність сNOS достовірно не змінювалась. Вміст нітрит-аніону зменшився на 20%, а концентрація L-аргініну в плазмі підвищилась несуттєво порівняно з самостійним впливом адреналіну. Блокування ЦОГ-2 целекоксибом на тлі АІС знижувало загальну активність NOS на 35% (р<0,05) за рахунок зниження iNOS (у 2 рази порівняно з самостійною дією адреналіну). Спільна дія вітаміну С та целекоксибу на тлі АІС викликала зниження загальної активності NOS на 40% (р<0,01) порівняно з дією вітаміну С та на 28% (р<0,05) порівняно з самостійним впливом целекоксибу. В обидвох випадках це зниження відбулося за рахунок сNOS, активність якої знизилася вдвічі Висновки: Самостійне блокування ЦОГ-2 целекоксибом та вплив вітаміну С призводили до послаблення оксидативних процесів і зниження активності прозапального ензиму iNOS у тканині ПЗ щурів. Поєднана дія інгібітора ЦОГ-2 целекоксибу та вітаміну С за умов АІС не змінювала процесів ліпопероксидації порівняно з самостійним впливом, проте достовірно знижувала активність сNOS. ПРОТИПУХЛИННА АКТИВНІСТЬ МОДИФІКАЦІЙ НОГАЛАМІЦИНУ Полєтаєва Катерина Львівський національний медичний університет імені Данлила Галицького Кафедра біологічної хімії Інститут біології клітини Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – ас. Д.О. Климишин Науковий керівник – інж. Ю.В. Сеньків Актуальність: Антрациклінові антибіотики та їх похідні широко використовуються у хіміотерапії з метою лікування злоякісних пухлин та лейкемії. Однак властивість ракових клітин виявляти резистентність до дії різноманітних антибіотиків залишається серйозною перешкодою на шляху до успішного лікування. Стійкість ракових клітин до дії препаратів призводить до того, що лікування затягується на тривалий час, за рахунок чого посилюється токсичний вплив на організм людини. Саме тому отримання нових модифікованих антрациклінових антибіотиків із вищою, ніж у попередників, протипухлинною активністю та зниженою токсичністю сприятиме ефективнішому лікуванню онкологій та є приорітетним напрямком в розробці сучасних фармпрепаратів. Мета: Вивчення та розробка нових модифікацій антрациклінового антибіотика ногаламіцинуіз вищою протипухлинною активністю, зниженою токсичністю та відсутністю перехресної резистентності, порівняної з вихідною сполукою; порівняти їхню дію із дією поширеного протипухлинного препарату доксорубіцину. Матеріали та методи: Очищення ногаламіціну і визначення антибактеріальної активності, ізолюваннягеномної ДНК із Streptomycetes і ДНК-плазміди з E.coli, ПЛР аналіз, культивування клітин, МТТ-аналіз, Вестерн-блот аналіз білків, аналіз клітинного циклу методом проточної цитометрії. Результати: Серед антрациклінових похідних, ногаламіцин показав високу цитотоксичну та протипухлинну активність, а також довів свою ефективність проти раку молочної залози клінічно. Цукрова складова є важливим компонентом антрациклінових антибіотиків і визначає

37

їхню протипухлинну ефективність. У створених і досліджуваних нами ногаломіцинах, метильні групи у цукріногалозі були замінені на гідроксильні групи. Біоінформатичний аналіз показав, що гениsnogM, snogL і snogY кодують O-метилтрансферази, що беруть участь в біосинтезі ногалози. Ці гени були замінені мутованими алелями, які були створені шляхом вставки гена стійкості до стрептоміцину в касеті (Aada) в положеннях, прилеглих до початку їх кодонів. Нокаут гену в отриманих штамах (іменовані ΔsnogM, ΔsnogL і ΔsnogY) були перевірені методом Саузерн-блот гібридизації. Часткова робота була виконана, щоб визначити, який ефектспричиняють такі зміни у структурі даного протипухлинного антибіотика на його активність. Було визначено ІС50 модифікованого ногаламіцину на кількох клітинних лініях, а саме MCF-7, НЕК 293 Т, L1210/S, НСТ 116, НСТ 116 р53 -/-. Дані цього МТТ аналізу показали, що ІС50 модифікованого ногаламіцину складає в срередньому 5-12 нМ, при тому, що ІС50 доксокубіцину коливається в околі 100 нМ. Висновки: Були розроблені нові клони Streptomycesnogalater - продуцентиногаламіцину із модифікованими цукрами. Ці нові антибіотики мають підвищену протипухлинну активність. Крім того вони є набагато ефективнішими, аніж широко вживаний в медицині антибіотик доксорубіцин, і ефективно діють на клітини з резистентністю до доксорубіцину. Ми вважаємо, що конструювання нових похідних ногаломіцинів та дослідження механізмів їх дії є важливим кроком для майбутнього хіміотерапії. ГАСТРОПРОТЕКТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ОЛІГОПЕПТИДІВ Довгунь Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Науковий керівник – ас. Х.М. Насадюк Актуальність: Враховуючи численні побічні дії інгібіторів протонової помпи та антагоністів H2-рецепторів, пошук нових низькотоксичних речовин гастропротективної дії є актуальним завданням сучасної гастроентерології, біохімії, фармакології. Мета :На основі аналізу літературних джерел виявити коротколанцюгові пептиди (до 20 амінокислотних залишків) з гастропротективними властивостями та проаналізувати біохімічні механізми їх цитопротективної дії. Матеріали та методи: Проаналізовано 60 зарубіжних та вітчизняних наукових публікацій з міжнародних електронних бібліотек Scopus та Pubmed за 2000-2012 роки, присвячених дослідженню гастропротективних властивостей олігопептидів. Результати: Згідно даних сучасної літератури, виражені гастропротективні властивості в доклінічних та клінічних дослідженнях доведені в наступних низькомолекулярних пептидних сполук: інтестинальний похідний метенкефаліну (His-D-Trp-Ala-Trp-D-Phe-Lys-NH2), деморфін (Н-Tyr-D-Ala-Phe-Gly-Tyr-Pro-Ser-NH2), седатин (H-Arg-Tyr-D-Ala-Phe-Gly-OH), пентадекапептид BPC 157 (Gly-Glu-Pro-Pro-Pro-Gly-Lys-Pro-Ala-Asp-Asp-Ala-Gly-Leu-Val), пролін- та гідроксипролінвмісні продукти деградаціїі колагену (Pro-Glu-Pro, Glu-Pro та Pro-Glu), холецистокініновий октапептид (His-Leu-Gly-Ala-Leu-Leu-Ala-Arg), гептадекапептид ноцицептин (Phe-Gly-Gly-Phe-Thr-Gly-Ala-Arg-Lys-Ser-Ala-Arg-Lys-Leu-Ala-Asn-Gln), тимічні олігопептиди, зокрема тимогексин (Arg-alfa-Asp-Lys-Val-Tyr-Arg). З 1994 року в Японії в якості противиразкового засобу широко використовують препарат “Полапрезинк”, створений на основі дипептиду L-карнозину, а в США для лікування виразкових уражень травного тракту запатентована сполука на основі олігопептидів Gly-L-His-L-Lys, L-Lys-L-His-Gly, L-Lys-L-His-Gly:купрум (II), Gly-L-His-L-Lys:купрум (II). Показано, що низькомолекулярні олігопептиди свою цитопротективну дію можуть здійснювати на клітинному, хромосомному, геномному та молекулярному рівнях, що зумовлює регулюючий вплив на механізми, залучені в процесах підтримання цілісності слизової оболонки шлунка. Відтак, встановлено, що противиразкова дія гліпролінів обумовлена здатністю цих сполук знижувати секрецію хлоридної кислоти, тоді як цитопротективний вплив опіоїдних пептидів,

38

пентадекапептиду BPC-157, тимічного гексапептиду тимогексину забезпечується регуляцією системи нітрогену оксиду, активності циклооксигеназ та взаємодією з центральною нервовою системою. Висновки: Отже, деякі коротколанцюгові пептиди можуть розглядатися як нова перспективна група речовин із гастропротективною активністю. Потрібні подальші дослідження для визначення ефективних доз і розробки підходів до їх використання в клінічній практиці з метою профілактики та лікування виразкової хвороби шлунка. РИБОЗО-1-ФОСФАТ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР УТВОРЕННЯ АКТИВНОЇ ФОРМИ ПРЕПАРАТУ 5-ФТОРУРАЦИЛУ Воробйова Валентина Сташкевич Марина Хомутов Євгеній Донецький національний медичний університет імені М. Горького Кафедра медичної хімії Завідувач кафедри – проф. А.Г. Матвієнко Науковий керівник – доц. Є.В. Хомутов Актуальність: 5-фторурацил ( 5-ФУ) – відомий цитостатик, який використовується в лікуванні онкологічних захворювань різної локалізації більш ніж пів століття. По даним журналу PubMed – дослідження цього «універсального» препарату не втрачає актуальності. Поки що немає досконалої відповіді, яку саме фармакокінетику має 5-ФУ в пухлині та в суміжній умовно здоровій тканині, які відмінності та чим це зумовлено. Мета: З'ясування джерел субстрату риб-1-Ф необхідного для утворення активної форми 5-ФУ й дослідження фармакокінетики препарату в пухлинній тканині при раці шлунка й у суміжній з пухлиною нормальній, не ураженій стінці шлунка. Матеріали та методи: Через 2-60 хвилин після внутрішьоартеріального введення 5-ФУ у 16 пацієнтів з аденокарциномою шлунка були відібрані зразки пухлин і умовно здорові тканини стінки шлунка, у яких визначали концентрацію 5-ФУ - методом ВЕРХ, активність дигідропіримідиндегідрогенази (ДПДГ) - спектрофотометричним методом, а також за допомогою метода ВЕРХ вивчали роботу різноманітних фосфорилаз, як джерел риб-1-Ф Результати: В умовах in vitro джерелом риб-1-Ф для активації 5-ФУ є піримідинові азотисті основи. При цьому, активна форма 5-ФУ значно швидше утворюється в здоровій тканині за інших рівних умов. У пухлині концентрація 5-ФУ експоненційно зменшується зі збільшенням часу після його введення (R=-0,74 при р=0,01). Також у пухлинній тканині відзначається помірна кореляція активності ДПДГ із концентрацією 5-ФУ (R=-0,62 при p=0,06) і активності ДПДГ згодом після введення 5-ФУ (R=0,59 при p=0,07). У той же час у суміжній тканині всі перераховані вище зв'язки відсутні. Висновок: Утворення активної форми 5-ФУ схоже відбувається шляхом трансферазної реакції без утворення вільної рибози. У пухлині відзначається погодженість катаболізму 5-ФУ в різних пацієнтів, що не характерно для нормальних, суміжних тканин. ВПЛИВ ЛАКТАТУ НАТРІЮ НА МЕТАБОЛІЗМ НУКЛЕОТИДІВ Тютюнник Марк Донецький національний медичний університет імені М.Горького Кафедра медичної хіміі Завідувач кафедри – проф. А.Г. Матвієнко Науковий керівник - доц. Є.В. Хомутов Мета: Вивчення впливу лактату натрію (у фізіологічних і підвищених концентраціях) на активність дигідропіримідиндегідрогенази (ДПД) та аденозіндезамінази (АДА) - ключових

39

ферментів розпаду нуклеотидів. Лактатацидоз і посилений катаболізм нуклеотидів є постійними рисами злоякісного росту пухлин, однак їх взаємозв'язок залишається невивченим Матеріали і методи: Активність ферментів вивчали в гомогенаті селезінки щурів, гомогенаті пухлини шлунка людини та гемолізаті еритроцитів. Активність ферментів визначали спектрофотометричним методом та методом ВЕРХ Результати: У межах фізіологічних концентрацій (0-4 мМ) лактат натрію збільшував активність ДПД, виділену з селезінки щурів, у відношенні тіміна в 1,8 рази (р <0,05) тим самим, прискорює розпад піримідинів. При використанні в якості субстрату 5-фторурацилу, фізіологічні концентрації лактату (0 - 4 мМ) не чинили достовірного впливу на активність досліджуваного ферменту. Однак за високих концентрацій (6 - 12 мМ; характерні для пухлинних тканин) аніон лактату інгібує ДПД у відношенні, як тиміну в 2,3 рази, так і 5-фторурацилу в 2,0 рази.При додаванні лактату натрію до гомогенату пухлинних клітин раку шлунка спостерігалось дозозалежне збільшення активності ДПД пропорційно концентрації лактату.Добавки лактату натрію у фізіологічних концентраціях (0 - 4 мМ) не чинили достовірного впливу на активність аденозіндезамінази, виділеної з еритроцитів здорових людей. Але за високих концентрацій 6 - 15 мМ лактат збільшує активність даного ферменту в 2,5 рази. Висновки: Виявлено модулюючий вплив лактату натрію на активність ДПД та АДА, як в пухлинних, так і в здорових тканинах людини. Отримані результати дозволяють припустити, що аніон лактату модулює швидкість катаболізму нуклеотидів та їх синтетичних аналогів, цитостатичну дію яких залежить від активності даних ферментів. ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ 5-ФТОРУРАЦИЛУ МІЖ ЛІМФОЦИТАМИ І ПЛАЗМОЮ ПРИ РІЗНИХ СПОСОБАХ УВЕДЕННЯ Гєнбач Іван Хомутов Є.В. Шатова О.П. Донецький Національний Медичний Університет імені М. Горького Кафедра хімії Завідувач кафедрою – проф. А.Г. Матвієнко Науковий керівник – доц. Є.В. Хомутов Мета: Вивчення розподілу 5-фторурацилу (5-ФУ) між лімфоцитами крові і плазмою in vitro, а також in vivo при внутрішньоартеріальному і ендолімфальному введенні препарату. Матеріали та методи : Використовувалася кров здорових добровольців (N=5), а також хворих на рак шлунка (N=11), що отримували хіміотерапію 5-ФУ двома вищезазначеними способами з наступним забором крові через певний час. Лімфоцити виділяли центрифугуванням у фіколл-урографіновому градієнті. Концентрацію 5-ФУ визначали методом ВЕРХ на колонці Supelco Ascentis C18 LC довжиною 25 см Результати: У пацієнтів, які отримували ендолімфальну хіміотерапію, концентрація 5-ФУ в лімфоцитах перевищувала таку в плазмі в 100 разів вже через 1 годину після введення. Максимальний пік концентрації (990 мМ) був зареєстрований через 1 годину. При внутрішньоартеріальної терапії максимальна концентрація (576 мМ) спостерігалась через 2 години, після чого наступав спад.Накопичення 5-ФУ в лімфоцитах було також вивчено в модельних системах in vitro. Так, при додаванні 5-ФУ до суспензії лімфоцитів в плазмі (здорові добровольці) концентрація препарату в клітинах була, в 4 рази вище, ніж у плазмі вже на 1-й хвилині інкубації, а дане розподіл зберігалося протягом 30 хвилин. Висновок :Виявлено активне накопичення 5-ФУ в лімфоцитах в умовах як in vitro, так і in vivo. Лімфоцити, безсумнівно, мають здатність активно поглинати й акумулювати 5-ФУ з розчину, що з урахуванням їх кількості та міграційних здібностей припускає їх участь у транспорті цитостатика до пухлини.

40

ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТОК СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ Чернецька Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фізичного виховання і спортивної медицини Завідувач кафедри – проф.А.В.Магльований Наукові керівники – ст.викл. Н.В.Киван-Мультан, викл.Т.І.Яворський Актуальність: Вдосконалення навчально-виховного процесу з фізичного виховання у вищих навчальних закладах освіти повинно базуватись на об´єктивному стані фізичного розвитку і фізичної підготовленості студентів. Проте, як показує практика, в абітурієнтів, що вступили на перший курс вищих навчальних закладів, спостерігається низький рівень фізичної підготовленості. Програма з фізичного виховання, повинна мати за мету розвиток та збереження фізичних якостей, а норми фізичної підготовленості повинні бути на рівні, який забезпечує оптимальне функціонування органів і систем організму людини. Мета: нашого дослідження вивчення рівня розвитку фізичних якостей у студенток першого курсу стоматологічного факультету. Матеріали та методи: З метою вивчення фізичної підготовленості було обстежено 22 студентки І курсу стоматологічного факультету Львівського національного медичного універсітету . Вони в свою чергу були поділені на дві групи , перша група ( І ) займалась протягом семестру боротьбою дзюдо , друга група ( ІІ ) згідно Програми навчальної дисципліни “ Фізичне виховання” для студентів вищих медичних навчальних закладів . Визначались наступні показники фізичного розвитку : максимальна сила м´язів кистей рук за допомогою кистьової динамометрії, силу м´язів плечового поясу (згинання-розгинання рук в упорі лежачи), гнучкості ( нахил тулуба вперед з положення сидячи), швидкісно силові якості ( стрибок в довжину з місця), також визначали максимальну силу черевних мязів ( піднімання тулуба з положення лежачи, ноги зафіксовані), та спритність( човниковий біг 4 по 9 метрів) .Тестування проводилось в кінці першого семестру. Результати: Отримані показники сили м´язів кистей, плечового поясу та черевних м´язів мали значні відмінності, а саме сила правої кисті в студенток І групи була більша на 19,26%, лівої на 61,41%, сила черевних мязів вищою на 40,03%, сила м”язів плечового поясу на 48,18%. Показник, що характеризує спритність у студенток першої та другої груп достовірно не відрізнявся, також практично не відрізнялись результати тестування швидкісно - силових якостей у студенток обох групи. Найбільша відмінність між першою та другою групами спостерігалась при вимірюванні показника гнучності – у студенток, які займались в групі І цей показник був вищим на 66,76%. Висновки: Отримані результати свідчать про різний рівень фізичної підготовленості студенток, що займалась боротьбою дзюдо (група І ) та групі , в що займалась за навчальною програмою “Фізичне виховання” ( група 2). Для визначення можливого позитивного тренувального ефекту в подальшому планується вивчення динаміки їх фізичної підготовленості протягом навчання. Вибір конкретних засобів, форм та видів рухової активності, чітке кількісне планування фізичних навантажень під час занять з фізичного виховання, сприяє ефективному оздоровленню організму студентів.

41

СЕКЦІЯ КЛІНІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ

Аудиторія кафедри патологічної анатомії та судової медицини Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. Ю.О. Поспішіль, проф. М.С. Регеда, доц. В.І. Вовк, доц. М.М. Шевчук, доц. М.І. Серветник, ас. В.І. Григорійчук, ас. Н.В. Пороховська, ас. О.В. Садляк, ас. Н.В. Бартошик Головуючі – Ногач Анна, Бойчук Оксана АНАЛІЗ КІЛЬКОСТІ ВИПАДКІВ СМЕРТІ ВІД МЕХАНІЧНОЇ АСФІКСІЇ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА ПЕРІОД 2011-2012 РОКІВ Ногач Анна Львівський національний медичний університет Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри– проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – доц. М.М. Шевчук Актуальність: Механічна асфіксія є значною проблемою сьогодення, коли відбувається соціальна трансформація суспільства. За родом смерті механічна асфіксія може являти собою як випадки самогубства, так і випадки вбивства. Останнім часом збільшується кількість нещасних випадків від механічної асфіксії в побуті та на виробництві, коли людина оточує себе різними конструкціям та механізмами (компресійний вид). Згідно архівних даних Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи, в період 2011року у Львівській області зареєстровано 378 випадків смерті від механічної асфіксії, а у 2012році ця кількість зросла на 10%. В судово-медичній практиці та практичній діяльності правоохоронних органів зустрічаються випадки вбивства з наступною імітацією механічної асфіксії. Що за період 2011року становить близько 41%, а за період 2012року цей показник збільшився на 2%. Мета: Мета цієї роботи полягає в аналізі кількості випадків смерті від механічної асфіксії у Львівській області за 2011-2012 роки. Матеріали і методи: Об’єктом дослідження були 803 «Акти судово-медичних досліджень трупів» та «Висновки експерта», отриманих із архіву Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи за період 2011-2012 років. Отримані результати були оброблені стандартними методами варіаційної статистики. Результати: Результати проведених досліджень оброблено і наведено в таблиці №1, №2 2011 рік 378 випадків Вид асфіксії: 1 кв 2 кв 3кв 4 кв Разом утоплення 17 43 39 22 121 повішання 47 55 64 50 216 задушення руками

1 1 0 0 2

задушення петлею

1 3 0 0 4

стиснення грудей і живота

1 1 0 1 3

закриття отворів рота і носа

2 3 2 0 7

закриття дихальних шляхів стороннім тілом

15 3 2 5 25

42

2012 рік 425 випадків Вид асфіксії: 1 кв 2 кв 3кв 4 кв Разом утоплення 17 42 47 16 122 повішання 54 65 45 77 241 задушення руками

0 0 0 1 1

задушення петлею

0 0 0 0 0

стиснення грудей і живота

0 0 1 2 3

закриття отворів рота і носа

4 5 3 1 13

закриття дихальних шляхів стороннім тілом

15 10 13 7 45

з яких видно, що за період 2011-2012років найбільша кількість випадків смертей від механічної асфіксії мало місце повішання, що становить 57% від загальної кількості. Також слід зазначити, що за період 2012року було більше смертей внаслідок закриття дихальних шляхів стороннім тілом, як в кількісному, так і в процентному відношенні. Сама кількість цих асфіксій збільшилась майже вдвічі, хоча у процентах це зростання становить лише 3% зі 7% у період 2011року до 10% у період 2012року. Що стосується загальної кількості утоплень, то вона є майже рівною. Проте за період 2011року утоплення займають більшу частку від загальної кількості механічних асфіксій, а саме 32,5%. У період 2012 року частка утоплень становила вже 29%. Майже не змінилась частка смертей внаслідок задушення руками (0,5% та 0,3% відповідно), а також внаслідок стиснення грудей і живота (0,8% та 0,7% відповідно). Дана таблиця підтверджує і той факт, що за два роки зафіксовано лише 4 випадки смерті від задушення петлею, один із яких є самогубством, і то всі здійснені у період 2011 року. Висновок: Аналіз отриманих результатів дозволяє стверджувати, що кількість випадків смерті від механічної асфіксії у Львівській області за період 2011-2012 років має тенденцію до збільшення. Одним із факторів якого є різка зміна соціально-економічної та моральної організації суспільства, що є травмуючим об’єктом психіки суб’єкта. ЛІМФОМА ХОДЖКІНА: ОКРЕМІ КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ СПІВСТАВЛЕННЯ Іванів Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О.Поспішіль Науковий керівник – доц. М.І.Серветник Актуальність: лімфома Ходжкіна (ЛХ) є одним з поширених онкологічних захворювань у віковій групі 15-24 роки, де становить кожен 6-й онкологічний діагноз. ЛХ уражає людей різного віку та статі після 50-60 років, складаючи близько 30%. У Європі поширеність цього захворювання 4-6 випадків на 100 тис. населення, у США 2,8 випадки на 100 тис. населення. В Україні цей показник сягає 2,62 випадки на 100 тис. населення серед дорослих та 0,7-0,9 випадки на 100 тис. населення серед дітей. Мета: проаналізувати результати гістологічного дослідження лімфатичних вузлів (ЛВ), співставити клінічні прояви захворювання з їх морфологічними еквівалентами, виявити можливі кореляції між клінічною стадією та змінами у лімфоїдній тканині та кістковому мозку. Матеріали та методи: проведено ретроспективний аналіз 17 випадків біопсійного матеріалу – ЛВ та біоптатів кісткового мозку. З фрагментів ЛВ та трепанобіоптатів після фіксації у 10%

43

формаліні, проведення через спирти висхідної концентрації та зневоднення, виготовлялись гістологічні препарати, які фарбувались гематоксилін-еозином. Результати: встановлено, що найменший вік пацієнтів із ЛХ – 4 роки, найбільший — 57 років. Середній вік пацієнтів серед чоловіків — 15 років та 27 років серед жінок. Співвідношення між статями (чоловіки та жінки) становить 41,1% до 58,9 % або 1 до 1,43. У всіх випадках спільними клінічними проявами були: лімфаденопатія зі збільшенням шийних, над- та підключичних ЛВ, ЛВ міжстіння, що іноді супроводжувалось кашлем, субфебрильна температура, загальна слабкість. У деяких випадках зустрічалось збільшення аксілярних та пахових ЛВ, свербіж шкіри. В результаті гістологічного дослідження виявлено наступні варіанти ЛХ — у 50 % – змішано-клітинний варіант, у 31,8 % – нодулярний склероз (НС), у 9,1 % - НС із трансформацією у змішаноклітинну форму, у 9,1 % – виснаження лімфоїдної тканини. Мікроскопово діагностовано - порушення структури малюнка ЛВ, неоднорідну клітинну популяцію, лімфоїдні клітини середнього розміру з круглими ядрами та атиповими мітозами (клітини Ходжкіна), великі клітин з білобарними ядрами, центрально розташованими ядерцями (клітини Рід-Штернберга (КРШ)), варіабельну кількість еозинофілів, лімфоцитів. У випадках НС КРШ були представлені клітинами лімфо-гістіоцитарного типу, визначались зони септального склерозу. Лише в одному трепанобіоптаті знайдно непрямі ознаки ураження кісткового мозку – вогнищевий мієлофіброз. Висновок: 1. 58,9 % досліджуваних випадків ЛХ складали жінки віком від 5 до 60 років (40 % серед пацієнток дитячого віку,40 % середнього віку, 20 % старше 50 років) 2. Домінував змішано-клітинний варіант ЛХ (50%) без ознак ураження кісткового мозку. 3.У випадках з ураженням однії групи лімфовузлів домінував змішаноклітинний варіант (у 75 %), 2-х груп: варіант нодулярного склерозу (62,5 %), 3-х: порівну варіант нодулярного склерозу та змішаноклітинний, 4-х: у рівних кількостях зустрічаються варіанти: нодулярного склерозу, лімфоїдного виснаження та змішаноклітинний . ПРОСТАТИЧНА ІНТРАЕПІТЕЛІАЛЬНА НЕОПЛАЗІЯ: ВИБРАНІ КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯЦІЇ Левицький Нестор Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – доц. М.І. Серветник Актуальність: Простатична інтраепітеліальна неоплазія (ПІН) – це передінвазивний процес, який виникає у фіналі продовженої в часі внутрішньо-залозистої клітинної проліферації епітелію протоків та ацинусів простатичних залоз. Частота виявлення ізольованої ПІН складає 9% (коливання в межах 4-16%), що становить 115000 нових випадків ПІН. Мета: Дослідити та проаналізувати клінічні та морфологічні особливості ПІН, оскільки процес асоціюється з високим ризиком розвитку аденокарциноми. Матеріали та методи: Проведено ретроспективний аналіз результатів гістологічного дослідження 72 пункційних біопсій передміхурової залози (ПЗ), в яких морфологічно верифіковано ПІН. Біопсійне дослідження ПЗ проводилось з приводу клінічного діагнозу «доброякісна гіперплазія простати» - 60% випадків, з них у поєднанні «з підозрою на малігнізацію» – 28%, «підозра на рак простати» - 36%. Лише у 3% випадків біопсія проводилась з приводу клінічних симптомів карциноми ПЗ. Вік пацієнтів - 37 - 84 роки. У 81% спостережень визначався рівень простат-специфічного антигену (ПСА), показники якого коливались від 1,2 нг/мл до 100 нг/мл. Результати: У 24% випадків діагностовано ПІН-1, у 33% - ПІН-2, у 37% - ПІН без зазначення ступеню малігнізації, у 6% спостережень морфологічно ідентифіковано аденоз, хронічний простатит із нодозною гіперплазією та вогнищевою атрофією залоз. 44,4% випадків ПІН припадає на вікову групу 61-70 років, 37,5% - ПІН діагностовано серед пацієнтів віком 71-80 років, по 1,4% спостережень - у віці <40 років та >80 років. У 92% зміни епітелію, характерні

44

для ПІН, поєднувались із гіперплазією, хронічним запаленням, атрофією. Лише у 8% діагностовано ПІН без фонових морфологічних процесів, з них ПІН-2 – у 84%, ПІН-1 – у 6%. Для ідентифікації ПІН-1 враховувались наступні ознаки: збільшення кількості епітелію в ацинусах та протоках, ядерний поліморфізм, зміна розташування секретуючих клітин, наявність ядерець. Діагностичні критерії ПІН-2 були наступними: цито-архітектурні зміни в ацинусах та протоках – папілярні та криброзні структури, сплощення внутрішньої поверхні клітинного ряду, збільшення розмірів ядер та ядерець, ядерний мономорфізм, периферійна дезагрегація хроматину, порушення суцільності базального пласту та базальної мембрани. Висновки: 1)ПІН найчастіше діагностується у чоловіків віком від 61 до 80 років, причому найбільша частина випадків ПІН визначається у віковій групі 61-70 років. 2)У більшості випадків верифікована ПІН розвивається на тлі залозистої гіперплазії, що підкреслює важливу роль у патогенезі цього процесу послідовної, безперервної проліферації залозистих клітин. 3)Цитологічні зміни при ПІН проявляються збільшенням кількості аденогенного епітелію, змінами ядра, появою та збільшенням ядерець, що часто робить цей процес подібним за клітинно-клітинними взаємодіями до інвазивної карциноми. ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ І ІМУНОГІСТОХІМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГАСТРОІНТЕСТИНАЛЬНИХ СТОМАЛЬНИХ ПУХЛИН Мeльник Анжeліка Львівський національний медичний університет імeні Данила Галицького Кафeдра патологічної анатомії та судової медицини Завідуючий кафедрою – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – ас. П.В. Кузик Актуальність: Гастроінтестинальні стромальні пухлини (GIST) належать до найбільш поширених мезенхімальних пухлин ШКТ. Вперше термін GIST (gastrointestinal stromal tumor) був застосований американськими вченими М. Мазуром і Х. Кларк у 1983 році. Походження цих новоутворів з інтестинальних клітин Кахаля, які регулюють перистальтику ШКТ та відмінності від інших пухлин м’язевого і нервового ґенезу, були оцінені й доведені у 90-х роках ХХ ст. За епідеміологічними даними в США захворюваність GIST зросла з 1992 року майже в 2 рази, щорічно виявляється 3-5 тис. нових випадків на рік. Сьогодні встановлено, що пусковим фактором для розвитку пухлинної прогресії є мутація гена c-kit, розташованого в 4 хромосомі. При наявності мутації синтезується аномальний білок - рецептор (СD 117), що запускає каскад внутрішньоклітинних сигналів, що призводить до стимуляції мітотичної активності і неконтрольованої проліферації клітин. Мета: Визначити патоморфологічні і імуноморфологічні особливості GIST. Матеріали та методи: Досліджено операційний матеріал від п'ятьох хворих із пухлинами шлунка (4) і 12-палої кишки (1) та підозрою на GIST. Серед них 2 чоловіків і 3 жінки, вік пацієнтів коливався від 30 до 61 року. Проведено макроскопове, стандартне гістологічне та імуноморфологічне дослідження операційного матеріалу. Імуногістохімічним методом визначили експресію панцитокератину, віментину, S-100, десміну, СD 117, CD 34 і Кі-67. Результати: За даними досліджень, GIST локалізовувалась у шлунку (80%) та 12-палій кишці (20%). Макроскопово пухлина росла з м’язової оболонки у вигляді одного або декількох конгломератних вузлів і мала змішаний (екзо- і ендофітний) тип росту. Спостерігалась інвазія пухлини в слизову оболонку з її виразкуванням та вогнищевими некрозами. При стандартному гістологічному дослідженні новоутвір побудований із пучків витягнутих веретеноподібних, овальних і епітелоїдноподібних атипових клітин, що розміщені у гіалінізованій стромі. Окремі пучки клітин формують полісадоподібні структури. Пухлинні клітини мали еозинофільну і світлу цитоплазму та центрально розташовані великі ядра із дрібнозернистим хроматином. Частина ядер гіперхромні, мітотична активність клітин низька.

45

За результатами імуногістохімічних реакцій пухлинні клітини експресували віментин, CD 117 і CD 34. Водночас атипові клітини не експресували панцитокератин, десмін і S- 100. Індекс проліферативної активності Ki-67 клітин коливався в межах від 10% до 50%. Висновки: Таким чином GIST є окремою нозологічною одиницею із групи мезенхімальних сторомальних пухлин, яка характеризується позитивною експресією CD117 і CD34, що є маркерами цього виду пухлин. ОСОБЛИВОСТІ АРГІНАЗНОГО ШЛЯХУ МЕТАБОЛІЗМУ ОКСИДУ АЗОТУ В ЕНДОТЕЛІОЦИТАХ БІЛИХ ЩУРІВ ЗА УМОВ ХРОНІЧНОЇ ІМУНОКОМПЛЕКСЕМІЇ Мазур Юрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – ас. О.В. Садляк Актуальність: Загальновідомим є той факт що для хронічної імунокомплексемії (ХІК) притаманне розгортання патологічного процесу саме в судинах мікроциркуляторного русла. Патогенетичні механізми розвитку цієї патології, крім ушкодження судин та внутрішніх органів, також супроводжуються змінами в метаболізмі L-аргініну, які проявляються у активності індуцибельної NO-синтази (іNOS) та інгібуванні конститутивної NO-синтази (сNOS). Ці порушення зумовлюють дисбаланс між синтазним та аргіназним шляхом метаболізму NO, що може призвести до суттєвих порушень у генетично обумовлених функціях клітин ендотелію. Тому експериментальний пошук можливостей імунокорекції хронічних імунокомплексних захворювань є вкрай актуальним. Особливе зацікавлення науковців викликає природний флавоноїд – кверцетин, а саме його водорозчинна форма – корвітин, який володіє не тільки потужною антиоксидантною спроможністю, але відповідає за активацію та збереження рівня NO в організмі. Мета: З’ясування особливостей аргіназного шляху метаболізму NO у ендотеліоцитах білих щурів за умов ХІК та вивчення впливу на ці процеси корвітину. Матеріали та методи: Експерименти проведені на 40-а статевозрілих щурах-самцях масою 200-250 г. ХІК відтворена за методом Cochrane G., Коffer D. За рівнем ЦІК оцінювали розвиток хвороби. Виділення ендотеліальних клітин з аорти проводили методом ферментативного диспергування. Визначення синтазної та аргіназної активності NO проводили спектрофотометричним та калориметричним методом. Результати: Розвиток ХІК супроводжується змінами показників метаболізму L-аргініну в ендотеліальних клітинах, які проявляються у активності іNOS в 2 рази та інгібуванні в 1,6 раза показника сNOS. Ці порушення зумовлюють дисбаланс між синтазним та аргіназним шляхом метаболізму NO. Так, активність аргінази за цих умов зростає в 1,6 раза, а вміст сечовини – 1,9 раза. Дослідження рівнів синтаз NO у ендотеліоцитах тварин, яким на тлі ХІК вводили корвітин, показало підвищення активності сNOS – в 2,4 раза та зниження активності іNOS - в 1,2 раза по відношенні до вихідного рівня у тварин із ХІК. Дані величини NO-синтаз перевищили вихідний рівень: сNOS в 1,5 раза та іNOS в 1,6 раза. Активність аргінази за умов застосування корвітину падає в 2,1 раза, рівень сечовини інгібований в 2,3 раза. Висновки: 1. Розвиток ХІК зумовив наступні зміни у метаболізмі L-аргініну: послаблення окисного – (NO-синтазного) і активацію та переважання – неокисного (аргіназного) шляху в ендотеліоцитах тварин. 2. Застосування корвітину за умов ХІК призводить до зниження активності іNOS та зростання активності сNOS в клітинах ендотелію білих щурів, зумовлючи цим відновлення порушеного балансу в метаболізмі L-аргініну.

46

СТАН ПРООКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ У ПАРАТРАХЕАЛЬНИХ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛАХ ТВАРИН З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИМ АЛЕРГІЧНИМ АЛЬВЕОЛІТОМ Матолінець Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – проф. М.С. Регеда Актуальність: Екзогенний алергічний альвеоліт (ЕАА) характеризуєься дифузним ураженням паренхіми легень внаслідок інгаляції певних антигенів. У патогенезі цього захворювання основну роль відіграють імуно-алергічні реакції ІІІ і ІV типів. На даний час залишається не вивченим питання стану прооксидантної системи у імунних органах на пізніх етапах розвитку ЕАА. Мета: Встановити стан прооксидантної системи у паратрахеальних лімфатичних вузлах в пізні періоди генезу ЕАА. Матеріали та методи: Для цього визначали рівень МДА і ДК на 74-у, 84-у і 94-у доби експерименту. Об'єктом дослідження були 48 мурчаків, поділених на 4 дослідні групи. Модель ЕАА відтворювали за методикою Орєхова О.О. і Кірілова Ю.А. У гомогенаті паратрахеальних лімфатичних вузлів досліджували показники прооксидантної системи. Результати: Встановлено поступове підвищення рівня досліджуваних показників, починаючи із 74-ї доби експерименту. Так, рівень ДК і МДА на 74-у добу становив 145,5% та 145,2% відповідно відносно контролю. На 84-у добу достовірно підвищувався рівень ДК і МДА і складав 182,7% та 164,3% відповідно відносно контролю. Суттєвого підвищення зазнавали показники прооксидантної системи і на 94-у добу ЕАА, особливо рівень ДК. Так, рівень ДК підвищувався на 124,1 % відносно контролю, а рівень МДА - на 85,5%, відносно контролю. Висновок: Таким чином, можна припускати, що в патогенезі розвитку ЕАА важливу роль відіграє активація прооксидантної системи у імунних органах, особливо на пізніх етапах розвитку цієї патології. ГІСТОЛОГІЧНІ ВАРІАНТИ ПАПІЛЯРНОГО РАКУ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ, ОПЕРОВАНИХ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ КЛІНІЧНІЙ ЛІКАРНІ ТА ВІЙСЬКОВОМУ МЕДИЧНОМУ КЛІНІЧНОМУ ЦЕНТРІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ У 2010-2011 РОКАХ Пенцак Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю. О. Поспішіль Науковий керівник – доц. В. І. Вовк Актуальність: Папілярний рак є найчастішою злоякісною пухлиною щитоподібної залози. Згідно з міжнародною гістологічною класифікацією пухлин щитоподібної залози (DeLellis R.A. et al., 2004) та даними наукової літератури виділяють такі основні гістологічні варіанти папілярного раку щитоподібної залози: типовий папілярний, «маленький», інкапсульований, мультицентричний, фолікулярний, висококлітинний, трабекулярний, солідний, із оксифільних клітин та оксифільноклітинний з вираженою інфільтрацією строми пухлини лімфоцитами. Мета: Визначити гістологічні варіанти папілярного раку щитоподібної залози у хворих, оперованих з приводу тироїдної патології в умовах Прикарпатського ендемічного зобного регіону. Матеріали та методи: Проведено аналіз результатів патогістологічного дослідження операційного матеріалу 550 хворих, оперованих у Львівській обласній клінічній лікарні та Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону у 2010-2011 роках. Результати: Серед 550 хворих, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози, у 109 випадках (19,8%) були виявлені злоякісні пухлини щитоподібної залози. Серед 109 випадків

47

злоякісних пухлин щитоподібної залози папілярний рак діагностовано у 93 випадках (85,3%). Папілярний рак було виявлено у восьми чоловіків (8,7%) та у 84 жінок (91,3%). В одному випадку папілярного раку стать пацієнта не була вказана. Середній вік оперованих з приводу папілярного раку чоловіків складав 46,9 років, жінок – 50,6 років. Співвідношення чоловіків до жінок у групі хворих з папілярним раком було 1:11. У 49 випадках (52,7%) папілярного раку було виявлено такі його окремі варіанти: папілярний рак типової папілярної будови у 17 випадках (18,3%), «маленький» папілярний рак у 17 випадках (18,3%), фолікулярний варіант у 14 випадках (15,1%), мультицентричний варіант у одному випадку (1,1%). У 44 випадках (47,3%) папілярного раку зустрічались різні поєднання його типового папілярного, фолікулярного, трабекулярного, тубулярного та солідного варіантів. Серед 17 випадків «маленького» папілярного раку були виявлені такі його гістологічні варіанти: фолікулярний – вісім випадків (47,1%), типовий папілярний - три випадки (17,6%), папілярно-фолікуляний – три випадки (17,6%), трабекулярно-фолікулярний – два випадки (11,8%), папілярно-тубулярний – один випадок (5,9%). Висновки: У хворих, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози у Львівській обласній клінічній лікарні та Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону у 2010-2011 роках, серед гістологічних варіантів папілярного раку переважали типовий папілярний варіант, «маленький» рак та папілярний рак фолікулярної будови. Частими є випадки поєднання в одного пацієнта різних гістологічних варіантів папілярного раку. РАК НИРКИ: ПАТОМОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОПЕРАЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ Рудяк Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – доц. Ю.І. Кузик Актуальність: Рак нирки (РН) становить 3% злоякісних новоутворень серед населення України. В економічно розвинутих країнах він складає 2-2,5% усіх випадків онкопатології. У всьому світі захворюваність на РН впродовж останніх постійно зростає на 2-4% щороку, що є швидше, ніж при інших пухлинах. Це пов’язано з тим, що значна частина випадків може тривало протікати безсимптомно. У 40% пацієнтів першим симптомом є гематурія. Класична тріада – біль у попереку, гематурія і пальпована пухлина спостерігається разом лише при запущеному процесі. Мета: Дослідити операційний матеріал хворих на РН, проаналізувати морфологічні картини різних варіантів раку, визначити переважаючий тип та його головні ознаки. Матеріали та методи: На базі патологоанатомічного відділення клінічної лікарні Львівської залізниці проаналізовано 65 хворих, прооперованих з приводу РН. Проведено аналіз гістологічних заключень операційного матеріалу з визначенням морфологічного варіанту раку, його розмірів та розповсюдженості. Результати: Встановлено, що за 2000 рік число прооперованих з РН становить 0,95%, за 2002 рік – 0,62%, в 2010 та 2012 рр. – 2,95% та 2,32% відповідно. Вік хворих коливався від 30 до 80 років, найчастіша вікова категорія – 50-60 років. Чверть пацієнтів (23%) становлять жінки. Обидві нирки уражаються з однаковою частотою. Серед РН домінує світлоклітинний рак, конвеційний варіант – 61 випадок. Пухлина локалізується у верхньому та середньому полюсах нирки. Макроскопово: строкатий вузол на боковій поверхні, під капсулою, діаметром від 2 до 12 см. Поверхня часто горбиста, рідше гладка. Консистенція м’яко-еластична, інколи щільна. На розрізі пухлина має жовтувато-сіре або оранжеве забарвлення. Мікроскопово: наявні вторинні зміни із численними некрозами і крововиливами, некробіоз епітелію і набряк строми. У трьох випадках спостерігається явища гіалінозу та петрифікації, кістоутворення, хронічного нефриту з початковим нефросклерозом. Проростання в капсулу нирки визначається у третині випадків. Сечовід, артерія і вена – без ознак пухлинної інвазії, наднирники звичайної будови. Висновки: Отже, рівень захворюваності на РН в Львівській області за останні 12 років має хвилеподібний характер з тенденцією до зростання. РН зустрічається переважно у чоловіків

48

після 50 років. Понад 90% серед пухлин нирок – злоякісні, 80-85% з них складає нирково-клітинний рак. Важливою є рання діагностика РН: хворі із першими клінічними проявами підлягають урологічному обстеженню з проведенням екскреторної урографії та ретроградної пієлографії. Обов’язковим є запровадження профілактичної ультразвукової діагностики чоловікам віком від 50 років, розробка скринігових програм, які дозволять підвищити ефективність лікування хворих із РН. АНАЛІЗ ВИПАДКІВ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОЇ МОРФОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ, ОПЕРОВАНИХ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ КЛІНІЧНІЙ ЛІКАРНІ ТА ВІЙСЬКОВОМУ МЕДИЧНОМУ КЛІНІЧНОМУ ЦЕНТРІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ У 2011 РОЦІ Савчак Ярослав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю. О. Поспішіль Науковий керівник – доц. В. І. Вовк Актуальність: Метод інтраопераційної морфологічної діагностики захворювань щитоподібної залози широко використовується в сучасній ендокринній хірургії. На Львівщині цей метод дослідження впроваджено у повсякденну практику у Львівській обласній клінічній лікарні з 2006 року. Мета: Провести аналіз випадків інтраопераційної морфологічної діагностики захворювань щитоподібної залози. Матеріали та методи: Проведено аналіз результатів інтраопераційної морфологічної діагностики захворювань щитоподібної залози у 190 хворих, оперованих у Львівській обласній клінічній лікарні та Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону в 2011 році. Результати: У 2011 році було проведено 190 інтраопераційних досліджень захворювань щитоподібної залози з використанням кріостатних зрізів та цитологічного дослідження відбитків з тканини залози. У групі оперованих пацієнтів було 155 жінок (83,8 %) та 30 чоловіків (16,2 %), у п’яти пацієнтів стать не була вказана. Середній вік оперованих жінок складав 41,4 роки, чоловіків – 43,1 роки. Серед скерованих на інтраопераційне дослідження випадків у клінічному діагнозі переважали: вузловий зоб – 144 випадки (75,8 %), багатовузловий нетоксичний зоб – 30 випадків (15,8 %) та неуточнена злоякісна пухлина – шість випадків (3,2 %). У результаті проведеного інтраопераційного морфологічного дослідження були діагностовані такі захворювання: фолікулярна аденома – 84 випадки (44,2 %), багатовузловий колоїдний зоб – 56 випадків (29,5 %), папілярний рак – 26 випадків (13,7 %), тироїдит Хашімото – п’ять випадків (2,6 %) та інші – 19 випадків (10 %). У результаті проведеного заключного патогістологічного дослідження з виготовленням препаратів з парафінових блоків були діагностовані такі захворювання: фолікулярна аденома – 80 випадків (42,1 %), багатовузловий колоїдний зоб – 58 випадків (30,5 %), папілярний рак – 28 випадків (14,7 %), тироїдит Хашімото – шість випадків (3,2 %) та інші – 18 випадків (9,5 %). У восьми випадках (4,2 %) результати інтраопераційного морфологічного дослідження та результати заключного патогістологічного дослідження не співпадали. Зокрема, у двох випадках при проведенні інтраопераційного морфологічного дослідження не були діагностовані маленькі папілярні раки діаметром по 0,1 см кожний у зв’язку з тим, що фокуси пухлини не були ідентифіковані при макроскопічному дослідженні матеріалу і не потрапили у відібрані для виготовлення кріостатних зрізів шматочки тканини залози. Висновки: Інтраопераційна морфологічна діагностика захворювань щитоподібної залози є високоінформативним методом дослідження, який дозволяє правильно вибрати тактику оперативного лікування у випадках із сумнівним доопераційним діагнозом. Цей метод ефективно використовується у Львівській обласній клінічній лікарні та Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону.

49

ВИПАДКИ ПОЄДНАНЯ АВТОІМУННОГО ТИРОЇДИТУ ХАШІМОТО І ПАПІЛЯРНОГО РАКУ У ЖИТЕЛІВ ПРИКАРПАТСЬКОГО ЕНДЕМІЧНОГО ЗОБНОГО РЕГІОНУ, ОПЕРОВАНИХ З ПРИВОДУ ЗАХВОРЮВАНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У 2010-2011 РОКАХ Шип Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю. О. Поспішіль Науковий керівник – доц. В. І. Вовк Актуальність: В умовах ендемічного зобного регіону часто зустрічаються поєднання різних захворювань щитоподібної залози в одного пацієнта. Такі випадки є складними для діагностики та лікування. Мета: Провести аналіз випадків поєднання автоімунного тироїдиту Хашімото і папілярного раку у жителів Прикарпатського ендемічного зобного регіону. Матеріали та методи: Проведено аналіз результатів патогістологічногих досліджень операційного матеріалу 1013 хворих, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози у Львівській обласній клінічній лікарні та Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону у 2010-2011 роках. Результати: Серед 1013 пацієнтів, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози виявили автоімунний тироїдит Хашімото у 113 випадках (11,2%), фокальний тироїдит у 141 випадках (13,9%), злоякісні пухлини у 149 випадках (14,7%), папілярний рак у 128 випадках (12,6%), зокрема папілярний рак всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку у 104 випадках (10,2%) та «маленький» папілярний рак у 24 випадках (2,4%). Частка папілярного раку серед загального числа всіх випадків злоякісних пухлин щитоподібної залози склала 85,9%. Серед загального числа оперованих пацієнтів у 57 випадках (5,7%) виявлено поєднання автоімунного тироїдиту Хашімото та фокального тироїдиту з папілярним раком щитоподібної залози, зокрема поєднання автоімунного тироїдиту і папілярного раку у 17 випадках (1,7%), автоімунного тироїдиту і папілярного раку всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку в 11 випадках (1,1%), автоімунного тироїдиту і «маленького» папілярного раку в шести випадках (0,6%), фокального тироїдиту і папілярного раку у 40 випадках (4,0%), фокального тироїдиту і папілярного раку всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку у 35 випадках (3,5%), фокального тироїдиту і «маленького» папілярного раку у п’яти випадках (0,5%). Серед загального числа хворих на автоімунний тироїдит Хашімото папілярний рак виявили у 15%, папілярний рак всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку у 9,7%, маленький папілярний рак у 5,3% випадків. У хворих на фокальний тироїдит папілярний рак виявили у 28,3%, папілярний рак всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку у 24,8%, «маленький» папілярний рак у 3,5% випадків. Висновки: У жителів Прикарпатського ендемічного зобного регіону, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози, частими є поєднання автоімунного тироїдиту Хашімото з «маленьким» папілярним раком, та фокального тироїдиту з папілярним раком всіх гістологічних варіантів крім «маленького» папілярного раку. Такі поєднання можуть бути обумовлені різними причинами і потребують подальшого всебічного вивчення. ДОСЛІДЖЕННЯ ІМУНОГРАМИ ТА ЛЕЙКОГРАМИ ПАЦІЄНТІВ ХВОРИХ НА АВТОІМУННИЙ ТИРЕОЇДИТ(АІТ), ЯКІ ПРИЙМАЛИ БІОЛОГІЧНУ АКТИВНУ ДОБАВКУ (БАД) «ІМУННАФОРМУЛА» Васильченко Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – доц О.М. Угрин

50

Актуальність: На сьогодні як в Україні,так і в світі одним з найчастіших захворювань щитоподібної залози є АІТ (Караченцев Ю.І.,2001). В останні десятиріччя відзначається значний ріст рівня захворюваності на АІТ , який збільшився у 10 разів і складає 20-30% усієї тиреоїдної патології ( Черенько М.П.,2001). Зважаючи на відсутність спеціального лікування через його складність та неоднорідність, досить актуальним є дослідження впливу прийому фітопрепаратів на стан здоров’я хворих на АІТ , що в перспективі дає можливість розробки більш досконалого та ефективного лікування цієї патології . Мета: Дослідження впливу прийому БАД «Імунна формула» (на основі пророщених злаків) на імунограму та лейкограму у хворих з АІТ. Матеріали та методи: Нами обстежено групу з 10 пацієнтів (1 чоловік-10%,9 жінок-90%), у яких підтверджено діагноз АІТ. У 6 пацієнтів захворювання протікає з гіпотиреозом, у 4- з еутиреоїдною функцією. БАД «Імунна формула» пацієнти приймали по 1 капсулі 2 рази на добу впродовж 45 днів. У всіх учасників проводився забір венозної крові перед курсом прийому БАД і після його закінчення. У сироватці крові визначали :а) популяції та субпопуляції Т-лімфоцитів методом непрямої імунофлюоресценції фенотипування лімфоцитів; б)концентрацію циркулюючих імунних комплексів(ЦІК) у сироватці методом преципітації з полі етиленгліколем(ПЕГ) (Гріневич Ю.А.,1985)з наступним обліком результатів прямим спектрофотомутруванням при довжині хвилі 450 нм; в) лейкоформулу – загальноприйнятим уніфікованим лабораторним методом на фіксованому мазку пофарбованому за методом Романовського-Гімзи. Результати: У пацієнтів з АІТ до початку прийому «Імунної формули» було виявлено Т-клітинний дефіцитний стан, гіперчутливість ІІІ типу (високий рівень ЦІК). Слід зазначити, що 3 пацієнти проживали у зоні радіаційного забруднення в період з 1986по 1992 рр. Після прийому БАД спостерігалось зростання рівня Т-лімфоцитів та Т-хелперів до рівня нормальних величин, зниження концентрації ЦІК у сироватці крові, майже вдвічі підвищився відсотковий та абсолютний вміст паличкоядерних нейтрофілів(П), що може бути розцінено як стимуляція гранулопоезу.

Показники норми (n=80)

АІТ до лікування (n=10)

АІТ після лікування (n=10)

Паличкоядерні нейтрофіли

3,2 ± 0,5 0,40 ± 0,22 0,80±0,13

ЦІК о.е. 82,28±6,0 101,80±0,15 78,60±32,22

Висновок: Проведені дослідження показують , що прийом дієтичної добавки «Імунна формула» впливає на специфічну рактивність організму . Це тенденція виявляється у нормалізації певних показників імунітету талейкограми.

51

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ №1

Лекційна аудиторія кафедри внутрішньої медицини №1 Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – акад. О.О. Абрагамович, доц. М.О. Абрагамович, доц. У.О. Абрагамович, доц. А.Ф. Файник, доц. Л.М. Пронів, доц. М.Т. Панасюк, доц. К.Б. Долотказіна, доц. С.А. Кристопчук, доц. З.Є. Заяць Головуючі – Куцик Дарія, Івасій Роман ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОКАРДІОҐРАФІЧНИХ ТА ЕХОКАРДІОСКОПІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНУ ХВОРОБУ НИРОК I ТА II СТАДІЇ Куцик Дарія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. Л.М. Пронів Актуальність: Кожна стадія хронічної хвороби нирок (ХХН) характеризується певними змінами інших орґанів і систем. Згідно звітів Європейської ниркової асоціації і ниркових реєстрів США та Японії ураження серцево-судинної системи є найбільш частими причинами смерті хворих на ХХН. Тому з’ясування особливостей стану міокарда у цих хворих, його залежності від важкості ХХН є актуальним. Мета: Дослідити особливості електрокардіоґрафічних (ЕКҐ) та ехокардіоскопічних показників у хворих на ХХН та їх залежності від стадії. Матеріали та методи: Проаналізовано 27 історій хвороб пацієнтів з ХХН I-II стадій, спричиненою хронічним ґломерулонефритом (вік від 33 до 47 р., чоловіків – 14, жінок – 13, тривалість захворювання від 5 до 20 років). В усіх хворих діаґностована вторинна артеріальна гіпертензія II ступеня. Досліджували показники креатиніну, сечовини та за формулою Cockroft-Gault розраховували швидкість клубочкової фільтрації. ЕКҐ реєстрували на апараті Fucusa Denshi Cardimax FX-326. ХХН I стадії була у 9 досліджуваних, ХХН II стадії виявлена у 18 хворих. Зміни сеґмента ST та зубця Т інтерпретували як порушення реполяризації лівого шлуночка (ЛШ). З протоколу обстеження ехокардіоскопії, яке проводили на апараті Sono 2000, аналізували наступні показники: товщину міжшлуночкової перетинки в діастолу, кінцево-діастолічний розмір (КДР) та кінцево-систолічний розмір ЛШ. Результати: У 8 (89,0%) пацієнтів ХХН І стадії виявили депресію сеґмента ST у відведеннях I, AvL, V4-V6. У 7 (39,0%) хворих з ХХН ІІ стадії були ознаки порушення реполяризації, які поширювалися не тільки на передньо-бокову, а й на задньо-діафраґмальну стінки. За результатами ехокардіоскопії у хворих з І стадією ХХН діаґностовано гіпертрофію ЛШ у 4 (44,0%) осіб. У хворих з ІІ стадією ХХН частота поширеності гіпертрофії ЛШ збільшується до 56,0%. Особливою відмінністю ехокардіоскопічних змін стану ЛШ у хворих ІІ стадією ХХН є збільшення КДР ЛШ у 28,0% випадків. Висновки: У більшості хворих на ХХН є порушення процесів реполяризації та майже у половини – гіпертрофія ЛШ, частота яких з проґресуванням ХХН наростає і майже у кожного третього – зі збільшенням КДР ЛШ.

52

СТАН КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ХВОРИХ НА СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК Вавак Маґдалена Диба Христина Мірчук Мар’яна Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. У.О. Абрагамович Актуальність: Системний червоний вовчак (СЧВ) – одне з найбільш розповсюджених форм дифузних захворювань сполучної тканини, що часто супроводжується тяжкими ускладненнями, зумовленими наявністю хронічного запалення та тривалим лікуванням ґлюкокортикостероїдами (ҐКС). Серед цих проблем важливе місце займають остеопороз та симптоматичні переломи, внаслідок яких зменшуються якість та тривалість життя. Тому вивчення стану кісток у пацієнтів із СЧВ є актуальним. Мета: Дослідити стан кісткової тканини у пацієнтів із СЧВ за показниками рівня кальцію у крові, ультразвукової (УЗ)- та рентґеностеоденситометрії. Матеріали та методи: В обстеження включено 12 жінок у пременопаузі віком від 19 до 51 років, у яких встановлено діаґноз «СЧВ» згідно критеріїв Американської колеґії ревматолоґів (1982, 1997 рр.). Середня тривалість захворювання становила 7,3 років. Усі пацієнти (100,0 %) приймали метилпреднізолон у дозі від 6 до16 мґ/добу та препарати кальцію. Середня тривалість лікування ҐКС та препаратами кальцію відповідала середній тривалості захворювання. У всіх пацієнтів визначали рівень Са та йонізованого Са у сироватці крові, вимірювали показники щільності кісткової тканини [BQI (індекс щільності кістки), BUA (широкосмугове ослаблення ультразвукової хвилі), T-score, Z-score] за результатами УЗ- та рентґеностеоденситометрії. Результати: Нами встановлено, що у всіх пацієнтів рівень Са у сироватці крові був у межах норми; у 3 хворих (25,0 %) рівень йонізованого Са був підвищений. За результатами ультразвукової денситометрії виявлено, що у всіх пацієнтів (100,0 %) виявлено зміни стану кісток: середнє значення BQI – 62,2, BUA – 20,08, T-score – -2,3, Z-score – -2,13, а саме у 7 осіб (58,3 %) – ознаки остеопенії, у 5 осіб (41,7 %) – остеопорозу. За результатами рентґеностеоденситометрії встановлено, що у всіх пацієнтів (100,0 %) також виявлено зміни стану кісткової тканини: T-score – -2,60, Z-score – -2,32, а саме 7 осіб (58,3 %) – ознаки остеопенії, у 5 осіб (41,7 %) – остеопорозу. Висновки: Таким чином, можна стверджувати про патолоґічний стан кісток у всіх пацієнтів із СЧВ, незважаючи на нормальні або підвищені рівні кальцію, що підтверджує необхідність диференційованих засад їх лікування. РЕТРОСПЕКТИВНА СТРАТИФІКАЦІЯ РИЗИКУ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ПОДІЙ У ПАЦІЄНТІВ З ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА БЕЗ ЕЛЕВАЦІЇ СЕҐМЕНТА ST Вонсович Ольга Журовська Юлія Бідник Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. А.Ф. Файник Актуальність: Уникнення та корекція чинників ризику серцево-судинних захворювань, у пацієнтів з різним ступенем артеріальної гіпертензії (АГ), дає можливість зменшити значимий відсоток фатальних та нефатальних подій. Мета: Ретроспективно стратифікувати ризик серцево-судинних подій серед пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ІМ) без елевації сеґмента ST, залежно від рівня артеріального тиску (АТ),

53

гіпертрофії лівого шлуночка (ЛШ), цукрового діабету (ЦД), метаболічного синдрому (МС) та чинників ризику. Матеріали та методи: Було проаналізовано 55 історій хвороб пацієнтів інфарктного відділення Львівського обласного кардіолоґічного центру з діаґнозом «Гострим ІМ без елевації сеґмента ST» за період 2011-2012 р. Ґрупу обстежених склали: чоловіки – 41 особа, віком 41-63 р. та жінки – 14 осіб, віком 46-63 р. Вивчали поширеність наступних чинників ризику: куріння, дисліпопротеїдемія (гіперхолестеринемія >5,0ммоль/л, гіпертриґліцеридемія >1,7 ммоль/л); порушення толерантності до ґлюкози (5,6–6,9 ммоль/л); індекс маси тіла (>25,0 кґ/м2); ЦД; гіпертрофія ЛШ: ЕКҐ-критерії – індекс Соколова-Лайона > 38 мм; даних ЕхоКҐ; АТ (≥140/90 мм рт.ст.). ЕКҐ реєструвалося приладом INNOMED «HeartScreen 112D». Для розкриття причинно-наслідкових закономірностей застосовували відносні величини для проведення статистичного аналізу. Результати: 50,0% жінок (7 осіб) належали до дуже високого рівня ризику за рахунок ІІІ ст. АГ. Окрім того, у них були виявлені: ЦД (21,4%), метаболічний синдром (28,6%), гіпертрофія ЛШ (35,7%), а також гіперліпідемія (38,5%), ожиріння (28,6%). Друга половина жінок з рівнем АТ 130/85 – 179/109 мм рт.ст. була віднесена до ґрупи високого ризику з причини діаґностованих у них: ЦД (28,6%), МС (21,4%), гіпертрофія ЛШ (50%), гіперліпідемія (38,5%), ожиріння (21,4%). Відсутність жінок з низьким і помірним рівнем ризику підтверджує домінуюче значення ступеня АГ. Розподіл чоловічої популяції на рівні ризику серцево-судинних подій залежив не стільки від рівня АТ, скільки від наявності у них супутніх захворювань та ≥3-х чинників ризику в однієї особи. До помірного рівня ризику увійшли 9,8% чол. (4 особи) АТ 120-129/80-84 мм рт.ст. та супутніми МС (9,8%), гіпертрофією ЛШ (2,4%), і/або гіперліпідемією (4,9%), і/або курінням (4,9%), а також з І ст. АГ 2,4% чол. (1 особа) за наявності 2-х чинників (куріння – 2,4%, ожиріння-2,4%). До високого рівня ризику належали 53,7% чол. (22 особи), в котрих межі АТ коливалися від нормально високого до ІІ ст. з поєднанням ЦД (4,9%), МС (29,3%), гіпертрофією ЛШ (26,8%), а також з гіперліпідемією (21,9%), ожирінням ( 12,2%), курінням (25%). До рівня дуже високого ризику 31,7% чол. (13 осіб) увійшли пацієнти з ІІІ ст. АГ. У цій підґрупі осіб превалювала гіпертрофія ЛШ (26,8%), яка, за частотою, значимо перевищувала поширеність гіперліпідемії (14,6%) та ожиріння (12,2%). Натомість, частота МС (7,3%) у пацієнтів даної підґрупи була найнижчою у порівнянні зі всією популяцією чоловіків. Висновоки: У стратифікації важкості рівня ризику серцево-судинних подій у жінок переважали ІІІ ст. АГ, гіпертрофія ЛШ, гіперліпідемія та рівномірність поширення ЦД, МС, ожиріння. Гендерні особливості чоловічої популяції характеризувалися не частотою високого рівня АТ, а поширеністю гіпертрофії ЛШ, МС, гіперліпідемії, куріння та ожиріння. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВАЗИВНОГО ТА НЕІНВАЗИВНОГО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА БЕЗ ЕЛЕВАЦІЇ СЕҐМЕНТА ST (ЗА СПІВСТАВИМІСТЮ ЕЛЕКТРОКАРДІОҐРАФІЧНИХ ВІДХИЛЕНЬ КОРОНАРНОГО КРОВООБІГУ) Журовська Юлія Вонсович Ольга Бідник Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О.Абрагамович Науковий керівник – доц. А.Ф.Файник Актуальність: Віддалений післягоспітальний прогноз у пацієнтів з перенесеним гострим інфарктом міокарда (ІМ) в першу чергу залежить від відновлення гемодинамічно значимого кровоплину в інфаркт-залежній коронарній артерії. Мета: Порівняти ефективність інвазивного та неінвазивного лікування на день виписки хворих з гострим ІМ без елевації сеґмента ST за електрокардіоґрафічними показниками. Матеріали та методи: Ретроспективно проаналізовано 55 історій хвороб пацієнтів з клінічним діаґнозом: «Гострий ІМ без елевації сеґмента ST» за період 2011-2012 р. З них відібрано 20 пацієнтів (19 чоловіків та одна жінка віком від 41 до 63 р.), у яких, окрім анґінозного статусу та змін на ЕКҐ у вигляді депресії сеґмента ST і/або інвеґрсії зубця Т, були підтверджені позитивні маркери некрозу міокарда: креатинфосфокіназа, міокардіальна фракція креатинфосфокінази та Тропонін І. В перші 36

54

год. від часу поступлення було проведено коронарну анґіоґрафію 12 хворим приладом TOSHIBA «InfinixCCI 200», з них простентовано 9 осіб, які склали першу (досліджувану) ґрупу. До контрольної ґрупи увійшли 11 осіб, яким проводилось медикаментозне лікування. ЕКҐ реєструвалась приладом INNOMED «HeartScreen 112D». Результати: Серед 9-ти стентованих хворих, у 6-ти (66,7%) відмічалася інверсія зубця Т на ЕКҐ під час поступлення, яка на день виписки не реєструвалася у 4-х (44,4%) осіб та появилася в 1-го (11,1%) пацієнта з відсутніми гострими порушеннями коронарного кровообігу в день поступлення. З 11-ти нестентованих хворих, у 7-ми (63,6%) відмічалася інверсія зубця Т на ЕКҐ перед початком лікування, яка перед випискою зникла у 1-ї (9,1%) особи та появилася у 3-х (27,3%) пацієнтів, котрі мали вихідну депресію сеґмента ST або відсутню ішемію міокарда. Серед всіх стентованих хворих, у 5-ти (55,6%) відзначалася депресія сеґмента ST перед госпіталізацією, яка на день виписки минула у 4-х (44,4%) осіб і появилася в 1-го (11,1%) пацієнта з вихідною інверсією зубця Т. У 8-ми (72,7%) пацієнтів контрольної ґрупи реєструвалася депресія сеґмента ST, котра на момент виписки була відсутня у 7-ми (63,6%) осіб. У 2-х (18,2%) пацієнтів цієї ж групи депресія сеґмента ST на первинних ЕКҐ трансформувалася в інверсію зубця Т перед випискою, чого не спостерігалося в ґрупі з інвазивним лікуванням. На момент виписки депресію сеґмента ST зареєстровано у 2-х (22,2%) пацієнтів з інвазивним лікуванням та 1-го (9,1%) з неінвазивним. Інверсію зубця Т – у 3-х (33,3%) стентованих та 9-ти (81,8%) нестентованих осіб. У пацієнтів після інвазивного лікування депресія сеґмента ST була зареєстрована у 2-х осіб та інверсія зубця Т – у 3-х. В одного пацієнта контрольної ґрупи збереглася депресія сеґмента ST від часу поступлення. У 9-ти пацієнтів цієї ж ґрупи зафіксовано інверсію зубця Т після закінчення стаціонарного лікування. Ці зміни можна інтерпретувати як неповне відкриття ураженої коронарної артерії, з ознаками глибшого некрозу або залишкової ішемії топоґрафічної ділянки міокарда, яка кровопостачається цією судиною. Висновки: За співставимістю електрокардіоґрафічних показників динаміки депресії сеґмента ST та інверсії зубця Т виявлено переваги інвазивного лікування над консервативним. ЕФЕКТИВНІСТЬ МІСЦЕВОГО ЛІКУВАННЯ ОНІХОМІКОЗУ ФІТОЗАСОБАМИ У ХВОРИХ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПЕЧІНКИ Конечний Юліан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Кафедра мікробіолоґії, вірусолоґії, імунолоґії Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Науковий керівник – ас. Я.Л. Лещук Науковий керівник – доц. С.Й. Павлій Актуальність: Оніхомікоз (ОМ) зустрічається у 10,0-30,0 % населення планети та у 16,1 % українців, частіше в осіб похилого віку, з імуносупресією, хворобами травної та ендокринної систем. ОМ зумовлює поліморбідність захворюваності, сприяє поліпраґмазії, сенсибілізації орґанізму та призводить до зменшення ефективності лікування основного захворювання. Як відомо, системне лікування ОМ неґативно впливає на систему орґанів травлення, а місцеве лікування ОМ є недостатньо ефективним, хоча і залишається єдиним альтернативним способом боротьби з ОМ. Одним із методів лікування ОМ є фітотерапія, яку можна використовувати, як у комплексному лікуванні, так і в монотерапії, перевагою якої є відсутність побічних ефектів та попередження утворення резистентних форм мікроорґанізмів. Мета: Дослідити ефективність лікування ОМ комплексним фітозасобом широкого спектру дії на основі лікарської рослинної сировини Карпатського реґіону України у пацієнтів із захворюваннями гепатобіліарної системи. Матеріали та методи: У дослідженні взяло участь 20 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні у ґастроентеролоґічному відділенні ЛОКЛ, з них 12 (60,0 %) пацієнтів з приводу хронічного гепатиту та 8 (40,0 %) – цирозу печінки. У хворих було діаґностовано ОМ за допомогою клінічних та лабораторних методів, а саме, результати клінічного огляду

55

співставляли з результатами мікроскопії нативного матеріалу нігтя та ідентифікації колонії грибків в культурі. Забір та дослідження матеріалу проводилось згідно методик міколоґічних досліджень. Виявлення мікозної інфекції здійснювалось за допомогою мікроскопії зразків в день забору матеріалу, а культуральне дослідження, яке встановлювало видову приналежність грибка, тривало 7-30 днів, залежно від швидкості росту колонії на середовищі. Для лікування застосовували комплексний фітозасіб у формі спиртової настоянки (96º), який складався з квітів Арніки гірської, коріння Тирличу жовтого, коріння Відкаснику безстеблого (2:1:1), зібраних в еколоґічно чистих районах Карпат. Настоянка виготовлялась із врахуванням досвіду народної медицини. Лікування проводили впродовж трьох днів, двічі на добу уражені нігті занурювали у приготовлену настоянку з експозицією 5 хвилин. Міколоґічні дослідження проводились до та після проведеного лікування. Результати: Результати проведених досліджень виявили достатньо високу ефективність запропонованого нами фітозасобу для лікування ОМ у пацієнтів із захворюваннями гепатобіліарної системи. У 12 хворих (60,0 %) після проведеного лікування не виявляли грибкового ураження нігтів, що підтверджено міколоґічними дослідженнями. Побічних ефектів не спостерігали. Висновки: Встановлено протигрибкову дію комплексного фітозасобу на основі Арніки гірської, Тирличу жовтого та Відкаснику безстеблого, а також доведено його ефективність у лікуванні оніхомікозів у пацієнтів із хворобами гепатобіліарної системи. Проведені дослідження протигрибкової дії настоянок лікарських рослин відкривають перспективи для створення нових засобів у лікуванні і профілактиці оніхомікозів. ВИКОРИСТАННЯ АНТАҐОНІСТІВ КАЛЬЦІЮ У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ ПИЛОВОЇ ЕТІОЛОҐІЇ ТА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ Мельнічек Іванна Чернявська Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. М.Т. Панасюк Актуальність: Поєднання ХОЗЛ пилової етіолоґії та гіпертонічної хвороби (ГХ) супроводжується складними функціонально-морфолоґічними змінами серцево-судинної і легеневої системи та потребує адекватної медичної корекції. Мета: Підвищення ефективності лікування хворих на ХОЗЛ пилової етіолоґії у поєднанні з ГХ шляхом застосування препарату дилтіазему. Матеріали та методи: Обстежено 58 хворих на ХОЗЛ пилової етіолоґії І і ІІ стадії у поєднанні з ГХ. Середній вік хворих 58±3,63 років, серед них 26 (44,8%) жінок та 32 (55,2%) чоловіків. Середня тривалість ХОЗЛ пилової етіолоґії становила 11,6±4,5 років. ГХ ІІ ступеня встановлена у 47 (81,0%) хворих, ІІІ ступеня у 11 (19,0%). Скарги були наступні: кашель – у 38 (65,5%) хворих, задишка – у 52 (89,7%), біль у ділянці серця – у 28 (48,3%), серцебиття та перебої в роботі серця – у 43 (74,1%), біль голови – у 39 (67,2%). Усім хворим поряд із базовим лікуванням ХОЗЛ призначали дилтіазему у дозі 60 мґ тричі на добу. У пацієнтів оцінювали динаміку кашлю, задишки, серцебиття, болю в ділянці серця, болю голови, проводили порівняльну оцінку показників АТ, ФЗД, ЧСС перед початком лікування та після його завершення. З показників ФЗД брали до уваги ОФВ1, який відображує ступінь обструктивних порушень. Спостереження за хворими проходило впродовж усього перебування у стаціонарі, в середньому 18±3 дні. Результати: Динаміка скарг наступна: кашель на 7-й день спостерігався у 12 (20,7%) хворих, на 15-й - у 3 (5,2%). Задишка на 7-й день була у 26 (44,8%) хворих, на 15-й - у 15 (25,9%). Біль в ділянці серця на 7-й та на15-й день був відсутній. Серцебиття на 7-й день було у11 (19,0%)

56

хворих, на 15-й – у 3 (5,2%). Біль голови турбував на 7-й день у 17 (29,3%) хворих, на 15-й - не спостерігався. Перед початком лікування ОФВ1 у межах 50,0-80,0% був у 20 (34,5%) хворих, на 15-й день – у 6 (10,3%) ; ОФВ1 у межах 30,0-50,0% до лікування – у 26 (44,8%) пацієнтів, після лікування – у 15 (25,9%) . Хворих, що мали ОФВ1 менше 30,0% не було. На 15-й день спостереження відмічалося значне покращення показників ФЗД. Спостерігалася позитивна динаміка АТ. Зокрема, на 7-й день комплексного лікування у 3 (5,2%) хворих було досягнуто цільового рівня АТ, на 15-й – у 52 (89,7%), а у 3 (5,2%) цільового тиску не досягнуто, що вимагає збільшення дози препаратів. Висновки: Встановлена висока ефективність антагоніста кальцію дилтіазему в лікуванні хворих на ХОЗЛ І та ІІ стадії з супутньою ГХ, у яких наприкінці спостереження було досягнуто цільового рівня “офісного” АТ у 89,0% хворих та покращення ФЗД. Для корекції порушень вентиляційної функції системи орґанів дихання хворим на ХОЗЛ пилової етіолоґії із супутньою ГХ на тлі базового лікування рекомендується тривале застосування антаґоніста кальцію дилтіазему в дозі 60 мґ тричі на добу.

ПРОФЕСІЙНА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА ХВОРОБИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ПЕРИФЕРІЙНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРАЦІВНИКІВ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ: РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ РІВНІВ ТА СТРУКТУРИ ЗА ОСТАННІ 5 РОКІВ Ябчанка Роман Пелешко Олеся Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. В.В. Мазур Актуальність: В Україні щороку вперше реєструється біля 6 тисяч професійних захворювань – понад 80,0 % працює у вугільній промисловості. Львівська область посідає 4 ранґове місце серед інших областей України за рівнем професійної захворюваності. Захворювання опорно-рухового апарату та периферійної системи у працівників вугільної промисловості України займають друге місце (понад 20,0 %), поступаючись лише пиловим захворюванням легень. Попри глибоке дослідження цих видів професійної захворюваності в основних вуглевидобувних областях України (Донецька, Луганська), у Львівській області такий аналіз досі детально не проводився. Разом з тим, специфічні гірничо-геологічні умови, особливості застосовуваних технологій вуглевидобутку дають підстави для прогнозування специфічного впливу цього комплексу чинників на формування професійної захворюваності у шахтарів Львівсько-Волинського басейну, у тому числі захворювань опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи. Мета: Проаналізувавши рівень та структуру вперше встановлених захворювань опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи працівників вугільної промисловості у Львівській області за останні 5 років, її залежності від професії, стажу, віку, встановити закономірності, які могли б стати підставою для покращення діаґностичних та лікувально-профілактичних заходів. Матеріали та методи: Проведено науковий аналіз рівнів та структури професійної захворюваності на хвороби опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи працівників вугільної промисловості у Львівській області за 2007-2011 роки. Затосовано методи дослідження: ретроспективний, статистичний, абстрактно-лоґічний, системного аналізу та системного підходу. Результати: Хвороби опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи у шахтарів Львівській області займають друге місце (від 10,9 до 19,8 випадків на 1000 працюючих) поступаючись лише пиловим захворюванням легень, що пов’язано з особливостями умовами праці працівників Львівсько-Волинського вугільного басейну (важка фізична праця, вимушене положення тіла, переохолодження, обводненість робочих місць). У структурі захворюваності шахтарів на хвороби опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи частка

57

попереково-крижової радикулопатії становить від 88,6 % до 100,0 %, веґето-сенсорної поліневропатії рук від 5,1 % до 10,7 %, деформуючих артрозів до 1,0 %. Найчастіше професійні захворювання опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи спостерігалися у віковій ґрупі 40-50 років, у працівників зі стажем більше 20 років, у професіях електрослюсар підземний, гірничий робітник очисного вибою, машиніст гірничо-виймальних машин, прохідник. Висновоки: Виявлені закономірності професійної захворюваності шахтарів у Львівській області вимагають покращення діаґностики веґето-сенсорної поліневропатії рук та деформуючих артрозів та розробки ефективних профілактичних заходів у ґрупах ризику шахтарів. ПОЛІМОРБІДНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ Сторожишин Ірина Патен Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. З.Є. Заяць Актуальність: Кількість людей похилого віку в усьому світі зростає, що зумовлено підвищенням якості медичної допомоги та зменшенням народжуваності у багатьох розвинених країнах. Лікарі-практики не завжди добре орієнтуються в особливостях лікування “престарілих пацієнтів” з поєднаною соматичною патолоґією, так званою поліморбідністю. Тому все більш актуальним постає питання як правильно лікувати пацієнта похилого віку, щоб максимально зберегти якість життя та його тривалість. Мета: Аналіз характеру поєднаної патолоґії та проведену фармакотерапію пацієнтів похилого та старечого віку в умовах терапевтичного стаціонару. Матеріали та методи: Для виконання поставленої мети нами для ретроспективного аналізу методом випадкової вибірки відібрано: 30 медичних карт стаціонарних хворих похилого (середній вік 66,93±4,39 роки) та 30 – старечого (середній вік 82,36±5,05 роки) віку. Переважали пацієнти жіночої статі (n=43). Середній термін перебування у стаціонарі становив 17,43±2,72 ліжко-дні. Використано методи: бібліоґрафічний, аналітичний, порівняльний, описової статистики. Результати: Результати проведеного дослідження засвідчили позитивну кореляцію між збільшенням віку пацієнта та кількості захворювань. Так, наявність коморбідного стану відмічено у 13,33% пацієнтів похилого та у 3,33% – старечого віку, поліморбідного стану – відповідно у 86,66% та 96,66% пацієнтів. Проведений аналіз медичної документації у розрізі комбінацій захворювань у одного пацієнта засвідчив, що у пацієнтів похилого віку переважали хвороби серцево-судинної (1,9 на 1 пацієнта) та ендокринної систем (1,77 на 1 пацієнта), а у старечому віці – хвороби серцево-судинної системи (3,07 на 1 пацієнта), шлунково-кишкового каналу (1,83 на 1 пацієнта) та цереброваскулярна патолоґія (1,4 на 1 пацієнта) (таблиця 1). Мінімальна кількість призначень лікарських засобів на 1 пацієнта похилого віку становила 5, максимальна – 14 (в середньому 9,5±2,8), відповідно на 1 пацієнта старечого віку – мінімальна – 8, максимальна – 12 (в середньому 9,7±1,9). Таблиця 1. Поширеність захворювань у пацієнтів похилого та старечого віку

Захворювання (згідно з МКХ-10)

Похилий вік (60-74 роки) Старечий вік (75-89 років)

Загальна к-сть

К-сть на 1 пацієнта

Загальна к-сть

К-сть на 1 пацієнта

Серцево-судинної системи 58 1,90 92 3,07

Церебро-васкулярні 20 0,67 42 1,40 Ендокринної системи 53 1,77 33 1,10 Шлунково-кишкові 15 0,50 55 1,83 Кістково-м’язової системи 11 0,37 28 0,93

Нирок 4 0,13 7 0,23

58

Висновки: Проведений аналіз досліджуваної вибірки медичної документації засвідчив наявність коморбідного стану відмічено у 13,33% пацієнтів похилого та у 3,33% – старечого віку, поліморбідного стану – відповідно у 86,66% та 96,66% пацієнтів. Особливістю лікування в похилому та старечому віці є вимушена поліпраґмазія, що потенційно уможливлює зростання ризику виникнення побічних ефектів. Виявлений високий відсоток поліморбідності, вікові зміни всіх орґанів та систем геріатричних хворих та так звана “вимушена” поліпраґмазія вимагають особливої уваги лікаря та інтеґрального клінічного підходу до ведення такого пацієнта. ХВОРОБЛИВІСТЬ ЛІКВІДАТОРІВ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ ГОСТРУ ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ Салюк Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. О.Я. Яцкевич Актуальність: У 1986 році сталась найбільша планетарна атомна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС). Це відбулось внаслідок погрішностей під час проектування реактора та неадекватних дій деяких членів персоналу атомної станції. Від високих доз радіації 134 особи отримали гостру променеву хворобу (ГПХ). Після аварій на Чорнобильській та «Фукусіма-1» (2011 р., Японія) АЕС світова громадськість зрозуміла, що ніхто не застрахований від катастрофічних ядерних інцидентів, зокрема і від гострої променевої хвороби. Мета роботи: Вивчити хворобливість ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС (ЛНА на ЧАЕС), які перенесли ГПХ. Матеріали та методи: Нами на базі Міського Чорнобильського центру Комунальної 4 міської клінічної лікарні м. Львова обстежено 4 чоловіка, ЛНА на ЧАЕС (віком 66, 57, 55 і 52 роки). Пацієнтам у квітні 1986 року у 6 клінічній лікарні м. Москви (Росія) був виставлений діаґноз ГПХ І ступеня (від переважно зовнішнього рівномірного γ-опромінення). Нами були вивчені медичні карти хворих за весь доступний час: консультації терапевта та усіх вузьких спеціалістів, лабораторні та інструментальні обстеження. Результати: У результаті обстеження та вивчення медичної документації дослідної ґрупи були зафіксовані суттєві зміни у стані їх здоров’я. Усі пацієнти були із поліорґанними ураженнями, зокрема мали такі захворювання та патолоґічні стани, як ґенералізований атеросклероз, дисліпідемію, ішемічну хворобу серця (ІХС), гіпертонічну хворобу (ГХ ІІ-ІІІ ст.), дифузний кардіосклероз, дисциркуляторну судинну (змішаного ґенезу) енцефалопатію; хронічний бронхіт, емфізему легень, пневмосклероз; хронічний фаринґіт, хронічний (ерозивний та атрофічний) ґастродуоденіт, хронічний коліт, хронічний гепатит, холецистит; тиреоїди; приглухуватість (кохлеарний неврит); катаракту, ґлаукому; остеохондроз хребта, остеоартроз суглобів кінцівок, аденому простати, хронічний простатит. Також, окрім вищеназваного, двоє хворих мали анемію легкого ступеню, ще один пацієнт мав: цукровий діабет ІІ типу, пептичну виразку дванадцятипалої кишки, дифузний зоб, отомікоз, кон’юнктивіт. Усі хворі постійно лікувались амбулаторно, а також не рідше двох разів у році стаціонарно. Висновки: Таким чином, ЛНА на ЧАЕС можна поставити наступний діаґноз: ГПХ, кістково-мозкова форма, І ступеня (від переважно зовнішнього рівномірного γ-опромінення), період віддалених наслідків. Також встановлено, що для таких пацієнтів притаманна поліморбідність, яка ймовірно виникла, як внаслідок дії йонізувального випромінювання, так і в результаті інших чинників, які потребують подальшого аналізу. Враховуючи актуальність для України радіаційного забруднення, наявність та можливу появу нових пацієнтів з ГПХ, доцільно відновити вивчення цієї нозолоґії у медичних вузах.

59

ПРЕМОРБІДНІ СИМПТОМИ У ХВОРИХ НА ГЕМОБЛАСТОЗ Івасій Роман Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. К.Б. Долотказіна Актуальність: Техноґенні катастрофи, а також згубні наслідки діяльності наукових та промислових об’єктів сучасного рівня залишають людству проблеми, на вирішення котрих потрібні життя не одного покоління. Одними з таких болючих питань є захворювання крові, котрі не мають специфічних симптомів та синдромів і завжди перебігають згідно індивідуального сценарію, часом не даючи лікарю можливості розпочати лікувальний процес та уникнути передчасних смертей людей різних вікових категорій. Мета: Виявити певні ознаки перебігу гемобластозів у пацієнтів на доклінічній стадії. Матеріали та методи: Нами проведені опитування п’ятдесяти трьох стаціонарних хворих (вік від 57-ми до 69-ти років, з них 30 осіб жіночої статі та 23 – чоловічої) та опрацьовані шістдесят історій хвороб пацієнтів гематологічного відділення 5-тої комунальної міської клінічної лікарні. Результати: У 45-ти діаґностовано хронічний варіант перебігу гемобластозу, а у 8-ми – гострий. В цілому преморбідний період становив від півтори до двох років. Впродовж цього часу 32 пацієнта висловили скарги на підвищену пітливість в ділянці нижніх кінцівок, грудної клітки та плечового пояса, котрі трактувалися як веґетативні дисфункції. З них 30 часто відзначали підвищення температури тіла до субфебрильних показників без об’єктивних причин, котрі не піддавалися традиційному кориґуванню. Зазвичай виділяють наступні синдроми: інтоксикаційний, виразково-некротичний та гемораґічний. У 28-ми пацієнтів були отримані скарги на короткозорість та різке зниження зору впродовж останніх кількох років, а серед 26-ти опитаних виявлена тенденція до частих звернень у стоматолоґічні кабінети з приводу кровоточивості ясен та втрати зубів. У жодному випадку не було призначено загального аналізу крові оглянутим пацієнтам. Поглиблений літературний пошук довів нам, що саме для лейкозів властиві такі зміни очного дна як анґіопатії, застійні диски, ґенералізований набряк сітківки, ретинальні крововиливи, а також ротової порожнини – виразково-некротичний стоматит, некроз верхівкики сосочка ясен, пародонтоз. Висновки: У хворих на доклінічній стадії є ознаки, котрі можуть бути трактовані як преморбідні симптоми гемобластозів. Схильність до «безпрчинного» гіпергідрозу, котрий під впливом рутинного лікування не зникав, різке зниження зору та кровоточивість ясен можуть бути першою ознакою преморбідних станів гемобластозів. Колеґам стоматолоґам та офтальмолоґам слід враховувати, що лейкози на доклінічній стадії мають подібні симтоми до хворих їхнього профілю, а отже, вони зобов’язані призначати їм додаткові методи обстеження та проводити диференційну діагностику. СТАН КІСТОК У ХВОРИХ НА РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДЕНСИТОМЕТРІЇ Восух О. В. Цуркан З. Ю. Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 1 Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. Л.В. Циганик Актуальність: Ревматоїдний артрит (РА) – одне із найбільш тяжких системних захворювань сполучної тканини, яке супроводжується ураженням кістково-суглобової системи, що є причиною зростання інвалідності та підвищення смертності пацієнтів із РА. Мета: Дослідити стан кісток у хворих на РА за результатами ультразвукової (УЗ) денситометрії Матеріали та методи: В обстеження включено 22 особи, у яких встановлено діаґноз РА згідно

60

критеріїв Американської колеґії ревматолоґів (1987 р.). З них – 21 жінка (95,5 %) та 1 чоловік (4,5 %) віком від 40 до 78 років; середня тривалість захворювання – 8,75 років; у періоді менопаузи знаходились 14 жінок (66,7 %). Усі пацієнти (100,0 %) приймали глюкокортикостероїди (метидпреднізолон у дозі від 4 до 12 мґ/добу) та цитостатичні імунодепресанти (17 хворих (77,3 %) отримували метотрексат у дозі від 5 до 12,5 мґ/тиж, 5 (22,7 %) – лефлуномід у дозі 20 мґ/добу). Препарати кальцію приймали 19 осіб (86,4 %). Вивчали особливості показників BQI (індекс щільності кістки), BUA (широкосмугове ослаблення ультразвукової хвилі), T-score, Z-score за результатами УЗ денситометрії, яку проводили за допомогою апарату SONOST – 2000 (фірма «OsteoSys», Корея). Результати: У всіх пацієнтів (100,0 %) виявлено зміни стану кісток: середнє значення BQI – 64,9, BUA – 24,8, T-score – -2,2, Z-score – -1,2, а саме у 12-ти осіб (54,5 %) ─ ознаки остеопенії, у 10-ти осіб (45,5 %) ─ ознаки остеопорозу. Висновки: Таким чином, у 100,0 % пацієнтів із РА, обстежених методом УЗ-денситометрії, виявлено зниження індексу щільності кісткової тканини.

ПЕРЕДВІСНИКИ ТА ЧИННИКИ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ВАГІТНИХ Миклуш Соломія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – акад. Абрагамович О.О. Науковий керівник – доц. Файник А.Ф. Актульність: За результатами дослідницької ґрупи ВООЗ, підвищення артеріального тиску (АТ) у вагітних є однією з найважливіших проблем охорони здоров’я. Присутність артеріальної гіпертензії (АГ) спонукає важкі порушення стану здоров’я матері та плоду, що є одним з основних чинників ризику невиношування вагітності, передчасних пологів та антенатальної загибелі плоду. Мета: виявити чинники ризику та передвісники АГ, їх поширення та структуру у вагітних. Матеріали та методи: Досліджування проводилось в обласному перинатальному центрі шляхом опрацювання історій пологів 60-ти вагітних жінок з підвищеним АТ, віком від 19-36 років, у терміні вагітності 30-37 тижнів. Критерії, що брались до уваги: кількість вагітностей та пологів, підвищений АТ у попередній вагітності, спадковість, гіпертонічна хвороба (ГХ) в анамнезі, надлишкова маса тіла, хвороби нирок, ступінь артеріальної гіпертензії (АГ), ґрупа крові та резус-фактор. Результати: Встановлено, що кількість вагітностей не відповідають кількості пологів у 11 (18,3%) пацієнток. АГ при попередніх вагітностях спостерігалась серед 13 (21,6%) жінок. Спадковість обтяжена 21 (35,1%). Перед вагітністю ГХ діаґностована у 26 (43,3%) пацієнток, хвороба нирок – 14 (23,4%). Чинник ризику надлишкової маси тіла поширений у 22 (37,7%) вагітних. Серед пацієнток з АГ за ґрупами крові, виявлено: 29 (48,0%) жінок з I (0) ґрупою, 21 (36,0%) – А (II), 6 (10,0%) – III (B), 3 (5,0%) – IV (AB). З неґативним резусом-фактором – у 7(11,6%)вагітних. Висновок: Перед початком вагітності слід стратифікувати жінок до ризику АГ, що мають 0 (I) та А (II) ґрупи крові, ГХ в анамнезі, надлишкову масу тіла, хворобу нирок, обтяжену спадковість по АГ та частоту вагітностей, що випереджає частоту пологів.

61

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ №2

Лекційна аудиторія кафедри ендокринології та клінічної фармакології Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. О.О. Сергієнко, проф. В.В. Чоп’як, доц. І.В. Дац, доц. Г.О. Потьомкіна, доц. О.В. Сафонова, доц. Р.Д. Макар, доц. О.Я. Солдатенко, доц. І.В. Данилейченко Головуючі – Зіменковська Ольга, Дяків Андрій ОСОБЛИВОСТІ УЛЬТРАСОНОГРАФІЧНОЇ ТА БІОХІМІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПРИРОДЖЕНИХ ТА СПАДКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ВИЯВЛЕНИХ У ЛЬВІВСЬКОМУ МІЖОБЛАСНОМУ МЕДИКО - ГЕНЕТИЧНОМУ ЦЕНТРІ ПРОТЯГОМ 2012 РОКУ Зіменковська Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра променевої діагностики і терапії Львівський міжобласний медико-генетичний центр при ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України» Завідувач кафедри – доц. І.В. Дац Директор Львівського ММГЦ – проф. О.З. Гнатейко Наукові керівники – проф. О.З. Гнатейко, доц. О.Я. Солдатенко, ас. Л.І. Лотоцька-Волкова Актуальність: Пренатальна діагностика спадкових та природжених вад розвитку дозволяє значно знизити перинатальні втрати. Для запобігання народження дітей з важкими некорегованими вродженими та спадковими захворюваннями основним методом пренатальної діагностики залишається рання ультрасонографічна діагностика. Мета: Оцінити частоту виявлення природжених вад розвитку (ПВР) плоду при ультрасонографічному та біохімічному дослідженні, а також проаналізувати структуру ПВР плоду у Львові та Львівській області протягом 2012 року. Матеріали та методи: Обстеження проводились на базі Львівського міжобласного медико-генетичного центру при ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України», ультразвуковим апаратом «AcuvixV-10» з використанням трансабдомінального 3,5 МГц та трансвагінального 7 МГц датчиків. Проводився трьохетапний ультразвуковий скринінг вагітних у терміні 11-14, 18-22, 30-34 тижнів вагітності. Біохімічні дослідження проводились на базі лабораторних центрів «Medis» та «Синево». Результати: У 2012 році частота природжених вад розвитку у новонароджених (живих і мертвих) в цілому по Україні становила 23,07 ‰. У Львівському міжобласному медико-генетичному центрі протягом 2012 року всього було обстежено 13946 вагітних. 8368 вагітна, що становить 60,00% були обстежені до 22 тижнів вагітності, а 5578 вагітна, що становить 40,00% були обстежені після 22 тижнів вагітності. У 418 вагітних, що становить 2,99% , було виявлено природжені вади розвитку плодів. Із цих вагітних у 339 жінок були зміни в біохімічних маркерах, що становить 81,1%, а саме у 132 вагітних (38,9%) було виявлено зміни у подвійному тесті (PAPP та β-ХГ), у 207 вагітної (61,1%) у потрійному тесті (α-FP, β-ХГ та вільного естріолу). У 34 вагітних при ультразвуковому обстеженні в терміні 12-14 тижнів було виявлено потовщення комірцевого простору, у 17 випадках було виявлено гіпоплазію носових кісток. Структура природжених вад розвитку плоду: 26,79% ПВР центральної нервової системи, 26,55% сечовидільної системи, 15,56% ПВР серця і судин, 7,89% шлунково-кишкового тракту,5,98% ПВР передньої черевної стінки, 5,98% множинні ПВР плоду, 4,78% ПВР кистей і стоп, 3,35% обличчя, 3,12% СЗС (хондродистрофії). Всього виявлено 8 хромосомних захворювань, серед яких 6 випадки синдрому Дауна, по 1 випадку синдрому Едвардса та Патау. Висновки: 1. Інформативність ультрасонографічного обстеження склала 95%.

62

2. Інформативність біохімічного обстеження склала 72,3%. 3. Ультразвукова пренатальна діагностика в поєднанні з біохімічними маркерами на сьогоднішній день залишаються одними із найінформативніших малоінвазивних методів обстеження вагітних на ранніх термінах вагітності. ВИКОРИСТАННЯ ІНСУЛІНОВИХ ПОМП З МЕТОЮ ОПТИМАЛЬНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ У ДІТЕЙ Гринько Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології та клінічної фармакології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – ас. М.Р. Красний Актуальність: В Україні к-сть захворювань на цукровий діабет у дітей і підлітків складає близько 400 на рік(приблизно 12% усіх пацієнтів). Проблема цукрового діабету може бути успішно розв’язана тільки тоді, коли батьки і діти досконало знають причини виникнення, ускладнення, перебігу, самоконтролю і правильну тактику лікування, з дотриманням дієтичних і лікарських рекомендацій. Мета: Проаналізувати ефективність застосування інсулінової помпи фірми MedtronicParadigm 715 у дітей,хворих на цукровий діабет з тяжким декомпенсованим перебігом. Матеріали та методи: Під нашим спостереженням знаходилась 21 дитина(з них 11 дівчат і 10 хлопців)віком від 9 до 18 років з тяжким або лабільним перебігом цукрового діабету. У 2011 році переведено на інсулінову помпу – 10,а у 2012 році-11-ть дітей,для функціонування якої використовується інсулін ультракороткої дії Novorapid з розрахунку 15-60 ОД на добу в залежності від віку,статі,індексу маси тіла,фізичної активності,індивідуальних потреб і тяжкості перебігу захворювання кожної дитини(додатково встановлено оптимальний добовий калораж їжі,що коливається 1700-2600ккал/добу,дотримання дієтичного режиму №9 за Певзнером і фізичної активності для кожної дитини).Після чого був проведений моніторинг ефективності застосування інсулінової помпи з визначенням клініко-лабораторних показників,динаміки перебігу захворювання і оцінки об’єктивного стану дітей. Результати: Інсулінову помпу встановлювали хворим з важким перебігом цукрового діабету у стадії декомпенсації,що проявлявся нестабільними показниками глікемії,які коливались в межах 2,3-25,0 Мм/л протягом доби,глюкозурією 1,5-2,0%,ацетонурією “+”-”++++”,рівнем глікованого гемоглобіну 8,0-11,5%,схильністю до кетоацидозу і гіпоглікемічних станів,а також початковими проявами судинних ускладнень(діабетична проста ретинопатія,міопія легкого перебігу).Після калібрування інсулінової помпи були встановлені біжучі налаштування на певні часові інтервали в середньому 00.00-03.00год.–0,15-1,10мМ/л;03.00-06.00год.–0,05-0,55мМ/л;06.00-21.00год.–0,20-1,20мМ/л;21.00-00.00год.–0,25-1,20мМ/л в залежності від віку,статі,індексу маси тіла,індивідуальних потреб і тяжкості перебігу захворювання.Вуглеводний коефіцієнт 0,3 - 1,2 ХО.Фактор чутливості до інсуліну 1,3-9,5мМ/л.Тривалість дії інсуліну 3-4год.Цільові межі глікемії 5,5-6,5 мМ/л,які в подальшому змінювались в залежності від рівня глікемії,харчування та фізичної активності.Після нетривалого лікування спостерігається покращення загального стану та клініко-лабораторних показників-стабілізувався рівень глікемії в межах від 5,5-6,5мМ/л натще до 8,0-10,0мМ/л після їди,глюкозурія- 0%, ацетонурія ”0”,рівень глікованогогемоглобіну 6,4-7,2% і зменшення патологічних проявів з боку судинної с-ми, що дає змогу засвідчити позитивну динаміку та більш сприятливий перебіг діабету першого типу у дітей даної вікової категорії. Висновки: Отримані результати показали, що застосування інсулінової помпи є ефективним у дітей з схильністю до кето ацидозу і гіпоглікемій завдяки вирівнюванню амплітуди коливань глікеміїі,оптимальному зниженню рівня глікемії в крові,покращенням загального самопочуття,об’єктивних даних,зниженням рівня глікованого гемоглобіну і зменшенням ускладнень,а,отже,може використовуватись як один із основних способів інсулінотерапії і компенсації важких декомпенсованих форм цукрового діабету 1-го типу.

63

ОСОБЛИВОСТІ ДОБОВОГО МОНІТОРИНГУ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ В ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ З АВТОНОМНОЮ НЕЙРОПАТІЄЮ СЕРЦЯ Іванишин Надія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – ас. В.О. Сергієнко Актуальність: Діабетична автономна нейропатія серця (ДАНС) – одне із важких ускладнень цукрового діабету (ЦД), яке діагностується незадовільно та може супроводжуватись вираженою постуральною гіпотонією, порушенням толерантності до фізичних навантажень, бути причиною ішемії коронарних судин, “німого” інфаркту міокарда, ”раптової” смерті. Перспективним методом ранньої діагностики ДАНС є оцінка показників варіабельності серцевого ритму, а також детальне вивчення коливань артеріального тиску (АТ) протягом доби, виявлення порушень хронобіологічної структури АТ. Мета: Вивчити особливості показників добового моніторингу АТ в хворих на цукровий діабет 2 типу та автономною нейропатією серця. Матеріали та методи: Обстежено 65 хворих на ЦД 2 типу, серед них 12 пацієнтів без верифікованихмакро- та мікросудинних ускладнень, 14 хворих із субклінічною стадією ДАНС, 18 пацієнтів із функціональною стадією, 21 – функціонально- органічною стадією ДАНС; контроль - 12 практично здорових людей. Результати: Отримані результати свідчать, що у хворих на ЦД 2 типу без верифікованихангіо-нейропатій показники САТ, ДАТ і ПАТ знаходились в межах норми. Особливістю добового профілю АТ у хворих із субклінічною стадією ДАНС є помірне підвищення САТ та ПАТ, висока варіабельність АТ, тахікардія в стані спокою, що може бути опосередковано дисбалансом симпатико-парасимпатичної системи. У хворих на ЦД 2 типу з функціональною стадією ДАНС визначено більш високі середні параметри САТ, ДАТ, показники навантаження тиском порівняно з пацієнтами без верифікованихангіо-нейропатій, з субклінічною стадією ДАНС та контрольною групою. Зареєстровано підвищення ЧСС в стані спокою, фіксовану ЧСС, що можна пояснити приєднанням симпатикотонії. За рівнем добового індексу серед хворих даної групи частіше реєструється категорія “non-dippers”. Серед хворих на ЦД 2 типу з функціонально-органічною стадією ДАНС спостерігається підвищення АТ, переважно за рахунок ДАТ, зниження варіабельності ЧСС, формування стабільного циркадного індексу ЧСС, зареєстровано найнижчі показники ПАТ. Нами встановлено, що у 73 % хворих на функціонально-органічну стадію ДАНС визначено порушення добового ритму АТ: 49 % віднесено до групи “non-dippers” та 24 % - ”night-peakers”. Крива ЧСС наближається до кривої ДАТ, реєструються синдроми ортостатичної тахікардії та постуральної гіпотонії. Висновки: Розвиток ДАНС при ЦД супроводжується змінами добової регуляції АТ, а саме у пацієнтів з субклінічною стадією діагностовано переважно тахісистолічний варіант кривої АТ, функціональною – систолодіастолічний, функціонально-органічною – брадидіастолічний варіант кривої АТ. Визначення і оцінка добових біоритмів вегетативної регуляції у хворих на ЦД 2 типу з ДАНС дозволяє провести діагностику вегетативної дисфункції на до клінічній стадії та оцінити вегетативний резерв. ЗМІНИ ЛІПІДОГРАМИ У ХВОРИХ З ВПЕРШЕ ВИЯВЛЕНИМ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ ЗАЛЕЖНО ВІД СХЕМИ ЦУКРОЗНИЖУВАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ Кіндрат Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології Завідувач кафедри – проф. О. О. Сергієнко Науковий керівник – проф. О. П. Кіхтяк

64

Актуальність: Цукровий діабет 2 типу є одним з найпоширеніших захворювань. Макросудинні ускладнення, що виникають при цукровому діабеті 2 типу є небезпечними, оскільки призводять до інвалідизації та смерті. Мета: З'ясувати зміни показників ліпідного обміну у хворих з вперше виявленим цукровим діабетом 2 типу при застосуванні різних схем цукрознижувальної терапії. Матеріали та методи: В дослідженні брали участь 25 хворих з вперше виявленим (до 3 місяців) цукровим діабетом 2 типу віком від 38 до 78 років (середній вік – 55,5 ± 0,82 роки), серед яких 13 чоловіків та 12 жінок. Хворих поділили на 3 групи, залежно від способу лікування (1 група – дієта + піоглітазон; 2 група – дієта + метформін; 3 група – дієта + метформін + пролонгований інсулін). Досліджували рівень тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів дуже низької густини (ЛПДНГ), ліпопротеїдів високої густини (ЛПВГ), загального холестерину (ЗХ) до і після терапії, яка тривала 10 місяців. У хворих вивчали також індекс HOMA-IR, HOMA-β, визначали артеріальний тиск, вимірювали окружність талії, брали до уваги вагу, зріст. Результати: На тлі застосування різних схем цукрознижувальної терапії у 1 групі рівень ЗХ знизився від 5,31±0,3 до 4,73±0,28 ммоль/л; ЛПВГ залишилися без змін (1,40±0,07–1,42±0,12 ммоль/л); ЛПДНГ дещо зросли від 0,70±0,08 до 0,77±0,11 ммоль/л; рівень ТГ дещо знизився від 1,99±0,30 до 1,26±0,39 ммоль/л. У 2 групі рівень ЗХ знизився від 6,35±0,29 до 4,71±0,20 ммоль/л; ЛПВГ знизилися від 1,69±0,14 до 1,54±0,17 ммоль/л; ЛПДНГ залишилися без змін 1,04±0,16 до 1,07±0,16 ммоль/л; рівень ТГ знизився від 2,64±0,55 до 1,68±0,23 ммоль/л. У 3 групі рівень ЗХ не змінився ( від 5,29±0,5 до 5,20±0,15 ммоль/л); ЛПВГ залишився на попередньому рівні від 1,18±0,05 до 1,21±0,07 ммоль/л після лікування; ЛПДНГ також не піддалися суттєвим змінам (до 0,68±0,05 та після терапії 0,75±0,05 ммоль/л); рівень ТГ залишився без достовірних змін від 1,97±0,19 до 2,02±0,2 ммоль/л після лікування. Висновки: 1) Компенсація цукрового діабету 2 типу спостерігалася при застосуванні усіх досліджуваних схем цукрознижуючої терапії; 2) На вміст загального холестерину в крові суттєво позитивно впливала цукрознижувальна терапія метформіном та помірно позитивно – піоглітазоном; 3) Комбінація метформіну з інсуліном нівелювала перевагу метформіну щодо зниження рівня показників ліпідограми. КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОКАЗНИКІВ ЛІПІДНОГО СПЕКТРУ КРОВІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГІПОФУНКЦІЄЮ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ (ЩЗ) Коваль Соломія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – доц. М. Є. Гоцко Актуальність: Найбільш частими ускладненнями гіпофункції ЩЗ є дисліпідемії, які зумовлюють підвищений ризик розвитку атеросклерозу та загострення ішемічної хвороби серця. Механізмами розвитку дисліпідемії при гіпотиреозі є активація ліполізу за умов зниженого рівня тиреоїдних гормонів, порушення структури холестерину (ХС); зниження активності ХС ефірного транспортного білка та печінкової ліпази, порушення структури ХС ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), що призводить до порушення зворотного транспорту ХС. Мета: Вивчення взаємозв’язку гіпофункції щитоподібної залози, частоти виявлення та особливостей дисліпідемій. Матеріали та методи: нами проведений аналіз історій хвороб пацієнтів, які перебували на обстеженні в ЛОЕД з гіпотиреозом різного ступеню важкості, була встановлена причина виникнення гіпотиреозу, проведена оцінка тиреоїдного статусу: визначення гормонів щитоподібної залози в сироватці крові, наявність аутоантитіл, вивчено дані ультразвукового обстеження щитоподібної залози та печінки, окремо визначались показники ліпідного спектру крові, а зокрема, загального холестерину (ЗХ), бета-ліпопротеїдів (БЛП), тригліцеридів (ТГ).

65

Результати: Увсіх 255 пацієнтів був діагностований гіпотиреоз середньої ( 154 чол.) та важкої форми (101 чол). Середній вік пацієнтів склав 43,7 років, 94,5 % становили жінки. Гіпотиреоз внаслідок аутоімунноготиреоїдиту (АТ) склав 32 %, післяопераційний гіпотиреоз внаслідок змішаного, вузлового та токсичного зобу склав 68 %. У групі пацієнтів з післяопераційним гіпотиреозом середньої важкості частота збільшення ЗХ складала 36,6%, підвищення показників БЛП складало 39,4%, підвищення ТГ достовірно не відмічалось (р>0,05). У пацієнтів з важкою формою гіпотиреозу частота підвищення рівня ЗХ складала 45%, частота підвищення БЛП склала 50%, підвищення рівня ТГ склало 12,7% (р<0,01). У групі пацієнтів з АТ та гіпотиреозом середньої важкості рівні ЗХ спостерігались підвищеними у 41,6% пацієнтів, частота підвищення БЛП склала 53,4%, підвищення ТГ спостерігалось у 27,6% пацієнтів. Висновки: Вторинні гіперліпідемії зустрічаються у 37-51% пацієнтів з гіпофункцією щитоподібної залози. Важкість гіпотиреозу корелює з вираженістю та частотою виявлення підвищеного рівня ЗХ, БЛП та ТГ. У пацієнтів з АТ при запуску автоімунних реакцій проходить накопичення часток ліпопротеїдів, що призводить до збільшення кількості цитокінів, які в свою чергу впливають на проліферацію гладком’язових клітин, що є передумовою розвитку атеросклерозу та підвищення рівня ТГ. ЦИТОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У СУЧАСНІЙ ЕНДОКРИНОЛОГІЇ Когут Маріанна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології Завідувач кафедри – проф. О. О. Сергієнко Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю. О. Поспішіль Наукові керівники - доц. Р. Д. Макар, доц. В. І. Вовк Актуальність: Тонкоголковааспіраційна біопсія щитоподібної залози є важливим діагностичним методом у сучасній ендокринології. Цей метод є високоінформативним і в цей же час легким для виконання. У порівнянні з більшістю країн світу в Україні цей метод використовується у медичній практиці рідше і не в повному обсязі. Мета: Визначити за даними літератури основні принципи застосування і можливості методу тонкоголковоїаспіраційної біопсії щитоподібної залози та провести вибірковий аналіз результатів цитологічних досліджень захворювань щитоподібної залози, виконаних у жителів Прикарпатського ендемічного зобного регіону. Матеріали та методи: Проведено аналіз літератури та результатів консультативних висновків 158 випадків цитологічної діагностики захворювань щитоподібної залози, які були зроблені на базі кафедри патологічної анатомії та судової медицини Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького у 2010 році. Результати: Згідно із сучасними міжнародними стандартами (TheBethesdaSystemforReportingThyroidCytopathology, CibasE. S. etal, 2009) при проведенні цитологічного дослідження захворювань щитоподібної залози рекомендовано формулювати висновки таких основних шести груп: матеріал не інформативний для дослідження, доброякісні ураження, не уточнені атипія чи фолікулярні ураження, фолікулярні пухлини чи підозра на фолікулярні пухлини, підозра на злоякісні пухлини, злоякісні пухлини. Чутливість, специфічність та діагностична цінність методу тонкоголковоїаспіраційної біопсії складають відповідно 97 %, 50,7 % та 68,8 % (BongiovanniM. etal, 2012). За результатами вибіркового аналізу випадків тонкоголковоїаспіраційної біопсії щитоподібної залози виявлено, що дослідження було проведено 158 пацієнтам, серед яких було 22 чоловіки (14 %) та 135 жінок (86 %), в одному випадку стать не була вказана. Співвідношення чоловіків і жінок у цій групі

66

складало 1:6. Середній вік чоловіків складав 50,4 роки, жінок – 48,9 років. У результаті проведеного цитологічного дослідження були зроблені такі висновки: фолікулярна аденома – 70 випадків (44,3 %), колоїдний вузол фолікулярної будови – 23 випадки (14,5 %), кіста щитоподібної залози – вісім випадків (5 %), автоімунний тироїдитХашімото – 12 випадків (7,6 %), папілярний рак – 10 випадків (6,6 %), інші злоякісні пухлини – чотири випадки (2,5 %), підозра на папілярний рак – шість випадків (3,8 %) та інші захворювання – чотири випадки (2,5 %). У 21 випадку (13,3 %) надісланий на дослідження матеріал був не інформативний. Висновки: Цитологічна діагностика захворювань щитоподібної залози є чутливим, високоінформативним і легким до виконання діагностичним методом, який потрібно ширше впроваджувати у медичну практику в Україні. РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ДЕГЕНЕРАТИВНО-ДИСТРОФІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ХРЕБТА Паньків Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра променевої діагностики і терапії Завідувач кафедри – доц. І. В. Дац Науковий керівник – доц. О. Я. Солдатенко Актуальність: Населення України страждає на гіподинамію, внаслідок чого зростає захворюваність на дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта. Мета: Дослідити рентгенологічні ознаки цієї патології. Матеріали та методи: На базі рентгенологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні на рентгенодіагностичному комплексі «Siemens» (Німеччина). Підтвердження даної патології, крім клінічного обстеження, проводилось на спіральному комп’ютерному томографі «TSX-101A Aquilion16» Toshiba (Японія). Всі діагнози підтверджено. Інформативність рентгенологічного дослідження в наших пацієнтів 100%. Результати: Нами обстежено 40 пацієнтів, у яких діагностовано: -остеохондроз поперекового відділу хребта – 26 пацієнтів (65%); -деформуючий спондилоартроз грудного та поперекового відділу хребта – 8 пацієнтів (20%); -деформуючий спондильоз – 6 пацієнтів (15%); -деформуючий спондилоартрит (хвороба Бєхтєрєва) – 6 пацієнтів (15%); Висновки: При діагностиці дегенеративно-дистрофічної патології хребта найважливіше значення має рентгенологічний метод. При дообстеженні важливе значення має комп’ютерна томографія. Дообстеження повинно проводитись за допомогою комплексного клініко-променевого методу. Інформативність рентгенологічного методу у наших пацієнтів склала 100%.

67

ПОЛІМОРФІЗМ ФЕРМЕНТІВ ГЛУТАТІОНТРАНСФЕРАЗ GSTT1 ТА GSTM1 І ЙОГО РОЛЬ У ДЕТОКСИКАЦІЇ ПЕЧІНКОЮ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ. Лесневський О.В. Сосіна А.С. Сметюк О.О. Одеський національний медичний університет Кафедра клінічної імунології генетики та медичної біології Завідувач кафедри – проф. Ю.И. Бажора Науковий керівник – доц. М.М. Чеснокова Актуальність: Туберкульоз визнано однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини в усьому світі. Він не є тільки медичною проблемою, це – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров’я. Незважаючи на тенденцію до зниження захворюваності на туберкульоз в Україні за останні роки, в 2010 році захворюваність становила 68,4 на 100 тисяч населення. Найбільш показники захворюваності всіма формами туберкульозу спостерігаються у південно-східному регіоні, в тому числі в Одеській області, що потребує удосконалення лікування та профілактики захворювання. Кожному хворому на туберкульоз проводиться довготривала багатокомпонентна хіміотерапія протитуберкульозними препаратами (ПТП), за схемами рекомендованими ВООЗ. Одніми з найбільш загрозливих органотоксичних побічних реакцій є гепатотокисчність та нефротоксичність ПТП. Детоксикація ПТП відбувається в печінці за участю двофазної системи детоксикації ксенобіотиків. I Фаза направлена на зміну полярності молекули ксенобіотика. Ферменти ІІ фази перетворюють проміжні метаболіти на водорозчинні сполуки, які виводяться з організму. Одними з найважливіших ферментів другої фази є ферменти кон’югації глутатіонтрансферази (GST, класи T та M). Відомий поліморфізм генів GSTT1 та GSTM1, який детермінує наявність або відсутність функціональної активності цих ферментів. Вплив поліморфізму цих генів на розвиток гепатотоксичності є недостатньо вивченим, отримані суперечливі результати. Мета: Виявлення порушення функції печінки у хворих на туберкульоз легенів при лікуванні ПТП на тлі поліморфізму генів GSTT1 та GSTM1. Матеріали та методи: У дослідженні прийняли участь хворі на туберкульоз легень (вперше діагностований туберкульоз (ВДТБ) легень та хронічний туберкульоз (ХТБ) легень), яким проводилася стандартна терапія ПТП. Аналіз гепатотоксичного впливу ПТП проводився за допомогою біохімічного дослідження крові. Поліморфізм за генами GSTT1 та GSTM1 визначався за допомогою мультиплексної ПЛР при дослідженні ДНК зразків крові. Результати: Через два місяці від початку лікування в групі хворих на ВДТБ не виявлено статистично достовірних відмінностей між рівнем АСТ та АЛТ в групах хворих з відсутністю або наявністю делеції генів GSTT1 та GSTM1. Наряду з цим в групі хворих з відсутністю GSTM1 спостерігалось суттєвіше підвищення амінотрансфераз АСТ та АЛТ у порівнянні з групою з наявністю ферменту. Висновки: У хворих на ХТБ легень з відсутністю ферменту GSTT1, на відміну від групи з наявністю ферменту, спостерігається достовірне підвищення загального (12,0±2,69 проти 9,9±1,44, р=0,03) та непрямого(9,25±2,08 проти 7,4±1,06, р=0,02) білірубіну у порівнянні з хворими на ВДТБ легень, що свідчить про суттєвіше враження печінки, ніж у хворих з наявністю ферменту

68

ПОЛІМОРФІЗМ ГЕНІВ КОДУЮЧИХ NAT2 ТА ЙОГО РОЛЬ У ДЕТОКСИКАЦІЇ ДЕЯКИХ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ Сосіна А.С. Лесневський О.В. Сметюк О.О. Одеський національний медичний університет Кафедра клінічної імунології генетики та медичної біології Завідувач кафедри – проф. Ю.И. Бажора Науковий керівник – доц. М.М. Чеснокова Актуальність: Останні роки у зв’язку з розвитком високопродуктивних методів виявлення поліморфних варіантів генів, стала можлива індивідуалізація фармакотерапії для хворих на туберкульоз на підставі оцінки генетично поліморфних генів, які приймають участь в метаболізмі протитуберкульозних препаратів. Метою роботи було пошук залежності між поліморфізмом за NAT2 та ризиком розвитку активного туберкульозу легенів. Матеріали та методи: Проведено визначення частоти поліморфних варіантів гена NAT2 серед здорових жителів за допомогою ПЛР згідно з протоколом для одномоментного аналізу поліморфізму NAT2. Групи хворих розділили в залежності від поліморфізму за генами NAT2*4, NAT2*5, NAT2*6, NAT2*7 та форми туберкульозного процесу. Розрахунки та аналіз отриманих даних проводилися за допомогою методу статистичного аналізу. Результати: Повільні ацетилятори (гомозиготи за рецесивними формами гена NAT2), мають два «повільних» алеля, і рівень експресії білка NAT2 у них понижений на 20%. Наявність алелів повільного ацетилування збільшує ймовірність розвитку активного туберкульозу легенів в 3,22 рази (OR 3,22 CI 1,75 – 5,91) Висновки: Отримані результати можуть вказувати на можливу роль повільного ацетилування в меншій здатності організму до протистояння туберкульозній інфекції. Це дає нам змогу використовувати генетичний метод для корегування дози лікарських препаратів з метою підвищення їх активності та зменшення токсичного впливу на організм індивідуума.

69

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ №3

Лекційна аудиторія кафедри внутрішньої медицини №2 Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. О.М. Радченко, проф. Є.І. Дзісь, проф. О.Я. Томашевська, доц. О.Й. Комариця, доц. О.В. Троценко, ас. Н.С. Бек. Головуючі – Оленич Любов, Машталер Роман ВПЛИВ ЗНАНЬ ПРО СВОЮ ХВОРОБУ ПАЦІЄНТІВ З ЛІМФОПРОЛІФЕРАТИВНИМИ НЕОПЛАЗІЯМИ НА ЯКІСТЬ ЇХ ЖИТТЯ Білоус Іванна Петелько Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 2 Завідувач кафедри – проф. О.М. Радченко Науковий керівник – проф. Є.І. Дзісь Актуальність: Успішність лікування гематоонкологічних хвороб залежить як від нозологічної форми (ступеня злоякісності, стадії, можливості реалізації сучасного лікування), так і активного та свідомого залучення самого хворого до лікувального процесу. Однією з передумов цього є розуміння пацієнтом суті хвороби та проблем, які можуть виникати в процесі лікування, з метою їх оптимального подолання. Мета: Оцінка зв’язку між рівнем освіченості на тему хвороби і якістю життя пацієнтів з лімфопроліферативними хворобами. Матеріали та методи: Анкетуванням охоплено 55 осіб (25 чоловіків і 29 жінок), з них: хворих на негоджкінську лімфому (30 осіб), хронічну лімфоїдну лейкемію (12 осіб), лімфому Годжкіна (8 осіб) і мієломну хворобу (5 осіб). Для оцінки якості життя застосовано опитувальник EORTC QLQ-C30 (версія 3.0). Оцінку освіченості хворих на предмет хвороби проводили за опрацьованим опитувальником, в якому враховувалась як їх самооцінка, так і оцінка за окремими показниками. Заповнення опитувальника було добровільним та не залежало від тривалості лікування. Статистичні обрахування виконано за допомогою пакету STATISTICA 6.0, використано тест U Манн-Вітні для визначення істотних відмінностей між порівнюваними показниками (p<0,05). Результати: Особи з достатнім ступенем знань про свою хворобу (n=9) відрізнялися від пацієнтів з повною нестачею таких знань (n=11) кращим загальним станом здоров’я і рівнем фізичного функціонування, меншою інтенсивністю задишки. Особи з початковою освітою (n=5) відрізнялися від осіб з середньою (n=26) і вищою освітою (n=13) кращим рівнем фізичного функціонування. Пацієнти з вищою освітою мали менші фінансові труднощі порівняно з пацієнтами з середньою та середньою спеціальною освітою (n=11). Висновки: Якість життя хворих на лімфопроліферативні хвороби залежить від ступеня їх освіченості на предмет хвороби. Для активного залучення хворих в процес лікування та реабілітації доцільно проводити їх навчання відповідно до попередньо опрацьованих та стандартизованих програм.

70

ПОРІВНЯННЯ РАННЬОГО ТА ПІЗНЬОГО ТРОМБОЛІЗИСУ У ХВОРИХ З ГОСТРОЮ ТРОМБОЕМБОЛІЄЮ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ Горопко Олена Кирилова Анна Кацитадзе Ігор Горда Ігор Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра внутрішньої медицини №2 Завідувач кафедри – проф. К.М. Амосова Науковий керівник – доц. І.В. Прудкий Мета: Порівняти ефективність тромболітичної терапії ( ТЛТ) у пацієнтів високого ризику з тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА) в перший день захворювання та у пацієнтів з пізньою госпіталізацією. Матеріали та методи: Обстежено 56 пацієнтів з діагнозом ТЕЛА високого ризику (60,43±3,03 років), які були розділені на 2 групи: пацієнтів групи 1(n=30) госпіталізували протягом 24 годин від епізоду ТЕЛА, пацієнтів групи 2 (n=26) - від 3 до 10 днів. Групи однорідні за статтю, віком, вагою, супутньою патологією. Пацієнти обох груп після постановки діагнозу отримали ТЛТ препаратом "Альтеплаза" 100 мг. Впродовж дослідження ми тричі оцінювали основні показники стану пацієнтів: до ТЛТ (D0), після ТЛТ протягом 1-го дня (D1) і при виписці (D15, 15±1,3 дня). Результати: На D1 і D15 в порівнянні з D0 в обох групах зросла SaO2, систолічний артеріальний тиск (САТ) і відмічалось зниження тиску в легеневій артерії (СТЛА), розміру правого шлуночка (ПШ), нижньої порожнистої вени (НПВ) (всі р<0,05 ). SaO2, ПШ, НПВ, ЛА значно знизилася в групі 1 порівняно з пацієнтами 2-ї групи на D1, ця тенденція продовжується в D15. Показники систолічної функції лівого шлуночка (фракція викиду, кінцево-систолічний та кінцево-діастолічний індекси) достовірно не змінились. Висновки: Ефективність тромболізису у хворих 1-ї групи значно вище , ніж в групі 2. При відсутності чітких критеріїв ефективності ТЛТ у пацієнтів з високим ризиком ТЕЛА , позитивна динаміка функції ПШ (розмір ПШ, НПВ, ТЛА) та SaO2 залишаються простими та надійними критеріями для оцінки ТЛТ у хворих без інвазивних методів лікування. ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТІВ З ЕСЕНЦІАЛЬНОЮ АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ Вуйцік Дорота Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 2 Завідувач кафедри – проф. О.М. Радченко Науковий керівник – проф. О.Я. Томашевська Актуальність: Есенціальна артеріальна гіпертензія (ЕАГ) є однією з найпоширеніших хронічних хвороб, бо на неї хворіє біля третини дорослого населення. Симптоми, які пов’язані з підвищенням артеріального тиску та з ураженням органів-мішеней, можуть впливати на фізичний і емоційний стан пацієнтів, відображаючись на загальному стані їх здоров’я та якості життя (ЯЖ). Мета: Встановити, які чинники погіршують ЯЖ хворих на ЕАГ. Матеріали та методи: Обстежено 30 хворих на ЕАГ, які лікувалися в терапевтичному відділі 1-ої міської клінічної лікарні: 17 жінок і 13 чоловіків віком 44-82 роки (середній вік 70 р.). Для визначення ЯЖ пацієнти заповнювали опитувальник SF-36, який дозволяє оцінити 8 параметрів: фізичне функціонування (ФФ), обмеження в життєвих ролях через фізичний стан (РФ), обмеження в життєвих ролях через емоційні проблеми (РЕ), енергійність/втома (ЕВ), емоційний стан (ЕС), соціальне функціонування (СФ), біль (Б) і загальне здоров'я (ЗЗ). Чим вищий бал кожного показника, тим вище респондент оцінює рівень свого функціонування (від 0 до 100).

71

Для статистичного опрацювання результатів використовували U-критерій Манн-Вітні та критерій тау Кендалла. Результати: Середні значення параметрів ЯЖ в загальній групі пацієнтів були такими: ФФ – 65,3, РФ – 28,3, РЕ – 26,7, ЕВ – 39,1, ЕС – 51,3, СФ – 73,3, біль – 50,9, ЗЗ – 47,0. Встановлено, що в жінок нижчими були показники ФФ, ЕВ, ЕС і ЗЗ порівняно з чоловіками. Вік хворих обернено корелював з показниками ФФ, РЕ, ЕВ, ЕС і ЗЗ. Пацієнти з ІІІ стадією ЕАГ відрізнялися від пацієнтів з ІІ стадією нижчими балами параметрів РЕ, ЕВ, ЕС і Б. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), порівняно з хворими на ЕАГ без ІХС, нижчими були показники ФФ, ЕВ, ЕС, Б і ЗЗ. Прямий кореляційний зв'язок встановлено між рівнем гемоглобіну та ФФ, РФ, ЕВ, ЕС, ЗЗ. Виявлено такі обернені кореляційні зв’язки: між функціональним класом серцевої недостатності (СН) та РЕ, ЕВ, Б; між частотою серцевих скорочень та ФФ, ЕВ, ЕС, ЗЗ; між індексом маси тіла та ЗЗ; між концентрацією холестерину та ЕС, ЗЗ; між рівнем бета-ліпопротеїдів та РФ, ЕС, ЗЗ. Всі виявлені залежності статистично істотні (р<0,05). Висновки: ЯЖ в пацієнтів з ЕАГ залежить від статі (гірша в жінок) і знижується з віком. Негативно впливає на ЯЖ прогресування ЕАГ і СН, наявність ІХС, тахікардії, анемії й гіперліпідемії. Лікуючи хворих на ЕАГ, слід враховувати їх ЯЖ та коригувати ті несприятливі щодо ЯЖ чинники, які підлягають модифікації. АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ЧИННИКІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ЛІМФОМИ Мінасян Максим Незнановський Михайло Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 2 Завідувач кафедри – проф. О.М. Радченко Науковий керівник - проф. Є.І. Дзісь Актуальність: Лікування лімфом, які складають найпоширенішу групу гематоонкологічних хвороб дорослих, є зазвичай довготривалим і виснажливим. Тому одним з найважливіших його критеріїв, попри вилікування або продовження життя, повинна бути підтримка якості життя на максимально можливому рівні. В свою чергу, це залежить від ступеня злоякісності та стадії хвороби, «агресивності» лікування й ускладнень, які можуть виникати під час його реалізації, а також від супутніх хвороб, віку, статі, матеріального, сімейного стану та інших чинників. Мета: Оцінка впливу соціально-демографічних і клінічних факторів на якість життя хворих на лімфопроліферативні хвороби, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Матеріали та методи: Дослідження проводилося шляхом добровільного опитування 55-ти пацієнтів з морфологічно й імунофенотипово підтвердженим діагнозом (лімфома не-Годжкіна, хронічна лімфолейкемія, множинна мієлома) за стандартизованим опитувальником EORTC-QLQ-C30 v3. Для статистичного аналізу отриманих результатів використано пакет STATISTICA 6.0, тест U Манн-Вітні. Істотними вважалися відмінності порівнюваних показників у разі p<0,05. Результати: Гірший рівень фізичного функціонування був виявлений у жінок (n=29) порівняно з чоловіками (n=25) та в пацієнтів віком понад 60 років (n=39) порівняно з групою молодших хворих (n=16). У жінок відзначались більш виражені симптоми втрати апетиту. Рівень соціальних функцій був вищий у пацієнтів з хронічною лімфолейкемією (n=12) порівняно з хворими на множинну мієлому (n=5) та лімфому не-Годжкіна (n=8). Хворі з анемією (n=18) відзначали більш виражену загальну слабкість, порушення сну й діарею порівняно з пацієнтами з нормальним рівнем гемоглобіну. Пацієнти, в лікуванні яких застосовували 3 і більше цитостатиків (n=32), відрізнялись від пацієнтів, які отримували 1-2 цитостатичні препарати (n=14), нижчим рівнем соціальних функцій і більш вираженими симптомами болю й утрудненого дихання. Висновки: На зниження різних аспектів якості життя хворих з лімфопроліферативними хворобами впливають такі фактори, як стать, вік, анемія та агресивність цитостатичного

72

лікування. Найнижча якість життя відзначається в хворих на лімфму не-Годжкіна. Найвищий рівень соціальної активності мають хворі на хронічну лімфолейкемію. ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ НИРОК У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ТА ОЖИРІННЯ ПРИ ГІПОТИРЕОЗІ Оленич Любов Руцька Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра внутрішньої медицини № 2 Завідувач кафедри – проф. О.М. Радченко Науковий керівник – ас. Н.С. Бек Актуальність: Гіпертонічна хвороба (ГХ) та ожиріння (ОЖ), зокрема, абдомінальне, є одним з найбільш частих та прогностично несприятливих поєднань. З 2000 по 2010 рік розповсюдженість ОЖ у пацієнтів з ГХ істотно зросло від 32 до 46% (Горбась І.М., 2011). Визначення загального серцево–судинного ризику має включати пошук субклінічного пошкодження органів, що є характерним для ГХ, та передбачати їх незалежну прогностичну значимість (Grassi G., 2010). Увагу привертає виявлення у пацієнток з ГХ та ОЖ гіпотиреозу, як субклінічного, так і маніфестного (Приступюк О.М., 2011). Мета: Вивчити особливості порушення функції нирок у жінок з ГХ та ОЖ за умов гіпотиреозу. Матеріал та методи: Обстежено 29 пацієнток з ГХ ІІ стадії та надвагою чи ОЖ; тривалість хвороби більше 5 років. Перша група – 14 пацієнток, віком 55±3,5 років, з супутнім гіпотиреозом. Друга група – 15 пацієнток, віком 56±9,5 років із збереженою функцією щитоподібної залози. Окрім обов'язкового планового обстеження за протоколами Міністерства охорони здоров’я, проводили антропометричні виміри, визначали рівень тиреотропного гормону (ТТГ) та тироксину (Т4), розраховували швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за кліренсом креатиніну в мл/хв. за формулою D.Cockroft та M.Gault, визначали мікроальбумінурію (МА) як фактор серцево–судинного ризику і маркер ендотеліальної дисфункції та креатинін сечі за допомогою тест – смужок MICROALBU–PHAN (BRNO, CZ). Опрацювання отриманих даних проводилося за допомогою пакета програм “Statistica for Windows 5.0” (Statsoft USA). Кореляційні зв’язки між параметричними показниками порівнювали за критерієм τ Кендалла. Результати: МА (30–300 мг/л) виявлена у всіх пацієнтів обох груп. За рівнями креатиніну крові та сечі, ШКФ та МА групи істотно не відрізнялись. Рівень загального холестерину був вищим у пацієнток 1 групи: 7,7 [3,7–9,5] ммоль/л порівняно з 5,2 [3,8–7,7] ммоль/л у групі 2 (р=0,004). В 1 групі виявлені прямі істотні кореляційні зв'язки між віком пацієнток та тригліцеридами (τ=0,70, р=0,02), креатиніном крові та рівнем МА (τ=0,46, р=0,04), обернений істотний кореляційний зв'язок між рівнями ШКФ та ТТГ (τ=-0,5, р=0,05). В 2 групі виявлені прямі істотні кореляційні зв'язки між рівнями МА та обводом стегон (τ=0,50, р=0,05), масою тіла та ТТГ (τ=0,40, р=0,04). В обох групах рівень креатиніну сечі прямо істотно залежав від антропометричних показників. Висновки: У пацієнток з ГХ та ОЖ за умов гіпотиреозу порушення функції нирок асоціюється з прогресуванням гіпофункції щитоподібної залози. ОЖ може сприяти порушенню функції нирок та розвитку гіпотиреозу.

73

ВИВЧЕННЯ РІВНІВ С-РЕАКТИВНОГО БIЛКА ДО І ПІСЛЯ КОРОНОГРАФІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ Садовий Сергій Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського Кафедра внутрішньої медицини № 2 Завідувач кафедри – проф. В.О. Бiлоглазов Науковий керівник – проф. В.О. Бiлоглазов Актуальність: Ішемічна хвороба серця займає одне з провідних місць серед найважливіших медичних проблем XXI століття. Найбільш частою причиною даного захворювання є атеросклероз коронарних артерій. Численні дослідження довели участь С-реактивного білка (СРБ) у формуванні атеросклеротичної бляшки (Жданов В.С., 1998). Було показано, що СРБ є самостійним чинником ризику, і незалежним предиктором виникнення ішемічних подій у різних судинних басейнах (коронарному, церебральному, периферичному) як у здорових, так і у пацієнтів з документованими, пов'язаними з атеросклерозом захворюваннями серцево-судинної системи (Поляков А. Е., 2005). Підвищення рівня СРБ понад 10 мг / л є високим ризиком небажаних серцево-судинних подій у майбутньому у пацієнтів з ІХС (Кардиоваскулярная практика, 2011р.). Мета: Визначення рівнів СРБ у пацієнтів ішемічною хворобою серця: стабільною стенокардією напруги і постінфарктним кардіосклерозом. Матеріали і методи: Було обстежено 34 пацієнта у віці від 41 до 80 років (середній вік становив 59 років). Серед них було 30 чоловіків і 4 жінки. Діагноз ішемічна хвороба серця: стенокардія напруги та постінфарктний кардіосклероз був встановлений згідно стандартам МОЗ України № 436 від 03.07.2006г. Діагноз ІХС: стабільна стенокардія напруги другого функціональний клас діагностована у 9 осіб, третій - у 8 осіб, четвертий - у 3 осіб. Постінфарктний кардіосклероз був встановлений у 24 пацієнтів. Групу контролю склали - 24 людини, порівнянних за віком і статтю. Всім пацієнтам проводилося загальноклінічне обстеження, електрокардіографічне дослідження, ехокардіографія з кольоровим доплерівським картуванням, коронаровентрикулографія (КВГ). За даними КВГ був підтверджений атеросклероз коронарних артерій. Визначення СРБ проводилося імуноферментного аналізу у пацієнтів до і після КВГ. Всі пацієнти отримували такі групи препаратів: нітрати (20% пацієнтів), β-блокатори (90% пацієнтів), інгібітори-АПФ (90% пацієнтів), антагоністи кальцію (10% пацієнтів), ліпідсніжающая терапія (100% пацієнтів), антиагреганти ( 100% пацієнтів), діуретики (30% пацієнтів). Результати: Згідно з результатами КВГ було виявлено многососудістом гемодинамічно значуще ураження коронарних артерій: ураження стовбура лівої коронарної артерії (ЛКА) у 11% пацієнтів, передньої міжшлуночкової гілки (ПМЖВ) ЛКА - 58,8%, огинаючої гілки (ОВ) ЛКА - 61,7 %, діагональної гілки (ДВ) ЛКА - 20,5%, правої коронарної артерії (ПКА) -52,9%. За даними КВГ встановлена хронічна оклюзія наступних коронарних артерій: ОВ ЛКА у 2,9% пацієнтів, ВТК ЛКА - 2,9%, ПКА - 23,5%, ПМЖВ ЛКА - 11,7%, ЗМЖВ ПКА - 2,9%. До проведення коронаровентрикулографії (КВГ) у всіх пацієнтів з ІХС було встановлено достовірне (р <0,001) підвищення С-реактивного білка (СРБ) до 16,0 + 4,8 мг / л у порівнянні з групою контролю 1,9 + 0,4 мг / л, що можливо підтверджує запальну природу атеросклеротичного процесу, так як у 41% була виявлена хронічна окклюзія коронарних артерій у поєднанні з багатосудинним атеросклеротичним ураженням коронарних артерій. Однак, залежності між показниками СРБ і локалізацією коронарного атеросклерозу встановлено не було. Після проведення КВГ динамічне спостереження рівнів СРБ виявило достовірне підвищення до 27,0 + 10,2 мг / л у порівнянні з групою контролю та тенденцію до збільшення в порівнянн із аналогічними значеннями до проведення КВГ. У пацієнтів у ранньому постінфарктному періоді (до 1 місяця) було встановлено збільшення СРБ в 3 рази в порівнянні з аналогічними показниками до проведення КВГ. Висновки: У всіх пацієнтів з ІХС було виявлено достовірне підвищення рівнів СРБ. Після проведення КВГ у пацієнтів з ПІКС було зафіксовано достовірне значуще підвищення СРБ до високих цифр, що може бути пов'язано з участю цього показника в не тільки в

74

атеросклеротичному ураженні коронарних артерій, але, і в постінфарктному ремоделюванні міокарда. Залежності значень СРБ від локалізації атеросклерозу коронарних артерій встановлено не було. Звертає на себе увагу той факт, що така інвазивна методика, як КВГ може сприяти підвищенню СРБ, особливо у пацієнтів в ранньому постінфарктному періоді. Отримані результати вимагають подальшого вивчення і демонструють необхідність розробки рекомендацій щодо застосування препаратів, які впливають на рівень СРБ у більш високих дозах перед проведенням інвазивних досліджень коронарних судин. ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ГАСТРОЕЗОФАГАЛЬНУ РЕФЛЮКСНУ ХВОРОБУ ТА СПОСОБИ ЇЇ КОРЕКЦІЇ Ярославіцька Світлана Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – проф. Н.І. Ярема Науковий керівник – проф. В.М. Василюк Актуальність: Хронічні захворювання органів травлення суттєво погіршують якість життя, знижують працездатність людини, що вирізняє їх як медико-соціальні проблеми. Порушення моторики верхніх відділів травного каналу сповільнюють темпи видужання хворого. Мета роботи: Оцінити якість життя хворих на гастроезофагальну рефлюксну хворобу до і після лікування. Матеріали та методи: Дослідження проведені в Тернопільській університетській лікарні. Обстежено 25 пацієнтів із діагностованою гастроезофагальнорефлюксною хворобою ( ГЕРХ ) , серед яких: 18 жінок і 7 чоловіків у віці 19 -64 роки ( середній вік 41,5 ). Результати: Клінічно симптом печії зареєстрований у 22 ( 88% ) хворих, в тому числі у 4 ( 16 %) - турбувала кожного дня, у 6 ( 24 % ) - декілька разів на тиждень, у 12 ( 55 % ) – декілька разів на місяць. Тривалість симптомів печії складала у 4 ( 16 % ) хворих до 1 року, у 13 ( 52 % ) – від одного до 5 років, у 6 ( 24 %) – від 5 до 10 років, у 2 ( 8 % ) більше 10 років. Оцінка симптомів печії за шкалою Likert : слабка – у 4 ( 8 % ), помірна- у 15 ( 60 % ), виражена - у 6 ( 24 % ), дуже виражена- у 5 ( 20 % ) пацієнтів. За опитувальником SF-З6: 5 ( 20 % ) хворих оцінили свій стан до лікування як поганий, 11 ( 44 % ) як задовільний, 7 ( 28 % ) – як добрий, 1 (4 % ) – як дуже добрий. Обстежуваним проведений повний комплекс обов’язкових досліджень , які проводились згідно стандартів МОЗ України; а за їх результатами – проведена корекція лікування. Терапія насамперед, була націлена на ерадикацію Helicobacter pylori (призначали лансопразол в дозі 30 мг на день; кларитроміцин та амоксицилін в стандартних дозах, які рекомендовані Маастрихтським консенсусом), протягом 7 днів. Для нормалізації моторики верхніх відділів травного каналу використовували прокінетик – домперидон впродовж 14 днів. Аналіз результатів лікування виглядав наступним чином ( за самопочуттям пацієнтів ): відмінне - 1 ( 4 % ) пацієнта, добре - у 13 ( 52 % ), задовільне – 10 ( 40 % ), незадовільне – відмічав 1 хворий ( 4 % ). Висновки: Застосування прокінетиків у хворих із ГЕРХ забезпечує не тільки добрий лікувальний ефект, але й покращує їх самопочуття та підвищує якість життя.

75

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІЛ-АСОЦІЙОВАНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ Буринський Микола Гомельський державний медичний університет Кафедра фтизіатрії та пульмунології Науковий керівник - доц. І.В. Буйневич, доц. В.М. Міцуру Актуальність: Туберкульоз (ТБ) в осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), являє собою епідемію в епідемії. ВІЛ-інфекція належить до найбільш важливих факторів ризику розвитку туберкульозу. Мета роботи: Дослідити особливості клініко-морфологічних змін у осіб з ВІЛ-асоційованим туберкульозом. Матеріали та методи: Для ретроспективного аналізу клініко-лабораторних і морфологічних особливостей коінфекції ВІЛ / ТБ нами були вивчені патологоанатомічні укладення розтинів пацієнтів, котрі померли за період з січня по травень 2011 року в Установі «Гомельська обласна туберкульозна клінічна лікарня». Для виконання поставлених завдань були створені 2 групи. ОГ склали пацієнти з ВІЛ-асоційованим туберкульозом (30 осіб). У КГ були включені ВІЛ-негативні хворі на туберкульоз (32 людини). Результати: Визначено, що розвиток ТБ у ВІЛ-інфікованих відбувається на 3 - 4 стадії ВІЛ-інфекції (за класифікацією ВООЗ, 2006). У пацієнтів з даною патологією спостерігається більш швидка течія ТБ в молодому віці в порівнянні з ВІЛ-негативними пацієнтами. Більшу частину померлих пацієнтів з ВІЛ-асоційованим туберкульозом склали чоловіки у віці 37,9 ± 9,2 років. Тривалість захворювання на туберкульоз склав 1,77 ± 3,2 років. Висновки: У пацієнтів з ВІЛ-асоційованим туберкульозом морфологічні зміни частіше були в таких органах як легені і печінка. Достовірно частіше виявлялися такі зміни в легенях: повнокрів'я легеневої тканини (свідчать про частий розвиток гострої дихальної недостатності у пацієнтів з коінфекцією ВІЛ / ТБ), горбики продуктивно-некротичного типу і повнокрів'я легеневої тканини (що говорить про швидкопрогресуючу форму ТБ-процесу), лейкоцити в просвіті бронхів і десквамація бронхіального епітелію (що підтверджує швидкопрогресуючий ТБ-процес). Морфологічні зміни тканин печінки (р <0,05) полягали у вогнищевій жировій дистрофії гепатоцитів (що може бути наслідком тривалого прийому антиретровірусної терапії), горбиків продуктивно-некротичного типу (що говорить про частий розвиток у ВІЛ-інфікованих генералізованої ТБ-інфекції), лімфогістіоцитарна інфільтрація портальних трактів (що є проявом хронічного гепатиту), гідропічна дистрофія гепатоцитів (що може бути наслідком порушення білкововодноелектролітного обміну у ВІЛ-позитивних пацієнтів).

76

СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №1, ОНКОЛОГІЇ ТА УРОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри хірургії №1 Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. І.Д. Герич, проф. Т.Г. Фецич, проф. А.Ц. Боржієвський, проф. Н.І. Бойко, доц. Б.В. Дибас, ас. Р.Є. Вацеба, ас.С.М. Пасічник, ас. Р.Р. Ярема. Головуючі – Фецич Маркіян, Калинович Назар ТРАВМИ І ЗАХВОРЮВАННЯ СТОПИ У ДІТЕЙ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ Калинович Назар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії № 1 Завідувач кафедри – проф. І.Д. Герич Науковий керівник – проф. І.Д. Герич, здобувач О.М.Чемерис Актуальність: Стопа – є одним із високо функціональних елементів людського тіла, який забезпечує статико-динамічну функцію. Травми і захворювання стопи на тривалий час позбавляють пацієнта можливості активно ходити, що своєю чергою формує підгрунтя надзвичайно важливої медичної хірургічної та соціальної проблеми. Мета: З’ясувати провідні характеристики ушкоджень стопи у дітей різного ґенезу. Матеріали та методи: Ретроспективно опрацьовано історії хвороб 46 пацієнтів, віком від 1 до 18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у дитячому опіковому відділенні К 8-КМЛ м. Львова протягом 2001-2012 рр. Аналізу підлягали віковий та гендерний розподіл потерпілих, обставини та характеристики виникнення травм і захворювань стопи та особливості їх лікування. Результати: Найчастіше травми і захворювання стопи зустрічалися у віковій групі від 11 до 13 років – 13 випадків (28,3%). За гендерним розподілом більшість складали хлопчики 32 (69,6%), дівчатка –14 (30,4%). У загальній структурі причин ураження стопи у дітей переважали відмороження – 10 випадків (21,7 %), різані рани – 9 (19,6 %), розчавлені рани – 5 (10,9 %), рвані рани – 4 (8,7 %), скальповані рани – 4 (8,7 %), постменінгококцемічні ураження – 3 (6,5%), інфіковані рани – 3 (6,5 %), кусані рани – 3 (6,5 %), внутрішньотканинні сторонні тіла – 3 (6,5 %), рубані рани – 2 (4,3 %). Діагностична програма відповідала галузевим стандартам відповідної патології, і серед іншого передбачала з’ясування основних характеристик ран, таких як площа і глибина. Лікування хворих, окрім загальноприйнятої консервативної терапії (інфузійна терапія, атибіотикотерапія, знеболюючі та місцеве лікування) полягало у застосуванні активної хірургічної тактики залежно від глибини ураження анатомічних структур. Так у 12 хворих (26,1%) з поверхневими ураженнями шкіри різного ґенезу здійснювали висічення некротизованих тканин із одномоментним закриттям ранового дефекту ксенотрансплантантами із подальшою їх заміною вільними розщепленими шкірними клаптями. При відмороженнях стопи І-ІІ-ІІІ ст. у 8 випадках (17,4%) було виконано декомпресійні дермофасціотомії. Проведення хірургічної обробки ран і остеометалосинтез дало позитивні результати у 3 випадках (6,5%) при рубаних, різаних, скальпованих ранах. Некротизуючі захворювання стопи лікували шляхом виконання некротомій і етапних некректомій у 3 пацієнтів (6,5%). При ураженні глибоких анатомічних структур стопи, як правило, застосовували складні пластики васкуляризованими шкірно-жировими клаптями на тимчасових харчуючих ніжках (італійська пластика (11 (23,9%)), пластики Філатовськими стеблами (4 (8,7%))) та шкірно-фасціальними клаптями на постійних осьових харчуючих ніжках (2 (4,3%)). При невідновних ураженнях глибоких структур проводилася ампутація стопи і гомілки - у 3 випадках (6,5%). Висновки: На сучасному етапі травматизм і захворюваність стопи характеризуються високим рівнем інцидентності, низкою вікових, гендерних та морфологічних особливостей, які слід враховувати при виборі методів діагностики і лікування цієї патології.

77

ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЦИТОРЕДУКТИВНОЇ ОПЕРАЦІЇ ТА ІНТРАОПЕРАЦІЙНОЇ ГІПЕРТЕРМІЧНОЇ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОЇ ХІМІОПЕРФУЗІЇ В ЛІКУВАННІ РЕЦИДИВНОГО РАКУ ЯЄЧНИКА. Фецич Маркіян Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра онкології та медичної радіології Завідувач кафедри – проф. Т.Г.Фецич Науковий керівник - ас. Р.Р. Ярема Актуальність: В більшості індустріальних країн світу рак яєчника (РЯ) має найвищі показники смертності серед пухлин жіночої статевої сфери.У переважної більшості таких хворих в перші 2–3 роки після завершення ад’ювантної хіміотерапії (ХТ) захворювання прогресує, як правило, у вигляді внутрішньочеревних метастазів. Саме тому, все частіше застосовують агресивне комбіноване лікування цієї патології в обсязі циторедуктивних операцій (ЦРО), спрямованих на видалення рецидивних пухлинних вогнищ по очеревині, та інтраопераційної гіпертермічної внутрішньочеревної хіміоперфузії (ІГВХ), спрямованої на елімінацію мікроскопічного пулу пухлини в черевній порожнині. Мета: Вивчення ефективності застосування циторедуктивної операції та інтраопераційної гіпертермічної внутрішньочеревної хіміоперфузії при лікуванні рецидивного раку яєчника. Матеріал та методи: Дослідження базується на даних клінічних спостережень і результатів лікування 35 хворих на рецидивний РЯ, яким була проведена ЦРО та ІГВХ з наступною системною ХТ ІІ лінії, що обстежувались і були проліковані у Львівському державному онкологічному реґіонарному лікувально-діагностичному центрі у період з 2008 по 2011 рік. Попередньо всім хворим було проведено стандартне первинне лікування по радикальній програмі хірургічним методом і застосуванням ад’ювантної ХТ за схемою СР. Після закінчення первинного лікування рецидиви виявляли за допомогою трансабдомінальної і трансвагінальної сонографії, комп’ютерної томографії, дослідження рівня СА-125. Після завершення хірургічного лікування рецидивного РЯ під загальним знечуленням проводилась ІГВХ. Результати: При аналізі первинного лікування РЯ встановлено, що у пацієнтів середній показник безрецидивного виживання (мін.-макс.) становить 18,6 + 13,8 (6-60) місяців, медіана безрецидивної виживаності – 12 місяців. Отже, після радикального лікування первинного пухлинного процесу рецидиви РЯ виникали переважно в перші два роки. Хворим проведено протирецидивне лікування за допомогою ЦРО + ІГВХ. Ступінь “радикальності” циторедуктивного втручання визначався згідно з показником повноти циторедукції (completenessofcytoreductionscore – “CC”) за P. Sugarbaker

Ступінь повноти циторедукції під час ЦРО

В дослідженні проведено визначення медіани виживання пацієнтів в залежності від повноти циторедукції. Медіана виживання пацієнток в залежності від повноти циторедукції

Повнота Циторедукції

Медіана

СС0 30 міс СС1 28 міс СС2 19,5 міс СС3 9 міс

Повнота циторедукцій

n (%)

СС0 6 (17,1 %) СС1 13 (37,2 %) СС2 14 (40 %) СС3 2 (5,7 % ) Всього 35 (100 %)

78

Інтраопераційно з метою оцінки ураження очеревини пухлинним процесом визначали індекс перитонеального карциноматозу (peritonealcancerindex - РСІ в англом. літер.) , який є сумою балів оцінки ураження кожного із 13 тазово-абдомінальних відділів черевної порожнини. Встановлено, що тривалість виживання пацієнтів обернено пропорційно залежала від рівня РСІ Залежність виживання пацієнтів від рівня РСІ

Рівень РСІ < 22 Рівень РСІ > 22 Середній рівень РСІ

Медіана виживання (міс)

Середній рівень РСІ Медіана виживання (міс)

13 + 6,68 29 26,31 + 1,92 18,5 Висновки: 1. Комбінована терапія із застосуванням ЦРО, ІГВХ та системної хіміотерапії ІІ лінії є ефективним методом лікування хворих на рецидивний РЯ. 2. Результати комбінованого лікування рецидивного РЯ залежать від повноти циторедукції, а саме при циторедукції СС0 - медіана виживання – 30 місяців, при СС1 - 28 місяців, при циторедукції СС2 – медіана виживання 19,5 місяців, при СС3 – 9 місяців. 3. Тривалість виживання пацієнток залежить також від рівня РСІ, зокрема, при рівні РСІ < 22 – медіана виживання становила 29 місяців, при рівні РСІ > 22 – медіана виживання становила 18,5 місяців. КАРЦИНОЇДИ ТОВСТОЇ КИШКИ Гладун Тарас Гамор Віталій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії №1 Завідувач кафедри – проф. І.Д. Герич Науковий керівник – проф. Н.І. Бойко Актуальність: Карциноїд товстого кишечника – розвивається із ентерохромафінних клітин Кульчицького, які розміщуються у нервових сплетеннях епітелію шлунково-кишкового каналу (ШКК). За даними ВООЗ карциноїди щорічно виникають в популяції з частотою 1-2 на 100000 населення, а у 5-7% з них у товстій кишці. Мета: Проаналізувати клінічний перебіг захворювання, методи діагностики та особливості хірургічного лікування хворих на карциноїд товстої кишки. Матеріали та методи: Журнали паталогоанатомічних заключень, історії хвороби. Загальноклінічні інструментальні методи дослідження, фіброколоноскопія (ФКС), оглядова рентгеноскопія органів черевної порожнини (ОЧП), ультрасонографія органів черевної порожнини. Результати: Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб та проаналізовано результати діагностики і лікування 9 хворих на карциноїд товстої кишки, із них було 4 жінки. Вік хворих склав 44-77 рр. У всіх хворих карциноїди були гормонально неактивні. У 5 (55,6%) із 9 хворих на карциноїд товстої кишки він був злоякісним, з трансмуральною інвазією, гострим запаленням, виразкуванням, а в 1-го пацієнта із перфорацією кишки. У 2-х хворих діагностовано синхронний карциноїд: в одного - 2 карциноїди в печінковому куті товстої і голодної кишки, у 2-го - карциноїд прямої і аденокарцинома сигмовидної кишок. В ургентному порядку із клінікою гострої кишкової непрохідності поступило 5 хворих, під час проведеної оглядової рентгеноскопії ОЧП діагностовано чаші Клойбера і роздуті петлі кишок. Інші пацієнти поступали в плановому порядку зі скаргами на періодичне вздуття живота, затримку стільця, періодичне виділення свіжої крові з калом. ФКС зроблено 6 хворим і діагностовано: екзофітну стенозуючу пухлину у висхідній товстій кишці, ерозивний поліп ректо-сигмоїдального відділу товстої кишки і ендофітну циркулярну пухлину сигмовидної кишки, пухлину висхідного відділу ободової кишки з переходом на сліпу, поліп прямої кишки. Всіх хворих оперовано. При ревізії органів черевної порожнини було діагностовано ще пухлину в голодній кишці і метастази аденокарциноми в 12

79

видалених регіонарних лімфатичних вузлах і в брижі. В залежності від місця розташування карциноїду хворим виконанно наступний об’єм операційних втручань: правобічна геміколектомія із ілеотрансверзоанастомозом бік в бік (3 хворих), правобічна геміколектомія з ілеотрансверзоанастомозом кінець в кінець та резекцією голодної кишки (1 хворий), операція Гартмана (1 хворий), резекція сигмоподібної кишки із низькою передньою резекцією прямої кишки, із апаратним анастомозом (1 хворий), трансанальне висічення поліпа прямої кишки (3 хворих). Післяопераційний період протікав без ускладнень. Висновки: 1) карциноїд товстої кишки у всіх хворих протікав був гормонально неактивним; 2) діагноз карциноїду товстої кишки поставлено після проведеного паталогоанатомічного висновку; 3) обєм операції залежав від місця розташування карциноїду. ВІДДАЛЕНІ РЕЗУЛЬТАТИ ГЕРНІОПЛАСТИКИ У ПАЦІЄНТІВ З ГРИЖАМИ СТРАВОХІДНОГО ОТВОРУ ДІАФРАГМИ. Гамор Віталій Гладун Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії №1 Завідувач кафедри – проф. І.Д. Герич Науковий керівник – ас. Р.Є. Вацеба Актуальність: Наприкінці минулого сторіччя захворюваність на дану нозологію у світі становила 2,3-3,5% з-поміж гастроентерологічних хворих. Сьогодні, серед усіх гастроентерологічних хворих, дані грижі становлять 7-10%. Грижі стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) є основною причиною гастроезофагальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), котру діагностують у 30% українців з патологією шлунково-кишкового каналу. Мета: Порівняти відтерміновані результати лапароскопічних та відкритих операційних втручань з приводу ГСОД. Матеріали та методи: Історії хвороби, та анкети пацієнтів хірургічних відділень №1, №2,та №3 Львівської обласної клінічної лікарні за 2010-2012 роки. Результати: Проаналізовано ретроспективно 48 та проспективно 30 хворих на ГСОД, котрі лікувались у Львівській обласній клінічній лікарні, хірургічних відділеннях №1, №2, №3 у 2010-2012 роках. Відтерміновані результати аналізували на основі опитування пацієнтів через 3 та 6 міс після операційного втручання. Чоловіків було 34(43,6%), жінок 44(56,4%). Лапароскопічним методом оперовано 70(89.7%), відкритим 8(10.3%) хворих. Герніопластика проведена в 61(78.2%), а симультанні втручання у 17(21.8%) пацієнтів. З них 13 лапароскопічно та 4 відкритих. Середня тривалість відкритої герніопластики становила - 131,5хв., лапароскопічної герніопластики – 101,2хв., симультанних операцій - 161,3хв. Середня тривалість наркозу при лапароскопічних герніопластик - 101,5 хвилин, при відкритих - 178,3 хвилини. Тривалість знеболення в після операційному періоді в середньому склав після лапароскопічних операцій - 3,1дні , після відкритих-5,5 днів, після симультанних - 5,8дні. Середня тривалість перебування у стаціонарі пацієнтів, яким виконано лапароскопічну пластику грижі стравохідного отвору діафрагми становила 10,3 дні, відкритих - 18,4 дні, після симультанних - 12,3 та 21,3 у лапароскопічних та відкритих відповідно. Ускладнення у ранньому післяопераційному періоді виникли у 6 пацієнтів обох груп (7.69%). У 1 пацієнта (16,6%) ускладнення виникло після лапароскопічного втручання, у 5(83,4%) після відкритих операційних втручань. В анкетуванні взяло участь 22 пацієнти. Через 3 місяці після оперативного втручання біль в епігастральній ділянці відмічали 6 пацієнтів, з них 4 пацієнти після відкритих (50%) та 2 - після лапароскопічних (2,85%). Через 6 місяців аналогічні болі залишались у 2 пацієнтів після відкритих герніопластик. Через 3 місяці явища ГЕРХ спостерігали 10(14.2%) пацієнтів після лапароскопічних втручань, та 5(62.5%) після відкритих втручань. Висновки: Лапароскопічна пластика ГСОД є раціональнішим операційним втручанням ніж відкрита пластика тому що коротшою є тривалість операції, менша тривалість використання знеболюючих, менший час перебування в стаціонарі, менша частота виникнення ускладнень в

80

післяопераційному періоді. У післяопераційному періоді у пацієнтів після лапароскопічних операційних втручань час реабілітації наступав швидше ніж у хворих, оперованих відкритим доступом. ВНЕСОК ДОЦЕНТА ЧЕПОВСЬКОГО ВЕНЕДИКТА СТЕПАНОВИЧА У ВИВЧЕННЯ БІЛКОВОГО ТА АМІНОКИСЛОТНОГО СКЛАДУ СИРОВАТКИ КРОВІ В ХВОРИХ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ ЖОВЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ Плазова Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії № 1 Завідувач кафедри - проф. І.Д. Герич Науковий керівник - доц. Б.В. Дибас Актуальність: Чеповський В.С. – талановитий хірург, вчений, педагог, заслужений працівник вищої школи України. Його наукові здобутки охоплювали проблеми оптимізації діагностичних та хірургічних методів лікування при патології жовчовивідних шляхів, щитовидної залози, роль амінокислот в важкості перебігу патологічного процесу. Дослідження Чеповського В.С. в галузі патології жовчовивідних шляхів і змінах білкового та амінокислотного складу є актуальними і в наш час. Мета: Вивчити та дослідити наукову та лікувальну діяльність доцента кафедри факультетської хірургії Чеповського Венедикта Степановича. Матеріали та методи: В даній роботі було проведено вивчення наукових праць, статей, методичних рекомендацій, дисертаційної роботи на тему "Білковий та амінокислотний склад сироватки крові хворих гострим холециститом". Результати: Отримані дані доц. Чеповським В.С. про кількісні зміни білків сироватки крові безсумнівно мають певне значення для висновків про важкість перебігу запального процесу в жовчному міхурі. В ході лабораторних досліджень та при співставленні їх з сукупністю інших показників функціонального стану печінки, ці результати дають змогу більш обґрунтовано і впевнено визначати клінічну форму холециститу. Також це дозволяє вирішити питання про своєчасність та об'єм хірургічного втручання, вибір методу знечулення та інше. Порушення білкового дзеркала крові, що спостерігалися доц. Чеповським В.С., показали, що деякі функції печінки тривалий час залишаються порушеними, незважаючи на наявність ознак клінічного виздоровлення. Висновки: В ході вивчення наукового доробку доцента Чеповського Венедикта Степановича, було проаналізовано динаміку змін білкового та амінокислотного складу сироватки крові у хворих гострим холециститом. Також доведено, що дані дослідження можуть слугувати індикаторами важкості захворювання і в окремих випадках в комплексі з іншими лабораторними тестами мають диференційно-діагностичне та певне прогностичне значення. Дослідження амінокислот та білків сироватки крові може бути використане в якості показника, який характеризує важкість ураження печінкової паренхіми, і слугує вагомим доповненням до комплексу клініко-біохімічних тестів для оцінки стану хворого, вибору об'єму хірургічного втручання, характеру знеболення та призначення раціональної терапії в післяопераційному періоді з урахуванням застосування консервативної терапії, яка б не виявляла побічної токсичної дії на паренхіму печінки.

81

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УСКЛАДНЕНЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ ЕНДОХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ (РПЗ) УСКЛАДНЕНОГО ГОСТРОЮ ЗАТРИМКОЮ СЕЧОВИПУСКАННЯ (ГЗС) Яремчук О.Г. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра урології Завідувач кафедри – проф. Ю.Б. Борис Науковий керівник – ас. С.М. Пасічник Атуальність: Відомо що одним з найбільш частих клінічних проявів РПЗ є наявність дизуричних розладів, зокрема виникнення ГЗС. Одним з паліативних методів лікування інфравезікальної обструкції передміхурової залози є трансуретральна резекція простати (ТУРП) та її модифікації: трансуретральна вапоризація (ТУВП), трансуретральна вапорезекція(ТУВРП), трансуретральна інцизія (ТУІП). Проте при застосуванні цих методів окрім лікувального ефекту, може виникати ряд ускладнень, як підчас оперативного втручання так і в після операційний період. Мета: Оцінити результати лікування РПЗ ускладненого ГЗС. Провести порівняльну оцінку ускладнень в інтра- та пост операційному періоді. Матеріали та методи: В нашому дослідженні приймало участь 224 хворих на РПЗ(Т3-Т4) ускладненого ГЗС. З метою усунення обструктивного синдрому 99 пацієнтам проведено ТУРП, 48 - ТУВП, 49 - ТУВРП, 28 - ТУІП. Cередньий об’єм передміхурової залози 62,2см3. Всім хворим проводилось максимальна андрогенна блокада (МАБ). Дослідження проводились в період з 2001 – 2005р. на базі кафедри урології,ЛОКЛ. Критерії оцінки ефективності лікування: 1)Qmax(через 1 міс. після операції); 2)IPSS(через 1 міс. після операції); 3)Повторна затримка сечовипускання протягом 1 тижня після проведеної операції; Результати:Таб.№1

Метод лікування Показник

ТУРП/99 хворих

ТУВП/48 хворих

ТУВРП/49 хворих

ТУІП/28 хворих

Qmax 18,82±4,46 мл./с.

14,25±3,24 мл./с.

14,9±3,2 мл./с.

15,54±4,04 мл./с.

IPSS 8,59±2,65 балів

8,84±3,06 балів

8,15±1,9 балів

8,81±2,95 балів

Повторна ГЗС протягом 1 тижня після операції

7 хв. - - -

Макрогематурія пр. 5 днів після операції

24 хв. – 24.2%

4 хв. – 8,3%

18 хв. – 36.7%

1 хв. – 2.8%

ТУР-синдром 1 хв. – 1%

- - -

Інфекії сеч. с-и 25 хв. – 25,3%

5 хв. – 10,4%

5 хв. – 10,2%

2 хв. – 7,1%

82

Висновок: Найбільш ефективним малоінвазивним хірургічним методом лікування гострої затримки сечі у хворих на РПЗ є трансуретральна резекція (ТУРП). Застосування ТУВП в порівнянні з ТУРП впливає на зниження таких показників як гематурія – 15,9%. Застосування ТУІП показана хворим з невеликим розміром передміхурової залози. Використання ТУВРП дозволяє якісно та ефективно усунути обструктивний с-м у хворих з розміром простати більше 80 см3 . ПЕРСПЕКТИВИ ХІРУРГІЧНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ОЖИРІННЯ Банадига Андрій Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Кафедра хірургії №1 Завідувач кафедри – проф. І.Я. Дзюбановський Науковий керівник - проф. І.Я. Дзюбановський Актуальність: Хірургічних аспектів лікування ожиріння – очевидна, оскільки консервативні методи в значній мірі – мало ефективні. Проблема морбідного ожиріння (МО) пов’язана з загрозою інвалідизації пацієнтів та зниженням тривалості життя, з розвитком супутніх захворювань. За прогнозами ВООЗ у 2015 р. у світі 2,3 млрд. дорослих матимуть надлишкову масу тіла, 700 млн -МО. МО є надзвичайно актуальним і для України: надмірну МТ мають 29,7% жінок та 14,8% чоловіків. Крайні форми МО не можуть бути подолані дієтою чи медикаментами. На даний час відомі 50 методик хірургічного лікування МО. Клінічний досвід їх запровадження – різний, однак здебільшого це результати лікування,оприлюднені відомими світовими центрами. Мета: Проаналізувати перспективи сучасних хірургічних методів лікування МО. Матеріали та методи: Питання вибору методу бариатричної операції при МО залишається предметом для дискусій. Через технічну простоту та низьку частоту ранніх ускладнень, бандажування шлунка (БШ)- є найбільш розповсюдженим. Однак, у віддаленому періоді у 7% -40% хворих виникають ускладнення, що можуть приводити до повторних операцій, а в 15-20% - вона недостатньо ефективна . Найбільш широко вживана (65%) в США ( Нью-Йорк) - операція шунтування шлунка (ШШ) . Порівнюючи результати та ризик БШ, ШШ і біліопанкреатичного шунтування (БПШ), зясували: ранні ускладнення спостерігались в 9% хворих після БШ, в 23% після ШШ,в 25% після БПШ . У зв'язку з цим, застосування комбінованих операцій у хворих з високим операційним ризиком є проблематичним. Результати: Показами до хірургічного лікування є: індекс МТ >40 кг/м2 впродовж 5 років; за наявності тяжкої супутньої патології (цукрового діабету ІІ типу, неконтрольованої артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності) - індекс МТ- 35 кг/м2 . Нашу увагу привернув метод поздовжньої (вертикальної) резекції шлунка ("Sleeve gastrectomy") . На даний час ми на етапі експерименту. Не має загальноприйнятої назви і тому її називають: повздовжня, лонгітудіальна, вертикальна, рукавна резекція шлунка або вертикальна повздовжня ексцізіона гастропластика. Операція передбачає повздовжнє вертикальне степлерне прошивання і пересічення стінки шлунка від антрального відділу (5 см проксимальніше воротаря по великій кривині) до кута Гіса та резекцію лівої частини шлунка (приблизно 70%), до якої входить частини антрального відділу, тіла та дна з боку великої кривини). Формується максимально звужена вздовж малої кривини шлункова трубка або "рукав", при цьому бандажування кукси шлунка не виконується. Висновки: Практика застосування «sleeve gastrectomy» - незначна, не вивчені віддалені результати, а тому вбачається доцільним виконати серію експериментальних операцій на тваринах, відстежити особливості післяопераційного періоду; щоб надалі апробувати ефективну методику в клініці.

83

ДОСВІД ОДНОЧАСНОЇ ДВОБІЧНОЇ ЧЕРЕЗШКІРНОЇ НЕФРОЛІТОТРИПСІЇ У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА СЕЧОКАМ’ЯНУ ХВОРОБУ Журавчак Роман Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра урології Завідувач кафедри – проф. Ю.Б. Борис Науковий керівник – проф. А.Ц. Боржієвський Актуальність: Білатеральний нефролітіаз – важке захворювання, яке спостерігається в 15-20 % випадків сечокам’яної хвороби (СКХ) та призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН). Малоінвазивні методи, такі як екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія (ЕУХЛ) та черезшкірна нефролітотрипсія (ЧНЛТ) дозволяють здійснювати доступ до чашково-мискової системи з мінімальною шкодою для функції нирки. Відкриті операції з приводу СКХ стали рідше використовуватись (Calvin, 2006). Їх частота знизилася до 2-5 %. Мета: Визначити безпечність та ефективність одночасної двобічної черезшкірної нефролітотрипсії при лікуванні хворих з двобічним нефролітіазом. Матеріали та методи: За період з березня 2004 року до жовтня 2012 року у відділенні урології Львівської обласної клінічної лікарні проведено 31 одночасну двобічну ЧШНЛ у хворих з двобічним нефролітіазом. з них 17 (54,8%) жінок та 14 (45,2%) чоловіків. Вік хворих становив від 19 до 83 років. Розміри конкрементів варіювали в межах від 0,8 до 9,0 см. Результати: Середня тривалість операції складала 120 хвилин (від 60 до 210 хв). 25 (80,6 %) пацієнтів були повністю звільнені від конкрементів в обох нирках. 2 (6,4%) пацієнти потребували 1 сеанс ЕУХЛ. Решта 4 (12,8%) пацієнти були заплановані на наступний етап ЧШНЛ. По одному доступу в нирку з кожної сторони було проведено в 22-ох (70,4%) хворих, один доступ з однієї та два доступи з другої сторони було виконано у 7-и (22,4%) хворих, 2-є (6,4%) хворих потребували 1 доступ з однієї сторони та три доступи з другої. Середній показник ліжко-дня становив 7 днів (від 3 до 13), з яких на післяопераційний період припадає 6,06 ліжко-днів (від 4 до 13), доопераційний ліжко день склав 0,96. В 2 (6,4%) випадках післяопераційна кровотеча, яка виникла була зупинена шляхом перетиснення нефростомічного дренажу. В 2-ох (6,4%) випадках спостерігалося загострення пієлонефриту, наявного незначного реактивного випоту в черевній порожнині та явищ динамічної кишкової непрохідності, які проліковані консервативно. В 1-му (3,2%) випадку протягом 3-ох днів виділялася сеча з нефростомічного каналу після видалення нефростоми. Виділення сечі припинилося після встановлення стенту. Незначне підвищення показників креатиніну в 2-ох (6,4%) хворих (150 мкМоль/л), які нормалізувалося протягом 2-ох діб при стандартній післяопераційна терапії. Висновки: Одночасна двобічна черезшкірна нефролітотрипсія є безпечним та ефективним методом лікування хворих двобічним нефролітіазом який дозволяє швидко ліквідувати камені в обох нирках. Ефективність одночасної двобічної ЧШНЛ становить 93,75%. Одночасну двобічну черезшкірну нефролітотрипсію слід застосовувати у хворих з компактними каменями, які прогнозовано піддаються швидкому усуненню.

84

ДОЦЕНТ ОРЕЛ ГЛІБ ЛЬВОВИЧ – ТАЛАНОВИТИЙ ХІРУРГ, ВЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ, ЯСКРАВА ОСОБИСТІСТЬ ЛЬВІВСЬКОЇ ХІРУРГІЧНОЇ ШКОЛИ Кощановський Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії №1 Завідувач кафедри – проф. І.Д. Герич Науковий керівник –доц. Б.В. Дибас Актуальність: Львівська хірургічна школа відома багатьма яскравими постатями, котрі внесли вагомий вклад в розвиток хірургічної науки України та світу. Однією із них є Гліб Львович Орел. Мета: Вивчити та дослідити наукову, педагогічну та лікувальну діяльність доцента кафедри факультетської хірургії Орла Г.Л., а також основні напрями його роботи та творчих пошуків. Матеріали та методи: Було проведено збір та обробку архівної документації, зокрема, здійснено аналіз друкованих праць. Опрацьовано матеріали особової справи та періодичних видань. Результати: Гліб Львович Орел – талановитий хірург, вчений, педагог, кандидат медичних наук, доцент кафедри факультетської хірургії, лауреат Державної премії України, народився 5 вересня 1939 року в м. Кяхта Бурятської АРСР. Після закінчення у 1963 році Львівського медичного інституту, пройшов трудовий шлях від лікаря відділкової лікарні Львівської залізниці до доцента кафедри факультетської хірургії. Закінчивши у 1967 році клінічну ординатуру, розпочав активну лікарську діяльність будучи ординатором 2-го хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні, де проявив себе як високий спеціаліст, оволодів всіма видами оперативних втручань на черевній порожнині, судинах, ендокринних залозах, постійно брав участь у наданні ургентної допомоги населенню міста та області. У 1973 році захистив кандидатську дисертацію «Холедохотомія в хірургії холециститу». З 1973 по 1979 рр. працював на посаді асистента кафедри факультетської хірургії, а з1981 року - доцента цієї ж кафедри. В колі наукових інтересів Орла Г.Л. були питання пов’язані з діагностикою та лікуванням захворювань печінки, жовчного міхура та жовчовивідних проток, підшлункової залози, зокрема, питання пластики при операціях на жовчовивідних шляхах та підшлунковій залозі, лікування постхолецистектомічного синдрому, ускладнень гострого панкреатиту, реабілітації хворих після операцій на органах черевної порожнини. Особисто та в співавторстві видав 47 наукових друкованих праць в профільних журналах, інформаційних листах, тезах конференцій, неодноразово виступав на республіканських з’їздах та конференціях. Багатогранність цієї особистості полягає в тому, що поряд з високим професіоналізмом, науковою далекоглядністю, нестандартним мисленням, його відзначали за людяність, відвертість, небайдужість до будь-яких питань, з якими до нього звертались. Як прекрасного педагога, його завжди оточували багато учнів, дисертантів, студентів. Життя Гліба Львовича Орла трагічно обірвалось 4 січня 1995 року. Висновки: Діяльність Гліба Львовича Орла важко переоцінити. Він допоміг тисячам людей. Залишилися жити прооперовані ним багато вдячних пацієнтів, яким його вправні руки і світлий розум, майстерність і талант повернули життя. Світла пам'ять про Гліба Львовича збережеться в наших серцях як приклад Людини, Хірурга, Вченого, Учителя.

85

КОРЕКЦІЯ ДИХАЛЬНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНИМИ ОБСТРУКТИВНИМИ ЗАХВОРЮАННЯМИ ЛЕГЕНЬ Іванов О.С. Молодих Д.О. Луганський державний медичний університет Кафедра анестезіології, реаніматології та екстренної медичної допомоги Науковий керівник - ас. Е.А. Діка Актуальність: Останнім часом змінилася і структура обструктивних захворювань легені в бік збільшення важких форм перебігу захворювання. Так, запальні захворювання з синдромом бронхообструкції та вираженою дихальною недостатністю (ДН) часто ускладнюються абсцесами, легеневою кровотечею, сепсисом і вимагають застосування методів інтенсивної терапії. Мета: оцінити результати комплексного лікування хворих з ХОЗЛ з урахуванням проведення санаційних бронхоскопій на фоні застосування циклоферону. Матеріали та методи: Під спостереженням знаходилося 105 пацієнтів у віці від 22 до 72 років із синдромом бронхообструкціі. Все пацієнти були розділені на 2 групи. Першу групу (60 осіб) склали хворі на хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ). Другу групу (45 осіб) - хворі з бронхоектатичної хворобою (БЕБ). Комплекс лікувальних бронхоскопій у хворих обох груп включав: аспірацію вмісту бронхів, по сегментарний лаваж стерильним розчином натрію хлориду або розчином «Декасан», що завершується введенням 4-6 мл розчину флуимуціла. До традиційної схеми лікування додавали циклоферон 2 мл 12,5% розчину внутрішньовенно за схемою. Результати: У результаті проведенного лікування отримано: вже після першого БАЛ відзначалося зниження в'язкості секрету, зменшення його кількості. До 3-й бронхоскопії наступало повне очищення сегментарних і субсегментарних бронхів від патологічного секрету у хворих 1 групи, ступінь запалення з ІІ - ІІІ знижувалася до І ступеня у 48 пацієнтів (80%). У хворих з БЕБ позитивний результат був досягнутий у 28 хворих (70%). Лише у 2 пацієнтів (5%) ступінь запалення не мала вираженої тенденції до регресу. Нормалізувалися і біохімічні показники бронхіального секрету. Кількість білказнизилась з 9,83 ± 1,21 г / л до 6,53 ± 0,68 г / л після 3 санації в 1 групі, і у 2 групі - з 11,03 ± 1,01 г / л до 8, 73 ± 0,43 г / л відповідно. Аналіз цитологічної картини бронхіального вмісту показав: в 1 групі вміст альвеолярних макрофагів збільшувався з 20,4% до 41,2%, кількість нейтрофілів знижувався з 52,3% до 30%, лімфоцитів - з 8,8% до 6,4%. У 2 групі пацієнтів: кількість макрофагів підвищувався з 18,4% до 27,2%, вміст нейтрофілів знижувалось з 54,4% до 38,7%, а лімфоцитів - з 6,8% до 4,0%. Виражений вплив місцева імуномоделююча терапія чинила на Т-популяцію лімфоцитів (кількість Т-клітин в бронхіальному секреті збільшилося на 10,6 ± 0,87% і 8,4 ± 0,22% відповідно по групах). Висновки: Застосування циклоферону, сприяє прискоренню зворотного розвитку запального процесу в дихальних шляхах, усунення бронхообструкції та ГДН. Використання лікувальних бронхологічних технологій в лікуванні пацієнтів з ХОБ і БЕБ у фазі загострення дозволяє підвищити ефективність купірування депресії імунітету, притаманного цій групі пацієнтів.

86

СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №2

Лекційна аудиторія кафедри хірургії №2 Четвер,18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. І.І. Кобза, проф. В.П. Андрющенко, проф. Ю.Я. Філь, проф. В.П. Федоренко, проф. Ю.Г. Орел, доц. А.І. Коваль, доц. Г.Ю. Єлісєєв, доц. Ю.С. Лисюк, доц. В.А. Магльований, ас. А.Ю. Філь Головуючі – Герич Гнат, Халак Світозар, Гураєвський Андрій ЛАПАРОСКОПІЧНИЙ СИМУЛЯТОР ДЛЯ ВІДПРАЦЮВАННЯ БАЗОВИХ ОПЕРАТИВНИХ НАВИЧОК Герич Гнат Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. І.В. Стояновський Актуальність: Майбутнє хірургії безперечно пов’язано з запровадженням малоінвазивних, у т.ч. – лапароскопічних, оперативних методик лікування більшості хірургічних захворювань. У зв’язку з цим існує реальна потреба у теоретичному засвоєнні знань і практичному відпрацюванні базових лапароскопічних навичок студентами і лікарями-хірургами. Найзручнішим, найпростішим і найефективнішим методом відпрацювання лапароскопічної техніки виконання операційних втручань різного рівня складності є регулярний тренінг з використанням лапароскопічних симуляторів (ЛС) – пристроїв, які дозволяють в умовах, максимально наближених до клінічних, безпечно виконувати базові лапароскопічні маніпуляції. Проте, такий спосіб засвоєння лапароскопічних технологій сьогодні є малодоступним для більшості українських медиків, що пов’язано з високою вартістю промислових версій ЛС, їх наявністю лише в окремих лапароскопічних тренінг-центрах з високою вартістю навчання і відсутністю будь-яких дешевих альтернатив. Мета: Розпрацювати та сконструювати бюджетну версію ЛС для відпрацювання базових лапароскопічних навичок і розробити принципи його власноручного виготовлення. Матеріали та методи: За результатами аналізу публікацій у медичних пошукових системах мережі Інтернет, присвячених питанням формування лапароскопічних оперативних навичок, сформульовано концепцію виготовлення ЛС. Розроблено технічне завдання, конструктивно-функціональні вимоги та технічні підходи до його виготовлення. Результати: Концепція виготовлення ЛС передбачала використання: 1) рівномірно затіненого закритого простору з жорсткими обмежуючими поверхнями, 2) імітацію на його верхній замикальній площині двох лапароскопічних портів для проведення в порожнину типових одноразових лапароскопічних інструментів, 3) автономного джерела рівномірного освітлення, 4) внутрішньопросвітної веб-камери для передачі відеозображення наживо на 5) пристрій для його відтворення. Враховуючи вихідні умови конструювання – бюджетну доступність і можливість власноручного виготовлення – в якості головних складових елементів ми використали доступні в торговій мережі матеріали: 1) контейнер з матового пластику, об’ємом 18,5 л, як прототип черевної порожнини, 2) шланг FIL-NO 1/2", 3/8", як прототип лапароскопічних портів, 3) ліхтар світлодіодний (LED), як джерело автономного освітлення, 4) відеокамеру SVEN IC – 920, як засіб відеотрансляції, 5) ноутбук з операційною системою Windows 7, як пристрій відтворення відеозображення за допомогою програми «Web cam companion». Конструювання ЛС було технічно простим, не вимагало багато часу і передбачало: додаткове затінення контейнера самоклейною плівкою, розміщення на його дні джерела світла, фіксацію веб-камери через проріз до верхньої частини проксимальної стінки контейнера з виведенням назовні USB порта, формування на межі проксимальної та середньої третини кришки двох отворів діаметром 10 мм,

87

в яких еластично фіксувалися імітатори портів. Орієнтовна ціна ЛС склала 460 грн. Апробація засвідчила, що ЛС дозволяє ретельно і безпечно відпрацьовувати базові лапароскопічні навички. Висновки: Розпрацьований ЛС є конструктивно простим, мобільним, зручним, бюджетним пристроєм, який легко можна виготовити власноруч. ЛС практично нічим не поступається відоми аналогам і дозволяє ефективно, регулярно і самостійно практикувати базові лапароскопічні навички. РОЛЬ ТА ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИПОТУ З ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ У ДІАГНОСТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНОМУ АЛГОРИТМІ ХВОРИХ З УРГЕНТНОЇ АБДОМІНАЛЬНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ Куновська Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – доц. В.А. Магльований, доц. В.В. Куновський Актуальність: Пошук методів, які сприяли б оптимізації діагностично-лікувальної програми хворих з ургентною абдомінальною патологією (УАП) є актуальною проблемою невідкладної хірургії та гінекології Мета: На основі ретроспективного аналізу результатів лікування пацієнтів з УАП, оцінити стан мікробіологічної картини патогенних збудників виділених з перитонеального ексудату хворих, провести верифікацією «мікробного дзеркала» з якісним та кількісним визначенням патогенного збудника. Матеріали та методи: Дослідження проведено в умовах клінічної міської лікарні швидкої допомоги м. Львова, та передбачало проведення статистичного аналізу результатів бактеріологічних обстежень (БО) випоту з черевної порожнини отриманих при первинному заборі у 315 пацієнтів з УАП. Серед усіх пацієнтів хворих з гострою хірургічною патологією було 285 (гострий апендицит – 108 випадків; кишкова непрохідність – 23; патологія підшлункової залози – 29; перитоніт – 96; холецистит – 31). У 30 випадках випіт у черевній порожнині був обумовлений гінекологічною патологією (аднексит – 16 випадків, пельвіоперитоніт – 6, сальпінгіт – 5, піометрит – 1 та сальпінгоофорит – 1). Вік пацієнтів коливався від 21±8 до 63±7 років. Результати: На підставі проведеного статистичного аналізу результатів БО ексудату з черевної порожнини констатовано: культивована патогенна мікрофлора у монокультурі зустрічалася у 166 спостереженнях (52,7%), у вигляді мікробних асоціацій – у 38 (12,06%). У 111 випадках (35,24%) росту патогенної флори не відзначено. Основними патогенним верифікованим чинником була E. Coli як у монокультурі (89 спостережень – 28, 25%), так у вигляді асоціацій - 38 (12,06 %). Значна відсоток припадав також на Staphуlococсus aureus - 20 (6,35 %), Pseudomonas aeruginosa - 12 (3,8 %), Enterobacter aerogenes - 7 (2,22 %), Citrobacter - 5 (1, 59 %), Str. групи D - 4 (1,27 %), Streptococcus haemolyticus - 5 (1,59 %), Staphylococcus epidermidis - 4 (1,27%), Enterococcus faecalis - 3 (0,95 %) і Streptococcus Pneumoniae - 6 (1,9 %). Частка інших монокультур не була статистично значимою. Серед мікробних асоціацій окрім асоціацій E. сoli, спостерігались асоціації Staphуlococсus aureus та Pseudomonas aeruginosa з грибами роду Candida – 7 випадків (2,22 %). Висновки: За даними БО ексудату черевної порожнини отриманого у хворих з гострою абдомінальною патологією, можна зробити наступні висновки: основними збудниками запального процесу є E.coli (28,25 %), Staphуlococсus aureus (6,35 %) та Pseudomonas aeruginosa (3,8 %). Бактерійна асоціація зустрічається у 12,06 %, з явним домінуванням мікробних асоціацій E.coli (8,25 %) та асоціації грибів роду Candida (2,22%).

88

СЕЛЕКТИВНЕ ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ МАЛИХ ДОЗ ТІЄНАМУ ТА ВАЗОПРОСТАНУ В ЛІКУВАННІ ГНІЙНИХ УРАЖЕНЬ СТОПИ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ Коленда К.Ю. Одеський національний медичний університет Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. С.О. Гешелін Науковий керівник – доц. В.Є. Вансович Актуальність: Гнійні ураження стопи є тяжким ускладненням цукрового діабету. Для успішного лікування таких хворих, окрім оперативного втручання, необхідно проведення терапії, спрямованної на покращення реологічних властивостей крові, а також ефективне антібактеріальне лікування. Мета роботи: Вивчення можливості та ефективності використання малих доз тієнаму та вазопростану при їх селективному внутрішньоартеріальному введенні. Матеріали та методи: Дослідження проводилось при лікуванні 25 пацієнтів в віці від 55 до 70 років із цукровим діабетом, ускладненим гнійним процесом на стопі. Тонкою канюлею здійснювали катетеризацію однієї з судин (гілки тильної артерії стопи, задньогомілкової артерії) із використанням мікросудинної техніки. З метою покращення локального кровотоку спочатку вводили вазопростан із розрахнуку 0,2 мл на 10 мл фізіологічного розчину 3 рази на добу. Ефективна, пригнічуюча мікрофлору доза тієнаму 3 рази на добу. В разі неможливості проведення катетеру на стопі, катетеризували одну з артерій гомілки. Дозу препаратів при цьому збільшували в 3 рази. Лікування також включало внутрішньоартеріальне введеня кокарбоксілази, солкосерилу, тренталу, інсуліну. Корекція вуглеводного обміну. Контрольну групу склали 45 хворих. Результати: У всіх 25 хворих, яким проводилось лікування за даною методикою, вдалось зберігти кінцівку. Летальних випадків не було. З 45 хворих контрольної групи у 5(11,1%) в зв’язек з прогресом гнійного процесу виконана ампутація. Померло 2 пацієнта (4,4%). Висновки: Селективне внутрішньоартеріальне введення малих доз вазопростану та тієнаму істотно покращує результати лікування гнійних уражень стопи у хворих на цукровий діабет, значно знижує вартість лікування за рахунок зменшення дози препаратів. РОЛЬ ТА ВПЛИВ ПАТОГЕННОЇ МІКРОФЛОРИ НА ПРОЦЕСИ ЗАГОЄННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ РАНИ У РАННІЙ ПЕРИОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД Рижковський В.О. Куновська О.В. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри - проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник - доц. В.В. Куновський Актуальність: Профілактика ранових ускладнень у ранньому післяопераційному періоді продовжує залишатись важливою та актуальною проблемою. У значній мірі цю проблему можна розділити на два взаємопов’язані фактори – характер мікрофлори, який домінує у рані, або «мікробне дзеркало» та адекватність периопераційної антибактерійної терапії. Мета: На основі статистичного аналізу результатів бактеріологічних досліджень (БД) ранових виділень провести визначення характеру мікрофлори (якісне та кількісне визначенням патогенного збудника) з урахуванням чутливості верифікованої мікрофлори до ряду антибактерійних середників. Матеріали та методи: Основу дослідження склали результати лікування 68 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в клінічній міській комунальній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. Статистичному аналізу піддано результати бактеріологічних досліджень ранових виділень, забір яких проводився на 3 добу від моменту проведення

89

оперативного лікування. Для БД був використаний біологічний матеріал (виділення по дренажам) забраний в асептичних умовах у хворих з гострою абдомінальною патологією (гострий апендицит, гострий холецистит, перфоративна виразка шлунку та 12 палої кишки, перитоніт, кишкова непрохідність). Проведене БД передбачало видову верифікацію культивованих колоній з визначенням їх чутливості до ряду антибактерійних препаратів. Результати: За результатами проведених БД стверджено ріст колоній St. Aureus як у монокультурі (26; 38,2%), так і у вигляді мікробних асоціацій (42; 61,8%). Серед загалу досліджень домінували асоціації колоній St. Aureus з St. Epidermidis (18; 42,8%), Str. Haemoliticus (7; 16,7%) та E.coli (11; 26,2%). Pr. vulgaris (3; 7,1%), Pr. Rettgeri (1; 2,4%), Klebsiella pneumoniae (1; 2,4%) та Pseudomonas aeruginosa (1; 2,4%). Верифіковані колонії патогенної мікрофлори були чутливими ряду до антибактерійних середників, а саме у 37% спостережень до цефалоспринів ІІІ покоління (цефотаксим, цефоперазон, цефтріаксон), гентаміцину (27%) та у 69% спостережень до карбапенемів (іміпенем, меропенем).Слід вказати, що дана мікробіологічна картина відрізнялась від результатів БД ексудату отриманого безпосередньо під час проведення оперативного лікування або безпосередньо на момент поступлення хворих, оскільки при цих дослідженнях стверджено домінування E.coli у монокультурі (47%) або у поєднанні з Citrobacter freundi (14%) та Enterobacter aerogenes (12%). Висновки: Проведене дослідження дозволило констатувати, що флора отримана при БД ранових виділень на 1 та 3 добу від моменту проведення оперативного втручання значно змінюється. У процесі лікування (3 доба) домінуючою мікрофлорою стає St. Аureus, як у монокультурі, так і у асоціаціях. Враховуючи проведене дослідження антибактерійна терапія периопераційного періоду повинна проводитись з урахуванням отриманих даних, що буде сприяти покращенню результатів лікування. ДІАГНОСТИКА ГОСТРОГО АПЕНДИЦИТУ У ВАГІТНИХ ЖІНОК Мота Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії № 2 Завідувач кафедри – проф. І.І. Кобза Науковий керівник – проф. В.П. Федоренко

Актуальність: Гострий апендицит – це підступне з точки зору діагностики і дуже небезпечне за ускладненнями захворювання. Своєчасна діагностика гострого апендициту значно утруднена на тлі вагітності, гінекологічних захворювань, а також патології нирок, сечовидільної, травної систем тощо. Якими б не були клінічна картина і абдомінальні вияви у вагітних жінок, завжди варто пам’ятати про можливість гострого апендициту. Мета: Оцінити результати клінічного обстеження та лабораторних показників за шкалою Alvarado А. (1986), інструментальних, морфологічних досліджень, інтраопераційних спостережень в діагностиці гострого апендициту у вагітних жінок. Матеріал та методи: Проаналізовано результати клінічного обстеження, лабораторних показників за шкалою Alvarado А. (1986), інструментальних, морфологічних досліджень, інтраопераційних спостережень в діагностиці гострого апендициту у 126 вагітних жінок ( середній вік 24,0±0,8 року, середня тривалість вагітності 22,9±1,3 тижнів), яких госпіталізували у перше хірургічне відділення Львівської обласної клінічної лікарні протягом 2007 – 2012 років. На першому триместрі вагітності були – 17, другому – 71 і третьому – 38 жінок. Першу вагітність спостерігали у 85, другу – у 30, третю – у 10, четверту – у однієї жінки. Гінекологічні захворювання (кіста яєчника, ерозія шийки матки тощо )мали місце у 26, нефропатія − у 34, з боку травної системи – у 39 випадках. Для порівняльного аналізу всіх вагітних жінок поділено на дві групи. До першої групи включили 61 вагітну жінку (середній вік 24,0±1,1 року, середня тривалість вагітності 22,0±2,2 тижнів), прооперовану з приводу гострого апендициту, підтвердженого інтраопераційно та результатами морфологічного дослідження (катаральний – 18, флегмонозний – 36, гангренозний – 3, перфораційний - 4); до другої, контрольної групи, – 65

90

вагітних жінок ( середній вік 23,8±1,1 року, середня тривалість вагітності 23,8±1,6 тижнів), у яких діагноз гострого апендициту не підтвердився. Результати: Середня величина пунктів шкали Alvarado А. (1986) в діагностиці гострого апендициту становила 7,26±0,33 – у 61 вагітної жінки першої групи, оперованої з приводу гострого апендициту, підтвердженого інтраопераційно та результатами морфологічного дослідження і 4,54±0,43 – у 65 жінок другої групи, у яких діагноз гострого апендициту не підтвердився ( р<0,05 ). Висновки: Комплексна оцінка результатів клінічного обстеження, лабораторних показників за критеріями шкали Alvarado А. (1986) та інструментальних досліджень дозволила діагностувати гострий апендицит у 61 з 126 вагітних жінок, що було підтверджено інтраопераційно та при морфологічному дослідженні препаратів червоподібного відростка. МЕТА-АНАЛІЗ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ТА ВІДКРИТОЇ ГЕПАТЕКТОМІЇ Павлишин Роксолана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії №2 Завідувач кафедри – проф. І.І. Кобза Науковий керівник – ас. М.Б. Соловій Актуальність: Лапароскопічні методи оперативних втручань впроваджені при багатьох захворюваннях органів черевної порожнини, проте, досліджень їхньої ефективності при пухлинах печінки є небагато. Мета: Порівняти лапароскопічний та відкритий спосіб резекції печінки у пацієнтів з її злоякісними пухлинами. Матеріали та методи: Проведено пошук та аналіз бази МEDLINE, за словами «лапароскопічна гепатектомія», «лапароскопічна резекція, гепатоцелюлярна карцинома». Знайдено та вивчено 58 робіт, опублікованих з 2002 по 2012 рік, з них 9 нерандомізованих досліджень, які і було вивчено. Статистичне опрацювання результатів проведено з визначенням відношення шансів (OR) у відповідності з довірчим інтервалом (CI) 95%. Результати: Дев’ять нерандомізованих досліджень склали загалом 954 пацієнти, з яких у 548(57,4%) була проведена лапароскопічна гепатектомія (ЛГ) та у 406(42,5%) відкрита гепатектомія (ВГ). Тривалість операції була оцінена в сімох дослідженнях – 235хв проти 185хв у (ВГ); p<0,05 OR: 1,18, 95% СІ(1,08 до1,30); середня втрата крові була оцінена в сімох дослідженнях – 181мл проти 339мл у (ВГ); p<0,05 OR: 0,52, 95% СІ(0,47 до 0,57). Перебування в стаціонарі було оцінено у сімох дослідженнях, середня кількість днів у (ЛГ) – 4, у (ВГ) -7 днів, p<0,05 OR: 0,87, 95% СІ(0,55 до 1,37); післяопераційні ускладнення були оцінені в трьох дослідженнях, частіше зустрічались у (ВГ) – 31% проти 10,5% у (ЛГ); p<0,05 OR: 0,53, 95% СІ(0,35 до 0,81). Висновки: Лапароскопічна гепатектомія є ефективним та безпечним методом оперативного лікування пацієнтів з пухлинами печінки, та в порівнянні з відкритими операціями має переваги у меншій інтраопераційній крововтраті, коротшому перебуванні в стаціонарі та меншої кількості післяопераційних ускладнень.

91

ДIАГНОСТКА ТА ЛIКУВАННЯ ГIПЕРТРОФIЧНОЇ КАРДIОМIОПАТІЇ Вавак Магдалена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії №2 Завідувач кафедри – проф. І.І. Кобза Науковий керівник – доц. Г.Ю. Єлісєєв Актуальність: Щорічно від серцево судинних захворювань людство втрачає понад 14,3 млн чоловік, летальність пов’язана з наявністю комбінованих кардіалних та коронарних патології становить відповідно від 0,6% до 1%. Гіпертрофічна кардіоміопатія (ГК)- генетично детермінована патологія кардіоміоцитів, частота якої сягає від 0,2 до 1,1% випадків. В понад 50% випадків діагностується асиметричну гіпертрофію базальної частини міжшлуночкової перегородки, що в поєднанні із систолічним прогинанням передньої стулки мітралного клапана, призводить до виникнення обструкції вихідного тракту лівого шлуночка (ЛШ) та створенням субаорталного градієнту тиску між вихідним трактом та аортою. Гіпертрофічна кардіоміопатія є причиною одной з найбільш поширених аномалій коронарних артерій, так званих м’язових містків (ММ), поширеність якої дорівнює 5%. Компресія судин при інтрамуралному проходженні коронарних артерій призводить до порушення перфузії міокарда та виникнення вираженої ішемічної симптоматики, яка нерідко має летальні наслідки. Мета: Демонстрація клінічного випадку діагностики та лікування пацієнтки з діагнозом: Гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Недостатність мітралного клапана. Сегментарне звуження передніої міжшлуночкової артерії за рахунок м’язевого містка. ХНК 2-Б стадія. Матеріали та методи: Пацієнтка Д., 33 роки, 05.12.2012 року поступила в кардіохірургічне відділення ЛОКЛ зі скаргами на відчуття стискаючого загрудинного болю та задишки підчас фізичного навантаження. З метою встановлення діагнозу пацієнтку скеровано на стаціонарне лікування та дообстеження. Проведено наступні діагностичні обстеження: ЕхоКГ - асиметрична гіпертрофія міжшлуночковоі перегородки 2,3 см (N 0,6-1,1 см), потовщення стінки ЛШ 1,4 см (N 0,6-1,1 см), помірну недостатність (++) мітрального клапана, внаслідок систолічного прогинання передньої стулки. Максимальний градієнт тиску вихідного тракту ЛШ 150 мм.рт.ст. Висновок: Асиметрична гіпертрофія міжшлуночковоі перегородки з стенозом вихідного тракту ЛШ. ЕКГ - Виражена гіпертрофія ЛШ з ознаками перенавантаження. Магнітно резонансна томографія серця - Помірна дилатація лівого передсердя. Асиметричне потовщення міжшлуночковоі перегородки понад 18 мм в базалному відділі. Заключення: Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Помірна дилатація лівого передсердя. Коронарографія - Лівий тип. Ліва коронарна артерія: м’язевий місток в медіальні ділянці передніої міжшлуночкової артерії, який критично стенозує просвіт артерії. На основі отриманих результатів встановлено діагноз гіпертрофічної кардіоміопатії та рекомендовано оперативне лікування. Результати та висновки: Використання сучасних методів діагностики серцевої патології дозволяє оптимізувати лікування такої складної патології як гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та сегментарним звуженням міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії за рахунок м’язевого містка.

92

МЕТА-АНАЛІЗ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ТА ВІДКРИТОЇ РЕЗЕКЦІЇ ЕНДОКРИННИХ ПУХЛИН ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ Баран Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії Завідувач кафедри – проф. І.І.Кобза Науковий керівник – ас. М.Б.Соловій Актуальність: Малоінвазивний метод в хірургії широко застосовується при багатьох хірургічних захворюваннях, проте результати лапароскопічних втручань при ендокринних пухлинах підшлункової залози публікуються тільки в малій кількості. Мета: Виявити і порівняти лапароскопічні резекції ендокринних пухлин підшлункової залози з відкритим методом оперативних втручань. Матеріали та методи: Виконано пошук баз данних Medlinе за словами «лапароскопічні резекції, ендокринних пухлин підшлункової залози». Знайдено 52 документи опубліковані з 2000 року по 2012 рік, з них 4 нерандомізованих дослідження, які і були вивчені. Статистичне опрацювання результатів проведено з вивчення відношенням шансів (OR) у відповідності з довірчим інтервалом (СІ), Результати: Чотири нерандомізованих дослідження містили загалом 384 пацієнти, з них – 81 лапароскопічним методом, та 303 – відкритим. Не було жодного випадку післяопераційної летальності. Середній час операцій був оцінений в трьох дослідженнях та становив 154 хв. у групі лапаросконічних резекцій проти 198 хв. у групі відкритих p<0.05 OR: 1.89; 95% ДІ (1.016-3.550). Середнє перебування в стаціонарі були оцінені в трьох дослідженнях - 16 днів у групі лапароскопії проти 17 днів у групі відкритих резекцій; p<0.05 OR: 1.25; 95% ДІ (0,823-1,898). Частота після операційних фістул підшлункової залози була значно вища у відкритій групі - 60.69%, ніж у лапароскопічній групі 26,5%; p<0.05 OR: 0.55; 95% ДІ (0.402-0.777). Висновки: Лапароскопічна резекція ендокринних пухлин підшлункової залози є можливою та безпечною, з деякими перевагами в тривалості операції, перебування в стаціонарі та частоти утворення панкреатичної нориці. РИЗИК ГІПЕРПЕРФУЗІЇ ПРИ АНОМАЛІЯХ ВІЛІЗІЄВОГО КОЛА Бец Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії№2 Завідувач кафедри - проф. І.І. Кобза Науковий керівник – ас. Р.І. Трутяк Актуальність: Аномалії Вілізієвого кола є поширені серед пацієнтів з атеросклерозом сонних артерій. Їх частота може сягати 80% у пацієнтів, що перенесли ішемічний інсульт. Мета: виявлення впливу особливостей будови Вілізієвого кола на лікування пацієнтів з ураженням сонних артерій. Матеріали та методи: Протягом 2012 року у відділенні судинної хірургії ЛОКЛ прооперовано 118 пацієнтів. У дослідження ввійшли 42 хворих,яким до операції виконували магнітно-резонансну томографію за допомогою 1,5 Т Excelart Vantage Toshiba Medical System (Японія) для візуалізації структури тканини головного мозку. Для оцінки стану Вілізієвого кола використовували програму безконтрастної візуалізації інтракраніальних судин. За результатами дослідження хворих було розділено на три групи. До першої групи увійшли 20 пацієнтів, у яких Вілізієве коло було замкнуте. До 2 групи – 15 хворих із порушенням Вілізієвого кола, зумовленим ураженням лише одної артерії. До 3 групи – 8 хворих із агенезією/оклюзією 2 і більше артерій Вілізієвого кола. За статтю, віком, супутніми захворюваннями групи не відрізнялися. Результати: У післяопераційному періоді у 10 пацієнтів спостерігалися клінічні ознаки гіперперфузії. Ми діагностували гіперперфузію на основі клінічних проявів спільно із

93

неврологами та за допомогою дуплексного визначення збільшення швидкості кровотоку по середній мозковій артерії більше, ніж у два рази. Найчастішими скаргами у ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів з ознаками гіперперфузії були іпсілатеральні головні болі, що спостерігалися у 6 пацієнтів (60%). У 4 (40%) хворих гіперперфузія проявлялася нудотою, у 2 (20%) – блювотою. Порушення свідомості спостерігалося у 2 (20%) випадках, післяопераційні судоми – 1 (10%). Дані симптоми розвивалися протягом від декількох хвилин після інтраопераційного відновлення кровотоку до 3 діб після операції. Так у першій групі таких пацієнтів було 4, що склало 20%. У другій групі гіперперфузія спостерігалася у 3 (20%) хворих. Із 8-ми хворих третьої групи, у 3-х (37,5%) констатували післяопераціну гіперперфузію головного мозку. Висновки: Ураження двох і більше артерій Вілізієвого кола знижує копменсаторні можливості ішемії головного мозку та підвищує ризик розвитку гіперперфузії після реконструкцій на сонних артеріях. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ПЕРЕЛОМАМИ ПРОКСИМАЛЬНОГО МЕТАЕПІФІЗУ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ КОНСТРУКЦІЯМИ PFN Борисовський Володимир Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра травматології та ортопедії Завідувач кафедри - проф. Ю.Я. Філь Науковий керівник - ас. А.Ю. Філь Актуальність: Переломи проксимальної частини стегнової кістки складають 25 % від всіх переломів. Консервативні методи лікування (скелетне витягання,та деротаційна пов’язка Кейфера та ін..), не створюють необхідних умов для репозиції, фіксації відламків та консолідації перелому. Зрощення відбувається тільки в 10-12% випадків,а в наслідок довготривалого ліжкового режиму летальність доходить до 21,2 %,тому основним методом лікування цих переломів є оперативний конструкціями PFN. Мета: Обгрунтувати ефективність застосування методики малоінвазивного та малотравматичного остеосинтезу переломів проксимального метаепіфізу стегнової кістки конструкціями PFN з повноцінною реабілітацією. Методи та матеріали: За період 2008 – 2012 років на лікуванні знаходилось 142 хворих з переломом проксимальної частини стегнової кістки .Оперативне лікування виконали у 132 хворих, консервативне – у 10,середній вік 67,5 років.Для остеосинтезу при через- та підвертлюгових переломах використовували: кутові пластини (90-130 гр.) – у 21 (24 %), фіксатор DHS – у 36 (40%), короткий реконструктивний цвях 16 (18%) довгий реконструктивний цвях 8 ( 9%), Гамма-цвях – у 5 (6%), хворих. Тотальне ендопротезування кульшового суглоба при черезвертлюгових переломах виконано у 2 (2%), субтотальне – у 1(1 %) хворого. Стан здоров’я пацієнта до операції оцінювали по даним клінічного, параклінічного обстеження, заключення терапевта, а також спеціалістів вузького профілю(по показах). Тільки 20 (23%) постраждалих були соматично здоровими,а у решти 68 (77 %) пацієнтів зареєстровано різні супутні патології, характерні для хворих похилого та старечого віку.Також використовувалися контрольні рентгенограми; оцінку кульшового суглобу використовували шкалу Гаріс. Результати: Пацієнти,які отримали лікування:- конструкціями PFN- shot(21хворий) відмінні-17,добрі-2,задовільні-2,незадовільні-0; -Конструкціями PFN-long(8хворих) відмінні-6,добрі-1,задовільні-1,незадовільні-0. -Кутова пластинка(21хворий)відмінні-4,добрі-6,задовільні-7,незадовільні-4. -DHS(36 хворих)відмінні-15,лобрі-7,задовільні-9,незадовільні-5. -Деротаційний чобіток(10хворих)відмнні-0,добрі-0,задовільні-4,незадовільні-6. Висновки: 1.Хірургічне лікування людей з проксимальним переломом стегнової кістки дозволяє скоротити тривалість ліжкового режиму, відновити опірність кінцівки, дає можливість ранньої вертикалізації та реабілітації хворих. 2. PFN забезпечує мініінвазивне оперативне втручання, дозволяє стабільно фіксувати відламки, мінімізує втрату кісткової маси при введенні шийкових гвинтів, також PFN є динамічною

94

стегновою системою, яка забезпечує зрошення відламків завдяки постійній міжвідламковій компресії. 3. Малотравматичність та можливість індивідуального підбору фіксатора розширюють покази до оперативного лікування хворих старечого віку. 4. Закритий інтрамедулярний остеосинтез при переломах через-та підвертлюгової ділянки конструкцією РFN, в порівнянні з відкритими оперативними методиками лікування, дозволяє отримати кращі результати - загоєння рани, швидшої вертикалізації та опороздатності кінцівки, ранньої функціональної реабілітації. 5. Первинна алопластика кульшового суглобу при через-та підвертлюгових переломах на фоні дегенеративно-дистрофічних захворювань кульшового суглобу є методом вибору, що особливо важливо при лікуванні осіб старшого віку.

ЕМБОЛІЗАЦІЯ ЯК МЕТОД ВИБОРУ ПРИ УСКЛАДНЕННЯХ ВОГНЕПАЛЬНОГО ПОРАНЕННЯ КЛУБОВОЇ ДІЛЯНКИ (ОПИС КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ) Халак Світозар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Наукові керівники – доц. Ю.С. Лисюк, ас. М.Р. Бубняк Актуальність: Емболізація - один з сучасних напрямків оперативного лікування, спрямований на припинення кровопостачання певної ділянки, в тому числі для зупинки кровотечі. Мета: Продемострувати особливості клінічного перебігу, діагностики та лікування методом емболізації ускладнення вогнепального поранення клубової ділянки на основі вивчення клінічного випадку. Матеріали та методи: Ретроспективно проаналізовані матеріали історії хвороби пацієнта М., який знаходився на стаціонарному лікуванні в КМК ЛШМД м.Львова. Результати: Хворий госпіталізований через 40 днів після вогнепального поранення зі скаргами на розпираючі болі в правій сідничній ділянці, підвищення температури тіла. При огляді – у верхньому латеральному квадранті правої сідниці визначається напружений болючий інфільтрат розміром 15x13 см без гіперемії шкіри; в центрі інфільтрату рубець 3x4 мм (вхідний отвір кулі). На рентгенографії – наявне металічне стороннє тіло ділянки тазу розміром 5x5 мм. Попередній діагноз: абсцес правої сідничної ділянки, нагноєна гематома. Ургентно в умовах операційної виконано діагностичну пункцію, під значним тиском виділялася лізована кров, (потрактовано свідченням триваючою артеріальної кровотечі), рану було тампоновано та зашито для вирішення подальшої тактики. В післяопераційному періоді хворий консультований судинним хірургом, який у висновку вказав про псевдоаневризму в правій сідничній ділянці та рекомендував виконати ангіографію з подальшою емболізацією артерій притоку до псевдоаневризми. В подальшому (43-й день після поранення) з діагностично-лікувальною метою виконано периферійну ангіографію : в проекції лівої нижньої сідничної артерії візуалізовано в двох проекціях кулю і біля неї – перепад діаметру артерії (найімовірніша причина кровотечі). В артерію введено 20 пінополіуретанових емболів розмірів 1,5 – 2 мм і 5 фрагментів конусоподібної спіралі типу Гіантурко; кровоплин по артерії припинено. Післяопераційний період з позитивною динамікою, на 6-у добу виконано ревізію та дренування гематоми правої сідниці: рана чиста, ознак некрозів та кровотечі немає. Через 11 діб після емболізації у задовільному стані виписаний на амбулаторне лікування. Висновки: Емболізація гілок клубової артерії - ефективний метод зупинки кровотечі при ураженні судин глибокої локалізації.

95

ВІДЕОЛАПАРОСКОПІЧНА ФУНДОПЛІКАЦІЯ ЗА НІССЕНОМ ЯК МЕТОД ВИБОРУ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З ГАСТРОЕЗОФАГАЛЬНОЮ РЕФЛЮКСНОЮ ХВОРОБОЮ Гураєвський Андрій-Дмитро Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургії та ендоскопії ФПДО Завідувач кафедри – проф. Б.О. Матвійчук Науковий керівник – ас. А.Р. Стасишин Актуальність: Згідно Монреальського консенсусу (2006) гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) означують як «стан, що виникає при рефлюксі шлункового вмісту і спричиняє певні «турбуючі» симптоми і/або ускладнення». Симптоми вважаються «турбуючими», якщо вони негативно впливають на самопочуття людини. ГЕРХ вже довший час визнають за серйозну проблему охорони здоров’я. Печія уражає майже 2/3 здорових осіб у США протягом їх життя і є причиною 4–5 млн. візитів до лікарів щороку. У 50–95% випадках ГЕРХ асоціюється з грижами стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) і становить великий ризик виникнення таких ускладнень, як шлунково-стравохідні виразкування та кровотечі, метаплазії, стриктури, перфорації, компресії органів середостіння. Сьогодні виконання відеолапароскопічних антирефлюксних операцій є методом вибору лікування хворих з ГЕРХ. Мета: Проаналізувати результати виконання відеолапароскопічної фундоплікації за Ніссеном як методу вибору хірургічного лікування пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою: ретроспективне дослідження. Матеріали та методи: Проаналізовано результати лікування 140 пацієнтів з ГЕРХ (84 чоловіків, середній вік – 47 років, ІМТ– 29 кг/м2), які прооперовані у клініці хірургії ФПДО протягом 2005–2012 р.р. Аналізували скарги хворого, анамнез захворювання, загальноклінічні аналізи, дані езофагогастродуоденоскопії, 24 год. стравохідної рН-метрії, рентгеноскопії шлунково-кишкового тракту та грудної клітки, ультразвукового обстеження органів черевної порожнини, комп’ютерної томографії, доплєрографії, ЕхоКГ, функції зовнішнього дихання. Стандартизоване опитування та анкетування пацієнтів проводили за допомогою шкали DeMeester та розрахунку індексу якості життя (Gastro Intestinal Quality of Life Index). Результати: Серед усіх обстежених рефлюкс-езофагіт ступеня А був у 5 пацієнтів (3,6%), ступінь В – 81 (57,9% ), ступінь С – 47 (33,5%), ступінь D – 7 (5,0%) осіб згідно Лос-Анжелеської класифікації. Грижу стравохідного отвору діафрагми діагностовано у 131 (93,6%) хворих. Відеолапароскопічна крурорафія з фундоплікацією за Ніссеном виконана всім хворим. Виконували наступні етапи операції: 1) мобілізацію нижнього сегменту стравоходу; 2) ідентифікацію почергово правої і лівої ніжок діафрагми; 3) виділення n. vagus; 4) мобілізацію дна шлунка шляхом пересічення коротких судин шлунка; 5) звуження стравохідного отвору зшиванням ніжок діафрагми (2-3 зет подібні шва); 6) формування антирефлюксної манжети за рахунок переміщення дна шлунка поза стравоходом і зшивання його навколо нижнього сегмента стравоходу за допомогою трьох вузлових швів один із захопленням стравоходу. Середня тривалість операції становила 100±25 хвилин. Серед інтраопераційних ускладнень було ушкодження селезінки з кровотечею у 3 пацієнтів (2,1 %), післяопераційний період ускладнювався пневмотораксом у 2 (1,4 %) хворих. Не було жодного випадку міграції антирефлюсної манжети, післяопераційних гнійно-септичних чи тромбоемболічних ускладнень, конверсій та повторних операційних втручань. Середня тривалість перебування хворого в стаціонарі становила 3 дні. Висновки: 1. Грижу стравохідного отвору діафрагми діагностовано у 131 (93,6%) пацієнта з ГЕРХ; 2.Відеолапароскопічна крурорафія з фундоплікацією за Ніссеном є безпечною та ефективною антирефлюксною операцією при ГЕРХ.

96

СЕКЦІЯ АКУШЕРСТВА І ГІНЕКОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри акушерства та гінекології Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. Л.Б.Маркін, проф. В.М. Беседін, доц. О.В.Шахова, доц. І.М.Анісімова, доц. О.М. Жемела, доц. О.С.Паєнок, доц. О.О. Коритко, доц. Г.Я.Кунинець, доц. О.В. Беседін Головуюча – Винник Олеся ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК ХВОРИХ МІАСТЕНІЄЮ Негрич Назар Негрич Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – доц. О.М. Жемела Актуальність: Міастенія – автоімунне захворювання нервової та м’язової системи, яке проявляється м’язовою слабкістю та патологічною стомлюваністю, внаслідок утворення автоантитіл до рецепторів ацетилхоліну або м’язово-специфічної кінази, які знаходяться в міоневральному синапсі. Хворіють переважно жінки ( вдвічі частіше за чоловіків) в репродуктивному віці – з 20-30 років, рідше – з дитинства. Захворюваність складає 1-3 випадки на 100000 населення,а поширеність – 7-20 випадків на 100000 населення. Ця важка, інвалідизуюча недуга може спричинити такі серйозні наслідки, як невиношування вагітності, народження хворої дитини, перинатальна загибель плода, смерть самої жінки. На сьогодні в Україні не має чітких протоколів ведення вагітних жінок з міастенією, що була діагностована до чи під час вагітності. Мета: Проаналізувати та оцінити основні принципи лікування міастенії у вагітних; обрати найбільш безпечні та ефективні методи для використання у клінічній практиці. Матеріали та методи: Під спостереженням знаходилась пацієнтка: вік 30 років, вагітність 3-тя, термін – з 30-го тижня вагітності. У віці 18 років, пацієнтці було встановлено діагноз: міастенія, генералізована форма і призначено лікування інгібіторами ацетилхолінестерази. В 20 років, перебуваючи на 3-му місяці вагітності, хворій виконали тимектомію; на 5-му місяці поточної вагітності, з ознаками гіпертонусу матки, виникли передчасні пологи двійнею (обидві дитини померли на першій добі). В 28 років: ІІ вагітність, самовільний викидень у терміні 5-6 тижнів. З моменту встановлення діагнозу міастенії і до 5-го місяця ІІІ вагітності пацієнтка вживала інгібітор ацетилхолінестерази (калімін). Результати: Вагітність створює певні зміни у всьому організмі і зокрема в імунній системі, яка опосередковує автоімунні процеси. Міастенія – не виняток: у більшості вагітних, з початку і до закінчення вагітності, спостерігається ремісія захворювання. Однак можливе утримування або й наростання симптомів міастенії. Тоді вагітність рекомендують переривати у будь-якому терміні. Хоч жінка може відмовитись від цього і тоді потрібно правильно вибрати методику ведення хворої. А саме розпочати лікування преднізолоном, протягом усієї вагітності. Потрібно дуже обережно призначати антихолінестеразні препарати вагітним, і лише тим, які ще до вагітності їх приймали, що пов’язано з частою появою загрожуючого аборту. Тимектомія – етіопатогенетичний метод лікування, який дає хороший емпіричний результат, але він настає не відразу(інколи через десятки років). Імуносупресивні препарати, а саме цитостатики, є дуже ефективні, але через значні побічні ефекти вагітним не призначаються. Хороший ефект отримують від застосування короткодіючої імунотерапії: внутрішньовенного імуноглобуліну та плазмаферезу, хоч тривалість використань цих методів є обмеженою. Висновки: 1.У хворих міастенією вагітність значно моделює перебіг захворювання - як правило, наступає ремісія. 2.Вагітність варто дозволяти жінкам, яким була проведена тимектомія з хорошим ефектом (ремісія більше 2 років) або тим, що лікуються кортикостероїдами. 3.Базові

97

препарати лікування міастенії, особливо антихолінестеразні, повинні обмежено використовуватись у вагітних. ВПЛИВ ПРОЛАКТИНУ НА РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ’Я ЖІНКИ Піган-Росоловська Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – доц. І.М. Анісімова Актуальність: В структурі жіночого непліддя ендокринні фактори займають друге місце, причому, найчастішою причиною є гіперпролактинемія. Серед пацієнток з аменореєю гіперпролактинемія зустрічається у 25% випадків. У 50-60% випадків стійкого підвищення секреції пролактину і порушення репродуктивного здоров’я є пролактинсекретуючі пухлини гіпофіза. За даними досліджень, комплексна поетапна терапія гіперпролактинемії сприяє відновленню репродуктивної функції у 20-40% пацієнток. Мета: Оцінити результати клінічного обстеження, лабораторних, інструментальних досліджень у жінок з первинним непліддям. Матеріали та методи: Проаналізовано результати клінічного обстеження, лабораторних та інструментальних досліджень 10 жінок (віком від 23 до 36 років), які звернулись з приводу непліддя. Для верифікації діагнозу проводилось визначення базального та стимульованого (метоклопрамід, 10 мг) рівня пролактину, комплексне клініко-гормональне дослідження, магнітно-резонансна томографія головного мозку. При гіперпролактинемії органічного генезу характерним є порушення менструального циклу по типу оліго/аменореі, в той час, як у пацієнток з функціональною гіперпролактинемією менструальний цикл, як правило, збережений. З метою з’ясування особливостей гормональних взаємозв’язків у пацієнток з гіперпролактинемією проводилось визначення в плазмі крові базальних концентрації гіпофізарних гормонів І фази менструального циклу, гормонів щитоподібної залози та гормонів наднирників. Результати: В результаті клінічного спостереження нами порівняно два клінічні випадки непліддя, які супроводжувались змінами рівня секреції пролактину. Пацієнтка К., 39 років. Первинне непліддя 3 роки, діагностовано недостатність лютеїнової фази, проводилось лікування (цикло-прогенова) без ефекту. Чоловік 39 років. Обстежений, спермограма в межах норми. При обстеженні: Галакторея не виявлена. Гіпофізарні гормони І фази менструального циклу та гормони кори наднирників в межах норми. Пролактин натще 30,8 нг/мл, через 1 годину після навантаження метоклопрамідом – 460,8 нг/мл. МРТ головного мозку – гіпофіз однорідної структури. Рекомендовано дослідження фракції макропролактину. Пацієнтка А., 29 років. Діагноз: первинна аменорея центрального ґенезу, ідіопатичний гіпогонадотропний гіпогонадизм. Скарги на непліддя 5 років; часті головні болі, зміни настрою. Менструації лише на фоні терапії естроген + прогестерон. Стимуляція овуляції кломіфеном не ефективна. Рівень гіпофізарних гормонів І фази менструального циклу знижений. Пролактин натще 3,9 нг/мл. Підвищений рівень антитіл до пероксидази щитоподібної залози та тиреотропного гормону. МРТ головного мозку з контрастуванням – неоднорідність гіпофіза, можлива мікроаденома. На фоні лікування депо-формами агоністів гонадотропних релізинг гормонів (трипторелін 3,75 мг) завагітніла. Висновки: 1. Діагностично цінним є визначення не лише базального рівня пролактину, а і стимульованого. 2. Не виявлено залежності між високим рівнем пролактину і галактореєю. 3. Рівень секреції пролактину впливає на репродуктивне здоров’я жінки, для досягнення вагітності рівень пролактину має бути контрольованим.

98

ПЕРИНАТАЛЬНI УСКЛАДНЕННЯ ПЕРЕДЧАСНОГО РОЗРИВУ ПЛIДНИХ ОБОЛОНОК Калєєва К.О. Одеський нацiональний медичний унiверситет Кафедра акушерства та гiнекологii №2 Завідувач кафедри – проф. О.О. Зелинський Науковий керiвник – доц. Т.П. Шаблiй Актуальнiсть: Незважаючи на помiтний прогрес в акушерсько - гiнекологiчнiй практицiв останнi роки, частота передчасних пологiв у свiтi не знижується, складаючи 7-15%(Венцьковська I.Б., 2012). В Українi вона коливається вiд 3,5 до 6% у рiзних регiонах. Питома вага передчасного вилиття навколоплiдних вод (ПВНВ) в структурi передчасних пологiв складає 32-56% (Кулаков В.I., 2012). З позицiй перинатального акушерства, оптимальна тривалiсть латентного перiоду при ПВНВ забезпечує, з одного боку, максимально допустиму тривалiсть гестацiйного перiоду, а з iншого - є резервом для зниження i лейкомаляцii у новонароджених. Мета: Визначення оптимальної тривалостi латентного перiоду при ПВНВ. Матерiали та методи: Дослiдження проводили на базi спецiалiзованого клiнiчного пологового будинку #5 м. Одеси. Був проведен ретроспективний клiнiчний аналiз iсторiй вагiтностi, пологiв та розвитку новонародженого за 2012 рiк. Результати: Проведенi дослiдження демонструють достовiрне зниження частоти розвитку тяжких форм ВШК при латентному перiодi бiльше двох дiб в гестацiйнiй групi 25-30 тижд. i ще бiльш низький їх вiдсоток в 31-34 тижд. при латентному перiодi до 48 годин. Частота перивентрикулярної лейкомаляцii достовiрно знижується зворотньо пропорцiйно термiну вагiтностi i нижче при латентному перiодi до 48 годин. Висновки: Термiн очiкувальної тактики при ПВНВ залежить вiд термiну вагiтностi, стану матерi, розвитку висхiдної iнфекцiї. Профiлактика ВШК здiйснюється в умовах суворого дотримання принципiв охоронного режиму, мiнiмiзацiї транспортування новороджених. Найбiльш точним i економiчно вигідним тестом дiагностики ПВНВ є стрип-тест Амнiшур (Актипром). ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА МЕТОДИК ЛІКУВАННЯ ТРУБНОЇ ВАГІТНОСТІ Бойчук Юлія Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Кафедра акушерства та гінекології ФПО Завідувач кафедри – проф. А.В. Бойчук Науковий керівник – проф. А.Ю. Франчук Актуальність: Позаматкова вагітність є однією з основних причин внутрішньочеревної кровотечі; у кожної 4-ї - 5-ї хворої розвивається повторна ПВ; у кожної 5-ї - 6-ї хворої - злуковий процес у малому тазі та черевної порожнини; в 75% жінок після сальпінгоектомії з приводу ПВ - вторинне непліддя. Мета: Оцінка ефективності різних методів оперативного та консервативного лікування позаматкової вагітності. Матеріали та методи: Нами проведено ретроспективне вивчення результатів лікування 224 хворих з позаматковою вагітністю за період з 2009 по 2012 рік у гінекологічному відділенні Тернопільської міської клінічної лікарні №2. Всіх обстежених пацієнток в залежності від методу лікування було розподілено на 3 групи. До І групи увійшли 114 (50,4%) хворих, яким проведено оперативне лікування (тубектомія) лапаротомним доступом. Лапаротомію виконували у всіх випадках, коли об'єм крововтрати перевищував 400,0-800,0 мл. До II групи віднесено 52 (23,0%) хворих, яким проведено оперативне лікування (консервативне видалення плідного яйця) лапароскопічним доступом. До IІІ групи

99

ввійшло 58 (25,6%) хворих, у яких застосували консервативне лікування ПВ метотрексатом згідно з наказом МОЗ України № 676 від 31.12.2004 р. Результати: Для оцінки віддалених результатів лікування позаматкової вагітності ми проводили метросальпінгографію через 1-6 місяців після лікування. У 72 хворих із 114 (63,2%) першої групи при обстеженні прохідності маткових труб діагностувалась злукова хвороба та часткова прохідність единої маткової труби, що свідчило про трубно-перітонеальне непліддя. В другій групі хворих відсоток непрохідних маткових труб, як оперовоної (в якій знаходилося плідне яйце) так і не оперованої, коливався від 30 до 44%, в залежності від анамнезу (наявності чи відсутності лапаротомій у хворих в минулому). Тоді як у 3-й групі хворих результати були найкращі – у 83% прохідність маткової труби, де була позаматкова вагітність, відновлювалась повністю, що свідчило про найменший ризик виникнення повторних ектопічних вагітностей у майбутньому і дозволяло зберегти репродуктивну функцію жінки у майтутньому. Висновки: Запропонована схема лікування виявила переваги хірургічної лапароскопії порівняно з лапаратомією при позаматковій вагітності, що виражалося в скороченні тривалості операції, ранній мобілізації пацієнток, малому септичному ризику, незначному використанні медикаментозних засобів та кращий косметичний ефект. Метод консервативного лікування прогресуючої трубної вагітності з використанням метотрексату забезпечує ефективну резорбцію плідного яйця при незначних побічних ефектах, дозволяє зберегти анатомічну та функціональну цілісність маткової труби у 72,5% випадків. ПРОВІДНІ ЧИННИКИ РИЗИКУ У ВИНИКНЕННІ МІХУРЦЕВОГО ЗАМЕТУ Руцька Наталія Стопа Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л. Б. Маркін Науковий керівник – доц. І. М. Анісімова Актуальність: Міхурцевий замет (МЗ) – це трофобластична хвороба, що супроводжується гіперплазією обох шарів трофобласта в порожнині матки, різким збільшенням та гідропічною трансформацією ворсин хоріона, які складаються з альбуміну і муцину. Розвивається внаслідок аномалії фертилізації. За даними літератури, наступна вагітність після МЗ у 17% закінчується викиднем, також може виникати позаматкова вагітність, повторний МЗ, загибель плоду у третьому триместрі вагітності. Найнебезпечнішим ускладненням МЗ є хоріонкарцинома. На даний час МЗ набув більшого поширення, зустрічається з частотою 1:1000 вагітностей, але його етіологія та фактори ризику мало досліджені. Мета: Дослідити чинники ризику у виникненні МЗ. Матеріали та методи: Об’єктом дослідження були 30 історій хвороб пацієнток, які лікувалися у Львівській обласній клінічній лікарні у період з 2010 по 2012 роки, з діагнозом МЗ, що включав часткову, повну, просту та проліферуючу форми. Застосовані наступні методи: загально-клінічні, визначення концентрації хоріонічного гонадотропіну в крові, патогістологічне дослідження вишкребу з порожнини матки, медико-статистичний. Результати: При аналізі даних 30 історій хвороб пацієнток з діагнозом МЗ було виявлено: у 76,6% хворих МЗ діагностується до 12 тижня гестації. У 53,3% випадків МЗ зустрічається у першовагітних, 36,7% - при другій вагітності, 10% - при третій і більше вагітностях. Також з’ясовано, що найчастішою формою МЗ є простий частковий – 53, 3% ( 16 випадків), проліферуючий повний становить 30% ( 9 випадків), повний простий – 10% ( 3 випадки), проліферуючий частковий – 6,7% ( 2 випадки). Середній рівень хоріонічного гонадотропіну становив при простому частковому МЗ - 121709 МО/л, при повному простому – 642320 МО/л,

100

проліферуючому частковому - 132060 МО/л, при проліферуючому повному – 460771 МО/л. Найчастіше МЗ зустрічається у жінок віком 18-25 років (60% випадків), 26-32 роки (26,6%), після 32 років (10,1%), до 18 років (3,3%). У 91% серед обстежених пацієнток виявлено урогенітальні інфекції. У 23% пацієнток спостерігалися порушення менструального циклу по типу альгодисменореї, нерегулярних менструацій та менорагії. З’ясовано, що у 36% пацієнток виявлено лютеїнові кісти, які утворюються через гіперстимуляцію яєчників при високому вмісті в крові хоріонічного гонадотропіну та значно ускладнюють перебіг захворювання. Висновки: 1.Одним з провідних чинників у виникненні МЗ є урогенітальні інфекції, які впливають на процес запліднення, призводять до патологічного розвитку плідного яйця. 2. Жінки віком 18-25 років з порушенням менструального циклу становлять групу ризику на виникнення МЗ. 3. Пацієнткам з порушеннями менструального циклу необхідно проводити обстеження на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ГОСТРОГО РОЗШАРУВАННЯ АОРТИ У ВАГІТНОЇ ІЗ СИНДРОМОМ МАРФАНА Винник Олеся Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – доц. І.М. Анісімова Актуальність: Синдром Марфана (СМ) – генетичне захворювання, з автосомно-домінантним типом успадкування із характерними ураженнями серцево-судинної системи, скелету та очей. Поширеність СМ складає 2-3 випадків на 10 000 населення. Розриви та розшарування стінки аорти є основною і найчастішою причиною смерті у хворих на СМ. Особливо важливим є своєчасна діагностика СМ у вагітних. Мета: Продемонструвати клінічний випадок гострого розшарування висхідної аорти у хворої з СМ на 32 тижні вагітності. Матеріали та методи: Проведено ретроспективний аналіз історії хвороби вагітної С.Г.М., 29 р., яка поступила на 32 тижні вагітності у відділенні екстрагенітальної патології ЛОКЛ. Діагноз СМ встановлювали за критеріями Ghent Nosology. Вагітній проводилося детальне клінічне обстеження для визначення антропометричних, кардіологічних та офтальмологічних критеріїв. Результати: Вагітна С., 29 р., вагітність перша, пологи передчасні шляхом операції кесаревого розтину в терміні 32-33 тижні поступила в відділення екстрагенітальної патології ЛОКЛ зі скаргами на різкий, інтенсивний біль за грудиною, задишку, серцебиття, виражену загальну слабість, головокружіння. Звертало на себе увагу астенічна тілобудова, килеподібна деформація грудної клітки, арахнодактилія, сколіоз. Хворій вперше встановлено діагноз синдром Марфана, гостра розшаровуючи аневризма висхідної аорти, тип А, аортальна недостатність 2 ступеня, гемоперикард; гіпертонічна хвороба ІІ стадія, СН 2А стадія; І вагітність 31-32 тижнів. Вагітній в ургентному порядку було проведено дотермінове родорозрішення шляхом операції кесарського розтину. Народилася дівчинка масою тіла 2000 г, зріст 48 см, окружність голови 32 см, обвід грудної клітки 29 см, оцінка за шкалою Апгар – 4-6-7, проводилась первинна реанімація, дитина переведена у відділення інтенсивної терапії недоношених дітей. Хворій по життєвих показах було проведене ургентне хірургічне лікування з заміною висхідної аорти і аортального клапана (Операція Бенталла-де-Боно). Стан хворої після проведеного лікування покращився, зменшилися серцебиття, задишка, нормалізувався АТ. Породілля з дитиною виписана додому для продовження лікування в амбулаторних умовах. Висновок: Демонстрація цього клінічного випадку вказує на те, що діагностика СМ часто відбувається запізніло, вже при прояві катастрофічних для життя симптомів, таких як гостре розшарування аневризми чи розрив аорти. Жінкам з СМ, які планують завагітніти і мають діаметр аорти на рівні синусів Вальсальви 46-50 мм і більше рекомендоване хірургічне лікування з заміною висхідної аорти. Це мінімізує ризик ускладнень на пізніх термінах

101

вагітності, дає можливість контролювати вагітність і народити дитину. Родорозрішення вагітних із СМ проводиться шляхом операції кесарського, незалежно від розміру аорти. БАГАТОПЛІДНА ВАГІТНІСТЬ ЯК ЧИННИК РИЗИКУ АКУШЕРСЬКИХ УСКЛАДНЕНЬ Прокопець Уляна Новосад Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – доц. О.В. Шахова Актуальність: За останні 15 років значно підвищилася частота багатоплідних вагітностей (БВ). У 60-70% випадків це пов’язано з використанням індукції овуляції, стимуляції суперовуляції у програмах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), включаючи екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) і перенесення ембріонів (ПЕ). У зв’язку з розвитком ЕКЗ та ПЕ з 1980 до 1997 р. щорічна кількість пологів двійнятами збільшилася на 52%, тоді як частота народження трійнят – на 40,4%. Із розвитком репродуктивних технологій, які збільшують число БВ, зростає кількість чинників, що можуть негативно впливати на перебіг вагітності, материнську захворюваність (зростає в 3-7 разів) і пов’язані з нею матеріальні витрати. Останні збільшуються більш ніж на 40% у порівнянні з одноплідною вагітністю. Мета: За результатами аналізу даних літературних джерел виділити найбільш значимі ускладнення вагітності та пологів при багатоплідній вагітності в порівнянні з одноплідною. Матеріали та методи: Аналіз та узагальнення даних вітчизняних та закордонних літературних джерел. Результати: Прогностичними чинниками для БВ є вік жінок старше 35 років, розширення застосування спектра гормональних препаратів при лікуванні безпліддя, використання комбінованих оральних контрацептивів, аномалії розвитку матки, расовий чинник, спадковість.За кількістю гестаційних ускладнень, частотою патологічного перебігу пологів, післяпологового періоду та перинатальними наслідками БВ входить до групи вкрай високого ступеня акушерського ризику, і хоча пологи кількома плодами становлять лише 1,5–2%, вони зумовлюють зростання частки перинатальних втрат від 9 до 12%, що і перетворює проблему БВ на одну з найбільш актуальних у сучасному акушерстві та перинатології. Найбільш частими ускладненнями вагітності при багатоплідді є анемія, прееклампсія, синдром фето-фетальної трансфузії, дискордантний розвиток плодів. Найбільш частими ускладненнями пологів при БВ є невиношування (від 25–30 до 60%) та передчасний розрив плодових оболонок, слабкість пологової діяльності (до 30%), передчасне відшарування плаценти після народження першого плоду (від 3 до 7%), неправильне положення плоду в пологах (до 60% у другого плоду), випадіння пуповини та дрібних частин, дистрес плода, колізія (зчеплення) обох близнюків, кровотечі у післяпологовому періоді (до 25%), ускладнення післяпологового періоду (субінволюція матки). Висновок: Ведення БВ потребує більш уважного та ретельного антенатального супроводу через значний ризик розвитку ускладнень. Тактика ведення БВ може умовно включати базові та специфічні підходи. До базових підходів відносяться профілактичні і діагностичні заходи, які слід запропонувати всім пацієнткам з БВ. Специфічні підходи (залежні від хоріальності) відрізняються для моно- і біхоріальної двійні. Пацієнткам з БВ необхідно відвідувати жіночу консультацію частіше ніж з одноплідною.

102

ВПЛИВ ЙОДОДЕФІЦИТНОГО ЗОБА НА КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ Контерук Ілона Заєць Ніна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри - проф. Л.Б.Маркін Науковий керівник - доц. О.С. Паєнок Актуальність: Дослідження останніх років свідчать про значний ріст розповсюдженості йодного дефіциту особливо на Прикарпатті. Недостатність йоду в організмі викликає ряд змін у функціонуванні щитоподібної залози (ЩЗ), які призводять до порушення секреції та синтезу тиреоїдних гормонів. Останнє суттєво впливає на гестаційні зсуви в організмі вагітної та функцію фетоплацентарного комплексу. Незважаючи на значні масштаби проблеми, не створені алгоритми і програми профілактики йододефіциту, хоча відомо, що природна нестача йоду патологічно впливає на гестацію та стан новонародженого. Мета: Виявлення впливу ендемічного зоба (ЕЗ) на здоров'я вагітної та її новонародженого, вивчення частоти акушерських і перинатальних ускладнень. Матеріали та методи: Ретроспективний клініко-статистичний аналіз індивідуальних карт 150 вагітних, що розподілені на 2 групи: І група - 96 вагітних із наявністю ЕЗ; ІІ група - 54 вагітних без патології ЩЗ, які склали контроль. Результати: Обтяжений акушерський анамнез виявлено у 68% обстежених, причому достовірно частіше він спостерігався у вагітних із ЕЗ, ніж в контрольній групі. Аналізуючи патологію гестаційного періоду, виявлено, що вагітність у хворих із ЕЗ суттєво частіше ускладнювалась пієлонефритом - 20 % в І групі і 12 % - у контрольній, прееклампсією вагітних (36 і 24 % відповідно), анемією вагітних (34 і 20 %) . Відмічається велика частота загрози переривання вагітності (49 і 14 % відповідно). Найбільш виражена різниця спостерігається в частоті фетоплацентарної недостатності (42 і 16 % відповідно). При вивченні перебігу пологів виявлено, що аномалія родової діяльності спостерігається частіше у роділь із ЕЗ (36 до 14%). Передчасне і раннє вилиття навколоплодових вод складало, відповідно 54 до 13% контролю, передчасне відшарування нормально розміщеної плаценти у роділь із ЕЗ склало 9 до 2% контролю. Кровотеча в ІІ періоді пологів виникала у 10% роділь із ЕЗ і у 9% в контрольній групі. У вагітних із патологією ЩЗ значно частіше, ніж в контрольній групі, зустрічався хронічний внутрішньоутробний дистрес плода (60 і 28%) і гіпотрофія плода (12% в І групі і 9% - в контрольній), синдром затримки розвитку плода в І групі склав 29%, відповідно в контрольній - 11%. У новонароджених І групи частіше, ніж у контрольній, спостерігалася втрата маси тіла більше ніж на 10% (відповідно, 49 і 8%), а також гіпербілірубінемія (45 і 6%). При проведенні аналізу перинатальні втрати серед новонароджених від матерів із ЕЗ вищі, ніж від матерів контрольної групи, без патології ЩЗ (відповідно 68 і 25%). Висновки: У вагітних із йододефіцитним ЕЗ частіше зустрічаються ускладнення гестаційного періоду та патологічний перебіг родів. Новонароджені від матерів із тиреопатіями потребують долучення їх до групи ризику з поглибленим ендокринологічним обстеженням і спостереженням.

103

ГОРМОНАЛЬНА КОНТРАЦЕПЦІЯ У МАТЕРІВ, ЩО ПРАКТИКУЮТЬ ЗМІШАНЕ ВИГОДОВУВАННЯ Гривняк Христина Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри - проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник - доц. О.О. Коритко Актуальність: Післяпологовий період – важливий період життя жінки, протягом якого відбувається відновлення змін, пов’язаних із вагітністю. Відновлення функції яєчників відбувається вже до кінця другого тижня післяпологового періоду. Наявність зрілих фолікулів у матерів, що не годують груддю, спостерігається через 48,5±2,8 днів, а у матерів, що годують – через 112,3±4,7 днів після народження дитини. 65-70% жінок відновлюють інтимні стосунки через 6-8 тижнів після пологів. Термін відновлення менструальної функції залежить від інтенсивності лактації. Ймовірність настання небажаної вагітності у жінок, що практикують змішане вигодовування, - 50-60%. Використання ефективної контрацепції є вкрай важливим для цієї групи жінок. Мета: Оцінити ефективність методів контрацепції у матерів, що практикують змішане вигодовування. Матеріали та методи: Обстежено 50 матерів, які практикували змішане вигодовування, та використовували різні методи контрацепції. Вивчали відновлення менструальної функції у жінок, настання небажаної вагітності. Дослідження проводились методом анкетування та аналізу ультразвукового дослідження (УЗД) органів малого тазу. Результати: Спостерігались дві групи матерів, які практикували змішане вигодовування дітей. Перша група - 25 жінок, що застосовували прогестагенну контрацепцію (лактинет), друга група - 25 жінок, які використовували контрацепцію coitus interruptus, природними та бар’єрними методами протягом 6 місяців після пологів. В першій групі породіллям з 21-го дня післяпологового періоду призначали лактинет. Всім жінкам щомісяця проводилось визначення масо-ростового коефіцієнта, вимірювання артеріального тиску (АТ), УЗД органів малого тазу. Особливу увагу надано аналізу щоденників, які вели жінки. На фоні прийому лактинету не відмічено поновлення менструацій, забезпечено попередження вагітності при відновленні інтимних стосунків через 6-8 тижнів після пологів. При УЗД зареєстровано: наявність ефективного пригнічення овуляції, відсутність проліферативних змін в ендометрії; у жінок даної групи не було виявлено вірогідних змін показників АТ і маси тіла. 20% жінок скаржилось на періоди втоми та зміни настрою. Лактинет не пригнічував лактацію. У жінок другої групи поновлення менструацій у 44% випадках відбулося через 3 місяці, а у 28% - через 3-6 місяців після пологів. При УЗД зареєстровано поновлення циклічної функції яєчників і проліферативні зміни ендометрію. Протягом першого півріччя після пологів у 12% жінок другої групи мало місце настання небажаної вагітності. Висновки: Прогестиновий контрацептив лактинет є надійним засобом попередження непланованої вагітності після пологів у матерів, що практикують змішане вигодовування, оскільки він ефективно пригнічує циклічну функцію яєчників і проліферативні зміни в ендометрії. Використання лактинету не супроводжується естрогензалежними побічними ефектами, препарат не пригнічує лактацію, не впливає на масу тіла жінок.

104

ХРОНІЧНІ ІНФЕКЦІЇ ЯК ОДНА З ВЕДУЧИХ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ПОЗАМАТКОВОЇ ВАГІТНОСТІ Худий Андрій Цицик Орися Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Завідувач кафедри – проф. Л.Б.Маркін Науковий керівник – доц. О.В. Беседін Актуальність: співвідношення між матковою та позаматковою вагітністю згідно статистичних даних становить 1:100. Ризик смерті матері при позаматковій вагітності в 10 разів вищій ніж при спонтанних пологах. Незважаючи що існують зв’язки між позаматковою вагітністю та різними чинниками, єдиною незаперечною неятрогенною причиною позаматкової вагітності є запальні захворювання малого тазу. Мета: простежити роль хронічної інфекції у виникненні позаматкової вагітності, визначити особливості діагностики та лікування Матеріали та методи: проведено ретроспективний аналіз медичної документації 50 хворих які проходили стаціонарне лікування в гінекологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні впродовж 2011-2012р. з діагнозом позаматкової вагітності. Результати: при оцінці результатів обстежень на хронічні інфекції хворих з діагнозом позаматкової вагітності виявлено такий спектр збудників: хламідіоз - 5 випадків цитомегаловірус – 3,токсоплазмоз – 2, мікоплазма – 8, уреаплазма – 10. У решти пацієнток були виявленні такі комбінації збудників:уреаплазма+мікоплазма, цитомегаловірус+герпес ІІ типу, хламідії+токсоплазма, хламідії+ уреаплазма, хламідії+цитомегаловірус. Запальний процес спричиняє ушкодження тканин маткових труб. Дистрофія та запалення слизової оболонки призводять до склеювання внутрішніх стінок труби між собою з утворенням зрощень. Запальний процес мязевого шару порушує скоротливу функцію маткової труби. Ушкодження серозної оболонки труби призводить до утворення спайок і зрощень її з навколишніми тканинами Висновки: Всім жінкам яким було встановлено діагноз позаматкової вагітності необхідно проводити обстеження на хронічні інфекції з наступним обов’язковим призначенням відповідної схеми лікування жінки та статевого партнера.

105

СЕКЦІЯ ПЕДІАТРІЇ

Лекційна аудиторія кафедри педіатрії (вул. Чернігівська, 5) Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. С.Л. Няньковський, проф. Л.Б. Беш, доц. А.А. Цапок, доц. О.О. Добрик. Головуючі – Остальська Оксана, Вітер Ярослава НЕЙРОВІЗУАЛІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОШЛУНОЧКОВИХ КРОВОВИЛИВІВ (ВШК) У НОВОНАРОДЖЕНИХ Куксенко Олена Гладьо Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – проф. С.Л. Няньковський Актуальність: Частота внутрішньошлуночкових крововиливів (ВШК) у недоношених новонароджених, не дивлячись на досягнення у сучасній неонатології, залишається значною і обумовлює високий рівень смертності (55-65%) та інвалідізації. Мета: покращити ранню діагностику ВШК для більш ефективного лікування данної патології і профілактики можливих ускладнень. Матеріали та методи: Проаналізовано методи нейровізуалізації на прикладі історій хвороб 12-ти дітей відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених міської дитячої клінічної лікарні. Маса тіла при народженні 950 до 2450г, термін гестації – 27-37тижнів Результати: Нейросонографія(НСГ) визначає наявність патологічних змін(гіпо- і гіперехогенних ділянок,кист)у структурах головного мозку у немовлят першого року життя.Накопичення крові у бокових шлуночках призводить до деструкції термінального матриксу. Через 10–14 днів від моменту виникнення крововиливу за допомогою нейросонографії можна виявити тромби, вентрикуломегалію і деформацію бічного шлуночка внаслідок формування поренцефалічної кістозної порожнини.Паралельно з НСГ доцільно використовувати доплерографію для визначення швидкості кровоплину у великих судинах.Електроенцнфалографія (ЕЕГ) при ВШК часто низько амплітудна, добре відображає локалізацію ураження,що дозволяє передбачити віддалені наслідки. Найбільш точним методом діагностики ВШК є МРТ. Він допомогає оцінити структурні,функціональні і метаболічні особливості мозку,оцінити сіру і білу речовини,мієлінізовані та немієлінізовані ділянки мозку. Висновок: -Критичним періодом для виникнення інтравентрикулярних крововиливів у недоношених новонароджених є перший тиждень життя, особливо перші 3-4 дні після народження. У перші 72години виникає 80-90% крововиливів. У перші 7 днів життя 20-40%ВШК. НСГ є найоптимальнішим та найдоступніший методом для скринінгової діагностики,який дозволяє визначити наявність ВШК у дітей до 1-го року життя. ЕЕГ є оптимальним методом для з’ясування локалізації судом.- Недоліком МРТ є те,що він потребує стаціонарного устаткування,що робить неможливим його використання у важко хворих немовлят в умовах інтенсивної терапії. У зв’язку із високою частотою уражень ЦНС у новонароджених, а особливо недоношених, кожне немовля з низькою масою тіла при народженні має бути обстежене як мінімум тричі: у віці 3 днів, 10 днів і 2–3 місяців необхідними методами нейровізуалізації.

106

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ І ЛІКУВАННЯ ГРВІ СЕРЕД СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ Скибіна К.П. Алєксєєва О.С. Харківский національний медичний університет Кафедра пропедевтики педіатрії Завідувач кафедри - проф. Т.В. Фролова Науковий керівник - проф. О.В. Охапкіна Актуальність: Самолікування за допомогою медикаментів є однією з ключових проблем охорони здоров’я суспільства. Це обумовлено постійним та швидким зростанням рівня загальних знань середньостатистичного споживача, і тим паче студентів-медиків, а також його індивідуальної відповідальності за особисте здоров’я. Мета: Аналіз використаних методів профілактики і самолікування серед студентів-медиків 1 і 2 курсів під час сезонного захворювання на грип та ГРВІ. Матеріали та методи: Нами проведено опитування 225 студентів ХНМУ (116 (51,5%) студентів 1 и 109 (48,5%) - 2 курсу). У дослідженні враховувались лише результати, надані респондентами під час анонімного опитування. 51,1% студентів 1 курсу і 56,7% - 2 курсу підтвердили, що вони перенесли захворювання на ГРВІ. Результати: За медичною допомогою зверталось лише 21,2% від загальної кількості хворих, при цьому першокурсники у відсотковому співвідношенні звертались по медичну допомогу частіше, ніж студенти 2 курсу. У період хвороби на ГРВІ самостійно лікувались 31,8% студентів 1 і 42,8% - 2 курсу. Варто звернути увагу, що 11% студентів використовували антибіотики при захворюванні вірусної етіології . Вибір препаратів для самолікування переважно спирався на поради провізорів, дані отримані за допомогою ЗМІ, і 32,8% студентів 1 курсу спирались на базу “власних знань”. На відміну від першокурсників, 65% студентів 2 курсу вже цілком посилалися на свій «медичний досвід». Висновки: Мабуть, треба, все ж таки, частіше згадувати латинське висловлювання: « жити – означає мислити». А головну заповідь Гіппократа: "Non nocere!" - "Не нашкодь!", треба доповнити для студентів-медиків: не нашкодь самому собі! ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГЕМОЛІТИЧНИХ АНЕМІЙ У ДІТЕЙ Потіхенська Христина Харківський національний медичнийу університет Кафедра педіатрії №2 Завідувач кафедри – проф. Ю.В. Одинець Наукові керівники – доц. І.М. Піддубна, ас. О.О. Панфілова Мета: Уточнити структуру,особливості перебігу та лікування гемолітичних анемій (ГА) у дітей. Матеріали та методи: Обстежено 84 дитинивікомвід 1 місяця до 17 років з ГА, які проходили лікування в ДМКЛ № 16м. Харкова за останні 5 років. Окрім рутинних досліджень, визначалися рівні білірубіну та вільного гемоглобіну сироватки крові, дефіцит глюкозо-6-ФДГ, осмотична резистентність еритроцитів, проба Кумбса. Результати: Переважали діагнози спадковогомікросфероцитозу (у 41,6% дітей), аутоімунної ГА (у 25%),спадкової несфероцитарної ГА (у 16,7%). В період кризи в клінічній картині спостерігалися симптоми інтоксикації та гіпоксії (у 57,4%), жовтяниця (у 52%), гепатолієнальний синдром(у 98% дітей). Рівень Нв коливався від 46 до 130 г/л (95,2±3,8 г/л), були збільшені рівні сироваткового вільного Нв (14,9±3,05 г/л) та непрямого білірубіну (36,6±4,9 мкмоль/л), у37,5% дітей ці показники не приходили до норми і в період поза кризою. Розповсюдженим ускладненням була жовчокам’яна хвороба (у 18% дітей). Лікування в період кризивключало інфузійну терапію, гепатопротектори, сорбенти, жовчогінні засоби, за показаннями – гемотрансфузії, антибіотики. Дітям з аутоімунною ГА призначався преднізолон в

107

початковій дозі 2-5 мг/кг. У 13,2% дітей з важкими кризами, безперервно-рецидивуючим перебігом захворювання була проведена спленектомія. Висновки: у дітей переважають спадкові форми ГА з кризовим перебігом; в лікуванні аутоімунних ГА ефективним є призначення преднізолону в дозі 5 мг/кг; спленектомія показана в лікуванні резистентних варіантів ГА. ВПЛИВ TORCH-ІНФЕКЦІЙ НА ЧАСТОТУ І СПЕКТР ПРИРОДЖЕНИХ ВД РОЗВИТКУ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ Пушка Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – доц. Г.В. Булак Актуальність: Однією з найбільш вагомих проблем сучасної неонатології є інфекційна патологія плоду та новонародженого. Частота даної патології збільшилась, що зумовлено підвищенням інфікованості жінок фертильного віку збудниками, здатними викликати внутрішньоутробні інфекції плоду . Внутрішньоутробні інфекції займають від 10 до 61 % у структурі неонатальної смертності захворювань. Особливий інтерес викликають інфекції групи TORCH. Це зв'язане з підвищенням питомої ваги інфекцій групи TORCH серед інших перинатальних інфекцій. За даними ВООЗ, популяційна частота вроджених вад та аномалій розвитку складає 1,5-5% (в окремих країнах 2,7-16,3%). Серед вроджених аномалій на першому місці за частотою знаходяться множинні вроджені вади розвитку (МВВР), або вади, які виявляються у двох або більше системах організму. Їх частота становить 7,9-18,2% . Серед ізольованих ВВР частіше зустрічають вади невральної трубки – 8,4-22,3% (вади розвитку центральної нервової системи складають більше 30% всіх вад). Далі слідують вади серцево-судинної системи – 10,9-21,0%, кінцівок–7,4%,геніталій–2,4-7,5%. У структурі перинатальної смертності частка вроджених аномалій розвитку становить близько 25%.Незважаючи на досягнуті успіхи, залишається невирішеним ряд питань. Відсутні чіткі статистичні дані про захворюваність новонароджених інфекціями групи TORCH. Мета: Дослідити частоти та структуру вперше виявлених природжених вад розвитку на фоні TORCH-інфікування у дітей раннього віку за результатами показників медичного архіву із відділу патології новонароджених Міської дитячої клінічної лікарні за 2012 рік. Матеріали та методи: Статистична обробка даних медичного архіву із відділення патології новонароджених Міської дитячої клінічної лікарні м. Львів за 2013 рік. Статистична обробка результатів дослідження проводилось за загальноприйнятим методом (Боровиков,2001). Результати: 660 дітей поступило у відділення патології новонароджених ,102 з них був встановлений діагноз ПВР,що склало 15,4% дітей. На першому місці у структурі виявлених ПВР є ПВР ССС ,що складають 83,3%; друге місце посідають комбіновані вади розвитку (9,8%),третє місце розділили ПВР ЦНС і фенотип синдрому Дауна (по 3,9%),далі йдуть ПВР сечовидільної системи і ШКТ(по 1,9%).Частка виявлених ПВР на фоні TORCH-інфікування складає 2,9% від усіх виявлених ПВР ,з них перше місце посідають ПВР ССС-2/3, 1/3 склали ПВР сечовидільної системи. Із ПВР ССС –ВАП ( дитина від матері,що на 12-20 тижні гестації перенесла кір),із ПВР сечовидільної системи-поперечна дистопіямультикістозної правої нирки (дитина від матері,що під час вагітності перехворіла на токсоплазмоз,герпес 1 і 2 типу,краснуху;методом УЗД на 18-29 тижні гестації було поставлено діагноз двобічний гідронефроз). Висновок: Частка ПВР на фоні TORCH-інфікування від усіх виявлених ПВР у дітей раннього віку, які поступили у відділення патології новонароджених Міської дитячої клінічної лікарні м. Львів за 2012 рік, складає 2,9%. З них 2/3 склали ПВР ССС ,1/3 ПВР сечовидільної системи.Тому рання перинатальна діагностика та вчасне лікування ПВР на фоні TORCH-інфікування допоможе суттєво знизити дитячу смертність у ранньому дитячому віці і допоможе попередити

108

негативні наслідки спадкової та вродженої патології новонароджених у контексті загальної дитячої захворюваності, смертності та інвалідності. СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ЕТІОПАТОГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ АЦЕТОНЕМІЧНОГО СИНДРОМУ У ДІТЕЙ Николин Ольга Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра педіатрії з дитячою хірургією №1 Завiдувач кафедри - проф. О. Є. Федорців Науковий керівник - доц. Л. А. Волянська Актуальність: Поєднання симтомів, зумовлених первинним чи вторинним підвищенним вмістом у крові ацетону, ацетооцтової та β-оксимасляної кислот, продуктів неповного окислення жирних кислот, які утворюються внаслідок розпаду кетогенних амінокислот, об’єднуються вітчизняними науковцями в поняття ацетонемічний синдром (АС). Мета: Розкрити сучасний погляд на етіопатогенетичні аспекти ацетонемічного синдрому у дітей. Матеріали та методи: Аналітичний, соціологічний Результати: А.С. Сенаторова і співавт. (2007) та С.С. Казак і співав. (2005) вважають, що вторинний ацетонемічний синдром вдвічі частіше діагностується у дітей, ніж первинний. З ними не погоджуються S.Y. Kim et alt. (2001) та Л.В. Квашнина Н.Б. і співавтор (2003) згідно даних яких в педіатрії первинний АС діагностується частіше в 2,4 рази вторинного. Первинний АС – це своєрідний симптомокомплекс (спадково детермінований дезадаптоз), який розвивається на тлі нервово-артритичної аномалії конституції (визнаний і фігурує лише у вітчизняній літературі та практично не зустрічається в іноземній) є рівнозначним синдрому циклічного блювання (СЦБ) (Пипа Л.В), інші висловлюють деякі застереження (Волосовец А.П та Бережной В.В). Насправді, за клінічними проявами й основними моментами патогенезу СЦБ та ацетонемічний синдром досить схожі (Курило Л.В). СЦБ на сучасному етапі розглядається як поліетіологічне захворювання, в основі якого лежать порушення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи (підвищення секреції кортикотропін-рилізинг-фактора) і вегетативна дисфункція (симпатикотонія) та яке спричиняється інфекційнними, психологічними, фізичними стресами (Дука Е.Д). Висновки: Є багато спільного в етіопатогенетичних ланках АС та СЦБ. Втім є очевидним, що об’єднання СЦБ та АС в одне поняття потребує подальших досліджень для привнесення ясності у походження та подальшу трансформацію цих синдромів в наступні вікові періоди. ПРИНЦИП, ПЕРЕВАГИ І КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МЕТОДИКИ IMMUNOCAP®ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ АЛЕРГОДІАГНОСТИКИ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ Штойко Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра педіатрії Завідувач кафедри- проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник- проф. Л.В. Беш Актуальність: Наша сучасність характеризується винятково тривожною ситуацією щодо зростання частоти алергічної патології у дітей, однак дані офіційної статистики не відтворюють дійсну ситуацію. Зокрема, згідно даних офіційної статистики частота атопічного дерматиту в Україні протягом останніх років коливається в межах 3-10 на 1000 дітей. Водночас, результати, отримані згідно досліджень за стандартизованою міжнародною програмою ІSАAC (International Study of Asthma and Allergies in Childhood), перевищують вказані вище показники в 5-10 разів.

109

Таку ситуацію можна пояснити наявністю термінологічних відмінностей у трактуванні атопічного дерматиту у дітей, різними методичними підходами до проведення статистичних досліджень, клінічним і віковим поліморфізмом захворювання. В такій складній і неоднозначній ситуації особливо актуальною є розробка оптимального алгоритму діагностики, пошук нових найінформативніших і доступних для наймолодших дітей способів специфічного алерготестування. Мета: запропонувати комплексний алгоритм діагностичного пошуку у дітей раннього віку з підозрою на атопічний дерматит. Матеріали та методи: окрім детального вивчення алергологічного анамнезу (харчовий щоденник) і аналізу клінічного перебігу хворобами застосовали специфічну алергодіагностику in vitro за технологією ImmunoCAP®. Цей твердофазний імунофлюоресцентний метод передбачає розміщення біологічного матеріалу (крові) дитини на матеріалі із бромоцинактивованої целюлози, яка забезпечує високу зв'язувальну активність комплексу. Ідея технології заключається в можливості виявлення наднизьких концентрацій IgE-антитіл в надмалій кількості крові пацієнта, що дозволяє використовувати зразки як капілярної так і венозної крові. Нами обстежено 35 дітей з підозрою на атопічний дерматит. Перший крок алергодіагностики передбачав визначення атопічної природи захворювання із застосуванням тесту фадіатоп Інфант ( Infant sIgE). Цей тест розроблений для дифдіагностики між атопічним і неатопічним захворюванням. Результати обстеження виражалися у відносних одиницях PAU / л, які вказують на ступінь сенсибілізації організму дитини. Значення PAU / л нижче кількісної межі дозволяло заперечити атопічний генез захворювання. Багаточисельні мультицентрові дослідження підтвердили високу точність тесту : чутливість складає 93%, специфічність – 89%. Негативний результат отриманий у 15 (42% ) дітей, що було підставою для пошуку інших причин захворювання. У 6 (40%) з цих дітей діагностовано глистяну інвазію, у 2 (13%) - контактний дерматит, у 4 (26, 6 %) - мікробну екзему, у 2 (13%) – коросту і у 1 (6,6:%) - іхтіоз. В таких ситуаціях до діагностичного пошуку залучалися додаткові дослідження ( УЗД органів черевної порожнини, копрологія, мікроскопія та культуральне дослідження лусочок шкіри на патогенні грибки, бактеріологічне дослідження пустул на флору та чутливість до антибіотиків тощо) Результати: У більшості пацієнтів ( 20 дітей -57,1%) був підтверджений атопічний генез захворювання, що було підставою для поглибленого вивчення структури сенсибілізації за технологією ImmunoCAP® з застосуванням харчової панелі ( білок яйця, коров’яче молоко, риба, пшениця, арахіс, соя) і кількісного визначення показників сенсибілізації до кліщів домашнього пороху ( Dermatophagoides Pteronyssinus). У 15 (75%) з цих дітей діагностовано виключно харчову поліалергію, а у 5(25%) поєднана харчова і побутова сенсибілізація. На підставі отриманих результатів запропонована індивідуально підібрана гіпоалергенна дієта і санація побуту, що дозволило отримати швидкий, і головне тривалий терапевтичнийефект. Висновки: Застосування методики ImmunoCAP® дозволяє не лише оптимізувати діагностичний процес, але й підвищити ефективність лікування дітей раннього віку з підозрою на атопічний дерматит. ЧАСТОТА ВИЯВЛЕННЯ НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЇ ДИСПЛАЗІЇ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ У ДІТЕЙ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ Салюк Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра педіатрії Завідувач кафедри - проф.С.Л.Няньковський Науковий керівник - доц.О.О.Добрик Актуальність: Проблема недиференційованої дисплазії сполучної тканини (НДСТ) залишається одним із найбільш актуальних питань педіатрії та привертає до себе увагу дослідників,оскільки її поширеність зростає та складає 20,0 %-49,2% серед загальної популяції дітей. НДСТ-це група диспластичних аномалій,яка фенотипово та клінічно має велику схожість із спадковими

110

моногенними синдромами ураження сполучної тканини (синдром Марфана, Елерса-Данло),проте не вкладається у жоден відомий на сьогодні. Мета:Дослідити частоту НДСТ у дітей із органічними та функціональними захворюваннями серцево-судинної системи та поєднаною патологією; співставити відповідність клінічних проявів НДСТ та біохімічних змін в сечі дітей з названою патологією. Матеріали та методи:Дані клінічного обстеження та аналізи сечі 35 пацієнтів Центру дитячої нефрології та артеріальної гіпертензії Комунальної міської дитячої клінічної лікарні міста Львова. Групу обстежених складали дівчата та хлопці віком від 1 року до 17 років,які проходили лікування з приводу ураження серцево-судинної системи чи поєднаної патології. Клінічна скринінг-діагностика дисплазії сполучної тканини проводилась за критеріями Т.Мілковської-Димитрової та А.Каркашева. Для виявлення продуктів деградації сполучної тканини в сечі використаний якісний тест на наявність проліну та оксипроліну в сечі (Юрьєва Е.А., Длин В.В. Москва,2002). Результати:Розподіл дітей за статтю:дівчатка-37,15%,хлопчики-62,85%;по віковому цензу:1-4роки – 9,58%,8-11років – 17,24%,14-17років – 74,28%.В сечі усіх обстежених дітей виявлено позитивну реакцію на наявність проліну та оксипроліну:помутніння різного ступеня,яке було визначено як «+»,«++»,«+++»,«++++»,«+++++». Ступінь помутніння сечі «+» відмічався у 20,0% випадків;серед захворювань зустрілись: вегето-судинна дисфункція, синдром ранньої реполяризації шлуночків. Ступінь помутніння «++» відмічався у 20,0% випадків;у цієї групи пацієнтів зустрічались наступні нозології:вегето-судинна дисфункція, артеріальна гіпертензія. Ступінь помутніння «+++» спостерігався у 34,28% випадків;серед захворювань відмічались:вторинна кардіопатія, відкрите овальне вікно,вроджена вада серця-двостулкова аномалія аортального клапана,артеріальна гіпертензія,вегето-судинна дисфункція,міксоматоз стулок мітрального клапана,пролапс мітрального клапана,хронічна ревматична хвороба серця,недостатність мітрального клапана,недостатність аортального клапана. Ступінь помутніння «++++»,»+++++» відмічався у 25,72% випадків;серед захворювань зустрілись:додаткові хорди лівого шлуночка,вторинна кардіопатія, вегето-судинна дисфункція, пролапс мітрального клапана,вроджена вада серця-двостулкова аномалія аортального клапана. Поєднана патологія зустрілась у 65,71% випадків та була асоційована із різними нозологіями. Висновки: Отримані дані свідчать про значну поширеність дисплазії сполучної тканини серед дітей із органічними та функціональними захворюваннями серцево-судинної системи. Клінічно у всіх обстежених дітей проявився недиференційований фенотип дисплазії сполучної тканини, який найчастіше зустрівся у віковій групі 14-17 років. Різний ступінь помутніння сечі у дітей свідчить про різний ступінь впливу на формування патології та її перебіг. Це змушує дещо змінити підходи до тактики ведення таких пацієнтів і приділяти значну увагу контролю стану сполучної тканини з метою покращення результатів лікування.

111

СЕКЦІЯ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ, ОФТАЛЬМОЛОГІЇ ТА ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри офтальмології

Четвер, 18.04.2013р., 13:30 Наукова рада – проф. С.С. Пшик, доц. А.В. Цимар, доц. А.С. Гудзь, доц. Р.І. Білобривка, доц. Н.Л. Боженко, доц. Н.В. Малярська, доц. Г.М. Король, доц. О.О. Кіцера, доц. Н.М. Абашина, доц. А. Р. Панас, доц. В.Д. Міхель, доц. Л.В. Рахман, ас. Н.Б. Сеньків, ас. М.М. Крук, ас Н.А. Мартінек. Головуючі – Сович Христина, Боженко Мирослав КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КОРЕКЦІЇ ПНЕВМОТОНОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ВИНИКНЕННЯ СЛІПОТИ Сович Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Гудзь Науковий керівник – ас. Н.Б. Сеньків Актуальність: У сучасній діагностиці офтальмопатології чільне місце посідає пневмотономерія, як найпростіший спосіб вимірювання внутрішньоочного тиску (ВОТ). Проте лікарі ставляться доволі скептично щодо достовірності результатів вимірювання. Мета: роботи було вивчення пневмотонометричних показників, їх залежність від товщини рогівки та похибка відносно тонометрії по Маклакову для покращення діагностики глаукоми та профілактики виникнення сліпоти. Матеріали та методи: Обстеження пацієнтів відбувалося у три етапи. У першому дослідженні взяли участь 77 пацієнтів (149 очей) хворих на відкритокутову (в/к) глаукому. Із них: 42 жінки та 35 чоловіків. В іншому – 25 пацієнтів (49 очей), серед яких – 18 жінок та 7 чоловіків. Контрольна група складала 47 людей(94 ока), котрим проводили вимірювання ВОТ до і після закапування анестетика (0.5% р-н Алкаїну). Вимірювання ВОТ проводили за методом Маклакова та пневмотонометрично на апараті TOPCON СТ 80, товщину рогівки визначали а-скан пахіметром «OCUSCAM RxP» фірми Alcon. Результати: У ході першого дослідження пацієнтів було поділено на чотири групи, відповідно до результатів ВОТ по пневмотонометру. При цьому для кожної з цих груп вираховувалася поправка щодо достовірності результатів згідно величини ВОТ по Маклакову. Перша група: показники ВОТ (пневмотонометрія) 18–20 мм рт.ст. – поправка становила «+5,54 мм рт.ст.» Друга група: показники ВОТ 21–25 мм рт.ст. поправка - «–0,1 мм рт.ст.». Третя група: при ВОТ 26–32 мм рт.ст поправка – «-4,2 мм рт.ст.» До четвертої групи віднесли величину ВОТ більше 40 мм рт.ст. При цьому поправка становила «-12 мм рт.ст.». Для уточнення отриманих результатів провели вимірювання товщини рогівки, що дозволило відкорегувати показники ВОТ з допомогою пахіметричної поправки. У третьому дослідженні було виявлено, що після інстиляції анестетика ВОТ в середньому знижувався на 1,04 мм рт.ст. Висновки: Встановлено, що 41% пацієнтів потребували корекції показників ВОТ відповідно до товщини рогівки. Проведене дослідження свідчить про доцільність клінічного застосування результатів пневмотонометрії з урахуванням встановлених поправок, як при нормальному ВОТ, так і при глаукомі. У зв’язку зі зниженням ВОТ при пневмотонометрії із застосуванням інстиляційних анестетиків, можна рекомендувати даний метод до застосування в клінічній практиці.

112

ПСИХО-ЕМОЦІЙНІ АСПЕКТИ БОЛЬОВИХ СИНДРОМІВ СПИНИ Боженко Мирослав Дякунчак Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра неврології Завідувач кафедри - проф. С.С. Пшик Науковий керівник - доц. Н.Л. Боженко Актуальність: Больові синдроми нижньої частини спини-важлива ланка неврологічної патології.Особливу роль в ній відіграють хронічні больові синдроми. Людина - істота соціальна,тому останнім часом особливо важливим стає вивчення біопсихосоціальної концепції болю(А.Данилов,А.Данилов,2012).Такі психологічні фактори як страх, тривога,депресія безумовно впливають на сприйняття болю.У відповідності до цієї концепції, біль-це результат динамічної взаємодії біологічних, психологічних і соціо-культурних факторів.На різних стадіях захворювання питома вага різних факторів може змінюватись.Якщо в гострій фазі хвороби переважають біологічні(анатомічні,генетичні, фізіологічні) фактори, то при хронізації болю на перший план можуть виходити психологічні(афективні,когнітивні,поведінкові),та соціальні(гендерні,національні традиції) фактори.Біологічні чинники можуть ініціювати , підтримувати і модулювати фізичні розлади,тоді як психологічні зміни впливають на оцінку і сприйняття внутрішніх фізіологічних сигналів . В свою чергу психологічні фактори впливають на біологічні, змінюючи продукцію гормонів, нейромедіаторів, стан ВНС та біохімічні процеси в мозку. Біль необхідно розглядати,як особистісне переживання, яке виникає не лише під впливом фізичної патології , але й ракурсу, погляду на захворювання особи,уваги до ситуації,попереднього досвіду.Біль-це суб’єктивне особистісне переживання , яке описується термінами сенсорних і емоційних розладів.Згідно визначення міжнародної асоціації дослідження болю ,біль –це неприємні відчуття і емоції, пов’язані з наявним або можливим пошкодженням різних тканин людського організму(Merskey&Bogduk,1986ст.217).Відповідно вивчення психоемоційного стану хворого набуває надзвичайної актуальності. Мета: Вивчення психо-емоційного стану хворих з больовими синдромами нижнього відділу спини та визначення їх внеску у прояви больового синдрому. Матеріали та методи: Обстежено:23 хворих з попереково-крижовими радикулопатіями.Особливості психо-емоційног стану досліджувались за допомогою шкали Гамільтона та шкали самооцінки тривоги(Чабан О.С. Хаустова Е.А.).Больовий синдром оцінювали за допомогою шкали ВАШ та шкали DN4. Результати: порушення у вигляді депресивного синдрому спостерігались у 58% хворих,вони виявлялись у вигляді зниження працездатності,розладах сну, поганому настрої,тривожності,відчутті напруження,безпричинних страхах,вегетативних порушеннях.Больовий синдром за шкалою ВАШ становив 6,9+-0,3 у осіб з депресивними проявами та 5,5+-0,2 у осіб без них.У пацієнтів,тривалість больового синдрому яких становила 2 і більше місяців з’являлись нейропатичні компоненти в структурі больового радикулярного синдрому, які оцінювались за допомогою опитувальника DN4.Особливо психо-емоційні розлади були яскравими у осіб холеричного та меланхолічного типів(за опитувальником Айзенка).У хворих меланхолічного темпераменту перебіг больового синдрому був у 79% випадків на фоні депресивних проявів,у сангвініків без них.Вираженість больового синдрому мала такі тенденції:була вищою у осіб меланхолічного та холеричного типів(6,7+-0,2 та 6,3+-0,2 відповідно),нижчою-сангвінічного і флегматичного типів(5,9+-0,2 та 4,8+-0,3 відповідно). Висновки: порушення психо-емоційного стану у вигляді депресивних та тривожних проявів є характерною ознакою у частини хворих з хронічними болями спини.Вони впливають на виразність, емоційне забарвлення больового синдрому і підтверджують значення психогенних факторів у патогенезі формування болю та рефлекторних синдромів.Індивідуальні типологічні особливості,біопсихосоціальний статус пацієнта можна розглядати, як конституційні предиктори клініко-патогенетичні механізми ХБС і доцільно вивчати в подальшому у поєднанні

113

з іншими конституційними маркерами.Врахування психо-емоційних особливостей сприйняття болю сприятиме оптимізації лікування і реабілітації хворих з ХБС. ПАТОЛОГІЧНИЙ ГЕМБЛІНГ- ЯК ПОВЕДІНКОВИЙ ПАТЕРН У КОМПЕНСАЦІЇ НООГЕННОГО НЕВРОЗУ Похильченко Марія Одеський національний медичний університет Кафедра медичної психології та соціальної реабілітації Завідувач кафедри - К.В. Аймедов Науковий керівник - К.В. Аймедов Актуальність: Ноогенні неврози- це гострі психічні реакції, що виникають внаслідок екзистенціальної фрустрації сенсу власного життя у зв'язку з конфліктами між різними життєвими цінностями. Патологічний гемблінг, як "нехімічна" форма адиктивної поведінки, займає особливе місце в ноогенних невротичних розладах, та характеризується зростаючою поширеністю не тільки в Україні, але і в світі та стійким розвитком соціальної дезадаптації серед найбільш соціально-активної вікової групи. Мета: Виявлення предикторів ноогенного неврозу у людей, які страждають на лудоманію. Матеріали та методи: Досліджено 27 чоловіків у віці від 18 до 49 років, зареєстрованих на форумах анонімних гемблерів у 5 країнах світу. Серед них 8 громадян України, 9 - Російської федерації, 4 - Великобританії і по 3 гемблери із США і Шотландії. Використані наступні психодіагностичні методики: тест Gamblers Anonimus (GA), тест Gambling-UDIT (GU), тест сенсожиттєвих орієнтацій (СЖО), тест М.Рокича і тест САН. Результати: У 27 досліджуваних виявлена патологічна залежність від азартних ігор: > 7 балів по тесту GA та > 20 балів по тесту GU. За допомогою тесту СЖО встановлені низькі бали за наступними субшкалами: мета в житті (у 73 + 0,2 % аддиктів), процес життя (92 + 0,2 %), результативність життя, самореалізація (90 + 0,2%) і локус-контроль «Я» ( 91+ 0,2%). Тест М.Рокича дозволив виявити несформованість та аморфність життєвих цілей у 79 + 0,3% аддиктів, відсутність чіткої життєвої стратегії у 85+ 0,3%. Також у досліджуваних інструментальні цінності домінують над термінальними, що свідчить про переконання, що головним для життя є певний спосіб дій або особистісні властивості, а не кінцева мета в житті, до якої слід прагнути. За допомогою тесту САН встановлено зниження показників самопочуття, активності та настрою у 94 + 0,2% досліджуваних поза грою і відновлення даних показників при поновленні ігрового процесу. Висновки: Таким чином ноогенні тригери є одними з патогенетичних механізмів формування патологічного гемблінгу, які запускають аутодеструктивну поведінку по уповільненому шляху у якості засобу компенсації наявних порушень з боку мозкового гомеостазу. ДЕЯКІ ГЕМОДИНАМІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРИ ВЕГЕТО-СУДИННІЙ ДИСТОНІЇ Селезньова Євгенія Одеський національний медичний університет Кафедра нейрохірургії та неврології Завідувач кафедри – проф. А.С. Сон Науковий керівник – доц. О.М. Стоянов Актуальність: в наш час вегето-судинна дистонія (ВСД) є одним з найбільш розповсюджених неврологічних захворювань. За даними деяких авторів, кожна третя людина, що звертається за медичною допомогою, має прояви ВСД. До того ж, цей стан доволі часто пов’язується із розвитком різноманітних захворювань нервової, серцево-судинної та інших систем організму. Мета: вивчення дослідження особливостей та закономірностей центральної та церебральної гемодинаміки при ВСД, встановлення зв’язку між показниками індексу резистентності

114

Пурцелота (RI) та лінійної швидкості кровотоку із типом спрямованості вегетативного тонусу; залежність показників систолічного індексу (СІ) та їх посттерапевтичні зміни від типу спрямованості вегетативного тонусу. Матеріали та методи: Обстеження пацієнтів проводилось за допомогою УЗД. Було обстежено 28 пацієнтів із церебральною ангіодистонією в системі каротід. Проводили доплерографію судин голови та шиї, для дослідження використовувались показники, що стосуються внутрішньої сонної артерії (ВСА); ехокардіографію із визначенням фракції викиду та розрахуванням систолічного індексу. Результати: За даними УЗД найбільш інформативним виявився індекс резистентності Пурцелота (RI). Його середні значення коливались в межах 0,58-0,60, крайні – 0,66-0,42, що вказує на спазм артерій в басейні ВСА. При симпатичній спрямованості вегетативного тонусу спостерігається збільшення значень RI та лінійної швидкості (ЛШК), що свідчить про посилення симпатичного впливу на судинну стінку. Показники середньої ЛШК знаходилися в діапазоні нормального розподілу (38,86 ± 3,18 см/с праворуч, 39,14 ± 3,20 см/с ліворуч), але індивідуальний розбіг швидкості кровотоку по ВСА був значним та коливався від 30 до 45 см/с. Ці дані дозволили встановити виражену реактивність судин в бік вазоконстрикції. Мінімальні середні значення ЛШК зареєстровано при ваготонії, найбільш статистично важливі відхилення (Р<0,05) – при вираженій симпатикотонії. Систолічний індекс у групі із вираженою симпатикотонією був максимальним - у межах 3,0±0,03 л/хв/м2. При нормальному вегетативному розподілі ці параметри займали середню позицію (2,34-2,4±0,02 л/хв/м2), та за ваготонічної спрямованості вегетативного тонусу – 2,0±0,02 л/хв/м2. Після лікування межі значень СІ знизилися з 2,0-3,6 л/хм/м2 до 2,1-3,0 л/хв/м2, вказуючи на зміни в бік адекватного гемодинамічного відношення. Найпомітніші зміни СІ було зареєстровано при симпатичній спрямованості вегетативного тонусу. При ваготонії показники виявилися резистентними. Висновки: зміни церебрального кровотоку можуть бути розцінені як регіональні церебральні прояви із їх механізмами, з урахуванням гемодинамічних та серцевих порушень, що взаємодіють поміж собою за допомогою вегетативної регуляції. Симпатична спрямованість вегетативного тонусу пов’язана із збільшенням значень RI та ЛШК, проявами реактивності судин в бік вазоконстрикції та більш вираженою відповіддю на терапію. ХРОНІЧНИЙ ФАРИНГІТ : ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ Лесюк Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології В.о.завідувача кафедри – доц. А.В. Цимар Науковий керівник – доц. А.В. Цимар Актуальність: Хронічний фарингіт у хворих з ГЕРХ відзначається в 70% випадків, хронічний тонзиліт - у 14,1%, хронічний ларингіт - в 11,5%, риніт та гайморит - у 7,7%, євстахіїт - в 6,4%, адгезивний отит - у 3,3%, поєднання ЛОР-захворювань - в 35,9% випадків (А.Г.Арутюнов і співавт., 2006). Мета: Провести обстеження хворих з симптомами хронічного тонзилофарингіту, що попередньо отримували курси консервативної терапії без значимого покращення і яким було рекомендована тонзилектомія, як альтернативний метод лікування. Матеріал та методи: Обстежено 35 хворих віком від 22 до 45 років ( чоловіків – 18, жінок – 17), що скаржилися на біль, дискомфорт, накопичення слизу в горлі переважно в ранковий час, часті ангіни,болі в суглобах та неприємний запах з ротової порожнини. Тривалість симптомів – від 6 місяців до 1-3 років. Обстеження включало: огляд ЛОР-органів, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові (АСЛ-О, С-реактивний протеїн, ревматоїдний фактор),Ехо-КГ, бактеріологічне обстеження глотки,ФЕГС. Результати: При огляді ЛОР-органів у 4 (11,4%) пацієнтів були виявлені симптоми хронічного тонзиліту, у 12 (34.3%) – симптоми ураження вестибулярного поверху гортані (переважно в задніх відділах та міжчерпакуватому просторі), у 5 (14,3%) – симптоми хронічного

115

назофарингіту. Практично у всіх хворих (31, 88,6%) спостерігався хронічний катаральний або субатрофічний фарингіт . Титр АСЛ-О був підвищений у 3(8,5%) пацієнток, інші лабораторні показники були в межах норми. Функціональних порушень при Ехо-КГ не виявлено. При бактеріологічному дослідженні горла були виявлені наступні бактерії та їх комбінації: St. рyogenes 102 - у 4 пацієнтів, Corynebacteiaceae spp. 104 – у 9, Klebsiella pneumoniae 105 – у 8 , E.coli 102 - 7, Enterococcus spp. 104 – 11 пацієнтів. За даними ФЕГС рефлюкс-езофагіт спостерігався у 11(31,4%) хворих, рефлюкс жовчі – у 24 (68,5%), недостатність кардії – у 7(20%) пацієнтів. Висновки: Таким чином, було встановлено, що поєднання ГЕРХ і оториноларингологічних захворювань спостерігається часто (до 88,5% випадків), що підтверджує можливий вплив патології стравоходу на розвиток хвороб ЛОР-органів. Такі пацієнти, зазвичай, тривалий час лікуються у оториноларингологів, не досягаючи стійкої ремісії захворювання, незважаючи на те, що в клінічну практику впроваджуються нові лікарські препарати і методи лікування. Однак оскільки ці хворі не скеровуються на обстеження травного тракту, то тим самим пролонгується період до встановлення їм точного діагнозу, а вся проведена терапія залишається за своєю суттю лише симптоматичною. Серед усіх хвороб JIOP-органів, пов'язаних з ГЕРХ, найбільшу поширеність має хронічний фарингіт. Виконання тонзилектомії в таких випадках може суттєво погіршити стан здоров’я хворих на ГЕРХ. НЕЙРО- ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ДІАГНОСТИЦІ СУДИННОЇ ДЕМЕНЦІЇ Сельва Йоанна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра неврології Завідувач кафедри - проф. С.С. Пшик Науковий керівник - доц. Н.В. Малярська Актуальність: судинна деменція (СД) - відображає гетерогенну групу дементних синдромів, що виникають внаслідок судинних розладів, проявляються різноманітними змінами в мозку і як наслідок, характерними клінічними проявами. СД посідає друге місце серед деменцій після хвороби Альцгеймера . Згідно з МКХ-10 виділяють СД з гострим початком, мультиінфарктна деменція(МІК), підкіркову, кіркову, змішану, не уточненої етіології. Питома вага СД серед деменцій в осіб похилого віку становить близько 15-20 %. Мета: вивчити особливості клінічного перебігу та методів нейровізуалізації для встановлення діагнозу СД. Матеріали та методи: історії хворіб пацієнтів з СД та їх неврологічний огляд, результати параклінічних обстежень, нейвізуалізацій та результатів психологічної шкали Хачинського. Результати: хвора І. 1939 р.н. Скарги на зміну мови і поведінки. Захворіла раптово: втратила свідомість, перестала говорити, розуміти звернену мову, стала розгубленою та дезорієнтованою. Тривала АГ до 220/110 мм. рт. ст. Біохімічний аналіз крові: холестерин 7.1 ммол/л. ЕКГ: миголитва аритмія. Реоенцефалографія (РЕГ) цереброваскулярна недостатність(ЦВН) ІІ ступеня, вертебро-базилярна недостатність (ВБН) І ступеня, виражена вертеброгенна залежність. ЕХО- КГ гіпертрофія МШП і задньої стінки ЛШ. МРТ голови гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) за ішемічним типом в басейні лівої середньої мозкової артерії. Дисциркуляторна енцефалопатія. Хворий Д. 1933 р.н. З 1996 р. періодичне запаморочення, остеохондроз поперекового відділу хребта, остеохондроз шийно-грудного відділу хребта з вертебробазилярною недостатністю. Двоїння в очах, погіршення зору, похитування при ходьбі. Цереброваскулярна хвороба ІІІ ступеня. Хронічна вертебробазилярна недостатність ІІІ ст – з вестибульо-атактичним синдромом. МРТ голови: множинні вогнища гіперінтенсивного сигналу в Т2 33 розширені периваскулярні простори Вірхова- Робіна, розширені шлуночки мозку. Показник більше 7 балів за шкалою Хачинського свідчить про наявність СД.

116

Висновки: 1) Судина деменція проявляється множинними ішемічними вогнищами з ураженням головного мозку. 2) В результаті СД формуються розлади короткотривалої пам’яті, мови, уваги, праксису, орієнтації у часі та просторі, втрата здатності самообслуговування. 3) Малорухомий спосіб життя, зловживання сигаретами та алкоголем, неправильне харчування сприяють розвитку судинної недостатності, формують дисциркуляторну енцефалопатію. 4) Діагноз СД – це вирок. Завдання лікаря покращити або ліквідувати фактори які формують СД. «ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ» ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ТА ДУХОВНА ПРОБЛЕМА В АСПЕКТІ СУЧАСНОСТІ Сович Микола Сович Христина Київська духовна семінарія і академія Кафедра церковно – практичних дисциплін: відділення психології Завідувач кафедри – проф. І.Ю. Михалко Науковий керівник – проф. І.Ю. Михалко; П.М. Воят Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психології, психіатрії та сексології Завідувач кафедри – доц. Р.І. Білобривка Науковий керівник – доц. А.Р. Панас Актуальність: Наукові дослідження, пов'язані з проблемою абортів завжди знаходяться під великим впливом політичних, релігійних та соціальних факторів. Це характерно і для питання впливу їх на психічне здоров'я жінки. Незважаючи на значне зниження кількості проведення, порівняно з радянською епохою, Україна останні роки посідає одне з перших місць у світі за їх величиною на душу населення, що визначає важливість проблематики даного питання. Мета: проаналізувати різні точки зору на проблему психічних розладів після аборту. Матеріали та методи: аналітичний, огляд наукової літератури. Результати: «Постабортний синдром» (ПАС) - термін запропонований Вінсентом Ру для позначення посттравматичного стресового розладу, що розвивається після аборту. Розглядаючи наукові роботи вчених різних країн світу, бачимо, що їх думки розбігаються з приводу значення аборту, як обов’язкового чинника виникнення психічних розладів. Е. Кооп (США), Американська психологічна асоціація, Б. Мейджор (Каліфорнія), відмовилися визнати наявність «постабортного синдрому» як такого. Оскільки величезну роль у розвитку психологічних проблем після аборту відіграє культуральний фактор: відношення суспільства, релігійність населення, ставлення самих жінок до аборту. Тому результати американських досліджень не можна однозначно екстраполювати на інші країни. На противагу їм, Д. Ріардан із співавторами у своїх дослідженнях виявили достовірну кореляцію між наявністю аборту та виникненням психічних розладів. Результати ще одного з досліджень показали, що жінки, котрі втратили дитину в результаті викидня, відчувають більше психологічних проблем, в перші 10 місяців після викидня. У жінок, які зробили аборт, в перші 10 місяців їх менше, але згодом (через 2 роки і більше) у них частіше зустрічаються високі оцінки за шкалами депресії і тривоги. При цьому к-ть суїцидальних випадків у таких, за даними вчених Фінляндії, становить 34,7 на 100000. Навіть жінки, для яких аборт свідомо не є конфліктною і травматичною подією можуть згодом відчувати негативні переживання з цього приводу. Висновки: 1.Аборт не є причиною психічних порушень, проте може бути потужним чинником, що провокує їх розвиток. 2.Причинами «ПАС» можна вважати схильність до психічних захворювань, конфліктні відносини з партнером, родичами та з власною особистістю, різний соціальний і матеріальний статус, нейрогуморальні змінив організмі.

117

3.Оскільки основне рішення щодо «вбивства плоду» приймає жінка, в жодному разі не можемо заперечити наявності в неї почуття вини та каяття за скоєний гріх, котре вона буде носити в собі протягом життя. Наявність психологічних наслідків такими жінками може приховуватися і не завжди виявлятися психологічними тестами. РОЛЬ АТИПОВИХ ЗБУДНИКІВ ПРИ РЕЦИДИВУЮЧОМУ РИНОСИНУСИТІ У ДІТЕЙ Ришковський Володимир Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології В.о.завідувача кафедри – доц. А.В. Цимар Науковий керівник – доц. А.В. Цимар Актуальність: Атипові збудники (насамперед Mycoplasma pneumoniae і Chlamydophila pneumoniae) є однією з причин гострих інфекцій дихальних шляхів. Відомо, що у хворих на хламідійну і мікоплазмову пневмонію спостерігаються помірні ознаки ураження верхніх дихальних шляхів — риносинусит, фарингіт, ларингіт. Риносинусит частіше зустрічається у хворих на хламідійну пневмонію. У пацієнтів з пневмонією, викликаною мікоплазмою навпаки, частіше спостерігаються явища фарингіту і ларингіту, які проявляються гіперемією ротоглотки і осиплістю голосу. Питання про можливість ураження ЛОР-органів ізольовано від нижніх дихальних шляхів є дуже актуальним. Вкрай мізерні світові дані, що стосуються патогенезу, а також специфічних клінічних проявів інфекції ЛОР-органів, спричиненої мікоплазмами чи хламідіями, також відсутність матеріальної бази для проведення дорогих досліджень в нашій країні до теперішнього часу не дозволили сформувати єдину думку з даної проблеми. Мета: Встановити можливу роль атипових збудників, зокрема C.pneumoniae у патогенезі рецидивуючого (неалергічного) риносинуситу у дітей. Матеріали та методи: Обстежено 19 дітей віком від 6 до 12 років з симптомами рецидивуючого риносинуситу — 8 дівчаток та 11 хлопчиків. Проводилися ендоскопічний огляд ЛОР-органів, загальний аналіз крові, бактеріологічне дослідження носа та горла. Гостра інфекція C.pneumoniae підтверджувалася наростанням титру антитіл в парних сироватках або виявленням специфічної ДНК в назофарингеальному аспіраті. Результати: Інфекція, викликана атиповими збудниками, виявлена у 6 пацієнтів (31,5%). Оскільки лікарі вважають, що загострення у дітей із рецидивуючою інфекцією дихальних шляхів викликаються вірусами, антибактерійна терапія не призначається. Висновки:У даному дослідженні продемонстровано, що атипові бактерії відіграють роль у розвитку рецидивів хронічних інфекції дихальних шляхів у дітей. Діти із загостренням рецидивуючої інфекції повинні обстежуватися на атипові збудники і в разі позитивного результату отримувати терапію макролідами. РОЛЬ КОМОРБІДНИХ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ В РОЗВИТКУ ТЕРАПЕВТИЧНО РЕЗИСТЕНТНИХ ДЕПРЕСІЙ Бучинський Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри – доц. Р.І.Білобривка Науковий керівник – доц. Л.В. Рахман Актуальність: За даними багатьох вчених, у 40-60% випадків депресивні хворі виявляють ознаки резистентності до проводимої терапії. В ситуаціях, коли терапевтично резистентні депресії поєднуються з іншими психічними захворюваннями, вони набуває ознак більшої вираженості, при цьому суттєво підвищується ризик суїцидальності, хворі частіше змушені проходити стаціонарне лікування, прогноз захворювання є більш несприятливим.

118

Мета: Провести огляд літературних джерел, присвячених ролі коморбідних психічних розладів в розвитку терапевтично резистентних депресій. Матеріали та методи: Виходячи із сучасних загально прийнятих критеріїв, депресія є резистентною, якщо впродовж двох послідовних курсів (по 3-4 тижні) адекватної монотерапії фармакологічно відмінними препаратами відмічається відсутність або недостатність клінічної ефективності (редукція симптоматики за шкалою Гамільтона становить <50%). Доведено, що більше ніж 50% випадків терапевтично резистентних депресій клінічно супроводжувалися іншими психічними розладами. Увагу вчених привертали корелюючі зв’язки між депресією та іншою супутньою психіатричною патологією. Дані досліджень свідчать, що коморбідність може реалізовуватися трьома шляхами, перший з яких полягає в тому, коли терапевтично резистентні депресії передують іншим психічним розладам, і тоді вони природно можуть розглядатися як один із причинних механізмів їх виникнення. Другий шлях виявляє супутню психіатричну патологію в якості передвісника, тригерного механізму у виникненні терапевтично резистентних депресій. Наступна модель полягає у часовому співіснуванні терапевтично резистентних депресій та коморбідних психічних розладів, що призводить до поглиблення депресивної симптоматики, збільшення тривалості епізоду та зниження ефективності терапевтичних заходів. За даними опрацьованої літератури, терапевтично резистентні депресії в більшості випадків поєднуються із тривогою (більше 50%), більше третини пацієнтів виявляють коморбідність із алкогольною чи наркотичною залежністю, біля 20% пацієнтів із терапевтично резистентними депресіями виявляють симптоми обсесивно–компульсивних розладів, від 7 до 19% випадків терапевтично резистентних депресій поєднуються із розладами особистості. Висновки: У зв'язку з вищезазначеним на сучасному етапі актуальною проблемою залишається висока частота коморбідності терапевтично резистентних депресій з іншими психічними розладами, що потребує подальшого детального вивчення типології, патогенетичних кореляцій, сучасних методів діагностики, ефективних препаратів антидепресивної дії, пошуку оптимальних технологій їх застосування. Розробка ефективних терапевтичних програм, які б впливали на всі аспекти коморбідних проявів терапевтично резистентних депресій та інших психопатологічних станів значно підвищить якість лікування, дозволить подолати терапевтичну резистентність та покращити соціальну адаптацію даного контингенту хворих. КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХРОНІЧНОГО ВУШНОГО ШУМУ У ОСІБ З НОРМАЛЬНИМ СЛУХОМ Гаврилюк Ірина Логін Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології Завідувач кафедри – доц. А.В. Цимар Науковий керівник – доц. О.О. Кіцера Актуальність: Вушний шум (ВШ) – це патологічні слухові відчуття або звукові феномени, що виникають у вусі або в голові. ВШ є досить серйозною і не до кінця вивченою клінічною проблемою: вони пов’язані з великою кількістю чинників, що мають відношення не лише до органу слуху, але і до інших систем та органів. Мета: Виявити причини виникнення хронічного ВШ у людей з нормальним слухом різного віку, статі, місця проживання, професійної діяльності, а також з’ясувати їх епідеміологію, характеристики , тривалість та перебіг. Матеріали та методи: Для досягнення поставленої мети нами було обстежено 150 осіб та використано такі методи: аудіометрія (тональна, надпорогова, мовна), тимпанометрія в динаміці (запис тимпанограми в спокої, після ковтання, після проби Вальсальва, після проби Тойнбі),акустичний рефлекс, тінітометрія. Результати: На базі лабораторії аудіології Львівського НМУ та ЛОР поліклінічного відділення ЛОКЛ протягом 2009-2012 рр. проводилось обстеження хворих, які звертались зі скаргами на ВШ. Проаналізовано результати обстежень 150 осіб з ВШ і нормальним слухом.

119

Серед досліджених хворих однаково часто зустрічалися особи обох статей. Найчастіше серед досліджених осіб спостерігалися особи віком 35-50 років (52,5%) (медіана – 41,5 років). Не виявлено достовірної різниці щодо частоти ВШ поміж мешканцями міст та сільської місцевості. За даними анамнезу: причина ВШ невідома (40,9%), вірусні інфекції та перехолодження (15,2%) гіпертонічна хвороба та порушення мозкового кровообігу (13,6%), виробничий шум та вібрація, вплив голосних звуків (10,6%), механічні травми (9,1%), середні отити (7,6%) тощо. Шум найчастіше описувався хворими як невизначений дзвін (17,9%), писк (14,3%), шипіння (12,5%), свист, зокрема – чайника (8,9%), гул проводів (8,9%) а також, рідше – шум лісу, моря, вітру, води тощо. Шум був непостійним і незначним у 46,3%, постійним, але незначним у 44,3%, постійним і нестерпним у 9,4%. У 40% хворих окрім шуму відзначались запаморочення. При тональній аудіометрії у 63 % хворих відзначено незначне ураження слуху, частіше – кондуктивне (39,7%). Тінітометрія виявила, що найчастіше шум локалізувався в ділянці частот в межах 1000-4000 Гц (83%) і мав відносний поріг у 10-15% (76%). Тимпанограма була здебільшого типу А - 88,2%, в інших випадках реєструвався тип С. Аналізуючи патогенетичні фактори ВШ у досліджених хворих визначено, як тимпанальний (у 40,2%), нейрональний або слимаковий (у 16,6 %) та центральний або невизначений (у 43,2 %). У 35,6% констатовано відсутність патології органа слуху, ще у 9,6% констатований пресбіакузис, у 15,1% - мінімальне сенсоневральне зниження слуху, у решти – 39,7% визначено тубоотит (євстахіїт). Висновки: Причини виникнення вушних шумів до кінця не вивчені. Спостерігається тенденція до зростання кількості пацієнтів з вушними шумами внаслідок перенесених вірусних захворювань, порушення мозкового кровообігу, та у людей, які працюють на підприємствах з підвищеним шумом і вібрацією. У більшості з обстежуваних осіб виявлено незначне зниження слуху по сенсоневральному типу. У діагностиці ВШ важливу роль відіграють аудіометричне і тінітометричне дослідження. ДЕМОДЕКОЗ ОРГАНУ ЗОРУ. НОВІ АСПЕКТИ В ЛІКУВАННІ Крикун Вадим Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Гудзь Науковий керівник – ас. Н.А. Мартінек Актуальність: Демодекоз – хвороба, що викликається паразитуванням умовно патогенного кліща – залозниці вугрової. Носійство демодексу сягає 80%. Очний демодекоз найчастіше проявляється у вигляді блефаритів, множинних халязіонів, випадінням вій та у 60% поєднується з ураженням шкіри обличчя. Хворі скаржаться на сльозотечу, швидку стомлюваність очей, підвищену чутливість до диму, вітру, пилу, яскравого світла та постійне почуття свербіння. Актуальність даної проблеми полягає у відсутності єдиних стандартів лікування. Мета: Покращити ефективність комплексної терапії демодекозного блефариту за допомогою гелю для повік “Stop Demodex”. Матеріали та методи: Препарат призначався 23 пацієнтам (14 жінок і 9 чоловіків, віком 26-68 років) з хронічними рецидивуючими блефаритами при лабораторному підтвердженні наявності війкового кліща. Лікування відбувалось протягом 45 днів за наступною схемою: після вмивання дігтярним милом зранку і звечора краї повік протирались 20% спиртовим розчином календули, після чого наносився гель “Stop Demodex” на 30 хвилин. Троє хворих лікувались сумісно з дерматологом. Планові спостереження відбувались кожні 10 днів. Хворі дотримувались дієти, націленої на покращення роботи шлунково-кишкового тракту. Критеріями ефективності лікування вважалося усунення свербіння, подразнення очей, відчуття важкості повік, а також зменшення гіперемії, інфільтрації країв повік, зникнення лусочок. Після закінчення лікування хворі повторно проходили лабораторну діагностику.

120

Результати: При клінічному дослідженні хворих з хронічними блефаритами покращення стану спостерігалось у всіх хворих після 10-го дня від початку лікування. Зникнення явищ відбувалось повільніше у пацієнтів з мейбоміїтами, у зв’язку з чим їм додатково проводились сеанси масажу повік. Після закінчення лікування у 2-х хворих повторно було виявлено кліщ за відсутності скарг. Висновки: Проведений аналіз ефективності гелю “Stop Demodex” для повік у хворих на демодекозні блефарити свідчить про добру переносимість препарату, зручність застосування, а запропонована 45-и денна схема комплексного лікування охоплює весь життєвий цикл розвитку кліща, що уможливлює відсутність рецидивів захворювання. “Stop Demodex” прискорює перехід захворювання до субклінічного рівня. Слід зауважити, що наявність вітчизняного і загальнодоступного препарату на фармацевтичному ринку може значно покращити ефективність лікування демодекозного блефариту. СІМЕЙНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ АНОРЕКСІЇ Божик Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри – доц. Р.І. Білобривка Науковий керівник – ас. Т.Ю. Завада Актуальність: Анорексія (від гр.. ανορεξία – без апетиту) – захворювання, що характеризується критичним зниженням маси тіла, втратою апетиту і є часто небезпечним для життя. Причиною звернення науковців до проблеми нервової анорексії є зростання значної кількості хворих серед населення планети. Щодо факторів, які мають вплив на формування анорексії відносять: сім’ю, товариство однолітків та засоби масової комунікації. Порушення прийому їжі є «хворобливим» відображенням порушення відносин з іншими людьми, особливо, з сім’єю. Власне, найближче оточення може сприяти як гармонійному розвитку особистості, так і формуванню дисфункціонільних особливостей. Мета: дослідження і вивчення особливостей сімейного виховання, що сприяють формуванню анорексії. Матеріали та методи: Об’єкт – анорексія як психологічна проблема. Предмет – сімейна ситуація як фактор формування анорексії. Результати: Підґрунтям анорексії є глибокий внутрішньо-психологічний конфлікт. Люди з анорексією втрачають чутливість щодо власного тіла. Те, що дано людиною від природи – не сприймається. Сімейні чинники виникнення даного захворювання досліджували Якубчик А., Жаховський П., Немисловська І., при цьому, ряд авторів значущу роль відводять стосункам пацієнта з матір’ю (Микиртумов Б.Е., Кошавцев А.Г., Зеленова П.Г.). Узагальнюючи різні підходи науковців щодо сімейних чинників, які впливають на розвиток анорексії (зокрема, на дослідження німецького психотерапевта М. Цірпки (Manfred Cierpka)) нами було виділено три моделі: 1. «Зразкова та гармонійна сім’я» – орієнтація на високі норми, еталони, прагнення робити все «правильно», приховування подружніх проблем, відмова від сексуальності. В таких сім’ях переважає уникнення конфліктів, заборона на прояв люті, гніву, заздрощів, домінування високих морально-релігійних цінностей. Такий зразок сімейної ситуації може мати два варіанти: Істероїдна домінуюча мати прагне від дитини лідерства у всьому, культивує в неї думку про “ідеальну фігуру”. Паранояльно домінуюча мати культивує сімейний міф про щасливу родину, виховуючи в дитини підвищену моральну відповідальність. Хвору дитину довго відгороджують від контакту із психіатрами та психологів, створюючи власні псевдонаукові пояснення хвороби й концепції лікування.

121

Симбіотична мати звичайно виховує дочку без чоловіка, переконана в правильності всіх висловлювань і вчинків дівчинки, у всьому підтримує її. Мати заперечує наявність у дочки психічного розладу, навіть при вираженій кахексії потурає тому, щоб вона продовжувала навчання або роботу й не зверталася за медичною допомогою. 2. «Гіперпротекція» – турбота про інших членів сім’ї, та ніколи про себе. Девіз: «Хто піде, той пропаде». Діти переживають почуття провини при розлуці з батьками, і часто старше покоління живе поруч. 3. «Пожертвування» – анорексію можуть використовувати задля морального шантажу інших членів сім’ї. Висновки: Отож, деструктивний вплив сім’ї має колосальне значення формування та розвитку анорексії. Родина – це те середовище, яке може подарувати дитині любов, впевненість, сили, щоб вона змогла протистояти негативному тиску соціуму, адже любов є найбільш радикальним і, фактично, єдиним належним виходом людини із відчуженості й ізольованості. ВИВЧЕННЯ СИНДРОМУ СУХОГО ОКА У СТУДЕНТІВ ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО Святченко Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хворіб Завідувач кафедри – доц. А.С. Гудзь Науковий керівник – доц. Н.М. Абашина Актуальність: Синдром сухого ока (ССО) є дуже актуальною проблемою в сучасній медицині, що може проявлятися як самостійна патологія, а також бути одним із основних проявів певних захворювань. Стабільність, правильне відновлення слізної плівки з її фізіологічними захисними властивостями (фунція очищення, антибактеріальний ефект, оптичною і зволожуючою властивістю) відіграє важливу роль в підтриманні і якості зору. Порушення або фунціональна неповноцінність слізної плівки з часом стає причиною дискомфорту, хронічного гіперосмолярного зсуву на поверхні ока з винекненням запалення і порушення процесів регенерації частіше після травм або операцій. Сухість ока, спричинена гіпофункцією сьозопродукуючого апарату досить важко переноситься пацієнтами та викликає часте кліпання, відчуття стороннього тіла в оці, точкові ерозії на рогівці, що затруднює роботу і зменшує працездатність у людей, в тому числі молодого віку. Мета: Вивчення синдрому сухого ока у студентів 4 курсу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, що звернулись на кафедру офтальмології. Матеріали та методи: Під нашим спостереженням було 48 студентів(19 хлопців і 29 дівчат у віці від 20-23 років) зі очними скаргами: сльозотечу, почервоніння, відчуття стороннього тіла чи свербіж, що були постійними або періодичними і збільшувались при зоровому навантаженні ( читання,робота за комп’ютером або під час перегляду телевізора). Проводились загально прийняті офтальмологічні обстеження, зокрема визначення гостроти зору і рефракції, при необхідності – чутливість рогівки периферичного поля зору, проба Ширмера 1 , час руйнування слізової плівки, біомікроскопія, забарвлення флюоресцеїном та інші. Для дослідження особливостей винекнення і перебігу ССО у студентів було проведене анкетування щодо основих скарг, що спострерігаються при даному стані. Результати: У всіх студентів відмічалось витончення слізної плівки і прискорення її розриву. Точкові ерозії на рогівці, що фарбувались флюоресцеїном спостерігалось в 58 очах, легка гіперемія та набряк повік – 36 очей. За результатами проведеного тесту Ширмера 1 у 43 (88%) студентів встановлено діагноз синдром сухого ока з наступними ступенями важкості: 25 студентів – ССО легкого ступеня (результат тесту Ширмера в нормі становить 10-15 мм/5хв), 8 студентів – середнього ступеня (6-9 мм/5хв), 3 студенти – важкого ступеня (менше 5 мм/5хв).Основними причинами винекнення ССО за проведеним анкетуванням: 70% - тривала праця за компьютером, 25% - запальні процеси (конюктивіти), 5% - травми чи опіки.

122

Висновки: Таким чином серед обстежених студентів ССО виявлено у 36 (73%) студентів з 49, яке було спричинене тривалою роботою за комп’ютером, запальним процесом або травмами чи опіками. В більшості студентів виявлено легкий ступінь ССО. Таким чином ССО являється актуальним для студентів нашого медичного університету, тому необхідна своєчасна діагностика і лікування та проведення профілактики. ФАКТОРИ СТИГМАТИЗАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ТЕРАПЕВТИЧНО РЕЗИСТЕНТНИМИ ДЕПРЕСІЯМИ Михняк Оксана Ришковський Володимир Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри – доц. Р.І. Білобривка Науковий керівник - доц. Р.І. Білобривка Актуальність: Стигматизація психічних розладів – актуальна суспільна проблема, яка є передумовою та виявом порушення прав людини з розладами психіки, суттєво негативно впливає на якість життя хворих та їхніх родин, які живуть під тягарем тавра. Негативні стереотипи та упереджене ставлення зумовлюють дискримінацію при працевлаштуванні та в суспільних стосунках. Стигма психічних розладів є глобальним явищем, яке поширене у всіх регіонах та країнах світу. Стигматизація є соціально-психологічним феноменом, для якого притаманні певні закономірності, механізми формування та динаміки. Вивчення особливостей механізмів виникнення стигматизації визначить шляхи подолання стигми та дискримінації психічно хворих. Мета: Вивчити рівень та характер стигматизуючих чинників у пацієнтів із терапевтично резистентними депресіями, які знаходилися на лікуванні в психіатричному відділенні. Матеріали та методи:Для виконання поставленої мети було проведено опитування 18 пацієнтів, що страждають на терапевтично резистентну депресію на етапі стабілізації психічного стану та підготовки до виписки із стаціонару. Опитування проводилося із застосуванням спеціально розробленої анкети, яка складалася із десяти питань та трьох варіантів відповіді ( Так; Ні; Свій Варіант). Анкетування проводилося анонімно з максимальною вимогою щодо самостійності заповнювання даної анкети. Результати: До основних складових, які визначали ступінь стигматизації було віднесено: стійкість депресивної симптоматики до проводимої терапії, ступінь вираженості порушень психічних функцій, ступінь обмеження здатності вести соціально прийнятний спосіб життя, виражена соціальна дезадаптація та ізоляція. В ході проведення даного опитування виявлено наступні дані: найбільш стигматизуючим чинником для пацієнтів дослідженої групи виявився фактор наявності психічного розладу - резистентної до лікування депресії, про що повідомляли 12 пацієнтів (67%). Щодо необхідності приймати підтримуючу терапію, то даний фактор є тягарем для 39% респондентів (7 пацієнтів). Страх спілкування з оточуючими на етапі підготовки до виписки із стаціонару є актуальним для 11 осіб (61%). Відчуття «втрати соціального статусу» притаманне 6 хворим (33%), переконання непоправного зниження життєдіяльності характерне для 10 пацієнтів (56%). Відчуття залежності від оточуючих, як стигматизуючий фактор, виявлено в 5 випадках (28%). Боязнь ворожого відношення до себе відчували 12 пацієнтів (67%). Натомість, готовність до повернення до повноцінного життя виявили лише 4 хворих, що становить 22%. Висновки: Результати проведеного дослідження свідчать про те, що стигматизація є серйозною проблемою для пацієнтів із терапевтично резистентними депресіями, негативно впливає на якість їхнього життя, перешкоджає своєчасному звертанню за допомогою, є вторинним чинником негативного впливу на психічне здоров’я внаслідок переживання власної меншовартості, неповноцінності, відкинутості.

123

НЕЙРОВІЗУАЛІЗАЦІЯ ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА Гладьо Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра неврології Завідувач кафедри – проф. С.С.Пшик Науковий керівник – доц. Н.В.Малярська Кафедра променевої діагностики і терапії Завідувач кафедри – доц. І.В. Дац Науковий керівник –доц. І.В. Данилейченко Актуальність: Хвороба Альцгеймера - кортикальна деменція, відноситься до первинно-дегенеративних захворювань, характеризується повільним прогресуванням, зниженням когнітивних функцій, пам’яті, розвитком поведінкових і вегетативних розладів, які приводять до інвалідазації пацієнт Всесвітня організація охорони здоров’я повідомляє, що сьогодні у світі понад 35 мільйонів людей живуть з деменцією. Хвороба Альцгеймера (ХА) є найпоширенішою причиною деменції - на неї припадає 60-70% всіх випадків. За даними організації «Alzheimer's Association», від цієї хвороби потерпають майже 5,5 мільйонів жителів США. У 2010 році в Європі налічувалось 8.45 млн. осіб хворих на ХА. Мета:вивчення хвороби Альцгеймера за допомогою медичної візуалізації, встановлення найкращого методу діагностики даного захворювання. Матеріали та методи: аналіз магнітно-резонансної томографії (МРТ), однофотонно-емісійної комп'ютерної томографії (ОФЕКТ) або позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) при хворобі Альцгеймера. Результати: магнітно-резонансної томографії (МРТ) на початкових стадіях хвороби, не виявляють патолоґії. Однак на пізніх етапах виявляють атрофію звивин, розширення борозен та компенсаторне збільшення шлуночків, стоншення прошарку сірої речовини. МРТ голови без внутрішнього контрастування: підвищення інтенсивності сигналу в Т2, FLAIR режимах, гіпокампів та кори медіо-базальних відділів скроневих часток білатерально. Однофотоннаемісійна КТ (SPECT — single photon emission CT) часто показує одно- або двобічне зниження кровоплину в тім’яних та скроневих зонах мозку. Сканування методом позитронно-емісійної томографії (ПЕТ) дає змогу виявити зменшене поглинання глюкози корою головного мозку, яке більш виражене у тім’яних частках, а менше — у скроневих та лобних. Висновки: Хвороба Альцгеймера – найбільш поширена форма деменції, кількість хворих на це захворювання зростає рекордними темпами. Найчастіше порушення при хворобі Альцгеймера зачіпають вісім доменів: пам'ять, мову, увагу, праксис, орієнтування в просторі і часі, навички вирішення проблем, функціональні можливості, самозабезпечення. Ці домени еквівалентні критеріям NINCDS-ADRDA, перерахованим в DSM-IV-TR. На початкових етапах хвороби дані клінічного неврологічного обстеження без особливостей. Згодом може з’явитися невелика симетрична гіперрефлексія та патологічні рефлекси. Результати аналізів крові та ліквору без змін. Електроенцефалоґрафія не виявляє патолоґічних ознак на ранніх етапах хвороби, проте згодом починається симетричне дифузне сповільнення мозкової активності. Діаґноз ХА неважко встановити через 3 - 4 роки від початку захворювання. Однак, зрозуміло, що це доцільно робити якомога раніше. Рання діаґностика дала б змогу краще спланувати життя пацієнта, а також своєчасно розпочати лікування. Терапія інколи могла б зупинити чи сповільнити розвиток хвороби, яка призводить до руйнування особистості.

124

ВПЛИВ КЛАСИЧНОЇ ТА РОК МУЗИКИ НА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВУ СФЕРУ ЛЮДИНИ Панцерно Катерина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри - доц. Р.І. Білобривка Науковий керівник - ас. Т.Ю. Завада Актуальність: На сьогодні, музика – невід'ємна частина життя майже кожної людини (рідко можна зустріти когось, хто взагалі не слухає музику).Існує багато досліджень, що доводять вплив музики на людську психіку.На цьому підґрунті, у психологічній науці, було виокремлено цілий напрям – музикотерапія, що має на меті збереження, підтримання психічного та фізичного здоров’я людини. Проте, різні стилі по-різному можуть впливати на особистість. Власне, це й зумовлює актуальність даної роботи. Мета:вивчення впливу музики на емоційно-вольову сферу людини. Матеріали та методи: Опрацювання отриманих результатів здійснювалось за допомогою комп’ютерної програми Statistica 8.0, зокрема, було використано результати описової статистики, парний t-test Стьюдента та критерій Вілкоксона. Результати: У дослідженні взяло участь 28 осіб. Експеримент проходив у два етапи. На першому етапі студенти слухали рок музику, а через два тижні (другий етап) – класичну. До і після прослуховування музики досліджувані заповнювали два опитувальники: Опитувальник експрес-діагностики «Самопочуття, активність, настрій», САН. Тест «Оцінка емоційних станів» К. Маркерта. Встановлено, що після прослуховування рок стилю, домінуючим емоційним станом (за тестом «Оцінка емоційних станів») було «прагнення подолати перешкоду» та «прагнення настояти на своєму, впертість, небажання пристосовуватись». Самопочуття та настрій не змінились «до» і «після» прослуховування музики, натомість, активність – зросла (t= 2,21; p=0,0004). Також виявлено, що переважаючим емоційним станом після прослуховування класичної музики було «бажання розслабитись, відпочити». Настрій, як свідчить порівняльний аналіз, не змінився після прослуховування класичної музики, проте, активність – зменшилась (t= -2,37; p=0,004), а самопочуття – покращилось (t= 3,01; p=0,002). Отримані результати можуть підтвердити люди, які слухають той чи інший стиль музики, а точніше їх поведінка. Рок-музика - музика "незалежних людей", "людей, які прагнуть спробувати у житті все". І саме тому у досліджуваних, після прослуховування даного стилю, виникло бажання "подолати перешкоду" та "настояти на своєму, впертість, небажання пристосовуватись". Рок - підбурює на активні дії (про, що свідчать поведінка людей на рок-фестивалях). Класична музика - спокійна, заспокійлива. Під час прослуховування даного стилю, людина опановує себе, може привести до ладу власні думки, зосередитись на них. Класика позитивно впливає на наше самопочуття. Існують дослідження, у яких з'ясовується вплив класичної музики на ріст рослин. Люди, які часто слухають класичну музику, спокійні, розсудливі, врівноважені. Висновки: Отож, під час проведення даного експерименту нам вдалося з'ясувати вплив класичної та рок музики на емоційно-вольову сферу людини. Виявлено, що рок музика збуджує нервову систему, після її прослуховування не має бажання «сидіти на місці», а навпаки, з'являється прагнення - "показати світові себе". Класична ж музика здійснює протилежний вплив. Виникає бажання відпочити, розслабитись.

125

ЛІКУВАЛЬНА ТАКТИКА ПРИ АДЕНОЇДИТІ У ДІТЕЙ Горохов’янка Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології В.о. завідувача кафедри – доц. А.В. Цимар Науковий керівник – доц. А.В. Цимар Актуальність: Аденоїдит є однією з найпоширеніших патологій верхніх дихальних шляхів у дітей (12-15%). Аденоїди можуть викликати різноманітні порушення в організмі дитини в залежності від їх розмірів, розмірів носоглотки, тривалості хвороби, частоти загострень та віку дитини. При хронічному запаленнні глоткового мигдалика (ГМ) підсилюється її всмоктувальна активність, що сприяє сенсибілізації організму до мікрофлори і високомолекулярних сполук, які потрапляють з повітрям та з їжею. На думку багатьох дослідників (В.В. Кіщук; Г.Д. Тарасова і М.А. Мокроносова; Д.І. Заболотний та співавт), проведення аденотомії при гіпертрофії ГМ за клінічними показаннями (порушення дихання , захворювання середнього вуха, поява хропіння та ін.) порушує структурно-функціональні взаємини, призводить до імунної недостатності слизової оболонки не тільки локальної ділянки носа і глотки, але і організму в цілому. Мета: Дослідити переваги хірургічної чи консервативної лікувальної тактики хронічного аденоїдиту у дітей без проявів алергічних захворювань. Матеріал та методи: Під спостереженням (12 міс) знаходилося 35 дітей віком від 4 до 12 років з хронічним аденоїдитом . 25 хворим проводилася консервативна терапія (І група) , у 10 пацієнтів застосоване хірургічне лікування - аденотомія (ІІ група).Обстеження включало: огляд ЛОР-органів, ендоскопію носоглотки, пальцеве обстеження носоглотки, мікробіологічне обстеження носоглотки, імпедансну аудіометрію. Фіксувалися кількість проявів ГРВІ впродовж року після проведеного лікування. Результати: На початок лікування діти скаржилися на утрудненя носового дихання (100%), наявність виділень з носа (92%) , кашель (76%), зниження слуху (24%). У 9 (25,7%) дітей була виявлена нормальна флора, у 26 (74,2%) — умовно-патогенна, зокрема St.pneumoniaе, H.influenzaе, S.aureus, St.pyogenes, М.catarrhalis як монокультури або в різних комбінаціях. До початку лікування у 22 дітей (62,8%) виявлені аденоїди ІІ-го ступеня, у 13 дітей (37,1%) — аденоїди ІІІ-го ступеня. Після курсу лікування у 15 дітей (52,5%) аденоїди скоротилися до І-го ступеня, а аденоїди ІІІ-го ступеня визначалися тільки у 5 дітей (14,2%). Вже на 3-5 й добу консервативної терапії враженість симптомів знизилась майже у двічі, на 7 добу – була незначною, а на 10 добу – мінімальною. Припинення гнійних виділень з носу та по задній стінці горла і відновлення носового дихання відмічалися вже на 5-7-й день лікування. Найдовше зберігалися симптоми ураження середнього вуха (ексудативний отит). Подібна динаміка симптомів спостерігалася і в групі дітей, яким була проведена аденотомія.Як показали дослідження, не було отримано статистично значущих відмінностей у частоті інфекцій дихальних шляхів або ЛОР-органів (включаючи отити) між досліджуваними групами. Висновки:Таким чином, у дітей, вибраних для проведення аденотомії з приводу рецидивуючих інфекцій верхніх дихальних шляхів негайне проведення оперативного втручання не призводить до кращих клінічних результатів, або скороченню тривалості і вираженості симптомів з боку верхніх відділів дихальних шляхів та вуха в порівнянні з консервативною тактикою лікування.

126

СЕКЦІЯ БІОФІЗИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

Навчальна аудиторія кафедри інформатики Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – доц. О.В. Бойко, доц. Н.В. Дорош, доц. М.А. Пайкуш, ст. викл. Г.Я. Бондарчук, ст. викл. Л.Б.Лотоцька, викл. М.І. Драчук. Головуючі – Мазур Олена, Гайдук Богдан ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ УЛЬТРАЗВУКУ НА ОРГАНІЗМ Драчук Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри – доц. Е.І. Личковський Науковий керівник – ст. викл. І.Я. Лапка, викл. М.І. Драчук Актуальність: Згідно літературних джерел, відомо, що первинні фізичні процеси спричиняють такі ефекти в біооб’єктах: 1. мікровібрації на клітинному і субклітинному рівнях; 2. руйнування і збудження макромолекул; 3. зміну проникності біологічних мембран; 4. теплову дію; 5. руйнування клітин і мікроорганізмів. Водночас, наслідки постійного перебування лікаря в ультразвуковому полі не вивчено. Тому при використанні сучасної ультразвукової апаратури актуальною є оцінка фізичної дози поглинання, отриманої людським організмом. При цьому допустима максимальна інтенсивність ультразвуку, за даними ВООЗ, не повинна перевищувати 1 Вт/см2. Враховуючи це, при проведенні УЗД необхідно використовувати мінімальну, але достатню для отримання якісного зображення інтенсивність ультразвуку, неухильно дотримуючи основний принцип безпеки його застосування. Мета: Полягає в створенні методологічного підходу для оцінки безпечної дози поглинання ультразвукового випромінювання. Матеріали та методи: У роботі використовували математичні методи оцінки кількісного аналізу безпечної дози ультразвукового випромінювання. Результати: В результаті проведеного аналізу нами вивчено особливості пролонгованої дії ультразвуку на організм лікаря та запропоновано методологічний підхід для оцінки безпечної дози поглинання ультразвукового випромінювання. Величина фізичної дози поглинання може

бути розрахована за формулою: ItSDV

= , де I – інтенсивність ультразвукових коливань при

опромінюванні поверхні тіла; t – тривалість проведення процедури; S – площа поверхні тіла, що опромінюється; V – об’єм тканин тіла. Висновки: Складність визначення дози поглинання ультразвукового випромінювання для людини залежить від фізіологічного стану та біофізичних процесів в організмі. Слід враховувати не лише інтенсивність ультразвукових коливань і тривалість впливу ультразвуком на організм, а й послідовність та кількість проведення процедур, неперервний чи імпульсний режим випромінювання.

127

ДОСЛІДЖЕННЯ ФІЗИЧНИХ ПОЛІВ У МЕДИЦИНІ Копач Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри – доц. Е.І. Личковський Науковий керівник – доц. М.А. Пайкуш Актуальність: Навколо будь-якого біологічного об’єкта в процесі його життєдіяльності утворюється складна картина фізичних полів, які визначають і регулюють диференціацію й спеціалізацію клітин і формування з них тканин. Їх розподіл у просторі і зміна у часі несе важливу біологічну інформацію, яку можна використати, зокрема, з метою медичної діагностики. Мета: Аналіз природи фізичних полів та методів дослідження їх у медицині. Матеріали і методи: Використовуються наукові публікації, електронні джерела інформації, методи інформаційного пошуку, узагальнення й аналізу даних наукової літератури. Результати: Біооб’єкти є джерелом рівноважного електромагнітного випромінювання. Найбільша його інтенсивність при температурі тіла 310 К припадає на інфрачервоний (ІЧ) діапазон хвиль. У цьому діапазоні людина випромінює дуже велику потужність – 10 мВт/см2 (загалом близько 100 Вт). Практичний інтерес мають не самі електромагнітні випромінювання, а можливість перенесення утвореними каналами інформації про роботу внутрішніх органів. Так, ІЧ випромінювання може бути моделлю фізіологічних процесів, які задають розподіл і динаміку температури поверхні тіла. Інший канал – радіотеплове випромінювання – несе інформацію про температуру і часові ритми внутрішніх органів людини. Низькочастотні електромагнітні поля з частотами 0 – 1 кГц пов’язані, зазвичай, із електрохімічними, насамперед трансмембранними потенціалами, що відображають функціонування різних органів і систем біооб’єкта. Проте ці поля важко реєструвати, оскільки вони повністю екрануються високопровідними тканинами. На тих же частотах виникають і магнітні поля, породжені струмами у провідних тканинах, що супроводжують фізіологічні процеси. Вони не екрануються і можуть бути зареєстровані. Це дає можливість точного визначення місця знаходження джерел цих полів, що має значний інтерес при дослідженні мозку. Цікавими є дослідження акустичних сигналів, які супроводжують роботу внутрішніх органів, м’язів та ін. Ці інфразвукові коливання можуть нести важливу інформацію про механічне функціонування органу. У ближніх інфрачервоному та ультрафіолетовому діапазонах спостерігаються сигнали біолюмінесценції, зумовленої біохімічними реакціями. За цим свіченням контролюють темп біохімічних процесів. Висновок: На сьогодні відомо, що будь-яке захворювання починається з порушення фізичних полів людини. Якщо під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів у сформованому організмі відбувається стабільна локальна зміна просторово-частотної характеристики поля, то при цьому порушуються регенеративні процеси у даній області, диференціація й спеціалізація клітин. Внаслідок перевтоми, стресу, інфекцій, несприятливого впливу зовнішнього середовища фізичне поле втрачає свою щільність, однорідність, на окремих ділянках навіть тимчасово може зникнути. Якщо цього вчасно не помітити і не відновити поле, то з'являться хвороби організму. Тому важливо вміти отримати інформацію про фізичне поле людини, проаналізувати її і споcтерігати у динаміці при необхідності лікування.

128

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПЛИВУ β-БЛОКАТОРА НА ЧАСТОТУ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ (УД./ХВ.) МЕТОДОМ ДИСПЕРСІЙНОГО АНАЛІЗУ Костюк Дмитро Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри біофізики – доц. Е.І. Личковський Наукові керівники – ст. викл. Г.Я. Боднарчук, викл. Г.В. Галик Актуальність: При дослідженні ефективності впливу β-блокатора на частоту серцевих скорочень (уд./хв.) важливу роль відіграє метод дисперсійного аналізу. Зміст дисперсійного аналізу становить оцінювання причин мінливості ознаки, які називають факторними ознаками або факторами. Визначають вплив одно, двох , трьох і більше факторів. Через рівні визначають кількісні чи якісні способи задання фактора. В основі кожної задачі є план експерименту та модель дисперсійного аналізу. Узгодження кожного досліду з комбінацією факторів – називають планом експерименту. Модель дисперсійного аналізу – це аналітичне представлення результатів спостережень. Мета: Методом дисперсійного аналізу встановити відмінності серед чотирьох доз (15 мг; 60 мг; 120 мг; 180 мг) β-блокатора на частоту серцевих скорочень (уд./хв.) у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. Визначити істотність якісного і кількісного впливу фактора на досліджувану ознаку та встановити різниці на рівнях факторних ознак методом множинних порівнянь середніх значень. Матеріали та методи: Досліджували ефективність впливу даних добового дозування β-блокатора на частоту серцевих скорочень (F1 =15 мг; F2 = 60 мг; F3 = 120 мг; F4 =180 мг) для пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. Проведені обчислення методом дисперсійного аналізу на ефективність впливу β-блокатора на частоту серцевих скорочень. Виявлено істотність впливу та різницю на рівнях факторної ознаки (F1 =15 мг; F2 = 60 мг; F3 = 120 мг; F4 =180 мг) методом множинних порівнянь середніх значень. Результати: Для обчислення експериментального значення використали статистику Фішера-Снедекора. За даними дисперсійного аналізу значення статистики становить F =10,753581. З таблиць розподілу Фішера-Снедекора знаходимо критичне значення з параметрами: f * = 4,459 (ймовірність 0,95; число ступенів вільності 3; 8). Оскільки F > f *, то ефективність впливу β-блокатора на частоту серцевих скорочень слід вважати неоднозначною. Методом множинних порівнянь встановлено, що найкращих результатів лікування серцево-судинних захворювань можна досягти, використовуючи добове дозування F2 = 60 мг. Висновки: Істотність якісного і кількісного впливу фактора на досліджувану ознаку становить 2,8. В результаті статистичної обробки даних рекомендовано використовувати добове дозування β-блокатора F2 = 60 мг для покращення роботи серця. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРАМНОГО КОМПЛЕКСУ MOODLE ДЛЯ НАВЧАННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СКРІНІНГОВИХ МЕДИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Ланюш Федір Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В. Бойко Науковий керівник – доц. Н.В. Дорош Актуальність: Актуальною задачею медичної інформатики є впровадження сучасних медичних інформаційних технологій у різні ланки системи охорони здоров’я. Важливими напрямками інформатизації медичної галузі є розробка та впровадження комп’ютерних систем для навчання та контролю знань студенів, медичних працівників, а також проведення скрінінгових досліджень в режимі віддаленого доступу, що дозволить покращити якість та швидкість проведення профілактичних заходів для різних груп населення.

129

Мета: Адаптація програмного комплексу Moodle для навчання студентів з дисципліни «Медична інформатика» та розширення функціональних можливостей блоку тестування для проведення скрінінгових досліджень якості життя студентів методом комп’ютерного анкетування в режимі віддаленого доступу. Матеріали та методи: Програмний комплекс Moodle, системи керування базами даних, методи комп’ютерного тестування та анкетування. Результати: Програмний комплекс Moodle є спеціалізованою системою управління навчанням (Learning management system - LMS). Moodle реалізована у вигляді системи з відкритим кодом, розроблена на основі технології PHP+MySQL, та працює під управлінням web-сервера Apache (Denver). Moodle-сервер може бути встановлений як на платформі Windows, так і на UNIX(Linux)-платформах. Система має модульну структуру і містить навчально-методичні матеріали, завдання, тести, комунікаційні засоби, засоби для обліку та статистики. Для організації навчання у реальному часі передбачено такі інструменти як миттєві повідомлення, чат, форум, інтернет-конференції. Управління сайтом здійснюється адміністратором, який має доступ до налаштувань сайту. Адміністратор може призначати права доступу до ресурсу іншим користувачам. Система має зручний інтерфейс, який дозволяє отримати інформацію про курси, завдання , тести , результати контролю та ін. Програмний комплекс Moodle дозволяє проводити навчання та оцінювання знань медичного персоналу та студентів в on-line режимі. Результати контролю зберегаються у базі даних. Для вирішення поставленої задачі було проведено адаптацію платформи Moodle для навчання та контролю знань студентів з дисципліни «Медична інформатика». На базі платформи Moodle було впроваджено комп’ютерну систему анкетування «Стиль життя – Україна 2012-13» для проведення скрінінгових досліджень якості життя студентів з метою аналізу та виявлення змін у стилі життя студентів протягом навчання в університеті. Висновок: Впровадження програмного комплексу Moodle для навчання та проведення скрінінгових досліджень дозволить покращити рівень навчання та профілактичних заходів. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ДАНИХ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я Середа Назар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В.Бойко Науковий керівник – ст. викл. Л.Б.Лотоцька Актуальність: Розбудова правової держави є неможливою без створення належного механізму гарантій правового захисту статусу особи у сфері охорони здоров’я, зокрема, інформаційної недоторканності приватного життя, захисту конфіденційності персональних медичних даних, інформації про здоров'я особи. Так, коли йдеться про взаємодію медицини та права, практично завжди постає питання медичної таємниці, що підкреслює його актуальність, теоретичне та прикладне значення. Між тим актуальність питання забезпечення лікарської таємниці для суспільства зберігається і набуває нових граней. По-перше, законодавство у своєму розвитку все більше орієнтується на пріоритетний захист особистих прав і свобод людини і громадянина, оскільки тільки такий підхід до правового простору й правопорядку дозволить досягти становлення демократичного суспільства в державі. По-друге, перехід суспільства на якісно новий рівень інформаційного обміну, поширене застосування комп’ютерних технологій обробки медичної інформації, розвиток корпоративних інформаційних систем потребує нового підходу до розробки правових і технологічних гарантій захисту інформації, у тому числі і таких, що складають лікарську таємницю, захисту від несанкціонованого доступу. Мета: Проаналізувати та охарактеризувати особливості забезпечення безпеки даних в медичних закладах.

130

Результати: Медична таємниця являє собою сукупність певної медичної та немедичної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатися відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров’я, діагнозу її захворювання, результати обстеження і лікування і т.д., включаючи інформацію про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров’я родичів, близьких осіб пацієнта. Об'єктом медичної таємниці повинна бути уся інформація, яка отримана у процесі надання медичної допомоги. Іншими словами, вся та інформація, розголошення якої може завдати шкоди пацієнтові, його соціальним, економічним та іншим інтересам, повинна становити об'єкт лікарської таємниці. Висновки: Охорона даних особистого характеру (особливо медичних даних) має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить основні принципові засади держави. Вони є важливими не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров’я загалом. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я особи. Забезпечення інформаційної безпеки медичних даних є комплексним завданням. Це пов'язано з тим, що інформаційне середовище є багатовимірним механізмом. Для вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки необхідне застосування законодавчих, організаційних і програмно-технічних заходів. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ НА ПРИКЛАДІ МЕДИЧНОГО КОМПЛЕКСУ "ДОКТОР ЕЛЕКС" Вінняр Вероніка Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В. Бойко Науковий керівник – ст. викл. Л.Б. Лотоцька Актуальність: В Україні у Львові була розроблена медична інформаційна система «Доктор Елекс», яка враховує світові cтандарти та принципи взаємосумісності медичних інформаційних систем. В основі системи лежить ідея побудови лікарських оглядів на базі ієрархічних структур, яка перегукується із світовими підходами до обліку і передачі медичної інформації. Використання деревовидних шаблонів оглядів дозволяє забезпечити усі інформаційні потреби лікувально-реабілітаційного та діагностичного процесів, науково-дослідної та навчально-методичної роботи. Система «Доктор Елекс» дає можливість вводити в оптимальній формі, зберігати та аналізувати не тільки основні дані пацієнта, зазвичай використовувані у реєстратурі, а й усю медичну документацію, таку як скарги, анамнез життя і захворювання, дані об'єктивного обстеження, функціональної та лабораторної діагностики, антропометрії, а також дані про лікарські призначення та їх виконання протягом перебування у лікувальній установі. Медична Інформаційна Система “Доктор Елекс” призначена для зберігання і накопичення інформації про пацієнта в єдиній Електронній Медичній Картці включаючи відео та графічні зображення, отримані з діагностичного обладнання. Дана система легко налаштовується під потреби і специфіку роботи медичної установи незалежно від її розміру та спеціалізації, дозволяє значно зменшити обсяг паперового документообігу, внаслідок чого лікарі можуть зосередитися на лікуванні пацієнтів і витрачати менше часу на введення та збереження даних. І лікар, і пацієнт мають доступ до електронної медичної карти через спеціально захищений веб-портал. МІС “Доктор Елекс” легко налаштовується під різні схеми документообігу і внутрішніх процесів медичної установи. Система використовує інноваційні технології для створення шаблонів медичного обстеження, які покривають широкий спектр спеціалізацій, інтегрується з будь-яким медичним обладнанням, що підтримує стандарт DICOM.

131

Мета: Охарактеризувати особливості принципи побудови єдиної медичної інформаційної системи великого міста, яка дозволить підвищити ефективність функціонування медичних установ і покращити обслуговування пацієнтів. Матеріали та методи: Аналітичний, наукова література, інтернет. Результати: Одним з пріоритетних напрямів розвитку системи охорони здоров’я є створення єдиного медичного інформаційного простору, що забезпечить прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Це дасть можливість медичним закладам налагодити ефективний облік діяльності організації, здійснювати на сучасному рівні менеджмент, своєчасно отримувати інформацію про досягнення в галузі медичної науки, використовувати всю медичну інформацію про пацієнта (за весь період його життя), отриману зі всіх рівнів надання медичної допомоги для досягнення кращого лікувального ефекту. Висновки: Розробка, впровадження та дотримання стандартів зберігання та обміну інформацією, спрямовані на досягнення взаємосумісності різних медичних інформаційних системам, є одним з першочергових завдань розвитку інформатики в системі охороні здоров’я. Він можливий лише за умови тісної співпраці компаній розробників програмного забезпечення, медичних закладів, окремих фахівців у кожній галузі медицини та державних органів стандартизації медицини. КОМП’ЮТЕРНА ВЕКТОРЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ, ЯК МЕТОД ОБРОБКИ БІОМЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Макар Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В. Бойко Науковий керівник – ас. М.В. Коцаренко Актуальність: Актуальною задачею медичної інформатики є впровадження сучасних медичних інформаційних технологій у різні ланки системи охорони здоров’я. Важливими напрямками інформатизації медичної галузі є розробка та впровадження комп’ютерних систем для роботи з біомедичною інформацією. Обчислювальна техніка (комп’ютери) розкриває нові можливості галузі аналізу, опрацювання біомедичної інформації, наприклад, аналізу - синтезу векторкардіограм. Мета: Дослідити перспективи комп’ютерної векторкардіографії, як метода обробки біомедичної інформації. Матеріали та методи: Довідкова література, публікації мережі інтернет, програмні засоби формування та аналізу векторкардіограм. Результати: Векторелектрокардіографія — метод візуалізації біопотенціалів, що виникають при роботі серця. Векторелектрокардіограма — графічне зображення зміни вектора поляризації серцевого м'яза. В стандартних відведеннях за Ейнтговеном — це складна фігура, котра містить петлі, які виражають окремі компоненти кардіограми. Найбільша петля - комплексу QRS і менші — зубця P і T. В нормі фігура має рівні контури, видовженої, грушоподібної або серцеподібної форми. При патології контури міняються, що можна використовувати при діагностиці Розроблялися різні методи відведень (постановки електродів для проведення вимірювань). Проте методи були дуже складні, майже для кожної системи відведень створювалися свої прилади візуалізації. Сучасна епоха комп'ютерної техніки розкриває широкі горизонти для цього методу унаочнення медичної інформації. Використання обчислювальної техніки дає можливість змінювати методи, алгоритми формування зображення без ускладнення приладу знімання біопотенціалів . Для вирішення поставленої задачі було досліджено різні системи відведень біопотенціалів, елементи нормальної векторелектрокардіограми, проаналізовано форму зображення векторкардіограми в нормі і при патології.

132

Висновок: Векторкардіографія — перспективний метод обробки біомедичної інформації. На даний час, його доцільно використовувати як додатковий тест при зніманні ЕКГ. В подальшому необхідно розвивати цю методику і впроваджувати в медичну практику. ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ Іванишин Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В.Бойко Науковий керівник – ас. О.П.Чабан

Актуальність: Медичні зображення органів отримані засобами радіологічної діагностики (medical imaging) є головним джерелом інформації в галузі охорони здоров’я. Проте існуючі засоби діагностики, засновані на ультразвукових і рентгенівських методах отримання зображень, не завжди безпечні, достатньо громіздкі, мають великий час розгортання, тому вони не можуть бути використані в надзвичайних ситуаціях. У цих умовах зростає роль використання в цілях діагностики термографії. Аналіз даних термографії включає їх якісну (розподіл "гарячих" і "холодних" ділянок) і кількісну (з визначенням показників різниці температур досліджуваної ділянки в порівнянні з симетричною зоною тіла, навколишніми тканинами, умовно вибраною областю) оцінку, а також обробку зображення за допомогою ЕОМ. Мета: Проаналізувати основні особливості та функціональні можливості термографії в різних областях медицини, насамперед, для діагностики і контролю ефективності лікування. Матеріали та методи: Застосування термографії для діагностики та методи обробки результатів з метою уточнення діагнозу, їх передачі, архівації і зберігання. Результати: Термографія дозволяє по-новому вимірювати температуру шкіри людини, її реакцію на будь-який патологічний процес. Важливими термографічними критеріями відсутності патологічних змін є: подібність і симетричність теплового малюнка особи, характер розподілу температури, відсутність ділянок аномальної гіпертермії. Основними проблемами при використання термографії у діагностичному процесі є труднощі інтерпретації термографічних картин, їх збереження та передачі. Українські розробники медичного програмного забезпечення переважно користуються двома міжнародними стандартами: стандартом DICOM та європейським стандартом ENV, розробником якого є CEN/TC 251. В Україні сьогодні відсутні, затверджені на державному рівні, вимоги до вимірювальної техніки, яка застосовується для проведення діагностичних досліджень, а також рекомендовані МОЗ України методики, немає вимог щодо їх похибок. Показники, отримані в результаті застосування різних методик, виражаються в різних одиницях виміру, внаслідок чого ускладнюється процес їх інтерпретації. Висновки: У медичній практиці апробовано чотири різновиди теплової діагностики: 1) рідкокристалічна термографія; 2) дистанційна інфрачервона термографія; 3) контактна термографія; 4) радіотермометрія. Сфери застосування цих методів значно розширились за останні десятиріччя, проте існує ряд обмежень, при яких дані, отримані за допомогою термометрії, необхідно зіставляти з даними клінічного, рентгенологічного, радіонуклідного та інших методів дослідження. У той же час забезпечення безпеки і повторюваності діагностики повинно відбуватися при одночасному вдосконаленні структури діагностування, підвищенні достовірності результатів діагностики, розширенні меж можливого застосування діагностуючих засобів.

133

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КЛАСИФІКАЦІЙ У МЕДИЦИНІ Кацюба Юліана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – доц. О.В. Бойко Науковий керівник – ас.С.В. Різничок Актуальність: Інформаційні технології з кожним роком все сильніше проникають у всі сфери діяльності людини, серед яких одне із чільних місць посідає медицина. Застосування сучасних інформаційних технологій має багато переваг перед традиційними методами обробки медичної інформації. Необхідним елементом автоматизованої обробки даних є застосування систем класифікації та кодування. Класифікація є одним із засобів вивчення природи досліджуваних об’єктів шляхом їх упорядкування і систематизації. Мета: Дослідити особливості застосування класифікацій у медичній галузі. Матеріали та методи: Сучасна періодична наукова література, науковий Інтернет-простір. Результати: Для вирішення поставленої задачі було проаналізовано історіографію проблеми, вивчено світовий досвід у створенні медичних класифікацій та обґрунтовано доцільність їх запровадження. Системи класифікації в медицині використовуються для перетворення словесного формулювання діагнозів хвороб та інших проблем, пов’язаних зі здоров’ям, в цифрові або алфавітно-числові коди, які забезпечують зручність зберігання, пошук та аналіз даних. У міжнародній практиці в галузі охорони здоров’я нині використовується низка класифікацій, серед них Міжнародна статистична класифікація хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям (МКХ) – International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems (ICD), Міжнародна класифікація первинної допомоги - International Classification for Primary Care (ICPC), Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я – International Classification of Function, Disability and Health (ICF), Міжнародна класифікація медичних втручань – International Classification of Health Interventions (ICHI), Систематизована Медична Номенклатура - Systematized Nomenclature of Medicine (SNOMED), Anatomical Therapeutic Chemical Classification System (ATС) – Анатомо-терапевтично-хімічна класифікація (АТХ) та інші. В Україні розпочато розробку та впровадження у практичну охорону здоров’я деяких медичних класифікацій. Насамперед, це - Клініко-статистична класифікація хвороб, проект якої розроблений на базі МКХ-10. Широко використовується українська версія Анатомо-терапевтично-хімічної класифікації (АТХ). Однією з найновіших є Класифікація медичних відходів з урахуванням факторів небезпеки. Висновок: Враховуючи міжнародний досвід застосування медичних класифікацій та постійну інтеграцію медичної галузі з інформаційними технологіями, доцільно ширше використовувати їх у системі охорони здоров’я України.

134

СЕКЦІЯ ГІГІЄНИ

Лекційна аудиторія кафедри гігієни Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. В.І. Федоренко, проф. В.В. Рудень, доц. Б.А. Пластунов, доц. У.Б. Лотоцька- Дудик, доц. Л.П. Козак, доц. Л.М. Кіцула, доц. Г.Г. Яхно, ас. С.Т. Зуб. Головуюча – Бурова Єлизавета ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД НА ЛЬВІВЩИНІ Бурова Єлизавета Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – доц. І.Г. Мудра Актуальність: В сучасних умовах організм людини зазнає токсичного впливу екзогенних та ендогенних субстанцій, що призводить до недостатності або неспроможності функціональної системи детоксикації організму. Досягнення сучасної традиційної медицини вносять в спектр схем медикаментозної корекції патологічних станів та відхилень у здорової людини велику низку медикаментів з високою селективністю та специфічністю впливу. Однак, швидкі ефекти від такої корекції не завжди є довготривалими, впливаючи на організм потужно, викликають так званий ефект «маятника», коли після нетривалої ремісії розвиваються хронічні патології, тому слід впроваджувати застосування природних факторів, зокрема мінеральних вод, як засобів корекції здоров’я. Мета: Вивчення системи застосування мінеральних вод Львівщини з метою корекції здоров’я населення через відновлення функціональної системи детоксикації та елімінації ендо- та екзотоксинів з організму. Матеріали та методи: Проаналізовано стандартну рецептуру 8 мінеральних вод Львівщини, які реалізуються в торговій мережі Львова та Львівської області. Оцінювали мінеральний склад та вміст біологічно-активних компонентів мінеральних вод, за етикеточною та фасовочною інформацією у порівнянні із стандартами (Державний стандарт України «Води мінеральні питні». Технічні умови 878:2006р. поправки 29.02.2010р. №3-2010). Результати: При дослідженні, згідно загально відомої класифікації, яка передбачає поділ мінеральних вод на столові (поліпшують травлення), лікувальні та лікувально-профілактичні (визначаються ефекти впливу на ланки метаболізму та патогенетичні механізми захворювань, розподілили мінеральні води Львівщини за хімічним складом та спрямованістю профілактичного і лікувального впливу. Сульфатні води (Кореличська - має вплив на процеси жовчоутворення та евакуацію жовчі, тобто холеретичний та холекінетичний ефект, на стан гепатоцитів та функціональний стан кишечника, що може сприяти виведенню солей важких металів з організму та ліпотропних гідрофільних токсичних речовин). Сульфатно-кальцієві води (Олеська, Кнісельчанка, Шкло – стимулюють мікросомальну ферментну систему печінки, зменшують вміст внутрішньоклітинної води і слизу при запаленнях шлунково- кишкового тракту і сечовидільних шляхів, що сприяє детоксикаційним процесам в організмі). Гідрокарбонатні води (Підкамінська, Замкова, Угринівська – переважно визначають кислото-нейтралізуючий, антацидний ефект, вплив на секреторну функцію підшлункової залози, рН ротової порожнини, шлунку, 12-палої кишки, кишківника, сечі, що сприяє процесам утворення комплексних сполук, зв’язуючих токсичні екзогени). Хлоріонні мінеральні води (Кам’янко-Бузька – стимулюють утворення кишкового соку, справляють холеретичну дію та стимулюють діурез, гліколіз та ліполіз в паренхіматозних органах).

135

Висновки: Проведений аналіз показав, що використання мінеральних вод з різним набором біологічно-активних компонентів позитивно впливає на покращення здоров’я людини в випадках, де провідним чинником є екзогенна та ендогенна метаболічна інтоксикація, та має виражений протективний ефект щодо агресивного впливу факторів довкілля на організм людини. ПРОБЛЕМА ПЕРЕДЧАСНОЇ СМЕРТНОСТІ В УКРАЇНІ Коханець Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсикології Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Науковий керівник – ас. О.М. Колінковський Актуальність: Втрати людських ресурсів через передчасну смертність (за критерієм ВООЗ передчасною вважається смертність у віці до 65 років), спричинені ними кількісні та якісні зміни народонаселення істотно впливають на економічний, військовий, інтелектуальний потенціал країни, створюють загрозу прогресивному суспільному розвитку і процесу відтворення населення. Мета: дослідження та оцінка демографічних показників в Україні. Матеріали та методи: Проведений аналіз даних державного комітету статистики за 1990-2009 роки. Результати: Скорочення чисельності населення почалося в кінці 80-х років і в 1991 р. вперше за повоєнні роки смертність в Україні перевищила народжуваність (Сердюк А.М., 1998). Протягом 1989-2009 рр. в Україні померло 15,4 млн. людей, з яких 25% у віці 15-59 років. При цьому смертність населення працездатного віку протягом 1990-2009 рр. характеризується хвилеподібною кривою з найвищими показниками 1995 р., 2005 р. і 2007 р. У ці роки число померлих чоловіків працездатного віку становило 153-157 тисяч. осіб, а їх частка від загального числа померлих чоловіків сягнула 40%, що порівняно з 2009 р. вище на 25-28%. Смертність чоловіків у віці 16-59 років в Україні у 2009 р. становила 256 чоловіків на 100 жінок, що на 8% вище рівня 1990 р. За 1990-2009 рр. відбулося зростання інтенсивності смертності чоловіків віком 15-59 років в Україні. Так коефіцієнт смертності чоловіків у віці 16-59 років в Україні виріс з 6,1‰ в 1990 р. до 8,6‰ в 2009 р., тоді як жінок, навпаки знизився з 3,4 до 3,2‰. Протягом 1990-2009 рр. відбувались значні коливання смертності чоловіків в межах 256-287 чоловіків (варіація становила 26%). Слід відмітити зниження рівня смертності на 1-13% в окремих областях, наприклад, в Миколаївській області смертність знизилась з 277 до 239 чоловіків у віці 16-59 років на 100 жінок. В більшості областей в цей час спостерігалось зростання рівня смертності чоловіків до 35%. В 2009 р. найвищі індекси смертності чоловіків працездатного віку 3,2-3,3 були в Тернопільській та Волинській областях. Ймовірними причинами надсмертності в Україні є·відсутність у значної частини населення навичок здорового способу життя;·деструкція суспільства і незадовільне матеріальне становище населення;·негативний вплив навколишнього середовища;·не завжди достатня і доступна медична допомога; низька культура поведінки та духовність. Висновки: Подолання темпів зростання передчасної смертності є неможливим при невиконанні державних конституційно визначених зобов'язань стосовно забезпечення безпечних умов життєдіяльності, захисту навколишнього природного середовища, створення соціально-економічних та гігієнічних умов для зміцнення здоров'я нації, сприяння розвитку системи охорони громадського здоров'я з пріоритетом профілактичної спрямованості.

136

ДЕРЖАВНА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ: НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ Михайлова Анастасія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсикології Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Наукові керівники – доц. Б.А. Пластунов, ас. О.М. Колінковський Актуальність: Профілактика у всьому світі визнається пріоритетним напрямком охорони здоров’я. Питанням державного рівня стало реформування санітарно-епідеміологічної служби як провідної ланки первинної профілактики в Україні. Мета: Відстежити на основі аналізу законодавчо-нормативних документів структурні, кількісні та якісні зміни у Державній санітарно-епідеміологічній службі після її реформування. Матеріали та методи: Аналіз “Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України”, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 400, “Положення про територіальні органи Держсанепідслужби України”, затвердженого наказом МОЗ України від 19.01.2012 р. № 34, і порівняння їх з попередньою законодавчою базою у галузі забезпечення санітарно-епідеміологічного нагляду та благополуччя населення. Результати: На відміну від Держсанепідслужби попереднього складу з її центральною санітарно-епідеміологічною станцією (СЕС) МОЗ, центральними СЕС на залізничному, водному, повітряному транспорті, СЕС АР Крим, областей, міст, адміністративних районів, басейнових і портових СЕС, СЕС і лінійних СЕС на залізницях, СЕС об’єктів з особливим режимом роботи (разом 770 закладів із 52944 посад) сучасна Держсанепідслужба матиме трирівневу двокомпонентну структуру: 1. Центральний рівень, до якого належать центральний апарат, центральна СЕС та Головні управління Держсанепідслужби на залізничному, водному та повітряному транспорті. 2. Регіональний рівень, який складають Головні управління Держсанепідслужби в АР Крим, областях, містах Києві, Севастополі та підпорядковані ним територіальні лабораторні центри, а також регіональні лабораторні центри при Головних управліннях Держсанепідслужби на окремих видах транспорту. 3. Місцевий рівень, на якому створюють міські, районні, міжрайонні, залізничні та басейнові підрозділи Головних управлінь Держсанепідслужби, відділи (відділення) територіальних лабораторних центрів і регіональних лабораторних центрів на окремих видах транспорту. Після реформування число закладів Держсанепідслужби скоротиться до 388, а кількість посад у них – до 29996. Лише інспектори Головних управлінь Держсанепідслужби набувають статусу державних службовців (їх в Україні налічуватиметься 2500), які матимуть право здійснювати санітарний нагляд на підконтрольних об’єктах і залучати персонал лабораторних центрів для проведення лабораторно-інструментальних досліджень. Державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення формуватиме МОЗ України, а Держсанепідслужба вноситиме пропозиції з формування цієї політики та реалізовуватиме її. Зменшиться кратність планових обстежень об’єктів нагляду (не частіше ніж один раз на рік для об’єктів з високим ступенем ризику і один раз на 5 років для об’єктів з незначним ступенем ризику), що, з одного боку, сприятиме зменшенню наглядового тиску на об’єкти господарювання, з іншого – може призвести до погіршення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Висновок: Здійснювана реформа Держсанепідслужби України не піддається однозначній оцінці і потребує випробовування часом.

137

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ТА АДАПТАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ СТУДЕНТІВ Ровдич Назарій Скаб’як Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни та екології Завідувач кафедри – проф. В. І. Федоренко Науковий керівник – ас. Н. В. Москвяк Актуальність: Специфіка навчання у вищому навчальному закладі часто супроводжується значною кількістю емоційних реакцій як негативного, так і позитивного характеру, а також потребує високого рівня самоконтролю та саморегуляції. У студентські роки формується цілісне уявлення індивідуума про самого себе та ставлення до нього оточуючих. Самооцінка студента є регулятором його поведінки та навчальної діяльності. Важливою рисою особистості, яка віддзеркалює зменшення порогу чутливості до різних стресових агентів є рівень тривожності. Рівень індивідуальної самооцінки та тривожності відображають адаптаційні можливості організму. Мета: Встановити взаємозв’язок рівня тривожності та самооцінки з показниками адаптаційного потенціалу(АП). Матеріали та методи: Об’єктом дослідження були 50 студентів 3-го курсу медичного факультету, з яких 15 осіб чоловічої статі та 35 жіночої. Обстеження проведено з використанням оціночної шкали Спілберга, що дозволяє визначити рівень тривожності. Загальна самооцінка вивчалась при допомозі опитувальника Казанцевої. Рівень адаптації оцінювався за значенням адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи (Баєвський Р.М, 1987р) Результати: За результатами дослідження рівня тривожності установлено, що підвищений рівень тривоги спостерігається у 34% респондентів, а середній та низький показники діагностовано у 60% та 6% осіб, відповідно. Висока самооцінка визначена у 22% студентів, середня – у 72% і низька – у 6% обстежених. Розрахунок адаптаційного потенціалу засвідчує, що серед обстежених контингентів домінує задовільний рівень адаптації (60%), напруження механізмів адаптації встановлено у 40% студентів. Установлено, що в осіб з високим рівнем тривожності і низькою самооцінкою найчастіше реєструється напруження механізмів адаптації. Поряд з цим, в осіб із задовільною адаптацією переважає низький рівень тривоги і висока самооцінка. Висновок: Таким чином, отримані результати засвідчують інформативність визначення показників тривоги та самооцінки студентів у процесі навчання, як критеріїв адаптованості. Доцільно проводити психокорекційну роботу з метою оптимізації психоемоційного стану обстежуваних контингентів. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА – СПРАВА ВСІХ І КОЖНОГО ЗОКРЕМА Бурбулевич Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – доц. Л.М. Кіцула Актуальність: Використання природних ресурсів у господарській діяльності зумовлює тотальне посилення антропотехногенного тиску на довкілля та порушення рівноваги у навколишньому природному середовищі. Вичерпування запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів посилює забруднення довкілля, зменшуються площі лісів і родючих земель, зникають окремі види рослин, тварин, тощо, що своєю чергою підриває природно-

138

ресурсний потенціал суспільного виробництва та негативно позначається на здоров’ї людини (М.Г. Петренко та ін., 2005). Мета: екологічну ситуацію у одному з районів Львівської області та намітити основні напрямки роботи молодіжної організації з охорони лісництва. Матеріали та методи: Для дослідження було обрано Перемишлянський район, у якому екологічна ситуація за комплексом показників оцінюється як незадовільна. Для аналізу було використано інформацію Державного управління екологічною безпекою Львівщини, а також дані власних досліджень та наукової літератури. Результати: Основними забруднювальниками атмосферного повітря у районі є Бібрська ЛВУМГ (270-290 т. забруднювальних речовин за рік); ДКП «Перемишлянитеплокомуненерго» (13-14 т. забруднювальних речовин за рік); «Перемишлянський рай-автодор» (7-8 т. забруднювальних речовин за рік). Значний внесок у забруднення довкілля вносить автотранспорт, кількість якого у районі постійно зростає. Екологічні проблеми району зумовлюються також недотриманням сівозмін, забрудненням сільськогосподарських угідь, розорюванням крутосхилів, прибережних захисних смуг уздовж річок та навколо інших водойм, забрудненням і засміченням земель побутовими та іншими відходами тощо. Висновки: Унаслідок перелічених негативних процесів відстежуються прояви водної та вітрової ерозії, псування та деградація частини земель. Зокрема, ерозійно-деградовані землі займають понад 50 % від загальної площі сільськогосподарських угідь. Водна та вітрова ерозії повністю знищує ґрунти або значно зменшує вміст у них азоту, фосфору, калію, мікроелементів,що значно знижує родючість ґрунту. Для покращення екологічної ситуації, що склалася у районі, у м. Перемишлянах та с. Свірж створено молодіжні організації – молодіжне лісництво, основні напрямки роботи яких передбачають: охорону лісу, збір насіння лікарських рослин, насадження дерев, захист тварин. До прикладу, для підвищення лісових ресурсів району, членами молодіжного лісництва здійснено посадку молодих дерев за наступними схемами: 5 рядів дуба звичайного, 1 ряд ялини, 1 ряд клена гостролистого (на площі понад 2,5 гектари) та 10 рядів модрини, 10 рядів дуба звичайного, 200 штук ялини (на площі 1,2 гектари). Поряд з цим, членами молодіжного лісництва проведено заходи зі збирання насіння модрини, ясена, дуба червоного, дуба звичайного, яблук, яке було передано у лісництво для висівання у розсадниках, за якими знову ж таки допомагає доглядати молодіжне лісництво. ЯКІСНА ЇЖА - ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТА Рудюк Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я Завідувач кафедри – проф. В.В. Рудень Науковий керівник – доц. Г.Г. Яхно Актуальність: Раціональне харчування – достатнє в кількісному й повноцінне в якісному відношенні харчування. Воно сприяє збереженню здоров'я, опірності шкідливим факторам навколишнього середовища, високій фізичній й розумовій працездатності. Не кожен громадянин, а особливо студент, може з впевненістю сказати, що його раціон є достатній та повноцінний. Ми не задумаємось про те, що ми їмо, як часто, коли саме, чи пов’язане це з станом здоров’я. Аналізуючи дані ВООЗ бачимо, що саме нераціональне харчування становить 11,7% в глобальному тягарі смертей, серед 40% відомих усіх факторів ризику. Отож, найголовнішим напрямком зусиль по збереженню та зміцненню здоров’я є покращення способу життя людей, а саме їх харчування. Мета: Мета даної роботи наголосити на небезпеку, яку несуть для здоров’я продукти харчування, за допомогою анкетування, проаналізувати, як проблема неповноцінного харчування стосується здоров’я студентів нашого університету.

139

Матеріали та методи: В ході наукового дослідження застосовано опитування шляхом анкетування студентів 4 курсу медичного факультету, використані матеріали наукового та публіцистичного характеру, сучасні наукові дослідження. Результати: Про шкідливий вплив харчових продуктів написано чимало статей і знято не один телесюжет, але факти про небезпеку подібного харчування уже нікого не лякають. Потрібно пам’ятати про шкідливість їжі швидкого приготування, сосисок, майонезу, йогурту, соку, кави, пива. Провівши анкетування серед студентів 4 курсу медичного факультету, можна зробити наступні висновки, що тільки 13 % студентів вважають свій раціон харчування повноцінним та збалансованим, 48 % споживають їжу швидкого приготування кожного дня та частіше 1 разу на тиждень, 55 % турбують розлади шлунково-кишкового тракту, які пов’язані з їхнім харчуванням, у 93 % студентів харчування суттєво погіршилось після вступу до університету. Важливим аспектом є те, що 52 % студентів отримує інформацію про шкідливий вплив їжі швидкого приготування тільки з інтернету, тому дуже важливим вплив харчування на наш організм, адже якщо зараз наш молодий організм ще може компенсувати різноманітні шкідливі впливи, то його резерви постійно вичерпуються. Висновки: Харчування – невід’ємна складова нас самих. У нашому житті на нас діють і так безліч руйнівних факторів, на які ми не маємо суттєвого впливу, тому хоча б контролювати наше харчування нам під силу і це певною мірою є обов’язком. Адже щасливе, впевнене майбутнє в руках здорової, повної сил та енергії молоді. є проводити пропаганду здорового способу життя студентам в університеті, під час занять, розробляти на кафедрах інформаційні стенди та брошури. Не варто недооцінювати АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ВПЛИВ ДОВКІЛЛЯ НА ЇЇ ФОРМУВАННЯ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Піджарко Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсикології Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Наукові керівники – ас. О.П. Касіян, ас. С.Т. Зуб Актуальність: В Україні негативні тенденції в демографічних процесах зумовлені низкою соціально-економічних, медичних та еколого-гігієнічних чинників. Мета: Провести аналіз демографічної ситуації і з’ясувати вплив забруднення довкілля на її формування у Львівській області упродовж 1990-2011 рр. Матеріали та методи: Демографічну ситуацію і стан довкілля вивчали на основі матеріалів «Аналізу санітарно-епідеміологічної ситуації у Львівській області та показників діяльності держсанепідслужби» за 1990-2011 рр. Результати: Упродовж останніх 20-ти років кількість населення на Львівщині невпинно зменшується: у 1990 році вона становила 2764400, у 2011 р. – 2526400 осіб. За досліджуваний період в області спостерігалося стійке зниження народжуваності: з 14,0 на 1000 осіб у 1990 р. до 11,4 у 2011 р. Згідно критеріїв оцінки основних демографічних показників показник народжуваності по області в 2011 р. оцінюється як «низький» (менше 15 на 1000 населення). Особливо низькою є народжуваність в містах Трускавці, Дрогобичі, Львові та Червонограді (9,8; 9,9; 10,0 та 10,8 на 1000 осіб відповідно), а також у Бродівському та Жидачівському районах (10,7 та 10,9 на 1000 населення відповідно). Рівень смертності населення Львівщини зріс з 10,5 на 1000 осіб у 1990 р. до 12,3 у 2011 р. У цілому по області згідно критеріїв оцінки основних демографічних показників показник смертності у 2011 р. оцінюється як «середній» (від 9 до 15 на 1000 населення). Високі показники зафіксовано у Перемишлянському, Жидачівському, Буському та Сколівському районах (18,7; 17,5; 15,4; 15,4 відповідно). Негативні тенденції відтворення населення області розпочалися ще наприкінці 80-х років минулого століття і поступово призвели до зменшення його чисельності та від’ємного природного приросту, який упродовж 1990-2011 рр. коливався від +3,5 до −3,3. У 2011 р.

140

показники приросту були позитивними у Жовківському (+0,3); Сколівському (+0,6); Турківському (+2,1) та Яворівському (+4,2) районах, а також у м. Трускавці (+0,4). Решта регіонів мають від’ємні значення природного приросту, тобто рівень смертності і надалі перевищує рівень народжуваності. Виявлено, що майже у всіх районах і населених пунктах з низькою народжуваністю та високою смертністю рівень забруднення об’єктів довкілля був вищим за середньо-обласні показники. Зокрема, високий рівень забруднення повітря спостерігається у Перемишлянському районі, містах Львові та Червонограді; води та грунту – у Жидачівському, Сколівському районах, містах Дрогобичі, Трускавці, Червонограді; харчових продуктів – у Бродівському, Жидачівському, Сколівському районах, містах Львові, Дрогобичі та Червонограді. Висновки: Зниження забруднення об’єктів довкілля сприятиме покращенню демографічної ситуації у регіоні. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА РОЗКЛАДУ УРОКІВ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ МІСТА САМБОРА Павлик Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. Н.М. Скалецька, ас. Я.М. Ямка Актуальність: Умовами забезпечення тривалої діяльності учнів в умовах оптимальної працездатності, зниженню втоми та збереженню здоров'я є раціонально складений розклад навчальних дисциплін, дотримання гігієнічних вимог до організації режимних елементів навчально-виховного процесу (Сисоєнко Н.В., 2007; Подрігало Л.В., 2006). При складанні розкладу необхідно враховувати, що працездатність учнів змінюється протягом дня і тижня. Нераціонально складений розклад занять призводить до збільшення перевантажень учнів, зниження працездатності, що може бути передумовою формування у них патологічних станів. Мета: Метою роботи було проведення гігієнічної оцінки розкладу уроків, режимів навчально-виховного процесу учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл м. Самбора, як факторів впливу на здоров'я молодших школярів та виявлення залежності їхньої успішності від правильності складеного розкладу. Матеріали та методи: Проведено гігієнічну оцінку розкладу уроків учнів 1-4 класів середніх загальноосвітніх шкіл міста Самбора із використанням рангової шкали складності предметів за Гребняком Н.П. і Машиністовим В.В. (1993) (ДсанПіН 5.5.2.008-01). Результати: Провівши гігієнічну оцінку розкладу уроків учнів 1-4 класів виявлено, що у розкладах досліджуваних років навчання спостерігається порушення гігієнічних вимог щодо розподілу навчальних преметів за складністю. Зокрема, у 1 класах найбільша інтенсивність навчального навантаження припадає на понеділок (31,5 балів), поступово знижуючись до четверга (24 бали) та знову підвищується у п’ятницю (до 28,5 балів), що невідповідає гігієнічним вимогам. Натомість, при підрахуванні суми балів складності шкільних навчальних предметів у 2 класах виявлено, що у понеділок навантаження становить 29,5 балів і пік кривої інтенсивності навчального навантаження спостерігається у середу (35,5 балів), далі відбувається спад до п’ятниці (26,5 балів), що відповідає гігієнічним вимогам. Однак, порушення гігієнічних вимог організації навчального процесу виявлено у 3-х класах, де найбільше навантаження припадає на понеділок (34,5 балів) та п’ятницю (33,7 балів), а спад відбувається у вівторок і у четвер (31,75 та 28,75 балів відповідно). У 4 класах, найбільша інтенсивність навчального навантаження припадає на вівторок 34,75, середу 34 і четвер 31,25, а менша – у понеділок (33,5 балів) і в п’ятницю (27,25 балів). Невідповідність розподілу складності навчальних предметів упродовж тижня негативно впливає на успішність школярів, що підтверджується балами при оцінюванні кожного з учнів у продуктивні та непродуктивні навчальні дні тижня. Окрім того, при складанні розкладу протягом навчального дня не враховані чергування уроків різного змісту і різних типів, чергування уроків з одного предмета упродовж тижня, а також години найбільш ефективного

141

засвоєння матеріалу школярами. Висновок: Отже, розклад уроків 1-4 класів шкіл м. Самбора можна оцінити як нераціональний при рівномірності навантаження в тижневому циклі та при найбільшій сумі балів у перший і останній дні робочого тижня у 1-ших та 3-іх класах, що може призвести до зниження працездатності, якості навчання і негативно впливати на стан здоров'я дітей. ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ ОЦІНКИ РЕЙТИНГУ ЗДОРОВ′Я У СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ Лесняк Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсикології Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Наукові керівники – доц. У.Б. Лотоцька-Дудик Актуальність: Професійний статус лікаря вимагає не тільки пропагування здорового способу життя серед населення, але і відповідного ставлення до власного здоров′я. Мета: Аналіз самооцінки власного здоров′я та мотивації до здорового способу життя у студентів-медиків з урахування статевих відмінностей. Матеріали та методи: Аналіз провенено за результатами анкетування 54 студетів III курсу медичного факультету (29 дівчат і 25 хлопців). Результати: Стан здоров′я як «добрий» оцінили 44,4 %, «переважно як добрий» - 31,5%, «задовільний» - 27,9% студентів. Серед перших двох категорій переважали хлопці (58,3%, 58,8% відповідно), у третій – дівчата (66,7%). У останніх частіше виникали застудні захворювання (3-4 рази на рік) та реєструвалась соматична патологія (37,5%) проти 22,7% у хлопців. У рейтингу факторів, що сприяють здоровому способу життя, провідні позиції у дівчат займали правильне харчування (30,2%), належні умови навчання та праці (21,8%), повноцінний відпочинок і відмова від шкідливих звичок (14,6%); у хлопців переважали достатня фізична активність (34,3%), повноцінний відпочинок та відмова від шкідливих звичок (27,4%), відповідні умови навчання та праці (12,2%). Гендерні відмінності реєструвались і у способі життя студентів. Хлопці утричі частіше, ніж дівчата, вживали алкоголь (2-3 рази на тиждень) та удвічі частіше палили. Більшість опитаних хлопців вважали паління звичкою, сумісною із здоровим способом життя, яка заспокоює, сприяє спілкуванню та підвищує настрій; дівчата – несумісність цієї звички із здоровим способом життя. Їх оточення переважно не палило. Дівчата рідше займалися фізичною культурою (37,5%), тривалість їх нічного сну становила 6-7 год. Хлопці, навпаки, частіше відвідували спортивний зал (47,7%), вказували на покращення самопочуття, середня тривалість нічного сну у них становила 7-8 год. Засад раціонального харчування дотримуються лише 75% дівчат та 34% хлопців, 10,4% дівчат випробовували різні дієти, серед хлопців таких не було. Більшість дівчат (81,25%) систематично вчаться, тоді як хлопцям навчання притаманне лише перед модулями (65,9%). Рівні самопочуття до та після занять у хлопців відрізнялись від таких у дівчат: останні почували себе «задовільно» до занять та «мляво, виснажено» - після них. Зміни з боку емоційної сфери, такі як перепади настрою, підвищена емоційна чутливість, вразливість, занепокоєння були більше притаманними для дівчат (32%), тоді як у хлопців (24%) частіше реєстрували апатичність та бездіяльність. Висновок: Незважаючи на розуміння студентами-медиками ролі здорового способу життя у професійній самореалізації, існують гендерні відмінності у ставленні до власного здоров′я.

142

ЕКОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ ЗОН САНІТАРНОЇ ОХОРОНИ ДЖЕРЕЛ МІСТА ТРУСКАВЕЦЬ Масляник Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. Н.М. Скалецька, ас. Я.М. Ямка Актуальність: На сьогодні всесвітньо відомій українській оздоровниці місту Трускавець загрожує екологічна катастрофа. До неї може призвести наявність несанкціонованої нищівної відпочинково-житлової забудови санітарних зон, що «охороняють» наземну територію унікальних мінеральних джерел, і які завжди були «terra incognita» для спорудження капітальних об’єктів. Мета: Метою роботи було вивчення сучасного стану проблеми забудови зони санітарної охорони джерел м. Трускавець, виявлення і аналіз імовірних наслідків. Матеріали та методи: Огляд та аналіз літературних даних про сучасний стан забудови санітарно-захисних водоохоронних зон мінеральних джерел міста Трускавець. Результати: Межі санітарних зон у місті-курорті встановлені постановою Ради міністрів Української СРСР від 9 жовтня 1981 р. №584 і перезатверджені в 1999 році. Керуючись чинною постановою, одразу ж було знесено 45 будинки, відселено 173 сімей, знесено 6 корпусів санаторію «Джерело», аптечний склад, пожежний резервуар, 2 корпуси військового санаторію, пансіонат «Молдгаз», атракціони, музичну школу, будинок агентства аерофлоту, перукарню і ще багато інших споруд, в тому числі пам’ятки архітектури. На жаль, в документі не передбачалось жодних заходів по герметизації свердловин та відновлення поверхні санітарно-захисних зон, і не відомо, з якої причини в першій санітарно-захисній зоні залишено громадську вбиральню (зараз належить ЗАТ «Трускавецькурорт»). Питання про зміни меж санітарно-захисної зони піднімались неодноразово. Зокрема, три рази були підготовлені пропозиції по затвердженню нового установчого документу для регулювання відносин в межах санітарних зон міста-курорту. Необхідність корегування плану охоронних зон підтверджена спеціальною комісією. Важливо і те, що будь-які зміни в межах зони можливі лише після довгої наукової роботи, зокрема із залученням фахівців курортологів, гігієністів, екологів. Однак, процес змін та удосконалення меж санітарно-захисної зони щоразу сповільнювався. Така катастрофічна ситуація стала наслідком неконтрольованого продажу дорогої землі на курорті. Наприклад, санаторій «Прикарпаття» придбала приватна структура, а озеро, яке було недоторканним резервуаром питної води для забезпечення міста Трускавець, віддано в оренду на 49 років одній фірмі, яка планує перетворити його на відпочинкове плесо. Висновки: За прогнозами, крім потрапляння в підземні сховища лікувальної води побутових відходів від життєдіяльності людини, замулювання джерел, така забудова може спричинити тектонічний зсув у підземних водоносних шарах і забруднення цілющих джерельних вод небезпечними полютантами з поверхні грунту. Внаслідок цього цілюща «Нафтуся», природу утворення якої дотепер вивчають фахівці, може взагалі щезнути через глибинні тріщини.

ТЮТЮНОПАЛІННЯ - ЗАГРОЗА ЗДОРОВ’Ю Бринь Олена Медичний коледж Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Голова циклової комісії природничо-наукових дисциплін - Л.Б. Гойденко Наукові керівники – викл. Х.Р. Зданевич, викл. О.М. Щебель Актуальність: Тютюнопаління – одна із найбільш поширених у всьому світі шкідлива звичка. Проблема тютюнопаління вкрай актуальна для України. Україна входить до групи із 11 країн Європи з найбільшим рівнем поширеності цієї шкідливої звички. Залежність від тютюну внесено в Міжнародну класифікацію хвороб. Нікотин є своєрідним стимулятором нервової системи, що має патологічний вплив на організм, особливо у розвитку ракових хвороб. Ця шкідлива звичка є

143

причиною серцевих приступів, інсультів, хронічних бронхітів, емфізем, різних видів онкологічний захворювань, особливо раку легень. З цією проблемою потрібно негайно боротись,адже кількість курців щодня зростає. Мета: Вивчення історії тютюнопаління, його вплив на організм, а також поширення серед населення. Також основною метою цього дослідження є збір інформації про поставлену проблему та шляхи її усунення. Матеріали та методи: Нами було проведено опитування та анонімне анкетування серед студентів Медичного коледжу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львівського національного університету імені Івана Франка та серед жителів Львова. Також була проведена дослідницька робота. Результати: Згідно з нашими дослідженнями та даних ВООЗ, в світі понад 1,1 млрд людей, що мають цю шкідливу звичку. У нашій країні в 2003 р. нараховувалося більше 9,9 млн курців – третина всього працездатного населення України. За даними 2010 року в м. Києві палять 850 тисяч чоловіків і 350 тисяч жінок. За даними експертів щорічно ці цифри зростають у середньому на 7-8 %. За статистикою, щорічно від захворювань, спричинених тютюнокурінням, у світі помирає понад 4 млн людей, в країнах СНД 500 тисяч, в Україні 110 тисяч, а в м. Києві 5,5 тисяч осіб, які насолоджувалися викурюванням цигарок. Отримані також наступні дані досліджень: діти в 11-13 років найбільш схильні до куріння. За даними досліджень в Україні палить кожний третій підліток 12-14 років. Активно палити як хлопці, так і дівчата починають до 14 років, а перші спроби кожен десятий підліток відмічає ще у віці до 10 років. Висновоки: Тютюн - найголовніший і найглобальніший вбивця. Кожних 8 секунд на земній кулі помирає людина з цієї причини. Якщо відношення до тютюнопаління не зміниться, то за прогнозами експертів у 2030 році з цієї причини буде помирати понад 10млн. осіб. Населенню потрібно зрозуміти, що куріння настільки шкодить здоров’ю людини,що може навіть вбити її.

144

СЕКЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ, ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА МІКРОБІОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри інфекційних хвороб

Четвер, 18.04.2013р., 13:30 Наукова рада – проф. Н.О. Виноград, проф. О.П. Корнійчук, доц. Д.Є. Телегін, доц. О.П. Адамович, доц. З.П. Василишин, доц. Л.М. Бурова, доц. Р.Г. Шикула, доц. І.О. Кіселик, доц. Б.М. Паращук, ас. В.В. Гнатюк, ас. Н.І. Скальська, ас. Г.О. Литвин, ас . О.Б. Герасун Головуючі – Гриб Наталія, Русин Анастасія ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛЯРІЇ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ 2007-2011 РОКІВ Гриб Наталія Дейнека Ганна Савчук Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. Н.О. Виноград Науковий керівник – ас. Н.І. Скальська Актуальність: У світі щорічно виникає близько 350-500 мільйонів нових випадків захворювань на малярію і приблизно 1,3-3 мільйонів смертей людини, обумовлених плазмодіями малярії. Захворювання є ендемічним для країн з тропічним та субтропічним кліматом із високим ризиком виносу і розширення ареалів в країнах інших кліматичних зон. Незважаючи на те, що в Україні ця хвороба екзотична, участь військових контингентів у миротворчих місіях, розвиток туризму зумовлюють ризик завезення збудників малярії з природних осередків (частіше триденної, тропічної малярії) з високим ризиком формування місцевих епідемічних осередків. Мета: Проаналізувати захворюваність на малярію в Україні, її епідеміологічні особливості серед сукупного населення та різних вікових, соціально-побутових груп; встановити території ризику щодо цього захворювання впродовж 2007-2011 років. Матеріали та методи: За допомогою описово-оціночного прийому епідеміологічного методу дослідження та даних обліково-звітної документації органів державної санепідслужби встановлено епідеміологічні особливості малярії в Україні у 2007-2011 роках. Результати: У структурі трансмісивних інфекційних та паразитарних хвороб малярія посідає друге рангове місце (4,7 %) з показником захворюваності 0,1 випадків на 100 тис. населення, що свідчить про актуальність даної нозології для нашої держави. Територіями ризику були м. Севастополь, Кіровоградська область та АР Крим, де інтенсивні показники захворюваності перевищували середньодержавний у 8, 3,3 та 3,3 рази відповідно. Крім цього, підвищення захворюваності реєструвалось серед мешканців м. Києва, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Харківської, Сумської областей, поодинокі випадки захворювання виявлено на Волині, у Чернівецькій, Вінницькій та Луганській областях. Переважно хворіло міське доросле населення (92-100 %) з поодинокими випадками серед дітей вікових груп 7-14 та 15-17 років. Загальна кількість завезених випадків малярії на територію України становила 173, із них громадянами України – 114 (65,9%), іноземцями – 59 (34,01%). Висновок: Зростання частки малярії в структурі трансмісивних інфекцій, розширення територій ризику, ураження наймобільніших і працездатних громадян свідчить про необхідність детального вивчення клімато-географічних особливостей країни, санітарно-ентомологічної та гідрологічної ситуації, контроль небезпечних щодо малярії туристичних напрямків.

145

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ГЕПАТИТ С У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА 2003- 2011 РОКИ Русин Анастасія Гладьо Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. Н.О. Виноград Науковий керівник – доц. З.П. Василишин Актуальність: Вірусний гепатит С (ВГС) досить поширений у світі. Серйозність проблеми ВГС зумовлена тяжким перебігом хвороби, наявністю гострих субклінічних форм (50-75 %), переходом у хронічну форму (до 50 %). Захворювання у 20 % випадків призводить до розвитку цирозу чи первинного раку печінки. Для ВГС характерний парентеральний шлях зараження, внаслідок чого основною групою ризику є реципієнти крові, хворі на гемофілію та ті особи, які потребують гемодіалізу. Мета: Оцінка показників захворюваності на ВГС та визначення особливостей перебігу епідемічного процесу його в західному регіоні України впродовж 2003-2011 років. Матеріали та методи: На основі аналізу обліково-звітних форм Львівської обласної СЕС щодо ВГС проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності на ВГС населення у західному регіоні України. Результати: Встановлено, що показники захворюваності на ВГС становили від 0,46 до 1,88 на 100 тис. нас., в середньому – 1,28. Частка ВГС у структурі вірусних гепатитів складає 1 %. Населення міст у 4 рази частіше хворіє (1,8 на 100 тис. нас.) на ВГС чим сільські мешканці (0,5). У річній динаміці характерної сезонності не простежується, спорадичні випадки реєструвалися на протязі року, перевищення середньомісячного показника встановлено у лютому, травні, серпні, вересні, жовтні та грудні. Групами ризику за віком є особи дорослого працездатного віку (1,18 на 100 тис. нас.), найвищі показники у групі 20-29 років; статистично достовірної різниці у показниках захворюваності у чоловіків (0,51) і жінок (0,41) не виявлено: Випадків захворювань серед дитячого населення у роки дослідження не зареєстровано. Встановлено, що серед професійно-побутових груп захворювання реєструвалися у медичних працівників (0,09 на 100 тис. нас.), донорів (0,04) та вагітних жінок (0,04), при чому рівень захворюваності у медиків зріс у 4 рази. Ймовірні шляхи інфікування вдалося встановити у 57,3 % випадках: на інфікування при відвідуванні стоматологічних кабінетів припадає – 19,9 %, проведенні манікюру – 2,9 %, хірургічних втручаннях – 28,7 %, переливанні крові – 7,4 %, проведенні ін’єкцій – 9,9 %; на статевий шлях – 3,3 %; і 25,3-39,0 % складають інші обставини зараження. У 2010 р. зареєстровано 6 випадків внутрішньолікарняного інфікування. Показник госпіталізації при ВГС становить 97,5 %: у переджовтяничний період – 12,4 %, у перші 3 дні жовтяничного періоду – 63,0 % та пізніше у 24,6 % випадків. Висновки: Отже, ВГС є актуальною проблемою в інфекційній патології Львівщини і вимагає налагодження лабораторної діагностики даного захворювання та адекватної системи інфекційного контролю за ним. АНТИМІКРОБНА АКТИВНІСТЬ НАСТОЯНОК КАШТАНУ КІНСЬКОГО Гураль Олена Конечний Юліан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології, вірусології, імунології Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Наукові керівники - доц. Р.Г. Шикула, ас. А.Р. Гураль Національний університет «Львівська політехніка» Кафедра ТБСФТ Завідувач кафедри – проф. В.П. Новіков Науковий керівник – ас. Р.Т. Конечна

146

Актуальність: Розвиток фітотерапії є пріоритетним напрямком в лікуванні та профілактиці гострих та, більшою мірою, хронічних захворювань. Каштан кінський, або гіркокаштан звичайний, – Aesculus hyppocastanum L – здавна використовується у науковій, народній та гомеопатичній медицині здебільшого як засіб вазотонічної, судинозвужуючої і знеболюючої дії, як рослина з високим ступенем фітонцидності, проте, антимікробна дія каштану кінського залишається малодослідженою, особливо при місцевому застосуванні. Як лікарську сировину використовують: кору молодих гілок, насіння, листя, квіти і плоди. В народній медицині також використовують бруньки, які є мало досліджені. Мета: Вивчення антимікробних властивостей настоянок бруньок та цвіту каштану кінського. Матеріали та методи: Вихідною сировиною обрано бруньки та цвіт каштану кінського (Aesculus hyppocastanum L), зібраних в Карпатському регіоні. Для дослідження використано настоянки бруньок та цвіту каштану кінського, приготованих методом мацерації у 40º та 96º етиловий спирт на кафедрі ТБСФБ НУ «Львівська політехніка», відповідно до аналітично-нормативної документації. Протимікробну активність визначали на стандартних штамах мікроорганізмів Candida albicans (ATCC 668853), Baccilus subtilis (ATCC 6633), Staphylococcus aureus (ATCC 25923 (F-49)), Pseudomonas aeruginosa (ATCC 27853 (F-51), Staphylococcus epidermidis (191), Proteus vulgaris (152), Corynebacterium xerosis (NCTC 12078) та Escherichia coli (ATCC 25922) із музею кафедри мікробіології. При цьому використовували загальноприйняті методи, а саме метод дифузії в агар та метод серійних розведень із застосуванням стандартних поживних середовищ (МПБ, МПА, Сабуро). Оцінку протимікробної активності настоянок проводили із врахуванням бактерицидної дії етилового спирту. Результати: Виявлено антимікробну дію настоянки цвіту каштану (40º) по відношенню до S. аureus, B. subtilis, S. epidermidis, P. vulgaris та настоянки цвіту каштану (96º) по відношенню до S. аureus, C. xerosis, P. aeruginosa, S. epidermidis; настоянки бруньок каштану (40º, 96º) не проявили антимікробної дії. Найбільш виражену протимікробну активність настоянка цвіту каштану (96º) проявила відносно S. aureus та C. xerosis, а настоянка цвіту каштану (40º) відносно S. aureus. Висновок: 1)Встановлено антимікробні властивості настоянок цвіту каштану кінського по відношенню до стандартних штамів ряду мікроорганізмів.2)Планується дослідження антимікробної активності настоянок каштану кінського на клінічних ізолятах бактерій, зокрема на їх полірезистентних до антибіотиків варіантах.3)Подальші дослідження антимікробних властивостей настоянок лікарських рослин, зокрема каштану кінського, є перспективним для розробки та впровадження у практику нових фітозасобів на основі лікарської рослинної сировини Карпатського регіону. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КОРУ У НЕМОВЛЯТ Величко Анна Гнатюк Андрій Надрага Богдан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри - проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – ас. В.В. Гнатюк Актуальність: Протягом 2011-2012 років в Україні, і на Львівщині зокрема, спостерігався різкий підйом захворюваності на кір, що досягнув рівня епідемії. Мета: Дослідити клініко-лабораторні особливості перебігу кору в дітей віком до 1 року та частоту виникнення ускладнень цього захворювання. Матеріали та методи: Проведено аналіз 35 історій хвороб дітей віком до 1 року, які лікувалися в інфекційній клінічній лікарні м. Львова з діагнозом «Кір» в 2011-2012 роках. Результати: У 26 хворих (74,3%) встановлено контакт із джерелом інфекції. Більшість випадків припадає на осінньо-зимовий період. У 86% хворих діагноз кору верифіковано методом

147

імуноферментного аналізу. Віковий розподіл пацієнтів був наступним: 5 дітей (14,3%) до 3-х місяців, 7 дітей (20%) від 3 до 6-ти місяців, 12 дітей (34,3%) від 6 до 9-ти місяців, 11 дітей (31,4%) від 9-ти місяців до 1 року життя. Основні клінічні симптоми, послідовність їх появи, перебіг хвороби, були такими ж, як і в інших вікових групах. Проте можна відзначити низку особливостей. Скорочений катаральний період до 1-2 днів у 22 пацієнтів (62,9%). З катаральних симптомів домінував непродуктивний кашель (35 хворих, 100%). Нежить була лише у 23 хворих (65,7%). Кон’юнктивіт – один з важливих симптомів кору – реєстрували тільки у 12 пацієнтів (34,3%) до 1 року. Екзантема носила плямисто-папульозний характер. У половини хворих спостерігалася тенденція до злиття. Етапність висипань у більшості хворих зберігалась. Аденопатія визначалася у невеликої кількості хворих. Патогномонічний симптом кору (плями Бельського-Філатова-Копліка) був майже у всіх пацієнтів (34 хворих, 97,1%), і, що важливо, утримувався доволі довго (до 4-5 днів періоду висипань). Пігментація у цій віковій групі спостерігалася лише в 19 пацієнтів (54,3%). Відзначено певні особливості у гемограмі. У цій віковій групі ми не спостерігали лейкопенії. У більшості хворих (60%) лейкоцитарна формула була в межах норми, у 12 хворих (34,3%) відзначалася тенденція до помірного лейкоцитозу, у 19 хворих (54,3%) – зсув вліво. У решти – лейкоцитарна формула без змін. Швидкість осідання еритроцитів в межах норми або незначно підвищена. У 8 хворих (22,8%) в період висипань розвинулися наступні ускладнення: гострий обструктивний бронхіт (6 хворих, 17,1%), пневмонія (2 хворих, 5,7%). Висновок: Перебіг кору у немовлят має певні особливості: короткий катаральний період; аденопатія, кон’юнктивіт визначається у третини хворих; пігментація спостерігається у невеликої кількості пацієнтів. Ускладнення зареєстровано у 22,8% пацієнтів. В цілому перебіг кору у дітей віком до 1 року носив сприятливий характер і закінчувався одужанням. ПРОГНОЗУВАННЯ РЕЦИДИВІВ ХРОНІЧНОГО ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ С ЗА ДИНАМІКОЮ ФІБРОГЕНЕЗУ У ХОДІ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ Яковчук Оксана Русин Анастасія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник – доц. Д.Є. Телегін Актуальність: Вірус гепатиту С (НСV) є однією із основних причин хронічних захворювань печінки у цілому світі, зумовлюючи формування цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Застосування сучасних схем противірусної терапії (ПВТ) дає шанс повного виліковування, яке констатують за стійкою авіремією та нормалізацією біохімічних показників. Проте проблемою лікування ХГС на сучасному етапі залишається висока ймовірність рецидивів після завершення ПВТ. На нашу думку, можливіть раннього прогнозування рецидивів дозволить оптимізувати схеми лікування і зробити його більш ефективним. Мета: Оцінити прогностичне значення динаміки фіброзу в ході ПВТ ХГС для раннього прогнозування рецидивів ХГС. Матеріали та методи: Динаміку фіброзу оцінювали у 97 хворих на ХГС, спричиненого 1b генотипом HCV, за результатами Фібротесту до та після курсу стандартної ПВТ. Стандартною ПВТ вважали: Пег-альфа2ІФН -1 раз на тиждень + Рибавірин 800-1200 мг/добу. Стійку вірусологічну відповідь (SVR) констатувати за негативним результатом ПЛР у термін 24 тижня після завершення ПВТ. Результати: При ретроспективному аналізі встановлено, що з 97 пролікованих хворих SVR досягли 52 осіб (53,6%), не відповіли на лікування 4 осіб (4,1%), рецидив мали 16 осіб (16,5%). Виявлено, що ступінь зниження фіброзу на момент закінчення лікування у хворих із рецидивом був статистично вірогідно меншим (0,0625), ніж у хворих, що досягли SVR (0,158), p<0,05 Висновки: Таким чином, у хворих на ХГС з 1b генотипом HCV, які отримують ПВТ, можна з високою ймовірністю припускати розвиток рецидиву ХГС у випадках, коли зниження фіброзу за

148

даними Фібротесту відбувається менше, ніж на 0,11 пунктів. Це, в свою чергу, дозволить оптимізувати схему лікування шляхом корекції термінів лікування, доз препаратів або підготовки хворого до майбутньої потрійної терапії ХГС. ЗМІНИ МІКРОБІОЦЕНОЗУ ЯСЕННОЇ БОРОЗНИ У ХВОРИХ НА ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ КАТАРАЛЬНИЙ ГІНГІВІТ Пиндус Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Науковий керівник – доц. Л.М. Бурова Актуальність: Генералізований катаральний гінгівіт на даний час реєструється вже у віці 10-16 років і нерідко ускладнюється вираженими деструктивними змінами в пародонті. Бактеріальна флора періодонтальної еконіші розглядається як первинний фактор, що викликає залучення в інфекційно-запальний процес ясенні тканини. Мета: Порівняти склад мікрофлори ясенної борозни і встановити зміни при генералізованому катаральному гінгівіті . Матеріали та методи: Ми обстежили 20 пацієнтів у віці 15-25 років і розділили їх на 2 групи: I група (5чол.) – здорові; II група (15 чол.) – хворі на генералізований катаральний гінгівіт. Виділенні штами мікроорганізмів культивували на поживних середовищах (для стрептококів – цукровому бульйоні, кров'яному агарі; для стафілококів – жовтково-сольовому агарі Чистовича; для грибів роду Candida – середовищі Сабуро, лактобактерії – тіогліколовому середовищі). Після мікроскопічного дослідження видову приналежність оцінювали відповідно до критеріїв, поданих в останньому виданні визначника бактерій Берджі (Beregey, 1994). Результати: У здорових пацієнтів резидентними видами, що формують нормобіоз ясенних тканин, були Lactobacillus spp., S. viridans, S. salivarius, які висівались відповідно в 100%, в 91,6% і в 87,5% обстежених. Щільність заселення названими бактеріями ясенної еконіші виявилася вкрай високою (відповідно: 3861,6 ± 141,7 КУО од./мл; 4202,6 ± 203,4 КУО од./мл і 5836,3 ± 112,4 КУО од./мл). Інші види стрептококів, а також стафілококи і гриби роду Candida діагностувалися в здорових рідко. При аналізі різних груп анаеробних і аеробних мікроорганізмів у вмісті зубоясенної борозни у хворих на генералізований катаральний гінгівіт встановлено, що загальною особливістю змін ясенного мікробіозу в даної категорії пацієнтів є зменшення вмісту симбіотних бактерій: Lactobacillus spp. в 2,2 рази; S. viridans в 1,5 рази. Причому, названі бактерії висівалися рідше (в 60,2% і в 46,1% випадках), ніж в осіб з інтактним пародонтом. На цьому фоні спостерігається підвищене розмноження різних груп патогенних і умовно-патогенних аеробних мікроорганізмів. Так, у хворих на генералізований катаральний гінгівіт структурна перебудова біоценозу ясенних тканин проявлялася збільшенням виявлених патогенних і умовно-патогенних стрептококів, стафілококів і грибів роду Candida. Серед стрептококів найчастіше виділялися S. sanguis (65,6% випадків), стафілококів S. hаemolyticus (55,5% випадків). Епідермальний і золотистий стафілококи були отримані в 45,3% і 39,1% хворих, гриби роду Candida тільки в 25,8% пацієнтів. Висновок: Таким чином, у хворих на генералізований катаральний гінгівіт зміни мікробіоценозу ясенної борозни проявляються зниженням вмісту облігатних бактерій (лактобактерій – в 2,2 рази; S. viridans – в 1,5 рази; S. salivarius – в 4,8 рази), поряд з підвищенням кількості патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів (S. sanguis – в 9,9 разів; S. hаemolyticus – в 41,3 рази; S. aureus – в 49,3 рази; S. epidermidis – в 79,4 рази й грибів роду Candida – в 15,1 рази).

149

ОПТИМІЗАЦІЯ МЕТОДІВ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ІНФІКУВАННІ ВІРУСАМИ ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 1 ТА 2 ТИПУ, ВІРУСОМ ОПЕРІЗУЮЧОГО ГЕРПЕСУ Котович Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи, сімейної медицини та дерматології, венерології Завідувач кафедри - проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – доц. Б.М. Паращук Актуальність: Герпесвірусна інфекція (ГВІ) відноситься до найбільш поширених вірусних інфекцій, з роком в рік відзначається неухильне зростання кількості хворих. За даними ВООЗ, у світі від 60 до 95% населення інфіковані одним або більше представників з сімейства герпесвірусів, а в структурі смертності від вірусних захворювань герпес знаходиться на другому місці (15,8%) після вірусних гепатитів (35,8%). Серед усіх герпесвірусів особлива роль належить вірусам простого герпесу 1 та 2 типу (ВПГ), а також вірусу вітряної віспи - оперізуючого герпесу (ВВВ-ОГ), які викликають значну частку інфекційної патології людської популяції взагалі. Герпесвіруси здатні уражати практично всі органи й системи організму, і в разі розвитку імуносупресії можуть спричиняти тяжкі ускладнення з смертельним результатом. Тому питання профілактики та лікування ГВІ являється актульною проблемою сучасної клінічної медицини. Мета: Проаналізувати сучасні заходи профілактики та підібрати оптимальне лікування при інфікування ВПГ 1-го та 2-го типу, а також ВВВ-ОГ. Матеріали і методи: Хворі з простим герпесом, хворі з генітальним герпесом та хворі з оперізуючим герпесом. Висновки: Проведене дослідження дало змогу розробити та оптимізувати ефективні методи комплексної терапії хворих з різними видами герпетичної інфекції, що спрямована на послаблення вираженості та тривалості симптомів, скорочення термінів повного загоєння уражень, зменшення частоти і тяжкості рецидивів, елімінацію інфекції. ЦІЛІ АНТИРЕТРОВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ДОСЯГНЕННЯ Блажієвський Михайло Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник – доц. Р. Ю. Грицко, ас.О.Б. Герасун Актуальність: Поширення ВІЛ-інфекції в Україні набуло епідемічного характеру, починаючи із середини 90-х років ХХ століття. В епідемічний процес насамперед утягнуті люди молодого віку. Єдиним можливим способом продовження життя і поліпшення її якості при ВІЛ-інфекції є проведення високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ), щонайменше трьома антиретровірусними препаратами. З огляду на тривалість епідемії ВІЛ-інфекції в Україні питання про специфічне лікування стає усе більш актуальним. Збільшується кількість людей, для яких антиретровірусна терапія (АРТ) є життєво необхідною. Мета: Методом літературного пошуку визначити цілі, шляхи їх досягнення, аналізуючи ефективність АРТ, спираючись на досвід закордонних дослідників та дані українськихцентрів профілактики і боротьби зі СНІДом. Матеріали та методи: Дослідження наукових досягнень, аналіз тенденцій та напрямків розвитку медичної науки у галузі АРТ за даними літературних джерел: українських та закордонних друкованих видань, законодавчих актів,інтернет-джерел. Результати: Антиретровірусна терапія -специфічне лікування ВІЛ-інфекції, спрямоване на максимальне пригнічення реплікації ВІЛ в організмі, яке призводить до відновлення клітин імунної системи і покращення стану/якості життя хворого та подовження тривалості життя. АРТ розглядається як етіотропна терапія ВІЛ-інфекції. Антиретровірусні препарати класифікують на: інгібітори протеази (ІП), нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ) та ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІЗТ).

150

Мета АРТ – досягнення 5-и цілей, які вона переслідує: клінічна (покращення якості життя, подовження життя, зниження захворюваності), вірусологічна (зменшення кількості вірусу до лабораторно невизначаємого рівня на максимально довгий час, зменшення кількості мутацій вірусу), імунологічна (підтримка та відновлення імунної системи, забезпечення нормальної функціональної активностіCD4 лімфоцитів, попередження розвитку опортуністичних інфекцій), терапевтична (раціональне планування лікарських режимів для досягнення клінічних, вірусологічних та імунологічних цілей),епідеміологічна (зниження частоти передачі ВІЛ). За даними фахівців Національного інституту охорони здоров'я США, якщо ВІЛ-інфіковані починають приймати антиретровірусні препарати відразу після виявлення вірусу, ризик зараження їх статевих партнерів вдається знизити на 96%. Проведені рандомізовані дослідження свідчать також про ефективність використання АРТ при ВІЛ-інфекції у складі комбінованої терапії при боротьбі із опортуністичними захворюваннями (саркома Капоші, пневмоцистна пневмонія). Проте, для досягнення достатньої ефективності ВААРТ, хворому необхідно суворо дотримуватись режиму прийому ліків та дозування, призначених лікарем; для цього необхідно сформувати у хворого прихильність до лікування. Аспекту прихильності (або відданості) терапії надається велике значення, і лише за таких умов АРТ дає змогу відновити функцію імунної системи, знизити частоту захворюваності та смертності від опортуністичних хвороб, подовжити життя ВІЛ-інфікованих, підвищити його якість. Висновок: Світовий досвід та дані досліджень ВООЗ та України свідчать про високу ефективність застосування АРТ при лікуванні ВІЛ/СНІДу та опортуністичних захворювань, а також для попередження їх виникнення та зниження ризику передачі ВІЛ-інфекції. МІКРОБІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ НОВИХ ГЕТЕРОЦИКЛІЧНИХ СПОЛУК Рак Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Науковий керівник – ас. О.В. Мельник Актуальність: Інфекційні захворювання належать до найпоширеніших видів патології. Нині основними проблемами етіотропної терапії інфекцій є розширення спектру патогенів і збільшення кількості резистентних штамів, що потребує пошуку нових стратегій їх вирішення. Широке й нераціональне застосування антибіотиків та антимікотиків у лікуванні інфекцій призвело до виникнення та розповсюдження резистентних штамів. Тому протягом останніх років у всіх країнах світу розробляються різні заходи боротьби з антибіотикорезистентністю. Відновлення пошуку принципово відмінних ліків, що не матимуть структурної тотожності з уже існуючими антибіотиками, набуває все більшої актуальності. У цьому контексті актуальним є пошук органічних сполук, здатних проявляти високу протимікробну активність, та розробка на їхній основі нових лікарських засобів. Однією з цікавих груп є тіазолопіридини. Зазначена біциклічна система має ізостеричну будову з відомими основами типу пурину, що є теоретичним підґрунтям пошуку біологічно активних сполук серед тіазоло[4,5-b]піридинів. Cеред них ідентифіковано сполуки з антиексудативною, антимікробною та протигрибковою активностями, сполуки, що є антагоністами Н3-гістамінових рецепторів, антагоністами метаботропних глутаматних рецепторів 5 (mGluR5), речовинами з високою інгібуючою активністю щодо рецепторів епідермального фактору росту та ряду інших ферментів. Мета: нашої роботи пошук нових антимікробних агентів серед синтезованих 3H-тіазоло[4,5-b]піридинів. Матеріали та методи: Об'єктами досліджень є похідні тіазоло[4,5-b]піридину, а саме: 6-Аміно-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-он (Т1), 3-Аліл-5,7-диметил-6-фенілазо-3Н-тіазоло[4,5-b]піридин-2-он (Т2), 6-[(2-гідрокси-бензиліден)-аміно]-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b] піридин-2-он (Т3), 2-5,7-диметил-2-оксо-6-фенілазо-3Н-тіазоло[4,5-b]піридин-3-іл)-N-м-толілазо-ацетамід (Т4). Для встановлення будови та індивідуальності синтезованих речовин були використані

151

методи кількісного елементного аналізу та спектроскопії ПМР, які підтверджують їх структуру. Для визначення антимікробної активності проведено in vіtro скринінг з застосуванням методів дифузії в агар та методом серійних розведень з використанням референтних штамів мікроорганізмів: Staphylococcus aureus № ATCC25923(F/49), Pseudomonas aeroginosа №52, Proteus vulgaris№52, Результати: При дослідженні методом дифузії в середовище на пластинку м'ясо-пептонного агару в лунки внесено наважки досліджуваних речовин по 50 мг. На вказане поживне середовище засіяно газоном завісини добових культур тестових мікроорганізмів густиною 5 одиниць. Для порівняння активності досліджуваних сполук використано як еталон із встановленими властивостями препарат – амоксицилін. Посіви витримували в термостаті за температури 37ºС протягом 24 год. Всі досліджувані сполуки з групи тіазоло[4,5-b]піридину виявились досить активними щодо взятих у дослід тест-культур, серед них були також сполуки з більш високою активністю по відношенню до грампозитивних мікробів. Встановлено, що активність по відношенню до стафілококів знаходилась у межах затримки росту -18мм, ентеробактерій -15мм. Слід відмітити, що максимальна активність для зазначених сполук спостерігалася в 6-Аміно-5,7-диметил-3Hтіазоло [4,5-b]піридину-2-он фрагменту, яка представляє інтерес для оптимізації структури з метою дизайну потенційних протимікробних засобів оскільки діаметр затримки росту в порівнянні з амоксициліном для стафілококів -32 ± 2,87/30 ± 0,84мм, кишкової палички - 25 ± 2,10/30 ± 0,87мм, клебсієли -20 ± 2,30/26 ± 1,15мм, протею -15 ± 1,40/28 ± 0,66мм, псевдомонади -20 ± 2,20/32 ± 0,95мм. Висновок: Отже, вперше ідентифіковано значний антимікробний ефект похідних 3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону, що дає підставу вважати зазначену “матрицю” перспективним молекулярним каркасом для дизайну потенційних антимікробних агентів. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КОРУ В УКРАЇНІ ТА ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Гужва Н.Ю. Харківський національний медичний університет Кафедра епідеміології Завідувач кафедри - проф. Т.О. Чумаченко Науковий керівник – проф. Т.О. Чумаченко

Актуальність: Кір є досить актуальною на сьогоднішній день темою, оскільки за останні роки кількість хворих постійно збільшується. Сьогодні експерти ВОЗ планують провести ерадикацію кору до 2015 року, для цього необхідно, щоб 97% населення було вакциновано. Ініціатива боротьби проти кору проводиться спільними зусиллями ВОЗ, ЮНІСЕФ, Американського товариства Червоного Хреста, Центру з контролю і профілактики захворювань ОША (Centers for Disease Control and Prevention, CDC) і Фонду сприяння ООН . Мета: Оцінити епідемічну ситуацію щодо кору в Україні та Харківській області Матеріали та методи: При дослідженні використовувались дані наукової літератури, офіційні дані Харківської обласної санітарно-епідеміологічної служби. Результати: Ріст захворюваності на кір розпочався після чотирьохрічного благополуччя в Україні у травні 2011 року. Попередній епідемічний підйом спостерігався наприкінці 2005 та у 2006 роках (45 116 випадків, 95,7 на 100 тис. населення), інтенсивність епідемічного процесу на адміністративних територіях була різною і коливалась від 8,05 у Луганській до 220,49 у м. Києві. Відмічались випадки важкого перебігу хвороби, у т.ч. летальні (5 осіб). В Україні у 2011 році порівняно з 2010 р. захворюваність зросла у 34,2 рази. Зареєстровано 1333 випадки у 18 регіонах, що становить 2,9 на 100 тис. населення проти 39 випадків (0,08) у 2010 р. Найбільшу кількість випадків зареєстровано Західній Україні - 1291випадків. Незважаючи на те, що щеплення проти кору отримують діти у віці 1 та 6 років в період спостереження кір частіше реєструвалась серед дітей 17 років( 70,5%).В віковій структурі захворілих на кір 2,2% випадків реєструвалось серед дітей , які ще не досягли віку щеплення. Майже половина випадків кору (45,6%) була зареєстрована серед підлітків та молодих дорослих у віці 15-29 років, що свідчить про доцільність проведення додаткової імунізації проти кору осіб, які не хворіли на кір та

152

раніше не отримали дворазове щеплення. Аналіз показав незадовільний стан щеплень дитячого населення. Серед захворілих осіб отримали лише одну дозу вакцини 244 (18,3%), 716 (53,7%) осіб були додатково імунізовані, у 135 випадках (10,2%) число доз не відоме. За 4 місяці 2012 року в Україні зареєстровано 8200 випадків кору проти 2 у 2011р. За оперативними та статистичними даними з початку 2012 року станом на 23.01.2013 на адміністративних територіях країни зареєстровано 12930 випадків захворювання на кір. Епідемічна ситуація оцінюється у більшості регіонів як нестійка з тенденцією до неблагополучної. Аналіз захворюваності на кір У Харківській області показав, що захворюваність на кір почала реєструватися з листопада 2011 року. У 2011 році зареєстровано 3 випадки, за 4 місяці 2012 року - 88 випадків, в т.ч. серед мешканців м. Харкова 62 (70,4%), районів області - 26 (29,5%). Захворюваність реєструвалась в основному серед дорослого населення, питома вага якого склала 85,2% (75 осіб), що свідчить про ефективність імунопрофілактики. Слід звернути увагу на те, що серед захворілих 23,1% осіб складали діти віком до року. Це підтверджує необхідність щеплень сприйнятливих дорослих віком до 30 років, тому , що саме вони є джерелом інфекції для малюків. Висновок: Таким чином в сучасних умовах в Україні відбувається активізація епідемічного процесу кору. Для поліпшення епідемічної ситуації необхідно додержуватись календаря щеплень та провести додаткову імунізацію сприйнятливих дорослих віком до 30 років. ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ ХГС ОЧИМА ПАЦІЄНТІВ: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ Василик Ілона Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник – доц. Д.Є. Телегін Актуальність: Хронічний гепатит С (ХГС) – хронічна інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту С (HCV), і є провідною причиною інвалідизації та смертності серед захворювань печінки. Використання противірусної терапії (ПВТ) дозволяє вилікувати ХГС, про що свідчить той факт, що у 99% хворих, які досягли стійкої вірусологічної відповіді (SVR), в подальшому РНК віруса вже ніколи не виявляється в крові. Однак, ПВТ ХГС властиві різноманітні побічні ефекти, які нерідко зумовлюють необгрунтовану відмову від лікування з боку пацієнта, а деколи і лікаря. Мета: Оцінити частоту, вираженість, переносимість та зворотність побічних ефектів ПВТ ХГС у хворих, які отримували лікування, шляхом їх анонімного анкетування за допомогою Інтернет-ресурсу www.surveymonkey.com, співставити вираженість очікуваних та реальних побічних ефектів, розвіяти хибні уявлення та упередження щодо потенційних ризиків ПВТ ХГС. Матеріали та методи: Проведено анкетування 51 хворого на ХГС, що отримували стандартну ПВТ пегильованими або лінійними інтерферонами у комбінацї з рибавірином. До уваги брали вік пацієнтів, тривалість захворювання, схему лікування, наявність побічних ефектів, ефективність терапії, прихильність хворих до лікування та їх персональну оцінку переносимості ПВТ. Результати: У результаті проведених досліджень встановлено, що найчастіше отримують ПВТ хворі вікової групи 22–51 рік (74,5%) без істотних коливань у більш вузьких вікових підгрупах. Вірогідно рідше отримують лікування хворі віком до 21 року та після 52 років (5,9% та 19,6% відповідно). Кожен другий хворий (52,9%) розпочинає ПВТ у термін до 1 року від часу встановлення діагнозу, більшість (80,3%) - в термін до 5 років від дати діагностування ХГС, а 19,6% - зважуються на лікування пізніше, ніж через 5 років від встановлення діагнозу. Усі пацієнти отримували стандартну противірусну терапію, більшість – з використанням пегильованих інтерферонів (86,7%), рідше – коротких інтерферонів або їх комбінацій із пегильованими (13,3%). Побічними ефектами ПВТ, що, на думку хворих, найбільш порушували їх самопочуття, були: слабкість (82,6%), дратівливість (54,3%), підвищена температура (45,7%),

153

біль у м'язах та суглобах (43,5%), безсоння (34,8%), головокружіння (30,4%), депресія (30,4%), біль голови (30,4%), лабораторні гематологічні відхилення (26,1%), рідше – нудота (15,2%). За ретроспективною суб’єктивною оцінкою хворих у 40,4% опитаних реальні побічні ефекти виявились легшими, ніж вони очікували, в тому числі у третини хворих (29,8%) – суттєво легшими. У 10,6% хворих побічні ефекти відповідали їх попереднім очікуванням і лише у 19% хворих побічні ефекти були суттєво важчими, ніж вони сподівалися. Через ті чи інші побічні ефекти у 39,6% пацієнтів доводилося зменшувати дози в тих країнах Європи, де пацієнти отримують лікування за державними програмами. У кінцевому результаті 50% пацієнтів оцінили результат лікування як успішний (досягнуто SVR), 16,7% - неуспішний, у решти хворих на момент анкетування оцінити ефективність було неможливо через продовження терміну спостереження в час проведення даного дослідження. Висновок: У нашому дослідженні встановлено, що гіперболізовані та не завжди обґрунтовані стереотипи щодо побічних ефектів ПВТ ХГС залишаються однією з причин пізнього початку лікування (19,6%), що, в свою чергу, погіршує ефективність терапії. Нами виявлена статистично вірогідна відмінність між частотою очікуваних та реальних побічних ефектів ПВТ: лише у 10,6% хворих побічні ефекти відповідали їх попереднім очікуванням, а у 40,4% - виявились вірогідно легшими, ніж очікувалось. Виходячи з одержаних даних, ми вважаємо, що дотримання сучасних протоколів лікування та контроль лікування дозволяє своєчасно та ефективно лікувати хворих на ХГС із мінімальним ризиком побічних ефектів. ВИЗНАЧЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ ДО АНТИБІОТИКІВ ГРИБІВ ВИДІЛЕНИХ З РІЗНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ НІШ Рочко Орест Герасим Любов Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. О.П.Корнійчук Науковий керівник – проф. О.П.Корнійчук Актуальність: Дріжджеві гриби роду кандида відносяться до умовно-патогенної мікрофлори і зустрічаються у складі мікробіоценозів природних біологічних ніш людського організму: слизової оболонки ротоглотки, вагіни, травного каналу. Рівновага мікробіоти вказаних біотопів підтримується симбіотичними зв’язками в асоціаціях мікробів. Кожний біотоп характеризується певим видовим складом своїх симбіонтів, в тому числі і грибів, які можуть мати і особливості чутливості до хіміотерапевтичних препаратів. Розвиток грибкової інфекції, як правило, спостерігається як наслідок антибактеріальної терапії через пригнічення впливу бактерій-антагоністів. Мета: Дослідити чутливість штамів грибів роду Кандида, виділених від хворих з кандидамікозами різної локалізації, до основних антимікотичних засобів. Методи та матеріали: Досліджено 36 осіб з кандидамікозом ротоглотки (16 осіб), вагіни (10 осіб), кишечника (10 осіб), від яких висіяно відповідно 27 штамів грибів Кандида. Матеріал (слиз або кал у відповідному розхведенні) розсіяно на середовище Сабуро. Через 48-72 год. при отриманні росту грибів проведено дослідження їх морфологічних та культуральних властивостей. Після встановленні їх приналежності до дріжджевих грибів, отримані колонії відсіяно на похилий агар Сабуро і проведено визначення чутливості до антигрибкових препаратів диско-дифузійним способом. Чутливість до препаратів визначали за зоною затримки росту. Результати: Отримано 11 штамів грибів Кандида, виділених із зіву, 9 штамів вагінального походження і 7 фекальних штамів.За даними антибіотикограми всі виділені культури були добре або помірно чутливі до антибіотиків. При порівняльному дослідженні чутливості вище названих штамів грибів до п’яти антигрибкових препаратів встановлено, що чутливість до різних антимікотиків у штамів, висіяних із зіву, змінювалась в такому порядку (від найбільш чутливого до найменш чутливого):кетоконазол-клотримазол-ністатин-ітраконазол-флюконазол.

154

В свою чергу чутливість вагінальних штамів змінювалась в наступній послідовності: ністатин – клотримазол – ітраконазол - кетоконазол – флюконазол. Послідовність у чутливості до прапаратів фекальних штамів була наступною :ністатин-кетоконазол-клотримазол-флюконазол-ітраконазол. Таким чином , чутливість до антибіотиків у ізолятів грибів різних екологічних ніш є неоднорідною. За абсолютними значенням зон затримки росту найбільшу резистентність виявлено у штамів грибів, виділених із зіву, меншою мірою були резистентні ізоляти із піхви, ще менш резистентними – фекальні ізоляти. Висновки: Більш висока резистентність грибкової мікрофори, виділеної з ротоглотки і генітального тракту до антимікотиків, перш за все може бути пов’язана з з проведенням протигрибкової терапії з допомогою препаратів для місцевого застосування. Гриби кишкового походження більшою мірою зберігають природну чутливість до антибіотиків. Необхідно враховувати отримані результати при призначнні емпіричного протигрибкового лікування до отримання показників антибіотикограми. ПРОБЛЕМИ ПОШИРЕНОСТІ КОРУ В ОРГАНІЗОВАНИХ КОЛЕКТИВАХ Уніцька Ольга Басюк Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. Зінчук О.М. Науковий керівник – доц. Адамович О.П. Актуальність: за оперативними та статистичними даними з початку поточного року станом на 23.01.2013 р. на адміністративних територіях України зареєстровано 12 тис. 930 випадків захворювання на кір. Кір є керованою інфекційною хворобою, яка контролюється через проведення вакцинації. Захворювання на кір пов’язане не стільки зі станом природного імунітету, скільки з відсутністю вакцинального імунітету. Відмова від щеплень – проблема міжнародного масштабу. Мета: з’ясувати проблемні питання поширеності кору в організованих колективах. Матеріали та методи: історії хвороб пацієнтів, що перехворіли кором у період листопаду 2011 – травня 2012 року. Результати: проведено аналіз 70 історій хвороб студентів вищих навчальних закладів хворих на кір (чоловічої та жіночої статі) вибраних методом рандомізації, віком від 19 до 24 років, які лікувалися в Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні в листопаді 2011 – травні 2012 рр. під час спалаху цього захворювання на Львівщині. Всі хворі поступали на 3–5 день від початку захворювання. При поступленні було констатовано середньо-тяжкий або тяжкий перебіг захворювання. Хворі перебували на лікуванні в стаціонарі в середньому впродовж 8–12 днів. З анамнезу життя (зі слів хворих), було встановлено, що тільки чотирнадцять осіб заперечували імунізацію від кору, 5 не могли точно сказати, чи їм проводилась імунізація, решта стверджували, що імунізовані (коли була проведена вакцинація ніхто пригадати не міг). Проведений результат аналізу історій хвороб засвідчив, що у всіх не імунізованих кір перебігав важче і вони довше знаходились в стаціонарі порівняно з імунізованими. У сімнадцяти імунізованих, в т.ч. і трьох пацієнтів з документальним підтвердженням імунізації, захворювання перебігало атипово (порушувалась етапність висипань). Таким чином, навіть у випадках коли рівень антитіл в крові хворих був недостатній для запобігання розвитку захворювання, перебіг хвороби був порівняно легшим і навіть абортивним, порівняно з перебігом у осіб, яким не проводилась імунізація. Висновки: запобігти поширеності кору можливо шляхом формування у конкретній популяційній групі колективного імунітету, який є чинником припинення епідемічного процесу. Він формується шляхом імунізації, а також внаслідок зростання кількості перехворівших на кір із сформованим постінфекційним імунітетом. Вважаємо також, що потрібно удосконалити

155

медичну документацію, в якій фіксуються проведені щеплення, таким чином, щоб лікар стаціонару володів інформацією про вакцинацію, адже при лікуванні хворих на керовані інфекції це має важливе значення для постановки діагнозу, прогнозу захворювання та вибору тактики лікування. На нашу думку, набагато ефективнішим і доступнішим був би електронний варіант обліку даних про вакцинацію, доступний в інтернет-мережі виключно для користування медичними працівниками. КОНТАМІНАЦІЯ МІКРООРГАНІЗМАМИ ДЕЯКИХ ПРЕДМЕТІВ ЗАГАЛЬНОГО ВЖИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО МАГАЗИНУ Антоняк Богдана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології, вірусології, імунології Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Науковий керівник – доц. А.Д. Бобровник Актуальність: Мікрооорганізми повсюдно поширені у навколишньому середовищі. Вони є в грунті, воді, повітрі, на рослинах, харчових продуктах, предметах побуту, в організмі людини і тварин. Через них можуть передаватися збудники кишкових, вірусних та інших інфекцій. Також серед мікроорганізмів шириться резистентність до антибіотиків, що спричиняє значні проблеми при лікуванні гнійно-запальних процесів. Зовсім уникнути контакту з мікроорганізмами не можливо, проте запобігти їх шкідливому впливу на наш організм ми можемо. Для цього, зокрема, важливо знати, які мікроорганізми знаходяться на предметах загального вжитку, які можуть бути від цього неприємні наслідки і як їм запобігти. Мета: Визначити контамінованість мікроорганізмами деяких предметів загального вжитку та встановити їх чутливість до антибіотиків. Матеріали та методи: Досліджено штами мікроорганізмів виділені з ключів та брелків скриньок зберігання речей у магазині. У ізольованих культур вивчено чутливість до 16 антибіотиків, що належать до груп: пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів, тетрациклінів та фторованих оксихінолонів за допомогою дисків з антибіотиками згідно з інструкцією, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України №30 від 19 липня 2004 р. (Київ). Результати: Виявлено значну бактеріальну контамінацію досліджуваних об’єктів. Виділено штами гемолітичних (4) і негемолітичних (4) стафілококів, гемолітичних бацил (1) і негемолітичних бацил і стрептобацил (5), ентеробактерій (1). Дослідження чутливості виділених штамів мікроорганізмів до антибіотиків виявило: високу резистентність кокової мікрофлори (окремі штами проявили чутливість тільки до офлоксацину, офлоксацину та азитроміцину, офлоксацину та ципрофлоксацину); обмежений вибір антибіотиків для штамів стрептобацил (чутливість окремих штамів до стрептоміцину та кларитроміцину, цефазоліну та цефуроксиму) і штаму бацил (канаміцин та офлоксацин). Штам ентеробактерій виявив більш широкий спектр чутливості до антибіотиків (цефазолін, цефтріаксон, цефепім, офлоксацин, пеніцилін). Висновки: 1. Предмети загального вжитку в громадських місцях (продуктові магазини) значно контаміновані мікроорганізмами, серед яких є і патогенні, та слугують факторами їх передачі. 2. Кишкову паличку виявлено не було. 3. Необхідно постійно здійснювати дезинфекцію предметів загального вжитку в магазинах, проводити вологе прибирання та неухильно дотримуватися правил особистої гігієни. 4. Спостерігається високий рівень резистентності деяких виділених штамів стафілококів, стрептобацил і бацил до антибіотиків. 5. Необхідно регулярно проводити моніторинг антибіотикорезистентності мікроорганізмів в регіоні.

156

ГЕПАТОЦЕЛЮЛЯРНА КАРЦИНОМА: ПОШИРЕНІСТЬ, ФАКТОРИ РИЗИКУ, ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ, ДІАГНОСТИКА, КЛІНІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ Краснова Аліса Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник - доц. І.О. Кіселик Актуальність: Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) – це 6-та за частотою виникнення злоякісна пухлина в світі та є третьою причиною смерті від раку після раку легень та шлунка. Від цього захворювання щороку гине близько 600000 чоловік, при чому близько 300000 в Китаї, а решта переважно в інших країнах Азії та деяких країнах субсахарського регіону Африки. Мета: Дослідити поширеність та клінічні особливості хворих з ГЦК у Львівській області. Матеріали та методи: Клінічні дослідження та ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів з новоутворами печінки, що знаходились на лікуванні в Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні (ЛОІКЛ) та Львівському державному онкологічний регіональному лікувально-діагностичному центрі Результати: З 2006 року у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні та Львівському регіональному онкологічному центрі у 49-ти хворих було діагностовано ГЦК. У 26 хворих обстеження на вірусні гепатити не проводилось взагалі (переважно до 2009 року). У 23-ох (після 2009 року) проводились обстеження на виявлення маркерів вірусних гепатитів. Чоловіки – 21 пацієнт, що становило – 91,3%, жінок 2 – 8,7%. Середній вік хворих складав 62,5 + 3,4 роки. Необхідно відмітити, що у всіх хворих був діагностований цироз печінки різної етіології. У 8-ми з них, що становили 34,8%, були виявлені антитіла до гепатиту С. При подальшому обстеженні у всіх цих пацієнтів були виявлені ознаки реплікації (НCV RNA +). У 6-ти з них виявлено 1в генотип вірусу гепатиту С, у двох - 3а. У всіх хворих було високе вірусне навантаження (більше 500000 МЕ ̸мл). У 7-ми хворих (30,4%) були виявлені маркери гепатиту В, причому позитивний HBsAg, як і ознаки реплікації вірусу ( позитивні HBV DNA та HBеAg), були виявлені у 6-ти хворих. У одного пацієнта HBsAg та HBV DNA були від‘ємні, але позитивні anti HBcor IgG. У двох хворих (8,7%) були виявлені позитивні anti HAV Ig G. Тобто частка хворих на гепатоцелюлярну карциному з позитивними маркерами вірусних гепатитів складала 73,9%, (17-ть хворих) від загальної кількості обстежених пацієнтів. У 6-ти хворих з від‘ємними маркерами вірусних гепатитів були діагностовано наступні захворювання печінки: у трьох цукровий діабет, двох – жировий гепатоз (алкогольний), автоімунний гепатит у однієї хворої. У всіх хворих проводили визначення рівня α-фетопротеїну, який був значно підвищений у 21-го з них. У двох хворих рівень α-фетопротеїну був у нормі, причому маркери гепатитів у цих пацієнтів були від‘ємні. Висновок: З кожнем днем зростає захворюваність на вірусні гепатити і цироз печінки, що обумовлює зростання захворюваності на ГЦК. Тому потрібно особливу увагу звертати на ранню діагностику цих захворювань, профілактику та успішне лікування.

157

КЛІНІКО-ПАТОМОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УРАЖЕНЬ ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПРИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІД Левандовська Каріна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник – ас. О.Б. Герасун Актуальність: На сьогоднішній день проблема ВІЛ-інфекції/СНІДу є однією із найбільш актуальних у медицині. За період 1987-2011 рр. серед громадян України офіційно зареєстровано 202 787 випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі 46 300 випадків захворювання на СНІД та 24 626 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. У зв’язку із цим вивчення основних проявів ВІЛ-інфекції у ротовій порожнині та їх клініко-морфологічних характеристик має суттєво полегшити діагностику даного захворювання. Мета: Дослідження та аналіз основних прояви ВІЛ-інфекції/СНІДу у ротовій порожнині, пошук залежності між розвитком опортуністичних інфекцій та лаборатоними даними. Матеріали та методи: Літературний пошук і аналіз даних Всесвітньої асоціації стоматологів та ретроспективний аналіз протоколів розтину хворих в умовах Львівського регіонального фтизіо-пульмонологічного центру. Результати: До основних діагностичних маркерів ВІЛ/СНІДу у ротовій порожнині можна віднести такі прояви: кандидоз ротової порожнини, що у свою чергу поділяється на наступні види: еритематозний, псевдомембранозний, гіперпластичний; волосисту лейкоплакію; ВІЛ-асоційований гінгівіт; ВІЛ-асоційований парадонтит; виразково-некротичний гінгівіт та саркому Капоші. Усі основні маркери ВІЛ-інфекції у ротовій порожнині знаходяться у безпосередній залежності від рівня CD-4 клітин, що має безумовно важливе діагностичне значення. Дослідження стосовно клінічних особливостей перебігу свідчить про значно більшу агресивність мікрофлори ротової порожнини та швидку прогресію уражень. Висновок: Прояви ВІЛ-інфекції у ротовій порожнині корелюють із рівнем CD-4 клітин, є важливими як у клінічному, так і у патоморфологічному аспекті та являють собою важливий діагностичний критерій для лікарів-стоматологів та інфекціоністів. ПОБІЧНА ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ Барчишин Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.М. Зінчук Науковий керівник - доц. І.О. Кіселик Актуальність: Згідно з Директивою Європейського парламенту і Ради ЄС під побічною дією лікарського засобу розуміють ненавмисну і шкідливу для організму реакцію на лікарський препарат, що спостерігається у людини при його використанні в звичайних дозах і з метою профілактики, діагностики і лікування захворювання чи для відновлення, корекції або модифікації фізіологічних функцій. Побічна дія медикаментозних засобів є однією з актуальніших проблем клінічної медицини, посідаючи четверте місце після хвороб серця, онкологічних захворювань і інсульту серед причин смерті. Мета: Дослідити поширеність побічної дії лікарських засобів (ПДЛЗ) у хворих, що знаходяться на лікуванні в Львівській Обласній Інфекційній Клінічній Лікарні (ЛОІКЛ). Матерали та методи: Результати роботи базуються на клінічних дослідженнях, ретроспективному аналізі історій хвороб пацієнтів, що знаходились на лікуванні в ЛОІКЛ. Результати: Поширеність побічної дії лікарських засобів в Україні (офіційна статистика 2002-2010р.)В період з 2002 по 2010 рік – 822 випадки, вітчизняне виробництво – 52%, закордонне виробництво-48%, антибіотики – 21% ,серцево-судинні препарати – 26% .

158

2004-2010 – 2542 хворих ,6 хворих – Синдром Стівенса-Джонсона - 0,24%, 2 хворих - синдром Лайєла - 0,08%, 153 – 6% від загальної кількості хворих “алергічні реакції”, 83 - токсико-алергічний дерматид – 3,2%, у багатьох хворих інші побічні дії Висновки: На основі отриманих даних, можна судити про те, що велика кількість препаратів дає ряд побічних реакцій, які займають значне місце серед проблем клінічної медицини і потребують медичних спостережень, методів для запобігання їх виникненню, а тому великої уваги до себе збоку лікарів-клініцистів.

159

СЕКЦІЯ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ

Конференц – зал кафедри, КЛК ЛШМД (вул. Миколайчука 9) П`ятниця,19.04.2013р., 10:00

Наукова рада – проф. А.Б. Зіменковський, доц. О.І. Лопатинська, доц. А.Л.Федущак, ст. викл. М.В. Цицько, ас. О. В. Юрейко, ас. А. Я. Коваль, ас. Р. А. Чайківський Головуючі – Винник Олеся, Кощановська Юлія ДОКТОРИ МЕДИЦИНИ У ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЛЬВОВА Чапля Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. О. В. Юрейко Актуальність: В історії української медицини (М) одним із малодосліджених питань є розвиток (М) Галичини періоду пізнього Середньовіччя. Обмеженими і несистематизованими залишаються відомості про діяльність медиків у громадському житті та самоврядуванні міста Львова. Мета: дослідження полягає у висвітленні ролі дипломованих медиків в історії середньовічного Львова. Матеріали та методи: У дослідженні використано друковані та електронні інформаційні джерела. При вивченні теми застосовано історичний, бібліографічний, біографічний та системно-аналітичний методи. Результати: У середньовічну епоху Львів, опинившись на перехресті торгових шляхів Східної Європи, став центром розвитку ремесла, торгівлі, науки, культури. Після одержання права на самоврядування (1356 р.) у місті активізувалося громадсько-політичне життя. Встановлено, що в управлінні містом брали участь авторитетні львів’яни з університетською медичною освітою. Зокрема, бургомістрами м. Львова в різний час були доктори (М) Мартин Кампіан (Новосельский), Еразм Сикст, Ян Алємбек, Мартин Никанор Анчевський (Янчевский). Високим суспільним статусом у міському патриціаті користувався магістр філософії й доктор (М) Павло Кампіан (1527-1600 рр.) Його син доктор (М) Мартин Кампіан із 1617 р. займав посаду міського радника, а з 1623 до 1631 р. − війт-бургомістра Львова. Він відомий також як організатор боротьби з епідемією чорної віспи у Львові. Бургомістром Львова був видатний доктор (М) родом із Львова, професор Замойської академії – Еразм Сикст (Мриглод). З його іменем пов’язаний опис та хімічний аналіз мінеральних вод, лікувальних властивостей грязей (теплиць) курортної місцевості Шкло під Львовом, видрук коментаря до творів Сенеки. У другій половині XVI ст. з німецького міста Фрибург до Львова прибув Ян Алємбек (†1636 р.), який вчився на аптекаря у Вроцлаві, медичну освіту здобув у Падуї. Він був членом міської Ради сорока, послом міської громади до короля, оборонцем прав громади проти львівського патриціату. Відомий судовими процесами з містом, ув’язненнями, втратою й поновленням міського громадянства, а також першим друкованим історичним описом Львова “Topographia civitatis Leopolitane”. Свою фахову освіту аптекаря застосовував у боротьбі з мором у 1623 р. Справу батька продовжив син Валеріан Алємбек, доктор (М), професор Замойської академії; виконував обов’язки правника, радника та війта, входив до складу делегатів на перемовини у справах закінчення облоги Львова Богданом Хмельницьким. Останнім відомим з Алємбеків був доктор (М), королівський лікар Людвік Алємбек. До середовища багатих львівських міщан і радників увійшов Д’єрдь Боїм, який прибув до Львова з королем Стефаном Баторієм. Перший із його синів, народжений у Львові, Павло Д’єрдь Боїм медичний фах здобув у місті Падуйя. У Львові він виконував обов’язки урядовця шпиталю при костелі св. Духа, з 1627 р. працював війтом.

160

Важливу роль у створенні Львівського університету відіграв бургомістр Львова, доктор (М) Мартин Янчевський, який вів попередні перемовини з королем Яном Казимиром. Висновки: Результати аналізу інформативних джерел засвідчили активну участь львівських медиків та аптекарів у громадсько-політичному та суспільному житті середньовічного Львова. ДЕЯКІ ІСТОРИЧНІ ТА ТЕРМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІТОФАРМАЦІЇ Лескова Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник - доц. А.Л.Федущак Актуальність: Рослини та ліки на їх основі мали і мають широке використання у народній та науковій медицині. Враховуючи, що в різних інформаційних джерелах застосовуються різні терміни в означенні лікарських рослин (ЛР), їх розмежування на аптекарські (АЛР) та ЛР народної медицини, актуальним є дослідження історичних аспектів фітолікознавства. Мета: Дослідити використання у вітчизняній фармацевтичній практиці ЛР з ботанічними означеннями «оfficinalis, оfficinalе» (рослина аптечна (РА)) і трактуванря понять «офіцинальні ЛР» (ОЛР), «фармакопейні ЛР» (ФЛР) та створити інформаційну базу щодо достовірно АЛР України. Матеріали та методи: Досліджено інформаційні джерела щодо ЛР України. За робочу гіпотезу обрано тезу, згідно якої класифіковані як АЛР. ще при запровадженні Ліннеєм бінарної класифікації, достовірно були у фармацевтичному обігу в Європі, отже й в Україні. Застосовано методи: історичний, бібліографічний, семантичний, системного аналізу та наукової гіпотези. Результати: Початком наукової фітофірміції, на нашу думку, можна вважати запровадження бінарної видової класифікації, наукової таксації та систематизації рослин. Ще Карлом Ліннеєм (ХVІІІ ст.) частина із рослин була означена як РА (дослівно – аптекарські), отже, застосовувалась в аптечній практиці. Встановлено, що сучасне трактування «ОЛР», тобто внесені у фармакопеї (Ф) та дозволені для використанні в аптеках, не відповідає первинному означенню (аптечні, аптекарські): значна кількість рослин, первинно означених як РА, не була внесена до чинних на території України Ф. проте, застосовувалась у фармацевтичній практиці. Номенклатури ЛР, які офіційно заготовлялися для потреб аптечного виробництва, були, переважно, значно ширшими, ніж ФЛР. З цього випливає, що ОЛР були і є не лише ФЛР, отож, можна здогадуватись, що ЛР, означені ще уХVІІІ ст. аптекарськими, були офіційно визнаною фармацевтичною сировиною, незважаючи на відсутність Ф статей. Встановлено, що у різних виданнях Ф переліки ФЛР, серед них і РО, постійно змінювались, однак, не знайдено інформації про те, що виведені із Ф рослини втрачали статус ОЛР, а їх застосування в офіційній фармацевтичній чи медичній практиці зупинялося. Наведене засвідчує необхідність чіткого й однозначного трактування понять «офіцинальні», «фармакопейні», «аптекарські» ЛР. На нашу думку визначення ОЛР та АЛР є синонімами й означають ЛР, які застосовуються або застосовувалися в аптекарській (фармацевтичній) практиці; ФЛР – ЛР, які внесені або були внесені у Ф видання, мають (чи мали) відповідні Ф статті і були дозволені для потреб фармації.Серед рослин, які зустрічаються на території України, нами обліковано 41 рослину із видовим означенням РА, систематизовано за основними діючими речовинами та лікувальними властивостями, застосуванням у науковій та народній медицині й внесено в електронний каталог, що може бути використано у подальших дослідженнях у цьому напрямку. Висновки: 1. Лікарськими, або лікувальними повинні означатися, на нашу думку, рослини, про які є достовірні відомості щодо застосування у лікуванні хвороб людини; фармакопейними – ЛР, внесені або які були внесені до Ф: офіцинальними (аптекарськими) – ЛР, які застосовуються або застосовувались у фармацевтичній практиці. 2. Дикоростучі ЛР, видовим означенням яких є «аптекарські», достовірно застосовувалися у європейській фармацевтичні практиці минулих століть, отже, й вітчизняними аптекарями.

161

ФІРСАКОПЕЯ ПОЛЬСЬКА (1937 Р.) ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ З ІСТОРІЇ ЛІКОЗНАВСТВА ГАЛИЧИНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. Москаль Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник - доц. А.Л.Федущак Актуальність: Особливості історичних досліджень зумовлені, зокрема, певною обмеженістю і достовірністю інформації, відмінностями авторських оцінок і трактувань історичних фактів та подій. Тому вивчення першоджерел, нормативних документів відповідних історичних періодів, формування доказової інформаційної бази є актуальним завданням для подальших досліджень та формування об’єктивних висновків. Мета: Було виявити, систематизувати та проаналізувати фармацевтичну сировину, лікові форми (ЛФ), допоміжні засоби у аптечному виготовленні ліків (Л), лабораторному контролі їх якості, які використовувались аптекарями Галичини в 20-30-х рр. ХХ ст. Матеріали та методи: Об’єктом дослідження було офіційне фармакопейне видання Польської держави (ПД) Pharmakopea Polska-ІІ 1937 р. видання (ФП). Застосовано методи: бібліографічний, історичного та системного аналізу, порівняльний, наукової гіпотези. Результати: Історія лікознавства Галичини періоду входження західноукраїнських земель до ПД, ще не достатньо висвітлена. Зокрема, обмеженою є інформація щодо аптечної сировини, аптечних технологій, асортименту та обігу Л цього періоду, а окремі факти з досліджуваного питання в історіографії подаються неповно, без посилання на достовірні інформаційні джерела. Стандарти, норми, правила фармацевтичної діяльності в Галичині періоду входження до складу Польської держави не могли бути відмінними від фармацевтичних традицій та державних вимог всієї країни. Основним регуляторним документом фармацевтичної діяльності є фармакопейні видання, в яких містяться переліки Л сировини, вимоги до технологій, асортимент обов’язкових для аптек Л та ЛФ, а також вимоги до якості Л, а внесені до національних фармакопей Л (офіцинальні) є обов’язковими в асортименті аптечних закладів. Отож, внесені до ФП, яка, безперечно, була складена з урахуванням історичного досвіду і фармацевтичних традицій галицьких аптекарів, Л, ЛФ, фармацевтичні технології відображають Л базу типової галицької аптеки 20-30-х рр. минулого ст. Нами встановлено, що основною в аптечному виробництві була місцева рослина сировина, а також лікові субстанції рослинного походження. При цьому використовувалися й лікарські рослини, які не були внесені до ФП, привозні рослинні препарати і готові Л. Застосовувалися речовини тваринного, мінерального походження, хіміко-фармацевтичного виробництва. Для аптечного виробництва та лабораторного аналізу передбачено широкий асортимент хімічних речовин, реактивів, регламентовано вимоги до їх якості, технологічних процесів. Встановлено, що крім сучасних хіміко-фармацевтичних Л, галенових та неогаленових препаратів, у ФП є фармакопейні статті на Л з багатовіковою медичною та фармацевтичною історією. Зокрема, у ФП вміщена фармакопейна стаття на відомі з давньоруських часів, згадувані Геродотом, «руські Л» – боброву струмину (Stroje bobrowe) з описом фармацевтичних властивостей, технології приготування, зберігання. Отож, фармакопейні видання можуть бути вагомим джерелом досліджень з історії лікознавства. Висновок: 1. Нормативні та нормативно-технологічні інформаційні потоки містять цінну достовірну інформацію з лікознавства відповідних історичних періодів. 2. Результати дослідження Pharmakopea Polska 1937 р. видання засвідчують сучасний першій половині ХХ ст. рівень фармації Галичини.

162

СИСТЕМА МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ (1919-1939 рр.) Коник Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. О.В. Юрейко Актуальність: На сучасному етапі української державності значна увага приділяється проблемі реформування системи охорони здоров’я (ОЗ). Однак дефіцит фінансових ресурсів накладає суттєві обмеження на розвиток медичної галузі, рівень та якість медичної допомоги. Досвід розвинених країн світу доводить, що вирішення цієї проблеми можливе шляхом запровадження медичного страхування (МС). Історичний аналіз показує, що МС діяло на українських землях ще з середини ХІХ ст. У зв’язку з цим зросла зацікавленість історичними витоками системи МС на вітчизняних теренах, зокрема у Східній Галичині, яка впродовж 1919-1939 рр. перебувала під владою Польської держави. Мета: Охарактеризувати систему організації страхових фінансових осередків, які діяли у медицині Східної Галичини польського періоду. Матеріали та методи: Робота написана на основі праць українських та польських вчених, історичних документів про запровадження обов’язкового страхування у випадку хвороби, енциклопедичних відомостей та Internet ресурсів. При опрацюванні теми використано історичний, системно-структурний, синтетичний та аналітичний методи дослідження. Результати: Впродовж 1919-1939 рр. розвиток МС Східної Галичини здійснювався згідно законодавства Польської держави. Після І Світової війни у зв’язку з поширенням епідемічних захворювань та з метою покращення ОЗ декретом від 11 січня 1919 р. та законом від 19 травня 1920 р. було запроваджено обов’язкове страхування робітників у випадку хвороби. Медичному страхуванню підлягали робітники та службовці, а також їх працедавці, окрім урядовців та директорів підприємств. У випадку тимчасової втрати працездатності надання медичної та матеріальної допомоги застрахованим забезпечувалось касами хворих − страховими фінансовими інституціями, які мали бути в кожному повіті та місті, де кількість мешканців перевищувала 50 тисяч. Таким чином, у Східній Галичині сформувалась мережа окружних, повітових та міських кас хворих. Про свою діяльність вони звітували Окружному управлінню страхування у м. Львові, яке в свою чергу підпорядковувалось Головному управлінню страхування у м. Варшаві та Міністерству праці та соціальної опіки Польщі. Керівництво каси хворих складалося із Ради каси, Уряду каси, Ревізійної комісії та комісій для вирішення конфліктів із застрахованими особами та лікарями. Касу хворих очолював директор. Рада каси хворих налічувала 90 осіб, обраних серед застрахованих та їх працедавців. До її повноважень входило: розгляд та затвердження бюджету каси, річних касових звітів, внесення змін до статуту. Уряд каси хворих відав адміністративною роботою, складав касові звіти. Ревізійна комісія стежила за веденням документації. Конфлікти між касами хворих та лікарями і застрахованими робітниками розглядали спеціальні комісії у касі хворих або апеляційні суди. Висновки: Таким чином, на основі проведеного дослідження з’ясовано, що обов’язкове МС в Східній Галичині у 1919-1939 рр. діяло у рамках централізованої системи управління Польської держави. Воно регламентувалось польським законодавством та забезпечувалось мережею окружних, повітових та міських кас хворих, до керівництва та організації роботи яких залучались застраховані робітники та їх працедавці.

163

ЗАМОЙСЬКА АКАДЕМІЯ – ОДИН ІЗ ПЕРШИХ УНІВЕРСИТЕТІВ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ Пашек-Садоха Рената Балаховцев Ілля Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б.Зіменковський Науковий керівник – ст.викл. М.В.Цицько Актуальність: Поширення ренесанської культури на українських землях позначилося на діяльності освітніх шкіл, які діяли в Україні здавна. Освітні мандрівки молоді у XVI ст. за межі України, в університети Кракова, Праги, німецьких земель, Італії та Франції сприяли пожвавленню в діяльності освітніх осередків у таких західноукраїнських містах як: Львів, Броди, Острог, Замость та інших. Саме у м. Замость, що на Холмщині, у 1595 р. засновано один із перших приватних університетів у східній Європі. Мета: Головне завдання даного наукового дослідження, отримати якомога більше інформації про діяльність Замойської академії, як вищого навчального закладу, розташованого на українсько-польському пограниччі та створеного, згідно задуму його засновника, для поширення освіти в Галичині. Матеріали та методи: Узагальнені матеріали наукового та публіцистичного характеру вітчизняних та зарубіжних видань, електронні джерела інформації. Використано методи: бібліографічний, аналітичний та історичного аналізу. Результати: Замойська академія – заснована з ініціативи і коштом графа Яна Замойського у 1593 р. У жовтні 1594 р. папа Климент VIII спеціальним документом дозволив проголошення академії, визнаючи за нею статус університету з трьома факультетами: права, медицини та “вільних мистецтв”(1648 р. до них було долучено філологічний факультет), а у 1595 р. був прийнятий статут, згідно якого діяли 23 кафедри. Програма навчання передбачала 2 рівні: нижчий – 5-річний (classes inferiores) і вищий – академічний, що тривав 6 років(classes superiores). На нижчому рівні поглиблено вивчалися: тематика латинської мови, поетика і початки риторики. На вищому – математика, логіка і метафізика, натуральна філософія і медицина, елоквенція (красномовство), на кафедрах найвищого рівня – загальне право, моральна філософія і політики, історія (в т.ч. історія медицини) і канонічне право. Серед професорсько-викладацького складу бачимо фламандського математика Адріана Ван Ромена, відомого львівського медика-природознавця Яна Урсинуса, львівського поета Себастьяна Кленовича – автора поеми ”Роксоланія” (1584), Львівського письменника Симона Симоніда (Шимона Шимоновича) – автора поетичного твору ”Селянки”, видатного правознавця Томаша Дрезнера, який отримав ступінь доктора обох прав у Римському університеті у 1606 р. і є автором відомого підручника “Institutianum inris Regni Paboniae IV”(1613). Популярність Замойської Академії забезпечували такі риси як: демократизм, дешевизна оплати за навчання та спокійна релігійна обстановка. Серед випускників Академії є чимало визначних людей, які зробили вагомий внесок у розвиток української медицини, історії, культури та правознавства. До таких належать: Адам Кисіль – видатний політичний діяч XVII ст., Ісая Трохимович – Козловський – перший ректор Киево-Могилянської Академії, Касіян Сакович – ректор Киево-братської школи, Сільвестр Косів – київський митрополит, Йосип Кононович-Горбацький – письменник, Якуб Гаватович – письменник-драматург, засновник української народної комедії та багато інших. З моменту заснування Замойської Академії до її закриття (1784) у студентських метриках занотовано біля 5-ти тисяч прізвищ, що свідчить про вагомий внесок академії у розбудову університетської освіти на теренах Галичини. Висновок: Замойська Академія займала особливе місце серед вищих навчальних закладів Європи того часу, поєднуючи людей 2-х культур – ново набутої “латинської”, що накладалася на свою “руську”. Цей симбіоз породжував яскравий феномен синкретизму української культури XVII-XVIII століття.

164

ОРГАНІЗАЦІЯ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ У 40-50 РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ Кук Марія Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б.Зіменковський Науковий керівник – ст. викл. М.В. Цицько Актуальність: Даного питання пов’язана з поглибленим вивченням створення спеціального відділу Української Повстанської Армії (УПА) – Служби здоров’я (СЗ) в період національно-визвольної боротьби українського народу. Мета: Дослідження полягає у наданні оцінки необхідності побудови Служби здоров’я, її організації та допомозі УПА при наданні медичної допомоги (МД) пораненим українським повстанцям. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження стали узагальнені матеріали енциклопедичного, наукового та публіцистичного характеру вітчизняних та діаспорних видань, а також електронні джерела інформації. Використано бібліографічний, аналітичний і метод історичного аналізу. Результати: В 1942-1943 роках, на початку формування відділів УПА, діячі ліквідованого німецькими окупантами Українського Червоного Хреста (УЧХ) та деякі лікарі включилися в організацію санітарного постачання та медичної допомоги для вояків армії. Головний Військовий штаб (ГВШ), розуміючи вагу санітарної служби, будував її так, щоб вона якнайкраще відповідала тим важким умовам, у яких доведеться воювати повстанцям. Тому, ще перед воєнними діями Революційний Провід та командування УПА опрацювали план організації та діяльності УЧХ. Тоді ж вони постановили, що у підпільній літературі, в акціях назовні та в офіційних листах має вживатися назва "Український Червоний Хрест". Натомість, у внутрішнім листуванні та у звітах використовується назва "Служба здоров'я". На першому етапі боротьби СЗ поділялася на 2 сітки: військову та теренову. Роль СЗ зводилася до організаційно-координаційної роботи, а допомога пораненим та хворим належала до обов'язків медиків, які були при куренях, сотнях, чотах. Український Червоний Хрест складався з наступних відділів:медично-санітарного; фармацевтичного; суспільної опіки та вишкільного. Лікування хворих проводилося в підпільних шпиталях. Їх облаштовували в далеких селах, подекуди і в містечках, а якщо було можливо, будували невеликі шпиталі в лісах. Концентрація більшої кількості хворих та поранених в одному місці давала можливість обслуговувати їх меншою кількістю лікарів та медичного персоналу, не втрачати час на небезпечні виїзди. У випадку недостачі фахового медичного персоналу Санітарна служба УПА користувалася допомогою лікарів, які практикували в близьких населених пунктах. Висновок: Створення ефективної системи медико-санітарного забезпечення стало одним із чинників, завдяки яким УПА змогла ефективно діяти 20 років в умовах постійної окупації. Варто зазначити, що в УПА надавали не лише МД пораненим українським повстанцям, а й соціальну підтримку родинам загиблих вояків, що було традицією ще з часів козацтва. Кожен вояк знав, якщо він і загине на війні, про його родину буде кому подбати. ШПИТАЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЛЬВОВА Лялька Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. О. В. Юрейко Актуальність: Упродовж багатьох століть питання медичного забезпечення населення займало важливе місце у системі громадської медицини. Важко уявити сучасну систему охорони здоров’я без лікувально-профілактичних, амбулаторно-поліклінічних чи санаторно-курортних закладів. Чи не першими закладами медичної опіки на українських землях були шпиталі (Ш),

165

початки закладення яких сягають середньовічної епохи. Однак, через відсутність достовірних історичних даних, їх діяльність залишається недостатньо висвітленою у науковій літературі. Зокрема, поглибленого аналізу потребує питання розвитку та соціальних функцій стародавніх (Ш) міста Львова. Мета: Дослідження полягає у вивченні історії розвитку львівських (Ш) у середньовічну епоху, а також їх значення у житті тогочасного суспільства. Матеріали та методи: Робота виконана на основі наукової літератури та електронних джерел інформації. Використано історичний, проблемно-хронологічний та аналітичний методи дослідження. Результати: Економічне зростання міста, що при значному скупченні населення створювало сприятливе середовище для поширення епідемій, а також розширення торгівельних зв’язків, що зумовлювало збільшення кількості мандрівних купців, які постійно перебували в дорозі, спричинило створення (Ш) як закладів громадської опіки у середньовічному Львові. (Ш) засновувались міщанами переважно при монастирях або храмах з метою ізоляції хворих, надання допомоги мандрівникам та утримання немічних, сиріт і перестарілих. Виокремлення перших міських (Ш) у Львові було пов’язане із запровадженням у місті Магдебургського права (1356 р.) Відповідно до установлених правил вони будувались біля міських мурів та подалі від людських помешкань. Львівські (Ш), які діяли упродовж XIV-XVIII ст., можна поділити на міські (громадські) та парафіяльні (Ш національних громад). У зазначений період у Львові було 3 міських Ш: св. Духа, св. Станіслава та св. Лазаря, які діяли під патронатом львівського магістрату. Ш національних громад Львова поділялись за етно-конфесійною ознакою та надавали допомогу нужденним у межах релігійної парафії. Їх кількість достовірно не відома. В історичній літературі вдалося віднайти інформацію про 14 Ш національних громад (9 католицьких та 5 православних). Зокрема притулками латинського обряду були (Ш): Іоанна Хрестителя, св. Лаврентія, св. Петра і Павла, св. Мартина, духівництва, ботіфратрів, бернардинців, сестер милосердя, канонічок. Завдяки активній діяльності львівського братства у XVI ст. були закладені: Успенський, Богоявленський, Благовіщенський, Миколаївський та П’ятницький православні шпиталі. Тогочасні львівські шпиталі одночасно виконували роль притулків для немічних, гостинного дому та лічниці. Вони не становили аналогії до сучасних лікувальних закладів, оскільки медична допомога в них була мінімальною і надавалась, в основному, духовними особами без медичної освіти. Висновки: На основі опрацювання певних інформативних джерел вдалося дослідити, що в економічних та санітарно-епідемічних умовах створення (Ш) стало соціальною необхідністю середньовічного Львова. Їх роль в основному зводилась до надання притулку хворим та немічним. Однак, саме ці, перші та недосконалі установи стали фундаментом для розвитку сучасних медичних закладів. ЛЮДВІК РИДИҐЄР (1850-1920) В ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ ЛЬВОВА Цвігун Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А. Б. Зіменковський Науковий керівник – ст. викл. М.В. Цицько Актуальність: Людвік Ридиґєр (1850-1920) – відомий хірург німецько-польського походження, засновник Товариства хірургів Польщі. Займався хірургічною практикою у містах Гданську, Хелмні, Єні, Кракові. У 1897 р. прийняв пропозицію очолити новостворену кафедру хірургії та хірургічну клініку Львівського університету. Упродовж 1898-1899 рр. був деканом медичного факультету, а в 1901-1902 рр. – ректором університету у Львові. Професор Л. Ридиґєр вніс значний вклад у розвиток світової хірургії загалом, та львівської медицини зокрема, в той же час його роль в історії медицини Львова залишається недостатньо висвітленою. Мета: Проаналізувати діяльність професора Л. Ридиґєра у медичній галузі та показати її значення для розвитку української медичної освіти та науки.

166

Матеріали та методи: У дослідженні використано наукові праці вченого, енциклопедичні видання з хірургії, електронні ресурси мережі Internet. Застосовано методи пошуку, аналізу, синтезу та узагальнення історичної інформації. Результати: Л. Ридиґєр народився 21 серпня 1850 р. в містечку Дасоцін, в Західній Пруссії. Медичну освіту здобув в університетах Грейсфвальда, Берліна, Страсбурга. У 1874 р. захистив докторську дисертацію, в якій виклав експериментальний матеріал про дію карболової кислоти. Фактично до кінця життя проводив активну хірургічну, педагогічну та наукову діяльність. Один із перших зробив операцію резекції шлунку при виразковій хворобі (операція Ридиґєра), опрацював методику кишкових швів, розробив операції на сечовивідних шляхах та передміхуровій залозі, при цирозі печінки (операція Ридиґєра-Барденгеєра), операцію при інвагінації тонкої кишки (метод Ридиґєра). Йому належать роботи з хірургічного лікування артеріальних аневризм, туберкульозу кісток і суглобів. Л. Ридиґєр розробив методику видалення аденоми передміхурової залози, яка застосовується до теперішнього часу. Активно вивчав гідротерапію і читав лекції під назвою "Трускавець та лікування захворювань сечовивідних шляхів". У 1904 р. став президентом Львівського лікарського товариства, редагував його друкований орган “Львівський лікарський тижневик”. Л. Ридиґєр заснував Львівську хірургічну школу та виховав ціле покоління видатних хірургів (Т. Островський, А. Погорецький, Т. Кожуховський). Автор близько 200 наукових праць, у тому числі підручника із хірургії. За здобутки в медичній науці та освіті нагороджений дворянським титулом і почесним званням радника австрійського уряду. В період І Світової війни брав активну участь в обороні Львова на посаді головного хірурга військового госпіталю. У 1918-1920 рр. був головним хірургом військово-санітарної служби. Фактично до кінця життя працював військовим хірургом, а 25 червня 1920 р. раптово помер. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. Висновок: На основі проведеного аналізу можна стверджувати про те, що професор Л. Ридиґєр залишив непересічний слід в історії світової медицини, зокрема в історії розвитку медичної освіти у Львівському університеті та в становленні хірургічної науки та практики у Львові. ЮРІЙ ЛИПА - ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР−ФІТОТЕРАПЕВТ Бундзило Лілія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – ст.викл. М.В. Цицько Актуальність: ”Лікі ваші під ногами у Вас” – ці слова зі Святого Письма не двозначно натякають на роль лікарських рослин у лікувальні хворого. Все, що потрібно людському організму, вже давно існує у природі, а користуються лікарськими рослинами від коли існує світ. Сьогодні наука про лікування травами набирає нового рівня популярності у всьому світі. Актуальність даного питання пов’язане з поглибленим вивченням доробку українських вчених у розвитку фітотерапії. Мета: Поглибити відомості про наукову практичну спадщину визначного українського лікаря – фітотерапевта, громадського політичного діяча, публіциста та письменника Ю.І.Липи (1900-1944 рр.). Методи та матеріали: В ході дослідження використані матеріали наукового та публіцистичного характеру, електронні джерела інформації. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний та історичного аналізу. Результати: За даними сучасних вчених, у світі налічується більше 14-ти тисяч усіх лікарських та лікарсько-харчових рослин, у тому числі на українських землях їх кількасот. Юрій Липа у своїх наукових працях дає стислі характеристики 114-ти найважливіших рослин, із тих що трапляються на Україні. За період з 1933 по 1937 рр. Юрій Липа опублікував низку наукових досліджень із фітотерапії, зокрема: “Фітотерапія”, ”Symplym Asperв підживлюванню дітей”, ”Фітотерапія в деяких хворобах переміни матерії”, ”Лікування зелами хронічних хвороб”, ”Вереди старечого віку до гоєння”, ”Рослини й лікування”, ”Історія зелолічнитцтва”, ”Значіння

167

рослинних середників при лікуванні діабету”, ”Фітотерапія хвороб травленевих органів”, ”Рослини проти статевого безсилля”, ”Лікувальні рослини в даній і сучасній українській медицині” тощо. Вінцем творчого доробку Ю.Липи вважається науково-публіцистична праця “Ліки під ногами”(1943). У роботах Ю.Липи простежуються українські традиції лікування травами, вміщено описи рослин, пропонованих для домашньої аптечки, вказано їх фармакологічну дію, способи застосування в домашніх та амбулаторних умовах. Автор наголошує на тому, що речовини, які містяться у рослинах, за своєю природою є більш споріднені із людським організмом, ніж синтетичні засоби. Висновок: Науковий доробок визначного лікаря-фітотерапевта Ю. Липи збагатив скарбницю української медичної науки в області фітотерапії. В той же час роль Ю. Липи в історії медицини України залишається недостатньо висвітленою. ПИТАННЯ ЕВТАНАЗІЇ В СОЦІАЛЬНОМУ ВЧЕННІ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Гаврилов Владислав Київська духовна академія і семінарія Кафедра богослов`я Завідувач кафедри – доц. еп. Климент (Вечеря) Науковий керівник - доц. еп. Климент (Вечеря) Актуальність: Зараз у світі зростає тенденція до використання евтаназії. Це є припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка має невиліковне захворювання і відчуває нестерпні страждання, для задоволення прохання хворого ( в безболісній або мінімально болючій форм) з метою припинення його страждань. Причиною цього є поширення антигуманних ідей та секуляризація свідомості суспільства. Позиція християнства, щодо цього феномену, висловлюється у визначенні Папи Івана Павла ІІ: ” Евтаназія – це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання». Не зважаючи на те, що Європа конфесійно є християнським регіоном, все-таки деякі форми добровільної евтаназії офіційно дозволені в таких західноєвропейских країнах як: Люксембург, Нідерланди, Швейцарія, а також у деяких штатах США. Завдячуючи східнохристиянській традиції у країнах колишнього СНД ставлення до евтаназії дещо інше. В Україні, згідно з Цивільним кодексом України, закріплено заборону задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (ч. 4 ст. 281). Мета: Висвітлити позицію Православної Церкви з приводу застосування евтаназії. Наочно показати цінність людського життя та особистості. Матеріали та методи: Дослідження було проведено за допомогою герменевтичного та аналітичного методів. Проаналізовано нормативно-правові документи Української Православної Церкви. Для порівняння, проведено паралель між медичним відношенням до евтаназії та ставленням християнства до цього факту. Результати: В ході дослідження було виявлено, що хоча новітні медичні технології вектор свого розвитку спрямовують на покращення, розширення фізичних можливостей та полегшення адаптації організму до різних зовнішніх факторів. Разом з цим завжди існує ризик, що застосування цих технологій може нести загрозу здоров`ю та життєдіяльності людини. Евтаназія є дуже ризикованим кроком, оскільки ніколи не відомо , коли пацієнт вийде з коматозного стану. Згадуючи третю заповідь Божу - «НЕ УБИЙ», повинні розуміти, що не можемо вирішувати чиєїсь долі та забирати право на життя. Висновки: 1.Встановлено, що використання евтаназії є недопустимим у суспільстві котре виховане на основі християнських суспільно-культурних цінностей. 2.Важливо пам`ятати, що не у всіх випадках стороннє втручання у життєдіяльність людського організму приносить йому користь, а й інколи є насиллям над людською свідомістю. 3.Евтаназія не може завжди бути однотипною панацеєю до вирішення проблем та подальшої долі людей, котрі перебувають у преморбідному стані.

168

МІФОЛОГІЗМИ В АНАТОМІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ Макарчук Юлія Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра латинської мови Завідувач кафедри – доц. Л.Ю. Смольська Науковий керівник – ст.викл. Дз.Ю. Коваль-Гнатів Актуальність: Міфологізми є термінами, етимологія яких пов'язана з міфами античності. Вони є реліктами минулих епох, однак до теперішнього часу зберігаються в медицині. Міфологізми увійшли в анатомічну термінологію в епоху Відродження - період культу античності і класичної латини. Символічно, що саме слово «термін» має античне походження. Мета: Оцінка значення міфологізмів в анатомічній термінології на основі аналізу літератури. Матеріали та методи: Було використано методи інформаційного пошуку, а історичними джерелами анатомічних міфологізмів послугувала антична міфологія. Результати: У дослідженні було детально проаналізовано та представлено ряд класичних анатомічних міфологізмів (Atlantis, tendo Achillis, labyrinthus etc.). Виявлені і вивчені їх міфологічні джерела, історія впровадження до анатомічної термінології, а також сучасне значення. Висновки: На основі результатів дослідження було виявлено, що, на відміну від клінічної термінології, класичні античні міфологізми становлять невелику групу анатомічних термінів і їх похідних. А також знання міфологічних джерел, подій і персонажів дозволяють сприймати міфологізми як найбільш яскраві за своєю семантикою терміни. ЦІЛЮЩА СИЛА СЛОВА. СЛОВО ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ У РУКАХ ЛІКАРЯ Кощановська Юлія Оленич Любов Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З.Держко Науковий керівник – ст. викл. Г.І.Лук’янчук Актуальність: Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого. Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самовдосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал, а також студентів-медиків. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників. Слово інколи здатне людину як підбадьорити, так і пригнітити, спровокувати її до апатії та депресії, або ж навпаки, змусити людину бути щасливою, оптимістично дивитись на життя, що сприяє ефективнішому одужанню пацієнта. Мета: Дослідити позитивний та негативний вплив слова на психічний та фізичний стан пацієнта. Виявити деонтологічні особливості ставлення лікаря та студентів-медиків до людини як до окремого індивідуума при різних станах та обставинах. Матеріали та методи: Було проведено спостереження за процесом та наслідками спілкування медичного персоналу з пацієнтами; особисті спроби студентів Львівського національного медичного університету дослідити позитивний вплив слова на загальний стан людей, які постійно перебувають у Львівському обласному геріатричному пансіонаті; огляд друкованих та електронних джерел (книги, підручники, статті). Результати: У процесі спостереження за великою кількість пацієнтів різних вікових груп, типів темпераменту, психоемоційних особливостей було встановлено, що сприятлива, позитивна

169

атмосфера, яку створює лікар за допомогою слів, сприяє покращенню емоційного та фізичного здоров’я у осіб з невиліковною патологією та прискорює одужання у важкохворих. Тоді як необдумане, спонтанне, сказане згарячу різке слово призводить до пригнічення емоційного стану та погіршення самопочуття, навіть за умов легкого перебігу захворювання. Висновки: Дійсно, важко переоцінити силу слова. У взаєминах лікаря і пацієнта воно відіграє винятково важливу роль, діє воістину магічно. Словом можна викликати не тільки функціональні зміни в організмі, а й убити людину в буквальному значенні. Слово може мати величезне психотерапевтичне значення, варто лише його правильно застосувати, щоб не викликати важку ятрогенію. Не слід забувати і слова В.М. Бехтерева: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар!».

170

СЕКЦІЯ СТОМАТОЛОГІЇ №1

Лекційна аудиторія кафедри щелепно- лицевої хірургії і хірургічної стоматології Четвер,18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. В.Ф. Макєєв, проф. І.М. Готь, проф. Я.Е. Варес, проф. Р.М. Ступницький, доц. Б.М. Заліський, доц. О.Я. Матвійчук, доц. О.Я. Мокрик Головуючі – Готь Софія-Роксолана, Олійник Маркіян КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КОРОТКИХ ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТІВ У СКЛАДНИХ ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНИХ УМОВАХ Готь Софія-Роксолана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра щелепно-лицевої хірургії та хірурнічної стоматології Завідувач кафедри - проф. Я.Е. Варес Науковий керівник - доц. О.Я. Мокрик, ас. Ю.О.Медвідь Актуальність: У щоденній практиці лікаря - стоматолога нерідко зустрічаються пацієнти, які, хоча, і мають усі покази до імплантації, однак рівень кісткової тканини в ділянці операційного втручання є недостатнім. Застосування кісткової пластики у більшості випадків дозволяє вирішити дану проблему, але це потребує використання кісткових замінників, чи забору аутотрансплантаційного матеріалу, що викликає додаткову травматизацію та психологічний дискомфорт у пацієнтів. З 1985 року компанія Bicon Short Implants (США) впровадила альтернативу кістковій пластиці, яка дозволяє пацієнтам відчути переваги імплантації. Короткі імпланти системи Bicon звужують до мінімуму число кістковопластичних операцій і максимально підвищують успішність імплантації. Мета: дати клініко-психологічну оцінку ефективності застосування імлантів системи Bicon у складних топографо-анатомічних умовах. Матеріали та методи: об’єктом клінічних спостережень стали 25 хворих із дефектами зубних рядів, які знаходились на лікуванні у стоматологічному медичному центрі ЛНМУ імені Данила Галицького. У всіх хворих виявлено покази до відновлення цілісності зубного ряду за допомогою дентальних імплантів. Залежно від способу лікування пацієнтів було поділено на 2 групи. В 1 групу ввійшло 15 хворих (застосовано традиційні підходи: в ділянках вираженої атрофії альвеолярних відростків щелеп (висота гребеня менша 1 см) проводилась передпротезна кісткова пластика). Після утворення кісткової тканини ділянки дефекту зубного ряду заміщувались циліндричними імплантами традиційних конструкцій. У другу групу увійшло 10 хворих (у ділянки дефекту зубних рядів встановлювали імпланти системи Bicon). При цьому в ділянках атрофії кістково-пластичні втручання не проводились. Підраховували тривалість проведеного хірургічного лікування (період від кістково-пластичних втручань до встановлення формувача ясен). Клінічну ефективність лікування в обох групах оцінювали за кількістю ускладнень та за показниками якості життя стоматологічних хворих за допомогою опитувальника ОНІР-14. Статистичний аналіз проводили за допомогою комп’ютерної програми Statistica. Результати: у хворих контрольної групи загальна тривалість лікування - від моменту пластичного втручання до встановлення формувача ясен сягала на верхній щелепі (ВЩ) 13 міс: передпротезна хірургічна підготовка - 7.5±1.0міс, інтеграція імплантата 5.5 міс.±0.5 міс, на нижній щелепі (НЩ) – 6міс.±0.5, інтеграція імплантата - 3.5міс±0.5міс. У хворих основної групи тривалість хірургічного лікування сягала на ВЩ – 5.5міс±0.5міс., на НЩ – 3.0міс. ±0.5міс. При ретельному дотриманні всіх етапів фіксації імплантів системи Bicon місцевих ускладнень (перфорація Гайморової пазухи, пошкодження нижнього альвеолярного

171

нерва, відторгнення імплантата, переімплантити) не спостерігалось. Показники якості життя у пацієнтів основної групи у процесі лікування були кращими, ніж у контрольній, зокрема за показником самооцінки повсякденного життя - 6,6 ± 0,3 бали та 9,7 ± 1,1 б. відповідно. Висновки: дентальні імпланти системи Bicon дозволяють значно скоротити тривалість хірургічного етапу лікування та значно покращують якість життя хворих. Застосування опитувальника ОНІР -14 дозволяє об’єктивно оцінити психологічний та фізіологічний стан стоматологічних хворих. КОРЕКЦІЯ ЗА ДОПОМОГОЮ АПАРАТУ«АЛЬФАРИЯ» БОЛЬОВОЇ ЧУТЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНИХ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ Ференц Володимир Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. Я.Е. Варес Науковий керівник – доц. О.Я. Мокрик Актуальність: Корекція психоемоційного стану і больової перцепції у пацієнтів під час проведення стоматологічних хірургічних маніпуляцій є актуальною проблемою у сучасній медичній практиці лікаря – стоматолога. Традиційно для цього застосовують медикаментозні препарати: транквілізатори, анальгетики, нейролептики. Однак, вказані лікарські засоби можуть викликати побічний ефект і спричинити при тривалому застосуванні токсичну дію на організм. Альтернативою їм можуть слугувати сучасні фізіотерапевтичні методи лікування. Серед них значний практичний інтерес викликає застосування методики транскраніальної електростимуляції (ТЕС), що є одним із методів зменшення больової чутливості і підвищення емоційного комфорту пацієнта на стоматологічному прийомі. Мета: Оцінити ефективність впливу транскраніальної електростимуляції апаратом «Альфария» на больову чутливість стоматологічних хворих і динаміку вмісту у крові ендогенних ліганд антиноцицептивної системи. Матеріали та методи: У клінічних спостереженнях було задіяно 35 пацієнтів (20 чоловіків і 15 жінок, віком 20-55 років) із різним психоемоційним статусом, який визначали за допомогою психологічного тестування - опитувальника Айзенка (визначення екстраверсії - інтраверсії, нейротизму). Визначення порогу больової чутливості у хворих проводилось за допомогою ЕОД – діагностики апаратом «Pulpotest». Дослідження вмісту в крові β – ендорфінів та серотоніну проводилось методом ІФА. ТЕС проводилась апаратом «Альфария». Активні електроди – кліпси фіксували на мочки вух. Стимулюється вироблення ендогенних опіоїдних пептидів (β – ендорфінів, енкефалінів) та серотоніну. Активація альфа – ритмів покращує емоційний стан хворих. Статистична обробка отриманих результатів проводилася комп`ютерною програмою «Statistica 7». Результати: На основі психологічного тестування у 9 хворих виявлено високий рівень психоемоційної лабільності (14±2,5 балів), у 11 хворих – середній рівень нейротизму (9±1,8 бали), а у 15 хворих - низький (4 ±1,3 бали). Отримані результати прямо корелювали з такими, що виявлені при ЕОД та з вмістом у крові трансміттерів ендогенної системи контролю болю. Найбільшої корекції больової перцепції вдавалось досягти після сеансу ТЕС у хворих із високими показниками нейротизму. Зокрема, концентрація серотоніну та β – ендорфінів у хворих із високим рівнем нейротизму зросла з 0,25±0,09 мкг/см³ до 0,44±0,07 мкг/см³ та з 0,1±0,03 m/мл до 0,37±0,09 m/мл (р<0,05) відповідно. Зростання у крові вказаних біологічно активних речовин, на нашу думку, вплинуло на больову чутливість пульпи інтактних зубів - показник ЕОД зріс з 7±1,5 мкА до 12±1,9 мкА. Висновки: За допомогою транскраніальної електростимуляції апаратом «Альфария» активується антиноцицептивна система організму хворих, що клінічно проявляється у зростанні порогу больової чутливості пульпи зубів у пацієнтів на стоматологічному прийомі.

172

ОЦІНКА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ У СТОМАТОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ ЯК ПРОГНОСТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ ЇХ СТІЙКОСТІ ДО ЕМОЦІЙНО - БОЛЬОВОГО СТРЕСУ Сорока Соломія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. Я.Е. Варес Науковий керівник – доц. О.Я. Мокрик Актуальність: Згідно даних літератури (Ларенцова Л.И., 2002; Котова М.А., 2005), у 60 % - 84% пацієнтів проведення хірургічних стоматологічних маніпуляцій викликає стресову реакцію, яка супроводжується психоемоційною напругою. На фоні стоматофобії може виникнути гіпералгезія тканин у зв'язку з трансформацією тактильних відчуттів у больові, а слабких больових - у сильні (Московец О.Н., 2003; C.Villemure et al., 2003). У цьому аспекті необхідно під час обстеження виявляти у стоматологічних хворих рівень їх емоційної стійкості, тобто «силу волі», проявом якої є терплячість, витримка (самовладання) при дії різних стресорів (Писаренко В. М., 1986). На даний час для дослідження вищої нервової діяльності, вивчення реактивності організму пацієнтів на зовнішні больові подразники застосовуються методики електросенсометрії (Данилов А.Б., 2003; Ларенцова Л.И., 2007) Однак, для їх проведення необхідні спеціальні прилади та відповідні навики. Тому використанню більш простих, загальнодоступних методів об’єктивної оцінки психофізіологічних якостей особистості надається важливого значення (Ильина Е. П., 2004). Мета: Дослідити вольові якості у стоматологічних хворих в залежності від їх психоемоційного статусу, простежити кореляційні взаємозв'язки між отриманими результатами у тесті “затримка дихання” та під час електросенсометрії. Матеріали та методи: Об’єктом клінічного спостереження стали 25 пацієнтів - 15 жінок і 10 чоловіків віком від 20 до 50 років, які знаходились на плановому обстеженні у хірургічному стоматологічному відділенні Стоматологічного медичного центру ЛНМУ ім. Д. Галицького. Під час психологічного тестування вивчали у них рівень особистісної і реактивної тривожності за методикою Спілбергера - Ханіна, оцінювали емоційну стійкість до стресових умов за тестом “Прогноз”. Вольові якості обстежуваних досліджували за допомогою проби на затримку дихання (проба Генча) з одночасним моніторингом насичення крові киснем (SрO2%) за допомогою пульсоксиметра «Ютасокси -200» (Україна). Для визначення у пацієнтів порогу больової толерантності проведено електросенсометрію на двохканальному електроміографі М–TEST (Україна). Отримані результати піддані статистичній обробці комп’ютерною програмою “Statistica - 7”. Результати: Психологічне тестування показало у 11 пацієнтів високий рівень особистісної тривожності (43,5 ± 2,0) та низьку адаптацію до стресових умов (31,5 ± 1,4), а у 14 хворих (6 жінок і 8 чоловіків) виявили психоемоційну стійкість, низький рівень особистісної тривожності (31,8 ± 1,9). Емоційно лабільні пацієнти були чутливі до зовнішніх стимулів. Мали низький поріг толерантності до болю (24 ± 2,6 мкА) і незначну тривалість затримки дихання (31,9 ± 1,7 сек.), що вказувало на їх слабкі вольові якості. Високий поріг больової толерантності (35 ± 1,9 мкА ) в емоційно стійких хворих прямо корелював із показниками дихальної проби, де виявлено значну витримку та терплячість. Висновки: Застосування тесту на “затримку дихання” дозволяє швидко виявити вольові якості у стоматологічних хворих із різним психоемоційним статусом при стресових впливах. Результати вимірювань порогів больової толерантності під час електросенсометрії прямо корелюють із даними дихальних проб.

173

АЛЬТЕРНАТИВНІ МЕТОДИ ВИДАЛЕННЯ ЗУБІВ Гайдук Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. Я.Е.Варес Науковий керівник – ас. К.В.Горицька Актуальність: Розвиток новітніх лікувальних стоматологічних технологій, спрямованих на збереження зуба, не завжди дає бажаний позитивний результат, що змушує проводити операцію видалення зуба. Загальне питання естетики в стоматології торкається і цього виду операційного втручання. Альтернативні методи можуть забезпечити ощадливе та менш травматичне видалення зубів. Мета: Вивчити та систематизувати принципи роботи екстракційних апаратів, показання до їх застосування, переваги та недоліки різних методик видалення зубів. Матеріали та методи: Аналіз фахових літературних повідомлень, присвячених проблемі альтернативних методів видалення зубів. Результати: Було проведено літературний огляд, вивчено та проаналізовано альтернативні методики видалення зубів, а саме: Ogram System, Sapian Root Remover System, Benex Root Extraction System, видалення за допомогою ультразвуку. Висновки: Виявлено, що ці методики мають низку переваг над класичною методикою видалення. Зокрема передбачають відсутність надлишкової травматизації тканин пародонту, забезпечують збереження окістя та кортикальної пластинки альвеоли і навколишніх м’яких тканин під час видалення багатокореневих зубів, а також коренів зруйнованих нижче краю кісткової альвеоли, мінімальну післяопераційну резорбцію кісткової тканини, зниження рівня післяопераційних ускладнень, створюють умови та кращі прогнози для негайної та майбутньої імплантації чи протезування. ЗАСТОСУВАННЯ П'ЄЗОХІРУРГІЧНОЇ ТЕХНІКИ ПРИ ОПЕРАЦІЇ АТИПОВОГО ВИДАЛЕННЯ РЕТИНОВАНИХ ЗУБІВ Городецький Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. Я.Е. Варес Науковий керівник – ас. Ю.О. Медвідь Актуальність: Вдосконалення методів малоінвазивної техніки при операційних втручаннях в порожнині рота насьогодні є актуальним завданням стоматології. Традиційні хірургічні методи супроводжуються значною травмою м'яких і твердих тканин, що підвищує ризик розвитку інтра- та післяопераційних ускладнень, здовжує терміни реабілітації пацієнтів, знижуючи їх якість життя. Одним із альтернативних шляхів вирішення цієї проблеми є використання ультразвукових п'єзохірургічних апаратів. Мета: проведення порівняльної оцінки динаміки перебігу інтра- та післяопераційного періоду у хворих з ретенцією та дистопією зубів, атипове видалення яких здійснювалось з використанням п'єзохірургічного апарату та традиційним методом. Матеріали та методи: Проведено комплексне обстеження та лікування 16 хворих (9 жінок і 8 чоловіків) віком від 16 до 42 років у відділенні ЩЛХ Львівської ОКЛ з приводу ретенції та дистопії зубів мудрості (12 випадків) та ікол (4 випадки) впродовж 2012-2013 р.р. Пацієнти були розподілені на 2 групи по 8 осіб у кожній: I група – хворі, у яких операційне втручання проводили традиційним методом з використанням борів та обертових хірургічних моторів; II група – хворі, яким атипове видалення здійснювали за допомогою п'єзоелектричного апарату Surgysonic (Esacrom, Італія). Динаміку перебігу інтра- та післяопераційного періоду оцінювали на основі комплексного аналізу показників суб'єктивного та об'єктивного загального та

174

місцевого стану хворих. Для спостереження використовували також візуальну аналогову шкалу болю. Контрольні огляди проводили на 1, 3, 5, 10 доби після операції. Результати: Проведене дослідження свідчить про суттєві відмінності динаміки післяопераційного періоду в залежності від застосованого методу хірургічного втручання. У хворих I групи відзначено виражену післятравматичну реакцію - розвиток набряку м'яких тканин значних розмірів, біль в ділянці післяопераційної рани та оточуючих тканин, біль голови, порушення функції жування, стійку м'язову контрактуру. У хворих II групи післяопераційний період характеризувався значно сприятливішим перебігом з відсутністю значних змін показників суб'єктивного та об'єктивного стану хворих. Внаслідок принципово іншого механізму дії п'єзохірургічного апарату, відсутності генерації великої кількості тепла, не відбувається термічного опіку кісткової тканини при її препаруванні, пошкодження сусідніх зубів та інших анатомічних утворень розташованих поряд з операційним полем. Окрім того, за рахунок ультразвукового кавітаційного ефекту, що викликає вібрацію в ділянці ретинованого зуба, об'єм руйнування кісткової тканини необхідний для його екстракції є значно меншим, ніж при використанні традиційного методу. Висновки: Застосування п'єзохірургічних апаратів при операції атипового видалення ретинованих та дистопованих зубів, в порівнянні з механічними, уможливлює селективне препарування тканин, попереджуючи ризик травмування м'якотканинних анатомічних утворень, у тому числі ушкодження нижньоальвеолярного нерва; зменшує ризик розвитку інтра- та післяопераційних ускладнень, є малоінвазивним – дозволяє при малій травмі оточуючих тканин виконати технічно складні втручання, забезпечує сприятливий перебіг післяопераційного періоду. ОСОБЛИВОСТІ ЗАГОЄННЯ РАН СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА ПРИ НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ ТА АЛКОГОЛІЗМІ Патерега Надія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. Я.Е.Варес Науковий керівник – доц. В.В. Винарчук-Патерега Актуальність: В останні десятиліття зростає зловживання серед населенняспиртними напоями і наркотичними препаратами, що зумовлює серйозні економічні, соціальні та медичні проблеми. У наркозалежниххворих повільно загоюються рани шкіри і слизових оболонок, важко і тривало протікають запальні процеси м‘яких і твердих тканин організму. Оптимізація лікування патології щелепно-лицевої ділянки у такої категорії хворих є важливою проблемою. Мета: Вивчення в експерименті змін тканин щелепно-лицевої ділянкита особливостей загоєння ран слизової оболонки порожнини рота при вживанні наркотичних препаратів і зловживанні алкоголем з метою пошуку засобів для оптимізації лікування даного контингенту хворих. Матеріали та методи: Вексперименті спостерігались 3 групи щурівлінії «Wistar»з початковою масою 75-85 г.У тварин першої групи (8 тварин) була створена експериментальна модель фізичної опіоїдної наркозалежності із використанням препарату «Налбуфін» (методика О.Фітькало, Є.Пальтов, Р.Онисько, 2012).У другій групі (8 тварин) була використана модель пивного алкоголізму, при якій проводилась заміна питної води пивом. Третя група - контрольна (8 щурів). Через 6 тижнів від початку досліду шляхом передозування ефірного наркозу вивели по 2 щурі з кожної групи. Для гістологічного дослідження було відібрано слизову оболонку щоки та нижньої губи. Решті тваринпід кетаміновим внутрішньоочеревинним наркозом створювали рани шляхом висікання слизовоїоболонки щоки розміром 0,6х0.3 см та хімічного опіку нижньої губи. На 3 та 7 день тварин виводили з досліду, фотографували і відбирали матеріал для цитологічного та гістологічного досліджень. Результати: Результати спостережень показали суттєві зміни у поведінці тварин, яким давали пиво (модель пивного алкоголізму) та вводили наркотичний анальгетик (модель наркозалежності). Виявлено зміни у слизовій оболонці порожнини рота та встановлено, що

175

загоєння вирізаних ран відбувалось швидше, ніж хімічно опікових.Спостереженняза загоєнням ран показало сповільненняпроліферативних процесів і здовження часу загоєння ран у щурів, яківживали наркотичний анальгетик та пиво у порівнянні з тваринами контрольної групи. Висновки: Таким чином, отримані нами моделі наркозалежності і пивного алкоголізму у щурів, виявлені при них зміни у слизовій оболонці ротової порожнини та спостереження за особливостями загоєння ран дозволяють провести пошук засобів для оптимізації лікування ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки спочатку в експерименті, а згодом у клініці – у пацієнтів з обтяженим анамнезом, шкідливими звичками, супутніми захворюваннями. ОСОБЛИВОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ НЕЗНІМНИХ ТИМЧАСОВИХ ПЛАСТМАСОВИХ КОНСТРУКЦІЙ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ВРОДЖЕНИМИ НЕЗРОЩЕННЯМИ ВЕРХНЬОЇ ГУБИ ТА ПІДНЕБІННЯ Олійник Маркіян Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології В.о. завідувача кафедри – проф. Р.М. Ступницький Наукові керівники – проф. В.Ф. Макєєв, ас. Г.В. Олійник Актуальність: Пацієнтам із вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння (ВНВГП) у процесі реабілітації надається комплексна стоматологічна допомога. Після закінчення ортодонтичного лікування у зв’язку з наявністю атипових зубів чи дефектів зубних рядів у ділянці незрощення таким хворим необхідна протетична допомога, щоб досягти ретенції отриманих результатів попереднього лікування, функції та естетики. Мета: Визначити тактику вибору способу виготовлення тимчасових пластмасових коронок у пацієнтів із ВНВГП з метою захисту вітальних зубів після препарування від хімічних і термічних подразників та передбачення вигляду майбутньої незнімної конструкції. Матеріали та методи: На час виготовлення постійної конструкції проводиться тимчасове протезування пластмасовими коронками. Ми використовували два способи виготовлення тимчасових коронок. Для виправлення форми чи кольору зубів у пацієнтів із ВНВГП з метою захисту вітальних зубів використовуються тимчасові пластмасові коронки, які виготовляються безпосередньо біля пацієнта. В першому варіанті отримується відбиток альгінат ним відбитковим матеріалом до препарування. Після закінчення препарування замішується пластмаса холодної полімеризації, накладаєтьсяу відбиток в місця майбутніх коронок і відбиткова ложка вводиться в порожнину рота. Після затвердівання пластмаси, отримані коронки обробляються, поліруються та фіксуються на кальційвмісний цемент. При другому варіанті за наявності дефекта зубного ряду в ділянці незрощення використовуємо лабораторний метод виготовлення тимчасових коронок, який передбачає завчасне отримання відбитку, відливання моделей та гіпсування їх в оклюдатор. Препарування зубів проводиться на гіпсовій моделі. Це дозволяє ще до початку препарування отримати готовий тимчасовий мостоподібний протез, який потім уточнюється нетоксичною швидкотвердіючою пластмасою та фіксується в порожнині рота. Результати: Отримані пластмасові тимчасові коронки та мостоподібні протези як в першому так і в другому способах виготовлення дають можливість залишити зуби вітальними, визначити вигляд майбутньої постійної конструкції, врахувати можливі естетичні недоліки, форму зубів, розміщення центральної лінії, виповнення верхньої губи та рівня протетичної площини. Висновки: Використання тимчасових пластмасових конструкцій у пацієнтів із ВНВГП дає змогу захистити вітальні зуби, після їх препарування, замістити дефекти зубного ряду в ділянці незрощення та врахувати можливі недоліки при плануванні постійної незнімної конструкції.

176

ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЕД ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ Голояд Зоряна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології В.о. завідувача кафедри – проф. Р.М. Ступницький Науковий керівник – ас. О.К. Когут Актуальність: Ергономічний підхід до професійної діяльності стоматолога повинен бути передовим пріоритетним напрямком в його роботі. Однак найчастіше лікарі не здатні адекватно встановити причину і механізм розвитку певних патологічних синдромів, набутих з роками ведення стоматологічної практики. Тому актуальними залишаються питання визначення етіології професійно-обумовлених захворювань з метою покращення умов праці, зменшення шкідливого впливу професії на організм лікаря і підвищення тривалості та успішності кар’єри. Мета: Визначити особливості щоденного прийому стоматолога та виділити важливі чинники, які найімовірніше призводять до розвитку професійно-обумовлених захворювань. Проаналізувати рівень інформованості лікарів щодо основних засад ергономіки. Матеріали та методи: На основі власно розробленої анкети проведено опитування серед 80 лікарів стоматологів Львівської та Івано-Франківської областей. При цьому лікарів було поділено за спеціалізацією(ортопеди – 52%, терапевти-30%, хірурги-18%), та за формою праці(державна-80%, приватна – 20%). Анкета складалася з 2 частин, у першій - питання стосувалися щоденного прийому (положення пацієнта, стоматолога, якості обладнання та інструментарію, тривалості та кількості робочих днів) і чинників, що, на думку опитуваних, ведуть до появи професійних патологічних синдромів. У другій частині було запропоновано вказати маніпуляції, їх локалізацію та причини, з яких дані маніпуляції вимагають надмірних зусиль, швидко викликають втому. Лікарі мали змогу вибрати основне для них «джерело інформації» про засади ергономічної діяльності та оцінити власний рівень знань щодо ергономічності праці. Результати: На основі анкетування отримано наступні результати: більшість стоматологів надають перевагу роботі: стоячи в секторах на 9(30.4%), сидячи на 9-11(34.4%) години з розташуванням пацієнта сидячи та напівлежачи(по 37.5%). Чверть опитаних визнає деяку незручність стоматологічного крісла, недостатню освітленість робочого поля. 13.2% спеціалістів вказує на вже відчутний шкідливий вплив стоматологічного дрібного інструментарію. Такі маніпуляції як ендодонтична обробка кореневих каналів(35%) та препарування зубів(42%) утруднені в наступних ділянках: на верхній щелепі - бічна права(45%), бічна ліва(25%), на нижній – бічна права(20%), бічна ліва(10%) з причин обмеженої оглядовості зони робочого поля(40,6%). Основні чинники, що викликають розвиток професійних захворювань - це недоліки в положенні власне лікаря-стоматолога(18,3%), характер «робочого простору» (освітлення, температура, шум та вібрація приладів) – 19.8%, а також потреба в високій точності рухів при виконанні повсякденних професійних маніпуляцій(13.5%). 43.7 % учасників анкетування визнають, що отримали знання про базові ергономічні засади виключно з власної ініціативи, переважна більшість стоматологів (82%) оцінюють свій рівень знань щодо ергономіки як «середній». Висновки: Отримані результати проведеного опитування свідчать про те, що більшість лікарів-стоматологів оцінюють рівень власної поінформованості щодо ергономічних підходів у стоматології як середній та, в основному, отримують інформацію по даній тематиці завдяки додатковим лекціям, курсам та спеціалізованій літературі. Проте опрацювання результатів показало, що більшість фахівців не володіють достатніми знаннями про ергономіку праці, оскільки ведуть прийом у незручному положенні та, здебільшого, в умовах «неадекватності робочого простору». На нашу думку це, у поєднанні з постійною високою концентрацією уваги, фізичним навантаженням при роботі в складних умовах ротової порожнини та психоемоційним напруженням, і є передумовою для виникнення професійно-обумовлених синдромів і захворювань.

177

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ НЕПРЯМИХ ЕСТЕТИЧНИХ ВИДІВ РЕСТАВРАЦІЙ Копаниця Рената Палій Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології В.о. завідувача кафедри - проф. Р.М. Ступницький Науковий керівник - проф. Р.М. Ступницький Актуальність: Проблема відновлення анатомічної форми та функції фронтальної групи зубів і на сьогодні залишається актуальною, оскільки карієс та некаріозні ураження зубів займають провідне місце серед стоматологічних захворювань населення України. Високих естетичних та функціональних результатів у лікуванні дефектів твердих тканин фронтальної групи зубів вдалося досягнути за допомогою прямих естетичних видів реставрацій. Проте, численні експериментальні та клінічні дослідження вказують на необхідність чіткого дотримання певних умов при виготовленні цих видів реставрацій. Найменші порушення методики виготовлення впливають на фізико-механічні властивості матеріалу, що проявляється різного роду ускладненнями як у найближчі, так і у віддалені терміни. Використання ж непрямих реставрацій дозволяє уникнути помилок під час відновлення каріозної порожнини композитними матеріалами. Мета: Провести порівняльний аналіз найпоширеніших видів сучасних непрямих естетичних реставрацій, що використовуються у фронтальній ділянці. Матеріали та методи: Було опрацьовано джерела сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури, мережі інтернет та проведено опитування у вигляді анкетування практикуючих лікарів-стоматологів у 8-ми приватних стоматологічних клініках, 5-ти приватних стоматологічних кабінетах та у 2-х державних стоматологічних поліклініках міста Львова стосовно методів лікування, які вони пропонують пацієнтам із естетичними дефектами фронтальної групи зубів. Результати: За даними літератури ми виявили багато різних методів лікування пацієнтів із естетичними дефектами фронтальної групи зубів (коронки, прямі реставрації, безметалеві конструкції…). Проте, найощаднішими щодо твердих тканин є виготовлення вінірів, люмінірів та ультранірів. Це мікропротези із фарфору, фотополімерного матеріалу, або пластмаси, що вкривають вестибулярну, дві апроксимальні поверхні зуба, при необхідності і ріжучий край, який відновлює анатомічну форму та колір зуба. Застосування вінірів потребує попереднього препарування твердих тканин зубів на товщину до 1,3 мм, ультранірів товщиною всього 0,3- 0,5 мм, які здебільшого не потребують попереднього препарування твердих тканин зубів та люмінірів – товщиною всього 0,3 мм. Проведене опитування показало, що більшість лікарів у своїй практиці надають перевагу прямим видам реставрацій (52,5 %), 42 % застосовують металокерамічні та металопластмасові коронки, 4 % лікарів застосовують суцільнокерамічні коронки, 1,5% - вініри. Із опитаних 0% ніколи не пропонували пацієнтам люмініри та ультраніри. Висновки: Використання вінірів, люмінірів та ультранірів є сучасними методами лікування естетичних дефектів фронтальної групи зубів, що потребують мінімального препарування твердих тканин зубів та забезпечують досягнення високих естетичних результатів, але , як свідчать результати наших досліджень, цей метод потребує більш широкого впровадження в практику.

178

СЕКЦІЯ СТОМАТОЛОГІЇ №2

Лекційна аудиторія стоматологічного медичного центру ЛНМУ (1 поверх) Четвер,18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. В.М. Зубачик, проф. Н.І. Смоляр, доц. Е.В. Безвушко, доц. С.С. Різник, доц.О.О. Пасько, доц. Г.С. Гордон-Жура, ас. О.Т.Нарепеха Головуючі – Гавришкевич Ярина, Савіцька Лілія ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КОМП’ЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ ДЛЯ СТОМАТОЛОГА-ЕНДОДОНТИСТА Гавришкевич Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри - проф. В.М. Зубачик Науковий керівник - ас. Ю.Б. Різник Актуальність: Традиційні методи рентгенологічного дослідження в стоматології, а саме внутрішньоротова прицільна рентгенографіята ортопантомографія,дають можливість отримати лише двовимірні зображення досліджуваної об’ємної ділянки. Недоліками двовимірної діагностики є накладання зображення тканин різної щільності та неминуче проекційне спотворення, що перешкоджає проведенню обстеження у повній мірі та створює діагностичні обмеження, оскільки вищезгадані традиційні методи дослідження не можуть вважатися точними. У складних клінічних випадках ці рентгенологічні методики можуть призводити до помилок в інтерпретації отриманих зображеньта до постановки хибного діагнозу,що призведе до неправильного вибору методу лікування. Дентальна комп’ютерна томографія дозволяє дослідити будь-який елемент зубо-щелепової ділянки у трьох площинахі значно розширює діагностичні можливості в ендодонтії. Мета: Визначити найважливішу для клінічної практики діагностичну інформацію, яку може отримати лікар-ендодонтист з допомогою комп’ютерної томографії. Обґрунтувати доцільність застосування даного методу дослідження та визначити основні показидо проведення тривимірної діагностики в ендодонтії. Матеріали та методи: Матеріалами для дослідження слугували дані комп’ютерної томографії пацієнтів (15 досліджень, виконаних методом конусно-променевої комп’ютерної томографії, та 5 методом спіральної комп’ютерної томографії), які потребували ендодонтичного лікування під час комплексної санації ротової порожнини та у випадках, коли на основі двовимірної рентгенографії підозрювали можливість складної анатомії кореневих каналів. Також було проведено аналіз томограм, виконаних з метою контролю якості обтурації системи кореневих каналів. Результати: Проаналізувавши клінічні випадки, ми виявили, що тривимірна діагностика є важливою в ендодонтії для визначення анатомії коренів та кореневих каналів (їх кількості, напрямку, довжини та форми поперечного перерізу);планування величини торку, розміру та конусності інструментів для препарування анатомічно складних ділянок системи кореневих каналів ротаційними нікель-титановими інструментами; визначення величини пері апікальної деструкції; діагностики дефектів зовнішньої кортикальної пластинки та ділянок резорбції кореня зуба; виявлення горизонтальних та вертикальних переломів кореня зуба. Комп’ютерна томографія також дозволяє візуалізувати норицеві ходи, визначити локалізацію пломбувального матеріалу, виведеного за верхівку зуба в межах кісткової тканини чи за її межами - в верхньощелеповій пазусі чи в нижньощелеповому каналі, локалізувати фрагмент зламаного інструменту,провести контроль відновлення навколоверхівковихтканин.3Dдіагностику в ендодонтії також важливо використовувати у випадках, коли пацієнт проходить комплексне лікування, яке включає хірургічну санацію.

179

Висновок: Комп’ютерна томографія на даний час є найінформативнішим методом рентгенологічної діагностики в ендодонтії. Враховуючи усі її переваги, можна прогнозувати, що саме цей метод обстеження в майбутньому стане «золотим стандартом» в ендодонтії. ОДОНТОГЛІФІЧНІ КРИТЕРІЇ ДІАГНОСТИКИ ДОДАТКОВИХ КАНАЛІВ Серединська Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В. М. Зубачик Науковий керівник – ас. Г. Р. Демчина, ас. Ю. Б. Різник Актуальність: Неповна діагностика кількості основних і додаткових каналів коренів зубів, які не візуалізуються на діагностичних рентгенограмах, є однією з причин невдач ендодонтичного лікування. Використання апекслокаторів, оптичного збільшення, контрастно-променевої комп’ютерної томографії, освітлення і створення правильного доступу змінили традиційне уявлення щодо кількості кореневих каналів та поліпшили прогноз лікування. За даними низки авторів перші нижні постійні моляри (ПНПМ) мають 4 канали у 13 % випадків, перші верхні постійні моляри (ПВПМ) мають 4 канали у 55-69 % випадків і 5 каналів в 1 % випадків. Проте кожен розпрацьований канал руйнує міцність зубів у цервікальній частині коронки, а отже є необхідність прогнозування кількості кореневих каналів до початку ендодонтичного лікування.Робочою гіпотезою була відповідність одонтогліфіки ПНПМ і ПВПМ морфології (кількості) кореневих каналів. Теоретичною підставою була антропологічна теорія тримерної диференціації зубів (Kopp,1883, Osborn, 1902) та теорія морфо-генетичних полів (Dahlberg, 1935, 1945). Мета: 1.встановити частоту 4-ох, 5-и горбкових молярів нижньої щелепи (ПНПМ). 2. частоту додаткових горбків в медіальній частині коронки ПВПМ. 3. на клінічних випадках продемонструвати зв'язок морфології жувальної поверхні з кількістю і локалізацією кореневих каналів. 4. візуалізувати результати ендодонтичного лікування на прицільних рентгенограмах і конусно-променевій комп’ютерній томографії. Матеріали та методи: Обстежено 168 студентів 1 і 2 курсів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, які з’явилися з метою санації. Рельєфи жувальної поверхні ПНПМ і ПВПМ фіксували на фото. Ендодонтичне лікування проводили за показами, попередньо спрогнозувавши кількість кореневих каналів відповідно до одонтогліфіки жувальної поверхні та теорії морфо-генетичних полів, за якою максимальна пенетрантність та експресивність генів проявляється в медіальній межі кожного класу, і зуби, що містяться в полюсі морфо-генетичного поля мають високу диференціацію морфологічних ознак. Результати: Частота поширення ПНПМ з різними типами рисунку і різною кількістю горбків: 4 + рисунок – 10,64%, 4 Y рисунок – 9,73%, 5 + рисунок – 45,57%, 5 Y рисунок – 32,3%. Частота горбка Карабеллі у ПВПМ – 45,0%. Застосування одонтогліфічних критеріїв для визначення кількості кореневих каналів представлено на клінічному випадку. Висновки: Одонтогліфіку можна розглядати, як візуальний критерій для діагностики додаткових каналів. Наявність додаткових горбиків на ПНПМ і ПВПМ є підставою для пошуку і розпрацювання додаткових кореневих каналів. ГРОМАДСЬКІ СТОМАТОЛОГІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ Ліщина Антон Миронова Вікторія Фаль Орися Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри - проф. В. М. Зубачик Наукові керівники - доц. В. С. Гриновець, доц. В. В. Синиця

180

Актуальність: Кількість громадських професійних організацій в Україні постійно зростає, а зокрема і стоматологічного профілю. Мета: Висвітлення діяльності громадських стоматологічних організацій, що діють в Україні. Матеріали та методи: Користуючись інтернет ресурсами, було проведено пошук, аналіз та висвітлення інформації про діяльність найбільш відомих громадських стоматологічних організацій України. У Міністерстві юстиції України зареєстровані: Асоціація стоматологів України: заснована у 1958 році. Президент - Данилевский Микола Федорович. Асоціація стоматологів – ортопедів та зубних техніків України: Президент - Біда Віталій Іванович. Асоціація лікарів - пародонтологів України: заснована 26 червня 2006 року. Президент - Білоклицька Галина Федорівна. Українська Ендодонтична Асоціація: президент професор Антоніна Михайлівна Політун. Асоціація імплантологів України: створена 13 березня 1999 року. Президент АІУ – Заблоцький Ярослав Володимирович. Асоціації Ортодонтів України: створена 22 травня 1999 року у місті Львові в складі Асоціації стоматологів України. Президент Асоціації – Дрогомирецька Мирослава Степанівна. Асоціація приватно – практикуючих лікарів – стоматологів України: створена у 2006 році. Президент – Угрин Мирон Миронович. Українська Асоціація профілактичної і дитячої стоматології: була створена у вересні 2007 року. Президент - Хоменко Лариса Олександрівна. Українська асоціація черепно – щелепно – лицевих хірургів: створена 12 січня 1996 року. Президент - Маланчук Владислав Олександрович. Результати: У даній роботі було проаналізовано діяльність 9-ти Громадських Стоматологічних Організацій. На території України Громадські Стоматологічні Організації створили 161 обласний осередок, що свідчить про охоплення Громадськими Стоматологічними Організаціями всієї території України. За період з 1998 по 2012 рік Громадськими Стоматологічними Організаціями було проведено 101 захід, видано 11 книг та 2 періодичних видання. А також постійно проводяться курси та організовуються конкурси для лікарів – стоматологів. Висновки: Кількість громадських стоматологічних організацій та їх осередків постійно збільшується.

26 Асоціація стоматологів України 36 Українська асоціація щелепно-лицевих хірургів та хірургів-

стоматологів

38 Українська Асоціація черепно-щелепно-лицевих хірургів

143 Всеукраїнська громадська організація „Асоціація імплантологів України "

144 Всеукраїнська громадська організація „Асоціація приватно практикуючих лікарів-стоматологів"

151 Громадська організація „Асоціація Ортодонтів України"

152 Всеукраїнська громадська організація „Асоціація лікарів-парадантологів України"

158 Всеукраїнська громадська організація „Українська Ендодонтична Асоціація"

165 Всеукраїнська громадська організація „Українська асоціація профілактичної та дитячої стоматології"

181

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ФІТОПРЕПАРАТІВ У СКЛАДІ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАСОБІВ У ПАРОДОНТОЛОГІЇ Паращук Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – ас. А.І. Фурдичко, ас. І.П. Двуліт Актуальність: Запальні захворювання пародонту займають друге місце за своєю поширеністю серед стоматологічних захворювань після карієсу зубів. Цей рівень зберігається вже давно, але в останні роки спостерігається тенденція збільшення частоти захворювань серед осіб більш молодого віку. Дана обставина обумовлює пошуки нових способів і методів профілактики і лікування запальних форм захворювань пародонту на ранніх стадіях їх виникнення та розвитку. Матеріали та методи: Одним з перспективних напрямів в медицині і стоматології є використання біологічно активних речовин рослинного походження - фітотерапії.Зростаюча популярність фітотерапії пояснюється низкою об'єктивних причин. Лікарські препарати рослинного походження зазвичай діють м'якше, ніж синтетичні, в них менше побічних ефектів, у тому числі вони рідше викликають алергічні реакції. Індивідуальний підхід до гігієни полягає у використанні різних лікувально-профілактичних засобів з вмістом фітоекстрактів: зубних паст та порошків, зубних еліксирів та ополіскувачів, жувальних гумок, жувальних і сублінгвальних таблеток, аерозольних гігієнічних засобів (дезодорантів). Висновки: Як бачимо, аналізуючи літературу, лікувально-профілактичні засоби з вмістом екстрактів рослинного походження, наділені високою ефективністю за рахунок протизапальної, антибактеріальної, імуностимулюючої, загальнозміцнюючої, дезодоруючої спектру дій. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФІТОГЕЛЮ «ЛІЗОЦИМ» ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО КАТАРАЛЬНОГО ГІНГІВІТУ. Савіцька Лілія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – ас. А.І. Фурдичко, ас. І.П. Двуліт Актуальність: Серед факторів неспецифічного імунітету центральне місце займає фермент лізоцим. Лізоцим проявляє бактерицидну дію по відношенню до деяких бактерій,в значній мірі виконує функцію імуномодулятора та активує процес регенерації. Зниження рівня лізоциму в ротовій рідині створює умови для розвитку дисбактеріозу, на тлі якого легко розвиваються різні захворювання, серед них також має місце і запальні захворювання пародонту. Мета: Оцінити вплив фітогелю "Лізоцим" на дентальні індекси у хворих на хронічний катаральний гінгівіт. Матеріали та методи: Під наглядом знаходилось 22 осіб обох статей віком 18-22роки, хворих на хронічний катаральний гінгівіт. Стан гігієни порожнини рота оцінювали за спрощеним індексом (ОНІS) Green-Vermilion. Ступінь вияву гінгівіту оцінювали за допомогою папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (РМА) Для визначення стійкості капілярів ясен до від’ємного тиску проводили вакуумні проби за Кулаженко за допомогою апарату АЛП-03. Інтенсивність ясенної кровоточивості (РВІ) оцінювали за допомогою індексу Muhelmann, Son. Результати: В таблиці наведені результати визначення дентальних індексів в динаміці лікування хворих на ХКГ.

182

Оцінка стану тканин пародонту у хворих на хронічний катаральний гінгівіт до та після лікування

Висновки: отримані нами клінічні дослідження показали високу лікувально-профілактичну ефективність мукозального гелю з вмістом фітолізоциму при захворюваннях пародонту. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ РЕСТАВРАЦІЇ ФРОНТАЛЬНОЇ ГРУПИ ЗУБІВ − COMPONEER Мекелита Леся Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри − проф. В.М. Зубачик Науковий керівник − ас. О.А. Петришин Актуальність: Необхідність розробки нових методів реставрації фронтальної групи зубів продиктована зростанням вимог пацієнтів щодо естетичного аспекту кінцевого результату. Ключовою метою стоматолога є досягнення візуальної ідентичності коронки зуба − об’єкта реставрації з природними коронками сусідніх зубів. Саме тому лікарі, які у своїй клінічній практиці часто зустрічаються з проблемою вибору оптимального методу серед розмаїття розроблених варіантів реставрацій, зацікавлені у дослідженні переваг та недоліків конкретних засобів і алгоритмів, їх порівнянні та визначенні клінічних показань до застосування певного виду реставрації. Актуальність цієї проблеми зініціювала появу нової розробки компанії „Coltène/Whaledent AG” − системи Componeer, застосування якої покладене в основу новітньої техніки реставрації фронтальних зубів, що інтегрує деякі переваги прямої та непрямої методик та являє собою якісний засіб імітації параметрів природних зубів. Мета: Дане дослідження мало на меті встановлення конкретних переваг та недоліків застосування системи Componeer для реставрації фронтальної групи зубів, порівняння технічних характеристик компонентів цієї системи з іншими методами прямої та непрямої реставрації. Матеріали та методи: Було проведено реставраційне лікування фронтальних зубів у 27 пацієнтів, що скаржилися на естетичні дефекти зубів фронтальної групи. Пацієнти були розподілені у 3 групи. У першій, що включала 7 пацієнтів, дефекти були реставровані за допомогою системи Componeer. У другій групі, що складалася з 11 пацієнтів, було застосовано техніку прямої композитної реставрації. У третій групі (9 пацієнтів) для заміщення дефектів був використаних непрямий метод композитної реставрації. Була оцінена якість проведеної роботи у

Показники

Термін обстеження

група порівняння

(n=10)

основна група (n=12)

РМА, %

до лікування після лікування

49,3±2,7 0,42±0,08

48,9±2,2 0,35±0,08

Індекс крово-точивості, Бали

до лікування після лікування

2,38±0,21 0,30±0,04

2,42±0,19 0,24±0,04

OHI-S, бали

до лікування після лікування

1,56±0,19 0,44±0,06

1,62±0,21 0,36±0,04

Стійкість капілярів, с

до лікування після лікування

56,8±0,7 63,7±0,5

57,1±0,9 64,2±0,8

183

кожному з випадків. Спостереження за станом реставрацій здійснювали впродовж 6 місяців згідно критеріїв оцінки якості USPHS. Результати: Під час роботи системою Componeer було виявлено низку переваг її застосування, зокрема: легкість під час роботи, одноетапність постановки композитного вініра, що мінімізує часові витрати лікаря та пацієнта, мінімально-інвазивне препарування, відповідність естетичним вимогам пацієнтів. Проте, були виявлені також певні недоліки вказаної системи: готова конструкція не є досконалим монолітом, потребує ретельного полірування, єдиний стандарт форми та інших параметрів ускладнює відтворення у повному обсязі індивідуальних особливостей коронок зубів пацієнта. Висновки: Таким чином, Componeer − досить зручна система реставрації фронтальної групи зубів. Поява цього продукту була зумовлена спробами оптимізувати часові витрати лікаря та пацієнта під час виконання реставрації конкретної ділянки. Дане дослідження підтвердило, що система Componeer має свої конкретні переваги та недоліки, проте, вона гармонійно долучилася до існуючих методів реставрації фронтальної групи зубів, завоювала увагу та інтерес з боку лікарів-стоматологів, оскільки поєднала два ключові елементи − можливість отримати естетично та анатомічно достовірний результат та можливість досягнути кінцевого результату в рамках одного відвідування. ДОЦІЛЬНІСТЬ ДЕПУЛЬПУВАННЯ ІНТАКТНИХ ЗУБІВ ПРИ ЛІКУВАННІ ПАТОЛОГІЇ ПАРОДОНТУ Галай Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри - проф. В.М. Зубачик Науковий керівник - ас. А.Ю. Бучковська Актуальність: На даний час ведеться суперечка про доцільність депульпування інтактних зубів чи збереження їхньої вітальності при лікуванні хвороб пародонту. Доведено, що у депульпованих зубах зменшується ступінь рухомості та знижується чутливість до жувального навантаження. Проте, існують твердження, за якими збереження пульпи зуба при правильному пародонтологічному лікуванні дозволяє сповільнити прогресуючу резорбцію альвеолярної кістки. На жаль, універсального вірного вирішення даного питання не істує, тому потрібно враховувати покази та протипокази до збереження вітальності зубів у кожному конкретному випадку. Мета: Визначити доцільність і встановити покази та протипокази до екстрипації пульпи зубів у пацієнтів з патологією пародонту. Матеріали та методи: Огляд літератури, пацієнти з патологією пародонту, основні та додаткові методи дослідження, оцінка ефективності лікування та віддалених результатів. Результати: Проведено обстеження пацієнтів, котрі проходять комплексне лікування захворювань пародонту. Проаналізовано ефективність лікування та віддалені його результати. Чітко окреслені покази та протипокази до збередення вітальності зубів з патологією пародонту. Висновки: Збереження пульпи у зубах зменшує швидкість патологічної резорбції альвеолярного відростка, у порівнянні з депульпованими зубами. Показами до екстрипації пульпи зубів при патології пародонту є: 1) атрофія коміркового відростку більше ніж на 2/3, що може спричинити ретроградне інфікування пульпи; 2) підвищена гіперестезія твердих тканин зубів, що не знімається медикаментозними препаратами(зубні пасти і десенситайзери); 3) ортопедичні показання.

184

ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ КІСТКОВОГО РОСТУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЛАТЕРАЛЬНОЇ ЦЕФАЛОМЕТРІЇ ТА РЕНТГЕНОГРАФІЇ КИСТІ РУКИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В ОРТОДОНТІЇ Николин Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячої стоматології Завідувач кафедри – доц. Е.В. Безвушко Науковий керівник – ас. С.В. Савчин Актуальність: Розуміння процесів розвитку та визначення періодів росту, що відбуваються в організмі є невід`ємною складовою діагностики в практиці лікаря-ортодонта. Розвиток зубощелепної системи співвідноситься з віком пацієнта. Скелетний вік визначається за ступенем осифікації кісткових структур. У процесі дозрівання кожна кістка зазнає змін, які визначаються рентгенологічно. Послідовність зміни постійна у всіх людей. Один з основних критеріїв, при лікуванні скелетних форм аномалій прикусу, який впливає на клінічні рішення, що стосуються застосування різних видів ортодонтичної апаратури, вибір між екстракційним чи безекстракційним лікуванням, а також використання можливостей ортогнатичної хірургії, базується на результатах визначення стадії кісткового росту пацієнта. Перевіреним і оптимальним методом визначення кісткового віку на сьогоднішній день є рентгенографія кисті руки. Численними авторами є розроблені аналогічні методи визначення кісткового віку, проте з використанням латеральної цефалографії. Мета: Обгрунтувати доцільність використання методів визначення інтенсивності кісткового росту у пацієнтів зі скелетними порушеннями прикусу в повсякденній клінічній практиці. Порівняти методи оцінки інтенсивності кісткового росту на основі латеральних цефалограм та ренгенограм кисті руки. Матеріали та методи: Для оцінки інтенсивності кісткового росту були опрацьовані латеральні цефалограми на основі методу дозрівання тіл шийних хребців за Bachetti, Franchi та McNamara та рентгенограми кисті руки на основі методу Greulich та Pyle. Було обстежено 24-ох пацієнтів (дівчат-12, хлопців-12) віком від 8 до 16 років. Як цефалограми так і рентгенограми кисті рук були зроблені одночасно. Результати: Група обстежених пацієнтів з 12-ти дівчат та 12-ти хлопців, була поділена на 6 груп, які відповідали 6 стадіям шийно-хребцевого дозрівання. Дослідження показало, що у 83,3% визначаються однакові стадії інтенсивності скелетного росту. Тільки у 4 пацієнтів, що становить 16,7 %, відмічалася розбіжність. Це свідчить про високу кореляцію обох методів . Проте рентгенограми кисті руки менш ефективні для визначення певних факторів, які є не менш важливі: положення пацієнта на кривій росту до чи після статевого дозрівання, чи досягнення дорослого рівня розвитку щелеп у підлітків з мезіальним положенням нижньої щелепи. Цефалометричне дослідження дозволить більш точно визначити чи продовжуеться ріст дитини. Висновки: Метод визначення інтенсивності скелетного росту за допомогою латеральної цефалометрії є достатньо інформативним. Дані, які ми отримали при дослідженні бокової телерентгенографії відповідають даним при обстеженні ренгенографії кисті руки. Проте враховуючи досить часту необхідність використання латеральної рентгенографії у пацієнтів зі скелетними порушеннями, доцільно на основі одного знімка робити також і аналіз кісткового росту щоб уникнути надлишкового опромінення пацієнтів дитячого і підліткового віку для виготовлення окремого знімка кисті руки.

185

БАГАТОПЛІДНА ВАГІТНІСТЬ – ПОДВІЙНА РАДІСТЬ БАТЬКІВ ТА УВАГА СТОМАТОЛОГА Штибель Назар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри – доц. Е.В.Безвушко Науковий керівник – доц. І.С.Дубецька-Грабоус Актуальність: Згідно даних літератури, протягом останніх десятиліть стрімко зростає кількість багатоплідних вагітностей. Так, якщо на початку 80-х років двійнята становили 1,18% усіх новонароджених, у кінці 90-х – 2,4%, то сьогодні ми можемо говорити про те, що двійнята становлять 2,78% (Рибалка А.Н., Новицька А.Ф., 2010). Значною мірою такі демографічні зміни обумовлені збільшенням віку породіль та впровадженням допоміжних репродуктивних технологій. Слід відмітити, що при багатоплідній вагітності зростає ризик розвитку соматичної патології. Так, за даними Радзінського В.Є., Єльцова-Стрєлкова В.І. (2007), Ордіянц І.М., Захаровой Н.І., Супряги О.М. (2009) найчастіше спостерігаються: затримка розвитку плода (порушення ЦНС, вади серця, незрощення верхньої губи та піднебіння), генетичні аномалії, недоношеність, фето-фетальна трансфузія, зрощення. Дані щодо стану ротової порожнини двійнят у літературі не траплялись Мета: Вивчити стан ротової порожнини у двійнят. Матеріали та методи: Обстежено 12 дітей віком до 6 років та 14 дітей віком 12-15 років, народжених від багатоплідної вагітності. Проанкетовано їх батьків. Результати: Виявлено високу поширеність карієсу у двійнят віком 12-15 років – 100%, при інтенсивності 7,64. При цьому, інтенсивність карієсу у двійнят народжених першими та другими була майже однаковою (7,71 та 7,57 відповідно). Ортодонтичну патологію виявлено у 23,1% двійнят даного віку. Водночас, у двійнят до 6 років карієс та його ускладнення не виявлено. Згідно даних анкетування батьків обстежених дітей, середня маса двійнят при народженні становить 2,600 кг. При цьому, діти народжені першими, в середньому, важать 2,700 кг, другими – 2,550 кг. Слід відмітити, що масу тіла при народженні меншу за 2,500 кг мають 46,1% двійнят. Також виявлено, що 46,15% двійнят народжені шляхом кесаревого розтину. Можна припустити, що в останні роки збільшується кількість двійнят-кесарят, оскільки серед обстежених віком до 6 років 83,3% народжені шляхом кесаревого розтину, і лише 14,29% - віком 12-15 років. Встановлено, що середня тривалість грудного вигодовування обстежених двійнят становить 3,8 місяця, у тому числі 30,77% дітей вигодовувались грудним молоком менше одного місяця. Середній вік матерів при народженні двійнят становив 28 років. Шляхом анкетування визначено, що середній термін прорізування молочних зубів у двійнят становить 8 місяців. Також виявлено, що 30,77% матерів двійнят мали токсикоз під час вагітності. У 23,1% двійнят спостерігався алергічний діатез у ранньому віці Висновки: Враховуючи високу поширеність карієсу серед двійнят, наявність таких чинників ризику як мала маса тіла при народженні, короткочасне грудне вигодовування, пізнє прорізування зубів, токсикоз у матері під час вагітності, необхідно звернути особливу увагу стоматологів на дану групу пацієнтів для своєчасного проведення профілактичної роботи. РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ ДЕФЕКТІВ ЗУБНИХ РЯДІВ У ДІТЕЙ Пенішкевич Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри – доц. Е. В. Безвушко Науковий керівник – ас. Н.В. Пилипів Актуальність: Дефекти зубних рядів у дітей призводять до розвитку деформацій прикусу, зниження ефективності жування, порушення мовлення, зміни конфігурації обличчя, сприяють виникненню шкідливих звичок, патологічних змін у СНЩС (Дорошенко С.І., Лютик Г.І., 1998;

186

Дрогомирецька М.С., 2001). Зважаючи на можливість негативних наслідків при дефектах зубних рядів, необхідно проводити вчасне заміщення дефекту з метою запобігання розвитку патологічних процесів (Вартанян В.С., 1996; Севбитов А.В., 1998). Мета: Визначення частоти дефектів зубних рядів та аналіз їх розташування залежно від періоду прикусу. Матеріали та методи: У процесі дослідження у Чернівецькій міській дитячій стоматологічній поліклініці було оглянуто 340 дітей віком 7-16 років. При обстеженні звертали увагу на стан твердих тканин зубів, наявність, локалізацію, розмір дефектів зубних рядів, відповідність стану прикусу віку дитини. Оцінку рівня гігієни здійснювали за індексом Федорова – Володкіної. В окремих випадках, за показами, було проведено панорамну рентгенографію. Результати: При обстеженні 340 дітей у 25% з них виявлено дефекти зубних рядів. Встановлено, що кількість дефектів зубних рядів збільшується впродовж змінного прикусу і дещо знижується у постійному. Так, у 17 із 96 (17,7%) дітей із раннім змінним прикусом виявлено передчасно втрачені молочні зуби. У 8,6% дітей цього періоду передчасно видалений 1 зуб, у 6,3% обстежених – 2 зуби, у 5,2% - 3 і більше зубів. Найбільша кількість передчасно втрачених зубів припадає на перший та другий молочні моляри - 37% та 48% відповідно. У пізньому змінному прикусі у 36 із 119 дітей (30,3%) виявлено дефекти зубних рядів. У дітей цього періоду переважали дефекти в ділянці других молочних молярів – 87%, а частота дефектів у ділянці перших молочних молярів знижувалась у зв’язку із заміщенням їх першим премоляром. Також було виявлено втрату першого постійного моляра у 5 дітей цієї вікової категорії.У обстежених дітей із постійним прикусом (віком від 12 до 16 років) поширеність дефектів зубних рядів була дещо нижчою і склала 25,6%. Зменшення кількості дефектів, очевидно, пов’язане із завершенням прорізування постійних зубів. Проте, насторожує той факт, що у дітей цієї вікової групи основну кількість втрачених зубів склали перші постійні моляри – 74,5% та перші премоляри – 21%, а від їх прорізування минуло кілька років. Решта дефектів зубного ряду спостерігалися внаслідок вродженої часткової адентії – у 2,3% пацієнтів та ретенції зубів – у 14,0%. Із даних анамнезу, отриманих із амбулаторних карток, встановлено, що 93,4% зубів були видалені у зв’язку із ускладненим перебігом карієсу. Непокоїть і низький рівень гігієни порожнини рота в обстежених дітей. Так, у 63,5% оглянутих гігієнічний індекс Федорова-Володкіної був незадовільним (2,3 бали), у 28,2% - поганим (2,8 балів). Ймовірно, що у зв’язку із високою інтенсивністю карієсу та незадовільною гігієною порожнини рота у цих дітей кількість дефектів зубних рядів буде збільшуватись. Висновки: Результати дослідження свідчать про високу поширеність карієсу (87,6%) та дефектів зубних рядів (25%) у дітей. Для боротьби з руйнуванням зубів та їх втратою необхідно покращувати гігієну ротової порожнини у дітей, проводити гігієнічно-виховні заходи щодо профілактики карієсу, сприяти ранній діагностиці та своєчасному лікуванню карієсу, а при виявленні дефектів зубних рядів у молочному, змінному та постійному прикусах здійснювати протезування відповідними конструкціями, що забезпечить фізіологічний розвиток зубощелепної системи. ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА СТАНУ ГІГІЄНИ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ У ДІТЕЙ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ З УРАЖЕНИМИ КАРІЄСОМ ТА ІНТАКТНИМИ ЗУБАМИ Маціканич Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри – доц. Е.В. Безвушко Науковий керівник – ас. Х.Г. Мусій-Семенців Актуальність: Недостатній рівень гігієнічного догляду за зубами є вагомим чинником ризику розвитку карієсу. Однак, переважна більшість населення не дотримується рекомендацій лікаря-стоматолога стосовно догляду за ротовою порожниною, чистить зуби неправильно, нерегулярно або і зовсім їх не чистить. Згідно даних досліджень тільки 11% дітей чистять зуби з 3-річного віку, 41% - з 5-6 років і 10% - з 9-10 років. У 73,5% дітей раннього віку з множинним карієсом

187

відсутній або нерегулярний догляд за порожниною рота. Проте дані дослідження, як правило, проводяться у містах, а стоматологічний статус дітей, що проживають у сільській місцевості залишається недостатньо вивченим. Мета: вивчити гігієнічний стан ротової порожнини у дітей дошкільного віку, що проживають у сільській місцевості. Матеріали та методи: Проведено обстеження 220 дітей віком від 2 до 6 років, що проживають у сільській місцевості. Для оцінки гігієнічного стану ротової порожнини використовували індекс Ю.А. Федорова - В.В. Володкіної. Результати: Оцінюючи стан гігієни ротової порожнини у обстежених дітей, нами встановлено, що середнє значення індексу гігієни у дітей раннього віку, що проживають у сільській місцевості становить 2,39±0,12 бала, що свідчить про незадовільний її рівень. Аналіз гігієнічного індексу проведений у дітей з інтактними зубами та з карієсом зубів. Встановлено, що діти з інтактними зубами краще чистять зуби та підтримують гігієнічний стан (ГІ=1,96±0,3 бала) по відношенню до дітей з карієсом зубів, в яких гігієнічний індекс в середньому дорівнює 2,54±0,15 бала (р<0,001). Найсуттєвіша різниця індексу гігієни ротової порожнини виявлена у групі двохрічних дітей. Так, у дітей з інтактними зубами гігієнічний індекс становить 2,00±0,08 бала, а в групі дітей з карієсом зубів – ГІ=2,68±0,25 бала (р<0,001). Слід зазначити, що з віком гігієна ротової порожнини у дітей з інтактними зубами покращується і ГІ з 2,00±0,08 бала у 2 роки знижується до 1,85±0,75 бала у 5 років (p>0,05). Натомість у групі дітей з карієсом зубів гігієнічний індекс значно вищий, 2,68±0,25 бала у два роки та 2,32±0,12 бала у шість років (p<0,01). Висновки: Отже, згідно отриманих результатів дослідження, нами встановлений незадовільний гігієнічний стан ротової порожнини у дітей раннього віку, що проживають у сільській місцевості. У дітей з карієсом зубів виявлено гірший стан гігієни у порівнянні з дітьми з інтактними зубами. Окрім цього, нами виявлено незначне збільшення відсотку доброго гігієнічного стану ротової порожнини у дітей з інтактними зубами і у дітей з карієсом зубів. Це підтверджує, що з віком діти більше починають приділяти уваги догляду за порожниною рота. Незважаючи на це, залишається велика необхідність у проведенні активної санітарно-просвітньої роботи серед мешканців сільської місцевості, зокрема батьків, вихователів, вчителів та навчання правильного догляду за ротовою порожниною у дітей. КАРІЄС ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ У ДІТЕЙ, ХВОРИХ ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ Марголич Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри – доц. Е.В.Безвушко Науковий керівник – ас. Л.М. Солоп Актуальність: Обстеження дітей у різних регіонах України свідчить про зростання поширеності карієсу серед дітей та підлітків. За даними фахівців, поширеність карієсу в дитячому віці коливається від 12% до 98%. Мета: вивчення стану твердих тканин постійних зубів у дітей, хворих дитячим церебральним паралічем (в основному з групи вроджених енцефалопатій). Матеріали та методи: Об’єктом обстеження були діти віком 6, 9 та 12 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні в дитячій спеціалізованій лікарні м.Львова та м.Трускавець. Результати: Свідчать про високий рівень ураження карієсом твердих тканин зубів у групі обстежуваних дітей. Поширеність карієсу зубів у 6-ти річних дітей становить 88,57%, індекс кп+КПВ=6,06 зуба; у 9-ти річних дітей поширеність карієсу складає 77,6%, індекс кп+КПВ=5,02 зуба; у 12-ти річних – поширеність карієсу складає 67,15%, індекс КПВ=4,04 зуба. Аналіз активності ураження зубів карієсом показав, що активність І-го ступеню виявлена у 39,0±1,04%; ІІ-го ступеню – у 25,0±2,04% обстежених дітей; ІІІ-го ступеню – у 46,0±1,04% обстежених дітей. Аналізуючи характер клінічного перебігу каріозного процесу, встановлено переважно гострий,

188

декомпенсований карієс. Найчастіше карієсом уражені 36 та 46 зуби, відповідно у 79,3% та 86,2% випадків. Коронкова частина цих зубів зруйнована на 2/3, а коронкова частина 11 та 21 зубів у 2,35% дітей була відсутня в результаті повного розпаду твердих тканин зуба.Суттєвих відмінностей у поширеності каріозного процесу від статі виявлено не було. Висновки: Таким чином, виявлені високі показники каріозного процесу у дітей з церебральним паралічем свідчать про необхідність розробки комплексу лікувально-профілактичних заходів для дітей, які хворіють цим захворюванням. ВИЗНАЧЕННЯ КАРІЄСОГЕННИХ СТРЕПТОКОКІВ У ЗУБНОМУ НАЛЬОТІ У ДІТЕЙ З БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ Бєлоцерковский Манфред Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри – доц. Е.В. Безвушко Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. О.П. Корнійчук Наукові керівники – ас. С.Є. Лещук, ас. М.А Панас Актуальність: Оскільки організм людини є єдиною системою, що містить природні біотопи, існує тісний взаємозв'язок між соматичною патологією і захворюваннями порожнини рота. Цьому питанню присвячено ряд робіт, однак тема надалі не втрачає актуальності. Бронхіальна астма – найбільш розповсюджене захворювання дихальної системи дитячого віку. Пероральний прийом ряду препаратів базисної терапії (в тому числі стероїдної групи) дітьми з бронхіальною астмою не може не впливати на виникнення певних змін стану мікрофлори ротової порожнини, як найважливішої екосистеми, що відображається на процесах, пов’язаних з розвитком карієсу зубів. До мікроорганізмів, асоційованих з карієсом зубов, відносять S. mutans, S.salivarius і меньшою мірою - S. mitis, а також лактобактерії (головним чином, L.acidifilus і L.casei). Мета: визначити карієсогенні стрептококи в зубному нальоті у дітей з бронхіальною астмою. Матеріали та методи: проведено бактеріологічне дослідження зубного нальоту, забраного за допомогою стерильного екскаватора з пришийкової поверхні зубної емалі нижніх центральних різців. Дослідження мало напівкількісний характер, оскільки мікробне число (популяційний рівень) виділених мікроорганізмів залежало від інтенсивності слиновиділення. Обстежили 15 дітей віком від 6 до 17 років, які хворіли бронхіальною астмою середнього і важкого ступеню протягом 3-12 років, знаходились на стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні і приймали інгаляційно глюкокортикоїдні препарати (пульмікорт, сальбатумол, flexotid). Предметом дослідження було вивчення стрептококів карієсогенної групи, які входили до складу зубного нальоту. Для первинного посіву використовували селективне середовище для карієсогенних стрептококів – MSА (мітіс-саліваріус агар) виробництва Neogen, Німеччина. Характерний ріст на вказаному середовищі дав змогу визначити S.salivarius і S. mitis. Визначення приналежності до групи S. mutans вимагало додаткового тестування. Інтенсивність виділення досліджуваних мікроорганізмів оцінювали за частотою виділення і процентним співвідношенням серед інших стрептококів карієсогенної групи. Результати: S. mutans був виявлений у 14 з 15 (97%) дітей в кількості 5,9 ±0,7 10 3 КУО/мл. S. mitis визначався у 80% дітей і його частка серед інших досліджуваних оральних мікроорганізмів складала від 3 до 40%, а популяційний рівень – 1,1 ±0,1 10 4 КУО мл.Також часто виділяли і S. salivarius, частка якого складала від 1,7 до 50% популяційним рівнем 5,6±0,610 3 КУОмл. Висновки: таким чином, у дітей, що хворіють бронхіальною астмою, виявлено виражену колонізацію зубного нальоту карієсогенними стрептококами , і більшою мірою, - стрептококами груп S. salivarius і S. mitis.

189

СЕКЦІЯ СИНТЕЗУ І АНАЛІЗУ БІОЛОГІЧНО–АКТИВНИХ РЕЧОВИН ТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Лекційна аудиторія кафедри біохімії

Четвер, 18.04.2013р., 13:30 Наукова рада – проф. Р.Б. Лесик, проф. О.В. Владзімірська, проф. Й.Д. Комариця, проф. В.П. Музиченко, проф. О.Я. Скляров, доц. І.Й. Галькевич, доц. В.В. Огурцов, доц. І.Я. Голос, доц. І.В. Драпак, доц. М.М. Кучер, доц. Г.В. Казьмірчук, доц. В.Я. Горішній, доц. Л.І. Кобилінська, доц. І.С. Фоменко, ст. викл. Ю.І. Бідниченко, ст. викл. А.Є. Кузьмицька, доц. О.В. Кленіна, ас. Д.Я. Гаврилюк, ас. Д.В. Камінський, ас. А.П. Крищишин, ас. О.П. Хаврона Головуючі – Вознюк Ольга, Мастеляк Ігор-Бернат СИНТЕЗ ГЕТЕРОЦИКЛІЧНИХ ПОХІДНИХ ПІРАЗОЛІНУ ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ ПРОТИПУХЛИННИХ АГЕНТІВ Вознюк Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк Актуальність: Рак є однією з найбільш небезпечних загроз здоров’ю населення. Сьогодні рак посідає друге місце у світі серед причин смертності людей після серцево-судинних захворювань. Тому, проблема створення нових високоефективних протипухлинних лікарських засобів досить гостро повстала перед фармацевтичною наукою. Широкий спектр біологічної активності похідних піразоліну дозволяє розглядати даний фрагмент як «привілейований» каркас для пошуку нових високоактивних сполук, які в майбутньому можуть стати основою нових препаратів. Згідно з сучасними даними встановлено широкий спектр активності похідних піразоліну, зокрема ідентифіковано високоактивні протипухлинні агенти. Мета: Перспективним, на нашу думку, є подальший синтез та вивчення протипухлинної активності нових гетероциклічних систем з піразоліновим, 4-тіазолідоновим чи тріазино-індольним фрагментами. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були реакції ацилювання, алкілювання та конденсації. Структуру синтезованих сполук підтверджено методами Н1-ЯМР- спектроскопії. Результати: Вихідними реагентами обрано 2-хлоро-1-(3,5-діарил-4,5-дигідропіразоліл)-етанони 1, які використано в якості алкілюючих агентів. В реакції S-алкілювання калійної солі 3-меркапто-5H-1,2,4-тріазино[5,6-b]індолу, одержаної insitu, з високими виходами синтезовано нові неконденсовані похідні 2. При взаємодії сполук 1 з ваніліном одержано відповідні альдегіди 3, що використані в реакції Кньовенагеля з 4-тіазолідинонами (роданін та псевдотіогідантоїн) з утворенням сполук 4.

190

OHO

OMeNH

N

NNR SH

NH

NNN

R

S

NO NAr2

Ar1

NN O

ClAr1

Ar2

NN

O

O

Ar1

Ar2

O

MeO

NN

O O

Ar1Ar2

MeO

SNH

O

X

NH

S

O

X

NH

N

Ar2Ar1

ClCl

O

1 KOH, EtOH

2

3

KOH, EtOH

AcONa, AcOH

4

Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії. Проведено скринінг протипухлинної активності синтезованих речовин в Національному інституті раку (NCI, Бетезда, Меріленд, США) та ідентифіковано ряд сполук з високими показниками цитостатичної дії та селективністю впливу на окремі лінії ракових клітин. ДЕТОКСИКУЮЧА ДІЯ НАНОКОМПОЗИТУ ВИСОКОДИСПЕРСНОГО КРЕМНЕЗЕМУ З НАНОЧАСТИНКАМИ СРІБЛА ПРИ ОТРУЄННІ НІТРИТОМ НАТРІЮ Савченко Дмитро Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра фармакології та клінічної фармакології Завідувач кафедри – проф. І.С.Чекман Науковий керівник – проф. І.С.Чекман

Актуальність: Зважаючи на постійну потребу у впровадженні нових протимікробних препаратів для лікування кишкових інфекцій, доцільною є розробка комбінованих засобів, які б мали кращі показники ефективності та безпечності. Значний науково-практичний інтерес мають дослідження препаратів на основі наносрібла, активного проти антибіотикорезистентних мікроорганізмів. Співробітниками кафедри фармакології та клінічної фармакології НМУ ім. О.О. Богомольця та Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України розроблено та синтезовано новий нанокомпозит високодисперсного кремнезему та наночастинок срібла (ВКНС), що розглядається як препарат з комплексною антибактеріальною і сорбційно-детоксикаційною дією. У медичній практиці препарати нітратів застосовують як вазодилятатори для лікування серцево–судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця, гострої серцевої недостатності, спазмів периферичних судин. Механізм токсичної дії нітритів в організмі полягає у взаємодії з гемоглобіном крові та утворенням метгемоглобіну, який не може виконувати транспортну функцію щодо кисню. Натрію нітрит знижує функціонально–метаболічну активність нейтрофілів периферичної крові, пригнічує розвиток гуморальної імунної відповіді та гіперчутливості уповільненого типу, знижує енергетичний потенціал і антиоксидантний статус еритроцитів, індукує появу імуносупресивної активності. Мета: Вивчення детоксикуючих властивостей нанокомпозиту ВКНС при отруєнні нітритом натрію. Матеріали та методи: Токсичність натрію нітриту визначали за методом В. Б. Прозоровського шляхом внутрішньоочеревинного введення мишам при попередньому розчиненні у воді для ін’єкцій. Згідно з методикою тварин поділили на 3 групи: 1–а група – контрольні миші, у яких визначали ЛД50 натрію нітриту; 2–га група – миші, яким за 30 хв до натрію нітриту вводили суспензію нанокомпозиту ВКНС в дозі 100 мг/кг, 3–тя група – миші, яким через 30 хв після

191

введення натрію нітриту вводили суспензію нанокомпозиту ВКНС в дозі 100 мг/кг. Спостереження за тваринами тривало протягом 14 діб. Результати: Отримані данні свідчать про те, що ЛД50 натрію нітриту становила 131,1 мг/кг. При попередньому введенні суспензії нанокомпозиту ВКНС в дозі 100 мг/кг ЛД50 натрію нітриту зростала і становила 234,3 мг/кг. Захисний індекс складав 1,79. При введенні суспензії нанокомпозиту ВКНС в дозі 100 мг/кг після натрію нітриту його ЛД50 зростала і становила 295,3 мг/кг. Захисний індекс складав 2,25. Висновок: Суспензія нанокомпозиту ВКНС знижувала токсичний ефект натрію нітриту в експериментах на мишах за попереднього введення та при введенні після отрути. При цьому захисний ефект був більшим при введенні нанокомпозиту ВКНС через 30 хв після введення натрію нітриту. ІМЕННІ РЕАКЦІЇ В ОРГАНІЧНІЙ ХІМІЇ Демчук Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Науковий керівник - доц. О.В. Кленіна, ас. Т. І. Чабан Актуальність: Серед великої кількості реакцій, що використовуються у лабораторному і промисловому органічному синтезах, значну частку складають іменні реакції. Їх застосування поширюються також на сучасні синтетичні дослідження у медичній хімії. Мета: Розглянути іменні реакції, дослідити механізм їх протікання та галузі застосування. Матеріали та методи: Було вивчено літературні джерела різного характеру, зокрема підручники й посібники з органічної хімії, а також наукові публікації щодо історії відкриття, впровадження, удосконалення та застосування іменних реакцій. Результати: В органічної хімії існує величезне число реакцій, що носять ім'я науковця, який відкрив або досліджував дану реакцію. Такі іменні реакції складають велику кількість номенклатури органічних реакцій, їх нараховується понад 1000. Часто в назві реакції фігурують імена кількох вчених: це можуть бути автор першої публікації, першовідкривач і дослідник реакції чи вчені, які одночасно опублікували результати про нову реакцію. Посилання на певну органічну реакцію у іменний спосіб дає можливість коротко визначити зміст певного перетворення (конденсація Кляйзена, ацилюванння по Фріделю-Крафтсу, відновлення по Клеменсену і т. д.). Залежно від традиції назва реакції різними мовами може сильно відрізнятися. Наприклад, реакція Бородіна відома як реакція Бородіна-Хунсдікера у російськомовній літературі, як реакція Хунсдікера-Бородіна (Hunsdiecker-Borodin Reaktion) в німецькомовній літературі і як реакція Хунсдікера (Hunsdiecker reaction) - в англомовній. Реакція перетворення спиртів в алкілгалогениди за допомогою трифенілфосфіну і тетрагалогеніду карбону, відома в німецькій літературі як реакція Аппеля, залишається, як правило, безіменною в російськомовній. Часто в назвах реакцій перевага віддається вченим своєї школи. Використання іменних реакцій ускладнюється у зв’язку з тим, що з іменами деяких хіміків зв’язано декілька широковідомих методів органічного синтезу (наприклад існує 11 реакцій, які носять ім’я Фішера, 7- Кляйзена, 7 – Баєра, 4 – Гофмана, 3 – Чичичабіна і т. д.). Велика кількість іменних реакцій широко використовується в сучасній органічній та медичній хімії. Наприклад, реакцію Дільса-Альдера (дієновий синтез) використовують для синтезу поліциклічних сполук, у тому числі при синтезі біологічно активних речовин складної будови. Синтез Фішера-Тропша (каталітичне гідрування монооксиду карбону) застосовують у промисловості для добування синтетичного бензину і окремих вуглеводнів. Реакція Кневенагеля широко застосовують у лабораторному органічному синтезі, а також у хіміко-фармацевтичній і парфумерній промисловості. Висновок: Таким чином, з моменту відкриття кожна іменна реакція в більшій чи меншій мірі використовується в органічному синтезі, здебільшого зазнаючи певних змін. Розробка нових процесів, поява нових розчинників, а також зміна умов проведення реакцій сприяють їх

192

розвитку і вдосконаленню. Крім того, дослідження механізмів призводить до кращого розуміння та більш широкого використання багатьох реакцій. УМОВИ ВИЯВЛЕННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ТРАМАДОЛУ В КРОВІ МЕТОДОМ ВИСОКОЕФЕКТИВНОЇ РІДИННОЇ ХРОМАТОГРАФІЇ В ПРИСУТНОСТІ НЕСТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ Ігліцька Софія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра токсикологічної та аналітичної хімії В.о. завідувача кафедри - доц. М.М. Кучер Науковий керівник - доц. І.Й. Галькевич Актуальність: Трамадол відноситься до фармакологічної групи опіоїдних анальгетиків із змішаним механізмом дії і проявляє виражений обезболюючий ефект. Особливий інтерес вмедичній практиці викликають результати застосування трамадолу в комбінації із нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), які дозволяють не тільки отримати адекватний анальгетичний ефект з мінімальними побічними реакціями, але і зменшити дози НПЗП. Мета: Розробка умов виявлення трамадолу в крові методом високоефективної рідинної хроматографії в присутності деяких нестероїдних протизапальних засобів (целекоксибу, мелоксикаму та диклофенаку). Матеріали та методи: Дослідження проб, отриманих із біологічного матеріалу проводили на високоефективному рідинному хроматографі Аgilent 1100 Series. Параметри аналізу: колонка ZorbaxSВ-С18 1.8 мкм 4.6x15мм (РN 821975-932), розчинник А ацетонітрил-вода (95:5), розчинник Б - розчин фосфатної кислоти. При дослідженні вивчали вплив концентрації розчинів фосфатної кислоти на розділення (від 0,5 М до 1,7 М) . Швидкість рухомої фази 3 мл/хв, об'єм введеної проби 10 мкл. Детекцію проводили при 215 нм, застосовуючи УФ-детектор. Кров для аналізу отримували із Львівської обласної станції переливання крові. До проб крові об'ємом 5 мл вносили стандартні розчини трамадолу, мелоксикаму, целекоксибу та диклофенаку. Концентрація препаратів в 1 мл крові встановлювалася в межах від 50 до 500 нг/мл (терапевтичний інтервал концентрацій), після чого проби струшували до повної гомогенізації. В досліджувані проби крові вносили по 1 мг натрію хлориду, 2,5 мл боратного буферного розчин) (рН 9,0) і 15 мл суміші гексан/ізоаміловий спирт (99:1). Суміш струшували протягом 30 хвилин після чого центрифугували (10 хв. при 5000 об/хв). Органічну фазу відокремлювали і випаровували в потоці азоту при кімнатній температурі. Сухий залишок розчиняли в 500 мкл ацетонітрилу і використовували для аналізу. Результати: Встановлено, що концентрація фосфатної кислоти, введеної в склад рухомої фази впливає на розділення. При використанні 0,5 М розчину фосфатної кислоти всі досліджувані препарати виписуються одним піком. Із збільшенням концентрації фосфатної кислоти в складі рухомої фази (0,75 М; 1 М; 1,25 М; 1,5 М та 1,7 М) покращується роздільна здатність колонки та зростає час аналізу. Найоптимальніше розділення (коефіцієнт розділення > 2 ) спостерігається при концентрації фосфатної кислоти 1,25 М. Провели ідентифікацію досліджуваних препаратів за часом утримування. Діапазон концентрацій, в яких можна провести кількісне визначення кожного із препаратів становить від 15 до 500 нг в 1 мл крові. Висновок: Опрацьовані умови ідентифікації та кількісного визначення трамадолу в крові в присутності НПЗП (мелоксикаму, целекоксибу та диклофенаку) методом ВЕРХ. Встановлено, що концентрація фосфатної кислоти, введеної в склад рухомої фази впливає на розділення хроматографічних піків.

193

КРАУН-ЕТЕРИ. ВЛАСТИВОСТІ ТА ЗАСТОСУВАННЯ Кардаш Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної біонеорганічної та фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник - доц. О.В. Кленіна, ас. Т. І. Чабан Актуальність: Циклічні сполуки, краун-етери, знайшли широке застосування в екстракційних процесах, міжфазному каталізі, органічному синтезі, аналітичній хімії, біології, медицині, а також вони допомагаютьвирішуватипроблему переробки відходівядернихвиробництв. Мета: Обґрунтувати доцільність детального вивчення краун-етерів. Матеріали та методи: Для вирішення поставленої мети вивчалися найновіші літературні дані про краун-етери. Результати: Минулого століття, а саме, в 60 роках , знайдено нові сольватні розчинники, які через витончену короноподібну форму їх молекул дістали назву краун-етери. Відкриттяісинтезкраун-етерів- одназ найбільш яскравих сторінокв розвитку органічноїхіміїостанніх десятиліть. Краун-етери — макрогетероциклічні сполуки, які містять у своїх циклах понад 11 атомів, з яких не менше чотирьох — гетероатоми, що зв'язані між собою етиленовими містками. Атоми кисню ніби виведені з площини циклу і орієнтовані в одну сторону, що полегшує їх подальшу полярну взаємодію з катіоном металу. Найбільш цінною властивістю цих сполук є те, що краун-етери, що розрізняються величиною циклу, виявляються дуже точно "налаштованими" на катіон певного розміру і вибірково сольватують йони відповідного металу. Як правило, гетероатомом є атом Оксигену. Один або декілька атомів Оксигену можуть бути замінені атомами Нітрогену або Сульфуру (азакраун- або тіакраун-етери). Якщо краун-етери конденсовані з бензольними або циклогексановими кільцями, то вони належать до бензокраун- або циклогексанкраун-етерів. Одержані також краун-етери, які містять в циклі атоми Фосфору, Силіцію, Арсену, а також амідні, естерні та деякі інші функціональні групи. Краун-етери - це в'язкі рідини або кристалічні речовини, добре розчинні у більшості органічних розчинників і погано у воді. Їх хімічні властивості залежать від природи гетероатомів і функціональних груп в циклі. . Характерна властивістьцихкласів сполук–здатність утворювати комплексиза рахунокнеподілених електронних паркисню, азоту і сірки. Цявластивість у багато разів посиленавкраун-етерах через велике число гетероатоміввциклі, до того жнеподіленіелектронні париорієнтованівсерединуциклу. Краун-етери утворюють стійкіліпофільнікомплекси з катіонамиметалів, восновномулужнихталужно-земельних. Застосуваннякраун-етеріввизначається, перш за все, їхвибірковоюздатністю захоплюватикатіонипевного розміру. Найбільшого поширення набуликраун-етери, що містять тількигетероатомиО.Їх застосовуютьу технологічних процесах, пов'язаних звиділенням і очищеннямсолейлужних і лужноземельних металів, ваналітичнихдослідженняхіроботах, пов'язаних із синтезом, колипотрібноперевестинеорганічні сполукизводної фазиворганічне середовище.Як лікарські препарати, антидоти, пестициди; для створення йон-селективних датчиків і мембран; як каталізатори в реакціях за участю аніонів. Краун-етери володіють протимікробноюіпротипаразитарноюактивністю, крімтого, з організмуз їх допомогоювиводяться йонитоксичних важких металів,атакожрадіоактивних ізотопівцезію і стронцію. Висновки: Появакраун-етерівпомітно розширила можливостіекспериментальноїхімії. СИНТЕЗ, ПЕРЕТВОРЕННЯ ТА БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ 4-ТІАЗОЛІДИНОНІВ З ПІРАЗОЛІНОВИМ ФРАГМЕНТОМ В 5 ПОЛОЖЕННІ Малишак Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк

194

Актуальність: Спрямований синтез та вивчення біологічної активності неконденсованих систем з тіазолідиновим та піразоліновим фрагментами обґрунтований результатами експериментальних досліджень похідних зазначених гетероциклів як потенційних хіміотерапевтичних засобів. Серед діазолвмісних 4-тіазолідинонів ідентифіковано високоактивні протипухлинні агенти, зокрема інгібітори некроптозу, фактору пухлинного некрозу TNFα, тирозинфосфатази, сполуки-лідери з виразною антимікробною та антитрипаносомною активностями, тощо. Мета: Здійснити синтез та перетворення нових5-(4,5-дигідропіразол-1-іл)-2,4-тіазолідиндіонів та провести дослідження їх протипухлинної і антитрипаносомної активностей invitro. Результати: Для реалізації синтетичних досліджень як вихідні реагенти обрано 5-бромо-2,4-тіазолідиндіон та 3-нафтил-5-арилпіразоліни 1, одержані за відомою методикою. При взаємодії наведених сполук в середовищі етанолу одержано 5-(3-нафтален-2-іл-5-арил-4,5-дигідропіразол-1-іл)-2,4-тіазолідиндіони 2 (схема). Здійснено хімічну модифікацію сполук 2 в реакціях алкілювання та Манніха. Реакцію алкілювання проводили з одержаними in situ калійними солями сполук 2 та відповідними N-арилхлорацетамідами. При взаємодії сполук 2 з циклічними амінами та розчином формальдегіду в етанолі з високими виходами одержано відповідні продукти 4. Встановлено, що сполуки 2 зазанють дегідрогенізації при взаємодії з бромом з утворенням відповідних піразол-тіазолідинонів 5.

NHN

Ar1

Ar2

NH

S

O

OBrN

NAr1

Ar2

NH

S

O

O

NN

Ar2

N

S

O

O

NH

OAr2

Ar1

NN

Ar1

Ar2

N

S

O

O

N X

Ar2NH

O

Cl

X

NH

NN

Ar1

Ar2

NH

SO

O

CH2O +

1

2

3

KOH

Ar1 =

4

Br2

AcOH

5

Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії.

Проведено скринінг біологічної активності 5-(4,5-дигідропіразол-1-іл)-2,4-тіазолідиндіонів та встановлено, що такі сполуки не володіють високою протипухлинною дією, однак введення піразолінового фрагменту в 5 положення тіазолідину сприяє прояву антипротозойної активності. Ряд сполук характеризуються високою активністю invitro на штамах Trypanosoma brucei gambiense таTrypanosoma bruceibrucei.

CИНТЕЗ 3-МЕРКАПТО-5H-1,2,4-ТРІАЗИНО[5,6-b]ІНДОЛІВ ТА ЇХ МОДИФІКАЦІЯ В РЕАКЦІЇ S-АЛКІЛЮВАННЯ Мастеляк Ігор-Бернат Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк Актуальність: Синтез поліциклічних систем з індольним фрагментом, зокрема 1,2,4-тріазино[5,6-b]індолів, є одним із актуальних методів модифікації ізатину, враховуючи їх протигрибкову, противірусну, антигіпертензивну дії. Особливу увагу викликає вивчення протипухлинної активності зазначеної групи сполук, серед яких ідентифіковано Inauhzin як супресор пухлинного росту шляхом активації протеїну р53. Тому пошук нових протипухлинних агентів серед тріазиноіндолів є обгрунтованим та перспективним. Мета: Спрямований синтез S-заміщених 3-меркапто-5H-1,2,4-тріазино[5,6-b]індолів як потенційних протипухлинних агентів.

195

Результати: Синтез вихідних3-меркапто-5H-1,2,4-тріазино[5,6-b]індолів 1 здійснено за відомою методикою шляхом взаємодії ізатину чи 5-хлорізатину з тіосемікарбазидом в присутності карбонату калію. При взаємодії S-калійних солей 3-меркапто-5H-1,2,4-тріазино[5,6-b]індолу, одержаних insitu, з N-арилхлорацетамідами синтезовано похідні 2.

NH

NNN

R

SH

NH

R

O

O

NH2NH

NH2

SNH

NNN

R

SK

NH

NNN

R

SNH

O

Ar

ClNH

OAr

1 2

K2CO3

KOH

EtOH

Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії. Проводиться фармакологічний скринінг одержаних речовин на протиракову активність в Національному Інституті Раку (США) за програмою Developmental Therapeutic Program. Попередні результати біологічного дослідження дозволили встановити помірну протипухлинну активність тестованих речовин із вираженим селективним впливом на окремі лінії ракових клітин. СИНТЕЗ НОВИХ ПОХІДНИХ ПІРАЗОЛІНУ З 2-ОКСОІНДОЛІНОВИМ ТА ІНДОЛЬНИМ ФРАГМЕНТАМИ Степаненко Ігор Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк Актуальність: Синтез нових неконденсованих систем на основі індолінового скафолду є перспективним напрямком сучасної медичної хімії, враховуючи широкий спектр біологічної активності похідних ізатину. Наші попередні дослідження дозволили ідентифікувати ряд високоактивних сполук invitro серед похідних ізатину піразольним фрагментом в молекулах, що характеризувались селективнісю дії на окремі лінії лейкемії та раку легень. Мета: Продовжуючи розвиток даної тематики, метою наших досліджень став синтез 3-(3,5-діарил-4,5-дигідропіразол-1-іл)-1,3-дигідроіндол-2-онів та для фармакологічного скринінгу на протипухлинну активність. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були реакції бромування та амінолізу. Методи дослідження: органічний синтез, ПМР-спектроскопія, фармакологічний скринінг. Результати: Для синтезу нових неконденсованих систем з 2-оксоіндоліновим та піразоліновим фрагментами як вихідний реагент обрано 2-індоліни 1, одержані шляхом відновлення ізатину та 5-хлороізатину. Шляхом бромування 1,3-дигідроіндол-2-ону в середовищі оцтової кислоти синтезовано 3-бромо-1,3-дигідроіндол-2-они 2, які використано у якості алкілюючих агентів у реакції з 3,5-діарил-4,5-дигідро-1H-піразолами для синтезу індолін-піразолінових похідних 3. Інший шлях синтезу індол-піразолінів ґрунтувався на модифікації сполук 1 в умовах реакції Вільсмейера-Хаака з одержанням відповідних 2-хлороіндол-3-карбальдегідів 4. При взаємодії 4 з відповідними піразолінами одержано групу сполук 5.

196

NH

R

O

O NH

R

O

BrBr2

NH

R

O

N NH

Ar2Ar1

NN Ar2

Ar1

NH

OR

N2H4*H2O

NH

R

Cl

OH

N NH

Ar2Ar1

NN

Ar2

Ar1

NH

RO

H

R = H, Cl

AcOH

12 3

EtOH

4

POCl3DMF

5 Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії. Проводиться фармакологічний скринінг одержаних речовин на протиракову активність в Національному Інституті Раку (США) за програмою Developmental Therapeutic Program. СПРЯМОВАНИЙ СИНТЕЗ 3-[2-(3,5-ДІАРИЛ-4,5-ДИГІДРОПІРАЗОЛ-1-ІЛ)-4-ОКСО-4,5-ДИГІДРО-1,3-ТІАЗОЛ-5-ІЛІДЕН]-2,3-ДИГІДРО-1H-ІНДОЛ-2-ОНІВ ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ ПРОТИПУХЛИННИХ АГЕНТІВ Темник Софія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк Актуальність: Поєднання тіазолідинонового, піразолінового та ізатинового фрагментів є обґрунтованим підходом до пошуку нових протипухлинних агентів з огляду на високу антинеопластичну активність похідних зазначених гетероциклів. Попередні результати вивчення протипухлинної активності invitro зазначених неконденсованих системза програмоюDTPНаціонального Інституту Раку дозволили встановити деякі закономірності в контексті «структура-активність», що були враховані в наших дослідженнях. Мета: Враховуючи встановлені закономірності «структура-протипухлинна активність» та результати insilico досліджень (QSAR), здійснити синтез 3-[2-(3,5-діарил-4,5-дигідропіразол-1-іл)-4-оксо-4,5-дигідро-1,3-тіазол-5-іліден]-2,3-дигідро-1H-індол-2-онів для фармакологічного скринінгу на протипухлинну активність. Результати: Вихідними реагентами обрано ненасиченікетони (халкони), які при взаємодії з тіосемікарбазидом утворюють відповідні піразолінтіаокарбаміди 1.В умовах трикомпонентної «one-pot» реакції між 3,5-діарил-1-тіокарбамоіл-2-піразолінами 1, монохлороцтовою кислотою та відповідними ізатинами в присутності ацетату натрію в середовищі оцтової кислотиздійснено синтез цільових 3-[2-(3,5-діарил-4,5-дигідропіразол-1-іл)-4-оксо-4,5-дигідро-1,3-тіазол-5-іліден]-2,3-дигідро-1H-індол-2-онів 2.

S

NO

NN

Ar2

Ar1

NH

O

R

NN

Ar2

Ar1

SNH2

NH

O

RO

ClOH

O

NN

Ar2

Ar1

SNH2

Ar1 Ar2

O

NH2

NH

NH2

S

+AcONa, AcOH

1

2

+KOH, EtOH

1

197

Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії. Проводиться прескринінг протипухлинної активності invitro тринадцяти синтезованих сполук в рамках співпраці з Інститутом Біології Клітини. ПРИВІЛЕЙОВАНІ СТРУКТУРИ В СУЧАСНІЙ МЕДИЧНІЙ ХІМІЇ Труфін Ярослава Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної біонеорганічної та фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковийкерівник - доц.В.В.Огурцов, ас. Т.І. Чабан Актуальність: Спрямований пошук і синтез сполук, що мають прикладне значення у зв’язку з своїми властивостями, є одним з найважливіших завдань сучасної органічної хімії. Враховуючи широкий спектр біологічної активності і можливості різнопланової хімічної модифікації, привілейовані структури є досить перспективним напрямком у цьому аспекті досліджень. Результати ряду наукових праць засвідчують, що концепція привілейованих структур є одним із найбільш прогресивних шляхів пошуку потенційних лікарських засобів Мета: Основна мета роботиполягала в аналізі і обґрунтуванні доцільності детального вивчення і подальшого пошуку привілейованих структурз заміщеними функціональними фрагментами. Матеріали та методи: Інформаційний пошук, системний аналіз та порівняння. Результати: Протягом останніх 30-ти років в науковому світі досить широкого розповсюдження набула концепція привілейованих структур. Наприкінці минулого століття в результаті великої кількості дослідів і експериментів було помічено наявність центральних молекулярних фрагментів, які були присутні і в численних медичних препаратах, і в біогенних речовинах. Привілейовані структури – це молекулярні гетероциклічні скелети, для яких характерна висока біологічна активність. Дія цих субструктур не є безладною, вони здатні зв’язувати білки-мішені вибірково, тобто вони володіють високою специфічністю. Форма привілейованої структури може бути представлена гідрофобною кишенею на поверхні білка, або вони є структурними гомологами біологічних субстратів. Більшість привілейованих структур представлена плоскими ароматичними кільцевими системами, але недавно були виявлені і тривимірні представники, такі як спіропіперидини. В літературних джерелах також використовують більш точний термін «привілейований фрагмент», що представляє переважно структурну основу молекули і складає значну частину від її молекулярної маси. Завдяки фізіологічним властивостям даних структур серед них були знайдені агоністи, антагоністи, модулятори рецепторів, інгібітори ферментів та інші сполуки. Безсумнівно цілеспрямовані модифікації в ядрах привілейованих структур, шляхом введення функціональних груп і фрагментів, призводять до зміни фізико-хімічних властивостей, що дає можливість отримати нові сполуки з бажаними характеристиками. Найстаршими представниками привілейованих структур, які використовують для створення лікарських засобів, є акілетиламіни ( в тому числі індолетиламіни), дифеніл похідні та сульфаніламіди. Також до цього ряду структур відносять хромон, пурин, дифенілметан та інші. Важливе значення в медичнії хімії мають дигідропіридини і бензодіазепіни . Деякі похідні хіназоліну, структурного фрагменту хіназолінових алкалоїдів ( вазицин, фебрифугін), мають снодійну ( метаквалон ) і діуретичну дію. Також досить цікавими є сполуки індольного ряду, тому що їхній субсутруктурний фрагмент входить до складу багатьох речовин, які є надзвичайно важливими для живих організмів (амінокислота триптофан і нейромедіатор – серонін). Арилпіперазин став основою для Флероксацину та Дропропізину. Донепезил - це лікарський засіб, який застосовується при деменції у пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості хвороби Альцгеймера, включає в себе таку привілейовану структуру як бензилпіперидин. На основі біфенілтетразолу були створені антигіпертензивні препарати: Валсартан та Ібесартан. Привілейована сполука бензимідазол дала початок наступним лікарським засобам: Тіабендазол (протипаразитний і фунгіцидний засіб), Клемізол (антигістамінний препарат). Незважаючи на те, що привілейовані фрагменти вже є складовими багатьох лікарських засобів, вони надалі зберігають провідну роль в найсучасніших розробках.

198

Висновки: Привілейовані структури займають важливе місце в сучасній медичній хімії, з цим пов’язане їхнє широке використання у високопродуктивному скринінгу, що в свою чергу відкриває нові можливості для пошуку біологічно активних сполук і створення нових лікарських засобів. СИНТЕЗ ПОХІДНИХ 4-ТІАЗОЛІДИНОНУ З ГЕТЕРИЛЬНИМИ ФРАГМЕНТАМИ В УМОВАХ РЕАКЦІЇ [2+3]-ЦИКЛОКОНДЕНСАЦІЇ Яртим Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри - акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники - проф. Р.Б. Лесик, ас. Д.Я. Гаврилюк Актуальність: Одним з перспективних напрямків дослідження 4-тіазолідинонів є пошук потенційних протипаразитарних, зокрема антитрипаносомних агентів. Встановлено, що 5-ариліден-4-тіазолідинони володіють інгібуючим ефектом до Trypanosomabrucei – доліхолфосфатазманнозсинтетази (DPMS), водночас 4-тіазолідинонгідразони володіють виразною антипротозойною дією. Попередні дослідження, проведені на кафедрі фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії ЛНМУ у співпраці з Національним музеєм природничої історії (Франція) під керівництвом професора Філіпа Грельє (PhilippeGrellier), дозволили ідентифікувати ряд високоактивних сполук серед індолвмісних 4-тіазолідинонів. Тому, спрямований пошук нових антитрипаносомних засобів серед зазначеної групи гетероциклів є перспективним та обґрунтованим. Мета: Синтез нових похідних 4-тіазолідинону з 2-ариліндольним чи 1,3-діарилпіразольним фрагментами в умовах реакції [2+3]-циклоконденсації для фармакологічного скринінгу на антитрипаносомну активність. Результати: Для реалізації синтетичної частини досліджень вихідними реагентами обрано гетери-тіосемікарбазони 1, одержані за відомими методиками. Сполуки 1 використано в реакції [2+3]-циклоконденсації з малеїновим ангідридом, α-галогенокарбоновими кислотами та α-бромо-γ-бутиролактоном, що дозволило отримати групу індоліл(піразоліл)-тіазолідинонів 2-4 згідно схеми.

Het NNH

S

NH2OO OR

OH

O

Hal

Het

NNH

SN

O OH

O

O

OBr

HetN

NH

S

N O

OH(OCOMe)

Het

NNH

SN

O

R

NH

Ar

NN

Ar

Ph

1

2

AcONa, AcOH

4

AcOH

AcOHor EtOH

Het =

Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР спектроскопії та мас-спектрометрії. Проводиться вивчення біологічної активності на штамах Trypanosoma brucei gambiense (TBG) та Trypanosoma brucei brucei.

199

ЗМІНИ ГЛУТАТІОНОВОЇ СИСТЕМИ У СЛИЗОВІЙ ОБОЛОНЦІ ШЛУНКА ЩУРІВ З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЮ ВИРАЗКОВОЮ ХВОРОБОЮ ПРИ ЛІКУВАННІ ТИМОГЕКСИНОМ УМОВ ОДНОЧАСНОГО БЛОКУВАННЯ ЦОГ-2/ 5-ЛОГ Ільків Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біологічної хімії Завідувач кафедри - проф. О.Я. Скляров Науковий керівник - ст. викл. О.П. Хаврона Актуальність: В патогенезі виразкової хвороби шлунка (ВХШ) важлива роль належить оксидативному стресу, який провокує не лише окиснення ліпідів, але й бере участь в інших каскадних патохімічних змінах. Відновлений глутатіон та пов’язана з ним система антиоксидантного захисту (АОЗ) відіграють важливу роль в захисті клітини від ліпопероксидів. Мета: визначити зміни активності ферментів глутатіонової системи та вміст відновленого глутатіону у слизовій оболонці шлунка (СОШ) щурів при ВХШ при лікуванні тимогексином за умов одночасного блокування ЦОГ-2/5-ЛОГ. Матеріали та методи: Дослідження проводилися на щурах масою 180-220 г. Тварин було поділено на 4 групи: І – 15 інтактних щурів, ІІ – 20 щурів з ВХШ, яку викликали введенням адреналіну 10 мг/кг внутрішньоочеревинно, ІІІ – 15 тварин, яким вводили речовину ідентичну дарбуфелону (2А5ДГТ) в дозі 10 мг/кг, ІV – 15 тварин, яким вводили тимогексин у дозі 1 мкг/100 г на тлі інгібування ЦОГ-2/5-ЛОГ. Декапітацію тварин проводили на тлі уретанового знечулення згідно біоетичних норм. Для дослідження використовували гомогенати СОШ, де визначали: вміст ТБК-активних продуктів за методом Тімірбулатова Р.А., Селезньова Є.І., (1981), вміст відновленого глутатіону – за методом Батлер Е. (1998), активність глутатіонредуктази (ГР) – за методом Юсупова Л.Б. (1988), глутатіонпероксидази (ГП) – за методом Переслєгіної І.А. (1989). Одержані результати статистично опрацьовані за t-критерієм Стьюдента за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel 8.0. Результати: Розвиток ВХШ супроводжувався дисбалансом у прооксидантно-антиоксидантній системі. Посилювалися процеси ліпопероксидації у 2,1 рази та змінювалася активність глутатіонової ланки АОЗ: зростала активність ГП у 1,2 рази, знижувалася активність ГР у 2 рази та вміст відновленого глутатіону у 1,8 рази. При блокуванні ЦОГ-2/5-ЛОГ речовиною ідентичною дарбуфелону пригнічувалися процеси вільнорадикального окиснення в 1,6 рази, активність глутатіонових ферментів достовірно не змінювалися, лише незначно зростав вміст відновленого глутатіону відносно показників при виразковій хворобі. При застосуванні тимогексину на фоні блокування ЦОГ-2/5-ЛОГ спостерігали нормалізацію процесів ПОЛ, стабілізувалася активність глутатіонової системи: ГП незначно знижувалася, а активність ГР та відновленого глутатіону наближалася до контрольних значень (дані при лікуванні порівняно з експериментальною виразкою). Висновки: При ВХШ різко підвищується інтенсивність ліпопероксидації та порушується функціонування глутатіонової ланки АОЗ. Отримані результати показують, що застосування інгібітора ЦОГ-2/5-ЛОГ пригнічує процеси ліпопероксидації, але суттєво не впливає на функціонування глутатіонової системи. При застосуванні тимогексину на тлі блокування ЦОГ-2/5-ЛОГ відбувається нормалізація досліджуваних процесів, що вказує на ефективність спільного впливу тимогексину та дарбуфелону та можливість застосування цих речовин при лікуванні виразкової хвороби шлунка для нормалізації окисно-відновних процесів.

200

СЕКЦІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ І КЛІНІЧНОЇ ФАРМАЦІЇ

Лекційна аудиторія кафедри технології ліків і біофармації

Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. Б.П. Громовик, проф. А.Б. Зіменковський, доц. І.Я. Городецька, доц. А.Й. Дацко доц. О.Р. Левицька, доц. О.І. Лопатинська, доц. О.М. Корнієнко, доц. О.В. Парамош, доц. А.А. Невзгода, доц. А.Л. Федущак, доц. У.Я. Янишин, доц. Н.Б. Ярко, ст. викл. К.І. Дорикевич, ст. викл. М.В. Цицько, ас. О.Б. Борецька, ас. А.В. Горілик, ас. О.Ю. Городнича, ас. Я.О. Гром, ас. А.А. Гураєвський, ас. Д.Т. Грушковська, ас. М.М. Заяць, ас. А.Я. Коваль, ас. Х.І. Макух, ас. Ю.С. Настюха, ас. О.М. Непийвода, ас. Т.Б. Ривак, ас. С.Є. Прокіп, ас. І.Л. Чухрай, ас. Р.А. Чайківський, ас. Т.М. Федоришин, ас. О.А. Федушак Головуючі – Горілик Дмитро, Лескова Анна ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК ТА ФІНАНСОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ З ПИТАНЬ ОПОДАТКУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ Бабець Маріанна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки у фармації В.о. завідувача кафедри - проф. Б.П. Громовик Науковий керівник - доц. О.М. Корнієнко Актуальність: Указом Президента України шляхом реорганізації Державної митної служби та Державної податкової служби утворено Міністерство доходів і зборів України. На новостворене Міністерство також покладено функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Мета: Дослідити особливості податкових перевірок та види фінансової відповідальності суб’єктів господарювання за порушення законів з питань оподаткування діяльності. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження був Закон України «Про Податковий кодекс України», нормативні акти та коментарі Державної Податкової адміністрації (ДПА). Застосовано метод інформаційного пошуку. Результати: Податкові перевірки поділяють за обсягом контрольованих дій на камеральні, документальні та фактичні. Принциповими ознаками камеральної перевірки є проведення її у приміщенні ДПА та наявність як підстав даних, що містяться в податкових деклараціях (розрахунках) платника податку. Документальні перевірки залежать від періодичності проведення (планові або позапланові) та місця проведення (виїзні і невиїзні). Вони проводяться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також податкової інформації за результатами перевірок інших платників податків. Фактичні перевірки здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків або розташування об’єктів його права власності. Перевіряють дотримання суб’єктами господарювання порядку здійснення вичерпного переліку видів діяльності та операцій, зокрема розрахункові та касові операції, наявність ліцензій, патентів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин, здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. За порушення законів з питань оподаткування до суб’єктів господарювання застосовуються фінансова відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Зокрема, за порушення встановленого порядку взяття на облік та внесення змін при реєстрації в органахДПА, а також неподання або подання з порушенням встановлених строків, не у повному обсязі, з недостовірними

201

відомостями чи з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку передбачено накладання штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 грн., на юридичних осіб - 510 грн., за ті ж дії повторно протягом року - штраф 1020 грн. За порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків передбачено штраф у розмірі 340 грн. та 10% суми усіх операцій на рахунку. Висновоки: Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених законодавством податків та зборів контролюється за допомогою податкових перевірок та жорсткою системою штрафів. КЛІНІКО-ФАРМАЦЕВТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ТОПІЧНИХ ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДІВ У РЕАЛЬНІЙ КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ Древецька Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри –проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. О.Ю. Городнича Науковий консультант – ас. Т.Б. Ривак Актуальність: Однією з фармакотерапевтичних (ФТ) груп лікарських засобів (ЛЗ), що широко застосовуються у дерматологічній практиці, є топічні глюкокортикостероїди (ТГКС). Наявність субстанцій ТГКС різної активності, широкий асортимент їх лікових форм (ЛФ) на фармацевтичному ринку, застосування ТГКС пацієнтами із супутньою патологією, а також впровадження принципів доказової медицини визначили актуальність та мету нашого дослідження. Мета: Оцінити раціональність застосуванняТГКСуреальній клінічній практиці. Матеріали та методи: За спеціально розробленим єдиним протоколом проведено анкетне опитування 38-ми відвідувачів однієї з аптек м. Львова. Застосовано методи: системного аналізу, аналітичний, статистичний, порівняння та стандартизації. Середнє значення кількісних даних наведене у форматі M±m. Результати: Як засвідчили результати проведеного нами дослідження, ТГКС частіше застосовувались жінками (65,8%), рідше – чоловіками (34,2%). Середній вік пацієнтів склав 36,6±21,1 роки. Встановлено, що ТГКС призначалися для ФТ дерматологічних нозологій, серед яких: екзема – 18,4% випадків, атопічний дерматит – 15,8%, контактний дерматит – 15,8%, висипання нез’ясованої етіології – 13,2%, псоріаз – 7,9% та нейродерміт – 2,6%. Ще 2 респонденти (5,3%) зазначили, що ТГКС застосовувалися для усунення чи корекції висипань після приймання ЛЗ – ібупрофену та диклофенаку. У розрізі найменувань ТГКС за міжнародною непатентованою назвою, «лідерами» за кількістю призначень виявилися бетаметазон - 23,7% (у всіх випадках комбінований), флуоцинолон та мометазон по 18,4%. Дещо менше пацієнтів застосовували флютиказон та гідрокортизон – по 13,2%, клобетазол – 7,9%. Лише 2-м пацієнтам було призначено тріамцинолон та преднізолон. Призначення ТГКС з урахуванням даних доказової медицини (ДМ), як того вимагає сучасна раціональна ФТ, встановлено у 13-ти випадках, тобто лише 34,2% пацієнтів застосовували ТГКС із доведеною клінічною ефективністю (рівень доказів А, В) при певній дерматологічній патології. Незважаючи на широкий асортимент ЛФ ТГКС на вітчизняному фармацевтичному ринку, 27 (71,1%) пацієнтів застосовували мазь, 10 (26,3%) – крем і лише 1 хворий (2,6%) – лосьйон. З метою вивчення раціональності застосування ТГКС при супутній патології було встановлено, що 52,6% пацієнтів мали щонайменше ще 1 захворювання інших органів та систем. Найчастіше йшлося про гастрит (40%) та артеріальну гіпертензію (40%). Серед інших хвороб зустрічалися глаукома, вазомоторний риніт та вегето-судинна дистонія.

202

Більшість опитаних (92,1%) зазначили, що застосовували ТГКС у минулому. У 5-ти із них виникали побічні реакції, що проявлялися печінням (n=2), свербежем (n=1), еритемою (n=1) та набряком (n=1) шкіри. Висновки: Результати проведеного нами дослідження засвідчили про необхідність надання рекомендацій щодо раціонального застосування ТГКС, зокрема стосовно призначення ЛЗ із позицій ДМ, врахування наявності супутньої патології у пацієнтів, коректності застосування ЛФ ТГКС тощо. ФАРМАЦЕВТИЧНА СКЛАДОВА ПРОБІОТИКОТЕРАПІЇ ДІТЕЙ Ключак Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації В.о.завідувача кафедри – проф. Б.П.Громовик Науковий керівник - ас. І.Л.Чухрай Актуальність: Відомо, що нормальна мікрофлора кишечника приймає участь в розщепленні білків, жирів і вуглеводів, створює умови для оптимального протікання процесів травлення, приймає участь в дозріванні клітин імунної системи, що забезпечує посилення захисних властивостей організму організму. Сьогодні вітчизняний фармацевтичний ринок пропонує широкий спектр лікарських засобів та спеціальних харчових продуктів, які сприяють нормалізації мікробіоценозу кишечника, тому перед лікарями-педіатрами стоїть завдання не тільки систематизувати фармацевтичну інформацію про ці препарати, але і застосувати її з найбільшою користю для пацієнта. Мета: Аналіз та систематизація даних про лікарські засоби та спеціальні харчові продукти, що використовуються для корекції складу кишкової мікрофлори. Проведення анкетного опитування лікарів-педіатрів з метою вивчення їх ставлення до призначення про- та пребіотиків. Матеріали та методи: Державний реєстр лікарських засобів та спеціальних харчових продуктів, довідкові матеріали, анкета. У процесі дослідження використовувались методи інформаційного пошуку, анкетування та узагальнення даних. Результати: В Україні станом на 1 січня 2013 року зареєстровано 46 лікарських засобів-пробіотиків та 12 пребіотиків, 66 спеціальних харчових продуктів, що вміщують пробіотики. Як свідчать численні наукові дослідження, застосування пробіотиків має бути диференційованим залежно від віку дітей, наявності тих чи інших захворювань. Наприклад, дітям з алергічними станами рекомендовані препарати, які містять l.plantarum, а саме: лактобактерин сухий, лактовіт форте. В результаті проведеного анкетного опитування встановлено, що, на думку педіатрів, основними причинами кишкового дисбактеріозу є приймання лікарських засобів (антибіотиків, сульфаніламідів) та захворювання шлунково-кишкового тракту. Майже 90% опитаних при лікуванні кишкового дисбактеріозу надають перевагу пробіотикам – препаратам, в склад яких входять представники нормальної мікрофлори людини, інші призначають пребіотики - препарати, які селективно стимулюють ріст і посилюють метаболічні процеси нормальної мікрофлори. Близько 65% лікарів вважають оптимальним приймати пробіотики тільки на час лікування антибіотиками. Хоча, пробіотики рекомендовано приймати курсами 20-30 днів після прийому антибіотиків, а антибіотикорезистентні форми можна приймати на фоні антибіотикотерапії. При виборі пробіотика педіатри найчастіше керуються складом і формою випуску (по 40% опитаних) та майже не надають значення формі реєстрації (лікарський засіб чи спеціальний харчовий продукт) та умові зберігання. Препаратами вибору педіатрів були пробіотики: ентерожерміна, лінекс форте, лактовіт форте, ентерол, лацидофіл та лаціум, пребіотики - препарати лактулози та хілак форте. Висновок: Проаналізований арсенал препаратів для лікування кишкових дисбіозів. В результаті проведеного анкетного опитування була встановлена ступінь обізнаності лікарів-педіатрів з

203

принципами пробіотикотерапії та встановлені лікарські засоби з групи про- та пребіотиків, яким надають перевагу респонденти. КЛІНІКО–ФАРМАЦЕВТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПОХІДНИХ ІМІДАЗОЛУ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО АПЕНДИЦИТУ Коштура Анюта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри –проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник: ас. О.А. Федущак Науковий консультант - ас. Т.М. Федоришин Актуальність: Проблема профілактики та лікування гострого апендициту (ГА), незважаючи на численні спроби її вирішення, і надалі залишається актуальною. В Україні захворюваність на ГА становить 20,7 на 10 тис. населення і займає чільне місце в структурі хворих хірургічних стаціонарів. Незважаючи на відносно невисоку летальність при ГА, летальність при його ускладненнях становить 6-35%. Виникнення ускладнень ГА у 40-95% випадків спричинене полімікробною асоціацією аеробної грам-негативної та неклостридіальної анаеробної кишкової флори. Принципи профілактики та лікування вогнищ анаеробної інфекції розроблені недостатньо і не завжди патогенетично обґрунтовані. Мета: Вивчення та аналіз клініко-фармацевтичних підходів до застосування похідних імідазолу для лікування ГА та профілактики його ускладнень. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були: листки лікарських призначень (ЛЛП) (n=105) стаціонарних хворих з діагнозом ГА хірургічного відділення однієї із лікарень м. Львова за 1-і півріччя 2009 та 2012 рр.; інструкції для медичного застосування лікарських засобів (ЛЗ) (n=38); Наказ МОЗ України від 02.04.2010 № 297 "Про затвердження стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги зі спеціальності «Хірургія». Застосовано методи: системного підходу, бібліографічний, аналітичний, порівняльний, клініко-фармацевтичний. Результати: Проведено ретроспективний аналіз 105 ЛЛП пацієнтів з діагнозом ГА, у 18 (17 %) з яких у заключному діагнозі як ускладнення було вказано «місцевий перитоніт» або «перитоніт» (П). Встановлено, що частота застосування похідних імідазолу зросла із 53% випадків ГА у 2009 р. до 74% у 2012 р. Тривалість стаціонарного лікування хворих із неускладненою формою ГА при лікуванні ЛЗ похідними імідазолу становила 9,3 дня, тоді як без їх застосування – 9,6 дня. У 2009 р. виникнення П супроводжувало 21% випадків ГА, а у 2012 році – 10%, крім того середня тривалість стаціонарного лікування зменшилась із 13,5 до 12 днів відповідно, що, на нашу думку, може бути пов’язане із частішим застосуванням ЛЗ похідних імідазолу. У розрізі однієї фармакотерапевтичної (ФТ) групи «Антибактерійні засоби. Похідні імідазолу» (J01XD), із чотирьох найменувань міжнародних непатентованих назв, представлених на фармацевтичному ринку України, у ЛЛП зустрічались дві (метронідазол та орнідазол), а із 38 торгових назв – лише 5 у двох лікових формах. Інструкціями до медичного застосування ЛЗ цієї групи передбачено, окрім лікування, профілактика післяопераційних інфекційних загострень, спричинених анаеробною флорою, проте таке їх застосування не прописано в клінічних протоколах надання медичної допомоги при ГА. Висновки: Результати проведеного аналізу засвідчують актуальність та необхідність подальших досліджень з приводу використання ЛЗ похідних імідазолу у хірургічній практиці. Нормативно-правові, клінічні та фармацевтичні підходи до фармакотерапії похідними імідазолу потребують уніфікації, стандартизації та повинні бути адаптованими до реальної клінічної ситуації. Професійна діяльність провізора, клінічного провізора може суттєво вплинути на якість надання медичної допомоги та покращення якості життя пацієнта.

204

ПРИНЦИПИ СИСТЕМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ЖИВЛЕННЯ ПАЦІЄНТІВ Мартиняк Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри –проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник - доц. О.І. Лопатинська Науковий консультант - ас. Т.М. Федоришин Актуальність: У період, коли природний шлях поповнення організму основними поживними речовинами неможливий чи максимально обмежений (критичні стани, післяопераційний період тощо), у комплексі лікувальних заходів особливого значення набуває парентеральне живлення (ПЖ), яке є обов’язковим стандартним компонентом інтенсивного лікування та підвищує ефективність спеціальних заходів. Важливим фактором, що зумовлює з економічної точки зору збільшення витрат, а з медичної − ускладнень, є нераціональне та неадекватне призначення і проведення ПЖ. Це обґрунтовує актуальність та важливість проблеми індивідуалізації процедури корекції метаболічних порушень шляхом раціонального застосуванням лікарських засобів для парентерального живлення (ЛЗПЖ). Мета: метою дослідження було вивчення реальної клінічної практики ПЖ та обґрунтування можливих напрямків індивідуалізації цього процесу. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були алгоритми проведення ПЖ (80 клінічних випадків), а також інформаційний масив про раціональне використання ЛЗПЖ. У дослідженні використано методи бібліографічного, аналітичного, системного, структурно-логічного аналізу. Результати: Встановлено, що програма ПЖ повинна включати низку взаємопов’язаних етапів. Зокрема: 1) визначення показань до проведення нутріційної підтримки, зокрема ПЖ, а також виключення можливих протипоказань; 2) визначення метаболічних потреб організму; 3) вибір певного ЛЗПЖ або окремих компонентів, при цьому слід зазначити, що однією із вимог до ПЖ є адекватність щодо дотримання збалансованості всіх незамінних та замінних макро- й мікронутрієнтів з урахуванням реальних нутріційних потреб пацієнта; поживні суміші повинні містити всі компоненти, що отримує хворий при природному харчуванні (зокрема, вода, білки, вуглеводи, ліпіди, вітаміни, макро- та мікроелементи); 4) вибір режиму (цілодобовий режим, циклічний режим, продовжена інфузія) та правил проведення ПЖ (швидкість введення, поєднання компонентів, місце введення тощо); 5) реалізація власне процедури ПЖ; 6) моніторинг ПЖ та попередження розвитку ускладнень. Результати проведених досліджень засвідчили, що в умовах реальної клінічної практики майже у 60% випадків індивідуалізація ПЖ не здійснюється або реалізується лише частково на окремих етапах. При цьому ЛЗПЖ призначаються пацієнтам за стандартними схемами, що не передбачені стандартами надання медичної допомоги пацієнтам із певними патологіями, та не враховують індивідуальних особливостей пацієнтів, які перебувають у критичних станах. Результатом такої тактики проведення ПЖ є виникнення ускладнень, ліко-пов’язаних проблем, які мають не лише медичне, але й соціально-економічне значення. Висновок: 1. Встановлено, що досягнення високого рівня ефективності та безпечності заходів ПЖ може бути реалізоване лише через індивідуалізований підхід до проведення самої процедури. 2. У результаті роботи опрацьовано структуро-логічну схему проведення нутріційної підтримки при використанні ПЖ, яка передбачає індивідуалізацію процедури на кожному етапі. 3. Разом із тим, активне залучення клінічного провізора до проведення ПЖ (як у ролі консультанта з ЛЗПЖ, так і активного учасника процесу) сприятиме індивідуалізації технології та дасть можливість підвищити ефективність, безпеку та якість інтенсивної терапії.

205

СУЧАСНИЙ СТАН ЗАСТОСУВАННЯ АНТИБАКТЕРІЙНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ПРИ ХОЛЕЦИСТИТІ Плитус Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри - проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник - ас. Ю.С. Настюха Консультант - доц. А.Л. Федущак Актуальність: Антибактерійні (АБ) лікарські засоби (ЛЗ) займають важливе місце у фармакотерапії (ФТ) різних захворювань, їх призначають 25-35% усіх госпіталізованих пацієнтів. Однак, нераціональне використання АБ ЛЗ спричинює ріст резистентності мікроорганізмів, що призводить до зниження ефективності антибіотикопрофілактики та антибіотикотерапії (АбТ), збільшення тривалості госпіталізації пацієнтів та підвищення витрат на ФТ, зокрема гострого холециститу, що за частотою займає 1-ше місце серед абдомінальних хірургічних захворювань. На нашу думку, важливим є встановлення сучасного стану використання АБ ЛЗ при холециститі з огляду на практику АбТ цього захворювання у минулому, що і визначило мету нашого дослідження. Мета: проведення клінічним провізором (КП) порівняльної оцінки використання АБ ЛЗ у пацієнтів із холециститом у 1989 та 2012 рр. Матеріали та методи: Предмет дослідження: застосування АБ ЛЗ при холециститі. Об’єкти досліджень: 34 медичні карти стаціонарних хворих (МКСХ) за період січень-березень 1989 р., 32 МКСХ за період січень-березень 2012 р. Використано методи: системного підходу, бібліографічний, клініко-фармацевтичного та порівняльного аналізу. Результати: Проведення КП порівняльної оцінки листків лікарських призначень (ЛЛП) у 1989 та 2012 рр. дозволило встановити, що частота застосування АбТ у пацієнтів із холециститом збільшилась із 50% до 84% випадків. Середня кількість усіх призначених одному пацієнту ЛЗ зменшилась із 11 до 9, проте середня кількість АБ ЛЗ для проведення АбТ зросла із 1,2 до 1,5, а частка АБ ЛЗ серед усіх застосованих ліків збільшилась із 7% до 18%. Відповідно до отриманих результатів у 1989 р. у 82% випадків для проведення АбТ застосовували 1 ЛЗ, у 18% – 2 ЛЗ, проте у 2012 р. частка ЛЛП, де було прописано 1 АБ ЛЗ зменшилася до 55%, частка випадків одночасного застосування 2-х АБ ЛЗ зросла до 41%, а у 4% випадків пацієнти отримували 3 АБ ЛЗ. У 1989 р. для проведення АбТ застосовували пеніциліни та аміноглікозиди, натомість, у 2012 р. з цією метою призначали цефалоспорини, фторхінолони та похідні імідазолу, що свідчить про зміну номенклатури призначуваних АБ ЛЗ, вірогідно внаслідок розвитку резистентності до них збудників. Висновоки: Результати проведеного аналізу засвідчили, що у 2012 р. порівняно з 1989 р., частота проведення АбТ при холециститі збільшилась (з 50% до 84%), частка АБ ЛЗ серед інших призначень зросла (з 7% до 18%) та змінилася номенклатура застосовуваних АБ ліків, що, враховуючи проблему росту антибіотикорезистентності, підтверджує актуальність питань підвищення раціональності застосування цих ліків, зокрема шляхом практичної діяльності КП.

206

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ Романчук Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки у фармації В.о. завідувача кафедри –проф. Б.П. Громовик Науковий керівник - доц. О.М. Корнієнко Актуальність: Аналіз літературних данихпоказує, щочастота призначення протимікробних засобів у терапії оториноларингологічних захворювань сягає в поліклініках 65–85%, в стаціонарах - 98%, хоча необхідна лише у 6–8% випадків. Протікання даної групи захворювань залежить від того, на якому етапі розпочато лікування. При перших симптомах захворювань ефективним є застосування засобів рослинного походження, які не пригнічують стан імунної системи організму. Мета: Експертна оцінка лікарських засобів, які застосовуються у терапії основних груп ЛОР-захворювань. Матеріали та методи: Об’єктом дослідження був арсенал лікарських засобів для оториноларингологічної практики. З метою збору первинної інформації та оцінки синтетичних протимікробних лікарських засобів у порівнянні з препаратами рослинного походження проведено опитування 20 експертів за допомогою опрацьованої нами анкети. Результати: Анкета експерта включала дві частини – ознайомчу та експериментальну. В ознайомчій частині містилися питання, що дозволяли з’ясувати професійні дані експерта (освіту, наявність кваліфікаційної категорії, стаж роботи за спеціальністю, джерела інформації тощо). Близько третини експертів були сімейними лікарями (35%), дещо менше – дільничими педіатрами та медсестрами (по 20%), оториноларингологами та хірургами (по 10%), лікарями-інфекціоністами (5%). Характерним для більшості експертів була наявність першої або вищої кваліфікаційної категорії (40% та 35% відповідно) та стажу роботи понад двадцять та від 5 до 20 років (50% та 45% відповідно). Інформацію про засоби для лікування ЛОР-захворювань більшість з них отримували на конференціях від медичних та торгових представників (90%), з інтернету та спеціалізованої літератури (75% та 70% відповідно). На власний досвід, узагальнення та інтуїцію посилалися 40% опитаних нами експертів. Для порівняльного аналізу синтетичних протимікробних засобів та препаратів рослинного походження з арсеналу лікарських засобів, які застосовуються у ЛОР-практиці, було відібрано ліки, яким найбільше довіряють пересічні споживачі. В результаті проведеного раніше дослідження встановлено, що для лікування захворюваннь вуха найчастіше застосовувались софрадекс та настойка лілії, носа – нок-спрей та синупрет, горла – біопарокс та хлорофіліпт (для зрошування або полоскання), стрепсилс і тонзилотрен (для смоктання) . Експериментальна частина анкети передбачала оцінювання відібраних лікарських засобів за наступними критеріями: інформованість, частота рекомендацій для лікування, ефективність та частота виникнення алергічних реакцій. Встановлено, що усі експерти при лікуванні захворювань вуха рекомендують софрадекс, горла - біопарокс та стрепсилс (60% та 85% експертів відповідно), носа - синупрет (60%). Висновок: Проведені дослідження підтверджують літературні дані про те, що лікарі та медсестри використовують для лікування оториноларингологічних захворювань протимікробні засоби значно частіше, ніж засоби рослинного походження.

207

КЛІНІКО-ФАРМАЦЕВТИЧНІ ТА ФАРМАКОЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАЦІОНАРНОГО ЛІКУВАННЯ УСКЛАДНЕНЬ ГРИПУ А/Н1N1 КАЛІФОРНІЯ Свередюк Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник - доц. А.Л. Федущак Актуальність: Значна частота важких легеневих ускладнень грипу, спричиненого вірусом А/Н1N1 Каліфорнія, восени 2009 р. та висока летальність засвідчують важливість досліджень різних аспектів лікувальної тактики та фармакотерапії (ФТ) при цих захворюваннях. Несприятливі результати лікування на перших етапах епідемічного процесу, велика затратність ФТ та ймовірність подібних спалахів респіраторних вірусних інфекцій визначають актуальність досліджень ефективності та раціональності ФТ підходів при стаціонарному лікуванні легеневих ускладнень. Мета: метою досліджень був клініко-фармацевтичний та фармакоекономічний (ФЕ) аналіз ФТ грипу А/Н1N1, ускладненого пневмонією, у листопаді-грудні 2009 р. Матеріали та методи: Об’єктом досліджень були карти лікарських призначень стаціонарних хворих одного із терапевтичних відділень закладу охорони здоров’я м. Львова, клінічні протоколи (КП) надання медичної допомоги (МД) у випадках пневмонії, спричиненої грипом А/Н1N1, та інструкції для медичного застосування лікарських засобів (ІМЗЛЗ). Для статистичного опрацювання виділено 3 клініко-статистичні групи (КСГ) за ознакою часу виписки із стаціонару: виписані у жовтні 2009 р. (до початку епідемії) – КСГ-1 (контрольна), виписані в листопаді (КСГ-2) та грудні (КСГ-3). Застосовано методи: інформаційного пошуку, системного, ретроспективного, клініко-фармацевтичного, порівняльного ФЕ аналізу, наукового узагальнення. Результати: Встановлено, що важкий і не типовий для попередніх епідемій перебіг грипу А/Н1N1 вимагав нових підходів у лікуванні легеневих ускладнень. Опрацьовані попередньо стандарти МД при цьому виявились не достатньо ефективними. З набуттям клінічного та організаційного досвіду лікування змінилися підходи до ФТ, що дало можливість значно покращати її ефективність та невідкладно опрацювати інші стандарти МД. Однак, результати проведеного нами аналізу лікарських призначень у реальних клінічних умовах засвідчив як недотримання вимог КП, так і не завжди раціональну ФТ, що мало вплив на ФЕ показники. Встановлено, що тривалість ФТ, переліки застосовуваних ЛЗ, зокрема антибіотиків, у КСГ-1 та КСГ-2 були більшими, ніж при лікуванні нозокоміальних пневмоній у до епідемічний період. Більш раціональною була ФТ пацієнтів із КСГ-3. Результати проведеного ФЕ аналізу засвідчили як високу вартість ФТ вірусних пневмоній у порівнянні із контрольною групою, так і не завжди коректне та раціональне призначення деяких ліків, у т.ч. щодо відповідності призначень КП та ІМЗЛ. Це, на нашу думку, було зумовлено напруженістю ситуації в нових клінічних обставинах, відсутністю досвіду, недосконалістю попередньо впроваджених стандартів МД при такій патології, обмеженістю достовірної інформації та даних доказової медицини щодо ФТ підходів. Висновки: 1. Фармакотерапія легеневих ускладнень грипу А/Н1N1 на перших етапах епідемії здійснювалася безсистемно, нераціонально, що зумовило її недостатню ефективність та затратність. 2. Набутий організаційний та клінічний досвід ліквідації епідемії грипу А/Н1N1 2009-10 рр. засвідчив необхідність корекції ФТ складової чинних стандартів МД на засадах доказової медицини, фармацевтичної опіки та безпосередньої участі фахівця з клінічної фармації – клінічного провізора, у лікувальному процесі, особливо – при «нештатних» клінічних та епідемічних ситуаціях.

208

КЛІНІКО-ФАРМАЦЕВТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ НЕСТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У ГЕРІАТРІЇ Скрип Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри –проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. Т.Б. Ривак Науковий консультант – ас. О.Ю. Городнича Актуальність: У США близько 55% медикаментозних помилок, допускаються стосовно пацієнтів похилого віку. Із 192,5-ти тисяч цих помилок, лише ½ вдалося попередити, 514 – вимагали подовження терміну госпіталізації хворих, 47 – реанімаційних заходів, а 20 – призвели до смерті пацієнтів. У міру старіння ризик розвитку гастропатій, спричинених застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЗ), зростає на 4 % щорічно. Частка таких пацієнтів у віці старше 60 років сягає 70 %. У хворих старшої вікової категорії від лікових ускладнень виникає близько 90 % випадків смерті. Мета: Оцінити раціональність застосування НПЗЗ у пацієнтів похилого віку. Матеріли та методи: Листки лікарських призначень (ЛЛП), Державний формуляр лікарських засобів (ЛЗ) (Випуск 4), контролер лікових взаємодій (ЛВ) (drug interaction checker, http:www.medscape.com). Методи: системного аналізу, бібліографічний, сучасного інформаційного пошуку, клініко-фармацевтичний, клініко-фармакологічний. Результати: Ретроспективно проаналізовано 25 ЛЛП пацієнтів травматологічного профілю одного із закладів охорони здоров’я м. Львова, у яких діагностовано наступні захворювання: основні – переломи, вивихи, остеохондрози, остеоартрози та супутні –атеросклероз, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, цукровий діабет, бронхіальна астма тощо. Середній вік пацієнтів – 75,3 р., із них 28% чол. і 72% – жін.; середня кількість застосованих ЛЗ – 5,7; середня кількість ліко-пов’язаних проблем (DRP) – 11,1. Загалом 25-ти аналізованим пацієнтам було призначено 142 ЛЗ, із них, 47% – склали НПЗЗ та антикоагулянти – 15%. Серед виявлених 278 DRP, найбільшу частку склали ЛВ – 63%; технічні проблеми – 17%; проблеми вибору ЛЗ – 15% та проблеми дозування – 5%. За результатами проведеного нами розподілу виявлених ЛВ за ступенем їх безпечності, встановлено, що значні ЛВ склали 44%; 35% – незначні ЛВ та 21% – серйозні ЛВ. До серйозних (життєво небезпечних) ЛВ належать: диклофенак або мелоксикам із кеторолаком, цефтріаксон або цефоперазон із беміпарином, гепарином чи варфарином; беміпарин або гепарин із варфарином; орнідазол або метронідазол із варфарином; аспірин із кеторолаком; омепразол + дигоксин; аміодарон + дигоксин та флуконазол + варфарин через взаємне посилення токсичності та ризик кровотеч. Загалом у 25 ЛЛП серйозні ЛВ зустрічалися 37 разів. Неналежне дублювання 2 ЛЗ із однієї фармакотерапевтичної (ФТ) групи виявили у 22 випадках. Зокрема, диклофенак і кеторолак, мелоксикам та кеторолак, беміпарин і варфарин, диклофенак та дексакетопрофен, що загрожує розвитком кровотеч і токсичним впливом. Перевищення тривалості застосування ЛЗ виявили у 11 ЛЛП, зокрема у 3 випадках ФТ диклофенаком, кеторолаком та мелоксикамом тривала 14 днів, що значно підвищує ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із віком пацієнтів. У 2 ЛЛП поєднувались проблеми тривалого застосування і дублювання ЛЗ: кетанов + диклоберл протягом 10 днів, кетанов + диклоберл – 7 днів, що є життєво небезпечним. Висновки: Пріоритетними чинниками досягнення раціональності та безпеки ФТ у пацієнтів похилого віку, згідно отриманих результатів дослідження, вважаємо, уникнення поліпрагмазії, серйозних і значних ЛВ та врахування вікових фармакокінетичних змін.

209

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ МАКРОСЕРЕДОВИЩА НА ДІЯЛЬНІСТЬ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ФІРМ Федурця Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації В.о. завідувача кафедри –проф. Б.П. Громовик Науковий керівник - ас. Д.Т. Грушковська Актуальність: Для обрання правильного курсу та прийняття адекватних управлінських рішень організація повинна володіти інформацією щодо тенденцій макросередовища, саме тому питання оцінки впливу цих факторів на діяльність фармацевтичних фірм стає дедалі актуальнішим. Мета: Проаналізувати динаміку розвитку факторів макросередовища та визначити особливості їхнього впливу на фармацевтичний ринок. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були нормативно-правові документи МОЗ, інформаційно-довідкові матеріали. При виконанні роботи використані методи інформаційного пошуку, анкетного опитування, порівняння та аналізу. Результати: На підставі виконаного дослідження сучасних підходів до визначення складу факторів макросередовища і з урахуванням специфіки галузі виокремлено такі складові впливових компонент, економічна, демографічна, екологічна, політико-правова, соціально-культурна, науково-технічна. З метою ранжування факторів макросередовища, нами було проведено опитування студентів щодо вагомості кожного з них. За отриманими результатами, 80% респондентів на перше місце ставлять економічні фактори, 2-ге - політична сфера, 3 і 4 – науково-технологічні і соціо-культурні чинники відповідно. Оскільки успішна діяльність на міжнародному ринку обумовлюється здатністю оцінити і правильно зрозуміти соціально-культурні особливості країни, де фармацевтична компанія прагне здійснювати свою діяльність, нами був зроблений акцент саме на соціо - культурних факторах, що включають соціальні інститути, особливості пануючих у суспільстві традицій, звичок, рівня освіти. Фармацевтичне підприємство для досягнення успіху в ринковому середовищі повинно враховувати зміну таких факторів і орієнтувати свою діяльність на певний рівень культури споживачів, а також позиціонувати свій продукт таким чином, щоб якнайкраще задовольнити потреби цільової групи споживачів. Зокрема, нами було досліджено вплив релігійної складової на розвиток фармацевтичного ринку. Об’єктами дослідження обрали Іслам та Іудаїзм, як представники найбільш контрастних віросповідань. Провели анкетне опитування студентів 5 курсу фармацевтичного факультету (англомовне відділення), за результатами якого 59% респондентів володіють інформацією про поділ лікарських засобів на «Харам» (Haram-pharmaceuticals) та «Халяль» (Halal-pharmaceuticals), 43% чітко диференціюють ці поняття між собою, і тільки 1,2 % ( всі респонденти є мусульманами) при виборі фармакотерапії віддають перевагу виключно ЛЗ, що є дозволеними до використання згідно Шаріату, тобто, Halal-pharmaceuticals. Встановлено, що частка «Халяль» ЛЗ становить 26% від усієї частки ринку, частка Кошерних ЛЗ (дозволені в Іудаїзмі) становить 13% відповідно. Висновки: Постійний моніторинг і аналізування впливу факторів макросередовища уможливлює розроблення та впровадження заходів для забезпечення стійкої позиції і конкурентоспроможності фармацевтичних фірм на ринку.

210

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ВАГІТНИХ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ АНКЕТНОГО ОПИТУВАННЯ Цапик Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник - ас. Х.І. Макух Актуальність: За даними проведених міжнародних соціологічних досліджень 80% жінок приймають лікарські засоби (ЛЗ) під час вагітності. Часто призначення ЛЗ здійснюється без урахування особливостей, пов’язаних із вагітністю чи лактацією. У рамках виконання інструктивних галузевих документів «Репродуктивнездоров’янаціїнаперіоддо 2015 року» в Україні особлива увага приділяється питанням надання медичної (фармацевтичної) допомоги вагітним та новонародженим, раціонального застосування ЛЗ, у тому числі у перинатології. Мета: Вивчити думку пацієнток щодо безпеки застосування ЛЗ під час вагітності. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження стали 60 анкет вагітних пацієнток. Використано методи: системного аналізу, аналітико-порівняльний, соціологічний (анкетно-опитувальний). Результати: Дослідження проводилося за єдиним спеціально розробленим протоколом. Використано стандартизований алгоритм анонімного анкетного опитування, що дозволило досягнути рівності умов дослідження в межах групи. Вік респондентів 16-40 років. Термін гестації на момент включення в дослідження становив 8-38 тижнів. На обліку в жіночій консультації перебували всі вагітні. Встановлено, що переважна більшість (90%) вагітних застосовує ЛЗ. Зокрема, 38,9% жінок вживали виключно вітаміни та мінерали, 30% – рослинні ЛЗ, 11% – ЛЗ заліза, 10% – гормональні ЛЗ, 3,7% – ЛЗ йоду, при цьому, 11,1% вагітних приймали більше 5 ЛЗ одночасно. Результати опитування засвідчили, що у 38% вагітних наявні супутні екстрагенітальні захворювання: анемія – 60,9%, сечовивідних шляхів – 17,6%, серцево-судинні – 17,4%, шлунково-кишкові – 8,7%, ендокринної системи та органів дихання по 4,3% – відповідно. Переважна більшість вагітних (88,9%) застосовує ЛЗ за рекомендацією лікаря, 7,4% – за рекомендацією провізора (фармацевта) та 3,7% – самостійно, керуючись інструкцією для медичного застосування ЛЗ (ІМЗ). Проте, лише 72,2% жінок зазначають, що отримали від лікаря всю необхідну інформацію щодо безпеки застосування ЛЗ під час вагітності, 24,1% – частково, лише відповіді на їх запитання, 3,7% – жодна інформація не надавалась. Лише 14,8% жінок при відпуску ЛЗ із аптеки отримали належну фармацевтичну опіку, 72,2% вагітним відпустили ЛЗ без жодних рекомендацій щодо їх раціонального застосування, 13% – запитували про те, що їх цікавило. Лише 75,9% жінок мають інформацію щодо безпеки застосування ЛЗ під час вагітності, у 24,1% вагітних таких даних не має, при цьому, 75% вагітних потребують додаткових відомостей у цьому ракурсі. Переважна більшість вагітних (80%) хотіли б отримати цю інформацію від лікаря, 13,3% – у вигляді пам’ятки пацієнтові, 6,7% – від провізора (фармацевта), 8,9% – достатньо інформації з ІМЗ ЛЗ. Висновки: За результатами дослідження встановлено, що 90% жінок застосовують ЛЗ під час вагітності, з них 11,1% – вживають більше 5 ЛЗ одночасно, що свідчить про наявність проблеми нераціонального застосування ЛЗ та потенційно зумовлює ризик для здоров’я не лише вагітної, але і плоду. Вважаємо, що одним із шляхів раціоналізації фармакотерапії у перинатології є розробка та впровадження клінічним провізором (провізором) елементів фармацевтичної опіки скерованої як на лікаря, так і на пацієнток.

211

СЕКЦІЯ ТЕХНОЛОГІЇ ЛІКІВ І ФАРМАКОГНОЗІЇ

Лекційна аудиторія НВА (4 поверх) Четвер, 18.04.2013р., 13:30

Наукова рада – проф. В.О. Антонюк, проф. Н.М. Воробець, проф. Т.Г. Калинюк, доц. Л.В. Бензель, доц. С.Б. Білоус, доц. К.Ф. Ващенко, доц. Н.І. Гудзь, доц. Р.Є. Дармограй, доц. О.М. Черпак, доц. Н.В. Шаповалова, доц. О.В. Якимів, ас. І.Л. Бензель, ас. Д.М. Голейко, ас. Р.М. Лисюк, ас. Ю.О. Луценко, ас. О.В. Рибак, ас. О.Є. Струс, ас. О.Я. Цаль, ст. викл. Р.М. Федін Головуючі – Дида Ірина, Король Інна ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО СКЛАДУ І ТЕХНОЛОГІЇ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФІТОГЕЛЮ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОРГАНОЛЕПТИЧНИХ, ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ, АНАЛІТИЧНИХ, БІОФАРМАЦЕВТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Борис Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – ст. викл. Р.М. Федін Актуальність: Профілактика і лікування пародонтиту є актуальною проблемою стоматології, яка потребує постійного пошуку нових та вдосконалення існуючих лікарських засобів. Серед різних лікарських засобів все частіше використовуються фітопрепарати, яким властиві висока біологічна доступність, низька токсичність, відсутність лікарської залежності. Незначна кількість зареєстрованих в Україні, фітопрепаратів у формі гелів стали основною передумовою його створення. Мета: Розробити склад і технологію комбінованого гелю з сухими ліофілізованими рослинними екстрактами для лікування та профілактики пародонтиту. Матеріали та методи: В якості лікарських речовин гелю, вибрано сухі ліофілізовані екстракти скумпії звичайної, бадану товстолистого, конюшини лучної з високим вмістом біологічно активних речовин, які однак здатні частково відволожуватися на повітрі. Для усунення цього недоліку нами запропоновано стабільну м`яку лікарську форму – гель. Як гелеутворювачі досліджувались гідрофільні основи – карбопол, аеросил, похідні целюлози (карбоксиметилцелюлоза, метилцелю- лоза, натрійкарбоксиметилцелюлоза), і допоміжні речовини – пропіленгліколь, макрогол-400, гліцерин та інші. Вивчення органолептичних та фізико-хімічних властивостей, зокрема зовнішнього вигляду, консистенції, однорідності, значення рН середовища, стабільності в процесі зберігання протягом 12 місяців при температурі 20-25ºС, дозволило вибрати найстабільніші гелі на основі натрійкарбоксиметилцелюлози і метилцелюлози. Остаточний вибір гелю з вищою фармацевтичною доступністю зроблено на підставі біофармацевтичних досліджень, проведених методом дифузії в агарові пластинки протягом 10 годин. Результати: Запроведеним аналізом органолептичних, фізико-хімічних, аналітичних, біофармацевтичних досліджень експериментальних гелів встановлено, що найбільш стабільним виявився гель на основі метилцелюлози до складу якого входять: сухі ліофілізовані екстракти скумпії звичайної, бадану товстолистого, конюшини лучної (по 1,0), мірамістин (0,5), пропіленгліколь (10,0), метилцелюлоза (4,0), вода очищена (до 100,0). Для цього гелю опрацьовано раціональну технологію виготовлення в лабораторних умовах, яка полягає в наступному: розраховані кількості порошків мірамістину, сухих ліофілізованих екстрактів скумпії звичайної, бадану товстолистого, конюшини лучної розтирають кожен окремо до розмірів частинок 0,16 мм, а потім змішують. Наважку метилцелюлози вносять у воду очищену, попередньо нагріту до температури 90-100оС. Склянку з цією сумішшю охолоджують під

212

проточною водою, при перемішуванні до повного розчинення. В одержаний розчин додають пропіленгліколь, суміш розтертих порошків і гомогенізують 5-7 хвилин до утворення однорідного гелю світло-коричневого кольору. Стабільність гелю підтверджується якісним і кількісним аналізом лікарських та допоміжних речовин протягом 12 місяців зберігання за кімнатної температури. Висновки: Таким чином, вибрано оптимальний склад, технологію, методи якісного та кількісного аналізу складників гелю, що відповідає вимогам ДФ України за органолептичними, фізико-хімічними, аналітичними показниками, а також підтверджується біофармацевтичними дослідженнями. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЙОНІВ КАЛЬЦІЮ ТА МАГНІЮ В ПЕРИТОНЕАЛЬНИХ ДІАЛІЗНИХ РОЗЧИНАХ Граблюк Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник - доц. Н.І.Гудзь Актуальність: Розчини для перитонеального діалізу (ПД) за своїм електролітним складом подібні до плазми крові і вміщують йони кальцію та магнію у концентрації 0-2,5 і 0,25-1,5 ммоль/л відповідно. При хімічному якісному макроаналізі і напівмікроаналізі солей кальцію та магнію використовують специфічні та селективні аналітичні реакції, внаслідок проходження яких утворюються осади або забарвлені сполуки. Особливістю ідентифікації компонентів у розчинах для ПД є те, що їх компоненти знаходяться у малих кількостях і заважають виявленню один одного. Мета: метою наших досліджень було адаптувати фармакопейну реакцію ідентифікації кальцію та розробити реакцію ідентифікації іонів магнію за допомогою магнезону ІІ для виявлення цих іонів у розчинах для ПД. Матеріали та методи: У роботі використовувалися якісні хімічні методи аналізу. Як матеріали використовувалися модельні розчини, які вміщували всі компоненти, що і досліджуваний розчин для ПД і розчини, які вміщували всі компоненти, що і досліджуваний розчин для ПД, за винятком іонів кальцію або магнію. Результати: Національна частина статті Державної фармакопеї України 2.3.1 «Реакції ідентифікації на йони та функціональні групи» пропонує метод ідентифікації йонів кальцію у кількості 2-20 мг шляхом осадження йонів кальцію за допомогою амонію оксалату у вигляді малорозчинної сполуки кальцію оксалату. Для виявлення йонів магнію пропонується метод осадження йонів магнію у формі динатрію амонію фосфату. Остання реакція є неспецифічною для магнію у присутності кальцію, оскільки в першу чергу утворюються нерозчинні фосфати кальцію. Нами були проведені експериментальні дослідження, скеровані на збільшення концентрації аналізуючих компонентів у пробі та забезпечення специфічності запропонованих реакцій. У результаті проведених досліджень була розроблена методика виявлення йонів кальцію у розчині для ПД з вмістом йонів кальцію 1,75 ммоль/л (або 0,07 мг/мл): 40 мл препарату випаровують до об’єму не більше 4 мл і не менше 2,6 мл, додають 1 мл розчину 40 г/л натрію оксалату; відразу утворюється каламуть білого кольору, яка протягом 8 хв перетворюється в білий осад. За даних умов йони магнію не заважають виявленню кальцію, оскільки йони магнію в присутності амонію та натрію оксалату не осаджуються, що було підтверджено експериментальними дослідженнями. Для виявлення йонів магнію за допомогою кольорових реакцій використовуються наступні реагенти: титановий жовтий (забарвлення змінюється з жовтого на рожеве) та магнезони (забарвлення змінюється з червоно-фіолетового на голубе). У фільтраті після відфільтрування кальцію оксалату ідентифікували йони магнію за допомогою реакції з магнезоном ІІ у лужному середовищі, у результаті якої утворюється сполука голубого кольору.

213

Висновки: У результаті проведених досліджень розроблені реакції ідентифікації йонів кальцію та магнію у розчині для перитонеального діалізу з вмістом йонів кальцію 1,75 ммоль/л та іонів магнію 0,5 ммоль/л. ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ КОРЕНІВ І КОРЕНЕВИЩА ПАРИЛА ЗВИЧАЙНОГО – AGRIMONIA EUPATORIA (L.) Гупало Леся Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник - доц.О.М.Черпак Актуальність: Для сучасної медицини є актуальним пошук нових лікарських рослин з антимікробною активністю. Виходячи з цього перспективною лікарською рослинною сировиною є корені і кореневища парила звичайного. Для стандартизації лікарської рослинної сировини необхідно провести її мікроскопічний та фітохімічний аналіз. Мета: Виявити мікроскопічні діагностичні ознаки, провести фітохімічне дослідження, а також дослідити вплив відвару коренів і кореневища парила звичайного на антимікробну активність. Матеріали та методи: Об’єктом дослідження були корені і кореневища парила звичайного зібрані в серпні-вересні у лісовій зоні Буського району Львівської області. Дослідження проводили на свіжому та фіксованому матеріалі загальноприйнятим методом.Виявлення основних груп біологічно-активних речовин ЛРС проведено за допомогою якісних реакцій водних, водно-спиртових та хлористоводневокислих витягів. Для кількісного визначення вмісту суми окиснюваних фенолів у ЛРС застосовано титриметричний метод. Антимікробну активність виконано методом дифузії в агар. Результати: Парило звичайне - Agrimоniaeupatоria (L.) багаторічна трав’яниста рослина родини Розові – Rosaceae, з міцним повзучим, простим або розгалуженим кореневищем. Стебло 30-80 см заввишки, на верхівці розгалужене, опушене жорсткими волосками. Листки чергові непарноперисті білуваті від опушення. Квіти жовті, правильні, запашні, зібрані в колосовидну китицю на верхівці стебла. Плід 1-2 горішок. Цвіте у червні-серпні. Зростає по всій території України у світлих лісах, на узліссях, серед чагарників, на схилах, край доріг. При мікроскопічному дослідженні коренів і кореневища парила звичайного виявлена їх безпучкова анатомічна будова, наявність багатошарової нерівномірнопотовщеної перидерми, клітин-ідіобластів з ромбічними кристалами і друзами кальцію оксалату в паренхімі кори і серцевини, наявність деревної і відсутність луб’яної склеренхіми, наявність простих крохмальних зерен в клітинах паренхіми серцевини. Фітохімічним дослідженням водного, водно-спиртового та хлористоводневого витягів коренів і кореневища парила звичайного встановлено вміст дубильних речовин (конденсованих та гідролізованих), сапонінів, кумаринів. Вміст суми окиснюваних фенолів становить 11,20 %. Встановлено бактерицидну дію відвару коренів і кореневища парила звичайного на музейний штам Stарhуlососсus аureus (грампозитивний) та бактеріостатичну дію – на музейний штам Pseudomonasaeruginosa (грамнегативний), протигрибкова дія відсутня. Висновки: При мікроскопічному дослідженні було встановлено характерні діагностичні ознаки і проведена ідентифікація коренів і кореневищ парила звичайного. Фітохімічним дослідженням коренів і кореневищ парила звичайного встановлено вміст дубильних речовин (конденсованих та гідролізованих), флавоноїдів, сапонінів, кумаринів, а також - кількісний вміст суми окиснюваних фенолів. Виявлено бактерицидну дію відвару коренів і кореневища парила звичайного на грампозитивні штами та бактеріостатичну дію – на грамнегативні штами мікроорганізмів.

214

ПОШУК ПЕРСПЕКТИВНИХ ВИДІВ РОСЛИН ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РИНІТІВ Кисельова Катерина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є.Дармограй Науковий керівник – доц. Н.В.Шаповалова Актуальність: Риніт є одним з найпоширеніших захворювань верхніх дихальних шляхів, який за частотою поступається тільки грипу і вірусним інфекціям. Причиною риніту є зміна реактивності організму під впливом переохолодження, несприятливих умов праці і побуту, на фоні порушення імунного статусу організму. Недолікований гострий риніт часто призводить до важких ускладнень. Тому для комплексної терапії ринітів необхідне використання ефективних та безпечних засобів. Отже, пошук перспективних рослин для лікування ринітів, розробка на їх основі лікувально-профілактичних фітозасобів є актуальним. Мета: Проведення пошуку перспективних лікарських рослин для розробки складу лікувально-профілактичних фітозасобів для лікування ринітів. Матеріали та методи: Об’єктами досліджень були Державний реєстр лікарських засобів, компендіуми, довідниково-інформаційні матеріали, джерела пошукової бази INTERNET, прописи зборів, чаїв, біологічно активні добавки, лікарські засоби. При виконанні роботи використовували методи інформаційного пошуку, порівняння та системного аналізу. Результати: При аналізі було встановлено, що наявні лікарські засоби для лікування ринітів є переважно синтетичного або напівсинтетичного походження. Тому нами було проведено огляд літературних джерел та проаналізовано близько 80 фітотерапевтичних прописів, що застосовуються офіцінальною та народною медициною для лікування ринітів, хімічний склад і фармакологічні властивості понад 100 видів лікарської рослинної сировини та відібрано перспективні види рослин для розробки складу комплексу лікувально-профілактичних фітозасобів при ринітах. Було встановлено, що для досягнення бажаного лікувального ефекту необхідно в складі фітозасобів використовувати лікарські рослини, які мають бактерицидні, бактеріостатичні, протизапальні, антисептичні, полівітамінні властивості (квітки ромашки, трава материнки, корені оману, трава звіробою, бруньки сосни, листки шавлії, трава чебрецю, бруньки тополі, листки евкаліпту, трава фіалки, квітки нагідок, плоди і листки малини, листки і плоди суниць, плоди горобини, листки первоцвіту, плоди шипшини, плоди чорної смородини), протиалергійну дію (квітки ромашки, квітки нагідок, трава череди, листки берези, трава фіалки, трава хвоща, листки смородини, трава вероніки), відхаркувальну (корені алтеї, квітки липи, листки підбілу, листки подорожника, трава чебрецю, ісландський мох, квітки дивини, корені мильнянки, корені синюхи, трава медунки), в’яжучу, знеболювальну дію (корені родовика, кореневища перстачу, плоди черемхи, трава звіробою, кора дуба, листки м’яти, листки меліси), а також зміцнюють імунну систему, покращують адаптацію організму та обмін речовин, захищають від стресу (плоди чорниці, квітки бузини, корені солодки, листки кропиви, квітки арніки, трава череди, корені родіоли, плоди смородини, плоди шипшини, корені ехінацеї квітки липи, листки подорожника, ісландський мох, стулки квасолі). Висновки: Відібрані види лікарської рослинної сировини є перспективними для розробки складу ефективних фітозасобів з різним вмістом біологічно активних речовин для лікування ринітів.

215

ГЕРАНЬ КРИВАВО-ЧЕРВОНА (GERANIUM SANQUNEUM L.) – ПЕРСПЕКТИВНЕ ДЖЕРЕЛО БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН Король Інна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р. Є. Дармограй Науковий керівник - доц. Л.В.Бензель. Актуальність: Рослинний світ є невичерпним джерелом лікарських засобів, які мають низьку токсичність, поступове досягнення фармакологічного ефекту, комплексну дію, дають можливість застосування протягом тривалого часу без істотних побічних ефектів. Тому пошук та дослідження рослинних біологічно активних речовин є актуальною проблемою сучасної фармації. Мета: Вивчення хімічного складу різних частин Geranium sanquineum L., дослідження фармакологічних властивостей, визначення способів і напрямків застосування її в медичній практиці. Матеріали та методи: Об’єктами дослідження були надземна і підземна частини рослини герані криваво-червоної (Geraniaceae). Для вирішення поставленої мети була використана наукова література, періодичні наукові видання та електронні ресурси. Результати: За попередньо проведеними дослідженнями встановлено, що герань криваво-червона є досить поширеною на території України, що дає можливість розглядати її як перспективне, дешеве і доступне джерело біологічно активних речовин. Хімічний склад трави герані досить різноманітний – виявлено вуглеводи, ефірні олії, алкалоїди, азотовмісні сполуки, дубильні речовини, флавоноїди. В результаті досліджень було ідентифіковано елагову і галову кислоти, рутин, кверцетин і катехін. У траві, зібраній на початку цвітіння, 90% сумарного вмісту амінокислот становлять сім амінокислот, 5 з яких є незамінними для людського організму (треонін, аргінін, валін, фенілаланін, лейцин). До встановлених фармакологічних властивостей належать протизастудні, протикашлеві властивості для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, ротової порожнини, горла. Настій надземної частини герані має заспокійливу дію, регулює серцево-судинну систему, має антиоксидантну та радикалозв’язуючу активність. Відвар місцево використовують у вигляді компресів при дерматитах, висипах алергічного походження. Поліфенольний комплекс (ПК), одержаний з рослини проявляє антибактеріальну дію (досліджено на бактеріях роду Azotobacter, Bacillus, Pseudomonas, на патогенних штамах Bacilluscereus, Escherichiacoli, Pseudomonasaeruginosa, Staphylococcusaureus) – спиртовий екстракт трави Geranium sanquineum L. в концентрації 1000 мкг/мл пригнічував ріст і розвиток близько 62-72% протестованих культур мікроорганізмів; екстракт, отриманий з герані криваво-червоної інгібує ріст Candida albicans in vitro. Активність проти вірусу грипу in vitro проявляється через зниження цитопатогенної дії вірусу; нетоксичні концентрації ПК знищують інфекційні віруси і гальмують процеси бляшкоутворення, високі концентрації ПК мають сильний віруліцидний ефект. Крім вірусу грипу екстракт трави герані криваво-червоної інгібує також розмноження вірусу простого герпесу та ВІЛ-І у культурах клітин. Висновок: Надземні і підземні органи герані криваво-червоної містять різні групи біологічно активних речовин, найбільше з яких представлені поліфенольним комплексом (флавоноїди, дубильні речовини, органічні і фенолкарбонові кислоти). Фітокомплекс поліфенольних сполук проявляє широкий спектр фармакологічної дії, що вказує на перспективність використання рослинної сировини для створення нових лікарських засобів для профілактики і лікування різноманітних інфекційних захворювань.

216

РОЗРОБКА СКЛАДУ І ТЕХНОЛОГІЇ ЕМУЛЬСІЙНОГО КРЕМУ З РІДКИМ ЕКСТРАКТОМ ЛИСТЯ ГЛОДУ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ КУПЕРОЗУ Кохана Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник - ас. О.В. Рехлецька Актуальність: Порушення мікроциркуляції шкіри (телеангіектазії, купероз) є однією з найбільш частих косметологічних проблем, особливо у пацієнтів старших 30-ти років. У початковій фазі купероз є зворотнім станом, але без адекватного догляду переходить у важку дерматологічну патологію (стійка еритема, розацеа). Саме тому розробка лікарських косметичних засобів для повноцінного догляду за шкірою з куперозом є актуальною і необхідною. Мета: Розробка нових ефективних лікарських косметичних засобів для лікування порушень мікроциркуляції шкіри на основі вітчизняної рослинної сировини. Матеріали та методи: Літературний пошук та аналіз даних наукової літератури, періодичних видань. Методи фармакоекономічного аналізу. Фітохімічні методи. Результати: Для розробки лікарських косметичних засобів для лікування куперозу використовують унікальну здатність біологічно активних сполук рослинної сировини позитивно впливати на еластичність судинної стінки артеріол і капілярів. Завдяки високому вмісту біофлавоноїдів високу Р-вітамінну активність проявляє листя глоду. Вміст флавоноїдів і проціанідинів у листі глоду у 2-2,5 рази перевищує їх вміст у квітах і плодах, які традиційно використовувались для виробництва лікарських засобів, тому ця сировина є дуже перспективною і доступною для заготовки. Нами опрацьовано склад та технологію рідкого екстракту з листя глоду. За літературними даними обрано екстрагент, який максимально вилучає флавоноїди з сировини - етанол у концентрації 70%. Для максимального екстрагування діючих речовин обрано динамічний метод – реперколяцію з поділом сировини на нерівні частини за Фармакопеєю США. Оцінка якості одержаного рідкого екстракту проводилась згідно з вимогами ДФ України за наступними показниками – відносна густина, вміст етанолу, вміст метанолу і 2-пропанолу, сухий залишок. На даному етапі проведено підбір компонентів основи для створення емульсійної системи 2-го роду. Шкіра, уражена куперозом, найчастіше є чутливою з тенденцією до сухої, тому найбільш комфортними для такої шкіри будуть саме емульсійні креми. Як допоміжні речовини обрано масло какао, вазелін, олію оливкову, олію мигдалеву, віск бджолиний (структуроутворювачі), твін-80, моногліцериди дистильовані, емульгатор Т-2, лецитин, ланолін безводний (емульгатори). На основі відібраних компонентів розроблено склад восьми емульсійних основ. На даному етапі вивчаються органолептичні, фізико-хімічні (колоїдна стабільність при центрифугуванні, термостабільність), реологічні показники, значення рН емульсійних композицій з метою вибору оптимальної основи для крему. Висновки: З метоюстворення ефективних і недорогих косметичних засобів для лікування порушень мікроциркуляції шкіри опрацьовано склад і технологію рідкого екстракту листя глоду; проводяться дослідження з розробки косметичного крему з рідким екстрактом листя глоду.

217

РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ОЧНИХ КРАПЕЛЬ ЛЕВОФЛОКСАЦИНУ З НАНОЧАСТИНКАМИ СРІБЛА Кулик Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г.Калинюк Наукові керівники – доц. С.Б.Білоус, доц. Н.І. Гудзь Актуальність: Однією із найчастіших проблем в офтальмології є інфекційні захворювання очей. Для їх вирішення необхідна розробка нових антимікробних лікарських засобів місцевої дії, здатних швидко й ефективно полегшувати симптоми захворювання. Незважаючи на наявність значної кількості антимікробних засобів, актуальність проблеми не зменшується у зв’язку з розвитком резистентності патогенної мікрофлори до традиційно застосовуваних лікарських засобів. Мета: Метою роботи є узагальнити сучасну інформацію про інфекційні захворювання очей, особливості їх перебігу; вивчити номенклатуру наявних на ринку очних лікарських засобів; дослідити їх склад та розробити склад і технологію очних крапель левофлоксацину з наночастинками срібла. Матеріали та методи: Використані методи маркетингового дослідження, аналізу даних літератури та технологічні методи. Результати: Для лікування інфекційних захворювань очей застосовують лікарські засоби у різних лікарських формах – краплі, мазі, гелі, плівки та інші. Очні краплі є найбільш розповсюдженою лікарською формою в офтальмології, оскільки вони прості у застосуванні та забезпечують швидкий ефект. Для розробки очних крапель з антимікробною дією ми обрали антибіотик групи фторхінолонів – левофлоксацин. Антибіотики даної групи проявляють широкий спектр дії, пригнічують зростання мікроорганізмів до 6 годин після припинення їх впливу, резистентність мікроорганізмів до даних антибіотиків розвивається повільно. З метою підсилення антимікробної дії очних крапель та запобігання виникненню резистентності нами використано як активний фармацевтичний інгредієнт левофлоксацин на який нанесено наночастинки срібла. Проведено вивчення фармако-технологічних властивостей нової субстанції у порівнянні з субстанцією левофлоксацину, яка застосовується у фармацевтичному виробництві,зокрема вивчення розчинності, впливу потенційних допоміжних компонентів (ізотонуючих добавок, комплексоутворювачів, пролонгаторів), впливу зміни рН та температури стерилізації на стабільність очних крапель. Одержані результати доводять, що субстанція левофлоксацину з наночастинками срібла, як і субстанція левофлоксацину добре розчинна у воді; стерилізація розчинів левофлоксацину з наночастинками срібла при 1200С протягом 8 хв. не приводить до видимих змін розчинів; стабільність розчинів не порушується під дією натрію хлориду, пролонгаторів гідроксиетилкрохмалю і декстрану та 1 М кислоти хлористоводневої, яка використовується як стабілізатор рН для стійкості левофлоксацину при стерилізації. Висновки: Одержані результати досліджень з розробки очних крапель левофлаксацину з наночастинками срібла доводять, що подальші дослідження є доцільними та перспектиними, оскільки дозволять розширити вітчизняний ринок очних лікарських засобів і, відповідно, підвищити ефективність лікування очних інфекційних захворювань.

218

ХАРАКТЕРИСТИКА ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН ДЛЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ РОЗРОБКИ РІДКОГО ПЛАСТИРУ Кундиловська Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – ас. О.О. Ващенко Актуальність: На фармацевтичному ринку України присутні засоби у формі рідин, які після висихання формують на шкірі плівку. Це пластирі рідкі серії «Урго», які зареєстровані як вироби медичного призначення, а також лікарські засоби (ЛЗ) «Ламізил Уно» і «Клей БФ-6». Щодо останніх, то вони зареєстровані як розчини для зовнішнього застосування, проте, на нашу думку, відповідають усім вимогам до пластирів рідких. Оскільки загальної фармакопейної статті на рідкі пластирі у Державній фармакопеї України немає, необхідно систематизувати дані щодо компонентного складу ЛЗ у формі рідких пластирів. Мета: Узагальнити інформацію щодо допоміжних речовин, які використовуються при фармацевтичній розробці рідких пластирів. Матеріали та методи: Джерела фармацевтичної та медичної інформації. Методи: інформаційний пошук, групування та систематизація даних, логічний аналіз. Результати: Одним з етапів фармацевтичної розробки нового ЛЗ є дослідження компонентного складу, в тому числі допоміжних речовин. До усіх допоміжних речовин, що вводять до складу ЛЗ незалежно від лікарської форми висуваються такі принципові вимоги: забезпечення передбачуваної функції ЛЗ; сумісність між собою та з активними фармацевтичними інгредієнтами; відсутність токсичної, сенсибілізуючої і подразнювальної дії. Технологія виробництва рідкого пластиру передбачає виготовлення основи, до якої вводять лікарські речовини. Пластир-основа – це розчин, який, зазвичай, вміщує такі функціональні компоненти: плівкоутворювальні речовини, розчинники та пластифікатори. Плівкоутворювальні речовини повинні забезпечувати утворення тонкої, еластичної, прозорої плівки із хорошими адгезійними властивостями. З цією метою при виробництві рідких пластирів використовують природні та синтетичні високомолекулярні речовини, в тому числі нітроцелюлозу, ефіри целюлози, акрилові смоли та ін. Для розчинення плівкоутворювальних речовин використовуються розчинники, які повинні відповідати таким характеристикам: висока розчинююча здатність щодо плівкоутворювальної речовини; низька в’язкість; сумісність із іншими компонентами пластиру; висока швидкість випаровування без збереження запаху. Як розчинники при розробці рідких пластирів застосовуються спирти (етиловий, бутиловий), кетони (ацетон), прості і складні ефіри (етилацетат, бутилацетат, метилацетат),та ін. Для забезпечення необхідної еластичності плівки до складу пластирів вводять пластифікатори. В якості пластифікаторів застосовуються органічні речовини натурального чи синтетичного походження, наприклад: рослинні олії, складні ефіри кислот (бутилстеарат, дибутилфталат, диізобутил-фталат). Композиція рідких пластирів може також містити інші групи допоміжних речовин, що визначається призначенням пластиру. Вибір кожного з компонентів повинен бути обґрунтованим теоретично та підтвердженим експериментально. Висновки: Рідкий пластир – складна лікарська форма, що вміщує низку допоміжних речовин різного функціонального призначення. Основу рідкого пластиру головним чином формують плівкоутворювальні речовини, розчинники та пластифікатори. Вибір природи і кількості допоміжних речовин, що вводяться до складу рідких пластирів повинен бути науково та експериментально обґрунтованим.

219

РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ТАБЛЕТОК МЕТРОНІДАЗОЛУ З НАНОЧАСТИНКАМИ СРІБЛА Мостецька Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г.Калинюк Науковий керівник – доц. С.Б.Білоус Актуальність: Тверді лікарські засоби, зокрема таблетки, займають вагоме місце в номенклатурі антимікробних засобів, оскільки забезпечують зручність застосування та системну дію на збудників захворювань. В Україні вітчизняний ринок таблетованих антибактеріальних лікарських засобів – це ринок дженериків, тому розробка інноваційних лікарських засобів даної групи є актуальною. Мета: Проаналізувати дані літератури про застосування таблетованих лікарських засобів при лікуванні інфекційних захворювань; узагальнити інформацію про сучасні підходи до створення нових лікарських засобів антимікробної дії та розробити склад і технологію таблеток метронідазолу з наночастинками срібла. Матеріали та методи: Методи інформаційного пошуку, аналізу даних літератури, маркетингові дослідження та фармако-технологічні методи. Результати: Незважаючи на те, що метронідазол вже тривалий час застосовується в медичній практиці, він все ще залишається ефективним при лікуванні гострого та хронічного трихоманозу, лямбліозу, гнійної анаеробної раневої інфекції, анаеробної інфекції органів дихання, сечових шляхів та ін. Препарати метронідазолу надходять на український фармацевтичний ринок від виробників фармацевтичної продукції із 15 країн світу, частка індійських підприємств-виробників є найбільшою і складає 37,9%, вітчизняні виробники забезпечують 29,3% препаратів метронідазолу. Однак, у літературі є дані про механізми виникнення резистентності до метронідазолу, тому при лікуванні інфекційних захворювань даним антибіотиком його часто поєднують з іншими антимікробними засобами. На даний час оптимістичні прогнози зі створення нових антимікробних засобів, до яких не відбувається розвиток резистентності патогенної мікрофлори, пов’язують з наноструктурованими активними фармацевтичними інгредієнтами та нанотехнологіями. Важливий інтерес у цьому напрямку представляють наночастинки металів, зокрема срібла, які мають антимікробну дію та характеризуються відсутністю виникнення резистентності до них з боку мікроорганізмів. Для розробки таблеток антимікробної дії нами використано як активний фармацевтичний інгредієнт метронідазол, на який нанесено наночастинки срібла. З метою розробки таблеток проведено вивчення технологічних властивостей нової субстанції у порівнянні з субстанцією метронідазолу, яка застосовується у фармацевтичному виробництві. Для вибору оптимального складу допоміжних речовин для таблеток використано математичне планування експерименту методом трьохфакторного аналізу за допомогою латинського квадрата. У результаті проведеного математичного планування досліджено 9 серій таблеток. Проводяться дослідження фармако-технологічних властивостей одержаних таблеток, зокрема визначення стійкості таблеток до роздавлювання, стираності та розпадання таблеток, з метою вибору оптимального їх складу. Висновки: Одержані результати досліджень таблеток метронідазолу з наночастинками срібла доводять перспективність і доцільність їх подальшого дослідження з метою створення якісних, ефективних та безпечних антимікробних лікарських засобів.

220

ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ТРАВИ ГВОЗДИКИ ДЕЛЬТОВИДНОЇ – DIANTHUS DELTOIDES (L.) Освіцінська Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник - доц.О.М.Черпак Актуальність: Рослинна сировина є важливим джерелом цінних біологічно-активних речовин для створення нових лікарських засобів. Перспективною лікарською рослиною, трава якої, за даними літератури, має виражену гемостатичну дію є гвоздика дельтовидна. Стандартизація лікарської рослинної сировини (ЛРС) та встановлення її відповідності до вимог діючої нормативної документації передбачає проведення її макро- і мікроскопічного та фітохімічного аналізу.

Мета: Виявити макро- і мікроскопічні діагностичні ознаки та провести фітохімічне дослідження трави гвоздики дельтовидної. Матеріали та методи: Об’єктом дослідження була цільна ЛРС трави гвоздики дельтовидної, зібрана у період цвітіння у лісовій зоні Львівщини. Мікроскопічне дослідження проводено загальноприйнятим методом. Виявлення основних груп біологічно-активних речовин ЛРС проведено за допомогою якісних реакцій водних, водно-спиртових та хлористоводневокислих витягів. Для кількісного визначення вмісту суми окиснюваних фенолів у ЛРС застосовано титриметричний метод, а вмісту суми флавоноїдів - спектрофотометричний метод. Результати: Гвоздика дельтовидна - Dianthusdeltoides (L.) багаторічна трав'яниста рослина родини Гвоздикові – Caryophyllaceae, заввишки 25-45 см. Кореневище рослини тонке, повзуче, утворює дернинки з квітконосних і неплідних пагонів. Стебла висхідні, з коротким шорстким опушенням. Колір стебла та листків сизувато-зелений. Листки супротивні, з країв і на середній жилці шорстковолосистоопушені, нижні — довгасто-лопаткоподібні, верхні — лінійні. Квіти правильні, двостатеві, зазвичай поодинокі (рідко по 2-3), п'ятипелюсткові, червоні, малинові, часом майже білі, з червоними плямками, з країв зубчасті. Цвіте рослина у червні-липні, а інколи й пізніше. Плід — коробочка. Зростає по всій території України. Найчастіше трапляється на луках, вигонах, схилах, узліссях і лісових галявинах, у мішаних лісах. При мікроскопічному дослідженні трави гвоздики дельтовидної виявлена дорзивентральна анатомічна будова листка, 1-4 клітинні повітряні трихоми з бородавчастою кутикулою, кристалоносна обкладка з друз кальцію оксалату, діацитний продиховий комплекс, безпучкова будова стебла, товстостінна епідерма чашолистків і тонкостінна сосочковидна епідерма пелюсток віночка квітки. Фітохімічним дослідженням водного, водно-спиртового та хлористоводневого витягів трави гвоздики дельтовидної встановлено вміст дубильних речовин (конденсованих та гідролізованих), флавоноїдів, антоціанів, сапонінів, кумаринів. Вміст суми окиснюваних фенолів становить 5,10 %, а вміст суми флавоноїдів - 1,23%. Висновок: Макро – і мікроскопічним дослідження було встановлено характерні діагностичні ознаки і проведена ідентифікація ЛРС гвоздики дельтовидної. Фітохімічним дослідженням трави гвоздики дельтовидної встановлено вміст дубильних речовин (конденсованих та гідролізованих), флавоноїдів, антоціанів, сапонінів, кумаринів, а також - кількісний вміст суми окиснюваних фенолів та суми флавоноїдів

221

МАНОЗОСПЕЦИФІЧНІ ЛЕКТИНИ РОСЛИН: ОЧИСТКА ТА ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Струтовська Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії та ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – проф. В.О.Антонюк Актуальність: Манозоспецифічні лектини привернули до себе увагу своєю здатністю виявляти ранні стадії апоптозу та взаємодіяти деякими патогенними для людини вірусами. Мета: Очистити манозоспецифічні лектини з рослин класу однодольних, що відносяться до різних родин і порівняти їх фізико-хімічні властивості та вуглеводну специфічність. Матеріали та методи: Як сировину для очистки лектинів використовували цибулини часнику (AlliumsativumL.), гіацинтика гостролопатевого (Hyacinthella аcutilobaK. Perss), плоди банана (Musa paradisiacaL.), які відносяться до трьох різних родин рослин класу однодольних. Очистку лектинів з екстрактів здійснювали афінною хроматографією. В якості афінного сорбента використовували іммобізізований дріжджовий манан. Елюцію лектину з колонки афінного сорбента здійснювали за допомогою 2 % розчину D-манози, розчиненої в 0,05 М калій-боратному буферному розчині, рН 8,2. Вихід протеїну з колонки контролювали за абсорбцією елюату при 280 нм. Далі лектини очищали іонообмінною хроматографією на DEAE-Toyopearl. Збирали фракції, які викликали аглютинацію еритроцитів кролика. В методиці очистки нижченазваних лектинів були невеликі відмінності, що не стосуються суті методу. Вуглеводну специфічність визначали методом пригнічення гемаглютинації вуглеводами та вуглеводовмісними речовинами. Результати: В результаті проведеної роботи здійснено очистку 3 лектинів, один з яких було одержано вперше (лектин гіацинтика гостролопатевого (Hyacinthella аcutiloba). Всі одежані лектини мали близьку молекулярну масу субодиниць (11 – 13 кДа) та характеризувались приблизно однаковою стійкістю до нагрівання (до +70оС) і рН (4 – 11). Лектини відрізнялись за здатністю аглютинувати еритроцити тварин та специфічністю до вуглеводів. Хоча всі три лектини аглютинували еритроцити кролика, лектин банана значно краще аглютинував еритроцити мурчака. Всі три лектини не аглютинували еритроцити людини та кози. Маноза для всіх лектинів була дуже слабким інгібітором. Найкращим інгібітором лектину гіацинтика серед випробуваних моно- і дисахаридів була D-тураноза (Glcp α1-3Fruf), тоді як для лектинів часнику та банана вона була слабким інгібітром. Найкращим інгібітором активності був дріжджовий манан, але за здатністю взаємодіяти з іншими глікопротеїнами та полісахаридами вони відрізнялись. Так, лектин банана сильно взаємодіяв з пероксидазою хрону, для лектину часнику вона була слабким інгібітром, а лектин гіацинтика з пероксидазою не взаємодіяв. Висновоки: Одержані нами манозоспецифічні лектини, не дивлячись на подібність, відрізнялись вуглеводною специфічністю та здатністю аглютинувати еритроцити видів ссавців.

222

СЕКЦІЯ БІОЕТИКИ

Кабінет біоетики П`ятниця,19.04.2013р., 10:00

Наукова рада – проф. Р. Я. Дутка, доц. Н. М. Волкова, доц. І. З. Держко, доц. с. Д-Г. Т. Терешкевич, доц. Ю.Ф. Кушта, доц. О. Р. Джура, доц. І. І. Фуртак, доц. В.Т. Андрушко, доц. В. П. Оліферчук, ас. Т. І. Толокова, І. Б., ас. І. Б. Привроцька, викл. О. М. Христенко, ас. О. Ю. Бідованець, ас. О.Й. Зарічна, викл. Н. О. Назар, викл. О. М. Щурко, викл. П. Р. Гусак, викл. Л. Я. Васьків, викл. У .П. Кінаш, викл. К. Б. Білецька, викл. С. М. Шклярська, викл. І. О. Кучерук. Головуючі – Баран Ліда, Стернат Роксолана ГОРМОНАЛЬНА КОНТРАЦЕПЦІЯ- ЗАГРОЗА ДЛЯ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ`Я ЛЮДИНИ Баран Лідія Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри - доц. І.З. Держко Науковий керівник - доц. с. Д.-Г. Т. Терешкевич Актуальність: На фармацевтичному ринку з`являється все більша кількість та різноманіття засобів контрацепції. Відбувається масове впровадження в життя контрацептивної ментальності, яке приносить велику загорозу для життя та здоров`я людства. Мета: Довести шкідливий вплив препаратів гормональної контарцепції на життя та здоров`ялюдини. Матеріали та методи: Aналітичний, феноменологічний Результати: У сучасному світі популярним є «гасло»-кожна жінка має право розпоряджатися власним тілом. З погляду християнської моралі та прав людини на життя цей спосіб думання є хибним. Можна стверджувати, що контрацепція є свідомою та цілеспрямованою діяльністю з метою позбавлення статевого акту властивої йому дітородної функції. Під час застосування гормональних препаратів дозрівання фолікула і овуляція відбуваються не завжди. Це спричинюється дією штучних гормонів, які гальмують виділення гонадотропінів через недопущення до піку лютенізуючого гормону гіпофіза, а також зменшення рівня та зниження піку фолікулостимулюючого гормону. Слиз стає густим та малопроникним для сперматозоїдів, що сприяє контрацептивному ефекту. Такі наслідки спостерігаються не завжди. Відомо,що блокування овуляції відбувається, в середньому, в половині циклів застосування гормональних засобів. Натомість, якщо овуляція відбувається, ефект відсутності вагітності спричинений ранньоабортивнимим механізмами. Доза 20-40 мкгетинілестрадіолу часто неспроможна не допустити до овуляції. У слизовій оболонці матки, таким чином, настають зміни, які спричинюють неможливість імплантації зародка і проявляються, зокрема, сповільненням росту слизової оболонки, її атрофією і дегенерацією. Таким чином, механізм дії гормональних засобів проявляється: блокуванням овуляції ; порушенням функції маткових труб, з неможливістю транспорту дитини в порожнину матки, що закінчується її загибеллю або позаматковою вагітністю; змінами ендометрію, які унеможливлюють імплантацію зародка при його потраплянні в матку; згущенням та зменшення шийкового слизу, що, проте, не усуває можливості потрапляння сперматозоїдів у порожнину матки. В жінок, що користуються гормональними засобами контрацепції, виникає ризик таких захворювань, як: артеріальна гіпертензія, інфаркт міокарда, інсульт, рак молочної залози, рак шийки матки, рак яйників та ендометрію, пухлини печінки, різноманітні гінекологічні ускладнення. Частота серцево-судинних захворювань збільшується у п`ять разів, порівняно з жінками, які контрацепцію не використовують. Також велика кількість застосування засобів контрацепції призводить до викиднів, вторинної неплідності . Використовуючи контрацептивні засоби, супруги самовільно розривають зв’язок між двома суттєвими елементами подружнього акту, якими є любовне єднання та продовження роду. Проте, подружня пара може застосовувати природні методи

223

розпізнавання днів плідності для того, щоб при вагомій причині, уникнути вагітності, а також, щоб сприяти її настанню. Висновок: Використання гормональних засобів контрацепії несе велику небезпеку для здоров`я і життя жінки та її потомства. ҐЕНДЕР ЧИ СТАТЬ: БІОЕТИЧНІ АСПЕКТИ Бережанська Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Кафедра загальноїхірургії Завідувач кафедри - проф. В.П. Андрющенко Наукові керівники – доц. с. Д. - Г.Т. Терешкевич, доц. Ю.Ф. Кушта Актуальність: За останні десятиліття у міжнародній політиці поняття «стать» поступово витісняється і замінюється терміном «ґендер» без врахування медико-антропологічних аргументів. Мета: З’ясувати основні розбіжності між поняттям «стать» та «ґендер». Дослідити вплив гендерної політики на суспільну мораль та демографічні наслідки, враховуючи засади біоетики. Матеріали та методи: аналітичний, феноменологічний. Результати: З антропології та медицини відомо, що людині властиве глибоке інтуїтивне усвідомлення своєї приналежності до певної статі. В українському суспільстві дотепер існує хибне сприйняття ґендерної політики – боротьба за права жінок, припинення їх дискримінації. Однак досвід європейських держав засвідчив, що ідеологи та реалізатори ґендерної політики передбачають інші цілі: насильне спотворення розуміння людської статевості, подолання «вимушеної гетеросексуальності» та створення нового типу людини, яка наділена свободою обирати соціальну роль та сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі. При цьому кожна сексуальна орієнтація – гетеросексуальна, гомосексуальна, лесбійська, бісексуальна, транссексуальна вважаються рівноправними і суспільство повинне сприймати її. Ґендерна ідеологія призвела до реалізації диктатури «сексуальних меншин», що особливо небезпечно відбивається на молодому поколінні та дітях, які всупереч волі батьків залучені до освітніх програм, що пропагують моральне розтління. За останнє десятиліття гомосексуальні «шлюби» легалізовані у кількох країнах світу. У 2011 р. Парламент України ратифікував Європейську конвенцію про усиновлення дітей. Деякі положення цього документа містять інформацію про усиновлення дітей одностатевими парами, що вступає в конфлікт з чинним законодавством України. Згідно з частиною 3 статті 211 Сімейного кодексу усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Феномен статі знаходить пояснення на сторінках Св. Писання: - Статевість стосується усієї особи: Бог сотворив людину на Свій образ чоловіком і жінкою (Бт. 1:27); - Людська статевість передбачає взаємодоповнюваність, взаємодарування в любові та відкритість на прокреацію у шлюбі: Сказав Господь Бог: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бт. 2:18). «Будьте плідні й множтеся, і наповняйте землю…» (Бт. 1:28). Також виявлено протиприродність гомосексуалізму: «Коли чоловік зійдеться з чоловіком так, як із жінкою, обидва вчинили гидоту...» (Левіт 20:13). Висновок: Стать і ґендер – поняття не тотожні. Ґендерна політика – явище морально деструктивне. За результатами моніторингів Україна, Росія та Білорусія відносяться до країн, де розуміння статевості ще не захитане, однак необхідно через просвітницько-виховну діяльність формувати пошану до онтологічної сутності людської статі. Важливу роль у цій роботі можуть відіграти лікарі.

224

ДЖУЗЕПЕ МОСКАТІ: ПОКЛИК СЕРЦЯ Петренко Тетяна Винник Олеся Харківський національний медичний університет Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – проф. І.З.Держко Науковий керівник – доц. с. Д. – Г.Т. Терешкевич Актуальність: Вибір орієнтирів завжди є чи не найважливішим у житті кожного. Торуючи не лише свою щоденну, а й професійну дорогу, потрібно мати приклад для наслідування. Таким беззаперечним ідеалом є лікар Джузеппе Москаті, котрого в 1987р. Папа Іван-Павло ІІ визнав святим. Блискучий розум, сила духу, цілеспрямованість, гідна подиву, жертовність та вражаюча любов до кожної хворої душі та тіла – всі ці якості гармонійно поєднує в собі Москаті, закріплюючи все незмінною відданістю Богові. Хіба ж не найкращий приклад для наслідування Мета: Продемонструвати на прикладі св. Джузеппе Москаті необхідність впровадження основ християнської моралі у щоденну практику лікаря. Матеріали та методи: Огляд та аналіз художнього фільму на основі реальних подій «Джузеппе Москаті. Цілюща любов.»(2007), дослідження біографії святого, огляд літератури. Результати: Постать Джузеппе Москаті вражає. Біографічний фільм про життя святого оповідає про Його молодість, яка була особливо пронизаною щирими почуттями, юнацькою безтурботністю, відданою дружбою. Сам Москаті завжди казав, що виріс таким лише завдяки Богу та сім’ї, де народився шостим із дев’яти дітей. Завжди виважений, спокійний та милосердний, він казав: «Люби істину, будь собою без удавання, страхів та умов. Якщо істина накликає на тебе переслідування, прийми їх; і якщо вона коштує тобі мук, терпи їх. І якщо заради істини тобі доведеться принести в жертву самого себе і своє життя, принеси цю жертву мужньо».Аналізуючи життя святого, знаходимо цілий Клондайк якостей чуйного християнина та зразкового лікаря. Відомо, що він був активним дослідником(його роботи значно розширили знання про цукровий діабет та сприяли відкриттю інсуліну), членом королівської медико-хірургічної академії, невтомно приймав пацієнтів не лише в шпиталі, а й у власному домі, навчав студентів, та, на запитання колег про те, як він все встигає, відповідав:”Людина, котра починає день із Літургії та св. Євхаристії, має невичерпне джерело сил та натхнення ”. Особливої уваги вартує його трактування хвороби: допомоги потребує не лише немічне тіло, а й слабка душа, що просить порятунку. Відтак, потребуючі отримували всесторонньо повноцінне лікування, що часто зцілювало не лише фізичне, а й змінювало все життя. Його життєва філософія – точно знати, на якій сцені виступати, і, пристосувавшись до неї, грати свою роль вміло і добропристойно в тій п’єсі, яку підказує життя. Такою філософією й хочеться керуватися, наслідувати. Висновки: Святий Джузеппе Москаті як світська людина чітко демонструє нам аксіому: дорога до Всевишнього не пролягає окремо від реальності. Щобільше, вона її вивищує. Лише занурюючись у людську дійсність, ми можемо піднятися до Бога

225

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮБОВІ ПАПИ ІВАНА ПАВЛА ІІ Вовк Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І. З. Держко Науковий керівник – викл. У. П. Кінаш Актуальність: Побудова й реалізація цивілізації любові в світі – це бути або не бути сучасному людству. Звідси голос Папи Івана Павла ІІ апелює до людей не в ім’я утопії, але в ім’я реалізму віри в Отця милосердної любові. Мета: Представити головні напрямки мислення, що стосуються побудови й реалізації цивілізації любові в сучасному світі, які запропонував Папа Іван Павло ІІ. Матеріали та методи: Аналітичний, синтетичний, описовий, порівняння. Результати: Вслід за Папою Павлом VI, який висловив вимогу будувати цивілізацію любові в світі, Папа Іван Павло ІІ, розвинувши цю думку, запропонував людству своє особливе бачення цивілізації любові, як антидот на сцієнтичну цивілізацію. При цьому згідно Івана Павла ІІ: генеральним планом цивілізації любові є примат особи перед річчю; першість етики перед технікою (об’єктивний аспект побудови цивілізації любові); постулат: більше «бути», ніж «мати» (суб’єктивний аспект реалізації цивілізації любові); пріоритет милосердя над справедливістю (засада цивілізації любові). Основа філософського бачення цивілізації любові Івана Павла ІІ закорінена в його антропології та етиці. При цьому квінтесенцією цивілізації любові є те, що людина в повноті виконує свою особову роль через безкорисливий дар з самої себе. Цього переконання і дотримувався Папа в своєму повсякденному житті.Під час свого понтифікату він: будив байдужі серця; лікував зранені людські душі; вчив жити згідно Божих законів любові; наповнював людство потребою зростання в святості Божих дітей. Папа, наче випромінював свою любов в усі частини людської цивілізації, прагнучи примиритися з усіма. Поміркованість і відвага в стосунках з опонентами; твердість в обстоюванні основних цінностей християнства; подолання деякою мірою глобальних світових проблем (в т. ч. політичної, економічної, екологічної, соціальної і моральної криз) – такими є деякі з прикладених зусиль Святішого Отця перейнятого відповідальністю за долю християн. Під час свого понтифікату Іван Павло ІІ засвідчив в світі любов Бога Отця, об’явлену в Його Сині Ісусі Христі силою Святого Духа. При цьому він працював для поєднання людських сердець у святому вогні Божої любові. Звернення до любові маємо в працях Івана Павла ІІ. Зокрема, основою його навчання й діяльності є Божий закон – закон любові. Тобто Папа звертається до основ християнської віри – заповідей любові (пор.: Втор 6, 5; Йо 13, 34-35). Любов до Бога та ближніх в конкретних справах, а не лише в словах. Висновки: Різні системи і законодавства формулювали різні засади правильного співжиття між людьми (свобода, справедливість, боротьба класів). Папа Іван Павло ІІ будував цивілізацію любові, основою якої є визнання всесвітнього керівництва Бога Отця як невичерпного джерела любові, а душею – культура свободи осіб і народів, пережитої в дусі жертвенної солідарності та відповідальності.

226

ПРОФІЛАКТИКА ПІДЛІТКОВОГО АЛКОГОЛІЗМУ У КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Дунаєвський Ростислав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Наукові керівники – доц. с. Д.- Г. Т. Терешкевич, викл. І.О.Кучерук Актуальність: Алкоголізм – одна з головних проблем суспільства, яка посідає одне з провідних місць в Україні. Ця хвороба виникає внаслідок систематичного вживання спиртних напоїв і характеризується патологічним потягом до спиртного, розвитком психологічної та фізичної залежності, несе велику загрозу сучасному українському суспільству. Мета: Вивчення розповсюдження алкоголю серед підлітків і його негативної дії на ще не сформований організм, який має право на здоровий спосіб життя. Матеріали та методи: Аналітичний, статистичний. Результати: За статистикою, в Україні алкоголіком стає 3 з 10 українців, що вживають алкоголь. За останні 20 років кількість осіб, які знаходяться в залежності тільки від пива, зросла в 15–20 разів. Загальний показник вживання алкогольних напоїв в Україні досягає відмітки 25 літрів на 1 людину в рік. В цілому, близько 40% співвітчизників у віці від 14 до 18 років вживають спиртні напої, а щотижневе розпивання пива в Україні серед юної публіки за останні чотири роки виросло удвічі. Згідно з даними ВООЗ, українські підлітки посідають перше місце в рейтингу споживання алкоголю – 45%. Внаслідок вживання алкоголю уражаються всі системи організму, що супроводжуються такими захворюваннями, як гастрит, панкреатит, цироз печінки, дистрофія міокарда, ураження мозку. Хворобу легше попередити, ніж лікувати. Тому потрібно викорінювати її причини. Сьогодні пропагується активна реклама алкогольних напоїв у мас-медіа, телепрограмах, інтернеті, на бігбордах, в друкованих виданнях. Подолання алкоголізму потребує зусиль самої людини, допомоги родини, суспільства й держави. До боротьби зі зловживанням алкоголем залучаються громадські та релігійні організації. Одна із можливих засад порятунку – підтримка товариств анонімних алкоголіків, заохочення їх до активної діяльності.Їх найважливіше завдання полягає не лише у відновленні, а й у збереженні особистісного та соціального статусу хворого. Проблема гідності особистості, на якій наголошує біоетика, вимагає особливо уважного ставлення державних органів, як до торгівлі алкоголем, так і до пропаганди обмеження його вживання. Висновок: Підлітковий алкоголізм розповсюджується серед молоді України надшвидкими темпами, тому потрібно негайно зупинити цю проблему усіма можливими способами, надаючи правдиву інформацію щодо шкідливості вживання спиртних напоїв, їхнього згубного впливу на ще не сформований організм. ПОРАДНИЦТВО В ПАЛІАТИВНІЙ ДОПОМОЗІ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЕВТАНАЗІЇ Іванків Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – проф. Р.Я. Дутка Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – доц. Р.С. Івасівка Актуальність: В Україні, як і більшості країн Європи, старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень в характері відтворення населення, збільшення середньої очікуваної тривалості життя. У зв’язку з цим все більше людей у фінальному періоді життя страждають від тяжких хронічних недуг. Є переконливі наукові докази на користь того, що паліативна допомога (ПД) може призвести до значного покращення якості життя помираючих хворих та опікуючих їх близьких. Система охорони здоров’я України передбачає

227

незначні можливості навчання медичних кадрів з паліативної допомоги, вибору можливих видів допомоги для пацієнтів, що знаходяться в критичному для життя стані, не впроваджено стандарти надання паліативної допомоги з врахуванням використання міждисциплінарного підходу, що є актуальною медико-соціальною проблемою. Мета: Розкрити роль і значення порадництва в структурі паліативної допомоги. Матеріали та методи: феноменологічний, аналітичний. Результати: Термін паліативна допомога був введений у 1982 році ВОЗ у зв’язку з необхідністю створення нового напрямку охорони здоров’я. За визначенням ВОЗ, паліативна допомога – це активний різноплановий догляд за пацієнтами, захворювання яких не піддаються лікуваню і визначає систему заходів, спрямованих на забезпечення комплексом медико-соціальних послуг людей на прикінцевій стадії життя. Іван Павло ІІ в енцикліці «Evangeliumvitae» використовує поняття «паліативна терапія» маючи на увазі діяльність, що полегшує біль і страждання. Стратегія палеативної медицини полягає не в боротьбі з хворобою, а в полегшенні її наслідків, у знеболюванні, в догляді за хворим. Тривалість життя перестає бути метою, натомість приходить нова ціль – надати вмираючому щонайбільшого фізичного і психічного комфорту.Слово «паліативний» походить від латинського pallium, що означає плащ. Об’єднуєчи психологічні, соціальні і духовні аспекти піклування, паліативна опіка використовує міжпрофесійний підхід так, аби позбавити хворого і вмираючого страждань. У Голандії в 2010 році було проведено опитування серед лікарів про причини прохання невиліковнохворими пацієнтами евтаназії. Серед них були названі страх перед прийдешніми стражданнями (50%), втрата гідності з відчуття власної безпорадності (57%), залежність від інших (33%), втома від життя (35%). Біль як причина вказувався 46% пацієнтів, але як єдина причина тільки 3%. Тому важливою формою паліативної допомоги у забезпеченні психологічної підтримки та духовного супроводу пацієнта є порадництво. Мотивація порадництва – орієнтуючись на духовні цінності, допомогти пацієнту поступово перейти від зосередження на стражданні до зосередження на надії. Є багато моделей порадництва, кожна з яких має специфічний підхід. Основний метод, який належить застосовувати в процесі порадництва, – це випереджувальне співчуття. Якщо емпатія (грец. empatheia - співпереживання) є розумінням та осягненням емоційного стану іншої людини через ототожнення з нею, а співчуття – особливою формою емпатії, що передбачає хвилювання з приводу почуттів пацієнта, то випереджувальне співчуття запрошує порадника розділити емоційний стан пацієнта до початку спілкування. Порадник приходить зі щирістю і співчутливістю Бога, щоб бути джерелом Його цілющої любові. Поряд з медичними працівниками порадництво практикують психологи та духовні особи. Висновок: Паліативна допомога спрямована на виконання завдань щодо вирішення фізичних, психологічних та духовних проблем, що виникають під час розвитку невиліковної хвороби. Порадництво є важливою складовою паліативної опіки. ЕТИЧНІ НОРМИ У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ Івченко Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. Н.О. Назар Актуальність: У другій половині ХХ століття в ряді держав світу демографічним процесам стали притаманні глибокі кризові явища: зниження чисельності, спад народжуваності, старіння населення. Не виняток і Україна. Існує стереотип пошуку причин цих явищ в економічній площині, однак нехтується моральна складова як процесів, так і засад демографічної політики. Мета: Спростувати гіпотезу домінування економічного чинника впливу на процес депопуляції на основі аналізу праць зарубіжних та вітчизняних науковців. Довести необхідність біоетичної експертизи засад демографічної політики в Україні. Матеріали та методи: Аналітичний, нормативно-правововий аналіз, феноменологічний.

228

Результати: У 1950 році на кожного дорослого у світі припадало 2,5 дитини; у 2050 році на одну дитину, за даними ООН, припадатиме четверо дорослих. Основна причина депопуляції більшості європейських націй є нехтування норм моралі у законодавчих ініціативах: легалізація контрацепції, абортів, перверсій. Для оптимізації демографічної ситуації необхідно, щоб демографічна політика відповідала певним етичним критеріям: 1. Відповідність універсальному моральному закону: Не чини того іншим, чого не бажаєш, щоб чинили тобі; 2. Людина не лише елемент соціального чи біологічного, але інтегрована особа: жінка не може перетворюватись на засіб задоволення; 3. Мораль пов’язана із свободою та базується на свободі і праві інших. 4. Щонайбільша узгодженість норм права з нормами моралі. 5. Моральні норми мають абсолютний характер – відповідають глибинній сутності людини. Людина, без огляду на законодавчо встановлені норми, відчуває докір за неморальні вчинки, тому демографічна політика має бути спрямована на інформативність, а також забезпечувати моральне і культурне виховання. Аналізуючи засади демографічної політики в Україні, можна ствердити про порушення цих критеріїв, що виявляється у нормативно-правовій базі, зокрема: - Ст. 48, 49 та ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров’я; - Ст. 19 Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”; - Ст. 3 Закону України „Про лікарські засоби”; - Ст. 281 Цивільного кодексу України; - Низка статей Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. - Окремі положення Державної Програми „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року. Висновок: Гедонізм створює велику загрозу моральним цінностям та не передбачає відповідальності ні за власне, ні за чуже життя. Існує нагальна потреба внести відповідні зміни в законодавство України і проводити наукову-виховну роботу серед молоді. Одним з таких кроків є внесення біоетики у перелік обов’язкових навчальних дисциплін у систему вищої освіти. ГОМОСЕКСУАЛІЗМ. ЧИ ЦЕ ХВОРОБА? Катращук Катерина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – проф. Р.Я. Дутка, доц. с. Д.-Г. Т. Терешкевич Актуальність: Дедалі частіше в сучасних засобах масової інформації можемо почути про нові гей-паради, узаконення одностатевих шлюбів, збільшення кількості гомосімей, які бажають всиновити дитину. Поступово зникає розуміння справжнього сенсу сім’ї. Невже гомосексуалізм така норма? Як же він формується і де шукати джерело його походження у сучасному світі? Це хвороба чи все ж таки наслідок неправильного виховання? Де біологія, а де психологія? Що є вирішальним фактором? Мета: Донести до слухачів те, що формування сексуальної орієнтації у людини залежить від багатьох факторів, але чи не найголовнішим з яких являється виховання у сім’ї, як частини суспільства. Матеріали та методи: Аналітичний. Для створення роботи використовувалися дані наукової літератури українських та закордонних авторів, публіцистичні статті, інтернет. Результати: На підставі звичайних наукових спостережень не можна стверджувати, що гомосексуальні нахили є природженими. Не виключається вплив гормонів у пренатальний період, але він може лише створити схильність до розвитку гомосексуальних нахилів у несприятливих психосуспільних обставинах. Середовищем, яке має найбільший вплив у сексуальному вихованні, є сім'я. Взаємні стосунки батьків, поділ ролей, котрі виконуються в

229

сім’ї, істотно впливає на дитину і визначає її контакти з протилежною статтю. Психоаналітик І. Бібер і його колеги (Bieberetal., 1962) вивчили сімейне життя своїх пацієнтів, з яких 106 були гомосексуалами, а 100 - гетеросексуалами. Виявилося, що у багатьох гомосексуалів були надто владні матері і слабовільні, пасивні батьки; у гетеросексуалів подібне співвідношення батьків зустрічалося рідко. За даними Відні (вепси, 1965), у чоловіків-гомосексуалів були відносно менш близькі стосунки зі своїми батьками, ніж у гетеросексуалів; вони частіше відгукувалися про своїх батьків як про "невдах". У своїй праці, присвяченій цій темі, Мармор (Marmor, 1980) пише так: "Гомосексуали зустрічаються в сім'ях, де матері дуже непривітні і неласкаві, а батьки дуже близькі до дітей; в сім'ях, де відносини зі старшими братами були "роздвоєними"; в сім'ях, в яких мати або батько постійно були відсутні; а також в сім'ях, де ідеалізували татів, а матерям відводилася роль прислуги. Важливою причиною є духовна порожнеча, відсутність пізнання Божої любові до людей і особистого з Ним зв’язку. Висновок: Таким чином, проаналізувавши дані зарубіжної та вітчизняної літератури, а також власні спостереження, можна зробити висновок, що коли дати дитині здорове оточення - родину, принципи, справедливість, духовність і любов, тоді можна спокійно припускати, що дитина буде нормальною. ПРОБЛЕМА НАРКОМАНІЇ В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Кисиличак Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – проф. І.З. Держко Наукові керівники – доц. с. Д.- Г. Т. Терешкевич, викл. С.М.Шклярська

Актуальність: Проблема наркоманії набула загрозливого характеру в Україні та має всі риси епідемічного процесу. Мета: Визначити основні фактори вживання наркотиків серед молоді та шляхи подолання наркоманії. Матеріали та методи: Аналітичний, феноменологічний. Результати: Наркоманія є наслідком дії певних хімічних речовин, що супроводжується руйнівними змінами в тілі людини, її психоемоційному стані та духовним спустошенням. Вживання неповнолітніми наркотичних речовин стає небезпечним соціальним явищем. Наркоманія є причиною 60-70 %правопорушень і злочинів, скоєних молоддю. За останні роки вдвічі зросла кількість наркозалежних осіб, що перебувають на обліку в медичних закладах. Наркотики призводять до виникнення ейфорії, кайфу (стану фальшивої радості, необґрунтованих марень, що супроводжуються приглушенням почуття відповідальності). Вони викликають підвищену, надмірну активність, психічне збудження. Від загального числа наркоманів в Україні за статистикою - 20% - школярі, 60% – молодь у віці 16-30 років, 20% - люди більш старшого віку. Що ж сприяє вживанню наркотиків? Передусім – це мода, прагнення стати подібним оточенню, яке для молодої людини важливе, цікаве і де споживання наркотиків стає нормою, а також напружений психоемоційний фон виховання підлітків, погані стосунки в родині, антисоціальна поведінка, економічні та соціальні труднощі, погане оточення, спроба заглушити наркотиком біль чи втекти від неприємностей та інших проблем. Більшість людей, які вживають наркотики, ставлять себе вище за суспільство, його закони й норми, вважаючи себе найобдарованішими особистостями. Вживання наркотиків змінює свідомість людини, руйнує пам'ять, інтелект, пригнічує відчуття та емоції, а також викликає сильну психологічну, психічну та фізіологічну залежність. Приймання наркотиків внутрішньовенно є небезпечним через високу ймовірність ВІЛ-інфікування. Періоди між повторними їх вживанням поступово зменшуються, а його доза збільшується. Наркотики для хворого стають основним життєвим інтересом. Усі життєві ситуації хворий розцінює з однієї позиції: чи вони обтяжують, чи полегшують вживання наркотичних засобів. Через деякий час у хворого виникає фізична залежність, від якої самостійно позбавитися неможливо. З’являються лихоманка, пітливість,

230

підвищується температура тіла, виникає біль у м’язах шиї, спини, рук, ніг. Психічне напруження у хворого посилюється, хворі збуджені. Така депресія небезпечна для життя людини, бо вона може призвести до важкого передсуїцидального стану. Особистісний чинник є однією з головних причин зловживань і великою мірою зумовлює перспективу одужання. Для досягнення успіхів у ресоціалізації потрібно змінити нинішню наркологічну концепцію, поставивши пріоритетом такої реабілітації особистість людини. Необхідно перенести акцент лікування залежності з виключно органічної терапії на психологічну корекцію та реабілітацію. Висновок: Першим кроком до вирішення цієї проблеми є визнання людиною свого безсилля перед здатністю самостійно відмовитися від наркотиків, бажання духовного відновлення через звернення до Господа Бога. ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА БІОЕТИЧНЕ ФОРМУВАННЯ ЛЮДИНИ Лісняк Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц.. І. З. Держко Науковий керівник – доц. с. Д.-Г.Т.Терешкевич Актуальність: Засоби масової інформації мають колосальний вплив на суспільство і на кожну окрему людину в цілому. Немає людей, які не піддаються впливу засобів масової інформації. Отже, телебачення, радіо, газети, інтернет мають великий вплив на людину, особливо на її біоетичне формування. Мета: Ознайомити людину з негативним впливом неконтрольованих засобів масової інформації на біоетичне формування. Матеріали та методи: Аналітичний Результати: -Вплив негативних новин на центральних телеканалах, які нав’язують людині, що в світі є тільки зло і нещастя. -Журнали, які продаються у кожному кіоску, у яких пропагується увага тільки до тіла людини, зацикленість на сексі.-Різноманітні шоу, в яких показують життя зірок, що для християнина, м’яко кажучи, не є ідеалом. Вживання зірками алкоголю, цигарок, наркотиків, і плітки про це по телебаченню. Пропагування розлучень, полігамії, що призводить до абортів, нещасливого подружнього життя. -Реклама алкоголю на центральних телеканалах. Акценти на добро, дружбу у рекламі алкоголю, а також вживання слів “чиста” “прозора” “перемога” “будьмо друзями”. -Поява реаліті-шоу, таких як: “Зважені та щасливі”, “Вагітна у 16”, “Холостяк”. Шоу “Зважені та щасливі” спонукає до погляду під неправдивим кутом зору на власну вагу, що в свою чергу призводить, особливо дівчат і жінок, до самовиснаження власного тіла, недоїдання, копіювання поведінки і життя учасників реаліті-шоу, спричинює комплекси пов’язані з вагою. “Вагітна у 16” – особливо небезпечне шоу для дівчат підліткового віку, якому передувала приблизно така суть реклами:“Тобі 16 і ти вагітна, не бійся, реєструйся на наш шоу і ми покажемо тебе всій країні!”Після того дівчата, які прагнуть стати знаменитими на всю країну, ламають життя собі і своїм дітям, завагітнівши задля такої цілі. “Шоу холостяк” – яскравий випадок того, як не треба будувати стосунки з особами протилежної статі. Суть: Є один холостяк і 25 дівчат, з яких він має вибрати лише одну. З кожним новим туром вилітає деяка кількість дівчат, їм не дарують троянду. Стосунки холостяка і дівчат набирають вигляд полігамії, де він заграє зі всіма дівчатами, цим показуючи хлопцям, чоловікам - будьте як я. З іншого боку різноманітні реаліті-шоу викликають стан туманного заспокоєння, що все у нашій країні нормально, і, що треба тільки співати, танцювати та шукати кохання. А все решта станеться саме собою. Соцмережа «ВКонтакте» - спричиняє залежність, надає всім вільний доступ до порнографії, заміняє реальне життя на віртуальне. Висновок: Виглядає так, що всі знімають зі себе відповідальність за те, що приходить до людини, під виглядом яскравої обгортки цукерки під назвою “Засоби масової інформації.” Настав час дивитися на сам зміст проблеми і не піддаватися красивому обману.

231

ГОМЕОПАТІЯ І ХРИСТИЯНСТВО Лупій Людмила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри - доц. І. З. Держко ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н.М. Волкова Наукові керівники - доц. с. Д.-Г. Т. Терешкевич, ас. Т.І. Толокова

Актуальність: «Нетрадиційна медицина» - це альтернатива традиційній медицині. Гомеопатія - один з її найбільш популярних напрямків. Мета: Розкрити суть гомеопатіі у світлі християнської віри. Матеріали та методи: Феноменологічний, аналітичний. Результати: Гомеопатія - це медична система, яка базується на теорії, що хвороба може бути вилікувана шляхом застосування дуже малих доз ліків, які у здорових людей, і в великих дозах можуть викликати симптоми, які подібні до симптомів цієї хвороби. Слово „гомеопатія" має походження від грецьких слів homoios (подібний) і pathos (терпіння). «Батьком» гомеопатії вважається німецький лікар Самуїл Ганеман (1755-1843). Він сформулював три основних закони лікування: перший - подібне лікується подібним (similiasimilibus curentur), другий – розрідження (чим більш розріджені ліки, тим вони ефективніші), третій – підсилення. На думку Ганемана, саме останній процес перетворює розведену рідину в гомеопатичні ліки. Активна речовина у них розріджена так сильно, що на один атом його припадають мільйони атомів розчинника. СамуельГанеман у своєму творі «Орган лікарського мистецтва» пише: «Наявність цілющої енергії не може бути пов'язана ні з атомами підсилених ліків, ні з будь-якими фізичними або математичними особливостями будови їхньої поверхні, за допомогою яких багато хто намагається пояснити наростаючу енергію при потенціюванні, тому що ґрунтуються на занадто матеріалістичному думанні. Радше, в лікарських розчинах невидимо присутня звільнена специфічна цілюща сила, яка динамічно впливає на весь організм через контакт з його живими волокнами. Вона не передає, однак, нічого матеріального, незалежно від того, якою мірою розведено ліки» Таке твердження виключає наукове пояснення гомеопатії і показує, що її походження не ґрунтується на наукових дослідженнях. У традиційній медицині гомеопатія завжди була відокремлена від традиційної науки, хоч останнім часом гомеопатія також почала користуватися науковими методами медицини. На думку експертів від Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): «використання гомеопатії не має доказової бази, а в тих випадках, коли застосовується в якості альтернативи основного лікування, воно несе реальну загрозу здоров'ю і життю людей». В документі «Ісус Христос – носій живої води», опублікованому Папською радою з культури в 2003 році, який в основному стосується NewAge, заторкуючи питання глобального здоров’я і його пропаґанду зі сторони NewAge, документ, перечислюючи різні нетрадиційні практики лікування, згадує серед них і гомеопатію (N2.2.3), яка пов’язана зі сумнівним світоглядом, що суперечить християнському, про що йдеться у 2117 параграфі Катехизму Католицької Церкви. Висновки: ВООЗ застерігає від гомеопатичного лікування інфекційних та будь-яких інших серйозних захворювань. Загалом моральна оцінка Церкви щодо гомеопатії є негативною.

232

НАПРОТЕХНОЛОГІЇ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПЛІДНЕННЮ «INVITRO» Макулович Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. К.Б. Білецька Актуальність: За даними Міністерства охорони здоров'я України, рівень безпліддя в нашій країні сягає 20%, тобто приблизно кожна п'ята подружня пара не може зачати дитину природним способом. У світовій спільноті цей показник є дещо нижчим і становить від 8% (майже кожне сьоме подружжя). Згідно з даними ВООЗ, у світі близько 40 млн. сімей звертаються за допомогою через непліддядо лікарів. Досить часто останні, можливо, керуючись економічними мотивами, радять подругам вдатися до технології запліднення в пробірці і перенесення ембріонів в організм матері, яка однак викликає досить серйозні етичні застереження. Мета: Вказати на альтернативний до запліднення «invitro» шлях вирішення проблеми безпліддя, а саме використання напротехнологій. Матеріали та методи: Аналітичний, статистичний. Результати: Напротехнології, тобто методи, які опираються на підтримку і корекцію природних процесів в організмі чоловіка і жінки, спрямовані на зачаття і виношування дитини, мають відносно коротку історію свого розвитку. Лише у 1990-х роках, завдяки праці д-р Томаса Гілджерса, був започаткований новий напрям у репродуктивній медицині. Незважаючи на новизну напротехнологій, їх застосування є досить ефективним. Дослідження, здійснене у 2008 р. вченими з Міжнародного Інституту реконструктивної репродуктивної медицини, над 1100 подружніми парами, які зіткнулися із проблемою безпліддя, показало, що 52,8% із них змогли народити живу дитину за допомогою напротехологій. При цьому слід враховувати те, що третина учасників дослідження раніше безуспішно зверталися до штучного запліднення. Серед респондентів, які раніше не зверталися до запліднення «в пробірці», показник народжуваності був вищим і становив 61,5%. У переважній більшості вагітність була одноплідною, на відміну від тих, котрі були отримані за допомогою заплідненню «в пробірці», де частота багатоплідних вагітностей становила близько 20%. Зазвичай останню «проблему» вирішують вдаючись до селективного аборту, що з етичної точки зору є неприпустимим. Іншою трудністю, котра притаманна для новітніх репродуктивних технологій є часті викидні. Їх кількість становить близько 40 %. Тоді як при застосуванні напротехнологій ризик передчасних пологів, народження дитини з дуже низькою масою тіла та серйозними ускладненнями вагітності є мінімальним. Також, варто зазначити, що напротехнології є ефективними для жінок зрілого дітородного віку (після 40 років), тоді як шанси завагітніти за допомогою штучного запліднення після досягнення жінкою 35 літнього віку суттєво понижуються. Враховуючи всі попередні дані, а також те, що застосування напротехнологій, на відміну від запліднення «в пробірці», не передбачає кріоконсервацію, знищення чи експериментування над гаметами, редукцію ембріонів, а також не нівелює право дитини бути зачатою в подружжі, у гідний людини спосіб, слід сказати, що дані методики є справді етичним способом подолання проблеми неплідності. Висновок: Дане дослідження засвідчує, що напротехнології є ефективними і етичними методами, за допомогою котрих подружні пари, які зіткнулись із проблемою безпліддя або неспроможністю виносити вагітність, можуть народити дитину.

233

ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ПРАВА НА ЖИТТЯ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД Мариняк Олександра Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. Н.О. Назар, викл. П.Р.Гусак Актуальність: Всупереч науковим аргументам та нормам моралі порушення права на життя ненародженої дитини набрало світового масштабу. Мета: Вивчити зарубіжний досвід збереження сімейних цінностей та подолання антигуманного явища аборту з метою адаптації в Україні. Матеріали та методи: порівняльно-історичний, феноменологічний. Результати: Вперше аборт легалізовано в СРСР, у світі ж він кваліфікувався як вбивство. Промислове виробництво засобів контрацепції у 60-х роках ХХ століття поставило під сумнів легітимність подружжя. Прокреацію стали трактувати як небажаний аспект сексуальності. Аморальність у сфері статевого життя привела в 70- роках до того, що частина держав легалізували аборт. Наслідки: втрата абсолютних цінностей, занепад сім’ї, депопуляція. Аборт є насамперед проблемою моральною. У подоланні цього явища важливу роль відіграє законодавство країни, адже для багатьох людей «етичним є все те, що не заборонене». Парламент Нікарагуа в 2006 році прийняв закон про повну заборону абортів. В Угорщині у 2011 році прийнято нову Конституцію, згідно з якою правоздатною дитина визнається з моменту зачаття та оберігається традиційна моногамна сім’я. У 77 країн світу, зокрема в ОАЕ, Лівані, Венесуелі, Ірландії, Сирії, Чилі, Філіппінах, Мальті життя дитини законодавчо оберігається від моменту зачаття. У Польщі діє понад 130 організацій напрямку pro-life, які проводять активну виховну, наукову, просвітницьку діяльність та надають різносторонню допомогу жінкам у кризовій вагітності через мережу будинків самотніх матерів. У Німеччині, Італії, Угорщині, Південній Африці, Бельгії, Чехії, Австрії, Латвії, Словаччині, Японії розвинута мережа бебі-боксів, де мати може залишити дитину. Окрім порятунку життя дитини, це виховний важіль суспільної моралі. Важливу роль у захисті прав ненароджених дітей відіграють міжнародні організації:- HeartbeatInternational: у 50 країнах має у розпорядженні 1200 медико-консультаційних центрів підтримки жінок, що переживають кризову вагітність. - PopulationResearchInstitute: проводить наукові дослідження та фіксує порушення прав людини у світі. - HumanLifeInternational. Діяльність просвітницька: захист сімейних цінностей, правовий захист життя від моменту зачаття, природні методи розпізнання плідності. - Truelovewaits : опозиціонує до концепції «безпечного сексу», пропагує вірність нормам моралі у доподружньому та подружньому житті. - NightlightChristianAdoptions. З метою запобігання знищенню «надлишкових» ембріонів, які створені внаслідок етично неприйнятних допоміжних репродуктивних технологій та привернення уваги до їх прав на життя, організація пропонує бездітним парам взяти участь в усиновленні заморожених ембріонів. У 2011 р. в рамках програми народилося 293 дитини. Висновок: Україна може використати досвід інших країн для підвищення суспільної моралі, відродження сімейних цінностей та покращення демографічної ситуації. ЛЮБОВ БОГА ОТЦЯ В НАВЧАННІ БЛАЖЕННОГО ІВАНА ПАВЛА ІІ Миторак Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І. З. Держко Науковий керівник – викл. У. П. Кінаш Актуальність: У світі, де з ім’ям Бога іноді пов’язують помсту чи навіть обов’язок ненависті і насилля, послання любові є надзвичайно актуальним і набуває цілком конкретного значення. Істина про Бога Отця повинна бути краще осмислена, поглиблена і пережита сучасним

234

людством. Зокрема, в Католицькій Церкві не існує жодного спеціального свята на честь Бога Отця, надзвичайно мала кількість храмів присвячених Його Особі. Мета: Представити головні напрямки мислення, що стосуються любові Бога Отця, які запропонував блаженний Іван Павло ІІ. Матеріали та методи: Аналітичний, синтетичний, описовий, порівняння. Результати: Блаженний Іван Павло ІІ звертає увагу, що величина Божого спасіння дозволяє відкрити глибину любові, що не відступає перед жертвою Сина – Ісуса Христа, щоб задовольнити вірність Бога Отця і Творця у відношенні до людей, які з «початку» були вибрані в Сині для благодаті і слави. Зокрема, таємницястражданняІсуса Христа включає три принциповіелементи: любов, жертву та справедливість в зв’язку з таємницею милосердя. Божа жертва й справедливість тісно пов’язані з любов’ю до людини. Зокрема, Іван Павло ІІ зазначає, що у факті, що Отець не пощадив Свого Єдинородного Сина, але за людей «зробив гріхом» (пор. 2 Кор 5, 21), присутня абсолютна справедливість, бо Ісус Христос зазнає страждань та смерті на хресті з причини гріхів людей. Це є «надмірність» справедливості, бо за гріхи людей «надолужується» жертвою Богочоловіка. Проте дана справедливість є справедливістю на Божу «міру», бо народжується з любові Отця і Сина та весь плід її в любові. Бог «страждає» у відношенні до гріхів та страждань людей. Джерелом здатності Бога до «страждання», як пише Іван Павло ІІ, є батьківська любов, або, іншими словами, материнське милосердя Отця. Бог «страждає» з любові, оскільки сам «є Любов» (пор. 1 Йн 4, 8). Оскільки Бог є Любов – Сина Свого Єдинородного дав, то Він не може Себе іншим чином об’явити, як лише в любові. Це не лише відповідає найглибшій правді про цю Божу любов, але й внутрішній правді про людину та світ, – вважає блаженний Іван Павло ІІ. Бог бо так полюбив світ, – а отже, й людину в світі – що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але жив життям вічним (пор. Йн 3, 16). Бог повертається проти Себе самого – віддає Себе на смерть – такою є любов у її найрадикальнішій формі. Висновок: Отже, Бог Отець полюбив людину, можнасказати, більшеніжСвогоЄдинородного Сина, більше, ніж Себе самого. При чому Бог «показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5, 8). ЕТИЧНІ ЗАСАДИ У ПОДОЛАННІ БЕЗПЛІДДЯ Ракочий Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. Н.О. Назар

Актуальність: Безпліддя торкається понад 1 млн подружніх пар в Україні. Сучасні допоміжні репродуктивні технології (далі – ДРТ) викликають застереження з огляду на етичність застосовуваних методів. Мета: Дати моральну оцінку ДРТ та розглянути етично прийнятні методи подолання безпліддя. Матеріали та методи: Аналітичний, феноменологічний. Результати: Етична оцінка ДРТ охоплює такі аспекти: повага до людського ембріона; онтологічна сутність подружньої любові (єднання та прокреація); єдність сім’ї; право дитини знати своїх біологічних батьків. При застосуванні ДРТ етичні засади порушені. Насамперед право дитини бути плодом подружньої любові (при «іnvitro» дитина стає продуктом лабораторних маніпуляцій, об’єктом купівлі – продажу). Відбувається деперсоналізація прокреації. Розщеплення єднального аспекту подружнього статевого акту від прокреації суперечить цілісному баченню людини, антропології. Деформується розуміння батьківства, руйнуються засади кровної спорідненості (при гетерологічному заплідненні та сурогатному материнстві). Заперечується право людини на життя (знищення т. з. «надлишкових» ембріонів при імплантації та кріоконсервації). Отже, ДРТ – лише технічні маніпуляції, які не вирішують проблем безпліддя і не відновлюють здоров’я подружніх пар. Від 60% до 95% дітей, запліднених методом іnvitro, гинуть до народження, а частота передчасних пологів у 2 рази вища, ніж за

235

звичайних умов, інвазивність методів провокує зріст можливості раку яєчників у 2 рази. Науково прийнятним та етичним може бути лише лікування безпліддя – усунення перешкод на шляху зачаття. Медичні дії мають мати характер терапевтичної допомоги, а не бути замісним актом, що породжує низку етичних проблем. Слід відзначити методи напротехнології (з англ. NaturalProcreation Technologies), які базуються на встановленні причин безпліддя та корекції природних процесів в організмі чоловіка та жінки, спрямованих на зачаття і виношування дитини, що передбачає сучасне медикаментозне та хірургічне лікування. В основі лікування жіночого безпліддя лежить модель Крейгтона (спостереження за циклом жіночої плідності), що дозволяє об’єктивно оцінити гормональні зміни протягом циклу. Методику досліджував д-р Т. Гілджерс (США). Клініки, які працюють на основі напротехнології, діють в Ірландії, Англії, Франції, Німеччині, Словаччині, Польщі. Що ж до причин безпліддя, то дуже часто воно є наслідком безладного статевого життя, абортів. У 80 % випадків причиною безпліддя є перший аборт. Тому необхідна профілактика вторинного безпліддя: формування морально зрілої особистості, яка сексуальну поведінку підпорядковує нормам моралі. Висновок:Напротехнології мають набрати належного інформаційного забезпечення серед медиків України. При їх використанні ніколи не порушується право на життя людини, як також інші етичні норми. Це найважливіший аргумент без огляду на їхню більшу ефективність у порівнянні з методами ДРТ та низьку собівартість. БІБЛІЙНИЙ ПОГЛЯД НА АБОРТИ Рочко Орест РочкоІван Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри - доц. І. З.Держко Національний лісотехнічний університет Кафедра екології НЛТУ України Завідувач кафедри – проф. Л.І. Копій Науковий керівник - доц. с. Д.-Г. Т. Терешкевич, доц. В.П. Оліферчук Актуальність: Україна є державою, у якій аборт став нормою як у правовому полі,так і в щоденному житті громадян. Проблема аборту була і залишається болючою,оскільки тут йдеться про людське життя. Мета: Довести, що, згідно із біблією, кожна ненароджена дитина має право на життя. Матеріали та методи: Аналітичний, статистичний, порівняльний. Результати: У Біблії міститься багато відомостей, які роблять зрозумілу Божу позицію стосовно абортів. У пророка Єремії 1:5 говориться, що Господь знає нас ще до початку нашого формування у материнському лоні. Псалом 138:13-16 розповідає про Божу участь у нашому з’явленні і формуванні ще у лоні. У книзі «Вихід» 21:22-25 стверджується, що людина, яка спровокує смерть дитини у лоні матері, має бути покарана так суворо, як і за вбивство. Це свідчить про те, що Господь розцінює життя ненародженої дитини таким же, як і життя дорослої людини. Долю людини може визначити лише Господь (Буття 1:26-27;9-6). Аборт не може бути вирішенням проблеми зґвалтування. Вагітність внаслідок зґвалтування чи інцесту трапляється нечасто (1% у США). Діти, зачаті внаслідок зґвалтування чи інцесту, залишаються людськими особами. Вони мають право на життя, як і ті діти, які були зачаті у подружній любові, і тому також заслуговують на захист. Усі діти, незалежно від того, чи вони народилися з подружнього чи з позашлюбного зв’язку, мають рівні права щодо суспільної опіки і піклування про розвиток їх особистості. Покарання ґвалтівника (у значенні ресоціалізації) і турбота про жертву, щоб вона відчула фізичне та емоційне зцілення, є єдино правильним рішенням у цій ситуації. Інший аргумент стосується ситуації, коли вважають, що жінка перебуває у тяжкому фізичному чи психічному стані, який ускладнюється вагітністю. Необхідно зазначити, що йдеться не про терапевтичні заходи для порятунку матері, а про безпосереднє вбивство дитини. Проте жодна людина немає права вирішувати, чиє життя варте порятунку. Здебільшого мати жертвує собою

236

заради дитини. Лікар повинен організувати лікування так, щоб рятувати обох: і матір, і дитину. Часто жінки кажуть, що після аборту ціле подальше життя їх мучить совість. Саме совість людини – той природний моральний закон, який написаний Творцем у серці кожної людини. Це природний поклик серця людини до Бога, до Покаяння, яке може очистити совість і з Божою допомогою повернути жінці самоповагу, почуття власної гідності і власної неповторності, щоб продовжувати своє життя в радості і любові (Івана 3:16). Висновок: Кожна людина, яка зіткнулась з проблемою аборту, повинна молитись Господу, щоб дав їм мудрість вчинити так, як Він того бажає (ап.Якова 1:5). ПРОБЛЕМА ЕВТАНАЗІЇ В КОНТЕКСТІ ПЕРСОНАЛІСТИЧНОЇ БІОЕТИКИ Скрупська Неля Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковийкерівник– викл. О. М. Щурко Актуальність: У сучасному світі в контексті трансформаційних перетворень людської свідомості та кризи системи загальнолюдських цінностей значне місце в суспільстві займають питання пошуку особистісних ідентифікаційних патернів для кожної людини. Гіперпрогрес сучасних технологій, інформаційно-віртуальний простір та розвиток наукових досліджень майже в усіх суспільних галузях ставлять перед людиною необмежену кількість можливостей та знань, тим самим нівелюючи істинні категорії, що мали б бути важливими для «творіння Божого». Відкриття у медичній науці, втручання у природні процеси народжування та смерті перетворюють лікарів на «вершителів» людської долі. Мета: Розкрити проблему евтаназії в контексті персоналістичної біоетики. Матеріали та методи: Герменевтичний, феноменологічний Результати: Термін "евтаназія" походить із грецької мови і у перекладі на українську означає "легка смерть". Його перекладають ще як: "добра смерть" (згідно з етимологією грецького слова). Ми живемо сьогодні у світі евфемізмів, які мають на меті приховати невигідні, неприємні факти та істину. Тому, незалежно від ставлення суспільства до евтаназії, ніщо не може приховати той факт, що евтаназія для пацієнта є суїцидом (самогубством), а для лікаря – гоміцидом (людиновбивством). Така смерть вважається “смертю з гідністю”, однак немає жодної гідності у самогубстві чи у вбивстві. Людина не має права корегувати Божий закон: “Не вбий”. У «Короткому оксфордському словнику» є три значення слова «евтаназія»: «спокійна і легка смерть», «кошти для цього», «дії по її здійсненню». Першими в Європі легалізували евтаназію в Нідерландах у 1984 році. Евтаназія була легалізована в Бельгії в 2002 році. У США закон, що дозволяє надання медичної допомоги в здійсненні самогубства хворим у термінальній стадії, був прийнятий (з рядом обмежень) у листопаді 1994 року в штаті Орегон, а в листопаді 2008 року в штаті Вашингтон (відмінений у 2012 р.). Аналогічний закон, який стосується і дітей, вже прийнятий в Голландії у 2011 році і в основному, їй були піддані хворі, що страждають від раку. Єпископ Сгречча стверджує, що «моральний релятивізм», «анестезував» голландське суспільство, зробивши його нечутливим і у сучасній медицині на перший план виходять економічні чинники, а не здоров'я пацієнтів. Ключовими концептами персоналістичної біоетики є триєдність людини (дух-душа-тіло) та служіння збереженню життя з моменту запліднення аж до природної смерті. Клятва Гіппократа не дозволяє допомагати пацієнтові, котрий вирішив померти. У католицькій церкві заповідь «Не убий» прирівнює евтаназію до вбивства. Іслам забороняє активну форму евтаназії. Швейцарська Федерація Протестантських Церков (FEPS) теж виступає проти евтаназії за паліативну медицину, адже ефективне паліативне лікування полегшує страждання невиліковного хворого Висновок: Життя – це Божий дар і може викликати лише благоговіння. В рамках світосприйняття, яке визнає життя найвищою цінністю, евтаназія неприпустима.

237

ЦІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ У ВЧЕННІ ІВАНА ПАВЛА ІІ Стернат Роксолана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. Л.Я. Васьків Актуальність: Загострилося питання цінності людського життя у ХХ ст. – безліч потрясінь, природні катаклізми, екологічні проблеми, дві світові війни – все це забрало мільйони людських життів, і, водночас, довело як безжалісно стихія та зла людська воля може жонглювати великим даром Господа. Цілком закономірним є звернення до окресленої проблеми у фіософсько-богословській спадщині одного із найбільших моральних авторитетів сучасності – папи Івана Павла ІІ. Мета: Розкрити цінність людського життя у вченні Івана Павла ІІ. Матеріали та методи:Герменевтичний, феноменологічний. Результати: Антропологічне вчення папи Івана Павла ІІ базується на засадах християнської антропології. Папа реагував на виклики сучасності і не залишався осторонь проблемних ситуацій, які продукував глобалізований, секуляризований, пересичений науково-технічним поступом світ. Папа виступав за перемогу «цивілізації життя» над «цивілізацією смерті». Понтифік вітав доягнення науково-технічного розвитку, в тому числі і в медицині, коли вони узгіднювалися із моральними засадами християнства. Ситуації, в яких життя перестають трактувати як дар, викликали занепокоєння папи, отримували недвозначну богословську оцінку. Папа акцентував на небезпеці аборту як «добровільного убивства невинної людської істоти», наголошував на моральній неприпустимості будь-яких досліджень, скерованих на виявлення відхилень у розвитку плоду з метою аборту. Іван Павло ІІ зазначав, що неприпустимими є експерименти над людськими ембріонами, оскільки «людська істота» не може використовуватись як «матеріал в цілях науки або благополуччя людей». Право на життя мають неповносправні люди, оскільки наділені даром життя від Бога і людина не в праві ним розпоряджатися чи маніпулювати. Штучні техніки репродукції людини, на думку папи, нівелюють святість людського життя, оскільки профанують сакральність твореного Богом і суперечать природному творенню людини. Інструменталістське трактування людського життя зводить його до ролі «біологічного матеріалу».Папа виступав проти евтаназії. Це «лицемірне милосердя», на думку Івана Павла ІІ, зумовлене матеріалістичними акцентаціями, хибною інтерпретацією культури терпіння як зла. Адже у Старому Завіті людина не просить «звільнення від старості та її тягаря». Критерії продуктивності та придатності тіла при застосуванні евтаназії підмінили критерії гідності, безкорисливості та служіння. Папа був прихильником скасування смертної кари. Бо ж кожне людське життя є святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність смертної кари, а також насильницьке позбавлення життя, якому не залишається часу для навернення і покаяння. Існує можливість помилки в судовому рішенні й той факт, що навіть при "гуманному" і автоматизованому способі виконання вироку, який робить хтось і сам стає вбивцею. Папа Іван Павло II закликав, щоб принаймні ювілейного 2000 року не проводили жодних смертних вироків і наголосив, що в сучасних суспільствах смертна кара має бути скасована. Висновки: Згідно з моральним християнським вченням кожне людське життя є найбільшою, священною і недоторканою цінністю.

238

КОНТРАЦЕПЦІЯ ТА АБОРТ: ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ’ЯЗКИ Топільницька Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Національний лісотехнічний університет Кафедра соціології та культурології Завідувач кафедри - доц. І.П. Магазинщикова Науковий керівник – доц. с. Д.- Г. Т. Терешкевич, доц. В.Т. Андрушко Актуальність: У сучасному суспільстві побутує думка, що масове використання засобів контрацепції призводить до зменшення кількості абортів і сприятиме благополуччю родин через народження лише «бажаних» дітей. Мета: На основі сучасних наукових даних показати кореляційний зв'язок між використанням засобів контрацепції та абортами, а також інші наслідки контрацептивної ментальності. Матеріали та методи: Аналітичний, статистичний, феноменологічний. Результати: Як свідчать статистичні дані, промислове виробництво засобів контрацепції (середина ХХ ст.), законодавче закріплення в багатьох державах стратегії планування сім’ї («сексуальна» освіта) не зменшили кількості абортів у світі, не посприяли зміцненню сімейних зв’язків, а навпаки. Моральні цінності настільки втрачені, що до контрацепції відносять засоби ранньоабортивної дії (так звана посткоітальна контрацепція, спіралі тощо). Ця неправильна класифікація викликає спотворення статистичних даних, що стосуються заниження кількості абортів. В Німеччині 1964 року 400 лікарів і 45 професорів попередили уряд, що широка пропаганда контрацепції сприятиме світогляду чайлдфрі(childfree) і це закінчуватиметься абортом. Результати, проведені сексологами в Единбурзі, підтвердили пропорційність між використанням засобів контрацепції та числом абортів: 75% усіх абортів зробили жінки, які використовували контрацепцію, і 25% жінки, які не використовували її. Причина у тому, що приймають рішення застосовувати контрацепцію і здійснювати аборти люди з моделлю мислення, що опирається на розділенні сексуальності і прокреації, коли дитина сприймається як небажаний наслідок, якого необхідно уникнути чи позбутися. Парадигма сексуальної освіти є відірваною від моральних та духовних засад. Сексуальність не розглядається у площині духовних та моральних цінностей. Дослідження Ж. Касан з Університету Гумбольдта (США, 1997 р.) показали наслідки сексуального «виховання», метою якого була пропаганда дошлюбного сексуального співжиття та застосування засобів контрацепції. У 1980 роках у штатах -Каліфорнія, Гаваї, Джорджия, Нью-Йорк безкоштовна контрацепція була у найширшому доступі. Одночасно у всіх цих штатах був найвищий показник підліткових вагітностей та рівень абортів. І навпаки, де витрати на контроль народжуваності були мінімальними (Юта, Пд. Дакота, Пн. Дакота, Айдахо), відповідні показники були найменшими серед незаміжніх. Україна належить до країн, яка на державному рівні реалізує стратегію планування сім’ї та сексуальну контрацептивну освіту, наслідком якої є демографічний занепад. Висновок: Освітні програми статевого виховання мають базуватися на онтологічній правді про людську статевість, а не бути засобами деморалізації, духовного та біологічного виродження народу.

239

ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ МЕДИЧНИХ ВТРУЧАНЬ Фуртак Андрій Фуртак Анастасія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувачкафедри- доц. І.З.Держко Кафедра ОУОЗ Завідувачкафедри – доц. О. В. Любінець Науковий керівник – доц. І.І. Фуртак Актуальність: Сфера охорони здоров’я в Україні переживає тривалу фінансово-економічну кризу, що створила низку етичних проблем в національній системі охорони здоров’я. Особливої актуальності в такій ситуації набуває позиція лікарів у їх ставленні до пацієнтів. Мета: Висвітлити основні принципи медичних втручань Матеріали та методи: Феноменологічний Результати: Сфера охорони здоров’я та галузь медичної допомоги в Україні переживає нині фінансово-економічну кризу. Цей процес супроводжується недофінансуванням вартості медичних втручань з визначених законом джерел і безупинним ростом тіньового ринку медичних послуг. Відповідно медичні втручання стають предметом збагачення. Тіньовий ринок медичних послуг за обсягом коштів, що проходять ним протягом року, не є нині меншим обсягів, фінансованих з бюджету, проте не має жодних стримуючих чи контролюючих факторів, крім чисто моральних. Це робить визначальною роль морального закону і принципових етичних засад при медичних втручаннях в суспільстві в цілому і в лікарському середовищі Праця лікаря, як специфічне суспільне явище, має свої особливості. Насамперед вона передбачає процес взаємодії людей. Об’єктом праці лікаря, як і педагога, є людина; знаряддям праці та її результатом також є людина. Потрібно дотримуватись в медичній практиці таких етичних категорій, як обов’язок, совість, справедливість, любов. У медичній професії морально-етичні поняття вкрай необхідні, оскільки без них взагалі немислима діяльність лікарів. Адже такі якості, як чесність, сумління, порядність, усвідомлення свого обов’язку органічно пов’язані з їх фаховою роботою. Поняття лікарського обов’язку в Україні містить в собі всі головні елементи лікарської етики – від чесності, скромності у повсякденній роботі та прояву високої мужності в надзвичайних обставинах до готовності принести себе у жертву заради порятунку життя інших. Висновок: В сучасному плюралістичному громадянському суспільстві в силу низки причин та особливо внаслідок виникнення біоетичного мислення і посталених ним проблем, що торкаються законодавчої сфери, усе більше очевидною стає необхідність прояснення аксіологічних основ права для того, зробити більш визначеними і явними невід’ємні права людини, які, будучи санкціонованими законом, мають скеровувати поведінку людини в напрямку морально-етичного вибору, до якої залучені науки про життя та здоров’я. РОЛЬ ЛІКАРЯ У СУСПІЛЬСТВІ ЯК НОСІЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ Щирба Софія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки, курс біоетики Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – викл. Н.О. Назар Актуальність: Покликання лікаря за усіх часів було у великій пошані серед людей. Сучасні соціологічні опитування, зокрема в Україні, засвідчують, що довір’я до лікарів похитнулося. Мета: На основі вивчення та аналізу життєвого шляху відомих лікарів минулого та сучасності спонукати майбутніх медиків до праці над фаховим та моральним удосконаленням. Матеріали та методи: Порівняльно-історичний, феноменологічний. Результати: Книга Сираха містить заклик шанувати покликання лікаря: «Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи: від Всевишнього - здатність лікаря,

240

а й цар його обдаровує. Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться. Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними. Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, - уміє їх змішувати». (Сирах 38,1-3,6,7). Автор тексту наголошує не лише на професійних уміннях лікаря, що є важливо, але на його взаємовідносинах з Творцем, вірі, що є джерелом його моральних якостей: «Та й їм (лікарям - ред.) слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя» (Сирах 38, 14). Моральність лікаря у його жертовності, безкорисності, милосерді і професіоналізмі. Авіцена твердив: «Нема безнадійно хворих, є лише безнадійні лікарі», а також «Світячи іншим – згораю сам. Якщо я не прокладу стежини до людських сердець, вони не звернуться до мене, хоч вони не будуть ні за ні проти мене». Очевидно, що ця стежка прокладається не лише інтелектом, але і людяністю. В епоху активного релятивізму ХХ століття Дж. Москатті твердив: «Хай почуття обов'язку незмінно керує вами при виконанні місії, довіреної вам Провидінням: думайте про те, що ваші хворі перш за все наділені душею, до якої ви повинні знайти підхід і яку ви повинні привести до Бога. Не наука, але любов перетворила світ». Микола Амосов вважав, що Божі Заповіді зобов’язують кожного, і згідно з Декалогом будував відносини з пацієнтами: «А що ж чинити нам у цій ситуації? Лише одне – жити за Заповідями. Це безпрограшно – і в тому разі, якщо припускати існування Бога, і тоді, коли орієнтуватися на банальне матеріальне щастя. З Богом легше підтримувати мораль. Тому я висловлююся за релігію. Особливо благотворні ідеї Христа: не противитися злу насиллям, всепрощення, безкорисність. Вони безпосередньо обмежують егоїстичні біологічні потреби людини». Висновок: Популяризувати життя лікарів, які дали приклад вірності моральному ідеалу лікаря. ПРОБЛЕМИ НЕВРОТИЗАЦІЇ СЕРЕД МОЛОДІ З ПОЗИЦІЇ БІОЕТИКИ Бугель Василь Шайген Олена Нижник Галина Николин Ольга Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н. М. Волкова Науковий керівник – асист. О.Й. Зарічна Актуальність: Останнім часом проблема невротизації стала найпопулярнішою у світовій психології, тому її можна спостерігати всюди. Сучасне соціальнестановище негативно впливає на людей, породжуючи тим самим ненависть, озлобленість, жорстокість, насильство, страх, невпевненість у собі, що проявляється зростанням негативної поведінки серед осіб, які належать до різних, як соціальних так і психологічних груп. Прогрес у науці й техніці приніс у наше життя величезне розмаїття апаратів, механізмів, загалом нововведень, що свідчить як про здібності людського мислення і взаємозв’язок між ними, і, тим самим, посприяв прогресу невротизації і насильства. Також ми можемо спостерігати відмінність у поведінці не тільки вікових груп населення, а й у студентів різних вищих навчальних закладів. Тому для нас з позиції біоетики є дуже актуальним спостерігати саме за невротичними особливостями людей (семінаристів та медиків), які приділяють нам найбільше уваги. Мета: Визначити рівень невротизації серед старших курсів студентів духовної семінарії та студентів медичного університету. Матеріали та методи: Дослідження проводилосьу двох групах студентів: перша група - студенти духовної семінарії (17 чоловік), та друга група - студенти медичного університету (52 чоловіки). Визначення рівня невротизації проводилося за методикою діагностики рівня невротизації Л. І. Вассермана, що складається із 40 питань з позитивними та негативними варіантами відповідей. Результати: В групі опитаних студентів духовної семінарії в 5 % випадків спостерігається низький рівень невротизації (0 до 5 балів),а в студентів медиків в 9.8 % випадків. Середній

241

рівень невротизації (5-15 балів) з тенденцією до низького спостерігається в 71 % випадків у студентів духовної семінарії,а у студентів медиків в 52.1 % випадків. Середній рівень невротизації з тенденцією до високого (15-25 балів) спостерігається в 24 % випадків студентів духовної семінарі, а у студентів-медиків в 36.6 % випадків. Високий рівень невротизації виявлено лише серед студентів-медиків, що становить 1,5 %. З позиції біоетики значну роль у профілактиці невротизації відіграє фактор цілеспрямованого самовиховання моральних і психологічних властивостей і якостей студентів,що можуть визначати відношення до життя, у тому числі до власних хворобта психологічних та етичних проблем. Висновки: Таким чином, аналізуючи особливості проявів невротизації у студентів- медиків та студентів семінарії, можна констатувати деякі відмінності, а саме: високий рівень невротизації не виявлено у студентів духовної семінарії, на відміну від студентів медиків. Середній рівень невротизації з тенденцією до низького та високого вищий у студентів-медиків відповідно на 18,9% та 12,6 %. Отримані дані підтверджують припущення щодо існування відмінностей у прояві агресивності та невротизації у представників різних фахових спеціальностей. БІОЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ Думенько Лілія Жила Люба Степанчук Руслана Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н.М. Волкова Науковий керівник – ас. Т.І. Толокова Актуальність: Сучасний період розвитку суспільства характеризується змінами, що надмірно впливають на психологічний стан молодих людей. Основними причинами цього є надлишок інформації, стреси, бажання самоствердження, вплив сім'ї та однолітків, перевантаження, що веде до порушення сну, а в подальшому і до змін зі сторони психіки. Великий вплив має рівень навантаження навчання. Чим він більший, тим є вищий ризик розвитку агресивності та неврозів у студентів.Особливо вразливою до агресивних впливів надлишком інформації є категорія молодих людей, які здобувають вищу освіту. Існує також взаємозв'язок між агресивністю та рівнем розвитку відповідальності, яка є найнеобхіднішою професійною якістю майбутніх лікарів та педагогів. Мета: Провести аналіз рівня невротизації і агресивності серед студентів вищих навчальних закладів, які здобувають гуманітарну освіту. Матеріали та методи: Проведено порівняльний аналіз результатів опитування студентів-першокурсників вищих навчальних закладів гуманітарного спрямування. Об’єм дослідження становить 92 студенти, серед яких 46 студентів І курсу педагогічного університету, що навчаються на спеціальності «біологія» та 46 студентів першокурсників медичного університету. Для дослідження використано тести-опитувальники «Діагностика схильності до агресивної поведінки А. Ассингера.» і «Методика діагностики рівня невротизації за Васерманом». Результати: Серед студентів-медиків з обстежуваних (6,52%) є надмірно агресивні. Це є люди, які нерідко бувають неврівноваженими і жорстокими по відношенню до інших. Вони сподіваються дістатись до управлінських верхів, розраховуючи на власні методи, досягти успіху, жертвуючи інтересами тих людей, що їх оточують. Серед студентів-біологів рівень надмірної агресивності не виявлено. Помірна агресивність – у 36 студентів медичного університету (78,26%), а у студентів педагогічного ─ 32,61% (31). Дана агресивність характерна для людей, що цілком «успішно» йдуть по життю, оскільки у них достатньо честолюбства і самовпевненості. Низький рівень агресивності виявлено у 15,22% (7) студентів-медиків та в 32,61% (15) студентів-біологів. Це люди, які надмірно миролюбиві, що обумовлено недостатньою упевненістю у їх власних силах і можливостях. З позиції біоетики профілактика

242

агресивності має бути скерована на вияснення, розуміння та розпізнавання агресивних імпульсів, мотивів агресії і корекції та зняття негативних емоцій способами розрядки власного гніву й агресивності, уміння керувати ними й направляти в бажане русло. Висновок: Молоді люди, які здобувають професію лікаря, мають високий рівень проявів агресії. Подібна тенденція може виступати як прояв захисних механізмів у поведінці студентів у ситуаціях загрози їх особистісній автономії. При цьому у студентів педагогічної спеціальності є висока схильність до виникнення неврозів, що характеризуються появою дратівливості, тривожності, напруженості, розгубленості. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ СУТДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ М. ТЕРНОПОЛЯ Жила Любов Думенько Лілія Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н.М. Волкова Науковий керівник - ас. Т.І. Толокова Актуальність: Розвиток суспільства на сучасному етапі характеризується впливами, які змінюють психологічний стан людини. На сьогодні спостерігається тенденція до збільшення розладів психіки і поведінки серед молоді. Мета: Дослідити елементи психологічного статусу молоді, яка навчається в вищих навчальних закладах міста Тернополя, провести аналіз рівня невротизації і агресивності серед студентів вищих навчальних закладів міста Тернополя. Матеріали та методи: Teсти-опитувальники «Діагностика схильності до агресивної поведінки А. Ассингера» і «Методика діагностики рівня невротизації за Васерманом». Результати: Серед студентів-медиків 6,52% (3 обстежуваних) є надмірно агресивні. Серед студентів-біологів надмірно агресивних не виявлено 0%. Помірна агресивність 78,26% (36 чоловік) серед студентів медичного університету, а у студентів педагогічного ─ 32,61% (31 чоловік). Не агресивні 15,22% (7 чоловік) є студенти лікувальної справи і 32,61% (15 чоловік) є студенти біологи. Високий рівень невротизації - 35% (16 чоловік) серед студентів медичного університету, а у студентів педагогічного – 50% (23 чоловік). Середній рівень невротизації – 15% (7 чоловік) серед студентів медичного університету; 7%(3чоловік) – серед студентів педагогічного університету. Низький рівень невротизації – 50% (23 чоловік) серед студентів медичного університету, а у студентів педагогічного – 43% (20 чоловік). Практичне значення дослідження полягає у підборі діагностичних засобів з метою визначення різнорівневих проявів невротичних розладів та психосоматичних порушень у студентів. Узагальнені результати дослідження можуть бути використані під час навчально-педагогічного процесу. В контексті біоетики система профілактики і психотерапевтичної корекції повинна включати психогігієнічні заходи, спрямовані на поліпшення умов навчання чи праці, аутотренінг і корекцію дискомфортних станів, раціональну і особистісно-орієнтовану (реконструктивну) психотерапію. Висновки: Студенти медичної спеціальності мають високий рівень проявів агресії. При цьому для студентів педагогічної спеціальності є висока схильність до виникнення неврозів. Позитивною тенденцію для педагогів є невисокий рівень агресивності. Студенти обох університетів потребують використання психокорекційних та оптимізуючих заходів у навчальному процесі.

243

АБОРТ ЯК ВБИВСТВО НЕНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ Левицька Ірина Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики та деонтології Завідувач кафедри – доц. Н.М. Волкова Науковий керівник - ас. І. Б. Привроцька Актуальність: Сьогодні очевидним є те, що абортивні процедури набувають все більшої тенденції до розвитку серед молоді. Беручи до уваги всі наслідки абортів, не можна не враховувати фізіологічні та етичні проблеми, які при цьому виникають. Головним чином це стосується проблеми безпліддя.. Рішення стосовно аборту власної дитини заслуговує певних міркувань щодо його етичності.. Мета: Розкрити цінність життя від зачаття до пологів. Матеріали та методи: Феноменологічний, аналітичний. Результати: Аборт - це не тільки антигуманний, але й небезпечний метод. Відбувається вбивство дитини і наноситься непоправної шкоди здоров’ю матері.. Особистість – це образ Божий у людині, це унікальний Божий дарунок людській особі. Рішення про виконання аборту є жестом реалізації особливої людської байдужості. Така процедура вважається справжнім виявом ненависті, оскільки здійснення його передбачає вбивство своєї дитини. На основі моральних підстав засудження церквою абортів, евтаназій та допоміжних репродуктивних технологій, Папа Іван Павло II в Енцикліці “Evangeliumvitae” сказав: “Я проголошую, що прямий аборт, бажаний як ціль чи як засіб, завжди є важким моральним непорядком, тому що він є наміреним вбивством невинної людини. Це вчення ґрунтується на природному праві та на написаному Божому Слові, яке передане в Церковній Традиції і його навчає законний та універсальний Учительський Уряд Церкви. Жодна обставина, жоден намір, жоден закон не може вчинити дозволеним те, що є внутрішньо незаконним, тому що суперечить Божому Законові, записаному в кожному людському серці, пізнаваному розумом та проповідуваному Церквою”. Життя має оберігатися у кожній фазі свого існування і за будь-яких обставин. Жодна мета, наскільки б позитивною вона не була, не виправдує його прямого знищення, навіть якщо йдеться про життя іншої людини. Іов описує розвиток плоду в материнській утробі як творчий акт Бога: “Руки Твої мене склали й сотворили… Чи ж Ти не вилив мене молоком, не згустив мене сиром. Ти одяг мене шкірою і тілом, з костей і жил зіткав єси мене. Ти дав мені життя і милість, і Твоя опіка зберегла мій дух. Ти вивів мене з лона” (Іов. 10: 8-12; 18). У Новому Заповіті перші свідчення про зачаття ми бачимо від початку Євангелія від Луки. Є також три свята, які підтверджують церковну позицію, визнають початок людського життя з моменту зачаття: 6 жовтня ми зустрічаємо свято Зачаття Предтечі Хрестителя Іоанна, 22 грудня ми зустрічаємо Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці, а 7 квітня – Благовіщення (Зачаття Христа). Суспільна ж думка свідчить, що коли теоретично підійти до розгляду аборту як до соціальної проблеми – то у всіх, хто має бажання його здійснити, потрібно дізнатися із якої причини вони хочуть прийняти таке рішення. Потрібно також ставити додаткові запитання для вияснення (та в подальшому допомоги у відмові матері від аборту ): як Ви представляєте собі зараз дитину, яку Ви носите? що Вам заважає народити дитину? чому Ви вважаєте, що маєте право зробити аборт? як Ви уявляєте процедуру аборту, чи відомо Вам що-небудь про її наслідки? чи замислювалися Ви коли-небудь, кому вигідно, щоб масово здійснювалися аборти? хто у Вашій сім’ї проти дитини і хто за неї? яку допомогу я можу Вам надати, щоб Ви ухвалили рішення народити дитину? Висновки: Вчені в один голос заявляють, що життя зародка виникає з моменту запліднення, а відчувати біль він може вже на шостому тижні. Тому, яким би не був ранній аборт, відбувається вбивство вже живої істоти. Вихід зі становища може бути тільки в духовному вихованні людей, в усвідомленні безцінності кожного людського життя.

244

МЕДИКО-БІОЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ Перевізник Богдана Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра філософії та суспільних дисциплін Завідувач кафедри - проф. І. М. Мельничук Науковий керівник - викл. О. М. Христенко Актуальність: Сьогодні очевидним є прогрес у трансплантології. Однак при всіх позитивних сторонах трансплантації органів не можна не враховувати антропологічні та етичні проблеми, які при цьому виникають. Мета: Розкрити медико-соціальні аспекти трансплантології. Матеріали та методи: Феноменологічний, аналітичний. Результати: Видається, що зовсім недавно явища пересадження органів однієї людини іншій сприймалися як такі, що належать сфері літературної чи наукової фантастики. А зараз ми є свідками того, що «технічні» проблеми стосовно таких операцій у більшості випадків розв’язані, навіть досягнуто успіхів у подоланні імунно-біологічного бар’єру тканинної несумісності, який був до цього нездоланною перепоною на шляху подібних операцій. В історії виникнення та поширення операцій з трансплантації в медицині виділяють два розділи: трансплантацію органів людини, а також клітинну і тканинну трансплантацію. Перевагою використання клітинних та тканинних трансплантатів є те, що пацієнт одержує ряд збалансованих сполук натурального походження, здатних впливати на різні сторони метаболізму цілісного організму. Метод трансплантації стовбурових клітин дорослої людини, а також стовбурових клітин плацентарної крові – це новий і досить перспективний спосіб лікування. Проте, як будь-який новий високоефективний метод, він має і побічні дії. Зараз вони вивчаються, а тому, поки - що, не розроблено чітких показань і протипоказань щодо проведення даного виду лікування. Етичні проблеми клітинної та тканинної трансплантації обіймають два аспекти. Перший – це питання взагалі про етичність трансплантації клітин та тканин як методу лікування хворого організму, відновлення його втрачених функцій та коригування метаболічних порушень. Другою проблемою етики трансплантації є етика взаємостосунків «лікар - донор» та «донор - реципієнт». Сучасні медичні технології містять високі гарантії успіху лікувальної діяльності, проте ризик завжди існує, у будь-якому разі при заборі органів чи тканин у донора виникають нові стани, які варто оцінювати як патологічні. Фізичне життя, власне або чуже, є першорядним (навіть якщо не абсолютним) благом для людини, а також земною умовою для реалізації всіх інших її цінностей, оберігається у кожній фазі свого існування і за будь-яких обставин. Жодна мета, наскільки б позитивною вона не була, не виправдує його прямого знищення, навіть якщо йдеться про життя іншої людини. Іншою є ситуація, коли йдеться про осягнення більшого добра, такого, як виживання іншої особи ціною зменшення лише ефективності або якості здоров’я, що було б етично виправдане, і також заслуговувало б схвалення силою засади солідарності. Засади біоетики в трансплантації: захист життя донора і реципієнта, захист ідентичності особистості та інформована згода. Висновки: Рішення подарувати без відшкодування частину власного тіла (органи або тканини) з огляду на благополуччя того, хто має крайню потребу в них, не є лише актом альтруїзму або щедрості, а є також жестом реалізації особливої людської гідності.

245

ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОСТІ СЕРЕД МОЛОДІ З ПОЗИЦІЇ БІОЕТИКИ Семак Лілія Левицька Ірина Жила Люба Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н. М. Волкова Науковий керівник – ас. І.Б. Привроцька Актуальність: Термін «агресія» зазвичай вживається для позначення руйнівних намірів особи, але агресія, породжена честолюбством може виконувати функції відстоювання автономії, вирішення внутрішнього конфлікту, підвищення самооцінки. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство, що проявляється зростанням девіантної поведінки серед осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп, у тому числі неповнолітніх. Агресія у юнацькому віці вже є серйозною психолого-педагогічною та біотичною проблемами, адже супроводжується академічною неуспішністю, появою психологічних розладів та нерідко призводить до „екстремальних” явищ (кримінальна поведінка тощо). Явище агресії, яке було раніше проблемою переважно західних суспільств, в останні роки поширилось, на жаль, і в нашій країні. Мета: Встановити схильність учнів старших класів м. Тернополя та студентів першокурсників до агресивної поведінки. Матеріали та методи: Проведено дослідження 60 школярів старших класів та студентів 1-го курсу медичного факультету Тернопільського медуніверситету. Для цього було використано опитувальники для діагностики агресивності за Асингером, статистична обробка даних та порівняльний аналіз результатів. Результати: За результатами опитування учнів 11 класів встановлено, що 35 % школярів (21чоловік) - це діти, які є надмірно миролюбними, що очевидно обумовлено недостатньою впевненістю у власних силах і можливостях. Помірно агресивними є 60 % (36) школярів, що очевидно вказує на їх достатнє честолюбство та самовпевненість. Лише 5 % (3) з опитаних школярів є надмірно агресивними. Для таких осіб характерна неврівноваженість та надмірна жорсткість у спілкуванні із оточуючими людьми та бажання досягти мети будь-якими методами, незважаючи на думку інших. За результатами опитування студентів першокурсників високий рівень агресивності встановлено у 6,5 % (4 чоловіки), що схожий із результатом школярів. Низький рівень агресивності виявлений у 15,5% (9 студентів), що на 15,5 % менший ніж у школярів. Проведеними дослідженнями встановлено, що помірно агресивними є 78 % студентів (47 чоловік), що на 18% перевищує результат старшокласників. З позиції біоетики серед чинників набуття підвищеної агресивності є недоліки сімейного виховання, спостереження за моделями агресивної поведінки у реальному житті, на кіно- і телеекранах чи комп’ютерних іграх, стресової ситуації. Висновок: Підвищена схильністьдо агресивності у студентів першокурсників, очевидно обумовлена становленням особистості у новій соціальній ролі та є джерелом активності індивіда, його творчого потенціалу і прагнення до досягнень. Школярі є більш миролюбними та нерішучими у своїх вчинках Профілактика агресивності полягає у розвитку духовності та моральності молодого покоління.

246

ПОШИРЕННЯ БІОЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ СЕРЕД МОЛОДІ МІСТА ТЕРНОПОЛЯ Тригуб Роман Гвоздецький Андрій Гук Руслан Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Кафедра медичної біоетики і деонтології Завідувач кафедри – доц. Н.М.Волкова Науковий керівник – ас. О.Ю. Бідованець Актуальність: Стрімкий розвиток біомедичних наук в другій половині ХХ ст., усвідомлення незаперечного факту існування прав людини, що випливають з її гідності і не залежать від цивільного права після сумнозвісних подій Другої Світової Війни, необхідність корелювати технічний прогрес з законами біогеоценозу спровокували виникнення біоетики. Для успішного включення в сучасні світові диспути й вироблення власної наукової та громадянської позиції абсолютного значення набуває здобуття точних знань про суть біологічних експериментів чи новітніх діагностичних і терапевтичних методів і їх дотичність до загальнолюдських цінностей. Мета: Вивчити і порівняти ставлення студентів, які ще не мали занять з біоетики, і тих, які пройшли цей курс. Матеріали та методи: Опитано 106 студентів лікувального факультету ТДМУ. З них 49 1 курсу, які ще не вивчали біоетики, і 57 – 4 курсу, які завершили її вивчення. Для дослідження ми використовували спеціально розроблені анонімні анкети, які містили 13 питань, спрямованих на виявлення індивідуального ставлення до актуальних питань біоетики. Результати: На питання «коли починати формувати біоетичний світогляд молоді, яка навчається?» 49% (24) 1-го курсу і 52.6% (30) 4-го курсу відповіло, що «доцільно у молодшому шкільному віці», 47% (23) 1-го та 40.4% (23) 4-го курсів – вважає, що «у старшому шкільному віці», і лише 3% (2) 1-го та 7% (4) 4-го – «тільки у вищому навчальному закладі». Серед працівників медичної сфери є чимало таких, які вже отримали диплом і працюють більше, ніж 10-15 років. 51% (25) 1-го курсу та 63.2% (36) 4-го курсу вважає, що біотична освіта потрібна таким працівникам, 32.7% (16) 1-го курсу та 21.1% (12) 4-го курсу вважають, що це зайве, а для 16.3% (8) 1-го курсу та 15.8% (9) 4-го курсу було важко відповісти. Щодо питання, чи біоетична освіта повинна бути тільки у членів біоетичних комітетів, то 20.4% (10) 1-го курсу та 17.5% (10) 4-го курсу відповіло «так», 57,2% (28) 1-го курсу та 72% (41) 4-го курсу вважає, що не тільки члени комітетів з біоетики повинні володіти знаннями щодо важливих біоетичних питань, а для 22.4% (11) 1-го курсу та 10.5% (6) 4-го курсу було важко відповісти Висновки: Опрацьовуючи дані анкетування, можемо стверджувати, що більшість студентів, незалежно від отриманих знань із цього предмету, вважає, що для вирішення важливих питань біоетики основні її засади потрібно вивчати ще із школи. Більшість студентів після закінчення вивчення курсу біоетики почала вважати необхідною загальнобіоетичну освіту для широкого кола медичних працівників. Створення кафедри медичної біоетики у ТДМУ є важливим кроком для забезпечення цілісного підходу у формуванні етичних цінностей працівників медицини, а також створює можливості для забезпечення етичних комітетів кваліфікованими фахівцями.

247

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “ЗДОРОВ’Я” В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЕТИЦІ Рочко Орест Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедри – проф. Р.Я. Дутка Науковий керівник - проф. Р.Я. Дутка Актуальність: Поняття здоров’я широко розглядається людством. Зазначу,що сучасні дослідження феномена здоров’я людини виявили недоречність суто медичного підходу,що визначає здоров’я як відсутність хвороби. Ми хоч і розуміємо,що здоров’я складається як із матеріального так і духовного компоненту,але все більше тяжіємо до фізичного. На превеликий жаль забуваючи,що саме духовність є тим фундаментом нашого здоров’я на землі,і тою путівкою до нашого постійного,а не тимчасового життя. Мета: Дослідити на практиці значення ’’здоров’я’’ згідно визначення ВООЗ на основі вчення християнської етики. Матеріали та методи: Аналітичний, психологічний. Результати: Визначення здоров’я офіційно представлено ВООЗ,як стан повного фізичного,біологічного,соціального,медичного ,морального та духовного благополуччя людини. Відомо лікарям незалежно від спеціалізації,науковцям і взагалі загалу,що повне благополуччя в практичному розумінні цього слова не можливе. Тому дане визначення невірне і дискутабельне. Термін ’’практично здоровий’’ є умовний і не має під собою в першу чергу наукової і клінічної інтерпретації. Таким чином не може бути показником повного стану пацієнта,поскільки людина,як особистість і індивідум має духовну і матеріальну основи. Де духовна основа переважає і прямує з особистістю до вічності. Про здоров’я можна говорити тільки як про процес вдосконалення всіх сторін особистості,де ведучим є духовність,як процес вдосконалення. Виходячи з цього хвороба не може бути запереченням здоров’я в цілому,а окремою ланкою в процесі його вдосконалення. Виходячи з цього хвороба не може бути запереченням здоров’я в цілому ,а окремою ланкою у процесі вдосконалення. Тобто як складова поняття здоров’я. Таким чином про здоров’я не можна говорити як про якусь величину. Висновок: Нове, якісно змінене трактування поняття ’’здоров’я’’ ,безумовно змінить відношення в медицині і суспільстві та буде одним з факторів його оздоровлення на різних рівнях.

248

13th International Students Scientific Conference  

The lecture-room of General Anatomy Friday, 19 .04.2013, 10:00

Scientific Committee – Assoc. prof. O.S. Isayeva, assoc. prof. O.Ya.Mockryk, assoc. K.L. Shatylovich, assoс. prof. L.P. Kozak, assoc. prof I. M. Anisimova, assoс. prof. I. S. Dubetska – Hrabous, assoc. prof. N.V.Malyarska, assoc. prof. O.A.Nevsgoda, assoc. prof. O.P.Kikhtyak, assoc. S.I.Kotovyy, senior lecturer L.O. Chervinska Session chiefs – Sofiya Got, Andii Koshchanovskyi THE ASSESSMENT OF TREATMENT EFFICACY OF THE BICON DENTAL IMPLANTS USING THE ORAL HEALTH IMPACT PROFILE (OHIP)-14 Got’ Sofiya-Roksolana Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Dental and Maxillofacial Surgery Head of Department: Prof. Ya.E.Vares Scientific advisor: Assoc. Prof. O.Ya.Mockryk, Ass. J.O.Medvyd’ Department of Foreign Languages Head of the Department: Assoc. Prof. O.S. Isayeva Language consultant: senior lecturer M.Yu. Shumylo Actuality: In our daily practice, we may often have patients who meet the ideal criteria for implant treatment but, unfortunately, have insufficient bone. Bone grafting may partially solve the issue, but it is often expensive, time-consuming, has inherent risks, and is very uncomfortable for the patient. Since 1985, Bicon Short Implants have provided an excellent alternative to bone grafting and can allow patients to more easily enjoy the benefits of implant treatment. Objectives: To give clinical and psychological assessment of Bicon Short Implants efficacy in difficult topographical anatomical conditions. Materials and methods: 25 patients with dentition defects have been examined and treated at the medical dental center of Danylo Halytskyi Lviv National Medical University. The patients have been divided into two groups. There were 15 patients in the first group, who were provided traditional methods: bone grafting in severely atrophied jaw. After the bone formation in the area of defect, the traditional cylindrical implant was screwed. The second group included 10 patients who were treated with Bicon Short Implants and bone grafting was not performed. According to duration of surgical treatment in both groups, clinical efficacy of treatment was evaluated by the number of complications and the lifestyle of dental patients using OHIP-14. Statistical analysis was performed using the computer program Statistica. Results: The total duration of treatment in the first group was 13,0± 1,0 months on the upper jaw and 9,0 ± 1,0 months on the lower jaw. Surgical treatment in the second group was equal to 5,5±0,5 months on the upper jaw and 3,0±0,5 months on the lower jaw Patients’ lifestyle in the main group during the treatment was better than in control group, particularly in terms of self-esteem in everyday life, and it was equal to 6,6 ± 0,3 points and 9,7 ± 1,1, accordingly. Conclusions: Bicon Short Implants significantly reduce the duration of surgical treatment and improve the quality of patients’ life. The use of OHIP-14 allows to objectively assess the psychological and physiological state of dental patients.

249

MATERNAL HYPERTENSIVE DISRODER AND ITS INFLUENCE ON OCCURRENCE OF INTRA-UTERINE GROWTH RESTRICTION Agata Gbylik Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Obstetrics and Gynecology Head of Department: Prof. L.B. Markin Scientific advisor: Assoc. K.L. Shatylovych Actuality: Hypertensive disorders represent the most common medical complication of pregnancy, which occurs in 8% to 10% of gestations. In recent years, examination of placenta, as the most important organ maintaining healthy pregnancy has drawn attention as valuable indicator for maternal and fetal disease. It was discovered that these diseases have huge impact on the proper function of placenta and utero-placental blood flow which leads to intrauterine growth restriction of fetus. Objectives: Find out changes in parameters of placenta and utero-placental blood flow in hypertensive women and to compare with normotensive ones, and the correlation of IUGR occurrence. Materials and methods: 20 healthy women and 20 women with different forms of hypertensive diseases have been selected. All women are aged 20-35, primipara and multipara. Among hypertensive patients were women with mild-preeclampsia; severe preeclampsia; essential hypertension; preeclampsia superimposed on essential hypertension. They were examined clinically for blood pressure and level of proteins in urine. According to obtained data we’ve divided them into two groups: one with mild-hypertension and second with severe hypertension. After that we performed Doppler US of utero-placental blood flow. Fetal parameters were estimated by US such as: “Fetal weight” and “Fetal Body proportion”. After delivery placentae were checked for: average weight, thickness in center and average diameter. Results: We found out that different types of hypertensive disorders have negative influence on placenta and fetus. Women with severe hypertension as well as mild-hypertension have much lower utero-placental blood flow than control group. Fetal weight as well as fetal body proportion measured by US resulted significantly lower in severe hypertension (p<0.05). Consequential lower placental weight, thickness and diameter (p<0.05) were found in pregnancies complicated by severe hypertension than in control group. Conclusion: Hypertensive disorders in pregnancy are highly associated with the severest form of placental insufficiency which leads to fetal growth retardation. “EARLY AND LATE BIRD” BIORHYTHMS CHRONOHYGIENE OF THE FOREIGN STUDENTS MEDICAL FACULTY IN DANYLO HALITSKYI LVIV NATIONAL MEDICAL UNIVERSITY Marthar Ndeshipanda Shiyanga Danylo Halitskyi Lviv National Medical University Department of General Hygiene with Ecology Head of the Department: Prof. V.I. Fedorenko Scientific advisor: Assoс. Prof. L.P. Kozak Actuality: Chronotype is an attribute of human beings, reflecting at what time of the day their physical functions, hormone level, body temperature, cognitive faculties, eating and sleeping are active, change or reach a certain level. This phenomenon is commonly reduced to sleeping habits only, referring to people as owl or larks, respectively morning people (those who wake up early and are most alert in the first part of the day) and evening people (those who are most alert in the late evening hours and prefer to go to bed late). Objectives: To determine whether students’ productivity depends and is based on the time of the day they wake up and they sleep and whether the time for their maximal efficacy is influenced by the waking up and sleeping time. Materials and methods: Quantitative research methods were used, whereby questionnaire was filled and completed by (20) foreign 1st year medical students and (20) foreign 3rd year medical students.

250

Results: The results of this test have not come as a complete surprise, as a medical student I am falling under the two categories of students and know already the better individual functioning time ( in the morning or in the evening). However, surprisingly to learn that students are very good at identifying their own circadian rhythm types as judged by actual bedtimes and daily activities. Morning students reach maximal efficacy in their work and this is more in 1st year students than 3rd year yet they are very few. Their time change based on the season more in winter than in summer due to vacations in summer. Majority of students both 3rd and 1st years are evening students and in the morning they experience difficulties in waking up which sometimes contribute to their average performance in the morning. Living close to neighbors, partners, and roommates who are morning or evening students can influence each others biorhythms and their sleeping patterns compared to students living alone. Several studies have shown that whether you are a morning person or a night owl is largely determined by genetics. The researchers say this could be because they are getting better sleep since they are naturally morning people. It could not only make them feel more alert, but actually impact their immune system. Conclusion: Morning students are more productive compared to evening students. Morning-type people also tend to say they feel healthier than do “night owls” even though majority of them don’t really like it or have no choice, they reach the good results at the end of the day. OBSTETRIC COMPLICATIONS AS A RISK FACTOR FOR INTRAVENTRICULAR HEMORRHAGE (IVH) IN INFANTS Koschanovskyi Andrii Hlad’o Iryna Rusyn Anastasiia Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Obstetrics and Gynecology Head of Department: Prof. L.B. Markin Scientific advisor: Assoc. Prof I. M. Anisimova Department of Foreign Languages Head of the Department: Assoc. Prof. O.S. Isayeva Language consultant: senior lecturer O.H. Vasylenko Actuality: IVH in term infants is no more than 10%, with the term of 32 weeks gestation it may reach 80%, and infants with extreme weight during the birth have IVH in 100% of cases. The condition has become particularly urgent when Ukrainian neonatologists began to nurse infants with gestational age of 22 weeks or more. Objectives: To analyze the characteristics of pregnancy and childbirth to determine the main factors of IVH in infants. Materials and methods: Retrospective analysis of 14 childbirth stories. Among the children surveyed were 8 (57.14%) boys and 6 (42.86%) girls. Children were born during the period of 25 to 37 weeks of pregnancy. Birth weight ranged from 850 g to 2450 g. Results: The overall distribution of factors that influences the possibility of the IVH appearance:

Factor % Burdened obstetric and gynecological anamnesis

11,5%

Pregnancy and childbirth pathology 76,9% Pathology of the fetus and newborn 15,38%

Risk factors of IVH are divided into maternal: alcohol; smoking; infertility treatment including steroids before pregnancy. The course of pregnancy: preeclampsia; urogenital infections; metabolic diseases (diabetes); bleeding during pregnancy using embryotoxic drugs. The course of labor: premature labor, prolonged labor, oligohydramnion, partial maternity activity, stimulation of labor, premature rupture of the amniotic membranes, labor with the breech presentations, bleeding. Children’s: gestational age less than 32 weeks; small and extreme birth weight; hypoxia, asphyxia, early birth injury; respiratory

251

distress syndrome; pneumothorax; artificial lung ventilation, breathing asynchrony of infant with ventilator; early neonatal sepsis; intrauterine infection; hemolytic disease of the newborn; vitamin K deficiency; metabolic acidosis; hypothermia; sound load of newborn. Conclusions: The critical period for the IVH occurrence in preterm infants is the first 3-4 days. 80 - 90% of hemorrhages occur in the first 72 hours of life. During the first 7 days there are 20 - 40% of IVH among infants. The risk of IVH decreases after the first week of life during each subsequent week for 10 - 15%. Factors that potentially influence the possibility of the IVH include: infection, placental pathology with the development of placental circulation disorders, anemia of pregnant and oligohydramnion. MALARIA IN AFRICAN COUNTRIES Nwachukwu Hamilton Danylo Halyskyi Lviv National Medical University Department of General Hygiene with Ecology Head of the Department: Prof. V.I. Fedorenko Actuality: Malaria is a life-threatening disease caused by parasites that are transmitted to people through the bites of infected mosquitoes. Based on statistics, in 2010, malaria caused about 660 000 deaths (with an uncertainty range of 490 000 to 836 000), mostly among African children. There are some climatic conditions that favour the transmission of malaria in African countries, they include: increased rainfall, high temperature and relative humidity above 60%. Also some European countries have been infected with malaria as a result of urbanization and increase of immigrants from tropical areas. Objectives: Dangers of malaria infection in Africa and possible hygienical ways of preventing spreading of malaria infection in Africa as a continent. Materials and Methods: Maps of Africa showing countries with climate conditions suitable for the growth of anopheles mosquito which is the vector of malaria (plasmodium falciparum) and comparing African and Ukrainian climates. Results: From the map, it is known that countries like Nigeria, Cameroon, Ivory Coast, Ghana, Congo, Gabon, Central African Republic etc. have a very suitable climatic conditions supporting malaria infestation while countries like Mali, Niger, Chad, Botswana, etc. have mild climatic conditions supporting malaria infestation, but Algeria, Morocco, Libya, South Africa have unsuitable climate for malaria. Conclusion: Malaria is preventable and curable, increased malaria prevention and control measures are dramatically reducing the malaria cases in many places in Africa as a continent. ANALYSIS OF CAUSES OF STAINED DENTAL DEPOSITS IN PRESCHOOL CHILDREN Mateusz Wykretowicz Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Pediatric Dentistry Head of department: Assoс. Prof. E. V.Bezvushko Scientific advisor: Assoс. Prof. I. S. Dubetska-Hrabous Actuality: The main causative agents of dental caries are thought to be dental deposits. Particular attention is paid to stained dental deposits, which are present in 19% of children at the age from 2 to 7, which means every fifth child in preschool age. In Lviv city occurrence reaches up to 35.16%. Stained dental deposits are observed more frequently in children with presence of caries (44.69%) comparing to children with intact teeth (29.76%). In current literature several possible causes of the appearance of stained dental deposits in children may be found, but unfortunately they are not sufficiently established and confirmed yet. Objectives:  To establish the cause of the occurrence of stained dental deposits in preschool children.

252

Materials and methods: Dental examination of 15 children at the age between two and seven with stained dental deposits, and similar examination of 15 children at the same age without signs of such deposit together with surveying of parents of all children has been carried out. A biochemical determination of the iron concentration in oral cavity of all examined children along with saliva pH level evaluation (Saliva – Check Buffer, “GC”) has also been conducted. Results: The first step of our research was to carry out a survey of parents of examined children. According to the most recent literature, stained dental deposit may be caused by several external factors, such as iron supplements taken by mothers during pregnancy and breast feeding or large quantities of fruit rich in iron, which may also be present in mother’s, or even child’s diet. However, results of our surveys do not show such risk factor neither in the group of healthy children, nor in those with stained dental deposit. Another possible cause which is mentioned in several medical publications may be physiologically elevated concentration of iron in saliva. Iron, present in the saliva, may become chemically bonded with sulfur deriving from decayed proteins, which is responsible for brown tint of the deposits. Biochemical evaluation of iron level in obtained saliva samples was further conducted. In the group of healthy children, together with the group in which stained dental deposits were present, level of iron was within the normal range. We came to the conclusion, that in vast majority of children in which stained dental deposits were present, there was also perceptible peculiar mouth smell, present in the morning. Its origin is not clearly established, but may be connected with some gastrointestinal disturbances. For this reason we decided to evaluate the pH of the samples of saliva obtained in the morning, before breakfast. In the group of children, in which stained dental deposits were present, level of pH was 6.13, in healthy, control group pH level was equal to 6.56. Conclusions. It was not possible to establish one, leading and convincing cause of the occurrence of stained dental deposits in preschool children. However, clearly expressed reduction of pH level of saliva in group of children with present stained dental deposits is very significant predisposing factor in case of susceptibility to dental caries, which requires particular attention and enhanced prevention. DIFFERENTIAL DIAGNOSIS BETWEEN ALZHEIMER’S DISEASE AND VASCULAR DEMENTIA Matiushenko Oles’ Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Neurology Head of Department: Prof. S.S. Pshyk Scientific advisor: Assoc. Prof. N.V. Malyarska Department of Foreign Languages Head of Department: Assoc. Prof. O.S. Isayeva Language consultant: Assoc. Prof. O.S. Isayeva Actuality: Alzheimer’s disease (AD) and vascular dementia (VD) are the most common types of dementia; account for 70 to 90 % of cases. Despite the numerous clinical studies, the problem of the effective differential diagnosis between AD and VD on early stages still remains urgent. Objectives: To analyze functional status and clinical findings in patients with AD and VD, and, respectively, to define the key features, which would simplify the problem of differential diagnosis between these two types of dementia. Materials and methods: include the analysis of literature review and cases from clinical practice. Results: The studies have shown that Alzheimer’s disease is characterized by a gradual onset with further slow progression. In most cases, AD debuts with the impairment of a short-term (or active) memory, which often becomes evident after stress. Fluctuation in heaviness of cognitive functions impairment with a general tendency to progression and prevalence of focal neurological defects is more typical of vascular dementias. The results of mini-mental state examination (MMSE) showcased that patients with AD score significantly lower, compared to those with vascular dementia. Studies with Hatchinski scale have demonstrated high sensitivity and specificity of this test in defining degenerative

253

or vascular nature of the disease. Neuroimaging revealed hippocampal atrophy in most of the AD patients and multiple zones of infarction in patients with VD. Analysis of the cerebrospinal fluid (CSF) indicated the decreased concentration of amyloid-β and increased levels of p-tau in AD patients. No specific findings were detected in cases with VD. Conclusions: Accurate course of the disease investigation, specific neuropsychological testing (MMSE, Hatchinski scale) and neuroimaging should be considered as a highly effective combination in differential diagnosis between Alzheimer’s disease and vascular dementia. Specific findings in cerebrospinal fluid may significantly contribute to the diagnosis of Alzheimer’s disease. THE EFFECT OF SMOKING IN PREGNANT WOMEN IN UKRAINE Ibeh Chikeziri Kyriantus Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Hygiene and Ecology Head of Department: Prof. V.I. Fedorenko Actuality: Many different studies have shown that tobacco use or smoking is a significant factor in miscarriages and other teratogenic effects among pregnant smokers, and it contributes to a number of other threats to the health of the fetus and the mother. Objectives: To study and reveal the pathologies caused by smoking in pregnant women and to reveal the pathologies of the fetus caused by smoking. \ Materials and methods: The correlational research and observation research methods have been used. Results: Women who smoked have serious complications due to the fact that cigarette smoke contains a cocktail of drugs and poisons which are very harmful to an unborn baby. It also reduces the oxygen level in the blood, which deprives the baby of oxygen and can cause health problems. Many complications such as placenta insufficiency, low birth weight, fetus hypotrophy, hip joint dysplasia, miscarriage occur even before third trimester. Conclusion: Smoking poses grave threat to the pregnant women and the fetus. TRANSTHORACIC NEEDLE BIOPSY AS AN INSTRUMENT FOR DIAGNOSIS OF LUNG CANCER Stoyanov Todor Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Phthisiology and Pulmonology Head of Department: Prof. I.H. Ilnytskyi Scientific advisor: Ass. Prof. O.A.Nevsgoda Actuality: Lung cancer is the major cause of cancer mortality worldwide. About 1.5 million new cases are reported annually with annual mortality number of over 1.3 million. The 5-year survival rate is around 15% (except some studies from the USA and Europe showing 50% survival rate) and it has not changed in the last 20 years despite the major improvements in medical therapy. Therefore, it is crucial that diagnosis of lung cancer is made timely and accurately. Objectives. The present review recommends Transthoracic Needle Biopsy as a reliable method of early diagnosis of carcinoma. The technique, indications, and possible complications are also dealt with. Materials and methods: Statistics and research results of various workers, mentioned in the reference. Results. Excellent diagnostic result has been obtained with small or permissible complication rate, justified by the diagnostic value. Conclusion: TTNB is to be performed without protraction in any case of cancer suspicion.

254

INSULIN RESISTANCE IN HYPOTHYROIDISM Syska Paulina Anna Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Endocrinology Head of Department: Prof. A.O. Serhiyenko Scientific Advisor: Assoc. Prof. O.P.Kikhtyak Actuality: Individuals with hypothyroidism are at increased risk of developing insulin resistance. Insulin resistance seems to be involved in pathogenesis of hypothyroidism according to recent scientific investigations. Objectives: To analyze clinical cases of patients with hypothyroidism, who received L-thyroxine as replacement monotherapy for the treatment of hypothyroidism and to use laboratory analysis regarding changes of carbohydrate metabolism and insulin resistance. Materials and methods: Clinical data were obtained by interviewing the patients and referring to their case reports and tests results. The data were collected and analyzed to represent information in the best and current available form. 32 clinical hypothyroid patients were studied. All patients with hypothyroidism were treated with L-thyroxine (100 µg per day as the therapeutic dose for these patients) in the morning taken on an empty stomach approximately 0.5-1 hour before meal. In the average the patients have been treated for 3 months. Changes in hormones: TSH, FT4, FT3, insulin level (fasting), glucose level (fasting), HOMA-IR index, BMI (Body Mass Index) and WHR (Waist to Hip Ratio) have been studied. Results: Reduction in insulin level (fasting), glucose level (fasting), HOMA-IR index, BMI and WHR with correct levels of hormones (TSH, FT4, FT3) have been observed in 22 patients (68.75%) following 3 months therapy. In the remaining 10 patients (31.25%), the hormones levels were in norm, but changes in carbohydrate metabolism and insulin resistance were not found. Conclusions: Based on the results of this study we can conclude that treatment with L-thyroxine may affect insulin resistance. Unfortunately, treatment did not have positive effect on 31.25% of patients. Despite the treatment, 10 patients did not cure insulin resistance at all. Therefore, we suppose that insulin resistance may be treated with other methods such as diet, exercise and in some cases pharmacologically, for example, with Metformin (Biguanides) or Pioglitazone (Thiazolidinediones). PHARMACY SYSTEM IN UKRAINE COMPARED WITH PHARMACY SYSTEM OF OTHER EUROPEAN COUNTRIES Chinemelu Uchechukwu Onyinyechi Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of General Hygiene with Ecology Head of Department: Prof. V.I. Fedorenko Scientific advisor: Ass. S.I. Kotovyy Actuality: The Pharmacy of Ukraine is owned and managed by Ukrainian Pharmacy Holding which includes more than 200 pharmaceutical markets and pharmaceutics. Objectives. To analyze the standards of system management and the possible ways of improving them. Materials and methods: To interview pharmacists and drug sellers in Ukraine and to check their qualification, the license and also charts of pharmacy density in European countries. Results: From the charts, countries like Scandinavian faced major changes in 2009 and Laws of pharmacy ownership and the location of the pharmaceutics. Countries like Norway, Denmark, Finland, France and Germany do not allow pharmacists to hold a majority share in pharmacies. From the research, some of the drugs sold in Ukraine are labelled in Ukrainian, English, German, Russian which means that they are imported by the government from other countries and by licensed pharmaceuticals. They add more confusion to both patients and pharmacists, because some pharmacists have no qualifications and the knowledge in their field. Therefore, the patients end with worsening of their conditions due to side effects.

255

Conclusion: Ukrainian pharmacy holding should develop the effective management system with qualified personnel and high standard of services. GLAUCOMA AND ITS WAYS OF DETECTION AND PREVENTION Pavliv Sofiya Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of General Anatomy Head of Department: Prof. Ju. Ja. Kryvko Scientific advisor: Prof. Ju. Ja. Kryvko Department of Foreign Languages Head of Department: Assoc. Prof. O.S.Isayeva Language consultant: senior lecturer T.P. Nazarenko Actuality: Glaucoma is an eye disease in which the optic nerve is damaged in a characteristic pattern. This can permanently damage vision in the affected eye(s) and lead to blindness if left untreated. It is normally associated with increased fluid pressure in the eye or intraocular pressure (IOP). Objectives: Worldwide, glaucoma is the leading cause of irreversible blindness. According to current investigations, open-angle glaucoma cannot be prevented. However, the optic nerve damage and visual loss resulting from glaucoma can be prevented by earlier diagnosis, effective treatment, and compliance with treatment. Secondary types of glaucoma can often be prevented by avoidance of the eye trauma and prompt treatment of eye inflammation and other diseases of the eye or body that may cause secondary forms of glaucoma. So, it is very important to let people know what glaucoma is, how to detect and treat it. Materials and methods: An eye doctor can usually detect those individuals who are at risk for glaucoma (because of a narrow drainage angle or increaed intraocular pressure) before nerve damage occurs. The ophtalmologist can also diagnose patients suffering from glaucoma by observing the nerve damage or visual field loss. The following tests, all of which are painless, may be part of this evaluation: tonometry, pachymetry, gonioscopy, ophthalmoscopy and visual field testing. Last few years worldwide and in Lviv region as well, a lot of tests and checkups have been conducted, which showed a horrifying number of patients with glaucoma. Results: Analysis of the results showed that there are 70 million people in the world with glaucoma, 220 thousands in Ukraine, and 8000 – in Lviv region. Mainly, it refers to the group of people aged 35-85. Conclusion: General education and awareness of glaucoma can help prevent and detect this eye disease on its early stages, therefore, more patients will be able to save their vision. EVALUATION OF PERSONAL ANXIETY OF STUDENTS ENGAGED IN MARTIAL ARTS Shvets Oleksii Zanik Svyatoslav Danylo Halytskyi Lviv National Medical University Department of Sport Medicine and Physical Training Head of Department: Prof. A.V. Mahlovanyy Scientific advisor: Assoc. Prof. O.B. Kunynets, Assoc. Prof. V.P. Khomyshyn Department of Foreign Languages Head of the Department: Assoc. Prof. O.S. Isayeva Language consultant: lecturer I.B. Koshlaba Actuality: Measuring anxiety as a personal quality is important as this property largely determines human behavior. Personal anxiety refers to stable individual characteristics that reflects the probability of the person’s anxiety and implies the tendency to accept a broad range of situations. Initial training of judoists is characterized by low levels of self-regulation of behavior, which can be increased through

256

the systematic application of psychological training that affects the development of mechanisms for self-regulation and the formation of personal readiness of athletes through training and competitive activities. Objectives: To determine the level of personal characteristics of anxiety in judoists at the initial stage of their athletic training (first year students, Dentistry department). Materials and methods: Only 10 persons participated in individual questionnaire survey by D.Taylor and D.Taylor, V.H.Norakidze scale of personal anxiety was rated. Results: Analysis of the results showed that the performance of personal anxiety in the subject group ranged from 12 to 29 points. The average level of anxiety of 4 people surveyed had a tendency to be low (within 5-15 points), 6 people surveyed ranged from 15-25, which corresponds to the average level with tendency to be low. Since the first and second tests in individual students did not differ significantly, this is the evidence of the stability of the obtained data in the first and second variants. Conclusions: The study of individual anxiety at the initial stage of training will increase the level of psychological maturity and optimize the process of self-regulation in sports activities. Systematic monitoring of anxiety levels helps to develop a program of psychological training that can be used to test the effectiveness in providing the necessary level of self-regulation of behavior for judoists in particular. CLASSIFICATION SYSTEMS IN MEDICINE Anna Mazur Danylo Halytsky Lviv National Medical University Department of Medical informatics Head of department – Assoc. Prof. O.V. Boyko Scientific advisor – Assoc. Prof. O.V. Boyko Actuality: Many data in health care, such as diagnoses, patient history data, physical examination data, or the reporting of X-ray pictures, are expressed as free text. This leads to an infinite list of possible expressions. However, statistical overviews, medical information systems, decision-support systems can cope with only a finite number of classes. Rules for assigning expressions from the patient record to classes must be well defined by objective criteria. Medical knowledge is very complex and comprehensive. Thus, in the 18th century there were already attempts to classify diseases systematically (e.g., ”London Bills of Mortality” by John Graunt, ”Nosologia methodica” by Francois Bossier de Lacroix, ”Genera morborum” by Linnaeus, ”Synopsis nosologiae” by William Cullen) . These first attempts were further developed to clinical vocabularies, terminologies or classification systems. Objectives: is to analyze existing medical classification systems Results. Medical classification systems, are structured list of terms which together with their definitions are designed to describe unambiguously the care and treatment of patients. Terms cover diseases, diagnoses, findings, operations, treatments, drugs, administrative items etc., and can be used to support recording and reporting a patient's care at varying levels of detail, whether on paper or, increasingly, via an electronic medical record. A very large number of coding and classification systems have been developed for health-care: the International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems (known as ICD), the International Classification of Primary Care (ICPC), the Systematized Nomenclature of Medicine (SNOMED), Anatomical Therapeutic Chemical Classification System (ATС), the Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM), The Medical Subject Headings (MeSH), Systematized Nomenclature Of Medicine Clinical Terms (SNOMED CT) etc. Conclusions: Many classifications overlap. Systems designed to cover clinical information have tended to cover a relatively narrow subset of healthcare, such as nursing procedures or problem lists. Many of established medical classification systems lack a precise semantic underpinning. The recent emergence of description logic encoded medical terminologies - particularly SNOMED CT - aims to address this problem. Comprehensive clinical terminology systems are needed to help integrate patient data with health information technologies such as electronic medical records. SNOMED CT aims to help

257

structure and computerize the medical record but needs to be used correctly and consistently to preserve data quality and maximize share ability. THE INFLUENCE OF LIFE STYLE IN ATHEROSCLEROSIS DEVELOPMENT Ambreen Aslam Rana Danylo Haltysky Lviv National Medical University named after Danylo Galytskyy, Department of Internal Medicine #1, Head of department – Prof. Abrahamovych O.O. Scientific advisors – MD, PhD Krystopchuk S.A., MD, PhD Leshchuk Y.L., MD Fedets A.B. Actuality: Atherosclerosis or "hardening of the arteries" is a chronic disease in which high cholesterol levels coupled with inflammation lead to the build-up of fatty deposits, called plaque, on the inner walls of arteries. Eventually these plaques can limit blood flow, leading to angina, or they may rupture, resulting in blood clots that block arteries and cause heart attacks or strokes. According to World health organization (WHO) the leading cause of death in middle and high income countries is ischemic heart disease. Approximately 1.42 million people died every year, means 15.6 % of death from atherosclerosis related diseases. The comprehensive analysis of the pathological changes in the development of atherosclerosis which lead to ischemic heart disease was conducted. Objectives: To investigate the life style modification in atherosclerosis treatment for prevention of ischemic heart disease. Material and methods: The research was based on the examination of 30 patients (18 men and 12 women) of age above 62±8 years suffering from atherosclerosis. They all were obese and eat only junk food. In laboratory analysis they had high cholesterol level, increased level of lipoproteins. All of them were divided in to two groups. The group A included 15 patients (10 men and 5 women) and in group B there were 15 patients (9 men and 6 women). Patients of group A were given atorvastatin (20.0 mg/day) and aspirin (75.0 mg/day), physical exercise for two hours per day and low fat diet were recommended. The patients of group B were also given the same drugs but without physical exercise and low fat diet for three months. In three months all patient passed control examination, cholesterol level and lipoproteins were determined. Results: In patients of group A after three months therapy the level of cholesterol decreased from 6.8±0.8 mmol/l to 5.7±0.7 mmol/l and the level of lipoproteins decreased from 62.1±2.3 to 54.6±0.5. In patients of group B after three months therapy the level of cholesterol decreased from 6.7±0.7 mmol/l to 5.9±0.6 mmol/l and the level of lipoproteins decreased from 63.8±1.7 to 57.2±0.9. We found that in group A treatment accompanied with change in life style showed much better improvement in comparison with the result of group B, where only treatment was given. Conclusion: Current therapies for prevention of ischemic heart disease are focused on reducing traditional risk factors. Changes in life style is the important measure in prevention of atherosclerosis progressing and improvement of treatment results.

258

FEATURES OF METABOLIC HOMEOSTASIS IN MEN WITH SECONDARY OSTEOPOROSIS AFTER STOMACH RESECTION CAUSED BY COMPLICATED ULCER DISEASE Karolina Machelska Olha Pylypiv Tatiana Derevianko Danylo Haltysky Lviv National Medical University named after Danylo Galytskyy Department of Internal Medicine #1 Head of department – Prof. Abrahamovych O.O. Scientific advisors – MD, PhD Krystopchuk S.A., MD Fedets A.B., MD, PhD Leshchuk Y.L. Actuality: The number of patients suffering from ulcer disease is continuously rising and registered 160 cases per 1 000 of population in Ukraine. Stomach resection is the method of choice for complicated ulcer disease treatment. The connection between digestive diseases and diseases of musculoskeletal system is well known. The stomach resection is an important factor of secondary osteoporosis development, although the pathogenesis of this process is studied not enough. The comprehensive analysis of the pathological changes of musculoskeletal system in late terms after stomach resection was conducted for the first time and presented in the article. Objectives:To investigate the features of electrolyte and protein homeostasis in men with secondary osteoporosis after stomach resection caused by complicated ulcer disease. Materials and methods: The research was based on the examination of 44 men of middle and old age with secondary osteoporosis after stomach resection caused by complicated ulcer disease. The control group IA was represented by 11 healthy men. 6 men who were not diagnosed with osteoporosis after stomach resection caused by complicated ulcer disease were included to the control group IB. The structural and functional state of bone tissue and the features of metabolic homeostasis were discovered in these patients. Results: In the majority of scheduled operated patients in late terms after resection of the stomach due to complicated peptic ulcer disease, accompanied affection of the bone tissue which leads to generalized osteoporosis was revealed. The complex analysis of the pathological changes of musculoskeletal system in late terms after stomach resection showed that stomach resection has an important influence on metabolic homeostasis and on osteoporosis development. The electrolyte homeostasis complex analysis revealed next disturbances: the levels of the ionized calcium (0.899±0.007 mmol/l; p<0.001 in comparison with results of control groups IA and IB), phosphorus (0.58±0.08 mmol/l; p<0.05) and magnesium (0.3±0.1 mmol/l; p<0.05) were lower, although the level of total calcium (2.30±0.09) was not significantly different from the results of control groups IA and IB (p>0.05). We found the protein disorders: hypoalbuminemia (50.2±0.5%; p<0.001 in comparison with results of control groups IA and IB) with hyper-α1-globulinemia (7.5±0.1%; p<0.05) and hyper-β-globulinemia (14.0±0.1%; p<0.05), although the level of total protein (73.8±0.4 g/l) in the majority of scheduled operated men was not statistically different from the results obtained in control groups IA and IB (p>0.05). Conclusion: Consequently, metabolic homoeostasis features in the majority of scheduled operated men with secondary osteoporosis after stomach resection caused by complicated ulcer disease have their own characteristics: electrolyte disturbances and protein disorders. In our opinion these scientific facts play an important role in pathogenesis of osteoporosis in men after stomach resection and will help in treatment of secondary osteoporosis and prevention of its complications.

259

FEATURES OF CALCIUM METABOLISM IN PATIENTS WITH CHRONIC ACALCULOUS CHOLECYSTITIS DEPENDING ON THE TYPE OF BILIARY TRACT DYSKINESIA Tatiana Derevianko Karolina Machelska Oksana Negrych Danylo Haltysky Lviv National Medical University Department of Internal Medicine #1 Head of department – Prof. Abrahamovych O.O. Scientific advisors – MD, PhD Krystopchuk S.A., MD Fedets A.B., MD, PhD Leshchuk Y.L. Actuality: The number of patients suffering from acalculous cholecystits is continuously rising and registered 367-460 cases per 100 000 of population in Ukraine. Nowadays, there are actively discussed questions upon the significant role of calcium metabolism violation in pathogenesis of above mentioned disease. The equalization of calcium level deviations is extremely important component in management of patients diagnosed with chronic acalculous cholecystitis, but the features of calcium metabolism according to the type of biliary tract dyskinesia are studied not enough. Objectives: Study of the calcium metabolism indexes in patients with chronic acalculous cholecystitis depending on the type of biliary tract dyskinesia. Materials and methods: The basis of research were results of examination of 60 women in the age of 30-44 years, who were diagnosed with chronic acalculous cholecystits and biliary tract dyskinesia. In 38 patients were revealed hypokinetic form of biliary tract dyskinesia (I group), and in 22 – hyperkinetic (II group). The control group was represented by 10 healthy and adult women. For every single woman there were measured ionized and total calcium levels in serum and calculated correlation between them (ratio of ionized calcium to total calcium level). Results: In women of I group the level of the ionized calcium was lower (0.84±0.03 mmol/l; p<0.001) in comparison with results of control group, general calcium level was also lower (2.28±0.02 mmol/l; p<0.05) and ratio of the ionized calcium in the blood to the general calcium level was significantly lower (36.9±1.6 %; p<0.001) in comparison with results of control group (46.5±0.4%). In patients of II group concentration of general calcium was significantly lower (2.01±0.02 mmol/l; p<0.001), although the level of the ionized calcium (0.95±0.05 mmol/l; p>0.05) and ratio between ionized calcium and general calcium (47.3±3.0%; p>0.05) was not significantly different from the results of control group. As we analyse all results, in all cases there were signs of hypocalcemia, but separate calcium levels indicators had different values depending on the form of biliary tract dyskinesia. Conclusion: Disturbance of calcium metabolism was in all patients with chronic acalculous cholecystitis and significant differences depending on the form of biliary tract dyskinesia. Disorders in the calcium homeostasis were more expressed in cases of hypokinetic form of biliary tract dyskinesia. PECULARITIES OF DIAGNOSTICS AND TREATMENT OF ACUTE GASTROINTESTINAL INFECTIONS CAUSED BY CONDITIONALLY PATHOGENIC MICROFLORA IN CHILDREN Aleksandra Gruszka Danylo Halytsky Lviv National Medical University Department of Pediatric Infectious Diseases Head of the department: Prof. A. B.Nadraga Scientific advisor: MD Lytvyn H. O. Actuality: Acute gastrointestinal tract infections (GITI) belongs to the most common diseases in early age children (EAC), secondary to upper respiratory viral infections. Over the last decade has significantly increased incidence of GITI. The structure of cases in Ukraine and world wide has also been changed. Significant role in etiological structure plays conditionally pathogenic microflora (CPM) and viruses.

260

Objectives:To improve diagnostics and treatment of acute GITI, associated with elevated CPM level. It is possible by determination of short chain fatty acids (SCFA) with rapid and reliable gas chromatographic method (GC). Materials and methods: The 63 case reports of EAC with acute GITI were analysed from September'12 to January'13, all infections caused by Klebsiella pneumoniae and Enterobacter aerogenes. We created two groups of patients, both were treated with standard therapy, but in the second group, there was given an additional combination of lyophilised bacteria with SCFA and enterosorbent. Into consideration were taken clinical picture, stool cultures and SCFA designated by GC. Results: All results are given in tables 1 and 2. Table 1. Clinical picture and stool culture. Causative agent of GITI Enterobacter aerogenes

(30 patients) Klebsiella pneumoniae (33 patients)

Treatment S+A S p S+A S p

Patients amount 17 13 19 14

Clinical manifestations (days)

diarrhea 3,66 4,26 =0,04 3,46 4,65 =0,001

vomiting 1,5 1,6 <0,001 1,31 2,06 <0,001

fever 1,86 2,16 <0,03 2,4 1,7 <0,003

meteorism 2,19 3,27 <0,001 2,12 3,31 <0,001

Percentage of CPM (5th day of therapy)

84,0 72,0 =0,02 84,0 57,0 =0,02

Table 2. The dynamics of SCFA level, dependent on treatment type.

Enterobacter aerogenes Klebsiella pneumoniae

Day and treatment

1 5(S+A) 5(S) p 1 5(S+A) 5(S) p

SCFA

Acetate 2,4 ±0,08 3,62±0,8 3,01±0,05 <0,05 2,12±0,02 3,69±0,02 3,41±0,076 <0,05

Propionate 0,47±0,02 0,85±0,02 0,59±0,02 <0,05 0,4±0,003 0,94±0,005 0,75±0,004 <0,05

Butyrate 0,3±0,02 0,65±0,02 0,57±0,02 <0,05 0,27±0,02 0,73±0,004 0,59±0,003 >0,05

Valerate 0,03±0,01 0,06±0,001 0,042±0,01 >0,05 0,04±0,001 0,08±0,01 0,037±0,001 >0,05

Anaerobic Index

0,33±0,01 0,43±0,001 0,4±0,002 >0,05 0,34±0,01 0,47±0,01 0,4±0,01 <0,05

S+A – Standard therapy with additional (lyophilized bacteria+SCFA+enterosorbent) S-standard therapy p – the difference between 5th day (S+A) and 5th day (S)

261

Conclusion: Low levels of SCFA in stool indicates decreased metabolic activity of normal intestinal microflora. The principles of major disturbances correction have been formed. They consist of a combination of pathogenetic and supportive treatment with additional administration of lyophilized bacteria with SCFA and enterosorbent. This leads to significant improvement in patient’s condition and milder clinical course. CLINICAL CHEMISTRY TESTS Krzysztof Michali Malgorzata Kubik Jagiellonian University Collegium Medicum Department of Pharmacology Head of Department - Prof. O.R. Pinyazhko Scientific advisor – Ass. Prof. G. Kazimierczuk Clinical chemistry test is actually a collection of specially selected individual tests. With just a small amount of whole blood or serum, many body systems can be analyzed. Some of the more common screenings give information about the function of the kidneys, liver, and pancreas and about muscle and bone disease. There are many blood chemistry tests available to doctors. This paper covers the some of the more common tests. Blood urea nitrogen is an end-product of protein metabolism. Like most of the other molecules in the body, amino acids are constantly renewed. In the course of this turnover, they may undergo deamination, the removal of the amino group. Deamination, which takes place principally in the liver, results in the formation of ammonia. In the liver, the ammonia is quickly converted to urea, which is relatively nontoxic, and is then released into the bloodstream. In the blood, it is readily removed through the kidneys and excreted in the urine. Any disease or condition that reduces glomerular filtration or increases protein catabolism results in elevated BUN levels. Creatinine is another indicator of kidney function. Creatinine is a waste product derived from creatine. It is freely filtered by the glomerulus and blood levels are useful for estimating glomerular filtration rate. Muscle tissue contains phosphocreatinine which is converted to creatinine by a nonenzymatic process. This spontaneous degradation occurs at a rather consistent rate. Causes of increases of both BUN and creatinine can be divided into three major categories: prerenal, renal, and postrenal. Prerenal causes include heart disease, hypoadrenocorticism and shock. Postrenal causes include urethral obstruction or lacerations of the ureter, bladder, or urethra. True renal disease from glomerular, tubular, or interstitial dysfunction raises BUN and creatinine levels when over 70% of the nephrons become nonfunctional. Glucose is a primary energy source for living organisms. The glucose level in blood is normally controlled to within narrow limits. Inadequate or excessive amounts of glucose or the inability to metabolize glucose can affect nearly every system in the body. Low blood glucose levels (hypoglycemia) may be caused by pancreatic tumors, starvation, hypoadrenocorticism, hypopituitarism, and severe exertion. Elevated blood glucose levels (hyperglycemia) can occur in diabetes mellitus, hyperthyroidism, hyperadrenocorticism, hyperpituitarism, anoxia (because of the instability of liver glycogen in oxygen deficiency), certain physiologic conditions (exposure to cold, digestion) and pancreatic necrosis (because the pancreas produces insulin which controls blood glucose levels).

262

INVESTIGATION OF PHARMACOLOGICAL EFFECTS OF POLYSACCHARIDE FRACTIONS IN ARALIACEAE PLANTS Jeremiah Mshelia Danylo Halytsky Lviv National Medical University Department of Pharmacognosy and Botany Head of the Department - Ass. Prof. R.Ye. Darmohray Supervisor - Ass. Prof. R.M. Lysyuk Actuality: The pharmacological effects of polysaccharides attract more attention currently in medicine, and major among the most promising activities of these natural compounds are their immunomodulatory and antitumour effects. Some polysaccharides or polysaccharide–protein complexes are able to stimulate the non-specific immune system and to exert antitumour activity through the stimulation of the host's defense mechanism. Plants of Araliaceae grow naturally and are cultivated in Ukraine; mostly they are prescribed as CNS stimulants (adaptogenic and tonic medicines) due to the content of saponins, but activity of their polysaccharide fractions are underestimated. Objectives:To review data concerning pharmacological effects of polysaccharide fractions of official Araliaceae plants. Materials and methods: Information search in scientific editions, medical databases, other web-resources was carried out. Analytical and normative documents were revised for occurrence of the investigated objects. Analytical and generalization methods were applied. Results: Polysaccharide components of ginseng have received much attention recently because of the emergence of different biological activities, such as immunomodulatory, antimutagenic, anti-ulcer activities (Sun Y., 2011). Specifically, the polysaccharide fraction of ginseng has been shown to have immunomodulatory effects in both preclinical and clinical studies. The immunostimulatory activities of an aqueous extract and a methanol extract of the Radix Panacis Quinquefolii were assessed in rat alveolar macrophages. Tumour necrosis factor alpha (TNF-a) production was used as a measure of activity. The aqueous extracts significantly stimulated alveolar macrophage TNF-a release. By contrast, a methanol extract containing ginsenosides (but no polysaccharides), and pure ginsenoside-Rb1 were not active. Significant TNF-a stimulating activity was found in the extractable polysaccharide fraction (Assinewe V.A.et al., 2002). Polysaccharides of biological significance include quinquefolans A, B and C (Oshima Y.et al., 1987). A pyrogen-free polysaccharide fraction of Radix Eleutherococcus senticosus stimulated lymphocyte phagocytosis and T-cell-dependent functions of B-cells in vitro. Intraperitoneal administration of the same polysaccharide fraction to mice significantly increased plaque-forming cell counts and the phagocytic activity of lymphocytes (Shen M.L. et al., 1991). Conclusions: Radix Eleutherococcus senticosus and Radix Panacis are representatives of official medicinal plant materials, derived from plants of the family Araliaceae, which exhibit significant effects of the polysaccharide fraction. The presented outcomes show a necessity to continue research concerning the promising effects of the polysaccharide portion.

263

Алфавітний авторський покажчик A Agata Gbylik, 249 Aleksandra Gruszka, 259 Ambreen Aslam Rana, 257 Andii Koshchanovskyi, 248 Anna Mazur, 256 C Chinemelu Uchechukwu Onyinyechi, 254 G Got’ Sofiya-Roksolana, 248 H Hlad’o Iryna, 250 I Ibeh Chikeziri Kyriantus, 253 J Jeremiah Mshelia, 262 K Karolina Machelska, 258, 259 Koschanovskyi Andrii, 250 Krzysztof Michali, 261 M Malgorzata Kubik, 261 Marthar Ndeshipanda Shiyanga, 249 Mateusz Wykretowicz, 251 Matiushenko Oles’, 252 N Nwachukwu Hamilton, 251 O Oksana Negrych, 259 Olha Pylypiv, 258

P Pavliv Sofiya, 255 R Rusyn Anastasiia, 250 S Sofiya Got, 248 Stoyanov Todor, 253 Syska Paulina Anna, 254 T Tatiana Derevianko, 258, 259 Z Zanik Svyatoslav, 255 А Алєксєєва О.С., 106 Антоняк Богдана, 155 Б Бабець Маріанна, 200 Базилевич Марта, 35 Балаховцев Ілля, 163 Банадига Андрій, 82 Баран Ірина, 92 Баран Ліда, 222 Баран Лідія, 222 Барчишин Ольга, 157 Басюк Наталія, 34, 154 Бережанська Христина, 223 Бец Тарас, 92 Бєлоцерковский Манфред, 188 Бідник Наталія, 53 Бідник Наталя, 52 Білоус Іванна, 69 Блажієвський Михайло, 149 Бобеляк Мар’ян, 28 Богдан Анастасія, 29, 30 Боженко Мирослав, 3, 111, 112 Божик Анна, 120 Бойчук Оксана, 41 Бойчук Юлія, 98

264

Борис Ірина, 211 Борисовський Володимир, 93 Бринь Олена, 142 Бродич Наталія, 18 Бугель Василь, 240 Бундзило Лілія, 166 Буньо Оксана, 33 Бурбулевич Оксана, 137 Буринський Микола, 75 Бурова Єлизавета, 134 Буровій Єлизаветі, 4 Бучинський Олег, 117 В Вавак Магдалена, 91 Вавак Маґдалена, 52 Василик Ілона, 152 Васильченко Анна, 49 Величко Анна, 146 Винник Олеся, 96, 100, 159, 224 Вінняр Вероніка, 130 Вітер Ярослава, 105 Влох Cофія, 25 Влох Софiя, 3 Влох Софія, 23 Вовк Галина, 225 Вознюк Ольга, 4, 189 Вонсович Ольга, 52, 53 Воробйова Валентина, 38 Восух О. В., 59 Г Гаврилов Владислав, 167 Гаврилюк Ірина, 118 Гавришкевич Ярина, 178 Гайдук Богдан, 126 Гайдук Наталя, 173 Галай Ірина, 183 Гамор Віталій, 78, 79 Гвоздецький Андрій, 246 Герасим Любов, 153 Герич Гнат, 86 Гєнбач Іван, 39 Гладун Тарас, 78, 79 Гладьо Ірина, 105, 123, 145 Гнатюк Андрій, 146 Гнєдая Евгенія, 32 Голояд Зоряна, 170, 176 Горiлик Дмитро, 3 Горда Ігор, 70 Горілик Дмитро, 200 Городецький Олег, 173 Горопко Олена, 70

Горохов’янка Анна, 125 Готь Софія, 3 Готь Софія-Роксолана, 170 Граблюк Юлія, 212 Гриб Наталія, 144 Гривняк Христина, 103 Гринько Галина, 62 Гужва Н.Ю., 151 Гук Руслан, 246 Гунькало Наталія, 18 Гупало Леся, 213 Гураєвський Андрій, 3, 86, 95 Гураль Олена, 145 Д Дейнека Ганна, 144 Демчук Олег, 191 Диба Христина, 52 Дида Ірина, 211 Довгунь Марія, 37 Дорота Вуйцік, 70 Драчук Марія, 126 Древецька Ірина, 201 Дудаш Андрій, 15 Думенько Лілія, 241, 242 Дунаєвський Ростислав, 226 Дяків Андрій, 61 Дякунчак Юлія, 112 Ж Жила Люба, 241, 245 Жила Любов, 242 Жук Орест-Данило, 17 Журавчак Роман, 83 Журовська Юлія, 52, 53 З Заєць Ніна, 102 Заставний Ігор, 20 Зіменковська Ольга, 3, 61 Зубко Ірина, 8 І Іванишин Надія, 63 Іванишин Оксана, 132 Іванів Марта, 42 Іванків Ярина, 16, 226 Іванов О.С., 85 Івасій Роман, 51, 59 Івасюк Наталія, 18 Івченко Андрій, 227

265

Ігліцька Софія, 192 Ільків Ірина, 199 К Калєєва К.О., 98 Калинович Назар, 76 Кардаш Анна, 193 Катращук Катерина, 228 Кацитадзе Ігор, 70 Кацюба Юліана, 133 Кирилова Анна, 70 Кисельова Катерина, 214 Кисиличак Оксана, 229 Кіндрат Ольга, 63 Ключак Андрій, 202 Коваль Соломія, 64 Когут Маріанна, 65 Козанкевич Тетяна, 27 Коленда К.Ю., 88 Конечний Юліан, 54, 145 Коник Марія, 162 Контерук Ілона, 102 Копаниця Рената, 177 Копач Мар’яна, 127 Король Інна, 211, 215 Костишин Назар, 13 Костюк Дмитро, 128 Котович Ірина, 19, 149 Кохана Наталя, 216 Коханець Галина, 135 Коштура Анюта, 203 Кощановська Юлія, 159, 168 Кощановський Андрій, 84 Краснова Аліса, 156 Кривко Данило, 9 Крикун Вадим, 119 Кук Марія, 12, 164 Куксенко Олена, 105 Кулик Тетяна, 217 Кундиловська Христина, 218 Куновська О.В., 88 КуновськаОксана, 87 Кухлевський Ю. І., 23 Кухлевський Юліан, 11 Куцик Дарія, 51 Л Лаврик Христина, 27 Ланюш Федір, 128 Левандовська Каріна, 157 Левицька Ірина, 243, 245 Левицький Нестор, 43 Лескова Анна, 160, 200

Лесневський О.В., 67, 68 Лесняк Ярина, 141 Лесюк Марта, 114 Леськів Ірина, 24 Лісняк Тарас, 230 Ліщина Антон, 179 Логін Марія, 118 Лупій Людмила, 231 Лялька Мар’яна, 164 М Мeльник Анжeліка, 44 Мазур Олена, 3, 126 Макар Тарас, 131 Макарчук Юлія, 168 Макулович Наталя, 232 Малишак Марія, 193 Мандрусяк Соломія, 25 Марголич Христина, 187 Мариняк Олександра, 233 Марія Кук, 6 Мартиняк Анна, 204 Маруняк Степан, 32 Масляник Марта, 142 Мастеляк Ігор-Бернат, 189, 194 Матолінець Тарас, 46 Маціканич Ольга, 186 Машталер Роман, 3, 69 Мекелита Леся, 182 Мельнічек Іванна, 55 Миклуш Соломія, 60 Миронова Вікторія, 179 МиторакІрина, 233 Михайлова Анастасія, 136 Михалина Анастасія, 34 Михняк Оксана, 122 Мінасян Максим, 71 Мірчук Мар’яна, 52 Молодих Д.О., 85 Москаль Уляна, 161 Мостецька Наталя, 219 Мота Юлія, 89 Н Надрага Богдан, 146 Негрич Назар, 96 Негрич Оксана, 96 Незнановський Михайло, 71 Нижник Галина, 240 Николин Олег, 184 Николин Ольга, 108, 240 Новосад Наталя, 101 Ногач Анна, 41

266

О Оленич Любов, 69, 72 Олійник Маркіян, 175 Освіцінська Юлія, 220 Остальська Оксана, 105 П Павлик Юлія, 140 Павлишин Роксолана, 90 Палій Марія, 177 Панцерно Катерина, 124 Паньків Галина, 66 Паращук Марта, 181 Патен Ірина, 57 Патерега Надія, 174 Пашек-Садоха Рената, 163 Пелешко Олеся, 56 Пенішкевич Анна, 185 Пенцак Ярина, 46 Перевізник Богдана, 244 Петелько Оксана, 69 Петеш Любов, 31 Пецюх Марта, 33 Пиндус Ірина, 148 Піган-Росоловська Христина, 97 Піджарко Христина, 139 Плазова Ольга, 80 Плитус Юлія, 205 Покотило Віра, 14 Полєтаєва Катерина, 36 Поліщук Ярослава, 9 Потіхенська Христина, 106 Похильченко Марія, 113 Прокопець Уляна, 101 Пузир Тарас, 21 Пушка Марія, 107 Р Рак Марія, 150 Ракочий Олег, 234 Рижковський В.О., 88 Рижук Христина, 3, 11 Ришковський Володимир, 117, 122 Ровдич Назарій, 137 Романчук Максим, 33 Романчук Марія, 206 Рочко Орест, 153, 235, 247 РочкоІван, 235 Рудюк Мар’яна, 138 Рудяк Марта, 47 Русин Анастасія, 144, 145, 147

Руцька Наталія, 72, 99 С Савіцька Лілія, 178, 181 Савчак Ярослав, 48 Савченко Дмитро, 190 Савчук Христина, 144 Садовий Сергій, 73 Салюк Ольга, 58 СалюкХристина, 109 Свередюк Христина, 207 Сворень Ігор, 13 Святченко Галина, 121 Селезньова Є.О., 113 Сельва Йоанна, 115 Семак Лілія, 245 Середа Назар, 129 Серединська Оксана, 179 Скаб’як Христина, 137 Скибіна К.П., 106 Скрип Христина, 208 Скрупська Неля, 236 Сметюк О.О., 67, 68 Сович Микола, 116 Сович Христина, 3, 111, 116 Солтис Ірина, 26 Сорока Соломія, 172 Сосіна А.С., 67, 68 Сташкевич Марина, 38 Степаненко Ігор, 195 Степанчук Руслана, 241 Стернат Роксолана, 222, 237 Стопа Христина, 99 Сторожишин Ірина, 57 Струтовська Христина, 221 Ступницький Ілля, 9 Т Темник Софія, 196 Топільницька Мар’яна, 238 Тригуб Роман, 246 Труфін Ярослава, 197 Туркевич Марта, 3, 6 Тютюнник Марк, 38 У Угринович Богдана, 26 Уніцька Ольга, 154 Устяк Ірина, 26

267

Ф Фаль Орися, 179 Федурця Оксана, 209 Ференц Володимир, 171 Фецич Маркiян, 3 Фецич Маркіян, 76, 77 Філіпський Андрій, 3, 23, 26 Фуртак Анастасія, 239 Фуртак Андрій, 239 Х Халак Світозар, 3, 86, 94 Хирівська Дзвінка, 26 Хомутов Є.В., 39 Хомутов Євгеній, 38 Худий Адрий, 104 Ц Цапик Ірина, 210 Цвігун Христина, 165 Цицик Орися, 104 Цуркан З. Ю., 59

Ч Чапля Наталія, 159 Чернецька Ірина, 40 Чернявська Марія, 55 Чуклін Сергій, 29, 30 Чучман Наталія, 32 Ш Шайген Олена, 240 Шатова О.П., 39 Шип Тарас, 49 Штибель Назар, 185 Штойко Тарас, 108 Шумик Надія, 27 Щирба Софія, 239 Щ Щур Марта, 3, 8, 10 Я Ябчанка Роман, 56 Яковчук Оксана, 147 Яремчук О.Г., 81 Ярославіцька Світлана, 74 Яртим Марта, 198