КУЛЬТУРА ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО ДУХУ · 2017-11-20 · яка...

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Львівський державний університет

безпеки життєдіяльності

КУЛЬТУРА ЯК ФЕНОМЕН

ЛЮДСЬКОГО ДУХУ

(БАГАТОГРАННІСТЬ І НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ)

ДО 70-РІЧЧЯ ЛЬВІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Збірник тез доповідей

ІV Міжнародної наукової конференції курсантів і студентів

16 – 17 листопада 2017 року

Львів – 2017

Збірник тез доповідей ІV Міжнародної

наукової конференції курсантів і студентів 2

Збірник тез доповідей ІV Міжнародної наукової конференції курсантів і студентів

«Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)». До

70-річчя Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,

16-17 листопада 2017 року. – Львів: ЛДУ БЖД, 2017. – 432 с.

РЕДКОЛЕГІЯ:

КУЗИК Андрій Данилович, доктор сільськогосподарських наук, професор

ЛАБАЧ Марта Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент

ВЕРБИЦЬКА Лідія Олегівна, кандидат філологічних наук, доцент

МАКОВИЧ Христина Ярківна, кандидат філологічних наук

ХЛИПАВКА Галина Григорівна

ОЛЕКСІЄНКО Наталія Олегівна

Збірник укладено за тезами доповідей ІV Міжнародної наукової конфере-

нції курсантів і студентів «Культура як феномен людського духу (багатогранність

і наукове осмислення)». До 70-річчя Львівського державного університету безпе-ки життєдіяльності, 16-17 листопада 2017 року.

Матеріали друкуються українською та російською мовами.

Збірник містить матеріали таких тематичних секцій:

Секція 1 Соціокультурний вимір науки;

Секція 2 Українська культурно-національна складова світової цивілізації;

Секція 3 Культурологічна складова в навчально-виховному процесі вищої школи (до 70-річчя ЛДУ БЖД);

Секція 4 Релігія як сфера культури;

Секція 5 Феномени мови: культурологічний та філологічний аспект;

Секція 6 Соціально-психологічні чинники культуротворення;

Секція 7 Етичне й естетичне в культурі;

Секція 8 Інформаційні технології як новітня форма існування культури.

За точність наведених фактів, самостійність наукового аналізу та норма-

тивність стилістики викладу, а також за використання відомостей, що не реко-

мендовані до відкритої публікації відповідальність несуть автори опублікова-

них матеріалів.

© ЛДУ БЖД, 2017.

КУЛЬТУРА ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО ДУХУ (БАГАТОГРАННІСТЬ І НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ)

3

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, в якому відбувається Конференція, що її матеріали представлено в цьому збірнику, святкує 2017 року своє 70-річчя. І ми бачимо певний символічний знак у тому, що слова «Запобігти, врятувати, допомогти!», які є гаслом ДСНС, можна трактувати й як завдання також для тих, хто займається проблемами культури, кого вони цікавлять, бо допомагати нашій культурі, запобігати її забуттю й руйнуванню, рятувати духовні цінності мусить, власне, й молоде покоління наших курсантів і студентів, що так чисельно представили тут свої доповіді. Тому ми трактуємо цю Конференцію як нашу малу лепту й невеличку цеглину в таку величну будівлю, якою є наша культура.

Наш письменник і культуролог Валерій Шевчук, відомий своїми фун-даментальними працями з проблем української культури, підкреслює: «Само-свідомість може виховати лише власна культура, яка при вихованні окремих особистостей має створити основу для їхнього духовного життя». Чи не на високій свідомості кожного громадянина України ґрунтується зараз і націо-нальна безпека нашої Держави, коли культура й мова стають її кордоном? Як бачимо, таку думку щодо своєї культури підтримують іноземні учасники Конференції зі семи країн, про що свідчать їхні доповіді. Тому якщо «людська особистість занурена у знаковий світ мови і культури» (Сергій Кримський), то ми маємо належно дбати про те, щоб цей світ зберігся, удосконалювався, ро-звивався, ставав усе барвистішим і багатшим.

Усі доповіді розподілено в 8 секцій, які тематично охоплюють най-

більш важливі, на нашу думку, проблеми культури сучасного глобалізова-

ного світу і є цікавими для молоді. Інформаційно-комунікаційні технології

й етичне та естетичне в культурі, релігія як сфера культури й соціально-

психологічні чинники культуротворення, українська культурно-

національна складова світової цивілізації і соціокультурний вимір науки –

такі головні напрями роботи нашої Конференції.

Сподіваємося, що матеріали, розміщені тут, будуть цікаві усім тим,

хто не байдужий до рідної культури й культури інших народів, розуміє її

непроминальне значення для буття кожного народу й ціннісно-смислового

універсуму окремої людини, хто й сам дбає про її розвій і поступ. «Бути

Людиною!» – такий заповіт залишив нам Блаженніший Любомир Гузар, а

бути людиною без того, щоб розвиватися духовно і зростати в цьому, не-

можливо. Саме культурні цінності і надбання нашого народу є неспросто-

вною і певною запорукою такого зростання кожного з нас.

Марта ЛАБАЧ,

завідувач кафедри українознавства ЛДУ БЖД

СЛОВО ДО ЧИТАЧА



Секція 1

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР НАУКИ

УДК: 17.023

НАУКА ЯК ДОБРО І ЗЛО

Борисяк П.Б. Наук. керівник – М.М. Лабач, канд. філол. наук, доцент,

завідувач кафедри українознавства Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Проблема, яку ми розглядаємо – не нова, але щоразу викликає сві-жий інтерес, бо кожен, хто нею цікавиться, має свій погляд на неї, відпові-дно, вона завжди може бути представлена з точки зору окремої людини, а, крім того, наукові пошуки й досягнення не стоять на місці і прикладів нау-кових новацій, які служать людині чи шкодять їй, стає все більше.

Відомий український філософ Сергій Кримський підкреслює: «Усві-домлення в історії культури соціальної небезпеки позаетичного знання стало бентежною реальністю епохи науково-технічної революції. Сучасна історія засвідчила, що досягнення науки в руках реакційних сил можуть обертатися на шкоду суспільству, зводитися до продукування варварських засобів глобального знищення, перекреслювати гуманістичні перспективи майбутнього. Таке використання науки руйнує цілісність культури, відчу-жує людські цілі наукового пізнання і зводить його до контркультурних форм апології машинного начала цивілізації» [2, с. 34].

Наш Всесвіт побудований Творцем так досконало і справедливо, що дивуєшся Його мудрості й не надивуєшся. А людина – вершина всього то-го прекрасного, що сотворив Господь, є неповторною особистістю, бо має душу, серце, а також розум – згадаймо відомі рядки Василя Симоненка, які вже стали хрестоматійними:

Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні [3, с. 99] Але людина, що має здібності для творчості, відповідальна за свою

діяльність, за весь світ, за життя на Землі, за всі трагедії, катаклізми, катаст-рофи, які стаються з її вини. Оскільки людина робить наукові відкриття, ко-ристуючись даною їй Творцем свободою, то її вибір повинен би бути завжди на користь Добра, але, як відомо, так є не завжди, оскільки для тих, хто ко-ристується результатами наукових відкриттів, визначальними в діяльності часто бувають мотиви, далекі від моральності й інших категорій Добра.


5

Наука є найвищим щаблем розумового розвитку людини, одним із най-яскравіших досягнень людської культури й цивілізації. Нові відкриття, що їх робить людина, згодом набувають вигляду тих чи інших технічних засобів, механізмів, речовин, того чи іншого обладнання, що його людина ж і обслуго-вує. І якщо вона недбало ставиться до своїх обов‘язків, не усвідомлює наслідків цієї недбалості, або, що ще гірше, свідомо спричинює катастрофу, аварію, то є підстави говорити, про антропогенний чинник у виникненні, так званих, техногенних катастроф. І такими причинами можуть бути помилки в проектуванні будівель, споруд, конструкцій, порушення правил обслуговуван-ня обладнання та техногенного виробництва. Так чи інакше йдеться про люд-ський фактор, безвідповідальність, які породжені зневагою до плодів людсь-ких рук, що їх довго плекали розум і знання вчених, дослідників, перш ніж вони втілилися в той чи інший проект. Тому формування гуманістичного світогляду, спрямованого на творення добра, антропоцентричної свідомості, яка керує вчинками людини, прищеплення уявлення про мораль і етику як керівництво до дії у праці та в повсякденному житті – це ті засади, що згодом, якщо достатньо поширяться, дозволять уникнути людству великих проблем, руйнацій і нищення.

Зауважимо, що видатні вчені були глибоко віруючими людьми. Так,

світове відкриття подарував Дмитрові Менделєєву Вищий Розум, тобто

Бог: свою періодичну таблицю хімічних елементів він просто «списав», як

ясновидець, тому, якщо людина напружено працює для Добра, на користь

людству, просить Бога про належний результат своєї праці, то Він, як пра-

вило, їй допомагає.

Інший бік проблеми полягає ось у чому: так звана, екологічна свідомість людини буває настільки низька, що дане від найдавніших часів природою, людина безповоротно нищить. Наприклад, у творі про Гільгамеша шість з половиною тисяч років тому описується про те, що Бог сотворив рай для людини, а людина, яка є вінцем творіння, цей рай руйнує: за час свого бут-тя на Землі вона знищила майже тридцять відсотків фауни і флори, які вже ніколи не відновляться. А освоєння світу людиною через науково-технологічні розробки приводить до ще більшої руйнації екосистеми: спостерігаються ве-ликі зміни в кліматі, пожежі, урагани, танення льоду на полюсах, виникнення нових пустель. Наукові розробки, які практично використовує людина, часто спричинюють незворотні зміни в природі планети Земля: цемент, двигуни внутрішнього згоряння, двигуни літаків, кораблів, ракет, теплоелектростанції створюють, як відомо, парниковий ефект.

Науково-технічний прогрес в майбутньому може ставити під загрозу

перебування і самої людини на планеті. Звичайно, наука і технології самі

по собі не є добром чи злом - вони є інструментом у людських руках, а лю-

дина, яка має право вибору, може їх використовувати для з тією чи іншою

метою. Ми бачимо, що розробка термоядерної зброї стала найбільшою за-

грозою для нашої планети; парадокс, але наявність цієї зброї в різних дер-



жавах є гарантією світового миру. Винайдення хімічної зброї привело до

страшної загрози в світі, але, водночас, завдяки цим технологіям розвину-

лась фармацевтична промисловість. Розробки біологічної зброї дали по-

штовх до створення новітніх вакцинацій, які дозволили людині рятуватися

від колись невиліковних хвороб, радіотерапія служить для лікування онко-

хворих, найефективніший препарат історії людства у боротьбі з інфекціями

– пеніцилін – був виготовлений у лабораторії, де створювалася хімічна

зброя. Можна навести вже й зовсім парадоксальний факт: досягнення в

науці, що нагороджуються Нобелівською премією, фінансуються з вироб-

ництва смертоносного динаміту, від якого загинули мільйони людей.

Наука – це процес творчої діяльності для отримання нового знання, і

результат цієї діяльності – ціла система знань. Частка відповідальності за

результати наукових відкриттів лежить на кожному, бо ці результати є

плодом роботи колективу, а також індивідуальним результатом. Зважаючи

на специфіку нашого навчального закладу, хочеться відзначити, що голов-

не завдання ДСНС, а також науки, технологій взагалі – запобігання ни-

щенню і збереження творінь розуму й рук людських, рятування того, що

нищенню все-таки піддалося, і це може бути головною метою існування

людини. Блаженніший Любомир Гузар, наприклад, вважав за головну мету

свого життя – «бути Людиною» [1]. Тому живімо заради добра, примно-

жуймо добро, не дозвольмо, щоб наше знання стало «позаетичним», будь-

мо творчими особистостями і любімо світ, бо це, на нашу думку, крім

усього іншого, й означає «бути людиною»!

Література: 1. Гузар Л. Три дороги. Бесіди Блаженнішого Любомира Гузара з

журналістами. – Льтвів: Друкарські куншти, 2013. – 120 с.

2. Кримський С. Ранкові роздуми. – К. : Майстерня Білецьких, 2009.

– 120 с.

3. Симоненко В. Спадщина: У 2 т. – Т.1: Поезія, кн.1. – К. : ДП «Ви-

давничий дім «Персонал», 2008. – 464 с.


7

УДК 330.3

УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ ОНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ

У ХХІ СТОЛІТТІ

Вінтоник І.М.

Наук. керівник ‒ М.Я. Купчак, старший викладач кафедри права та менеджменту у сфері цивільного захисту

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Сучасні дослідження перспективних проблем розвитку показують,

що нове глобальне навколишнє середовище неминуче створить нові умови

внутрішнього розвитку нової молодої української держави і нового україн-

ського суспільства. Ми почали незалежний розвиток з глибокої системної

кризи: економічної, політичної, соціальної та морально-психологічної, або

духовної. Вона наклала свій негативний вплив на динаміку та якість розви-

тку держави. Громадянам України слід, нарешті, зрозуміти, що у них усіх,

незалежно від їх етнічного походження й майнового стану, є лише одна

держава ‒ Україна, за яку кожен з нас несе відповідальність. Без великої політичної волі на найвищому державному рівні та без надзвичайних захо-

дів, послідовних зусиль уряду та всього народу вивести Україну з кризи та

водночас переорієнтувати її на новий щабель якісного, інтелектуального

розвитку не вдасться.

Нині Україна отримала новий величезний історичний шанс прогре-

сивного розвитку. Єдиним порятунком у політиці є освіта, знання і досвід.

На щастя, в Україні достатньо досвідчених професіоналів і патріотів. На-

ціональна еліта повинна повернути державу та владу народові.

На законодавчому рівні сформульовано основні національні інте-

реси народу України. Зокрема, Конституція України вимагає реалізації і

повного забезпечення таких найвищих національних пріоритетів [1]:

– консолідації суспільства в політичну націю, побудова суверенної,

незалежної, демократичної, соціальної та правової держави;

– суверенітету України на всій її території, цілісності і недоторкано-

сті території;

– розвитку України як унітарної держави;

– прав і свобод людини в Україні: життя, здоров'я, честі і гідності,

недоторканості і безпеки;

– народу України ‒ статусу носія суверенітету і єдиного джерела влади;

– ефективного розвитку місцевого самоврядування;

– принципу верховенства права;

– всебічного розвитку та використання української мови як державної;



– послідовного розвитку і консолідації української нації, а також за-

безпечення національного культурного розвитку всіх корінних народів і

національних меншин України;

– захисту всіх суб‘єктів права власності та господарювання;

– політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і свободи

політичної діяльності;

– екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорнобиль-

ської катастрофи, збереження генофонду Українського народу;

– захисту суверенітету і територіальної цілісності України, її еконо-

мічної та інформаційної безпеки;

– народного волевиявлення через вибори, референдуми та інші фор-

ми безпосередньої демократії;

– вільного волевиявлення на основі рівного і прямого виборчого

права.

Поряд з безпосередньо зафіксованими пріоритетними національни-

ми інтересами Конституція України містить цілу низку положень і норм,

які визначають права та свободи громадян України. Конституційні свободи

є важливим чинником реалізації загальнонаціональних інтересів.

Водночас у Конституції України закріплені лише основні націона-

льні інтереси. А «Стратегія сталого розвитку "Україна-2020"» має за мету

представити їх у розгорнутій формі як систему засад національних інте-

ресів і шляхів їх реалізації [3].

Отже, Україна має як величезні історичні шанси, так і величезні про-блеми внутрішнього облаштування, економічної, політичної і соціальної інте-грації. Це і є довгострокова стратегія модернізації й оновлення України, адап-тована до нових цивілізаційних імперативів, до вимог глобалізації розвитку та глобальної конкурентоспроможності. Це запорука безпеки і успіху розвитку України в ХХІ ст. [2]. Як ніколи раніше найбільша мудрість суспільства поля-гає саме в тому, щоб, як говорив М. Драгоманов, «убачити напрямок руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом. Іначе той рух піде проти нас, розчавить нас». Глобальна інтеграція і безпека розвитку, базована на принципах справедливості і демократії, ‒ це і є той закон світового розвитку, який визначає шлях у майбутнє кожної суверенної нації-держави.

Література:

1. Конституція України. ‒ К., 1996. ‒ 136 с. 2. «Процес реформ в Україні буде максимально відкритим – Дмитро

Шимків». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //

http://www.president.gov.ua/news/32499.html.

3. Указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 «Про

Стратегію сталого розвитку "Україна-2020"» // Офіційний вісник України

від 23.01.2015 р. ‒ № 4.

http://www.president.gov.ua/news/32499.html


9

УДК 070-027.54)(477.52/.6)

РЕГІОНАЛЬНА ПРЕСА СХОДУ УКРАЇНИ

Голдаєва М.В. Наук. керівник – Н.І. Голубінка, ст. викладач кафедри української мови

Національний університет «Львівська політехніка»

Метою дослідження є оцінка ЗМІ східного регіону, висвітлення сус-пільно важливих тем, аналіз контенту, який отримують громадяни, і ре-зультати, до яких призводить дана ситуація.

Донецька область вирізняється поміж інших регіонів країни, адже здебільшого скрізь є конкуренція між різними власниками, натомість схід-на частина країни підпорядковується єдиній «партійній лінії», одночасно позиціонуючи себе як незалежні ЗМІ. Починаючи з 2014 року, найбільшим місцевим медіавласником є «Метинвест».

Одним із найголовніших чинників, який вирізняє пресу Cходу, – це «мовне обличчя». Видання друкують виключно російською, і тільки де-не-де можна натрапити на поодиноке українськомовне повідомлення. Досвід-чений журналіст Сергій Рахманін каже в одному зі своїх інтерв‘ю: «Рене-санс не просто україномовної, а повноцінної української журналістики від-будеться не тоді, коли силоміць примусять друкуватися виключно україн-ською, а коли з‘являться самобутні яскраві і цікаві українські медійні про-екти, які створять новий тренд в українській журналістиці, що остаточно вилікує від звички мавпувати російські видання»[2].

Через те, що більшість мешканців міст працює на великих підпри-ємствах, що пов‘язано з економічним спрямуванням регіону, достатньо поширеними є заводські багатотиражки, які сповіщають робітників та слу-жбовців про події в місті, країні чи самій організації. Прикладом може слу-гувати заводська газета маріупольського заводу «Илліча» – «Метинвест», де друкують відверто заангажовані матеріали (під егідою Рината Ахмето-ва). Заголовки, зазвичай, такого змісту: «Метінвест піднімає зарплату», «Свіжі ідеї для себе і колег», «Для жителів міста» тощо. Так медіавласник демонструє мешканцям міста, за що вони мають бути вдячні.

Основна проблема донецького медіаринку – це нестача критичного аналізу, свободи слова і статей на місцеву тематику. Загалом рівень суспі-льно важливих матеріалів в аналізованих виданнях («Приазовский рабо-чий» і «Метинвест») – лише чверть від загальної кількості. Місцеві новини складають менше половини від суспільно важливих, решта – новини зага-льноукраїнської тематики. Як і в інших областях країни, третина місцевих новин – це інформація про кримінальні події або політичні перипетії, при-чому в останньому разі новини часто є заангажованими. «Приазовский рабочий» хоч і позиціонує себе як сімейна газета, але розділів, призначе-них для молоді або дітей не має. Чверть газети заповнена рекламою, остан-ня сторінка присвячена гороскопам.



Всього одна стаття з випуску №123(20267) газети «Приазовский ра-бочий» присвячена темі АТО й зоні бойових дій [1]. Це надзвичайно мале-нький відсоток, зважаючи на близькість конфлікту.

У Маріуполі, наприклад, журналісти не беруться за опис подій, які відбуваються в цьому регіоні: чому чути обстріли, або яка ситуація в непі-дконтрольних Україні територіях. Це частково пов‘язане з тим, що праців-никам медіа складно зберігати спокій і коректність під час написання ма-теріалів, адже громадяни налякані ситуацією навколо й достатньо складно підібрати правильні слова, щоб не спонукати до конфлікту чи не злякати ще більше. У зв‘язку з цим і темі переселенців присвячене тільки одне по-відомлення з випусків «Приазовского рабочего» № 123,124,125.

Через непостійність ситуації на Сході самі журналісти намагаються об-ходити висвітлення цієї інформації. Якою буде в майбутньому доля міста, та-кож невідомо, треба бути дуже обережним із новинами такої тематики.

Інформаційну війну в медіа на теренах Донбасу ділять на 4 етапи [3, с. 53]:

1. Шок. 2. Відсіч. 3. Стабілізація. 4. Відведення уваги. У пресі Маріуполя непомітні ці кроки держави-загарбника, адже по-

зиція щодо політичної належності була прийнята відразу. «После того как Мариуполь зачистили, люди стали более открыто говорить о своей пози-ции. Но возле сгоревшего здания городского совета, который дважды за-нимали сепаратисты, до сих пор собираются пророссийски настроенные горожане» [4, с.33], але і до, і після «Російської весни» ніколи не було се-паратистських настроїв ні в пресі, ні в інших медіа.

Бути журналістом східного регіону є великою відповідальністю. Гро-мадянська нейтральність – це те, що відбувається на Сході; написання лише заангажованих матеріалів на загальноукраїнські теми, без змоги звільнитися від цих кайданів – так можна описати пресу цього регіону. І як наслідок, люди більше довіряють cайтам 0629.uа і 6264.ua, аніж друкованим ЗМІ.

Література: 1. Газета «Приазовский рабочий» [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://pr.ua/arhiv/date/2016-10-21. 2. Інтерв‘ю: «Журналіст Сергій Рахманін: зараз будь-яке рішення, що

стосується Донбасу, є поганим» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavred.info/politika/zhurnalist-sergiy-rahmanin-zaraz-bud-yake-rishennya-scho-stosuyetsya-donbasu-ye-poganim-443692.html.

3. Майорова А. Донбас в огні / Аліна Майорова. – Л. : Прометей, 2017. – 100 с.

4. Сергацкова Є. Война на три буквы / Сергацкова Є., Чапай А., Ма-ксаков В. – К. : Фоліо, 2015 – 384 с.


11

УДК 614.841

ЗАПОБІГАННЯ ПОЖЕЖАМ У ЛЬВІВСЬКОМУ АКАДЕМІЧНОМУ

ТЕАТРІ ЕСТРАДНИХ МІНІАТЮР «І ЛЮДИ, І ЛЯЛЬКИ» ЗАДЛЯ

ЗАХИСТУ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛЯЛЬКОВОДСТВА В УКРАЇНІ

Дацко Г.М., Мочарська В.О.

Наук. керівник – В. М. Фірман, канд. техн. наук,

доцент кафедри безпеки життєдіяльності

Львівський національний університет імені Івана Франка

Гарантування пожежної безпеки є невід‘ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров‘я людей, національного багатства і навколишнього середовища. «Кодекс України про цивільний захист» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи гарантування пожежної без-пеки, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб [4]. Гарантування пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств та державних установ. Ця діяльність покладена на керівників підприємств і державних установ або на інших упов-новажених осіб [1].

У театрах, що є державними установами районного, міського або об-ласного значення, директор відповідальний за дотримання умов охорони праці відповідно до вимог нормативних документів, він забезпечує додержання прав працівників, гарантованих Законом України «Про охорону праці». В обов‘язки директора входить у встановлені терміни пройти перевірку знань з охорони праці, що передбачено в ст. 18 Закону України «Про охорону праці». [2]

На жаль, знання керівника не завжди може врятувати театр від пожежі, так як це сталось у театрі «І люди, і ляльки» 25 січня 2006 року. За свідченням експертів, причиною займання стало коротке замикання. Оскільки театр тоді був приватним і державного фінансування не було, не було змоги обладнати спеціальні приміщення для зберігання реквізитів/костюмів, натомість усе зберігали прямо на сцені. Але фатальну роль зіграла стара, непридатна для використання у театральному приміщенні електрична мережа. У результаті замикання відбулося займання, унаслідок чого театр втратив увесь реквізит, декорацій й технічне оснащення. Завдані збитки сягали більш ніж 300 тисяч гривень, на відновлення театру пішло більш ніж два роки. На щастя, у цьому інциденті ніхто не постраждав, проте саме такі нещасні випадки змушують відповідальніше ставитись до вимог пожежної безпеки, особливо в закладах масового перебування людей, таких як дитячі театри.

Серед основних вимог пожежної безпеки варто назвати такі :

– Потреба проходження інструктажу з пожежної безпеки під час влаштування на роботу в театр або інший заклад з масовим пе-

ребуванням людей.



– Ознайомлення з пожежним інвентарем, з місцем його розташу-вання та вміння застосувати згадані пристрої для гасіння по-

жежі.

– Заборона заставляти, закривати пожежні проїзди та проходи до пожежного інвентаря, устаткування та пожежних кранів.

– Заборона куріння в недозволених місцях. – Потреба стеження за справністю електропристроїв (ліхтарів,

софітів, прожекторів). Не можна допускати їх перегріву, треба

своєчасно усувати несправності.

– Відпрацювання тренувальних евакуацій глядачів та акторів з театру на випадок надзвичайної ситуації [1]

Можемо зробити висновок, що дотримання правил пожежної безпеки сьогодні є одним з найважливіших аспектів загальнолюдської безпеки загалом. Для цього відповідальні працівники приватних чи державних установ повинні регулярно проводити інструктажі з питань охорони праці задля уникнення нещасних випадків. Деректори установ культури, театрів, будинків творчості, навчальних закладів культурного спрямування та інших установ, у яких викори-стовують складну сценічну техніку, повинні знати основні нормативні докумен-ти, що регламентують роботу з гарантування пожежної безпеки об‘єктів, стан-дарти, будівельні норми та правила (пожежної безпеки та інші), порядок ор-ганізації роботи пожежної дружини, порядок створення та роботи пожежно-технічної комісії, кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність громадян посадових та юридичних осіб за порушення вимог пожежної безпеки та виникнення пожежі. Адже заклади культури – це місця, де часто перебуває велика кількість людей, зокрема неповнолітніх.


1. Кирич Н. Безпека життя і охорони праці. – К. : Охорона праці, 2000.

2. Закон України «Про охорону праці» [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2694-12.

3. Кодекс цивільного захисту України [Електронний ресурс]. – Ре-

жим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5403-17.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5403-17


13

УДК 37.091.4

КОНЦЕПЦІЯ І ДОСВІД А.С. МАКАРЕНКА ЩОДО ВИХОВАННЯ

«ДІТЕЙ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ»

Жупник Т. М.

Наук. керівник – С.П. Кость, канд. наук із соц. комунікацій, доцент,

доцент кафедри початкової та дошкільної освіти

Львівського національного університету імені Івана Франка

Починаючи з дошкільних закладів, далі в школах і вищих навчаль-

них закладах педагоги виокремлюють осіб, яких у сучасній педагогічній

науці прийнято називати терміном «діти асоціальної поведінки». Дуже ча-

сто педагоги з певних причин не можуть впоратися з вихованням таких

учнів ще в школі і тоді залучають соціальні чи правоохоронні органи, які

спеціалізуються на роботі з «особами асоціальної поведінки».

Уже в 20–30-х рр. ХХ ст. виокремлено три групи причин, що визнача-ють важковиховуваність і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, пе-дагогічна занедбаність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному ро-звитку. Цими причинами були і є сирітство, а також соціальна бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм учителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища в поєднанні зі слабкостями й відхиленнями в психіці створюють внутрішні причини важко-виховуваності й аморальності.

Педагогічна наука встановила, що:

1. Жодна окрема причина не може призвести до негативних змін у

психіці дитини. Важковиховуваним, правопорушником, злодієм, асоціаль-

ною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих

причин. Отже, система виховання й робота педагогів усіх рівнів має бути

скерована на те, щоб не дати змоги різним негативним зовнішнім впливам і

несприятливим умовам об‘єднатися й негативно діяти в комплексі.

2. Перебудова, зміна внутрішнього світу людини – процес природний, потрібен щодо усім людям без винятку. Звісно, подолання окремих осо-бистісних недоліків звичайної людини й виправлення злочинця – це різні яви-ща. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості й поведінки.

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, пережива-

ють одні й ті самі події, підпадають під однаковий негативний вплив, але

одна дитина може пережити це й навіть стати більш цілеспрямованою, во-

льовою, а інша – духовно зламатися, втратити віру в себе й людей.

Ще донедавна діти, яких називали «асоціальними», мали одну доро-

гу – в колонію. Проте видатний педагог А.С. Макаренко довів, що це не

кінець життя такої дитини, а лише нагода стати на праведний шлях. Він



наголошував, що справа педагогів не тільки «витягнути» дитину з болота,

у яке вона з тих чи тих причин потрапила, але й не згубити хороших рис,

які притаманні кожній дитині, та допомогти їй повірити в себе. Як зазна-

чив А. Макаренко, однією з причин появи «важких» дітей є ненормально

сформовані стосунки між дітьми й дорослими в сім‘ї та школі.

1920 р. Губернський відділ народної освіти запропонував 32-

річному педагогові А. Макаренку очолити трудову колонію для непов-

нолітніх злочинців у селі Ковалівка поблизу Полтави. Навколо були кілька

напівзруйнованих будівель, брак коштів, жменька колег-учителів і повне

нерозуміння, що робити з групою підлітків з кримінальним минулим, які

стали його вихованцями.

Аналізуючи поведінку дітей, які вступали до колонії, педагог виявив значення їхнього соціально-морального досвіду в мотивації вчинків. Нездоро-ву мотивацію вчинків Антон Семенович пов‘язував із особливою чутливістю в моральних стосунках. Зовнішнім виявом цієї чутливості є іноді дуже своєрідна, але по-своєму сильна система логічних побудов, яка для дорослої людини з адекватним моральним досвідом називається нахабством. Зовнішніми факторами, характерними для новоприбулих вихованців колонії А.С. Макаренка, були: неосвіченість та напівосвіченість, невміння лічити, не-розуміння цінності навчання, брак чіткої життєвої мети та прагнень.

Основним методом роботи з дітьми, на думку Макаренка, повинні

бути не шаблонні підходи і повчання, а метод подиву, або «вибуху», коли

певна проблема вирішується абсолютно несподіваним для учасників спо-

собом (наприклад, коли вихованець провинився й чекає цілком передбачу-

ваного покарання, можна просто посміхнутися, обійняти, сказати, що все

буде гаразд і нічого непоправного не сталося). При цьому А.С. Макаренко постійно запевняв, що кожен випадок

має бути суто індивідуальним і засіб, який подіяв з одним вихованцем, на

іншого може просто не вплинути, а ще когось – образити. А образи

гідності педагог прагнув уникати, наголошуючи, що навіть найменша ди-

тина гідна поваги [1, с. 79].

Створюючи освітньо-виховні заклади, А.С. Макаренко першочерго-

во висував ідею щастя, досягнення щасливого дитинства. Вихованці Анто-

на Семеновича не мали сім'ї – їхньою сім‘єю була колонія. Організувати

родинні взаємини між колоністами йому допоміг принцип різновіковості.

Основний принцип педагогічної системи А.С. Макаренка – принцип

виховання в колективі, праця та дисципліна.

А.С. Макаренко запропонував класифікацію колективів за такими

стадіями розвитку:

1) колективу ще немає, керівник змушений виступати в ролі «диктато-ра»;


15

2) виділяються активісти, які підтримують керівника та беруть на

себе частину його зобовязань;

3) колектив повністю склався, більшість функцій керівника перехо-

дить до органів самоврядування;

4) кожний член колективу перебуває на рівні самовиховання, став-

лячи колективну вимогу сам до себе [2, с. 243].

Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав

«закон руху вперед», який означає, що виховну роботу слід будувати так,

щоб неперервно росла потреба творити щось нове, тобто він розробив си-

стему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі й

близькі цілі, давала змогу колективові жити напруженим, цілеспрямованим

життям. Ця система виглядала так: близька перспектива – віра в завтраш-

ню радість, середня перспектива – проект колективної дії, дещо віддаленої

в часі; далека перспектива – майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.

Концепція А.С. Макаренка полягає в тому, що під час перевихован-

ня не можна разом з негативним руйнувати позитивне в особі вихованця.

Тому за достатнього рівня загального розвитку доцільний процес часткової

зміни особистості важкого школяра – реконструкції, тобто перебудови йо-

го характеру [3, с. 143].

Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога унікальний. Мало

хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою теорію в

практику і досягти вражаючих результатів, маючи справу з важкими

підлітками. У «Книзі для батьків» Макаренко закликав починати вихован-

ня дітей з виховання самих себе, адже діти не слухають того, що ми їм ка-

жемо, вони просто наслідують нас: повторюють наші висловлювання, дії,

вчинки. Слова і побажання педагога є особливо актуальними у наш час,

коли загострились соціальні проблеми суспільства.


1. Живага О., Долина Л. Ідеї А.С. Макаренка в контексті сучасно-

го підходу до створення виховної системи освітнього закладу / О. Жива-

га, Л. Долина. – Витоки педагогічної майстерності. 2013. – Випуск 12. – С.

75–84.

2. Макаренко А.С. Книга для батьків / А.С. Макаренко. – К. : Рад.

школа, 1980. – 327 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка : Навч. посібник для студентів вищих пе-

дагогічних закладів освіти. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. –

528 с.



УДК 808.3

ВПЛИВ РЕКЛАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА СВІДОМІСТЬ

ЛЮДИНИ

Лис В. П.

Наук. керівник – Т. А. Єщенко, канд. філол. наук, доцент,

завідувач кафедри українознавства,

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Нині реклама є потужним інформаційним засобом впливу на

свідомість адресата. Медична реклама охоплює просування фармацевтич-

них засобів, лікарських послуг і товарів медичного призначення через ЗМІ

(інтернет, телебачення, журнали, газети тощо). Рекламні тексти перебували

в колі уваги вітчизняних учених: О. Арешенкової, Ю. Горожанова,

Т. Декшни, О. Чорноус та ін. Проте немає наукових праць, у яких було б

описано специфіку саме медичної реклами.

Дослідження комунікативних механізмів мовного впливу у реклам-

них текстах лікарських засобів (далі – ЛЗ) складає мету пропонованої ро-

звідки.

Джерельною базою наукової студії слугують тексти та відеоролики

реклам медичних засобів (відеоролики реклами «Грипго», «Нурофен

Експрес», «Нурофен Форте», «Лізак», «Таміпул», «Дуфалак»; тексти ре-

клами «Еспумізан», «Лізак», «Алерон», «Мезим», «Анаферон» та ін.); за-

гальна кількість – 159 одиниць.

З-поміж методів дослідження обрано описовий метод. Таким спосо-

бом виокремлено одиниці аналізу (тексти медичної реклами); класифіко-

вано й інтерпретовано засоби мовного впливу на адресата.

Як слушно зауважує О. Арешенкова, «Сьогодні реклама стала

невід‘ємною частиною сучасного життя і перетворилася на один з основ-

них складників інфраструктури засобів масової інформації. Головне при-

значення реклами – сприяти продажу товарів, спонукати споживачів до

бажаної дії через рекламне повідомлення, що поєднує в собі як інфор-

мацію, так і переконання. Вплив на адресата є базовою функцією реклами,

тому засоби її реалізації постають як один із найважливіших компонентів

мовної структури» [1, с. 5]. На одні оголошення ми не звертаємо уваги, а

інші – викликають стійке бажання придбати рекламований товар. Суціль-

ний аналіз телевізійної реклами ЛЗ надав підстав констатувати: з-поміж

визначальних ознак подібних текстів чітко виокремлюються:

1. Стверджувальні висловлювання: «Мезим – після їди легше з

ним»; «Імунобіотик Дерматит ПРО – викликає сильне бажання хвалитися

чистою шкірою»; «Нуклео Ц.М.Ф. Форте – відновлює передачу нервового

імпульсу»; «Тіотризолін – дієва підтримка при вінцевій хворобі серця».


17

2. Використання слоганів: «Кальцемін – сила Кальцію та мінералів

для здоров‘я Ваших кісток»; «Сімпоні – симфонія життя»; «Діокор –

подвійна протидія тиску»; «Еспумізан позбавляє здуття, мама спокійна –

спокійне дитя».

3. Концентрація на кількох рисах: «Синупрет» усуває нежить, по-

легшує носове дихання, запобігає ускладненням»; «Корвазан» зменшує

ГЛШ, подовжує життя хворих з ХСН, збільшує ФВ ЛШ»; «Ноліпрел» за-

хищає нирки, знижує смертність».

4. Метод «Такі ж як усі»: «Таміпул – тільки для жінок».

5. Сценарій «Проблема – рішення»: «Запалення сечових шляхів?

Камені нирок? – Канефрон Н»; «Захворювання органів дихання? –

Імупрет»; «Якщо у мене закріп коли я на дієті, як забезпечити дію швидку?

– При закрепі приймайте Дуфалак».

6. Порівняння: «Трифас – нижча смертність при ХСН в порівнянні з

фуросемідом або іншими діуретиками»; «Сімпоні – безпечність порівняно

з плацебо»; «Нейрокобал – більше ніж звичайні вітаміни для нервів».

Отже, описані комунікативні механізми витворення словесних

цілих, що мають на меті інформаційне просування ЛЗ, підтверджують ви-

сунуту гіпотезу про те, що такі словесні цілі містять способи

нейролінгвістичного програмування (НЛП) свідомості пацієнта. Реклама

впливає різними методами: стверджувальними висловлюваннями

(«Еспумізан», «Лізак», «Алерон»), використанням слоганів («Мезим»,

«Анаферон»), концентрацією на декількох рисах або особливостях («Ну-

рофен Експрес», «Нурофен Форте»), створенням контрасту («Лізак»), ви-

користанням методу «Такі ж, як усі» («Таміпул»), порівняннями

(«Таміпул»), а також сценаріями «Проблема – рішення» («Дуфалак»).


1. Арешенкова О. Ю. Рекламний текст як функціональний різновид мови [Текст] / О. Ю. Арешенкова // Філологічні студії. Науковий вісник

Криворізького державного педагогічного університету. – 2014. – Вип. 10. –

С. 5–11.

2. Горожанов Ю. Рекламний текст у сучасних лінгвістичних ло-слідженнях [Текст] / Ю. Горожанов // Волинь філологічна: тексті контекст.

– 2012. – Вип. 14. – С. 19–26.

3. Декшна Т. А. Рекламний текст versus художній текст [Текст] / Т. А. Декшна // Система і структура східнослов’янських мов. – 2011. – Вип. 3. – С. 164–171.

4. Чорноус О. Рекламний текст як об’єкт лінгвістичної експертизи [Текст] / О. Чорноус // Наукові записки Вінницького державного педа-

гогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія

(мовознавство). – 2015. – Вип. 21. – С. 312–316.



УДК 172

ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

Люта Є.Г. Наук. керівник – Н.В. Щербакова, канд. філол. наук, ст. викладач кафедри суспільно-гуманітарних наук

Таврійський державний агротехнологічний університет

Поява та поглиблення напруженості у відносинах між людиною і при-родою – результат необачного й заполітизованого сучасного суспільного ро-звитку. Теперішній стан навколишнього середовища загрожує першедусім подальшому існуванню людства взагалі. Проблеми екології вимагають вироб-лення нового типу світогляду, який би ґрунтувався на якісно нових цінностях. Екологічна загроза поставила етику перед багатьма проблемами, які потребу-ють переосмислення місця людини в природі та космосі. Екологічна пробле-матика дає етиці змогу уточнити зміст багатьох її категорій, поглибити аналіз теми моральної активності людини будь-якої професії, ствердити нові ціннісні світоглядні орієнтації у ставленні до природи й до самої себе. Природопере-творювальна діяльність людини стала зараз предметом поглибленого до-слідження, оскільки гуманність полягає не тільки у ставленні до людини як до мети, але й у дбайливому ставленні до природи як життєвого простору. Успішні вирішення завдань з поліпшення екологічної ситуації можливо тільки за умови розширення екологічної свідомості людства, підйому екологічної культури і знань у цій галузі.

Формування екологічної культури особистості виступає як найваж-ливіша закономірність сучасного етапу розвитку суспільства. Екологічна культура особистості – це сукупність екологічних знань, філософських кон-цепцій, етичних принципів, а також певних навичок, почуттів і переконань, що відбивають проблеми взаємодії суспільства та природи і спрямовані на ство-рення й організацію оптимальних умов для подальшого розвитку людини, збереження її здоров‘я, на дбайливе ставлення до природи, як найважливішої морально–соціально цінності в житті сучасного суспільства [1, c. 143].

Формування етичної та естетичної екологічної свідомості пов‘язане з багатьма чинниками.

Екологічна етика пропонує та захищає систематичну і всебічну кон-цепцію моральних відносин між людьми і природою. Екологічна етика при-пускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спря-мовується моральними нормами. Головним напрямом в екологічній етиці є екобіоцентризм, що націлює людей на збереження якомога більшої кількості видів живих істот і ділянок дикої природи безвідносно до користі від цього людині [2, c. 124].

Сучасна людина повинна навчитися не тільки поважати права при-роди, але і стати їх виразником, спікером усього екологічного співтова-риства, його моральним голосом. Сьогодні привілейований статус людини


19

виражений не в праві на експлуатацію, а у відповідальності за все живе. І це з кожним роком розуміє все ширше коло людей.

2000 p. за завданням Київського еколого-культурного центру група вчених Дніпропетровського університету проводила соціологічні до-слідження в різних частинах України. Всього опитано 1200 осіб. Дані свід-чать, що 61,5% згодні надати рівні з людиною права тваринам, 54,3% – рослинам, 49,5% – об‘єктам неживої природи [4, c. 44–45].

Екологічна етика має дві головні функції: руйнівну і творчу. Перша спрямована на те, щоб зруйнувати старі, споживацько-утилітарні стереотипи щодо відносин людини з природою, численні антропоцентричні міфи та цін-ності, відмовитися від марнотратних і негуманних видів природокористуван-ня. Творчі функції екологічної етики спрямовані на вироблення нового, еко-логічного світогляду, що дасть змогу людині і природі успішно співіснувати.

Як справедливо вважає С.Д. Дерябо, розвиток свідомості на основі еко-логічної етики «представляет собой кардинальную смену образа мира, кото-рую можно, пожалуй, сравнить с тем переворотом в сознании, который был произведен Коперником — сменой геоцентрической модели солнечной си-стемы на гелиоцентрическую. Как тогда Земля потеряла статус центра вселен-ной и его заняло солнце, так и теперь человек должен отказаться от представ-ления о себе, как ―центре‖ природы, мира, а это место должен занять принцип экологической целесообразности, ―экологический императив‖» [3, c. 306].

Увага до естетичних цінностей природи після тривалої перерви ви-никла знову разом із загостреним інтересом до навколишнього середовища через наростання екологічної кризи. А. Берлеант зазначив, що людський досвід завжди історично та культурно обумовлений, а отже, і довкілля є втіленням історії і культури. Екологічна естетика виходить з того, що світ людини є частиною природи, а ландшафт – світом людини.

Екологічна естетика розглядає навколишнє середовище як джерело естетичного досвіду людини в цілому і як об‘єкт естетичної оцінки зокре-ма. Розвиток екологічної естетики й естетичного виховання впливає на екологічне виховання суспільства, а отже, і на покращення та вдоскона-лення навколишнього середовища, сприяє позитивному вирішенню еколо-гічних проблем, які настільки загострилися останнім часом [5, c. 13].

Щоб сформувати в особистості здорову етичну та естетичну еколо-гічну культуру, треба насамперед посилити екологічне виховання завдяки цілеспрямованому навчанню. Моральний аспект виховання полягає в тлу-маченні екологічних законів, активній природоохоронній діяльності. Есте-тичний цикл виховання базується на розповсюдженні відповідної літерату-ри, образотворчому мистецтві, музиці, що розкриває естетичну сутність природи, її неповторну красу, має великий вплив на моральність, стан духу людини, її ставлення до природи і всього живого.

Література: 1. Борейко В.Е. Эссе о дикой природе. – К. : Киевский эколого-

культурный центр, 2000. – 143 с.



2. Борейко В.Е. Современная идея дикой природы. – К. : Киевский эколого-культурный центр, 2001. – 124 с.

3. Дерябо С.Ф. Экологическая психология: диагностика экологиче-ского сознания. – М. : МПСИ, 1999. – 306 с.

4. Результаты опроса ―Дикая природа глазами населения Украины‖ // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. – 2003. – Т. 5. – С. 44–52.

5. Яницкая Т.О. Проблема этики во взаимоотношении человека и природы. – М. : МГУ, 1992. – 13 с.

УДК 174:340

КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЮРИСТА

Мала Я.А. Наук. керівник – О.Г. Литвин, канд. філол. наук,

доцент кафедри української мови Національний університет «Львівська політехніка»

Юрист як суб‘єкт суспільних відносин активно бере участь у різних видах ділового (професійного) спілкування. Йому постійно доводиться вступати в контакти з різними посадовими особами, з керівниками місце-вих органів влади, з представниками підприємств, установ тощо [3]. Спіл-кування з ними опосередковано впливає на прийняття рішень організацій-ного, процесуального характеру і в цілому на всю діяльність юриста [1].

Тому, говорячи про професійне спілкування юриста, необхідно вра-ховувати не тільки його процесуальні (допит, очна ставка тощо), а й не-процесуальні форми, в основі яких лежать прийняті в суспільстві, у тому чи тому соціальному середовищі правила мовної поведінки, стійкі етикетні формули звертання, що відображають зовнішні прояви ставлення будь-якої людини до інших людей, до різних соціальних цінностей [1].

Для юриста характерними правилами культури спілкування є:

вміти добре слухати; керувати своїми почуттями, володіти мімікою та жестами; знати, про що говорити; не говорити самому без нагальної потреби; жартуючи, бути обачливим і тактовним; ощадно ставитися до чужого часу, уваги, терпіння; не брати участі в поширенні пліток. Однією зі складових професійного спілкування є його комунікатив-

ний бік, під яким розуміють власне сам процес обміну інформацією між людьми. Цей обмін здійснюється за допомогою вербальних і невербальних засобів комунікації [3].

http://ua-referat.com/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B5%D1%82


21

Вербальна комунікація передбачає використання мови з її багатою фо-нетикою, лексикою, синтаксисом. Мова – найважливіший інструмент про-фесійного спілкування. Мова, мовлення, мислення тісно пов‘язані з діяльністю людей в процесі їх спілкування між собою. У промові виражаються соціально-психологічні особливості людини, її мислення, спрямованість, ставлення до об‘єктивної реальності, в тому числі й до вживання мовних засобів [2].

Перспективним для ліквідації дефіциту комунікативної культури юристів як органічної складової їх

КУЛЬТУРА ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО ДУХУ · 2017-11-20 · яка...

Documents