РАДА БЕЗПЕКИ ООНlib.rada.gov.ua/static/about/text/slov_06.pdf · ки,...

606

РРАДА БЕЗПЕКИ ООН (РБ ООН) – один зголовних органів ООН, на який покладеноголовну відповідальність за підтриманняміжнародного миру і безпеки. РБ ООН скла-дається з 15 членів: 5 постійних і 10 непос-тійних членів. Постійними членами є США,Росія, Велика Британія, Франція і Китай. Не-постійні члени обираються на 2 роки безправа негайного переобрання. Кожний членРБ ООН має одного представника і одинголос. Голови Ради змінюються щомісячновідповідно до списку держав-членів, розта-шованих в англійському алфавітному поряд-ку. Рішення з питань процедури вважаєтьсяухваленим, якщо за нього подано не менше9 голосів. Для ухвалення рішень з іншихпитань також потрібно не менше 9 голосів,але включаючи співпадаючі голоси всіх5 постійних членів. Це правило отримало на-зву принципу одноголосності великих дер-жав. Якщо постійний член відсутній або ут-римався від голосування, це не впливає наухвалення рішень. Існує також правило, щочлен РБ ООН задіяний у конфлікті, пови-нен утриматися від голосування, коли рішен-ня ухвалюється на основі гл. VI СтатутуООН, яка передбачає мирні засоби врегулю-вання спорів. Статут зобов’язує членіворганізації виконувати рішення РБ ООН.Рада має широкі функції і повноваження усфері збереження і зміцнення миру і безпе-ки. У разі виникнення небезпечного споруабо конфлікту РБ ООН уповноважена спо-чатку рекомендувати конфліктуючим сторо-нам врегулювати його за допомогою засобівмирного розв’язання відповідно до ст. 33гл. VI Статуту ООН. Якщо ці зусилля не спра-цьовують, РБ ООН вдається до більш дійо-вих заходів, передбачених гл. VIІ СтатутуООН. Такі дії можуть включати: тимчасовізаходи, примусові заходи, тимчасове припи-нення членства в ООН, виключення з органі-зації. Примусові заходи поділяються на:а) заходи, не пов’язані з використанням зброй-

них сил і б) дії із застосуванням збройнихсил. Перші можуть включати повний абочастковий розрив економічних відносин,введення економічних та інших санкцій,розрив дипломатичних відносин. Якщо такідії виявляються недостатніми, РБ ООНможе запровадити блокаду з метою підтри-мання або відновлення миру і безпеки. Уразі продовження небезпечного розвиткуконфлікту, що загрожує міжнародному мируі безпеці, РБ ООН на основі гл.VIІ можезастосувати воєнну силу для відновленнямиру.Провідною формою миротворчої діяльностіООН стали операції з підтримання миру, якібули орієнтовані на незастосування сили іневтручання у внутрішні справи держав.Тільки РБ ООН уповноважена ухвалитиобов’язкові рішення про застосування силиз метою відновлення миру або відверненнязагрози міжнародному миру і безпеці. РБООН має також принципово важливі повно-важення у сфері забезпечення функціону-вання організації. Вона виносить рекомен-дації стосовно прийняття нових членів, ре-комендує Генеральній Асамблеї ООН (ГАООН) кандидатуру Генерального Секрета-ря ООН, обирає разом з ГА ООН членівМіжнародного Суду.РБ ООН може утворювати також до-поміжні органи, які необхідні для виконан-ня її функцій. Є два постійних комітети:Комітет експертів з правил процедури таКомітет по прийому нових членів. Створе-но низку комітетів з врегулювання конфлікт-них ситуацій: Комітет по ситуації у відно-синах між Іраком і Кувейтом (1990 ), Комі-тет по Лівійській Арабській Джамахірії(1992), Комітет по Сомалі (1992), Комітетпо Руанді (1994), Комітет по С’єрра-Леоне(1997), Комітет по Ліберії (2001). 28 верес-ня 2001 р. утворено Антитерористичнийкомітет. У 1993 р. РБ ООН утворилаМіжнародний трибунал у зв’язку з серйоз-

607

ними порушеннями міжнародного гумані-тарного права на території колишньої Юго-славії, а в 1994 р. – у зв’язку з геноцидом натериторії Руанди. РБ ООН функціонує без-перервно і скликається у разі необхідності.

© Труш О.О.

РАДА ЕКОНОМІЧНОЇ ВЗАЄМОДОПО-МОГИ (РЕВ) (the Council of EconomicAssistance) – міжурядовий орган, створенийу 1949 р. п’ятьма східноєвропейськими со-ціалістичними країнами та СРСР з метоюудосконалення розвитку планової економі-ки, координації та інтеграції економік країн-учасниць РЕВ. Протягом 1950-1970-х рр.кількість учасників Ради зросла за рахунокприєднання деяких країн Східної Європи,Азії та Куби.Головною формою спільної планової діяль-ності між країнами РЕВ виступала коорди-нація національних п’ятирічних планів. По-точна діяльність у цьому напрямі спрямову-валася Комітетами Ради.З 1964 р. країнами РЕВ введено спільну ко-лективну облікову валютну одиницю –“перевідний карбованець” для здійсненнявзаємних міждержавних розрахунків заторговими платежами, кредитними та нетор-говими операціями.РЕВ була ліквідована у лютому 1991 р.

© Козинський С.М.

РАДА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТ-НЕРСТВА (РЄАП) об’єднує 46 держав(26 країн-членів НАТО і 20 країн-партнерів)у рамках багатостороннього форуму, який за-безпечує регулярний діалог і консультації зпитань політики і безпеки. РЄАП водночасслугує політичними рамками для індивіду-альних двосторонніх відносин між країна-ми – членами НАТО і учасницями програ-ми ПЗМ. РЄАП має у своєму розпорядженніширокий спектр варіантів, що дає їй мож-ливість працювати гнучко і проводити якзустрічі усіх держав Альянсу з країнами-партнерами, так і засідання менших, відкри-тих робочих груп залежно від тематики, щообговорюється. Співпраця у рамках РЄАПвідбувається на конференціях, семінарах і за-сіданнях експертів. Спільно розробляютьсясхеми співпраці за допомогою Центру дос-ліджень безпеки імені Джорджа Маршаллата інших установ. Ці механізми дають краї-нам – членам Альянсу можливість поділи-

тися своїм досвідом з країнами-партнерамив ряді сфер. Останніми прикладами такоїспівпраці є економічні аспекти розбудовиоборонних інституцій, економічні та фінан-сові аспекти тероризму, економічні аспектибезпеки і оборони на південному Кавказі інові методики керування оборонними ресур-сами в країнах Альянсу і партнерах. Дирек-торат також здійснює моніторинг питаньекономіки оборони і безпеки, включених віндивідуальні плани партнерства.

© Грицяк І.А.

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ(РЄС) – інститут Європейського Союзу, ке-рівний орган, наділений владними повнова-женнями у сфері законодавчої і виконавчоївлади, має зовнішньополітичні повноважен-ня, а також повноваження щодо формуван-ня органів і призначення посадових осібЄвропейського Союзу. У 1967-1993 рр. на-зивалась Рада Європейських Спільнот. Післянабрання чинності Договору про Європейсь-кий Союз повна офіційна назва – Рада Євро-пейського Союзу. Місцезнаходження –м.Брюссель.До складу РЄС входять: Рада із загальнихпитань і Галузева (спеціальна) Рада. До скла-ду Ради із загальних питань входять міністриіноземних справ. Вона приймає рішення зов-нішньополітичного характеру, координуєроботу і розподіл повноважень між “форма-ціями”, що входять до складу Галузевої(спеціальної) Ради. До складу Галузевої(спеціальної) Ради входять міністри держав-членів залежно від предметної компетенції.Ці 15 “формацій” складають: Рада з питаньсільського господарства, Рада з економічнихі фінансових питань, Рада з питань навко-лишнього середовища, Рада з питань транс-порту і комунікацій, Рада з питань зайнятостіі соціальної політики, Рада з питань рибаль-ства, Рада з питань промисловості та енер-гетики, Рада з питань правосуддя,внутрішніх справ і захисту прав, Рада повнутрішньому ринку, справам споживачів ітуризму, Рада у справах науки, Бюджетнарада, Рада з питань культури, Рада з питаньрозвитку, Рада з питань освіти і молоді, Рада зпитань охорони здоров’я. Перелік “формацій”Ради закріплено внутрішнім регламентом.До структури РЄС входять Голова (керую-чий орган Ради) і підрозділи (допоміжніоргани). Як Голова (Президент) Ради висту-

608

пає держава – член Європейського Союзу.Від її імені відповідні обов’язки виконуютьміністри і інші відповідальні особи. ПосадаГолови Ради заміщується в порядку ротації:держави-члени обіймають посаду протягомшести місяців. Черговість визначається са-мою Радою. Практика заміщення посадиГолови Ради максимально наближена доміжурядового складу. Повноваження Голо-ви Ради поділяються на внутрішньооргані-заційні і загальнополітичні. Внутрішньо-організаційні повноваження Голови поляга-ють у керівництві роботою РЄС та йогопідрозділів. Загальнополітичні повноважен-ня зосереджені головним чином у сфері за-гальної зовнішньої політики і політики без-пеки, а також у сфері співробітництва полі-цій та судових органів у кримінально-пра-вовій сфері. Допоміжні органи відіграютьзначну роль, яка обумовлена непостійнимхарактером роботи Ради, представленої ке-рівниками офіційних представництв держав –членів при Європейських співтовариствах(ранг послів або їхніх заступників). Головнезавдання Ради – розглядати в попередньомупорядку проекти рішень, що належать їїприйняттю. До складу допоміжних органіввідносять спеціальні комітети і робочі гру-пи; членами комітетів і груп є експерти вконкретних сферах суспільних відносин(транспорт, охорона здоров’я, навколишнєсередовище тощо); головні завдання – до-сягти згоди на своєму рівні, а також здійсню-вати контроль за реалізацією Європейськоюкомісією повноважень, делегованих їй Ра-дою. У рамках РЄС функціонує 250 спе-ціальних комітетів і робочих груп. Генераль-ний Секретаріат як підрозділ Ради забезпе-чує організаційну і технічну сторони робо-ти, має повноваження представляти Радуперед іншими органами Європейського Со-юзу (у тому числі і в Суді). Працює напостійній основі. Очолюється Генеральнимсекретарем. Співробітниками є посадовіособи, що є на цивільній службі Європейсь-ких співтовариств. Форма роботи РЄС – се-сійна. Сесія Ради має кілька засідань і за-вершується протягом доби. Засідання, якправило, мають закритий характер. Статутнідокументи передбачають два види голосу-вання: проста більшість і кваліфікована. Тримісяці на рік (квітень, червень, жовтень)РЄС проводить засідання в м.Люксембурзі.

© Забара І.М., Оржель О.Ю.

РАДА ЄВРОПИ (РЄ) (англ. Council ofEurope; фр. Conseil de l’Europe) – міжнарод-на організація з центром у м.Страсбурзі, ме-тою якої є охорона прав людини, підтримкакультурної різноманітності Європи, демо-кратичного розвитку та верховенства правай розв’язання суспільних проблем, таких якксенофобія і нетолерантність. РЄ створена у1949 р. Одним з перших її досягнень булостворення Європейської Конвенції прав лю-дини. З метою можливості реалізації грома-дянами своїх прав, які виходили з цієї Кон-венції, РЄ створила Європейський Суд з правлюдини. Сьогодні статус РЄ визначений між-народним публічним правом. РЄ налічує47 країн-членів та захищає права близько800 млн європейців. Будь-який європеєцьможе звернутись до Європейського Суду правлюдини, якщо він вважає, що держава – членРЄ порушила його фундаментальні права.


РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ІОБОРОНИ УКРАЇНИ (РНБО УКРАЇНИ) –координаційний орган з питань безпеки іоборони при Президентові України відповід-но до Конституції України. Згідно з чиннимзаконодавством функціями РНБО Україниє: внесення пропозицій Президентові Українищодо реалізації засад внутрішньої і зовніш-ньої політики у сфері національної безпекиі оборони; координація та здійснення конт-ролю за діяльністю органів виконавчої вла-ди у сфері національної безпеки і оборони умирний час; координація та здійснення конт-ролю за діяльністю органів виконавчої вла-ди у сфері національної безпеки і оборони вумовах воєнного або надзвичайного станута під час виникнення кризових ситуацій, щозагрожують національній безпеці України.

© Ситник Г.П.

РАДА ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОЇСПІВПРАЦІ (РПАС) – міжнародна органі-зація, утворена 20 грудня 1991 р. за участюміністрів закордонних справ та представ-ників країн – членів НАТО, а також шестикраїн Центральної та Східної Європи і трьохдержав Балтії. У березні 1992 р. учасника-ми процесу співробітництва, що здійснював-ся в рамках РПАС, стали ще одинадцятьдержав, що утворилися на теренах колиш-нього СРСР і заснували СНД. У квітні йчервні 1992 р. до цього процесу приєднали-

609

ся Грузія і Албанія. Головним завданнямРПАС було створення інституційних полі-тичних рамок для розвитку відносин НАТОз партнерами у Центральній та СхіднійЄвропі , нагляд за процесом розвиткутісніших інституційних та неформальнихзв’язків між ними, розвиток співробітницт-ва в оборонній та військовій сферах, а та-кож суміжних питаннях із залученням донього всіх країн-учасниць на всіх рівнях.Співпраця в рамках РПАС здійснюваласязгідно з Робочими планами, які спочаткурозроблялися кожного року, а з 1995 р. – надворічний період. У 1997 р. замість РПАСбула утворена Рада євроатлантичногопартнерства (РЄАП).

© Рейтерович І.В.

РАДИ МІСЦЕВІ – представницькі органимісцевого самоврядування, які обираютьсянаселенням територіальної громади чи об’єд-нання територіальних громад, та відповід-но до законодавства наділяються правомпредставляти їхні інтереси та приймати відїх імені рішення. В Україні обираютьсясільські, селищні, районні в місті, міські,районні, обласні ради. Р.м. складаються здепутатів. Сільські, селищні та міські радиє колегіальними органами, районні та об-ласні ради обирають зі свого складу голову.Сільські, селищні та міські ради мають пра-во формувати свої виконавчі органи, якіпідконтрольні та підзвітні відповідним ра-дам. Чисельний склад місцевих рад коли-вається від 12 до 150 депутатів. Основноюформою діяльності Р.м. є сесія. Р.м. право-мочні розглядати і вирішувати питання,віднесені законодавством до їх відання.

© Монастирський Г.Л.

РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРА-ЦІЯ (РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЯ) –місцева державна адміністрація, основнимзавданням якої є реалізація функцій держав-ного управління на районному рівні. Р.д.а. –єдиноначальний орган виконавчої влади за-гальної компетенції, повноваження якогореалізуються одноособово її керівником –головою державної адміністрації, що при-значається на посаду і звільняється з посадиПрезидентом України за поданням Кабіне-ту Міністрів України на строк повноваженьглави держави. Кандидатури на посади голівР.д.а. на розгляд Кабінету Міністрів України

вносяться головами відповідних обласних дер-жадміністрацій. Р.д.а. складається з апарату,управлінь, відділів та інших структурнихпідрозділів. Р.д.а. є підзвітними районнимрадам у виконанні програм соціально-еко-номічного і культурного розвитку, районнихбюджетів. Р.д.а. можуть здійснювати повно-важення, делеговані їм районними радами зметою забезпечення місцевих інтересів на-селення району, і несуть відповідальність заїх реалізацію. У частині здійснення делего-ваних повноважень підзвітні та підконт-рольні районним радам. Р.д.а. в АвтономнійРеспубліці Крим мають свої особливості,порівняно з аналогічними органами вико-навчої влади, що функціонують в областях.Так, голови Р.д.а. призначаються на посадуі звільняються з посад Президентом Украї-ни за поданням Кабінету Міністрів України,погодженим з Головою Верховної Ради Ав-тономної Республіки Крим і Головою Радиміністрів Автономної Республіки Крим, По-стійним Представником Президента Украї-ни в Автономній Республіці Крим.

© Малиновський В.Я.

РАЙОНУВАННЯ ГЕОЕКОНОМІЧНЕ(Zoning; Zonation; Regionalisation) – розді-лення територій за певними ознаками. Р.г. –поділ території або ж акваторії на частини(райони), що різняться між собою і в чомусьоднорідні. Ознаки, за якими виділяються райо-ни, різняться за характером, широтою охоп-лення ознак, за цілями районування. На по-чатку дослідження території часто прово-диться її попереднє районування, що даєзмогу правильно вибудувати вертикальні йгоризонтальні зв’язки.Основою формування геоекономічних ра-йонів є міждержавний територіальний поділпраці, що зумовлює виробничу спеціа-лізацію окремих територій і розвиток між-районної кооперації. Об’єктивними умовамивиділення і розвитку геоекономічних райо-нів виступають наявні природні ресурси,особливості економіко-географічного поло-ження території, чисельність населення, ви-робничий потенціал, рівень господарськогоосвоєння території, стан виробничої та со-ціальної інфраструктури.

© Розпутенко І.В.

РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІ-ЙОВИЧ (болг. прізвище Станчев Кръстю,

610

1.08.1873 – 11.09.1941) – представник со-ціал-демократичного руху, фундатор феде-рації балканських соціал-демократичнихпартій, радянський партійний і державнийдіяч. Співробітничав з В.Лібкнехтом, Р.Люк-сембург. Після вступу Румунії у війну всерпні 1916 р. був заарештований румунсь-кою владою за звинуваченням у розповсюд-женні антипатріотичних настроїв і шпи-гунстві на користь Австрії та Германії. Вув’язненні перебував до 1 травня 1917 р.,поки його не визволили російські війська,що дислокувались у Східній Румунії. ЧленРСДРП з 1917 р. У 1918 р. Р. разом із Й.Ста-ліним і Д.Мануїльским проводив перегово-ри з представниками Центральної Ради.Після відсторонення від влади діячів Цен-тральної Ради урядом П.Скоропадського,проводив з ними в Києві таємні перегово-ри про легалізацію комуністичної партії вУкраїні. У 1919-1920 рр. – член Оргбюро ЦК, одинз организаторів радянської влади в Україні.З березня 1919 р. по липень 1923 р. – головаРНК і нарком закордонних справ України.У червні 1923 р. за ініциативою Р. було прий-нято постанову ЦК РКП(б)У, за якою іноземнікомпанії мали право відкривати свої філії вУкраїні з дозволу влади. Усі комерційни дого-вори, які були заключені у Москві, анулюва-лись. Проте ця постанова була відмінена ЦК.На ХІІ з’їзді РКП(б) рішуче виступав протинаціональної політики Й.Сталіна, відстою-ючи конфедеративний статус України із за-лишенням за нею права на самостійні міжна-родні зв’язки і торгівлю. У червні 1923 р. наIV нараді ЦК РКП(б) з відповідальними функ-ціонерами національних республік і облас-тей Й.Сталін звинуватив Р. та його одно-думців у конфедералізмі, національномуухилі й сепаратизмі. Після цієї наради Р. бувзнятий з посади голови Раднаркома Україниі направлений послом до Великої Британії(1923-1925 рр.). З 1923 р. був одним з ідеологівЛівої опозиції. У 1927 р. був знятий з усіх по-сад, виключений з ЦК і на ХV з’їзді виключе-ний з партії разом з 75 “активних діячів опо-зиції”. Особливою нарадою при ОГПУ присуд-жений до 4 років заслання до м.Кустанай, а у1931 р. знову присуджений до 4 років засланняв Барнаул. У 1935 р. зробив заяву про свій роз-рив з опозицією і був поновлений у ВКП(б). У 1936 р. знову був виключений з партії і27 січня 1937 р. заарештований. Утримував-

ся у внутрішній тюрьмі НКВС. У березні1938 р. як підсудний на процесі у справі“Антирадянського правотроцькістського бло-ку” визнав себе винним в участі в різних за-колотах, а також у тому, що був японськимта англійським шпигуном. На прохання ке-рівництва компартії Румунії був присудже-ний не до розстрілу, а до 20 років тюремно-го ув’язнення з конфіскацією майна. Пока-рання відбував в Орловському централі. Заособистим наказом Л.Берії та Й.Сталіна буврозстріляний у Медведському лісі під м.Ор-лом 11 вересня 1941 р. Ім’я репресованогодержавного і політичного діяча Р. з’являєть-ся в радянській літературі лише з 1960-х рр.У 1988 р. Пленумом Верховного суду СРСРбув реабілітований. Грунтовний аналіз йогоідей і діяльності – серед завдань сучасноїнауки.

© Голубчик Г.Д., Сєров О.В.

РАНГИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ(фр. rang – чин, звання) – інструмент струк-турування посад державних службовців, щодає змогу встановити відповідні ієрархічнірівні для персоналу державної служби.Відповідно до ст. 26 Закону України “Продержавну службу” в Україні встановленоп’ятнадцять рангів, що присвоюються дер-жавному службовцю в індивідуальному по-рядку відповідно до займаної посади, рівняпрофесійної кваліфікації та результатів ро-боти. При прийнятті на державну службуслужбовцеві присвоюється ранг у межахвідповідної категорії посад. Віднесення існу-ючих в Україні посад державних службовців,а також віднесення до відповідної категоріїнових посад державних службовців прово-диться Кабінетом Міністрів України за по-годженням з відповідним державним орга-ном.Ст. 26 Закону “Про державну службу” вста-новлені такі Р.д.с.: службовцям, які займа-ють посади, віднесені до першої категорії,може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранги; служ-бовцям, які займають посади, віднесені додругої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і3 ранги; службовцям, які займають посади,віднесені до третьої категорії, може бутиприсвоєно 7, 6 і 5 ранги; службовцям, якізаймають посади, віднесені до четвертої ка-тегорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранги;службовцям, які займають посади, віднесенідо п’ятої категорії, може бути присвоєно 11,

611

10 і 9 ранги; службовцям, які займають по-сади, віднесені до шостої категорії, “можебути присвоєно 13, 12 і 11 ранги; службов-цям, які займають посади, віднесені до сьо-мої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і13 ранги. У спеціалізованих видах держав-ної служби існують специфічні ранги, вста-новлені відповідними законодавчими акта-ми (наприклад дипломатичні ранги, спе-ціальні звання податкової та митної служб,класні чини прокуратури).


РАХУНКОВА ПАЛАТА УКРАЇНИ – по-стійно діючий орган контролю, який утворе-ний Верховною Радою України, підпоряд-кований і підзвітний їй. Рахункова палатаздійснює свою діяльність самостійно, неза-лежно від будь-яких інших органів держа-ви. До повноважень Р.п.У. з контролю задотриманням бюджетного законодавстваналежать: 1) контроль за використаннямкоштів Державного бюджету України відпо-відно до закону про Державний бюджет Ук-раїни; 2) контроль за утворенням, обслуго-вуванням і погашенням державного боргуУкраїни; 3) контроль за ефективністю вико-ристання та управління коштами Державногобюджету України; 4) контроль за викорис-танням бюджетних коштів у частині фінан-сування повноважень місцевих державнихадміністрацій та делегованих місцевому са-моврядуванню повноважень органів вико-навчої влади по доходах і видатках. Р.п.У.здійснює контроль за надходженням коштівдо Державного бюджету України та їх вико-ристанням від імені Верховної Ради України.

© Кириленко О.П.

РЕАДМІСІЯ (від англ. readmission – по-вернення, повторне отримання) – згодадержави приймати на свою територіюсвоїх громадян, які підлягають депортаціїз інших держав. В окремих випадках по-ширюється на громадян інших держав, якіперебували або проживали на території,яка укладає договір про реадмісію. Укла-дення двосторонніх договорів про Р. з країна-ми-сусідами є одним з пріоритетів мігра-ційної політики ЄС. Деякі країни, що праг-нуть розширення власної діаспори за кор-доном, намагаються уникати укладеннядоговорів про Р.

© Казакевич Г.М.

РЕАКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ – здатністьфіксувати реакції навколишнього середови-ща, реакції своїх елементів і вироблятивласні реакції.

© Сурмін Ю.П.

РЕВЕРСНИЙ РУХ (англ. reversе) – змінанапряму руху робочих частин механізму назворотний. У широкий обіг цей термінввійшов у зв’язку з використанням трубо-проводу “Одеса-Броди” для перекачуваннянафти у зворотному напрямі “Броди-Одеса”.На прикладі реверсного руху Україна демон-струє закордонним партнерам, у якому на-прямі вона наразі розвивається і які геополі-тичні і геоекономічні принципи сповідує.Р.р. означає, що країна перебуває під впли-вом північного сусіда і не є цікавим об’єктомдля багатьох зарубіжних компаній.


РЕВОЛЮЦІЯ (лат. revolutio – поворот, пе-реворот) – глибока якісна зміна в розвитку;перерва поступовості, якісний стрибок урозвитку. У політиці Р. – передусім перево-рот влади, її завоювання, поворот політики,зміна державних інститутів, органів влади іуправління.Головне питання будь-якої Р. – питання провладу. Всі інші завдання Р. вирішуютьсялише після захоплення політичної влади іважелів політичного управління. Ознакиполітичної кризи, що накопичуються, завж-ди ведуть до ослаблення діючої влади, дозниження насамперед рівня її легітимації,тобто правомочності в сприйнятті населен-ня. Так виникає революційна ситуація – на-самперед як кількісний процес накопиченняі посилення настроїв невдоволення. Р. дляпсихології мас – розрядка, завершення рево-люційної ситуації, сильний масовий виплескемоційного збудження і передготовності додій – у реальних діях. Психологічно це своє-рідне “свято”, розгул “вольниці”, що вводитьсуспільство в атмосферу безладдя, підсилюєполітичну нестабільність.Для еліти Р. – один із способів, інструментівборотьби за владу і одночасно “самоочищен-ня”. Згідно з Парето Р. – це спосіб, що за-безпечує “циркуляцію еліти”: стабільністьсуспільства повинна підтримуватися безпе-рервною циркуляцією еліти; у її склад ма-ють включатись нові особи з інших про-шарків, забезпечуючи її високий рівень, а

612

некомпетентні – виходити з неї. Як форма“циркуляції еліти” Р. сприяє очищенню каналівсоціальної мобільності. Якщо “циркуляція”вчасно не забезпечена мирним шляхом або задопомогою “примусової дії”, суспільство маєзагинути (стагнація, розпад) або втратити не-залежність. Ідея Р. виникає, коли суспільствопочинає усвідомлювати близькість непередба-чуваної катастрофи (Ч.Джонсон). За С.Хан-тінгтоном, Р. – етап модернізації, що єнайбільш притаманним суспільствам, які ста-ли на шлях модернізації, але ще не здійснилиїї. Р. покликана ліквідовувати розрив між зро-стаючим рівнем розвитку масових прошарківсуспільства і рівнем модернізації політичнихінститутів, що відстає від нього.

© Радченко О.В.

РЕГІОН (від лат. region – область, район) –у найзагальнішому розумінні – 1) ціліснеприродно-територіальне або природно-со-ціальне об’єктивне утворення, у межах яко-го відбувається взаємодія і взаєморозвитокусіх природних та соціально-економічнихоб’єктів і процесів, ареал якого визначаєтьсявідповідно до певних цілей – економічних,природних, демографічних тощо; 2) політи-ко-адміністративне суб’єктивне утворення,у межах якого всі процеси не можуть відбува-тися без чиєїсь координації та управління –одиниця адміністративно-територіальногоподілу країни. Р. як об’єкт державного уп-равління – це основна складова частина дер-жавного територіального устрою країни, щовизначена єдиною державною політикоюрегіоналізму, має певну організаційно-функ-ціональну відокремленість, цілісність, со-ціально-економічну самодостатність, своєядро – регіональний центр, систему органівпублічної влади, власний бюджет і обов’яз-ково характеризується наявністю специфіч-ної свідомості регіональної спільноти.

© Безверхнюк Т.М.

РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ (regionalization) – про-цес регіонального структурування простору,повноцінного включення регіонів в економіч-не, соціальне та політичне життя на націо-нальному і транснаціональному рівнях –здійснення політики регіоналізму. За геогра-фічним підходом Р. – об’єктивний процесдиференціації (поділу) території, пов’язанийз її господарським освоєнням, розселеннямнаселення і зумовлений відмінностями при-

родно-ресурсного та соціально-економічногопотенціалу її окремих частин. За інститу-ційним підходом Р. – суб’єктивний процесінституціоналізації регіональної влади, щопоєднує централізовані (зверху) та децент-ралізовані (знизу) підходи до розв’язанняпроблем регіонального розвитку. Відповід-но до політико-правового статусу регіонів,рівня їх самоврядних прав Р. виявляється уп’яти різних моделях: адміністративна Р., Р.через існуючі місцеві органи влади; регіо-нальна децентралізація; регіональна автоно-мія; Р. через федеральні утворення.

© Безверхнюк Т.М.

РЕГІОНАЛІЗМ – протистояння уніфікаціївсіх сфер суспільної діяльності, тобто цент-ристським тенденціям. Історико-культурнийаспект пов’язаний із протистоянням знеособ-люванню місцевих традицій, стиранню гранейміж культурними спільностями. Політичнийаспект відрізняється тяжінням до сепаратиз-му, руйнації існуючих державних структур.

© Савостенко Т.О., Попруга В.І.

РЕГІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА – такий станрегіону, коли він, з одного боку, здатний про-тистояти дестабілізуючим впливам зовнішніхі внутрішніх загроз (фінансових, екологічних,демографічних, міжетнічних тощо), а з дру-гого – його функціонування не повинно ство-рювати загроз елементам самого регіону тайого довкіллю. Безпека кожного регіону по-кликана забезпечити безпеку країни (країн,які його утворюють) й є одним із ключовихзавдань, що покладаються на органи держав-ної влади. При цьому економічні успіхи, по-ліпшення рівня життя людей, правові захо-ди, задоволення духовних і культурних потребусіх національностей і народів, які прожива-ють в даному регіоні, повинні звести нанівецьсепаратистські тенденції та забезпечитиєдність тієї чи іншої країни.

© Абрамов В.І.

РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ – вид дер-жавного управління, його важлива складова,що здійснюється органами державної вла-ди великих адміністративно-територіальниходиниць (регіонів, автономних республік,областей, губерній, країв, федеральних зе-мель тощо) у межах їх компетенції. Голов-ною метою Р.у. є забезпечення комплексно-го розвитку регіонів з метою підвищення

613

ступеня задоволення соціально-економічнихпотреб їхнього населення. Розвиток Р.у.здійснюється, як правило, на основі держав-ної регіональної політики як складової на-ціональної стратегії соціально-економічно-го розвитку певної країни. Така політикапередбачає: врахування особливостей та за-кономірностей функціонування і розвиткурегіонів як відносно самостійних, ціліснихсистем; найбільш раціональне використан-ня їх ресурсних можливостей; удосконален-ня правових, економічних, фінансових,організаційних та інших механізмів її реалі-зації; розв’язання економічних та соціальнихпроблем депресивних регіонів; вирівнюван-ня стандартів і якості життя громадян, мож-ливостей їхнього соціального забезпечення;підвищення ролі місцевих і регіональнихорганів виконавчої влади та місцевого само-врядування у розробленні й реалізації про-грам регіонального розвитку; застосуванняінноваційного і стратегічного менеджментув регіональному управлінні; акцентуванняуваги на проблемах структурної перебудовиекономіки та використання переваг терито-ріального поділу і кооперації праці; вирішен-ня проблем трудової міграції та зайнятостінаселення, поліпшення демографічної ситу-ації в регіонах; удосконалення державноїсистеми охорони довкілля, пам’яток історії,культури народу, розробку й реалізаціювідповідних загальнонаціональних і регіо-нальних програм. Серед основних завданьрозвитку Р.у. в контексті адміністративноїреформи в Україні: упорядкування адміні-стративно-територіального устрою країни йрегіонів; поєднання процесів централізаціїі децентралізації; перерозподіл владних по-вноважень; оптимізація взаємодії органівдержавної влади і місцевого самоврядуван-ня; ефективне надання ними управлінськихта організаційних послуг населенню; укріп-лення інституційних засад державної регіо-нальної політики; міжнародне співробітницт-во в галузі Р.у.; прикордонне та транскордон-не співробітництво регіонів; наближеннячинного законодавства і регіональної по-літики в цілому до норм і стандартів Євро-пейського Союзу.

© Бакуменко В.Д., Штика Л.Г.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙРОЗВИТОК – висхідна зміна господарстварайону, що вирізняється з-поміж інших специ-

фічними рисами (географічними, геологіч-ними, етнографічними, економічними).Р.е.р. визначається рівнем узгодження інте-ресів держави та регіональних суб’єктів гос-подарської діяльності, законодавчо-норма-тивного, інституційного, фінансового, орга-нізаційного, інформаційного, інвестиційно-інноваційного забезпечення ініціативи регіо-нальних суб’єктів господарської діяльності.Ефективність державного управління Р.е.р.визначається рівнем розвитку інструментіввключення регіональних економічнихсуб’єктів у відносини соціально-економічноїефективності суспільного виробництва.

© Мартиненко В.Ф.

РЕГІОНАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ –моделі досягнення соціально-економічнихцілей регіонів, які конкретизують загально-національну мету держави в особливих умо-вах відповідних територій.

© Борисевич С.О.

РЕГЛАМЕНТ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ – документ, який встановлюєпорядок організації та регулює організацій-но-процедурні питання діяльності певногооргану державного управління. Здебільшого,Р.о.д.у. містить сукупність норм, настанов іправил, які регулюють організацію роботи,порядок проведення сесій, з’їздів, конфе-ренцій, нарад, зборів, процедуру виборівчленів керівних органів, порядок внесенняй обговорення питань порядку денного, атакож вироблення й прийняття рішень з них,утворення допоміжних органів, наданняправ, обов’язків і повноважень їхнім членам.

© Бакуменко В.Д.

РЕГРЕС – напрям розвитку складних сис-тем, для якого характерний перехід відскладних форм до простіших. У результатірегресивного розвитку зменшується набіркорисних для системи функцій, розпадають-ся структури, що існували раніше, змен-шується число підсистем, елементів ізв’язків , що забезпечують існування,стійкість і життєдіяльність даної системи.Як показує аналіз історичного процесу, роз-виток суспільства характеризується багато-спрямованістю. Такий розвиток припускаєпрогресивні, регресивні, одноплощинні ікругові зміни. Виділення головних тенденційрозвитку соціальної системи є дуже склад-

614

ним завданням, оскільки ускладнення пев-них структур системи і вдосконаленняфункцій їх елементів може супроводжуватисязворотними процесами в інших структурах тієїсамої системи, що, власне, відображає діалек-тичний зв’язок прогресу і регресу, вираженийв категорії – “єдність протилежностей”.

© Крюков О.І.

РЕГУЛЮВАННЯ – спосіб управління зізворотним зв’язком, що ґрунтується на ви-явленні відхилення об’єкта від програмноїтраєкторії і виробленні та здійсненні впли-ву для повернення об’єкта на цю траєкто-рію. Р. здійснюється за допомогою правилi обмежень, охоплює контроль, заохочен-ня i планування. Заохочення зумовлюєпідвищення чи захист економiчного доб-робуту суб’єкта управління шляхом регу-ляційного контролю. Див. також Держав-не регулювання.


РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА – напрямдержавної політики, спрямований на усунен-ня надмірних адміністративних бар’єрів урозвитку підприємницької діяльності тастворення оптимальної системи її регулю-вання органами державної влади. Здійснен-ня Р.п. визнається пріоритетним напрямомдіяльності урядових структур в США, Ка-наді, країнах – членів ЄС, а також в деякихкраїнах Східної Європи (зокрема, в Росії,Білорусії, Україні). Важливими компонента-ми успішної Р.п. є: удосконалення процесута процедур розробки і прийняття регулятор-них актів (у тому числі – планування регу-ляторної діяльності державних органів; упро-вадження процедур оцінки впливу регулюван-ня на споживачів, підприємців та бюджетдержави на основі аналізу витрат і вигод;залучення громадськості до виробленняполітики), побудова ефективного механізмусекторального або галузевого переглядуіснуючого законодавства, підготовка пропо-зицій і прийняття державно-управлінськихрішень щодо покращення системи регулю-вання підприємницької діяльності. Основоюзапровадження Р.п. в сучасних умовах Ук-раїни є Закон України “Про засади держав-ної регуляторної політики у сфері госпо-дарської діяльності” від 11 вересня 2003 р.№ 1160-ІV.

© Сафронова О.М.

РЕЖИМ БЕЗПЕКИ – сукупність правовихнорм, прийомів і методів, орієнтованих надосягнення цілей безпеки; Р.б. передбачаєвстановлення певного режиму таємності,пропускного режиму, порядку охорони те-риторії, зон, будівель, приміщень, комуні-кацій споруд, добір та підготовку кадрів,порядок захисту співробітників об’єкта ічленів їхніх родин, інші норми, які спрямо-вані на протидію зовнішнім і внутрішнімзагрозам об’єкта.


РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ(Most-favoured-nation principle, MFN) – одинз наріжних принципів торговельних відно-син у рамках СОТ, згідно з яким країна-членцієї організації не може встановлювати дис-кримінаційні умови торгівлі з іншими чле-нами СОТ. Прийняття національних заходіврегулювання зовнішньої торгівлі повиннеоднаковою мірою стосуватись усіх країн –членів СОТ, тобто якщо країна-член надаєіншій країні будь-які переваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж і бе-зумовно надати такі ж переваги аналогічнимтоварам інших країн. Зобов’язання щодонадання Р.н.с. стосується тарифів, будь-якихзборів, пов’язаних з імпортом чи експортом.Методики застосування тарифів чи іншихзборів, правил та формальностей, пов’яза-них з операціями імпорту чи експорту,внутрішніх податків і зборів на імпортні то-вари та законів, постанов і вимог впливаютьна їх продаж. Застосування кількісних об-межень, винятки, які не повною мірою відоб-ражають цей режим, допускаються лише увипадках формування регіональних зонвільної торгівлі, чи митних союзів країна-ми-членами СОТ.


РЕЖИМ ПОЛІТИЧНИЙ – сукупність спо-собів і методів здійснення державної влади.Розрізняють демократичний, авторитарний,тоталітарний типи Р.п. Різновидами такихрежимів також є фашистський, теократич-ний, ліберально-демократичний та ін. Р.п.розрізняються між собою за такими ознака-ми: спосіб формування органів влади;співвідношення законодавчої, виконавчої ісудової влади, центрального уряду та місце-вого самоврядування; становище і роль гро-мадських організацій та партій; правовий

615

статус особистості; прийнята законодавчасистема; зміст і співвідношення того, щодозволено і що заборонено; рівень економіч-но-господарського розвитку; політичнастабільність суспільства; порядок функцію-вання правоохоронних та каральних органів;історичні, культурні традиції, моральні зви-чаї народу. Коли йдеться про демократичнудержаву, то насамперед мається на увазі Р.п.з певними ознаками, а саме: пріоритетомправа, підконтрольною виборчою системоюформування всіх ланок влади, взаємноврівноваженими гілками влади (законодав-чої, виконавчої та судової), що плідно пра-цюють, максимально можливим і реальнимзабезпеченням прав та свобод людини і гро-мадянина, вільним співіснуванням гро-мадських організацій та партій, рівноправ-ним розвитком різних форм економіки, збе-реженням і розвитком історичних та куль-турних традицій народів, що проживають напевній території. Р.п., як правило, спираєть-ся на правове підґрунтя шляхом його закрі-плення в конституціях відповідних країн.

© Князєв В.М., Михненко А.М.

РЕЗЕРВИ СОЦІАЛЬНІ (від лат. Reservare,фр. réserve – зберігати) – запас чого-небудь;ресурси, які спеціально зберігають для ви-користання в разі потреби. Р.с. – не реалі-зовані на даний час, але наявні соціальніможливості індивідів, колективів, суспіль-ства щодо підвищення їхньої активності таефективності певних видів соціальної діяль-ності. Актуалізуючись у визначених умовах,Р.с. здатні забезпечувати досягнення постав-лених цілей у процесі соціальної взаємодії.Вони складають ядро всієї системи ресурсів,не розпакувавши які неможливо отриматиефективні результати від реалізації будь-якихвидів ресурсів – матеріальних, господарсь-ких, природних тощо. Розрізняють: об’єк-тивні (віковий, освітній і кваліфікаційнийсклад колективу, суспільства, стан здоров’яйого членів) і суб’єктивні характеристикиР.с. (характер мотивації ціннісних орієн-тацій, задоволеність працею, соціально-пси-хологічний клімат і т.д.).

© Ярош Н.П.

РЕЗЕРВНИЙ ФОНД БЮДЖЕТУ – фонд,який формується для здійснення непередба-чених видатків, що не мають постійного ха-рактеру і не могли бути передбачені під час

складання проекту бюджету. У державномубюджеті резервний фонд передбачаєтьсяобов’язково. Порядок використання Р.ф.б.визначається Кабінетом Міністрів України.Рішення щодо виділення коштів з Р.ф.б.приймаються відповідно КабінетомМіністрів України, Радою міністрів Авто-номної Республіки Крим, місцевими держав-ними адміністраціями та виконавчими орга-нами місцевого самоврядування. Р.ф.б. неможе перевищувати одного відсотка обсягувидатків загального фонду відповідногобюджету. Кабінет Міністрів України, Радаміністрів Автономної Республіки Крим,місцеві державні адміністрації та виконавчіоргани місцевого самоврядування щомісячнозвітують про використання Р.ф.б. Рішеннящодо створення резервного фонду місцево-го бюджету приймає відповідна рада.


РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ – показник, якийхарактеризує дієвість, досягнення, ступіньзавершення певної роботи й реалізації ви-значених цілей, показує, що було зробленовнаслідок здійснення певних зусиль і витратресурсів. Р. оцінюється за критеріями: тех-нологічної раціональності, тобто порівнян-ня варіантів на предмет здатності висуватиефективні технологічні шляхи розв’язанняпроблем; здійсненності як політичної, так іадміністративної; вимірюваності, тобтоможливості оцінки результатів у кількіснихпоказниках (гроші, обсяг виробництватощо); адекватності, тобто відповідності зав-дань наявним ресурсам.


РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ (effectiveness of publicadministration (mainly State Administration)) –результати порівняно із задекларованимиметою та цілями, які визначаються щододіяльності органів влади чи їх структурнихпідрозділів, реалізації програм та проектів,що мають важливе суспільне значення. Р.д.у.може бути охарактеризована за допомогоюконкретних кількісних параметрів економіч-ного зростання, оскільки оцінюванню підля-гають як досягнуті результати, так і наслідки,що спостерігаються. Р.д.у. пов’язана із тех-нічною раціональністю, оскільки по-рівнюється діяльність органу влади, її струк-турного підрозділу (щодо реалізації прийня-

616

того управлінського рішення) із запланова-ними показниками задекларованої цілі.

© Приходченко Л.Л.

РЕІНЖИНІРИНГ В ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ (англ. Reengineering in Publicadministration) – 1) розробка нових діловихпроцесів на основі електронних систем зметою прискорення реакції корпоративнихсистем на зміну умов ведення бізнесу; 2) фун-даментальне переосмислення і радикальнеперепроектування бізнес-процесів длядосягнення суттєвого покращення в такихключових для бізнесу показниках результа-тивності, як витрати (вартість), якість, рівеньобслуговування (послуги) і оперативність(темпи). При цьому в організації змінюєть-ся організаційна структура, переглядаютьсяфункції, заново визначається зміст діяль-ності і вибудовуються процеси управління,внутрішньої організаційної взаємодії. Усе цев сучасному світі відбувається з орієнтацієюна потреби клієнта (громадянина) і під часвикористання нових інформаційних техно-логій. Теоретики державного управліннявважають доцільним під час розробки про-грами функціональної перебудови й удоско-налення системи державного управління вУкраїні використовувати деякі аспекти прак-тики й технології реінжинірингу бізнес-про-цесів для переосмислення адміністративнихпроцесів, оптимізація і вдосконалення якихдасть змогу відкрити і використати нові мож-ливості, резерви й ресурси розвитку й підви-щення ефективності управління. Для цьогонеобхідно, насамперед, чітко осмислити йдослідити природу адміністративних про-цесів, визначити системи їхніх взаємозв’яз-ків і взаємовпливів, оцінити їхні значеннядля досягнення загальних цілей і завдань, вия-вити найбільш слабкі й недосконалі, і в резуль-таті цього – виробити стратегії їхньої зміни йперебудови для підвищення ефективності.

© Логвінов В.Г., Рубан І.А.

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ –здійснення глибоких якісних і сутніснихструктурних змін на різних рівнях та в усіхпідприємствах економічної системи з метоюпідвищення ефективності її функціонування.Появу економічної категорії “реструктури-зація” відносять на початок 1930-х рр., колив найбільш розвинених країнах світу почаливживати практичних заходів, спрямованих на

реформування окремих підприємств, моно-польних об’єднань і навіть галузей з метоюпідвищення ефективності їх функціонування.Поняття Р.е. вживається на макро- та мікро-рівнях. Р.е. на макрорівні полягає в оптимі-зації пропорцій розвитку окремих галузей іпідгалузей, зокрема, у досягненні оптималь-ного співвідношення між обсягами вироб-ництва та кінцевим попитом, а на мікрорівні(на рівні підприємств) – сприймається яктехнічна модернізація і технологічне онов-лення, перепрофілювання виробництв тощо.Теорія Р.е. базується на тому, що існуваннятісної залежності між станом зовнішньогосередовища, поведінкою фірми та її внутріш-нім середовищем приводить до необхідностівчасної адаптації цілей та стратегії фірми, їїорганізаційних характеристик, структури іфункцій до нових ринкових умов. Пріори-тетним напрямом у стратегії Р.е. є розвитоквисокотехнологічних і наукомістких вироб-ництв, здатних успішно конкурувати наміжнародних ринках, який неможливий безпідтримки і стимулювання з боку держави.В індустріально розвинених країнах Р.е. по-лягає в скороченні маси суспільної праці,зайнятої виробництвом матеріально-речовоїчастини валового національного продукту,зважаючи на збільшення абсолютнихрозмірів і покращання якісного складу цієї час-тини. Випереджальними темпами розвива-ються наукоємні і ресурсозберігаючі, такзвані високі технології . Відбуваєтьсякомп’ютеризація та інформатизація еконо-міки і суспільства. Здійснюється Р.е. тради-ційних базових галузей, що переживали ра-ніше тривалий застій: вугільної, сталеливар-ної, текстильної.

© Губарєв О.О.

РЕЛІГІЙНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОЇВЛАДИ – теоретична форма відтворенняоднієї з функцій релігії – легітимації, якаобґрунтовує, освячує і певною мірою узако-нює деякі суспільні порядки та інституції.Концепт божественного походження маєірраціональний характер, оскільки сакралі-зує державну владу завдяки харизмі її носія,що робить його живим Богом. Земна владамає своїм джерелом владу божественну. Зви-чаєво-харизматична концепція легітимізуєдержавну владу не тільки через божествен-не обрання але й патріархальну традицію,що поступово секулярізує джерела влади та

617

аргументи її легітимації. Раціональний типдержавної влади визнає необмеженість вла-ди Бога, але за людиною залишається правона відносну самостійність у формуванні полі-тичної сфери суспільства, що передбачаєвідповідного юридичного оформлення таокремого десакралізованого організаційно-го утворення – бюрократії. Таким чином,влада набуває мирських рис.

© Хміль Т.В.

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ – об’єднанняпослідовників певного віросповідання наоснові спільного віровчення з метою задо-волення власних релігійних потреб,здійснення релігійного культу, підтриманнязв’язків з державними органами та суспіль-ними організаціями. Залежно від інституціо-налізованої форми, внутрішньої ієрархії тапризначення відрізняють типи Р.о. : церква,деномінація, секта, а також об’єднання,спільноти, громади, які створені за релігій-но-конфесіональною та функціональноюознакою (місіонерські, доброчинні, освітні,екуменічні, жіночі, молодіжні організаціїтощо). Р.о. виступають основним суб’єктомвзаємодії з державною владою, які регулю-ються чинним законодавством, зокрема За-коном України “Про свободу совісті тарелігійні організації” (1991 р.).

© Хміль Т.В.

РЕЛІГІЯ (з лат. Religio – вшанування богів,Religare – зв’язувати) – одна з основнихформ суспільної свідомості, складова час-тина духовної культури, духовний феномен,компонент духовної діяльності людини. Р.відображає віру людини в існування надпри-родного начала, виступає для неї засобомвходження її у світ. Р. є органічним компо-нентом структури суспільства і перебуває утісній взаємодії з іншими елементами архі-тектоніки соціуму, зокрема, з державою.Кожна держава виробляє власне ставленнядо Р., її місця в суспільному житті.Демократичний спосіб улаштування держав-ного устрою передбачає плюралізм релігій-них течій, думок, переконань, свободу спові-дання будь-яких Р., їх рівність перед законом.В Україні питання регулювання буття Р. закріп-лені в Конституції України та Законі України“Про свободу совісті та релігійні організації”.Див. також Державна релігія.

© Грінер О.М.

РЕСПУБЛІКА (від лат. res – справа, publicus –громадський) – форма державного правління,за якої всі вищі органи влади обираються абоформуються на певний строк загальнонаціо-нальними представницькими установами(парламентами), а громадяни мають осо-бисті й політичні права. У межах республі-канської форми правління розрізняють пре-зидентську (дуалістичну) Р., парламентськуР. й змішаного типу Р. (напівпрезидентську).Також Р. може бути й адміністративна оди-ниця, яка не має повного суверенітету й вхо-дить до складу іншої держави.Характерні риси президентської Р. (США):виконавчу владу (її формування, відпові-дальність) відділено від законодавчої, взає-мовідносини між цими гілками влади базу-ються на системі взаємних стримувань йпротиваг. Президент й парламент безпосе-редньо обираються народом, вирішальнароль в управлінні державою належить пре-зидентові, який водночас може бути главоюдержави й главою виконавчої влади; прези-дент самостійно формує уряд, хоча в деякихвипадках на певні посади в структурі вико-навчої влади згоду має дати парламент; пре-зидент та його уряд не несуть відповідаль-ності перед парламентом за свою діяльність(уряд несе таку відповідальність лише пе-ред президентом), а парламент не можевідправити у відставку міністрів, якщо вониздійснили правопорушення; президент моженакласти вето на прийнятий парламентом за-кон, але парламент може його подолати; підпи-сані президентом міжнародні договори рати-фікуються парламентом; судова влада здійснюєконтроль за конституційністю й законністюактів законодавчої й виконавчої влади.Характерні риси парламентської Р. (Італія,ФРН): вся виконавча влада практично реа-лізується урядом; уряд несе відповідальністьперед парламентом, на чолі уряду перебу-ває лідер політичної сили, яка має парламент-ську більшість; парламент може відправитиуряд у відставку шляхом висловлення йомувотуму недовіри у будь-який час. Повнова-ження президента в парламентській Р.більшою мірою є формальними; у парла-ментській Р. Президент зазвичай призначаєй звільняє уряд, але на відміну від президент-ської, де він це робить самостійно, прези-дент фактично має призначати прем’єр-міністром кандидатуру парламентськоїбільшості; акти, які видає президент в пар-

618

ламентській Р., як правило, набувають чин-ності після підписання їх прем’єр-міністром.Р. змішаного типу, або напівпрезидентська,напівпарламентська Р. (Франція, Польща)характеризується рівноцінним розподіломвладних повноважень між президентом йпарламентом. Уряд у такій Р., як правило,перебуває в прямій залежності як від прези-дента, так й від парламенту.

© Ребкало В.А., Лагутов Ю.Е.

РЕСУРСИ ( від фр. ressourse – допоміжнийзасіб) – основні елементи виробничого по-тенціалу, які має в розпорядженні система іякі використовуються для досягнення кон-кретних цілей економічного розвитку. Системабудь-якого рівня охоплює такі Р.: природні,технічні, технологічні, кадрові, просторові,часові, структурно-організаційні, інфор-маційні, фінансові, нематеріальні.


РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВ-НОГО УПРАВЛІННЯ – сукупність реаль-них і потенційних можливостей, засобів ірезервів матеріального і нематеріальногохарактеру, якими володіє держава дляпідтримки належного функціонування тарозвитку суспільства.Виділяють такі типи Р.з.д.у.: ресурси владита управління, які використовує суб’єктуправління для забезпечення впливу наінших учасників владно-управлінськихвідносин (одночасне використання органа-ми влади правових, організаційних, еконо-мічних, політичних, інших важелів впливуна об’єкти управління, кадровий потенціал,повноваження, засоби примусу та регулю-вання); утилітарні ресурси – матеріальні таінші соціальні блага, пов’язані із задоволен-ням повсякденних інтересів, побутових по-треб людей (пільги, привілеї); примусові ре-сурси – заходи і засоби державного примусу(засоби адміністративного (штрафи, санкції,дисциплінарна відповідальність) впливу,кримінальна відповідальність); нормативніресурси – засоби впливу на ціннісні орієн-тації та норми поведінки людини (правовінорми, норми моралі, культури спілкуваннята поведінки, звичаї, традиції); політичніресурси – політичні регулятори відносин міжлюдьми, групами, громадсько-політичнимиоб’єднаннями, рухами, партіями; правовіресурси, що базуються на правосвідомості

громадян і характеризуються якістю законівта підзаконних актів, їх виконанням (зако-ни, укази президента, постанови КабінетуМіністрів, накази, розпорядження, рішення);економічні ресурси містяться і використову-ються в процесі матеріального виробницт-ва товарів і послуг, необхідних для суспіль-ного і особистого споживання (матеріальні,виробничо-технічні, природні ресурси, фон-ди, фінанси, державні резерви); мотиваційніресурси характеризують здатність підвищен-ня або зниження соціального статусу як сус-пільно значущої ролі людини відповідно досоціальної стратифікації (освіта, професія,посада, престиж, матеріальне забезпечення);культурно-інформаційні ресурси – духовніцінності, знання, інформація та засоби їходержання і поширення (інститути науки іосвіти, засоби масової інформації та кому-нікації); силові ресурси – засоби й апаратфізичного впливу, що здійснюють поперед-жувальний і каральний вплив (армія, мілі-ція, служба безпеки, суд, прокуратура та їхатрибути: озброєння, військова техніка,в’язниці тощо); демографічні ресурси –люди як універсальне джерело інших ре-сурсів (створювачі матеріальних благ (еко-номічні ресурси); солдати (силові ресурси);носії культури, знань та інформації (науковіта культурно-інформаційні ресурси));людські ресурси – кадровий потенціал пра-цівників органів влади, безпосередньо зай-нятих у процесі реалізації державного уп-равління (трудові ресурси, адміністратив-но-політична еліта, кадровий склад органівдержавної влади).Реалізація цілей державного управління по-требує перетворення необхідних ресурсів,тому одне з основних завдань діяльностісистеми органів державної влади полягаєу розробці механізмів їх раціонального роз-поділу та ефективного використання.

© Набока Л.В.

РЕСУРСИ КАДРОВІ – частина трудовихпрофесійно підготовлених ресурсів суспіль-ства, спроможних брати участь у різних сфе-рах суспільно корисної діяльності, виконанняяк виробничих, так і розпорядчо-управлін-ських та керівних функцій. Р.к. характери-зуються кількісними та якісними показни-ками, рівнем професійної підготовки, органі-заційно-посадовою стратифікацією, віковоюі статевою структурою, рівнем трудової і

619

творчої активності. Відповідно найбільшдосвідчена, висококваліфікована, зі спе-ціальною професійною підготовкою части-на Р.к. у суспільстві складає ресурси держав-но-управлінських кадрів, що працюють ворганах державної влади та органах місце-вого самоврядування.

© Іванченко Ю.Г.

РЕСУРСНИЙ ПІДХІД – підхід, в основуякого покладено питання про ресурси якджерела й одночасно обмеження здійснен-ня будь-якої суспільної діяльності. На рівнідержави Р.п., насамперед, передбачає виді-лення стратегічних ресурсів і прагненняефективного управління ними.

© Михненко А.М.

РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ – принцип, заякого розв’язання проблем, у тому числі управ-лінських, досягається за умови мінімальнихвитратах наявних ресурсів (економічних,людських, інформаційних, фінансових, ма-теріальних, часових). Цей принцип набуваєхарактеру глобального внаслідок значногоскорочення світових природних ресурсів натлі високих темпів зростання чисельності їїнаселення.


РЕФЕРЕНДУМ – всенародне голосування(опитування) у найважливіших питанняхдержавного або суспільного життя. Одна зформ прямої демократії. Р. поділяються назагальнонаціональні і місцеві, конституційні(затверджують нову конституцію або по-правки до неї) та законодавчі (предмет Р. –проект закону або діючий закон), обов’яз-кові й консультативні. В Україні 1 грудня1991 р. проходив Р., що підтвердив Акт продержавну незалежність країни, який прий-няла Верховна Рада України 24 серпня 1991 р.Умови і порядок проведення Р. в Українівизначаються відповідно до КонституціїУкраїни і Законом про всеукраїнський тамісцеві референдуми. Р. водночас з вибора-ми є вищим безпосереднім виявом владинароду.

© Малик Я.Й.

РЕФОРМА – у найзагальнішому розумінніє перетворенням, зміною, перевлаштуван-ням певного об’єкта, що передбачає його пе-рехід у новий якісний стан. Стосовно сус-

пільного життя Р. розглядається як активний,керований еволюційний шлях розвитку, щовідрізняється як від революційного, так і відспонтанного еволюційного шляху.

© Кравченко С.О.

РЕФОРМА ВІЙСЬКОВА – сукупністькількісних і якісних перетворень збройнихсил, військових органів управління, оборон-но-промислового комплексу і пов’язаних зним органів державного управління, спря-мованих на приведення її у відповідність ізреальними і внутрішніми умовами. Р.в. зумов-люється зміною геополітичної обстановки,ролі та місця держави у світі, її новими по-літичними завданнями, появою нових засо-бів і способів збройної боротьби, економічни-ми факторами, зміною рівня промисловоговиробництва тощо й знаходять правове за-кріплення в законах, воєнних доктринах,військових статутах та інших документах.


РЕФОРМА КОНСТИТУЦІЙНА – замінаконституції або зміна її основних положень.Такі положення стосуються засад організаціїекономічного, соціального, політичного і ду-ховного життя суспільства, способу органі-зації державної влади (форми державногоправління), способу територіальної органі-зації держави (форми державного устрою),основ взаємовідносин держави та особи.Заміна конституції відбувається, зокрема, підчас зміни суспільного і державного ладу.Найдоцільнішим шляхом заміни конституціїє прийняття нової конституції в порядку, пе-редбаченому попередньою конституцією. Цедає можливість легітимно ввести нову кон-ституцію за відповідної зміни співвідношен-ня політичних сил і уникнути нелегітимної,іноді насильницької, зміни суспільного і дер-жавного ладу. Різновидом Р.к. є прийняттянової редакції конституції за збереженнямїї попередньої дати. Часткові, незначні зміни(вилучення або доповнення) тексту консти-туції, що не зачіпають її основних положень,як правило, не вважаються Р.к.

© Письменний І.В.

РЕФОРМА ПОЛІТИЧНА – перетворення,змiна, переустрiй полiтичного життя сус-пiльства (вiдносин, порядкiв, iнститутiв, уста-нов), що здiйснюються без змiни основiснуючого ладу. Р.п., як правило, охоплює

620

прогресивнi перетворення у полiтичнійсистемi суспiльства, полiтичних вiдносинах,суспiльному життi тощо. Р.п. передбачаєеволюцiйний розвиток суспiльства таінститутiв влади. Р.п. здійснюється за однимз трьох способів: зверху (автократичнiправителi розумiють необхiднiсть змiни сис-теми полiтичної влади i за своєю волею тасаме на цих засадах здійснюють програмуполiтичних перетворень, яку самi ж i роз-робляють); через зречення влади (вiдмовувiд влади панівних полiтичних сил, які зрозу-міли безперспективнiсть свого владарювання);поступове реформування влади погоджени-ми зусиллями полiтичних сил, якi перебува-ють при владi та в опозиції (процес поступо-вих змiн i перетворень у владних вiдносинах,наповнення їх новими зразками полiтичноїкультури, взаємних поступок, переговорiв,звернення до компромiсiв та iн.). Р.п. є ко-рисною для будь-якого суспiльства, оскiлькивона забезпечує запобiгання насильницькимметодам, конфронтації й полiтичнимконфлiктам, безкризовий прогресивний роз-виток i поступове вдосконалення політичноїсистеми суспільства.

© Бакуменко В.Д., Князєв В.М.

РЕФОРМИ СУСПІЛЬНІ – якісні ево-люційні суспільні зміни з такими визначаль-ними характеристиками: спрямованість напрогресивний суспільний розвиток, тобто напідвищення якості життя переважноїбільшості громадян країни; відносно по-вільний та поступовий характер змін, щосприяє їх органічності для суспільства, ста-більності суспільного розвитку, уникненнюнасильницьких методів і кризових явищ;здійснення під проводом державної влади,тому її дієздатність та ефективність маютьключове значення для успішного реформуван-ня; цілеспрямованість, тобто неможливістьздійснення реформ без чіткого цілепокла-дання; законність, що зумовлює важливістьконституційного і законодавчого забез-печення реформаторських змін; збереженняоснов існуючого ладу, що з урахуваннямнаявності конституцій в більшості сучаснихдержав доцільно трактувати так, що рефор-ми не порушують основ саме конституцій-ного ладу.Р.с. можна класифікувати за різними озна-ками. Зокрема, за масштабом їх можна поді-лити на: системні, що охоплюють усі основні

сфери суспільного життя; загальні, що пе-редбачають одночасні зміни мінімум у двохсферах суспільного життя (наприклад еко-номічній та соціальній); сферні, що зміню-ють лише одну суспільну сферу (наприкладекономічну); галузеві, що перетворюютьокремі суспільні підсистеми (наприклад про-мислову, освітню або державно-управ-лінську); елементні, що змінюють окреміелементи певної суспільної підсистеми (на-приклад певний виробничий комплекс абосистему наукових установ у певній галузі).За глибиною змін розрізняють Р.с.: карди-нальні, що принципово оновлюють суспільніоб’єкти; удосконалюючі, що лише покращу-ють суспільні об’єкти, але докорінно їх неоновлюють. Р.с. характеризуються такожпевним організаційно-правовим рівнем: дер-жавні, що започатковуються та реалізуютьсявищими органами влади; відомчі, що відбу-ваються під проводом міністерств та іншихвідомств даного рівня; місцеві, що органі-зуються місцевими органами влади. Р.с. мо-жуть мати різну соціальну базу, тобто абонав’язуватися правлячою елітою, або прово-дитися під тиском народних мас.За тривалістю здійснення серед Р.с. розріз-няють прискорені, нормальні та уповіль-нені, а за характером процесу реформуван-ня – навздогінні, випереджальні, сталогозростання, імітаційні тощо. У сучасномусвіті Р.с. визнані найбільш ефективнимшляхом прогресивного суспільного роз-витку. Навіть глибокі, докорінні перетво-рення суспільного життя здійснюються зопертям на комплекс Р.с., які, зокрема, роз-глядаються як найбільш імовірна формаподальшого розвитку постіндустріальнихсуспільств.


РЕФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ – реформи, зміст яких залежить від ро-зуміння державного управління як об’єктареформування. Виходячи з широкого розу-міння Р.д.у. передбачає зміни: системиорганів, що включає інститут глави держави,органи законодавчої і виконавчої влади, кон-ституційного та адміністративного судо-чинства, прокуратури; управлінської діяль-ності зазначеної системи органів як поєднан-ня політичних, правових та адміністра-тивних функцій. У вузькому розумінні Р.д.у.обмежуються лише системою органів вико-

621

навчої влади, які здійснюють адміністра-тивні функції. Зміни у галузі державногоуправління мають бути органічно вбудованів процеси суспільних перетворень, спрямо-ваних на прогресивний розвиток суспільства.У цьому зв’язку вкрай важливе значення маєсинхронізація Р.д.у. з перетвореннями в усіхгалузях суспільного життя, для якої доцільновикористовувати такий підхід: цілі Р.д.у.ставляться на основі потреб реформуванняінших суспільних галузей, а можливостіперетворень у цих галузях визначаються ви-ходячи з реальних змін у системі державно-го управління.


РИЗИК – ситуативна характеристика діяль-ності соціальних суб’єктів, що полягає вневизначеності її результату і настанні не-сприятливих наслідків. Розгляд суті Р. мож-ливий як в статичному, так і в динамічномузначенні. У статичному значенні суть Р. по-лягає в способі його виразу, що диференці-юється залежно від сфери його замовлення.Відповідно до цього розуміння Р. підрозді-ляється на різні види: економічний, соціаль-ний, політичний, екологічний, фінансовий таін. У динамічному значенні суть Р. полягаєу відмінності ступеня його розподілу про-порційно масштабу очікуваних втрат від на-стання події. Тому найменший ступінь не-сприятливих наслідків властивий допусти-мому Р., середня – критичному і найвища –катастрофічному.

© Ахламов А.Г.

РИЗИК ПОЛІТИЧНИЙ – імовірність ви-никнення негативних наслідків дій або без-діяльності суб’єктів політичних відносин.Повністю нейтралізувати Р.п. в управ-лінській діяльності неможливо. Р.п. є важ-ливою, невід’ємною складовою управлін-ської діяльності, що здійснюється в ситуаціїтого чи іншого ступеня невизначеності, бра-ку інформації та необхідності вибору міжкількома варіантами управлінських рішень.Можна лише управляти ризиком, зменшува-ти його рівень. Управління Р.п. являє собоюпланування та здійснення заходів, спрямо-ваних на зменшення рівня імовірності нега-тивних наслідків та збільшення вірогідностіпозитивних результатів діяльності суб’єктаполітики щодо досягнення визначених нимполітичних цілей. Р.п. зумовлює необ-

хідність удосконалення технологій прийнят-тя управлінських рішень, методів їх реалі-зації відповідно до конкретних обставинситуації, що склалась.

© Дацюк А.В.

РИЗИК У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ –невизначеність, пов’язана з можливістю ви-никнення під час реалізації державного уп-равління несприятливих ситуацій та нас-лідків, яка виявляється у неповноті або не-точності інформації, а також у пов’язаних ізцим витратах і результатах. Основними фак-торами Р.д.у. є: нестабільність законодав-ства, нестабільність економічної та соціаль-ної ситуації, невизначеність політичної си-туації, неповнота або неточність наданоїінформації, невизначеність цілей, інтересівта поведінки учасників державно-управлін-ських відносин, зміна влади, зовнішньополі-тичний та зовнішньоекономічний ризик, техно-логічний ризик, стихійні лиха. Типові заходищодо попередження Р.д.у. такі: плануваннядій у позаштатних ситуаціях (метод пере-вірки стійкості системи, метод коригуванняпараметрів проекту, метод формалізовано-го опису невизначеності); наявність коорди-наційного центру на випадок позаштатнихситуацій; механізми захисту інтересів учас-ників і попередження неправомірних абозагрозливих дій з боку окремих учасниківдержавно-управлінських відносин. Класифі-кація ризиків управління:– природний (обумовлений негативнимвпливом стихійних факторів природи);– організаційний (обумовлений внутрішнімифакторами, що діють усередині установи.Такими факторами можуть бути кваліфі-каційні якості працівників, принципи діяль-ності, ресурси, якість і рівень їх використання);– особистісний (виникає в тому випадку,коли від конкретної людини, її ділових і мо-ральних якостей залежать кінцеві результа-ти діяльності). Особливо актуальний данийвид ризику під час прийняття серйознихрішень, виконання спеціальних завдань, до-бору керівника й формуванні робочих груп;– виробничий (обумовлений освоєннямнової техніки, технології й здійсненнямвиробничої діяльності).Класифікація ризиків державного управління:– політичний (характеризує можливістьзміни суспільно-політичного клімату в країній регіоні, а також перспективи розвитку);

622

– регіональний (характеризує особливостірегіону, у якому планується або вже здійс-нюється діяльність);– законодавчий (обумовлений можливістюрізкої зміни різних законодавчих актів, щовпливають на діяльність, що планується).

© Бакуменко В.Д., Орлов О.В.

РИМСЬКИЙ КЛУБ – міжнародна непри-буткова та неурядова організація, “глобаль-ний мозковий центр та осередок інноваційта ініціатив”. Р.к. засновано у 1968 р. італій-ським економістом та громадським діячемА.Печчеї. Об’єднує найавторитетніших на-уковців (багато з яких є нобелівськими лау-реатами), бізнесменів, міжнародних чинов-ників високого рангу, глав держав та екс-главдержав з усього світу, “які переконані в тому,що майбутнє людства не визначено раз і на-завжди і, що кожна людина може зробитисвій внесок у покращення нашихсуспільств”. Основні напрями діяльностіР.к.: аналіз стратегій розвитку цивілізації,обґрунтування небезпечності неоколоніаліз-му та гонки озброєнь, пошук альтернативрозвитку людства, об’єднання зусиль світо-вої громадськості заради збереження довкіл-ля й досягнення соціальної справедливостіу світі. Основна форма діяльності Р.к. –підготовка наукових праць у вигляді допо-відей. Перша ж така доповідь під назвою“Межі росту” (автори: Денніс Мідоуз та ін.,опублікована у 1972 р.) викликала широкийрезонанс в усьому світі, змусила керівниц-тво багатьох країн та міжнародних організа-цій замислитися над глобальними проблемамилюдства. Р.к. підготовлено та опубліковано33 доповіді. Крім того, під егідою організаціїздійснюється випуск інших публікацій,проводяться міжнародні конференції тощо. Доскладу Р.к. входить 100 дійсних членів, які необіймають високих офіційних посад і не пред-ставляють інтересів окремих держав, а такожасоційовані, почесні та інституційні члени.Дійсні та асоційовані члени обираються на5 років з можливістю продовження терміну.Р.к. намагається дотримуватися збалансовано-го представництва різних регіонів, країн, про-фесій, статей серед дійсних членів. Дійснимчленом Р.к. є Б.Гаврилишин – президентМіжнародного інституту менеджменту (Київ),почесний консул України в Швейцарії. Б.Гав-рилишин є автором доповіді Р.к. “Дороговка-зи в майбутнє. Назустріч ефективнішим сус-

пільствам” (1981 р.). Почесним членом Р.к. єБ.Патон – президент НАН України. Як інсти-туційний член до Р.к. входить Українська асо-ціація Римського клубу, яку очолює В.Вовк –асоційований член Римського клубу, консуль-тант комітетів Верховної Ради України.


РИМСЬКІ УГОДИ – міжнародні правовідокументи, що підписали в Римі 25 березня1957 р. Франція, Німеччина, Італія, Бельгія,Нідерланди й Люксембург. Це два догово-ри, які засновували Європейське Економіч-не Співтовариство (ЄЕС) і Європейськеспівтовариство з атомної енергії (Євроатом).Насамперед завданням ЄЕС було забезпе-чення вільного руху товарів, послуг, робо-чої сили й капіталу та вільної й неспотворе-ної конкуренції. Цьому мали сприяти гармо-нізація законодавства, технічних норм та ко-ординація економічних політик країн“шістки”. Солідарність між державами – чле-нами Спільноти виявилась у запровадженніспільних сільськогосподарської, транс-портної і торгівельної політик (із спільниммитним тарифом щодо третіх країн), а такожу створенні Європейського соціального фон-ду та Європейського інвестиційного банку.ЄЕС виступало також за загальну й поступо-ву лібералізацію світової торгівлі, відкидаю-чи тезу про “європейську торгівельну форте-цю” як ідею повністю відкритого ринку. Умежах цього підходу Спільнота встановиларежим асоціації з колишніми колоніями дея-ких держав-членів. Тобто економічне збли-ження й досягнення загального економічно-го та соціального прогресу базувалося на двохосновних інструментах: побудові спільногоринку і запровадженні спільних політик.Виходячи зі своєї суті й значення Договірпро ЄЕС домінував над іншими Європей-ськими договорами. У преамбулі Договорукраїни – засновники ЄЕС заявили про своєпрагнення закласти основи більш тісногосоюзу між європейськими народами,ліквідувавши бар’єри, які розділяли Євро-пу, що, у свою чергу, дало б змогу посилитизахист миру й свободи. Договір передбачавможливість розширення ЄЕС за рахунокінших європейських держав. Головнимицілями Співтовариства визначалися:забезпечення економічного і соціальногопрогресу країн-членів, а також постійнеполіпшення умов життя й праці народів цих

623

країн. Співтовариство прагнуло досягтизміцнення і більш тісного зближення націо-нальних економік, а також забезпечення їхгармонійного розвитку шляхом зменшеннявідмінностей між різними регіонами й подо-лання відсталості менш розвинених районів.Провідна мета інститутів Співтовариства заР.у. – створення Спільного ринку між держа-вами-членами, що містила три принциповихаспекти:– формування митного союзу, що передба-чав вільне переміщення товарів, робітників,послуг і капіталів;– здійснення спільної торгівельної політикищодо третіх країн і запровадження спільно-го митного тарифу (СМТ);– проведення спільної політики в галузісільського господарства й транспорту.Договір передбачав заснування Європей-ського соціального фонду (ЄСФ), який мавсприяти врегулюванню питань зайнятості, таЄвропейського інвестиційного банку (ЄІБ).Наднаціональний характер діяльності ЄЕС мавформуватися поступово: рішення спочаткумали ухвалюватися одностайно, згодом – ква-ліфікованою більшістю голосів. Ст. 235 Дого-вору надавала країнам-членам можливістьпроводити спільну політику у сферах, не рег-ламентованих Договором, що давало змогуЄЕС здійснювати безліч різноманітних політикбез внесення змін в установчий Договір.Другий Римський договір засновував Євро-пейське співтовариство з атомної енергії(Євроатом), яке мало створити умови розвит-ку для потужної атомної індустрії з метоюзбільшення європейського енергетичногопотенціалу. Договір передбачав створенняспільного ринку ядерних матеріалів і облад-нання, розробку спільного ядерного законо-давства, створення спільної системи поста-чання, системи мирного використання ядер-ної енергії, розробку спільних стандартівбезпеки щодо здоров’я та захисту населення відіонізуючого випромінювання. Фундаментомтехнологічного прогресу в атомній промисло-вості Європи мали стати наукові дослідження,здійснювані в Спільному дослідницькомуцентрі. Таким чином, Євроатом не ставив замету монополізацію в масштабі шести країнвиробництва атомної енергії чи зброї. Його го-ловною метою було постачання на прийнятнихумовах енергії, вкрай необхідної Європі, та за-безпечення більшої незалежності коаліції шес-ти країн у сфері атомного виробництва.

Обидва договори покладалися на діяльністьнаднаціонального виконавчого органу (напочатку окремого для ЄЕС та Євроатому) –Комісії, яка підпорядковувалася рішеннямміжурядових Рад Міністрів і контролюспільних парламентській Асамблеї євро-пейських спільнот. Необмеженість у термінідії Римських договорів і насамперед більшзагальний і абстрактний характер “рамково-го договору” про ЄЕС (на відміну від деталь-них і точних положень “договорів-регла-ментів” про ЄСВС та Євроатом) відкривалиширокі перспективи для поглиблення інте-граційного процесу. Обидві угоди мали однуспільну рису. Вище правління ЄСВС замі-нювалося Радою міністрів як ключовогооргану в інституціональній системі євро-пейських співтовариств. У ЄЕС постійнепоточне управління справами Співтовари-ства покладалося на Комісію, яка складала-ся з дев’яти членів, призначених за спільноюзгодою країн-учасниць. Головне завданняКомісії полягало в забезпеченні належногофункціонування й розвитку Спільного рин-ку. Європейська парламентська асамблея, щобула покликана здійснювати консультативній контролюючі функції, спільна для ЄЕС,ЄСВС, Євроатому, складалась із 142 парла-ментарів, призначених національними пар-ламентами. Вона могла двома третинамиголосів накласти вето на ухвали Комісії ЄЕС.Договір заснував дорадчий Економічний тасоціальний комітет, а також Суд. Договір проЄвроатом засновував структури, подібні доустанов ЄЕС (Рада міністрів, Комісія вскладі п’яти членів, Науковий комітет, Суд,Економічний та соціальний комітет).

© Фесенко Н.С.

РИНОК ПРАЦІ – найважливіший елементринкової економіки, що становить механізм уз-годження інтересів роботодавців (пред’явниківпопиту на працю) і найманої робочої сили (про-давців робочої сили). Головні складові Р.п.праці – сукупна пропозиція та сукупний попит.

© Шевченко С.Г.

РИТУАЛ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. ritualis –обрядовий, ritus – урочиста церемонія, куль-товий обряд) – стандартизоване повторенняполітично значущих дій, ідеологічно санк-ціонованих та драматично інсценізованих зметою регулярного підтвердження та укріп-лення соціально-політичного порядку. У пер-

624

вісному значенні ритуал – порядок обрядовихдій, церемоніал, пов’язаний із встановленнямабо підтримкою соціальної упорядкованості.Соціально-політична суть ритуалу полягає вбагатократному посиленні колективної згурто-ваності учасників через використання ідеоло-гічних міфологем та процесуальних символів.Функціями Р.п. є структуризація, інтеграція,мобілізація суспільства, підтримка йогоцілісності. Р.п. підтримують емоційний консен-сус та стабільність у суспільстві, слугуютьінструментом легітимації влади, сприяють взає-морозумінню держави та соціуму, що перетво-рює їх на потужний ресурс державотворення.

© Мамонтова Е.В.

РІВЕНЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ –показники розвитку економіки країни, щовключають дані про сукупний суспільнийпродукт, національний дохід на душу насе-лення, використання природних ресурсів,організацію та ефективність економіки.

© Михненко А.М., Борисевич С.О.

РІВЕНЬ ЖИТТЯ (англ. Standard of living) –стандарт, який відображає забезпеченість на-селення необхідними матеріальними благамита послугами, досягнутий рівень їх споживан-ня та ступінь задоволення раціональних по-треб; характеризує матеріальний добробутокремої людини і визначає узагальнений ре-зультат діяльності економіки країни за певнийперіод; рівень задоволення матеріальних, ду-ховних і соціальних потреб населення, що га-рантується соціально-правовим забезпеченнямумов життєдіяльності населення і обмежуєть-ся рівнем економічного розвитку держави.

© Петроє О.М.

РIВНIСТЬ ПОЛIТИЧНА – демократичнийпринцип рiвностi людей, за яким нiкому неможе бути надано переваг на пiдставi похо-дження, мови, мiсця народження i проживан-ня, нацiональної, расової, статевої належ-ностi, вiросповiдання, полiтичних поглядiв.Р.п. передбачає рiвний доступ громадян дообiймання державних посад, рiвнi можливостiїх участi у прийняттi спiльних рiшень.

© Князєв В.М.

РІВНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – становище інди-відів, соціальних груп, прошарків, класів усуспільстві, що забезпечує їхнє однакове став-лення до засобів виробництва, їхні однакові

політичні і цивільні права, схожість соціальнихстатусів і можливостей. Р.с. – це стан суспіль-них відносин, який характеризується відсут-ністю чи неістотними соціально-класовимивідмінностями. Р.с. – один з основних (порядзі свободою, справедливістю, рівністю) ідеалівсправедливого суспільства. Ідея Р.с. належитьдо загальнолюдських, гуманістичних ціннос-тей. Відсутність Р.с. (соціальна нерівність) –головне джерело суспільного прогресу, що сти-мулює людей до соціальної активності: однихдо того, щоб піднятися вгору, а інших – до того,щоб не опуститися вниз.

© Ярош Н.П.

РІЗНОМАНІТНІСТЬ – властивість систембудь-якої природи характеризуватися різнимистанами. У.Р.Ешбі запропонував концепцію,центральне місце в якій займає обмеженнярізноманітності. Закон необхідної різноманіт-ності, сформульований ним таким чином: різно-манітність керуючої системи повинна бутибільшою за різноманітність керованого об’єкта.


РІШЕННЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІН-СЬКЕ (англ. public administration decision) –зроблений суб’єктом державного управлін-ня усвідомлений вибір цілеспрямованої діїз перетворення соціальної дійсності, вира-жений в державно-управлінському акті, щовидається органом публічної влади або по-садовцем відповідно до його компетенції і вмежах наданих повноважень. Форми Р.д.-у.визначаються Конституцією і законодав-ством України. Р.д.-у. класифікуються засуб’єктами прийняття, за цілями та триваліс-тю дій, за нормативною природою, зазмістом, за обов’язковістю виконання тощо.Основні етапи прийняття Р.д.-у.: 1) підготов-ка – виявлення та діагностика проблеми,формулювання обмежень та критеріїв, ви-значення можливих альтернатив; 2) оціню-вання альтернатив, вибір оптимального ва-ріанта, оформлення рішення; 3) впроваджен-ня – організація виконання, контроль за хо-дом виконання, оцінювання ефективностірішення та, за необхідністю, його коригуван-ня. Перспективними напрямами підвищенняефективності Р.д.-у. є посилення аналітичноїроботи з ідентифікації проблем, на розв’язан-ня яких спрямовано рішення, залучення гро-мадськості до підготовки та реалізації рішень,оптимізація та стандартизація основних проце-

625

дур прийняття і впровадження Р.д.-у. Див. та-кож Державно-управлінські рішення.

© Крупник А.С.

РОБОЧА МОВА – мова, офіційно визна-чена для спілкування, листування, опрацю-вання інформації, створення документаціїпід час різноманітних міжнародних зустрі-чей: конгресів, симпозіумів, конференцій,семінарів тощо. ООН використовує шістьофіційних робочих мов (англійську, араб-ську, іспанську, китайську, російську, фран-цузьку), а секретаріат ООН має дві робочімови – англійську та французьку (резо-люція 2 (I) від 1 лютого 1946 р.). Рада Євро-пи визнає 11 офіційних і робочих мов, протефранцузька, англійська, та, рідше, німецькамови є мовами спілкування.

© Левченко О.П.

РОЗВИТОК – незворотна, спрямована за-кономірна зміна матеріальних та ідеальнихоб’єктів, унаслідок чого виникає новий їхякісний стан. Р. – категорія діалектики, щопов’язана з єдністю та боротьбою протилеж-ностей, суспільний вияв яких визначає сутьосновних механізмів державного управлін-ня. Здійснення державного управління насучасних засадах вимагає розв’язання сус-пільно-політичних, економічних та іншихсуперечностей відповідно до принципів ста-лого Р. За визначенням Комісії ООН зі ста-лого Р., його мета – задовольняти потребисучасного суспільства, не ставлячи під за-грозу здатність майбутніх поколінь задоволь-няти власні потреби. Зокрема, здійсненняуправління Р. населених пунктів на засадахсталого Р. вимагає від органів державноївлади і місцевого самоврядування впрова-дження інноваційних технологій у місто-будівній діяльності, управлінні комунальниммайном, наданні управлінських послуг тощо.Наприкінці XX ст. людська цивілізація по-вністю оформилася в техногенну, засобомжиття й розвитку якої є виробництво мате-ріальних цінностей та благ для подальшогоспоживання й використання їх людиною. Цезумовило віднести до числа головних об’єк-тивних протилежностей сучасного суспіль-ства суперечність між теперішнім і май-бутнім у людському існуванні, що певнимчином конкретизується у суперечності міжлюдською цивілізацією й навколишнім сере-довищем Землі. Теорія сталого Р. суспіль-

ства охоплює всі без винятку аспекти людсь-кої життєдіяльності, що, у свою чергу, певнимчином позначається на навколишньому сере-довищі (як соціальному, так і природному).Наукове визначення теорії сталого Р. суттє-во покращило функціонування інститутівдержавного та муніципального управлінняв багатьох країнах світу. Суперечності, щовиникають у процесі життєдіяльності люди-ни, актуалізують завдання з реалізації прин-ципів місцевого самоврядування для забез-печення збалансованого суспільного Р.Розв’язання зазначених суперечностей даєзмогу ефективно використати реальні само-врядні можливості територіальних громад,забезпечуючи сталий Р. держави в цілому.Проблематика державного управління сус-пільним Р. однаково актуальна як для країнЄвропейського Союзу, Японії, США, так і дляУкраїни, як держави, що здійснює докорінні,якісні соціально-економічні перетворення.Державне управління Р. здійснюється в умо-вах стрімкого скорочення природних ре-сурсів, що актуалізує вирішення, можливо,найважливішого для нього завдання, а саме:гарантування безпеки майбутніх поколінь.Виходячи з цього відбувається уточнення зав-дань та функцій органів державної влади імісцевого самоврядування, підвищується ува-га до принципів споживання територіальноюгромадою послуг екосистеми (земля, повітря,біосфера, вода), витрати на відновлення якоїперекладаються на все суспільство, у томучислі на наступні покоління громадян.

© Безуглий О.В.

РОЗВИТОК ПЕРСОНАЛУ – процес без-перервного навчання працівників, управлін-ня діловою кар’єрою персоналу, плануванняі підготовки кадрового резерву. Р.п. є скла-довою загального процесу управління пер-соналом, пов’язаною із розвитком органі-зації і формуванням професійних кар’єр пра-цівників. Метою Р.п. є забезпечення макси-мального використання усіх можливостейдля досягнення цілей підприємства.Процес Р.п. можна розглядати на рівніорганізації, структурних підрозділів і на рівніокремих працівників. Залежно від цього ви-значають конкретні заходи з Р.п.Головні засади Р.п. ґрунтуються на положен-нях теорії людського капіталу, відповіднодо якої люди генетично мають певний набірякостей і властивостей, які можуть бути роз-

626

виненими. Звідси виникає потреба в інвес-туванні у Р.п. Процес інвестування у Р.п.(людського ресурсу) розглядається в еконо-мічному аналізі не лише як витрати на ут-римання персоналу, але і як чинник, щовпливає на зростання продуктивності праці.Спосіб інвестування залежить від стратегіїуправління персоналом і потребує відповід-ної моделі Р.п. – визначення загальних на-прямів дій, у межах яких планують і реалі-зують заходи, використовують відповідніінструменти, спрямовані на оптимізаціюскладових кадрового потенціалу.У світовій теорії розрізняють 4 моделі лю-дини, залежно від яких вибирають страте-гію управління персоналом. Перша модельбула запропонована Платоном та Аристоте-лем, відповідно до якої людина є розумноюістотою, а тому головна увага приділяється роз-виткові розумових здібностей. Друга модель, щорозроблена Ж.-Ж.Руссо, І.Песталоцці, Л.Фроє-белем, пропонує розглядати людину як таку, щовідчуває, тому головна увага в процесі розвит-ку спрямована на максимальне використаннявідчуттів та здібностей особистості. Третя мо-дель людини, що запропонована І.Павловим,Е.Торндайком та Б.Скіннером розглядає пове-дінку людини, а єдиним критерієм навчання єповедінка, що демонструється. Четверта модельлюдини, що розроблена С.Вертхаймером таФ.Коелером, розглядає комплексне сприйнят-тя людини, в основу моделі покладено ціліснийобраз предмета та важливість сприйняттяінформації в навчанні.А.Маслоу запропонував використовувати дляР.п. механізм мотивації з огляду на ієрархіюпотреб людини. Послідовники теорії А.Маслоузапропонували мотиви ділової кар’єри, черезякі можна спонукати людину до розвитку.Управління Р.п. – розроблення й реалізаціязаходів для досягнення показників профе-сійних компетенцій працівників відповіднодо стратегії розвитку організації.Складовими управління розвитку компетенційперсоналу є підвищення кваліфікації кадрів таперепідготовка персоналу, підготовка фахівціву вищих навчальних закладах, розвиток куль-тури організації, формування культури техно-логічних та управлінських процесів, організа-ція роботи з резервом кадрів.Суть управління розвитком компетенцій пра-цівників полягає в управлінні процесамиздобуття ними знань, набуття навичок, не-обхідних для трудової діяльності відповід-

но до специфіки організації та системи взає-мовідносин у ній.Управління Р.п. включає також професійненавчання персоналу – систематичний процесформування у працівників підприємства тео-ретичних знань, умінь та практичних нави-чок, необхідних для виконання роботи.У сучасних умовах розвитку науково-техніч-ного прогресу процес старіння професійнихзнань і навичок іде значно швидше. Тому на-вчанню та Р.п. приділяється велика увага.

© Жадан О.В.

РОЗВИТОК СИСТЕМИ – якісні перетво-рення субстрату, структури, зв’язків і функ-цій системи, що здійснюються під впливомвнутрішніх та зовнішніх факторів.


РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА СОЦІАЛЬ-НИЙ – специфічні зміни в суспільстві внас-лідок соціальних процесів, у ході яких відбу-ваються кількісні і якісні перетворення со-ціальної системи та її підсистем (соціальнихсуб’єктів та об’єктів), що приводять до якіс-но нового стану суспільства: прогресивного,регресивного чи стагнаційного характеру.

© Гриненко А.М.

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ –підхід, що полягає у зменшенні ролі держа-ви в управлінні економічними процесами.Може здійснюватися через: 1) приватизаціючастини державної власності; 2) поширеннядії конкуренції на підприємства державноїформи власності; 3) зменшення частки ВВП,що перерозподіляється державою; 4) розвитокринкового саморегулювання та, як наслідок,заміну частини вертикальних управлінськихзв’язків горизонтальними; 5) розвиток при-ватного підприємництва. Ефективність Р.е.цілком залежить від ступеня координаціїзмін у різних сферах суспільства з боку дер-жави протягом тривалого часу. Така за-лежність зумовлює доцільність виділенняполітики роздержавлення як окремого на-пряму управління суспільними змінами. Су-часна економічна наука пов’язує необ-хідність Р.е. з більшою ефективністю рин-кових структур порівняно з державними.


РОЗПОДІЛЕНА ПАТЕНТНО-ІНФОР-МАЦІЙНА СЛУЖБА (DIPS) – проект

627

Європейського патентного відомства (ЄПВ),який воно проголосило у 1998 р. Р.п-і.с.орієнтована переважно на широку гро-мадськість і задоволення потреб індивіду-альних користувачів, а також малих і се-редніх підприємств. Необхідність забезпе-чення вільного доступу до патентної інфор-мації була мотивована тим, що вона гене-рується в ході патентної процедури, оплачу-ваної за рахунок мит заявників. Тому такаінформація доступна всім користувачам па-тентної системи в безкоштовному режимі, уяких би цілях вона не використовувалася –особистих або комерційних, причому з оп-латою тільки виготовлення копій документіві їх доставки. Це створило сприятливі умо-ви не тільки для кінцевих користувачів, алей для інформаційної індустрії, яка викорис-товує дані ЄПВ для надання своїм клієнтампослуг, збагачених додатковими споживчи-ми властивостями, утримуючи прийнятнийрівень цін. Поставлене завдання було виріше-не забезпеченням полегшеного доступу черезІнтернет до самих представницьких у світіінформаційних ресурсів ЄПВ і 19 патентнихвідомств-членів Європейської патентноїорганізації (ЄПО), що охоплює близько 30 млнпатентних документів. Система включає дваконтури, що розрізняються складом і місце-знаходженням інформаційних ресурсів. Пер-ший контур призначений в основному для по-точного сповіщення на національному рівні, адругий – для повнішого “глобального” обслу-говування з обхватом ретроспективи.Другий контур забезпечує доступ до баз да-них ЄПВ, які містять інформацію про па-тентні документи ЄПВ (бібліографічні дані,англомовні реферати і повні описи вина-ходів) Франції, Германії, Швейцарії, США іВсесвітньої організації інтелектуальної влас-ності (ВОІВ); Китаю і Японії (бібліографічнідані і англомовні реферати), а також бібліо-графічні бази даних 47 національних і 3 регіо-нальних відомств, низку країн СНД і Євразій-ське патентне відомство (ЄАПВ). Розроблений якісний інтерфейс, який пов’язуєдва контури в єдиний ресурс, доступний за адре-сою: http://ep.espacenet.com. Члени ЄПO,19 патентних відомств забезпечують через своїсайти вільний доступ як мінімум до дворічнихмасивів національних патентних документів.У разі публікації документа в кількох краї-нах сім’я аналогів представляється в базі да-них ЄПВ одним документом. Таблиця скла-

ду сім’ї аналогів дає змогу вибирати доку-менти доступною мовою. На сьогодні ЄПВзабезпечило доступ до європейських патент-них документів за 70 років. Документи,опубліковані до 1920 р., можуть бути на-дані за пошуковими запитами тільки їхбібліографічними даними.

© Манойленко О.В.

РОЗПОРЯДНИКИ БЮДЖЕТНИХКОШТІВ – бюджетні установи в особіїхніх керівників, уповноважені на одержан-ня бюджетних асигнувань, взяття бюджет-них зобов’язань та здійснення видатків збюджету. Кошти бюджету, які одержуютьфізичні та юридичні особи, що не маютьстатусу бюджетної установи, надаються їмлише через розпорядника бюджетнихкоштів, за яким вони закріплені. За обсягомнаданих прав Р.б.к. поділяються на голов-них Р.б.к. та Р.б.к. нижчого рівня. Головнірозпорядники коштів Державного бюджетуУкраїни затверджуються законом проДержавний бюджет України шляхом вста-новлення їм бюджетних призначень. Головнірозпорядники коштів місцевих бюджетів ви-значаються рішенням про місцевий бюджет.


РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРО-ВИЧ (18(29).03.1728 – 3(15).01.1803) – ос-танній гетьман України (1750-1764 рр.), граф(1744), генерал-фельдмаршал (1764). Народив-ся у с.Лемеші (тепер Козелецького районуЧернігівської області) у сім’ї козака ГригоріяРозума. Молодший брат Олексія Розумов-ського – фаворита імператриці Лізавети. З1746 р. – Президент Імператорської АкадеміїНаук (1746 р.). Підтримував наукові дослід-ження М.Ломоносова. У лютому 1750 р. накозацькій раді у м.Глухові обраний гетьманомУкраїни. Провів судову реформу, реформу ко-зацького війська та системи освіти, виступавза розширення зовнішньополітичних правУкраїни. У 1762 р. брав активну участь удвірцевому перевороті на користь Катерини ІІ.Згодом під тиском імператриці подав рапортпро відставку. У 1768-71 рр. Р. – член Держав-ної Ради, згодом відійшов від державних справ.

© Казакевич О.М.

РОЗШИРЕННЯ ЄС (EU Enlargement) –процес збільшення Європейського Союзу зарахунок вступу до нього нових держав-

http://ep.espacenet.com

628

членів. Процес європейської інтеграції розпо-чався 18 квітня 1951 р., коли перші шість дер-жав-засновниць – Франція, Німеччина, Італія,Бельгія, Нідерланди Люксембург – підписалиПаризький договір про створення Європей-ського Співтовариства вугілля та сталі. У ре-зультаті п’яти хвиль розширення Співтовари-ства кількість його держав-членів збільшила-ся до 25. Перше Р.ЄС відбулося 1 січня 1973 р., колидо нього приєдналися Велика Британія, Даніята Ірландія. Норвегія, яка також подавала за-явку на вступ, членом Співтовариства не ста-ла через негативні результати національногореферендуму від 25 вересня 1972 р., коли 53,5% голосів висловились проти вступу. Унаслі-док другого Р.ЄС 1 січня 1981 р. до Співтова-риства приєдналася Греція, яка попри негатив-ний висновок Комісії, що вважала її “найменшготовою”, зуміла майстерно провести перего-вори про вступ і стати десятою державою-чле-ном Європейського Співтовариства.Третє Р.ЄС завершило процес європейськоїінтеграції держав Південної Європи, якийрозпочала Греція. 1 січня 1986 р. державами –членами Співтовариства стали Іспанія та Пор-тугалія, вступ яких був ускладнений низкоюекономічних, структурних та адміністра-тивних питань. У зв’язку із отриманням внут-рішнього самоврядування 1 лютого 1985 р.за результатами національного референдумузі складу ЄС вийшла Гренландія, яка як авто-номна територія Данії приєдналася разом знею до Співтовариства у 1973 р.У 1987 р. заявку на вступ подала північно-африканська країна Марокко, але вона булавідхилена Радою через те, що не відповідалаформальному критерію належності до Євро-пейського континенту.Четверте Р.ЄС відбулося вже після створен-ня ЄС. 1 січня 1995 р. державами – членамиСоюзу стали Австрія, Швеція та Фінляндія.Норвегія, яка подавала заявку на вступ, зно-ву не стала членом ЄС через негативні ре-зультати національного референдуму 28 лис-топада 1994 р. (52,2% голосів “проти”). П’яте, безпрецедентне за масштабами Р.ЄС,відбулося 1 травня 2004 р., коли членами ЄСстали Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угор-щина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта,Кіпр. Уперше державами-членами стали8 посткомуністичних країн. З 1 січня 2007 р.членами ЄС стали Болгарія та Румунія.Кількість держав – членів Союзу сягає 27.

Для того щоб вступити в ЄС, будь-якій державі-кандидату необхідно відповідати чітко визна-ченим політичним, економічним та юридичнимумовам, які загальновідомі як Копенгагенськікритерії (прийняті на саміті ЄС у Копенгагенів червні 1993 р.). Відповідно до Договору прозаснування Європейського Співтовариствавступ до ЄС кожної конкретної країни має бутисхвалений не тільки кожною державою-членом,а й Європейським парламентом.

© Рудік О.М.

РОТАЦІЯ КАДРІВ (від лат. rotatio – круго-обіг, послідовне, поступове переміщення еле-ментів будь-якої структури) – горизонтальнета вертикальне переміщення працівників напосадах у структурних підрозділах організа-цій, в яких вони працюють, з метою: здобуттяними нових знань, набуття вмінь, професій-них навичок, необхідних для кар’єрного зро-стання; підвищення ефективності їхньої ро-боти; подолання корупційних явищ в органахвлади всіх рівнів.


РОТАЦІЯ КАДРІВ У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – планове службове пере-міщення або істотна зміна посадових обо-в’язків працівника. Р.к.д.у. – це службовепереміщення службовця через підвищення(або пониження) у посаді з розширенням(або зменшенням) кола посадових обо-в’язків, збільшенням (зменшенням) прав,підвищенням (або зниженням) рівня діяль-ності, підвищенням рівня кваліфікації, з ус-кладненням завдань, без підвищення за по-садою, але з підвищенням заробітної плати.

© Пархоменко-Куцевіл О.І.

РУЗВЕЛЬТ ФРАНКЛІН ДЕЛАНО(Franklin Delano Roosevelt (1882-1945) – 32-йпрезидент США (1933-1945 рр.), демократ. Бувгубернатором Нью-Йорка (1929-1933 рр). Ставпрезидентом США під час Великої депресії.У лютому 1933 р. всій банківській справізагрожував крах. Однією з галузей, кудивідразу після вступу на посаду втрутивсяуряд, оголосивши чотириденні банківськіканікули (Bank holiday) та ввівши “Надзви-чайний закон про банки”, була система гро-шового і кредитного обігу США. Президентзапочаткував політику “нового курсу”.Усі заходи в цій галузі слугували трьомцілям: радикальна реформа досить хаотич-

629

ної банківської справи, нагляд і контроль заторгівлею цінними паперами і, що особли-во важливо було на початковій фазі, – ство-рення законних основ для інфляційної полі-тики держави, щоб подолати дефляцію задопомогою нової грошової емісії.Період, що почався світовою економічноюкризою 1929-1933 рр. і завершився перемо-гою сил антигітлерівської коаліції, посідаєособливе місце в історії. Роль Р. та його ото-чення у визначенні принципів та реалізаціїсоціальної та зовнішньополітичної стратегії,спрямованої на збереження і зміцнення еко-номічних і зовнішньополітичних позиційСША, виключно велика.У 1943 р. у Тегерані Р., Й.Сталін і У.Черчилльобговорювали в основному проблему досяг-нення перемоги над Третім Рейхом, у Ялтіж у 1945 р. – приймалися основні рішеннящодо майбутнього розподілу світу між краї-нами-переможницями.Р. завжди залишався прагматичним політи-ком. Чотири рази переобирався на пост пре-зидента країни (що являє собою рекорд вісторії США) і обіймав його до самої смерті.З його ім’ям пов’язана також одна із знач-них сторінок в історії зовнішньої політики ідипломатії США, і зокрема встановлення танормалізація дипломатичних відносин зРадянським Союзом, участь США в анти-гітлерівській коаліції. Велика роль Р. у форму-ванні та втіленні в життя так званого “ново-го курсу” всередині країни, курсу демокра-тичної спрямованості, що відіграло видатнуроль у стабілізації економічної та соціаль-ної ситуації в країні в період після глибокоїекономічної кризи 1929-1934 рр., курсу, щодав змогу уникнути тяжких соціально-полі-тичних потрясінь. Р. виявив себе як неор-динарний, гнучкий політик, який тонко відчу-ває ситуацію, здатний правильно вгадуватитенденції та своєчасно і точно реагувати назміну настрою всіх верств суспільства. Р. ро-бив все, щоб зберегти і розвинути існуючийсуспільно-економічний лад у країні і зміцни-ти домінуюче положення США в усьому світі.


РУЇНА – період історії України кінцяXVII ст., що характеризувався розпадом ук-раїнської державності, військовою інтервен-цією з боку сусідніх держав, соціально-еко-номічним та культурним занепадом. За різни-ми оцінками Р. охоплює період 1657-87 або

1663-87 рр. У цей час територія України булаподілена по Дніпру на Лівобережну та Пра-вобережну, кожна з яких мала власну дер-жавну організацію й орієнтувалася у зов-нішній політиці на іноземні держави, якінамагалися використати ситуацію в Україніна свою користь. Кровопролитне протистоян-ня Правобережжя та Лівобережжя, ускладне-не постійним втручанням з боку Польщі, Мос-ковської держави та Оттоманської імперії при-звели до катастрофічного занепаду України,фізичного винищення значної частини насе-лення. Період Р. завершується початком геть-манування І.Мазепи, яке позначилося стабілі-зацією військово-політичної ситуації у Геть-манщині. Р. призвела до ліквідації українськихдержавних структур на Правобережжі, знач-ного звуження політичних прав лівобережноїГетьманщини у складі Московської держави,підпорядкування православної церкви Украї-ни Московському патріархату.


РУСЬКА ПРАВДА – перший звід законівКиївської Русі, складений у ХІ-ХІІ ст., важ-ливе джерело для дослідження історії праваі суспільних відносин. Відомі три редакції тавелика кількість списків пам’ятки. Р.п. роз-криває адміністративну діяльність княжогоапарату, соціальну стратифікацію, кредитно-боргові зобов’язання, господарську діяльність,деталізує спадкові, сімейні, власницькі відно-сини. Норми Р.п. застосовувались і після роз-паду Київської держави. Р.п. мала вплив направо литовсько-руської та гетьманської доби.Зміст Р.п. відбиває інституціоналізацію дер-жави доби Київській Русі, відокремлення їївід князівської персони; свідчить про зане-пад архаїчної влади роду на користь державита її інститутів, гуманізацію суспільних норм.

© Голубчик Г.Д.

РУШІЙНІ СИЛИ ІСТОРІЇ – чинники, щоздатнi iстотно вплинути на перебiг iсто-ричних подiй (хiд iсторичного процесу). ДiяР.с.i. має як позитивну, так i негативнуспрямованiсть залежно від певної цiннiсноїорiєнтацiї суб’єкта суспільних відносин,його уявлень щодо мети, законiв i сенсуiсторичного буття, яке саме може з рiзноюмiрою адекватностi вiдтворювати реальнийстан речей, iсторичних подiй, процесiв iдомiнуючих у них сил.


630

САМОВРЯДУВАННЯ – різновид публіч-ної влади, що формується територіальноюспільнотою для самостійного вирішення без-посередньо або через обрані нею органи всіхпитань місцевого життя на основі законів івласної фінансової та економічної бази.

© Козюра І.В.

САМОДОСТАТНІСТЬ – якість системинезалежно існувати та розвиватися за стійко-го гомеостазу з навколишнім середовищем,коли система спроможна подолати його вик-лики, надзвичайні ситуації та здатна до кар-динальної перебудови. Самодостатня систе-ма характеризується значними внутрішнімиджерелами розвитку, що дає змогу зберігатинезалежність або протистояти факторам на-вколишнього середовища. Така системавідрізняється від інших систем розвинутоюсамодетермінацією, яка забезпечує попере-дження подій.


САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ(р.н. невід. – 1690) – військовий, політич-ний і державний діяч козацької України,гетьман Лівобережної України (1672-1687).Народився у сім’ї священика Самійла Са-мойловича на Житомирщині. Навчався вКиєво-Могилянській колегії. Службу в ко-зацькому війську розпочав військовим пи-сарем, згодом – веприцький сотник Гадя-цького полку, сотник красноколядинський(1665) Чернігівського полку. Брав участь уповстанні 1668 р. проти російської влади вУкраїні. У 1668-1669 рр. – наказний полков-ник та полковник Чернігівський, у 1669-1672 рр. – генеральний суддя. У 1672 р. об-раний гетьманом Лівобережної України. Урезультаті старшинської змови, інспірованоїфаворитом російської регентші Софії кня-зем В.Голіциним на козацькій раді на р.Ко-ломі, С. був скинутий з гетьманства та занаказом царського уряду висланий на дові-

чне ув’язнення й заслання до Сибіру. Померу Тобольську.


САМОМЕНЕДЖМЕНТ – безперервнийпроцес індивідуального удосконаленнякерівником самого себе, максимальне вико-ристання власних можливостей, вміння ке-рівника управляти собою, здатність організо-вувати власну діяльність з метою опти-мального й раціонального використання ро-бочого та вільного часу. С. є доповненнямдо загального менеджменту. Об’єктом тасуб’єктом управління у С. виступає одна іта сама особа керівника чи менеджера. За-гальний менеджмент передбачає вміння управ-ляти людьми, а С. зосереджений на вмінніуправляти собою, своїм часом. С. у вузько-му розумінні передбачає вміння управлятивласним часом; у загальному – це безперерв-ний процес самовдосконалення керівника.

© Федорчак О.В.

САМООРГАНІЗАЦІЯ – спроможність мате-ріальних форм до самозародження й само-розвитку, виходити на новий рівень розвитку,протидіяти ентропійним процесам, формува-ти свою організацію, створювати складнувідкриту систему зв’язків між елементами імеханізм функціонування цих зв’язків.


САМООРГАНІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ –важливий інститут місцевого самоврядуван-ня, легітимна форма участі членів територі-альних громад сіл, селищ, міст, районів умістах у вирішенні питань місцевого значен-ня, передбачених чинним законодавствомУкраїни, через виборні органи, які утворю-ються жителями, що законно проживають натериторії відповідного села, селища, містаабо їх частин.Згідно із Законом України “Про місцеве са-моврядування в Україні” такими органами

С

631

є будинкові, вуличні, квартальні комітети,комітети мікрорайонів, сільські, селищнікомітети (ст. 2, 3). При цьому важливимиелементами правового статусу органу С.н.є його функції, повноваження, структура таорганізаційні форми діяльності.Основними функціями С.н. є створенняумов для участі жителів у вирішенні питаньмісцевого значення, задоволення їхніх (жи-телів) соціальних, культурних, побутових таінших потреб шляхом сприяння у наданні їмвідповідних публічних послуг, а такожучасть у реалізації соціально-економічного,культурного розвитку відповідної території(села, селища, міста, району у місті), іншихмісцевих програм.Обсяг цих функцій визначається у повнова-женнях органів С.н. Ці повноваження згіднозі ст. 2 Закону за своєю природою поділя-ються на 1) власні – віднесені законом довідання цього органу; 2) делеговані – повно-важення сільської, селищної, міської ради,якими вона наділяє орган самоорганізаціїнаселення з передачею відповідних коштів,а також матеріально-технічних та інших ре-сурсів, необхідних для її здійснення.Так, до власних повноважень органу С.н.належать: ведення обліку громадян, які про-живають у межах території діяльності орга-ну, за віком, місцем роботи чи навчання, атакож здійснення прийому громадян і роз-гляд їх питань по суті; представлення разоміз депутатами місцевих рад інтересів жителівбудинку, вулиці, мікрорайону, села, селища,міста, району в місті у відповідній місцевійраді та її органах, місцевих органах виконав-чої влади; внесення пропозицій до проектівмісцевих програм соціально-економічного ікультурного розвитку відповідних адмініст-ративно-територіальних одиниць та проектівмісцевих бюджетів; здійснення контролю заякістю надання громадянам, які проживаютьу житлових будинках на території діяльностіоргану С.н., житлово-комунальних послуг,та за якістю проведення у цих будинках ре-монтних робіт; організація на добровільнихзасадах участі населення у заходах щодоохорони навколишнього природного середо-вища, проведенні робіт з благоустрою, озе-ленення та утримання в належному станісадиб, дворів, вулиць, парків, кладовищ,братських могил, обладнанні дитячих іспортивних майданчиків, кімнат дитячоїтворчості, клубів за інтересами та створен-

ня з цією метою тимчасових або постійнихбригад, використання інших форм залученнянаселення; організація допомоги громадянампохилого віку, інвалідам, сім’ям загиблихвоїнів, партизанів та військовослужбовців,малозабезпеченим та багатодітним сім’ям,а також самотнім громадянам, дітям-сиро-там та дітям, позбавленим батьківськогопіклування, внесення пропозицій з цих пи-тань до відповідної ради та її виконавчихорганів.До виняткових віднесено ще низку повно-важень органів С.н. зі сприяння та наданнядопомоги навчальним закладам, закладам таорганізаціям культури, фізичної культури іспорту, правоохоронним органам, а такождепутатам відповідних місцевих рад в органі-зації зустрічей з виборцями, прийому грома-дян та проведенні іншої роботи у виборчихокругах (ст. 14 Закону та ін.).

© Федоренко В.Л.

САМООРГАНІЗАЦІЯ У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – процес забезпечення сумір-ності між основними елементами державно-го управління, формування соціально-активнихструктур, здатних генерувати ідеї, запити,вимоги з урахуванням загальносистемнихсуспільних інтересів та контролювати наді-лені владою політичні еліти. Доповнюючикерований розвиток у системі державногоуправління, самоорганізація виступає детер-мінантою відтворення чи удосконаленняорганізації останньої. Посилення процесівС.д.у. сприяє прояву активної позиції об’єк-та управлінського впливу (суспільства) впитаннях формування і перегляду цілей дер-жавного управління, налагодження дієвоїсуб’єктно-об’єктної взаємодії, забезпеченняналежного перебігу державно-управлінськихпроцесів. С.д.у. виступає основою пого-дженої поведінки суб’єктів та об’єктів, якаформує чіткі підходи до підпорядкуванняелементів державно-управлінської системизагальній меті та виробленню адекватнихуправлінських механізмів.

© Васіна А.Ю.

САМООСВІТА – процес і результат набут-тя знань унаслідок самостійної роботи позасистематичним навчанням у стаціонарномунавчальному закладі. Якщо об’єднати всідефініції С., то можна виокремити такі йогосутнісні характеристики: С. – це вид вільної,

632

творчої діяльності; це позаінституційнадіяльність, що має тісний зв’язок з освітоюяк системою і соціальним інститутом, буду-чи компонентом освіти, видом спеціальноорганізованої, систематичної, інституційноїдіяльності; це вид безперервної освіти; цеспосіб самоконструювання особи. Особли-во значний потенціал має С. на державнійслужбі, коли відбувається перехід державно-го службовця від періодичного навчання добезперервного протягом усієї кар’єри.

© Шпекторенко І.В.

САМОРЕГУЛЮВАННЯ – складова регу-лювання, згідно з якою система регулює себесама, забезпечуючи зміну станів, функціо-нування, розвиток.


САМОРОЗВИТОК – розвиток системи зарахунок внутрішніх ресурсів і джерел відпо-відно до власної програми. Важливу роль уС. відіграють механізми цілепокладання, задопомогою яких система виробляє цілі роз-витку, формує програму; механізми самоор-ганізації, що передбачають створеннязв’язків між елементами, формування органі-заційних структур; механізми саморегуляції,які включають регуляцію діяльності суб’єк-та, а також механізми самоуправління. Упроцесах С. система є одночасно об’єктом ісуб’єктом, що актуалізує необхідність спе-ціальних управлінських підсистем та участьу С. елементів і підсистем системи.


САНІТАРНИЙ КОРДОН (фр. cordonsanitaire) – узагальнена геополітична назвагрупи лімітрофних держав, створених підегідою Великої Британії і Франції після пер-шого розвалу Російської імперії вздовж євро-пейських кордонів Радянської Росії, щостримували проникнення комуністичнихідей у країни Заходу в 20-30-х рр. ХХ ст.Буквально поняття С.к. означає один із захо-дів щодо карантину – карантинну (санітарну)лінію, смугу (зону) відчуження, спеціальностворений бар’єр щодо поширення епідеміїінфекційної хвороби. Концепція С.к. сталаважливим елементом організації Версальсь-ко-Вашингтонської системи міжнароднихвідносин. Г.Кіссінджер у своїй книзі “Дип-ломатія” зазначав, що завдяки Версалю “Ро-сія була відірвана від Європи революційною

драмою і “санітарним кордоном” малихсхідноєвропейських держав”.Міністр закордонних справ РФ С.Лавров зау-важив, що нині “доводиться стикатися з тим,що сприймається не інакше як відтворення са-нітарного кордону на захід від кордонів Росії”.Певний час Україна розглядалася як одна з ла-нок С.к. між Росією і Заходом. Заяви керівниківзахідних держав і блоків щодо ненадання до-помоги, несприяння у вирішенні спільних проб-лем, по суті, ставлять хрест на цій ланці.


САНКЦІЇ – схвалення і заохочення або не-схвалення й покарання за дотримання нормабо за відхилення від них. До них відносятьправові й неправові заходи щодо ставленнядо людини, заборони й впливи.Відомі чотири типи С.: позитивні й нега-тивні, формальні й неформальні. У реаль-ності спостерігаються поєднання цих двохкласів С., які можна представити у вигляділогічного квадрата:

Розрізняють С. формальні позитивні (Ф+) –це публічне схвалення з боку офіційнихорганізацій (нагороди, премії, звання, титу-ли і т.ін.); неформальні позитивні (Н+), щоявляють собою публічне схвалення з бокугромадськості (дружня похвала, компліменти,оплески тощо); формальні негативні (Ф–) –це покарання, передбачене юридичними за-конами, адміністративними інструкціямитощо; неформальні негативні (Н–) – пока-рання з боку громадськості (зауваження, глу-зування, відмова подати руку тощо).Досить грунтовно аналізувалися С. П.Соро-кіним (1889-1968) у праці “Загальна со-ціологія”. Автор виділив три основні фор-ми актів поводження людей:– акти дозволене-повинне, які відповідаютьналежному поводженню людей;– акти, що рекомендують, які не суперечатьподанням дозволене-повинне, але це є пе-ревищенням необхідного мінімуму;

Логічний квадрат соціальних санкцій Позитивні Негативні

Формальні

Неформальні

Ф+ Ф-

Н+ Н- Н+

633

– акти заборонені або не дозволені, які по-рушують установлені норми поводження.При цьому П.Сорокін обґрунтував три ос-новні форми реагування на чужі вчинки. На-лежні акти викликають любов і симпатії, акти,що рекомендуються – подяку, любов, симпа-тію, бажання надати послугу. У відповідь назаборонені акти люди реагують ненавистю йнедружелюбністю, переживають образу.Аналізуючи відхилення актів від норми,П.Сорокін характеризує такі поняття, як зло-чин і подвиг. При цьому під злочином розу-міється занадто ненормальний акт, а під под-вигом – наднормальний акт. На кожний ізцих актів суспільство реагує або покаранням,або нагородою.Покарання нерідко пов’язане зі страждання-ми й позбавленнями людини (перебуваннялюдини у в’язниці, покарання дитини бать-ками шляхом позбавлення розваги і т.ін.).Нагорода, як правило, являє собою суму за-доволень, насолод, пільг і вигід. Кари й наго-роди впливають на поводження людей. Алетут немає чіткості й однозначності. П.Сорокінвважав, що вплив С. на мотиви поведінкилюдей залежить від їх переконання й віри уреальність, стійкість, інтенсивність, невідво-ротність С., а також від уявлення індивіда проналежне й справедливе.Тенденцією розвитку управлінських С. є їхгуманізація. У практиці управлінської діяль-ності найбільш успішних корпораційвіддається перевага розробленню чіткогопереліку всіх застосовуваних С. відповіднодо дій індивідів, а також більше широкомувикористанню позитивних С.


САНКЦІЇ МІЖНАРОДНІ – примусові захо-ди, які вживаються суб’єктами міжнародногоправа в установленій процесуальній формі увідповідь на правопорушення з метою йогоприпинення, поновлення порушених прав тазабезпечення відповідальності правопорушни-ка. С.м. виступають однією з форм примусу вміжнародному праві, реалізацією державоюсвого права на самооборону. Тому С.м. неможуть мати превентивний характер. Їх мета –захист і відновлення порушених прав.

© Київець О.В.

СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ(СОТ) – міжнародна організація, мета діяль-ності якої полягає у регулюванні торговель-

но-економічних відносин учасників на ос-нові пакета угод Уругвайського раунду ба-гатосторонніх торговельних переговорів(1986-1994 рр.). СОТ сприяє подальшійлібералізації світової торгівлі, створеннюумов для стабільного і передбачуваного роз-витку світової економіки, забезпеченнюсправедливих умов конкуренції між вироб-никами товарів та послуг різних країн. Урамках організації справляється вплив надержавну торговельну політику шляхом ви-роблення правил світової торгівлі. СОТ булаутворена 1 січня 1995 р. на базі Генеральноїугоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), підписа-ної у 1947 р., і вступила в дію у 1948 р. НиніСОТ являє собою найбільший і найавтори-тетніший міждержавний форум для врегулю-вання проблем багатосторонніх торговель-них відносин і реалізації домовленостейУругвайського раунду. Основні принципиСОТ передбачають: взаємне надання режимунайбільшого сприяння в торгівлі, взаємненадання національного режиму товарам іпослугам іноземного походження, регулю-вання торгівлі переважно тарифними мето-дами, відмова від використання кількіснихта інших обмежень, відкритість торговель-ної політики, розв’язання торговельних су-перечок шляхом переговорів. Таким чином,країна, яка є членом СОТ, має більш сприят-ливі умови доступу на світові ринки товарівта послуг, убезпечує себе від дискримінацій-них обмежень у торговельних відносинахзавдяки доступу до механізму СОТ з вирі-шення суперечок, отримує можливість впли-ву на формування правил міжнародноїторгівлі. Водночас вона бере на себе зобов’я-зання виконувати умови багатосторонніхторговельних угод, яких налічується близь-ко 50 і які регулюють 97% від світового тор-говельного обігу.Станом на грудень 2005 р. членами СОТбули 149 країн. Штаб-квартира СОТ розміще-на в м. Женеві (Швейцарія), штат постійнихспівробітників – 500 осіб, річний бюджетстановить 130 млн дол.Діяльність робочої групи щодо приєднанняУкраїни до СОТ розпочалася 17 грудня 1993 р.До 2008 р. Україна мала статус спостерігача.Процес вступу України до СОТ затягнувсяу зв’язку з необхідністю проведення дво-сторонніх переговорів з країнами-членамиСОТ, адаптації вітчизняного законодавствадо вимог організації, а також мінімізацією

634

можливих негативних наслідків вступу доСОТ для окремих галузей економіки. 5 лю-того 2008 р. Генеральна Рада СОТ схвалилавступ України до цієї організації. Повно-правне членство в організації Україна набулапісля ратифікації Верховною Радою Украї-ни протоколу про вступ України до СОТ таприйняття відповідного Закону “Про рати-фікацію протоколу про вступ України доСвітової організації торгівлі”.

© Григорець Т.В., Казакевич О.М.

СВІТОВИЙ БАНК (World Bank) – міжна-родна фінансова організація, що створена запідсумками Бреттон-Вудської конференції,яка відбулася в США в 1944 р. Делегати з45 країн, у тому числі представники Ра-дянського Союзу, обговорювали питаннявідновлення економіки та облаштуваннясвітового господарства після Другої світо-вої війни.Радянський Союз був одним з активних учас-ників Конференції, проте згодом відмовив-ся від участі в діяльності Міжнародного ва-лютного фонду та С.б., оскільки відповіднодо статуту не мав можливості впливати нарішення, що приймаються, на відміну відСполучених Штатів Америки.У процесі свого розвитку С.б. зазнававрізних структурних змін, тому під цим тер-міном на різних етапах розумілися різніорганізації. Спочатку С.б. асоціювався зМіжнародним банком реконструкції та роз-витку, який надавав фінансову підтримку увідновленні після Другої світової війни країнЗахідної Європи і Японії. Пізніше в 1960 р.була створена Міжнародна асоціація розвит-ку, яка взяла на себе частину функцій, по-в’язаних з політикою цього банку.У наш час під С.б. фактично розуміють двіорганізації: Міжнародний банк реконструк-ції та розвитку та Міжнародну асоціаціюрозвитку. У різні періоди до них приєднали-ся ще три організації: Міжнародна фінансо-ва корпорація, Багатостороннє агентство згарантій інвестицій та Міжнародний центрз урегулювання інвестиційних спорів. Всіп’ять організацій входять до Групи С.б. іназиваються Групою С.б. В окремих випад-ках під С.б. розуміється Міжнародний банкреконструкції та розвитку, який і дотепер єосновною складовою його діяльності.Однією з цілей С.б. є заохочення інвестуван-ня країн-членів в інші країни, особливо в

такі, що розвиваються. Проте соціально-полі-тична нестабільність в деяких регіонах ро-бить інвестування в них ризикованим. Щобубезпечити своїх учасників від фінансовихвтрат, С.б. створив у 1988 р. Багатостороннюагенцію з гарантій інвестицій – організацію,основню метою якої є гарантування відшко-дування можливих втрат від некомерційнихризиків. З проблемами інвестування пов’яза-но утворення в 1966 р. Міжнародного цент-ру з урегулювання інвестиційних спорів.Таким чином, сформувалася група С.б. ізп’яти організацій.Незважаючи на різні функції, всі організаціїС.б. тісно пов’язані, передусім, єдністюцілей: сприяння стабільному економічномузростанню країн-членів, допомога в реконст-рукції господарства країн, що розвиваються,заохочення розвитку приватного сектору, зао-хочення іноземного інвестування. Група єдинай організаційно: практично всі структурипідпорядковані єдиному керівникові – Прези-денту С.б., мають спільну адміністративнусистему. Водночас усі інститути С.б. маютьспецифічні функціональні розбіжності.С.б. використовує свої фінансові ресурси,висококваліфікований персонал і великубазу знань для надання допомоги кожній ізкраїн, що розвиваються, у процесі забезпе-чення стабільного, стійкого розвитку, щобазується на принципах соціальної справед-ливості. Основна увага приділяється надан-ню допомоги найбіднішим групам населен-ня й найбідніших країн. Усім клієнтам С.б.указує на необхідність вжиття таких заходів:– інвестування в розвиток людських ре-сурсів, зокрема шляхом удосконалюваннясистем охорони здоров’я і освіти;– концентрації зусиль на соціальному роз-витку, залученні широких верств населеннядо вирішення проблем розвитку, удоскона-лення методів управління й нарощуванняінституціонального потенціалу як основнихфакторах зниження рівня бідності;– посилення здатності урядів надавати якісніпослуги, забезпечення ефективності й про-зорості їх діяльності;– охорони навколишнього середовища;– підтримки й стимулювання розвитку при-ватного підприємництва;– підтримки реформ, спрямованих на мак-роекономічну стабілізацію, що забезпечуєумови для інвестицій і довгостроковогопланування.

635

До С.б. Україна вступила в 1992 р. (водно-час із вступом до МВФ); вона є членом всіхйого структур – МБРР, МФК, МАР і БАГІ.Серед міжнародних кредитно-фінансовихорганізацій Міжнародний банк реконструкціїта розвитку є другим після МВФ кредиторомУкраїни; його частка становить 32,8% від усіхпозичок. При цьому спостерігається тенден-ція до зростання частки кредитів МБРР зарахунок зменшення частки МВФ.За цільовим призначенням кредити МБРР по-діляються на 4 групи: інституційні; реабі-літаційні; на розвиток певної галузі економіки;на структурну перебудову галузей економіки.Інституційні кредити спрямовані на рефор-ми та розвиток державного управлінняфінансів, економіки. Реабілітаційна позикамає інвестиціний характер. Кошти, що над-ходять від С.б., на відміну від коштів МВФ,використовуються більш різноманітно. Вониспрямовані не лише на погашення дефіцитубюджету й платіжного балансу, а й на реалі-зацію довгострокових інвестиційних про-ектів, підтримку українських підприємств,страхування імпорту.Позики С.б. для України вигідніші, ніж пози-ки з інших джерел, оскільки умови наданняним кредиту більш сприятливі. За класифі-кацією С.б. Україна належить до III категоріїкраїн (рівень доходів нижче від середнього),тому термін погашення кредитів триває до20 років з пільговим періодом 5 років. Відсот-ки за кредит сплачуються за плаваючою став-кою і становлять близько 6,5% річних.Позики С.б. надаються в кілька траншів;кожний наступний – у разі виконання пев-них умов. Представником позичальника ви-ступає Міністерство фінансів УкраїниЗа рахунок С.б. в Україні реалізується 16 про-ектів на загальну суму 2895 млн дол. та15 млн євро.


СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯ-ДОК (World Economic Order) – стійке сло-восполучення, яке вживається в основномув політиці для позначення різноманітнихявищ, що відбувалися в минулому, і викори-стовувалося в різні історичні періоди: післяПершої і Другої світових воєн і особливо вперіод перебудови і краху соціалістичногоблоку та розвалу СРСР; в сучасних умовах,коли економічні, фінансові кризи спричиня-ють глобальні зміни, і у зв’язку з якими ско-

рочувалися площі придатних для виробниц-тва та проживання територій, відбуваєтьсяруйнування інфраструктури, відчуваєтьсябрак придатних для виробництва і спожи-вання ресурсів.Як правило, щоразу новий С.е.п. передба-чає кількісні і якісні зміни в системі геополі-тичних і геоекономічних координат, де назміну одних гравців (суб’єктів міжнароднихвідносин) приходять інші. С.е.п. включаєміжнародно-регулюючі структури: транс-національні корпорації, міжнародну валютнусистему, міжнародні фінансові інститути;загальносвітову торговельну систему;міжнародні принципи оподаткування.На початку ХХІ ст. С.е.п. характеризується,з одного боку, глобалізацією всіх економіч-них процесів, а з другого – прагненням ство-рити такий світовий економічний простір, вякому суб’єкти економічної діяльностіспівіснували б на основі принципів рівності,поваги до національного суверенітету таузгодження міждержавних інтересів.Термін новий С.е.п. можна задекларувати яквстановлення єдиних міжнародно визнанихнорм, правил і законів, передусім для запо-бігання світовим економічним кризам, ха-рактерним для XXI ст., та усунення причинїх виникнення. Таке розуміння зобов’язує, зодного боку, розробити і ухвалити законо-давчо-нормативні акти в системі міжнарод-ного права, а з другого – створити механіз-ми їх дотримання.Формування нового С.е.п. означає карди-нальну перебудову всіх сегментів економіки.При цьому передусім необхідно відповістина виклики з приводу концепцій економіч-ного лібералізму, в яких закладені ідеївільного ринку і його саморегуляції. Длябільшості країн вони були основою побудо-ви внутрішньої моделі функціонування еко-номіки. Паралельно тривалий час веласядискусія між прихильниками ідей “кейнсіан-ства” і “монетаризму” про роль держави врегулюванні економічних процесів. Кризапоказала безпідставність концепції монета-ризму, основою якої було положення про те,що ринки апріорі конкурентні і ринкова сис-тема здатна автоматично досягати макроеко-номічної рівноваги. У розпал фінансовоїкризи практично всі країни, насамперед про-мислово розвинені, змушені були посилитирегулюючий вплив держави або перейти на“ручне” управління економікою. Лідери “Ве-

636

ликої двадцятки” дійшли однозначного вис-новку, що ліберальні моделі капіталізму себене виправдали, і актуальним є завдання істот-ного підвищення регулюючої ролі держави.Пропонується піддати серйозному аналізу іперевірці всі значні фінансові операції і тор-говельні контракти, в тому числі на міжна-родному рівні, хоча й не йдеться про повнувідмову від використання ринкового механіз-му. У декларації саміту G-20 2008 р. профінансові ринки і світову економіку згаду-ється про те, що реформи будуть успішнимилише в тому разі, якщо дотримуватимутьсяпринципи свободи функціонування ринків, асаме: верховенство закону, повага до приватноївласності, відкритість торгівлі та інвестицій,ринкової конкуренції, наявність ефективних ідієвих регулятивних фінансових систем.


СВІТОВИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ – спеціаліза-ція окремих країн на виробництві певнихвидів продукції (товарів та послуг), якимивони обмінюються на світовому ринку длянайбільш повного задоволення потреб сус-пільства і підвищення добробуту націй.Єдиний процес виробництва в межах однієїкраїни не може не поділятися на відносносамостійні, відокремлені одна від одної фазивиробництва та не концентруватися по окре-мих стадіях виробництва на певній територіїокремих країн. С.п.п., таким чином, зале-жить від концентрації чинників виробництваза країнами, що є учасниками міжнародно-го обміну, масштабу міжнародної кооперації.С.п.п. спирається на стійку, економічно ви-гідну спеціалізацію виробництва окремихкраїн на певній продукції і приводить довзаємного обміну результатами виробницт-ва у кількісних та якісних співвідношеннях.У більш вузькому розумінні С.п.п. – це сис-тема економічного обміну між країнами, щомає товарно-грошовий характер. При цьо-му увага концентрується на процесах рухуспоживчої вартості як форми розподілуцінностей, що виробляються національни-ми господарствами.Головним об’єктом дослідження при роз-гляді участі країни в міжнародному поділіпраці є товар чи послуга як продукт капіта-лу, що обертається на світових ринках за ти-ми законами, що й всередині окремих країн.Виходячи з цього необхідно враховувати, щона світовому рівні в разі включення в систе-

му С.п.п. формуються більш складні меха-нізми ціноутворення, на які впливають: по-пит і пропозиція, суспільно-політичні чин-ники, економічні і неекономічні чинники,міжнародні інститути, процеси транснаціо-налізації виробничих, науково-дослідних,торгівельних операцій.Участь країни у С.п.п. пов’язана з особли-востями поділу праці в національних межах.Визначальну роль відіграють соціальні (де-мографія, добробут, соціально-професійнаструктура населення, культура, якість життя),територіальні (територіальна концентраціявиробничих потужностей, розміщення про-дуктивних сил), галузеві (пропорції розвит-ку промисловості і сільського господарства,різних галузей виробництва) чинники.

© Жадан О.В.

СВІТСЬКА ДЕРЖАВА – держава, в якійне існує офіційної, державної релігії і жод-не з вірувань не визнається ні обов’язковим,ні переважним і не впливає на державнийустрій і діяльність державних органів та їхпосадових осіб.

© Варзар І.М.

СВОБОДА – здатність людини діяти відпо-відно до своїх інтересів і цілей, спираючисьна пізнання об’єктивної необхідності.В історії суспільств, наукової думки пробле-ма С. традиційно зводилася до питання: чиволодіє людина свободою волі, обумовленічи ні всі її наміри і вчинки зовнішніми обста-винами? У повсякденній практичній діяль-ності люди мають справу не з абстрактноюнеобхідністю як такою, а з конкретно-істо-ричними, реально існуючими умовами, атакож соціальними та економічними відно-синами, які зумовлюють коло їхніх інтересів,а також з матеріальними засобами для до-сягнення поставленої мети. Люди не вільніу виборі об’єктивних умов своєї діяльності,проте вони мають ступені С. у виборі цілей,оскільки в кожен певний момент часу за-звичай існує не одна, а кілька реальних мож-ливостей, хоч і з різною часткою ймовір-ності. Нарешті, вони більш-менш вільні і увиборі засобів досягнення мети. С. є не аб-солютне, а відносне явище і втілюється вжиття шляхом вибору конкретного плану дії.Вона тим більша, чим краще люди усвідом-люють свої реальні можливості, чим більшезасобів для досягнення поставленої мети

637

перебуває в їх розпорядженні, чим більшезбігаються їхні інтереси з об’єктивними тен-денціями розвитку дійсності.С. зовсім не рівнозначна свавіллю. Людинавільна в своїх думках і вчинках зовсім нетому, що вони причинно нічим не обумов-лені. Причинна обумовленість людськихдумок, інтересів, намірів і вчинків невідміняє свободу, оскільки вони не детермі-новані однозначно. Незалежно від похо-дження своїх цілей і намірів люди володіютьС. настільки, наскільки вони зберігають ре-альну можливість її отримати. АбстрактноїС. не існує. С. завжди конкретна і відносна.Залежно від об’єктивних умов і конкретнихобставин люди можуть володіти С. або жбути позбавлені її; вони можуть мати С. водних сферах діяльності і бути позбавлені їїв інших; нарешті, і ступінь їх С. може бутирізним – від самостійного вибору цілей довибору засобів пристосування до дійсності.Вільна свідома діяльність є родовою ознакоюлюдини, що виділяє її серед тварин, а самаС., якою володіють люди в різні періоди, єнеобхідним продуктом історичного розвитку.Міра С. людини в кожну історичну епохувизначається рівнем розвитку суспільства,ступенем пізнання ними об’єктивних про-цесів в природі і суспільстві, а також йогосоціальним і політичним ладом. С. особис-тості завжди є лише частиною С., якою во-лодіє певне суспільство в цілому.Упродовж всієї історії людства боротьбалюдей проти соціальних обмежень своєї С.незалежно від ідеологічних форм була мо-гутньою рушійною силою прогресу.

© Приживара С.В.

СВОБОДА СЛОВА – одна з основнихцiнностей демократiї, можливість людини,громадянина вільно висловлювати своє су-дження стосовно шляхів розвитку держави,тієї чи iншої суспiльної проблеми, того чиiншого полiтичного дiяча тощо.

© Михненко А.М., Марчук Р.П.

СВОБОДА СОВІСТІ – одна з основнихцiнностей демократiї, право людини на віру-вання і переконання. Нині принцип С.с.широко відображений у міжнародних доку-ментах з прав людини, конституціях демо-кратичних держав. Але міжрелігійні таміжконфесійні суперечності, сутички і кон-флікти не відійшли безслідно в минуле. І досі

релігійні екстремісти і фанатики намагають-ся засобами терору домагатися своєї мети.Це змушує демократію шукати гідну й адек-ватну відповідь на такі виклики.


СВОБОДИ ПОЛIТИЧНI – можливiсть гро-мадян захищати й вiдстоювати свої iнтересита права у визначеному законом порядку.С.п. спираються на основоположнi правалюдини, передусiм на право вiльного роз-витку особи. Серед суто С.п. слід назвати:свободу зборiв, право засновувати спiлки йтовариства, свободу волевиявлення (вибор-че право).


СВОБОДИ СПІЛЬНОГО РИНКУ ЄВРО-ПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА (ЄС) –керівні принципи, на яких базуєтьсяСпільний ринок; основи розвитку його прав.С.С.р.ЄС мають чотири складові: свободапересування товарів, свобода пересуванняосіб, свобода пересування (надання) послуг,свобода пересування капіталу. Це основаекономічної інтеграції Європейськогоспівтовариства. С.С.р.ЄС впливають на всіправові механізми Європейського співтова-риства, його інститути і органи, формуванняйого правової системи та діяльність юридич-них і фізичних осіб. Чотири С.С.р.ЄС ви-значені Договором про ЄС (абзац “с” п. 1 ст. 3Договору). Право, що регулює чотириС.С.р.ЄС, визначають як значне досягнен-ня західноєвропейської і світової юридич-ної думки. Положення щодо свобод є одниміз найбільш розроблених розділів права ЄСза кількістю і прийнятих нормативних актів,і рішень Суду. Доктрина додатково визначаєще дві С.С.р.ЄС: свободу пересування пла-тежів і свободу пересування інформації.У сучасних умовах С.С.р.ЄС передбачає, щокожна із свобод є керівним принципом, пев-ним суб’єктивним правом юридичних іфізичних осіб, комплексом прав і обов’язків,закріпленим нормативними актами Співто-вариства, держав-членів, а також рішень Суду.С.С.р.ЄС притаманні такі правові принципи:верховенства права, прямої дії, відсутностідискримінації.

© Забара І.М.

СВЯТО ДЕРЖАВНЕ (Celebration state) –день урочистості, офіційно встановлений на

638

честь або на спомин події загальнонаціо-нального значення. З огляду на свою обрядо-во-ритуальну природу С.д. має колективний,масовий характер, що робить його потуж-ним чинником консолідації суспільства тадержавного будівництва. Зі здобуттям неза-лежності в Україні почав формуватися свят-ковий календар, який становлять державні,релігійні, професійні свята та пам’ятні дати.На сьогодні в Україні визначено 9 свят, якімають загальнонаціональний характер та євихідними днями: 1 січня – Новий Рік, 7 січ-ня – Різдво Христове, 8 Березня – Жіночийдень, 1-2 травня – День солідарності трудя-щих, Великдень (квітень, травень, за місяч-ним календарем), 9 травня – День Перемо-ги, Трійця – через 40 днів після Великодня,28 червня – День Конституції, 24 серпня –День Незалежності. Перелік свят та неро-бочих днів визначено ст. 73 Кодексу законівпро працю України (2001).


СЕКРЕТАРІАТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВУКРАЇНИ – апарат Кабінету Міністрів Ук-раїни, який здійснює організаційне, інфор-маційно-аналітичне та матеріально-техніч-не забезпечення його діяльності. С.К.М.У.забезпечує проведення засідань КабінетуМіністрів України, роботу його урядовихкомітетів та діяльність членів КабінетуМіністрів України. Він несе відповідальністьза своєчасне подання проектів законів, актівКабінету Міністрів України, інших доку-ментів, які розглядаються на засіданнях Ка-бінету Міністрів України та комітетів.С.К.М.У. очолює Урядовий секретар, якийпризначається на посаду та звільняється зпосади Кабінетом Міністрів України за по-данням Прем’єр-міністра України, в поряд-ку, визначеному законодавством про держав-ну службу. Урядовий секретар організовуєдіяльність С.К.М.У., координує та спрямо-вує роботу керівного органу управління дер-жавною службою.

© Кравченко С.О., Штика Л.Г.

СЕКРЕТАРІ ЦК КПРС ГЕНЕРАЛЬНІ(ПЕРШІ) – особи, які очолювали Централь-ний Комітет Комуністичної партії Радянсь-кого Союзу (до 1922 р. – РКП(б), з 1922 р.до 1952 р. – ВКП(б)) – керівної та спрямо-вуючої сили радянського суспільства (ст. 6Конституції СРСР). С. ЦК КПРС Г.(П.) оби-

рались та працювали: Йосип ВіссаріоновичСталін (квітень 1922 – лютий 1934 рр. – Гене-ральний, лютий 1934 – березень 1953 рр. –Секретар), Микита Сергійович Хрущов (ве-ресень 1953 – жовтень 1964 рр. – Перший),Леонід Ілліч Брежнєв (жовтень 1964 – жов-тень 1966 рр. – Перший, жовтень 1966 – лис-топад 1982 рр. – Генеральний), Юрій Володи-мирович Андропов (листопад 1982 – лютий1984 рр.), Костянтин Устинович Черненко(лютий 1984 – березень 1985 рр.), МихайлоСергійович Горбачов (березень 1985 – сер-пень 1991 рр.). КПРС справляла партійно-політичний (політико-ідеологічний) впливна розвиток усіх сфер життя радянськогонароду через комуністів, які працювали ворганах державної влади, міністерствах івідомствах, установах, підприємствах іорганізаціях. Досягненню цієї мети сприялачітка організаційна структура парторгані-зацій КПРС, які діяли у всіх сферах суспіль-ного життя з низу до верху – республіканські,обласні, міські, районні, первинні парторгані-зації. Основні форми роботи цих органів –директиви, резолюції з’їздів партії, парткон-ференцій, постанови пленумів, ПолітбюроЦК КПРС, ЦК компартій союзних республік,спільні постанови ЦК КПРС, Ради міністрівСРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ, а також відповід-них органів союзних республік, постановипартконференцій, пленумів, бюро обласних,міських, районних парторганізацій, загаль-них партійних зборів, засідань парткомів,партбюро первинних парторганізацій.

© Іванченко Ю.Г.

СЕКТОР БЕЗПЕКИ – 1) система, що вклю-чає всі державні інститути та структури, якінаділені повноваженнями застосовуватисилу, віддавати накази щодо застосуваннясили або загрожувати застосуванням сили.Зазвичай складові С.б. включають військових,поліцію, воєнізовані частини, прикордоннуслужбу та розвідувальні органи; 2) су-купність збройних сил, інші війська, вій-ськові формування, утворені відповідно дочинного законодавства, органи військовогоуправління, а також інші сили, засоби і ре-сурси, що використовуються державою длязабезпечення воєнної безпеки і досягненнявоєнно-політичних цілей; 3) охоплена єди-ною системою стратегічного планування тадержавного управління сукупність збройнихсил, інших військових формувань, правоохо-

639

ронних та спеціальних органів держави,інших сил і засобів, діяльність яких безпо-середньо і передусім спрямована на вирі-шення завдань захисту від спектра загрознаціональній безпеці.


СЕПАРАТИЗМ – прагнення політичних силдо відокремлення від іншої країни. У багато-національних державах – це рух національ-них меншин до відокремлення і створеннявласної держави чи встановлення автоном-ного самоврядування.

© Михненко А.М., Соснін О.В.

СЕРЕДОВИЩЕ – те, що відокремлене відсистеми, не належить до неї; це сукупністьоб’єктів, зміна яких впливає на систему, атакож тих об’єктів, властивості яких зміню-ються внаслідок поведінки системи. Існуєкілька концепцій природи навколишньогоС.: 1) С. як хаос, який створює проблеми длясистеми; 2) С. є сукупністю факторів, яківпливають на систему; 3) С. є сукупністюсистем такого самого порядку, як і система,що розглядається; 4) С. як певна надсисте-ма, яка включає в себе цю систему. Кожна зцих концепцій відображає свою частинуістини.


СЕРЕДОВИЩЕ УПРАВЛІННЯ – середо-вище, в якому здійснюється управління і якебезпосередньо або опосередковано впливаєна нього. Поділяється на внутрішнє тазовнішнє. Під внутрішнім С.у. розумієтьсясукупність характеристик та елементіворганізації, що впливають на її становищета перспективи. До них можуть бути відне-сені: організаційна структура, відповідаль-ність, розподіл функцій, ресурсів і прав їїпідрозділів та окремих працівників. Значнуроль відіграють норми етики, традиції, а та-кож домінуючий стиль керівництва, відно-шення неформального лідерства. Доситьважливим є соціально-психологічний клімату колективі. Під зовнішнім С.у. розуміютьсукупність зовнішніх джерел впливу настановище та перспективи організації, ефек-тивність її діяльності та менеджменту. Виді-ляють політичні, економічні, соціальні, гу-манітарні, екологічні та інші компонентизовнішнього С.у.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

СЕРТИФІКАЦІЯ (англ. certification) – про-цедура, за допомогою якої визнаний в уста-новленому порядку орган документальнозасвідчує відповідність продукції, системуправління якістю (див. Система управлінняякістю), систем управління довкіллям,персоналу встановленим законодавством ви-могам. Так, упровадження та ефективне функ-ціонування СУЯ в органі державного управ-ління може бути підтверджено сертифікатом.Наявність сертифіката відповідності СУЯ ви-могам гармонізованого з міжнародним націо-нального стандарту ДСТУ ISO 9001:2001“Системи управління якістю. Вимоги”, вида-ного незалежним органом з оцінки відповід-ності, є для всіх зацікавлених сторін підтвер-дженням того, що організація є компетент-ним партнером і виконавцем, а її пропозиціюможна сприймати з довірою.

© Маматова Т.В.

СИГНАЛ (лат. – знак) – умовний знак,фізичний процес чи явище, повідомленняпро яку-небудь подію, стан об’єкта і режимйого роботи, що передає команду управлін-ня. Найчастіше С. розглядають як повідом-лення про стан елемента системи.


СИМБІОЗ – взаємозалежність між різни-ми соціальними групами, інститутами,організаціями, що співпрацюють у спільнихінтересах.


СИМВОЛ ПОЛІТИЧНИЙ (від давньо-грец. symbolon – знак, сигнал, прикмета)(Symbol political) – символ, який функціо-нує у практиках реалізації влади. У широко-му розумінні символ – поняття, що фіксуєздатність матеріального об’єкта, події, обра-зу виражати в контексті соціокультурнихшкал ідеальний зміст, відмінний від йогобезпосереднього чуттєво-тілесного буття.Поєднуючи різні плани реальності в єдинеціле, символ створює власну смислову пер-спективу, розуміння та інтерпретація якоїпотребують роботи із кодами різного рівня.С.п. виступають як значимі феномени полі-тичної системи та виконують свою функціюяк предмети і дії, які умовно вказують наконкретні політичні смисли. С.п. виконуютьфункції мобілізації, інтеграції, політичноїсоціалізації, комунікації, ідентифікації, есте-

640

тизації та маніпуляції. С.п. як інструментемоційно-психологічного впливу є одниміз чинників реалізації влади та її стратегій.Знання механізмів, технологій, технікфункціонування С.п. робить політичне тадержавне управління більш дієвим таефективним.


СИМВОЛИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ (від грец. σύμβολον – знак, сигнал, прик-мета, ознака) – предмети, явища, істоти, про-цеси й відносини, абстрактні поняття, щонабувають властивостей знаків, є елемента-ми комунікацій і за певних соціокультурнихумов забезпечують осмислення легітимностій структурованості системи державногоуправління та як засіб соціального управлін-ня впливають на стан і розвиток суспільнихпроцесів, свідомість, поведінку й діяльністьсоціальних груп і окремих осіб. С.д.у. явля-ють собою органічне поєднання державнихсимволів (Державний Прапор, ДержавнийГерб, Державний Гімн), символів державноївлади (штандарт Президента, будинок дер-жавної адміністрації, посада в системі дер-жавної служби, ієрархія органів державногоуправління та ін.) і символів власне держав-но-управлінського процесу (визначити пріо-ритети, провести нараду, підписати Указ,проконтролювати виконання рішення, вру-чити державну нагороду тощо).

© Дрешпак В.М.

СИНЕРГЕТИКА – фундаментальна наука,міждисциплінарний напрям наукових дос-ліджень, завдання якого полягає у пізнанніпринципів самоорганізації різних систем.Термін С. запроваджений німецьким ученимГ.Хакеном. С. визначають ще як науку ізсамоорганізації, яка вводить поняття “дина-мічного хаосу” (термін ввів М.Фейгенбаум),“дисипативних (розпорошених) структур”(термін запровадив І.Пригожин) як певноїнадскладної впорядкованості. До її вивчен-ня відносять не лише природні об’єкти, алей людське суспільство, наслідки його інте-лектуальної діяльності. С. вивчає явища, яківиникають унаслідок спільної дії багатьохрізних чинників, хоча кожний з них окремоце явище не спричинює. На сьогодні С. єоднією з найсучасніших теорій еволюції над-великих і надскладних систем.


СИНЕРГЕТИКА В ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ (англ. Senergetic in PublicAdministration) – міждисциплінарний напряму науковому знанні, що досліджує закони тазагальні принципи розвитку систем різноїприроди, здатних до самоорганізації. Впро-довж останніх десятиліть синергетичний(соціосинергетичний) стиль мислення утвер-джується в науці державного управління яквихідна, концептуальна модель постановкипроблем та їх вирішення. В основу С.д.у.покладено положення про суспільство якнадскладну, саморегульовану дисипативнусистему, рух якої до певних стійких станів(атракторів) визначається її можливостямисамоорганізації, якістю управлінської підсис-теми, що обирає шлях подальшого розвит-ку в переломні моменти (точки біфуркації).С.д.у. передбачає: урахування нелінійностірозвитку об’єктів державного управління;виявлення джерел суспільної самооргані-зації і саморозвитку, особливостей утворен-ня стійких, упорядкованих, організованихструктур із нестійкого, неупорядкованогостану; визначення топології державно-управлінського впливу з огляду на вимоги“еволюційних заборон” і законів коево-люції та ін.

© Надолішній П.І., Тронь В.П.

СИНЕРГІЯ – співпраця індивідів, які на-магаються досягти власних цілей, діють прицьому в одному напрямі з отриманням знач-ного позитивного або негативного ефекту,який перевищує суму окремих ефектів від діїокремих співучасників взаємодії.


СИНТЕЗ – відтворення цілого з частин, воснову якого покладено не “механічне” їхоб’єднання, а побудова системи (формуванняструктури з урахуванням системовизначаль-них елементів, установлення взаємозв’язківміж ними, виявлення загальносистемнихякостей, функцій тощо). Є невід’ємною скла-довою інструментарію аналітичної діяль-ності. Будь-який аналіз (дослідження об’єкташляхом виділення окремих його частин) маєзакономірно переходити в С. для відтворен-ня цілісного уявлення про об’єкт, зокремашляхом побудови аналітичної моделі. Аме-риканський соціолог Е.Тоффлер вважає, щоза С. велике майбутнє. Він пише: “Друга хви-ля цивілізації розширила наші здібності роз-

641

членовувати проблему на складові: вонарідше нагороджує нас за здатність об’єдна-ти частини в єдине ціле. Більшість людеймайстерніша в аналізі, ніж у синтезі. Це одназ причин того, чому наше уявлення про май-бутнє (і про нас у цьому майбутньому) такефрагментарне, безсистемне і ймовірне. Сліднамагатитися мислити широко, а не вузько-спеціально. Я впевнений, що сьогодні мистоїмо на порозі нової ери синтезу. В усіхгалузях знань – від точних наук до соціо-логії, психології і економіки, особливо еконо-міки – ми, ймовірно, побачимо поверненнядо великомасштабного мислення, до уза-гальнюючої теорії, до складання частин зно-ву в єдине ціле. Оскільки стає зрозуміло, щонаше прагнення розглядати висмикнуті зконтексту кількісні деталі при дедалі більшточному дослідженні дедалі більш і більшдрібних проблем призводить до того, що мидізнаємося дедалі більше і більше про де-далі менше і менше”. Стосовно синтетич-

них думок Е.Кант вважав, що вищий принципусіх синтетичних думок такий: будь-який пред-мет підпорядкований необхідним умовам син-тетичної єдності різноманітного змісту спо-глядання у можливому досвіді. У науковомупізнанні С. завжди пов’язаний з аналізом,виступає його діалектичною протилежністю.


СИСТЕМА – сукупність елементів, що харак-теризується структурою, зв’язками та функція-ми, які забезпечують цілеспрямований розви-ток. У сучасній науці існує кілька варіантів виз-начення поняття “система” залежно від того,яке базове поняття покладено в його основу.Такими поняттями можуть бути “цілісність”,“сукупність”, “множина”. Р.Ешбі, В.М.Са-довський, О.Рапоппорт та інші вважають С.певну частину світу, яку можна описати як де-яку множину змінних. О.О.Богданов розгля-дає її як організоване ціле. А.І.Уйомов розуміє

С. як протилежне хаосу, дезорганізації та без-ладу. В найбільш загальному вигляді С. – цеоб’єднана сукупність закономірно пов’язаниходин з одним елементів. Для С. характернікілька важливих ознак. По-перше, С. – це су-купність елементів. По-друге, елементи по-єднані один з одним зв’язками, які значнобільш міцні порівняно зі зв’язками цих еле-ментів з об’єктами навколишнього середови-ща. По-третє, вона характеризується органі-зацією, яка відрізняє її від навколишньогосередовища з його високою ентропією. По-четверте, для С. характерні інтегровані влас-тивості, які не збігаються з властивостямисуми елементів, а також відрізняються від вла-стивостей окремих елементів. Тому С. єцілісним утворенням. Важливими властивос-тями С. є структурність, взаємозалежність ізнавколишнім середовищем, ієрархічність,множинність описів. У таблиці наведено ха-рактеристики її властивостей. Див. такожМодель системи, Функції системи.


СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – цілісна система, що органічнопоєднує у своєму складі: суб’єкт управлін-ня (керуючу систему); об’єкт управління (ке-ровану систему); всю сукупність різномані-тних зв’язків, які при цьому здійснюються(систему управлінських відносин щодо їхвзаємодії). Див. Об’єкт державного управ-ління, Суб’єкт державного управління.Такий підхід є найбільш поширеним, алевін не розкриває всю складність та мас-штабність С.д.у., адже суб’єкт і об’єктуправління теж є великими системами,кожна з яких має свої характеристики,розподіляється на підсистеми та елементи.С.д.у. побудована для вирішення багато-цільових завдань; відображає різні непорів-нянні аспекти та характеристики об’єкта,які складно побачити з позиції одного спо-

Властивості системи Їх характеристика Обмеженість Система відокремлена від навколишнього середовища

Структурність Її властивість цілого принципово не зводиться до суми властивостей складових елементів

Структурність Поведінка системи зумовлена не стільки особливостями окремих елементів, скільки властивостями її структури

Взаємозалежність із середовищем

Система формує й виявляє свої якості в процесі взаємодії з середовищем

Ієрархічність Підлеглість елементів у системі Множинність описів Складність системи диктує множинність її описів

642

стерігача (суб’єкта управління). Для описудіяльності об’єкта управління необхідновикористовувати кілька мов (законодавчої,виконавчої, судової влади) та взаємопов’я-заний комплекс різних моделей управлін-ня, тому С.д.у. може бути ідентифікованаяк складна (рис. 1).

Рис. 1. Державне управління – складнарізноаспектна система

С.д.у. складається з численних елементар-них систем, що об’єднуються в підсистеми,створюють ієрархію (рис. 2).

Рис. 2. Система органів виконавчої влади

Складну велику систему важко прогнозува-ти у всьому різноманітті параметрів, томувона не може бути віднесена до добре струк-турованих (організованих) систем. С.д.у. єскладною і має всі ознаки неструктурованоїсамоорганізованої системи. Для неї харак-терні такі ознаки: відсутність математично-го опису, стохастичність поведінки, що зу-мовлено не лише наявністю специфічнихвикривлень, а й великою кількістю другоряд-них факторів; негативне ставлення до управ-ління – сформоване уявлення людей про межікерованості та втручання у власні дії; неста-ціонарність – нестандартність, рухливістьхарактеристик системи, зміна її параметрів,

еволюція системи в часі; невідтворюваністьекспериментів, що пов’язано з різною реак-цією системи на ту саму ситуацію або управ-лінський вплив у різні моменти часу. Зважаю-чи на соціальну природу державного управ-ління, йому притаманні властивості самоор-ганізованих систем.

© Мельтюхова Н.М.

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ –структурована єдність владних відносин, щоскладаються внаслідок діяльності держави,державних органів, а також посадових осіб,які реалізують інтереси держави в різнихсферах суспільного життя. При цьому виді-ляються суб’єктний (організаційні структу-ри, установи та інститути) і об’єктний (пред-мети ведення, компетенція, повноваження,права і обов’язки, відповідальність, акти тадії, програми й заходи тощо) склад С.д.в.Ознаками розвиненого стану С.д.в. є: пра-вовий характер її формування і здійснення(опора на традиції, що постійно розвивають-ся, та на право як основу спадкоємності йстабільності розвитку державної влади);публічне визнання і забезпечення прав тасвобод людини; закріплення структури йсистеми державної влади; дотримання формі процедур владних відносин, що закріпленів законодавстві; охопленість державної вла-ди системою правової культури суспільства.


СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ –ієрархічно впорядкована сукупність різнихвидів державної служби, управління якоюздійснюється низкою органів державної вла-ди: Верховною Радою України, Президен-том України, Кабінетом Міністрів України,Головним управлінням державної службиУкраїни, органами виконавчої влади. С.д.с.забезпечує цілісність функціонування держав-ного механізму, виконуючи такі основніфункції: захист прав, свобод і законнихінтересів громадян; забезпечення населенняякісними послугами; охорона конституційно-го ладу України, створення та забезпеченняумов для розвитку громадянського суспіль-ства, політичного та соціального партнер-ства; забезпечення стабільності управління,ефективного функціонування держави тадержавного апарату; забезпечення ефектив-ної діяльності органів державної владивідповідно до їх повноважень і компетенцій

Виконавча влада

Судова влада

Президент

Об’єкти управління

Державне управління як складна система

Створена для вирішення

багатоцільового завдання із забезпечення

життєдіяльності суспільства

Законодавча влада

Державне управління як велика система

Складається з великої кількості окремих

елементарних систем, які мають певну ієрархію

Служби РДА

Кабінет Міністрів України

Міністерство економіки та з питань

євроінтеграції

Міністерство фінансів

Департаменти міністерства

Обласна державна адміністрація(ОДА)

Управління економіки

Управління та відділи ОДА

Відділ економіки

Відділи РДА

Міністерство оборони

Міністерство …

Служби

Районна державна адміністрація (РДА)

ОДА

РДА

643

шляхом надання професійних управлінськихпослуг політичному керівництву, державнихпослуг населенню. С.д.с. України включаєтакі види служби: службу в органах законо-давчої влади; службу в органах виконавчоївлади; службу в органах судової влади.Відповідно до компетенційного наповненняслужби вирізняють цивільну та мілітаризо-вану службу (міліція та служба безпеки).Цивільна служба, у свою чергу, поділяєтьсяна два види – загальну (здійснення загаль-них управлінських функцій) та спеціальну(таку, що характеризується галузевою спе-цифікою: судівську, дипломатичну, митну,податкову). С.д.с. інтегрується на засадахєдиної державної політики та взаємоузго-дженого комплексу нормативно-правовихактів. Для забезпечення проведення єдиноїдержавної політики та функціональногоуправління у сфері державної служби створе-но центральний орган виконавчої влади – Го-ловне управління державної служби України.

© Штика Л.Г.

СИСТЕМА ДЕТЕРМІНОВАНА – зумов-лена, наперед визначена система та її скла-дові. Характеризується жорсткою детермі-нованістю структур і функцій. Поведінка їїдобре прогнозується. До С.д. належать сис-теми низького рівня розвитку. Однак детер-мінованість проявляється в тому чи іншомувигляді в будь-якій системі.


СИСТЕМА ДИНАМІЧНА – система, щопостійно змінюється. Ця система характеризу-ється інноваційними процесами, значноюшвидкістю змін. С.д. характерна для сучасно-го постіндустріального соціуму. Управліннятакими системами вимагає швидкої реакціїна інновації, їх засвоєння та отримання по-зитивного ефекту.


СИСТЕМА ДИСИПАТИВНА – система,яка виникає за рахунок дисипативних про-цесів, далека від рівноваги, будується нааттракторах. Див. також Аттрактор.


СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНА – взаємопов’я-зана, субординована сукупність організаційнихформ та інституцій, в яких відбуваютьсягосподарські процеси, економічна діяльність

людей; спосіб організації господарськогожиття суспільства з метою розв’язання йогоключових проблем. Конституюючими (сис-темоутворюючими) елементами економіч-них систем виступають інституції, формиорганізації господарського життя суспільст-ва, серед яких звичайно виділяються прававласності і механізми координації госпо-дарських процесів.

© Бодров В.Г.

СИСТЕМА ІМОВІРНІСНА – система,поведінку якої можна передбачити з певнимступенем імовірності на основі вивчення їїминулої поведінки.


СИСТЕМА МІЖНАРОДНОЇ (КОЛЕК-ТИВНОЇ) БЕЗПЕКИ – система безпеки,створена зусиллями кількох держав або всьо-го світового співтовариства для виявлення,нейтралізації або зниження рівня загроз (еко-номічних, екологічних, воєнних та ін.) існу-ванню та розвитку людської цивілізації нарегіональному або глобальному рівні та за-побігання цим загрозам. Водночас сьогодніне існує єдиної (універсальної) С.м.(к.)б.,яка б гарантувала запобігання всьому спект-ру загроз та їх нейтралізацію переважно че-рез те, що діяльність тих чи інших країн світущодо забезпечення міжнародної безпекидосить часто оцінюється по-різному.


СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУ-ВАННЯ – впорядкована сукупність організа-ційних форм, інститутів місцевої демократії,зв’язків між ними та процесів, через якіздійснюються певні функції та повноважен-ня, а також людських, матеріально-техніч-них та фінансових ресурсів, необхідних дляїх реалізації. Місцеве самоврядування визна-чається як гарантоване державою право тареальна здатність територіальної громади(жителів села чи добровільного об’єднанняжителів кількох сіл, селища, міста) само-стійно або під відповідальність органів тапосадових осіб вирішувати питання місце-вого значення в межах Конституції і законівУкраїни.С.м.с. включає такі організаційні форми:територіальну громаду; сільську, селищну,міську ради; сільського, селищного, місько-го голову; виконавчі органи сільської, селищ-

644

ної, міської ради; районні та обласні ради;районні у містах з районним поділом радита їх виконавчі комітети; органи самоорга-нізації населення; асоціації та інші формидобровільного об’єднання органів місцево-го самоврядування.До системи органів місцевого самоврядуван-ня відносять: безпосередні органи – збори,сходи громадян, на яких прямим волевияв-ленням більшості жителів вирішуютьсямісцеві питання (вони проводяться в неве-ликих населених пунктах, де для цього неутворюються представницькі органи); пред-ставницькі органи – ті, які обираються без-посередньо населенням і можуть називати-ся муніципальними зборами, комітетом, ду-мою тощо; виконавчі органи – це посадовіособи та підрозділи місцевого самовряду-вання (мер, староста, виконавчі комітетитощо), що обираються населенням або пред-ставницьким органом. Можуть також утво-рюватися й інші органи територіального са-моврядування: ради мікрорайонів, вуличні,будинкові комітети, союзи, асоціації органівмісцевого самоврядування тощо.Інститутами місцевої демократії С.м.с. є:місцеві вибори; місцеві референдуми; консуль-тативні опитування; місцеві ініціативи; загальнізбори громадян; громадські слухання (гро-мадські експертизи, громадські обговорення).

© Козюра І.В., Мамонова В.В.

СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНФОР-МАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ (СНІР) – органі-зована за єдиною технологією сукупністьнаціональних інформаційних ресурсів, необ-хідних для вирішення завдань соціально-економічного розвитку держави та внесенихдо Національного реєстру електроннихінформаційних ресурсів. Національні інфор-маційні ресурси – окремі документи і маси-ви документів, результати інтелектуальної,творчої та інформаційної діяльності, бази йбанки даних, всі види архівів, бібліотеки,музейні фонди та інші, що містять дані, відо-мості й знання, зафіксовані на відповіднихносіях інформації, є об’єктами права влас-ності всіх суб’єктів України і мають спожив-чу вартість (політичну, економічну, соціо-культурну, оборонну, історичну, ринкову,інформаційну тощо). В Україні створені іфункціонують С.н.і.р., які охоплюють:інформаційні ресурси архівного фонду;інформаційні ресурси бібліотечного фонду;

інформаційні ресурси музейного фонду;інформаційні ресурси податкової служби;інформаційні ресурси митної служби; інфор-маційні ресурси правоохоронних і силовихструктур. Організаційну структуру С.н.і.р.утворюють: спеціально уповноважений цен-тральний орган виконавчої влади у галузізв’язку та сфері інформатизації, відповідаль-ний за ведення Національного реєстру елек-тронних інформаційних ресурсів; структурніпідрозділи з питань інформаційних техно-логій, взаємодії із засобами масової інфор-мації та зв’язків з громадськістю органівдержавної влади та органів місцевого само-врядування; інформаційні підрозділипідприємств, установ та організацій, а такожзасоби масової інформації. ІнфраструктуруС.н.і.р. становлять органи державної владита суб’єкти господарювання, що забезпечу-ють формування, використання та захист, атакож взаємодію виробників і користувачівнаціональних ресурсів. Пріоритетними на-прямами формування С.н.і.р. є: правове вре-гулювання відносин, що виникають під часформування, використання і захисту націо-нальних ресурсів; гармонізація нормативно-правової бази у сфері національних ресурсівз міжнародними правовими нормами; ви-значення та вдосконалення структури і скла-ду національних ресурсів; управління націо-нальними ресурсами. Напрямами державноїполітики щодо С.н.і.р. є: створення необхід-них умов для задоволення інформаційнихпотреб органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, фізичних та юри-дичних осіб; установлення загального по-рядку формування і використання інфор-маційних ресурсів для всіх суб’єктів інфор-маційних відносин, охоплених процесамиінформатизації; забезпечення спільної взає-модії та інтеграції інформаційних ресурсівнезалежно від їх галузевої ознаки і формвласності на базі сучасних інформаційнихтехнологій, міжнародних стандартів, уніфі-кованих систем класифікації і кодуванняінформації; ліцензування діяльності з надан-ня інформаційних послуг для забезпеченнявідповідної якості інформаційних ресурсів;проведення сертифікації інформаційних тех-нологій та їх продукції в рамках державної іміжнародної систем сертифікації; забезпе-чення комплексного захисту державнихінформаційних ресурсів з використаннямсучасних засобів і методів захисту інфор-

645

мації від несанкціонованого доступу, по-шкодження, спотворення, руйнування таблокування.

© Клименко І.В.

СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУН-КІВ – система взаємопов’язаних показниківі класифікацій, які використовуються дляописування та аналізу найзагальніших ре-зультатів і аспектів економічного процесу намакрорівні. Вона розглядається як націо-нальне рахівництво, що характеризує резуль-тати економічної діяльності, структуру і най-важливіші взаємозв’язки господарськихсуб’єктів ринкової економіки, і подана яксистема взаємопогоджених макроекономіч-них показників, що побудована у виглядірахунків і балансових таблиць. С.н.р. сфор-мульована в категоріях і термінах ринковоїекономіки, її концепції та визначення перед-бачають, що економіка, описана за її допо-могою, функціонує на основі дії ринковихмеханізмів та інститутів. Метою С.н.р. єнадання кількісної інформації про виникнен-ня, розподіл і використання національногодоходу, для чого застосовується система мак-роекономічних показників. С.н.р. викорис-товується для макроекономічного аналізу зметою вивчення й удосконалення національ-ної економіки, а також для упорядкуванняекономічних прогнозів.С.н.р. розроблена американським еконо-містом (українського походження) С.Кузне-цом. Прийнята Статистичною комісією ООНяк стандартна система, застосовується усвітовій практиці з 1953 р. В Україні С.н.р.впроваджується з 1992 р., що стало необхід-ним у зв’язку з трансформацією економікив ринкову. Для описування та аналізу ринко-вої економіки необхідна система статистич-них показників, яка адекватно моделювалаб економічні процеси. Командно-адміні-стративна економіка колишнього СРСР ви-користовувала для обліку баланс народногогосподарства (БНГ), що розмежовував сфе-ри матеріального виробництва і нематеріаль-них послуг. Сьогодні С.н.р. застосовуєтьсябільш ніж у 150 країнах. Баланс народногогосподарства за 1923-1924 рр., розробленийв ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова іопублікований 1926 р., було визнано одниміз перших у світі офіційних розрахунків мак-роекономічних показників. Знадобилося щемайже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні

макроекономічні розробки з’явилися в такихпровідних країнах, як США, Англія, Голландіята ін. Проте ці розрахунки було проведеновже у формі С.н.р., яка виникла на основівдосконалення методології розробки БНГ.

© Пасемко Г.П.

СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ –складна багаторівнева соціальна система,яка формується в межах об’єктивних тасуб’єктивних процесів під впливом багатьохвнутрішніх та зовнішніх факторів. Основнимивзаємопов’язаними та взаємозумовленимиелементами С.н.б. є: суб’єкти національноїбезпеки (органи державного управління,інститути громадянського суспільства, ок-ремі громадяни, ЗМІ); об’єкти національноїбезпеки (матеріальні й духовні цінності таінтереси особи, суспільства, держави); по-тенціал системи (наявний потенціал можли-вої матеріалізації державно-управлінськихвпливів на відповідні суспільні відносини);масив чинного законодавства, принципи таможливі концептуальні підходи щодо забез-печення національної безпеки; загрози на-ціональним цінностям, інтересам та цілям;множина зовнішніх і внутрішніх факторівнаціональної безпеки; джерела (суб’єкти)загроз. Діалектична єдність всіх складовихС.н.б. зумовлена нерозривністю процесурозвитку людини, суспільства, держави упросторі й часі. Тому ефективність функціо-нування С.н.б. залежить від належного вра-хування ступеня взаємозв’язку та взаємозу-мовленості між її елементами при прийняттідержавно-управлінських рішень з питаньзабезпечення національної безпеки. Прицьому перші три групи елементів більшоюмірою є матеріальними, а інші – визначаютьумови і межі функціонування С.н.б. Крімтого, деякі елементи є відносно статичними(національні цінності), а інші (наприкладзагрози) – динамічними. Залежно від суб’єк-та, який виступає організуючим принципом,у процесі дослідження національної безпе-ки (факторів, які визначають її якісні такількісні характеристики), можна розгляда-ти міжнародну, державну та суспільну сис-теми безпеки, які взаємно доповнюють йпевним чином контролюють одна одну увизначенні міжнародних та національнихпріоритетів, виявленні загроз міжнароднійта національній безпеці, пошуку шляхівефективної протидії вказаним загрозам

646

тощо. З позицій внутрішніх властивостейС.н.б. можна також розглядати як сукупністьвзаємопов’язаних складових національноїбезпеки за функціональними сферами націо-нальної безпеки.


СИСТЕМА НЕРІВНОВАЖНА – система,яка швидко втрачає рівновагу. Відповідно досучасних наукових досліджень біологічні,соціальні, економічні та організаційні сис-теми є нерівноважними. Тому нерівно-важність є не випадковим станом системи, адосить поширеним.


СИСТЕМА РІВНОВАЖНА – система, яказа умов відхиляючого впливу нав-колишнього середовища повертається достану рівноваги. Вона спроможна у разівідсутності зовнішніх дій скільки завгоднодовго зберігати стан рівноваги. У реально-му бутті систем стан рівноваги розглядаєть-ся як досить умовний.


СИСТЕМА СОЦІАЛЬНА – суспільство ійого складові, що виступають як системніцілісності. Природу та проблеми соціальнихсистем вивчали В.Г.Афанасьєв, О.О.Богда-нов, Л.Берталанфі, І.В.Блауберг, П.Бурдьє,Е.Гіденс, В.А.Карташов, М.Луман, Р.Мер-тон, Т.Парсонс, В.М.Садовський, Е.Т.Юдінта ін. С.с. є складним організованим, упо-рядкованим цілим , яке складається зіндивідів, соціальних спільнот та інститутів,що об’єднуються різноманітними зв’язкамита відношеннями і мають соціальну приро-ду. Основну роль у таких системах відігра-ють люди, які виступають суб’єктами со-ціальної діяльності. С.с. утворюється завдя-ки спільній меті, розумінню компонентамицієї системи своїх завдань та функцій. Знач-ну роль у цій системі відіграють прямі тазворотні зв’язки, принцип ієрархії, соціо-культурні стандарти, зразки поведінки тощо.С.с. характеризується високою здатністю досамоорганізації, активною діяльністю таадаптивністю. Природа С.с. зумовленатакими факторами, як тип цивілізації,рівень економічного, політичного, соціаль-ного та духовно-культурного розвитку, про-яв людської активності. Державне управлін-ня розглядає С.с. як базову основу управ-

ління, що забезпечує його принципи та те-оретико-методологічний зміст. С.с. – різно-вид складних систем, які мають такі харак-теристики: поліструктурність, поліфункціо-нальність, поліваріантність розвитку, тоб-то вони принципово багатоликі, багатоаль-тернативні, характеризуються множиноюстанів; недетермінованість, стохастичністьі самодостатність; наявність механізмівцілевизначення, завдяки чому формуютьсяцілі, програми, напрями руху; гнучкість,адаптивність, стійкість, здатність до вижи-вання, збереження своєї самобутності;єдність раціонального та ірраціонального,розуму й безглуздя, думки та почуття; вониє органічними системами, які спроможнівідновлювати елементи, структури, функції;характеризуються саморозвитком, саморе-гуляцією, самоуправлінням, самоорганіза-цією; мають просторово-часову обме-женість, нестійкість, залежність; є система-ми зі штучними елементами, структурами,функціями.


СИСТЕМА СОЦІОТЕХНІЧНА – різно-вид складної системи, що являє собоюєдність людей, їх відносин, діяльності, со-ціальних спільнот і техніко-технологічноїскладової. Такими системами виступаютьвиробництво, транспорт, зв’язок та іншіпідсистеми суспільства.


СИСТЕМА СТАТИЧНА – різновид систе-ми, яка не змінює своїх станів, має постійніхарактеристики, не набуває значного розвит-ку в просторі та часі.


СИСТЕМА СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИС-ДИКЦІЇ – система, яка в Україні будуєтьсяза принципами територіальності і спеціалі-зації. Найвищим судовим органом у системісудів загальної юрисдикції є Верховний СудУкраїни. Вищими судовими органами спе-ціалізованих судів є відповідні вищі суди.Згідно із законом діють апеляційні та місцевісуди. Держава забезпечує фінансування таналежні умови для функціонування судів ідіяльності суддів. У Державному бюджетіУкраїни окремо визначаються видатки наутримання судів. Для вирішення питаньвнутрішньої діяльності судів діє суддівське

647

самоврядування. Судді під час здійсненняправосуддя незалежні і підкоряються лишезакону. Професійні судді повинні мати вищуюридичну освіту і стаж роботи у галузі пра-ва не менш як три роки, проживати в Україніне менш як десять років і володіти держав-ною мовою. Вони не можуть належати дополітичних партій та профспілок, братиучасть у будь-якій політичній діяльності,мати представницький мандат, обійматибудь-які інші оплачувані посади, виконува-ти іншу оплачувану роботу, крім наукової,викладацької та творчої. Суддями спеціалі-зованих судів можуть бути особи, які маютьфахову підготовку з питань юрисдикції цихсудів. Ці судді відправляють правосуддялише у складі колегій суддів.


СИСТЕМА СУМАТИВНА – система, щовирізняється нерозвиненою взаємодією міжелементами, не має розвиненої системноїякості, характеризується адитивністю. С.с.є штучною, умовною моделлю реальних сис-тем. Це тимчасове утворення, яке або розпа-дається, або перетворюється в цілісну систе-му. С.с. виникають на ранніх етапах форму-вання об’єктів, які тільки починають об’єд-нуватися з окремих елементарних об’єктів.Для них є характерними три проблеми. Пер-ша проблема полягає в необхідності деякоїспорідненості елементів, природа яких можебути основою для їх поєднання. Друга – цеформування зв’язків між елементами й утво-рення системної організації. Третя зводитьсядо функціонування системи вже не як сума-тивного, а як цілісного утворення. В держав-ному управлінні С.с. виступають певнимиетапами проектування та впровадженняуправлінських систем. Завдання управлінцяполягає в тому, щоб забезпечити перетворен-ня С.с. в органічну цілісну систему.


СИСТЕМА-УНІВЕРСУМ – об’єднаннясистеми та її середовища.


СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ (грец. systema –ціле, що складене з частин; з’єднання) – множи-на елементів, які перебувають у відносинахі зв’язках одне з одним і створюють певнуцілісність, єдність. Кожна С.у. складаєтьсяз двох взаємопов’язаних підсистем: управ-

ляючої підсистеми, або суб’єкта управління(тобто того, хто управляє), та керованоїпідсистеми, або об’єкта управління (того,ким управляють).До складу С.у. входить кілька одноріднихгруп елементів (технічних, технологічних,організаційних та соціальних). Під техніч-ними елементами розуміють збалансованийкомплекс окремих видів технічного облад-нання спеціальних засобів. Це елементи, щовизначають розподіл політичної або духов-ної діяльності, матеріального виробництвана етапи, стадії, процеси. Зазвичай такі елемен-ти – це набір правил і норм, що визначаютьпослідовність операції у процесі певноговиду діяльності та управління ними.Організаційними є елементи, які безпосеред-ньо через розробку структури управління,відповідних інструкцій, положень та іншихнормативних документів визначають раціо-нальність використання технічних засобів,предметів праці, інформації, трудових таматеріальних ресурсів.Економічні елементи – це сукупність госпо-дарських та фінансових процесів, операційта зв’язків.Соціальні елементи – сукупність соціальнихвідносин, що створюються в результатіспільної діяльності соціальних груп, а такожїх носії, тобто – люди.До управляючої підсистеми належать еле-менти, що забезпечують процес управління,тобто цілеспрямований вплив на колективилюдей, зайнятих у керованих системах(структура, функції, кадри, інформація, ме-тоди, техніка і технології). Ефективністьуправління, яка досягається розмежуваннямабо об’єднанням функцій, визначенням метина тому чи іншому етапі розвитку, запобі-ганням дублюванню функцій значною міроюзалежить від всебічного вивчення специфі-ки суб’єктів управління.Головною метою діяльності С.у. є не особи-ста діяльність, а організація та забезпечен-ня належного стану об’єкта. Останній можерозглядатись у двох аспектах: як організованапідсистема управління та як об’єктивні яви-ща, процеси матеріального світу, що підляга-ють впливу, перетворенню та використанню.Зміни в об’єктах зумовлюють розвиток С.у.та оцінку ефективності її функціонування.Тому об’єкт управління має властивість пев-ною мірою впливати на управлінськудіяльність за кінцевими результатами.

648

Більше того, об’єкт управління визначає станфункціонування суб’єкта, впливаючи на йогопобудову, організацію діяльності, вибір цілей,використання комплексу засобів їх досягнення.


СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ(СУЯ) – сукупність технічних і організацій-них засобів управління якістю. СУЯ вклю-чає: а) завдання керівництва (політика усфері якості, організація); б) систему докумен-тації і планування; в) документацію вимогта їх виконання; г) якість під час розробки(планування, компетентність, документація,перевірка, результат, зміни); д) якість під часзакупівлі (документація, контроль); ж) по-значення виробів і можливість їх контролю;з) якість під час виробництва (планування,інструкції, кваліфікація, контроль); к) пере-вірку якості (вхідні перевірки, міжопераційнийконтроль, остаточний контроль, документаціявипробувань); л) контроль за випробувальнимизасобами; м) коригуючі заходи; н) якість призберіганні, переміщенні, пакуванні, відправ-ленні; п) документування якості; р) внутрішнійорганізаційний контроль за системою підтрим-ки якості; с) навчання; т) застосування статис-тичних методів; ф) аналіз якості і комплексузаходів, що вживаються; х) показники якості,що контролюються і встановлюються залеж-но від специфіки продукції.


СИСТЕМА ЦІЛЕСПРЯМОВАНА – систе-ма, дія якої підпорядкована досягненнювласної мети. Мета виступає важливим фак-тором мобілізації системи, перебудови їїструктури та організації. При цьому для со-ціальних управлінських систем принципо-во важливо, щоб мета була реалістичною таобґрунтованою. Інакше не буде реальногорозвитку через неможливість досягти мети.Для системи це небезпечно і може призвес-ти до утопізації розвитку, порушення ме-ханізмів і функціонування системи. Небез-печна і протилежна ситуація, коли мета єлегкодосяжною для системи, що призводитьдо зростання інерції та стагнації.


СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ(англ. Knowledge Management, КМ) – уста-новлений в організації формальний порядокроботи з інформаційними ресурсами для по-

легшення доступу до знань і повторного їхвикористання за допомогою сучасних інформа-ційних технологій. Для цього знання класи-фікуються і розподіляються за категоріями,відповідно до заздалегідь визначеної онто-логії, що, проте, зазнає розвитку, структуро-ваних і напівструктурованих баз даних і баззнань. Основна мета С.у.з. – зробити знаннядоступними і повторно використовуваними нарівні всієї організації. Крім того, для ефектив-ної командної роботи в умовах надлишку цир-кулюючої в організації інформації, що надхо-дить ззовні, виникає необхідність у такій інте-лектуальній С.у.з., у якій коректне формулю-вання питання (задавання критеріїв і системиобмежень розмовною мовою) дає змогу отри-мати миттєву, достовірну і актуальну відповідь.

© Юринець Р.В.

СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМА-ЦІЄЮ – інфраструктура, що дає змогу ви-користовувати Інтернет не тільки як засібкомунікації, але і як один з основних інстру-ментів здійснення трансакцій. Створенняподібної інфраструктури базується на впро-вадженні таких Інтернет-програм, які забез-печують можливості організації надаватисвоїм клієнтам і співробітникам актуальнуінформацію, а часто і прямий доступ доінформаційних систем та інших програм, атакож своєчасно обробляти відомості, щонадходять від них (наприклад, замовленняабо пропозиції). З цією метою часто засто-совують портальні технології, що даютьзмогу інтегрувати наявні програми в рам-ках єдиного способу доступу до них. Пор-тал – єдина точка входу в систему, яка даєзмогу знаходити і вивільняти (identify іunlock) структуровану і неструктуровануінформацію з різних джерел з метою пере-творення її на знання, необхідні для прий-няття рішень, і надає доступ до різнихсервісів на основі персоналізації користу-вачів за допомогою будь-якого пристрою,під’єднаного до Інтернету.

© Юринець Р.В.

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ див. Аналіз сис-темний.

СИСТЕМНИЙ ВАКУУМ – ситуація, черезяку пройшли всі країни з перехідною еконо-мікою, коли система планового управліннязруйнована, а нова система ринкових взає-

649

мозв’язків (ринки товарів, капіталів і праці)ще тільки створюється.


СИСТЕМНІ ЗАКОНИ – сукупність влас-тивих системам об’єктивних, істотних, не-обхідних, стійких і повторюваних зв’язківпевних характеристик: частини і цілого,структури та функцій, стійкості й складності,різноманітності та організації тощо. Дляметодології науки системний підхід цінний,насамперед, тим, що він формулює загально-системні закони, які зумовлюють залежністьміж окремими сторонами і властивостямисистем. Зауважимо, що С.з. мають універ-сальний характер, тобто вони властиві сис-темам будь-якої природи. Серед них виділя-ються: закон співвідношення цілого і части-ни, який формулюється так: система як цілебільша за суму частин, що становлять цюсистему; закон сукупних властивостей сис-теми, або закон емерджентності, який по-лягає в тому, що властивості системи не зво-дяться до властивостей її елементів, а є ре-зультатом їх інтеграції; закон залежностівластивостей системи не тільки від влас-тивостей її елементів, але і від взаємозв’язківміж ними. Інша транскрипція цього законутака: дві системи, що містять тотожні еле-менти, можуть бути несхожими за власти-востями завдяки відмінності в характері йархітектоніці зв’язків; закон взаємозв’язкуструктури і функції, що полягає в конста-тації взаємообумовленості структури іфункцій системи; закон функціональноїцілісності системи, який констатує функціо-нальну інтеграцію елементів у функції сис-теми; закон простоти та складності сис-теми, за яким чим простіша система і чимменше елементів та зв’язків, з яких вонаскладається, тим менше проявляється її сис-темна якість, і чим складніша система, тимбільше відрізняється її системний ефект по-рівняно з властивостями кожного елемента;закон обмеження різноманітності системиУ.Р.Ешбі, який засвідчує, що організованісистеми відрізняються обмеженням різнома-нітності; закон закритих систем, який по-лягає в тому, що закриті системи підпоряд-ковуються другому закону термодинаміки іпрагнуть до максимальної нерегульованості;закон відкритих систем, який полягає втому, що відкриті системи завдяки введен-ню негоентропії можуть зберігати високий

рівень організованості та розвиватися у на-прямі збільшення порядку і складності; за-кон взаємозв’язку складності системи та їїстійкості, який показує, що ускладненнясистем веде до отримання системою додат-кової стійкості. Чим складніша система, тимвона менш стійка. Але для того, щоб не руй-нуватися, система змушена знаходити додат-кові джерела стійкості; закон рівноваги сис-теми, згідно з яким система тільки тоді пе-ребуває в стані рівноваги, коли кожен з їїелементів перебуває в стані рівноваги, щовизначається іншими елементами; законрізноманітності (плюралізму) системнихуявлень, згідно з яким цілісність системиніколи не може бути зведена тільки до однієїїї моделі. При додаткових пошуках обов’яз-ково знайдеться така модель системи, якабуде несхожою на попередню; закон адап-тації систем, який стверджує, що чим вищаадаптивність системи, тим більшаймовірність втрати нею своєї ідентичності;закон розвитку системи, згідно з яким роз-виток системи здійснюється не завдякизміцненню елементів і зв’язків, а за допо-могою виникнення зон нерегульованості,хаосу, що формують точки біфуркації, пе-рехід через які виводить систему на новийрівень упорядкованості; закон продуктив-ності хаосу, відповідно до якого будь-якаоб’єктивна неврегульованість, будь-якийреальний хаос містять у собі елементи інавіть осередки самоорганізації. Наведенийвище список С.з. не можна вважати вичерп-ним. Очевидно, обґрунтовування С.з. є про-цесом, який лише набирає силу в сучаснійнауці. Він відбуватиметься в кількох напря-мах: обґрунтування загальносистемних за-конів, які пояснюють системи незалежно відїх природи; формулювання законів систем пев-ної природи та осмислення з огляду на сис-темність наявних законів; пошук закономірнос-тей системного мислення, аналізу, пізнання.


СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ – складові, до яких слідвіднести: цілі (місію, ієрархію цілей держа-ви, стратегію розвитку держави, державнуполітику); функціональну структуру (су-купність певних органів державної влади з їхфункціями та завданнями); сукупність про-цесів (зміна стану держави, її розвиток, уп-равління, комунікацію, дослідження на дер-

650

жавному рівні); засоби (державно-управ-лінські технології, науку державного управ-ління, державну освіту, адміністративну куль-туру, державний бюджет, державну службу,інші державні ресурси); морфологію, на якійсклалася та існує система, (суспільство, йогостан, все різноманіття суспільної діяльності);результати (стан і перспективи держави).


СИСТЕМНІСТЬ – здатність об’єкта бути си-стемою завдяки наявності певного системо-утворюючого фактора. За логіко-гносеологіч-ного осмислення С. має три основних аспек-ти (див. рисунок): 1. Системний підхід, підяким мають на увазі принцип пізнавальної іпрактичної діяльності. Він виступає у виглядіпевного узагальненого правила, вимоги допізнавальної і практичної діяльності. 2. Тео-рія систем, що є теоретичним науковим знан-ням про системи. Вона вивчає природу, суть,будову, закономірності функціонування і роз-витку систем. 3. Системний метод, під якимзвичайно мають на увазі застосування систем-ності як інструменту отримання знання. Си-стемний метод об’єднує велику сукупністьметодів пізнавальної діяльності із системнихпозицій. Застосування системних методів і єсистемним аналізом.

Структура системності та функційїї складових

Розвиток аспектів С. особливо інтенсивнорозпочався з другої половини ХХ ст. Значнуроль у цьому відіграла науково-технічна ре-волюція, яка постійно стимулювала розви-ток різних аспектів С. У ті роки оформ-люється і загальна теорія систем, а такожокремі теорії систем. Надалі розпочалосявиділення прикладної галузі системногознання – системотехніки, яка є напрямомнауки, що охоплює проектування, створен-ня та експлуатацію складних систем техніч-ного і соціально-технічного характеру. Сис-темотехніка та різні види системних теорійстали інтегруватися в системологію – інтег-ральну науку про системи. У літературі не-рідко вживають кілька термінів: “системний

підхід”, “принцип системності”, “системнийаналіз”. На нашу думку, поняття “системнийпідхід” і “системний аналіз” слід розрізня-ти. Так, якщо системний підхід – це прин-цип пізнання, то системний аналіз являєсобою розгортання принципу С. в методо-логічний комплекс. Крім того, системнийаналіз здійснюється не лише щодо функціо-нування і розвитку тих чи інших систем, а йщодо сукупності фактів, подій, ідей тощо.Системний підхід у вивченні явищ полягає втому, що будь-який більш-менш складнийоб’єкт розглядається як відносно самостійнасистема зі своїми особливостями функціону-вання і розвитку. Ґрунтуючись на ідеяхцілісності та відносної незалежності об’єктів,що існують у цілісному світі, принцип С. пе-редбачає уявлення про будь-який досліджу-ваний об’єкт як про певну систему, яка ха-рактеризується: елементним складом; струк-турою як формою взаємозв’язку елементів;функціями елементів і цілого; єдністю внут-рішнього і зовнішнього середовища системи;законами розвитку системи та її складових.


СИСТЕМОГЕНЕЗ (генезис у перекладі згрец. – походження, виникнення) – зародженняі розвиток, еволюція систем від нижчих формдо вищих, тлумачення етапів цієї еволюції.


СИСТЕМОЛОГІЯ – наука про системи, щоінтегрує загальну теорію систем, окремі йгалузеві теорії систем, системотехніку (див.рисунок). С. формувалася в процесі розвит-ку різних видів системних теорій. СутністьС. полягає в тому, що вона є інтегральноюнаукою про системи. Загальна теорія системінтегрує найбільш узагальнене знання просистеми. Вона перебуває під впливом двохнаук: філософії, яка дає їй обґрунтуваннякатегорійного апарату, методи і прийомипізнання, якісне бачення систем, і матема-тики, що забезпечує кількісний аналіз сис-тем. Величезну роль у розвитку загальноїтеорії систем відіграють логіка, теорія мно-жин, кібернетика й інші науки. Галузевітеорії систем осмислюють специфіку системрізної природи. Йдеться про теорії фізичних,хімічних, біологічних, економічних, соціаль-них та інших систем, які описуються відпо-відними галузями наук. Спеціальні теоріїсистем спрямовані на осмислення окремих

Системність

Системний підхід Системний метод Системна теорія

Орієнтаційна

Світоглядна

Пізнавальна

Методологічна

Пояснююча

Системоутворююча

651

сторін, аспектів, зрізів, етапів систем, пере-бувають під впливом відповідних спе-ціальних теорій (наприклад теорія дисипа-тивних систем, теорія перехідних систем, те-орія еволюції систем і т.ін.). Нарешті, C. якприкладна інженерна дисципліна зазнаєвпливу техніки, моделювання, проектуван-ня і конструювання, тобто технічної, біоло-гічної, інформаційної і соціальної інженерії.

Структура системології© Сурмін Ю.П.

СИСТЕМОТВОРЧИЙ ФАКТОР – ознака,що поєднує об’єкти в систему. З одного боку,він є об’єктивним явищем, оскільки характери-зує здатність матерії мати і проявляти сис-темність, з другого – виступає засобом длявиділення дослідником системи із середови-ща. В цьому сенсі він є інструментом перевіркитого, чи є те, що визначається як система, сис-темою. Таким чином, С.ф. – це вияв актив-ності матерії в аспекті реалізації її здатностіформувати системи. Пошук С.ф. відображаєтакож здатність людини бачити світ у систем-ному вимірі, що є ключовою проблемою на-уки. Справа в тому, що коли знаходять С.ф., тознаходять систему, що призводить до більшзначного пізнавального ефекту.


СИСТЕМОТЕХНІКА – прикладний інженер-ний напрям знань про системи, визначальне їхмоделювання, проектування, конструювання ірегулювання. Термін запроваджений у 1962 р.професором Ф.Є.Темніковим як неточний екві-валент англійського “System Engineering”.


СИТУАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (від лат.situatio – положення, збіг обставин і умов,що створюють певне становище) – опера-тивне управління, здійснюване на додаток достратегічного та перспективного. СутністьС.у. полягає в тому, що одні й ті самі управ-лінські функції по-різному реалізуються в

конкретних ситуаціях. Практична реалізаціяС.у. полягає в прийнятті управлінськихрішень у міру виникнення проблем відповід-но до ситуації, що складається.Теорія С.у. розроблена в 70-х рр. ХХ ст. вГарвардській школі бізнесу як подальшийрозвиток попередніх теорій менеджменту(школи “людських відносин”, “організацій-ної поведінки”, “науки управління” тощо).У фаховій літературі також трапляється на-зва “кейсове” (від англ. case), що означає си-туацію, або адаптивне управління.Важливою перевагою С.у. є гнучкість, тобтоможливість адаптації організації до постійнозмінюваних умов зовнішнього середовища.Слабким місцем С.у. є неможливість надан-ня будь-яких “стандартних” рекомендацій здосягнення результатів діяльності в умовахпостійних зовнішніх змін.

© Єганов В.В.

СИТУАЦІЙНИЙ ПІДХІД В УПРАВ-ЛІННІ СОЦІАЛЬНИМИ СИСТЕМАМИ –підхід, який виходить з можливості застосу-вання різних методів управління соціальни-ми системами залежно від їх ефективностів конкретній ситуації. Методологія С.п.у.с.с.базується, передусім, на правильній інтер-претації ситуації (виділенні параметрів) тапрофесійному володінні засобами управлін-ня, що дає змогу застосовувати певні мето-ди та прийоми, пов’язані з конкретними си-туаціями, передбачати їх імовірні наслідки,адекватно і ефективно реагувати на зміниситуацій та отримані результати управління.На думку Г. Кунца та С. О’Доннела, він даєзмогу зрозуміти, як найбільш ефективнодосягти цілей за умов, що склалися. С.п.у.с.с.безпосередньо пов’язаний з ситуаційним уп-равлінням, яке реалізується шляхом застосуван-ня наборів стандартних рішень та рекомендаційу певних ситуаціях. Дуже важливо розглядатиС.п.у.с.с. як безпосередню ланку, що пов’я-зує сучасний стан науки управління з її май-бутнім та значною мірою створює умови дляїї подальшого розвитку. З цього погляду вінє однією з основоположних ідей сучасногоуправлінського мислення. С.п.у.с.с. перед-бачає врахування особливостей та умов кож-ної країни. Наприклад, у сучасній Україні –це, з одного боку, значний освітній рівеньбільшості населення і, зокрема, державнихслужбовців, значний науковий і економічнийпотенціал, традиційне рівняння на найбільш

Системологія

Загальна теоріясистем

Галузеві теоріїсистем

Спеціальнітеорії систем

Системотехніка

ФілософіяМатематика

Галузі науки Спеціальні теорії науки

Інженерні науки

652

розвинуті країни Заходу, насамперед євро-пейські, з другого – в країні, що перебуває в станівиходу з політичної та економічної кризи, уп-равління здійснюється в умовах обмеженнястратегічних ресурсів, спостерігаються порів-няно низький рівень життя, непривабливість уп-равлінської праці для перспективної молоді, тен-денція до скорочення реальних, забезпеченихдостатньою заробітною платою робочих місцьз інтелектуальним характером праці, досить ви-сокий рівень інфляції.


СИТУАЦІЯ – стан системи, що характери-зується певними ознаками; деяка сукупністьподій, пов’язаних у цілісність проблемою. Зовніце може бути ланцюг подій або їх коло, вузолподій і т.ін. Теоретичною основою для осмис-лення цього розуміння С. виступає теорія подій.Ситуація формується навколо події, явища.


СІЛЬСЬКІ ТЕРИТОРІЇ (rural territories) –гетерогенні за структурною будовою со-ціально-просторові утворення, що склада-ються з населення, поселень, виробничихкомплексів , інфраструктури, земельсільськогосподарського та іншого призна-чення, природного середовища, які викону-ють виробничо-господарські, природоохо-ронні, рекреаційно-оздоровчі, соціальні таінші функції з урахуванням їх ресурсногопотенціалу і перебувають під управлінськимвпливом органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, громадськихорганізацій, а також суб’єктів господарюваннярізних форм власності. Як об’єкт функціо-нування і управління С.т. складаються з ба-зового, районного, регіонального та загаль-нодержавного рівнів, які співвідносятьсяміж собою за принципом “матрьошки”. Зогляду на специфічні властивості та рисиС.т. класифікуються за такими критеріями:ступінь ресурсозабезпеченості; вид та режим

використання території; політико-правовийстатус; домінантна функція; рівень урбані-зації; ступінь розвитку; значення та масш-таб функцій; етична ознака тощо.

© Павлов О.І.

СІМЕЙНА ПОЛІТИКА – цілеспрямованадіяльність суб’єктів суспільного буття з ме-тою забезпечення оптимального розвиткуінституту сім’ї, умов для реалізації нею своїхфункцій та задоволення потреб. Метою С.п.є створення умов для зміцнення соціальних,духовних, моральних, матеріальних підва-лин сім’ї, ефективне виконання нею своєїрепродуктивної, виховної, економічної, со-ціальної функції, розв’язання суперечнос-тей, що виникли між сім’єю та державою йсуспільством; переорієнтація С.п. на сім’ю,забезпечення прав і соціальних гарантій, щонадаються сім’ї, її роздержавлення. Одним

з пріоритетних завдань процесу регулюван-ня сімейно-шлюбних відносин є створеннясприятливих умов для зміцнення сім’ї яксоціальної основи суспільства, підвищенняв життєдіяльності останнього її ролі.

© Скуратівський В.А.

СКЛАДНА ПРОБЛЕМА – проблема, якає певною комбінацією елементарних проб-лем. За типом елементарні проблеми можутьбути предметними та методологічними.Відповідно розрізняють складність змісто-ву та методологічну. За змістом С.п. передба-чає її представлення у вигляді комплексу пред-метних підпроблем. Методологічна складністьзумовлює поділ С.п. на низку процедурнихпідпроблем, що мають бути ранжовані за логі-кою прямування. Наслідком постановки С.п.є вирішення великої кількості взаємопов’яза-них пізнавальних і практичних завдань.


СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВИЧ (Саво-вич) [1722-1794] – найвидатніший український

Класифікація ситуацій з точки зору явищ, покладених у їх основу Явище, що визначає ситуацію Характеристика цього явища

Потреби Загострена потреба, задоволення якої стримується певними чинниками Вибір Необхідність вибрати одну альтернативу з кількох Криза Різке погіршення стану справ у тій чи іншій системі аж до її руйнування

Конфлікт Спостерігається прагнення протилежних сторін заволодіти обмеженим ресурсом

Боротьба Точиться боротьба сторін відповідно до своїх стратегій і тактики Інновація Поява нововведення, що змінює звичний спосіб життя

653

філософ XVIII ст., просвітитель, письмен-ник, педагог, музикант і співак. Відстоювавдемократизм, цілісність та поєднання філо-софської доктрини й способу життя. Філосо-фія С. була перехідною ланкою від середньо-вічної до модерної української філософськоїдумки. Висунув теорію про дві натури при-роди (видиму – матеріальну та невидиму –духовну). Відоме вчення С. про три світи(макрокосм і два мікрокосми: людину і сим-волічний світ, який є її тінню). У його філо-софській системі наявні елементи пантеїз-му, ставляться проблеми самопізнання ілюдського щастя, в основі якого – спорідне-на (сродна) праця. У поезії відображені мо-рально-етичні погляди С.

© Загребельна Л.С.

СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА (СЛОБОЖАН-ЩИНА) – історичний регіон України, охоп-лює територію сучасної Харківщини,північні райони Донецької та Луганськоїобл., південний схід Сумської обл. Частинаколишніх слобідських земель перебуває ускладі Російської Федерації. Територію Сло-божанщини (на той момент майже незасе-леної) приєднано до Московської державиу XVI ст., після чого починається активнийпроцес її колонізації українцями (як козака-ми, так і селянами) та росіянами. Основнимтипом поселень були слободи (звідси й назва).Протягом 60-80 рр. XVII ст. утворено 5 сло-бідських полків (територіальних одиниць),які користувались певною автономією. Ко-зацький полковий устрій регіону ліквідова-но імператрицею Катериною II у 1765 р.,водночас утворено Слобідсько-Українськугубернію Російської імперії (перейменова-но у Харківську в 1835 р.).

© Овдін О.В.

СЛУЖБА – особливий вид відносин і взаємо-дії двох нерівнозначних і несумірних еле-ментів ієрархії. Статусна відмінність фік-сується в політичній, економічній, правовій,соціально-психологічній сферах, визна-чається двома кардинальними параметрами:“бути на службі“ – статусна домінанта; “слу-жити” – функціональна домінанта. На прак-тиці вони можуть не збігатися. Значноюмірою це залежить від того, хто наділенийабо самовільно привласнив повноваженнядиктувати свою волю, а хто свідомо, добро-вільно або з інших причин згоден чи пови-

нен виконувати ці веління. Рівень такогозбігу або незбігу спричинюється низкоючинників. Це система вартостей (аксіологіч-ний вимір), поняття і дотримання міри, реа-лізація мотивів, вигода, професіоналізм, пер-спектива, відданість, відповідальність, страхі необхідність тощо.

© Макух Я.Д.

СЛУЖБА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ (МУНІЦИПАЛЬ-НА СЛУЖБА) – професійна, на постійнійоснові діяльність осіб, що займають посадив органах місцевого самоврядування та їхоб’єднаннях, спрямована на здійснення зав-дань та функцій місцевого самоврядування,реалізацію повноважень органів місцевогосамоврядування, і отримують заробітну пла-ту за рахунок коштів відповідного місцево-го бюджету.

© Штика Л.Г.

СЛУЖБА ПРОБАЦІЇ (англ. Probationservice) – орган, що належить до виконавчоїабо судової гілки влади в багатьох сучаснихкраїнах (проте у деяких країнах функції С.п.виконують неурядові організації та приватніструктури), на який покладено такі завдан-ня: 1) у кримінальному процесі – наданнясуду рекомендацій (так званих “досудовихдоповідей”) щодо міри покарання або вибо-ру заходу іншого кримінального-правовоговпливу; 2) нагляд за правопорушниками підчас виконання альтернативних покарань танадання їм соціальних послуг; 3) наданнясоціальних послуг ув’язненим та підготов-ка їх до звільнення; 4) надання допомогипотерпілим та сприяння у налагодженні діа-логу між потерпілим та злочинцем; 5) на-дання соціальних послуг сім’ям, які маютьрізні соціальні проблеми (наприклад сім’ямув’язнених та засуджених).

© Ягунов Д.В.

СЛУЖБОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ – процесперевірки виконання службових обов’язківдержавним службовцем, який застосовуєть-ся в умовах недотримання законодавства продержавну службу, боротьбу з корупцією тапорушення службової етики, невиконанняабо неналежного виконання службових обо-в’язків, перевищення повноважень, що при-звело до людських жертв або заподіяло знач-ну матеріальну чи моральну шкоду, або на

654

вимогу державного службовця з метою спро-стування висунутих стосовно нього звину-вачень. За анонімними повідомленнями, за-явами та скаргами службове розслідуванняне проводиться. С.р. проводиться з відсторо-ненням або без відсторонення державногослужбовця від виконання посадових повно-важень, але зі збереженням всіх фінансовихпреференцій до його завершення. За мате-ріалами С.р. державний службовець можебути притягнутий до відповідальності згідноіз законодавством.

© Желюк Т.Л.

СЛУЖБОВЕЦЬ – особа, яка працює за най-мом у сфері розумової праці та отримуєфіксований дохід (зарплату). Службовці –група осіб, які професійно здійснюють уп-равлінські й допоміжні функції та викону-ють завдання діючих державних органів,установ, підприємств, громадських органі-зацій тощо. Крім того, поняття С. можнавизначити як працівника, який виконуєфункції щодо управління, вироблення адмі-ністративно-господарських рішень, підго-товки, аналізу та обліку інформації, а такожпостачальницькі, канцелярські та іншіфункції, обіймаючи відповідну посаду в дер-жавних, громадських та інших підприєм-ствах, установах, організаціях.

© Пархоменко-Куцевіл О.І.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ [socialization] (від лат.socialis – суспільний) – процес становленняособистості і поступового засвоєння неювимог суспільства, суспільних знань, досві-ду, норм і цінностей, включення до системисоціальних зв’язків і відносин, необхіднихдля життєдіяльності в певному суспільстві.С. є певною альтернативою соціальноговідчуження. С. починається з перших роківжиття і закінчується періодом громадськоїзрілості людини. Для успішної С., заД.Смелзером, необхідна дія трьох фактів:сподівання, зміна поведінки і прагненнявідповідати цим сподіванням. С. характери-зується засвоєнням соціального досвіду тайого “перерозподілом” до рівня особистіс-них установок і орієнтацій. Процес С. є сутоіндивідуальним, він охоплює всі етапи жит-тєвого шляху людини, протягом якого воназасвоює і використовує цінності культури,інтегруючись у суспільство та набуваючирис індивідуальності. Участь держави надає

процесу С. більш інституалізованого харак-теру. Особливу роль у процесі С. відіграютьнорми-вимоги, що встановлюються суспіль-ством. Інститути соціалізації (сім’я, школа,громадські організації) є відносно само-стійними і не складаються в єдину ієрархіч-ну систему, що суттєво підвищує ступіньавтономії індивіда. Тому потрібна коорди-нація зусиль усіх учасників цього процесу.


СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА – стан життє-діяльності людини та суспільства, що харак-теризується сформованою, сталою соціаль-ною системою забезпечення соціальнихумов діяльності особистості, її соціальної за-хищеності, стійкістю щодо впливу чинників,які підвищують соціальний ризик. Соціаль-на політика, спрямована на формування С.б.людини і суспільства, включає такі напрями:створення умов для підвищення соціально-економічної активності населення, застосу-вання сучасних мотиваційних і стимулюю-чих механізмів високопродуктивної праці;забезпечення достатнього життєвого рівнякожної людини на основі здійснення зваженоїактивної політики доходів; упровадженнягнучкої, динамічної системи оплати; форму-вання динамічної, гнучкої системи соціаль-ного захисту; розробка і впровадження упрактику нової моделі соціального страху-вання; реформування системи пенсійногозабезпечення; реформування системи со-ціальної допомоги, посилення її адресності;удосконалення системи соціальних послуг;здійснення соціальної підтримки сім’ї,жінок, дітей, молоді; створення умов длярозвитку меценатства, благодійницькоїдіяльності; глибока структурна реформа дер-жавної житлової політики; реформуваннясистеми охорони здоров’я населення; захистгромадян як споживачів.

© Скуратівський В.А.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА – сукупність людей,об’єднаних спільністю інтересів, професії,діяльності та ін. Люди перебувають у С.г. устані постійної взаємозалежності. Члениоднієї С.г. мають спільні норми і загальніцілі. Функції С.г. неоднакові. Індивіди берутьучасть у багатьох групах. Усі групи чинятьтиск на своїх членів, щоб змусити їх відпові-дати нормам групи. Розрізняють постійні,тимчасові і випадкові групи; вільні і обов’яз-

655

кові групи; формальні і неформальні робочігрупи.


СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА (англ. “welfarestate”) або держава загального добробуту –у якій система соціальної безпеки всуспільстві відповідальна за добробут і роз-виток громадян, враховує спектр соціаль-них вимог, здібностей, потреб та інтересівкожної людини. С.д. гарантує для всього на-селення високий рівень якості та безпекижиття, надійний соціальний захист, спра-ведливий розподіл доходів, мінімізаціюсоціальних ризиків, умови для самореалі-зації творчого потенціалу особистості. С.д.розглядає людину як вищу мету та цінністьсуспільного буття, рівноцінного партнеращодо держави, суспільства, політичнихпартій, громадських організацій, нації, а сус-пільство – як соціальний простір, що забез-печує її всебічний розвиток і самореалізацію.Ця ідея є провідним принципом багатьохміжнародних правових документів, націо-нальних систем права багатьох країн світу.

© Кравченко М.В.

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ – поділсуспільства на групи, що виникають унаслі-док соціальної нерівності, неоднакового во-лодіння матеріальними і духовними блага-ми, відрізняються суспільним статусом тажиттєвими можливостями.


СОЦІАЛЬНА ЕНТРОПІЯ – ступінь відхи-лення соціальної системи або її підсистемвід еталонного стану, коли відхилення вияв-ляється в зниженні рівня організації, ефек-тивності функціонування, темпів розвиткусистеми.


СОЦІАЛЬНА ЕРОЗІЯ – процес розхиту-вання і розмивання устоїв суспільства:організаційних структур, соціальних відно-син і зв’язків; норм поведінки, цінностей,форм життєдіяльності. С.е. відбувається підвпливом різних деформуючих чинників.


СОЦІАЛЬНА ЗМІНА – перехід соціально-го об’єкта з одного стану в інший. С.з. мо-жуть мати форму модифікацій у соціальній

організації суспільства, соціальних інститу-тах і соціальній структурі, встановлених усуспільстві зразках поведінки та ін. С.з. кла-сифікуються: залежно від джерела змін – навнутрішні та зовнішні; за типом сфери змін –на соціальні, економічні, політичні, куль-турні та ін.; за типом об’єкта змін – наоб’єктні, процесуальні, інституційні, органі-заційні, спільнот, особистостей; за типомфункції – на ритмічні, монотонні, лінійні,хвилеподібні, циклічні, стохастичні; за ти-пом природи об’єкта – на органічні та неор-ганічні; за типом часової детермінації – насучасні, минулі, майбутні; за аспектом сис-темності – на атрибутивні, зміни складу,структурні, функціональні; за типом соціаль-них наслідків – на травматичні, успішні, ней-тральні; за типом ставлення до них людей -на ті, які підтримуються, та ті, які не підтри-муються; за ставленням до ресурсів – на ре-сурсозберігаючі, ресурсоспоживальні, ре-сурсовідтворювальні. Див. Зміни соціальні.


СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА НА-СЕЛЕНОГО ПУНКТУ – сукупністьоб’єктів певних сфер діяльності, функціону-вання яких спрямовано на задоволення осо-бистих потреб населення, забезпечення йогожиттєдіяльності та гармонійного розвитку.За функціональним призначенням виділяютьтакі складові С.і.н.п. Побутово-економічна –основна її функція полягає в задоволенніпобутових потреб людини. Об’єктами, щовходять до її складу, є: житлові будинки, во-допроводи, водовідведення, тепло- та газо-постачання, будинки побуту, ательє, майстернірізного виду, пральні, хімчистки, перукарніта ін. Соціально-економічна – основна функ-ція її полягає в задоволенні природно-фізич-них потреб, а також потреб населення в за-собах зв’язку і переміщенні. Її об’єктами ємагазини, кіоски, лотки, автомобільний тазалізничний транспорт, відділення зв’язку,телеграф, їдальні, кафе, будинки для літніхлюдей, будинки-інтернати та ін. Освітньо-економічна, головною функцією якої є ви-ховання загальноосвідченої та духовно ба-гатої особистості. Об’єктами, які включає цяскладова, є дитячі садки, школи різних видів,вищі навчальні заклади, палаци і будинкикультури, бібліотеки, театри. Оздоровчо-еко-номічна – її функції полягають у покращенніздоров’я (фізичного і духовного) населення.

656

До об’єктів оздоровчо-економічної частинивідносимо: лікарні, амбулаторно-поліклінічні заклади, пологові будинки,фельдшерсько-акушерські пункти, станціїшвидкої допомоги, аптеки, стадіони,спортивні майданчики і зали, будинки відпо-чинку, санаторії, кемпінги та ін.

© Шпильова Ю.Б.

СОЦІАЛЬНА НАПРУЖЕНІСТЬ – особли-вий стан суспільної свідомості та поведінки,специфічна ситуація сприйняття та оцінкидійсності, емоційний стан групи чи сус-пільства в цілому, зумовлений тиском з бокуприродного або соціального середовища.Основу С.н. становлять нереалізовані потре-би людей та соціальних груп, що виклика-ють незадоволеність. Її формами проявуможуть бути: страйки, саботаж, заколоти,масові демонстрації, мітинги тощо.С.н. визначається як певний психічний стансуспільства (спільноти, групи), що зумов-люється об’єктивними чинниками і вияв-ляється в індивідуальній та груповій по-ведінці. С.н. може мати мобілізаційнийефект, який дістає вияв не у формі піднесен-ня, ентузіазму чи ейфорії, а у формі агресії,спрямованої на руйнування справжніх чиштучних перешкод на шляху реалізації заб-локованих потреб і цілей.За М.Слюсаревським, структура С.н. вклю-чає: загальне невдоволення суб’єктів наяв-ною в суспільстві ситуацією; їхнє невдово-лення можливостями свого впливу на неї;невдоволення діями персоніфікованих со-ціальних сил, які, за уявленнями суб’єктів,здатні впливати на ситуацію; ретроспектив-ну оцінку минулого стану ситуації (чи тієїситуації, яка їй передувала); прогнозну оцін-ку майбутнього стану ситуації (чи тієї ситуа-ції, що має прийти їй на зміну).С.н. визначається такими трьома чинника-ми: 1. Залученням до процесу значної час-тини населення. 2. Змінами в суспільнійсвідомості, що проявляються на індивідуаль-ному рівні в емоційному стресі, світогляднійневизначенності та поширенні девіантнихформ поведінки. 3. Підвищенням готовностідо дій, які розглядаються як вимушена по-ведінка, що спрямована проти існуючогосуспільного ладу для досягнення бажанно-го стану.Для демократичного суспільства наявністьпевного рівня С.н. є станом нормальним, що

зумовлено вільним поширенням у ньомуідей, часто альтернативних, можливістюрефлексії групових інтересів і боротьби групна захист цих інтересів. Низький рівень С.н.свідчить про переважання задоволеностінаселення умовами середовища та його не-бажання щось змінювати. Це може призвес-ти до втрати соціальною системою динаміч-ності розвитку. Середній та близький до ньогорівень С.н. забезпечує системі рухливість,здатність до еволюційних змін. Дуже висо-ка С.н. може призвести до глибинних змін усоціальній системі як конструктивного ха-рактеру, коли утворюються структури, щонадають їй можливості ефективного функціо-нування на якісно новому рівні, так і деструк-тивного, коли система перестає функціону-вати зовсім.За таких умов дії державної влади мають бутиспрямовані на сприяння дотриманню різни-ми сторонами цивілізованих форм боротьбита політичної конкуренції, недопущення ви-никнення гострих конфліктів, які матимутьдестабілізуючі та руйнівні наслідки.

© Меляков А.В.

СОЦІАЛЬНА ПІДСИСТЕМА ОРГАНІ-ЗАЦІЇ – одна з провідних підсистем органі-зації, яка є сукупністю індивідів, професій-но-кваліфікаційних, статусних, національ-них груп, неформальних співтовариств, щооб’єднуються соціальними відносинами таспецифічними інтересами, а також ціннос-тями, мотивами та очікуваннями.


СОЦІАЛЬНА ПІЛЬГА – передбачене за-конодавством повне або часткове звільнен-ня певних категорій громадян від виконан-ня обов’язку або надання додаткових правпри настанні соціального ризику. Тобто С.п.надається для життєзабезпечення громадяну зв’язку із зниженням рівня їхніх доходівнижче від прожиткового мінімуму або ізвтратою працездатності.В Україні за роки незалежності вже створе-на розгалужена система пільг та компенсаційдля окремих категорій громадян. Але принаданні цих послуг не до кінця завершеностворення механізму соціального захистунайбільш уразливих верств населення,відсутня адресність у їх наданні. Саме ціаспекти знайшли відображення в Стратегіїподолання бідності. Соціальний захист, у

657

свою чергу, має ґрунтуватися на принципахпоглиблення адресності та забезпеченняматеріальної підтримки непрацездатних гро-мадян, сімей з дітьми, пенсіонерів та осіб зобмеженими фізичними можливостями.Сьогодні в Україні система пільг спрямова-на на вирішення двох принципово різнихзавдань. Перше – це надання привілеїв ок-ремим категоріям населення, які влада праг-не виділити із загальної сукупності незалеж-но від рівня доходу. Друге – це підтримкасоціально уразливих верств населення, щоможна вважати специфічною формою адрес-ної соціальної допомоги. Тому С.п. є додат-ковим видом соціального забезпечення.Занадто розвинена система соціальних пільгв Україні та форм їх виявлення ще не харак-теризує належний ступінь соціальної захи-щеності населення. Сьогодні виникла потре-ба в докорінному вдосконаленні системинадання соціальних пільг. Тому певноюмірою можна погодитися з тими науковця-ми, які висвітлюють і аналізують недолікисучасної державної системи соціальнихпільг.За змістом усі соціальні пільги можна поді-лити на такі: 1) житлово-комунальні; 2) меди-ко-реабілітаційні; 3) транспортні; 4) соціаль-но-побутові; 5) пенсійні; 6) соціально-тру-дові. Доречно зауважити, що обсяг відповід-них пільг за одним і тим самим змістом не єоднаковим для всіх соціальних груп, які ма-ють право на пільги.

© Тамм А.Є.

СОЦIАЛЬНА ПОЛIТИКА – комплексзаходiв, який охоплює різноманітні напря-ми соцiальної сфери суспiльства іздiйснюється державними та громадськимиорганiзаціями з метою пiдвищення добро-буту й надання соцiального захисту рiзнимверствам населення. Серед основнихфункцiї, що виконує держава, проводячиС.п., такi: а) соцiальне вiдтворення населення,змiстом якої є створення умов для нормаль-ної життєдiяльностi людини, задоволення їїпотреб у таких сферах суспiльного життя,як праця, споживання, сiмейнi вiдносини,охорона здоров’я, освiта тощо; б) регулятивна,яка полягає в намаганні держави стимулю-вати активну діяльність особистостi, со-ціальних груп за допомогою правових,економiчних, моральних важелiв, внаслiдокчого люди стають здатними до

самоорганiзацiї та самозахисту; в) соцiаль-но-захисна, з якою пов’язанi соцiальнiгарантiї держави, забезпечення соцiальнихправ громадян у разi зниження матерiаль-ного рiвня життя, втрати роботи, праце-здатностi, старiння, iнших ситуацiй, які супро-воджують людину вiд народження до смертi;г) стабiлiзаційно-адаптивна, згiдно з якоюдержава має дотримуватися принципусоцiальної справедливостi, враховувати всвоїй полiтицi реакцiю населення, громадсь-ку думку, пiдтримувати свiй авторитет середнаселення, впливати на формуванняцiннiсної свiдомостi суспiльства, узгоджува-ти iнтереси, регулювати правовими засоба-ми конфлiкти в суспільстві, забезпечуючийого усталений розвиток.С.п. – система управлінських, регулятивних,саморегулятивних способів та форм діяль-ності суб’єктів, сукупність принципів,рішень, дій, що втілюються в соціальнихпрограмах і соціальній практиці з метою за-доволення соціальних потреб, збалансуван-ня соціальних інтересів людини, соціальнихгруп суспільства, досягнення соціальнихцілей, вирішення соціальних завдань, фор-мування соціальних цінностей. В широкомурозумінні С.п. – це система інституційних інадінституційних, державних і громадських,суспільних і особистих, індивідуальних спо-собів і форм діяльності, спрямованих на ство-рення умов для всебічної самореалізації со-ціального потенціалу людини, її сутнісних сил.

© Скуратівський В.А., Михненко А.М.,Макаренко Е.М.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В ОРГАНІ-ЗАЦІЇ (КОРПОРАЦІЇ) – управління про-цесом надання послуг соціального характе-ру працюючим співробітникам та членамїхніх сімей щодо задоволення соціальнихпотреб, узгодження соціальних інтересів.С.п. в о. здійснюються на основі планів со-ціального розвитку, що, як правило, входятьяк окремий розділ у колективний договірпідприємства (див. Колективний договірпідприємства) або в окремий спеціальнийпакет. Останній являє собою виплати і пільгисоціального характеру, які здійснює органі-зація (роботодавець) понад встановлені за-конодавством норми або які не передбаченізаконодавством – додаткове медичне і пенсій-не страхування, оплата харчування, транс-портних витрат; відшкодування комуналь-

658

них послуг; утримання дітей у дошкільнихзакладах; надання путівок тощо.


СОЦІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ – докоріннийрізкий якісний переворот у всій соціальнійструктурі суспільства; спосіб переходу відоднієї форми соціально-політичного устроюдо іншої. С.р. поділяються на антиімперіалі-стичні, антиколоніальні, національно-виз-вольні, буржуазні і буржуазно-демократичні,народні і народно-демократичні, соціалі-стичні та ін.

© Михненко А.М., Соснін О.В.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА – 1) система тео-ретичних знань та відповідна практика, якамає на меті забезпечення соціальної спра-ведливості шляхом підтримки найбільш со-ціально уразливих верств населення; 2) про-фесійна діяльність, спрямована на допомо-гу, підтримку та надання соціальних послуггрупам людей, які опинилися у скрутній си-туації , що підвищує або відновлює їхздатність до соціального функціонування;3) навчальна дисципліна з професійноїпідготовки фахівців із соціальної допомогита підтримки населення.Потреба у комплексній С.р. особливо зрос-тає в кризові періоди. Держава через С.р.бере на себе найважливіші функції із забез-печення прав людини в соціальній галузі.Суть такої політики – запобігання подальшо-му погіршенню життя народу; ефективназайнятість і обмеження надмірного зростан-ня безробіття; створення необхідних пере-думов для поступового поліпшення матері-ального становища, умов життя різнихверств і груп людей.Першочерговими заходами щодо формуван-ня стратегії С.р. є реформування системисоціальної допомоги, розвиток адресної до-помоги; соціальна підтримка сім’ї, ветераніввійни та праці, жінок, дітей і молоді; со-ціальний захист громадян, які потерпіли віднаслідків Чорнобильської катастрофи; забез-печення інвалідам рівних з іншими грома-дянами можливостей для участі в еко-номічній, політичній і соціальних сферахжиття суспільства, умов для реалізації по-тенційних можливостей інвалідів; соціаль-на підтримка громадян, звільнених у запасабо відставку з військової служби, служби ворганах внутрішніх справ та членів їхніх

сімей. С.р. має місце і при забезпеченні роз-витку ринку праці і зайнятості, запобіганніпричинам соціального ризику і їх усуненнітощо.За своєю сутністю С.р. покликана сприятизміцненню стабільності і безпеки суспіль-ства. Соціальні проблеми і деформації мо-жуть завадити економічному відродженню,політичній стабільності країни. Становлен-ня ефективної вітчизняної моделі С.р., втому числі підготовки кадрів для неї, ба-зується на ідеології соціальної політики.Історично в Європі поширені такі 4 головніїї доктрини: християнство, філантропія,фемінізм і соціалізм, що взаємопроникаютьодна в одну. В Україні на грунті ліберальноїі патерналістської тенденцій буде утверджу-ватися змішана модель соціального розвит-ку. Згідно з нею працездатне населення будесамостійно вирішувати свої проблеми, а дер-жава опікуватиметься специфічними його гру-пами. Відповідної еволюції зазнаватиме со-ціальна політика, законодавчий процес, С.р.


СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ – сукупністьсоціальних чинників, що впливають на по-ведінку, почуття і уявлення індивіда або гру-пи в системі взаємодії в певний період часу.


СОЦІАЛЬНА СТАБІЛЬНІСТЬ – стансоціальної системи, який дає їй змогу ефек-тивно функціонувати і розвиватися в умовахзовнішніх та внутрішніх впливів, зберігатисвою структуру та основні якісні характерис-тики. С.с. дає змогу забезпечити поступаль-ний розвиток економіки, зберігати політич-ну стабільність у суспільстві. ДосягненняС.с. передбачає утримання соціальнихконфліктів на регульованому та контрольо-ваному рівні для запобігання деструктивнимпроцесам, що становлять загрозу економіч-ному та політичному розвитку держави.С.с. забезпечується соціальними інститута-ми – історично обумовленими формамиорганізації спільної діяльності людей. С.с.регулюють відносини (економічні, полі-тичні, правові) між великими та малими со-ціальними групами, формують співвідно-шення різних соціальних інтересів у межахпевного суспільства. Соціальні інститути за-безпечують стабільність соціальної системиі можливість управління нею на основі про-

659

гнозування, обумовлюють структуру со-ціальної поведінки. Існують кількісні таякісні порушення С.с. Кількісні порушеннядолаються в межах певної системи за збере-ження її якості та сутності. Якісні порушен-ня призводять до соціальної кризи, що зу-мовлює необхідність переходу системи донового якісного стану. Зовнішніми проява-ми нестабільності соціальної системи мо-жуть бути зниження темпів та динаміки їїрозвитку, поява стагнації та виникнення со-ціальної напруженості.У нормальних умовах соціальна система наоснові дії механізмів саморегуляції здатназабезпечити свою стабільність, тобто дляконкретного суспільства завжди існуютьпараметри, в межах яких забезпечується на-лежний рівень безпеки, достатній для збе-реження стабільності. Для досягнення на-лежного рівня С.с. необхідно подолатинайбільш помітні загрози в соціальній сфері:низький рівень життя населення, низькі по-казники приросту його чисельності, безро-біття тощо.


СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ – системаприкмет та критеріїв соцiального розмежу-вання, яка визначається мiсцем окремих групнаселення в соціальній структурі суспіль-ства, зокрема за майновим станом груп, їхвiдношенням до засобiв і знарядь виробни-цтва, розподiлу i перерозподілу матеріаль-них благ, до релiгії тощо. С.с. явище – більшоб’єктивне i прогресивне, ніж соцiальнийподiл суспільства на класи, який не сприявпрогресу суспільства, перешкоджав йогоструктуризації, визначенню статусу окремихсоцiальних груп.

© Михненко А.М., Попова І.М.

СОЦIАЛЬНА СТРУКТУРА – сукупнiстьта спiввiдношення видiлених за певнимиознаками суспiльних груп. Групи можутьвідокремлюватись на пiдставi однiєї ознакиабо сукупностi спiльних ознак. У другомувипадку виникають групи, які соцiологи на-зивають кумулятивними. Це, наприклад,нації, класи та iн. За ознакою подiлу працiсоцiологи відокремлюють професiйнi групи;за вiком, статтю – соцiально-демографiчнi,за мiсцем проживання – територiальнi.Пiдставою для видiлення вiдповiдних групслугують також рівень освiти, етнiчна й

територiальна належнiсть. Серед соцiально-економiчних ознак диференцiюючу рольвiдiграють розмiр багатства (майнова струк-тура), доходiв, характер зайнятостi. Особли-во важливим елементом С.с. сучаснихсуспiльств з точки зору демократiї є середнiйклас. Кiлькiсно значний середнiй клас зумов-лює стабiльнiсть, добробут, вiдкритiстьсуспiльства. Вiн є основним творцемiнститутiв i норм громадянського суспільства.

© Михненко А.М., Михненко А.А.

СОЦІАЛЬНА СФЕРА (грец. sphaira – куля) –відносно самостійна сфера життєдіяльностісуспільства, що охоплює відносини між со-ціальними спільнотами, усередині цихспільнот, між окремими особистостями, якізаймають різне становище в суспільстві іберуть неоднакову участь у його соціально-му житті. С.с. з позиції державного управ-ління – сукупність галузей, підприємств,організацій, які безпосередньо пов’язані івизначають спосіб і рівень життя людей,споживання (освіти, культури, охорони здо-ров’я та ін.), їх добробут.

© Ярош Н.П.

СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ – спеціаль-ний термін та певна соціально-гуманітарнакатегорія, виникнення якої пов’язане з прий-няттям і активним використанням у сучаснійсуспільній діяльності та управлінні запропо-нованого Ч.Перроу розширеного тлумачен-ня поняття технології як засобу перетворен-ня будь-яких ресурсів у бажаний результатдіяльності. Якщо виробнича технологія по-в’язана з ефективним перетворенням пред-метів природи, енергії, інформації, то С.т.має справу із суспільними відносинами таінститутами, що їх регулюють. Основна їїмета – оптимізація їх функціонування й роз-витку, життєдіяльності соціального організ-му в цілому, розробка механізмів узгоджен-ня інтересів різних соціальних груп. Доціль-но розрізняти С.т. як онтологічний феномен,як знання і як важливий елемент механізмусоціального управління. Як онтологічнийфеномен С.т. – суспільно вироблений та зак-ріплений історичним досвідом сталий ме-ханізм взаємодії різних соціальних груп,відносин людини та суспільства: звичаї, тради-ції, право, державний устрій, сімейно-побу-тові стосунки, громадська думка тощо. С.т.як знання – наукове осмислення конкретних

660

механізмів функціонування та розвитку сус-пільства з урахуванням складного поєднан-ня матеріальних, духовних, політичних, пра-вових, національно-етнічних, соціально-культурних та інших чинників. Як елементмеханізму соціального управління С.т. –засіб перекладу вимог об’єктивних законівна мову практики соціального управління таконкретних рішень (нормативно-правовихактів, нормативних документів, вказівоктощо), які стимулюють людей на досягнен-ня поставлених цілей. Історично соціальнатехнологія представлена різними формамисоціального примусу, методами “обробкилюдей людьми”, починаючи з жорсткого тискупри авторитарних чи тоталітарних режимахі закінчуючи сучасними м’якими формамисоціального примусу, наприклад через ма-ніпулювання засобами масової інформації.Сучасні тенденції позитивного розвитку С.т.полягають у зміщенні акцентів від “оброб-ки людини” до управління суспільнимивідносинами як через методи узгодженняінтересів різних соціальних груп і конструк-тивне розв’язання конфліктів, так і черезпроектування й ефективне використанняпевних об’єктивних соціальних регуляторів –соціальних інститутів. У 80-90-х рр. ХХ ст.у надрах С.т. зародився і розвивається щеодин тип технології – інтелектуальний. Пе-редумовою її виникнення було створення у60-70-х рр. нової науки – інформатики. Сьо-годні вже можна стверджувати про створен-ня відносно самостійної наукової дисциплі-ни – інформаційної теорії соціальних сис-тем, центральною категорією якої є новезнання. Здатність до виробництва та засвоєн-ня нового знання виступає ключовою перед-умовою того, що соціальні системи постаютьяк цілісні розумні організми, що розвиваютьсяза законами колективної творчості і логікоюзастосування знань.


СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ (англ.social contrakt) – комплекс організаційно-правових заходів з розробки та реалізаціїсоціальних програм і соціальних проектів зарахунок бюджетних та інших коштів шля-хом укладення соціальних контрактів на кон-курсній основі. Сферою застосування С.з. єпріоритетні соціальні проблеми, до вирішен-ня яких органи публічної влади залучаютьнедержавних виконавців з числа об’єднань

громадян та органів самоорганізації насе-лення. У деяких випадках коло учасниківможе бути розширене за рахунок комерцій-них структур. На сьогодні в Україні норма-тивно-правову базу С.з. становлять окремінорми чинного законодавства і спеціальнінормативні акти, прийняті на локальномурівні в Одесі, Харкові, Дніпропетровську,Києві, Миколаєві, Вознесенську, Чернівцях,Комсомольську та інших містах України.Функціонування механізму С.з. передбачаєнаявність положення про С.з., програми роз-в’язання пріоритетних соціальних проблемвідповідної території; конкурсний механізмвідбору соціальних проектів; комплексорганізаційно-правових актів, які забезпечу-ють укладання і виконання соціальних кон-трактів на реалізацію соціальних проектів –переможців конкурсу; залучення виконавця-ми додаткових небюджетних ресурсів;здійснення органами місцевого самовряду-вання постійного його моніторингу.


СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ –форма соціальних послуг; діяльність, спря-мована на задоволення потреб, які виника-ють у процесі життєдіяльності, що забезпе-чує гармонійний та різнобічний розвитокгромадян (визначення терміна “соціальніпослуги” див. у статті “Соціальні послуги”).Наявний дисбаланс між сферою вузькогосоціального захисту і широким полем реалі-зації соціальних прав у державі. Процеси ре-формування в соціальній сфері передбача-ють кодифікацію форм С.о., розробку ме-ханізмів надання і критеріїв визначення їхякості, створення ринку послуг.


СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО (англ.Social partnership) – 1) система правових іорганізаційних норм, принципів, структур,процедур, які спрямовані на забезпеченнявзаємодії між найманими працівниками, ро-ботодавцями, державними органами владив регулюванні соціально-трудових відносинна національному, галузевому, регіональномурівні та на рівні підприємства (організації);2) міжсекторна, в тому числі і міжнароднавзаємодія, спільна діяльність учасників наоснові погодження інтересів і коопераціїзусиль та ресурсів для реалізації взаємо-прийнятних цілей і задоволення спільних

661

інтересів. С.п. як засіб демократичного вря-дування включає різні види співпраці –спільну діяльність органів державної влади,органів місцевого самоврядування, комерцій-них організацій і недержавних некомерцій-них організацій, що використовується уздійсненні повноважень органів державноївлади та органів місцевого самоврядування.


СОЦІАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ (англ.social planning) – спосіб регулювання со-ціальних процесів у суспільстві між різнимиверствами населення. Головним завданнямС.п. є баланс інтересів соціальних груп додоступу матеріальних і духовних засобівсуспільства. Предметом С.п. є соціальнівідносини на всіх рівнях. Об’єктом С.п. є ма-теріальні та духовні блага: реальні доходисоціальних груп і індивідів; якість і рівеньспоживання; забезпеченість житлом, най-важливішими видами благ і послуг; доступдо освіти, охорони здоров’я, культури й ін.С.п. було започатковано з 30-х рр. у СШАпід час Великої депресії. С.п. – це найважли-віший елемент індикативного планування вкраїнах з розвиненою ринковою економікою,безпосередньо пов’язане з нею та є похідноювід неї. С.п. є найважливішою складовоюстратегічних загальнодержавних програм.Зокрема, п’ятирічні плани розвитку Франції,Японії, інших країн є середньостроковимипланами соціально-економічного розвиткуіндикативного характеру, що містять напря-ми розвитку держави і суспільства.

© Марущак В.П., Попов С.А.

СОЦІАЛЬНЕ ПОЛЕ – сукупність соціаль-них чинників, що взаємодіють, впливаючина поведінку індивіда або групи.


СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ (відгрец. prognosis – передбачення) – спосіб дос-лідження перспектив, тенденцій розвиткусоціальних відносин, процесів, явищ дляпідвищення ефективності, наукової обґрун-тованості соціального планування та проек-тування, програмування та управління.Методологічною базою С.п. є принципи на-укового передбачення, які являють собоюдослідження законів соціального розвитку,аналізу попередніх і сучасних явищ. Прицьому слід мати на увазі, що характер со-

ціальних закономірностей вимагає розробкинаукового прогнозу у вигляді варіантів абоальтернатив розвитку, які пропонують мож-ливі форми і прояви, темпи розгортання про-цесів з урахуванням управлінського впливу.С.п. здійснюється за допомогою статистич-ного аналізу, методу експертних оцінок ос-новних тенденцій розвитку, а також матема-тичного модулювання. Найкращий ефектдосягається в разі поєднання різних методів.С.п. дає можливість уявити рівні розвиткуоб’єкта, його нормальний та екстремальнийстан. Прогнозування дає змогу більш рель-єфно показати вплив управління на розвитоксоціальних процесів, їх результативність. Усучасних умовах С.п. використовує прогнозидвох типів: розвідувальний та нормативний.В рамках першого досліджується реальнийі можливий стан об’єкта виходячи з існую-чих тенденцій розвитку з урахуванням формі методів управління. Він використовуєтьсяпри дослідженні процесів підготовки і пе-репідготовки кадрів державних службовців,службовців органів місцевого самоврядуван-ня, а також при врегулюванні конфліктнихситуацій. У рамках другого – нормативногопрогнозування – обов’язково формулюєть-ся мета розвитку, визначаються стан, шляхиі засоби його досягнення. Цей тип дає змогудосліджувати проблеми мотивації праці дер-жавних службовців, особистісних стосунківв колективі тощо.С.п., яким би методом воно не виконувало-ся, починається із статистичного аналізу об’єк-та, побудови динамічних рядів із наступноюекстраполяцією, використання експертнихоцінок основних тенденцій розвитку, моде-лювання прогнозованих явищ. А в процесіобробки можливих варіантів, сценаріїв роз-витку подій, переходу явищ у новий стан ши-роко використовують соціальні технології.

© Сурмін Ю.П., Тамм А.Є.

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ – регулю-вання, яке покликане слугувати соцiальнимцiлям і переважно здійснюються у сферах:охорони здоров’я, захисту довкілля, захис-ту споживачів, iнформатизацiї суспільства тарозвитку культури.


СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ – комплек-сна характеристика стану свідомості людей,що виявляється у різних соціальних ситуаціях,

662

відображає ступінь їхньої соціальної свободи,можливості всебічного розвитку, реалізаціїздібностей і життєвих планів, які зумовлюють-ся сукупністю наявних у суспільстві матері-альних, політичних, соціокультурних і духов-них можливостей задоволення людських по-треб і реалізації їхніх інтересів.С.с. є суб’єктивним індикатором успіш-ності процесу соціально-економічної адап-тації громадян до соціальної дійсності, якапостійно змінюється. Показник характери-зує мотиваційний субстрат соціального за-хисту, що віддзеркалює суб’єктивний станлюдей, детермінований соціально-економіч-ними факторами. Чим сильніше особавідчуває брак соціальних благ, тим гіршимє її самопочуття.Науковці розрізняють кілька підходів до ви-значення поняття: 1) самопочуття визна-чається як задоволення людиною різнимисторонами життя. Прибічники такого підхо-ду розглядають С.с. власне як відображен-ня якості життя і для повноти його вимірунамагаються врахувати різні сфери життє-діяльності; 2) С.с. є інтегрованою характе-ристикою реалізації життєвої стратегії осо-бистості , ставлення до навколишньоїдійсності, суб’єктивної її сторони; 3) С.с.визначається як “синдром свідомості”, щовідображає ставлення до взаємозв’язку міжрівнем запитів і ступенем задоволення жит-тєзначущих потреб. Таким чином, С.с. –результат рефлексії людиною міри власно-го благополуччя чи неблагополуччя, пов’я-заного з можливостями реалізації найбільшзначущих і актуальних потреб, прагнень,сподівань, тощо.С.с.тісно пов’язане з рівнем ресурсних мож-ливостей людини, які забезпечують реаліза-цію її значущих потреб, відображає те, на-скільки за оцінкою людей (груп населення)суспільство створює передумови для їх реа-лізації, визначає задоволеність соціально-захисними заходами.С.с. виступає інструментом діагностуванняпроблем суспільства, суб’єктивним крите-рієм оцінки рівня ефективності соціальноїполітики та дієвості інститутів соціальногозахисту населення, є основою для прогно-зування соціальних змін, потреб суспільствата проектування соціальних технологій зоптимізації управління системою соціально-го захисту населення.


СОЦIАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ – вид управ-ління, що передбачає спрямування впливівйого суб’єктів на упорядкування та органі-зацію процесiв спільної колективноїдiяльностi людей відповiдно до об’єктив-них законів та викликiв сучасностi. С.у. маєсвоє суб’єкт-об’єктне поле, до якого нале-жить діяльність органів державної влади тамісцевого самоврядування, політичнихпартій, профспілок, інших громадськихоб’єднань та рухів, суспiльна праця таекономiчна діяльність, поведiнка окремихлюдей та груп тощо. У сукупності вониутворюють кiлька видiв управлiння за ок-ремими сферами суспільної діяльності:полiтичне; адміністративне; економiчне; ду-ховне; корпоративне та ін. Для кожного з цихвидiв можна виділити свій суб’єкт та об’єктуправлiння, специфічну правову базу, особ-ливості функцiонування, механізми тощо.

© Михненко А.М., Ярош Н.П.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ (European SocialDialog) – процес встановлення та узгодженняпозицій, досягнення спільних домовленос-тей та прийняття узгоджених рішень сторо-нами соціального діалогу, які представляютьінтереси працівників, роботодавців таорганів державної влади і місцевого само-врядування, з питань формування та реалі-зації державної соціально-економічної полі-тики та регулювання трудових відносин. ВЄвропейському Союзі під С.д. розуміютьспосіб обговорення, консультування, прове-дення переговорів, погодження національ-них інтересів між соціальними партнерамиєвропейських країн у питаннях соціальноїполітики; інструмент погодження позиційсоціальних партнерів при визначенні євро-пейських соціальних стандартів.Принципами С.д. є: законність; репрезента-тивність й повноважність сторін та їх пред-ставників; незалежність та рівноправністьсторін; конструктивність та взаємодія; добро-вільність та реальність прийнятих зобов’я-зань; принцип взаємної поваги та пошукукомпромісних рішень; обов’язковість роз-гляду пропозицій сторін; пріоритет узгоджу-вальних процедур; відкритість та гласність;обов’язковість дотримання досягнутих до-мовленостей; відповідальність за виконан-ня прийнятих зобов’язань.С.д. здійснюється на національному, тери-торіальному та локальному (підприємство,

663

установа, організація, транснаціональна кор-порація) рівнях на три- або двостороннійоснові.Формами С.д. є: обмін інформацією; прове-дення консультацій та узгоджувальних про-цедур; проведення колективних переговорівз укладення колективних договорів і угод.

© Берназюк Я.О.

СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ – поняття,вперше уведене П.Бурдьє в статті “Формикапіталу” (1983 р.) для позначення соціаль-них зв’язків, що можуть виступати ресурсомодержання вигод (переваг). C.к. створюєть-ся вільним і раціональним індивідом длядосягнення власних вигод, і водночас С.к. єсуспільним благом, продуктом суспільноговиробництва, засобом досягнення груповоїсолідарності. У такому розумінні С.к. ви-ступає не тільки і не стільки причиною еко-номічних вигод (переваг), скільки проявомсоціально-економічних умов і обставин; вінє груповим ресурсом і не може бути виміря-ний на індивідуальному рівні. Зв’язки міжекономічним розвитком суспільства і розмі-ром сукупного С.к. опосередковані політич-ним ладом, релігійними традиціями, домі-нуючими цінностями.

© Ярош Н.П.

СОЦІАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ – взаємодіясоціальних структур, норм, інститутів, зразківповедінки, за допомогою якої забезпечуєть-ся функціонування соціальної системи.


СОЦІАЛЬНИЙ ОРГАНІЗМ – сукупністьрізних сторін життєдіяльності суспільства, взає-модія яких надає йому цілісного характеру.


СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК – умови існу-вання, за яких формуються, підтримуютьсяй руйнуються різні зразки соціальної органі-зації, які представлені сукупністю інститутівта засобів їх впливу на соціальне життя.Поняття С.п. використовується для позна-чення встановлених зразків, постійнихструктур, процесів та змін, притаманнихсоціуму, які позначаються на поведінці тавзаємодії індивідів і на функціонуванні со-ціальної системи в цілому.С.п. – система, що включає індивідів, взає-мозв’язки між ними, звички, звичаї, що

діють непомітно, сприяють виконанню ро-боти, необхідної для успішного функціону-вання цієї системи. Індивід або група можезнати, що очікує від них суспільство, але цене завжди спонукає їх до дії. Тому немає сус-пільства, що могло б функціонувати без роз-робленої системи правил і норм, що пропо-нують виконання кожним індивідом вимог іобов’язків, необхідних для суспільства.Якщо подібні умови не дотримуються сами-ми членами суспільства, то в ньому немаєпорядку. Упорядкованість суспільства ґрун-тується на взаємозалежних ролях, відповідно дояких кожна особистість бере на себе певніобов’язки щодо інших і водночас вимагає відінших виконання ними своїх обов’язків.Вирішення проблем соціального розвиткупов’язане насамперед із поняттям природита реальним установленням нового соціаль-ного порядку, коли інновації і традиції зба-лансовані і не спричиняють у суспільствінегативних суперечностей.


СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС – розгортанняу часі того чи іншого соціального явища.Виділяють дуальні соціальні процеси:інтеграцію і дезінтеграцію соціальної сис-теми; згуртування і конфлікти в групі;плинність і стабільність персоналу в органі-зації; еміграцію та імміграцію; посиленнясоціальної однорідності суспільства і со-ціальну диференціацію; зайнятість і безро-біття та ін.


СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (англ. Socialstatus) – 1) соціальне становище, яке займаєіндивід в суспільстві як представник соціаль-ної групи; 2) стабільне становище всерединісоціальної системи, пов’язане з певними очі-куваннями, правами і обов’язками; 3) позитив-на або негативна репутація, престиж, автори-тет особистості в рамках системи соціальноїстратифікації. Статус може бути успадкова-ним, набутим та змішаним. Кожна людинанаділена не одним, а кількома статусами –статусним набором.


СОЦІАЛЬНИЙ ЧИННИК – рушійна силарозвитку суспільства; явище або процес, щозумовлюють ті чи інші соціальні зміни.


664

СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ – встановлені за-конами мінімальні розміри оплати праці,доходів громадян, пенсійного забезпечення,соціального забезпечення, соціальної допо-моги, розміри інших соціальних виплат, якізабезпечують рівень життя не нижчий відпрожиткового мінімуму. За своєю суттю С.г.є відносинами між населенням і державоюз приводу гарантування державою певногорівня задоволення соціальних потреб насе-лення, з одного боку, та згоди населення научасть у фінансуванні необхідного для цьогообсягу соціальних благ, а також самостійнезабезпечення решти своїх потреб – з другого.Розміри основних С.г. визначаються на ос-нові соціальних стандартів. До основнихдержавних С.г. включаються: мінімальнийрозмір заробітної плати; мінімальний розмірпенсії за віком; неоподатковуваний мінімумдоходів громадян; розміри державної со-ціальної допомоги та інших соціальних ви-плат громадян України. Основні державніС.г. не можуть бути нижчими від прожитко-вого мінімуму, встановленого законом. С.г.громадян забезпечуються, як правило, за раху-нок коштів держави, передусім бюджетних.Вони є обов’язковими для всіх державнихорганів, органів місцевого самоврядування,підприємств, установ і організацій незалеж-но від форми власності.Вітчизняна система С.г. на законодавчому рівнісформована як класична трискладова структу-ра, що включає: систему соціального страху-вання, пов’язаного з трудовою діяльністю; сис-тему універсальних допомог та систему со-ціальної підтримки окремих верств населення.Ключовою проблемою її функціонування є по-шук додаткових джерел фінансування, пере-дусім залучення позабюджетних коштів.Прийнятний рівень забезпечення соціальни-ми гарантіями населення України можливийтільки за наявності достатніх джерел їхфінансування. У світовій практиці існуютьтакі джерела фінансового забезпечення со-ціальних гарантій населення: кошти держа-ви; грошові доходи підприємств, установ,організацій, фірм, інших комерційних танекомерційних структур; кошти фондів со-ціального, майнового та особистого страху-вання; грошові доходи населення.


СОЦІАЛЬНІ ЗАКОНИ – закони, що ви-значають виникнення, функціонування і роз-

виток соціальних систем, відображаючиістотні необхідні відносини, взаємозв’язкиміж соціальними суб’єктами, явищами, про-цесами, що повторюються.


СОЦІАЛЬНI МЕТОДИ УПРАВЛIННЯ –способи забезпечення ефективного управлін-ня соціальною сферою суспільної діяльності.До найбільш поширених з них належать: ме-тоди соцiального прогнозування, соцiальногопланування та соцiологiчних досліджень.


СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ – результати еко-номічних, політичних та інших перетвореньу суспільстві, що позначаються на соціаль-них відносинах груп, спільності та індивідів.С.н. поділяються з точки зору розвитку со-ціальної системи на позитивні і негативні;за часом виникнення – на безпосередні івіддалені; за зв’язком з основним напрямомперетворень – на прямі або непрямі.


СОЦІАЛЬНІ НОРМИ – стандарти діяль-ності та правила поведінки, виконання якихочікується від члена групи або суспільства іпідтримується за допомогою санкцій. С.н. упо-рядковують і регулюють соціальні взаємодії.


СОЦІАЛЬНI ПРАВА ЛЮДИНИ –сукупнiсть конституцiйних прав людини аболише громадян конкретної держави, якi даютьїм можливiсть претендувати на отримання вiддержави за певних умов певних матерiальнихблаг. С.п. включають право на соцiальне за-безпечення, соцiальне страхування, право наохорону здоров’я i медичну допомогу, правона житло, особливi права дiтей та iнвалiдiв.

© Михненко А.М., Марчук Р.П.

СОЦIАЛЬНІ ПОСЛУГИ – комплекс пра-вових, економiчних, психологiчних,освiтнiх, медичних, реабiлiтацiйних таiнших заходiв, спрямованих на окремiсоцiальнi групи чи iндивiдiв, якi перебува-ють у складних життєвих обставинах та по-требують сторонньої допомоги, з метоюполiпшення або вiдтворення їх життє-дiяльностi, соцiальної адаптацiї та повернен-ня до повноцiнного життя.


665

СОЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ – спеціалізованізаклади, які надають соціальні послуги тасоціальну допомогу населенню. С.с. об’єд-нують центри, які здійснюють комплекснесоціальне обслуговування населення, таспеціалізовані соціальні заклади, а саме:притулки для тимчасового перебування,агентства й бюро сприяння зайнятості насе-ленню, що навчається, та ін. С.с. надаютьпослуги та допомогу населенню у найважли-віших сферах його життєдіяльності незалежновід національності, походження, соціально-го статусу, місця проживання, роботи, на-вчання, політичних поглядів і релігійнихпереконань. Соціальні послуги надаються,як правило, безкоштовно.

© Цимбалюк В.М.

СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ – сукупністьпроцедур, прийомів і способів організаціїсуспiльних процесiв та управлiння ними зметою оптимiзацiї , рацiоналiзацiї тапiдвищення ефективностi. Об’єктом С.т. ви-ступають суспiльнi вiдносини рiзної приро-ди: економічні, полiтичні, соціальні та iнші,а також суспільні iнститути, що їх регулю-ють. С.т. є ланкою мiж суспiльною теорiєюi практикою, яка безпосередньо пов’язана ізсоціально-технологічною дiяльнiстю – со-ціальною iнженерiєю. С.т. включають тривiдносно самостiйних елементи: а) об’єктив-но iснуючi соціально-технологiчнi процесив суспiльствi (технічний розподiл працi,усталенi форми зв’язкiв мiж рiзними елемен-тами соцiуму, способи функцiонування дер-жавних установ i громадських організацiй);б) знання про те, як практично реалiзуватипевну теорiю в суспільному життi абооптимiзувати певний суспiльний процес;в) соціально-iнженерну дiяльнiсть із засто-сування знань для організацiї суспільноїдiяльностi i суспiльних вiдносин, оптимiзацiїроботи дiючих установ та iнститутiв або про-ектування та створення нових.


СОЦIАЛЬНI ФУНКЦІЇ УПРАВЛIННЯ –напрями дiяльностi органів влади всіх рівнівуправління з надання послуг у соцiальнiйсферi, тобто в межах складної системимiжособистiсних взаємодiй та зв’язкiврiзноманiтних людських спiльнот, сферiжиттєдiяльностi суспiльства та реалiзацiїiнтересiв соціальних суб’єктiв з метою ре-

ального втiлення в життя конституцiйнихпринципiв соцiальної держави. До С.ф.у.,зокрема, вiдносять такi: вдосконалення рин-ку працi, створення адресної системи мате-ріальної допомоги, реформування медично-го обслуговування та гарантуваннянайважливiших прав особистостi, зокремазахист трудових прав громадян, захист правспоживачiв, соцiальний захист безробiтних,охорона працi та безпечної життєдіяльностiвиходячи iз основних цілей суспільства, зо-рієнтованих на забезпечення фізичної, юри-дичної та соцiальної захищеностi громадян.

© Михненко А.М., Макаренко Е.М.

СОЦІАЛЬНІ ЦІЛІ – соціально орієнтованіцінності індивіда, групи індивідів, класів,суспільства, на досягнення яких спрямова-на їх діяльність. Вони виступають як стиму-ли для визначення перспектив, побудови тихчи інших проектів діяльності. С.ц. являютьсобою також засіб організації соціальних дійв деяку послідовність чи систему. С.ц. сус-пільства конкретизуються в ієрархії інте-ресів і цінностей відповідно до структурнихрівнів суспільства. Для дії соціальних за-конів створюється тим більший простір, чимбільше збігаються С.ц. суспільства і ціннісніорієнтації й установки особистості, суб’єк-тивні устремління кожної людини. Ступіньзбігу чи розбіжності С.ц. суспільства й осо-бистості пізнається через ставлення особис-тості до таких цілей.

© Ярош Н.П.

СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІСТИЧНИЙ ПО-ТЕНЦІАЛ – ресурс, накопичений конкрет-но-історичним суспільством; спектр реаль-них можливостей в соціогуманітарній сфері.Він включає, з одного боку, узагальненийрівень соціальних потреб і очікувань членівсуспільства і одночасно рівень реальнихможливостей їх реалізації. Основою С.-г.п.виступають ідеї, ідеали, цінності, світоглядніустановки, традиції, які визначають ступіньгуманності (чи дегуманізації) існуючих сус-пільних відносин і містять креативнийімпульс для подальшого їх розвитку. Важ-ливим фактором збагачення С.-г.п. є на-явність і функціонування численних со-ціальних інститутів, цілеспрямована со-ціальна політика держави. С.-г.п. особистостіє похідним від суспільного рівня гуманітарноїсфери і являє собою суму її можливостей і

666

досягнень, реалізованих завдяки соціальнійактивності кожного її індивіда.

© Молчанов І.М.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕ-МА – цілісне утворення, основними елемен-тами якого є люди, а також їх стійкі зв’язки,взаємодії і стосунки. Соціальна системаскладається на основі спільної діяльностілюдей. Економічна система історично ви-никла або встановлена як діюча в країні су-купність принципів, правил, законодавчозакріплених норм, що визначають форму ізміст основних економічних відносин, яківиникають у процесі виробництва, розподі-лу, обміну і споживання економічного про-дукту. Таким чином С.-е.с. являє собою су-купність зв’язків, стосунків та вчинків, яківиникають на основі спільної діяльностілюдей, на підставі закріплених норм, прин-ципів, що історично склалися у спільноті зприводу виробництва, розподілу, обміну іспоживання економічного продукту.

© Михненко А.М., Близнюк В.В.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ПРО-ГНОЗУВАННЯ (англ. socialand economicforecasting) – процес розробки економічнихі соціальних прогнозів, що базується на на-укових засадах пізнання економічних й со-ціальних явищах і використання усієї сукуп-ності методів і засобів економічного прогно-зування. У С.-е.п. розрізняють два аспекти:теоретико-пізнавальний, що забезпечує описможливих або бажаних перспектив, станів,вирішення проблем майбутнього; управлін-ський, що забезпечує вирішення цих про-блем шляхом використання інформації промайбутнє в цілеспрямованій практичнійдіяльності.

© Ахламов А.Г.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРО-ПОРЦІЇ – співвідношення різних соціаль-них та економічних чинників і показників,які відображають рівень життя населеннякраїни, її окремих регіонів та територій.


СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ –ситуація, що визначається рівнем соціальноїстабільності в суспільстві, політичною орі-єнтацією діючої влади, впливом опозиції, ха-рактеристиками партійної системи, гро-

мадсько-політичних рухів і груп інтересів,особливостями соціальної структури сус-пільства та її конфігурацією (мірою соціальноїдиференціації та розвитку взаємовідносинміж соціальними групами тощо), соціокультур-ними чинниками (домінуючими в суспільствікультурно-політичними цінностями та орієн-таціями), відношенням до владних інститутівта електоральними перевагами і та ін.С.-п.с. залежить від багатьох факторів, зок-рема стабільності державних інституцій,ефективності роботи органів державної вла-ди та місцевого самоврядування, прагматич-ності державної фінансово-економічної тасоціальної політики.С.-п.с. є системою зовнішніх стосовноорганів влади умов, що опосередковують їхактивність та спрямовують їх діяльність.

© Кулініч О.В.

СОЦІОГЕНЕЗ – процес історичного та ево-люційного формування суспільства. С. по-кладено в основу вчення про походженнясуспільства.


СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ –вивчення суспільних процесiв шляхоманалiзу дiяльностi людини (її результатів)через виявлення її соціальних потреб, iнте-ресiв , мотивiв поведiнки та цiннiснихорiєнтацiй. У С.д. джерелом первинноїiнформацiї завжди виступає людина абоопредмеченi в документах факти їїсвiдомостi та поведiнки (реальної чи вер-бальної). Звiдси випливають особливi вимо-ги до методiв (iнструментарiю) С.д., якi бзапобiгали невизначеностi первинноїсоцiологiчної iнформацiї, а також до поста-новки i перевiрки гiпотез, недопущення по-милок кiлькiсного аналiзу, що зумовлює роз-робку і використання в С.д. спеціальнихметодик i технiчних засобiв забезпеченнянадiйностi даних. С.д. широко застосовують-ся в управлiнськiй практицi як дiйовий засiбпрогнозування суспільних тенденцiй, стану ма-сової свiдомостi та громадських настроїв.Вони вiдiграють важливу роль у демо-кратизацiї суспільства як iнструмент вивчен-ня та формування електоральної поведiнки.


СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД – 1) у вузько-му розумінні – загальний спосіб досліджен-

667

ня суспільних процесів через їх сприйняттянаселенням країни або його різними верства-ми, який дає можливість оцінювати ці про-цеси з точки зору ефективності, результатив-ності, економічності та справедливості; 2) уширокому розумінні – це використання со-ціологічного інструментарію та цінностейпри проведенні наукового дослідження абореалізації практичної діяльності. С.п. об’єд-нує інституційний, особистісний, спільнот-ний, гуманістичний та інші підходи.


СОЦІОПОЛІС – форма організації суспіль-ства на засадах створення нової, соціалізо-ваної економіки, яка має особливий право-вий статус, поєднує в собі всі економічніпереваги вільної економічної зони інтелек-туального типу з комплексною стратегієювипереджального економічного, гуманітар-ного і соціального розвитку. Створенняструктур випереджального розвитку С. – цепринципово новий підхід до формуваннясоціальної та регіональної політики. С. ємоделлю розвитку майбутнього суспільства.


СОЦІУМ (лат. socium – загальне, спільне) –велика стійка соціальна спільність, для якоїхарактерна єдність свідомості, цілеспрямо-ваності, природних, суспільно-виробничих,духовних та інших умов життєдіяльності,генетичний зв’язок поколінь, стабільністьсоціальної організації, певна культураспілкування. Вища форма С. – суспільствояк цілісна система. Будь-який С. – це певнацілісність, яка самоутворюється і взаємодієз іншими соціальними спільнотами. Розрі-зняється С. міський та сільський. С. міський –тип соціальності, що існує як штучно ство-рена урбанізована територіально-посе-ленська спільність людей. Характеризуєть-ся масовим знеособленням людськихіндивідів, анонімністю зв’язків, короткоча-совістю, частковістю, поверховістю кон-тактів. Разом з тим у ньому сконцентрованідосягнення науки і техніки, технології,культури, в результаті чого члени цього С.мають пріоритетні можливості для швид-кого їх застосування в організації праці,підприємництві, навчанні, відпочинку, по-буті, дозвіллі. С. сільський – тип соціаль-ності, що існує як стійка спільнота людей,зумовлена природними умовами організації

її життя, сільським способом поселення тадіяльності. Функціонує на основі органіч-ної єдності людини з природою та особли-востей тієї чи іншої природно-кліматичноїзони. Характеризується безпосередністюконтактів селян, пріоритетністю нефор-мальних відносин, генетичною причетніс-тю до загальної долі общини, громади.


СПАДЩИНА КУЛЬТУРНА – це су-купність успадкованих людством від попе-редніх поколінь рухомих і нерухомих пам’я-ток, які визнані чинним законодавствомоб’єктами С.к., визначні місця, споруди, ви-твори мистецтва, ансамблі, рухомі предмети,а також території чи водні об’єкти, природ-но-антропогенні, що створені людиною, не-залежно від стану збереженості, що донеслидо нашого часу цінність з археологічного,естетичного, етнологічного, історичного,архітектурного, мистецького, наукового чихудожнього погляду і зберегли свою автен-тичність. Українське законодавство виді-ляє об’єкти культурної спадщини, визначаєзаходи щодо їх виявлення, відтворення,регенерації дослідження, кодифікації, збере-ження і використання. Завданням науково-го осмислення С.к. є її вивільнення з-підвпливу ідеологічних чинників, вироблен-ня до неї виваженого ставлення як до дже-рела інформації про минуле, включенняС.к. України у структуру спільної спадщи-ни людства.


СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕР-ЖАВ (СНД) – міждержавне об’єднаннябільшості пострадянських країн. СНД ство-рена 8 грудня 1991 р. в садибі Віскулі (Біло-везька пуща, Білорусь) як господарський,політичний та економічний союз Білорусі,Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди до СНД приєднались щевісім колишніх республік СРСР (Азербайджан,Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова,Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан).23 жовтня 1993 р. до СНД приєдналася Гру-зія. 26 серпня 2005 р. зі складу СНД вий-шов Туркменістан. Україна є співзасновни-цею СНД, але Статут організації Україноюдосі не ратифіковано, тому формально Ук-раїна залишається лише спостерігачем і неє членом СНД. 14 серпня 2008 р. парламент

668

Грузії прийняв рішення залишити СНД, ізгідно зі Статутом СНД 18 серпня 2009 р.Грузія офіційно перестала бути її членом.СНД відіграла колосальну політичну рольдемпфера під час розпаду велетенської держа-ви СРСР, але зараз це утворення стає істо-рією. Об’єктивним чинником цього проце-су виступає різночитання історичного, циві-лізаційного процесу суб’єктами СНД.


СПІВРОБІТНИЦТВО ПОЛІЦІЙ ТА СУ-ДОВИХ ОРГАНІВ В КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ (СПСО) – третя опораЄвропейського Союзу, окрема сфера діяль-ності ЄС, в межах якої він наділений спе-ціальною компетенцією. Джерелом компе-тенції ЄС в рамках СПСО є розділ VІ Дого-вору про Європейський Союз “Положенняпро співробітництво поліцій і судовихорганів в кримінально-правовій сфері”.Зміни в правовий режим було внесено Амс-тердамським договором 1997 р. та Ніццькимдоговором 2001 р. Правові акти, що вида-ються на підставі розділу VІ Договору, прий-маються як акти третьої опори. До компе-тенцій СПСО входять питання боротьби іззлочинністю, в тому числі діяльність із за-побігання, розслідування, притягнення довідповідальності і виконання покарань закримінальні злочини. Пріоритетним завдан-ням СПСО є боротьба з тяжкими або особ-ливо тяжкими злочинами, які становлятьзначну загрозу для всіх держав-членів Євро-пейського Союзу: тероризмом, торгівлеюлюдьми, злочинами проти дітей, торгівлеюнаркотиками, торгівлею зброєю, корупцією,шахрайством. Метою діяльності СПСО є“забезпечення громадян підвищеним рівнемзахисту в рамках простору свободи, безпекита правосуддя” (ст. 29). Основними напрямамидіяльності ЄС та держав-членів у рамкахтретьої опори є поліцейське співробітницт-во та співробітництво органів кримінальноїюстиції. Спільна діяльність в галузі полі-цейського співробітництва охоплює чотиринапрями: оперативно-розшукову діяльність(співробітництво поліцейських, митних таінших органів держав-членів у сфері запобі-гання карним злочинам, їх виявлення та роз-слідування); інформаційну діяльність (зби-рання, збереження, обробку, аналіз і обмінвідповідною інформацією), підготовкукадрів та криміналістичне забезпечення

(співробітництво та спільні ініціативи усфері освіти, обміну офіцерами зв’язку, ви-користання обладнання та криміналістичнихдосліджень); вдосконалення криміналістич-них методів розслідування злочинів. Співро-бітництво органів кримінальної юстиціїохоплює п’ять напрямів діяльності: розслі-дування кримінальних справ та виконанняпокарань; видача (екстрадиція) злочинців;гармонізація норм процесуального права,розмежування підвідомчості кримінальнихсправ між державами-членами; гармонізаціякримінального права держав-членів у сферіорганізованої злочинності, тероризму,торгівлі наркотиками. До кола повноваженьЄС у сфері СПСО відносять: прийняттяспільних позицій; розробка конвенцій міждержавами-членами; ухвалення норматив-них, а також індивідуальних актів у сферіборотьби із злочинністю; розв’язання пра-вових конфліктів; координація і сприяннядіяльності правоохоронних служб держав-членів; укладення міжнародних договорів.Спільна позиція є документом, що міститьофіційну позицію ЄС щодо проблем у пра-воохоронній сфері. Повноваження щодоприйняття спільних позицій має Європейсь-ка Рада. Повноваження щодо розробки кон-венцій між державами-членами належитьЄвропейській Раді. Значним досягненням уцій сфері є прийняття в 1995 р. Конвенціїпро створення Європолу – для координації ісприяння діяльності правоохоронних службдержав-членів. Ухвалення нормативних, атакож індивідуальних актів у сфері боротьбиіз злочинністю реалізується Європейськоюрадою шляхом прийняття юридично обо-в’язкових актів – рамкових рішень. Розв’я-зання правових конфліктів у рамках третьоїопори СПСО належить Суду Європейськихспівтовариств. Відповідно до положеньНіццького договору 2001 р. також плануєть-ся створення Євроюсту. Укладення міжна-родних договорів в рамках третьої опорипокладається на Європейську Раду.

© Забара І.М.

СПІЛКИ ТВОРЧІ – добровільні об’єднанняпрофесійних творчих працівників відповід-ного до фахового напряму в галузі культурита мистецтва, які мають фіксоване членствоі є незалежними у своїй статутній діяльностівід органів державної влади і органів місце-вого самоврядування, політичних партій,

669

інших громадських організацій. У кожномуфаховому напрямі може бути створено однеабо більше добровільних творчих об’єднань.С.т. є одним з елементів реалізації консти-туційного права громадян на свободу об’єд-нання для здійснення і захисту своїх прав ісвобод та задоволення економічних, соціаль-них, культурних та інших інтересів.С.т. діють на принципах добровільного об’єд-нання її членів, які належать до одного фа-хового напряму культури та мистецтва, са-моврядування, взаємодопомоги і співробіт-ництва, невтручання у творчий процес,вільного вибору форм і методів творчоїдіяльності, визнання авторських прав.Основними напрямами їх діяльності є: твор-ча діяльність у галузі культури і мистецтва;розвиток національної культури та мистецт-ва і втілення в життя культурно-мистецькихзаходів, організація творчих конкурсів, виста-вок, авторських вечорів, прем’єр, фести-валів; створення умов для творчої праці,підвищення професійного, наукового та за-гальнокультурного рівня членів творчоїспілки, виховання творчої молоді, оволодін-ня нею досягненнями національної та за-гальнолюдської культури; пошук талантівсеред молоді та сприяння їх творчому роз-витку; видання газет, журналів, книг та іншоїдрукованої продукції, створення кіно- тавідеофільмів, аудіовізуальної продукції зметою популяризації досягнень українськоїта світової культури і мистецтва, творчогодоробку членів спілок; турбота про право-вий, соціальний та професійний захистчленів творчої спілки.С.т. мають право: здійснювати творчу тагосподарську діяльність у передбаченомузаконодавством порядку для виконання своїхстатутних завдань; представляти та захища-ти права і законні інтереси своїх членів; бра-ти участь у розробленні нормативно-право-вих актів щодо діяльності творчих спілок тастатусу творчих працівників; представлятипрофесійних творчих працівників до відзна-чення державними нагородами, почеснимизваннями, державними преміями, іншимивидами морального та матеріального заохо-чення; здійснювати заходи щодо соціально-економічної підтримки та благодійництва.Творчі спілки України можуть мати всеук-раїнський та регіональний (місцевий) ста-тус. До всеукраїнських творчих спілок на-лежать спілки, діяльність яких поширюєть-

ся на територію всієї України і які маютьмісцеві творчі осередки у більшості її облас-тей. До регіональних (місцевих) творчих спілокналежать спілки, діяльність яких поширюєть-ся на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону.Державна реєстрація всеукраїнських С.т.здійснюється Міністерством юстиції Украї-ни, а їх територіальних осередків та регіо-нальних (місцевих) творчих спілок – відпо-відними місцевими органами виконавчоївлади. Станом на 1 вересня 2009 р. в Українідіяла 21 творча спілка.

© Берназюк Я.О.

СПІЛЬНА ОБОРОННА ПОЛІТИКА (англ.Common defence policy) – один з двох міжуря-дових “стовпів” Європейського Союзу, що пе-редбачає визначення загальних рис спільноїоборонної політики, її формування, метою якоїє створення спільної оборонної структури тасистеми на основі специфічних юридичнихінструментів реалізації (спільні дії та спільніпозиції), застосування яких ухвалюється од-ностайним голосуванням у Раді Європи.

© Вітер Д.В.

СПІЛЬНА ПОЗИЦІЯ (англ. Joint position) –правовий інструмент, який надає Раді ЄС мож-ливість визначати підхід Європейського Со-юзу до будь-якого окремого питання у межахспівробітництва у сфері юстиції та внутрішніхсправ (третя колона ЄС). Держави-члени ма-ють забезпечувати узгодженість своїх націо-нальних внутрішніх та зовнішніх політик зіспільними позиціями, які одностайно прийма-ються на засіданнях Ради. Положення Дого-вору вимагають також від держав-членів ко-ординації своїх дій у міжнародних організаці-ях та на міжнародних конференціях з метоюпідтримки на таких форумах спільних позицій.У разі, коли в міжнародних організаціях таміжнародних конференціях беруть участь невсі держави-члени, державам-членам, що бе-руть у них участь, належить підтримуватиспільні позиції. Положення щодо спільної по-зиції було внесено до тексту Маастрихтськогодоговору (1992 р.) в розділі, в якому йшлосяпро співробітництво в сфері юстиції тавнутрішніх справ. Амстердамський договір(2000 р.) залишив цей інструмент в новомуРозділі VI “Співробітництво поліцій та судо-вих органів в кримінально-правовій сфері”консолідованої версії Договору про Євро-

670

пейський Союз. Конституція ЄС, процес ра-тифікації якої було зупинено через негативнірезультати національних референдумів уФранції та Нідерландах, передбачала встанов-лення єдиної інституційної структури для всіхсфер співробітництва, скасування колон Євро-пейського Союзу, визначених Маастрихтськимдоговором 1992 р., та поступове заміщенняспільної позиції європейськими законами тарамковими законами.


СПІЛЬНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ РИ-БАЛЬСТВА (COMMON FISHERIES POLICY)з’явилася на порядку денному ЄС в 1970 р.після прийняття двох постанов, які перед-бачали здійснення таких заходів: створенняорганізації спільного ринку для рибних про-дуктів; надання структурної допомоги длямодернізації сектора; гарантування вільно-го доступу рибальських суден у води всіхдержав-членів за умови виконання певнихумов. На розвиток С.п.г.р. серйозно впли-нули як подальше розширення Співтовари-ства, так і обговорення проблеми збережен-ня рибних запасів, ініційоване в 70-х рр.ООН та низкою екологічних організацій.Спільна організація ринку риби та продуктіваквакультури була першим елементомС.п.г.р. Її основними цілями є: забезпечен-ня ринкової стабільності, гарантуваннясправедливого доходу виробникам риби тарибних продуктів, віддавання переваги про-дукції ЄС без завдання шкоди зростаючомупопиту на сировину переробної промисло-вості. Для досягнення цих цілей використо-вуються такі основні інструменти: 1) вста-новлення спільних маркетингових стан-дартів; 2) створення організацій виробників;3) запровадження системи підтримки цін наоснові механізмів інтервенції; 4) встановлен-ня відповідного торговельного режиму з тре-тіми країнами. Організація спільного ринкуриби та рибної продукції супроводжуєтьсяв ЄС спільною структурною політикою, якамає сприяти досягненню цілей спільноїполітики у галузі рибальства шляхомбільшого економічного і соціального згур-тування. Європейська Комісія є найвпливові-шим інститутом у питаннях С.п.г.р. У 1976 р.був створений Генеральний директорат зпитань рибальства, роль якого полягає у ви-робленні державної політики в галузі ри-бальства. До експертного середовища, по-

слугами якого користується Генеральнийдиректорат, входять морські біологи, а та-кож економісти з центрів, що проводять при-кладні дослідження, та університетів. Самепогляди та позиція вчених забезпечувалиГенеральний директорат з питань рибальстванеобхідними аргументами під час розробкий запровадження низки непопулярних регу-ляторних методів (наприклад зниження тон-нажу рибальського флоту). З 1971 р. приКомісії діє офіційний Дорадчий комітет зпитань рибальства, до складу якого входятьпредставники виробників, торгівлі, перероб-ки та фінансування у галузі рибальства.Після реформи С.п.г.р. в 2002 р. були ство-рені регіональні дорадчі комітети, які дализмогу рибалкам, науковцям та іншим грав-цям спільно працювати та впливати на пи-тання, пов’язані з рибальством. З 1 січня2003 р. в ЄС була запроваджена нова пол-ітика в галузі рибальства. Основними зміна-ми, пов’язаними з реформою, стали такі:встановлення довгострокових цілей, а такожвизначення необхідних заходів щодо досяг-нення та/або підтримки безпечних рівнівкількості дорослої риби; вирішення пробле-ми хронічної надлишкової потужності рибо-ловецького флоту; забезпечення однаковостізаходів контролю й засобів покарання по-рушників правил на території ЄС; широкезалучення зацікавлених гравців. На думкуекспертів, нова С.п.г.р. є найамбітнішимпроектом реформ сектору, оскільки пропо-нує найкращі з можливих альтернатив шля-хи забезпечення майбутнього розвитку євро-пейського сектору рибальства на благо всіхзацікавлених сторін.


СПІЛЬНИЙ РИНОК (англ. Commonmarket) – форма європейської економічноїінтеграції, покладена Римським договором1957 р. в основу Європейської ЕкономічноїСпільноти, яка передбачала реалізаціюспільних політик щодо регулювання вироб-ництва та поступове усунення тарифних танетарифних торговельних обмежень і досяг-нення свободи переміщення товарів, людей,послуг та капіталів у межах країн Спільно-ти. Хоча базове завдання С.р. щодо скасу-вання внутрішнього мита та встановленнямитного союзу було втілено з 1 липня 1968 р.,проте протягом наступних 28 років аж допідписання Єдиного європейського акта

671

(1986) завдання досягнення чотирьох свободзалишалось невирішеним.

© Григорець Т.В.

СПІЛЬНИЙ РИНОК СХІДНОЇ ТАПІВДЕННОЇ АФРИКИ (КОМЕСА),Common Market for Eastern and SouthernAfrica (COMESA) – преференційна торго-вельна зона, яка налічує 21 країну Африки –від Лівії до Зімбабве. COMESA була засно-вана в грудні 1994 р. замість існуючої з 1981 р.Дев’ять членів COMESA утворили зонувільної торгівлі у 2000 р., яка нині налічує14 країн. COMESA є однією з опор Афри-канської Економічної Спільноти.


СПРАВЕДЛИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА –створення для всіх членів суспільства рівнихможливостей для реалізації своїх здібностей,задоволення життєвих потреб (здебільшого,але не в усіх відповідно до величини трудо-вого внеску). С.с. передбачає сумірність ви-нагороди, яка отримується людьми і їх різни-ми об’єднаннями з боку суспільства та йогоінститутів, відповідно до їхніх діянь,вчинків, характеру життєдіяльності. У со-ціально-політичній сфері реалізація принци-пу С.с. означає фактичну рівноправність(рівність прав і обов’язків) усіх громадяннезалежно від їх соціальної і національно-расової належності, надання всім громадя-нам включно рівних можливостей братиучасть в управлінні суспільним життям.

© Ярош Н.П.

СТАБІЛІЗАЦІЯ – комплекс заходів дер-жавної політики, який спрямований на за-побігання кризовим явищам в економічній,політичній та соціальній сферах. С. висту-пає вирішальною передумовою та першиметапом подолання кризи в зазначених галу-зях. У такому контексті необхідно мати наувазі, що С. є необхідним, але недостатнімелементом більш широкого державно-управ-лінського явища – антикризової політики.Антикризова політика, яка зводиться дооднієї лише С., не може забезпечити трива-лий успіх.

© Бакаєв Ю.В.

СТАБІЛЬНІСТЬ СУСПІЛЬНА – стан сус-пільства , для якого характерна певнастійкість, єдність, цілісність, здатність до

ефективних та конструктивних дій, якийвиявляється у відсутності криз та насильства.С.с. дає змогу ставити й вирішувати мас-штабні завдання розвитку, запобігає непро-дуктивним витратам ресурсів на подоланнякризових явищ у суспільстві.

© Руденко О.М.

СТАГНАЦІЯ – стан, що характеризується зу-пинкою у розвитку системи, застоєм, згортан-ням змін, розпадом соціально-економічноїінфраструктури, тенденцією до економічногота політичного регресу. С. є різновидом кри-зового явища, коли показники системи незбільшуються. Тому система на тлі середови-ща, системи якого бурхливо розвиваються,починає відставати, втрачати час, не відпо-відає викликам сучасного та майбутнього.Небезпека С. в тому, що її можна переплу-тати зі сталим розвитком. Відомим шляхомвиходу із стану С. є проведення реформ,масштаб яких залежить від ступеня їх поши-рення на різні сфери суспільного життя.

Сурмін Ю.П.

СТАЖУВАННЯ – форма навчання, що перед-бачає набуття практичного досвіду та навичокстудентами (слухачами), уперше прийнятимина роботу працівниками і претендентами накваліфікованішу роботу (вищу посаду), пе-ревірку їхнього професійного рівня та діловихякостей, а також підвищення кваліфікації. Зметою набуття практичного досвіду, пере-вірки професійного рівня і ділових якостейпрацівників, які претендують на посаду дер-жавного службовця, може проводитися їхстажування у відповідному державномуоргані терміном до двох місяців. С. можутьпроходити як особи, що вперше претенду-ють на посаду державного службовця, так ідержавні службовці, які бажають зайнятивищу посаду.

© Лазор О.Я., Лазор О.Д.

СТАЖУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖ-БОВЦІВ – специфічний інструмент кадрово-го менеджменту, органічна складова інститу-ту проходження державної служби, пов’язаназ переміщенням працівників по службі та до-бором персоналу, своєрідна форма випробу-вання, що полягає у перевірці відповідностікандидата на зайняття вакантної посади чидержавного службовця вимогам майбутньоїпосади. С.д.с. як невід’ємна умова підви-

672

щення кваліфікації держслужбовців буваєтаких видів: а) під час зайняття посади впер-ше; б) під час зарахування до кадрового ре-зерву на вищу від займаної посаду; в) післятривалої роботи на посаді (один раз на 4 роки).Метою кожного з цих видів стажування єформування й закріплення на практиці про-фесійних знань, умінь та навичок, отрима-них державними службовцями в результатітеоретичної підготовки. Згідно зі ст. 19 За-кону України “Про державну службу” з ме-тою набуття практичного досвіду, перевіркипрофесійного рівня і ділових якостей осо-би, яка претендує на посаду державногослужбовця, може проводитися індивідуаль-не стажування у відповідному державномуоргані терміном до двох місяців.


СТАЛИЙ РОЗВИТОК (англ. sustainabledevelopment) – концепція, згідно з якою при-родні ресурси планети мають використовува-тися людством за умови збереження навко-лишнього середовища та забезпечення по-треб наступних поколінь у ресурсах. Підва-лини поняття С.р. були закладені у доповідіРимського клубу “Межі зростання” (1972 р.).Остаточне оформлення концепція отрималав ході Всесвітнього саміту ООН з проблемсталого розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992 р.).Концепція С.р. передбачає економічну, еко-логічну та соціокультурну складові, згідно зякими людство має орієнтуватися на застосу-вання енергозбережувальних та природо-охоронних технологій, створення екологічнобезпечної продукції, переробку відходів,збереження непорушності природних біоло-гічних систем, підтримання культурного плюра-лізму в суспільстві. Відповідно до концепціїС.р. у 1996 р. Міжнародна організація зістандартизації розробила серію стандартівISO 14000, які успішно застосовуються у бізнесі.


СТАЛІН ЙОСИП ВІССАРІОНОВИЧ(ДЖУГАШВІЛІ) (21.12.1879 – 05.03.1953) –радянський політичний діяч, Герой соціаліс-тичної праці (1939), Герой Радянського Со-юзу (1945), Маршал СРСР, Генералісимус(1945). Навчався в Тифліській семінарії, буввиключений в 1899 р. за політичну діяль-ність, натомість вступив до грузинської со-ціал-демократичної організації “Месаме-дасі”. Неодноразово перебував під арештом,

відбував покарання в тюрмах та на засланнях.Учасник першої революції 1905-1907 рр. З1912 р. – член ЦК партії більшовиків. Тео-ретик та ідеолог партії більшовиків. Працю-вав у редакції більшовицької газети “Прав-да”. Брав участь у підготовці та проведенніжовтневого повстання. На ІІ Всеросійсько-му з’їзді Рад його було обрано наркомом(міністром) у справах національностей(1917-1922 рр.). У роки громадянської війнибув членом Революційно-військової радиРеспубліки. У 1922 р. виступив з проектом“автономізації” – вступу радянських рес-публік до складу Російської Федерації направах автономії. У квітні 1922 р. С. обра-ний Генеральний секретарем ЦК партії. У1924 р. починає шлях до отримання особис-тої влади в партії та державі. Активно про-водить політику згортання НЕПу і бере курсна проведення індустріалізації та насиль-ницької колективізації. У роки Другої світовоївійни очолював Державний комітет оборо-ни. Одночасно С. ініціює нову хвилю ре-пресій у країні, спрямованих на зміцненняособистої влади вождя. Здійснити новий актмасових репресій завадила його смерть у1953 р. На ХХ з’їзді КПРС у 1956 р. був за-суджений культ особи Сталіна.

© Вировий С.І.

СТАН СИСТЕМИ – множина одночасноіснуючих властивостей системи, сукупністьзначень параметрів системи. Наука розгля-дає С.с. як певну сукупність станів, коликожен наступний стан зумовлений попе-реднім станом. Розгортання С.с. в часі тапросторі дає характеристику її динаміки.


СТАНДАРТ (англ. Standard – норма, зразок,мірило) – документ, що встановлює призначе-ні для загального і багаторазового викорис-тання науково обґрунтовані правила, за-гальні принципи чи характеристики, що сто-суються певних видів діяльності або їх ре-зультатів, включаючи процеси, продукцію,послуги. С. розробляються на основі згодизацікавлених сторін та затверджуються упов-новаженим органом. Виділяють такі види С.:міжнародний, прийнятий міжнародним орга-ном з питань стандартизації; національний,прийнятий органом (органами) виконавчоївлади для застосування в різних сферах умежах однієї країни; галузевий, прийнятий

673

центральним органом виконавчої влади впевній сфері й призначений для застосуван-ня в цій сфері; регіональний, прийнятийвладним органом регіонального рівня вла-ди і призначений для застосування в межахконкретно визначеного регіону.

© Ярош Н.П.

СТАНДАРТИ ISO НА СИСТЕМИ УП-РАВЛІННЯ ЯКІСТЮ – серія нормативнихдокументів, прийнятих Міжнародною органі-зацією зі стандартизації (InternationalOrganization for Standartisation, ISO), які сто-суються систем управління якістю (СУЯ).Серія містить три основних стандарти –ISO 9000, ISO 9001, ISO 9004 та понад 20 до-поміжних стандартів і спеціальних доку-ментів. Стандарт ISO 9001 містить вимогидо СУЯ організації й безпосередньо не сто-сується вимог щодо якості виробу чи послу-ги. Насамперед, виконання вимог даногостандарту гарантує ефективне управління тафункціонування підприємства, установи чиорганізації. Упровадження та ефективнефункціонування СУЯ може бути підтвердже-но сертифікатом. Наявність сертифіката наСУЯ, виданого незалежним органом з оцін-ки відповідності, є для усіх зацікавленихсторін підтвердженням того, що організаціяє компетентним партнером і виконавцем, аїї пропозицію можна приймати з довірою.Упровадження СУЯ в органах публічногоадміністрування відповідно до вимог ДСТУISO 9001:2001 є одним із завдань України впроцесі інтеграції до Європейського Союзу.

© Маматова Т.В.

СТАНДАРТИ ПОСЛУГ – установлені нор-мативно-правовими актами вимоги до обся-гу, якості і умов надання послуги.Коректно розроблені С.п. можуть стати:мірою очікувань громадян – платників по-датків; інструментом для вимірювання ефек-тивності заходів публічного управління;інструментом до визначення бюджету дляокремих послуг; засобом сприяння добро-якісному плануванню бюджетних доходів тавитрат. Запровадження С.п. водночас із сис-темою показників та інструментарієм вимі-рювання ступеня реалізації встановленогостандарту в Європі вважають практичнимвиконанням конституційного права грома-дян на отримання загальнодоступних публіч-них послуг однакового рівня. У 1987 р.

Міжнародна організація зі стандартизаціїзатвердила сім’ю стандартів, відомих якстандарти ISO серії 9000, що вперше усвітовій практиці встановили єдині вимогидо систем управління якістю підприємств.З того часу ці стандарти безпрецедентношвидко і масштабно поширюють свій вплив,зокрема і в державному управлінні.

© Шаров Ю.П.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ – нормативний спосібуправління, вплив його на об’єкт здійснюєть-ся шляхом установлення норм і правил,оформлених у вигляді нормативного доку-мента, що має юридичну силу. Стандартивизначають порядок і методи плануванняпідвищення якості продукції на всіх етапахжиттєвого циклу, встановлюють вимоги дозасобів і методів контролю та оцінки якостіпродукції. Управління якістю продукціїздійснюється на основі державних, міжна-родних, галузевих стандартів і стандартівпідприємств. Державна С. виступає засо-бом захисту інтересів суспільства і конкрет-них споживачів та поширюється на всі рівніуправління.


СТАНДАРТИ СОЦІАЛЬНІ – сукупністьлюдських потреб, достатніх для збереженнянормального способу життя, притаманногодля більшості населення країни, і зумовле-ного її історичним, культурним та економіч-ним розвитком і практично наявним на кон-кретний момент часу. С.с. – це орієнтириоптимального (для даного етапу розвиткусуспільства) стану соціального розвитку. С.с.використовуються: під час розробки та реа-лізації державної соціальної та економічноїполітики; як нормативна база й інструментдля розрахунку бюджетної потреби на со-ціальні цілі, для аналізу фактичного виконан-ня цього бюджету; як нормативна база длясистеми адресного соціального захисту на-селення; для оцінки якості життя населенняй умов для зростання його чисельності.

© Ярош Н.П.

СТАНДАРТНА МОДЕЛЬ ТРАНСФОР-МАЦІЇ – пакет заходів, який у літературі щевідомий як “Вашингтонський консенсус”,що мав на меті, з одного боку, монетарнустабілізацію (подолання інфляції), вимагаю-чи розв’язання проблем платіжного балансу,

674

а з другого – пожвавлення економічного зро-стання через структурну перебудову шляхомприватизації; теоретична школа, що покла-дена в основу стандартної моделі, часто ви-значається як неокласична й монетаристська,на відміну від кейнсіанства та інституціо-нальних підходів.


СТАРОСТВО, старостат, сянюнія (білорус.стараства, староства, лит. seniūnija) –1) у феодальній Польщі, Великому КнязівствіЛитовському – адміністративно-територі-альна одиниця, назва королівського або ве-ликокнязівського маєтку, який передававсяу довічне користування феодалові-старості(служилим людям, дворянам); 2) посада ста-рости; 3) у Західній Україні (до 1939 р.) –повітовий уряд; приміщення, де перебувавтакий уряд. Початок С. відносять до часівБолеслава Хороброго, який будував на око-лицях укріплені замки і віддавав їх, разом ізселами особам, призначеним для охороникордонів і придбаних земель. Дані особимали варту і називалися старостами (латин.capitanei, praefecti). Спочатку були лишеміські С. на кордонах, але внутрішні роз-брати змусили королів, особливо післясмерті Болеслава Кривоуста (1139 р.), вжитизаходів проти внутрішніх ворогів, і міські С.поширилися по всій Польщі. Пізнішепольські королі почали відводити по кількасіл воїнам, що слугувало і винагородою, ізасобом охорони суспільного спокою. Такутворилися С. сільські (польск. starostwaniegrodowe). Згодом постійні набіги з півдня,півночі та сходу дали привід для утворенняприкордонних С. Нарешті, у результаті по-ширення С. по всій Польщі при Ягеллонахутворилися ще С. приміські (польс. starostwaprzygrodowe) і змішані (польс. starostwasumowne). Усі ці види С. надавалися довіч-но королем лицарям. Зміни у володінні нимимогли відбуватися лише з дозволу короля,через особливий привілей, який заносивсяв коронну метрику. Ділянка кожного С. немала чітко встановлених кордонів, у ходіпередачі С. від одного власника до іншогокороль або зменшував, або збільшуваврозмір С. На сеймі близько 1773-1775 рр.було прийнято рішення віддавати державніземлі з аукціону в спадкову оренду строкомна 50 років. Міських старост стали обиратив результаті виборів і вимагати від них знан-

ня польського законодавства. У ВеликомуКнязівстві Литовському С. відповідали во-лостям, входили до складу повітів. У Ли-товській Республіці група С. утворює тери-торію самоуправління – савівалдибе (лит.savivaldybė). Очолює С. виборний староста –сянюнас (лит. seniūnas). На сьогодні в Литвінараховується 546 С.

© Марчук Р.П.

СТАТИСТИКА – наука, яка вивчає кіль-кісний бік масових суспільних явищ про-цесів у нерозривному зв’язку з їх якіснимаспектом, досліджує кількісний вираз зако-номірностей суспільного розвитку за конк-ретних умов місця і часу.Термін С. походить від латинського слова“status”, що означає становище, стан явищ.Осіб, що володіли знаннями державного ус-трою і стану справ у різних державах, тобтодержавних діячів, називали “statista”. Відцього кореня утворився іменник “statistica”.Об’єктом вивчення С. є людське суспіль-ство, явища і процеси суспільного життя.Вона ж вивчає кількісний бік цих явищ іпроцесів, з’ясовує закономірності, що в нихвиявляються.Важливою рисою С. є те, що вона вивчаємасові соціально-економічні явища. Це озна-чає, що статистичні показники завжди є ре-зультатом узагальнення деякої сукупностіфактів.Як суспільна наука С. не може розвиватисяокремо від теоретичних наук про суспіль-ство, зокрема економічної теорії та соціо-логії. Спираючись на суть, якіcнy природуявищ, через узагальнення масових данихвона вивчає характер і дію основних законіву реальному житті. Припускаючи, що комп-лекс умов і чинників , які формуютьвідповідні закономірності, надалі лишати-меться незмінним, С. робить прогнозні роз-рахунки, конче потрібні для обґрунтуваннянапрямів економічної політики.Оволодіння методами статистичного аналі-зу складних комплексних соціально-еконо-мічних явищ та процесів розвитку суспіль-ства на сьогодні є невід’ємним елементомпідготовки висококваліфікованих фахівців усфері державного управління, менеджмен-ту, аналізу політики тощо. Сучасний рівеньрозвитку процесів прийняття рішень вима-гає від фахівців з державного управління,експертів з аналізу політики, науковців во-

675

лодіння об’єктивними методами аналізу ак-туальних проблем суспільства, кількісноїаргументації на користь (проти) потенційнихрішень, прогнозування соціально-економіч-них процесів розвитку суспільства.

© Гончаренко М.В.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ – сукупнiстьправ, привiлеїв, моральних норм i обов’язкiвiндивiда або соціальної групи, пов’язаний звиконанням первинної соціальної ролi, якавиявляється у формі поведiнки, очiкуваноївiдповiдно до становища у суспiльствi. С.с.відрiзняється вiд особистого статусу, тобтостановища, що займає людина в первиннiйгрупi залежно вiд того, як вона неюоцiнюється. У значеннi загальносоцiоло-гiчної категорiї поняття С.с. уперше вжитоГ.Мейном і конкретизовано в працяхР.Лiнтона, Ф.Мерю, М.Вебера. Розробка івикористання поняття С.с. робить можливимкраще розуміння життєвого шляху людини ісоціальної структури суспільства, сприяєефективності соціального управління, ви-ховних та освітніх процесів.

© Михненко А.М., Макаренко Е.М.

СТАТУТ РАДИ ЄВРОПИ – міжнароднийдоговір, підписаний європейськими держа-вами, який визначає базові принципи функ-ціонування Ради Європи. С. РЄ підписанийу Лондоні 5 травня 1949 р. Основна метацього договору – змiцнення миру на заса-дах справедливостi та мiжнародного спiвро-бiтництва, що є життєво важливим для збере-ження людського суспiльства та цивілізації,досягнення бiльшого єднання мiж її члена-ми для збереження та втiлення в життяiдеалiв i принципiв, якi є їхнiм спільним над-банням, а також сприяння їхньому економіч-ному та соціальному прогресу. С. РЄ ви-значає порядок членства в Раді Європи, зок-рема зазначено, що учасники цього Статутує членами Ради Європи. С. РЄ також визна-чає структуру Ради Європи, відносячи до го-ловних органів Комітет Мінiстрiв та Кон-сультативну асамблею. Роботу цих двохорганів забезпечує Секретаріат Ради Європи.

© Київець О.В.

СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМА-ДИ (англ. Statutes of community) (статут – відлат. statutum – постанова, визначення) – доку-мент нормативно-процедурного характеру,

який деталізує та адаптує до місцевих умовчинні законоположення з урахуванням істо-ричних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостейтериторіальних громад (ТГ), створюючиумови для більш повної реалізації навідповідній території прав і свобод, задово-лення потреб та інтересів членів ТГ. С.т.г.визначає територіальний устрій населеногопункту, систему органів місцевого самовряду-вання, порядок їх формування, взаємодії,предмети відання; регламентує форми пря-мого волевиявлення жителів та їхньої участіу житті ТГ; забезпечує належні умови длястворення і функціонування інститутів гро-мадянського суспільства; визначає права таобов’язки посадових осіб місцевого само-врядування, порядок їхньої відповідальностіперед ТГ; закріплює права та обов’язкичленів ТГ і механізми солідарної відпові-дальності влади і громади за стан справ унаселеному пункті. С.т.г. розробляється напідставі частини 1 ст. 19, п. 48 частини 1ст. 26 Закону України “Про місцеве самовря-дування в Україні” (1997 р.) і ухвалюєтьсярадою (ст. 19 цього Закону) або місцевим ре-ферендумом. Реєстрація ухвалених С.т.г.здійснюється органами юстиції.


СТИЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ –система засобів, форм і методів повсякден-ного функціонування посадових осіб таорганів державної влади й місцевого само-врядування, заснована на відповідних прин-ципах, що забезпечують раціональне й де-мократичне ведення управлінських справ.Відмінність С.д.у. від стилю роботи в іншихсферах суспільства виявляється насампереду такому: соціальна активність посадовихосіб і відповідних органів пов’язана із зас-тосуванням державно-владних повноваженьабо опорою на них; така активність чітко йдосить повно нормативно регламентована івиявляється у встановлених формах і про-цедурах; своєю метою ця активність маєформування й реалізацію керуючих впливів.С.д.у. повинен складатися з таких необхід-них для нього елементів: цільових, функціо-нальних і організаційних характеристикорганів державної влади й місцевого само-врядування, що визначають їх місце і пра-вовий статус в ієрархії системи державногоуправління; юридично закріплених форм,

676

методів і процедур управлінської діяльностіорганів управління та їх посадових осіб; за-гальнокультурних, професійних і особистихякостей посадових осіб, за допомогою якихформуються соціально-психологічні меха-нізми управління. У сучасному управліннійдеться про науковість С.д.у., що передбачає:широке використання в державному апаратідосягнень суспільних, природних і технічнихнаук; послідовне дотримання в діяльностіапарату встановлених наукою об’єктивнихзакономірностей суспільної життєдіяль-ності; сприяння з боку апарату розвитку на-уково-технічного прогресу й широкомувпровадженню його досягнень у практику;співвідношення рівня діяльності апарату зобгрунтованими наукою положеннями, вис-новками й рекомендаціями.


СТИЛЬ КЕРIВНИЦТВА – система прин-ципiв, норм, методiв i прийомiв впливу напiдлеглих з метою ефективного здiйсненняуправлiнської дiяльностi та досягнення по-ставлених цiлей. Відокремлюють такi С.к.:авторитарний (директивний); демократич-ний (колегiальний), лiберальний (потураль-ний). Авторитарний С.к. передбачаєодноосiбний керiвний вплив, що виходитьiз силових методiв управлiння. Демократич-ний С.к. дає змогу залучити до процесу фор-мування стратегії і полiтики органiзацiї таїх реалiзації максимально можливу кiлькiстьчленiв органiзації.


СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ(2 (14).04 1862 – 5 (18).09 1911) – російськийдержавний діяч. У 1884 р. закінчив Петер-бурзький університет та вступив на держав-ну службу. У 1902-1903 рр. – губернаторГродненської, у 1903-1906 рр. – Саратовсь-кої губернії. Під час революції 1905-07 жор-стоко розправлявся із селянськими виступа-ми. У квітні 1906 р. призначений міністромвнутрішніх справ, а в липні 1906 р. – головоюРади міністрів (продовжував очолюватиМВС за сумісництвом). Виявив себе енергій-ним адміністратором та блискучим оратором.Водночас був прибічником збереження са-модержавної монархії та централізованоїмоделі управління, категоричним противни-ком створення національно-територіальнихавтономій (у тому числі української), ініціа-

тором обмеження існуючої автономії Фін-ляндії, загравав з російськими ультранаціо-налістами (так званими чорносотенцями). Зметою подолання революційної кризи про-водив жорстку репресивну політику (запро-вадження військово-польових судів, заохо-чення застосування смертної кари тощо). Бувініціатором розпуску II Державної Думи(червень 1907) та прийняття змін до законупро вибори, які забезпечили перевагу у IIIДумі партій, лояльних царизму. Починаючиз 1906 р. проводив аграрну реформу, спря-мовану на індивідуалізацію селянського зем-леволодіння (найбільший успіх мала напівдні України). Був смертельно пораненийу Києві Д.Богровим.

© Овдін О.В.

СТРАТЕГІЧНА ІНФОРМАЦІЯ – дані простан та тенденції змін зовнішнього оточенняі внутрішнього середовища організації, якіаналітично оброблені й можуть бути вико-ристані в процесі формування та реалізаціїстратегії. У системі стратегічного управлін-ня використовуються дані, що характеризу-ють зміни у середовищі функціонуванняорганізації, які можуть вплинути на її дов-гострокову діяльність. Поняття С.і. виниклоу 60-ті рр. ХХ ст. і застосовувалось в основ-ному в процесі стратегічного планування.С.і. має характерні риси: більша частинаінформації є зовнішньою; відрізняється ди-намічним характером та насиченістю;містить значний обсяг якісних показників;може бути конфіденційною та становити ко-мерційну таємницю. Особливості С.і. обумов-люють певні ознаки її якості, до яких належатьнасиченість, надійність, достовірність, ступінь“кастомізації”, упорядкування, релевантність,прозорість. На сучасному етапі розвитку стра-тегічного управління актуальним завданням єформування системи С.і. організації.

© Пастухова В.В.

СТРАТЕГIЧНЕ МИСЛЕННЯ – особливийтип інноваційного системного мислення, щоінтегрує різноманітні концепції та методи впроцесі аналізу та розв’язання складнихстратегічних проблем. У С.м. виокремлю-ються два аспекти: ментальний, що виявля-ється у формуванні концептуального поглядуна явища, та інструментально-технологіч-ний, що виявляється у формуванні систем-ного алгоритму дій. Ментальний аспект ви-

677

являється через: усвідомлення ключовихсвітоглядних аспектів управлінської діяль-ності, що базуються на сучасній концепціїсуспільного управління; орієнтація діяль-ності на громадянина-споживача управлін-ських та громадських послуг; постійна го-товність до змін, усвідомлення шляхів і за-собів подолання опору змінам; усвідомлен-ня суті “стратегічного” у співвідношенні з“поточним” (орієнтація на пошук найбільшзначущих проблем і визначення пріоритетів;розуміння значно більш широкого часовогогоризонту стратегії); комплексне розуміннякінцевого результату управління і вимірю-вання його через категорії “результа-тивність”, “ефективність”, “економічність”;розуміння “пасток” стратегічного плану-вання, серед яких надмірна формалізаціясистеми планування, недооцінка значенняпроцесу планування, нехтування поточни-ми проблемами. Інструментально-техноло-гічний аспект С.м. передбачає реалізаціюпевної логіки дій, а саме етапи: концепту-ального осмислення ситуації й розробкиузагальненої моделі подальшого розвитку;усвідомлення й коректного формулюваннястратегічних проблем; планування конкрет-них дій. С.м. орієнтує стратегічне управлін-ня на узгодження інтересів усіх зацікавле-них сторін.


СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ – адап-тивний процес, за допомогою якогоздійснюються регулярна розробка та корек-ція системи досить формалізованих планів,перегляду системи заходів щодо їх виник-нення на основі безперервного контролю таоцінки змін, що відбуваються зовні та все-редині підприємства. С.п. – це також фор-малізовані зусилля всього колективупідприємства, спрямовані на розробку таорганізацію виконання стратегічних планів,проектів і програм.Як процес С.п. вклю-чає такі етапи: встановлення цілей згідно змісією фірми; аналіз факторів впливувіддаленого та безпосереднього оточення;визначення стратегій як окремих плановихнапрямів розвитку діяльності підприєм-ства; передбачення заходів щодо реалізаціївизначених стратегій; організація виконан-ня планових завдань; облік, контроль тааналіз планових завдань.

© Бурдун В.М.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В ДЕР-ЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ – плануванняцілей розвитку держави, що передбачає по-шук оптимального набору траєкторій її руху,зорієнтованих на досягнення певних довго-строкових цілей в умовах реальних ресурс-них обмежень. Таке планування є одним ізнайважливіших завдань державно-управлін-ської діяльності. Воно охоплює концептуалі-зацію політик, програм і проектів, норматив-но-правове, організаційне і координаційно-планове проектування і передбачає досяг-нення їх балансу та забезпечення синхрон-ного розвитку. С.п.д.у. фактично поєднує всобі кілька видів управлінської діяльності,а саме: визначення цілей організації, про-гнозування, оцінку адекватності ресурсів,адаптацію до зовнішнього середовища тавнутрішню координацію, які відображені вдокладному комплексному плані, спрямо-ваному на забезпечення досягнення постав-лених цілей. Його характерною рисою ємасштабне охоплення проблем. Результа-том С.п.д.у. є стратегічний план (довго-строковий або середньостроковий), якийфактично являє собою державно-управлін-ське рішення щодо реалізації стратегії і полі-тики відповідних суб’єктів державногоуправління. Цей план є науковим передба-ченням стану держави як цілісного об’єктауправління в певний момент часу. Страте-гія визначає курс на розподіл обмежених ре-сурсів для досягнення визначених цілей, аполітика – загальні орієнтири для дій таприйняття рішень, які полегшують досяг-нення цілей.


СТРАТЕГІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ –наукове обґрунтування можливихкількісних та якісних змін (рівня розвиткув цілому, окремих напрямів діяльності) вмайбутньому, а також альтернативних спо-собів і строків досягнення очікуваного ста-ну. Прогнозування поєднує в собі два еле-менти – передбачення і прогнозування. Узв’язку з цим виділяють науковий і норма-тивний прогнози. У першому випадку опи-суються можливі перспективи, стани, роз-в’язання проблеми майбутнього, а в друго-му – визначається бажаний (можливий)стан розвитку явища під впливом ціле-спрямованої діяльності.

© Бурдун В.М.

678

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ – особли-ве, відмінне від поточного, управлінняорганізацією на підставі стратегії, яке орієн-тує всю діяльність на встановлення постій-ного зв’язку із зовнішнім оточенням та навнесення своєчасних змін для закріпленняздатності організації до ефективного вико-нання своєї місії та забезпечення довго-строкового виживання організації в мінливо-му середовищі. Крім стратегічного плануван-ня як провідної функції, С.у. включає такожі функції стратегічної організації, стратегіч-ної мотивації і стратегічного контролю.


СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ – аналіз зовніш-нього оточення та внутрішнього середови-ща організації з метою визначення її страте-гічного потенціалу, стратегічної позиції таперспектив розвитку стратегічних зон гос-подарювання (СЗГ). С.а. спрямований наоцінку перспективного стану ресурсів органі-зації і привабливості ринкових сегментів ітому має прогнозний характер. С.а., як іSWOT-аналіз, є різновидом перспективногоаналізу і має певні характерні ознаки. Надаєінформацію для прийняття відповідних уп-равлінських рішень щодо спрямування ре-сурсів організації в найбільш перспективністратегічні сегменти ринку. Результати С.а.є підставою для прогнозування стратегічноїпозиції організації на привабливих сегмен-тах ринку і визначення стратегічного потен-ціалу. Як специфічний елемент стратегічно-го управління С.а. використовується як ос-нова прогнозування позиції організації напривабливих ринках. Його використання всистемі планування забезпечує реалізаціюпрогнозно-стратегічного підходу до управ-ління організацією. С.а. здійснюється затрьома етапами: ідентифікація та оцінкастратегічного потенціалу; стратегічна сег-ментація та оцінка привабливості ринку;оцінка стратегічної позиції підприємства.


СТРАТЕГІЧНИЙ БЮДЖЕТ ОРГАНІ-ЗАЦІЇ – засіб розподілу ресурсів організаціїдля досягнення стратегічних цілей на періодреалізації стратегії. С.б.о. складається дляфінансування заходів щодо реалізації стра-тегії. Вихідною основою стратегічного бюд-жетного планування організації є стратегічніцілі. С.б.о. містить довгострокові інвестиції

організації і має спрямованість на формуван-ня потенціалу прибутку. Його особливостівиявляються у часовому періоді дії, рівніагрегації інвестицій за напрямами розвиткуорганізації, об’єктах спрямованості, відпо-відальності за успіх діяльності організації.Він надає кількісну визначеність стратегіч-ним орієнтирам, виражає у вартісній формістратегічну програму дій по всіх напрямахфункціонування організації. Тому С.б.о.можна інтерпретувати як програмний бюджеторганізації і як бюджет розвитку організації.Отже, С.б.о. призначений для обґрунтуваннявитрат на реалізацію стратегії і формуванняоснови для контролю реалізації стратегії.


СТРАТЕГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ – підсисте-ма контролю в організації, що передбачає пе-ріодичну перевірку прийнятності стратегіїдля досягнення стратегічних цілей та ви-значення можливості подальшої реалізаціїстратегії за певними умовами. За змістомС.к. є контролем реалізації стратегії підприєм-ства. Тому контроль у системі стратегічного уп-равління не розглядається як тип контролю, авиділений за періодичністю здійснення в будь-якій сфері до будь-якого об’єкта діяльностіорганізації. С.к. має спрямованість на: визна-чення прийнятності стратегії; забезпеченнявідповідності стратегічних заходів стратегічно-му плану; відстеження фінансування стратегіч-них заходів; дотримання терміну виконаннястратегічних заходів. Основним завданням С.к.є визначення об’єктів контролю, створення си-стеми стандартів, оцінка стану об’єктів конт-ролю, визначення причин відхилень та форму-вання системи коригуючих заходів.


СТРАТЕГIЧНИЙ ПЛАН – формалiзованийдокумент, що розробляється на пiдставі стра-тегії і визначає конкретнi заходи, їх послi-довнiсть, строки, ресурси, відповідальнiсть.Метою С.п. є побудова системи цілей органі-зації для досягнення раціонального викорис-тання бюджетних коштів. С.п., як правило,має багатоцільовий характер й реалізуєтьсяза допомогою програм.


СТРАТЕГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОРГАНІ-ЗАЦІЇ (від лат. potentia – сила) – можливостідосягнення стратегічних цілей шляхом ефек-

679

тивного використання ресурсів. С.п.о. є інстру-ментом для досягнення кінцевих результатіворганізації і тому він належить до елементів,що становлять предмет стратегічного управ-ління. За допомогою С.п.о. забезпечуютьсястійкі довгострокові конкурентні переваги тазміцнюється конкурентна позиція організації.Стратегічні ресурси, які є складовою С.п.о.,змінюються за обсягом та структурою тількивідповідними стратегічними рішеннями.


СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ – зміни в органі-зації, які відбуваються як відповідь на дина-мічний розвиток ринку і обумовлюютьсязміною цільових орієнтирів організації.Розрізняють такі типи С.з., що обумовлені:обраною стратегією організації; зміною зов-нішнього оточення, що призводить до карди-нальних змін умов функціонування організа-ції. За масштабом здійснення С.з. можутьбути частковими, локальними і радикальними.С.з., які обумовлені стратегією організації,на відміну від змін, зумовлених кардиналь-ними змінами зовнішніх умов, відбувають-ся протягом усього періоду реалізації стра-тегії і мають поступальний, системний ха-рактер. Отже, С.з. в організації стосуютьсяі “жорстких” елементів управління (струк-тури, стратегії, системи) і “м’яких” еле-ментів (стиль управління, компетенція тасклад персоналу, організаційна культура).


СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ – цілі, що описуютьстратегічні наміри організації у визначенніїї місця у сфері діяльності. С.ц. стосуютьсяуправлінських рішень проблем підвищенняконкурентоспроможності організації, забез-печення стійкої конкурентної позиції та довго-тривалого успіху. Тому вони передбачаютьнеобхідність розв’язання масштабних про-блем та встановлюються на період 2-5 років ібільш тривалий період. У стратегічному уп-равлінні відповідно до концепції сталого роз-витку виділяють економічні, суспільні та еко-логічні цілі. У процесі формування С.ц. ви-користовуються багатоцільовий підхід і прин-цип ієрархії. С.ц. організації охоплюють такісфери (за М.Х.Месконом): ринок, нововве-дення, трудові ресурси, фінансові ресурси,матеріальні ресурси, продуктивність праці,соціальна відповідальність, прибутковість.


СТРАТЕГІЯ (грец. στρατηγία – мистецтвополководця) – підхід до розв’язання критич-но важливих і складних (стратегічних) про-блем; модель програмування діяльності длядосягнення встановлених цілей. С. обов’яз-ково визначає пріоритети (першочергові дляреалізації напрями, цілі, проблеми), які да-ють корисну основу для розподілу обмеже-них ресурсів.


СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СО-ЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ – доку-мент, у якому визначаються цілі та пріори-тети економічного і соціального розвитку,засоби та шляхи їх досягнення, формуютьсявзаємоузгодження і комплексна система за-ходів органів законодавчої і виконавчої вла-ди, органів місцевого самоврядування, спря-мованих на ефективне розв’язання проблемекономічного і соціального розвитку, досяг-нення стабільного економічного зростання,а також характеризуються очікувані зміни устані економіки та соціальної сфери.В Україні С.е.с.р.к. здійснюється у формірозроблення та реалізації Державної програмиекономічного і соціального розвитку Украї-ни, яка розробляється щороку на коротко-строковий період взаємоузгоджено з проектомдержавного бюджету України на відповіднийрік. У Державній програмі конкретизують-ся заходи, передбачені в програмі діяльностіКабінету Міністрів, та завдання, визначеніу щорічному посланні Президента Українидо Верховної Ради про внутрішнє тазовнішнє становище України. Проект Дер-жавної програми на наступний рік подаєть-ся до Верховної Ради одночасно з проектомдержавного бюджету.У Державній програмі економічного і со-ціального розвитку України мають бутивідображені: аналіз соціально-економічно-го розвитку країни за минулий та поточнийроки і характеристика головних проблемрозвитку економіки та соціальної сфери;вплив очікуваних змін зовнішньополітич-ної та зовнішньоекономічної ситуації наекономіку країни; цілі та пріоритети еконо-мічного і соціального розвитку в наступно-му році; система заходів щодо реалізаціїдержавної політики з визначенням термініввиконання та виконавців; основні макро-економічні показники, обсяги капітальнихвкладень, показники державного замовлен-

680

ня та інші необхідні показники й балансиекономічного та соціального розвитку, утому числі в розрізі галузей економіки, АРКрим, областей, м. Києва та Севастополя;перелік державних цільових програм, щофінансуються в наступному році за рахуноккоштів державного бюджету; показникирозвитку державного сектору економіки,зокрема одержання та використання до-ходів від розпорядження державним май-ном, ефективності використання об’єктівправа державної власності, розвитку казен-них підприємств.Найважливішими засобами формування тареалізації С.е.с.р.к. є прогнозування, макро-економічне планування та державне програ-мування. Складовою програми соціально-економічного розвитку є організаційно-еко-номічний механізм управління процесомреалізації програми. Такий механізм перед-бачає створення спрямованої на реалізаціюпередбачених програмою заходів системиправових, адміністративних та економічнихрегуляторів. Основним елементом організа-ційно-економічного механізму реалізаціїзавдань програми є механізм державних за-мовлень. Реалізація програми складається здвох основних стадій: укладання державнихконтрактів і виконання комплексів робіт. Підчас виконання програмних заходів маєздійснюватися контроль. Метою контролює сприяння тому, щоб фактичні результатиякомога повніше відповідали завданням(цілям) програми.

© Губарєв О.О.

СТРАТЕГIЯ IНТЕГРАЦIЇ УКРАЇНИ ДОЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ – документ,який визначає основнi напрями спiвро-бiтництва України з Європейським Союзом(ЄС) – органiзацiєю, яка в процесi свого роз-витку досягла високого рiвня полiтичноїiнтеграцiї, унiфiкацiї права, економiчногоспiвробiтництва, соцiального забезпеченнята культурного розвитку. Документ визначаєосновнi прiоритети дiяльностi органiв вико-навчої влади до 2007 р., протягом якого ма-ють бути створенi умови, необхiднi для на-буття Україною повноправного членства вЄвропейському Союзi. С.і.У.ЄС має забез-печити входження держави до європейсько-го полiтичного (у тому числi у сферi зов-нiшньої полiтики i полiтики безпеки), iнфор-мацiйного, економiчного i правового просто-

ру. Отримання на цiй основi статусу асо-цiйованого члена ЄС є головним зовнiшньо-полiтичним прiоритетом України у середньо-строковому вимiрi й має спiввiдноситися вчасi з набуттям повноправного членства вЄС державами-кандидатами, у якихспiльний кордон з Україною. Серед основ-них напрямів інтеграційного процесу такі:1) адаптацiя законодавства України до за-конодавства ЄС, забезпечення прав люди-ни; 2) економiчна iнтеграцiя та розвитокторговельних вiдносин мiж Україною і ЄС;3) інтеграцiя України до ЄС у контекстi за-гальноєвропейської безпеки; 4) полiтична кон-солiдацiя та змiцнення демократiї; 5) адаптацiясоцiальної полiтики України до стандартiвЄС; 6) культурно-освiтня i науково-технiчнаiнтеграцiя; 7) регiональна iнтеграцiя Украї-ни; 8) галузева спiвпраця; 9) спiвробiтництвов галузi охорони довкiлля.Внутрiшнє забезпечення процесу iнтеграцiїУкраїни до ЄС покладається на вищий,центральнi та мiсцевi органи виконавчої владиУкраїни у спiвпрацi з органами законодавчоївлади, вiдповiдними органами мiсцевого само-врядування. Керiвництво С.і.У.ЄС здiйснюєПрезидент України. Кабiнет Мiнiстрiв Українизабезпечує реалiзацiю С.і.У.ЄС.Щорiчно розроблятиметься План дiй з реалi-зацiї стратегiчного курсу України на iнте-грацiю до Європейського Союзу.

© Бакуменко В.Д., Забара І.М.

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ (організації, сфе-ри діяльності) – результат стратегічного пла-нування, що базується на аналізі зовнішньо-го і внутрішнього середовища організації тавизначає опорні концептуальні положеннястосовно бажаного і можливого майбутньо-го (стратегічне бачення розвитку, пріори-тетні напрями розвитку й проблеми, ієрархіч-ну систему цілей, систему індикаторів успіш-ності реалізації стратегії, комплекс політикреалізації стратегії), а також систему про-грамно-цільових засобів (проектів, програм)досягнення стратегічних настанов. У дер-жавному управлінні України своєрідний бумстратегічного планування, що розпочавсянаприкінці 90-х рр. минулого століття і про-довжується нині, виявився у розробці чис-ленних стратегій розвитку міст, регіонів,територій, окремих організацій публічногосектору.


681

СТРУКТУРА (лат. struсtura – побудова, роз-ташування, порядок) – загальний, відносностійкий, змінний у просторі і часі спосібвзаємозв’язку елементів й відносин системи.С. – внутрішня характеристика організаціїсистеми, що є формою об’єднання стійкихвзаємозв’язків між її елементами, а також за-конів таких взаємозв’язків. С. визначає функ-ціональну складову системи, характер її по-ведінки, форми взаємодії тощо. Поняття С.відображає форму розташування елементівсистеми та характер взаємодії її сторін і вла-стивостей. С. є результатом руху елементів,наслідком їхньої організації, упорядкування,і в цьому сенсі вона виступає як закон взає-мозв’язку, відображення внутрішньої логі-ки побудови системи. Є невід’ємним атри-бутом будь-яких існуючих об’єктів і систем.У державному управлінні найчастіше роз-глядаються організаційні С. управління, щовідображають соціально-функціональнуспрямованість, цілі й зміст державногоуправління в суспільстві. Як системоутворю-ючий елемент організаційної С. державивиступає її орган, що формує та реалізуєвідповідну політику.

© Кузнецов А.О.

СТРУКТУРА ОРГАНУ УПРАВЛІННЯ –внутрішньо упорядкована, ієрархічно побудо-вана цілісна сукупність відносно само-стійних структурних елементів органу управ-ління (підрозділів, секторів, посад); порядокі форма розташування яких дають змогунайбільш ефективно реалізовувати законо-давчо закріплені функції та повноваження.У С.о.у. виділяють такі елементи: а) ланки;б) рівні управління; в) внутрішні зв’язки.Структура є похідною від функцій. Вонапокликана забезпечувати умови для їх якіс-ного виконання, тому формування раціо-нальної структури має визначатися не суб’єк-тивним уявленням керівництва про побудо-ву органу управління, а залежати від компе-тенції і повноважень, що покладені на пев-ний орган, від спеціалізації управлінськоїпраці, яка зумовлюється цілісним комплек-сом внутрішніх і зовнішніх функцій, мас-штабністю завдань стосовно кожної функції,складністю об’єкта управління як керованоїсистеми, кількістю її підсистем, елементівта напрямів діяльності.Основними вимогами, що висуваються доорганізаційних структур, є оптимальність,

оперативність, надійність, економічність,гнучкість, стійкість, чітка правова регла-ментація структурних зв’язків і порядкурозподілу завдань, повноважень і відпові-дальності всередині органу управління. Доважливих параметрів, які необхідно вра-ховувати, визначаючи С.о.у., відносять:кількість рівнів управління; додержаннянорм керованості, централізацію виконан-ня функцій; масштабність робіт певноїфункціональної спрямованості; розгалу-женість міжфункціональних зв’язків, тех-нічне оснащення управлінської праці.С.о.у. може бути простою і складною. С.о.у.відображається у штатному розписі, де вка-зуються повна назва і кількість підрозділів,посад, їх класифікація та визначене фінан-сове забезпечення. Залежно від співвідне-сення рівнів управління та структурнихпідрозділів розрізняють лінійний, функціо-нальний, лінійно-функціональний, матрич-ний та матрично-штабний типи організацій-них структур.

© Одінцова Г.С., Дзюндзюк В.Б.,Мельтюхова Н.М., Миронова Н.С.,

Набока Л.В.

СТРУКТУРА ПРОБЛЕМИ – сукупністьвзаємопов’язаних елементарних проблем,що відтворює складну проблему. Аналіз про-блеми передбачає її структурування шляхомвикористання відповідних методів. Структу-рована проблема розв’язується її складови-ми. Потім результати розв’язання підпроб-лем поєднуються в цілісну модель розв’язан-ня проблеми.


СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗА-ЦІЄЮ – сукупність підрозділів організації,взаємопов’язаних у процесі обґрунтування,вироблення, прийняття і реалізації управлін-ських рішень. Основними елементамиорганізаційної структури є рівні, підрозділиі ланки управління, управлінські зв’язки міжними.


СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ПАРТИСИ-ПАТИВНА – структура управління, засно-вана на активному включенні співробітниківта їх представників у процеси вироблення,прийняття й реалізації управлінських рішень.


682

СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА – послідовнийцілеспрямований вплив держави на всю су-купність галузей економіки, на формуванняі розвиток галузевих і міжгалузевих структур,їх територіальне розміщення, організаційно-інституціональні пропорції, забезпеченняресурсами і функціонування в умовах рин-ку. С.п. спрямована на створення багатога-лузевого високотехнологічного комплексутоваровиробничих структур (з урахуваннямтериторіальних умов їх функціонування), якізабезпечують зростання добробуту населенняі зайнятість його соціально активної части-ни, зміцнення безпеки країни та інтеграціюекономіки в систему світових господарчихзв’язків. С.п. виходить з принципів спадкоєм-ності цілей структурної перебудови в перс-пективних і середньострокових програмахсоціально-економічного розвитку державита необхідності їх узгодження з реальнимифінансовими можливостями і обмеження-ми, пов’язаними із станом інфраструктуриекономіки. Для її реалізації широко засто-совуються програми структурної перебудо-ви. Формування таких програм спираєтьсяна науково-технологічну та промисловуполітику держави, метою якої є забезпечен-ня модернізації та структурної перебудовивиробничого потенціалу, зниження йогоенерго- та матеріаломісткості, підвищенняконкурентоспроможності.Пріоритетними напрямами С.п. в Україні є:вибір та розвиток інноваційної моделі еко-номічного зростання; застосування програм-но-цільових методів економічного управлін-ня розвитком наукомістких та високотехноло-гічних виробництв, які мають перспективувиходу на світові ринки завдяки їх конкуренто-спроможності (літакобудування, ракетобуду-вання, суднобудування, деякі види озброєнняі військової техніки, енергетичне та електро-технічне устаткування тощо); комплекснийпідхід до реалізації проблеми енергозбере-ження в масштабах всієї країни; розвитоксучасної національної інформаційної інфра-структури на базі зарубіжних та вітчизнянихдосягнень у цій сфері; інституційне забез-печення розвитку науково-технологічного таінноваційного процесу (створення промисло-во-фінансових груп, холдінгів, технополісів,технопарків , використання механізміввільних економічних зон, розроблення відпо-відного правового забезпечення, посиленнякоординації фундаментальних досліджень

тощо); відновлення внутрішньої інвестицій-ної бази та створення сприятливого інвес-тиційного клімату.


СУБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ – орган влади, установа, підрозділ апа-рату управління чи посадова особа, які ви-робляють і ухвалюють державно-управ-лінські рішення щодо здійснення керуючо-го впливу на підпорядковані об’єкти управ-ління або регулювання певних процесів тавідносин у різних сферах суспільної життє-діяльності.Згідно з Конституцією України єдиним дже-релом влади у суспільстві виступає народ,який делегує свої повноваження колектив-ним суб’єктам управління – органам влади.Усвідомлюючи соціальну відповідальність,вони мають право в межах своєї компетенціїформувати державну політику, прийматирішення та справляти цілеспрямований впливна об’єкти влади. Але при цьому слід врахову-вати мінливе домінування активної ролісуб’єктів і об’єктів державного управління.С.д.у. (керуюча складова) спільно з об’єктомдержавного управління (керованою складо-вою) і взаємозв’язками, які при цьому вини-кають, формують систему державного уп-равління, яка характеризується складністю івеликими розмірами.С.д.у., у свою чергу, є також великою системою,яка має свої характеристики, поділяється напідсистеми та елементи, наділена певною ком-петенцією і державно-владними повноважен-нями, що дають змогу їй втілювати свою волюу форму керівних команд чи рішень, обов’яз-кових для виконання, тобто це система, щоуправляє об’єктами управління. С.д.у. не мо-жуть існувати без відповідних об’єктів управлін-ня і лише у сукупності вони утворюють систе-му державного управління. Залежно від цілейС.д.у. може розглядатися і як об’єкт для вище-стоящої ланки в ієрархії управління.

© Одінцова Г.С., Дзюндзюк В.Б.,Мельтюхова Н.М., Миронова Н.С.,

Чабанова Ю.В.

СУБ ’ЄКТИ ВЛАДНИХ ПОВНОВА-ЖЕНЬ – органи державної влади, органимісцевого самоврядування, їхні посадові числужбові особи, інші суб’єкти при здійсненніними владних управлінських функцій наоснові законодавства, у тому числі на вико-

683

нання делегованих повноважень. Відповід-но до цього поняття, закріпленого п. 7 ч. 1ст. 3 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, С.в.п. є: Президент України; Вер-ховна Рада України; органи виконавчої вла-ди – Кабінет Міністрів України, центральніта місцеві органи виконавчої влади; органисудової влади; Представництво ПрезидентаУкраїни в Автономній Республіці Крим; про-куратура України; органи влади АвтономноїРеспубліки Крим – Верховна Рада, Радаміністрів; органи місцевого самоврядуван-ня – сільські, селищні, міські, районні, об-ласні ради; посадові чи службові особи за-значених вище органів; інші суб’єкти приздійсненні ними владних управлінськихфункцій (наприклад будинкові, вуличні, квар-тальні та інші органи самоорганізації насе-лення, громадські формування з охорони гро-мадського порядку і державного кордону).

© Васіна А.Ю.

СУБ’ЄКТИ І ОБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇКАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ – носії визначенихповноважень, прав та обов’язків , якіздійснюють стратегічну діяльність з цілевиз-начення і програмного забезпечення форму-вання та розвитку людських, трудових, кад-рових ресурсів як головної передумови по-будови демократичної, правової, соціальноїдержави.Суб’єктами державної кадрової політики,тобто носіями визначених законодавствомповноважень під час формування та реалі-зації кадрової політики, є: народ, держава(органи влади та управління), органи місце-вого самоврядування, суб’єкти економічноїдіяльності, профспілкові, політичні та гро-мадські організації.Згідно з Конституцією України народ вис-тупає єдиним джерелом влади. Він здійснюєсвої функції і вирішує завдання, які стоятьперед ним у сфері державної кадрової полі-тики, як безпосередньо (через референдум,вибори Президента, народних депутатів,міських голів тощо), так і опосередковано(через представницькі органи, демократичніпроцедури, урахування суспільної думкитощо). Народ значною мірою делегує своїповноваження і функції в кадровій політицідержаві (її гілкам і структурам) як політичнійорганізації народу, а окремі групи населен-ня – політичним партіям, різним громадсь-ким об’єднанням. Через державу та її струк-

тури, а також політичні партії та громадськіорганізації народ бере участь в управліннікадровими процесами в країні.У своїх діях суб’єкти державної кадрової по-літики відносно самостійні, як того вимагаютьпринципи демократії та плюралізму. Важли-во, щоб усі суб’єкти, причетні до формуван-ня та реалізації державної кадрової політи-ки, вели постійний конструктивний діалог,узгоджували позиції щодо спільного розв’я-зання таких проблем, як відновлення, збере-ження, нарощування і розвиток кадрового по-тенціалу країни. Спрямована предметно-прак-тична діяльність суб’єкта щодо цілевизначенняі програмного забезпечення формування тарозвитку людських, трудових, кадрових ре-сурсів є головною передумовою побудови де-мократичної, правової, соціальної держави.Відповідно, об’єктами державної кадровоїполітики є: а) національні кадри (кадровийкорпус у цілому); б) кадрова система, кад-рові процеси і відносини; в) інститути і меха-нізми соціального партнерства. Об’єктамибезпосереднього регулювання з боку держа-ви та її органів є: а) правляча адміністратив-на і політична еліта; б) персонал державноїслужби; в) кадри державних установ ,підприємств, організацій.Однак до об’єктів державної кадрової полі-тики не можна відносити лише кадри названихкатегорій. Держава впливає на всі категоріїпрацюючих, усі трудові ресурси, у томучислі шляхом адміністрування, втручання вприйняття кадрових рішень, вольового тиску.Демократична держава може забезпечитиконструктивність своєї ролі у розв’язаннікадрових проблем, однак держава не можевиступати монополістом у формуванні тареалізації державної кадрової політики.Лише реальне, а не декларативне залученнягромадян до процесів соціального управління,у тому числі й у кадровій сфері, – запорука ви-сокої ефективності використання інтелектуаль-ного потенціалу, усіх трудових ресурсів країни.

© Мартиненко В.М.

СУБ’ЄКТ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУ-ВАННЯ – носій владних повноважень щодосамостійного розв’язання місцевих про-блем, що становлять предмет віданняорганів та посадових осіб місцевого само-врядування. Первинним С.м.с. є територі-альна громада, яка є основним джереломфункцій та повноважень місцевого само-

684

врядування. Крім неї, С.м.с. є органи са-моорганізації населення, сільські, селищні,міські ради, сільські, селищні та міські го-лови, виконавчі органи сільської, селищної,міської ради, районні в місті ради, районніта обласні ради. С.м.с. поділяються на ви-конавчі та представницькі. С.м.с. реалізу-ють функції місцевого самоврядування, щовизначаються законодавством.

© Монастирський Г.Л.

СУБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ – особа, групаосіб, спеціально створений орган, організа-ція або суспільство загалом, які впливаютьна керовану систему з метою забезпеченняїї функціонування і руху до заданої мети. С.у.здійснює управлінську і організаційну робо-ту, приймає рішення і забезпечує досягнен-ня поставлених цілей.


СУБ’ЄКТ-ОБ’ЄКТНІ ВІДНОСИНИ ВСИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ – відносини, що охоплюють організаціюі функціонування суб’єктів управління (ке-руючих систем), структуру їх взаємозв’язківіз суспільною системою, а також компонентиостанньої, які створюють у взаємозв’язкуструктуру об’єкта управління й безпосеред-ньо сприймають державно-управлінськівпливи. З погляду взаємозв’язків у системісуб’єкт-об’єктної залежності кожний дер-жавно-управлінський вплив можна охарак-теризувати як суспільну потребу, інтерес і метув управлінні, усвідомлені суб’єктом управлін-ня, юридично, нормативно виражені й прак-тично здійснені в його рішеннях і діях. С.-о.в-.с.д.у. виявляють себе в кожному управ-лінському акті, дії, відношенні та об’єктивнозумовлюють і передбачають присутність трьохелементів: суб’єкта управління (державногооргану, посадової особи, учасника управлін-ня), управлінського впливу, що створюється тареалізується ним, об’єктів впливу у вигляді,головним чином, діяльності організацій, уста-нов, підприємств, окремих громадян.Одним із поширених способів здійсненняС.-о.в.с.д.у. є управлінські рішення, що ви-ступають як форма вияву волі суб’єктауправління відносно об’єкта управління і по-лягають у забезпеченні дійсних потреб таінтересів суб’єкта й об’єкта управління наоснові вибору з деякої множини можливихваріантів їх поведінки такого варіанта, що

оптимально відповідав би конкретній обстанов-ці та цілям функціонування системи держав-ного управління на даному етапі її розвитку.


СУВЕРЕНІТЕТ – незалежне від будь-якихсил, обставин і осіб верховенство; неза-лежність держави в зовнішніх і внутрішніхсправах. Класичне визначення поняття “С.”дано французьким філософом Ж.Боденом(XVI ст.) – як “вищої, абсолютної і повсяк-часної влади над громадянином і піддани-ми в політичному співтоваристві”. У сучас-них умовах С. найчастіше розглядається якверховенство влади держави всередині краї-ни та її незалежність від влади будь-якоїіншої держави. Поєднання двох начал – вер-ховенства і незалежності – означає як праводержави на незалежність і свободу від по-сягань іззовні і зсередини, так і право уп-равляти, панувати, владарювати, свободуприймати рішення, здійснювати функції вер-ховної влади. Отже, розрізняють два аспек-ти поняття “С.” – внутрішній і зовнішній. Підвнутрішнім аспектом С. розуміється мож-ливість для держави розпоряджатися своєютериторією і ресурсами, а також видаватизакони й примушувати підданих до їх вико-нання. У внутрішньому житті країни С. пе-редбачає верховенство уряду та державнихструктур, які ним формуються. Зовнішнійаспект С. ототожнюється з можливістю дер-жави проводити незалежну політику, вста-новлювати дипломатичні відносини з інши-ми державами, оголошувати їм війну абозаключати мир тощо. Важливою ознакоюдержавного суверенітету є визнання міжна-родним співтовариством, іншими суб’єкта-ми міждержавних відносин права даногоуряду на юридично рівних засадах вступатиу відносини з іншими урядами.Правовою основою С. є конституції, дек-ларації, загальновизнані принципи міжна-родного права, які фіксують сувереннурівність держав , їх територіальнуцілісність, невтручання у внутрішні тазовнішні справи, право націй на самовиз-начення. Повага до С. – один з найголовні-ших принципів міжнародного права іміжнародних відносин, який закріплено уСтатуті ООН, Гельсінських угодах та іншихміжнародно-правових документах.

© Михненко А.М., Борисевич С.О.,Шкурат І.В.

685

СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВИ – фундаменталь-на ознака держави, яка розкриває політико-юридичну властивість державної влади іхарактеризується її верховенством, повно-тою, невідчужуваністю, неподільністю все-редині країни та незалежністю і рівністюпоза межами країни, а також самостійністю.Поняття “С.д.” є складним і включає у себедва елементи.По-перше, це внутрішня складова, що відоб-ражає пріоритет державної влади стосовновлади інших суб’єктів, поширення юрисдикціїтакої влади на всю територію країни та її мо-нопольне право на законодавчу діяльність.При цьому внутрішня складова поняття “дер-жавний суверенітет” характеризується чотир-ма ознаками: верховенством, повнотою, не-відчужуваністю та неподільністю.По-друге, це зовнішня складова, що відоб-ражає можливість держави бути суб’єктомміжнародного права, вступати у взаємовід-носини з іншими державами та недопус-тимість втручання у внутрішньодержавнісправи зовні. При цьому зовнішня складовапоняття “державний суверенітет” характери-зується двома ознаками: незалежністю тарівністю.С.д. є обов’язковою (специфічною) ознакоюдержави, яка допомагає остаточно відмежу-вати її від інших організацій (об’єднань)людей. Держава має такі суверенні права: – право війни та миру; – право видавати закони; – право формувати державні органи; – право визначати атрибутику держави; – право встановлювати податки; – право призначати своїх представників вінші держави і міжнародні організації тощо.Державний суверенітет України проголоше-но 16 липня 1990 р. шляхом ухвалення Дек-ларації про Державний суверенітет України.При цьому відповідно до ст. 2 КонституціїУкраїни державний суверенітет України по-ширюється (запроваджений та діє) на всійтериторії України.

© Спаський А.С.

СУД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (англ.Court of Justice of the European Communities) –одна з п’яти офіційних інституцій Європейсь-кого Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якогоне оскаржуються. До складу С.ЄС входять поодному судді від кожної держави-члена (післяостаннього розширення – 27), яким допомага-

ють вісім генеральних адвокатів. Суддів і адво-катів призначають за загальної згоди держав-членів на шестирічний термін. С.ЄС може засі-дати в палатах або збиратися на пленарні засі-дання для розгляду особливо важливих чискладних справ та на вимогу держав-членів.С.ЄС виконує дві основні функції: перевіряєна відповідність договорам документи, прий-няті європейськими інституціями та урядами;тлумачить право на запит національних судів.


СУД З ПРИМИРЕННЯ І АРБІТРАЖУ –орган, створений відповідно до Конвенції зпримирення і арбітражу в рамках НБСЄ, прий-нятої в м.Стокгольмі 15 грудня 1992 р. Кон-венція була підписана 34 державами – учас-ницями НБСЄ (перейменована у 1995 р. вОБСЄ – Організацію з безпеки і співробіт-ництва в Європі) та ратифікована понад 20 дер-жавами. Головним елементом цієї Конвенції єобов’язковий характер процедури примирен-ня, що поширюється на всі спори, незважаю-чи на те, що результати процедури не маютьобов’язкового характеру для сторін. Крім того,Конвенція передбачає можливість добро-вільної передачі справи до арбітражу в томурозумінні, що кожна держава може зробитиодносторонню заяву про визнання компетенціїарбітражного суду за умови дотримання прин-ципу взаємності. Такі заяви були зроблені Гре-цією, Данією, Фінляндією, Швецією. Регла-мент С.п.а. набув чинності 1 лютого 1997 р.Примирення та арбітраж здійснюються, відпо-відно, Примирною комісією та Арбітражнимтрибуналом, які створюються для кожногоспору. До складу Примирної комісії та Арбіт-ражного трибуналу входять, відповідно, ми-рові посередники та арбітри, що обираютьсяіз списку. Мирові посередники та арбітри ство-рюють у сукупності С.п.а. у рамках ОБСЄ.

© Забара І.М., Київець О.В.

СУДОВА ВЛАДА – одна з гілок державноївлади, що покликана самостійно і незалеж-но здійснювати правосуддя. Як правило, С.в.представлена трьома судовими системами,судові органи яких вирішують конфлікти, щовиникають у правотворчості (Конституцій-ний Суд), в управлінні й підприємницькійдіяльності (система арбітражних судів), управовідносинах громадян між собою та зорганізаціями чи органами управління (сис-тема загальних судів). Стан С.в., ставлення

686

до неї в суспільстві дуже важливі для демо-кратії і законності. Суд не є репресивниморганом держави, суд покликаний бути за-хисником права в найширшому значенні.С.в. впливає на законодавчу і виконавчу вла-ди, використовуючи у своїх рішеннях чиннезаконодавство. Найвищим виявом політич-ної, владної ролі С.в. як соціальної інсти-туції взагалі є контроль законодавчого про-цесу (конституційний нагляд), що полягає укваліфікації певних нормативно-правовихактів або їх окремих положень як таких, щосуперечать конституції, і позбавленні їх юри-дичної сили.


СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ – заснована назаконi дiяльнiсть судiв щодо перевiркиправомiрностi актiв i дiй органiв виконавчоївлади, їхніх посадових осiб iз застосуван-ням, якщо виникає необхiднiсть, правовихсанкцiй. С.к. полягає у захисті прав та сво-бод людини, перевірці законності дій органіввиконавчої влади. С.к. реалізується в Українісистемою судів загальної та спеціальноїюрисдикції. Конституцією України (ст. 55)закріплено право кожної людини і громадя-нина на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади,органів місцевого самоврядування, посадо-вих і службових осіб. С.к. у демократичнійдержаві має позанаціональні рамки. Коженмає право після використання всіх націо-нальних засобів правового захисту зверта-тися за захистом своїх прав і свобод до відпо-відних міжнародних судових установ чи довідповідних органів міжнародних органі-зацій, членом або учасником яких є Украї-на. С.к. в Українi має непрямий характер,оскiльки контролюється не законнiсть самихзаконiв, а законнiсть нормативно-правовихактiв, якi базуються на законах, та законнiстьдiй службових осiб, якi виконують цi закони.


СУДОВІ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ. За часівКиївської Русі (IХ – ХII ст.) судові функції,крім князя, здійснювала Церква. Складовоючастиною Української козацької держави,створеної під проводом Богдана Хмельниць-кого, була розгалужена судова система, у якійголовне місце належало Генеральному судді,який очолював вищий судовий орган держа-ви. Така організація судів ще довго продов-

жувала існувати і після входження Українидо складу Росії у 1654 р. й була скасована уХVIII ст. у зв’язку з ліквідацією російськимцаратом української державності. Судова реформа 1864 р. була найбільш по-слідовною з буржуазних реформ 60-70-х рр.ХІХ ст. і передбачала реформи судової сис-теми й судочинства. Проводилася на основісудових статутів, прийнятих 20 листопада1864 р. На околицях Росії статути вводили-ся зі значними змінами; остаточно процесбув завершений лише в 1896 р. У судовихстатутах відображено ряд буржуазних прин-ципів судоустрою й судочинства: відокрем-лення суду від адміністрації, незмінюваністьсуддів і слідчих, створення суду присяжних,запровадження адвокатури, проголошеннягласності, усності й змагальності процесу,вільна оцінка доказів; виборність деякихсудових органів (мирових судів). Водночассудова реформа зберегла низку елементів ко-лишнього станового суду: участь у процесістанових представників, особлива під-судність справ вищих посадових осіб, збе-реження селянських, “інородницьких” і ду-ховних судів тощо.В умовах національних державотворчихпроцесів у 1917-1920 рр. відбувалося фор-мування судової системи в Українській На-родній Республіці, Українській Гетьманськійдержаві, УНР часів Директорії. Формували-ся судові органи й у Західноукраїнській На-родній Республіці. У процесі побудови ра-дянського державного апарату у 1917-1920 рр.була створена і діяла розгалужена системарадянських судів. Основою першої радянсь-кої судової реформи стала постанова Все-українського Центрального ВиконавчогоКомітету від 16 грудня 1922 р., якою булозатверджено Положення про судоустрійУРСР, що вводилося в дію з 1 лютого 1923 р.У зв’язку з необхідністю узгодження україн-ського законодавства про судоустрій із законо-давством СРСР та з адміністративно-тери-торіальними змінами, що відбулися в Україніпротягом 1923-1925 рр., 22 жовтня 1925 р.ВУЦВК затвердив нове Положення про су-доустрій УСРР.Друга кодифікація радянського законодав-ства в Україні, яка розпочалася наприкінці50-х рр., не обминула і судоустрій республі-ки. 30 червня 1960 р. було прийнято Закон“Про судоустрій Української РСР”, що за-безпечував більш чітку організацію та діяль-

687

ність судової системи. Розширення правсоюзних республік виявилося, зокрема, у пе-редачі їм права прийняття кримінального,цивільного, процесуального кодексів і зако-ну про судоустрій.Конституція незалежної України, прийнята у1996 р., закріпила правові засади для ство-рення нової судової системи. 21 червня 2001 р.Верховна Рада України прийняла низку за-конів про внесення змін до Кримінально-про-цесуального, Цивільного процесуального,Арбітражного процесуального кодексів Ук-раїни, законів “Про судоустрій України”, “Простатус суддів”, “Про арбітражний суд” та ін.Ця так звана мала судова реформа була про-ведена з метою розвитку положень Консти-туції 1996 р. про судоустрій і судочинство Ук-раїни. Згідно із Законом “Про судоустрій Ук-раїни” система судів загальної юрисдикціїскладалася з таких ланок: місцеві суди, апе-ляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верхов-ний Суд України. Концепцією судово-право-вої реформи в Україні, схваленою ВерховноюРадою України 28 квітня 1992 р., передбачаєть-ся подальше вдосконалення судової системи.

© Лимар А.П.

СУД ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ЄВРО-ПЕЙСЬКИХ СПІЛЬНОТ (англ. Court ofFirst Instance of the European Communities,СПІ) – другий рівень судової влади Євро-пейської Спільноти; інституція, до юрисдик-ції якої належать розгляд кадрових супере-чок в установах ЄС, спірних питань у галузіконкуренції, слухання справ, що потребуютьвивчення численних фактів (а не тлумачен-ня законів), ведення справ за позовами осібта компаній, крім справ проти заходів із за-хисту торгівлі Європейського Союзу (такихяк антидемпінг). Рішення С.п.і.Є.С. можутьбути оскаржені в Суді ЄС з позиції закон-ності. С.п.і.Є.С. складається з 25 суддів (поодному від кожної з держав-членів), яких нашестирічний термін з правом подовження по-вноважень призначають за загальної згодиуряди держав-членів. Судді вибирають зі сво-го складу президента на трирічний термін зправом подовження повноважень.

© Логвін З.І.

СУСПІЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ – управлін-ня процесами формування і розвитку сус-пільства. Термін “С.у.” інтегрує управліннявсіма сферами суспільної діяльності (полі-

тичної, економічної, соціальної, гуманітар-ної, екологічної), державне управління (цент-ральне, регіональне, місцеве), місцеве само-врядування, управління громадськими орга-нізаціями і рухами, політичними партіями,профспілками та ін.


СУСПІЛЬНИЙ ПОРЯДОК – стан стабіль-ності, упорядкованостi й безпеки в суспільстві,одна з його універсальних цінностей.


СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК – якісназміна всієї структури суспільства аж дозміни способу мислення людей, що призво-дить до виникнення нових суспільнихвідносин і нових методів виробництва. Да-леко не будь-яка навіть кардинальна змінав суспільстві є кроком на шляху розвитку.Під С.р. звичайно розуміють лише такізміни, які відповідають інтересам біль-шості, сприяють підвищенню якості життялюдей і дають їм змогу впевненіше диви-тися в майбутнє. Загальний механiзм Р.с.полягає у виникненнi нових потреб у рiзнихсферах суспiльного життя та пошуку мож-ливостей їх задоволення. Новi потребипостiйно виникають як наслiдок виробничоїта iншої продуктивної дiяльностi людей, атому пов’язанi з пошуком та винаходом но-вих засобiв працi, спiлкування, організацiїсуспiльного життя, розширенням та поглиб-ленням обсягу наукового знання, усклад-ненням форм і механiзмів творчоїдiяльностi людей. Залежно вiд активностiсуб’єктiв дiяльностi розрiзняють двiосновнi форми Р.с .: еволюцiйну іреволюцiйну. Важливу роль у забезпеченнiстабiльностi Р.с. вiдiграють суспільні ре-форми та стратегічне управління.Передбачуванi змiни та нововведення сти-мулюють Р.с. Саме тому покращання сис-теми суспільного управлiння на основi де-мократичних суспiльних вiдносин забезпе-чує найкращi результати в удосконаленнiсуспiльства та прискореннi його розвитку.

© Бакуменко В.Д., Михненко А.М.

СУСПІЛЬНИЙ ЦИКЛ – послідовністьподій і станів динаміки суспільства, що ре-гулярно повторюється й забезпечує його ста-більне відтворення і зміну.


688

СУСПІЛЬНІ ПРОБЛЕМИ – незадоволеніпотреби, які набули значущості для вели-ких груп населення. Існують два підходи довиділення суспільних проблем: на основічисельності людей, яких вони зачіпають,або з урахуванням підтримки, відгуку, інте-ресу населення до них. Одне із завдань полі-тичної системи (державної і міжнародної)полягає в тому, щоб виявляти С.п. і вироб-ляти стратегію їх розв’язання. Наявністьпевної С.п. не призводить автоматично доїї розв’язання, оскільки необхідний ме-ханізм, який дозволяє ставити проблемиперед суспільством, надати їм характеруС.п. Це нерозривно пов’язано з іншим,дуже важливим елементом суспільного уп-равління, а саме визначенням низкинайбільш актуальних проблем, що слугуютьорієнтиром для дій системи суспільногоуправління. На основі з’ясування пріори-тетності розв’язання С.п. відбувається виз-начення цілей і пріоритетів суспільного тадержавного управління, формування дер-жавної політики.


СУСПІЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ – пере-творення вигляду, форми, істотних власти-востей, внутрішньої сутності суспільства,переведення його з одного стану функціо-нування в інший. С.т. передбачаютьдокорінне перетворення суспільної систе-ми як за формою, так і за змістом, внаслі-док якого виникає новий якісний станорганізації суспільства. Трансформаційнізміни як загальна мета можуть досягатисяяк революційним шляхом, так і еволюцій-но за допомогою комплексу реформ. Самереформаторський шлях визнаний на данийчас кращим у більшості суспільств. Транс-формаційні перетворення не слід розумітияк лише позитивні, прогресивні зміни.Вони можуть включати також негативніперетворення та взагалі рух “по колу”. Надинаміку С.т. впливають насамперед їх су-б’єкти, цілі, засоби, специфіка країн, щотрансформуються, тенденції світового роз-витку та інші чинники.


СУСПІЛЬНІ ФОНДИ СПОЖИВАННЯ –товари і послуги, що надаються державоювсім її громадянам на рівних засадах.


СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ФОРМА-ЦІЯ (лат. formatio – утворення, формуван-ня) – одна з базових категорій марксистсь-кої соціальної філософії. Вперше вжитаК.Марксом у 1851 р., який таким чиномпозначав історично визначену сукупністьвиробничих та суспільних відносин. Форма-ційний підхід до вивчення історичного про-цесу передбачає, що будь-яке суспільство,незалежно від його просторових і часовиххарактеристик, має поступово пройти п’ятьтипів суспільно-економічних формацій: пер-віснообщинну, рабовласницьку, феодальну,капіталістичну, комуністичну. С.-е.ф. у ба-гатьох випадках дає змогу виявити законо-мірності організації та функціонування сус-пільства, але водночас для формаційногопідходу характерне спрощене бачення бага-тьох аспектів життєдіяльності суспільства,недостатнє врахування соціокультурнихособливостей людських спільнот, що існу-вали та існують у різних природно-географіч-них умовах.


СУСПІЛЬСТВО – особливий, надзвичайноскладний вид організації соціального життя.Включає в себе всю багатоманітність стійкихсоціальних взаємодій, усі інститути таспільноти, що локалізовані в рамках конкрет-них державотворчих територіальних кор-донів. С. властиві такі механізми саморегу-ляції, які дають змогу підтримувати йомусвою цілісність, упорядковувати відносиниміж інститутами та спільнотами, інтегруватисоціальні новоутворення та підкоряти своїйлогіці поведінку основної маси населення,схиляючи людей, які живуть на відповіднійтериторії, відтворювати у своїх діях єдинутканину численних соціальних взаємодій.Звичайно виділяють два основних аспектиС. – це структура суспільства та розвитоксуспільства. Характер розвитку суспільствавизначається його досить складною струк-турою, дією в ньому багатьох неодноріднихфакторів. У результаті складаються різнісфери життя суспільства. Основні з них -економічна, соціальна, політична та духовна.Провідні мислителі людства постійно намага-лися пізнати, осмислити суть, основні заса-ди функціонування, характерні особливостіС. як соціального феномену.Уявлення про С. як про єдиний організм з’яв-ляється в Стародавній Греції, де С. розумі-

689

ли як упорядковане ціле, що складається зокремих частин та у буквальному розумінніцього слова ототожнювали з державою. Так,у працях Аристотеля (384-322 до н.е.) і Пла-тона (427-347 до н.е.) суспільне життя немислилось інакше, як державне. Законо-мірності розвитку суспільства і держави ото-тожнювалися. Неподільність суспільства ідержави зберігається аж до Нового часу.Тільки в працях Ж.-Ж.Руссо (1712-1778),І.Канта (1724-1804), Г.Гегеля (1770-1831) по-чинається розведення цих двох понять. Сус-пільство стало сприйматися як ідея людства,як морально-політична єдність, як вираження“загальної волі”. Філософи починають проти-ставляти поняття “суспільство” і “держава”.Нове розуміння категорії С. з позицій сис-темності суспільного життя запропонованов працях О.Конта (1798-1857), Г.Спенсера(1820-1903), К.Маркса (1818-1883), Е.Дюрк-гейма (1858-1917), М.Вебера (1864-1920),П.Сорокіна (1889-1968) та ін.С. як складна самокерована система постійноперебуває в русі, але одночасно С. потребує за-безпечення певного рівня стабільності і не можеіснувати без наявності безперервного управлін-ня. С. в цілому та окремі його складові систе-матично зазнають цілеспрямований організа-ційний та регулюючий вплив держави. Воно єоб’єктом впливу для державного управління.


СУСПІЛЬСТВО ВІДКРИТЕ (англ. – Opensociety) – тип суспільства, що ґрунтується назасадах індивідуальної ініціативи, раціональ-ного осягнення світу, критики та самокрити-ки, досконалої конкуренції ідей і поглядів.С.в. орієнтоване на статус особистості, здо-бутий завдяки волі та власним здібностям іхарактеризується динамічною соціальноюструктурою, високою мобільністю, схильніс-тю до інновацій та демократичною плюра-лістичною ідеологією. Протиставляєтьсязакритому суспільству.Поняття “Відкрите суспільство” було вжитофранцузьким філософом-інтуїтивістомА.Бергсоном (1859–1941), який у книзі “Дваджерела моралі та релігії” (1935) виділяє дватипи суспільств, два типи соціальної орга-нізації, співвідносячи їх із двома типами мо-ралі: статичної та динамічної. Статична –система звичок, доведених до автоматизмунавичок спілкування, жорстких ритуалів інорм, авторитарно підтримуваних в ім’я гро-

мадської дисципліни та порядку. У ди-намічній моралі втілюються принципилюдської свободи, любові, креативності,вона добровільна та свідома, вільна і твор-ча. Суспільство, в якому домінує динамічнамораль, Бергсон вважав відкритим.Англійський філософ, соціолог і логік, пред-ставник школи “критичного раціоналізму”К.Поппер (1902-1994) зробив спробу охарак-теризувати ці два типи суспільства та датиїм науково обґрунтовані формулювання. Уроботі “Відкрите суспільство та його воро-ги” (1945) він писав “… магічне, племіннечи колективістське суспільство ми будемоназивати закритим суспільством, а суспіль-ство, в якому індивідууми вимушені прий-мати власні – відкритим суспільством”.Згодом Поппер виділив головні характерис-тики відкритого суспільства: відмова відбудь-яких домагань будь-якого на володінняабсолютною істиною; законність вільнихобговорень будь-яких соціальних проблемразом із традицією того, що результати пуб-лічних дискусій справляють вплив на полі-тику; наявність інститутів, що сприяють волітих, “хто не шукає вигоди”.Концепція відкритого суспільства має зна-чення для кращого усвідомлення проблемпобудови демократичної держави. Вонавідповідає на питання, “яким чином має бутивлаштована держава, щоб від поганих пра-вителів можна було позбутися без насиль-ства та кровопролиття”.За Поппером, демократію неприпустимо ха-рактеризувати як правління більшості, навітьу контексті важливості інституту загальнихвиборів. Отже, якщо уряд не забезпечуєефективності соціальних інститутів, що га-рантують меншості право ініціювати адек-ватні реформи, такий режим може кваліфі-куватися як тиранія та диктатура.


СУСПІЛЬСТВО ЗАКРИТЕ (англ. Closedsociety) – тип суспільства, що характери-зується статичною соціальною структурою,обмеженою соціальною мобільністю, не-спроможністю до інновацій, догматичноюавторитарною ідеологією, переважаннямсоціально-масового над індивідуальним.Головною рисою С.з. є обмеження можли-востей людини у прийнятті рішень i вспiлкуваннi з навколишнім світом. Край-ньою формою закритого є тоталітарне сус-

690

пільство, тобто таке, у якому контроль дер-жави поширюється на всi сфери життя i стаєвсеохоплюючим. С.з. протиставляєтьсявідкритому.Терміни “закрите суспільство” та “відкритесуспільство” вперше були запропонованіА.Бергсоном (1859-1941) і запровадженіК.Поппером (1902- 1994) для характеристи-ки соціально-політичних систем, властивихрізним суспільствам на тих чи інших етапахісторичного розвитку.Закритим, за Поппером, виступає суспіль-ство, організоване на основі авторитарновстановлених незмінних норм. У такомусуспільстві існує жорсткий репресивнийдержавний контроль. Усі види дій, що невідповідають прийнятим нормам, припиня-ються. Люди, які вчинили їх, караються.С.з. – це суспільство людей, об’єднаних длядосягнення спільної мети (або цілей) на ос-нові привілеїв легітимних або негласних.При цьому мета суспільства забезпечує йогоєдність, а привілеї – ієрархічну структурууправління. Проте, якщо мета вже досягнутаабо вона не виправдала себе ще до її досяг-нення, то таке суспільство стає недієздатним.Його головною потребою стає потреба мативорога, проти якого суспільство могло б бутимобілізоване. Якщо ворога немає – він ви-гадується. На думку К.Поппера, закрите сус-пільство теоретично підготували такі відомі“лжепророки”, як Геракліт, Платон, Гегель іМаркс.Розуміння терміна “С.з.” важливе для запо-бігання авторитарним тенденціям в управ-лінні державою, оскільки саме С.з., тобтотаке суспільство, в якому відсутній контрольза діяльністю виконавчої влади, неінститу-ціалізована опозиція, зв’язки із зовнішнімсвітом підконтрольні державі, інформаціяпро зовнішній світ проходить крізь призмудержавної пропаганди, а інформація провнутрішнє становище приховується та фаль-сифікується, є умовою встановлення тоталі-тарного режиму.


СУСПІЛЬСТВО ЗНАНЬ – найбільш до-вершена форма інформаційного суспільства,коли колективний розум стає не тільки опо-рою розвитку конкретного індивіда, але йоб’єктом цілеспрямованих зусиль з інтелек-туалізації всього суспільства. С.з. являє со-бою суспільство, перевага якого визначається

не розмірами території, кількістю населен-ня, оборонним потенціалом держави, а інте-лектуальним чинником, у розвитку якогопершорядну роль відіграють саме знання.Виникла нова продуктивна сила – сила знання.Якщо інформаційне суспільство базуєтьсяна виробленні інформаційного матеріалу,який виступає як товар, що продається і ку-пується, то С.з. ґрунтується на людині-твор-цеві, яка мислить. Він зайнятий переважнорозумовою діяльністю, що вимагає знання,інтенсивної роботи розуму. Частка моно-тонної механічної праці в С.з. усе більшескорочуватиметься і буде замінена інтелек-туальною працею. Тим самим знання всебільше набувають людського, гуманістич-ного змісту, усе відчутніше впливають навсі сфери суспільного життя. Це відкриваєсприятливі можливості для вдосконаленнядержавного управління, творчої діяльностіменеджерів певного рівня, програмістів,консультантів, користувачів програмногозабезпечення та інших службовців.

© Валуйський О.О.

СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВО – наука, щоохоплює сукупнiсть усіх наукових та поза-наукових знань про суспiльство. Розв’язан-ню проблем суспільного розвитку сприялатипологiзацiя форм пiзнання суспiльноїреальностi (наукова та позанаукова), розме-жування на основнi форми (фiлософське, за-гальнонаукове, спеціально-наукове, тради-цiйне гуманiтарне та соціальне знання яктакі, що виникають на стику С., природо-знавства й технiкознавства), видiлення основ-них типiв суспiльствознавчих теорiй вiдповiднодо властивих С. основних форм пiзнання тазнання, а також з’ясування типологiчних особ-ливостей їх взаємозв’язку з життєдiяльнiстюлюдей в iсторичному процесi.


СУСПІЛЬСТВО СПОЖИВАННЯ (англ. consumer society; нім. konsumgesellschaft; фр. laSociété de consummation) – сукупність сус-пільних відносин, організованих на основіпринципу індивідуального споживання. С.с.характеризується масовим споживанням ма-теріальних благ і формуванням відповідноїсистеми цінностей і установок. С.с. є однієюз рис сучасного суспільства. Термін С.с. ви-користовують для опису ефекту прирівнянняособистого щастя з купівлею і споживанням

691

матеріальних благ. Розвиток С.с. на Заходідатують періодом після закінчення Другоїсвітової війни. С.с. розвивається одночасноз розвитком капіталізму, який супрово-джується бурхливим економічним і технічнимрозвитком і такими соціальними змінами, як:зростання доходів, що суттєво змінює струк-туру споживання; зменшення тривалостіробочого дня; розмивання класової структу-ри і багатофакторний характер соціальноїдиференціації; індивідуалізація споживання,що формує індивідуальний стиль і імідж;збільшення числа товарів і послуг, а такожодиниць людського досвіду та аспектів по-всякденного життя, що комодифікуються,виставляються на продаж; поширення рин-ку на всі сфери життєдіяльності; перетворен-ня акту здійснення покупок на вид дозвілля.До найважливіших рис моделі С. с. нале-жать: 1) втягнення в активне споживаннябільшості населення, а не лише найбагатшихкласів; 2) індивідуальне споживання насе-лення виходить за межі, що диктуються при-родними потребами, і перетворюється наосновну частину відтворення людини со-ціальної; споживання стає інструментом кон-струювання соціальної ідентичності, соціо-культурної інтеграції в суспільство; 3) ви-робництво стає не лише масовим, але й гнуч-ким, що дає змогу споживачам конструюватисвою індивідуальність за допомогою речей;4) з’являється розвинена система кредиту,різні форми банківських карток, що приско-рює процес прийняття рішення про здійс-нення покупки; 5) товар цінується як засібкомунікації, який дає змогу передати інфор-мацію про соціальний статус; 6) результатомвиробництва стають бренди – торгові мар-ки, що перетворилися на феномени масовоїсвідомості (оцінки, символи); 7) відбуваєть-ся естетизація споживання, що значнозбільшує роль дизайну.

© Марчук Р.П.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИХ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ – основнівихідні положення стосовно розробки сучас-них програм державного рівня. З урахуван-ням світового досвіду можна визначити такіз них: насамперед, це чітке визначення навищих рівнях влади державних пріоритетівщодо розв’язання найважливіших соціаль-

но-економічних, політичних, екологічних,оборонних, науково-технічних, міжнароднихпроблем. При цьому дуже важливо відокре-мити дійсно пріоритетні цілі, особливо важ-ливі у стратегічному плані розвитку країни.У зв’язку з цим заслуговує на увагу та всіля-ку підтримку розроблення виважених сце-наріїв-прогнозів перебігу подій як усерединікраїни, так і на міжнародній арені, на основіяких будуватимуть свої практичні дії струк-тури виконавчої влади. По-друге, у межахпріоритетних напрямів шляхом ретельногоаналізу необхідно виділити так звані, “точ-ки зростання” (за іншою термінологією “точ-ки стабілізації”, “критичні точки” тощо),тобто види діяльності, дії, процеси, техно-логії, які можуть забезпечити країні най-більш швидкий або стійкий успіх (результа-ти, досягнення, визнання) у межах наявнихта реально доступних ресурсів у відповід-них сферах діяльності. Наприклад, в еко-номічній сфері – це виділення окремих га-лузей і навіть підприємств порівняної пере-ваги, які мають найкращі економічні показ-ники або перспективу швидко стати такимиза умов певної інвестиційної підтримки їхдіяльності, а також можливість міжнародноїконкурентоспроможності. По-третє, ви-значається перелік та графік упровадженняпрограм і проектів, спрямованих на підтрим-ку таких “точок зростання” та створення абопідтримку відповідних “центрів зростання”,тобто структур, діяльність яких виявляєтьсянайефективнішою і які спроможні взяти насебе лідерство в конкретних напрямах. Длякожної такої програми або проекту необхідновизначити цілі та перелік проблем, які розв’я-зуються за її допомогою. Це найважливішавихідна частина програмування, оскільки відцього залежить ефективність усіх зусиль щодореалізації програми, концентрації ресурсів на“точках зростання”, визначення критеріїввідбору пріоритетів на етапах проектування,обґрунтування підсистем і проектів та оцінкиїх результативності.До виділених таким чином програм має бутизапроваджена цілеспрямована політика пріо-ритетного розвитку з застосуванням, в ос-новному, фінансових інструментів, які єнайбільш поширеними засобами здійснен-ня економічної політики, оскільки сумісні зринковим господарством. Це передбачаєдостатнє забезпечення ресурсами; підви-щення рівня промислової технології; модер-

692

нізацію обладнання; підвищення продуктив-ності праці; першочергове використанняцільового фінансування, кредитів урядовихфінансових інститутів, податкових пільг,спеціальних квот імпортних енергоносіїв тавалюти; підвищення рівня управління в них;систематичний державний контроль за ви-користанням наданих фінансових ресурсів.У процесі розробки програм і проектів не-узгодженість між окремими елементами,засобами, методами управління становитьпевну загрозу втрати ефективності вико-ристання ресурсів. Попередження цієї заг-рози є одним з основних завдань органі-зацій – координаторів розробки програм-но-цільових державно-управлінськихрішень.


СУЧАСНІ СВІТОВІ ЗАГРОЗИ – загрозирозвитку земній цивілізації, що беруть своєпоходження в глобальних проблемах люд-ства як наслідки несвоєчасного звертанняуваги людства на ті зміни, які людина внес-ла у навколишнє природне середовище завдя-ки своїй перетворюючій діяльності, а такожтрансформації самого суспільства, які одно-часно з підвищенням добробуту несуть усобі певні загрози. Історично до кінця ми-нулого віку найбільш актуальною вважаласьзагроза міждержавного ядерного зіткненняі широкомасштабної війни з використаннямзвичайних озброєнь між провідними країна-ми світу. В сучасних умовах вона залишаєть-ся, але відійшла на другий план. Її місце зай-няла загроза катастрофічно зростаючогорозриву в рівні і якості життя між високо- інизькорозвиненими в соціально-економічно-му відношенні країнами (“Багата Північ” –“Бідний Південь”). На тлі цього все більшзагрозливими стають зміни у світових енер-гетичному, демографічному, екологічномубалансах, стані освіти і культури. До новихзагроз відносять поширення міжнародноготероризму, розповсюдження зброї масовогоураження і засобів її доставки, внутрішнізбройні конфлікти та ін.

© Кучма Д.Я.

СФЕРА І ГАЛУЗЬ СУСПІЛЬНОГОЖИТТЯ – загальноприйняте розмежуванняосновних напрямів (сфери) та видів (галузі)суспільної діяльності, яке базується на інтегра-ції об’єктивних групових потреб та інтересів

людської спільноти. Історико-конкретні іситуативні комбінації між зазначеними гру-пами потреб та інтересів синтезуються усфери (політична, економічна, соціальна,гуманітарна, міжетнічна), а проблемні і ло-кальні “стики” між ними - в галузі суспіль-ної життєдіяльності людей (виробництво,сільське господарство, природокористуван-ня, екологія, торгівля, транспорт, зв’язок,право, фінанси, наука, освіта, інформатиката ін). Кожна сфера структурно складаєтьсяз трьох елементів: із відносин (взаємодії)людей з приводу потреб, інтересів, цілей упевній сфері життєдіяльності; із установ(інститутів), що люди створюють длянайбільш ефективної реалізації цих потреб,інтересів, цілей; із поглядів (ідей), що людивиробляють у процесі реалізації своїх по-треб, інтересів, цілей. Характерна різна ди-намічність зазначених елементів: найбільшрухливими є відносини; найбільш консерва-тивними – установи. Що стосується поглядівлюдей, то вони характеризуються більшскладними соціальними залежностями йдинаміка їх змін залежить від ситуації.


СФЕРИ КОНСУЛЬТАЦІЙ І СПІВРОБІТ-НИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА НАТО –широкий спектр питань для консультацій таспівробітництва між Україною та НАТО.Суб’єкти цих відносин підтверджують своєзобов’язання повною мірою реалізовуватирозширену і поглиблену Програму “Парт-нерство заради миру”. Це включає участьУкраїни в операціях, у тому числі миротвор-чих, у кожному конкретному випадку за по-вноваженнями Ради Безпеки ООН або завідповідальністю ОБСЄ, а також у разі за-лучення до таких операцій Об’єднаних за-гальновійськових тактичних сил, участь уних України на початковому етапі, що в кож-ному конкретному випадку є предметомрішень Північноатлантичної Ради щодо ок-ремих операцій. Консультації між Україноюта НАТО стосуватимуться питань, які ста-новлять спільний інтерес, зокрема: політич-них питань та питань щодо безпеки, в томучислі розвитку євроатлантичної безпеки тастабільності, включаючи безпеку України;запобігання конфліктам, управління криза-ми, підтримання миру, врегулюванняконфліктів та гуманітарних операцій, беру-чи до уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі;

693

політичних та оборонних аспектів нерозпов-сюдження ядерної біологічної та хімічноїзброї; контролю над озброєннями та роззб-роєння, включаючи питання, що стосують-ся Договору про звичайні збройні сили вЄвропі, Договору про відкрите небо та за-ходів зміцнення довіри і безпеки за Віденсь-ким Документом 1994 р.; експорту озброєньта передачі супутніх технологій; боротьби зконтрабандою наркотиків та тероризмом.Сфери консультацій та співробітництва, зок-рема шляхом проведення спільних семі-нарів, спільних робочих груп та участі вінших програмах співробітництва, включа-тимуть широке коло тем, таких як: цивільнепланування на випадок надзвичайних ситуа-цій та катастроф; цивільно-військові відноси-ни й демократичний контроль над збройнимисилами, а також військова реформа в Україні;оборонне планування, бюджет, політичніпитання, питання стратегії і концепції націо-нальної безпеки; оборонна конверсія;військове співробітництво між Україною таНАТО і взаємосумісність; економічні аспек-ти безпеки; науково-технологічні питання;аспекти безпеки у сфері довкілля, включаю-чи ядерну безпеку; дослідження і розробкиз питань використання космічного та по-вітряного простору через Дорадчу Групу заерокосмічних досліджень та розвитку. Ук-раїна та НАТО також розглядають можли-вості співробітництва у таких сферах: озбро-єнь; військової підготовки, в тому числі про-ведення навчань у рамках ПЗМ на територіїУкраїни і сприяння з боку НАТО українсь-ко-польському миротворчому батальйону;сприяння співробітництву у галузі оборониміж Україною та її сусідами. Враховуючиважливість інформаційної діяльності дляпокращання обопільної обізнаності та розу-міння, НАТО заснував Центр інформації тадокументації в Україні. Українська стороназабезпечує повну підтримку діяльності Цен-тру відповідно до Меморандуму про взає-морозуміння між урядом України та НАТО,підписаним у Києві 7 травня 1997 р. Кон-сультації та співробітництво втілюються че-рез: зустрічі між Україною та НАТО на рівніПівнічноатлантичної Ради з періодичністю,яка буде визначена за взаємним погоджен-ням; зустрічі між Україною та НАТО з відпо-відними комітетами НАТО за взаємним по-годженням; взаємні візити на високому рівні;механізми військового співробітництва,

включаючи періодичні зустрічі з найвищи-ми військовими керівниками країн НАТО тазаходи в рамках розширеної та поглибленоїПрограми “Партнерство заради миру”. Длязабезпечення якнайповнішого розвитку своїхвідносин та втілення положень Хартії проособливе партнерство між НАТО і Украї-ною Північноатлантична Рада періодич-но зустрічатиметься з Україною не рідшеніж два рази на рік як Комісія Україна –НАТО, що збиратиметься для загальноїоцінки стану розвитку відносин, наглядуза процесом планування та розробки про-позицій щодо шляхів покращання або по-дальшого розвитку співробітництва міжУкраїною та НАТО. Заохочуватиметьсярозширений діалог та співробітництвоміж Верховною Радою та Північноатлан-тичною Асамблеєю.


СФЕРИ ПАРТНЕРСТВА І СПІВРОБІТ-НИЦТВА УКРАЇНИ З НАТО У ГАЛУЗІГОТОВНОСТІ ДО КАТАСТРОФ – співро-бітництво між Сторонами зосереджено натаких сферах взаємних інтересів: а) обмінінформацією, експертизою та досвідом шля-хом семінарів, практикумів, пілотних про-ектів щодо оцінки ризику, планування навипадок надзвичайних ситуацій, запобіганнякатастрофам, аналізу ситуації після катас-троф, а також готовності та управління ка-тастрофами взагалі; б) планування тапідтримка управління катастрофами, вклю-чаючи розширення можливостей регіо-нального реагування та взаємної суміс-ності під час ліквідації наслідків катаст-роф, зокрема гасіння великих пожеж на наф-тових або газових свердловинах та трубо-проводах; в) з урахуванням можливостейУкраїни в галузі транспортної авіації роз-гляд планів з транспортної підтримки приуправлінні катастрофами з акцентуваннямуваги на конкретизації домовленостейщодо аеромедичної евакуації, з подальшимрозглядом загальної концепції та прин-ципів, дійсних для Альянсу та країн-парт-нерів; г) проведення досліджень, спрямова-них на поглиблення шляхом міжнародногоспівробітництва загальних можливостей ре-агування на ядерні аварії, грунтуючись науроках, винесених із Чорнобильської катаст-рофи; д) планування заходів щодо ліквідаціїнаслідків техногенних надзвичайних ситуа-

694

цій, таких як Чорнобильська катастрофа, ісільському господарстві, водопостачанні таінших життєво важливих сферах; е) плану-вання розвитку та поглиблення взаємної су-місності у процедурах та оснащенні пошу-ку і порятунку, зокрема для пошуку та по-рятунку у населених пунктах; ж) плануваннядля розвитку системи електронного карто-графування природних небезпек для моде-лювання оцінки ризику і зменшення небез-пеки; з) планування цівільно-військовоїспівпраці, включаючи військову підтримкуоперацій у разі надзвичайних ситуацій ци-вільного характеру у вищезгаданих сферах,а також для обміну інформацією і дослі-дженнями щодо запобігання серйозним тех-ногенним аваріям, включаючи ядерні, бе-ручи до уваги заходи в рамках ЧастковоВідкритої угоди Ради Європи і Європейсь-кого Центру техногенної безпеки; к) іншіподібні заходи, що можуть бути взаємно по-годжені. Співпраця у вищезгаданих сферахгрунтується на принципах рівності, взаєм-ності і взаємної вигоди та матиме на метівирішення спільних проблем та розширен-ня можливостей готовності до надзвичай-них ситуацій.


СЦЕНАРІЙ (італ. scenario) – докладнийопис майбутніх дій; заздалегідь розробленийдетальний план здійснення заходів, кроківвластей. Інші визначення С.: 1) короткий вик-лад змісту п’єси, сюжетна схема, згідно з якоюздійснюються постановки в театрі (наприк-лад балетних спектаклів), масових видовищта ін.; 2) літературний твір, призначений длявтілення за допомогою засобів кіномистецт-ва і телебачення; 3) у прогнозуванні – систе-ма припущень про перебіг процесу, на основіякої розробляється один з можливих варіантівпрогнозу. С. – це, насамперед, опис картини

майбутнього, що складається з узгоджених,логічно взаємопов’язаних подій і послідов-ності кроків, які з певною вірогідністю ве-дуть до прогнозованого кінцевого стану, тоб-то образу організації в майбутньому.

© Телешун С.О.

СЦІБОРСЬКИЙ МИКОЛА (1897-1941) –державний діяч, ідеолог УНР 1917-1920 рр.,полковник. Визначний діяч ОУН, публіцисті теоретик українського націоналізму, зокре-ма так званого солідаризму і корпоративно-го державного устрою, за фахом - інженер-економіст.На початку Першої світової війни 1914-1918 рр.призваний до російської армії, капітан ро-сійської армії. У 1917 р. перейшов на служ-бу до армії УНР. З 1920 р. – підполковник. Веміграції жив у Чехословаччині та Франції.У 1929 р. закінчив Українську господарськуакадемію у Подєбрадах, де створив на по-чатку 1920 р. Лігу українських націоналістів.З 1927 р. входив до Проводу українськихнаціоналістів. У 1928-1934 рр. видавав уПразі ідеологічний орган ПУН - журнал“Розбудова нації”, співпрацював у націона-лістичних виданнях – “Державна нація”,“Сурма”, “Українське слово”. У 1929 р. - де-легат І Конгресу українських націоналістіву Відні, обраний першим заступником голо-ви Проводу українських націоналістів.Один із творців солідаризму. У вересні 1939 р.за дорученням А.Мельника розробив проектКонституції України, яка передбачала “тота-літарний, авторитарний, професійно-стано-вий” устрій держави. Після розколу ОУН бувна боці А.Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. у складі основ-ної похідної групи вирушив у Київ. Загинувразом з О.Сеником у Житомирі внаслідок те-рористичного акту. Похований у Житомирі.


695

ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ – існуюча вРосійській імперії (1722 р.) класифікаціяпосад на цивільній та військовій службі, щовстановлювала систему чинів для цивільних,придворних та військових службовців навійськовий зразок. “Табель про ранги всіхчинів військових, статських та придворних”,що діяв до 1917 р., установлював 14 класівчинів: 6 нижчих обер-офіцерських чинів(ХІV-ІХ) – від прапорщика до штабс-капі-тана в армії та від колезького регістраторадо титулярного радника в цивільній службі;4 штаб-офіцерських (VІІІ-V) – від капітанадо полковника в армії і від колезького асе-сора до статського радника в цивільнійслужбі; 4 генеральських (ІV-І) – від генерал-майора до генерал-фельдмаршала в армії тавід дійсного статського радника до канцле-ра (дійсного таємного радника 1-го класу).Хоча Т.р. певною мірою заміняв принципродовитості принципом службової відпові-дності, більшість вищих чинів продовжува-ли займати представники старовинних кня-зівських, боярських і дворянських родів.Тому введення Т.р. не послабило позиціївищих класів в апараті влади й управлінняРосійської імперії.


ТАЛАСОКРАТІЯ (грец. θάλασσα – море тагрец. κρατία – влада) – тип цивілізації абоформа сучасної держави, все економічне,політичне і культурне життя якої внаслідокбраку земельних ресурсів або особливостейгеографічного положення зосереджується надіяльності, так чи інакше пов’язаній з мо-рем, морським судноплавством і контролемморських просторів, прибережних регіонів.Т. може виступати як перший етап на шляхустановлення імперії (Британська, Порту-гальська тощо). Головною відмінністю Т. відімперії є те, що вона, як правило, не контро-лює критичної маси земельних (суші) про-сторів при віддаленні від моря вглиб конти-

ненту. Т. в основному будується на лінійнихланках прибережних міст-портів, в яких про-живають або ж які контролюють вихідці ізголовного міста (метрополії). Першою зафік-сованою Т. з чіткою таласократичною полі-тико-економічною політикою стала державамінойського Кріту. Її діяльність (переважнотериторіально) стосувалася басейну Егейсь-кого моря, хоча існували міцно налагодженіконтакти як із державами Західного, так іСхідного Середземномор’я. Мінойська Т.припинила своє існування в середині ІІ тис.до н.е. Т. часто ототожнюють із концепцієюатлантизму.


ТАРИФИ МІЖНАРОДНІ – системаміжнародних ставок, що визначає розміроплати різних послуг у міжнародних еконо-мічних відносинах, які регулюються згідноз Генеральною Угодою з тарифів і торгівлі(ГУТТ) – багатосторонньою угодою, яканараховує близько 90 країн-членів. ФункціїГУТТ – стандартизація в міжнароднійторгівлі, розробка заходів проти демпінгу,субсидування експорту. Офіційна мета ГУТТ –поступове зниження митних ставок, скасуван-ня преференційного митного режиму, відмо-ва його учасників від імпортних обмежень.

© Луговенко Н.В.

ТАРИФНА СИСТЕМА – комплекс нормати-вів, які здійснюють диференціацію та регу-лювання рівня заробітної плати працюючихзалежно від їхньої кваліфікації, інтенсивності,характеру та умов праці, відповідальностівиконуваних робіт, галузі виробництва, те-риторіального розміщення підприємств, за-стосованих форм заробітної плати. В УкраїніТ.с. – це сукупність рекомендаційних нор-мативів, за допомогою яких диференціюєть-ся заробітна плата робітників та службовцівзалежно від умов праці, її складності, зна-чення галузі в народному господарстві. Т.с.

Т

696

a

оплати праці працівників включає тарифніставки, тарифну сітку, тарифно-кваліфікацій-ний довідник, а також районні коефіцієнтиза роботу, наприклад, на Крайній Півночі таприрівняних до неї районах. Основу Т.с. ста-новлять тарифні ставки, єдина тарифна сітка,тарифно-кваліфікаційні довідники, схемипосадових окладів, кваліфікаційні довідни-ки службовців.


ТВІНІНГ (від англ. a twin – близнюк) –спільна ініціатива Європейської Комісії,країн-членів ЄС та країн-партнерів, включа-ючи Україну. T. – інструмент інституційно-го будівництва, що має на меті допомагатикраїнам-бенефіціарам у розбудові сучаснихі ефективних органів центральної та місце-вої влади, структура, людські ресурси тауправлінський потенціал яких дає змогувпроваджувати acquis communautaire на рівністандартів, прийнятих у країнах-членах ЄС.Т. є головним інструментом наближеннявітчизняного законодавства до норм та стан-дартів ЄС, що передбачено Планом дій Ук-раїна-ЄС та Угодою про партнерство іспівробітництво між Україною та ЄС. Навідміну від інших видів технічної допомо-ги, проект T. спрямований на отримання кон-кретних гарантованих результатів, а не лишесприяє розвиткові співробітництва в цілому.Партнери наперед узгоджують детальну про-граму роботи, спрямовану на реалізаціюмети в рамках пріоритетних напрямів acquis.T. забезпечує безпосередню співпрацю дер-жавних органів країн-членів ЄС з адмініст-раціями країн-партнерів, надаючи держав-ним службовцям можливості для обмінунайкращих практик та досвіду у різних на-прямах діяльності, мобілізує значні людськіта фінансові ресурси для стимулювання про-гресу і розвитку. Механізм інституційного Т.вперше було застосовано в країнах, що при-єднались до Європейського Союзу, в межахпрограми PHARE. Україна є першою з країн,охоплених програмою ТАСІS, де розпочавроботу інструмент Т. Перші два проекти Т.в Україні було започатковано в травні 2006 р.В рамках цих проектів надавалася допомо-га у наближенні стандартів і норм законо-давства України до норм ЄС у сфері цивіль-ної авіації і електроенергетики. У 2010 р.робочий план нараховує 38 проектів T., ізних: завершилися 5 проектів (у сферах дер-

жавного внутрішнього фінансового контро-лю, конкурентної політики, регулюванняринку електроенергетики, цивільної авіаціїта норм і стандартів), 12 проектів перебува-ють на стадії реалізації (у сферах акреди-тації, космічних технологій, санітарних іфітосанітарних заходів, регулювання ринкугазу, юстиції, державної служби, транспор-ту (2 проекти), інвестиційної політики,внутрішніх справ, статистики та монетарноїполітики).

© Яскевич А.Й.

ТЕЗАУРУС – словник, що подає лексикупевної мови в усьому її обсязі з прикладамиїї використання в тексті. У Т. слова, що нале-жать до якої-небудь галузі знань, розміщеноза тематичним принципом і показано семан-тичні відношення між лексичними одиницями.

© Загребельна Л.С.

ТЕЙЛОР П.ДЖ. – британський географ,один із засновників геоекономічного напря-му в геополітиці, співзасновник і перший ре-дактор міжнародного журналу “Політичнагеографія” (виходить з 1982 р.). Досліджуєгеополітичну гегемонію держав, що полягаєв абсолютному домінуванні в міжнароднійсистемі відносин в економічній, політичнійй ідеологічній сферах. Гегемонія досягається,насамперед, на основі економічної могутнос-ті. Переваги над суперниками проявляють-ся за рахунок створення нових монопольнихпродуктів з допомогою нововведень і роз-ширення попиту. Це сприяє торговельному,а в подальшому – і фінансовому домінуван-ню у світі. Коли витворюється сукупністьефективної виробничої, торговельної іфінансової діяльності, держава стає світо-вим гегемоном. Широко використовує по-няття “геополітичний код”, що час від часув процесі існування держави змінюється.Код містить національні інтереси, сферувпливу, відносини із сусідами-державами,тобто весь географічний спектр відносин іспособів взаємодії із зовнішнім світом. Т.ввів в обіг поняття “геополітична динаміка”в контексті зміни світових порядків, погли-бив світосистемний підхід І.Валлерстайна,органічно пов’язавши глобальний, націо-нально-державний і локальний просторовірівні політики. Т. зробив вагомий внесок урозробку електоральної (політичної) географії.


697

ТЕЙЛОР Ф. У. (Taylor F.W.) (1856-1915) –американський інженер, один з основопо-ложників наукового менеджменту та руху заефективність, що охопив промисловістьСША на початку ХХ ст. Спираючись напринцип раціональності, застосовуючи пе-реважно кількісні методи, вперше запро-вадив дослідження шляхів удосконаленняуправління організацією в цілому, на відмінувід попередників, які в основному зосеред-жували увагу на аналізі окремих функційорганізації (виробництво, маркетинг, фінан-си). У своїх основних роботах “Менеджментна підприємстві” (1903 р.) та “Принципи на-укового менеджменту” (1911 р.) ввів термін“механізм наукового менеджменту” – су-купність технічних прийомів (наприкладкарти робочих операцій, системи обліку вит-рат та ін.), спрямованих на ефективне вико-ристання факторів виробництва та ресурсіворганізації.


ТЕКТОЛОГІЯ (грец. тектон – будівник ) –термін, уведений для позначення організацій-ної теорії управління, створеної О.О.Богда-новим (О.О.Малиновським) і викладеної вйого книзі “Загальна організаційна наука:Тектологія”. О.Богданов розробив основитеорії побудови систем та обгрунтував за-гальні закономірності їх розвитку. Він ствер-джував, що предметом вивчення Т. маютьбути організаційні засади та закони, спільнідля всіх систем, свідомої діяльності людей,їх психічних та фізичних комплексів, живоїта мертвої природи. Увесь світ – та чи іншаорганізація досвіду. Розробляючи концепції,Т. О.Богданов висловив низку сміливих ідей,що випереджають епоху: поняття керівноїсистеми та системи, що управляється, зво-ротного зв’язку, моделювання, які пізнішебули розвинені кібернетикою та загальноютеорією систем.


ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos – результат, за-вершення, мета і logos – ідеалістичне вчен-ня про мету та доцільність) – на противагудетермінізму, а іноді на доповнення до ньо-го постулювала особливий вид причинності:цільовий, що відповідає на питання, длячого, заради якої мети здійснюється той абоінший процес. Цей принцип кінцевих при-чин (causa finalis), згідно з яким ідеально

постулююча мета, кінцевий результат справ-ляє об’єктивний вплив на перебіг процесу,який набирає різних форм; у різних концеп-ціях телеології зберігається головне для Т. –наближення мети до природи, перенесенняна неї здатності до цілепокладання, яка на-справді властива лише людській діяльності.


ТЕЛУРОКРАТІЯ (грец. телурос – суша ікратос – влада , тобто “сухопутна мо-гутність”) – тип цивілизації чи державногоустрою, який пов’язаний з освоєнням мате-рикових просторів, прагненням до анексій іколонізації великих сухопутних регіонів.Послідовним проникненням углиб матери-кового простору телурократична держава маєстійку орієнтацію і чітке етнічне ядро, навко-ло якого і відбувається подальша анексія. Т.часто асоціюють з поняттям “євразійство”.У концепції Т. традиційно виокремлюютьтакі цивілізаційні характеристики: осідлийспосіб життя (хоча й не виключається пере-селенська колонізація), консерватизм, зако-стенілість юридичних норм, наявність по-тужного бюрократичного апарату і цент-ральної влади, сильна піхота, але слабкийфлот. Традиційну Т. приписують євроазійсь-ким державам (Китайська імперія, ІмперіяВеликих Монголів, Золота орда). На прак-тиці заявлені характеристики не завжди по-вно представлені, більше того, ціла низкадержав з часом еволюціонують у своємурозвитку в іншому напрямі. Скажімо, Росіячасів Івана Мазепи являла собою типову те-лурократичну державу, а з часом у ній спос-терігалося поступове збільшення частки та-ласократичних характеристик.


ТЕНДЕНЦІЯ (лат. – направляю) – віднос-но стійкий напрям розвитку якого-небудьявища або процесу, зміни, що виникають, якімають не завжди однозначний характер.


ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕН-НЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ – підходи,що представлені такими школами. Інститу-ціоналізм розглядає державну політику якрезультат діяльності державних інститутів(уряд, парламент, виконавчі та судові органитощо), які використовують певні адмініст-ративні процедури. Концепція політичного

698

процесу представляє державну політику якрезультат політичної діяльності, що маєфіксовані рівні та етапи (визначення проб-лем, постановка цілей, формування політики,легітимація, виконання, оцінка і моніторинг)у процесі розв’язання суспільних проблем.Теорія груп оцінює державну політику якрезультат групової боротьби, конфлікту міжрізними групами в суспільстві й уряді тапошуку консенсусу з конкретних питаньполітики. Теорія еліт розглядає державнуполітику як результат переваг і вибору по-літичної і адміністративної еліт, теоріяраціоналізму – як результат діяльності з до-сягнення оптимальних суспільних цілей наоснові розроблених технологій управління,теорія інкременталізму (поступовості) – якпослідовну і поетапну діяльність державноїбюрократії щодо повільної зміни існуючогостану справ. Теорія гри визначає державнуполітику як раціональний вибір у конку-рентній боротьбі найбільш впливових сторіну суспільстві або уряді. Згідно з теорією сус-пільного вибору державна політика фор-мується в результаті діяльності індивідів наоснові усвідомлення власних інтересів іприйняття відповідних рішень, які маютьпринести їм певну вигоду. Відповідно дотеорії відкритих систем державна політикає результатом відповіді політичної системи назапити і потреби відповідних структур і чин-ників зовнішнього середовища. Зазначеніпідходи дають змогу провести загальнийаналіз державної політики з різних позицій.


ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ –низка теорій, якими обґрунтовується поход-ження держави. Серед них виокремлюють-ся такі. Теологічна теорія, яка розробленарелігійними діячами Стародавнього Сходу,католицької церкви, ісламу та пояснює по-ходження держави Божою волею, доводитьзалежність держави від церкви. Патріархаль-на теорія, яка отримала розвиток у працяхАристотеля та розглядає державу як результатрозвитку сім’ї, на підставі чого утверджуєабсолютну владу правителя. Договірна тео-рія, яка, зокрема, підтримується Г.Гроцієм,Т.Гобсом, Ж.-Ж.Руссо та розглядає державуяк результат договору, укладеного між суве-ренним правителем і людьми. Психологіч-на теорія, що, зокрема, отримала розвиток упрацях Л.Петражицького, Дж.Фрезера та

розглядає державу як організацію, що утво-рилася для керівництва суспільством з бокувизначних осіб. Теорія насильства, щопідтримувалася Л.Гумпловичем, Є.Дюрін-гом та пояснює походження держави актомнасильства, завоюванням одного народуіншим. Марксистська теорія (К.Маркс,Ф.Енгельс), що пов’язує виникнення державиз поділом суспільства на класи та фактич-ною диктатурою певного панівного класу.


ТЕОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ(англ. Theories of European Integration) – су-часні політичні теорії, які походять з різнихсуміжних дисциплін (міжнародних відно-син, політичного аналізу, міжнародної еко-номіки, соціології тощо), які намагаютьсяпояснити, проаналізувати та передбачитиприроду, сутність, швидкість та напрямєвропейської інтеграції, її окремих політик,здобутки та невдачі на певних історичнихетапах та інтереси й мотиви діяльності ок-ремих гравців. Існує ціла низка теорій, яківідрізняються за сферою застосовуваності,політичним спектром, спрямованістю таісторичною придатністю.Серед найвідоміших Т.є.і. – теорія функціо-налізму; теорія федералізму; теорія інсти-туціоналізму; теорія багаторівневого вряду-вання; теорія взаємодії (транзакціоналізму,або комунікацій); теорія взаємозалежності;теорія внутрішньої політики; теорія конст-руктивізму (спорудження); теорія лібераль-ної міжурядовості; теорія мереж політики;теорія міжурядовості (інтергаверменталізм);теорія неофункціоналізму; теорія новогоінституціоналізму; теорія організації взає-модії; теорія порівняльної політики тапідходів публічної політики.


ТЕОРІЇ СИСТЕМ СПЕЦІАЛЬНІ – систе-ми знань, що розглядають окремі складові,аспекти, етапи розвитку і проблеми систембудь-якої природи. Серед спеціальних теорійсистем найбільш розвинуті теорія фізичних,технічних, екологічних, соціальних, еконо-мічних, політичних систем.


ТЕОРІЯ (з грец. – розгляд, дослідження) –найрозвинутіша абстрактна система знання,що відображає і пояснює певну сукупність

699

явищ обґрунтуванням закономірних та істот-них властивостей і зв’язків, містить понят-тя, принципи, закони, аксіоми тощо. Вонаявляє собою раціональну форму розвиткунаукового знання. Це певне ідеалізованевідображення частини реальності. З гносе-ологічної позиції теоретична діяльність по-в’язана з визначенням системи ідей, понять,гіпотез і законів. Під Т. зазвичай розуміютьшироку сферу знань, яка розкриває законо-мірності функціонування і розвитку певноїсукупності явищ матеріального або духов-ного світу, описує та пояснює ці явища іспрямована на прогресивне перетворенняприроди, суспільних відносин і самої люди-ни. Т. являє собою абстрактну систему уза-гальненого достовірного знання, яка описуєі пояснює певну сукупність об’єктів. Вонавідображає ті чи інші об’єкти природи, тех-ніки, соціуму, людини і мислення. Ясність ідостовірність, як зазначає О.І.Кедровський,є мінімальною вимогою до теоретичної сис-теми. Наукова теорія відрізняється від іншихформ знання, наприклад ідей, гіпотез,кількома ознаками: 1) її слід розглядати якідеалізоване знання. Відображаючи реальніоб’єкти і процеси, Т. являє собою певну ідеа-лізовану модель цих реальних об’єктів; 2) цесутнісне відображення об’єктів, і в цьомуплані Т. фіксує, передусім, головне в цихоб’єктах – їхні закони, закономірності, тен-денції; 3) теорія є абстрактним відображен-ням дійсності. Побудована з абстрактнихпонять як із своєрідних цеглин, вона являєсобою певну абстрактну умоглядність; 4) вонавідрізняється системністю і цілісним відоб-раженням. При цьому Т. не допускає ви-нятків ні в об’єктах, ні у фактах. Вона даєвсебічне уявлення про реальність, є її нау-ковою картиною; 5) це складна системазнань, яка об’єднує менш складні й простіформи: початкові поняття, фундаментальнізакони, ідеалізовані моделі, принципи ілогічні наслідки, які випливають із її фун-даментальних основ. Наукова теорія – цеширока і всеосяжна форма людських знань,система логічно пов’язаних знань про відпо-відну сукупність явищ, що визначаютьсясистемною організацією самого матеріаль-ного світу. У структурі Т. зазвичай виділя-ють синтезуючий принцип або принципи,понятійний апарат, що включає певнумінімально необхідну кількість понять, і за-кони. Як вважає Г.І. Рузавін, у структурі вся-

кої розвинутої Т. можна виділити: емпіричніпередумови: її основні факти, дані та резуль-тати їх найпростішої логіко-математичноїобробки; початковий теоретичний базис:головні припущення, постулати, або аксіо-ми, фундаментальні закони, або принципи;логічний апарат: правила визначення по-хідних понять за допомогою основних,логічні правила висновку, або докази; усіпотенційно можливі наслідки, або висновкитеорії. Вимоги до Т. досить жорсткі: 1. Логіч-на несуперечливість. 2. Обов’язковість по-яснення всіх фактів певної сукупності безвинятків. Якщо ж факт не пояснюється, Т.доводить його належність до іншої системизнань. 3. Замкненість, тобто в Т. не можнаввести випадкові факти й положення. 4. Під-порядкованість принципу У.Оккама, що при-пускає мінімальність початкової кількостіідей і понять. 5. Системність, тобто відоб-раження системних характеристик наочноїсфери теорії. 6. Наявність серцевини як Т.закону, під яким розуміють об’єктивний, сут-тєвий, необхідний, конкретно-загальний,стійкий, внутрішній, повторюваний зв’язокміж явищами і процесами. Формування Т.зводиться до обґрунтовування закону.


ТЕОРІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ –система наукового знання про сутність, ста-новлення і розвиток феномену державногоуправління, на якій базується відповідна га-лузь науки і практичної діяльності. Об’єктомТ.д.у. є система державного управління всукупності всіх її структурних елементів, апредметом – закономірності й принципифункціонування та розвитку цієї системи.Специфіка зазначеного об’єкта обумовлюєте, що Т.д.у. являє собою комплексне,міждисциплінарне знання, що спирається надосягнення політології, конституційного іадміністративного права, менеджменту, со-ціології, економіки, психології, історії держа-ви, кібернетики, інформатики, теорії системтощо. З погляду методології науки Т.д.у. ви-конує низку функцій, серед яких доцільновиділити такі. 1. Функція опису певної сукуп-ності явищ і процесів у галузі державногоуправління. 2. Функція пояснення їх сутностіта закономірних взаємозв’язків. 3. Функціяпередбачення тенденцій розвитку, майбутніхподій і станів системи державного управлін-ня та її окремих елементів, виникнення но-

700

вих явищ у цій системі, що має важливе зна-чення як для практики державно-управлінсь-кої діяльності, так і для самого науковогопізнання. 4. Функція синтезу емпіричногоматеріалу та розрізнених теоретичних знаньу цілісну систему на основі єдиних прин-ципів. 5. Методологічна функція розвитку таудосконалення пізнавального інструмен-тарію науки державного управління. Ця функ-ція лише формується, оскільки відповіднийметодологічний арсенал перебуває на стадіїстановлення. 6. Практична (соціальна) функ-ція забезпечення теоретичної основи розроб-лення методів, методик, технологій та прак-тичних рекомендацій, використання яких даєзмогу ефективно здійснювати державно-управлінську діяльність. 7. Ідеологічна функ-ція вироблення й обґрунтування ідеальнихустановок, норм, цільових та цінніснихорієнтацій як у державному управлінні, такі самому суспільстві. На сьогодні в галузідержавного управління ще не існує якцілісної загальної теорії, так і струнких за-вершених теорій про окремі об’єкти цієї галу-зі. Проте накопичено значні масиви емпірич-ного матеріалу та розроблено їх типології,виділено та впорядковано низку законо-мірностей, принципів, моделей. Тому на часіперехід від цих розрізнених фрагментівнаукового знання до вищих форм його орга-нізації у вигляді наукових теорій – ієрархіч-них систем законів та відповідних моделей,що базуються на вихідних системоутворю-ючих принципах і описуються спеціалізо-ваною термінологією. Розвиток таких теоріймає відбуватися виходячи з того, що змістов-но державне управління є політичною таадміністративною діяльністю, а за формою –правовою, організаційною та організаційно-правовою.


ТЕОРІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ (англ. Theories ofmodernization) – теорія, що розглядає модер-нізацію як складний глобальний процес, якийвідбувається в усіх ключових сферах життє-діяльності суспільства і характеризуєтьсяструктурно-функціональною диференціацієюта утворенням відповідних форм інтеграції.Розрізняють технологічну, функціональну іглобальну модернізації, різноманітні інтер-претації стадій модернізації в окремих країнах.Так звана Т.м., яка використовується в нау-ково-навчальних процесах без прив’язки до

історичних, культурних, духовних традиційУкраїни, є черговим втіленням прогресист-ських поглядів, що розглядають історію якшлях сходження від варварства до складні-шого і кращого майбутнього.У періоди криз багато класичних підходів,моделей, які використовувалися в попередніетапи розвитку, як і структури управління,не спрацьовують належним чином. Практич-но стає неможливим прогнозувати подаль-ший розвиток ринків, регіонів, країн.Власне, в сьогоднішніх умовах доводитьсямати справу з кризою, що породжена сис-темними процесами модернізації. По суті,спостерігається декадентство в державномууправлінні, триває процес розмивання, за-непаду функцій держави.


ТЕОРІЯ НАУКОВА У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ див. Теорія державногоуправління.


ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ –розділ політології, який досліджує пробле-ми утворення і функціонування держав,партій, політичних режимів шляхом вивчен-ня конституційних та адміністративних пи-тань, аналізу політичних інститутів, відно-син між суб’єктами політики, політичноїкультури.

© Кальниш Ю.Г.

ТЕОРІЯ РАЦІОНАЛЬНОЇ БЮРОКРАТІЇ –система знань, яка визначає організаціюсучасного типу, що прийшла на зміну уста-новам, що базуються на традиціях або інди-відуальній харизмі. Згідно з цією теорієютехнічно бюрократія здатна досягати найви-щого рівня ефективності, і в цьому розуміннівона формально є найбільш раціональним зусіх відомих засобів здійснення управліннялюдьми. Вона переважає будь-яку іншу фор-му з погляду точності, стабільності, компе-тентності, дисциплінованості, надійності.Ключовим для успіху бюрократичної фор-ми управління є існування формальних пра-вил з такими характеристиками: правилавідомі всім; мета правил є зрозумілою; ви-значені умови їх застосування; чітке форму-лювання правил забезпечує їх однозначність.Характерними рисами бюрократичного уп-равління є: регламентованість, тобто функції

701

організації чітко визначені за допомогоюнормативних актів, а внутрішній організа-ційний устрій забезпечується рішеннями, якіпротоколюються, і правилами у формі пись-мових інструкцій, що підлягають зберіган-ню; ієрархічність, тобто кожна посадова осо-ба має певну компетенцію всерединісубординаційного поділу праці й відпові-дальна за свою діяльність перед вищестоя-щою посадовою особою; відстороненість відволодіння засобами управління, тобто засо-би, що використовуються для виконанняфункцій управління, є власністю організації(держави), а не особистою власністю окре-мих адміністраторів; постійність, тобто поса-да являє собою постійну роботу за наймом зфіксованою заробітною платою, з перспекти-вою регулярного службового просування, апісля відставки – з гарантованою пенсією; до-свідченість і безособовість, тобто посадові осо-би призначаються на основі своїх професійнихякостей без свавілля з боку керівництва.


ТЕОРІЯ СИСТЕМ – складна система знан-ня, що пояснює походження, будову, функціо-нування і розвиток систем різної природи.Важливими проблемами досліджень Т.с. є:системна природа Всесвіту, об’єктів приро-ди і суспільства; загальні закони становлен-ня, функціонування та розвитку систем;шляхи використання систем та системногознання в практичній діяльності людей.


ТЕОРІЯ СИСТЕМ ЗАГАЛЬНА – науковадисципліна, що досліджує закономірності,властиві системам різної природи, а такожпродукує методологічні принципи їх вивчен-ня. Т.с.з. широко використовує уявлення про

наявність загальної природи у всіх системах,методи аналогії, моделювання, логіко-мате-матичні підходи до опису систем. Існуєкілька її варіантів: функціональна, парамет-рична, аксіоматична та ін. Якщо звернутиувагу на зміст Т.с.з., то вона охоплює фор-малізовані науки, що застосовуються довідносно простих систем. Потреба в дослі-дженні складних систем вимагає якісногоаналізу, який характерний для філософії.Однак у філософії систем не знайшлосямісця для Т.с.з. Тому відбулось розмежуван-ня загальної теорії систем на загальну тео-рію систем у широкому розумінні та загаль-ну теорію систем у вузькому розумінні. По-дальший розвиток системних знань привівдо того, що виникло кілька варіантів Т.с.з.З’явилися грунтовні дослідження системрізної природи: фізичних, хімічних, біологіч-них, психічних і соціальних.


ТЕОРІЯ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ – ме-тодологічний комплекс системного підходу,його теоретичний ансамбль. Т.с.а. вклю-чається в системний методологічний комп-лекс, виступає інструментом системногоаналізу. Найбільш важливі Т.с.а. наведені втаблиці. Системна теорія розвивається вкількох напрямах. Практично вичерпує себетакий напрям, як загальна теорія систем,сформувався структуралізм, функціоналізмі структурний функціоналізм у суспільство-знавстві, біології, набули розвитку системно-кібернетичні й математичні теорії. Найбільшперспективним напрямом нині є синергети-ка, що дає пояснення нестаціонарним систе-мам, з якими людина стикається все частішев умовах переходу до постіндустріальногосуспільства.

Теоретичні засади системного аналізуСистемна теорія

Автор Характеристика системної теорії

1 2 3 Загальна теорія

систем (кілька варіантів)

О.О.Богданов, Л.Берталанфі, М.Месарович, У.Ешбі, А.І.Уємов, В.С.Тюхтін, Ю.А.Урманцев та ін.

1. Формування понятійного апарату систем. 2. Спроба створення строгої теорії. 3. Виявлення загальних закономірностей функціонування і розвитку систем будь-якої природи

Структуралізм (кілька варіантів)

Д.Леві-Стросс, М.Фуко, Ж.Лакан, Р.Барт, Л.Гольдман, А.Р.Радкліфф-Браун та ін.

1. Виявлення структур, що є в культурі. 2. Застосування структурних методів у вивченні різних продуктів людської діяльності з метою виявлення логіки походження, будови і функціонування об’єктів духовної культури. 3. Виділення та аналіз епістем – способів фіксації зв’язків між словами і речами

702

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБМІНУ – тео-рія знань, що розглядає соціальну взаємодію якпроцес, під час якого індивіди прагнуть макси-мізувати отримувані вигоди і мінімізувати втра-ти. Основну увагу Т.с.о. приділяє вивченнювпливу витрат і винагород на поведінку людей.


ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ –система наукових знань, об’єктом і предме-том якої виступають соціальні системи тауправління ними. Т.с.у. вивчає форми та ме-тоди управління соціально-політичними,соціально-економічними та іншими со-ціальними процесами. Класифікація видівсоціального управління відповідає класифі-кації основних сфер організації суспільства:економічна – сфері матеріального виробницт-ва, розподілу і споживання матеріальних благ;

політична – сфері класових, національних іміждержавних відносин, відносин влади і па-нування; культурна – сфера духовного вироб-ництва, розподілу і споживання духовних благ.


ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ –теорія походження держави. Згідно з Т.с.д.держава є результатом “укладення догово-ру”, в якому кожний його учасник (громадя-нин) відмовляється від власних “природнихправ” замість нових прав згідно із законом.


ТЕОРІЯ ЧЕТВЕРТОГО СВІТУ (англ.Fourth World theory) – сукупність ідей, по-глядів, що обґрунтовують необхідність збе-реження етнокультурної різноманітностісвіту. Політична карта нараховує приблизно


1 2 3 Функціоналізм

(кілька варіантів) М.Спенсер, Т.Парсонс, Б.Малиновський, Р.Мертон, Н.Луман, Д.Гемпель, Ч.Міллс та ін.

1. Виявлення функцій як наслідків, що забезпечують саморегулювання і адаптацію системи.

2. Дослідження функціональних потреб і їх забезпечення структурами.

3. Виділення явних і латентних функцій, функцій і дисфункцій.

4. Дослідження проблем адаптації і саморегулювання систем

Структурний функціоналізм (кілька варіантів)

Р.Бейлз, Р.Мак-Айвера, Р.Мертон, Т.Парсонс, Е.Шилз та ін.

1. Рівновага і спонтанна регуляція систем. 2. Наявність у суспільстві інструментальної і

функціональної раціональності. 3. Наявність у суспільства як системи техніко-

економічної, професійної і стратифікаційної структури Системно-

кібернетичні теорії

Н.Вінер, У.Росс Ешбі, Р.Акофф, Ст.Бір, В.М.Глушков та ін.

1. Виділення загальних законів управління. 2.Гомеостатичний, цільовий, управлінський характер

систем. 3. Наявність прямого та зворотного негативного і

позитивного зворотного зв’язку. 4. Розгляд процесів управління як процесів переробки

інформації. 5. Теорія автоматичного регулювання. 6. Теорія інформації. 7. Теорія оптимального управління. 8. Теорія алгоритмів. 9. Становлення хімічної, технічної, економічної та іншої

кібернетики Математичні

теорії систем (кілька варіантів)

М.Месарович, Л.В.Кантарович, В.С.Немчинов та ін.

1. Математичні визначення систем, що базуються на теорії множин, логіці, математичному програмуванні, теорії ймовірностей і статистиці.

2. Математичні описи структури, функцій і станів систем

Синергетика І.Р.Пригожин, Г.Хаген 1. Дослідження процесів самоорганізації в системах будь-якої природи.

2. Пояснення поведінки складних нелінійних систем, що перебувають у нерівноважних станах, спонтанним утворенням структур.

3. Визначення ролі динамічного хаосу і флуктуацій у розвитку системи.

4. Наявність різноманітності шляхів розвитку систем в умовах хаосу

703

200 держав, у той час як існує понад 5 тис. світо-вих корінних народів. Сучасні держави ви-ступають як своєрідні імперії, що окупувалиінші народи. Відзначається глобальний етноциді екоцид відносно численних “меншин”. Спро-би організованого спротиву з їх боку часто роз-глядаються як прояв тероризму і екстремізму.Т.Ч.с. прагне створити типологію енародів, щоне мають державності. Бернард Нітшманн зап-ропонував концепцію держави, що придушує.За його даними, з 1945 по 1993 р. у світі відбу-лося 122 локальних конфлікти, з них 97 велисядержавами проти народів. Держави, що знищу-ють малі народи, закладають основи свогомайбутнього розвалу. Т.Ч.с. потребує більшецивілізованого підходу в геополітиці і в геоеко-номіці, аби зафіксувати і врахувати та зберегтикультурну і біологічну різноманітність.


ТЕОРІЯ ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУЛЮДСТВА – теорія, яка полягає в тому, щобудь-яка форма буття з часом застаріває і внас-лідок втрати ефективності вимагає заміни нанову форму, не обов’язково прогресивну.


ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА – спільнотажителів населених пунктів (сіл, селищ, міст),об’єднана загальними інтересами власногожиттєзабезпечення, самостійного, в межах за-конів, вирішення питань місцевого значення якбезпосередньо, так і через органи місцевогосамоврядування. Комунальне об’єднання Т.г.означає соціально-політичне територіальне ут-ворення, що одночасно виступає територіаль-ною спільністю людей – суб’єктів місцевого са-моврядування і низовою одиницею в системіадміністративно-територіального поділу.

© Козюра І.В.

ТЕРИТОРІЯ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗ-ВИТКУ – частина території країни, де за-проваджено спеціальний правовий режимекономічної діяльності та порядок застосу-вання i дії національного законодавства. Зпогляду організації та функціонування Т.п.р.має чимало спільного з вільною економіч-ною зоною. Головна відмінність між нимиполягає в тому, що Т.п.р. створюється в ме-жах адміністративно-територіальних оди-ниць (міст, районів, областей), тоді як длявільної економічної зони характерна неве-лика за площею, чітко окреслена територія.

В Україні на 2001 р. діяло 9 Т.п.р. в містахХаркові та Шостці, а також у Донецькій, Лу-ганській, Закарпатській, Волинській,Чернігівській, Житомирській областях та АРК.


ТЕРМІНИ З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ – слова чи словосполучення, які покли-кані точно позначати поняття та їх співвідно-шення в межах науки і практики державногоуправління. Існують як однозначні терміни, щовиражають одне поняття, так і багатозначні,які можуть мати різний зміст залежно від кон-тексту вживання. Наприклад, терміном “дер-жавне управління” позначають відповідну га-лузь науки, галузь практичної діяльності, сис-тему державних установ, що її здійснюють,процес реалізації низки функцій тощо. Су-купність Т.з.д.у. утворює відповідну терміно-логію – систему, яка слугує для спеціалізова-ного позначення об’єктів, їх властивостей івідношень у галузі державного управління.


ТЕРОРИЗМ (лат. terror – страх, жах ) – за-стосування насильства або погроза здійснен-ня насильницьких дій з метою поширеннястраху, паніки серед населення країни, ворганах державної влади і місцевого само-врядування та досягнення таким чином полі-тичних цілей. Відповідно до території, на якупоширюється діяльність терористичних угру-повань, можна виокремити внутрішньодер-жавний та міжнародний Т. Відповідно доскладу організації, мотивів та цілей теро-ристів існують такі його різновиди: націо-налістичний (сепаратистські та національ-но-визвольні цілі), релігійний (боротьба міжприхильниками різних релігій та конфесій,можливі спроби встановлення теократично-го правління) та ідеологічний (правий ілівий). Т. становить одну із найбільших заг-роз як національній безпеці окремих держав,так і міжнародній безпеці в цілому.

© Дацюк А.В.

ТЕРОРИЗМ МІЖНАРОДНИЙ – суспіль-но небезпечні насильницькі дії, пов’язані звикраденням, захопленням, вбивством ні вчому не винних людей або загрозою їхньомужиттю і здоров’ю, руйнуванням або загрозоюруйнування важливих народногосподарсь-ких об’єктів, систем життєзабезпечення, ко-мунікацій, застосуванням або загрозою за-

704

стосування ядерної, хімічної, біологічної йіншої зброї масового ураження, здійснюваніу світовому або регіональному масштабі те-рористичними організаціями, угруповання-ми, у тому числі за підтримки державнихорганів окремих країн, з метою досягненняпевних цілей. Інтернаціоналізація Т. являєприклад того, як міжнародні проблеми ви-переджають міжнародну політику

© Шкурат І.В.

ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ – правоверегулювання відносин у сфері встановлення,застосування та виконання обов’язкових ви-мог до продукції або пов’язаних з нею про-цесів, систем і послуг, персоналу та органів,а також перевірка їх дотримання шляхом оцін-ки відповідності та/або ринкового нагляду.Оцінка відповідності – доказування, що вста-новлені вимоги до продукції, процесу, систе-ми, особи або органу виконано шляхом вип-робовування, здійснення контролю або сер-тифікації (Закон України “Про стандарти,технічні регламенти та процедури оцінкивідповідності” від 1 грудня 2005 р. № 3164).

© Гусєв В.О.

ТЕХНОКРАТІЯ (грец. techne – мистецтво,уміння, майстерність, і kratos – влада, пану-вання) – влада “знаючих” та “умілих”, тобтофахівців; відображає ідеологію, світогляд таполітичне прагнення науково-технічної таадміністративної еліти до панівного станови-ща в суспільстві. Теоретичним обґрунтуваннямтакої позиції є концепція “технологічногодетермінізму”, суть якої зводиться до тези:“наука і техніка – незалежні змінні, а со-ціальні інститути – залежні”. Технократичніумонастрої супроводжують усю історіюлюдства, проте найбільшого поширеннявони дістають у постіндустріальну епоху узв’язку з перетворенням управлінської діяль-ності в основу суспільного виробництва, азасобів праці – у продукт “високих техно-логій”, насамперед інформаційних. На по-силення технократичних умонастроїввпливають також політичні, геополітичні,економічні та інші кризові явища. В історіїдержавного управління технократизм відо-мий як макіавелізм із його сумнозвісною те-зою: “мета виправдовує засоби”. В сучаснійпрактиці державного управління Т. проявляєсебе в намаганні управлінського апарату узур-пувати державну владу, “захистити” її від “не-

компетентного втручання” з боку як політиків,так і громадськості. Технократ сповідує тезу:“або демократія, або ефективність”. Технок-рат як керівник хоча і цінує в підлеглому йогопрофесіоналізм, але нехтує його моральнимиякостями і розглядає його лише як “гвинтик”державної машини чи установи.


ТЕХНОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ див. Полі-тичні технології.


ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЦЕСНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – практичні інструменти, методи і за-соби здійснення управління, що базуються напріоритеті результатів і процесів їх досягнен-ня. Існують такі Т.п.у.: за результатами (пріо-ритет цілей над прогнозуванням і плануван-ням), на базі потреб та інтересів (пріоритетміжособистісних відносин), шляхом постійнихвказівок та перевірок (пріоритет контролю тажорсткого управління персоналом), у винят-кових випадках (пріоритет професіоналізму тадобре відпрацьованих методів і засобів), набазі штучного інтелекту (пріоритет сучаснихекономіко-математичних та інформаційнихкомп’ютерних технологій) та на базі активі-зації діяльності персоналу (пріоритет стиму-лювання праці). У сучасному суспільному уп-равлінні в основному використовуються Т.п.у.за результатами шляхом постійних вказівок таперевірок і на базі штучного інтелекту (систе-ми підтримки рішень).


ТЕХНОЛОГІЇ ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІН-НЯ – практичні інструменти, методи і засо-би здійснення управління, що базуються напріоритеті цілей над ситуаціями. Серед них:ініціативно-цільова (яка не містить визна-чення строків, методів та засобів досягнен-ня цілей і не гарантує досягнення цілей),програмно-цільова (з визначенням строків,методів та засобів досягнення цілей, про-міжним контролем і яка гарантує досягнен-ня цілей) та регламентна (з визначеннямметодів і засобів досягнення цілей, можли-вих ресурсних обмежень, жорстким контро-лем, яка гарантує досягнення цілей, але негарантує, в які строки). У сучасному сус-пільному управлінні в основному викорис-товуються програмно-цільові Т.ц.у.


705

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПАРК – найпошире-ніша в США і Європі форма об’єднання роз-робників нових технологій і риско-фірм;юридична особа або об’єднання на основідоговору про спільну діяльність юридичнихосіб (учасників), головною метою яких єдіяльність з виконання інвестиційних таінноваційних проектів, виробничого впро-вадження наукомістких розробок, високихтехнологій і конкурентоспроможної на світовихринках продукції. Виділяють такі шляхиутворення Т.п.: з ініціативи співробітниківнауково-дослідних і університетськихцентрів, які бажають комерціалізувати резуль-тати своїх розробок; з ініціативи персоналу,що залишає велику фірму, з метою відкриттявласної справи; перетворення діючихпідприємств у нові форми з метою одержан-ня державних пільг, передбачених для Т.п.

© Макогон Ю.В., Медведкін Т.С.

ТЕХНОЛОГІЯ (грец. “техне” – ремесло,“логос” – наука, тобто наука про виробницт-во) – результат інтелектуальної діяльності,сукупність систематизованих наукових знань,відпрацьованих технічних, організаційнихта інших рішень у вигляді документації (па-тентної, нормативно-технічної, конструк-торської, звітної науково-технічної з НДР таДКР, регламентів, а також ноу-хау) проспосіб виробництва продукту, організаціївиробничого процесу чи надання послуг урізних сферах діяльності людини. Такимчином, Т. виступає об’єктивно-предметнимспособом або механізмом організації людсь-кої діяльності, що знаходить вираз у різно-манітних формах: у технічних знаряддях ітехнологічних процесах, у техніці праці, вметодах організації виробництва й управлін-ня, в технологічних знаннях тощо.

© Гусєв В.О.

ТЕХНОЛОГІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – цілеспрямована послідовність дій(робочих операцій), яка за допомогою методіві засобів за рахунок впливу на предмет працідає змогу забезпечити взаємодію суб’єкта іоб’єкта державного управління.Т.д.у. характеризує взаємодію суб’єкта і пред-мета праці в управлінському процесі. Як суб’єктпраці виступає людина (колектив людей, орга-ни управління), предмет – інформація; сві-домість, психіка та поведінка людини; відно-сини або взаємодія в колективі чи в суспільстві.

В управлінській діяльності використовують-ся такі засоби: влада, апарат управління, нор-мативні акти, слово, традиції, моральні нор-ми, інформаційно-аналітична та організацій-на техніка, засоби масової інформації. Для до-сягнення цілей діяльності використовуютьсяадміністративні, правові, організаційні, еко-номічні, соціально-психологічні методи, а та-кож специфічні прийоми роботи з інформа-цією (збирання, аналіз, узагальнення тощо).Державно-управлінська діяльність передбачаєвиконання багатьох процедур та операцій,які можуть бути об’єднані відповідно дорівня ієрархії та особливостей об’єкта управ-ління. У зв’язку з цим виокремлюються такісистеми Т.д.у.: на рівні держави – технологіївиконання зовнішніх і внутрішніх функційдержави, технології діяльності та взаємодіїгілок влади, технології прийняття державнихнормативно-правових актів, технології регу-лювання макроекономічних та інших загаль-нодержавних процесів; на рівні регіону –технології контролю за додержанням нормКонституції України та законів, технологіїрегулювання соціально-економічного роз-витку території, технології взаємодії з орга-нами місцевого самоврядування.Усі ці процеси виконуються конкретними людь-ми в певних установах. Тому наведений перелікнеобхідно доповнити системою технологій ви-конання управлінських процедур в організації.Т.д.у. має відповідати таким вимогам: єдностітехнологічного процесу в установі (виключен-ня перешкод при виконанні різних робіт);мінімальної вартості та трудомісткості виконан-ня роботи; щонайменшій складності процесу,яка впливає на якість, надійність та собівартістьробіт; рівномірності навантаження на струк-турні підрозділи та окремих працівників.


ТЕХНОПОЛІС (“МІСТО ТЕХНІКИ”) –центр упровадження досягнень науки й тех-ніки; як правило, нове місто, в якому запро-ваджуються у виробництво нові розробки, атакож проживає населення. У Т. поруч з нау-ково-дослідними центрами має бути мережанавчальних центрів для підготовки кадрів тапідвищення їхньої кваліфікації. Т. легітимізо-вано в Японії близько 20 років тому. Префек-тури мають право організувати Т. за наяв-ності в місті населення не менш як 200 тис.осіб, кількох великих підприємств, що пра-цюють за двома-трьома напрямами передо-

706

вих технологій, потужної групи універси-тетів і науково-дослідних інститутів, а такожсучасної розвинутої соціальної інфраструк-тури й транспортної мережі. Керування еко-номічною діяльністю Т. повністю покла-дається на місцеві органи влади.

© Макогон Ю.В., Медведкін Т.С.

ТИПИ ПРОБЛЕМ У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ. Виділяють три типи проб-лем – добре структуровані, неструктуровані,слабоструктуровані. Добре структурованіпроблеми є переважно формалізованими,кількісно сформульованими, в яких суттєвізалежності визначені настільки повно, щовони можуть бути виражені в числах абосимволах і тому легко стандартизуються іпрограмуються. До цих проблем відносять:облік і контроль; оформлення документів, їхтиражування і т. ін. У традиційних інформа-ційних системах (АСУ) такого роду пробле-ми формулюються як задачі алгоритмізаціїта передбачають автоматизацію (бухгал-терський облік, підготовка виробництва, кад-рова система, складський облік тощо). Тер-мін “добре структуровані проблеми” не озна-чає, що ці проблеми легко вирішуються. За-стосування для їх розв’язання математичнихметодів і, зокрема, методів дослідження опе-рацій, пов’язане із значними труднощами.Неструктуровані проблеми – неформалізова-ні, характеризуються якісно, для них визначе-ні лише основні ознаки і характеристики, акількісні залежності між ними невідомі.Вирішення таких проблем базується на не-формалізованих процедурах, неструктуро-ваній, з високим рівнем невизначеностіінформації. До проблем цього типу відно-сять проблеми прогнозування, перспектив-ного планування, організаційного перетво-рення. Більшість неструктурованих проблемвирішується за допомогою евристичних ме-тодів, у яких відсутня будь-яка упорядкова-на логічна процедура розв’язання, а самірезультати залежать від особистих характе-ристик людини (інформованості, кваліфіка-ції, таланту, інтуїції і т. ін.). Сучасним мето-дологічним підходом до вирішення неструк-турованих проблем є аналіз політики. Цейпідхід передбачає дослідження широкогокола кількісних та якісних обставин і чин-ників (економічних, політичних, соціальних,організаційних, інформаційних та ін.), по-в’язаних із реалізацією запропонованих

курсів дій (альтернатив). Слабоструктуро-вані проблеми є змішаними, оскільки вклю-чають як кількісні, так і якісні елементи,причому маловідомі і невизначені аспектипроблеми мають тенденцію до домінування.Для таких проблем характерна відсутністьметодів розв’язання на основі безпосеред-ньої обробки даних. Постановка завданьвимагає прийняття рішень в умовах непов-ної інформації. В окремих випадках на ос-нові застосування теорії нечітких множинбули побудовані формальні схеми рішеньслабоструктурованих проблем. До типовихслабоструктурованих проблем відносятьпроблеми, для яких характерні такі особ-ливості: надто широкий діапазон альтер-натив; вирішення залежить від неповнотитехнологічних можливостей; запропонованірішення вимагають вкладання великих ресурсіві пов’язані з елементами ризику; не повністювизначені вимоги стосовно вартості і часу ви-рішення проблеми; проблема ускладнюєтьсячерез необхідність комбінувати різні ресурсидля її розв’язання. До проблем цього типу мож-на віднести завдання розподілу капіталовкла-день, вибору проектів проведення наукових дос-ліджень і розробок, складання плану виготов-лення виробів широкого вжитку та ін.

© Бакуменко В.Д., Сурмін Ю.П.

ТИПИ СИСТЕМ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖ-БИ (франц. type – зразок, вид; лат. typus –взірець, зразок) – класифікація систем дер-жавної служби (див.: Система державноїслужби) за спільними для них ознаками, яківизначають сутнісну характеристику цихсистем. Найпоширенішими є типи систем,класифікація яких здійснена згідно з покла-деними в їх основу підставами, зокрема:а) за методами укомплектування штатом дер-жавної служби – відкриті й закриті системи.Закриті системи грунтуються на обмежено-му доступі до державної служби й низькіймобільності державного службовця. Країни,де розвинені і використовуються закритімоделі – Франція і Японія. Взірцем відкри-тої системи є система державної службиСША; б) за ознакою національної і регіо-нальної належності – вітчизняна державнаслужба і зарубіжна державна служба, зокре-ма західноєвропейський, східноєвропейсь-кий, американський типи державної служ-би; в) за підходами до формування та розвит-ку державної служби – централізовані та де-

707

централізовані системи; г) за місцем вієрархічній структурі державної служби краї-ни: в унітарних країнах, у тому числі в Ук-раїні – центральний і місцевий типи держав-ної служби; у федеративних державах, наприк-лад у Російській Федерації – три типи держав-ної служби: федеральний, республіканський ірегіональний (державна служба краю, області).Можлива також інша типологія згідно з інши-ми підставами. Поділ систем державної служ-би на типи має як наукове, так і практичне зна-чення. Науково обгрунтована типологія сис-тем державної служби сприяє їх системномувивченню, сприйняттю і розумінню, дає змо-гу вибрати кращі елементи для формуваннята розвитку конкретної державної служби.

© Гогіна Л.М.

ТИПОВА МЕТОДИКО-ТЕХНОЛОГІЧНАСХЕМА ФОРМУВАННЯ ПРОБЛЕМНО-ОРІЄНТОВАНИХ НОРМАТИВНО-ПРА-ВОВИХ БАЗ – схема, що дає загальне уяв-лення про механізми формування та оновлен-ня нормативно-правових баз і при застосуванніу практичній роботі потребує конкретизаціїспособів реалізації її основних блоків. Оскіль-ки завжди існують реальні об’єктивні абосуб’єктивні проблеми, які стримують розви-ток певної сфери діяльності, то виникає акту-альна проблема постійного (в умовах пере-хідних процесів) або періодичного (в умовахсталих процесів) аналізу діючої системинормативно-правових актів щодо їх відповід-ності вирішенню реальних проблем у певнійсфері діяльності і, якщо в цьому є потреба,визначення конкретних напрямів удосконален-ня та розвитку згаданої системи. Такий аналізстворює наукове підґрунтя для плануваннянормотворчої діяльності.


ТИПОВЕ ТА УНІКАЛЬНЕ В ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ. Типове – це загаль-на якість множини елементів державногоуправління, в кожному з яких воно може бутипредставлене в різних кількісних параметрах.Урахування об’єктивних обмежень орієнтуєна те, що може бути типовим у державномууправлінні. Такі обмеження створюються,по-перше, обсягом і характером життєдіяль-ності людей, яка набуває суспільно значущого,публічного характеру, торкається інтересівінших людей і тим самим підлягає державно-му управлінню; по-друге, стихійними меха-

нізмами, які діють у процесі життєдіяльностілюдей і перебувають за межами людськогопізнання та управління; по-третє, самоуправ-лінськими механізмами в діяльності керова-них об’єктів; по-четверте, керуючим впли-вом на суспільні процеси інших суб’єктівуправління; по-п’яте, доцільністю самої дер-жавно-правової організації і регулюваннявідповідної життєдіяльності людей. Важли-вий момент, що впливає на кількість, зміст іхарактер типовості елементів державногоуправління, пов’язаний з ієрархічною, піра-мідальною побудовою системи державногоуправління і, відповідно, неоднаковим відоб-раженням різноманіття об’єктів управлінняна різних його рівнях і в різних ланках. Удержавному управлінні поряд з типовимважливе місце належить унікальному, тобтоодиничному, самобутньому, неповторному.Часто державним органам доводиться діятив ситуаціях, що не мають аналогів. Більшістьнизових органів ієрархічної структури дер-жавного управління перебувають у своєрід-них природних, виробничих, соціальних ідемографічних умовах. Неповторним є ілюдський потенціал державних органів, щовизначає своєрідне евристичне джерело вреалізації їх компетенції. Унікальне пов’яза-не також з відомою свободою і творчим підхо-дом у державному управлінні. Учасники дер-жавно-управлінських процесів, вирішуючиуправлінські завдання, часто стикаються ізситуаціями, коли умови і ресурси не даютьможливості використати готові рецепти. До-водиться розробляти прогнози розвитку, мо-делі, давати відповіді на питання, що вини-кають, визначати цілі та шляхи практичнихдій, тобто відтворювати унікальне.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.,Штика Л.Г.

ТИПОВІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З РОЗРОБКИДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ – рекомендації,які можуть бути враховані при формуваннібудь-якої цільової проблемно-орієнтованоїпрограми. Найбільш суттєвими з них є такі.Розробляючи державну програму, необхід-но виходити з того, що вона є цілісним об’єк-том управління незалежно від відомчоїпідпорядкованості її складових елементів тапотребує формування і функціонування пев-ного організаційно-економічного механізмууправління нею. До структури державноїпрограми доцільно включати такі типові

708

блоки: аналітичний (концепція програми заналізом сучасного стану проблеми); цільо-вий (система цілей та підцілей); програмнихзавдань і заходів (проектів); зведений (сис-тема основних фінансових, техніко-економіч-них та інших показників програми, а такожобсяги необхідних ресурсів для її реалізації);організаційно-економічний, в якому перед-бачаються форми, методи і порядок управлін-ня програмою, механізми її реалізації та кон-тролю. Під час формування державної про-грами необхідно виконати такі типові стадіїпроектування, як відбір проблем для прий-няття програмного рішення в межах конк-ретного соціально-економічного чи науково-технічного пріоритету; підготовка завданьдля формування програми; розробка концеп-туальних положень програми; обґрунтуван-ня і розбудова дерева цілей; розробка про-екту програми, включаючи формування наконкурентних основах його альтернативнихваріантів (проектів) з вибором із них опти-мального для закінченої редакції програми;створення і ефективне використання органі-заційно-економічних механізмів управлінняпрограмою; оцінка остаточних результатівз розрахунками ефективності від упровад-ження програми. Формування державноїпрограми, як правило, передбачає отриман-ня від міністерств, відомств, обласних держ-адміністрацій, підприємств, установ і орга-нізацій будь-якої форми власності не тількиконкретних пропозицій щодо заходів, а йматеріалів аналізу, техніко-економічних роз-рахунків, прогнозних оцінок в обсязі, дос-татньому для обґрунтування доцільностіі необхідності включення таких заходів допрограми. Досягнення загальної мети про-грами неможливе без розробки заходів, якізабезпечують її впровадження, таких якстворення необхідної нормативно-правовоїбази та інформаційно-методичного ресурсу(методичні, інструктивні та інші документи),а також залучення фінансових ресурсів усіхзацікавлених суб’єктів господарської діяль-ності (держави, галузей, регіонів, підпри-ємств різних форм власності, різних фондів,вітчизняних та іноземних інвесторів). У про-грамі доцільно визначити не тільки конк-ретні цілі, а й перспективу з урахуваннямреальних матеріальних і фінансових можли-востей держави. Вважається за доцільнездійснювати програму в два-три етапи. Напершому етапі, як правило, необхідно реа-

лізувати та доопрацювати базові пілотні про-екти, а також створити умови (правові,фінансові, організаційні) для подальшоговиконання програми. На другому етапі не-обхідно забезпечити початок виконання ос-новних проектів програми з широким зас-тосуванням напрацювань пілотних проектів.На третьому етапі необхідно забезпечитизавершення та здавання-приймання усіх пе-редбачених програмою проектів та заходів.Проміжним результатом виконання сучасноїпрограми, як правило, є створення системиуправління об’єктом (або об’єктами), сто-совно якого реалізується програма; розроб-ка проблемно-орієнтованих науково-методо-логічних засад у межах програми; застосу-вання автоматизованих технологій управлін-ня; започаткування комплексної системи мо-ніторингу; впровадження нормативно-право-вого супроводу програми та відпрацюваннямеханізму її фінансування. Впровадження про-грами також передбачає формування та вико-ристання відповідних засобів організаційно-го, технічного, кадрового та інших видів за-безпечення. Оскільки одночасно неможливопрофінансувати усі, навіть особливо ефективніпроекти, передбачається це здійснювати по-етапно і поступово, починаючи з окремих про-ектів, частина яких після впровадження тапідтвердження високої ефективності будевпроваджена у виробництво. Для запобіганнянеефективним витратам коштів, своєчасноговиявлення проектів, реалізація яких стає не-доцільною, та включення нових перспектив-них проектів до програми, необхідно перед-бачити постійний контроль за її виконанням іщорічне коригування (актуалізацію) складузавдань і заходів. Така робота потребує нала-годження системи оперативного отримання таобробки інформації про перебіг виконанняпрограми з використанням сучасних комп’ю-терних інформаційних технологій.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.,Штика Л.Г.

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА – 1) економіка, щофункціонує поза межами правового поля;2) неконтрольований суспільством сектор сус-пільного відтворення в процесі виробництва,розподілу, обміну й споживання економічнихблаг і підприємницьких спроможностей, при-ховуваних від органів державного управліннята контролю економічних відносин між су-б’єктами господарювання з використанням дер-

709

жавної, недержавної і кримінально нажитоївласності з метою отримання надприбутків.Однією із форм Т.е., що притаманна самеУкраїні, є приховувані від органів державно-го управління та громадськості соціально-економічні відносини між окремими громадя-нами, соціальними групами з використаннядержавної власності в корисливих особис-тих або групових інтересах.Структура Т.е.: 1) кримінальна економіка –“вбудована” в офіційну економіку економіч-на злочинність (розкрадання, корисливіпосадові й господарські злочини); підпільна,повністю приховувана від всіх форм контро-лю економічна діяльність (наркобізнес,азартні ігри, проституція); загальна злочин-ність проти особистої власності громадян якформа позаекономічного перерозподілу до-ходів (грабіж, розбій, крадіжка особистогомайна, рекет); 2) фіктивна економіка – офі-ційна економіка, що дає фіктивні результа-ти, відображені в діючій системі обліку ізвітності як реальні; 3) неформальна економі-ка – система неформальних взаємодій міжекономічними суб’єктами, що базується наособистих відносинах і безпосередніх контак-тах між ними, а також доповнює або змінюєофіційно встановлений порядок організації тареалізації економічних зв’язків.


ТОЙНБІ АРНОЛД ДЖОЗЕФ (Toynbee)(1889-1975) – англійський історик і соціо-лог. У 1919-1924 рр. професор Лондонсько-го університету, в 1925-1955 рр. – Лондонсь-кої школи економічних наук. У 1925-1955 рр. –один з керівників Королівського інститутуміжнародних відносин; складав (спільно зВ.М.Баултером) щорічні огляди політичнихподій у світі. У відомій та популярній праці“Дослідження історії” здійснив спробу пере-осмислити весь суспільно-історичний роз-виток людства у дусі теорії круговороту ло-кальних цивілізацій. Рушійною силою роз-витку цивілізацій вважав “творчу меншину”,як носія містичного “життєвого пориву”, яка,вдало відповідаючи на різні історичні вик-лики, веде за собою “інертну більшість”.

© Нікітін В.В.

ТОКВІЛЬ А. ДЕ (1805-1859) – граф, видат-ний французький історик, соціолог і політичнийдіяч, лідер консервативної Партії порядку,міністр закордонних справ Франції (1849).

Засадничим пунктом світогляду Т. є свободаособи. У найбільш відомій праці “Демокра-тія в Америці” розкрив засоби, які можутьзабезпечити свободу в державі. Одним із пер-ших проаналізував діалектику понять “сво-бода” і “рівність”, показав, як прагнення дорівності веде до зрівнялівки, соціального егоїз-му, а згодом і до деспотії. Дотримувався дум-ки, що єдиним засобом, який може запобігтитакому результату, є власне свобода: вонавідриває людей від матеріальних інтересів,з’єднує й зближує їх, послаблює їх егоїзм. Длязабезпечення свободи необхідна широка де-централізація влади при збереженні за цент-ральним урядом мінімально необхідних прав.Тому для великої держави кращою формоює федерація. Бюрократичну опіку має зміни-ти місцеве самоврядування. Потрібні повнанезалежність судів і підсудність посадовихосіб звичайним судам як гарантія проти сва-волі адміністрації. Діяльність судових органівмає бути поширена й на сферу тлумаченнязаконів і конституції. Необхідний також судприсяжних, який розвиває в суспільстві пра-восвідомість і почуття законності.“Найбільш повну форму рівності” вбачав урівному користуванні свободою всіма гро-мадянами та в їхньому рівному праві братиучасть в управлінні державою. Співтовари-ство рівних у свободі людей Т. назвав грома-дянським, що здатне впливати на державнувладу. Якщо німецький філософ Г.В.Ф.Ге-гель обґрунтував теоретичні засади громадян-ського суспільства, то Т. першим у євро-пейській науковій традиції показав грома-дянське суспільство в дії, довів його життє-здатність і практичну ефективність

© Нікітін В.В.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – своєрідна форма інди-відуального чи колективного прояву, щоформується на основі взаємодії та взаємовід-носин між різними сторонами (індивідами,соціальними групами, державами, політични-ми партіями тощо), а також демонструєтьсякожною з них, проявляючи терпимість щодорізниці у поглядах, уявленнях, поведінці,позиціях, діях тощо відносно протилежноїсторони. Поява терміна “Т.” в сучасномутермінологічному апараті, що характеризуєсуспільно-політичні процеси, зумовлена,передусім, необхідністю встановлення циві-лізованих, дружніх взаємовідносин міжрізними народами і державами. Практична

710

реалізація толерантного ставлення до учас-ників подій, відносин, конфліктів тощовідбувається у деклараційній, реляційній,акційній формах. Деклараційна форма Т.передбачає демонстрацію сприйняття і тер-піння шляхом проголошення заяв, декла-рацій, меморандумів тощо. Реляційна Т.,навпаки, не вимагає від учасників застосу-вання активних дій чи заяв. Акційна ж Т.проявляється виключно активізацією будь-яких дій з боку учасників процесу.

© Хожило І.І.

ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА (англ. Tradepolicy) – сукупність рішень і заходів, які вжи-ваються керівними органами певних ціліснихполітико-економічних утворень для регу-лювання торговельних відносин між еконо-мічними суб’єктами. Умовно всі аспектиспільної Т.п. можна розбити на кілька струк-турних блоків відповідно до основних методіврегулювання зовнішньої торгівлі та їх цільо-вого призначення: регулювання імпортно-експортних операцій, основні принципи мит-но-тарифного регулювання зовнішньоїторгівлі, засоби захисту внутрішнього ринкувід негативних зовнішньоторговельнихвпливів, систему тарифних преференцій, си-стему квотування та ліцензування зовнішнь-оторговельних операцій та інші засоби регу-лювання зовнішньої торгівлі.


ТОРГОВЕЛЬНІ БАР’ЄРИ (англ. Tradebarriers) – загальний термін, який охоплюєвесь спектр заходів уряду щодо регулюванняміжнародної торгівлі. Більшість Т.б. базують-ся на тому самому принципі: встановленнядодаткових коштів ведення торгівлі, які підви-щують ціну відповідних товарів. Неоднора-зове повторне застосування Т.б. у торгівлі міждвома чи більше державами призводить довиникнення торговельних воєн. Т.б. можутьнабувати різних форм, таких як: 1) імпортнізбори; 2) експортні ліцензії; 3) імпортніліцензії; 4) імпортні квоти; 5) тарифи; 6) суб-сидії; 7) нетарифні обмеження; 8) добровільнеобмеження експорту; 9) вимоги щодо місце-вого контенту.


ТОТАЛІТАРИЗМ (фр. totolitarisme, відпізнього totalis, лат. totus – повний, увесь,цілий) – політичний режим, в умовах якого

держава, політична влада повністю підпоряд-ковують собі суспільство і особистість, усіаспекти їхньої життєдіяльності, придушуютьправо та свободи людини і громадянина.Термін Т. був запроваджений у 20-х рр. ХХ ст.Дж.Джентіле при обґрунтуванні політичноїпрактики італійського фашизму. Набув по-ширення напередодні Другої світової вій-ни. Т. притаманні такі риси: всебічний конт-роль за життям суспільства та особистості,однопартійна система і заборона діяльностіопозиції, мілітаризація суспільного вироб-ництва; централізація і бюрократизація влади,порушення прав і свобод особистості; конт-роль за ЗМІ, брутальне насадження войовни-чої, антигуманної ідеології, закриті суспіль-ства. Окремі риси Т. в сучасних умовах ха-рактерні для держав з одноособовою владою.

© Малик Я.Й.

ТОТАЛІТАРНЕ СУСПІЛЬСТВО – сус-пільство, яке базується на абсолютизаціїправлячої партії та ігноруванні демократич-них прав і свобод громадян. Ознаками Т.с.є: відсутність опозиції, придушення вільно-думства, зловживання службовим станови-щем, позазаконне використання “адмініст-ративного ресурсу” та ін.


ТОФФЛЕР А. (народ. в 1928) – американсь-кий соціолог і футуролог, один з авторів кон-цепції “постіндустріального суспільства”. Восновних його роботах проводиться теза проте, що людство переходить до нової техноло-гічної революції, тобто на зміну першій хвилі(аграрній цивілізації) і другій (індустріальнійцивілізації) приходить нова, що веде до ство-рення постіндустріальної цивілізації. В своїхпрацях попереджав про нові складності, со-ціальні конфлікти і глобальні проблеми, з яки-ми стикнеться людство на межі XX і XXI ст.Т. відзначає, що приблизно з середини 50-х рр.ХХ ст. промислове виробництво почало на-бувати нових рис. У багатьох сферах татехнологічних процесах значно зрослакількість різноманітних типів техніки,зразків товарів, видів послуг. Все більшепоглиблюється спеціалізація праці. Розши-рюються організаційні форми управління.Зростають обсяги наукових публікацій. Фор-муються основи інформатики. Не підлягаєсумніву думка соціолога про те, що нові рисипромислового сектору економіки, широке

711

впровадження та використання інформацій-них технологій, поглиблення спеціалізаціїпраці тощо справді розхитують традиційніструктури індустріального століття.

© Солових В.П.

ТРАДИЦІЙНА ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІ-КА – поняття, яке охоплює економічні сис-теми, що перебувають у стані переходу віднатурального до ринкового господарства.

© Бодров В.Г., Жовнірчик Я.Ф.

ТРАНС’ЄВРОПЕЙСЬКІ МЕРЕЖІ – по-няття, введене в Угоді про ЄвропейськийСоюз, яке зобов’язує країни-члени ЄС матиенергетичні, телекомунікаційні і транспортнімережі з метою поліпшення однорідності.ЄС активно сприяє інтеграції власних транс-портних мереж та мереж України. Для авто-мобільного і залізничного транспорту дужеважливий транспортний коридор Гельсінкі –Санкт-Петербург – Москва – Київ, а такожкоридор Берлін – Дрезден – Вроцлав – Ка-товіце – Краків – Львів – Київ. У секторіморського транспорту ЄС виступає актив-ним партнером для регіональних структурна узбережжі Чорного моря, розглядаючирозвиток портів у регіональному контексті.В енергетичному секторі ЄС активно підтри-мує регіональну інтеграцію систем нафто- ігазопроводів з метою ефективного розвиткутранспортування нафти і газу як у регіонах,так і в самому ЄС. Йдеться про оновленнясистем передачі газу Україною, РеспублікоюБілорусь та Республікою Молдова, а такожпро важливі нафтові коридори, нафтопровід“Дружба”. ЄС допомагає у визначенні аль-тернативних маршрутів для транспортуван-ня нафти і газу в Чорноморському регіоні.Т.м. надається у зв’язку з цим у політиці Євро-союзу (разом зі Структурними фондами(Structural Funds) і політиці (захисту) навко-лишнього середовища (Environment Policy))особливе значення (пункт 29 ESDP), оскількивони справляють безпосередній вплив на про-сторовий розвиток в європейських регіонах.Ідея Т.м. була висунута на початку 1990-х рр.у документах ЄС. Маастрихтський договірсформулював завдання створення і розвит-ку Т.м. транспорту, телекомунікацій і енер-гетичних інфраструктур (trans-Europeannetworks of transport, telecommunications andenergy infrastructures). Загальною метою про-грами є економічне і соціальне єднання.

Одна з основних цілей спрямована на “по-єднання островів і периферійних областей,що не мають виходу до моря, з центральни-ми областями Співтовариства”. Безліч регіо-нів ЄС залежать від систем зв’язку і взаємо-дії національних мереж.

© Гоблик В.В.

ТРАНЗИТ (лат. trans, transitum – проходи-ти через) – важлива галузь сучасної світовоїекономіки, що має чітко виражений посеред-ницький характер. Т. – це облік вантажів, щопроходять по території країни протягом пев-ного проміжку часу. Він є важливою ціно-вою складовою логістичного процесу транс-портування вантажу від виробника до спо-живача і має складну багаторівневу струк-туру. Основними проблемами Т. є: дотриман-ня правил безпеки, а також цілої низки еколо-гічних, юридичних норм міжнародного і дер-жавного рівнів. Т. робить істотний внесок убюджет багатьох держав-транзитерів. В умо-вах глобалізації світової економіки поняття Т.для окремих країн істотно розширюється зарахунок суміжних галузей, наприклад: фінан-сових ресурсів; транзиту повного спектраенергетичних ресурсів; транзиту інформацій-них ресурсів; наскрізної міграції трудових ре-сурсів; транзиту знань і технологій тощо.Т. є компонентом міжнародної спеціалізаціїкраїни відповідно до системи національнихфакторних переваг, яка визначається забез-печеністю країни територіальним ресурсомта параметрами його транспортно-комуніка-ційних властивостей. Реальним виміромтранзитного потенціалу країни виступаютьяк можливості його транспортної системищодо здійснення транзитних перевезень, такі економічний ресурс інших країн, які мо-жуть виступати імпортерами транзитнихпослуг або ж конкурувати на окремих сег-ментах ринку транзитних перевезень. Супут-ній вплив на транзитні потоки справляютьзагальні циклічні коливання економічногозростання, зміни у світовій кон’юнктурі,трансформації глобальної системи розміщен-ня продуктивних сил та структури світовоїторгівлі. На національному рівні на обсягахТ. певною мірою позначаються якість нада-ваних транспортних послуг та конкуренто-спроможність транзитних тарифів країни.Ключовим моментом транзитної діяльностіє її системна належність до сфери послуг,яка, в свою чергу, виступає не тільки скла-

712

довою міжнародної торгівлі, а й фактором ди-намізації репродуктивної системи, науково-тех-нічного прогресу. Тому новації у галузі тран-зитних перевезень, зокрема застосування сучас-них програмно-цільових підходів до розвиткутранспортних засобів, шляхової інфраструкту-ри, систем логістики тощо, органічно пов’язанііз властивими сфері послуг на сучасному етапіінформаційними пріоритетами, а також з інте-грацією завдань транзитної стратегії з цілямигалузево-технологічного розвитку.


ТРАНЗИТОЛОГІЯ – спеціальна галузь сус-пільствознавства, яка вивчає перехідні фор-ми і стани суспільства, що перебувають упроцесі динамічних змін, перетворень ево-люційного або революційного характеру.


ТРАНЗИТОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНА – скла-дова економічної теорії, яка вивчає перехідніекономічні відносини, явища і форми, в якихвідбуваються якісні зміни господарського жит-тя суспільства; безпосереднім об’єктом дослі-дження Т.е. виступають перехідна економіка якособливий тип економічної системи та еко-номічні трансформації або трансформації еко-номічних систем як власне перехідні процеси.


ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТ-ВО – загальні дії, спрямовані на встановлен-ня і поглиблення економічних, соціальних,науково-технічних, екологічних, культурнихта інших відносин між територіальними гро-мадами, їх представницькими органами,місцевими органами виконавчої влади Ук-раїни і територіальними громадами, відпо-відними органами влади інших держав умежах компетенції, визначеної їх національ-ним законодавством. Т.с. означає співпрацюсуміжних територій сусідніх держав, щомають спільний кордон.

© Макогон Ю.В., Кравченко В.О.

ТРАНСМУТАЦІЯ – зміни в культурі, щовідбуваються внаслідок неможливості відтво-рення з точністю до дрібниць поведінки, мис-лення, побуту тощо попереднього покоління.


ТРАНСНАЦІОНАЛІЗМ (англ. trans-nationalizm or transnationalization of world

economy) – процес транснаціоналізації світо-вої економіки; сучасна тенденція розвиткусвітогосподарського життя, яка зумовленадомінуванням транснаціональних корпо-рацій (ТНК) у системі сучасних економіч-них відносин, унаслідок різкого збільшеннявивезення капіталу у формі прямих інвес-тицій, а також того, що домінуючою органі-заційною формою такого закордонного інвес-тування є транснаціональні фірми, у межахяких створюються мережі, що охоплюють різнікраїни, науково-дослідні, виробничі, розпо-дільчо-збутові та інші підрозділи. Це справляєсильний і дедалі більший вплив на характеррозвитку світового ринкового господарства.Характер такого впливу визначається страте-гією розвитку, що практикують сучасні ТНК.

© Макогон Ю.В., Лисенко К.В.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ(ТНК) – міжнародні підприємницькі об’єд-нання, що утворюють комунікаційний кар-кас світового господарства. За визначеннямКонференції ООН з торгівлі та розвитку(ЮНКТАД), ТНК – це “підприємства, щоскладаються з материнського підприємствата його закордонних філіалів”, при цьомувони можуть як набувати статусу корпорації,так і не мати цього статусу. ТНК створює си-стему міжнародного виробництва, розподіле-ну між кількома країнами, але контрольова-ну з одного центру – материнської компанії.ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунту-ючись на кількох важливих принципах: 1. Здій-снення прямих іноземних інвестицій з ме-тою створення виробничих потужностей закордоном. 2. Використання різних формміжнародного поділу праці (предметна, по-детальна, технологічна спеціалізація), щодає змогу розміщувати різні ланки виробни-чого процесу у різних країнах світу. 3. Роз-робка, передача та використання передовоїтехнології у рамках замкнутої корпоратив-ної структури, що дає змогу максимальноефективно використовувати витрати на дос-лідження і розробки. 4. Внутрішньокорпо-ративна торгівля, яка здійснюється між ок-ремими підрозділами ТНК із застосуваннямтрансфертних цін. Трансфертні ціни вста-новлюються ТНК на рівні, що істотновідрізняється від ринкових цін, тобто є знач-но більшим або меншим за ціни на ті самітовари на світовому ринку. 5. Глобальнийпідхід до управління – оптимізація діяль-

713

ності корпорації у цілому, а не окремих їїскладових. Цей принцип означає не-обхідність субсидувати розвиток окремихпідрозділів з метою досягнення максималь-ного прибутку в довгостроковому періоді.


ТРАНСФЕРТИ – передача на безоплатнійта безповоротній основі грошових коштів,матеріальних цінностей, послуг (прав влас-ності) в порядку надання фінансової допо-моги та компенсацій. Т. надають органамуправління, підприємствам, громадянам;залежно від форми надання виокремлюютьгрошові і натуральні Т., залежно від призна-чення – поточні і капітальні. В бюджетнійсфері Т. є складовою доходів, а також видомвидатків бюджету. Як джерело доходівбюджету Т. – це кошти, одержані від органівдержавної влади, органів влади АвтономноїРеспубліки Крим, органів місцевого самовря-дування, інших держав або міжнароднихорганізацій. В економічній класифікації ви-датків бюджету виокремлюють Т.: органамдержавного управління (дотації і субвенції);підприємствам (дотації); населенню (суб-сидії, пенсії, допомоги, стипендії та ін.).


ТРАНСФОРМАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКІ –докорінне перетворення форми та змісту управ-лінської системи, досягнення нового якісногостану її організації та функціонування, пе-редусім перехід до нових принципів управ-ління. Основним шляхом трансформацій си-стеми державного управління виступаютьвідповідні реформи, тому співвідношенняміж управлінськими реформами та Т.у. мож-на розглядати як співвідношення “шлях –мета”. При здійсненні планомірних Т.у. їхдоцільно розглядати як компонент систем-них суспільних змін. Виходячи з принципуоб’єктивності державного управління, йогосистемну трансформацію в певній країнінеобхідно проводити з урахуванням тен-денцій розвитку суспільства та самого дер-жавного управління як у цій країні, так і усвіті. Докорінне перетворення всієї системидержавного управління може здійснюватисятакож в межах соціальних або політичнихреволюцій, проте останні в наш час вважа-ються менш доцільними, ніж еволюційнізміни за допомогою реформ.


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХСИСТЕМ – перехід від одного типу органі-зації господарського життя суспільства доіншого, зміна (заміна) форм економічноїсистеми відповідно до модернізації або ра-дикального перетворення елементів, що їїутворюють. В сучасній транзитології розріз-няють два основних типи Т.е.с. Внутрішньо-системна трансформація охоплює перетво-рення, які не виходять за межі певної еконо-мічної системи і спрямовані на модерніза-цію та вдосконалення існуючих господарсь-ких відносин і форм, означає еволюційнуадаптацію існуючого господарського устроюдо змінюваних умов економічного розвит-ку; фактично йдеться про зміни в еко-номічній системі без її заміни. Міжсистем-на трансформація охоплює перетворення, якіпризводять до становлення господарськогоустрою суспільства на якісно новій основі,що насамперед пов’язано із радикальноюзаміною конституюючих елементів існуючоїсистеми, а саме прав власності і координу-ючого механізму. Ринкова трансформаціяекономіки проходить об’єктивно необхідніпослідовні етапи перетворень центрально-керованого господарства посттоталітарнихкраїн, на яких вирішуються взаємопов’язанізавдання з лібералізації економіки, макро-економічної (фінансової) стабілізації, струк-турної перебудови, економічного зростання,інституційних змін.


ТРАНСФОРМАЦІЙНА КРИЗА – стан,пов’язаний з переходом від однієї системикоординації господарського життя суспіль-ства до принципово іншої і характеризуєтьсяглибоким (іноді тривалим) спадом виробницт-ва в усіх галузях економіки внаслідок роз-балансування і руйнування існуючих госпо-дарських взаємозв’язків і слабкості, недоско-налості запроваджуваних нових координу-ючих механізмів.


ТРАНСФОРМАЦІЯ (лат. transformatio –перетворення, зміна) – перетворення со-ціальних інститутів, соціальних структур, щочасом супроводжуються їх докорінноюзміною. В літературі Т. визначають як взаєм-но стимулюючі зміни моделей соціальної дії,з одного боку, і функціонування соціальнихінститутів, пов’язаного з навмисним, ціле-

714

спрямованим впливом номінальних наста-нов (формальні норми, процедури або пра-вила), – з другого. У загальному розумінніТ. – це зміна, перетворення виду, форми,істотних властивостей тощо. Термін “Т.” по-ширений у техніці, але вживається і у фізиці,математиці, мовознавстві, а також у генетицій біології. Отже, це поняття можна застосо-вувати (і застосовується), зокрема, для ха-рактеристики докорінних перетворень, щорозпочалися у низці країн світу, в яких тра-диційні засади суспільного життя змінюють-ся, суспільства переходять на засади демок-ратичних процедур, ринкової економіки, виз-начають склад політичних інститутів, визна-ють верховенство права та поважання правлюдини, свободи слова тощо. Такі процесиіноді відбуваються під значним впливом ітиском з боку західного світу, за його “за-гальновизнаною” моделлю і супроводжу-ються постійною політичною, методологіч-ною та експертною підтримкою тих сил україні, що зацікавлені у здійсненні Т.

© Будник М.А.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОНЯТТЯ “ПРИЙ-НЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ” –поступова зміна змісту, що вкладається впоняття “прийняття управлінських рішень”.Так, за класичним уявленням, що склалосяв науці управління (менеджменті), прийняттярішень ототожнювалося з вибором альтер-нативи. Відповідно прийняття управлінсь-ких рішень розглядалося як вибір альтерна-тиви у процесі здійснення управлінськоїдіяльності. У сучасному менеджменті прий-няття управлінських рішень розглядається яксуттєва частина управлінського процесу зпослідовними етапами виявлення та діагно-стування проблемних ситуацій, розробкоюальтернатив та вибором однієї з них, що най-більше задовольняє виходу із ситуації, щосклалася. На сьогодні серед фахівців з ме-неджменту утвердилася концепція розглядууправлінського процесу як циклу, що скла-дається з послідовності таких функцій управ-ління, як планування (у тому числі прогно-зування, програмування і проектування),організація (у тому числі прив’язка функційдо певних структур, тобто надання зміступевної організаційної форми, субординаціята координація, а також управління персо-налом), мотивація (у тому числі стимулюван-ня), контроль (у тому числі попередній, про-

міжний і підсумковий), що пов’язані в кож-ному циклі процесами прийняття рішень такомунікації. Здебільшого в практиці управ-ління йдеться про рішення з планування(цілепокладання, розробка стратегій розвит-ку, концепцій, програм, планів і проектів)організаційні, мотиваційні рішення тарішення з контролю й комунікації. Доситьчасто у науковій літературі процес прийнят-тя рішень ототожнюється з відповідною функ-цією управління (або управлінською функ-цією). Значну увагу дослідженню прийнят-тя управлінських рішень приділено не тількифахівцями з менеджменту, а й вченими-пра-вознавцями. У цих роботах здебільшого ак-центується увага на організаційно-правово-му аспекті прийняття рішень. Як типовийприклад такого підходу можна навести ви-значення поняття “управлінське рішення”,дане Г.Атаманчуком. За його трактуванням –це соціальний акт, в якому в логічній формі(текстуальна модель) висловлені впливиуправлінських ланок (державних органів,посадових осіб) на суспільну систему (ке-ровані об’єкти), що необхідні для досягнен-ня поставлених цілей, забезпечення інте-ресів та задоволення відповідних потреб вуправлінні. Водночас слушним є зауважен-ня Б.Лазарева, який вважає недоцільним,розглядаючи, зокрема, державне управлін-ня, змішувати поняття “управлінське рішен-ня” та “акт державного управління”, оскіль-ки перше – це вибір альтернативи, а друге –це владне волевиявлення суб’єкта управлін-ня, спрямоване на об’єкт управління. Саметаке розмежування дає змогу більш чіткорозділити етапи прийняття управлінськогорішення та його реалізації, пов’язаної, на-самперед, з перетворенням рішення в реаль-ний управлінський вплив.


ТРЕТІЙ СВІТ (англ. Third world) – макро-історичне поняття, що склалося і побутуєвпродовж другої половини ХХ ст. й позна-чає величезний масив країн Азії, Африки,Латинської Америки й Океанії, який опинив-ся, з одного боку, поза розвинутими капіта-лістичними країнами, а з другого – за межа-ми “соціалістичного табору”. Поняття Т.с.завдячує своєю появою та розвитком спе-цифічним всесвітньо-історичним обстави-нам “холодної війни” 1950-1970-х рр., щобули пов’язані з процесами масової деколо-

715

нізації. Проте сама дуалістична схема цьогопротиборства виявилася порушеною і част-ково навіть зруйнованою тим фактом, щобільшість людства опинилася за рамками цієїсхеми. Ідею “трьох світів” запропонувавжурналіст Альфред Сові [Sauvy] (1898–1990) у статті “Три світи, одна планета” вжурналі “L’Observateur” 1952 р.


ТРИПАРТИЗМ – форма прояву соціальногопартнерства як системи соціально-економіч-них відносин, що ґрунтується на узгодженні(пошуку консенсусу) загальнодержавних ігрупових інтересів у соціально-економічнійсфері (доходи, зайнятість, умови праці тощо)шляхом переговорів, консультацій і досягнен-ня домовленостей за участю представниківцих груп. Т. є винаходом індустріальногосуспільства, результатом еволюції соціаль-ного діалогу в умовах постіндустріальногорозвитку, сучасним механізмом вирішеннятрудових спорів, оптимізації відносин міжпрацею і капіталом. На відміну від біпартиз-му – двостороннього співробітництва міжоб’єднаннями роботодавців і організаціямипрацівників – ця форма соціального парт-нерства передбачає взаємодією трьох основ-них суб’єктів економіки: держави (в особі їїорганів чи уповноважених), роботодавців (їхасоціацій, об’єднань) і робітників (як пра-вило, в особі профспілок). Обов’язковимиумовами взаємодії сторін виступають: добро-вільність, рівноправність, відповідальність,самообмеження і взаємні поступки у ходіпереговорів у рамках чинного законодавстваі узгоджених правил.

© Дідківська Л.І.

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (англ. Labouractivitі) – 1) енерговитратна, свідома, ціле-спрямована, створююча суспільно кориснадіяльність; 2) процес перетворення ресурсівприроди в цінності й блага, що здійснюєть-ся і керується людиною під дією якзовнішніх стимулів (економічних та адмі-ністративних), так і внутрішніх спонукань.


ТРУДОВА МІГРАЦІЯ (міграція робочоїсили) – переїзди з однієї країни до іншої зметою працевлаштування. Т.м. має переваж-но зворотний характер. Вона включає маят-никову міграцію, сезонну і довгострокову

(постійну), може бути як законною, так і не-законною (нелегальною). Відповідно доКонвенції ООН про захист прав усіх праців-ників-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 р.термін “працівник-мігрант” означає особу,яка буде займатися, займається або займа-лася оплачуваною діяльністю в державі, гро-мадянином якої він чи вона не є”. До праців-ників-мігрантів належать прикордонні пра-цівники (фронт’єри), сезонні працівники,моряки (рибалки), працівники, які зайняті настаціонарних прибережних установках, такі,робота яких пов’язана з переїздами, так звані“працівники на проекті” та “працівникицільового найму”, а також особи, які працю-ють не за наймом.

© Малиновська О.А.

ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ – наявні і мож-ливі в майбутньому кількість і якість праці,що можуть бути використані суспільствомколективом організації, індивідом за дано-го рівня розвитку науки і техніки і які ви-значаються чисельністю працездатного на-селення, його професійно-освітнім рівнем.Т.п. визначає максимально можливу потен-ційну здатність до праці індивіда, колекти-ву (організації) та суспільства в цілому.Кількісно Т.п. суспільства віддзеркалюєможливості суспільства забезпечити робо-тою працездатне населення. Якісно – цеможливість повного використання отрима-них за рахунок інвестицій у людський капі-тал знань, умінь та професійних навичоквідповідно до фаху працівників для підви-щення ефективності економічної діяльностіособи, організації, суспільства.


ТРУДОВІ РЕСУРСИ (англ. Labourresources) – 1) частина населення країни, яка,маючи відповідні психофізіологічні, фізичніта інтелектуальні якості, здатна вироблятиматеріальні та духовні блага й послуги, тобтоздійснювати корисну діяльність; 2) наявні втеперішній час і передбачувані в майбутньо-му ресурси праці суспільства з відповіднимикількісними та якісними характеристиками.Т.р. складаються з двох груп громадян: пер-ша – всі, які на конкретний період працю-ють, незалежно від віку і працездатності;друга – ті, які здатні працювати, але з яки-хось причин не працюють.


РАДА БЕЗПЕКИ ООНlib.rada.gov.ua/static/about/text/slov_06.pdf · ки,...

Documents