Драгомановська родина вітає свого ректора, академікаВіктора Андрущенка з поважною нагородою, громадською від�знакою – Срібною медаллю “Василь Зеньковський” за значнийособистий внесок у розвиток філософської науки. Щиро бажа�ємо Віктору Петровичу нових перемог і здобутків!

Студенти і викладачі університету

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ № 3 (1652) ЛИСТОПАД 2015 РОКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГОУНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

КККК аааа дддд рррр мммм іііі сссс яяяя цццц яяяя

ВВВВ іііі тттт аааа єєєє мммм оооо

С

НЕЗАБАРОМ В УНіВЕРСИТЕТі ВіДКРИєТЬСЯ ВОРКСПЕЙС

У НПУ імені М. П. Драгоманова привітали молодь з Днем студента, як завжди, не лише на словах.Ректор та проректори вручали драгомановцям дипломи і сертифікати стипендіатів та лауреатівзагальноуніверситетського конкурсу кращих студентів за кількома номінаціями. Матеріальнізаохочення спудеям вручали також голова Профспілки студентів Станіслав Цибін та головаПравління ВГО "Асоціація "Афганці" Чорнобиля" Олександр Рябека.

Що таке Faraday?

Воркспейс, який незабаром відкриється в головному корпусі НПУ.Завдяки адміністрації університету та інженерному відділу старе під�вальне приміщення вдалось “реанімувати”. Ми плануємо відкрити длястудентів місце, де завжди можна відпочити, поспілкуватися, попрац�ювати, повчитися, знайти нові знайомства та відвідати корисні івенти.

Коли він запрацює?

Наявність приміщення – це замало для запуску повноцінного про�екту. Для створення комфортних умов необхідно наповнити його різни�ми класними штуками. Для цього ми залучаємо різноманітних спонсо�рів та шукаємо допомоги у студентства. Відписуйте в пабліку в соціаль�ній мережі, якщо маєте бажання долучитись. Чим нас буде більше, тимшвидше закінчиться робота.

Чому така назва і лого?

У підвальних приміщеннях НПУ майже немає зв’язку, прям як уклітці Фарадея. Кольорові елементи на лого обігрують сходинки доворкспейсу.

НАПРИКІНЦІ листопада відбувсязагальноуніверситетський захід “ДебютПершокурсника”, який організовувала Сту�дентська рада НПУ. Зазначимо, що всікоманди гідно представили свої інститути,виступи вирізнялись творчим підходом. І цене дивно, адже цьогорічною темою заходустав кінематограф. Отже, переможцямистали:

І місце – Інститут української філології �та літературної творчості імені АндріяМалишка;

ІІ місце – Інститут філософської освіти інауки;

ІІІ місце – Інститут педагогіки та психо�логії;

Кращий трейлер – Інститут іноземної філології;Кращий актор – Максим Мальований (ІУФ);Краща акторка – Надія Орлова (ІІФ).Вітаємо переможців і всіх учасників з чудовим заходом!

Д е б ю т П е р ш о к у р с н и к а – 2 0 1 5

Студенти і викладачі Національного педагогічного універси�тету імені М. П. Драгоманова взяли участь у міжнародній спеціалі�зованій виставці “Освіта та кар’єра – День студента 2015”, що від�бувалася 12�14 листопада 2015 року у приміщенні Національногоцентру ділового та культурного співробітництва “Український дім”.

Відвідувачі виставки, яка сьогодні є найбільшим заходом вУкраїні, що присвячений вищій освіті, мали можливість отриматиінформацію про наш університет, дізнатися про спеціальності, заякими здійснюється підготовка фахівців, та особливості навчаль�ного процесу в НПУ імені М. П. Драгоманова.

Лідерство Національного педагогічного університету іменіМ. П. Драгоманова у розвитку педагогічний освіти було високооцінено журі виставки. Наш університет нагороджено дипломомгран�прі у номінації “Інноваційний розвиток освіти та сучасні педа�гогічні технології”.

Виставка “Освіта та кар’єра –

День студента 2015”

Він заповів довіру і духовність

ЛИСТОПАД 20152

ПІШОВ у кращі світи, зали�шивши нам нетлінні заповіти ісвоїм життям, і своєю творчістю,Великий Українець Микола Іва�нович Шкіль. Той, хто пекучимболем написав і залишив нам навіки у своїх “Недовезених соняш�никах” відверту оцінку�вирокрадянській системі як системікаторжної праці, нескінченнихзлиднів, холоду, голоду, без�прав’я і обману. Хоч системаробила все, щоб витравити зйого сирітської душі українство.

Він практично три десятиліт�тя очолював головний, найбіль�ший наш педагогічний виш.

Нерідко люди за таким, схо�жим на вівтар, фасадом посад,відзнак і звань стають замкненонедосяжними, велично недо�ступними. Вагомість справ й гра�нична зайнятість виокремлюютьїх життя, навіть схематизують. Івони вже не дуже охоче пустятьвас до своїх приймалень. А щобдо своїх душ!?.

А Шкіль пустив. У душу, вхату, в час. У той свій храм зсинівської любові, з загострено�го почуття людяності, з жагидовіри, із потреби творчості,хисту до логіки й порядку цифр,потреби співробітництва й під�тримки. Беззастережно весьсвій внутрішній світ простягнувнам: беріть, дивіться, прислухай�тесь. Мало хто до нього бравсявоскресити для нащадків правдуі справжність непростого часу,закамуфльованого у дзвінкерадянське геройство, за якимкрилося важке і нужденне життя,несправедливості. Він показавнащадкам, що люди у томувідретушованому житті щодняскладали іспити… на людяність.Часто провалювали іспити налюдяність… перед його ж дитя�чими очима. І він доніс ті першівідкриття до всіх, хто здатенспівпереживати. Свідченням,доказом він залишив нам своюавтобіографічну повість “Недо�везені соняшники”.

Як редактора, мене запиту�вали: яка ж ідея книг, новелШкіля, до чого закликав вінсвоєю творчістю? Відповідалатак: він просить нас за будь�якихобставин не падати, лишатисялюдьми. Він вчить визначати прі�оритети. Він перший дуже тонко,але й голосно порушив глобаль�ну педагогічну цілину, назва якій– синівська етика і синівськаморальність.

Ми не вчимо ні в яких фор�мах, як бути справжнім Сином іщо таке синівська вірність, синів�ська любов. Його книжки “Недо�везені соняшники” і “Глід” – цекращі хрестоматії з майбутніх інавчальних дисциплін, і тем нау�кових досліджень – з основпатріотизму. Бо якщо ти не зда�тен бути сином, все решта –фальш. Він оголив палку святулюбов всупереч наступаючомуспоживацтву.

Він крізь рядки і дуже делі�катно нам натякнув, чи ви запи�

тували своїх учнів: які очі в твоєїмами? Який голос? Або чим типорадував свою матусю? Бо відготовності відповісти на ці питан�ня залежить все. М’якими фар�бами простого слова він вима�лював образ українки – гарної, якзоря, талановитої і мудрої вод�ночас. Бо таких, як його мама –Христя, що народила восьмеродітей, що овдовіла, і як мільйониінших у наших тихих селах, про�довжуючи копати буряки, зако�пували свій Божий дар і своюдолю, було чимало. Вони в собінесли код генія народу, де поручз мудрістю – щирість і щедрість.“Там матір добрую мою, щемолодою у могилу нужда тапраця положили”, – ці словаШевченка через півтора століттяз не меншим болем повторюваввже про самого себе МиколаШкіль. Але хлопчина – круглийсирота не виріс, як того домага�лася влада, – яничаром. Вінпереповів нащадкам про все. Іпро Градиськ, як топили тисяча�ми мобілізованих українців, і проДень Перемоги.

Шкілю боліло, якщо хтосьперетвориться на сторожастола, на носія посади, на чвань�ка. Він їх одразу бачив, відчував.Його життя у педагогіці було під�порядковане спробам олюднитиофіційщину. Він першим з поса�довців за Союзу пустив під офі�ційний дах – “педагогіку співро�бітництва” Амонашвілі; Лисенко�ва, Ільїн, Захаренко, Шаталов –отримали в очолюваному нимзакладі нетрадиційну, нефор�мальну – вільну кафедру пед�творчості. Кафедру, яка прац�ювала на викладача, озброюючийого новітніми педагогічнимипідходами до справи навчання івиховання, вносячи в широкийнауковий вжиток поняттясуб’єктності учня, індивідуаліза�ції впливу на дитину, враховуючиїї персональні психологічні іфізичні особливості. Та задуманаі ефективно втілена Шкілем ужиття вільна кафедра педтвор�чості стала для відповідногоетапу розвитку науково�педаго�гічної думки віхою далеко невузівського масштабу. Лекціїметрів нового мислення прохо�дили в актових залах, які булишироко відкритими не лише длясвоїх студентів. Учні педучилищ,педкласів, аспіранти університе�тів протискались у переповненіприміщення: вбирали, всотувалите нове.

А Шкіля продовжувала непо�коїти проблема суспільно�педа�гогічна – як талановиту, педаго�гічно обдаровану дитину вберег�ти від формальностей, випадко�востей, бюрократизму при вступідо педагогічного закладу? Яквиявити в абітурієнті те обдаро�вання?! Чому лише вищому нав�чальному закладові надавалосябезапеляційне право виголошу�вати вердикт у цьому кардиналь�ному питанні? З погляду Шкіля,кращим союзником інститутськійприймальній комісії мав ставатиу цьому саме вчитель. І не будь�який, а той, що навчав, вихову�вав, спостерігав становленняшколяра, переконався у йогосхильності до роботи з дітьми.Так розпочався експеримент“Довіра”.

Микола Шкіль був перекона�ний, що масштабності експери�менту може надати лише тандеміз пресою. Широка гласність,повна відкритість, загальне опо�

віщення убезпечать відзловживань, закличуть доспівпраці вчительськікадри, що географічно від�далені, неспроможні черезвідстані до систематично�го і системного спілкуван�ня з інститутом. Так нашагазета стала партнеромпровідного педагогічногоінституту України у пошукувчительських талантів, упошуку обдаровань май�бутніх освітян.

Створювався банкданих про вчителів, які нелише дають глибокі знанняі прекрасне виховання, алей готують собі гідних колег,піклуються про професій�ну зміну. Стали студента�ми педвузу сотні кращихабітурієнтів з найвіддале�ніших куточків, які засуб’єктивними обстави�нами мали піти іншимфаховим шляхом і бути

втраченими для галузі. Немало зних в силу того ж таки суб’єкти�візму залишилося б без вищоїосвіти. А завдяки “Довірі” вонизахищали дисертації, очолилипедагогічні колективи, вчатьдітей бути щасливими. Експери�мент “Довіра”, подолавши деся�тилітній рубіж, перетворився наПрограму “Довіра”, яка в кінцідев’яностих років увійшла доправил прийому педуніверсите�ту імені М. П. Драгоманова інадала їм індивідуального, осо�бистісного, оригінального змі�сту.

Спрага новизни – одна зголовних рис Миколи ІвановичаШкіля. А ще – відчуття новизни.За гамірливістю поширень кри�кливих починів та ініціатив віндуже чітко передчував їх трафа�ретність. І навпаки: у тихому дос�віді ентузіаста – потенціал могут�ніх наслідків.

Він був незрушно традицій�ний – у відстоюванні рідномов�них святостей. І був би, скажімо,гуманітарієм – логічно. А мате�матику охороняти мову в складнічаси, коли з народів творили “�общность”, та ще й крізь призмусаме математики? Аналогів негусто. Він же осяг: якщо вже сампереступить ту риску, якщо самнапише і дозволить видаватипідручники для вузів з математи�ки на “общепринятом”, – усі оні�мієм.

Йому стає сміливості йснаги, протидіючи нищівномуполітичному пресингу, писати,видавати, перевидавати укра�їнською “Вищу математику”,поширювати і відстоювати прин�цип в стані реакції, серед прис�пішників і запопадливих підспіву�вачів владі. Що допомогло і під�тримало?

Століття роду, відчуття корін�ня і усвідомлення: я –син свогонароду! Ми, в суті, – дуже пра�вильний народ. І наші звитяги встократ переважають всі спробичужих зазіхань. За всім непра�ведним – чатує мить відплати.

Філософ�керівник, митець івчений – усе життя він відкривавдуховні острови. Шукав опор длягідності, проходив складнийшлях боротьби заперечень доістинного, знову ж – материнсь�кого, згідно з чим немає кращоговід заповідей, від духовності.

Шкіль, ректорат і вчена радапереглядали навчальні програмиусіх факультетів. Вводили до нихі релігієзнавство. А на соціально�гуманітарному факультеті ввелирелігієзнавство як нову педаго�гічну спеціальність. Університетвперше з�поміж інших вишів про�вів науково�практичні конферен�ції з Українською православноюцерквою Київського патріархату,на багатьох з яких виступав самПатріарх Святійший Філарет.

Сьогодні душа Миколи Іва�новича полинула на небесамолити за Україну, його найпа�лкішу любов.

В математиці Шкіль був тво�рецем�романтиком. В літературі– математиком. Його творивитончено чітко вигострювалиемоцію. І точно влучатимуть всерце ще багатьох поколінь.

Ольга КОНОВАЛЕНКО,

головний редактор

тижневика “Освіта”

Академiк Б.Є. Патон вручає премiю iмені академiка М.М. Крилова, 1982 р.

Вручення першокурсникам студентського квитка, 1995 р.

На вiдпочинку разом з дружиноюКатериною Тодосiївною,

Трускавець 1980 р.

Лекція з математичного аналізу

Г А Р М О Н Ь(уривок з книжки Миколи Шкіля “Недовезені соняшники”)

ЛИСТОПАД 2015 3

У вікнах ще й не починаєсіріти, як об’їждчик уже гупотитьсвоїм конем попід хату. Виганяєтіток на буряки. Піч, на якій ялежу, тремтить. Мені чомусь утакі хвилини здається, що вонаможе провалитися, і я впаду начерінь, прямо туди, де мама вжеприставили куліш, щоб нам зВасилем було що вдень їсти.

Тремтить разом з піччю іхатніми стінами моя мама,швидко бере в сінешньому куткусапу – та й за двері. Думає, що ясплю, і не хоче мене збудити. А язовсім не сплю, і серце моє трі�понеться від жалю. Бо у мамитак болять ноги і така задуха. Аїм же цілісінький Божий день нерозігнути спини під пекучимсонцем. І тільки увечері, колисонце сяде за лісосмугу, я зда�леку почую маму. Я розрізняю їїголос з�поміж голосів іншихсапальниць, що повертаються зполя і... співають.

“Усі гори зеленії, тільки одначорна,

Та, де сіє вдова бідна...”І знову моє мале серце зат�

ріпоче і зайдеться жалем.Буває, заплачу. Що така в моєїмами тяжка доля. Красуня, яксвіт ясний, а нещасна, як нічтемна. Мені так хочеться пора�дувати вас, матусенько. Япоприбирав, повимітав, навітьпризьбу підвів для краси рудоюглиною. На кладовище збігав,нарвав васильків, застеливдолівку, щоб пахло. Зварив кар�топлі і банячка обгорнув ряд�ном, щоб тепла була. А на століпоставив у маленькому горняткубукетик із сокирок і ромашок. І ячекаю. Та, не стримавшись, біжуназустріч.

Інші хлопчики чогось соро�мляться. Йдуть з великимипарубками до колоди. Туди, деграє гармонь. А я ні. Підбіжу,притулюся до маминої вицвілоїкофти, а вони пригорнуть мене іпроведуть своєю загрубілоюдолонею по моїй маленькійголівці від чубчика й до потили�ці. Затишно стає і добре.

– Втомились? – я до мами.А у відповідь лише посміш�

ка, тепла і... сумна. Жіночий співперекриває вечірнє витинаннягармоні. І натомлені сапальницізамовкають.

– Не голодний? – мама домене.

Кручу головою, мовляв, “ні”.І прислухаюся туди, до вигона,де вже збираються підлітки.

Моя мама – от не відаю,звідки це, – вміють читати моїдумки, а може, навіть не думки,а мої потаємні мрії. Закортитьчогось. А мама вже знає. І почи�нає журитись, як би те здійсни�лося. А потім ми вже вдвохобмірковуємо, будуємо плани.Все більше про те, як буде, колия виросту та вивчуся, бо заразтака бідність і безпросвітність,

що мріяти про щось на ближнійчас ми собі не дозволяємо. Хочу нас аж шість рук. І ні ми з бра�том Василем, ні матуся не при�сідаємо. Адже колгосп нічого недає на трудодень. Тієї осені буловидали по мішку борошна, а підзиму сказали, що неправильнопорахували, що зайве передалиі треба частину повернути.

Скільки сліз виплакалимамині очі, та таки понеслиназад до комори дві торбини.Зимували ми в холоді та ще йбез хліба...

Звідки мама довідалась, щоя мрію про ту гармонь? Про те,щоб і самому сидіти на колоді таграти. А довкола усі дівчата, іхлопці, і танці, і пісні... Та й усіщоб до мене: “Миколо, а давай�но такої...”. Або коли мама виве�дуть “Усі гори...” чи “Із�за гориКам’яної...”, а я прямо вдомапідхопив би гармонню...

– Миколо, а що як пристара�тися нам за цей рік на гармонь?

– Мам! – притуляюсь доїхнього рясного рукава і ховаю уньому пришаріле обличчя. –Звідки нам? Я й не хочу... Тазвідки ж?

За такою утаємниченоюрозмовою, ми й не вчуваємось,як відстаємо від гурту...

– Адже корова цієї зимиподарує нам бичечка. От вигля�ди його, випаси, а під наступнузиму продамо, то, може, йвистачить на гармонь.. Хіба жщо, як без батька, то вже не так,як у людей? Виберемось, синку,із злиднів, от побачиш.

І таки правда. Потепліло,з’явився у нашому подвір’їбичечок. Життя моє відтоді гетьзмінилося. Я не просто догля�дав, я плекав свого маленькоювихованця. Припинав середнайкращої трави. І як тількиспасе навколо себе, переганяюна свіже місце. Як ляже спочи�вати, вичісую й вичухую, гладжу.А він зіпнеться на ноги і своїммокрим носом до руки чи облич�чя тицяє. Вдячний.

Росте мій бичок, як з води. Ая вже чую, як у зимовій дзвінко�сті лунатиме над степом моягармонь.

Мама вже ділилася з сусіда�ми:

– Микола гратиме. Слух унього відмінний і голос�то про�різується неабиякий. Не будейому рівного на весіллях та йтак...

А мені, коли побачать, яквожуся з бичечком, не раз пов�торять:

– Музика, синку, поможе і вгорі, і в радості. Дивись, якзараз бідує люд. Усі босі, голод�ні. А заграє гармонь – наче вразу раю. А ти гратимеш дужегарно.

– Я вже пробував, мам.Виходить.

– Ти будеш людиною. Тількив мене до тебе, Миколо, однепрохання. Як виростеш, не забу�вай про Василя, і якщо будешсобі шити костюма, то поший ійому. Нового. З себе не давай. Азразу для нього, нового... І хоті�лося б мені, аби носив ти костю�ми лише двох кольорів – синій ісірий.

Так чомусь мама люблять цікольори. А чому? Запитати ненасмілююсь, і залишається длямене це загадкою.

– Ми будемо завжди усіразом, мамо. І з Вами. Будемопрацювати, і стане легше. Голо�дівка колись закінчиться, кол�госп не все відбиратиме...

А сам з подивом обводжусвої худі, аж синюваті рученята.Чому мама думає, що я будудужчий від Василя?

І ведуть вони все своєї:– Куди з моїм здоров’ям та з

цією підневільною роботою продалеке життя думати? А Васильже каліка... То ти і грай, і вчись, іспівай. Господь тобі поможе наноги зіп’ятись.

– Мам, я буду завжди проВас з Василем піклуватися...

...Як надійшла осінь і мамаходила вже копати буряки, зав�жди у мішку для бичечка кількагарних коренів принесе. А яйому стружу. їсть і росте щешвидше. В силу вбивається.Міцним стає. “Запряжуть тебескоро в гарбу, друже мій, івозитимеш ти сіно, коноплі, ці жбуряки, а я за твою силу, в ласцінагуляну, куплю гармонь. Грати�му і звеселятиму людям душу”.

Коли взялись приморозки,прийшов до нас дядько Тимо�фій, тітки Марини (маминоїсестри) чоловік.

– Ну що, Миколо, пора потвою музику в Семенівкурушать. Викохав ти свого волякугарно.

Тож в неділю, ні світ, ні зоря,женемо ми з дядьком Тимофіємбичка в Семенівку продавати.Дорогою перебалакали геть провсе. І про неправди війни. Адядькові було про що розпові�сти. Він брав участь і в першій, ів другій світових війнах. І в пер�шій, і в другій потрапляв у полонта працював у одного й того жбауера в Німеччині. Дядько вва�жав, що не тільки німці винні унашому горі, у війні, у великихвтратах, а що й наші начальникитакож. Він вважав, що без нуждизагубили життя не лише могобатька, а й багатьох фронтови�ків. А міг би батько зараз шитичоботи людям, робити добро. Іми б не ходили в дірявих та ще йна зміну.

Ет, нічого людина у нас незначить... Хоч в мирний час. Хочу воєнний. Вище людськогожиття, вище людського здо�ров’я наші правителі завждичомусь ставлять якісь завдання.

Підбадьорив мене дядькоТимофій, що гратиму, та й будудалеко від тих усіх завдань, пла�нів, постанов, через які тількисиріт більшає в селі...

За час подорожі з Бурбинадо Семенівки, слухаючи дядька ірозмірковуючи над усім, що вінскаже, я намагаюся такожрозв’язати в умі ще й задачу зфізики, яку учитель задав нанеділю найкмітливішим. Задачатака – жонглер кинув догорим’яч. Як тільки м’яч почав пада�ти, він підкинув догори другий.Питається, на якій висоті зустрі�нуться м’ячі. Спочатку булобоязко навіть навернутись доцієї задачі. Адже в умові ніякихвихідних даних: ні мас, ні часупольоту цих м’ячів, ні з якоюшвидкістю вони рухалися… І всеж, між мріями про гармонь табідканням про людське без�прав’я, мої думки завертали дорозуміння чудодійної сили мате�матики. Я складав одне за дру�

гим рівняння з тих, бодай неві�домих величин, заганяв у систе�ми, виключав з одного рівняннята підставляв у інші. І їх, цих рів�нянь, трималося у голові нема�ло. І врешті�решт допоміжніпараметри, якими рівняння булизаповнені, взаємно знищилися,а окремі з них виключилися. Ізалишилося лише те числовезначення, яке й треба булознайти. Співставив подумки, звідповіддю збіглося. Відчув удуші велику радість... Підстриб�нув, засміявся.

Дядько помітив, що я інодініби виключався, стаю неуваж�ним до його життєвої оповіді.Але питань не ставить. Він жезнає, що завтра дуже рано менітреба у Худоліївку йти, дошколи, а з Семенівки поверне�мося пізно ввечері. Уроків ужене буде коли робити. Нехайдумає про своє, про щось неменш важливе... Та й не переби�ває моїх думок... Не перепитуєпро дивакуваті реагування найого щиру сповідь...

Нарешті – базар. Торгували�ся ми недовго. Бо таки гарнухудобу вивели на людські очі.Продали бичка. Поплескалийого по�дружньому іди, працюй.А самі – по гармонь. Дядько прожиття більше нічого не каже.Тільки стиха так:

– Ну, тепер ти, як чоловікпри грошах, сам приймай мудрерішення. Де ці гармошки прода�ються, ми зараз напитаємо.

Затис я гроші в кулаку.Серце чомусь розкалаталось.Таких грошей я зроду не бачив,не те що в руках не тримав.Тепер гратиму, матиму власнугармонь. Буду усім потрібний.

Коли це, в ряду, повз якийми проходимо підтюпцем, –продає один чоловік чоботи.Подивився я на них. Зупинивсь.Помацав. Ще раз в умі перелі�чив свої гроші.

– Ану, давайте, дядьку, менідві пари чобіт.

– А де це ти на них настарав�ся? Я ж без грошей хоч і дітям,але чобіт не роздаю. Це велика,хлопче, праця.

Розтуляю кулака, простя�гаю.

– Дві пари. Собі і братовіберу. Сам заробив.

Дядько Тимофій аж завмер.Стоїть позад, не втручається. Аколи вже чоботи були у моємумішку, твердо вимовив:

– Мудро ти зробив, Миколо.Мудро. Зима попереду важка.Ну що з тої музики? А так вже непомерзнете.

… Як переступили ми вдомапоріг, поставили мішок на лаві,мама підійшли, пригорнулимене:

– А ну ж, синку, спробуй яквиходитиме.

– Я не купив гармоні, мамо.Вони аж сіли.– Подивіться, – розв’язую

мішка, дістаю чоботи. Ставлю налаву. А мама – в сльози.

– А як же тепер гармонь?Тепер не гратимеш...

Сльози котились і котилисьїхнім обличчям – чи то від горя,що я не гратиму, чи то від радо�сті, що не мерзнутимемо ми вноги, чи від розпачу, що я такзарання став дорослим. Так досіі не знаю, від чого...

ДовідкаДовідка

МИКОЛА ІВАНОВИч ШКІЛЬ �відомий учений у галузі матема�тики і педагогіки, відомий гро�мадський діяч України. Народив�ся 13 грудня 1932 року в с. Бурби�не Семенівського району Полтав�ської області. 1955 р. – закінчивКиївський державний педагогіч�ний інститут ім. О. М. Горького.

Доктор фізико�математич�них наук, професор, дійсний членАкадемії педагогічних наук Украї�ни, дійсний член Академії науквищої школи України.

З 1973–2003 рр. � ректор НПУімені М. П. рагоманова, з 2003 р.– радник ректора НПУ іменіМ. П. Драгоманова, завідувачкафедри математичного аналізу.

Лауреат Державної премії вгалузі науки й техніки за циклпідручників: “Вища математика”(у трьох книгах), "Математичнийаналіз" (у двох частинах)(1996 р.), премії імені М. М. Кри�лова Національної академії наукУкраїни за вагомий внесок урозвиток аналітичних і асимпто�тичних методів розв'язаннядиференціальних, інтегральнихта інтегродиференціальних рів�нянь (1995 р.), премії імені В. Вер�надського Фонду інтелектуальноїспівпраці України ХХІ ст. (2003 р.),премії імені М. В. Остроградсько�го Національної академії наукУкраїни (2004 р.).

Заслужений діяч науки й тех�ніки України, іноземний членРосійської академії освіти. Аме�риканський біографічний інститутпоіменував М. І. Шкіля почеснимтитулом "Людина року" (1999 р.),почесний академік Міжнародноїкадрової академії, президентТовариства культурних зв'язків"Україна�Казахстан".

М. І. Шкіль очолює Всеукра�їнське методичне об'єднаннярозвитку шкільної математичноїнауки зі створення та виданняпідручників для учнів загально�освітніх шкіл і середніх спеціаль�них навчальних закладів, входитьдо складу редколегій журналів“Український математичний жур�нал”, “Нелінійні коливання”,“Рідна школа”; член правлінняКиївського математичного това�риства. Член спеціалізованої вче�ної ради із захисту докторських ікандидатських дисертацій у галу�зі психолого�педагогічних наукНПУ імені М. П. Драгоманова.

Результати досліджень М. І. Шкіля представлено у більшніж 400 наукових працях, зокремав 10 монографіях, 30 підручниках інавчально�методичних посібни�ках, 26 іноземних виданнях.Серед його учнів 31 кандидат і3 доктори наук.

Найважливіші праці – “Асим�птотические методы в теориилинейных дифференциальныхуравнений” (монографія у співав�торстві у 1967 р. була перевиданау США); “З любов'ю до професії”(у співавторстві).

Відзначений нагородами:кавалер орденів “За заслуги” І, ІІ,ІІІ ступенів, орден “ЯрославаМудрого” V ступеня, “Знак Поша�ни”, “Дружби народів”, медаль“За доблесну працю”, “Ветеранпраці”, “М. В. Остроградського –200 років”, почесні грамоти Пре�зидії Верховної Ради України,Кабінету Міністрів України,Почесна відзнака ПрезидентаУкраїни. лауреат премії “Засвітивогонь – 2000”, Диплом кращогоосвітянина року – 2001.

Наукове життя університету НННН оооо вввв іііі фффф оооо рррр мммм аааа тттт ииии

ЛИСТОПАД 20154

Газета Національного педагогічного

університету імені М. П. Драгоманова

“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про

реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

Головний редактор Сергій Русаков

Літературні редактори

Галина Голіцина, Людмила Кух

Комп’ютерне складання

і верстання Тетяни Ветраченко

Фото Василя Тимошенка

Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,

редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,

факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова

м. Київ–30, вул. Пирогова, 9

е-mail: Npu.press@i.ua

Свідоцтво про реєстрацію № 1101

від 29.10.2002 р.

Видрукувано

у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.

Наклад 1000 примірників.

Відповідальність за достовірність інформації

несуть автори.

Позиція редакції не завжди збігається

з авторською.

Рукописи не рецензуються і не повертаються.

УКРАЇНСЬКА МОВА

ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА В УКРАЇНІ І СВІТІ

10 листопада 2015 року кафедра культури української мови провела в НПУ

імені М. П. Драгоманова щорічну Всеукраїнську науковоGпрактичну конференG

цію “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі”.

З вітальним словом від ректорату звернувся до учасників конференції проректорз наукової роботи університету, доктор фізико�математичних наук, професор Григо�рій Торбін, який з великим чуттям слова розповів про роль мови у сучасному суспіль�стві для студентів і майбутніх педагогів в контексті збереження національної єдності вукраїнській державі та побажав учасникам заходу плідної роботи. Вела конференціюзавідувач кафедри культури української мови, професор, академік АН ВО УкраїниСвітлана Шевчук. Цитовані нею вислови про українську мову, український народ таукраїнську державу вміло й доречно доповнювали виступи учасників заходу.

У конференції взяв участь голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” іменіТараса Шевченка, народний депутат багатьох скликань Павло Мовчан, який виголо�сив змістовну доповідь “Мова як визначальний чинник національної ідентичності”.Були присутні інші члени Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевчен�ка: доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України Георгій Філіпчук,

який привернув увагу присутніх до проблеми української мови і націєтворчості; голо�ва Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” іменіТ. Шевченка, заслужений працівник освіти України Володимир Семистяга виголосивдоповідь “Стан та розвиток української мови на теренах Луганщини в ХХ–ХХІ ст.”, яканадзвичайно зацікавила учасників конференції.

У своїй доповіді “Проблеми правопису нових складних слів” завідувач відділу гра�матики української мови Інституту української мови НАН України, доктор філологічнихнаук, професор Катерина Городенська ознайомила присутніх з найактуальнішими,найскладнішими питаннями сучасного українськомовного вжитку, мовної практики:українського новітнього словотворення, слововживання та правопису.

З великим зацікавленням вислухали присутні доповідь “Ознаки стійкості і пози�тивних змін у розвитку сучасної української мови” завідувача кафедри стилістикиукраїнської мови Інституту української філології та літературної творчості імені АндріяМалишка НПУ імені М. П. Драгоманова, дійсного члена НАПН України, доктора філо�логічних наук, професора Любові Мацько.

З цікавою доповіддю виступила студентка 4�го курсу Інституту української філоло�гії та літературної творчості імені Андрія Малишка Оксана Семенишин “Лінгвокуль�турні концепти “воля/свобода (liberty/ freedom)” – репрезентатори національної сам�оідентифікації”. Вона наголосила, що посттоталітарні суспільства намагаються осми�слити своє минуле і сьогодення не в ідеологічних вимірах, а крізь призму буття наро�ду, усвідомлення ним своєї ролі і місця в конкретній історичній ситуації. Пошуки гли�бин української самобутності є способом ідентифікації нації серед інших світовихкультур.

Загалом конференція привернула до себе увагу викладачів і студентів як можли�вість обговорити актуальні проблеми розвитку мови. До конференції видано програ�му і готується видання наукового часопису НПУ імені М. П. Драгоманова (збірник нау�кових праць з проблем лінгвістики, пов’язаних із висвітленням теоретичних та науко�во�методичних проблем історії, розвитку та функціонування української мови), атакож збірника наукових робіт студентів та викладачів за результатами роботи конфе�ренції.

Кафедра культури української мови

ФОТОФАКТ

Віддали шану жертвам голо�доморів в Україні і студенти тавикладачі Інституту політології таправа, які відвідали офіційні захо�ди з приводу сумних роковин.Викладач Михайло Ярошенко заз�начив, що на заняттях зі студента�ми проводиться аналіз історії укра�їнської державності і події ХХ сто�ліття для студентів є найбільш вра�жаючими. “Занурюючись в їх дета�лі, молодь по�іншому починаєрозуміти сьогодення Батьківщи�ни”, – підкреслює викладач.

5 ЛИСТОПАДА в арт�просторі“Sklo” Національного педагогічногоуніверситету імені М. П. Драгомановавідбулась Всеукраїнська науково�практична конференція “Ціннісні змінимолоді і сучасні форми культуротвор�чості”. Захід, який мав на меті осми�слити нові процеси соціокультурноїреальності, став продовженням мину�лорічної конференції “Філософія і релі�гія в просторі сучасної культури”, алеводночас він започатковував традиціюпроведення конференцій нового куль�турологічного напряму.

Представники кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки НПУ іменіМ. П. Драгоманова, які організували конференцію, відкрили захід презентацією науковоговидання “Культурологічний альманах”. Як зазначили організатори, під час формування аль�манаху і програми конференції був здійснений строгий відбір учасників. Організатори такожвказали, що у майбутньому об’єм альманаху буде збільшено, а відбір тез буде ще більшстрогим для того, щоб результати конференції мали високу наукову ефективність. Суть кон�цепції організаторів конференції полягає, по�перше, у тому, щоб розвинути дослідження тихсучасних культурологічних проблем, які отримують особливу увагу у зарубіжних науковихколах, а у нас доволі часто розглядаються лише побічно. По�друге, принцип тематичної кон�ференції повинен сприяти якісним науковим дискусіям, оскільки діалог між учасникамибуде поєднуватись через спільність наукового інтересу.

Актуальність теми конференції проявилася вже на пленарному засіданні, оскільки допо�віді таких науковців, як: Галина Мєднікова, Ірина Бондаревська, Ольга Копієвська,Тарас Лютий були сприйнятті аудиторією зі значною увагою і викликали багато додатковихпитань. А робота у секціях, у свою чергу, спричинила наукові дискусій. Одним із головнихпитань цього заходу було співвідношення ціни і цінності твору мистецтва у сучасній культу�рі. Крім цієї проблеми, серед доповідей на конференції можна виділити наступні направлен�ня: філософське осмислення сучасних телесеріалів та кінофільмів, культуротворчі можливо�сті Інтернету, видозміну мистецтва у медійну епоху та інші.

Як підсумок можна зазначити, що Всеукраїнська науково�практична конференція “Цін�нісні зміни молоді і сучасні форми культуротворчості” відбулася на високому організаційно�му та науковому рівні, а також виконала значну комунікаційно�освітню функцію, оскільки від�булись дискусії між знаними і молодими науковцями, професорами і аспірантами, виклада�чами і студентами.

Євген ВОРОЖЕЙКІН

Фото Катерини Носової

В ІФОНі відбулась культурологічна конференція

28 ЛИСТОПАДА Україна і світ вшановували пам’ять жертв Голодомору – штучного голодув Україні 1932–1933 рр. Мільйони загиблих, тисячі ненароджених, понівечені людські долі, вис�нажена душа українського народу – це безпрецедентний злочин у світовій історії, масштабякого важко осягнути і неможливо зрозуміти. До скорботних заходів з ушанування пам’ятіжертв страшного геноциду активно долучились студенти Національного педагогічного універ�ситету імені М. П. Драгоманова.

Зранку на Михайлівській площі дирекція Інституту соціальної роботи та управління спільно зфахівцями відділу молодіжної політики управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА ініцію�вали молодіжну акцію “День пам’яті”. Більше ста студентів НПУ імені М. П. Драгоманова та Київ�ського університету НАН України поклали квіти та запалили лампадки біля Пам’ятного знаку жер�твам Голодомору 1932–1933 років в Україні, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання.

Пізніше – хода до Алеї Героїв Небесної Сотні, де молодь поклала червоні квіти на знак вша�нування пам’яті, що назавжди залишиться невимовним болем українців. У скорботному мов�чанні згадали чисту жертву Небесної Сотні, тих, хто віддав своє життя за солідарність і грома�дянську відповідальність.

Попри негоду, спудеї з цікавістю заслухали розповідь проректора з соціально�гуманітар�них питань Київського університету НАН України Галини Левківської про спустошуючий голод.Й не тільки фізично смертельний, адже перед тілесним голодом українці переживали голоддуховний, коли руйнували церкви, скидали хрести, забороняли українську мову та культуру…

Фінальним акордом заходів стало загальнонаціональне запалення свічок, викладених уформі Герба України – Тризуба на Майдані Незалежності в пам’ять Героїв України, полеглих наМайдані, та всіх невинно загиблих жертв.

Символічно, що пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики, нас об’єднує.Об’єднує й дає життя. Апріорно, за умови знання історії, якою б вона не була гіркою та важкою,адже тільки знаючи правду минулого, ми зможемо захистити Україну в майбутньому…

Керівництво університету щиро дякує усім студентам, що долучились до акції, а студент�ському самоврядуванню Інституту – за активну допомогу в організації заходу.

Заступник директора з виховної роботи

Інституту соціальної роботи та управління

Анастасія ЛЯДНЕВА

Драгомановці вшанували пам’ять жертв Голодомору