Лариса Петрівна Олексієнко , учитель української мови та літератури ліцею «Престиж»

Солом’янського району м. Києва

Урок української літератури в 11 класі

ТЕМА: Євген Маланюк. Огляд життєвого та творчого шляху письменника. «Під чужимнебом», «Стилет чи стилос?..». Ностальгійні мотиви, філософічність поезії

МЕТА: розглянути життєвий і творчий шлях поета як представника емігрантської літератури, проаналізувати його поезії, визначати їх основні ідеї, мотиви, вчити пояснювати їх; охарактеризувати образ України у творчості Є.Маланюка, пояснити зміст образів-символів; відпрацьовувати вміння висловлювати власні міркування, розвивати навички аналізу художніх образів; виховувати патріотичні почуття, гордість за мистецьку спадщину українців.

Обладнання: тексти творів.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу

ІІ. Актуалізація опорних знань:1. Перевірка домашнього завдання.2. Фронтальне опитування:

Яка хвиля української еміграції пов’язана з поразкою національно-визвольних змагань? Перші літературні угрупування емігрантів виникли у…. Назвіть цю літературну спілку. Коли вперше з’явилася ця назва. Назвіть імена представників цього угрупування. Яка літературна спілка виникла згодом у Чехословаччині. А у Польщі.

У повоєнні роки у Німеччині виникло літературне об’єднання…. Неформальне об’єднання поетів на теренах американського континенту ввійшло в історію літературознавства під назвою….

3. Колективне дослідження: всі зазначені літературні процеси мають спільну рису — їх об’єднує ім’я митця. Назвіть його.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності1. Повідомлення мети і завдань уроку.

Євген Маланюк, на жаль, так мало знаний в Україні, — одна з небагатьох найяскравіших постатей вітчизняної літератури ХХ століття, її безумовний класик. Парадоксальність цього твердження тимчасова, вона зумовлена довготривалим зависанням "залізного заслону", крізь який ледь проникала спотворена політичним протистоянням духовна енергія української еміграції. Знаний у її колах як поет і есеїст, Є.Маланюк усією своєю творчістю був спрямований на батьківщину, і повернення розпочалося лише через два десятиліття по його фізичній смерті, яка сталася 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Хоча духовно поет ніколи не полишав рідної землі, він не зраджував їй під тиском соціальних чинників, уник фізичного чи морального знищення, яке не обминуло більшості українських митців.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.1. Проблемне питання. Хто ж він Євген Маланюк?2. Опорні картки схеми (на блакитному фоні зображено жовту призму з трикутною основою, біля вершин призми написано людина,

громадянин, митець): слухаючи повідомлення учнів, колективно робимо висновки, користуючись кольоровими олівцями визначаємо кольорову гаму настрою митця, самостійно зазначаємо цитати до кожної з позицій.

людина громадянин

митець

3. Випереджувальне завдання: повідомлення-презентації учнів. Біографія Громадське життя

«Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, — писав Є.Маланюк, — хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом…, той зрозуміє психологічний стан емігранта»

ТворчістьВідомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх читачів. Так було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж. Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, ім’я якого впродовж багатьох десятиліть було під забороною. Книжки поета лежали в закритих спецфондах, і читач не знав його творчості, але це не заважало деяким митцям і критикам лити на Маланюка бруд. Як його тільки не незивали: і «українським фашистом», і «духовним Квазімодо», і «поетом апокаліптичних літ», і «поетом волюнтаризму». А Володимир Сосюра навіть оголосив поетові війну:

Шановний пане Маланюче,Ми ще зустрінемось в бою.

Зустрічі, звісно, не відбулося, а Сосюра до останніх днів не міг собі вибачити того випаду. Ставлення до Маланюка було неоднозначним не тільки серед митців соціалістичного табору. Не шкодували для нього похмурих фарб і поети-

емігранти: О. Ольжич, Ю. Липа, Ю. Клен. Чому ж так войовниче, а іноді й вороже ставилися до поета товариші по перу? Скоріше за все, вони не розуміли і не могли пробачити Євгену Маланюку його поглядів на роль митця у суспільстві. Він уважав, що поет повинен бути вихователем, поводирем народу, який не має своїх вождів, і тому лаяв українців за слабкодухість і «малоросійство». Але Маланюк вірив у нову людину, у відродження нації:

Крізь зойк заліз, крізь звіра рик,Крізь дим руїни — УкраїнуНовий узріє чоловік.

Ідеї національного відродження, ідеї служіння інтелігенції народу, її обов’язку перед народом «витали в повітрі», вони жили попри всі переслідування. Ці ідеї долали заборони, цькування, вони пережили злети й нищення, вони стали домінантою, нервом творчості Євгена Маланюка, його найсвятішою, найголовнішою справою. Він кидає виклик усьому тому бездуховному, рабському, що виробила в українців довга «ніч бездержавності», він закликає знищити невільницьке тавро:

Бо вороги не згинуть, як роса,Раби не можуть взріти сонця волі.

Поет вважає, що у своєму історичному розвитку Україна повинна орієнтуватися не на культурні цінності Еллади, а на державність і порядок Риму:

Хай згине скіфсько-елінська краса На тучнім припонтійськім суходолі, Щоб власний Рим кордоном вперезав І поруч Лаври станув Капітолій.

Маланюк свідомий того, що наша держава великою мірою сама принизила себе, у рядках його поезій ми відчуваємо гнів і сором за батьківщину, за людей, які занедбали рідну мову, культуру, а їхні колишні поривання до бою за вільну Україну перетворилися на «цвинтар», на «острів мертвих бажань»:

Московлять, польщать, труять рід,Ворожать, напускають чари,Здається, знищено вже слід,—Лиш потурнаки й яничари.

Твори Євгена Маланюка — це гостре лезо, це дошкульний сміх над м’якодухістю і слабкістю співвітчизників, це свіжий струмінь іронії, нещадної не від злості, а від болю за долю України, від прагнення бачити українців нацією вільною, освідченою, гідною поваги. Поет вірив у майбутнє свого народу, у те, що нове покоління розіб’є тюрми і тьму, підніме прапор національної свідомості і національної гідності на нову висоту.

Бачу їх — високих і русявих,Зовсім інших, не таких, як ми,—

Пристрасників висоти і слави,Ненависників тюрми і тьми…

Ще й ще раз перечитуючи останні рядки, тішу себе думкою, що ці слова — про наше покоління. Може, ми й не такі вже «високі й русяві», але нам не байдужа доля України. На нас покладена відповідальність за те, щоб стала наша батьківщина справді вільною і незалежною. Творчість Євгена Маланюка — різноманітна й різнобарвна. Вона дісталась не лише вершин української поезії, але й вплинула на її формування як в Україні, так і за рубежем. І хоча радянська критика називала його «ворогом народу», проте до голосу великого поета, мислителя-енциклопедиста, публіциста, історика літератури прислухалися, по-різному безумовно, реагуючи й засвоюючи його уроки. Більшу частину свого життя Є. Маланюк прожив за межами держави, однак Україна, українська держава були єдиною (мрією) метою. її образ, образ народу, що довгі роки виборював свою волю, відтворено в багатьох поезіях, епічних творах з позиції суб’єктивного аналізу історії та вироблення на його основі перспективної моделі.Домінантними мотивами першого творчого доробку лідера української літератури пожовтневого періоду були болючі роздуми про недавню національну катастрофу, пошуки й критична оцінка її причин та подальша цілеспрямована боротьба за волю й незалежність. У шедеврі своєї поезії «Варязька балада» учорашній солдат, досить організована й порядна людина, що вболівала всім серцем за долю Батьківщини, акцентує увагу на далекому минулому рідного краю. Осмислення історії сповнює його душу відчаєм, роздумами над тим, чому Україна втратила свою неповторність, чому варязька сталь і візантійська мідь не знаменують її державності, як це було в княжі часи. Поет звертається до приспаного сумління земляків:

Необорима сонячна загладь — Віки, віки — одна блакитна мить! Куди ж поділа, степова Елладо.

Свій гарт, свою одностайність, свою мрію про світле майбутнє. Є. Маланюк, на відміну від Т. Шевченка, П. Куліша та ін. творчість чия овіяна романтикою, не ідеалізував Україну, її народ; він зробив загострену спробу виділити в ній два полюси — велич і падіння, зумовлені крайнощами українського менталітету, і подолати суперечність з метою пробудження свідомості народу в ситуації боротьби та страждання.І та далека Україна, яку поглинають диявольські, потойбічні прояви, жахає талановитого поета своєю дволикістю і ніби перетворюється в Чорну Елладу, в Анти-Марію, в «зрадливу бранку степову» — «повію ханів і царів». Іронія і сарказм, широко використовувані автором, адресуються не ворогам рідної землі, а їй самій, що породжує «яничар» «малоросів-байстрюків». Як зазначає літературний критик М. Неврлий, «Ма-ланюкові згущення фарб щодо української неслави» — це його образа на малоросів, його розпач, його суворий суд, але суд, що виростає з любові. Це ненависть і любов у своєму двобої».

4. Висновки.Є. Маланюк не перший серед літераторів ствердив думку про необхідність розбудити свідомість народу. До цієї проблеми звертався Т. Шевченко у віршах, присвячених Богдану Хмельницькому; П. Куліш, який назвав український народ таким, що іноді втрачає честь, повагу; І. Я. Франко, що вбачив серед народу «паралітиків» та ін. Поглиблюючи традиції своїх попередників, один з «найвизначніших поетів нашої доби» Є. Маланюк зазначав, що розбуркати народ, зрушити його національну свідомість можна лише за умов, коли ми навчалися критично оцінювати

минуле й сучасне, не ідеалізуючи їх, будемо відокремлювати в історичному досвіді позитивне й негативне, величне й потворне та ганебне. Український народ повинен подолати рабську покору, почуття меншовартості, забитості, бо він «ходить по родючій і благословенній землі». Витоком духовної слабкості народу вбачав у геополітичному становищі України, в історичних помилках, в самому складі буття недержавної нації. Йому здалося, що навіть степові простори збуджуючи емоційність, розслабляють дух нації, підточують його силу. Виявляючи негативи минулого, автор шукає моделі майбутнього і висловлює віру в те, що з часом Україна стане новою Елладою, «…її прекрасне піднесення, лагідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля — колись обудиться». Повірмо словам поета, докладімо зусиль для побудови майбутнього.

5. Робота з картками. Підвалини життя, творчості, громадянської позиції Євгена Маланюка були биті долею, але не зламали духу митця.

громадянинлюдина

митець

Цитати-визначення кожної позиції картки

Залізних імператор строф

громадянинлюдина

митець

І п'єш самотній, смертний біль ...

І ти, нащадче мій, збагнеш,Як крізь тисячолітній порохРозгорнеться простір без меж.Збагнеш усе чим серце билось,Який цей зір нагледів мет.Чому стилетом був мій стилосІ стилосом бував стилет.

Де ж знайти нам за тебе кращуСерцем, повним Тобою вщерть?

Як в нації вождів нема,

Тоді вожді її поети.

Учні на вершині піраміди записують асоціативний ряд: життя і творчість Євгена Маланюка …. (боротьба, Україна, визнання, повернення на батьківщину і т.д.)

V. Формування знань, вмінь та навичок1. Опрацювання поезії «Під чужим небом».

Виразне читання Бесіда за прочитаним— До кого звертається поет у творі?— З якими образами асоціюється поетова Україна?— Про які деталі поетового життя ви дізналися?— З якими образами автор пов’язує еміграцію?— Чи можна назвати поезію автобіографічною?— Визначте основні мотиви поезії. Самостійна робота: визначення теми та ідеї поезії, аналіз художніх засобів.

Непереборна ностальгія за втраченою батьківщиною звучить у поезії «Під чужим небом» (1920), у якій він роздумує над своєю долею на чужині й щиро зізнається, що залишив би всі Парижі й Праги задля хатинок з старою соломою рідних стріх, бо

  Там свист херсонського простору!   Там вітер з кришталевих хвиль!   А тут: в вікні опустиш штору —   І п’єш, самотній, смертний біль. 

2. Опрацювання поезії «Стилет чи стилос?..». Виразне читання Бесіда за прочитаним— Чому поет поставив перед собою таке питання?— Як образно поет передає своє вагання у виборі?— Який прийом лежить в основі поезії?— Що ближче поетові? Як про це сказано у вірші?— Які образи символи використав автор?— Які завдання ставить Маланюк перед митцем?— У чому полягає державотворча місія поета? Самостійна робота: визначення ідейного змісту поезії, аналіз мови вірша.

Оригінальною виявилась естетична концепція мистецтва Маланюка. Він продовжив традицію Т.Шевченка, П.Куліша, М.Старицького, І.Франка, Лесі Українки, які підкреслювали суспільну важливість поезії. Концепція мистецтва Маланюка — суспільно активна: завдання поета — служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї:

  Як в нації вождя нема,   Тоді вожді її — поети!   Міцкевич, Пушкін недарма   Творили вічні міти й мети.   Давали форму почуттям,   Ростили й пестили надії,   І стало вічністю життя   Їх в формі Польщі і Росії...

Слово стає єдиною зброєю. Поет поставив слово на сторожі української культури й державності, формування нового типу українця. «Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси», — так митець уже в першій збірці роздумує над творчою місією митця і його покликанням, яке ні за яких обставин не допускає фальшивості чи кон’юктури. Стилет і стилос, зброя й перо, сила і краса зливаються в своєму образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне

служіння красі й правді. Цю проблематику Маланюк порушує в таких поезіях, як «Молитва», «Ars poetica», «Напис на книзі віршів», «Зерову», «Куліш» та ін. Головна ідея цих творів — поет повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації. 

ІV. Узагальнення і систематизація знань.1. Слово вчителя.

Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк)Євген Маланюк... Знайоме і незнайоме ім'я. Знайоме — бо відкриваємо для себе його творчість, а незнайоме — бо півстоліття був забутий митець своєю Україною, її нащадками. Ми відкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за українську державу, митця, який все своє життя роздумував над долею, історією й майбутнім України та українців, письменника, який жив і писав для України, хоча змушений був жити далеко від неї:

Не треба ні паризьких бруків,Ні Праги вулиць просторих.Все сняться материні руки,Стара солома рідних стріх.

Усе своє життя Є. Маланюк думав про Україну, а його вірші сповнені болем і смутком за рідним краєм.Поетичні пошуки відповіді на запитання, чому Україна не змогла утримати державність, чому так живуть українці — стали наскрізними для Є. Маланюка. Він добре знав загальну політичну й літературну ситуацію в Україні, знав, що митці слова шукали компромісів і з владою, і з власною совістю. Але Є. Маланюку в умовах еміграції важко було зрозуміти природу цих компромісів. І тому він закликав на весь голос боротися проти тоталітарної більшовицької ідеології. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокляття і зневаги на адресу своїх земляків, а з іншого — слова духовної мобілізації на захист державницьких ідеалів.Євген Маланюк — поет, що не тільки порушував у своїх творах історико-політичні теми, але й намагався розв'язувати великі історичні проблеми, бачив помилки минулого:

Не сперечатимусь: я син свого народу —Сліпця відвічного, каліки і раба...

Є. Маланюк переконаний, що його народ раб, бо він народжений рабом. А якщо в країні немає вождя, який би повів народ до волі, до побудови незалежної держави, то він, поет, стане таким вождем і своїми творами будитиме свідомість свого народу:

Прогаяли великі дніСкалічені й маленькі люде,Заслинили в ганьбу і брудВелику віру — й на руїнахОтарою мандрує люд,Що мав зродити Україну...

Поет розумів, що «перевдягання» самодержавного імперіалізму в комуністичні шати — це сутність неоімперіалістичної політики, а тому і вступив у політичну боротьбу, бо не хотів бачити Україну провінцією чи колонією будь-якої країни. Боліло серце митця за долю свого народу і України:

Заспокоїти серце? Так чим же? Так як же?Научи мене співу Твоїх молитов!

Через всю творчість Маланюка лейтмотивом проходить автобіографічні мотиви, образи рідних, друзів по перу й зброї. У європейській поезії тоді окреслилася негативна тенденція: митці почали захоплюватися колективним ми, в якому розчинялася особа, їх уже не цікавив неповторний світ людини. Німецький поет Й.Бехер у збірці «Сірі колони» (1930) проголошував: «Я зрікаюсь свого імені. Мене звуть — товариш». Така тенденція спостерігалась і в радянській українській ліриці того часу, в якій з усіх граней людського «я» вперед висувалась так звана «класова свідомість». Маланюк натомість утверджував духовне багатство людини, відкритість ліричних почуттів. Автобіографічні мотиви Маланюка мали велике значення, оскільки допомагали збагнути етичний світ героя, його душевні сум’яття й поривання, його розчарування й віру у воскресіння народу. Таким чином, окреслювався неповторний світ його громадсько-особистісної лірики. У цьому плані характерною є поезія «Біографія». Ця медитація складається з трьох поезій і має виразно автобіографічний характер. Поет зазнав чорної гіркоти емігрантського життя, розлуки з рідними й вітчизною, та ніколи не втрачав сили духу й віри в повернення в незалежну Україну. Не випадково С.Гординський вважав Маланюка представником «вольової, вітаїстичної філософії». Триптих розпочинається із міркувань ліричного героя, який немовби вдивляється в себе самого, шукає місця у житті, йдучи «проти течії». Однак життєва дорога до мети важка, бо стелилась «без шляху, без батька, без предтечі». Герой, самоздійснюючись і самоутверджуючись, покладається тільки на власні сили. Розвиток почуттів і думки наростає в другій строфі. Самотній і забутий, він спрямовує зусилля, щоб «все чути. Всім палать, Єдиним болем бути, Тим криком, що горить в кривавім стиску уст», отак перетворюючись на згусток волі й поривань до майбутнього. У наступній частині триптиху емоційне напруження зростає.Ліричний герой твору — це український митець, який вийшов із «глухого степу», із «зітхань страждальної землі», тобто з поневоленої України, увібравши в себе її болі й відчуваючи святий обов’язок перед нею. Він, ніби скульптор, вирізьблює «німий життєпис На дикім камені століть», конструює «вічний образ На сірім цоколі часу», зосереджуючись на найпотаємніших осередках розуму, саморефлексією висвітлюючи глибини душі. Розум диктує («мужність протина, як кобра») й не дозволяє найменшого внутрішнього розслаблення: тільки самодисципліна, тільки вольові поривання на шляху творення національної культури забезпечать успіх. Адже емігрантські обставини життя жорстокі («Тільки бачу — камені, вірші І тільки чую — гул погроз»), а час так швидко пливе, що можна не встигнути втілити заплановане. Поет чітко виборює свою життєву позицію, свою самопосвяту: «Мушу випити келих до дна». Ця біблійна метафора набуває в Маланюка глибокого узагальнення, яку поділяли поети «празької школи». Гірке вино вигнання спонукало їх до пошуків нових ідеалів, що прислужилися б Україні. Так у поезії виникла нова естетична концепція героя. Це національно свідомий українець, пройнятий нестримною волею до життя і творення, готовий згоріти смолоскипом в ім’я Вітчизни: «А я мушу незморено — просто — / Смолоскипом Тобі Одній, / Я — кривавих шляхів апостол — / В голубі невичерпні дні».

Громадянське й особисте в поезії Маланюка йдуть поруч, зливаючись у цілісний гармонійний світ, в якому щира сповідь, ліричні зізнання не перекреслюють чіткої громадянської позиції поета-державника, людини чину й дії.Отже, Маланюк розширив тематичні, образні й жанрові обрії української поезії ХХ ст. Він захищав національно самобутню літературу, яка естетично зорієнтована на світову культуру, але не втрачає свого рідного коріння. Своїми концепціями мистецтва він перегукується з речником українського відродження М.Хвильовим. Поет сформував власний поетичний стиль, який живився джерелами антики, високомистецькими здобутками класиків, українською бароковою культурою (проповідницька риторика) та модерними (неоромантизм, символізм, експресіонізм) мистецькими течіями. Вагоме місце Маланюка-поета визначив І.Дзюба: «Маланюкова поезія залишиться... доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, — а й безжально-точним, пружним, лапідарним, його здатності бути згустком волі й думки, що концентруються в пекуче почуття».

2. Евристична бесіда.— Які відкриття для себе ви сьогодні зробили на уроці?— Що ж обрав для себе в житті поет: стилет чи стилос? Думку обґрунтуйте.— Яку ідею пропагує своїм життям і творчістю Є.Маланюк?

V. Домашнє завдання: вивчити поезію «Стилет чи стилос?..», зробити порівняльний аналіз поезії з твором Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця?..», опрацювати сторінки підручника.