НОТАТКИ ПРО НАБОЛІЛЕ

15 лютого. За збігом обставин, цього дня в народі відзначають свято

Стрітення. Мої ж друзі у цей день зібралися з іншого приводу – вшанувати

учасників бойових дій на території інших держав. Більшість з них пройшли

пекло Афганістану. Коли спілкувався з ними, з’ясувалося, що у декого сини

зараз воюють на сході України, у декого до АТО задіяний хтось із родичів,

знайомих. Війна їх не обходить. Вона для них продовжується.

Саме цього дня мала відбутися ще одна знакова для України подія –

припинення вогню на Донбасі. Про це домовилися сторони «нормандської

четвірки» під час переговорів у Мінську 12-13 лютого. Згоду дала

й самопроголошена влада сепаратистів. А через два дні мало початися

відведення військ та важкого озброєння. Повинне було вже вкотре настати

перемир’я, яке повинне призвести до тиші і миру. Цього чекають мешканці

Донеччини і Луганщини. Цього прагне народ України. До цього закликає

світове співтовариство.

А ще у неділю на одному з національних телеканалів транслювали

зворушливу художню стрічку «Штрафбат». Мабуть, вперше за ці довгі

і важкі для кожного ГРОМАДЯНИНА України місяці дозволив собі

відірватися від гнітючих бойових відеозведень із сходу нашої країни. Уважно

передивився цей фільм. Він – про людські долі «гарматного м’яса», про

характер, що виявляється на фронті. Про патріотизм і героїзм. Про любов

і зраду. А ще – про глибокі роздуми щодо вибір, політику, владу.

НОТАТКИ ПРО НАБОЛІЛЕ

Як же це все схоже на сьогодення!? «Добровольці», «ополченці»,

«ватнікі»… Накази, що йдуть у розріз із здоровим глуздом. Суцільне

«оболванення», відверта брехня, введення в оману. І війна. Війна, що триває

в нашому домі майже рік.

В народі недаремно кажуть, що навіть поганий мир кращий за війну.

А війни рано чи пізно закінчуються. Настає мир. А з ним приходить тверезий

погляд на причини бійні, каяття за скоєне. Прокльони матерів та дружин,

чиїх чоловіків вже не повернеш. Вони загинули за примарну «Новоросію»,

породжену хворою уявою російського президента.

Час прозріти, зупинитись. І замислитись. Заради чого ця кров, спалені

села, понівечені долі тисяч родин?

А головне – усвідомити, що доведеться відповідати за скоєне. Адже

спитають з кожного. І за рішення, які приймалися і призвели

до невиправданих втрат, трагічних наслідків, і за ідеологічні диверсії, що

відірвали свідомість від реальності, і за те, що загинули тисячі невинних

людей. За те, що розстріляна довіра між багатьма українцями. А повернути

її буде важко.

І ще. Мешканцям самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» варто добре

замислитися над тим, а що далі? Куди і з ким рухатись? Щоб потім

не шкодувати про зроблений на хвилі ейфорії вибір.

А нашим «УКРОПАМ» – мужності і з честю повернутися до своїх

домівок. Ви відважні й милосердні, здатні співчувати й вибачати.

Ми гордимося такими захисниками. Такими бійцями може пишатися будь-

яка армія світу! Гордимося й волонтерами і кожним, хто підтримує

військовослужбовців у час важких випробувань для країни. Тому,

переконаний, наш народ не здолати жодному агресору. І так думаю

не я один.

Олександр Б., офіцер запасу