Російський живопис

Історичний живопис (І.Рєпін, В.Сурков, В.Васнєцов)

Рєпін Ілля Юхимович (Repin Ilya) (1844—1930), великий російський художник. Народився 24 липня (5 серпня) 1844 року в Чугуєві в сім'ї військового поселенця. Свої перші художні навики Рєпін отримав в місцевій школі військових топографів (1854–1857), а потім у чугуївського іконописця І.М.Бунакова; з 1859 виконував замовлення на ікони і церковні розписи. Перебравшись до Петербургу в 1863 році, Рєпін вчився в малювальній школі Товариства заохочення художників і в художній Академії (1864–1871). Жив в Італії і Франції (1873–1876). В 1877 році Рєпін повернувся в Чугуїв, потім жив у Москві і в Петербурзі, а з 1900 – в Куокале, в своему маєтку «Пенати». Являвся одним из найактивніших членів «Товариства передвижників».

«Бурлаки на Волзі»

Сенсацією стала картина Рєпіна "Бурлаки на Волзі" (1870–1873); на базі багаточисельних етюдів, в основному написаних під час подорожі по Волзі, молодий

Ілля Рєпін створив картину, вражаючу і яскравою виразністю натури, і грізною силою протесту, що зріє в цих ізгоях суспільства.

«Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Темпераментна кисть Рєпіна насичує потужною емоційною силою і історичні образи минувщини "Запоріжці пишуть лист турецькому султанові", 1878–1891

«Іван Грозний і син його Іван»

Картина написана на сюжет з російської історії XVI століття. Змальована сцена відповідає опису трагічної події

Василь Іванович Суріков народився 12 січня (24 по новому стилю) 1848 року в місті Красноярську в сім'ї губернського реєстратора. В середині XVI століття з Дону, з козачим військом Єрмака, предки Сурікова пішли на завоювання Сибіру; вони билися з полчищами Кучума, а потім осіли на нових землях на постійне проживання. Предків Сурікова вважають одними із засновників міста. На честь діда Сурікова, козачого отамана, один з островів на Єнісеї названий Отамановим. "У Сибіру народ інший, ніж в Росії: вільний, сміливий", - писав Суріков. Величезний вплив на Василя Івановича зробила його мати Прасковья Федорівна. Вона була неабиякою людиною - сильна, смілива, прониклива. Прасковья Федорівна майстерно вишивала квітами і травами по своїх малюнках, тонко відчувала колір, зналася на півтонах.

«Ранок стрілецької страти»

Картина російського художника В І. Сурікова, присвячена страті стрільців після невдалого бунту 1698 років. Картина «Ранок стрілецької страти» була першим

великим полотном Сурікова на тему російської історії.

«Вигляд на пам'ятник Петру I на Сенатській площі»

«Бояриня Морозова»

На картині Сурікова бояриня звертається до московського натовпу, до простолюдинів - до мандрівника з палицею, до старої-жебрачки, до юродивого, і вони не приховують

свого співчуття вельможному в'язневі. Так і було: ми знаємо, що за стару віру піднялися низи, для яких посягання влади на освячений століттями обряд означало посягання на

весь устрій життя, означало насильство і гніт.

Віктор Михайлович Васнецов народився 15 травня 1848 року в російському селі Лопьял Уржумського повіту Вятської губернії в сім'ї православного священника, що походив з древнього вятськой роду Васнецових. Вчився в духовному училищі (1858—1862), потім у Вятській духовній семінарії. Брав уроки малювання у гімназійного вчителя малювання Н. Р. Чернишева. З благословення батька залишив семінарію з передостаннього курсу і виїхав до Петербургу для вступу до художньої Академії. Вчився живопису в Петербурзі — спершу в І. Н. Крамського в Малювальній школі товариства заохочення художників (1867—1868), потім в художній Академії (1868—1873). У роки навчання приїжджав на Вятку, познайомився з польським художником-засланцем Ельвіро Андріоллі, якого просив займатися живописом зі своїм молодшим братом Аполлінарієм.

«Витязь на роздоріжжі»

«На камені написано: «Як прямо їхати — живим не бувати — немає дороги ні перехожому, ні проїжджому, ні перолітному». Наступні написи: «направо їхати — одруженому бути; наліво їхати — багатим бути» — на камені не видні, я їх заховав під мох і стер частину. Написи ці відшукані мною в публічній бібліотеці

при Вашому люб'язному сприянні» - З листа Віктора Васнецова.

«Три богатирі»

Васнецов накидав олівцем свого першого "Богатиря", поклавши тим самим початок "богатирському циклу", що завершився через чверть століття "Трьома

богатирями", вінцем великого подвигу художника в славу російського мистецтва.

«Альонушка»

"Альонушка", - розповідав згодом художник, - неначе давно жила в моїй

голові, але реально я побачив її в Охтирці, коли зустрів одну

простоволосу дівчину, що вразила мою уяву. Стільки туги, самоти і

чисто російської печалі було в її очах... Якимось особливим російським

духом віяло від неї".

Пейзажний живопис.

І.Левітан. В.Сєров. М.Врубель

Ісаак Ілліч Левітан, великий і неповторний пейзажист народився 18 серпня (30 серпня по старому стилю) 1860 року на західній околиці Росії в невеликому безіменному селі поблизу залізничної станції Кибарти в освіченій, інтелігентній, але бідній єврейській сім'ї. Дід його був равином. Батько Ісаака також вчився в равинському училищі, але, ймовірно, на хвилі асиміляційних і просвітницьких прагнень, типових для населення тих місць в епоху реформ відмовився від шляху релігійного сподвижництва. Ставши вчителем іноземних мов, він давав уроки в приватних будинках, а також працював перекладачем, касиром і контролером на залізничних станціях.

«Золота осінь»

На картинах Ісаака Левітана осінь представлена у всій її багатообразній пишності. За свідченням дослідників, в творчій спадщині художника близько

ста «осінніх» картин. Але, мабуть, найбільш популярна серед цих робіт саме картина «Золота осінь».

«Над вічним спокоєм»

" У ній - я весь. Зі всією своєю психікою, зі всім своїм вмістом..." Цю картину Левітан писав під звуки Траурного маршу з "Героїчної симфонії" Бетховена. Саме під таку

музику народжувався твір, друг художника назвав "реквіємом самому собі ".

«Березень »

«Створюючи цю картину, Левітан підстеріг особливо зворушливу хвилину в житті північної природи: світлий переддень перед настанням весни. У лісі, серед дерев, ще лежить глибокий сніг, повітря ще дихає від морозу, дерева ще голі, навіть перші весняні гості, граки і шпаки, не з'явилися в наших краях.»

Валентин Сєров - прославлений російський портретист і один з найбільших майстрів європейського живопису 19 століття. Хоча, і окрім портрета, йому, здавалося, було підвладне все. Увічнивши своє ім'я як неперевершений майстер саме портретного живопису, Сєров залишив не менш значимі роботи в жанрах російського пейзажу, графіки, книжкової ілюстрації, анімалістіки, історичного і античного живопису. Тихий і скромний за вдачею, Сєров володів незаперечним авторитетом серед майстрів свого часу. І складно навіть назвати іншого художника його епохи (за виключенням, хіба що, Левітана), чиї спадщина і творчі досягнення мали б таке велике значення і вплив на все подальше російське мистецтво.

Дівчинка з персиками (Портрет

В.С.Мамонтової). 1887

«Петро І » 1907 рік

Картина написана за замовленням видавця і книгопродавця Йосифа Кнебеля для репродукції в серії "шкільних картин" по російській історії. Дивлячись на цей твір, відчуваєш, що у імператора Петра I вселився грізний, страшний бог, рятівник і

каратель, геній з такою гігантською внутрішньою силою, що йому повинні були підкорятися весь світ і навіть стихії", -писав про картину Олександр Бенуа. "Геній -

парадоксів друг" - Сєров побачив Петра в тому парадоксальному "двоєдистві", яке в Бенуа висловлене "рятівник і каратель"

«Зарослий ставок. Домотканово.» 1888

«Жовтень. Домотканово.» 1895

«Коні на узмор'ї.» 1905

Викрадення Європи

Мих йло Олекс ндрович а́ а́Вр бельу́ ( 1856 —1910) —

художник, символіст. Визначний майстер

акварельного і олійного живопису, рідкісний

художник. Робив ілюстрації до книжок, монументальні

роботи, портрети, займався сценографією. В кожній з

областей мистецтва залишив шедеври.

Демон (сидячий)

Фантастичний пейзаж 1890 р

Політ Фауста та Мефістофеля 1902 р