Зі святом кохання!стор. 12-13

17 лютого 2011 року №1 (1330)

Вітаємо зі святом закоханих!Сьогодні в номері:

Міжнародна співпрацястор. 2-4

«Сузір’я» друзівстор. 6

Тетянин Деньстор. 7

Справжній лідерстор. 8-9

Клуб молодих літераторівстор. 10-11

Проводи зимистор. 14

Свята мужностістор. 15

Творчість далівців:А. Блєдних стор. 16

ВельмишаноВний олександре леонідоВичу! Від колективу Далівського університету прийміть щиросердечні

вітання з днем народження! Ваш професіоналізм, багаторічна послідовна та наполеглива праця зробили вагомий внесок у розви-ток нашої Альма-матер, забезпечили повагу серед колег. Нехай доля шле Вам добро і щастя, міцне здоров’я та достаток, а віра, надія та любов будуть вірними супутниками на Вашому життєвому шля-ху. Нехай тепло і затишок родинної оселі надійно захищає Вас від негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато наповнених ко-рисними справами і земними радощами років.

Живіть довго, в щасті, благополуччі та при доброму здоров’ї!

Колектив університету

Вчера не догонишь, а от завтра не уйдешь.В.И. Даль

Газета в газетістор. 17-20

Клуб «Інтелігент»стор. 5

Далівського університету, яка завдяки налагодженій співпраці з Німеччиною, пройшла шлях від стажиста до кандидата наук у галузі ливарного виробництва.

Ольга Полянська, отримавши диплом бакалавра за фахом «Ливарне виробницт-во» в СНУ ім. В.Даля, вирішила й надалі займатися наукою. Дівчина продовжила навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, де програмою передба-чено півроку переддипломної практики. Ольга відразу вирішила для себе, що на практику вона поїде до Німеччини, тож взялася до вивчення мови. Усе склалося успішно й на студентку з Луганська чека-ли шість місяців роботи на Бременському металургійному комбінаті.

«Мені довелося опрацювати доволі ба-гато тем, виконати низку завдань, втілити в життя не один проект, – згадує Ольга. – У Бремені в мене відбувся передзахист, а повернувшись до Луганська, я офіційно захистила магістерську роботу та отрима-ла відповідний кваліфікаційний рівень.

Потяг до наукових досліджень не полишав мене. Тоді, зваживши та обміркувавши все, я вирішила вступа-ти до аспірантури ВНЗ-партнера СНУ ім.В.Даля Магдебурзького університету імені Отто-фон-Гюріке. Моїм науко-вим керівником став професор Бер. Він допоміг мені у виборі теми моєї майбутньої дисертації, і з січня 2008 року я стала науковим співробітником Магде-бурзького університету.»

Нагадаємо, що професор Рюдигер Бер є випускником Ворошиловоградсь-кого машинобудівного інституту (нині СНУ ім. В.Даля) за фахом «Машини та технологія литва». Отримавши диплом,

2

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Міжнародне співробітництво – це той вектор розвитку Далівського університету, який засвідчує високий рівень підготовки та компетентності фахівців у різних галузях, що представ-ляють нашу Альма-матер. На сьогодні Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля співпрацює з різноманітними університетами та галузевими підприємствами більше, ніж із 20 країн світу. І вже майже 10 років постійним партнером СНУ ім. В. Даля є чи не найбільша металургійна компанія в світі Аrcelor Мittal.

У 2002 році Східноукраїнський національний університет імені Во-лодимира Даля налагодив співпрацю із Бременським сталеливарним за-водом. Наші студенти металургійних спеціальностей мали можливість поїхати на це підприємство для ознайомлювальної практики. Згодом Бременський завод став входити до складу концерну Аrcelor Мittal, а Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля став партнером гіганта металургійної промисловості.

Німецькі колеги звернулися до керівництва Далівського університету за допомогою у доборі кваліфікованих фахівців-інженерів, студентів п’ятих курсів, для проходження практики та можливої подальшої праці на комбінатах концерну. І ось уже десятий рік триває така співпраця, за якої студенти не тільки застосовують знання, набуті в

ОТТО-фОн-ГюрІКе

Німецький фізик, інженер і філософ. З 1646 р. – бургомістр Маг-дебурга.

Прагнучи довести існування ва-кууму, Гюріке винайшов повітряний насос (1650). У ряді дослідів він довів існування тиску повітря; особливо відомий його дослід з «магдебурзь-кими півкулями». В експерименті ви-користовувалися «дві мідних півкулі близько 14 дюймів у діаметрі, порожні усередині й притиснуті одна до одної». Із зібраної сфери викачувалося повітря, і півкулі втримувалися тиском зовнішньої атмосфери. Після викачу-вання зі сфери повітря 16 коней (по 8 з кожної боку) не змогли розірвати півкулі. В 1656 р. Гюріке повторював експеримент у Магдебурзі, а 1663 р. – у Берліні з 24 кіньми.

Плідна співпраця та нові перспективиСпівробітництво і перпективи

Захист дисертації Ольги Полянської

університеті, а й вивчають мову та подо-рожують. Але про все це по порядку.

Виробнича практика для студентів триває півроку (квітень-жовтень), під час якої вони ознайомлюються із потужно-стями підприємства та вивчають вироб-ничий процес. Протягом цих 6 місяців фонд DAAD сплачує далівцям стипендію у розмірі 900 євро, а також надає житло та забезпечує соціальним пакетом. Крім того, весь цей час студенти мають чудо-ву можливість удосконалити свої знан-ня на обов’язкових курсах із технічної німецької в університеті міста Бремен. Більше того, серед навчального року студентам надається відпустка, упро-довж якої вони можуть подорожувати Європою; відвідувати музеї та театри, хо-дити та їздити на екскурсії і т.д.

«Group Engineering Program» – новий виток у розвитку співпраці концерну Аrcelor Мittal та СНУ ім. В.Даля. Програ-ма, яка стартувала 2009 року, передбачає набір випускників університету та на-дання їм можливості пройти стажування впродовж одного року на підприємствах компанії. Сталеливарні заводи концерну знаходяться у багатьох країнах світу: як у країнах Європи, так і Латинської Амери-ки та США. Тож для участі в цій програмі необхідно володіти двома іноземними мовами. Наразі четверо студентів-далівців: Аксьнова Олеся, Уткін Володи-мир, Харченко Ірина, Михайлова Юлія – працюють за цією програмою в Бельгії та Німеччині.

А зараз мова піде про випускницю

3

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Arcelor MittAl

Найбільший світовий виробник сталі.

Заснування компанії: 2003 рік.Засновник та власник: Лакшмі

Міттал.Галузь діяльності: металургія.Компанія представлена на всіх

основних ринках сталі, в тому числі автомобільному, будівельному, виробництві побутової техніки та па-кування.

Arcelor Mittal володіє металургій-ними виробництвами у Великобританії, США, Канаді, Польщі, Чехії, Німеччині, Україні, ПАР, Казахстані, Індії та інших країнах.

О.Полянська з колегами та гостями

Посвячення у доктори філософії: урочисте надягання ланцюга аспірантів

професор не розірвав зв’язків із рідною кафедрою, а навпаки став налагоджува-ти та розвивати співпрацю тепер уже з Далівським університетом. У 2009 році на засіданні Вченої ради СНУ ім. В.Даля, присвяченому 89-річчю з дня заснування ВНЗ, його обрано почесним професо-ром Далівського університету. Протягом трьох років саме професор Бер був науко-вим наставником здібної далівчанки Оль-ги Полянської.

«Я працювала зі студентами на прак-тичних заняттях і втілювала проекти, які в подальшому лягли в основу моєї роботи. Дуже швидко промайнули три роки, й настав час захисту дисертації на здобуття ступеня доктора філософії (лат. Philosophiæ Doctor, Ph.D. у нашій країні прирівнюється до наукового ступеня кан-дидата наук – К.Ч.) з ливарного вироб-ництва».

Підтримати нашу випускницю та безпосередньо взяти участь у захисті до Мадебурга вирушили ректор СНУ ім. Даля, професор Голубенко О.Л, про-ректор з науково-педагогічної роботи, міжнародних зв'язків і інформаційних технологій, професор Дядичев В.В., а та-кож завідувач кафедри промислового та художнього литва професор Гутько Ю.І.

17 грудня 2010 року в конференц-залі Музею імені Отто-фон-Гюріке відбувся захист дисертації Ольги Полянської. Комісія, до складу якої увійшли професор Гутько, професор Бер та, голова комісії, професор Демль, одностайно визнала за-хист відмінним. Крім того, німецькі ко-леги звернули увагу на чудове володіння доповідача німецькою мовою. За три роки перебування в Німеччині дівчина настільки удосконалила усне мовлення, що зовсім не відчувався акцент.

Захист дисертації у традиційній йому формі начебто завершився, але саме з цього моменту починалося найцікавіше. Справа в тому, що в Магдебурзькому університеті існують дуже цікаві традиції частування новоспеченого доктора філософії.

«В університеті є ланцюг, на кожній ланці якого вигравіювані імена та дати захистів аспірантів», – розповідає Оль-га. – По закінченні мого захисту до загальноуніверситетського ланцюга урочисто прикріпили мою ланочку. У докторській мантії та в ланцюговому намисті новий доктор сідає… куди б ви подумали? на бочку! Причому спиною

вперед. Верхи на бочці, керованій коле-гами, я опинилася біля пам’ятника Отто-фон-Гюріке в центрі міста Магдебург. Там на мене чекав сюрприз. Мої колеги підготували розповідь про моє трирічне дослідження у комічній формі, тобто зга-дувалися якісь цікаві моменти, події, про які я інколи й сама не пам’ятала. А далі зачитували лаудацію. На цьому таке собі посвячення у доктори філософії заверши-лося. Було дуже весело; напруга після се-рйозного заходу поступово спадала.

Потім на нас чекала цікава екскурсія музеєм Отто-фон-Гюріке. Поміж іншим нам випала честь посидіти за робочим столом видатного фізика, а також спогля-дати найвідоміший його експеримент, що отримав назву Магдебурзькі півкулі».

Початок. Продовження читайте на стор. 4.

4

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Посвячення у доктори філософії: урочисте катання на бочці

Продовження. Поча-ток читайте на стор. 2-3.

Після успішного за-хисту Ольга Полянська вирішила віддати перевагу виробництву. Уже з берез-ня вона працюватиме на тому самому Бременсь-кому металургійному комбінаті, з якого колись почався її шлях до ступе-ня доктора філософії. Але наукова робота не зали-шиться поза увагою Оль-ги. Дослідницький центр Аrcelor Мittal, що знахо-диться у Франції, розро-бив цікавий проект, доо-працювання та втілення якого на виробництві стане головним завданням Ольги Полянської на но-вому робочому місці.

До речі, Ольга – дру-га, хто захищається у Німеччині, а першим д а л і в ц е м - д о к т о р о м філософії минулого року став Станіслав Сидорен-ко.

На сьогодні у пла-нах концерну Аrcelor Мittal розширювати

співпрацю з Далівським університетом, готую-чи фахівців для своїх підприємств у Лугансь-ку. Зокрема, компанія виділила кошти в загальній сумі близько 75 тисяч євро на при-дбання інноваційного обладнання для створен-ня на базі СНУ ім. В.Даля унікальної лабораторії, аналогів якої ще немає навіть на заводах Луганської області. Таким чином, спільно з Аrcelor Мittal у Далівському університеті планується створення Центру підготовки фахівців у галузі металургії та ли-варного виробництва.

Із такими цікавими планами наша Альма-матер ступила в новий календар-ний рік. Сподіваємося, що він принесе ще більше гідних результатів та по-ставить міжнародну співпрацю Далівського уні-верситету на новий щабель розвитку.

Матеріал підготувала Катерина Чаус

21 лютого – Міжнародний день рідної мовиДень у календарі

Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Історія свя-та, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жор-стоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Причиною «смерті» мови стають війни, депортації, змішування мов і, більшою мірою, глобалізація.

Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.

Сьогодні в Україні проживають пред-ставники різних національностей. Цього дня кожен із них відзначає спільне свято для різних мов.

У Далівському університеті досить багато іноземних студентів, які прагнуть поділитися з нами не лише культурними надбаннями та історією країни, з якої вони

завітали до нас, а й красою їхньої рідної мови. Сподіваємося, що скоро почуємо французьку, арабську, англійську, ки-тайську, болгарську та й звичайно рідну українську на традиційному святі рідної мови в СНУ ім. В.Даля.

Щодо нашої держави, то, насамперед, треба зазначити, що вивчення української мови – це запорука нормальної роботи державного механізму. Державний ста-тус мови – не відзнака і не компенсація за минулі утиски. Це функція загального еквіваленту.

Яких же заходів ужити, аби не отри-мати величезне покоління нащадків Мини Мазайла? Саме представники творчого покликання, молодь із своєю волелюбною свідомістю можуть бути тією життєдайною силою, тим новим подихом в організмі на-роду. Нам треба виховувати думки про те, що мова все ж таки творить імідж держави; а захист міноритарних мов і мов менших не повинен відбуватися за рахунок звуження застосування офіційної мови.

Державна мова – це державний кордон у інформаційному просторі. Саме держав-ний кордон. І так само, як і географічний, він має бути чітко визначеним і захищеним. Без розуміння цього Україна дуже швидко залишиться без громадян, незалежно від їх національного походження.

Валерія Євстратова

Свято рідної мови відзначають 21 лютого всі народи Землі. Рідне, мате-ринське слово для кожного є обере-гом. Воно таїть у собі надбання віків, пам'ять усього народу, оберігає й передає всі виміри духовних скарбів поколінь.

Наш земляк, Володимир Сосюра, пророчо мовив: «Без мови рідної й на-роду рідного нема».

Бережімо рідне слово, бо в ньо-му не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів, сила нашого сьогодення і поступ майбутній.

Щастя, добра, нових здобутків в ім’я України!

редакційна колегія

Вітаємо!

5

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

«Інтелігент» за здоровий розвиток суспільства

Напередодні нового року на базі Інституту духовного розвитку лю-дини кафедри педагогіки СНУ ім. В.Даля відбулося друге засідання клубу «Інтелігент».

За словами ініціатора створен-ня клубу, Галини Павлівни Шевченко мета «Інтелігента»: об’єднати зусилля інтелектуальної еліти Луганська, а саме: вчених, людей мистецтва й усіх тих, у кого

Поточні події

болить душа за майбутнє нашої держави. Питання здорового способу життя; знання про те, що відбувається на планеті та з пла-нетою; усвідомлення того, що має робити людина, аби бути справжньою людиною – саме всі ці проблеми й постають на порядку денному новоутвореного клубу.

«Ці питання дійсно актуальні. І ми зобов’язані не тільки обговорювати їх, але й пропонувати шляхи їх вирішення, всі разом коригувати спрямованість векторів розвитку науки та культурних цінностей. Саме в такому руслі має працювати наш клуб, щоб ми дійсно спромоглися зробити серйозний внесок у духовний розвиток та розбудову нашого суспільства», – зазначи-ла у вітальному слові Шевченко Г.П.

Уже на першому засіданні було визна-чено президію клубу. Зокрема, президен-том обрали Дмитра Вікторовича Тихонова. Він є представником банківської структу-ри, а саме: радником очільника правління акціонерного банку «УкрСиббанк». Тож, якщо банкір очолив клуб, то допомагати йому будуть людина науки – перший віце-президент – професор Галина Павлівна Шевченко та людина мистецтва – другий віце-президент – директор Дому народної творчості Василь Михайлович Яровий.

Цього разу засідання клубу розпочало-ся незвичайно. Усіх учасників запросили поринути у пісенне мистецтво, втіленням якого став народний ансамбль української пісні Луганського будинку вчителя «Чер-вона калина». Усі присутні були приємно вражені таким невеличким концертом, дех-то навіть підтанцьовував у ритм народної дзвінкої пісні.

Із бадьорим та піднесеним настроєм продовжилось засідання клубу. До слова було запрошено депутата обласної ради

Ахромкіна Євгена Михайловича:«Я вперше на засіданні цього клубу. І, ду-

маю, що поява його не випадкова. Сьогодні в усьому світі панує така думка, що про-грес технологій неможливий, поки немає конкуренції культурних цінностей, немає конкуренції духовності. Треба розвивати науку в нашому регіоні; треба освічувати націю, щоби нею потім пишатися».

Головним же доповідачем на засіданні клубу став професор Голубничий Петро Іванович із лекцією «Живий Всесвіт». Він ознайомив присутніх із роботами та дослідженнями, що наразі ведуться в Далівському університеті в галузі фізики.

А продовженням культурної про-грами став виступ дуету саксофоніста та вокалістки, який додав «класики» у цей чу-довий вечір.

Діяльність клубу тільки-но розпочала-ся, але ентузіазм та натхнення учасників свідчить про його майбутній стрімкий роз-виток та позитивний влив на вирішення суспільних проблем Луганська.

Катерина Чаус

НДЦ «ФЕНІКС» кафедри “Економічна кібернетика” факультету інноваційної економіки і кібернетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля має приємну нагоду запросити Вас, шановні молоді вчені, аспіранти та студенти на ІІІ Міжнародну науково-практичну конференцію “Проблеми глобалізації та моделі стійкого роз-витку економіки”, яка відбудеться 23-25 березня 2011 року.

Заяви та тези приймаються до 20 лютого 2011 року.

Мета конференції: обмін інформацією з теоретичних та прак-тичних досліджень з приводу про-блем глобалізації та факторів стійкого розвитку економіки.

Секції конференції:Секція 1. Глобалізація, як фактор

впливу на економіку в умовах кризи.Секція 2. Моделювання

економічних систем в умовах невизначеності та ризиків.

Секція 3. Сучасні інформаційні технології в економічних системах.

Секція 4. Моделі управління в трансформаційній економіці.

Секція 5. Світова динаміка та про-блеми стійкого розвитку.

Робочі мови конференції: українська; російська; англійська.

Детальна інформація на сайті: http://www.ec.snu.edu.ua/phoenix

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ

УВАГА!ШАнОВнІ КОЛеГИ!

6

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Одним із питань, яке постало сьогодні перед країнами усього світу – пробле-ма взаємодії культур. На жаль, у цьому плані простежується негативна тенденція – рівень толерантності до представників інших поглядів падає, нерідко призводячи до сутичок. Ті, у свою чергу, переростають у збройні конфлікти, міжнародні зіткнення, впровадження актів, які обме-жують права вільної люди-ни. За таких умов, вихован-ня у молодого покоління по-ваги до інших народів, ви-сокого рівня комунікативної культури, широ-кого світогляду набуває ста-тусу майже “ м ир о т в о рчої місії”.

Саме тому приємно зна-ти, що сту-денти СНУ ім. В.Даля стоять на боці цивілізованого світу. У стінах нашого універсітету, на кафедрі іноземних мов, уже десять років діє євроклуб “Сузір’я”. У клубі відбувається активна інтеграція в культуру іншомовних країн. Як зазначає один із засновників клубу: “Студенти зосереджені на пошу-ку подібностей різноманітних культур, а не їх відмінностей; на виявленні їх пози-тивних аспектів, а не негативних; на тому, щоб розуміння і виправдання превалюва-ло над оцінкою і засудженням”. Студенти дізнаються про культуру країн Євросоюзу, економічні, політичні, суспільні й побутові аспекти життя європейців, “долучаються до європейських цінностей, пропагують ідеї європейської єдності”. Для них це не просто купа фактів, які слід запам’ятати – вони вчаться дружити, розумітися на сторонніх точках зору, брати до уваги чужі погляди. За словами Ісаніної С.О., головне – це практичні навички. З нею погоджується Степковська С.О., яка підкреслює: “Наші заходи ніколи не проходять статично”. У клубі студенти спілкуються з іноземними громадянами (за останні роки їх відвідало понад 30 людей з інших держав – пред-ставники Германії, Польші, Франції, США, Канади, країн Африки), молодіжними, гро-мадськими організаціями, фондами й руха-ми.

Звичайно, діяльність євроклубу не обмежується цим аспектом. Самі заснов-ники так визначають планову політику

“Хто прямує до вершин,тому необхідний гарний старт”

Поточні події

“Сузір’я”: “Вдосконалення знань іноземної мови, розвиток і розкриття студентського креативного потенціалу”. “Сузір’я” – мас-штабний комплекс, який обєднує в собі клуби з вивчення різних інозмних мов: німецької (“Für Dich” – Степковська С.О.), французької (“Панорама” – Ісаніна С.О., Сура Л.Г.), англійської (“Strive to success”

– Степаненко Д.О.), латини (“Litteris et artibus” – Курєнкова Г.М.) Також клуб популяризує польську, іспанську, китайсь-ку мови. При цьому його діяльність не обмежується стінами університету. Окрім університетських мовних клубів “Сузір’я” співпрацює з мовними школами міста, Лу-ганським коледжем мистецтв, німецьким суспільством “Відродження”, відділом іноземної мови при обласній бібліотеці імені Горького. Близько 100 студентів брали участь у науково-практичних та наукових студентських конференціях регіонального, всеукраїнського та міжнародного масштабів.

Примітно, що у вивченні мов беруть участь не тільки студенти-філологи – викладачі з гордістю виділяють Бельсько-го Дмитра, Гапонову Світлану, Улєйського Єгора, Скрєбцову Катерину, Гудзюк Вероніку, Пєскова Сергія, Сінченко Лілію, Рахімова Дмитра, Буряк Світлану та ба-гатьох інших – студентів із факультетів комп’ютерних наук і транспортних технологій; математики та електротехнічних систем.

Від інших схожих організацій євроклуб “Сузір’я” відрізняється творчими метода-ми роботи. Студентів заохочують шукати нестандартні рішення поставлених питань, розвивати активну позицію до всього, що відбувається в світі. Разом із викладачами студенти працюють над індивідуальними та колективними, освітніми, ігровими й твор-

чими проектами. На рахунку євроклубу чи-мало проведених конкурсів, олімпіад, кон-цертних програм із нагоди університетських, українських та міжнародних свят. Хоча рік почався нещодавно, вже мали місце заходи з нагоди Різдва та Нового Року. Останнім таким стала різдвяна зістріч, проведена клубом “Панорама”. Студенти зачитали

доповіді зі свят-кових тем, про-демонстрували презентації, а з а к і н ч и л и с ь збори чаю-ванням із т ра диційним ф р а н ц у з ь -ким десертом “ П о л і н о м ”, п р и г о т о в а -ним одним із викладачів.

Т в о р -чу й освітню д і я л ь н і с т ь , у ч а с н и к и є в р о к л у б у у с п і ш н о поєднують із с у с п і л ь н о ю .

Одна з акцій, яку згадує Світлана Олександрівна, – “Подаруй дитині життя”. Під час заходу були зібрані кошти для дітей із онкологічними захворюваннями. З цією метою була проведена фотовиставка, від са-мих учасників і гостей залишилось багато позитивних відгуків. У майбутньому члени “Сузір’я” хотіли б продовжити працювати у цьому напрямку.

Протягом 10 років існування клу-бу участь в його роботі брали понад 1000 студентів. Але випускники не забу-вають про клуб. Хоч багато з них поїхали з Луганська, та час від часу відвідуютть засідання, завжди з радісними новинами. З молодими кадрами в найближчий час проблеми також не передбачається – цьо-му завадить акція “Вища школа – школя-рам”, якою займаються у “Сузір’ї”. Студенти проводять засідання, на які запрошують учнів шкіл, і де розповідають про наш університет, діяльність євроклубу, допома-гають із обранням майбутньої спеціалізації. Сподіваймося в майбутньому, ці учні приєднаються до нашого колективу.

Євроклубу є що запропонувати моло-дому поколінню. Зі свого ж боку учасники цієї організації просять не так багато – про-являти більше ініціативи, з ентузіазмом підходити до справи, жадати навчатися. І нехай будуть помилки – вони ознака того, що щось робиться, а виправити їх завжди допоможуть.

Анна Полстянкіна

7

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

чення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…”.

На 22 січня 2011 року припадає 92 річниця об'єднання східних та західних зе-мель. День Соборності — це нагадування про те, що сила Української, втім як і будь-якої іншої держави, — в єдності, єдності земель, єдності політичної еліти, і, нарешті, єдності народу. Головною рушійною силою завжди був громадський рух, що відзначався завзятим вболіванням за спільну справу. Громадяни України здатні самостійно за-лучати своїх співвітчизників до святку-вання цього дня, заради не політичної, а культурної єдності, пам’ятаючи про історичний контекст, але звертаючи свої думки, перш за все, до майбутнього. Країна є цілістним організмом, а роз’єднаність – добровільною ампутацією. Хтось скаже: “Зміна на краще”… Але запитайте у тих, хто знає, наскільки їм легше жити, відчуваючи порожнечу на місці відсутньої кінцівки?

Валерія Євстратова

нилися одвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка”, - було урочисто проголошено того дня на Софійському майдані в Києві. Цей день не став повноцінним днем народ-ження ще однієї країни, днем народження нових ідей, планів, сподівань.

Події 22 січня ста-ли яскравим прикладом для наступних поколінь національно-свідомих українців. Одним із найбільш згадуваних усіма епізодів є “живий ланцюг” від Києва до Львова, який на згадку про проголошення Акту Соборності 22 січня 1990 року утво-рили сотні тисяч українців.

Із 1999 року, за указом Президента, свято відзначається офіційно, - “…врахо-вуючи велике політичне та історичне зна-

22 січня. Як ви проводите цей день? Минув майже місяць із того моменту, як населення країни повернулося до звично-го ритму життя. Різдвяні свята скінчилися, надавши сумлінним громадянам змогу відпочити від невпинного справляння. Більшість із нас у цей день зайняті буденни-ми турботами. Більшість, але не всі, адже 22 січня – це ще одне свято – День соборності України.

У цей день завжди згадуюють Шев-ченка, у церквах проводять богослужіння. Цей день не минає без прапорів, і не тільки жовто-блакитних. У це свято під своїми прапорами і стягами на площі випливає численна кількість політичних і громадсь-ких діячів. Лунають полум’яні гасла та за-клики, сповнені вірою у світле й щасливе майбутнє. Для багатьох цей день – ще один привід для політичних агітацій, нещирих обіцянок та неминущих конфліктів. Для багатьох, але на щастя не для всіх. І серед тих, хто в цей, традиційно морозний день, виходить на вулиці свого міста, ще є люди, що не забувають про значення цього свята.

Ідея соборності зародилася ще за часів Київської Русі. Втілити її в життя про-тягом століть намагалися найвидатніші особистості своїх епох, і 22 січня 1919 року мрія багатьох українських патріотів була, нарешті, досягнута. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки пан Л. Цегельський пере-дав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії В. Винниченку. “Спов-

День Єднання

ШАнОВнА ГрОМАДО! Ми маємо бути свідомі того, що

лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – по-будови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Сердечно бажаємо вам, шановні далівці, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України! Зі святом Соборності!

редакція газети

Вітаємо Праздник юности25 января в этом году выдалось мороз-ным. Асфальт был укрыт плотной коркой льда, и многие угораздились поскольз-нуться, торопясь по своим делам. В небе с утра сгустились облака, готовые осыпать все вокруг снежными хлопьями. Кутаясь в шарфы и пряча руки в карманах, все стре-мились поскорее попасть в закрытое поме-щение. И если с температурным режимом на улице, все было более-менее ясно, то в стенах университета такой стабильности не наблюдалось, и дело вовсе не в отапли-ваемости здания. У некоторых от мысли о скором закрытии сессии по спине бежали мурашки, другие с жаром бросались от-стаивать заслуженное “Відмінно” в зачетке. Для меня, как впрочем, и для многих других далевцев этот день начался в стенах alma mater за сдачей экзамена. Воистину стра-дальческое начало дня, да и как по-другому, когда 25 – это день великомученицы Татья-ны, и, разумеется, День Студента.

Как гласит старая студенческая пого-ворка – “У нас два праздника – День Сту-дента и каждый день”. Если со вторым все понятно, то откуда пошла традиция празд-новать первый?

Так случилось, что именно в Татьянин день, в далеком 1755 году, императрица Елизавета Петровна подписала указ «Об учреждении Московского университета» и с тех пор 25 января стало официальным университетским днем (тогда он назывался «днем основания Московского универси-

тета»). Впоследствии в одном из флигелей старого здания университета была созда-на домовая церковь святой мученицы Та-тьяны, а сама святая объявлена покрови-тельницей всего студенчества. О кутежах, устраиваемых в этот день в белокаменной, весь последующий год ходили легенды. Что сказать – праздник быстро прижился и пу-стил свои корни далеко за стены имперской столицы. Затем последовал Указ Николая I, где он распорядился праздновать не день открытия университета, а подписание акта о его учреждении. Так волей монарха сту-денческий день стал праздником офици-альным, отмечаемым по всему государству. Никто в этот день не смел обвинить моло-дежь в праздном образе жизни…

Канули времена империи, на площадях загремела революция, пролетарии сокру-шили буржуазию, но обычай праздновать День Студента остался. Союз просущество-вал 70 лет, и за эти годы на всех его необъ-ятных просторах торжество стало неотъем-лемой частью череды зимних праздников.

И этому строю пришел конец, утверди-лась демократия, родились новые 15 госу-дарств. На дворе XXI век, но о Дне Студен-та никто не забыл, об этом рьяно заботятся главные адепты праздника – сами студенты.

И сегодня 25 января молодежь веселится до упаду, забыв о хлопотах повседневной жиз-ни. Этот день может по-разному начинать-ся для нас – для кого-то за сдачей экзамена, для кого-то за торжествами в актовом зале, и обязательным исполнением «Гаудеамуса» – студенческого гимна на латинском языке, некоторые в этот день не преминут сходить в церковь и попросить у Святой Татьяны защиты и опеки. Не так уж важно как день начнется, потому что закончится он у всех одинаково – в шумной компании за массо-вым гулянием.

Кто-то сочтет это ханжеством, а кто-то одобрительно согласится, но есть и такие граждане, которые этот праздник не отме-чают, ведь у студенчества есть другой день – международный – 17 ноября. На то их воля, но, по-моему, это очень по-студенчески – устраивать профессиональное торжество 2 раза в году. Да и к тому же, как показывает история, День Студента – праздник, не при-вязанный к политическому строю и терри-ториальным пределам. Это день всеобщей солидарности, когда стираются границы между факультетами и учебными заведе-ниями, день, когда у всех одна националь-ность – Студент!

Анна Полстянкина

Пам'ятна дата

8

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Цього разу ми знайомимо вас з Олексієм Кривоносом. Хлопцем, який може ста-ти для когось взірцем наполегливості, працьовитості та оптимізму. Сам він не ідеалізує людей, але черпає натхнення, дивлячись на успішних колег, друзів, близьких, прагнучи набути рис та навичок, що підняли тих на гідний рівень життєвої реалізації.

Олексій із села Сміле Слов’яно-сербського району. У місцях із такими незвичайними, символічними назва-ми навряд чи народжуються та живуть посередні особистості. Вони вбирають у себе цю таємничу силу віків, мудрість предків та життєвий запал, що зберігає на-зва маленької батьківщини.

Сьогодні Олексій студент четверто-го курсу юридичного факультету. Йому є чим поділитися з нами, бо його життя доволі насичене різноманітними подіями, зустрічами, знайомствами…

нагадаємо, що Олексій Кривонос став переможцем конкурсу «Студент року – 2010» у номінації «Лідер». Сподіваємося, вам буде цікаво дізнатися про принципи та вподобання одного з найкращих студентів Далівського університету.

– Хто такий лідер сьогодні, на Ваш по-гляд?

– Лідер – це той, хто може виправдати надії більшості; це той, хто вселяє довіру. Йому мають вірити як собі, а лідер у свою чергу має бути чесним перед людьми.

Чесно кажучи, я не прагнув перемоги саме в цій номінації. Звичайно, у мене було бажання стати найкращим студентом, бо ще з другого курсу маю за взірця свого колегу, випускника нашого університету, Володи-мира Вінюкова (Студент року-2008 – К.Ч.).

Я звик ставити перед собою невеличкі цілі та досягати їх – так поступово я удо-сконалюю себе. До того ж, я постійно маю когось за взірець, і це допомагає мені чітко визначити, чого я дійсно хочу.

– Одержавши перемогу в такій номінації,чи можете впевнено сказати, що лідерами народжуються? Чи, все ж, стають?

– Це досить складне питання. Гадаю все ж, що більшість рис характеру та відповідних якостей ми наслідуємо від своїх батьків. Не виключаю, що можливо розвинути лідерські якості в собі, але для цього необхідно багато й наполегливо працювати.

Щодо мене, то я вдячний своїм батькам за той світогляд, який вони мені прищепи-ли; за те, що виховували в мені, перш за все людину, здатну відповідати за свої вчинки та слова. Саме завдяки цим найріднішим для мене людям я зараз є тим, ким є. Сучасні реалії диктують нам інші цінності у вихованні та поведінці, але, впевнений, що доброта та скромність ніколи не втратять своєї значущості.

Чому Ви обрали професію юриста? Які

Оптиміст по життюКращі з кращих

обставини чи переконання сприяли такому вибору?

Факторів та обставин насправді було багато. Це не було так, ніби я одного ранку прокинувся – і вирішив стати юристом.

Після закінчення сільськогосподарського технікуму постало питання, куди руха-тися далі. Безперечно, був варіант піти за економічним напрямком, вступивши до Аграрного університету, але з іншого боку була й альтернатива – спробувати свої сили в іншому ВНЗ. І мені вдалося скласти іспити на відмінно та вступити на юридичний фа-культет Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. До речі, таким чином, я довів собі та іншим, що самостійно вступити на юридичний – реально! Більше того, мені завжди подоба-лось правознавство. Моїм коником у школі були олімпіади з цього предмету.

Зауважу, що важливу роль у виборі моєї професії відіграв дідусь. Він має всьо-го три класи освіти, але це дуже мудра людина. Саме він привчив мене багато чи-тати та постійно самовдосконалюватися. Трудова людина, шахтар, він сам дійшов до Європейського суду без допомоги адвокатів. І саме дідусь колись сказав мені: ким би ти не був, хоча б і хліборобом, як твій батько, але ти маєш володіти правовими знаннями. По-годьтеся, у наш час просто необхідно вміти відстояти свої права. Тож, сьогодні я студіюю юриспруденцію, і мені це подобається!

– Розкажіть про свою соціальну робо-ту, зокрема про участь у ВМО «Молодь проти корупції».

– Життя занадто коротке, щоб ним ну-дитися. Треба чимось займатися, чимось цікавитися, присвячувати себе чомусь. Про-сто відвідувати пари – це не цікаво. Розумію, що є цікаві лекції; наукові дослідження, але, як на мене, це неможливо порівняти з суспільним життям, із соціальною роботою.

Коли я був на першому курсі, до нас на факультет приїхали представники якоїсь організації. Чоловік, який звертався до нас, мав чудовий вигляд, струнку статуру. Мені дуже сподобалось, як він говорив, чітко вимовляючи кожне слово. Це був Олек-сандр Горан, голова ВМО «Молодь проти корупції». Дуже харизматична особистість, успішна людина – мені він одразу сподобав-ся. Олександр ставив багато, здавалося б, риторичних питань, але я та мої колеги на-магалися знаходити відповіді, дискутувати. Пізніше нас запросили до цієї організації як учасників, волонтерів. Так розпочалася моя соціальна робота в ВМО «Молодь проти корупції». Насправді, наше суспільство хво-ре на корупцію. Це справа кожного; ми всі маємо пройнятися цією проблемою.

Мета нашої організації – це, по-перше, підвищити правову культуру населення. Для цього є сайт «Знай свої права», а також посібник із аналогічною назвою, в якому кожна зацікавлена людина зможе почерпну-ти щось для себе.

Хочу додати, що завдяки своїй суспільній діяльності я позбавився шкідливих звичок, зокрема паління; навчився легше знаходити спільну мову з людьми.

– А щодо Вашої суспільної діяльності у межах університету? Ви очолюєте сту-драду факультету та Координаційну раду студентського самоврядування. Чи подобається вам адміністративна, управлінська робота?

– Так, мені дуже подобається, хоча це і складна робота. Проте завдяки цінним порадам заступника декана юридичного факультету з виховної роботи Івчук Юлії Юріївни та допомозі чудового колективу на-ших студентів, працювати набагато легше.

Сьогодні ми як актив університету маємо скерувати всі наші сили на участь у приймальній/вступній кампанії, щоб попо-внити нашу далівську сім’ю новими облич-чями.

Коордрада – це школа лідерства та школа спілкування, це досвід та навички організаційної роботи. Ми представляємо наш університет на всеукраїнському рівні. Хлопці та дівчата постійно відвідують конференції із самоврядування.

Від імені колективу Координаційної ради університету хочу подякувати проректору з науково-педагогічної роботи, професору Щедровій Галині Петрівні. За її підтримки нам було виділено приміщення, де незаба-ром ми проводитемо свої засідання.

– За Вами закріпилося ім’я «Золотий голос» юридичного факультету. Із чим це пов’язано?

– Я ще з дитинства співаю скрізь та завж-ди. Поряд із моїм декілька козацьких сіл. У свята та вихідні люди просто співали на вулиці, а старенькі бабусі й сьогодні співають на призьбах. І родина в нас вся співоча, му-зична, хоч ніхто й не має спеціальної освіти.

А я ще з технікуму звик долучатися до

9

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

проведення масових заходів, співаючи так, як підказує серце. Коли матиму дітей, то до-кладу всіх зусиль до їх творчого розвитку.

– Чим Ви ще захоплюєтесь, окрім співів?

– Я дуже люблю природу, бо зростав у селі. Обожнюю море та воду взагалі. Навесні цього року ми з другом плануємо сплавляти-ся на байдарках Дінцем від Лисичанська до Щастя. Тож наразі шукаємо однодумців для цього туру вихідного дня.

– Чи є щось таке, чого ніколи не робитиме Олексій Кривонос?

– Я ніколи не буду ну-дитися! Завжди готовий діяти, не стану жалітися на життя та на свої проблеми, не зупинятимусь перед ви-гаданими труднощами, бо життя занадто коротке для цього. Оптиміст по жит-тю, я ніколи не втрачатиму надії та віри в найкраще. А також ніколи не перестану спілкуватися з людьми, за-водити нові знайомства, знаходити друзів. Кожна нова людина – нові почут-тя, нові переживання, якась нова інформація, новий досвід.

До слова, наразі в гур-тожитку живемо разом із хлопцями з Нігерії, спілкуємося, набуваємо культурного досвіду. Чи я колись думав, що матиму таких друзів?! Уявляєте, за декілька років мати-му можливість поїхати в загадкові африканські країни до університетських приятелів!

– Як гадаєте, мета виправдовує засоби?

– Не завжди. Бо не завж-ди можна пожертвувати хо-рошими безкорисними сто-сунками з іншими людьми заради якоїсь вигоди.

– Чи можете ви по-жертвувати стосунками заради поставленої мети?

– Треба вміти транс-формувати стосунки, не ображаючи людину. Як у тій пісеньці: поділися своєю посмішкою – і вона не раз до тебе повер-неться.

Є люди, стосунками з якими пожерт-вувати не можна. Треба мати плече, на яке можна опертися; в яке можна поплакати… і своє плече тримати твердо, щоб воно стало комусь із близьких людей у пригоді.

Взагалі зраджувати не можна, адже у світі все пов’язано. Сьогодні зрадите ви – завтра вас. Тож я завжди намагаюся стати на місце людини, приймаючи якесь суперечли-ве рішення щодо неї.

– Хто для Вас назавжди залишиться

беззаперечним авторитетом?– Звичайно, це мама. Я їй дуже вдячний

за все, що вона для мене зробила. Мама му-дра людина, яка тримає мене «в тонусі». Без-заперечним авторитетом залишиться мій дідусь по маминій лінії, той, який власним прикладом привчив мене до самовдоскона-лення, постійного пошуку. Я вважаю, ця лю-дина прожила хай і складне, але гідне життя

і цим можна пишатися та наслідувати.Також мене захоплює життєвий шлях

декана нашого факультету професора Лазор Лідії Іванівни. Успішний юрист, чудовий пе-дагог, поетеса, чиїми віршами захоплюються багато читачів, Лідія Іванівна всього досяга-ла сама. І власним прикладом вона навчає нас, своїх студентів.

А от прикладом людини, яка говорить із гумором про серйозні речі, є мій командир на кафедрі військової підготовки Володи-мир Миколайович Терехов. Саме такий його підхід стає прямим керівництвом до дії. За

два роки навчання для нас, курсантів, він став справжнім «батьком-командиром».

– Олексію, а якому відпочинку Ви віддаєте перевагу?

Завжди з людьми, та найчастіше сам.Я людина не міська, тож люблю природу.

Сісти на мотоцикла, поїхати вздовж полів; вибратися на крейдяну гору, помилувати-ся рідними краєвидами, подихати вільним

повітрям. У такі хвилини я думаю лише про хороше, світле, добре. Це те місце, де я заряджаюся позитив-ною енергією та натхнен-ням.

До речі, такі ж позитивні емоції я пере-живаю під час лекцій заступника декана юри-дичного факультету О.А Мезері. Ця людина завжди на оптимістичній ноті. Він запевняє нас у тому, що все буде добре: головне об-рати правильні шляхи для досягнення цілей. Дуже приємна людина, побільше б таких оптимістів!

– Де вам затишніше в місті чи в селі?

– Знаєте, я скрізь відчуваю себе добре, бо зазвичай займаюся тим, що мені подобається і, відповідно, буваю там, де мені подобається.

– Які маєте плани на майбутнє?

– Я хочу мати трьох дітей. Я в родині – один, і хочу це виправити вже у своїй сім’ї. Я бажаю, щоб мої діти розвивалися твор-чо, а я їм у цьому всіляко допомагатиму.

Щодо найближчих планів, то хочу попра-цювати юристом, мож-ливо, навіть у нашому університеті. Хочу набути практичного досвіду, не покидаючи навчання.

– Що Ви побажаєте нашим читачам?

– Хочу побажати абітурієнтам вступати до нашого університету. У нас працюють чудові люди, ви-кладають чудові люди. І не

бійтеся мрії – спробуйте на юридичний!Всім хочу побажати оптимізму, адже на

нас чекає краще майбутнє, на нас як гро-мадян цієї прекрасної країни. Треба вірити в найкраще й намагатися зробити свій хоча б маленький внесок у розбудову та відродження суспільства Української держа-ви. Треба трудитися й пам’ятати, що не все буває одразу. Працюйте – і все у вас вийде.

Здоров’я, розсудливості, терпіння та успіхів!

Бесіду вела Катерина Чаус

10

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Попытайтесь представить себе совре-менного поэта или писателя. Какой образ рисует ваше сознание? Он вряд ли будет ездить на бричке, носить с собой шпагу, всегда остро заточенную для дуэли, стра-дать от чахотки, кутить в кабаках неделями подряд. Гусиное перо и бархатный камзол давно перестали быть атрибутами литера-турной элиты. Да и хотят ли современные литераторы, чтобы их причисляли к выс-шим мира сего? Если вы все еще подвер-жены данным стереотипам, быть может, вам стоит воочию убедиться в их ошибоч-ности. Тем более, что у студентов нашего вуза такая возможность имеется. В Далев-ском университете достаточно творческой молодежи, и она не стремится прятаться по темным углам. Каждую неделю юные служители музы собираются на очередное заседание группы “Дети Росы”, объединив-шей креативную часть студенчества.

Задумка об организации такой груп-пы воплотилась в жизнь чуть больше года назад. Тогда, в ноябре, внимание студен-тов привлекли красочные объявления, повешенные возле кафедр. Открытое Литературное Общество предлагало по-знакомиться со множеством интересных людей, поделиться своими достижениями и узнать о достижениях своих единомыш-ленников. Придумал все это Альберт Мо-розов, учащийся на философском факуль-тете, который не понаслышке знает, что такое быть писателем. Не без повода, он может похвалиться победами на литера-

турных конкурсах в номинации “русская проза”. На его счету имеются публикации в журналах российских и украинских из-даний, и он не перестает трудиться. При-соединиться он звал всех, кто умеет чи-тать и писать. Казалось бы – не самое труднодостижимое требование для уча-щихся высшего учебного заведения. Но в современном обществе, где все мень-ше людей читает, и при этом все больше, считают, что способны писать на уровне, скорость набора 200 знаков в минуту ста-ла важнее примитивной орфографии, не затрагивая уже тему художественной цен-ности. “С интернетом расплодилась гра-фомания”, – с тоской говорит Альберт, не осмелясь заявлять, насколько это может быть хорошо или плохо. Перед участника-ми клуба ставилась иная цель – достойно выражать свои мысли. Поначалу, в оных умениях признаваться хотели немногие – на собрания приходило 4-5 человек. Впрочем, и это неплохой результат для начинающей организации. Дальнейшее же ее развитие если не превзошло, то уж точно оправдало самые оптимистичные ожидания. Кто-то узнал о существовании клуба посредством объявлений, которые Альберт продолжал развешивать, зазывая новых участников. Кто-то натолкнулся на группу во всем известной социальной сети “ВКонтакте”. Многие услышали о ней бла-годаря своим товарищам. Число посетите-лей росло, начали появляться завсегдатаи, ставшие костяком новообразованного коллектива. Стала формироваться това-рищеская, доверительная атмосфера. Да и как иначе, когда объявление возвещало всем: “Здесь тебя хотят услышать!” Так, за дружескими дискуссиями, посиделками с чаем после пар и, разумеется, обсужде-нием литературных работ прошел год, а в стенах университета успешно сложилась молодая “семья”.

На данный момент число постоянных участников собраний редко падает мень-ше тридцати. Среди них нет сторонних слушателей – каждый принимает актив-ное участие в дискуссии. По-другому и не получится, члены клуба – люди читающие, мыслящие, а многие к тому же – регулярно пишущие. Больше половины активистов являются авторами.

Ребята пробуют себя в поэзии, про-зе, публицистике; пишут как на русском, так и на украинском. Среди их любимых авторов – представители различных на-правлений – Булгаков, Экзюпери, Гумилёв, Ницше, Кинг, О. Генри, Зюскинд, Толстой, Паланик… Уж кто-кто, а дети росы в хо-рошей литературе разбираются, и сами не боятся работать в любимых и близких жанрах – драме, фэнтэзи, комедии и про-чих. Как заметно, у них нет единой на-

правленности. В группе есть сторонники классической литературы, есть и те, кто идут стезей постмодернизма. В любом случае – для них важно качество. Как за-являет Альберт – “Мы держим рамки и не подстраиваемся под модные тенденции. Писать лишь для эпатажа – слишком лег-кий вариант”.

Они систематично упражняют свои писательские навыки. Они еженедельно приходят на встречи, чтобы поделиться с другими новыми работами. Кто-то уди-вится – как можно писать регулярно, раз-ве по принуждению может выйти что-то стоящее? Но в нашем степном районе, со всех сторон обдуваемом ветрами, и без того прихотливую музу может легко сдуть. Как отметил Альберт, – “удача к ленивым не приходит”. Авторы не желают слепо полагаться на одно лишь вдохновение. В мире, где царит жесткая конкуренция (а число работ, которые ежедневно присы-лают в издательства, кое-где зашкаливает за сотни) важно обладать мастерством, и клуб многим в этом помог. Как говорится, – “дело мастера боится”. Не все дети росы обладали таким внушительным опытом, как основатель, когда только присоеди-нились к организации. К примеру, одна из активисток Юлия Кочмар, имела на счету несколько работ, а другой участник Денис Бобр вообще заявляет, что “имел в акти-ве один несерьезный опус”. Есть и такие граждане, которые до посещения собра-ний никогда не задумывались о том, что тоже способны творить. По прошествии же времени, многие отмечают прогресс. Они достигли нового уровня для себя и не собираются опускать планку. Альберт рад передать “пальму первенства” другим – на данный момент, он уже не единственный,

«Дети росы»: здесь тебя хотят услышать! Культурне життя

Альберт Морозов, студент философского факультета

11

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

кто демонстрировал свой талант на литературных конкурсах и фестивалях. Он утверждает, что само по себе участие в таких мероприя-тиях, уже продуктивно, ведь оно способствует выработке у ребят уверенности…

Можно поспорить, нуж-на ли автору излишняя уве-ренность в себе, ведь многие современные писатели так падки на славу. Сегодняш-ние книжные ярмарки не-редко являются скорее яр-марками тщеславия. Будем надеяться, что эта болезнь не заразит никого из далев-ских студентов, ведь в клубе им делают прививку от этой заразы. Во время встреч, писатели не просто зачи-тывают свои произведения, но и выслушивают критику в свой адрес. Можно отри-цать чужие нападки, но ког-да комментарии правдивы, ты рано или поздно прини-маешь их. В обществе всех приучают к конструктивно-му диалогу, что играет им только на руку. Денис признает, что стал толерантнее, на-учился “воспринимать критику и изымать из нее пользу, принимать разные мнения разных людей”. В обществе не просто об-ращают внимание на ошибки, которые ты допустил, но и помогают их исправить и вырасти как автору. Так что о чрезмерной уверенности в себе и речи быть не может.

Вера в себя не единственное каче-ство, которым отличаются дети росы. В то время, как все устремляют взоры, пол-ные укора, на деградирующую молодежь, участники общества стремятся показать, что среди нашего поколения далеко не все скатываются по наклонной. Фраза “Герои нашего времени” приобрела болезненно нарицательное значение, и будь это ближе к истине, с этим можно было бы смирить-ся. Но у нас есть те, кто способен сделать этот мир лучше, кто обладает высокими, как бы пафосно это не прозвучало, мо-ральными качествами. Они стремятся сделать наш с вами мир добрее, привить у читателей отвращение к злу и пошлости. В конце концов, вы до сих пор не задума-лись, почему именно “Дети Росы”? Для каждого название несет свою нагрузку, свою символичность, но непременно свя-зано с чем-то свежим и чистым. Они не жаждут покорить массы любыми способа-ми, они хотят принести в массы культуру и духовность. Кто-то фыркнет, цинично отметив, что это невозможно. Наверно, этот кто-то уже сдался, потому что вот они – интересные, открытые, инициатив-ные, творческие, готовые изменить мир и, в первую очередь, – самих себя. И они хо-тят, чтобы их увидели.

Насколько далеко они готовы пой-

ти? Каждый ставит для себя личную программу-минимум, но было бы здоро-во что-то изменить хотя бы для одного человека. Для тех же, кто готов работать, не покладая рук, самосовершенствовать-ся, не останавливаясь ни на секунду, есть и программа-максимум. Дети росы стре-мятся оставить свой след в истории. Аль-берт не отрицает – “хотелось бы, чтобы наши произведения изучали в школах”. И он в прямом смысле имеет в виду то, что говорит. Биографии, перечисление полу-ченных наград, портрет вверху страницы не несут особой важности. По-настоящему стоить чего–то, быть достойными, должны их работы. Достигнут ли они такого уров-ня? Неизвестно, но стремление к этому не повлечет за собой вреда.

Учащимся пока не приходится корпеть над прозой и поэзией луганских авторов, заучивая наизусть строчки, анализируя и вчитываясь в истинное содержание, умело спрятанное за аллегориями и метафорами. Но некоторые школьники возможно уже сейчас узнают о существовании общества. Дети росы, достигнув определенных успе-хов на писательском поприще, не собира-ются ограничиваться литературной дея-тельностью. Юлия Кочмар делится – “так уж сложилось, что в нашем мире нелегко помочь кому-то, прежде нужно чего-то до-стичь”.

Разумеется, на первом месте у них все еще стоит творчество и саморазвитие. За год существования клуб немало разросся и пустил новые отростки. Среди писате-лей и поэтов обнаружились талантливые драматурги и актеры, которые так же с недавних пор проводят собрания. И это не предел – из литературного клуба “Дети Росы” переросли в группу творческой

молодежи и сейчас намерены расширять свою деятельность в других сферах. Воз-можно, вы не являетесь мастером пера и не отличаетесь ослепительным владением эпитетами, но если вы креативный чело-век, жаждущий попробовать себя в кино, живописи, дизайне группа сможет предло-жить вам что-то в будущем.

Сегодня “Дети Росы” будут особенно рады пополнению в своих рядах. После года упорной работы они могут похвастаться совместным проектом – этой весной вы-йдет первый номер их журнала “Индиго”. Это студенческое издание с литературно-публицистической направленностью. Вы-глядеть оно будет весьма презентабельно – по-другому просто не получится, ведь создатели подошли к делу со всей серьез-ностью. В ней авторы собираются писать о своем времени, о реалиях, в которых мы живем. Ребята надеются получить отклик со стороны нашего поколения, ведь когда они создавали журнал под главным деви-зом: “Молодежь для молодежи!

Можно еще много говорить об их дея-тельности, но смею предположить, что те, к кому был обращен призыв, услыша-ли его. Если “Дети росы” не оставили вас равнодушными и заставили задуматься, а способны ли вы на что-то такое, позна-комьтесь с их творчеством ближе на сайте общества www.detirosi.lg.ua и возможно когда вы в следующий раз увидите там объявление о готовящейся встрече, вы решите принять в ней участие. Конечно, правила отбора в группу очень жесткие – берут только тех, кто не боятся мыслить, делать, развиваться, но будем надеяться, что такие найдутся.

Анна Полстянкина

12

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

На вулиці досить зимно… Чомусь хо-лоди вирішили нагадати про себе саме наприкінці лютого. Кружляє сніг у мо-розному повітрі, що ніби застигло від холоду, кружляє і падає на руки, губи, вії закоханих… Усміхнені пари прямують вулицями, й своєю надзвичайною енер-гетикою долають вакуум холоду, ожив-ляють дійсність. Ще б пак! Адже сьогодні День усіх закоханих, яких супроводжу-ють янголи любові…

Після розпаду СРСР і зняття табу й усіляких умовностей наш народ почав наполегливо переймати західні звичаї й стиль життя. І якщо тоді це було бажання не тільки виглядати з «вікна у Європу», ковтнути тієї розмаїтої свободи по інший бік віконної рами, то зараз для багатьох саме поняття «тренд» є рушійною силою. Одним із прикладів такого запозичення традицій стало святкування Дня Святого Валентина, який вважається покровителем усіх закоханих і вшановується 14 лютого в Європі з ХІІІ ст, а в країнах СНД – із по-чатку 1990-х років. Тим не менш, сьогодні

Кохання перемагаєСтудентське життя

день Святого Валенти-на вирвався далеко за рамки католицького і став масовим, улюбле-ним багатьма народа-ми святом.

На сьогодні, коли навіть почуттям може бути приписано надмірне націлення саме на матеріальне, а не духовне, коли ко-хання сприймається в деяких зі скепси-сом, ми все ще може-мо стверджувати, що це не так. Адже при першому ж зіткненні

з цією солодкою хворобою починаєш сумніватися у всіх законах природи або ж своїх цинічних по-глядах, і реальністю стає лише одна людина – та, яку кохаєш. Це почут-тя стає призмою, крізь яку споглядаєш навколишній світ, гама кольорів яко-го набуває віднині цілковитої гармонії.

14 лютого у стінах нашої Аlma-mater відбулося традиційне святкування Дня всіх закоханих – свя-то, на якому обрали найр омантичніш у пару Далівського університету. Не-зважаючи на початок нового семестру, в актовій залі був справжній аншлаг, що вже викликало почуття врочистості заходу. Самі ж учасники конкурсу, які напружено очікували на початок концерту, непомітно передавали глядачам імпульси, щоб останні спромоглися розділити відчуття метеликів у животі. Попри те, що виступ було за-тримано, з першим спалахом софітів ми підсвідомо ставали не тільки щирими спо-глядачами, а й співучасниками почуттів, які нам було продемонстровано зі сцени. Навіть очевидна підготовка конкурсантів не позбавляла відчуття натуральності мо-менту, тож майже жодний номер не вба-чався аж занадто вдаваним.

На учасників чекали декілька конкурсів, першим і найяскравішим із яких був «Освідчення в коханні».

Парою, яка передувала черзі любов-них освідчень, були Юлія Тихонова та Олексій Кривонос, студенти юридичного факультету. Ліричний вокал Олексія був супроводжений чуттєвим танком Юлії,

який ставав органічним оздобленням ви-ступу. Почуття обох переконливо виража-лися в тандемі сердечної пісні й запальної пластичності рухів дівчини – української ніжності й іспанської пристрасті.

Наступними обранцями Амура стали Катерина Полупан і Олександр Атанов, які з непідробним ентузіазмом руйнува-ли міф педантичності менеджментсько-го покликання. Нам було представлено драматичний номер, який сповіщав про трагічну історію Боні і Клайда. Хоч Кате-рина з Олександром переконливо зобра-зили фатальність фіналу, але з очевидною символічністю, що почуття є явищем не-вмирущим.

Пару Вероніки Луговської та Івана Сироватка можна назвати однією з найвизначніших серед представників конкурсу, адже їх емоційна постановка

пісні «Ти подобаєшся мені» завершила-ся несподіваною імпровізацією, а саме: тремтливим освідченням Вероніці. Увесь зал перейнявся цією щиросердністю миті.

Четверті конкурсанти були до-сить лаконічними. Їх презентацією була мініатюра, яка демонструвала класичну ситуацію запізнення коханої. Нескінченні хвилювання хлопця, що завершилися все ж таки возз’єднанням. Здавалося б, все дуже просто, але як помітив Річард Фейнман: «Правду завжди можна впізнати за її кра-сою та простотою». Номер не засмічений деталями, вийшов у пари дуже щирим і справжнім, чим і привернув увагу.

Дуже проникливо й елегантно вигляда-ла історія кохання Сергія Єсеніна і трагічно загиблої Айседори Дункан, яка презен-тувала нам пара з факультету масових комунікацій – Анна Колесніченко та Юрій Дєлєскє. Неперевершено показали вони нам усе протиріччя стосунків російського поета й американської танцівниці зі всією їх ніжністю, палкістю, неспокійністю сер-

13

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

ця й хвилювання душі… Вірш, що читав Юрій ра-зом із чуттєвим танком Анни перетворювали-ся на водограй емоцій, поділених на двох.

Філософський фа-культет представляла шоста пара – Окса-на Бурченко та Артем Липченко. Зворушли-вий вокал Артема, до-повнюваний танком Оксани зі всією його метафоричністю сенсу й символічністю рухів, безперечно підкорювали зал гармонічністю й харизмою обох, тож глядачі затамувавши по-дих, вслухалися до кож-ного пасажу в голосі Ар-тема, не перестаючи вглядатися в граціозні па його партнерки.

Виступ сьомої пари – Дар’ї Усік та Костянтина Плотнікова (факультет прикладної механіки і матеріалознавства) був оповитий казковою атмосферою та ніжною чистотою. Дуже вразив «реквізит» – білосніжні голуби, яких було випущено з рук «маленьких янголів».

Надзвичайно колоритним видався восьмий номер, виконаний Тетяною Глу-шенковою та Олексієм Дурандіним: ми стали свідками, як кохання покірного раба було розділене владною єгипетською цари-цею, яка вмить зреклася своєї гордовитості на користь щирої любові.

Дев’ята пара – Ельвіра Гусейнова та Віктор Крючков (факультет природничих наук) виражали свої почуття крізь насиче-ний танець, приміряючи ролі військового моряка та відданої дівчини.

Наступними були Анна Кондратьєва та Георгій Панченко з факультету електротехнічних систем, номер яких яв-ляв собою лялькову постановку з роман-тичним відео супроводом.

Одинадцятими на черзі виступали Вікторія Нагулкіна та Максим Дудкин (фа-культет комп’ютерних наук), переспівуючи сю-жет «1000 і однієї ночі» із притаманними східними пристрастями.

Марія Мирошни-кова і Тарас Шевченко з факультету систем рейкових комунікацій на фоні вражаючих декорацій подали казкову фантазію, і, благословенні Купідоном, стали половинками єдиного великого серця.

Тринадцята пара – Анастасія Селютіна та Сергій Санжаревський (факультет фінансового у п р а в л і н н я ) .

Найточнішим епітетом, який би характе-ризував їх номер, є «янгольський». Кожен внутрішньо пережитий Вікторією рух з такою ж щирістю знаходив свій відбиток у пісні Сергія. Ця пара безперечно поєднала зворушливість небесного й красу земного.

Справжньою запальничкою святково-го вечора стала пара Юлії Дудник і Бах-тияра Вахідова з факультету інноваційної економіки і кібернетики. «Протилежності притягуються» – таким можна було на-звати лозунг їх номеру, в якому вельми дотепно й вміло поєднувалися «фолк» із рок-н-роллом. Завершальною нотою став сповнений ліризму дощ, який поєднав-таки обох теплими почуттями.

Пара, яка представляла філологічний факультет – Олександра Демотченко та Андрій Бордюгов – у приголомшливому танці нагадували героїв «Мулен-Ружу». Не проронивши жодного слова, крізь рухи вони повідали нам свою історію кохання, після чого вже ніхто би не зміг назвати їх небагатослівними.

Завершальний номер у конкурсі пред-ставили Тетяна Васильєва та Віталій Перетятько з факультету математики та інформатики. Родзинкою їх виступу була фронтова тематика: кохання в розпал війни, сповнені ніжністю листи з фронту

та світла віра в перемогу. Нам ніколи не забути тих подій… Пара показала чу-дове освідчення в коханні з наскрізним багатством емоцій, кожна з яких знайш-ла своє відлуння у порухах закоханих.

На глядачів, досі зача-рованих низкою освідчень, чекала буря емоцій від конкурсантів, які демон-стрували свої хореографічні таланти.

Перша група пар вико-нала танго. Рухи партнерів були синхронні, точні й виразні. Сама музика допо-магала розставляти акценти. Як сказав Хуан Карлос Ко-пес: «Танго – це чотири ноги, дві голови й одне серце».

Наступна група пар представляла за-пальний рок-н-ролл із вільними розкути-ми рухами та строкатим убранням.

Третя група виконала румбу, один із найліричніших і найчуттєвіших танців – танець кохання. Зворушені унісоном ви-конання, ми насолоджувалися надзвичай-ною красою румби.

Що ж до оголошення результатів кон-курсу, то оцінка, як було наголошено журі, могла ставитися лише за гру, і аж ніяк не за любов. Третє місце дісталося парі чарівних «протилежностей» з факульте-ту інноваційної економіки і кібернетики Юлії Дудник і Бахтияру Вахідову. Друге місце посіли Анна Колесніченко та Юрій Дєлєскє (факультет масових комунікацій) з витонченою театралізацією історії ко-хання Єсеніна і Айседори Дункан. А пе-реможцями стали майже «новоспечені молодята» Вероніка Луговська та Іван Сироватко (факультет управління економікою).

Безумовно, можна довго сперечатися про те, чи належить відзначати свято, яке не є рідним і канонічним для православ’я. Але величезним позитивним моментом Дня Святого Валентина безперечно є те,

що він несе в собі тільки бла-гу ідею, він не пов'язаний ні з політикою, ні з супереч-ливою історією, він надає людям можливість дарува-ти любов і відчувати себе коханими…

Тож, кохайте й будь-те коханими, адже заради любові варто жити!

Матеріал підготувалаВалерія Євстратова

14

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Письменник Мігель Сер-вантес колись помітив: «Чогось доброго не може бути забага-то». У своїй країні його вважа-ли розсіяним мрійником, а ось якби йому сталося потрапити до українських теренів, він би мабуть був прийнятий нашим народом із великою радістю і порозумінням. Як інакше, коли навіть зиму в нас проводжають цілий тиждень?

Масниця, або Масляна – стародавнє слов'янське свято, що дійшло до нас з язичницької культури й збереглося після при-йняття християнства. Церква до-дала Масницю у свій календар, її святкування повязане з Великим постом, тому кожного року дата початку Масляної змінюється. В 2011 перший день празникування припадає на 28 лютого. За тиждень до початку поста вже не можна їсти м'яса, а тільки рибу й молочні продукти. Звідси й походить назва свята – Масниця, Масляна, Сиро-пусний тиждень. В Україні їй на-дали ще одне ім'я – Колодій. Весь тиждень неодружені парубки і дівчата носили символічні колод-ки – кольорові хустки і стрічки, що тільки додавали святкового настрою. За справляння у народі бралися завзято – кож-ний день мав своє прізвисько та символічні ритуали: понеділок – зустріч, вівторок – ігрища, середа – ласунка, четвертий день – широкий четвер, у п’ятницю влаштовувалися тещині вечірки, субота – посиденьки зовиці, і нарешті приходила Прощенна неділя. Ніхто не міг заховатися вдома – справляли і в себе, і по сусідах ходили, не могли не завітати до родичів та пригостити їх традиційною стра-вою – млинцями. Як можна було обійтися без них, коли з дворів бігла обридла холодна зима та поверталася довгоочікувана весна, яка гріла всіх своїм теплом. Сонце – головний символ пробудження природи красувався на кожному столі, ніхто не відмовлявся по-ласувати шматочком Ярила та ввібрати в себе частку його невгамовної сили. А щоб морози вже точно не осмілился затриматися, в останній день народного розгулу всі збира-лися на спаління опудала Зими. Солом'яну ляльку проводжали на ритуал всім гуртом – із приспівками й танцями. Звичайно, все це мало жартівливий, пустотливий характер...

І сьогодні ніхто не забуває про свято Масляної, але так як в давні часи її, на жаль,

не життя, а Масниця!Дозвілля

вже не справляють. Ні, мова не йде про чітке дотримання традицій – нам не пощастило так як нашим предкам – в нас Масляна це звичайні робочі дні. Навряд чи в найближ-чий час уряд країни впровадить ще один вихідний тиждень… Але ніхто не забороняв дотримуватися святкової атмосфери. Як ка-зали наші прадіди – «Хоч із себе все закласти, а масницю проводити». Вони нічого не чули про гедоністів, але знали, що цей тиждень повинні провести з насолодою, щоб добре склався весь рік. Ми ж нерідко забуваємо розслабитися навіть у святковий день, і навіть не помічаємо як він минає. Застілля для сучасної людини – не привід забути про обра-зи, стереотипи, клопоти. А в давнині основою свята були загальна веселість, енергійність, миролюбність – за стіл сідали й бідні, й багаті; й старі, й молоді каталися з гори на санчатах. У календарі знайдеться вже не так багато до-брих і світлих свят, які б надали змогу всім взяти участь у гульбі, незалежно від кольору шкіри, релігійних та політичних уподобань, соціального стану. Прихід весни, пори ко-хання – одне з них. Масничні обряди цілком доречні й у наші дні, адже вони спираються на такі поняття як дружба, кохання, роди-на. Можливо, ми як ділові люди не можемо присвятити їм всі сім днів, але хоча б раз на тиждень ми повинні знайти час для своїх близьких і рідних, продемонструвати їм свою любов і увагу, попросити прощення й виба-чити самим; і, звичайно, розділити з ними символ життя – рум'яний млинець. А там уже, либонь, когось сповнить дух Масляної, та він, випромінюючи, мов сонце, щастя, піде собі на найближчий ярмарок, щоб як слід по-гуляти й відпочити від сірих зимових буднів.

Анна Полстянкіна

Луганская областная филармонияАдрес: ул. Ленина, 23

18 февраля – 18.00 АКАДЕМИЧЕСКИЙ СИМФОНИЧЕСКИЙ ОРКЕСТР( П. И. Чайковский, К. М. Вебер, Ф. Лист )Дирижер – Михаил Копилевич (Германия)Солистка – Лариса Никольская

24 февраля – 18.00 КОНЦЕРТ ОРГАННОЙ МУЗЫКИ ( И. С. Бах )Солист – Владимир Гайдай (Дания)

ДК им. ЛенинаАдрес: пл. Розы Люксембург,2-а

24 февраля – 19.00 Classical Grand Ball Звезды Санкт-Петербургского балетаП. И. Чайковский - «Щелкунчик»

Украинский музыкально-драматический театрАдрес: ул. Оборонная, 11

23 февраля – 18.00 «Шестеро персонажів у пошуках автора» Ненаписана комедіяАвтор: Луиджи Пиранделло

АрТ-феВрАЛЬГде провести досуг? «Университет-

ский вестник» рекомендует:

Перевод: М. ПрокоповичРежиссёр - постановщик: народний артист Украини, лауреат Национальной премии им. Тараса Шевченко Виталий Малахов

русский драматический театрАдрес: ул.Коцюбинского, 3

24 февраля – 18.00 «Очень простая история» Трагикомедия в 2 действияхАвтор: Мария ЛадоПостановка и музыкальное оформление: Андрей Бакиров

27 февраля – 17.00 «Любовь при свечах» Комедия Режиссёр: Михаил Мордкович

Театральная студия «DeeP»Адрес: Красная площадь, 7 (концертный зал ЛГИКИ)

19 февраля – 17 00 ПРЕМЬЕРА (концертный зал )

20 февраля – 16 00 «Deep-1» (ауд. 404)

21 февраля – 19 00 «Ненормальная» (концертный зал)

26 февраля – 17 00 «Игры демиургов» (концертный зал ) Режиссер А.Баркар

15 лютого в Україні відзначають день воїнів-інтернаціоналістів – день пам’яті учасників бойових дій на території інших держав. Саме в цей день, 22 роки тому із Афганістану було виведено останню колону радянських військ.

Застрягнувши на 10 років у «афганському котлі», Радянський Союз втратив близько 15 тисяч солдатів. Керівництво країни пояснювало військовим, що вони допомагають дружньо-му народу Афганістану. Офіційна причина введення радянських військ – намагання допомог-ти в боротьбі з антиурядовими силами, але після розвалу Союзу з’явиться інше пояснення: Афганістан міг вийти з-під сфери впливу СРСР й опинитися під контролем Америки.

Хоча день воїнів-інтернаціоналістів переважно тлумачиться саме в афганському контексті, не слід забувати, що йдеться про військові дії на міжнародних теренах загалом. За роки незалежності Україна також брала участь в урегулюванні конфліктів у різноманітних точках планети, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок у складі місії ООН.

У цей день ми поділяємо весь біль втрат і віддаємо шану всім учасникам тих подій. Ми вітаємо зі святом людей, які в надскладних умовах бережуть наш спокій, які не опускають руки і роблять можливим неможливе. В усі віки в кожному народі були і будуть мужні люди, спроможні йти вперед навіть тоді, коли непевні, що за ними підуть інші. Люди, для яких ризик, вихід за межу можливого, готовність за найскладніших обставин брати на себе відповідальність за долю інших – то є природний стан, внутрішня потреба душі. Віддаючи данину героїчним подвигам українського воїнства, вклоняємося їх мужності безмежній вірності своєму обов’язку. У нашій пам’яті зберігаються усі подвиги багатьох поколінь воїнів-захисників, охоронців спокою нас і наших дітей, а ще нехай часом і хмарного, але мирного неба над нашою головою!

15

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

День захисника Вітчизни,або «чоловіче професійне свято»

Вітаємо

23 лютого – День захисника Вітчизни – став для когось днем пам'яті, для когось – днем оспівування честі та мужності, а для більшості – Чоловічим днем, коли можна

подякувати всім представникам сильної по-ловини людства просто за те, що вони є!

Це свято і далі продовжує жити на постра-дянських просторах, зокрема і в незалежній Україні, де 23 лютого 1999 року — Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадсь-ких організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого».

Ця дата звична для наших співвітчизників, адже вона відзначалася ще з революційних років, з 1918 року. А от офіційна назва її змінювалась кілька разів: почали святкувати як День Червоної Армії; пізніше він перетво-рився на День Радянської Армії та Військово-Морського флоту. Після розпаду СРСР 23 лютого набуло знайому нам сьогодні назву – День захисника Вітчизни.

Незважаючи на те, що можна довго обго-ворювати чи повинно це свято відображати героїчну цінність конкретної історичної події, найголовнішим залишається те, що цього дня ми згадуємо про існування чоловічого військового обов'язку, про існування в кож-ного з нас Батьківщини, яка потребує нашого захисту, а також про те, що довкола нас багато людей, які пройшли випробування бойовими діями й потребують пошани незалежно від історичного походження цього свята.

Вітаємо всіх чоловіків, захисників своєї батьківщини, свого домашнього тепла і за-тишку, свого міста, країни і, звичайно ж, миру у світі з цим чудовим святом! Будьте мужніми в будь-якій ситуації і зберігайте вірність собі, своїм принципам і, природно, даної присяги!

Матеріал підготувалаВалерія Євстратова

15 лютого – Деньвоїнів-інтернаціоналістів

Пам'ятна дата

Несоизмеримые величины – несумірні величини

Несоизмеримые понятия – непорівнянні поняття

Подписное издание – передплатне ви-дання

Подписной лист – підписний лист Срочный вклад – строковий вкладСрочное дело – термінова (негайна,

пильна) справаТяжёлые обстоятельства – скрутні об-

ставиниТяжёлая промышленность – важка

промисловістьУчредительский совет – засновницька

радаУчредительное собрание – установчі

збориЗа матеріалами російсько-

українського словникасталихсловосполучень

16

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

наш взгляд на мир

Контрольная. Преподаватель внимательно сле-

дит за учениками, и время от времени выгоняет тех, у кого заметил шпоры.

В аудиторию заходит декан:- Что, контрольную пишем? Здесь, на-

верное, полно любителей посписывать!Преподаватель отвечает:- Нет, любители - за дверью. Здесь -

только профессионалы.

Профессор студенту-лингвисту, валящему очередной зачёт:

- Ну ладно, так и быть, скрепя сердце поставлю вам зачёт, если вы скажете мне, какие три слова наиболее часто используют студенты.

- Я не знаю.- Абсолютно правильно! Давайте зачетку!

- Почему вы прервали вдруг свое выступление? - спросили лектора, ко-торый неожиданно сошел с кафедры.

- Видите ли, я уже привык к тому, что слушатели поглядывают на часы, но когда начинают их подносить к уху...

Студент хнычет:- Профессор, я не заслуживаю

двойки!- Знаю, но более низких оценок у нас, к

сожалению, нет!

Два студента-математика в ре-сторане посприли, насколько хорошо знает их предмет большинство людей.

Один (пессимист) утверждал, что большин-ство ее вообще не знает. Другой (оптимист) – что хоть и не многие, но знают. Когда пес-симист отошел в туалет, оптимист подозвал симпатичную официантку-блондинку :

- Когда мой коллега вернется, я задам вам вопрос. Суть не важна. Все что вы должны сделать, - сказать «треть икс куб».

- Как-как? Третий скуб? – переспраши-вает официантка.

- Да нет, «треть икс куб», понятно?- А-а! Третик скуп? – повторяет офици-

антка.- Да-да. Это всё, о чем я вас прошу.Официантка уходит, тут возвращает-

ся пессимист. Оптимист говорит – давай спросим у нашей официантки, чему равен какой-нибудь простенький интеграл. Пес-симист со смехом соглашается. Оптимист вызывает официантку и спрашивает:

- Извините, вы не помните чему равен интеграл от x^2 по dx ?

- Треть икс куб…- отвечает официант-ка.

Пессимист сильно удивлен, оптимист весело смеется. Официантка отходит на не-сколько шагов и, обернувшись, добавляет:

- Плюс константа.

Улыбнитесь: это правда

:-)

Засновник і видавець: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Реєстраційне свідоцтво серії ЛГ №31 видано Луганським облуправлінням з питань друку 24.12.1993. Адреса редакції: кв. Молодіж-ний, 20а, корпус 1, к. 306, Луганськ, Україна, 91034. Редакційна колегія, т.: 41-42-67.

Редактор: К. Чаус. Дизайн та верстка: К. Прийменко.Над випуском працювали: В. Євстратова,А. Полстянкина К. Чаус.Обсяг: 5 друк.арк. Наклад: 1000 прим.

Говоримо правильноКультура мовлення

:-):-)

:-):-)

Червоні Троянди(Соц- Арт)

Лунатимуть в мені Червоним відголоссям

Ці квіти запашні,Мов подих на волоссі…

…І серце – ароматУ пелюстковім платтіЦих зрізаних трояндЗгасає мов багаття,Їх колір наче кров,

Як комуняцький прапор –Є в них натхнення знов

Для Генія Метафор!Лиш смерть усім суддя,

Але зів’явши, квіти,Нетлінністю Вождя

У вазі будуть жити…Артур Блєдних

Некоторых грешников за хорошее поведение в Аду отправляют в Рай чи-стить лук для небесной кухни. Это тот лук, который сгнил на Земле, воскресает в Раю, а грешники его чистят и роняют горемычные, слезы с содержанием серы, ранее ведь среди огня и серы изрядно подпортили свое здоровье: так кислот-ный дождик каплет на наши буйны и не совсем буйны головушки. Лук, поедаю-щийся жителями Эдема, то есть Эдемца-ми или Райанинами никуда не исчезает, все-таки закон сохранения энергии во Вселенной есть, закон этот работает не смотря на тотальный кризис: душа, даже растения никуда не девается, а возрож-дается в нашем бренном мире каким-нибудь существом, что вызовет у чело-веков - людишек выделения из слезных желез от избытка нахлынувших чувств изнутри. И горе твое, которое в подушку не впитается все, вся эта мокрая соленая мутотень - суета сует по реинкарнации луковой души. Все это мне рассказал ангел, пришедший вместе с дождем к моему дому. Дождь я оставил за порогом зябнуть и мокнуть в самом себе, а ангела впустил и напоил кофе. Потом он ушел в дождь и растаял в каплях, как сахар в темном напитке – две ложки на чашку…

Такое чувство, что этот дождь в чет-верг никогда не закончится, вместе с до-ждем в мои стекла стучит Прошлое, это Прошлое невидимо, но от него мурашки по коже и ветер по позвоночнику, потом трясина, которая зовется ностальгией, это Прошлое может залететь в окно, как нечистая сила, и поселившись в душе, свить там гнездо, и будешь ты уже жить в Прошлом, а не оно в тебе. Пусть себе просится в тепло, да под крыло, ведь Бы-лому зябко в ненастье, тише ты, сердце, не бойся, все будет распрекрасным об-разом зашибись, если не будешь отби-вать один ритм с каплями по стеклу, и я не раскрою створок окна в моей уютной раковине-квартире, не пущу Прошлое. Вот заварю кофе, достану книгу интерес-ную…

А дождь пройдет. И это тоже про-йдет.

Артур Бледных

Ностальгия в дождь

Творчість далівців

От редакцииДорогой читатель!

У тебя в руках первый номер журнала «Мы». Этот журнал ре-шили издавать студенты нашей группы. Мы приехали из разных стран: из Китая, Ирака, Курдиста-на, Индии, Кении, Нигерии, Ли-вии. В гостеприимном Луганске нас объединило одно желание: мы хотим изучать русский язык, куль-туру русского и украинского наро-дов, получить высшее образование в Далевском университете. Каждый студент нашей группы чем-нибудь интересен. И каждый хочет луч-ше узнать другого, ближе позна-комиться с историей, культурой и современной жизнью тех стран, от-куда приехали товарищи по учебе. Так появилась идея издавать наш

17

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Журнал «Мы»фАКУЛЬТеТ ПОДГОТОВКИ ИнОСТрАннЫХ ГрАЖДАн №1

Газета в газете

журнал.В первом номере мы начинаем

знакомить читателей с нашей груп-пой, в которой все студенты самые талантливые, самые умные, трудо-любивые и лучшие!

А еще у нас лучший из всех дека-нов – Евгений Иванович Харченко. Строгий и справедливый. Добрый, отзывчивый и очень интеллигент-ный. Поэтому мы его совсем не бо-имся, а только уважаем и любим.

Итак, дорогой читатель, при-глашаем тебя скорее перевернуть страничку журнала «Мы» и позна-комиться с нашей первой группой! Желаем приятного и полезного чтения!

Араз Джалал, Чжан Хэглавные редакторы журнала

«Мы»

наша группастор. 20

Сегодня в номере: Интернациональная семья

стор. 18-19

Будем знакомыстор. 6

Меня зовут Мухаммед. Я студент-иностранец, приехал из Ирака. Ирак находится в Азии. Его столица – город Багдад. Ирак – не очень большая страна, но очень красивая. Я очень люблю ее, потому что это моя родина.Я родился в Вавилоне, там сейчас живет моя семья: отец, мать, две сестры и брат. Мой отец работает профессором в институте. А моя мать не работает. Она – домашняя хозяйка. Мои родители очень хорошие, добрые, мудрые и веселые люди.Мы – я, мой брат и сестры – очень любим их. Родители тоже любят нас. Мой старший брат и сестры работают в институте. Мне очень нравится рисовать, поэтому я хочу быть художником. Я каждый день вспоминаю семью.

Меня зовут Али, я приехал из Ирака. Его столица – Багдад. Багдад очень красивый, я очень люблю его, потому что это моя родина. Там я родился, учился в школе, там сейчас живёт моя семья. У меня есть отец, мать, четыре брата и две сестры.Мой отец работает на заводе. Он инженер. Поэтому я тоже хочу получить профессию инженера и надеюсь сделать это в Украине. А моя мать – специалист по языку глухонемых. Мои родители очень хорошие. Они добрые и весёлые люди. Мы – я, мои братья и сёстры – очень любим их. Родители тоже любят нас. Сейчас я далеко от семьи, очень скучаю и поэтому звоню домой каждый день.

Меня зовут Адел Жахман. Сейчас я живу в Украине, в Луганске, и учусь на подготовительном факультете. Здесь я изучаю русский язык.Я родился в Китае, в городе

Урумчи. Урумчи – очень красивый и большой город. Урумчи принадлежит Синьцзян-Уйгурскому автономному району и является его административным центром. Общая площадь города Урумчи – 10,9 тысячи квадратных километров, население – 1 миллион 750 тысяч человек.Урумчи имеет богатые туристические ресурсы. Здесь есть известный в стране и за рубежом город Дабань, славящийся национальными обычаями Эрдаоцяо, ледник, который называют «ледниковой окаменелостью», прекрасные Наньшаньские луга, Цзюйхуатай – ущелье Белого тополя и живописная зона Шуймогоу. На древнем Шелковом пути здесь был важный населенный пункт. Урумчи – идеальный туристический город со своеобразными пейзажами и содержательными национальными обычаями.

Я люблю свой родной город, потому что тут я родился, тут живет моя семья: папа, мама и младшая сестра. В семье нет дедушки и бабушки. Когда-то они работали на заводе, а мои родители работают в университете. Мама – преподаватель китайского языка, а папа - инженер. Моя младшая сестра в настоящее время уже имеет высшее образование и преподает в колледже. Конечно, я очень скучаю по родине, по семье, но стараюсь хорошо учиться, чтобы мои родные могли гордиться мною.

Меня зовут Сармат. Мой папа – Абас. Моя фамилия Львави. Моя родная страна – Ирак, родной город – Багдад. Багдад очень красивый город, и я его очень люблю. Я учился в школе, которая называется «Новый Ирак». Потом я закончил Багдадский экономический университет. У меня есть брат и две сестры. Брат работает инженером-проектировщиком, сестры – врачи. Сейчас я живу в Украине, в Луганске. Учусь в Далевском университете на подготовительном факультете. У меня появилось много друзей и приятных знакомых. Хорошо быть студентом!

Меня зовут Араз Джалал. Я студентка, приехала из Курдистана. Курдистан находится на севере Ирака. Я родилась в городе Эрбиле. Училась в школе и университете, получила степень бакалавра в социологии. Также я журналистка, работала в Министерстве культуры

МИр – ОДнА СеМЬЯ

18

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

и в журнале «Дороги Курдистана». Сейчас я живу в Украине, в городе Луганске, и учусь на подготовительном ф а к у л ь т е т е Восточноукраинского н а ц и о н а л ь н о г о университета имени Владимира Даля. В следующем году я буду учиться в магистратуре по социологии.

У Курдистана непростая история. В 1924 году он был разделен на четыре части: северный Ирак, юг Турции, запад Ирана и восточную Сирию. В 1991 году курдская община в Ираке обрела свою независимость и свободу. У курдского народа есть правительство, парламент и президент. В трех городах Курдистана – Эрбиль, Сулеймани и Дахук – в последние годы проводится большая реконструкция. Здесь живут люди разных национальностей: курды, арабы, турки, ассирийцы. Они исповедуют разные религии: большинство из них мусульмане, но есть и приверженцы езидизма, алевизма и др. Эрбиль –

столица Курдистана. Здесь находится один из старейших замков в мире. Люди в Курдистане живут свободно и спокойно. Как и луганчане, они хорошо относятся к иностранцам, представителям разных народов и национальностей. Я очень люблю свою страну и очень хочу быть ей полезной.

Меня зовут Мен Дэ Пэн. Я родился в небольшом городе, этот город называется Или. Это очень красивый город, расположенный в северо-западной части Китая. Или – политический, экономический и культурный центр восьми округов.В моем родном городе есть красивая река, известная под именем матери-реки. Мы часто

ходим туда летом на рыбалку. Недалеко от города есть красивые горы и озеро.Я учился в школе в Или, затем поступил в университет в Урумчи, где изучал русский язык в течение одного года. За этот год я полюбил русский. Я учился очень старательно. Когда окончил университет, поступил на работу. Поработал два года и понял, что мне нужно ещё учиться, поэтому решил поехать в Украину.Мне нравится профессия переводчика, хотя имею опыт практической работы и в других сферах, например, в маркетинге. За годы учебы и работы приобрел хорошие навыки межличностного общения. Надеюсь, что в сочетании со знанием русского языка это поможет мне найти достойное место в жизни и реализовать себя как личность.

Меня зовут Хасан. Я приехал из Китая. Сейчас я живу в Луганске, учусь на подготовительном факультете и живу в студенческом общежитии. Моя

семья живет в Китае, в городе Урумчи. Моя семья небольшая. Мою маму зовут Арзу, а папу – Фархад. Мои родители работают полицейскими. У меня есть брат. Его зовут Кайсар. Он младше меня на 6 лет, учится в консерватории, потому что мечтает быть певцом. Я тоже очень люблю музыку. Музыка – это моя жизнь. В Китае я работал аранжировщиком. Я хочу играть джаз на пианино, поэтому приехал учиться в Украину. В прошлом году я жил в Донецке, где учил русский язык. Мне очень понравился этот город, как и Украина в целом. В Донецке у меня появилось много друзей. В этом году я приехал в Луганск. Здесь я познакомился с новыми людьми, многие из них стали моими друзьями.

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

19

ДАВАЙТе ПОЗнАКОМИМСЯ

Моя профессия – журналистМеня зовут Чжан Хэ. Я учусь на подготовительном факультете Восточно-украинского национального университета имени Владимира Даля. До поступления в институт я работала в Китае на Харбинском телеканале «HLJ» TV. Благодаря своей профессии я познакомилась со своим мужем. Его зовут Ван Хайчао, мы

поженились в этом году 8 августа. Мой муж работает в Далевском университете преподавателем китайского языка.Моя профессия – журналист. Я очень горжусь своей профессией, потому что журналист узнаёт первым все события, происходящие в стране и в мире. Журналист должен собрать и передать всю достоверную, интересную информацию зрителю. В профессии журналиста очень важно общение. От навыков журналиста общаться с людьми зависит, как пройдёт интервью. Мне приходилось общаться со многими известными, интересными личностями, посещать различные мероприятия, выставки, достопримечательности.На нашем подготовительном факультете учатся студенты со всего мира, у нас самая дружная группа. Нашего преподавателя зовут г-жа Ольга. Она один из лучших преподавателей русского языка. Г-жа Ольга очень внимательна к своим студентам и передаёт нам свои знания. Я очень уважаю своего преподавателя и хочу ближе познакомиться с русским языком и культурой говорящих на нём людей, стремлюсь быстрее освоить этот трудный, но красивый язык.

О ГрУППе ЛюБИМОЙПервая будет первой!

Я работаю с иностранными гражданами более тридцати лет. И каждая группа, которую учу, – для меня лучшая группа на свете. Сейчас мои студенты учатся в первой группе. Каждый студент – интересная и яркая личность. Многие уже имеют высшее образование. Среди студентов нашей группы есть журналисты, социолог, музыканты, художники, дизайнеры, инженеры, бизнесмены. Я очень уважаю своих студентов, потому что они серьезные, целеустремленные люди. Точно знают, чего хотят добиться в жизни, и знают, как это сделать. Талантливые, творческие, хорошо воспитанные, интеллигентные – такие они, студенты первой группы. Я благодарна их родителям, потому что именно они воспитали таких замечательных людей. Я знаю, что моим

студентам нелегко в чужой стране: есть языковой барьер, нужно самостоятельно

налаживать быт, приспосабливаться к другим климатическим условиям. Поэтому

20

17 лютого 2011 року, №1 (1330)

и преподаватели, и сотрудники деканата стараются помочь этим прекрасным и

мужественным людям всем, чем возможно.Наша группа очень дружная. В ней нет равнодушных. Студенты помогают друг другу учиться, беспокоятся, если кто-нибудь заболел, радуются успехам своих товарищей.Верю, что наша группа не только первая по номеру, но станет первой по учебе, по теплой атмосфере дружбы и взаимопонимания, взаимопомощи.Дорогие студенты! Желаю вам успехов, крепкого здоровья и уверенного продвижения к благородной цели, которая есть у каждого.

Ольга николаевна,ваш преподаватель

русского языка

Главные редакторы журнала “Мы”: Араз Джалал, Чжан Хэ.Выпуск подготовили: первая группа подготовительногоотделения факультета иностранных граждан.Объем: 1 печ.лист. Тираж: 1000 экз.

Журнал «Мы»фАКУЛЬТеТ ПОДГОТОВКИ ИнОСТрАннЫХ ГрАЖДАн