книга пам'яті роду мого
TRANSCRIPT
Книга пам’яті
мого роду
2
Мене звати Ніколайчук Лілія.
Я учениця 9 класу Олевської
гімназії.
Хотіла б розповісти про
свого прадідуся Дубченка Євгенія Єрофійовича -
учасника Великої Вітчизняної
війни.
3
Родинне дерево
4Дідусь та бабуся
З ліва на право : тітка, дідусь, мама та дядько
5
Моя родина : мама, сестра Анастасія, я та тато
6
Мій прадідусь, Дубченко Євгеній Єрофійович народився 24 грудня 1912 року на Черкащині, в сім’ї медичних працівників. Дитинство і юність пройшли на Донбасі, в місті Констинтинівка, де він закінчив школу.
Потім було навчання в ФЗУ при Константинівському склозаводі. На цьому заводі почалася його трудова діяльність слюсарем – наладчиком обладнання, а потім очолив бригаду слюсарів заводу.
в 1929 році вступив на навчання в Київський університет ім. Шевченка на медичний факультет.
З дитинства вирізнявся серед дітей сміливістю і розумом.
7
1930 В році під час пожежі в , університетській бібліотеці за
відважність під час спасіння книжкових фондів був . нагороджений годинником
На заклик ЦК комсомолу в 18 – складі групи комсомольців
добровольців приїхав в , Олевський район на укріплення, кордону який проходив на . території Олеського району
8
В 1938 році закінчив 8-ми місячні курси офіцерів запасу
при Житомирському військовому училищі, викладав військову справу в Олевській
середній школі №1.
9
Квітень, 1941 рік. Дубченко Є.Є. на уроці по військовій підготовці
З початком війни 22 червня 1941 року був мобілізований на
фронт в склад Першого Українського фронту.
10
Спогади мого дідуся про
війну в газеті «Сталінський шлях» – 1963
рік
11
Першої воєнної осені з тяжкими боями доводилося відступати на схід. Незважаючи на величезні втрати
людських сил і техніки, ворог оскаженіло рвався вперед. Взвод молодшого лейтенанта Євгенія Дубченка не раз ходив в атаку, не раз був атакований. В тяжких і
жорстоких боях кувалася перемога.
12
Це було в 1943 році в районі Орлово-Курської дуги, -
пригадує колишній комбат Євгеній Дубченко.
Підрозділу було наказано заглибитися у ворожий тил і
викликати на себе вогонь німців, щоб полегшити наступ наших частин. Увійшли ми на
82 кілометри. Шість діб у ворожому тилу хоробро билися
воїни. Тяжко було. Та кожен розумів : цього вимагає
Батьківщина. Ріділи наші лави, але ми вистояли.
13
… Орловсько-Курська битва, Перший Український
фронт, красень Київ, уперті кровопролитні бої за Житомир, Брусилів,
Новоград-Волинський, рейд на Рівне.
І ранковий маневр у Шепетівському напрямку. Комбату Дубченку не раз доводилося брати на себе
командування артилерійським дивізіоном,
коли падав бойовий командир.
14
… Бої, госпіталь і знову фронт.
Далекі дороги на захід, курні і засніжені. На місці будинків
згарища і димарі, землянки. Січень
1945 року очунявши в
госпіталі комбат Дубченко знову
на батареї. Бої за Лодзь, а далі – Шнайдемюль.
15
Вот
пер
ед
Вам
и п
ять
др
узе
йО
тваж
ны
х с
мел
ых и
ли
хи
х,
Они
дл
я Р
од
ины
своей
Отд
ал
и в
се,
что
бы
ло в
ни
х.
Вы
сл
ева в
ид
ите
си
ди
т Н
ахм
ур
ив б
рови
Ар
жаков,
А с
пр
ава в
дал
ь о
стр
о г
ляд
ит
Угр
юм
, за
дум
чи
в П
исар
ков!
А с
ред
и н
их п
оста
рш
е л
ет
Евге
ни
й Д
уб
ченко,
ли
хой
О
н в
ид
ел
жи
знь,
он в
ид
ел
свет
Он п
оучает
их п
ор
ой
!А
там
вд
ал
и п
они
же р
осто
мН
а с
вет
см
отр
ите
см
отр
ит
гусем
,О
н с
юны
х л
ет
не б
ыл
пр
охвосто
м,
Но и
м б
уд
ет
Кол
я У
сов.
А р
яд
ом
с н
им
, по в
ыш
е р
осто
мП
ростя
к,
Суд
ил
ов М
ихаи
л.
Лю
би
тел
ь в
ыпи
ть,
под
нять
тосты
,З
а н
аш
нар
од
, что
поб
ед
ил
!
25.0
5.1
945 г
.Г.
Тул
а
Госпи
тал
ь.
16
17
- Які запеклі бої точилися тут між нашими військами і оточеним німецьким угрупуванням! – розповідає Євген Єрофійович.
- Дні за два до нашого наступу, розповідали полонені, у Шнайдемюлі побував Гітлер. Він наказав військам ціною будь-яких жертв тримати оборону. Мовляв, Шнайдемюль, - ключова позиція на Берлін.
Три доби здригалася земля, палало небо. Ворог не здавався. Все навколо дихало вогнем і смертю. Нарешті розкотисте російське «УРА!»
За вдало проведену операцію багато воїнів полку удостоїлися орденів і медалей, а бойовий прапор полку прикрасився орденом Олександра Невського.
18
Три товариші. Госпіталь, 1945 рік.
19
Не судилося комбату Дубченку відразу отримати нагороду. Тяжко поранений, він знову потрапив у
госпіталь. Та заслужена нагорода Батьківщини через 18 років розшукала хороброго воїна. Поруч з орденом
Червоної Зірки засяяв орден Олександра Невського.
20
21
22
23
24
Лист моїй прабабусі Ользі Григорівни від командира воєнної частини – майора Бекетова
25
Сімейне фото на згадку
Зверху на фото з ліва на право : син, дочка – Світлана, син – Євгеній, дочка – Ніна, син – Юрій.
Знизу з ліва на право : син (мій прадід) – Євген Єрофійович, батько – Єрофій Дубченко, дружина прадідуся – Ольга Григорівна.
26
Після війни прадідусь повернувся до
Олевська.
Працював на партійній роботі, був
редактором районної газети.
Старі рани не раз нагадували про
себе.
Зовсім молодим, у віці 57 років пішов
з життя.
27