ТЕМА: Електронні гроші облік та аналіз використання в господарській

діяльності в процесі розвитку електронної комерції в Україні

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку економіки торгівлі

України характеризується такими негативними рисами, як криза неплатежів,

погіршення платоспроможності підприємств, значний розмір заборгованості

підприємств перед партнерами, державою і своїми працівниками. Одна з

причин цього – недостатнє володіння підприємствами методами управління

своїми грошовими коштами. Можна отримати прибуток (позитивний

фінансовий результат), але при цьому вчасно не отримати оплату від

покупців, і, як наслідок, не мати змоги розрахуватися навіть за тими

зобов’язанням, що виникли в результаті здійснення витрат, пов’язаних з

очікуваними і вже одержаними доходами. На такий стан економіки

підприємств торгівлі і галузі в цілому впливають як об’єктивні, так і

суб’єктивні фактори.

Об’єктивні фактори пов’язані із загальноекономічною світовою

кризою, яка розпочалася у банківському секторі і призвела до зростання

вартості кредитних ресурсів, зменшення швидкості грошового обігу та

девальвації гривні. Подальший розвиток кризи спричинив падіння рівня

ВВП, звільнення працівників, а отже зменшення платоспроможного попиту.

Суб'єктивні фактори обумовлені неефективною інформаційною системою

управління грошовими коштами, яка не дає можливості оперативно надавати

необхідну інформацію про їхній стан, виявляти відхилення від нормативних

або планових показників у грошовому обороті торговельного підприємства,

приймати обґрунтовані управлінські рішення. Неефективне управління

грошовими коштами різко підвищує ризик неплатоспроможності

торговельного підприємства та ймовірність банкрутства.

Актуальність обраного наукового дослідження обумовлена також

розвитком інформаційних технологій, що дозволяє не лише вдосконалити

інформаційну систему управління, а й сприяє появі нових об'єктів обліку,

зокрема електронних грошей.

Незважаючи на численні дослідження в сфері бухгалтерського обліку

електронної комерції , на сьогодні невирішеними залишаються такі питання:

облік оплати товарів в електронних магазинах усіма можливими способами,

документація та облік операцій в електронній комерції за допомогою

електронних грошей.

Дослідженню питань обліку і контролю за електронними грошима

присвячені праці відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, зокрема

М.Т. Білухи, І.О. Бланка, Ф.Ф. Бутинця, Л.О. Лігоненко, А.А. Мазаракі, В.

Міщенком, А. Морозом, М. Савлуком та іншими українськими вченими. В

роботах зарубіжних науковців, зокрема М. Вудфорда, А. Генкіна, А. Шамраєва,

Б. Шміта, Б. Фрідмена порушується ряд питань, пов'язаних із феноменом

електронних грошей. Економісти називають сучасний період розвитку

електронних грошей «дитячим», підкреслюють віддаленість перспективи їх

повсюдного проникнення, вважають, що широке використання цих грошей -

поки ще теоретична концепція. Однак вчені визнають, що електронні гроші

мають величезний і малодосліджений потенціал, який у майбутньому, завдяки

імпульсам інформаційно-технічної революції, які важко передбачити, може

перетворити їх на реально діючий феномен економічного життя.

Метою дослідження є розробка методичних рекомендації, щодо

відображення процесу електронної комерції в бухгалтерському обліку.

1.1 Сутність електронних грошей

Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші»

наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і

розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних

розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка зберігається в

електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач

на жорсткому диску персонального комп’ютера» [1,С.14].

Відомим є визначення, наведене у 1998 році в документі Європейського

центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші - «грошова

вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і

може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам

іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських

рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника» [2].

Таке визначення порівняно з попереднім суттєво уточнює перелік

продуктів електронних грошей. До нього не включені одноцільові платіжні

засоби, які також містять грошову вартість. Електронні гроші розглядаються як

один із наперед оплачених платіжних інструментів, тобто відмічається їх

зв’язок з традиційними грошима. Водночас підкреслюється, що електронні

гроші мають окремий обіг, відмінний від банківського обігу грошей, і є

неперсоніфікованим платіжним продуктом [1,С.15].

Правове визначення терміну електронні гроші для країн Європейського

Союзу міститься у Директиві 2000/46/ЄС Європейського парламенту та Ради

ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами

електронних грошей та пруденційний нагляд за ними від 18 вересня 2000 року.

Відповідно до статті 1 Директиви, «електронні гроші - грошова вартість, яка є

вимогою до емітента і яка:

а) зберігається на електронному пристрої;

б) емітується під час отримання грошових коштів у вартісному розмірі не

меншому, ніж емітована грошова вартість;

в) приймається як засіб платежу підприємствами, іншими ніж

емітент»[3].

Це визначення встановлює, що електронні гроші, по-перше, є вимогою до

емітента (йдеться про вимогу пред’явника здійснити погашення електронних

грошей, тобто обміняти їх на традиційні готівкові або безготівкові гроші),

подруге, емісія електронних грошей має здійснюватися при отриманні

емітентом готівкових або безготівкових грошей на суму не меншу, ніж сума

електронних грошей, які випускаються в обіг. Таким чином, у країнах

Європейського Союзу на законодавчому рівні закріплений тісний зв’язок між

електронними грошима та грошима центрального банку [1,С.16].

Електронні гроші визначені в Директиві про електронні гроші

(2000/46/ЄС) як одиниці вартості, що зберігаються на чіп-картці (передплачена

картка або «електронний гаманець») або в комп'ютерній пам'яті (програмні

гроші) та приймаються як засоби платежу інституціями, відмінними від

емітента. Система електронних грошей звичайно включає емітентів,

розповсюджувачів, торговців та пункти обміну. Емітент випускає електронні

гроші. Розповсюджувачі діють як агенти емітентів, що продають та/або

купують електронні гроші в обмін на готівку. Торговці приймають електронні

гроші як засіб платежу, а пункти обміну відповідальні за обмін електронних

грошей однієї системи на електронні гроші другої системи. Система

електронних грошей може використовуватись для швидких та необоротних

платежів за товари і послуги, переказів грошей, зберігаючи анонімний характер

готівки.

Електронні гроші зростають у популярності в Україні, проте ринок

залишається все ще нерозвинутим, і до недавнього часу був практично

нерегульованим. По мірі розвитку ринку електронних грошей, НБУ вирішив

тісніше контролювати цей ринок [4].

В серпні 2008 року вступило в силу «Положення про електронні гроші в

Україні», у якому зазначено, що «електронні гроші - одиниці вартості, які

зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими,

ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента» [5]. Визначення

електронних грошей та інші визначення були запозичені безпосередньо з

директиви ЄС про електронні гроші.

У вітчизняній науковій літературі поки що мало уваги приділяється

теоретичним аспектам проблеми визначення сутності електронних грошей.

Окремі аспекти питання висвітлюються В.Міщенком, А.Морозом, М.Савлуком

та іншими українськими вченими.

Так, наприклад, М. Савлук під електронними грошима розуміє «різновид

депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках

здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за

безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма

органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей:

немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається

значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування,

-перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати

платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні

розрахунки, як і в платежах готівкою» [6,C.29].

Згідно з І.М. Михайловською та К.Л. Ларіоновою, електронні гроші - це

абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на

основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це найбільш

прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій [7,С.19].

У підручнику Б. Івасіва сутність електронних грошей розглядається з

трьох точок зору.

З юридичної точки зору, електронні гроші - це безстрокові грошові

зобов'язання емітента на пред'явника в електронній формі, випуск (емісія) в

обіг яких здійснюється емітентом, як після отримання грошових коштів

у розмірі не менше обсягу зобов'язань, прийнятих на себе емітентом, так і

у формі наданого кредиту (емітованої грошової вартості).

Обіг електронних грошей (грошових зобов'язань) здійснюється шляхом

уступки права вимог до емітента й породжує зобов'язання останнього у розмірі

пред'явлених «електронних грошей». Облік грошових зобов'язань здійснюється

в електронній формі на спеціальному пристрої (наприклад, на

мікропроцесорній картці або персональному комп'ютері (цифрові гроші).

З точки зору їх матеріальної форми, електронні гроші представляють

інформацію в електронній формі, що знаходиться у розпорядженні власника і

зберігається на спеціальному пристрої, як правило, на диску персонального

комп'ютера або на мікропроцесорній картці. Ця інформація може передаватися

з одного пристрою (платника) на інший (одержувача) за допомогою

телекомунікаційних ліній та інших електронних засобів передачі інформації.

Електронні гроші, з економічної точки зору, - це платіжний інструмент,

який поєднує (залежно від схеми реалізації) властивості як готівкових грошей,

так і традиційних платіжних інструментів (чеків, переказів, банківських карток

тощо). З грошами готівкою їх поєднує можливість здійснення платежів, поза

банківською системою;з традиційними платіжними інструментами -

можливість здійснення розрахунків у безготівковій формі через рахунки, що

відкриті в кредитних установах [8,С.64-65].

Загальноєвропейське визначення відображає три складові поняття

«електронні гроші»: економічну, технічну та юридичну.

З економічного погляду, електронні гроші - міра вартості і засіб платежу.

Те, що електронні гроші - одиниці вартості, є їх найбільш інтегральною та

найбільш «грошовою» ознакою. Так, наприклад, на думку Нобелівського

лауреата в галузі економіки Ф. фон Хайєка, всі основні функції грошей

настільки взаємопов'язані, що, хоча на перший погляд, різні властивості грошей

служать різним цілям, насправді гроші виконують єдину функцію,

виступаючи розрахунковою одиницею. нічного погляду, електронні гроші

зберігаються на електронному пристрої і не доступні безпосередньому

фізичному сприйняттю.

З юридичного погляду, електронні гроші є вимогою до емітента, яка

кореспондує зобов'язання емітента здійснити погашення електронних грошей,

тобто обміняти їх на звичайні готівкові або безготівкові кошти на вимогу

пред'явника[9].

Тож, як бачимо, у сучасній економічній літературі немає однозначного,

загальновизнаного трактування сутності електронних грошей, що ускладнює

розуміння перспектив їх розвитку, визначення власного місця у монетарних

системах та практику використанн в сучасних умовах.

1.3 Особливості електронних грошей та їх функції

Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні

гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних

і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком

міжнародних розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка

зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка

або накопичувач на жорсткому диску персонального комп’ютера» [1,С.14].

Відомим є визначення, наведене у 1998 році в документі

Європейського центрального банку «Звіт про електронні гроші»:

електронні гроші - «грошова вартість, яка зберігається в електронному

вигляді на технічному пристрої і може широко використовуватися для

здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності

використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед

оплачений інструмент на пред’явника» [2].

Таке визначення порівняно з попереднім суттєво уточнює перелік

продуктів електронних грошей. До нього не включені одноцільові

платіжні засоби, які також містять грошову вартість. Електронні гроші

розглядаються як один із наперед оплачених платіжних інструментів,

тобто відмічається їх зв’язок з традиційними грошима. Водночас

підкреслюється, що електронні гроші мають окремий обіг, відмінний

від банківського обігу грошей, і є неперсоніфікованим платіжним

продуктом [1,С.15].

Правове визначення терміну електронні гроші для країн

Європейського Союзу міститься у Директиві 2000/46/ЄС Європейського

парламенту та Ради ЄС про започаткування та здійснення діяльності

установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за

ними від 18 вересня 2000 року. Відповідно до статті 1 Директиви,

«електронні гроші - грошова вартість, яка є вимогою до емітента і яка:

а) зберігається на електронному пристрої;

б) емітується під час отримання грошових коштів у вартісному розмірі

не меншому, ніж емітована грошова вартість;

в) приймається як засіб платежу підприємствами, іншими ніж

емітент»[3].

Це визначення встановлює, що електронні гроші, по-перше, є вимогою

до емітента (йдеться про вимогу пред’явника здійснити погашення

електронних грошей, тобто обміняти їх на традиційні готівкові або

безготівкові гроші), подруге, емісія електронних грошей має здійснюватися

при отриманні емітентом готівкових або безготівкових грошей на суму не

меншу, ніж сума електронних грошей, які випускаються в обіг. Таким

чином, у країнах Європейського Союзу на законодавчому рівні закріплений

тісний зв’язок між електронними грошима та грошима центрального банку

[1,С.16].

Електронні гроші визначені в Директиві про електронні гроші

(2000/46/ЄС) як одиниці вартості, що зберігаються на чіп-картці

(передплачена картка або «електронний гаманець») або в комп'ютерній

пам'яті (програмні гроші) та приймаються як засоби платежу

інституціями, відмінними від емітента. Система електронних грошей

звичайно включає емітентів, розповсюджувачів, торговців та пункти

обміну. Емітент випускає електронні гроші. Розповсюджувачі діють як

агенти емітентів, що продають та/або купують електронні гроші в обмін

на готівку. Торговці приймають електронні гроші як засіб платежу, а

пункти обміну відповідальні за обмін електронних грошей однієї

системи на електронні гроші другої системи. Система електронних

грошей може використовуватись для швидких та необоротних платежів

за товари і послуги, переказів грошей, зберігаючи анонімний характер

готівки.

Електронні гроші зростають у популярності в Україні, проте ринок

залишається все ще нерозвинутим, і до недавнього часу був практично

нерегульованим. По мірі розвитку ринку електронних грошей, НБУ

вирішив тісніше контролювати цей ринок [4].

В серпні 2008 року вступило в силу «Положення про електронні

гроші в Україні», у якому зазначено, що «електронні гроші - одиниці

вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб

платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням

емітента» [5]. Визначення електронних грошей та інші визначення були

запозичені безпосередньо з директиви ЄС про електронні гроші.

У вітчизняній науковій літературі поки що мало уваги приділяється

теоретичним аспектам проблеми визначення сутності електронних грошей.

Окремі аспекти питання висвітлюються В.Міщенком, А.Морозом,

М.Савлуком та іншими українськими вченими.

Так, наприклад, М. Савлук під електронними грошима розуміє

«різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по

рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою

комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників

поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги

депозитної та готівкової форм грошей:немає потреби переносити чи

перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх

виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний

платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши

всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах

готівкою» [6,C.29].

Згідно з І.М. Михайловською та К.Л. Ларіоновою, електронні гроші -

це абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками

на основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це

найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій

[7,С.19].

У підручнику Б. Івасіва сутність електронних грошей розглядається

з трьох точок зору.

З юридичної точки зору, електронні гроші - це безстрокові грошові

зобов'язання емітента на пред'явника в електронній формі, випуск

(емісія) в обіг яких здійснюється емітентом, як після отримання

грошових коштів у розмірі не менше обсягу зобов'язань, прийнятих на

себе емітентом, так і у формі наданого кредиту (емітованої грошової

вартості).

Обіг електронних грошей (грошових зобов'язань) здійснюється

шляхом уступки права вимог до емітента й породжує зобов'язання

останнього у розмірі пред'явлених «електронних грошей». Облік грошових

зобов'язань здійснюється в електронній формі на спеціальному пристрої

(наприклад, на мікропроцесорній картці або персональному комп'ютері

(цифрові гроші).

З точки зору їх матеріальної форми, електронні гроші представляють

інформацію в електронній формі, що знаходиться у розпорядженні

власника і зберігається на спеціальному пристрої, як правило, на диску

персонального комп'ютера або на мікропроцесорній картці. Ця інформація

може передаватися з одного пристрою (платника) на інший

(одержувача) за допомогою телекомунікаційних ліній та інших

електронних засобів передачі інформації.

Електронні гроші, з економічної точки зору, - це платіжний

інструмент, який поєднує (залежно від схеми реалізації) властивості як

готівкових грошей, так і традиційних платіжних інструментів (чеків,

переказів, банківських карток тощо). З грошами готівкою їх поєднує

можливість здійснення платежів, поза банківською системою; з

традиційними платіжними інструментами -можливість здійснення

розрахунків у безготівковій формі через рахунки, що відкриті в кредитних

установах [8,С.64-65].

Загальноєвропейське визначення відображає три складові

поняття «електронні гроші»: економічну, технічну та юридичну.

З економічного погляду, електронні гроші - міра вартості і засіб платежу.

Те, що електронні гроші - одиниці вартості, є їх найбільш

інтегральною та найбільш «грошовою» ознакою. Так, наприклад, на

думку Нобелівського лауреата в галузі економіки Ф. фок Хайєка, всі

основні функції грошей настільки взаємопов'язані, що, хоча на перший

погляд, різні властивості грошей служать різним цілям, насправді гроші

виконують єдину функцію, виступаючи розрахунковою одиницею. нічного

погляду, електронні гроші зберігаються на електронному пристрої і не

доступні безпосередньому фізичному сприйняттю.

З юридичного погляду, електронні гроші є вимогою до емітента,

яка кореспондує зобов'язання емітента здійснити погашення електронних

грошей, тобто обміняти їх на звичайні готівкові або безготівкові кошти

на вимогу пред'явника[9].

Тож, як бачимо, у сучасній економічній літературі немає

однозначного, загальновизнаного трактування сутності електронних

грошей, що ускладнює розуміння перспектив їх розвитку, визначення

власного місця у монетарних системах та практику використанн в

сучасних умовах.

Проте динамічна система грошового обігу в Україні в умовах

ринкових відносин та розвитку інформаційних технологій потребує

подальшого поглибленого наукового вирішення питань управління

економікою торгівлі, підвищення інформатизації через облік і контроль із

метою оптимізації економічних взаємовідносин.

Сьогодні, в період бурхливого розвитку комп’ютерних та

телекомунікаційних технологій вже важко орієнтуватися у нетрадиційних

для банківської справи поняттях. У сучасному економічному житті можна

почути безліч незрозумілих термінів такого типу: “Електронна комерція” (e-

commerce, e-business), “інтернет-магазини”, “віртуальні біржі”, “B2B

(business to business)”, “B2C” (business to consumer) тощо.

Під електронною (е-комерція) розуміється така форма комерції, коли

вибір і замовлення товару чи послуг виконуються через комп’ютерні мережі,

а оплата – через використання електронних документів та платіжних засобів

(картки, електронні чеки, електронні гроші). Електронна комерція переживає

нині швидкий зріст у всьому світі. В Україні також починають

налагоджуватись необхідні для цього умови, що дозволяють організовувати

успішну торгівлю в Іnternet. По-перше, постійно збільшується число

власників пластикових карт, багато з них користуються Іnternet. По-друге, в

країні швидко зростає інфраструктура платіжних систем. Ведучі банки

створили мережу прийому пластикових карт у торговельних пунктах та

пунктах видачі готівки. Природним кроком є створення подібної

інфраструктури в Іnternet. Це дозволяє банкам отримувати додаткові доходи:

а) від емісії карт – як за рахунок зростання числа власників карт серед

користувачів Іnternet, бажаючих користуватися послугами електронної

комерції, так і від збільшення загального обігу за пластиковими картками; б)

від екваєрингу – за рахунок появи нових торговельних точок. По-третє,

розвиток Іnternet та систем масових електронних платежів у нас у країні

почався не так давно і йде практично одночасно. Тому немає тягаря

застарілих рішень, що гальмують організацію взаємодії між цими сферами,

на відміну від ситуації в більш розвинених країнах.

Електронні гроші є відносно новим поняттям для української економічної

літератури. Водночас в Україні набирають оберти системи, які забезпечують

розрахунки за допомогою таких платіжних засобів. Їх поява - об’єктивний

процес, викликаний новими потребами та підвищеними вимогами до

ефективності і надійності платежів.

У сучасній економічні літературі немає однозначного,

загальновизнаного трактування сутності електронних грошей, що ускладнює

розуміння перспектив їх розвитку, визначення власного місця у монетарних

системах та практику використання в сучасних умовах.

1.1 Сутність електронних грошей

Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші»

наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і

розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних

розрахунків: електронні гроші - це «вартість, яка зберігається в електронному

вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому

диску персонального комп’ютера» [1,С.14].

Відомо, що багатьом українським Іnternet-провайдерам стає тісно у

межах надання тільки послуг доступу в мережу. Все більша їх кількість

починає пропонувати різноманітні інформаційні послуги, в тому числі і

комерційні. Для цього бажано надати клієнтам можливість безпечної оплати

Відомим є визначення, наведене у 1998 році в документі Європейського

центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші - «грошова

вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і

може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам

іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських

рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника» [2].

Таке визначення порівняно з попереднім суттєво уточнює перелік

продуктів електронних грошей. До нього не включені одноцільові платіжні

засоби, які також містять грошову вартість. Електронні гроші розглядаються як

один із наперед оплачених платіжних інструментів, тобто відмічається їх

зв’язок з традиційними грошима. Водночас підкреслюється, що електронні

гроші мають окремий обіг, відмінний від банківського обігу грошей, і є

неперсоніфікованим платіжним продуктом [1,С.15].

зекономити час та кошти, проводячи банківські операції через Інтернет.

Сплата рахунків, проведення транзакцій між рахунками, купівля-продаж

акцій, облігацій, – все це може виконуватися за допомогою Інтернету. Для

багатьох провайдерів організація на своїх вузлах та підтримка віртуальних

магазинів (як самостійно, так і спільно із існуючими структурами) стане

гарним козирем у конкурентній боротьбі і дасть додаткове джерело

надходжень (за рахунок сплати від продавців). Оскільки в країні практично

відсутній досвід розсилки товарів за каталогами, організацію справжніх

Іnternet-супермаркетів слід чекати через кілька років. Іnternet-комерція – це

ефективний засіб, який дозволить вийти на світовий ринок багатьом

українським компаніям. У першу чергу, фірмам, що надають комерційні

послуги, і фірмам-розробникам програмного забезпечення. У кінцевому

підсумку, електронна комерція дасть поштовх до подальшого розвитку в

нашій країні як Іnternet-технологіям, так і всій фінансовій інфраструктурі.

Незважаючи на те, що Інтернет дає можливість освоювати велику кількість

нових ринків, паралельно виникає питання безпеки інформаційної та

інтелектуальної власності, яке розв’язує Цифровий правовий менеджмент.

Також Інтернет дає можливість заощадити велику кількість часу і коштів на

корпоративних закупівлях. Жодна інша модель бізнесу так не підкреслює

необхідність тісної інтеграції між виробниками, постачальниками та

дистриб’юторами, в процесі якої встановлюється ринкова ціна.

Проблеми впровадження. Незважаючи на очевидні переваги

електронної комерції, розвинути і впровадити комерційну систему досить

важко. Компанії можуть зіштовхнутися з істотними проблемами, такими як:

Затрати – Цінність – Безпека - Посилення існуючої системи - Функціональна

сумісність.

Затрати. Електронна торгівля вимагає істотних інвестицій у нові

технології які можуть торкнутися багатьох із основних ділових процесів

компанії. Як всі головні ділові системи, електронні системи торгівлі

вимагають істотних інвестицій в апаратні засоби, програмне забезпечення,

укомплектування персоналом, і навчання. Цінність. Компанії хочуть знати,

що їхні інвестиції в електронні системи торгівлі окуплять себе і принесуть

прибутки. Безпека. Іnternet забезпечує універсальний доступ, але компанії

повинні захистити їхні активи від випадкового або зловмисного

неправильного використання. Посилення існуючої системи. Іnternet надає

альтернативний додатковий спосіб ведення бізнесу, але обов'язково

електронні системи торгівлі повні бути інтегрованими із вже існуючими

таким чином, щоб уникалося дублювання функціональних можливостей й

підтримувалися їх застосовність, поточна робота і надійність. Функціональна

сумісність. Коли системи двох або більше видів комерційної діяльності

здатні обмінюватися документами без безпосереднього втручання, бізнес

досягає скорочення вартості, поліпшеної роботи і збільшення динамічності

ланцюжків створення вартості.

Отже, щоб створити основу для швидкого росту електронної комерції,

підприємства повинні прийняти ефективну політику технології електронної

комерції, що полягає в наступних чотирьох критичних принципах:

1. Сильний захист інтелектуальної власності: сильне авторське право,

патент, і інші форми захисту інтелектуальної власності є ключовими до

підбадьорення інформаційної економіки.

2. Інтерактивна довіра, захист і таємність: без упевненості споживача в

безпеці, захисті, і таємності інформації в кібер-просторі, не буде ніякої

електронної комерції і ніякого росту.

3. Вільна й відкрита міжнародна торгівля: закриті ринки й

дискримінаційна обробка будуть душити електронну комерцію. Іnternet -

глобальне середовище, і правила інформаційної економіки повинні відбити

той факт.

4. Вкладення в інфраструктуру технології електронної комерції:

підтримка фізичної інфраструктури, необхідної, щоб поставляти цифровий

зміст, необхідний для заохочення технологічного росту.