324

РОЗДІЛ 4. ФАКТОР СІМ’Ї В РОЗВИТКУ ОПАНУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

ОСОБИСТОСТІ

4.1. Трансформація опанувальної поведінки у життєвому циклі сім’ї

Споконвічно традиційним і потужним інститутом соціалізації людини

була й залишається сім’я як успішний біосоціальний конгломерат спільного

життєіснування осіб різного віку, що пронизаний розгалуженою мережею

міжособистісних взаємин і владно-підвладних стосунків. Якраз у межах

силового поля сім’ї реалізується більшість повсякденних завдань людини, а

кожній особистості в ній відведено певне місце та функції. Людина, взаємодіючи

з колом референтних осіб рідної сім’ї, плідно розвивається, набуваючи особливо

цінного екзистенційного досвіду та задовольняючи природнім шляхом велику

кількість особистих потреб [182].

Формування і розвиток особистості відбувається насамперед у

сприятливому й дбайливому мікрокліматі сім’ї, пронизаному взаємодопомогою,

внаслідок чого гарантується результативне оволодіння навичками й ролями,

потрібними для існування в соціумі. У колі сім’ї закладаються основи моралі,

формується початкова модель поведінки, норми культури. Внутрішній світ стає

відкритим, проявляються індивідуальні якості людини, реалізуються емоційні

уподобання [42, 234, 235, 236]. Завдяки сім’ї, людина самостверджується,

розкриває власну індивідуальність, адже життєдайні потенціали сімейно-

етнопедагогічної мудрості стимулюють соціальну активність і творчість.

Наявність сім’ї гарантує захист і психологічну підтримку, а також рятує від

стресів, які виступають наслідком взаємодії людини та її життєвого простору.

Дослідники сімейних відносин і безпосередньо сім’ї як такої, визначають

як важливі характеристики, що розкривають механізми функціонування сім’ї,

три елементи: структуру, функції та динаміку [6, 11, 12, 21, 73, 234, 235].

325

Завдяки функціям сім’я реалізує свій потенціал через мету (оптимальні

умови створюються для успішної соціалізації дітей та формування соціальної

ідентичності особистості), а також – через засоби, створені для задоволення

потреб групи, суспільства, індивідуальності. У той же час, безпосередньо

функції сім’ї виступають однією з форм реалізації двостороннього зв’язку.

Функціональність сім’ї, з одного боку, пов’язує її з суспільством, а з іншого – з

індивідами, без яких її існування стає неможливим.

Коли основні функції сім’ї набувають реалізації – виконуються потреби як

окремих членів сім’ї, так і в цілому, потреби системи, включаючи необхідність у

зміні, розвитку та трансформації. Попри розлоге різноманіття визначень

феномену сім’ї, на сьогоднішній день у науці відсутнє чітке визначення поняття

сім’ї. Г. Навайтіс, наприклад, вважає, що причину слід шукати в недостатньо

чіткому визначенні потреб, які мають реалізовуватись у сім’ї [307].

М.С. Мацковський та А.Г. Харчев, торкаючись питання функціонування

сім’ї, виділяють такі функції: функцію відтворення (вони вважають, що саме її

можна розглядати як основну); господарську, в контексті економіки чи

побутових питань; рекреативну; виховну; функцію соціального контролю [479].

А.М. Обозова та М.М. Обозов додають до вже перерахованих функцій,

представницьку та захисту функцію (людина одержує захист перед соціальним

оточенням у його масі) [324, 327]. Дослідники І.М. Гавриленко, Л.М. Бучинська,

В.І. Зацепін у власному довіднику під назвою «Сім’я: соціально-психологічні та

етичні проблеми» виділяють кілька функцій: виховну, економічну,

комунікативну, репродуктивну, регулятивну, функцію організації відпочинку та

вільного часу в сім’ї, а також феліцітологічну (наявність сім’ї фасилітує відчуття

щастя) [411]. Дж. Мевес доводить існування функцій статусу (соціального та

економічного), функції самовираження, інтимного зв’язку, продовження роду,

спілкування. А. Егліте додає побутовий, духовний (задоволення потреб у

духовності) аспекти, функцію народження та виховання дітей. З точки зору

B. Дружиніна, існують такі функції, як: економічна, передачі соціального

326

статусу (сформований у поточному житті батьками, він переходить, дітям наче у

спадок) [42, 127]. Цікавою є функція добробуту – високий рівень життя має

підтримуватись у всіх членів сім’ї [51]. На думку В.В. Юстицкіса і

Е.Г. Ейдеміллера, до переліку функцій мають входити емоційна, духовна,

сексуально-еротична, функція первинного соціального контролю, господарсько-

побутова, виховна [506].

Доволі часто наявність функцій варто розглядати в межах якоїсь концепції

та мети конкретного дослідження. Г. Навайтіс, займаючись аналізом

дослідження Р. Штерна, у якому йдеться про вплив сім’ї на соціалізацію дитини,

а також її розвиток з точки зору моралі, виділяє наступні функції сім'ї: надання

дітям необхідних знань з метою їх подальшого самостійного забезпечення

фінансами; наданні інформації про моральні та релігійні цінності; формування

стійкого сексуального інтересу до осіб певної статі [307].

Проаналізувавши результати досліджень низки авторів, маємо зазначити:

народження та виховання дітей, у цьому випадку, виступають окремими

частинами однієї цілісної функції. У такому варіанті з існуванням функції

погоджуються майже усі автори.

Вочевидь, перелік функцій дуже великий у будь-якій концепції. Тож

виникає необхідність роботи з основою потреб. Їх також віднаходимо в роботах

практично усіх авторів. А.М. Елізаров узагальнив список функцій, і ми

приймаємо його за основу: виховання, народження дітей; передача цінностей

між поколіннями, виховання дітей згідно з правилами, що прийняті у суспільстві;

безпека, психологічна підтримка, відчуття емоційного комфорту; реалізація

значимості й цінності власного «Я»; одержання емоційного тепла та любові;

сприяння розвитку особистості; задоволення еротичних та сексуальних потреб

людини; можливість разом проводити вільний час; ведення домашнього

господарства, допомога один одному; народження дітей для задоволення

потреби подружжя в батьківстві та власній самореалізації через спілкування з

дітьми та їх виховання; встановлення стійких зв’язків із близькими людьми у

327

сфері комунікації; контроль поведінки окремих членів родини;

самозабезпечення сім’ї фінансовим ресурсом; забезпечення гарного здоров’я

членів сім’ї, зняття стресових станів [132, 133].

Безперечно, слід зазначити, що цей список не претендує на повноту й

вичерпність. Можемо погодитись із дослідником М.Я. Соловйовим, який

стверджував, що функцій сім'ї стільки, скільки видів потреб вони задовольняють

у стійких, повторюваних формах [427].

Підбиваючи підсумки описаної вище інформації, можемо зазначити, що

більшість функцій можуть бути задоволені поза межами сім’ї – за допомогою

інших людей чи соціальних інститутів. Проте головною особливістю функцій,

виконуваних сім’єю, є їхня комплексність. Це означає, що повноцінна реалізація

усіх функцій можлива насамперед тільки в межах сім’ї.

Ще одне суперечливе питання, що виникає в напрямку дослідження

структури сучасної сім’ї, з погляду цінності та функціональності, це питання

визначення головної функції. Більшість дослідників схиляються до думки, що

провідною має бути функція народження та виховання дітей. Проте таку точку

зору приймають далеко не всі дослідники. Скажімо, Ю.Є. Альошина та

Л.Я. Гозман вважають, що пріоритет мають такі функції як психологічна

підтримка членів сім’ї та забезпечення психологічного комфорту.

Репродуктивну функцію автори розглядають як окремий випадок, коли виникає

потреба в контактах емоційного плану. Саме тому дорослі члени родини,

народжуючи дітей, прагнуть одержувати від них, перш за все, емоційну

підтримку та любов [5].

У принципі, неможливо однозначно сформулювати кількість функцій, які

має виконувати сім’я; це неможливо через те, що форми сімейної активності

можуть бути різноманітними. З плином часу у функціях сім’ї відбуваються

зміни: одні функції перестають виконуватись, інші з’являються внаслідок

виникнення нових соціальних умов і зміни життєвого простору сім’ї.

328

Під структурою сім’ї розуміють кількість її членів та склад. Також, це

сукупність відносин між членами сім’ї, проаналізована через призму розподілу

обов’язків і прав, а також ієрархічну структуру влади. Зазначимо при цьому, що

шлюб створює «ядро» сім’ї. У той же час, остаточне формування сім’ї

завершується тільки з моментом появи дітей [506].

Динаміка сім’ї полягає в сімейному розвитку, коли відбувається

диференціація певних структур та їх трансформація у щось інше. Така

трансформація відбувається постійно. Ролі в цьому випадку або активно

освоюються, або вибірково відкидаються [506].

Стосовно важливих характеристик сім’ї, можемо виділити її

життєдіяльність. У ній відображаються як аспекти сім’ї в контексті динамічної

структури, так й особливості існування. Як мала функціональна група, подружжя

діє у 8 сферах [115]. Це – напрямки активності сім’ї, у яких задовольняються

потреби кожного з членів сім’ї; потреби родини як єдиного організму:

- репродуктивна (акцент на необхідність дітей; формування ставлення до

народження дітей у несприятливих умовах; ставлення до можливості

регулювати функцію народження);

- сімейно-виховна (наявність дітей розглядається як фактор, що сприяє

задоволенню пов’язаних із батьківством потреб, включаючи прояв любові,

передачу досвіду та знань, ставлення до виховання як реалізації функції

батьківства);

- інтимно-сексуальна (з одного боку, надзвичайне значення сфери, з іншого

– накладення вето на обговорення подібного роду питань);

- господарсько-побутова (ставлення до виконання певних обов’язків, вибір

моделі сім’ї);

- професійна й соціальна активність (ставлення до подібного роду

діяльності; прагнення подружжя виглядати привабливо; орієнтація на

успіх у суспільстві);

329

- внутрішньосімейне спілкування (розмови психотерапевтичного значення,

ставлення до спільної діяльності);

- емоційна (емоційний стан у родині, відчуття єдності з членами родини, яке

дозволяє говорити «ми»);

- сфера цінностей (ставлення до необхідності мати важливі цінності та цілі,

які нерозривно пов’язані з дітьми, сім’єю, контроль за їх досягненням та

збереженням) [115].

В основі сімейної типологізації, тобто розподілу моделей сім’ї на види,

покладено принцип, наскільки повно сім’я виконує покладені на неї функції.

Враховується особливість структури родинних зв’язків, стосунки між членами

родини, динаміка вчинків у рамках реалізації функцій сім’ї. До форм сім’ї

належать [73]:

- нуклеарна сім’я (батьки та діти);

- розширена сім'я – складається з попередньої, доповненої родичами

(братами, сестрами, дідусями, бабусями).

Варто зазначити, що традиція, яка існує в психології, має декілька різних

підходів до виділення певних типів сімей. У такому разі, дослідники,

здебільшого, орієнтується на дихотомії. При цьому нагальним питанням для

сучасних психологів виступає питання про благополуччя та якість життя родини:

які параметри життєвого простору вважати достатніми для констатації

благополуччя?

Психологія як наука, на сьогоднішній день, не дає однозначного

визначення. Ми не можемо виділити певні аспекти чи параметри і визначити їх

ключову важливість для того, щоб описати благополуччя життєдіяльності сім’ї.

Традиційно, благополуччя частіше за все розглядають, орієнтуючись на наступні

параметри (зазначаємо, що кількісне і якісне вимірювання таких параметрів є

досить неоднозначим). А саме:

- фінанси (здатність сім’ї з до самостійного забезпечення, рівень доходів

на кожного члена родини не нижчий за середній рівень);

330

- демографія (повнота сім’ї: мінімум двоє батьків і діти);

- соціально-психологічні основи функціонування сім’ї (активна,

стабільна, відповідальна, рівноправна, психологічно комфортна,

згуртована);

- соціально-педагогічні аспекти благополуччя (подружжя розглядається

як педагогічно грамотне, поінформоване з усіх важливих сімейних

питань).

Враховуючи виділені аспекти благополуччя життєдіяльності сім’ї,

психологи виділяють 2 види сім’ї [6, 42, 91]:

- нормально функціонуюча (благополучна) – спостерігається успішне

виконання функцій, гарна внутрішня інтеграція, збалансовані відносини

між членами сім’ї, сприятливий клімат. Члени родини швидко

адаптуються до соціальних умов, що постійно змінюються. Труднощі

вирішуються продуктивно. Члени сім’ї разом вирішують проблеми і

приймають важливі рішення.

- дисфункціональна (неблагополучна) – не виконує покладених на неї

функцій. Тут немає взаєморозуміння та емоційної близькості, сварки і

конфлікти відбуваються часто. Через проблеми й труднощі сім’я

дезорганізується, вирішенням складних питань кожен член сім’ї

займається окремо.

Якщо зробити загальний висновок із аналізу основних характеристик

життєдіяльності сім’ї, то можна виділити наступні тези:

1. Складно переоцінити значення сім’ї в житті окремої людини і

суспільства, в цілому. Місце в житті, бажана кар’єра, обране соціальне оточення,

пріоритетні пристрасті і захоплення, соціальний пласт та культура, з якими себе

асоціює людина, а також сформована сім’я – багато в чому реалізуються з

оглядом на те, як впливали на дитину батьки, коли вона була маленькою.

2. Якщо проаналізувати основні характеристики сім’ї, то можна

визначити її особливості функціонування, явища та процеси, які відбуваються в

331

сім’ї, оцінити, наскільки є функціональним кожен з типів сім’ї, та як він впливає

на розвиток її членів.

3. Сім’я – це система, що характеризується процесами постійного

розвитку. Спільного досвіду стає більше, можливості та ресурси сім’ї

змінюються так само, як позиції, ролі, потреби і кількість членів сім’ї,

характеристики відносин усередині сім’ї. Сім’я розвивається через проходження

певних етапів життєвого циклу пари.

Нормативні переходи, що відбуваються в сім’ї через певний час, стали

причиною для того, аби у психологію було введено поняття «життєвий цикл

сім'ї». Уперше його ввели Р. Хілл та Е. Дюваль [548]. Це поняття автори

розглядали як певні зміни, що відбуваються в сім’ї, а характер змін залежить від

тривалості шлюбу.

Сьогодні дослідники означеного питання виділяють безліч варіантів

дроблення сімейного життєвого циклу на етапи, періоди, стадії. Аналіз основних

принципів розподілу в нашій країні та за її межами показав, що основними, часто

еклектичними ознаками, за якими розрізняють кінець однієї й початок іншої

стадії, є: відсутність або наявність у сім’ї дітей, а також їхній вік; зміна

ієрархічної позиції дітей у сімейній структурі; відповідні певному періоду

завдання; типові для розвитку сім’ї проблеми; стадія розвитку відносин

подружжя, кризи сім’ї, зростання особистості кожного члена колективу сім’ї та

ін. [5, 11, 91, 408, 506].

Нами будуть розглянуті тільки певні періоди життєвого циклу сім’ї, які

описують важливі зміни в життєвому просторі сім’ї, а також характеризуються

динамікою розвитку в різних сферах відносин усередині сім’ї: між подружжям,

а також батьками та дітьми. У зарубіжній психології Е. Дюваль використовувала

для відділення однієї стадії від іншої факт відсутності або наявності дітей у

родині та їхній вік. Дослідниця дотримувалася думки, що народження малечі та

її виховання належать до основних функцій сім’ї [548]. Опираючись на цю

характеристику, вона розмежувала цикл життя сім’ї на 8 стадій: сім’я у стадії

332

формування; дітородна сім’я; сім’я з дітьми дошкільного віку; сім’я з дітьми

шкільного віку; сім’я, з підлітками; сім’я, де діти починають самостійне життя;

подружжя у зрілому віці, сім’я, яка старіє.

Дійсно, у психології існує значна кількість класифікацій циклу сім’ї та

закономірним фактом визнається, що кожна сім’я в процесі свого розвитку

проходить кілька послідовних етапів. Акцент робиться на тому, що кожному

етапу розвитку сім’ї притаманні типові норми й очікування, специфічні ролі,

обов’язкова ієрархія влади, структура афектів, комунікацій, сімейні і парні

відносини (між подружжям, дітьми та батьками тощо). Вони поширюються на

велику кількість подій (народження дитини, її підлітковий період, прощання з

домом батьків) [227, 506, 526, 528,530 та ін.].

Зазначаємо, що глобальні зміни життєвого простору відбуваються у

структурі сім’ї, рольових і комунікаційних стереотипах, межах відповідальності,

обов’язків, активній позиції відносно функцій і завдань, які виконує сім’я на

кожному етапі. Такі зміни є сигналом перебудови наявного життєвого простору

внаслідок появи нових пріоритетів та цінностей. Відтепер досягати цілей

потрібно новими способами, оскільки з переходом на новий етап розвитку, старі

способи перестали задовольняти потреби членів сім’ї.

Якщо проаналізувати різноманітні підходи до трактування питання

динаміки розвитку сім’ї ,то можна зробити наступні висновки:

1. Зміни, що відбуваються в сім’ї періодично співвідносяться із

тривалістю шлюбу. Вони являють собою підставу для виділення такого поняття

як «життєвий цикл сім’ї». Основними ознаками існування меж між періодами

виступають різні напрями та організація життєдіяльності сім’ї.

2. Динамічний розвиток сім’ї – це джерело змін, а також появи нових

утворень у системі сім’ї, у відносинах між подружжям, батьками та дітьми.

Процеси, які визначають життєдіяльність системи сім’ї, вимагають від членів

родини створення нових норм і правил життя в сім’ї, зміни шаблонів ролей та

способів міжособистісної комунікації.

333

G. Bodenmann зазначає, що задля здоров’я сім’ї як єдиного організму, а

також всіх її членів, необхідно успішно й послідовно долати етапи циклу життя

[526, 527]. Проте зміни та нові утворення в системі сім’ї обумовлюються

динамікою сімейного розвитку й часто мають настільки надзвичайну вагу, що

вимагають перегрупування ресурсів сім’ї, реадаптації всіх її членів. Оцінка та

сприйняття таких ситуацій є стресовою й вимагає неординарних опанувальних

зусиль.

У кожній свідомості є унікальне відображення життєвого світу. Така

«уявна карта» має зв’язок із зовнішніми координатами. Саме на «уявну карту»

орієнтується людина у своїх діях. Коли виникає потреба певних змін у контексті

цієї карти – тоді потрібно адаптуватися, задіявши енергію та мобілізувавши

внутрішні ресурси. За умови, що зміна може призвести до ряду складнощів (у

нашому випадку, такими складнощами є перехід від одного етапу до іншого), є

висока ймовірність настання сімейного стресу.

Ми описуємо труднощі як стресову ситуацію або подію, яка мала місце в

життєвому просторі і яка є важливою, значимою для людини. Така ситуація

загрожує людині втратою певних цінностей або їх знищенням. Складність може

бути реальною, об’єктивною, а може існувати лише у свідомості суб’єкта.

Можливі будь-які комбінації і пропорції суб’єктивного й об’єктивного в ситуації

певної особистості. У будь-якому разі вони викликають стрес.

Аналіз сучасної психологічної літератури дозволяє виділити, в основному,

три підходи до розуміння природи стресів та виміру їхньої сили [62]:

1. Події життя. Центральною є ідея, що будь-які зміни розглядаються

як стресові та вимагають адаптації. Життєва подія – це зміна, яка відбулася в

життєвому просторі людини (особистісному чи соціальному).

2. Побутові складнощі й негаразди – неприємні моменти, що

відбуваються кожного дня, і являють собою мінімальні стресові фактори або

складнощі. Неприємності, що відбуваються кожного дня – це те, що дратує,

викликає фрустрацію, занепокоєння, роздратування.

334

3. Стреси хронічного типу. До цієї категорії можемо віднести постійно

існуючі стресори – малий дохід, відсутність роботи, неналежна якість життя,

хвороби власні чи близьких, розчарування в життєвому шляху та безліч інших.

У межах окресленого розділу ми зупинимось на власне понятті сімейного

стресу, виявимо його закономірності та причини, особливості перебігу, вплив на

процес життєдіяльності сім’ї [209]. Окремо сімейний стрес почали досліджувати

на початку 40-х років, починаючи з робіт R. Hill [581], де показані результати

досліджень сиріт Другої світової війни. Сімейна криза у вигляді моделі

представлена так: подія-стресор «А» взаємодіє із ресурсами подружжя на момент

кризи («В»). Також відбувається контакт із «С» (та оцінка, яку сім’я дає події), і

створюється Х (криза). Концентрація уваги класичної моделі АВСХ відбувається

на змінних докризового стану, які пояснюють різницю у можливостях сімей

справлятися із впливом змін і стресора, а також визначають, чи є результат

сімейною кризою.

Цю модель кризи в сім’ї, було пізніше вдосконалено. Частковий перегляд

здійснили H.I. McCubbin, H.I. Patterson, які доповнили модель змінними

посткризового періоду [618] і включили до неї:

- додаткові стресові події і зміни, що можуть впливати на здатність сім’ї

адаптуватися до нових умов;

- основні ресурси соціального та психологічного плану, які знаходяться у

розпорядженні сім’ї на момент управління ситуацією, що розглядається як

криза;

- процеси, в яких сім’я бере участь, щоб продуктивним чином вирішити

ситуацію;

- результат докладених сім’єю зусиль.

Більшість дослідників визначають сімейний стрес як стан, коли члени

родини переживають негативні почуття та загальну напругу – в час, коли

життєвий простір чи ситуація висувають до них певні вимоги, і ці вимоги –

більші, ніж можливості членів сім’ї. Виникає загроза втрати сімейних цінностей.

335

Дослідники, в переважній більшості, розглядають сімейний стрес як макроподію

(тобто, як критичну життєву подію) [526, 581, 615, 616, 617, 619]. Вона

призводить до порушення гомеостазу та внутрішньої рівноваги сім’ї; до ситуації

потрібно довго звикати на рівні сімейної структури. Тільки мала частина вчених

розглядає стрес у сім’ї як мікроподію [656]. При цьому робиться акцент на

адаптації первинного порядку. L. Laux та H. Weber розглядають сімейний стрес

як усі реакції афективного типу, що мають відношення до сім’ї, а також мікро- й

макроподії, що складаються із повсякденних конфліктів [597].

C. Spilberger, S. Hobfoll наполягають, що сімейний стрес є продовженням

стресу індивідуального, який у подружжя уже є у наявності. Цей стрес виникає

в момент, коли вимоги навколишнього середовища є завищеними стосовно

ресурсів, наявних у членів сім’ї та колективі. За таких умов, ресурси

витрачаються у великій кількості, і це може загрожувати благополуччю сім’ї

[583]. Стрес розглядається як порушення стійкості сім’ї. Сучасна література все

частіше описує сімейні стреси і складнощі; при цьому можна чітко бачити, що

не вистачає емпіричних досліджень комплексного характеру, які б стосувалися

того, як подружжя опановують стреси власного сімейного життєвого простору

протягом періоду розвитку [42, 360].

У глобальному масштабі, сімейні стреси досліджували в 2000-му році в

Німеччині. Проблематикою займався G. Bodenmann [526]. За результатами

дослідження, 60% пар, що перебувають у шлюбі, вказують на наявність стресу,

пов’язаного із відносинами між членами подружжя, і такий стрес 14% жінок і

11% чоловіків відчувають як сильний. Пов’язаний із вихованням дітей стрес

описують як середній 34% жінок і 48% чоловіків. У той же час, 11% чоловіків та

14% жінок описують стрес як сильний. Стрес, пов’язаний із труднощами з

прабатьківськими сім’ями, відчувають як сильний 5% чоловіків і 12% жінок.

Разом з тим, стрес у відносинах між подружжям пов’язаний із

незадоволенням різноманітних функцій у домашньому господарстві (відчувають

близько 71,4% пар), потребами різного типу у спільному житті (ситуація є

336

стресом для 84,3% пар), відмінністю цілей (для 64,7%). Наявність проблем в

інтимній сфері виділили близько 55% пар, світогляд і цінності стресові також для

55% пар, а конфлікти і стреси з чоловіком чи дружиною є стресом для близько

52% пар [526].

Складнощі та стреси, що виникають у сім’ї, мають різну інтенсивність та

вплив. Саме тому сучасна психологія здійснює розподіл факторів на 4 групи:

- травми (коли один з членів сім’ї неочікувано та сильно захворів, смерть

одного з членів подружжя);

- важкі події життя (початок проживання разом, поява на світ дитини, від’їзд із

дому батьків, завершення функції виховання);

- хронічна напруга, пов’язана з виконанням ролей (втома в результаті важкої

роботи (виробництві), в побуті, під час вирішення питання з житлом,

конфліктом між членами родини, складнощі в поєднанні ролі матері,

дружини, подруги, доньки, працівника тощо);

- повсякденні труднощі: кожного дня виникають нові життєві труднощі

побутового характеру, відбувається їх накладання одна на одну та

відбувається їх взаємне посилення [529].

На наявність сімейного стресу вказує збільшення кількості наступних

поведінкових проявів: конфліктів, суперечок, напруги, сварок, боротьби між

членами сім’ї; вживання наркотиків, алкоголю, медикаментів. У результаті цього

порушується сон, виникають головні болі; загалом різноманітні психосоматичні

хвороби. Ті пари, між якими ситуація стресова, менш терпимо ставляться до

зовнішніх умов-подразників (створеного дітьми шуму, обов’язків побутового

плану, соціальних вимог, потреб інших членів родини). Реакція на такі фактори

є часто неадекватною: висловлюються докори, поведінка виглядає як захисна;

чоловік (дружина) та діти знецінюються; з’являється грубий сарказм. Подружжя,

що живуть у стресовому стані, прагнуть спокою, стають замкненими; вони

хочуть позбавитись конфліктів і проблем, бояться вимог та завдань у сім’ї, які

можуть бути висловлені у відношенні до них. Концентрація кожного з членів

337

подружжя відбувається на власних проблемах. Спілкування з дітьми та

співіснування (поділ життєвого простору) з ними (виконання шкільних завдань,

ігри) входить у певні рамки та мінімізується, через це неспокій, шум і

вимогливість, що дратує ще більше. У той же час, позитивні фактори зменшують

своє значення (значимість партнера, інтерес та увага до нього, спільна діяльність,

подарунки, ніжність, зустрічі заради сексу). Як варіант, ці підкріплення

поступово втрачають свою важливість [42, 209, 233].

Якщо розглядати ситуацію комплексно, то сімейний стрес запускає три

деструктивні процеси:

1. Індивідуалізацію вільного часу в шлюбі;

2. Зменшення позитиву від контакту з дружиною чи чоловіком;

3. Ріст негативу у взаємодії між особистостями (поведінка

розглядається як оборонна, відбувається пошук тенденцій відходу) [528].

Ці три процеси руйнують стосунки. Сім’я стає менш згуртованою,

знижуються її адаптаційні здібності. Отже, сімейний стрес провокує виникнення

несприятливих зрушень у життєдіяльності сім’ї, призводить до збільшення

напруги, конфліктів, суперечок, погано впливає на емоційний клімат, викликає

ревнощі, недовіру та підозрілість між членами сім’ї; відмову від обміну думками,

фокусування членів родини на власних переживаннях і потребах, що призводить

до зменшення взаємодії усередині сім’ї. Часто стрес виступає дестабілізуючим

фактором, призводить до дисфункції сім’ї.

Окремою групою є особлива група стресів і складнощів сім’ї, які

пояснюються сімейною циклічністю. Такі труднощі та стреси у звичайних

умовах наявні в кожній сім’ї, вони пов’язуються з доланням основних етапів

циклу подружнього життя. Дослідники описали критерії нормативності сімейних

змін: короткочасність, загальність, очікуваність (подружжя може передбачити

виникнення складнощів на момент народження дитини та її підліткового віку)

[643].

338

P. McGoldrick та О. Саrter, німецькі психологи, об’єднали психологію

стресу та теорію сімейного розвитку [530]. Вони виділили:

- Стресори вертикального типу, що поширюються на покоління; вони

ґрунтуються на міжпоколінних та сімейних стереотипах взаємин, сімейних

міфах, таємницях і заповітах нуклеарної та розширеної сім’ї. Стресори цього

роду стають сімейними й персональними джерелами руху, трактуються як

«багаж соціалізації».

- Стресори горизонтального типу, що можуть бути як нормативними

внутрішніми (тоді вони сприяють розвитку сім’ї), так і зовнішніми

(призводять до критичних життєвих подій).

Описана концепція була удосконалена. До цього доклав зусиль

K. Schneewind, який створив власну інтегровану модель розвитку сім’ї. На думку

дослідника, викликаний щоденними складнощами стрес, виступає центральним

поняттям у розумінні дисфункціональності розвитку сім’ї [632].

Кожен етап розвитку сім’ї можна описати за допомогою специфічних

труднощів і стресів, які виникли внаслідок нормативних змін у структурі сім’ї та

зумовлені вимогами і завданнями сім’ї на кожному з етапів життєвого циклу. У

нашій роботі досліджуються три типи сім’ї на різних життєвих стадіях, а саме:

подружжя, що перебуває у громадянському шлюбі; молода сім’я та подружжя,

що знаходяться на стадії «порожнього гнізда». Кожному типу сім’ї притаманні

певні особливості, тож коротко охарактеризуємо їх:

1. Громадянський (цивільний) шлюб. Характеризується необхідністю

досягнення часткової матеріальної та психологічної незалежності від

батьківської сім’ї. Набувається досвід міжособистісного спілкування, ділової та

емоційної взаємодії. Цю стадію можливо розглядати як таку, що передує

подальшому шлюбу, так званий «пробний шлюб». Певною мірою, це

альтернатива традиційному шлюбу. Особливість взаємовідносин полягає у тому,

що вони можуть бути як поверхневими, формальними, так і глибокими, такими,

що тривають довго.

339

Спільне життя в першому випадку триває недовго. Наслідком стає або

офіційне оформлення, або переривання відносин назавжди. У суспільстві зростає

кількість випадків спільного життя, яке аналогічне шлюбу, тільки не має

юридичного оформлення. Коли шлюб не зареєстрований, зберігається настанова

на одруження. Існує вірогідність, що за такими стосунками криється пов’язана із

психологічною травмою невпевненість (зрада, втрата об’єкту кохання, підлість,

хитрість, обман, смерть, інтимна невдача), або страх того, що це колись

обов’язково станеться [101, 183, 184, 505].

Варто зазначити, що цивільний шлюб характеризується тривалими

стабільними стосунками за наявності структурованої системи ролей. Доволі

часто пара виховує дітей, які народилися у громадянському шлюбі. Партнери

публічно демонструють усвідомлену перевагу обраної ними форми організації

життя. Громадянський шлюб часто ґрунтується на психологічній неготовності

жінки та чоловіка брати на себе повну відповідальність за сім’ю. Основна

цінність такого союзу – це взаємна повага й довіра, яка, на думку такого

подружжя, піддається сумніву вже тільки тим, що може бути оформлена

юридично [101, 183, 482, 505].

Серед інших причин, через які шлюб не реєструється офіційно, багато тих,

хто перебуває у ньому, вказують на відсутність бажання брати на себе будь-які

зобов’язання, а також «пробний» характер подібного союзу (люди живуть з

метою краще розуміти одне одного). Члени подружжя прагнуть мати відкриті

відносини та без перешкод змінювати партнера. Пара, що живе в цивільному

шлюбі, не вбачає суттєвої різниці ані в системі розподілу ролей у сім’ї, ані в

положенні дітей, ані в характері зв’язку через емоції і розглядає таку систему

спільного існування як одну з форм офіційного шлюбу. Історія стосунків

розподіляється на період романтичний, який відбувався до шлюбу, та період

безпосереднього перебування в цивільному шлюбі. Нерідко пара живе з

розумінням малої вірогідності подальшого оформлення відносин у юридичному

340

контексті. Якщо ж громадянський шлюб розглядається з позиції «тимчасово

відкладеного», то причинами неоформлення узаконеного шлюбу виступають:

• відсутність соціальної та фінансово-економічної незалежності

партнерів (вік членів подружжя складає 20-27 років);

• відсутність впевненості в тому, що людина правильно вибрала пару;

є неузгоджені переконання та цінності, приховані конфлікти; кожна особа лишає

за собою право обрати в подальшому партнера, що більше підходить для

створення шлюбу.

У такому контексті цивільний шлюб – це відкладене в часі рішення про

винятковість та обраність партнера. Ставлення партнерів до цивільного шлюбу є

неоднозначним (для одного з партнерів такий шлюб є кінцевою оптимальною

формою сімейного союзу, а для іншого – це лише період, що передує вступу до

офіційно зареєстрованого шлюбу), а історії прабатьківських сімей вимагають

прийняти чи відкинути одну з моделей сім’ї. Стратегія уникнення зразка

сімейних відносин виявляється у формі протесту, демонструє негатив у

ставленні до моделі функціонування прабатьківської сім’ї [11, 12, 101, 105, 183,

184, 427, 482, 505].

2. Молоде подружжя без дітей. На цьому етапі відбувається становлення

сім’ї, її інтенсивний розвиток. Однак період характеризується нестабільними

відносинами. Процеси, які відбувається в молодій сім’ї, мають велику соціальну

значимість. Кожна з подій може впливати як на перспективи сім’ї у подальшому,

так і на життя кожного її члена.

Інтенсивність та напруженість притаманна процесам формування

позасімейних та внутрішньосімейних стосунків, зближенню уявлень, понять про

цінності, звичок подружжя та інших членів сім’ї. Адаптаційний період

виявляється найбільш складним у встановленні стосунків з родичами та друзями.

Можуть виникати ревнощі, порушуватися рольові очікування (хтось може

виконувати домінуючу функцію), прагнення до автономії, ставлення до

матеріальної основи сім’ї тощо. З одного боку, адаптація виявляється в прийнятті

341

стереотипів і звичок у поведінці партнера, його цінностей і цілей, а з іншого боку

– зміну власної поведінки, поступове вироблення прийнятних для обох членів

подружжя моделей поведінки. Психологічна адаптація полягає в пошуку

спільних інтересів, узгодженні думок, поведінки та почуттів. Адаптація

проходить у всіх сферах сімейних відносин. Кінцевим результатом адаптації стає

перетворення двох «Я» на одне «МИ» [6, 11, 42, 127, 427, 479].

Адаптація матеріально-побутового типу реалізується в розподілі домашніх

обов’язків і бюджету сім’ї. Основою для адаптації морально-психологічного

типу виступає подібність інтересів, ідеалів, світогляду, настанов, ціннісних

орієнтацій, а також особливостей характеру дружини та чоловіка.

Адаптація інтимно-особистісна – це досягнення відповідності в

сексуальних стосунках, через які обидва партнери реалізують власне морально-

психологічне та фізіологічне задоволення.

Адаптація до способу життя означає пристосованість подружжя до нового

статусу (який з’являється зі створенням сім’ї) та пов’язаною із його виникненням

функціональності. Узгоджуються зразки поведінки поза сім’єю, які існували до

шлюбу, відбувається обов’язкове включення партнерів у коло сімейних зв’язків.

Важливим є також структурно-рольовий аспект виникнення складнощів у

молодій сім’ї. І чоловік, і дружина звикають до нового стану, який із позиції

попередньої свободи та незалежності виглядає як вимушена необхідність.

Можливе виникнення проблем через порушення таких характеристик структури

ролей, як розподіл подружніх ролей, оцінка відповідності своєї ролі очікуванням,

суперечливі вимоги до ролі, неможливість виконання відразу кількох ролей тощо

[6, 11, 42, 127, 427, 479].

Складнощі виникають також у встановленні близьких емоційних зв’язків.

Часто члени молодого подружжя скаржаться на функцію надмірного контролю з

боку свого партнера.

342

Ще одне джерело стресу – залежність молодої сім’ї від батьків. Lynn

Hoffman виокремила 4 типи незалежності, що мають з’являтися в молодій сім’ї

після вступу у шлюб [585]:

- емоційна – зменшує психологічну та соціальну залежність від батьків;

- атит’юдна – поява спільно вироблених з партнером переконань та цінностей,

які відрізняються від цінностей батьківської сім’ї;

- функціональна – люди самостійно піклуються про власне утримання та

утримання своєї сім’ї;

- конфліктна – молоді люди відходять від батьків без почуття провини і зради.

3. Подружжя на стадії «порожнього гнізда». У цей період подружжя

пристосовується до нової ситуації. Сім’я знову трансформується в шлюб,

подружня пара знову стає центром сім’ї. Дорослі діти займаються створенням

власних сімей, батьки залишаються наодинці. Дітей відпускають у самостійне

життя. Діти віддаляються, стають незалежними, і це сприймається батьками по-

різному. Вони пристосовуються до життя окремо від дітей. Зрілі люди часто

оцінюють цей період як психологічно дуже важкий. Нерідко трапляється так, що

подібні зміни в циклі життя сім’ї можуть розглядатися як важка втрата. Багато

жінок відчувають себе в цей період нещасними; чоловікам прикро, що діти ідуть

із дому; для чоловіків ситуація ще більше ускладнюється тоді, коли

дорослішання дітей пройшло повз їхню увагу. Зазначимо, що жінки, які не

працюють, набагато важче переживають відсутність дітей, бо в них іще

достатньо енергії й молодості, але вони позбавляються більшої частини звичних

турбот, навантаження, проблем господарсько-побутового характеру [42, 91, 126,

202 та ін.].

Значний вплив чинять і зовнішні обставини, зокрема фінансові труднощі:

батьки фінансово допомагають дітям, які пішли з дому, необхідність батьків

приймати в родину нового члена – зятя чи невістку, а також їхніх родичів.

Виникає потреба налагоджувати зв’язки.

343

Коли виховну діяльність завершено, відбувається перехід на новий етап

розвитку життя; чоловік і дружина починають аналізувати спільне життя на

предмет того, задоволені вони ним чи ні. Велика кількість обставин і вчинків

переосмислюється.

Доволі часто повернення до подружнього життя, у його первинному стані,

може бути важким, якщо відбулося психологічне віддалення подружжя одне від

одного. Той факт, що власна привабливість зменшилася, може навіть спричинити

депресію, підвищити ризик виникнення «пригод» поза межами шлюбу [42, 91,

126, 202 та ін.].

Складністю (найчастіше для представників чоловічої статі) є те, що

професійний успіх більше не може зростати. Можливість виходу на пенсію

переживається як сильний стрес або шок, який, з одного боку, зумовлюється

відчуттям того, що втрачено авторитет, силу і статус, а з іншого боку – кількість

вільного часу різко зростає; його треба заповнити новими прагненнями,

захопленнями, справами та цілями.

Посилити навантаження на молоду сім’ю в нашому культурному

середовищі допомагає необхідність піклуватися про старіючих батьків. Це

означає не тільки взяти на себе велику кількість обов’язків побутово-

господарського характеру, але й терпляче ставитись до змін у характері батьків,

які відбуваються з віком (підозрілість, конфліктність). Загалом, на цьому етапі

психологи виділяють такі завдання зрілого подружжя, як [6, 11, 171, 227]:

- пристосування до погіршення здоров’я і зменшення фізичних сил;

- необхідність адекватно реагувати на зменшення доходів та виходу на пенсію;

- приймання невідворотності старіння – особистого та свого партнера;

- адаптація до життя удвох;

- пошук доступних способів проведення вільного часу;

- побудова стосунків із сім’ями дітей;

- допомога дітям, що вже стали дорослими;

- встановлення сталих зв’язків із людьми свого віку.

344

Необхідно також пристосуватись до нових ролей – «дідуся» і «бабусі».

Згідно з теорією сімейного стресу, нормативні складнощі є неминучими; стреси

– це нормальна реакція на зміну стадій. Благополучні, «здорові» сім’ї здатні

подолати такі нормативні труднощі. Члени такої родини можуть віднайти

внутрішні ресурси, мобілізуватися та об’єднати зусилля сім’ї для оволодіння

цими ресурсами.

Опанувальна поведінка у стресових сімейних ситуаціях активно

розробляється в зарубіжній психологічній науці. Необхідність такої розробки

пояснюється тим, що протягом життя подружжя стикається з безліччю ситуацій,

які можуть сприйматися як стресові чи важкі й саме опанувальні навики часто

визначають стійкість подружжя, здатність до високоякісного життя [557, 581,

598, 605, 616, 617 та ін.].

Зміни в сім’ї, спричинені фактором циклічності, неминуче призводять до

низки труднощів, які вимагають від осіб, що перебувають у шлюбі, не лише

адаптації та пристосування, але й опанувальної поведінки. Соціолог із США,

R. Hill, після введення поняття сімейного стресу характеризує його як стан сім’ї,

що виникає під час порушення рівноваги між вимогами, які виникають у

життєдіяльності сім’ї (можуть виглядати як загроза й утрата), та визначається

наявністю в подружжя ресурсів для подолання негативних факторів. Нерідко до

такого стану призводять дії життєвих обставин або стресорів, які чинять

деструктивний вплив на функціонування подружжя [581].

P. Boss та H.I. McCubbin описали структуру опанувальної поведінки за

допомогою стресових ситуацій, що мають місце в сім’ї [531, 615, 620]:

- виникнення в сім’ї змін, що потребують адаптації;

- психологічні та соціальні фактори, використовувані сім’єю в управлінні

ситуаціями стресового типу;

- ресурси сім’ї, активізовані заради досягнення задовільних результатів

опанування під час виникнення стресових ситуацій;

- результат зусиль сім’ї, опанована, актуалізована чи витіснена проблема.

345

Аналіз проведених психологами досліджень показує, що всі сім’ї борються

з труднощами і проблемами по-різному. Наслідки труднощів для одних родин –

це збільшення проблем у сім’ї, погіршення відносин між її членами; для інших –

стрес може виступати мобілізуючим фактором, який спонукає примножити

зусилля для подолання складної ситуації [209].

М.А. McCubbin виокремлює основні характеристики двох різновидів

сімей, які по-різному реагують на складнощі [619]:

- Вразливі сім’ї (коли виникають труднощі, члени сім’ї не підтримують та не

підтримують одне одного, не йдуть на компроміси. Члени родини не вміють

розподіляти в сім’ї відповідальність та обов’язки, ніколи не радяться спільно

з іншими членами сім’ї, за необхідності прийняття важливого рішення).

- Регенеративні сім’ї (коли стикаються з труднощами, то підтримують,

підбадьорюють одне одного у вирішенні ситуацій і проблем. Члени сім’ї

відкрито демонструють любов та турботу одне до одного, мають навички

формування сімейних цінностей і правил. Сім’я здатна контролювати складні

ситуації, віднаходити нові способи їх вирішення).

Таким чином, «здорові» сім’ї (регенеративні) є більш успішними, коли

виникає необхідність долати нормативні труднощі; такі родини віднаходять

внутрішні здібності та ресурси для мобілізації й об’єднання сімейних зусиль із

метою опанування ситуації, збереження стабільності відносин у сім’ї та

збереження родинної життєстійкості. Сімейні ресурси – це можливості та

здібності сім’ї, які вступають в дію після того, як починається вплив стресового

фактору; також – фізичні, емоційні, психологічні, соціальні, економічні

можливості, які використовуються членами сім’ї при опануванні стресами.

Важкі життєві ситуації перевіряють життєву систему на міцність. Існує

особлива якість сім’ї, так звана «здатність до опору», яка дозволяє їй формувати

й підтримувати стійкі патерни функціонування під впливом стресу. Термін

трактується по-різному: еластичність, здатність сім’ї швидко відновлювати сили

у випадку невдач, травми чи ситуації, що швидко змінюються після пережитого

346

стресу або стійкість до стресу. Концепція стійкості (resilience) має недавню, але

багату історію, пов’язану з дослідженнями, що стосуються стійкості до стресу

дітей. Дослідження свідчать про важливість сім’ї у формуванні стійкості до

стресу. Не всі члени сім’ї однаково вразливі до стресу, не всі вміють швидко

відновлювати духовні й фізичні сили, «вилікуватися» після невдачі, травми,

зберігаючи душевну енергію, життєрадісність та інші позитивні якості. Деякі

сім’ї стають жертвами ситуацій і змінюються у бік дисфункціонального стану,

ніколи не «виліковуються» не відходять від стресу. Відомо, що адаптаційні

можливості копінг-поведінки збільшуються під дією сильних стресорів. Це

означає, що чим сильніший стресор, тим більш яскраво виражена опанувальна

поведінка в сімей і людей, які добре адаптуються [209].

M. A. McCubbin, H. I. McCubbin виділили 3 різновиди сімейних ресурсів,

які визначають адаптацію членів сім’ї до труднощів, що виникли в їх життєвому

просторі [619]:

- Особистісні, персональні ресурси членів сім’ї. Вони залежать від

індивідуальних характеристик. До їхнього складу входить 4 компоненти:

рівень освіти, здоров’я, фінанси, психологічні ресурси (до останньої категорії

належать самоефективність та повага до себе).

- Ресурси внутрішньосімейного типу складаються із сімейної згуртованості й

сімейної інтеграції. Організм сім’ї, що діє під час змін як єдине ціле, є

найбільш успішним, коли питання стосується адаптації до складнощів життя.

- Ресурси, які знаходяться за межами сім’ї – підтримка соціуму, що забезпечує

емоційну повагу, підтримку, залученість до справи (взаємність). Підтримка

соціуму – це буфер перед несприятливими впливами, завдяки яким

відбувається оптимальна реабілітація сім’ї після стресу.

Зарубіжні дослідження підтверджують, що головними чинниками, які

зменшують вразливість сім’ї до стресу, є:

- копінг, або проблемно-орієнтоване опанування;

- рівень задоволеності стосунками та роллю в межах сім’ї;

347

- підтримка на емоційному рівні;

- здоров’я;

- надія на краще.

Ми вважаємо, що є сенс в окремому визначенні соціальних характеристик

сім’ї, бо вони також належать до ресурсів успішного опанування нормативних

труднощів. Повні сім’ї, де рівень доходів є достатнім, робота членів сім’ї

достойно оплачується, майнові та житлові питання вирішуються, соціально-

психологічна адаптація в суспільстві відбувається успішно – нормативні

труднощі, з якими стикається сім’я долаються злагоджено, активно та

результативно, орієнтуючись на проблему.

Дослідження свідчать, що формування сімейних ресурсів відбувається

лише в період спільного проживання членів сім’ї: молоді сім’ї або не мають

ресурсів, або вони уже в них сформовані. Під поняттям «сімейні ресурси» тут

розуміємо окремо взяті особисті ресурси дружини та чоловіка. Коли

збільшується термін перебування подружжя у шлюбі – формуються ресурси

сім’ї, які властиві їй як системі. Окрім цього, спостерігається якісна зміна

залежностей між ресурсами особистими та ресурсами сім’ї. Вираження цієї

закономірності відбувається в підкріпленні сімейних ресурсів іншими

особистими ресурсами, які відрізняються від тих, які були у молодят [42, 235,

236 та ін.].

Слід усвідомлювати, що сім’я – це передусім система, що функціонує в

комплексі. Це єдиний механізм функціонування, психологічний і біологічний.

Опанувальна поведінка в сім’ї – це більше, ніж сума такого роду поведінки

кожного члена сім’ї. Задля розуміння та характеристики особливостей

опанувальної поведінки, діагностування особливостей копінг-поведінки окремо

взятих членів родини не є достатнім. Треба робити тільки сукупний аналіз

опанувальної поведінки усіх членів родини, визначати переваги копінг-стратегій

жінки, чоловіка, дітей; визначати лідера, який візьме на себе відповідальність із

348

подолання труднощів; визначити здатність сім’ї до опанування,

продемонструвати специфічну картину копінг-поведінки сім’ї, в цілому.

Спостерігаючи за сімейною життєдіяльністю, ми дійшли висновку, що

стратегії сім’ї – це не поодинокі дії. Вони одночасно є проявом організації цілого

комплексу дій, які виконуються різними членами сім’ї, торкаються багатьох

сфер сімейного життя, зміцнюють згуртованість і єдність. Якщо дотримуватись

такого трактування сімейного опанування, то маємо уточнити, що сучасна

психологія як наука, недостатньо уваги присвятила вивченню опанувальної

поведінки сім’ї. Частіше за все перевіряються стратегії подолання окремих

членів сім’ї. Зарубіжна література вивчає сімейний копінг, в основному,

орієнтуючись на стосунки чоловіка та дружини.

T. Smith і S. Coyne ввели новий термін до концепції сімейного опанування

– «центрований на відносинах копінг». На думку дослідників, стратегій у копінгу

дві: протекція захисту та активна підтримка [649]. Використовуючи стратегію

активної підтримки, дослідники розглядають такі дії людини, які спрямовані на

те, щоб стимулювати партнера на обговорення проблеми, з’ясувати його почуття

і знаходити спільне конструктивне рішення у важкій ситуації. Реалізована в

протекції захисту стратегія допомагає людині емоційно «розвантажити»

співрозмовника – скажімо, відсутністю обговорення хвилюючої теми, виявленні

турботи, пригніченні негативних почуттів та поступках партнера, вчинених із

метою уникнення сварок [221].

D. O’Brien та A. DeLongis ведуть мову про «емпатичний копінг» в

опануванні сімейного типу за наявності складнощів. Цей термін вони розуміють

як здатність і спробу зрозуміти в стресовій ситуації афективний світ партнера й

це афективне розуміння розділити на двох [527]. Формою вираження

емпатичного копінгу є демонстрована доброзичливість, симпатія, тепла

інтонація, розуміння виразу обличчя [219, 221].

G. Воdenmann висунув власну концепцію стресу й копінгу чоловіка та

дружини, де копінг і стрес сприймаються як системні події [527]. Разом з тим,

349

визначення діадичного стресу описується як вимоги до одного чи відразу двох

членів подружжя, які вносять у загальну систему дестабілізацію. Розуміння

діадичного копінгу в цьому випадку розуміється як прийнятна для обох форма

боротьби з навантаженнями. Ми це розуміємо це як стиль подолання важких

ситуацій, коли члени подружжя активно співпрацюють одне з одним та

узгоджують копінг-дії. У процесі узгодження відбувається врахування сигналів

появи важкої ситуації (від одного з партнерів) та береться до уваги реакція

партнера на ці прояви. Зворотній зв’язок надає можливість оцінити можливі

наслідки такої ситуації для сім’ї, її важливість, наявність у подружжя

можливостей для опанування. Вибір стратегій опанування здійснюється

узгоджено, здебільшого чоловік і дружина прагнуть однакового результату.

Зусилля поєднуються в напрямку подолання складнощів [219, 221].

Діадичні дії пари ми пропонуємо поділити на два види діадичного

опанування. Перше – спільний копінг подружжя, якому притаманний

узгоджений вибір схожих моделей поведінки (конгруентність стратегій). Так,

може бути наявним спільне планування виходу із кризового стану, що сприяє

найшвидшому та найпродуктивнішому вирішенню питання, в контексті

бажаного результату опанування [219, 221].

Друге – підтримуючий копінг діадичного типу, якому притаманний поділ

обов’язків у парі. Основний чинник при цьому – готовність та здатність

виконувати свою роль і функцію в загальному опануванні, яка б доповнила

зусилля другого члена подружжя (скажімо, дружина шукає підтримку

соціального оточення, а чоловік демонструє самоконтроль та вирішує проблему

через певні дії). Так, важка ситуація, що склалася в життєвому просторі

подружжя, вирішується навіть за умов, коли один із членів подружжя має

недостатню кількість ресурсів для активного опанування. Дослідники з

Німеччини вказують, що діадичний копінг як інструмент має позитивне значення

не лише для якості опанування в скрутних ситуаціях, але й для якості стосунків

усередині пари [219, 221, 527, 597].

350

G. Воdenmann виділив функції і значення діадичного копінгу для

подружжя:

• аспекти, орієнтовані на стрес (навантаження скорочується через

спільне вирішення проблем; відбувається соціальна та емоційна регуляція);

• аспекти, орієнтовані на подружні стосунки (створення та усталення

почуття «Ми», зміцнення довіри, усвідомлення подружніх відносин у

когнітивному ключі) [528].

Таким чином, опанування в сім’ї виступає не лише як необхідність

подолання в стресових ситуацій сімейного життєвого простору, але і як

важливий ресурс, завдяки якому сім’я лишається здоровою, зберігає свою

життєздатність; може покращитися фізичний та психологічний стан подружжя,

підвищуватися задоволеність партнерів життям та сімейними відносинами;

поліпшитися соціальна адаптація та стабільність відносин. Тож наголошуємо,

що:

1. Регенеративні («здорові») сім’ї, коли стикаються з труднощами,

реагують як одне ціле. Стратегії сім’ї – це різні дії членів родини, які включають

у процес велику кількість сфер життєдіяльності сім’ї, мають вплив на перебіг

багатьох явищ і процесів, що відбуваються усередині сім’ї.

2. Наскільки успішним буде сімейне опанування в скрутних ситуаціях,

найчастіше визначають сімейні ресурси – це здатність і можливість сім’ї

протистояти впливам стресового типу, в ролі яких можуть виступати

індивідуальні характеристики членів родини, а також внутрішня система

організації життя сім’ї (злагода, розуміння, сімейні свята і традиції, близькість та

відданість одне одному), «соціальна мережа» з функцією підтримки, здатність

членів родини до узгоджених дій у критичних ситуаціях.

351

4.2. Методична організація емпіричного дослідження опанувальної

поведінки сім’ї

На цьому етапі дослідження ми намагалися виявити репертуари копінг-

поведінки сімей на різних етапах циклу життя; вивчити характеристики відносин

у сім’ї – ресурсів для сімейного опанування та нормативних труднощів, які

зумовлені етапами розвитку сім’ї. Усього в дослідженні взяли участь 60 сімей.

Сім’ї, що брали участь у дослідженні, визначаються як «умовно-благополучні».

Різні автори трактують благополуччя по-різному.

Наприклад, В.М. Дружинін під поняттям «нормальної сім’ї» розуміє таку

сім’ю, де забезпечений мінімальний рівень благополуччя, де члени подружжя

соціально захищені, а також створені умови для соціалізації дітей – до моменту,

коли вони досягають фізичної та психологічної зрілості. Така сім’я не

дезорганізується під впливом життєвих труднощів; вона здатна, використовуючи

внутрішні ресурси, адаптуватися до змін, протистояти проблемам, долати

сімейні кризові ситуації з найменшими втратами [127].

В. Сатір описує «дорослу, зрілу» сім’ю такою, для якої характерні любов,

прямі й чесні комунікації, позитивні настанови, адекватна самооцінка,

відкритість соціальним впливам і зв’язкам. У такого подружжя є здібності

узгоджувати дії для продуктивного вирішення важких ситуацій у житті [407].

Е.Г. Ейдеміллер визначає сім’ю як «нормально функціонуючу», коли вона

розділяє виконувані нею функції, ставиться до їхнього виконання надзвичайно

відповідально; задовольняє потреби в змінах та рості подружжя – і як єдиного

організму, й у відношенні до кожного його члена [506]. Така сім’я має високий

рівень духовності, моральності, кооперації, взаємної допомоги та підтримки,

здатна розв’язувати сімейні проблеми раціональними способами. Благополуччя

сім’ї реалізується через гуманність, повагу, любов.

Проведений аналіз літератури дозволив нам виробити критерії формування

вибірки «умовно-благополучних» сімей на трьох різних етапах життєвого циклу

352

для нашого дослідження. Відбір був проведений, з одного боку, за зовнішніми

формальними ознакам благополуччя, до яких відносяться:

- повна структура сім’ї – наявність усіх членів подружжя;

- освіта подружжя – не нижча за середню спеціальну, в основної частини

вибірки – вища;

- проживання сім’ї в окремому житлі – допускається, що молоді та

неодружені сім’ї живуть у квартирі, котру винаймають;

- сім’ї мають власний дохід, обоє з подружжя або один з них працює

(виключення складають сім’ї на стадії «порожнього гнізда», в котрих деякі члени

подружжя не працюють, оскільки перебувають на пенсії);

- рівень доходу сім’ї на кожного її члена перевищує або знаходиться в

балансі з прожитковим мінімумом.

З іншого боку, вибірка формувалась на основі діагностики соціально-

психологічної адаптованості членів таких сімей, як показника того, що вони є

умовно благополучними не тільки за об’єктивними зовнішніми критеріями та

експертними оцінками, але й за сприйняттям та оцінюванням членами сімей

самих себе як соціально успішних й адаптованих, які можуть впоратися з різного

роду життєвими труднощами.

У результаті, загальну чисельність вибірки склали три типи сімей на різних

стадіях життєвого циклу сім’ї, а саме:

- неодружені сім’ї – стаж громадянського шлюбу до 3 років, кількість сімей

– 16, відповідно – 16 жінок і 16 чоловіків (всього 32 особи). Середній вік

подружжя складає 25 років, 8 осіб мають повну вищу освіту, 18 – незакінчену

вищу освіту і 6 – середню спеціальну освіту; усі подружжя працюють, окрім 14

жінок, які навчаються стаціонарно;

- молоді сім’ї – стаж шлюбу складає 4 роки, кількість сімей – 21, відповідно

– 21 жінка і 21 чоловік (всього 42 особи). Середній вік подружжя складає 27

років, 20 – мають повну вищу освіту, 10 – незакінчену вищу освіту й 12 – середню

спеціальну освіту; усі подружжя працюють, окрім 11 жінок з дітьми до 3-х років;

353

- сім’ї на стадії «порожнього гнізда» – стаж шлюбу складає 22 роки.

Кількість сімей – 23, відповідно – 23 жінки і 23 чоловіки (всього 46 осіб).

Середній вік подружжя складає 51 рік, 23 особи мають повну вищу освіту, 5 –

незакінчену вищу освіту, 18 – середню спеціальну освіту. 20 з 46 осіб – безробітні

або на пенсії.

Для цього етапу дослідження нами обрано методики, які дозволяють

ефективно дослідити стратегії поведінки особистості у стресових ситуаціях в

процесі розвитку сімейних відносин, а саме: «Копінг-поведінка у стресових

ситуаціях» (КПСС) [406], «Опитувальник способів опанування» (ОСО) [229],

«Стратегії подолання стресових ситуацій» (СПСС) [82], тест-опитувальник

«Задоволеність шлюбом» розроблений В. Століним, Г. Романовою, Г. Бутенко

(ЗШ) [434], методика «Спілкування в сім’ї», розроблена Ю. Альошиною,

Л. Гозман та Є. Дубовською [5], опитувальник «Емоційна взаємодія подружжя»,

розроблений О.І. Захаровою (ЕВП) [270].

Опитувальники «Копінг-поведінка у стресових ситуаціях» (КПСС),

«Опитувальник способів опанування» (ОСО) та «Стратегії подолання стресових

ситуацій» (СПСС) було описано в минулому розділі. Тест-опитувальник

«Задоволеність шлюбом», розроблений В. Століним, Т. Романовою, Г. Бутенко,

призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також

ступеня узгодженості-неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної

подружньої пари. Опитувальник може застосовуватися індивідуально в

консультативній практиці та для з'ясування задоволеності шлюбом тієї чи іншої

соціальної групи.

Даний опитувальник є одновимірною шкалою, що складається з 24

тверджень, які належать до різних сфер: сприйняття себе та партнера, думки,

оцінки, настанови тощо. Кожному твердженню відповідають три варіанти

відповіді (вірно, важко сказати, невірно) [434].

Методика «Спілкування в сім’ї», розроблена Ю. Альошиною, Л. Гозман та

Є. Дубовською, призначена для дослідження характеру спілкування між

354

подружжям. Опитувальник може надаватися як для спільного заповнення

подружжям (з метою діагностики сфери спілкування в сім'ї), так й обом членам

подружжя по окремо (з метою виявлення неузгодженості у відповідях). Ця

неузгодженість може виявити той напрямок, за яким варто вести корекційну

роботу, а конкретний зміст відповідей кожного з подружжя дає інформацію про

можливі варіанти індивідуального психологічного консультування членів

досліджуваної сім'ї [5].

Опитувальник містить 48 запитань, які включено у 6 шкал, зокрема: довіра

в спілкуванні; взаєморозуміння у стосунках між подружжям; схожість у

поглядах подружжя; спільні символи; легкість у спілкуванні; психотерапевтичне

спілкування.

Методика «Емоційна взаємодія подружжя» надає можливість чисельного

вираження важливих характеристик спілкування між подружжям. Опитувальник

містить 66 тверджень, які визначають подружні стосунки та спрямовані на

виявлення вираженості 11 параметрів емоційної взаємодії подружжя, об'єднаних

у три блоки: блок чуттєвості, який містить шкали: 1) здатність сприйняття стану

партнера; 2) розуміння причин виникнення стану; 3) здатність до

співпереживання; блок емоційного прийняття, до якого входять 4 шкали: 1)

виникнення почуттів у взаємодії з партером; 2) безумовне сприйняття; 3)

ставлення до себе як до шлюбного партнера; 4) емоційний фон взаємодії; блок

поведінкових проявів емоційної взаємодії, який містить такі шкали: 1) спроби до

узгодження дій; 2) намагання емоційної підтримки; 3) орієнтація на стан

партнера при взаємодії з ним; 4) уміння впливати на стан партнера. Кожна

характеристика діагностується за допомогою шести тверджень, три з яких мають

позитивний характер (перші три із зазначених у дужках) – згода з даним

твердженням свідчить про високий ступінь виразності якості й три – негативний

(друга трійка тверджень, зазначених у дужках) – згода з даними затвердженням

означає низький ступінь вираженості якості [5].

355

Таким чином, складаються оцінки позитивних тверджень і віднімаються

оцінки негативних. У результаті зазначених обчислень можна вимірювати

ступінь вираженості кожної характеристики в інтервалі від 0,5 до 5 балів.

4.3. Результати дослідження опанувальної поведінки особистості на різних

етапах життєвого циклу сім’ї

Спираючись на теоретичні положення дослідження опанувальної

поведінки особистості в процесі розвитку сімейних відносин, у першу чергу,

нами проаналізовано результати, отримані за методикою «Задоволеність

шлюбом». На основі цих даних та порівняння їх з нормами, було виявлено рівень

емоційного задоволення в шлюбі молодих сімей (надалі скорочено МС) та сімей

на стадії «порожнього гнізда» (надалі скорочено ПГ), що, у свою чергу, дало

підставу зробити висновки про те, що рівень задоволеності шлюбу в молодих

сімей (МС) (Хсер.мс = 27,2; σ = 8,2) є середнім, через що вони вважаються

перехідними сім’ями. Отримані результати сімей на стадії «порожнього гнізда»

(ПГ) (Хсер.пг = 32,6; σ = 8,5) є досить високими і свідчать про достатню

благополучність сім’ї. До сімей, які ще не знаходяться в шлюбі, ця методика не

була застосована, оскільки не призначена для таких категорій. Для наочного

представлення отриманих результатів дані були зображені графічно у додатку И

на Рис. И.1.

Вони обумовлені низькою стресостійкістю молодих сімей до різного роду

проблемних та складних ситуацій, пов’язаних саме з початковим періодом

створення та функціонування сім’ї як єдиного цілого. У молодого подружжя

процес формування внутрішньосімейних і позасімейних стосунків, зближення

ціннісних орієнтацій, уявлень подружжя про сімейне життя протікає досить

активно й напружено.

В адаптаційний період для молодого подружжя найбільш уразливими є

наступні сфери спільного життєвого простору: адаптація (сексуальна, побутова,

356

матеріальна), відсутність власного або окремого житла, формування

внутрішньосімейних звичок та цінностей, відносин з родичами та друзями

партнера, взаємні ревнощі, порушення рольових очікувань тощо. На цьому етапі

життєвого циклу сімейними труднощами виступають: установлення меж

емоційної близькості, вибудовування спільного сімейного «кодексу»,

становлення рольової структури молодої сім’ї, розподіл господарсько-побутових

обов’язків, вирішення житлового питання, налагодження взаємостосунків із

родичами партнера та інше.

Сім’ї, що перебувають на стадії «порожнього гнізда», мають більш високі

показники за описаною методикою, в порівнянні з нормативними, і вважаються

благополучними. Це обумовлено тим, що подружжя вже звикло одне до одного

й вибудувало відповідну поведінку, яка в більшості випадків влаштовує обох

членів подружжя, хоча можуть існувати певні труднощі у стосунках, де головним

завданням на цьому етапі життєвого циклу є: встановлення нового змісту та

якості відносин безпосередньо між подружжям; адаптація до нового способу

життя «на двох»; планування сімейного життя (побуту) без дітей, пошук нового

змісту спільного життя; встановлення стосунків із сім’єю дорослої дитини,

новими родичами.

Наступною методикою, яку було використано для вивчення опанувальної

поведінки особистості в стресових ситуаціях у шлюбі, є методика КПСС.

Найвищі результати за означеною методикою отримані для неодружених сімей

(надалі скорочено НС) за такою шкалою як «Вирішення задач» (Хсер.нс = 53,4;

σ = 15,9). Щодо результатів молодих сімей, то для них найбільшими виявилися

показники за шкалою «Емоції» (Хсер.мс = 49,07; σ = 13,7); сім’ї, що перебувають

на стадії «порожнього гнізда», також отримали найвищі показники за шкалою

«Вирішення задач» (Хсер.пг = 52,3; σ = 12). Результати, отримані за цією

методикою, для наочного представлення зображені графічно у додатку И на Рис.

И.2.

357

Здійснивши аналіз результатів, можна зробити висновок, що неодружені

сім’ї найкраще спрямовані на вирішення завдань у життєвому просторі сім’ї,

можливо, тому, що з дійсними проблемами сімейного життя вони ще не

стикнулися, а сім’ї, що перебувають на стадії «порожнього гнізда», виробили

відповідні репертуари опанувальної поведінки до проблем шлюбного життя, що

дозволяє вдало вирішувати проблеми, рефлексуючи минулий досвід. Що ж

стосується результатів молодих сімей, то вони також є досить передбачуваними,

адже на цій стадії молодим сім’ям притаманно переживати ряд побутових і

психологічних проблем, характерних для цього періоду, що провокує

виникнення конфліктів, які часто проявляються саме через емоції [208].

Для дослідження стратегій опанувальної поведінки сімей у стресових

ситуаціях на різних стадіях життєвого циклу було застосовано методику «ОСО».

Результати за даною методикою були представлені графічно у додатку И на Рис.

И.3.

Аналізуючи отримані результати, приходимо до висновку, що високими в

неодружених сімей, і ще вищими в сімей на стадії «порожнього гнізда»,

виявилися показники за такою шкалою, як «Позитивна переоцінка» (Хсер.нс =

13,31; σ = 3,94), (Хсер.пг = 14,8; σ = 3,93), що згідно з нормативними даними є

завищеним результатом для сімей на стадії «порожнього гнізда». Це свідчить про

те, що подружжя, на двох визначених етапах життєвого циклу, націлені на

подолання негативних переживань у зв'язку з проблемою через розгляд її як

стимулу для особистісного зростання та позитивного переосмислення.

Характерна орієнтованість на особистісне, філософське осмислення проблемної

ситуації, включення її в більш широкий контекст роботи особистості над

саморозвитком. Хоча репертуар поведінки, пов’язаний з такою стратегією

опанування, є досить неоднозначним. З одного боку, надання проблемі

позитивного значення зменшує стрес і слугує емоційному пристосуванню до

нього, з іншого боку, зміна ставлення відволікає від вирішення конкретних

практичних проблем. Проте стратегія позитивної переоцінки, як вже

358

зазначалося, може бути ефективною в ситуації, коли суб'єкт не може

контролювати результат.

У той час в молодих сім’ях найбільший показник (серед інших стратегій)

спостерігається за шкалою «Планування вирішення проблеми» (Хсер.мс = 12,10;

σ = 3,77), що згідно з нормами є середнім рівнем та, у свою чергу, вказує на

бажання подолання проблеми за рахунок цілеспрямованого аналізу ситуації і

можливих варіантів поведінки, вироблення стратегії вирішення проблеми,

планування власних дій з урахуванням об'єктивних умов, минулого досвіду і

наявних репертуарів поведінки. Стратегії поведінки, орієнтовані на вирішення

проблеми, з одного боку, усувають кризову ситуацію, а з іншого – діють в якості

стабілізуючого фактору, що в результаті зменшує психологічний дистрес.

Також досить високий показник у неодружених сімей спостерігається за

шкалою «Уникнення» (Хсер.нс = 14,66; σ = 3,8). Ця поведінкова стратегія в

неодружених сімей спрямована на уникнення контакту з навколишнім

середовищем, бажанням відійти від вирішення проблеми за рахунок пасивних

способів уникнення, наприклад, відхід у хворобу або вживання алкоголю,

наркотичних препаратів або подолання негативних переживань у зв'язку з

труднощами за рахунок реагування за типом ухилення: заперечення проблеми,

фантазування, невиправданих очікувань, відволікання і т.п. При виразній

перевазі стратегії уникнення можуть спостерігатися інфантильні форми

поведінки в стресових ситуаціях одного або обох членів подружжя, де стратегія

поведінки уникання виступає як одна з провідних поведінкових стратегій при

формуванні дезадаптивної, псевдоопанувальної поведінки. Вона спрямована на

подолання або зниження дистресу партнерами, які мають більш низький рівень

задоволеності своїм партнером або шлюбом. Використання цієї стратегії

обумовлене недостатністю розвитку особистісно-середовищних копінг-ресурсів

і навичок активного вирішення проблем. Однак вона може мати адекватний або

неадекватний характер, залежно від конкретної стресової ситуації, віку та стану

ресурсної системи особистості. Можливо, що репертуари поведінки скеровані на

359

уникнення стресової ситуації, позитивно пов'язані з соціальною успішністю в

тому випадку, коли стресова ситуація є неконтрольованою, і коли уникнення

допомагає запобігти розростанню негативної ситуації. Крім того, можна

припустити, що уникання як репертуар опанувальної поведінки, може бути

корисним у ситуаціях нетривалого стресу, але у випадку тривалих стресових

ситуацій уникнення слід розцінювати як неадаптивну реакцію.

За методикою «Спілкування у сім’ї», яка дозволяє найбільш повно

охарактеризувати успішність/неуспішність міжособистісного спілкування

подружжя, а також виявити структурні компоненти спілкування в сім’ї,

отримано наступні результати, які представлені у додатку И на Рис И.4.

Вони вказують на те, що всі досліджувані категорії сімей мають найбільші

показники за шкалою «Взаємопорозуміння» (Хсер.нс = 17,9; σ = 3,2); (Хсер.пг =

17,6; σ =2,7) (Хсер.мс = 18,1; σ = 3,2), які згідно з нормами є середніми для сімей

на різних стадіях життєвого циклу. Кожен партнер приймає та не засуджує

погляди й поведінку іншого, навіть якщо вони не в усьому відповідають його

власним. Взаємопорозуміння в сім’ї в цьому випадку виступає як один із

важливих факторів задоволеності шлюбом, що, у свою чергу, є похідним від

співвідношення між очікуваннями від шлюбу й реальністю та суб'єктивною

внутрішньою оцінкою. Подружжя задоволене шлюбом у тому випадку, якщо

сімейне спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, якщо жоден з

подружжя не відчуває почуття відчуження і психологічної самотності [208].

Що ж стосується результатів за методикою для неодружених сімей та

сімей, що перебувають на стадії «порожнього гнізда», то для них результати за

шкалою «Спільні символи» (Хсер.нс = 17,8; σ = 3,1) (Хсер.пг =17,3; σ = 3,8),

згідно з нормами є середніми і вказують на те, що для даних типів сімей

факторами успішності міжособистісних відносин виступають: любов, повага,

довіра, емпатія. Важливим фактором для задоволеності шлюбом виступає

наявність у їх взаємовідносинах спільних символів, які можуть виступати в

найрізноманітніший формі – це своя, нікому іншому не зрозуміла мова, наявність

360

лагідних прізвиськ та звернень, сімейні традиції та обряди тощо. Такі відносини

подружжя стають більш цілісними, детермінуючись персоніфікованою

психотерапевтичною функцією, що забезпечує психологічний комфорт, який

сприяє відновленню фізичних, духовних сил партнерів та привносить почуття

радості та повноти життя, можливості особистісного зростання в шлюбі. Також

середніми, згідно з нормами, виявилися показники за шкалою «Легкість у

спілкуванні» (Хсер.нс = 17,6; σ = 3,1) (Хсер.пг = 17,1; σ = 4,7). Це й дозволяє

виявити рівень налагодженості контакту в подружжя, уміння почати й закінчити

розмову, відсутність непорозумінь та можливості вільно почувати себе,

спілкуючись один з одним. Емоційні зв’язки подружжя характеризуються

емпатією, що обумовлює безоцінкову зацікавленість своїм партнером,

центрацію на його внутрішньому світі, прийняття членів сім'ї один одним,

активне слухання іншого, з «домінантою на іншому». Причому справжня емпатія

передбачає визнання, прийняття і співчуття своєму власному світу переживань,

тому норми любові, емоційної близькості та легкості у спілкуванні

поширюються на всіх членів подружжя [208].

Застосування методики «Емоційна взаємодія подружжя» дало змогу

виявити ступінь вираженості кожної окремої характеристики взаємодії в сім’ях

на різних стадіях сімейного життя. Результати за цією методикою графічно

зображені у додатку И на Рис. И.5.

Можна зробити висновок, що неодруженим сім’ям найбільш властива

шкала «Здатність до співпереживання» (Хсер.нс = 14,58; σ = 1,83), що свідчить

про сильну емоційну прив’язаність діади одне до одного; молодим сім’ям

найбільше властива шкала «Намагання (спрямування) до емоційної підтримки»

(Хсер.мс = 13,32; σ = 2,18), що пояснюється потребами молодого подружжя в

отриманні індивідуального психологічного захисту, задоволенні потреб в

особистому щасті та коханні, емоційній стабілізації та підтримці членів

подружжя одне одним у важких життєвих ситуаціях. Сім’ям на стадії

«порожнього гнізда» найбільш властива шкала «Здатність сприймати емоційний

361

стан партнера» (Хсер.пг = 13,66; σ = 2,43), що полягає в усвідомленому

співпереживанні конкретного емоційного стану партнера, розумінні відносин,

почуттів та психічних станів іншої людини у формі співпереживання [208].

Отже, враховуючи всі вище зазначені результати, можна зробити

висновок, що досліджувані сім’ї досить передбачувано реагують на стресові

фактори власного життєвого простору, з якими стикаються у своєму

подружньому житті. Проте молоді сім’ї характеризуються найбільш

неконструктивними способами опанувальної поведінки порівняно з

неодруженими сім’ями та сім’ями на стадії «порожнього гнізда», що, у свою

чергу, потребує психологічної корекції для підвищення рівня навиків

опанувальної поведінки та покращення рівня взаємодії у спілкуванні між

подружжям [208].

З метою оцінки відмінностей у репертуарі опанувальної поведінки між

досліджуваними сім’ями на різних стадіях життєвого циклу було використано

непараметричний метод порівняння вибірок, зокрема критерій U-Манна Уітні.

Висновок про відмінність або подібність досліджуваних типів сімей робиться на

основі емпіричного значення критерію, який відображає наскільки збігаються

ряди значень за кожною з шкал використаних методик для неодружених,

молодих сімей, сімей на стадії «порожнього гнізда» та за критерієм статі. Отже,

розглянемо значення критерію U-Манна Уітні для неодружених та молодих

сімей (Додаток К, таб. К.1).

Аналізуючи отримані результати, статистично-значимі відмінності були

виявленні за такими шкалами, як «Уникання», «Позитивна переоцінка», «Довіра

в спілкуванні», «Схожість у поглядах», «Спільні символи» та «Легкість у

спілкуванні». Враховуючи відмінність результатів за шкалою «Уникання», слід

зазначити, що результати за шкалою в неодружених сімей Хсер. = 50,3 (σ = 14,4),

тоді як у молодих сімей Хсер. = 45,7 (σ = 11,7). Слід вважати, що негативні

переживання, які виникають у зв'язку з труднощами, нівелюються за рахунок

реагування за типом ухилення/захисту: заперечення проблеми, фантазування,

362

відмова від невиправданих очікувань, відволікання і т.п. При виразній перевазі

стратегії «уникнення» можуть спостерігатися інфантильні форми поведінки в

стресових ситуаціях одного або обох членів подружжя, на відміну від молодих

сімей, у неодружених цей показник є статистично значимо вищим.

Стосовно результатів, отриманих за шкалою «Позитивна переоцінка», в

неодружених сімей Хсер. = 13,3 (σ = 3,9), тоді як у молодих сімей Хсер = 10,9 (σ

= 3,2). Це свідчить про більш позитивне, оптимістичне ставлення до життєвих

труднощів сімейного життя, адже ініціативність і готовність обох партнерів ще

дуже висока, для них – це нове випробовування, новий цікавий світ.

Результати, отримані за шкалами «Довіра в спілкуванні», для неодружених

сімей становить Хсер. нс. = 16,8 (σ = 3), тоді як у молодих сімей Хсер.мс. = 10,9

(σ = 3,2) та «Легкість у спілкуванні» для неодружених сімей Хсер.нс. = 17,6 (σ =

3,1), тоді як у молодих сімей Хсер.мс. = 14,7 (σ = 3,7). Це дозволяє стверджувати

про найвищу вираженість довірливого емпатійного спілкування, налагодженості

контакту в подружжя, відсутність непорозумінь та можливості вільно почувати

себе, спілкуючись один з одним саме у ще не одружених, «громадянських» сімей.

Результати за шкалою «Схожість у поглядах» переконують, що в

неодружених сімей Хсер. нс. = 16,5 (σ = 3,1), тоді як у молодих сімей Хсер. мс. =

14,3 (σ = 3,2). Цей показник є значимо вищим у неодружених сімей і свідчить про

наявність позитивно-забарвленого спілкування, легкості у встановленні

контакту, схожості в прийнятті подружніх ролей, позицій, зобов’язань, рольових

очікувань і настанов, які проявляються в процесі становлення сімейного життя.

Це може пояснюватися ігровими настановами в неодружених: гра в сім’ю,

бурхливі романтичні почуття, відсутність (або досвіду появи) багатьох

побутових та господарчих проблем дозволяє неодруженим проявляти більш

конструктивні стратегії сімейного опанування, у першу чергу, в наслідок

відсутності у їх життєвому просторі дійсно складних життєвих ситуацій [208].

Що стосується результатів, отриманих за шкалою «Спільні символи», у

неодружених сімей Хсер. нс. = 17,8 (σ = 3,1), тоді як у молодих сімей Хсер.мс. =

363

15,4 (σ = 3,6), то даний показник вищий у неодружених сімей, ніж в молодих, та

вказує на те, що для неодружених сімей особливістю сімейної комунікації є

висока емоційна насиченість та інтенсивність спілкування. Сімейне спілкування

не обмежується ніякими соціальними рамками і жорсткими правилами. Тому в

ньому дуже часто використовується особлива сімейна мова – спільні символи –

певні, узгоджені й легко впізнавані сімейні символи, традиції, норми, які

висуваються на другий план з появою рутинних сімейних проблемних ситуації

пізніше [208].

Проаналізувавши відмінності за досліджуваними показниками між

неодруженими та молодими сім’ями, приходимо до висновку, що репертуар

опанувальної поведінки в молодого подружжя є менш розвиненим та менш

конструктивним, ніж у неодруженого подружжя, так само спілкування та

емоційна взаємодія з проявами емпатії, довіри й легкості у спілкуванні

характерна для неодружених сімей в більшій мірі, ніж для молодих. Така

ситуація має місце не тому, що неодружені сім’ї мають більш багаті й

конструктивні ресурси опанування, а відмінністю життєвого простору, в якому

перебувають ці два тими сімей. Критичний період для молодого подружжя

рясніє складними, стресовими ситуаціями об’єктивного та суб’єктивного плану.

Крім цього, після одруження відбувається усвідомлення партнерами свого

вибору і, тим самим, блокується можливість іншого вибору або зміни партнера.

Більшість з цього не є актуальним для неодружених сімей.

Щодо значення критерію U-Манна Уітні для молодих сімей та сімей, що

перебувають на стадії «порожнього гнізда», були отримані результати, які

наведені у додатку К в таблиці К.2.

Таким чином, аналізуючи отримані результати, статистично-значимі

відмінності виявленні за такими шкалами, як «Задоволеність шлюбом»,

«Конфронтація», «Пошук соціальної підтримки», «Уникання», «Позитивна

переоцінка», «Схожість у поглядах», «Спільні символи», «Легкість у

спілкуванні», «Намагання до узгодження дій».

364

Розглядаючи відмінність результатів за шкалою «Задоволеність шлюбом»,

слід зазначити, що результати за даною шкалою в молодих сімей Хсер. мс. = 27,2

(σ = 8,2) становлять середній рівень, тоді як у сімей на стадії «порожнього гнізда»

вони значно збільшуються Хсер. пг. = 32,6 (σ = 8,5). Такі результати обумовлені

низькою стресостійкістю молодих сімей до різного роду проблемних та

критичних ситуацій, пов’язаних саме з початковим періодом створення та

функціонування сім’ї як єдиного цілого.

У молодого подружжя процес формування внутрішньосімейних і

позасімейних стосунків, зближення ціннісних орієнтацій, уявлень подружжя про

сімейне життя протікає досить активно й напружено. У той же час, у сімей, що

перебувають на стадії «порожнього гнізда», показники є значно вищими і

вказують на благополучність подружжя на даному етапі та завершеність

зазначених процесів.

Результати, отримані за шкалою «Конфронтація», для молодих сімей

становлять Хсер.мс. = 11,6 (σ = 3,3), тоді як у сімей на стадії «порожнього гнізда»

Хсер.пг. = 12,8 (σ = 3,4). За цим критерієм спостерігається статистична

відмінність у показниках. Використання стратегії опанувальної поведінки,

спрямованої на конфронтацію, більш притаманне сім’ям, що перебувають на

стадії «порожнього гнізда».

Це може пояснюватися психологічним виснаженням партнерів на цьому

етапі життєвого циклу, неготовністю приймати нову соціальну реальність, що

припускає спроби вирішення проблеми відреагуванням негативних емоцій у

зв'язку з виниклими труднощами, переживанням перебудови структури сім’ї –

відходом дітей у доросле життя, віковими змінами тощо. Копінг-дії при цьому

втрачають свою цілеспрямованість і стають переважно результатом розрядки

емоційної напруги. Часто стратегія конфронтації розглядається як неадаптивна,

однак при помірному використанні вона забезпечує здатність особистості до

опору труднощам, енергійність і винахідливість при вирішенні проблемних

365

ситуацій, уміння відстоювати власні інтереси, справлятися з тривогою в

стресогенних умовах.

Що стосується результатів, отриманих за шкалою «Пошук соціальної

підтримки», у молодих сімей Хсер. мс. = 11,1 (σ = 2,7), тоді як у сімей на стадії

«порожнього гнізда» Хсер. пг. = 12,4 (σ = 3,2). Результати свідчать про

необхідність залучення зовнішніх (соціальних) ресурсів подружжям, що

перебувають на стадії «порожнього гнізда», пошуку інформаційної, емоційної і

дієвої підтримки, що пов’язано з покиданням дітей батьківської домівки.

Результати показників за шкалою «Уникнення» в молодих сімей

становлять Хсер.мс. = 11,4 (σ = 3,9), тоді як у сімей на стадії «порожнього гнізда»

Хсер.пг. = 13,7 (σ = 5,3). Цей показник значно більш виражений у сімей, що

перебувають на стадії «порожнього гнізда», ніж у молодого подружжя та

припускає спроби подолання подружжям негативних переживань за рахунок

реагування за типом ухилення та захисту: заперечення проблеми, фантазування,

блокування невиправданих очікувань, класичне дійове відволікання і т.п. При

виразній перевазі стратегії уникнення можуть спостерігатися неконструктивні

форми поведінки в стресових ситуаціях: заперечення або повне ігнорування

проблеми, ухилення від відповідальності і дій у вирішенні виниклих труднощів,

пасивність, нетерпіння, спалахи роздратування, занурення в фантазії,

переїдання, вживання алкоголю з метою зниження болісності емоційної напруги.

Щодо результатів, отриманих за шкалами «Позитивна переоцінка», у

молодих сімей Хсер.мс. = 10,9 (σ = 3,2), у сімей на стадії «порожнього гнізда»

Хсер.пг. = 14,8 (σ = 3,9). Такі результати свідчать про те, що подружжя, які

перебувають на стадії «порожнього гнізда» більш схильні до позитивної

переоцінки стресових ситуацій ніж молоді, що пояснюється орієнтованістю їх на

самокритичне, іронічне, часто з використанням гумору відношення до себе та

важких ситуацій.

Результати за шкалами «Схожість у поглядах» у молодих сімей становить

Хсер.мс. = 14,3 (σ = 3,2), тоді як у сімей на стадії «порожнього гнізда» Хсер.пг.

366

= 16,1 (σ = 3) та «Спільні символи» у молодих сімей Хсер.мс. = 15,4 (σ = 3,6), тоді

як у сімей на стадії «порожнього гнізда» Хсер.пг. = 17,3 (σ = 3,8), що з позиції

проведеного часу разом є цілком очевидним. Щодо результатів, отриманих за

шкалою «Легкість у спілкуванні», у молодих сімей Хсер.мс. = 14,7 (σ = 3,7), а в

сімей на стадії «порожнього гнізда» Хсер.пг. = 17,1 (σ = 4,7), а також за шкалою

«Намагання до узгодження дій» у молодих сімей Хсер.мс. = 11,9 (σ = 2,1) та в

сімей на стадії «порожнього гнізда» Хсер.пг. = 13,3 (σ = 3,1). Приходимо до

висновку, що сім’ї, які перебувають на стадії «порожнього гнізда», легше

налагоджують між собою контакт, оскільки вже вивчили одне одного, тому

вільно відчувають себе під час спілкування та конструктивніше підходять до

узгодження власних дій та компромісних рішень, ніж молоде подружжя.

Узагальнюючи вище зазначені результати, можна стверджувати, що сім’ї

на стадії «порожнього гнізда» мають вже усталені життєві орієнтації, їхні

взаємовідносини характеризуються довірою та взаєморозумінням, що в

більшості випадків сприяє формуванню конструктивного репертуару

опанувальної поведінки, а також адекватної соціально-психологічної адаптації,

тоді як молоді сім’ї мають у репертуарі копінг-поведінки менш конструктивні

стратегії та більш низький рівень емоційного задоволення в шлюбі, оскільки

процес формування внутрішньосімейних та позасімейних відносин ще в процесі

інтенсивного становлення, так само як і зближення точок зору, ціннісних

орієнтацій тощо.

Що стосується порівняння за статтю із застосуванням критерію U-Манна

Уітні, нами отримані результати, які наведені у додатку К, в таблиці К.3.

Статистично-значимі відмінності були виявленні за такими шкалами, як

«Пошук соціальної підтримки», «Уникнення», «Довіра у спілкуванні»,

«Розуміння причин стану», «Здатність до співпереживання» та «Орієнтація на

стан партнера».

Інтерпретуючи достовірну відмінність результатів за шкалою «Пошук

соціальної підтримки», зазначимо, що результати за даною шкалою в чоловіків

367

становлять Хсер = 10,75 (σ = 2,86), тоді як у жінок Хсер = 12,8 (σ = 2,6). На основі

цього можемо зробити висновки, що жінки більш схильні до залучення

соціальних ресурсів, пошуку інформації, емоційної і дієвої підтримки, що

виявляється у зверненні до інших людей за порадою та допомогою у стресовій

ситуації, яка, в свою чергу провокує уникання вирішення стресових ситуацій,

тоді як чоловіки більше спрямовані на формальне вирішення проблем, з якими

вони стикаються в своєму житті.

Результати, отримані за шкалою «Уникання» для чоловіків становлять

Хсер = 12,13 (σ = 4,87), тоді як для жінок Хсер = 14,28 (σ = 4,29). Застосовування

описаної поведінкової стратегії характеризується прагненням уникання контакту

зі своїм партнером, відбувається витіснення необхідності розв’язання проблеми,

що, в свою чергу, може виразитися через відхід у хворобу, активізацію вживання

алкоголю, наркотиків, варіантом активного способу уникання може бути суіцид.

Стратегія уникання – одна з провідних поведінкових стратегій, яка сприяє

формуванню дезадаптивноі, псевдодолаючоі поведінки. Хоча критерій свідчить

про достовірну відмінність, істотної різниці в середніх та стандартних

відхиленнях нема, що не дозволяє нам однозначно виділити стать більш схильну

до стратегії уникнення.

Щодо результатів, отриманих за шкалою «Довіра в спілкуванні», то в

чоловіків Хсер = 16,80 (σ = 3,74), тоді як у жінок Хсер = 15,57 (σ = 3,22). Це

свідчить про те, що чоловіки більш схильні довіряти своєму партнеру при

вирішенні складних життєвих ситуацій, з якими вони стикаються, або які вони

визначають для себе як важкі, на відміну від жінок, що виявляють меншу

схильність довіри до свого партнера.

Що стосується результатів, отриманих за шкалою «Розуміння причин

виникнення емоційного стану», у чоловіків становить Хсер = 11,61 (σ = 2,42),

тоді як у жінок Хсер = 12,78 (σ = 2,35), а також результатів, отриманих за шкалою

«Орієнтація на стан партнера», у чоловіків Хсер = 11,15 (σ = 3,27), тоді як у жінок

Хсер = 12,82 (σ = 3,13). Такі результати свідчать про те, що жінки, на відміну від

368

чоловіків, більш спрямовані на розуміння емоційного стану свого партнера при

вирішенні важких життєвих ситуацій, з якими стикається подружжя на різних

стадіях життєвого циклу.

Результати за шкалами «Здатність до співпереживання» у чоловіків Хсер =

12,37 (σ = 2,58), тоді як у жінок Хсер = 13,16 (σ = 13,5). Це свідчить про те, що

жінки краще за чоловіків відчувають свого партнера, зокрема його почуття,

психічні стани, що, у свою чергу, проявляється через аналіз особистісних

якостей, усвідомлення й відчуття внутрішнього світу у формі співпереживання

(емпатії) до свого партнера.

Узагальнюючи вище зазначені результати, можна стверджувати, що жінки

так само як і чоловіки, очікувано реагують на ситуації, що відзначають як важкі

у своєму подружньому житті, сприймаючи при цьому емоційний стан партнера,

орієнтуючись на його почуття й переживання. Жінки, в деякій мірі, більш

спрямовані на залучення інших людей при вирішенні стресової ситуації, тоді як

чоловіки скеровують свої дії на вирішення проблеми.

Наступним етапом роботи було здійснення кореляційного аналізу

результатів, отриманих на цьому етапі дослідження. Математичною мірою

кореляції двох випадкових величин служить кореляційне відношення, або

коефіцієнт кореляції. У даному випадку було застосовано кореляційний аналіз за

критерієм Пірсона задля виявлення взаємозалежностей між репертуарами

копінг-стратегій сімей на різних стадіях життєвого циклу та рівнем

задоволеності шлюбом. Ми ставили за мету дізнатися, чи здатен сформований

репертуар опанувальної поведінки якимось чином впливати на задоволеність

шлюбом. Для досягнення визначеної мети було застосовано програмне

забезпечення SPSS, у результаті якого була отримана матриця кореляцій, на

основі якої було з’ясовано, які із шкал з вище перерахованих методик корелюють

на статистично значимому рівні (Р <0,01). Узагальнені дані кореляційного

аналізу наведені в таблиці Л.1 у додатку Л.

369

Найбільш сильний кореляційний зв'язок, на рівні значимості 0,01,

спостерігається між такими шкалами, як:

Шкала «Рівень задоволеності» (Задоволеність шлюбом) корелює зі

шкалою «Позитивна переоцінка» (ОСО) на рівні R = 0,359. Рівень задоволеності

шлюбом визначається, як результат адекватної реалізації уявлення (образу) про

сім'ю, сформоване у свідомості особистості під впливом зустрічей з різними

подіями, складовими досвіду (дійсного або символічного) в означеній сфері, як

суб'єктивного сприйняття членів сім’ї крізь призму соціокультурних норм. Для

можливості подолання негативних переживань, у зв'язку з проблемою, за

рахунок її позитивного переосмислення, розгляду її як стимулу для

особистісного зростання здійснюється інтеграція сім’ї, знімаються стреси,

покращується якість життя. Подружжя спрямоване на пошук сенсу того, що

сталося з фокусуванням на позитивних аспектах, переосмислення ситуації,

сімейних відносин і життєвих цінностей має вищу задоволеність шлюбом. Це

можливо також пов’язано з тим, що когнітивна активність спрямована на

рефлексивне формулювання висновків, знаходження користі/вигоди з

актуальної ситуації, що формує такі поведінкові патерни, які є психологічно

комфортними і, тим самим, суб’єктивно оптимізують відчуття задоволеності

шлюбним життям.

Шкала «Рівень задоволеності» (Задоволеність шлюбом) корелює зі

шкалою «Схожість» (Спілкування у сім’ї) на рівні R = 0,396. Висока якість

шлюбу в подружжя безпосередньо залежить від їх схожості в поглядах,

подібності та узгодженості уявлень про себе та свого партнера відповідно,

схожості рольових очікувань і настанов, які проявляються в процесі становлення

сімейного життя та стресових ситуацій, що виникають на різних його етапах.

Задоволеність шлюбом залежить, в основному, від можливості реалізувати свої

очікування в шлюбі, реалізувати своє уявлення про те, якою має бути сім’я.

Задоволеність відносинами, або відчуття суб’єктивного благополуччя в шлюбі,

виникає тоді, коли якість взаємодії влаштовує кожного з подружжя. У такому

370

випадку подружжя постійно відчуває свою схожість у відношенні до

навколишнього середовища, подій, суспільства, що дозволяє їм успішно

функціонувати, а як наслідок, мати вищий рівень задоволеності шлюбом. У

цьому випадку схожість у поглядах виступає як константа, що визначає

задоволеність шлюбом. Можна припустити, що успішність відносин на різних

стадіях життєвого циклу знаходиться в безпосередній залежності від схожості

конкретних настанов подружжя в їх поглядах на очікування від сімейного життя

в його різних аспектах, зокрема, у таких, як фінанси, лідерство в сім’ї, побутова

сфера, народження і виховання дітей, сімейне дозвілля, сумісність в сексуальній

сфері та ін.

Шкала «Рівень задоволеності» (Задоволеність шлюбом) корелює зі

шкалою «Спільні символи» (Спілкування в сім’ї) на рівні R = 0,400. Це

пояснюється тим, що рівень задоволеності шлюбом безпосередньо залежить від

успішного міжособистісного спілкування в сім’ї, яке відповідає завданням

обміну інформацією, узгодження зусиль і виконання ролей у спільній діяльності,

встановлення та розвитку міжособистісних відносин, пізнання партнера й

самопізнання. Особливістю міжособистісної комунікації в сім'ї є висока

емоційна насиченість та інтенсивність спілкування. Міжособистісна комунікація

виконує психотерапевтичну роль і допомагає партнерам краще пізнавати одне

одного, вибудовувати сімейні традиції, формувати так звану сімейну «мову» –

певні узгоджені й легко пізнавані сімейні символи, традиції та норми. Подружжя

задоволене своїми шлюбом створює сімейний словник. Існує узгоджена мова

поглядів, міміки, жестів, поз, відома тільки подружжю. До спільних символів

відносять і сімейні реліквії – предмети, пов'язані з певними «знаковими» подіями

сім'ї, що виконують важливу функцію стабілізації сімейного спілкування,

взаємодії та формуванню сімейної самосвідомості, що задає нормативність

життя сім'ї та підвищує рівень задоволеності шлюбом.

Шкала «Вирішення задач» (КПСС) корелює зі шкалою «Спільні символи»

сим (Спілкування в сім’ї) на рівні R = 0,425. Копінг-поведінка сім’ї в стресових

371

ситуаціях, спрямована на вирішення завдань, передбачає спроби подолання

проблеми за рахунок попереднього її аналізу, фокусування на ній та пошук

можливих способів її вирішення, звернення до власного досвіду вирішення

аналогічних проблем, прагнення контролювати ситуацію, орієнтацію на

необхідність вирішення проблеми, практичну реалізацію своїх планів та ін. Це,

в свою чергу, неможливо без якісної міжособистісної комунікації подружжя, яка

є ключовим моментом її життєдіяльності, що визначає ефективність її

функціонування та ресурси росту і розвитку. Спільні символи є потужним

підтримуючим фактором, наявне відчуття «ми», здатність подружжю діяти як

єдине ціле та віра у винятковість власного сімейного світу є потужним драйвером

стратегії вирішення завдань.

Шкала «Позитивна переоцінка» (ОСО) корелює зі шкалою «Сприйняття

стану партнера» (Емоційна взаємодія) на рівні R = 0,404. Наявність цього

кореляційного зв’язку можна пояснити тим, що застосування в розвитку

сімейних відносин такої копінг-стратегії як позитивна переоцінка передбачає

високий рівень емоційної взаємодії подружжя і виступає скоріше необхідною

умовою можливості й успішності останнього.

Шкала «Ставлення до себе як до шлюбного партнера» (Спілкування в сім’ї)

корелює зі шкалою «Вирішення задач» (ОСО) на рівні R = 0,503. Цей

кореляційний зв’язок вказує на те, що подружжя, реалізуючи себе як шлюбного

партнера, розвивають розуміння причин виникнення станів на різних етапах

життєвого циклу і, як наслідок, сім’я при виникненні важких життєвих ситуацій

спрямована на конструктивне вирішення завдань, що передбачає спроби

подолання проблеми за рахунок цілеспрямованого аналізу ситуації й можливих

варіантів поведінки, вироблення стратегій вирішення проблеми, планування

власних дій з урахуванням об'єктивних умов, минулого досвіду та наявних

ресурсів.

Таким чином, нами було проаналізовано та охарактеризовано тільки

найбільш показові кореляційні зв’язки з усіх отриманих, але аналіз

372

взаємозалежностей між шкалами не є вичерпним. Кореляція дала змогу виявити

залежність задоволеністю шлюбом та стратегіями опанувальної поведінки.

Отримані взаємозалежності дозволяють виявити деякі кореляти опанувальних

реакцій на складні життєві ситуації на різних стадіях життєвого циклу. Рівень

задоволеності шлюбом, який залежить, в основному, від можливості реалізації

індивідуальних очікувань в шлюбі; наявність спільних інтересів і, в той же час,

свобода самореалізації кожного з партнерів; подібні очікування від сімейного

життя, поглядів та цінностей; сумісність в сексуальній сфері також визначає

конструктивні способи опанувальної поведінки. З вищесказаного можна зробити

наступні висновки: при благополучних подружніх стосунках, які

характеризуються розумінням і повагою до потреб та бажань іншого члена сім’ї,

вмінні приймати втрати і бути готовими до змін, наявності прихильності,

зокрема терпимості до автономії особистості, чітко окресленими межами між

партнерами, схожістю в поглядах та сприйманням себе як шлюбного партнера

подружжя, схильні до вибору способів опанувальної поведінки, спрямованих на

вирішення завдань, які вважаються конструктивними та передбачають спроби

подолання за рахунок попереднього аналізу проблеми, рефлексії, фокусуванню

на ній та пошуку можливих способів її вирішення, зверненню до власного

досвіду вирішення аналогічних завдань, прагненню контролювати ситуацію,

орієнтацію на необхідність вирішення проблеми, практичну реалізацію своїх

планів та ін. Варто зазначити, що подружжя, що брали участь у дослідженні,

схильні також до позитивної переоцінки ситуації, що розцінюється ними як

важка або стресова. Це свідчить про те, що при важких життєвих ситуаціях, з

якими стикається подружжя на різних стадіях життєвого циклу, такий вид

опанувальної поведінки як позитивна переоцінка дає можливість долати

негативні переживання у зв'язку з важкою ситуацією за рахунок її позитивного

переосмислення з фокусуванням на позитивних аспектах, розгляду її як стимулу

для особистісного зростання.

373

Для того, щоб виділити для великої кількості ознак порівняно вузький

набір властивостей, що об’єднуються (можуть об’єднуватися) у спільно діючі

фактори, нами було застосовано факторний аналіз. Такий вид аналізу дозволяє

досліднику вирішити завдання опису предмету вимірювання компактно і в той

же час всебічно. За допомогою факторного аналізу можливе виявлення факторів,

що відповідають за наявність статистичних зв'язків. У більшості випадків

фактори являють собою латентні (приховані) ознаки, які не підлягають прямому

вимірюванню, але здійснюють безпосередній вплив на досліджуване явище чи

ознаку. Можна виділити два основні завдання факторного аналізу: визначення

взаємозв'язків між змінними, їх класифікація та скорочення кількості змінних.

Таким чином, підґрунтям для застосування факторного аналізу стала

кореляційна матриця, отримана в ході кореляційного аналізу.

Для реалізації факторного аналізу було застосовано програмне

забезпечення SPSS. Відбір факторів був здійснений на основі критерію

відсіювання Кеттела з урахуванням критерію власних чисел Кайзера та критерію

частки відтворюваної дисперсії (Додаток Л, рис. Л.1). Кожен з факторів вмістив

у собі шкали, які корелюють між собою на статистично значимому рівні, і тому

доцільно буде припустити, що існує певний чинник, який і впливає на існування

даної залежності.

У результаті факторизації було з’ясовано, що шкали методик найбільш

стійко об’єднуються у сім факторів, які здатні описати 50% дисперсії (Додаток

Л, таблиця Л.2).

Отже, на основі оберненої факторної матриці (додатко Л, таб. л.3), було

виділено шкали, які отримали найбільші значення, а тому найповніше

відображають сутність кожного з факторів.

Таким чином, можна зробити висновок, що відповідний рівень

задоволеності шлюбними стосунками визначає можливі репертуари

опанувальної поведінки на різних стадіях життєвого циклу. Задоволеність

шлюбом та психологічна схожість між партнерами сприяє формуванню

374

конструктивного репертуару опанувальної поведінки в різного роду стресових

ситуаціях, з якими стикається подружжя на різних етапах життєвого циклу.

Розподіл факторів подано в додатку Л, таб. Л.4.

Отже, перший фактор був названий нами «Конструктивні дії» (9,5%

дисперсії), який включає такі шкали, як: «Рівень задоволеності шлюбом»,

«Вирішення задач», «Планування вирішення проблем», «Узгодження дій» та

«Спільні символи».

Цей фактор об’єднує рівень задоволеності шлюбом та конструктивні

опанувальні стратегії, а також емоційну взаємодію і спільні символи у

спілкуванні. Це доводить складну структуру багаторівневості сімейного

життєвого простору й дозволяє припустити спільну причину варіації показників:

узгодження дій, наявність спільних символів визначає, детермінує й

детермінується здатністю до спільного вирішення завдань. Спілкування в сім’ї,

що характеризується узгодженістю дій, які спільно виконуються подружжям

характерні для пар, що мають достатній рівень психофізіологічної та

сенсомоторної сумісності за темпераментом, а також досягли функціонально-

рольової узгодженості, тобто узгодженості структури, розуміння, розподілу і

прийняття сімейних та міжособистісних стосунків. Подружжя спрямовані на

швидке досягненням компромісу у вирішенні певних життєвих ситуацій, з якими

вони стикаються на різних стадіях життєвого циклу. Тому подружжя при

виникненні ситуацій, які розцінюються ними як важкі або стресові, менше

використовуватиме стратегію відволікання, яка припускає спроби подолання

особистістю негативних переживань у зв’язку з труднощами за рахунок

реагування за типом ухилення: заперечення проблеми, фантазування,

невиправданих очікувань, відволікання і т.п.

У другий фактор «Емоційна взаємодія» (9,4% дисперсії) увійшли такі

шкали, як: «Емоції», «Психотерапевтичне спілкування», «Емоційний фон

взаємодії», «Емоційна підтримка», «Уміння впливати на емоційний стан

партнера». Даний фактор також об’єднав шкали методик дослідження

375

опанувальної поведінки, спілкування і взаємодії подружжя, що свідчить про

спільну мінливість емоційної підтримки та спілкування й копінг-стратегій,

орієнтованих на емоції. Це дозволяє припустити, що якість емоційної взаємодії

подружжя є ресурсом емоційного опанування, є тим «паливом», без якого

застосування описаної стратегії стає неможливим. Емоційний зв’язок між

партнерами характеризується взаєморозумінням, емпатійним спілкуванням

подружжя, моральною підтримкою та взаємодопомогою у вирішенні різних

ситуацій, формує не тільки так зване емоційне поле сім’ї, що є складеним з різних

емоційних стимулів, переданих членами сім’ї на різних рівнях взаємодії, але й

навичок емоційного опанування. Емоційно заряджене функціонування членів

сім'ї, створює емоційну «атмосферу» або «поле», яке, у свою чергу, впливає на

функціонування кожного з членів подружжя.

У третій фактор, названий нами «Рефлексія», увійшли такі шкали, як:

«Розуміння причин стану», «Ставлення до себе як партнера», «Орієнтація на стан

партнера». Цей фактор увібрав у себе всі найбільш «рефлексивні» шкали та

свідчить про відокремлену й важливу роль здатності до рефлексії у становленні

конструктивного, психічного здорового життєвого простору сім’ї. Здатність

рефлексивно аналізувати причини власних психічних станів, станів партнера є

важливою необхідною умовою спільних дій щодо вирішення складних і

кризових життєвих ситуацій.

Рівень усвідомленості сімейних ролей у подружжі визначає характер

сприйняття себе як шлюбного партнера, що визначає не просто формування

цілісного образу на основі оцінки соціальних факторів, а й розуміння та

прийняття свого партнера. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як

відображення в свідомості подружжя цілей, мотивів, настанов один одного; і як

прийняття цих цілей. Велике значення для взаємного розуміння має

«відкритість», тобто вміння бути чесним і природним у відношенні до партнера.

Відкритість, як психологічний феномен, безпосереднім чином залежить від

ступеня усвідомлення свого внутрішнього «Я» і сприйняття себе на

376

особистісному рівні. Неадекватне уявлення про себе створює багато

психологічних бар'єрів спілкування, веде до ігнорування інформації, чужої

думки, що, в кінцевому підсумку, може призвести до конфліктної поведінки.

Умовою формування адекватного уявлення особистості про себе слугує

сприйняття та аналіз своєї поведінки з точки зору інших людей, шляхом

отримання та вивчення інформації зворотного зв'язку. Таким чином, можна

зробити висновок, що рівень усвідомленості сімейних ролей у подружжі

визначає характер сприйняття себе як шлюбного партнера та виявляється через

безумовне прийняття переконань подружжя, що сприяє формуванню

об’єктивного погляду на стосунки у діаді, забезпечуючи адекватні емоційні

стани та відповідний фон взаємодії в середині сім’ї.

Четвертий фактор, названий нами «Соціальна підтримка», є достатньо

еклектичним й увібрав у себе такі шкали, як: «Соціальне відволікання», «Пошук

соціальної підтримки», «Взаєморозуміння» та «Сприймання стану партнера». У

цьому факторі об’єднана соціальна складова сімейного життя, причому як з

негативної з точки зору конструктивності відволікання до конструктивного

пошуку соціальної підтримки та взаєморозуміння. Це доводить важливість

фактору соціального оточення та соціальної взаємодії у становленні та розвитку

соціальної складової опанування зокрема, і подружнього життя взагалі.

У п’ятий фактор увійшли шкали «Конфронтація», «Самоконтроль»,

«Довіра», «Легкість у спілкуванні». Причому «самоконтроль» і «довіра» з

від’ємним знаком. Описаний фактор отримав назву «індивідуалістичність-

конфронтація» і включає в себе не дуже конструктивний спосіб життєдіяльності

сім’ї, а саме: егоїстичний, агресивний недовірливий підхід до побудови

структури сімейної взаємодії. Знижений самоконтроль, висока

індивідуалістичність призводять та одночасно провокують широкий спектр

сімейних депривацій.

Стратегія конфронтації припускає спроби вирішення проблеми за рахунок

не завжди цілеспрямованої поведінкової активності, здійснення конкретних дій,

377

спрямованих або на зміну ситуації, або на відреагування на негативні емоції у

зв'язку з труднощами. При вираженій перевазі цієї стратегії можуть

спостерігатися імпульсивність у поведінці (іноді з елементами ворожості та

конфліктності), ворожість, труднощі планування дій, прогнозування їх

результату, корекції стратегії поведінки, невиправдана завзятість. Копінг-дії при

цьому втрачають свою цілеспрямованість і стають переважно результатом

розрядки емоційної напруги. Тому можливі спроби вирішення проблеми за

рахунок залучення зовнішніх (соціальних) ресурсів, пошуку інформаційної,

емоційної та дієвої підтримки, що характеризуються орієнтованістю на

взаємодію з іншими людьми, очікуванням уваги, поради, співчуття.

Стратегія самоконтролю передбачає спроби подолання негативних

переживань, у зв'язку з важкими життєвими ситуаціями, за рахунок

цілеспрямованого придушення та стримування емоцій, мінімізації їх впливу на

оцінку ситуації та вибір стратегії поведінки, високий контроль поведінки,

прагнення до самоопанування. Тому, при виразній перевазі стратегії

самоконтролю, у подружжя може спостерігатися прагнення приховувати від

оточуючих свої переживання і спонукання у зв'язку з проблемною ситуацією.

Часто така поведінка свідчить про страх саморозкриття, надмірну вимогливість

до себе, що призводить до надконтролю поведінки та, в результаті, викликає

соціальну дистанцію подружжя.

Шостий фактор, який склали шкали «Дистанція», «Прийняття», «Здатність

до співпереживання», «Прийняття виниклих почуттів», «Безумовне прийняття»

був названий нами «Емпатія». Саме більшість емпатійних шкал, що склали цей

фактор є предикторами такої опанувальної стратегії, як «прийняття». Прийняття

допомагає знизити дистрес, прийняти ті події та ситуації, які ми не здатні

змінити. Емпатійність у відношенні до партнера знижує відчуття самотності,

рівень стресу і необхідність опанування взагалі. Високий рівень прийняття та

емпатії здатний суттєво знизити загрозливість ситуації в суб’єктивному

378

відображенні ситуації в свідомості особистості одного з подружжя, що може

усунути необхідність опанування як такого.

Подружжя, яке задоволене своїм шлюбом, має міцні внутрішні зв’язки,

високий рівень координації та кооперації. Тому в подружжя наявне

взаєморозуміння, що виражається через взаємну повагу між усіма її членами,

позитивну моральну атмосферу, спільність поглядів на більшість сфер духовного

життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань,

взаємну психологічну підтримку, трудову взаємодію, задоволення почуття

власної гідності, своєї значущості, взаємної довіри, доброти, чуйності,

раціональних способів вирішення всіх проблем, розуміння завдань сімейного

виховання та ін. Це, однозначно, пов’язано зі здатністю до співпереживання

емоційних станів свого партнера, що проявляється через емпатію до поглядів та

думок партнера, безумовне прийняття його як особистості, співпереживання,

взаємодоповнюваність у способах міжособистісного відреагування. Тому, чим

більше стосунки між подружжям характеризуються безумовним емоційним

прийняттям одне одного та взаєморозумінням, тим більше в їхніх стосунках

проявляється здатність до емпатії та співпереживання у відношенні до свого

партнера.

Сьомий фактор формують такі шкали, як «Уникнення», «Відволікання»,

«Уникання», «Позитивна переоцінка». Більшість шкал, що склали цей фактор,

входять до відносно неконструктивних і свідчать скоріше про неопанування.

Тому описаний фактор був названий нами «Уникнення». Однак нагадаємо, що в

минулих розділах ми зверталися до аналізу уникнення. Було наголошено, що

може існувати цілий ряд обставин у життєвому просторі, до яких уникнення

може бути єдиною альтернативою. При виразній перевазі стратегії відволікання

можуть спостерігатися неконструктивні форми поведінки в стресових ситуаціях:

заперечення або повне ігнорування проблеми, ухилення від відповідальності та

дій по вирішенню виниклих труднощів, пасивність, нетерпіння, спалахи

роздратування, занурення в фантазії, переїдання, вживання алкоголю тощо, з

379

метою зниження болісної емоційної напруги. Тому обернений полюс зв’язку

свідчить про те, що чим більше спілкування в сім’ї характеризується

узгодженістю дій при вирішенні важких життєвих ситуацій на різних стадіях

життєвого циклу, тим менше подружжя використовуватиме опанувальну

поведінку, покликану на відволікання від вирішення проблеми.

Було проаналізовано результати факторного аналізу, на основі чого слід

констатувати існування прямих взаємозалежностей між репертуарами

опанувальної поведінки та особливостями взаємовідносин, що визначають

рівень задоволеності шлюбом подружжя на різних етапах життєвого циклу.

Спілкування, взаємодія подружжя визначає те, як подружжя буде реагувати на

важкі життєві ситуації, з якими стикається. Варто припустити, що відповідний

рівень задоволеності шлюбними стосунками визначає можливий репертуар

опанувальної поведінки на різних стадіях життєвого циклу. Задоволеність

шлюбом та психологічна схожість між партнерами сприяє покращенню

репертуарів опанувальної поведінки в різного роду стресових ситуаціях, з якими

стикається подружжя в процесі свого життя. Отже, чим більше сім’я

характеризується адекватною емоційною взаємодією, що виявляється у

сприйнятті та спілкуванні між партнерами, тим більш конструктивні стратегії

опанувальної поведінки в стресових ситуаціях є притаманними подружжю.

Однак жодного зв’язку зі стажем шлюбу зафіксовано не було, цей показник не

увійшов до жодного фактору, що свідчить, що стаж не є значимою змінною у

структурі опанувальної діяльності подружжя у власному життєвому просторі.

380

Висновки до четвертого розділу

Одним із найважливіших ракурсів дослідження постають психологічні

особливості трансформації опанувальної поведінки в життєвому циклі сім’ї.

Безперечно, істотні видозміни й модифікації життєвого простору особистості

відбуваються насамперед у контексті структурно-рольових пріоритетів сім’ї.

Зміни комунікативно-рольових і статусних стереотипів, дисбаланси в межах

розподілу відповідальності й обов’язків, активність/пасивність у позиції щодо

виконання функцій і завдань породжують очевидні складнощі в налагодженні

внутрішньосімейного мікроклімату. Спроби перебудови наявного життєвого

простору внаслідок появи нових пріоритетів і вартостей зумовлюють

комунікативні флуктуації, провокують появу нових міжособистісних бар’єрів,

розбалансовують не лише спілкування, але й усю системну владно-підвладну

архітектоніку сім’ї.

Успішне й послідовне долання етапів і циклів життя можливе, у першу

чергу завдяки забезпеченню психосоціального здоров’я сім’ї як єдиного

організму, а також кожного з її членів зокрема. Зміни й новоутворення в системі

функціонування сучасної сім’ї зумовлюються внутрішньою і глибоко

специфічною динамікою сімейного розвитку, причому вони досить часто мають

настільки надзвичайну вагу, що потребують істотного перегрупування

матеріально-фінансових і духовно-психологічних ресурсів сім’ї, зокрема для

успішної адаптації всіх її членів. Зазвичай, оцінка, сприйняття та переоцінка

таких ситуацій є стресовою й потребує неординарних і нестандартних

опанувальних зусиль як конгломерату спільних спроможностей для досягнення

успіху.

Унікальною рисою й ознакою кожної особистості є власна суб’єктивно

неповторна здатність свідомості щодо бачення життєвого світу. Якраз на певну

«уявну карту», яка має тісний зв’язок із зовнішніми координатами, здебільшого,

у першу чергу, орієнтується людина у своїх діях. Отож, у випадку, коли постає

381

потреба певних змін у контексті цієї карти, тоді й потрібно адаптуватися,

задіявши енергію та мобілізувавши внутрішні ресурси. Внаслідок того, що

необхідність змін і самі зміни можуть призвести до ряду складнощів, зокрема

такими труднощами є перехід від одного життєвого циклу і психосоціального

етапу до іншого, виникає досить висока ймовірність настання сімейного стресу.

Ситуація загрози життєвим цінностям спонукає людину як члена певної

сім’ї або до спроб втечі / самовтечі у внутрішньому світі, або породжує

необхідність спільного долання потреб разом з іншими членами сім’ї. Острах

втрати певних цінностей або їх знищення, реальна, об’єктивна (або лише існуюча

у свідомості людини) проблема порушення сімейного простору зумовлюють

появу нових і нестандартних комбінацій задля вирішення посталих проблем.

Типовими перепонами можуть бути також різноманітні чинники, серед яких

найчастіше постають фінансові труднощі, втручання батьків у життєве коло

молодої сім’ї, девіації когось із членів, розлучення та інші деструктивні моменти

й тенденції. Базовими симптомами сімейного стресу є збільшення кількості,

частоти й інтенсивності прояву конфліктів, суперечок, напруги, сварок, боротьби

між членами сім’ї, а також вживання наркотиків, алкоголю, медикаментів та інші

девіантні ознаки. Сімейний стрес як продовження індивідуального стресу

кожного з членів подружжя виникає в момент, коли вимоги навколишнього

соціуму є завищеними стосовно ресурсів, наявних у членів сім’ї. За таких

дискомфортних умов ресурси витрачаються в великій кількості, і це може

загрожувати благополуччю сім’ї. Загальновизнаними стресогенними

перепонами, які стимулюють розлади опанувальної поведінки, постають

насамперед такі: різноманітні психофізичні, соматичні та інші травми, складні

події життя, перманентна хронічна напруга, пов’язана з виконанням певних

соціальних ролей тощо.

Важливим концептуальним підходом до розуміння феноменології

сімейного опанування є «центрований на відносинах копінг», який виконує дві

основні стратегії: протекція захисту та активна підтримка. Якщо стратегія

382

активної підтримки передбачає дії людини, що спрямовані на те, щоб

стимулювати партнера на обговорення проблеми, з’ясувати його почуття і

знаходити спільне конструктивне рішення у важкій ситуації, то стратегія

протекції захисту допомагає людині емоційно «розвантажити» співрозмовника,

зокрема завдяки обговоренню хвилюючої теми, прояві турботи, пригніченню

негативних почуттів, вчинених з метою уникнення конфлікту.

Досить значущим підходом для осмислення опанувальної поведінки в

сім’ї виступає «емпатичний копінг», що застосовується в опануванні сімейного

типу за наявності складнощів. По суті, це спроможність і спроби зрозуміти в

стресовій ситуації афективний світ партнера, а також уміння це афективне

розуміння і співпереживання розділити. Зазвичай, типовими формами

вираження емпатичного копінгу є демонстрована доброзичливість, симпатія,

тепла інтонація, розуміння виразу обличчя, співчуття і співпереживання у

щирому вираженні.

Іншим концептуальним баченням є «діадичний копінг», що трактується як

прийнятна для обох членів сім’ї форма боротьби з навантаженнями. Це стиль

спільного подолання важких ситуацій, коли члени подружжя активно

співпрацюють одне з одним та узгоджують копінг-дії. Оскільки вибір стратегій

опанування здійснюється узгоджено і здебільшого чоловік та дружина прагнуть

однакового результату, то спільне поєднання зусиль сприяє якісному й

успішному подоланню складнощів. Діадичний копінг пари можна умовно

поділити на два види діадичного опанування: 1) спільний копінг подружжя,

якому притаманний узгоджений вибір схожих моделей поведінки

(конгруентність стратегій); цілком можливим є спільне планування виходу із

кризового стану, що сприяє найшвидшому і найпродуктивнішому вирішенню

питання, в контексті бажаного результату опанування; 2) підтримуючий копінг

діадичного типу, якому притаманний поділ обов’язків у парі, причому основним

чинником виступає готовність і здатність виконувати свою роль і функцію в

загальному опануванні, яка б доповнила зусилля другого члена подружжя [221].

383

Загалом, опанування в сім’ї виступає не лише як необхідність подолання

стресових ситуацій сім’ї, але і як важливий ресурс, завдяки якому сім’я

залишається здоровою, зберігає свою життєздатність, адже може покращитися

фізичний та психологічний стан подружжя, підвищуватися задоволеність

партнерів життям та сімейними відносинами, а також поліпшитися соціальна

адаптація та стабільність взаємин.

Регенеративні сім’ї упродовж долання труднощів реагують як одне ціле, як

потужна мікроспільнота. Успішність сімейного опанування у скрутних

ситуаціях пояснюється рівнем накопичення сімейних ресурсів як спроможності

сім’ї протистояти стресогенним впливам. Сприятлива «соціальна мережа» з

функцією взаємопідтримки, здатність членів родини до узгоджених дій у

критичних ситуаціях, злагода, розуміння, культивування сімейних традицій,

духовна близькість та взаємовідданість сприяють успішному доланню викликів

і негативів сьогодення та налаштовують на результативне опанування

ускладнених або загрозливих реалій у перспективі.

Емпіричне дослідження гетерогенної вибірки (три типи сімей на різних

стадіях життєвого циклу сім’ї: 1) неодружені сім’ї; молоді сім’ї; сім’ї на стадії

«порожнього гнізда» за допомогою пакету методик, які дозволили ефективно

дослідити стратегії поведінки особистості в стресових ситуаціях у процесі

розвитку сімейних відносин, дало цікаві результати.

В адаптаційний період для молодого подружжя найуразливішими є такі

сфери спільного життєвого простору: адаптація (сексуальна, побутова,

матеріальна), відсутність власного або окремого житла, формування

внутрішньосімейних звичок та цінностей, відносини з родичами та друзями

партнера, взаємні ревнощі, порушення рольових очікувань тощо. На цьому етапі

життєвого циклу сімейними труднощами виступають установлення меж

емоційної близькості, вибудовування спільного сімейного «кодексу»,

становлення рольової структури молодої сім’ї, розподіл господарсько-побутових

обов’язків, вирішення житлового питання, налагодження взаємостосунків із

384

родичами партнера та інше.

Сім’ї, що перебувають на стадії «порожнього гнізда», вважаються загалом

благополучними. Очевидно, це зумовлено насамперед тим, що подружжя вже

звикло одне до одного й вибудувало відповідну поведінку, яка в більшості

випадків влаштовує обох членів подружжя. Водночас можуть існувати певні

труднощі у взаєминах, де головним завданням на даному етапі життєвого циклу

є: встановлення нового змісту та якості відносин безпосередньо між подружжям;

адаптація до нового способу життя «на двох»; планування сімейного життя

(побуту) без дітей, пошук нового змісту спільного життя; встановлення стосунків

із сім’єю дорослої дитини, новими родичами.

Сумарно, враховуючи всі вище зазначені результати, можна стверджувати,

що досліджувані сім’ї досить передбачувано реагують на стресові фактори

власного життєвого простору, з якими стикаються у своєму подружньому житті,

проте молоді сім’ї характеризуються найбільш неконструктивними способами

опанувальної поведінки, порівняно з неодруженими сім’ями та сім’ями на стадії

«порожнього гнізда», що, у свою чергу, потребує психологічної корекції для

підвищення рівня навичок опанувальної поведінки та покращення рівня

взаємодії у спілкуванні між подружжям.

Слід також зазначити, що сім’ї на стадії «порожнього гнізда» мають вже

усталені смисложиттєві орієнтації, їхні взаємовідносини характеризуються

довірою та взаєморозумінням. Здебільшого, це сприяє формуванню

конструктивних репертуарів опанувальної поведінки, а також адекватної

соціально-психологічної адаптації, тоді як молоді сім’ї мають у репертуарі

копінг-поведінки менш конструктивні стратегії та більш низький рівень

емоційного задоволення в шлюбі, оскільки процес формування

внутрішньосімейних та позасімейних відносин ще відбувається, так само, як і

зближення поглядів, ціннісних орієнтацій тощо.

За статевим диференціалом нами встановлено, що жінки, так само як і

чоловіки, очікувано реагують на ситуації, що відзначають як важкі у своєму

385

подружньому житті, сприймаючи при цьому емоційний стан партнера,

орієнтуючись на його почуття і переживання. Хоча жінки в деякій мірі більш

спрямовані на залучення інших людей при вирішенні стресової ситуації, тоді як

чоловіки скеровують свої дії на вирішення проблеми.

Підсумовуючи, зазначимо, що відповідний рівень задоволеності шлюбними

стосунками визначає можливі репертуари опанувальної поведінки на різних

стадіях життєвого циклу. Отож, задоволеність шлюбом та психологічна

схожість між партнерами сприяють формуванню конструктивного

репертуару опанувальної поведінки в різного роду стресових ситуаціях, з якими

стикається подружжя на різних етапах життєвого циклу.

Якісна інтерпретація результатів факторного аналізу дали підстави

встановити існування прямих взаємозалежностей між репертуарами

опанувальної поведінки та особливостями взаємовідносин, які визначають

рівень задоволеності шлюбом подружжя на різних етапах життєвого циклу.

Партнерське і толерантне спілкування, активна взаємодія визначають те, як

подружжя буде реагувати на важкі життєві ситуації, з якими стикається.

Вочевидь, якраз відповідний рівень задоволеності шлюбними стосунками

визначає можливий репертуар опанувальної поведінки на різних стадіях

життєвого циклу. Задоволеність шлюбом та психологічна схожість між

партнерами сприяє покращенню репертуарів опанувальної поведінки в різного

роду стресових ситуаціях, з якими стикається подружжя в процесі свого життя.

Загалом, можемо констатувати, що чим більше сім’я характеризується

адекватною емоційною взаємодією, яка проявляється в позитивній рецепції та

гармонійній комунікації між партнерами, тим конструктивніші стратегії її

опанувальної поведінки в стресових ситуаціях. Варто відзначити, що зв’язку зі

стажем шлюбу зафіксовано не було, оскільки цей показник не виокремився в

жодному факторі. Зауважуємо, що, за результатами нашого дослідження, стаж

не є значущою змінною в структурі опанувальної діяльності подружжя.

386

Окреслене коло констатованих реалій потребує подальших дослідницьких

студій з метою як встановлення ширшого детермінаційного ряду, так і для

вироблення розвивальних технологій, застосування яких сприятиме

інтенсифікації та оптимізації опанувальної поведінки подружжя в життєвому

циклі соціо- та психогенези сім’ї.

Список наукових праць за матеріалами розділу: [208, 209, 217, 219, 221].

387

РОЗДІЛ 5. СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ОПАНУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

ОСОБИСТОСТІ

5.1. Теоретико-методологічні засади розвитку опанувальної поведінки

особистості

Опанувальна поведінка знаходиться в постійному розвитку, який, у свою

чергу, передбачає максимально можливе надбання суб’єктом особистісно-

корисних життєвих навичок. Типовим прикладом може бути підвищення

психологічного опору сильним подразникам, набуття навичок стресостійкості та

емоційної саморегуляції тощо. Замість пасивного адаптування суб’єкт або група

вчиться активно впливати на стресогенну ситуацію, змінювати її.

Розглянемо механізми формування опанувальної поведінки з точки зору

сучасної психології. Суб’єкт, стикаючись із неминучим стресом або еустресом,

звертається до еволюційно-програмних стратегій поведінки. За Е. Фроммом,

людині властивий так званий інстинкт подолання [471-473], а формою такого

інстинкту, на думку В.В. Аршавського та В.С. Ротенберга, є пошукова активність

[23].

Л.І. Анциферова, Т.Л. Крюкова, Р. Лазарус, С.К. Нартова-Бочавер,

Т.М. Титаренко стверджують, що опанувальна поведінка особистості

активізується в ситуації, яка потребує реагування та прийняття рішення й

розташована в континуумі: від еволюційно-програмних механізмів, що є

несвідомими, до цілком усвідомленої цілеспрямованої поведінки [14; 17; 231,

309, 441, 443].

Не зважаючи на різнорідність дослідницьких думок щодо стратегій

поведінки, у психологічній науці кристалізується ідея особистісної

зумовленості. Набір певних індивідуально-психологічних особливостей людини,

зокрема: властивостей темпераменту, рівня агресивності, емпатії тощо, є тим

388

чинником, що безпосередньо впливає на вибір способів опанувальної поведінки

[269, 309].

Психологічне опанування своєю ціллю має пристосування до мінливості

зовнішнього впливу (соціальне, екологічне середовище), а також, окрім

адаптації, полегшує прогнозування та подолання можливих наслідків ситуації.

Із робіт О.С. Ромена визначаємо, що організм людини має невід’ємну

здатність до саморегуляції, яка, у свою чергу, має різноманітні рівні ієрархії.

Стрижнем такої ієрархічної системи, вважає О.С. Ромен, є активність психіки.

Властивістю психічної активності є саморегуляція, що обумовлена еволюційно

[387]. Людина не може відчувати себе захищеною, будучи чутливою до кожної

зміни в довкіллі та соціальному середовищі. Звідси, здатність до адаптації, що

вважається запорукою сталого психологічного й фізичного здоров’я суб’єкта

[308]. Отже, адаптація та психічна активність відіграють стрижневу роль при

вирішенні життєвих проблем.

І.П. Павлов вважав, що психологічна наука є наукою про стани, і що

вивчення психологічних станів дає повну картину суб'єктивного [347]. За

Б.Ф. Ломовим, психічний стан є деякою ланкою між психічним процесом та

властивістю особистості. Психічний стан не слід розуміти як повне відображення

психічної дійсності людини, скоріше це – специфічний місток між

властивостями особистості та психічними процесами в конкретний відрізок часу.

Питання вивчення психічного стану відкриває тему особливостей гомеостазу

людини, розгортає поле для розробки концепцій про адаптацію та копінг-

стратегії [94].

Сучасна психологічна думка у працях таких науковців, як М.Д. Лєвітов,

Б.Ф. Ломов, А.К. Пєров, Ю.Є. Сосновікова, В.М. Юрченко та ін., полягає в тому,

що психічні стани сильно впливають на поведінку людини та психічну картину

загалом; характерною рисою психічних станів є їх взаємозв’язок із

психологічними індивідуальними особливостями людини [86, 253, 272, 347,

429].

389

У радянській психологічній науці вивчення психічних станів як категорії

психічних явищ набули розвитку в працях М.Д. Лєвітова та В.М. Мясищева.

Психічні стани, за працями М.Д. Лєвітова, включають у себе психічні процеси та

психофізіологічні особливості людини[253].

Психічні стани не є простою та однозначною темою в дослідженнях

науковців, тому не дивно, що існує багато підходів до їх вивчення і, до того ж,

безліч визначень, кожне з яких заслуговує на увагу.

Психічний стан, за Ю.Є. Сосновіковою, – це відносно стійка структурна

організація компонентів психіки. Така структура керує функцією взаємодії

суб’єкта із наявною в даний момент оточуючою ситуацією. При цьому психічний

стан являє собою конкретний прояв явищ та компонентів в конкретній часовій

точці [429]. Ю.Є. Сосновікова називає психічний стан суперечливою взаємодією

життя психічного та фізичного, який є також єдністю водночас та об’єктивно

відображає рівень впорядкованості внутрішньої цілісності. Автор підкреслено

спрямовує увагу на єдність людини із довкіллям – природнім та соціальним, яке

є сутністю відображення суспільних відносин взаємодії суб’єкта з оточенням.

Психічний стан виступає як реакція на певну життєву ситуацію, де

переплітаються суб’єктивні та об’єктивні умови [430].

Саморегуляцію суб’єкта можна розглядати як у широкому сенсі, так й у

вузькому. У широкому – саморегуляція виступає як функція психіки, у вузькому

– як засіб або метод її регуляції. Характеристикою саморегуляції психіки є її

відносна відстороненість та самостійність, відмежованість. Саморегуляція як

метод, дозволяє через самонавіювання чинити вплив на окремі функціональні

одиниці організму і, повертаючись до контексту психічних станів, формує

довільно заданий психофізіологічний стан у конкретний момент часу [211].

При безперервній зміні, перебізі зовнішніх процесів, умов середовища

життєдіяльності, саморегуляція бере на себе завдання співвідносити та

вимірювати себе конгруентно до подій через усвідомлення поведінкових та

психічних процесів.

390

Такі науковці, як К.О. Абульханова-Славська, В.І. Моросанова,

Г.С. Никифоров, О.С. Ромен та ін. звертають особливу увагу в дослідженнях

психіки саме на проблематику саморегуляції психічної активності суб’єкта [2,

299, 316, 387]. За О.С. Роменом, психічна саморегуляція є здатністю

налагоджувати різноманітні дії та реакції організму, які виявляють себе через

самонавіювання. Отже, вплив суб’єкта на самого себе є базисною засадою

психічної саморегуляції [387, с.7].

За В.І. Моросановою, саморегуляцію довільної психічної активності

суб’єкта можна розуміти як системно-організований психічний процес, при

якому підтримка та регулювання кожним видом та формою як зовнішньої, так і

внутрішньої активності має на меті здобуття та досягнення поставлених

людиною цілей [299].

На думку дослідників В.В. Семікіна та Л.Г. Дикої, саморегуляція

психічних станів, якщо її розглядати в системно-діяльнісному контексті,

знаходиться в категоріях специфічної фахової діяльності, що має для кожної

людини свою стилістичну структуру. Система предметної діяльності відповідає

системі вищезгаданої діяльності. Незважаючи на це, її компоненти мають

принципово різні особливості: індивід водночас є суб'єктом та об'єктом

діяльності; ціллю діяльності є оптимізація індивідуального стилю

взаємовідносин зі світом і самим собою; базові дії налаштовані на зміну

структури саморегуляції індивіда, покращення та перебудову функціональних

механізмів психічної саморегуляції, де головним чинником впливу є мовлення,

символ, рефлексія, рухові вправи та дія [120].

Характерною особливістю саморегуляції особистості є те, що цей процес

здійснюється паралельно із соціальної регуляцією, інтеграцією особистості з

боку соціуму. Соціальне життя з його вимогами, умовами та особливостями

приймає індивідуальне забарвлення для кожної окремої особистості. Соціальне

життя впливає на індивідуально-психологічний розвиток особистісних

особливостей людини, що й визначає рівень розвиненості механізмів

391

саморегуляції. Гармонійність розвитку власної індивідуальності напряму

залежить від способів реагування на різноманітні щоденні стресові фактори

впродовж усього життя. Це можна розуміти, як типовість реагування на важкі та

невизначені ситуації. Згідно з цим реагуванням з’являється можливість глибше

зрозуміти людську індивідуальність. Людина обирає для себе найбільш

ефективний спосіб реагування й отримує власний стиль, який ми розуміємо як

визначний параметр поведінки, що характеризує способи людини контактувати

з навколишнім простором, який є мінливим та постійно вимагає підвищувати

власні захисні та опанувальні реакції та механізми. Це нас знову повертає до

психічної активності особистості, завдяки якій людина долає проблеми та

опановує ситуацію.

Організм реагує на стрес залежно від інтенсивності та подовженості в

часових рамках впливу стресового чиннику. Реакції організму можуть у таких

умовах бути дещо пригніченими і бути, або достатньо адаптивними,

врівноваженими, або навпаки, дезадаптивними – тобто такими, що не вирішують

проблеми й не чинять достатньо позитивного впливу на хід ситуації або взагалі

погіршують становище [371]. Якщо задаватися питанням, чим саме відрізняється

адаптивна поведінкова реакція від інших можливих поведінкових реакцій

індивіда, то ми чітко зрозуміємо, що визначальним фактором виступає саме

конкретизація цілі поведінкового акту. Метою адаптивної поведінки стає

налагодження продуктивної, ефективної, позитивної взаємодії між людиною та

її життєвим простором існування.

У такому контексті адаптивність є можливістю вирішити проблему

якомога краще, але, звичайно, не гарантує повного усунення негативних

факторів. Адаптивний спосіб реагування «включається» тоді, коли між

взаємодіючими системами немає налагодженості та узгодженості. Проте

адаптивна поведінка завжди запускається в умовах неузгодженості між

взаємодіючими системами і має на меті досягнення певної координації між ними

[138].

392

Конструктивні процеси опанування є усвідомленими, але не

автоматизованими. Звичайно, цим вони відрізняються від класичних механізмів

психологічного захисту. Процеси опанування зосереджуються на переробці

внутрішніх та зовнішніх параметрів стресогенної ситуації. Здобути навичку

копінгу означає сформувати в себе вміння користуватися відповідними до

ситуації внутрішніми ресурсами та засобами з метою подолання емоційного

натиску складних обставин. Коли людина вибирає адекватну стратегію – вона

зменшує негативний вплив стресу на свою психіку та організм, у цілому.

Важливим у подоланні життєвих криз є рівень самоактуалізації, що

проявляє себе через вираженість способів реагування на труднощі.

Самотворення особистості передбачає, що чим вищим є рівень розвитку

особистості, тим ефективніше вона керує ситуацією [23, 267, 472]. Як

зазначалося вище, кожна перепона на життєвому шляху людини має природу як

зовнішню (особливості місця перебігу події), так і внутрішню (індивідуальні

причини). Опанувальні та захисні стилі реагування знаходять свій зв'язок із

структурою усього життєвого досвіду індивіда, або, можемо сказати, із

пізнавальними (когнітивними) та афективними рівнями ієрархії структури

психіки.

О. А. Баранов, аналізуючи способи подолання стресу, виокремлює такі

способи адаптивної копінг-поведінки, як: мотиваційна стратегія або

спрямованість особистості на власну мету; професійно-компетентна стратегія

або стійкість до впливу стресу, що забезпечується добре розвиненими

професійними уміннями й досвідом роботи; рефлексивна стратегія або

пониження рівня агресивно-імпульсивних тенденцій; комунікативно-пластична

стратегія або легкість взаємодії в середовищі соціальних контактів, висока

мовленнєва активність, широкий набір програм комунікації та швидка їх зміна у

процесі міжособистісної взаємодії [35].

Активне навчання навичкам опанувальної поведінки можливе через

фасилітацію поведінкових навичок. Фасилітація – це створення умов для

393

гармонійного розвитку індивіда. Основні практично-орієнтовані підходи до

регуляції опанувальної поведінки та фасилітації суб'єкта базуються на

різноманітних теоретичних концепціях, серед яких особливо популярними є

теорія соціального научіння А. Бандури, [33], теорія транзактного підходу

Е. Берна [47], формування ідентичності Е. Еріксона [483], когнітивно-

поведінкова терапія А. Бека [40] та рольова теорія й психодрама Дж. Морено

[298] та ін..

Серед сучасних популярних концепцій особливої уваги заслуговує

розвиток оптимізму [638] як своєрідного щеплення проти стресу. Для цієї

концепції характерним є звертання до почуття гумору та метафоричності, як

допоміжних механізмів опанування і здобуття копінг-навичок [566]. Загалом,

розвиток навичок саморегуляції й опанування має стати однією з найважливіших

цілей виховання і соціалізації людини, незалежно від концептуального підходу.

Опанування, в широкому сенсі слова, є поєднанням адаптивної поведінки

та стрес-менеджменту. Навчання ж опанувальній поведінці можна визначити

настільки широко, як навчання життєвим навичкам з метою збільшення

психосоціальної компетентності суб'єкта.

Залежно від розвитку поглядів та культури виокремились різні концепції

навчання. Класична модель має корені в біхевіоризмі І.П. Павлова та Дж.

Уотсона. Вона базується на принципі умовного рефлексу, де реакція на

подразник або стимул закріплюється в результаті позитивного та негативного

підкріплення [341, 633]. Погляди Дж. Уотсона продовжує М. Джонс, яка

демонструє, що дитячі страхи можна розвіяти, якщо поступово привчати дитину

до контактів з об’єктом страху, враховуючи нюанси у відстані одного від іншого.

Зі зменшенням відстані – послаблюється страх, особливо, коли це

супроводжується емоційно позитивними стимулами. J. Wolpe згодом проводить

повторне аналогічне дослідження на щурах та людях. Цим він дає початок

розвитку технікам конфронтації в боротьбі з тривогою. Той самий принцип

використовується в боротьбі з фобійними реакціями в дітей, коли «жахливі»

394

ситуації приймають форму гри в кабінеті психолога з позитивним емоційним

фоном, а дитина пропрацьовує різні форми поведінки в них [658].

Розвиток опанувальних стратегій передбачає збільшення варіантів

поведінки за рахунок розширення діапазону емоційних реакцій. Такі реакції

сприяють гармонійному самотворенню особистості та вдосконаленню навичок

конструктивної активності. Навчання опануванню, наприклад у процесі тренінгу

навичок опанування дозволяє успішно справлятися з віковими кризами,

конфліктними ситуаціями в спілкуванні, коригувати особистісні деформації і

поведінкові порушення.

S. G. Forman зазначає великий перелік видів тренінгу навичок

опанувальної поведінки [565]:

1. Тренінг самонавчання (саморегуляції);

2. Тренінг асертивності або впевненої поведінки;

3. Тренінг релаксації і медитації;

4. Тренінг вирішення проблем, пов’язаних із соціальним середовищем;

5. Тренінг соціальної взаємодії;

6.Тренінг самоконтролю (управління негативними емоціями, наприклад,

гнівом) тощо.

Групова форма роботи є однією з найбільш ефективних. Для групових

форм тренінгу копінг-навичок, дієвим є введення групи в природну модель

ситуативної взаємодії та спілкування. Такі форми роботи отримали назву

«активні групові методи» [134]. Вони є способами цілеспрямованої активізації

комунікативних процесів у малій навчальній чи іншій цільовій групі. Група

формується залежно від змісту поставлених навчальних, розвивальних,

психокорекційних, творчих чи інших завдань.

Вивчаючи літературу з психотерапії й консультування, можемо

стверджувати, що на аналіз процесу старіння можна натрапити не так часто.

Небагато авторів розглядає питання про те, чи корисна для літніх людей

психологічна корекція взагалі. І-H. Nordhus, G. Nielsen, G. Kvale відповідають

395

впевнено «так». Вони описують відносно рідкісні амбулаторні практики для

людей, у віці старше шістдесяти, в Університеті Бергена в Норвегії та

ілюструють свою психотерапевтичну роботу тематичними наративами. Один з

них апелює до загрози значної втрати, інший зосереджений на подоланні

самотності, а ще один стосується невпевненості в собі й тому подібне [628].

Є цілий ряд причин такої нестачі наукової уваги до людей літнього віку.

Однією з них є те, що емоційні проблеми часто знаходяться в тіні зростання

захворюваності та все зростаючих медичних проблем. Люди похилого віку,

зазвичай, йдуть для діагностики та лікування до лікарів, які мають справу з

тілесними недугами. Старше покоління рідше зізнається собі та суспільству в

наявності в них психологічних проблем і приділяє більше власної уваги

загальному фізичному занепаду. Однак, це не означає, що люди літнього віку

мають менші або менш важливі психологічні проблеми [651].

Друга причина полягає в тому, що багато людей, особливо тих, хто старше

шістдесяти п'яти, соромляться звертатися по допомогу з психологічними та

емоційними проблемами. Їм простіше пояснити свій емоційний розлад

фізичними втратами, дефіцитами, а також очевидністю старіння, ніж оперувати

думкою про власний психічний розлад, яким би незначним він не був. До таких

проблем можна віднести підвищену тривогу та депресію. Літні люди часто

списують своє складне психологічне становище на розлади у фізичній системі,

дефіцитами, старінням загалом.

Третьою причиною є те, що частина психіатрії, окрім клінічної психології

або соціальної роботи, розглядає багато проблем з біологічної точки зору та

знаходиться в пошуку ідеальної «пігулки для покращення життя». Наша думка

полягає в тому, що використання лише медичних засобів у боротьбі з депресією

або тривогою в літніх людей, може перешкоджати розпізнаванню та подоланню

корінної проблеми, бо людина має вчитися давати собі раду без постійного

звертання до медикаментів, у якому б віці вона не знаходилася.

396

Дані, стосовно найбільш розповсюджених емоційних розладів людей

похилого віку, можна знайти в багатьох дослідженнях науковців з різних країн,

проте їх складно узагальнити й інтерпретувати. Тривожні розлади є одними з

найпоширеніших проблем у людей похилого віку, старше шістдесяти п’яти

років. До таких розладів відносять фобії. До розладів настрою – депресію, яка не

рідко має хронічний характер [569, 579, 636].

Якщо аналізувати відповідну літературу, то здається, ніби розлади настрою

частіші в літньому віці, бо в людей за шістдесят більше депресивних симптомів.

Р. Лазарус стверджує, що симптоматику поведінкових розладів, таких, як

депресія, плутають з фізіологічно обумовленими змінами в організмі літньої

людини [598]. Ми маємо на увазі, наприклад, зниження апетиту та порушення

сну. Стає очевидним той факт, що дані щодо емоційних проблем в старечому віці

знаходяться в безладі. І в цьому хаосі складно знайти якусь чітку позицію й точну

оцінку поширеності реальних психологічних проблем у літніх людей.

Зараз серед психологів існує проблема надчутливості до будь-якої ознаки

депресивного стану. Це призводить до поширеності прописування

антидепресантів. Але для того, щоб опанувати дистрес без медикаментів,

потрібно розвивати в собі навички опанування та окремі індивідуальні

особливості, що сприяють цьому. Nordhus підкреслює важливість

індивідуальних відмінностей у процесі опанування: надважливим фактором на

шляху до видужання й покращення способу життя є адаптація, як відповідь на

зміни і втрати [628]. Проте, в третьому розділі ми вже говорили про те, що це

скоріше питання індивідуальної мінливості, аніж достовірного тренду.

Якщо говорити про причини того, чому потенційний клієнт похилого віку

може відчувати складнощі в опануванні, то ми маємо два базові погляди на це:

1) Нейротизм призводить до нездатності вирішувати проблеми.

Довготривалий невроз призводить до деформування захисних механізмів

психіки, що ускладнює ефективне подолання проблем, пов’язаних зі старінням.

397

У цьому випадку консультування або психотерапія здатна змінювати помилкові

способи мислення й управління моделями копінг-поведінки.

2) Глибока психологічна криза суб’єкта викликана неготовністю до

внутрішніх та зовнішніх змін у життєвому просторі. Для подолання такої кризи

людина часто потребує наставництва в подоланні деструктивного стану психіки.

Нерозв’язані проблеми, що мають своє коріння в минулому, також мають свій

вплив і дають про себе знати. Ми маємо на увазі сімейні конфлікти, хвороби,

інвалідність, психічні дефіцити, зміну соціальної ролі, втрату стабільного

положення в соціумі, скорботу за померлими родичами або друзями, гнітюче

почуття самотності і, врешті-решт, страх смерті. Навіть у найадаптованішої

людини може не вистачити психологічних ресурсів для долання дійсно важкої

життєвої ситуації або кризи.

Прийняти речі такими, якими вони є, – один зі способів зниження напруги

та можливості зупинитися і прийняти правильне рішення. У будь-якому випадку,

багато людей похилого віку, які потрапляють у кризове становище, отримали б

лише користь від короткострокової консультації психолога або психологічної

просвіти. Проте, якщо ми будемо дивитися на проблему, як на результат

психопатологічних процесів, а клієнта розглядати лише в клінічному контексті

та класично вишукувати депресивні симптоми та ознаки неврозу, то це вже

стосуватиметься залучення до лікування медицини та медичної психотерапії.

Наведемо деякі приклади проблем, що не можуть бути результатом

невротичних захистів. Люди в роках можуть не володіти достатньою

інформацією та, як наслідок, мають невірне уявлення щодо багатьох моментів.

Наприклад, приймати часткові порушення пам’яті як початкову стадію старчого

маразму або деменцію (слабоумство), прояв хвороби Альцгеймера. Людину

може сильно травмувати втрата фізичної сили, яка була тією опорою, на яку ця

людина завжди могла розраховувати, а нерідко й вибудовувати на цьому свою

кар’єру та життя в цілому. Не будемо забувати про розвиток новітніх технологій,

398

які можуть поставити людину похилого віку в неприємне становище, де слід

визнати свою некомпетентність і докласти зусиль із освоєння нового продукту.

Розглянемо консультування людей похилого віку, чиї проблеми базуються

на невротичних чинниках. Допомога таким людям має на меті корекцію

особистості. Проблема цієї категорії клієнтів полягає в тому, що вони зациклені

на якомусь певному способі реагування на події та конкретних способах

розгортання діяльності стосовно цих подій, при тому, що такі способи позбавлені

ефективності.

Вибір такої стратегії поводження деструктивно впливає на відносини

клієнта з його близькими людьми. У такий спосіб він: 1) руйнує відносини; 2) не

вирішує проблему, а лише погіршує становище; 3) замикає коло одноманітних

невірних комбінацій дій.

Патогенні переконання призводять до того, що клієнт стає психологічно

уразливим. З’являється почуття провини та сорому, тривоги та гніву, а це вже –

ознаки дисфункціонального стану.

Для повноцінного, сповненого радості від спілкування життя, клієнт має за

допомогою психолога подолати в собі схильність до ірраціональних думок та

дій, виробити нові, ефективні життєві стратегії. Процес консультування в

розглянутих ситуаціях, можна назвати «лікувальною бесідою», але

найважливішим є те, що кожна консультація – це досвід навчання – клієнти

дізнаються більше про свій внутрішній світ і набувають навичок кращого

розуміння внутрішнього світу близьких людей. Таке консультування має бути

призначене для подолання дисфункціональних станів, підвищення ефективності

в роботі, уникнення страждань, що допомагає людям похилого віку

насолоджуватися життям, уміючи долати негаразди.

B.G. Knight і T.J. McCallum пропонують цікаву версію роботи зі старшим

поколінням, що тримає у фокусі сімейні стосунки. Сімейні терапевти зацікавлені

залучити до терапії якомога більше родичів, щоб працювати з кожним членом

сім’ї для розуміння повної картини проблеми. Робота B.G. Knight і T.J. McCallum

399

відзначається перспективністю процедури сімейно-спрямованої терапії [590].

Дослідники відзначають, що родини є багатопоколінними. У таких сім'ях, як

правило, є неповнолітні члени родини – діти, їх батьки та старше покоління –

бабусі та дідусі, прадіди та прабабусі. Хибним є переконання, що

відповідальність за кризові ситуації несе лише старше покоління. Адже молодь

так само має нести відповідальність за загальну атмосферу в родині, визнавати

свої недоліки. Завданням сімейного консультанта є розуміння динаміки окремої

родини, ролі кожного члена сім’ї [590].

Зараз молодь розуміє, що їх покоління суттєво відрізняється від минулого.

До прикладу, в 30-х роках ХХ століття такі поняття, як шлюб та розлучення мали

не таке буденне значення як зараз. Розуміння того, що старше покоління – це

інший культурний простір, інші стереотипи, може покращити стосунки та

наблизити родичів у плані розуміння один одного. Консультант має, у свою

чергу, бути освіченою людиною і розуміти різницю та ступені розбіжності в

стилі життя поколінь. Під час консультування його учасники дізнаються про

міфи один одного і мають можливість зрозуміти близьку людину, навчитись

зводити конфліктні ситуації до мінімуму. Knight і McCallum організовували, так

звані дискусії «від покоління до покоління», спеціально присвячені спільному

відкриттю відмінностей між поколіннями, з яким члени сім’ї повинні бути

знайомі, щоб з розумінням ставитися один до одного [590].

Працюючи над проблематикою індивідуального консультування літніх

людей, M.D. Glantz зазначав, що більша частина методів психотерапії літніх

людей ідентичні методам психотерапії дорослих людей. Проте є методи,

спрямовані лише на роботу з літніми. До таких методів ми можемо віднести

«процедуру перегляду життя», яка була запропонована першим директором

Національного Інституту Віку в США Р. Батлером [533, 570].

Ідея дослідження Батлера полягає в тому, що людина, яка наближається до

останніх днів свого життя, схильна думати про своє життя в контексті досягнень

і значущості. Роберт Батлер також зазначає, що людина в таких роздумах

400

починає аналізувати власний досвід минулого, конфлікти, що мали місце,

причини цих конфліктів, ставлення людини до них тоді й тепер. Такий аналіз вже

сам по собі виконує терапевтичну функцію і представляє собою здоровий спосіб

вирішення непропрацьованих проблем минулого. Це хороший досвід

врегулювання сьогодення. З’являється певне відчуття виконаного обов’язку та

з'являються психологічні ресурси допомоги у створенні гідної спадщини для

нащадків.

«Процедура перегляду життя» є емоційно легшою і приємнішою, ніж

спосіб переживання скорботи (примирення зі втратою). Змістом «процедури

перегляду життя» є звернення до клієнта і прохання написати автобіографію. До

завдання можна підійти творчо й використовувати при виконанні фотокартки,

вирізки, листи, сімейні історії і т.д. Щоб освіжити спогади, можна зв’язатися з

друзями та родичами, побувати в емоційно важливих місцях [590, 607].

У Пенсільванському університеті США М. Селігман займається розвитком

позитивної психології. У межах позитивної психології він досліджує, як можна

«виростити» оптимістичних, стійких до стресу дітей. М. Селігманом була

розроблена програма «щеплення оптимізмом» для молодого покоління. Вона

передбачає ефективне опанування труднощами: на одну погану думку має бути

дві хороші; переоцінювати себе краще, ніж недооцінювати (песимізм знижує

природну активність молоді); зміна мислення молодих людей на оптимістичне

через знаходження відчуття контролю й володіння ситуацією у власному

життєвому просторі. Песимізм може завадити розвиткові особистості, ставши

«самоздійсненним пророкуванням» [638].

Програма М. Селігмана розкривається в його піраміді оптимізму. На

нижчому щаблі піраміди – уміння контролювати своє життя. Без цього щабля

людина приречена на поразку, бо в неї з’являється бажання опустити руки,

нічого не робити. Контролювання власного життя можливе лише при активній

дії, при боротьбі за те, що є важливим для суб’єкта. Особливо важливим для

молодих людей є набуття навичок контролю й опанування, прогнозування

401

наслідків власних дій. Селігман вважає, що здатність робити вибір та брати за

нього відповідальність – одна із найважливіших навичок. При цьому, на думку

Селігмана, важливо отримувати сатисфакцію від здійснення вибору. Важливо

розрізняти, що заслуговує на увагу та контроль, а де цей контроль є зайвим [638].

В основі піраміди оптимізму лежить настанова на позитивне ставлення до

своєї особистості. Проте Селігману не подобається безумовне позитивне

ставлення гуманістичної психології. Його важливо в собі виховати, виходячи з

раціональної похвали за успіх. Селігман пропонує вправу, згідно з якою людина

перед сном прокручує події дня та аналізує їх, роблячи акцент на тому, чого

вдалося досягти, а не на невдачах. Вершиною піраміди оптимізму є

оптимістичний пояснювальний стиль (explanatory style), що з'являється в

ранньому віці й може проявитися на будь-якому етапі життя в боротьбі – опозиції

негативному мисленню. Для дітей, які поки не володіють мета-когнітивними

навичками, корисні вправи, де створюються альтернативні точки зору. Для

підлітків підійде участь у дискусіях, дебатах, бесідах. Такі техніки навчання

пропонує А. Елліс [509].

Викликати сміх у людини – означає завоювати її прихильність, іноді навіть

допомогти вийти з тяжкого стану, пригнічення, смутку. Гумор є тим засобом,

тією зброєю, що корисна в боротьбі з негативними впливами. Він може

виконувати захисну функцію, зменшуючи відчуття тривоги. За допомогою

гумору навіть табуйовані теми, такі, як секс, хвороби та ін. можуть стати

відкритими. Еріка Фрайденберг наполягає на використанні гумору в роботі з

фасилітації копінг-навичок. Гумор виступає потужним ресурсом до подолання

труднощів [566, с. 180]. Автор наголошує на тому, що навчитися новим навичкам

набагато складніше, ніж продовжувати використовувати старі неконструктивні

способи, від яких виникають проблеми. «Нabits of mind» – або звички розуму –

це те, чого мають стосуватися зміни, в першу чергу, тобто звільнення від

неефективних копінг-стратегій можливо лише при усвідомленні їх

неадекватності, волі до змін і тренуванні моделі бажаної поведінки. Психолог,

402

психотерапевт, тренер задає напрямок, підтримує мотивацію й забезпечує

екологічність нових набутих навичок. Тут важливу роль має також здатність

особистості до саморегуляції [566, 568].

G. Matthews і A. Wells пропонують дві групи методів, що безпосередньо

можуть впливати на копінг. Вони розробили ці методи під час дослідження

психотехнологій навчання опанувальній поведінці і лікувальних впливів при

афективних розладах особистості [659].

До першої групи відносять поведінкові технології, що передбачають

тренінг соціальних навичок, який ділиться на:

1) тренінг розвиту проблемно-орієнтованих копінг-навичок;

2) тренінг навичок релаксації та емоційно-фокусованого копінгу;

3) тренінг інтегрованих копінг-навичок (проблемно - й емоційно-

сфокусованих).

Класичні біхевіористичні теорії навчання І.П. Павлова [341], А. Бандури

[33] та ін. виходять з того, що, якщо емоційні реакції (особливо, страхи) людина

набуває шляхом навчання, то і звільнитися від них також можна за допомогою

подібної модифікації поведінки. Тренінг соціальних навичок є яскравим

прикладом тренінгу проблемно-орієнтованих копінг-навичок [650]. Такий

тренінг зосереджує свою увагу на визначенні дефіциту певних соціальних

патернів поведінки з метою їх подальшого вироблення й закріплення. Так,

розвиваються навички активного слухання, спостереження, віддзеркалення

(невербальна комунікація), вміння підтримати бесіду, моделювання, рольове

програвання; також можна навчитися асертивності [600] та впевненому

поводженню [532]. Принципом побудови поведінкових тренінгів є поступове

нарощування складності завдань. Більше цікавих тренінгів можна знайти в таких

авторів: К. Рудестам [394], Р. Р Набіулліна [306] тощо.

Автори C. M. Nezu, M. G. Perri [627] створили близьку за своїм змістом до

тренінгу терапію вирішення соціальних проблем – problem-solving therapy. Вона

схожа на інтерактивний тренінг, який базується на виробленні навичок

403

проблемної орієнтації, формулюванні проблеми, генерації альтернативних

способів вирішення і вибору найбільш адекватної стратегії дії. Зміни наступають

приблизно через півроку роботи над собою. Сучасний проблемно-фокусований

підхід передбачає, що разом з поведінковими навичками важливо навчати й

орієнтованим на завдання переконанням (beliefs). Цим проблемно-фокусований

підхід схожий на когнітивний напрямок у психотерапії.

Коли людина не може контролювати свої вчинки, слова, дії під впливом

сильного стресу, то дійсно буде корисний тренінг навичок релаксації та

емоційно-фокусованого копінгу. Важливо зазначити, що в Україні досить

розвинутий напрям терапії, що працює з проблемами емоційного стану.

У біхевіоральному напрямі, Wolpe вводить класичну програму

систематичної десенситизації [658]. Зміст програми полягає в тому, що

розглядається окрема, набута, дисфункціональна навичка (наприклад, страх

натовпу). Вона блокується шляхом поступової заміни на протилежну активність

за допомогою навчання релаксації. Дисенситизація – позбавлення від певного

стану за рахунок покрокового навчання [99]. Різні стадії процесу включають

тренінги прогресивної релаксації [588], аутогенного тренування [633] тощо.

Спочатку клієнт навчається релаксації, вчиться якісно розслаблятися, потім

намагається візуалізувати, уявити те, чого він боїться. Кожного разу клієнт

наближається до свого страху, поки що абстрактного і вчиться давати йому раду.

Врешті-решт, людина стає готовою до реальних проблем. Вони вже не

чинитимуть для неї такий стрес. Поведінкова терапія в цьому випадку не

звертається до пізнавальних процесів психіки, однак емоційний стан людини

покращується, що забезпечує фасилітацію емоційно-орієнтованого копінгу.

L. Öst [629] пропонує під час свого релаксаційного тренінгу учасникам

групи вести щоденники, в яких вони навчаються занотовувати перші ознаки

стресу і наростання тривожності. Учасники тренінгу моделюють стресові

ситуації та тренуються виходити з них, поступово знижуючи тривогу.

Технологія добре зарекомендувала себе при терапії панічних станів.

404

Тренінг інтегрованих копінг-навичок корисний для саморегуляції

внутрішнього емоційного стану та навчання поведінці в стресових ситуаціях

власного життєвого простору. D. Meichenbaum і R. Cameron [622] розробили

тренінг інокуляції або зменшення стресу під час кризових ситуацій. Прикладом

також є тренінг контролю гніву, розроблений Navako для поліцейських [598]. У

ході такого тренінгу учасники штучно викликають гнівливі настрої, вчаться

розпізнавати те, що виводить їх з себе і вчасно зупиняти хвилю гніву. Метою є

підлаштування своєї некерованої поведінки під соціально прийняті норми заради

блага для самого ж учасника [511].

Треба зазначити, що для деяких тренінгів існують свої специфічні

обмеження. Певні тренінгові програми спрямовані на усунення симптомів, а не

причин певних психічних станів. Причиною є нездатність особистості до

вчасного розпізнавання проблеми до того часу, як вона стане критичною.

Програми передбачають, що зміна поведінки дорівнює вирішенню проблеми.

Крім цього, вони майже не звертаються до дисфункціональних когнітивних

структур особистості, що, можливо, у першу чергу, заважає засвоєнню

соціальних і когнітивних навичок. Отже, противники біхевіоризму наполягають

на тому, що такі тренінгові програми є лише тимчасовим полегшенням. Бо навіть

у разі ефективного поведінкового тренінгу причиною помітних поліпшень

виступає не тільки й не стільки модифікація спеціальних способів поведінки,

скільки когнітивне реструктурування, що забезпечує успішну взаємодію з

ситуацією [659].

Друга група методів впливу на опанувальну поведінку – це методи, що

модифікують попередні стратегії опанувальної поведінки психотерапевтично, як

у груповій роботі, так і в індивідуальній. Відомо, що когнітивний підхід вважає

детермінантами стресових реакцій індивідуальну оцінку людиною події або її

систему переконань – beliefs– раціональних або ірраціональних [40, 509].

Раціонально-емотивна терапія А. Елліса працює з афективними та

постстресовими станами. Така когнітивна терапія має широкий спектр технік, що

405

сприяють розпізнаванню, усвідомленню й реструктуризації неконструктивних

думок та суджень, ірраціональних переконань, які можуть призводити до

емоційних розладів.

А. Бек і А. Елліс – перші після психоаналітиків закликали до

психотерапевтичного впливу не тільки на симптоматику, але й на когнітивні

утворення, що формують поведінку [40, 509]. Адепти когнітивного напрямку

вважають, що організовані когнітивні структури суб'єкта значною мірою

усвідомлювані, а при спеціальній підготовці можуть бути ще більш доступні для

усвідомлення. Дисфункціональні стани й поведінка багато в чому обумовлена

певними схемами, які лежать в основі негативних суджень і супутніх їм

когнітивних помилок у деяких типах ситуацій. Їх джерелом у дорослих є

«помилки атрибуції». При цьому схеми – це когнітивні структури або певні

правила, які організовують досвід і поведінку, а переконання відображають зміст

схем та визначають зміст мислення, емоцій та поведінки. Явища типу

автоматичних думок або надмірного уникнення А. Бек, наприклад, розглядає як

продукт схеми [40].

Хронічні життєві труднощі, неповноцінний, спотворений життєвий

простір, складні незмінювані обставини життя сприяють стійкості спотворених

схем, що проявляється, в тому числі, у виборі неадекватних стратегій і стилів

опанувальної поведінки. Ірраціональні ідеї, за А. Еллісом, визначаються за

наступними ознаками: 1) вони не можуть бути ні підтверджені, ні спростовані;

2) викликають неприємні почуття, які за інтенсивністю значно перевершують

інтенсивність стимулу, наприклад, відчай – замість жалю, сказ – замість досади

і т.п .; 3) заважають людині звернутися до реальної події або ситуації і змінити,

вирішити ії [509, с. 53-54]. Робота з перевірки обґрунтованості переконань,

інтерпретацій та очікувань, реатрибуція, перерозподіл відповідальності за дії і

результати, подолання катастрофічного характеру думок людини – ось далеко

неповний список когнітивних методів, що сприяють більш успішній регуляції і

саморегуляції поведінки суб'єкта.

406

Когнітивна психотерапія й поведінкові методи доповнюють один одного,

забезпечуючи людині поступове звільнення від дисфункціонального копінгу.

Подібна терапія змінює базу, фундамент, на якому «виростає» копінг, не

знижуючи при цьому важливості тренування проблемно- й емоційно-

сфокусованих навичок. Без чітких знань теоретичних основ та моделей, що

пояснюють природу людської психіки, навчання копінг-навичкам через зміну

поведінкових патернів, психодраму, когнітивні інтервенції тощо не матимуть

тривалого і стійкого ефекту. Варто навчати учасників тренінгів, клієнтів

аналізувати себе як особистість у станах самотворення, самоздійснення та

привчати до систематичного рефлексивного аналізу адекватності

індивідуального стилю опанувальної поведінки.

Дж. Морено є творцем групової психотерапії, рольових ігор та

психодрами. Морено визначає психодраму як дослідження внутрішнього світу

та соціальних відносин людини засобами рольової гри. За етіологією психодрама

означає «душедійство». Ми ніби спостерігаємо душу в дії. Не всередині, а ззовні

[298].

Займаючись психодрамою, людина або група учасників знаходить у собі

нові творчі джерела. Вони мають змогу виростити або натренувати нові

ефективні, не деструктивні стани свідомості, опанувати методами саморегуляції

та релаксації. Це стає можливим через те, що відбувається усвідомлення

людиною деяких несвідомих сторін своєї особистості та поведінки, таких, як

ригідні соціальні ролі, причини, що викликають стрес, образи і травми тощо.

Замість них можуть з'явитися осяяння, або інсайти: почуття, ролі, поведінка, що

відрізняється своєю конструктивністю [255].

У психотерапевтичній практиці корекція захисної поведінки і тренування

навиків опанування скеровані на розвиток конструктивної активності

особистості в навколишньому соціумі (прагнення жити в згоді з іншими і при

цьому не втратити своєї індивідуальності), на основі духовного самовизначення.

407

Успішне опанування залежить як від специфічних характеристик ситуації, так і

від стратегій опанування, які використовуються індивідом [215].

Одним із видів психокорекційної дії на існуючі паттерни особистості,

основною метою яких є формування способів адекватного та оптимального

реагування на життєві кризи, може виступати тренінг розвитку навичків

опанування [215].

В основі тренінгу лежить цілісний підхід, що інтегрує вивчення способів

індивідуальної поведінки з методами самоспостереження, аналізу

психологічного стану особистості та її життєвого шляху [215].

Отже, зараз ми можемо підбити підсумки та узагальнити методичний

екскурс. Зауважимо, що незважаючи на концепції та підходи, для ефективної

роботи слід розвинути в суб’єкті відчуття відповідальності, бажання до активних

змін і дій, усвідомленої саморегуляції з ясними зрозумілими цілями. Це є

необхідною вимогою успішного життя в сучасному темпоральному світі.

Культура ж психічної саморегуляції формується під напливом зовнішніх

подразників та внутрішніх умов. Головну роль у саморегуляції відіграє

свідомість.

5.2. Концептуальні засади та зміст програми розвитку конструктивних

навичок опанувальної поведінки

У нашій роботі, в попередніх розділах, стратегії опанувальної поведінки

розглядались на трьох основних адаптивних рівнях: адаптивні, відносно-

адаптивні, неадаптивні. Для створення концепції розвитку опанувальної

поведінки особистості, нами, серед інших, було використано класифікацію

копінг-стратегії поведінки в трьох площинах за Е. Хейль, в адаптації

О.М. Єжової [130]:

До адаптивних копінг-стратегій відносяться:

408

- в поведінковій сфері – співпраця та альтруїстична поведінка, яка виражається

в максимальному наближенні особистості до її соціального оточення через

акти допомоги, емпатії, певної пожертви заради благополуччя інших;

- в когнітивній сфері – форми такої поведінки, що спрямована на аналіз

актуальної ситуації та можливостей подолання виниклих у ній труднощів,

підвищення рівня самооцінки та самоконтролю, якісніше усвідомлення

цінності своєї особистості як такої, віра у власні психологічні ресурси при

подоланні складних ситуацій та стресу;

- в емоційній сфері – оптимістичне налаштування, протест проти актуальної

ситуації. Сюди можна віднести все те, що має позитивне емоційне

забарвлення і виражає готовність до подолання неприємностей; упевненість у

тому, що надія є, вихід із ситуації існує, якою б складною вона не була.

До відносно адаптивних стратегій поведінки (конструктивність яких,

прямо залежить від значимості й вираженості ситуації опанування), відносять:

- у поведінковій сфері – компенсація або відволікання. Це такі форми

поведінки, що тяжіють до тимчасової відмови від пошуку вирішення

проблеми (тут ми говоримо в тому числі й про наркотичну, алкогольну

залежності; залежність від приймання лікарських засобів; трудоголізм),

хворобливе прагнення заповнити весь свій час якоюсь зайнятістю;

неспроможність довгий час перебувати на одному місці тощо;

- в когнітивній сфері – відносність, надання подіям особливого індивідуального

сенсу, фатум, релігійність. Це такі форми поведінки, які скеровані на

співвіднесення своїх негараздів із чужими, їх порівняння, надія на віру в Бога

і вияв стійкості віри при зіткненні з важкими ситуаціями;

- в емоційній сфері – поведінка пасивної кооперації, тобто така, що емоційно

розвантажує, позбавляє від напруги, зняття відповідальності з себе й

перекладання цієї відповідальності на інших людей;

До дезадаптивних копінг-стратегій поведінки відносять:

409

- у поведінковій сфері – це активне уникнення, крок назад. Така поведінка

провокує незважання на проблеми, відхиляння негативних думок, пасивність

та самотність, ізольованість, прагнення усунути активні контакти та

відмовитись вирішувати завдання;

- в когнітивній сфері – це смиренність та ігнорування. Така форма поведінки є

пасивною через відмову долати життєві труднощі, зневіра у власних силах та

інтелектуальних ресурсах, іноді з умисною недооцінкою ситуації;

- в емоційній сфері – це покірність, самопригнічення, придушення емоцій та

агресивність. Такі варіанти поведінки характеризуються пригніченістю,

атмосферою безнадійності, переживанням озлобленості, а також

звинувачення себе й інших у всіх можливих проблемах.

О.І. Захаров акцентує увагу на тому, що вибір будь-якої з вищезгаданих

дезадаптивних копінг-стратегій може призвести до внутрішнього конфлікту

особистості [142]. Будь-який конфлікт, що займає центральне місце в системі

відносин, має бути опрацьований та перероблений, інакше наслідками

неопанованих негативних емоцій може стати прогресування психосоматичних

захворювань, до того моменту, поки не буде зняте патогенне напруження.

Проте відсутність внутрішніх конфліктів та суперечностей не є умовою для

благополучного розвитку психічно здорової особистості. Ціла низка досліджень

лише підкріплює думку, що саме наявність конфліктів є необхідною умовою для

якісного розвитку особистості. І.І. Чеснокова не розглядає поняття внутрішнього

конфлікту, але дає трактування механізмові його виникнення. На думку

І.І. Чеснокової: «... при впливі нової для даної особистості інформації, що є

несподіваною або суперечить тому, що було прийнято і засвоєно нею раніше, що

міцно стала змістом її внутрішнього світу, відбувається порушення рівноваги

вже сформованої структури цінностей особистості» [487, с.223].

Якщо конфлікт наростає, не знаходячи виходу через відсутність

перетворюючих активних дій, то варто очікувати збільшення рівня тривожності

410

та страхів. Наступним кроком розгортання ситуації є нездатність до об’єктивної

оцінки та вдавання до ірраціональних суджень.

Отже, ми можемо зробити висновок, що відсутність опанувальної

поведінки спричиняє шкоду психічному здоров’ю людини. Такий стан речей

розгортається в наступній послідовності:

- стресовий чинник, який безпосередньо впливає на зміну психічного здоров’я

людини;

- емоційна нестабільність, що розвивається в результаті дії стресогенного

фактору;

- в когнітивній, емоційній та поведінковій сферах формуються дезадаптивні

копінг-стратегії;

- відбувається формування внутрішнього конфлікту;

- відбувається порушення психічного здоров'я, де людина замість вирішення

проблеми, шукає обхідні шляхи або взагалі опускає руки, губиться у

відірваних від реальності фантазіях.

Таким чином, зниження використання опанувальних навичок та

послаблення опанування в цілому, внаслідок впливу дистресу або еустресу може

бути викликано втратою людиною психологічних ресурсів. Це призводить до

виснаження і, як наслідок, обирання неефективних, деструктивних копінг-

стратегій.

Тому виникає питання: чи можна повернути поведінку в конструктивне

русло? Ми вважаємо за доцільне розглядати цю проблему в двох ситуаціях, а

саме:

1) Реабілітаційна допомога в кризових станах. Така стратегія

використовується в роботі з жертвами соціальних та природних катастроф,

терористичних актів, учасниками бойових дій в «гарячих» точках, з членами

сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах тощо.

411

2) Профілактична допомога. Здійснюється навчання дітей та дорослих

соціально-корисним копінг-навичкам (підлітки, юнаки, вагітні жінки, сімейні

пари, люди похилого віку, специфічні професійні категорії тощо).

Поки людина не вибудує для себе оптимальний план опанування з

корисними копінг-навичками, її будуть наздоганяти ті ж самі проблеми, що

завжди були характерними саме для неї. Невдалі спроби можуть призвести до

кризового становища, яке має такі фази [535]:

1) Наростання стану напруженості, що провокує звичні способи

реагування на стрес.

2) Коли звична поведінка в котрий раз доводить свою неефективність,

продовжується подальше зростання напруги та тривоги, відчуття

невдоволеності, агресивності, важке засинання.

3) При подальшому зростанні напруги з’являється потреба до мобілізації

зовнішніх і внутрішніх психологічних та фізичних ресурсів. Людина починає

експериментувати з новими засобами подолання труднощів.

4) Перенавчання – важкий процес і за відсутності прогресу та успіху

з’являється почуття знесиленості й безпорадності. Є ризик виникнення

депресивного стану.

5) Людина звертається по допомогу, аби отримати шанс на розірвання кола

невдалих спроб; відбувається реабілітаційна робота. Або ж людина опускає руки

й лише погіршує і без того катастрофічне становище.

Для кризової ситуації, як ми бачимо, характерні психічне напруження та

стан тривоги, зміна рівня самооцінки – як правило її зниження, втрата мотивації,

виражена потреба в допомозі спеціалістів, що мають відповідну психологічну

кваліфікацію. Головне, що треба пам’ятати: з будь-якої кризової фази є вихід,

якщо шукати корені проблеми. Тут буде корисна психологічна,

психотерапевтична професійна допомога. Але, підкреслимо, що починаючи вже

з третьої фази, така допомога є життєво необхідною.

412

У повсякденному житті людина усвідомлює далеко не всі емоції, а лише ті,

що стають причиною виникнення свідомої реакції (емоції, які активізують

патогенну реакцію, в основному, залишаються неусвідомленими). У широкому

сенсі ціллю нашої корекційно-розвивальної програми є усвідомлення

несвідомого, адже особистість може переосмислити своє ставлення до

навколишнього світу чи самого себе лише за наявності філософського або

раціонального підходу до життєвих проблем.

Ми розробили та провели спеціальний соціально-психологічний тренінг,

головна мета якого – розвиток адаптивних, конструктивних стратегій

опанувальної поведінки (Додаток М). Після тренінгу людина має навчитися, у

широкому сенсі, краще керувати власним розумовим та життєвим простором,

ширше використовуючи рефлексію. Такі навики вона отримує, вивчаючи

опанувальне мислення. Також індивід отримує навички з самокорекції психічних

станів та інтеграції особистісних особливостей (в основі ідеї інтеграції є

здатність людини керувати собою, що повертає нас до перших динамічних теорій

у психосинтезі). Одночасно з тим, використання медитативних технік

дозволяють людині віднайти та реалізувати приховані можливості власного «Я».

Формування адаптивних копінг-стратегій досягається шляхом оптимальної

координації поведінки та емоцій через поєднання західних та східних технік

саморегуляції.

Слід зазначити, що завдання вирішувались протягом усього тренінгу з

урахуванням різновікових властивостей учасників. Визначити наявний рівень

опанувальних навичок особистості можливо через:

- здатність усвідомлювати та приймати себе таким, яким є;

- наявність психічної рівноваги;

- можливість адаптуватися до мінливості зовнішніх умов;

- уміння керувати власною поведінкою та вчинками в межах культурного

середовища;

- підпорядковуватись соціальним нормам без патологічних наслідків;

413

Важливо пам’ятати, що в свідомості людини одночасно існують

впорядковані події минулого, теперішнього та можливого майбутнього, через що

кожне заняття мало свої специфічні особливості.

Всі вправи націлені на поступове введення людину в активне усвідомлення

змін, що відбуваються в її житті. Уся тренінгова програми базується на

чергуванні динамічних вправ зі статичними медитативними техніками. Важливо,

що вправи націлені як на подолання внутрішньої напруги, так і на формування

невимушеної, дружньої атмосфери. Кожне заняття обов’язково закінчувалось

обговоренням набутих знань, навичок, власних почуттів та думок. Учасники

висловлювали власні переживання, відкриття, обговорювали процес виконання

вправ. При цьому рефлексія була як групова, так й індивідуальна. Нижче ми

представляємо структуру тренінгової програми.

Кожне заняття включає в себе вступний інформаційний блок. Це

обумовлено потребою учасників краще розбиратись у психолого-філософських

ідеях, що лежать в основі кожної вправи. Надалі програма була побудована на

основі таких блоків.

Біосоціальна природа людини.

На Сході вважається, що втрата біологічного ритму призводить до смерті,

через те, що хвороба – це неузгодженість ходу різномасштабних подій. Така

категоричність обумовлена тим, що сприймання та ставлення людини до часу,

безпосередньо пов'язане з її здоров’ям (як психічним, так і фізіологічним). У

сучасному середовищі важко сприймати себе і на рівні соціального, і

психологічного, і фізичного функціонування. Але від того, наскільки ритмічно

та злагоджено відбувається процес життєдіяльності (дихання, серцевий ритм,

сечовипускання тощо) залежить фізичне здоров’я. Крім того, процес життя

невід’ємно супроводжується емоційністю. Страх, гнів, тривога, стрес – усе це

призводить до стану хвороби. Даний блок знань спрямований саме на

усвідомлення значущості біологічного ритму, а також на встановлення

залежності між психікою та соматикою особистості. Учасники отримують

414

знання, як за допомогою корекції власного життєвого ритму впливати на

самопочуття, як розуміти потреби власного організму, як бути уважним до його

попереджень [304, 322].

Життєва позиція та психічне здоров'я.

Якщо в минулому блоці ми говорили про усвідомлення важливості

біологічного ритму, то в цій частині ми спрямували увагу учасників на прийняття

того факту, що рівень здоров’я невід’ємно залежить від їх ставлення до життя та

готовності працювати над досягненням гармонії (високої якості життя). Також

частина знань була присвячена оволодінню прийомами релаксації.

Сократ говорив, що, якщо хтось шукає здоров'я, його варто запитати, чи

готовий він розлучитися з усіма причинами своєї хвороби, – тільки тоді йому

можливо допомогти [463]. Кожен повинен чітко розуміти цінність власного

здоров’я. Слід підкреслити, що психічне здоров’я нерозривно пов’язано із

почуттям душевного спокою та комфорту.

Релаксація – це основа медитативних вправ. Потреба в релаксації

обумовлена тим, що стрес невід’ємно пов’язаний із м’язовою напругою,

послаблення якої зменшує інтенсивність переживання, занепокоєння, стресу.

Для цього використовують дихальні вправи. Такий вид медитації сприяє:

- протидії негативним стрес-факторам;

- оволодінню навичками концентрації уваги;

- раціональному розподілу духовної енергії та фізичних сил;

- появі фізичного заспокоєння та задоволення, що виникає на базі емоції

радості [29].

Стратегії подолання стресу.

У цій частині ведемо мову про ефективні способи опанування стресових

ситуацій, а також про способи контролю та регуляції власного тіла. Будь-яку

стресову ситуацію розглядаємо за наступною схемою:

- вналіз проблеми (діагностика);

- обдумування засобів та шляхів вирішення проблеми;

415

- зміна поведінки.

Головна мета будь яких антистресових дій – скорочення деструктивних

навантажень. У якості прийомів антистресового втручання можна

використовувати ті методи, які дозволяють без шкоди для здоров’я

переосмислювати та переробляти навантаження.

Емоційна стійкість.

Цей блок присвячено способам досягнення емоційної стійкості, а також

отриманню знань та навичок подолання негативних емоційних станів.

Усе життя людини складається з емоцій та переживань як позитивних, так

і негативних. Невід’ємною складовою особистості є емоційність. Людські

переживання виникають неконтрольовано, мимоволі, але саме вони визначають

якість людського життя. Самопочуття напряму залежить від емоційного

комфорту, а погіршення настрою – це перший симптом проблем, проте далеко

не всі усвідомлюють цю закономірність. Для настрою кожного індивіда можна

застосувати «ефект маятника». Його суть у тому, що чим сильніше відхилення в

негативний бік від точки рівноваги, тим більший сплеск позитивних емоцій

відбудеться в індивіда пізніше. Для людини важливо дотримуватися саме

позитивного фону, але ближче до «нульової» крапки, адже після сильного

позитивного сплеску неодмінно відбудеться впадання в депресію. Американські

вчені Р. Мерзак та П. Уолл розробили теорію, згідно з якою позитивні емоції

умовно «закривають больовий шлагбаум» у спинному мозку, а негативні емоції,

навпаки, – відкривають його [371]. Це пояснює той факт, чому життєрадісні

люди хворіють рідше, крім того вони легше витримують хвороби та швидше

одужують. Позитивні емоції виступають ліками. Але звичайно, позитивні емоції

неможливо замовити чи викликати силою думки, штучно можна створити лише

маску, ілюзії емоцій. Тож важливим етапом є визнання наявності негативних

емоцій та можливість позбутися них. Для цього можна звернутися до вправ, які

навчать людину виводити негативні емоції та агресію назовні.

Соціальні взаємовідносини.

416

Цей блок відповідає за взаємовідносини з соціумом, а також за формування

в людини лояльності та терплячості.

Людина – це сума думок та вчинків. Таким чином, можемо зауважити, що

модель світу – це певний набір програм, що детермінує стереотипи реакцій і

поведінки людини, а також характеризує ставлення людини до життя, як у

цілому, так й окремих подій. Для кожного індивіда важливо навчитись не

дратуватися, коли його модель світу стикається з моделями інших людей,

особливо якщо вони виявляються занадто відмінними.

Таким чином, вправи, які виконують учасники мають розвивати емпатію,

уміння розпізнавати емоційний стан оточуючих людей, згуртовувати команду, а

також розвивати вміння уважно слухати та чітко передавати інформацію. Для

цього ми використовуємо серединний шлях (компроміс) – уміння врівноважити

протилежність, знайти рішення, яке задовільнить протилежні сторони. У

вирішенні внутрішніх конфліктів головну роль відіграє просте усвідомлення

того, що в реальності конфлікту не існує. У дійсності людині не потрібно обирати

між «так» або «ні», а потрібно лише знайти середину між двома, лише на перший

погляд протилежними твердженнями. Справжня суть середнього шляху можна

висловити даоським висловом: «поступися і досягнеш успіху, згинайся і будь

прямим, зношуйся й оновлюйся, володій малим і заволодій великим» [462].

Темпоральність.

Ця частина запропонованої програми присвячена усвідомленню життєвої

мети взагалі, цілей сьогодення, а також взаємозв’язку між минулим та

майбутнім, співвідношенню між мріями та спогадами.

За відсутністю інформації щодо майбутнього, усе, що ми про нього

думаємо, – це мрії. Важливо зазначити, що вміння будувати власні цілі

ґрунтується на мріях людини. Із власного минулого ми отримуємо цінний ресурс,

а також минуле безпосередньо впливає на нас на рівні нашої пам’яті. Усі люди

орієнтовані на майбутнє або на минуле; важливо відзначити, що перші легше

справляються із соматичними хворобами. Нелюбов до життя прискорює темп

417

проживання, тому вкрай важливо вміти структурувати власний час. Напруга

завжди призводить до прискорення, а от розслаблення – до уповільнення часу.

Люди з високими адаптивними здібностями вміють при несприятливих умовах

розтягувати або сповільнювати час (у них 1 хвилина = 70-85 секунд), а люди з

низькими адаптивними здібностями сприймають 1 хв за 30-50 секунд. Транс і

медитація уповільнюють плин часу [130].

Існує дві основні моделі часу. У першому випадку уявлення про час у

людей лінійне та послідовне, так звана «наскрізна лінія». Такі люди легко

дотримуються будь-яких розкладів та планів, вони пунктуальні, точні, вибагливі

до оточуючих. Для них минуле – це хронометражні події, а майбутнє – чіткий

план цілей та завдань. Друга модель часу передбачає життя в сьогоденні, «тут і

зараз». Це люди із активним «включеним» часом, для них дедлайн чи точний час

зустрічі – це відносна умовність. А власні спогади та мрії прив'язані скоріше до

емоцій та вражень, ніж до хронометражу [170, 436].

Ці два типи знову ж таки можна прив'язати та порівняти з уявленнями про

час на Заході та Сході. Для Заходу характерним є хронометраж, а от для Сходу

властивий включений час. При роботі з лінією часу ми дотримувалися наступних

тез:

- майбутнє має розташовуватися перед очима людини або, принаймні, не

повинно бути десь збоку;

- між лініями минулого та майбутнього має бути досить велика відстань, бо

інакше, дивлячись у майбутнє, учасник буде бачити минуле;

- лінія часу не повинна бути «скрученою», оскільки в цьому випадку людина

просто не зможе розібратися з власним життям;

- минуле не повинно бути більш привабливим, ніж теперішнє й майбутнє – в

іншому випадку, людину постійно буде відтягати назад до себе минулого

[181].

Іноді існують проблеми найближчого майбутнього, які людина не може

вирішити зараз, тоді ми намагаємося пройти вперед по лінії часу, повернутися

418

назад і подивитися, що вона зробила для того, щоб вийшло саме так. Важливо

завжди висловлюватись в теперішньому часі, навіть, якщо працює учасник із

минулим чи майбутнім. Оптимізацією майбутнього необхідно займатись у разі:

- відсутності або невизначеності майбутнього;

- відсутності важливих з точки зору майбутньої життєдіяльності якостей або

станів;

- наявності негативних емоцій з приводу конкретних подій у майбутньому.

Рефлексія і відповідальність.

Основне завдання цього блоку – надання людині можливостей усвідомити

та відкрити наявність взаємодоповнюючих особистих якостей як позитивного,

так і негативного характеру, сприйняття та спостереження за власним тілом,

тілесними відчуттями, емоціями та почуттями, за допомогою яких людина

орієнтується в собі та своїх відносинах із соціумом.

Важливо не лише усвідомити, але й зрозуміти власну цілісність. Це є дуже

важливим етапом, адже упорядкування особистості можливе лише через

усвідомлення та самоприйняття себе. Будь-яка подія життя не варта нічого,

важливе лише ставлення до цієї події. Основою будь якого сприйняття є

співвідношення фону та фігури, де фігура – це наше сприйняття себе. Щоб

витягти з фону відкинуті частини, потрібно перевернути ставлення фігура-фон, і

почати переживати себе як фон: я не той, хто відчуває провину, а внутрішній

суддя, що аналізує те, що відбулося зі сторони.

Тільки усвідомивши механізм, як щось відбувається, людина може

перестати це робити, спрямувати власні сили в більш плідне русло, ніж постійне

дорікання собі та ведення внутрішніх війн. Медитативні техніки Сходу виникли

саме через те, що прийнято вважати, що «людина вмирає, розчавлена плитою

власної дурості». Насправді ми маємо на увазі необроблену інформацію,

невикористані можливості та власне неконструктивне ставлення до проблем.

Саме медитація дозволяє звільнити свідомість від нав’язливих ідей та хибних

думок [74, 88, 162, 167]. Якщо в житті існує реальна проблема, необхідно сприяти

419

формуванню нової домінанти. Новий домінантний центр у корі головного мозку

може придушити або послабити осередок збудження, пов'язаний із психічною

травмою. Важлива особливість домінантних процесів у тому, що при

одночасному існуванні двох осередків відбувається взаємне послаблення обох.

Саморегуляція.

Головною метою заключної частини є розширення усвідомлення

опанувальних стратегій особистості: власних тілесних затиснень, емоційних

патернів, внутрішніх перешкод, через які людина не може реалізувати свою

особистість та психологічно якісно існувати у власному життєвому просторі.

На сьогоднішній день існує складна система, що спричиняє вплив на

саморегуляцію психічних станів людини. До чинників такої системи можна

віднести багато аспектів, основними з яких є: зовнішні умови середовища,

вираження власних переживань та їх внутрішній аналіз, часте повторення

спеціальних оптимістично-мобілізуючих формул з метою розвантаження й

зняття нервового навантаження, використання технік медіації і трансу,

опанування релаксацією та самоконтролем власних емоцій тощо. Вчені

вважають, що на ці чинники системи можна вплинути завдяки аутокомунікації,

що складається зі сповіді, самонаказу, самопереконання тощо. Важливу роль

відіграє також когнітивна регуляція, що оперує пам’яттю, уявою та навіть

мисленням. Також здійснювати вплив можна за допомогою настановчої

регуляції, що являє собою певні дійові та роздумові алгоритми, за допомогою

нервової імпульсації, яку можна спровокувати різними дихальними вправами,

релаксацією та навіть масажами [306, 322, 353, 388, 394, 409, 509 та ін.].

Р. Ассаджолі поєднав у своїй психотерапевтичній практиці різні прийоми

та підходи психотерапії, завдяки чому йому вдалося розробити зовсім нову

концепцію, яка отримала назву «психосинтез». Під психосинтезом вчений

розуміє опанування людиною прийомами самокерування. Р. Ассаджолі пише, що

для того, щоб пізнати себе, навчитися будувати відносини з іншими людьми,

необхідно освоїти деякі системи, а саме: зрозуміти принципи самопізнання,

420

відшліфувати контроль за своєю особистістю та навчитися конструювати й

перебудовувати її, залежно від ситуацій, що трапляються [28].

Аби людина могла вступати в гармонійні відносини з соціумом, а також

здійснювати гармонійне внутрішнє злиття та осягати власне «Я», кожен має

пройти наступні етапи:

- глибинне пізнання власної особистості;

- аналіз та контроль усіх її елементів;

- прийняття свого істинного «Я» (виявлення, створення, координація

об’єднуючого центру);

- утворення або перебудова особистості навколо нового центру.

У випадку, коли людина проходить усі етапи психосинтезу, вона отримує

достатню кількість знань і можливостей відкрити та реалізувати власну

індивідуальність, фактично створити себе. Основою психосинтезу є

цілеспрямоване та усвідомлене використання самоідентифікації і

дисідентифікації, причому головна мета полягає в гармонійному об’єднанні всіх

якостей та функцій людини в єдине ціле. Задля того, аби людина могла

контролювати всі елементи як свідомого, так і підсвідомого, психосинтез

використовує метод розтотожнення, який ґрунтується на психологічному

принципі, що над людиною домінує все, з чим її «Я» ідентифікує себе. Крім того,

ми легко можемо керувати всім, від чого ми себе дезідентифікували [28].

Людина має тенденцію ототожнювати себе з тим, що має для неї

найбільший інтерес чи цінність, з тим, чому вона надає найбільшу перевагу.

Наприклад, викладач ідентифікує себе з роллю вчителя, а тому, в повсякденному

житті він діє та живе тільки як вчитель. Це не лише патологізує життєвий простір

особистості, але й може призвести до важких наслідків, таких як:

- особистість не розуміє й не реалізує себе;

- виокремлення однієї частини власного «Я» виключає або зменшує здатність

до самоідентифікації з іншими частинами особистості;

421

- життєвий процес накладає відбиток на такі аспекти подальшого життя, як

вихід на пенсію або зміну виду діяльності.

Фактично людина стає заручником, потрапляє у патерн, перебуваючи в

якому відчуває себе загубленою. Аби уникнути всіх таких наслідків, слід

звернутись до процедури інтроспекції – процесу усунення всіх часткових

самоідентифікацій. Важливо, що індивід має використовувати раціональний

погляд на всі психологічні факти чи події. Це має пряме відношення до

медитативних практик, називається «внутрішній спостерігач» і безпосередньо

повертає нас до рефлексії. Усі спостереження умовно можна розділити на

декілька сфер:

- внутрішні спостереження-відчуття, що виникають у тілі;

- спостереження за емоціями та почуттями;

- спостереження за ментальним та розумовим змістом.

Навчання саногенного, у нашому випадку опанувального мислення,

переслідує психогігієнічну «мрію» довільного управління собою зі збереженням

і зміцненням психічного здоров'я. Навчання передбачає певну культуру

мислення, здатність людини керувати своїм розумом. Важливо, що саногенне

самопізнання включає в себе не лише управління власною волею чи розумом, а

й уміння скеровувати власні сили на вдосконалення свого морального образу,

зміну своєї поведінки. У формуванні опанувального мислення допоможе

саморефлексія та компоненти, які вона включає в себе – аналіз власних бажань,

мрій та потреб, критичний підхід до життєвих проблем, осмислення емоційних

бар’єрів, що часто заважають прийняттю вольових рішень, здатність виходити за

межі власного тіла, власних емоцій, переживань тощо [333, 334, 335].

З іншого боку континуума знаходиться патогенне мислення, до

характерних рис якого належать [333, 334]:

1) повна свобода уяви від контролю, крайня мрійливість, відрив від

реальності;

422

2) поєднання актів уяви з негативними переживаннями; образи набувають

значної енергії почуттів, сприяють накопиченню негативного досвіду й, у

подальшому, фіксуються в рисах характеру, наприклад, ображений стає

кривдником;

3) рефлексія патогенного мислення виключає здатність розглянути себе і

свій стан зі сторони й апелює до виправдання власної поведінки в певній

ситуації. Також присутня й повна «включеність» у ситуацію, що призводить до

обростання комплексами негативних образів;

4) для патогенного мислення характерна тенденція плекати в собі і

зберігати негативні досвіди: образи, ревнощі та ін. Немає прагнення звільнитися

від них. Спостерігається неприйняття принципів психогігієни та психічної

саморегуляції.

Таким чином, опанувальне мислення, на противагу, сприяє оздоровленню

психіки, подоланню внутрішньої напруги, комплексів та негативних образів. Це

певне очищення життєвого простору від суб’єктивних бар’єрів та обмежень.

Серед основних рис опанувального мислення можна виокремити такі:

- ґрунтується на конкретному та чіткому уявленні у свідомості людини щодо

зміни бажаних психічних станів або корекції властивостей;

- рефлексія чітко відокремлює «Я» від життєвих ситуацій та образів, насичених

негативним змістом; особистість відокремлює себе від емоцій та переживань;

- здатність до релаксації створює постійно згасаючий ефект негативних

переживань;

- навички отримання і збагачення досвіду вирішення життєвий ситуацій у

минулому, здатність переносити ефективні патерни на нові ситуації та

здатність синтезувати абсолютно нові;

- опановано мистецтво концентрації уваги й утримання цілей.

Якщо врахувати всі вихідні внутрішні умови саморегуляції людини, ми

можемо говорити про методи саморегуляції в «звичайному» стані та про методи,

які використовують у «зміненому стані свідомості». До змінених станів

423

свідомості можна віднести аутогіпноз, медитацію, аутогенне тренування тощо.

Слід визначити, різницю між цими двома формами: у першому випадку

саморегуляція змінює параметри стану, а в другому – психічний стан стає не

стільки метою, скільки засобом саморегуляції [101].

Одним із засобів саморегуляції є медитація. Засіб ґрунтується на досить

специфічній концентрації уваги, що неминуче призводить до свідомих змін не

лише в фізичних станах, але й у психічних. Медитація з’явилась на Сході, де з

найдавніших часів розглядалась як засіб самопізнання та самовираження

людини, крім того, – це шлях, яким особистість може реалізувати свої приховані,

підсвідомі можливості. При цьому людина досягає контролю й управління

свідомістю, що призводить до поліпшення пам'яті, уваги. При цьому

відбувається входження у стан глибинного спокою, поліпшення психічного

функціонування, що веде й до покращення соматичного стану, лікуванню хвороб

і зміни стереотипів поведінки людини [362].

До теперішнього часу в Західному світі проведено велику кількість

досліджень щодо впливу медитації на розвиток, оздоровлення та

самовдосконалення людини. Вивчалася її допомога в перенесенні стресів та

негативних емоцій, можливості уникати психосоматичних розладів і хвороб,

конфліктів у міжособистісних відносинах. Медитація дозволяє дистанціюватися

від актуальної проблеми, спостерігати себе та свою поведінку в складній

ситуації, в деяких випадках – зрозуміти суть цієї ситуації, емоційно відреагувати,

змінити ставлення до неї і знайти нові способи її вирішення [162].

Л.С. Виготський говорив про необхідність сформувати штучні засоби

(психологічні знаряддя) оволодіння власною поведінкою та управління

поведінкою інших людей, що може змінити динаміку і структуру психічної

регуляції поведінки особистості [85]. Звичайно, саме на Сході ці психотехніки

досягли свого найбільшого розвитку, адже філософські вчення, зокрема дзен-

буддизм, даосизм, школи йоги тощо, базуються саме на медитативних техніках

та принципах самопізнання. Багато із таких технік дозволяють зберігати

424

психічну рівновагу, фізичне здоров’я, дозволяють керувати роботою власного

організму [167].

Споглядання та самоспоглядання є близькими до медитації. Про

медитацію ми дізнаємося ще від часів середньовічних філософських трактатів.

К. Юнг виділяє поняттю «медитації» одне з центральних місць у своїй

психології. У ній відбувалося «набуття» архетипу самості або становлення

істинного «Я» через зустріч неістинної персони «поверхневого псевдо Я» з

архетипом самості. Самість, за К. Юнгом, – це єдність свідомого й несвідомого

[510].

Еріх Фромм вважає дзен-буддизм активуючою силою внтурішньої енергії

людини. Він, вважає Фромм, здатен охороняти від психічних захворювань і

душевних надломів [471]. «Не використовувати ці досягнення з метою

збагачення загальної культури психічної діяльності сучасної людини було б

нерозумно» [471, с.234].

Перевагою медитації над іншими методами психічної саморегуляції є те,

що вона дійсно зменшує напруженість та тривожність, розширює можливості

людини керувати своїми емоціями, станами, свідомістю, в цілому [488].

Стосовно тренінгів і, зокрема, його ефектів, існують як захоплено-

фантастичні, так і скептичні міфи. Можливості, приписувані тренінгу, або

сильно перебільшуються, або применшуються [212]. Проблема визначення

ефективності тренінгу полягає у виборі критеріїв, які будуть оцінюватися. Варто

помітити, що критерії оцінок методів практичної соціальної психології

відрізняються від критеріїв академічної психології (валідність, надійність). Для

оцінки окремих модулів тренінгу можна використовувати експрес-моніторинг.

Позитивними сторонами є те, що він дає можливість просто й швидко оцінити

ситуацію, яка складається, і постфактум дозволяє виявити слабкі сторони,

узявши ситуацію під контроль, і зробити явними взаємозв'язки різних аспектів

успішності тренінгу [212].

425

Отже, ефективність опанування важкими ситуаціями в житті, можна

визначити за наступними ознаками:

- самооцінка людини себе як цілісності, адекватна оцінка свого психологічного

стану та ситуації;

- наявність готовності до активності;

- навички саморегуляції та опанування поведінкою в межах соціальних норм,

врахування власних інтересів на тлі інтересів оточуючих;

- здатність до зниження тривалості стресу – релаксація;

- вміння адаптуватися до нових умов життя;

- здатність формувати нові, ефективні когнітивні й поведінкові патерни.

Формування навичок опанування супроводжується розвитком особистості

людини. Не всі люди здатні самі дати собі раду у важких життєвих ситуаціях,

декотрим потрібна професійна допомога, щоб по-новому побачити власну

поведінку з іншого боку, пережити інсайт, розвинути, отримати адекватні

мінливим подіям способи, стратегії подолання труднощів. Тренінгова робота

цілеспрямовано формує продуктивні, ефективні, конструктивні навички

опанувальної поведінки в складних життєвих ситуаціях і є актуальною для

психологів, педагогів, психотерапевтів, соціальних працівників, психіатрів,

медичних представників та інших фахівців, що забезпечують адаптацію

особистості до різних життєвих ситуацій.

5.3. Методологічні принципи програми соціально-психологічного тренінгу

опанувальних навичок

Людині притаманно адаптуватися та пристосовуватись до викликів життя.

У широкому сенсі, життя будь-якого організму носить адаптивний характер, але

це не зменшує потреби людини як досить високорозвиненої істоти бути

активною, показувати та реалізувати себе, контролювати процеси власного

життєвого простору. За С.Л. Рубінштейном, розрізняють 2 основні способи

426

життя людей та 2 різні типи ставлення людей до життя відповідно. Описує їх

С.Л. Рубінштейн наступним чином: перший спосіб – це спосіб життя людини,

яка не залишає безпосередніх зв'язків, у яких живе, та не виходить поза їх межі.

Людина, таким чином, має «певне ставлення до окремо взятих явищ, а не життя,

в цілому», їй не вдається подумки привести себе до рефлексії над власним

життям [392, с.348]. Тобто людина «не виключається» з ритму життя та її таке

ставлення до будь-чого в житті відбувається майже як природний процес. Можна

вважати досить гармонійним таке повсякдення, де це є системною

гармонійністю.

Другий спосіб безпосередньо пов'язаний із рефлексивним початком. Коли

людина рефлексує, вона, завдяки розумовим процесам, ніби призупиняє

безперервність життєвого потоку і дозволяє собі вийти за межі самого себе.

Обидва типи життя можуть мати адаптивний і гармонійний характер [390].

Перший тип є адаптивним, допоки він представляє собою частину культурної

системи, у яку він жорстко вписаний. Другий тип життя має більш цілісну

внутрішню структуру, він не настільки залежить від зовнішніх сил, як перший,

та це не робить його більш стабільним. На думку Л.І. Анциферової, цілісна,

адаптивна й гармонійна особистість може сама навчитися самостійно

застосовувати власні психологічні прийоми для оптимальної регуляції своєї

поведінки та діяльності, організовувати свій спосіб існування в світі й

структурувати різні явища та аспекти життя [15].

Ураховуючи мету та поставлені завдання, соціально-психологічні тренінги

розділяють на: інструментальні (поведінкові) та особистісно-орієнтовані

(реконструктивні).

За Л.А. Петровською, перші, за своєю спрямованістю, визначають

розвиток окремих умінь та спрямовані на їх покращення в процесі тренінгу, другі

являють собою певну послідовність дій, які завдяки своїй комплексності та

унікальності намагаються суттєво перебудувати особистість [353].

427

Аналізуючи результати дослідження, можемо констатувати, що обраний

нами зміст побудови тренінгів, більше відноситься до першого типу, тобто не

передбачає глобальної особистісної перебудови. Деталізуємо: для досягнення

успіхів особистості в усвідомленні та контролі своєї опанувальної поведінки,

поетапно підключаючи та використовуючи емоції, думки та дії, суб'єкт зменшує

витрати ресурсної бази власної особистості та, пізнаючи її та навколишнє

середовище, має шанс оволодіти ситуацією й попередити появу хвороб, почати

активне самовдосконалення, самотворення, підвищення якості свого життя та

соціального простору. Тренінг спрямований саме на оволодіння певними

соціально-психологічними знаннями, удосконалення соціальної орієнтованості,

розвиток рефлексивних навичок, комунікативних здібностей. Розроблена нами

програма фасилітує здатність раціонально аналізувати ситуацію, поведінку,

особистий психічний і тілесний стан у цій ситуації, не тільки свій власний, але й

інших залучених суб'єктів [212].

Фасилітація адаптивних стратегій копінг-поведінки як базової умови

збереження та підтримання гармонійного життєвого простору особистості і є

метою нашої тренінгової програми. Це можливо лише при послідовному та

своєчасному засвоєнні необхідних навичок саморегуляції в різних сферах життя

(поведінковій, емоційній, когнітивній).

Завдання, що були висунуті нами в нашій тренінговій програмі:

1. Зміна ставлення до себе, свого здоров'я та світосприйняття, в цілому, за

допомогою усвідомлення закономірностей формування психічних станів.

2. Ознайомлення з основними принципами здорового способу життя.

3. Навчання прийомам самоуправління, підвищення тонусу життя й рівня

працездатності.

4. Допомога з оволодінням самоконтролю психічних станів і механізмів

аутокорекції.

5. Розвиток адекватного сприймання процесів організму для формування

шляхів саморегуляції – тілесний компонент.

428

6. Удосконалення міжособистісного спілкування (підвищення

стресостійкості у важких ситуаціях, підвищення рівня культури спілкування,

знання специфіки людської психіки).

7. Формування здібностей та прийомів саморегуляції задля здійснення дій,

спрямованих на контроль та покращення емоційної сфери, власної поведінки та

більш стабільного протікання емоцій і почуттів під свідомим управлінням

суб'єкта.

У широкому розумінні саморегуляція різних важливих сфер життя

(когнітивної, поведінкової та емоційної) є необхідною умовою, що дозволяє

особистості формувати в собі адаптивні копінг-стратегії. Говорячи про

саморегуляцію в когнітивній сфері, слід відзначити, що вона передбачає

розуміння особистістю своїх проблем, усвідомлення нею своєї ролі в різних

важких життєвих ситуаціях.

В основу методичного прийому психічної саморегуляції закладено

оздоровлююче системне мислення. Такий його вид багато в чому збігається з

базовими ідеями Ю.М. Орлова [334], з додаванням до такого типу мислення

біхевіорального компонента, тобто рецепту дій у важких життєвих ситуаціях,

типових для різних вікових етапів розвитку особистості.

До саногенного мислення, яке було розроблено у працях Ю.М. Орлова, ми

додаємо суттєвий опанувальний компонент, називаємо результат опанувальним

мисленням та зазначаємо, що воно розширює поле свідомості, надає можливість

особам різного віку дисциплінувати й отримати контроль над власним

«внутрішнім» станом з подальшим протистоянням появі патогенних наслідків

[334].

Саморегуляція в поведінковій сфері виконує завдання свідомого впливу на

свою поведінку задля оволодіння конструктивними способами дій у різних

типових ситуаціях, зміни характеру протікання емоцій і почуттів або

підтримання контролю та необхідних навичок релаксації. Щоб релаксація була

ефективною, нами використано метод Е. Джекобсона, який включає в себе

429

комплексний метод з дихальними і медитативними техніками для нервово-

м'язової релаксації. Ним був встановлений прямий зв'язок між підвищеним

тонусом скелетної мускулатури й різними формами негативного емоційного

збудження [588].

Саморегуляція в емоційній сфері передбачає роботу з емоціями, їх вільне

вираження, прийняття. Важливим є прийняття почуттів інших людей, розуміння

та знаходження проблем у собі, рефлексивна інтерпретація переживань,

пов'язаних з ними. Тому нами було включено тренування емоційної стійкості та

оволодіння навичок переробки негативних станів.

В основу соціально-психологічного тренінгу закладено модифіковані

стандартні принципи:

- Принцип активності. Учасники активно залучаються до спеціально

розробленої (згідно з цілями та завданнями тренінгу) дії, програвання

ситуацій.

- Принцип творчої позиції самотворення. Він полягає в тому, що в ході

тренінгу учасники підводяться до усвідомлення своїх особистісних ресурсів,

особливостей та можливостей.

- Принцип усвідомлення поведінки. Цей принцип передбачає, що за

допомогою зворотного зв'язку учасники діляться змінами, які з ними

відбулися.

- Принцип партнерського спілкування. Реалізація цього принципу полягає в

створенні атмосфери безпеки, довіри, відкритості, що дозволяє

експериментувати зі своєю поведінкою, не соромлячись помилок.

- Принцип поетапності та поступовості. Кожне заняття було логічним

продовженням попереднього в змістовному плані, учасники поступово

повинні були входити в стан усвідомлення змін власної особистості та

творчого росту.

- Принцип добровільності участі.

Наша експериментальна програма передбачала 3 етапи:

430

1.Перед початком експериментальної роботи проведення діагностики

актуального репертуару опанувальної поведінки респондентів.

2.Проведення соціально-психологічного тренінгу з фасилітації адаптивних

копінг-стратегій;

3.Проведення діагностики репертуару опанувальної поведінки

респондентів після завершення експериментальної роботи.

Вибірка досліджуваних, які були залучені до участі в формувальному

експерименті, як уже зазначалося, складала 180 осіб, з яких 90 респондентів було

включено до 3-х експериментальних груп і 90 – до контрольних. Кожна

експериментальна група були розділена на 2 підгрупи: по 15 осіб кожна.

Вибірку склали: 30 осіб юнацького віку (вікові межі – від 17 до 25 років),

30 осіб раннього дорослого віку (віком, від 25 до 40 років) та 30 осіб пізнього

дорослого віку (віком, від 50 до 60 років). Отже, експериментальних і

контрольних груп юнаків, дорослих і літніх, разом – 6 груп. Для скорочення в

тексті будемо називати вибірки «юнаки», «дорослі» та «літні» відповідно. Такий

розподіл був пов’язаний з особливостями вікової періодизації, принципами

формування малої групи та спробою охопити основні кризові періоди онтогенезу

особистості.

Тривалість роботи груп становила 1 місяць, протягом якого було

проведено 10 занять. Тривалість одного заняття –3-4 години, періодичність – 2-

3 рази в тиждень.

Безпосередньо перед реалізацією програми тренінгу, нами був здійснений

порівняльний аналіз груп досліджуваних відповідних категорій попарно,

зокрема – експериментальної та контрольної, для того, щоб упевнитися в

рівномірному розподілі їх учасників та еквівалентності відібраних груп. Це дало

нам змогу говорити про так звану «чистоту» експерименту та з більшою

достовірністю здійснювати аналіз наявних змін в експериментальній групі після

проведення тренінгу.

431

З метою перевірки ефективності програми розвитку конструктивної

опанувальної поведінки особистості, спрямованої на формування соціально-

психологічної компетентності та технік конструктивної опанувальної поведінки,

нами було проведено повторну діагностику за допомогою окремого переліку

методик, з тих, які вже було використано на констатувальному етапі нашого

дослідження, а саме: «Подолання складних життєвих ситуацій» (ПСЖС) [81],

«Стратегії подолання стресових ситуацій» (СПСС) [82], «Індикатор копінг-

стратегій» (ІКС) [419], методика «Діагностика рефлексії» (А.В. Карпов) [165].

Учасників тренінгу проінформували про його специфіку перед початком

занять. Перше та останнє заняття були діагностичними. Крім групової рефлексії

також проводилось обговорення результатів кожного учасника індивідуально.

У нашій корекційно-тренінговій програмі ми використовували:

- загальнометодологічні положення суб’єктно-діяльнісного підходу

(Л.І. Анциферова, В.О. Барабанщиков, М.Й. Боришевський,

А.В. Брушлинський, Л.М. Карамушка, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко,

С. К. Нартова-Бочавер, В.О. Татенко, Н.В. Чепелєва);

- концепції процесів адаптації та дезадаптації особистості в соціальному

середовищі (Г.О. Балл, В.І. Берзінь, О.М. Кокун, Н.Ю. Максимова,

Л.Е. Орбан-Лембрик, В.О. Скребець, Т.С. Яценко);

- соціально-психологічні концепції комунікативної взаємодії

(Л.М. Карамушка, В.В. Москаленко, М.І. Пірен, В.В. Третяченко,

Ю.М. Швалб, Т.Д. Щербан);

- концептуальні техніки гештальттерапії, що визначає параметри процесу

зростання особистості як можливості розширення зон самосвідомості

(Ф. Перлз, К. Дункер, М. Вертгеймер);

- ідеї Н. Пезешкіана, засновника позитивної психотерапії;

- ідеї В. Райха та А. Лоуен стосовно ролі тілесності в розвитку опанувальної

поведінки;

- ідеї, висловлені в роботах Т. Джеймса щодо темпоральності сприймання часу;

432

- ідейні підходи Р. Ассаджиолі, засновника психосинтеза.

- ідеї Н. Талеба щодо непередбачуваних подій та антикрихкість особистості.

Протягом третього етапу проводилося повторне обстеження навичків

опанувальної поведінки учасників після проведення соціально-психологічного

тренінгу. Для цього використовувалися ті ж методики, що й на першому етапі.

5.4. Апробація та результативність програми розвитку опанувальної

поведінки особистості

Оскільки метою нашої тренінгової програми був, у першу чергу, розвиток

(який передбачає роботу з усією генеральною сукупністю), а не корекція, то

необхідність обирати респондентів із заниженими показниками була не

доцільна. Тому ми використовували рандомізований принцип відбору

респондентів в експериментальну групу. Респонденти, які не брали участь у

розвивальній тренінговій роботі, склали контрольну групу.

Первинний експериментальний зріз ми здійснювали за допомогою

непараметричного методу порівняння двох незалежних вибірок – критерію U-

Манна-Уітні. На основі аналізу результатів порівняння експериментальних та

контрольних груп до проведення тренінгу за визначеним критерієм, ми можемо

констатувати наявність або відсутність статистично значимих відмінностей у

всіх парах вибірок між досліджуваними. Відсутність таких відмінностей у

нашому випадку дозволить визначити вплив саме спеціально організованого

розвиваючого фактору зміни стратегій опанувальної поведінки особистості. Для

юнаків значення показників подано у додатку Н таблиці Н.1, для дорослих – у

таблиці Н.2, для літніх – у таблиці Н.3.

Аналізуючи результати, можемо зробити висновок про ідентичність

експериментальної та контрольної груп юнаків, дорослих та груп літнього віку

на етапі до проведення розвивального тренінгу. За всіма шкалами використаних

методик рівень значущості перевищує 0,05, що є статистичним доведенням цієї

433

рівності. Отже, результати порівняння трьох пар груп респондентів дозволяють

стверджувати, що значення однієї вибірки рівномірно розподілені серед значень

іншої вибірки, а це свідчить про еквівалентність відібраних груп досліджуваних,

а отже, про ідентичність експериментальних та контрольних груп.

Після реалізації програми соціально-психологічного тренінгу, яка мала на

меті розвиток конструктивності репертуару копінг-поведінки, враховуючи

особливості життєвого простору кожної вікової категорії, нами було здійснено

аналіз динаміки змін досліджуваних показників за допомогою непараметричного

критерію для порівняння двох залежних вибірок, зокрема Т-критерію

Вілкоксона. Цей непараметричний критерій призначений для зіставлення

показників, виміряних на одній і тій самій вибірці досліджуваних, у нашому

випадку – до та після проведення тренінгу, й не вимагає перевірки групи на

відповідність вибірки нормальному закону розподілу. Висновок про статистичну

відмінність показників робиться на основі аналізу емпіричного значення

критерію: чим більша відмінність, тим менше значення критерію. Граничний

рівень значимості, на якому була констатована відмінність показника, склав 0,05.

У таблиці 5.1 наведено таблицю середніх значень та стандартних відхилень

до та після тренінгу для юнаків, а також відносну динаміку показників за

методикою ПСЖС.

У результаті апробації тренінгової програми з групою юнаків нам вдалося

знизити використання таких неконструктивних стратегій, як: відволікання – на

9%, втеча від стресової ситуації – на 7%, самозвинувачення – на 8%, жалість до

себе – на 8,5%. Зафіксовано збільшення значення за шкалою самоконтроль

(+9%). Це свідчить про те, що досліджувані більшлю мірою стали з

перетворювальною готовністю зустрічати складну життєву ситуацію, значимо

менше використовувати відволікання.

Респонденти отримали можливість використовувати цілеспрямований

аналіз можливих варіантів поведінки з урахуванням об’єктивних обставин та

особливостей індивідуального життєвого простору. Після засвоєння нових

434

навичок і знань для досліджуваних експериментальної групи, життєвий простір

став більш прозорим, зрозумілим і визначеним. Можемо зробити висновок, що

нам вдалося знизити долю неконструктивних стратегій опанування в репертуарі

юнаків; вдалося знизити найбільш проблемні зони вікового періоду юнацтва.

Таблиця 5.1

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в юнаків за методикою ПСЖС

Шкала ДО

р ПІСЛЯ

Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

ПСЖС: Зниження значення стресової

ситуації 8,05 1,08 7,97 1,06 -0,90

ПСЖС: Самосхвалення 9,97 2,00 10,02 1,92 0,45 ПСЖС: Самовиправдання 12,48 2,27 12,66 2,17 1,42 ПСЖС: Відволікання 16,64 2,99 Х 15,12 2,87 -9,15 ПСЖС: Заміщення 14,25 3,13 14,38 3,17 -0,92 ПСЖС: Самоствердження 14,62 2,41 14,17 2,54 0,67 ПСЖС: Психом'язева релаксація 9,10 1,74 9,02 1,79 -0,90 ПСЖС: Контроль над ситуацією 9,92 1,31 10,11 1,61 +1,90 ПСЖС: Самоконтроль 10,36 3,73 Х 11,29 3,41 +8,94 ПСЖС: Позитивна самомотивація 16,71 2,02 16,78 2,04 +0,40 ПСЖС: Пошук соціальної підтримки 12,85 3,56 12,91 3,62 +0,43 ПСЖС: Антиципуюче уникнення 10,59 3,05 10,82 3,06 +2,11 ПСЖС: Втеча від стресової ситуації 12,95 2,23 Х 12,06 1,48 -6,92 ПСЖС: Соціальна замкнутість 6,51 0,89 6,57 0,85 +0,89 ПСЖС: Заїжджена платівка 15,37 1,80 14,73 1,60 -4,21 ПСЖС: Безпорадність 12,36 1,88 12,25 1,89 -0,86 ПСЖС: Жалість до себе 10,91 2,39 Х 9,99 1,77 -8,46 ПСЖС: Самозвинування 12,69 1,68 Х 11,66 1,29 -8,14 ПСЖС: Агресія 9,57 2,28 9,37 2,06 -2,12 ПСЖС: Вживання ліків 4,99 1,70 4,86 1,65 -2,59

Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Було встановлено, що в контрольній групі не спостерігалось статистично

значущих змін порівняно з початковим зрізом: у контрольній групі не було

виявлено статистично значущих відмінностей за всіма шкалами.

За методикою СПСС було зафіксовано статистично достовірні зміни за

чотирма шкалами (Таблиця 5.2.)

435

Таблиця 5.2

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в юнаків за методикою СПСС

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

СПСС: Впевнені незалежні дії 20,42 2,35 Х 21,68 2,04 +6,17

СПСС: Ініціювання соціального контакту 22,89 2,56 Х 23,89 1,71 +4,38

СПСС: Пошук соціальної підтримки 22,69 3,46 22,60 3,58 -0,39

СПСС: Обережні дії 21,79 1,73 21,74 1,83 -0,21

СПСС: Імпульсивні дії 18,54 2,47 Х 17,51 1,5 -5,54

СПСС: Уникання 17,52 2,86 Х 16,44 1,83 -6,19

СПСС: Непрямі дії 19,33 2,07 19,24 2,15 -0,46

СПСС: Асоціальні дії 17,07 2,18 16,86 1,88 -1,20

СПСС: Агресивні дії 19,49 2,11 19,34 2,00 -0,78 Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Констатовано, що внаслідок реалізації програми достовірно збільшено

використання таких конструктивних стратегій копінг-поведінки, як: упевнені

незалежні дії (+ 6%) та ініціювання соціального контакту (+ 4,5%). Це свідчить

про те, що респонденти стали більш незалежні від обставин власного життєвого

простору, від оціночних суджень навколишніх. Збільшено здатність самостійно

регулювати власну поведінку (зниження стратегії «Імпульсивні дії» на 5,5%) й

нести відповідальність за неї.

Респонденти стали краще планувати власне майбутнє, ставити конкретні

цілі, активно діяти в різноманітних ситуаціях, прогнозувати та попереджати

майбутні негативні обставини (зниження стратегії «уникнення» на 6%), не

соромитися вступати в соціальний контакт (збільшення стратегії «ініціювання

соціального контакту»).

Після завершення комплексу тренінгових занять в експериментальній

групі спостерігалась позитивна динаміка рівнів розвитку життєстійкості, суттєво

збільшився рівень упевненості у своїх силах, готовність і здатність долати

різноманітні життєві труднощі.

За методикою ІКС зафіксовано збільшення використання стратегії

«Вирішення проблем» на 6%, яка за своїм змістом близька до стратегії «Впевнені

436

незалежні (асертивні) дії» за попередньою методикою й додаткових коментарів

не потребує (див. таб. 5.3).

Таблиця 5.3

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в юнаків – інші методики

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув (%)

Хсер. σ Хсер. σ

ІКС: Вирішення проблем 5,83 1,31 Х 6,17 1,26 +5,84

ІКС:Пошук соціальної підтримки 4,00 0,77 3,92 0,76 -1,85

ІКС: Уникнення проблем 3,24 0,83 3,17 0,87 -2,26

Рефлексія 3,46 0,36 Х 4,03 0,43 +16,37 Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Дуже вагомим результатом нашої роботи стало суттєве збільшення рівня

рефлексивності респондентів на 16%. В акті рефлексії існує два моменти:

цілеспрямоване включення себе в діяльність та аналіз результатів з позиції її

обумовленості власними якостями. Саме тому рефлексивність є базовою умовою

фасилітації успішного опанування. Респонденти суттєво покращили процес

народження нових сенсів, збільшили здатність до усвідомлення раніше

неусвідомлюваного. Юнаки розпочали активну та важку внутрішню когнітивну

роботу, що призводить до якісних змін ціннісно-смислових утворень, до

формування нових стратегій і внутрішнього діалогу, інтеграції особистості в

новий, більш цілісний, ніж раніше стан. Респонденти навчилися більше

замислюватись над власними психічними станами, відчувати й контролювати їх.

Збільшення рівня рефлексії є основним ядром мети корекційної програми, адже

створює потужні можливості управління поведінкою в ситуаціях власного

життєвого простору.

Значення критерію t-Вілкоксона для юнаків подано у додатку П, таблицях

П.1. та П.2.

Результати дослідження стратегій копінг-поведінки до та після проведення

тренінгу доводять, що юнакам вдалося покращити репертуар, додати адаптивні

та ефективні стратегії опанувальної поведінки. Позиція в подоланні стресових

437

ситуацій власного життєвого простору стала більш активною, здатність

протистояти суб’єктивним негараздам збільшено. Якщо говорити термінами

Н.Н. Талеба – в юнаків, що брали участь у дослідженні покращена

«антикрихкість» [437].

Загалом, зафіксовано достовірні зміни за 11 шкалами, що є найбільшою

кількістю з усіх експериментальних груп і свідчить, що цей період є найбільш

сенситивним до розвитку опанувальної поведінки особистості. У цілому,

отриманий результат ми оцінюємо позитивно. Юнаки навчилися більш

раціонально підходити до вирішення складних життєвих ситуацій власного

життєвого простору. Спостерігається інтеграція та краща організація

особистості через зростання рівня рефлексії. Позитивна динаміка, в основному,

проявляється у збільшенні мотивації, зменшенні апатичності ставлення до

життєвого простору, більш глибокому усвідомленні респондентами власних

якостей, розумінні власної відповідальності за ті події, які відбуваються в житті.

Щодо показників контрольної групи, статистично значимих відмінностей

не було зафіксовано. Отримані результати дають можливість констатувати:

досліджувані показники є достатньо стійкими та ситуативно не змінюються, що,

у свою чергу, підтверджує, що зміни, які відбулися в експериментальній групі

завдячують саме корекційній роботі, а не ситуативному впливу (Додаток П, таб.

П.1).

Аналізуючи показники групи дорослих, звернемо увагу на найменшу

кількість шкал, які зазнали статистично-значущих змін: лише за чотирма

показниками з усіх методик зафіксовано достовірну динаміку. Почнемо аналіз з

результатів за методикою ПСЖС, які подано у таблиці 5.4.

За шкалою «зниження значення стресової ситуації» зафіксовано зростання

на 11%, що свідчить про те, що досліджуваним вдалося навчитися знижувати

силу, тривалість та важкість стресового напруження за рахунок вироблення

більш широкого погляду на власний життєвий простір, зниження ірраціональної

438

драматизації ситуації, здатності більш адекватно оцінювати її вплив на процес

життя особистий і найближчого оточення.

Таблиця 5.4

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в дорослих за методикою ПСЖС

Шкала ДО

р* ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

ПСЖС: Зниження значення стресової

ситуації

10,11 3,91 Х 11,24 3,55 +11,23

ПСЖС: Самосхвалення 11,00 2,42 10,85 2,28 -1,39 ПСЖС: Самовиправдання 9,54 2,20 9,62 2,18 +0,87 ПСЖС: Відволікання 10,20 2,11 10,02 2,26 -1,75 ПСЖС: Заміщення 10,40 3,14 10,46 3,25 +0,51 ПСЖС: Самоствердження 12,02 2,88 12,10 2,99 +0,65 ПСЖС: Психом'язева релаксація 10,83 2,39 10,93 2,35 +0,94 ПСЖС: Контроль над ситуацією 13,06 2,24 Х 14,00 2,31 +7,19 ПСЖС: Самоконтроль 12,10 2,85 12,02 2,92 -0,72 ПСЖС: Позитивна самомотивація 14,33 2,11 14,45 2,15 +0,89 ПСЖС: Пошук соціальної підтримки 9,50 2,99 9,36 3,04 -1,47 ПСЖС: Антиципуюче уникнення 12,24 1,97 12,34 1,94 0,78 ПСЖС: Втеча від стресової ситуації 8,05 1,07 7,88 1,07 -2,19 ПСЖС: Соціальна замкнутість 6,93 0,75 6,79 0,64 -1,94 ПСЖС: Заїжджена платівка 11,01 2,29 Х 9,91 2,06 -10,00 ПСЖС: Безпорадність 7,22 0,57 7,09 0,56 -1,82 ПСЖС: Жалість до себе 7,31 0,54 7,23 0,53 -1,06 ПСЖС: Самозвинування 10,61 1,68 10,25 1,63 -0,60 ПСЖС: Агресія 8,16 0,71 8,23 0,82 +0,82 ПСЖС: Вживання ліків 4,16 0,89 4,07 0,81 -2,07

Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Респонденти покращили «контроль над ситуацією» на 7%. Вони навчилися

краще аналізувати параметри ситуації, планувати й виконувати дії з утримання

процесу розгортання ситуації у власній свідомості, активно її вирішувати.

Знижено використання такої стратегії, як «заїжджена платівка» на 10%.

Учасники експериментальної групи отримали когнітивне вміння не

зациклюватися над певною життєвою ситуацією, долали невміння відволікатися

мисленнєво від завдання, яке потребує розв’язку.

Невміння довільно переключати власну увагу, постійне обдумування

компонентів ситуації не тільки згубно впливає на шанс її успішного вирішення,

439

але й має негативні наслідки для самої особистості: нескінченним обдумуванням

посилюється рівень стресу, відбувається емоційне вигорання. При продовженні,

такий процес призводить до повної апатії, байдужості не тільки до вирішення

певної ситуації, але й особистісного життєвого простору взагалі.

Незважаючи на достовірні зміни лише за трьома шкалами, ми також

оцінюємо результат апробації тренінгової програми на дорослих позитивно.

Зміни відбулися в шкалах, які є основою конструктивного опанування. У

контрольній групі статистично достовірних змін не зафіксовано.

Наступною методикою, яка вимагає нашого аналізу, є СПСС. Первинні

статистики на наявність статистично достовірних змін подано в таблиці 5.5.

Таблиця 5.5

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в дорослих за методикою СПСС

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

СПСС: Впевнені незалежні дії 22,81 2,42 22,93 2,35 +0,5

СПСС: Ініціювання соціального контакту 22,19 3,53 22,12 3,69 -0,34

СПСС: Пошук соціальної підтримки 21,90 3,57 21,67 3,38 -1,03

СПСС: Обережні дії 22,95 2,41 22,60 2,29 -1,51

СПСС: Імпульсивні дії 17,43 2,35 Х 16,57 2,14 -4,96

СПСС: Уникання 16,61 2,43 16,39 2,36 -1,34

СПСС: Непрямі дії 20,81 2,74 20,20 2,08 -2,91

СПСС: Асоціальні дії 16,27 2,57 16,12 2,34 -0,90

СПСС: Агресивні дії 17,98 2,57 17,68 2,47 -1,68 Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Відзначимо, що за методикою СПСС, статистично достовірні зміни

спостерігаються лише за шкалою «імпульсивні дії» – зафіксовано зниження на

5%. Зниження дій або вчинків особистості, що відбуваються в силу нездоланного

потягу, спонуки, здебільшого автоматично й не контролюються свідомістю, було

одним з центральних ядер нашої тренінгової програми. Дорослі почали

усвідомлювати раніше неусвідомлюване, значимо збільшили здатність до

самокерування й саморегуляції. У контрольній групі не було виявлено

статистично значущих відмінностей за всіма шкалами.

440

За шкалами методики ІКС та рівнем рефлексивності статистично

достовірних змін в експериментальній (результати подано в таблиці 5.6) та в

контрольній групах не зафіксовано.

Таблиця 5.6

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в дорослих – інші методики

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

ІКС: Вирішення проблем 6,61 0,99 6,77 0,77 +2,39

ІКС:Пошук соціальної підтримки 3,42 0,63 3,53 0,77 +3,08

ІКС: Уникнення проблем 2,84 0,79 2,77 0,62 -2,56

Рефлексія 4,26 0,76 4,34 0,71 +2,10

Х-наявність статистично достовірних відмінностей

У результаті проведення тренінгової роботи з дорослими нам вдалося

збільшити показники за двома шкалами, а саме за шкалою: «зниження значення

стресової ситуації» та «контроль над ситуацією» і знизити за шкалами

«заїжджена платівка» та «імпульсивні дії». Результати дослідження свідчать, що

в період дорослості репертуар опанувальної поведінки є найбільш сталим і

найменше піддається розвитку. Однак, зважаючи на результати та бесіди з

учасниками після тренінгу, респонденти впевнені в засвоєнні нових навичок і

знань; для більшості досліджуваних експериментальної групи життєвий простір

став більш раціональний, параметричний, у них з’явилися конкретні способи

зниження рівня стресу, переоцінки значення ситуації, вони стали сприймати своє

життя більш сповненим змістом, адже відчули здатність краще його

контролювати. Саме тому, незважаючи на зміни, за невеликою кількістю шкал,

наведене вище дозволяє нам вважати розроблену програму достатньо

ефективною. Значення критерію t-Вілкоксона для дорослих подано в додатку П,

таблицях П.3. та П.4.

Звернемося до результатів аналізу ефективності тренінгової програми для

літніх. Почнемо аналіз із результатів за методикою ПСЖС.

441

Результати показують, що після формувального експерименту в

експериментальній групі відзначається наявність статистично достовірних змін

за п’ятьма шкалами: збільшено рівень самосхвалення на 6%, знижено соціальну

замкнутість на 10,5%, заїжджену платівку на 8,5%, безпорадність на 14%, рівень

самозвинувачення на 13,5%.

Зростання рівня самосхвалення, що є важливим інтегральним показником

розвитку особистості, передбачає збільшення здатності діяти на свій розсуд, не

почуваючи провину чи жаль у випадку несхвалення з боку інших, вміння не

витрачати час на надмірне занепокоєння про завтрашні й учорашні дні, уміння

зберігати впевненість у своїх здібностях, незважаючи на тимчасові невдачі та

труднощі, уміння цінувати в кожній людині особистість і почуття її корисності

для інших, як би вона не відрізнялася рівнем своїх здібностей і посадою, яку

займає, здатність знаходити задоволення в найрізноманітнішій діяльності,

включаючи роботу, гру, спілкування з друзями, творче самовираження чи

відпочинок.

Великою мірою зростання самосхвалення ми трактуємо як процес

ресоціалізації особистості, її здатність побудувати нову структуру власного

життя в новому, зміненому життєвому просторі. Підтверджує цей висновок

зниження показника соціальної замкнутості, рівня самозвинувачення (див.

таблицю 5.7).

Динаміка шкал «заїжджена платівка» та «безпорадність» може бути

пояснена тим, що респонденти експериментальної групи в ході тренінгу

отримали певний когнітивний інструментарій. І цей набір інструментів, навіть

незалежно від здатності до його використання, здатний знизити відчуття

безпорадності – стан, при якому людина не може самостійно вживати активних

заходів, що забезпечують їй існування або оберігають її життя, здоров'я та

гідність. Безпорадність може бути обумовлена фізіологічними причинами, може

супроводжуватися патологічним процесам або бути їх наслідком (при психічних

і нервових захворюваннях, при важких захворюваннях, що супроводжуються

442

різкою фізичною слабкістю. Здатність нашої програми позитивно вплинути на

рівень суб’єктивного відчуття безпорадності є свідченням її високої

ефективності.

Таблиця 5.7

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в літніх за методикою ПСЖС

Шкала ДО р* ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер.

σ

Хсер.

σ

ПСЖС: Зниження значення стресової

ситуації 12,45 3,20 12,60 3,29 +1,20

ПСЖС: Самосхвалення 10,21 2,34 Х 10,81 2,18 +5,89

ПСЖС: Самовиправдання 10,59 2,33 10,74 2,34 +1,40

ПСЖС: Відволікання 10,58 3,01 10,51 3,01 -0,64

ПСЖС: Заміщення 9,65 3,49 9,45 3,54 -2,06

ПСЖС: Самоствердження 11,35 3,57 11,49 3,42 1,19

ПСЖС: Психом'язева релаксація 10,59 2,25 10,73 2,17 +1,26

ПСЖС: Контроль над ситуацією 12,52 1,53 12,63 1,44 +0,91

ПСЖС: Самоконтроль 12,91 2,88 13,04 2,78 +1,00

ПСЖС: Позитивна самомотивація 13,81 3,10 14,00 2,90 +1,41

ПСЖС: Пошук соціальної підтримки 10,49 3,36 10,37 3,21 -1,13

ПСЖС: Антиципуюче уникнення 12,06 2,48 11,88 2,60 -1,52

ПСЖС: Втеча від стресової ситуації 7,80 0,90 7,76 0,91 -0,57

ПСЖС: Соціальна замкнутість 7,94 1,18 Х 7,12 1,03 -10,41

ПСЖС: Заїжджена платівка 12,31 1,08 Х 11,25 1,20 -8,56

ПСЖС: Безпорадність 8,70 1,93 Х 7,47 0,92 -14,14

ПСЖС: Жалість до себе 7,05 0,69 6,89 0,73 -2,29

ПСЖС: Самозвинування 11,07 2,28 Х 9,59 1,84 -13,40

ПСЖС: Агресія 7,25 0,58 7,18 0,69 -0,92

ПСЖС: Вживання ліків 4,38 1,01 4,26 1,10 -2,66 Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Наступною методикою для аналізу є СПСС. За даною методикою

зафіксовано статистично достовірні зміни за трьома шкалами (Див. таблицю 5.8).

Констатовано статистично достовірне збільшення стратегії «впевнені

незалежні дії» на 3%. Хоча таке зростання і є статистично достовірним, рівень

його є замалим, щоб сміливо констатувати покращення реальної здатності

поводитися більш конструктивно. Зниження показників за шкалою «імпульсивні

443

дії» на 5% свідчить про зростання здатності до самоконтролю, що в пізньому

дорослому віці стає робити все важче. Бесіди з досліджуваними дають нам

можливість стверджувати, що респонденти означеної вікової групи відучували

проблеми з імпульсивністю і вважали, що вона заважає їм вибудовувати кращі

відносини з найближчим оточенням. Їх свідома робота з самоконтролем дала

можливість знизити долю використання імпульсивних дій.

Таблиця 5.8

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в літніх

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

СПСС: Впевнені незалежні дії 20,61 0,93 Х 21,22 1,18 +2,99

СПСС: Ініціювання соціального

контакту 19,58 2,57 20,09 2,33 +2,60

СПСС: Пошук соціальної підтримки 22,03 3,57 22,10 3,35 +0,29

СПСС: Обережні дії 21,78 2,02 21,85 2,18 0,31

СПСС: Імпульсивні дії 18,51 2,05 Х 17,55 2,12 -5,20

СПСС: Уникання 17,86 1,98 Х 16,91 1,79 -5,30

СПСС: Непрямі дії 21,31 2,45 21,45 2,43 +0,66

СПСС: Асоціальні дії 15,96 2,22 15,90 +2,26 -0,38

СПСС: Агресивні дії 17,62 2,24 17,43 2,13 -1,13 Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Стосовно зниження уникання на 5,5%, то це, в першу чергу, відбулося

через зростання віри у власні сили, у здатність вирішувати виниклі ситуації.

Зниження представленості уникання в репертуарі опанувальної поведінки

свідчить, що респонденти стали більш готові до вирішення ситуацій. У

контрольній групі статистично достовірних змін не виявлено за жодною шкалою.

За методиками ІКС за рівнем рефлексії було виявлено статистично

достовірну динаміку лише за однією шкалою, зокрема «уникнення проблем».

Вона є еквівалентною за своїм змістом шкалі з методики СПСС і тому

додаткових коментарів не потребує (див таблицю 5.9).

444

Таблиця 5.9

Первинні статистики та наявність статистично достовірних відмінностей

за t-Вілкоксона в літніх – інші методики

Шкала ДО

р ПІСЛЯ Зсув

(%) Хсер. σ Хсер. σ

ІКС: Вирішення проблем 6,28 0,76 6,40 0,82 +1,89

ІКС:Пошук соціальної підтримки 4,52 0,93 4,69 0,98 +3,68

ІКС: Уникнення проблем 3,56 0,95 Х 3,06 0,71 -14,03

Рефлексія 4,65 1,43 4,76 1,36 +2,24

Х-наявність статистично достовірних відмінностей

Значення критерію t-Вілкоксона для літніх подано у додатку П, таблицях

П.5 та П.6.

Корекційно-розвивальною роботою було охоплено 3 вікові категорії.

Найбільш чутливими до розвивальної роботи виявилися юнаки, що є цілком

очікуваним результатом. Найменшу кількість шкал, за якими констатовано

статистично-достовірні відмінності, є група дорослих.

Отже, встановлено, що всі розроблені програми розвитку

конструктивності опанувальної поведінки є ефективними, про що свідчать

достовірні зміни у відповідних показниках упродовж формувального

експерименту. Загалом результати аналізу свідчать про достатньо високу

ефективність запропонованої програми. Крім цього, беручи до уваги значні

зміни в показниках, практично після будь-якої корекційної роботи, суттєвою

проблемою залишається їх рівень засвоєння, або сталість, тому через шість

місяців нами було проведено повторна перевірка. Порівнювалися результати

також за допомогою Т-критерію Вілкоксона. Ми здійснили порівняння

експериментальних груп до тренінгу та через півроку після його завершення.

Повторний контрольний зріз підтвердив тенденцію до покращення

конструктивності репертуару опанування. Про це свідчить підтверджена

наявність статистично значущих відмінностей між показниками для всіх шкал,

445

окрім «впевнені незалежні дії» шкали СПСС у групі літніх, де зміни не

збереглися. Як ми й передбачали, отриманий відразу після проведення

розвивальної програми ефект був ситуативним і нестійким. Все, що стосується

інших шкал, які продемонстрували достовірну динаміку, то вона зберіглася і

через півроку.

Таким чином, аналіз результатів дозволив виявити тенденцію до

подальшого покращення навичок опанування, що зумовлюється широким

включенням у розвивальні програми компонентів, спрямованих на особистісне

зростання, самоусвідомлення, самостворення, саморозуміння та рефлексію.

Разом з тим ми стверджуємо, що тренінги розвитку опанувальної поведінки

найбільш ефективні до завершення періоду юнацтва, коли особистість

залишається достатньо гнучкою, соціалізуючись набирає репертуар

поведінкових стратегій. Тренінг опанувальної поведінки є корисним у періоді

зрілої дорослості, він здійснює підтримуючу функцію адаптації особистості до

нового життєвого простору. Стосовно дорослих, то ми стверджуємо, що тренінг

розвитку опанувальної поведінки має бути корисним і навіть необхідним, у

першу чергу, тим, хто має суттєві труднощі в опануванні ситуаціями власного

життєвого простору та має достатню мотивацію для пошуку шляхів їх

подолання. В іншому випадку, коли доросла особистість здатна долати труднощі

власного життєвого простору і не відчуває суб’єктивної важкості, така програма

несе скоріше профілактично-інформативний ефект і не здатна суттєво змінити

усталений репертуар опанувальної поведінки.

Загалом, зауважимо, що опанувальна поведінка людини як розімкнутий і

багатогранний феномен залишається відкритою для подальших наукових

досліджень.

446

Висновки до п’ятого розділу

Теоретико-методологічні засади розвитку опанувальної поведінки

особистості передбачають цілий конгломерат науково-психологічних підходів і

концепцій. Людина під час зустрічі зі стресом або еустресом звертається до

еволюційно-програмних стратегій поведінки, тобто до так званого інстинкту

подолання, формою якого є пошукова активність. По суті, опанувальна

поведінка особистості активізується в ситуації, яка потребує реагування та

прийняття рішення й розташована в континуумі: від еволюційно-програмних

механізмів, що є несвідомими, до цілком усвідомленої цілеспрямованої

поведінки. Багатоманіття дослідницьких думок щодо стратегій поведінки

зводиться до синкретичної ідеї особистісної зумовленості, тому набір певних

індивідуально-психологічних особливостей людини (тип темпераменту, рівень

агресивності, комунікативності, емпатії тощо) виступає базовою детермінантою,

що безпосередньо впливає на вибір способів опанувальної поведінки. Ключовою

метою психологічного опанування є пристосування до мінливості зовнішнього

впливу, тому адаптація та психічна активність у варіанті саморегуляції

відіграють стрижневу роль при вирішенні життєвих проблем.

Серед концептуальних засад програми розвитку конструктивних навичок

опанувальної поведінки нами були обрані основні практично-орієнтовані

підходи до регуляції опанувальної поведінки та фасилітації суб'єкта, зокрема

теорія соціального научіння (А. Бандури), теорія транзактного підходу

(Е. Берна), формування ідентичності (Е. Еріксона), когнітивно-поведінкова

терапія (А. Бека), рольова теорія й психодрама (Дж. Морено), генетична

психологія (С.Д. Максименка) та ін.

Безперечно, активне навчання навичкам опанувальної поведінки

особистості можливе насамперед через фасилітацію її поведінкових навичок.

Загалом, опанування, в широкому сенсі слова, є поєднанням адаптивної

поведінки та стрес-менеджменту. Навчання навичкам опанувальної поведінки

447

можна визначити сумарно як навчання життєвим навичкам з метою збільшення

психосоціальної компетентності суб'єкта. Поведінкові технології, що

передбачають тренінг соціальних навичок, можна згрупувати в: 1) тренінг

розвиту проблемно-орієнтованих копінг-навичок; 2) тренінг навичок релаксації

й емоційно-фокусованого копінгу; 3) тренінг інтегрованих копінг-навичок

(проблемно - та емоційно-сфокусованих). Зокрема останній є досить корисним

для саморегуляції внутрішнього емоційного стану та навчання поведінці в

стресових ситуаціях власного життєвого простору. Відомий також тренінг

інокуляції або зменшення стресу під час кризових ситуацій, а також тренінг

контролю гніву.

Нами розроблено, апробовано й запроваджено спеціальний соціально-

психологічний тренінг, основним завданням якого є розвиток в особистості

адаптивних, конструктивних стратегій опанувальної поведінки. Завдяки участі в

тренінгу людина навчається краще керувати власним розумовим та життєвим

простором, ширше використовувати рефлексію, тобто набуває навичок

опанувального мислення, зокрема навичок самокорекції психічних станів та

інтеграції особистісних особливостей.

Завдяки оптимальній координації поведінки та емоцій, через поєднання

західних та східних технік саморегуляції, відбувається формування адаптивних

копінг-стратегій. У цьому контексті метою адаптивної поведінки особистості

виступає налагодження результативної, ефективної, позитивної взаємодії між її

внутрішнім і зовнішнім психосвітом, а також її загальним життєвим простором

існування, тобто опанування реаліями дійсності. Стратегії опанувальної

поведінки розглядалися нами на трьох основних адаптивних рівнях: адаптивні,

відносно-адаптивні, неадаптивні. Зауважимо, що адаптивна копінг-поведінка є

синтезом мотиваційної стратегії (спрямованості особистості на досягнення

власної мети), професійно-компетентнісної стратегії (стійкості до впливу стресу,

що забезпечується добре розвиненими професійними уміннями й досвідом

роботи); рефлексивної стратегії (зниження рівня агресивно-імпульсивних

448

тенденцій); комунікативно-пластичної стратегії (легкість взаємодії в середовищі

соціальних контактів, висока мовленнєва активність, широкий набір програм

комунікації та швидка їх зміна в процесі міжособистісної взаємодії).

Відсутність опанувальної поведінки спричиняє шкоду психічному

здоров’ю людини, а зниження використання опанувальних навичок та

послаблення опанування, в цілому, призводить до виснаження, обирання

неефективних, деструктивних копінг-стратегій і, загалом, до втрати людиною

психологічних ресурсів. Відзначимо, що психогенеза опанувальних стратегій

передбачає збільшення варіантів поведінки завдяки розширенню діапазону

емоційних реакцій, які сприяють гармонійному самотворенню особистості та

вдосконаленню навичок конструктивної активності. Навчання опануванню,

наприклад, у процесі тренінгу навичок опанування, дозволяє успішно

справлятися з віковими кризами, конфліктними ситуаціями в спілкуванні,

коригувати особистісні деформації й поведінкові порушення.

Результативність тренінгу, побудованого на основі таких блоків

(біосоціальна природа людини, життєва позиція та психічне здоров'я, стратегії

подолання стресу, емоційна стійкість, соціальні взаємовідносини,

темпоральність, рефлексія й відповідальність, саморегуляція), була

підтверджена емпіричними результатами.

Унаслідок засвоєння нових навичок і знань для досліджуваних

експериментальної групи, життєвий простір став реалістичнішим, прозорішим, в

також більш зрозумілим і визначеним. Завдяки участі в Т-групі в поведінковому

репертуарі юнаків вдалося істотно знизити долю неконструктивних стратегій

опанування, а також вдалося знизити типово найпроблемніші зони вікового

періоду юнацтва. Досліджувані навчилися краще планувати власне майбутнє,

ставити конкретні цілі, активно діяти в різноманітних ситуаціях, прогнозувати та

попереджати майбутні негативні обставини, не соромитися вступати в

соціальний контакт. Варто відзначити, що юнакам – учасникам тренінгу, вдалося

покращити репертуар, додати адаптивні й ефективні стратегії опанувальної

449

поведінки. Значно активнішою стала позиція в подоланні стресових ситуацій

власного життєвого простору і спроможність протистояти суб’єктивним

негараздам.

Дорослим учасникам тренінгу вдалося навчитися знижувати силу,

тривалість та важкість стресового напруження завдяки виробленню більш

широкого погляду на власний життєвий простір, зниження ірраціональної

драматизації ситуації, здатності адекватніше оцінювати її вплив на життєвий

простір. Учасники Т-групи істотно покращили здатність аналізувати наслідки

різних варіантів розгортання стресової ситуації. Слід наголосити, що в період

дорослості репертуар опанувальної поведінки є найбільш сталим і найменше

піддається розвитку.

Після формувального експерименту в експериментальній групі літніх

людей – учасників тренінгу збільшено рівень самосхвалення, знижено соціальну

замкнутість, безпорадність та рівень самозвинувачення.

Корекційно-розвивальною роботою було охоплено три вікові категорії,

серед яких найчутливішими до розвивальних тренінгових впливів виявилися

юнаки, а найменша кількість шкал, за якими констатовано статистично-

достовірні відмінності, зауважена в групі дорослих. Вважаємо, що розроблені

програми розвитку конструктивності опанувальної поведінки є ефективними,

свідченням чого маємо достовірні зміни у відповідних показниках упродовж

формувального експерименту. Отож, результати задіяння тренінгу дають

підстави стверджувати про домінування тенденції до покращення навичок

опанування, що зумовлено насамперед широким включенням у розвивальний

потенціал тренінгових занять компонентів, спрямованих на «саморух» як

особистісне зростання, самоусвідомлення, самостворення, саморозуміння та

рефлексію учасників Т-груп. На підставі результатів можна констатувати, що

тренінг розвитку опанувальної поведінки найефективніший до завершення

періоду юнацтва, коли особистість залишається достатньо гнучкою,

соціалізуючись, набирає репертуар поведінкових стратегій. Водночас

450

відзначимо, що тренінг опанувальної поведінки є корисним у періоді зрілої

дорослості, оскільки він здійснює підтримуючу функцію адаптації особистості

до нового життєвого простору. Тренінг розвитку опанувальної поведінки

виявився корисним і навіть необхідним, у першу чергу, тим дорослим, які мали

істотні ускладнення в опануванні ситуаціями власного життєвого простору.

Завдяки участі в Т-групі, вони отримали достатню мотивацію для пошуку шляхів

подолання життєвих труднощів.

Загалом, оволодіння конструктивними стратегіями опанувальної

поведінки є неодмінною передумовою та ключовим чинником саморозвитку і

самотворення гармонійної особистості.

Список наукових праць за матеріалами розділу: [211, 212, 215, 217].

451

ВИСНОВКИ

На підставі теоретичного аналізу й емпіричної перевірки основних

положень дисертаційної роботи запропоновано нове вирішення наукової

проблеми психогенези опанувальної поведінки в життєвому просторі

особистості.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі

висновки:

1. Упродовж життєвого шляху людини як опанувальної поведінки в

життєвому просторі відбувається її багатоманітна особистісна психогенеза.

Особливого значення набуває суб’єктність, яка, будучи функціонально-

семантичним наповненням людського Я, наслідком постійного пізнання і

перетворення себе та світу, дає змогу усвідомити власний перманентний

розвиток. Генеза особистості відбувається як діалог внутрішніх і зовнішніх

мікро- й макросвітів, презентованих у спілкуванні та діяльності. У процесі

життєдіяльності особистість набуває знань, умінь і навичок для оволодіння

матеріальним та духовним надбанням соціуму й вибудовує унікальну

суб’єктивну реальність, що відображається у свідомості як картина світу.

Життєвий простір особистості реалізується в дихотомії «зовнішнє» –

«внутрішнє» та екстраполюється в усі сфери психосоціального буття,

детермінуючи інтелектуально-афективні, мотиваційно-аксіологічні, причинно-

наслідкові, поведінково-опанувальні стратегії. Базовим виміром життєвого

простору людини є насамперед середовище як об’єкт контролю та керування, як

засіб регуляції та відкритості, соціальної доступності для інших, як засіб

самоекспозиції та як об’єкт ідентифікації. Феноменологію життєвого простору

особистості доцільно розглядати в контексті складного синергетично-

нелінійного зв’язку з базальними поняттями картини світу, яка формується

завдяки набуттю людиною досвіду крізь призму суб’єктивної системи уявлень

про сутнісні, об’єктивні характеристики світу. Синергетичні фактори створюють

образи (патерни) нелінійності світу й водночас його гармонії, що загалом сприяє

452

успішному розвитку, в якому і порядок, і хаос взаємопроникають та

взаємотрансформуються один в одного. Генеза опанувальної поведінки людини

виступає своєрідним мірилом її прагнення уникнути хаотичної біфуркації та

віднайти рівноважність у просторі і часі власного буття.

2. Концепція опанувальної поведінки в життєвому просторі особистості,

передбачаючи врахування розгалуженого конгломерату базових структурно-

функціональних компонентів і показників, вікових чинників та рівнів розвитку,

базується на позиціях генетичної психології як методологічної парадигми

нашого дослідження. Опанувальна поведінка розглядається в межах системного

детермінізму й неперервного розвитку ускладнюваних структур. Постулюється

тяглість процесу опанувальної поведінки особистості упродовж власного

біодромального шляху. Безперечно, упродовж власного екзистенційного

самоздійснення й самореалізації опанувальна поведінка особистості формується

і відбувається в детермінаційному полі навчання і виховання. Опанувальна

поведінка є визначальним чинником, який дозволяє особистості задіювати

найрізноманітніші копінг-поведінкові стратегії, насамперед завдяки

ампіліфікації як неперервному самодетермінуванню та самопідсиленню.

Феноменологія опанувальної поведінки в життєвому просторі особистості

проявляється як складна динамічна взаємодія органічних та соціальних

чинників, інтеріоризація потенціалів опанування упродовж усього життєвого

шляху, різномірна активізація на різних вікових етапах залежно від міри

актуальної необхідності. Завдяки тактико-стратегіальному підходові й

цілепокладанню фрагментарні та ситуативні окремі життєві процеси особистості

впродовж онтогенезу вилаштовуються в єдину життєву стратегію, яка забезпечує

адаптивно-самоактуалізаційні способи досягнення нею життєвої мети. Складні

процеси особистісного становлення ментального досвіду як опанування,

оволодіння ним відбувається через взаємодію процесів дозрівання, соціалізації,

інкультурації, самоавторизації (самопокладання, самоавтентизації,

самовизначення) себе в просторово-часових вимірах власного життя. Отож,

453

опанувальну поведінку доцільно розглядати як полісистемну активацію

діяльності з метою формування якісно нових конструктів самоусвідомлення

щодо необхідності опанування бажаними об’єктами або психостанами.

3. Розроблена й апробована на репрезентативній гетерогенній вибірці

програма емпіричного дослідження засвідчила специфіку суб’єктивної

репрезентації життєвого простору особистості, насамперед у компонентному

диференційному розрізі. Здобуті інформаційні індикатори дали можливість

виокремити основні складові життєвого простору підлітків та юнаків, зокрема

типи взаємозв’язків між ними, а також виділити й описати особистісні типи

життєвого простору. Констатовані відмінності засвідчують зростання почуття

суб’єктності й бажання змінити свій життєвий простір, зокрема в підлітків як

нагальна потреба в особистісній автономії, а в юнаків –як пошук власного «Я»

та перспектив незалежного саморозвитку й самотворення та забезпечення

високої якості життя.

Встановлено, що інтерпретаційне тло копінг-поведінки досліджуваних

крізь призму диспозиційного, ситуативного та інтегративного підходів

проявилося дуже широко: від інстинкту подолання як реалізації стилів і стратегій

опанувальної поведінки до застосування когнітивно витончених та

відрефлексованих механізмів усвідомленої поведінки. Загалом, змістовно-

функціональне наповнення копінг-поведінки досліджуваних містить широкий і

різноманітний симбіоз стилів та стратегій, які забезпечують результативну й

успішну опанувальну поведінку. Доведено, що копінг-стратегії як синтез

афективних, когнітивних та поведінкових стратегій застосовується

досліджуваними як для зниження або нейтралізації стресових факторів у

відповідь на загрозу, так і для того, щоб подолати весь комплекс викликів

власному життєвому простору. Здійснене порівняння емпіричних корелятів

генези опанувальної поведінки особистості на етапі підлітковості, юності та

ранньої дорослості дало змогу встановити низку істотних відмінностей від

специфіки розвитку опанувальної поведінки в періоди середньої на пізньої

454

дорослості. Констатовано, що інтенсивність і якість використання копінг-

стратегій у підлітків та юнаків досить подібна, однак саме юнацтво, а не

підлітковий вік є сензитивним періодом для формування репертуару копінг-

поведінки особистості. Підлітки ще не мають достатніх навичок ефективного

вирішення проблем і тому частіше обирають непродуктивні стратегії копінг-

поведінки та демонструють дезадаптивні моделі опанування. Водночас

дорослішання як динамічний процес досягнення більшої диференціації та

інтеграції сприяє якісному розвитку й реалізації опанувальної поведінки

людини. Зауважимо, що зі збільшенням віку досліджуваних спостерігається

зростання показників проблемно-орієнтованого копінгу та зниження показників

копінгу, орієнтованого на уникнення, що свідчить про активні поведінкові й

когнітивні зусилля, які сприяють мобілізації та використанню особистісних

ресурсів для пошуку оптимально можливих способів ефективного вирішення

життєвих проблем. У процесі становлення опанувальних стратегій важливу роль

відграє тілесність особистості як екзистенційно важливий атрибут само

презентації та оволодіння життєвим простором.

Генеза опанувальної поведінки особистості є динамічним синтезом

когнітивно-емоційних та соціально-вікових змін, які упродовж долання нею

життєвого шляху забезпечують оволодіння реаліями дійсності.

4. На підставі теоретико-емпіричного аналізу вдалося виокремити

особливості трансформації опанувальної поведінки в життєвому циклі сім’ї.

Оскільки найістотніші модифікації життєвого простору особистості

відбуваються насамперед у контексті структурно-рольових пріоритетів сім’ї, ми

здійснили розгалужене емпіричне вивчення окресленої проблематики.

Констатовано, що важливим у розумінні та вирішенні феноменології сімейного

опанування є «центрований на відносинах копінг», який виконує дві основні

стратегії: протекція захисту та активна підтримка. Вагомим і значущим підходом

для осмислення опанувальної поведінки в сім’ї виступає «емпатійний копінг»,

що застосовується в опануванні сімейного типу за наявності складнощів, та

455

проявляється як демонстрована доброзичливість, симпатія, тепла інтонація,

співчуття й співпереживання у щирому вираженні. Типовим у застосуванні є

«діадичний копінг» як прийнятна для обох членів сім’ї форма боротьби з

навантаженнями, як стиль спільного подолання важких ситуацій, коли члени

подружжя активно співпрацюють одне з одним та узгоджують копінг-дії.

Встановлено, що якість опанувальної поведінки та загальна успішність

сімейного опанування у скрутних ситуаціях пояснюється рівнем нагромадження

сімейних ресурсів як спроможності сім’ї протистояти стресогенним впливам.

Доведено, що в адаптаційний період для молодого подружжя найуразливішими

є такі сфери спільного життєвого простору: адаптація (сексуальна, побутова,

матеріальна), відсутність власного або окремого житла, формування

внутрішньосімейних звичок та цінностей, стосунки з родичами та друзями

партнера, взаємні ревнощі, порушення рольових очікувань тощо. У сімей, які

перебувають на стадії «порожнього гнізда» та вважаються загалом

благополучними, діагностовано, що основним завданням на цьому етапі

життєвого циклу є: встановлення нового змісту і якості стосунків безпосередньо

між подружжям; адаптація до нового способу життя «на двох»; планування

сімейного життя (побуту) без дітей, пошук нового змісту спільного життя;

встановлення стосунків із сім’єю дорослої дитини, новими родичами. Зазначимо,

що за статевим диференціалом жінки так само, як і чоловіки очікувано реагують

на ситуації, які відзначають як важкі у своєму подружньому житті, сприймаючи

при цьому емоційний стан партнера, орієнтуючись на його почуття та

переживання. Загалом, нами встановлено, що відповідний рівень задоволеності

шлюбними стосунками визначає можливі репертуари опанувальної поведінки на

різних стадіях життєвого циклу. Отож, задоволеність шлюбом та психологічна

схожість між партнерами сприяють формуванню конструктивного репертуару

опанувальної поведінки в різного роду стресових ситуаціях, на які наражається

подружжя на різних етапах життєвого циклу.

456

5. На основі розроблених концептуальних засад апробовано й відстежено

результативність системи психологічних засобів програми фасилітації

опанувальної поведінки особистості, зокрема встановлено основні стратегії

означеної поведінки в різновікових вибірках. Ключові стратегії опанувальної

поведінки розглядалися нами на трьох базових адаптивних рівнях: адаптивні,

відносно-адаптивні, неадаптивні. Встановлено, що адаптивна копінг-поведінка є

синтезом мотиваційної стратегії як спрямованості особистості на досягнення

власної мети; професійно-компетентнісної стратегії як стійкості до впливу

стресу, що забезпечується добре розвиненими професійними уміннями й

досвідом роботи; рефлексивної стратегії як зниження рівня агресивно-

імпульсивних тенденцій; комунікативно-пластичної стратегії як легкість

взаємодії у середовищі соціальних контактів, висока мовленнєва активність,

широкий набір програм комунікації та швидка їх зміна в процесі міжособистісної

взаємодії. Розроблений, апробований і запроваджений нами соціально-

психологічний тренінг, основним завданням якого є розвиток в особистості

адаптивних, конструктивних стратегій опанувальної поведінки, дав позитивні

результати. Отож, результативність тренінгу, побудованого на основі таких

блоків (біосоціальна природа людини, життєва позиція та психічне здоров'я,

стратегії подолання стресу, емоційна стійкість, соціальні взаємовідносини,

темпоральність, рефлексія і відповідальність, саморегуляція), була підтверджена

емпіричними результатами. Учасники тренінгової роботи навчилися краще

керувати власним розумовим та життєвим простором, підвищили

рефлексивність, набули результативних навичок опанувального мислення,

зокрема навичок самокорекції психічних станів та інтеграції особистісних

особливостей. Сумарно, завдяки оптимальній координації поведінки та емоцій

через поєднання західних та східних технік у членів Т-груп, культивованій

саморегуляції, активному навчанню опанувальній поведінці, насамперед через

фасилітацію її поведінкових навичок, відбулося формування адаптивних копінг-

стратегій, а їхній життєвий простір став реалістичнішим, прозорішим, а також

457

більш зрозумілим і визначеним. Представникам юнацького віку вдалося істотно

покращити репертуар, додати адаптивні й ефективні стратегії опанувальної

поведінки, навчитися успішніше долати стресові ситуації власного життєвого

простору. Дорослі учасники Т-групи навчилися знижувати силу, тривалість та

важкість стресового напруження завдяки виробленню більш широкого погляду

на власний життєвий простір, зниження ірраціональної драматизації ситуації,

здатності адекватніше оцінювати її вплив на життєвий простір. Літні учасники

тренінгу зуміли суттєво збільшити рівень самосхвалення, знизити соціальну

замкнутість, безпорадність та рівень самозвинувачення.

Загалом, висунуті положення гіпотези про життєвий простір особистості

як основу її життєвого світу та можливість його реалізації насамперед через

опанувальну поведінку і про те, що опанувальна поведінка через долання

людиною нужди є основним чинником застосування різноманітних копінг-

поведінкових стратегій завдяки ампіліфікації як неперервному

самодетермінуванню та самопідсиленню, підтвердилися.

Перспективи подальшої роботи вбачаємо у проведенні розгалужених

крос-культурних досліджень, зокрема у векторі українсько-угорського та

українсько-словацького порівняльного дискурсу, з метою виявлення вікової,

статево-гендерної та соціальної специфіки й динаміки психогенези опанувальної

поведінки в життєвому просторі особистості.

458

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абраменкова В. В. Проблема отчуждения в психологии /

В.В. Абраменкова // Вопросы психологии. – 1990. – № 1. – С. 5-12.

2. Абульханова–Славская К. А. Деятельность и психология личности /

К. А. Абульханова–Славская. – М.: Наука, 1980. – 335 с.

3. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-

Славская. – М.: Мысль, 1991. – 299 с.

4. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принцип и

практическое применение / Ф. Александер. – М.: Изд. ЭКСМО-Пресс, 2002. – 352

с.

5. Алешина Ю. Е. Социально-психологические методы исследования

супружеских отношений (практикум по социальной психологии) /

Ю. Е. Алешина, Л. Я. Гозман, Е. М. Дубовская. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. –

120 с.

6. Алешина Ю. Е. Цикл развития семьи: исследования и проблемы /

Ю. Е. Алешина // Вестник МГУ. – Сер.14 Психология, 1987. – №2. – С. 74-82.

7. Алиев Х.М. К проблеме психофизиологической регуляции /

Х. М. Алиев, С. М. Михайловская // Психологический журнал АН СССР. – № 3.

– Т.7, 1986. – С.119-129.

8. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания /

Б. Г. Ананьев. – М.: Наука, 1977. – 380 с.

9. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – Л.:

ЛГУ, 1968. – 339 с.

10. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. – М.:

Экономика, 1989. – 358 с.

11. Антонов А. Микросоциология семьи (методология исследования

структур и процессов): Учебное пособие для вузов / А. Антонов. – М.: «Nota

Bene», 1988. – 360 с.

459

12. Антонов А. И. Взаимоотношения супругов и репродуктивное

поведение / А. И. Антонов. Семья и дети. – М.:1982. – С.67-74.

13. Анцыферова Л. И. Личность в динамике: некоторые итоги

исследования / Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. –

№5. – С. 12-25.

14. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях:

переосмысливание, преобразование жизненных ситуаций и психологическая

защита / Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. – 1994. – Т. 15, № 1. – С.

3-18.

15. Анцыферова Л.И. Личность с позиций динамического подхода /

Л. И. Анцыферова // Психология личности в социалистическом обществе.

Личность и ее жизненный путь. – М.:1990. – С. 4-18.

16. Анцыферова Л. И. Системный подход к изучению формирования и

развития личности / Л. И. Анцыферова // Проблемы психологии личности.

Советско–финский симпозиум. – М.: Наука, 1982. – С. 140–147.

17. Анцыферова Л. И. Способность личности к преодолению

деформаций своего развития / Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. –

1999. – Т.20, № 1. – С. 6-19.

18. Анцыферова Л. И. Условия деформаций развития личности /

Л. И. Анцыферова // Психология личности: новые исследования (Под ред.

К. А. Абульхановой, А. В. Брушлинского, М. И. Воловиковой). – М.: Изд–во

Института психологии РАН, 1998. – С. 38-66.

19. Арсеньев А. С. Анализ развивающегося понятия / А. С. Арсеньев,

B. C. Библер, Б. М. Кедров. –М.: 1967. – 440 с.

20. Артемьева Е. Ю. Основы психологии субъективной семантики /

Е. Ю. Артемьева. – М.: Наука; Смысл, 1999. – 350 с.

21. Арутюнян Э. Педогогический потенциал семьи и проблема

социального инфантилизма молодежи / Э. Арутюнян // Отец в современной

семье. – Вильнюс, 1988. – С. 26-33.

460

22. Аршава І. Ф. Емоційна стійкість людини та її діагностика: моногр. /

І. Ф. Аршава. – Д.: Вид – во ДНУ, 2006. – 336 с.

23. Аршавский Г. А. Поисковая активность и ее влияние на

экспериментальную клиническую патологию / Г. А. Аршавский, В. С. Ротенберг

// Журнал высшей нервной деятельности. – 1976. – Т.26 – №2. – С.424-428.

24. Арышева А. П. Конституциональна репрезентация как

психологический фактор оптимизации копинг-поведения личности: дисс. ….

кандидата психол. наук: 19.00.01 / Арышева Александра Петровна. – Красноярск,

2009. – 182 с.

25. Асмолов А. Г. Основные принципы психологического анализа в

теории деятельности / А. Г. Асмолов // Вопросы психологии. – 1982. – № 2. – С.

14-27.

26. Асмолов А. Г. По ту сторону сознания: методологические проблемы

неклассической психологии / А. Г. Асмолов. – М.: Смысл, 2002. – 480 с.

27. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы

общепсихологического анализа / А. Г. Асмолов. – М.: Смысл, 2001. – 416 с.

28. Ассаджоли Р. Писхосинтез: теория и практика / Р. Ассаджоли. – М.:

1994. – 314 с.

29. Аткинсон У. У. Раджа-йога. Учение йоги о психическом мире

человека / Уильям Уокер Аткинсон. – М.: Амрита-Русь, 2017. – 256 с.

30. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени. Истоки,

эволюция, песпектив / М. Д. Ахундов. – М.: Издательство Наука, 1982. – 223 с.

31. Бaлaбaновa E. С. Гeндeрныe рaзличия стрaтeгий совлaдaния с

жизнeнными трудностями / E. С. Бaлaбaновa // Социологичeскиe исслeдовaния.

– 2002. – № 11. – С. 26-35.

32. Бaртош О. П. Возрaстныe и гeндeрныe особeнности копинг-

повeдeния подростков / О. П. Бaртош, Т. П. Бaртош // Психология рaзвития и

пeдaгогичeскaя психология. – Вeстник ЮУрГУ. – 2012. – №6. – С.42-46.

461

33. Бандура А. Теория социального научения / А. Бандура. Перевод с

английского под редакцией Н.Н. Чубарь. – СПб.: Евразия, 2000. – 320 с.

34. Баразгова Е. С. Американская социология (традиции и

современность) / Е. С. Баразгова. – Екатеринбург; Бишкек, 1997. – 176 с.

35. Баранов А. А. Стрессоустойчивость и мастерство педагога:

Монография / А. А. Баранов. – Ижевск: Изд-во Удм. Ун-та, 1997. – 108 с.

36. Бауман З. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред.

В. Л. Иноземцева / Зигмунд Бауман. – М.: Логос, 2005. – 390 с.

37. Бахтин М. М. К рефлексии поступка / М. М. Бахтин // Философия и

социология науки и техники. Ежегодник 1984–1985. – М., 1986. – С. 80-160.

38. Бахтин М. М. Собраниче сочинений. [В 7 т.]. – Т. 6: Проблемы

поэтики Достоевского, 1963. Работы 1960х-1970х гг. / М. М. Бахтин. – М.:

Русские словари, языки словянской культуры, 2002. – 799 с.

39. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М.:

Искусство, 1986. – 445 с.

40. Бек А. Когнитивная психотерапия расстройств личности /А. Бек //

Под ред. И. А. Фримена. – СПб.: Питер, 2002. – 257 с.

41. Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / Пер. с нем.

В. Седельника, Н.Федоровой / Ульрих Бек. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 383

с.

42. Белорукова Н.О. Семейные трудности и совладающее поведение на

разных этапах жизненного цикла семьи: дисс. ….кандидата психол. наук:

19.00.05 / Белорукова Наталья Олеговна. – Кострома, 2006. – 243 с.

43. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по

социологии знания / П.Бергер, Т.Лукман. – М.: «Медиум», 1995. – 323 с.

44. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания // А. Бергсон.

Собр. соч. В 4 т. – Т. 1. – М.:1992. – 156с.

45. Берн Ш. Гендерная психология / Ш. Берн. – СПб.: Прайм-Еврознак,

2004. – 320с.

462

46. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих

взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой

судьбы / Эрик Берн. – СПб.: 1992. – С. 287.

47. Берн Э. Трансакционный анализ в психотерапии / пер. с англ.

А. Грузберга / Э. Берн. – М.: Эксмо, 2009. – 416 с.

48. Бинсвангер JI. Экзистенциально–аналитическая школа мысли /

Л. Бинсвангер // Экзистенциальная психология. Экзистенция. – М.: Апрель–

пресс; ЭКСМО–пресс, 2001. – С. 308-332.

49. Бинсвангер Л. Бытие–в–мире / Л. Бинсвангер. – М.: КСП+, Спб.:

Ювента, 1999. – 300 с.

50. Биологический энциклопедический словарь [Гл. ред. М.С. Гиляров;

редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др.] – 2-е изд., исправл. – М.:

Сов. Энциклопедия, 1989. – 864 с.

51. Битюцкая Е. В. Современные подходы к изучению совладания с

трудными жизненными ситуациями / Е. В. Битюцкая // Вестник Московского

университета. – Серия 14. Психология. – 2011. – № 1. – С. 100-111.

52. Бляхер Л. Е. Нестабильные социальные состояния [Текст] /

Л. Е. Бляхер. – М.: РОССПЭН, 2005. – 207 с.

53. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения /

М. И. Бобнева. – М.: Наука, 1978. – 311 с.

54. Богданович Н. В. Субъект как категория отечественной психологии:

автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.01

«Общая психология» / Н. В. Богданович. – Москва, 2004. – 19 с.

55. Богомолова H. H. Контент-анализ. Спецпрактикум по социальной

психологии / H. H. Богомолова, Т. Г. Стефаненко. – М.: Изд-во МУ, 1992. – 62 с.

56. Бодалев А. А. Общая психодиагностика / А. А. Бодалев, В. В. Столин,

В. С. Аванесов. – СПб.: Изд-во «Речь», 2000. – 440 с.

463

57. Бодров В. О. Проблема преодоления стресса. Стратегии и стили

преодоления стресса / В. О. Бодров // Психологический журнал, 2006. – Т. 27. –

№3. – С. 106-116.

58. Божович Л. И. Избранные психологические труды. Проблемы

формирования личности / Л. И. Божович. – М.: Международная педагогическая

академия, 1995. – 212 с.

59. Большой психологический словарь / [Под ред. Мещерякова Б. Г.,

Зинченко В. П.]. – М.: 2003. – 672 с.

60. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: теория и практика /

А. Ф. Бондаренко. – Київ : Освіта України, 2007. – 332 с.

61. Боришевський М. Й. Психологічні механізми розвитку особистості /

М. Й. Боришевський // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 3. – С. 26-33.

62. Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс.

– Спб.: Издательство «Прайм- Еврознак», 2003. – 352 с.

63. Бранский В. П. Социальная синергетика и акмеология /

В. П. Бранский, С. Д. Пожарский. – СПб.: Политехника, 2002. – 476 с.

64. Бранский В. П. Синергетический историзм, как новая философия

истории // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях

нестабильности: Сб. науч. тр. / В. П. Бранский, С. Д. Пожарский – М.: Прогресс-

Традиция, 2003. – С.36-49.

65. Браун Д. Психология Фрейда и постфрейдисты / пер. с англ. / Джеймс

Браун. – М.: Рефл-бук, 1997. – 304 с.

66. Бродский Б. Е. Диалектика и принцип выбора // Общественные науки

и современность / Б. Е. Бродский. – № 2. – 1995. – С. 89.

67. Брушлинский A. B. Проблема субъекта в психологической науке:

(Статья первая) / A.B. Брушлинский // Психологический журнал. – 1991. – Т. 12.

– №6. – С. 3-11.

68. Брушлинский А. В. К проблеме субъекта в психологической науке /

A. B. Брушлинский // Гуманистические проблемы психологической теории. Под

464

ред. К. А. Абульхановой-Славской, А. В. Брушлинского. – М.: Наука, 1995. – С.

5-14.

69. Брюханов О. В. Визначення факторів, які предиспонують

аутоагресивну поведінку у військовослужбовців, з використанням аналізу

копінг–поведінки / О. В. Брюханов // Український вісник психоневрології. –

2011. – Т. 19, вип. 4. – С. 54-56.

70. Булах І. С. Психологія особистісного зростання підлітка : монографія

/ Ірина Сергіївна Булах. – Київ : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2003. – 340 с.

71. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика : [учеб. для вузов] /

Л. Ф. Бурлачук. – Санкт-Петербург : Питер, 2003. – 352 с.

72. Бурлачук Л.Ф. Психология жизненных ситуаций / Л. Ф. Бурлачук,

Е. Ю. Коржова. – М.: Наука, 1998. – 412 с.

73. Варга А. Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный

курс / А. Я. Варга. – СПб.: Речь, 2001. – 144 с.

74. Василькова В. В. Синергетика и архетипические коды социальной

самоорганизации [Текст] / В. В. Василькова // Синергетическая парадигма. –

Москва, 2002. – С. 247-262.

75. Василюк Ф. Е. От психологической практики к психотехнической

теории / Ф. Е. Василюк // Московский психотерапевтический журнал. – 1992. –

№1. – С. 15-32.

76. Василюк Ф. Е. Психология переживания: Анализ преодоления

критических ситуаций / Ф. Е. Василюк. – М.: Изд–во МГУ, 1984. – 200 с.

77. Ватлерстайн И. Социальное изменение вечно? Ничто никогда не

изменяется? / И. Ватлерстайн // Социологические исследования. –1997. – № 1. –

С. 18-22.

78. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / Владимир Иванович

Вернадский. – М.: Айрис-пресс, 2012. – 576 с.

79. Ветрова И. И. Развитие контроля поведения, совладания и

психологических защит в подростковом возрасте: автореф. дисс. на соискание

465

уч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.13 «Психология развития,

акмеология» (психологические науки) / И. И. Ветрова. – Москва, 2011. – 26 с.

80. Вірна Ж. П. Життєво-стильовий концепт мотиваційно-смислової

регуляції: професійна методологія і практика / Жанна Петрівна Вірна //

Психологія і суспільство. – 2009. – №4. – С. 191-201.

81. Водопьянова Н. Е. Психодиагностика стресса / Н. Е. Водопьянова. –

СПб.: Питер, 2009. – 336 с.

82. Водопьянова Н. Е. Стратегии и модели преодолевающего поведения

/ Н. Е. Водопьянова, Е. С. Старченкова // Практикум по психологии менеджмента

и профессиональной деятельности. Ред.: Г. С. Никифоров, М. А. Дмитриева,

В. М. Снетков. – СПб.: Речь. – С. 78-83.

83. Волкова Н.В. Coping strategies как условие формирования

идентичности / Н.В. Волкова // Мир психологии. – 2004. – №2. – С. 119-124.

84. Волочков A. A. Активность субъекта как фактор психического

развития (гипотезы, модели, факты) / A. A. Волочков // Психологический

журнал. – 2003. – Т. 24. – № 3. – С. 22-30.

85. Выготский Л. С. Собрание сочинений: в 6 т. / Л. С. Выготский. – М.:

Педагогика, 1982. – Т.1. – 488 с.

86. Ганзен В. А. Системный подход к анализу, описанию и

экспериментальному исследованию психических состояний человека /

В. А. Ганзен, В. Н. Юрченко // Психические состояния. – Л.: ЛГУ. – 1981 – С. 5-

16.

87. Гаусрат А. Средневековые реформаторы: Пьер Абеляр, Арнольд

Брешианский [Пер. с нем.] / А.Гаусрат. – 2-е изд.. – М.: Либроком, 2012. – 392 с.

88. Гибсон Дж. Экологический подход к зрительному восприятию /

Дж. Гибсон. – М.: Прогресс, 1988. – 464 с.

89. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации – 2-е

изд. / Энтони Гидденс. – М.: Академический Проект, 2005. – 528 с.

466

90. Глотова Г. А. Человек и знак. Семиотико–психологические аспекты

онтогенеза человека / Г. А. Глотова. – Свердловск: Изд–во Уральского ун–та,

1990. – 256 с.

91. Гозман Л. Я. Социально-психологическое исследование семьи:

проблемы и перспективы / Л. Я. Гозман, Ю. Е. Алешина // Вестник МГУ. –

Психология. – 1982. – №4. – С.21-29.

92. Головаха Е. И. Психологическое время личности / Е. И. Головаха,

А. А. Кроник. – К.: Наукова думка, 1984. – 209 с.

93. Голубева М. С. Совладающее поведение родителей, воспитывающих

детей с тяжелыми сенсорными сенсорыми нарушениями: автореф. дисс. на

соискание уч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.13 «Психология развития,

акмеология» (психологические науки) / М. С. Голубева. – Кострома, 2006. – 22 с.

94. Горбов Ф. Д. Детерминация психических состояний / Ф. Д. Горбов //

Вопросы психологии. – № 5. – 1971. – С. 20-29.

95. Горбунов Г. Д. Учитесь управлять собой / Геннадий Дмитриевич

Горбунов. – Издательство: Общество "Знание" РСФСР, 1976. – 32с.

96. Гошовська Д. Проблеми моральної ідентифікації сучасних підлітків

у контексті генетичної психології / Д. Гошовська // Наукові записки Інституту

психології імені Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка

С. Д. Максименка. – К.: Міленіум, 2006. – Вип. 29. – С.32-37.

97. Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості: монографія

/Ярослав Гошовський. – Дрогобич: Коло, 2008. – 480 с.

98. Грановская P.M. Система психологической защиты и копинг–

стратегии / P.M. Грановская // Психология совладающего поведения: материалы

Междунар. науч.–практ. конф./ отв. ред.: Е.А. Сергиенко, Т.Л. Крюкова. –

Кострома: КГУ им. Н.А. Некрасова, 2007. – С. 26-28.

99. Гремлинг С. Практикум по управлению стрессом / С. Гремлинг,

С. Ауэрбах. – СПб.: Питер, 2002. – 234 с.

467

100. Григорьев С. И. Основы построения социологической теории

жизненных сил человека / С. И. Григорьев // Социологические исследования. –

1997. – № 12. – С. 6-12.

101. Гримак Л. П. Резервы человеческой психики / Л. П. Гримак. – М.:

Политиздат, 1987. – 285с.

102. Гришина Н. В. Психология социальных ситуаций / Н. В. Гришина //

Вопросы психологии. – 1997. – №1. – С. 121-132.

103. Гришина Н. В. Психология конфликта / Наталия Владимировна

Гришина. – СПб.: Питер, 2007. – 464 c.

104. Гумилев Л. Н. Конец и вновь начало: популярные лекции по

народоведению. – М.: Айрис-пресс, 2008. – 384 с.

105. Гурболиков В. От репетиции к предательству. О «гражданском

браке» и «пустых формальностях» / В. Гурболиков // Фома. – №4. – 2005. – С. 62-

66.

106. Гуссерль Э. Идеи чистой феноменологии и феноменологической

философии / Эдмунд Гуссерль. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – 380

с.

107. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная

феноменология / Э. Гуссерль. – СПб.: Изд–во «Владимир Даль», 2004. – 400 с.

108. Гущина Т.В. Защитное и совладающее поведение в

дисфункциональной семье в период кризиса: автореф. дисс. на соискание уч.

степени канд. психол. наук : спец. 19.00.05 «Социальная психология» / Т. В.

Гущина. – Кострома, 2005. – 26 с.

109. Дарвин Ч. Происхождение видов путём естественного отбора /

Чарльз Дарвин. – СПб.: Наука, 1991. – 546с.

110. Делокаров К. Х. Системная парадигма современной науки и

синергетика // Общественные науки и современность / К. Х. Делокаров. –№ 6,

2000 .– С. 111-116.

468

111. Дементий Л. И. Ответственность: типология и личностные

основания: монография / Л. И. Дементий. – Омск: Омск. гос. ун–т. 2001. – 192 с.

112. Дёмин А. Н. Личность в кризисе занятости: стратегии и механизмы

преодоления кризиса: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук

: спец. 19.00.01 «Общая психология» / А. Н.Дёмин. – Краснодар, 2005. – 49 с.

113. Дёмин А. Н. Общее и особенное в механизмах преодоления

социально обусловленных кризисов жизни / А. Н. Дёмин, Е. Ю. Кожевникова //

Психология совладающего поведения: материалы Междунар. науч–практ. конф.

/ отв. ред.: Е. А. Сергиенко, Т. Л. Крюкова. – Кострома: КГУ им. Н. А. Некрасова.

2007. – С. 95-97.

114. Дёмин А. Н. Самоорганизация личности: теоретический анализ

понятия // Психология личности и ее бытия: теория, исследования, практика /

Под ред. З. И. Рябикиной, А. Н. Кимберга, С. Д. Некрасова. – Краснодар, 2005. –

С. 75-84.

115. Дёмина И. С. Особенности отношения многодетных родителей к

семье: дисс….кандидата психол. наук: 19.00.05 / Дёмина Инна Сергеевна. –

Москва, 2004. – 199 с.

116. Деятельность: теории, методология, проблемы / Под ред.

В. А. Лекторского — М.: Политиздат, 1990. – 366 с.

117. Джеймс У. Психология / У. Джеймс. – М.: Педагогика, 1991. – 368 с.

118. Джидарьян И. А. Проблема общей удовлетворенности жизнью:

теоретическое и эмпирическое исследование / И. А. Джидарьян, Е. В.Антонова //

Сознание личности в кризисном обществе. – М.: Институт психологии РАН,

1995. – С. 76-94.

119. Дикая Л. Г. Отношение человека к неблагоприятным жизненным

событиям и факторы его формирования / Л. Г.Дикая, А. В.Махнач // Психол.

журнал. – 1996. – Т.17, №З. – С. 137-148.

120. Дикая Л. Г. Системный подход к обучению саморегуляции состояния

как целенаправленной деятельности / Дикая Л. Г., Семикин В. В., Щедров В. И.

469

// Развитие идей Ломова Б. Ф. в исследованиях по психологии труда и

инженерной психологии. Материалы 1-х научных Ломовских чтений. – М.:

ИПАН, 1992. – С. 194-210.

121. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: учеб.

пособие для студ. вузов / Г. Г. Дилигенский. – 2-е изд., испр., доп. – М.: Новая

шк., 1996. – 351 с.

122. Дмитриева К. З. Психологический анализ отношения человека к

одежде / К. З. Дмитриева // Мышление и субъективный мир. – Ярославль:

Ярославский государственный университет, 1991. – С. 57-61.

123. Доброхотова Т.А. Пространственно-временные факторы в

организации нервнопсихической деятельности / Вопросы философии //

Т. А. Доброхотова, Н. Н. Брагина. – 1975. – № 5. – С.133-145.

124. Дорфман Л. Я. Метаиндивидуальный мир: методологические и

теоретические проблемы / Л. Я. Дорфман. – М.: Смысл, 1993. – 456 с.

125. Дорцен Э. Практическое, экзистенциальное консультирование и

психотерапия / Э. ван Дорцен. – Ростов–на–Дону: Ассоциация:

экзистенциального консультирования, 2007. – 216 с.

126. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и

защита / Е. Л. Доценко. – М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. – 344 с.

127. Дружинин В. Н. Психология семьи / В. Н. Дружинин. – Спб: Питер,

2006. – 176 с.

128. Дрюк М. А. Синергетика: позитивное знание и философский

импрессионизм // Вопросы философии / М. А. Дрюк. – 2004. – № 10. – С. 103-

113.

129. Ермолаева Е. П. Профессиональная идентичность и маргинализм:

концепция и реальность (статья 1) / Е. П. Ермолаева // Психологический журнал

/ Ред. А. В. Брушлинский, И. О. Александров, И. И. Чеснокова. – 2001. – Т.22 –

№4 июль-август 2001. – С. 51-60.

470

130. Ежова О. Н. Формирование у педагогов адаптивных копинг-

стратегий поведения как условие сохранения и поддержания их психического

здоровье: дисс. ...канд. психол. наук: 19.00.07 / Олеся Николаевна Ежова. –

Самара, 2003. – 183 c.

131. Екимчик О. А. Когнитивный и эмоциональный компоненты любви у

людей разного возраста: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол.

наук: спец. 19.00.13 «Психология развития, акмеология» (психологические

науки) / О. А. Екмичик. – Москва, 2009. – 27 с.

132. Елизаров А. Н. Основы индивидуального и семейного

психологического консультирования: Учебное пособие / А. Н. Елизаров. – 3-е

изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во «Ось-89», 2007. – 352 с.

133. Елизаров А. Н. Психологическое консультирование семьи: Учебное

пособие / А. Н. Елизаров. – 3-е изд. – М.: Изд-во «Ось-89», 2008. – 400 с.

134. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение /

Ю. Н. Емельянов. – Л.: Издательcтво Ленинградского университета, 1985. – 166

с.

135. Ефремова Д. Н. Психологические особенности совладающего

поведения личности при деструктивных эмоциональных состояниях: автореф.

дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «Общая

психология, психология личности, история психологии» / Д. Н. Ефремова. –

Москва, 2012. – 29 с.

136. Євдокимова Н. О. Сучасне трактування суб’єкта діяльності /

Н. О. Євдокимова // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». – Додаток 4 до

Вип. 31, Том І (9): Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-

педагогічні читання». – Київ : Гнозис, 2014. – С.147-153.

137. Жизнь // Большая Советская Энциклопедия. – М.: 1972. –Т. 9. – С.

205.

471

138. Журавлева И. В. Отношение к здоровью как элемент

самосохранительного поведения / И. В. Журавлева // Отношение населения к

здоровью / Под ред.: И. В Журавлевой. – М.: ИС РАН, 1993. – С. 29-34.

139. Жюльен Ф. О «времени»: Элементы философии «жить» / Франсуа

Жюльен // Пер. с франц. В. Г. Лысенко. – М.: Прогресс-Традиция, 2005. –280 c.

140. Жюльен Ф. Путь к цели: в обход или напрямик. Стратегии смысла в

Китае и Греции / Франсуа Жюльен. – М.: 2001. – 360 с.

141. Замышляева М. С. Оптимизм и пессимизм в совладающем поведении

в юношеском возрасте: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол.

наук : спец. 19.00.13 «Психология развития, акмеология» (психологические

науки) / М. С. Замышляева. – Москва, 2006. – 22 с.

142. Захаров А. И. Неврозы у детей и подростков: анамнез, этиология и

патогенез / Александр Иванович Захаров. – Л.: Медицина, 1988. – 246 с.

143. Зборовский Г. Е. Общая социология: 3-е изд., испр. и доп. / Гарольд

Ефимович Зборовский. – М.: Гардарики, 2004. – 592 с.

144. Зинченко В. П. Гипотеза о происхождении учения А.А. Ухтомского

о доминанте [Текст]: [К 125-летию А. А.Ухтомского. Физиолог] / В. П. Зинченко

// Человек. – 2000. – № 3. – С. 6-20.

145. Зинченко В. Г. Проблема объективного метода в психологии /

В. Г. Зинченко, М. К. Мамардашвили // Вопросы философии. – 1977. – № 7. – С.

109-125.

146. Зинченко В. П. Посох Осипа Мандельштама и Трубка

Мамардашвили. К началам органической психологии / В. П. Зинченко. – М.:

Новая школа, 1997. – 336 с.

147. Зинченко В. П. Человек развивающийся. Очерки российской

психологии / В. П. Зинченко, Е. Б. Моргунов. – М.: Тривола, 1994. – 301 с.

148. Знаков В.В. Психология понимания: проблемы и перспективы /

В. В. Знаков. – М.: ИП РАН. – 2005. – 448 с.

472

149. Знаков В. В. Психология субъекта как методология понимания

человеческого бытия / В. В. Знаков // Психологический журнал. –2003. – Т. 24. –

№ 2. – С. 95-106.

150. Игнатенко Л. Н. Индивидуальные особенности саморегуляции

неблагоприятных психических состояний спортсменов: дисс...канд. психол.

наук: 19.00.01 / Лариса Николаевна Игнатенко. – СПб., 1992. – 156 c.

151. Ильенков Э. В. Диалектическая логика / Э. В. Ильенков. – М.: Наука,

1992. – 216 с.

152. Ингарден Р. Спор о существовании мира. Время и способ

существования / Р. Ингарден // Вопросы философии. 2006. – №12. – С.147-163.

153. Иноземцев В. Л. «Класс интеллектуалов» в постиндустриальном

обществе / В. Л. Иноземцев // Социологические исследования. – 2000. – № 6. –

С. 66-77.

154. Исaeвa E. Р. Возрaстныe и гeндeрныe особeнности стрeсс–

прeодолeвaющeго повeдeния (нa примeрe российской популяции) / E. Р. Исaeвa

// Вeстник ТГПУ. – 2009. – В.6 (84). – С. 86-90.

155. Исaeвa E. Р. Копинг–повeдeниe и психологичeскaя зaщитa личности

в условиях здоровья и болeзни / E. Р. Исaeвa. – СПБ.: Изд–во СПбГУ, 2009. – 136

с.

156. Исaeвa E. Р. Копинг–повeдeниe: aнaлиз возрaстных и гeндeрных

рaзличий нa примeрe российской популяции / E. Р. Исaeвa // Вeстник ТГПУ. –

2009. – В. 11 (89). – С. 144-147.

157. Исаева Е. Р. Совладающее со стрессом и защитное поведение

личности при расстройствах психической адаптации различного генеза: автореф.

дисс. на соискание уч. степени док. психол. наук : спец. 19.00.04 «Медицинская

психология» / О. Б. Исаева. – Санкт-Петербург, 2010. – 48 с.

158. Калина Н. Ф. С. Д. Максименко – ведущий методолог украинской

психологи / Н. Ф. Калина // Теоретико–методологічні проблеми генетичної

психології: матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 35–річчю

473

наукової та педагогічної діяльності академіка С. Д. Максименка (17–18 грудня

2001 р., м. Київ). – Т.1. – К.: Міленіум, 2002. – C.72-74.

159. Калитеевская Е. Р. Пути становления самодетерминации личности в

подростковом возрасте / Е. Р. Калитеевская, Д. А. Леонтьев // Вопросы

психологии. – 2006. – № 3. – С. 49-55.

160. Калугина Е. Л. Совладающее поведение супругов после рождения в

семье второго ребенка: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол.

наук: спец. 19.00.05 «Социальная психология (психологические науки)» /

Е. Л. Калугина. – Кострома, 2012. – 29 с.

161. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант. – М.: ЭКСМО,

2015. –160 с.

162. Каптен Ю. Л. Основы медитации (вводный практический курс) /

Ю. Л. Каптен. – Самара: ИЧП «АВС», 1994. – 362 с.

163. Карандашев Ю. Н. Структура возраста взрослости /

Ю. Н. Карандашев // Актуальні проблеми психології в закладах освіти : збірник

наукових праць. – Кривий Ріг, 2011. – С. 56-68.

164. Карпенко З. С. Аксіологія особистості: монографія /

Зіновія Степанівна Карпенко. – Київ : ТОВ «Міжнародна фінансова агенція»,

1998. – 220 с.

165. Карпов А. В. Рефлексивность как психическое свойство и методика

её диагностики / А. В. Карпов // Психологический журнал. – 2003. – Т. 24. – № 5.

– С. 45-57.

166. Кафка Ф. Замок / Пер. с нем. Р. Я. Райт-Ковалева / Ф. Кафка. – М.:

Наука, 1990. – 222 с.

167. Качанов Л. С. Медитация – путь к себе / Л. С. Качанов. – М.:1990. –

53с.

168. Квале С. Исследовательское интервью / С. Квале. – М.: Смысл, 2003.

– 301 с.

474

169. Келлерман П. Ф. Психодрама крупным планом / Питер Феликс

Келлерман. Перевод с английского И. А. Лаврентьевой. – М.: НФ «Класс», 1998.

– 240 с.

170. Кемеров В. Е. «Время социальное» и «пространство социальное» //

Современный философский словарь / под общ. ред. В. Е. Кемерова. 3-е изд.,

испр. и доп. – М.: 2004. – С. 129.

171. Кериг П. К. Семейный контекст: удовлетворенность супружеством,

родительский стиль и поведение детей / П. К. Кериг // Вопросы психологи. –

1990. – №1. – С. 158-164.

172. Килошенко М. И. Психология моды: теоретический и прикладной

аспекты: Учебное пособие для студентов вузов и специалистов в области моды /

М. И. Килошенко. – СПб.: «Речь», 2001. – 192 с.

173. Киппер Д. Клинические и ролевые игры и психодрама / Дэвид

Киппер. – М.: ТОО «Независимая фирма «Класс», 1993. – 224 с.

174. Кияшенко Л. П. О границах телесности человека / Л. П. Кияшенко //

Телесность человека: междисциплинарные исследования. – М.: 1991. – С.7-12.

175. Клочко В. Е. Самоорганизация в психологических системах:

проблемы становления ментального пространства личности (введение в

трансспективный анализ) / В. Е. Клочко. – Томск: Томский гос. ун–т, 2005. – 174

с.

176. Клочко В. Е. Самореализация личности как проявление

самоорганизации в психологических системах / В. Е. Клочко, Э. В. Галажинский.

Самореализация личности: системный взгляд. – Томск: Изд-во Томского

университета. 1999. – С. 65-144.

177. Клочко В. Е. Становление многомерного мира человека как

сущность онтогенеза / В. Е. Клочко // Сибирский психологический журнал. –

Томск, 1998. – Вып. 8-9. – С. 7-15.

178. Клочко В. Е. Человек как психологическая система / В. Е. Клочко //

Сибирский психологический журнал. – 1996. – Вып. 2. – С. 10-13.

475

179. Кобзева Е. В. Копинг-поведение семьи в трудных ситуациях /

Е. В. Кобзева. Квалификационная работа (На правах рукописи). – Кострома:

Издательство КГУ, 2001. –71 с.

180. Ковалев Г. А. Психологическое воздействие: теория, методология,

практика: автореф. дисс. на соискание уч. степени доктора психол. наук: спец.

19.00.01 «Общая психология, история психологии» / Г. А. Ковалев: – М.: 1991. –

51 с.

181. Ковалев С. В. Введение в современное НЛП. Психотехнологии

личностной эффективности: Учебное пособие / С. В. Ковалев. – М.: Московский

психологосоциальный институт Флинта, 2002. – 512 с.

182. Ковалев С. В. Психология современной семьи: Книга для учителя /

С. В. Ковалев. – М.: Просвещение, 1988. – 208 с.

183. Ковалева А. В. Противоречия «гражданского брака»:

психологические и правовые акценты в социологическом обозрении /

А. В. Ковалева // Социальные практики и социальное прогнозирование: сборник

научных трудов. – Хабаровск: Изд-во Тихоокеан. гос. ун-та, 2009. – С. 33-39.

184. Ковалева А. В. Трансформация понятия «гражданский брак» /

А. В. Ковалева // Социальные проблемы в историческом и региональном

измерении: сборник научных статей. – Хабаровск: Изд-во Тихоокеан. гос. ун-та,

2008. – С. 27-35.

185. Козлов В. В. Интегративная таневально–двигательная терапия /

В. В. Козлов, А. Е. Гиршон, Н. И. Веремеенко. – М.: 2005. – 255 с.

186. Кондратова H. A. Методологическое обоснование гуманитарного

подхода к исследованию Я-среды человека / H. A. Кондратова // Новые

психологические исследования. Сборник научных статей. – Великий Новгород:

НРЦРО. – 1999. – С. 33-40.

187. Кондратова H. A. Об информационной составляющей жизненного

пространства личности школьников и студентов / H. A. Кондратова //

Психология обучения. – 2008. – № 7. – С. 27-33.

476

188. Кондратова H. A. Психологическая структура жизненного

пространства личности / H. A. Кондратова // Вестник НовГУ. Серия:

«Педагогика, психология». – 2008. – № 48. – С. 70-72.

189. Кондратова H. A. Характеристика смыслового конструкта «свое –

чужое» / H. A. Кондратова // Ученые записки Института непрерывного

педагогического образования: сб. статей. НовГУ им. Ярослава Мудрого. – Вып.9.

– Великий Новгород, 2007. – С. 198-203.

190. Кондратова H. A. Я-среда как результат активности субъекта /

H. A. Кондратова // Вестник НовГУ. Серия «Педагогика. Психология.

Социология». – 1997. – № 6. – С.84-88.

191. Кондратова H. A. О понятии «жизненное пространство личности» /

Н. А. Кондратова // Ученые записки института непрерывного педагогического

образования. – Вып.7, в 2 кн.. – Великий Новогород: НовГУ им.Ярослава

Мудрого, 2005. – Кн. 1. – С. 45-50.

192. Копьев А. Ф. Диалогический подход в консультировании /

А. Ф. Копьев // Московский психотерапевтический журнал. – 1992. – № 1. – С.

33-48.

193.Корниенко И. А. Динамика совладающего поведения в период средней

и поздней взрослости / И. А. Корниенко // Право. Экономика. Психология.

Научно-практический журнал. Витебский государственный университет имени

П. М. Машерова. – Витебск. – № 2 (7). – С. 67–72.

194. Корниенко И. Категориальный анализ понятия «жизненное

пространство личности» /И. Корниенко // Science and Education a New Dimension.

Pedagogy and Psychology. – IV (47), Issue: 101, 2016. – P.20-25.

195. Корниенко И. Особенности совладающего поведения в юности /

Иннокентий Корниенко // Annales Universitatis Paedagogicae Cracoviensis. Studia

Technica IX. – Kraków: Wydawnictwo Naukowe UP, 2016. – P. 97-107.

196. Корниенко И. А. Совладающее поведение в средней и поздней

взрослости / Иннокентий А. Корниенко /Człowiek w całokształcie życia: rodzina –

477

edukacja – praca // Naukowe półrocznik instytutu psychologii uniwersytetu

zielonogórskiego. – NR 3 / 2017. – С. 51–61.

197. Корнилова Т. В. Интеллектуально–личностный потенциал человека

в стратегиях совладания / Т. В. Корнилова // Вестник Московского университета.

– Серия 14 «Психология». – 2010 . – № 1. – С. 46-57.

198. Корнилова Т. В. Многоуровневая личностная регуляция

интеллектуальных решений / Т. В. Корнилова // Вестник РГНФ. – 1996. – № 3. –

С. 206-213.

199. Корнієнко І. О. «Життєвий простір особистості» в категоріальному

апараті психології / І. О. Корнієнко // Науковий вісник Херсонського державного

університету. Серія «Психологічні науки». – Херсон: Видавничий дім

Гельветика, 2016. – Вип. 2, Т. 1. – С.79–85.

200. Корнієнко І. О. Аналіз соціально–психологічних аспектів життєвого

простору особистості / І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної психології: зб. наук.

праць Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка,

Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За ред.

С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільській: Аксіома, 2011. –

В. 12. – С. 503–516.

201. Корнієнко І. О. Взаємозв’язок особистісних особливостей і стратегій

копінг–поведінки в ситуаціях оцінювання / І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної

психології: зб. наук. праць Кам’янець–Подільського національного університету

імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За

ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільській: Аксіома,

2011. – В. 13. – С.98–108.

202. Корнієнко І. О. Вікові відмінності опанувальної поведінки /

І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць Кам’янець–

Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту

психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред. С. Д. Максименка,

Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільський: Аксіома, 2014. – В.25. – С.126–138.

478

203. Корнієнко І. О. Генетично–транспективний підхід як концептуальне

підґрунтя вивчення опанувальної поведінки особистості / І. О. Корнієнко //

Вісник Національного університету оборони України. Зб-к наук. праць. – К.:

НУОУ, 2017. –Вип. 1 (48). – С.110–114.

204. Корнієнко І. О. Дослідження копінг–стратегій студентів з різним

рівнем тривожності в ситуації іспиту / І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної

психології: зб. наук. праць Кам’янець–Подільського національного університету

імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За

ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільській: Аксіома,

2012. – В. 18. – С.395–407.

205. Корнієнко І. О. Індивідуалізація стратегій життя особистості як

фактор розвитку суспільства / І. О. Корнієнко // Актуальні проблеми психології:

зб. наук. праць Інституту психології імені Г. С. Костюка. – К.: ДП

«Інформаційно–аналітичне агентство», 2012. – Т. 10. – В. 23. – С.265–277.

206. Корнієнко І. О. Компоненти життєвого простору підлітків і юнаків /

І. О. Корнієнко // Вісник Національного університету оборони України. Зб-к

наук. праць. – К. НУОУ, 2015. – Вип. 2 (45). – С.110–116.

207. Корнієнко І. О. Концептуальні засади психології опанувальної

поведінки у життєвому просторі особистості / І. О. Корнієнко // Science and

Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. – V (62), Issue 142, 2017. –

P. 59–62.

208. Корнієнко І. О. Копінг–поведінка особистості у стресових ситуаціях

у процесі розвитку сімейних відносин / І. О. Корнієнко // Науковий вісник

Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». – Херсон:

Видавничий дім Гельветика, 2016. – Вип. 1, Т. 2. – С.39–45.

209. Корнієнко І. О. Копінг–поведінка сім’ї як предмет психологічного

дослідження / І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць

Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка,

Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред.

479

С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільський: Аксіома, 2013.

–В. 20. – С. 273–283.

210. Корнієнко І. О. Оціночно–динамічна складова описів життєвого

простору підлітків та юнаків / І. О. Корнієнко // Актуальні проблеми психології:

зб. наук. праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. –

Житомир: Вид–во ЖДУ ім. І. Франка, 2015. – Том VII. – В. 40. – С.43–54.

211. Корнієнко І. О. Поведінкова саморегуляція як умова збереження і

підтримання психічного здоров’я особистості / І. О. Корнієнко // Актуальні

проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка

НАПН України / За ред. С. Д. Максименка, М.–Л.А. Чепи. – Ніжин: Видавництво

НДУ ім. М. Гоголя, 2010. – Т. ІХ, Ч. 5. – С.178–182.

212. Корнієнко І. О. Принципи конструювання програми корекції

неконструктивних стратегій копінг–поведінки учнівської молоді /

І. О. Корнієнко // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. –

Івано–Франківськ: Вид–во ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника», 2014. – В.19. – Ч.2. – С.79–85.

213. Корнієнко І. О. Проблема дослідження розвитку життєвого світу

особистості / І. О. Корнієнко // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць

Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. – Житомир: Вид–во

ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – Том VII. – В. 36. – С.197–207.

214. Корнієнко І. О. Проблема соціокультурного фактора поведінки

особистості у роботах зарубіжних психологів / І. О. Корнієнко // Проблеми

сучасної психології: зб. наук. праць Кам’янець–Подільського національного

університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г. С. Костюка

НАПН України / За ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–

Подільський: Аксіома, 2013. – В.19. – С.268–281.

215. Корнієнко І. О. Проблема становлення і корекції поведінки

особистості у важкій життєвій ситуації / І. О. Корнієнко // Зб. наук. праць

480

Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За ред. С.Д. Максименка.

– К.:, 2011. – Т. 13. – Ч. 2. – С.170–180.

216. Корнієнко І. О. Проблеми розуміння поняття «стратегії життя

особистості» / І. О. Корнієнко // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць

Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України / За ред.

С. Д. Максименка. – К.: ДП «Інформаційно–аналітичне агентство», 2013. – Т. 10.

– В. 25. – С.241–252.

217. Корнієнко І. О. Психологія опанувальної поведінки особистості

[Текст] : монографія / І. О. Корнієнко. – Мукачево : РВУ МДУ, 2017. – 465 с.

218. Корнієнко І. О. Творче мислення як детермінант формування копінг–

стратегій особистості у юнацькому віці / І. О. Корнієнко // Актуальні проблеми

психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України

/ За ред. С. Д. Максименка. – К.: ДП «Інформаційно–аналітичне агентство», 2011.

– Т. 10. – В. 19. – С.255–264.

219. Корнієнко І. О. Теоретичні концепції копінг–поведінки у подружній

парі / І. О. Корнієнко // Збірник наукових праць: філософія, соціологія,

психологія. – Івано–Франківськ: Вид–во ДВНЗ «Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника», 2014. – В.19. – Ч.1. – С.219–227.

220. Корнієнко І. О. Тілесна саморепрезентація як детермінанта

становлення копінг–стратегій особистості / І. О. Корнієнко // Вісник одеського

національного університету. Серія: Психологія. – Одеса: ОНУ, 2013. – Т. 18. – В.

4 (30). – С.168–179.

221. Корнієнко І. О. Фактор сім’ї у розвитку опанувальної поведінки

особистості / І. О. Корнієнко // Вісник Національного університету оборони

України. Зб-к наук. праць. – К. НУОУ, 2015. – Вип. 3 (46). – С.137–143.

222. Корнієнко І. О. Факторний аналіз методик діагностики особистісних

детермінант копінг–поведінки особистості / І. О. Корнієнко // Проблеми сучасної

психології: зб. наук. праць Кам’янець–Подільського національного університету

імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За

481

ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Кам’янець–Подільській: Аксіома,

2011. – В. 14. – С.393–405.

223. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості / Григорій Силович Костюк; за ред. Л. М. Проколієнко. – Київ : Рад.

шк., 1989. – 456 с.

224. Костюченко Л. Г. Введение в теорию личности: социокультурный

подход / Л. Г. Костюченко, Ю. М. Резник. – М.: Независимый институт

гражданского общества, 2003. – 174 с.

225. Краткий философский словарь / Под редакцией М. Розенталя и

П. Юдина. Издание 4-е, доп. и испр. – М.: Государственное издательство

политической литературы, 1954. – 704 с.

226. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний /

Станислав Кратохвил. – М.: Медицина, 1991. – 336 с.

227. Кратохвил С. Семейные отношения / Станислав Кратохвил. – М.,

1995. –327 с.

228. Крюковa Т. Л. Возрaстныe и кросскультурныe рaзличия в стрaтeгиях

совлaдaющeго повeдeния личности / Т. Л. Крюковa // Психологичeский журнaл.

– 2005. – Т. 26. – №2. – С. 5-15.

229. Крюковa Т. Л. Опросник способов совладания (адаптация методики

WCQ) / Т. Л. Крюковa, E. В. Куфтяк // Журнaл прaктичeского психологa. – 2007.

– №3. – С. 93-112.

230. Крюкова Т. Л. О методологии исследования и адаптации опросника

диагностики совладающего (копинг) поведения / Татьяна Леонидовна Крюкова

// Ярославский психологический вестник. – 2002. – № 7. – С.86-89.

231. Крюкова Т. Л. Психология совладающего поведения: Монография /

Татьяна Леонидовна Крюкова. – Кострома: Студия оперативной полиграфии

«Авантитул», 2004. – 344 с.

232. Крюкова Т. Л. Роль когнитивного оценивания в психологическом

совладании личности / Т. Л.Крюкова // Творческое наследие А. В. Брушлинского

482

и O. K. Тихомирова и современная психология мышления (к 70–летию со дня

рождения). Отв. ред. В. В. Знаков, Т. В. Корнилова. – М.: Изд–во ИП РАН, 2003.

– С. 86-89.

233. Крюкова Т. Л. Семейные трудности в парадигме стресса и копинга /

Т. Л. Крюкова // Современная психология: состояние и перспективы. – Т.2. – М.:

2002. – С. 154-157.

234. Куфтяк Е. В. Совладающее поведение в семье, регулярно

применяющей физические наказания детей: автореф. дис. на соискание уч.

степени канд. психол. наук: 19.00.05 «Социальная психология» / Елена

Владимировна Куфтяк. – К., 2003. – 23 с.

235. Куфтяк Е. В. Психология семейного совладания : автореф. дисс. на

соискание уч. степени доктора психол. наук: спец. 19.00.13 «Психология

развития, акмеология» (психологические науки) / Е. В. Куфтяк. – Москва, 2011.

– 46 с.

236. Куфтяк Е. В. Психология семьи: регуляция и защита / Е. В. Куфтяк.

–Кострома, 2011. – 111 с.

237. Куценко-Лада Г. В. Філософсько-психологічний абрис проблеми

взаємовідносин людини та світу (С. Л. Рубінштейн) / Г. В. Куценко-Лада //

Науковий вісник Миколаївського державного університету імені

В. О. Сухомлинського: збірник наукових праць. – Вип. 5. Психологічні науки. –

Т.2 / ред.: С. Д. Максименко, Н. О. Євдокимова. – Миколаїв: МДУ ім.

В. О. Сухомлинського, 2010. – С .163-170.

238. Кучина З. Б. Психолого-акмеологические особенности

совладающего поведения студентов вуза на экзаменах разного типа: автореф.

дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.13 «Психология

развития, акмеология» (психологические науки) / З. Б. Кучина. – Кострома, 2010.

– 29 с.

239. Кьеркегор С. Жизнь. Философия. Христианство / Сост. и пер. с англ.

И. Басс / Сёрен Кьеркегор. – СПб.: Дмитрий Буланин, 2004. – 243 с.

483

240. Лазарев Ф. В. Многомерный человек. Введение в интервальную

антропологию / Ф. В. Лазарев, А. Л. Брюс. – Симферополь: СОНАТ, 2001. – 261

с.

241. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования /

Ричард Лазарус // Эмоциональный стресс: труды Междунар. симп. – Стокгольм;

пер. с англ. – Л.: 1970. – С.178-209.

242. Ласло Э. Основания трансдисциплинарной единой теории // Вопросы

философии / Э. Ласло. –1997. – № 3. – С. 80-89.

243. Лебедев И. Б. Психологические механизмы, стратегии и ресурсы

стресс–преодолевающего поведения (копинг–поведения) специалистов

экстремального профиля (на примере сотрудников МВД России): дис…..

доктора психол. наук: 05.26.02 / Лебедев Игорь Борисович. – Всероссийский

Центр экстренной и радиационной медицины (ВЦЭРМ), 2002. – 432 с.

244. Леви Т. С. Пространственно-телесная модель развития личности /

Т. С. Леви // Психологический журнал. – 2008. – Т. 29. – № 1. – С. 23-33.

245. Леви Т. С. Категория «между» и пространство телесности / Т. С. Леви

// Психология телесности между душой и телом. Ред.-сост. В. П. Зинченко,

Т. С. Леви. – М.: ACT, 2005. – С. 5-10.

246. Леви Т. С. Психологическая граница как телесный феномен.

[Електронний ресурс] — Режим доступу до журн.:

http://telesnost.ru/omega/psihologiya/psihologicheskaya_granitsa_kak_telesnyi_feno

men.htm

247. Леви Т. С. Психология телесности в ракурсе личного развития /

Т. С. Леви // Психология телесности между душой и телом. Ред.–сост.

В. П. Зинченко, Т. С. Леви. – М.: ACT, 2005. – С. 410-434.

248. Леви Т. С. Динамика локуса контроля в процессе личностно-

развивающей работы, основанной на телесном движении / Т. С. Леви //

Консультативная психология и психотерапия. – 2008. – № 4. – С. 167-178.

484

249. Левин К. Определение понятия «поле в данный момент» / К. Левин

// Хрестоматия по психологии: период открытого кризиса. Начало 10-х -

середина 30-х годов XX века. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – С. 131-145.

250. Левин К. Разрешение социальных конфликтов / К. Левин. – СПб.:

Речь, 2000. – 407 с.

251. Левин К. Теория поля в социальных науках / К. Левин. – СПб.:

Сенсор, 2000. – 368 с.

252. Левин К. Динамическая психология: Избранные труды / К. Левин. –

М.: Смысл, 2001. – 572 с.

253. Левитов Н. Д. Психология характера / Н. Д. Левитов. – Издание 3-е,

исправленное и дополненное. – Москва : Просвещение, 1969. – 424 с.

254. Леднёва А. В. Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс,

Хабермас / А. В. Леднёва (сост.). – Новосибирск, 1995. – 119 с.

255. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика. Классическая психодрама

Я.Л.Морено / Грете Лейтц. – М.: Когито-Центр, 2007. – 384 с.

256. Ленгле А. Феноменологический подход в экзистенциально-

аналитической психотерапии / А. Ленгле // Московский психотерапевтический

журнал. – 2009. – № 2. – C. 110-129.

257. Леонова А.Б. Дифференциальная диагностика состояний сниженной

работоспособности / А. Б. Леонова, С. Б. Величковская // Психология

психических состояний: Сборник статей. – Выпуск IV. Под ред. А. О. Прохорова.

− Казань: Изд–во ЦИТ, 2002. – С. 326-343.

258. Леонова А. Б. Основные подходы к изучению профессионального

стресса / А. Б. Леонова // Вест. Моск. Ун–та. – Серия 14. Психология. – 2000. –

№3. – С. 4-21.

259. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев.

– М.: Изд-во политической литературы, 1977. – 303 с.

260. Леонтьев А. Н. Образ мира: Избранные психологические

произведения в 2 т. / А. Н. Леонтьев. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 2. – С. 251-261.

485

261. Леонтьев А. Н. Учение о среде в педагогических работах

Л. С. Выготского (критическое исследование) / А. Н. Леонтьев // Вопросы

психологии. – 1998. – № l. – C. 108-124.

262. Леонтьев Д. А. О предмете экзистенциальной психологии /

Д. А. Леонтьев // 1 Всероссийская научно-практическая конференция по

экзистенциальной психологии: материалы сообщений. – М.: Смысл, 2001. – С. 3-

6.

263. Леонтьев Д. А. Очерк психологии личности / Д. А. Леонтьев. – М.:

«Смысл», 1993. – 43 с.

264. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика

смысловой реальности / Д. А. Леонтьев. – М.: Смысл, 1999. – 487 с.

265. Леонтьев A. A. Деятельный ум (Деятельность, Знак, Личность) /

A. A. Леонтьев. – М.: Смысл, 2001. – 380 с.

266. Летуновский В. В. Экзистенциальный анализ. Перспективы метода в

психологической практике / В. В. Летуновский // 1 Всероссийская научно–

практическая конференция по экзистенциальной психологии. Материалы

сообщений. – М.: 2001. – С.28-32.

267. Либин А. В. Дифференциальная психология: На пересечении

европейских, российских и американских традиций, 2 изд., переработанное /

А. В. Либин. – М.: Смысл, 2000. – 549 с.

268. Либина А. Стили реагирования на стресс: психологическая защита

или совладание со сложными обстоятельствами? / А. Либина, А. Либин // Стиль

человека: психологический анализ. – М.: Смысл, 1998. – С. 190-204.

269. Либина А. В. Совладающий интеллект: человек в сложной

жизненной ситуации / А. В. Либина. – М.: Эксмо, 2008. – 400 с.

270. Лидерс А. Г. Психологическое обследование семьи: [учеб. пособие

по направлению и специальностям психологии] / Александр Георгиевич Лидерс.

–М.: Академия, 2007. – 430 с.

486

271. Ломов Б. Ф. К проблеме деятельности в психологии / Б. Ф. Ломов //

Психологический журнал. – 1981. – Т.2. – № 5. – С. 3-22.

272. Ломов Б. Ф. Личность в системе личностных отношений /

Б. Ф. Ломов // Психологический журнал. – 1981. –Т.2. – № 3. – С.3-17.

273. Ломов Б. Ф. Личность как продукт и субъект общественных

отношений / Б. Ф. Ломов // Психология личности в социалистическом обществе:

Активность и развитие личности / Отв. ред. Б. Ф. Ломов,

К. А. Абульханова– Славская. – М.: Наука. – 1989. – С. 6-24.

274. Ломов Б. Ф. Проблема личности в советской психологической науке

/ Б. Ф. Ломов // Проблемы психологии личности / Сов.–фин. симпозиум. – М.:

Наука, 1982. – С. 4-11.

275. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Семиосфера /

Ю. М. Лотман. – СПб: «Искусство–СПБ», 2000. – С. 150-391.

276. Лотман Ю. М. О семиосфере: Избр.статьи в 3–х т. Статьи по

семиотике и топологии культуры / Ю. М. Лотман. – Таллин: «Александра». – Т.1.

– С. 11-24.

277. Лоуэн А. Предательство тела / А. Лоуэн. – Екатеринбург: Изд.

Деловая книга, 1999. – 260 с.

278. Лоуэн А. Психология тела / А. Лоуэн. – М.: Институт

Общегуманитарных исследований, 2000. – 208 с.

279. Лоуэн А. Физическая динамика структуры характера / А. Лоуэн. –

М.: Изд. фирма «Компания ПАНИ», 1996. – 320 с.

280. Магнуссон Д. Ситуационный анализ: эмпирические исследования

соотношений выходов из ситуаций / Д. Магнуссон // Психологический журнал.

–1983. – № 2. – С.28-33.

281. Максименко С. Д. Генеза здійснення особистості / Сергій Дмитрович

Максименко. – К.: Вид–во ТОВ «КММ», 2006. – 240 с.

487

282. Максименко С. Д. Загальна психологія: навч. посібник /

С. Д. Максименко. – 2–ге вид., переробл. та допов. – К.: Центр навч. л–ри, 2004.

– 222 с.

283. Максименко С. Д. Потреба як вихідна одиниця ґенези особистості /

С. Д. Максименко // Медичний всесвіт. – 2004. – Т. ІV. – № 1. – С. 112–118.

284. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці:

методологія, методи, програми, процедури / С. Д. Максименко. – К.: Наук. думка,

1998. – 226 с.

285. Максименко С. Д. Психологія внутрішнього світу / С. Д. Максименко

// Розвиток особистісної активності: теоретичні аспекти : зб. наук. пр. /за ред.

С. Д. Максименка . – К.: Міленіум, 2005. – С.3–32.

286. Максименко С. Д. Психологія особистості: Підручник /

С. Д. Максименко, К. С. Максименко, М. В. Папуча. – Київ : ТОВ ―КММ, 2007.

– 296 с.

287. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі : [В 2 т.]. – Т. 1 :

Теоретико–методологічні проблеми генетичної психології : монографія / Сергій

Дмитрович Максименко. – Київ : Форум, 2002. – 319 с.

288. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.]. – Т. 2 :

Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект: монографія /

Сергій Дмитрович Максименко. – Київ : Форум, 2002. – 335 с.

289. Максименко С. Д. Генетическая психология / С. Д. Максименко. –

К.: «Ваклер», 2000. – 319 с.

290. Максименко С. Д. Експериментальна психологія (дидактичний

тезаурус) : навч. посібник / С. Д. Максименко, Е. Л. Носенко. – К.: МАУП, 2002.

– 128 с.

291. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: навч. посібник /

Максименко С. Д. – К.: НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с.

292. Малкина–Пых И. Г. Телесная терапия: справочник практического

психолога / И. Г. Малкина–Пых. – М.: Инз. Эксмо, 2005. – 752 с.

488

293. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию /

М. К. Мамардашвили. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

294. Маринов М. Б. Стратегия жизни личности в

индвивидуализирующемся обществе: дисс. …доктора философ. наук: 09.00.11 /

Михаил Будимирович Маринов. – Ростов-на-Дону, 2008. – 364 с.

295. Михайлов Д. К анализу сращенности субъекта и среды / Д. Михайлов

// Психология и архитектура: Тез. конф. в Лохусалу. – Таллин: ЭООП СССР, –Ч.

1. – С. 44-48.

296. Многомерный образ человека [Текст]: на пути к созданию единой

науки о человеке / [науч. ред. и сост. В. Г. Борзенков, С. М. Малков]. – Москва:

Прогресс-Традиция, 2007. – 364 с.

297. Монбриаль Т. Д. Действие и система мира [Текст] / Тьерри де

Монбриаль / пер. с англ. В. М. Володин, Московский гос. ин-т международных

отношений (Университет). – М.: «Российская политическая энциклопедия»

(РОССПЭН), 2005. – 487 с.

298. Морено Я. Психодрама / Я. Морено; пер. с англ. – М.: Апрель-Пресс,

Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 528 с.

299. Моросанова В. И. Индивидуальный стиль саморегуляции в

произвольной активности человека / В. И. Моросанова // Психологический

журнал, 1995. – № 4. – С. 57-69.

300. Москаленко В. В. Соціалізація особистості : монографія / Валентина

Володимирівна Москаленко. – Київ: Видавництво Фенікс, 2013. – 460 с.

301. Муздыбаев К. Стратегия совладания с жизненными трудностями.

Теоретический анализ / К. Муздыбаев // Журнал социологии и социальной

антропологии. – 1998. – Т. 1. – № 2. – С. 100-111.

302. Мусхелишвили Н. Л. Значение текста как внутренний образ /

Н. Л. Мусхелишвили, Ю. А. Шрейдер // Вопросы психологии. – 1997. – № 3. – С.

79-91.

489

303. Мухина B. C. Феноменология развития и бытия личности /

B. C. Мухина. – М.: Воронеж, 1999. – 640 с.

304. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. Как давать и

обретать душевное здоровье / Р. Мэй // Пер. с англ.. – М.: Апрель Пресс, Изд-во

ЭКСМО-Пресс, 2001. – 256 с.

305. Мясищев В. Н. Основы общей и медицинской психологии /

В. Н. Мясищев. – Л.:1969. – 216 с.

306. Набиуллина Р. Р. Механизмы психологической защиты и совладания

со стрессом (определение, структура, функции, виды, психотерапевтическая

коррекция). Учебное пособие / Р. Р. Набиуллина, И. В. Тухтарова. – Казань:

Казанская Государственная Медицинская Академия, 2003. – 99 с.

307. Навайтис Г. Семья в психологической консультации / Г. Навайтис. –

М.: Московский психолого-социальный институт, 1999. – 224 с.

308. Напреенко А. К. Психическая саморегуляция / А. К. Напреенко,

К. А. Петров. – К.: Здоров'я, 1995. – 224 с.

309. Нартова–Бочавер С. К. «Coping Behavior» в системе понятий

психологии личности / Софья Кимовна Нартова–Бочавер // Психологический

журнал. – 1997. – Т.18, № 5. – С.20-30.

310. Нартова–Бочавер С. К. Понятие «психологическое пространство

личности»: обоснование и прикладное значение / С. К. Нартова–Бочавер //

Психологический журнал. – 2003. – Т. 24, № 6. – С. 27–36.

311. Нартова–Бочавер С. К. Психологическая суверенность личности:

генезис и проявления: автореф. дис. соискание уч. степени д–ра психол. наук:

спец. 19.00.13 «Психология развития, акмеология» (психологические науки) /

С. К. Нартова–Бочавер. – М., 2005. – 39 с.

312. Наумова Н. Ф. Жизненная стратегия человека в переходном

обществе / Н.Ф. Наумова // Социологический журнал. – 1995. – № 2. – С. 5-22.

313. Наумова Н. Ф. Социологические и психологические аспекты

целенаправленного поведения / Н. Ф. Наумова. – Москва: Наука, 1988. – 200 с.

490

314. Нельсон–Джоунс Р. Теория и практика консультирования /

Р. Нельсон–Джоунс. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 464 с.

315. Немчин Т. А. Состояния нервно-психического напряжения /

Т. А. Немчин. – Ленинград: Издательcтво Ленинградского университета, 1983. –

167 с.

316. Никифоров Г. С. Психологические аспекты саморегуляции

состояний / Г. С. Никифоров, Ю. И. Филимоненко, А. К. Польшин. – Л.: ЛГУ,

1986. – 205 с.

317. Николс М. Теоретический контекст семейной терапии // Семейная

психотерапия / Сост. Э. Г. Эйдемилер, Н. В. Александрова, В. Юстицкис. – СПб.,

2000. – С. 27-57.

318. Никольская И. М. Психологическая защита у детей /

И. М. Никольская, P. M. Грановская. – СПб.: Речь, 2000. – 507c.

319. Ницше Ф. Опыт критики христианства / Фридрих Ницше. – М.:

«Канон-пресс», 1998. – 496 с.

320. Ницше Ф. В. Так говорил Заратустра: Книга для всех и ни для кого /

Фридрих Вильгельм Ницше. – М.: Азбука-классика. – 2014. –352 с.

321. Ницше: Pro et contra (антология) / Фридрих Ницше. – СПб.:

Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. – 1076

с.

322. Норбеков М. К. Тренировка тела и духа / М. К. Норбеков, Ю. Хван.

– СПб: Изд-во «Питер», 2000. – 160 с.

323. Носенко Е. Л. Сучасні напрямки зарубіжної психології: психологія

особистості: підручник / Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава. – Д.: Вид–во ДНУ. – 2010.

– 261 с.

324. Обозов Н. Н. Семейно-брачные и родственные отношения /

Н. Н. Обозов – Самара: БАХРАХ-М, 2002. – 282 c.

325. Обозов Н. Н. Диагностика супружеских затруднений / Н. Н. Обозов,

А. Н. Обзова // Психологический журнал, 1982. – Т.З. –№2. – С. 24-32.

491

326. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений / Н. Н. Обозов.

– Киев: Лыбидь, 1990. – 192 с.

327. Обозова А. Н. Аксиомы супружества / А. Н. Обозова,

В. И. Штильбанс. – Л.: Знание, 1984. – 273с.

328. Оже М. Криза сенсу в сучасному світі / Марк Оже // Філософська і

соціологічна думка. – 1995. – № 5-6. – С.134-144.

329. Ожиганов Э. Н. Стратегический анализ политики: Теоретические

основания и методы: Учеб. пособие для студентов вузов / Э. Н. Ожиганов. – М.:

Аспект Пресс, 2006. – 272 с.

330. Олпорт Г. Становление личности: Избранные труды / Гордон Олпорт

/ [Пер. с англ. Л. В. Трубицыной и Д. А. Леонтьева]; под общ. ред.

Д. А. Леонтьева. – М.: Смысл, 2002. – 461 с.

331. Олпорт Г. Структура и развитие личности / Г. Олпорт // Становление

личности: Избранные труды. – М.: Смысл, 2002. – С. 217-261.

332. Опарин А. И. Жизнь, её природа, происхождение и развитие. – 2-е

изд., дополненное / А. И.Опарин. – М.: Наука, 1968. – 173 с.

333. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя /

Ю. М.Орлов. – М.: Просвещение, 1991. – 287 с.

334. Орлов Ю. М. Оздоравливающее мышление / Ю. М. Орлов. – М.:

Слайдинг, 2006. – 96 с.

335. Орлов Ю. М. Самопознание и самовоспитание характера. Кн. для

учащихся / Ю. М.Орлов. – М.: Просвещение, 1987. – 224 с.

336. Орлова Н. Х. Семья как объект социально-философского

исследования: Эволюция семейных отношений на рубеже XX-XXI столетий:

дисс.кандидата философ. наук: 09.00.11 / Орлова Надежда Хаджимерзановна. –

Санкт-Петербург, 2000. – 201 с.

337. Осницкий А. К. Проблемы исследования субъектной активности

/А. К. Осницкий // Вопросы психологии. – 1996. – №1. – С. 5-19.

492

338. Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых /

М. В. Осорина. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 288 с.

339. Отич Д. Сучасні психологічні підходи до класифікації копінг–

стратегій / Д. Отич // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2009. – № 5.

– С. 91-101.

340. Отич Д. Д. Чинники копінг-стратегій особистості в складних

життєвих ситуаціях / Д. Отич // Вісник Чернігівського національного

педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Збірник наукових праць.

Психологічні науки. – 2010. – Вип. 82. – Т. 2. – С.164-178.

341. Павлов И. П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей

деятельности (поведения) животных / И. П. Павлов. – М.: Наука, 1973. – 661 с.

342. Пантилеев С. Р. Методика исследования самоотношения /

С. Р. Пантилеев. – М.: Смысл, 1993. – 32 с.

343. Панферов В. Н. Интегративный подход к психологии человека /

В. Н. Панферов // Психология человека: интегративный подход. – СПб.: Изд-во

РГПУ им. А. И. Герцена, 2000а. – С. 4-18.

344. Парк Р. Э. По ту сторону наших масок / Р. Э. Парк // Личность.

Культура. Общество. – 2001. –Т. 3. – Вып. 7. – С. 101-113.

345. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории /

Б. Д. Парыгин. – М.: Мысль, 1971. – 348 с.

346. Перлз Ф. Гештальт-терапия дословно / Ф. Перлз // Московский

психотерапевтический журнал. – 1994. – № 3. – С. 143–164.

347. Перов А. К. Структура личности и диалектика взаимосвязи между

психическими процессами, состояниями и свойствами / А. К. Перов // Вопросы

психологии, личности и труда. – Свердловск, 1973. – С. 14-19.

348. Петренко В. Ф. Конструктивистская парадигма в психологической

науке / В. Ф. Петренко // Психологический журнал. – 2002. – Т. 23, № 3. – С. 112–

120.

493

349. Петренко В. Ф. Основы психосемантики / В. Ф. Петренко. – 2–е изд.,

доп. – СПб.: Питер, 2005. – 480 с.

350. Петренко В. Ф. Психосемантика сознания / В. Ф. Петренко. – М.:

изд–во МГУ, 1988. – 207 с.

351. Петренко В. Ф. Психосемантический подход к исследованию

индивидуальности / В. Ф. Петренко // Индивидуальность как субъект и объект

современной жизни: материалы научной конференции / Под ред. Н. Е. Мажара,

В. Селиванова. – Т.1. – Смоленск: изд–во СГУ, 1996. – С. 243 – 254.

352. Петрова Е. А. Межпоколенные отношения как ресурс совладающего

поведения : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук : спец.

19.00.13 «Психология развития, акмеология» / Е. А. Петрова. – Москва, 2008. –

25 с.

353. Петровская Л. А. Теоретические и методические проблемы

социально-психологического тренинга / Л. А. Петровская. – М.: Изд-во Моск. ун-

та, 1982. – 168 с.

354. Петухов В. В. Образ мира и психологическое изучение мышления /

В. В. Петухов // Вестник Московского Университета. – Серия 14. Психология. –

№4. – С. 13-21.

355. Подобина О. Б. Совладающее поведение женщины на этапе принятия

роли матери: дисс. ….кандидата психол. наук: 19.00.05 / Подобина Оксана

Борисовна. – Кострома: КГУ им. Н.А. Некрасова, 2004. – 211с.

356. Пойзнер Б. Н. Хаос, порядок время в древних картинах мира

/Б. Н. Пойзнер // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях

нестабильности. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – С. 507-510.

357. Полякова Н. Л. XX век в социологических теориях общества /

Н. Л. Полякова. – М.: Логос, 2004. – 384 с.

358. Пономарев Я. А. Психология творчества / Я. А. Пономарев. – М.:

Наука, 1976. – 303 с.

494

359. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история / Б. Ф. Поршнев. –

М.: Наука, 1979. – 232с.

360. Постылякова Ю. В. Ресурсный подход в изучении семейного стресса

/ Ю. В. Постылякова // Материалы Всероссийской научной конференции

«Психологические проблемы современной российской семьи». – М.: 2003. –

С.69-72.

361. Постылякова Ю. В. Ресурсы совладания со стрессом в разных видах

профессиональной деятельности // Психологический журнал. – 2005. – Т.26. –

№6. – С. 35-43.

362. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой /

И. Пригожин, И. Стенгерс // Общ. ред. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтовича, Ю.

В. Сачкова. – М.: Прогресс, 1986. – 432 с.

363. Пригожин И. Р. Природа, наука и новая рациональность

(сокращенный перевод с немецкого Е. Н. Князевой) / И. Р. Пригожин //

Философия и жизнь. – 1991. – № 7. – С. 32-38.

364. Прохоров А. О. Неравновесные (неустойчивые) психические

состояния / А. О. Прохоров // Психологический журнал. –1999. – Т. 20. – С. 118-

119.

365. Прохоров А. О. Саморегуляция психических состояний:

феноменология, механизмы, закономерности / А. О. Прохоров. – М.: ПЕР СЭ,

2005. – 352 с.

366. Прохоров А. О. Функциональные структуры и средства

саморегуляции психических состояний / А. О. Прохоров // Психологический

журнал, 2005. – Т. 26, №2. – С. 68-81.

367. Психодиагностика стресса: практикум / [сост. Р. В. Куприянов,

Ю. М. Кузьмина]. – Казань: КНИТУ, 2012. – 212 с.

368. Психология самосознания [Текст] : хрестоматия / Ред.-сост.

Д. Я. Райгородский. – Самара: БАХРАХ-М, 2007. – 672 с.

495

369. Психолого-педагогічні основи процесу самотворення особистості:

монографія / [Л. З. Сердюк, Т. М. Яблонська, І. В. Данилюк, О. І. Пенькова,

Н. Д. Володарська та ін.]; за ред. Л.З. Сердюк. – К.: Педагогічна думка, 2015. –

197 с.

370. Психосинергетичні особливості сталих та кризових періодів життя

людини: монографія / [М.-Л.А. Чепа, В. Ф. Маценко, Ж. М. Маценко,

А. Д. Терещук та ін.]; за ред. Чепи М.-Л.А. – К.: Педагогічна думка, 2015. – 197

с.

371. Психотерапевтическая энциклопедия / [Под ред.

Карвасарского Б. Д.] – СПб: ЗАО «Изд-во Питер»,1999. – 752 с.

372. Разин Е. А. История военного искусства, в 3-х т.: Том 1. История

военного искусства XXXI в. до н. э. — VI в. н. э / Е. А.Разин. – СПб.: ООО

«Издательство Полигон»; 1999. – 560 с.

373. Рамперсад Х. К. Универсальная система показателей деятельности:

Как достигать результатов, сохраняя целостность / Хьюберт К. Рамнерсад. Пер.

с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 352 с.

374. Раудсепп М. Социально–психологическая эффективность жилища

(Обзор теорий и исследований) / М. Раудсепп // Человек, общение и жилая среда

/ Отв. ред. Ю. Орн. – Таллин.: Таллинский педагогический институт им. Э.

Вильде, 1986. – С. 115-153.

375. Реан А. А. Проблемы и перспективы развития концепции локуса

контроля личности / А. А. Реан // Психологический журнал, 1998. –Т. 19, № 4. –

С. 3-12.

376. Резник Т. Е. Жизненные стратегии личности / Т. Е. Резник,

Ю. М. Резник // Социологические исследования. – 1995. – №4. – С. 100-105.

377. Резник Ю. М. «Социология жизни» как новое направление

междисциплинарных исследований / Ю. М. Резник // Социологические

исследования. – 2000. – № 9. – С.3-12.

496

378. Резник Ю. М. Введение в социальное теорию. Социальная

эпистемология / Ю. М. Резник. – М., 1999. – С. 59-60.

379. Резник Ю. М. Жизненные стратегии личности (опыт комплексного

анализа) / Ю. М. Резник, Е. А. Смирнов. – М.: Институт человека РАН,

Независимый институт гражданского общества, 2002. – 260 с.

380. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Дж. Ритцер. – 5-

е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.

381. Рогозян А. Б. Психологические ресурсы индивидуального стиля

преодоления стресса (на примере личности медицинского работника): автореф.

дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая

психология, психология личности, история психологии» / А. Б. Рогозян. –

Краснодар, 2012. – 28 с.

382. Роджерс K. P. Взгляд на психотерапию. Становление человека /

K. P. Роджерс. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. – 480 с.

383. Родінa Н. В. Психологія копінг–повeдінки: систeмнe модeлювaння:

моногрaфія / Н. В. Родінa. – Одeсa: видaвeць Букaєв В.В., 2011. – 364 с.

384. Родіна Н. В. Емпірична верифікація системної моделі копінг

поведінки, що реалізується в парадигмі психодинамічного підходу / Н. В. Родіна

// Актуальні проблеми психології. – Т. 11. Психологія особистості. Психологічна

допомога особистості. – В.4, Ч. 2. – За ред. С. Д. Максименка, М. В. Папучі. –

Київ, інститут психології ім. Г. С. Костюка. – 2011. – С. 208-217.

385. Родіна Н. В. Ієрархічна модель структури копінг–поведінки /

Н. В. Родіна // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: зб. наук.

пр. / Київ, нац. ун–т ім. Тараса Шевченка ; редкол.: В. І. Судаков ( та ін.).– К. :

Логос, 2011. – Т. 1. – С. 120-129.

386. Родіна Н. В. Класифікація осіб, що долають важкі життєві ситуації.

Ієрархічна модель / Н. В. Родіна // Науковий вісник Південноукраїнського

національного педагогічного університету. – 2010. – № 3–4. – С. 145-156.

497

387. Ромен А. С. Психическая саморегуляция / А. С. Ромен. – Алма-Ата,

1974. – Вып.2. – 175 с.

388. Ромен А. С. Самовнушение и его влияние на организм человека /

А. С. Ромен. – Алма-Ата, Казахстан, 1970. – 200 с.

389. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир /

С. Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2003. – 512 с.

390. Рубинштейн С. Л. Теоретические вопросы психологии и проблемы

личности / С. Л. Рубинштейн // Вопросы психологии. – 1957. – №3. – С. 30-38.

391. Рубинштейн С. Л. Рефлекторная теория И. М. Сеченова и

И. П. Павлова / С. Л. Рубинштейн // Принципы и пути развития психологии. –

М.: АН СССР, 1959. – С. 219-239.

392. Рубинштейн С. Л. Человек и мир / С. Л. Рубинштейн // Проблемы

общей психологии. – М.: Педагогика, 1973. – С. 255-385.

393. Рубинштейн С. Л. Человек и мир / С. Л. Рубинштейн. – М.: Наука,

1997. – 191 с.

394. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы:

теория и практика: Пер. с англ./Общ. ред. и вступ. ст. Л. А. Петровской /

К.Рудестам. – М.: Прогресс, 1990 . – 368 с.

395. Рузавин Г. И. Эволюционная эпистемиология и самоорганизация /

Г.И. Рузавин // Вопросы философии. – 1999. – № 11. – С. 90-101.

396. Русина Н. А. Психоэмоциональные ресурсы как механизм

совладающего поведения / Н. А.Русина // Психология совладающего поведения:

материалы Междунар. науч–практ. конф. / отв. ред.: Е. А. Сергиенко,

Т. Л. Крюкова. – Кострома: КГУ им. Н. А. Некрасова. 2007. – С. 353-355.

397. Руткевич М. Н. Общественные потребности, система образования,

молодежь / М. Н. Руткевич, Л. Я. Рубина. – М.: Политиздат, 1988. – 224 с.

398. Руткевич М. Н. Общество как система. Социологические очерки /

М. Н.Руткевич. – СПб.: Алетейя, 2001. – 444 с.

498

399. Рыбина О. В. Психологические характеристики врачей в состоянии

профессионального стресса : автореф. дисс. на соискание уч. степени док.

психол. наук : спец. 19.00.04 «Медицинская психология» / О. В. Рыбина. – Санкт-

Петербург, 2005. – 23 с.

400. Рябикина З. И. Субъектно–бытийный подход к изучению

развивающих личность противоречий / З. И. Рябикина // Психологический

журнал. – № 2, 2008. – С. 78-87.

401. Сaвчин М. В. Віковa психологія: нaвч. посіб. – 2–гe вид., стeрeотип /

М. В. Сaвчин, Л. П. Вaсилeнко. – К.: Aкaдeмвидaв, 2009. – 360 с. (Сeрія «Aльмa–

мaтeр»).

402. Савчин М. В. Духовний потенціал людини / М. В. Савчин. – Івано-

Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 2001. – 203 с.

403. Самара О. Е. Гендерные особенности копинг–стратегий у

работников МЧС / О. Е. Самара // Медицинська психологія. – Харків, 2009. – №

2–3. – С. 115-119.

404. Сандомирский М. Е. Психосоматика и телесная психотерапия:

Практическое руководство / М. Е. Сандомирский. – М.: Независимая фирма

«Класс», 2005. – 592 с.

405. Саннікова О. П. Феноменологія особистості: Вибрані психологічні

праці / Ольга Павлівна Саннікова. – Одеса : СМИЛ, 2003. – 256 с.

406. Сапоровская М. В. Детско–родительские отношения и совладающее

(копинг) поведение родителей как фактор школьной адаптации

первоклассников: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05 / Мария Вячеславовна

Сапоровская. – 2002. – 156 с.

407. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту. Пер.

с англ. / Вирджиния Сатир. – Институт общегуманитарных исследований, 2007.

–320 с.

408. Сатир В. Как строить себя и свою семью: Пер. с англ. / Вирджиния

Сатир. – М.: Педагогика-Пресс, 1992. – 190 с.

499

409. Селигман М. Как научиться оптимизму / Мартин Селигман. – М.:

Альпина Диджитал, 2006. – 430 с.

410. Селье Г. Стресс без дистресса / Ганс Селье; пер. с англ. – М.: 1979. –

123 с.

411. Семья: Социально-психологические и этические проблемы:

справочник / В. И. Зацепин, Л. М. Бучинская, И. Н. Гавриленко и др. – К.:

Политиздат Украины, 1989 года. – 255 с.

412. Семья: стресс, копинг, адаптация: Проблемы психологии

совладающего поведения в семейном контексте / Отв. ред. Т. Л. Крюкова,

М. В. Сапоровская. – Кострома: КРУ им. Н.А.Некрасова, 2003. – 170 с.

413. Сергиенко Е. А. Субъектная регуляция совладающего поведения /

Под ред. А. Л. Журавлева, Т. Л. Крюковой, Е. А. Сергиенко. – М.: Ин–т

психологии РАН, 2008. – С. 67-82.

414. Сивиринов Б. С. О феноменологической интерпретации социальной

реальности / Б. С. Сивиринов // Социологические исследования. – 2001. – № 10.

– С.26-35.

415. Сивогракова З. А. Психологічні особливості подолання студентами

складних життєвих ситуацій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

психол. наук: 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / З. А. Сивогракова. –

К., 2010. – 20 c.

416. Сиерральта З. Х. Б. Особенности психических ресурсов личности в

раннем юношеском возрасте: копинг–стратегии, защитные механизмы,

социальный интеллект, общий интеллект: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня

канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогическая психология» /

З. Х. Б.Сиерральта. – СПб., 2000. – 24 с.

417. Силичев Д. А. Социальные последствия перехода от индустриализма

и модерна к постиндустриализму и постмодерну / Д. А. Силичев // Вопросы

философии. – 2005. – № 7. – С. 3-20.

500

418. Синявская Т. В. Исследование базисных стратегий преодоления

(копинга) эмоционального стресса сотрудниками налоговой полиции /

Т. В. Синявская // Журнал прикладной психологии. – 1999.− № 1. – С. 38-46.

419. Сирота Н. А. Копинг–поведение и психопрофилактика

психосоциальных расстройств у подростков / Н. А. Сирота, В. М. Ялтонский //

Обозрение психиатрии и медицинской психологи им. В. М. Бехтерева. – 1994. –

№ 1. – С. 63-74.

420. Сирота Н. А. Преодоление эмоционального стресса подростками /

Н. А. Сирота, В. М. Ялтонский // Обозрение психиатрии и медицинской

психологии им. В.М.Бехтерева. – 1993. – №4. – С. 134-137.

421. Склень О. І. Психологічні особливості поведінкових стратегій

подолання стресу в професійній діяльності працівників пожежно–рятувальних

підрозділів МНС України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол.

наук: спец. 19.00.09 «Психологія діяльності в особливих умовах» / О. І. Склень;

Ун–т цив. захисту України. — Х., 2008. — 22 с.

422. Слободчиков В. И. Проблемы становления внутреннего мира

человека / В. И. Слободчиков // Вопросы психологии. – № 6, 1986. – С. 14-22.

423. Смирнов С. Д. Психология образа: проблема активности

психического отражения / С. Д. Смирнов. –М.: Изд–во Московского

университета, 1985. – 232 с.

424. Снайдер М. Ребёнок как личность: становление культуры

справедливости и воспитание совести / М. Снайдер, Р. Снайдер, Р. Снайдер–мл..–

М.: «Смысл», 1994. – 237 с.

425. Современная западная философия: Словарь [сост. Малахов B. C.,

Филатов В. П.] – 2- изд., переработанное и дополненное. – М.: ТОН – Остожье,

1998. – 544 с.

426. Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности

// Е. Т. Соколова. – М: Изд–во МГУ, 1985. – 200 с.

501

427. Соловьев Н. Я. Брак и семья сегодня [Текст] / Николай Яковлевич

Соловьев. – Вильнюс: Минтис, 1977. – 256 с.

428. Сорокина Ю. В. Преодоление кризиса учебной адаптации

студентами педагогического вуза: дис. … кандидата психол. наук: 19.00.07 /

Сорокина Юлия Львовна. – Ярославль, 2006. – 260 с.

429. Сосновикова Ю. Е. Психические состояния человека, их

классификация и диагностика [Текст]: Пособие для студентов и учителей /

Ю. Е. Сосновикова; Горьк. гос. пед. ин-т им. А. М. Горького. – Горький: Изд-во

Горьк. пед. ин-та, 1975. – 118 с.

430. Сосновикова Ю. Е. К вопросу об определении понятия и принципах

классификации психических состояний человека / Ю.Е. Сосновикова // Вопросы

психологии, 1968. – №6. – С.112-116.

431. Сохань Л. В. Вопросы теории и методологии социально-

психологического исследования / Л. В. Сохань // Жизненный путь личности / под

ред Л. В. Сохань. – К.:1987. – 277 с.

432. Ставцева О. И. Словарь основных терминов философии Хайдеггера

/ О. И. Ставцева // Хайдеггер и восточная философия: поиски

взаимодополнительности культур. – 2–е изд. – Спб.: Санкт–Петербургское

философское общество, 2001. – С. 308-311.

433. Старченкова Е. С. Ресурсы проактивного совладающего поведения /

Е. С. Старченкова // Вестник Санкт–Петербургского университета. – Серия 12:

Психология. Социология. Педагогика. – 2012. – № 1. – С. 51-61.

434. Столин В. В. Опросник удовлетворенности браком / В. В. Столин,

Г. Л. Романова, Г. П. Бутенко // Вестник МГУ, серия 14. Психология, 1984. – №2.

– С. 54-60.

435. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль

постиндустриальной экономики: Пер. с англ. / Т. Стоуньер // Новая

технократическая волна на западе / Сост. и вступ. ст. П.С. Гуревича. – М.:

Прогресс, 1986. – С. 392-409.

502

436. Сучкова Г. Г. Время как проблема гносеологии / Г. Г. Сучкова. –

Ростов н/Д: Изд-во Ростовского ун-та, 1988. – 208 с.

437. Талеб Н. Н. Антихрупкость. Как извлечь выгоду из хаоса / Нассим

Николас Талеб. – М.: Колибри, 2016. – 768 с.

438. Татенко В. О. Субъект психической активности: поиск новой

парадигмы / В. О. Татенко // Психологический журнал. – 1995. – Т.16, № 3. – С.

23-34.

439. Телесно–ориентированная психотерапия: Хрестоматия [сост.

Л. С. Сергеева]. – СПб.: Практическая психотерапия, 2000. – 290 с.

440. Теории личности в западно-европейской и американской

психологии: хрестоматия / ред. Д. Я. Райгородский. – Самара: Бахрах-М, 1996. –

480 с.

441. Титаренко Т. М. Неспроможність до життєвого вибору: спроба

особистісної типологізації / Т. М. Титаренко // Наукові студії із соціальної та

політичної психології: зб. статей / АПН України, Ін–т соціальної та політичної

психології; редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін. – Київ, 2000.

– Вип. 2 (5). – С. 94-103.

442. Титаренко Т. М. Постмодерні концептуалізації понять «особистість»

та «життєвий шлях» / Т. М. Титаренко // Психологія і суспільство. – 2009. – №04

(38) . – С. 34-37.

443. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами

буденності / Т.М. Титаренко. – К.:Либідь, 2003. – 376 с.

444. Титаренко Т. М. Життєві кризи: технології консультування /

Т. М. Титаренко. – К.: 2007. – 324 с.

445. Титаренко Т. М. Особистість у кризових життєвих ситуаціях /

Т. М. Титаренко // Актуальні проблеми психології: Наукові записки Інституту

психології ім. Г. С. Костюка / за ред. С. Д. Максименка. – К., 1999. – Вип.19. – С.

240-247.

503

446. Ткачук Т. А. Копінг–поведінка: стратегії та засоби реалізації.

Монографія / Т. А. Ткачук. – Ірпінь: НУ Державної податкової служби України,

2011. – 286 с.

447. Топоров В. Н. Хаос первобытный / В. Н. Торопов // Мифы народов

мира. Энциклопедия. – М., 1980. – Т. 2. – С.581-582.

448. Тоффлер Э. Шок будущего: Пер. с англ. / Элвин Тоффлер. – М.: ООО

«Издательство ACT», 2002. – 557 с.

449. Тощенко Ж. Т. Социология жизни как концепция исследования

социальной реальности / Ж. Т. Тощенко // Социологические исследования. –

2000. – № 2 – С. 3-12.

450. Тхостов А. Ш. Психология телесности / А. Ш. Тхостов. – М.: Смысл,

2002. – 287 с.

451. Тхостов А. Ш. Субъективный телесный опыт и ипохондрия:

культурно-исторический аспект / А. Ш. Тхостов, Е. М. Райзман //

Психологический журнал, 2005. – Том 26, № 2. – С. 102-107.

452. Тхостов А. Ш. Топология субъекта: (опыт феноменологического

исследования) / А. Ш. Тхостов // Вестник Московского ун–та. Психология. –

1994. – №2. – С. 3-13.

453. Уеллман Б. Место родственников в системе личных связей /

Б. Уеллман // Социологические исследования. – 2000. – № 7. – С. 78-87.

454. Узнадзе Д. Н. Общая психология / Пер. с грузинского

Е. Ш. Чомахидзе: Под ред. И. В. Имедадзе. –М.: Смысл; СПб.: Питер, 2004.

– 413 с.

455. Улановский А. М. Качественная методология и конструктивистская

ориентация в психологии / А. М. Улановский // Вопросы психолологии. – 2006.

– № 3. – С. 27-37.

456. Улановский А. М. Феноменологический метод в психологии,

психиатрии и психотерапии / А. М. Улановский // Методология и история

психологии. – 2007. – Т.2. – Вып.1. – С. 130-150.

504

457. Улановский А. М. Феноменология в психологии и психотерапии:

прояснение неотчетливых переживаний / А. М. Улановский // Московский

психотерапевтический журнал. – 2009. – №2. – C. 27-51.

458. Уляева Л. Г. Структура образа «Я» в спортивной деятельности /

Л. Г. Уляева // Сборник трудов ученых РГАФК. – М. 1999. – С. 124-130.

459. Урри Д. Мобильности / Д.Урри. – М.: Праксис, 2012. – 576 с.

460. Файнберг Л. А. Представление о времени в первобытном обществе //

Советская этнография / Л.А. Файнберг. – 1977. – № 1. – С. 128-136.

461. Феноменологія морального розвитку особистості: детермінація,

механізми, генезис: монографія / під ред. Р. В. Павелківа, Н. В. Корчакової. –

Рівне : Волинські обереги, 2009. – 368 с.

462. Философский энциклопедический словарь [Гл. редакция:

Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов]. – М.: Советская

энциклопедия, 1983. – 840 с.

463. Философский энциклопедический словарь [Ред.- сост. Е. Ф. Губский

и др.]. – М.: Инфра‑М, 2003. – 576 с.

464. Флоренская Т. А. Диалог в практической психологии /

Т. А. Флоренская. – М.: Институт психологии АН СССР, 1991. – 244 с.

465. Флоренская Т. А. Диалогические принципы в психологии /

Т. А. Флоренская // Общение и диалог в практике обучение, воспитания и

психологической консультации. – М.: АПН СССР, 1987. – С.27-36.

466. Фоминовa A. Н. Возрaстныe особeнности совлaдaющeго повeдeния /

A. Н. Фоминовa // Мaтeриaлы Мeждунaродной нaучнопрaктичeской

конфeрeнции «Психология совлaдaющeго повeдeния». – Костромa, 2007. – С.

157-160.

467. Фоминова А. Н. Проблема активации ресурсов личности человека в

трудных возрастно–психологических жизненных ситуациях / А. Н. Фоминова //

Вестник Нижегородского ун–та. – Серия Социальные науки. – 2006. – №1. – С.

95-105.

505

468. Франкл В. Теория и терапия неврозов: Введение в логотерапию и

экзистенциальный анализ. Пер. с нем. / Виктор Франкл. – СПб.: Речь, 2001. – 234

с.

469. Франс А. Собрание сочинений: В 8 т. / А. Франс. – М.:

Художественная литература, 1959. – Т.7: Маленький Пьер. – С. 223-400.

470. Фромм Э. Бегство от свободы / Перевод Г. Ф. Швейника / Эрик

Фромм. – Москва: Аст, 2011. – 288 с.

471. Фромм Э. Душа человека / Эрих Фромм. Пер. с англ. – М.:

Республика, 1992. – 430 с.

472. Фромм Э. Иметь или быть / Эрих Фромм. – Москва: Прогресс, 1990.

– 231 с.

473. Фромм Э. Человек для самого себя. Исследование психологических

проблем этики / Перевод Э. М. Спировой / Эрик Фромм. – Москва: Аст, 2010. –

352 с.

474. Фромм Э. Человеческая ситуация / Эрих Фромм. – М.: Смысл, 1994.

– 239 с.

475. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы. На пути к

либеральной евгенике? / Ю. Хабермас. – М.: Весь мир, 2002. – 144 с.

476. Хазова С. А. Совладающее поведение одаренных старшеклассников

/ С. А. Хазова // Психологический журнал. – 2004. – Т.25, №5. – C.59-69.

477. Хазова С. А. Совладающее поведение одаренных старшеклассников:

автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01

«Общая психология, психология личности, история психологии» / С. А. Хазова.

– Кострома, 2002. – 28 с.

478. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер. – СПб.: Наука, 2006. –

452 с.

479. Харчев А.Г. Семья и брак в СССР / Анатолий Георгиевич Харчев. –

М.: Мысль, 1979. – 367 с.

506

480. Хачатурова М. Р. Личностные предикторы совладающего поведения

в ситуации межличностного конфликта: автореф. дисс. на соискание уч. степени

канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, психология личности,

история психологии» / М. Р. Хачатурова. – Москва, 2012. – 29 с.

481. Хейдметс М. Психология среды: становление и поиск / М. Хейдметс

// Тенденции развития психологической науки. – М.: Наука, 1989. – С. 242-254.

482. Хрустальова М. С. Гендерні аспекти ризиків цивільного шлюбу /

М. С. Хрустальова // Грані, 2014. – № 9. – С. 129-134.

483. Хьелл Л. Теории личности (Основные положения, исследования и

применение) / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – Санкт-Петербург: Питер Пресс, 1997. – 608

с.

484. Чепелєва Н. В. Сергій Максименко: генетична психологїя у

проблемному контексті навчання, виховання і розвитку / Н. В. Чепелєва //

Психологія і суспільство. – 2003. – №1. – С. 5-12.

485. Чередниченко Г. А. Молодежь вступает в жизнь (социологические

исследования проблем выбора профессии и трудоустройства) /

Г. А. Чередниченко, B. Н. Шубкин. – М.: Мысль, 1985. – 240 с.

486. Чернов А. А. Становление глобального информационного общества:

проблемы и перспективы – Монография / А. А. Чернов. – М.: «Дашков и К°»,

2003, – 232 с.

487. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии /

И. И. Чеснокова. – М.: Наука, 1977. – 144 с.

488. Чопра Д. Трансцендентальная медитация – шаг к здоровью / Д. Чопра

// Наука и реглигия, 1990. – №4. – С. 29-30.

489. Чудновский В. Э. К проблеме соотношения «внешнего» и

«внутреннего» в психологии / В. Э. Чудновский // Психологический журнал. –

Т.14, №5. – С. 3-12.

507

490. Чудновский В. Э. Проблема субъективности в свете современных

задач психологии воспитания / В. Э. Чудновский // Вопросы психологии. – №4.

– 1988. – С.15-25.

491. Шамне А. В. Особистість та суб‘єкт у контексті проблеми

детермінант психічного розвитку / А. В. Шамне // Актуальні проблеми психології

: зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України / за ред.

С. Д. Максименка. – Київ, 2013. – Том. 11. – Вип. 7. – Частина 2. – Ніжин: ПП

Лисенко М. М., 2013. – С. 497-507.

492. Шамне А. В. Поняття психосоціального розвитку в контексті

диференційно-порівняльного аналізу видів розвитку особистості та суб‘єкта /

А. В. Шамне // Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць

Кам'янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка,

Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України / за ред. С. Д. Максименка,

Л.А. Онуфрієвої. – Кам'янець-Подільський, 2014. – Вип. 25. – С. 623-628.

493. Шапиро Д. Телоразум: рабочая книга. Как тело и разум работают

вместе / Дебби Шапиро. – М.:Изд. «Астрель», 2004. – 224 с.

494. Шатирко Л. О. Аналіз психологічних особливостей розвитку

особистісного потенціалу в системі вищої освіти / Лариса Олексіївна Шатирко //

Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології

імені Г. С. Костюка / [за ред. С. Д. Максименка]. – К.: ДП «Інформаційно-

аналітичне агентство», 2011. – Т. Х. – Психологія навчання. Генетична

психологія. Медична психологія. – Вип. 19. – С. 634-647.

495. Швалб Ю. М. Психологическая организация пространства жизни

личности: логос быта / Ю. М. Швалб // Актуальні проблеми психології: зб. наук.

праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. – Житомир,

2012. – Т. VII. Екологічна психологія. – Вип. 29. – С. 478-486.

496. Швалб Ю. Н. Целеполагающее сознание (психологические модели и

исследования) / Ю. Н. Швалб. – К.: Миллениум, 2003 – 152с.

508

497. Шебанова В. І. Теоретичний аналіз копінг поведінки у сучасних

наукових дослідженнях / В. І. Шебанова // Актуальні проблеми державного

управління, педагогіки та психології. Збірник наукових праць. – Херсон : ХНТУ,

2010. − №2(3). – С.262-267.

498. Шипова Н. С. Совладание с переживанием измены в близких

отношениях: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. психол. наук : спец.

19.00.05 «Социальная психология (психологические науки)» / Н. С. Шипова. –

Кострома, 2014. – 27 с.

499. Шкопоров Н. Психологическое пространство личности и гипотеза

проникновения в среду: теоретический анализ / Н. Шкопоров // Социально–

психологические основы средообразорания: Тез. конф. в Локса. – Таллин: ЭООП

ССР, 1985. – С. 106-108.

500. Шорохова Е. В. Принцип детерминизма в психологии //

Методологические и теоретические проблемы психологии / Е. В. Шорохова. –

М.: Наука, 1969. – С. 9-56.

501. Штихве Р. К генезису мирового общества – инновации и механизмы

/Р.К. Штихве // Журнал социологии и социальной ашрополопш. – 1999. – Т. 11.

–№ 3. – С. 67-77.

502. Штриголь Д. В. Взаємозв’язок копінг–поведінки з особливостями

міжособистісних відносин сиріт / Д. В. Штриголь // Право і Безпека. – 2009. – №

5. – С. 219-222.

503. Щербан Т. Д. Психологія навчального спілкування: монографія /

Т. Д. Щербан. – К.: Міленіум, 2004. – 441с.

504. Щербан Т. Д. Шляхи організації розвитку комунікативної

компетентності / Т. Д. Щербан // Проблеми загальної та педагогічної психології

: збірник наукових праць. – 2001. –№1. –Т. 3. – С. 289-295.

505. Щербина В.В. Громадянський шлюб у соціологічному дискурсі /

В.В. Щербина. Гуманітарний вісник ЗДІА, 2007. – Вип. 30. – С. 205-209.

509

506. Эйдемиллер Э. Г. Психология и психотерапия семьи. 4-е изд. /

Э. Г. Эйдемиллер, В. Юстицкис. – СПб.: Питер, 2008. – 672 с.: ил. – (Серия

«Мастера психологии»).

507. Эйдимиллер Э. Г. Семейный диагноз и семейная психотерапия /

Э. Г. Эйдимиллер, И. В. Добряков, И. М. Никольская. – СПб.: Речь, 2003. – 336

с.

508. Элиас И. Общество индивидов / Норберт Элиас. – М.: «Праксис»,

2001. –336 с.

509. Эллис А. Психотренинг по методу Альберта Эллиса / А. Эллис. –

СПб.: Питер Ком, 1999. – 288 с.

510. Юнг К. Г. Йога и Запад. Магический кристалл. Магия глазами

ученых и чародеев / сост. И. Т. Касавин / К. Г. Юнг. – М.: Республика, 1991 – 527

с.

511. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии / Ирвин Ялом.

– СПб.: Изд-во Института Психотерапии, 2010. – 576 с.

512. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / Ирвин Ялом. – М.: Римис

2008. – 608 с.

513. Ярушкин Н. Н. Саморегуляция и самоорганизация социального

поведения личности: дисс. …доктора психол. наук: 19.00.05 / Николай

Николаевич Ярушкин. – СПб., 1998. – 406 с.

514. Adler A. What life should mean to you / Alfred Adler. Edited by Alan

Porter. –London: George Allen & Unwin, Ltd., 1932. – 300 p.

515. Aldwin C. Stress, Coping, and Development, Second Edition: An

Integrative Perspective / Carolyn M. Aldwin. – N.Y.: Guilford Press, 2007. – 432 p.

516. Aldwin С. Stress, Coping, and Health at Mid–Life: A Developmental

Perspective / С.Aldwin, M.R.Levenson. Handbook of Midlife Development (Wiley

Series in Adulthood and Aging) by Margie E. Lachman. – N.Y.: Wiley, 2001. – P.188–

214.

510

517. Allport G.W. Personality: A Psychological Interpretation / Gordon

Willard Allport. – N.Y.: Henry Holt, 1961. – 295 p.

518. Altman I. The environment and social behavior. Privacy, personal space,

territory, crowding / I. Altman. – Monterey (Cal.): Brooks/ Cole, 1975. – 256 p.

519. Amirkhan J.H. A Factor Analytically Derived Measure of Coping: The

Coping Strategy Indicator / J.H. Amirkhan // Journal of Personality and Social

Psychology. – 1990. –Vol. 59. – P. 1066–1074.

520. Aspinwall L.G. A stich in time: Self–regulation and proactive coping /

Psychological Bulletin // L.G. Aspinwall, S.E.Taylor. – 1997. – Vol.121 (3). – P.417-

436.

521. Auburn Т. Producing place: A neo–Schutzian perspective on the

“psychology of place” / Т.Auburn, R. Barnes // Journal of Environmental Psychology.

– 2006. – V. 26, Issue 1. – P. 38-50.

522. Barker R. G. Ecological psychology: concepts and methods for studying

the environment of human behavior / R.G. Barker. – Stanford, CA: Stanford University

Press, 1968. – 242 p.

523. Barnhill L. Fixation and regression in the family life cycle / L. Barnhill,

D. Longo. Family Process, 17. – 1980. – P.469-478.

524. Benner S.A. Defining Life / S.A. Benner // Astrobiology. – 2010. – Vol.

10. – P. 1021-1030.

525. Billing A.G. Coping, stress and social resources among adults with

unipolar depression / A.G.Billing, R.H.Moos // Journal of Personality and Social

Psychology. – 1984. – V.46. – P. 839-852.

526. Bodenmann G. Die Bedeutung von Stress für die Familienentwicklung /

G. Bodenmann. – Göttingen; Hogrefe. – 2000. – 284 p.

527. Bodenmann G. Dyadisches coping – eine systemische betrachtungsweise

der belastungsbewältigung in partnerschaften / Guy Bodenmann & Meinrad Perrez //

Zeitschrift für Familienforschung, 1991, –№3. – P. 4-25

511

528. Bodenmann G. Stress und Coping bei Paaren / Guy Bodenmann. –

Hogrefe, Verlag für Psychologie, 2000. – 364 p.

529. Bodenmann G. Stress und Partnerschaft / Guy Bodenmann. Bewältigung

von Stress in Partnerschaften. – Verlag Hans Huber, 2007. – 204 p.

530. Bodenmann G. Stress, kritische Lebensereignisse und Partner-schaft /

G. Bodenmann // In P. Kaiser (Hrsg.), Partnerschaft und Paartherapie. – Göttingen:

Hogrefe, 1999. – P. 219-238

531. Boss P. Family stress management / Pauline Boss. –SAGE Publications,

Inc; 2nd edition (November 1, 2001). – 232 p.

532. Bramson R. Coping with difficult people /Robert M. Bramson. – N.Y.:

Dell Publishing, 1981. – 226 p.

533. Butler R. Successful aging and the role of the life review/ R. Butler //

Journal of the American Geriatrics Society. –1974. – №22. – P. 529-535.

534. Canter D. Action and place: The existential dialectic // Perspectives on

environment and action keynotes given at IAPS 8. B. (West). – 1984. – P. 16-26.

535. Caplan G. Types of mental health consultation / Gerald Caplan M.D. //

American Journal of Orthopsychiatry. – Vol. 33, Issue 3, April 1963. – P. 470-481.

536. Carver C.S. Assessing Coping Strategies: A theoretically based approach

/ C.S.Carver, M.F.Scheier, J.K.Weintraub // J. Pers. and Soc. Psychol. – 1989. – V. 56.

– P. 267-283.

537. Caspi A. Personality development across the life course: The argument for

change and continuity / A. Caspi, B.W. Roberts // Psychological Inquiry. – 2001. –12.

– P. 49-66.

538. Cohen F. Active coping processes, coping dispositions, and recovery from

surgery / F. Cohen, R.S. Lazarus //Psychosomatic Medicine. – 1973. – №63. – P. 375–

398.

539. Cohen F. Coping with the stresses of illness. In health psychology /

F.Cohen, R. Lazarus. – San Francisco, 1979. – 635 p.

512

540. Cohen F. Measurement of Coping / F. Cohen // Research Methods in

Stress and Health Psychology; Ed. by S.V.Kasl and C.L.Cooper. – N.Y.:Wiley & Sons

Ltd., 1991. – P. 283-305.

541. Cohen S. Psychological stress and antibody response to immunization: A

critical review of the human literature / Cohen S, Miller G. E. & Rabin B. S. //

Psychosomatic Medicine, 63, – 2001. – P. 17-18.

542. Colten M. Adolescent Stress: Causes and Consequences (Social

Institutions and Social Change) / Mary Colten, Susan Gore. – N.Y.: Aldine de Gruyter,

1991. – 342 p.

543. Conway V.J. Appraised controllability as a moderator of the effectiveness

of different coping–strategies: A test of goodness of fit hypothesis / V.J. Conway, D.J.

Terry // Australian Journal of Psychology. – 1994. – №44. – P. 1-7.

544. Costa P.T. Mood and personality in adulthood / P.T. Costa & R.R. McCrae

// In C. Magai & S.H. Mc. Fadden (Eds.), Handbook of emotion, adult development

and aging. – San Diego, CA: Academic Press, 1996. – P. 369-383.

545. Costa P.T. Set like plaster? Evidence for the stability of adult personality

/ P.T. Costa, Jr. & R.R. McCrae // In T. F. Heatherton & J.L. Weinberger. (Eds.), Can

personality change? – Washington, DC: American Psychological Association. – P. 21-

40.

546. Derr V. Children’s’ sense of place in northern New Mexico / V. Derr //

Journal of Environmental Psychology. – 2002. – V. 22, Issue 1–2. – P. 125-137.

547. Dixon J. Displacing place–identity: A discursive approach to locating self

and other / J. Dixon, K. Durrheim // British Journal of Social Psychology. – 2000. –

№39. – P. 27-44.

548. Endler N. Interactional Psychology and Personality / N.Endler,

D.Magnusson. – N.Y.Hemisphere Pub.Corp, 1976. – 663 p.

549. Endler N.S. Multidimensional Assessment of Coping: A Critical

Evaluation / N.S.Endler, J.D.A. Parker // J. of Personality and Social Psychology. –

1990. – Vol. 58. – No.5. – P. 844-854.

513

550. Endler N.S., Parker J.D.A. Coping Inventory for Stressful Situations

(CISS): Manual / N.S.Endler, J.D.A. Parker. – Toronto: Multi–Health Systems. 1990.

– 58 p.

551. Erdelyi M. H. Repression / M. H. Erdelyi. In A. E. Kazdin (Ed.),

Encyclopedia of psychology. – New York: Oxford University Press. – 2000. – P.69-

71.

552. Erdmann G. Stressverarbeitungsfragebogen (SVF). Stress,

Stressverarbeitung und ihre Erfassung durch ein mehrdimensionales Testsystem /

G. Erdmann, W. Janke. – Göttingen: Hogrefe. – 2008. – 124 p.

553. Ferring D.Bewältigung kritischer Lebensereignisse: Erste Erfahrungen

mit einer deutschsprachigen version der “ways of coping checklist” / Dieter Ferring,

Sigrun–Heide Filipp / Zeitschrift für Differentielle und Diagnostische Psychologie. –

Volume 10, – Issue 4. – P. 189-199.

554. Fetsch R.J. Transitions and Changes: Who Copes Well? / R. J. Fetsch. –

Colorado State University. 2000. Режим доступу:

http://extension.colostate.edu/docs/pubs/consumer/10215.pdf Дата звернення:

14.01.2017.

555. Folkman S. Translating coping theory into an intervention / S. Folkman,

M. Chesney et al. // The social context of coping. – N.Y.: Plenum Press, 1991. – P.

239-259.

556. Folkman S. Adaptive goals processes in stressful events // Stein N.L. et al.

(Eds.) Memory for everyday and emotional events. – 1997. – P. 113-137.

557. Folkman S. Age differences in stress and coping processes / Folkman S.,

Lazarus R. S., Pimley S. & Novacek J. // Psychology and Aging. – 1987. – Vol. 2. – P.

171-184.

558. Folkman S. Coping and emotion / S.Folkman, R.S. Lazarus // Stress and

Coping: An Anthology. Ed.: Alan Monat and Richard S. Lazarus. – Columbia

University Press, 1991 – P. 207-227.

514

559. Folkman S. Dynamics of a stressful encounter / S. Folkman et al. // Journal

of Personality and Social Psychology. – 1986. – V. 50. – P. 991-1003.

560. Folkman S. If it changes, it must be a process. Study of emotion and

coping during three stages of a college examination / S.Folkman, R.Lazarus // Journal

of Personality and Social Psychology. – 1985. – V.48. – P. 150-170.

561. Folkman S. Personal control and stress and coping processes: A

theoretical analysis / J. of Person and Soc. Psychology. –1984. –V.46, № 4. – P. 839-

852.

562. Folkman S. Positive affect and the other side of coping / S. Folkman,

J. Moskowitz // American Psychologist. – 2000. – Vol. 55. – P. 647-654.

563. Folkman S. Ways of Coping Questionnaire sampler set: Manual, test

booklet, scoring key / S.Folkman, R.S.Lazarus. – Palo Alto CA: Mind Garden Inc. for

Consulting Psychologists Press, 1988. – 42 p.

564. Folkman S. Manual for Ways of Coping Questionnaire / S. Folkman,

R. S. Lazarus. – Palo Alto, CA: Consulting Psychological Press. – 1988. – 17 p.

565. Forman S.G. Coping Skills Interventions for Children and Adolescents /

Susan G. Forman. – Jossey-Bass Publishers, 1993. – 209 p.

566. Frydenberg E. Adolescent Coping. Theoretical and Research Perspectives

/ Erica Frydenberg. – London; New York: Routledge, 1997. – 233 р.

567. Frydenberg E. Adolescent Coping Scale: Manual / E. Frydenberg, R.

Lewis. – Melbourne, ACER press, 1993. – 12 p.

568. Frydenberg E. Adolescent coping styles and strategies. Is there functional

and dysfunctional coping? / E. Frydenberg, R. Lewis //Australian J. of Guidance and

Councelling, 1. – 1991. – P. 35-43.

569. Gatz M. The mental health system and older adults in the 1990s. / M. Gatz

& M. Smyer //American Psychologist, 47. – 1992. – P. 741-751.

570. Glantz M.D. Cognitive therapy with the elderly / M.D. Glantz / In

A. Freeman, K. M. Simon, L. E. Beutler, & H. Arkowitz (Eds.). Comprehensive

handbook of cognitive therapy. – New York: Plenum, 1989. – P. 467-489.

515

571. Greenglass E. R. Editorial introduction. Downsizing and restructuring:

Implications for stress and anxiety [Special issue] / E. R. Greenglass, R.L. Burke //

Anxiety, Stress and Coping: An International Journal. –2001. –Vol. 14. – P. 1-13.

572. Greenglass E.R. The Proactive Coping Inventory (PCI) / E. R. Greenglass,

R. Schwazer (Eds.) // Advances in health psychology research (CD–ROM). – Berlin:

Free University of Berlin, 1998.

573. Haan N. Coping and defending: processes of environment organization /

Norma Haan. – N.Y.: Academic Press, 1977. – 346 p.

574. Hall E. The Silent Language / E. Hall. – Greenwich, Conn.: A Fawcett

Premir Book, 1970. – 192 p.

575. Harris P.B. Privacy regulation and place attachment: predicting

attachments to a student family housing facility / P.B. Harris, B.B. Brown, C.M.

Werner // Journal of Environmental Psychology. – 1996. – V. 16, Issue 4. – P. 287-

301.

576. Hay R. Sense of place in development context / R. Hay // Journal of

Environmental Psychology. – 1998. – V. 18, Issue 1. – P. 5-29.

577. Heim E. Coping und Adaptivitat: Gibt es geeignetes oder ungeeignetes

Coping? / E.Heim // Psychotherapie und Medizinische Psychologie, 38. – 1998. – №1

– P. 8-18.

578. Hernandez B. Place attachment and place identity in natives and non–

natives / B. Hernandez, M.C. Hidalgo, M.E. Salazar–Laplace, S. Hess // Journal of

Environmental Psychology. – 2007. – V. 27, Issue 4. – P. 310-319.

579. Hestad K. Neuropsychological assessment in old age / K. Hestad,

B. Ellertsen & H. KlØve // In I.H. Nordhus, G.R. VandenBos, S. Berg, & P. Fromholt

(Eds.). Clinical geropsychology. – Washington, DC: American Psychological

Association, 1998. –P. 259-287.

580. Hidalgo M.C. Place attachment: conceptual and empirical questions /

M.C. Hidalgo, B. Hernandez // Journal of Environmental Psychology. – 2001. – V. 21,

Issue 3. – P. 273-281.

516

581. Hill R. Families under Stress / R. Hill. – N.Y.: Harper & Row, 1949. –

443 p.

582. Hobfoll S. E. Preliminary test manual: The strategic approach to coping

scale (SACS) / Hobfoll S. E., Dunahoo C. L., & Monnier J. Unpublished test manual.

– Kent State University, Ohio, 1993.

583. Hobfoll S. Family stress: Integrating theory and measurement / Stevan

E. Hobfoll, Charles D. Spielberger // Journal of Family Psychology. – Vol 6 (2), Dec

1992. – P. 99-112.

584. Hobfoll S.E. Conservation of resources: A general stress theory applied to

burnout / S.E.Hobfoll, F. Freedy // Professional burnout: recent developments in theory

and research / Edited by Wilmar B.Schaufeli, Christina Maslach and Tadeusz Marek.

– 1993. – P. 115-129.

585. Hoffman L. Foundations of family therapy / Lynn Hoffman // A

Conceptual Framework for Systems Change. Basic Books. – New York, 1981. – 377

p.

586. Hull R.B. Place identity: symbols of self in the urban fabric / R. B. Hull,

M. Lam, G. Vigo // Landscape and Urban Planning. – 1994. – V. 28, Issues 2–3. – P.

109-120.

587. Inglehart R. Modernization, Cultural Change, and the Persistence of

Traditional Values / R. Inglehart, W.E. Baker // American Sociological Review. –

Vol.65 (2000). – P.19-51.

588. Jacobson E. Progressive Relaxation: A Physiological and Clinical

Investigation of Muscular States and Their Significance in Psychology and Medical

Practice / Edmund Jacobson. – 2nd ed. – Chicago: University of Chicago Press, 1938.

– 493 p.

589. Kiecolt–Glaser J. K. Stress and immunity: Age enhances the risks /

J. K. Kiecolt–Glaser, R. Glaser // Current Directions in Psychological Science. – 2001.

– Vol. 10. – P. 18-21.

517

590. Knight B.G. Psychotherapy with older adult families: The contextual,

cohort-based maturity/specific challenge model / B.G. Knight, & T.J. McCallum // In

I.H. Nordhus, G.R. VandenBos, S. Berg, & P. Fromholt (Eds.), Clinical

geropsychology. – Washington, DC: American Psychological Association, 1998. – P.

313-328.

591. Korniyenko I. Quantitative and qualitative characteristics of personal life

strategy / I. Korniyenko // Science and Education a New Dimension. Pedagogy and

Psychology. – III (34), Issue: 69, 2015. –P. 74-78.

592. Korniyenko I. Cielesna reprezentacja siebie czynnikiem stawania się

coping-zachowania: Corporal self-representation as the attribute of coping-behaviour,

[w:] Tatiana Senko (red.) / Inokentiy Korniyenko // Psychologiczno-pedagogiczne

wsparcie rozwoju dzieci i młodzieży. – Nowy Sącz: Wydawnictwo Państwowej

Wyższej Szkoły Zawodowej w Nowym Sączu, 2014. – P. 181-192.

593. Korpela K.M. Place–identity as a product of environmental self–

regulation / K.M. Korpela // Journal of Environmental Psychology. – 1989. – V. 9,

Issue 3. – P. 241-256.

594. Krohne H. W. Individual differences in emotional reactions and coping /

H.W. Krohne. In R. J. Davidson, K. R. Scherer & H. H. Goldsmith (Eds.), Handbook

of affective sciences. – New York: Oxford University Press, 2003. – P. 698-725.

595. Labouvie–Vief G. Cognitive emotional integration in adulthood /

G. Labouvie–Vief // In K.W. Schaie & M. P. Lawton (Eds.) Annual review of

gerontology and geriatrics. – 1997. – Vol. 17. Focus on emotion and adult

development. – New York: Springer. – P. 206-237.

596. Labouvie–Vief G. Speaking about feelings: Conceptions of emotion

across the life span / Labouvie–Vief G., De Voe M., & Bulka D. // Psychology and

Aging, 4, – 1989. – P. 425-437.

597. Laux L. Stressbewältigung und Wohlbefinden in der Familie / L. Laux &

H. Weber. – Stuttgart: Kohlhammer. – P. 68-106.

518

598. Lazarus R. Coping with Aging / Richard S. Lazarus, Bernice N. Lazarus.

– Oxford University Press: 2006. – p. 256.

599. Lazarus R. S. Does the positive psychology movement have legs? /

R.S. Lazarus & commentators. Psychology Inquiry. – 2003. – 14. – P. 93-109.

600. Lazarus R. Stress, appraisal and coping / R.Lazarus, S.Folkman. – N. Y.

Springer Publishing Company, 1984. – 456 p.

601. Lazarus R.S. Coping theory and research: Past, present, and future /

R.S.Lazarus // Psychosomatic Medicine. – 1993. – V.55. – P. 234-247.

602. Lazarus R.S. Emotion and Adaptation / Richard S. Lazarus. – N.Y.:

Oxford University Press, 1991. – 456 p.

603. Lazarus R.S. Psychological stress and coping process /

Richard S. Lazarus. – N.Y.:1966. – 466 p.

604. Lazarus R.S. Relational meaning and discrete emotions / R.S. Lazarus //

In K. R. Scherer, A. Schorr, & Johnstone (Eds.). Appraisal processes in emotions:

Theory, methods, research. – New York: Oxford University Press. – 2001. – P. 37-67.

605. Lazarus R.S. The role of coping in the emotions and how coping changes

over the life course / R.S. Lazarus // In C. Magai & S.H. Mc. Fadden (Eds.), Handbook

of emotion, adult development and aging. – San Diego, CA: Academic Press, 1996. –

P. 289-306.

606. Lemyre L. Mesure du stress psychologique: Manuel d'utilisation /

Lemyre L, Tessier R, Fillion L. – Qebec, Canada. – 67 p.

607. Lewis M. I. Life–review therapy: Putting memories to work in individual

and group psychotherapy / M. I. Lewis & R. N. Butler // Geriatrics. – 1974. – №29. –

P. 65-73.

608. Lewis M. Issues in the study of personality development / M. Lewis //

Psychological Inquiry. – 2001. – Vol. 12. – P. 67-83.

609. Maddi S.R. Hardiness and Mental Health / S. R. Maddi, D.M.Khoshaba //

J. of Personality Assessment. – 1994. – V.63 (2). – P. 265-274.

519

610. Magai C. The interpersonal basis of emotional behavior and emotion

regulation in adulthood / C. Magai & V. Passman // In K. W. Schaie & M. P. Lawton

(Eds.), Annual review of gerontology and geriatrics. – 1997. – Vol. 17, Focus on

emotion and adult development. – New York: Springer. – P. 104-137.

611. Maslow A. Toward a Psychology of Being [2d ed.] / Abraham H. Maslow.

– Princeton, N.J.: D.Van Nostrand & Co., 1968. – 240 p.

612. McCrae R. R. Personality, coping, and coping effectiveness in an adult

sample / R.R. McCrae, P.T. Jr. Costa // Journal of Personality. – 1986. – № 54. – Р.

385–405.

613. McCrae R.R. Situational Determinants of Coping Responses: Loss, Threat

and Challenge / R.R. McCrae // J. of Personality and Social Psychology. –1984. –Vol.

46. – No.12. – P. 919-928.

614. McCubbin H. I. Adolescent stress, coping, and adaptation: A normative

family perspective / H. I. McCubbin, J. M. Patterson // In G. K. Leigh & G. W. Peterson

(Eds.), Adolescents in families. – Cincinnati, OH: Southwestern, 1985. – P. 256-276.

615. McCubbin H. I. Integrating coping behavior in family stress theory /

H. I. McCubbin // Journal of Marriage and the Family. – 1979. –No. 41. –P. 237-244.

616. McCubbin H.I. Families under Stress: what makes them Resilient /

H.I. McCubbin // Journal of Family and Consumer Sciences. – Vol. 86. – No. 4 (1994).

–P. 2-11.

617. McCubbin H.I. Family assessment inventories for research and practice /

Hamilton I. McCubbin, Anne I. Thompson. – Madison. University of Wiscinsin-

Madison. 1987. – 343 p.

618. McCubbin H.I. The Family Stress Process: The Double ABCX Model of

Adjustment and adaption / H.I. McCubbin, H.I. Patterson // Marriage and Family

Review. – 1983. –No. 3. – P. 7-37.

619. McCubbin M. A. Family stress theory and assessment: The resiliency

model of family stress, adjustment, and adaptation / M. A. McCubbin, H. I. McCubbin

520

// In H. I. McCubbin & A. I. Thompson (Eds.), Family assessment inventories for

research and practice). – Madison: University of Wisconsin, 1991. – P. 3-34.

620. McCubbin M. A. Theoretical orientations to family stress and coping /

M. A. McCubbin, H. I. McCubbin // In C. R. Figley (Ed.), Treating stress in families.

– New York: Brunner/Mazel, 1989. – P. 3-43.

621. McFadden S. H. Religion, emotions and health / S. H. McFadden,

J. S. Levin // In C. Magai & S.H. Mc. Fadden (Eds.), Handbook of emotion, adult

development and aging. – San Diego, CA: Academic Press, 1996. – P. 349-365.

622. Meichenbaum D. Stress Reduction and Prevention / Donald

Meichenbaum, Roy Cameron. Editors: Jaremko, M., Meichenbaum, Donald (Eds.) –

Springer US, 1989. – P. 115-154.

623. Menninger K.A. Theory of psychoanalytic technique / Karl A. Menninger.

– New York: Basic Books. – 238 p.

624. Monat A. Stress and Coping: An anthology / Alan Monat, Richard

S. Lazarus. – N.Y: Columbia University Press, 1991. – 598 p.

625. Morris C. W. Signs, Language and Behavior / Charles W. Morris. – New

York: Prentice-Hall, 1946. – P. 73-397.

626. Moss R.H. Life transitions and crises / R.H. Moss, J.A. Schaefer // Coping

with life crises. An integrative approach. – N.Y.: Plenum Press, 1986. – P. 3-28.

627. Nezu A.M. Problem-solving therapy for depression: Theory, research, and

clinical guidelines / Nezu A. M., Nezu C. M., & Perri M. G. – New York: Wiley, 1989.

– 141 p.

628. Nordhus I.H. Psychotherapy with older adult / Nordhus I.H.,

Nielsen G.H., & Kvale G. // In I.H. Nordhus, G.R. VandenBos, S. Berg, & P. Fromholt

(Eds.), Clinical geropsychology. – Washington, DC: American Psychological

Association, 1998. – P. 167-176.

629. Öst L. Applied Relaxation: Description of an Effective Coping Technique

/ Lars-Göran Öst // Scandinavian Journal of Behaviour Therapy. – Volume 17, 1988.

– Issue 2. – P. 83-96.

521

630. Piaget J. Genetic epistemiology / J. Piaget – N.Y., 1970. – 380 p.

631. Proshansky H. Place-identity: Physical world socialization of the self /

Harold M. Proshansky; Abbe K. Fabian, Robert Kaminoff / Journal of Environmental

Psychology. – Vol 3(1), Mar 1983. – P. 57-83.

632. Schneewind P. Optionen der Lebensgestaltung junger Ehen und

Kinderwunsch: Verbundstudie; studie im Auftrag des Bundesministeriums fur familie

und senioren / Klaus A. Schneewind ... [et al.] – Stuttgart: W. Kohlhammer, 1992. –

435 p.

633. Schultz J. H. Psychotherapie. Leben und Werk großer Ärzte / Johannes

Heinrich Schultz. – Hippokrates-Verlag, Stuttgart, 1952. – 179 p.

634. Schulz R. Handbook on dementia caregiving: Evidence–based

interventions for family caregivers / Ed.: Richard Schulz. – New York: Springer

Publishing Company, 2000. – 348 p.

635. Schutz A. Strukturen der Lebenswelt / Т. Luckmann, A. Schutz. –

Darmstadt, 1975. – 331 p.

636. Segal D. L. Psychological testing of older people / Segal D. L., Coolidge

F.L., & Hersen M. // In I.H. Nordhus, G.R. VandenBos, S. Berg, & P. Fromholt (Eds.).

Clinical geropsychology. – Washington, DC: American Psychological Association,

1998. – P. 231-257.

637. Seiffge–Krenke I. Stress, Coping and Relationships in Adolescence /

I. Seiffge–Krenke. – Lawrence Erlbaum Ass. Inc., Publishers. – 1995. – P. 35-117.

638. Seligman M. Learned Optimism: How to Change Your Mind and Your

Life / Martin Seligman. – Free Press; Reissue edition, 1998. – 336 p.

639. Shek D.T. Reliance on self or seeking help from others: Gender

differences in the locus of coping in chimes working parents / D.T. Shek // J.Psychol.

– 1992. –V.126, № 6. – P.169-200.

640. Skynner R. Life and How to Survive It / John Cleese, Dr. Robin Skynner.

– Cedar Books; New Ed edition, 1996. – 432 p.

522

641. Sommer R. Personal Space / R. Sommer. The Behavioral Basis of Design.

– Englewood Cliffs, H. J.: Prentice–Hall, 1969. – 177 p.

642. Stoebe M. Handbook of bereavement research: Consequences coping, and

care / Stoebe M., Hansson R., Stroebe W. & Schut H. (Eds.). – Amer Psychological

Assn, 2001. – 814 p.

643. Stress and the Family. Coping with Normative Transitions / Ed. By

I. Hamilton, McCubbin, Ph.D., and Charles R. Figley, Ph.D. – New York:

Brunner/Mazel Publishers, 1983. – Vol.1. – 324 p.

644. Taylor S. E. Adjustment to Threatening Events. A Theory of Cognitive

Adaptation / S. E. Taylor // American Psychologist. – 1983. – Vol. 38. – No.11. – Р.

1161-1173.

645. Terry D.J. Coping resources and situational appraisals as predictors of

coping behavior / D.J.Terry // Pers. Individ. Diff. – 1991. – V. 12, №10. – P. 1031-

1047.

646. Thomae H. Personality and Adjustment to Aging / H.Thomae // J.E.Birren

& R.V. Sloane (Eds.), Handbook of Mental Health and Aging. – N.J.: Englewood

Cliffs, Prentice Hall, 1980. – P.149-162.

647. Thomae H. Theory of aging and cognitive theory of personality /

H. Thomae // Human development, 02/1970. – 1970. – P. 1-16.

648. Toffler A. The Third Wave / A. Toffler. – N. Y.:1980. – 366 р.

649. Treating Difficult Couples. Helping Clients with Coexisting Mental and

Relashionship Disorders / Edited by Douglas K. Snyder, Mark A. Whisman. – New-

York-London: The Guilford Press, 2003. – 451 p.

650. Trower P. Adapting to the challenge of psychosis: personal resilience and

the use of sealing-over (avoidant) coping strategies / Lynda Tait, Max Birchwood,

Peter Trower // The British Journal of Psychiatry. – Oct 2004. – 185 (5). – P. 410-415.

651. Tweed D.L. Psychiatric epidemiology in elderly populations /

Tweed D.L., Blazer D.G., & Ciarlo J.A. // In R.B. Wallace & R.F. Woolson (Eds.),

523

The epidemiologic study of the elderly. – New York, Oxford University Press, 1992.

– P. 213-233.

652. Uexküll J. Streifzüge durch die Umwelten von Tieren und Menschen.

Bedeutungslehre / Jakob Johann von Uexküll. – Frankfurt am Main: S. Fischer Verlag,

1970. – P. 12-13.

653. Vaillant G.E. An empirically validated hierarchy of defense mechanisms

/ G. E. Vaillant, M. Bond & C.O. Vaillant // Archives of General Psychiatry. – 1986. –

No.42. – P. 597-601.

654. Vaillant G.E. Adaptation to life / G.E. Vaillant. – Boston: Little, Brown,

1977. – 396 p.

655. VandenBos G.R. Outcome assessment of psychotherapy [Special issue] /

G.R. VandenBos. (Ed.) // American Psychologist, 51. – 1996. – P. 1005-1088.

656. Watzlawick P. Change: principles of problem formation and problem

resolution / P. Watzlawick, J.H. Weakland, and R. Fisch. – Norton, New York, 1974.

– 176 p.

657. Whooley M.A. Association between depressive symptoms and mortality

in older women / Mary A. Whooley, MD, Warren S. Browner, MD // For the study of

Osteoporotic Fractures Research Group. – Arch Intern Med. – Vol. 158. – 1998. – P.

2129-2135.

658. Wolpe J. The Practice of Behavior Therapy / Joseph Wolpe. – Pergamon

Press, 1990. – 421p.

659. Zeidner M. Handbook of Coping: Theory, Research, Applications (Wiley

Series on Personality Processes) / ed. by Moshe Zeidner, Norman S. Endler. – N.Y.:

Wiley, 1995. – 728 p.