Газета "Світло з висоти", № 24

Чудо однієї родиниЧи зціляє Бог сьогодні?Ти - перлина

2 СВІТЛО З ВИСОТИ • №24 / листопад 2013

Поряд із законами фізики, які ке рують матеріаль-ним світом, існують також духовні закони, які визначають наш зв’язок з Богом.

1. БОГ Є ДОБРИМ І, ЯК ЄДИНЕ ДЖЕ РЕЛО ЖИТТЯ, ВСЕ ПОКЛИКАВ ДО ІСНУВАННЯ. ВІН СТВОРИВ ТЕБЕ З ЛЮБОВІ Й ПРАГНЕ ТЕБЕ ЗРОБИТИ ЩАС ЛИВИМ.

У Святому Письмі Бог говорить:“Я полюбив тебе одвічною любов’ю, тим і зберіг

для тебе мою ласку”. (Єр. 31,3).Любов, якою Бог тебе любить, віч на і незмінна. Не

залежить від того, який ти в цю мить. Ця любов безумовна, тому не мусиш більше на неї заслуговувати.

“Невже ж забуде молода мати своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й за-була, Я тебе не забуду” (Іс. 49,15).

Божий план любові для Твого життя найповніше об’явився в Ісусі Христі. Він каже:

“Я прийшов, щоб мали життя щоб достоту мали (Йо. 10,10).

То чому ж, зважаючи на ці чудові Божі обітниці, ти не відчуваєш, що тебе люблять? Чому почуваєшся са мотнім, повним страху, живеш у кон флікті з інши-ми? Чому боїшся Бога? Відповідь на це питання дає другий закон...

2. ЛЮДСЬКА ПРИРОДА Є НЕМІЧНА, ТОМУ ЩО ЧЕРЕЗ СВІЙ НЕПОСЛУХ ЛЮ ДИНА РОЗІРВА ЛА ПРИЯЗНЬ З БОГОМ І ПОЗ БАВИЛА СЕБЕ ПЕРЕЖИВАННЯ БОЖОЇ ПРИСУТ НОСТІ ТА ЛЮ БОВІ.

Людина була сотворена для щас тя, але з власної волі обрала іншу до рогу життя.

“Всі бо згрішили й позбавлені сла ви Божої” (Рим.3,23).

Цей вибір іншої дороги, вибір гріха, здійснюється також і у твоєму житті. Це гріх відділяє тебе від Бога і чинить, що не можеш переживати Божої любові. Гріх призводить до прірви між тобою і Богом.

Бог святий, а людина грішна. Розділяє їх велика прірва. Людина неустанно намагається досягти Бога власними зусиллями, які, однак, виявляються марни-ми. Третій закон дає нам єдиний спосіб подолання цієї прірви.

3. БОГ НЕ ЗАЛИШИВ ЛЮДИНУ ПІД ВЛАДНОЮ СМЕРТІ, А ЗІСЛАВ НАМ СВОГО ЄДИНОРОДНО-ГО СИНА ІСУСА ХРИСТА, НАРОДЖЕНОГО ВІД ДІВИ МАРІЇ, ЩОБ СПАСТИ НАС.

Ісус Христос, Божий Син, став лю диною:Він воплотився з Духа Свято го, народився з Діви

Марії і був до нас подібний у всьому, крім гріха. Убо-гим Він благовістив спасіння, ув’язненим визволення, а засму ченим радість

Ісус помер за Тебе:“Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос

умер за нас, коли ми ще були грішниками” (Рим. 5,8)Він воскрес і живе сьогодні!Щоб виконати Божу волю, Він ви дав себе самого

на смерть і, воскре саючи з мертвих, переміг смерть та відновив життя.

Недостатньо тільки інтелектуально пізнати правду про те, що Ісус по мер на хресті «для нашого спасіння». Треба прийняти її серцем, тобто особисто наважитися вибрати Ісуса: підтвердити у своєму житті той вибір, який колись за нас зробили рідні та хрещені батьки. Як це зробити? Через молитву, в якій запросимо Ісуса, щоб Він став нашим Господом і Спа-сителем.

Заохочуємо уважно поміркувати над поданими нижче чотирма пунктами. Основи, закладені в них, вже змінили життя багатьох людей. Можливо, змінять і твоє?

«Бо Ти створив нас для Себе, і неспокійне серце наше, поки не заспокоїться в Тобі».Св. Августин «Сповідь»

ЗЦІЛИ

3СВІТЛО З ВИСОТИ • №24 / листопад 2013

Христос помер за наші гріхи... був похований... во-скрес на третій день згідно з Писанням... явився Кифі, а потім дванадцятьом. Опісля з’явився він більш як п’ятистам братів разом (ІКор. 15,36)

Тільки Ісус є єдиною дорогою, що веде до Отця: Ісус до нього: “Я путь, істина і життя! Ніхто не прихо-дить до Отця як тільки через Мене” (Йо. 14,6).

Через послання свого Сина Ісуса Христа, Який за тебе помер і вос крес, Бог перекинув місток над прірвою, яка відділяє тебе від Нього.

Однак недостатньо тільки інте лектуального знання цих трьох за конів. Якщо хочеш переживати Божу лю-бов у своєму житті...

4. МУ СИШ ОСОБИСТО ПРИЙНЯ ТИ ІСУСА ХРИСТА ЯК ОСО БИСТОГО ГОСПОДА І СПАСИТЕЛЯ ТАК, ЩОБ ВІДТОДІ ЖИТИ ВЖЕ НЕ «ДЛЯ СЕБЕ, А ДЛЯ ХРИСТА, ЯКИЙ ЗА НАС ПОМЕР І ВОСКРЕС».

“Котрі ж прийняли Його тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують”. (Йо 1,12)

Можеш запросити Ісуса до свого життя через віру, актом вільної волі:

“Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас воно дар Божий”. (Еф 2,89).

Ісус чекає твого запрошення. Він каже: “Ось, стою при дверях і стукаю: якщо хтось почує голос Мій і від-чинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі Мною”. (Одкр 3,20).

Прийняття Христа містить у собі рішення залишити “життя для себе” і навернення до Бога. Є два шляхи:

1) «Життя для Христа» Христос є центром життя людини. Усі сфери життя

піддані керівниц тву Христа, що призводить до прийняття самого себе і єдності з Богом та людьми.

2) «Життя для себе»Христос не перебуває в центрі життя людини.Людина сама керує своїм життям, що призводить

до незадоволення і внутрішнього неспокою.Який варіант обереш? Якщо у твоєму житті замало Бога то можеш Його

запросити зараз. Як? Через молитву, бо молитва є роз-мовою з Богом. Будь чесним під час цієї розмови, адже Бог знає Твоє серце і Йому не важливі гарні словах, а те, щоб Ти виявив Йому свої прагнення та по чуття.

Можеш молитися своїми словами чи використати таку молитву:

Господи Ісусе, я знаю, що згрішив і потребую Твого прощення. Дякую Тобі за те, що Ти по мер за мене на хресті. Відкриваю Тобі двері мого життя і приймаю Тебе як мого Господа і Спасителя. Віддаю Тобі моє життя цілком. Сформуй мене згідно з Твоєю волею. Амінь.

Якщо ти щиро молився цими сло вами, то можеш бути певний, що Ісус є зараз з Тобою. Він провадитиме тебе в житті. Про те, що Твою молит ву вислухано, за-певняє Слово Боже:

“І ось те довір’я, що ми маємо до Нього: коли про-симо про щось, згідне з Його волею, Він вислухає нас. І коли знаємо, що Він вислухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одер жуємо те, що просили”. (І Йо. 5,14).

Можливо тепер, коли Ти вже за просив Ісуса до сво-го життя, запи туєш себе...

ЩО ДАЛІ?“У Своєму милосерді ти поспішив з допомогою

усім людям, щоб вони, шукаючи, знайшли тебе”.Що ще робити, аби розвинути свої відносини з

Христом, який живе в Церкві?

1. Щоденно молися.

2. Регулярно читай Боже Слово й відповідай на нього своїм життям.

3. Регулярно бери участь у Святих Таїнствах. На-магайся, щоб кожне Таїнство було прийняте з по-вною свідомістю зустрічі з Ісусом і щоб сам Ісус був силою у Твоєму житті.

4. Розвивай свій зв’язок з Богом у церковній спільноті.

5. Через служіння іншим покажи, що у Твоєму серці оселилася любов Бога.

Будь витривалий у боротьбі з усіма трудноща-ми і вірний прийнятому рі шенню вибору Ісуса як найвищої цінності у Твоєму житті. Проси також про те, щоб Ісус допомагав Тобі в усіх незгодах силою Святого Духа.

за матеріалами, “Zeszyty Odnovy”, №18/1996,

переклад. о. Романа Терлецького

МЕНЕ, БОЖЕ


ПЕРСТЕНЬ І ЕКСПЕРТ

“Ну скажіть, вчителю, навіщо ви даєте мені такі про-стенькі доручення, нібито хочете показати мені, що я ні на що не здатний? Одні люди кажуть, що я ні до чого не годжуся. Інші стверджують, що у мені немає нічого хорошо-го, і люди бачать тільки мої не-доліки. Що мені зробити, щоби лю ди почали ме не цінувати?” Не дивлячись на нього, учитель відповів: “Коли від чуваєш себе важливим, у тебе не залишаєть-ся часу на допо-могу іншим; ти прагнеш спочатку вирішувати свої проблеми. А потім ти випадково доходиш...”

І, на мить замовкнувши, він продовжив: “Якщо ти бажаєш підтримати мене і якомога швидше вирішити завдання, то мусиш присвятити йому свій час.”

Юнак погодився, кивнувши головою, але вну-трішньо він ще бунтував проти того, що його справ-жні можливості знову не будуть належно оці-нені. «Гаразд» – відповів вчитель, дивлячись на нього зпід окулярів. Із оббитої оксамитом шухляди він дістав персня, і, подаючи його хлопчині, додав:

Ти маєш продати цю прикрасу, бо мені треба від-дати борги. Головне – отримати якнайбільшу суму грошей. Не погоджуйся на менше ніж де-сять золотих монет. Візьми коня, що стоїть надво-рі, і їдь на базар. Іди і повертайся якомога швидше. Молодий хлопець взяв каблучку і поскакав на швид-

кому коні. Як тільки він при-їхав на ринок, то одразу почав п р о п о н у в а т и коштовність по-купцям. Одні на віть не звер-тали уваги на неї. Інші похи-тували голова-ми. А коли про-давець назвав свою ціну, одні

люди відмовились, інші відвернулися і піш-ли геть. Тільки старий ювелір зміг би пояснити, чому цей перстень вартий ціни в десять монет. Перша невдача так пригнітила хлопця, що за-мість того, щоб продавати свій товар торгов-цям чи іншим покупцям, якими кишів ринок, він дуже швидко сів на коня і повернувся назад. Коли він дістався додому, то вирішив віддати свої влас-ні гроші, щоби старий ювелір більше його не займав. “Послухайте, вчителю, я не зміг виконати того, про що Ви мене попросили. Люди не звертали на мене ніякої уваги, а ті, хто цікавився, давали не більше трьох монет. Чесно кажучи, я думаю, що більшого ніхто і не дасть”.

ТИ ПЕРЛИНА

Ісус викупив нас Своєю Кров’ю Щоб зрозуміти, ким ми є насправді, і що не слід залежати від думки інших,

ми мусимо дістатися до самої своєї суті і розпізнати нашу істинну цінність. Коли електричний пристрій потребує ремонту, найкраще зверну-тись до майстра, щоб він полагодив. Так само і ми маємо прийти до сво-го майстра, яким є Бог, щоби він показав нам, ким ми є і що значимо у Його очах: «А тепер так говорить Господь, творець твій, Якове, і твій сотворитель, Ізраїлю: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти мій! Тому, що дорогий ти в Мене й цінний і я тебе люблю, людей даю за тебе, народи за твою душу» (Іс.43:1,4). «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина сво-го лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. Глянь! Я запи-сав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною» (Іс.49:15-16). «Хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці Мого ока» (Зах.2:12).

Христос викупив нас Своєю дорогоцінною Кров’ю: “Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1Кор.6:20).


“Мій дорогий друже, що з того, чого я тебе вчив, най-важливіше? Насамперед треба дізнатися про справ-жню ціну персня. Сядь на свого коня, але не їдь на базар, а подайся до ювеліра. Хто розуміється на ціні краще за нього? Скажи, що хочеш продати його, і спитай про ціну. Найголовніше – що він тобі відпо-вість. Тоді повертайся назад із моєю каблучкою”. Учень не повірив, він більше не на-діявся, що щось може його вразити. Старий ювелір розглянув на світлі каблучку через лупу, зважив її, пошукав щось у довіднику і тихо сказав:

– Скажи своєму учителю, хлопчику, що якщо він бажає продати цю каблучку, я охоче віддам за неї 58 золотих монет.

– 58 монет!? – вигукнув юнак.– Так, повторив чоловік, якщо б ти прийшов до

мене раніше, я б купив її за 70 монет, але зараз мені не дуже терміново її купувати.

– Але чому вона так багато коштує? – з цікавістю запитав молодий хлопець.

– Тому що мова іде не про простий перстень. Це єдина деталь із прикрас короля Артура, яка загуби-лась, і якої там не вистачає. Саме тому вона так багато коштує.

– Аа! – вигукнув хлопчина, відкривши рота від зди-вування, і заховав коштовність у мішечок на грудях.

Учень сів на коня і з усієї сили помчав до дому свого вчителя, щоби розповісти усе, що сказав його колега.

– Сідай, – сказав вчитель, зупинивши його на пів-слові. – Ти – цей перстень: досконалий і унікальний скарб. Крім того, твоя цінність полягає і в твоєму ото-ченні, твоєму минулому, культурі та родинному дере-ві. Усі ці речі роблять тебе ще більш вартісним. Саме тому тебе зможе оцінити тільки справжній експерт. Тому не старайся, щоби тебе оцінили люди з ринку чи вулиці. Це зможе зробити тільки Майстер, який тебе створив. Не витрачай часу і не сподівайся, щоб хтось встановив твою реальну цінність. Просто прийди до Майстра, щоби Він тебе оцінив.

Вихова -нець був г л и б о к о з в о р у ш е -ний почу-тим і ледь у с м і х н у в -шись, тихим голосом по-вторив остан-ню фразу чо-ловіка, поклавши праву руку на серце: “Так, мені треба прийти до Май-стра, щоби Він мене оцінив.”

Часто ми прагнемо схвалення і визнання людей, яке не додасть нам вартості. Саме тому ми залишаємося нездатними посправжньому оцінити інших людей. Продавці з ринку будуть пропонувати тисячі різних ва-ріантів, щоби оцінити нас, але тільки Експерт знає нашу душу, бо ми – Його творіння. Він вдихнув Свого Духа у бездушну глину, саме тому ми такі цінні для Нього. Я стільки разів шукав схвалення у тих, котрі хо-дили моєю стежкою, прагнув визнання у рин-кових торговців. Я нерозумно хотів, щоби мене оцінювали ті, які не знають таємниць мого внутрішнього світу, ані глибини моїх намірів. Я так часто шукав визнання не в тих місцях і не в тих людей, не у спеціалістів, тому я залишався незадо-воленим оцінкою, яку, як ярлик, повісили на мене. Врешті, я почувався розчарованим самим собою. Але зараз настав час прийти до Експерта, Який відкриє мені, що я – дорогоцінна перлина і ви-блискую у ланцюжку Короля королів і Царя царів. Він дасть мені зрозуміти високу ціну Крові Христа, і саме тому я для нього – безцінний.

Ти - дорогоцінна перлина Ісуса Христа.

Хосе Прадо Флорес Анжела М. Чінезе

«Як євангелізувати у притчах»

Мій Ісусе!Стаю сьогодні перед Тобою,

щоб попросити про зцілення моїх спогадів, усього, що я прожив, що зберігається у моїй підсвідомості і що продовжує мене мучити.

Ти знаєш мене і знаєш причину кожної проблеми, яку я ношу в середині.

Прийди, Ісусе, і зціли ці спогади, всі хвилини, коли я почувався(лась) відкиненим(ою), знеохоченим(ою)

і проігнорованим(ою) навіть тими, кого любив(ла) найбільше.

Зціли в мені почуття ненависті, помсти, гіркоти і браку пробачення, які дуже часто атакують моє тіло. Спричинюючи біль і фізичні недуги.

Зціли мене, Ісусе, від тих хвилин небезпеки, які я пережив(ла) і які перетворили мене у боязливу й ненадійну людину.

О Господи, я ношу у собі так

багато травм і потрясінь…, і тільки Ти їх можеш зцілити!

Тому я благаю Тебе: омий мій розум у Твоїй Крові, дай мені Своє зцілення і наповни мене Своїм миром. Вічно буду Тебе прославляти і дякувати Тобі, бо вірю, що Ти дієш зараз у мені і що в Тобі я буду новим створінням.

Силою Твого імені, Ісусе!Амінь

МОЛИТВА ЗА ЗЦІЛЕННЯ ДУШІ


Сьогодні багато людей турбу-ються про своє здоров’я. Як би не розвивалася медицина, здається, що кількість невиліковних хвороб не зменшується. З’являються нові захворювання, з якими лікарі не знають, що й робити. Звичайно, не все так погано і прогрес меди-цини очевидний. Але з розвитком медицини росте і її вартість…

Чи має Бог відповідь на ці проблеми людства? Чомусь ба-гато християн не мають поняття про те, як Бог ставиться до хво-роби, і що Він може зробити в цій сфері. Нерідко ми вдаємося до Божої допомоги тільки тоді, коли всі інші способи зцілення виявилися безрезультатними.

Згадаймо, що Христос сказав своєму учневі: «Скільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Фили-пе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: пока-жи нам Отця?» (Ін. 14.9). Апос-тол Йоан також говорить про це так: «Бога ніхто не бачив ні-коли; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1.18).

Тільки через Ісуса Христа ми можемо бачити, яким є Бог. Отже, щоб відповісти на наше питання, як Бог ставиться до хвороб, і як Він реагує на них, нам потрібно подивитися, як чинив Спаситель з недужими. Якщо ви вже читали Євангелія то напевно пам’ятаєте, що Ісус нікого не зробив хворим. Один чоловік, що мав серйозне, невиліковне захворювання, не був впевнений у тому, чи хоче Христос зцілити його. Але відпо-відь Ісуса Христа була достатньо ясною і однозначною: «Ісус, про-стягши руку, доторкнувся до нього і сказав: очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази» (Мф. 8.3).

Він сказав і зробив те, що було не просто якимсь знаменням. Він в черговий раз підтвердив ві-

чне бажання Бога, який любив зціляти Свій народ. З читання Євангелія ми можемо побачити, що Христос нікому не докоряв у тому, що до Нього йшли люди з метою отримати зцілення. Навпа-ки, ми можемо побачити, що Він зціляв людей зі співчуття, а також щоб довести, що Він є Божий Син.

«І, вийшовши, Ісус поба-чив багато людей, змилосер-дився над ними і зцілив не-дужих їхніх» (Мф. 14.14.)

Як Христос, Божий Син і Спа-ситель світу, Він міг би й зробити ефектніші чудеса. Наприклад, Він міг би зводити вогонь з неба, як це робив пророк Ілля, або міг би повторити з ще більшою силою чудеса, які Бог робив через проро-ка Мойсея. Але справити вражен-ня на людей не було метою Його земного служіння. Він служив, проявляючи Божу любов і співчут-тя до людей, разом з тим засвідчу-ючи, що Він є Бог, Спаситель світу.

Але як же Бог сьогодні реагує на те, що Його народ, Його Церква страждає від хвороб? Багато хто чомусь зробив висновок, що сьо-годні Бог не зціляє, а якщо і робить це, то тільки у виняткових випад-ках. Але давайте не робити висно-вків з навколишнього світу, чи на підставі наших або чиїхось припу-щень. Адже у такому разі мають рацію ті, хто робить висновки, що Бога немає, тому що Його ніяк не можна побачити. Ми маємо од-кровення про Бога через Слово Боже. Навіть якщо нам представ-лять тисячу доказів того, що Його

немає, ми маємо всередині себе свідоцтво або доказ Його існуван-ня. Тому безрозсудно для нас, ві-руючих християн, робити висно-вки з того, що ми бачимо в цьому світі. Ми можемо робити висно-вки про Бога тільки на підставі вчення Церкви, основою котрого є Слово Боже – Біблія. Ось що вона говорить про характер Бога: «Бо Я – Господь, Я не змінююся; тому ви, сини Якова не вигублені» (Малах. 3.6), «Ісус Христос учора й сьо-годні, і навіки Той же» (Євр. 13.8).

БогОтець не міняється! Ісус Христос не міняється! Звідси ми можемо бути впевнені, що і Дух Святий теж не міняється! Якщо Бог зціляв 2000 років тому, то сьо-годні Він хоче чинити так само. І спосіб отримання зцілення не змінився. Багатьом людям, що отримували зцілення, Ісус гово-рив: «Віра твоя спасла тебе!». Спаситель реагував на будьякий прояв віри. Сьогодні Він діє точні-сінько так само, і сьогодні Він пе-ребуває з нами на землі у Святій Євхаристії, в Таїнствах Церкви. У будьякій точці земної кулі при-сутній Святий Дух, який може при-нести нам Божественне зцілення.

Якщо ми молимося за себе або за своїх близьких про зцілення, то ми повинні мати впевненість в тому, що на це є воля Божа. Моли-тися потрібно за зцілення від будьякої хвороби, і ця молитва досягне результату, якщо ми будемо впев-нені, що сьогодні Бог хоче зціляти.

www.manyava.if.ua

Чи зціляє Бог сьогодні?


Я СВІДЧУ: БОГ ТОРКНУВСЯ МЕНЕ І ЗЦІЛИВ!Хтось може сказати: “потрапив на доброго лікаря”, на це відповім: частково правда, але й на до-

брого лікаря, який БЕЗ ГРОШЕЙ витягне тебе із невиліковної хвороби, натрапити без Божої допомоги не-можливо, ще й у наш час. Та це, на мою думку, справа віри. Я молився, я вірив, я знав, що вся ця історія не про мене, що я не буду до смерті приймати ці огидні ліки, що мої діти не будуть все життя на спе-ціальному обліку, що дружина не буде змушена щодня мити підлоги розчином хлорки і багато такого ін-шого... Я ВІРИВ, ЩО БОГ ЦЬОГО НЕ ДОЗВОЛИТЬ. Бо туберкульоз насправді не виліковується начисто ме-дики навчилися його тільки заліковувати. Хвороба переходить з одного виду в інший і це триває довго... Як це вірити? Біблія каже, що віра це очікування того, чого ще нема... А я просто при-йняв у своєму серці те, що це вже сталося. А ще я вірив, що у нашій сім’ї відбудуться якісь зміни. Не я один молився. Дружина Тетяна також молилася. У неї якраз була затримка кілька днів. То вона моли-лася голосно і сильно: “Боже, хай, краще, я завагітнію третьою дитиною, але щоб Роман був здоровим!” Насправді, я думаю, що почутою була не тільки моя чи її молитва, думаю, те, що ми молилися разом, також дало своє. Через два тижні після того, як я потрапив у туберкульозний диспансер у нашому містечку, я вий-шов звідти здоровим і щасливим чоловіком. Ішов, і мені якось все це до кінця в голові не вкладалося, що це правда. Ця хвороба лікується (чи то заліковується) протягом трьохчотирьох місяців, а я виходив звідти за два тижні. У руках у мене були два великі рентгенівські знімки, один з початку хвороби, на якому чітко видно “дірочки” у легенях, а на другому Ромко здоровий!!! У мене було відчуття дитини, яка отримала величезного подарунка, про який дужедуже мріяла. Ще й не в день народження, а просто так...

А слова моєї дружини Тетяни також не минулися непочутими, вона тоді й справді завагітніла, і згодом у нас народилася третя донечка. Тільки пізніше, коли став вивчати Біблію, я зрозумів, яку силу має молитва, та й кожне слово людини...

Сьогодні у нас вже четверо ді-тей, ми велика і щаслива сім’я. І всі ми знаємо, який сильний і добрий у нас є Тато на небі. Він любить нас, людоньки! Тільки треба до ньо-го промовляти, покладати надію. Я для себе зробив висновок, що це як із нашим, земним татом: доки будеш бурчати, мовляв: “посунься, старий”, доти Він не схоче Вам допомагати. Коли по-кличете на допомогу прийде. Ще один висновок: Боже Слово можна вивчати і ним жити. Це справа твоєї віри у Живого Бога, справа тво-їх особистих стосунків безпосередньо із Ним, твоїм Творцем. І ніхто не має права втручатися у них. У Біблії написано, що віру може додати чоловікові Бог, а ще що віра приходить від читання Слова Божого. Тому бажаю кожному, хто читав ці рядки, аби Ви навчилися молитись, щоби Бог додав Вам віри, щоб Ви черпали її з Живого Слова. І тоді не буде на Вас ніякого лиха! Бо ж написано, що “якщо Бог зі мною, то хто проти мене?” Нехай мій Господь Ісус Христос благословить Вас!

за матеріалами,www.ssvidok.blogspot.com


Та вся наша розмова точилася навколо одного й того ж: кожна людина щодня робить свій вибір. І від нього залежить те, що доведеться пережити потім. Коли Олегові було десять років, він зростав цілком нормаль-ним хлопчиною. І ще тоді, дитиною, він міг вибирати, хто для нього буде авторитетом, на кого він хоче бути схожим. Там одні вихваляютсься, що обікрали квартиру й по тому мали за що пиячити кілька днів поспіль. Там група старших хлопців, які могли дозволити собі гуляти в ресторанах, добуваючи гроші розбійними нападами. І майже всі із таких вуличних авторитетів побували вже в тюрмі. А тюремний шансон вже давно в Україні став по-пулярнішим від народних пісень. Дитину, яка такі речі бачить щодня, огортає ілюзія, буцімто все це нормаль-но: і красти, і грабувати, і пиячити, а про цигарки вже годі й говорити. Вуличні авторитети стали кумирами хлопця, він хотів бути на них схожим. І ця фальшива романтика вуличного життя є просто капканом лихого, у який щодня потрапляють тисячі молодих українців.

У такому середовищі зростав і Олег. У нього були пев-ні лідерські задатки, тому він зумів організувати ще двох ровесників і разом з ними в свої одинадцять років він уперше вчинив крадіжку. Від успіху і легкої здобичі голо-ва пішла обертом і зупинити його було вже неможливо. Сьогодні, згадуючи ці роки, він говорить: “диявол” озна-чає “лукавий”, “ошуканець”, “дурилюд”. Одним успіш-ним грабунком він заманив у свої тенета. Згодом це ста-ло просто способом життя: красти й буйно прогулювати здобич. У школу не ходив і бажання жодного не мав. Уже в одинадцятирічному віці скуштувати наркотики було нормальною справою. В той час бурхливо стали розви-ватися аптеки. Чимало медичних препаратів вважалися, наприклад, звичайним знеболювальним, але при збіль-шенні дози мали сильну наркотичну дію. Потім нормаль-ною справою став кокаїн, а ще за кілька років з’явилася в руках голка.

“Це ще один підступ диявола, говорить Олег сьо-годні, справа йде по тому ж принципу, що й з пияка-ми. Мовляв, “та я тільки по пару грамів на день, хіба ж я алкоголік?” А насправді людина стрімко падає в залеж-

ність, і не має відваги сама собі зізнатися у цьому. Так було і з наркотиками. Спочатку інтерес, потім розвага. А насправді залежність, з якої видряпатися людині не-можливо.”

Схаменувся Олег набагато пізніше. У той час він вже був одруженим, обертав великими сумами, брав участь у крупних злочинних операціях, в яких були задіяні вели-кі кримінальні авторитети. Непогано заробляв, утриму-вав сім’ю і вважав, що живе нормально. Адже навколо

Ми полюбляємо говорити про минулі роки, вживаючи фразу “так склалася доля”. Але насправді це не так, бо свою долю ми створю-ємо самі, щодня обираючи собі якусь дорогу із багатьох можливих. Героя нашої оповіді все місто знає як “Янчика”. Знають ті, що хлоп-чаками вчилися палити цигарки у під’їздах міста, ті, з ким він уперше став на злочинний шлях, ті, з ким займався нелегальним бізнесом, з ким вживав наркотики. Навіть сусіди, звертаючися до цього моло-дого чоловііка, вживали те ж саме вуличне прізвисько. Із гіркотою в голосі він розповідає, що із старих знайомих тільки однокласники звуть його нормальним людським іменем: Олег Петрівський.

Опального Янчика

історія


всі жили так само, а з людей, що заробляють на життя чесною працею, тільки насміхалися. Наркотики вже дав-но перестали бути розвагою вони поїдали його, знищу-вали, перетворивши у раба. Нелегальний бізнес також перетворює людину у невільника, бо всюди чоловік був пов’язаний обіцянками, яких не можна порушувати. А ще й правоохоронні органи також робили свою спра-ву. Тому життя поволі перетворювалося в безперервну гонитву, ще й у лабіринті, який провадив униз. Людина виразно бачить, що ситуація стає дедалі гіршою, і воліла би вийти з цього, та виходу нема, навколо безкінечний лабіринт і темрява.

Із часом став розуміти: щось іде не гаразд. Не такі стосунки з дружиною, не такі з дитиною. І майбутнього попереду не бачив ніякого тільки прірва. Одного разу зловив себе на тому, що йому навіть кортіло побувати в тюрмі. Вже тоді він поховав багатьох друзів: одних за-стрелили, інші померли у в’язниці. Не від хвороби чи самогубства просто не витримали тих умов. Сьогодні він говорить про той час: “В принципі, я й тоді молився до Бога. Просив, щоб мені вдалося одне чи друге, щоб вий-шов із скрутної ситуації... Я це отримував, як не дивно. Але навіть не завжди дякував за це. І ще одне: я добре знав, що я “не Його людина”, що у Нього є інші, свої, і я туди не належу”

Якось у центрі міста зустрів старого знайомого, з яким разом виростав на вулиці ще підлітком. Той говорив про Бога, про те, що Він може вийняти із цієї ями. А як при-клад називав себе самого: “Подивися на мене, я вже не наркоман, я маю інше життя, про яке не смів і мріяти!” Тоді ці слова, здавалося б, не були почутими. Жодного рішення прийнято не було, продовжував жити, як і досі. Сьогодні Олег говорить про ту зустріч: “Тоді я не прийняв його свідчення. Але Слово Боже, як зерно, проростало у мені. Я часто про це згадував, думав, і говорив собі, що колись, може, повернуся до цієї розмови. Тільки з часом, через два роки, це зерно принесло плоди. Тому ніколи не вирішуйте самі про те, що цьому, мовляв, зарано про-повідувати, а той вже готовий почути і прийняти Слово Боже. Проповідник має проповідувати всім. І свідчити про роботу Божу в його житті також всім. А вже те, в чи-єму серці це стане зростати, не його справа, це вже ро-бота Бога. “

Життя точилося тим же ж руслом. Тоді Олегові зда-валося, що звертатися до когось за допомогою є виявом слабкості. А його всі знали зовсім з іншого боку. “Людина надіється на свої сили, здібності, на везіння, в рештірешт, а ще на те, що сама подолає свої проблеми. І треба, щоб вона вдарилася лобом об дно, дуже боляче вдарилася, тільки тоді вона заволає до Бога!” Так сталося і з ним. Протягом півроку відбулося декілька подій одна за дру-гою. Вагітніє дружина, майже в той же ж час помирає її батько, а за кілька місяців її брат. Для кожної людини це шок, а для узалежненого прірва. І тільки тоді молодий чоловік сказав собі “досить!” Дорогу в реабілітаційний центр дізнався швидко. Так він опинився в Козятині.

Після того, як повернувся після реабілітації, відразу відвідав колишніх друзів із закликом “ треба змінювати-ся!”. Як не дивно, довго переконувати не довелося, кіль-ка товаришів прийняли рішення відразу. Сьогодні най-

ближчі друзі живуть новим, повнокровним життям, де щодня їх зміцнює Боже Слово, де від колишньої залеж-ності нема й сліду, де хочеться жити! Тільки тепер хлопці пізнали: щастя це коли хочеться посміхатися, хочеться, аби швидше почався новий день, коли кожна хвилина приносить нову радість.

Змінилися стосунки з дружиною. Тепер у Олега двоє дітей. Заробляє на життя, як і більшість, виконуючи інтер’єрні ремонтні роботи. Каже, що досі й гадки не мав, що Бог дав у руки такий талант до цього діла. Все вдаєть-ся йому дуже добре, клієнти задоволені. І попри те, що навколо криза, Бог посилає Олегові хороших клієнтів, що й роботи багато дають, і розраховуються за неї гідно. Але він добре розуміє, що далеко недостатньо бути добрим працівником та сім’янином. Бог чекає від своїх людей значно більшого.

Свою історію Олег Петрівський (колись “Янчик”) зго-дився розповісти не заради того, аби якось прославити-ся чи стати популярнішим. Бо йому насправді хизувати нічим. Усе добре, що з ним сталося, є заслугою тільки Бога одного і Йому за це треба віддати славу. А розпо-вісти про себе згодився тільки заради того, аби ті, хто зараз падає на дно, дізналися про те, що для Бога без-вихідних ситуацій нема. Тільки треба до Нього прийти, посправжньому: свідомо й безповоротно. Бо насправді нашими долями правлять не зірки, не гороскопи чи при-кмети або якісь ознаки ми самі будуємо своє життя, щохвилини вибираючи поміж добром і злом, темрявою й світлом. І роблячи цей вибір, ми самі сіємо насіння у наше життя. Кожен найменший злий вчинок є зерниною, що дасть сотні плодів у твоїй долі, а кожен добрий вчи-нок також дасть свої плоди. І все насправді залежить тільки від нашого вибору, нашої волі.

за матеріалами,www.ssvidok.blogspot.com

МОЛИТВА ЗА ЗВІЛЬНЕННЯ ТА ЗЦІЛЕННЯ

Прийди, Духу Святий, проникни у глибину моєї душі своєю любов’ю та силою.

Очисти і цілковито усунь всякий неспокій, який я ношу в собі, всяку гіркоту, емоційне виснаження, смуток, відчай, заздрість, втечу від самого себе та підступність мого серця.

Спали Своїм палаючим вогнем усяку темряву, яка сидить у мені і не дає бути щасливим.

Усунь в мені всі наслідки моїх гріхів та гріхів моїх прародичів, які проявляються у моїй поведінці, рішеннях, характері, словах, поганих звичках.

Прийди, Святий Духу! Воскреси мене зараз до нового життя, повного Твоєї любові, радості, миру, достатку.

Дякую Тобі, Господи! Амінь


Було стільки страж-денних, що було б нерозсудливо про-сити приватної роз-мови з Ісусом. Вони зовсім не сподівались, що Христос зацікавить-ся звичайним сліпим, бо там було багато різних калік, прокажених, божевільних та епілептиків.

Ісус зупинився перед сліпим і підніс свою руку, встановлюючи тишу над натовпом, який вітав і славив його. Люди потроху затих-ли. Уже передчувалось щось не-звичайне. Очі всіх були спрямовані на Ісуса і на сліпого. Ісус уважно подивився на нього і проник до самих глибин його життя та історії. Він зауважив, що сліпота не об-

межувалась витріщеними очима і нерухомим, позбавленим життя, поглядом. Було щось глибше, від чого той чоловік мусив зцілитись. Узяв сліпого за руку і вивів за місто.

Випадок був особливий, тому Ісус діяв не так, як звичайно: за-мість того, щоб просто покласти руки на очі хворого, взяв його за руку і почав прокладати собі до-рогу серед натовпу, який стояв па-ралізований несподіваністю Його поведінки.

Багато разів цей сліпий про-стягав руку, шукаючи Провідни-ка і допомоги. Часто лишався з

простягнутою рукою, інші рази її відхиляли. Але зараз усе було поішому. Той, що був земним світлом, скеровував його. Той, що прийшов дати зір сліпим, безпосе-редньо вів його за руку. Так, обли-шивши здивований натовп поза-ду, вони перетнули містечко.

Ісус дійшов до озера, спокійні хвилі якого розбивалися об берег, сонячне сяйво насичувало зелені відтінки гір і підсилювало синяву води. Відчуваючи легкий вітерець, що пом’якшував вологу спеку цьо-го регіону, сліпий був вражений си-лою і впевненістю Ісусової руки, що скеровувала його. Чесно кажучи, з таким Учителем, який зараз вказу-вав дорогу, він уже не мав необхід-ності у відновленні зору.

Ісус приклав йому слину до очей.Трохи дивний знак. Ісус при-клав слину безпосередньо на очі хворого і ніби дав йому поцілунок любові, коли легко потер повіки.

Сліпота принесла йому засу-дження від інших. Одні вважали його грішником, інші зневажали, ще інші насміхалися. Йому заборо-нили заходити в синагогу і постійно виставляли як зразок того, що може трапитися з людьми, які не викону-ють усіх наказів Божого Закону. Жи-вучи в таких обставинах, він ніколи не відчував любові чи розуміння. Але це також входило в Божий за-дум, оскільки той, хто отримав най-менше любові, є більш чутливий для сприйняття любові Ісуса. Він, який ніколи не відчував тепла при-хильності, негайно спалахнув від вогню люблячого Ісусового серця.

Ісус вранці повернувся до Витса-їди, зійшов з човна і пішов у центр містечка, розташованого на відста-ні декількох стадій (стадія міра довжини, приблизно 180 м). Нови-на швидко розповсюдилась містеч-ком, перетворивши берег озера на мурашник із людей, що підходили і відходили. Деякі припливли чов-ном з Тиверіади, інші перейшли через пустелі, були й такі, що спус-тилися з гір.

ЙОМУ ПРИВЕЛИ СЛІПОГОУсі хворі скупчилися на цен-

тральній площі, яка стала схожою на велику лікарню, з тією різни-цею, що повітря було насичене ат-мосферою радості і надії.

Серед натовпу був один сліпий, який нічим не вирізнявся серед інших хворих, за винятком того, що друзі привели його з наді-єю, що він вилікується, просто доторкнувшись до Вчителя, бо від Нього виходила така сила, що була здатна вилікувати будьяку хворобу. Оскільки його при-вели під руки друзі, то в поспіху він забув свою паличку. Безліч свідчень і коментарів про зці-лення, які вчинив проповідник з Галилеї, переконали його, що він перебуває на порозі найголовні-шої події у своєму житті. Очі його були нерухомі, з розширеними зі-ницями, серце билося прискоре-но, а простягнуті руки намагалися торкнутися до сих пір невидимого йому чудотворця.

Коли Ісус був уже близько, один з його товаришів зі сумним вира-зом обличчя попросив, щоб Він тільки доторкнувся до сліпого. Ін-ший спромігся вчепитися за рукав туніки Вчителя і смикав, щоб Той поклав Свої руки на очі незрячого. Зважаючи на велику кількість хво-рих, вони не наважились попроси-ти для нього більшої уваги Вчителя.

з ВитсаїдиСліпий

Чудо описане в Євангелії від Марка це прекрасний приклад того, як Ісус поступово зцілює людину.

Потім знов Він поклав Свої

руки на очі йому, і прозрів той, і

одужав, і вираз-но став бачити

все!


ПОКЛАВ НА НЬОГО РУКИЗазвичай Ісус прикладав руки

на хворі місця людей. У цьому ви-падку Він чинить поіншому, тому що хоче дати нам більшу науку. Грецький текст зауважує одну тон-кість, яка часто губиться в перекла-дах: спочатку накладає свої руки на самого чоловіка, оскільки хоче не тільки зцілити його сліпоту, але лю-дину повністю. Його цікавить сама людина більше, ніж сліпота.

Закінчуючи ритуал, спитав чо-ловіка, коли той підводив очі:

Що бачиш?Зі самого питання можна при-

пускати, що Ісус чекав позитивної відповіді. Тоді чоловік, перш ніж промовити, приклав до чола від-криту долоню, щоб захиститись від сонця, уважно подивився на на-товп і мовив: “Бачу людей як дере-ва, що ходять.”

Він не розглядає ні зелені поля, ні різнокольорові квіти. Його не вражає ні небо, ні морська вода, що омиває його ноги. Він дивить-ся на людей, тому що для нього людство є найважливішим з усьо-го творінням. Його оптометрична перевірка не полягатиме у читанні букв на стіні, а у його сприйнятті інших людей. На жаль, бачить їх як дерева. Він ще хворий. Ще не ви-лікувався. Потрібне ще одне втру-чання Ісуса.

ПРИКЛАДАЄ РУКИ ДО ОЧЕЙСпочатку Ісус поклав свої руки

на хворого. Тепер робить це з його хворими органами. Ісус любить слі-пого таким, яким він є, разом із хво-робою. Без сумніву, таке сприйнят-тя сліпого є фундаментом для того, щоб він сприйняв себе самого. І це є початком його зцілення. Показу-ючи таку особливу зацікавленість його життєвою ситуацією, Ісус спо-внив любов’ю всі спричинені його хворобою нестачі. Багато разів че-рез сліпоту він був засуджений як грішник. Ісус любить його власне за те, що було причиною знущань, критики і зневаги. Тому в найбільш травмований період свого життя він і отримує цілющу любов.

І ПОЧАВ ПРЕКРАСНО БАЧИТИТут, як і в багатьох уривках Єван-

гелія, існує удавана невідповід-ність, яка деколи не зауважується: саме коли Ісус приклав руки (а не коли забрав), сліпий починає пре-красно бачити. Його зір відновлю-ється у той час, як Ісус тримає свої руки на очах сліпого. Руки Ісуса не заважають погляду, навпаки, це лінза, яка дозволяє бачити ясно і чітко; руки Ісуса дають бачення. У них і через них ми можемо сприй-няти реальність у її справжньому вимірі.

Коли сліпий розплющив свої очі, то мав би побачити найперше руки Ісуса. Але саме під ними він повністю бачить місце подій. Отже, в руках Ісуса ми можемо добре ба-чити, бо в них перебуває всесвіт і, особливо, людство. Тільки в руках Христа можна добре роздивитись те, що сприймалося спотворено.

Коли існують проблеми і кон-флікти, достатьо об-лишити їх в Ісусових руках, щоб побачити їх справжню вагу. Якщо ми не бачимо світ, ін-ших людей так, як їх ба-чить Бог, треба поклас-ти все це в руки Ісуса: там зможемо оцінити їх у справжньому вимірі.

Підсумовуючи, мо-жемо сказати, що Ісус оздоровлює з серед-ини і ззовні. Йдеться про повне зцілення людини. Він не ділить людини і не роз’єднує її. Навпаки, робить її одним цілим: турбується як внутрішнім, так і зо-внішнім здоров’ям, бо любить цілу людину і дарує їй зцілення.

І ЗДАЛЕКУ ВСЕ БАЧИВНе тільки бачив зблизька, але

також далеко. Уже не дивився на те, що було перед ним, але в да-лечінь. Глибоке зцілення полягало в наданні йому здатності бачити далеко. Короткозорість не дозво-ляє нам бачити далеко, ми бачимо тільки те, що є близько від нас, що стосується нашої особи: моє і тіль-

ки моє. Повне зцілення дає нам здатність оцінювати інших, тих, що перебувають на відстані від нас. Робить нас чутливими до їх потреб та інтересів, толерантними до їх не-доліків і обмежень, відкритими до їх чеснот.

Повне зцілення сліпого розши-рило його «всесвіт». Тепер він ба-чив далі, ніж тільки самого себе, відкрив тих, що були далеко. Тепер і вони входили в його життя завдя-ки вилікуваним очам.

ВІДПРАВИВ ЙОГО ДОДОМУІсус відправив оздоровленого

ним чоловіка не туди, куди очікував натовп, ані до друзів, які його при-вели сюди. Колишній сліпий му-сив спочатку повернутись до своїх близьких своєї родини; перш за все мусив продемонструвати своє відновлене здоров’я своїм най-ближчим. Власне там він повинен побачити інших не як дерева, а як

людей, як братів, членів однієї ро-дини.

Ісус виразно наказав йому не заходити в містечко, а йти просто додому. Його оздоровлення за-кінчується, коли він приходить до своєї оселі і розділяє щойно отри-ману любов. Оселя є найкращою лікарнею для досягнення повного відновлення нашого зору.

за матеріалами, о. Томас Форест, Хосе Прадо Флорес,

“Ісус Христос - мій цілитель”

Повне зцілення дає нам здатність оцінювати ін-

ших, тих, що перебувають на відстані від нас. Ро-

бить нас чутливими до їх потреб та інтересів, толе-рантними до їх недоліків

і обмежень, відкритими до їх чеснот.


Плідне життя не завжди притя-гає до себе увагу. Не таким є жит-тя гордовитого, що гнівається на перешкоди, які не може оминути. А тихе життя під поглядом Божим, осяяне Його благодаттю й ясніюче для інших, є завжди плідним.

“Любов - довготерпелива, лю-бов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надима-ється, не бешкетує, не шукає сво-го, не поривається до гніву, не за-думує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього наді-ється, все перетерпить” (1 Кор. 13, 4-7).

Господи, я бачив, як море, роз-бурхане й оскаженіле, билося об скелі. Хвилі, здалека розганялись,

Високі, горді, вони набігали, штовхались, щоб перегнати одна одну, та вдарити першими.

Коли піна відкочувалася, скеля залишалася непорушною, ті хвилі швиденько відходили, щоб знову набігти на скелю. Іншого дня я по-бачив море спокійне і миле. Хвилі

ледьледь ії підносились, так, наче не хотіли похизуватися, притягти увагу до себе.

Мудро подаючи одна одній руки, вони посувались, безшумно розтягаючись на всю ширину, щоб доторкнутися до берега своїми гар-ними пінистими пальцями. Сонце поплескувало їх лагідно, а вони, щедрі, відбивали його промені, розсіювали його світло.

Господи, дозволь мені не ударя-тися безладно, бо це знесилює і ра-нить, але й ворога не затримує. Від-веди від мене той зовнішній гнів, що притягає увагу, але обезсилює, бо він марний.

Не дозволь, щоб я з гордості прагнув перевищити інших, роз-чавлюючи на своєму шляху тих, що йдуть переді мною. Зітри з мого об-личчя понурий вигляд переможних бур.

Навпаки, Господи, дозволь мені спокійно наповнювати мої дні так, як море поволі закриває весь піща-ний берег. Зроби мене покірним,

таким, як воно, коли, тихе й спокій-не, непомітно наступає;

Дай мені сили й доброти чекати на моїх братів та пристосовувати мій крок до їхнього, щоб разом з ними підноситись.

Зішли мені переможну постій-ність хвиль.

Дозволь мені кожний мій від-ступ зробити нагодою для нового наступу, до нового припливу і під-несення.

Дай моєму обличчю ясність про-зорих вод, моїй душі білість піни.Освіти моє життя так, як промені Твого сонця видобувають мелодії з плеса вод.

Але передусім, Господи, зро-би так, щоб я не залишав для себе Твоє Світло, і щоб всі ті, що прихо-дять до мене, поверталися до своїх домівок з жадобою зануритись в Твою чисту вічну.

Мішель Кваст, “Молитви”


У н е з в и ч а й н о м у

місті жили незвичайні мешканці – киці, коти та котенята.

На грудях кожного пухнастика яснів бі-лий трикутник, що випромінював світло і тепло. Місто було світлим, коти не хворіли. Також відпала потреба в освітленні вулиць ліхтарями. У місті не було жодного лікаря, та ще й будинки опалювати не до-водилося.

Був лише один ста-ровинний будинок, на якому височів пічний димар. На його даху з давніх давен збиралася місцева громада.

Знайома мені киця розпо-віла, що вперше на дах її привела бабця. Сказала: «Дитинко, тут Небо прихиляється до нас, а ми прийшли в світ через Небо і повернемось до нього. Так що без Неба нам ніяк - запам’ятай!» Вона пам’ятала.

Час минав. Місто процвітало. Мешкан-ці жиріли. Ставали лінькуватими. Навіщо ж докладати зусиль, добиратися нагору, коли ось – телевізор, зручна м’якенька канапа, ще й миска зі сметанкою... Отака думка осели-лася між ними.

Але ж послухайте, що сталося далі! Тьмяніли білі трикутники на тілах котів,

а далі почали зникати! У місті з’явилися су-тінки. На спинах з доброго дива виростали тяжкі горби. Радість, здатність любити, за-хоплюватися, дивуватися – все залишало їх!

Першими отямились кошенята. Рятуймо дорослих! Ота киця, котру земля не всти-гла схопити за лапки при народженні, си-

дить собі на даху – хвороба її не вразила! Звернімось до неї по допомогу!

Один сміливець скочив на стіну, інший підтримав знизу, ухопився за подану лапку і так один за одним живим лан-цюжком піднімалися вгору.

Киця незворушно сиділа на вершечку ди-маря, змурованого з червоної цегли. Ось ве-чірнє небо перемінюється на глибоку синя-ву ночі і на ньому спалахує Полярна Зірка!

Вражені близкістю Неба перелякані коше-нята колом сіли навколо димаря, не ризику-ючи порушити тишу.

– О, у тебе гості, люба?– Швидше, зірко, у них справа до тебе.Кошенятка перезирнулися, киця з зіркою

перемовлялися подумки! Чи не варто спро-бувати й нам?

– Сестричко, рятуй наших близьких і все місто!

– Я підтримувала зв’язок із зіркою до вашого приходу. Далі справа за вами.

– Зірко, ми ніколи не зрадимо тебе!Вона підморгнула і сипонула про-

менями світла. Кошенята торкалися її промінчиками до хворих, спалахува-ли наново трикутнички і зни-кали горби нелюбові,

непрощення, заздро-щів... Поверта-лася память!

Місто і мешканці врятовані! Над ними вічним світлом сяє золота

Зірка. Як рані-ше на димарі сидить киця. Проте тепер на даху вона не одна.

Казкарка


Іноді Господь допускає дуже страшні і, на наш погляд, жорстокі випробування, аби в результа-ті привести нас до навернення. Саме така доля спіткала одну родину з нашої церкви.

Одиндва роки тому Максим переживав дуже силь-ну кризу віри. Олена, його дружина, народила другу дитинку і при цьому були фі-нансові трудно-щі: немає, де жити, що їсти, що думати на майбутнє. І тоді він звернув-ся до Господа: «Боже, зробино щонебудь, бо Ти ж бачиш, що в мене вже сил жодних не-має! Покажи якійсь знак чи щось подібне до цього!». Тоді Максим пере-бував у такому стані, що, як то кажуть, був на-віть готовий продати душу сатані, аби тільки все добре було з його родиною. Після цього один священик ска-зав Максиму, що мав одкровення від Господа про те, що Той дасть йому нове серце – з плоті, і забере старе – кам’яне. І ось яка історія сталася пізніше…

Олено, розкажіть, що саме сталося?Одного вечора Максим, мій чоловік, повертався

від друзів. Він їхав на велосипеді і, як стало відомо пізніше, його збила вантажівка. Мені зателефонува-ли з міліції і повідомили, що Максим у них, що він перебуває в напівнепритомному стані, і щоб я його забрала. Наступного дня йому стало погано – дуже сильно боліла голова, йшла кров носом, і Максим залишався в напівнепритомном. Коли ми виклика-ли швидку і відвезли його до лікарні, рентген виявив крововилив у мозок. Треба було якомога скоріш вез-ти чоловіка до обласної лікарні, де виявилось (Богу подяка!), що там працює нейрохірургом син подруж-ки моєї матері. У подальшому саме цей нейрохірург і робив Максиму операцію.

ЧудоЗвичайно, для мене це був не просто шок. У мене

була справжня істерика: на руках двоє маленьких ді-тей, грошей немає, що робити? Я почала телефонува-ти знайомому священику та друзям. Одразу до мене приїхало кілька друзів, а священик заспокоїв, обіцяю-чи допомогти усіма можливими способами.

Що дивного відбувалося під час перебування Максима в лікарні?

Лікар повідомив, що ситуація складна. Максиму зробили пункцію, результат якої був страшний. Але це й дуже здивувало лікарів: за результатами пункції мій чоловік мав перебувати у важкій комі. Замість цього, він не тільки був наполовину притомний, але ще й на-

магався розпові-дати лікарям про свою сім’ю, про себе, хоча це і виглядало як ма-рення. Кількість мертвих клітин у мозку збільшу-валася, почався менінгіт, ситуа-ція була майже критичною. І все одно лікарі пере-бували у неро-зумінні: людина має крововилив у мозок, результа-ти пункції дедалі гірші, а вона при цьому розмов-ляє. Зазвичай, в такому стані лю-

дина має перебувати у глибокій комі! Коротко кажучи, вся ситуація не вписувалася у рамки звичайного пере-бігу хвороби, що й тримало всіх у напрузі.

Важко переказати, що я відчувала в цей момент. Уже не допомагали жодні заспокійливі засоби. Але від самого початку я щиро молилася і довірила його життя Пресвятій Богородиці Діві Марії. Без жодних умов, ви-ключно заради любові та Христа. І молитви дійсно до-помогли! Треба було десь переночувати, і якимось чу-дом нам попався водій таксі, який легко зрозумів мою ситуацію, взявши мізерну платню за поїздку, і відвіз до найдешевшого готелю.

Але найбільше диво сталося кількома днями піз-ніше. Місцевий священик розповів в костелі про всю ситуацію, що сталася з Максимом. Було вирішено влаштувати збір коштів, до якого долучилося багато людей навіть за межами України, але найголовніше, наступного дня було влаштоване молитовне чування за Максима. Понад 40 чоловік прийшло того вечора молитися до Господа про швидке одужання Максима та про опіку Божої Матері над ним.

однієї родини


І чи дійсно це мало якісь результати?Я вірю, що не могло не бути жодних результатів,

хоча й могли вони бути різними. Як я вже зрозуміла пізніше, саме після проведення цього чування, а також після незліченної кількості молитов, котрі підносилися до Господа не лише у Фастові нашими парафіянами, але й далеко за його межами невідомими добродія-ми, котрі молилися в намірі одужання мого Максима, найближчий результат пункції був приголомшуючим. Лікарі констатували чудо, бо незрозуміло яким чином кількість мертвих клітин раптово зменшилася рівно на половину! Одна лікарка навіть спочатку не повірила і вирішила власноруч зробити пункцію і подивитись на її результат. Сподіваюся, для неї це також було яки-мось знаком, бо лише тоді вона повірила в те, що стан мого чоловіка дійсно полегшився. І це був неймовір-ний прогрес і розрада! Богу нехай буде подяка за це!

Але тебе чекав ще один подарунок від Господа?

О так! Знаєте, якщо дивитись на весь перебіг подій з чисто світської перспективи, може скластися вражен-ня, ніби то нас пере-слідувала суцільна життєва чорна смуга. Ви тільки спробуйте собі уявити: чоловік отримав несподіва-но страшну черепномозкову травму, наслідком якої був крововилив у мозок, при цьому я маю пі-клуватися про нього та й одночасно про двох маленьких ді-точок і десь дістати неймовірну кількість грошей... І як це по-єднати? А ще й до того я дізнаюся, що… завагітніла! І що тут робити? Невірую-ча людина, мабуть, вдалася би до суїци-ду. Але я відчула таку душевну розраду і почула таку реальну присутність Господа в моєму жит-ті, що тільки й залишалося зрадіти цьому подарунку нашої з чоловіком любові одне до одного і до Бога.

Максиму почало ставати все краще і з часом його було виписали з реанімації. Через деякий час Мак-сим поїхав на лікування до Хмельницького. Але це вже була звичайна реабілітація: мій чоловік вже хо-див, нормально розмовляв, все розумів. Звичайно ж потрібен ще час для повного одужання. Але він жи-вий, і це найголовніше!

Максиме, розкажи, що ти побачив, перебуваючи в реанімації?

У маренні, як мені здалося, я побачив дещо, що дійсно змінило мене і дало розуміння деяких важли-вих справ. Не буду розповідати про все, але про най-головніше. Я побачив Ісуса, і Він виявився звичайною людиною, як кожен з нас. Він не був кимось далеким, якимось страшним суддею, який тільки й чекає на мо-мент Страшного Суду, аби нас всіх покарати. Ісус був люблячим! Він мені показав великий натовп людей. Як я потім зрозумів, це були всі ті, хто молилися за мене. Це було неймовірне свідчення того, скільки ж людей не є байдужими до мене.

* * *На сьогоднішній день Максим і Олена – прекрас-

на сімейна пара з трьома дітками. Максим проходить реабілітацію після цієї важкої травми, і навіть вже по-чав потроху працювати. І він змінився – навіть погляд став іншим! Родина Фурманів випромінює неймовірне світло Божої любові і благодаті та завжди сповнює ра-дістю моє серце, коли їх бачу.

Наостанок я скажу про себе і про те, як ця історія вплинула на мене. Я дуже добре зро-зумів, як важко Господу здобувати наші серця, нашу любов і довіру до Нього. І як легко дияволу вдаєть-ся запевнити нас у тому, що Господь або не любить нас, або просто не іс-нує! Коли я почув про випадок з Мак-симом, мені стало страшно. Правда, я ніколи так не бояв-ся за себе, як тоді злякався за долю родини Фурманів. Протягом тижня, аж до моменту полег-шення стану Макси-ма, я дуже сильно молився про якнай-скоріше одужання

Максима. Я просив Господа про те, щоб сталася його воля, але й казав Йому, що «не хочу, аби Ти зміг до-пустити трагедію в цій родині». У той момент я відчув себе на місці Олени та їхніх дітей: Елі та Юстика. І коли я почув про чудополегшення стану Максима і його подальше одужання, відчув неймовірну Божу благо-дать, за що й дякую Господу аж до цього дня.

Ігор Селіщев


«Світло з висоти» © 2011, заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. ФастівГоловний редактор: о. Михайло Романів ОР • Випусковий редактор: Катерина ЧваловаЦерковний цензор: о. Маріуш Возняк ОР • Коректор: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко, Ігор СеліщевРедакційна колегія: Галина Маруняк, Ірина Петренко, Олексій ЛисенкоДизайн і верстка: Альберт Чехович, Теодор АлександровЗ питаннями замовлення та розповсюдження газети звертайтеся за телефонами: +380 96 33 44 513, +380 93 580 98 05, +380 95 690 36 99, e-mail: [email protected]

ПРОЧИТАВ - ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ - ДАРОМ ДАВАЙ.

РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ:

Неділя: 9.30 (польською), 11.00 (українською), 13.00 (для дітей)Свята: 11.00 (польською), 19.00 (українською)Будні: 8.00 і 19.00 (від понеділку до п’ятниці)Субота: 9.00 і 19.00 (недільна)

Пн.- пт. : 18.05 - Адорація Пресвятих Дарів

Газета "Світло з висоти", № 24

Documents