ВСТУПНЕ СЛОВО

Шановні аспіранти!

Мене звати Шутова Лілія Іванівна. Я доцент кафедри української мови.

Буду вести у вас курс ділової української мови, який традиційно викладають на

І курсі аспірантури. На сьогодні актуальна потреба вдосконалення мовної

культури - усної та писемної, зокрема в аспекті роботи з науковим текстом.

Підготовка дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук - це

складний творчо-науковий процес. Він вимагає копіткої роботи не тільки над

науковими текстами, а й над собою. І тут важливо, чи вдумливі Ви, як працюєте

з інформацією, наскільки володієте матеріалом, як подаєте його, оформлюєте

Ваш текст. У цьому навчальному році за навчальним планом ви повинні

опанувати курс “Ділова українська мова”. Нижче подано текстовий матеріал, з

яким вам слід уважно ознайомитись.

Методичні рекомендації щодо роботи над курсом

1. Ознайомтесь із основними положеннями курсу “Ділова українська

мова”, прочитавши матеріал, розподілений за темами. Цей матеріал допоможе

вам у виконанні практичних завдань до курсу.2. Наприкінці вміщено завдання до практичних занять. Оскільки ми

працюємо в дистанційному режимі, ви повинні виконати 20 запропонованих

вправ і надіслати їх на мою електронну адресу: lilshu @ mail . ru.3. Кінцевий термін відправки завдань – 28 лютого. Після ретельного

перегляду вправ я виставлю залік тим аспірантам, які виконали завдання

правильно або з мінімальною кількістю помилок. В іншому випадку завдання

будуть відправлені вам на доопрацювання.4. Якщо виникатимуть питання, пишіть на мою адресу. З повагою Шутова

Лілія Іванівна.

3

Тема 1

Мовна особистість сучасного дослідника

Учений, який має гарний науковий стиль, не тільки

забезпечує в науковому дискурсі свободу й повноту власним

роздумам, але й надає можливість мислити й розуміти сказане

іншим.Л. Синельникова

Основні поняття: мовна особистість ученого, мовна культура,

авторське право, діалогова взаємодія, толерантність, співробітництво,

комунікативна компетентність.

1.1. Мовна особистість науковця

4

вимоги до сучасного дослідника

висока методологічна культура

фундаментальна

підготовканауковаерудиція

гуманістичний стильнаукового мислення

розвинута інтуїція,конструктивне мислення

Сучасний учений - особистість динамічна, комунікативна, яка створює

текст як засіб для висловлення власних думок та спосіб впливу на інших.

Оскільки науковець працює з різними текстами, опрацьовуючи чи продукуючи

їх, стає учасником різних жанрів дистантного й контактного спілкування

(консультація, виступ, дискусія тощо), у цьому контексті доречно говорити про

мовну особистість науковця – суб’єкта міжособистісної, інтертекстуальної

діяльності, який відрізняється високим рівнем сформованості культури

мовлення.

Текст є простором комунікативно-когнітивної діяльності вченого як

транслятора наукової думки чи її реципієнта, налаштованого на продукування,

рецепцію та трансформацію наукового знання. Когнітивна діяльність постає як

комунікативно-пізнавальна, спрямована на творення нового наукового тексту.

Роль науковця як мовної особистості в процесі наукового текстотворення,

текстосприймання, термінотворення та терміновживання є визначальною в

сучасному лінгвістичному дискурсі.

Актуальним на сьогодні залишається питання формування професійної

наукової мовної культури дослідника.

Мовна культура – удосконалення літературної мови, ширше – культура

виявлення та передачі думок.

Заслугою лінгвістики 30-х років ХХ ст. було вироблення погляду на мовну

культуру як на мовну діяльність, як свідому цілеспрямовану турботу про

літературну мову; одночасно було враховано й мету цієї діяльності, тобто саму

культивовану мову, а також мовну культуру тих, хто користується літературною

мовою, - носіїв мови. Ця багатоаспектність поняття й багатозначність терміна

спричинилися до спроб диференціювати в понятійному й термінологічному

відношеннях широке поняття мовної культури. Зокрема, розрізняють рівень

мови й рівень мовлення, а також стан мови й мовну діяльність. Відповідно

кваліфікують поняття мовної і мовленнєвої культури, диференціюючи стан

мови, її системи і норми з урахуванням властивих їй комунікативних завдань, а

5

також стан і рівень комунікації у певний конкретний час і в конкретному

суспільстві.

Інший аспект - культура мови як культивування (удосконалення) мови й

мовних висловлювань.

Складники мовної культури дослідника:

мотиваційний компонент (мотиви, потреби, прагнення до ефективної

мовнокомунікативної наукової діяльності); пізнавальний (когнітивний) компонент (сукупність науково-теоретичних

знань фахового спілкування); діяльнісний компонент (уміння зрозуміло, чітко, логічно, доречно

висловлювати думку, будувати діалог тощо).Чинники, що сприяють підвищенню мовної культури дослідника:1. Систематичне розширення інформаційного, практичного обсягу знань з

мови (читання наукових статей, фахових газет, журналів, постійне користування

спеціальними енциклопедичними й термінологічними словниками).2. Позитивна мотивація на оволодіння нормами української літературної

мови, жанрами функціональних стилів.3. Розвиток умінь свідомо й відповідально ставитися до рідного слова,

власної вимови, письмової культури.4. Удосконалення практики публічних виступів з фахової тематики на

наукових конференціях.5. Розвиток особистих якостей науковця: наукової ерудиції, володіння

сучасними освітніми технологіями, педагогічним професіоналізмом,

оперативного реагування на мінливі вимоги до професійної компетентності,

знання й розуміння інтегративних процесів у науці й освіті, здійснення їх

взаємодії та синтезу.

Складником етичного кодексу вченого є авторське право. Це набір

виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових

творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

Важливою якісною рисою сьогодення є діалогова взаємодія викладача-

науковця і студента - дослідника-початківця.

6

У діалозі виявляється індивідуальність і осягається своєрідність іншого,

тому що саме діалогова взаємодія передбачає рівність позицій у спілкуванні.У структурі діалогової взаємодії переважають емоційний і когнітивний

компоненти, що можуть бути схарактеризовані через високий рівень емпатії,

почуття партнера, уміння прийняти його таким, який він є, відсутність

стереотипності у сприйнятті інших, гнучкість мислення; а також через уміння

„бачити” свою індивідуальність, адекватно „приймати” (оцінювати) свою

особистість.Така характеристика діалогової взаємодії є фундаментом толерантності. Це

перший тип діалогової взаємодії. Толерантність - цінність інтегрованого

суспільства, основний моральний принцип солідарності людства, практика і

принцип дії у взаєминах між людьми, позитивна особистісна характеристика.Своєрідність діалогової взаємодії виявив Платон. Усім відомий його вислів

„Пізнай себе!”, що можна трактувати як „Побач себе в інших” („розуміючи

інших, зрозумій себе”).Другий тип взаємодії – співробітництво – передбачає спільне визначення

цілей діяльності, її планування, розподіл сил і засобів на основі можливостей

кожного. Це рівень толерантних відносин, що може бути схарактеризований за

такими ознаками: контактність, доброзичливість (відсутність агресії),

відсутність тривожності, мобільність дій, увічливість (чемність), терпіння,

довіра, соціальна активність.

1.2. Комунікативна компетентність молодого дослідника

Професійна мовленнєва комунікація відбувається в межах сфери

професійної взаємодії комунікантів і може мати усну або письмову форму, бути

офіційною чи неофіційною. Форми, умови спілкування, багатоаспектність

професійної діяльності людей визначають варіативність форм мовленнєвих дій.

Професійна комунікативна компетентність передбачає насамперед наявність

професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння

7

орієнтуватися в навколишньому світі, умінь і навичок спілкування. Вона

формується на основі комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність - сукупність знань про спілкування в різних

умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування

у конкретному спілкуванні в ролі адресанта й адресата.

Комунікативна компетентність виражається в умінні вступати в контакт з

будь-яким типом співрозмовника (за віком, статусом, ступенем близькості й

знайомства тощо), ураховуючи його особливості; підтримувати контакт у

спілкуванні, дотримуючись норм і правил спілкування, у формах монологу й

діалогу, а також з використанням засобів невербального спілкування; слухати

співрозмовника, виявляючи повагу, толерантність до думки опонента;

висловлювати, аргументувати й коректно відстоювати власні погляди,

стимулювати співрозмовника до продовження спілкування; грамотно

розв’язувати конфлікти у спілкуванні; змінювати за потреби свою поведінку;

оцінювати успішність ситуації спілкування; коректно завершувати ситуацію

спілкування.

Важливим складником комунікативної компетентності є мовна,

мовленнєва, соціокультурна компетенції.

Мовна компетенція - знання учасниками комунікації норм і правил

сучасної літературної мови й уміле використання їх у продукуванні

висловлювань. Мовна компетенція складається з фонологічної, лексичної,

граматичної, семантичної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної

компетенцій.

Мовленнєва компетенція - загальне коло питань мовленнєвої діяльності,

що передбачає наявність відповідних знань, умінь, досвіду, а мовленнєва

компетентність - конкретна мовленнєва обізнаність особистості, специфічна за

родом діяльності.

Формування комунікативної компетентності науковця передбачає:

глибокі професійні знання й оволодіння понятійно-категоріальним

апаратом певної наукової галузі та відповідною системою термінів;8

досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

уміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до

місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у

спілкуванні;

уміння працювати з різними типами текстів;

орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної інформації українською

мовою на різних каналах її передавання;

уміння знаходити, обирати, сприймати, аналізувати та використовувати

інформацію профільного спрямування;

володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є

необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що

міститься в контексті попередніх повідомлень;

уміння користуватися довідковими й лексикографічними виданнями;

володіння основами риторичних знань і вмінь;

уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко й на високому

професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Комунікативні якості мовлення

1. Змістовність (глибоке осмислення теми, головної думки висловлювання).2. Точність (вибір слів, які найбільше відповідають висловлюваному

змісту).3. Логічність (послідовність висловлювання відповідно до законів логіки).4. Правильність (дотримання мовних норм).5. Стислість викладу думок.6. Доказовість.7. Коректність.8. Доречність уживання термінів.9. Чистота мови.10. Виразність.11. Спрямованість на особистість.12. Багатство мовлення.

9

Комунікативна компетентність науковця особистості є індикатором

сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок,

ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників

культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

Комунікативна компетентність дослідника складається з семи компонентів

(видів компетенції):

1) дискурсивна компетенція – здатність поєднувати окремі речення у

зв’язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього

різні синтаксичні та семантичні засоби;

2) соціолінгвістична компетенція – здатність розуміти й продукувати

словосполучення та речення з такою формою і значенням, які відповідають

певному соціолінгвістичному контексту ілокутивного акту комунікації

(ілокутивний акт – втілення у висловлюванні, породжуваному під час мовлення,

певної комунікативної мети; цілеспрямованість; функція впливу на

співрозмовника);

3) стратегічна компетенція – здатність ефективно брати участь у

спілкуванні, обираючи для цього правильну стратегію дискурсу, якщо

комунікації загрожує розрив через звукові перешкоди, а також адекватну

стратегію для підвищення ефективності комунікації;

4) лінгвістична компетенція – здатність розуміти та продукувати вивчені

висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові, невивчені

висловлювання;

5) ілокутивна компетенція – здатність належним способом формувати

ілокутивний (мовний) акт (попросити щось, запросити, поінформувати когось

тощо) відповідно до ситуації спілкування;

6) психологічна компетенція – уміння відчувати особистість партнера, його

настрій, характер;

7) соціокультурна компетенція – здатність розуміти й використовувати різні

складники національної культури (традиції, ритуали, звичаї, соціальні

10

стереотипи) в конкретних ситуаціях з урахуванням норм міжкультурного

спілкування.

Рівень загальної і мовленнєвої культури багато в чому визначає

лексикографічна компетенція, що входить до складу лінгвістичної.

Французький письменник Анатоль Франс назвав словник „всесвітом,

розташованим в алфавітному порядку”.

Складники лексикографічної компетенції

1) мотиваційний;2) емоційно-естетичний;3) інформаційний;4) операційно-діяльнісний.

Мотиваційний та емоційно-естетичний компоненти передбачають: сформованість стійкої усвідомленої потреби, емоційно-оцінного ставлення

та інтересу в опануванні здобутків української лексикографії, переконаності в

суспільній значущості знань цієї науки; бажання здійснювати лексикографічний науковий пошук; здатність до рефлексії; вироблення мовного смаку шляхом розширення філологічного кругозору; стійка професійна спрямованість; професійне задоволення від виконуваної діяльності.

Інформаційний компонент складають: знання типів словників, праць українських і зарубіжних лексикографів; знання особливостей словникової статті у словниках різних типів; професійна лексикографічна робота з текстом.

Складники операційно-діяльнісного компонента уміння й навички‒

оперувати набутими лексикографічними знаннями: сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища й факти,

коментувати, оцінювати їх під кутом зору нормативності, відповідності сфері й

ситуації спілкування; розмежовувати варіанти норм і мовленнєві порушення; з’ясовувати роль синонімічних, антонімічних, фразеологічних,

орфоепічних, орфографічних та інших словників у формуванні мовної культури

особистості; використовувати лексикографічні видання для вияву характеристик

лексичного портрету сучасника;

11

здійснювати порівняльний аналіз словників; володіти навичками роботи збирача й оброблювача комп’ютерного,

лексикографічного матеріалу; укладати власні словники-довідники.

Існують різні типи словників. Більшості людей відомі двомовні словники:

до них ми звертаємося під час вивчення іноземних мов, перекладу текстів з

однієї мови на іншу.

Надзвичайно різними є одномовні словники. Відомості про правильне

написання слів можна знайти в орфографічному словнику, про те, як треба

вимовляти слово, – в орфоепічному (тобто словнику правильної літературної

вимови).

Існують також словники іншомовних слів, термінологічні, діалектні,

словники мови письменників, словники мовленнєвих помилок та труднощів.

Словник може охоплювати не всю лексику мови, а певні групи слів: такими є

словники синонімів, антонімів, омонімів або паронімів.

Цей перелік був би неповним без двох типів словників, що мають

найдавнішу лексикографічну традицію. Це тлумачні та ідеографічні словники.

І ті, і ті фіксують значення слова. Але в тлумачному словнику слова розміщено

в алфавітному порядку, а в ідеографічному – за групами, які виділяють на

основі деяких спільних властивостей речей та понять (наприклад, таких:

„людина”, „тварина”, „дія”, „фізична властивість” і т. ін.).

Різні типи словників розробляють залежно від того, для кого вони

призначені. Так, наприклад, існують академічні словники, які містять

найповнішу інформацію про слово, та навчальні, які мають на меті навчити

людину, яка оволодіває мовою, правильно використовувати слово. Є словники,

адресовані всім, розраховані на будь-якого читача (наприклад, „Тлумачний

словник української мови”), та словники-довідники, призначені для людей

певних професій (наприклад, „Словник наголосів для працівників радіо та

телебачення”). Особливий тип складають словники для різних технічних,

прикладних цілей: наприклад, для машинного перекладу і т. ін.

12

У списку літератури до курсу вміщено бібліографічний опис словників, які

можуть стати в нагоді у процесі написання наукового тексту.

13

Тема 2

Науковий стиль української мови: загальна характеристика і специфічні

риси

Мистецтво - це „я”, наука - це „ми”.

Клод Бернар

Основні поняття: науковий стиль, функції наукового стилю, жанрові

різновиди.

2.1. Функції наукового стилю

Науковий стиль - функційний різновид літературної мови, що обслуговує

різні галузі науки, виробництва, освіти й реалізується у спеціалізованих текстах

різних жанрів.

Сфера використання

наука техніка виробничі

відносини

Функції наукового стилю (за О. Семеног):

1. Інформативна (повідомлення).2. Епістемічна (наукове тлумачення явищ, з’ясування, обґрунтування

гіпотез, класифікація понять, систематизація знань).3. Комунікативна (передавання спеціальної інформації).4. Перформативна (встановлення певних фактів або зв’язків за допомогою

мовного матеріалу).5. Гносеологічна (пізнавальна, спрямована на розширення знань).6. Когнітивна (отримання нового знання).7. Впливу (прагнення автора переконати читачів (слухачів) у правильності

своєї позиції).8. Аргументованого доказу (наведення доказів або фактів, які

14

підтверджують істинність пояснення і думки).9. Діалогічна (звернення автора до думки читача, зіставлення автором свого

погляду з підходами, позиціями інших науковців).Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і

предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість,

однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз,

синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Розглянемо деякі з цих ознак.Правильність мовлення – це, з одного боку, його відповідність нормам

сучасної української літературної мови, з іншого – правдивість, справедливість,

точність поданої інформації.Отже, мовленнєва правильність – це правдивість, відповідність мовним,

комунікативним, етичним нормам, комунікативно доречний вибір жанру,

позитивна оцінка адресатом мовлення загалом (думки мовця, його логіки,

аргументів тощо), а також доцільність застосування невербальних засобів.Мовна правильність – це дотримання мовних норм, іншими словами,

показник нормативності мовлення.Абстрагованість створюється шляхом широкого використання слів

абстрактного й узагальненого значення: здійснювати аналіз, піддавати

критиці.Логічність виявляється в послідовності висловлювання, його доказовості

й аргументованості, у побудові мовлення відповідно до законів логіки.

Логічність мовлення має відповідати стратегії й тактиці спілкування (логіці

комунікації). Логічність тексту повинна максимально полегшити його

сприйняття слухачем або читачем. Ця ознака виявляється у повторах ключових

слів, уживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом,

використанні вставних слів і словосполучень: отже, перейдемо до …, далі

розглянемо …, по-перше, по-друге, відповідно та ін. Точність мовлення є показником мовленнєвої майстерності її автора.

Точним називають мовлення, у якому значення вжитих слів і словосполучень

співвіднесено зі змістовою й предметною сторонами мовлення.Це досягають, як правило, шляхом уживання термінів і слів у прямому

значенні, уточнень у вигляді покликань, цитат, прізвищ, цифрових даних тощо,

15

які аргументують наукові положення й посилюють об’єктивність та

достовірність висловленого.Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне

наголошування, правильне інтонування, спокійний і ввічливий тон. У

письмовому мовленні - це членування тексту на абзаци, повтор ключових слів. Об’єктивність викладу виявляється у зваженому оцінюванні ступеня

дослідженості проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії,

рівня завершеності її вивчення, в обґрунтованості результатів, наведенні

експериментальних даних тощо.

Стислість автора наукового тексту - це вміння уникати непотрібних

повторів, багатослів’я або мовної надмірності. („Думкам просторо, а словам

тісно”).

Діалогічність виявляється у використанні проблемних питань, цитат,

оцінних мовних засобів тощо.Логічна послідовність наукової роботи передбачає такий спосіб викладу,

за якого кожний наступний розділ органічно пов’язаний із попереднім;

висловлена думка або теза в подальшому викладі конкретизується,

доповнюється, поглиблюється. Наукові тексти мають типову композицію

жанрів: послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Як зазначає В. Берков, усі наукові тексти поділяються на констатації і

міркування. У тексті-констатації переважають сполучні (кон’юнктивні) і

розділові (диз’юнктивні) зв’язки, у тексті-міркуванні - умовні (імплікативні).

Текст-констатація містить результат ознайомлення з предметом думки, фіксує

безсумнівність чого-небудь, стверджує дійсність чого-небудь. У тексті-

міркуванні одні думки випливають з інших, деякі ставляться під сумнів, подано

їхню оцінку.Крім того, виділяють також первинні та вторинні наукові тексти. Останні

дають характеристику первинних текстів. До них відносять огляди, критичні

статті, рецензії, реферати.2.2. Підстилі та жанрові різновиди наукових текстів

Науковий стиль поділяють на підстилі: власне науковий, науково-

16

популярний, науково-навчальний.

Основне призначення власне наукового підстилю – об’єктивувати наукові

відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних.

Науково-популярний підстиль має на меті зацікавити науковою

інформацією широке коло читачів, незалежно від їхнього рівня фахової

підготовки.

Основні завдання та функції:

подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність; ознайомити з основами наук у формі, яка б сприяла засвоєнню інформації

як передумови подальшої пізнавальної діяльності у відповідній галузі; привернути увагу нефахівця до актуальних проблем певної науки.

Науково-навчальний підстиль виконує специфічну функцію - навчальну й

посідає „проміжне” місце між власне науковим та науково-популярним

підстилями. Від першого він відрізняється дещо меншою суворістю викладу,

меншою докладністю у покликанні на першоджерела, більшою спрощеністю

системи доведень, спрямованої на більшу доступність інформації, обсяг якої

визначає навчальна програма певного курсу. Від другого - меншою художністю і

більшою послідовністю у викладі, строгістю.

Таблиця 2.1.Підстилі наукового стилю та їхні жанрові різновиди

Підстилі

наукового

стилю

Жанрові різновиди

власне

науковий

різновиди:

науково-

статті, дисертації, монографії,

наукові доповідіреферати, анотації, рецензії,

відгуки, огляди, резюме

17

інформативни

й

науково-

довідковий

словники, енциклопедії,

довідники, каталоги

науково-

популярний

нариси, книги, лекції

науково-

навчальний

лекції, підручники, навчальні

посібники, програми, збірники

вправ, конспекти

2.3. Лінгвістичні особливості української наукової мовиОзнаки фонетичного рівня:стандартність інтонації;

стабільність ритмічного і хвилеподібність інтонаційного малюнків; паузи; тверда вимова шиплячих; розмежування звуків [г] і [ґ].Ознаки лексичного рівня: абстрактна лексика; термінологічна лексика; іншомовні слова; наукова фразеологія; однозначність; дублетність (паралельне вживання власного й запозиченого терміна); міжнародні словотворчі елементи біо-, гео-, макро-, мікро-, аеро-, гідро-,

зоо-, екс-, віце- та ін.

Важливою ознакою наукового стилю є широке використання

загальнонаукової лексики, серед якої частовживаними є слова: система,

функція, точка, значення, елемент, процес, частина, час, речовина, величина,

площина, різний, визначати та ін.

Ознаки морфологічного рівня:

значна кількість віддієслівних іменників; уживання паралельних закінчень іменників;

18

використання аналітичної форми ступенів порівняння прикметників; запис однозначних чисел словами; уживання займенника ми замість я; висока частотність дієслів; використання складених форм майбутнього часу; уникнення (там, де це можливо) зворотних дієслів.

Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема в

таких особливостях: заміна особового займенника я авторським ми („Ми

дійшли висновку…”; „Ми погоджуємося з нашим опонентом…”); не завжди

етичне вживання займенників він, вона, вони; небажане використання

займенників щось, дещо, що-небудь; абстраговане, „позачасове” вживання

дієслівної категорії часу („Правопис охоплює орфографію і пунктуацію”,

„Рекуператори використовують у металургійній і хімічній промисловості”);

використання типових сполучників і відносних слів (залежно від того, що;

після того, як).

Усне й письмове мовлення характеризується значною кількістю дієслів. Із

значенням „інформування про об’єкт” уживають дієслова описати,

схарактеризувати; із значенням „нове знання про об’єкт” - виявити,

визначити, розкрити, інтерпретувати, з’ясувати; із значенням „достовірність

інформації” - довести, аргументувати, обґрунтувати, мотивувати.

Ознаки синтаксичного рівня:

сполучниковість; використання ускладнених простих речень; активність уживання складних конструкцій.

Український мовознавець Н. Непийвода пропонує враховувати й те, що

активні конструкції речення переважають над пасивними. Пасивні конструкції в

українській мові - це переважно наслідок впливу російського канцелярського

стилю, який частково нівелює активність особи, пор.: Ми виконали роботу -

Робота виконана нами.Органічна пасивна конструкція - безособове речення з дієсловами на -но,

-то, у якому домінує результативність і не передбачено виконавця: У дисертації

19

розроблено…; уперше визначено й обґрунтовано суть поняття…, напрацювання

узагальнено…; запропоновано нову модель… .

2.4. Проблеми перекладу текстів наукового стилю

Основними маркерами наукового стилю на лексичному рівні, як зазначає

В Шляхова у статті „Проблеми перекладу наукового тексту”, є термінологічні

одиниці - слова або словосполучення, що виражають чітко окреслені поняття з

певної галузі знань.У сучасних працях із термінознавства вироблено підходи до словотворення

у сфері термінології. Точність термінолексеми передбачає, що вона вона

призначена відтворювати характерні ознаки наукового поняття. Скажімо,

термінологів не влаштовує термін „плоский рух” на позначення руху, коли

частинки рухаються паралельно до певної нерухомої площини, оскільки пряме

значення лексеми „плоский” - який не має заглибин, з рівною поверхнею.Мовознавців не задовольняє термін „м’який знак”, оскільки цей термін

позначає графічний знак, а будь-якому графічному знакові не характерні

фізичні ознаки твердості – м’якості, а тому цілком слушно в українському

правописі було рекомендовано уточнити термін, подавши його у формі „знак

м’якшення”.Якщо раніше українські терміносистеми поповнювалися через

російськомовне посередництво й помилки під час перекладу виявлялися в

неумотивованому транскрибуванні російськомовних одиниць, калькуванні їх, у

доборі буквального відповідника, то зараз мовознавці виявляють тенденцію

свідомої заміни слов’янської лексики неслов’янською: пояснювати -

експлікувати, взаємозалежність - кореляція, однорідний - гомогенний,

притаманний - релевантний, прихований - імпліцитний, усувати - елімінувати,

причиновий - каузальний, осмислювати - концептуалізувати.У ході ознайомлення з науковою літературою натрапляємо на різні

варіанти перекладу термінів, частина з яких поки що не може задовольнити

користувача, оскільки не відповідає вищезазначеним нормам. Скажімо, термін

„частные методики” подеколи перекладають буквально „приватні методики”,

20

хоча за змістом варто використати прикметник „окремі”; термін

„мотивационно-потребностный этап” відтворюють по-українському як

„мотиваційно-потребнісний”, хоча в українській мові немає слова

„потребність”, зате є слово „потреба”, а значить, правильніше було б уживати

„мотиваційно-потребний етап”.Термін „обученность” перекладають як „навченість”, а „обучаемость” як

„навчальність”, хоча словотворчий аналіз виявляє семантичну невідповідність:

„обучаемость” утворено від пасивного дієприкметника „обучаемый”, цей

дієприкметник позначає ознаку за дією над предметом. В українській мові

немає пасивних дієприкметників теперішнього часу, тому варто утворювати

термін від пасивного дієприкметника минулого часу. Отже, модель така:

научати - научуваний, научуваність. Слово „навчальність” утворено від

прикметника „навчальний”, а тому в ньому не закладено інформації про

результативність процесу внаслідок дії над суб’єктом навчання. У низці праць попередніх років спостерігаємо калькування складного

терміна „целеполагание” як „цілепокладання”, хоча сучасні публікації містять

доопрацьований варіант „цілевизначення”.

Розпочинаючи роботу з перекладу треба пам’ятати, що кожна мова має свої

засоби, особливості, закономірності, традиції, закони. Перекладач повинен

враховувати таку основну вимогу: коли перекладають текст з однієї мови на

іншу, перш за все використовують прямий відповідник (лексична, граматична

форма); і тільки якщо прямого відповідника немає, тоді слід добирати

синонімічні або описові словосполучення, конструкції.

Слід пам’ятати й про деякі інші особливості української мови. Серед

найбільш поширених є помилки у написанні приголосних у кінці префіксів.

Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах роз-, без-, від-, од-, над-, під- перед

глухими завжди зберігаються: розчин, розписка, безпорадний, відповідати,

підпис. Перед к, ф, п, т, х пишуть префікс с: сформувати, схарактеризувати,

скидати. В усіх інших випадках уживають префікс з - незалежно від вимови:

зчистити, зсунути, зшити.

21

Працюючи з текстом, слід ретельно добирати кожне слово, правильно

уживаючи прямі відповідники. Порівняйте: В течение времени эксплуатации

шахты … - Протягом експлуатації шахти … . Обычно для „усреднённого”

офиса … - Зазвичай для „середнього” офісу …. В отличие от определённой

характеристики … - На відміну від певної характеристики … .

Інколи виникає питання щодо вживання слів звичайно і зазвичай. Останнім

часом фахівці рекомендують у значенні „як завжди, як заведено”

використовувати слово зазвичай: Обычно для „усреднённого” офиса

достаточно однопроцессорного сервера - Зазвичай для „середнього” офісу

достатньо однопроцесорного сервера.

У науковому стилі російської мови часто вживають конструкції із

застарілими прислівниками типу столь, весьма. Під час перекладу таких речень

на українську мову слід добирати нейтральні відповідники. Порівняймо:

Однако результаты измерения времени выполнения показали, что реально

влияние не столь велико… - Проте результати вимірювання часу виконання

показали, що реально вплив не такий великий … . Або: Технология FDDI для

офиса является весьма дорогим удовольствием … Технологія FDDI для офису‒

є дорогим задоволенням. Слово дуже не доречно вживати в науковому стилі.

Виникають труднощі й під час перекладу конструкцій з дієсловом

является, яке є дуже уживаним у науковому стилі російської мови.

У науковому стилі уживають форми виявляється, є, але обирати відповідну

слід, враховуючи значення контексту. Наприклад, якщо перекладають

конструкцію Что является Чем, то відповідно буде Що є Чим або Чим є Що.

Якщо ж російське дієслово являться ужито зі значенням „обнаруживать,

проявлять”, його перекладають за допомогою дієслів виявляється, є

порівняймо: Основным компонентом … является дисковая система … -

Основним компонентом … є дискова система. В деле оказалось много фактов -

У справі було виявлено багато фактів.

Як свідчить досвід, складним є і переклад поширеної у науковому стилі

конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то (чего-то).

22

Наприклад, у словосполученні … в качестве сетевой операционной системы …

її слід перекласти так: … як мережева операційна система …. В інших

випадках можливі інші варіанти перекладу. Порівняймо: Но чтобы служить в

качестве денег, предмет должен пройти лишь одно, на мой взгляд, испытание

… - Але щоб служити грошима, предмет повинен пройти лише одне, на мій

погляд, випробування ….

Така властивість мови, як багатозначність, теж висуває низку складнощів.

Перш за все, прагнення до точнішого вибору лексичного відповідника спонукає

уважніше розглянути більш широкий контекст, ніж словосполучення або

речення, щоб вирішити, яке саме значення передано. Наприклад, російське

слово общий, якщо воно передає значення „те, що належить усім, декільком”,

перекладають словом спільний, порівняймо: общее имущество - спільне майно.

У випадку, якщо воно передає значення „універсальний”, то його перекладають

словом загальний, порівняймо: …при их проектировании возникает много

общих проблем … - за їх проектування виникає багато загальних проблем.

Для наукового стилю характерна наявність слів, які позначають

процесуальні поняття. У цьому зв’язку слід розрізняти назви дій (процесів) і

назви наслідків дії (процесу).

В українській мові на позначення дій (процесів) частіше, ніж у російській

мові, уживають дієслова. Порівняймо: … требует изучения (вимагає, потребує

вивчати).

Значний спектр проблем під час перекладу текстів наукового стилю

викликає дієприкметник, активно вживаний у науковому стилі російської мови.

В українській мові поширеними є дієприкметники минулого часу, а

дієприкметники теперішнього часу (особливо недоконаного виду) трапляються

рідко.

Ознайомтесь із поданими в таблиці варіантами перекладу деяких

російських дієприкметників.

Рос. Укр.господствующий панівний

23

заведующий завідувачисполняющий

обязанности

виконувач обов язківʼ

металлорежущий металорізнийпознаваемый пізнаванийпроизводимый вироблюванийразрушающий руйнівнийснижающий знижувальнийуправляемый керований

Як зазначають фахівці, для перекладу понять, позначуваних у російській

мові дієприкметниками, в українській мові рекомендовано вживати такі засоби:

- перебування у стані дії позначати дієприкметником та описовими

конструкціями; - властивості об’єктів і суб’єктів дії - прикметниками; - назви об’єктів і суб’єктів дії - іменниками.

Наприклад:

Дієпри-

кметник

Рос. Укр.

на –щий составляющий складальний

(призначеність виконувати

активну дію)складівний (здатний

виконувати активну дію)який складає (в активній

дії)складач (виконавець дії)

составляющий (у знач. іменника) Складникфактор, влияющий на что фактор впливу на щоследующий наступний (у часовому й

просторовому значенні),

якщо є попереднійтакий (перед переліком

24

або поясненням)який дотримується (у

значенні „который

следует, придерживается”)на

-щийся

выключающийся той, що виключається

на -мый сдвигаемый зсувний; що зсувається

Переклад речень, у яких ужито дієприкметникові звороти, здійснюється

відповідно. Якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомогою активних

дієприкметників теперішнього часу, його здебільшого перекладають за

допомогою:

складнопідрядного речення, пор.: Примером может служить двигатель,

питающийся от преобразователя и приводящий в движение механизм -

Прикладом може служити двигун, який (що) живиться від перетворювача й

надає руху механізму;формою минулого часу: Минцберг, обобщивший более ранние

исследования и проведший фундаментальное исследование по изучению труда

пяти руководителей высшего звена, отмечает… - Мінцберг, який узагальнив

більш ранні дослідження й зробив фундаментальне дослідження з вивчення

праці п’яти керівників вищої ланки, зазначає… ; віддієслівним іменником: Факторы, влияющие на организацию финансов

предприятий …- Фактори впливу на організацію фінансів підприємств … .

Якщо в реченні вжито дієприкметникові звороти, утворені на основі

пасивних дієприкметників, у перекладі можливі такі варіанти:

за допомогою дієприкметникових зворотів: а) При проектировании систем управления, построенных на основе фаззи-

логики, разрабатывают так называемый фаззи-проект - Під час проектування

систем керування, побудованих на основі теорії фазі-логіки, розробляють так

званий фазі-проект;

б) Для описания конкретного интерфейса следует смотреть

документацию используемого программного обеспечения - Для опису25

конкретного інтерфейса слід дивитись документацію використовуваного

програмного забезпечення;

за допомогою складнопідрядних речень: Однако в рамках технологии

Ethernet существуют несколько спецификаций: разделяемая или

коммутируемая сеть … - Але в межах технології Ethernet існують декілька

специфікацій: мережа, яка (що) розділяється або комутується.

Особливості перекладу конструкцій з прийменниками

Російський

прийменник

Варіант

перекладу

Приклад

ПО ПО

(простір,

поверхня,

межа)

по сторонам света - по

сторонам світу

Ор. в.

(напрямок)

по каналу поступает

сигнал - каналом

надходить сигналЗА, НА, З

(у знач.

„згідно з

чимось”)

по принципу построения -

за принципом побудови;

по запросу клиента - на

запит клієнта;

по интересующим их

вопросам - з питань, що їх

цікавлятьЗА, З, ІЗ,

ЧЕРЕЗ

(у значенні

причини,

наслідку

тощо)

по недоразумению - через

непорозуміння;

разные по составу - різні

за складом;

ДЛЯ

(зі значенням

задания по сбору

материала - завдання для

26

мети) збирання матеріалуУ комиссия по делам

молодежи - комісія у

справах молодіПІСЛЯ

(зі значенням

часу)

по окончании школы -

після закінчення школи

без

прийменника

по речке - річкою

ПО дежурный по классу -

черговий по класуПРИ ПРИ при температуре - за

температури;

колледж при

университете - коледж

при університетіЗА при условии - за умови

ПІД ЧАС при исполнении

служебных обязанностей

- під час виконання

службових обов’язківК ДО устойчивый к колебаниям

- стійкий до коливань

27

Тема 3

Наукові тексти різних жанрів: властивості та структурно-смислові

компоненти

Основні поняття: текст; види текстів: теоретичний, методологічний,

оглядовий, пояснювальний, емпірико-фактологічний, додатковий, мішаного

типу; конспект, тези, анотація, відгук, реферат, стаття.

3.1. Науковий текст як результат наукового дослідження

Текст (за О. М. Семеног) (від лат. textus - тканина, сплетіння, поєднання) -

обєєднана смисловим і граматичним звєязком послідовність мовленнєвих

одиниць: висловлювань, фрагментів, розділів та ін.

Науковий текст:

єдиний комунікативний блок; має чітку, логічну структуру; поділяється на внутрішньо завершені частини (розділи, підрозділи,

пункти, параграфи, абзаци)

Принципи укладання наукових текстів:

принцип змістової насиченості; наукової інформативності; новизни; змістової закінченості; доступності; проблемності.

За функціональним призначенням наукові тексти поділяють на види:

– теоретичний текст (подає теоретичні аспекти предмета дослідження);

- методологічний текст (містить мотивацію та опис специфіки методології

проведеного дослідження);

- оглядовий текст (науково обґрунтовує предмет дослідження, установлює

межі цього дослідження, указує на ступінь невивченості його окремих

складників);

28

– пояснювальний текст (розкриває основні положення за допомогою

покликань, цитат, різних приміток і тлумачень понять, таблиць, формул тощо);

– емпірико-фактологічний текст (термін Ю. Сурміна) (подає опис

фактологічної бази дослідження, класифікацію й узагальнення фактів у

конкретному дослідницькому контексті);

– додатковий текст (для додаткових доказів наукових положень

використовують анкети, тексти завдань, графіки, статистичний матеріал,

розміщені в додатках до наукової роботи);

- науковий текст мішаного типу (поєднує ознаки різних видів наукових

текстів) (Семеног О. М. Культура наукової української мови: навч. посіб. /

О. М. Семеног. – К. : ВЦ „Академія”, 2010. – С. 66 – 67).

3.2. Культура читання наукового тексту

Сприймання наукового тексту - психічний процес відображення

людиною змісту тексту за безпосереднього впливу на органи чуття.

Усвідомлення наукового тексту - осягнення, осмислення структури

тексту через аналіз вербальної форми тексту.

Різновиди читання:

переглядове

ознайомлювальне

поглиблене

аналітико-критичне, творче

29

спрямоване на попереднє ознайомлення з книгою: читання, зокрема анотації, змісту,

передмови, окремих частин тексту й виділення ключових слів

Передбачає загальне ознайомлення зі змістом тексту, вияв його основної ідеї і проблем

детальне вивчення наукового тексту, його аналіз й оцінка: виписування понять з їх поясненням; перегляд відповідних словників; перечитування важких місць у тексті

План роботи з науковим текстом(Г. Онуфрієнко)

1. Читати текст з олівцем у руках.2. Ознайомитися з бібліографічним описом тексту.3. Переконатися в розумінні всіх слів, термінів, терміносполук, фраз.4. Осмислити здобуту інформацію, спираючись на свої знання й досвід.5. Дібрати приклади, що також ілюструють головні ідеї (думки) тексту.6. Перечитати найважливіші за змістом фрагменти тексту й ті, що ще не зовсім

зрозумілі або ж викликають певний сумнів.7. Письмово передати основну інформацію наукового тексту.8. Ознайомитися, за можливості, з рецензіями на опрацьований науковий

текст.Читаючи науковий текст, варто користуватися помітками, робити виписки

тощо.Загальноприйняті помітки в науковому тексті

! - повна згода з тим, про що йде мова в тексті? - незгода з автором, сумнів?! - здивуванняNB - дуже важливоV - важливо~~ - цікаво, може знадобитися

3.3. Конспект

Конспект – це особливий вид тексту, в основі якого лежить аналітико-

синтетична переробка інформації (вихідного тексту). Мета цієї діяльності –

виявлення, систематизація й узагальнення (з можливою критичною оцінкою)

найціннішої (для того, хто конспектує) інформації.

30

спрямоване на постановку різного типу питань до тексту, сортування наукового матеріалу під певним кутом зору, коментарі до фрагментів наукового тексту, його рецензування

Конспектування - процес розумової переробки та письмової фіксації

основних положень прочитаного або сприйнятого на слух тексту. Конспект

виявляє, систематизує та узагальнює найбільш важливу інформацію.

Конспект є вторинним до вихідного тексту, тобто конспект – це

самостійний вторинний текст. Як будь-який текст, конспект має основні

ознаки: змістову, смислову й структурну цілісність.

Вимоги до конспекту: змістовність, смислова і структурна цілісність.

Види конспекту: за обсягом: стислий, докладний, змішаний; за ступенем відповідності першоджерелу: інтегральний та вибірковий; за кількістю опрацьованих джерел: монографічний або оглядовий;

залежно від форми подання інформації в конспекті й від ступеня

компресії: конспект-план, конспект-схема, текстуальний конспект.

Етапи підготовки конспекту

1. Виділення смислових частин: усю інформацію, що складає одну тему,

варто групувати в один блок.2. У кожній смисловій частині сформулювати тему з опорою на ключові

слова і фрази.3. У кожній частині виділити головну й додаткову інформацію.4. Головну інформацію фіксують у конспекті в різних формах: у вигляді

тез; виписок (текстуальний конспект); питань, що виявляють суть проблеми;

номінативних речень (конспект-план і конспект-схема).5. Підготовка додаткової інформації за необхідності.

Корисні поради1. Обов’язково треба записати назву твору (або його частин) і вихідні дані.2. Осмислити основний зміст тексту.3. Скласти план-основу конспекту.4. Конспектуючи, залишити широкі поля для доповнень, заміток, запису

термінів та імен, які вимагають роз’яснень.5. Пам’ятати, що в конспекті окремі фрази й навіть окремі слова мають

важливіше значення, ніж у розгорнутому викладі.6. Запис слід вести своїми словами, що сприяє кращому осмисленню

тексту.

31

7. Застосовувати певну систему підкреслень, скорочень, умовних

позначень.8. Дотримуватися правил цитування.

3.4. Тези

Тези - коротко сформульовані основні положення доповіді, наукової

статті. За поданим у них матеріалом і за змістом тези можуть бути первинним,

оригінальним науковим твором і вторинним текстом, подібним до анотації,

реферату, конспекту. Оригінальні тези є стислим відбиттям власної доповіді,

статті автора. Вторинні тези створюють на основі первинних текстів, що

належать іншому авторові. Кожна теза, що становить зазвичай окремий абзац, висвітлює певну

микротему. Обсяг тез становить 2 - 3 сторінки друкованого тексту через 1,5 - 2

інтервали.Тези мають нормативну змістовно-композиційну структуру, у якій

виділяють: преамбулу, основне тезове положення, заключну тезу.Усі тезові положення групують у єдиний текст. Іноді їх так і залишають у

вигляді окремих пунктів, але найчастіше редагують і надають їм цілісності.Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання деяких вимог:• у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище, ім’я, по батькові

автора й необхідні відомості про нього;• виклад кожної тези починається з нового рядка й займає від одного до

кількох абзаців;• у процесі викладу тез звертають увагу на актуальність проблеми, якій

вони присвячені, стан її розробки в науці, основну ідею, положення, висновки

дослідження, основні результати та їхнє практичне значення;• тези мають бути чітко сформульовані, не повинні повторювати одна одну,

а мають підводити до певного висновку, що визначає новизну та значущість

висунутих положень для науки і практики.

3.5. Анотація

32

Анотація (від лат. annotatio письмова ремарка, зауваження, примітка)

коротка характеристика книжки, стислий виклад основного змісту

опублікованого чи рукописного твору. Вона дає загальне уявлення про зміст

твору, містить перелік основних розділів чи частин книги, питань, які

висвітлюються, а також указівку, на яке коло читачів розраховано анотований

твір. Іноді подають відомості про автора.

Орієнтовна модель анотації наукового джерела

Вступна частина (вихідні дані): назва, жанр, автор, місце й рік видання,

обсяг, структура, адресат.

Основна частина: актуальність, перелік основних проблем та/або

висновків тексту

Заключна частина

Види анотацій

за функціональним призначенням

Ознаки

диференціації

Види анотацій

довідкові РекомендаційніМета для характеристики

офіційних, наукових,

довідкових, виробничо-

практичних видань

для розкриття змісту науково-

популярних, художніх, дитячих

книг, масово-політичної

літератури, розважальних

виданьСуть уточнює заголовок і

повідомляє з довідковою

метою відомості про автора,

зміст, жанр та ін. особливості

документа, відсутні в

бібліографічному описі

активно пропагує документи,

зацікавлює, привертає увагу,

переконує в необхідності

прочитання документа;

іноді подає недоліки, але

максимально лаконічно,

оскільки не є рецензією

33

Етапи анотування наукового джерела

1. Ознайомитися з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр

наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, ілюстрації

тощо):

із заголовком; довідковим апаратом видання (вступом, змістом); рубриками в самому тексті, висновками.

2. Прочитати уважно текст. Визначити логічний суб’єкт (те, про що

розповідається в тексті) і логічний предикат (те, що про це говориться).

3. З’яcувати актуальність й адресат джерела (статті, книги тощо).

4. Встановити цільове й читацьке призначення документа (для самоосвіти,

підвищення кваліфікації, на допомогу науковцям, для популяризації знань

тощо).

5. Проаналізувати структуру тексту, визначивши вступну, основну та

заключну частини.

6. Визначити головну інформацію основної частини тексту, відповівши на

такі питання:

Які проблеми висвітлюються?Що констатує автор?Як розглядаються й розв’язуються поставлені проблеми?Яких висновків доходить автор?

7. Оформити текст анотації письмово, використовуючи необхідні

лексико-граматичні конструкції.

8. Здійснити самоконтроль виконаної роботи.

9. Відредагувати текст анотації.

Зразки анотацій

Анотація на посібник

Бутенко Л. В. Як правильно сказати? : Довідник з українського

слововживання / Л. В. Бутенко – Алчевськ: ДОНДТУ, 2006. – 203 с.

Довідник має на меті сприяти підвищенню мовної культури тих, хто прагне

вдосконалювати знання державної мови. Чимало помилок у мовленні

34

спричинено українсько-російською інтерференцією, що має місце за

паралельного вживання мов, коли не розмежовують їхні граматичні системи, не

зважають на їхні особливості та самобутність. Елементи однієї мови

проникають в іншу, відбувається калькування – так народжується суржик,

небезпечний не тільки тим, що деформує сказане, спотворює інформацію, а й

тим, що калічить природність і красу нашої мови.

Практичний довідник зі слововживання, у якому використані рекомендації

відомих мовознавців, стане в нагоді учням, студентам, учителям,

представникам бізнесу, фахівцям будь-якої сфери знань, кожному, хто хоче

довершено опанувати українську мову.

Анотації до дисертацій

Анотації до кандидатської та докторської дисертацій розміщують, як

правило, наприкінці автореферату дисертації, вони в лаконічній і конкретній

науковій формі відбивають основний зміст і результати дослідження. Подають у

такій послідовності: українською, російською та англійською мовами. Одна з

них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою обсягом 2 сторінки

машинописного тексту (до 5000 друкованих знаків), а дві інші - ідентичні за

змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Після кожної

анотації подають ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість

ключових слів - від трьох до десяти.

Анотація на дисертацію

Гнаткович Т. Д. Формування мовної компетентності учнів основної

школи в процесі вивчення синтаксису. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

зі спеціальності 13.00.02 – теорія і методика навчання (українська мова). –

Херсонський державний університет. – Херсон, 2010.

У дисертації теоретично обґрунтовано лінгвістичні, психологічні,

психолінгвістичні та лінгводидактичні засади формування мовної

35

компетентності учнів 5 – 9 класів під час вивчення синтаксису. Уточнено

сутність та головні завдання реалізації компетентнісного підходу в мовній освіті

школярів, з’ясовано складники мовної компетентності, вироблено специфіку

використання цих термінів у застосуванні до синтаксичного рівня мови з

урахуванням досягнень сучасної лінгводидактики та методику вивчення

синтаксичних явищ на основі цілісного зв’язного тексту.

Визначено критерії й рівні сформованості мовної компетентності учнів

основної школи під час вивчення синтаксису. Розроблено й обґрунтовано

типологію мовно-комунікативних синтаксичних вправ з проекцією на засвоєння

граматичних знань, умінь, навичок, що сприяє формуванню й удосконаленню в

учнів мовної компетентності в репродуктивних і продуктивних видах

комунікативної діяльності.

Експериментально апробовано модель реалізації когнітивно-

комунікативного та компетентнісного підходів і поетапну методику формування

мовної компетентності учнів у процесі вивчення синтаксичних одиниць на

текстовій основі.

Спрогнозовано шляхи розвитку й застосування створеної методики

формування мовної компетентності учнів 5 – 9 класів у процесі вивчення

синтаксису.

Ключові слова: компетентнісний підхід, комунікативна компетентність,

когнітиво-комунікативний підхід, лінгводидактична модель, мовна

компетентність, мовна компетенція, мовленнєва компетенція, типологія

синтаксичних вправ.

3.6. Відгук

Відгук - це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові

роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту (Шевчук С.

36

В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб./ С. В. Шевчук. - К. : Літера, 2000. -

480 с.).

Реквізити відгуку такі:

1. Назва документа.

2. Заголовок, що містить:

• назву роботи;

• прізвище, ім’я та по батькові її автора;

• рік написання;

• кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

• вступ;

• стислий виклад змісту роботи;

• критичні зауваження;

• висновок з пропозиціями.

4. Підпис, завірений печаткою.

5. Дата.

Усі відгуки, які надходять на дисертацію, за ступенем їхньої значущості

поділяють на кілька різновидів:1. Відгуки офіційних опонентів - компетентних фахівців у галузі науки,

яких призначає спеціалізована рада по захисту дисертацій. Мета цих відгуків

полягає в тому, щоб дати об’єктивну й вичерпну експертизу проведеного

дослідження, представленого в дисертації. У відгуках обов’язково визначають

актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень,

висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їхню достовірність і

новизну, повноту їх викладу в опублікованих працях. Формулюють також

зауваження щодо змісту дисертації та висновок щодо її відповідності

встановленим вимогам. У відгуку опонент також повинен оцінити зміст

дисертації, її завершеність і викласти зауваження щодо її оформлення. У

позитивному висновку щодо дисертації опонент повинен вказати, що вона є

завершеною працею, у якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що

37

вирішують конкретне наукове завдання, мають суттєве значення для певної

галузі науки; або в якій отримані нові науково обґрунтовані теоретичні і (чи)

експериментальні результати, значущі для розвитку конкретного напряму

певної галузі науки. Якщо оцінка дисертації позитивна, відгук опонента

подають до спеціалізованої вченої ради у двох примірниках, якщо негативна - у

трьох. Відгуки мають бути особисто підписані опонентом і засвідчені печаткою

установи, де працює опонент.Копії письмових відгуків офіційних опонентів видають здобувачеві не

пізніше як за десять днів до захисту дисертації. Під час виступу на захисті

дисертації опонент викладає повністю зміст свого відгуку.2. Відгуки на дисертацію від окремої особи або організації не

призначаються спеціалізованою радою, а визначаються з підготовкою відгуку

самостійно. Ці відгуки забезпечують публічність обговорення дисертації. Якщо

відгук від організації, то його, як правило, проголошують після обговорення

дисертації на науковому семінарі або засіданні цієї організації. Відгук підписує

відповідно та особа, яка його готувала, або керівник організації.3. Відгук наукового керівника дисертанта, а для докторської дисертації -

консультанта. Його призначення полягає в загальній оцінці того, що зроблено

дисертантом, і в аналізі його особистісних якостей. Цей відгук не має жорстких

вимог і готується у довільній формі.4. Відгук на автореферат дисертації від окремої особи або від організації з

числа організацій, представлених у списку розсилання автореферату дисертації.

Його особливість у тому, що він характеризує якість проведеного дисертантом

дослідження на основі автореферату.Відгуки опонентів і керівника лежать в основі їхніх виступів на захисті

дисертації. При цьому оцінки виступів повинні збігатися зі змістом відгуків.Відгуки офіційних опонентів готують на основі вивчення не тільки

дисертації, а й друкованих праць здобувача. Головне призначення відгуків

полягає в забезпеченні експертизи дисертації за такими обов’язковими

напрямами, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових

положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їхня

вірогідність, новизна, повнота їх викладу в опублікованих роботах. У відгуках

38

роблять зауваження щодо структури і змісту дисертації, її відповідності

встановленим вимогам. Опонент має звернути увагу у своєму відгуку на

ідентичність змісту автореферату й основних положень дисертації.За негативної оцінки дисертації опонент повинен аргументувати свою

оцінку. Як аргументи використовують недостатню обґрунтованість висновків

дисертації, низьку наукову й практичну цінність, помилки або порушення в

оформленні дисертації (запозичення положень із чужих робіт без покликань,

невідповідність дисертації спеціальності, нерозв’язаність сформульованих у

дисертації завдань і т. ін.).У разі позитивної оцінки кандидатської дисертації опонент обов’язково

повинен відзначити, що вона є завершеною роботою, у якій отримані нові

науково обґрунтовані результати, що вирішують конкретне наукове завдання і

мають істотне значення для розвитку галузі науки. У тому випадку, якщо думка

про докторську дисертацію позитивна, то опонент має повно й аргументовано

сформулювати, які конкретно отримані нові результати в певній галузі науки

вирішують важливу наукову або прикладну проблему.

3.7. Реферування наукового тексту

Реферат - письмовий виклад наукової статті, монографії, результатів

наукового дослідження, змісту книги (Шевчук С. В. Українське ділове

мовлення: Навч. посіб. / С. В. Шевчук. - К. : Літера, 2000. - 480 с.).

Цей термін має й інше значення: доповідь на будь-яку тему, написана на

основі критичного огляду літератури та інших джерел.

Автореферат дисертації являє собою короткий виклад змісту дисертаційної

роботи. Його функція - широке ознайомлення наукового співтовариства з

методикою, результатами й висновками дисертації. Автореферат виступає також

предметом реакції фахівців певної галузі знання, підготовки ними відгуків, у

яких визначено оцінку роботи.

У загальній характеристиці роботи з абзаців зазначають:

• актуальність теми дослідження;

39

• зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами;

• мету й завдання дослідження;

• об’єкт дослідження;

• предмет дисертаційної роботи;

• методи досліджень, вірогідність і обґрунтованість результатів;

• наукову новизну дисертації;

• практичну значимість роботи;

• особистий внесок автора;

• апробацію результатів дисертації;

• публікації;

• структуру дисертації.

Короткий зміст роботи часто викладають за розділами дисертації. В

основній частині автореферату доцільно виділити й докладно подати зміст

теоретичної (аналітичної), методологічної (методичної), прикладної

(практичної, експериментальної) частин дисертаційної роботи.

В авторефераті наводять остаточні математичні вирази, важливі графіки,

діаграми й таблиці. Дають коротку оцінку новизни результатів, отриманих у

дисертаційній роботі. Висновки містять 7 - 9 докладних загальних висновків за

результатами роботи.

Змістова частина автореферату повинна обов’язково включати:

• основні ідеї і висновки, викладені в дисертації;

• обґрунтування внеску автора в проведене дослідження;

• оцінку ступеня новизни й практичної значимості результатів досліджень.

Наприкінці автореферату наводять опубліковані в наукових виданнях

роботи здобувача за темою дисертації, що відбивають основні наукові

результати дисертаційної роботи.

Вимоги до автореферату:

1) він має розкривати зміст дисертації і не повинен містити ту інформацію,

що не стосується дисертації;

40

2) він повинен відбивати найістотніше, уникати деталей, що можуть

скласти неправильне уявлення про зміст дисертаційної роботи;

3) автореферат повинен відповідати прийнятій у науковому співтоваристві

структурі викладу, а текст має бути написаний зрозуміло;

4) обсяг автореферату має бути не менше 1,3 авторського аркуша й не

перевищувати 1,9 авторського аркуша для докторської дисертації і, відповідно,

0,7 - 0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації (друк через 1,5

інтервали з розміщенням до 40 рядків на сторінці);

5) він повинен бути виготовлений друкованим способом у вигляді брошури

тиражем 100 екземплярів, форматом 145х215 мм із друком тексту на обох боках

аркуша.

Структура автореферату містить загальну характеристику роботи,

основний зміст, висновки, список опублікованих автором робіт з теми

дисертації та анотацію українською, російською і англійською мовами. При

цьому загальна характеристика роботи, представлена в авторефераті, повинна

відповідати вступу дисертації, її кваліфікаційним ознакам. Основний зміст

автореферату готують за допомогою короткого, стислого реферування тексту

дисертації.

На останніх сторінках автореферату розміщають анотації, про які вже

йшлося.

Виконуючи мовне оформлення реферату, звернемо увагу на:

цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного документа; перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання,

заміну, згрупування та інші подібні процедури) окремих фрагментів тексту

первинного документа; опущення (пропуск слова чи словосполучення на зразок „ця стаття”, „ця

робота”, „отже”, „відповідно”, „наприклад”, „зокрема”, „при цьому”) без

спотворення смислового змісту тексту реферату); суміщення (два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне

на одне, утворюючи складну конструкцію).

41

3.8. Особливості наукової статті та етапи її написання

Стаття - спеціальна публікація невеликого обсягу, у якій відбито

погляди автора з визначених вузьких питань або результати окремих

досліджень.

Ю. П. Сурмін виділяє такі функції наукової статті:

Назва функції Характеристикадослідницька виступає формою представлення

наукових результатів, методології

і методів їх одержанняпрезентаційна є способом презентації

пріоритету дослідника і його

досліджень у науковому

співтоваристві оцінна дає оцінку станові наукових

досліджень в аспекті проблеми

статтікомунікаційна являє собою засіб спілкування

дослідників певної проблемиатестаційна забезпечує атестацію автора під

час захисту дисертацій,

виступаючи як спеціальна стаття

Етапи роботи над науковою статтею

1. Формулювання робочої назви статті:

а) заголовок має бути лаконічним і однозначним;

б) заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження.

42

2. Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в

науковій статті.

3. Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини,

висновків, перспективи дослідження.

4. Окреслення у вступі змісту роботи:

а) постановка проблеми, з’ясування її актуальності та науково-практичного

значення. Висвітлення актуальності не має бути багатослівним, головне -

показати суть проблемної ситуації, що потребує вивчення;

б) аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання

певної проблеми й на які спирається автор;

в) порушення не вирішених раніше питань, яким присвячено статтю;

г) формулювання мети й завдань статті.

Мета вступу - показати, що дослідження є розвитком, продовженням або

спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або

окремими науковцями.

5. Визначення методів дослідження, джерельної бази, підготовки основних

тез - відповідей на завдання.

6. Тлумачення використаних у статті термінів.

7. Обґрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має

спиратися на принципи „від відомого до невідомого”, „від простого до

складного”. Факти, явища мають бути певним чином представлені,

класифіковані, згруповані, описані й супроводжуватися відповідним

коментарем.

8. Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями й висновками.

9. Міркування над перспективами подальших розвідок у цьому питанні.

10. Проведення самоконтролю виконаної роботи на змістовому, логічному,

мовностилістичному рівнях.

11. Оформлення списку використаних джерел за чинними стандартами.

Найбільш поширені недоліки наукових статей

43

назва не відповідає предмету дослідження та його меті: є значно ширшою чи

вужчою і недостатньо відображає зміст (перевищує 5 - 7 слів);

відсутність у тексті статті конкретного наукового дослідження, зведення її у

кращому випадку до опису ситуації;

вона не відповідає прийнятій структурі або спостерігається

неструктурованість тексту, що являє собою нескінченний потік слів;

відсутність у статті конкретних результатів викладу, теоретичних і

практичних висновків;

зловживання термінами без їхнього розшифрування або взагалі

невикористання термінів;

уживання термінів без урахування їхнього значення;

сплутування значень слів, близьких за вимовою і написанням;

неправильний переклад з інших мов;

відсутність покликань на авторитетні джерела;

відсутність логіки викладу матеріалу;

наявність граматичних, орфографічних та стилістичних помилок,

недосконала редакція тексту, що ускладнює сприйняття змісту;

недостатня чи, навпаки, перебільшена кількість використаних літературних

джерел, їх слабкий зв’язок з досліджуваною проблемою, застарілість

літератури;

порушення правил оформлення бібліографії та покликань на використані

джерела;

плагіат.

44

Тема 4

Культура ділового спілкування

Основні поняття: наукова комунікація, семінар, конференція, Інтернет-

комунікація.

4.1. Форми наукової комунікації

Наукова комунікація являє собою обмін інформацією з приводу певної

проблеми, інструменту й результатів дослідження.

Вона є необхідною умовою здорового розвитку науки. Для характеристики

наукової комунікації можна використовувати термін „дискурс” у транскрипції

відомого німецького філософа Ю. Хабермаса, який під ним розуміє не вільну

розмову, під час якої співрозмовники не думають про дотримання правил

мовної комунікації, а діалог, що здійснюється за допомогою аргументів, який

дає змогу виявити загальнозначуще, нормативне у висловленнях. Це діалог,

який досяг відомої стадії зрілості. В ідеалі дискурс - це зразок, модель

вироблення комунікативної компетентності. Він здійснюється в науковому

комунікативному співтоваристві, якому властиві відкритість і гласність.

Наука, як будь-яка цілеспрямована діяльність, здійснювана в умовах

невизначеності, характеризується цілком визначеними результатами, що є

евристичними й не завжди однозначними.

Комунікація в науці здійснюється в трьох формах: письмовій, усній і через

Інтернет. Оскільки письмову форму наукової комунікації було розглянуто в

попередніх розділах посібника, то дамо характеристику тільки усної та

Інтернет-комунікації.

Усна комунікація належить до найбільш давніх видів комунікації взагалі. Її

перевага - у безпосередності контакту, у її насиченості не тільки

раціональними, а й чуттєво-емоційними складниками. Основним недоліком

усної комунікації є необхідність фізичного переміщення комунікатора до місця

комунікації.

45

Серед форм усної комунікації найбільш популярними є семінари,

конференції і симпозіуми.

Семінар (від лат. seminare - розсадник) - особлива форма групових занять

з певного предмета або теми за активної участі слухачів. Між учасниками

семінару мають місце статусні розбіжності. Серед них виділяються керівник

або керівники семінару й пересічні учасники.

Головне призначення наукового семінару - навчити учасників, ввести їх у

ту чи ту наукову проблему, теорію, метод дослідження.

Перед його проведенням розробляють програму семінару, визначають його

тривалість, кількість семінарських занять і їхню тематику, що розсилають

учасникам семінару. Учасники семінару ознайомлюються з програмою,

визначають своє місце в ньому, готують доповіді.

Керівник семінару зазвичай на його початку виступає зі вступним словом,

у якому вводить учасників у курс справи, визначає план і правила обговорення.

Особливість семінару в тому, що пересічні його учасники повинні активно

брати участь в обговоренні теми під керівництвом ведучого, яким, як правило,

виступає відомий фахівець за темою семінару. Форми прояву активності

учасників можуть бути різними. Серед них виступи, питання, коментарі,

доповіді, читання рефератів, дискусії і т.ін.

Конференція (від лат. сonferetia - збирати в одне місце) у найзагальнішому

вигляді являє собою збори, нараду представників урядів, суспільних,

партійних, наукових тощо організацій для обговорення і вирішення

конкретних питань.

Специфіка конференції як різновиду зборів полягає в тому, що на цих

зборах виступають усі, внесені в програму.

Процес самої конференції включає пленарне засідання, на якому

виступають з вітаннями організатори конференції, представники державних і

наукових організацій, а також найбільш відомі вчені з доповідями за суттю

проблеми. Потім проводять секційні засідання, у яких беруть участь усі інші

учасники.

46

Досить часто в структурі конференції застосовують й інші форми

комунікації: круглі столи, прес-конференції, дискусії тощо, які додають

конференції дискусійності, забезпечують свободу висловлень.

Таблиця 4.1.

Різновиди наукових конференцій

Різновиди конференцій Тематична

спрямованістьнаукова присвячена

дослідницьким

проблемамнауково-практична присвячена

дослідницьким і

практичним проблемамтеоретико-

методологічна

присвячена

обговоренню питань

теорії і методології

В останні роки у зв’язку з інтенсивним розвитком Інтернету досить

поширеною стає Інтернет-комунікація. Без електронної пошти, електронних

архівів і баз даних сучасне дослідження взагалі неможливо уявити.

Інтернет (від лат. inter - між і net - мережа) являє собою всесвітню

комп’ютерну мережу, що пов’язує між собою користувачів великих і малих

(локальних) комп’ютерних мереж і є наслідком розвитку комп’ютерної

техніки. У світі існує понад 130 мільйонів комп’ютерів і більше 80 % з них

об’єднані в різні інформаційно-обчислювальні мережі - від малих локальних

мереж в офісах до глобальних мереж типу Інтернету.

Мовний етикет ділового спілкування. Від чого він залежить? Як

формувався? Мовний етикет існував і існує у сучасній українській науці. Він є

результатом значних мовностилістичних процесів, які відбулися в царині

українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття.

47

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців; їхня поведінка

й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги

спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні - у науково-

навчальному.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми

спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має

використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він

використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати

мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення,

смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними

залишилися етикетні вирази, які використовують під час публічного захисту

дисертацій (це звертання до голови й членів спеціалізованої вченої ради,

наприклад: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Шановні

члени спеціалізованої ради! Колеги!).

Вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, наприклад:

Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради - членові-

кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук,

професору …; кандидатові економічних наук, доценту …;

Моя подяка всім ученим, які надіслали відгуки на автореферат …. Щиро

дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема

професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на

попередніх етапах. Сердечна подяка всім членам спеціалізованої вченої ради за

участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві

спеціалізованої вченої ради... .

4.2. Виступ і доповідь на науковій конференції

та захисті дисертації

Виступ на науковій конференції має кілька цілей.

48

По-перше, це апробація основних ідей і результатів дослідження в

науковому співтоваристві. По суті, така мета забезпечує попередню експертизу,

перевірку цінності всього дослідження або його окремих частин. Дискусія дає

змогу виявити слабкі й сильні сторони дослідження.

По-друге, досить часто виступ забезпечує закріплення за автором

пріоритету в отриманих результатах.

По-третє, виступ має і комунікативну мету, що орієнтує вченого на

перетворення теми його дослідження на предмет наукової дискусії, що дозволяє

одержати не тільки оцінку результатів з боку колег, а й у ході дискусії виявити

нові ідеї і підходи.

Але головне, що виступ на конференції є найбільш оперативним засобом

уведення результатів наукового дослідження в інформаційне поле науки. Це

варто враховувати, будуючи виступ, у якому потрібно звертати увагу,

насамперед, на основну ідею, найбільш важливі результати дослідження.

Виступ не можна перевантажувати деталями. Основну увагу потрібно

зосереджувати на головному й цікавому. Якщо після виступу його починають

активно обговорювати, то можна вважати, що сформульовані вище цілі

досягнуто.

Більш розгорнутий виступ, який займає центральне місце на семінарі або

конференції, називають доповіддю. Як правило, доповідь характеризується

глибиною викладу й інтеграцією основної проблематики обговорення. Звичайно

доповіді доручають готувати найбільш досвідченим фахівцям, визнаним

авторитетам у науці, що дозволяє істотно підвищити рівень компетентності

учасників конференції, симпозіуму, семінару.

Доповіді бувають кількох типів:

1. Звітна доповідь, у якій узагальнюють стан справ і хід роботи за певний

час, виділяють досягнення і недоліки. Звітні доповіді на семінарах, симпозіумах

і конференціях забезпечують презентацію науково-дослідних колективів, шкіл,

суспільних наукових організацій.

49

2. Тематична доповідь присвячена розгорнутому викладові теми або

проблеми. Значну роль у ній відіграють думки й позиція автора.

3. Інформаційна доповідь, що являє собою інформування присутніх про

стан справ у певній галузі діяльності. Завдання цієї доповіді - максимально

об’єктивно й усебічно подати інформацію без викладу позиції автора.

Г. І. Андреєв, С. О. Смирнова, В. О. Тихомиров рекомендують будувати

виступ за такою схемою:

• мотиваційна частина (повідомити нову наукову інформацію, пояснити

причину явищ, описати наслідки, показати взаємозв’язок фактів);

• аналітико-синтетична частина (формування основних думок, положень,

написання тексту);

• виконавча частина (виступ).

Під час підготовки виступу (доповіді) необхідно звертати увагу на кілька

обставин:

• відповідність теми виступу (доповіді) обговорюваній тематиці;

• чітке розмежування в ній наукової істини та дискусійних і недосліджених

питань;

• виклад її не письмовою, а усною науковою мовою.

Недоліки виступів на конференціях

Найбільш поширеними недоліками виступів (доповідей) на наукових

конференціях є:

невідповідність темі обговорення, що призводить до відсутності інтересу

слухачів до питань, що викладаються;

недотримання регламенту, що забезпечує появу роздратування слухачів

стосовно доповідача;

невиразність викладу, що спричиняє і втрату інтересу, і дратівливість

слухачів;

50

зловживання іноземною термінологією і поняттями, що ускладнюють

сприйняття головної думки;

наявність слів-паразитів („от”, „значить”, „так сказати” тощо);

надмірна гучність голосу (слухачі через 8 - 10 хвилин не сприймають таке

мовлення);

побудова складних речень, у яких кількість слів перевищує 14 - 15 (такі

фрази не сприймають, зміст губиться за складністю граматичної конструкції);

монотонність інтонації, без акцентів на значущих моментах доповіді тощо.

Ганс Сельє виділяє п’ять „смертних гріхів” публічної мови:

непідготовленість, багатослівність, невиразність, заглибленість у себе

(інтроверсія) і манірність, що мають пряме відношення і до доповідей та

повідомлень на конференціях.

Немаловажною проблемою виступу є страх. Як зазначає С. Б. Ребрик, в

основі страху може лежати цілий комплекс об’єктивних і суб’єктивних причин:

острах виглядати недосконалим; надання занадто високої значущості виступові

й можливим помилкам; перебільшення власних недоліків; недоброзичливість

аудиторії; погана підготовка тощо.

Найбільш важливою основою страху є страх отримання критики від колег,

опонентів, наукового співтовариства. Критика - це спосіб духовної діяльності,

орієнтований на цілісну оцінку явища шляхом виявлення його протиріч,

сильних та слабких сторін тощо. Конструктивна, вільна критика - важлива

умова реалізації принципу об'єктивності наукового пізнання. Тому критики не

потрібно боятися. Необхідно тільки намагатися переводити її у конструктивне

русло.

Страх потрібно не переборювати, а працювати з ним. Ну і, звичайно ж,

варто пам’ятати, що в кожної людини свої причини страху, а тому й свої

способи його подолання.

Перша частина доповіді, що триває не більше 2 - 3 хвилин виступу, дає

загальну характеристику роботи. Вона відбиває позиції вступу дисертації. У ній

51

дають характеристику об’єкта, предмета, проблеми, цілей і завдань

дослідження, ступеня вивченості, методів і емпіричної бази дослідження.

Друга частина доповіді, що триває близько 10 хвилин, - презентація того,

що здійснив автор в основній частині роботи. Тут необхідно зосередити свою

увагу на основних положеннях, винесених на захист. У процесі підготовки

необхідно ретельно обрати ті положення дисертації, які відбивають

найважливіші досягнення всього наукового дослідження.

У третій частині доповіді, що повинна тривати не більше 2 - 3 хвилин,

необхідно розкрити основні висновки за результатами дослідження. Особливо

важливо виділити не тільки наукові, а й практичні результати дослідження. Тут

мають бути аргументовані наукова новизна й практична перевірка її положень.

Під час захисту потрібно акцентувати увагу слухачів на власній позиції,

особистому внеску в роботу.

Готуючи доповідь, потрібно звернути увагу на таке:

1. Оскільки за короткий час неможливо викласти весь зміст роботи, то в

доповіді має бути представлена основна суть дослідження з його новизною,

авторським внеском і практичним значенням.

2. Доповідь повинна викладатися науковою і зрозумілою мовою, у ній

мають бути представлені найбільш цікаві положення.

3. Доповідь повинна демонструвати ерудицію, теоретичну підготовленість

автора.

Для того щоб добре підготуватися до захисту, необхідно розробити текст

виступу відповідно до запропонованої вище структури. Його необхідно уважно

прочитати кілька разів, виправити, максимально адаптувати до усного

мовлення, вивчити, а потім прохронометрувати, домогтися вільного викладу в

межах 15 хвилин.

Відповідати необхідно на всі запитання, але якщо запитання неадекватне

темі дисертації, дисертант у своїй відповіді тактовно має сказати, що предмет

запитання не було розглянуто в дисертаційній роботі.

Щодо відповідей, то вони можуть бути адекватними й неадекватними,

52

частковими й повними. Для забезпечення адекватності відповіді дисертант

повинен уважно слухати запитання, у разі потреби просити уточнювання їх. Він

повинен відповідати на запитання повно, але коротко.

Важливо створювати сприятливу соціально-психологічну атмосферу,

демонструючи компетентність.

53

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

І РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреев Г. И. Основы научной работы и оформление результатов научной

деятельности / Г. И. Андреев, С. А. Смирнова, В. А. Тихомиров. – М. : Финансы

и статистика, 2003. – 272 с.2. Бутенко Л. Як правильно сказати? Довідник з українського

слововживання / Л. В. Бутенко. - Алчевськ : ДонДТУ, 2006. - 203 с.3. Веретенко Т. Г. Феноменологічний аспект толерантності у взаємодії

учасників навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі /

Т. Г. Веретенко // Педагогічні науки та освіта: Зб. наук. пр. Запоріз. обл. ін-ту

післядипломної пед. освіти. – Вип. ІІ. – Запоріжжя: ТОВ „ЛІПС” ЛТД, 2008. –

248 с. – С. 19 – 24.4. Гриценко Т. Б. Етика ділового спілкування : Навчальний посібник /

Гриценко Т. Б. - К. : Центр навчальної літератури, 2007. - 344 с.5. Культура мови на щодень / Н.Я. Дзюбишина-Мельник, Н.С. Дужик,

С.Я. Єрмоленко та ін. - К. : Довіра, 2000. - 169 с.6. Литвиненко С. Креативність як загальна здібність до творчості: сучасні

підходи / С. Литвиненко // Зб. наук. пр. Полтав. держ. пед. ун-ту імені

В. Г. Короленка. – Серія „Педагогічні науки”. – Вип. 3 (50). – Полтава, 2006. –

С. 215 - 219.7. Мацько Л. Культура української фахової мови : Навч. посіб. / Л. Мацько,

Л. Кравець. – К. : ВЦ „Академія”, 2007. – 360 с.8. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : Навч. посіб. /

Г. С. Онуфрієнко. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.9. Ребрик С. Презентация : 10 уроков / С. Ребрик. - М. : Изд-во „Эксмо”,

2006. - 200 с.10.Семеног О. М. Культура наукової української мови : навч. посіб. / О. М.

Семеног. – К. : ВЦ „Академія”, 2010. – 216 с. (Серія „Альма-матер”).11. Сурмін Ю. П. Наукові тексти : специфіка, підготовка та

презентація : навч.-метод. посіб. - К. : НАДУ, 2008. - 184 с.12. Типологія помилок у науковому тексті : Зб. наук. пр. ; відп. ред.

Т. В. Симоненко. - Черкаси : Черкас. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького, 2011. -

54

118 с.13. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства

ім. О. Потебні; Інститут української мови. - К. : Наук. думка, 2012. - 288 с.14. Чепіга І. П. Мовленнєві особливості наукового тексту: текст-

міркування, текст-доказ / І. П. Чепіга // Лінгвістичні студії. - Донецьк, 2002. -

Вип. 10. - С. 157 - 161.15. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. - К. : Літера,

2000. - 480 с.

РЕКОМЕНДОВАНИЙ СПИСОК СЛОВНИКІВ

1. Велика чи мала літера? Словник-довідник / уклад. В. Жайворонок. - К.,

2004.

2. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного

слововживання. - К. : Наук. думка, 2010. - 432 с.

3. Російсько-український словник / за ред. В. Жайворонка. - К., 2003.

- 1424 с.

4. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень

/ НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Уклад. О. І. Скопненко,

Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2006. — 789 с.

5. Туровська Л. В. Нові слова та значення. Словник / Туровська Л. В.,

Василькова Л. М. ; відп. ред. Л. О. Симоненко. - К. : Довіра, 2008. - 271 с.

6. Українсько-російський словник наукової термінології / За заг. ред. Л.

О. Симоненко. - К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. - 416 с.

7. Українсько-російський словник наукової термінології / Укл.

М. П. Годована, В. С. Марченко, О. І. Нечитайло, Л. О. Симоненко та ін. / За заг.

ред. Л. О. Симоненко. - К.; Ірпінь, 2004. - 403 с.

55

Контрольні й проблемно-пошукові завдання

для аспірантів 1 року навчання

Завдання до практичного заняття з теми:

„Мовна особистість молодого дослідника”

Завдання 1. Окресліть основні соціальні чинники впливу на формування

української мовної особистості дослідника.

Завдання 2. Укладіть тлумачний словник найуживаніших термінів, що

стосуються теми Вашої дисертаційної роботи.

Завдання 3. Складіть бібліографічний список літератури, пов'язаної з

темою Вашої дисертації. За потреби зверніться до прикладів оформлення

бібліографічного опису.

Завдання 4. Напишіть рецензію на прочитану науково-популярну

статтю.

Завдання до практичного заняття з теми:

„Науковий стиль української мови: загальна характеристика і специфічні

риси”

Завдання 5. Поясніть різницю у значеннях слів науковий і наукоподібний.

Завдання 6. Прочитайте текст і скажіть, чи згодні ви з міркуваннями

вчених. Що варто взяти до уваги, „шліфуючи” мову і стиль наукової роботи?

Обґрунтуйте свою думку.Як можна домогтися поліпшення стилю викладу наукового матеріалу

дисертації?Демосфен вісім разів переписав „історію” Фукадида, щоб опанувати

величну і вражаючу фразеологію цього знаменитого історика… Дві тисячі років

поспіль Вудро Вільсон, щоб поліпшити свій стиль, вивчав праці Демосфена.

Л. Толстой щодня вивчав Біблію…Секрет поліпшення стилю дисертантом полягає в тому, щоб уважно читати

56

художні книги та вивчати їх… Дозвольте собі вивчити дві Біблію і Шевченка.‒

Пийте з цих джерел…

Якщо дотримуватися цих порад, то поступово, непомітно, але неминуче

ваша манера мовлення та виклад думок на папері стануть більш красивими,

витонченими та стилістично грамотними… (А. Зосімов, В. Голік).

Завдання 7. З’ясуйте лексичні значення поданих пар слів. Введіть їх у

речення.

Рухливий – рухомий, почувати – відчувати, пам’ятка – пам’ятник,

особовий – особистий, об’єм – обсяг, мотив – мотивація, вихідний – висхідний,

звичайно – зазвичай, завдання – задача, поверховий – поверхневий, свідоцтво –

свідчення, познайомити – ознайомити, вирізнятися – відрізнятися, відносини –

відношення, засвоювати – освоювати, зумовлювати – обумовлювати, дільниця –

ділянка, експонат – експонент, професійний – професіональний, орден – ордер,

нагода – пригода, лікувати – лічити, інформативний – інформаційний, видатний

– відомий, виняток – виключення, дійовий – діяльний.

Завдання до практичного заняття з теми:

„Наукові тексти різних жанрів”

Завдання 8. Напишіть анотацію на наукову роботу (статтю,

монографію та ін.), скориставшись порадами:

Анотація наукової роботи становить коротку її характеристику, у якій

зазначають: 1) тему; 2) основні проблеми; 3) новизну дослідження (не завжди);

4) адресата.

Зразок. У посібнику викладено відомості про орфоепічні, лексичні,

морфологічні та синтаксичні норми сучасної української мови, володіння якими

є основою мовної культури людини.

До кожної теми запропоновано систему вправ, які сприятимуть засвоєнню

теоретичного матеріалу, виробленню навичок виправлення та вдосконалення

написаного.

Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, абітурієнтів, а також

57

усіх, хто прагне усунути мовні огріхи, удосконалити мовні вміння, поглибити

свої знання з української мови.

Завдання 9. Напишіть наукову статтю, пов’язану з Вашим

дослідженням.

Завдання 10. Складіть план-проспект Вашої роботи.

Завдання до практичного заняття з теми:„Культура наукової мови”

Завдання 11. Поставте наголос у словах. Перевірте за потреби за

словником.

Чотирнадцять, разом, посередині, завдання, читання, виразний, фаховий,

черговий, одинадцятьох, завжди, асиметрія, зручний, простий, витрата,

середина, котрий, бесіда, каталог, біржовий, бурштиновий, транспорт,

сенсорний, надбання, набережна, видання, вимова, визнання, типовий,

характерний, факсиміле, ядерний, щавель, шприцевий, шовковий, шлунковий,

шаблоновий, пекарський, евфонія, дискантовий, багатоскладовий,

багатошаровий, аркушевий, анатом, абетковий, аналог, агрономія, вахтер,

бюрократія.

Завдання 12. Відредагуйте речення.

Моя думка співпадає, можливо, случайно, з позицією комісії. Слідуючим

питанням буде питання про міри, які були прийняті урядом стосовно закупок

хлопку. Так як ця стаття тормозить впровадження нової техніки, прошу її

відмінити. Наоборот, мова йде про дуже крупне питання. Не слід вмішуватися в

діла судових органів. Ми рахуємо, що прийняті міри являються недосконалими.

Всім проживаючим на території судмістечка треба здати справки про прививку

проти дифтерії. Согласно приказа Н. увольняється з роботи за прогули,

запізнення та порушення трудової дисципліни. Необхідно порівняти свої точки

зору по проблемам роззброєння. Всім бувшим студентам необхідно повернути

бібліотечні книги.

Завдання 13. Перекладіть словосполучення українською мовою. Перевірте

за словником правильність вибору паронімів.

58

Домашний адрес – поздравительный адрес, военная кафедра – военный

конфликт – воинские почести, дружеский визит – дружный коллектив,

первоочередная задача – математические задачи, натянутые отношения –

отношения равенства, книжный магазин – книжные выражения, музыкальный

слух – музыкальное общество, документы в личном деле – личные

привязанности, способный ребенок – способный на все, тактичный

руководитель – тактический прием.

Завдання 14. Знайдітъ українські відповідники до іншомовних термінів.

Зробіть висновки щодо їх уживання.

Бартер, бізнесмен, дилер, ембарго, емісія, інвестиції, комунікації,

конвертованість, конкуренція, кредитор, ліцензія, менеджер, прес-реліз,

продуцент, сертифікат, шоу.

Завдання 15. Складіть алфавітний список прізвищ, імен та по батькові

відомих учених відповідного фаху, поставте їх у формі родового, давального та

орудного відмінків..

Завдання 16. Запишіть подані на основі російської графіки слов’янські

прізвища українською мовою й поясніть їх написання.

Алексеев, Бестужев, Веселовский, Державин, Лермонтов, Тургенев, Белич,

Ефимов, Вересаев, Григорьев, Нехорошев, Писарев, Филиппов, Николаев,

Киселев, Лесков, Репин, Семеркин, Щипачев, Пивоваров, Миронов,

Домбровский, Виноградов, Черных, Толстой, Соловьев, Репнин, Петровский,

Скиталец, Ильин, Ижакевич, Александров, Акиншин, Жураковский, Ковалев,

Заикин, Лысенко, Царегородцев.

Завдання 17. Провідміняйте пропоновані імена та прізвища.

Ніна Кравець, Тетяна Бігун, Дмитро Васильчик, Микола Катеринчук, Олег

Синько, Марія Стеценко.

Завдання 18. Перепишіть текст, розставивши правильно розділові знаки.Сучасного вченого як і вченого будь-якої іншої епохи неможливо уявити

без створення або експертизи того чи іншого тексту різних типів якого стає так

багато що важко обійтися без спеціальної допомоги зі складання тих текстів з

59

якими найчастіше доводиться працювати вченому. Можна мати які завгодно

дослідницькі таланти але якщо немає умінь і навичок написання наукових

текстів то можна з упевненістю сказати що досягнення і самореалізація такого

вченого будуть мінімальними. Та й навряд чи взагалі без цього можна стати

ученим. Можна навести десятки прикладів з історії науки коли пріоритети тих

або інших відкриттів закріплювалися не за тим ученим що першим щось

відкрив, а за тим хто по суті повторив відкриття але при цьому зумів донести

його через талант написання різноманітних текстів до наукового співтовариства.

Особливо це актуально в нашу епоху епоху інформаційної цивілізації коли

успішна комунікація нерідко буває важливішою від наукового відкриття.

Тексти з якими доводиться мати справу вченому умовно можна розділити

на дві групи тексти що він створює і тексти які йому доводиться

використовувати у своїй діяльності або піддавати експертизі. Усі ці тексти

створюють своєрідний текстовий простір у якому перебуває вчений. При цьому

ефективність науковця виміряється здатністю створювати власні оригінальні

тексти поширювати їх і опановувати застосовувати переробляти й оцінювати

інші тексти.

Завдання 19. Напишіть звіт з наукової роботи. Підготуйтесь до його

проголошення.

Завдання 20. Зробіть переклад нижчеподаного тексту українською

мовою.

Как Симона Стевина подвел родной язык

Пока прогрессивная научная идея не сделается достоянием человечества, а

найденная истина не составит ее кровь и плоть, то об открытии говорить рано.

Следует ждать момента, когда, по словам Д. И. Менделеева, „время вызывает

действительного творца, обладающего всеми средствами для проведения

истины во всеобщее сознание”. Действительно это так. Рождение или

перерождение открытия возможно лишь при условии, что этот факт станет для

всех очевиден, а специалистами будут безоговорочно приняты к рассмотрению

60

все аргументы, свидетельствующие в его пользу. И если исходить из того, что

факты – воздух ученого, то аргументы будут его спасительной кислородной

маской. Ведь научному открытию, как и новорожденному младенцу, жизненно

необходим воздух!

Абсурд, но порой разделить с человечеством добрую творческую мысль

мешает примитивный языковой барьер. Например, талантливый нидерландский

математик и физик конца XVI века Симон Стевин уступил ряд своих ценных

открытий другим ученым только из-за того, что публиковал результаты своих

исследований исключительно на родном языке, который был мало знаком

мировой общественности. А сделал Стевин для науки немало.

В своем фундаментальном труде „Начала равновесия” этот прозорливый

человек на целых два столетия раньше других наглядно продемонстрировал

обреченность попыток создания разных конструкций вечного двигателя. Исходя

из научно обоснованного им же принципа невозможности совершения в

природе вечного движения, он вывел важные законы равновесия сил на

наклонной плоскости. Задолго до Майера, Гельмгольца и Джоуля он обосновал,

в свою очередь, закон сохранения энергии, один из основополагающих в науке.

Помимо того, Стевин впервые предложил решать практические задачи статики

по новой методике, в основу которой был положен принцип сложения сил,

одновременно накладываемых на тело в разных направлениях. Эти силы он

изобразил векторными линиями, которые вошли в научную практику позднее.

Но и в данном случае опять-таки сопроводил свои схемы пояснениями на

нидерландском языке, что сделало их незамеченными для широкой научной

публики.

А вот другая насмешка судьбы. Каждому из нас, безусловно, знаком

знаменитый опыт Галилео Галилея, связанный с не менее знаменитой

Пизанской башней. С этой башни Галилей бросал вниз разные по массе

физические тела, чтобы опровергнуть бытовавшее со времен Аристотеля и

якобы неопровержимое утверждение того, что скорость падения тел

пропорциональна их массе. Этот научный вывод с легкой руки

61

древнегреческого философа тысячелетиями принимался за „чистую монету”

(как уже известное нам заключение о наличии у мухи восьми ног). Но если об

опыте Галилея человечество широко осведомлено, то о предшествующем ему

эксперименте Симона Стевина, тоже отважившегося посостязаться в знаниях с

Аристотелем, не знает почти никто. Хотя он за четверть столетия до Галилея

тоже сбрасывал с высоты свинцовые шары разной тяжести, регистрируя время

их падения по звукам ударов по доске. Вдобавок Стевин фиксировал, как они

нагревались при ударах, чтобы вывести еще и тепловые закономерности,

сопутствующие соприкосновению физических тел.

62