Парохіяльний вісник, грудень 2013

Парафіяльний вісник, грудень № 12 (35) 2013, Флоренція – Прато

1

ГРУДЕНЬ № 12 (35) 2013

ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ. 22 грудня

Читання на Службі Божій: Апостол – Гал. 4, 22-31; Євангеліє – Лк. 8, 16-21

„Хто спроможний досягти або язиком висказати чи бесідувати про чисту, непорочну, святу, освячену, неневісту Вседіву, що від свого зачаття в лоні була освячена і вибрана,

щоб стати житлом Господеві віків живому” (Сідальний Утрені свята)

Дорогі сестри і брати у Христі! Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Схід-ної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Ма-тері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.

Сьогодні ми святкуємо ту славу, якою Господь відзна-чив Матір Свого Сина Єдинородного, Пречисту Діву Ма-рію. Вона одна з-поміж усіх людей була Непорочна у своїм Зачатті, вільна від первородного гріха. Це значить, що Пречиста Діва була охоронена від первородного гріха не тоді, коли народилася, як ми через прийняття св. Тайни Хрещення, але, що Господь Бог постановив, що перво-родний гріх не сміє ані на хвильку діткнутися її. І тому Гос-подь так зробив, що в першій хвилі зачаття, коли душа лу-читься з тілом, була Вона чиста, свята, непорочна.

Преч. Діва Марія народилася від праведних і похилих віком батьків Йоакима та Анни, які проживали в м. Назаре-ті Галилейському і походили з священичого та царського роду. Господь наш і Бог, бачачи їхню ревність, жертов-ність та молитви, розв’язує їхню довголітню неплідність і нагороджує їх даром батьківства. Пам'ять праведних Йоакима і Анни Церква вшановує на наступний день після свята Непорочного зачаття Пресв. Богородиці.

Історія людства є історією Божого милосердя. Бог нас вибрав ще перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Господь віддав людині усе заради її повного щастя: Свою Любов, Свою присутність, Свою видимість, Своє безпосереднє спілкування. Проте, перші люди, спокушені дияволом, скоріше погодилися з задумом батька брехні і намагалися досягти іншого щастя, до якого не були покликані. Завдяки своїм власним зусил-лям перші люди захотіли чогось більшого від самого Бога. Гріх Адама якраз і полягає в тому, що перша людина захо-тіла знайти своє щастя, свою довершеність без Бога.

Але Господь Бог не відвернувся від людства. Він у своїй безмежній Мудрості та Любові, передбачаючи зло-вживання даною нам свободою, вирішив стати одним із нас. Тому Господь наказав сатані, що під маскою змія спо-

кусив Адама: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством» (Бут. 3:15). Важливо підкреслити, що Господь дозволив, щоб перше світло надії для людства засвітилося в самий момент на-шого падіння. І вже у цьому першому проголошенні Спа-сіння проглядається постать Жінки, наступниці Єви, яка стане Матір'ю Спасителя, і з Ним та в Ньому розчавить го-лову пекельного змія. Божа Любов дозволила, щоб спа-сіння світу розпочалось саме в день гріха Адама.

Наша християнська традиція називає Марію – єврей-ську дівчину з Назарету, яка удостоїлася стати Матір’ю Божого Сина, - всесвятою, пречистою, єдиною чистою і благословенною, приснодівою, нетлінною, єдиною без-грішною... Цією величною й унікальною святістю, тобто своєю непорочністю, Марія стає новою людиною, створе-ною за образом та подобою Божою. Маючи ласку непоро-чності, вона стає святішою і красивішою, бо Її краса саме виникає з чистоти серця, яке не було забруднене гріхом.

Марія раділа ласкою непорочності уже від першого моменту свого існування. Подібно до неї, наше немов осо-бисте «святе зачаття» приходить під час Хрещення, коли кожна людина наново народжується, стає новою істотою, очищеною від усякого гріха, святою. Хрещення – це святе зачаття нової людини, яка вже не народжується від плоті, але від Святого Духа. Це таїнство, яке дарує кожному но-вий святий початок жити з Богом і в Бозі. Це немов та пер-лина, чиста і прецінна, заради якої євангельський купець продає усе лише для того, щоб її придбати.

Сьогоднішнє свято – це свято чистоти, свято віднови людської природи, свято перемоги Божої ласки в людині, в людському серці. Саме у Непорочній Марії знаходимо взірець чистоти, який дуже потрібний у сьогоднішньому світі, де чеснота чистоти є часто недооцінювана, висмія-на, де багато людей живе в розпусті, розбещеності, де в засобах масової інформації та інших місцях неодноразово атакує нечистота. Кожен християнин покликаний боротися за чистоту свого серця, яка є величезним багатством та дозволяє по-справжньому любити іншу людину і в ній бачити образ невидимого Бога. Амінь.


2

«Один Господь, одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4,5)

Починаючи з 11 жовтня 2012 року і закінчуючи 24 листопада 2013 року у Католицькій Церкві Святішим Отцем Венедиктом XVI Папою Римським урочисто був проголошений Рік Віри. Майже протягом року на сторінках нашого вісника ми ділилися з нашими читачами цікавими думками та висловами про віру, які,

сподівємося, стали корисними для більшого усвідомлення віри у житті християнина. У цьому номері вісника запрошуємо чита-ча роздумати над деякими підсумковими думками Пастирського посланням Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Патріарха Свя-тослава (Шевчука), який він адресує усім вірним нашої Церкви з нагоди закриття Року віри.

Цими днями підсумовуємо Рік віри, який ми, як діти Христової Церкви, пережи-ли, відповідаючи на заклик Святішого Отця − Папи Римського, а водночас за-вершуємо і ювілейні святку-вання Хрещення Русі-Украї-ни. Святкуючи ці знакові по-дії, ми наново усвідомлює-мо собі, що віра для нас, українців, завжди була на-

шою спільною підвалиною, – непорушною Божою силою, яка 1025 років тому, завдяки провидінному та богоугод-ному рішенню св. рівноапостольного князя Володимира, вчинила нас соборним народом, невід’ємною частиною єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Віра бу-ла рівно ж тією силою, яка дозволила нашому народові вистояти у важких випробуваннях, так що за святим Іва-ном Богословом можемо з вдячністю визнати: «І оце – перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5, 4).

Наша Українська Церква завершує цей рік особливої Бо-жої благодаті в Римі, святкуючи золотий ювілей перене-сення мощів нашого великого святого – священно-мученика Йосафата Кунцевича – до базиліки Святого апостола Петра. Дивлячись на приклад цього великого святого й інших новомучеників та ісповідників віри ХХ століття, ми вчимося від них цінувати, як великий скарб, дар святої віри та нашу приналежність до святої Вселен-ської Церкви, що її наш Божественний Спаситель збуду-вав на скелі Петрі, як рівно ж – свідчити про нашу віру в сучасному світі, передаючи її дітям та ділячись нею з усі-ма, хто шукає і потребує спасенної Божественної благо-даті.

Щоб віра в нашому народі не погасла, ми, християни, маємо зберігати її живою в наших серцях, родинах і па-рафіяльних спільнотах, так щоб вона, як те світло, по-ставлене на свічнику (пор. Мт. 5, 15), показувала шлях до Бога іншим людям. Якщо людина по-справжньому глибо-ко вірує, то вона відчуває внутрішню потребу ділитися своєю вірою, передавати її іншим. Слова молитви перед причастям неможливо розділити: «Вірую, Господи, й іспо-відую…». Віра завжди пов’язана з ісповіддю – визнанням своєї віри перед іншими людьми. Христос навчає: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки води живої з його нутра потечуть» (Ів. 7, 38). Людина, яка вірою поєднана з

Богом – джерелом живої води Духа Святого, має при-родну потребу, бажання поєднати всіх людей із Богом. Як неможливо стримати бистрої ріки, так само немож-ливо стримати свідчення віри, місійного запалу христия-нина і його особистої потреби ділитися своєю вірою з ближніми.

Бо хто не ділиться своєю вірою, той поступово її зріка-ється. Каже Христос: «Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, то-го посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі От-ця Свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Тому ми, бу-дучи свідомі цієї заповіді Христової, прагнемо й бажаємо, щоб у житті кожного сина і дочки УГКЦ розгорівся вогонь живої віри і щоб цей вогонь почав передаватися через наших віруючих іншим людям у місіонерському пориві.

Першим і найважливішим місцем, де маємо вірно збері-гати, плекати й передавати скарб святої віри, є наші сім’ї та родини. Хочемо особливо підкреслити, що першими вчителями віри для дітей є їхні батьки. Ніхто: ані свя-щеник, ані сестра-монахиня, ані катехит − не може замі-нити батьків у виконанні цього священного обов’язку, який вони взяли на себе в день Хрещення своєї дитини – виховати її на зрілого християнина, здатного жити єван-гельськими заповідями у своєму житті, згідно з напутніми словами, що їх промовив священнослужитель, передаю-чи запалену свічку хресним родичам: «Прийми оцю го-ріючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просві-чуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Гос-подь, ти міг світло вийти Йому на зустріч Його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави Його і царювати з Ним в безконечні віки». То ж нагадуємо батькам і матерям, дідусям і бабусям, що найцінніший дар, який вони можуть і повинні дати своїм дітям та вну-кам на дорогу в доросле життя, є дар живої віри. Цей дар важко переоцінити, адже від нього залежить і дочасне життя, і вічне спасіння ваших дітей і внуків.

Закінчується Рік віри, проголошений Вселенською і на-шою помісною Церквою. Але продовжується наше життя вірою. Нехай же всемилостивий Господь благословить кожного з нас, щоб наша віра не маліла, але щоб ми, жи-вучи в Божій благодаті, могли і наших братів утверджу-вавти у вірі (пор. Лк. 22, 32). Нехай нашою Провідницею на дорогах віри буде Пресвята Богородиця та всі святі й праведники українського народу!


3

СИМВОЛ ВІРИ: 9. В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. 10. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

«Нехай твій Символ віри стане для тебе наче дзеркалом: у ньому зможеш побачити, чи ти віриш в усе те, у що ти стверджуєш, що віриш, і кожного дня втішатися своєю вірою».

Св. Августин.

Є одна Церква Христова, яку ми сповідуємо в 9-му члені Символу віри „єдиною”, „святою”, „вселенською” й „апостольською”. Ці 4 ознаки, нероздільно пов’язані між собою, визначають головні риси Церкви. Вона не має їх сама від себе, але це Христос, через Св. Духа, робить Церкву єдиною, святою, соборною та апо-стольською і кличе її до здійснення кожної з цих ознак.

1) Церква – єдина. Ми сповідуємо, що Церква є єди-ною і що вона сама по собі є єдністю. Але якщо ми поглянемо на Католицьку Церкву то побачимо, що во-на розсіяна по всіх континентах світу: безліч мов, без-ліч культур і т.д! Тим не менше, всі християни творять єдність у вірі, надії, любові, творять єдність у Святих Таїнствах, в Служінні: вони як несучі колони, які під-тримують і об’єднують єдину велику споруду Церкви. Всі ми, немов, перебуваємо в одному будинку, в сім’ї, серед наших братів і сестер. І це великий дар Божий!

Христова Церква є єдина, бо один є Бог і один є Ісус Христос – Будівничий Церкви. Як єдиною є Пресв. Євхаристія, так єдиною є і Церква – Тіло Христове. Єдність Церкви також виявляється в єдиному навчан-ні віри та єдності з заступником Христа св. Петром та його наступниками, Римськими Єпископами.

Двигуном єдності Церкви є Св. Дух, що Його всі ми отримали в Хрещенні і в Миропомазанні. Він створює у Церкві гармонійну єдність з величезного розмаїття культур, мов і думок.

2) Церква – свята. Святість Бога є Джерелом святості Церкви. «Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі сло-вом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5,25-27). Цю святість Церква ствер-джує на Літургії, запрошуючи усіх вірних до Причастя словами «Святеє святим».

3) Церква – соборна. Церква є соборною (з грецької мови католицькою, вселенською), коли збирає навко-ло престолу вірних до св. Причастя, щоб стати одним Тілом Христовим. Соборна Церква не обмежена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні помер-лими, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то вона ще називається вселенською.

4) Церква – апостольська. Христос покликав апосто-лів і заснував на них Церкву й послав їх у світ пропо-відувати Євангеліє. Церква, розсіяна по всьому світу, одержала від апостолів та їхніх учнів правдиву віру, старанно зберігає її і проповідує цю правду, неначе вона мала б одні уста. Саме тому у символі віри сповідуємо Христову Церкву «апостольською».

Наступниками апостолів є єпископи, які є покликані навчати, освячувати й пастирювати. Помічниками і речниками єпископа є священики, які мають служити для освячення і спасіння довіреного їм народу Божо-го. А диякони мають турбуватися про щоденні потре-би церковної спільноти. Відтак миряни, у співпраці з єпископами і священиками, мають оцерковлювати усі ділянки суспільного життя, упорядковуючи їх по-Божому. Отож, дорогі в Христі, чільним нашим спільним завданням є збереження святості, єдності та соборності Церкви, згідно апостольської традиції!

«Ісповідую». Цей урочистий термін вказує на велику важливість Тайни Хрещення. Проказуючи ці слова, ми стверджуємо нашу справжню ідентичність Божих ді-тей. Хрещення є своєрідним посвідченням особи хри-стиянина, свідоцтвом про народження у Церкві.

З Хрещенням пов’язана наша віра у відпущення гріхів. Свята Тайна Покаяння (Сповідь), є немовби «другим хрещенням», яке завжди ґрунтується на першому, йо-го зміцнює та оновлює. Тому, день нашого Хрещення є відправною точкою прекрасного шляху, мандрівки до Бога, яка триває усе життя, шляху навернення, який постійно підтримується Таїнством Покаяння. Отож, ідучи до сповіді, ми не лише просимо й отри-муємо прощення, але також «оновлюємо Хрещення», а тому сповідь не є тортурами, але – святом.

«Одне Хрещення». Цей вислів покликається на слова св. ап. Павла з Послання до Ефесян: «Один Господь, одна віра, одне хрещення». Свята Тайна Хрещення є духовним зануренням у Христову смерть, з якої з Ним воскресаємо, як нові створіння. Мова йде про купіль відродження та просвітлення. Відродження, тому що воно здійснює народження з води і Святого Духа, без якого ніхто не може увійти у Царство Небесне, а про-світлення, тому що через Хрещення людина наповню-ється Христовою благодаттю, істинним світлом, яке просвітлює кожну людину. Саме тому під час Хрещен-ня вручається запалену свічку.

«На відпущення гріхів». У Св. Тайні Хрещення відпу-скають всі гріхи, первородний і всі особисті, як також всі кари за гріх. Через Хрещення відкриваються двері до справжньої новизни життя, яке вже не є пригноблю-не негативним минулим, але вже відчуває красу та до-броту небесного царства. Йдеться про могутнє втру-чання Божого милосердя у наше життя, щоб нас спа-сти. Господь є настільки добрим, що ніколи не втом-люється прощати і дарувати нам повноту радості. Отож, далі прямуймо вперед у радості, тому що життя слід переживати з радістю Ісуса Христа.

(продовження у наступному номері вісника)


4

У цій рубриці вісника продовжуємо роздумувати над життєвими долями людей, які жили на землях України у 20 ст. Це 27 блаженних новомучеників, проголошених блаж. Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році у Львові. Нехай же приклад їхньої стійкості у вірі буде нам заохотою до праці над пробудженням наших духовних сил для нової євангелізації українського суспільства, яке переживає наростаючу моральну кризу. У цьому числі вісника розповідатимемо нашим читачам про блаженного священномученика Климентія Шептицького, рідного брата слуги Божого Митр. Андрея Шептицького.

Казимир, шостий син у граф-ській сім’ї Івана та Софії Шептицьких, з’явився на світ 17 листопада 1869 року у їх-ньому родинному маєтку у Прилбичах, на Львівщині. Освіту здобув у найпрестиж-ніших європейських універ-ситеттах Кракова, Мюнхена, Парижа. У свої 23 роки – він уже доктор права, до того ж займається родовими маєт-ками, опікується хворою ма-

тір’ю. У 1900 р. був обраний послом до Віденського пар-ламенту і кандидатом до Державної Ради, повним чле-ном якої став через рік. Його промова, виголошена у 1901 р. в парламенті, мала винятковий успіх. Перед ним від-кривалася блискуча кар’єра.

Однак Казимир віддавна відчував монаше покли-кання і ставився до цього дуже серйозно. Бажання «пос-тавити себе до диспозиції Господа» (це його слова) пере-могло, і у 44-літньому віці він стає ченцем, обирає нещо-давно відновлений митрополитом Андреєм монастир Студійського уставу, приймаючи ім’я святого Климентія, папи. Завершивши богословські студії в Інсбруці, 28 сер-пня 1915 р. приймає Тайну священства.

Серед тих священнослужителів, яких радянська влада звинуватила у співпраці з ОУН був архімандрит монахів-студитів Климентій Шептицький. За цим звину-ваченням він був заарештований у 1947 році, попри те, що вже сорок років не займався політикою.

Повернення радянської влади на Західну Україну у 1944 році не вселяло жодного оптимізму у місцевого на-селення. Усі надто добре пам'ятали пришвидшений курс "радянізації" 1939-1941 років, який вилився у вбивства та депортації сотень тисяч жителів цього краю, серед них багатьох священиків.

Намагаючись завадити повторенню трагедії та з'я-сувати наміри радянської влади, митр. Андрей вирішив відправити делегацію представників УГКЦ безпосередньо до Москви. Наприкінці 1944 р., незважаючи на смерть ми-трополита, делегація на чолі з його братом Климентієм прибула до радянської столиці. Священики зустрілися з головою Ради у справах релігійних культів при Раднар-комі Іваном Полянським, який запевнив, що жодних репресій чи утисків радянська влада не проводитиме.

У Москві отець Климентій мав ще одну несподі-вану зустріч - із представниками НКВД. Офіцери радян-ської спецслужби (серед них Павло Судоплатов) запро-

понували, щоб церква виступила посередником у перего-ворах радянської влади із націоналістичним підпіллям.

Зустріч між представниками підпілля та церкви від-булася наприкінці січня 1945 р. у храмі св.Юрія. Повстан-ці відмовилися від переговорів з радянською владою, не вірячи в її запевняння щодо припинення репресій. Вони виявилися правими - масштаби терору зростали з кож-ним днем, він був спрямований не лише проти підпілля, але й проти мирного населення. Незабаром мішенню ре-пресій стала Українська греко-католицька церква. 11 квітня 1945 року заарештовано усіх її єпископів, інших священиків почали схиляти до "об'єднання" з Російською православною церквою.

Климентій, котрий після цих арештів по суті очолив церкву, закликав не коритися тиску влади. Він повернувся в Унівський монастир, настоятеля якого, Івана Шестюка, заарештували у вересні 1945 року. Тим часом наступ ра-дянської влади на УГКЦ увінчався псевдособором у бе-резні 1946-го, що оголосив про влиття уніатської церкви в Російську православну. Священики ліквідованої церкви постали перед вибором: або скоритися наказам влади, або ж наражатися на арешт, намагаючись їй протистояти.

Очевидно, Климентій належав до другої категорії, тому вже 30 травня 1947 року Управління МГБ у Львів-ській області підписує постанову про його арешт. Голов-ними звинуваченнями проти священика була анти радян-ська діяльність та співпраця з ОУН.

"Шептицький Клемент, - писав у постанові майор МГБ Божко, - був впливовою особою у формуванні націо-налістичного руху і відіграв важливу роль у практичній бо-ротьбі ОУН-УПА проти радянської влади". 5 червня в мо-настирі проведено обшук, у результаті якого виявлено антирадянську літературу та плакати ОУН, наступного дня почалися допити старенького священика (на той час йому виповнилося 78 років!), які тривали майже півроку. За цей час отця, як особливо "небезпечного злочинця", перевезли із внутрішньої тюрми МГБ у Львові до такої ж в'язниці у Києві.

Отець Климентій мужньо тримався на допитах і рі-шуче відкидав будь-які звинувачення у співпраці з підпіл-лям, наголошуючи, що він не займається політикою. Та слідчі добре підготувалися до допитів, маючи на руках ін.-формацію від раніше допитуваних священиків та монахів.

Таким чином, вони змусили отця Климентія виз-нати, що в монастирі переховувалися повстанці (їхня криївка була виявлена 17 січня 1946 року), що монахи на-давали медичну допомогу пораненим, а один із них, Мат-ковський, відав монастирською аптекою і систематично надавав підпільникам ліки. Двоє інших, Тимчина і Кіндра-тович, підтримували зв'язок із повстанцями, а згодом пе-


5

рейшли у підпілля. Ще один монах-студит, Роман Хомин ще за німецької окупації перейшов до УПА, став капе-ланом старшинської школи і загинув у бою з радянськими військами. Сам о. Климентій переховував у себе націо-наліста Василя Кархута, який був лікарем і теж допома-гав важкопораненим повстанцям.

Намагаючись "навісити" на архімандрита якомога більше звинувачень, слідчі наводили йому свідчення, ви-биті під час допиту у настоятельки Якторівського жіночого монастиря, яка розповідала про постійну медичну допо-могу монахинь повстанцям, випікання для них хліба та влаштування інтернату для дітей повстанців на його те-риторії, і, найголовніше, що про все це було відомо архи-мандриту. Отець Климентій не заперечував цих "звину-вачень", однак називав їх не політикою, а своїм христи-янським обов'язком. При цьому він не назвав жодних прізвищ живих священиків чи підпільників, невідомих слідчим, а лише під тиском фактів підтверджував здобуту ними інформацію.

Проте головним обвинуваченням Климентія Шептицького була не допомога повстанцям, а спроби за-в'язати контакт із Проводом ОУН. Спочатку він твердив, що він робив це лише задля виконання місії, взятої у Мос-кві - організації переговорів підпілля з радянською вла-дою. Проте згодом змушений був визнати, що головною метою його спроб зв'язатися з керівництвом підпілля бу-ло скористатися можливостями ОУН для передачі у Ва-тикан інформації про знищення радянським режимом гре-ко-католицької церкви. Незважаючи на намагання Кли-ментія Шептицького, цього зробити не вдалося, прина-ймні радянським спецслужбам так і не стало про це відомо.

Натомість під час перебування архімандрита в ув'язненні в 1949 р. на Захід потрапило "Звернення Вою-ючої України до всієї української еміграції". Тут, зокрема, звучав заклик: «Відкрий перед усіма народами цю країну, в якій задушена релігія, збезчещена церква, закована свобода сумління, потоптана не тільки християнська, але й загальнолюдська мораль... Розкажи про знищення Української Автокефальної і Греко-католицької Церков, про помордованих і засланих українських єпископів, священиків і вірних. Роз'ясни чужинцям, що теперішня ро-сійська православна церква не має нічого спільного з вільною церквою і є емведівською агентурою».

Окрім керівників українського підпілля, це звернен-ня підтримав також гол. підпільної УГКЦ, наступник Кли-ментія Шептицького о. Микола Хмільовський. Обидва під-пілля, націоналістичне та церковне, об'єднали свої зусил-ля, аби донеси до світу правду про ситуацію в Україні.

Тим часом 15 січня 1948 року слідчі прозвітували про завершення слідства, а через тиждень ними було під-готовлено обвинувальний вирок за статтями 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу - зрада батьківщині. 28 лютого відбулося засідання особливої наради ("особого совєщанія") МГБ, яке присудило отцю Климентію 8 років ув'язнення у сумновідомій Володимирській тюрмі.

"Високий, худорлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, обличчя та очі привітні, спокійні, - описує Шептицького в тюрмі його співкамерник, член ОУН Іван Кривуцький - у розмові нічим не нагадував монаха, біль-ше світську освічену людину... Він був малоговіркий, зай-

вого слова ніколи не сказав. Відповідав чи розповідав ла-конічно і ясно. Ходив з палицею, навіть по камері..."

Старий, хворий та немічний священик не відбув повного терміну покарання - 1 травня 1951 року о 21-й го-дині тюремні лікарі констатували його смерть. Поховання відбулося 3 травня о 3 год. вночі. Вночі, щоб ніхто не ба-чив, померлого роздягали, обгортали в простирадло, бра-ли на ноші й виносили за браму в’язниці на міське кладо-вище, яке знаходилося поруч з в’язницею. В’язнів хорони-ли одразу під стіною. Без будь-яких докорів сумління, тіло просто кидали в заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок, за виїмком одної – деколи у яму вкидали пляшечку з запискою, на якій вказувалося прізвище, дата народження і смерті померлого.

Вересень 2000 р. Володимирське кладовище. Ше-лестять від вітру кленові листочки. Поруч, в кількох мет-рах, в’язниця. До її стіни притулилися безіменні могили. Зарослі й недоглянуті, стоять вони, немов той обшар-паний полин обабіч шляху. Цвинтар подібний на джунглі. Аби добратися до якоїсь могили, треба прикласти багато зусиль, щоб забрати з дороги гілляки і прогорнути дво-метрові бур’яни. В тих джунглях панує спокій. Вже не чути викриків п’яних слідчих, вже не брязкають ключами вар-тові, вже не мучить спрага, голод, холод. В кінці 50-тих – на початку 60-их років на могилах в’язнів зроблено чер-гові захоронення. Десь отут лежать мощі о. Климентія. Мабуть, віднайти їх не вдасться. Перші спроби виявилися невдалими. Пошуки продовжує організація “Володимир-ський некрополь”.

У 1991 році, через сорок років після смерті Климентія Шептицького радянська влада, що його замордувала, за кілька місяців до власного кінця реабілітувала священика, визнавши його несправедливо засудженим.

Не забули про нього й добрі люди - у 1996 році архи-мандрит Климентій Шептицький отримав звання "Пра-ведник народів світу" за порятунок євреїв у період Другої світової, а в 2001 році, під час візиту до Львова Папи Римського Івана Павла ІІ, був беатифікований.

Блаженний священномученик Климентій своєю цілковитою посвятою Богові, своїм багатогранним життям і мученицькою смертю засвідчив, що життя людини має сенс лише тоді, коли воно пов’язане з Христом. У радості і смутку. У торжестві і переслідуванні. Серед приязні і не-нависті – християнин покликаний засвідчувати цю таїн-ственну єдність із Христом. Прагнення цієї єдності архи-мандрит Климентій плекав у відновлених спільнотах мо-нах студійських монастирів. Аби вони, безнастанно вико-нуючи заповіді любові, могли стати справжньою «душею Церкви».

Преблаженний отче Климентіє, стоя-чи перед престолом всевишнього, не переставай молитися за нас, заступ-ниче наш і покровителю, благай Хри-ста Бога, щоб дарував нам віру не-похитну, надію пресвітлу, любов не-лицемірну, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем оспівували і славили пречесне ім’я Отця, і Сина, і Святого

Духа, нині, повсякчас і навіки вічні. Амінь.


6

ПОДАРУНОК ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Подільська українська народна казка

В одному місті жив со-бі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише са-ме багатство. А що того ба-гатства в нього було неміря-но, а що вже тих грошей в нього було нелічено. Жив собі та й жив і думав, що

завжди йому так буде. Та мав той чоловік одну біду — був він страшенно скупий. А якщо добре подумати, то не одну біду мав, а цілих три, а може й більше, бо, окрім того, що він був скупий, мав ще й зле серце і черству душу. А декотрі люди казали, що душі у нього і зовсім не було. Ніколи він не пожалів ні пса бездомного, ні злидаря безхлібного. Ото жив він собі так і казав: — От який я багатий. Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене? І посміхався спогорда.

Зима цього року видалася люта. Хурделиця труси-ла снігами, видуваючи з убогих хат останнє тепло. Мороз був такий, що у сміливців, котрі наважилися надвір вийти, аж сльози з очей витискав. Саме в ту пору Св. Миколай по світу ходив, додивляючись, хто з дітей залишився ще без подарунка, прислухаючись до дитячих думок і бажань. — Ніби всіх обійшов, — задоволено сказав сам до себе Святий Миколай.

Всіх дітей обійшов і всі подарунки розклав. Жодно-го не залишилося. Аж дивиться — дівчинка маленька біля вікна сидить, у сніговицю заглядає. — Ай-ай-ай! Це ж вона мене виглядає. Бідна сирітка, що в наймах у багатих людей служить. Як же це я її без пода-рунка залишив? — бідкався Святий дідусь. — Старий, видно, став. Що ж робити? І, як на лихо, всі по-дарунки закінчилися. А дівчатко чекає. Вірить, що я прий-ду. Бач, як у віконце дивиться. Зайду-но я он до того бага-тія, попрошу щось у нього для тієї сирітки. Та й постукав у ворота. — Хто там? — питає багач. — Та то я, перехожий один. Пустіть погрітися. — Ще чого! Вештаються тут всякі... — Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну. — То й замерзай. А мені що до того!

Тут Святий Миколай вже більше не чекав, бо він і сам міг у дім увійти, не потребував чиєїсь допомоги. Бо як же він інакше дітям подарунки під подушки розкладав би? Став Святий Миколай перед тим чоловіком та й каже: — Я — Святий Миколай. Прошу у тебе щось для бідної сирітки. Не може ж вона залишитися без подарунка.

— Мені однаково, хто ти такий і як тебе звати. Мені бай-дуже, чи ти святий, чи грішний. Багатство моє таке велике, що я можу ні з ким не рахуватися. Я наймогутніший, бо я — найбагатший. А найбагатший я тому, що у своєму житті я ще нікому нічого не дав. — Але багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке ти зро-биш людям. Бо добро породжує інше добро, ще більше. З твоїм багатством часом може щось трапитися. — Нічого з ним не трапиться. Я сторожу надійну поставив, вона пильно береже мої скарби.

Пішов Святий Миколай, шкодуючи того нещасного чоловіка, що, надбавши багатство, забув про душу. Тихе-нько підійшов до вікна, де чекала на нього бідна дівчинка. Заснуло дівчатко, поклавши голову на підвіконня. — Ти не залишишся без подарунка, дитино моя, — промовив тихенько. І вклав в уста дівчинки пісню.

Прокинулася вранці дівчинка і заспівала, та так гар-но, що аж сама здивувалася. — Ой, — засміялася радісно, — а я думала, що Святий Миколай забув про мене, — не забув.

Минув час. Дівчинка та виросла і стала відомою спі-вачкою. Вона їздила по світу і несла людям пісню. І де ті-льки лунала її пісня, люди посміхалися і ставали добрі-шими. Дівчина та стала багатою, але ніколи не забувала, як їй колись було важко та гірко в її сирітстві. Допомагала бідним, жаліла бездомних котів і собак, була до всіх до-брою і мала від того радість. А ще та дівчина шанувала Святого Миколая і його свято.

Одного разу, саме в той зимовий вечір, коли Свя-тий Миколай, запасшись провідує сонних дітей, поверта-лася вона додому і побачила біля дороги бідного нуж ден-ного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба, тремтячи від лютого морозу. Пожаліла дівчина старого. Взяла його в свою оселю, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед нею Святий Миколай і сказав: — Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю від свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього: — Так, буду, — сказала співачка, — бо він вдвічі неща-сніший за найбіднішого бідняка, бо в нього немає душі.

Заплакав тут старий і сказав: — Святий Миколаю, я згадував часто у своєму безталанні твої слова. Так, багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке зробиш ти людям. Моє багатство пропало від злодіїв і по-жежі. І більше у мене нічого не зосталося, бо добра на сві-ті я не зробив нікому. Сказав так й заплакав ще дужче. — Якщо ти плачеш, то ти не такий вже пропащий, — сказав Святий Миколай, — молися, чоловіче, Бог милосердний, то, може, й простить тобі.


7

Флоренція. У неділю перед Літургією – АУДІОЗАПИС проповіді «Про заздрість»: з метою кращого приготування до

Різдва Христового та глибшої при застанови над нашим духовним життям, а також для приготування до самої Служби Бо-жої, починаючи з неділі 1 грудня і закінчуючи неділею 29 грудня, перед початком відправи будемо слухати 15 хвилинний аудіозапис проповіді о. єрм. Григорія Планчака «Про задрість», яку розділимо на чотири частини.

Флоренція. Неділя 1 грудня. Репетиція Вертепу: у цю неділю після Літургії відбудеться перша зустріч з учасниками різ-

двяного вертепу. Бажаємо залучити до участі у вертепі дітей, молодь і дорослих з наших громад Флоренції і Прато. Звер-таємося до всіх охочих взяти участь у вертепі, щоб підходили до священика. Просимо батьків, щоб приводили своїх дітей.

Прато – Флоренція, Неділя 15 грудня, у церкві після Літургії – Свято Миколая для дітей, молоді і дорослих: прохан-

ня до батьків, щоб прийшли до церкви разом зі своїми дітьми, яким св. Миколай буде роздавати подарунки. Хто має зв'язок з нашими укр.сім’ями, які рідко приходять до храму, проситься якнайшвидше повідомити священика про них, а їх самих за-просити до храму на свято. У церкві буде коротка театралізована вистава за участю дітей і молоді нашої громади. Проси-ться усіх вірних залишитися по відправі у храмі, щоб підтримати організ. свята та отримати від св. Миколай подаруночок!!!

Акція «Різдвяна свічка 2014»: Протягом різдвяного сорокаденного посту (28.11 – 6.01) в Україні та за її межами відбува-

тиметься благодійна Акція «Різдвяна свічка 2014», метою якої є збір добровільні пожертви для найменш захищених дітей-сиріт в Україні, якими заопікуються наші монаші чини і згромадження. Вже кілька років поспіль наша громада бере участь у цій акції. Бажаємо й цього разу долучитися до неї нашими пожертвами, які потім передамо до Риму нашому Преосв. Вла-диці Діонізію, який, в свою чергу, буде безпосередньо спрямовувати гроші на ті сиротинці, в яких діти найбільше потре-бують допомоги. Кожен із нас зазнав добродійств від когось: від мами, від тата, учителів, друзів, людей доброї волі. І це наповнювало нас радістю. Отож, зробімо радість один одному, принесімо крихітку радості дітям, які живуть у скрутних об-ставинах! Збірка пожертв відбудеться у неділю 29 грудня в часі Служби Божої на 1-му тацовому зборі. На згадку про участь у акції, буде подарована свічка, яку запалимо коли сядемо до святвечірнього столу у Навечір’я Різдва Христового.

Флоренція, неділя 29 грудня 15:00 год. – Екскурсія до Капелли Медичі (поряд з церквою Сан Лоренцо): це один з

найбільших шедеврів Мікеланджело, особливо його скульптурний ансамбль «Ніч і День» та «Вечір і Ранок». У цій Капеллі-мавзолею поховані майже всі представники родини Медичі. Бажаючим взяти участь у екскурсії необхідно записатися у свя-щеника, бо групові відвідини музею відбуваються тільки за попереднім записом. Вхід до музею, якщо не зроблять безкош-товним, буде коштувати 6 або 3 євро. Літургія у цю неділю буде о 12:00 год. Вихід з церкви о 14:30 год. Трив. екскурсії 1 год.

24 – 31 березня 2014 р. – ПРОЩА до Святої Землі: на наступний рік, у часі великого посту, планується звершити Палом-

ництво до Святої землі, яке триватиме один тиждень, від понеділка до понеділка. Приблизна вартість поїздки, з усіма ви-тратами (крім особистих), прибл. 1100 євро з особи. Бажаючим взяти участь у прощі необхідно вже від тепер звертатися до священика, щоб записатися. Оплату за прощу можна вносити по частинах. Запис на прощу закривається 20 січня 2014 р.

Флоренція. Вишиття обрусів для храму: у зв’язку з тим, що минулого року у нашому храмі було встановлено іконостас,

а цього року тетрапод, виникнула необхідність пошити три світлих з вишиттям обруси, які б гармоніювали з іконостасом і тетраподом та до них по-розміру підходили. Хто бажав би вишити ці обруси на Пасху, не пізніше як до Квітної неділі (13.04.14), може підходити якнайшвидше до священика.

Флоренція, вівторок 31 грудня о 14: 30 год. – Подячна Служба Божа за прожитий рік: просимо усіх, кому не пере-

шкоджає робота, зібратися на нашого храму на подячну Літургію за щасливо прожитий 2013 рік. Надзвичайно важливою і вкрай необхідною є наша молитва у цей день за нас і усіх тих, які не вміють або не розуміють чому потрібно Богові дяку-вати. Так, як ми молитвою розпочали рік, так і бажаємо його молитовно закінчити, благаючи Бога про Його благословення.

Молитва на завершення року

Господи, Боже наш! Ти промовляєш до нас сьогодні, як промовляв учора і будеш промовляти завтра. Ти від початку возлюбив нас і по великій своїй благості призвав нас до себе. Ми слухаємо Тебе, але зроби так, щоби ми слухали Тебе правильно! Ми віримо Тобі, але допоможи нашому невірству! Ми хочемо бути слухняними Тобі, але знищ у нас все, що занадто м’яке і занадто тверде, щоби ми правдиво корилися Тобі! Ми уповаємо на Тебе, але вижени з нашого серця і розуму всі страхи, щоби ми уповали на Тебе досконало і з радістю! Ми прибігаємо до Тебе, але дай нам по-справжньому залишити за спиною все те, що має там залишитися і дай нам у радісній надії йти вперед!

Допоможи всім заблуканим, скорботним, озлобленим, тим, хто в сумніві у цьому місті і по всій вселенній; всім ув’язненим, всім, хто в лікарнях. Допоможи тим, хто в політиці і хто має владу; допоможи тим, хто взиває про хліб, справедливість і свободу, всім народам, що розумно чи нерозумно борються за це; допоможи вчителям, вихователям, а також повіреній їм молоді; допоможи церквам всіх видів і напрямків: нехай вони зберігають і поширюють чисте світло Твого Слова.

Близько і далеко ми бачимо багато того, що може вселити в наші душі скорботу і відчай, гнів чи байдужість. Однак у Тебе – досконалий порядок, мир, свобода і радість. Ти був надією для нас і для всього світу в році, що пройшов, Ти будеш нею і в новому році. Ми возносимо наші серця… – ні, Ти вознеси наші серця до Тебе! Слава Тобі, Отцю, Сину і Святому Духові: як вчора, так і сьогодні, як сьогодні, так і завтра і вовіки віків. Амінь.


8

РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ І ЗАХОДІВ НА ГРУДЕНЬ 2013 До Св. Тайни Сповіді можна приступити перед і після кожного богослужіння,

а також у інший день і час, попередньо домовившись зі священиком.

У зв’язку з проведенням 2-6.12.2013 у португальському м.Фатімі Форуму священиків, які душпастирюють у Західній Європі, у середу 5 і у четвер 6 грудня

не буде Служби Божої у храмі, бо о. Володимир буде відсутній.

01.12.13 Неділя

23-ТЯ НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. Мучч. Платона і Романа (гл. 6)

ПРАТО 9:30 – Служба Божа.

ФЛОРЕНЦІЯ 12:15 – Аудіопроповідь «Про Заздрість». 12:30 – СЛУЖБА БОЖА.


24-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 7)


16:00 – 7-ма Біблійна зустріч: «Роздуми над Євангелієм від св. Марка».

ФЛОРЕНЦІЯ 12:15 – Аудіопроповідь «Про Заздрість». 12:30 – СЛУЖБА БОЖА.

12.12.13 – Четвер ПРАТО 14:30 – † Служба Божа за усопших. Панахида. (прибирання у храмі)


25-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВ. ДУХА. (гл. 8)

ФЛОРЕНЦІЯ 12:15 – Аудіопроповідь «Про Заздрість». 12:30 – СЛУЖБА БОЖА. Після Служби Божої, у церкві – Вистава до свята Миколая. Роздача подарунків.

19.12.13 Четвер

СВЯТОГО МИКОЛАЯ, АРХИЄПИСКОПА МИР ЛИКІЙСЬКИХ ЧУДОТВОРЦЯ. ФЛОРЕНЦІЯ 14:30 – Служба Божа.


26-ТА НЕД. ПО ЗІСЛ. СВ. ДУХА. ЗАЧАТТЯ ПРЕСВ. БОГОРОДИЦІ СВ. АННОЮ (гл. 1)


ФЛОРЕНЦІЯ 12:15 – Аудіопроповідь «Про Заздрість». 12:30 – СЛУЖБА БОЖА. 15:30 – 7-ма Біблійна зустріч: «Роздуми над Євангелієм від св. Марка».

25.12.13 Середа


ФЛОРЕНЦІЯ 12:30 – Служба Божа.

26.12.13 Четвер

ПРАТО 9:30 – † Служба Божа за усопших. Панахида.

ФЛОРЕНЦІЯ 12:30 – † Служба Божа за усопших. Панахида.


27-МА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВ. ДУХА. НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ (гл. 2)

ПРАТО 9:30 – Служба Божа. Подячна молитва за прожитий рік.

ФЛОРЕНЦІЯ 12:15 – Аудіопроповідь «Про Заздрість». 12:30 – СЛУЖБА БОЖА. Подячна молитва за прожитий рік. 15:00 – Екскурсія до музею КАПЕЛЛИ МЕДИЧІВ. Вихід з церкви о 14:30 год.

31.12.13 – Вівторок ФЛОРЕНЦІЯ 14:30 – Подячна Служба Божа за прожитий рік.

Парохіяльний вісник, грудень 2013

Documents