Біологічна та екологічна рівновага. Причини зникнення та зменшення біорізноманіття на планеті та шляхи його збереження

Біологічну рівновагу - збереження динамічної стабільності природних комплексів

Екологічна рівновага – це відносна стійкість біологічних процесів, клімату, співтовариства живих організмів, властивих певній території.

Термін «Біорізноманіття» стандартного визначення не має. Найбільш розповсюдженим є «варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації», але він є дещо занадто узагальненим з точки зору конкретного тлумачення. Згідно з іншим визначенням, біорізноманіття — це міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. «Різноманіття» в даному разі позначає як відмінності всередині видів, так і між видами, а також порівняльні відмінності між екосистемами.

Незвичні качани відбираються для збільшення біорізноманіття при селекції культур кукурудзи

Програма ООН з навколишнього середовища (UNEP) організувала в листопаді 1988 року Спеціальну робочу групу експертів з метою вивчення необхідності розробки міжнародної конвенції про біорізноманіття. У травні 1989 року, вона заснувала Спеціальну робочу групу експертів з технічних та правових питань для підготовки міжнародного правового документу щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття.

З лютого 1991 року Спеціальна робоча група була перетворена в Міжурядовий комітет з питань ведення переговорів. Результатом його роботи стало проведення 22 травня 1992 року в Найробі Конференції з прийняття узгодженого тексту Конвенції про біорізноманіття. Конвенція була відкрита для підписання 5 червня 1992 року на Конференції Організації Об'єднаних Націй з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро (Саміт «Планета Земля»). Одним із основних доробків Конференції в Ріо-де-Жанейро стала Рамкова Конвенція про охорону біорізноманіття. Друга Конференція про охорону біологічного різноманіття відбулася у Джакарті, у листопаді 1995 року.

Пан-Європейська Стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995), фактично є механізмом впровадження Рамкової Конвенції на Європейському континенті.

На Всесвітньому Саміті з невиснажливого розвитку, який відбувся в Йоганнесбурзі 26 серпня — 4 вересня 2002 року, збереження та невиснажливе використання біорізноманіття та впровадження екосистемного підходу до збереження природи було включена до п'яти пріоритетних проблем людства (інші чотири — вода, енергія, здоров'я та атмосфера).

В Україні існує низка ініціатив щодо моніторингу й аналізу біорізноманіття. 2012 року започатковано цикл конференцій та видань Динаміка біорізноманіття

Необхідне і достатнє біорізноманіття

Стійка біосистема не може бути одноманітною. Приклад тому — величезні за площею посіви сільськогосподарських культур, що легко вражаються хворобами.

На прикладі розробленої ними математичної моделі дворівневої біологічної системи вчені прийшли до висновку, що оптимальна внутрипопуляційна різноманітність знижується у міру стабілізації середовища і не залежить від інтенсивності надходження ресурсу. Оптимальне ж видове різноманіття (число популяцій в біоценозі) і відповідне йому значення сумарної чисельності (біомаси) ростуть у міру збільшення стабільності середовища та інтенсивності надходження в середовище ресурсу.

Дослідники підкреслюють, що оптимальна різноманітність встановлюється в непорушених біосистемах, які існують в історично типових для них умовах. Коли обставини міняються швидко і кардинально, біосистеми, природно, відхиляються від оптимального стану, і їх ефективність знижується. Якщо негативний вплив на біосистему вчасно припинити, то у неї є ще шанс через якийсь час знову перейти в оптимальний стан (старий чи новий), якщо ж ні, то загибель системи вельми вірогідна.

Людина прагне впливати на природу, але при цьому не можна порушувати принцип оптимальної різноманітності. Якщо це не враховувати, то система буде непередбачувано реагувати на зміну зовнішніх умов. Тоді людина і управляти нічим не зможе, і відновити зруйноване — теж, бо не розуміє принципів управління.

Вплив змін видової різноманітності на базові процеси в екосистемах

Зміна видової різноманітності може впливати на базові процеси в екосистемах — продукцію і розкладання органічної речовини в масштабах, порівнянних з дією глобальних факторів. Аналіз результатів безлічі окремих експериментів дозволив розрахувати зміни середніх значень первинної продукції в екосистемах при зміні видового багатства в них. Виявилося, що продукційний процес в екосистемах залежить від видової різноманітності більше, ніж процеси деструкції органічної речовини. При зменшенні числа видів вдвічі продукція екосистем знижується в середньому на 13%. Вплив різноманітності на процес розкладання органічної речовини менш очевидний — зменшення різноманітності може призводити і до уповільнення, і до прискорення процесів деструкції в екосистемах.

Рідкісні види і

біорізноманітність

Надзвичайно висока видова різноманітність дерев тропічного лісу ставить в глухий кут екологів, оскільки незрозуміло, як виживають рідкісні види в умовах напруженої конкуренції за ресурси з видами куди більш численними. Одне з можливих пояснень — екологічна своєрідність рідкісних видів, заняття ними особливих ніш, що різко відрізняються від ніш масових видів. Дане припущення було перевірено міжнародною групою дослідників на великому матеріалі, зібраному в тропічних і субтропічних лісах Америки та Азії. Про екологічну близькість видів судили за ступенем їх спорідненості (філогенетичної близькості).

З'ясувалося, що в 6 з 15 вивчених угруповань рідкісні види відрізнялися від масових і один від одного в значно більшій мірі, ніж того слід було б очікувати на основі чистої випадковості. Відповідно, щодо цих випадків можемо говорити про підтвердження гіпотези розбіжності видів з різними нішами.

У 9 інших випадках таких відмінностей не виявлено: рідкісні види були філогенетично (а імовірно, і екологічно) близькі до масових або ж відрізнялися від них не більше, ніж слід було б очікувати, виходячи з чистої випадковості. Підтримання видової різноманітності таких угруповань досягається іншими механізмами, наприклад перериванням конкурентного витіснення тайфунами, пожежами та іншими зовнішніми впливами.

Детальний аналіз просторового розподілу наземних хребетних (всього розглянуто понад 21 тис. видів птахів, ссавців і земноводних) по всіх континентах виявив центри їх максимального видового різноманіття. Всі вони розташовуються в тропіках і займають лише 8% поверхні суші. Отримані результати дозволяють більш раціонально підходити до вибору територій, що відрізняються надзвичайно високим біорізноманіттям і тому потребують суворої охорони

Стонога Алла Е 1/2