ОУН*іКДБ**наЗакарпаттіkolochava.com/assets/files/gazeta/number-13.pdf · 1 №...

1

Серпень 2009 року№ 13

Тема номера

ОУН* і КДБ** на ЗакарпаттіУ цьому номері газети названі імена засуджених, а потімреабілітованих колочавців. Судили колочавців за такзваний «украинский буржуазный национализм», «по-собничество ОУН-УПА», «антисоветскую деятельность»,«контрреволюцию», «куркульство» та іншу «антисовет-скую деятельность». Репресивно-каральна системаНКВС-КДБ у Колочаві почала діяти через три місяці післявстановлення Радянської влади у листопаді 1944 року.В той же час близько 100 колочавців, будучи громадя-нами іншої країни (Чехословаччини), вже у 1939-1943рр. стали жертвами репресивно-каральної системиСРСР та відчули на собі нелюдські умови утримання всистемі виправно-трудових таборів ГУЛАГу (про цейшлося в газеті №9).

Радянську владу на Закарпатті зустріли по-різному.З одного боку, 25 тисяч молоді вступило до лав Ра-дянської Армії. З іншого – 28 партій, уніатське духовен-ство, частина інтелігенції і українські націоналістивороже зустріли нову владу. Особливу увагу в 1944 роцівійськові органи СМЕРШу («Смерть шпионам») приді-ляють розгрому закарпатського крайового ПроводуОУН. У січні 1945 року в Закарпаття були направленіперших 7 чекістів із Міністерства державної безпеки(МДБ), а в березні-квітні формується окружний відділ 2-Н для боротьби з бандитизмом («ББ») у складі 11 оперу-

повноважених, які були відправлені в кожний районобласті. В Ужгороді залишилось 5 працівників для фор-мування УНКДБ в Закарпатській Україні. Перше, що зро-били закарпатські чекісти, – вони вивчили досвід іагентурну мережу аналогічного карного органу, що діяву краї за часів Угорщини, – розвідувального органу «Ка-мельгаріто-осталь», угорської жандармерії, угорської по-літичної і кримінальної поліції. Крім того, довелосьвивчити досвід і чехословацької служби безпеки «Спра-водайна служба», жандармерії і поліції, які діяли у краї в1919-1939 рр. Отримавши картотеку агентурної мережі,оперативники полегшили собі роботу з вербування і пере-вербування агентів, формування мережі таємних інформа-торів. За 6 місяців 1945 року агентурно-інформаторськасітка склала 482 особи, в т.ч. 22 агентів. На обліку «не-благонадійних закарпатців» перебувало 2494 людини.Протягом 1945 року молоді чекісти в краї відкрили 38агентурних справ на 237 чоловік і 549 справ-формуля-рів на окремих осіб. Ці справи протягом року розроб-ляли 1560 «таємних» працівників закарпатськихчекістів: агентів – 163, резидентів – 27, платних інфор-маторів – 1320, в їхньому розпорядженні були 23 явочніквартири. Першим завданням відділу боротьби з банди-тизмом на Закарпатті була ліквідація підпілля Організа-ції Українських Націоналістів (ОУН) і викриттяУкраїнської Повстанської Армії (УПА), яка час від часуробила рейди у верховинських районах краю.

Починаючи з середини 1944 року національно-пат-ріотичними силами краю робиться друга спроба відро-дити крайовий Провід ОУН на Закарпатті. Цю місіюповинні були виконати Бандусяка Дмитро (провідник),Орос Михайло (референт з пропаганди), Цуга Андрій (вій-ськовий референт), Габовда Михайло (організаційнийреферент), Бандусяка Юрій (референт служби безпеки),

Немеш Іван (господарський референт), ВизичканишПетро (референт зв’язку). Відповідальним за створеннякуренів УПА в області був курінний Дуфінець. У 1945 роціорганами держбезпеки завдяки завербованим агентам і

інформаторам із числа місцевого населення вдалось зір-вати плани ОУН і поповнення рядів УПА за рахунок міс-цевого населення. Але, незважаючи на це, хвилянаціонально-визвольного змагання прокотилась Закар-паттям. Вже у 1945 році було заарештовано 25 осіб –«ОУНівців», 87 чоловік – «УПІвців», 25 осіб – «зрадників».З боку Станіславської і Дрогобицької областей у 1945 роцірегулярні війська УПА переходили кордон Закарпатськоїобласті 11 раз. На початку 1946 року на спеціальномуобліку органів держбезпеки перебувало 6500 осіб «анти-радянського елементу», в т.ч. 1563 січовиків, 257 укра-їнських націоналістів, 625 «зрадників», 38 білоемігрантів,26 терористів та декілька тисяч активістів різних партій. УМіжгірському районі в 1946 році на обліку перебувало340 «неблагонадійних осіб», в т.ч. 253 січовиків та 28 чле-нів партії Фенцика.

Протягом перших трьох років своєї роботи (1945-1947 рр.) оперпрацівниками відділу боротьби з банди-тизмом виявлено 31 «антирадянську» націоналістичнуорганізацію, ліквідовано 22 організації, арештованопонад 300 осіб, із яких десятки українських патріотівбуло розстріляно.

На теренах Закарпатської області новостворенимиорганами МДБ було зафіксовано і піддано пересліду-ванню 118 випадків проявів УПА, яка здійснювала своїрейди зі Станіславської та Дрогобицької областей. У 1945р. – 30 рейдів, 1946 р. – 57, 1947 р. – 31, 1949 р. – 16.

За агентурною справою «Зав’язка» було виявлено71-го члена підпільної організації ОУН. Керівника кра-йового ОУНівського проводу Дмитра Бандусяку буловбито в селі Новоселиці Міжгірського району в 1946 р.У жовтні 1946 року було ліквідовано антирадянське під-пільне повстансько-націоналістичне формування «За-карпатські українські повстанці» («ЗУП»). По цій справібуло заарештовано 32 людини. В Тячівському районіліквідовано підпільну націоналістичну «Організацію За-карпатської Визволеної України» («ОЗВУ») і заарешто-вано 60 підпільників (загалом нараховувалось 114

учасників, що діяли в п’яти районах). У Мукачівськомурайоні викрили підпільну організацію у складі 20 осіб.На 1 квітня 1947 року на обліку відділу 2-Н МДБ Україниперебувало: 1 крайова організація ОУН з кількістю 7 чо-ловік, 1 районна організація ОУН ( 20 чоловік), 10 сіль-ських організацій ОУН з 42 активними членами, а також3 «бандформирования» без політичних ознак. Станом на1 квітня 1949 року на обліку органів держбезпеки пе-ребувало 8 націоналістичних організації з 42 учасни-ками, які кваліфікувалися як «сільські» осередки ОУН.

З 1947 року органи держбезпеки починають бо-ротьбу з дезертирами з Радянської Армії і небажаючимиїхати на важкі роботи в Донбас та в школи фабрично-заводського навчання, які тікали додому і приєднува-лись до груп УПА. В Перечинському районі діяла «групаІвана Гопака» (до 25 осіб), в Хустському районі «групаПригари», яка з часом розділилась на три групи (9 осіб,і серед них агент МДБ). «Група Пилипа» (14 осіб), «групаСергія Кривопишина» (11 осіб) діяли в Іршавському, Му-качівському та Хустському районах. В результаті лікві-дації «груп Гопака, Пилипа, Кривопишина» булоарештовано 105 їх учасників, в т. ч. 8 вбито, вилучено 65одиниць зброї, 800 набоїв до них, гранати тощо. У своїхзвітах закарпатські чекісти повідомляли, що ці групивдалось ліквідувати завдяки агентам, інформаторам табойовикам, які «внедрялись» в ці групи органами держ-безпеки із місцевого населення. Починаючи з 1950 рокув області діяло 5 «вооруженных бандгруп» (36 осіб): уМіжгірському, Тячівському,Воловецькому районах«група Михайла Штаєра» з с.Колочава (6 осіб); «групаМихайлюка» (5 осіб) «мельниківського» напрямку та«група Карпатського» (13 осіб) «бандерівського» на-прямку (обидві з Рахівщини), «група Стріляних» з Тячів-щини. Одночасно в краї діяло також16 невеликих груп.

Тільки у 1948 році з Донбасу зі шкіл фабрично-за-водського навчання (ФЗН) втекли додому 954 особи,розшукувалось 1620 «нелегалів» і дезертирів Радянсь-кої Армії. Крім агентів КДБ, їх переслідували 570 озбро-єних груп, 8660 «істребків» (бойовиків «истребительныхбатальонов»), що забезпечували громадський порядок.

Винищувальні батальйони створювались у системіУправління внутрішніх справ. На 1 січня 1947 року в За-карпатській області було сформовано 13 винищуваль-них батальйонів загальною кількістю 1680 чоловік. Заїхньою «благонадійністю» стежили 86 інформаторівКДБ. Особовий склад був із 1612 українців, 28 росіян, 3білорусів, 17 євреїв, 14 словаків, 6 угорців.

Досліджував Станіслав Аржевітін.

*ОУН – Організація Українських Націоналістів**КДБ – Комітет Державної Безпеки

Листівка закарпатських оунівців. Гітлер (Німеч-чина) і Сталін (СРСР) в обіймах. (1940 р.)

Одним із перших у «лабіринти» СМЕРШу потрапивАвгустин Волошин – Президент Карпатської

України, що народився в с. Келечин.Загинув у в’язниці НКВС. Фото 1945 р.

Колочавці на Донбасі.На фото: Іваниш Іван, Буркало Василь та ін.

1. 25 вересня 1945 р. у Колочаву ввійшли 150 воя-ків УПА з боку Тячева.

2. 17 листопада 1945 р. зафіксована в Негровцігрупа УПА, що рухалась до Польщі.

3. 6 липня 1946 р. близько 100 вояків «групи Гріз-ного» зайшли в село з боку присілка Сухар.

4. 6 липня 1946 р. до 50 вояків «сотні Довбуша»зайшли з боку присілка Гирсовець.

5. 27 вересня 1946 р. група УПА зафіксована дру-жинником Пацканом Пилипом.

6. 28 червня 1947 р. у Колочаві зафіксованоблизько 20 вояків УПА з «сотні Довбуша».

7. 9 липня 1947 р. зафіксовано 6 вояків УПА з«сотні Довбуша».

8. 7 вересня 1947 р. зафіксована невідома група з6 вояків УПА в присілку Мерешор.

9. 13 вересня 1947 р. зафіксовано до 10 чоловік ку-щового провідника «Буря».

10. У вересні 1947 р. у Колочаві ліквідовано під-пільну організацію ОУН, яка співпрацювала з «гру-пою УПА Богдана – Довбуша».

Хронологія

УПА в Колочаві

2

№ 13 Серпень 2009 року

Історія Колочави

Національно-визвольний рух у КолочавіПублікація матеріалів з архівів МДБ у цьому номерістала можливою завдяки Указу Президента України№37/2009 від 23 січня 2009 р. «Про розсекречення,оприлюднення та вивчення архівних документів,пов’язаних з українським визвольним рухом, політич-ними репресіями та голодоморами в Україні». Указомпередбачено зняття обмежень на поширення та доступдо конкретної секретної інформації, що нагромадиласяза часи діяльності органів державної влади колишньо-го Союзу РСР. Службі безпеки України та Державномукомітету архівів України доручено сприяти громадсь-ким організаціям, ученим і науковцям у вільному до-ступі до розсекречених архівних документів.

У цьому номері газети «Нова Колочава» використані ма-теріали відділу «ББ» (боротьби з бандитизмом) Управліннядержавної безпеки в Закарпатській області. Загалом в ар-хівах Комітету держбезпеки України сьогодні знаходитьсяпонад 200 справ, заведених НКВС-МДБ на колочавців, якінелегально переходили кордон з СРСР (1939-1942), булирепатрійовані з військових таборів (1945-1946), репресо-вані за посібництво ОУН і УПА (1945-1957), засуджені зарізні види антирадянської діяльності. Майже всі вони вчаси незалежності України були реабілітовані. Справи і ма-теріали, які велись органами міліції при підготовці цього но-мера газети не використовувались. Отже, читач будеознайомлений лише з карними справами, які відкривалисяза політичними і націоналістичними мотивами.

З певних причин автор вважає недоцільним оприлюд-нювати деякі прізвища і факти.

На теренах Міжгірського (тоді Воловського) району ор-гани держбезпеки МДБ почали активно діяти з середини1945 року. В серпні було завербовано перших п’ять агентіву Міжгір’ї, Н.Студеному, Лопуховому, В.Студеному, Ляховці. УКолочаві перший платний інформатор МДБ із числа січови-ків був завербований у вересні цього ж року. У 1945 роців районі на оперативний облік органів держбезпеки буловзято 209 січовиків, 45 осіб «антисоветского элемента»,переважно активістів різних партій (на той час у районідіяло 30 різноманітних партій). Протягом 1945-1949 рр.на території Міжгірського району було здійснено 30 рейдівУПА із сусідніх областей. Найбільше рейдів здійснили: «ку-рінь Головацького», «сотня Черноти», «сотня Батури», «сотняШугая», «група Грізного», «сотня Грузина», «сотня Довбуша»,«група Буревія» (с. Сеничів, Вигодського району), «групаВишні» (с. Єленковате, Скольського району).

У 1946 році були зроблені спроби створити осередкиОУН у селах Вишнє Верецьке, Присліп, Колочава. Завданнязірвати ці плани отримали 35 інформаторів МДБ і 29 інфор-маторів органів міліції. Стараннями цих «активістів» Ра-дянської влади у 1946 році було відкрито 57 карних справу МДБ і 40 карних справ у МВС, заарештовано 49 мешканціврайону. Для прикладу, у лейтенанта МДБ Цимбалюка (піз-ніше був розстріляний «своїми» ж) мережа завербованих ін-форматорів у районі у вересні 1947 року складала 71чоловік, їм було виплачено за місяць 9246 карбованців. Крімтого, в районі у 1947 році діяло 13 груп «истребительныхбатальонов» у складі 226 добре озброєних бійців. У Ко-лочаві-Лаз діяв загін із 15 бійців, у Колочаві-Горб –18 бій-ців. Командиром колочавського загону був Ковач ПавлоІванович, який з часом був звільнений через причетність досічового руху і служби в чеській жандармерії. Новим керів-ником було призначено Маркуся Петра Степановича,якого було застрелено «групою Богдана» у 1947 році.Діяла наступна система мобілізації бійців загону: встанов-лювалась цілодобова 25-хатня охорона – на кожні 25 бу-динків закріплялось по 4-5 чоловік сільськихуповноважених, які при появі груп ОУН чи УПА негайно по-відомляли про це командиру винищувального загону. На по-чатку 1947 року агентурна мережа району складалась з6 агентів, 2 резидентів і 81 оплачуваного інформатора.Разом – 90 чоловік. У Колочаві була створена таємна бойовагрупа у складі 5 чоловік, завданням якої було ліквідувати за-

лишки ОУНівського підпілля і здійснювати засади біля коо-перативів та молочарні, вступати в бій з невеликими гру-пами УПА. У вересні 1949 року 14 агентів, 3 резиденти і 64інформатори розшукували 69 дезертирів шкіл ФЗН, 15ухилювачів від армії. В Колочаві перебувало на неле-гально 4 юнаки, двох з них вдалось завербувати агентами-маршрутниками або зв’язковими (для виконання завдань вінших селах). Для забезпечення їхньої роботи в Колочавібули підібрані конспіративні і явочні квартири.

Наполегливо розшукувався активний націоналіст-еміг-рант Василь Романовський, який проходив по агентурнійсправі «Волошинський уряд» і свого часу вчителював у Ко-лочаві. В 1949 році було навмисно скомпрометовано та за-арештовано за «антирадянську та націоналістичнудіяльності» Ю. М. Буркала.

Найбільшого клопоту органам держбезпеки завдалагрупа Штаєра (4-6 осіб), яка діяла з 1949-го до 1957 року.На цю групу колочавців було заведено агентурну справу«Бродяги».

25 вересня 1945 року з боку Тячева до Колочави зай-шли 150 вояків УПА, які здійснили антирадянську агітаціюі пограбували місцевого єврея, взяли в радянському коо-перативі продукти харчування (при цьому частково запла-тили гроші). 6 липня 1946 року в Колочаву зайшла групаУПА сотенного «Грізного» у складі 85-100 осіб. Ця групазабрала медикаменти в амбулаторії і пограбувала держав-ний кооператив на Горбі. Інша група близько 100 вояківУПА (командир «Буря») відвідали Колочаву 7 червня 1946року з боку Сухара. Було пограбовано кооператив, за-брано 760 овечок із державного заготпункту. За агентур-ними даними одного з колочавських інформаторів, булозаарештовано Ситаря, Ваколю, Росаду за посібництво цимгрупам УПА. 9 липня 1946 року в Колочаву зайшла групаУПА на чолі з провідником ОУН «Буревій», а 28 липня 1946року колочавських пастухів відвідала «група Богдана» (15осіб). Керівник «Богдана» зачитав пастухам список ра-дянських активістів і передав керівнику сільської народноїдружини Кричфалушину лист із вимогами, адресований го-лові Ради народних комісарів. 9 травня 1947 року група«Довбуша» (6 чоловік) провела в Колочаві агітацію середнаселення, а 28 червня 1947 року в Колочаву з боку Ні-мецької Мокрої знову зайшла група (до 20 осіб), у складіякої були колочавці Василь Сюгай та його батько Іван. 26вересня 1947року було вбито голову сільської ради Мар-куся Петра Степановича і пограбовано кооператив Га-лана. Вдруге ця група відвідала село 9 липня 1947 року.13 вересня 1947 року напад на кооператив здійснилагрупа УПА з кущового Проводу «Вишня» під керівництвом«Бурі».

У грудні 1945 року органами держбезпеки заведено двісправи на січовиків: Бецу Михайла Івановича і Дербака Ми-хайла Васильовича. Їхньою розробкою займався коло-чавський агент «Б» із числа січовиків. У 1946 році агентурнамережа МДБ у районі разом з інформаторами складала 29осіб. У Колочаві на той час діяло вже 9 інформаторів. За-вдяки роботі одного із них у священика з Колочави Дани-ловича було вилучено зброю, активно «розроблялась»галичанка Олена Зюба. Колочавські інформатори мали на-ступні функції: всі 9 відслідковували посібників УПА; 2 були«закріплені» за колочавцями, що перебували в УПА; 8 кон-тактували з «антисовєтчиками»; 1 доносив на поведінкуугорських репатріантів (ті, що повернулись із радянських по-лонів). У листопаді 1946 року за поданням двох колочавсь-ких інформаторів заведено справу №206 «за націо-налістичну діяльність» на Сюгая Василя Івановича, якийчерез деякий час зі своїм батьком вступить в одну із групУПА. У 1947 році було заведено агентурну справу «Гості»(реалізована 24.10.1947 року) на 10 колочавців-«агентівОУН», серед них: Буркало, Москаль, Беца, Дербак, І. Іваниш,Д. Іваниш, Шимоня, Бобик, Сюгай, Штаєр. Один із названиходночасно був і секретним співробітником МДБ, який, заповідомленнями іншого інформатора-колочавця, не бажаввикривати посібників ОУН-УПА, а, навпаки, став дезінфор-

матором. Для розробки справи «Гості» було завербовано до-датково 2 інформаторів. Особлива агентурна розробка про-водилась за Буркалом, М. Шимонею, В. Сюгаєм та М.Дербаком. Для розробки Василя Сюгая було завербованойого товариша, з яким він час від часу контактував. ДербакуМихайлу Васильовичу нова влада не могла пробачити йогосічову діяльність і особливо те, що він у часи КарпатськоїУкраїни (1938-1939 рр.) організовував січові демонстрації,йшов попереду з жовто-блакитним прапором, вигукував:«Хай живе самостійна Україна!». Його будинок часто відві-дували невідомі з Галичини. За М. Дербаком стежили 3 ін-форматори. Для розробки М. Шимоні в Хусті бувзавербований його знайомий, який, за легендою МДБ,шукав зв’язки з ОУНівцями. М.Шимоня повинен був йоговивести на «групу Довбуша - Болівара». Цьому агенту держ-безпеки вдається зустрітися в Сухарі з представникамикрайового Проводу ОУН «Захід-Карпати», провідником і ре-ферентом пропаганди «Богданом-Кумпановичем-Боліва-ром», референтом «Летуном» і отримати їхню довіру. Цюгрупу супроводжувало 12 чоловік охорони, до якої входилоі 2 колочавці. Новий окружний Закарпатський Провід ОУНпочав створювати місцеву націоналістичну організацію вКолочаві. Керівником цієї організації було призначено М. І.Шимоню. До цієї організації були причетні 10 колочавців,за кожним кроком яких стежили колочавські інформаториі агенти КДБ. На початку жовтня місяця 1947 року крайо-вий Провід «ОУН-Болівар» під час переходу у Вигодськомурайоні (с. Сенечів) 1 жовтня 1947 року наштовхнувся на за-саду органів держбезпеки. У цій стрілянині загинув ІванСюгай, «Болівар», «Богдан». Василь Сюгай був легко пора-нений у ногу, продовжував переховуватися в Колочаві і, небажаючи здаватись живим, підірвав себе гранатою. Двабійці були захоплені в полон і завербовані в агенти. Такимчином, останній Закарпатський Провід ОУН був ліквідова-ний. У жовтні були проведені арешти в Колочаві і ліквідо-вана націоналістична організація. Органи МДБ затрималиШимоню Миколу Івановича, Бобика Михайла Івановича,Сюгай Олену Іванівну, Штаєра Василя Васильовича (вякого переховувався поранений Василь Сюгай). Під час об-шуку в М. Шимоні і М. Бобика було вилучено більше 100 ли-стів «націоналістичної літератури» і записку (естафету),адресовану М. Шимоні від «Богдана» з датою: «6.9.47 р.». М.І. Шимоня на той час обіймав посаду голови села і через не-обережність розповів своєму старому приятелеві з Хуста(агенту органів держбезпеки) про свої зв’язки з ОУНівсь-кою організацією в Станіславській області і навіть давйому рекомендаційну записку. М. Шимоня показав своєму«товаришу» похвальну листівку про успіхи в розгортанніпідпільної організації у Міжгірському районі.

Найбільшого розголосу набула справа групи «Штаєра»,до якої входили 6 колочавців. Саме ця архівна справа на-дихнула мене на створення художнього фільму «Коло-чавські повстанці», зйомки якого проходять на теренахсела. В художній стрічці відтворюються сторінки націо-нально-визвольного руху в Колочаві. В основу фільму по-кладені історичні факти, а головних героїв, репресованихколишньою радянською тоталітарною владою, грають ко-лочавці – родичі історичних персонажів. Фільм знімаєтьсяза моїм сценарієм, зйомки здійснюються знімальною гру-пою кіностудії ім. О.Довженка. Сьогодні вже завершенізйомки майже половини стрічки. Фрагменти з фільму – настор. 9-12.

Отже, колочавці повинні знати і цю сторінку своєї істо-рії, пам’ятати про радянські політичні репресії та їхні жертвисеред односельчан. Безспірно, завдяки радянській владі вКолочаві відбулося багато змін на краще життя, але це невиправдовує політичний терор каральних органів ра-дянської системи, їх насильство, свавілля та спричиненняфізичного і морального страждання своїм громадянам.

Честь і слава колочавцям, які боролись за Україну!


Офіцери органів держбезпеки, що загинулиу Міжгірському районі в бою з групами ОУН і УПА(1946-1951 рр.)

Учасники подій

Фото 1. – Голіков Микола Арифеєвич (1923-1946рр.). Оперуповноважений МДБ, член ВЛКСМ, молод-ший лейтенант. Народився 21 травня 1923 р. у м. Мі-лєрово, Ростовської обл., учасник ВеликоїВітчизняної війни на Сталінградському і Брянськомуфронтах, в органах держбезпеки з лютого 1945 р. За-гинув в ніч з 31 травня на 1 червня 1946 р. у присілкуПрисліп від рук бійців УПА.Фото 2. – Журавльов Михайло Саватієвич (1919-1949 рр.). Оперуповноважений МДБ, кандидат у чле-ни КПРС, старший лейтенант. Народився в с.Звєрєво, Пектубаївського р-ну, Марійської АРСР,учасник Великої Вітчизняної війни. Воював на Ле-нінградському фронті. Загинув 29 березня 1949 р. ус. Новоселиця від рук бійців ОУН.Фото 3. – Прокопенко Василь Іванович (1923-1951 рр.).Оперуповноважений НКДБ, член КПРС, молодшийлейтенант. Народився в с. Галиця, Лосинівського р-ну, Чернігівської обл. Учасник Великої Вітчизняноївійни. Загинув 6 вересня 1951 р. у с. Колочава підчас ліквідації «групи Штаєра» (див. стор. 6).Фото 1. Фото 2. Фото 3.

Місце поховання чекістів.Братська могила в Міжгір’ї .

3


Документи. Витяги з карних справ

Карна справа № C-104

Дацьо Іван Васильович народився1905 року. У 1925-1927 рр. проходивслужбу в Чехословацькій армії, потім пе-ребував у добровільній «народній стражі».В 1945 році його сім’я складалась з: матері– Шимоні Олени (62 роки), дружини – Іва-ниш Василина (36 років), дітей – Ганна(11 років), Василь (7 років), Олена (5 років),Еміль (3 роки). З приходом угорців у Ко-

лочаву в 1939 році був призначений «боже-ником» разом з Малетою Іваном і на цій по-саді перебував до 1943 року. Під час вступумадярів у село зустрічав їх біля вітальноїбрами з угорським прапором, а його дітибули прикрашені мадярськими стрічками. В1943 році був мобілізований до угорськоговійська, але через запізнення на один деньбув заарештований на три місяці. Як «боже-ник» мав обов’язки викликати людей дожандармерії, робити повідомлення серед на-селення, вночі охороняти майно від пожежі.Разом із жандармами вилучав у односель-чан зброю. Загалом у такий спосіб було зі-брано 60 гвинтівок. Тих, хто не здававзброю добровільно, жандарми карали фі-зично, штрафували, погрожували в’язницею.Так було з Полагою Фриган, у якої вилучилипістолет, із Сюгаєм Василем Петровичем, уякого відібрали гвинтівку.

Дацьо Іван Васильович не приховував,що був мадярським детективом, утім аген-том чи шпигуном він себе не вважав. Йомуразом із працівниками нотарського урядуПоп Золтаном, Бейла Бендефі і старостоюсела Буркало Гаврилом Федоровичем завказівкою жандармів доводилось братиучасть у вивезенні євреїв із села, а такожзбирати продукти харчування і будівель-ний матеріал для Угорської армії.

У січні 1945 року нова народна радасела звернулась до Управління органівдержбезпеки з проханням поступити зДацьо Іваном і Дацьо Дмитром згідно із за-коном Радянського Союзу. 2 березня 1945року Дацьо Іван був допитаний у м. Хуст, ау квітні переведений до Ужгородськоїцентральної в’язниці (камера №159).

3 травня слідчий органів держбезпекивисунув йому звинувачення без поси-лання на конкретну статтю закону. 17травня 1945 року медична комісія зафік-сувала смерть Дацьо Івана через самогуб-ство. 21 травня головний прокурор областікарну справу, розпочату 18 березня і за-кінчену 4 травня 1945 року, закрив.

У жовтні 1991 року обласна прокура-тура Закарпатської області переглянулакарну справу № С-104 і зробила висновок,що звинувачення щодо Дацьо І. В., висунутіслідчим органів держбезпеки в 1945 році,були безпідставними. Його звинувачувалив тому, що він був активним членом угорсь-кої профашистської партії «Нимзеті ир-шийк», з 1939 року був детективомугорської жандармерії, що він грабував і за-лякував мирне населення, відбирав у нихзброю, з неповагою ставився до НародноїРади Закарпатської України і органів мілі-ції. Вивчивши справу в 1991 році, праців-

ники прокуратури дійшли висновку, що усвідченнях свідків із Колочави не було до-статніх доказів злочинної вини Дацьо І.В.,передбаченої Декретом Народної РадиЗУ №22 від 18 грудня 1944 року. Показисвідків не перепровірялись і викликалипевні сумніви. Крім того, дії Дацьо І. В. нале-жали до періоду, коли Закарпаття входилодо складу Угорської держави, отже, дія ра-дянських законів не поширювалась на іншудержаву. Тому в діях Дацьо І. В. обласнапрокуратура не виявила складу злочину.

Брат Івана Дацьо – Дмитро і його родина.Фото зроблено Іваном Ольбрахтом

в 30-х роках минулого століття.

Карна справа № 56 Карна справа № 304

Справу №304 на Росаду Андрія Ва-сильовича, Ваколю Івана Яковича, СитаряЮрія Івановича було розпочато 25 липня,а завершено 20 серпня 1946 року. В по-станові на арешт зазначалось, що вони«вступили в преступную связь с банди-тами УПА, принимали участие в ограбле-нии кооператива и показывали, где живуткомсомольцы и коммунисты» .

6 липня 1946 року до групи коло-чавських пастухів Ситаря Іллі, ГавриляОлексія, Росади Андрія, Ситаря Андрія, Ко-зака Федора, Ваколі Івана, Ситаря Юрія пі-дійшла група із 20 озброєних галичан ізапропонувала відвезти їх в Колочаву. Роз-питували, чи є у селі ще колишній началь-ник міліції Шимоня Микола та Дербак

Михайло, Москаль Микола, Беца Михайло,Драч Пилип, Шандор Василь. Пастухи Ро-сада, Ситарь і Ваколя погодились бутипровідниками «УПівців», показали житлосекретаря комсомольської організаціїСавки Тимофія, якого було побито за порт-рет Сталіна на стіні, інша група пограбу-вала корчмаря Гербу Юрія, забрала ліки вамбулаторії. Більшість товару з коопера-тивів було вивезено галицькими вояками,решту розібрало вночі місцеве населення.Пастухи-провідники отримали винагородувід групи УПА – по мішку борошна, марме-ладу, цигарки. За агентурним донесеннямколочавського інформатора, через 15 днівпосібники УПА були арештовані органамидержбезпеки.

Росада, Ваколя і Ситарь утримувались вУжгородській в’язниці №1 з 25.07.1946року. Військовий трибунал Прикордон-них військ 29 серпня 1946 року виніс їмвирок за ст.19-54 –1«а»: позбавленняволі на 10 років. Колочавці на захист за-суджених направили листи до Військовогосуду м. Києва з проханням про помилу-вання. На підтримку Ваколі підписалось117 жителів села, Росади – 103, Ситаря –118. Військовий трибунал м. Києва 22жовтня 1946 року попередній 10-річнийвирок замінив на 5 років, кваліфікуючизлочин за ст.20-54 – 1«а».

У 1991 році всі засуджені були реабілі-товані як незаконно засуджені. СитарьЮрій Іванович (1922 р.н.) проживав у Ко-лочаві, Росада Андрій Васильович (1905р.н.) помер у 1986 р. в с. Гута Ужгородсь-кого району, Ваколя Іван Якович (1924р.н.) помер 20 квітня 1948 року в Ухти-жемтаборі, перебуваючи на засланні.

Дербак Василь Іванович народився1933 року в с.Колочава. У грудні 1952року був призваний в армію. Проходивслужбу у в/ч 77958 в м. Кутаїсі, Грузинсь-кої РСР. Разом з ним службу проходили за-карпатці Дан Андрій, Болдежар В., Бигарі І.,Капа П., Могорита Ф., Пацкан П., Гаджега І.,Дьордь С., Бізіля, Сілігей, Боднарь та йогоколочавський родич Мацола Федір Юрі-йович. Дербак В.І. мав братів Юрія (1924р.н.), Івана (1929 р.н.), Якуба (1912 р.н., піз-ніше проживав у Бельгії), сестру Марію(1926 р.н.). Прослуживши три місяці вармії, мав необережність різко висловлю-ватись серед своїх земляків-військово-службовців про радянських офіцерів ірозповісти про своє бажання втекти добрата в Бельгію, а також про зв’язки з гру-пою Штаєра. Це викликало невдоволеннявідділу контррозвідки військової частини.

Виписка з карної справи № 56від 13 квітня 1953 року

«… Совершенно секретно. 2.04.1953.На имеющихся в отделе контрразведкиМВД в/ч 58184 данных, что Дербак, про-

живая по месту своего рождения, поддер-живал преступную связь с антисовет-ским подпольем ОУН, по заданиюкоторого занимался разведывательнойдеятельностью и предательской рабо-той по селу. Находясь на службе в Совет-ской Армии, высказывал намерениядезертирства, а затем измены Родине –уйти в Бельгию к брату. Кроме того, к де-зертирству склонял других военнослужа-щих. В целях предотвращения изменыРодине, считаю целесообразным Дербакаподвергнуть аресту с последующим пре-данием его суду Военного трибунала.

Начальник отдела контрразведкиМВД 145-й горно-стрелковой дивизии

Майор Саблин».

В ув’язненні фізичний і психичний станДербака різко погіршився і тому у червні1954 р. на підставі висновка медичної екс-пертизи була ухвалена постанова про при-зупинення слідства і звільнення Дербака В. І.з-під варти. 15 вересня 1954 року ДербакІван Іванович забрав комісованого з арміїбрата Василя.

Карна справа № 3675Карну справу-формуляр № 3675 від-

крито 3 серпня 1946 року на Сюгая Ва-силя Івановича і Штаєра МиколуІвановича. Арешт проведено 5 серпня.Оперуповноважений Іщенко відкривсправу на підставі того, що в квітні 1946року, перебуваючи пастухом на полониніСухар, Сюгай В. у бункері знайшов гвин-тівку і пістолет, гвинтівку передав на збе-рігання Штаєру, а пістолет до арештузберігав у себе. Сюгай також звинувачу-вався в посібництві у 1946 р. групі УПА,якій показав дорогу з полонини в Ко-лочаву, отримавши за це матеріальну ви-нагороду. Через кілька днів після арешту –

10 серпня – Сюгай В. утік з-під варти КПЗ вМіжгір’ї. Протягом 1946 - 1947 рр. перебу-вав разом зі своїм батьком Сюгаєм ІваномПетровичем в групі УПА. Восени 1947 рокугрупа попала в засаду і була обстріляна бій-цями держбезпеки. Сюгай Іван разом ізбільшістю групи був вбитий, його син Ва-силь – поранений, кілька бійців потрапилив полон і, уникаючи ув’язнення, погодилисьпрацювати на органи МДБ.

25 жовтня 1947 року Василь Сюгай пе-реховувався в сараї, що належав ІвануШтаєру. Був оточений і обстріляний бійцямидержбезпеки та підірвав себе гранатою. Тіло загиблого Василя Сюгая.

Фото з карної справи.

Дербак В. І. , воїнРадянської Армії. Фото 1953 р.

Архівна обкладинкакарної справи І. Дацьо.

Архівна обкладинкакарної справи В.Сюгая.

священиків тих часів. Його душпастирськадіяльність обірвалася 1947 р. після звину-вачення у сприянні УПА, що приходили зГаличини в Колочаву в 1945 - 1946 рр. Удокументах слідчої справи зазначено, щоМихайло Бобик, греко-католицький свя-щеник, зустрічався з провідником «Богда-ном» в ніч, коли «бандити» вбили головусільради Маркуся. «Богдан» заходив донього на квартиру разом із бійцями УПА.Отримував у Сухарі від Сюгаїв – Василя таІвана – націоналістичну літературу.

Як свідчив один із підозрюваних посправі, він передав Бобику від ВасиляСюгая, котрий перебував нелегально, на-ціоналістичну літературу для розповсюд-ження. Сам о. Михайло потім зізнавася, що

у листопаді 1945р. у село навідуваласьгрупа УПА, а керівник «Буря» заходив донього вечеряти. Причому про те, що унього у квартирі побувало четверо бійцівУПА, він говорив органам МДБ ще у липні1947р. У протоколі допиту одного зі зви-нувачених від 24.10.1947 року є свід-чення, що коли одна група вбивала головусільради П. Маркуся, інша з Іваном Сюгаємсиділа у священика. Отже, пароху «при-шили» сприяння українському підпіллю.

4



Карна справа № 1734

Карна справа № 1734 на Шимоню Ми-колу Івановича (1912 р.н.), Бобика Ми-хайла Івановича (1903 р.н.), ШтаєраВасиля Васильовича, Сюгай Олену Іва-нівну відкрита 28 жовтня 1947 року, за-крита 15 січня 1948 року. Їхзвинувачували в посібництві націоналі-стичним організаціям ОУН і УПА. Військо-вим трибуналом Прикордонних військМВС Закарпатської області 9 січня 1948року були засуджені: Шимоня М.І. – на 25років (Воркутинський табір, Комі АРСР),Бобик М.І. – на 25 років (Печорський табір,Північно-Печорська залізнична дорога),Сюгай О.І. – на 10 років (11-те табірне від-ділення, Мордовська АРСР), Штаєр В.В. –на 10 років (Воркутинський табір, КоміАРСР). У березні 1955 року Прикарпатсь-ким військовим округом було переглянутосудове рішення 1948 року, змінена квалі-фікація злочинів і винесено нове рішення.Шимоні М. – до 8 років, Бобику М. – до 7років, Штаєру В. і Сюгай О. – до 5 років. Усібули звільнені в квітні 1955 року, Штаєр В.і Сюгай О. вважались такими, що не малисудимості. Після проголошення незалеж-ності України всі були реабілітовані.

Із протоколів допитів можна зробитивисновок, що допомогу галицькій «ОУНів-ській» групі «Богдана», до якої входили ко-лочавці – Сюгай Іван Петрович і його синВасиль (рідний брат і племінник «останнь-

ого опришка Карпат Миколи Шугая»), «по-сібниками» були Дербак Дмитро Василь-ович, Штаєр Василь Іванович, БуркалоЮрій Миколайович, Іваниш Дмитро Олек-сійович, Барна Андрій, Іваниш Микола (во-єнрук школи), Дербак Іван Павлович,Дацьо Дмитро, Барна Ганна Петрівна,Сюгай Йосип Петрович, Штаєр Василь Ва-сильович, Шимоня Ганна. На них було за-ведене окреме «производство» (слідчусправу).

М.Шимоню звинувачували в допомозігалицькій групі ОУН-УПА, в якій перебу-вали І. Сюгай і В. Сюгай по закупці у Хустіпродуктів харчування і розповсюдженнінаціоналістичної літератури, яку він отри-мував від Сюгаїв. М. Шимоня працював ворганах міліції з жовтня 1944-го до бе-резня 1946 року на посаді уповноваже-ного дільничного. Влітку 1945 рокупроходив в Ужгороді 2-місячні курси при

НКВС. Після зустрічі в кінці 1945 року згрупою ОУН «Богдан» добровільно пішов ізорганів міліції і з травня до жовтня 1947року підтримував зв'язок із групою черезСюгаїв. З 1 серпня 1947 року працювавблизько трьох місяців головою сільради.М.Шимоня з жовтня 1938-го до бе-резня1939 року був командантом коло-чавських січовиків, а у 1946 роціпрацював дорожнім майстром. На моментарешту мав 6 дітей. У 1990 році М.Шимоня(протокол допиту від 8.10.1990 р.) під час

реабілітації підтвердив, що на зв'язок із Сю-гаями він ходив за дорученням оперупов-новаженого держбезпеки ст. лейтенантаЦимбала, а націоналістичну літературуйому підкинула мешканка села під час об-шуку за дорученням органів МДБ. Прото-коли допитів у 1947році він підписував підфізичним і психологічним тиском, довелосьпідписувати навіть чисті листи протоколів.«…В ходе следствия в 1947-1948 гг. ко мнеприменялись и психические меры воздей-ствия, в частности угрозы, принуждали под-писывать протоколы допросов, а такжеметоды физического насилия, а именно: уменя ударом была разбита бровь надлевым глазом, о чем свидетельствует шрам,меня таскали и вырывали волосы. На до-просы вызывали в ночное время…» (прото-кол допиту від 8.10.1990 р.).

Військовим трибуналом Прикордоннихвійськ МВС Закарпатського округу 9 лю-того 1948 р. о. Михайло (Бобик) засудже-ний до 25 років позбавлення волі.О.Михайло відбував покарання у Печорсь-кому таборі МВС, ст. Печора, Північно-Пе-чорська залізниця. 20 квітня 1955р. він бувзвільнений за рішенням Військового три-буналу від 30 березня 1955 р. І хоч трибу-нал визнав, що «суд вибрав надто суворізаходи покарання», судимість з о.Михайлане зняли.

Реабілітований Михайло Бобик 1991року на підставі того, що «провина» Бобика(а також Сюгай Олени) про злочиннийзв'язок з учасниками ОУН слідством дове-дена не була.

О. Михайло (Бобик) спізнав страд-ницьку долю багатьох греко-католицьких

Микола Шимоня напередодніув’язнення.

Михайло Бобик. Фото 1945 р.

Реабілітований в часи незалежностіШимоня М. І . Фото 90-х років.

Карна справа № 2523Карна справа Буркала Юрія Миколайовича перебуває в процесі дослідження.У цьому номері читачу пропонуємо лише фото титульного листа карної справи№2523 та фото з неї.

Факти

БоротьбаРадянськоївладиз «кулаками»

Буркало Юрій Миколайович.Фото з карної справи.

Архівна обкладинкакарної справи Ю. Буркало.

Радянська влада вважала «кулаком»кожного заможного селянина, що мав вели-ку кількість землі, будинків, коней, корів таіншої худоби.

У Колочаві до «кулаков» одразу були за-раховані Кут Іван, Ігнатишин Юра, Банга Ми-хайло, Малета Дмитро, Ситар Іван та інші.

29 квітня 1950 р. у документах Спеціаль-ної комісії районного виконкому на СитаряІгната Дмитровича було записано: «…Доосвобождения Закарпатской области отоккупантов и в первые годы Советскойвласти имел пашни –1.1 га, луга –15.01 га,леса – 1.04, лошадей – 3, волов –1, коров имолодняка – 3, овец – 17, свиней – 1, крометого, в селе Батево Береговского округаимел 2 га земли до 1947 года. В селе имеет3 дома, из которых 2 сданы в аренду.Пользовался трудом постоянных и сезон-ных батраков. В настоящее время имеет0,08 га земли, нигде не работает, престаре-лый…»

До всіх «кулаков» прийшли новіземлевпорядники разом з працівниками ор-

Фотодокументи

Маркусь Петро,загинув відбойовиків УПА

Петро Маркусь – голова сільради іводночас керівник озброєного загону гро-мадського порядку. Він єдиний з ко-лочавців, хто загинув від рук бійців УПА«групи Богдана» у 1947 р. Фото 1940 р.

ганів держбезпеки і поставили вимогунаписати заяву про передачу землі в кол-госп, «…будемо вас просити про це до трьохраз. Далі буде вас чекати фіра (машина. –Авт.) на вулиці і поїдете до «білогомедведя» (в Сибір. – Авт.).


5



Карна справа № 88/55Карна справа № 88/55 у звинува-ченні членів групи М. Штаєра ВаколіВасиля Івановича (1929-1956 рр.),Ситаря Юрія Федоровича (1932-1956 рр.) та Іваниша Андрія Дмит-ровича (1932 р.н., проживає вм. Свалява) була відкрита 4 червня1955 року, завершена 15 листопада1955 року. Карна справа склада-ється з 10 томів.

Ваколю і Ситаря взято під варту 4 червня1955 року, а Іваниша, який з повинноюприйшов до міліції ще 24 червня 1953 року,– 10 червня 1955 року.

Історія становлення групи М.Штаєранаступна: 8 серпня 1949 року Дербак Іван,Фриган Юрій Іванович і Ваколя Васильухилилися від призову в армію, перейшлина нелегальне становище і під чужими до-кументами працювали в Станіславськійобласті на лісозаготівлях. Весною 1950року до них приєднався Штаєр Михайло, доякого міліція вже раніше мала претензії іякий з 24 березня цього року теж ухилявсявід призову в армію. В 1951 році, також ухи-ляючись від призову до армії, до групи при-єднався Ситарь Юрій, а весною 1953 року –дезертир Радянської Армії Іваниш Андрій.24 вересня 1951 року під час проведеннячекістами спецоперації загинув Дербак Ва-силь Іванович (1924 р.н.), а Фриган потра-пив у полон і дав згоду допомагати органамдержбезпеки. Про своє нове завдання відМДБ Фриган розповів після повернення вгрупу і цим викликав недовіру до себе.Внаслідок чого було прийнято рішення йоголіквідувати.

У квітні 1956 року в родині Фриганівсталася трагедія – загинула дівчина Гафія.Її тіло знайшли в потічку «Сухаровець» білярічки. Перша підозра впала на «лісовиххлопців». За висновком судмедекспертизи,смерть настала внаслідок недостатностікисню (втопилась). Зовнішніх ознак на-силля над тілом не виявлено, дівоча гід-ність збережена. Таким чином, насильство,як причина смерті, виключалася, а підозра,що це зробила група Штаєра, відкидалася.

Іваниш А. прийшов з повинною до мілі-ції 24 червня 1953 року, пробувши в групілише кілька місяців.

Першою жертвою групи став озброєнийгвинтівкою член групи охорони громадсь-кого порядку с. Брязи, Станіславської обла-сті, який вночі перестрів їх і вимагавперевірки документів і особистих речей.У цей час колочавці переносили додомузброю. На озброєнні у «групи Штаєра» було:у самого Штаєра – гвинтівка, пістолет ТТ,мадярська граната, три мисливські руш-ниці, ніж; у Ваколі – мадярська гвинтівка,іноземний пістолет, мадярська граната, ніж;у Ситаря – радянська гвинтівка, ніж; у Дер-бака – німецька гвинтівка, мадярська гра-ната, револьвер, мисливська рушниця, ніж;Іваниш мав російську гвинтівку і штик-ніж;а Фриган – мадярську гвинтівку, мадярськугранату, мисливську рушницю, ніж.

У кожного члена групи на озброєнні врізний період було від 30 до 70 набоїв.

Із Протоколу допиту Ваколі від29 червня 1955 року

«…В записках ми називали себе укра-їнськими повстанцями і писали букви ОУН-УПА. Ми вживали їх за командою Штаєра.Як вони розшифровуються, не знаю. У насбуло бажання приєднатись до однієї зі ста-ніславських націоналістичних організацій.Ми це обговорювали. Фриган М. нам пові-домила, що в лісі є якась бандерівськагрупа. На зв'язок пішли Дербак і Ю. Фриган.Вони потрапили на боївку МДБ, яка діялапід виглядом групи націоналістів. Дербакбув застрелений, а Фриган довгий час пе-реховувався. У вільний час ми навчалися чи-тати, писати і рахувати. Вчителем у насбув Штаєр. Я до 1954 року не вмів ні пи-сати, ні читати. Я вчився писати націона-лістичні листівки під диктовку Штаєра.Ми вчились стріляти і боротись. Штаєрбув сильніший навіть за мене. Штаєр давнам клички: «Явір», «Дуб», «Ліщина», «Ма-лина»…».

«…Я одного разу зустрічався з невідо-мою групою зі Станіславської області. Проце мені повідомила Фриган М. Я запропону-вав зустрітись, але без зброї. Я замітив,що до мене наближаються два озброєнихавтоматники. Я запропонував покластина землю зброю. Один поклав, інший пішовназустріч з автоматом. Я втік до лісу. Миносили шапки «петлюрівки» з тризубами,які пошив нам швець Лехман зі Стані-славської області. Коли ми грабували, торозмовляли не по-закарпатськи, а на га-лицькому акценті…»

Із Протоколу допиту М.Штаєра від29 серпня 1957 року

«…Зимою в бункері «Дарвайка» в урочищіКобиль Великий у своєму зошиті Ю. Ситарьзаписував свої твори і пісні, які нам читав іспівав. У них зображувалось наше життя іборотьба українських повстанців протиРадянської влади. Ці зошити залишились убункері, який був викритий, коли Ситаря іВаколю затримали, а я його покинув…».

В результаті оперативної розробки і до-

питів арештованих членів «групи Штаєра» вКолочаві органи держбезпеки дізналисьпро наявність вогнепальної зброї у МотичкиВасиля Івановича – німецької рушниці і дварадянських автомати, у Мотички Юрія Іва-новича – мадярський карабін і до 30 гранат,у Ситаря Степана Івановича – до 100 ма-дярських патронів, у Гавриля Федора –вісім гранат, російський карабін, 270 пат-ронів, у Драча Йовшки – мадярський кара-бін, у Мацоли Дмитра – ріжок з патронамидо німецького автомата, 33 патрони, чесь-кий пістолет, три чеські гранати, диск з пат-ронами до радянського автомата, у АндрусяАндрія – три гранати. Органи міліції про-вели обшук на квартирах, але зброї незнайшли. Із протоколів допитів «групиШтаєра» відомо, що їм допомагали близько30 колочавців: хто закуповував харчі, хто ін-формував про наявність міліції та можливихагентів. Утім органам держбезпеки вдалосьзавербувати навіть близьких родичів в ін-форматори. В оперативних розробкахпроти групи Штаєра працювало 13 інфор-маторів (один агент) – платних або «вин-них» проти нової влади колочавців. Лишедивовижна обережність і вдача Штаєра (віні не підозрював, що навіть «сожительство-вал» із «істочником»*) та його товаришів позброї так довго допомагала їм уникати хит-ромудрих комбінацій МДБ. Крім того, підчас реалізації агентурної справи «Бродяги»органами держбезпеки було створено спе-ціальну групу, до якої входили: оперуповно-важений старший лейтенант Поворознюк(старший опергрупи), молодший лейтенантміліції Лолина Василь, інспектор «наружної»служби Шако Іван, дільничний уповнова-жений міліції Савинець. Водночас діяла роз-відувально-пошукова група: дільничнийуповноважений міліції старшина Негря(старший групи), дільничний уповноваже-ний старшина Шако Юрій, уповноваженийміліціонер старшина Маркович. Група на-правлялася в Колочаву на 10-15 днів. Буластворена ще одна спеціальна змішана групаз представників МДБ і МВС у складі 5-8 чо-ловік, яка прочісувала ліси навколо Ко-лочави. Окремий пошук на полонинахздійснювали перевдягнені пастухами опер-уповноважені МДБ і завербовані пастухи –колочавці. Спеціальне завдання і зброю от-римали і лісники. Їм дозволено було навітьстріляти в членів «групи «Бродяги». Одинперіод «безпекарі», як їх називали люди,практикували створення боївок із числабратів з однієї сім’ї в Колочаві, які отримализброю і мали здійснювати засади і ліквіда-цію Штаєра. Проводилось вербування тих,хто вже відсидів у радянських таборах і від-чув на собі «міць і силу» її органів держбез-пеки. Декілька колочавців булизавербовані ще до армії, і тепер вони по-винні були повернутись з відпустки і всту-пити в контакт зі Штаєром. Перечитувалисьвсі листи, які виходили з Колочави, в якихможна було «виловити» будь-яку інформа-цію про Штаєра та його спільників.

Деяких колочавців, що завинили передновою владою, органи держбезпеки навіть«зобов’язували» одружуватись на родичціодного із учасників «бандформування» дляотримання відповідної інформації. В Ко-

лочаву було «перекинуто» галицьку під-ставну групу ОУН із числа агентів МДБ (ко-лишніх вояків УПА), яких знали деякіколочавці в обличчя, та деякі колочавськідівчата раніше дарували їм хустинки напам’ятку. Тепер ці хустинки ставали знакомпароля. Три колочавські дівчини (середних одна з родини Штаєрів) насправді по-вірили в цю «ОУНівську легенду» і робиливсе, щоб контакт «Тараса» і Штаєра від-бувся. Для Штаєра передавались «еста-фети» – листи від «провідника ОУН»«Тараса». Ось такі плани і легенди (і целише частина) формували органи держбез-пеки, складаючи все в 32 томи, вербуючипри цьому все нових і нових колочавців підчергову операцію. Навколо справи«Штаєра» працювало майже 30 інформато-рів. Паралельно з органами держбезпеки,працівники міліції реалізовували власніоперативні розробки стосовно Штаєра, ви-користовуючи свою агентурну мережу,серед яких було чимало колочавців.

Кожного місяця, починаючи з 1953 ро-ку, Міжгірське і Тячівське управління держ-безпеки складали оперативні плани із10-15 пунктів з ліквідації «групи Штаєра».Свої плани реалізовували і органи міліції.Але марно.

Не мали успіху і спільні чекістсько-вій-ськові операції. Для прикладу: у березні1956 року передбачалось провести опе-

рацію по одночасному блокуванню мілі-цією квартир ймовірного перебуванняШтаєра. У групі були: 9 оперпрацівниківМіжгірського МДБ, 5 офіцерів, 4 сержантіві 36 солдат 87-го погранзагону. Створенівісім пошукових груп по 5-6 чоловік із со-баками протягом місяця прочісували місцяймовірного переховування Штаєра, але їхзусилля виявились теж марними.

*«Істочник» – таємний інформатор органів держ-безпеки.

Продовження на стор. 6

Фриган Юрій Іванович.

Ю. Ситарь та В. Ваколя.Бійці «групи Штаєра».

Іваниш Андрій Дмитрович. Ситарь Юрій Федорович. Ваколя Василь Іванович.

6

Вірші

Факт


Карна справа № 88/55 (продовження) «Коломийкиз бункера»автор Ситарь ЮрійФедорович (1932-1956 рр.)

Із Протоколу допиту Ю. Ситаря від28.06.1955 року

«…У Штаєра був зошит, в якому було за-писано все про ОУН – терміни, малюнки…»«…Штаєр був зв’язаний з групою УПА, в якійперебували Сюгай Василь і його батько Іван.Про це мені Штаєр розповідав декілька раз.Він для них закуповував харчі та інформувавпро міліцію і безпеку. Ми часто навчалисьстріляти, проводили боротьбу між собою.Штаєр був найсильнішим, а я найкращестріляв. Штаєр учив нас, як зарізати со-баку, вчив ходити безшумно, подаватисигнал свистом або прицмокуванням язи-ком, сигналам небезпеки, випускати дим збункера через дупло в дереві вверх. Зимоювчились писати, читати, арифметиці. Проконтакти з УПА ми говорили часто, але ненаважувались вступити в контакти. Ба-гато було груп УПА, створених органамидержбезпеки. При амністії нас би з УПА непустили і вбили…»

Із Протоколу допиту А. Іваниша від27 червня 1953 року

«…17.02.1952 року я був мобілізованийдо армії в м.Боровськ, Молотовської обла-сті. Після операції на шлунку в грудні 1952року був відпущений додому на лікування. Вчастину повинен був повернутись29.01.1953 року. Служив у військах МВС.У лютому 23-го числа мав бажання повер-нутись у військову частину №0590. З по-чатку квітня і до червня місяця 1953 р.перебував у банді Штаєра. Моя сестрабула жінкою у брата Штаєра. Ще у 1951році до армії я разом з ними брав участь упограбуванні людей між Мерешором і Віль-шаною, які їхали з базару…»

Із Протоколу допиту А. Іваниша від2.10.1957 року

«…Я особисто бачив, як Ситарь і Ва-коля доповідали Штаєру про виконаннязавдання, при цьому прикладали руку (чидва пальці) по-військовому до фуражки істояли при цьому по стойці «струнко». Знезнайомими людьми всі говорили по-укра-їнськи з галицьким акцентом, мали «пет-люрівки» з тризубом. Штаєр хотівстворити уяву у людей, що розбої чинитьякась банда з Станіславської області». Всімали свої клички: Штаєр – «Дунай», Ва-коля – «Іскра», Ситарь – «Опришок», я –«Диня». Між собою ми говорили, що скоробуде війна Радянського Союзу з Америкою,і ми тоді вийдемо з лісу, будемо кращимилюдьми і борцями…»

Завершення оперативної розробки(комбінації) «Фінал»

4 червня 1955 року «істочник» повідо-мив, що два бандити – Ситарь і Ваколя вжевипили молоко з порошком. Один із них за-снув у Жолобку, інший – напівсонний на-правився до однієї з хат. Група міліціонеріввідправилась до Гирсовця. Зробили шістьпострілів, одного сонного стягнули з гірсь-кої місцевості, іншого знесли на руках і по-грузили у вантажне авто.

Своєму однокамернику – підсадномуагенту МДБ – Штаєр 26 вересня 1957 року

в Ужгородській в’язниці розповів, що дів-чина Марія, з якою він зустрічався, йомурозповіла, що органи держбезпеки хочутьпідсипати в харчі сонний порошок.

Рекомендувала йому місяць нічого чу-жого не їсти, і він думає, що Ситарь і Ваколяякраз і натрапили на цей порошок. Одразупісля їх арешту його обстріляли поблизубункера, поранили його в шию, і він три дніне міг зупинити кровотечу. Хотів навіть по-кінчити з собою.

Штаєр мав п’ять бункерів, останній за15 км від Колочави, де було сховано три ми-сливські рушниці, два пістолети, ще де-кілька рушниць були заховані в дуплахдерев. Він був переконаний, що його роз-стріляють – кров за кров. Він три години мігдивитись в одну точку і мовчати. Мав надію,що коли його повезуть в Колочаву показу-вати бункери, він останній раз побачитьсвоє село.

Із Протоколу затримки Ваколі і Си-таря від 4 червня 1955 року

«…Майор Піскунов та Шенцов, Торонь,Дига о 12.00 у зворі Жолоба під полониноюБарвінок провели затримання невідомого,який назвався Ваколя Василь і був один усонному стані. Під час затримання вчинивспротив і в результаті боротьби Ваколякілька разів упав і вдарився головою ілицем об камінь. Внаслідок чого має тілесніушкодження біля рота і на голові…»

«…Лейтенант Якубовський та Лукачей,Шикуль в 12.00 у зворі Жолоба під Барвін-ком провели затримання невідомого, якийназвав себе Ситарь. Він перебував всплячому стані. Робив спробу створитиперешкоди під час арешту. Група вимушенабула його зв’язати…»

Проводячи чекістсько-військову опера-цію з 5 на 6 червня 1955 року з ліквідаціїсамотнього Штаєра, вирішили це зробитина «живця» в урочищі «Кам’янка». Цим«живцем» став Ситарь. Він повинен бувстояти на видному місці і подавати знакШтаєру – «зустрічаємось». У засаді було сімчоловік із собакою. Друга група полювала зіншим «живцем» – Ваколею, який повідо-мив, що Штаєр повинен бути в колибі. Групау складі восьми чоловік рухалась за Вако-лею. Вони не здогадувались, що Ваколя ро-бить все, аби Штаєр помітив оперпра-цівників. Майже впритул Штаєр зробив двапостріли з гвинтівки в переслідувачів ітяжко поранений автоматною чергою вшию зник у гірсько-лісистій місцевості. Ва-коля зробив усе, щоб подовжити життясвоєму побратиму… і дати можливість ще

раз зустрітися Штаєру зі своєю дівчиною«Пурхавкою» (так її прозвав сам Штаєр) зВигодського району с.Бескид.

Судове засідання над членами «групиШтаєра» відбулося 12-16 грудня 1955 року.В суд було запрошено 74 свідків, виступило –47. Вирок був суворим. Ситарь і Ваколя от-римали найвищу міру покарання – розстріл.Іваниш – 25 років таборів, але в 1956 роційого справа була переглянута і вирок бувзамінений на 12 років позбавлення волі.14 травня 1956 року Ваколю і Ситаря булострачено, а Іваниша відправлено в посе-лення Явас Мордовської АРСР.

У червні 1995 року військова проку-ратура підтвердила обгрунтованість ви-року військового трибуналу від 7 травня1956 року. Отже, Ваколя, Ситарь і Іванишреабілітації не підлягають.

На згадку про їхнє «повстанське» життяЮрій Ситарь довгими зимовими міся-цями в бункері написав близько тисячіпісень – коломийок, які з часом будутьупорядковані і видані під назвою «Ко-ломийки з бункера». В цьому номерічитач має можливість познайомитисьз частиною його коломийок.


Лишаю тя файна дівка, іду воюватиЗа родниньку Україну кровцю проливатиЧерез нашу Україну мушу бідуватиЗа горами високими бункери копатиОй бункер укопаний у робутну днинуСидять у нюм легіники через УкраїнуМене мамка народила хлопця на бандеруХодить за мнов міліція маттири йуй серуКазавім ти файна любко сади собі дубкаТа аж хочеш причекати із бандеру любкаХлопці молодії за Вкраїну б’ютьсяСирохмани колочавські з дівками

сміютьсяПолишаю в Колочаві миленької ротикА сам іду воювати у новий окопикОй сяду серед лісу та й собі думаюЯкого я бункерика викопати маюОй сяду серед лісу межи яворамиТа бункерик викопаю з двома вароннямиОй коби сь рибко знала, як дуже бідуюТа у сьому бункері лиш вороння чуюОй тяжко зимувати у тім бункерочкуНевижу милу дівку за шість-пять місячкуТа я сижу в бункерику із цімборамиКолочавські легіники ходять з фраєркамиОй у тім бункерику сидіти сумнинькоКуй ни чую через гори милої сердинькоОй летіли ластівочки понад чорні звориНе вижу тя мою дівко та й рідні цімбориОй іди дміні дівко високо горамиДоки найдеш бункер межи яворами

Мене мама годувала до сімнадцяти годуТа пустила ня по лісу як камінь у водуМене мамка породила малиньке дітьовняАбим ходив по лісові чорний як головняОй піди моя мамко та й продай коровуЗабирай ня молодого із лісу додомуОй боже милостивий порятуй милинькуБо я знаю, що загину в гаю зелининькумОй піду я в полонину сяду на явораНачну собі пуцувати нового левораОй не буйся моя дівко мене молодогоА ні мого леворика того новинькогоОй у мене молодого ременик жовтинькийНамалюю на нім тризуб правильний

рівнинькийТа я хлопець молодинький, хожу по лісочкуКаміниць мі за пудушку, та і за жоночкуОй хожу я по лісочку, та не дну недількуСмерека мі місто хижі, корінь за постількуТа я хлопець молодинький , сяку хижу маюКамінь мені за пудушку, дождьом ся

вкриваю

Ой у мене молодого хижа без побоюПосажена смеречина на широкум полюОй у мене молодого хижа посаженаСеред тої полонини смерека зеленаОй зайду пуд смереку та ляжу в корінняТа покладу головочку на друбні камінняОй не треба мені зараз хижі з віконцямиМаю типир смерикову із цімборцямиОй тоди до тя мила буду приходитиКоли будеш у Сухарі корови доїтиОй зайду у городиць, та нарву косиціЗайду до тя моя мила та й на вичорниціДай мі мамко чоботята та білинькі капціБо іду посидіти до своєї АнціЗакувала зозулиця на краснуй калиніПрийду мила посидіти на два часи ниніПопросивім свою дівку коло оборогаАби ніским не ходила до сятого богаЗакувала зозулиця на туй яблуночціНе увижу шість місяцю тя у білій сорочціЗакувала зозулиця на нашум хлівовіТа шле мамці привітання

та мому няньковіЧерез тоту Колочавку покладена дошкаКуди ходить до церковці моя білоношкаУ високій полонині виросли косиціНазбиравім тулько горя як в морі водиціОй боже милостивий не давись мі доліКуй не маю коло себе любочки й одної

Колочава, 1952 рік

С. Аржевітін з А. Іванишем.Фото 2006 р.

Сторінка з записноїкнижки Штаєра.

Сторінка з записної книжки Штаєра.Арифметичні вправи.

Ю. Ситарь біля останків одногоз учасників групи Штаєра в ото-

ченні працівників держбезпеки.

Схема місця загибелілейтенанта Прокопенка

(1951 р.н.) під час боюз «групою Штаєра»

в присілку Гирсовець.

Пам’ятний хрест,встановлений у 2009 р.

у присілку Гирсовецьна місті загибелі

лейтенанта І. Прокопенка.

Пам’ятний хрест


7



Карна справа № 3388Карна справа № 3388 на Штаєра Ми-хайла Івановича, Штаєра Миколу Іва-новича, Мацолу Дмитра Івановича,Лакатош Ганну Юріївну складалася з7 томів.

М. І. Штаєр був затриманий 8 серпня1957 року на лісопункті «Сплай» Даріївсь-кого лісопункту Перегінського району Ста-ніславської області. В постанові на арештзазначалось: «…Штаер М. И. в 1951году пе-решел на нелегальное положение и тогда жеорганизовал вооруженную банду в составешести человек. Осенью 1951 года Штаерлично убил сотрудника органов КГБ, летом1953 года был участником убийства Дер-бака Юрия, Сытаря Василия…». У 1949 роціМ. Штаєр отримав відстрочку від армії черезпоширені на той час серед чоловіків хво-роби. Весною 1951 року під час бійки з Дер-баками на нього донесли, що він мав зброю,

і Штаєр вимушений був переховуватися відміліції. Раніше декілька колочавців ухили-лися від призову до армії, і вони разом зіШтаєром виїжджали на заробітки в Боле-хівський район. Там вони від галичан дізна-лися про національно-визвольний рух ОУНі УПА, дістали зброю. Їхнім керівником ставМихайло Штаєр. У групу, крім Штаєра, вхо-дили: Дербак Василь Ілліч, Фриган Юрій Іва-нович, Ваколя Василь Іванович (1929 р. н.),Ситарь Юрій Федорович (1932 р. н.), ІванишАндрій Дмитрович (1932 р. н.).

Першим із групи загинув В. Дербак.Держбезпека розробила операцію зустрічігрупи Штаєра з підставною групою ОУН. Підчас стрілянини у вересні 1951 року В. Дер-бака було вбито, а Ю. Фригана захопили вполон, а потім відпустили. Про це він розпо-вів своїм товаришам. Йому задля реабілітації

«лісові хлопці» запропонували застрелитикогось із сільських активістів. Ю. Фриганвідмовився виконувати таке доручення, ійого в 1951 році було ліквідовано. Наступ-ним із групи у 1953 році вийшов ІванишАндрій, який вирішив здатися органам без-пеки. 4 червня 1955 року були заарешто-вані В. Ваколя, Ю. Ситарь (розстріляні14.05.1956 року), а Іваниша А. було заареш-товано 10 червня 1955 року і 14 травня1956 року вислано на 25 років до таборівМордовської АРСР. У 1956 році справуА. Іваниша було переглянуто і встановленоновий термін – 12 років. Керівник групиМ. Штаєр потрапив до в’язниці через двароки – у серпні 1957-го. За період перебу-вання в озброєній групі ватажок Михайлоотримав 10 кульових ран. Вирок розстрілятибуло виконано в його день народження –7(8) серпня 1958 року в м. Києві.

Із Протоколу допиту Штаєра від17 серпня 1957 року

«…Ми рахували нашу групу українськиминаціоналістами і для відзнаки носили насвоїх шапках українські значки – тризуби.Не заперечую, що, вступивши в 1950 році вантирадянську організацію українських по-встанців, ми здійснили зраду Радянськійдержаві…».

Із Протоколу допиту від 28 ве-ресня 1957 року

«…Я рахував себе і нашу групу українсь-кими повстанцями, або бандерівцями. Цимсамим я хотів доказати громадянам, щосир у них відбирають для тих, хто веде бо-ротьбу за «Самостійну Україну»...

Виписка з власного блокнотуШтаєра

«…Слава українським повстанцям, якіборються за волю народу! Най жиє волянароду! Най жиє «Самостійна Україна», заяку ми ся боремо, проливаємо свою кров!Най жиють українські повстанці!..»

Справа Штаєра набула великого розго-лосу і невдоволення керівництва органів

держбезпеки. До М. Штаєра було направ-лено спеціальне звернення уповноваже-ного управління держбезпеки майораСенченка про «капітуляцію» (див. фотоко-пію).

Із Протоколу допиту Штаєра,том №2

«…Перший раз я був обстріляний мілі-цією у 1950 році в Синевирській Поляні іпоранений у ліву щоку. Другий раз менепоранив лейтенант Прокопенко на копицісіна: одне поранення в праву щоку, друге –в праву руку, одне в ліву руку і друге – вногу. Третій раз мене обстріляли літом1955 року – легке поранення в ногу і «под-ряпини» в бік біля живота, шию. Четвертийраз обстріляли переодіті в пастухів мілі-ціонери – при перестрілці впав на гострекаміння і порвав ліву руку. П’ятий раз об-стріляли в 1957 році – при затриманні от-римав декілька поранень – одне в голову встоловій, інше в ногу, коли вискочив у вікноі мене переслідували…».

Із Протоколу допиту Сарацькоговід 8 серпня 1957 року

«…Сьогодні, 8 серпня, я побачив бан-дита Штаєра, який продавав бринзю встоловій котлопункта. Я знав, що йогорозшукує міліція, бачив фотографію. Я под-звонив начальнику Шестову, який сказав,що «будемо затримувати». Я підійшов доШтаєра, і ми вийшли на сходи. Штаєр спи-тав, що я можу в нього купити. Я спитав,звідки він родом. Штаєр відповів, що з Ко-лочави, і при цьому в кармані клацнувкурок пістолета. Я запропонував випитипо 100 грам. У кімнату заскочили з рушни-цями Рачинський і Жечков і крикнули: «Рукивгору!». Штаєр вихопив пістолет, наці-лився на Рачинського, але відбулась осічка.В цей час вистрелив Рачинський із ми-сливської рушниці. Штаєр руками висадивраму у вікні, вискочив і став бігти. Ра-

чинський вистрелив другий раз. Штаєрупав. Він був поранений в голову, ногу іруку».

Із Протоколу допиту Жечкова від8 серпня 1957 року

«….У цей час я вистрелив разом з Ра-чинським. Бандит упав у лісі і наставив нанас пістолет. Ми охороняли його десь півго-дини, пропонували здатись. Я підійшовближче і запитав, чи є у нього граната. Вінвідповів, що не має. Тоді я підійшов і забрав унього пістолет марки ТТ. Один патрон був устволі і п’ять у магазині. Через 20 хвилин пі-дійшов начальник КДБ капітан Цимбалюк…»

Із Протоколу допиту Рачинськоговід 8 серпня 1957 року

«…Штаєр упав у якусь яму. Ми підійшлидо ями і побачили, що Штаєр перемотуєногу. Я знову запропонував йому здатись.Він перестав перев’язувати і прицілився нанас пістолетом. Потім, напевно, він втра-тив свідомість. Підійшов Жечков і забрав

пістолет…»Слідча справа №5585, заведена на

Штаєра, складена в 7 томах на 1963 сто-рінках. Судове засідання відбувалося з 19до 24 грудня 1957 року. У засіданні бралиучасть понад 30 свідків, в т.ч. 16 колочавців.

Штаєра звинувачували більше ніж в 90 на-падах на державні установи і приватні бу-динки, чотирьох вбивствах. По справібуло допитано 115 осіб. З 8 до 15 жовтня1957 року Штаєра було вивезено дляогляду бункерів і тайників навколо Ко-лочави. Проведені очні ставки з багатьмаколочавцями і засудженим на 12 років Іва-нишем Андрієм.

Продовження на стор. 8

Штаєр Михайло Іванович.Фото з карної справи.

Штаєр Микола Іванович.Фото з карної справи.

Лакатош Ганна Юріївна.Фото з карної справи.

Мацола Дмитро Іванович.Фото з карної справи.

Автобус з бійцями МДБ їде вулецеюКолочави на операцію по

затриманню групи Штаєра.

Звернення працівниківдержбезпеки до Штаєра

про капітуляцію.

Звернення Штаєра допрацівників держбезпеки

про припиненняпереслідування.

Записка на уламку дошки.

Штаєр – керівник групи.

Молодий Михайло Штаєр.

Напис на дошках у бункері.

8



Карна справа № 3388 (продовження)Штаєру Михайлу було винесено вищу

міру покарання – розстріл, його брату –Штаєру Миколі – 10 років ув’язнення (фак-тично відбув 6 років, 6 місяців і 11 днів), Ма-цолі Дмитру – 5 років (відбув 2 роки, 1 місяць,3 дні), Лакатош Ганні – 3 роки (відбула

2 роки,1 місяць, 21 день). Штаєр Михайло(1929 р.н.) арештований 8.08.1957 року,розстріляний 8.08.1958 року в м.Києві,Штаєр Микола (1923 р.н.) арештований27.10.1957 року, звільнений 8.05.1964

року, Мацола Д. І. (1923 р.н.) арештований27.09.1957 року, звільнений 30.11.1959 року,Лакатош Г. Ю. (1933 р.н.) арештована27.10.1957 року, звільнена 18.12.1959 року.

У жовтні 1991 року Штаєр Микола, Ма-цола Василь і Лакатош Ганна були реабілі-товані. Підстав для реабілітації самогоМихайла Штаєра не знайдено, незважаючина те, що в «Протесті Генерального Проку-рора України до Пленуму Верховного СудуУкраїни» в порядку нагляду по архівнійсправі №5585 зазначалось: «…Штаєр Ми-хайло не перебував у контрреволюційнихорганах і не підтримував з ними зв'язок. Те,що вони носили тризуби, ще не є причетні-стю до контрреволюційних організацій. Вінне спричинив шкоди воєнній міці держави, її

незалежності чи недоторканості кордонів.Він не вчиняв терористичні акти проти пред-ставників влади. Застрелив Прокопенка, немаючи мети позбавити життя працівникаКДБ. Він вистрелив під час стрілянини, на-магаючись вирватись із засідки. Дії Штаєране містять ознак зради Батьківщині та вчи-нення терактів, і судові рішення в цій частинітреба переглянути, перекваліфікувавши зіст. 54-1«а» та ст. 54–8 на ст. 56-17…».

Іменем України голова Верховного СудуУкраїни від 27.02.1998 року Постановою№32н98 задовільнив Протест заступникаГенерального Прокурора і змінив кваліфі-кацію злочинів та виніс нове рішення від24.12.1957 р.

Таким чином, стосовно групи Штаєрабуло зібрано матеріалів на 32 томи: карнасправа №3388 «Штаєр М. І., Штаєр М. І.(брат), Мацола Д. І., Лакотош Г. Ю.» – в7 томах; карна справа №8855 «Ваколя В.,Ситарь Ю., Іваниш А.» – в 10 томах; аген-турна справа №35 «Бродяги» щодо роз-робки групи Штаєра – в 15 томах. Ціматеріали сьогодні використовують як на-вчальні посібники для молодих оперпра-цівників Служби безпеки України .


Зі спогадів Поповича Миколи Васильовича з Негровця«...На початку сторіччя, як мадяри і Імперія розпалися, ми усталися під чехами. То були чесні і цивілізовані люди, мало наш народ май віджив і худоби розвелося, хотя

люди у Європі жили не так, мали красні землі, на яких ся родит виноград і всьо друге, помагає держава. А у нас на два століття відстали і ще спорили межи собов дажена тему у кого більша телиця. Перша машина на тереблянській ріці була у синевирського попа Горвата, доста крутого. За Августина Волошина у Негровці було два всічовиках. Коли прийшли мадяри, дуже мучили жиду, бо Гітлер дав указ усіх в концтабори. Моя баба розказала, що даже паралізованих возили. Многі із них тікали. Бивтакий случай, што в полонині найшли молоду єврейку із дитинув груднув мертвими. Дитина гет покусала груди матері, яка вже била мертвою. Почти в каждуй хатіжили мадяри. Казали, що били не добрі. У Пичери на пуді спали і лінувалися лізти дулу, та мочилися там у сіно. Бив случай, што розстріляли одного солдата на мла-ках, бо тікав думу.

Дале пришли руські. Люди вийшли на вулиці подивитися, а увіділи один звод солдат грязних, подертих, відімо, розвідка. Дуже їм чудно било. Бив случай з АндрійомРозиненим, дуже хитрим і обдуманим. Яка власть у нас не била, вун все начальником бив. У сись динь файно одівся у костюм і таку ги жильєтку. Часи з ланцком пові-сив на грудний карман. Став на ворота, видкись взнав, що кланяються «здраствуйте». Привітався з руськими. Один із москалів підійшов. «Здорова, здорова, дєд». Вирвавчаси і ланцюжок із жеба та пушов. Як ті відійшли, Андрій сказав: «Та се не жебраки?». Айбо дале при руських бив начальником пилорами. Як зайшли руські, началасяколективізація, калгози. Забрали зимлю, худобу. Мош субі лиш уявити діда Юру, який у Америці 11 году тяжко робив, аби купити 20 гектару, а туй все забрали, ли-шили лиш сіно на корову. Дідо Василь Гириниць довго не хотів давати в калгоз годованого коня, айбо як на сільраді пару раз дали в груди і мусів ся писати в калгоз. Такубіду робили наші односельчани, так називаємі перші комуністи. Дале начали брати від нас позику державі: масло, молоко, шкуру з худоби. Свині різали у хліві, аби нечути. Спузу з відром на писок клали, аби ся задихнула та не гойкала. Коли нич не било, екзекутори брали із одежі. Дале начали брати наших хлопцю у Донбас на важкіроботи. Дуже много пропало безвісти, многих і повбивали довірливих і чесних. Многі тікали у ліс, як Штаєр Мигаль з Сухара. Дуже відважний бив, зібрав ватагу в горах.І зрада погубила їх, його похресниця, в якої ни раз їли, ночували, насипала снотворне, яке дали йуй НКВедисти. Всіх хлопцю ймили, а Штаєр утік, як увідів, що ниє їхвже пучас з хижі. Казав і хлопцям – не пийте, но било пузно – позасипали за столом. На плечах носив їх у хащу, поливав водов, бив по пискові, проклинав. Но нич ни мугучинити. За пучас дві машини солдат вийшло. Дале Мигаль сам ходив два годи з УПА, мав звання майора. Но дале його май зрадила якась курва у Болехові, проварилапатрони. Дале йуй дали хижу і 25 соток у Кам’янецькій Гуті.

Приходили хлопці з УПА. Баба казала, якось вночи прийшли УПА, змучені, голодні. Просили їсти. Такі були змучені, што ройовий їм їсти давав з лижки каждому.Іншим разом приходило багато з села Глубокого. Їхню розвідку обстріляли руські і они ся вернули. Взяли від Михайла Балібовки корову, бо мав дві, Миколу Поповича(Коцівського) взяли на провідника із Ясиновця і пушли до Болотника, Рожнятівського району. На привалі зарізали корову, дали по куску каждому. Коцівському дали язик.Хоть і смішно, а голодного не лишили...»

(З родинного листування Поповичів)

Спогади очевидців

Зі спогадiв колишнього оперуповноваженого МВСпо розшуку старшого лейтенанта Медулича Іллі Івановича

Медулич Ілля Іванович працював в органах МВСз 1948 року. Майже вісім років працював у Ко-лочаві. Брав участь у затриманні «групи Штаєра».

Медулич розповідає: «…в Колочаві була скон-центрована велика група працівників органів МВСі МДБ. Їх кількість в різні часи доходила до 30 чо-ловік. В цю кількість не входили завербовані «осве-домители» з числа селян. Їх, як правило, було подекілька чоловік на одного неблагонадійного «эле-мента», який потрапляв в розробку МВС чи МДБ.«Осведомители» закріплялися за «элементом» і , взалежності від цінності наданої інформації, отри-мували гроші. У МВС була своя агентурна мережа,у МДБ – своя. В ті часи в Колочаві можна було на-рахувати декілька десятків «осведомителей». Вра-ховуючи важливість «банди Штаєра», до Колочави

Штаєр біля речей з бункера.

Один з бункерів Штаєра.

Ще один бункер Штаєра.

Медулич Ілля Іванович. Фото 50-х років.

Штаєр в оточенні працівниківдержбезпеки показує бункери

навколо села. Останній разв Колочаві.

були прикріплені: майор Поворознюк з Одеси, з уж-городського начальства МДБ – Шиндон і Долгунов,з Хуста – Комісаров, з Пилипця – Прокопенко, зСтуденого – Цимбал…».

«…Молодший лейтенант Прокопенко був за-стрелений Штаєром у 1951 році. Оперуповноваже-ний Цимбал в Студеному добре випив і йдучидодому прийняв начальника дружини Бобика забандита – застрелив його. Був засуджений. У Ко-лочаві в той час начальником дружини був Брай-ник Микола Васильович, а дружинниками були:Дацьо Петро Васильович, Макар Юрій Федорович,Косяк Юрій Юрійович та інші…»

Записано Станіславом Аржевітіним29 жовтня 2004 року .

9


Фоторепортаж

Фільм «Колочавські повстанці».Сценарист – С. Аржевітін, режисер-постановник – В. Таранюк,знімальна група кіностудії ім. О. Довженка1. Актори-аматори — головні герої фільму

10


2. Знімається епізод «Зустріч «групи Штаєра» з Дмитром Бандусяком –керівником національно-визвольного руху на Закарпатті»

3. На знімальному майданчику

11


4. Знімається епізод «Колочавська корчма»

5. Знімається епізод «Група Богдана» в Колочаві»

12


6. Знімається епізод «Пастка для «групи Штаєра»

7. Знімається епізод «Вчителька з Центральної України»

Головний редактор, засновник та видавець – С. Аржевітін. Випусковий редактор – В. Ломакіна. Загальний наклад – 3000 прим.Адреса редакції: м. Київ, 01001 Головна пошта а/с № 518, тел.: +38(044)255-23-91, 331-28-15. Е-mail: [email protected]

свідоцтво ЗТ№457/49Р від 10.04.08. Фото з архіву С. АржевітінаКомп’ютерне макетування та верстка – Катерина Іщенко. Друк: поліграфічна фірма «Оранта»

Адреса друкарні: 03057, м. Киів, вул. М. Кривоноса, 2Б, тел./факс: +38(044) 248-89-31, 248-89-14, 248-46-47.www. oranta-druk.kiev.ua, e-mail: [email protected]

ОУН*іКДБ**наЗакарпаттіkolochava.com/assets/files/gazeta/number-13.pdf · 1 №...

Documents