«Вища освіта в Росії: історія становлення та сучасний

стан»

1.Перші вищі навчальні заклади в Росії.

У Росії, в межах її сучасній території, першими, найбільш відомими академіями і вищими школами були Слов'яно-греко-латинської академії (1687) та Школа математичних і навігаційних наук (1701) в Москві; в Петербурзі це Морська Академія (1715), Академічний університет при Академії наук (1725) - як самостійний Петербурзький університет був заново заснований в 1819 р., Гірське училище (1733), Морський кадетський корпус (1750). Важливу роль у становленні вищої освіти в Росії зіграла Академія наук, створена в Петербурзі за вказівкою Петра I. Її перше засідання пройшло в самому Наприкінці 1825 р. вже після смерті Петра I.

Гімназична освіта будувалася відповідно до «Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам» 1804 За даним статутом, прийом до гімназії проводився відразу по закінченню повітових

училищ, без іспитів і незалежно від стану. У Росії до 1809 налічувалося 32 гімназії. Однак статутом 1828 р. було введено

обмеження станів, і надалі гімназійну освіту отримували лише діти дворян і чиновників. Цьому обмеженню супроводжувало насадження

класицизму в навчальних програмах гімназій. Класицизм в гімназичному освіту означав, перш за все, обов'язкове вивчення

латинської мови з першого класу, введення грецької мови і Закону Божого, яким відводилося привілейоване місце на шкоду іншим

дисциплінам. До того часу в навчальне навантаження (32 ч.) входили іноземні мови (французька та німецька), латинська мова, історія, географія, початковий курс філософії і витончених наук,

література, політекономія, математика, початковий курс комерційних наук і технології. З 1828 р. з навчальних планів виключалися так звані «вільнодумні науки», зокрема право,

філософія,політекономія.

2.Педагогічна практика і педагогічні ідеї в системі освіти в

Росії XVIII-XIX ст

Реальна освіта в Росії розвивалася досить повільно. Справа в тому, що диплом про закінчення реальної гімназії давав право вступати до будь-якого вищого технічного навчального закладу , але були певні обмеження для вступу до університету. Тому в 1867 р. За Університетським Статутом 1863 р. було прийнято Доповнення, де йшлося: «Вихованці Реальних Гімназій та інших середніх навчальних закладів, з успіхом закінчили курс навчання, якщо останній цей визнаний буде з боку Міністерства Народної Освіти відповідним курсом гімназичного можуть рівним чином поступати в сторонні слухачі, але не інакше як із зобов'язанням витримати по закінчення року випробування з латинської мови, якщо не навчався, і вступити в студенти »

Вузловою проблемою навчально-виховного процесу на всіх рівнях системи освіти того часу був зв'язок теорії з практикою: «... всі галузі науки повинні прагнути до суспільної користі і теоріями випереджати практику ...»

3. Система вищої освіти в радянський період

3.1 Відновлення системи вищої освіти, його якісна і кількісна динаміка після Великої

Вітчизняної війни Наслідки Великої Вітчизняної війни у підготовці фахівців з вищою

освітою були подолані досить швидко. Якщо в 1942 р. кількість вузів впало з 817 до 460, то вже восени 1945 р. в 789 вузах навчалося 730

тис. студентів, що становило 90% довоєнного рівня. Це було досягнуто, зокрема, за рахунок значних матеріальних вкладень в систему вищої освіти. У 1950 р. СРСР витрачав 10% національного

доходу на освіту, США - 4% (у 1988 р. ці цифри склали відповідно 7 і 12%; з 1992 р. в Росії частка національного доходу, що

направляється на освіту, впала нижче 4%) .Число студентів,які навчалися в аспірантурі до кінця 80-х років

стабілізувалося в СРСР на рівні 80 тис. осіб, з них 40 тис. - в науково-дослідних інститутах.

В країні була створена досить розгалужена система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів вищих навчальних закладів. У 1984 р., який ще не був торкнуться істотним спадом у всій системі вищої освіти кінця 80-х років, число викладачів у вузах становило 410 тис.

осіб, у тому числі 18 тис. професорів і докторів наук, 180 тис. доцентів і кандидатів наук. Щорічно підвищували свою кваліфікацію

70,3 тис. викладачів, з них близько 35 тис. на ФПК і ІПК, 26 тис. - шляхом стажування У вузах також працювало більше 100 тис.

співробітників, зайнятих у науково-дослідному секторі (більше 70% - по господарськими договорами); серед них було 22 тис. докторів і кандидатів наук У 1986 р. із загального числа викладачів частка професорів складала приблизно 2,2%; доцентів - 28%; старших

викладачів - 23,7%; асистентів - 35,5%.

Пік розквіту вищої школи в СРСР припав на 50 - 60-ті роки, коли країна займала одне з провідних місць у світі за кількістю студентів

на 10 тис. жителів і за якістю підготовки фахівців у галузі математики, природничих наук і техніки. Видатні і багато в чому

несподівані для Заходу досягнення СРСР в сферах ракетобудування, ядерної енергетики, ряді областей фізики і хімії викликали у світі широкий інтерес до системи освіти (в тому числі і вищої) в нашій

країні. Саме цей факт став однією з причин інтенсивного зростання капіталовкладень у сферу освіти (включаючи вище) в розвинених

країнах, який, однак, істотно сповільнилося в 80-х роках.

4. Сучасні тенденції розвитку вищої освіти за кордоном і перспективи

російської вищої школи

4.1 Перспективи розвитку вищої школи в Російській Федерації

Перспективи розвитку вищої освіти в Росії безпосередньо залежать від наступних основних факторів:

-державної політики в галузі освіти взагалі і вищої освіти зокрема. Вона повинна бути спрямована на випереджальний розвиток освіти в порівнянні з усіма іншими соціальними сферами або галузями народного господарства;

-сформованості громадської думки на користь пріоритетності сфери освіти як найважливішої умови соціально-економічного прогресу в будь-якій області;

-реального формування ринкових відносин в країні і, як наслідок, становлення ринку освітніх послуг та

супутньої йому конкуренції. При цьому вища школа не повинна залишатися наодинці з ринком; для неї в

усіх країнах створюються пільгове оподаткування, система

держдотацій, умови для стимулювання приватних пожертвувань і капітальних вкладень;

-наявності наукової концепції розвитку вищої освіти, широкого розгортання наукових робіт в області

економіки, соціології, психології та педагогіки вищої освіти;

-формування об'єктивної та авторитетної служби громадського контролю за діяльністю вузів, наявності чітких критеріїв їх рейтингової оцінки.

Зміст шкільної освіти - це основа освітньої системи, і в умовах перехідного періоду в розвитку суспільства воно є основним об'єктом реформування та оновлення. Зміст освіти та його реалізація втілюють ті цінності і цілі, які суспільство ставить перед новим поколінням. Успішна реалізація реформи в області змісту освіти

є складною і труднодостижимой завданням. Вона вимагає ретельного планування, добре розробленої стратегії, прихильності мети тих, хто її реалізує, уваги до ресурсів, забезпечення перепідготовки і розробки

відповідної процедури оцінки. Реформу змісту освіти ускладнює ще й те, що вона проводиться в суспільстві, де викладачі та інфраструктура не забезпечені відповідними ресурсами. .

5.Висновок

6.Список використаної літератури 1. Педагогіка / В.А. Сластенін, І.Ф. Ісаєв та ін - 3-е изд.-

М., 2000. 2. . Ананьєв Б. Г. Про проблеми сучасного

людинознавства. СПб., 2000. 3. 3.Ананьев Б. Г. Людина як предмет пізнання. СПб.,

2001. 4. . Бодров В. А. Психологія професійної придатності.

М., 2001. 5. . Брушлінскій А. В. Психологія суб'єкта / Відп. ред. В.

В. Знаків. М., 2003. 6. . Пряжников Н. С, Пряжникова Є. Ю. Психологія

праці та людської гідності. М., 2001.