Інститут зології ім. І. І. Шмальгаузена НАНУНаціональний екологічний центр України

Костюшин В. А., Василюк О. В., Коломицев Г. О.

ІНДИКАТИВНА СХЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІБАСЕЙНУ Р. ПІВДЕННИЙ БУГ

ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТВОРЕННЯНАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ УКРАЇНИ

Київ2011

Костюшин В. А., Василюк О. В., Коломицев Г. О. Інди ка -тивна схема екологічної мережі басейну р. Південний Бугта методичні підходи до створення національної екомережіУкраїни. – Київ: Інституту зології ім. І. І. ШмальгаузенаНАНУ, Національний екологічний центр України, 2011. –28 с.

Розробка та видання цього посібника є ініціативою групиекспертів НЕЦУ та Інституту зології ім. І. І. ШмальгаузенаНАНУ. В Україні розроблена велика кількість схем еко -логічних мереж різного рівня та їх окремих елементів.Натомість в більшості випадків для розробки цих схем небули долучені реальні відомості про розташування наявнихприродних елементів ландшафту. По цій причині більшістьнаявних схем екологічної мережі різнопланові, поверхові і нестикуються між собою.

На прикладі басейну р.Південний Буг, що охоплює 11%території України автори демонструють методику розробкиіндикативної карти природного каркасу екологічної мережі.На думку авторів, саме розробка схеми природного каркасу,має передувати будь-яким розробкам схем екомережі.

Текст: Костюшин В. А., Василюк О. В., Коломицев Г. О.Редактор: Костюшин В. А.Ілюстрації: Василюк О. В., Коломицев Г. О.Макет: Іноземцева Д. М.

© Інститут зології ім. І. І. Шмальгаузена НАНУ© Національний екологічний центр України

Як відомо, діяльність людини призводить до деградаціїабо повного знищення природних ландшафтів. Одним зпроявів цих процесів є інсуляризація (від лат. insula –острів) природних екосистем, тобто розпад суцільних масивівлісів чи степів на окремі острівці, які оточені орнимиземлями, населеними пунктами, автомобільними та залізнич -ними шляхами. Дослідженнями багатьох вчених показано,що острівна флора та фауна більш вразливі, ніж материкові.Однією з причин цього є різні екстремальні фактори –пожежі, епідемії, екстремальні погодні явища (посухи,паводки, розширення звичної амплітуди температур тощо).Екстремальні зовнішні фактори можуть призвести дострімкого зникнення того чи іншого виду тварин і рослин зпевної локальної території. І якщо материкові екосистемидосить швидко відновлюють втрати частини біоти за рахунокприлеглих територій, які не постраждали від того чи іншоголиха і з яких йде відновлення зниклих на ураженій ділянцівидів, то острівні екосистеми або не мають таких можли -востей, або реколонізація їх дуже ускладнена. Для виживан -ня видів тварин і рослин також є важливимвнутрішньовидовий генетичний обмін на великих територіях.Але в острівних популяціях, які ізольовані від інших, ценеможливо. Тому негативну роль починає відіграватиінбридинг (близькоспоріднене схрещування), випадковийдрейф генів і деякі інші генетичні процеси, що значнопослаблює репродукційні можливості живих організмів,призводить до появи великої кількості аномалій та гене -тичного виродження популяцій. Інсуляризація природнихекосистем також порушує добові та сезонні міграції тварин,що призводить до зниження чисельності видів або навіть доїхньої загибелі. Крім того, важливим аспектом деградаціїострівних екосистем є привнесення адвентивної біоти зприлеглих, перетворених людиною територій. Виходячи зцього, метою формування екологічної мережі є просторове

3

сполучення між собою ізольованих ділянок природнихекосистем і збільшення їхньої сумарної площі для запо -бігання негативним процесам, які виникають внаслідокінсуляризації, а також для збереження та відновлення біо -логічного різноманіття у довготривалій перспективі.

Для вирішення згаданих проблем, декілька десятиріч томуприродоохоронна наука запропонувала створення загально -європейської екологічної мережі. Ідея була широко підтри -мана і стала один з пріоритетів європейської природо-охоронної політики та одним з головних інструментівзбереження біорізноманіття. В останні два десятиріччя вУкраїні також проведена певна робота зі створення націона -льної екологічної мережі та її окремих складових (як еле -ментів національної екомережі, так і схем екомереж нижчогорангу), яка має бути частиною загальноєвропейської мережі.Досягнення та проблеми створення національної екомережідетально розглянуті в попередніх публікаціях (Kostyu -shin, 2003; Костюшин, 2008). В даній публікації вкажемолише на декілька основних проблем – адміністративно-бюро кратичний підхід до створення екомережі, значнийдефіцит даних про біорізноманіття України, а такожоб’єктивні мето дологічні труднощі, які мають місце пристворенні екомережі.

Адміністративно-бюрократичного підходом ми називаємопідхід коли проектування екомережі відбувається шляхомдеталізації гіпотетично виділених елементів національногорівня, а розбудова регіональних (обласних) схем іде заадміністративним принципом, майже без врахування мережінаявних природних територій. Результати втілення такогопідходу можна продемонструвати на прикладі вже розро -блених регіональних схем екологічної мережі (РСЕМ),значна кількість з яких мають надмірно генералізовану

4

структуру і не повною мірою враховують наявний природнийкаркас, що значно знижує їх природоохоронну цінність іставить під сумнів доцільність практичної реалізації такихсхем. Так, наприклад, на схемі екологічної мережі Одеськоїобласті (рис. 1) не показані степові ділянки, які є типовимиелементами природного ландшафту регіону та у повномуобсязі мають входити до складу екологічної мережі, тому щовони є осередками більшої частини червонокнижних видів врегіоні (на зображенні рожевим кольором позначені межіділянок, переважно степових, які планується передати підзаліснення). Схема екомережі Харківщини (рис. 2)складається лише з природно-заповідного фонду та великихрічок, а Луганщини (рис. 3) – взагалі не зіставляється зжодним із типів топографічних об’єктів. Екомережа Мико -лаївської області фактично є поєднанням контурівкліматичних зон з накладеною на них гідрографіч ною сіткою.Перелік таких прикладів можна значно збільши ти. Такимчином, незважаючи на те, що метою створення екомережі єзбереження та відновлення біоти, з наведеного вище видно,що при формуванні регіональних просторових схем дані проприродні елементи ландшафту та біорізно маніттявраховуються недостатньо або взагалі не враховую ться.Певною мірою це також характерно для схем екологічнихкоридорів національного значення. Варто лише додати, щонерідко схеми суміжних областей не компле ментарні однаодній, тобто не мають між собою просторової «стиковки».

Дефіцит даних про біорізноманіття є другою ключовоюпроблемою при створені екомережі в Україні. Припроектуванні просторової схеми екологічної мережі дляконкретної території одразу постає декілька ключовихпитань: 1) де і які природні ділянки є; 2) які види і в якійкількості мешкають на цих ділянках; 3) як фрагментикожного з типів біотопів просторово пов’язані або рознесені

5

одне відносно одного. На жаль, в усіх зазначених випадках вумовах українських реалій відповідь буде дуже приблизною.Хоча, фауна та флора України, особливо хребетні тваринита вищі рослини, досить непогано вивчені, детальні даніщодо поширення та чисельності навіть для цих груп частішеза все дуже неповні. Ще гіршою є ситуація, коли мова йдепро рідкісні види. Частково цю прогалину заповнюють даніпро об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) високогорангу (заповідники, національні природні парки тарегіональні ландшафтні парки), де наукові підрозділи цихустанов проводять дослідження. Дані про об’єкти ПЗФнижчого рангу (заказники, заповідні урочища та пам’яткиприроди), як правило, неповні або застарілі. У багатьохвипадках інформація про окрему природно-заповідну тери -торію обмежується науковим обґрунтуванням щодо їїстворення. З цієї причини для більшості ботанічних заказ -ників, наприклад, відсутні будь-які дані про їхню фауну інавпаки. Слід також зауважити, що площа ПЗФ становитьлише близько 6% від загальної площі України. Як показуєпрактика останніх 10—15 років, органи державної влади,намагаючись розробити схеми екологічної мережі як на рівніобластей, так і на національному рівні, зовсім не маютьбажання вкладати кошти у ботанічні та зоологічнідослідження. Тому формування цих схем відбувається безповноцінних даних про біорізноманіття просторовихелементів екомережі, переважно на основі узагальненоїінформації про поширення видів (а часто і без її урахування).

Говорячи про третю ключову проблему розбудови еко -мережі, а саме про об’єктивні методологічні труднощі, слідзазначити, що в Україні налічується не менше 70 тис. видівгрибів, рослин і тварин. Тому, навіть скласти перелік видівдля кожної локальної території на основі спеціальнопроведених досліджень майже неможливо, перш за все, через

6

відсутність необхідної кількості фахівців і брак коштів. Дотого ж, поширення будь-яких видів є процессом динамічним,і тому відомості, зібрані під час досліджень, проведенихкілька десятиліть тому, потребують оновлення та уточненняна момент розробки схеми екомережі. Навіть у заповідниках,які існують вже декілька десятків років, з появою кожногонового фахівця список знайдених видів розширюється. З іншого боку, маючи повний перелік видів для кожної зпотенційних ділянок екомережі, неможливо сплануватиекологічну мережу з урахуванням «вимог» усіх видів тварині рослин. До того ж, у багатьох видів в ході еволюції виниклинадзвичайно потужні механізми для освоєння новихтериторій та забезпечення цілісності видів чи їх окремихпопуляцій. В умовах України такі види, можливо, взагалі непотребують екомережі. До них, наприклад, можна віднестибільшість широко поширених видів птахів, значну кількістьбезхребетних тварин і навіть окремих видів великиххребетних (вовк, заєць сірий, лисиця тощо). Деякі прикладидемонструють, що ми часто недооцінюємо можливостітварин до розселення. Так, у 1960—80 роках лось, чисельністьякого на той час дуже зросла завдяки охороні, значнорозширив свій ареал на південь, заселивши деякі острівніліси степової та напівпустельної зон, поширюючись ікочуючи мережею вітрозахисних лісосмуг.

Виходом з цих методологічних колізій є використаннядвох різних підходів до формування екомережі, один з якихможна назвати генералізованим, інший – видоспецифічним.

При першому підході фактично не беруться до уваги«вимоги» окремих видів, а головною метою є поєднаннявідокремлених природних ділянок в єдину просторовумережу. Звичайно, навіть такий підхід потребує певноїбіологічної інформації, принаймні даних про поширення тачисельність рідкісних видів, а також про природну цінністьділянок. Маючи лише ці дані, можна остаточно виділити

7

ключові території та екокоридори різного рангу. В цьомувипадку немає чітких вимог до біологічних даних, що певнимчином полегшує перший етап створення екомережі (а саме –формування її просторової схеми), але може значноускладнити наступні етапи її втілення.

Видоспецифічний підхід передбачає вивчення «вимог»виду щодо того, які біотопи йому потрібні для нормальногоіснування, включаючи добові та сезонні міграції, та проекту -вання екомережі на цій основі. Як правило, цей підхідвикористовується для окремих рідкісних видів тварин.Єдиним прикладом використання видоспецифічного підходу,який нам відомий в Україні, є проект «Реалізація транс -кордонного екологічного зв’язку в Українських Карпатах»(2010), в рамках якого розроблена та апробована методикастворення екологічних коридорів на прикладі модельнихвидів великих ссавців у Карпатському регіоні. В рамкахпроекту здійснювалося створення двох транскордоннихекологічних коридорів у Львівській та Чернівецькій облас -тях. Ці екокоридори поєднують НПП «Сколівські Бескиди»,НПП «Ужанський» і РЛП «Надсяння» в Україні з націо -нальними парками «Бещадський», «Чісна-Ветліна» та«Долина Сяну» в Польщі, а також НПП «Вижницький» знаціональним парком «Ванаторі-Нямц» у Румунії. Згаданінаціональні парки є важливими для існування рисі, зубрів,ведмедів і ряду інших зникаючих видів Карпатського регіону.12 сільських рад і керівники відповідних держлісгоспів дализгоду на створення екологічних коридорів. Зокрема,Турківський екокоридор створений рішенням Турківськоїрайонної ради, а Чернівецька обласна рада прийняла рішенняпро створення Буковинського екокоридору (Деодатус Ф.,Проценко Л., 2010). Можна використовувати комбінованийпідхід до формування екомережі, який поєднує обидвазгаданих вище підходи, але поки що немає даних прозастосування цього підходу в Україні. У той же час,

8

наприклад, голандські вчені з Alterra розробили програмнезабезпечення LARCH (Landscape Assessment using Rules forConfiguration of Habitat), яке дозволяє, при наявностівідповідних даних, розробляти екомережі для окремихключових видів, а потім поєднувати їх. Звичайно це лишепрограмне забезпечння, лише модель, яка базується напевних гіпотетичних уявленнях її розробників, певнихприпущеннях, які не є беззаперечними. До того ж відсутністьдетальних даних, яких вимагає LARCH дуже ускладнює йоговикористання в Україні. Крім того, використання лишеневеликої кількості ключових видів може призвести догрубих помилок у розробці схеми екомережі, а використаннявеликої кількості видів, на наш погляд призведе до тих жесамих результатів, що і використання генералізованогопідходу зазначеного вище.

При використанні будь-якого підходу слід пам’ятати, щостворення схеми екомережі є лише початковою і найлегшоюстадією процесу формування самої екомережі. Подальшимикроками є:

– визначення стану землекористування та перелікуземлекористувачів елементів екомережі;

– узгодження схеми екомережі із землекористувачами;– внесення елементів екомережі до земельного кадастру

та актів на право постійного користування земельнимиділянками (або оренди);

– створення відповідних описів всіх елементів екомережіта внесення їх до єдиної бази даних;

– розробка та встановлення відповідних режимів длякожного з елементів екомережі та їх реалізація;

– здійснення, у разі потреби, відповідних цільових заходівз відновлення видів і просторових елементів екомережі;

– формування системи моніторингу стану елементівекомережі та його постійне ведення.

9

Для реалізації більшості з цих кроків потрібна детальнабіологічна інформація по кожній з ділянок екомережі. Якщож її не буде, то розробити рекомендації для встановленняадекватних режимів природокористування буде неможливо.За відсутності базової інформації, або так званої «точкивідліку», також неможливо буде впровадити моніторингстану екомережі.

Виходячи з наведеного вище, автори статті вирішилизапропонувати підхід до розробки індикативних схем еко -мережі, якій на наш погляд, найбільше відповідає сучаснимукраїнським реаліям щодо повноти інформації про тварин -ний та рослинний світ і поширення різних типів природнихекосистем, наявності картографічного матеріалу та доступнихобсягів фінансування. Він також має сприяти наближеннюукраїнської практики формування екомережі до загальноє -вропейської.

Відсутність детальних даних про поширення та чисель -ність біологічних об’єктів і неможливість урахування вимогбільшої кількості видів щодо елементів екомережі потребуєформулювання методичних принципів, які б дозволялипроектувати екомережу в таких умовах. Базовим принципомє наступний: «наявність просторового зв’язку між існуючимиприродними та напівприродними територіями, навіть безурахування типів біотопів і природної цінності ділянок,краще ніж відсутність такого». З цього принципу випливаєможливість формування схеми екологічної мережі, базую -чись на досить загальних просторових даних про розта -шування природних і напівприродних екосистем (лісовихмасивів, степових і лучних ділянок, боліт, водойм різногорозміру).

Продемонструємо реалізацію цього підходу на прикладірозробки схеми екологічної мережі басейну р. Південний Буг,

10

площа якого – близько 65 тис. км 2 , що становить близько11% території України. Басейн Південного Бугу розта -шований в межах 7 областей – Хмельницької, Вінницької,Київської, Черкаської, Кіровоградської, Одеської, Миколаїв -ської (рис. 4). При такому підході проектування екомережівідбувається не шляхом деталізації гіпотетично виділенихелементів національного та регіонального рівня, а шляхоманалізу та узагальнення просторових даних про реальноіснуючі природні ділянки та створення карти, так званогоприродного каркасу екомережі. Природний каркас еко -логічної мережі – це сукупність всіх територій, що знахо -дяться у природному або наближеному до природного станіта мають відповідне значення для існування й розповсюд -ження тварин і рослин. До таких територій належать ліси таінші насадження (в тому числі сади), степові ділянки, луки,водойми тощо. Виділення таких територій здійснюєтьсянезалежно від форми їх використання або власності.

Частина просторової інформації, необхідної для цілействорення схеми екологічної мережі, є серед шарів цифровоїкарти України масштабу 1:200 000. Це стосується, перш завсе, лісів та інших насаджень і водних об’єктів, частково –боліт і солончаків, а також трав’янистої рослинності. Зіншого боку, необхідними є також такі шари, як населеніпункти, автодороги, залізничні шляхи, які є перешкодою длярозповсюдження та міграцій видів. Існуючі карти добре відо -бражають наявні лісові масиви, лише частково – деякі іншіперелічені вище типи біотопів, але зовсім не містять данихпро степові ділянки, які є основними типами природнихбіотопів для степової зони (близько 40% території країни), атакож відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіттялісостепової зони. У зв’язку з цим, обласні схеми екомережінавіть південних областей часто не містять степових ділянокабо містять лише ті, які входять до складу ПЗФ. Значнучастину недостатньої топографічної інформації можна

11

отримати за допомогою матеріалів дистанційного зондуванняЗемлі (ДЗЗ). Зрозуміло, що ці матеріали – річ недешева, аленавіть використання знімків, які доступні через безплатнийсервіс Google Earth в Інтернеті, без використання спеціаль -них програм дешифрування дає досить непогані можливостіпри плануванні екологічних мереж. Полі гональні, точкові талінійні об’єкти створюються стандарт ними засобами пакетуGoogle Earth і можуть бути збережені у форматі kml/kmz,який легко конвертується у формати шейп-файлів (shp),сумісні з розповсюдженими ГІС-програмами. Природнийкаркас екомережі (фрагмент) представлено на рисунку 5.

Наступним етапом після візуалізації всіх наявнихпросторових даних, знову ж таки за допомогою ArcGIS, намиобирался ділянки загальною площею не менше 500 га кожна.Ділянки такого розміру розглядались як потенційні ключовітериторії екомережі. Зрозуміло, що дуже важливу роль узбереженні біологічного різноманіття, перш за все рідкіснихвидів, можуть відігравати й ділянки, площа яких значно менша500 га. Можна навіть стверджувати, що мережа таких неве -личких ділянок і є основою для підтримання існуваннябагатьох рідкісних видів. Однак, враховуючи те, що створенняекомережі значною мірою є бюрократичним процесом, щопотребує узгодження із землекористувачами та підготовкипевних документів, зусилля, перш за все, мають бути спрямо -вані на досить великі ділянки з метою їх формальноговнесення до складу екомережі, регуляції діяльності людини нацих територіях і налагодження моніторингу їхнього стану. Зіншого боку, за оцінками науковців, ділянки площею 500 га ємінімально достатніми для існування більшості видів тварин,за винятком лише великих ссавців. Розуміючи умовністьвизначення мінімаль ного розміру ключових територій еко -мережі, ми, тим не менше, визнаємо такий підхід доцільним ієдино можливим. Використання менших за розмірами ділянок

12

може призвести до значного зростання обсягів польових ібюрократичних робіт, ускладнюючи або навіть унеможлив -люючи загальний процес створення екомережі. Збільшеннямінімальної площі ключових територій (наприклад від 1000 га,або від 5000 га і більше) також можливе, але тоді їх кількістьбуде невеликою і нерівномірно вкриватиме територію басейнуПівденного Бугу. Для інших регіонів України, зокрема Карпатта Полісся, мінімальний розмір ключових територій єкомережі,скоріш за все, буде в рази більше.

Слід зазначити, що при виділенні ключових територій,нами не враховано дані щодо перебування там видів тварині рослин, конфігурацію ділянок. Враховано лише їх загальнуплощу та тип біотопів, що обумовлено дефіцитом наявноїінформації та обмеженою можливістю проведення польовихдосліджень. Такий підхід базується на припущенні, що будь-яка територія достатньо великої площі в умовах помірногоантропогенного впливу матиме екосистеми, які містять по -вний набір типових для них видів. Наш досвід польовихдосліджень свідчить, що цей підхід є цілком реалістичним.Якщо ж вплив деяких антропогенних чинників було оціненонедостатньо, то при проведенні заходів з ренатуралізації абостворення відповідного режиму охорони екосистеми будутьоздоровлені, що позитивно позначиться на цінності терито -рій. Важливим є те, що природна територія вже існує і її непотрібно створювати з нуля, відновлюючи, наприклад, орніземлі чи покинутий кар’єр.

На основі використання функціональних можливостейArcGIS було також визначено території пріоритетної ренату -ралізації (відновлення), які б дозволяли з мінімальними за -тратами збільшити площу екомережі та ступінь її просторовоїцілісності за рахунок поєднання тих просторо вих елементів, якізнаходяться на відстані не більше 1 км один від одного (Рис. 6).

13

Наступним кроком є візуальний аналіз сполученостівиділених ділянок між собою та створення нового ГІС-шару – екологічних коридорів (рис. 7). Екологічні коридорибули спроектовані у тих місцях, де ключові територіїекомережі віддалені на відстань більшу, ніж 1 км. Є різніспроби розробки складних алгоритмів і програмного забезпе -чення для проектування екологічних мереж (Самойленко,Корогода, 2006), які враховують багато різної біотичної таабіотичної (у т.ч. топографічної, або навпаки – математично-модельної) інформації. Нажаль, наскільки нам відомо, вонине є досконалими і, будучи розробленими для одних умов, неспрацьовують в інших. До того ж, ми не можемо їхзастосувати у зв’язку з відсутністю необхідних даних. Томуекологічні коридори визначалися лише за простимикритеріями:

– найменша дистанція між ключовими територіями; – якомога більше використання існуючих природних

ділянок; – проходження коридорів за межами населених пунктів,

інфраструктурних об’єктів та іншої забудови.

У зв’язку з цим, коридори екомережі складаються з двохрізних компонентів – ділянок, зайнятих природними біо -топами, та ділянок, на яких буде потрібно відновити при -родні біотопи. Коридори не обов’язково мають зв’язуватилише однотипні природні території – лісову з лісовою абостепову зі степовою. В ряді випадків коридори планувалисядля об’єднання ділянок різного типу, наприклад «ліс» –«степ». Причиною цього є, перш за все, те, що всі природнірегіони є мозаїкою біотопів. В умовах України це дужеяскраво можна бачити у лісостепу, де великі лісові масивічергуються з ділянками чагарниково-трав’янистої чи трав’я -нистої рослинності. Враховуючи те, що зв’язок між природ -ними ділянками навіть різного типу – це краще, ніж їхнє

14

острівне положення та повне оточення оранкою, коридорипланувалися без урахування типів природного покриттяпотенційних ключових територій екомережі.

Після визначення на основі просторових даних ключовихтериторій, екокоридорів і територій ренатуралізації аналізу -вався просторовий розподіл виділених елементів у зв’язку зіснуючою мережею природно-заповідних об’єктів. Це даломожливість оцінити, які з майбутніх елементів екомережівже захищені шляхом заповідання, а також необхідністьподальшої розбудови мережі ПЗФ. З іншого боку це нада -вало можливості пошуку додаткових джерел інформації дляоцінки/опису елементів екомережі, оскільки переважнабільшість об’єктів ПЗФ мають наукові обґрунтування (якщовони не втрачені через те, що створювалися багато роківтому). Певна частина об’єктів досліджувалася не тількиперед створенням, а й пізніше. Для схеми екомережі об’єктиПЗФ представлені окремо по кожній з 7 областей за кате -горіями: національні природні парки, природні заповід ники,регіональні ландшафтні парки, заказники загально держав -ного та місцевого значення, заповідні урочища загально -державного та місцевого значення, пам’ятки природизагальнодержавного та місцевого значення. З аналізу буловиключено такі категорії об’єктів ПЗФ, як зоопарки, дендро -парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, через те,що всі вони розташовані в межах населених пунктів і можутьрозглядатися як елементи екомережі лише умовно. З аналізутакож було виключено більшість пам’яток природи, якімайже повністю представлені об’єктами з дуже малою пло -щею (поодинокі дерева, джерела тощо). Об’єкти високогорангу (національні природні парки, природні заповідники,регіональні ландшафтні парки) виділені в окрему групу тому,що згідно з природоохоронним законодавством в межах цих територій мають вестися моніторингові дослідження

15

відповідно до формату «Літопису природи». Значна частинацих об’єктів має свої групи науковців, що дає можливість за -безпечувати подальший моніторинг цих елементів еко -логічної мережі.

Внаслідок запропонованої послідовності кроків ми одер -жали індикативну схему екологічної мережі для цілого басейнуоднієї з великих річок України (рис. 9), яка може бути основоюдля створення детальніших мап. В подальшому, при створеннімап масштабу 1:25000—1:10000, відбудеться певне коригуваннямеж просторових елементів екомережі відповідно до деталь -ного аналізу наявної біологічної інформації та погодження межелементів екомережі із землевласниками. Утім, створеннядетальних мап неможливе без першого кроку – створенняіндикативної схеми екомережі, яка б відображала наявніприродні елементи (природний каркас екомережі). Зараз важкоуявити скільки років або навіть десятиріч може зайняти процеспогодження та створення детальних мап екомережі з оглядуна те, що дуже часто створення окремих заповідних територійрозтягується на 10—20, а то й більше років. До наведених вищеГІС-шарів додаються ще декілька допоміжних шарів –адміністративні межі, авто- та залізни чні шляхи тощо.В результаті формується базовий набір векторних шарів інди -кативної схеми, які в подальшому будуть використо вуватисядля розбудови екомережі, а саме:

– межі басейну Південного Бугу;– межі адміністративних областей;– межі адміністративних районів;– населені пункти;– лісові ділянки;– нелісові ділянки природних біотопів (переважно степові);– водно-болотні угіддя;– ключові території екомережі;– коридори екомережі;

16

– території пріоритетної ренатуралізації; – об’єкти природно-заповідного фонду (розподілені за

категоріями об’єктів в межах кожної області).

В подальшому зазначений набір шарів можна доповню ватиданими про місця знахідок певних видів тварин і рослин,передусім, червонокнижних видів. Додавання таких данихдопоможе виділити більш цінні території. Відповідно, точністьвиділення ключових територій прямо пропорційно залежитьвід обсягу наявної інформації про пункти знахідок рідкіснихвидів, місця розмноження і зимівлі тварин тощо. Вико -ристання ГІС-технологій забезпечує можливість не тількишвидкої розробки індикативних схем екологічної мережірізного масштабу, а й дозволяє отримати статистичні дані, якіможуть бути корисними для оцінки витрат на її створення.Нижче наводяться деякі статистичні дані для побудованоїсхеми екологічної мережі басейну Південного Бугу.

За нашими розрахунками, якщо здійснити заходи з ренату -ралізації земель та побудови екокоридорів орієнтовно на 2,3%території басейну Південного Бугу, середня площа поєднанихелементів екомережі може зрости з 2560 до 16157 га. Ці, атакож наведені у таблиці цифри свідчать про високу ефектив -ність просторової оптимізації екомережі при вико ристаннізапропонованого підходу та демонструє реальні можливостіотримання значних результатів при вико ристанні помірнихресурсів. Реальність здійснення такої ренатуралізації є цілкомможливою. На сьогодні території, що потребують ренату -ралізації, зайняті переважно орними землями. Загально -державною програмою формування Національної екомережіна 2000—2015 роки передбачені масштабні заходи із залуженнядеградованих земель (тобто відновлення на територіях, ви -ведених із сільсько господарського використання, трав’янис тогопокриву, набли женого до природного).

17

Таблиця 1.Статистичні дані щодо існуючих природних та

плануємих елементів екомережі басейну Південного Бугу

18

Існуючі елементи екомережі

Загальна площа елементів / площа ключовихприродних територій (ядер)

1 млн / 811 тис га

Частка елементів екомережі / ядер відноснозагальної площі басейну 16,2 / 12,5 %

Загальна кількість існуючих елементів екомережі /з них ядра 3279 / 317

Середня площа елементів екомережі / ядер >500 га

320 / 2560 га

Екологічні коридориКількість 346Довжина: діапазон/середня 1—7 / 2 кмЗагальна довжина 688 кмЗагальна площа 19 тис. га

Території пріоритетної ренатуралізації

Загальна площа земель пріоритетноїренатуралізації 133 тис. га

Відсоток від всіх існуючих елементів екомережі 12,70%Відсоток від загальної площі території басейну П. Бугу 2,30%

Загальна кількість елементів 1769Середня площа елементу території пріоритетноїренатуралізації 75 га

Очікувані результати побудови екомережі

Загальна площа елементів / площа ключовихприродних територій бассейну (ядер)

1,2 / 1,1 млн га

Частка елементів екомережі / ядер відноснозагальної площі 18,5 / 16,9 %

Загальна кількість елементів екомережі / з них ядер 1226 / 69

Середня площа елементів екомережі / ядер >500 га 989 / 16157

Підсумовуючи, варто висловити наступні важливізагальні зауваження:

1) розбудова екомережі на початковому етапі має бутинаціленою на забезпечення «зв’язаності» існуючих природ -них і напівприродних ділянок; в подальшому вона маєдосягти рівня, коли зазначені ділянки у кожному типіландшафтів будуть складати певний, науково обґрунтованийвідсоток від його загальної площі, забезпечуючи нормальнепротікання природних процесів;

2) розвиток екомережі має відбуватися з урахуваннямспецифіки регіонів України, зокрема відсотку наявнихприродних територій. Виходячи з цього, наприклад вУкраїнському Поліссі, де ліси є домінуючими біотопами, устворенні екологічної мережі, як засобі покращення зв’язкуміж природними ділянками, немає фактичної потреби,оскільки наявна мережа природних територій достатньощільна і забезпечує потреби збереження біорізноманіття. Вданому регіоні екомережа має бути інструментом длязапобігання погіршенню існуючої ситуації і тому потребуємінімальних зусиль. В умовах Лісостепу, де природніділянки (ліси, лучні степи тощо) займають досить великітериторії, потрібні значні зусилля для створення екологічнихкоридорів. Їх створення має відбуватися шляхом відновленнядо стану природних тих територій, які використовуються длясільськогосподарських потреб. Іншими є акценти щодорозбудови екомережі у степовій зоні, де природні елементизазвичай складають значно меншу частину території. Тутпотрібне масштабне відновлення не лише ділянок підекологічні коридори, а й ділянок під ключові територіїекомережі.

Наприкінці, ще раз варто зазначити, що проектуваннясхем екомережі (етап на якому зараз знаходиться розбудоваекомережі в Україні) є лише початковим етапом. Якість його

19

реалізації, як ми бачили з наведених вище прикладів, маєбути кращою. Така ситуація на найлегшому етапі робіт недодає оптимізму щодо очікуваних результатів більшскладних етапів створення національної екологічної мережі –винесення її елементів в натуру, менеджменту та моніто -рингу, а також ренатуралізації деградованих ділянок. Також,в перспективні необхідним є надання найбільш ціннимтериторіям екомережі природоохоронного статусу. Водночасхочеться сподіватися, що ці «хвороби росту» будутьпереборені, і в Україні вдасться створити екологічну мережу,гідну її біорізноманіття.

Використана література1. Створення екологічних коридорів в Україні. Посібник

щодо законодавства, ландшафтно-екологічного моделюваннята менеджменту для поєднання природоохоронних об’єктівна підставі досвіду в Карпатах / Редактори Деодатус Ф.,Проценко Л. – Київ: Державна служба заповідної справиУкраїни, БО «Інтерекоцентр», 2010. – 160 с.

2. Костюшин В. А. Создание Национальной экологическойсети Украины: краткий обзор результатов, проблемы иперспективы // Дніпровський екологічний коридор. – Київ:Wetlands International, 2008. – С. 11—15.

3. Самойленко В. М., Корогода Н. П. Геоінформаційнемоделювання екомережі. – Київ: Ніка-Центр, 2006. – 224 с.

4. Kostyushin V., Chernyavskiy M., Derkach O. et al. Pan-European Biological and Landscape Diversity StrategyImplementation: Set the Basis for National Ecological Networkof Ukraine. – Kyiv, 2003. – 80 pp.

20

21

Рис. 1. Фрагмент РСЕМ Одеської області.

Рис. 2. РСЕМ Харківської області.

22

Рис. 3. Фрагмент РСЕМ Луганської області та реальні при-родні степові і лісові ділянки.

23

Рис

.4.

Бас

сейн р

. П

івде

нний Б

уг.

24

Рис. 5. Природний каркас фрагменту екомережі – водніоб’єкти, лісові та степові ділянки (блакитне – водойми; зе-лене – лісові насадження; жовте – степові біотопи)

25

Рис. 6. Природний каркас екомережі, території відновленнята населені пункти (блакитне – водойми; зелене – лісові на-садження; жовте – степові біотопи; синє – території віднов-лення; коричневе – населені пункти)

26

Рис. 7. Проектування екологічних коридорів (блакитне –водойми; зелене – лісові насадження; жовте – степові біо-топи; синє – території відновлення; червоне – екокоридорикоричневе – населені пункти)

27

Рис. 8. Схема проектованої екомережі та територій та об’єк-тів природно-заповідного фонду (зелене – природний каркасекомережі; червоне – об’єкти природно-заповідного фонду)

Інститут зології ім. І. І. Шмальгаузена НАНУНаціональний екологічний центр України

ІНДИКАТИВНА СХЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІБАСЕЙНУ Р. ПІВДЕННИЙ БУГ

ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТВОРЕННЯНАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ УКРАЇНИ

АВТОРИ

Костюшин Василь АнатолійовичВасилюк Олексій Володимирович

Коломицев Григорій Олександрович

МакетІноземцева Дар’я Миколаївна

Костюшин В. А., Василюк О. В., Коломицев Г. О. Інди ка тивна схемаекологічної мережі басейну р. Південний Буг та методичні підходи достворення національної екомережі України. – Київ: Інститут зологіїім. І. І. Шмальгаузена НАНУ, Національний екологічний центр України,2011. – 28 с.