Безпековий огляд ЦДАКР №17 (33)

15 вересня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики і ризики для України у першій половині вересня 2015 р.

В отношениях с Арменией Россия шла на откровенный шантаж

Нагорный Карабах: нынешняя роль России в урегулировании конфликта

Стратегія українського державотворення в Автономній Республіці Крим в умовах тимчасової окупації

Зв’язок для армії: стратегічне питання номер один

Между Западом и Востоком: причины, мифы и реалии пророссийских настроений в Чехии

Соціально-політичний контекст війни на сході України

«Успехи» импортозамещения по-российски

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

4

Основні виклики і ризики для України у першій половині вересня 2015 року пов’язані із загострен-ням політичних проблем всередині держави та намірами Кремля ак-тивного використання внутріш-ньої нестабільної політичної ситуа-ції. Максимальне розхитування українського суспільства стає най-більш вагомим завданням Москви. При цьому вплив РФ більше спря-мовується на західну аудиторію з метою досягнення вигідних росій-ській стороні рішень.

На початку вересня стало оче-видним, що Путін практично «за-консервував» війну в Донбасі. Впли-вова Washington Post написала про це ще 8 вересня, акцентуючи увагу на тому, що «російський президент добився того, чого хотів». Кремль веде до того, щоб створити на сході України «заморожений конфлікт», який можна відновити у будь-який момент. Можна погодитися з експер-

тами, які відзначають такий перебіг подій як пріоритетний для Росії.

Підтвердженням розвитку оновленої стратегії Кремля віднос-но України став початок відновлен-ня Росією військової бази у Белго-родській області на кордоні з Україною (в н.п. Богучар).

Цілком виваженим у цьому кон-тексті стало рішення українського військово-політичного керівни-цтва відмовитися від проведення подальшої мобілізації (про це пові-домив Президент Порошенко 14 вересня).

Варто зазначити, що поєднання Кремлем військових та невійсько-вих важелів є небезпечним не лише для України, але й для Європи в ці-лому. Така стратегія надає можли-вість навіть за умов обмеженої мо-гутності (у військовому та економічному сенсі) досить успіш-но вести протистояння із США та усім Західним світом.

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у першій половині вересня 2015 р.

Варто зазначити, що поєднання Кремлем військових та невійськових

важелів є небезпечним не лише для України, але й для Європи в цілому. Така стратегія надає можливість

навіть за умов обмеженої могутнос-ті (у військовому та економічному

сенсі) досить успішно вести проти-стояння із США та усім Західним

світом

5

Головні ризики військового характеру

Перша половина вересня має чимало свідчень, що проведення воєнної операції проти України Кремль відклав. Хоча Росія продо-вжує концентрувати вздовж кордо-ну з Україною велику кількість вій-ськовослужбовців, а загроза наступу російських військ на сьо-годнішні зберігається у повній мірі, у вересні центр тяжіння боротьби України із зовнішнім ворогом зміс-тився на розв’язання проблем вну-трішньої безпеки. Ще більш ризи-кованими є можливі зміни на міжнародній арені.

Російська сторона (в тому числі, через своє професійне угрупован-ня в Донбасі) намагається затягува-ти перехід до миру. Кремль не за-цікавлений у тиші в регіоні Донбасу, тому слід очікувати низку атак різ-них форматів - від обстрілів та ди-версій до гучних заяв політичних сил, які приховано підтримують політику Кремля. Усі наявні важелі використовуються Москвою для досягнення мети зміни формату влади в Україні – у бік збільшення в структурах влади прихильників РФ.

Виклики для України на між-народній арені

Однією з вагомих подій на між-народній арені стала прихована військова підтримка Москвою Си-рії. «Агресія РФ в Сирії стала мож-

ливою через відсутність швидкої реакції світу на анексію Криму», – досить вдало зазначив президент України Петро Порошенко про пе-ребіг подій довкола російської участі в Сирії. Показово, що крім військових Москва надсилає до Сирії модернізовані системи про-типовітряного захисту «Панцир-С1» (SA-22 за класифіка-цією НАТО). Ескалація конфлікту в Сирії за участі РФ несе Україні додаткові ризики, оскільки Кремль не лише збільшує свої ставки на пе-ремовинах із Західним світом, але й відвертає увагу від важливих про-блем окупації частини території України (зокрема, від окупації Кри-му).

Інша важлива подія – зустріч «нормандських» партнерів на рівні міністрів МЗС. Фахівці, включно з експертами ЦДАКР, неодноразово висловлювалися щодо занадто ма-лих перспектив «нормандського» формату, оскільки переговори з Кремлем давно знаходяться у глу-хому куті. Москва, як очікується, й надалі демонструватиме небажан-ня виконувати «Мінські угоди» та за умов безпорадності лідерів країн Європи продовжуватиме політич-ний тиск на Київ і європейські сто-лиці.

Фактичний виклик для України полягає у тому, що й «нормандські» партнери вже готові до компромі-сів з Путіним – за рахунок України. Зокрема, Берлін та Париж не про-

Кремль не зацікавлений у тиші в регіоні Донбасу, тому слід очікува-

ти низку атак різних форматів - від обстрілів та диверсій до гучних заяв

політичних сил, які приховано під-тримують політику Кремля

Фактичний виклик для України полягає у тому, що й «нормандські»

партнери вже готові до компромі-сів з Путіним – за рахунок України

6

ти, щоб закон «Про особливий по-рядок…» почав діяти до проведен-ня місцевих виборів на окупованих територіях. Це повністю відповідає інтересам Путіна. Останній вже встиг заявити, що РФ вимагає вве-дення в дію закону про особливий статус «ДНР» і «ЛНР» (12 вересня Путін виступив за необхідність введення в дію вже ухваленого ра-ніше Верховною Радою Закону про особливий статус Донецької і Лу-ганської областей.)

В цей час цікаві події розвива-ються на Сході: Китай і США під-писали договір про військову співп-рацю, а у російських відносинах з Китаєм переважає негатив. Росій-ські фахівці вже назвали стратегію Пекіну «мирною експансією», від-значаючи залежність російського нафтопрому від китайського облад-нання. При цьому візит Путіна до Китаю на початку вересня оціню-ється експертами як невдалий. Зга-дуються економічні негаразди Ки-таю та відкладання підписання великого газового контракту, що на тлі падіння нафтових цін і девальва-ції рубля зробило російсько-китай-ське партнерство порожньою полі-тичною демонстрацією для Заходу. Це досить вагомий напрям для РФ, тому політичні та економічні збитки для Москви слід вважати суттєви-ми. У цьому контексті варто докла-дати зусиль для збільшення еконо-мічного та, особливо, технологічного співробітництва України з КНР.

Водночас, справи РФ на міжна-родній арені в цілому залишаються рівними та навіть мають тенденцію до покращення. Варто прислухати-ся до заяви колишнього міністра закордонних справ Чехії Карела Шварценберга, який 14 вересня ви-словився, що питання Криму віді-йшло на другий план в міжнарод-ній політиці, і з’явилася небезпека, що санкції з Росії можуть зняти. Це може статися, якщо західні політи-ки вирішать, що РФ виконала умо-ви мінських угод. «Але зараз маю дуже гидке відчуття, що всі вже сказали, що з Кримом вже нічого не поробиш, то не будемо вже це і чіпати. Це є дуже небезпечна пози-ція. Бо постійно наголошується, що мінська угода є умовою зняття санкцій, хоча запроваджувалися вони через окупацію Криму», - на-голосив Шварценберг.

Чіткої позиції щодо РФ на цей час дотримуються лише США. 12 вересня колишній директор ЦРУ (2011-2012) та голова Центрально-го Командування Збройних сил США (2008-2010) Девід Петреус на-віть закликав Захід розглянути пи-тання про надання Україні найно-вішого оборонного озброєння.

Між іншим, Росія має реалізу-вати намір щодо розміщення на те-риторії Білорусі авіаційної бази «для охорони повітряного кордону союзної держави». Деякі експерти вже відзначили ознаки ультимату-му Москви президентові Лукашен-

Питання Криму відійшло на другий план в міжнародній політиці, і

з’явилася небезпека, що санкції з Росії можуть зняти

7

ку, а за умов виконання цього на-міру Росія отримає додатковий плацдарм для ймовірної насту-пальної операції на Україну.

Отже, в цілому події на міжна-родній арені свідчать про зростан-ня ризиків для України.

Виклики в економічній сферіТенденції у секторі економіки

складаються не на користь РФ. Важливою подією стало зни-

ження цін на жовтневі постачання нафти Іраком, Іраном і Саудів-ською Аравією для збереження частки на азійському ринку (15 ве-ресня). Зниження цін на $0,3 в Сау-дівській Аравії, $0,35 - в Іраку і $0,5 - в Ірані може бути пов’язано із па-дінням китайської економіки, - Китай вважається основним спо-живачем нафти у світі. Крім того, зниження може бути пов’язане з надлишком нафти на світовому ринку, навіть незважаючи на па-діння видобутку в США. Цей пере-біг подій має для РФ негативний відбиток.

11 вересня Мінекономрозвитку РФ вже надало прогноз щодо ре-кордно низьких середніх цін на експорт газу «Газпрому» в 2016-2018 роках - на рівні 162-194 дол. за тис. кубометрів (основні параме-три прогнозу соціально-економіч-ного розвитку РФ на 2016-2018 роки). Як повідомлялося, Мініс-терство не очікує істотного поліп-шення ситуації у нафтогазовій га-

лузі в найближчі три роки. Так, за його розрахунками, ціна на нафту в 2016 році залишиться на рівні 2015 року - 50 дол. за барель Urals (у 2014 році - 98 дол.), у наступні два роки вона зросте до 55 і 60 дол. за барель відповідно.

Водночас, Україна зберігає не лише суттєву газову залежність від РФ, але й у сфері електроенергети-ки. Так, Україна в серпні імпорту-вала з Росії електричну енергію на 6,486 млн. дол.

Важливим аспектом стає реалі-зація намірів країн Європи позбу-тися залежності від РФ у галузі енергопостачання. Зокрема, Руму-нія має намір відмовитися від ро-сійського газу, про що стало відомо 12 вересня (річний обсяг спожи-вання газу в Румунії становить, за останніми даними, 11 млрд. кубіч-них метрів, то ж Румунія розрахо-вує з 2016 року відмовитися від газу РФ).

Також слід згадати, що 2 верес-ня влада США ввела нові санкції відносно п’яти компаній російської оборонної промисловості, запідо-зрених у порушенні американсько-го закону про нерозповсюдження озброєнь щодо Ірану, Північної Кореї та Сирії.

Ставлення у світі до агресії Росії та її керівництва

Незважаючи на негативне сприйняття російського лідера у світі, Захід продовжує загравати з

8

Путіним. Це має негативні наслід-ки та дає змогу Кремлю й надалі нав’язувати свою волю світу. Вкрай негативний відбиток нестиме по-їздка президента РФ на Генасамб-лею ООН та його виступ на юві-лейній сесії за участі світових лідерів. Відомо, що серед іншого Путін в ООН говоритиме про Укра-їну і санкції (виступ Путіна на 70-й сесії Генасамблеї ООН заплановано на 28 вересня). Головним викликом для України залишається розпо-всюдження думки щодо «україн-ської кризи» замість закріплення у свідомості світової аудиторії тези про ведення Росією війни проти України.

Москві вдається використову-вати союзників для покращення іміджу Путіна. Однією з таких по-дій на початку вересня стали на-вчання десантників з Росії, Білору-сі та Сербії із позначеною метою тренувань - «протистояти «Майда-ну».

Основні виклики всередині держави

Важливою подією в Україні ста-ла поява нової Воєнної доктрини (на цей час РНБОУ рекомендовано Президентові ввести в дію даний документ). Аналіз проекту свід-чить, що вона може бути взята за основу для створення сил оборони нового типу. У порівнянні з попе-редніми редакціями доктрина є найбільш серйозною і активною.

Нова Воєнна доктрина, за умов ре-алізації її положень, передбачає створення інструменту стримуван-ня у вигляді потужної армії й ін-ших збройних формувань. До того ж, головним військовим супротив-ником визначена Російська Феде-рація, поставлені завдання пере-дислокації військових частин, створення нової інфраструктури на сході і півдні. Дуже важливим є те, що загрози і виклики визначені такими, що мають тривалий харак-тер. А також окреслено досягнення критеріїв членства і забезпечення сумісності з НАТО.

Важливим також в новій Док-трині є збільшення ролі інформа-ційно-психологічних операцій, що є підставою для формування по-тужного інформаційного середо-вища. За часів президента Кучми Україна була аморфною і нездат-ною до проведення будь-яких опе-рацій в інформаційно-психологіч-ній сфері. Водночас негативним моментом є те, що у документі ска-зано таке: «…доктрина враховує необхідність збільшення професій-ної складової у ЗСУ та інших зброй-них формуваннях». Мав би бути проголошений курс держави на створення професійної армії.

При цьому є ознаки, що у май-бутньому військово-політичне ке-рівництво держави змінить свою думку. Зокрема президент України Петро Порошенко вже заявив 12 вересня, що рівень грошових ви-

Нова Воєнна доктрина, за умов реалізації її положень, передбачає

створення інструменту стримуван-ня у вигляді потужної армії й інших

збройних формувань

9

плат для військових буде збільше-но. «Це дасть змогу вирішити ще одне питання - контрактної армії. Адже той, хто захоче перейти на контракт, він отримає таку можли-вість, і рівень грошового забезпе-чення створить для цього гідну мо-тивацію», - така заява Порошенка свідчить про ймовірність повер-гнення до будівництва сучасного війська, здатного вести безконтак-тну війну із зовнішнім ворогом.

Серед іншого, тенденції обо-ронного будівництва свідчать про створення армії радянського типу. Так, 13 вересня міністр оборони України Степан Полторак поінфор-мував, що за останній рік чисель-ність української армії зросла май-же вдвічі. «Тільки за останній рік зросла чисельність української ар-мії - від 146 тис. до 280 тис.»

Досить показово, що МВС Укра-їни намагається випередити вій-ськове відомство за рівнем професі-оналізації підрозділів. Зокрема, 12 вересня глава МВС Арсен Аваков повідомив, що на базі Нацгвардії формується нова бригада спецназу, з якої в результаті буде вибудувано «зразкове воєнізоване з’єднання спеціального призначення, навчене за натівськими стандартами». Ціка-во, що командиром бригади при-значено офіцера, який пройшов АТО, а начальник штабу бригади 2 роки навчався військовій справі у США, викладав у центрі підготовки офіцерів багатонаціональних сил

при Нацакадемії оборони України, має досвід командування штабом бригади. «З цієї нової бригади ми вибудуємо зразкове воєнізоване з’єднання спеціального призначен-ня, повністю навчимо його за натів-ськими стандартами і поступово переведемо за цим зразком усю Нацгвардію на професійну основу», - зазначив глава МВС. Також Ава-ков повідомив, що спецназівці бу-дуть отримувати зарплату від 7000 гривень. «Сержанти, молодший та середній офіцерський склад - 11-13 тисяч. Старші офіцери - близько 20 тисяч. Також ми будемо платити суттєву доплату за участь у спеці-альних бойових операціях; інтен-сивні і небезпечні навантаження на маневрах і в навчанні, за професій-не ставлення до справи», - заявив глава МВС. У бригаду будуть брати «лише добровольців, які висловили бажання служити у бригаді, які про-йшли конкурсний відбір та уклали контракт».

Але в цілому сфера оборонного будівництва в Україні має низку недоліків. Одним з таких залиша-ється відсутність зрушень у розв’язанні проблеми створення та розвитку системи територіальної оборони. У першій половині верес-ня, незважаючи на зареєстрований законопроект, з’явилася навіть від-повідна петиція до глави держави (за ініціативи Ігоря Вєтрова).

У документі, який варто згадати як показовий приклад рухів «зни-

«Тільки за останній рік зросла чисельність української армії - від

146 тис. до 280 тис.»

10

зу» та віддзеркалення стану справ у оборонній сфері, зокрема вказано:

«Військова агресія з боку Росій-ської Федерації та глибока еконо-мічна криза в Україні в повній мірі підтвердили неспроможність дер-жави через внутрішні умови здій-снити ефективну оборону і захист її суверенітету та територіальної цілісності та поставило в порядок денний вимогу необхідності негай-ного проведення реформування системи оборони і захисту сувере-нітету та територіальної цілісності держави в умовах воєнних дій на території України шляхом прове-дення військової реформи Зброй-них Сил України (далі - ЗСУ).

Необхідність проведення вій-ськової реформи в Україні дикту-ється, по-перше, непридатністю іс-нуючої воєнної організації і структури ЗСУ до забезпечення за-вдань оборони держави в умовах сучасної війни у зв’язку з залише-ною в спадок радянської системи управління Збройними Силами та повністю зруйнованою системою підготовки, навчання та мотивації мобілізаційного резерву ЗСУ, сис-теми матеріально-технічного по-стачання і логістики, по-друге, не-спроможністю Державного бюджету забезпечити утримання боєздатності ЗСУ, який забезпе-чить високий рівень їх бойової го-товності до захисту територіальної цілісності і суверенітету України від зовнішнього агресора, і,

в-третіх, прагнення України до вступу до Європейського союзу та військово-політичного Альянсу НАТО та необхідність у зв’язку з цим адаптувати систему оборони і структуру ЗСУ та оптимізувати ви-датки на їх утримання.

В більшості країн Євросоюзу організація оборони будується на системах територіальної оборони країни. Ці системи дозволяють під-тримувати високий рівень здатнос-ті національних збройних сил до захисту територій своїх держав від зовнішнього агресора за рахунок суттєвого скорочення постійного складу збройних сил, звільнення їх від невластивих їм функцій, і пере-нос центру тяжіння підтримання боєздатності країн на постійну і системну роботу з мобілізаційним резервом оборони держави шля-хом всеохоплюючого навчання ци-вільного населення з шкільного віку, підготовки і перепідготовки мобілізаційного резерву, який за-рахований на військові посади в штатах військових частин та наяв-ності парамілітарних (воєнізова-них) формувань із завданнями за-хисту і оборони території за місцем свого проживання та здійснення збройного опору в разі окупації те-риторії.

Воєнізовані невійськові форму-вання, так звані добровольчі ба-тальйони територіальної оборони, які своєю мужністю, героїзмом і відвагою відстояли з відвойованою

11

у ворога зброєю незалежність і су-веренітет України на першому ета-пі військової агресії регулярних Збройних Сил Російської Федера-ції, не легалізовані з причини від-сутності відповідного законодав-ства».

Завершити огляд варто згаду-ванням влучної тези Володимира

Огризка, екс-міністра закордонних справ України та керівника Центру дослідження Росії: «Наш сцена-рій — формування антипутінської коаліції, посилення санкцій, зміц-нення українських Збройних сил». Справді, це саме ті позиції, які по-требують максимального зосеред-ження на найближче майбутнє.

«Наш сценарій — формування анти-путінської коаліції, посилення санк-цій, зміцнення українських Збройних

сил»

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

12

После решения Армении о про-вале интеграционного процесса с Европейским Союзом и фактиче-ского вступления в так называе-мый Евразийский Союз (3 сентя-бря 2013 года), армянское общество практически разделилось на сто-ронников и противников этой идеи. При этом мы говорим об об-ществе, то есть, о группах людей, которые принимают участие в дис-куссии.

Россия пошла на откровенный шантаж. В качестве угрозы исполь-зовались возможные повышение цен на газ, ограничение экономи-ческой миграции, прекращение по-ставок вооружений, инициация действий пророссийской оппози-

ции, возобновление карабахской войны.

Широкие массы населения ни-как не отреагировали на это реше-ние политического руководства, так как в обществе есть безразли-чие к действиям политиков и руко-водителей. В общей массе населе-ние, прежде всего, обеспокоено своим материальным положением, а не политическими событиями. Но важным обстоятельством того, что отсутствовали массовые про-тесты, стало то, что в Армении сло-жилась специфичная ситуация со средствами массовой информации. СМИ в Армении находятся под контролем либо властей, либо бо-гатейших семей, чей бизнес связан

В отношениях с Арменией Россия шла на откровенный шантаж

У дзеркалі експертноі

думки

Игорь Мурадян,автор работ по геополитике и геоэкономике,

Армения

Россия пошла на откровенный шан-таж. В качестве угрозы использова-

лись возможные повышение цен на газ, ограничение экономической

миграции, прекращение поставок вооружений, инициация действий

пророссийской оппозиции, возобнов-ление карабахской войны

13

с российским рынком. Оппозици-онными СМИ в Армении являются лишь четыре–пять сайтов и газет. Сразу же после событий «3 сентя-бря», оппозиционные авторы ут-верждали, что очень скоро Арме-ния окажется в международной изоляции и испытает тяжелые по-следствия санкций, осуществляе-мых в отношении России. Нужно сказать, что сейчас ситуация кар-динально изменилась. Сторонники пророссийского курса оказались в состоянии социальной и профес-сиональной ущербности, и им больше нечего сказать на фоне углубления кризисных событий в Армении.

Финансово-экономическая си-туация в Армении поддерживается исключительно благодаря финан-совой помощи Запада, прежде все-го, международных финансовых организаций и поддержке отдель-ных государств Европы. Казалось бы, Запад не отвернулся от Арме-нии. Но не только Европейский союз, а и НАТО рассматривают Ар-мению, как крайне ненадежного партнера и не намерены предло-жить стране что-либо существен-ное в части сотрудничества в сфере экономики и безопасности. Это не могут не ощущать и не понимать политические руководители и, в особенности, военное командова-ние Армении.

Сейчас Армения пытается вы-яснить, каким образом она может

восстановить отношения с Запа-дом. Визит заместителя министра обороны Армении в США проде-монстрировал, что страна готова на более глубокое сотрудничество с Америкой, и надеется, что отно-шения с ЕС и НАТО перейдут в бо-лее благоприятный режим. Арме-ния попросила у Вашингтона помощь в вопросах обороны и без-опасности, со своей стороны пред-ложив многое в сфере оборонного сотрудничества, и получила от аме-риканцев согласие на участие в осуществлении функций гаранта безопасности.

О протестном потенциале в армянском обществе после

недавних акций Армянское общество всегда

было настроено достаточно про-тестным образом, при совершенно разных мотивациях и в различное время. В отношении протестных ак-ций - можно сказать, что политиче-ское руководство с трудом сдержи-вает наступление массовых протестов, которые могут возник-нуть в любой момент, по различным мотивам экономического и соци-ального характера. Многие сейчас уверены, что осенью произойдут важные события. Следует отметить, что протестные акции в июне 2015-го были не в стиле и не по логике «Майдана», они акцентировались на финансовых проблемах. Раньше многочисленные группы молодых

14

людей успешно организовывали аналогичные выступления против экономической политики прави-тельства и добивались результатов. Это стало стимулом и основой сце-нариев массовых выступлений в июне. Но сейчас сложилась несколь-ко иная ситуация, и решить финан-сово-экономические проблемы страны, не освободившись от кон-троля России, невозможно. Участие Армении в Евразийском Союзе бук-вально разрушает Армению и не оставляет надежд на выход из этого положения.

Поэтому молодые поколения должны прийти к определенным выводам и акцентировать больше внимания на политических требо-ваниях. Армянское общество ока-залось в ситуации, когда иллюзии окончательно рассеялись, в том числе, и по вопросам того, что Рос-сия, якобы, выступает гарантом безопасности. В реальности Рос-сия, после распада СССР, никогда не была гарантом безопасности. А касательно проблем с Турцией, то сдерживание амбиций Анкары уда-валось осуществлять при участии США и НАТО.

О возможном обострении ситуации в Нагорном Карабахе

в ближайшее время и нынешней роли России в

урегулировании конфликтаСовершенно очевидно, что обо-

стрение ситуации на линии проти-

востояния в Карабахе обусловлено приобретением Азербайджаном значительных объемов традицион-ных и самых современных видов вооружений, прежде всего у Рос-сии (80%), а также у Беларуси, Из-раиля, Турции и Украины. Таким образом, как минимум, два госу-дарства, состоящие в пророссий-ской военной связке ОДКБ, то есть Россия и Беларусь, являются ак-тивными поставщиками вооруже-ний Азербайджану, несмотря на то, что они формально остаются «со-юзниками» Армении по ОДКБ. В результате, на Южном Кавказе су-щественно нарушен военный ба-ланс в пользу Азербайджана.

Армения не в состоянии приоб-ретать столь значительное количе-ство современного вооружения. Россия предоставляет вооружение Азербайджану по рыночным це-нам, а Армении по так называемым «внутренним ценам», которые на деле не на много отличаются от ры-ночных. Россия предоставила Ар-мении кредит в 200 млн. $ для при-обретения российских вооружений, тем самым вынуждая страну влезать в еще большие дол-ги перед угрозой гонки вооруже-ний, которая инициируется Азер-байджаном. Оказавшись в тупиковой ситуации, Армения вы-нуждена попытаться заручиться поддержкой Запада. На линии про-тивостояния фактически происхо-дит вялотекущая война, которая

Решить финансово-экономические проблемы страны, не освободив-шись от контроля России, невоз-

можно. Участие Армении в Евразий-ском Союзе буквально разрушает Армению и не оставляет надежд

на выход из этого положения

15

уносит человеческие жизни бук-вально каждую неделю.

Россия является сопредседате-лем Минской группы ОБСЕ по уре-гулированию карабахской пробле-мы и выступает как гарант безопасности Армении. Но Россия за столько лет ничего не сделала, чтобы остановить агрессию Азер-байджана, и это наводит на мысль, что Кремль не в состоянии это сде-лать. Вместе с тем, Россия заинте-ресована в контролируемом кон-фликте, чтобы обеспечить контроль над регионом.

В среде политологов, которые не очень осведомлены и не пред-ставляют истинное положение дел, но считают себя специалистами по Южному Кавказу, есть мнение, что большой войны возможно избе-жать. Но при этом практически ни-когда не указывается, что сигнал о начале большой войны может быть подан не из Баку, а из Анкары, на что Москва вряд ли как-то сможет ответить. Если Турция в еще боль-шей мере окажется в международ-ной изоляции, и ее отношения с США и НАТО дойдут до критиче-ского уровня, ей необходимо будет продемонстрировать, кто является дирижером на Южном Кавказе и в Черном море. Аналогичным обра-зом она пытается действовать на Ближнем Востоке, где США пока что успешно сдерживает ее от про-ведения наземной военной опера-ции. В Южном Кавказе у Турции

имеются другие возможности, в первую очередь, это ее союзник – Азербайджан.

Об угрозе проникновения ИГИЛ на Кавказ и его влиянии

на сотрудничество стран Южного Кавказа в

оборонной сфере (риски для Армении в контексте

обострения ситуации в регионе)

Угроза ИГИЛ на Южном Кавка-зе уже реально существует, но ни-чего ощутимого в части сотрудни-чества стран региона по этому поводу не происходит. В ходе пере-говоров между Арменией и Грузи-ей, которые происходили по мно-гим вопросам оборонного сотрудничества, некоторые вопро-сы угроз со стороны ИГИЛ затра-гивались, но не стали базой для конкретных решений. Несмотря на зависимость Армении от России и провал интеграции с ЕС и НАТО, отношения, с Грузией в сфере обо-роны и безопасности развиваются успешно. США предлагают Арме-нии использовать объекты НАТО в Грузии для подготовки своих воо-руженных сил.

Возможности участия Армении в коалиции против ИГИЛ уже об-суждались с США, но пока не с НАТО. При этом американцы дали понять, что для них вполне прием-лемо и даже приветствуется со-трудничество Армении и Ирана в

16

направлении борьбы с ИГИЛ, но если это сотрудничество будет про-исходить при информированности США.

В настоящее время Армения имеет опыт отправки своих миро-творцев в Ирак, Ливан, Косово и Афганистан. Главной проблемой является то, что Россия категори-чески возражает против участия армянских миротворцев где-либо, в особенности на Ближнем Восто-ке, так как это означает участие Армении в политике США и НАТО. Сейчас Россия привлекла армян-ских миротворцев в Таджикистан, и это без каких-либо санкций со стороны ООН, что представляется нелегитимным. Нужно сказать, что участие в борьбе с ИГИЛ стало мечтой для армянских военных, так как речь идет о защите много-численных армянских общин на Ближнем Востоке, прежде всего, в

Сирии. Пока в этом участвуют большей частью армянские добро-вольцы.

ИГИЛ вполне может оказаться на Южном Кавказе, и, если это про-изойдет, то его агрессия будет на-правлена, прежде всего, против Армении. Наиболее реальной опас-ностью может стать то, что Турция «пропустит» ИГИЛ по своей терри-тории на Южный Кавказ. Россия намерена предложить на Генераль-ной ассамблее ООН создание коа-лиции против ИГИЛ на основе санкций ООН. Понятно, что имеет место некая спекулятивность, так как реальные силы, способные противостоять ИГИЛ, уже есть в регионе. Россия вряд ли обладает подготовленными вооруженными силами и другими возможностями, необходимыми для нанесения уда-ров по отрядам ИГИЛ. Пока мы имеем дело только с демагогией.

Главной проблемой является то, что Россия категорически возража-

ет против участия армянских миротворцев где-либо, в особеннос-

ти на Ближнем Востоке, так как это означает участие Армении в

политике США и НАТО

Пока мы имеем дело только с демагогией

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

17

Как в регионе Южного Кавказа в целом, так и в Азербайджане при-сутствует неоднозначное восприя-тие роли России в урегулировании межэтнических и межгосудар-ственных конфликтов.

В частности, в направлении по-литического урегулирования Кара-бахского конфликта были проведе-ны многочисленные встречи между сторонами конфликта – субъектами международного права – Азербайд-жанской Республикой и Республи-кой Арменией. Большая часть про-шла под эгидой трех сопредседателей Минской группы (МГ) ОБСЕ (Рос-сия, США, Франция), а некоторые с одним международным арбитром - Россией. Но на сегодня не прихо-

дится говорить о наличии прорыв-ных решений этих многочисленных встреч, в том числе и под эгидой российской стороны. Положение «статус-кво», сдерживание боевых действий - это, по-моему, не реше-ние проблемы. 21 год прошел с мо-мента подписания договора о пре-кращении огня. Но за это время погибли сотни военнослужащих с обеих сторон. Поэтому, как человек, прошедший военный конфликт в Афганистане и участник боевых действий за территориальную це-лостность Азербайджана, я не могу назвать этот конфликт «заморожен-ным». Символично, что с одной сто-роны, Россия является поставщи-ком вооружения и боевой техники

Нагорный Карабах: нынешняя роль России в урегулировании конфликта

Рауф Раджабов,политический аналитик,

руководитель Мозгового Центра 3rd View,Баку, Азербайджан

в Азербайджане присутствует неоднозначное восприятие роли

России в урегулировании межэтнических и

межгосударственных конфликтов

Символично, что с одной стороны, Россия является поставщиком воо-

ружения и боевой техники обеим сторонам конфликта, а с другой –

официальная Москва остается сопредседателем МГ ОБСЕ. Как

такое возможно?

18

обеим сторонам конфликта, а с дру-гой – официальная Москва остается сопредседателем МГ ОБСЕ. Как та-кое возможно? Ответ очевиден – у Кремля есть свой интерес в регионе Южного Кавказа.

Некоторые близкие к Кремлю политологи озвучивают такой ва-риант: Россия может «надавить» на Армению, использовать «мягкую» силу, чтобы официальный Ереван освободил несколько районов. Но в обмен на это «мягкое» давление Азербайджан должен вступить в Евразийский и Таможенный Сою-зы. Это звучит достаточно кра-мольно, особенно когда подобные заявления делаются вполне серьез-ными людьми. Получается, что ключи от решения Карабахского вопроса находятся не в Ереване или Баку, а в Москве.

Карабахский вопрос как инструмент

российского влияния Главная проблема заключается

в том, насколько каждая вовлечен-ная в Карабахский конфликт сто-рона сохраняет свой независимый статус и способность самостоя-тельно принимать решения. К при-меру, если Азербайджан и Армения подпишут некий политический до-говор, возникает вопрос – имеют ли обе стороны возможность, а также политический, экономиче-ский и военный потенциалы его реализовать?

Сегодня Армения, в отличие от Азербайджана, постепенно утрачи-вает свой суверенитет. Все ее ос-новные активы переданы в счет долга России. Таким образом, офи-циальный Ереван имеет все меньше возможностей для маневров, даже в рамках МГ ОБСЕ. Поэтому когда армянская сторона выверяет прак-тически все свои шаги с Россией, в Баку резонно звучат заявления, мол «есть ли смысл вести переговоры с Арменией, не лучше ли разговари-вать напрямую с Россией?».

На мой взгляд, Карабахская проблематика стала предметом торга в геополитической повестке дня США и России. Когда Кремль обсуждает какие-то вопросы с Ва-шингтоном, мы слышим, что за-трагивается и Карабахский кон-фликт. В то же время, эта проблема обсуждается в контексте иранской ядерной программы, украинских событий, ближневосточной про-блематики, палестино-израильско-го конфликта и т.д. А когда тот или иной чувствительный вопрос вхо-дит в большой перечень геополи-тических проблем, он может там затеряться. Именно это и происхо-дит с Карабахским конфликтом, предопределяя ситуацию «ни вой-ны, ни мира». Поэтому настала пора двум непосредственным сто-ронам конфликта действовать са-мостоятельно.

Азербайджану и Армении нуж-но вернуться к двухсторонним

Карабахская проблематика стала предметом торга в геополитичес-

кой повестке дня США и России

Когда тот или иной чувствительный вопрос входит в большой перечень

геополитических проблем, он может там затеряться

19

контактам. Этот формат существо-вал при президенте Гейдаре Алиеве, когда он встречался со своими кол-легами - Левоном Тер-Петросяном и Робертом Кочаряном. Кстати, их переговоры проводились не в Евро-пе или Америке, а именно на терри-тории наших двух стран, как пра-вило, на границе. Такой формат может привнести какие-то позитив-ные элементы в направлении поис-ка реальных путей разрешения Ка-рабахского конфликта.

Перспектива создания военных союзов в Южно

Кавказском регионе В 2011 году  Азербайджан стал

членом  «Движения неприсоедине-ния»,  заявив о своей внеблоково-сти. Конечно, это не означает, что Баку не интересуется текущими со-бытиями в регионе и мире. Наобо-рот, Азербайджан является актив-ным участником многих региональных и глобальных энерго-транспортных и инфраструктурных инициатив и проектов. Но, на мой взгляд, для Южного Кавказа вне-блоковость - это в большей степени «плюс», нежели «минус». В силу многих причин регион  Южного Кавказа не может быть частью того или иного военно-политического блока. Создание военного союза на Южном Кавказе, если рассуждать чисто гипотетически, ни к чему хо-рошему не приведет. Кстати говоря,

не случайно руководители Турции, Азербайджана и Грузии неодно-кратно делали заявления, что трех-сторонние военные учения и кон-такты на уровне глав оборонных ведомств не обращены против кого-то. Думаю, Азербайджан продол-жит свою внеблоковую внешнюю политику. События, которые про-исходили, происходят и будут про-исходить в регионе Южного Кавка-за и вокруг него подтверждают, что нам нужна именно внеблоковость.

Говоря о некоем   противовесе ОДКБ с участием Азербайджана, Грузии и Турции, стоит помнить, что последняя является членом НАТО. И, если Турция будет вовле-чена в какие-либо военные союзы, это станет опасным прецедентом. В таком случае Турция может во-влечь и НАТО в тот или иной кон-фликт. Альянс на это никогда не пойдет. НАТО – это военно-поли-тический союз с богатым опытом взаимодействия, а не безрассудное сообщество стран, которое может принять то или иное опасное реше-ние. Думаю, официальная Анкара это понимает.

Что касается Армении, то в ее интересах решить Карабахский конфликт, чтобы быть вовлечен-ной во все региональные и гло-бальные проекты. К тому же, при-сутствие Еревана в ОДКБ не является для него «плюсом». Мо-жет быть, Армении так же стоит стать внеблоковой  страной и Кара-

20

бахский вопрос будет решен. Как знать, возможно, когда-нибудь по-литические элиты Армении при-дут к такому решению.  Все-таки швейцарская модель  внеблоково-го статуса наглядно демонстриру-ет, что она имеет право на жизнь и приносит гораздо больше пользы, нежели зла. 

Времена внешнего диктата и угроз для Азербайджана в

прошломКак бы там ни было, в нынеш-

ней сложной международной об-становке особенно важно сохра-нить баланс сил на Южном Кавказе. Мы не можем допустить повторения ситуации 90-х годов прошлого века и августа 2008 года, когда в той или иной относительно маленькой стране национальное меньшинство  каким-то странным образом побеждает в войне ти-тульную нацию.

Россия, конечно же, пытается активно влиять на политику безо-пасности стран региона Южного Кавказа. Да, это огромная страна с ядерным потенциалом. Официаль-ный Баку будет сотрудничать с Кремлем по интересующим  его во-просам, таким как приобретение современного вооружения пятого поколения и т.д. Но это не означа-ет, что у Азербайджана, страны всего лишь с 10-ти миллионным населением, нет своих интересов, к примеру, на Северном Кавказе.

Недавно в медиапростран-ство России и Азербайджана была запущена информация, что, дескать, в 2017 году Россия разместит  на территории  Азер-байджана военную базу. На мой взгляд – это нереально.  Азер-байджан – член  «Движения не-присоединения»,  кроме того, в Конституции республики четко записано, что на территории Азербайджана не может быть размещена зарубежная военная база. Тем более, когда несколько лет назад шла жаркая дискуссия по Габалинской РЛС,  вопрос  о невозможности присутствия иностранной военной базы на территории Азербайджана неод-нократно поднимался. Кстати, об этом говорили в контексте ги-потетического нанесения ракет-но-бомбовых  ударов  по иран-ским ядерным объектам, но Азербайджан четко заявил, что «мы не можем предоставить свою территорию для таких це-лей». Это общеизвестный факт. Поэтому, когда  вбрасыва-ется такая провокационная ин-формация – понятно кому это нужно. 

Сегодня ни одна ядерная дер-жава не должна диктовать свои условия странам, не имеющим ядерного оружия. Времена внеш-него диктата и угроз прошли. И, хотя украинские события нагляд-но демонстрируют противопо-

21

ложное, я все же уверен, что это временно.

Конкурент «Турецкому потоку»?

В энергетической стратегии Азербайджана по диверсифика-ции поставок голубого топлива есть четкая геополитическая со-ставляющая. Сегодня для Баку осо-бо важен Трансанатолийский газо-провод (TANAP). TANAP является составной частью энергетическо-го проекта ЕС «Южный газовый коридор», и помимо Азербайджа-на в нем принимают участие Гру-зия и Турция.

На данный момент нет четких заявлений о намерении совместить два проекта – TANAP и российский «Турецкий поток». Иными слова-ми, де-факто они, в определенной степени, конкуренты. Речь идет об объемах природного газа, которые может поставлять каждый из газо-проводов. На первый взгляд, TANAP будет поставлять до 30 млрд. куб. м. в год. Мощность же «Турецкого потока» должна соста-вить до 50 млрд. куб. м. в год. Но, в отличие от российского проекта, все будущие объемы поставок при-родного газа по TANAР законтрак-тованы, т.е. уже имеется конкрет-ный покупатель азербайджанского природного газа.

На этом фоне возникает латент-ная борьба, в том числе и с Россией, за туркменскую сырьевую базу.

Официальный Ашхабад четко зая-вил, что намерен активно участво-вать в реализации «Южного газо-вого коридора» ЕС. Так, проводятся трехсторонние переговоры между Азербайджаном, Туркменистаном и Турцией. На данный момент про-блема в одном – как будет посту-пать туркменский газ на террито-рию Азербайджана: по дну Каспийского моря или другим спо-собом. Президент Туркменистана неоднократно заявлял, что его страна вправе решать свои пробле-мы самостоятельно, в том числе и вопрос строительства газопровода по дну Каспия через национальные секторы Прикаспийских стран, в данном случае Ирана и Азербайд-жана. Я думаю, все будет зависеть от иранской позиции. Если офици-альный Тегеран поддержит Азер-байджан и Туркменистан в их на-мерении проложить газопровод по дну Каспийского моря, то проект будет реализован. Это то решение, которое мы ожидаем от Ирана.

Существующие и гипотетические угрозы

реализации нового газопровода

Непоследовательность некото-рых восточноевропейских стран в реализации тех или иных энерге-тических проектов может стать преградой для TANAP. Есть сооб-щения, что Венгрия, Сербия и Ма-кедония намерены реализовать

Возникает латентная борьба, в том числе и с Россией, за туркмен-

скую сырьевую базу

22

продолжение «Турецкого потока» с помощью газопровода «Teсла». В этом вопросе Еврокомиссия долж-на четко обозначить приоритеты. Есть Энергетическая хартия, есть европейская политика и желание синхронизировать энергетические политики всех европейских стран.

Существует ряд рисков связан-ных с турецкой стороной. Один из них – досрочные парламентские вы-боры, которые должны состояться 1 ноября 2015 года. Правящая партия лишена возможности сформировать однопартийный Кабинет мини-стров, и на сегодняшний день ре-зультат внеочередных парламент-ских выборов невозможно предугадать. С другой стороны, важ-ным фактором, который вызывает определенную обеспокоенность, яв-ляется отсутствие договоренности с «Рабочей партией Курдистана» и об-щая нерешенность так называемого «курдского» вопроса. В 2013 году стартовал мирный процесс, но, к большому сожалению, ожидаемые результаты (например, предоставле-ние курдским районам культурной автономии) так и не были достигну-ты. На мой взгляд, если Турция хочет стать энергетическим хабом со все-ми вытекающими последствиями и пропускать через свою территорию иранский, туркменский, кипрский, израильский, североиракский газ, то официальной Анкаре просто необ-ходимо наконец урегулировать эту проблему.

И, все же, желание Турции стать энергетическим хабом будет реа-лизовываться официальной Анка-рой независимо от того, кто будет у власти. Политические элиты Тур-ции понимают, что они обязаны воплотить это намерение в жизнь.

Также можно вспомнить и о факторе относительной территори-альной близости Южного Кавказа к т.н. «Исламскому государству» (ИГ) – террористическому квазигосудар-ству на территории Ирака и Сирии. Несмотря на некоторые озвученные в прессе заявления, я не думаю, что одна из сильнейших армий Европы, каковой сегодня является турецкая армия, даст возможность пройти через свою территорию боевикам ИГ. Иран, который обладает огром-ным опытом ведения боевых дей-ствий в горной местности, также не допустит распространения т.н. «ха-лифата» через свою территорию. Да, ИГ уже успел объявить о созда-нии своего ответвления на террито-рии Северного Кавказа. Но, ведь известно, что случилось с лидерами «Кавказского эмирата» (Имарат Кавказ) – их уничтожили, в данном случае российские спецслужбы. Поэтому новая ячейка на Кавказе – это самопиар ИГ. На самом деле, как таковой религиозной радикали-зации на Южном Кавказе нет. Появ-ление ИГ в этом регионе и угроза с его стороны для газопровода TANAP – сценарий скорее фанта-стический, нежели реальный.

Новая ячейка на Кавказе – это самопиар ИГ. На самом деле, как

таковой религиозной радикализа-ции на Южном Кавказе нет. Появле-ние ИГ в этом регионе и угроза с его

стороны для газопровода TANAP – сценарий скорее фантастический,

нежели реальный

23

Южный Кавказ – мес-то пересечения интересов

многих странЧтобы обезопасить свои геоэко-

номические проекты Азербайджан, Турция и Грузия наводят контакты на уровне военных ведомств и спец-служб. Ведь практически все энер-готранспортные и инфраструктур-ные проекты Азербайджана (Баку-Супса,  Баку-Эрзерум, Баку-Тбилиси-Джейхан,  TANAP,  Баку-Тбилиси-Карс и т.д.), проходят по территории Грузии. А Грузия сегод-ня, к большому сожалению, – услов-но «слабое» звено. Безусловно,  Баку и Анкара заинтересованы в том, чтобы Грузия была в безопасности, могла защитить и свою территорию, и все вышеуказанные коридоры, ко-торые проходят по ее территории. Поэтому контакты, военно-техни-ческое сотрудничество, учения между Азербайджаном, Турцией и Грузией будут продолжены.  Эти со-вместные действия не обращены против третьих стран, они призва-ны лишь обеспечить безопасность своих  национальных и региональ-ных интересов и проектов.

С Турцией у Азербайджана под-писано военно-стратегическое со-глашение. Этого договора для Азер-байджана вполне достаточно,  чтобы реализовывать свои нацио-нальные и региональные интересы в регионе, не попирая прав соседей. Когда бушевали страсти на террито-рии Грузии в августе 2008 года, Ред-

жеп Тайиб Эрдоган, будучи в то вре-мя премьер-министром Турции, предложил  заключить  «Пакт  ста-бильности на Кавказе». Целью этого соглашения было создание геополи-тической площадки, куда бы вошли страны региона, что послужило бы стимулом к миру, согласию и разви-тию Южного Кавказа. К сожалению, тогда «Пакт стабильности на Кавка-зе» не был принят на официальном уровне. Но,  сегодня Азербайджан, Турция и Грузия, на мой взгляд, в некоторой степени реализовывают именно эту платформу.

У Ирана также есть свои интере-сы в регионе Южного Кавказа. Не думаю, чтобы официальный Теге-ран со стороны наблюдал за теми событиями, которые происходят в регионе между Азербайджаном, Турцией и Грузией. Подписание со-глашения по ядерной программе - это прорыв, который открывает пе-ред Ираном возможность экспорта голубого топлива и нефти в евро-пейские страны. Сегодня существу-ют разные варианты: строительство Ираном собственного газопровода, расширение ирано-турецкого газо-провода или присоединение к про-екту TANAР. Так что перспектива участия Ирана в Азербайджанской энергетической стратегии вполне реальна.

Активизация связей между двумя странами происходит и  в военной плоскости. Спустя определенное вре-мя, такое взаимодействие приведет к

24

включению Ирана в уже формирую-щийся формат межгосударственного сотрудничества на Южном Кавказе.

В то же время, Азербайджан про-должит сотрудничество с НАТО: есть подписанные соглашения, про-граммы, которые уже эффективно работают. Взаимодействие с Северо-атлантическим блоком выгодно для Баку, оно приносит эффективные ре-зультаты в направлении проведения модернизации и реформирования Вооруженных Сил Азербайджана.

Так, на протяжении последних двух лет, в Азербайджане идут очень важные реформы, в том числе и Вооруженных Сил. Поэ-тому можно констатировать, что страна обладает достаточно бое-способной армией.  Сегодня с Азербайджаном считаются, при-няли как факт, что Азербайджан независимая молодая страна, имеющая свои интересы. И это важно для Южно-Кавказского ре-гиона.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

25

Реалізація Кремлем двоетапно-го процесу підготовки та анексії Криму виглядає так.

На першому – продовження про-тягом останніх 24 років широко-масштабного насаджування міфів «русского мира в Криму» через ін-струменти інформаційної війни з ме-тою деморалізації громадян України.

На другому етапі – з 2010 по 2014 рр. повзуче і майже неприхо-ване захоплення спецслужбами та збройними силами Кремля органів державного управління, безпеки та оборони, інфраструктури життєза-безпечення.

Ключова проблема полягає у тому, що протягом кількох століть

відбувалося систематичне фізичне знищення представниками москов-ської влади носіїв духу українського народу, будь-якої архівної, культур-ної та історичної пам’яті про нього, включаючи кримських татар та ви-рішальну роль українства в антро-пологічних, демографічних та куль-турно-релігійних змінах,починаючи з другої половини XVII ст..

Типовим сучасним прикладом фізичного знищення українського народу є вбивство у серпні 2015-го року кремлівськими найманцями під Сімферополем українців-крим-ських татар М.Селімова і О.Брагі-мова та судова розправа над О.Сенцовим та О.Кольченком.

Стратегія українського державотворення в Автономній Республіці Крим в умовах тимчасової окупації

Олександр Корнійчук,старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних

досліджень ім. М. В. Птухи НАН України,радник міністра охорони здоров’я України з питань економічного та держав-

ного регулювання галузі (2008-2010 рр.)

26

Невміння Києва будувати відно-сини з Кримом на реалістичних заса-дах та байдужість до долі українських невільників, а нині до громадян Укра-їни в Криму, з непродуманим став-ленням до російськомовної частини українського населення, виступає як комплекс негативних чинників.

Місія Президента України, Вер-ховної Ради України,Кабінету Мі-ністрів України має полягати у део-купації і відродженні українського державотворення в АРК.

Першочергові заходи централь-ної та регіональної влади в Україні:

1. Розгортання ефективного плану модернізації України як зраз-ка для мешканців АРК щодо гідної самореалізації і суттєвого зростан-ня добробуту громадян.

2. Створення державних інстру-ментів для українського відро-дження в Криму, реального захисту прав і свобод громадян:

а) інституту уповноваженого Президента України із за-хисту прав українських громадян в АРК;

б) інституту уповноваженого Верховної Ради України із законодавчого забезпечен-ня захисту прав україн-ських громадян та держав-ного і приватного майна в АРК;

в) з боку Кабінету Міністрів України:

• інституту уповноважених в кожному міністерстві та

відомстві для юридичного супроводу відшкодування нанесених окупантами збитків громадянам, дер-жавним та приватним установам та для віднов-лення прав української держави, фізичних та юри-дичних осіб на майно;

• достатнє довгострокове фі-нансування науково-освіт-ніх проектів з дослідження правдивої історії україн-ського народу в Криму. Особливо актуальною є на-укова реконструкція дина-міки проживання україн-ського народу в Криму з використання архівних ма-теріалів Туреччини та ін-ших країн Чорноморського регіону;

• розгортання інформаційної кампанії з розвіювання мі-фів окупантів щодо історії українського народу, вклю-чаючи кримських татар в Криму. З цією метою необ-хідне розгортання кількох телепроектів, Інтернет ре-сурсів та радіоканалів, укра-їнською та кримсько-татар-ськими мовами;

• проведення експертних оцінок щодо відповідності національним інтересам України окремих наукових досліджень про роль та місце Криму в українсько-

Невміння Києва будувати відносини з Кримом на реалістичних засадах та байдужість до долі українських

невільників, а нині до громадян України в Криму, з непродуманим

ставленням до російськомовної частини українського населення,

виступає як комплекс негативних чинників

27

му державотворенні (док-торська дисертація М.Ба-грова «Регіональна геополітика (на прикладі Криму)» 2001р. та ін..).

г) фінансування створення в м.Херсон ГУ СБУ в АРК; ГУ СБУ в м.Севастополь; ГУ СЗР України; ГУР МОУ; ГУ МВС в АРК; ГУ ДФС в АРК; ГУ ДПС; підрозділів державних структур по сприянню розвитку під-приємництва для пересе-ленців із АРК;

д) негайне і кваліфіковане роз-слідування кожного факту зради державними служ-бовцями, військовослуж-бовцями та працівниками державних установ від в АРК у 2014-2015 рр.

е) сприяння в рамках держав-ної та регіональної про-грам національному відро-дженню українців, включаючи кримських та-тар, в Криму шляхом нала-годження правових інстру-ментів захисту їх політичних,економічних та культурних прав,надання якісної та своєчасної ін-формації про українську історію Криму та його ко-

рінні народи – кримських татар,караїмів,українців.

ж) фінансовий обрахунок втрат українських громадян, дер-жави та українського бю-джету від окупації Криму, вільної економічної зони «Крим» шляхом порівнян-ня сум надходжень в бю-джет України із АРК на 01.02.2014 і 01.02.2015 рр. Оприлюднення списку українських бізнесменів, які своєю діяльністю фінан-сують окупаційний режим в Криму (нинішні власники супермаркетів та ін..).

Метою зазначених заходів є на-рощування духовного та інтелек-туального потенціалу українського народу, повернення російськомов-них українських громадян насам-перед, в Криму на дружню основу відносин до українства,нейтралізація інформа-ційних, політичних та економічних каналів денаціоналізації україн-ського населення в Криму.

Критерієм успішності дій має стати спалах українського націо-нального відродження напівостро-ві із забезпеченням реальних прав української нації в Криму шляхом створення внутрішніх умов для ви-зволення його від окупантів

Критерієм успішності дій має ста-ти спалах українського національно-

го відродження напівострові із забезпеченням реальних прав укра-їнської нації в Криму шляхом ство-рення внутрішніх умов для визво-

лення його від окупантів

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

28

Армія без засобів зв’язку — од-наково що будинок без світла.  Придбання сучасних цифрових станцій для Збройних сил України та інших її збройних формувань — це перший крок до створення армії нового типу, відхід від системної вразливості і, зрештою, шлях до збереження життів наших солда-тів. Ось чому баритися з вирішен-ням цього завдання непробачно. Тим більше що штатні засоби зв’язку ЗСУ — жахливий анахро-нізм тридцятирічної давності. Вони, як кажуть самі військові, не-безпечні по суті.

Проблема придбання для армії нових засобів зв’язку вирішується із запізненням як мінімум на рік.

Профільні експерти стверджують, що загальна ціна питання для укра-їнської армії становить не менше ніж 1,5 млрд дол. При цьому запев-няють: ставка тільки на імпорт станцій зв’язку занапастить спра-ву, бо країна не виділить таких ре-сурсів для зовнішніх закупівель.  Досить цікаво, що в 2004 р. ізраїль-ська компанія Tadiran спокушала Київ вигідною угодою — передачею технологій виробництва та налаго-дженням виробничої лінії (навіть підприємство підібрали на вулиці Дегтярівській) для випуску сучас-них цифрових засобів зв’язку. Але Україна як країна заповзятливих і беручких людей ізраїльтянам від-мовила і створила своє приватне

Зв’язок для армії: стратегічне питання номер один

Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

29

підприємство — «Телекарт-При-лад». Цілком перспективне. І хоча за останні роки було прийнято на озброєння ЗСУ 22 одиниці різних засобів зв’язку від «Телекарт-При-лад», загалом організатори прора-хувалися — ніхто армію переосна-щувати тоді не збирався (на розробки підприємство витратило майже 100 млн грн власних коштів, натомість у 2007—2008 рр. у ЗСУ було поставлено близько півтори сотні УКХ-радіостанцій). Коли ж у дім прийшла війна, у цій галузі все відбулося, як у водевільному сюже-ті: КБ радіозв’язку опинилося на окупованій території у Криму. Тоб-то орієнтуватися на національного виробника тепер не випадає як мі-німум у нинішній воєнний час. Інакше кажучи, через 11 років українська армія опинилася в тій самій точці — як і раніше без зв’язку. Більше того, у використан-ні вже поставлених станцій «Теле-карт-Прилад» Генштаб убачає ціл-ком обґрунтовані ризики: алгоритми передачі даних можуть опинитися в росіян, що означає отримання противником доступу до переданої у військових радіоме-режах інформації.  Крім того, вдаю-чись у деталі «зв’язкової» справи, зауважимо, що вибір шляху ство-рення вітчизняного зв’язку прямо пов’язаний іще з одним, напевно навіть складнішим, питанням — створення єдиної для ЗСУ автома-тизованої системи управління

(ЄАСУ). Створити її поза системою зв’язку неможливо: учасники ма-ють пересісти за комп’ютери, від-правивши на смітник телеграфні апарати часів Леоніда Ілліча. Пара-дигма й увесь пучок рішень — у компетенції Генерального штабу. 

Отже, після попереднього ви-вчення питання український Генш-таб як потенційних постачальни-ків вирішив розглядати компанії Thales (Франція), Harris (США), Selex ES (Велика Британія), Elbit (Ізраїль) і Radmor S.A. (Польща).  Із самого початку іноземні вироб-ники були неприємно здивовані: тендер по-українському виявився закритим, непрозорим, непередба-чуваним кулуарним конкурсом. Утім, українці й самі неодноразово були в такій позиції: на тендерах у Туреччині і Греції від українського танка, попри те що він незмінно перевершував конкурентів за ха-рактеристиками, відмовлялися з політичних причин.

Проте за результатами аналізу пропозиція Thales виявилося най-прийнятнішою (вона на 22% дешев-ша за ціни конкурентів). Крім того, Thales Communication&Security ви-явилася єдиною компанією, яка по-годилася на такі позиції, як переда-ча технології системи зв’язку нового покоління, що стоїть на озброєнні ЗС Франції, передача незалежного алгоритму криптографічного за-хисту, передача незалежного алго-ритму шифрування, організація

30

сервісного обслуговування в Украї-ні і, нарешті, організація спільного виробництва. Останнє — горезвіс-ний офсет, який ніяк не вдавалося запустити українській стороні. Thales виявилася єдиною компані-єю, що задовольнила 100% вимог військового відомства замовника. Слід зауважити, що з інших учасни-ків тільки польський Radmor S.A. висловлював готовність разом із приватним українським підприєм-ством «Спаринг-Віст Центр» ство-рити спільне підприємство з ви-робництва вже існуючих типів радіостанцій. Але в поляків вико-ристовуються саме французькі тех-нології Thales.  У результаті напри-кінці квітня ц.р. у Посольстві України у Франції в супроводі ата-ше з питань оборони України у Франції, було підписано договір №SIX/TCS/RCP/DJC/15-159 між ДП «Укрінмаш» (підприємство ДК «Укроборонпром») і Thales Communication&Seciruty на по-ставку партії КХ-радіостанцій так-тичної ланки PR4G. У травні в рам-ках договору після візиту представників Головного управлін-ня зв’язку Генштабу ЗСУ на вироб-ництво Thales Communication & Security було підписано розпоря-дження міністра оборони України про затвердження до закупівлі за-собів зв’язку цієї компанії, а вій-ськове відомство Франції видало ліцензії на запитувані системи. До речі, не зайвим буде додати, що

стратегічних домовленостей у сфе-рі військово-технічного співробіт-ництва двох країн було досягнуто в рамках робочого візиту президента України Петра Порошенка до Франції — тобто рівень опрацю-вання питання був найвищим.

Однак у червні ц.р. українське військове відомство повторно за-пустило процес відбору пропози-цій — уже у форматі «товарного аукціону». Річ у тім, що уподобан-ня Генштабу ЗСУ виразно зміняли-ся у бік продукції американської компанії Harris. Ця компанія вже поставляла системи зв’язку для українських підрозділів у рамках миротворчої місії на Балканах, а також у рамках пакета військово-технічної допомоги. Начальник військ зв’язку ЗСУ — начальник Головного управління зв’язку та ін-формаційних систем Генштабу ЗСУ генерал Володимир Рапко навів у розмові з автором головний аргу-мент — економію фінансів. Так, за словами генерала, проект із Thales потягне на 268 млн дол., тоді як продукція Harris обійдеться в 170 млн дол. Але це не єдина причина. В.Рапко каже, що близько тисячі фахівців пройшли навчання на американських станціях. Крім того, вони звичніші й зручніші в корис-туванні. У Центральному науково-дослідному інституті озброєнь і військової техніки авторові повідо-мили: технічний рівень станцій Harris цілком відповідає вимогам,

31

та головне, що практично всі бри-гади ВДВ уже користуються амери-канськими станціями, і що частину продукції Україна отримує в рам-ках допомоги безплатно. 

Але є й інші думки. Наприклад, мало хто говорить, що порівнюва-ти вартість французьких і амери-канських станцій некоректно. Бо замість спочатку розглянутої но-вої версії (Harris Falcon (tm) IІI) українські військові почали нада-вати перевагу станціям попере-днього покоління, які знято з ви-робництва 11 років тому (Harris Falcon (tm) II Digital Tactical Radio Systems). Вони, за оцінками фахів-ців, не забезпечать належного зв’язку в умовах дії російських систем «РЭБ». Відповідно про жодну передачу технології та нала-годження виробництва не може бути й мови. А в разі надання пе-реваги американським станціям Україна самостійно вирішуватиме питання сервісу й ремонту прила-дів. Більше того, навіть нові Harris Falcon (tm) IІI дістали негативні оцінки під час недавнього вико-ристання в Афганістані, що ро-бить їх менш привабливими, ніж французькі PR4G. Є й інші техніч-ні аргументи. Наприклад безпе-рервний зв’язок, без мертвих зон, здатна забезпечити тільки Thales. PR4G стоїть на озброєнні в арміях 43 провідних країн світу, з них 15 країн НАТО — зокрема Франція, Німеччина, Італія, Великобрита-

нія, Іспанія, Швейцарія, Норвегія, Польща, Туреччина і… США. 

Після досі не завершених про-ектів виробництва корвета та мо-дернізації вертольота Мі-24, що розпочалися ще в часи президент-ської каденції В.Ющенка, угода у сфері зв’язку — перша серйозна заявка на ВТС із Заходом у нових умовах. Вона вкрай важлива ще й для того, щоб не зажити слави не-передбачуваних партнерів. Далі цілком можливі великі проекти та спільна робота на ринках третіх країн. Сьогодні тільки з Францією розробляється близько двох де-сятків напрямків, включаючи такі проекти, як створення та будівни-цтво патрульних літаків і літаків ДРЛВ, будівництво ракетних кате-рів, автоматизованої системи бо-йового управління (АСБУ) до рів-ня Генштабу ЗСУ, гідроакустичних буїв і навіть комплексів берегової охорони та ППО. Нарешті, Фран-ція стала першою державою, що розглядає можливість критичного експорту в Україну, включаючи ударні системи або їхні елементи. Насправді, кажуть представники військово-технічних інтересів цієї держави в Україні, зрив контракту у сфері зв’язку «ставить під удар співробітництво Thales Group з ДП «Антонов», скоріше за все ану-лює низку згаданих вище проектів ВТС, включаючи, до речі, і нещо-давно розрекламований контракт з Airbus Defense&Space, де, згідно з

32

контрактом, країна вперше отри-має від європейських апаратів Pleiades-1 і Pleiades-2 дані надви-сокої роздільної здатності в режи-мі он-лайн. Британський Selex ES уже тихо згортає свою діяльність у країні, вважаючи, що перспективи не надто обнадійливі. Thales же може гучно піти з ринку. Адже ба-гато хто у Франції, яка втратила через російсько-українську війну 896 млн євро (відшкодування за «Містралі»), налаштований щодо України, м’яко кажучи, без пієте-ту. 

Однак, що відбувається? Чому щодо військово-технічної політики Києва дедалі більше дається взнаки невдоволення західних компаній?  Якщо чесно, відповідь дуже про-ста: це рефлексія на ручне управ-ління державою загалом і військо-во-технічним співробітництвом зокрема. Адже якби в країні діяли Закон про ВТС і про офсетні угоди (який зазвичай забороняє закупів-лі без зустрічних інвестицій після певної граничної суми контракту), чи посміли б генерали недвозначно дати зрозуміти, що Україні нині офсет і взагалі власне виробництво засобів зв’язку не потрібні? Поль-щі, в якої армія вдвічі менша за чи-сельністю, — потрібне. А Україні — ні. В Україні не визначено, хто відповідальний за ВТС, хто відпо-відатиме за якість продукції, що купується (директор «Укрінмашу» Володимир Омельянчук сказав ав-

торові, що спецекспортер — це ме-ханізм «яку продукцію вибере Генштаб, таку й закупимо»), хто взагалі є гравцем на міжнародному ринку, коли йдеться про закупівлі або спільні розробки (виробни-цтво) зброї.

Немає, як видно, в цій туманній справі й офіційних висновків — як-от генерального конструктора і науково-технічного комітету. Тому немає правил гри, точніше, вони встановлюються в кожному кон-кретному випадку. Очевидно, з правом скасування під час гри… ВТС — велика політика. Зрештою, заради великих політичних цілей можна закупити партію будь-чого. Але де гарантія, що вибір Harris — це стратегія, яка перетворює Украї-ну на європейський Ізраїль зі що-річною військово-технічною допомогою в майже мільярд дола-рів? Де гарантія, що генеральський демарш щодо французької компа-нії не є наслідком їхніх власних ілюзій, а придбання продукції од-норазового користування (а саме ним стане придбання Harris Falcon (tm) II) виправдає себе в найближ-чому майбутньому? 

Історія України пам’ятає багато неоплачених реверансів: ядерна зброя, Бушерський контракт, пере-дача урану. А за пролонгацію дого-вору про перебування в Криму Чорноморського флоту РФ запла-чено територією та життями тисяч солдатів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

33

В список условных «друзей Рос-сии в Европе» регулярно попадает Чехия. Главным образом, поводом для этого становятся высказыва-ния и действия президента страны Милоша Земана, хотя в стране есть и другие агенты влияния Москвы. Но даже с учётом наличия опреде-лённого пророссийского лобби, все «союзники» РФ в общем и целом являются скорее информацион-ным фантомом и проявлением внутриевропейских трений, а не реальными партнёрами хозяина Кремля. И в этом контексте Чехия, как и Венгрия, в этом списке пу-тинских «друзей» при ближайшем рассмотрении выглядит совершен-но лишней.

Пророссийская риторика неко-торых чешских политиков вполне объяснима. Современная полити-ческая элита Чехии корнями ухо-дит ещё во времена социалистиче-ской Чехословакии. Нынешний президент республики Милош Зе-ман родился в Колине в 1944 году. Увиденные в детстве картины по-следствий нацистской оккупации наверняка сформировали непри-язнь к правым взглядам, характер-ную для будущего чешского лиде-ра. Обучаясь в пражской Высшей школе экономики, Земан предпри-нимал попытки вступить в Комму-нистическую партию Чехослова-кии. Однако оказавшись в рядах партии в 1968 году, уже два года

Дмитрий Козлов, руководитель Лаборатории анализа личности ЦИАКР

Аналітичні розробки

Между Западом и Востоком: причины, мифы и реалии пророссийских настроений в Чехии

Все «союзники» РФ в общем и целом являются скорее информационным

фантомом и проявлением внутриев-ропейских трений, а не реальными

партнёрами хозяина Кремля

34

спустя Земан был вынужден их по-кинуть из-за публичного неодо-брения ввода советских войск в Че-хословакию и последующего ужесточения режима в стране.

В те же годы будущий президент преподавал в ВШЭ, после чего до на-чала 90-х работал в нескольких ком-паниях и занимался исследователь-ской деятельностью. В политику Земан идёт как раз накануне либера-лизации и так называемого «Бархат-ного развода» – процесса мирного распада Чехословакии. В течение двух лет - с 1990-го по 1992-й - Земан был депутатом последнего созыва Чехословацкого парламента. После распада страны будущий президент активизирует политическую дея-тельность и фактически с нуля соз-даёт левоцентристскую Чешскую со-циал-демократическую партию, формально существовавшую до 1940-х годов. Постепенно набирая популярность, ЧСДП получает пред-ставительство в парламенте.

Уже на этом этапе проявляет себя характерная черта Земана – вспыль-чивость и неуживчивость с соратни-ками. Несмотря на успехи партии, политическая карьера Земана была цепью взлётов и падений. В 1996-1998 годах Земан возглавляет палату депутатов чешского парламента, но в 2001 лишается поста главы ЧСДП. После неудачных для его политсилы выборов в Сенат Милош Земан до-бровольно покидает все посты и в 2003-м баллотируется в президенты

страны. Но разногласия в собствен-ной партии препятствуют успеху, и лидером президентской гонки ока-зывается Вацлав Клаус. В 2007-м году Земан покидает ЧСДП из-за непри-миримых разногласий с новым пар-тийным руководством и два года спустя основывает новую политиче-скую силу – левоцентристскую Пар-тию гражданских прав — Земановцы (Strana Práv Občanů ZEMANOVCI — SPOZ).

Лишь десять лет спустя - в 2013-м - Земану удаётся реализовать свои амбиции и стать президентом Чехии. Впрочем, президентский пост в этом государстве является второстепен-ным. Чехия – парламентская респу-блика, и фактически первым лицом страны является премьер-министр. Функции президента в значительной степени представительские, что во многом и провоцирует Земана на провокационные высказывания: всем, включая его самого, известно, что за словами не последуют дей-ствия. Перечислять все выпады чеш-ского лидера против Украины и вы-сказывания в поддержку политики Путина смысла нет: Земан регулярно сотрясает информационное про-странство новыми одиозными заяв-лениями.

Основной причиной позиции Зе-мана является, в сущности, даже не сам украино-российский конфликт. Скорее следует обратить внимание на личность президента – человека резкого, эпатажного и недемокра-

Перечислять все выпады чешского лидера против Украины и

высказывания в поддержку полити-ки Путина смысла нет: Земан регу-лярно сотрясает информационное пространство новыми одиозными

заявлениями

35

тичного. Многие его личные каче-ства роднят Земана с Владимиром Путиным, а левые идеи и близость к чешской компартии определяют не-приязнь к новой Украине с её анти-коммунистическими инициативами, отсутствием левых сил на политиче-ском поле и российской пропаган-дой, постулирующей засилье нена-вистных Земану праворадикалов в украинском политикуме.

Помимо Земана в Чехии есть и другие в той или иной степени про-российские политики. Например, Йиржи Вывадил, глава общества «Друзья России в Чешской респу-блике», или бывший пресс-секретарь президента Вацлава Клауса Петр Гаек со своим порталом «Противо-ход». Сам экс-президент – извест-ный евроскептик – также неодно-кратно высказывался в поддержку действий РФ в Украине, хотя его ри-торика обычно мягче и гибче, чем у других чешских «друзей» РФ, и ско-рее сводится к критике действий ЕС и новых украинских властей, чем не-посредственной поддержке Путина.

Другим примером пророссий-ского политика является депутат от социал-демократов Ярослав Фол-дын. Известный своей неприязнью к правым силам, этот давний союзник и в прошлом однопартиец Милоша Земана, как правило, высказывается даже резче самого президента. Также прагматично пророссийски ведёт себя часть бизнеса, имеющая интере-сы на Востоке. Наконец, значитель-

ным влиянием пользуются комму-нисты, занимающие 15% мест в парламенте и недавно блокировав-шие ратификацию соглашения об ас-социации Украины и ЕС.

Есть ли у Украины возможности влиять на подобные настроения? В целом, антиукраинские позиции не-большой, но шумной части чеш-ской политической элиты легко объяснимы. И дело здесь не только в российской пропаганде, лоббизме и всепроникающем влиянии «Газ-прома», хотя все эти факторы при-сутствуют в Чехии, как и во многих других европейских странах. При-чиной антиукраинских (но не обя-зательно пророссийских) настрое-ний среди чехов является устоявшийся образ Украины как страны-донора низкоквалифициро-ванных эмигрантов. Здесь всё, ко-нечно, зависит от украинских вла-стей – их способность провести реформы и вывести страну из со-стояния экономического бедствия немедленно повлечёт снижение уровня негатива по отношению к украинцам в Чехии. О бизнесменах, имеющих дело с РФ, сегодня беспо-коиться не следует – балансирую-щая на грани экономического кол-лапса и погружающаяся в пропасть рецессии Россия является для Че-хии всё менее привлекательным бизнес-партнёром. Давление «Газ-прома» будет неуклонно снижаться по мере падения цен на энергоноси-тели. Но даже без этих неизбежных

О бизнесменах, имеющих дело с РФ, сегодня беспокоиться не следует –

балансирующая на грани экономического коллапса и погружа-ющаяся в пропасть рецессии Россия

является для Чехии всё менее привлекательным бизнес-

партнёром

36

тенденций позиции РФ в Чехии не выглядят опасными для Украины.

Правящая в  Чехии левоцен-тристская коалиция, состоящая из  Социал-демократической пар-тии, движения ANO и  Христиан-ско-демократического союза, уве-ренно держится единого проукраинского курса ЕС и Выше-градской четвёрки, как и премьер страны Богуслав Соботка. Чешский МИД не устаёт комментировать вы-сказывания своего президента, под-чёркивая их не более чем личный характер. Как и в Венгрии, экономи-ка диктует свою волю, и ставить под угрозу сотрудничество с Европой ради отношений со стагнирующей восточной державой никто в Чехии не желает. Подобный рационализм подкрепляется данными социоло-гических опросов, показывающих, что большинство чехов поддержи-вает европейский и евроатлантиче-ский путь. Несмотря на определён-ную неприязнь к Украине, большинство не испытывает симпа-тий и к России, считая её агрессив-ной страной с низким уровнем жиз-ни. Страх перед РФ испытывает большинство даже среди левацки настроенных граждан, включая коммунистов.

Все эти факторы указывают на то, что Украине ради поддержания и развития двухсторонних отноше-ний с Чешской Республикой следует продолжать сотрудничать с правя-

щей коалицией, и не только усили-вать борьбу с российской пропаган-дой в этой стране, но и наращивать информационные и дипломатиче-ские усилия по продвижению пози-тивного имиджа Украины в чеш-ском информполе. Также на рост проукраинских симпатий не только в Чехии, но и в других европейских государствах повлияет преодоление экономического кризиса и начало устойчивого роста Украинской эко-номики.

Единственным фактором, вли-ять на который сложно, остаётся сильная коммунистическая партия, настроенная не столько пророссий-ски, сколько резко антиукраински из-за антикоммунистических ини-циатив новой украинской власти. Эту проблему могло бы частично решить появление на украинском политическом поле, по крайней мере, одной левой политической силы социалистического или соци-ал-демократического толка, настро-енной на конструктивную работу в интересах единой проевропейской Украины. По тем же причинам сле-дует активизировать уже ведущую-ся работу с чешскими политиками и СМИ для борьбы с навязанным российской пропагандой образом Украины как логова победивших ультраправых, который неизменно провоцирует враждебность в силь-ных левых политсилах Чехии и ря-дах их избирателей…

Как и в Венгрии, экономика диктует свою волю, и ставить под угрозу

сотрудничество с Европой ради отношений со стагнирующей вос-

точной державой никто в Чехии не желает

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

37

В житті сучасної європейської цивілізації особливої значущості набуває чинник суспільно-політич-ної активності громади та кожного громадянина, що усвідомлюється як базова рушійна сила історії та важливіша детермінанта особистіс-ного становлення людини. Згідно з цією позицією політична практика є справою не лише владних верств та інститутів, але й обов’язком кож-ного громадянина солідаризуючись з іншими громадянами брати участь у розв’язанні нагальних супереч-ностей суспільного буття. Навіть більше – саме такий розподіл ролей

між людиною, суспільством і дер-жавою концептуалізується як прин-циповий у творенні цивілізації, су-місної зі свободою та гідністю людини. Власне, викладене виражає саму суть концепту «європейський вибір». Ним позначається вестерна цивілізаційна модель, за якою непо-рушною основою економічного, со-ціально-політичного і культурного розвитку суспільства і держави ви-знаються права і свободи людини і громадянина.

За поточними оцінками експерт-них спільнот, цілком суголосними із поширеними настроями громад-

Соціально-політичний контекст війни на сході України

Василь Осьодло, ТВО начальника гуманітарного інституту Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, доктор психологічних наук,

професор

Людмила Будагьянц, доцент кафедри суспільних наук Національного університету оборони

України імені Івана Черняховського, кандидат філософських наук, доцент

38

ської думки нашої країни, виборен-ня українською нацією (у значенні – політично організований народ) політичної суб’єктності, а україн-ською державою незалежності і су-веренітету (й правосуб’єктності у повному обсязі) залишаються на-ріжними завданнями, до вирішення яких громадяни України по-справжньому приступили лише з моменту солідаризації навколо ви-моги «переукладання соціального контракту». До цього моменту при-родні права, громадянські свободи, плюралізм політичних сил, їхня від-крита конкуренція, правова держа-ва і її соціальна орієнтованість зали-шалися симулякрами «інсценованої демократії» («ерзац-демократії»), що приховували реальність парази-тарного клептократично-олігархіч-ного режиму. Водночас, «переукла-дання соціального контракту» передбачає не лише випрацьовуван-ня нової парадигми відносин гро-мадян і держави, нової архітектоні-ки владних структур, але й досягнення згоди у міжетнічних, міжконфесіональних, міжкультур-них тощо зв’язках – тобто творення громадянського суспільства, що не може бути розбудованим «зверху». Все це разом загострює потребу формування політичної культури громадян, їхньої колективної спро-можності давати відповіді, адекват-ні викликам існуючій ситуації.

Загострення суперечностей еко-номічного й соціально-політичного

життя в Україні на початку ХХІ сто-ліття при неможливості їхнього конструктивного розв’язання при-звело до потужного соціального ви-буху й визнання (принаймні, рито-ричного) всіма активними групами українського суспільства необхід-ності вибудовувати нові відносини між владою і громадянами, на що маємо спромогтися в умовах зо-внішньої агресії. Аналіз і прогноз української політичної ситуації, місця в ній чинника збройної бо-ротьби, взаємне віддзеркалення смислів політики і війни сьогодні чи не найголовніша тема. Тому, врахо-вуючи вищезазначене, метою статті є розкриття специфіки сучасного соціально-політичного контексту в якому розгортається боротьба укра-їнського народу за утвердження себе як самочинного творця (суб’єкта) власного життя і світу. Спроба такого самоствердження та самозахисту здійснюється у формі АТО, яка у загальній сьогоднішній картині подій в Україні, швидше за все, вже виступає метафорою ви-звольної війни.

Зміст та значення антитерорис-тичної операції (АТО) визначають-ся зовнішнім (міжнародним) та внутрішнім (національним) соці-ально-політичними контекстами, їхнім перетином й навіть накладан-ням один на одного. За своїми при-чинами та наслідками перебіг подій в Україні вже протягом року є резо-нансним щодо підпалої під загроз-

Загострення суперечностей економічного й соціально-

політичного життя в Україні на початку ХХІ століття при

неможливості їхнього конструк-тивного розв’язання призвело до потужного соціального вибуху й

визнання (принаймні, риторичного) всіма активними групами

українського суспільства необхідності вибудовувати нові

відносини між владою і громадяна-ми, на що маємо спромогтися в

умовах зовнішньої агресії

39

ливі виклики долі не лише україн-ської держави, але й всієї світової спільноти. У зв’язку із веденням АТО виставлені на розгляд пробле-ми мають безпосередню практичну актуальність, адже разом із важли-вими напрямами прогнозування та планування відповідних заходів, першочергову роль в успішності операції має прозоре й чітке розу-міння кожним військовим і цивіль-ним громадянином заради чого ве-деться боротьба.

Ключовими моментами у по-дальшому розгляді є європейський вибір України та суть цивілізаційної моделі європейського типу. Ця мо-дель закладена новоєвропейськими націями, що сформувалися в якості політичного суб’єкта в боротьбі за проект правової держави з базови-ми цінностями демократії, прав і свобод людини і громадянина, що став засадою загальносуспільної згоди («суспільного договору»). У пошуках згоди у міжнародному то-варистві щодо встановлення право-вого ладу та припинення «війни всіх проти всіх» засновувалась та розгорталась система міжнародно-го права, рамковими імперативами якого стали вимоги суспільної мо-ралі і людяності щодо обстоювання цінності людського життя, гідності особистості, найбільш сприятли-вою формою забезпечення дієвості яких визначається демократичний устрій держав.

Історичний сенс боротьби, що триває на Сході України є відповідь на виклики як суверенітету, неза-лежності, самої державності Украї-ни, так і потенційно – суверенітету і незалежності будь-якої держави і власне міждержавному «правовому стану» з боку світового агресора» – РФ, що домагається визнання свого виключного «права сили» в реаліза-ції своїх імперських інтересів. До речі, імперська регресія «держави російської» стала наслідком узурпа-ції влади її теперішнім режимом, першими жертвами якого стали па-ростки демократії, громадянське суспільство РФ, відчуження від по-літики, права, гідності громадян, перетворених на підданих, – ви-тратний «матеріал» влади. Водно-час, найбільш дратівливим чинни-ком для останньої є «поганий український приклад» – домагання практичної реалізації дотепер лише символічно артикульованої євро-пейської ідеї суверенітету і незалеж-ності України як країни політично організованих вільних громадян, державі яких належить виконувати сервісні функції забезпечення наці-ональних інтересів.

Успішність АТО залежить від ствердження суб’єктності україн-ської нації (політично організова-ного народу), тобто практичної спроможності самодетермінації. Ін-шими словами – від здатності фор-мувати, виражати і реалізовувати

Історичний сенс боротьби, що триває на Сході України є відповідь на виклики як суверенітету, неза-

лежності, самої державності Украї-ни, так і потенційно – суверенітету

і незалежності будь-якої держави і власне міждержавному «правовому

стану» з боку світового агресора» – РФ, що домагається визнання

свого виключного «права сили» в реалізації своїх імперських інтересів

40

власні інтереси, створюючи й контр-олюючи відповідні соціальні, пере-дусім державні інститути.

Визначні в європейській культу-рі ідеї щодо шляхів формування суб’єктності нації висловлені реч-никами класичної німецької філо-софії, що за їх переконанням послу-гували теоретичним виразом суті і духу Великої французької револю-ції, а саме – ствердження ідеї свобо-ди. Вони наголошували, що постан-ня й ствердження суб’єкта як автономного та самочинного твор-ця власного життя і світу відбува-ється тільки в здоланні спротиву зо-внішнього середовища, природного і соціального (Й.Фіхте). В перетво-ренні умов власного існування суб’єкт одночасно творить і самого себе, все розмаїття своїх актуальних спроможностей. Колективні суб’єкти – політичні нації - поста-ють в боротьбі за незалежність та власну державність.

Продуктивною для висвітлення сенсів та історичних перспектив бо-ротьби української нації за неза-лежність та суверенітет є аналітич-на модель американського філософа А.Тойнбі. Згідно з його концепцією «Виклика-Відповіді», найпотужніші суспільства і цивілізації виривають-ся з багатотисячолітнього монотон-ного стану первісності, а в подаль-шому, з тривалої «позачасовості», даючи гідну відповідь на посталі пе-ред ними виклики (природного се-редовища, ворожого оточення

тощо). Чим сильніше виклик та оригінальніше та продуктивніше відповідь – тим більш високий рі-вень, на який підноситься спільно-та. Водночас, неможливість/ не-спроможність дати адекватну відповідь на виклик означає дегра-дацію суспільства.

Аналіз соціально-політичного контексту АТО й теперішніх викли-ків українській нації та державі, що визначаються в ньому, передбачає охоплення вже віддалених історич-них передумов, а саме, кардиналь-них зсувів у конфігурації міжнарод-них відносин, що склалася після Другої світової війни. Важливіши-ми з чинників, що їх необхідно вра-хувати в реконструкції передумов сучасних подій в Україні і світі є:• розпад двополюсного світу з

силовими центрами «СРСР – США» та початок періоду не-визначеності з тенденцією до багатополярності світу;

• претензії РФ на ту роль геопо-літичного гравця або верши-теля міжнародної політики, що її мав СРСР, при відсутнос-ті потенціалу, економічного , соціального, ідеологічного, для реалізації цих претензій;

• домагання РФ щодо перероз-поділу сфер впливу в «постра-дянському» та глобальному соціально-політичному про-сторі.

Водночас слід врахувати специ-фіку екстенсивного способу «вихо-

41

ду» РФ з ситуації кризи державного й соціального управління 90-х ро-ках (відтермінування або притлум-лення проблем замість їх вирішен-ня).

У внутрішній політиці РФ такий підхід дався в знаки:• в поступальному переході від

демократичних гасел часів Єльцина до авторитаризму, а потому до тоталітаризму, до того ж олігархічно-клептокра-тичного, як системи прибор-кання суспільства й контролю над ним; замість розвитку практик і механізмів його са-моорганізації, самоуправлін-ня, самоструктурування;

• забезпечення внутрішньої ін-теграції суспільства через під-міну ідентичності (цивіліза-ційно-релігійна замість громадянсько-державниць-кої), міфологізацією свідомос-ті та конструювання «фантом-ної історичної пам’яті», демонізації зовнішнього ото-чення та пошук ворога й пере-кладання на нього відпові-дальності за всі внутрішні проблеми, тиражування «кон-спіралогічного дискурсу»;

• оплата соціальної згоди «ста-більність за лояльність», па-терналістська соціальна полі-тика за привласнювані надприбутки від експлуатації сировинних ресурсів держави владною олігархічною групою.

В зовнішній політиці РФ:• шантаж Європи сировинною

залежністю від РФ як монопо-ліста-постачальника нафти і газу;

• реанімація «імперського про-екту» в пошуках зовнішніх ре-сурсів (хоча й символічних) нарощування власної геополі-тичної ваги – прагнення до посилення позицій через по-вернення контролю над по-страдянським простором, в перспективі над всією Схід-ною Європою;

• претензії на право втручання (включаючи силове) в справи незалежних держав, що по-трапляють в сферу інтересів РФ, провокативна зовнішня політика – тактика залякуван-ня ірраціональністю антипра-вових акцій демонстрації сили, міжнародний терор – від фінансування й власне органі-зації терористичних угрупу-вань, аж до «гібридної війни» (гібридна війна – це змішання класичного ведення війни із тіньового застосування регу-лярних частин та нерегуляр-них військових формувань. Держава, що веде гібридну ві-йну укладає угоду з недержав-ними виконавцями – бойови-ками, групами місцевого населення, організаціями, зв’язок з якими заперечується, що вони можуть дозволити

42

використання методів, які не дозволить собі держава).

Наукові прогнози щодо високої ймовірності застосування збройно-го насильства до України з боку РФ за логікою геополітики укладалися неодноразово з 90-х років ХХ ст. Їх-нім підґрунтям слугувала концепція «геополітичних зламів» або «стиків геополітичних плит». За результата-ми проекту Multiple Futures, здій-сненого на замовлення НАТО в 2004 р. окреслюється інтерпретаційна модель, що зокрема висвітлює пере-дісторію збройних агресій спочатку імперії радянської, а потім, путін-ської.

В часи «холодної війни» злам між двома великими сферами впли-ву СРСР США пролягав за лінією «Уг орщина-Че хо слов ач чина-Польща-НДР», що її намагався утримати СРСР через військові ін-тервенції в країни Варшавського до-говору, які намагалися вирватися з орбіти впливу радянської імперії.

Оксамитові революції кінця 80-х років та розпад СРСР спричинили пересування «лінії розлому» на межу «Молдова-Латвія-Литва-Есто-нія-Грузія-Україна». Військові ін-тервенції РФ у 90-х роках та на по-чатку цього століття відбуваються саме за цією лінією. Вони були пов’язані з відмовою кожної із за-значених пострадянських країн від ролі російського сателіта або ж ви-ключно буфера поміж РФ і Заходом, та спробами приєднатися до євро-

пейської спільноти (мовою росій-ської пропаганди – «перейти в табір супротивника»).

З проголошенням Україною ви-бору європейського шляху розви-тку й намірів про приєднання до ЄС перед нею постала військова загро-за з боку одного з гарантів її безпеки за Будапештським меморандумом, що розуміли та озвучували як іно-земні, так і вітчизняні експерти. Проте, в країні ще не було ані спіль-ної політичної волі, ані політичного суб’єкта, спроможного адекватно відреагувати на виниклу загрозу. Навпаки, в роки незалежності, при-наймні до 2014 року, відзначилися поступальним знищенням військо-вої потуги держави та безупинними спробами підірвати авторитет Збройних Сил в очах суспільства. З одного боку, це чинилося планомір-но, з іншого – через відсутність дер-жавницького стратегічного мислен-ня й брак необхідних управлінських компетенцій, через вбачання в Збройних Силах лише «економічно обтяжливого інституту», або ж джерела збагачення через розкра-дання їхнього майна. Стан справ змінився із соціальним вибухом – антикорупційною революцією, ре-волюцією гідності в якій злютувала-ся в єдність політична українська нація, що було несподіваною та нео-чікуваною подією як для зовніш-нього оточення країни, так і для владних еліт , й навіть для опозицій-них сил. Попри «теорії змови», про-

Повсталі громадяни діяли саме як колективний суб’єкт, в той час як лідери, партії, організації або від-верто не встигали реагувати на зміни обстановки, або ж прила-

штовувались до них

43

ти яких свідчить масштабність, ма-совість, соціальний склад активних діячів та груп підтримки сил спро-тиву, перебіг подій революції гід-ності мав спонтанний самооргані-зований й некерований ззовні характер. Повсталі громадяни діяли саме як колективний суб’єкт, в той час як лідери, партії, організації або відверто не встигали реагувати на зміни обстановки, або ж прилашто-вувались до них.

Значення АТО для українського народу та держави пов’язане із гра-ничним загостренням засадничих вимог до них та набуття виразності більш широких історичних смислів в ситуації збройної боротьби:

1) реалізація завдань, не виріше-них в 1991 та 2004 роках – в момен-ти здобуття незалежності України та Помаранчевої революції:• здолання вад посттоталітар-

ного/постколоніального сус-пільства (несформованість національного інтересу; від-сутність соціальної макроін-теграції – системи функціо-нальних соціальних інститутів, «символічність» еліт, персоніфікація влади, ко-рупція, брак фахівців з управ-ління тощо) ;

2) ствердження політичної укра-їнської нації:• формування національної ідеї

та розвиток громадянсько-державницької національної ідентичності українців – ви-

борювання політичної суб’єктності українського на-роду (нації);

• розгортання громадянського суспільства, інтегрованого на-вколо спільної концепції сус-пільної згоди, держави, історич-ної пам’яті та проекту майбутнього, спроможного здійснювати контроль над реалі-зацією національних інтересів;

• заснування правової націо-нальної держави та її невід’ємного атрибуту – Збройних Сил та системи ін-ших безпекових силових ін-ститутів;

• заснування системи соціаль-них інститутів, об’єднаних спільними нормами та цін-ностями національного інтер-есу повноцінного розвитку;

• засвоєння практик місцевого управління як основи демо-кратії та умови суспільної без-пеки.

3) В ході АТО відродилося укра-їнське військо як збройний інститут політичної нації, що заслужило свій авторитет захисників народу та дер-жави, розгорнувся широкий грома-дянський рух на підтримку військо-виків, що стала чинником згуртування суспільства, розвитку політичної активності громадян-ського суспільства – формування спроможності до узгодженої колек-тивної дії (що є чинником могут-ності нації та її держави).

В ході АТО відродилося українське військо як збройний інститут

політичної нації

44

4) Виникла як масовий феномен громадянська державницька свідо-мість й розуміння значення зброй-ного захисту для збереження та зміцнення суверенітету, незалеж-ності, державності, свободи, гідного життя суспільства й кожного гро-мадянина. А також свідомість зна-чення зусиль кожного громадянина та цінності політичної культури для виконання обов’язку бути суб’єктом політичного волевиявлення – фор-мування та реалізації національних інтересів («здолання українського партикуляризму»).

«Революція гідності», «антико-рупційна революція» та боротьба в АТО за завойовані громадянами шанси історичного розвитку Украї-ни привертає увагу міжнародної спільноти тому, що поширюється чітке розуміння: в Україні в даний момент йде боротьба супротивних систем цінностей, супротивних концепцій історії – боротьба демо-кратії й тоталітаризму. Екстремаль-на ситуація визвольної боротьби проти агресії РФ спричинила пере-оцінку цінностей та переосягнення підходів до їхнього збройного за-хисту не лише в Україні, але й в ба-гатьох країнах демократії.

У такий спосіб, соціально-полі-тичним контекстом АТО є ствер-дження суб’єктності української по-літичної нації та європейський вибір українського народу та спро-би зупинити ці процеси РФ, вихід якої з міжнародного правового поля

спричинюється спробами утримати контроль над лінією геополітичного зламу із західною цивілізацією.

Соціально-політичний зміст АТО в національному вимірі є ви-борювання незалежності, суверені-тету та державності України. Зміст АТО у міжнародному вимірі – бо-ротьба за збереження/відновлення правового стану в системі міжна-родних відносин.

Соціально-політичне значення АТО в національному вимірі поля-гає в захисті історичного шансу ви-рішення завдань, які не були вирі-шені в часи незалежності України – повернення українського народу зі стану «безчасовості» (відсутності прогресивного історичного розви-тку) ствердження власної політич-ної суб’єктності та геополітичної акторності, тобто, становища зна-чущого рівноправного поміж інших «колективного діяча» в міжнарод-ній спільноті).

Водночас, консолідація україн-ської політичної нації, ствердження демократичної правової держави з її невід’ємним атрибутом воєнною організацією, розгортання системи орієнтованих на національний ін-терес соціальних інститутів, утвер-дження громадянської свідомості як масового феномену, усвідомлен-ня значення громадсько-політичної активності та збройного захисту держави кожним громадянином, спільної діяльності цивільних та військових над забезпеченням во-

45

єнної безпеки держави – є умовами успішності АТО, перемоги у ви-звольній боротьбі, імперативи якої гранично загострює збройна бо-ротьба.

Значення АТО у міжнародному вимірі полягає в тому, що саме за нею стоїть масштабна боротьба проти тоталітаризму та неоімперіа-лізму за цінності демократії, право-вий лад та партнерські відносин по-між державами.

ВИСНОВКИОтже, за результатами дослі-

дження соціально-політичного кон-тексту АТО встановлено, що в наці-ональному вимірі він (контекст) розглядається як виборювання не-залежності, суверенітету та держав-ності України, а у міжнародному – боротьба за збереження/відновлення правового стану в сис-темі міжнародних відносин.

Соціально-політичне значення АТО в національному вимірі поля-гає в захисті історичного шансу української нації вирішення за-вдань, які не були вирішені в часи незалежності України. Інтереси за-хисту України спричинили до про-яву такого масового феномену як громадянська державницька свідо-мість й розуміння значення зброй-ного захисту для збереження та зміцнення державності, свободи, гідного життя суспільства й кожно-го громадянина.

В ході АТО відродилося україн-ське військо як збройний інститут політичної нації, розгорнувся ши-рокий громадянський рух на під-тримку Збройних Сил, розвитку по-літичної активності громадянського суспільства – формування спро-можності до узгодженої колектив-ної дії.

Значення АТО у міжнародному вимірі полягає в тому, що саме за

нею стоїть масштабна боротьба проти тоталітаризму та неоімпе-

ріалізму за цінності демократії, правовий лад та партнерські відно-

син поміж державами

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2015

46

Оккупация Крыма и война на Донбассе повлекли за собой ряд экономических санкций против России, направленных на ограни-чение доступа РФ к международ-ным банковским институциям, инвестициям и современным тех-нологиям.

После частичной утраты за-падных рынков Кремль уже успел провести ряд важных шагов, в частности: созданы условия для поддержка промышленности. А именно: действуют механизмы го-сударственно частного партнер-ства; созданы налоговые стимулы для открытия новых производств; субсидируются процентные став-ки по кредитам, полученным с це-

лью технического переоснащения; софинансируются из федерально-го бюджета перспективные НИ-ИКР и государственные капиталь-ные вложения. Также постоянно совершенствуется нормативно-правовая база, в частности, при-няты ряд программ и подпро-грамм, которые предусматривают уменьшение зависимости от ино-странной продукции в авиацион-ной, ракетно-космической отрас-лях, станкостроении и выпуске разнообразного высокотехноло-гичного оборудования. В конце 2014 г. принят закон «О промыш-ленной политике в Российской Федерации», важнейшим ново-введением которого является воз-

«Успехи» импортозамещения по-российски

Антон Михненко,главный редактор журнала Ukrainian Defense Review

После частичной утраты западных рынков Кремль уже успел провести

ряд важных шагов, в частности: созданы условия для поддержка

промышленности

47

можность заключения специаль-ного инвестиционного контракта между РФ и инвестором. При этом последний получает широкий па-кет льгот и ему гарантируется не-изменность условий ведения биз-неса на время действия контракта. С целью решения проблем импор-тозамещения с Украиной в области оборонно-промышленного ком-плекса в рамках Федерального за-кона «О Федеральном бюджете на 2015 г. и плановый период 2016 и 2017 гг.» предусмотрено около 50 млрд. рублей.

По оценке правительства Рос-сии в случае реализации проду-манной политики импортозамеще-ния до 2020 г. можно рассчитывать на снижение зависимости от им-порта по разным отраслям про-мышленности до уровня 50-60%. В соответствии с заявлением заме-стителя Министра обороны России Ю.Борисова, российское военное ведомство планирует на 95% изба-виться от зависимости от снабже-ния комплектующими из Украины в ближайшее время. Уже составлен график по импортозамещению, проанализировано наличие запа-сов, планируется производство всех деталей, которых не хватает, определены ответственные лица и структуры. Для устранения зави-симости от украинских комплекту-ющих понадобится один-два года, а переход на использование в косми-ческой промышленности россий-

ской электронно-компонентной базы может занять не менее пяти лет.

Но в подавляющем большинстве это лишь декларативные заявления, ведь объем зависимости является существенным, ресурсов, как фи-нансовых, так и экономических, для компенсации не хватает, а россий-ская промышленность не всегда мо-жет удовлетворить не только по-требность, но и требования к продукции, которые выставляются государством.

Так, согласно результатам анали-за, проведенного Минпромторгом РФ, частица импорта в станкостро-ении, по разным оценкам, превы-шает 90%, в тяжелом машинострое-нии - 60-80%, в электронной промышленности - 80-90%, в фар-мацевтической, медицинской про-мышленности - 70-80%. Россия за-висит от иностранных поставщиков оборудования в оборонной и высо-котехнологичной промышленно-сти. Данная зависимость есть не только в сфере получения сырья, материалов, компонентной базы и так далее, но и в электронной техни-ке, металлообрабатывающем высо-коточном автоматизированном оборудовании, разных видах мел-ких комплектующих, таких, как подшипники, коммутационные устройства, гидравлические систе-мы и так далее.

По данным исследования всех секторов экономики РФ Институ-

По оценке правительства России в случае реализации продуманной

политики импортозамещения до 2020 г. можно рассчитывать на сни-жение зависимости от импорта по

разным отраслям промышленности до уровня 50-60%

48

том экономической политики име-ни Е.Т.Гайдара, обнародованном в июне 2015 г., на сегодня российские компании действительно начали меньше покупать импортную тех-нику и комплектующие. Однако если частные компании пытаются адаптироваться, то государствен-ным это удается намного тяжелее. Проблема импортозамещения остается достаточно актуальной, и пока не проглядывается суще-ственных сдвигов. Институт Гайда-ра на основе опроса российских предприятий, которые вынуждены импортировать продукцию и сы-рье, констатировал, что главным препятствием для перехода на рос-сийские аналоги промышленники называют банальное отсутствие их производства в РФ. На втором ме-сте - низкое качество российских аналогов, а на третьем – недоста-точные объемы его производства. Таким образом, достаточно много предприятий при всем желании покупать российскую продукцию не могут этого сделать.

Невзирая на заявления руко-водства РФ относительно успехов в процессе постепенной замены им-портных комплектующих в воен-ной технике на продукцию соб-ственного производства, процесс импортозамещения происходит медленно и недостаточно успешно. Если в 2014 г. Кремль заявлял о том, что все связанные с этим меропри-ятия будут завершены уже до кон-

ца 2016 – к началу 2017 г., на сегод-ня эти сроки фактически смещены, и нет уверенности, что процесс действительно пойдет и станет полноценным решением имею-щихся проблем. Это признало и ру-ководство России. Так вице-пре-мьер РФ Дмитрий Рогозин на встрече с президентом Владими-ром Путиным 3 августа 2015 г., за-явил, что есть ряд проблем, вы-званных неспособностью отечественной оборонки самосто-ятельно производить некоторые виды промышленной продукции в связи с потерей технологий, отсут-ствием инженерно-технических кадров и элементарным технологи-ческим отставанием.

По данным аналитиков Анали-тического управления аппарата Совета Федерации России основ-ными проблемами российского ОПК в области импортозамещения является почти полное отсутствие в стране элементной базы для про-изводства электронных приборов, отсутствие современных станков для производства техники и воору-жений и нехватка редкоземельных металлов (РЗМ).

Аналитики отмечают, что уро-вень технологической зависимости является критическим, а качество материалов, которые вращаются на внутреннем рынке, и комплектую-щих изделий электронной компо-нентной базы (ЭКБ) иностранного производства создает реальные ри-

Главным препятствием для перехо-да на российские аналоги

промышленники называют баналь-ное отсутствие их производства в

РФ. На втором месте - низкое качество российских аналогов, а на

третьем – недостаточные объемы его производства

49

ски для достижения необходимых тактико-технических характери-стик современных образцов воору-жения и военной техники. Так, по экспертным оценкам, вынужден-ное применение зарубежных мате-риалов и комплектующих ЭКБ в изделиях оборонных предприятий увеличилось в 2000-2011 гг. в сред-нем на 10-12%, в частности: • применение зарубежной элек-

тронной компонентной базы по изделиям собственного производства достигает от 5% до 10% для ракетной техники, от 10% до 20% - для систем управления комплексов, от 20% до 30% - от общей номен-клатуры для систем государ-ственного распознавания Рос-сии;

• электронные модули и блоки, которые поставляются по коо-перации, имеют показатель применения зарубежной ЭКБ до 70%. В производстве спут-ников «ГЛОНАСС-М» - от 75% до 80% западных ком-плектующих.

Серьезная проблема - состоя-ние отрасли станкостроения, кото-рая не отвечает масштабу заданий промышленного развития государ-ства. В настоящий момент россий-ской элементной базы не существу-ет, потому в рамках модернизации ОПК оборонные предприятия по-купают современные станки за ру-бежом.

Еще одной проблемой ОПК Рос-сии является нехватка редкозе-мельных металлов. Внутренний спрос полностью удовлетворяется за счет импорта из Китая и Казах-стана.

Авиационный сектор Запрещение на поставку в Рос-

сию украинских комплектующих для военных изделий является до-статочно чувствительной мерой для российского ОПК. Генераль-ный директор (генеральный кон-структор) «Авиационного ком-плекса им. С.В. Ильюшина» В.Ливанов заявил, что 35 наименова-ний готовых изделий для тяжелого военно-транспортного самолета Ил-476 выпускаются предприятия-ми Украины. Сложная ситуация и с самолетами разработки ГП «Анто-нов», где значительную часть рос-сийской военно-транспортной авиации составляют самолеты се-мейства АН (Ан-8, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Ан-72, Ан-74, Ан-124), которые необходимо под-держивать в боеготовом состоя-нии. А в новых самолетах – Ан-70, Ан-140, Ан-148, доля украинских комплектующих превышает 50%.

В последние годы Россия взяла курс на замену или производство самолетов этой марки без участия разработчика. Например, решено ускорить разработку и постановку в серийное производство легких транспортников Ил-112В вместо

50

Ан-140 и Ил-476 вместо Ан-70. Но здесь имеются значительные про-блемы.

Относительно машины Ил-112В, то МО РФ заключило кон-тракт на проведение лишь ОКР в декабре 2014 г. и рассчитывает, что первый самолет будет изготовлен в 2016 г., осуществит первый полет в 2017-м, а в 2019-м – Воронежский авиационный завод (ВАСО) дол-жен приступить к его серийному производству. В июне 2015 г. МО РФ уже утверждало эскизный про-ект Ил-112В. Однако известно, что этот эскизный проект был изготов-лен еще в 1994 году, в декабре 2004 года его макет демонстрировался МО РФ, а в мае 2005 года команду-ющий 61 воздушной армии гене-рал-лейтенант Виктор Денисов во-обще заявил, что первый Ил-112 поднимется в воздух уже в 2006 году. Позже самолет даже был уч-тен в плане ГОЗ до 2015 года. При этом представители руководства ВАСО говорили, что до конца 2010 г. будет собран опытный образец, а в 2011 г. – организован серийный выпуск. Однако позднее МО РФ вообще отказалось от данного са-молета в пользу Ан-140 ввиду того, что ОАО «Авиационный комплекс им. С.В.Илюшина» должен был по-тратить значительные средства для организации производства. Также МО РФ не имело достаточных фи-нансовых ресурсов для организа-ции производства нового самолета.

Кроме того, были проблемы с дви-гателями ТВ7-117С, которые не развивали достаточную мощность. На сегодня планируется устано-вить на самолет усовершенство-ванную версию двигателя ТВ7-117СТ, однако двигатель находится на стадии опытно-конструктор-ской работы, а начало его серийно-го производства планируется лишь в 2020 году. Создание, производ-ство, а затем проверка возможно-стей нового двигателя нуждается в значительном времени и финансо-вых расходах.

Поэтому, учитывая проблемы финансирования в РФ, не следует ожидать, что планы будут реализо-ваны в назначенные сроки. О пони-мании в РФ этой проблемы свиде-тельствует тот факт, что количество самолетов Ил-112В, которое пред-усматривалось закупить в рамках действующей госпрограммы воо-ружения РФ до 2020 года, будет со-кращено с 62 до ориентировочно 35-40 единиц.

Несколько другая ситуация с самолетом Ил-476, он же Ил-76МД-90А, который является глубокой модернизацией самолета Ил-76МД. Первый серийный самолет, по-строенный в интересах МО РФ, осуществил первый полет 3 октя-бря 2014 года. На сегодня действует контракт с МО РФ на поставку 39 самолетов до 2018 года. Однако он не будет выполнен вовремя. До на-стоящего времени на заводе изго-

На сегодня планируется устано-вить на самолет усовершенство-

ванную версию двигателя ТВ7-117СТ, однако двигатель находится

на стадии опытно-конструкторской работы, а начало его серийного производства плани-

руется лишь в 2020 году

51

товлены четыре самолета: 1 ресурс-ный образец, 1 летный образец, и еще 2 переданы заказчику – Мини-стерству обороны России. В 2015 г. завод планирует выпустить еще два самолета. Тем не менее, в октя-бре 2013 года к периоду санкций, руководство предприятия «АВИАСТАР-СП», ответственного за строительство данных самоле-тов, заявляло о готовности выпу-скать до 6-8 самолетов Ил-76МД-90А в год, а до 2018-го эти возможности могут вырасти до 18 единиц в год.

Запрет на поставку комплекту-ющих в РФ со стороны Украины повлек определенные сложности, ведь 35 наименований готовых из-делий для данного самолета изго-товляется именно в Украине. К тому же «АВИАСТАР-СП» занят и рядом других проектов, которые нуждаются в значительных ресур-сах, в частности, капремонт и про-изводство Ан-124, производство и обслуживание Ту-204, кооперация по Як-242.

Одновременно с этим кризис с поставками продукции из Украи-ны повлек ряд негативных момен-тов для РФ касаемо производства некоторых типов самолетов. Так, руководство АО «Воронежское ак-ционерное самолетостроительное общество» (ВАСО) в августе 2015 года заявило, что по причине сры-вов в снабжении агрегатов для шас-си украинским производителем к

самолету Ан-148 не может своевре-менно выполнить контракт для МО РФ. ВАСО выполнены дого-ворные обязательства по самоле-там в 2013 и 2014 гг. Однако в 2015 г. два из четырех запланированных по контракту самолета Ан-148 по-ставить не могут. Компанией при-нято решение по передаче кон-структорской документации по шасси на российский завод «Гидро-маш» в Нижнем Новгороде. При этом «Гидромаш» обязывается вы-полнить поставки первого самоле-токомплекта шасси в начале 2016 года и всего в 2016 г. передать 5 комплектов шасси. Воронежский авиазавод взял на себя обязатель-ство нагнать отставание по графи-ку и передать заказчику в 2016 г. 5 самолетов, включая 2 борта 2015 г. Но нет гарантий, что это состоит-ся. К тому же неизвестно, удовлет-ворит ли ВАСО шасси от «Гидро-маша». Тем не менее, уже понятно, что снабжение МО РФ по три само-лета Ан-148 в 2016 и 2017 гг. состо-ится с задержкой.

31 июля 2015 г. другое россий-ское предприятие - «Авиакор» во-обще заявило о прекращении про-граммы выпуска самолетов Ан-140 по причине политической ситуа-ции вокруг Украины. Это связано с тем, что 34 поставщика комплекту-ющих находятся в Украине. А ре-шение по проекту выпуска самоле-та Ил-114 на предприятии Самары может быть принято в конце 2015 г.

52

Вторая крупная интеграцион-ная проблема для российского ОПК связана с производством дви-гателей для вертолетов. Сегодня их проводит АО «Мотор Сич» в Запо-рожье в кооперации с российски-ми предприятиями. Практически все российские вертолеты (Ми-8, Ми-171, Ми-24, Ми-35, Ми-26, Ми-28, Ка-27, Ка-29, Ка-32, Ка-50, Ка-52) оснащены двигателями украин-ского производства. Несколько лет назад правительством России было принято решение построить соб-ственный завод по серийному про-изводству двигателей на новой площадке «Климова» в Примор-ском районе Санкт-Петербурга. В конце 2012 г. был собран первый двигатель ВК-2500, который явля-ется последующим развитием дви-гателей серии ТВЗ-117, а в 2013 г. таких двигателей было собрано около 50. Однако потребности рос-сийских вертолетостроителей, в частности, для новейших боевых машин Ми-28, Ка-52, Ми-35, оце-ниваются в сотни двигателей в год. Поэтому российские предприятия ОПК не могут отказаться от про-должения кооперации с «Мотор Сич». В феврале 2015 г. Ростех фак-тически признал возможность из-менения сроков выполнения ГОЗ на поставку в армию и другие сило-вые структуры боевых и транс-портных вертолетов по причине сбоев в снабжении двигателей из Украины и невозможности пере-

крыть потребности в моторах си-лами российских предприятий. В этом случае приоритетными будут оставаться экспортные контракты, а внутренним потребителям при-дется подождать. На сегодня в РФ есть резервы МО, которые созданы специально на случай появления кризисных ситуаций, и в худшем случае они могут быть применены для обеспечения непрерывности поставок. ОАО «Климов» рассчи-тывает перекрыть спрос на двига-тели вертолетов (500 двигателей в год) не раньше 2017 г. Максимум, на что способен завод, на сегодня нарастить производство со 100 двигателей (планы 2015 г.) до 150.

Ракетно-космическая отрасльСегодня Россия импортирует

206 наименований продукции кос-мической отрасли, из которых только для 58 есть российские ана-логи. По трем позициям (углерод-ные волокна, ведущие и диэлектри-ческие пасты, нитрид бора) сложилась критическая ситуация, а по 102 наименованиям импортной продукции порядок замены вооб-ще не определен.

Введенные США ограничения на поставки электронной компо-нентной базы привели к увеличе-нию сроков изготовления россий-ских космических аппаратов на 8-10 месяцев.

По данным Роскосмоса на ко-нец 2014 года, на устранение нега-

В феврале 2015 г. Ростех фактичес-ки признал возможность изменения сроков выполнения ГОЗ на поставку

в армию и другие силовые структуры боевых и транспортных

вертолетов по причине сбоев в снабжении двигателей из Украины и

невозможности перекрыть по-требности в моторах силами

российских предприятий

53

тивных последствий в космической отрасли будет нужно около 9 млрд. руб. до 2018 г. Такая сумма необхо-дима, чтобы полностью перейти на отечественные материалы, сырье и компоненты, а также наладить про-изводство комплектующих в Рос-сии. Однако, это при условии не уменьшения курса национальной валюты, стабилизации экономики и главное – наличию финансов в госбюджете.

Если летом в 2014 г. руковод-ство Роскосмоса заявляло, что курс на импортозамещение будет иметь позитивные последствия для рос-сийской промышленности, то в этом году об этом уже никто не го-ворит. Например, в мае 2015 г. было обнародовано заявление, что на сегодня Роскосмос ведет работу по созданию нового спутника ГЛО-НАСС (который до сих пор ком-плектуется импортными компо-нентами). Новый космический аппарат будет иметь исключитель-но отечественные составляющие. Однако на его производство долж-но пойти 5 лет. При этом никто не говорит, что спутники имеют до-статочно ограниченный ресурс ис-пользования - около 2-3 лет. И по-тому вся система ГЛОНАСС для обеспечения эффективной работы должна постоянно обновляться, что будет достаточно сложно сде-лать в период действий санкций, отсутствия адекватной замены комплектующими и длительного

времени для создания нового спут-ника.

Успехи РФ с проектом создания собственного РН «Ангара» явля-ются относительными, ведь на мо-мент запуска ракеты на конец 2014 года она морально устарела на 10-15 лет, являясь достаточно старой разработкой. Следует отметить, что еще в декабре 2013 г. председа-тель Роскосмоса Олег Остапенко вообще заявлял, что проект «Анга-ра» является «тупиковым решени-ем». К тому же она является доста-точно дорогой. Стоимость «Ангары», исходя из стоимости на-бора двигателей для первой ступе-ни тяжелой «Ангары» - 1,25 млрд рублей, может составить 2,5 млрд рублей. При этом цена ракеты «Протон» - 1,5 млрд рублей. В итоге стоимость выведения полезной на-грузки во время использования «Ангары» вырастет до $100 млн., что очень дорого по сравнению с мировыми ценами.

Морская техникаВ 2014 г. президент Объединен-

ной судостроительной корпорации (ОСК) А.Рахманов заявлял, что программа импортозамещения в ОСК не нуждается в дополнитель-ном государственном финансиро-вании. Однако в начале июля 2015 г. состоялась морская коллегия при правительстве РФ во главе с Д.Ро-гозиным, по итогам которой было констатировано, что миллиарды

54

средств, вложенных в импортоза-мещение в области строительства кораблей и судов, потрачены впу-стую. Доля иностранных комплек-тующих в приборах кораблей и су-дов продолжает оставаться на уровне 95%. Активная часть произ-водственных фондов имеет снос больше 70%. Время, потраченное на выпуск продукции в отрасли, в три-пять раз выше, чем за рубе-жом. Существует кадровый голод. Степень использования производ-ственных площадок составляет 25-30%. Это связано с тем, что много лет российские компании данной отрасли выполняли работы по сборке корпусов и монтажу заку-пленного заграницей оборудова-ния.

К тому же существуют пробле-мы с изготовлением приборов. Так в РФ есть всего шесть предприя-тий, которые занимаются изготов-лением приборов для морских ко-раблей и судов, – это концерны «Моринформсистема-Агат», «Гра-нит-Электрон», «Океанприбор», ЦНИИ «Электроприбор», компа-ния «Транзит» и НПО «Аврора». Однако вся элементная база в этих приборах – то есть, составные ча-сти этих изделий – полностью ино-странные. Другая проблема – от-сутствие серийности. Практически все производится, преимуществен-но, в единичных экземплярах, по-тому цена растет, а соответствую-щее качество не достигается.

Минпромторг РФ пытается сближать производителей между собой, чтобы они подумали о вы-пуске российских комплектующих, пытаясь организовать «единствен-ное литейное производство разных агрегатов, валов и так далее». Од-нако процесс организации произ-водства, выпуска первой партии и ее тестирования и последующее се-рийное производство займет вре-мя и потребует значительных фи-нансовых вливаний. Главком ВМФ адмирал Виктор Чирков в июле 2015 г. заявил, что идея импортоза-мещения в судостроительной от-расли является провальной, ведь все российские корабли и суда на-ходятся в зависимости от энерге-тических установок - будь-то ди-зельных, будь-то газотурбинных. На всех трех заводах РФ (Коломен-ский завод, Уральский дизель-мо-торный завод – где крышки двига-телей через два месяца разъедает морская вода, и завод «Звезда»), где выпускаются двигатели до сих пор, эта продукция находится в зависи-мости от импортных комплектую-щих. Даже новый двигатель, кото-рый предлагается предприятиями для военных кораблей, хотя и раз-работан в РФ, имеет иностранные компоненты.

Минпромторг, ОСК и ЦНДИ «Курс» до конца 2015 г. должны из-учить вопрос создания современно-го научно-производственного цен-тра «Судовое машиностроение»,

55

который объединит организации, способные обеспечить проектиро-вание и производства современного конкурентоспособного оборудова-ния. До конца 2015 г. должны быть внесены поправки в Стратегию раз-вития судостроительной промыш-ленности до 2020 г.

Серьезные последствия для ОПК России вызвал отказ украин-ского предприятия «Заря-Маш-проект» поставлять в Россию газо-турбинные установки для фрегатов проектов 1135.6 и 22350. Ожидает-ся, что НПО «Сатурн» аналогич-ную российскую установку может создать через 2-2,5 года, при этом предприятие не способно обеспе-чить соответствующую серийность и предложить двигатели в ассорти-менте, как «Заря-Машпроект». Объединенная судостроительная корпорация (ОСК) в этом году мо-жет сорвать ГОЗ на поставку в ВМФ 12 кораблей и судов (об угро-зе срыва сроков выполнения ГОЗ предприятиями судостроительной отрасли говорил заместитель ми-нистра обороны РФ Юрий Бори-сов).

Кроме того, отсутствие украин-ских гироскопов, которые выпу-скались на предприятии ОАО НПК «Киевский завод автоматики им. Г.И.Петровского», которые приме-нялись в российских атомных под-водных лодках, а также для торпед, создает существенные осложнения для российской оборонки. РФ была

бы готова заменить парк уже раз-работанных и принятых на воору-жение торпед новыми, однако это займет время и потребует больших капиталовложений.

БронетехникаПо ситуации с «Уралвагонзаво-

дом», который занимается выпу-ском танков Т-72Б3, необходимо писать отдельно. Пока коснемся Арзамасского машиностроитель-ного завода. Как стало известно, главный поставщик в российскую армию бронеавтомобилей «Тигр», а так же БТР-80, БТР-80А и БТР-82, завершил I-е полугодие 2015 г. с фе-номенальным убытком в 854,9 млн руб., а также кредиторской задол-женностью в 8,734 млрд. рублей. При этом чистая прибыль завода составила 5,072 млрд. рублей, что на 19,5% меньше, чем за аналогич-ный период в 2014 г. Сравнительно недавно предприятие заявляло о намерении увеличить объем про-изводства в 1,5 раза, но, видимо, что-то пошло не так.

В целом зависимость России от импортной продукции в ОПК до-статочно критическая и заявление вице-премьер министра России Дмитрия Рогозина в апреле 2015 года касаемо частичного заверше-ния программы импортозамеще-ния можно поставить под сомне-ния.

Главными препятствиями для перехода на российские аналоги

Серьезные последствия для ОПК России вызвал отказ украинского

предприятия «Заря-Машпроект» поставлять в Россию

газотурбинные установки для фрегатов проектов 1135.6 и 22350

56

является банальное отсутствие их производства в РФ, низкое каче-ство российских аналогов и недо-статочные объемы его производ-ства. Существенных сдвигов можно было бы достичь при усло-вии нормализации отношений с Западом, получения доступа к международным финансам и тех-нологиям, а также при постепен-ной реализации долгосрочной (на менее 5-10 лет) стратегии государ-ственной промышленной полити-ки. Однако это при нынешней по-литике Кремля маловероятно.

Фактически дальнейшая изоля-ция России путем ограничения ее доступа к мировым рынкам, техно-логиям, финансовым ресурсам, а также последующее расширение международных санкций могут привести к тому, что технологиче-ское отставание РФ от западных стран постепенно будет нарастать, невзирая на принимаемый в спеш-ном порядке комплекс мер по спа-сению…

ИСПОЛЬЗОВАННЫЕ МАТЕРИАЛЫ:

1. Как идет импортозамещение в Росии, РБК ежедневная деловая газета, 9 июня 2015 г.

2. Это провал импортозамеще-ния. Фонтанка.ру, 2 июля 2015 г.

3. АНАЛИТИЧЕСКИЙ ВЕСТ-НИК № 27 (545) «О мерах по реали-зации импортозамещения в граж-данских отраслях промышленности в интересах укрепления нацио-нальной безопасности», ноябрь 2014 г. Аналитический вестник Аналитического управления аппа-рата Совета Федерации России.

4. Ничего патриотичного, толь-ко бизнес. Возможный срыв поста-вок украинских двигателей создаст проблемы российским вертолетчи-кам. 9 февраля 2015 г. Газета.ру.

5. Разработка штурмовика на базе Як-130 остановлена из-за про-блем с украинским двигателем. 11.08.2014. Военный информатор.

6. «САЛЮТ» освоил полный цикл производства двигателей для Як-130.

7. Перспективы реализации са-молета Ил-112В.

8. Виртуальное импортозамеще-ние оборонного характера. В усло-виях западных санкций предприя-тия ОПК пока не могут обеспечить армию и флот современными воо-ружениями.   «Независимая газета» 05.08.2015 г. Владимир Мухин.