Стаття з Цивільного кодексу.Поняття договору.

Умови договору.Види договорів.

Укладання договору.

1. Поняття “правочини”, умови його дійсності.

Функції договору.Статті з Цивільного кодексу.

Спадкове право.Статті з Цивільного кодексу.

Черга спадкування.

2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11.

Дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи

обов'язків, називають правочинами.

1.

2.

4. 3.

5.

6.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства,

його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи

непрацездатних дітей.

Договір – це угода двох або декількох осіб, спрямована на

встановлення, зміну чи припинення цивільних

правовідносин.Договір є основною

підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні

суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Предмет договору

певна дія, але ця дія може бути тільки

правомірною

Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір

визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:

законності дії

волевиявлення сторін

дотримання встановленої законом форми договору

право- та дієздатності сторін

Головним елементом кожного договору є

воля сторін, спрямована на

досягнення певної мети, яка не

суперечить законові.Змістом будь-якого договору є права та

обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору

характеризується його умовами.

Істотними є умови договору,

що визнані такими за

законом або необхідні для

договорів даного виду. До звичайних умов

належать тi, якi вироблені

практикою для договорів певного

виду та оприлюднені в установленому

порядку.

Випадкові - умови договору, якi звичайно в

договорах не передбачаються, але можуть бути

встановленi угодою сторiн.

Багатосторонні – це договори, в яких бере участь понад дві особи.

Односторонні – це договори, в яких одна сторона має лише права, а інша — лише

обов’язки.

Двосторонні, або взаємні – це договори, в яких кожна із сторін має і права і

обов’язки.

Реальнi договори

вважаються укладеними,

тобто набувають юридичного

значення лише з моменту

фактичного здійснення

певних.

Консенсуальнi договори

вважаються укладеними i

набувають юридичного значення з моменту

досягнення угоди з основних умов

договору.

За своєю формою договори можуть бути

Усні Письмові

Прості Нотаріально посвідчені

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають.

Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для

договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб

свідчить про їхню волю укласти договір.

Усна форма допускається в договорах, що

виконуються під час їх укладання, якщо інше

не встановлено законом. Проста письмова

форма застосовується в разі укладення договорів між

юридичними особами, крім договорів, що

виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів

обов’язкове у випадках, передбачених у законі.

Таке посвідчення здійснюється нотаріусом

або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на

вчинення даної нотаріальної дії шляхом

вчинення на документі, в якому викладено текст

правочину, посвідчувального

напису.

Договiр вважається укладеним, коли

сторони досягли згоди по всiх суттєвих умовах i угоду належним чином

оформили.

У процесі укладення договору розрiзняють двi стадiї:

пропозицiя укласти договiр

(оферта)

прийняття пропозицiї (акцепт)

Функція договору — це не форма, а певний вид дій названого юридичного факту на суспільні

відносини.У функціях договору поєднуються і вияв

головних цілей, основного призначення договору і його вплив на суспільні

відносини, бо без використання цієї форми

для конкретних правовідносин не може

виявитися головне призначення цієї категорії.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності

учасників договору.

Програмна-координаційна функція означає, що договір є своєрідною

програмою поведінки його учасників один щодо одного та засобом координації цієї

поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи.

Інформаційна функція виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим

умовам договір містить певну інформацію, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин

сторін і прийняття законного та обгрунтованого рішення з цього спору.

Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання належного

виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також

набувають договірної форми.

Захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію

механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі,

відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо.

1.

2.

3.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше

не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка

сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її

мовчанням.

1.

2.

3.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких

недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається

документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо

це не суперечить договору або закону.

1.

2.

3.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення

підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими

актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх

власноручних підписів.

4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

1.

2)

4)

3)

1)

У письмовій формі належить вчиняти:

інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною

першою статті 206 цього Кодексу;

правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього

Кодексу;

правочини між юридичними особами;

1.

2.

4.

3.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається

відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" , на вимогу замовника підлягає обов'язковому

нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим

статтею 203 цього Кодексу.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на

вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

1.

2.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з

моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних

реєстрів встановлюються законом.

Перехід прав і обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб називають спадкуванням.

Сукупність правових норм, якими регулюються відносини спадкування, називають спадковим правом.

1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

1.

2.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а

також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

1.

2.

3.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття

спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом

одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

1.

2.

3.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати

заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у

спадщині.

4.

5.

6.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а

також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або

каліцтво був у безпорадному стані.

Чергаспадкування

Спадкоємці, які належатьдо цієї черги

1 Діти, батьки, той із подружжя, який пережив іншого

2 Повнорідні й неповнорідні брати, сестри, дід, баба

3 Рідні дядько та тітка4 Особи, які проживали зі спадкодавцем однією

сім‘єю не менше п'яти років д часу відкриття спадщини

5 Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно