сирна іграшка
TRANSCRIPT
Гуцульська сирна іграшка
Колись, дуже давно, коли ще не було фабрик, магазинів, де виготовляють дитячі іграшки, їх робили самі батьки. Ті іграшки були зовсім не схожі на сучасні.
.
Ця традиція збереглась і
донині. Високо в Карпатах живуть
гуцули, які полюбляють виготовляти
іграшки з овечого сиру:
коників, баранчиків,
фігурки людей.
Коли на Гуцульщині з’явилися перші сирні коники, важко сказати. Про витоки цього ремесла розповідає хіба що
легенда. Давним-давно сидів ватаг на полонині (пастух, до чиїх обов’язків входило приготування продуктів із : коров’ячого чи овечого сиру: бринзи, будзу, вурди).
Готував пастухам вечерю і зоставався наодинці зі своїми думками: коли ж закінчиться літо і він повернеться з
полонини та побачить свою кохану. Так замріявся, що грудка сиру впала в казан з гарячою водою. Хлопець взяв ложку,
витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим. Потягнув його з одного боку, з другого – вийшли чи то ріжки, чи ніжки. Так і коника виліпив. Спробував ще раз –
знову вийшло.
Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби – чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини – уже не журився, що подарує своїй коханій. Мав
для неї цілу в’язку сирних виробів. А згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу забаву перейняли інші дівчата й молодиці. І передають її від
покоління до покоління аж донині.
…Прийшов вівчар з полониниВ широкім ремені.Приніс мені подарунок —Коника в жмені.
* В домашніх умовах сирні іграшки виготовляють жінки. Майстриня Марія Матійчук ретельно миє руки, ріже сир (а він насправді дуже смачний і поживний!) на шматки,
опускає їх у посудину з гарячою водою. Сир м’якне, й тоді вже з нього ліпить фігурки.
Бабуся Марія переминає, викручує ґульку — а тоді з неї буде тягнути передню частину тулуба. З
іншого боку — задню. З безформного валика кількома вправними рухами майстриня
блискавично витягує одну по одній ніжки, голівку, хвостик...
Фігурку коника споряджають, як у житті: до спини прикріплюють вершника, а з боків – бочки з
бринзою. Майже готову скульптурку прикрашають сирним ланцюжком. Голову й гриву та хвіст роблять, надсікаючи ножем.
Готовий виріб опускає на 15-20 хвилин у посудину з підсоленою водою, там він застигає і ніби
«цементується». Коник готовий. Для нього ще сукають такі ж сирні шнурочки, з них роблять
упряж, а ще можна додати вершника – маленького чоловічка.
- Я навчилася цього на майстер-класі від майстрині. Робиться усе ніби й дуже просто, але
ручки болять, бо весь час треба тримати в гарячій, а потім в підсоленій воді».
- Я старанно попрацювала, трішки втомилась, але коники вийшли чудові. Напевне, ще й смачні!
Сирні іграшки можна придбати на ярмарку: тут ви знайдете безліч чудових, вражаючих своєю красою і зовсім не схожих один на одного
виробів.
Існує і традиція дарування сирної іграшки: перед Пасхою в четвер діти ходять від хати до хати, і їх
пригощають булочкою, яблуком, цукерками, обов’язково дають писанку і ось такого сирного
коника. Може прийти до тридцять-сорок діток до хати, і їх усіх слід обдарувати.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!
Презентацію створила Наталія Бабич, вихователь-методист ДНЗ № 28 м. Мукачево