“Партійне керівництво”

Підготувала

Студентка

групи ФФІ-

31сКоваль

Ірина

ПланСуть поняття “партійне керівництво”

Типи партійного керівництва. Висновки

В науковій літературі загальновизнаним є положення про те, що сучасні політичні системи, які вважаються демократичними, спираються на партійне керівництво. Поняття демократії пов’язане з процесом, який гарантує появу людей, які здійснюють публічні функції завдяки перемозі певної політичної партії на загальних виборах. Можна уявити собі також і вибори “непартійні”, однак в сучасній практиці необхідною умовою появи демократичного правління є поява конкурентної партійної системи. На підставі цього Р.Катц стверджує, що партійне керівництво є синонімом представницької демократії. Однак при цьому слід зазначити, що мова йде про ситуацію де партії виступають справжніми носіями політичної влади. 

Загалом принцип партійного керівництва означає, що:

1) в рамках політичної системи існує конкурентна партійна система, яка є результатом існування свободи створення і діяльності політичних партій. Ця конкурентна модель системи пов’язана з цінностями ліберальної демократії чи, як вважає Дж.Смітт - є механізмом, що її наповнює;

2) конкурентна партійна система інституює свободу політичного вибору здійснюваного в рамках суспільства та право опозиції пропонувати альтернативні рішення;

3) результатом партійної конкуренції є те, що переможець переймає цілковитий контроль над процесом керівництва (часто необхідним є формування партійних коаліцій хоча традиційний принцип партійного керівництва в першу чергу акцентує на формуванні однопартійного керівництва);

4) створена таким чином влада має демократичну легітимність. Процес прийняття рішень контролюється політичною партією (чи партіями), яка спирається на волю масового суверена висловлену ним у виборчій кампанії;

5) державна влада є відповідальною перед суспільством, бо виникла завдяки організованим в політичні партії суспільним групам, які пройшли свою апробацію через участь у загальних виборах;

6) існує група політиків лояльних до партії і відповідальних перед електоратом, котра займає особливе місце в процесі суспільно-політичних переговорів та прийнятті рішень. 

Умови, які сприяють стабілізації переговорного процесу між політичними партіями

а) всі політичні рішення приймались партійними політиками обраними на конкурентних виборах або іншими особами відповідальними перед ними. Лояльність до певної партії як актуального суб’єкту державної влади повинна існувати в рамках бюрократичного апарату та інших публічних чи псевдо-публічних інститутах;

б) напрям політики держави визначається правлячою партією, якщо вона формує однопартійний уряд чи групою партій, які приймають участь у формуванні коаліційного уряду;

в) партія (партії) займають найважливіші посади в публічній адміністрації, а підлеглі пройшли процес відбору через визначені внутріпартійні та міжпартійні процедури.

Беручи до уваги способи формування партіями уряду можна виділити три типи партійного керівництва:

 однопартійне коаліційнедомінуюче

Однопартійне

керівництво

В основному з’являється в умовах існування біполярної структури партійної конкуренції, де домінують дві великі партії. Виборці визначають не лише партійний склад парламенту, але опосередковано і склад наступного уряду та його лідера. Правляча партія користується майже необмеженими засобами, які гарантують впровадження її програми у життя.

Коаліційне керівництво

При даному типі партійного керівництва на виборах жодна з партій (чи домінуюча коаліція) не здобуває парламентської більшості необхідної для формування однопартійного уряду. Жодна з партій не домінує, існує багато політичних сил, які опонують владі. Успіх партії на виборах ще не означає автоматичної її участі в правлячому уряді. Урядові коаліції швидше формуються за підсумками виборів ніж в ході виборчої кампанії. Керівник уряду також визначається за підсумками виборів. Уряд і його програма визначаються в результаті міжпартійних домовленостей.

Домінуюче керівництвопередбачає наявність партії, яка відіграє домінуючу роль в процесі міжпартійних переговорів з приводу формування правлячої коаліції – т. зв. ініціативна партія. Як правило це партія, яка контролює в парламенті найбільшу кількість мандатів. Може змінюватись склад партійної коаліції, змінюватись політична програма однак ініціативна партія залишається основою для наступних міжпартійних переговорів. Без її участі міжпартійні домовленості є неможливими, а відтак і неможливе формування уряду. Часто обрання глави уряду є також результатом міжпартійних домовленостей частіше всього після виборів.

Серед основних стилів керівництва в теорії виділяють:авторитарний демократичний ліберальний

Авторитарний стиль керівництва в партійній організації характеризується централізацією, концентрацією влади в руках керівника, який одноосібно приймає рішення, жорстко визначає всю діяльність підлеглих, не даючи їм можливості виявити ініціативу. Діяльність рядових членів контролюється, керівництво підмінюється командуванням.

Демократичний стиль керівництва передбачає децентралізацію влади, консультації з підлеглими, стимулювання ініціативи.

Найбільш оптимальний стиль партійного керівництва - ліберальний, який характеризується мінімальним втручанням керівника в діяльність місцевих партійних організацій та мінімальним використанням владних повноважень Останні два стилі керівництва передбачають широке використання механізму внутрішньопартійних дискусій для узгодження позицій партії. Лідер не ігнорує думку рядових членів партії, бо він визначає від імені групи напрямок дій з мстою розв’язання проблем, що виникають в процесі функціонування партії. Домагатися підтримки всієї партії або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану лідеру допомагають механізми внутрішньопартійної демократії.

Висновки Р.Катц стверджує, що партійне керівництво є синонімом представницької

демократії. Однак при цьому слід зазначити, що мова йде про ситуацію де партії виступають справжніми носіями політичної влади;

конкурентна партійна система інституює свободу політичного вибору здійснюваного в рамках суспільства та право опозиції пропонувати альтернативні рішення;

всі політичні рішення приймались партійними політиками обраними на конкурентних виборах або іншими особами відповідальними перед ними. Лояльність до певної партії як актуального суб’єкту державної влади повинна існувати в рамках бюрократичного апарату та інших публічних чи псевдо-публічних інститутах;

виділяють три типи партійного керівництва: однопартійне, коаліційне, домінуюче;

Серед основних стилів керівництва виділяють: авторитарний, демократичний, ліберальний.