Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна...
DESCRIPTION
Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5TRANSCRIPT
![Page 1: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/1.jpg)
208
РОЗДІЛ 5
КРУГОВЕРТЬ ЖИТТЯ
8 грудня (1980 рік). Жовтень і листопад зовсім не писав, оскільки бу-
ло стільки різних змін та вражень, клопотів та біганини, що і не було коли
братись за перо. Ну, по-перше: на даний час працюю в Івановському орде-
на “Знак Пошани” енергетичному інституті, на кафедрі загальної хімії. За-
писався на здачу двох екзаменів кандидатського мінімуму – з філософії та
іноземної мови. Якщо все буде добре, то здаватиму весною обидва. А за-
лишиться ще здати тільки хімію тієї галузі, яку мені доведеться вивчати та
розробляти в майбутньому. Робота неважка, але справ різноманітних бага-
то. Галюсечка вивчає фізичну хімію – характерна наука третього курсу.
Трохи важкувато, але нічого, вже майже “півінституту” закінчила успішно.
Я дуже за неї радий. Тільки вона, мені здається, дуже глибоко все сприй-
має і більше, ніж треба, хвилюється щодо навчання. В лютому, здається, є
можливість поїхати на Батьківщину... А незабаром 1981 рік!
12 лютого (1981 рік). Дійсно, можливість додому поїхати є реальна.
В суботу, 14 лютого, я на поїзді їду на Батьківщину. Вже й білет на руках.
Галинка недавно поїхала. Вже вдома, напевно. А я тут сам в чотирьох сті-
нах. Як загнаний звір, в цій маленькій кімнаті на сьомому поверсі, місця
собі не знаходжу без моєї рідної Галюсі. Я так вже звик до неї, так палко і
ніжно люблю її, що навіть і не уявляю собі, що було б, коли б розлука була
довгою. А вчора вона мені приснилась. І від того, що її вже декілька днів
немає зі мною, чомусь серце аж заболіло. Ніби й цілу вічність не бачився з
моєю ніжною, доброю, розумною, милою, рідною, коханою Галюсечкою.
Перед очима зараз її образ у вікні вагона поїзда перед від’їздом. Ну, нічо-
го! Скоро і я буду в моїй любимій Україні, разом з моєю Галинкою.
28 червня. В Іваново спека. Кожен день термометр вже довгий час
показує за 30ºС... Вся зелена жива природа перетворилась в жовту, навіть
![Page 2: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/2.jpg)
209
не в золоту, як інколи кажуть про осінь. Гнітючий вигляд має зараз трава і
дерева. Аж жаль дивитись на ось ці стеблиночки, які так жадібно чекають
вологи... Уявляю і знаю, як важко зараз моїй Галі. В ній же б’ється серце
маленької людини. Кого нам пошле доля?..
6 серпня. Через шість років я знову побачив справжні жнива... На-
ші! Подільські! Багаті! Я можу із впевненістю і гордістю сказати, що
більш хвилюючої і красивішої картини, напевно, на Землі немає. Довгий
час мені не вдавалося побувати вдома під час збирання врожаю. Канікули
студентські випадали якраз на осінь і зиму.
І ось, як в дитинстві, я знову пригорнувся до ніжних і теплих колосо-
чків стиглої пшениці... Мені довелося знову проїхатись на комбайні, вози-
ти з батьком зерно на колгоспний тік, бачити щасливі заклопотані хлібо-
робські обличчя. Дійсно, це треба тільки бачити і відчути...
25 серпня. У нас народилася дівчинка! Як я люблю дітей! Манюсінь-
ка дитинка. Вага – три кілограми 350 грамів, зріст – 55 сантиметрів. Перед
нами стоїть величезна відповідальність, адже нам треба виховати справж-
ню людину. І ми з Галиночкою зробимо все, щоб вона була у нас щаслива..
28 серпня. Сьогодні річниця нашого весілля. Дочку ми вирішили на-
звати Діаною. Довго думали і вирішили. Причому, це було в передостанній
день до народження дочки. Ми з Галиною Дмитрівною ходили в цей день
ще в обласну бібліотеку, “перевернули” там безліч літератури, але так і не
прийшли до єдиної думки. Схилялися ми до того, щоб назвати дочку Ок-
саною чи Лесею. Але потім ми чомусь вирішили, що такі імена аж занадто
поширені, принаймні, у нас, в Україні, і звучать якось досить звично. Та-
кий варіант ми трохи невпевнено, але усе-таки відхилили. Інша справа – з
ім'ям хлопчика. Тут ми взагалі не приходили до єдиної думки. Галя в цьо-
му відношенні пропонувала, по-моєму, зовсім несерйозні варіанти. Я був
схильний до того, щоб ім'я було українське, і щоб воно відбивало якусь
родову чи сімейну пам'ять. Це були Тарас, як звали мого діда, Богдан чи
![Page 3: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/3.jpg)
210
Роман. Але це було краще, на що ми були здатні. Отже, наші пошуки за-
кінчилися вибором імені Діана. Це моя ініціатива, але мама наша відразу з
нею погодилася! Діана – слов'янське ім'я, що означає богиню полювання.
Справа в тім, що прізвище, яке носить тепер наша родина, коротке. І необ-
хідно щоб ім'я, по можливості, було з трьома чи чотирма голосними, але не
довгим, тому що це нам не подобалося. Наприклад: Олександра. Хоча ми і
хотіли назвати дочку ім'ям її прабабусі. Ім'я нам подобається ще і тому, що
воно якесь незвичайне і, разом з тим, просте і красиве. Отже, Діана Василі-
вна!
25 червня (1982 рік). Цілий рік не писав. Такого в мене ще не було.
Сьогодні моїй доні Дінусі 10 місяців. Я зараз не уявляю, яка вона там, у
бабці Тосі і бабці Тасі. За однією рідною людиною скучати важко, за двома
– вдвічі. За Галиночкою дуже скучаю. А доцю так хочеться взяти на руки.
Чорт би побрав таке ділове життя! Розлука не для мене! Доцю моя, приїду,
здається, нікому і ніколи не віддам тебе...
12 липня. На Галинку трохи розсердився за те, що довгенько не пи-
ше. Люблю її. Жити без неї не можу. А вона мене не зовсім розуміє. Напи-
сала декілька коротких листів і все. Горда і, напевно, хоче віддячити мені
за минуле літо, коли вона залишилась тут, в Іваново, одна, а я в той час як-
раз перебував в Україні. Їй було важко. Здається, мені зараз набагато важ-
че. Переді мною її фотографія. Це все, що біля мене зараз є. Як мені вже
набридли ось ці “шабашки”, розлуки... Все віддав би, аби лиш бути всім
трьом в цей момент дома. Хлопців, правда, не хочеться підводити. Інколи
здається, що вже немає сил так терпіти. Так і хочеться кинути все і поїхати
додому. Та ще, як на зло, ці переговори. Два рази замовляю, і Галинка все
не з’являється. По ночам кошмарні думки лізуть в голову. Останнім часом
зовсім не можу заснути. Це, не дивлячись на те, що цілий день, як “сто ки-
тайців”, махаю молотом та кидаю асфальт. Стомлений каменем падаю на
ліжко, а не спиться...
![Page 4: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/4.jpg)
211
25 серпня. Нашій донці сьогодні день народження. Рік тому вона
з’явилася на світ. Дуже б хотілося написати про те, як живуть, як вихову-
ються маленькі діти. Це надзвичайно цікаво і, разом з тим, виховувати ду-
же важко. Треба, не лінуючись, описувати цікаві і смішні випадки, а також
наші хвилювання і турботи, кожен день чітко і акуратно. Колись, потім бу-
ло б дуже приємно почитати і згадати. На жаль, часу зовсім не вистачає.
Доця наша зовсім недавно зробила перші кроки в житті і почала одразу
непогано ходити. Діаночці в цей час виповнилось майже одинадцять міся-
ців. І всі ми з величезним щастям спостерігали цю надзвичайно зворушли-
ву картину, яку хотілося більш детальніше описати.
25 серпня (1985 рік). І сьогодні день народження нашої доні. Тільки
їй тепер чотири роки. Вона вже досить самостійна людина: їсть, одягаєть-
ся, взувається і т. п. сама. Рахує до двадцяти і більше. Трохи пише та ма-
лює. Любить дивитись книжки, робить, навіть, певні застереження мамі.
Досить спокійна та розсудлива. Думаю, що це все для її чотирьох років ха-
рактеризує дитину непогано. Щасти тобі, наша доню!
28 серпня. Сьогодні ювілей нашого з Галинкою весілля! Пройшло
вже п’ять років з того дня, коли ми побралися. Як давно це було і, разом з
тим, як свіжі в пам’яті спогади про той чудовий і щасливий день. Та й всі
п’ять років для нас, нашої сім’ї видалися напрочуд радісними та щасливи-
ми. Багато змін у нашому житті. Живемо, трудимося, ростимо та виховує-
мо нашу доньку. Саме головне – це те, що зараз ми вже живемо на нашій
рідній Вінниччині, в самій Вінниці, за що дуже вдячні нашій долі. Живе-
мо, працюємо по спеціальності. Галиночка – на заводі, а я – в педагогічно-
му інституті. Люди поважають нас, ми любимо людей. А це головне! Мрі-
ємо, дерзаємо, досягаємо наших цілей. Надзвичайно подобається Вінни-
ця і Вінниччина, “її сади, її поля”... Це правда, що і Вінниця і місця під
Вінницею віддавна люди вважали чи не найкращими в світі, навіть,
красивішими від Венеції та Флориди. Я сам впевнився, що це дійсно так.
![Page 5: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/5.jpg)
212
Південний Буг з його сивою та легендарною історією. Чудо-річка! Як я
люблю її. Мені здається, що від цих щасливих змін в моїх уявах про красу,
про щастя я навіть виріс. Вінницю я полюбив і це назавжди!
Тече тиха річка, тече невеличка,
Де зілля шумить з осокою
Над тою рікою, мов брат із сестрою,
На світ ми з’явились з тобою.
Над Бугом-рікою росли ми з тобою,
Над Бугом стрічали світанки,
І темної ночі в гаю воркували,
Мов два голубочки, до ранку.
Від раннього ранку до темної нічки
Шукав я червону калину,
Любив карі очі і чорнії брови,
Кохав молодую дівчину.
Кохав я дівчину, а потім покинув,
Поїхав в далеку чужину.
За синєє море, за чорнії гори
Залишив свою Україну.
Пливи-пливи човен, пливи води повен
Відсіль аж до синього моря.
Вертайся, козаче, до своєї дівчини,
Бо висохнуть очі від горя.
Над Бугом-рікою росли ми з тобою.
Над Бугом будем помирати,
Бо наша Вкраїна, мов рідная ненька,
То наша є рідная мати.
З пісні В. Клименка
![Page 6: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/6.jpg)
213
26 червня (1985 рік, через 10 років після закінчення школи, з мого ви-
ступу)
Дорогі друзі! Милі мої однокласники!
Минуло сьогодні рівно десять років від того гарного червневого дня,
коли ми після святкування випуску розбіглись, щоб якомога швидше зу-
стрітись зі своєю долею.
Я на наступний день одразу ж відправився в Іваново, де і провів бі-
льше восьми років свого життя. Не знав я тоді, що по збігу обставин Іва-
ново стане для мене другою Батьківщиною. Другою Батьківщиною – це
факт приємний – стало Іваново і для моєї коханої людини – дружини. На
новому місці я зразу ж став готуватись до вступу в університет на юридич-
ний факультет. І був я тоді трохи самовпевнений. Історію я знав добре, зо-
лота медаль гарантує вступ, досить здати один екзамен (історію) на “5”.
Думаючи так, я цілий липень провів у військовій частині, де жила моя сес-
тра з чоловіком (він військовий) серед природи. Ходив в ліс, купався, часто
відвідував театр і кінотеатри, а на історію махнув рукою.
На екзамені мені дісталось те, що я знав, але не в достатній мірі. На-
ступні екзамени сенсу здавати не було, хоч і мене запрошували на історич-
ний, на біохімічний факультети університету. Я не погодився. Мені здава-
лось, що мрія моя рухнула. Далі було так. Ректор Івановського хіміко-
технологічного інституту професор Крєстов Геннадій Олексійович (вияви-
лося так, що він у моєму житті ще не раз відігравав важливу роль і став мо-
їм учителем) погодився взяти мої документи на спеціальність “хімічна
технологія електровакуумних матеріалів та приладів”, яка мені сподоба-
лась. На цей раз я вже мобілізував свої сили і легко здав екзамени, адже
хімію я завжди любив.
Таким чином, я став студентом першого курсу Івановського хіміко-
технологічного інституту. І знаєте, щиро Вам скажу, не жалкую я, що став
інженером-хіміком-технологом. Я полюбив свою професію, а саме найго-
![Page 7: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/7.jpg)
214
ловніше, в чому я бачу заслугу мого ІХТІ, що я по-іншому, по-чоловічому,
по-справжньому пізнав життя і знайшов свою долю – кохану людину.
Багато цікавого і незабутнього було в студентські роки. Це нелегкі
роки життя! Безкінечні заліки і екзамени, захоплююча громадська робота,
а саме головне для мене – студентські будівельні загони – яскрава і незабу-
тня, важка і дорога моя цілинна епопея. Де тільки я не побував, будучи в
будівельних загонах: Сибір і Казахстан, Оренбурзька область і Нечорнозе-
мна зона Росії. Від рядового бійця до комісара зонального будівельного за-
гону. А працював я, як проклятий, щоб зняти в деякій мірі тягар з плечей
моїх батьків. І це мені вдалося! Я нагороджений за мої цілини почесними
грамотами організацій, ювілейними значками “Ударник ВССО” та ін. На-
вчаючись в інституті, був комсоргом групи, членом комітету комсомолу
інституту, відповідальним за військово-патріотичний сектор Ленінського
райкому комсомолу м. Іваново, членом обкому комсомолу. Нелегко було
мені! Їжа погана – заробив виразку, скучав за Батьківщиною... Але інсти-
тут закінчив без єдиної трійки. Після цього зразу ж відправили нас на вій-
ськові збори, під час яких я одружився з моєю Галинкою. Мене направили
працювати асистентом кафедри загальної хімії Івановського енергетичного
інституту, де я і пропрацював три роки. Успішний захист, направлення на
науково-викладацьку посаду, присвоєння звання лейтенанта запасу і, на
кінець, наше з Остапчучкою весілля – то були щасливі дні.
Перебуваючи на посаді асистента кафедри хімії, я успішно склав всі
екзамени кандидатського мінімуму, виконав частину дисертації. В най-
ближчі роки постараюсь захистити кандидатську дисертацію.
Незабаром у нас народилася дочка. Ми назвали її Діаною. Нині їй
майже чотири роки.
Близько двох років тому ми з Галиною Дмитрівною вирішили пере-
братися на Батьківщину і успішно це здійснили.
![Page 8: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/8.jpg)
215
Я працював у цей час провідним спеціалістом-технологом з виготов-
лення інтегральних схем та мікроелектронних приладів на Вінницькому
науково-виробничому об’єднанні “Жовтень”. Але весь час тягнуло до нау-
кової роботи, адже заділ деякий був. І зовсім недавно, в березні місяці,
здійснилася моя мрія – я нарешті став науковим співробітником кафедри
фізики Вінницького державного педагогічного інституту ім. Миколи Ост-
ровського.
Хочу повідомити також, що всі ці роки, безумовно, я підтримував
найтісніші зв’язки з моїми близькими друзями: Петром Стеценком та Ва-
силем Голубчиком. Останній, навіть, став моїм кумом. Я цьому безмежно
радий. На закінчення хочу з приємністю сказати ще і про те, що я безмеж-
но щасливий бачити Вас сьогодні після цих десяти років розлуки розум-
ними, гарними, вродливими, здоровими і щасливими.
Вінниця – це місто, яке не можна не любити. Маючи таку чудову на-
году, з великим задоволенням запрошуємо Вас до Вінниці. Будете для нас
шановними гостями.
Дозвольте мені побажати Вам на майбутнє незгасаючих радісних ро-
ків, доброго здоров’я і, найголовніше, мирного чистого неба над всіма на-
ми! До наступної зустрічі, дорогі мої шкільні друзі!
19 квітня (1998 рік). Здається, поважають мене люди. Значить, не-
даремно я живу на цій землі. Людина опромінюється світлом в тій же
мірі, в якій вона сама випромінює. Ось і вірші пишуть на мою честь до
мого сорокаріччя. Щиро їм дякую!
Благословен той день і час,
коли розквітла килимами
земля, яку сходив Василь
своїми босими ногами.
Низький уклін тій матінці Землі
і Матері, що породила сина,
![Page 9: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/9.jpg)
216
любов і ніжність дала на зорі,
на добрий шлях в дорогу спорядила.
А там один, в далекій стороні,
він працював, не знаючи утоми,
І Україну рідну бачив уві сні,
без тями знову захотів додому.
І вже могутній молодий Орел,
з собою взявши чарівну Орлицю,
спішив до рідних місць, джерел.
Створив гніздо, перетворив його в світлицю.
А в добрий час, у їх раю
з'явилася Діана, донечка-перлина.
І так, як мріяли без тями і завжди,
знайшли собі і ще Романа-сина.
Живе натхненно, трудиться Орел,
щоб подолати всі свої вершини.
А мудрість черпає з людських джерел,
із дня у день і кожної години.
Сьогодні в нього є прекрасний ювілей.
Душа горить. Вогонь як в Прометея.
Завжди порядний, щирий до людей.
Хай збудеться його омріяна ідея!
В. Заїка
![Page 10: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/10.jpg)
217
Біля Івановського
ЗАГСу. Перші хви-
лини після розпису
(28 серпня, 1980 р.)
З Галинкою в улюбленій Вінниці (1985 р.)
![Page 11: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/11.jpg)
218
Над Бугом-рікою...
З сином Ромою та
донечкою Діанкою
в оздоровчому
таборі університету
“Степашки”
(1993 р.)
З онуком Влади-
ком на Чорному
морі (2005 р.)
Перші кроки в житті онука Владика
(2004 р.)
![Page 12: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/12.jpg)
219
Перші місяці в житті онука Владика
(р. Південний Буг, 2003 р.)
Сім’я: син Роман, зять Андрій,
дочка Діана, дружина Галя
(2003 р.)
![Page 13: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/13.jpg)
220
Зустріч з російськими дру-
зями у м. Іваново на дачі Зав’ялових, зліва направо –
Світлана Зав’ялова, Микола
Зав’ялов, Валерій Вандишев,
Василь Петрук (2005 р.)
Син Рома. Вінницька дитяча
школа мистецтв (1996 р.)
Після отримання
медалі за успішне
закінчення
середньої школи
сином Романом
(2005 р.)
![Page 14: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/14.jpg)
221
Невістка Марина та син Роман після от-римання дипломів
магістрів наук
(2010 р.)
Син Роман під час міжнарод-
ного екологічного форуму
«Екотопія» у Португалії (2007
р.)
Онуки – Вітя та Владик (2010 р.)
![Page 15: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/15.jpg)
222
Найближчі друзі – кум Володя Гар-
кушевський і професор Василь Куха-
рчук під час відпочинку на березі р.
Південний Буг (2003 р.)
У музеї під
відкритим небом
поблизу Мелітополя
(2005 р.)
Біля входу у рідну аль-
ма-матер – Івановський
державний хіміко-
технологічний
університет, через 25
років після закінчення
(Росія, 2005 р.)
![Page 16: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/16.jpg)
223
Біля скульптурної композиції “Мені тринадцятий мина-
ло...” на
батьківщині Тараса Шевченка,
В. Петрук справа
(2006 р.)
На подвір’ї біля хати, де зро-
став наш великий геній Тарас
Шевченко
(2006 р.)
Біля хати, де народився і виріс великий Каменяр –
Іван Франко
(2005 р.)
![Page 17: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/17.jpg)
224
На території музейно-
меморіального комплексу
с. Колодяжне –
батьківщини Лесі Українки
(2006 р.)
На
Свєнтокшиських
горах поблизу
м. Кельце з еко-
логами України,
Польщі, Данії, Норвегії та
Фінляндії. Пер-
ший справа.
(2005 р.)
![Page 18: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/18.jpg)
225
З дружиною та
друзями Кухар-
чуками – Васи-
лем і Людми-
лою на березі Чорного моря
(Саки, 2005 р.)
З колекти-
вом кафед-
ри під час
відпочинку
на березі р.Південний
Буг (2005 р.),
перший
зліва
![Page 19: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/19.jpg)
226
На могилі Тараса Григоровича
Шевченка,
Шевченківський національний
заповідник у Каневі (2006 р.)
На могилі вчителя -
члена-кореспондента АН СРСР
Крєстова Геннадія Олексійовича
(Іваново, 2005 р.)
![Page 20: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/20.jpg)
227
Колектив рідної кафедри хімії та екологічної безпеки.
Зліва направо: Світлана Бабій, Катерина Маракуліна, Ірина Тхор, Надія
Звуздецька, Ольга Гордієнко, Марія Євсєєва, Тетяна Мельник, Павло Тур-
чик, Сергій Кватернюк, Олександр Бобко, Василь Петрук, Ігор
Васильківський (2005 р.)
Завідувач кафедри ХЕБ, д.т.н., професор Петрук В.Г. з першим випуском
студентів-екологів ВНТУ (2005 р.)
![Page 21: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/21.jpg)
228
Виступ на презентації картин друга – відомого вінницького художника
Федора Панчука в його рідній школі (2006 р.)
Під час виступу на зборах Конгресу української інтелігенції Вінниччини
(2004 р.)
![Page 22: Василь ПЕТРУК. ЛюбітьУкраїну (автобіографічна повість) ч5](https://reader033.vdocuments.mx/reader033/viewer/2022052223/568c37aa1a28ab02359c5db6/html5/thumbnails/22.jpg)
229
Мама – Антоніна Тарасівна (2006 р.)
З Галиною
Дмитрівною
на
південно-
бузьких по-
рогах (2003
р.)