Ч. 5/6 (1032-33), Рік l no. 5/6 (1032-33), vol l...ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂiÑÍÈÊ -...

Ч. 5/6 (1032-33), Рік LТРАВЕНЬ/ЧЕРВЕНЬ 2020

No. 5/6 (1032-33), Vol LMAY/JUNE 2020

Фото: Марії Мельник

ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - ТРАВЕНЬ/ЧЕРВЕНЬ 2020

2

ÓÊÐÀ¡ÍÑÜÊÈÉ ÊÀËÅÍÄÀÐ

ЧЕРВЕНЬ 2020 JUNE

ТРАВЕНЬ 2020 MAYТРАВЕНЬ • V • MAYЮліянський 2020 Р. Б.

НЕДІЛЯ ПОНЕДІЛОК ВІВТОРОК СЕРЕДА ЧЕТВЕР П’ЯТНИЦЯ СУБОТА

1 2

3 4 5 6 7 8 9

10 11 12 13 14 15 16

17 18 19 20 21 22 23

24

31

25 26 27 28 29 30

піст

строгий пістПреп. Івана, учня

Григорія ДекаполітаПреп. Івана Печерника

Гл. 2Єв. 3

МироносицьПреп. Теодора

ТрихіниСвщмч. Януарія й

іншихПрепп. Теодора, Сікіота і Віталія

Вмуч. Юрія Переможця

Муч. Сави Стратилата

XАп. і єванг.Марка

Свщмч.Василія, єп. Амасійського

Гл. 3Єв. 4

РозслабленогоСвщмч.Симеона,

Свят. Стефана Волинського

Апп. Ясона й Сосіпатра; мучч.

Максима, Дади й ін.9-ох мучч. у Кизиці;

преп. Мемнона, чуд.

XАп. Якова, брата преп. Йоана

Богослова Прор. Єремії

Свят. Атанасія Великого , аєп.

Олександр.

XПреп. Теодосія Печерського; мучч.

Тимотея і Маври

Гл. 4Єв. 7

СамарянкиМчц. Пелагії

Мчц. Ірини; преп. Никифора, ігум.

МідійськогоПравед. і

многостражд. Йова

Муч. Акакія; Поява Чесн. Хреста

в Єрусалимі

Ап. Йоана Богосл.;преп. Арсенія

Великого

XПеренес мощ. Чуд. Миколая; прор.Ісаї;

муч Христофора XАп. Симона ЗилотаГл. 5 Єв. 8

СліпородженогоКирила і Методія

Гл. 6 Єв. 10Св. Отців

Мучч.Теодота, Петра, Діонісія, Андрія

Святт. Єпіфанія, єп. Кіпру, і Германа,

патр. Єрусал. Муч. Глікерії Муч. ІсидораВОЗНЕСІННЯГОСПОДНЄ

Преп. Теодора Освященного;

мучч. Віта, Модеста й ін.

Ап. Андроніка й інших із ним

ЧЕРВЕНЬ • VІ • JUNEЮліянський 2020 Р. Б.

НЕДІЛЯ ПОНЕДІЛОК ВІВТОРОК СЕРЕДА ЧЕТВЕР П’ЯТНИЦЯ СУБОТА

1 2 3 4 5 6

7 8 9 10 11 12 13

14 15 16 17 18 19 20

21 22 23 24 25 26 27

28 29 30

Свщмч. Патрикія, єп. Пруського Муч. Талалея

XРівноапп.Костянтина й Олени

XТретє віднайд. голови св. Йоана

Христителя;Муч. Василіска

Св. Михаїла, єп.;преп. Євфросинії

Полоцької

Препп. Симеона Дивногорця, Микити

Переяслав.

Гл. 7Єв. 9

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

Пресв. Животвор. Тройці;

Ап. КарпаСвщмч.Терапонта,

єп. СардійськогоСвят. Микити, єп.

ХалкедонськогоПрепмчц. Теодосії,

дівиПреп. Ісаакія

ДалматськогоАп. Єрмія;

муч. Єрмея

Гл. 8Єв. 1

ВСІХ СВЯТИХМуч. Юстина,

філософа

(Поч. Петрівки)Свят.Никифора,патр. Царгород. Муч. Лукиліяна

Свят. Митрофана, патр. Царгород.

Пресв.Євхаристії

Препп. Висаріона й Іларіона

Свщмч. Теодота, єп. Анкірського

Гл. 1Єв. 1

2 п. ЗІСЛАННЯПеренес мощей

вмуч.Теодора Тирона

Свят. Кирила, аєп. Олександрійського

Свщмч. Тимотея, єп. Пруського

XАпп. Вартоломея і Варнави

Препп.Онуфрія Великого і Петра

АтонськогоНайсв. Серця

Ісусового

XСпівстр. Пресв. Богородиці;

Свщмч. М. Чарнецького і 24-х укр мучч.; муч

Омеляна Ковча; прор.Єлисея

Гл. 2Єв. 3

3 п. ЗІСЛАННЯПроп. Амоса,; преп .

ЄронімаСтридонського

Свят.Тихона, єп. Аматунського

Мучч. Мануїла, Савела та Ізмаїла

піст

строгий піст


3

4


5


ВІДІЙШЛА У ВІЧНІСТЬ 16 квітня 2020 року Божого на 102-му році життя відійшла у вічність Любомира (Люба) Шеремета, будівнича та довголітня парафіянка Собору Святих Володимира і Ольги. Кожний з нас приходить на світ із певними завданнями, відомими тільки Творцеві цього світу. Виконавши їх, приходить час, переступаємо межу вічності. Хоча нам звістка про відхід знайомих людей здається відходом несподівано. Відхід блаженної пам’яті Люби Шеремети заторкнув усіх нас. Пам’ятаємо активною її в громаді, в церкві, яку відвідувала до сотого року життя, а пізніше син забрав її на проживання в Мічіґан. Народилася пані Люба в селі Вовче Турківського району на Львівщині, в родині отця Михайла Вільчанського та мами Теодозії (з родини Яремкевичів). Дідо пані Люби по маминій лінії також був священиком і служив парохом в селі Вовче. Люба виростала з чотирма братами. Дитячі роки проходили в селі Жукотин, де батько був парохом. З великою приємністю Люба згадувала про своіх родичів і братів, а також про односельчан. Навчалася Люба в гімназії міста Перемишля, сьогодні Польща. Були тяжкі часи і Люба змушена була йти до праці. У місті Турка знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Орестом Шереметою. Емігрує до Німеччини, пізніше до Італії. В Італії одружується з своїм нареченим Орестом Шереметою. Довго не затримуються в Італії, переїзджають до Аргентини, згодом до США в Чикаґо. Виховують двоє синів: Олега та Адріяна. У 1960 році в сім’ї стався трагічний випадок - загинув їхній син Олег. Пані Люба дуже тяжко, болісно перенесла втрату свого сина, але не впала у відчай. Через рік народила сина Марка. Коли діти підросли, пані Люба влилася у громадську діяльність. Громадську працю вважала своїм обов’язком, присвячує їй чи мало свого

дорогоцінного часу. Учителювала в суботній “Рідній Школі”, готувала дітей до Врочистого Святого Причастя та Першої Святої Сповіді. Була членом Сестрицтва Покрови Пресвятої Богородиці при парафії, пізніше очолила його та була активною у парафіяльному житті. Пані Люба була однією з тих будівничих Собору святих Володимира і Ольги в Чикаґо. Одночасно належила до Союзу Українок Америки, 22 відділу, де довший час була головою того ж відділу та займала різні пости Округи СУА

в Чикаґо. Включилася в роботу Українського Конгресового Комітету Америки. Пригадую, що вже в своєму похилому віці не обминає сходин, працює там, де може. Також пані Люба була жертовною: допомагала сиротам в Україні. Виділяла матеріальну допомогу на навчання, допомогала фінансово на розбудову УКУ в Львові. Про своє забезпечення турбувалася мало. У 1982 році помирає її чоловік. Господь продовжує її життя із любові до Нього. Раділа успіхами дітей та внуків. Важко перечислити всі справи,

якими займалася та цікавилася пані Люба. Релігійна й активна парафіянка, завзята та працьовита, сильна духом. Головне була щирою та відданою українкою. Безмежно любила свою неньку Україну.Прожила цікаве та змістовне життя, яке може бути для нас усіх взірцем для наслідування. Ось таке віддане добрим справам життя увірвалося. Померла блаженної пам’яті Люба Шеремета в час епідемії коронавірусу, де змогли її прощати тільки її родина. Пам’ять про пані Любу залишиться в наших серцях, в наших молитвах як про людину яка не жила тільки для себе, а творила добро. Нехай гостинна американська земля буде її пухом! Вічная пам’ять блаженної пам’яті Любомирі Шереметі!

Марія Щерб’юк, друга радна

6


«У МЕНЕ ЗАВЖДИ БУЛИ ТАКІ ВІДЧУТТЯ, ЩО Я «ЖИВУ В КРЕДИТ», – ІНТЕРВ’Ю З БЛАЖЕННІШИМ СВЯТОСЛАВОМ З НАГОДИ ЙОГО 50-РІЧЧЯ

5 травня Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, святкує свій 50-річний ювілей. З цієї нагоди «Живе телебачення» підготувало ексклюзивне інтерв’ю з Главою УГКЦ. Про дитячі спогади та юнацькі роки, замполіта-атеїста та зустрічі з армійськими товаришами, а ще про «кредит довіри» та подарунки на день народження – про все це в нашому інтерв’ю! – Ваше Блаженство, Христос воскрес! – Воістину воскрес! – Ми сьогодні зустрілись з вами в особливий переддень. Завтра ви святкуєте свій ювілей, тож наше інтерв’ю не зовсім робоче, можливо, дещо з особистими запитаннями. Якщо дозволите, я б хотіла почати із власних спогадів. Я пригадую інтерв’ю Блаженнішого Любомира Гузара відразу після обрання вас Главою Церкви. Тоді Блаженніший Любомир у своєму жартівливому стилі сказав таку фразу: «Якщо владиці Святославу як Главі Церкви ставлять в докір, що він надто молодий, то я маю вам сказати, що він з кожним роком виправляється». Можливо, ви пам’ятаєте це інтерв’ю. Відтоді минуло вже майже 10 років. Завтра ви святкуєте свій ювілей. Зазвичай, люди в такі круглі дати намагаються робити інвертаризацію свого прожитого життя. Ви можете якось, оцінивши свої роки, сказати, поділитися тим, що ви вважаєте найуспішнішим в своєму житті? Можливо, є щось таке, чим ви

тішитеся, пишаєтесь найбільше, а можливо є щось таке, про що шкодуєте? – Мушу сказати, що час біжить. Час іде. Один мудрий чоловік говорив, що не так важливо скільки є років у твоєму житті, але скільки життя у твоїх роках. Я можу сказати, що життя у тих п’ятдесяти роках було дуже багато. І я хочу Господу Богу подякувати за ті всі активні життєві хвилі, моменти, які Він мені подарував аж до сьогоднішнього дня. Часами я мав такі відчуття, що я дуже спішився жити, що, дійсно, в такому короткому часі, – чи, можливо, як зауважив Блаженніший Любомир, в молодому віці, – треба було брати на свої плечі дуже багато різних обов’язків і велику відповідальність. Тоді у мене завжди були такі відчуття, що я «живу в кредит», що мені Господь Бог дав певний кредит, – чи то певних нагод, людей, яких біля мене свого часу поставив, певних дарів, чи тих чи інших здібностей, які, зрештою, має кожна людина. У мене завжди були такі відчуття, що я

«живу в кредит», що мені Господь Бог дав певний кредит, – чи то певних нагод, людей, яких біля мене свого часу поставив, певних дарів, чи тих чи інших здібностей, які, зрештою, має кожна людина. Але найбільше я завжди відчував кредит довір’я, який до мене виявляли ті люди, які завжди були поруч. Я пригадую, що у мене завжди було таке відчуття в спілкуванні, здебільшого, з моїми батьками і родичами. Вони давали мені відчуття і

7


зрозуміння, що вони мені довіряють. Ось це мене дуже стимулювало. І мені завжди було якось так боляче, коли я часом не оправдав того довір’я, тих сподівань, які до мене виявляли ті, які були поруч. Якщо йдеться про, можливо, найважливіший дар чи кредит, який я отримав, думаю, що це – віра в Бога. Це – дар, який я отримав у своїй родині: від своїх батьків, від своєї бабусі, від свого дідуся. Про цей дар святий апостол Павло говорить, що віра робить тебе боржником по відношенню до інших людей, які ще цього не пережили. Каже апостол Павло: «Я відчуваю себе боржником перед тими, які ще не пізнали Христа». Я ж відчуваю себе боржником перед тими людьми, які ще, можливо, не вірять в Бога. Даром віри потрібно ділитися з іншими людьми. Таким самим кредитом, який я свого часу отримав, – це була нагода вчитися. Я завжди дуже хотів вчитися, мені завжди хотілося пізнавати той світ, в якому я живу. Але велику жагу до знань, зокрема знань богослов’я створили, мабуть, обставини переслідуваної Церкви. Бо ми не могли мати доступу до звичайних обставин життя в семінарії чи богословської освіти. І от, коли стало можливим вчитися, я завжди навчався з думкою, що я вчуся для когось, не для себе. Я пам’ятаю, що тоді в дев’яностих роках було дуже багато семінаристів, було дуже багато молодих хлопців і дівчат, які хотіли віддати своє життя Господу Богу, але не всі вони мали можливість здобувати освіту, наприклад, закордоном. Я вчився за кордоном з таким відчуттям, що мушу щось привезти додому, що я є боржником перед тими, які не мали нагоди потрапити на навчання туди, куди я поїхав. І кожного разу, коли я повертався на літні канікули додому, я контактував з середовищем студентів, священників, семінаристів і мені завжди ставало цікаво, що їм потрібно. От що потрібно для них мені здобути з-за кордону, щоб потім то привезти і тим поділитись. Потім, коли я повернувся після закінчення навчання закордоном в Україну, я, знову ж таки, відчував себе боржником перед тими, кому я мусів ті знання передати. Святий Августин так і говорить, що мистецтво вчителя, викладача полягає якраз

у тому, щоби передавати те знання, тим, які його, можливо, не мають. Є ось те відчуття постійного кредиту, який ти повинен повертати. Очевидно, в такій великій мірі, чи, я би сказав, чи не найбільшій мірі, це сталося 10 років тому, коли мої брати у єпископстві виявили до мене аж таку велику довіру, аж такий великий кредит довір’я мені вручили, вибравши наймолодшого з-поміж себе обрали Главою Церкви. Багато хто тоді так на мене дивився із подивом: «Хто то є той такий молоденький юнак, який ось тут тепер буде виконувати такий уряд?» Я 10 років вже віддаю борги, намагаючись ділитися тим, що мені Господь Бог подарував. І якось так хочу не підвести нікого у його сподіваннях: чи то вірних нашої Церкви, чи то ширшу спільноту нашого народу в Україні і закордоном. Прошу Господа Бога, щоб дав мені сили весь той кредит, який я отримав впродовж тих 50-ти років, все ж таки віддати, щоби ту життєву місію, яку Господь Бог мені доручив, можна було сповнити, нічого не лишивши в собі – в своїх кишенях чи в своєму серці. Все, що я отримав, – все віддати. Тоді, я думаю, що буде відчуття виконаного обов’язку і сплачено кредиту. Прошу Господа Бога, щоб дав мені сили весь той кредит, який я отримав впродовж тих 50-ти років, все ж таки віддати, щоби ту життєву місію, яку Господь Бог мені доручив, можна було сповнити, нічого не лишивши в собі – в своїх кишенях чи в своєму серці. Все, що я отримав, – все віддати. – Ви згадали про здобуті знання. Якщо почитати вашу біографію, то можна зробити висновок, що ви спробували себе в дуже різних сферах. Наприклад, медична освіта. Поділіться тим, наскільки здобуті знання допомагали чи ставали Вам коли-небудь в нагоді як священнику, як Главі Церкви? Можете якийсь приклад навести? – Я хочу подякувати Господу Богу за дар і нагоду навчатись у медичному училищі. Освіта фельдшера давала, з одного боку, нагоду бути помічником лікареві, який піклується здоров’ям людини, але теж давала можливість, до певної міри, самому приймати рішення, якого типу лікарську

8


допомогу, опіку потребує та чи інша особа. Зокрема, я пригадую своє служіння в радянській армії. Там я, властиво, виконував функції фельдшера. З іншого боку, такого типу медична освіта завжди ставила мене в обставини по догляду за хворими. Знаєте, хворих ніколи не бракує. Колись казав Ісус Христос, що бідних завжди будете мати поруч себе. Я думаю, хворих так само. І ось ці знання догляду за хворим, і ці вміння, навички, необхідні маніпуляції чи інші види опіки над хворими, які повинен здобути фельдшер чи медична сестра, мені завжди ставали в пригоді, де б я не був: чи закордоном, чи вдома. Навіть коли я був ректором семінарії, часами були такі обставини, коли я мусів робити навіть ін’єкцію своїм студентам. У нас була медична сестра в семінарії. Бо семінарія – це як велика сім’я, де потрібно дбати про не тільки виховання, навчання студентів, але й про їхній побут. Але часами – у суботу чи неділю – медична сестра має вихідний, а хтось ці призначення мусить далі виконувати. Власне, нагода доглядати за хворими в різних країнах, в різних обставинах було дуже цікавим способом послужити іншій людині. Очевидно, що медична освіта дає можливість по-іншому поглянути на людину, глибше зрозуміти, що вона переживає, глибше розуміти, які процеси відбуваються у її тілі, психіці. Очевидно, це дуже допомагає священникові у його душпастирстві, – він краще розуміє, як можна помогти людині, як можна їй послужити. Хтось говорить, що священнослужіння є також і терапевтичним служінням. Зокрема східно-християнська духовність є терапевтичною духовністю. Ми всі є хворі гріхом, а Церква – це такий великий шпиталь, де всі виздоровляємо, позбуваємося своїх немочей, своїх вад і розвиваємося, ростемо до повноти нашого здоров’я: духовного, душевного і фізичного. Для мене завжди дуже було цікавим спілкуватися з моїми однокласниками, одногрупниками, які сьогодні працюють в різних сферах, зокрема, медицини в Україні. Свого часу я був також таким духівником, опікуном Українського Лікарського Товариства у Львові, де наші віруючі лікарі справді хотіли виконувати по-

християнськи свою лікарську професію. Пригадую, що тоді в Україні лише входило в навіть науковий обмін поняття біоетики, лікарської етики, тобто певних моральних засад, принципів, яких потрібно дотримуватись лікареві, щоби правильно лікувати хворого. Я пригадую, тоді наші лікарі поставили таке питання, яке, з одного боку, медичне, але, з іншого, філософське-богословське: «Що таке здоров’я?» От коли можна сказати, що якась людина є здоровою? Що включає в себе поняття «здоров’я»? І очевидно, що здоров’я всесторонньо розвиненої, повноцінної людини включає в себе не лише добрий набір аналізів, які хтось здає. Здоров’я включає багато більших ознак, проявів загального стану людини. Тому я думаю, що і лікар, і священник повинні допомогти людині бути здоровою, зокрема, коли ми зараз говоримо про новий етап людства посткоронавірусного світу, де питання здоров’я є

дуже особливим, чутливим. Всі запитують себе: яку роль тут повинна відіграти Церква в тому суспільстві, яке зустрічається із новими викликами для свого життя, свого здоров’я, існування? – Я не можу не запитати вас про ваше дитинство. В одному з ваших останніх інтерв’ю, ви сказали, що цього року у переддень Великодня ви відчували таке дежав’ю. Ви згадували дитинство, про те, як ви зі своєю родиною збирались навколо радіоприймача і освячували у такий спосіб Великодні кошики. Сьогодні, ми

9


десь приблизно те саме відчуваємо, переживаємо, коли церкви закриті, і люди не можуть туди потрапити. Можливо, ще є такі яскраві теплі дитячі спогади, про які хочеться згадувати. Може, ви поділитесь? – Моє дитинство пройшло у містечку Стрий у західній Україні. Я думаю, що кожен із нас, у певній мірі, є плодом своєї особистої історії. Те середовище, в якому ми виростали, воно завжди стає невід’ємною частиною особистої історії кожного з нас. Західна Україна, ще тоді, в радянських часах, – це був дуже специфічний регіон тодішнього Радянського Союзу. Чому? Я пригадую, що в тих часах у Стрию ми мали дуже цікавий набір культурних середовищ, які були сконцентровані на одній маленькій території. Наприклад, місто Стрий – це було місто, де було дуже багато радянського війська. Відповідно, там було і дуже багато різних людей з цілого Радянського Союзу. Я думаю, що кожен із нас, у певній мірі, є плодом своєї особистої історії. Те середовище, в якому ми виростали, воно завжди стає невід’ємною частиною особистої історії кожного з нас. Я пригадую одну таку ситуацію, яка мене вразила. Уявіть собі ринок, куди приїжджають селяни, продають свою продукцію ще в радянських часах, і кожна жінка, яка там торгує молоком чи городиною на ринку, закликає: «Купіть у мене, купіть у мене!» І от одна жінка так кликала, а я підійшов зі своєю бабусею, та жінка каже: «Прошу пана, купуйте в мене!» І той пан обертається і каже до неї: «Я тебе не пан, я – гражданин Советского Союза». Ця фраза викликала вибух сміху у всіх тих, які це почули. Для мене, справді, це був такий культурний шок, тому що мене завжди вчили звертатися до іншої особи, зокрема старшої, з повагою. Для галичана «Прошу пана» – це була фраза вияву поваги до старшої людини, а показалося, що ця фраза могла мати інші асоціації в тих, хто перебував у полоні якоїсь радянської культурної парадигми. Я тоді вперше зрозумів на тому ринку, що ми живемо в певному культурному середовищі, яке десь, можливо, є в опозиції до загальної радянської парадигми суспільства. Це було дуже цікаво мені

відкрити. Пізніше я побачив, що це наше середовище, зокрема околиця міста Стрия, де ми жили, складається з багатьох людей, які прожили свою окрему історію. Було багато священників на нашій околиці. Одні з них підписали православ’я і були православними священниками Російської Православної Церкви. Були священники, які діяли в підпіллі. Були особи, які були переселені під час акцій переселення з території сьогоднішньої Польщі, які пережили свою важку історію. Багато було переселенців з Лемківщини, які прожили свою рану, вони нею боліли в тому часі. Дуже багато було людей, які з села переїхали до міста. Можна було бачити і наших горян з Бойківщини і людей з тих сіл, які були довкола Стрия. Це все вибудовувало дуже такі цікаву культурну парадигму.Пригадую, як моя бабуся мене вчила спілкуватися з різними людьми. В тому середовищі було багато євреїв. Пригадую нашу сусідку, до якої навіть ходив на лекції російської мови, яка пізніше виїхала до Ізраїлю. Знову ж таки, я пригадую наших сусідів, які вчащали до Римо-католицького костелу, і в тому середовищі я навіть ходив на лекції польської мови. Це було якесь дуже багате середовище. Але кожна людина була, справді, відкритою книгою. Це був інакший період такого пізнання, коли ми пізнавали здебільшого не з якигось книжок, бо тоді це було дуже регламентоване, не з Інтернету, як сьогодні, а через зустріч з окремими людьми. В певний момент я для себе зробив відкриття, в якій родині я живу, які життєві історії, зокрема, Другої Світової Війни перетинаються у моїй сім’ї. Мій дідусь був польським вояком. Його в 1939 році мобілізували до польського війська, і він був військово полоненим польського війська в німецькому полоні. Моя бабуся була вивезена на роботу до Німеччини, і там у Німеччині вони познайомилися і втекли: він з полону, а вона втекла з тої роботи, до якої її вивезли. Вони переховувалися на нелегальному становищі в час Німецької окупації в селі біля Стрия. Як мій дідусь розказував, як вони з бабусею втікали через різні кордони, як вони мусіли собі шити одяг, як вони мусили діставати квитки на

10


залізничні дороги. Ну це був детектив. Моя бабуся мені розказувала про свого старшого брата, який загинув в УПА. Ця історія боротьби повстанської армії є частиною історії нашої сім’ї, а молодший брат бабусі був мобілізований в радянське військо в 1944 році і пройшов аж до Берліну, повернувшись додому радянським солдатом-орденоносцем.Пізніше моя бабуся мені розказувала про свого старшого брата, який загинув в УПА. Ця історія боротьби повстанської армії є частиною історії нашої сім’ї, а молодший брат бабусі був мобілізований в радянське військо в 1944 році і пройшов аж до Берліну, повернувшись додому радянським солдатом-орденоносцем. І завдяки йому нашу родину не вивезли до Сибіру. Вже всі були готові до того, щоб їм зачитали вирок про виселення як родину упівця. Очевидно, що ті всі історії переповідалися в хаті у великому секреті. Гимн «Ще не вмерла України» мене навчила співати моя бабуся, наказуючи, щоб ніде тоді на вулиці не співати. Але мені було тоді 6 чи 7 років. Очевидно, що в тому культурному історичному контексті важливим елементом була віра в Бога. Я просто розумів, що ті всі люди ніколи б не змогли пережити такі драматичні історії свого життя після Другої Світової Війни, живучи в радянській дійсності, якщо б стержнем їхнього життя, все ж таки, не була глибока і щира віра в Бога. Ті всі свята, які ми святкували як родина, – Різдво, весь різдвяний цикл з колядою, Пасха чи інші події, – вони завжди були пронизані тою християнською культурою, яка, властиво, мене сформувала і дала зрозуміти мені, ким я є в тих обставинах, зокрема, коли та система Радянського Союзу почала давати тріщини і вже мала розпадатися. – Ви, коли журналістам розповідаєте про свою юність, дуже часто згадуєте про службу в радянській армії. І досить часто згадуєте історію про те, як у вас виникали релігійні дискусії з замполітом-атеїстом. Я хотіла завжди поцікавитись, чим історія закінчилася. Ви змогли його навернути, чи так і залишились кожен при своїх думках?

– Бачите, я почав розповідь про кредит. Бути військовим фельдшером – це великий привілей. Медслужба в радянській армії тебе ставила в трошки іншу, більш привілейовану позицію по відношенню до інших: чи то офіцерів, чи солдатів. Я служив у медслужбі в Луганську, і це була медслужба при військовому училищі. Вона мала свої ще більше своїх особливостей. Військове училище, яке готувало штурманів, повинно було мати медичну службу, оскільки кожен, хто допускався до польотів в радянській армії, повинен був проходити періодично медичний огляд. Я пригадую, що навіть начальник училища, генерал-майор, коли він проходив медслужбу, він просто трясся, бо дуже переживав, якщо його «спишуть»,

він не зможе літати, він тоді не зможе лишитись на своїй посаді. Я би сказав, що у тому середовищі військових льотчиків, штурманів відношення до медичної служби було особливе. Очевидно, я тоді як військовий фельдшер мав певні права пересування по частині, певні окремі обов’язки щодо медичного забезпечення військовослужбовців, навіть їхніх сімей, які мешкали у військовому містечку. Але особливим привілеєм було те, що я мав доступ до нашого кабінету медслужби, де було радіо. Це був особливий привілей. Зокрема, привілей оправдатися, чому під час моментів, коли в нашій роті відбувались політзаняття чи інші речі, я міг бути легітимно відсутній.

11


В армії я ніколи не ходив на політзаняття, бо вони завжди проводились у неділю, а я в неділю йшов у медслужбу і слухав Службу Божу з ватиканського радіо. Якби хто-небудь довідався, що там щось подібне відбувається, я був би дуже тяжко покараний.Я, очевидно, ніколи не ходив на політзаняття, бо вони завжди проводились у неділю, а я в неділю йшов у медслужбу і слухав Службу Божу з ватиканського радіо. Якби хто-небудь довідався, що там щось подібне відбувається, я був би дуже тяжко покараний. Хоча у мене потім такі сумніви закрадалися, що, певно, чули, знали, що я там щось слухаю в неділю по радіо. Але, мабуть, певні добрі серця до цього поставились якось лагідніше, ніхто мене не продав. Два роки – це досить великий шмат часу. З замполітом була історія дуже проста. Одного разу до мене він прийшов з великою претензією, тому що я ніколи не був присутній на політзаняттях, але прийшов до мене в дуже особливий період свого життя. В нього жінка була в родильному будинку, очікуючи народження дитини, і йому потрібно було бинту й вати. Він пішов у медслужбу до мене і почав на мене «наїжджати» як начальник. В кінці я зрозумів, чому він прийшов, – йому потрібно було у мене дещо випросити. Зрозумівши це, я почав себе більш впевнено тримати, але одну фразу з такої досить гострої розмови я пам’ятаю по сьогоднішній день. Він до мене каже так: «Славик, ну ти же умный человек, как ты можешь верить в Бога?» А я йому відповідаю: «Товариш старший лейтенант, якраз через те, що я умный человек, я тому і вірю в Бога». Він: «Да ти что!» І тоді почалась між нами розмова вестись трошки по-іншому. Йшлося не про тиск ідеологічний, але це був такий момент обміну аргументами. Очевидно, що ми з ним не договорилися, бо він не хотів мене слухати. Він не хотів пізнати ті чи інші рації моєї поведінки. Він пішов до мене за бинтом і ватою. Я йому це гарно приготував і передав. Він задоволений пішов. Але я пригадую, що результат був такий, що він більше ніколи мене не утискав і не переслідував за те, що

я не ходив на політзаняття. Що це було? Чому так сталося? Я думаю, що кожен може собі по-своєму той висновок зробити, але я дякую Господу Богу, що навіть в радянському війську частина мого особистого життя, як віруючої людини, все ж таки, знайшла своє місце, свій простір, де це можна було реалізувати. – А ви спілкуєтеся зі своїми армійськими товаришами, колишніми однокурсниками медиками, однокласниками? Можливо, якісь зустрічі у вас відбуваються? – Зі своїми однокурсниками я спілкуюся, бо кожен із них мав іншу дорогу. Дехто з них залишився середнім медпрацівником. Дехто поступив в медінститут і працює сьогодні в різних сферах медицини, зокрема у Львові. Я дуже радо з ними підтримую стосунки і контакти. Вже як Глава Церкви я зміг відвідати Луганськ. Якщо я не помиляюся, це був 2012 рік. Тоді наш парох в Луганську, я не знаю правда, як йому це вийшло, він мені організував зустріч з тими моїми сослуживцями у військовому училищі. Назва цього училища була

цікава ВВАУШ. Ця абревіатура розшифрувалася так - Вище військове авіаційне училище штурманів імені пролетаріату Донбаса. Очевидно, що з розпадом його Радянського Союзу його вже не існувало, але люди, які працювали, офіцери, які служили, деякі з них залишилися. Я пригадую, що на цю зустріч прийшло близько двадцяти осіб: лікарі, які вже є у відставці, і так дальше… Їм було цікаво

12


побачити мене, а мені було дуже цікаво побачити їх. Було багато цивільних працівників, службовців і лікарів, медсестер і санітарок. Я пригадую, що у нас була така досить цікава зустріч. Ніхто з нас собі не міг уявити, що буквально за два роки Луганськ знов буде окупований. Наскільки мені відомо, сьогодні те місце у Луганську, де був цей військовий аеродром, військове училище, є місцем, де стоять війська. Мабуть, доля тих людей сьогодні в Луганську є особлива. Пригадуючи їхні обличчя, завжди згадую їх у молитві, щоб Господь допоміг їм всім там, за лінією розмежування, пережити ці складні часи. – Я пам’ятаю, на одній зустрічі із мирянами у Києві хтось із них у Вас запитав, яке досягнення як Глава Церкви Ви вважаєте найбільшим, найвизначнішим? Ви тоді пожартували і сказали основне те, «що я вижив». А якщо серйозно сформулювати це питання. Якщо згадувати перший рік служіння як Глави Церкви, як Отця Церкви, що було для Вас найважчим? І що найважче зараз? Є якась різниця за ці майже 10 років? Були часи, які були важкими для мене як і для кожного громадянина України, і до яких ніхто не був готовий, – це перша половина 2014 року. Коли почалася війна. Коли бачили загиблих на Майдані.– Я, коли оцінюю ці події, які сталися, завжди маю таку думку, що найважчого ще не було. Господь Бог дав можливість все якось спокійно пережити. Тому я не можу сказати, що були важкі моменти. Були такі, які були важкими для мене як і для кожного громадянина України, і до яких ніхто не був готовий, – це перша половина 2014 року. Коли почалася війна. Коли бачили загиблих на Майдані. Це були дуже важкі часи. Коли справді ми жили в очікуванні. З якого боку увійдуть нові війська на територію України? Чи зможемо ми себе оборонити? І так далі. Бачимо, що ми і це пережили. Господь Бог дав нам силу вистояти. Сьогодні ми переживаємо дуже важкі часи, пов’язані з пандемією цього нового вірусу. Таке відчуття, що весь цей свій, в якому ми народилися і виросли, в один момент зник. А тепер живемо у

немовби новому світі. В нових обставинах. Хтось може сказати: «Нові тяжкі часи наступили». Але я думаю, що ми і це переживемо з Божою допомогою, з Божою силою. Очевидно, що ми зможемо пережити всі ті непрості виклики, коли будемо намагатися зробити це разом з іншими людьми, коли не будемо шукати своєї власної вигоди і не будемо за всяку ціну рятувати свою власну шкіру. Господь завжди нам допоможе знайти у собі той потенціал, можливо, якийсь новий, скритий, який до цього часу ми не добачали. Він поставить поруч нас тих людей, які

саме у Його предвічному задумі приготував для нас цією ситуацією. Якщо ми так будемо жити, то думаю, ми все переживемо. Ми зможемо пережити всі непрості виклики, коли будемо намагатися зробити це разом з іншими людьми, коли не будемо шукати своєї власної вигоди і не будемо за всяку ціну рятувати свою власну шкіру. Господь завжди нам допоможе знайти у собі той потенціал, можливо, якийсь новий, скритий, який до цього часу ми не добачали. Один класик сучасного гумору каже, що людина, яка відчуває, що має дар від Господа Бога, менше потребує. Адже те, що вона зустрічає довкола себе, порівнює з чимось, що має в собі, і тоді не потребує зайвого. Коли ми як віруючі християни відкриємо, що ми маємо якісь скарби всередині нас, тоді, зустрічаючи нові проблеми, виклики, труднощі довкола, будемо співставляти з тим, що ми маємо в

13


собі, і нам не буде потрібно зайвих і непотрібних речей. Будемо завжди мати нагоду розрізняти між основним і другорядним. І того основного нам ніколи не забракне. Це, я б сказав, є моїм особистим, внутрішнім оптимізмом – тяжкі часи ще не наступили. Дасть Бог, і ці важкі часи в майбутньому ми зможемо пережити. А потім в кінці нашого життя зможемо побачити, що в житті були справді великі небезпеки, через які Господь Бог нас перевів, і ми все це разом з Ним, з вірою в Бога перетривали. Каже Христос: «Немає нічого неможливого для того, хто вірує!» – Якщо продовжувати тему про нові важкі часи, про державу у смартфоні, про церкву у смартфоні, як дехто жартує, хотілося б запитати Вашої думки. Коли нарешті церкви відчиняться, і люди матимуть змогу туди повернутися, як ви думаєте, вони повернуться інакшими? Але якими? І що, в свою чергу, Церква має дати цим оновленим людям? Можливо, вона також інакше має поводитися, запропонувати щось нове, змінитися якось? – В мене таке відчуття, що кожної неділі люди повертаються до своєї церкви, до свого храму іншими. Грецький філософ говорив, що ніколи не можна ввійти два рази в одну і ту саму ріку. Очевидно, що нові обставини для всіх нас ставлять нові запитання, зокрема щодо ролі і місця мого духовного, релігійного життя в сучасних обставинах. Яким чином я можу бути християнином в тому дивному світі, який тепер довкола нас виникає? Тут, можливо, наведу таких два спостереження. Перше спостереження – це багато хто серед священників як з-за кордону, так і з України, серед наших єпископів, сьогодні говорить, що ці обставини вимушуваної ізоляції, неможливості збиратися разом в великій християнській родині, витворюють у духовному житті ефект здавленої пружини. Коли люди очікують, коли нарешті ті обмеження впадуть, коли ми зможемо вийти і бути знову разом, разом прогулятися в парку, разом зустрітися зі спільними знайомим, рідними, близькими. А християни чекають того часу, коли знову ми разом зможемо бути у храмі. І ось цей час

вимушеної ізоляції є часом, коли та енергія, духовна енергія, акумулюється. Ми відчуваємо, що росте спрага і голод за спільнотою. Тому, що християнин завжди є членом спільноти.Навіть коли сьогодні сучасні обставини карантину акцентують тенденцію крайнього індивідуалізму сучасної культури, ми відчуваємо, що християнин ніколи не може бути християнином з приватними релігійними виконаннями. Бути християнином – означає бути членом спільноти. І навіть, коли ми в обставинах пандемії молимося в себе вдома, беручи участь в богослужіннях онлайн, ми все ж таки відчуваємо себе членом спільноти. Онлайн означає, що я не є сам. Я молюся синхронно із іншими, хоча простір, на жаль, нас розділяє. Християнська молитва ніколи не може бути відокремленою від молитви іншої людини. Онлайн означає, що я не є сам. Я молюся синхронно із іншими, хоча простір, на жаль, нас розділяє. Християнська молитва ніколи не може бути відокремленою від молитви іншої людини. Я пригадую, колись мене вчили, навіть в час переслідуваної Церкви, що коли ти молишся, ти завжди молишся з Церквою і у Церкві. Бо коли християнин молиться, то у ньому молиться Дух Святий. Я завжди молюся як член Тіла Христового, Главою якої є сам Ісус Христос. Я завжди молюся разом з усіма ангелами і святими, які є поруч мене, ціле небо і разом зі мною, я входжу у спільну молитву великої широкої спільноти, хоча велика частина дійових осіб тієї молитви є невидимими. Очевидно, ми відчуваємо, що ми потребуємо навіть фізичної присутності інших людей поруч для того, щоби переживання спільноти, навіть на фізичному рівні, було повним. Тому що ми не є безтілесними духами. Людина це дух воплочений. Оскільки я маю тіло, я є фізично присутній, ми мусимо відчувати фізичну присутність інших людей поруч мене. Тому я думаю всі ці елементи, ці вічні істини про те, ким є християнин, що таке молитва, як нам молитися разом, вони, можливо, у нових обставинах переосмислюються. Ми наново відкриваємо старі істини. Часто ми кажемо, що відчуваємо дежавю в умовах карантину – як це було в умовах

14


переслідуваної Церкви і життя у підпіллі. Але навіть тоді, коли Церкву переслідували, ми завжди відчували, що я є членом Церкви, тобто спільноти. В моїй уяві як маленької дитини Церква ніколи не була пов’язана з якимось храмом чи матеріальною конституцією. Для мене Церквою були люди, які разом сходилися. Я можу у Церкві відчути дію Бога через посередництво іншої особи: щоби посповідатися, біля мене має бути фізично присутній священник; щоби відслужити богослужіння, я мушу мати відповідні обставини. Хліб стає Тілом Христовим, вино стає Кров’ю Ісуса Христа під час богослужіння – для того, щоби це відбулося, потрібно, щоб на престолі фізично були присутні хліб і вино. Отож, не можна все в духовному житті Церкви перевести у смартфон. Навіть коли Церква має якийсь елемент, який можна перевести у спілкування онлайн, все ж таки існують суб’єкти того спілкування, які є не віртуальними, але реальними особами. Тому я думаю, що у нових обставинах ми мусимо всі ці речі для себе наново відкрити і навчитися повноцінно жити. Ви собі уявіть, що, якщо ми могли бути християнами і могли молитися Службу Божу в радянській армії, змогли наповнити Богом і ті обставини, які ми тоді жили, думаю ми зможемо наповнити Божою присутністю і нові обставини того світу, який ми вже тепер охрестили як посткоронавірусний світ. – Дякую за відповідь. Поділіться, будь ласка, як ви плануєте святкувати свій ювілей, якщо це не таємниця? – Я дякую Господу Богу, що мій ювілей буде проходити в час карантину – скромно, без надмірного пафосу, – але я дуже буду вдячний усім тим, які в той день, згадавши про мене грішного, за мене помоляться. Я дуже прошу молитви, тому що молитва Церкви як спільноти це те, що додає нам сили, оптимізму і відчуття, що, навіть коли є великі проблеми, ти ніколи не є наодинці з ними. Тому центральним стержнем будь-якого ювілею, зокрема, цього, який я буду переживати, буде молитва. Молитва подяки Господу Богу за дар життя, за дар тих всіх кредитів, з яких ми почали сьогоднішню

нашу розмову. – Святкування, якщо Ви і зможете уникнути, то подарунків навряд чи. Можете пригадати, який зворушливий подарунок ви отримували у своєму житті? Я дуже хочу попросити усіх не дарувати мені ніяких подарунків. Все те, що ви би хотіли подарувати мені, будь ласка, складіть як пожертву на наш фонд боротьби з наслідками коронавірусу, який наша Церква відкрила як інструмент онлайн пожертви. – Я дуже хочу попросити усіх не дарувати мені ніяких подарунків. Все те, що ви би хотіли подарувати мені, будь ласка, складіть як пожертву на наш фонд боротьби з наслідками коронавірусу, який наша Церква відкрила як інструмент онлайн пожертви. Все те, що ви хочете подарувати для мене, подаруйте для допомоги тим, які справді цього потребують. Це для мене буде найбільший подарунок. Якщо йдеться про подарунки, які я коли-небудь отримував, я не хочу зараз це перераховувати, бо це може бути розцінене як те, що я прошу. Знаєте, для мене завжди було великим подарунком відчувати, що хтось про мене говорить з Господом Богом. Ми говоримо про молитву. Справді, молитва – це неоціненний скарб і подарунок. Тому, якщо ви поспілкуєтесь, поговорите про мене з Господом Богом, про мої немочі, про ті потреби, які я маю, а ви їх бачите, тоді Господь Бог справді буде тим, Хто в найбільш слушний момент подарує мені саме те, чого я найбільше потребуватиму. Тому моє прохання: помоліться за мене. – Користуючись нагодою вітаємо вас з ювілеєм. Многая літа! – Дуже дякую. Нехай Господь Бог поблагословить усіх нас. Дякую всім тим, які слухали це наше інтерв’ю і бодай тих кілька хвилин були разом з нами. Христос Воскрес!

Розмовляла Марина ТкачукДепартамент інформації УГКЦ

15


Привітання перешої радноїХристини Верещак

50-ліття священства о. Івана КротцяСлава Ісусу Христу!Високопреподобний о. Архимандрите Іване Кротець! Сьогодні я маю привілей та велику радість привітати Вас – дорогий отче ювіляте – з нагоди 50 ліття Ваших єрейських свячень в імені отця пароха, отців душпастирів, прицерковних організацій та установ, працівників та всіх парафіян і прихожан парафії свв. Вололимира і Ольги в Чікаґо. 50 років тому, з отриманням єрейського свячення від засновника нашої парафії – Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого – Ви вступили на стежку відданої душпастирської праці у Божому винограднику в різних парафіях США, прикладаючи Ваші таланти та невтомну працю. З тих 50 років, Ви служили в нашій парафії свв. Володимира і Ольги більше як три чверти того часу, вкладаючи золоті цеголки в душпастирській праці та у розбудові нашої живої парафії – в перших молодших роках як сотрудник, а пізніше як наш провідник у ролі пароха, а відтак як парох емерітус. Про Вашу працю я не буде повторювати, але хочу підкреслити Вашу особливу працю із молоддю та у формуванні майбутніх священників, Вашу посвяту до успішної діяльности та розвитку Літургійного співу – себто хори, ансамблі та дякування, як також Вашу велику увагу до збереження нашого обряду і традицій. Разом з Вами, парафія стреміла до висот. Не що давно парафія разом із Вами відзначувала золотий шлях діяльности з ювілеєм 50 ліття парафії. Відзначаючи Ваш золотий

ювілей сьогодні – точно до дня 50 років –, ми вітаємо Вас з пошаною та складаємо Вам нашу глибоку вдячність за Вашу душпастирську працю з парафіянами, за батьківське доглядання, за щиру співпрацю, за дружність і теплоту, і для нас всіх – за роки мелодійного співу. Хоч стежка Вашого служіння повела Вас тепер до іншої місцевості, ми тішимось, що Ви час до часу приїжджаєте до нас, немов до матірного гніздечка, і ми завжди раді вітати Вас в колі нашої парафіяльної сім’ї - із відправою і в молитві на Літургіях чи відбуттям особливих імпрез і подій чи прямо спілкуванням. Нехай Всевишній Господь винагородить Вас безмежними ласками, а Пресвята Богородиця триматиме Вас під своїм Покровом. Бажаємо Вам радість, надтхнення, кріпкого здоров’я, золото-соняшних днів та многих, многих літ !

1-го березня 2020 р.

16


17


ПАРАФІЯ СВЯТИХ ВОЛОДИМИРА ТА ОЛЬГИ В ЧІКАҐО: ТУТ ДОСІ ПАНУЄ ДУХ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА СЛІПОГОПарафія Святих Володимира та Ольги УГКЦ у Чікаґо була заснована 28 липня 1968 року патріярхом Йосифом Сліпим, а розвинулася завдяки жертовності українців, які працювали і вірили в українську ідею.Отець Олег Кривокульський служить у парафії парохом понад десяти років: - Ця громада є дуже імпульсивна та ди¬намічна. Тут постійно проходять різні зустрічі. Інколи настільки їх багато і всі вони цікаві, що важко вибрати, на що саме піти.У парафії Богослужіння відбуваються щодня. - До сповіді приходить дуже багато людей. Ми намагаємося привернути якомога більше людей до Бога. Парафіянин Анатолій каже, що тут частина України: - Ми тут одразу відчули підтримку.У парафії Богослужіння відбуваються тільки українською мовою. Багатьох людей це заохочує.Тільки-но Патріярх Йосиф заснував парафію, люди брали позики в банку, аби звести храм. Потім по десять років їх віддавали. Люди були такі щедрі, що за п’ять років храм було споруджено.Олег Караван, голова парафіяльної ради, пригадує: Тоді робота прямо горіла в парафії. Утворилося сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці, братство Святого Андрея та братство Святого Архистратига Михаїла... Кожен мав своє завдання.Як правило, під храмом будували ще залю. Це те місце, де люди збираються після кожної Божественної Літургії. На свята вони вщент заповнені.Пані Лялю Савин та пані Марію Добрянську отець Олег називає живими свідками, адже вони тут споконвіку. Створили в підвалах храму крамничку, де продають різну українську культурну атрибутику. Вторговані кошти йдуть на благодійність в Україні.- Наша крамничка від 1973 року, - каже пані Олександра. Ми тут є кожної неділі. Посилаємо допомогу воїнам, сиротинцям. Ми є парафіянами, були сестрицями, співали в хорі. Робили все, що тільки можна.Тим часом на кухні порається голова сестринства Покрова Пресвятої Богородиці пані Марія Березецька, а також дочка отця Олега Єлизавета Валентина...

Дружина священника Людмила також допомагає в сестрицтві. Веде катехизацію дітей, готує їх до першої сповіді. Кожного року близько сорока дітей приступає до урочистого причастя. Є англомовна та україномовна групи. Англомовні - діти народжені вже в третьому поколінні в Америці.Парафія також має своє радіо, яке мовить ще з самих початків заснування парафії.Діє і дуже відомий в окрузі танцювальний колектив «Громовиця», який є гордістю громади. Роксана Пилипчак, керівниця ансамблю Громовиця:

У 1978 році наша парафія вважала, що наші діти мусять мати культурний центр і для нас збудували студію. Ми приймаємо дітей від 4 до 14 років. Чи вони всі стануть танцюристами? Ні. Але ми надіємося, якщо вони побачать, як ми з ними працюємо, то вони відчують і переймуть той дух, що разом ми є сила.Парох отець Олег замислено додає:У парафії досі панує дух патріарха Йосифа. Його головний девіз був «Через терня до зірок». Цим терням для людей, які приїхали сюди, були зусилля, щоб облаштувати своєлкиття на новому місці, вписатися в чуже суспільство. Це великий приклад для всіх нас...Фільм про парафію ви можете подивитися на Живому Телебаченні.

Департамент інформації УГКЦ

18


Отець Роман Лаба: Владико, в мережі багато контенту з лейтмотивом “що не так з коронавірусом”. Як Ви ставитеся до подібного роду закидів? Чи дійсно з коронавірусом щось не так? +Едвард Кава: Не буду висловлюватися на тему COVID-19 з медичної точки зору. Однак мене бентежить, що в медицині немає одного напрямку дії. Багато вчених зі світовим ім’ям не підтримують драконівських карантинних заходів своїх держав, хоча при цьому не применшують самої ситуації. В той же час деякі їхні висновки відверто ігноруються державою. Гадаю, що маємо

дуже велику небезпеку, яку можна виразити, як першість ідеології над наукою. Від самого початку оголошення ВООЗ стану пандемії виникає дуже багато питань, на які ми не отримуємо або отримуємо дуже мало відповідей. Багато паніки, страху і брак… конкретних пояснень при такому розвитку медицини. Скидається на те, що цей вірус більше розповсюджується через глобальні ЗМІ, а не повітряно-крапельним шляхом. Здається, що тут не обійшлося без якихось глобальних інтересів з боку середовищ ворожих Церкві. Адже під час загальносвітового карантину суттєво обмежилося життя Церкви, доступ до

Таїнств, зокрема до Таїнства Євхаристії, яке, згідно науки ІІ Ватиканського Собору, є «джерелом і вершиною» життя Церкви. На наших очах вбивається духовний імунітет Церкви. Християни запитують: Що Бог хоче мені сказати цією подією, цим фактом? Як Ви гадаєте, що Бог прагне нам сказати через ситуацію, яка склалася навколо COVID – 19? Через цю подію Бог показав, як висловився в одному із своїх інтерв’ю кардинал Роберт Сара, крихкість людини, а отже і свого роду крихкість Церкви. Разом з тим Бог хоче, щоби ми були готовими до подібних ситуацій, уповаючи на Нього і маючи духовну зброю (Еф 6). Що це конкретно означає? А це означає, що ми маємо оберігати і розвивати життя Церкви за будь-яких умов і будь-яких обставин. Повторюю ще раз те, що визнавали перші християни: Ми не можемо жити без неділі, Дня Господнього, тобто не можемо жити без Євхаристії. Церква має зберігати і розвивати духовне життя, опрацьовуючи зараз нові моделі душпастирства в умовах карантину. Навіть якщо у майбутньому для збереження духовного життя християн потрібно буде зійти у підпілля, то потрібно зійти у підпілля. Для Церкви це не новий досвід! Чи лояльна реакція багатьох Пастирів Церкви в усьому світі, тобто цілковитий послух світській владі у питаннях карантину, на Вашу думку, є адекватною? Мене бентежить у цій ситуації, що ніхто не запитував християн про нашу позицію і не пропонував якоїсь властивої дискусії. На зустрічах духовенства з владою найчастіше нас просто ставили перед фактами. Думаю, що така лояльність є небезпечною для Церкви. Церква, а зокрема ті, хто звершує уряд Єпископів, мусить ставити конкретні питання світській владі і вимагати відповідей.

ЦЕРКВА VS КОРОНАВІРУС ІНТЕРВ’Ю

З ЄПИСКОПОМ ЕДВАРДОМ КАВОЮ

19


Якщо ми маємо дійсну загрозу пандемії (чого не виключаю), то чому в церкві має знаходитися 10 осіб, незалежно від розмірів церковної будівлі, а у великих гіпермаркетах, торгових мережах перебуває кілька сотень людей. Адже є велика різниця між площею базиліки в Бердичеві чи Зарваниці і площею маленької церкви в селі, але і в першому, і в другому випадку зобов’язує те саме обмеження – 10 осіб, а в сусідній Польщі – 5 осіб. При цьому, якщо добре зорганізувати людей, вони можуть увійти до храму, брати участь в Літургії, перебуваючи на безпечній відстані. Великі храми це дозволяють. Протягом усієї Літургії вірні можуть не перетинатися один з одним, передаючи знак миру киванням голови. Натомість в супермаркетах особи ходять постійно з одного боку в інший, беруть руками ті чи інші товари, часто не користаючись захисними рукавицями… Я не хочу в жодному випадку порівнювати храм до супермаркету, а лише показати, що перебування на Літургії може бути набагато безпечнішим, ніж перебування в магазині, і в цей час ми зазнаємо таких обмежень.Немає дня, щоб в ЗМІ не було інформації про заражених людей у якійсь Церкві, однак я ще не бачив жодних повідомлень на тему кількості заражень в мегамаркетах. Така позиція держави сприяє створенню відповідного мислення і бачення Церкви, як місця розповсюдження вірусу. Надмір такої необ’єктивної інформації спричиниться до того, що навіть після карантину багато людей на всяк випадок до Церкви не заходитиме. Скажу трохи жартома і одночасно всерйоз: Згідно багатьох ЗМІ (зокрема лівацького характеру) ми маємо справу з якимсь «побожним» вірусом, який трохи неадекватно працює: ходить в Церкву, але обминає супермаркети. Кардинал Сара, якого Ви вже згадали, вважає, що пандемія COVID-19 виявила слабкості людства. Які слабкі сторони Церкви були відкриті вірусом? Церква має повернутися до своєї харизми – бути спільнотою, а не натовпом. Кажучи конкретніше, Церква має ставати спільнотою спільнот, де у великій парафіяльній спільноті

перебуватимуть малі спільноти, які в живий спосіб зустрічатимуться з Христом, присутнім в Божому Слові і Святих Таїнствах. Церква не може бути якимось неокресленим натовпом або приміщенням відкритих дверей, де приходять по духовні послуги. Маємо прикласти максимум зусиль, щоб нашу душпастирську тактику зосередити на будуванні спільнот, щоб Церква була ними укріплена. І тоді жодна пандемія Церкві не зашкодить. Якщо закриють храми, ми будемо збиралися в малих спільнотах. А Церква, коли вийде з цього випробування, стане ще сильнішою. Ця ситуація нагадує перші три століття християнства. Під час пандемії відразу виявилося, хто має живу віру, а хто просто ходив до Церкви за звичкою, для отримання якогось духовного комфорту, щоб не гризло сумління. Так було у перших століттях християнства – було відсутнє таке явище, як «номінальний християнин». Адже для того, щоб отримати хрещення, люди готувалися до 5 років, слухаючи відповідних катехиз і проходячи крізь відповідні етапи катехуменату. Вони це робили серед різних обмежень і переслідувань. “Мусите вимагати від себе навіть тоді, коли від вас нічого не вимагають” – говорив Йоан Павло ІІ до молоді. Сьогодні ці слова отримують нове звучання в світлі практикування християнського життя в часі карантину. Думаю, що майбутнє саме за такою Церквою. Якщо ситуація з пандемією повториться, то які кроки має вчинити Церква вже сьогодні, щоб добре приготуватися? Перш за все маємо формувати зрілих християн, а також душпастирів, лідерів спільнот, які не просто формально належать до Церкви, лише дають свідоцтво живої віри. Основа такої формації це Боже Слово і Катехизм Католицької Церкви! Пам’ятаймо, якщо Бог з нами, то хто проти нас! Він Воскреслий вже переміг світ! Отець Роман Лаба OSPPE, директор Всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Єпископаті України

Джерело: Родина

20


Ільчишин БО, Павелчак Л; 30.00 - Божик ЮА, Кулішицька К, Левицький АМ, Сенчишак ЄМ, Фединяк О, 25.00 - Вільчинський ЮН, Вруський П, Крутяк ПА, Ярошевич Д; 20.00 - Яримович АГ; 10.00 - Черинець ІІ; 5.00 - Назаревич МО;

Недільні Збірки 300.00 - Дзвіник ЯМ, Рід М, Рущицька Х; 200.00 - Кухар ІН; 150.00 - Дрозд ТМ, Гриневич ОМ, Кузьмик Г; 120.00 - Гриневич АС, Рибак РІ; 100.00 - Андерсон НТ, Верес А, Дармограй О, Гуцалюк В, Карабінович О, Коверко ОА, Куліш О, Павелчак Л, Павелчак О, Пайкуш АН, Паробок МН, Сохань БН, Чиринчоні-Перрі У, Твердохліб ЯО,

ПОЖЕРТВИ(Збірка Травень 2020)

На Ремонт та Розбудову Парафії1,000.00 - Каса “Самопоміч;” 350.00 - Скрупський ВМ; 190.00 - Боднар БЛ; 150.00 - Скрупський ПЛ, Шеремета С; 100.00 - Балабан М, Березецька М, Чиринчоні-Перрі У, Ільчина-Качор О; 90.00 - Гайдук Г; 70.00 - Мелешко О , Скрупський МН; 60.00 - Кривдик ІМ, Куліш О, Недошитко ТР, Савчук ЮО; 50.00 - Багрій ЄЛ, Балема ЛВ, Бредлі С, Василик ДТ, Верес А, Дзвіник ЯМ, Караван ОІ, Коломиєць Л, Кондришин МВ, Кузич ЮТ, Мурська О, Мурська Х, Сендунь АМ, Степаняк М, Тхорик О, Чорненький Г, Федак О; 40.00 - Богуцький ФС, Галак ІН, Жук МІ,

На Многая і Благая Літа!

Отці Душ пастирі, Парафіяльна Рада, прицерковні організації та установи, усі парафіяни Собору Святих Володимира і

Ольги щиро вітають Всесвітлішого отця Степана Костюка із нагоди 14-ліття його священослужіння та бажають йому багатих Божих Ласк, кріпкого здоров’я, мудрості та витривалості

у душпастирській праці у Божому Винограднику на нашій парафії!

21


Шміляк С, Шняк ВН; 85.00 - Гайдук Г; 80.00 - Василик ДТ, Скрупський ПЛ, Турчманович ВІ; 75.00 - Караван ОІ; 60.00 - Ковтун А; 55.00 - Лабазевич РР; 50.00 - Багрій ЄЛ, Балабан М, Балема ЛВ, Березецька М, Борняк К, Бредлі С, Волянська Г, Денкович ВІ, Дудич БЄ, Іванків Н, Кондришин МВ, Кривдик ІМ, Кузич ЮТ, Мелешко О, Мілянез ЮС, Мурська О, Мурська Х, Недільська-Сісон Л, Пилипович-Гулик О, Рамсович М, Сендунь АМ, Смаль РО, Серрано Б-Єжевська Н, Тайлор Н, Тех ВІ, Тхорик О, Фединяк О, Фриз АО, Чорненький Г; 40.00 - Галак ІН, Ільчишин БО, Жук МІ, Кривдик ІМ, Крутяк ПА, Недошитко ТР, Павелчак Л, Савчук ЮО, Щерб’юк ВМ; 30.00 - Божик ЮА, Кулішицька К, Левицький АМ, Малоне І, Сенчишак ЄМ; 25.00 - Боднар БЛ, Бровар АТ, Вруський П, Музика ОО, Рачкевич Д, Сютрик ДХ, Ярошевич Д; 20.00 - Горобець Л, Запаранюк МЛ, Кицинда П, Ковальчишин С, Палцан ЯХ, Перепічка НЛ, Остапенко О, Тиндик МО, Шаян І, Чепинець ІІ, Яримович АГ; 15.00 - Волянська Г; 10.00 - Цегляр В; 5.00 - Назаревич МО;

Великодня Збірка 200.00 - Кузьмик Г; 100.00 - Скрупський МН, Тринога Я; 25.00 - Гірна О;

Фонд Патріярха Святослава5,000.00 - Каса “Самопоміч;” 100.00 - Коломиєць Л;

Писання Писанок 200.00 - Кавка РВ;

Квіти 25.00 - Радзікевич Д; 20.00 - Гайдук Г; 10.00 - Балабан М, Божик ЮА

Різдвяна збірка 300.00 - Дзвіник ЯМ;

З Нагоди… 100.00 - Братство Св. Архистратига Михаїла з нагоди 80-тих уродин Зеновія Прокіп 50.00 - Братство Св. Архистратига Михаїла з нагоди уродин Богдана Ільчишина 50.00 - Братство Св. Архистратига Михаїла з нагоди уродин Володимира Скрупського

В Пам’ять…На Ремонт та Розбудову Парафії

400.00 - Єжевський РЛ в пам. Зеновії Деван; 200.00 - Радчкевич Д в пам. Ольги Бубнів; 100.00 - Іванків ЛН в пам. Богдана Піганюка; 50.00 - Верещак ЯХ в пам. Богдана Піганюка, Смаль РО в пам. Богдана Піганюка; 30.00 - Dianne and Taylor Walet в пам. Ольги Бубнів;

В Пам’ять…Квіти

50.00 - Верещак ЯХ в пам. Шеремети Любомири;

В Пам’ять…Українький Католицький Університет

100.00 - Єжевський РЛ в пам. Зеновії Деван;

З похорону… 100.00 - Шеремета Любомира; 100.00 - Бровар Теодор-Орест; 100.00 - Колодзій Стефанія;

22


Середа, 27 ТравняІ. Зварич–Манн за бл. пам. Сави Зварич (П)

Субота, 30 ТравняРодина Абрамюк за бл. пам. Миколи Абрамюка (П)П. Л. Ґек за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)

СВЯТІ ЛІТУРГІЇ НА ЧЕРВЕНЬНа тиждень від 1 Червня до 6 Червня

Понеділок, 1 ЧервняР. Цяпало за бл. пам. Оксани, Петра, Осипу, Григорія (П)

П’ятниця, 5 ЧервняРод. Чичула за бл. пам. Стефана, Валерія, Івана і Прочих (П)Л.Павелчак За Бл.Пам. Павла, Богданни, Володимира, Ганни, Стефана, о. Михайла, Ксенії, Михайла, Зеновія (П)М. Барабах за бл.пам. Михайла (1 річн) (П)

Субота, 6 ЧервняЯ. Рудий за бл.пам. Броніслави, Володимира, Мирослави, Петра, Василя, Марії (П)І. Л. Оверко за бл. пам. Ярослава Василишина (П)І. Дзюк за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Є. Лущак за бл.пам. Мирона (П)С. Біланич за бл. пам. Марії Ярмоли (П)Б. Доміно за бл. пам. Марії (П)Г. Бабійчук за бл. пам. Андрія (П)В. М. Кондришин за бл. пам. Василя і Агафії Кондришин (П)Л. Гречко за бл. пам. Марії, Михайла, Івана, Володимира, Надії, Софії, Вілюса, Петра, Анастазії, Євдокії, Василя, Володимира, Анни, Михайла, Юзефи, Ольги, Ніни, Григорія, Марії, Маріса (П)

На тиждень від 8 Червня до 13 ЧервняПонеділок, 8 ЧервняДрузі за бл. пам. дохтора Марусю Слободян(4 річн) (П)

П’ятниця, 15 ТравняВ. М. Щерб’юк за бл. пам. Миколи, Юрія, Євдокії, Василя, Олени, Василя і прочих з родини (П)

Субота, 16 ТравняА. І. Субота за бл. пам. Дмитра i Магдалини Барабаш (П)А. З. Коломиєць за бл. пам. Ольги Кіналь (П)С. Куцан i А. Д. Агостіно за бл. пам. СофіїКуцан (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)

На тиждень від 19 Травня до 23 ТравняВівторок, 19 ТравняS. Zahorodnyi за бл. пам. Романа Загороднього (П)

П’ятниця, 22 ТравняВ. М. Войтихів за бл. пам. Василя, Миколи, Меланії, Параскевії, Марти (П)

Субота, 23 ТравняРодина Абрамюк за бл. пам. Євгена Васюнця (П)Родина за бл. пам. Петра Куліша (П)Я. Муциківська за бл. пам. Ольги, Ярослава,Марії (П)Т. Матковська за бл. пам. Ольги Кіналь (П)В. Р. Лончина за бл. пам. Ірини Винницької (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)А. С. Гриневич за бл. пам. Броніслави Кучер і Стефана Кучера (П)

На тиждень від 25 Травня до 30 ТравняПонеділок, 25 ТравняПарафія за бл. пам. померлих Ветеранів (П)В. В. Клим за бл. пам. Любомири Шеремета(40 день) (П)Р. Яросевич за бл. пам. Софії Яросевич (9 річн) (П)

Вівторок, 26 ТравняВ. М. Скрупський за бл. пам. Софії (9 річн), Казимира, Анни, Михайла, Євгена (П)

- СВЯТІ ЛІТУРГІЇ -(Закінчення із стор. 24)

23


Вівторок, 9 ЧервняПарафія за бл. пам. Богдана Піганюка(40 день) (П)П. Савечко за бл. пам. Івана, Катерини, Богдана, Іллі, Катерини, Григорія, Марії, Андрія,Юлії, Богдана, Пелагеї (П)

Середа, 10 ТравняРод. Абрамюк за бл. пам. PersephoneStavropolous (П)A. Бровар за бл. пам. Ірени Бровар (1 річн) (П)

П’ятниця, 12 ТравняВ. Р. Лончина за бл. пам. Володимира Лончини (П)

Субота, 13 ЧервняА. І. Шалева за бл. пам. Катерини і Теодора Олійник (П)Я. Рудий за бл. пам. Броніслави (40 день) (П)Б. Є . Дудич за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)Г. Бабійчук за бл. пам. Андрію (П)

На тиждень від 16 Червня до 20 ЧервняВівторок, 16 ЧервняРод. Качор, Колодзей, Ільчина за бл. пам. Лукяна Ільчини (22 річн) (П)Г. Луків за бл. пам. Василя, Миколи, Мирослави, Миколи, Ірини, Ганни, Івана, Стефанії, Маґди, Матвія

П’ятниця, 19 ЧервняРод. Брожина за бл. пам. Ольги Яцків (П)

Субота, 20 ЧервняЗ. А. Балух за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Л. Вислоцька за бл. пам. Марії Вислоцької (П)С. Куцан і Д. Агостіно за бл. пам. Володимира Куцана (15 річн) (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)Д. Скочиліс за бл. пам. Марії Ярмоли (П)Г. Бабійчук за бл. пам. Андрія (П)

На тиждень від 24 Червня до 29 ЧервняСереда, 24 ЧервняРод. Павлюк за бл. пам. Ніни Павлюк (13 річн) (П)

Четвер, 25 ЧервняЛ. Щур за бл. пам. Марії (40 день) (П)

Субота, 27 ЧервняІ. Я. Скубяк за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Род. Павлюк за бл. пам. Ніни Павлюк (13 річн) (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)Род. Єжевський за бл. пам. Зеновії Деван(40 день) (П)Г. Бабійчук за бл. пам. Андрія (П)

Понеділок, 29 ЧервняА. Ковтун за бл. пам. Зеновія Ковтуна (40 днів) (П)

Просимо користувати iз парафіяльного вебсайту:www.stsvo.org

ПАРАФІЯЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК2247 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 Тел. (773) 384-6400

Пригадуємо, що можна замовити приміщення в нашому Осередку який знаходиться у самому центрі Українського села - на різні родинні імпрези, дні народження, хрестини, весілля і забави.Заохочуємо батьків, котрих діти приступають до Першого Врочистого Св. Причастя і Першої Св. Сповіді, щоб користали і вже замовляли собі приміщення в нашому Осередку.До ваших послуг професійна обслуга, вишукана їжа, а також величезна паркова площа, нададуть вам приємний час у колі родини і друзів.

ПАРАФІЯЛЬНА РАДІОПРОГРАМА- НЕДІЛЬНІ ДЗВОНИ -

Ви можете замовляти ваші привіти, побажання для ваших рідних, знайомих.

Слухайте радіопередачу кожного вівторкао годині 8:00 вечора із радіостанції

WSBC 1240 AM (на півночі)WCFJ 1470 AM (на півдні)

24


(Закінчення на стор. 22 )

СВЯТІ ЛІТУРГІЇ(кожного ранку о годині 8:00)

На тиждень від 1 Травня до 2 Травня П’ятниця, 1 ТравняР. Цяпало за бл. пам. Оксани, Петра, Осипу, Григорія (П)

Субота, 2 ТравняТ. Д. Василик за бл. пам. Івана (34 річн), і Юлію(11 річн) Василик, Івана (30 річн) і Зеновія Харук (П)Х. Пазник за бл.пам. Павла, Меланії, Раїси Сениці (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона (П)Родина Чичула за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Парафія за бл. пам. о. Протодиякона Миколи і Христини Орищук (П)І. Кліш за бл. пам. Ярослава Василишина (П)Е. Гринчишин за бл. пам. Марії Ярмоли (П)Т. Кузич за бл. пам. Оксани Хутко (40 день) (П)

На тиждень від 5 Травня до 9 ТравняВівторок, 5 ТравняА. Бровар за бл. пам. Ореста Бровара (40 день) (П)

Четвер, 7 ТравняВ. М. Щерб’юк за бл. пам. Зеоніда Модрицького (П)Родина Бараболяк за бл. пам. Гєні, Софії, Michail Opaluch (П)

Субота, 9 ТравняРодина Абрамюк за бл. пам. Михайла Гурського (П)Ю. Кузич за бл. пам. Володимира Волошанського(40 день) (П)Діти за бл. пам. Анни Буди (33 річн) (П)Є. Лущак за бл. пам. Мирона Лущак (П)Я. Вислоцька за бл. пам. Марії Вислоцької (П)Я. О. Кулик за бл. пам. Ольги Кіналь (П)Р. В. Кавка за бл. пам. Пилипа Кульчицького(19 річн) (П)

На тиждень від 11 Травня до 16 ТравняПонеділок, 11 ТравняЯ. Головата і Н. Майкел за бл. пам. Івана Лоско(4 річн) (П)

Четвер, 14 ТравняЯ. Х. Верещак за бл. пам. Зеоніда Модрицького (П)

УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ СОБОРСВЯТИХ ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В ЧІКАҐО

ДУШПАСТИРІ

о. Крилошанин Олег КривокульськийVery Rev. Oleh Kryvokulsky – Pastor

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Tel. (312) 829-6805email: [email protected] [email protected]

о. Архимандрит Іван А. КротецьRt. Rev. Archimandrite Ivan A. Krotec – Pastor Emeritus

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612Cell phone: (312) 933-3820

о. Степан КостюкRev. Stepan Kostiuk

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Tel. (708) 583-9875email: [email protected]

о. Роман АртимовичRev. Roman Artymovych

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Tel. (773) 634-0604email: [email protected]

ПАРАФІЯЛЬНИЙ УРЯДSts. Volodymyr and Olha Ukrainian Catholic Church

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Tel. (312) 829-5209Fax: (312) 829-4113 email: [email protected]

Парафіяльний Уряд відкритийвід понеділка до п’ятниці - від год. 9 ранку до 5 по пол.

в суботу – від год. 9 ранку до 12 в пол.в неділю – від год. 9 ранку до 1 по пол.

У Парафіяльному Уряді можна полагодити справи реєстрації, вплати на різні потреби й ін.

СВЯТІ ЛІТУРГІЇв неділі: 8:00, 9:30 i 11:30 ранку

у свята: 8:00 і 10:00 ранку та 6:30 вечорав понеділок - п’ятниці: 8:00 вранці; в суботу: 8 і 9 вранці

СОБОР СВЯТИХ ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ739 N. Oakley Blvd., Chicago, IL 60612

ПАРАФІЯЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК2247 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 Tel. (773) 384-6400

УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ МІСЯЧНИК- ЦЕРКОВНИЙ ВІСНИК -

Видає парафія Святих Володимира і Ольги в Чікаґо

Printing: PROCON GS, Inc.Chicago, IL

Ч. 5/6 (1032-33), Рік l no. 5/6 (1032-33), vol l...ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂiÑÍÈÊ -...

Documents