збірка метод. матер. ом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Комунальний вищий навчальний заклад

«Запорізький педагогічний коледж» Запорізької обласної ради

Циклова комісія викладачів освітньої галузі «Мистецтво» і «Технології»

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ

У ГАЛУЗІ «МИСТЕЦТВО» І «ТЕХНОЛОГІЇ»

Збірник методичних матеріалів з досвіду роботи викладачів комісії

Запоріжжя 2014

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ В ГАЛУЗІ «МИТСЕТЦВО» І «ТЕХНОЛОГІЇ»

4

ЗМІСТ

Єфімова Т.Л.

Формування професійних компетентностей засобами образотворчого

мистецтва (з досвіду роботи викладачів циклової комісії «Мистецтво» і

«Технології»)……..……………………………………………………...

4

РОЗДІЛ І. ЦІЛЕ-МОТИВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

Рашкевич М.В.

Шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках

трудового навчання в початкових класах (методичні рекомендації для

студентів спеціальності 5.01010201 Початкова освіта).....……………..

9

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ З ОБРАЗОТВОРЧОГО

МИСТЕЦТВА, ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

Гніда О.В.

План-конспект відкритого навчального заняття з навчальної дисципліни

«Історія образотворчого мистецтва».

Тема. Виникнення образотворчого мистецтва, найдавніші вогнища

доісторичного мистецтва. Функції образотворчого мистецтва…………..

16

Єфімова Т.Л.

План-конспект проведення відкритого заняття з навчальної дисципліни

«Пластична анатомія».

Тема. М’язи (м’язова система)………………………………………………

20

Красан В.М.

Навчально методичні матеріали з декоративно-прикладного мистецтва з

теми «Художня обробка металу» (на допомогу студентам спеціальності

5.02020501 Образотворче мистецтво*)……………………………………

28

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЄВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДГОТОВКИ

ВЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Бовкун Н.М.

План-конспект проведення відкритого заняття з рисунка.

Тема. Зарисовки…………………………………………………………….

40

Бережний І.В.

План-конспект проведення відкритого заняття з живопису.


5

Тема. Виконання начерків постаті людини фарбами…………………….

44

Ткачук Т.О.

Мотиваційно-діяльнісний компонент на заняттях з макетування та

моделювання, основ проектування (з досвіду роботи)………………….

46

Мединська О.Ю.

План-конспект відкритого заняття з дисципліни «Художнє

конструювання»

Тема. Об’ємне проектування. Макетування. Підведення підсумка

виготовлення макетів шляпи та сумки. Презентація та творчий захист

власних робіт………………………………………………………………..

58

Гніда О. В., Мединська О. Ю.

План позакласного заняття в рамках проведення педагогічного проекту

«Коледж – місту». Тема. Малювання восковою свічкою

сніговита………………………………………………………………………

70

Гостєва Т.В. Майстер-клас для учнів школи мистецтв

Тема. Світ народної іграшки ………………………………………………..

73


6

Т.Л. Єфімова,

голова циклової комісії викладачів освітньої галузі

«Мистецтво» і «Технології», викладач

образотворчого мистецтва, викладач вищої

категорії, «викладач-методист»

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ

ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

З досвіду роботи викладачів циклової комісії «Мистецтво» і «Технології»

В статті розглядається система роботи викладачів освітньої галузі

«Мистецтво» і «Технології» Запорізького педагогічного коледжу щодо

формування спеціалізовано-професійних компетентностей студентів з

образотворчого мистецтва і трудового навчання. Матеріал ілюстрований

роботами викладачів комісії , студентів коледжу

Підготовка майбутнього вчителя образотворчого мистецтва спрямована

на активний пошук інноваційних форм, методів, які стимулюють розвиток

інтелектуальних сил, ініціативи, творчого потенціалу студентів.

Педагогічний процес підготовки майбутнього фахівця в галузі

мистецтва і дизайну, професіоналізація всіх напрямків діяльності є

невід’ємним компонентом структури підготовки вчителя образотворчого

мистецтва. Нормативні документи (стандарти, навчальні програми)

підготовки молодшого спеціаліста за спеціальністю Образотворче мистецтво

раціонально поєднують педагогічний і мистецький компоненти через

систему розроблених професійних компетенцій. На нашу думку, професійні

компетенції слід згрупувати за двома напрямками: загально-професійні

(педагогічний компонент) і спеціалізовано-професійні (мистецький

компонент).

Спеціалізовано-професійні компетентності в цілому об’єднують такі

угрупування як: знання, уміння і навички в галузі історії образотворчого

мистецтва, композиції для успішного засвоєння теоретичних основ про

методи створення художнього образу, досконале володіння рисунком,

живописом, методами та законами композиційної побудови будь-якого

зображення в об’ємі і на площині, проектування та створення різноманітних

витворів образотворчого і пластичного мистецтв, дизайну, володіння

мистецьким тезаурусом (мал..1). Виділені групи не є окремими утвореннями,

вони синтезують і інтегрують знання з методики та методології

образотворчої діяльності, пронизують один одного загальними принципами

побудови зображень, послідовністю роботи в різних техніках і матеріалах,

спонукають до пошуку нових шляхів реалізації творчого задуму. Творити

красу – мета діяльності художника, сприймати красу, побачити її у звичайних


7

предметах, явищах, дати змогу іншим відтворити її – мета діяльності

художника-педагога. Тому особистість вчителя образотворчого мистецтва

повинна поєднувати високі моральні якості, прагнення до пізнання,

креативність, уміння продукувати нові ідеї, втілювати їх у власній художньо-

практичній діяльності. Тому в професійній художній освіті особливу роль

відіграє творча самореалізація, постійне удосконалення власної методичної

культури, художнього смаку, що в результаті впливає на якість педагогічної

діяльності вчителя образотворчого мистецтва.

Малюнок 1. Модель випускника сп. Образотворче мистецтво

Система роботи викладачів циклової комісії освітньої галузі

«Мистецтво» і «Технології» Запорізького педагогічного коледжу спрямована

на виявлення творчого потенціалу кожного студента, залучення його до

продуктивної художньо-творчої діяльності. На всіх спеціальностях коледжу є

дисципліни художньо-практичного спрямування, при вивченні яких студенти

опановують різноманітні техніки та прийоми обробки матеріалів,

вдосконалюють зображувальні уміння і навички, розвивають політехнічні

здібності.

Студенти відділення підготовки вчителів дошкільної освіти на

навчальних заняттях з практикуму в навчальних майстернях опановують

прийоми роботи з папером в техніках аплікації, паперопластика, орігамі,


8

квілінгу, розвивають конструкторські здібності при створенні одягу для

дитячих ляльок, працюють в техніках в’язання, шиття, опоряджують вироби.

Викладачі Салтикова С.Г., Рашкевич М.В. завжди добирають найбільш

сучасні техніки обробки матеріалів, виховують культуру праці, професійні

компетентності майбутніх вчителів з дошкільної освіти. Виготовленням

сувенірів із стрічок, вишиванням стрічками захопилося багато їх вихованців,

роботи студентів прикрашали приміщення коледжу до новорічних та

весняних свят.

Малюнок 2. Салтикова С.Г. Композиції зі стрічки

На заняттях з методики трудового навчання з практикумом (викладачі

Красан В.М., Рашкевич М.В.), образотворчого мистецтва з методикою

навчання (викладачі Гніда О.В., Єфімова Т.Л., Ткачук Т.О.) на відділенні

підготовки вчителів початкової школи студенти вчаться розробляти

конспекти уроків трудового навчання і образотворчого мистецтва, творчо

добирати методи і прийоми активізації розумової діяльності учнів,

використовувати ІКТ під час проведення різних видів інструктажів,

практично виготовляти унаочнення, інтегрувати знання з теорії

зображувальної грамоти в практичний компонент уроку (мал..3).

Малюнок 3. Ліплення постаті на каркасі (парна форма роботи)


9

На відділення підготовки вчителів образотворчого мистецтва провідну

роль у формуванні спеціалізовано-професійних компетентностей відіграють

дисципліни практичного спрямування. На заняттях з рисунка і живопису

студенти засвоюють методи побудови реалістичних зображень на основі

ретельного вивчення натури – від зображення натюрморту до зображення

постаті людини. Уміння застосовувати на практиці виражальні можливості

різних графічних і живописних технік дає можливість виявити рівень

художніх здібностей студентів, допомогти у визначенні стратегії розвитку

особистості, сформувати стійкі мистецькі уподобання. Індивідуалізація

навчального процесу, партнерські взаємовідносини між викладачем і

студентом дозволяє реалізувати мистецький компонент художньої освіти.

Особливу увагу викладачі образотворчого мистецтва приділяють

аналізу результатів художньої діяльності студентів. Традиційним є

проведення відкритих переглядів робіт за семестр зі всіх навчальних

дисциплін художньо-практичного спрямування. Захоплення викликають

перегляди з рисунка і живопису, макетування та моделювання, основ

проектування, декоративно-прикладного мистецтва (мал..4).

Малюнок 4. Перегляди робіт студентів, 2014 рік

Розвиток конструктивних здібностей, просторового мислення впливає

на формування стійких практичних умінь і навичок. Уміння «відчувати»

матеріал, побачити його в різних художніх техніках дає поштовх розвитку

креативності, що в подальшому навчанні та професійній діяльності є

основою для продукування дизайн-ідей.


10

Самостійна робота – шлях до самовдосконалення, формування власної

манери виконання, що з часом створює неповторний виконавський стиль

митця. Участь студентів відділення підготовки вчителів образотворчого

мистецтва і викладачів комісії у багаточисельних виставках в коледжі,

виставкових залах міста Запоріжжя сприяє ствердженню особистості

художника-педагога, вихованню громадянина нашої держави.

Активна життєва позиція, пошук нового в мистецтві на основі

ретельного вивчення здобутків світової культури, уміння поєднувати

новаторство і традиції в педагогічній мистецькій освіті є рисами, які

притаманні викладачам комісії освітньої галузі «Мистецтво» і «Технології».

Роботи викладача Гостєвої Т.В. з персональної виставки в ЦВЗ ЗОНСХУ

Бовкун Н.М. Червоне поле, Бережний І.В.. Портрет дівчини,

1987-1989 рр. 2012 р.


11

РОЗДІЛ І. ЦІЛЕ-МОТИВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

М.В. Рашкевич,

викладач методики трудового навчання з

практикумом, викладач вищої категорії, «викладач-

методист»,

магістр педагогіки вищої школи

ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-

ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА

УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ В

ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Методичні рекомендації для студентів

спеціальності 5.01010201 Початкова освіта

Методичні рекомендації розкривають шляхи активізації навчально-

пізнавальної діяльності учнів на уроках трудового навчання в початковій

школі. Матеріал може бути використаний студентами при плануванні та

методичній розробці конспектів уроків трудового навчання ,позакласних та

гурткових занять з трудового навчання в початковій школі при проходженні

всіх видів практики.

Вихователь, який не затискує, а визволяє, не

пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не

диктує, а вчить, не вимагає, а запитує,

переживає разом із дитиною багато натхненних

годин…

Януш Корчак

Зміст і результати пізнавальної і розвивальної діяльності учнів, їх

інтелектуальний і значною мірою особистісний розвиток залежить від форм

її організації. Від вибору її залежить і реалізація потенціалу вчителя. Адже

форма передбачає не тільки набір, послідовність, особливості поєднання

елементів навчального процесу, а й перебуває в діалектичній єдності з його

змістом, часто обумовлює його,а разом із ним утворює певну цілісність.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і

виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів,

конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими

можливостями учнів.

Форма організації навчання – спосіб навчальної діяльності, який

регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження


12

узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному

порядку і в певному режимі організації.

Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм

навчання. Загальноприйнятими є колективна форма навчання – урок у школі,

екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальні форми навчання –

самостійна робота тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності

пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю

з боку вчителя.

Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із

суспільним розвитком. На сучасному етапі є актуальним реалізація шляхів

активізації навчально – пізнавальної діяльності учнів на уроках, зокрема і на

уроках трудового навчання в початковій школі.

Шановні студенти! Ми рекомендуємо вам ці шляхи. На нашу думку ці

рекомендації допоможуть Вам у якісній підготовці та проведенні уроків

трудового навчання, позакласних та гурткових занять при проходженні всі

видів педагогічної практики. Бажаємо Вам успіхів.

Нетрадиційні форми уроків.

Аналіз педагогічної літератури дає можливість виділити декілька

десятків типів нестандартних уроків. Їх назви дають деяку уяву про мету,

методику проведення таких уроків. Найбільш поширеними з них є: урок-

«занурення»; урок-ділові ігри; урок-пресконфернеція; урок-змагання; урок

типу КВК; театралізований урок; урок-консультація; комп’ютерний урок;

урок з груповими формами роботи; урок взаємо навчання учнів; урок

творчості; урок-аукціон; урок, котрий веде учень; урок-залік; урок-сумнів;

урок-творчий звіт; урок-формула; урок-конкурс; бінарний урок; урок-

узагальнення; урок-фантазія; урок-гра; урок-«суд»; урок-пошук істини; урок-

лекція «Парадокси»; урок-концерт; урок-діалог; урок-рольова гра; урок-гра

«Поле чудес»; урок-екскурсія; міжпредметні уроки.

Звичайно, нестандартні уроки, незвичайні по замислу, організації,

методиці проведення, більше подобаються учням, аніж стандартні. Тому. На

думку І.П. Підласового, практикувати такі уроки необхідно всі педагогам.

Але перетворювати не стандартні уроки в головну форму роботи,

використовувати їх в системі не доцільно, так як при проведенні

нестандартних уроків втрачається багато часу, є втрачена серйозна

пізнавальна праця, висока результативність.

На уроках трудового навчання в початкових класах доцільно

використовувати такі нестандартні уроки: 1-2класи – урок гра, урок

екскурсія, урок казка, театралізований урок; 3-4 класи урок з груповими

формами роботи, урок творчості, урок аукціон, урок творчий звіт, урок

узагальнення, урок фантазія, урок рольова гра або за власним вибором

вчителя початкових класів.


13

Використання нетрадиційних форм уроків.

Інтегровані (міжпредметні) уроки об’єднанні однією темою або

проблемою.

Комбіновані (теоретично-практичні) уроки сприяють довгочасні

концентрації уваги і системному сприйняттю навчального матеріалу.

Проектні уроки, направленні на виховання культури співпраці (суб’єкт

– суб’єктних відносин) і культуру розумової, навчально-продуктивної і

творчої праці особливо на уроках трудового навчання.

Безпосередньою метою проектних уроків є розвиток уміння керувати

своєю діяльністю (самостійно помічати свої цілі, обирати портретів,

планувати свої дії, практично реалізовувати план, презентувати результати

свої праці, обговорювати їх, самих себе оцінювати).

Проектна робота може бути етапом уроку, окремим уроком, мати

більш тривалий час (проектний день, тиждень і т.д.).

Творча майстерня як організаційна форма навчання має за мету творчу

самореалізацію окремих учнів або творчих груп.

На уроках трудового навчання в початкових класах варто

використовувати нетрадиційні форми організації навчально-виховного

процесу, їхнє використання забезпечить умови для поєднання

інтелектуального, фізичного і соціального розвитку учнів у трудовій і

конструктивно-технологічній діяльності, розвитку пізнавальної діяльність

учнів.

Використання ігрових форм, методів і прийомів навчання.

Перехід від монологічних взаємин до діалогічних (суб’єкт-

суб’єктивні).

Такий перехід сприяє самопізнанню, самовизначенню, самореалізації

всіх учасників діалогу.

Застосування проблемно-задачного підходу (системи пізнавальних і

практичних задач, проблемних запитань, ситуацій).

Ігрові форми

Рольові Дидактичні Імітаційні Творчі Ділова гра


14

Ситуація-вибір, коли є низка готових рішень, в тому числі і

неправильних, і необхідно вибрати правильні (оптимальні).

Ситуація-невизначеність, коли виникають неоднозначні рішення у

зв’язку з браком даних.

Ситуація-конфлікт, в основі якої є боротьба і єдність протилежностей,

щодо речі, часто зустрічається на практиці.

Ситуація-несподіваність, викликає здивування в учнів своєю

парадоксальністю і незвичайністю.

Ситуація-пропозиція, коли вчитель пропонує версію про можливості

нових закономірностей, нових або оригінальних ідей, що залучають учнів до

активного пошуку.

Ситуація-заперечення, якщо необхідно довести недієздатність якої-

небудь ідеї, проекту, рішення.

Ситуація-невідповідність, коли вона не «вписується» в досвід який уже

є, уяву яка є і т.д.

Використання на уроках трудового навчання в початкових класах

всіх форм навчально-виховної роботи.

Ситуація-вибір Ситуація-

невизначеність

Ситуація-конфлікт

Ситуація-

несподіваність

Види ситуацій

Ситуація-

заперечення

Ситуація-

невідповідність

Ситуація-пропозиція


15

Підвищення вагомості інтерактивних методів навчання на уроках

трудового навчання в початкових класах.

Метод навчання – спосіб взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів,

направлений на вирішення комплексних задач навчального процесу.

Методика навчання – система науково-обґрунтованих методів,

прийомів і правил навчанню предмета.

Існує декілька класифікацій методів навчання. Серед педагогів

поширена традиційна класифікація: методи словесні, наочні, практичні і т.д.

В їх основі лежить спосіб передачі навчальної інформації. Але ця

класифікація не дає можливості виявити які з методів є інтерактивними.

Якщо за основу класифікації методів взяти, наприклад, ступінь

самостійності учнів для набуття або отримання знань то отримаємо:

репродуктивні, частково-пошукові, пошукові, дослідницькі. Така

класифікація, як і класифікація за рівнем дослідницької діяльності учнів,

напряму пов’язана між собою допомагає оцінити рівень їх активності.

Форми навчально-виховної роботи

Індивідуальні

Групові

Парні

Колективні

Бригадні

Фронтальні


16

Систематичне використання дидактичних матеріалів.

Систематичне використання різноманітних дидактичних матеріалів:

тестові завдання; дидактичні картки; технологічні картки; проблемні

питання; термінологічні кросворди і т.д.

Розробка та впровадження авторських розвивальних дидактичних

прийомів.

«Хочу запитати» (кожен учень може запитати вчителя або товариша з

приводу предмета розмови, отримати відповідь і повідомляє про рівень

задоволення отриманою відповіддю).

«Для мене сьогоднішній урок… » (очікування від теми що вивчається,

установка на об’єкт вивчення, побажання щодо організації уроку).

«Експертна комісія» (група учнів – помічників вчителя, котрі

виражають думку у ході уроку або виступають експертами у випадку спірних

моментів).

«Робота в діадах» (попереднє обговорення питання з товаришем,

формулювання єдиної відповіді).

За рівнем самостійності

Частково-

пошукові

Пошукові Творчі

Моделюючі

(дослідницькі)

Проблемно-

пошукові

Евристичні,

програмовані

Репродуктивно-

пояснювальні

За рівнем дослідницької діяльності

Репродуктивні


17

«Повідом своє Я» (вискакування попередньої думки про спосіб

виконання чого-небудь: «Я би зробив так…», «на мою думку це доцільніше

зробити так…»).

«Метод недописаного тезису» (письмово або усно: «Самим важким для

мене було…», «Якось я спостерігав за …» тощо).

«Пантономічне зображення предмета розмови»

«Художнє відображення» (схема, малюнок, символічний знак,

піктограма) та інше.

Широке використання всіх методів мотивації і стимуляції

навчання.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних

сил, що збуджують людину до діяльності і надають їй певний сенс. Стійка

сукупність потреби і мотивів особистостей визначаються її направленістю. В

учнів повинна бути сформована стійка мотивація до саморозвитку, набуттю

нових знань і вмінь.

Мотивація саморозвитку учнів зумовлена навчальними потребами –

бажанням засвоїти основи навчальної діяльності або ліквідувати проблеми,

що виникли, тобто стати більш успішними.

Виділяють 4 групи методів мотивації і стимуляції діяльності учнів.

Емоційні: похвала, навчально-пізнавальні ігри, створення ситуації

успіху, стимулювання оцінювання, вільний добір завдання, задоволення

бачення бути значущою особистістю.

Пізнавальні: опора на життєвий досвід, врахування пізнавальних

інтересів, створення проблемних ситуацій, потреба до пошуку

альтернативних рішень, виконання творчих завдань, розвивально-розвиваюча

кооперація.

Вольові: інформування про обов’язкові результати, формування

відповідального відношення, виявлення пізнавальних труднощів, самооцінка

і корекція власної діяльності, формування рефлективності, прогнозування

майбутньої діяльності.

Соціальні: розвивання бажати бути корисним, створення ситуації

взаємодопомоги, розвиток емпатії, співпереживання, пошук контактів,

Методи мотивації і стимуляції

Емоційні Соціальні Пізнавальні Вольові


18

співробітництва, зацікавленість результатами колективної роботи,

організація само- взаємоперевірки.

Таким чином, мотивація є основною умовою інтерактивного навчання,

тому для кожного вчителя важливо виявити наявність і зміст навчальних

потреб в учнів, що мають труднощі і проблеми, а далі на кожному уроці

трудового навчання цілеспрямовано і систематично використовувати

оптимальні методи мотивації і стимулювання діяльності учнів з метою

реалізації особистісно-орієнтованого розвивального підходу.

Використання ІКТ на уроках трудового навчання, позакласних

заняттях.

Освітня галузь «Технології» в молодших класах реалізується через

зміст навчальних предметів «Трудове навчання» та «Інформаційно-

комунікативна грамотність», які є початковою ланкою загальної системи

трудового навчання та виховання учнів.

Метою «Трудового навчання» в початковій школі є формування і

розвиток в межах вікових можливостей предметно-перетворювальної

компетентності учнів, яка дає можливість їм самостійно вирішувати

предметно-практичні та побутові задачі. Використання вчителем

презентацій, відео-фрагментів на уроках трудового навчання, музичного

супроводу забезпечує активізацію пізнавальної діяльності молодших

школярів. При використанні ІКТ вчитель повинен орієнтуватися на мету

уроку та доцільність використання презентацій, відеофрагментів на уроці.

Наприклад, тема: «Робота з пластиліном» (1й урок 1й клас) доречно вчителю

для ознайомлення учнів зі складом пластиліну використати презентацію, дві

фізхвилинки під музичний або мультиплікаційний супровід і т.д.

В.Сухомлинський вважав, що педагог має не тільки навчити дитину

знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися

природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися

прекрасним, створеним власними руками. Хороший педагог , на його думку,

по-перше,повинен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними;

по-друге, має добре знати свій предмет; по-третє, добре знати педагогіку і

психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання

навчального предмета

Література.

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – Київ. «Академвидав» 2009

2. Фіцула М.М. Педагогіка. – Київ. «Академвидав» 2003

3. Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти. – Київ. «Грамота»2012.


19

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

СТУДЕНТІВ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА, ТРУДОВОГО

НАВЧАННЯ

О.В. Гніда

викладач образотворчого мистецтва, викладач вищої

кваліфікаційної категорії,

«викладач-методист»

План-конспект відкритого навчального заняття

з навчальної дисципліни «Історія образотворчого

мистецтва»

Спеціальність 5.02020501 «Образотворче

мистецтво».

Тема. Виникнення образотворчого мистецтва, найдавніші вогнища

доісторичного мистецтва. Функції образотворчого мистецтва.

Мета:

- вчити розумінню детермінованості мистецтвознавчих реалій релігійними

та психологічними факторами;

- залучати студентів до скарбниць первісного мистецтва;

- формувати естетичний фактор світогляду, вміння оперувати

мистецтвознавчими термінами;

- розвивати аналітичне мислення, мистецтвознавчу інтуїцію, комунікативні

компетентності;

- виховувати любов до мистецтва і майбутньої професії вчителя.

Методична мета: формування прагнення студентів до самостійного

опрацювання навчального матеріалу за допомогою електронного НМЗ на

сервері коледжу.

Форма проведення заняття: тематична лекція.

Проблемне питання: Для чого існує мистецтво?

Засоби навчання: ноутбук, проектор, екран, презентація до лекції «Первісне

мистецтво».

Список використаних джерел:

1. Абрамович С.Д. «Світова та українська культура», Львів, «Світ», 2004

2. Яртись А. «Лекції до історії світової та вітчизняної культури» Львів,

«Світ», 2005

3. Любимов Л. «Искусство древнего мира» Москва, 1980

План лекції:

І. Організація студентів до заняття.

1. Привітання.


20

2. Перевірка готовності студентів до заняття.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

1. Знання артефактів первісного мистецтва дасть можливість науково і

змістовно проводити вступні бесіди в 6 класі до теми уроку «Первісна

анімалістка».

2. Первісне мистецтво – початок культури, на прикладах якої можна

самостійно сформулювати функції мистецтва, завдяки чому зрозуміти

його значення в житті суспільства і окремої індивідуальності.

3. Малювання первісної анімалістки – тема заняття з навчальної

дисципліни «Художньо-прикладна графіка».

ІІІ. Основна частина. Зміст лекції.

Епохи і періоди первісного мистецтва.

*Епоха палеоліту 35-10 тис. до н.е. залишила зображення відбитків долоней

первісних митців, статуетки «палеолітичних рожаниць», експресивні

малюнки тварин.

*Епоха мезоліту 10-6 тис. до н.е. характерна зображеннями постатей

людей,схожих на мистецтво сучасних бушменів Південної Африки.

*неоліт 6 -2тис.. до н. е. дала розвиток кераміки, дрібної пластики (жіночих

фігур) в Трипільській культурі.

Епоха бронзи 2 тис. до н. е. винайшла гончарне коло, стала характерною

зображеннями чоловічих фігур в дрібній пластиці та створенням

мегалітичних споруд: менгір - вертикальний стовп; дольмен-споруда у

вигляді букви П; кромлех – вертикальні стовпи, розташовані колом

(Стонхендж).

В цей період, а саме в VII-VI ст. до н.е. спостерігається розквіт мистецтва

скіфів, артефактом якого є золота пектораль,виконана в звіриному стилі ( з

кургану Солоха).

Вогнищами первісного мистецтва є печери Фон-де-Гом (Франція),

Альтаміра (Іспанія), наскальні розписи і петрогліфи Сахари, Кам’яна Могила

(Запорізька область).

Висновок: для первісного мистецтва характерним є намір передавати

головне і суттєве, підкреслювати значиме (рух, динаміку) і відкидати

другорядне, первісне мистецтво надає перевагу виразності перед точністю

зображення, його рисами є лаконізм, семіотичність, символічність,

синкретичність.

Функції мистецтва.

1.Когнітивна.

2.Компенсаторна.

ІV. Заключна частина.

1. Перевірка в тестовій формі.


21

Тест з теми «Первісне мистецтво»

студента 3 ОМ …………………………………………..дата……………

1. Який прийом малювання первісного мистецтва використовують в

сучасних центрах розвитку дитини?

a. бризкання фарби;

b. відбиток долоні;

c. штрихування «спагетті».

2. Чому первісні художники були неперевершеними анімалістами?

a. через зачарованість досконалими формами тварин;

b. через обожнювання тварин.

c. через фізіологічну залежність від світу природи;

3. Чому зображення жіночих фігур палеоліту виконувались без рук?

a. через бажання підкреслити головне - здатність продовження

роду;

b. через невміння зображувати кінцівки;

c. через брак матеріалу.

4. З якого матеріалу виконувались «палеолітичні Венери»?

a. мармур;

b. деревина;

c. м’який камінь або кістка.

5. Чому в епоху мезоліту виконувались малюнки постатей мисливців в

русі?

a. для вивчення пластичної анатомії;

b. для прогнозування успішного полювання;

c. для виразного декору стін печери.

6. Чому зображення жінок в епоху неоліту декоровані орнаментом?

a. для передачі модних трендів;

b. для висловлювання естетичного смаку жінок;

c. для фіксації символіки оберегів.

7. Чому в епоху бронзи переважають зображення чоловічих фігур?

a. панування патріархату;

b. неможливість в бронзі виплавити жіночу фігуру;

c. відсутність моделей для позування.

8. Термін «мегаліт» означає…

a. багато років;

b. великий камінь;

c. безліч літератури.

9. Менгір – це…

a. вертикальний кам’яний стовп;

b. чоловік з гір;

c. гіркий ментол.

10. Кромлех – це…

a. кроманьйонська людина;


22

b. кам’яні стовпи, розташовані в колі;

c. кропивне молоко.

11. В якому місті Англії розташований найбільш відомий кромлех?

a. Кембрідж;

b. Шеффілд;

c. Стоунхендж.

12. Місце знахідок артефактів первісного мистецтва в Запорізькій області

називається…

a. Кам’яна скеля;

b. Кам’яна Могила;

c. Курган скіфської слави.

Питання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Правильна

відповідь б в а в б в а б а б б в

V. Підсумок заняття.

Рефлексія. Часткове рішення проблемного питання.

Видача домашнього завдання.

1.Засвоїти фактичний матеріал теми «Первісне мистецтво».

2.Виконати замальовки анімалістичної тематики за мотивами первісної

культури.

( Згідно інструкційній картці до виконання самостійної роботи №1 на

сервері коледжу: Server student ZPK- 2011 НМЗ)

3. Підготовка до семінару на тему «Видовий і жанровий розподіл

образотворчого мистецтва». (Згідно плану семінару №1 на сервері коледжу:

Server student ZPK- 2011 НМЗ ).

Питання семінару:

1. Види живопису за призначенням.

2. Жанри живопису і графіки.

3. Види скульптури за формою та призначенням.

4. Види графіки за призначенням: промислова, навчальна, книжкова,

станкова.

5. Види і стилі архітектури.

6. Різновиди декоративно-прикладного мистецтва та народні промисли

України.

7. Критерії оцінювання відповідей.

VI. Організоване закінчення заняття.


23

Т.Л. Єфімова, викладач образотворчого мистецтва, викладач вищої

кваліфікаційної категорії,


План-конспект проведення відкритого заняття з

навчальної дисципліни «Пластична анатомія».

Тема. М’язи (м’язова система).

Вид заняття: лекція (пояснювальна).

Дидактична мета: - формування основи для подальшого засвоєння студентами навчального

матеріалу з фахових дисциплін (рисунок, скульптура, історія

образотворчого мистецтва);

- вдосконалення вмінь і навичок роботи за зразком при виконанні

навчальних таблиць з пластичної анатомії;

- виховання естетичних смаків, інтересу до творів образотворчого

мистецтва, наполегливості, уміння аргументовано висловлювати власну

думку.

Методична мета:

- формування фахових компетентностей в галузі зображувальної діяльності.

Дидактичні засоби навчання: навчальні таблиці з зображенням м’язів

голови і шиї, роздатковий матеріал, ІКТ.

Література:

Основна.

1. Барчаи Енё. Анатомия для художников. – М.: Изд-во Эксмо, 2005.– 344 с.

2. Пластическая анатомия: (Сб.) – М.: ООО Изд-во АСТ: ООО «Изд-во

Астрель», 2003

Додаткова.

1. Аксенов К.Н. Рисунок: в помощь начинающему художнику оформителю.

– М.,1989

2. Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок: учебник для учащихся педучилищ. –

М., 1985

3. Кузнецов А.Ю. Атлас анатомии человека для художников. Серия «Школа

изобразительных искусств» Ростов н/Д: издательство «Феникс», 2002. –

160с.Фрэнкс, Д. Рисунок карандашом / Джин Фрэнкс; пер. с англ.

Е.Ильиной. – М.: АСТ:Астрель, 2007. – 63, (1)с.:ил. – (Библиотека

художника).

4. Ли Н.Г. Рисунок. Основы учебного академического рисунка. Учебник. –

М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 480 с.: илл.

5. Художникам.ру [Электронный ресурс] : Коллекция книг о живописи и

искусстве


24

6. Для учащихся в художественных учебных. URL: заведениях.

http://hudozhnikam.ru/risovanie_golovi/16.html

7. [Электронный ресурс] : Е. А. Маковкин рисунок деталей головы

методические указания. URL: http://zavantag.com/docs/index-

18095231.html

8. Уроки Изобразительного Искусства [Электронный ресурс] : Урок 35.

Рисуем голову. URL: http://cavespirit.com/urok_35

Структура заняття.

1. Організаційна частина заняття.

- Привітання.

- Перевірка готовності до заняття.

2. Повідомлення теми, мети та основних завдань заняття.

Темою нашого заняття є «М’язи (м’язова система)», метою – поглибити

знання про м’язи, їх різновиди і функції, вивчити розміщення основних

м’язів голови і шиї, їх значення при передачі пропорцій, характеру, емоцій в

зображеннях голови людини в рисунку, живописі та скульптурі.

3. Актуалізація опорних знань студентів.

Сприймання та порівняльний аналіз творів давньогрецької скульптури

Мирон «Дискобол» і Поликлет «Дорифор».

Запитання:

- Який рух переданий в цих скульптурах (статика - «Дорифор», динаміка -

«Дискобол»). Обґрунтуйте відповідь.

- Які художні засоби виразності використали скульптори в своїх творах

(пластика руху, пропорційність частин постаті, цілісність сприймання

через гвинтоподібний рух в статуї «Дискобол» і використання положення

контрапосту в статуї «Дорифор», ці статуї рекомендовані до сприймання

учнями з теми «Малювання людини» в 4 і 6 класах початкової та

середньої школи).

- Дайте характеристику «гвинтоподібному руху».

- В чому особливість зображення постаті в положенні контрапост?

Висновок: для передачі руху використані основні закономірності розміщення

частин тіла відповідно до анатомо-пластичних характеристик постаті

людини.

Леонардо да Вінчі говорив: «Не забувай, художник, у рухах твоїх фігур

показувати тільки ті мускули, які в даному русі потрібні, і нехай той, який

найбільше в цьому випадку діяльний, буде й самим напруженим, а який

найменш працює, нехай буде й менш помітний; той же, що не діє, повинен

залишатися м'яким і ніжним».

4. Мотивація навчальної діяльності студента.

Використання знань в подальшому становленні компетентного художника-

педагога.

http://zavantag.com/docs/index-18095231.html

http://zavantag.com/docs/index-18095231.html


25

5. Усвідомлення нових знань (вивчення нового матеріалу, або засвоєння

нових знань)

План лекції:

1.Загальні відомості про види м’язів, їх форму, будову, функції.

2.М’язи голови і шиї.

3.Анатомічні основи міміки.

Виклад лекційного матеріалу.

Загальне поняття про м’язи.

Скелет, що складається з кісткових важелів, являє собою пасивну

частину рухового апарата людського організму, у той час як м'язи є його

активною частиною.

Всіх м'язів у людському організмі налічується більше 400, причому

вага їх рівняється приблизно 45% ваги тіла. В атлетів вага м'язів досягає 50%

ваги тіла, у дітей - 24%, а в старих - 25%.

Слово «м'яз» походить від слова «миша», так само як і «мускул» - від

латинського слова «musculus» (мишеня).

М'язова тканина, з якої побудовані м'язи, складається з витягнутих по

довжині волокон, здатних до скорочення, тобто зменшення своєї довжини.

Скорочення – це основна функція м'язової тканини, з нею зв'язане значення

м'язів в організмі.

Форма скелетних м'язів досить різноманітна. Розрізняють: довгі,

широкі, короткі й круглі м'язи.

Довгі м'язи найчастіше розташовуються на кінцівках, широкі на тулубі,

короткі між окремими хребцями, а круглі навколо ока, рота. Крім того, по

напрямку м'язових волокон розрізняють віялоподібні м'язи, плоскі

веретеноподібні, пір'ясті, напівпір’ясті та ін.

Кожний м'яз починається й закінчується сухожильними волокнами, що

йдуть паралельно один одному. За допомогою сухожиль м'яз прикріплюється

до кісток, а іноді до суглобної сумки, фасції або до шкіри. Широкі сухожилля

широких м'язів мають назву апоневрози.

Фасція – у анатомії, сполучно-тканинні оболонки (плівки), що

огортають окремі групи м'язів, органи, порожнини тіла. Завдяки фасціям

м'язи не можуть зміщатися в сторони, фасція охороняє м'язи від тертя, від

фасцій беруть свій початок деякі м'язи.

Назви м'язи одержують або за функцією - згиначі (флексори), розгиначі

(екстензори), що приводять - (аддуктори), що відводять - (абдуктори), що

піднімають (леватори), що обертають усередину (пронатори), що обертають

назовні (супінатори), що стискають (сфинктори), що розширюють

(дилататори); або за ходом волокон - поперечні, косі; або за положенням -

грудні, підключичні; або за формою - трикутні, квадратні; або за місцем їх

прикріплення - грудино-ключично-соскоподібний, шилоглотчасний; або за

зовнішньою подібністю - камбалоподібний м'яз і інші.

Скорочення м'язів викликає рух, переміщення частин тіла в просторі.

Як правило, кожний наш рух викликається скороченням не одного м'яза, а


26

цілої групи м'язів. М'язи, одночасне спільне скорочення яких викликає один

певний рух, звуться синергістами, наприклад, при одночасному скороченні

декількох жувальних м'язів щелепи замикаються. М'язи, скорочення яких

обумовлює протилежні дії, одержали назву антагоністів.

М’язи голови.

М'язи голови розділяються на дві основні групи: жувальні й мімічні.

Жувальні м’язи. Жувальних м'язів чотири. Пластичне значення мають два з

них.

Власне-жувальний м'яз розташовується на бічній поверхні нижньої щелепи,

найбільше поверхово із всіх жувальних м'язів обличчя. Він починається від

виличної дуги й прикріплюється до зовнішньої поверхні кута нижньої

щелепи. Форма власне-жувального м'яза обумовлює собою рельєф щоки, у

різних людей різна, що при сильних емоціях і при піднятті великих ваг цей

м'яз скорочується, і люди мимоволі стискають щелепи.

Скроневий м'яз – потужний віялоподібний м'яз. Він заповнює всю скроневу

ямку, направляється під виличну дугу й прикріплюється до вінцевого

відростка нижньої щелепи. М'яз цей піднімає нижню щелепу й тягне її назад.

Скроневий м'яз легко прощупується під шкірою й робиться помітним при

жуванні у вигляді ритмічних скорочень шкіри скроні.

Два інші жувальні м'язи - зовнішній й внутрішній крилоподібні -

розташовуються глибоко в бічних западинах черепа й не мають великого

значення з погляду пластичної анатомії

Мімічні м’язи.

Міміка (від грец. mimikos — наслідуваний, акторський) — рухи м'язів

обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини.

Для зручності опису мімічні м'язи ділять звичайно на три групи, відповідно

трьом областям обличчя: верхні, середні й нижні.

До першої групи відносяться м'язи, що займають верхню частину обличчя,

область чола й очниць.

До другої відносяться м'язи, що розташовуються між очницями й ротовим

отвором.

До третьої групи відносяться м'язи, розташовані навколо рота й на

підборідді.


27

М'язи верхньої області обличчя. До м'язів верхньої області відносяться

лобовий м'яз, пірамідальний, круговий м'яз ока, м'язи, що зморщують брови, і

м'яз, що піднімає верхнє віко.

Лобовий м'яз розташовується на передній поверхні лобової кістки,

прикріплюється до апоневротичного шолома й до шкіри в області надбрівних

дуг. При скороченні лобового м'яза на чолі утворяться поперечні складки, що

розташовуються паралельно бровам, брові робляться дугоподібними,

волосиста частина голови натягається до низу, і чоло тому здається вужчим.

Лобовий м'яз часто називають «м'язом уваги».

Пірамідальний м'яз носа - невеликий м'язовий пучок вертикальних

волокон, розташований у проміжку між бровами. Починається він від

зовнішньої поверхні носової кістки, розширюючись, іде нагору й кінчається в

шкірі міжбрівного проміжку.

При своєму скороченні пірамідальний м'яз тягне шкіру міжбрівного

проміжку до низу і утворює на переніссі поперечні складки. Крім того, він

опускає до низу внутрішній кут брів, внаслідок чого складки приймають косе

положення. Така міміка виражає невдоволення. У старих посібниках

пірамідальний м'яз часто йменували «м'язом гордіїв».

Круговий м'яз ока має форму широкої стрічки, оточує очну щілину й

розділяється на три частини, які можуть діяти як самостійні м'язи. Одна

частина, зовнішня, розташовується на кістковому краї очниці й зветься

очноямковою. Інша проходить у товщі повік і зветься повіковою частиною.

Третя являє собою внутрішній пучок м'яза повіки. Він називається слізним

м'язом.

Верхні волокна очноямкової частини є прямими антагоністами лобового

м'яза. При їхньому скороченні обличчя приймає вираження думи,

зосередженості, тому верхня частина орбітального м'яза в пластичній

анатомії називається «м'язом міркування». Недарма стародавні греки,

помітивши розправлення зморшок при роздумі й напрузі думок,

затверджували, що «заняття науками віддаляє старість».

М'яз, що зморщує брови - коротенький, але досить щільний. Лежить він

глибоко під круговим м'язом ока й лобовим м'язом, навскіс по напрямку

донизу й усередину.При своєму скороченні цей м'яз зрушує, зближає брови,

викликає утворення двох вертикальних зморшок у міжбрівному проміжку й

піднімає верхню голівку брів з невеликим вигином посередині.

Така міміка є характерною при болях, при важких щиросердечних

стражданнях, тому м'яз, що зморщує брову, називають також «м'язом болю».

М'яз, що піднімає верхнє віко, розташовується усередині очниці.

М'язи середньої області обличчя.

До м'язів цієї області відносяться наступні п'ять м'язів: виличний м'яз,

квадратний м'яз верхньої губи, м'яз носа, собачий, або ікловий, м'яз, щічний,

або ланітний, м'яз.

Виличний м'яз - довгий плоский сильний м'яз. Розташовуючись близько під

шкірою, він починається від щічної поверхні виличної дуги й вплітається в


28

шкіру кута рота (і почасти верхньої губи). При скороченні виличний м'яз

тягне кут рота назад і догори, при цьому носогубна складка підтягується

догори, робиться більше глибокою й опуклою.

Скорочення виличних м'язів надає обличчю вираження щирих веселощів,

тому анатоми цілком справедливо називали її здавна «м'язом сміху».

Квадратний м'яз верхньої губи складається із трьох окремих пучків, або

голівок: виличної, підочної і кутової. У деяких підручниках ці пучки іноді

описуються як самостійні м'язи. Скорочення виличної й підочної голівки

квадратного м'яза надає обличчю вираження невдоволення й суму.

Носовий м'яз розділяється на два пучки - поперечний і крильний, які

деякими авторами описуються як самостійні м'язи. Поперечний –

обнюхування, крильний – втягнення повітря.

Собачий, або ікловий, м'яз - плоский трикутний м'яз, лежить глибоко під

квадратним м'язом верхньої губи.

Щічний, або ланітний, м'яз утворює товщу щоки. При скороченні щічний

м'яз притискає губи й щоки до зубів, при грі на духових інструментах, тому

його іноді називають «м'язом сурмачів».

М'язи нижньої області обличчя. До м'язів нижньої області обличчя відносяться наступних 5 м'язів: круговий

м'яз рота, трикутний м'яз, квадратний м'яз нижньої губи, підшкірний м'яз шиї

й підборідний м'яз.

Круговий м'яз рота являє собою щільне м'язове кільце, що, подібно

круговому м'язу ока, щільно оточує отвір рота й так само, як і вона, має дві

самостійні групи волокон - поверхневу, що перебуває в товщі червоної кайми

губ, і глибоку, розташовану під волосистою частиною шкіри. Круговий м'яз

постійно бере участь в акті жування й проголошення звуків. Його

повсякденне тренування привело до посиленого розвитку, як його власних

волокон, так і волокон, що вплітаються в м'яз із боку. Цим пояснюється

багатство міміки рота.

Трикутний м'яз розташовується з бічних сторін підборіддя нижче кутів

рота. Своєю широкою основою вона прикріплюється до нижнього краю

нижньої щелепи, а верхівкою направляється нагору до шкіри кута рота й

радіально вплітається в товщу верхньої губи.

При скороченні трикутний м'яз тягне кут рота донизу, робить лінію рота

дугоподібної, носогубну складку прямолінійною, що надає обличчю

вираження розчарування й невдоволення.

Підборідний м'яз - один з найдужчих мімічних м'язів. Він розташовується

нижче квадратного м'яза нижньої губи, починається двома симетричними

пучками від луночкових піднесень передніх зубів нижньої щелепи,

направляється до середньої лінії й прикріплюється до шкіри підборіддя. При

скороченні підборідний м'яз піднімає шкіру підборіддя нагору й витягає

нижню губу вперед.

Квадратний м'яз нижньої губи лежить глибоко на кістці нижньої щелепи,

розташовуючись частково під трикутним м'язом. Починається він від


29

нижньої щелепи й від підшкірного м'яза шиї, будучи, таким чином, як би

його продовженням, прикріплюється ж до шкіри нижньої губи. Як і більшість

м'язів, розташованих навколо ротового отвору, квадратний м'яз нижньої губи

вплітає свої волокна в круговий м'яз рота. При скороченні він відтягає

нижню губу до низу і вивертає назовні слизну оболонку губ. Така функція

надає обличчю вираження відрази, бажання викинути з рота неприємну по

смаку їжу, тому квадратний м'яз нижньої губи анатоми-пластики називають

«м'язом відрази». Підшкірний м'яз являє собою дуже тонкий м'язовий шар, що

розташовується під шкірою на бічній поверхні шиї. Підшкірний м'яз відтягає

шкіру шиї, охороняє підшкірні вени від сдавлення й полегшує, таким чином,

підшкірний кровообіг в області шиї. Крім того, він, вплітаючись у кут рота,

тягне його донизу разом із трикутним «м'язом невдоволення», а, отже, бере

участь у міміці. При дуже сильних фізичних напругах іноді вдається

спостерігати скорочення цього м'яза в області шиї.

М’язи шиї. Кістковою основою шиї служать всі шийні хребці, які розташовуються

ближче до її задньої поверхні. В області шиї міститься ряд внутрішніх

органів: гортань, початок дихального горла, початок стравоходу, а також

великі судини й нерви. М'язи шиї розташовуються навколо цих органів і

утворять для них кістково-м'язову трубку

Велике пластичне значення мають два поверхово розташовані м'язи:

підшкірний м'яз шиї, уже описаний у відділі мімічних м'язів обличчя, і

грудино-ключично-соскоподібний м'яз.

Грудино-ключично-соскоподібний м'яз - самий потужний й важливий в

пластичному відношенні м'яз, розташовується на переднє - бічній поверхні

шиї й носить свою назву від місць свого прикріплення. Він починається

внизу двома голівками: однією від рукоятки грудини, а іншою від

грудинного кінця ключиці, і прикріплюється до соскоподібного відростка

скроневої кістки. Між обома голівками розташовується над ключицею

поглиблення трикутної форми, так звана «мала надключична яма», добре

помітна при скороченні м'язів.


30

Грудино-ключично-соскоподібний м'яз, скорочуючись із двох сторін, закидає

голову назад, тому що верхня точка прикріплення м'яза перебуває за

потиличним суглобом, а скорочуючись по одній стороні, нахиляє її у

відповідну сторону й трохи повертає в протилежну. У випадку утрудненого

дихання при фіксованій голові м'яз піднімає грудину й тим полегшує подих,

тобто виконує роль дихального м'яза.

Завдяки своїй потужності він при скороченні різко виступає під шкірою.

В ході пояснення виконується начерк голови і шиї людини з позначення

розміщення м’язів.

Анатомічні основи міміки.

Пластика частин обличчя.

Лоб.

Скронева частина.

Око.

Ніс.

Губи.

Підборіддя.

Вухо.

Виконується педагогічний малюнок на дошці з метою ілюстрування

послідовності зображення частин обличчя.


31

6. Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу.

Фронтальне опитування.

7. Підведення підсумків заняття.

Рефлексія.

8. Видача завдання для самостійної роботи

Виконати таблицю-пояснення розташування основних м’язів голови та шиї.

Формат виконання А4, 1 шт,

Схеми побудови частин обличчя: носа, ока, губ, вуха. Формат виконання А4,

4 шт.

В.М. Красан,

викладач методики трудового навчання з

практикумом, декоративно-прикладного мистецтва,

викладач вищої кваліфікаційної категорії, «викладач-

методист»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ З

ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

На допомогу студентам спеціальності 5.02020501

Образотворче мистецтво*

Навчально-методичні матеріали з декоративно-прикладного

мистецтва містять зміст лекційного матеріалу з теми «Художня обробка

металу». Рекомендовано до самостійного опрацювання студентами 3 курсу

спеціальності 5.02020501 Образотворче мистецтво*.

Тема лекції: Історія розвитку художньої обробки металу в Україні.

Мета лекції: Ознайомити студентів з історією розвитку художньої обробки металу в

Україні та її видами; матеріалами для художньої обробку металу;

різноманітністю технік і прийомів художньої обробки металу; типологією та

видами художніх виробів з металу.

Формувати в студентів стійкий пізнавальний інтерес до художньої

обробки металу та її значення для розвитку творчих здібностей людини.

Виховувати патріотизм національну гордість, естетичний та художній

смак.

Засоби навчання:

- зразки декоративних композицій;

- література та посібники.

План

1. Загальне уявлення про художній метал.


32

2.Метал та сплави для виготовлення художніх виробів.

3.Техніки виготовлення художніх виробів з металу.

4.Типологія художніх виробів з металу.

5.Художня обробка металу до нашої ери та за часів Київської Русі.

6.Художня обробка металу у XIII – XVI столітті;

7.Художня обробка металу у XVII – XVIII столітті;

8.Художня обробка металу на кінець XIX – початок XX ст. та на сучасному

етапі.


1. Є.А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, Н.Є. Станкевич Декоративно-

прикладне мистецтво. Львів, 1992.

2. Галдков Н. Народные ремесла. Справочник. – Симферополь, 1995.

3. Хворостов А.С. Чеканка. Инструкция. Резьба по дереву. – М. 1985.

Студенти повинні знати:

- метали та сплави для виготовлення художніх виробів;

- техніки виготовлення художніх виробів з металу;

- типологію художніх виробів з металу;

- історію розвитку художньої обробки металу в Україні.

Студенти повинні уміти:

- працювати з інформацією, аналізувати її, добирати та використовувати на

уроках образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі.

Зміст лекційного матеріалу.

1. Загальні уявлення про художній метал.

Художнім металом називають декоративно-прикладні й

монументально-декоративні твори, виготовлені вручну різноманітними

техніками з чистих металів та їх сплавів. Більшість металів доволі міцні і при

нагріванні пластичні, добре піддаються механічній обробці. Можна

відливати масивну і легку ажурну форму. Із бляхи зручно карбувати рельєфні

зображення, дифувати посуд та ін. З металу можна кувати різноманітні

конструктивні речі або, витягуючи тонкі нити (дротики), створювати ошатні

візерунки, що нічим не поступаються мереживам. Згадаймо ще яскравий

полиск полірованої поверхні та різнобарвність металів і сплавів. Усе це разом

узяте дає металу як матеріалу значні переваги і забезпечує стале

застосування у світовій художній практиці.

2. Метал і сплави для виготовлення художніх виробів з металу.

Матеріали. Метали, з яких виготовляють художні предмети,

поділяються на групи кольорових і чорних. Кольорові у свою чергу

складаються з благородних (золото, срібло, платина) і неблагородних: мідь,

цинк, олово та ін. Кожен з металів та їхні сплави має своєрідні технологічні й

декоративні відмінності.

Мідь – перший метал, який опанувала людина. Він середньої твердості,

пластичний і в'язкий, з характерним червонуватим відтінком. Добре

полірується, шліфується, однак не довго зберігає полиск. З міді та її сплавів

колись виготовляли посуд, начиння й чимало інших побутових речей.


33

Бронза – сплав міді й олова. В окремих випадках може містити ще й

невелику частку цинку, свинцю або срібла. Технологічно-декоративні якості

сплаву залежать від кількості в ньому олова.

Латунь – сплав міді та цинку (від 3 до 50 %). Трапляється і латунь з

домішками заліза, алюмінію і марганцю (не більше 10 %). Приємна

кольорова гама латуні має розтяжку від червонувато-жовтої до золотисто-

жовтої барви.

Олово – найлегкоплавкіший (232 °) м'який метал сріблясто-сірого

кольору із матовим полиском. Відзначається стійкістю до зовнішнього

середовища й кислот. З античних часів і в середньовіччі з олова виготовляли

посуд, прикраси та інші побутові предмети.

Алюміній – легкий метал сріблясто-білого кольору. Після лиття він

крихкий. Алюмінієвий прокат набуває пластичності лише внаслідок

відпалювання.

Нікель – сріблясто-білий метал з ледве помітним коричневим

відтінком. Він дуже ковкий і тягучий. У чистому вигляді майже не

вживається, зате відомо понад 3000 його сплавів. В ювелірній справі широко

застосовуються мельхіор (81 % міді і 19 % нікелю) та нейзільбер (65 % міді,

13—45 % цинку і 5—35 % нікелю).

З давніх давен першими матеріалами художньої обробки металів

вважалися і золото й срібло. Звідси походить і назва творчої діяльності

стародавніх ювелірів, які виготовляли посуд і прикраси – золотарство.

Золото – найдорогоцінніший метал, відрізняється дзвінким жовтим

кольором, яскравим полиском, доброю пластичністю і пружністю.

Срібло – дорогоцінний, найсвітліший метал з інтенсивним блиском. За

твердістю, пластичністю і пружністю перевершує золото. На повітрі не

втрачає своїх властивостей, однак темніє від випарів сірки або сірководню.

У декоративно-прикладному мистецтві застосовується у вигляді

сплавів з міддю для досягнення необхідної міцності й пластичності.

Чорні метали – це залізо та його різновиди: сталь і чавун. Залізо

використовують не в чистому вигляді, а в сплавах з вуглецем та іншими

складниками (сіркою, фосфором, нікелем, хромом, марганцем тощо). Чавун –

це твердий і крихкий метал, багатий на вуглець (від 1,8 до 2 %), при розломі

має сірий колір. Чавун зовсім не кується, проте успішно застосовується і для

ливарного виробництва начиння, пічок, решіток та інших художніх

предметів. У 20-х роках XIX ст. в Європі були модні прикраси з тонкого

чавуну (браслети, підвіски, персні тощо).

3. Техніки виготовлення художніх виробів з металу.

Техніки. Оскільки у декоративно-прикладному мистецтві

застосовується велика кількість металів, які мають багаті технологічні й

декоративні властивості, існують різноманітні техніки й прийоми їх ручної

художньої обробки. Найбільшого поширення набули лиття, кування,

карбування, гравіювання, чернь, емалі, скань, зернь та ін.


34

Лиття – одна з найдавніших технік металообробки, передбачає

заповнення , розплавленим металом відповідно підготовленої вогнетривкої

форми (камінь, глина, пісок тощо). Значно складніше лиття пустотілих

предметів, бо потребує особливої, багаточастинної форми із вставним

стрижнем.

Кування – стародавня техніка виготовлення виробів з металу, зокрема

художніх, шляхом нагрівання і розм’якшування заготовки, а тоді їй надається

відповідна форма й фактура. Основні прийоми кування відомі з давніх часів і

дійшли майже без змін до наших днів: осадка (укорочення і потовщення

металевого бруска), витяжка, рубка, розрубування, пробивання отворів,

згинання, закручування, звивання, вигладжування, насікання візерунків та ін.

Карбування – нанесення рельєфу на листову заготовку металу (мідь,

латунь, м'яка сталь, алюмінієві сплави, нікелеві сплави та ін.). Ця техніка

широко вживається – від ювелірних мініатюр до великих монументальних

творів – для декорування інтер'єрів та екстер'єрів громадських споруд.

Гравіювання – нанесення на поверхню металу орнаментів або фігурних

зображень різцями-штихелями. Розрізняють пласке гравіювання і рельєфне.

Чернь — ювелірна техніка оздоблення виробів із срібла способом

нанесення на гравійовану поверхню порошкоподібного сплаву (сірнисті

сполуки срібла, міді, свинцю тощо) з наступним випалюванням при малих

температурах.

Емаль (фініфть) — ювелірна техніка декорування творів з металу.

Тонкий шар силікатного сплаву, забарвлений відповідними окислами

металів, наносять у порошкоподібному або пастоподібному стані на

поверхню виробів і сплавляють у муфельній печі. При температурі 700—800

° сплав міцно з'єднується з металом.

Скань (від давньослов'янського скручувати, звивати) – оригінальний

вид ювелірної техніки, в основі якої лежить ажурна сітка, набрана із

дротинок спіралеподібної форми, з'єднаних пайкою. Скань буває ажурною

або накладною.

Кольчужне плетіння – давня техніка з'єднання кілець з тонкого дроту

(золото, срібло, мідь тощо) у своєрідні ланцюжки, плетиво. Зараз ця техніка

застосовується ля виготовлення ланцюжків, браслетів та інших прикрас

різними прийомами: змійка, стрічка, якір тощо.

До згаданих технік художньої обробки металу можна додати ще

накладання, інкрустацію або насічку ювелірних виробів, травлення пласких

рельєфів та сучасні техніки масового тиражування: накатка орнаменту

валиками, штампування пресом, електролітична гальванопластика тощо.

Таким чином, художня обробка металів як вид декоративно-

прикладного мистецтва поділяється на технологічні підвиди. Зауважимо, що

в наукових дослідженнях їх можуть називати видами, наприклад: художнє

лиття, художнє ковальство і слюсарство, карбування, гравіювання і чернь,

художні емалі, скань і зернь тощо.


35

4. Типологія художніх виробів з металу.

Типологія творів. Усі вироби художнього металу складають вісім

найбільших родів: архітектурні елементи, обладнання приміщення, знаряддя

праці, зброя і військове спорядження, посуд і начиння, культові та обрядові

предмети, особисті речі і прикраси, дрібна пластика. Кожен рід поділяється

на відповідні типологічні групи, іноді підгрупи і типи.

Архітектурні елементи рід художніх виробів з чорних металів, які

безпосередньо пов'язані з будівлями і надають їм привабливого вигляду.

Архітектурні елементи утворюють п'ять основних типологічних груп творів:

решітки (віконні, ґратчасті двері і ворота); поручні сходів і балконів,

світильників, тощо. Кронштейни - типологічна група кованих декоративних

виробів. Водостічні труби – риштаки, труби із водоліями у вигляд

зооморфних масок або фантастично-казкових звірів. Навершшя споруд:

шпилі, хрести, флюгери. Скоб’яні вироби – оббивка дверей, завіси, ручки,

дверні молотки, накладки і замки, ключі.

Обладнання приміщення. Основним предметом житлових і

громадських інтер'єрів на Україні були меблі. Меблеві окуття, окуття скринь,

коробочок, шаф, меблеві замки, ключі і т. ін.

Знаряддя праці – рід художніх предметів, які служать обладнанням

певної галузі ремесла або праці в побуті: ножі, ножиці, лускоріхи, форми для

печива.

Посуд і начиння – художні вироби з олова, міді, бронзи та срібла для

приготування їжі та сервірування столу. Типи предметів: горщики, дзбани,

збанки, чаші, тарелі, свічники, фляги, горнята, ступки, ложки тощо.

Лише такі типи предметів, як мідні тази, чани, казанки, бронзові

рукомийники, сковорідки, джезли, підставки для склянок є характерним

набутком художньої обробки металу.

Культові та обрядові предмети з найдавніших часів виготовляли з

дорогоцінних металів, згодом з олова, міді (з позолотою).

Багаті оклади ікон і книг, хрести, свічники, літерний посуд тощо.

Зброя і бойовий обладунок.

У середні віки зброя і захисний обладунок воїна були важливою

галуззю художньої обробки металів.

Найдавніша типологічна група – ударна зброя: булава, пірнаг, молот,

ціп, обушок. Колюча: кинджал, меч, шпага і под. Рубаюча: меч, палаш,

шабля, бойові сокири (алебарда, бердиш). Цю зброю часто декорували

гравіруванням, інкрустацією та карбуванням.

Стрілецька механічна зброя – сталеві луки, алебарди і готиви, рушниці

та пістолети.

Особисті речі і прикраси, виготовлені з кольорових металів, часто

ставляють неповторний ансамбль жіночого і чоловічого костюма. Приклад:

люльки, кресла, табівки, пояси, чепраги, гольники, на ключники, «дукачі»,

браслети, персні, сережки тощо.


36

Дрібна пластика – рід художнього металу, пластична мініатюра, до якої

входять монети, оправи книг, дитячі іграшки.

5. Художня обробка металу.

Технологічне й художнє освоєння металів ознаменувало великий

поступ у розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи

називають – епоха міді, бронзи, заліза. Однак хронологічне й територіальне

поширення цих металів було нерівномірним, залежало від природних умов і

ступеня розвитку народів. Так, якщо первісне населення сучасної території

України у II тис. до н. є. лише починало опановувати виготовлення

найпростіших виробів з міді й бронзи (наприклад, мідні прикраси-платівки

верболистої і місяцеподібної форм, бронзова сокирка-кельт з лінійними

насічками), в той час як майстри близькосхідної, єгипетської і крито-

мікенської цивілізації вже досконало володіли багатьма техніками

виготовлення різних художніх виробів із бронзи та золота.

У I тис. до н. е. простори нинішньої України (степ і лісостеп) заселяли

скіфські та сарматські племена. У художній обробці металу скіфські майстри

досягли великої вправності. Відома своєрідна трактовка анімалістичної

пластики (декоративні платівки, прикраси, навершшя) – так званий звіриний

стиль. Класичним зразком цього стилю є золота платівка, що рельєфно

зображує оленя та хижих звірів, знайдена в кургані Куль-Оба поблизу Керчі

(IV ст. до н. е.).

Сармати для оздоблення зброї та побутових речей виготовляли

різноманітні прикраси з міді, бронзи й золота, часто вдаючись до поліхромної

інкрустації кольоровим склом та коштовним камінням. Браслети, сережки та

підвіски з дорогоцінних металів вони збагачували вставками з гранату,

рубіну і сердоліку.

Блискучою мистецькою вартістю наділені золоті та срібні вироби,

виготовлені в грецьких причорноморських колоніях, мабуть, на замовлення

багатих скіфів. Сюди, насамперед, слід віднести всесвітньо відомі

чертомлицьку та кульобівську вази, оздоблені карбованими сюжетними

сценами, золотий гребінець з могили Солоха, золоту пектораль з Кам'яної

Могили неподалік Нікополя і т. ін. Таким чином, твори металопластики, що

походять з сучасної території України, виготовлені на зламі епох,

засвідчують про зменшення відставання скіфських, сарматських та інших

металообробників в опануванні технічних і художніх засобів виразності

порівняно із майстрами-спадкоємцями давніх цивілізацій.

Однак різниця у художніх рівнях металообробки ще зберігалася майже

до кінця І тис. Це легко виявити, порівнюючи художню обробку металу

стародавніх слов'ян з ювелірним мистецтвом, наприклад, меровінгського і

каролінгського періодів, не кажучи вже про унікальні вироби майстрів

Візантії.

Художнє металообробництво досягло високого розвитку в епоху

Київської Русі. Німецький учений, монах-ювелір Теофіл Пресвітер (XI ст.),

розглядаючи ремесла Європи і Сходу, писав у своєму трактаті про


37

давньоруське ювелірництво: «Якщо ти уважно вивчиш (трактат. – Авт.), то

дізнаєшся тоді, що саме... в старанності емалей або різноманітності черні

відкрила Русія».

За соціальним станом металообробники Київської Русі були

професійними міськими ремісниками або княжими людьми, що жили при

дворі. Вивчення ювелірної справи потребувало не лише багато часу для

опанування, а й відповідного обладнання та матеріалів. У ті часи, коли

кожний шматочок металу був на рахунку, металообробники, а тим більше

ювеліри, входили до ремісничої еліти. Поряд з місцевими майстрами

працювали й іноземці. Орієнтуючись на унікальні металеві вироби Сходу,

давньоруські майстри разом з технічними прийомами виконання засвоювали

форми, композиційні схеми й окремі елементи декору, що цілком природно

для середньовіччя.

До найвизначніших творів малої пластики IX-X ст. належать срібні

окуття двох турячих рогів (ритуальний посуд для пиття) – мабуть,

пізньоязичницька епоха їх знайшли в похованнях князя і жерця (курган

«Чорна Могила», Чернігів). Окуття меншого рога – це срібна платівка, на

якій карбуванням, гравіюванням і черню зображено орнаментальне плетиво з

чотирьох лілей. Мотив лілеї, широко відомий на території Русі, ймовірно,

східного походження. Окуття другого рога містить карбований сюжетний

декор: фантастичні крилаті чудовиська і люди.

Техніками виїмчастої і перебірчастої емалей давньоруські ювеліри

виготовляли сережки, колтки, хрести й образки. Яскравим зразком

ювелірного мистецтва XI-XII ст. є золоті, розкішні колтки з Києва, на яких

символічне зображення дерева життя, голубів, фантастичних птахів, дівочі

обличчя богині або княжни.

Широкі браслети зі срібних платівок виконані гравіюванням і черню,

на них зображені цікаві магічні сцени – гусляр, танок дівчини з воїном,

орнаментальні мотиви.

Унікальним твором XII ст. є срібна з позолотою чаша (Чернігів),

виготовлена дифуванням, оздоблена карбуванням, гравіюванням і черню, її

багате орнаментування містить у медальйонах батальні та побутові сцени,

оточені рослинними візерунками. А плетиво восьмикутних зірок заповнене

фігурками фантастичних звірів.

Давньоруські майстри використовували техніки литва з бронзи у

кам'яних, глиняних формах або за восковою моделлю. Цими способами

виготовляли великі предмети (дзвони, світильники-хороси, посудини-

водолії), менші речі (наприклад, фігурні позолочені булави), чимало дрібних

виробів, як-от: змійовики, хрестики, образки, енколпіони (складні пустотілі

хрестики), ґудзики, персні тощо.

Українське художнє металообробництво XIV-XV ст. розвивало й

збагачувало традиції Давньої Русі. Працювали ковалі, ливарники, бляхарі,

ювеліри та ін. Але з цього періоду збереглося дуже мало пам'яток.

Насамперед згадаймо найдавніший твір монументального ливарництва –


38

дзвін 1341 р. зі львівського собору св. Юра. Він має просту, невибагливу

форму, гармонійні пропорції, пружні контури силуету. Його дещо

витягнутий корпус оперізує стрічка графічного напису – єдина прикраса,

котра водночас засвідчує: дзвін виготовив Яків Скора.

У XV ст. виникають міські цехи різних металообробних ремесел,

поширюються нові типи металевих виробів (гармати, годинники, дверні

замки і т. ін.).

Зважаючи на часті феодальні війни, чи не найважливіше місце серед

металевих виробів посідала зброя, її виготовляли у Чернігові, Києві, Львові,

Луцьку, Володимирі-Волинському, Острозі та інших містах. Цех мечників

існував у Львові вже в XV ст. і користувався привілеями. Найчастіше тут

виготовляли шаблі, палашики, які називали львівськими. Вони поволі в XV-

XVI ст. витіснили важкі старовинні мечі. Мечники виробляли зброю бойову і

парадну. Зразком останньої може служити церемоніальний меч львівських

війтів роботи Івана Венгрина, клинок якого має травлений ренесансний

візерунок, герб Львова і дату 1577. Рідше виготовляли булави, чекани і

будзигани, котрі з бойової зброї поступово трансформувалися в ознаку влади

та вищої військової ієрархії, набуваючи декоративності й пишноти. З

виникненням виробництва вогнепальної зброї (рушниць і пістолів)

вдосконалювалися прийоми оздоблення металевих і дерев'яних частин.

Залежно від типологічних груп металевих предметів розрізняли

слюсарів, шпорників, стременників і замочників. Вони часто співпрацювали з

ковалями, виготовляли деталі архітектурного обладнання, ковані скрині,

скриньки тощо.

У металообробництві XVII-XVIII ст. набуло поширення виробництво

великомасштабних декоративно-монументальних творів, часто пов'язаних з

архітектурою (оборонною, культовою та світською). Це литі дзвони, гармати,

ювелірної роботи царські брами, окуття престолів, шати ікон і великі оправи

Євангелій, ливарної і ковальсько-слюсарської роботи баштові годинники

тощо.

Невеликі й середніх розмірів металеві предмети, що нерідко були

справжніми творами декоративно-прикладного мистецтва, виготовляли

ювеліри-золотарі, ливарники, ковалі, бляхарі, конвісари (виробники

олов'яного посуду, назва походить від кварти-конви), годинникарі та ін.

Найвизначнішим осередком ювелірства у XVI-XVII ст. був Львів

(перші відомості про тутешніх ювелірів походять з XIV ст., а окремий цех

заснований 1595 p.). Тут поруч місцевих ювелірів працювали й приїжджі –

німецькі, угорські, італійські майстри, тому художні особливості їхніх

виробів мали загальноєвропейський характер (декоративні елементи стилів

готики, ренесансу та бароко). Львівські золотарі виготовляли всі можливі

коштовні речі, починаючи від посуду і кінчаючи дрібними прикрасами

(персні, брошки, ґудзики). Серед шляхтичів і заможних міщан особливим

попитом користувався так званий львівський пас. Це широкий шкіряний

пасок, суцільно вкритий срібними або золоченими платівками прямокутної


39

форми, з півкруглими вирізами обабіч, куди вкладали бляшки-кружальця.

Платівки оздоблювали ретельно гравійованими візерунками на подобі

ренесансних розеток та пишних квіткових мотивів. На застібках часто

зображувалися фігурні сцени з міфологічними постатями, зображеннями

лицарів і королів.

Срібний посуд, столовий сервіз для молдавського господаря (князя)

роботи львівських майстрів 1582 р. налічував вісім типів предметів. Серед

них винятковою пишнотою оздоблення вирізнялися ложки. На держаках

часто гравіювали постаті людей (мабуть, апостолів), герби власників, написи

сентенцій або девізи.

Якщо світські ювелірні вироби стильовими ознаками нагадували

західноєвропейські, то церковні – консервативно зберігали давньоруські

традиції. Форми були скромнішими, а декор – помірнішим. Лише з середини

XVII ст. церковні літургічні предмети (хрести, чаші, кадильниці тощо)

позначені певним впливом бароко. На зміну гравіюванню прийшла техніка

карбування, і тому декор став рельєфним. Зразком вишуканих ренесансних

форм і характерного для бароко карбованого оздоблення є срібний

напрестольний хрест з Успенської церкви у Львові, виконаний Андрієм

Касіяновичем 1638 р. на замовлення Ставропігійського братства. Твір

пустотілий, конструктивно складається з восьмипелюсткової підставки, яка

переходить у профільовану ніжку з пуклею, і власне чотириконечного хреста

(кінці завершені трилопатками). На лицевому боці хреста вміщено лите

розп'яття, а в лопаткових розширеннях викарбовані євангелісти. Площини

зворотнього боку членовані на прямокутники з карбованими сценами

страстей Христових, які іконографічне подібні до тогочасних львівських

гравюр.

У XVII-XVIII ст. провідним центром золотарства був Київ. Тут

працювали відомі майстри ювелірної монументальної пластики, речей

церковного й світського ужитку – Іван Равич, Ієремія Білецький, Михайло

Юревич, Федір Левицький та ін. Найвизначнішим майстром золотарської

справи вважається І.А. Равич (1677-1762). Виготовляючи коштовний посуд,

свічники, шати ікон і оправи книжок, він уміло поєднував округлі,

гармонійні форми із характерними прикрасами.

На кінець XVII – першу половину XVIII ст. припадав найвищий розквіт

українського художнього металообробництва. Окремі цехи золотарів, крім

уже згаданих, виникали в Острозі (1648 p.), Кам'янці-Подільському (1712 p.).

Прилуках (1749 p.), Чернігові (1786 p.), Ніжині (1786 р.) та ін.

Ливарні майстерні діяли в Києві, Стародубі, Новгороді-Сіверському,

Глухові, Львові, Самборі, Бродах і виробляли також декоративно-ужиткові

предмети: посуд, каламарі, свічники тощо. Цей вид художнього литва

відрізнявся від монументального технічними прийомами виготовлення і

специфікою декорування. Так, каламарі (місткості для чорнила) невисокої,

плескатої форми, з вушком для шнурочка оздоблені пласкорельєфними

фігурками лева й однорога. Художня форма свічника завжди втілювалась в


40

умілому профілюванні підставки, стрижня і чашечки. Свічники на кілька

свічок, так звані канделябри, значно складнішої форми й декору. Інколи вони

силуетом нагадують гіллясте дерево, уособлюючи прадавній символ – дерево

життя.

Ливарництво з олова – ще одна технологічна галузь художньої обробки

металів – існувала на Україні у XVI-XVIII ст. Оскільки олово не шкодить

здоров'ю людини, його охоче використовували для виготовлення побутового

і літургійного посуду. Львівські конвісари дуже ретельно працювали над

парними шлюбними, а також церемоніальними кубками й кухлями для

спільних цехових святкувань. Гладкі поверхні оздоблювали глибоким

гравіюванням зображень святих, гербів, емблем, рослинного орнаменту

тощо.

До художнього металообробництва належить також виробництво

годинників – годинникарство. Перший годинникарський цех на Україні

засновано у Львові 1637 року. Львівські майстри вишукано оздоблювали не

тільки деталі механізму, а й футляри-коробки різної величини (залежно від

типів – настінні, настільні, кишенькові). Якщо оправи найменших,

кишенькових, оздоблювали гравіюванням, позолотою, емалями, то великі,

настінні – карбуванням, прорізним ажурним металом тощо.

Найвизначнішими майстрами годинникарства у Львові були родини

Соколовських і Камінських.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. порцеляновий, фаянсовий і

скляний посуд поступово витіснив з ринку олов'яний, мідний і бронзовий.

Ужиткові металеві речі масово виготовляли з дешевих сплавів. Поширилося

ливарництво із чавуну. На зміну ретельній ручній праці прийшли шаблони і

штампи, поспіх і недбальство. Помітно спростився декор. У першій третині

XIX ст. він набув класицистичних ознак: вводилися античні мотиви,

меандри, пальмети, лаврове листя тощо. Все це неминуче призвело до

занепаду художнього металообробництва. У другій половині XIX ст.

розпалася середньовічна цехова організація, і дрібним, обособленим

ремісничим майстерням все важче було конкурувати з капіталістичними

підприємствами.

Протягом кількох століть у затінку міського цехового

металообробництва існував непрофесійний рід цієї діяльності – народне

металірство. Його впливи на цехове ремесло XVII—XVIII ст. інколи досить

виразно помітні то в карбуванні, то у дрібному ливарництві, то в ювелірстві.

Наприклад, на карбованих і гравійованих вотумах (мідні посріблені або

срібні платівки, жертвувані церкві, костьолу з проханням порятунку від

нещастя) зображували «об'єкти», котрі потребували Господнього

заступництва, з характерною народною трактовкою та орнаментикою.

Народні майстри художньої обробки металів, яких ремісники

зневажливо називали «партачами», працювали у найдоступніших галузях:

ковальстві, бляхарстві, дрібному ливарництві та ювелірстві. Більшість з них


41

залишалися селянами, тобто займалися ремеслом у вільний від обробітку

землі час.

Із занепадом у XIX ст. цехового ремесла на чільне місце висувається

народне металірство. Найбільш відомі його регіони – Подніпров'я,

Слобожанщина, Гуцульщииа.

Художні вироби народного ковальства не були чисельними й

переважно стосувалися обладнання будівель (хрести, дверні клямри, клямки,

ручки тощо), окуття возів, саней, скринь і под. Ужиткова ковальська

продукція: сокири, коси, серпи, сапи, підкови переважно виготовляли без

прикрас. Окуття скринь, навпаки, були «лицем» посагу молодої. Таке окуття

мало традиційний набір конструктивних (наріжники, скріплювальні штаби,

завіси) та декоративних накладних елементів (спіралі, квіти, птахи).

Народне ювелірство побутувало на Подніпров'ї та Слобожанщині,

зважаючи на багатовікову традицію ношення у святковому одязі дівчат і

жінок великої кількості прикрас, насамперед, хрестиків, намист, сережок і

дукачів. Сільські і міські народні ювеліри виготовляли свою продукцію з

дорогоцінних металів невисокої проби, а коштовне каміння замінювали

різнобарвними скельцями, їм були добре відомі ливарництво у глиняних

формах, імітація зерні, гравіювання нескладних візерунків, штампування,

золочення амальгамою тощо.

Найпоширенішим виробом був хрест. Майже всі чоловіки, жінки і діти

носили, зокрема, гладенькі натільні хрестики, оздоблені гравіюванням.

Великі литі хрести виконували з міді, білого сплаву або срібла на подобі

складного ажурного плетива, прикрашували скельцями та гравіюванням.

Штамповані хрести, найчастіше із рельєфним зображенням будь-якого

святого, виробляли на Київщині.

Сережки найчастіше виготовляли без підвісок (так звані кульчики) –

овальне кільце з розширеним передом, до якого приплавлювали різноманітні

розетки. Подібну тектоніку мали й сережки з підвісками, але до розеток

привішували невеликі рухомі хрестики, листочки, дзвоники, сердечка,

намистини з коралу і скла.

Найпишнішою жіночою оздобою на Подніпров'ї та Лівобережжі у XIX

– на початку XX ст. були дукачі (дукат – італійська золота монета). Вони

складалися з власне дукача (срібна монета або кругла платівка з

вигравійованим рельєфним зображенням) та декоративної частини, що

нагадує бант, ажурну плетінку чи розетку. Останні могли використовувати

окремо, як шийні прикраси, однак найчастіше вони служили для

підвішування дукачів.

Траплялися на Україні й дукачі-іконки – мініатюрні образки з

рельєфним зображенням Благовіщеня, Покрови, Вознесіння Богородиці і т.

ін.

Дрібне художнє ливарництво з латуні у селах Гуцульщини вирізнялося

своєрідним декораційним стилем, джерела якого, мабуть, сягають поганських

часів. Однак достовірно датовані речі походять лише з першої чверті XIX ст.


42

Гуцульські народні майстри лиття у глиняних формах виробляли численні

ужиткові предмети, жіночі прикраси, хрестики й іконки, доповнення до

одягу, курильне приладдя, кінську збрую тощо. Усі ці вироби старанно

декоровані карбуванням і гравіюванням, творять невелику, але чітку

орнаментальну низку геометричних мотивів, що виступають у різноманітних

композиційних сполученнях.

Найбільшою популярністю у гуцулів користувалися латунні руків'я

(держаки) палиць у вигляді різної форми сокирок, фігурних закінчень. Такі

палиці відзначалися оригінальністю форми й декору, могли служити зброєю

у скрутну хвилину. Розрізняють старовіцькі топірці – видовженої

прямокутної форми, з ледь розширеним лезом і нові (кінець XIX ст.), де лезо

виступає контрастніше щодо обушка. Фігурні держаки виготовлені з парою

кінських голівок, мають архаїчні ознаки. Стародавні елементи зберігаються

також у дископодібних фібулах (чепрагах), шийних прикрасах (згардах),

каблучках тощо. Становить інтерес техніка плетіння з дроту ланцюжків

(ретязів) майстрами І. Кіщуком з с. Річки та О. Іванійчуком з с. Красноїлів.

Славу гуцульського художнього металу творили невідомі й відомі

майстри, а то й цілі родини, наприклад, Дутчаки з с. Брустурів, Медвідчуки з

с. Річки, Федюки з с. Дихтинця.

Найвищий розквіт гуцульського металірства (мосяжництва) припав на

кінець XIX – початок XX ст. У той час відбувалися етнографічні виставки у

Львові, Коломиї, Тернополі, де можна було побачити й оригінальні вироби з

металу. У романтичний гірський край ринув потік письменників, художників

і багатих туристів. Кожен хотів щось купити на згадку. Найбільшою

популярністю користувалися топірці, палиці, ножі, люльки, пістолі тощо.

Щоб задовольнити попит, художньою обробкою металу стали займатися

десятки майстрів у селах Брустурів, Річка, Соколівка, Снідавка, Яворів та ін.

У роки першої світової війни гуцульське металірство занепало.

Майстри-мосяжники не могли конкурувати з дешевою промисловою

продукцією, котра стрімко заповнила місцевий ринок.

Справа не покращилася і при залученні досвідчених майстрів до артілі

«Гуцульщина» (1939 p.). Частина давньої традиційної продукції вийшла з

ужитку (кресала, гольники, чепраги та ін.), виробляти холодну зброю (ножі й

топірці) заборонила влада. Натомість виготовлення у 50-60-х роках перснів,

браслетів, спортивних кубків не мало успіху.

Нині художньою обробкою металу здебільшого займаються

випускники Вижницького училища прикладного мистецтва і Косівського

технікуму художніх промислів. Однак питома вага його мізерна порівняно із

керамікою, деревообробництвом чи ткацтвом.

Завдання для самостійної роботи:

- самостійно опрацювати матеріал лекції;

- підготувати реферати та нариси з історії розвитку художньої обробки

металу в Україні (взяти певний період розвитку);

- розробити ескіз декоративного виробу з дроту.


43

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЄВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДГОТОВКИ

ВЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Н.М. Бовкун,

викладач образотворчого мистецтва,

викладач першої кваліфікаційної категорії,

член ЗОНСХУ

План-конспект проведення відкритого

заняття з рисунка.

Спеціальність 5.02020501 «Образотворче

мистецтво»

Тема. Зарисовки.

Завдання: Продовження роботи над малюнком. Передача цілісності

освітлення, характеру моделі засобами світлотіні.

Дидактична мета:

- закріплення знань про види рисунка (учбовий, академічний, замальовку,

начерк, ескіз, творчий малюнок);

- засвоєння нових знань: анатомічні пропорційні співвідношення постаті

людини;

- наочне ознайомлення із репродукціями академічних малюнків видатних

майстрів, які навчалися в Академії мистецтв в ХІХ-ХХ столітті;

- творче застосування умінь і навичок образотворчої діяльності на практиці;

- наглядне ознайомлення з начерками і зарисовками автора до картин

«Народження» та «Червоне поле»;

- розвиток графічних умінь та навичок під час виконання учбового завдання,

спостережливості, зорової пам’яті, окоміру;

- виховання критичного ставлення до власної роботи, прагнення до творчої

діяльності, самостійності, професійних та вольових якостей особистості.

Методична мета: використання індивідуальних форм навчання з метою

розвитку творчих здібностей студентів засобами образотворчого мистецтва.

Тип заняття: практичне.

Термін проведення: 1 академічна пара (90 хв.).


- для викладача: зразки робіт (начерки та зарисовки) з зображенням

постаті людини;

- для студентів: аркуш А-2, графічні матеріали (прості олівці).


1. Барщ А.О, Наброски и зарисовки. – М., Академия художеств СССР, 1962. –

166с.


44

2. Николай Ли. Основы учебного академического рисунка. – М., «Эксмо»,

2010. – 480 с.

3. Сокольникова Н.М. Рисунок. Т.1. – Обнинск, «Титул», 1996. – 90 с.

4. Учебный рисунок в Академии Художеств. – М.,"Изобразительное

искусство" 1990. – 160 с.. ил.

Хід заняття.

І. Організаційна частина.

1.1. Перевірка готовності до заняття.

1.2. Налаштування на роботу.

Епіграфом для подальшої нашої роботи можна взяти слова видатного

художника І.Є. Рєпіна:

«Художник-педагог може навчити свого учня тільки тому, чим сам

володіє, що знає, в що вірить, чому відданий. Відсутність теоретичних знань і

професійної майстерності в педагогічній роботі неможливі».

ІІ. Основна частина.

2.1. Актуалізація опорних знань.

- Що таке ескіз? (Ескіз – це підготовчий нарис, що фіксує задум художнього

витвору чи окремої його частини в найхарактерніших рисах. Швидкість і

незмушеність ескізу дозволяють художникові критично оглянути свої задуми

і довести кожен елемент до бажаного результату, перш ніж увічнити його в

остаточній роботі).

- Що таке начерк? (Начерк – це монохромне, неповне, узагальнене

зображення предметного світу, яке виконується за короткий проміжок часу.

Малюнок, який намічає тільки загальні риси того, що планується зобразити).

- Що таке зарисовка? (Зарисовка – це більш повне зображення за начерк,

більш вичерпне монохромне зображення предметного світу, яке виконується

з натури у відносно короткий проміжок часу, ніж тривалий рисунок.

Зарисовка виконується з початку і до кінця тільки з натури).

- Поясніть послідовність виконання зарисовок?

(При роботі над зарисовками потрібно одразу ж, не відволікаючись на

подробиці, охопити головне, саму суть предмету і зобразити його на листі

гостро і виразно, користуючись простими та місткими графічними засобами.

Перш за все, необхідно швидко намітити впевненими штрихами місце та

розмір майбутнього зображення. По цьому узагальнено чи схематично слід

нанести контури натури з врахуванням основних конструкції, пропорцій та

руху. Після цього можна перейти до уточнення наміченого, вносячи те, що

при першому спостереженні визначалось як загальне та характерне, властиве

тільки їй).


45

- Що таке навчальний рисунок? (Навчальний рисунок – це рисунок за

програмою середнього навчального закладу: від геометричних тіл до гіпсової

голови).

- Що таке академічний рисунок? (Академічний рисунок – це рисунок за

програмою вищих учбових закладів: рисунок фігури людини від гіпсових

зліпків до моделей з натури (останній рівень - багатофігурна постановка).

- Проаналізуйте рух різних частин тіла людини при опорі на одну ногу. (При

побудові фігури з опорою на одну ногу для збереження рівноваги частини

тіла переміщуються. При цьому з боку опорної ноги таз завжди виступає

вперед, внаслідок чого плече з цього ж боку йде в протилежну сторону).

2.2. Оголошення теми і мети, мотивація навчальної діяльності

Сьогодні на заняття ми продовжуємо виконувати зарисовки фігури

людини з передачею цілісності освітлення, характеру моделі засобами

світлотіні.

Виконання зарисовок з натури сприяє розвитку загостреного сприйняття

навколишньої дійсності, узагальненню побаченого, досягненню

максимальної стислості, правдивості і виразності. Зарисовки особливо

важливі для придбання професіоналізму в умінні зображати людину.

2.3. Вступна бесіда.

В будові людського тіла функцію міцного каркасу, який тримає всю масу

тіла, виконує скелет. Будова скелета у всіх людей однакова і тому служить

істотною типовою ознакою людського тіла. Особливістю скелета, що

відрізняє її від жорсткої основи предметів і від гнучкого каркасу дерева і

рослини є його рухливість. Скелет – складний механізм, який складається з

кісткових важелів різного виду, поєднаних між собою суглобами різних

типів, зв'язаних м'язами та сухожилля. В процесі спостереження натури її

положення може бути зафіксовано на папері за допомогою схеми людського

скелету. Вона не складна для зображення, легко запам'ятовується, якщо

добре знати місцезнаходження суглобних зв'язок (тазостегновий, колінний,

гомілкостопний, плечовий, ліктьовий та зап'ястя і «яремної ямки» –

груднино-ключичний суглоб). Легко намічена тонкими лініями на папері

схема скелету може переконливо відобразити результат спостереження та

аналізу натури, будь-яке її положення, динаміку та характер руху (працює,

йде, біжить, скаче).

Однак, користуючись схемою, необхідно пам'ятати, що вона залишається

далекою від дійсності. Індивідуальним і характерним для кожної людини

може бути положення тіла, жести і, в першу чергу, пропорції, тобто

відношення розмірів окремих частин тіла між собою. На початку роботи, при

побудові схеми скелету, про це треба пам'ятати і одночасно враховувати, що

розмір деяких частин скелета, що йдуть в перспективу, можуть сильно


46

спотворюватись. Звичайно у дорослої людини середнього зросту, розмір

черепу вкладається в його висоті 7-7,5 раз, а довжина руки, разом з кистю

доходить до середини стегна, яке по довжині рівне гомілці.

Зміна цих співвідношень говорить про високий чи низький зріст і

відноситься до характерних ознак, так само як повнота та тендітність. Слід

пам'ятати про лінію центру ваги і те, де вона знаходиться по відношенню до

площини стопи, через яку повинна проходити, щоб тіло було в положенні

стійкої рівноваги. Так, в положенні з опорою на одну ногу, лінія центру ваги

проходить через слідок опорної ноги, а таз нахиляється у бік вільної ноги.

Студентам слід пам`ятати, що пропорційна фігура є результатом виміру, а

не вихідною точкою для визначення «краси», вона не є шаблонною схемою.

Пропорційна фігура – це кінцевий результат використання методу

визначення пропорцій.

Для виконання побіжних анатомічних і графічних зарисовок постаті треба

мати на увазі наступне:

а) дрібні, другорядні подробиці натури, зливаючись з усією масою постаті,

майже не сприймаються; бажаючи передати в начерку рух їх потрібно одразу

ж випускати, як зайве, відмічаючи на листі лише самі істотні для постаті

деталі;

б) динамічність таких графічних засобів, як лінія і штрих, дають

можливість у статичному начерку значно збільшити відчуття руху, надати

йому більшу переконливість;

в) при перенасиченості графічними засобами в статистичному начерку

може послабитись і навіть зовсім щезнути відчуття руху. Тому у

використанні графічних засобів доводиться бути дуже стриманим, скупим.

Зарисовки групи людей, виконані з натури, завжди природніші і

переконливіші, ніж зроблені з уяви. Вони можуть послужити матеріалом при

розробці ескізів творчого задуму.

2.4. Послідовність виконання роботи.

Зображуючи фігуру, необхідно почувати конструкцію форм, уявляти

собі, як одна форма виникає з іншої і переходить у третю і т.д. Щоб

розібратися в складній формі, треба її привести спочатку до найпростіших

геометричних форм.

На початку роботи велике значення має моделювання форми лініями. В

міру більш заглибленого об'ємно-просторового моделювання форми тіла

людини, лінії поступово переходять в тон.

Світло, що падає на тіло і викликає утворення тіней, підкреслює

характер форми. Тому студентам треба орієнтуватися не на контури, а,

подібно до скульптора, «витесувати» просторові включення графічними

засобами для організації єдиної світлової партії.

Перш за все слід звернути увагу на обмеження нюансів тонових

значень падаючого світла, щоб тим самим сприймати світлові плями як єдину


47

форму. Погано, коли задається лише контур, до якого потім додається

штриховка. Зазвичай ці два елементи розпадаються.

Рисунок може бути виконаний скромними засобами в легкій

тональності. Тому при роботі чимале значення набуває вирішення фону. Ним

слід користуватися обережно, щоб він дійсно допомагав виявленню форми

моделі. Потрібно враховувати, що відношення у фоні біля освітлених і

тіньових місць форми різні. Залежно від характеру об`єму змінюється

ширина й сила контурної лінії: вона то зникає, то посилюється. Лінія і тон

мають бути тісно зв`язаними один з одним, як засоби передачі пластичної

форми.

Під час роботи над рисунком фігури людини слід збирати додатковий

матеріал, робити допоміжні замальовки і детальні рисунки частин тіла

людини. До окремих вузлів і частин тіла корисно виконувати рисунки з

анатомічного екорше.

Останній етап роботи потребує охоплення всього в цілому, підкоряючи

другорядне головному, окремі деталі – великій формі.

2.5. Критерії оцінювання роботи:

- передача характеру руху, фігури людини;

- передача пропорційних співвідношень фігури людини;

- моделювання форми за допомогою світлотіні.

ІІІ. Практична частина.

3.1. Індивідуальна робота.

3.2. Контроль за часом.

ІV. Заключна частина.

4.1. Виставка робіт студентів, самоаналіз, аналіз та виставлення оцінок.

4.2. Видача завдання для самостійної роботи:

Педагогічне малювання постаті людини в різних ракурсах та положеннях. (А-

2, графічні техніки, 1 шт.)

4.3. Підведення підсумків заняття.

«Будь-яка справа має початок, середину й кінець, у малому, це постановка

або рух фігури, зв'язок і пропорції» (П.П. Чистяков)


48

Т.В. Гостєва,


викладач вищої категорії, «викладач-методист»,

член ЗОНСХУ.

План-конспект заняття з декоративно-

прикладного мистецтва.

Спеціальність. 5.02020501 Образотворче

мистецтво.

Тема. Прийоми виконання композиції декору на основі

опішнянського розпису.

Мета. Поширити знання студентів про спільні ознаки оберегової

символіки різних видів ДПМ, художні можливості кераміки (на основі

гончарної спадщини Опішні); ознайомити з технологією ріжкового розпису;

формувати уміння і навички створення центрової композиції в квадраті за

мотивами опішнянської кераміки з використанням прийомів ріжкового

розпису.

Розвивати композиційні уміння і навички, творчі здібності студентів.

Виховувати естетичний смак, повагу до традицій та художньої

спадщини українського народу.

Засоби навчання: наочні матеріали – керамічні вироби майстрів

Опішні, таблиці зразків різновидів опішнянської кераміки, композицій

орнаменту, таблиці основних термінів і понять; матеріали для виконання

розпису – гумові ріжки, суміші фарб для виконання розпису (ангоби),

дерев’яна дощечка або кольоровий картон розміру 20х30 см, простий

олівець, палітра, вода, поролонова губка.


1. Щербань А. Л., Щербань О. В. Нариси з історії Опішного козацької

доби — Харків : Країна мрій, 2011

2. Пошивайло О. М. Опішне — гончарська столиця України — Опішне:

Українське Народознавство, 2000. — 60 с.: іл.

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Опішня


1. Організаційна частина.

2. Основна частина.

2.1 Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь

студентів.

Запитання до студентів.

- Дайте визначення, що таке розпис?

- Для чого наші пращури використовували розпис?

- Які символи-обереги ви знаєте?


49

- Своїми словами поясніть, що таке орнамент?

- Які види орнаментів ви можете назвати?

- В яку геометричну фігуру можна вписати ці орнаменти?

- Як ви розумієте слово симетрія?

- На яких речах домашнього вжитку можна зустріти такі орнаментальні

композиції?

2.2 Практична вправа.

На основі самостійно опрацьованої літератури студенти виконують

начерки на класній дошці схем побудови орнаменту в квадраті, пояснюють

основні види симетричної композиції.

2.3 Вступна бесіда.

Викладач звертає увагу студентів на посуд, прикрашений

різнокольоровими візерунками, подає інформацію про ці керамічні вироби.

Студенти виступають з короткими повідомленнями про:

- історію та розвиток опішнянського народного промислу;

- особливості виготовлення та декорування керамічних виробів Опішні;

- традиційні техніки прикрашання посуду;

- відомих майстрів Опішні.

Викладач узагальнює повідомлення студентів.

Короткі історичні відомості про формування та розвиток

опішнянського народного промислу.

Опішня (місцева назва – Опішне) – селище міського типу Зіньківського

району Полтавської області України, головний осередок сучасного

українського гончарства. Старовинне козацьке містечко.

Розташоване на пагорбах понад річкою Ворсклою.

Упродовж трьох останніх тисячоліть на території поселення інтенсивно

розвивалося гончарство. Наприкінці ХІХ початку ХХ століття в містечку

працювало близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на

всі континенти світу.

У листопаді 1986 року був заснований Музей гончарства, який у 1989

року набув статусу Державного музею-заповідника українського гончарства,

а в 2001 – статусу Національного. Для збереження пам'яті про видатних

земляків-гончарів відкриті меморіальні музеї-садиби славетної майстрині О.

Селюченко та гончарської родини Пошивайлів.

Особливості виготовлення та декорування керамічних виробів

Опішні.

Фантазія і майстерність гончарів створили чудові форми боклаг,

куманців, макітра, мисок, глечиків, що були дуже зручними в побуті й тому

користувалися великим попитом селян. Красу форми, її зручність

доповнював і підкреслював колоритний розпис, в якому знайшла своє

відображення навколишня природа.

Колорит розпису Опішні створюється використанням червоного,

коричневого, блакитного кольорів з незначною кількістю чорного.


50

Найпоширеніший в Опішні рослинний орнамент. Його елементи мають

назви «зірочки», «фіалочки», «виноградинки». Елементи рослинного

орнаменту поєднуються з простими елементами геометричного на червоно-

жовтому тлі.

Технологія виробництва опішнянської кераміки досить складна.

Процес виробництва починається із заготовки глини, виготовлення

формальної маси й ангобів для декорування виробів. Білі та кольорові ангоби

виготовляють з глини, останні отримують змішуванням білої глини з

кольоровими пігментами (барвниками).

Посуд ліплять руками з глини на гончарному крузі. Після закінчення

формування поверхня виробу згладжується за допомогою вологої губки або

гуми. Від круга вироби відокремлюються тоненьким дротом. Деталі виробу,

тобто ручки, носик, вушка приставляються окремо. Готовий виріб

підсушують при звичайній температурі, обточують знову на гончарному

крузі. Після цього його декорують кольоровим ангобом зовні й усередині,

обсушують та розписують кольоровими ангобами. Розпис виконують

гумовою грушею, в яку вмонтовано соломинку потрібного діаметру.

Розписаний виріб знов підсушують, потім обпікають у муфельних печах і

покривають прозорою глазур’ю, після глазурування виріб знов обпікають.

Тепер процес виробництва можна вважати завершеним. Такий посуд

називають «паливаним».

Техніки прикрашання посуду.

Для прикрашання керамічних виробів використовують різні техніки:

1. Ритування – техніка нанесення гострим предметом контр рельєфу по

вологій поверхні виробу.

2. Глянсування – техніка нанесення рисунка гладким предметом на

випалений виріб.

3. Фляндрування – техніка з’єднання гострим предметом на поверхні виробу

декількох смужок ангобу.

4. Штампування – техніка нанесення декору орнаменту на поверхню виробу

за допомогою штампу.

5. Налеп – техніка нанесення об’ємних елементів на поверхню виробу.

6. Ріжкування – техніка нанесення декору ангобом на поверхню виробу, як

вид розпису найбільш характерне для керамічних виробів, створених

опішнянськими майстрами – гончарями.

Майстри Опішні.

Пошивайли Гаврило Ничипорович (1909-1991) та Явдоха Данилівна

(1910-1994).

Селюченко Олександра Федорівна (1921-1987).

Китриш Михайло Єгорович (1936 рік).


51

В меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів.

Гончарні твори Михайла Китриша на виставці,

присвяченій 75-річчю з дня народження гончаря.

2.4 Повідомлення теми і мети, мотивація практичної діяльності.

На заняття ми створимо рослинний орнамент в квадраті або

прямокутнику в техніці «ріжкування». Знання про опішнянська кераміку,

практичні уміння і навички розпису кольоровими глинами ви можете

використати при виконанні завдання зі скульптури щодо оздоблення

декоративної кераміки, у власних творчих роботах, а також при проведенні

різних видів педагогічної практики на уроках, гурткових заняттях з

образотворчого мистецтва в початкові та середній школі, в спеціалізованих

позанавчальних мистецьких закладах освіти.

2.5 Послідовність виконання.

1. Олівцем наносимо малюнок за власним ескізом на поверхню дощечки або

кольорового картону.

2. Беремо гумовий ріжок (груша) з ангобом і злегка натискаючи малюємо

контур квітки рухом від себе.

3. Зверніть увагу, що білим ангобом малюємо по темному фону, а темним –

по світлому. Характер малюнка має округлу форму.

4. Після того, як зроблений весь контур зображення, можна зафарбувати

середини квіточок, щільно заповнюючи поверхню стежок за стежком, як у

вишивці.

3. Практична робота.

Самостійна робота студентів за поданою інструкцією.


52

Інструкція до виконання завдання.

1. Під час виконання завдання пам’ятайте про закони композиції: ритм

елементів (чередування великих, середніх і малих плям); головне і

другорядне в композиції орнаменту; рівновагу елементів; взаємодію

розміру фона поверхні і елементів розпису: якщо малюнок дуже малий,

то фон за своєю масою може знищити малюнок, якщо великий – малюнку

буде затісно в форматі; вплив тону зображувальної поверхні на

сприймання тональності розпису (закон тонового контрасту – працюємо

світлим по темному, темним по світлому), враховуємо цілісність

сприймання вохристо-коричневої гами кольорів.

2. Під час виконання малюнка рука працює плавно, щоб контур був рівним.

3. Для виразності малюнка не має великого значення, якщо попередній

малюнок олівцем не співпадає з подальшим обведенням по контуру

ангобом – елементи вийдуть більш живими, жвавими.

4. Контур обведення може мати різну товщину, плями різної конфігурації

можуть утворити несподівані квіти, листочки, що надасть орнаменту

неповторності, оригінальності.

5. Якщо оконтурювання не вдалося, поролоновою губкою можна змити

помилки, пам’ятай, народні майстри працюють без попереднього малюнка

олівцем, навмання.

4. Заключна частина.

4.1 Виставка робіт студентів, аналіз та виставлення оцінок.

Самоаналіз виконаних розписів за критеріями оцінювання. Методичні

поради викладача щодо удосконалення техніки виконання розпису.

4.2 Підведення підсумків заняття.

- Поясніть особливість виконання розпису кольоровими глинами в техніці

«ріжкування»?

- На основі якого народного промислу були створені ваші творчі роботи?

4.3 Повідомлення завдання до самостійної роботи.

Копіювання із зразків елементів опішнянського розпису. Виконання

ескізів композиції декору на основі опішнянського розпису (в

прямокутнику), А4, 2 шт.

Роботи студентів за результатами заняття.


53

Т.О. Ткачук,


викладач першої кваліфікаційної категорії

МОТИВАЦІЙНО-ДІЯЛЬНІСНИЙ

КОМПОНЕНТ НА ЗАНЯТТЯХ З

МАКЕТУВАННЯ ТА МОДЕЛЮВАННЯ, ОСНОВ

ПРОЕКТУВАННЯ

В статті представлені матеріали з досвіду

роботи викладача щодо розвитку художньо-

практичних компетентностей студентів спеціальності 5.02020501

Образотворче мистецтво* з навчальних дисциплін «Макетування та

моделювання», «Основи проектування», які входять до циклу дисциплін

додаткової кваліфікації «Виконавець художньо-оформлювальних робіт».

Навчальні програми дисциплін «Макетування та моделювання»,

«Основи проектування» розроблені з урахуванням педагогічної практики

студентів, їх майбутньої професійної діяльності. Зміст цих навчальних

програм спрямований не тільки на засвоєння студентами нових знань в галузі

дизайну, удосконалення власних зображувальних умінь та навичок, а й на

розвиток комунікативної компетентності.

Спілкування через створені зорові образи, уміння презентувати

власний дизайн-проект є невід’ємною складовою формування професійних

компетентностей майбутніх вчителів образотворчого мистецтва, фахівців

оформлювального мистецтва. Етапи виконання практичних завдань

обумовлюють використання студентами дослідно-пошукових методів під час

вивчення дизайн-аналогів, ескізування, роботи в матеріалі. Виконані

практичні роботи можуть бути використані студентами як унаочнення для

різних видів педагогічної практики, в подальшій професійній діяльності.

На заняттях з «Макетування та моделювання» студенти виконують ряд

технологічних карток, розрахованих на використання на уроках

образотворчого мистецтва та трудового навчання (мал..1, мал..2).

Малюнок 1. Зразки таблиць основних складок та базових форм орігамі;


54

Малюнок 2. Зразки таблиць послідовності виконання простого орігамі

(тварина або рослина)

При проведенні майстер-класів в групі студенти вчаться правильно

демонструвати етапи виконання орігамі, виконувати роботу послідовно,

використовувати спеціальну термінологію при поясненні процесу складання

(«лінія згину», «гора». «долина», «діагональ»), вчасно реагувати на

технологічні помилки, розуміти їх та виправляти.

Виконання макету простої архітектурної споруди вчить студентів

економно використовувати матеріал, грамотно будувати та складати

розгортки. Виконання колективної роботи з використанням макетів простих

архітектурних споруд загартовує колектив, атмосфера змагання мотивує

студентів до покращення власних досягнень. Отриманий досвід випускники з

успіхом використовують в професійній педагогічній діяльності (мал..3,

мал..4).

Малюнок 3. Колективна робота студентів.


55

Малюнок 4. Колективна робота учнів початкової школи

Завдання розділу «Мистецтво театрального оформлення» спрямованні

на оформлення дитячих вистав в школі. Студенти поглиблюють свої знання

про матеріали, які рекомендовано використовувати в початкових класах на

уроках образотворчого мистецтва та трудового навчання з тем, які

присвячені конструюванню з різних матеріалів. Практичне застосування

виражальних можливостей різних художніх матеріалів простежується при

виконанні ескізів масок і костюмів до дитячих казок, виготовленні масок в

матеріалі. Особливу увагу в ескізах звертаємо на вікові особливості

сприймання молодшими школярами образів літературних героїв, на

формування емоційно-ціннісного ставлення до творів образотворчого

мистецтва (мал..5, мал..6).

Малюнок 5. Ескізи костюмів до дитячих вистав

Малюнок 6. Ескізи масок до дитячих вистав

Завдання навчальної дисципліни «Основи проектування» розраховані

на застосування методу проектів. Студенти отримують завдання, добирають

інформаційний матеріал, опрацьовують його, аналізують. На основі вивчених

зразків створюються власні ескізи. За ескізами виконується креслення і

створюються макети (мал..7). Завершену роботу, разом з напрацьованим

матеріалом, студент представляє групі. Представлений матеріал ілюструє

етапи роботи над проектом: від збору матеріалу до виготовлення макету та

дозволяє побачити розвиток ідеї, втілення її в матеріалі. Такі завдання вчать

студентів грамотно добирати матеріал, опрацьовувати його, відкидаючи все

зайве, працювати творчо, уникаючи шаблонності.


56

Малюнок 7. Проектування складної об’ємної форми (архітектурної споруди).

Тема «Фірмовий стиль» також передбачає використання методу

проектів (мал..8). Студенти створюють власний фірмовий блок: від вивчення

вже існуючих фірмових знаків до створення власного і використання його в

складових фірмового блоку (візитки, бланки, конверти, буклети, фірмові

костюми, упаковки). На останньому занятті студенти публічно

представляють свій фірмовий стиль: вдосконалюють мовні навички

(грамотно будують речення, використовують спеціальну термінологію),

вчаться основам акторської майстерності (уміння публічно виступати перед

аудиторією, тримати увагу глядачів), логічно відповідати на поставленні

питання, захищати свій проект.

Малюнок 8. Розробка фірмового стилю музичної студії.

Незважаючи на специфіку додаткової кваліфікації «Виконавець

художньо-оформлювальних робіт», завдання для студентів розроблені таким

чином, щоб наприкінці вивчення курсу отримати всебічно розвинуту,

грамотну, комунікативну особистість. Випускники відділення підготовки

вчителів образотворчого мистецтва повинні зручно відчувати себе як в

педагогічній, так і в оформлювальній діяльності, досконало володіти

виражальними засобами різних видів образотворчого мистецтва та дизайну,


57

вміти креативно вирішувати поставлені завдання, прагнути до постійного

самовдосконалення, реалізації власного творчого потенціалу.

Методична розробка заняття

з навчальної дисципліни «Макетування та моделювання».

Тема: Модульне орігамі.

Мета: закріпити знання про базові форми орігамі, пригадати особливості

вивчення орігамі в початковій школі; ознайомити із особливостями

створення та використання модульного орігамі на уроках в початковій

школі; пояснити особливості збірки модульного орігамі; закріпити

навички роботи з папером, виконання дрібних складок; розвивати

вміння доводити роботу до логічного завершення; розвивати окомір,

спостережливість, зорову пам’ять; виховувати вміння відкривати красу

або естетично-незвичайне у навколишньому світі, терпіння та

наполегливість при виконанні роботи.

Матеріали: папір білий чи кольоровий, ніж, ножиці, клей.



1.1. Перевірка готовності до заняття та наявність усіх необхідних матеріалів.

ІІ. Підготовка до проведення практичної роботи.

2.1. Контроль вихідного рівня знань студентів (перевірка виконання

домашнього завдання).

2.2. Перевірка раніш засвоєних знань (метод індивідуального усного

опитування)

Питання до студентів:

o Що таке орігамі?

o Які факти з історії орігамі Вам запам'ятались найбільш?

o Розвитку яких здібностей сприяє заняття орігамі?

o Назвіть базові форми орігамі.

Існує багато варіантів схематичної послідовності виконання орігамі.

Один з них – патерн.

Патерн – один з видів діаграм орігамі, яких має вигляд креслення із

зображеними усіма складками готової моделі. Цей метод використовується


58

при розробці нових моделей, бо дозволяє побачити, як нова модель була

придумана.

o Подивіться уважно на представлені патерни. Які базові форми

використовувались при виконанні цих схем? Їх може бути декілька. Для

того, щоб відповісти на це запитання, слід розвернути базові форми

орігамі та подивитись, які лінії утворились у процесі складання.

Відповідь:

1 патерн – млинець.

2 патерн – риба.

3 патерн – млинець, попередня основа, жаба.

4 патерн – птах, попередня основа.

2.3. Мотивація навчання, повідомлення теми, мети та задач заняття.

Папір – доступний для всіх матеріал. Легкість його обробки приваблює

і зацікавлює дітей. Вони легко засвоюють різні прийоми і дії з папером:

згинання, багаторазова складання, нарізування. Відміна модульного орігамі у

тому, що виріб складається як конструктор з великої кількості однакових

деталей (модулей). Для одного виробу може знадобитись від декількох сотен

до тисяч і більше деталей.

Тому ця техніка дуже добре підходить для колективного виконання й

може використовуватись на уроках та в родинній творчості.

2.4. Ознайомлення з основними теоретичними положеннями.

2.4.1. Види орігамі.

Окрім традиційного складання орігамі існує багато інших технік

складання. Ознайомимось з найбільш популярні.

Кірігамі – техніка, яка дозволяє використовувати ножиці й розрізати

папір для виготовлення моделі.

Вологе складання – створення об'єктів з округлими кутами та

повільними лініями. Для такої техніки використовують ледь змочений папір.


59

2.4.2. Орігіамі й арт-терапія.

Орігамі все яскравіше заявляє про себе, як відносно новий

перспективний напрям серед сучасних засобів і напрямів в арт-терапії.

У наш час орігамі як метод арт-терапії з успіхом використовують в

лікувальній і реабілітаційної практиці лікарі різних спеціалізацій. У

матеріалах першої міжнародної конференції «Орігамі в педагогіці та арт-

терапії» відзначається позитивний вплив занять орігамі в роботі з інвалідами

слуху, зору, опорно-рухової системи, пацієнтами психоневрологічних

диспансерів, психіатричних лікарень, глухонімими, онкологічними

хворими...

А також соціальної реабілітації наркоманів, алкоголіків і ув'язнених.

Численні дослідження свідчать про те, що заняття орігамі покращують якість

життя хворих, зменшують рівень тривожності, допомагають забути біль і

горе, підвищують самооцінку, сприяють налагодженню дружніх відносин,

взаємодопомоги в колективі, допомагають встановити контакт між лікарем і

пацієнтом. Тому невипадковим є поява нового терміна в арт-терапевтичної

практики - «спосіб життя орігамі».

Цікаво, що одні з найдавніших фігур оригамі - кусудама - паперові кулі

із шести або більше модулів, і в наш час не втратили свого традиційного

призначення - нести здоров'я людям. Вважається, що таку кулю, якщо його

підвісити над ліжком хворого, буде сприяти одужанню.

Сучасні дослідження показують, що правильні багатогранники

(Платонова тіла) можуть захищати від випромінювань техногенного

властивості, активізувати саморегуляцію організму, відновлювати

енергообмін людини. Зупинимось на модульному орігамі більш детально.

2.4.3. Історія виникнення модульного орігамі.

Орігамі є воістину універсальним конструктором, оскільки лише з однієї

деталі (аркуша або квадрату паперу) можна зробити що завгодно.

Окрема паперова деталь в цьому випадку має назву модуль (від

латинського слова – modulus – такт, ритм, мера, модуль). Модулі можуть

бути однакові й складати разом зірку, правильний багатогранник або

орнамент. Різні модулі звичайно використовують для збірки складних


60

конструкцій, наприклад скелетів динозаврів або об’ємних моделей

автомобілів. В останньому випадку говорять про гетеромодульне орігамі.

Перше згадування про модульне орігамі зустрічається в японський книзі

«Ranma Zushiki» Хаято Охоко в 1734 році. Вона містить гравюру, яку

зображує групу традиційних моделей орігамі, одна з яких – модульний куб.

Куб показаний в двох ракурсах, а в поясненні він описується як tamatebako

або «скриня чарівного скарбу». В 1965 цю модель в іншій книзі називають

вже Кубічною коробкою.

Також ряд модульного орігамі існує в Китайській традиції паперового

складання, в особливості цікаві пагода й лотос, виконанні з паперу щастя.

Не дивлячись на давню історію модульного орігамі, більшість

традиційних фігурок все ж таки складені з одного аркушу паперу.

Можливості, притаманні модульному орігамі не розвивались до 1960-х років,

коли цю техніку відкрили заново Роберт Дейл з США і, пізніше, Міцунобу

Снобе в Японії. З тих пір модульне орігамі популярне, широко розвивається

й зараз воно представлено тисячами робіт.

2.4.4. Види модульного орігамі.

До модульного орігамі відносять зірки, орнаменти, багатогранники та

кусудами.

Кусудами (薬玉) – одні з найдавніших і декоративних традиційних

японських виробів у техніці орігамі. «Кусурі» на японському означає «ліки»,

а «тама» - «куля». Відповідно, слово «кусудама» можна перевести як

«лікарська куля».Разом з тим так називають декоративні кулеподібні

конструкції, складених з паперових квітів, розеток або модулів іншої форми.

Великі паперові кулі здана використовувались японцями під час

сінтоістських релігійних містерій «кагура» як символи сонця. В той час їх

поверхня складалась з притиснутих одна до одної паперових гвоздик.

Кусудами нерідко підвішували в кімнаті хворого. Їх використовували для

лікарських зборів та пахощів. Отримав в подарунок таку роботу, як правило,

виконану декількома людьми, хвора людина поневолі буде сприймати її як

символ побажання скорішого одужання – своєрідний знак уваги й турботи.

http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Tamatebako&action=edit&redlink=1


61

Сьогодні жодне японське свято не обходиться без кусудам, тільки в

наші дні ці декоративні прикраси можуть бути різноманітними.

Цікавою темою в орігамі є складання з квадратиків багатомодульних

зірок. Задача складається у тому, щоб зробити із квадратиків модуль, який

може без клею, тільки за рахунок «вставок» та «комірців», або завдяки

спеціальним «зачіпкам», з’єднуватись з іншими подібними модулями,

утворюючи правильну конструкцію. Найчастіше у новачків виходять

чотирикутні, шестикутні й восьмикутні зірки. Більш рідкісний варіант –

п’ятикутна зірка.

Цікава техніка виконання модульного орігамі – створення об’ємних

фігур з трикутних модулів. Ціла фігура збирається з великої кількості

однакових частин.

Кожен модуль складається по правилам класичного орігамі з одного

аркуша паперу, а потім модулі з’єднуються шляхом вкладання один в один.

Сила тертя при цьому не дає конструкції розпастись. Тому збирати їх можна

без клею (якщо не використовувати їх як іграшки).

2.4.5. Особливості використання модульного орігамі в початковій школі.

Як вже говорилося раніше, відміна модульного орігамі у тому, що

виріб складається як конструктор з великої кількості однакових деталей


62

(модулей). Для одного виробу може знадобитись від декількох сотен до тисяч

і більше деталей.

Тому ця техніка дуже добре підходить для колективного виконання й

може використовуватись на уроках та в родинній творчості. Роботи, виконані

в цій техніці, незвичайні, ефектні. Вони можуть бути використані як

ексклюзивний подарунок ручної роботи для друзів, чудовою прикрасою

інтер'єру приміщення, оформлення виставок тощо.

Під час організації колективної роботи з орігамі можна зіштовхнутись з

деякими труднощами. Багато дітей орієнтовані на те, щоб, виконавши виріб,

обов'язково унести його додому, отримати конкретний матеріальний

результат своєї праці. Тому роботу слід будувати так, щоб не нав'язувати

колективне виконання. Діти самі в процесі правильно побудованої бесіди

повинні прийти к такому висновку.

Плюси та мінуси колективної роботи з модульним орігамі можна

побачити в таблиці.

плюси мінуси

Швидко можемо виконати роботу Будемо працювати, але нічого

особисто для себя додому не

принесемо

Натренуємось виконувати модулі

швидко й рівно

Діти можуть сміятися або

сердитися, якщо у когось модулі

будуть виходити гірше

Можна змагатися з друзями в якості та

швидкості виготовлення модулей

Хтось виконає більше роботи, а

хтось менше за одинаковий час

Після такого тренування легше буде

взятися за самостійне виготовлення

подібних виробів

Зможемо приймати участь в

різноманітних конкурсах

ІІІ. Виконання студентами завдань практичної роботи.

Завдання до практичної роботи.

3.1. Послідовне виконання трикутного модуля.

1. По довжині складаємо прямокутник удвоє.

2. Щоб визначити середину складаємо і розгинаємо по ширині.

3. Загинаємо до середини краї прямокутника.

4. Перевертаємо і загинаємо кутики так, щоб між верхнім трикутником і

загнутими кутиками залишався невеличкий зазор.

5. Піднімаємо кутики вгору.


63

6. Згинаємо трикутник.

Таких модулів потрібно зробити багато і поєднувати між собою.

3.2. Виконання модульного орігамі «Японська капуста».

Послідовність виконання японської капусти (див Додаток А)

Цей модуль складається з аркушів паперу квадратної форми із 6 або 12

частин.

1. Спочатку складаємо квадратний аркуш паперу навпіл в одному напрямку,

щоб намітити центральну лінію. Потім складаємо верхній та нижній краї

квадрату до перетину з цією лінією. Загинаємо усі чотири кута до перших

горизонтальних складок, які поділяють аркуш на чотири частини.

2. Загинаємо верхній й нижній краї паперу вдовж перших горизонтальних

складок, які поділяють аркуш на чотири частини.

3. Складаємо всередину лівий вертикальний край по діагоналі вдовж

нижньої горизонтальної складки, яку отримали під час операції 2.

4. Відгинаємо назад внутрішній вертикальний край клапану, зробленого під

час операції 3, до вже існуючої паралельної складки, одночасно згинаючи

верхній край паперу. Таким чином ми одночасно робимо й шарнірну, й зжату

складку.

5. Повторюємо операцію 3 з протилежного сторони аркуша.

6. Повторюємо операцію 4 з протилежної сторони аркуша.

7. Відтягуємо нижню складку й вставляємо під неї клапан, складений під час

операції 6.

8. Перегортаємо модель.

9. Загинаємо кожний із гострих кутів до тупих кутів паралелограму.

10. Перегортаємо модель і даємо можливість клапан трошки розкритися.

Складаємо таким чином потрібну кількість елементів.

Починаємо складати модель, вставивши кінець будь-якої частини під

центральну частину іншої. Добавивши третю частину, продовжуємо збирати

фрагмент за фрагментом центральний куб. Всі частини з’єднуються однаково

по колу.

3.1. Поточний контроль виконання роботи, консультативна роботи.

ІV. Підведення підсумків, узагальнення матеріалу.

4.1 . Перегляд та обговорення виконаних робіт, виставлення оцінок.

4.2 . Самоаналіз результатів виконаної роботи. Наявність достатніх

теоретичних знань при самоаналізі роботи: розуміння та доцільне

використання спеціальної термінології, обумовленої змістом навчального

завдання, уміння аргументовано пояснити технічні особливості

виготовлення модульного орігамі.

4.3 . Повідомлення завдання до самостійного опрацювання.

Завдання до самостійної роботи

Збирання модульного орігамі.

4.4. Організоване завершення заняття.


64

Додаток А

Послідовність виконання японської капусти

О.Ю.Мединська,


викладач першої кваліфікаційної категорії

План-конспект відкритого заняття

з дисципліни «Художнє конструювання»

спеціальність 5.02020501 «Образотворче

мистецтво»

Тема. Об'ємне проектування. Макетування.

Підведення підсумка виготовлення макетів

шляпи та сумки. Презентація та творчий захист власних робіт.

Дидактична мета. Розширення знань з теми, ознайомлення з функціями, матеріалами

виготовлення, особливостями конструкцій і форм сумок та шляп.

Ознайомлення з послідовністю проведення захисту власної творчої

роботи та критеріями оцінювання.


65

Закріплення умінь та навичок, сформованих при виконанні плоских

аплікацій; використання знань з кольорознавства, матеріалознавства, основ

композиції.

Вдосконалення навичок усного мовлення, та умінь методично

правильно і логічно послідовно виконувати захист власної творчої роботи.

Виховувати прагнення до творчої діяльності, естетичний смак,

самостійність, професійні та моральні якості особистості.

Методична мета.

Розвиток самостійності у прийнятті рішень студентами, творчий підхід

до виконання завдання; участь у різних формах роботи на занятті.

Формування уміннь аналізувати результати власної діяльності та

здобутків інших студентів, визначати перспективну мету.

Тип заняття: практичне.

Засоби навчання (обладнання та наочність) для викладача:

- серія зображень, які ілюструють еволюцію розвитку головних уборів;

- схематичне зображення традиційних сумок різних регіонів;

- схематичне зображення сумок, різних за конструкцією;

- зразки робіт студентів;

- таблиця з методичною розгорткою, роздатковий матеріал.

Засоби навчання для студентів:

- папір формату А4, ножиці, самоклеючий кольоровий папір, фломастери

або чорний маркер, макет сумки, макет шляпи.


1. Волкотруб И. Т., Основы художественного конструирования. – К., 1982. –

152 с.: ил.

2. Козлова Т. В., Основы художественного проектирования изделий из кожи.

– М., „Легкая индустрия”, 1975. – 192 с.

3. Філановський Г., Супрун О., Костюм ХХ століття. – К., «Веселка», 1990. –

128 с.: ил.



1.1 Привітання.

1.2 Перевірка готовності до заняття.

Сідайте будь ласка на свої місця та приготуйтесь до заняття.

Сьогодні вам знадобляться:

- папір формату А4, ножиці, самоклеючий кольоровий папір, фломастери

або чорний маркер;

- макет сумки;

- макет шляпи.

ІІ. Оголошення теми і мети заняття.

Тема нашого заняття. Об'ємне проектування. Макетування. Підведення

підсумка виготовлення макетів шляпи та сумки. Презентація та творчий

захист власних робіт.


66

Мета нашого заняття.

Розширення знань з теми, ознайомлення з функціями, матеріалами

виготовлення, особливостями конструкцій і форм сумок та шляп.

Ознайомлення з послідовністю проведення захисту власної творчої

роботи та критеріями оцінювання.

Закріплення умінь та навичок, сформованих при виконанні плоских

аплікацій; використання знань з кольорознавства, матеріалознавства, основ

композиції.

Вдосконалення навичок усного мовлення, та умінь методично

правильно і логічно послідовно виконувати захист власної творчої роботи.

Виховувати прагнення до творчої діяльності, естетичний смак,

самостійність, професійні та моральні якості особистості.

ІІІ. Розширення та закріплення знань з теми.

3.1 Демонстрація наочності.

1. Подивіться на малюнки, тут представленна серія зображень, які

ілюструють еволюцію розвитку головних уборів від стародавнього Єгипту до

20 століття нашої ери.

2. На інших малюнках ми бачимо схематичне зображення традиційних сумок

різних регіонів.

3. Форма сумок має різні обриси, характерні для кожної історичної епохи.

Зверніть увагу на наступне зображення. Тут представлені типові приклади

сумок, різних за конструкцією.

4. Щоб створити вдалу та сучасну модель, треба слідкувати за світовими

тенденціями розвитку моди, знати характерні ознаки основних стилей одягу.

В цьому допомагають всім охочім глянцеві журнали.

Функції сумок.

Виникнення сумок було викликано необхідністю перенесення вантажів

при переміщенні людей з одного місця на інше. Cпочатку це був шматок

шкіри, прив'язаний до кінця ціпка, або плетені сумки типу сучасних сіток.

Зображення перших сумок зустрічаються в папірусах Древнього

Єгипту. Вони й зараз захоплюють нас красою обробки й складністю

конструкції.

Сумки носили на поясі, на довгому ремені, на голові, за плечима, у

руці, возили на візку. З розвитком товарно-грошових відносин з'явилися

сумки-гаманці, які вішали на шию, прив'язували до пояса або носили у руках.

Форму й розмір сумки багато в чому визначали її функція та величина

шкіри тварини, з якої її виготовляли. Форма короба для перенесення важких

предметів відрізнялася від форми сумки для зберігання грошей. Конструкція

сумки цілком підпорядковувалася утилітарним цілям, а декор лише

підкреслював її функціональні особливості. Умови праці, географічні

особливості місцевості змушували людину шукати найбільш доцільні форми

сумок. На самих ранніх етапах розвитку людського суспільства з'явилися


67

колчани для стріл, футляри для носіння різної зброї. Для них

використовували різні матеріали, але найчастіше шкіру. Широко

застосовувалися різного роду сумки в сільському господарстві (сумки сівача,

пастуха), а також у місті (гаманець рознощика, сумка для інструментів

ремісника).

Іноді сумка була втіленням вимогливих фамільних традицій,

талісманом, передавалася з покоління в покоління. Форма окремих сумок

відпрацьовувалася сторіччями. Предмети побуту, у тому числі сумки, могли

розповісти багато про що: про природну сировину місцевості, про бідність

або багатство її власника, про національні особливості народу. Найчастіше

сумки можна було віднести до предметів прикладного мистецтва.

Сумка була невід'ємною частиною всього костюма. Якщо вона

прикріплювалася до пояса, то орнамент або накладний декор пояса

відповідав прикрасі й орнаменту сумки. Якщо сумку носили на плечі (як

наприклад, переносні сумки Азербайджану або Молдови, виконані зазвичай

із щільних тканин з яскравим орнаментом), то тканина її узгоджувалася із

тканиною костюма.

Більші важкі сумки полегшали, коли їх почали укріпляти на спині

заплічними ременями-ручками; вони були прообразом сучасного рюкзака.

Виготовляли ці сумки зі шкіри ягняти. Спочатку існували гаманці у вигляді

мішка, потім з'явилися сумки, що грають роль і гаманця, і й в якійсь мірі

мішка. Мішки поступово перетворювалися в дорожні сумки.

Первісне носіння сумок було чоловічою справою. Першими жіночими

сумками стали гаманці для роздачі дрібних монет біднякам або сумки для

покупок. Спочатку вони прикріплювалися до пояса, як і чоловічі.

Поява нових функцій і технічних можливостей виготовлення сумок

сприяло розширенню їх асортименту.

Сучасні сумки підрозділяються в такий спосіб:

1. по статі власника (жіночі й чоловічі);

2. по призначенню;

3. по віковій ознаці;

4. по сезону;

5. по конструкції.

Конструкція сумок.

Від того, що сумки служили для переносу вантажів, їхня об'ємність

постійно була найголовнішою проблемою при виготовленні. З усього

різноманіття виробів можна виділити м'які, тверді й комбіновані –

напівтверді види сумок.

М'які сумки були найпоширеніші, тому що вони зручні в експлуатації і

при виготовленні через пластичні властивості самої шкіри. М'які сумки

виготовляли по-різному. Найбільш примітивним способом зроблені сумки зі

шкір тварин. Шкіра ягняти являє собою як би сформований об′єм; щоб

одержати сумку, у ній досить було лише зав'язати отвори на місці ніг,

декоративно оформити їх китицями зі шкіри та обшити вхідний отвір.


68

Індіанці Північної Америки могли в декор сумок включити навіть

голову черепахи.

Найпростішою по конструкції зшивною сумкою залишилася плоска

сумка із двох стінок, обсяг якої створювався шляхом стягування верхньої

частини.

Сумки кочових народів Середньої Азії представляли собою два

симетрично з'єднаних плоских мішки із тканини. У північних народів були

поширені в'язані сумки, краї яких обшивали шкірою.

Отже, по способу виготовлення м'які сумки розділяються на:

- цільноформовані;

- сумки з формованими деталями;

- зшивні;

- в′язані.

Паралельно із сумками м'якої конструкції розвивалися сумки-

коробочки жорсткої конструкції. Вони створювалися зміцненням усіх частин

виробу. Об'ємні тверді сумки російського пастуха, коновала були зроблені зі

шкіри та оформлені декоративними металевими накладками.

У сумках напівтвердої конструкції тільки окремі деталі дублюють

допоміжними каркасними матеріалами.

Дуже часто в сумках напівтвердої конструкції стінки викроювали з

товстої шкіри, а клинці — з м'якої сировини. У цьому випадку можна було

міняти обсяг сумки. Іноді твердим був тільки клапан, як найбільш діюча

деталь, а стінки сумки залишалися м'якими. Сумки-коробочки створювали

шляхом склеювання твердих деталей — стінок, дна, клиців, клапана-кришки.

Якщо одна з деталей сумки є м'якою, конструкція стає напівтвердою.

Способи закривання сумок. Існували два способи закривання сумок: затягуванням на мотузку й

закриванням на клапан або цупфер.

Майже всі сумки м'якої конструкції затягували на мотузку. Прикладом

може служити мордовський гаманець із бісеру і металевих монет. Закривання

на клапан, найчастіше під власною вагою сумки, характерний для твердих

сумок Росії, України, Башкирії, м'яких сумок Дагестану і Кабардінії. Для

більш міцного закривання клапан робився масивним та зазвичай займав усю

передню стінку сумки; його часто орнаментували. Короткий клапан

закривався на гачок. Надалі клапан претерпів більші зміни. Коротшаючи, він

перетворюється по суті в кришку сумки-коробки, що нагадувала кавказькі

дерев'яні посудини для солі.

Матеріали для виготовлення сумок.

Для виготовлення сумок використовуються такі різні матеріали, як

шкіри ссавців і риб, хутро, тканина, мотузка й лико. Застосування того або

іншого матеріалу диктується особливостями природних багатств місцевості,

призначенням предмета побуту, улюбленими декоративними прийомами й

формами, характерними для району виготовлення.


69

Поряд зі шкірою для виготовлення сумок на півночі Росії та у

Прибалтиці з успіхом застосовували кору берези — бересту. Вона має

пластичність і міцність шкіри, тому прекрасно заміняла її у взутті, сумках та

інших предметах побуту. З бересту плели постоли, сумки, кошики, робили

короби. Іноді гаманець виходив із цілого шматка бересту. Виробу з нього не

склеювалися, як шкіра, а зшивалися за допомогою волосся або стеблів

кучерявих рослин. Своїм непомітним зовнішнім виглядом, м'якою

сучкуватою поверхнею берест відповідав простому північному колориту,

стриманому темпераменту людей. Іноді поверхню бересту обробляли

невигадливим крапковим або іншим орнаментом.

М'які сумки із тканин у молдаван і жителів Північної Америки, шкіряні

сумки кочових народів Середньої Азії й Кавказу широко застосовувалися для

різних цілей. Виготовлення сумок зі шматочків тканини — популярний

декоративний прийом росіян. Вони прикрашали шкіряні вироби ручним

тисненням за допомогою дерев'яного штампика. При скудних запасах

сировини північні народи виготовляли сумки з риб'ячої шкіри, з маленьких

шматочків оленячих шкір, мистецьки декоруючи їх аплікацією із сукна,

шматочків шкіри, нашивками з ґудзиків і бісеру. Північні жителі в'язали

також сумки з мотузок, оздоблюючи їх шкірою. У тих районах, де полювання

й скотарство широко поширені, зняті із тваринні шкіри використовували як

посудини для води й вина та інших цілей. Скіфи шили сумки зі шкурок

соболя. У скотарській Середній Азії, Башкирії шкіра — найпопулярніший

матеріал для сумок. У Середній Азії її прикрашають металом, у Башкирії —

аплікацією, у Казахстані — прорізами. Індіанці Північної Америки

розшивали оленячу шкіру фарбованими голками дикобраза. Африканці

наносили на м'які шкіряні сумки аплікацію з кольорових шматочків шкіри.

Що на голові.

Нарешті ми підійшли до головних уборів. «Головний убір»... Цікаво,

звідкіля взялася ця назва? Напевно, вона пов'язана з тим, що колись, давно,

люди з тих чи інших причин прикрашали, «вбирали» свої голови.

Химерні зачіски існували в усі часи, причому і в жінок, і у чоловіків.

Інколи їх робили саме такими за приписами релігії. Скажімо, якщо

тотемною твариною, якій поклонялося плем'я, був бізон, то у зачісці

фігурували роги, по можливості бізонячі. Були й такі релігійні настанови:

ні в якому разі не стригти волосся на голові; або голити частину голови, а

волосся віддавати богам, як жертву; або носити перуку. З часом про

культову підоснову забували, а традиція лишалася і жила досить довго.

У деяких народів зачіски були дуже екстравагантними. Волосся

фарбували у різні кольори, заплітали в коси, вплітали в них пір'я,

закручували. «Чепуруни» з африканського племені басунтів, наприклад, на

початку минулого століття за допомогою вугілля, сажі та олії, вичавленої з

земляних горіхів, добивалися того, що їхні голови, за словами свідків,

«ставали схожими на виноградну лозу, рясно вкриту ягодами». Боячися


70

зіпсувати таку зачіску, її володар мусив спати, підклавши під шию

спеціальну підставку.

Та чи не заносить нас далеко від нашої теми? Адже мова мала іти про

головні убори, чи не так? А ми чомусь почали із зачісок. І все-таки, якщо

розібратися, дивного тут немає нічого. Справа у тім, що головні убори часто

не мають утилітарного призначення, так само, як і зачіски.

Хоча далеко не всякі. Візьмімо хоча б шапку-вушанку.

Похолоднішало — опустив «вуха», і твої власні не мерзнуть. Або

башлики, які носять горці. Погода в горах швидко змінюється — то дощ

піде, то сонце почне припікати, то вітер налетить. І за будь-якої погоди

башлик надійно захищає голову людини. Або капелюх в'єтнамця. У час

дощів від води ніде сховатися. От і роблять в'єтнамці з пальмового листя на

тонкому бамбуковому каркасі капелюхи-парасольки. Їх називають нон. У

такому капелюсі людина спокійно працює в полі: і від дощу під ним

сховаєшся, і руки для роботи вільні.

На сході України з давніх-давен носили брилі: капелюхи з

пшеничної соломи з широкими полями. Заокеанські родичі таких

капелюхів — панами, сомбреро — носять жителі Центральної та

Південної Америки. Без такого широкополого капелюха у жарком

кліматі не обійтися. Правда, коли діаметр сомбреро перевищує метр, це

вже стає не зовсім зручно... У Мексиці, наприклад, у наш час видано

указ, який обмежує розмір сомбреро.

Французьке кепі, або простіше, кепка з козирком, колись, мабуть,

захищало очі від сонця — таке було її призначення. Але в наш час кепка

рідко застосовується з цією метою. Часом козирок у неї такий вузенький,

що про захист від сонця годі й говорити, та й зараз вважається модним

носити кепку козирком назад. Проте зовсім без цього рудимента —

козирка — кепку важко собі уявити.

У своїй книжці «Первісна культура» англійський етнограф Едуард

Тайюр відзначає: «Ці нотатки можуть спонукати читача до уважного

перегляду книжок про костюм, повні цікавих свідчень того, що речі не

вигадували за допомогою фантазії, вони з'являлися у процесі поступових

змін того, що вже існувало. Сучасний циліндр, наприклад, пішов від

конічного капелюха пуритан. Стрічка на тулії — згадка про поворозку, за

допомогою якої стягували шмат повсті, який заміняв первісний капелюх.

Наш циліндр вкритий шовковим ворсом — ніби на згадку про шапки з

бобрового хутра, які захищали від дощу».

Стрічки матроської безкозирки вперше були закріплені в день

загибелі адмірала Нельсона в знак жалоби. Скільки років минуло від

початку минулого століття до кінця нинішнього, а чорні стрічки

лишилися незмінними... А зараз пригадаймо рядки з Лермонтового

«Бородіно»: «Улани з пишними значками, драгуни з кінськими

хвостами...» Промайнули, наче в кіно. Але спробуймо зробити кілька стоп-


71

кадрів, щоб подивитися уважніше і згадати, про які значки та кінські

хвости іде мова. Виявляється, уланами («огланами») спочатку називали

військових татарського походження. Вони носили квадратні шапки з

характерними для національного костюма узорами. Драгуни — добірна

піхота, посаджена на коней. Кінський хвіст не випадково був

прикріплений до головного убору ззаду: він захищав шию від удару

шаблею.

Пушкінська Тетяна приїжджає на бал у «малиновому береті». Берет,

спершу — барет,— м'яка шапочка без тулії та околички. Час народження

цього головного убору — XII століття, місце народження — Західна

Європа. Назву свою він отримав від латинського «бірус» — червоний.

Через століття-два після свого народження берети вийшли з ужитку і

увійшли в моду лише у час створення пушкінського роману. Головні

убори зберігаються у багатьох музеях світу. У чеському місті Новий Учін є

спеціальний музей головних уборів. Там можна порівняти убори, якщо

не в натурі, то принаймні по картинах та описах, і вловити їх

спорідненість. Яка своєрідна і навіть драматична доля такого головного

убору, як піонерська шапочка. У давнину подібні шапочки

називали «фрігійськими ковпаками»: їх носили фрігійці, які

населяли Малу Азію. Під час Французької революції, наприкінці XVIII

століття, почали шити костюми за античними зразками. І фрігійська шапка,

принесена до Парижа революційне настроєними марсельцями, стала

відмітним знаком якобінців. Відтоді «фрігійський ковпак» у зарубіжній

і російській літературі — синонім борців за свободу. Невипадково такі

головні убори носили в Індії противники англійського колоніалізму. І

республіканці в Іспанії, які у тридцяті роки нашого століття боролися з

фашизмом.

Було б дивно, якби примхи моди не торкнулися головних уборів. У

музеях збереглися капелюхи з широкими полями, прикрашені страусовими

перами, мало не поставили під загрозу знищення цей вид птахів. А що вже

казати про карколомні споруди, які височіли на головах паризьких дам

позаминулого століття. У висоту вони сягали метра! Кожна частина такого

капелюха мала свою назву. Біля основи цієї піраміди був «герцог», вище —

«капуцин», «кішка», «мишка», «труба», «перше небо», «друге» і так далі, аж

до дев'ятого. Для таких головних уборів були занизькими двірні отвори.

Танцюючи, хазяйка такої піраміди мала весь час балансувати, щоб не

зруйнувати цю химерну споруду.

Ці головні убори, та й не тільки ці, тішили марнославців. Перенесімося

ще на два століття назад, у Росію, аби подивитися, як збирався в гості

боярин, що він надівав на голову. Маленьку шапочку — таф'ю, — яка

прикриває хіба що маківку. Розшита шовком, золотом, прикрашена

перлами таф'я вважалася «кімнатною» шапкою. На неї надівали ще

ковпак. І не казна-який, а з білого атласу, прикрашений золотими

ґудзиками. На цей ковпак натягали головну — «горлатну» — шапку з


72

чорно-бурих лисиць та соболів. Повертаючись додому, боярин надівав її на

спеціальний копил — «болванець».

Істерико-географічні, історичні екскурси дають нам безліч

прикладів того, як головні убори підкреслювали майнові відмінності

людей. У Стародавньому Римі раб не мав права з'явитися на люди у

капелюсі. Лише на зимове свято, сатурналій, рабам це дозволялося.

Якщо зазирнути до словника Даля, то у статті про капелюхи можна

побачити цікаві ілюстрації. По них видно, яка була різниця між

капелюхами: «службовим», «лакейським», «купецьким», «попівським»,

«фурманським», «бурлацьким» тощо.

Зараз становище дещо змінилося, але у класових суспільствах їм досі

надають певного значення. У книжці М. М. Смелякова «Ділова

Америка» є такі рядки: «Коли ви віддаєте капелюх до гардероба, то за

етикеткою магазину, де ви його придбали, можна визначити ваше

становище у суспільстві, заможність і, відповідно, прикинути, скільки ви

зможете дати на чай гардеробнику. Це свого роду посвідчення, за яким

встановлюється міра уваги до відвідувача». Мимохіть згадується народна

мудрість: «По одежі зустрічають...» Але на щастя, одежа, костюм,

свідчить не лише про соціальне становище його хазяїна. Отже, значення

костюма, його мова, куди ширше та глибше.

3.2 Вікторина «Шляпа чи сумка».

Викладач пропонує проведення вікторини, яка складається з питань та

загадок. Розподіливши студентів по парам, викладач організовує

взаємоперевірку відповідей.

3.3 Профспрямування та мотивація навчальної діяльності.

Викладач демонструє методичні таблиці для виконання завдань з

програми школи.

Набуті знання та уміння знадобляться під час майбутньої професійної

художньо-проектної або педагогічної діяльності, під захисту випускних

робіт.

ІV. Практична робота.

4.1 Оголошення теми і мети практичного завдання. Художник-дизайнер повинен бути не тільки художником, а й

соціологом, психологом, інженером. Виконуючи проект дизайнерського

вирішення певного об'єкта, автор повинен враховувати цілий комплекс

завдань.

Наприклад, комплект аксесуарів, який складається із двох виробів –

сумки та шляпи. Для його виготовлення необхідно врахувати: призначення

замовлення, технологію виготовлення, форму виробів, кольорову гаму,

вартість дизайнерського оформлення.

Зараз ми переходимо до підготовки презентації та творчого захисту

власних робіт.


73

Мета нашого практичного завдання – вдало та цікаво реалізувати

захист власної творчої роботи за поданим планом, а точніше власних робіт,

обємних макетів шляпи та сумки, які складають комплект.

Будь ласка, згадайте визначення терміна «комплект»?

Комплект – набір елементів та частин костюма, об'єднаних

відповідними ознаками – кольором, матеріалом, призначенням. Комплект

може мати необмежене число взаємозаміняючих складових.

4.2 Ознайомлення з поетапної послідовності виконання завдання.

Викладач пропонує студентам:

1. розглянути картки «Інструкція до виконання практичної роботи»,

«План для презентації та творчого захисту», «Критерії оцінювання

презентованої роботи»;

2. виконати схематичний силуетний ескіз власного комплекту капелюха

та сумки, з визначенням основних формообразуючих геометричних

форм (у техніці аплікації на форматі А4) за наданою технологічною

карткою;

3. приступити до підготовки презентації та 2 - 3 хвилинного захисту

власних робіт.

4.3 Самостійна практична робота студентів.

Індивідуальна робота. Після пояснення викладача і показу прикладів студенти розпочинають

самостійну практичну роботу. Викладач допомагає кожному студенту

індивідуально.

Фронтальна робота.

Викладач вказує на типові помилки.

Контроль за часом.

4.4 Презентація, творчий захист та взаємооцінювання робіт.

Студенти розподіляються в експертні групи (по 2 студенти). Кожний

студент захищає власну роботу, яку демонструє при цьому інший.

Викладач пропонує проаналізувати роботи за оголошеними критеріями

оцінювання. Експерти вказують на переваги та недоліки виконаних

комплектів, виставляють оцінки та коментують їх.

V. Підсумок заняття.

5.1 Аналіз помилок. Виставлення оцінок..

Викладач організовує виставку кращіх робіт студентів, підкреслюючи

найкращі індивідуальні риси у роботі кожного.

5.2 Завдання до самостійного опрацювання.

Завершення виконання об’ємної форми годинника, створеного за

власним ескізом.

5.3 Організоване закінчення заняття.

Викладач прощається зі студентами, бажаючи творчіх успіхів.

Додаток А.


74

Вікторина «Шляпа чи сумка».

Питання вікторини.

1. Що інакше називають торбою, авоською або котомкою? (сумку).

2. Раніше при зустрічі чоловіки знімали шляпу чи сумку? (шляпу).

3. «Клатч» це жіноча маленька елегантна шляпа чи сумка? (сумка).

4. «Бриль» це традиційна українська солом’яна шляпа чи сумка? (шляпа).

5. «Сомбреро» це мексиканська велика у діаметрі шляпа чи сумка? (шляпа).

6. «Тулія» це частина шляпи чи сумки? (шляпи).

7. «Барсетка» це невеличка чоловіча шляпа чи сумка? (сумка).

8. Котелок, циліндр, таблетка – назви різних видів шляп чи сумок? (шляп).

Загадки про шляпу і сумку.

9. Ношу на голове поля, но это вовсе не земля. (шляпа).

******

10. Сижу верхом, не ведаю на ком. (шляпа).

******

11. Все – и мамы, и дочурки

Прячут в ней свои покупки.

Зонт лежит в ней и платок,

Крем, помада, кошелек. (сумка).

******

12. Если хочешь модной быть,

Успевай за ней следить!

Даже цвет твоих перчаток

Должен подходить под … (шляпу).

Відповіді вікторини «Шляпа чи сумка».

Умовні позначки: шляпа – Ш, сумка – С.

№

питання Відповідь

№


№


1.

С 5. Ш 9. Ш

2.

Ш 6. Ш 10. Ш

3.

С 7. С 11. С

4.

Ш 8. Ш 12. Ш

Кінцева комбінація-відповідь «С Ш С Ш Ш Ш С Ш Ш Ш С Ш».

Критерії оцінювання.

За кожну правильну відповідь студент отримує 1 бал.

11-12 балів – високий рівень,

9-10 балів – достатній рівень,


75

7-8 балів – середній рівень,

6 балів та менше – початковий рівень.

Додаток Б.

Інструкція до виконання практичної роботи.

Тема. Об'ємне проектування. Макетування (продовження).

Підведення підсумків виготовлення макетів шляпи та сумки.

Презентація та творчий захист власних робіт.

Мета. Закріплення та систематизування знань з основ формоутворення при

проектуванні промислових виробів. Використання знань з матеріалознавства

про аналогічні технологічні особливості роботи з самоклеючою плівкою під

час виконання практичної роботи.

Формування практичних навичок роботи з самоклеючим кольоровим

папером. Закріплення умінь, сформованих при виконанні композицій у

техніці плоскої аплікації.

Виховання естетичного смаку, прагнення до творчої діяльності,

самостійності, професійних та моральних якостей особистості.

Студенти повинні знати:

o основні властивості кольорового паперу та оракалу;

o технологію та послідовність виготовлення композиції з використанням

кольорового паперу та оракалу;

o обладнання, інструменти та приладдя для роботи з папером оракалом;

o правила безпеки та гігієни під час роботи з ріжучими інструментами.

Студенти повинні вміти:

o володіти практичними навичками роботи з різними матеріалами:

кольоровим папером, самоклеючою плівкою та папером;

o виконувати плоскі аплікації з самоклеючою плівки, кольорового паперу,

кольорового самоклеючого паперу;

o використовувати закони формоутворення та основ композиції під час

виконання практичних робіт;

o дотримуючись правил безпеки та гігієни, організовувати власне робоче

місце під час виконання практичних робіт.


o зразки робіт, папір формату А4, ножиці, самоклеючий кольоровий папір

формату А4, простий олівець, фломастери або чорний маркер.


1. Волкотруб И. Т., Основы художественного конструирования. – К., 1982. –

152 с.: ил.

2. Козлова Т. В., Основы художественного проектирования изделий из кожи.

– М., „Легкая индустрия”, 1975. – 192 с.

3. Філановський Г., Супрун О., Костюм ХХ століття. – К., «Веселка», 1990. –

128 с.

Практична робота.


76

Завдання. o Виконати схематичний силуетний ескіз власного комплекту шляпи та

сумки, з визначенням основних формообразуючих геометричних форм.

Послідовність виконання.

1. Взяти аркуш самоклеючого кольорового паперу формату А4.

2. На зворотній стороні кольорового паперу накреслити простим олівцем

спрощене силуетне зображення шляпи та сумки у дзеркальному

відображенні.

3. Вирізати ножицями по контуру зображення шляпи та сумки.

4. Підготувати білий аркуш формату А4.

5. Продумати загальну композиційну схему.

6. Зняти допоміжний шар самоклеючого паперу з силуетного зображення

шляпи та сумки.

7. Враховуючи композиційну схему та технологічні особливості роботи з

самоклеючим кольоровим папером, приклеїти аплікацію на білий аркуш

паперу.

8. Схематично виділити фломастером або чорним маркером на силуетному

ескізі шляпи та сумки основні формообразуючи геометричні форми.

Додаток В

План для презентації та творчого захисту.

1. Оголошення девіза й творчого задуму комплекту виробів.

2. Перелік використаних матеріалів, пояснення доцільності їхнього

використання.

3. Пояснення вибору певних елементів для втілення творчого задуму

виконаного комплекту виробів.

4. Доцільність обраних композиційних прийомів та кольорового рішення

для дотримання комплектності виробів.

5. Визначення стиля у якому виконаний комплект, його призначення та

застосування.

6. Поетапна послідовність виконання роботи.

7. Особисте враження від своєї роботи.

Критерії оцінювання презентованої роботи.

Під час оцінювання роботи береться до уваги:

1. Наявність комплектності та композиційного взаємозв′язку між обома

виробами.

2. Відповідність роботи змісту обраного девіза.

3. Дотримання основних правил композиції, технічний рівень

виконання, художня виразність роботи.

4. Ступінь завершення роботи.

5. Грамотний захист.

Виконання кожного з перелічених критеріїв оцінюється в 1 бал.

Загальна кількість балів визначає оцінку за виконання роботи.


77

План позакласного заняття

в рамках проведення педагогічного проекту «Коледж – місту».

О. В. Гніда,


викладач вищої кваліфікаційної категорії,


О. Ю. Мединська,


викладач першої кваліфікаційної категорії.

Тема. Малювання восковою свічкою сніговика.

Мета: - навчити малювати восковою свічкою сніговика,

тонувати намальоване зображення фіолетовою, блакитною та синьою

фарбами за допомогою пензлика або поролонової губки по вологому

паперу;

- розвивати уяву, фантазію, відчуття кольору, окомір;

- виховувати охайність та бажання малювати.


- аркуш паперу (формат А – 4, А – 3); простий олівець; пензлики різної

товщини; акварельні фарби; ємкість з водою; палітра; воскова або

парафінова свічка, яку попередньо треба загострити ножем.


1. Демчук М. Нетрадиційні техніки //Палітра педагога. – 2001. -№3. – с.22-

25.


78

2. Іваницька О. Малюємо квачиком //Джміль. – 2001. – №1.

3. Іваницька О. Зимові фантазії //Джміль. – 2001. – №4.

4. Любарська Л. М. Образотворче мистецтво: Підручник для 4 кл. – К.: Наш

час, 2007. – 120 с.

Вступна бесіда.

Вірш Гнідої О. В. «Запорожская зима».

Была бы вся зима такая:

Чуть подморожена, сухая,

Земля твердиться под ногами.

И нами позабыто лето,

Как все вопросы без ответа.

А нам бы – хоть не гололед,

Чтоб смело двигаться вперед

Могли мы все по Запорожью,

Возделав милостию Божьей

Умы и души без хлопот.

И чтобы снег пушистый, мягкий,

На улицы неслышно падал.

И тихой сказкой расцвела

Вдруг настоящая зима!

Завдання:

Виконати зображення восковою свічкою сніговика.

Інструкція до виконання практичної роботи.

Послідовність виконання.

1. Обираємо вертикальне або горизонтальне

розташування формату виконання.

На аркуш паперу наносимо простим

олівцем зображення сніговика (олівець

можна не використовувати, а виконувати

зображення одразу свічкою).

2. Обводимо малюнок по контуру

загостреною свічкою.

3. За допомогою пензлика змочуємо аркуш

паперу водою. (Краще замість пензлика

використовувати невеликий шматок вати

або поролонову губку.)


79

4. Поступово по вологій поверхні наносимо

фарби. Намальованого свічкою сніговика

краще покрити фіолетовою, блакитною та

синьою фарбами.

Завдяки тому, що фарба не лягає на змащене

свічкою зображення, малюнок ніби раптово

з’являється перед очима.

Ось таке зображення сніговика вийде в

результаті роботи. Коли фарби підсохнуть,

можна доповнити малюнок зображенням

ялинки, хатинки або іншими елементами за

уявою.

Підсумок заняття.

Виставка кращих робіт, аналіз робіт, фотографування учасників заняття.

Наочність та зразки робіт учнів.

збірка метод. матер. ом

Education