ПЛАН

ВСТУП

ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРОБКИ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

ОБГРУНТУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ ЕКОНОМІЧНИМИ РЕСУРСАМИ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

У демократичних країнах Заходу уряди несуть відповідальність за задоволення життєво важливих потреб індивіда. У США така політика бере початок з часів Ф. Рузвельта. У 1964 р. президент Л. Джонсон оголосив програму "війни з бідністю". Він вважав, що обов´язком держави є не лише піклування про бідних, а знищення докорінних причин бідності. Нині в США розробляються державні програми добробуту. Одні з них гарантують виплати готівкою (Програма допомоги сім´ям з дітьми на утриманні (AFDC), Програма гарантування додаткового доходу (SSI) тощо). Програми другого виду гарантують цільову допомогу ("Medicaid" забезпечує безкоштовну медичну допомогу громадянам з низьким рівнем доходу; програми будівництва житла та забезпечення електроенергією надають субсидії для задоволення потреб у житлі та електроенергії, тобто допомога надається в натуральній формі).

Використання цільових програм в Україні пов'язано із схваленням у 2002 році Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Одним з перших кроків стали у 1993 року бюджетні запити, близькі до державних цільових програм. Згідно із законом України "Про державні цільові програми" державна цільова програма визначається як комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Актуальність теми полягає в тому, що державні цільові програми поділяються на загальнодержавні програми, які спрямовуються на розв'язання проблем розвитку держави або значної кількості, її регіонів, мають довго

строковий період виконання та виконуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, та інші програми метою яких, є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

При цьому ініціаторами розроблення державної цільової програми можуть бути Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк, Національна академія наук, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ряди, Рада міністрів Автономно Республіки Крим, обласні, київська та Севастопольська міські держадміністрації.

ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

Державні цільові програми поділяються на: загальнодержавні програми економічного, науково-технічного,

соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;

інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.

Державна цільова програма розробляється за сукупності таких умов:1. існування проблеми, розв'язання якої неможливе засобами

територіального чи галузевого управління та потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

2. відповідності мети програми пріоритетним напрямам державної політики;

3. необхідності забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків технологічно пов'язаних галузей та виробництв;

4. наявності реальної можливості ресурсного забезпечення виконання програми.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

Класифікація ЦП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проблем і цілей; за термінами виконання.

За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють такі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні.

За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми:соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й

удосконалення способу життя, підвищення матеріального й культурного рівня населення, поліпшення виробничих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектору і т.п.

Виробничі, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних виробництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів.

Науково-технічні, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новітньої техніки і технології.

Екологічні, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення природоохоронних і природоперетворювальних проектів.

Інституціональні, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності.

державна цільова програма українаРегіональні, націлені на господарське освоєння нових районів,

перетворення структури економіки сформованих соціально-економічних комплексів регіонів.

За термінами виконання програми поділяють на: довгострокові (розраховані на період 5-10 років); середньострокові (1-5 років); і короткострокові 5-10 років); середньострокові (1-5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Довгострокові програми спрямовано на досягнення

стратегічних цілей. Як правило, досягнення стратегічної цілі - це тривалий процес, пов'язаний із суттєвими структурними зрушеннями в економіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко.

Середньострокові програми розв'язують тактичні завдання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення поточних проблем (оперативних цілей). Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструкторські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦК. Найбільш відомими з них є: "Програма стабілізації та розвитку АПК", "Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості", "Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості ("Енергетика")", "Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери ("Вугілля")", "Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії", "Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів", "Програма розвитку авіаційної промисловості", "Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості", "Програма розвитку транспортного комплексу", "Програма розвитку лісового господарства і лісопромислового комплексу", "Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС", "Програма екологічного оздоровлення басейну

Дніпра", "Програма в галузі охорони здоров'я і медичної техніки", "Національна програма відродження освіти ("Україна - XXI століття")", "Програма основних напрямків розвитку культури", "Програма розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси", "Національна космічна програма", "Державна програма приватизації" тощо.

Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної сукупності робіт (заходів), пов'язаних з техніко-економічним обгрунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням і т.п. Сукупність заходів, передбачених програмою, для зручності розгляду можна згрупувати у два блоки: основна діяльність та її забезпечення.

До основної діяльності належать: передінвестиційні дослідження, планування, розробка проектно-кошторисної документації, укладання контрактів, капітальний ремонт, будівельно-монтажні роботи, технічне переозброєння, реконструкція, виробництво, надання послуг, уведення в експлуатацію об'єктів і т.п.

Діяльність із забезпечення включає організаційне, правове, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, маркетингове, інформаційне забезпечення.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРОБКИ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

Цільові програми розробляються з метою забезпечення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України.

Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл, ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння технології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також суміжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специфічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування.

Організаційними передумовами формування цільових програм є своєчасне визначення переліку проблем, з яких потрібно розробляти програми; формування колективу розробників, визначення головної організації; вироблення і затвердження вихідних матеріалів на програму, які б чітко формували мету; попередня зорієнтованість на ресурси та результати.

Формуванню переліку проблем, за якими повинні розроблятися цільові програми, передує визначення пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, які вимагають програмного розв´язання. Верховною Радою України схвалені такі пріоритетні напрями: рівень життя та здоров´я людини, охорона навколишнього середовища, продовольство, наукомісткі технології, ресурсозбереження, інформатика, автоматизація та приладобудування, нові речовини та матеріали, національно-культурне відродження.

Кожна ЦКП, незалежно від її складності, обсягів фінансування та масштабів робіт, перебуває в різних станах: від стану, коли програми ще немає, до стану, коли програми вже немає. Проміжок часу від моменту виникнення програми до моменту її ліквідації має назву життєвого циклу ЦКП. Згідно з існуючою практикою стани, через які проходить ЦКП, називають етапами (фазами, стадіями) ЦКП. У свою чергу, кожен етап може підрозділятися на - підетапи (під-фази, підстадії).

Відповідно до системного підходу й основних принципів програмно-цільового планування (цільова спрямованість на досягнення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, керованість) передування етапів розробки та реалізації ЦКП здійснюється за такою схемою.

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.2. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми.3. Розробка проекту програми.

4. Затвердження програми.5. Реалізація програми.6. Звіт про виконання програми.Розглянемо сутність, завдання і перелік необхідних видів робіт та

обґрунтувань кожного етапу розробки і реалізації цільових Комплексних програм.

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.Згідно з теорією менеджменту всю сукупність проблем можна

класифікувати за двома типами. По-перше, проблемною вважається ситуація, коли традиційні методи державного регулювання нездатні забезпечити досягнення цілей соціально-економічної політики. Так, за допомогою непрямих методів регулювання держава впливає на економічні інтереси суб'єктів підприємництва з метою орієнтації їхньої діяльності в напрямках державних пріоритетів. Але низька еластичність економічних важелів і мотивів поведінки підприємців створює ситуацію, коли мета державного регулювання стає неадекватною засобам її досягнення. Як наслідок - цілі не досягаються. По-друге, проблематичною є й потенційна можливість досягнення позитивного результату.

Формування переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню здійснюється на підставі стратегії соціально-економічної політики держави. У зв'язку з тим, що ЦКП державного рівня потребують, як правило, великих обсягів фінансових і матеріальних ресурсів і навіть (у деяких випадках) створення спеціальних органів управління, формування національних програм доцільно здійснювати тільки в разі, по-перше, великої народногосподарської значущості та, по-друге, неможливості комплексного розв'язання проблем за допомогою традиційних методів планування та регулювання. Відтак, основними принципами формування переліку проблем, для розв'язання яких необхідне розроблення відповідних програм, є: оцінка суспільних потреб у вирішенні тієї чи тієї проблеми; облік і аналіз негативних і позитивних зовнішніх ефектів, які можуть виникнути в результаті вирішення існуючих проблем; порівнювання витрат на розв'язання проблем із ресурсними можливостями.

Процедура відбору проблем, що підлягають програмному розв'язанню, пов'язана з пріоритетами соціально-економічної політики держави. Проголошення державних пріоритетів здійснюється на підставі політичних рішень, які мають відповідати принципам економічної ефективності та соціальної справедливості.

2. Формування вихідного завдання на розробку програми.Роботу з формування вихідного завдання на розробку ЦКП здійснює

замовник. Вихідне завдання має складатися з таких головних блоків:

розгорнуте формулювання головної цілі, підцілей та завдань програми;орієнтовний перелік центральних та місцевих державних органів, які

братимуть участь у реалізації програми;обсяг витрат на розробку та реалізацію програми із зазначенням

основних джерел фінансування;інші вказівки щодо організації розробки та реалізації програми.Характер і специфіка народногосподарських проблем, а також рівень

компетенції державних органів зумовлюють необхідність визначення статусу учасників програмно-цільового планування. Учасниками формування та реалізації ЦКП є: державний орган - замовник ЦКП; головний розробник ЦКП; державні органи - виконавці ЦКП; підприємства - виконавці заходів ЦКП.

Державний орган - замовник ЦКП (орган законодавчої, виконавчої, представницької влади) впливає на всі етапи життєвого циклу програми: визначає проблеми, способи їхнього розв'язання й цілі програми; формує вихідне завдання на розробку програми; визначає головного розробника програми; затверджує програму та забезпечує контроль її виконання. У разі, коли розв'язання проблеми потребує високого рівня компетенції учасника програмно-цільового управління створюють орган управління програмою, якому передають повноваження державного замовника ЦКП.

Головний розробник ЦКП - організація, основними функціями якої є: розробка проекту програми, координація дій виконавців програми, контроль виконання й коригування заходів ЦКП. Функції головного розробника може виконувати орган управління програмою, якщо такий створено. Головним розробником може бути й колектив фахівців з державних службовців високого рангу, науковців, провідних спеціалістів у галузі виробництва, фінансів, маркетингу, інформаційних технологій.

Державний орган - виконавець ЦКП (орган державної виконавчої влади) несе відповідальність за виконання певних заходів ЦКП. Найважливішою функцією цього учасника програмно-цільового управління є укладання державних контрактів з підприємствами - виконавцями завдань програми.

Підприємство - виконавець ЦКП - це підприємство (установа, організація), що забезпечує виконання конкретних завдань програми (державних замовлень) через виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг).3. Розробка проекту програми.

Роботу з розробки проекту ЦКП очолює й координує орган управління програмою. Проект програми має включати такі головні розділи: цільовий; зведений; організаційний.

У цільовому розділі наводиться постановка й опис проблеми, а також способи її розв'язання.

Для чіткого визначення способів досягнення цілей і заходів програми цілі повинні відповідати трьом основним вимогам: конкретності, визначеності в часі і реальності. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (нормативів) - інформаційної бази для дальших організаційних рішень, планово-економічних розрахунків, оцінки результатів діяльності виконавців і контролю. Визначеність у часі передбачає формулювання спочатку головної цілі, потім - підцілей другого, третього і т.д. рівнів із зазначенням строків їхнього досягнення. Установлення цілей, які перевищують можливості економіки, може призвести до значних збитків і дальшого загострення соціально-економічних проблем. Тому цілі, підцілі та завдання цільових комплексних програм мають бути реальними.

Конкретність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Процедура побудови дерева цілей може включати такий порядок дій:

1. Експертний аналіз відповідності вихідного формулювання цілі програми проблемі, яка підлягає розв'язанню.

2. Виявлення часткових цілей програми та їх аналіз.3. Оформлення даних, здобутих у ході експертизи, в установленій формі

(у вигляді таблиці або матриці). Кожен експерт має подати власний варіант набору часткових цілей.

4. Узгодження думок експертів на підставі аналізу запропонованих варіантів і побудова дерева цілей.

Дерево цілей є основою для визначення альтернативних засобів і методів досягнення цілей, побудови дерева рішень, формування переліку основних заходів і завдань програми. Вибір альтернативних варіантів досягнення цілей здійснюється через порівняння соціально-економічної ефективності кожного з варіантів за допомогою існуючої методики визначення ефективності з урахуванням позитивних і негативних екстерналій.

Зведений розділ програми включає: основні показники програми; перелік основних заходів програми; ресурсне забезпечення заходів програми.

Перелік основних показників програми обумовлений характером та специфікою проблем і цілей. Він може включати показники, які відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, послуг); уведення в дію виробничих потужностей, основних фондів та об'єктів виробничого й невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; зростання рівня життя населення і т.д. Основні показники програми розробляються як в цілому на весь життєвий Цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів.

Перелік основних заходів програми розробляється в календарному та відомчому розрізах. Програмний захід - це структурно визначена

послідовність комплексу робіт (дій), які Ведуть до розв'язання конкретного завдання або досягнення підцілі (цілі) програми. План заходів має висвітлювати хто, що саме та в які строки повинен зробити, щоб розв'язати певне завдання. Формування завдань на здійснення робіт відомствам-виконавцям повинно ґрунтуватися на альтернативних засадах.

Реальність заходів програми значною мірою залежить від ресурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необхідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (неадекватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій і т.п.) варіюються залежно від характеру й специфіки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляються баланси тих ресурсів, які використовуються під час реалізації програми.

Складовою частиною програми є організаційно-економічний механізм управління процесом реалізації програми. Організаційно-економічний механізм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних і економічних регуляторів. Слід зазначити, що рамки існуючих законів в економічній сфері можуть стати своєрідними обмеженнями щодо застосування адміністративних та економічних методів регулювання. Тому проекти національних програм повинні містити перелік пропозицій стосовно зміни законодавства з питань надання податкових, кредитних, цінових, амортизаційних, митних та інших пільг з метою заохочування й стимулювання виконавців цільових комплексних програм.

Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програм є механізм державних замовлень. Державний контракт є основним документом, який урегульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам.

Етап розробки проекту ЦКП завершується передачею його замовнику для затвердження та прийняття рішення про початок реалізації програми.

4. Затвердження програми здійснює державний орган - замовник ЦКП.5. Реалізація програми.Цей етап складається з двох основних стадій: укладання державних

контрактів та виконання комплексів робіт.Укладання державних контрактів здійснює державний орган, який несе

відповідальність за виконання певних заходів, передбачених програмою. Він повинен здійснити, виходячи з державних інтересів, вибір виконавців державного замовлення способом конкурсного відбору. З метою відбору найліпшого з потенційних виконавців державного контракту кожного з них

треба "оцінити" за допомогою відповідних критеріїв. Такими критеріями можуть бути, наприклад: реальні можливості претендентів виконати завдання; якісні характеристики продукції (робіт, послуг) підприємств-претендентів; обсяги ресурсів, необхідних виконавцям для досягнення певного соціально-економічного результату і т.п.

На стадії виконання комплексів робіт відбувається виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно із завданнями, що їх передбачено державними контрактами.

6. Звіт про виконання програми.Звіт про виконання ЦКП є складовою частиною контролю.Контроль за реалізацією заходів ЦКПКонтроль - це процес забезпечення досягнення цілей програми. Метою

контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога більше відповідали завданням (цілям) програми. За часом здійснення виділяють запобіжний, поточний і завершальний види контролю (рис.2.).

Запобіжний контроль здійснюється ще до фактичного початку робіт. Основними засобами запобіжного контролю є реалізація певних правил процедур і способу поведінки учасників програмного процесу. Його завдання полягають у тому, щоб чітко встановити цілі та функції замовників і виконавців ЦКП, забезпечити виконання завдань трудовими, матеріальними й фінансовими ресурсами.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо під час розробки та реалізації програми. Він базується на вимірюванні поточних результатів, одержаних після виконання певних видів робіт. Регулярна перевірка результатів роботи, оперативне вирішення проблем, що виникають, прийняття рішень щодо вдосконалення діяльності уможливлюють мінімізацію відхилення фактичних результатів від запланованих. Якщо дозволити відхиленням вільно розвиватися, вони здатні спричинити серйозні труднощі в досягненні цілей.

Завершальний контроль виконує дві функції. По-перше, він надає інформацію, необхідну для планування в майбутньому з урахуванням помилок минулого. По-друге, контроль здійснюється з метою сприяння мотивації з допомогою матеріального таї морального стимулювання виконавців. Звіт про виконання програми є своєрідною формою завершального контролю.

У процедурі контролю виділяють три основні підетапи: розробка нормативів і критеріїв; порівнювання з ними реальних результатів і вжиття необхідних коригуючих заходів.

Розробка критеріїв і нормативів здійснюється під час розробки проекту програми. По суті, критерії та нормативи - це показники програми, за допомогою яких описуються цілі, підцілі та завдання ЦКП.

Порівнювання нормативів і критеріїв з результатами здійснюється під час поточного контролю з метою визначення відхилень. На цьому етапі визначається одна з трьох основних ліній поведінки:

1. Якщо порівняння фактичних результатів із нормативами свідчить про те, що цілі досягаються, то ліпше продовжувати вимірювання результатів, повторюючи цикл контролю, і утриматися від будь-яких дій.

2. Наявність розходжень між результатами й цілями потребує здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на усунення причин відхилень.

3. Усвідомлення нереальності цілей і заходів, спрямованих на їх досягнення, спричиняє необхідність перегляду нормативів.

Отже, визначення проблем і цілей, планування відповідних заходів, забезпечення цих заходів наявними ресурсами - є одними з найскладніших і найвідповідальніших етапів програмно-цільового планування.

За цими напрямами з урахуванням критерію актуальності методом експертних оцінок визначають перелік програм. Перелік державних програм формує Академія наук України за участю зацікавлених міністерств, відомств, галузевих науково-дослідних установ. Цей перелік розглядається в Кабінеті Міністрів України, який вносить відповідні зміни і передає на розгляд Верховної Ради України, яка приймає остаточне рішення.

За встановленим переліком проблем відкривається конкурс на розробку конкретних цільових програм. Учасники конкурсу повинні розробити пропозиції щодо розробки програми: концепцію, структуру, чітко сформулювати кінцеву мету програми, визначити перелік проектів (заходів), які реалізовуватимуться в рамках програми.

Переможець конкурсу визначає головну організацію, терміни, обсяги та механізми фінансування програми, форму реалізації завдань, контроль за їх виконанням. Формування програми передбачає визначення головної мети з подальшою її розбивкою на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальна мета програми розбивається на функціональні та. предметні цілі, які своєю чергою поділяються на множину локальних (часткових) завдань, які мають назву "дерево цілей". Процедура побудови "дерева цілей" є евристичною, тобто ґрунтується на оцінці експертів і включає такі стадії: побудову функціонального "дерева цілей"; формування комплексу цілереалізуючих систем; розробку цільових нормативів; ранжування цілей.

ОБГРУНТУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ ЕКОНОМІЧНИМИ РЕСУРСАМИ

Під чає оцінки обсягів фінансових ресурсів в обов'язковому порядку враховуються показники зведеного бюджету України за основними видами

доходів, видатків та фінансування на наступні три роки, затверджені установленому порядку.

Ресурсне обґрунтування програми передбачає визначення витрат на здійснення кожного із заходів програми та витрати на програму загалом. У цьому розділі програми відображається потреба у капітальних вкладеннях, необхідних основних видах матеріальних ресурсів, потреба в робочій силі, фінансових ресурсах, у тому числі валютних.

Оцінка матеріально-технічних та трудових ресурсів проводиться на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступні три роки, які подаються разом з проектом Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, інших прогнозних документів, затверджених в установленому порядку.

Ініціатор проводить громадське обговорення проекту концепції програми в частині обґрунтування економічних ресурсів (на засіданнях колегії, конференціях, нарадах), за результатами якого готує пропозиції, що враховуються під час доопрацювання проекту.

Під час погодження проекту концепції програми та матеріально- технічних та трудових ресурсів на її реалізацію враховуються:

пріоритетність проблеми; інноваційна спрямованість; обґрунтованість, комплексність та екологічна безпека програмних

заходів, строк їх здійснення; Наявність реальних можливостей фінансування програми за

рахунок коштів державного бюджету; співвідношення фінансування програми за рахунок коштів

державного бюджету та інших джерел; соціально-економічна ефективність програми (рівень наближення

до відповідних стандартів ЄС, підвищення конкурентоспроможності, питання енергозбереження тощо), очікувані кінцеві результати виконання програми та її вплив на соціально-економічний та кулътурний розвиток України;

Обгрунтування державної цільової програми економічними ресурсами закріплюється, висновками Мінфіну, Мінпраці, МОН, Мінприроди, БАЕР, Держінвестицій та інших заінтересованих органів виконавчої влади для погодження і складення узагальненого висновку до Мінекономіки.

Після отримання узагальненого висновку Мінекономіки ініціатор доопрацьовує проект концепції з урахуванням зауважень і повторно надсилає його до Мінекономіки для погодження.

Прийняття рішення про розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строку її розроблення.

Погоджений проект концепції разом з узагальненим висновком Мінекономіки, інформацією про результати громадського обговорення подається ініціатором на розгляд Кабінету Міністрів України.

У разі схвалення концепції програми Кабінет Міністрів України приймає рішення про розроблення проекту програми, визначає одного або кількох державних замовників, строк розроблення проекту програми та його подання на розгляд Кабінету Міністрів України для координації та контролю за використанням економічних ресурсів. За наявності більше ніж одного державного замовника визначається державний замовник-координатор.

Державними замовниками програми виступають центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Державний замовник призначає керівника програми, яким можуть бути керівники центральних органів виконавчої влади Національної академії наук, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської Та Севастопольської міських держадміністрацій.

ВИСНОВОК

Розглядаючи державні цільові програми, як ефективний механізм державного регулювання, необхідно зазначити, що їх реалізація матиме найбільший позитивний вплив на національну економіку лише в тому випадку, якщо вони будуть здійснюватися комплексно, відповідно до затвердженої економічної, науково-технічної та природоохоронної політики. Важливою є роль синергетичного ефекту таких програм. Водночас, для наявності синергетичного ефекту програми повинні інституційно, організаційно, концептуально та комерційно бути взаємопов'язані.

З іншої сторони незбалансованість цільових програм, повторення заходів у різних програмах веде до необґрунтованого використання обмежених фінансових ресурсів. Слід також зазначити, що в умовах сучасної економічної кризи багато державних цільових програм є призупинені, або суттєво знижено їх фінансування, що нівелює потенціал цього механізму державного регулювання для стимулювання створення екологічних інновацій.

Щороку в Україні реалізуються десятки державних цільових програм у різних галузях і сферах економічної чи соціальної діяльності. У Державний програмі економічного і соціального розвитку на 2009 рік передбачено реалізацію ста програм із загальним обсягом фінансування 667,965 млрд. грн. (фінансування протягом усього часу реалізації програм), з яких 310, 723 млрд. грн. або майже 46,55% за рахунок державного бюджету України.

Для порівняння зазначу, що у 2008 році було передбачено реалізацію 122 державних цільових програм із річним обсягом фінансування 28, 036 млрд. грн. (з них 24, 979 млрд. грн. за рахунок бюджету). У сусідній Російській федерації внаслідок реформування програмного методу протягом 2000-2003 р. кількість федеральних цільових програм було скорочено більш, ніж у 3 рази (зі 172 до 50) зі збільшенням бюджетного фінансування (з 50 до 160 млрд руб. на рік).

Відповідно до Стратегії економічного і соціального розвитку України упродовж 2010-2015 років у державних цільових програмах передбачено:

вирішення на програмно-цільовій основі завдань державного і місцевого рівня щодо відновлення демографічного потенціалу;

забезпечення ефективної зайнятості, підвищення рівня оплати праці із врахуванням демографічних чинників при її реформуванні;

запровадження системи оподаткування доходів не окремої особи, а сім’ї (включаючи осіб, що перебувають під опікою);

поетапне розширення видів та збільшення асигнувань на кредитування під демографічні цілі - на період навчання, перекваліфікації, відпустки по догляду за дитиною та хворими, у зв’язку із зміною місця проживання, а також для лікування, оздоровлення тощо;

розробка та запровадження спеціальної програми будівництва муніципального житла для соціально вразливих верств населення;

створення єдиного соціального законодавства відповідно до принципів і норм міжнародного права;

забезпечення вільного доступу до якісного дошкільного виховання дітей;

залучення приватного сектору медичних та соціальних послуг до реалізації державних і муніципальних програм на конкурсних засадах;

запровадження загальнообов’язкового медичного страхування;розробку механізмів переважного розміщення іммігрантів у сільській

місцевості та у малонаселених регіонах.Таким чином, в національній економіці України державні цільові

програми використовується не у повній мірі. Існує гостра необхідність їх перегляду щодо збалансованості та уникнення повторів, зменшення кількості та укрупнення задля досягнення мети формування збалансованої економіки України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про державні цільові програми" від 18.03.2004 № 1621-ІV.2. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок розроблення та виконання державних цільових програм" від 31.01.2007 № 106.3. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка. // - К.: Вища школа, 2005 р. - 325с.4. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави у нестабільних економічних системах. - К.: НІСД, 2004.5. Mочеpний С. До концепції соціально-економічного розвитку України // Економіка України. - 2005. - № 5. - С.44-55.6. Національна економіка: підручник/ ред. П.В. Круш. - К.: Каравела, 2008. - 416 с.7. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999.8. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред З. Ватаманюка, С. Панчишина, Навч. пос. - К., “Альтернативи" - 2001.9. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: ІСДО, 2001.10. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л.А. - К.: Знання, 2006. - 435 c.11. Дані державного комітету статистики України // Інтернет-ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua.

ДОДАТКИ

Таблиця 1.

Динаміка видатків на заходи щодо виконання державних цільових програмНапрями видатків

2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р.

Програмні заходи, тис. грн

34687 535094,6 1203582,1 3197260,1

Заходи на дослідження та прикладні розробки, тис. грн

18451,6 2048239,8 2112607,2 2899441,2

Всього за цими напрямами, тис. грн

53138,6 2583334,4 3316189,3 6096701,3

Частка у бюджеті, %

0,03 0,39 0,74 1,42

Таблиця 2 Державні науково-технічні програми за пріоритетними напрямами розвитку науки і технології

Пріоритетні напрями розвитку науки і технологій

Кількість програм Кількість замовлених для впровадження проектів, % до загальної кількості проектів

1. Охорона навколишнього середовища

7 6,7

2. Здоров’я людини 12 16

3. Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції

13 3

4. Екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології

10 4,3

5. Нові речовини та матеріали 9 8,0

6. Перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації і систем зв’язку

7 5,0

7. Наукові проблеми розбудови державності

4 13

Програма реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики України:

Роки реалізації програми

Капітальні вкладення

Всього по джерелах фінансування кошти держ. бюджету

кошти місцевого бюджету та підприємств

кошти реінвестування зі спецрахунків учасників технопарку

1 3 4 6 7

2004 947,0 500,0 419,8 27,2

2005 1665,4 500,0 1078,3 87,1

2006 1730,7 500,0 1069,7 161,0

2007 1796,0 500,0 1059,8 236,2

2008 1828,7 500,0 1014,7 313,9

2009 1861,3 500,0 978,0 383,4

2010 1926,6 500,0 1005,4 421,3

2011 2318,5 500,0 1359,4 459,1

2012 2645,0 500,0 1632,1 513,0

2013 2873,6 500,0 1818,6 555,0

РАЗОМ 19592,9 5000,0 11435,8 3157,1

Размещено на Allbest.ru