Коцюбинський - Ялинка - 3.5
DESCRIPTION
Коцюбинський - Ялинка - 3.5TRANSCRIPT
![Page 1: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/1.jpg)
![Page 2: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/2.jpg)
![Page 3: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/3.jpg)
(оповідання)IНастав Святий вечiр.В Якимовiй хатi кипiла робота. В печi трiщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубцi на вечерю. Ва-силько сидiв долi та м'яв мак до кутi. Васильковi було лiт двана-дцять. Вiн був найстарший у сi-м'ї. Василько м'яв мак i все пог-лядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидiв на полу,схиливши го-лову."Чого батько журяться? - думав
![Page 4: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/4.jpg)
вiн. - Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити вiд шевця маминi чоботи?"Рипнули дверi. В хату увiйшов якийсь чоловiк.- Добридень вам, - удався вiн до Якима.- Чи не продали б ви, чо-ловiче, тiєї ялинки, що росте у вашiм садочку? Пани послали мене знайти дiтям ялинку на святий вечiр; я вже другий день шукаю i не можу знайти гарної…Яким помовчав.- А що б ви дали? - спитав вiн перегодом.- Та вже не будемо торгувати-сь… Кажiть цiну…- Три карбованцi дасте, - вiдпо-
![Page 5: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/5.jpg)
вiв Яким.- Тату, - обiзвався Василько тре-мтячим голосом, - таж то моя ялинка, ви її подарували менi ще тодi, як мене похвалив учитель.На блакитнi очi в бiлявого Ва-силька набiгли сльози. Йому жа-ль стало зеленої стрункої ялин-ки, що одна звеселяла зимою са-док. Батько глянув на сина. Ва-силько замовк, прочитавши в тому поглядi невимовний сму-ток.- Добре, я дам три карбованцi, - обiзвався чоловiк, - але мусите приставити ялинку сьогоднi, бо пани ще хотять прибрати її на вечiр.
![Page 6: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/6.jpg)
- А як її приставити, коли я сла-бий, а хлопець малий ще, - ска-зав Яким.Чоловiк глянув на Василька.- Не так-то вже й малий ваш хлопець… Та й недалечко їхати - годину… Завидна завезе, завид-на й поверне…Яким подумав i махнув рукою.- Якось воно буде… мiстечко не за горами.Чоловiк дав завдаток, розказав, куди завезти ялинку, i пiшов.Яким трохи повеселiшав: за три карбованцi можна було викупи-ти вiд шевця жiнчинi чоботи. Хвалити бога, Олена не ходити-ме на свята в подраних чоботях.
![Page 7: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/7.jpg)
Вiн одягся, узяв сокиру й по-дався в садок. За батьком побiг i Василько.В садку лежав глибокий снiг. Якимовi ноги, узутi в здоровi чо-боти, глибоко поринали в снiг i лишали за собою цiлу низку ямок. Василько то стрибав у тi ямки, то розгортав ногами бiлий пухкий снiг. Чорнi, голi дерева стояли в садку, настовбурчив-шись замерзлими гiлочками, i, наче мертвi, не ворушилися од вiтру. Пiд деревами, на бiлому, як цукор, снiгу, сiткою лягла тiнь. Аж ось здалеку зеленою глицею заманячила ялинка. Ва-силько з батьком пiдiйшли до
![Page 8: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/8.jpg)
ялинки.Їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, весе-ле, воно маяло гiлочками, наче радiло гостям… Яким пiдiйшов ближче, замахнувся сокирою i вдарив по стовбуровi. Ялинка затремтiла вiд низу до вершеч-ка, наче злякалася несподiвано-го лиха, i кiлька зелених глиць упало на снiг. Яким рубав, а ялинка тремтiла, як у пропасни-цi. Васильковi здавалось, що во-на от-от застогне. Аж ось дерев-це похилилося, хруснуло i, пiдтя-те, впало на снiг… Василько ма-ло не плакав з жалю. Вiн бачив, як батько взяв ялинку за стов-
![Page 9: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/9.jpg)
бур, закинув на плечi i понiс. Вершечок з ялинки волiкся за батьком i лишав на снiгу довгу, мов стежечка, смужку. Василько глянув на свiжий пеньок, i двi сльозини скотились йому по щi-чках. Вiн не мiг бачити того пе-нька, того мiсця, де за хвилинку перед цим стояла його ялинка, i почав нагортати снiгу на пень-ок. Незабаром з-пiд купи снiгу не стало видко пенька.- Васильку, го-ов! а йди сюди! - гукнув з подвiр'я батько. Ва-силько побiг до батька.- Лагодь, сину, сани, вiдвезеш ялинку. Та хапайся, сину, бо вже ген-ген з полудня, а треба вер-
![Page 10: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/10.jpg)
нутись завидна… Коли б ще снi-гу не було, - казав Яким, удивля-ючись у край неба, - наче хмара насувається. Не гайся, Васильку, не гайся, бо нерано…На стареньких санях лежала вже ялинка. Василько почав ла-годитись у дорогу. Вiн запрiг ко-ней, удяг кожушину i виїхав з двору.IIПовiвав холодний вiтрець. З краю неба насувались бiлi, наче молочнi, хмари. Разно бiгли ми-шастi коненята. Дорога була сли-зька, i сани йшли в затоки. На
![Page 11: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/11.jpg)
обидва боки вiд дороги, скiльки скинеш оком, розстелилось по-ле, вкрите снiгом, мов бiлою ска-теркою. Твердий синявий снiг грав на сонцi самоцвiтами. Чор-не вороння сiдало громадами на снiг i знов здiймалося з мiсця. Вi-тер дужчав. Насунули снiговi хмари i оповили небо. Сонце схо-валось за хмари. Посипав снi-жок. Василько вйокнув на конi, i вони побiгли пiдтюпцем, набли-жаючись до лiсу, що чорною стi-ною стояв перед ними. До лiсу якраз половина дороги. Ще пiв-години треба було їхати лiсом. Василько в'їхав у лiс. Здоровi кострубатi дуби грiзно стояли в
![Page 12: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/12.jpg)
снiгових заметах; їм було байду-же, що бурхав холодний вiтер, iшов снiг… Мокрий снiг бив у лице Васильковi, залiплював очi, налазив за комiр… Мишастi конi зовсiм побiлiли, облiпленi снi-гом. Василько загорнув руки в рукава, насунув на очi шапку й схилив голову, щоб хоч трохи за-хиститись од холодного вiтру та снiгу. Вiн i не постерiг, що конi звернули з дороги i побiгли пра-воруч. Враз - сани пiшли в зато-ки i вдарились у горбик. Трiсь! Щось трiснуло в санях, i Василь-ко дав сторчака в снiг. Конi ста-ли. Василько пiдвiвся, обтрiпую-чись з снiгу, пiдбiг до саней. Ста-
![Page 13: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/13.jpg)
рi, трухлявi копили зламались, васаг лежав нарiзно вiд санок. Василько обiйшов навкруги са-ней, оглянув їх i мало не запла-кав. Запобiгти лиховi не можна було. "Пiдожду, може, хто над'ї-де та дасть менi яку раду", - по-думав вiн, поглядаючи на доро-гу, яку раз у раз замiтав снiг. Але в лiсi було пусто. Тiльки вiтер гучав межи деревами та сипав снiг, закриваючи бiлою сiткою далечiнь… Василько ступнув кi-лька ступнiв наперед i став, ши-роко розкривши очi з переляку та несподiванки. Перед ним з'я-вивсь ярок, якого не повинно бути на його дорозi. Василько
![Page 14: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/14.jpg)
постерiг, що збився з дороги. Що тут робити? Хiба лишити сани з ялинкою в лiсi, а самому верта-тися з кiньми додому? Василько випрiг конi, сiв верхи i поїхав на-зад по дорозi.В лiсi посутенiло. Настав вечiр. Василько їхав лiсом, конi глибо-ко поринали в снiг i ледве-ледве переступали з ноги на ногу. Ва-силько незабаром помiтив, що вiн їде не дорогою, а так, лiсом, навмання. Вiн став. "Треба конче знайти дорогу, подумав Василь-ко. - Вернусь назад до саней i звiдти поїду навпростець доро-гою". Вiн повернув конi i поїхав назад. Довго їхав Василько про-
![Page 15: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/15.jpg)
ти вiтру та снiгу, а саней не бу-ло. "Я десь узяв дуже соб, а треба трохи цабе", - подумав вiн i по-вернув улiворуч.В лiсi зовсiм затемнiло. На зем-лi i в повiтрi бiлiв снiг та маня-чили цупкi, замерзлi стовбури дерев, закурених снiгом.Василько їхав, а саней не було. Конi, брьохаючись по заметах та по кучугурах, потомились i ста-ли. Василько заблудивсь. Йому було голодно й страшно. Вiн за-плакав. Навкруги вила хуртови-на, бурхав холодний вiтер та крутив снiгом, а Васильковi зга-далась тепла, ясна батькова ха-та. Весело горить в хатi кага-
![Page 16: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/16.jpg)
нець. На столi стоїть кутя. Ба-тько та двi сестрички сидять за столом, мати подає вечерю. Всi такi весели, гомонять, радiють святечку. Хлопцi та дiвчата при-носять вечерю, поздоровляють з празником, питають про Васи-лька… А може, не радiсть, не щастя гостює в хатi. Може, мати плачуть, що нема з ними Васи-лька; може, батько журяться та сумнi-сумнi сидять край столу i не їдять вечерi. Ох, коли б хоч виїхати з сього мертвого лiсу, побачити дорогу, хату… Василь-ко торкнув коней; конi знялися з мiсця i нешвидко побрели по глибокому снiгу… Але що се? Ва-
![Page 17: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/17.jpg)
силько виразно побачив свою хату. Йому видалось, що в ма-леньких вiкнах блимнув вогонь. Василько зрадiв i повернув до хати. То був кущ, обсипаний снi-гом, i здалека видавсь хатою. Ва-силько й руки опустив. Що тут чинити? Вiн глянув навкруги: здоровi дуби стояли в лiсi, мов страховища, i звiдусюди простя-гали до нього цупкi чорнi гiлки. Васильковi здалося, що то мерцi, закутанi бiлим покривалом, про-стягають до його свої руки. Йо-му стало страшно. Враз - щось зi-рвало Васильковi шапку з голо-ви, холодний снiг посипавсь йо-му на голову… То гiллячка заче-
![Page 18: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/18.jpg)
пила шапку та збила її в снiг. Тiльки Василько наважився злi-зти з коня по шапку, як десь да-леко почулось: а-у-у-у! - i луною покотилося в лiсi. А-у-у-у! - вiд-гукнулося з другого боку i довго не вгавало. Василько похолов з остраху. Волосся полiзло догори, серце перестало стукати в гру-дях. Думка про вовкiв промайну-ла у його в головi. Вiн в нестямцi затяв коней i зник помiж дере-вами.Василько виїхав на узлiсся. За лiсом було поле. На полi, край лi-су, стояв хрест. Василько поба-чив хрест i зрадiв. "Адже я на до-розi… Се дорога до села, де живе
![Page 19: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/19.jpg)
мiй дядько… недалеко до села…" Василько виїхав на дорогу… Але що се за вогники блимають пiд лiсом?.. Що се чорне ворушиться на снiгу?.. Враз конi жахнулись i сiпнули вбiк. "Вовки", - подумав Василько. Вiн щосили затяв конi i вхопився за гриву… Переляка-ний, без шапки, запорошений снiгом, мчався Василько по до-розi назустрiч холодному вiтро-вi. За ним навздогiн бiгли два вовки, вигинаючи сiрi хребти… А хуртовина вила, крутила снi-гом та замiтала їх слiди.
![Page 20: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/20.jpg)
IIIВирядивши Василька, Яким ле-генько зiтхнув; вiн продав ялин-ку за добрi грошi, а грошей було притьмом треба: треба було i чо-бiт жiнцi, треба було i на Новий рiк дещо купити… Якимовi тро-хи жаль стало Василька, що так любив тую ялинку. Та що вдiєш, коли бiда: нi в вiщо вдягнутися, нiчого й кусати…Олена поралась коло печi, хапа-ючись, щоб устигти на пору з ве-черею.Нiхто не постерiг, що надворi iшов снiг.Аж дiвчатка, бавлячися пiд вiк-
![Page 21: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/21.jpg)
ном, радiсно скрикнули:- Снiжок! Снiжок! Пустiть нас, мамо, надвiр! Олена та Яким ра-зом глянули в вiкно.- Ой лишенько! Як той бiдний Василько приб'ється додому в таку негоду! - скрикнула Олена.Яким вийшов надвiр. Небо за-волоклося снiговими хмарами, рвачкий вiтер забивав дух. Яким стривожився. "Коли б ще яка бi-да не лучилась хлопцевi", - поду-мав вiн.- Ну, що? - спитала Олена, як вiн увiйшов до хати.- Завiрюха… та, може, ущухне… повинен би Василько над'їхати.А хуртовина не вщухала. Олена
![Page 22: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/22.jpg)
раз у раз заглядала в вiкно, вибi-гала надвiр i все зiтхала та бiд-калася.Вже смеркалося, а Василька не було.Олена плакала. I нащо було по-силати дитину проти ночi! Наче без тих трьох карбованцiв i не обiйшлось би? Що з тих грошей, коли через їх можна позбутись найстаршої дитини? Олена му-чилась i уявляла собi, як Васи-лько збився з дороги, як напали на його вовки, як вони розрива-ють по шматочку її любу дити-ну… Серце її обливалося кров'ю, сльози заливали очi. Яким мов-чав, але тривоживсь не менш од
![Page 23: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/23.jpg)
Олени. Вiн щохвилини виходив надвiр, вдивлявсь у темряву, прислухавсь, як виє хуртовина, надаремне сподiваючись поба-чити Василька, почути його го-лос…Люди давно вже вечеряли, а в Якимовiй хатi й забули, який сьогоднi день. Дiвчатка поснули, дожидаючи вечерi; старi сумува-ли, їжа не йшла їм на думку. Хло-пець сусiдин принiс вечерю. "Просили вас на вечерю батько й мати, i я вас прошу. Будьте здоровi з святим вечором!" - проказав вiн дзвiнким голосом, подаючи мисчину в хустцi. "А де ж Василько?" - поспитав вiн пе-
![Page 24: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/24.jpg)
регодом. Олена заголосила. Гос-поди! Всi люди радiють, весело, як бог приказав, зустрiчають ве-лике свято. Тiльки її побила ли-ха година, вiдiрвала вiд неї любе дитя й кинула його в хуртовину на поталу вовкам-сiроманцям. Усю нiч сум лiтав по хатi, шар-пав за серце бiдних людей та не давав їм спати…IVВранцi виплило ясне сонечко на погiдне небо оглянути, що зробила нiч з землею. Вiтер стих, i чистий свiжий снiг срiб-лом сяв пiд блакитним наметом
![Page 25: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/25.jpg)
неба. Земля наче вбралась на рi-здво у бiлу сорочку.Скоро розвиднiлось. Яким пi-шов до сусiда прохати коней. Вiн мав їхати шукати Василька. Оле-на намоглася їхати з ним.Весело рипiли сани по снiгу, ве-село бiгли конi, хоч дорога була трохи забита. Та невесело було на серцi в Якима та в Олени. Во-ни роздивлялись на всi боки, бо-ячись побачити який слiд Васи-лька. Але всюди було рiвно, бiло; снiг блищав, аж очi болiли гля-нути на його. Вони в'їхали в лiс. Олена пильно дивилась межи дерева; їй все здавалося, що во-на бачить то сани, то свитку Ва-
![Page 26: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/26.jpg)
силькову, то кiнськi ноги…- Коли б хоч їхав хто, - обiзвався Яким, - розпитали б, чи не бачив чого в лiсi.Зустрiли якогось жидка однiєю конячкою. Яким розповiв йому своє горе та почав розпитувать.- Я бачив зламанi сани, а на них ялинку, - сказав той. - Подайтесь лiсом управоруч.- Ой, нема вже мого Василька, нема моєї дитини! - заголосила Олена. Той крик серця болiсною луною розлiгся в Якимовому се-рцi.Ще здалеку заманячили на до-розi поламанi сани, зазеленiла присипана снiгом ялинка. Яким
![Page 27: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/27.jpg)
пiд'їхав до саней. Олена перша зiскочила i почала припадати до саней та тужити на ввесь лiс. Яким стояв, сумно схиливши го-лову. "Так, - думав вiн, - Василь-ка з'їли вовки…" Враз щось пiд'ї-хало. Яким озирнувсь i не хотiв вiрити своїм очам. Перед ним стояли його конi, а на санях си-дiв Петро, братiв наймит.- Ти звiдки взявся тут? - скрик-нув Яким.- Та хазяїн послали мене по ва-шi сани. Ще й казали i сю ялинку вiдвезти до пана… Василько об-ламався учора, збивсь з дороги i ледве добився до нас уночi.- То Василько живий?! - скрик-
![Page 28: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/28.jpg)
нули разом Яким i Олена.- Та вже ж живий… Оце недавно поїхали вдвох з нашим Омель-ком додому.- Чи ти не брешеш?!- Хiба ж я пес - брехати! - обiзва-вся Петро.- Слава тобi, господи! - зрадiли бiдолашнi. - Слава тобi, господи, що вiн живий!Петро взяв ялинку на свої сани, а поламанi сани примостили на Якимових. Яким вйокав, на конi, поспiшаючи додому.Василько вже був дома. Яким та Олена плакали з радощiв, обi-ймаючи Василька.- Ми вже думали, що не побачи-
![Page 29: Коцюбинський - Ялинка - 3.5](https://reader036.vdocuments.mx/reader036/viewer/2022062502/568c361c1a28ab023596d08c/html5/thumbnails/29.jpg)
мо тебе, - казали вони.А Василько весело щебетав, опо-вiдаючи свої пригоди в лiсi.21 листопада 1891,с. Лопатинці.